Каплюк Катерина - диплом, 2011 by ukma journalist

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ, МОЛОДІ ТА СПОРТУ УКРАЇНИ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ „КИЄВО-МОГИЛЯНСЬКА АКАДЕМІЯ” Факультет соціальних наук і соціальних технологій

Кафедра Могилянська школа журналістики

Напрям підготовки 0302 Журналістика КВАЛІФІКАЦІЙНА РОБОТА на тему: ОСОБЛИВОСТІ ЖУРНАЛІСТСЬКИХ РОЗСЛІДУВАНЬ В УКРАЇНСЬКИХ ІНТЕРНЕТ-ЗМІ Виконав(ла)

_____________________ (підпис)

Каплюк Катерина Анатоліївна (прізвище, ім′я, по-батькові)

Науковий керівник _____ Кандидат філологічних наук, доцент Яковець А.В. (науковий ступінь, вчене звання, прізвище, ініціали)

Робота допущена до захисту 03.06.2011р.

______________ Є.М.Федченко

Київ – 2011

ЗМІСТ ВСТУП......................................................................................................................4 Розділ 1. Журналістські розслідування та інтернет-технології: на шляху до зближення.................................................................................................................8 1.1.

Визначення

поняття

журналістського

розслідування.

Історія

дослідження питання....................................................................................8 1.2.

Особливості

функціонування

засобів

масової

інформації

інтернеті.......................................................................................................19 1.3.

Проблематика статусу інтернет-ЗМІ в Україні........................................27

Розділ 2. Методологія...........................................................................................31 2.1.

Використання глибинних інтерв'ю............................................................32 2.1.1. Характеристика глибинних інтерв'ю як соціологічного методу..32 2.1.2. Застосування методу глибинних інтерв'ю в дослідженні.............34

2.2.

Особливості використання контент-аналізу.............................................36 2.2.1. Історія методу....................................................................................36 2.2.2. Кількісний та якісний контент-аналіз. Характеристика методів..37 2.2.3. Методика проведення контент-аналізу...........................................39

Розділ 3. Результати дослідження.......................................................................47 3.1.

Результати проведення контент-аналізу...................................................47 3.1.1. Аналіз журналістських розслідувань «Української правди»........47 3.1.1.1. Загальна характеристика видання та публікацій...............47 3.1.1.2. Об'єкти критики та особливості подання матеріалу.........52 3.1.1.3.

Використання

мультимедійних

технологій

журналістських розслідуваннях на «Українській правді»................................58 3.1.2. Аналіз журналістських розслідувань «Обозревателя»..................62 3.1.2.1. Загальна характеристика видання та публікацій...............62 3.1.2.2. Об'єкти критики та особливості подання матеріалу.........66 3.1.2.3.

Використання

мультимедійних

технологій

журналістських розслідуваннях на «Обозревателе»..........................................72 3.1.3. Спільні та відмінні риси журналістських розслідувань на «Українській правді» та «Обозревателе»............................................................74 3.1.3.1. Загальна характеристика видань та публікацій.................74 3.1.3.2. Об'єкти критики та особливості подання матеріалу.........75 3.1.3.3. журналістських

Використання розслідуваннях

мультимедійних на

«Українській

технологій

правді»

та

«Обозревателе»......................................................................................................76 3.2.

Результати проведення глибинних інтерв'ю.............................................78 3.2.1.Особливості проведення журналістами розслідувань для онлайн-

ЗМІ..........................................................................................................................78 3.2.2.Відслідковування результатів розслідувань та їх резонансності..80 3.2.3. Використання журналістами мультимедійних засобів..................82 ВИСНОВКИ...........................................................................................................84 СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ……………………………………….87 ДОДАТКИ………………………………………………………………………..91

ВСТУП Журналістське розслідування є найскладнішим, але водночас і найбільш актуальним та потрібним жанром з-поміж тих, що з'являються в різних видах засобів масової інформації. Саме журналістські розслідування сприяють не лише укріпленню демократичних цінностей, але й побудові та підтримці основ громадянського суспільства. Інструментарій проведення журналістських розслідувань було вироблено ще в 19 столітті [4, c.2,11], але з розвитком інформаційних технологій (зокрема, бурхливому поступу інтернету)

у розслідувальників з’явились

нові можливості не лише для

пошуку інформації, але й для її презентації читачам, що збільшує довіру до матеріалів та їх привабливість для інтернет-користувачів. Відповідно, дана робота буде присвячена аналізу особливостей журналістських розслідувань, що проводяться спеціально для веб-видань, а також характерним ознакам подачі цієї інформації в інтернеті. Ступінь наукової розробки теми та наукова новизна: На сьогодні більшість

досліджень,

присвячених

проблематиці

журналістських

розслідувань, акцентують свою увагу на методах збору, аналізу та оприлюднення інформації в різних видах медіа, передусім, у друкованих засобах масової інформації та на телебаченні. До ґрунтовних праць з цього питання можна віднести „Розслідувальницьку журналістику” Олександра Тертичного,

„Журналістське

розслідування”

під

редакцією

Андрія

Константінова, а також роботи Хьюго де Бурга, Марка Лі Хантера, Дж. Уллмена. Серед українських дослідників можна виділити дослідника Олександра Глушка, який аналізував теорію та практику журналістських розслідувань. На жаль, проблематиці журналістських розслідувань, які проводяться для інтернет-ЗМІ, присвячено небагато уваги. Серед публікацій на дану тему можна виділити книгу дослідниці з Бостонського університету Маргарет де

Фльор „Computer-assisted investigative reporting”, яка більшою мірою стосується пошукових можливостей інтернету та електронних баз даних, а також дослідження Хьюго де Бурга („Журналістські розслідування”) і Мерілін Грюнвальд та Джозефа Бернта („Журналістські розслідування в сучасному медіа-середовищі”). Втім, варто зауважити, що подібні роботи акцентують свою увагу на інтернеті як на засобі для пошуку інформації. Більшу увагу веб-ресурсам в контексті журналістських розслідувань приділяє британський дослідник Пол Бредшоу, засновник блогу HelpMeInvestigate.com [31]. Втім, через незначну кількість публікацій на досліджувану нами тему було опрацьовано також публікації, що стосуються онлайн-медіа в цілому. До них належать роботи Мартіна Хьорста („Новини 2.0: Чи може журналістика вижити в інтернеті?”), Тіма Дваєра („Медіа конвергенція”), а також російського дослідника віртуалістики Олександра Калмикова. Також було

проведено

аналіз

українського

законодавства,

що

стосується

електронних ЗМІ. Відповідно до вищенаведеного та зважаючи на невисокий рівень розробки

досліджуваної

нами

проблематики,

тема

даної

роботи

актуальною та новаторською, а результати дослідження можуть бути використані не лише для аналізу діяльності розслідувальників, але й для подальшого

вдосконалення

роботи

журналістів

веб-видань,

що

спеціалізуються на розслідуваннях. Об'єкт

дослідження:

журналістські

розслідування,

які

були

опубліковані на українських новинних сайтах. Для аналізу вибрані такі рейтингові видання, як "Українська правда" та "Обозреватель" (за основу обрахування кількості відвідувачів та переглядів сторінок взято рейтинг сайтів liveinternet.ru). Також у якості об'єкта дослідження ми розглядаємо глибинні інтерв'ю журналістів, які публікують свої розслідування в онлайнЗМІ.

Предмет дослідження: специфіка розслідувань в українських онлайнЗМІ, їх тематика та особливості використання зображально-технічних засобів у розслідуванні, зважаючи на можливості нових медіа та такі характеристики онлайн-ЗМІ, як гіпертекстуальність, інтерактивність та мультимедійність. Наукове та практичне значення: дана робота може бути використана керівництвом інтернет-ЗМІ, а також журналістами-розслідувальниками, які готують статті для онлайн-видань, з метою покращення якості збору інформації, а також її публікації на веб-платформах з використанням основних мультимедійних засобів. Мета

дослідження:

проаналізувати

характерні

особливості

журналістських розслідувань в українських інтернет-ЗМІ (такі, як тематика, основні

об’єкти

розслідувань,

використання

доказових

засобів,

упередженість чи неупередженість авторів щодо тематики та героїв розслідувань),

також

визначити,

наскільки

ефективно

журналісти

використовують мультимедійні та інтерактивні можливості веб-платформ у своїй щоденній діяльності. Завдання роботи: проаналізувати журналістські розслідування в українських онлайн-ЗМІ; дізнатись про характер зображення зловживань та порушень,

які описані в журналістських

розслідуваннях; визначити

технологію цього зображення ( в тому числі використання мультимедійних можливостей журналістами) та роль, яку відіграють розслідування для онлайн-видань у загальній структурі журналістських розслідувань. Методологія: під час проведення дослідження було використано метод глибинних інтерв'ю з журналістами-практиками, а також кількісно-якісний контент-аналіз для дослідження публікацій на веб-сайтах. Для підрахунку частотності публікацій на ту чи іншу тематику використовується кількісний контент-аналіз. Для інтерпретації текстів розслідувань та визначення їх акцентів ми використовуємо якісний контент-аналіз.

Основні гіпотези даної роботи: 1. Журналістські розслідування в онлайн-ЗМІ все частіше використовують різноманітні можливості нових медіа: фото, аудіо, відео, інфографіку для досягнення більшої зрозумілості та яскравості матеріалу, а також для збільшення доказовості та достовірності матеріалу. 2. Журналісти переходять в онлайн-ЗМІ з інших видів медіа, адже інтернет є менш цензурованим, ніж преса та ТБ, а також тому, що довіра до преси та ТБ знижується. 3. Розслідування в онлайн-ЗМІ сприяє зближенню автора з читачем завдяки можливості коментування публікацій, а в результаті – реагуванню журналістів на зауваження та поради. Структура роботи: робота складається зі вступу, трьох розділів, висновків, списку літератури та додатків. У

першому

розділі

ми

розглядаємо

поняття

журналістських

розслідувань, їх завдання, цілі та функції на основі наукових досліджень закордонних та українських дослідників. Окрім того, нами було додатково проаналізовано наукові праці, що стосуються особливостей функціонування медіа в інтернеті, а також можливостям новітніх мультимедійних засобів. Також ми розглянули особливості українського законодавства в галузі електронних ЗМІ, та їх статус у загальній системі вітчизняних медіа. У

другому

розділі

ми

розглядаємо

методологію

дослідження,

характерні особливості використаних нами наукових методів, а також можливості їх застосування на практиці в контексті теми, предмету та об’єкту дослідження. У третьому розділі представлено результати проведеного нами дослідження. Додатки складаються з таблиць із результатами кількісного та якісного контент-аналізу, а також із текстами розшифрованих глибинних інтерв’ю.

РОЗДІЛ 1. ЖУРНАЛІСТСЬКІ РОЗСЛІДУВАННЯ ТА ІНТЕРНЕТТЕХНОЛОГІЇ: НА ШЛЯХУ ДО ЗБЛИЖЕННЯ 1.1.

Визначення поняття журналістського розслідування. Історія

дослідження питання Британський

дослідник

Девід

Спарк

вважає,

що

журналістика

поділяється на три рівні. 1.

Загальний рівень. Кореспондент передає те, що побачив чи почув від

представників влади чи свідків якогось інциденту. 2.

Спеціалізований рівень. Журналіст намагається пояснити якусь подію, явище або коментар певної особи.

Розслідувальний рівень. Журналіст шукає свідчень того, про що він

говорить [17, с.7]. Як бачимо, саме розслідування вважаються вершиною журналістської майстерності, і тому інколи їх називають «зоряною журналістикою». Водночас, існують такі терміни, як «публіцистичний детектив», а також «журналістика обурення», що містить позицію автора та його особисте ставлення до подій та осіб, які висвітлені в розслідуванні [36]. Перші журналістські розслідування датуються 500-м роком до н.е., коли єгиптяни писали новинні звіти на папірусах. Приблизно в той же час, до правління Цезаря, в Римській імперії було видано Acts Diurnia зі щоденним зводом новин [3, с.32]. Проте, справжнім місцем зародження жанру вважають Сполучені Штати Америки. Зокрема, в 1690 році в першій американській газеті «Publick Occurrences» було розслідування щодо тортур над французами зі сторони індіанців, які були союзниками британської армії [6, c.vii]. Вже з 19 століття журналісти виробили інструментарій «агресивного репортажу», який став невід'ємною частиною американської преси [4, c.2,11]. До ранніх розслідувальників зараховують також Семюела Клеменса, який дописував до газети «Territorial Enterprise» під псевдонімом Марк Твен [21]. Варто зазначити, що перших розслідувальників в США називали словом

muckrakers – «розгрібачі бруду». Автором цього терміну був президент Теодор Рузвельт. 10 лютого 1906 він назвав у своїй промові «розгрібачами бруду» журналістів і письменників, які, подібно до персонажа з роману англійської літератора і проповідника XVII століття Джона Беньяна «Шлях пілігрима», воліли місити ногами бруд, не бажаючи помічати блакитне небо. Таким чином, президент висловив своє невдоволення їх діяльністю [21]. Та справжньою «золотою добою» американських розслідувань стали 1970-і роки, коли відбувся уотергейтський скандал. У Росії біля витоків розслідувальної журналістики стоїть Олександр Пушкін з його «Історією Пугачова» [24], а також автор «Історії одного міста» Михайло Салтиков-Щедрін [21]. У період перебудови, а також після розпаду Радянського союзу були популярними розслідування Олександра Невзорова (програма «600 секунд»), Владислава Лістьєва та Олександра Політковського (програма «Взгляд»), а також публікації в газеті Юліана Семенова «Цілком таємно», яка почала виходити з 1989 року [24]. Із першими українськими розслідувальниками дослідник Олександр Глушко

пов'язує

таких

особистостей,

як

Іван

Франко,

Михайло

Коцюбинський, Микола Хвильовий, Володимир Винниченко [15, с.12]. У радянський період розслідування майже не були присутні в пресі та на телебаченні. Після проголошення незалежності України

журналістські

розслідування стали популярними спочатку на телебаченні, а згодом і в інтернет-ЗМІ. Найбільш

розповсюджене

визначення

поняття

журналістського

розслідування належить колишньому заступнику головного редактора газети «Ньюсдей» Роберту Гріну. Після уотергейтського скандалу він назвав журналістським розслідуванням «матеріал, заснований, як правило, на власній роботі та ініціативі, на важливу тему, яку окремі особи і організації хотіли б залишити в таємниці». [24] Український журналіст та науковець Олександр Глушко має своє

тлумачення цього терміну. На його думку, «журналістське розслідування – це жанр аналітичної публіцистики, мета якого виявити потаємні пружини гострих суспільних (економічних, політичних, соціальних, моральних, екологічних)

проблем,

справжні

причини

існування

яких

старанно

приховуються від широкої громадськості владними, політичними та іншими впливовими колами. Факти, вчинки і поведінка людей, колізії, що виникають між ними, є складниками, на підставі яких журналіст вибудовує власну концепцію досліджуваного явища, його природи та умов існування. За формою реалізації авторського задуму журналістське розслідування – складний, синтетичний жанр, у друкованому чи електронному варіантах якого можуть бути використані елементи проблемної статті, памфлету, нарису, фейлетону, репортажу, інтерв'ю, звіту, рецензії, а також фінансові документи, ділове листування, постанови, протоколи, угоди, архівні, статистичні дані тощо. Головним принципом у роботі журналіста, який проводить розслідування, є гласність, створення відповідної атмосфери, громадської думки з приводу» [36]. Андрій Константінов зазначає, що саме слово investigation «має два можливих варіанти перекладу: як «розслідування» і як «дослідження». За його словами, розслідування водночас є пошуком певної інформації, а також дослідженням та оприлюдненням важливих фактів, які до того залишались поза увагою громадськості. [21] Валентин Ворошилов проводить паралель між журналістським та науковим розслідуванням. На його думку, в обидвох випадках ми маємо справу з соціологічними методами. Адже в журналістському розслідуванні ми

також

використовуємо

опитування,

спостереження,

експеримент,

контент-аналіз, методи індукції та дедукції. Втім, не варто забувати, що журналістське розслідування є публіцистичним жанром, а тому, окрім сухого дослідження, треба використовувати ще й елементи репортажу та емоційні описи [27].

Дослідник Хьюго де Бург визначає розслідувальника як людину, яка «шукає правду, а також викриває брехню та чиїсь злочини, наскільки це можливо» [3, с.10]. Будь-яке журналістське розслідування повинне «відповідати трьом вимогам: 1)

ґрунтуватись на власній роботі автора розслідування, а не на

матеріалах інших людей; 2)

оприлюднювати факти, які намагаються приховати від громадськості

та які свідчать про порушення її прав; 3)

вказувати на важливі для суспільства проблеми та узагальнювати цю

інформацію, а не акцентувати увагу лише на одному конкретному прикладі» [3, с.8]. Серед фахівців у сфері журналістики немає одностайної думки з приводу того, чим є розслідування – жанром чи методом збирання та обробки інформації [17, с.7]. Наприклад, російська дослідниця Наталя Бергер зазначає, що розслідування є технологією підготовки журналістського матеріалу[14, c.10]. «Журналістське розслідування – це метод журналістської діяльності, який спрямований на з'ясування та розголошення прихованих даних про правопорушення чи злочинну діяльність», - зазначає вона [14, c.31]. Утім, більшість дослідників доходять до висновку, що розслідування можна вважати водночас і методом, і журналістським жанром [18]. Однак, існують критерії для того, щоб відокремити журналістські розслідування від інших інформаційних жанрів. Марк Лі Хантер чітко розрізняє новинну та розслідувальницьку журналістику. Зокрема, він доходить до висновку, що новинна журналістика більш прив’язана до категорії часу (новини збираються та публікуються впродовж короткого часового відрізку та за певним розкладом, а дослідження для статті чи сюжету проводиться оперативно) [42, с.6]. На відміну від новин, журналістські розслідування більше пов’язані з категоріями глибини та якості. Зокрема, інформація не може бути опублікована раніше, ніж вона

буде повною та різносторонньою, доки не буде встановлено всі елементи конкретної справи, і доки матеріал не буде базуватись на максимальній кількості джерел (зокрема, документів) [42, с.6]. Окрім

того,

Марк

Лі

Хантер

стверджує,

що

при

розслідування журналіст не повинен вважати офіційну

проведенні точку зору

остаточною, та зобов’язаний піддавати її сумніву. Він повністю відповідає за зміст свого матеріалу та не має права на помилку, адже це викличе ряд офіційних та неофіційних санкцій (зокрема, судові позови чи втрату довіри до журналіста). Хьюго де Бург також порівнює традиційну новинну журналістику з журналістськими журналістики

розслідуваннями. найважливішою

На є

його

думку,

категорія

для

новинної

цінності

(newsworthiness), яка включає в себе такі поняття, як наближеність, релевантність та драматизм. Журналіст-розслідувальник, на його думку, може користуватись іншим порядком денним. Тема його розслідування має бути пов'язана з моральними цінностями, з порушенням певних норм та стандартів [3, c.13]. Наближеність у часі, таким чином, не стає необхідною ознакою розслідування, адже подібного роду публікація може бути присвячена тим подіям, які відбулись у віддаленому минулому, але не були відомі громадськості. На думку Джонатана Кальверта (Jonathon Calvert), журналістські розслідування відрізняються від інших публіцистичних жанрів кількістю та мірою уваги, яку журналіст приділяє своїй проблемі. «Для якихось статей ти робиш 5 дзвінків, для якихось – 20. Якщо ти зробив 100 дзвінків – це журналістське розслідування», - вважає він. За словами Кальверта, для звичайних, менш проблемних статей люди активно готові надавати інформацію, тоді як вони не хочуть говорити про те, що цікаве журналістурозслідувальнику. Відповідно, йому доводиться заходити з «чорного ходу», і шлях до істини виходить довгим та складним [3, c.17].

У той же час, Алан Расбріджер (Alan Rusbridger) вважає, що кожна стаття містить елементи розслідування чи дослідження, але власне розслідувальна журналістика робить цей метод основою для майбутньої публікації [3, c.17]. Викладач журналістики Бостонського університету Майкл Берлін зазначав, що такий матеріал характеризується високою новинною цінністю і великою значимістю для суспільства. Розслідування ґрунтується на безлічі джерел інформації - людях, документах і особистому спостереженні. А в багатьох випадках на поверхню випливають матеріали, які влада воліли б не розкривати [14]. На думку Дж. Уллмена, журналістське розслідування містить додаткову вимогу до його автора – розкрити зловживання, виявити порушення законів, норм поведінки або навіть правил пристойності. Причому, увага повинна бути зосереджена не тільки на узагальнених вадах інституцій, таких, наприклад, як неефективність відносин держави з фермерами, погана підготовка студентів у порівнянні з іншими країнами, але і на обличчях, винних в цих вадах [25]. Як зазначає Олександр Тертичний, розслідування може проводитися з метою досягнення якогось політичного або економічного результату, наприклад викриття діяльності екстремістської політичної організації, виявлення

фактів

зловживання

посадовим

становищем,

зміщення

корупціонера з міністерської посади, позбавлення махінатора депутатського імунітету й перекази його суду, повернення в країну награбованих капіталів і т.п. [24]. У той же час, американський журналіст, екс-редактор «Philadelphia Inquirer» (однієї з найвідоміших газет США, що спеціалізуються на розслідуваннях)

Джон

Робертс

зауважив,

що

мета

журналістського

розслідування полягає «не в тому, щоб застати політика зі спущеними штанами або виявити окреме порушення закону, а в тому, щоб докопуватися

до фактів, що лежать глибоко під поверхнею, щоб допомогти читачеві в розумінні того, що відбувається в нашому складному світі» [3]. Предметом розслідування, відповідно, є приховувані від громадськості факти порушень прийнятих у суспільстві правових та моральних норм, законів, постанов та правил. Об'єктом розслідування, у свою чергу, є діяльність конкретних осіб, організацій, установ та структур, які винні у правопорушенні [3, c.31]. Російський журналіст Олександр Тертичний вважає, що «предметом журналістського

розслідування

виступають

насамперед

різного

роду

злочини, події, конфлікти, існування яких хтось намагається приховати від суспільства, історичні та інші (крім державної і військової) таємниці» [24]. За його

словами,

саме

цим

розслідування

відрізняється

від

інших

журналістських жанрів. Звісно, про різноманітні злочини можуть писати і інші журналісти, приміром, аналітики чи фейлетоністи. Але якщо вони використовують у публікаціях ту інформацію, яка вже була відомою, то розслідувальник особисто знаходить приховані матеріали та виносить їх на розгляд громадськості [7]. Дослідник наголошує, що часто за журналістські розслідування видаються матеріали, які не мають жодного стосунку до наведеного поняття. Приміром, інколи розслідуваннями вважають статті про зміну митних правил чи про бійки в парламенті. Навіть самі журналісти інколи дають мітку «розслідування» тим публікаціям, які не мають жодної з необхідних для нього

вимог.

Приміром,

журналіст

українського

інтернет-видання

«Обозреватель» Олександр Чаленко назвав розслідуванням свій матеріал про те, що у Львові насправді немає «бандерівців», а місцеві є досить люб'язними та часто говорять російською мовою. Втім, ця стаття швидше є репортажем з елементами аналітики, адже не відповідає трьом критеріям визначення журналістських розслідувань (даний факт не приховувався від громадськості, не є новим та не узагальнює певну важливу інформацію).

Водночас, журналістські розслідування, які відповідають необхідним критеріям, можна поділити на кілька предметних груп. Олександр Тертичний виділяє три такі категорії: 1. Нерозкриті справи, незрозумілі події, гучні злочини (у тому випадку, якщо злочинця не знайдено, або якщо причини та подробиці цих подій є невідомими). 2. Розкриті справи, подробиці яких все ж викликають у журналіста деякі сумніви. У цьому випадку основні фігуранти справи можуть бути названими, але журналіст ставить під сумнів офіційну точку зору та починає власне розслідування. За словами Олександра Тертичного, у даному випадку журналіст може перебувати навіть у більш складній ситуації, ніж коли винуватця якихось подій знайдено. На думку дослідника, якщо злочин ще не розкрито, влада сама може бути зацікавлена в знаходженні винних у резонансній справі. Але якщо влада представила вже представила офіційну думку з якогось питання і показала, що державне розслідування було закінчено, журналіст буде змушений доводити, що попередні результати були невірними. У такому разі розслідувальник не може сподіватись на допомогу офіційних структур, і отримати необхідну інформацію йому буде складніше. 3. Не розпочаті справи і приховані злочини. У цьому випадку журналіст повинен не тільки виявити винних, розкрити злочин, але й довести його суть. Якщо у двох перших випадках порушення закону чи моралі вже були доведеними та стали загальновідомим фактом, то в даній ситуації журналісту спочатку треба виявити сам факт злочину, а потім вже шукати винних. На думку Тертичного, цей тип розслідувань є найбільш складним, адже журналісту часто доводиться приховувати навіть мету збору інформації [24]. Російська журналістка Марина Шостак виділяє три стилістичні типи розслідувань:

розслідування-репортаж,

розслідування-статтю.

розслідування-панораму

та

У розслідуванні-репортажі автор використовує репортажні методи, відтворюючи події, фіксуючи версії головних та другорядних героїв, а також додаючи емоційну оцінку тому, що відбувається. Для цього виду розслідування найголовнішим є живий опис того, як саме журналіст знаходив дані для статті. Для розслідування-панорами характерним є наголос не на процесі, а на результаті дослідження. У такій публікації ми можемо побачити велику кількість документів та інших доказів, що будуть демонструвати всестороннє розкриття теми. У розслідуванні-панорамі повинні співставлятись версії різних людей, а кут подачі матеріалу може змінюватись, відповідно до логіки побудови тексту. У розслідуванні-статті перед нами постає яскраво вимальована особистість автора, який розкриває шлях своїх міркувань та вибудовує перед читачами власну журналістську версію подій [26]. Науковці також визначають основні цілі та функції журналістського розслідування.

Згідно

дослідженням

Н.Бергер,

основними

цілями

розслідування є знаходження винних осіб та дослідження всіх можливих точок зору на певний предмет [14, c. 39-40]. Роберт Беркман та Крістофер Шамвей у книзі «Цифрові дилеми: етика для професіоналів у сфері онлайн-медіа» зазначають, що журналісти (зокрема, розслідувальники) повинні пам'ятати про наступні цілі: 1. Інформувати суспільство про випадки, тенденції та певні етапи розвитку

суспільства

та

уряду.

Журналісти

повинні

бути

неупередженими, знаходити інформацію та доносити її до людей. 2. Ставитись до людей – як до аудиторії, так і до тих, хто робить новини – з повагою, а іноді навіть зі співчуттям. 3. Сприяти процесу демократичного розвитку [1, с.3-4]. Основні функції журналістського розслідування є наступними: 1. Пізнавальна [14, с.42]. Задовольняє потребу суспільства в розвитку.

Відповідно до цієї функції, преса повинна сповіщати суспільство про ті

сумнівні

та

протиречиві

моменти,

які

бачить

журналіст.

Журналістські розслідування, таким чином, допомагають громадянам побачити проблеми, яким вони раніше могли не приділяти уваги або не надавати великого значення. 2. Організаційна [14, с.43]. Спрямована на досягнення певних зрушень у соціальній практиці. 3. Комунікативна [14, с. 44]. За допомогою журналістських розслідувань читачі можуть слідкувати за долею посадовців та інших героїв журналістських матеріалів. Окрім того, Н.Бергер зазначає, що комунікація за допомогою медіа може відбуватись і між героєм розслідування

та

журналістами-розслідувальниками.

Зокрема,

дослідниця наводить приклад щодо журналістів бюро АЖУР (СанктПетербург), які розслідували вбивство депутата В.Новосьолова та на сторінках газети пропонували кіллеру вийти на зв'язок, щоб він міг спасти своє життя [14, с.44]. 4. Психогігієнічна. Спрямована на збереження та укріплення нервовопсихічного здоров'я читача. На практиці це мало б означати, що публікація продемонструє торжество справедливості. Втім, автор зазначає, що це відбувається далеко не завжди. На жаль, часто журналістські розслідування демонструють злочинні дії влади чи бізнесових кіл, але проблема після цього не вирішується. У результаті, мова не може йти про психогігієнічну функцію. Навпаки, у читача виникає відчуття несправедливості оточуючого світу та формується когнітивний дисонанс [14, c.45]. 5. Гедоністична. У результаті прочитання журналістських розслідувань читач задовольняє свою потребу бачити змагання та оцінювати силу та слабкість противників, про яких написано в статті [14, с.47]. У той же час, Х’юго де Бург говорить про інший аспект гедоністичної

функції розслідувань. Він відмічав, що з кінця 20 століття журналістські розслідування у західному світі стали однією з форм розваги. Зокрема, звинувачення когось та виведення злочинців на чисту воду стало «захопливим для публіки та абсолютно даремним для суспільства» [3, c. 13]. Таким чином, читачі отримують насолоду від прочитання матеріалу, але він не призводить до якихось активних дій ні з боку влади, ні з боку представників громадянського суспільства. Тому журналістам все важче здивувати та вразити читачів своїми розслідуваннями. Адже, чим більше читачі дізнаються про факти корупції, тим більше вони починають вважати, що це явище є ендемічним (таким, що вражає всіх) [3, c.11]. З іншої сторони, є люди, які вважають журналістські розслідування поганим, і навіть загрозливим явищем. Х'юго де Бург цитує колишнього голову прес-служби Маргарет Тетчер Бернарда Інгема (Bernard Ingham), який вважав, що журналістські розслідування – це не жанр, а склад розуму, характерний для зарозумілих та пихатих журналістів, які приховують своє бажання слави та грошей за гаслами про їх відповідальність перед суспільством, нацією, читачами та правдою [3, c.12]. Хоча всі вищенаведені тези є характерними для розслідувань в усьому світі, пострадянські дослідники послуговуються власним дискурсом. На думку

Марини

Шостак,

Росії

(та

Україні)

розслідування

часто

ототожнюють із розкриттям чиїхось злочинних намірів, тоді як за кордоном розслідування пов'язані не лише зі скандалами [26]. Ю.Шум також вважає, що російська (а також українська) журналістика звужує поняття журналістського розслідування. На теренах СРСР воно ще не набуло своєї академічної форми, але вже зараз під ним часто розуміють дослідження теми, пов'язаної зі зловживаннями владою та корупцією. Мета такого розслідування – розголосити приховані зв'язки між владою і організованою злочинністю. Насправді ж розслідування як жанр не може бути обмежене рамками якоїсь певної проблеми [27].

Керівник бюро «АЖУР» Андрій Константинов вважає, що на відміну від Заходу, в Росії жанр журналістських розслідувань дискредитував себе з 90-х років, коли газети використовувались у «війні компроматів». Він також зазначає,

що

систематизовану

пострадянським інформацію,

читачам а

недостатньо

потрібно

ще

лише

показати

додати

елемент

моралізаторства. «Прагнути до західного стилю подачі інформації, де все об'єктивно і неупереджено, - сьогодні те саме спробам висадити пальму в Сибіру. А якщо так, то основним завданням журналістського розслідування є не тільки оприлюднення через засоби масової інформації об'єктивних фактів з того чи іншого питання, але і виконання соціальних функцій», - зазначає він [21]. 1.2 . Особливості функціонування засобів масової інформації в інтернеті Засоби масової інформації, які функціонують в інтернеті, можна розділити на кілька видів. Російські дослідники Олександр Калмиков та Людмила Коханова класифікують їх наступним чином: •

клони немережевих видань

•

видання, що існують тільки в інтернеті

•

змішані видання [20].

Втім, за словами авторів, такий поділ не може вважатись універсальним. Передусім, так звані «клони» друкованих видань фактично не є вебвиданнями і виконують лише представницькі та маркетингові функції [20]. Окрім того, змішані видання включать немережеве видання та його вебверсію, яку можна розглядати як самостійний проект. Окрім того, дослідники пропонують розрізняти веб-видання за схожістю з їх традиційними аналогами. Наприклад: •

Інтернет-газети - часто поновлювані видання, що спеціалізуються в

основному на новинах. •

Інтернет-журнали - видання в основному аналітичного характеру як

тематичні, так і суспільно-популярні. •

Інтернет-радіо - web-радіостанції.

•

Web-телебачення - розвивається інтерактивне телебачення.

•

Спеціалізовані інформаційні агентства [20].

Також можна класифікувати видання відповідно до технологій, які превалюють на конкретному ресурсі. Наприклад: •

Інформаційні технології – завдання видання полягає в інформуванні

відвідувачів (новинні стрічки, блоги). •

Інтерактивні технології – активне залучення відвідувачів до процесу

створення інформації та спілкування (форуми, чати). •

Комунікаційні технології – організація веб-співтовариств сайтів.

•

Фото-, аудіо-, відеотехнологій – використовуються візуальний і

аудіальний

канали

публікації

(фоторепортажі,

слайд-фільми,

радіо,

інформаційного

носія

телебачення). •

Анімаційні

flash-технології

–

якості

використовується інтерактивна векторна графіка [20]. Та

всі

онлайн-ЗМІ,

незалежно

від

виду,

мають

три

основні

характеристики, які відрізняють інтернет-видання від інших засобів масової комунікації: це гіпертекстуальність, інтерактивність та мультимедійність. Гіпертекстуальність. Словник культури XX століття В. Руднєва дає наступне визначення гіпертексту: це «текст, створений таким чином, що він перетворюється на систему, ієрархію текстів, одночасно становлячи єдність і безліч текстів» [23]. Засновник гіпертексту Тед Нельсон зазначав, що він розуміє під цим поняттям «не послідовний твір, а текст, який розгалужується і дозволяє читачеві вибирати… Це ряд шматків тексту, з'єднаних лінками, що пропонують читачеві різні шляхи» [10].

Фахівець з віртуалістики Олександр Калмиков у книзі «Інтерактивна гіпертекстова журналістика в системі вітчизняних ЗМІ» вибудовує список властивостей гіпертексту: 1. Дисперсність структури –

інформація представляється у вигляді

невеликих фрагментів-гнізд, і «увійти» в цю структуру можна з будь-якої ланки. 2. Нелінійність – читач вільний сам вибирати шлях читання, створюючи при цьому свій текст. Неможливо прочитати гіпертекст повністю, це «нечитаний текст». 3. Різнорідність і мультимедійність – застосування всіх засобів впливу на споживача-читача, які тільки можливі технічно в даній системі – від суто літературних (вибору оповідної стратегії і стилістики) через видавничі (шрифти, верстка, ілюстрації) і аж до найскладніших комп'ютерних (звук, анімація,флеш-інфографіка). 4. Екстеріоризація зв'язків – до тих пір, поки зв'язки незримо присутні у творі, це текст. Як тільки до твору під'єднуються взаємопов'язані «частини» так, що стає доступною вся сукупність, текст перетворюється на гіпертекст. 5. Голографічність – представленість в будь-якій частині тексту цілісного гіпертексту. 6. Віртуальність – стимуляція переходу в особливий психологічний стан, віртуал. 7. Ризоморфність – подібність гіпертексту та ризоми, яка є одним з найважливіших термінів постструктуралізму [19, с.24-25]. Варто зауважити, що поняття ризоми було введено філософами Жілем Дельозом та Феліксом Гваттарі. Автори зазначали, що ризома є вираженням нелінійності й не має центру та країв. Ризома, за їх твердженнями, характеризується такими якостями, як з'єднання та неоднорідність, множинність та детериторізація [16, с.12-38].

Перевага гіпертексту полягає в тому, що цей зв'язок між окремими текстами здійснюється в єдиному середовищі, що дозволяє читати текст не тільки на одному рівні, як на папері, але завдяки внутрішнім і зовнішнім посиланням переглядати його вглиб. Це розширює інформаційні можливості не тільки для виробників медійних продуктів, але й для його споживачів. Посилання на різноманітні джерела, виконані за допомогою гіперлінків, надають унікальну можливість для журналістів та редакторів підвищити якість інформації, її повноту і достовірність, а для читачів – скористатися альтернативними джерелами і самостійно брати участь в інтерпретації фактів [52]. Виділяється два види гіпертекстуальності – внутрішня і зовнішня, і вони принципово відрізняються один від одного різними підходами до джерел інформації [52]. При цьому, ці два види відрізняються за своєю суттю. Внутрішні гіперпосилання ведуть до матеріалів, що розміщені на цьому ж сайті. У більшості випадків – це попередні статті цього ж автора, або ж новини чи фотографії на конкретну тему. Втім, хоча такі додаткові матеріали і будуть збагачувати кругозір читача, вони найчастіше не надають альтернативної точки зору на якусь проблему та ґрунтуються на одному порядку денному (agenda-setting). У той же час, зовнішні гіперпосилання ведуть до джерел, що розміщуються за межами одного сайту. Це можуть бути як публікації інших авторів з професійних ЗМІ, так і статті з блогів, а також певна інформація з відкритих джерел (законодавчі документи, карти, фотографії, матеріали вісника державних закупівель та ін.). Інтерактивність.

Інтернет-комунікація

багатовекторною

та

діалогічною, а тому інтернет-журналістика також змушена відмовитись від односторонньої комунікації «ЗМІ-аудиторія». Онлайн-видання мають змогу отримувати відгуки читачів на їх матеріали, а також реагувати на них швидше, ніж традиційні медіа. Таким чином, засоби масової інформації,

розміщені в інтернеті, протиставляються пресі, радіо та телебаченню, які могли отримувати зауваження своєї цільової аудиторії лише у вигляді листів чи дзвінків у редакцію, що значно сповільнювало реагування на ці відгуки. Інтерактивність

точки

зору

спрямованості

дій

учасників

комунікаційного процесу може мати чотири основні конфігурації: 1)

від одного до одного (можливість написати коментар у формі

зворотного зв'язку чи електронного листа журналісту або редактору); 2)

від одного – багатьом (розсилки новин);

від багатьох – одному (наприклад, акції «Постав питання президенту»

чи чати з відомими людьми); 4)

від багатьох – багатьом (форуми) [52]. Мультимедійність. Поняття мультимедійності передбачає поєднання

різних форматів медіа [12, c.23]. Зокрема, найчастіше йде мова про поєднання тексту з фотографіями, аудіо, відео, флеш-анімацією та елементами інтерактивності. Така мультимедійність є нелінійною, адже використання її елементів можливе в різних часових діапазонах. В мультимедійному матеріалі є два рівні: базовий та ускладнений. У базовому рівні в публікації ми використовуємо текст, зображення, графіку та гіперпосилання. В ускладненому варіанті ми додаємо аудіо, відео, слайдшоу, а також інтерактивну інфографіку [11, c.4-5]. Використання різних елементів мультимедіа є якісно новим кроком для засобів масової інформації, адже таким чином можна задіяти всі канали сприйняття інформації читача. Відповідно, мультимедійна інформація є більш простою для розуміння, більш яскравою та легше запам'ятовується користувачами. Окрім того, якщо в друкованих виданнях статті (зокрема, розслідування) були довгими, і читачу потрібно було приділяти багато часу, щоб зрозуміти суть питання, то в онлайн-виданнях більшу частину інформації можна перевести у вигляд аудіо, відео та інтерактивної інфографіки [2, c.103].

Із мультимедійністю міцно

пов'язане поняття конвергенції, яке

розглядається в трьох аспектах – як злиття технологій (поєднання в одному пристрої телефону, фото- та відеокамери та міні-комп'ютера), як злиття різних видів медіа (про що ми зазначали вище) та як злиття ринків та бізнесових потоків (зближення медіа з IT-сферою та виробництвом побутової техніки) [34]. Процеси

конвергенції,

безумовно,

позначаться

на

характері

професійної діяльності журналістів. Наприклад, в українських медійних компаніях (зокрема, у видавництві «Економіка») проводиться реорганізація звичайних ньюзрумів на конвергентні, в результаті чого журналісти зможуть не лише писати тексти, але й знімати фото та відео та публікувати їх на сайт видання. Це урізноманітнить формати новин на сайтах, що належать компанії, зробить їх більш цікавими для користувачів. Втім, у процесу конвергенції можуть бути і негативні наслідки. Дослідник Тім Дваєр називає конвергенцію домінантною ідеологією і зазначає, що така її позиція впливає на сприйняття користувачами інформації [5, с.3]. Зокрема, він наголошує, що конвергенція медіа призвела до фрагментарного сприйняття інформації, зокрема, журналістських матеріалів. А Мартін Хьорст пише про те, що в добу web 2.0 професійна журналістика занепадає, а її місце займає громадянська журналістика, яка продукує user-generated content [8, c. 15-16, 22]. -

Окрім гіпертекстуальності, інтерактивності та мультимедійності,

дослідники визначають інші особливості онлайн-ЗМІ: 1.

Транскордонність. На відміну від інших ЗМІ, онлайн-видання можуть

швидко отримувати інформацію з усього світу, а також миттєво поширювати дані всередині своєї країни та за її межами [52]. 2.

Персональна орієнтованість. На відміну від традиційних медіа,

онлайн-ЗМІ легше можуть простежити, хто є їх фактичними та потенційними

читачами. Відповідно, з'явилась можливість краще враховувати потреби конкретних груп споживачів інформації. 3. Інфоцентричність. За допомогою низки гіперпосилань користувач може відстежити потрібну йому інформацію за будь-який період, причому він не витрачатиме зайвих зусиль та часу на пошук таких даних, адже система посилань, пошукових слів, онлайн-баз та архівів спрощує доступ читачів до потрібних матеріалів. 4. Оперативність публікації. На відміну від традиційних медіа, в інтернеті немає перерв та рекламних пауз, і користувач може отримати інформацію в зручний для нього час. Окрім того, пришвидшився сам процес поширення інформації за допомогою розвитку соціальних мереж та громадської журналістики. Український дослідник Борис Потятиник згадує про існування системи web-first reporting («передусім – веб»), при якій «матеріали творяться насамперед для веб-сайту і лише в другу чергу „скидаються” іншими каналами для аудиторії, яка поки що воліє сприймати паперові чи телевізійні версії». Ця тенденція, за його словами, буде набирати обертів в журналістській практиці і разом з інтенсивною конвергенцією різних медійних

форматів

на

базі

комп’ютерної

мережі

призводить

до

трансформації журналістики [45]. 5. Вимірність.

За

допомогою

лічильників

відвідуваності,

також

маркетингових механізмів голосування за статті можна прослідкувати, який матеріал викликав більше зацікавлення серед читачів даного ЗМІ. 6. Гнучкість. Матеріали в інтернет-ЗМІ можна оновлювати, і навіть самі користувачі можуть брати участь у

наповненні сторінок (наприклад, на

сайтах громадської журналістики). 7. Економічність. Інтернет-ЗМІ не потрібно витрачатись на друк матеріалів чи на зйомку дорогих передач [20]. Про перспективність нових медіа свідчать також характеристики їх аудиторії. Згідно з дослідженнями, які проводили компанії InMind та GfK в

другому кварталі 2010 року, в Україні нараховується 12,6 мільйонів регулярних користувачів інтернету віком від 15 років. З них 8,1 мільйон людей проживають у містах з населенням мінімум 50 тисяч осіб [40]. Таким чином, проникнення інтернету в Україні становить 31% (див. рис.1.1).

Рис. 1.1. Інтернет-користувачі в Європі в 2010 році. Дані GfK [35]

Згідно з даними компанії InMind, найбільше користуються інтернетом представники молодих вікових груп (59% людей у віці 15-29 років та 36% у віці 30-44 роки). Серед усіх українських інтернет-користувачів, 81% відносить себе до категорії осіб, що мають дохід середнього рівня та вище. 82% користувачів інтернету навчаються або працюють [40]. Втім, не варто вважати, що всі українські інтернет-користувачі є постійними чи ситуативними користувачами онлайн-ЗМІ. Результати дослідження від компанії GfK показують, що лише 25,6% користувачів заходять в інтернет заради пошуку новин (див. Табл. 1.1) [35].

Таблиця 1.1. Цілі використання інтернету українськими користувачами

Наведена таблиця підкріплюється міркуваннями Бориса Потятиника з приводу того, що медійні сайти в цілому складають невеликий сегмент Мережі, а інтернет-журналістика, що пов'язана з незалежним висвітленням фактів і подій, є ще вужчим сектором, адже сюди не входять сторінки, що пов'язані з маркетингом та PR [46]. Таким чином, хоча фактично кожен третій

українець

користується

інтернетом,

далеко

не

всі

вони

користувачами сторінок онлайн-ЗМІ. 1.3. Проблематика статусу інтернет-ЗМІ в Україні Перші інтернет-ЗМІ з'явились в Україні в 1990-х роках, але досі не було вироблено законодавчих актів, які б регулювали цю сферу інформаційних відносин. За словами редактора видання «Правовий аспект» Олександра Попова, спроби розпочати реєстрацію інтернет-видань на державному рівні розпочались із 1999 року, коли ЦВК прийняло Положення про порядок

використання засобів масової інформації для проведення передвиборчої агітації під час виборів Президента України в 1999 році». Попов зазначив, що там

містилось

положення

про

те,

що

весь

інтернет

визнавався

аудіовізуальним засобом масової інформації. І, хоча дане положення діяло лише впродовж конкретно визначеного періоду (час виборчої кампанії), Попов наголосив, що суди користувались даним документом для винесення судових рішень ще кілька років по тому [41]. У

2003

розпорядження

році «Про

екс-прем’єр-міністр затвердження

Віктор

Концепції

Янукович

підписав

формування

системи

національних електронних інформаційних ресурсів» [47]. Дана концепція містила твердження: «система інтернет-ЗМІ – організована за єдиною технологією сукупність інтернет-ЗМІ, необхідних для розв’язання завдань соціально-економічного розвитку держави та внесених до Національного реєстру електронних інформаційних ресурсів». Втім, це положення було розкритиковане медійниками через те, що обмежувало можливі теми лише до «соціально-економічного розвитку держави», і фактично вводило цензуру. На сьогодні діяльність засобів масової інформації в Україні регулюється кількома законами, зокрема «Про друковані засоби масової інформації (пресу) в Україні», «Про інформацію», «Про телебачення і радіомовлення», «Про видавничу справу», «Про рекламу». Втім, жоден із законів не дає чіткого визначення інтернет-ЗМІ. Відповідно до Закону «Про друковані засоби масової інформації (пресу) в Україні», друкованими ЗМІ є «видання, які виходять під постійною назвою, з періодичністю один і більше номерів (випусків) протягом року» [47, ст. 1]. Дослідниця Катерина Афанасьєва, яка аналізувала українське законодавство у сфері ЗМІ, зазначала, що інтернет-видання переважно дотримуються зазначених умов періодичності [33]. Окрім того, термін «масова інформація», який розтлумачено в Законі «Про інформацію» як «публічно поширювана інформація», відповідає

концепції подання інформації на сайті інтернет-ЗМІ, оскільки тут наявне публічне повідомлення інформації. А поняття «засоби масової інформації» пояснюються як «засоби, призначені для публічного поширення друкованої або аудіовізуальної інформації» [38, ст.22]. Таким чином, Афанасьєва доходить до висновку, що інтернет-видання можуть бути прирівняні до друкованих. Проте, мережеві видання не відповідають визначенню, яке дає Закон «Про видавничу справу»: «Видання повинно відповідати вимогам стандартів відносно оформлення, поліграфічного та технічного виконання» [33]. На противагу інтернет-виданням, правовий статус інтернет-сайтів оффлайнових видань є законодавчо врегульованим. Приміром, відповідно до статті 1 Закону «Про друковані засоби масової інформації (пресу) в Україні» друковані видання «можуть включати до свого складу інші носії інформації (платівки, дискети, магнітофонні та відеокасети тощо), розповсюдження яких не заборонено чинним законодавством України». На думку Катерини Афанасьєвої, розширене тлумачення цієї статті дозволяє віднести до інших носіїв інформації також і інтернет [33]. У Законі «Про телебачення та радіомовлення» визначення інтернет-ЗМІ відсутнє. У статті 1 Закону вказується, що «аудіовізуальний (електронний) засіб масової інформації – організація, яка надає для масового приймання споживачами аудіовізуальну інформацію, передану у вигляді електричних сигналів і прийняту за допомогою побутових електронних пристроїв» [39, ст.1]. Але це трактування стосується радіо та телебачення, а не інтернету. Тож формально інтернет-видання в Україні наразі не мають статусу ЗМІ й не підлягають державній реєстрації, а журналісти, які в них працюють, формально такими не є [51]. 18 лютого міністрів

2009 року

України

законопроектних

було

№185-р робіт

на

опубліковано

«Про

розпорядження

затвердження

2009 рік»,

якому

Кабінету

орієнтовного було

плану

передбачено

запровадження процедури реєстрації інтернет-видань шляхом надання їм статусу засобів масової інформації. Визначення процедури реєстрації електронних ЗМІ покладено на СБУ [41]. Але дані роботи так і не було проведено. Варто зауважити, що в світі існують різні практики врегулювання діяльності інтернет-видань. Так, у Росії електронні видання «зареєстровані Роскомдруці, а в реєстраційному посвідченні у графі «тип видання» зазначено: «інше – щоденне інтернет-видання» [33]. Але в таких провідних державах, як США, Велика Британія та Франція відсутні спеціальні закони про статус інтернет-ЗМІ. Зокрема, у США Верховний Суд у 1996 році скасував на підставі Першої поправки закон про регулювання інтернету, а Державна рада Франції з юридичних питань 1998 року зробила висновок про відсутність конечної потреби створювати окреме правове поле для мережі [33].

РОЗДІЛ 2. МЕТОДОЛОГІЯ ДОСЛІДЖЕННЯ Метою даного дослідження було з’ясування основних характеристик журналістських розслідувань в провідних українських онлайн-ЗМІ, а також визначення особливостей роботи розслідувальників для інтернет-видань, на відміну від інших видів засобів масової інформації. Також дана робота демонструє основні тренди у сфері журналістських розслідувань упродовж року та особливості підходу провідних українських журналістів при роботі для онлайн-ресурсів. Відповідно до даної мети, було визначено два основні методи дослідження – глибинні інтерв’ю з українськими журналістами, які проводять розслідування для українських онлайн-ЗМІ, аналіз

публікацій,

що

відповідають

критеріям

а також контентжурналістського

розслідування, які були опубліковані з 1 червня 2010 до 31 травня 2011 року в двох найбільш рейтингових електронних ЗМІ – „Українській правді” та „Оглядачі” („Обозревателе”). Дане дослідження базується як на кількісних, так і на якісних методах. Зокрема, для підрахунку частотності публікацій на ту чи іншу тематику чи обліку активності кожного з досліджуваних авторів у різних журналістських жанрах використовується кількісний контент-аналіз. Для інтерпретації текстів розслідувань та визначення їх акцентів ми використовуємо якісний контент-аналіз. У даному розділі ми розглянемо особливості проведення та механізми аналізу глибинних інтерв’ю, а також зробимо огляд можливостей такого методу дослідження, як контент-аналіз. Наприкінці розділу ми зазначимо, яким чином можна застосувати вищенаведені методи в контексті тематики та мети нашого дослідження.

2.1. Використання глибинних інтерв'ю 2.1.1. Характеристика глибинних інтерв'ю як соціологічного методу Глибинні інтерв'ю – якісний метод соціологічних досліджень, який дає змогу дізнатись всі потрібні деталі щодо мотивацій чи думок певної людини з досліджуваного нами приводу. Даний метод дає якісний результат інтерпретації даних, адже за 30-120 хвилин (стільки зазвичай триває глибинне інтерв`ю) можна дізнатись всі аспекти ставлення респондента щодо проблеми, яку ви досліджуєте. Глибинні інтерв'ю дають можливість, по-перше, проаналізувати мотивацію конкретних людей щодо якихось визначених вчинків і, по-друге, розширити свої дослідницькі можливості, маючи можливість неанонімно спілкуватись із людиною та змінювати загальну схему питань, залежно від ситуації та особи, з якою проводиться інтерв'ю [9, c.2]. Інтерв'ю поділяються на 2 типи: стандартизовані (формалізовані) та нестандартизовані (неформалізовані, вільні). Формалізоване

інтерв'ю

призначене

для

отримання

однотипної

інформації від усіх респондентів. Після проведення всіх необхідних для дослідження інтерв'ю ці дані можуть порівнюватись, класифікуватись та кодуватись у таблиці. Таким чином, схожість чи відмінність відповідей респондентів означатиме також різницю чи тотожність у вчинках чи міркуваннях людей. Інтерв'ю даного типу найчастіше використовується для визначення споживацьких преференцій [13]. Неформалізоване інтерв'ю застосовується в ситуаціях, коли немає необхідності співставляти питання та відповіді на них респондентів. При проведенні інтерв'ю даного типу дослідник не намагається отримати інформацію лише одного типу. Зміст інтерв'ю, таким чином, може кардинально змінюватись залежно від кожної з відповідей респондента. Для неформалізованого

інтерв'ю

не

укладають

сталі

опитувальники,

обмежуються певними опорними точками, або лише загальною темою дослідження. Також можуть проводитись спрямовані і неспрямовані інтерв'ю. У спрямованому інтерв'ю дослідник сам визначає тему та коло питань, які він хоче висвітлити. При проведенні неспрямованого інтерв'ю респонденту надається можливість обрати одну з тем, що будуть запропоновані дослідником [13]. Окрім того, виділяють клінічні та фокусовані інтерв'ю. Клінічні характеризуються значною тривалістю та інтенсивністю; їх мета – дізнатись якомога більше про мотиви та прагнення респондента. Фокусовані можуть бути короткими і проводяться в основному для визначення реакції респондента на ті чи інші події або явища [29]. Питання для глибинних інтерв'ю також поділяються на кілька типів. Це закриті питання («так-ні»), а також відкриті, які передбачають більш розгорнуту відповідь. Російські дослідники Саганенко та Божков наголошують на тому, що необхідно дуже ретельно підходити до обробки питань для інтерв'ю [29]. Поперше, варто визначити тип аудиторії, якій ви будете ставити питання. Залежно від її характеристик потрібно обрати такі структурні параметри питань,

як

складність

граматики

та

лексики.

По-друге,

потрібно

переконатись, що зміст питання є повністю зрозумілим для аудиторії. Для цього в ході інтерв'ю потрібно або сказати респонденту, що ви маєте на увазі під тими чи іншими поняттями, або спільно виробити категоріальний апарат. Наприклад,

якщо

ви

хочете

дослідити,

наскільки

результативними

журналісти вважають свої розслідування, потрібно дізнатись, що вони мають на увазі під словом «результативність» - широкий розголос проблеми, відкриття кримінальної справи стосовно тих порушень, про які йдеться в статті, приведення до змін у законодавстві і т.п.

У свою чергу, неправильна постановка питань призводить до неправильного розуміння респондента, а в результаті – хибної інтерпретації автора дослідження. Іншою вадою глибинних інтерв'ю є можливе бажання інтерв'юера «підштовхнути» респондента саме до того варіанту відповіді, який є зручним у контексті гіпотези дослідження. 2.1.2. Застосування методу глибинних інтерв'ю в дослідженні При підготовці до проведення глибинних інтерв'ю для дослідження особливостей журналістських розслідувань в українських інтернет-ЗМІ було складено перелік респондентів. До нього увійшли журналісти, які проводять розслідування для різних українських інтернет-ресурсів. При відборі враховувався також фактор авторитетності журналіста (його визнаності серед колег та читачів), а також темпоральний аспект. Зокрема, всі опитані журналісти публікували розслідування в інтернет-ЗМІ впродовж останнього року (з 1 червня 2010 до 31 травня 2011) і працювали в галузі розслідувань як мінімум рік. Вагомим фактором при відборі героїв для проведення глибинних інтерв'ю стало також їх бажання чи небажання взяти участь у дослідженні. Із 9 (дев'яти) журналістів, яким ми пропонували поспілкуватись на тему розслідувань в онлайн-виданнях, 8 (вісім) дали схвальну відповідь. Відмову було отримано лише від керівника бюро журналістських розслідувань «Свідомо» Єгора Соболєва, який зазначив, що ні він, ні його співробітники не матимуть часу на інтерв'ю. У результаті інтерв'ю було проведено з такими журналістами (в хронологічному порядку): * Сергій Лещенко * Дмитро Гнап * Юрій Ніколов * Олексій Шалайський

* Олександр Акименко * Мустафа Найєм * Сергій Щербина * Олександр Чаленко У ході дослідження було проведено напівстандартизовані глибинні інтерв'ю. Частина питань була спільною для всіх респондентів, але залежно від тематики публікацій автора, а також від його досвіду та ходу самої розмови деякі питання могли автоматично додаватись та зніматись. Відповідно, можна оперувати категорією блоків питань, що були поставлені кожному з опитаних. Блоки питань для глибинного інтерв'ю: 1. Запитання стосовно сайту, для якого журналіст проводить розслідування (історія створення сайту, започаткування на сайті жанру журналістських розслідувань, джерела фінансування сайту). 2. Попередній досвід роботи журналіста (у різних видах ЗМІ та в онлайн-медіа зокрема). 3. Специфіка проведення журналістом розслідувань (тематика, жанри, функції, хід розслідування, рівень співпраці з різними відомствами, роль джерел інформації, перевірка правдивості інформації, бар'єри під час проведення розслідування, звернення за юридичною експертизою перед публікацією). 4. Моніторинг журналістами резонансу після власних публікацій. 5. Використання журналістами технологій нових медіа (зважаючи на такі характеристики та можливості інтернет-ЗМІ, як гіпертекстуальність, інтерактивність та мультимедійність, а також беручи до уваги все більше поширення різнорідного контенту на онлайн-платформах). З результатами проведення глибинних інтерв'ю можна ознайомитись у третій частині дипломної роботи в розділі «Глибинні інтерв'ю».

2.2. Особливості використання контент-аналізу 2.2.1. Історія методу Контент-аналіз це метою

подальшої

кількісний аналіз текстів і текстових масивів з

змістовної

інтерпретації

отриманих

числових

закономірностей [44]. Історія цього методу сягає часів давньої Греції. Український дослідник Б.Юськів зазначає, що «одна з перших спроб «моделювання комунікативних процесів» - це «Риторика» Аристотеля, де було визначено структуру публічного виступу. Приміром, він зазначав, що мова складається з трьох елементів: самого автора, предмета, про який він говорить, та особи, до якої звертається [28]. Окрім того, самі слухачі промов ораторів були одними з перших аналітиків контенту, адже вони оцінювали зміст та мову виступу [28]. Також Б.Юськів зараховує до перших спроб контент-аналізу систему бального оцінювання в школах, яка дозволяла чисельно оцінити рівень знань учнів. Зокрема, уже в єзуїтських розподілялися

за розрядами,

школах

позначеними

XVI-XVII ст.

цифрами.

Одиниця

учні мала

значення вищої оцінки. Підвищуючи свій розряд, учень здобував цілий ряд привілеїв [28]. Одним з найвідоміших випадків проведення контент-аналізу є проведений у Швеції в 18 столітті аналіз збірки з 90 церковних гімнів, які пройшли державну цензуру і здобули велику популярність, але були звинувачені

невідповідності

релігійним

догматам.

Наявність

або

відсутність такої відповідності визначалося шляхом підрахунку в текстах цих гімнів релігійних символів і порівняння їх з іншими релігійними текстами [44]. Втім, контент-аналіз у його традиційному вигляді бере початок із кінця 19 – початку 20 століття, коли цей метод використовувався таргетно для оцінки матеріалів преси. Дослідженням функцій газет займався Д.У.Уїлкокс, який у 1900 р.

книзі "Американська

газета

світлі

соціальної

психології"

проаналізував

зміст

номерів

240

газет

за

один

день,

використавши таку класифікацію матеріалів: 1) новини (воєнні та цивільні), 2) ілюстрації, 3 )література, 4) думки, 5) реклама [28]. У 1930-1940-х роках було видано кілька праць із проведення контентаналізу, серед яких можна відзначити роботи Г. Ласвелла. А під час Другої світової

війни

контент-аналіз

використовувався

для

передбачення

британськими аналітиками часу початку використання Німеччиною ракет «Фау-1» і «Фау-2», що було зроблено на основі дослідження німецьких пропагандистських кампаній [44]. Із 1950-60х років контент-аналіз стає одним з найбільш популярних методів дослідження текстів. Серед авторів цього періоду варто виділити Б.Берельсона, який в 1952 році сформулював 17 цілей, які можуть бути досягнуті за допомогою контент-аналізу. Передусім, це опис тенденцій при зміні змісту комунікативних процесів, визначення фокусу уваги окремих груп та індивідів, визначення використаних пропагандистських прийомів та порівнянні різних ЗМІ [32]. 2.2.2. Кількісний та якісний контент-аналіз. Характеристика методів Контент-аналіз - це перш за все кількісний метод, що припускає числову оцінку якихось компонентів тексту, спроможну доповнюватися також різними якісними класифікаціями та виявленням тих чи інших структурних закономірностей [44]. Дослідник Г.Почепцов зазначає, що основною характеристикою контент-аналізу є його об'єктивність [22, с.171]. Окрім того, він виділяє й інші ознаки цього методу: 1) статистична (квантитивна) семантика 2) техніка для об'єктивного кількісного аналізу змісту комунікації 3) техніка для вироблення висновків за допомогою об'єктивного та систематичного встановлення характеристик повідомлень.

Контент-аналіз (як кількісний, так і якісний) може використовуватись у низці ситуацій: 1) якщо в нас немає прямого виходу на автора 2) якщо мовний фактор є вирішальним для дослідження 3) якщо об'єм матеріалів є дуже великим [22, с.172]. Втім, незважаючи на ряд спільних рис, деякі дослідники все ж розділяють кількісний та якісний контент-аналіз. Мангейм і Річ зазначають, що при кількісному підході дослідник зосереджує свою увагу на виокремленні та підрахунку конкретних слів та символів, а також занесення їх до кодувальної таблиці. У той же час, при якісному підході важливо враховувати весь контекст, в якому знаходиться якась одиниця дослідження [43]. Дослідники оперують такими поняттями, як змістовий та структурний контент-аналіз. Змістовий аналіз, за їх визначенням, використовується для дослідження вживання слів, тем та повідомлень. У такому разі варто створити словник, в якому кожен варіант слововживання буде віднесено до певної категорії [43, c.176]. Більш складним, на думку науковців, є визначення позитивних та негативних конотацій певного слова. Приміром, в такому випадку нам потрібно було б не лише створити категорії для дослідження настроїв політичних суб'єктів, але й силу цих настроїв [43, c. 279]. Також виділяється структурний контент-аналіз – тобто, такий, що приділяє основну увагу формі комунікації. У даному випадку, дослідника буде більше цікавити не те, що говориться, а те, як говориться. Наприклад, об'єктом вивчення може бути те, скільки абзаців тексту приділяється кожному з кандидатів під час виборчої кампанії, чи супроводжується стаття фотографією, якого розміру був заголовок, яке було місце розташування статті на сторінці і т.п. [43, c. 283-284]. Мангейм та Річ зазначають, що одиницями аналізу можуть виступати кілька категорій. Це слово, тема (наприклад, «становище біженців»), власне

предмет як такий [43, c.273-275]. До цих категорій також можуть приєднуватись такі, як речення, параграф, та цілий текст. Одиниця аналізу повинна відповідати наступним категоріям: бути достатньо великою, щоб виражати значення, але водночас достатньо малою, щоб не виражати багато значень; кількість одиниць аналізу повинна бути достатньо великою, легко ідентифіковуватись та піддаватись класифікації [22]. Дослідник Павло Паршин також зауважує, що об'єктом дослідження часто є навіть не окремий текст, а інформаційний потік, що складається з великої кількості текстів [44]. На

його

думку,

по-перше,

статистичні

закономірності

виразніше

проявляються при більшій вибірці. По-друге, аналітиків найчастіше цікавлять не одномоментні зрізи, а динаміка змін. І по-третє, при всьому різноманітті одиниць контент-аналізу найбільш популярними є саме макроодиниці: теми та / або проблеми, пропозиції, образи та ідеологеми [44]. 2.2.3. Методика проведення контент-аналізу Стандартна схема проведення контент-аналізу містить ряд основних пунктів: це концептуалізація дослідження, розробка його дизайну, збір даних та їх аналіз. Таким чином, у ході дослідження ми визначаємо його тему та проблему, формулюємо гіпотезу, обираємо тип контенту та процедуру аналізу даних, створюємо категорії для кодувальних таблиць та заповнюємо ці таблиці, а наприкінці аналізуємо та інтерпретуємо отримані дані. У ході даного дослідження ми хотіли з'ясувати, які особливості є в журналістських розслідувань, що публікуються у вітчизняних інтернет-ЗМІ, зважаючи на мультимедійні можливості інтернет-платформ. Окрім того, нас цікавила тематика даних розслідувань, а також методи доведення істинності суджень журналіста

та

наявність

або

відсутність певної особистої

стигматизації журналістів стосовно певних тем або персоналій, про які вони пишуть розслідування.

Для дослідження було обрано два українських інтернет-ЗМІ, які публікують на своїх сторінках журналістські розслідування – «Українська правда»

(www.pravda.com.ua)

та

«Обозреватель»

(«Оглядач»,

www.obozrevatel.com). Дані ресурси були обрані нами на основі рейтингу популярності сайтів www.liveinternet.ru. У розділі «Новини та ЗМІ» саме «Українська правда» та «Обозреватель» є найбільш рейтинговими сайтами, на яких розміщуються розслідування. «Обозреватель» має в середньому 1 мільйон 68 тисяч 691 перегляд та близько 173 тисяч 605 відвідувачів на добу (див. Рис. 2.1 та Рис. 2.2) [48].

Рис. 2.1. Відвідуваність сайту www.obozrevatel.com. Дані порталу www.liveinternet.ru

Рис. 2.2. Відвідуваність сайту www.obozrevatel.com (графік). Дані порталу www.liveinternet.ru

«Українська правда», згідно з рейтингом liveinternet.ru, має в середньому 1 мільйон 44 тисячі 92 перегляди та близько 150 тисяч 775 відвідувачів на добу (див. Рис. 2.3 та Рис. 2.4) [49].

Рис. 2.3. Відвідуваність сайту www.pravda.com.ua. Дані порталу www.liveinternet.ru

Рис. 2.4. Відвідуваність сайту www.pravda.com.ua (графік). Дані порталу www.liveinternet.ru

Згідно з легендою рейтингу, «перегляди» - це кількість завантажень сторінок сайту. «Відвідувачі» - це кількість унікальних відвідувачів сайту (точніше, кількість браузерів). Ідентифікація відбувається за допомогою cookies. «Сесія» - це серія з декількох переглядів від одного відвідувача, причому між сусідніми переглядами повинно пройти не більше 15 хвилин.

«Хости» - це кількість унікальних IP-адрес, з яких запитувалися сторінки сайту. Кілька комп'ютерів за одним проксі-сервером вважаються за один хост [48, 49]. Втім, цей рейтинг не можна вважати таким, що абсолютно об'єктивно відображає

стан

справ.

Так,

під

час

дослідження

контенту

сайту

«Обозреватель» з'ясувалось, що сторінки мають властивість автоматично перезавантажуватись із певною періодичністю, що збільшує кількість переглядів у статистиці. «Українська правда» також має огляд статистики відвідуваності сайту від порталу www.bigmir.net, де містяться показники, що відрізняються від вищенаведених (див. Рис. 2.5). Статистика цього видання не відображається в загальному рейтингу ЗМІ. Сайт «Обозреватель» не має лічильника на www.bigmir.net [50].

Рис. 2.5. Статистика відвідуваності сайту www.pravda.com.ua. Дані top.bigmir.net

Зважаючи на тему та завдання роботи, дослідницьким методом було обрано кількісно-якісний контент-аналіз. Такий метод є прийнятним, зважаючи на те, що ми досліджуємо наявність певних тем та елементів мультимедіа

публікаціях,

також

відслідковування

тенденцій

особливостях подання матеріалу на кожному з досліджуваних інтернет-

ресурсів.

Зокрема,

за

допомогою

кількісного

контент-аналізу

ми

підраховуємо кількість публікацій різних тематик на сайті, а також кількість власне розслідувань, що були проведені для даного ресурсу. Також ми відслідковуємо активність штатних працівників досліджуваного інтернетЗМІ, поділяючи їх матеріали за жанрами: «Розслідування», «Репортаж», «Інтерв'ю» та «Аналітика». Під розслідуванням ми маємо на увазі журналістський матеріал, який ґрунтується на власній роботі автора розслідування, а також оприлюднює факти, які намагаються приховати від громадськості та які свідчать про порушення її прав. Під аналітичною статтею ми маємо на увазі публікацію, що містить розгляд певної проблеми та демонструє міркування автора з цього приводу. Під інтерв'ю ми маємо на увазі публікацію, в якій більша частина тексту (або і весь текст) становить опитування якоїсь людини. Репортаж в контексті дослідження – це стаття, що базується на спостереженнях журналіста та матеріалах із місця подій. Якісний контент-аналіз використовувався нами для дослідження тематики розслідувань, а також методів доведення правдивості інформації чи підтвердження точки зору автора. Мета дослідження також визначає змінні (тобто, феномени та події, які вимірюються та аналізуються), що будуть нами використовуватись. Перелік змінних, що використовувались у даному дослідженні: • Автор розслідування • Розділ: політика, економіка, суспільство • Об'єкти критики: керівництво держави, депутати, чиновники, ексчиновники, опозиція, правоохоронні органи, судді, олігархи, церкви, інше. • Головна тема розслідування: корупція, кримінал, політичні технології, інше. • Локалізація розслідування: Київ, регіони України, світ. • Використання

можливостей

нових

медіа:

публікація

фотографій, аудіо, відео, інфографіки та гіперпосилань.

документів,

Дамо визначення деяким із понять, що використовуються для визначення

змінних.

категорії

об'єктів

критики

розслідування,

«керівництво держави» – це президент України Віктор Янукович, прем'єрміністр України Микола Азаров, перший віце-прем'єр-міністр України – міністр економічного розвитку і торгівлі України Андрій Клюєв, віце-прем'єрміністр України – міністр інфраструктури України Борис Колесніков, а також голова Національного банку України Сергій Арбузов. Сергій Тігіпко, не зважаючи на статус віце-прем'єр-міністра, зараховується до категорії чиновників через його незначну роль у державних питаннях. «Депутати» - народні депутати України (окрім депутатів БЮТ). «Опозиція» - Юлія Тимошенко, Юрій Луценко та депутати від БЮТ. «Інше»

підприємці,

представники

неурядових

організацій,

кримінальні авторитети, політтехнологи, а також статті щодо НАК «Нафтогаз України». В категорії головних тем розслідування, «політичні технології» - це справи, що пов'язані з гуманітарною політикою та політтехнологами. До «Іншого» відноситься все те, що не увійшло до вищезазначених тем. Одиницею аналізу, відповідно до вимог, які зазначені на с. 32 даної роботи, було обрано текст журналістського розслідування – тобто, матеріалу, який ґрунтується на власній роботі автора та оприлюднює дані, які були приховані від громадськості, та свідчать про порушення норм права чи моралі. До кодувальної таблиці було внесено такі категорії: • Дата публікації. • Автор публікації. • Заголовок статті. • Розділ, в якому опублікована стаття. • Об'єкти критики (категорія). • Об'єкти критики (імена).

• Головна тема. • Локація. • Короткий зміст. • Доказові методи. • Упередженість / неупередженість. • Кількість коментарів. Категорія «упередженість / неупередженість» у контексті нашого дослідження буде розглядатись наступним чином. Під неупередженістю, згідно

«Редакційними

справедливість,

настановами

об'єктивність

BBC»,

безсторонність

ми у

маємо

на

увазі

підході

до

героя

розслідування, а також відображення всіх значних думок через дослідження діапазону і конфліктів різних точок зору. Журналіст може надавати оціночні судження, але не повинен підтримувати окрему думку щодо суперечливих питань публічної політики, або щодо політичних чи трудових суперечностей Під упередженістю ми розуміємо використання оціночних суджень та емоційних висловів, що виражають особисте ставлення автора до об'єкту розслідування, а також дисбаланс поглядів, що викликають політичну або трудову полеміку, та питань, пов’язаних з публічною політикою [30, c. 176]. Оціночні судження, згідно зі статтею 30 Закону «Про інформацію» - це висловлювання (за винятком наклепу), які не містять фактичних даних, критика, оцінка дій, а також висловлювання, що не можуть бути витлумачені як такі, що містять фактичні дані, зокрема з

огляду на характер

використання стилістичних засобів (гіпербол, алегорій, сатири)[30, ст. 30]. У даній категорії буде зазначено використання автором оціночних суджень та емоційних висловів, що підсилюють тональність сприйняття статті, але не є доведеними / об'єктивними, і мають на меті зачепити почуття читача, замість того, щоб надати факти, аби читач сам міг зробити висновки. Також до даної категорії занесено виявлення непідтвердженої інформації в тексті розслідування, що теж може супроводжуватись

суб'єктивними судженнями автора стосовно об'єкту розслідування. Хоча використання

оціночних

суджень

прийнятним

журналістських

матеріалах, ми вважаємо, що власні міркування автора не повинні підміняти собою факти та інформацію з перевірених джерел. Зважаючи на відмінності в структурі сайтів, у ході розслідування були проаналізовані наступні розділи. На «Українській правді» розглядалась сторінка www.pravda.com.ua і не брались до уваги її дочірні проекти (такі, як «Економічна правда», «Історична правда» та «Правда.Життя», якщо тільки статті з цих розділів не публікувались на головній сторінці сайту). Це зумовлено тим, що головна сторінка «Української правди» має найбільшу відвідуваність з усіх проектів холдингу, і її рейтинг підраховується окремо від проектів. Окрім того, тексти журналістських розслідувань з інших розділів все одно перепубліковуються на головній сторінці. Публікації розподілялись на категорії «Політика», «Економіка» та «Суспільство», тому розслідування з проекту «Історична правда» могли розміщуватись у розділі «Політика» чи «Суспільство», залежно від тематики публікації. На сайті «Обозреватель» існує спеціальний розділ «Розслідування». Втім, наповнення цього розділу відбувається лише з січня 2011 року, тому на даному сайті були проаналізовані три рубрики – «Розслідування», «Політика» та «Суспільство». Публікації також були тематично поділені між стандартизованими категоріями «Політика», «Економіка» та «Суспільство». Результати дослідження можна переглянути в третій частині роботи в підрозділі «Результати контент-аналізу».

РОЗДІЛ 3. РЕЗУЛЬТАТИ ДОСЛІДЖЕННЯ 3.1.

Результати проведення контент-аналізу У

даному

розділі

проаналізовано

результати

контент-аналізу

журналістських розслідувань, що були розміщені в інтернет-виданнях «Українська правда» та «Обозреватель» з 1 червня 2010 до 31 травня 2011 року. Дослідження матеріалів ґрунтувалось на застосуванні тих змінних, що були визначені нами в попередньому розділі: автор розслідування, розділ публікації, об'єкти критики, головна тема, локація та використання можливостей нових медіа. У цій частині роботи ми проаналізуємо як результати окремих досліджень по кожному з веб-ресурсів, так і узагальнимо спільні та відмінні риси обох видань у контексті загальних рис журналістських розслідувань, а також новітніх мультимедійних можливостей, які можуть бути застосовані для інтернет-ЗМІ. 3.1.1. Аналіз журналістських розслідувань «Української правди» 3.1.1.1. Загальна характеристика видання та публікацій «Українська

правда»

–

інтернет-видання

суспільно-політичного

спрямування, яке було засноване в 2000 році Георгієм Гонгадзе. Головним редактором є Олена Притула. «Українська правда» позиціонує себе як незалежний засіб масової інформації. Вона не є проектом когось із політиків і критикує як представників влади, так і опозицію. За словами співробітників, видання отримує фінансування за рахунок продажу рекламних площ на сайті. Середня відвідуваність сайту становить близько 200 тисяч користувачів на день. При проведенні дослідження було проаналізовано всі матеріали, що з'являлись на головній сторінці «Української правди» упродовж року з 1 червня 2010 до 31 травня 2011 року. При відокремленні журналістських розслідувань від решти текстів ми користувались такими критеріями, як

новизна тематики та отриманих даних, а також оприлюднення фактів, які намагаються приховати від громадськості та які свідчать про порушення її прав. Упродовж року на головній сторінці «Української правди» було опубліковано 707 статей. Зважаючи на те, що основним спрямуванням сайту від часів його започаткування є політика, більшість статей на головній сторінці також стосувались саме політичної тематики. Так, політиці було присвячено 609 статей, економіці – 79 статей, а суспільно-культурним темам – 19 статей. У результаті застосування нами вищезазначених критеріїв, було виділено 89 публікацій, що повністю відповідають характеристикам журналістських розслідувань. Із них 75 статей було присвячено політичним проблемам, 6 – економічним та 8 – суспільним (див. Рис. 3.1). Загалом, розслідування становили 11,9% від загальної кількості публікацій на головній сторінці видання.

Рис. 3.1. Поділ журналістських розслідувань на «Українській правді» за жанрами

Журналістські розслідування були написані як штатними авторами «Української правди», так і дописувачами з інших видань чи фрілансерами. Штатними авторами, публікації яких ми аналізували, є Сергій Лещенко, Мустафа Найєм, Сергій Щербина, Тетяна Ніколаєнко, Оксана Коваленко, катерина Каплюк (всі – відділ політики), Вахтанг Кіпіані (редактор проекту «Історична правда»), Павло Солодько («Історична правда»), Дмитро Дєнков

(«Економічна правда»). У цілому штатними авторами було написано 67 статей (що становить 75,28% від загальної кількості розслідувань), а позаштатними – 22 (тобто, 24,72%). Серед загальної кількості публікацій, 11 статей були написані спільно кількома авторами (8 – журналістами «Української правди» та 3 – позаштатними журналістами). Можна відмітити, що серед 8 спільних розслідувань співробітників української правди, одним зі співавторів був Сергій Лещенко. Йому також належить найбільша кількість власних розслідувальних матеріалів (30 з 89). Якщо порахувати всі розслідування, співавтором яких він був, вони становитимуть 42,7% від загальної кількості розслідувань, що були опубліковані на «Українській правді» (тобто, 38 з 89). На другому місці за кількістю розслідувань знаходиться Мустафа Найєм (11 з 89, а також 1 спільна стаття з Сергієм Лещенком). Спільне число їх публікацій становить 55% від загальної кількості розслідувань (візуалізація даних представлена на Рис. 3.2).

Рис. 3.2. Головні автори розслідувань на «Українській правді»

Щомісячна кількість публікацій не була сталою. Можна виділити 3 піки активності, які припадали на липень та грудень 2010, а також на квітень 2011 року (див. Рис. 3.3).

Рис. 3.3. Кількість журналістських розслідувань на «Українській правді» впродовж року

Серед усіх тем, на які були написані розслідування на «Українській правді», найбільш популярною виявилась корупція. Кількість статей на дану тематику становить 80,9% від загальної кількості розслідувань, або 72 статті з 89 (при можливості множинного вибору тем). Другою за популярністю була тема криміналу – 13,48% (12 з 89 тем). Частка розслідувань про політичні технології та гуманітарну політику становила 4,49% (4 з 89), інше – 8,98%, або 8 з 89 (див. Рис. 3.4). Серед корупційних розслідувань, більшість була присвячена корупції на вищих ланках влади. Наприклад, вони стосувались приватизації державної резиденції

«Межигір'я»,

поїздок

державних

чиновників

за

рахунок

держбюджету (наприклад, публікація Коваленко та Лещенко за 9 червня «Янукович у Греції. Туризм за державні кошти», або стаття С.Лещенка за 21.06 «Чартер для Андрія Клюєва – коштом державного бюджету»), а також приватизації чиновниками вищої ланки державних земель (серія розслідувань Тетяни Чорновіл щодо приватизації Миколою Азаровим та його оточенням

земель в Київській області та Криму – «Межигір'я» Азарова», «Крим Азарова», «Кримський бізнес Азарова», «І вся країна покриється будинками Азарова?»). Окремо варто відзначити лонгітюдне розслідування Мустафи Найєма щодо стосунків «Газпрому» , «РосУкрЕнерго» та НАК «Нафтогаз України» в контексті розгляду газового спору в Арбітражному суді у Стокгольмі (цикл статей «Облога Стокгольма» - «Як відмивали Газпром», «Як карали Нафтогаз», «Хто і як відбирав газ у RUE», а також публікації «Юлія Тимошенко: скелети газової шафи» та «Фатальна оборудка», липеньлистопад 2010 року). Ці статті базуються на великій кількості документів, які не були оприлюднені ніде раніше.

Рис. 3.4. Основні теми розслідувань на «Українській правді»

Розслідування на кримінальну тематику впродовж визначеного нами періоду стосувались: загибелі студента Ігоря Індила у київському відділку міліції (2 публікації), порушень правил дорожнього руху депутатом Антоном Яценком, знущань над вихованцями інтернатів, аналізу причин вбивств харківського журналіста Климентьєва та київського судді Зубкова, та ін. До категорії «Політичні технології» було віднесено розслідування, що

стосувались питань політтехнологів, а також гуманітарної політики чи національних інтересів України. Таких публікацій упродовж року було 4: стаття про ідеологічні правки в підручниках з історії «Переписана історія України. Версія епохи Дмитра Табачника» К.Каплюк, «Секрети на винос? Керівником охорони Януковича виявився… громадянин Росії» С.Лещенка, «Сетевой маркетинг – это класс» про тренерів з мережевого маркетингу, які проводили тренінги з агітації людей до «Партії регіонів» Землянської та Мазур, а також «Політтехнолог влади, або Секрети інформаційної політики каналу «Інтер» про російського політтехнолога Ігоря Шувалова, авторства С.Лещенка. До категорії «Інше» увійшли розслідування, які не можна віднести до однієї з вищенаведених категорій. До неї увійшли розслідування щодо вирішення спору в Стокгольмському суді, з'ясування того, хто був одним із підозрюваних у справі по «РосУкрЕнерго», а також матеріали щодо переділу влади в гірничо-металургійному комплексі Донбасу та розслідування стосовно авторських прав при публікації книжок за участю екс-міністра Кабінету міністрів України Анатолія Толстоухова. Також позначку «Інше» отримали статті щодо двох фігурантів «справи Гонгадзе» - Леоніда Кучми та майора Мельниченка. 3.1.1.2. Об'єкти критики та особливості подання матеріалу Об'єктами критики на «Українській правді», як з'ясувалось у результаті проведення контент-аналізу, були в основному представники керівництва держави (32 статті з 89, або 36%), чиновники (20 статей з 89, або 22,5%), депутати (14 статей, або 15,7%), олігархи (13 статей, або 14,6%), опозиція (10 статей, або 11,2%). Менша кількість публікацій була присвячена роботі правоохоронних органів та суддів (по 4 статті кожної тематики, або по 4,5%), а також діяльності церкви та екс-чиновників (по 2 статті, або 2,25%). Таким чином, ми бачимо відносну збалансованість представлення в розслідуваннях

представників як влади, так і опозиції. Окрім того, даний розподіл розслідувань відповідає класичному розумінню журналістів як watchdogs (сторожових псів) суспільної моралі та порядку, які мають критично ставитись до дій правлячих кіл (див. Рис. 3.5).

Рис. 3.5. Об'єкти критики розслідувань на «Українській правді» (категорії). Множинний вибір

До категорії «Інше» потрапили, зокрема, підприємці (наприклад, у розслідуванні «Олімпійський»,

щодо

одного

директора

«АК

генпідрядників Інжиніринг»

будівництва

Володимира

НСК

Артюха),

державні компанії (НАК «Нафтогаз України» та «Газпром»), політтехнолог Ігор Шувалов, представник «Посольства Божого» Олександр Корман, другий президент України Леонід Кучма, майор Мельниченко (обидва – проходили в двох публікаціях, що дотично стосувались «справи Гонгадзе»). Якщо ж говорити про конкретні персоналії об'єктів критики, ними переважно були найвідоміші політичні персони (як із влади, так і представники опозиції). Деталі представлено на Рис. 3.6 (в таблиці представлено тих осіб, про діяльність яких було проведено 2 чи більше розслідування впродовж року).

Рис. 3.6. Об'єкти критики розслідувань на «Українській правді» (імена). Множинний вибір

Перше місце за кількістю розслідувань посідає президент України Віктор Янукович (15 публікацій з 89). Більшість із них (12 статей з 15, або 80%) написані журналістом «Української правди» Сергієм Лещенком. Вони стосуються переважно деталей проживання Віктора Януковича в резиденції «Межигір'я». Ще 2 статті написано журналісткою «Української правди» Тетяною Ніколаєнко (про ремонт резиденції «Синьогора» в ІваноФранківській області, а також про будівництво гелікоптерного майданчика в Каневі), і 1 – журналістом бюро «Свідомо» Максимом Опанасенком (стосовно деталей навчання та наукової діяльності В. Януковича). Друге

місце

посідає

Юлія

Тимошенко

публікацій

89).

Розслідування стосуються її ролі в газових угодах, досліджують подробиці справ щодо кіотських грошей та закупівлі машин «швидкої допомоги», а також

стосуються

придбання

партійної

нерухомості

та

витрат

на

американських лобістів. По 5 журналістських розслідувань написано про прем'єр-міністра України

Миколу

Азарова,

віце-прем'єр-міністра

України

–

міністра

інфраструктури Бориса Колеснікова, а також про депутата Партії регіонів та олігарха Юрія Іванющенко (відомого також як «Юра Єнакіївський»). Більша частина статей про Миколу Азарова (4 з 5) – це розслідування Тетяни Чорновіл стосовно приватизації ним та його оточенням ділянок у «Конча-Заспі» та Криму. Ще одна публікація – це матеріал «Української правди» про житло vip-чиновників, серед яких фігурує і пан Азаров). Розслідування про Бориса Колеснікова виходили на «Українській правді» з початку грудня 2010 до кінця березня 2011 року. 3 з 5 статей стосуються підготовки до «Євро-2012»

(співавтор всіх статей – Сергій

Лещенко), і ще по одній статті присвячені будівництву гелікоптерного майданчика в Каневі (автор – Т.Ніколаєнко) та зв'язку Колеснікова з цигарковою компанією «Хамадей», що виробляла контрафактну продукцію. Окрім того, на «Українській правді» є ще два розслідування, в яких Колесніков не фігурує особисто, але він є пов'язаною з головними фігурантами справи особою, і тому читач, який знає ситуацію, одразу зробить висновки щодо його ролі в цих історіях. Перша стаття – «Хорошковський надсилає чорну мітку «донецьким» за 19 листопада 2010, в якій іде мова про директора «АК Інжиніринг» Володимира Артюха, якого Борис Колесніков призначив одним з генпідрядників будівництва НСК «Олімпійський».

Друга – «Хто заробляє на Євро-2012. Друга частина

розслідування» від 19 січня 2011 року, в якій ідеться про діяльність «Шляхового підприємства «Альтком», яке також пов'язують саме з паном Колесніковим. Публікації про Юрія Іванющенка можна розділити на дві тематичні частини. Одна стосується його економічної діяльності (зокрема, отримання компаніями Іванющенка тендерів на збагачення та постачання вугілля, його

зв’язків з міністром АПК М. Присяжнюком та компанією «Альтком»). Автором статей щодо гірничо-металургійних, а також агропромислових інтересів був економічний журналіст та власник сайту про державні закупівлі «Наші гроші» Юрій Ніколов. Його статті значною мірою побудовані на аналізі «Вісника державних закупівель», а тому мають чітке документальне підґрунтя. Інша частина статей пов'язана з міжнародною активністю пана Іванющенка та його іміджем в США (автори – С.Лещенко та М.Найєм). 4 розслідування (автор – Мустафа Найєм) присвячені українському олігарху Дмитру Фірташу та його ролі в діяльності «РосУкрЕнерго» в контексті судового спору в Арбітражному суді в Стокгольмі. По 3 розслідування впродовж року було написано про секретаря РНБОУ Раїсу Богатирьову, міністра внутрішніх справ Анатолія Могильова та керівника «Укроборонпрому» Дмитра Саламатіна. Всі публікації про Богатирьову (автор статей – Сергій Лещенко) стосуються корупційної діяльності – зокрема, про два помешкання (2 статті) та влаштування особистих консультантів та стилістів співробітниками РНБО. Розслідування про Дмитра Саламатіна стосуються поставок зброї до Іраку (автор – Мустафа Найєм, 2 статті) та щодо побиття ним директора ДП «Термохолод» (автор – С.Щербина). Анатолій Могильов, у свою чергу, фігурує в розслідуваннях щодо дарування

Віктору

Януковичу

іменної зброї

(автор

–

С.Лещенко),

переведення зарплатних рахунків МВС до «Брокбізнесбанку», власниками якого є Сергій та Олександр Буряки (перший – екс-голова ДПА, другий – ексдепутат БЮТ, голосує з Партією регіонів). По 2 розслідування було проведено про голову Національного банку України Сергія Арбузова, першого віце-прем'єр-міністра України Андрія Клюєва, сина президента Олександра Януковича, міністра освіти та науки, молоді та спорту Дмитра Табачника, депутата Антона Яценка, голову СБУ Валерія Хорошковського, екс-міністра Кабміну Анатолія Толстоухова та

очільників УПЦ МП (їх лобіювання інтересів різних підприємств у Кабміні). Зважаючи на даний аналіз даних, ми можемо стверджувати, що більшість розслідувань, опублікованих на «Українській правді» впродовж року, стосувалась керівництва держави, а також чиновників вищої ланки та олігархів. 10 з 11 основних героїв розслідувань або самі знаходяться зараз при владі, або пов'язані з нею бізнесовими зв'язками. Більшість розслідувань, що були опубліковані на «Українській правді», відповідають

канонам

якісної

об'єктивність,

незалежність

представлено

доказову

базу

журналістики

та

–

неупередженість.

(коментарі

різних

таким, У

як

точність,

розслідуваннях

свідків

чи

сторін

розслідування, документи, фотографії та інші свідчення правоти міркувань журналіста). Основна маса розслідувань демонструє читачеві факти, а не оціночні судження автора, що також є важливим для журналістських розслідувань. Втім, у результаті якісного контент-аналізу текстів було виявлено кілька публікацій зі значною частиною залучення емоційних формулювань та

розслідування, що

великою мірою побудовані на

коментарях анонімних джерел. Так, стаття Ірини Федорів від 8 липня 2010 року «Україна 21 століття: чиновники морять голодом хворих дітей» розповідає про те, що Міністерство охорони здоров’я не закупило вчасно харчування для дітей, хворих на фенілкетонурію. У публікації використано переважно коментарі батьків, а також фотографії хворої дитини з підписами на зразок: „Батьки Олега 10 днів тому дали йому останні крихти харчів”, які підвищують емоційне сприйняття проблеми. Тема даного розслідування є дуже сенситивною, але в той же час воно не розкриває основних фігурантів справи, залишаючи об'єктом критики узагальнений образ Міністерства охорони здоров'я. У той же час, за критеріями розслідування, бажано було би назвати конкретних осіб, які відповідають за тендерні закупівлі потрібних ліків. Окрім того, у статті Сергія Щербини за 9 листопада 2010 «Годівниці

влади: у Азарова дарують мільйони офшорним “авторам”» прізвище Азарова в заголовку та його фотографія на початку статті видаються не повністю обґрунтованими, адже фактично сам Микола Азаров не фігурує у статті, а мова йде про Міністерство юстиції та двох депутатів від Партії регіонів. Більш детальний аналіз аспектів подання матеріалу можна знайти в розділі «Додатки». 3.1.1.3. Використання мультимедійних технологій у журналістських розслідуваннях на «Українській правді» Можливості веб-платформ дозволяють журналістам не лише збільшити атрактивність свого матеріалу за допомогою мультимедійних засобів, але й підвищити довіру читача до матеріалу, адже чим більше доказів якогось злочину або порушення моралі надає журналіст, тим більшою є прихильність до нього читачів. У даному дослідженні ми розподілили можливі мультимедійні засоби на 7 категорій: «Документи» (фотографії важливих документів), «Фотографії», «Відео», «Аудіо», «Інфографіка», «Інформація з інтернет-баз» та «Гіперпосилання». Під тегом «Інформація з інтернет-баз» розміщуються матеріали, які були знайдені журналістами на відкритих чи платних інтернет-ресурсах. На думку Пола Бредшоу, вміння швидко та якісно шукати інформацію в інтернеті є однією з найбільш необхідних навичок для розслідувальника 21 століття [31]. Відповідно, у даній категорії підраховано, як часто журналісти публікували таку інформацію у якості додаткової аргументації. «Гіперпосилання» також були додані до пунктів аналізу, адже зі збільшенням кількості гіперпосилань на внутрішні та зовнішні джерела автор дає більше можливостей підтвердити власну правоту (наприклад, надаючи посилання на офіційні документи, які немає сенсу повністю передруковувати в статті) або надати можливість читачу глибше та з різних сторін вивчити дану проблему. Згідно

результатами

нашого

дослідження,

розслідуваннях

«Української правди» активно використовуються всі види мультимедіа (див. Рис. 3.7).

Рис 3.7. Використання мультимедійних засобів в журналістських розслідуваннях «Української правди»

Як бачимо з наведеного графіку, найбільш активно в журналістських розслідуваннях використовуються гіперпосилання (82 випадки з 89 статей, або 92,19%). Окрім того, в публікаціях багато копій документів (60 з 89 статей, або 67,4% від загальної кількості публікацій), фотографій (57 з 89, або 64%). Менше використовується інформації з інтернет-баз (16 з 89, або 17,97%), інфографіки (12 з 89, або 13,48%) та відеозаписів (10 з 89, або 11,23%). Найменша популярність в аудіозаписів – вони зустрічаються лише в 6 з 89 публікацій (6,74%). Таке співвідношення використання мультимедійних засобів можна пояснити більшою доступністю тих чи інших елементів, а також специфікою опублікованих матеріалів. Так як розслідування базуються саме на документах, журналісту не важко відсканувати їх та додати до своєї статті. Так само не забирає багато часу додавання гіперпосилань до тексту статті. У той же час, пишучи про корупцію, журналіст далеко не завжди може

отримати відео чи аудіозаписи для підкріплення матеріалу. Тому частка використання цих засобів є найменшою. Втім, на «Українській правді» є розслідування, які поєднують більше 4 видів мультимедійних засобів водночас. Наприклад, у статті Сергія Лещенка за 2 липня 2010 «Партійна нерухомість Юлії Тимошенко. На 150 мільйонів гривень» використано гіперпосилання, фотографії, інфографіку, документи та інформацію з інтернет-баз. У розслідуванні Мустафи Найєма за 14 вересня 2010 «Суддівська ненаситність на службі Віктора Януковича» використано документи, фотографії, інфографіку та гіперпосилання. До публікації «Секрети на винос? Керівником охорони президента виявився… громадянин Росії?» (автор – С.Лещенко) використано фотографії, аудіо, інтернет-бази даних та гіперпосилання. А в розслідуванні С.Лещенка «Віктор Янукович: «Будуємо нову країну. У межах ''Межигір'я''» використано одразу 6 видів мультимедійних

засобів:

гіперпосилання,

відео,

аудіо,

фотографії,

інфографіку, інформацію з інтернет-баз. Більш детальний аналіз цього питання можна знайти в розділі «Додатки». Окремим

пунктом

нашого

дослідження

стояв аналіз

кількості

коментарів під інтернет-публікаціями. Зважаючи на те, що інтерактивність є однією з характерних рис інтернет-ЗМІ, ми одразу можемо проаналізувати, які з тем викликали найбільшу цікавість у користувачів. Відповідно, ми можемо вибудувати рейтинг топ-5 тем, які найбільше зачепили аудиторію. 1) 8.07 – М.Найєм «Юлія Тимошенко: скелети газової шафи» – 1173 коментарі. 2) 27.10 – С.Лещенко «Віктор Янукович: "Будуємо нову країну. У межах "Межигір'я"» – 960 коментарів. 3) 17.12 – М.Найєм «Юлія Тимошенко: гачок другий – медична справа» – 857 коментарів. 4) 26.08 – К.Каплюк

«Переписана історія України. Версія епохи Дмитра

Табачника» – 673 коментарі.

5) 17.01 – С.Щербина, С.Лещенко «Хто заробляє на Євро-2012? Перша частина розслідування» – 655 коментарів. Як бачимо, найбільша кількість коментарів знаходиться під матеріалами на політичну тематику, що пов'язана з важливими персоналіями (Віктор Янукович, Юлія Тимошенко), масштабними корупційними схемами (Євро2012) та гуманітарною політикою держави (переписування підручників історії). Втім, у даному випадку існують проблеми з об'єктивними результатами аналізу, адже явище тролінгу найбільше розвинуте якраз у сфері питань, що стосуються політики. Повна інформація стосовно коментарів до всіх розслідувань на «Українській правді» знаходиться в розділі «Додатки».

3.1.2. Аналіз журналістських розслідувань «Обозревателя» 3.1.2.1. Загальна характеристика видання та публікацій «Перший інформаційний портал «Обозреватель», як називають його самі редактори сайту, був створений в 2001 році. Портал встиг змінити кількох головних редакторів, а також саму концепцію інформаційної політики. Наприклад, у вересні 2005 року на сайті «Обозреватель» з'явилось таке повідомлення (авторська орфографія): «Інформаційні ресурси українського Інтернету побили рекорди часів «помаранчевої революції». Щохвилинна Інтернет-газета «Оглядач» («Обозреватель»), як один з двох лідерів, минулого тижня, наприклад, у четвер, мала понад мільйон відвідувань та переглянутих сторінок і понад сто двадцять тисяч унікальних візитерів. Цей сплеск викликаний винятково політичною кризою. Як завжди, згодом відвідуваність дещо знизиться, але норма стане вже більш високою – післякризова аудиторія буде вищою, ніж докризова. Роль Інтернету й надалі зростатиме. Нагадуємо, що «Обозреватель» задля зручності тих, хто користується Мережею в режимі diul up (здебільшого вечорами та в уікенд) запустив полегшену версію сайту. Крім того, всі бажаючі можуть читати сайт у музикальному супроводі – якщо якість зв’язку дозволяє закачувати музику. А щодня при першому завантаженні наш сайт вітатиме вас звуками Державного Гімну України» [53].

У 2005-2007 роках, коли шеф-редактором сайту був політтехнолог БЮТу Олег Медведєв, сайт мав протимошенківське спрямування (див. вищенаведену цитату). Втім, згодом портал перейшов на прорегіональні позиції, що не видається дивним, адже його власник – урядовий уповноважений з питань дерегуляції господарської діяльності Михайло Бродський. Ця інформація не приховується від користувачів, адже на верхній панелі керування сайту знаходиться посилання на блог Михайла Бродського, і на різних сторінках з'являється реклама компанії «Венето», яка також належить Бродському. У 2009 році з сайту пішло кілька журналістів, які були «обличчям» «Обозревателя» - зокрема, Соня Кошкіна та Тетяна Чорновіл.

Наразі

найвідомішими дописувачами «Обозревателя» є Олександр Чаленко та Анатолій Шарій. Сайт має складну та непослідовну структуру. Періодично публікації переміщуються до інших розділів чи змінюють адресу сторінки, тому пошук на

порталі

проблематичним.

При

проведенні

контент-аналізу

журналістських розслідувань на «Обозревателе», ми побачили, що розділ «Розслідування» обривається в грудні 2010 року. Так само розділи «Політика» та «Суспільство» майже не містять публікацій за літні місяці 2010 року, які були або переміщені, або видалені. Через незначну кількість матеріалу, нами були проаналізовані три розділи – «Розслідування», «Політика» та «Суспільство». Матеріали з цих розділів були поділені на три групи – «Політика», «Економіка» та «Суспільство». Варто зауважити, що тематика публікацій не завжди відповідала назві розділу. Найбільше зауважень ми маємо до категорії «Розслідування», адже часто під цією міткою з'являлись матеріали, що навіть приблизно

не

відповідають

вимогам

журналістських

розслідувань.

Наприклад, публікація за 14 травня 2011 року „Михалкова охраняют гадюки” написана в репортажному стилі з елементом міркувань на кшталт: «Михалков пользуется репутацией строгого, но справедливого хозяина. Может быть, потому что он любит свою землю и украшает ее лучше, чем все остальные в пределах досягаемости щепачихинцев и тумботинцев». А публікація в двох частинах „Сакура, вино и политическое кладбище” Ірини Сахно про Закарпаття (за 7 та 15 травня 2011) так само є репортажем без жодних натяків на розслідування. У цілому нами було проаналізовано 922 публікації на «Обозревателе», з яких 560 були написані на політичні теми, 9 – на економічні та 353 – на соціально-культурні. Із загальної кількості статей ми відібрали 63, які відповідають

вимогам

журналістських

розслідувань.

Таким

чином,

журналістські розслідування становлять лише 6,83% від усіх публікацій, що розміщені в трьох розділах (в тому числі – у розділі «Розслідування»).39 із них (тобто, 61,9%) присвячено політиці, 3 (тобто, 4,8%) – економіці та 21 (тобто, 33,3%) – соціальним темам (див. Рис. 3.8).

Рис. 3.8. Жанри журналістських розслідувань на сайті «Обозреватель»

Журналістські розслідування на «Обозревателе» написані такими авторами, як Анатолій Шарій, Володимир Унжин, Олександр Чаленко, Максим Бутченко та ін. Втім, останнє розслідування Володимира Унжина було опубліковане 10 грудня 2010 року, після чого він перестав публікуватись на «Обозревателе» внаслідок зміни роботи. Приблизно в той же час штатним журналістом порталу став Олександр Чаленко. Найбільша кількість журналістських розслідувань (36 статей з 63, або 57,14%) написана Анатолієм Шарієм (див. Рис. 3.9).

Рис. 3.9. Автори журналістських розслідувань на «Обозревателе»

Щомісячна активність журналістів «Обозревателя» не була сталою. Найбільше розслідувань (по 11) було опубліковано в березні та травні 2011 року (див. Рис. 3.10).

Рис. 3.10. Щомісячна кількість журналістських розслідувань на «Обозревателе»

Основні теми, на які були проведені розслідування на «Обозревателе» корупція (65%, або 41 стаття з 63), кримінал (25,4%, або 16 статей з 63), політичні технології (6,35%, або 4 статті з 63), а також інші теми, що не увійшли до переліку – 4,76%, або 3 статті з 63 (див. Рис. 3.11).

Рис. 3.11. Головні теми журналістських розслідувань на «Обозревателе»

До категорії «Інше» потрапили три розслідування. Перше – стаття А.Шарія за 16 лютого 2011 року «Кто укротит аппетиты Губского?», яка присвячена

бажанню

Богдана

Губського

звести

багатоповерхівку

Музейному провулку. Втім, поки стару будівлю, яка знаходиться на цьому місці, навіть не почали зносити, а ділянка була куплена законно, тому даний матеріал не підходить до розділів «Корупція», «Кримінал» та «Політичні технології». Друге – стаття М.Бутченка за 12 квітня «Гей-церковь или простой обман?», яка розповідає про діяльність громадської організації ЛГБТ-християн, яка позиціонувала себе як церква та відправляла церковні обряди. Варто зауважити, що після публікації даного матеріалу спільнота змінила свій статус з громадської організації на релігійну, щоб уникнути подальших публікацій. Третє – стаття А.Шарія за 16 травня «Как Украина инвестора обидела», в якій йдеться про німецького інвестора Хорста Гассмана, який на початку 2000-х років купив земельну ділянку, яка ще в 2001 році була арештована судом. Такі дії були незаконними, тому «Київенергобуд» (колишній власник ділянки) згодом повернув землю в свою власність. Інвестор незадоволений таким рішенням. Водночас, підприємець все ж купив землю, а не захопив, тому його теперішні претензії є обґрунтованими. 3.1.2.2. Об'єкти критики та особливості подання матеріалу Об'єктами

критики

журналістських

розслідувань

на

сайті

«Обозреватель» були представники опозиції (15 статей з 63, або 23,8%), чиновники (12 з 63, або 19%), екс-чиновники (10 з 63, або 15,87%). Менша кількість розслідувань була присвячена правоохоронним органам ( 4 з 63, або 6,35%), депутатам (4 з 63, або 6,35%) та суддям (3 з 63, або 4,76%). 1 стаття була присвячена олігархам, а конкретно Богдану Губському з БЮТ, що становить 1,57% від загальної кількості статей. Найбільшу категорію об'єктів критики можна виокремити як «Інше» - 18 статей з 63, або 28,57%. До неї входять підприємці, представники громадських організацій, президент НаУКМА Сергій Квіт та кримінальний авторитет з Донецька Михайло Ляшко (див. Рис. 3.12).

Рис. 3.12. Об'єкти критики журналістських розслідувань на «Обозревателе» (категорії)

Потрібно зробити уточнення щодо деяких категорій об'єктів критики. Так, однією з найбільших є категорія чиновників. Але у випадку «Обозревателя» йдеться в основному про чиновників середньої ланки. Наприклад, таким є директор Інституту раку Ігор Щепотін, якому присвячено 4 статті (автор – А.Шарій). Із чиновників вищої ланки можна виділити Сергія Тігіпко, про діяльність якого зроблено розслідування з двох частин (автор – В.Унжин). У категорії «Депутати» 3 з 4 статей присвячені лідеру «Фронту змін» Арсенію Яценюку (якого також можна вважати частково опозиційним кандидатом), і лише 1 розслідування стосується депутата від Партії регіонів Ігоря Плохого. У категорії «Екс-чиновники» представлені такі діячі, як мер Києва Леонід Черновецький, який зараз не має важелів впливу на життя Києва, екссекретар Київради Олесь Довгий, екс-голова Держрезерву М.Альохін (який пов'язується в публікації з опозиціонером О.Турчиновим), екс-директор комунального ринку «Калинівський» в Чернівцях Іван Ринжук (якого автор пов'язує з Арсенієм Яценюком) та інші. Як бачимо, деякі з цих чиновників

мають зв'язки з опозицією, а не з провладними колами. Відповідно, кількість розслідувань, що присвячені опозиції, перевищує інші категорії. Серед основних героїв журналістських розслідувань на «Обозревателе» можна виділити 12 осіб (див. Рис. 3.13)

Рис. 3.13. Об'єкти критики журналістських розслідувань на «Обозревателе» (імена)

На першому місці (5 розслідувань) знаходиться екс-прем'єр-міністр України Юлія Тимошенко. Три статті стосуються теперішньої діяльності Тимошенко. Так, у статті О.Чаленка від 13 травня «Северинсен – «независимый эксперт» от Тимошенко?» зазначається, що екс-прем'єрка сприяла купівлі квартири для Северінсен. Розслідування в двох частинах «Как заработать на протестах» присвячена діяльності організатора «Майдану підприємців» Олександра Данилюка, але журналіст згадує і про Тимошенко, яка цей Майдан нібито фінансувала. Ще два розслідування прямо не стосуються діяльності пані Тимошенко, але автор представляє деталі таким чином, що вона стає винною в певних діяннях. Наприклад, у статті А.Шарія за 21 грудня «Госзакупки по-бандитски» йдеться про корупцію при закупівлі медичного обладнання, і хоча прямо екс-прем'єрка не згадується, автор згадує, що це відбувалось при її урядуванні. У другій статті А.Шарія за 25 січня

«Харьковский

«элитный»

стадион»

розказано

про

недоліки

новозбудованого стадіону «Металіст», але автор наголошує, що Тимошенко була на стадіоні і їй все сподобалось, а отже, її вина в неправильному проектуванні та будівництві стадіону також є. Як бачимо з даного аналізу, у деяких статтях ім'я Тимошенко вживається без належних для того підстав. По 4 розслідування написано про директора Інституту раку Ігоря Щепотіна та лідера «Народної самооборони» Юрія Луценка. Усі статті про пана Щепотіна написані А.Шарієм в червні 2010 року та є частиною циклу статей «Хто вбив онкологію в Україні?». У публікаціях описано, що через директора

Інституту

раку

відбувалось

нераціональне

використання

бюджетних коштів, вимагання хабарів за проведення операцій, а також звільнення нелояльних до керівництва співробітників. Три з чотирьох статей про Юрія Луценка написані в листопаді-грудні 2010 року (до затримання Луценка 26 грудня) Володимиром Унжиним та стосуються різних корупційних дій (незаконне присвоєння службових звань та нагород підлеглим, використання бюджетних коштів в особистих цілях). Четверта стаття написана А.Шарієм 22 лютого 2011 та описує, як дружина Луценка позичила гроші у знайомих і тривалий час не віддавала борг. По три розслідування «Обозревателя» стосуються лідера «Фронту змін» Арсенія Яценюка, мера Києва Леоніда Черновецького, начальника слідчого відділу Печерського РУ МВС Леоніда Кірьяна та директора НАСК «Оранта» Миколи Лагуна. Три публікації про Леоніда Кірьяна – це частина одного розслідування, яке було проведене А.Шарієм разом із журналістами телеканалу «1+1». Дана історія присвячена співробітникам Печерського районного управління МВС, які вимагали 20 тисяч доларів за відкриття кримінальної справи. Три статті про Миколу Лагуна – це також частини комплексного розслідування про НАСК «Оранта» та девелоперську компанію «Європа», що належать

даному

підприємцю.

Вагому

роль

проведенні

даного

розслідування відіграв особистий досвід А.Шарія, який не зміг отримати

страхову суму в компанії «Оранта». Відповідно, розслідування має відтінок «особистої помсти» автора власникам компанії. По 2 розслідування на «Обозревателе» розповідають про віце-прем'єрміністра Сергія Тігіпка (несплата податків від продажу «ТАС Комерцбанк»), НаУКМА та її президента Сергія Квіта (закупівля за завищеними цінами порошку для прання «Гала» та низькі бали студентів у результаті зовнішньої перевірки), організатора «Майдану підприємців» Олександра Данилюка, голову райради Ульянівського району Кіровоградської області Івана Кучера (влаштування на керівні посади своїх товаришів), а також власника «БТА Банку» Мухтара Албязова (рейдерське захоплення бізнес-центру на вул. Жилянській в Києві). Як бачимо, у більшості розслідувань на «Обозревателе» фігурують представники опозиції (та ті, хто якимось чином – фінансово чи ідеологічно – з нею пов'язаний) або діячі середньої ланки (підприємці, регіональні чиновники, екс-чиновники). Під час проведення контент-аналізу даного інтернет-ЗМІ у автора дослідження виникали зауваження стосовно упередженості і необ'єктивності журналістів та спекулювання фактами. Характерними рисами статей на навколополітичну тематику є оціночні судження, емоційна лексика та часто використовувані спірні факти, не підтверджені конкретними документами чи результатами досліджень. Розглянемо ці характеристики на конкретних прикладах. У статті А.Шарія від 7 червня 2010 «Кто убил онкологию в Украине? Ч.1» журналіст вже на початку матеріалу пише: «Этот убийца имеет имя, фамилию, отчество. Он отвечал (и пока что отвечает) за онкологическую ситуацию в стране, и он довел онкологию до могилы. Человек этот – главный онколог МОЗ Украины, директор Национального Института рака Украины, профессор Игорь Борисович Щепотин». Власні судження автор видає за факти і прямо звинувачує чиновника у вбивстві людей. Подібні тези

прослідковуються і в наступних матеріалах цього циклу. Наприклад, у 2-й частині розслідування автор повідомляє: «Украинскую онкологию убивали многие, но последнюю пулю в трясущуюся, жалкую, обритую голову пустили вороватые неучи, пришедшие к власти во времена оранжевого шабаша». У даному реченні пан Шарій, який є противником «Помаранчевої революції», висловлює власні міркування, в той час як журналіст при проведенні розслідування повинен відкинути особисті політичні вподобання. Стаття А.Шарія за 16 лютого «Кто укротит аппетиты Губского?» містить не лише недоведені судження, але й відверте загравання із владою. Анатолій Шарій у тексті розслідування пише, що лише безпосереднє втручання прем'єра допомогло вирішити ситуацію: «По всей видимости, Губскому придется многое объяснять в тех кабинетах, где «решить вопрос» не получится. Выходит, для того, чтобы остановить вакханалию наглейшего беззакония, необходим приезд на место ЛИЧНО Премьерминистра Украины?!». Водночас, журналіст «забуває» про те, що на 1,5 місяці раніше був знесений старовинний будинок на Поштовій площі. Власником

ділянки

на

Подолі є

компанія,

що

належить Валерію

Хорошковському. Але Анатолій Шарій вирішив не проводити розслідування на дану тему, а натомість розкритикувати БЮТівця Губського. Переповненою гіперболами та оціночними судженнями є також розслідування Шарія та Романюти від 10 березня 2011 «УП. Ресурс чистой правды». Поряд із фактами та документами з ЄДРПОУ, вживається багато оціночної лексики. Наприклад: «По логике основатель является, как минимум,

владельцем

(совладельцем)

брендового

наименования

получателем роялти от использования этого наименования. По крайне мере, до момента продажи своего права владения. Иначе – разве он «засновник»? Возможно, случайный человек, давший идею. Возможно, человек, вовремя упавший на хвост реальным учредителям. Возможно, просто красивое имя. В нашем случае - все с точностью до наоборот». Або: «Семья Гонгадзе…

Кому она сейчас нужна, правда, Алена Юрьевна?». У результаті публікація виглядає або замовним матеріалом, або результатом конфлікту між керівництвом «Обозревателя» та «Української правди». Детальний аналіз упередженості

неупередженості

журналістських

розслідувань

на

«Обозревателе» знаходиться в розділі «Додатки». 3.1.2.3. Використання мультимедійних технологій у журналістських розслідуваннях на «Обозревателе» У

журналістських

розслідуваннях

на

порталі

«Обозреватель»

використання мультимедійних засобів є незначним. Найбільш поширеним видом мультимедіа є публікація копій документів (20 з 63 статей, або 31,74% від загальної кількості публікацій). На другому місці – використання фотографій (16 з 63 статей, або 25,39%). Ще меншу роль приділено посиланням (10 з 63 статей, або 15,87%), відео (3 з 63, або 4,76%) та інформації з інтернет-баз (2 з 63, або 3,17%). Лише в одній публікації використано аудіозапис (1,58% від загальної кількості статей). У жодному з журналістських розслідувань не виявлено інфографіки (див. Рис. 3.14). Таким чином,

порівняно

«Українською

правдою»,

«Обозреватель»

має

нерозвинену систему використання елементів мультимедіа в публікаціях. А це може впливати як на увагу читачів до матеріалів, так і на їх імовірну недовіру до результатів розслідування через відсутність прямих доказів. Кількість коментарів до публікацій на сайті також є незначною. Максимальна кількість відгуків від користувачів (100 під кожною зі статей) знаходяться

під

двома

розслідуваннями

Олександра

Чаленка

про

Національний університет «Києво-Могилянська академія». У той же час, до деяких публікацій (наприклад, до розслідування А.Шарія стосовно стану онкології в Україні) немає жодного коментаря. Підсумовуючи, ми можемо констатувати низький рівень використання мультимедіа в журналістських розслідуваннях на сайті «Обозреватель» та незначне приділення уваги

засобам інтерактивності на сайті. Деталі щодо використання мультимедіа в публікаціях на сайті «Обозреватель» знаходяться в розділі «Додатки».

Рис. 3.14. Використання мультимедійних засобів на «Обозревателе»

3.1.3. Спільні та відмінні риси журналістських розслідувань на «Українській правді» та «Обозревателе» 3.1.3.1. Загальна характеристика видань та публікацій Обидва веб-видання («Українська правда» та «Обозреватель») мають високий рейтинг серед українських інтернет-ЗМІ, і кількість щоденних відвідувачів даних сайтів перевищує 150000 осіб. Також обидва сайти найбільшу увагу в своїх публікаціях (та розслідуваннях зокрема) приділяють політичним темам. Втім, хоча на сторінках обидвох видань щотижня з'являються журналістські розслідування, їх якісний та кількісний виміри мають певні відмінності. Провівши

кількісно-якісний

контент-аналіз

інтернет-видань,

ми

виявили, що кількість журналістських розслідувань на «Українській правді» перевищує їх кількість на сайті «Обозреватель» (11,9% на «Українській правді» проти 6,83% на «Обозревателе»). При цьому варто наголосити, що на «Обозревателе» існує спеціальний розділ «Розслідування», але далеко не всі публікації

даною

міткою

відповідали

критеріям

журналістських

розслідувань. Так, при окремому вивченні контенту в розділі «Розслідуванні» ми з'ясували, що в квітні 2011 з 44 статей розділу лише 8 відповідали вимогам розслідувань (що становить 18,18%), а в березні 2011 з 39 статей лише 10 виявились розслідуваннями (25,6%), хоча, судячи з назви категорії, всі статті повинні бути розслідувальницькими. Загальне тематичне спрямування розслідувань на двох сайтах має незначну різницю. Так, при порівнянні двох видань виявилось, що на «Українській правді» проводилось більше розслідувань з політичної та економічної тематик, тоді як на «Обозревателе» також значну увагу приділяють соціальним темам.

3.1.3.2. Об'єкти критики та особливості подання матеріалу Результати проведеного кількісно-якісного контент-аналізу показують, що в журналістських розслідуваннях, які були опубліковані на «Українській правді» та «Обозревателе», існують значні розбіжності при виборі тем та об'єктів критики (див. Рис. 3.15).

Рис. 3.15. Порівняння основних об'єктів критики на «Українській правді» та «Обозревателе»

Як бачимо з вищенаведених даних, основними категоріями об'єктів критики в журналістських розслідуваннях на «Українській правді» були керівництво держави, чиновники, депутати та олігархи. Звернемо увагу, що в розслідуваннях на даному сайті присутня критика не лише провладних сил, але й опозиції. У той же час, вибір тем був вмотивованим, відповідно до подій, що були на часі (детальніше з переліком тем розслідувань можна ознайомитись у підрозділі 3.1.1 даної роботи, а також у розділі «Додатки»). На противагу цьому, на сайті «Обозреватель» найбільшу частину об'єктів критики (18 з 63 статей) представляють представники середнього бізнесу, а також третього сектору (приміром, керівництво «КиєвоМогилянської академії» чи співробітники громадських організацій та

міжнародних фондів). На

другому

місці

серед

категорій

об'єктів

критики

сайту

«Обозреватель» знаходиться чиновники, але це не управлінці вищої ланки, а в основному співробітники медичної сфери. У результатах дослідження ми можемо побачити, що впродовж року на «Обозревателе» не було опубліковано жодної статті, яка б критикувала чинне керівництво держави. А єдиний олігарх, про якого було зроблене розслідування – це депутат від БЮТ Богдан Губський, який опосередковано може вважатись представником опозиції. У той же час, серед депутатів, діяльність яких критикувало дане видання, були Арсеній Яценюк (3 публікації) та Ігор Плохой (1 стаття). Підсумувавши

вищесказане,

ми

можемо

дійти

висновку,

що

представлення об'єктів критики на сайті «Обозреватель» не є рівномірним, і більшість його публікацій спрямована на формування критичного ставлення до «помаранчевої» опозиції. Більше того, у розслідуваннях автори часто нав'язують свої політичні вподобання аудиторії, створюючи лояльне до вищих провладних кіл середовище. До теперішньої опозиції застосовуються такі маніпулятивні звороти, як «оранжевый шабаш», що є неприпустимим для такого об'єктивного та точного жанру, як журналістські розслідування. Варто також наголосити, що на «Українській правді» в ході проведення дослідження не було знайдено образливих висловів на користь ні влади, ні опозиції. Деталі дослідження знаходяться в розділі «Додатки» даної роботи. 3.1.3.3. Використання мультимедійних технологій у журналістських розслідуваннях на «Українській правді» та «Обозревателе» Порівняльний аналіз мультимедійного контенту на сторінках онлайнвидань «Українська правда» та «Обозреватель» показав, що можливості нових медіа використовуються ними в різній мірі. На Рис. 3.16 показано, у скількох

відсотках

публікацій

використовуються

ті

чи

інші

види

мультимедіа.

Рис. 3.16. Використання мультимедійних засобів на «Українській правді» та «Обозревателе»

Як бачимо, «Українська

правда»

більш

активно

використовує

мультимедійні технології у своїх розслідуваннях, зокрема, гіперпосилання, копії документів та фотографії, що надає публікаціям більшої атрактивності. У той же час, на порталі «Обозреватель» документи додано лише до 31,74% статей, фотографії – до 25,39% статей, а гіперпосилання – до 15,87% статей. Кількість коментарів під публікаціями також є незначною, а в деяких випадках їх немає взагалі, що говорить про невисоку інтерактивну здатність видання. Зважаючи на наведені факти, ми можемо підсумувати, що «Українська правда» значно більше використовує мультимедійні технології, ніж «Обозреватель», тоді як на останньому рівень мультимедійності, інтерактивності та гіпертекстуальності є низьким (див. Рис. 3.16).

3.2.

Результати проведення глибинних інтерв'ю У ході проведення глибинних інтерв'ю нами були опитані наступні

журналісти-розслідувальники (в порядку проведення інтерв'ю): Сергій Лещенко («Українська правда»), Дмитро Гнап (фрілансер), Юрій Ніколов («Наші гроші»), Олексій Шалайський («Наші гроші», онлайн-версія «Дзеркала

тижня»

www.dt.ua),

Олександр

Акименко

(фрілансер,

співробітник Інституту масової інформації), Мустафа Найєм («Українська правда»), Сергій Щербина («Українська правда»), Олександр Чаленко («Обозреватель»). Досвід проведення опитаними журналістами розслідувань для інтернет-ЗМІ становить від 1 до 11 років. Питання, які ми ставили під час глибинних інтерв'ю, можна розділити на 3 великі групи: 1) Особливості проведення журналістами розслідувань для онлайн-ЗМІ; 2) Відслідковування результатів розслідувань та їх резонансності в онлайнта оффлайн-просторі; 3) Використання журналістами мультимедійних засобів та їх увага до таких характеристик інтернет-ЗМІ, як мультимедійність, гіпертекстуальність та інтерактивність. 3.2.1. Особливості проведення журналістами розслідувань для онлайнЗМІ Усі опитані журналісти погодились, що для онлайн-розслідувальників точність, достовірність та об’єктивність інформації важать не менше, ніж для їх колег із традиційних ЗМІ. У той же час, журналісти зазначили, що розслідування, які вони проводять, важко було би втілити в інших видах медіа – у друкованій пресі та на телебаченні. Так, заступник головного редактора „Української правди” Сергій Лещенко зазначив, що теми, якими він зазвичай займається, „нечасто висвітлюють на телебаченні, і хронометраж самих сюжетів є обмеженим. По-друге, не всю інформацію, отриману в ході розслідування, можна представити в телевізійному

варіанті, її не завжди можна візуалізувати”. Семеро з восьми журналістів у ході інтерв’ю розповіли, що найчастіше використовують відкриті джерела для проведення розслідувань. Наприклад, Мустафа Найєм підкреслив, що приблизно 70% матеріалів його розслідувань – це відкрита інформація, а решта – те, що повідомляють джерела. Журналіст Сергій Щербина зазначив, що кількість інформації з відкритих джерел (тобто, офіційних документів, які можна знайти в інтернеті, або електронних баз даних на кшталт „Вісника державних закупівель” чи „Реєстру судових рішень”) становить близько 90%. У той же час, співробітник „Обозревателя” Олександр Чаленко розповів, що в 95% випадків причиною його розслідувань стають якісь документи. „До мене можна прийти з будь-яким документом та запропонувати його опублікувати. Якщо тільки там не йдеться про якогось мого товариша. Я перевіряю, чи є ця інформація правдивою та суспільно значимою, і тоді беру коментарі з цього приводу та публікую”, - зазначив він. Також більшість журналістів тим чи іншим чином використовують інтернет для знаходження нових тем та матеріалів. Наприклад, Юрій Ніколов для проведення розслідувань аналізує „Вісник державних закупівель”, база даних якого знаходиться на сайті Міністерства економіки. Сергій Лещенко та Дмитро Гнап відмітили важливу роль коментарів під їх статтями для знаходження нових тем або продовження старих. Так, Дмитро Гнап розповів, що після виходу першої частини розслідування по вбивству Гончарова, один з коментаторів під статтею описав: «Чого ж ви шукаєте Ноніка [підприємця Ігоря Ноніка, якого підозрювали у вбивстві активіста], якщо його фотографія висить в «Однокласниках»? Тоді журналіст знайшов його аккаунт з фотографіями. А в одному з останніх розслідувань, що стосувалось вбивства харківського журналіста Климентьєва, розслідувачі через сайт «Вконтакте» знайшли хлопця, який першим побачив човен, в якому були речі зниклого журналіста. Сергій Лещенко, у свою чергу, пригадав, що в

коментарях під однією зі статей він побачив повідомлення: «Зверніть увагу, що у Вишгороді зараз відбуваються громадські слухання з приводу забудови „Межигір'я”». Журналіст перевірив цю інформацію, відвідав слухання, а після цього опублікував розслідування. У той же час, журналісти зазначають, що існує значний ризик отримати неправдиву інформацію (як в коментарях, так і від певних осіб оффлайн). Наприклад, Юрій Ніколов зазначив, що кілька разів йому „намагались дати несправжні документи. Але це була не підробка офіційної документації, а роздруковані сторінки, набрані шрифтом Times New Roman, які намагались видати за пакет документів. Після кількох таких випадків я переставав співпрацювати з цими людьми”. Загалом, чотирьом з восьми журналістів за час їх роботи намагались дати документи, які були неправдивими чи підробленими. Також опитані нами експерти відмітили, що на своїх веб-ресурсах намагаються публікувати тільки знаних авторів, або матеріали штатних співробітників. Олексій Шалайський, який працював головним редактором видань Pro.UA та ForUm, розповів, що друкувати матеріали неперевірених авторів ризиковано. „Розслідування – це завжди ризик того, що там може бути написана неправда. Якщо за публікацію журналіста-фрілансера подали до суду, відповідати буде редакція. Це невигідно, тому у виданнях, де я працював, розслідуваннями займались штатні автори”, - прокоментував він. 3.2.2. Відслідковування результатів розслідувань Усі восьмеро опитаних журналістів зазначили, що відслідковують теми, на які були написані їх розслідування. Проте, усі опитані оцінюють рівень результативності своїх розслідувань як невисокий. Матеріали отримують розголос в засобах масової інформації та серед громадян, але в суспільстві

зазвичай

не

відбувається

якихось

конкретних

змін,

корупціонерів не відправляють у відставку та не саджають в тюрму після

доведення журналістами їх провини. „Суспільство вже не сприймає результати розслідування. Мені здається, якщо завтра ми опублікуємо, як Арбузов виносить валізи з грошима з Нацбанку, все одно скажуть: «О, прикольно він це робить». І журналіст класний – таке зняв. Але правоохоронці нічого не роблять. Єдине, що всередині можновладців існують групи впливу, які можуть використовувати ці матеріали один проти одного”, - розповів журналіст „Української правди” Мустафа Найєм. Юрій Ніколов зазначив, що єдиний результат його розслідувань – це те, що в його видання стає більше читачів. „Те, скільки людей «сяде» за корупційну діяльність – це від мене не залежить. Це залежить від того, як влада використовує зворотній зв'язок, яким є мас-медіа. На сьогодні я можу сказати, що зворотній зв'язок використовується рівно на 0%, як і при попередній владі. Тому з цього приводу я навіть не переживаю”, - сказав він. Сергій Щербина поділився історією про те, що результат одного з його розслідувань зовсім не відповідав очікуванням журналіста. „Після публікації розслідування про фірми, які отримують гроші за авторські права на реєстри,

Микола

Азаров

на

Кабміні

наказав

розібратись

із

правопорушеннями, але закінчилось тим, що Держкомстат, де ми отримували виписки, видав розпорядження більше не надавати інформацію про засновників фірм. Це, мабуть, було єдиним результатом цього розслідування”, - відмітив він. У той же час, Дмитро Гнап зазначив, що деякі розслідування все ж принесли певні результати. Зокрема, його публікація щодо корупції в вишах під час вступної кампанії-2010 спричинила перевірку навчальних закладів прокуратурою. А після проведення розслідування по вбивству активіста Гончарова виявилось, що його публікація „лягла в основу кримінальної справи проти бізнесмена, який власне замовив вбивство активіста. Розслідування фігурувало в якості одного з доказів на судовому процесі. Але, хоча я писав у статті, що винними були й міліціонери, їх прокуратура не

чіпала, а бізнесмена зробила цапом-відбувайлом”. Втім, сам журналіст вважає цей успіх відносним, адже після перевірок вишів корупційні схеми при вступі не зникли. Хоча більшість журналістів вважають, що основна їх задача – сповіщати суспільство про порушення закону та моралі, Олекса Шалайський розповів, що планує зайнятись поданням заяв до прокуратури з вимогою розпочати слідство з тих проблем, які порушені в журналістських розслідуваннях. 3.2.3. Використання журналістами мультимедійних засобів Шість із восьми опитаних журналістів наголосили на важливості елементів мультимедіа в онлайн-публікаціях, зокрема, в журналістських розслідуваннях. Мустафа Найєм зауважив, що аудіовізуальний матеріал є надзвичайно важливим, адже він допомагає діяти на мозок та на почуття читачів. Проте, на мозок, за його словами, можна діяти тільки фактологічним матеріалом, тобто, документальним відео. „Але отримати документальне відео та просто з кимсь поговорити – це грандіозна різниця. З іншої сторони, будь-яке відео чи фотографії якогось факту сприймаються читачем краще, ніж сухий текст”, - поділився журналіст. Сергій Щербина розповів, що за його спостереженнями, політики також найбільш вразливо реагують не на критичні статті про їх діяльність, а саме на використання візуальних засобів. „Найбільше політики обурюються, коли ми публікуємо їх фотографії. Тобто, те, що їх імена зазначено в тексті – це ніби нічого. Зате, коли вони бачать свою фотографію, ще й на головній сторінці сайту, то можуть дзвонити з вимогами зняти світлину. Також у нас була ситуація, що на інфографіці до розслідування всі причетні організації та особи були позначені одним кольором, а один з чиновників – іншим. І він дзвонив нам та обурювався: «Чому це всіх позначили синім кольором, а мене – червоним?!”.

Дмитро Гнап та Олександр Акименко, у той же час, є одними з небагатьох

журналістів,

які активно

використовують

інфографіку

розслідуваннях, що допомагає спростити розуміння читачами інформації, зокрема, хронологічної послідовності подій. Як бачимо, наразі журналісти-розслідувальники розуміють вагу мультимедійного контенту та намагаються якомога більше використовувати його у власних публікаціях. Розширені коментарі журналістів можна прочитати в розділі „Додатки”.

ВИСНОВКИ Журналістські розслідування, які публікуються в інтернет-ЗМІ, підлягають тим нормативним вимогам, які застосовуються для розслідувань в інших видах медіа. Як і в друкованих виданнях або на телебаченні, розслідування для онлайн-ресурсів повинні характеризуватись такими рисами, як точність, об’єктивність та неупередженість. У той же час, зважаючи на відсутність цензури в українському сегменті інтернету, розслідування в мережевих виданнях можуть бути присвячені тим темам, які з тих чи інших причин не з’являються на телебаченні чи в пресі. Зважаючи на менший рівень контролю, онлайн-видання можуть подавати такі точки зору, які є альтернативою офіційному порядку денному традиційних видань. Онлайн-журналісти, опитані нами під час проведення глибинних інтерв’ю, зазначали, що для веб-видань репутація є не менш важливою, ніж для інших видів медіа, адже якісні сайти прагнуть дотримуватись високих стандартів подання інформації, що є особливо важливим для журналістських розслідувань. У той же час, вони відмічають низький рівень реагування влади та правоохоронних органів на факти порушень, які наведені в публікаціях. Особливо це стосується тем, які пов’язані з чиновниками вищого рангу, які в основній масі не реагують навіть на постійну критику зі сторони преси. Тому основний резонанс від публікацій часто відбувається в журналістських колах або на рівні соціальних мереж. У той же час, після проведення аналізу текстів журналістських розслідувань у веб-виданнях, ми мали змогу переконатись, що далеко не всі ці публікації відповідають вимогам якісної журналістики. Під час проведення дослідження контенту сайтів „Українська правда” та „Обозреватель” ми виявили, що хоча на обох сайтах представлені матеріали журналістських розслідувань, вони відрізняються у якісному вимірі. При

проведенні

контент-аналізу

було

проаналізовано

1629

журналістських матеріалів на сайтах „Українська правда” (707 публікацій) та

„Обозреватель”

(922

матеріали).

Користуючись

такими

критеріями

визначення журналістських розслідувань, як ґрунтування на власній роботі журналіста (а не використанні виключно матеріалів, які раніше були опубліковані в інших джерелах), а також оприлюднення фактів, які намагаються приховати від громадськості та які свідчать про порушення її прав, нами було виокремлено 89 розслідувальних публікацій на „Українській правді” та 63 – на „Обозревателе”. У результаті нами було доведено, що хоча обидва сайти найбільшу увагу приділяють політичній тематиці, на „Обозревателе” третина публікацій стосується соціальних тем (зокрема, медичних, більшість із яких написана журналістом Анатолієм Шарієм). У той же час, існує значна відмінність між вибором тем, на які проведено розслідування. Якщо на „Українській правді” головними об’єктами критики були керівництво держави (36% статей), чиновники (22,5% статей), депутати (15,7% статей) та олігархи (14,6% статей), то більшість розслідувань порталу „Обозреватель” стосувались опозиції (15 статей з 63, або 23,8%), діяльності чиновників середньої ланки (12 з 63, або 19%), екс-чиновників (10 з 63, або 15,87%), а також представників підприємництва та третього сектору. Відповідно, при порівнянні даних показників, можна стверджувати, що якщо „Українська правда” знаходиться на позиції „сторожового пса” демократії, то основна кількість публікацій на „Обозревателе” присвячена висвітленню „темних сторін” опозиції та лояльних до них осіб. Окрім того, під час проведення контент-аналізу було виявлено, що в розслідуваннях на „Обозревателе” використовується багато емоційних висловів, оціночних суджень та подекуди не доведених тверджень, які видаються автором за елементи об’єктивної дійсності. Керівник бюро „АЖУР” Андрій Константінов, розповідаючи про свій досвід проведення розслідувань, писав, що в пострадянських країнах даний жанр є новим як для журналістів, так і для читачів. На його думку, до тексту

розслідувань варто додавати елементи моралізаторства, щоб читач міг більш яскраво уявити ситуацію та за допомогою медіа зробити відповідні висновки. Користуючись даним твердженням, ми можемо сказати, що основна лінія теперішнього „Обозревателя” якраз полягає в продовженні того тренду розслідувань, який був характерним для 90-х – початку 2000-х років. У той же час, розслідування „Української правди” подають інформацію більш зважено та об’єктивно, що відповідає західним стандартам нейтральної подачі інформації, без домішування власних політичних та життєвих пріоритетів. Рівень використання мультимедійних засобів в „Українській правді” також є вищим, ніж в „Обозревателе” та може свідчити про краще розуміння журналістами концепції онлайн-видань, а також всього інтернет-простору з такими характерними його рисами, як гіпертекстуальність, мультимедійність та інтерактивність. Розвиток даних можливостей в інтернет-ЗМІ свідчить про усвідомлення журналістами значної ролі нових медіа, а також соціальної комунікації у віртуальному просторі. Проаналізувавши результати проведення глибинних інтерв’ю, ми можемо також зауважити, що журналісти різних мережевих видань наголошують на важливості розвитку конвергентних медіа, а також активному використанні соціальних мереж та інтерактивних елементів вебвидань (форумів та коментарів під статтями) для більш продуктивного пошуку інформації. Підсумовуючи

результати

даного

дослідження,

хотілось

би

порекомендувати розслідувальникам з різних Інтернет-ЗМІ сприяти взаємодії та обміну інформацією між різними виданнями. Така співпраця є важливою в контексті використання позитивних (якісних) прикладів розслідувань, а також дотримання журналістських норм та стандартів етичності.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ 1. Berkman R., Shumway C. Digital dilemmas: ethical issues for online media professionals. – Wiley-Blackwell, 2003. 2. Clark J., Van Slyke T. Beyond the echo chamber: reshaping politics through networked progressive media. – The New Press, 2010. 3. De Burgh H. Investigative journalism. – Taylor&Francis, 2008. 4. DeFleur, Margaret. Computer-assisted investigative reporting: development and methodology. – Routledge, 1997. 5. Dwyer T. Media Convergence. – Open University Press, 2010. 6. Greenwald M., Bernt J. The big chill: investigative reporting in the current media environment. – Wiley-Blackwell, 2000. 7. Herbert J. Journalism in the digital age: theory and practice for broadcast, print and on-line media. – Focal Press, 2000. 8. Hirst M. News 2.0: Can Journalism Survive the Internet? – Australia, 2011. 9. Kaar M. A Critical Investigation of the Merits and Drawbacks of In-depth Interviews. – GRIN, 2007. 10. Nelson T. Literary machines. Sausalito, CA: Mindful Press, 1993. 11. Rosales R.G. The elements of online journalism. – iUniverse, 2006. 12. Ward M. Journalism online. – Focal Press, 2002. 13. Белановский С. Глубокое интервью: Учебное пособие. − М.: НикколоМедиа, 2001. 14. Бергер Н. Теория и практика журналистского расследования. – СпБ., 2006. 15. Глушко О.К. Журналістське розслідування: історія, теорія, практика. – К., 2006. 16. Делез Ж., Гваттари Ф. Тысяча плато: Капитализм и шизофрения. – М.: У-Фактория, Астрель, 2010. 17. Журналістське розслідування: навчальний посібник для початківців/

За заг.ред. О.Хоменка. - Мелітополь, 2008.- 182 с. 18. Журналістське розслідування – К.: ІМІ, 2006. 19. Калмыков А. Интерактивная гипертекстовая журналистика в системе отечественных СМИ. – М., 2009. 20. Калмыков А., Коханова Л. Интернет-журналистика. – М.: ЮнитиДана, 2005. 21. Константинов А. Журналистское расследование. История метода и современная практика. – «ОЛМА-ПРЕСС», 2003. 22. Почепцов Г.Г. Информационные войны. – М.: «Рефл-бук», 2000. 23. Руднев В.П. Словарь культуры ХХ века. – М.: Аграф, 1991. 24. Тертычный А. А. Расследовательская журналистика. – М.: Аспент пресс, 2002. 25. Уллмен Дж. Журналистские расследования: современные методы и техника. – М.: Виоланта, 1998. 26. Шостак

М.И.

Журналистское

расследование//Москва:

журнал

"Журналист". 1998. № 10. 27. Шум Ю. Журналистское расследование: Методические рекомендации. – «Барс», 2001. 28. Юськів Б.М. Контент-аналіз. Історія розвитку і світовий досвід. – Рівне: Перспектива, 2006. 29. Ядов В. Стратегия социологического исследования: Описание, объяснение, понимание социальной реальности – М.: Омега-Л, 2007 30. [Електронный ресурс] // BBC Guidelines. – www.bbc.co.uk 31. [Електронный ресурс] // http://helpmeinvestigate.com/ 32. [Електронный

ресурс]

Palmquist

Content

Analysis.

–

http://www.ischool.utexas.edu/~palmquis/courses/content.html 33. [Електронный ресурс] // Афанасьєва К. Правове врегулювання діяльності

інтернет-ЗМІ.

http://www.mediakrytyka.info/drukovani/pravove-vrehulyuvannya-

–

diyalnosti-internet-zmi.html 34. [Електронный ресурс] // Вартанова Е.Л. К чему ведет конвергенция СМИ?

–

http://emag.iis.ru/arc/infosoc/emag.nsf/BPA/b59df6463a315de4c32568fd00 38da32 35. [Електронный ресурс] // Вышлинский Г. Треть украинцев уже в интернете. А есть ли исследователи рядом со своими респондентами?. – http://www.gfk.ua/public_relations/presentations/index.ua.html 36. Глушко

О.К.

“Вищий

пілотаж”

журналістики.

–

http://investigations.redactor.in.ua/uk/info/35.html 37. [Електронный ресурс] // Закон України «Про друковані засоби масової інформації

(пресу)

Україні.

–

http://zakon.rada.gov.ua/cgi-

bin/laws/main.cgi?nreg=2782-12 38. [Електронный ресурс] // Закон України «Про інформацію». – http://zakon.rada.gov.ua/cgi-bin/laws/main.cgi?nreg=2657-12 39. [Електронный

ресурс]

радіомовлення».

Закон

України

–

«Про

телебачення

http://zakon.rada.gov.ua/cgi-

bin/laws/main.cgi?nreg=3759-12&p=1239267667879110 40. [Електронный ресурс] // Каждый третий украинец пользуется интернетом

не

реже

раза

месяц.

–

http://www.inmind.com.ua/press/openresult/244/ 41. [Електронний ресурс] // Круглий стіл на тему: «Правове регулювання інтернет-ЗМІ».

–

http://media.parlament.org.ua/zahodu/action/article_detail/article_id/2389/ 42. [Електронный

ресурс]

Ли

Хантер

М.

Story-based

inquiry.

–

http://irrp.org.ua/tutorials/books/1896-issledovanie-osnovannoe-na-istoriiuchebnoe-posobie-po-provedeniyu-zhurnalistskih-rassledovaniy.html 43. [Електронный ресурс] // Мангейм Дж.Б., Рич Р.К. Политология: Методы исследования. – http://grachev62.narod.ru/Mr/Index.html

44. [Електронний ресурс] // Паршин П. Контент-анализ. – http://www.krugosvet.ru/enc/gumanitarnye_nauki/lingvistika/kontentanali .html 45. [Електронный ресурс] // Потятиник Б. 100-процентна журналістика? – http://www.mediakrytyka.info/onlayn-zhurnalistyka/100-protsentnazhurnalistyka.html 46. [Електронный ресурс] // Потятиник Б. Інтернет-журналістика: межі професії.

–

http://www.mediakrytyka.info/za-scho-krytykuyut-

media/internet-zhurnalistyka-mezhi-profesiyi.html 47. [Електронний ресурс] // Про затвердження Концепції формування системи національних

електронних

інформаційних

ресурсів.

Розпорядження Кабінету міністрів України від 5 травня 2003 р. № 259р. – http://www.nbuv.gov.ua/law/03_eir.html 48. [Електронный ресурс] // Статистика

сайту

«Обозреватель».

–

http://www.liveinternet.ru/stat/obozrevatel/ 49. [Електронный ресурс] // Статистика сайту «Українська правда». – http://www.liveinternet.ru/stat/pravda.com.ua/ 50. [Електронный ресурс] // Статистика сайта УКРАИНСКАЯ ПРАВДА все равно лучше всех. – http://top.bigmir.net/report/456/ 51. [Електронний ресурс] // Ступаненко В. Чи потрібна реєстрація електронних

інформаційних

ресурсів?

–

http://www.telekritika.ua/kabmin/2009-05-01/45386 52. [Електронний ресурс] // Фомина И., Лукина М. СМИ в пространстве интернета. – http://media.utmn.ru/library.php?book=1407 53. [Електронний ресурс] // Ющенко й Тимошенко «розкочегарили» інтернет.

«Обоз»

їде

ще

швидше.

Приєднуйся.

http://www.obozrevatel.com.ua/news/2005/9/12/42372.htm

–

ДОДАТКИ Додаток 1. Глибинні інтерв'ю (уривки) Сергій Лещенко: - Коли на «Українській правді» почали публікувати журналістські розслідування? - «Українська правда» виникла спочатку як новинний сайт, а журналістські розслідування часто передруковувались із таких сайтів, як «Україна кримінальна». Перше розслідування – про те, що Медведчук найняв PR-фірму в Америці, і це відбулось десь в 2001 році. Ми тоді знайшли сайт archive.org, який зберігає веб-сторінки. Тоді про нього ніхто взагалі не знав. І ми віднайшли там сторінки, які заповнювались піаром Медведчука. Також у нас перманентно проводилось розслідування по Гонгадзе, але це швидше були репортажі, а не розслідування. Я почав писати розслідування з 2002 року. Перед парламентськими виборами ми дізнались про темники і вирішили про це написати. - Чи часто на Вашому сайті публікують розслідування не від штатних авторів? - Ми намагаємось публікувати перевірених авторів. Був, наприклад, випадок, що якась людина невідома запропонувала розслідування про Рудьковського, а потім виявилось, що він начебто шантажував його цим розслідуванням, вимагав грошей. Спочатку цей автор подзвонив нам і, коли ми дали добро, вочевидь, став шантажувати Рудьковського, що якщо ви не дасте мені гроші, то я напишу про вас на «Українську правду» матеріал. Він і справді нам надіслав статтю, але вона виявилась не дуже якісною і ми її не поставили. Потім вже, через рік мені дзвонила прес-секретар Рудьковського і казала: «Півроку тому від вас виходили на нас і пропонували купити розслідування про Рудьковського, це ж шантаж». - Чи були в «Української правди» юридичні проблеми з героями інтерв'ю?

- Були випадки, коли на «Українську правду» подавали до суду. Наприклад, Мороз із нами судився, але не за розслідування, а тому, що ми його назвали зрадником, коли він перейшов на сторону Партії регіонів в 2006 році. І вийшло так, що ми спочатку програли всі суди, коли Мороз був спікером. А потім він перестав бути спікером – і ми по апеляції виграли всі суди. - Як Вам допомагають інтерактивні елементи сайту – коментарі під статтями, форум? - Багато матеріалів виникали саме через ту інформацію, яку я читав у коментарях під своїми статтями. Наприклад, під однією зі статей я побачив коментар: «Зверніть увагу, що у Вишгороді зараз відбуваються громадські слухання з приводу забудови «Межигір'я». Про це пише районна газета». Я перевірив – справді, у Вишгороді відбувались громадські слухання із забудови «Межигір'я». Щоправда, там було написано дещо інакше: «Побудова культурно-оздоровчого комплексу на території села Нові Петрівці». Не було вказано, що це Межигір'я. За законом, коли проводяться громадські

слухання,

місцеві

мешканці

можуть

ознайомитись

із

документацією. Я ходив на ці слухання, переписував всі дані: яка сума оренди землі, що там планують будувати, площа земельної ділянки. Потім були громадські слухання, на яких навіть показували карту забудови «Межигір'я». А поштовхом просто був коментар під статтею. - Як Ви оцінюєте результативність Ваших публікацій? - У розслідувань, які я проводжу, немає якихось результатів. Сказати, що ці розслідування призвели до зрушень у суспільній свідомості, або викорінили корупцію, я не можу. Вони можуть призвести тільки до падіння рейтингу певних політиків, тобто, це такий відкладений ефект. Він не одномоментний, але дієвий. Колись всі ці «Межигір'я» позначаться на Януковичі так, як позначився на Ющенку скандал з його сином. Історія з сином Ющенка якраз спричинила початок втрати довіри до нього.

Коли ти публікуєш про когось критичну статтю, герой розслідування починає думати: «Хто злив цю інформацію? Хто мій недоброзичливець? Коли я написав статтю про те, що Юра Єнакіївський має проблеми з отриманням американської візи, мені прийшла від нього відповідь: «Я знаю, це Льовочкін злив документи!». Я надіслав йому посилання, що насправді інформація була розміщена на сайті Міністерства юстиції США. Тоді він відповів: «Я зрозумів, вони через Америку діють!». По-перше, ці люди не завжди будуть при владі. По-друге, це настільки конфліктне середовище, що, наприклад, коли критична стаття стосується Льовочкіна, то Колесніков має радіти, і навпаки. А коли критична стаття про Юру Єнакіївського – то радіють всі, крім Юри Єнакіївського. Зараз в інформаційному середовищі немає витоків таких про рішення, які готуються. У Великій Британії інформація про засновників якихось компаній чи балансові звіти підприємств є публічною, 1 документ можна отримати за допомогою інтернет-баз інформації за 1 фунт стерлінгів. В Австрії є безкоштовний сайт, куди ти можеш ввести назву фірми і отримати дані про її власників. У нас ти можеш тільки дізнатись склад акціонерів, і лише після того, як будеш кудись іти та щось оформлювати. -

Ви працюєте в інтернет-журналістиці більше 10 років.Чи хотілось

Вам спробувати себе на телебаченні? - Розслідування, якими я займаюсь, важко було би втілити в телевізійному варіанті. По-перше, такі теми нечасто висвітлюють на телебаченні, і хронометраж самих сюжетів обмежений. По-друге, не всю інформацію можна представити в телевізійному варіанті, не завжди її можна візуалізувати. Дмитро Гнап - Як Ви можете схарактеризувати свій досвід журналістський розслідувань?

- Ще працюючи в новинах, я робив невеликі в жанрі розслідувань телерепортажі. Або в програмі «Політики про економіку» ми робили розслідування про політиків. Наприклад, у 2007 році до нас прийшов Пилипишин, який тоді позиціонував себе як основний опозиціонер Черновецького. А ми купили на «УНІАН» фотографії, де він з ним обіймається. Пилипишин прийшов на передачу, посміхається, каже: «Черновецький тварюка, його треба саджати». Тоді ми показуємо ці фотографії – і його переклинило, і він каже: «Та це був такий задум, ніби ми обіймаємося». Це було не повноцінне розслідування, бо на телебаченні їх важко робити. - Які теми найбільш цікаві Вам в контексті проведення журналістських розслідувань? - Перше повноцінне розслідування зробив 2 роки тому. Воно стосувалось вбивства Олександра Гончарова, активіста, який протестував проти видобутку піску на Жуковому острові. Минулого року два матеріали я робив для «Обкому». Три ключові напрямки – це кримінал (тобто, резонансні злочини, передусім, вбивства), корупція в будь-яких її проявах (зокрема, корупція при вступі до вузів), а також тема Києва. Великої політики я не торкаюсь. - Як Ви оцінюєте результативність власних розслідувань? - Після проведення розслідування по вбивству Гончарова виявилось, що моя лягла в основу кримінальної справи проти бізнесмена, який власне замовив вбивство активіста. Розслідування фігурувало в якості одного з доказів на судовому процесі. Але, хоча я писав у статті, що винними були й міліціонери, їх прокуратура не чіпала, а бізнесмена зробила цапомвідбувайлом. За фактом публікації про корупцію в вишах під час вступної кампанії2010 прокуратура проводила перевірку. Я ж закінчив Тараса Шевченка університет, а в моїй публікації якраз більшість фактів стосувались цього

університету. І мене викликав на, так би мовити, дружню розмову, мій колишній декан, і привів мене до першого віце-ректора, і каже: «Діма, що ж ти наробив, написав таке про свій університет. Забудь дорогу на дні факультету, ми тебе ніколи не будемо запрошувати. І взагалі, пиши спростування!». Я в них перепитую: «А що, я в статті щось переплутав чи набрехав?». – «Ні, але ж ти маєш якось допомогти рідному університету. Подруге, нас тут прокуратура черех це розслідування перевіряє». Я відповів, що якщо нічого конкретно не перебрехано, то до побачення. Я займаюсь конкретними справами – наприклад, діяльністю якоїсь людини чи конкретної організації, і прокуратурі легше почати перевіряти ці факти. А користь від розслідувань Сергія Лещенка набагато більша, вони змінюють свідомість людини, а це значно важче та важливіше. От провела прокуратура перевірку після статті про корупцію у вишах. Почали перевірку, як декани проводять вступну кампанію, ті «відлистали їм бабла» - прокуратура поїхала, ось і все. А те, що робить Лещенко, змінює свідомість людей. Розслідування в інтернеті більш ефективні, адже довіра до телебачення зараз дуже низька. У цілому до інтернету – також невелика, але є певні ресурси, які є дуже авторитетними. Це передусім «Українська правда», це соціальні мережі, де циркуляція інформації відбувається на колосальному рівні. - Ви використовуєте інтернет-ресурси під час проведення розслідувань? У своїх розслідуваннях використовував такі соціальні мережі, як «Одноклассники»

та

«Вконтакте».

Коли

вийшла

перша

частина

розслідування по вбивству Гончарова, один з коментаторів під статтею описав: «Чого ж ви шукаєте Ноніка [підприємця Ігоря Ноніка, якого підозрювали у вбивстві активіста], якщо його фотографія висить в «Однокласниках»? Я знайшов там його аккаунт, там були його фотографії. Значної користі це не принесло, але я хоча б подивився, як він виглядає. А

коли ми розслідували справу Климентьєва, то через сайт «Вконтакте» знайшли хлопця, який знайшов човен, в якому були речі зниклого журналіста. Юрій Ніколов - Локація Ваших розслідувань – в основному схід України. Чи будете Ви розширювати територію досліджень? - Держзакупівлі проводяться там, де більше грошей, де більше розвинена промисловість. От у Тернопільській області, наприклад, нікому проводити державні закупівлі, які б нас цікавили. Якщо хтось купує цукор чи олію – це таке. А от якщо купуються речі на півмільярда…. На Сході більше грошей, а тому там більше нашої уваги. - Офіційні документи – Ваше основне джерело інформації? - Якщо хочеш дізнатись, хто і що робить – не потрібно когось запитувати. Потрібно отримати документи. Я постійний клієнт управлінь Держкомпідприємництва, і отримую папірці. Я їх збираю, аналізую. Але ці речі призводять до важливого ефекту: я ніколи не сумніваюсь, коли кажу, що комусь щось належить. Якщо я кажу, що щось належить Олександру Єфремову – то це справді йому належить. А 99% журналістів у нас – щось десь почув, хтось прокоментував, і коментар політика далі стає фактом, але насправді він доведеним не є. Кілька разів мені намагались дати несправжні документи. Але це була не підробка офіційної документації, а роздруковані з ворду сторінки, набрані шрифтом Times New Roman, які намагались видати за пакет документів. Після кількох таких випадків я переставав співпрацювати з цими людьми. Переважна кількість наших медіа слідкують за тим, хто що сказав. Це коментар, і ще один коментар. Ми вирішили слідкувати грошима – від кого і до кого вони рухаються. А для того, щоб слідкувати за грошима, потрібно дві інформації – хто продав і кому продали.

- Як Ви оцінюєте результативність власних розслідувань? - Результативність розслідувань – те, що в нас стає більше читачів. Те, скільки людей «сяде» за корупційну діяльність – це від мене не залежить. Це залежить від того, як влада використовує зворотній зв'язок, яким є мас-медіа. На сьогодні я можу сказати, що зворотній зв'язок використовується рівно на 0%, як і при попередній владі. Тому з цього приводу я навіть не переживаю. Звісно, були випадки, коли до мене звертались правоохоронні органи. Але вони робили як. Приходили і казали: «Ми займаємось такою-то справою, і оце почитали ваші статті. Може, у вас ще щось є? Якісь документи, якісь у нас немає? Бо ми хочемо закрити цього корупціонера, а документів не вистачає». Я їм не допомагаю. Чи співпрацювати з правоохоронними органами – це концептуальне питання. Є журналісти, які вважають, що потрібно довести розслідування до кримінальної справи. Є журналісти, які вважають, що ефект досягнено після публікації у вигляді інформування суспільства. Я належу до останніх. Я вважаю, що коли провів розслідування, то повинен донести цю інформацію до людей. А ті, хто має свій інтерес, можуть брати це та звертатись до прокуратури. Наразі ми думаємо, чи створювати у себе (проект «Наші гроші») службу, яка б займалась цією другою частиною. Якщо ми вирішимо, що це треба робити, і якщо міжнародні інституції допоможуть нам коштами, ми відкриємо департамент, який буде цим займатись. - Ви відслідковуєте подальшу долю компаній чи підприємців, про яких пишете розслідування? - За всім встигнути неможливо, але є кілька речей, які я постійно відслідковую. Наприклад, відносно свіжа історія із харчуванням армії. Наприклад, звільнили заступника міністра економіки, а за кілька тижнів новий заступник підписав те, за що нібито звільнили попереднього. Я за цим слідкую і про це пишу. Також слідкую за історією з «ХлібІнвестБудом». Про

все, що там відбувається, я знаю. Також слідкую за Олександром Єфремовим, Рінатом Ахметовим, Дмитром Фірташем, бо це зараз зірки державних закупівель. Олексій Шалайський - На посаді головного редактора сайту Ви радили журналістам, на які теми писати? - Ніколи не буває так, що редактор може сказати журналістові зайнятись якимось розслідуванням, в жодній країні світу. Два роки тому я спілкувався з журналом «Шпігель», і там така техніка не працює. Адже розслідування з'являється від того, що журналіст щось знайшов, і в нього є підозра, що тут може виникнути розслідування. Якщо редактор йому радить, то це означає, що він виходить зі свого власного бекграунду, який є відмінним від бекграунду журналіста. Проблема редактора в тому, що він зазвичай: а) не має часу проводити розслідування, і б) якщо він підписується своїм прізвищем під публікацією, то читачі вважають, що це розслідування, яке замовив олігарх-власник сайту. Пріоритетів є два. Є розслідування, які можна зробити за три дні, а є такі, які можна робити впродовж семи місяців. Ідея була в тому, щоб журналіст займався одразу кількома розслідуваннями: тими, що можна зробити за 3 дні, за 5 днів, за кілька місяців та за рік. У кожному випадку, паралельно проводилось кілька розслідувань, до одного з яких матеріали збирались дуже довго. У таких розслідуваннях я допомагав журналістам, адже в мене є зв'язки, знання і т.д. На жаль, у нас не така ситуація, як у західних країнах, де журналісту можна дати кілька місяців на одне розслідування. Він отримує щомісячну зарплатню, і повинен працювати над кількома матеріалами. Розслідування – це на 99% економіка. Там є ще політика, але політика – це завжди економіка, це завжди гроші.

Розслідування – це завжди ризик того, що там може бути написана неправда. Якщо за публікацію журналіста-фрілансера подали до суду, відповідати буде редакція. Це невигідно, тому у виданнях, де я працював, розслідуваннями займались штатні автори. - Як Ви можете охарактеризувати результативність своїх розслідувань? - Розслідування добре розходились у засобах масової інформації, але жодних кримінальних справ по ним не відкрили за всі роки моєї роботи. Тому зараз ми хочемо писати листи про те, щоб відкривали кримінальні справи. Це виглядає так: я пишу текст, а потім пишу листа до Генпрокуратури з проханням відкрити кримінальну справу. Побачимо, як це працює. - Чи траплялись випадки тиску на Вас зі сторони героїв розслідувань? - Випадків тиску через публікацію журналістських розслідувань було достатньо. Це або обіцянки «яйця відірвати», або пропозиції дати грошей, щоб публікація не відбулась. Це стандартна річ. Інколи пропонують заплатити виданню, інколи – персонально журналісту. Таких пропозицій завжди є багато. Деколи 10 тисяч, деколи дві, деколи 100. Олександр Акименко - Чи намагались Вам у ході розслідувань надати підробні документи? - Такого, щоб хтось прийшов та «злив» на когось компромат, у моїй практиці не було. Я сам брав теми та розробляв їх. У мене є джерела, які можуть надати інформацію на умовах нерозголошення їх імен, але випадків зливів ніколи не було. - Якою була реакція влади на Ваші розслідування? - Найбільш явна реакція на мою публікацію – це коли Юлія Тимошенко, відлітаючи кудись, в аеропорту говорила: «Всіх на Кабмін, тут журналісти розкопали, що завищують ціни!». І за дві години подзвонили та викликали на засідання Кабінету міністрів.

100

- Як Ви оцінюєте впливовість українських інтернет-видань, в порівнянні з іншими видами ЗМІ? - Якщо раніше вплив друкованої версії «Дзеркала тижня» був надзвичайно великим, то зараз, якщо говорити про розслідування соціальнополітичні, більший вплив мають публікації, які виходять в інтернеті. Вони мають вірусний ефект, і інші медіа передруковують цю інформацію у вигляді новин, а журналісти інших видань починають свої розслідування, ставлять питання. І більшість чиновників вищої ланки більше отримують інформацію з інтернету, читають ту ж «Українську правду». - Який з видів мультимедіа Ви вважаєте найбільш перспективним для використання в розслідуваннях, що публікуються в онлайн-ЗМІ? Все залежить від цінності мультимедійного контенту. Якщо у нас є якісний аудіозапис та відповідь на якесь контрольне питання, то можна додати його до статті. Так само, якщо є якийсь яскравий момент, який можна показати всередині тексту, його варто використати. Головне – не в формі подачі, а в тому, щоб людина краще зрозуміла, і для цього можна використовувати будь-які мультимедійні засоби. Наприклад, у розслідуванні щодо зникнення Климентьєва важко було розібратись у хронології подій, тому було доцільно зробити інфографіку. Описати це словами було б набагато важче. Мустафа Найєм - Якими джерелами інформації Ви найчастіше користуєтесь при проведенні розслідувань? - Якщо поділити мої матеріали, то приблизно 70% - це відкриті джерела, а решта – те, що надають мені джерела. Так вийшло, що журналістика

Україні

та

загалом

не

дуже

розвинена,

якби

розслідуваннями займались у багатьох виданнях, то можна було би обрати

101

одну тему – наприклад, газ – та всі статті писати саме про неї. Але людей мало, і будь-який привід, який лежить на поверхні, треба брати. - Чи траплялись випадки конфліктів з героями Ваших розслідувань? - Коли політик просто образився, в цьому немає нічого страшного. Але страшно, коли на тебе ображаються аргументовано. Наприклад, коли кажуть: «Я образився, бо ти тут і ту неправий». Умовно кажучи – ти тут набрехав, або недобросовісно спрацював. А коли на тебе ображаються, бо просто неприємно, на це можна не зважати. Наприклад, у 2007 році Сергій Лещенко сильно посварився з Юрієм Луценком. Пройшло три роки – і зрозуміло, що і він, і я будем про Луценка писати. Тому ображатись їм нема сенсу. Я намагаюсь не брати участь в особистих конфліктах. Якщо ти дізнаєшся про те, тобі хоче дати компрометуючу інформацію про якогось чиновника людина, яка перебуває з ним у сварці, то повинен вирішити, чи займатись такою справою. Це теж варіант тиску на журналіста. - Який вид медіа Ви вважаєте найбільш прийнятним для проведення журналістських розслідувань? - Якщо інформація з розслідування потрапляє на телебачення, її переглядає більша кількість людей. Відповідно, органи влади перебувають під більшим тиском громадськості. Рейтинг має велике значення, але не є визначальним фактором. Приміром, «Українська правда» - перше видання країни, умовно кажучи. І все одно матеріали, опубліковані на УП, не сприяють тому, щоб на їх основі відкривали кримінальні справи. З іншої сторони, інформація, яка з'являється в інтернеті – це, так би мовити, інформаційний бутік, бо вона рано чи пізно потрапить до друкованих ЗМІ. І якщо вона правдива та якісна, то вона буде використана і на телебаченні, і в розслідуваннях правоохоронних органів. У той же час, у журналістів на телебаченні є менше можливостей та часу для проведення розслідувань. Інтернет – це найбільш відкритий, неанґажований та повний ресурс. Тому

102

згодом, я думаю, інтернет стане основним джерелом інформації, яку будуть використовувати інші ЗМІ. Навіть зараз у друкованих ЗМІ більшість матеріалів отримується з інтернету. - Як Ви оцінюєте результативність власних розслідувань? - У будь-якого розслідування є два варіанти закінчення: або тобі кажуть: «Дякую», але думають, що ти козел, бо ти ж все одно проводиш розслідування; або в очі кажуть, що ти козел. Третього немає. Адже рано чи пізно ти все одно можеш перейти цій людині дорогу. Тому, або ти продажний, або тобі «злили» інформацію, непрофеснійний, що завгодно. Ніхто не відповідає на розслідування, і виходить, що ти все одно поганий, що б не робив, але результативності ніякої. Суспільство вже не сприймає результати розслідування. Мені здається, якщо завтра ми опублікуємо, як Арбузов виносить валізи з грошима з Нацбанку, все одно скажуть: «О, прикольно він це робить». І журналіст класний – таке зняв. Але правоохоронці нічого не роблять. Єдине, що всередині можновладців існують групи впливу, які можуть використовувати ці матеріали один проти одного. - Які види мультимедійного матеріалу, на вашу думку, найбільше прийнятні для використання в розслідуваннях для онлайну? - Аудіовізуальний матеріал може діяти на мозок та на почуття. На мозок можна діяти тільки фактологічним матеріалом, тобто, документальним відео. Але отримати документальне відео та просто з кимось поговорити – це грандіозна різниця. З іншої сторони, будь-яке відео чи фотографії якогось факту сприймаються читачем краще, ніж сухий текст. Сергій Щербина - Якими були результати проведених Вами розслідувань? - Результати тих розслідувань, якими я займався, були досить смішними. Наприклад, після публікації розслідування про фірми, які

103

отримують гроші за авторські права на реєстри, Микола Азаров на Кабміні наказав розібратись із правопорушеннями, але закінчилось тим, що Держкомстат, де ми отримували виписки, видав розпорядження більше не надавати інформацію про засновників фірм. Це, мабуть, було єдиним результатом цього розслідування. Розслідування на телебаченні мають більший розголос, ніж в інтернетЗМІ. Зробили сюжет на «1+1» в програмі «Гроші» після публікації нашої статті «Браззавільський синдром» про Нацагентство з підготовки до Євро2012. - Які види мультимедіа Ви найчастіше використовуєте при публікації розслідувань? - Будь-який вид мультимедіа є дієвим для інтернет-ЗМІ. Матеріали онлайн-видань переглядають по діагоналі, і будь-яка фотографія чи відео змушують читача зупинитись на цій статті. Так само перша фотографія в статті, яка розміщується і на головній сторінці сайту, є найважливішою, адже в нас немає другого шансу на прочитання. Найбільше політики обурюються, коли ми публікуємо їх фотографії. Тобто, те, що їх імена зазначено в тексті – це ніби нічого. Зате, коли вони бачать свою фотографію, ще й на головній сторінці сайту, то можуть дзвонити з вимогами зняти фотографію. Також у нас була ситуація, що на інфографіці до розслідування всі причетні організації та особи були позначені одним кольором, а один з чиновників – іншим. І він дзвонив нам та обурювався: «Чому це всіх позначили синім кольором, а мене – червоним?!». Олександр Чаленко - Ваші статті присвячені діяльності опозиції. Чи хотіли б Ви писати і про якихось діячів Партії регіонів? - Мені було б складно писати про членів Партії регіонів. Справа в тім, що я сам не сприймаю «помаранчеву революцію», а десь половина членів

104

Партії регіонів – мої друзі. Ми дружимо з Табачником, він є одним з найбільш інтелектуальних людей в Україні. Дружу з Колесніковим, Прутніком, Льовочкіним. Тобто, приятелюю, перебуваю в дуже гарних стосунках. Тому писати про них мені «не з руки». Це не по-журналістськи, але виходить, що я не можу чогось такого написати. У той же час, я писав, що за Януковича голосувати більше не буду, і робив розслідування про його квартиру на вулиці Січневого повстання. Тобто, не те, що я боюсь чи не можу писати про владу. Минулого року я їздив у складі президентського пулу в Москву та спитав на прес-конференції, чи може Янукович пообіцяти, що відмінить звання Героя України Бандери. Після цього мене Герман виключила з пулу. - Якими були результати Ваших розслідувань? - Після розслідувань герої публікацій часто відмовляються зі мною спілкуватись. Наприклад, в «Києво-Могилянській академії» замість того, щоб вжити заходів, сказали, що не будуть зі мною спілкуватись, бо я незбалансований. - Якими видами джерел Ви користуєтесь найчастіше? - До мене можна прийти з будь-яким документом та запропонувати його опублікувати. Якщо тільки там не йдеться про якогось мого товариша. Я перевіряю, чи є ця інформація правдивою та суспільно значимою, і тоді беру коментарі з цього приводу та публікую. У 95% випадків причиною моїх розслідувань стають якісь документи. Тобто, мпені приносять документи, чи якісь повідомлення. Є якісь речі, про які б я навіть не здогадався. Так само в розслідуваннях про Могилянку – мені приносять документи, я дивлюсь: з приводу нового будинку, наприклад. Потім мені до рук потрапили документи щодо закупівлі порошку, які завгосп розсилав по різним кафедрам. Якби це був якийсь маловідомий інститут, я би не зацікавився. Але ж це «Києво-Могилянська академія». Якщо ви говорите, що ви чесні, то треба бути чесними в усьому.

105

- На сайті «Обозреватель», де Ви працюєте, використовується небагато мультимедійних засобів, і так само мало коментарів під статтями. На Вашу думку, із чим це пов'язано? - Мабуть, на «Українській правді» легше зареєструватись, там склалась своя аудиторія коментаторів, і самі коментарі виглядають більш гарно. Окрім того, на «Обозревателе» періодично переміщують статті, і коментарі при цьому зникають, і самі адреси статей змінюються. Мабуть, людям це не подобається. Я думаю, що потрібно додавати до статей відео та аудіо. Зазвичай намагаюсь додавати фотографії. Хотів би, щоб до статей прикріплялись відео або аудіо зі слайдшоу і планую робити це в майбутньому.

106 Додаток 2. Дослідження журналістських розслідувань на сайті «Українська правда» з 1 червня 2010 до 31 травня 2011 року (кількісний вимір) Травень 2011 Всього статей Розслідування 1 2 3 4 5

Квітень 2011 Всього статей Розслідування 1 2

3 4 5 6 7 8 9

Політика 45 12.05 – С.Щербина – «Суддя-мільйонер» 13.05 – В.Кіпіані – «Музей совєцької окупації» 19.05 – В.Чивокуня «З життя комуністичної еліти: маєток Адама Мартинюка» 20.05 – С.Лещенко «Державна дача для Арсенія Яценюка» 26.05 – С.Лещенко «З життя державної еліти: царський палац Раїси Богатирьової»

Економіка 12

Суспільство 3

Політика 54 29.04 – М.Найєм, С.Лещенко «Юра Єнакіївський взявся за зброю» 28.04 – С.Лещенко «Рай для Раїси»

Економіка 3 28.04 – Д.Гнап «Чорна діра «Київенерго» (в розділі «Київ») 07.04 – В.Хамлетс «Тендерна мафія повертається?»

Суспільство 2 04.04 – І.Бекешкіна «Рейдерські новації»

Економіка 5

Суспільство 4

19.04 – С.Лещенко – «Борщ для президента» 15.04 – М.Найєм – «ФСБ: між Кучмою та Мельниченком» 13.04 – УП «Квартири віпчиновників» 11.04 – С.Лещенко «Західні PR-консультанти і Кучма» 11.04 – О.Коваленко «Викраденого палестинця Моссаду передавали СБУ» 08.04 – С.Лещенко «Таємне життя Януковича» 01.04 – С.Лещенко «Політтехнолог влади»

Березень 2011 Політика Всього статей 51

107 Розслідування 4.03 – К.Каплюк «Як банк 1 Арбузова замінив Печерський суд»

3 4

5 6 7

Лютий 2011 Всього статей Розслідування 1 2 3

14.03 – Т.Чорновіл «Королям чорного Мальборо потрібні дітикурці» 16.03 – С.Лещенко «Скільки коштує депутат народу» 16.03 – Ю.Ніколов, О.Шалайський «Єврокомісія проплатила корупцію в Україні» 24.03 – С.Лещенко «Сірий кардинал Януковича – нев'їзний до США» 28.03 – Т.Ніколаєнко «Гелікоптерний майданчик замість ковзанок» 29.03 – С.Щербина, С.Лещенко «Браззавільський синдром при підготовці до Євро2012» Політика 47 02.02 – В.Чивокуня «За стріляниною в центрі Києва стоїть Британський Гондурас» 11.02 – С.Лещенко «З президентського плеча» 14.02 – Т.Ніколаєнко, С.Лещенко «Слід Хорошковського в зруйнованій садибі Казанського» 21.02 – С.Щербина «Ще один епізод аудиту Тимошенко: «швидкі» від хорватів» 22.02 – Т.Ніколаєнко «Резиденцію Януковича відремонтували за 33 млн»

2.03 – О.Шалайський «Могильов придумав свою Тендерну палату»

22.03 – І.Луценко «За що могли помститись судді Зубкову?»

10.03 – О.Русина «Плагіат від двох політиків і одного професора»

Економіка Суспільство 5 1 18.02 – Д.Дєнков «Попов відмовив Азарову і митрополиту?»

108 Січень 2011 Всього статей Розслідування 1 2 3 4

5 6

Грудень 2010 Всього статей Розслідування 1 2

3 4 5

6 7

Політика Економіка 45 8 08.01 – С.Лещенко «За знищенням старовинного будинку в Києві стоїть Хорошковський?» 13.01 – П.Солодько «Залишилось 253 Герої України. Хто вони?» 17.01 – С.Щербина, С.Лещенко «Хто заробляє на Євро-2012?» 19.01 – Т.Ніколаєнко, С.Лещенко «Хто заробляє на Євро-2012? Друга частина» 20.01 – М.Найєм «Укрспецекспорт»: вибудовування вертикалі 21.01 – М.Найєм «Укрспецекспорт»: війна за гроші Іраку

Суспільство 1

Політика 58 06.12 – К.Каплюк, С.Лещенко «Євро-2012: бездонна бочка бюджетних коштів» 09.12 – С.Лещенко «Українська політика як декорації до серіалу «Династія» 16.12 – С.Лещенко «Справа Тимошенко: на гачку» 17.12 – М.Найєм «Справа Тимошенко: гачок другий – медична справа» 20.12 – С.Лещенко «УПЦ Московського патріархату – лобіст російських бізнесінтересів?» 22.12 – С.Лещенко «Справа Тимошенко: шита білими нитками?» 23.12 – С.Лещенко «Новий глава Нацбанку Арбузов: во имя отца, и сына, и донецкого духа…» 24.12 – С.Лещенко «Сериал

Суспільство 1

Економіка 9 06.12 – Ю.Ніколов – «Солодкі гроші «єнакіївських»

109

9 10

«Династія» в українській політиці. Частина друга» 28.12 – С.Лещенко «З життя біло-блакитної еліти» 31.12 – М.Найєм «Євген Корнійчук. Заручник родинних зв'язків»

Листопад 2010 Всього статей Розслідування 1

Політика 50 3.11 – С.Лещенко «Мільйони на американських лобістів»

9.11 – С.Щербина «Годівниці влади: у Азарова дарують мільйони офшорним «авторам» 12.11 – С.Лещенко «Україна для людей»: 370 мільйонів для двох донецьких родин 19.11 – С.Щербина, С.Лещенко «Хорошковський надіслав «чорну мітку» донецьким?» 26.11 – М.Найєм «Фатальна оборудка»

5 Жовтень 2010 Всього статей Розслідування 1

2 3

Політика 57 6.10 – С.Лещенко «Секрети на винос? Керівником охорони Януковича виявився громадянин Росії» 14.10 – М.Землянська, А.Мазур «Сетевой маркетинг – это класс» 19.10 – В.Чивокуня «Депупатські родичі отримали «покращення життя вже сьогодні» 27.10 – С.Лещенко «В.Янукович: «Будуємо нову країну. В межах «Межигір'я»

Економіка 5 30.11 – Ю.Ніколов «Чорні гроші «єнакіївських»

Суспільство 0

Економіка 5

Суспільство 0

110 Вересень 2010 Всього статей Розслідування 1

Економіка 10

Суспільство 3 8.09 – І.Луценко «Дитячі інтернати: пекло поруч з нами» 23.09 – О.Львова, О.Акименко, Д.Гнап «Чому зник Василь Климентьєв? Версії»

Політика 41 4.08 – К.Каплюк «Мигалки для Григорія Суркіса» 17.08 – Д.Гнап «Пекло вступної кампанії-2010» 26.08 – К.Каплюк «Переписана історія. Версія епохи Дмитра Табачника»

Економіка 11

Суспільство 0

Липень 2010 Всього статей Розслідування 1

Політика 55 1.07 – Т.Чорновіл «Кримський бізнес Азарова»

Економіка 5

Суспільство 2 8.07 – І.Федорів «Україна 21 століття: чиновники морять голодом хворих дітей»

2.07 – С.Лещенко «Партійна нерухомість Юлії Тимошенко» 8.07 – М.Найєм «Юлія Тимошенко: скелети газової шафи» 22.07 – К.Каплюк «Суддівські звичаї. Премія за баню» 23.07 – В.Чивокуня «Четвертий клієнт Валерія Хорошковського»

Серпень 2010 Всього статей Розслідування 1 2 3

3 4 5

Політика 47 8.09 – Т.Чорновіл «І вся країна покриється будинками Азарова?» 9.09 – В.Чивокуня «Ствол для Віктора Януковича» 14.09 – М.Найєм «Суддівська ненаситність на службі у Віктора Януковича» 21.09 – С.Щербина «Методи влади: депутатрегіонал побив людину офісним кріслом»

111 6

7 8 9 10

Червень 2010 Всього статей Розслідування 1 2 3

4 5 6 7

26.07 – С.Щербина « Міліція відмазала депутата Тимошенко від ДТП?» 26.07 – М.Найєм «Облога Стокгольма. Як відмивали Газпром» 27.07 – М.Найєм «Облога Стокгольма. Як карали Нафтогаз» 29.07 – С.Лещенко «Янукович легалізує «Межигір'я»? 30.07 – М.Найєм «Облога Стокгольма. Хто і як відбирав газ у RUE» Політика Економіка 59 1 03.06 – С.Лещенко «Розкрито таємницю ціни оренди «Межигір'я» Януковичем» 08.06 – С.Лещенко «Міліцейський гаманець під патронатом БЮТівця» 09.06 – О.Коваленко, С.Лещенко «Янукович у Греції. Туризм за державні кошти» 11.06 – М.Опанасенко «Шлях проффесора» 21.06 – С.Лещенко «Чартер для Клюєва – коштом держбюджету» 22.06 – Т.Чорновіл «Межигір'я» Азарова 29.06 – Т.Чорновіл «Крим Азарова»

Суспільство 2 04.06 – Д.Гнап «Звірі в погонах? Як загинув студент Ігор Індило» 16.06 – Д.Гнап «Вони вбили Ігоря Індила»

112 Додаток 3. Дослідження журналістських розслідувань на сайті «Обозреватель» з 1 червня 2010 до 31 травня 2011 року (кількісний вимір). Травень 2011 Всього статей Розслідування 1 2

4 5

6 7

Квітень 2011 Всього статей Розслідування 1 2 3 4 5

Політика Економіка Суспільство 90 1 70 12.05 . – А.Шарій 5.05. – А.Шарій «Немыря… Мелочники из «Умирающая Украина. БЮТ?» Ч.2» 13.05. – О.Чаленко 10.05. – Ю.Юрко «Как «Северинсен – пережить медреформу. «независимый эксперт» Ч.4» от Тимошенко?» 16.05. – А.Шарій «Как 26.05 – А.Рагульцев Украина инвестора «Офисный центр обидела» «Евразия» ворованный?» 17.05. – І.Лесєв «Яценюк 30.05 – А.Шарій «Как за «базар» ответит. Ч.1» мы боролись с наркоаптеками.Ч.1» 18.05. – О.Чаленко «Фронт змін»: партия с капиталом в 306 миллионов, но без мебели» 20.05. – І.Лесєв «Яценюк за «базар» ответит. Ч.2» 24.05 – Н.Лебідь «Аварія Шкіля: те, що лишилось за кадром» Політика Економіка Суспільство 99 2 57 01.04. – О.Чаленко «Запад 12.05. – М.Бутченко и украинские грантоеды» «Гей-церковь или простой обман?» 04.04. – А.Шарій «Линия 21.04. – А.Шарій правительства – способ «Умирающая Украина. уничтожения бизнеса» Ч.1» 18.04. – Д.Хмельницький «Молодая команда»: схема разграбления Киева 18.04. – А.Шарій «Конец черновицких наполеонов» 28.04. – Д.Хмельницький «Днепропетровск: пенсионер против «авторитета»

113 Березень 2011 Всього статей Розслідування 1

Політика 101 2.03. – А.Шарій «Как украсть миллиард?»

10.03. – А.Шарій, А.Романюта «УП. Ресурс чистой правды» 16.03. – А.Шарій «Ульяновский район: разочарование властью» 29.03. – А.Шарій «Пособие по рейдерству: как отнять миллиард»

3 4 5 6 7

Лютий 2011 Всього статей Розслідування 1

Політика 105 7.02. – А.Шарій «Как заработать на протестах? Ч.1»

8.02. – А.Шарій «Руководитель, «правая рука» которого попалась на взятке, заинтересовал нас»

15.02. – А.Шарій «Как заработать на протестах2» 16.02. – А.Шарій «Кто укротит аппетиты Губского?» 22.02. – А.Шарій «Жена декабриста или подельница афериста?»

4 5

Економіка Суспільство 1 69 2.03. – А.Шарій «Как журналисты работу милиции делали. Ч.1» 4.03. – А.Шарій «Как журналисты работу милиции делали. Ч.2» 4.03. – О.Чаленко «Коррупция в Могилянке?» 9.03. – А.Шарій «Сильпо» опасно для жизни?» 10.03. – А.Шарій «Как журналисты работу милиции делали. Ч.3» 10.03. – О.Чаленко «Могилянка – это МММ» 24.03. – І.Лесєв «Воровские реалии ЖКХ» Економіка 4 1.02. – А.Шарій «НАСК «Оранта»: разводка2» 14.02. – А.Шарій «НАСК «Оранта»: разводка3»

Суспільство 42 28.02 – А.Шарій «Новый украинский геноцид»

114 Січень 2011 Всього статей Розслідування 1

Політика 56 25.01 – А.Шарій «Харьковский «элитный» стадион»

Економіка Суспільство 1 30 26.01. – А.Шарій «НАСК «Оранта»: хроники развода»

Грудень 2010 Всього статей Розслідування 1

Політика 23 10.12. – В.Унжин «Луценко и его «команда» на курортах» 12.12 – А.Шарій «Госзакупки пороссийски» 12.12 – А.Шарій «Госзакупки поукраински. Ч.2» 12.12 – А.Шарій «Госзакупки поукраински. Ч.3» 21.12 – А.Шарій «Госзакупки побандитски»

Економіка Суспільство 2

2 3 4 5

Листопад 2010 Всього статей Розслідування 1 2

Жовтень 2010 Всього статей Розслідування 1

Політика Економіка Суспільство 5 2 8.11. – В.Унжин «Водитель для Юры, или по ком тюрьма плачет 10.11 В.Унжин «Водитель для Юры. Или комбат, батяня, комбат!» 18.11. – В.Унжин «Квартира для Москаля – будет ли дело?» Політика 6 5.10 – А.Шарій «Страна узаконенного баспредела. Ч.4»

Вересень 2010 Політика Всього статей 26 Розслідування 1.09. – В.Унжин «Как

Економіка Суспільство 7

Економіка Суспільство 0 21 24.09. – А.Шарій

115 1 2

4 Серпень 2010 Всього статей Розслідування 1 2

платят налоги бизнесмены у власти. Ч.1» 12.09. – В.Унжин «Как платят налоги бизнесмены у власти. Ч.3» 15.09. – В.Унжин «Как платят налоги бизнесмены у власти. Ч.2» 16.09 – М.Подоляк «Крысы и Госрезерв» Політика 17 11.08 – Колесніков «У меня были иллюзии. Ч.1» 12.08 – Колесніков «У меня были иллюзии. Ч.1»

Липень 2010 Політика Всього статей 18 Розслідування Червень 2010 Всього статей Розслідування 1 2 3 4

«Самый беспристрастный суд в мире. Ч.1» 27.09. – А.Шарій «Самый беспристрастный суд в мире. Ч.2» 29.09. – А.Шарій «Самый беспристрастный суд в мире. Ч.3»

Економіка Суспільство 0 20

Економіка Суспільство 0 18 -

Політика Економіка Суспільство 14 0 15 11.06 – В.Унжин «Новый 7.06. – А.Шарій «Кто «Элита-центр» с участием убил онкологию в СБУ. Ч.1» Украине. Ч.1» 22.06 – В.Унжин «Новый 10.06. – А.Шарій «Кто «Элита-центр» с участием убил онкологию в СБУ. Ч.2» Украине. Ч.2» 17.06. – А.Шарій «Кто убил онкологию в Украине. Ч.3» 17.06. – А.Шарій «Кто убил онкологию в Украине. Ч.4»