Національний університет Києво-Могилянська Академія (Магістерська програма „Журналістика”)
Назва роботи: “ Розвиток ІР технологій та нові можливості персональної (громадянської) журналістики.”
Кваліфікаційна робота на здобуття академічного звання магістра журналістики Коваленко Олени Дмитрівни Науковий керівник: Проф., д.ф.н. Квіт С.М.
Київ-2006
ЗМІСТ ВСТУП.......................................................................................................................... 4 РОЗДІЛ І. РОЗВИТОК ВИСОКИХ ТЕХНОЛОГІЙ ТА ІСНУВАННЯ МЕДІА В НОВИХ УМОВАХ................................................................................................... 8 1.1. Інформація. Ера інформаційних революцій .................................................... 8 1.2. Протистояння медіа......................................................................................... 18 1.3. Поява інтернету нові можливості у сфері медіа ........................................... 26 1.4 Інтеграція медіа у мережу інтернет ................................................................ 37 РОЗДІЛ ІІ. ГРОМАДЯНСЬКА ЖУРНАЛІСТИКА – НОВЕ ОБЛИЧЧЯ МЕДІАПРОСТОРУ ................................................................................................... 50 2.1. Громадянська журналістика як альтернатива сучасним медіа .................... 50 2.1.1.Розвиток журналістики.............................................................................. 51 2.1.2. Недоліки Інтернет ЗМІ ............................................................................. 55 2.2. Блоги................................................................................................................. 60 2.3.Подкасти............................................................................................................ 71 2.4. ІР телебачення.................................................................................................. 75 ВИСНОВКИ ............................................................................................................... 83 СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ............................................................ 87
3
ВСТУП ХХ століття стало революційним у сфері медіа. Високі технології змінили не тільки обличчя старих газет, журналів, телепрограм, а і обличчя всього суспільства. Величезний інформаційний бум викликав необхідність у появі інструменту впорядкування та контролю всього масиву інформації. Людство опинилося перед історичною та географічною порожнечею . Все це могло призвести до великого соціального вибуху, але завдяки новим технологіям вдалося спрямувати весь потік інформації всередину суспільства у його віртуальний вимір, який завдяки інтернету набуває все більш реальних характеристик.
В цих умовах медіа як показнику культури суспільства
необхідно було інтегруватися в світ нових технологій, що і було успішно зроблено. Та замість того, щоб максимально використати можливості мережі, вони принесли до неї певні свої недоліки: такі як, скажімо, ідеологічна залежність. А швидкість подачі інформації трансформувалась в неякісність виробництва новин. Очевидною стала потреба у нових засобах масової інформації, які б сполучали в собі всі переваги інтернету та виключали медіанедоліки. На нашу думку, таким інформаційним проривом стала персональна журналістика. Іншими словами, будь-хто, хто прагне долучитися до виробництва новин має змогу це зробити посередництвом блогів, щоденників, подкастів, плейкастів і інших засобів, які надає мережа. Тема персональної журналістики є досить актуальною з огляду на швидкий розвиток технологій та суттєві проблеми, з якими зіштовхнулися користувачі електронних ЗМІ. Така журналістика є способом залучити елемент високої інтерактивності до медіа та позбавити ЗМІ їх загальнонаправленості та абстрактності. Кожен нарешті матиме змогу активно впливати на течію культурного процесу. Власне те, про що мріяв ще Ейзенбергер. Це абсолютно нове явище певною мірою прогнозоване Кастелзом. На противагу ідеї Тофлера щодо «електронних 4
котеджів» як основних складових інформаційного суспільства , і так само ідеї Маклюена щодо «глобального села», що поєднує всіх жителів планети, Кастелз передбачав розвиток котеджів особливого типу, спеціально створених для індивідуальних інтересів і можливостей користувачів інформаційних мереж, коли вони можуть отримати на замовлення потрібні їм повідомлення та послуги, що циркулюють глобально, а розподіляються локально. [30] Ще одна проблема, яка автоматично розв’язується з появою нових медіа можливостей — це протистояння об’єкт-суб’єкт впливу ЗМІ. Власне, таке питання ставить перед собою мадіапсихологія: чи є людина безпосереднім створювачем інформаційного простору, чи об’єктом маніпуляції засобів масової комунікації? На нашу думку, інтернет здійснив кардинальний зсув у так званій „спільній комунікативній свідомості”. Тепер медіа не можна розглядати як стовідсотковий засіб впливу, інтернет виключає можливість програмування і так званої медіатерапії (такі теорії стали популярними в психології минулого століття). Це можна проілюструвати, наприклад, таким суто політичним феноменом як вибори (власне вони створюють
необхідний грунт для
медіаманіпуляцій). Так, на президентських виборах попередніх років результат здебільшого був прогнозованим, тоді як у 2004 році в суспільстві вже простежувався колективне та індивідуальне протистояння тим стереотипам та ідеям, які нав’язували їм медіа посередництвом екранів телевізорів та газет, натомість, спостерігалась величезна популярність тих повідомлень, які надавала мережа, і надзвичайна активність людей на форумах та у гостьових книгах. Про що це говорить? Про раптову громадянську активність чи про різке усвідомлення людьми своєї здатності впливати на події? На нашу думку, кожна людина, в будь-який час, була активним створювачем і учасникам колективної комунікації, просто новий віртуальний вимір, нові медіа дали можливість зробити це більш очевидним. Для так званої „маленької людини” з’явлляється можливість показати свої справжні бажання , які, виявляється, ідуть врозріз з 5
тим, чого власне очікували PR менеджери та колишня еліта. І чим більш інтимне або спеціалізоване медіа (блоги або щоденники), тим більше можливості з’являється виявити себе, показати себе активним комунікатором. Величезна кількість тем, які піднімаються і обговорюються в блогах є новими і потенційно непридатними для обговорення в доінформаційному суспільстві, в якому влада мала можливість не чути того, що було непривабливим, нецікавим, тоді як зараз такої можливості немає (зважаючи на глобальний характер мережі та неможливість обмеження інформаційного потоку).
Всю цю ситуацію можна
порівняти з таким явищем, як глобальна діяльність якоїсь активної громадської організації. Отже, основною метою роботи є показати нагальну необхідність у появі нової журналістики. Тому, завдання, які ставить перед собою автор такі: проілюструвати суспільні зміни, що відбулися в процесі розвитку технологій; показати, яким чином ЗМІ змогли адаптуватися до цих змін; окреслити загальних характер інтернету, як „надмедіа”; виявити проблеми, що виникли у процесі інтеграції ЗМІ до світової мережі; описати явище персональної журналістики, як можливе вирішення цих проблем; ознайомити із засобами реалізації своїх журналістських задатків у контексті явища персональної журналістики. У процесі роботи дуже корисними виявилися праці
Мануеля
Кастелза, Жана Бодрійара, Маршалла Маклюена, Бориса Потятинника, Ніла Постмена, Алвіна Тофлера, В. Аршинова і інших дослідників у сфері медіа та інформаційного суспільства. Робота складається із двох розділів. Перший розділ присвячено проблемі розвитку
високих
технологій,
трансформації
суспільства
традиційних медіа в умовах інформаційних революцій. Він
та
поведінці
містить в собі
чотири підрозділи: перший підрозділ висвітлює питання інформації як центрального об’єкту в новому суспільстві та ілюструє перехід через інформаційні революції до нового суспільства; другий підрозділ демонструє 6
історичний розвиток медіа та показує логіку появи мережі; третій підрозділ вказує на причини створення інтернету та демонструє його переваги над іншими ЗМІ; і, нарешті, четвертий підрозділ ознайомлює з процесом
інтеграції
традиційних медіа у світове павутиння. Другий розділ присвячений питанням персональної журналістики. Тут доводиться необхідність існування такого явища, як засобу задоволення комунікативних потреб суспільства. Цей розділ також складається з чотирьох підрозділів: перший з яких присвячено, власне, розкриттю поняття „персональна журналістика” і обгрунтуванню потрібності такого явища, яке може скласти конкуренцію пресі, радіо та телебаченню, а також вказує на недоліки і проблеми, які існують у переробці інформації у сучасних інтернет-ЗМІ; другий підрозділ пояснює що таке блогосфера і показує блоги як альтернативу новинним сайтам; у третьому підрозділі розповідається про такe явище як „подкастінг”, тобто виробництво аудіо та відеофайлів в домашніх умовах та циркуляція їх в інтернеті; і останній підрозділ присвячено ІР-телебаченню
як
новому
медійному
каналові
для
реалізації
своїх
журналістських амбіцій у сфері теле та радіовиробництва, а також місцю розміщення подкастів та плейкастів у майбутньому.
7
РОЗДІЛ І. РОЗВИТОК ВИСОКИХ ТЕХНОЛОГІЙ ТА ІСНУВАННЯ МЕДІА В НОВИХ УМОВАХ Мас-медіа творять революцію вони і є сама революція не залежно від їх змісту, завдяки тільки своїй технологічній структурі. Слідом за звуковою абеткою та книгою радіо та кіно .За радіо—телебачення. Відтепер ми вступаємо в еру миттєвої комунікації, що охоплює всю планету. М. Маклюен
1.1. Інформація. Ера інформаційних революцій
Ми живемо в світі, що безнастанно змінюється внаслідок прискорення науково-технічного прогресу. Досягнення в галузі засобів масової комунікації прикметні тим, що вони мають величезний потенціал впливу не лише на обличчя нашої планети, а й на психіку людей, на долю всього людства. За даними, що наводить У.Бек, наприкінці XX століття у світі нараховувалося 1,26 мільярда телеглядачів, 200 мільйонів користувачів кабельного телебачення, 690 мільйонів телефонних номерів, 200 мільйонів комп'ютерів, з яких 30 мільйонів були приєднані до Інтернету.”[64,227]. Як визнають розроблювачі сучасної доктрини стратегічного розвитку США, для цивілізації «третьої хвилі» найбільш важливою сировиною – причому такою, яку ніколи не буде вичерпано – є інформація, включаючи уяву. За даними, що наводить У.Бек, наприкінці XX століття у світі нараховувалося 1,26 мільярда телеглядачів, 200 мільйонів користувачів кабельного телебачення, 690 мільйонів телефонних номерів, 200 мільйонів комп'ютерів, з яких 30 мільйонів були приєднані до Інтернету.[76] Місце і роль будь-якої держави у світовій спільноті пов'язані з її спроможністю виробляти, споживати і застосовувати нові знання й технології. Світ крок за 8
кроком просувається у напрямі до створення інформаційного суспільства, в якому нові системи виробництва потребують також і якісно нового устрою людських відносин. Нова модель суспільства, що пов'язана з поняттям інформації, потребує також значного переосмислення наших уявлень сутності процесів розвитку людської цивілізації. Для цього потрібно поглянути на історію людства під новим кутом зору, а саме: як на процес не стільки пошуків все нових і більш ефективних засобів виробництва, але як на процес пошуків нових і більш ефективних засобів комунікації. Комунікація - це складне і багатовимірне явище, що має універсальний характер. Тут лише окреслимо ідею комунікативної побудови суспільства як найбільш суттєвої структури, що визначає його сферу виробничої діяльності, стереотипи мислення, соціальної поведінки. Досить згадати, що наше суспільство
протягом
багатьох
років
мало
характер
принципово
антикомунікативний. Воно будувалось згідно з принципами раціонально діючої машини, де кожному відводилась роль гвинтика, замінити який на інший було зовсім неважко, головне-- щоб працювала машина в цілому. В суспільстві, побудованому на принципах комунікації, людина вже не є гвинтиком, але головною фігурою у виробленні та перетворенні інформації. Суспільство тоді не є
машиною,
а
гнучкою
системою
різноманітних
і
багатовимірних
комунікативних структур. Очевидно, що цінність людської особи в цьому суспільстві значно зростає і тим вона вище, чим людина багатше духовно і інтелектуально, бо розвинута людина володіє значно більш великим спектром мов культури і має більший потенціал для вироблення нетривіальних ідей. На інформаційному ринку різні суб'єкти використовують різноманітні прийоми і техніки, що забезпечують досягнення поставлених ними цілей, у той же час характер і специфічні особливості тих прийомів і способів, за допомогою яких вони спілкуються зі своїми партнерами і контрагентами, визначаються насамперед тією чи іншою інформаційно-комунікативною системою, що 9
складається в окремій сфері. Як такі системи, що визначають інформаційні, потоки, що задають цілі і способи діяльності комунікаторів і реципієнтів, стиль їхнього
спілкування
та
інші
параметри
інформаційного
поводження,
виділяються: прийняття рішень, проведення виборчих кампаній, врегулювання міжнародних і внутрішньополітичних криз тощо. У сучасному суспільстві інформація стає найбільш важливою цінністю, а індустрія отримання, обробки і трансляції інформації - провідною галуззю діяльності, куди з кожним роком вкладають все більш значні капітали. Як вважають провідні вчені, інформація стає важливим стратегічним ресурсом, відсутність якого призводить до суттєвих втрат в економіці. Інформатизація суспільства виступає одним з вирішальних чинників модернізації економіки на ринкових засадах і запорукою інтеграції України в світове співтовариство. Інформація - явище незрівнянно більш древнє, ніж сама людина. Природа у процесі своєї еволюції передавала закодовану інформацію в рослинах і живих організмах. З перших своїх кроків люди шукають і знаходять нові засоби передачі, збереження та обробки інформації. Що людина не робить: чи читає книгу, чи дивиться телевізор, чи розмовляє, але вона постійно і безупинно одержує й опрацьовує інформацію. Тобто, все життя людини, так чи інакше, пов'язане із одержанням, нагромадженням і опрацюванням інформації. Однак, ніколи раніше людство не нагромаджувало інформацію й знання настільки стрімкими темпами, як тепер. Дійсно, для XXI сторіччя характерна небувала швидкість розвитку науки, техніки та нових технологій. Так від винаходу друкарства (середина XV сторіччя) до винаходу радіоприймача (1895 р.) пройшло біля 440 років, а між винаходом радіо і телебачення - біля 30 років. Різниця в часі між винаходом транзистора й інтегральної схеми склала усього 5 років. В області нагромадження наукової інформації її обсяг, починаючи з XVII ст. подвоювався приблизно кожні 10 - 15 років. Тому однією з найважливіших проблем людства є лавиноподібний потік інформації в будь-якій галузі його 10
життєдіяльності. Підраховано, наприклад, що в даний час спеціаліст повинний витрачати біля 80% свого робочого часу, щоб прослідкувати за всіма новими надрукованими роботами з його тематики. Збільшення інформації і попит, що росте на неї, обумовили появу галузі, пов'язаної з автоматизацією опрацювання інформації - інформатики.. Бурхливий розвиток інформаційних технологій, комунікаційних мереж, засобів зв'язку та доступу до різноманітної інформації, що ми сьогодні спостерігаємо, не могли не позначитися на соціальній сфері, на суспільних відносинах. Сьогодні новітні технології відіграють дуже велику роль в будьякому суспільстві - вони дозволяють швидко обробляти величезні банки інформації, змінюють структуру комунікації між людьми, в цілому відбиваються у всіх сферах людського життя. У
зв'язку
з
тим,
що
за
допомогою
інформаційних
технологій
прискорюється процес прийняття рішень та їхнього втілення, вивільняється частина робочого часу людини та росте необхідність в нових знаннях, потреба у відповідних послугах. Цей процес проявляється в зміні соціальної структури суспільства, його переорієнтації та деякій трансформації цінностей, в той час як швидкість та масштаби його протікання весь час збільшуються. Це не могли не помітити філософи та політологи, досліджуючи процес суспільного прогресу в розвинутих країнах, що і привело до появи теорії постіндустріалізму, інформаційного суспільства, постінформаційної цивілізації. Наразі в світі відбувається величезне зростання обсягів інформації, знання диференціюється та спеціалізується, неминуче зростає сфера послуг, тому процес становлення інформаційної цивілізації є об'єктивним і закономірним. Інша річ, що різні держави, залежно від свого інтелектуального, наукового, технологічного рівня розвитку мають різні перспективи щодо цього. Високорозвинуті держави світу вже
пройшли
початковий
етап
становлення
суспільства
інформаційної
демократії, інші знаходяться на заключній фазі індустріалізму, треті - ще не 11
мають навіть більш-менш розвинутого індустріального сектора. Але так чи інакше світ все більше залежить від влади інформації. У історії розвитку цивілізації відбулося декілька інформаційних революцій - перетворень суспільних відносин через кардинальні зміни в сфері опрацювання інформації. Перша революція пов'язана з винаходом писемності, що призвело до гігантського якісного і кількісного стрибка. З'явилася можливість передачі знань від покоління до поколінь. Друга (середина XVI ст.) викликана винаходом друкарства, що радикально змінив індустріальне суспільство, його культуру та організацію діяльності. Третя (кінець XIХ ст.) обумовлена винаходом електрики, завдяки якій з'явилися телеграф, телефон, радіо, що дозволило оперативно передавати і нагромаджувати інформацію у великому обсязі. Четверта (70-і рр. XX ст.) пов'язана з винаходом мікропроцесорної технології і появою персонального комп'ютера. На мікропроцесорах та інтегральних схемах створюються комп'ютери, комп'ютерні мережі, системи передачі даних (інформаційні комунікації) для відображення, нагромадження та опрацювання інформації. Сучасна інформаційна революція висуває на перший план нову галузь інформаційну індустрію, пов’язану з виробництвом технічних засобів, методів, технологій для виробництва нових знань. Найважливішими складовими інформаційної індустрії стають усі види інформаційних технологій. Інформаційна технологія – це комплекс взаємозалежних, наукових, технологічних, інженерних дисциплін, що вивчають методи ефективної організації праці людей, зайнятих відбором, опрацюванням і збереженням інформації; обчислювальну техніку і методи організації і взаємодії з людьми і виробничим устаткуванням, практичні додатки, а також пов’язані з усім цим 12
соціальні, економічні і культурні проблеми. Самі інформаційні технології вимагають складної підготовки, великих початкових витрат і наукомісткої техніки. Їхнє введення повинно починатися зі створення математичного забезпечення, формування інформаційних потоків у системах підготовки фахівців. Існувало декілька етапів формування інформаційних технологій. 1 етап (до другої половини XIX ст.) — "ручна" інформаційна технологія, інструментарій
якої
складали
перо
чорнильниця,
книга.
Комунікації
здійснювались шляхом пересилання через пошту листів, пакетів. ,депеш. Основна мета технології –передача інформації в потрібній формі. 2 етап (з кінця XIX ст.) — "механічна" технологія, інструментарій якої складали друкарська машинка, телефон, диктофон. 3 етап (40 - 60-і рр.) — "електрична" технологія, інструментарій якої складали: великі ЕОМ
та відповідне програмне забезпечення, електричні
друкарські машинки, копіювальні апарати, портативні диктофони. Змінюється мета технології – акцент зміщується з форми представлення інформації на формування її змісту 4 етап (з початку 70-х рр.) — "електронна" технологія, інструментарієм якої стають великі ЕОМ та створені на базі них автоматизовані системи керування та інформаційно-пошукові системи, оснащені широким спектром базових та спеціалізованих програмних комплексів. Акцент знову зміщується до більш змістовної інформації. 5 етап (з середини 80-х рр.) — "комп’ютерна" технологія, Основним інструментарієм якої є персональний комп’ютер з великим набором стандартних програмних продуктів різного призначення . На цьому етапі відбувається процес персоналізації АСУ. У зв’язку із переходом на мікропроцесорну технологію суттєво змінюються засоби зв’язку розвиваються комп’ютерні мережі локальні та глобальні. Бурхливий розвиток комп’ютерної техніки став поштовхом до утворення нового суспільства – інформаційного.[32] 13
Безпосередньо термін « інформаційне суспільство » почав вживатись після публікації
експертної групи Європейської комісії з програм інформаційного
суспільства. Керував нею М. Бангеман: « Ті країни—говорив він які першими увійдуть до інформаційного суспільства здобудуть великі переваги вони будуть визначати умови для тих хто буде за ними.»[38] Ці процеси безпосередньо залежать від чотирьох складових: науки, освіти, виробництва та бізнесу, спільним інструментом для яких є інформаційні і комунікаційні технології (ІКТ). На межі ХХ і ХХІ століть швидко змінювалися концепції суспільства, побудованого
на
знаннях
та
інформації:
комунікаційне
суспільство,
інформаційне суспільство, суспільство, побудоване на знаннях. Комунікаційному суспільству 80-х - початку 90-х років минулого століття було притаманне перетворення важливої для людей інформації в цифрову форму, створення великих сховищ для її збереження (бази даних і бази знань), передачі її на відстані з допомогою телекомунікаційних технологій та початку розвитку на цій основі глобальної комп'ютерної мережі Інтернет. Цей етап можна пов'язати з виникненням якісно нової взаємодії між людьми, що отримала назви "електронне суспільство", "електронна країна", "електронний уряд" і т.п. Інформаційне суспільство набуло свого розвитку з другої половини дев'яностих років минулого століття. Інформація почала відігравати роль товару, який можна було купити і продати. Але вона ще не стала знанням, а лише, аналогічно "сировині", оброблялася перед використанням. Тобто інформація не мала людського
виміру,
якщо
навіть
була
"оцифрованою",
інтерактивною,
динамічною. Суспільство, побудоване на знаннях, природно виникло з двох попередніх, порівняно коротких фаз, поєднавши їх головний продукт - ІКТ - з людською,
творчою
компонентою.
Інакше
кажучи:
комунікаційне
та
інформаційне суспільство базуються на технологіях, суспільство, побудоване на знаннях, - на людях-творцях, озброєних технологіями.[27]
14
В інформаційному суспільстві змінюється не тільки виробництво а і весь життєвий устрій , система цінностей , зростає вага культурного дозвілля по відношенню до матеріальних цінностей. В такому суспільстві вирішена проблема інформаційної кризи , тобто протиріччя між інформаційною лавиною та інформаційним голодом; забезпечений пріоритет інформації порівняно з іншими ресурсами; інформаційна технологія набуває глобального характеру охоплюючи всі сфери соціальної діяльності людини; формується інформаційна єдність всієї людської цивілізації; За допомогою комп’ютера кожен отримує доступ до інформації накопиченої всією цивілізацією. Найближче на шляху до інформаційного суспільства стоять країни з високо розвиненою інформаційною індустрією: США, Японія, країни Західної Європи.[90] Поява та швидкий розвиток глобальної мережі Інтернет теж вплинули на розвиток інформаційного суспільства. Завдяки мережі стираються кордони між державами, вона представляє зовсім новий тип суспільної комунікації, нову модель спілкування між суб'єктами світового співтовариства, відкриває нові горизонти інформаційного обміну в межах майже всього світу. Мислення в структурі глобальних інформаційних процесів набуває нових властивостей як Net-Мислення (мережне мислення) і являє собою іншу парадигму відносно домінуючої раніше форми, раціоналістичного мислення.[4] Із цього погляду зникає ряд нерозв'язних протиріч масової комунікації, як, наприклад, проблема суверенності або залежності свідомості від медіа (медіацентричні
й
антропоцентричні
моделі
масової
комунікації),
співвідношення суб'єкта й об'єкта впливу (медіа маніпулює колективною свідомістю або колективна свідомість змінює медіа). Насправді масова комунікація і є сам процес зміни колективної свідомості. Перефразовуючи відомий вислів Л.С. Виготського про співвідношення мислення й мови, можна сказати, що колективна думка не виражається в масовій комунікації, але
15
відбувається в ній. Ступінь керованості масової комунікації, як і колективної свідомості умовна, автентичність і спонтанність абсолютні.[16] Інтенсифікація та спеціалізація знань, перш за все, викликають появу в інформаційному суспільстві нового соціального прошарку інтелектуально розвинутих людей, власників спеціалізованого знання. Цей процес потребує певних норм та цінностей освіти - нині кожен може увійти до еліти, але потрібний певний, достатньо високий ступінь освіченості, тому система освіти набуває в інформаційному суспільстві величезного значення, якщо не сказати, головного. Володіння, користування та розпорядження інформацією потребує певного рівня особливого типу культури - інформаційної культури, причому відтепер вона пронизує або обіймає всі інші види і типи культурного життя. Культура інформаційних стосунків - це основа суспільного спілкування майбутнього суспільства. Таким чином ми бачимо утворення нової інформаційної парадигми. Перша характеристика нової парадигми полягає в тому . що інформація є її сировина перед нами технологія для впливу на інформацію, а не просто інформація, що необхідна для впливу на технологію як було у випадку попередніх технічних революцій. Друга риса полягає у всеохопності ефектів нових технологій . Оскільки інформація є інтегральна частина будь-якої людської діяльності,
усі процеси нашого індивідуального та колективного
існування безпосередньо формуються новим технлогічним способом.
Третя
характеристика полягає у мережевій логіці будь-якої системи чи стосунках які використовують ці нові інформаційні технології. Схоже, що морфологія мережі добре
пристосована
до
зростаючої
складності
взаємодій
та
до
непередбачуваних моделей розвитку.[42] Проте інформація нерозривно пов’язана з ї носіями . На сьогодні такими носіями стали засоби мас-медіа.
16
В той же час, сьогодні засіб комунікації стає важливіше самого повідомлення. Тобто зміст інформації залежить насамперед від того, по якому каналі вона передана - по радіо, по чи телебаченню в газеті. У зв'язку з цим дослідник М. Маклюен поділяє всі засоби комунікації на "гарячі" і "холодні". У самому доступному розумінні, гарячі засоби спілкування - це такі засоби, що залишають аудиторії мінімум можливостей для мислення, для самостійної роботи мозку. Таке, наприклад, радіо, і не випадково саме завдяки використанню радіо фашистська пропаганда в лічені роки залучила до своїх лав освічених німців. Холодні ж засоби спілкування - а це і звичайна мова, і телебачення (і Інтернет) - вимагають співучасті, заповнення сказаного і показаного. Тому накази варто передавати по радіо, а от із проханнями доречніше звертатися по телебаченню. Стосовно газет, можна сказати, що вона, подібно книзі, висвітлює "речі" (події, явища) "зсередини", але тільки не "зсередини особистості", а "зсередини суспільства". Тому специфіка газети - показувати виворіт суспільства. От чому для газети "дійсні новини - це погані новини", те пак скандали і викриття. Кращою частиною журналів і газет Маклюен вважає рекламу. Реклама - це безсумнівно новини. Однак її єдиний і генеральний недолік у тім, що це завжди гарні новини. Щоб зрівноважити ефект цих гарних новин, у газеті доводиться розміщувати багато поганих новин. Більш того, "власники засобів комунікації завжди намагалися дати публіці те, що вона хоче, тому що почували, що їхня сила - у самому засобі комунікації, а не в змісті". Іншими словами, усі у світі комунікації підводяться під головний афоризм Маклюена "The medium is the message" - "Засіб - це повідомлення". Проте Маклюєн у своїй роботі не передбачив тієї ролі , яку зіграє в новому інформаційному суспільстві мережа інтернет. Концепція «глобального села» виникла в умовах бурного розвитку телебачення, що розповсюджувало свою інформацію розраховану на масову аудиторію і масову культуру. Нові електронні медіа незважаючи на притаманну 17
їм тенденцію до стереотипізації контенту багатьох програм все ж вирізняються своєю децентралізацією та рухливістю. Вони розповзаються в усі боки як колонії мікроорганізмів і на противагу Галактиці Маклюена в технологічному та культурному відношенні володіють засобами інтерактивності та індивідуалізації. Таким чином вони надають набагато більше можливостей для журналіста у вираженні свого „Я”. Поглянемо на розвиток медійних засобів комунікації з точки зору їх протиставлення новим технологіям та новим можливостям.
1.2. Протистояння медіа
Зацікавлення медіакультурою можна пояснити
тим, що поняття медіа
дещо тотожне сучасній культурі в цілому . Медіа перетворилось у самостійний культурний інститут, що являє собою транслятор соціокультурного досвіду та знань що торкаються основних напрямків суспільного устрою політику освіту і ін. Змінилася масова направленість медіа в бік індивідуального підходу до кожного потенційного споживача, Чому явно посприяла поява високих технологій . Відповідно виникає симбіоз медіа та культури споживання . Ніл Постман у своїй роботі «Розважаючи себе до смерті» наводить приклад того як сучасна культура стає жертвою розваг чому в деякій мірі сприяє і медіакультура. Не дивно , що інформаційні революції торкнулися в першу чергу засоби масової інформації.[45] Історія комунікації дає дивовижні приклади гігантських сутичок поміж різними медіа. Збагнувши їхні причини і особливості, ми зможемо передбачити, що чекає медіа-світ в найближчому майбутньому. Отже серед етапних комунікаційних переділів можна виділити такі: 1. Усна комунікація супроти письма. 18
2. Рукописна техніка супроти друкарства. 3. Друковані медіа проти телебачення і радіо. 4. Телебачення проти інтернету (гіпотетично). Треба сказати, що протистояння, які супроводжували кожний з цих переділів, нерідко виходили далеко за рамки комунікаційних професій і набирали характеру соціальних збурень. Зупинимося коротко на кожному з них. Першою, відомою нам революційною зміною на терені комунікації було винайдення і запровадження письма (як стверджують історики, здобуток цей належить шумерам, народові досі не встановленого походження, що близько 5 тисяч років тому звів міста у межиріччі Тигру і Єфрату, тобто на території сучасного Іраку). Написаний текст різко розширював часові і просторові межі сприйняття.
Замість
цьогохвилинної
голосової
вібрації
людина
дістала
можливість записати свої думки і у такий спосіб долати часові і просторові бар’єри -- написане можуть прочитати в іншому місті, на іншому континенті, через рік, десять чи навіть десять тисяч років по тому. Здавалось, що тут поганого? Але ось як ця переміна характеризується в знаменитому трактаті Платона "Федр", де автор переказує аргументи Сократа проти письма. На підтвердження своєї позиції Сократ переповідає міф про Єгипетського бога Тевта, який винайшов письмо, вважаючи, що це зробить єгиптян мудрішими і додасть їм пам’яті. Проте його старший колега бог Тамус заперечує і попереджає про небезпеку: писемність "вселить у душі учнів забутливість внаслідок занедбання вправ для виробляння пам’яті. Адже, покладаючись на письмо, вони будуть пригадувати за допомогою зовнішніх знаків, а не завдяки внутрішній силі. Своїм учням ти даси лише видимість мудрості, а не справжню мудрість. Їм буде здаватись, ніби вони багато знають, натомість залишаючись здебільшого невігласами. То ж вони стануть не мудрими, а лжемудрими". [18,393]
19
Позиція Сократа (у переказі Платона), як і давньоєгипетський міф відображають той опір, якій чинився запровадженню письма. Кожен великий переділ у сфері медіа супроводжувався таким опором. Проте логічно поставити питання: хто і чому чинив цей опір. Філософських доводів тут недостатньо, оскільки вони часто зрівноважують один одного. Пошукаємо матеріальних інтересів, які здебільшого відігравали вирішальну роль у розвитку цивілізації. Ми можемо припустити, що передусім це були люди з винятковою пам'яттю, які завдяки цим своїм здібностям посідали привілейоване становище у дописемних суспільствах. До речі, фантастичний фільм "Johnny Mnemonic", який пройшов недавно на наших екранах, повертає нас до цієї самої ситуації, лише на іншому витку спіралі історичного розвитку. Хакери високорозвиненого інформаційного суспільства набули такої могутності, що найціннішу інформацію знову почали довіряти людському мозкові – людям з особливою пам’яттю, мнемоникам. У дописемному суспільстві біологічний носій інформації -- людський мозок – явно домінував. Усі інші, як от вузлики на пам’ять, виконували допоміжну і другорядну роль. Обдаровані від природи люди були своєрідними живими інформаційними скарбами, покладами потрібної інформації, яка передавалась з покоління в покоління, "перезаписуючись" в мозок наступного біологічного носія в процесі тривалого спілкування. І ось приходить час, коли ці скарби наче стають непотрібними. Точніше, не потрібними такою мірою, як це було раніше. Таким чином, можна стверджувати, що над тодішньою "мнемонічною" елітою нависла непередбачувана загроза -- небезпека втрати колишнього соціального становища, престижу та авторитету, пов’язаних з винятковими мнемонічними й ораторськими здібностями. У світлі сказаного цілком зрозумілими стають їхній скепсис, опозиційність чи навіть ворожість до виникнення, розвитку й поширення писемної культури. 20
Як слушно зауважують, на друкарському слові ґрунтується вся сучасна цивілізація, і з поширенням книгодрукування фактично розпочався Новий час. Проте, як і слід очікувати, відбувалось це не без опору, дарма що перевага нових друкарських технологій, здавалось, була майже очевидною. 1456 року, як вважають більшість дослідників, створено найстарішу з книжок , видрукувану методом Йоганна Гутенберга ( 1399 - 1468) -- Біблію у двох томах, які містити 1286 сторінок або близько трьох з половиною мільйонів друкарських знаків. Так народився новий медіум, якому судилося витіснити з "трону" рукописну практику. Природно припустити, що армії переписувачів і ті особи, що за ними стояли,
були
природними
супротивниками
новонароджених
технологій.
Існування переписувачів і їхніх спонсорів втрачало сенс. А в тім, психологічна вага цих людей була настільки значною, що до їх послуг все ще вдавалися і через двадцять і через п’ятдесят років після запровадження друкарства. Взяти хоча б Веспасіано да Бастіччі (помер у 1498) --
видатного видавця Флоренції. На
замовлення Козімо Медичі 45 його переписувачів виготовили упродовж 22 місяців 200 книг-кодексів для бібліотеки Фєзоланського абатства. Це нагадує людину, яка зайшла у приміщення з ксерокопіювальною технікою і вирішила там вручну зняти копію з якогось документа. Може, причиною цього було надто повільне поширення нових технологій? Справді, Гутенберг і його послідовники зберігали техніку книгодрукування в найсуворішій таємниці. Та вже 1460 року з'явилися друкарні в Бамберзі
і
Страсбурзі, потім у Кельні, Римі, Венеції, Нюрнбергу та Парижі. Усього за сорок років у 260 містах Європи заснували понад тисячі друкарень, які випустили близько 40 тисяч видань загальним тиражем у 10-12 мільйонів примірників.[59] Один тільки Мартін Лютер упродовж трьох років (1518-1521) видав близько 100 творів (800 видань) сукупним накладом близько півмільйона примірників. Саме тому переможну ходу протестантизму тісно технологіями. Власне вже перші
пов’язують з новими медіа-
тези, які Лютер прибив до дверей 21
Віттенбернгського собору, були друкованими.
Цей церковний діяч швидко
оцінив перевагу друкарства і незабаром заснував свою власну друкарню. А попри все це друкарські шрифти упродовж десятиріч імітували рукописні літери. І справді багато-які із стародавніх книг, з першого погляду, складають враження рукопису. Проте в другій половині ХХ століття йде поступове скорочення тиражів газет і скорочення їх загальної кількості. На межі другого і третього тисячоліть книговидання вийшло на рубіж 1000 000 назв книг і брошур щорічно. Загальний тираж склав 20 мільярдів екземплярів. Фахівці вважають це число піковим, тобто подальшого кількісного росту не передбачається. За даними ЮНЕСКО, кількість щоденних газет сягнула свого піку 1985 році (8445 назв). У 1996-му їх кількість зменшилась до 8391. У Європі кількість щоденників за цей час скоротилась з 2395 до 2115. При цьому загальний наклад зменшився з 243 до 190 млн. примірників. Хоча щодня на планеті виходить близько півмільярда примірників щоденних газет, все ж йде повільне проте неухильне зниження загального світового тиражу. Зате спостерігається збільшення числа радіоприймачів практично у всіх регіонах планети, сьогодні їх близько двох з половиною мільярдів. Тобто їх кількість виросла більше, ніж удвічі порівняно з 1970 роком, коли їх налічувалось 906 млн. А от кількість телеприймачів за цей час, як і належить "королю медіа", зросла уп’ятеро: від початкових 299 млн. у 1970-му до майже півтора мільярда на кінець ХХ століття.[100] Отже, можна вважати що "галактика гутенберга" розширювалась упродовж п’ятиста років. До того часу, коли комунікаційний "трон" посіли електронні медіа і коли найбільший вплив, найдорожча реклама, зрештою, найвищі зарплати почали пов’язувати саме з телебаченням. Історія дає нам чимало свідчень, що найбільш популярні медіа, як правило, зазнають найбільшої критики. Їх звинувачують в занепаді суспільної моралі, 22
негативізмі, сенсаційності і надмірній розважальності. Так було з масовою періодикою кінця ХІХ – першої половини ХХ ст. Особливо діставалось так званій "жовтій пресі". Однак з того часу як телебачення стало найпотужнішим медіа, основне вістря критики спрямоване саме проти нього. Широке впровадження
глобальних інформаційно-аналітичних (CNN, BBC та ін) і
просвітницьких (на кшталт
Discovery)
хоч і послабило, але не змінило
звинувачень телебачення, особливо комерційного, у надмірній поверховості, розважальності, зловживанні насильницькими сценами, рекламою та, врешті, причетності до деградації культури. Частина дослідників переконані, що така вже природа телебачення: все, у тому числі політичний, культурний і навіть релігійний дискурс перетворювати у шоу, у розиграш. Новини там – теж різновид інтелектуальної розваги. Американський дослідник Ніл Постмен пише про це у своїй неперевершеній за критичним пафосом книзі "Насмішити себе до смерті". Про телебачення як загрозу демократії писав Карл Поппер: "Демократія завжди намагалася підвищити рівень освіти. Це її автентичне прагнення. Та логіка рейтингів призводить до деградації, вона не дбає про якість програм. Щоб утримати авдиторію, канали опиняються перед необхідністю виробляти дедалі більше сенсаційних програм. А сенсаційне рідко буває якісним. До того ж телебачення стало сьогодні колосальною силою, можна навіть сказати, що потенційно наймогутнішою силою, яка ніби замінила голос Бога. Телебачення набуло завеликої влади всередині демократії. Жодна демократія не виживе, якщо не буде поставлено край цій всемогутності. На наше переконання, покласти край цій всемогутності люди неспроможні. Проте спроможний інший медіум, який витіснить телебачення й посяде домінуючу роль. Щось схоже на те, що відбувалося з радіо. Народившись на межі ХІХ-ХХ ст. воно почало входити у вжиток в 20-их роках. Пропагандистські кампанії ІІ Світової війни (у виконанні Німеччини, СРСР, Англії і США) довели 23
ефективність радіо, як засобу маніпуляції масовою свідомістю. У другій половині ХХ ст. радіо комерціалізується, народжуються тисячі FM-станцій. З іншого боку, транзисторна революція зробила радіо найдешевшим і найбільш поширеним медіумом. (на Землі є близько двох мільярдів радіоприймачів). Власне за кількісним охопленням населення планети радіо не має собі рівних. Проте воно так і не посіло медіа-трону, поступившись місцем телебаченню. [67] Такий медіум , який зможе протиставити себе телебаченню вже існує—це інтернет мережа. Головною її перевагою є її інтерактивність. Характерною рисою мас-медіа є те, що вони постають у якості антипровідника, що вони не транзитивні і антикомунікативні якщо ми візьмемо визначення комунікації як обміну як простору взаємозв’язку слова та відповіді, а відповідно і відповідальності – що вони зовсім не мають психологічної та моральної відповідальності проте виступають у якості особистісної кореляції однієї і другої сторони у процесі обміну. Іншими словами, якщо ми визначаємо комунікацію як дещо інше ніж просто передача-прийом інформації, то остання вимагає зворотності у вигляді feed-back*. Таким чином вся сучасна архітектура мас-медіа базується на цьому останньому визначенні: вони являють собою те, що назавжди забороняє відповідь, що унеможливлює процес обміну. Саме в цьому істинна абстракція. І саме на цій абстракції базується система соціального контролю влади. В примітивних с в
суспільствах влада належить тому хто
здатний дати інформацію і кому вона не може бути повернута, що означає розірвати процес обміну на свою користь
і створити монополію. Повернути
віддане означає зруйнувати власні стосунки та знову створити на основі антагоністичного зв’язку ланцюг символічного обміну. Те саме відбувається і у сфері медіа: щось виявляється озвученим і все робиться таким чином щоб на ці слова не було отримано ніякої відповіді. Тому єдина можлива революція в цій сфері це встановлення можливості відповіді.[13] Така постановка питання явно вимагала нагальної дії. Людині набридло жити в безадресній Галактиці маклюєна 24
людина прагне заявити про себе про своє «Я». Я існую. я реагую, я відповідаю— ось нові пріоритети суспільства інформації. Все це викликало об’єктивну потребу у появі мережевих структур. Те, що масова комунікація являє собою полілог, стало очевидним з появою електронної мережі. Включення суб'єкта в масову комунікацію змінює психотехніку сприйняття, мислення й поводження: Розширюється простір сприйняття, відкривається доступ до безлічі взаємодоповнюючих каналів-джерел інформації. З'являється доступ до потужних баз даних, фактично безрозмірною стає свідома колективна пам'ять, і таким чином, відкриваються можливості для зіставлення й вільного маніпулювання різною інформацією. Активізуються процеси паралельної обробки інформації різними учасниками масової комунікації, взаємовплив і синхронізація процесів мислення. Виникає можливість особистої участі в колективному мисленні шляхом прямого спілкування (інтерактивні канали телебачення, радіо, чати), вираження власної думки ( рейтинг-опитування, форуми й інтернет-конференції, блоги). Підсилюється значення імовірнісного мислення, все більшу роль грає використання випадкових, стохастичних моментів у пошуку й аналізі інформації. Евристика, безпосереднє відчуття істинності починає переважати над доказовістю. Ідея детермінізму й причинно-наслідкового зв'язку явищ відступає на другий план перед актуальною динамікою подій «тут і тепер».[73] Та окрім цього, існували певні причини та передтечії появи такого явища як інтернет: по-перше, це процес світової глобалізації у поєднанні з бажанням індивідуалізації,
по-друге,
вже
згадувана
інформаційна
криза
по-третє
безпосередній розвиток нових технологій. Поглянемо на явище появи мережі з цих позицій. 25
1.3. Поява інтернету нові можливості у сфері медіа
Та перш за все, варто зауважити, що інтернет-- це не просто нове медіа, це «надмедіа» і тому розглядати його просто як новий засіб комунікації було б помилково. Інтернет з одного боку засіб комунікації , з іншого—результат завершеної сучасності. Він дійсно виникає в результаті розвитку електронних чи інших сполучень , методів комунікації в багатьох випадках виступає як масмедіа чи з ще більшою вірогідністю як засіб соціальної комунікації, але вважати інтернет переважно середою методом чи засобом комунікації означає обмежити розуміння його ролі.
Його варто вважати продовженням середи існування
людини, де людина має можливість задовільними свої потреби в тому числі і комунікаційні. До третьої чверті ХХ століття людство підійшло до певного рубежу після чого багато процесів почали сприйматись по-новому . В першу чергу нове сприйняття процесів стосується глобалізації, яка постійно відбувалася з часу появи людини і продовжується до сьогодні. Після розв’язання силового протистояння між заходом та сходом
вона почала сприйматись як явище
невідворотне і позитивне. Хоча нове в глобалізації обумовлено тим, що закінчились цілі епохи, що прослідували за середньовіччям та відродженням-індустріалізація та модернізація. Попередні моделі глобалізації охоплювали лише частину території земної кулі, якa булa досяжна для засобів пересування попередніх епох. За останні століття людство не просто обійшло земну кулю, а зробило
це
декілька
разів.
(Великі
географічні
відкриття,
колонізація
неоколоніалізм, модернізація. В результаті, глобалізація, постала перед нами як здійснений факт. На цьому були вичерпані перспективи, що раніше відкривалися для людей з пригодницькою та агресивною натурою. Людство увійшло в епоху 26
постіндустріалізму, потім постмодернізму, потім інформаційного суспільства. І тепер модель глобалізації суттєво відрізняється від модерністської моделі. Це в першу чергу зумовлено «закриттям» земної кулі, тобто тим, що ніяких географічних відкриттів фізично неможливо зробити. Зміни обумовлені експансією всередину. Такий стан речей призвів до певних висновків: настав кінець історії, а точніше, закінчилась не сама історія, а природне протікання історичного процесу. Настав час штучних форм розвитку, до яких призвів кінець історії та географії. Неможливість зовнішнього розширення (виключаємо космос) була компенсована створенням
абсолютно нової області людських
притягань.[44] Такою сферою, що відрізняється
відчутною об’єктивною
реальністю у порівнянні з іншими наркотичними та паралельними станами є інтернет . Таким чином інтернет з одного боку – засіб соціальної комунікації , що сприяє процесу глобалізації , з іншого-- засіб відкриття віртуального середовища найбільш сприятливого для подальшого розвитку людства. А з третього плід інтелектуальної діяльності людського генія; інструмент та засіб праці. Другим поштовхом до появи Інтернету стала інформаційна криза. Інформаційна криза початку 70-х років ХХ століття проявилася у заниженні ефективності інформаційного обміну. Різко зріс об’єм даних, що публікувалися. З’явилися протиріччя між обмеженими можливостями людини щодо сприйняття та переробки інформації та
існуючими потужними потоками і масивами
інформації, що зберігалася. Так наприклад загальна кількість знань змінювалася на початку досить повільно , проте вже з 1990 року вона подвоювалась кожні 50 років до 1950 року подвоєння відбувалося кожні 10 років , а до 1970 вже кожні 5 років, з 1990 –щорічно. З’являється велика кількість надлишкової інформації, яка затрудняє сприйняття корисної для споживача інформації. Між групами різних спеціалістів стало важко спілкуватись. Зріс об’єм неопублікованих даних. Зросла проблема міжмовного обміну у світі. [34] 27
Щодо суто технічного боку появи мережі, то непрямим поштовхом створення Інтернет став запуск Радянським Союзом у 1957 році першого штучного супутника Землі. На той час уже почалася Холодна війна і Сполучені Штати, розуміючи, що супутник - це ще не вершина радянських наукових досліджень у військовій галузі, побачили для себе загрозу використання ракет СРСР як ядерної зброї. У цьому ж 1957 році при департаменті оборони США було створене Агентство дослідницьких проектів особливої складності - ARPA. Одним із напрямків роботи Агентства стало створення комп'ютерних технологій для військових цілей, зокрема для зв'язку. Перед американськими ученими Пентагон поставив нелегке завдання: створити комп'ютерну мережу, якою могли б користуватися військові при ядерному нападі на країну. Мережа повинна була використовуватися для здійснення зв'язку між командними пунктами системи оборони. Головним критерієм при створенні мережі вважалась її невразливість до часткової руйнації під час ядерної атаки. Навіть при руйнації деяких гілок і вузлів, повідомлення повинні були потрапляти до адресата. Єдиним способом формування такої комп'ютерної мережі було особливе з'єднання комп'ютерів, при якому комунікація не залежала б від якого-небудь центрального сервера. При втраті одного, декілька чи навіть більшої частин комп'ютерів, підсистеми повинні були продовжувати працювати, забезпечуючи можливість удару у відповідь. Замовники вказували, що кожен будинок має систему електропроводки, при якій одна перегоріла лампочка не впливає на роботу інших. Для виконання цієї умови Поль Берен використав теорію пакетної пересилки файлів, висунуту Леонардом Клейнроком у 1961 році. Саме тоді Леонард Кейнрок опублікував статті з викладом пакетної пересилки інформації (packet switching theory). У 1962 році він запропонував концепцію, що базується на двох основних ідеях: 28
відсутність центрального комп'ютера - усі комп'ютери мережі рівноправні; пакетний засіб передачі файлів по мережі. Ще одним теоретичним джерелом створення мережі стала концепція "Галактичної мережі" Джозефа Ліклайдера. Відповідно до цієї концепції за допомогою мережі будь-яка людина з будь-якої точки Землі може одержувати інформацію й обмінюватися файлами з будь-якою іншою людиною. Нині ця концепція втілена у сучасній мережі Інтернет. У 1962 році Управління перспективних досліджень APRA, одне з підрозділів Міністерства оборони США, завершило роботу над проектом, що повинний був, з одного боку, призвести до створення каналів, що не піддаються руйнації зв'язку, а з іншого боку - полегшити співробітництво між розкиданими у всіх штатах дослідницькими організаціями оборонної промисловості. У рамках Агентства ARPA розпочали роботи з комп'ютерними проектами. Керував комп'ютерними програми Джозеф Ліклайдер. Леонард Кейнрок вважає, що перший значний крок у створенні Інтернету був зроблений 2 вересня 1969 року в Каліфорнійському університеті, де він разом зі своєю командою успішно з'єднав комп'ютер з маршрутизатором (мережний пристрій передачі даних), відомим за назвою Interphase Message Processor, розміром з холодильник. Перша спроба з'єднати два комп'ютери в мережу закінчилася невдачею. В інтерв'ю агентству Рейтер Леонард Клейнрок описав це в такий спосіб: 20 жовтня 1969 року група комп‘ютерщиків Каліфорнійського університету (КУ) вирішила з'єднати свій комп'ютер з комп'ютером у Стенфордського дослідницького інституту (СДІ) на півночі Каліфорнії. Один учений сидів за комп'ютером у КУ і розмовляв по телефону з ученим зі СДІ. Коли відбулося з'єднання, перший повинний був написати слово "log", а фахівець у СДІ у відповідь повинний був написати "in", у результаті чого мало утворитися слово "login" (процедура ідентифікації користувача при підключенні до комп'ютера по лінії зв'язку). Науковець у КУ написав "l" і 29
запитав по телефону колегу в Стенфорді, чи той одержав букву. Відповідь була позитивний. Успішно передалася буква "o". А далі з'єднання обірвалося і більше нічого не вдалося передати. Проте початок був покладений. Спочатку мережа допомагала вченим користатися інформацією, що знаходиться в комп'ютерах колег в інших центрах. У 1966 році було почате створення комп'ютерної мережі Арпанет. У жовтні 1967 року англійський учений Дональд Девіс, що досліджував питання пакетної пересилки файлів, уперше застосував термін "пакет". У жовтні 1967 року для створення Арпанет вирішено використовувати концепції П. Берена і Дж. Ліклайдера. В основу проекту були покладені три основні ідеї: - кожний вузол мережі сполучений з іншими, так що існує декілька різноманітних шляхів передачі даних від вузла до вузла; - усі вузли і зв'язки розглядаються як ненадійні - існують автоматично обновлювані таблиці перенаправлення пакетів; -
пакет,
призначений
для
несусіднього
вузла,
відправляється
на
найближчий до нього вузол, відповідно до таблиці перенаправлення пакетів, при недоступності цього вузла - на наступний і т.д. Суть ідеї П. Берена полягає в тому, що файл, що потрібно передати по мережі, розбивається на декілька частин - пакетів. Кожен пакет передається незалежно від інших. На кінцевому пункті в комп'ютері всі пакети збираються в один файл. Оскільки пакети передаються незалежно, то кожен пакет може дійти до кінцевого комп'ютера своїм власним шляхом. Щоб мережа, що складається з рівноправних комп'ютерів, працювала, кожному комп'ютеру присвоюється ім'я, і в кожен комп'ютер записується таблиця імен усіх комп'ютерів мережі і таблиця з'єднань. Завдяки цим даним кожен комп'ютер "знає", яким шляхом направити пакет. Спочатку перевіряється найкоротший шлях, якщо він зайнятий або зруйнований, то перевіряється 30
наступний найкоротший шлях і т.д. Після того, як пакети потраплять на комп'ютер-отримувач, перевіряється наявність усіх пакетів, що складають файл. Якщо якогось пакета не вистачає, комп'ютер надсилає запит на комп'ютервідправник і повідомляє, який пакет відсутній. Потрібний пакет наново посилається адресату. Усі правила кодування і пересилки файлів записуються в мережному протоколі. Ці ідеї повинні забезпечити функціонування мережі у випадку руйнації будь-якої кількості її компонентів. У принципі, мережу можна вважати працездатною навіть у випадку, коли залишається функціонувати усього два комп'ютери. Крім того створена за таким принципом система не мала централізованого вузла управління, і отже безболісно могла змінювати свою конфігурацію. В американській комп'ютерній індустрії 1970-х-80-х років різні фірми випускали різні комп'ютери з різними оперативними системами (наприклад, IBM, цифрові обчислювальні машини, Microsoft і Apple). Не дуже складно виявилося об'єднати п'ятдесят комп'ютерів IBM у мережу IBM чи п'ятдесят комп'ютерів Макінтош у мережу Макінтош, але п'ятдесят IBM і п'ятдесят Макінтошів об'єднати в мережу, здатну на обмін інформацією, було набагато складніше. Для мережі Арпанет був створений протокол IP (Інтернет протокол), що дозволяв поділяти файли на пакети і передавати пакети від вузла до вузла. Потім був створений протокол TCP, що забезпечував передачу пакетів між комп'ютером-відправником і комп'ютером-приймачем, цей протокол дозволяв також досилати загублені пакети. Всі ці властивості протоколу TCP дозволили використовувати його для міжмережевого обміну файлами. З жовтня по грудень 1969 року чотири університетські центри США Каліфорнійський університет Лос-Анджелеса, Каліфорнійський університет
31
Санта-Барбари, Стенфордський дослідницький інститут і Університет штату Юта об'єдналися в одну мережу. 1969 рік вважається роком народження Інтернет, тому що подальші події показали, що основою Інтернет стала мережа Арпанет. Після Арпанет у США й інших країнах створювалися комп'ютерні мережі, що з'єднували комп'ютерні центри наукових і державних організацій. Багато мереж стали використовувати протокол IP. Цей протокол був зручний тим, що можна легко нарощувати мережу, приєднуючи будь-скільки нових комп'ютерів. Але крім IP-мереж, створювалися мережі, що працюють за іншими мережними протоколами. У 1972 році у Вашингтонові пройшла перша Міжнародна конференція комп'ютерних комунікацій. У конференції брали участь вчені з 10 країн. Учасникам конференції вперше в історії продемонстрували мережу Арпанет, вона перестала бути секретною розробкою. Мережа Арпанет - перша глобальна мережа; в ній найбільш повно використані сучасні мережні розробки. Саме тому до Арпанет стали приєднуватися інші мережі, розроблені освітніми, науковими й урядовими організаціями. З 1972 року починає функціонувати громадська організація INWG - робоча група з міжнародних мереж під керівництвом Вінсента Сьорфа. INWG координувала роботу зі створення можливості міжмережевого обміну. Для об'єднання мереж, що працюють за протоколом IP і мереж, що працюють за іншими протоколами, був необхідним спеціальний міжмережевий протокол. Таикй протокол, TCP, розробили Вінсент Сьорф і Роберт Кан у 1974 році. Після об'єднання в 1982 році двох протоколів TCP і IP в один, протокол TCP/IP став стандартним протоколом об'єднаної мережі - Інтернет. У цьому ж році Сьорф і його колеги ввели термін "Інтернет". Сьогодні Вінсента Сьорфа називають "Батьком Інтернет". 32
Спочатку мережа складалася з 17 мінікомп'ютерів. Пам'ять кожного мала обсяг 12 Кбайт. У квітні 1971 року до мережі вже залучено 15 вузлів. У 1975 році мережа APRAnet складалася з 63 вузлів. У середині 1972 року серед користувачів мережі стало поширюватися думка про те, що передавати лист через комп'ютерну мережу набагато швидше, легше і дешевше, ніж традиційним методом. Так почав зароджуватися перший сервіс, без якого сьогодні не мислимий Інтернет - це E-Mail. У 1976 році з'явилася програма UUCP (Unix-to-Unix Copy) - Інтернет офлайн (фрінет - не можна проглядати сторінки), що призвело до створення такої послуги, як USEnet (групи новин). Саме так спочатку називалася мережа, що дозволяла користувачу ввійти на машину, де розміщувалася інформація і вибрати звідти всі потрібні йому матеріали. Вже на початковому етапі розвитку кількість користувачів мережі USEnet щорічно потроювалася. До 1983 року кількість вузлів мережі досягла 600, а в 1985 році добовий трафік мережі склав більше мегабайта інформації. Сьогодні USEnet нараховує більше 15000 конференцій, сумарний обсяг яких дорівнює декільком десяткам мегабайт у день. Наприкінці 80-х років Радянський Союз підключився до мережі APRAnet. У 1990 році мережа APRAnet перестала існувати і на її місці виник Інтернет. Він уможливив вільний обмін інформацією, незважаючи на відстані і державні межі. Проте, напочатках його ресурси були доступні лише за допомогою програмного забезпечення, орієнтованого виключно на пересилку файлів і неформатованого тексту. Зрештою фізики Тім Бернерс-Лі (Tim BernersLee) і Роберт Кайо (Robert Cailiau) із Женевського ЦЕРНа (CERN) вирішили розробити
інфраструктуру,
що
дозволить
обмінюватися
результатами
досліджень через Інтернет у вигляді звичного відформатованого й ілюстрованого тексту, що включає посилання на інші публікації. Так було започатковано World 33
Wide Web (WWW) - Всесвітню інформаційну павутину, яка на сучасному етапі охопила своїми мережами практично весь комп'ютерний світ і зробила Інтернет доступним і привабливим для мільйонів користувачів. Що ж являє собою сьогодні глобальна мережа Інтернет? Сьогодні Інтернет - це об'єднання великої кількості мереж. Кожна мережа складається з десятків і сотень серверів. Сервери сполучені між собою різноманітними
лініями
зв'язку:
кабельними,
наземним
радіозв'язком,
супутниковим радіозв'язком. До кожного серверу підключається велика кількість комп'ютерів і локальних комп'ютерних мереж, що є клієнтами мережі. Клієнти можуть з'єднуватися із сервером не тільки прямими лініями, але і завдяки звичайним телефонним каналам. У кінці 1997 року мережа Інтернет об'єднала 160 тисяч глобальних мереж із 235 країн світу. Кількість Інтернет-серверів досягла 19,5 мільйонів, з них 1,27 мільйона WEB-серверів; кількість клієнтських комп'ютерів, що підключаються до Інтернет через телефонні лінії взагалі не піддається підрахунку. [36] Отже мережа стала невідворотною реальністю і, очевидно, що вона містить в собі ряд переваг щодо використання та передачі інформації, це-мультимедійність, інтерактивність, швидкість передачі інформації і досить великий ступінь ідеологічної незалежності. Використання мультимедіа. Практично всі інтернет-видання прийнято називати інтернет-газетами або ж інтернет-журналами. Чому? Як уже згадувалося вище, на сьогодні Інтернет є перш за все гіпертекстуальною мережею. Із суто технологічних причин (що дає підстави прогнозувати бурхливий розвиток мультимедіа в недалекому майбутньому) користувач сьогодні в переважній більшості випадків має справу із текстом, а не з cимволом. І чим менш потужним є канал підключення до Інтернету, тим більшою є частка текстів у загальному обсязі інформації, що сприймається.
34
В українській зоні Інтернету мультимедіа зазвичай використовується тільки в екстремальних випадках, коли виникає потреба надати читачам першоджерело важливої інформації (так у перші дні після оприлюднення плівок майора Мельниченка на стартовій сторінці інтернет-газети “Українська правда” (http://www.pravda.com.ua) з'явились аудіо-файли (формат mp3) цих записів). З усіх українських інтернет-видань тільки сайт http://www.dynamo.kiev.ua регулярно використовує мультимедіа, подаючи відеозаписи забитих голів. Проте зараз з’явилися прямі трансляції деяких українських каналів в мережі, проте про це явище яке безпосередньо пов’язане з ІР телебаченням дещо нижче. Інтерактивність. Ця властивість гіпертексту дозволяє споживачеві самому формувати
текст,
який
він
читає.
Наприклад,
в
інтернет-газетах
http://www.korespondent.net та http://www.pravda.com.ua після кожного матеріалу подано посилання на інші матеріали з тої ж теми. Така система дозволяє швидко вивчати ситуацію у її розвитку - читачеві не треба витрачати час та енергію на пошук інших матеріалів з цієї ж теми. Інша можливість, представлена практично у всіх інетернет-виданнях пошук матеріалів за ключовим словом. Як уже було зазначено вище, ефективність пошуку в першу чергу залежить від повноти і обсягу архіву. У цьому випадку абсолютно віртуальні газети мають перевагу перед інтернетверсіями традиційних. Адже у них архів автоматично ведеться від появи першого матеріалу. Не остання складова яку можна привести на користь інтерактивності це наявність форумів тобто можливості швидкої відповіді, швидкого реагування, дискусії з автором певної статті. Швидкість подачі інформації. “Якщо відразу ж після того, як газета була підписана до друку, трапиться щось екстраординарне. Наприклад, звільнять чергового прем'єр-міністра. Коли про це напишуть в газеті? Наступного дня. Якщо газета щоденна. Через тиждень, якщо, якщо це тижневик. По телевізору
35
про це розкажуть у найближчому випуску новин. В Інтернеті про це можна дізнатися відразу ж” .[85] У веб-виданні нема і не повинно бути такого поняття, як номер, випуск. Новина тут з'являється не за графіком, а миттєво, відразу ж після її написання. Тому саме інтернет-видання захопили першість з оперативності серед усіх ЗМІ. Як наслідок, часто саме Інтернет виступає джерелом інформації для традиційних ЗМІ. Що більше, газети, особливо щоденні, частково вже перетворилися на “паперового посередника” у передачі інформації між Інтернетом і тими, хто не має до нього доступу. Додаткова послуга, запроваджена веб-виданнями - інформування аудиторії через електронну пошту. Кожен відвідувач таких авторитетних українських видань,
як
http://www.for-ua.com
та
http://www.corespondent.net,
може
підписатися на щоденну розсилку через електронну пошту. Відтак він буде щодня отримувати електронні листи, в яких будуть викладені новини за такою схемою: заголовок і лід, а нижче - посилання на повну версію матеріалу. Ідеологічна складова: незалежність. Проблема назалежності ЗМІ була і залишається досі однією з найактуальніших. Ідеться не тільки про ідеологічну залежність від тої чи іншої політичної сили, але про річ набагато прозаїчнішу: залежність від джерела фінансування. Специфіка віртуальних видань полягає також у тому, що на забезпечення їхнього функціонування потрібно значно менше коштів, ніж на утримання будьякого із традиційних ЗМІ. Відтак створення і функціонування веб-видань значно важче контролювати (до речі, жодне із суто інтернет-видань України досі не є зареєстрованим як ЗМІ). [22] Поняття цензури в Інтернеті практично не існує. Вся справа в тому, що обсяг інформації, яка розміщена в Інтернеті, перевищуює всі можливі межі. Більше того, якщо в редакції чи типографії можна вчинити обшук, то в мережі це неможливо. Адже для того, щоби шукати що-небудь, потрібно знати, де воно 36
розташоване. А інформація, віртуально доступна через Інтернет, фізично може перебувати будь-де в цілому світі. Відтак, Інтернет практично не піддається будь-якому контролю з боку різних організацій і дозволяє передавати будь-яку інформацію. З одного боку, це гарантує певний рівень свободи слова. Проте є також інша сторона медалі: відсутність цензури дуже часто призводить до відсутності моралі і совісті. Не дивно, що саме Інтернет став основним джерелом поширення матеріалів компромативного характеру і місцем поширення інформаційних продуктів, заборонених законом. Проте така ідеологічна незалежність є дещо гіпотетичною адже зараз багато медійних сайтів мають під собою ідеологічну платформу (особливо в Україні). Проте реалізацію цієї можливості медіа може взяти на себе персональна журналістика. В такій ситуації так би мовити „старі медіа” опинилися перед вибором Або дочекатись коли технології дозволять обходитись зовсім бе них або не гаячи часу інтегруватись у світову мережу. Тому процес інтеграції став цілком природним вибором у боротьбі за виживання.
1.4 Інтеграція медіа у мережу інтернет
Інтеґрація (від лат. integer - цілий) - об'єднання в одне ціле яких-небудь частин. Відповідно до цього визначення, йдеться про об'єднання традиційних ЗМІ у глобальну комунікаційну мережу. Оскільки на даному етапі розвитку інформаційного суспільства саме Інтернет має найбільші підстави вважатися такою мережею, традиційні ЗМІ вже почали активно входити до нього. Специфічні особливості технології передачі інформації через комп'ютерні мережі надають інтернет-виданням принципово нові можливості. Виникла потреба докорінного переосмислення таких, здавалося, фундаментальних 37
категорій традиційних ЗМІ, як періодичність виходу, наклад, масова аудиторія, читацький інтерес тощо. Водночас Інтернет-журналістика має чимало нових можливостей. Про деякі з них вже згадувалось у попередніх розділах. Проте в інтернет-версіях традиційних ЗМІ вони використовуються не повністю. Оскільки для віртуальних видань Інтернет це - єдина область діяльності, вони намагаються реалізувати ці можливості якомога повніше. Інтернет-версії друкованих видань: газет та журналів. Суть Інтернету полягає нехай в гіпер-, але все ж таки текстуальності. Ось як про це пише італійський дослідник, професор Умберто Еко: “… Якщо телеекран - це вікно у світ, явлений в образах, то дисплей - ідеальна книга, де світ представлений в словах і розділений на сторінки”.[99] Відповідно до цього, найприродніше в Інтернеті інтеґруються саме друковані ЗМІ, зокрема газети та журнали. Для чого газетам створювати власні он-лайн версії? Перша і очевидна перевага - загальнодоступність. Мережеву версію реґіональної газети можна прочитати, перебуваючи в будь-якій точці Землі (за умови доступу до Інтернету, звичайно). Саме це стало мотивом для створення більшості інтернет-версій газет, в тому числі і українських. Проте основна проблема полягає в тому, що, як зазначив російський інтернет-журналіст Дмітрій Смірнов , інтернет версія газети - це не проста заміна паперового носія інформації на електронний. Створення веб-сайту, за змістом адекватного до останнього номеру газети, - безперспективний шлях. Ще кілька років тому український сектор Інтернету ряснів прикладами подібних “інтернеткопій”, які дуже швидко переставали нормально функціонувати. При цьому не враховувався той факт, що ніхто не буде підключатися до Інтернету, щоби прочитати газету, яку можна придбати в кіоску. Подібні сайти завжди мають мізерну кількість відвідувачів, а тому досить швидко перестають функціонувати. 38
Інтернет, натомість, дозволяє запровадити цілу низку послуг, які поза ним є неможливими, або ж надзвичайно складними для користувача. Три найпопулярніших із них - це інструмент пошуку, архів номерів газети і забезпечення зворотнього зв'язку читачів з редакцією. Російський публіцист Алєксандр Лар‘яновскій пише про це так: “Насправді, викласти інформацію в Інтернеті, реально означає кардинально змінити її структуру. Означає зробити її максимльно інтерактивною. Означає дати їй те, чого нема в оффлайновому виданні. Архів. Пошук. Засоби взаємодії з читачами. І багато, багато інших важливих “примочок”. Загалом, веб-проект Засобу Масової Інформації по суті є самостійним виданням. Зі своїми законами жанру”. [22] На Заході склалися три основні моделі роботи редакцій, що готують одночасно паперові й електронні версії, які поширюються на сайтах, PDA (персональних цифрових помічниках), на мобільні телефони, по радіо і телеканалах. (На Заході їх називають multiple media). Перша модель склалася в редакції газети Chicago Tribune: друкарська, електронна й телевізійна версії формально незалежні одна від одної, готуються різними командами журналістів і редакторів, що, утім, залежно від того, як складається картина дня, можуть перекидатися з одного напрямку на інший. Друга модель запроваджена в редакції німецького видання Financial Times (FTD). Тут будь-які його версії готуються об’єднаною командою журналістів, у той час як редактори, що сидять за одним столом, беручи до уваги терміновість матеріалу, вирішують, куди буде спрямована готова стаття . до друку, в Інтернет або в обидві версії. Нарешті, порівняно недавно у Флориді в газеті Tampa Tribune був придуманий третій варіант: журналіст готує коротке повідомлення, що передається по мобільному телефону в редакцію дочірнього телевізійного каналу, потім він же робить більш докладний репортаж для сайту, ще більш докладний для вечірніх теленовин і, нарешті, публікацію для завтрашнього випуску газети. Команди редакторів можуть фізично сидіти за одним великим справжнім столом, як це організовано в 39
FTD, або знаходитися в різних містах, на різних континентах. Головне, що завдяки мережі Інтернет у них тепер є можливість працювати разом і, керуючи єдиним потоком публікацій, що надходять із різних джерел у єдиний редакторський центр, готувати не один, а відразу декілька, причому не схожих один на одного номерів видання. [50] Одним з піонерів інтеграції української преси в Інтернеті став проект http://uamedia.visti.net/, який діє з січня 1998 року. На сьогодні на цьому сервері представлено 13 газет (“Україна молода”, “Молодь України”, “Урядовий кур'єр” тощо) і 1 інформаційне агентство. Проект залишається відкритим, і будь-яка газета, якщо забажає, може за його допомогою відкрити власне представництво в Інтернеті. Тут для кожної газети надається можливість подати інформацію про склад редакції, контактну інформацію, розцінки на рекламу тощо. І, звичайно, найголовніше - викласти власне газетні матеріали та графічну інформацію. При цьому не зберігається поділ за номерами, тематичними рубриками чи авторами публікацій.
По
суті,
інтернет-версія
газет,
представлених
на
http://uamedia.visti.net/, виглядає як набір заголовків, кожен з яких є посиланням на текст матеріалу. На цьому сайті нема ані архіву, ані можливості зворотнього зв'язку. Публікації зберігаються протягом 3 місяців, після чого просто зникають. Щодо звортнього зв'язку, то єдина можливість прореагувати на публікацію написати електронного листа в редакцію (електронна адреса, як правило, подається на першій сторінці кожної газети). Проте досвід показує, що “офіційні” електронні адреси редакціями часто не використовуються. Для того, щоби зв'язатися з ними, потрібно знати приватні e-mail адреси журналістів і редакторів. Єдина послуга зворотнього зв'язку, представлена на http://uamedia.visti.net/ - можливість пошуку. Таким чином, інтернет-версії газет, представлені на цьому сервері, мало чим відрізняються від згаданих вище “інтернет-копій”, які нормально не функціонують і масово не відвідуються. 40
Ще однією проблемою, викликаною зародковим станом української зони Інтернету, є “недоробленість” багатьох сайтів українських газет та журналів. Так, вже протягом більш ніж 2 років перед кожним, хто відвідує веб-сторінку знаної львівської газети “Експрес” (http://www.expres.lviv.ua/) з'являється напис “Вибачте,
сайт
тимчасово
не
працює.
На
сайті
газети
“День”
(http://www.day.kiev.ua) вже традиційно недоступний пошук, а архів залишається неповним. Як вже було сказано вище, головна причина такої невтішної ситуації полягає у незадовільному рівні розвитку української зони Інтернету. Доступ до всесвітньої мережі має порівняно невелика кількість українців, що зумовлює низький
рівень
відвідуваності
українських
сайтів.
Відповідно,
редакції
українських часописів не приділяють розвиткові інтернет-версій своїх видань достатньо уваги. Розглянемо, як реалізують можливості гіпертексту українські Інтернетверсії газет і журналів. Архів. Із досліджених загальноукраїнських і регіональних видань зовсім не мають архіву лише газети, які користуються сервером http://uamedia.visti.net/, і сайти “Високого замку” та “Вечірніх Вістей” (http://www.vv.com.ua/). Щодо останнього, там відтворено рубрикацію “паперової” версії. У кожній рубриці на одній сторінці подано матеріали за кілька останніх випусків. Такий шлях є доволі незручним для українських користувачів, яким доводиться відкривати надзвичайно великі сторінки. Зважаючи на те, що низька швидкість модемних підключень є звичною для величезної більшості приватних користувачів, відвідування цього сайту є невдячною справою. Відсутність архіву публікацій на сайті “Поступу”, на нашу думку, є тимчасовою, оскільки загалом редакція цього видання ставиться до своєї інтернет-версі з неабиякою увагою.
41
Як ми вже зазначали, створення інтернет-версії без архіву публікацій є лише першим кроком інтеграції друкованих ЗМІ у всесвітню мережу. Тому можемо сміливо прогнозувати, що з часом такі “інтернет-копії” зникнуть взагалі. Основною характеристикою будь-якого архіву публікацій є його обсяг. Зазвичай газети починають створювати власні архіви від року створення інтернет-версій. Так, тижневик “Дзеркало тижня” (http://www.zn.kiev.ua) подає архів з 2000 року. Газета “День” - з 1997 року, хоча, як вже зазначалося, він є неповним, особливо в розділах за 1997 і 1998 роки. У країнах Заходу, які є лідерами у сфері розвитку Інтернету, звичною практикою є стягнення з користувачів плати за користування інтернет-архівами видань. Так на сайті журналу Times (htpp://www.times.com) безкоштовним є доступ тільки до останнього випуску журналу. Зареєстровані користувачі мають вільний доступ до трьох останніх випусків. Повний архів з 1982 року є платним. Безумовно, перевагою українських сайтів є абсолютно вільний доступ до всіх ресурсів. Пошук. pan>Програма пошуку за ключовими словами є практично на кожному із розглянутих сайтів. Очевидно це - перше, що спадає на думку творцям інтернет-версій друкованих ЗМІ. До того ж запровадження цієї послуги не вимагає надміру програмістських зусиль. Разом з тим ефективність пошуку залежить в першу чергу від обсягу і повноти архіву публікацій. Тому на сайтах, які не передбачають архіву, природною є відсутність інструменту пошуку. Що ж до http://uamedia.visti.net/, то тут за умови відсутності структурованого архіву лише за допомогою пошуку можна здійснювати нормальний інтерактивний перегляд опублікованих матеріалів. Зворотній зв'язок. Інтерактивність Інтернету дозволяє зробити зворотній зв'язок з читачами максимально швидким і зручним. Читаючи матеріал в Інтернеті будь-хто може відреагувати на нього, написавши електронного листа на адресу редакції. Проте реальії українського Інтернету такі (і це знову ж таки 42
пов'язано із недостатньою увагою редакцій до своїх Інтернет-версій), що існування викладеної на сайті електронної адреси далеко не в усіх випадках значить її нормальне функціонування. Принципово іншим способом забезпечення зворотнього зв'язку в Інтернеті є створення при веб-сайтах газет форумів: місць, де кожен читач може залишити свою думку з приводу матеріалу. При цьому газета перетворюється із простого ЗМІ на місце спілкування, елемент соціального середовища. Форум дозволяє не тільки донести до автора (редакції) свою думку про матеріал, але і обговорити його з іншими читачами, незалежно від місця їх перебування. Авторові ж форум дозволяє дізнатися про реакцію читачів на свій матеріал. Більше того, наявність форуму дозволяє проводити з аудиторією постійний діалог. В інтернет-версіях друкованих ЗМІ можна виділити 2 види форумів: автономні (веб-сайти “Поступу” і “Дзеркала тижня” і прив'язані до публікацій (на сайті Української правди.) В останньому варіанті кожна публікація відразу стає основним текстом окремої гілки форуму. Інтернет-версії
традиційних
електронних
ЗМІ
(радіомовлення
і
телебачення) На відміну від газет, які в тій чи іншій мірі природньо інтеґруються в Інтернет, радіомовлення належить до нетекстових засобів масової комунікації (image-oriented, за визначенням Умберто Еко ). Тому найголовнішою проблемою інтеґрації цього виду масової комунікації в Інтернет є власне передача змісту повідомлень. Перше, що спадає на думку - це викладення редагованих стенограм, у яких передавалися б повідомлення, зроблені в радіоефірі. Подібним шляхом пішла російська служба радіо “Свобода” (http://www.svoboda.org). Проте такий метод у свою чергу викликає чимало запитань. Наскільки його можна віднести до радіокомунікації? Як на письмі передати те, що не можна закодувати у слова: невербальну комунікацію, звукові ефекти, музику? 43
Шлях передачі аудіоінформації через гіпертекст можна назвати радше створенням інтернет-бюлетеня радіостанції, ніж способом інтеґрації радіо в Інтернет. Як же вирішують цю проблему на практиці? Ще в 1995 році в США компанією RealNetworks Inc. була розроблена технологія RealAudio, яка дозволяє передавати і приймати через Інтернет (протокол TCP/IP) аудіоінформацію в режимі реального часу. Ця технологія дозволила радіостанціям, спочатку на Заході, а віднедавна і в Україні, транслювати свої передачі через Інтернет. Абсолютна більшість досліджених сайтів українських радіостанцій (серед них - державне Українське радіо - http://www.nrcu.gov.ua/; “Львівська хвиля” http://www.lwr.lviv.ua/; радіо “Незалежність” - http://www.radio-n.com/; одеське радіо “Гармонія світу” - http://www.garmoniamira.com.ua/ тощо) надають можливість слухати їхні передачі в режимі RealAudio. Це стає зрозумілим, якщо взяти до уваги географічну обмеженість аудиторії, з якою доводиться мати справу FM-станціям (які на сьогодні складають велику більшість в Україні). Інтернет же дозволяє повністю ліквідувати цей надолік. Якщо брати до уваги тезу про те, що традиційні ЗМІ, входячи в Інтернет, не тільки змінюють його, але й змінюються самі, перед нами постає чергове питання: наскільки можливість трансляції через Інтернет змінила формат українських радіостанцій? За допомогою простого спостереження можна дійти висновку, що таких змін наразі практично не відбулося. Проте вже зараз можна прогнозувати, що із розвитком і здешевленням комп'ютерних комунікаційних технологій частка слухачів, що використовують Інтернет, дедалі зростатиме. І з часом досягне того критичного рівня, за яким її вже не можна буде просто ігнорувати. На даний момент RealAudio - єдина широко вживана у масовій комунікації технологія, яка дозволяє повноцінно передавати аудіоінформацію через Інтернет в режимі прямого ефіру. Проте веб-сайти українських радіокомпаній не 44
вичерпуються лише трансляцією (хоча треба відзначити, служба RealAudio є основним елементом практично в кожному дослідженому випадку). Проблема
створення
веб-сайті
радіокомпаній
виходить
за
межі
радіомовлення і стосується радше загальної культури створення веб-сайтів. Розглянемо 2 приклади, які, на нашу думку, є типовими представниками відповідно
неграмотного
і
коректного
створення
інтернетівського
“представництва” радіокомпанії. Прикладом примітивного і нераціонального використання ресурсів Інтернету
є
веб-сайт
запорізької
радіокомпанії
“Великий
Луг”
(http://www.vlug.zp.ua/). Насамперед треба зауважити, що ця компанія не транслює свої передачі в RealAudio. Так що по суті її сайт принципово не відрізняється від представництв комерційних фірм чи домашніх сторінок звичайних користувачів Інтернет. Отже, на сайті представлені такі рубрики: “Про нас” (коротка загальна інформація про радіостанцію), “Історія” (короткий нарис створення радіо), “Радіо зсередини” (інформація про ведучих передач радіо), Commercial (розцінки на розміщення і виготовлення реклами), Тор 20 (розміщення композицій на основному хіт-параді радіостанції, надано також можливість проголосувати за улюблену пісню), Гостьова книга, E-mail (можливість написати електронний лист веб-майстрові сайту), Чат (практично не відвідується), Служба новин (подає застарілу інформацію і не витримує жодної конкуренції з інтернет-виданнями). Як бачимо, на сайті тільки один розділ (Тор 20) має опосередковане відношення до масової інформації і може впливати на основну діяльність радіостанції. У всьому ж іншому цей сайт представляє стандартний набір другорядного інтернет-ресурсу. Натомість чи не найкращим в українському секторі Інтернету вебресурсом володіє Всесвітня служба українського радіо (http://www.nrcu.gov.ua/). Перш за все, цей сайт має повноцінну англомовну версію, що одразу ж 45
переводить його в розряд елітних. Тут можна знайти стандартні для всіх вебсайтів радіостанцій рубрики, в яких можна дізнатися загальну інформацію про радіо, короткий опис авторських передач, розцінки на радіо та інтернет-рекламу. Реалізована функція трансляції передач через RealAudio. Подана також підбірка українських новин, які за оперативністю (основний стандарт в інтернетжурналістиці) можуть посперечатися із суто on-line виданнями. Можна сказати, що http://www.nrcu.gov.ua/ встановлює стандарт якісного інтернетівського представництва українських радіостанцій. [22] Нові форми взаємодії ЗМІ виникають і на полі новин. У мережі Інтернет за оперативну новинну інформацію відбувається найзапекліша боротьба між трансляційними компаніями. Першою із трансляційних .грандів. у мережі Інтернет з‘явилася кабельна телемережа новин CNN (Cable News Network), що створила сайт "Помилка! Закладка не визначена." у 1995 році. Посідаючи місце лідера в галузі кабельних новин, CNN зберігає за собою першість і у створенні онлайнових новин (більше 30 млн. звернень користувачів на тиждень). Потім .за рангом. йдуть компанії ABC (American Broadcasting Company), MSNBC (The Microsoft NBC Network) і газета USAToday. Таким чином, основні адресати новин з Інтернет . це клієнти двох трансляційних компаній, однієї кабельної мережі та однієї газети. Успіх цих чотирьох корпорацій зумовлений тим, що вони дуже добре відомі американцям у своїх традиційних формах. Багато новачків мережі Інтернет, особливо людей старшого покоління, віддають перевагу новинний сайтам із добре відомими, звичними іменами. Так, із самого початку своєї діяльності CNN була одним з основних джерел новин американців, і чи не єдиним джерелом новин міжнародних, . вона залишається джерелом новин і в мережі Інтернет. У глобальній мережі, на відміну від телебачення, час подання інформації практично необмежений. Телекомпанія ABC транслює новини кілька годин на день, на веб-сайті з ними можна познайомитися протягом 24 годин на добу. Інформація на веб-сторінках може відрізнятися ще однією 46
особливістю, яку не в змозі собі дозволити телебачення і навіть інколи газети: глибиною розкриття теми. Наприклад, матеріал про захворювання нирок обмежений двома хвилинами на телебаченні або 500 . 1000 знаками у газеті. В електронному варіанті стаття на ту ж тему може бути скільки завгодно великою, супроводжуватися фотографіями та діаграмами, звукозаписами інтерв’ю з лікарями та іншими фахівцями, відеозаписом операції на нирках. На сайті найвірогідніше за усе буде подано таблицю посилань на медичні заклади, що займаються лікуванням нирок або проводять подібні операції. Завдяки глобальній мережі теле- і радіотрансляційні компанії тепер можуть пропонувати інформацію для відносно вузького кола людей, не перевантажуючи нею масову аудиторію. Приміром, в ефірі CNN немає часу для перерахування усіх загиблих та поранених, натомість на веб-сторінці така інформація може з’явитися, що, власне, й було зроблено у 1997 році, коли штат Арканзас постраждав від бурі. Деякі компанії пішли ще далі. Вони пропонують своїм користувачам оцінити статті, розміщені на сайті, аби узнати, яка з них користується найбільшою популярністю в читачів. У результаті менеджери компанії отримали дійсно інтерактивний засіб інформації. У 1998 році за електронною адресою abcnews.com приходило у середньому 30- 50 тисяч відповідей на день. Багато електронних служб новин пропонують на своїх сайтах можливість створювати власні сторінки новин, куди інформація сортується за замовленням користувача, з визначених тематичних розділів . наприклад, національні новини, політика чи спорт. Деякі сервіси пропонують обирати новини за темою (приміром, новини про Україну або про певну конкретну подію, скажімо, про Олімпіаду, інформацію про улюблену спортивну команду тощо). Лідери серед служб онлайнових новин досягли успіхів не тільки завдяки відомим назвам і традиціям засновників, але й в результаті вигідного співробітництва з іншими компаніями. Так, MSNBC.com народилася в процесі партнерства компаній Microsoft та NBC; СNN скооперувалася із SI (Sports Illustrated), і заснувала новий сайт CNNSI 47
"Помилка! Закладка не визначена."), присвячений спорту. Сайт ABCnews, що з‘явився лише навесні 1997 року, дуже швидко увійшов до першої трійки лідуючих сайтів.[50] Телебачення, як і радіомовлення, належить до ЗМІ, орієнтованих на символ більше, ніж на текст. Відповідно, все, що було сказано про труднощі інтеграції радіо в Інтернет з однаковою мірою можна віднести і до телебачення. Яке, проте, має свою специфіку, яка детермінується технологією передачі аудіовізуальної інформації. До цього часу саме телебачення є наймасовішим і найвпливовішим ЗМІ. Саме телепередачі викликають найбільший суспільний резонанс. Відповідно, потреба обговорення телематеріалів є найбільшою. Тому не дивно, що на вебсайтах усіх телекомпаній розміщені форуми, які активно відвідуються. Взагалі, ознакою веб-сайтів телекомпаній є високий рівень відвідуваності. Це, у свою чергу, викликає уважніше ставлення до їх створення і підтримки. Фактично, кожен із розглянутих нами веб-сайтів виконує функцію пропаганди своєї телекомпанії. Зрозуміло, перше, що ми знаходимо на таких сайтів - програма передач. При цьому до кожної передачі написано короткий рекламний анонс. Кожна авторська передача каналу має також свій розділ, в особливих випадках - свій міні-сайт. На всіх сайтах також є потужний розділ під назвою “Про нас”, в якому розповідається про журналістів каналу. Наприклад, на веб-сайті каналу “1+1” (http://www.1plus1.tv) подано інформацію не тільки про “зірок” телеекрану, але і про тих, хто залишається поза камерою. Фактично, веб-сайти телекомпаній прямують від простих “представництв” телеканалів в Інтернеті до самодостатніх інтернет-порталів. Так, практично на кожному із досліджених нами сайтів є не тільки форум, але і чат, який забезпечує можливість спілкування користувачів в режимі реального часу. 48
Подано також підбірку новин, яка, проте, подає порівняно невеликий обсяг інформації і, як правило, не виходить за рамки теленовин каналу. Навряд чи користувач, який прагне ознайомитися з новинами, віддасть перевагу веб-сайтові телекомпанії перед авторитетною інтернет-газетою. Радше, призначення таких новин - задовольняти інформаційні потреби відвідувачів, які прийшли на сайт з іншою метою. Таким чином інтеграція відбулася, але як було зазначено вище медіа довелося істотно змінитися з метою природного входження у мережу. Тут автор свідомо не розглядає природу власне інтернет видань про них ітиметься нижче в контексті реалізації журналістської професійності. Проте як ми бачимо по суті медіа не до кінця використовують можливості які їм надані гіпертекстом. Користувачі все ще отримують життєві настанови а не повноцінний процес комунікації дарма, що це відбувається в новому електронному форматі. Єдиним виходом із такої ситуації може бути нова медіа-революція, а саме народження персональної (громадської) журналістики.
49
РОЗДІЛ ІІ. ГРОМАДЯНСЬКА ЖУРНАЛІСТИКА – НОВЕ ОБЛИЧЧЯ МЕДІАПРОСТОРУ
2.1. Громадянська журналістика як альтернатива сучасним медіа
Як писав Ж. Бодрійяр у своєму реквіємі по мас-медіа: „У найближчому майбутньому наше суспільство розщепиться на два класи : тих хто дивиться тільки телебачення , тобто отримує готові образи і готове судження про світ, без права критичного відбору інформації яка надходить , і тих хто дивиться на екран комп’ютера тобто тих, хто здатен відбирати та обробляти інформацію. Тим самим починається розділення культур , що існувало в часи середньовіччя між тими хто міг читати рукописи і значить критично осмислювати релігійні філософські та наукові питання та тими, хто виховувався виключно через образи в соборі відібрані і відсортовані їх творцями.” [13] І так само для того, щоб зруйнувати однонапрвленість комунікації Ейзенбергер пропонує у якості революційного рішення перетворити кожного в маніпулятора в сенсі активного оператора , в діяча, щоб кожен перейшов із категорії
приймаючого
інформацію
в
категорію
її
виробника
або
розповсюджувача. Власне як один так і інший певною мірою передбачали якісні зміни, які очікували медіапростір. З огляду на ті процеси, що відбулись у нашому суспільстві сьогодні, на шалені ритми розповсюдження інформації, виникає гостра потреба у новій формі журналістики—журналістики, у якій кожен має змогу виступати як отримувачем так і творцем інформаційного фону. Власне персональна або громадська журналістика це--
явище стихійного створення
щоденників, аудіо або відеофайлів і розміщення їх в інтернет. Це подача новин
50
так, як їх відчуває автор, без будь-яких обмежень і впливів, формування вільного потоку інформації. Такий стан речей забезпечує декілька нагальних потреб нашого суспільства: по-перше, дає змогу кожному активно включитися в процес інформаційного обміну; по-друге, отримати якісну , швидку, а головне живу інформацію ( новину) із перших рук; по третє, обминути цензуру, замовні матеріали і інші недоліки притаманні офіційним медіа і ін. Основними інструментами реалізації громадської журналістики стали блоги та подкасти. І в найближчому майбутньому такі „непрофесійні” матеріали стануть повноцінним наповненням медіапростору, посередництвом скажімо таких технологій як ІРтелебачення, завдяки якому кожен користувач матиме змогу самостійно створювати контент свого відеоканалу. Але перш ніж перейти до детального аналізу
нових засобів масової
комунікації та тих можливостей які вони надають людям, як з точки зору журналістської діяльності так і з точки зору споживання інформації, автор вважає за необхідне зробити певний історичний екскурс у поняття „журналіст” для з’ясування того, чи можна таку діяльність у вільному режимі називати журналістикою.
2.1.1.Розвиток журналістики
Журналістика існує близько 400 років і з самого початку існування заявила про себе як про «могутній спосіб впливу на читацькі маси, чинник формування суспільної свідомості».[52,28] Її суб’єктом стає журналіст — «професійний працівник,
котрий
займається
літературно-публіцистичною
діяльністю
у
журналах, газетах, на радіо і телебаченні».[54,145] Розглядаючи питання про становлення професії і виникнення термінологічного поняття «журналіст», 51
необхідно зупинитися на етапах історичного розвитку журналістики. Згідно з класифікацією
професора
А. Москаленка, виділяємо такі основні періоди
розвитку журналістики: І. Пражурналістський (І ст. до Христа – поч. ХУІІ ст.). ІІ. «Персональний журналізм» (ХУІІ – поч. ХІХ ст.). ІІІ. Професійна журналістика (кін. ХІХ – поч. ХХІ ст.). Пражурналістський
період
розвитку
журналістики
характеризується
початком інформаційних обмінів у суспільстві як в усній, так і писемній формі, появою рукописних «газет», їх копіюванням та розповсюдженням, винайденням перших технічних засобів фіксації і поширення соціально значущої інформації. Активним суб’єктом такої діяльності стає журналіст. Шведський дослідник Ерік Багерстам[52,145] виділяє журналіста преси (газет, журналів), тобто того, хто пише, і журналіста усного мовлення (радіо, телебачення). Далекими предтечами журналістів усного мовлення були вістовники або усні інформатори, яких на Русі називали глашатаями.. Викрикувачами новин в Англії були кедді, збирачами і поширювачами інформації у Франції - нувеллісти, в Україні – кобзарі, проповідники, оратори. Професія журналіста з’явилася і набула значення у суспільстві з розвитком періодичної преси. Віддаленими попередниками сучасних газет були бюлетені, які за наказом Юлія Цезаря випускалися у Римі (І ст. до Христа – ІУ ст. н.е.). Це були особливі дошки з гіпсовим покриттям, на яких робилися записи. Квестори (так називали укладачів гіпсових газет) вивішували «Acta senatus» та «Acta diurna populi romani» на площі Риму. На таких дошках фіксувалися протоколи сенатських засідань, звіти про народні збори, військові події, подавалася хроніка новин тощо. Копії з них розсилалися до різних місцевих провінцій. У період з УІІІ по ХІ ст. спостерігаємо зародження періодичної преси у Китаї, в той час виходить «Пекінський вісник».
52
Набагато пізніше (ХУ – ХУІ ст.) з’являються летючі листки в Німеччині з відомостями про політичні події, пошесті тощо. На їх сторінках були опубліковані 95 тез Мартена Лютера. Авторів перших газет у Германії називали шпільманами. Рукописні видання з’являються і в інших країнах Європи, але «вони носять ще випадковий характер і не освітлюють всебічно громадське і приватне життя».[26,35] У Росії польські дяки складали рукописні «Вестовые письма» або «Куранты» (1621 р.). Вони містили новини з-за кордону, про які сповіщали російські посли. Петро І у 1703 році заснував першу друковану газету «Ведомости». Приблизно через століття після її виходу з’явилися перші газети і журнали в Україні. Відтак з появою друкованих періодичних видань завершується пражурналістський період. У його становленні і розвитку велику роль відіграли усні інформатори (глашатаї, кобзарі, кедді, нувеллісти), а також укладачі перших гіпсових і рукописних газет (квестори, шпільмани, дяки) — далекі попередники сучасних журналістів. Загальновизнаною є думка, що перші професійні журналісти з’явилися в Європі. Поява у Франції і Німеччині в 1610 – 1630 рр. друкованих газет означало виникнення якісно нового явища в історії людської цивілізації – журналістики і його суб’єкта — журналіста. У період «персонального журналізму» (ХУІІ – поч. ХІХ ст.) видавець, редактор, журналіст виступали в одній особі. Такі люди засновували серію журналів, що були трибуною тогочасної передової суспільної думки. Це «Современник» О.С. Пушкіна, ряд друкованих органів («Собеседник любителей русского
слова»,
«Трудолюбивый
муравей»,
«Собрание
новостей»),
організаторами яких стали вихідці з України (Ф. Прокопович, І.Богданович, В.Рубан). Формується політична преса, виникають багатотиражні видання, з’являються інформаційні агентства, редакційні «гуртки» тощо. У період «персонального журналізму» і приходить у мову термін «журналіст». За даними «Етимологічного словника української мови» лексема «журналіст» запозичена з 53
французької мови journaliste як суфіксальне похідне від journal у ХУІІІ ст. і вперше зафіксована у роботі М.Ломоносова («О должности журналистов») (1754 р.). Технічні винаходи кінця ХІХ – І пол. ХХ ст. сприяють формуванню масової та якісно нової журналістики. Розвиток преси, виникнення радіо, телебачення, розвиток комунікативних систем, утворення єдиного інформаційного простору — все це підняло журналістику на новий вищий щабель розвитку. Змінюються не лише засоби передачі соціально значущої інформації, а й сама журналістика і, відповідно, професія журналіста набуває своїх специфічних рис. На сьогодні термін «журналіст» вживається у значенні «суб’єкт спеціалізованої діяльності по виробництву соціальної інформації, що передається органами преси, радіо і телебачення».[54,75] Похідними від цього терміна є лексеми радіожурналіст і тележурналіст. Термін «радіо» набув поширення у 20-х роках ХХ ст., а після запровадження в 1929 р. у Радянському Союзі мережі радіомовлення з’являються перші радіожурналісти, які на початковому етапі готували до виходу в ефір радіогазети. Впровадження у мовлення самого терміна «радіожурналіст» відбулося набагато пізніше, приблизно наприкінці 60-х на поч. 70-х рр. ХХ ст., коли завершилася пора учнівства в історії вітчизняного інформаційного мовлення. У 30-х рр. ХХ ст. досить поширеним було використання терміну «нарисовець» — «той, хто описував трансляцію демонстрації». [28] На сьогодні радіожурналіст – журналіст, який готує програми до виходу в радіоефір і виявляє свої творчі здібності в галузі радіомовлення. Сьогодні словник подає таке визначення: журналіст - особа, що займається редагуванням, створенням, збором чи підготовкою повідомлень та матеріалів для редакції зареєстрованого засобу масової інформації, що пов’язане з нею трудовими чи іншими договірними відносинами, або займається такою діяльністю за власної ініціативи. Таким чином можна побачити що журналістська діяльність в усі часи включала в себе як елементи розповсюдження так званої „офіційної” інформації, 54
тобто тієї інформації, яка надавалася „прес-службами” владних структур, так і огляди цікавих подій та, навіть, пісенну творчість як засіб постачання новин (згадаємо кобзарів). Отже, можна побачити, що журналіст може бути не обмежений форматно чи обов’язковою прив’язкою до певного видання головним і визначаючим фактором є все-таки широке розповсюдження та популяризація своїх витворів. З цього випливає, що стихійне розповсюдження власних переживань з приводу якоїсь події цілком підпадає під визначення журналістики.
2.1.2. Недоліки Інтернет ЗМІ
У попередньому розділі ми розглядали те які переваги може надати інтернет і яким чином сучасні медіа використовують або не використовують ці нові можливості. Тепер хотілося б проаналізувати чому власне виникла потреба у читанні блогів та перегляді подкастів. Які недоліки онлайнових видань призвели до такої популяризації персональної журналістики. Вочевидь, кожного із користувачів, яким впродовж дня доводилося переглядати кілька новинних стрічок на різних сайтах, вражає одна річ. А саме — схожість цих стрічок, яка інколи доходить до повної ідентичності. Зрозуміло, що про важливі й резонансні події згадують усі. Але чому навіть абсолютно другорядні новини, до того ж повідані абсолютно однаковими фразами, повторюються у різному порядку на більшості сайтів? Мимоволі згадується телебачення не надто давно минулих часів. Проте, якщо у однакових сюжетах на телебаченні донедавна винною була цензура, самоцензура, темники та інші малоприємні речі, то із новинами в інтернет-виданнях ситуація, на жаль, інакша. Причина однаковості новинних стрічок проста й невибаглива: більшість сайтів черпають матеріал із однакових джерел, серед яких УНІАН, «Інтерфакс», Бі-бі-Сі, кілька російських новинних 55
сайтів та inoЗМІ. Звичайно, утримання повноцінної репортерської мережі фінансовим тягарем для будь-якого сучасного українського інтернет-ресурсу. Але один- два репортери в Києві та декілька в великих обласних центрах могли б суттєво виправити ситуацію. Особливо, якщо винагородою за нього могла б стати всенародна пошана і, що головне, всенародна відвідуваність. Тобто має місце виключно багаторазове повторення новин, переданих інформаційними агентствами, а сайти, які працюють у виключно «безрепортерному» режимі, різняться між собою головним чином кольором рамочок. Іще одна причина однаковості новинарних стрічок не менш банальна. Це лінь. Лінь редакторів, які не хочуть бодай би переказати своїми словами видерті із розсилок інформагентств новини. Не кажучи вже про те, щоб знайти попередні матеріали на аналогічну тему, перечитати та зробити з них більш-менш зв’язну розповідь живою і цікавою мовою. І не треба казати, що це вже інший жанр — в результаті може вийти типово новинний матеріал з обсягом не більшим, ніж сторінка.
Деякі сайти практикують додавання до кожної новини фрагментів
попередніх матеріалів на ту саму тему. Додають, звичайно, у зв’язку з браком часу механічно, не сильно вчитуючись, а просто використовуючи «магічну фразу» «як повідомляв наш сайт…». Інколи такий підхід і справді дозволяє читачам зрозуміти передісторію події. Проте частіше в результаті виходить щось на кшталт вірша про «Дім, який збудував собі Джек» — із довгою серією повторів «вищесказаного», адже кожна наступна новина містить всі попередні. Найбільш оригінальних і працелюбних вистачає на те, щоб придумати власні назви. І навіть за подібний мінімум уваги вдячні користувачі вже виділяють такі сайти із загального потоку. Але далі справа, зазвичай, не йде. Ще один негативний момент наших новинних стрічок це засилля інформації про дії влади. Деякі новини прямо у назві містить слова «Президент підписав», «міністр зазначив» і так далі. Зрозуміло, що діяльність влади була, є і буде одним із основних джерел інформаційних приводів у державі. Проте велика 56
маса навіть не друго- а якихось десятирядних новин не просто нудить читача і ховає під шаром інформаційного мотлоху справді важливі події. Вона ще й створює у читача стійке й непересічне враження, що все, що відбувається довкола, це в тій чи іншій мірі наслідок діяльності влади, яка турбується і плекає своїх загалом-то безпомічних і недолугих підданих. Важко уявити собі сайт Бібі-Сі,
де
у
новинарній
стрічці
є
така
інформація:
«Прем’єр-міністр
Великобританії Тоні Блер, будучи із візитом на Йоркширщині, заявив, що він приємно вражений високими стандартами утримання свиноматок на місцевих фермах, і побачене дозволяє йому сподіватися на широкі перспективи, котрі відкриваються перед великобританським тваринництвом на міжнародних ринках». Звичайно, не виключено, що Блер і справді там бував, і навіть казав щось подібне, але ніхто не буде робити з цього інформаційну подію. На українських же новинарних сайтах подібні опуси нерідко складають до третини контексту.[90] До того ж медіа, переповнені дешевими трюками, помилками та плагіатом, перебувають у кризовому стані. Нещирі журналісти під виглядом об’єктивної інформації подають розробки політичних партій, бізнесових груп чи урядову пропаганду. Колумністи та коментатори часто відпрацьовують гроші, які вони отримали з урядових чи корпоративних джерел. Розважальність прийшла у новинні передачі. [83] Не дивно, що рейтинг довіри до журналістів постійно падає, так само, як і до провідних мас-медіа з їх централізацією, концентрацією та акцентом на комерційній вигоді. Проте поступ цифрової технології швидко революціонізують сучасні медіа. Високошвидкісний Інтернет дозволив наповнити веб-сайти звуком і зображенням, а поширення дешевих відеокамер створює мільйони потенційних репортерів, яких об’єднують низові медіа, на кшталт ourmedia.org. Таким чином збір і продукування інформації стає, як ніколи раніше, демократичним. Пришестя блогосфери (нині вона нараховує близько 30 млн. веб-логів) привертає 57
до себе розчаровану аудиторію, яка намагається творити громадянські медіа з їхнім гаслом: "Кожний громадянин ─ репортер". Як приклад можна навести ОhmyNews з Південної Кореї, яка, публікуючи щодня 150-200 матеріалів, приваблює мільйони читачів. Організація має у своєму штаті 50 осіб, які допомагають редагувати надіслані матеріали та перевіряти факти. Є в блогосфері і професійні журналісти, яких мейнстрім витіснив на маргінеси. Що це все означає? А те, що журналізм знову стає демократичним медіумом, який нікому не належить і який відповідає гаслу Скупа Ніскера: "Якщо вам не до вподоби новини, які вам пропонують, то творіть їх самі!" (Scoop Nisker: If you don't like the news ─ make some of your own!"). Про вагу громадянської журналістики говорять такі факти. 7 липня 2005 р. в Лондоні пролунали вибухи в столичній підземці та рейсових автобусах. Людські трагедії завжди притягують увагу громадськості, й ось за кілька хвилин увесь світ уважно слухає радіо, читає Інтернет, дивиться новини в очікуванні вечірнього випуску, а журналісти наввипередки змагаються за ексклюзивні матеріали й нові подробиці теракту. Тоді першими, хто передав у світовий інформаційний простір матеріали про трагедію, були звичайні перехожі, очевидці ситуації. Хтось зробив фотографію з мобільного телефону і відправив її у редакцію електронною поштою. Хтось поспішив додому й опублікував фото і кілька рядків тексту, або навіть повноцінну статтю у власному Інтернет-щоденнику, відвідуваність якого миттєво зросла. Того дня на вулицях Лондона журналістом був кожен. Кожен, хто опинився на місці події і мав інформацію та бажання поділитися нею з іншими. Неймовірна ситуація склалася під час катастрофи літака JetBlue восени 2005 р. на шляху до Нью-Йорка. Пасажири на борту спостерігали падіння власного лайнера у прямому ефірі по телебаченню. Пілоти намагалися посадити пошкоджену машину в аеропорту Лос-Анджелеса, в цей час мільйони 58
американців дивилися унікальну драму по телевізору, а 140 пасажирів Аеробуса А320 миттєво перетворилися на глядачів і водночас головних героїв новин у прямому ефірі. “Я спостерігав за подіями на екрані і відчував весь сюрреалізм ситуації, забувши, що сам знаходжуся на борту літака, який демонструють по телевізору, – розповідав після успішної посадки Заккарі Мастун в інтерв’ю The Associated Press. – Все довкола несподівано перетворилося на шоу, невід’ємним учасником якого став я сам. Підсвідомо ситуація вже більше не належала виключно мені – телетрансляцію міг спостерігати кожен.” За збігом обставин два кореспонденти телеканалу NBC також перебували на борту авіалайнера. За допомогою мобільного телефону їм вдалося встановити зв’язок зі штаб-квартирою NBC і розпочати передачу інформації прямо з літака. А що якби і решта пасажирів мали б доступ до швидкісного бездротового зв’язку і в ту мить передавали інформацію решті населення планети? Замість того, щоб високо у небі дивитися чужий репортаж про себе, вони могли б самі стати продюсерами новин й вести трансляцію про авіакатастрофу у режимі реального часу для мільйонів глядачів в усьому світі. Така філософія відкриває нові горизонти. Читачі, аудиторія новин більше не є пасивними споживачами інформації - вони самі перетворюються на людей, які створюють новини і водночас їх читають. Наприклад на сайті ХайВей взяти участь у цьому процесі можна в ролі журналіста, який пише статті, або ж в ролі редактора, який їх коментує, оцінює чи зав’язує дискусію. Масштаби обговорення і кількість коментарів до матеріалу відображаються в окремому полі біля кожної статті. Професійні журналісти, які працюють на постійній основі в інших виданнях, на ХайВей мають можливість спробувати себе у нових амплуа і писати на теми, відмінні від редакційних завдань й в інакшому, аніж редакційний, форматі. На ХайВей професійні журналісти можуть знайти 59
сюжети, запропоновані іншими громадянськими журналістами, й розвинути їх. Окрім всього, професійні журналісти просто спілкуються, діляться своїм досвідом і порадами. А тепер цікаво розглянути інструментарій журналістів нового часу. А саме блоги та подкасти.
2.2. Блоги
Термін «weblog» уперше використав Йорн Баргер (Jorn Barger) у грудні 1997 року. Першим у світі блогом вважається сторінка одного із творців WWW Тіма Бернерса-Лі, на якій він публікував інтернет-новини й посилання на всі інтернет-сторінки, що з'являються. А с 1999 року почався справжній блого-бум. Торік популярність блогів настільки зросла, що вони були оголошені новим жанром мережної літератури. Популярність нового мережного явища привела до того, що в США в університеті Берклі стали навчати мистецтву ведення щоденників (blogging), а починаючи із цієї осені в Університеті Каліфорнії (University of California) студенти, що вивчають журналістику, слухають окремі курси по блогах. В 2004 році стали з'являтися блоги відомих особистостей, блоги перетворилися в повноцінні засоби масової інформації поряд з іншими видами газетами, радіо новинними сайтами. Згідно останнім даним Technorati, що спеціалізується на дослідженні блогів, кількість інтернет-щоденників подвоюється кожні 5,5 місяців. На сьогоднішній день у Мережі налічується вже понад 27 млн. блогів, що в 60 разів більше, ніж 3 роки тому. Втім, лише близько 2,7 млн. блогів з них поновлюються щотижня й частіше. У добу ж в "блогосфері" з'являється лише 1,2 млн нових записів. 60
Найбільш популярними сервісами блогів є livejournal.com і blogspot.com – їм належить по 31% онлайнових щоденників. Зареєструвати свій блог у російськомовному інтернеті можна на сайтах Dirty.ru,
Liveinternet.ru,
Blog.gala.net.
Недавно
Revolver.ru, сервіси
Li.ru, блогів
Diary.ru,
Blog.ru,
запропонували
Journals.ru, Rambler
і
Mail@RU.Англомовні сайти, на яких можна зареєструвати блог:Blog-Blog сity.com,New.blogger.com,Easyjournal.com,Easyblog.com,Typepad.com,Bigblog.co m.[6] „Блог”, за визначенням словника, це сайт на якому автор публікує приватний щоденник зі своїми роздумами і коментарями і, поміж іншого, подає в нього гіперпосилання на інші сайти. Це також - новий засіб комунікації. [10] Точно так само, як електронна пошта націлена на спілкування між двома користувачами ( one-to-one), а Instant Messaging, у силу відкритості інформації про людину, можна зарахувати до класу спілкування багатьох з одним ( many-toone), то блоги - це клас one-to-many, у якому інформація розходиться від автора до його знайомих. Назвати знайомих читачами було б неправильно, у силу головної відмінності блогів від літератури: блог - частина феномена, що зветься social open source. Фактично, автор блога виставляє напоказ своє повсякденне життя, так що читач через якийсь час перетворюється в людину близьку. … Безумовно, блоги підкоряються тим же законам, що й Мережа - і серед них можна знайти буквально все, починаючи від щоденників студентів до порнографії, а часом і дивну суміш - що, втім, лише додає їм привабливості.[104] З приводу того чи є у цій назві жанрові обмеження вчені сперечаються. Через те що існує точка зору , що веб-лог – це набір записів фіксуючих щось у павутинні , наприклад розсилки, що з’являються та зникають, якісь нові сутності. З іншої точки зору це будь-який щоденник у якому мережа використовується як засіб доставки, тобто якщо хтось напише як добре він пообідав це теж блог. Блог—це спосіб періодичної організації інформації в 61
мережі одним чи кількома выдправниками. Це просто стрічка , де останнiй запис є найвищим. Де є можливість інтеракції, можливість залишити коментар. Деббi Вайль - спробувала зібрати кращі визначення блогінгу: форма що не редагується, автентичного самовираження. засіб миттєвої публікації. онлайновий журнал із часто оновлюваним змістом. аматорська журналістика. щось, що революціонізує Веб. засіб створення співтовариства своїх читачів альтернативний мейнстріму засіб масової комунікації. засіб навчити студентів письмового мовлення. новий засіб комунікації зі споживачами. нова форма керування знаннями (Knowledge Management) у великих компаніях. спосіб думати й писати короткими абзацами замість довгих есе . твій e-mail всім відразу. манера писати з ясно помітною авторською й особистісною інтонацією. 14.URL для прикраси резюме. щось, що ви не хотіли б, щоб прочитала ваша мама Існують декілька загальних характеристик блогу. Перш за все, блоґ – це авторський твір. Про що би не йшлося, автор висловлює власне ставлення і суб’єктивні думки з приводу. Мова ведеться від першої особи. Блоґи бувають колективні, але у складових частин завжди свої автори. Блоґ складається з окремих записів, які додаються з плином часу.
62
Записи демонструється у зворотно-хронологічному порядку. Тобто, спочатку ви отримуєте найновіші повідомлення. Заглибившись у блоґ, ви дістанетеся до старіших записів і аж до першого. Блоґ діалогічний за своє природою і передбачає зворотний зв’язок між аудиторією та автором. Переважна більшість блоґів (99%) – це веб-сайти, у яких основна значуща частина – текст. Проте блоґ може існувати у вигляді зображень, звуків або відео без жодного писаного слова. А е-пошта чи RSS дозволять обійтися без сайту. Теоретично у жанрі блоґа можна творити навіть в офлайні: вішати повідомлення на дошках оголошень, залишаючи місце для коментарів, або вести стилізовану рубрику в журналі. Блоґерський жанр розвивається двома напрямами: щоденники і тематичні блоґи. У щоденниках люди діляться подіями з особистого життя, цікавими лінками, крамольними думками, віршами і взагалі чим завгодно. Призначені такі сайти для порівняно невеликого кола знайомих або людей зі спільними інтересами. Майже всі блоґи, розміщені на серверах на кшталт LiveJournal, Xanga чи MySpace – особисті щоденники. Подібні блоґи – засіб комунікації з друзями. Найширшу увагу привертають тематичні блоґи, і саме завдяки їм блоґосфера стрімко прогресує. Зазвичай у такого блоґу окремий сайт і доменне ім’я. Автор обирає тематику, на якій добре знається, наприклад, фондовий ринок чи комп’ютерні ігри. Блоґер пише про новини, сайти і події, що стосуються визначеної теми, наводить суб’єктивні міркування та висновки. Фахівець, який розробляє улюблену тему для чітко визначеної аудиторії, може подати змістовніший аналіз, аніж традиційні ЗМІ, та навіть вказати на помилки і неточності у тих самих ЗМІ. Термін “блоґ” став трохи завузький для багатовекторного жанру. На Заході хотіли б якось відрізняти сайт, що містить ремства підлітка про невдалий день у 63
школі, від прогнозів політолога на чергові вибори. Поки що в обох випадках правильно казати “блоґ”. Гадаю, в українській мові легко вирішити це питання, використовуючи запозичений термін “блоґ” власне для тематичних блоґів, а особисті записи слушно називати щоденниками.[74] Багато блогерів мають щирі стосунки зі своїми читачами. Традиційні медіа ─ це одностороння дорога з епізодичним відгуком аудиторії. Натомість веб-лог нагадує розмову між автором і читачем. Це може стати в нагоді традиційним авторам, які хотіли б якось наблизитися до своєї аудиторії. Це також канал, яким можна донести читачеві ті матеріали, для яких не вистачило місця в газеті. Деякі медіа-організації забороняють своїм працівникам вести персональні блоги. Порушенням етики вважається ситуація, коли автор висвітлює в блозі ті самі питання, про які він писав як працівник редакції (інформаційної агенції). Останнім
часом
все
частіше
Інтернет-користувачі
воліють
не
користуватися готовими онлайновими сервісами, а встановлюють системи керування контентом, призначені для блогів, і ведуть щоденники на своїх особистих сайтах. Причини
популярності
блогів
не
можна
пояснювати
тільки
їх
легкодоступностью й простотою роботи. Насправді все набагато глибше. Блоги недарма називають громадянською або персональною журналістикою. Часто користувачі мережі за новинами, та й за іншою корисною й цікавою інформацією йдуть не на офіційні новинні сайти, а переглядають блоги. Звичайно ж, офіційна інформація може з'являтися швидше, вона точніше, а іноді й зрозуміліше, але новинні сайти не дають змоги прочитати особисті враження автора запису про програму або про книгу, або новий Інтернет-сервіс, або ж про подію, що відбулася. Тоді як автор блога, не будучи зв'язаним ніякими зобов'язаннями й не намагаючись бути неупередженим, напише свою думку про ту або іншу новинку. Тому користувачі "Живого журналу", як найбільш
64
популярного сервісу блогів в Інтернеті, довідуються про важливі новини зі своєї френд-стрічки. По-друге, блогосфера сьогодні часто навіть оперативніше традиційної журналістики. Швидше всього новини публікують блогери, а не редактори онлайновых видань. Приклад саме такої оперативності приводить Антон Носик у своєму блозі у записі від 10 грудня, присвяченому смерті Роберта Шеклi: "Зараз 2:40 (московський час). Шеклi помер годин 8-10 тому . Перший блог, що повідомив про його смерть англійською мовою, зробив це в 22:39 (за московським часом або 14:39ET). На цю хвилину Яndex-Блог знаходить 19 російських записів пам'яті Шекли, включаючи цю. У статті Wikipedia проставлено дату смерті (точний момент виправлення 19:40UTC ). А ні на Google News, ні на Yahoo News немає про це ні слова. Традиційний медiапростір, що вклав мільярди в інфраструктуру видобутку новин, програє безкоштовній
блогосфері
майже
4
години.
Далі
розрив
буде
тільки
збільшуватися .[6] По-третє, з появою веб-блогів, або блогів, у кожного бажаючого з'явилася реальна можливість не тільки зробити свій персональний сайт за кілька хвилин, але й висловлювати там свої думки, не побоюючись порушення чиїхось прав або цензури, спілкуватися з відвідувачами, вирощуючи в коментарях дискусії та інше. Саме в напрямку вдосконалення елементів комунікації буде розвиватися блогосфера. Сила будь-якого блого-сервісу - в авторах, у тих людях, які створюють цікавий і унікальний контент. У якийсь момент для більшості блогеров стають важливі не стільки інструменти ведення щоденника, скільки створене ними співтовариство людей - тих, чиї блоги користувач читає. А ще більше спростивши можливості спілкування між ними, не обмежуючи їх тільки інструментами коментування, блого-сервіс зможе завоювати не тільки нових
65
користувачів, але й переманити до себе старих блогерiв, що звикли до інших, більш консервативних сервісів. Блогери існують у будь-якій країні, у будь-якому соціальному прошарку. Якщо одержувати інформацію від блоггера, то це рівносильно тому, що самому перебувати в епіцентрі подій. Аналогом є проект Google Earth, що показує модель землі з використанням супутникових знімків. У принципі, навіть такі малоймовірні місця, для прояву блогінга, як Китай або Ірак, вони теж час від часу радують користувачів інтернету такими картинками зсередини, які навряд чи в стані дістати преса. Адже преса дивиться на будь-яку далеку або ізольовану країну, або очима однієї людини, або очима корпункту. Там обмеження закладені в зоровому факторі, у той час як доступ до якогось висвітлення подій проходить через багато очей різних людей, які по-різному бачать ту саму подію, Вони не пов’язані ні з чим ні між собою, це об’ємне бачення події. Реальна можливість подивитися на подію так, як традиційна преса не має можливості. Наприклад, коли терористи захопили "Норд-Ост", багато користувачів Інтернету регулярно спостерігали не тільки за повідомленнями ЗМІ, але й за блогами москвичів, серед яких швидко знайшлися такі, хто проживав поблизу або одержував оперативну інформацію "звідти". Широко відомі випадки, коли блогери вели прямі репортажі з місць боїв в Іраку; багато важливої інформації поширювалося через блоги в ході ліквідації наслідків торішнього цунамі в Індійському океані; у російському Інтернеті своєрідною "класикою жанру" стали повідомлення жительки Бішкека Олени Скочило, що публікувала зведення й фоторепортажі про революційні події в Киргизії (згодом Олена одержала професійну премію російських інтернет-діячів "РОТОР" у номінації "Блог року"). The Guardian найняла на роботу в якості ведучого постійної рубрики жителя Іраку, що писав під ім'ям Salam Pax, Він був одним із тих хто повідомляв у блозі з місця подій проте , що відбувалося в ході штурму Багдада. [78] 66
Окрім усього іншого, блоги виконують і ще одну важливу місію. На сьогодні читання блогів - кращий спосіб відкриття віртуального світу. Той сплеск збільшення веб-ресурсів, що ми спостерігали в останні роки, зробив майже марними пошукові системи - тому що мертва машина навряд чи зможе вибрати дійсно цікаві користувачеві посилання. Блоги - добровільні помічники, що перемелюють щодня величезне число нових сайтів і сторінок. Якихось серйозних досліджень блогів поки що немає, а тому оцінюючи їхню роль доводиться опиратися на власний досвід. Отже блог може бути: Більш професійним і спеціалізованим - щоб стати джерелом, що заслуговує довіри, у будь-якій окремій ніші, яку він захоче висвітлювати. Робити всю цю роботу швидше - чого вам ніколи не досягти "закритими" способами (платні онлайнові матеріали або друковані копії) Випускати новини з більшою кількістю посилань, оскільки він працює в більш "мережному" режимі й відкритий набагато більшому числу джерел, ніж можна уявити Публікувати
для
декількох
засобів
одним-єдиним
кличем
(HTML/Web, RSS, Flash, PDF, txt, аудио й т.п.), роблячи свій контент доступним для багатьох різних видів медіа-пристроїв Використовувати величезну кількості свіжої інформації в тих областях, що його цікавлять, яка постійно з'являється онлайн Робити такі новини безкоштовними й легкодоступними для кожного, хто має Інтернет-Підключення Надавати корисний і соціально коштовний сервіс для всіх, хто бере участь у колективній організації всесвітньої павутини інформації, Робити цю роботу на більшій кількості мов.
67
Щоб стати блогером не потрібно здавати іспитів чи приєднуватись до якогось товариства. Хто завгодно може створити веб-блог, щоб публікувати там свої думки. Блог охоплює широкий спектр тем від політичних коментарів і новин, до різних захоплень і персональної критики інших блогерів. Більшість блогів дозволяє читачам надсилати власні коментарі до різних подій. Крім того проводяться конкурси блогів в
декількох номінаціях.
Нагороджують за кращий дизайн, кращу тему й інновацію. Нарешті за найкращий
журналістський
блог
на
семи
мовах:англійській,
арабській,
іспанській, китайській, німецькій, португальській та російській. Кращим блогом світу журі визнало китайський проект, назву якого можна перекласти як „Собача газета”. Цей блог присвячений життю собак в Китаї й інших азіатських країнах. Однією з тем блога є порівняння того, як до собак ставляться в Азії і на Заході. В блозі проблеми життя собак проектуються на людське суспільство. ”Собача газета”-- добрий приклад того, як з допомогою блога можна розповісти про проблеми, які не охоплює формат традиційних ЗМІ. Друге місце, зайняв бразильський блог „За жменю пікселів”, а на третій сходинці англомовний блог BoingBoing, присвячений різноманітним веселим випадкам, які зустрічаються на просторах Інтернету. Присутній в десятці кращих блогів і російський проект „Володимир Володимирович”, в якому програміст і відомий діяч RU.NET Максим Кононенко розповідає про життя президента Росії Володимира Володимировича Путіна, заступника глави його адміністрації Владислава Суркова й інших учасників політичного життя й масової культури.[6] Зараз феноменом блогів зацікавились і великі компанії. Google нещодавно придбала досить відому систему публікації блогів Blogger.com і завела свій власний веблог. До речі, зараз Google пропонує своїм користувачам замість сумнівного задоволення від споглядання рекламних банерів на Blogger.com вступати в ряди користувачів рекламного сервісу 68
AdSense, що дозволяє блогерам розміщати банери на своїх сторінках за бажанням і заробляти за рахунок цієї справи непогані гроші. Візьмемо наприклад, Blogger.com — він інтегрований в Googlе. Система Google AdSense розміщує партнерські оголошення Google для блогів, які ведуться на «Блогери»: автоматично Google обраховує кожний запис. Видає оголошення, які відповідають змісту даної сторінки. За кожний відгук на таке оголошення власник блога отримує живі гроші, пропонується заробляти на абсолютно будь-якому потоці свідомості, тому що ні яких там обмежень немає. Проте робота з блогами має певний ряд незручностей. Але зважаючи на відносну новизну цього явища можна сподіватись, що ці проблеми будуть вирішені в недалекому майбутньому. Наприклад неможливо виходити з посилань на коментарі. Пошукова система, що не шукає по коментарях як у ситуації із блог-пошуком, - це попередній продукт. І зрозуміло, що перед яндексовським і перед гуглівським пошуком стоїть питання про облік коментарів з тим же ступенем оперативності, з яким враховуються блоги. Але й при цьому, якщо завдання з коментарями буде розв’язане, залишається просте питання: ми можемо знайти всі входження певного контексту, можемо відсортувати по ключах, по географії, якось відрізнити інформаційно вартісний блог від пустого? Відрізнити «Учора читав пейджер. Багато думав» від серйозних думок серйозного учасника якихось подій. Є механізм, усім відомий, на сьогоднішній день адаптований нами й всіма найбільшими пошуковиками називається PageRank. PageRank—це облік кількості і якості сайтів, що посилаються на даний авторитетний ресурс. І цей рейтинг дуже добре працює із блогами. Тобто кількість посилань на певний блог у значній мірі може прийматися як показник інформаційної цінності цього блога. Але при цьому PageRank оцінює тільки зовнішній інтерес. Не оцінює вірогідність, не оцінює багатьох параметрів, які при оцінці ЗМІ є основними.
69
Так само класичних пошуковиків по блогах поки що немає, однак уже є так звані мегаагрегатори, є ком‘юніті за інтересами, нарешті, є блоги, які набули такої популярності, що по праву можуть іменуватися альтернативними засобами масової інформації, рівень довіри до таких сайтів дуже високий, а популярність широка надзвичайно. Крім того, як правило, якщо ви потрапите на сторінки блога популярної вже в Мережі особистості, то в коментарях до його постів обов'язково побачите висловлювання не менш авторитетних і популярних блогерів. Далі можна йти по посиланнях на їхні блоги. Особливо сильно ця тенденція помітна в російському просторі LiveJournal Сьогодні блогери організовуються в співтовариства й рухи, проводять збори й заходи щодо інтересів (музика, кіно, філателія й т.п.), діляться на великі категорії - як правило, у першу чергу вони групуються за ознакою користування тим або іншим сайтом, що надає блогерский інструментарій (а зараз такий надають багато інтернет-компанії - на безкоштовній або платній основі). Існують і " блоги-одиначки" - журнали, не прив'язані до блогерских сервісів, вони просто існують на сайтах окремо взятих особистостей, але працюють, за принципом блогів. Часто це блоги відомих журналістів або навіть спеціальні блогові проекти традиційних ЗМІ. У якийсь момент розвитку блогерского руху постало питання про стосунки блогерів з тими, кого вони часом згадують у своїх записках. На цьому тлі проявляють особливе занепокоєння різного роду роботодавці, багато хто з яких, як з'ясувалося, дуже не любить, коли співробітники починають у блогах обговорювати внутрішньокорпоративні справи (наприклад, щосили лаяти начальство). Найбільш широкого розголосу набув випадок із стюардесою американської авіакомпанії Delta Airlines Эллен Симонетті. Вона опублікувала у відкритому доступі свої фотографії на борту корпоративного літака в корпоративній
уніформі.
Спочатку
її
відсторонили
від
роботи
без
компенсаційних виплат і пояснення причин, потім пішла хвиля публікацій на цю 70
тему в пресі, а потім її остаточно звільнили, ґрунтуючись на законах про комерційну таємницю. Згодом світова преса фіксувала й інші подібні випадки (не тільки у фірмах, але й у навчальних закладах). Симонетті через деякий час очолила організацію під назвою "Комітет захисту блогерів", яка покликана боротися за права тих хто веде електронні щоденники в усьому світі. І першою акцією організації став виступ на підтримку "кібердисидентів" з Ірану - у цій країні блогери перебувають в опалі, через те що часто є представниками місцевої прогресивної опозиції, що протистоїть консервативному ісламському режимові. Два іранських блогери за антирежимні публічні щоденникові записи (так звані "пости") були заарештовані й посаджені до в'язниці. "Комітет" через брак інших важелів впливу запропонував ударити по Ірану так званим (і модним нині) "флэшмобом" - а саме всім блогерам світу 22 лютого розмістити у своїх щоденниках лише одну фразу "Free Mojtaba and Arash Day" ("День звільнення Моджабы й Араша" - це імена затриманих). [78] Блогова концепція застосовується в роботі й літераторами - наприклад, письменник Олексій 'Lexa' Андрєєв протягом п'яти років поетапно публікував свій футурологічний твір "2048", обговорюючи кожну главу із читачами в гостьовій книзі. Згодом його прикладом скористався популярний письменникфантаст Сергій Лук'яненко, що зараз пише деякі твори"на очах у публіки", викладаючи нові глави в свєму ЖЖ.
2.3.Подкасти
Народившись у самому серці блогів, і використовуючи гарячі технології RSS, , podcasting став одним із найпопулярніших засобів інтернет-комунікацій. Цю назву придумав і став розповсюджувати Адам Кері, за що він отримав премію від журналу Wired. 71
Термін "podcasting" власне є синонімом " аудiо-блога" або аматорського інтернет-радіо (з'явився на початку 2004). подкастінг – це щоденник уголос. Все як у звичайному щоденнику: пишемо, все що забажається , викладаємо в інтернет – тільки все це у звуці. Тобто, замість текстового запису викладаємо звуковий файл, який хто завгодно може скачати, послухати й отримати задоволення. Саме слово «подкастінг» – сполучення слів «broadcasting» («широкомовлення») і «iPod»(плеєр на який можна було записувати подкасти). Існує також поняття плейкаст. Плейкаст можна описати як аудіолистівку, тобто до відомої пісні або музичної композиції підбирається асоціативна картинка. Podcasting відрізняється від інших типів доставки аудiо-контенту тим, що "слухачі" самі підписуються на його отримання, використовуючи формат RSS 2.0 (як правило безкоштовно). Ця технологія дозволяє кожному придумати й опублікувати своє "радіо шоу", а традиційному радіо дає новий канал поширення. В інтернеті потрібно тільки знайти й скачати podcast - файл із записом. Потім можна відключитися й прослуховувати файли або на iPod (від імені якого й пішов термін), або підійде будь-який цифровий плеєр (mp3) або комп'ютер. Тобто з'являється мобільність. Ця ж технологія також дозволяє доставляти й відео, так що найближчим часом варто очікувати й незалежних "телешоу". Рodcasting дозволяє створювати свій контент будь-яким особам, і скоро на цю технологію звернули увагу великі фірми. Першими випробували цю технологію General Motors Corp., Audi і Warner Bros. А днями Lexus вирішив стати спонсором podcast-випусків всіх програм радіостанції KCRW протягом напівроку. Так Каліфорнійська KCRW, що відома прем'єрами суперсучасної музики, залучає аудиторію, що є цільовою для Lexus:-багату й просунуту. Purina, торговельна марка кормів для свійських тварин (належить Nestle), любить експериментувати з маркетинговими новинками. І от нещодавно вони почали випускати аудіопоради про тварин. Щотижня 72
ветеринари й просто любителі тварин розмовляють про тренування, виховання і їжу для своїх улюбленців, потім ці передачі записуються в podcasting форматі й викладаються в інтернеті. Як ще можна застосувати цю технологію? - Запуск нових радіостанцій. Очевидна перевага полягає в тому, що не потрібно купувати частоту, і можна в тестовому режимі почати розробляти програмну лінійку. Під час виборів’2004 на Україні була розгорнута "альтернативна" радіостанція, що себе виправдала.Неофіційні екскурсії по музеях. Записуєш розповіді про найцікавіші маршрути від місцевих цінителів мистецтва й заощаджуєш час. - Туристичні аудіо-гіди. Авіакомпанія Virgin Atlantic випустила перший запис у форматі podcast: він описує кращі ресторани й паби Нью-Йорку й безкоштовно роздається всім пасажирам рейсу Лондон-Нью-Йорк. Думаю, згодом всі готелі обов'язково придбають серією podcast-записів про свої послуги і місцеві пам'ятки архітектури. - Навчання. Одна шотландська школа пропонує навчання іноземним мовам через подкасти. В такому вигляді можна зберігати інструкції до складної техніки або аутотреніги. - Створення власних новинних передач у телеформаті. Скажімо у закладах де вивчають журналістику студенти отримають канал поширення такого продукту і хорошу практику. - Релігія. Широке поле для трансляції проповідей і служб. Для завантаження подкастів можна використовувати програму, що вміє RSS
завантажувати.
Наприклад
-
GreatNews(http://www.curiostudio.com/download.html), FeedDemon(http://www.bradsoft.com/feeddemon/)
або
OmeaReader(http://www.jetbrains.com/omea/download/reader.html). Підписавшись на RSS-Стрічку з подкастами, ви будете отримувати їх як "вкладення" в rssповідомлення. Нескладно і створити подкаст. Для початку, потрібне відповідне 73
устаткування і програма. Щодо устаткування для безпосереднього виробництва аудіо або відеофайла то потрібен мікрофон або вебкамера або професійна відеокамера (цифрова) і для поширення створеного продукту в режимі подкаст можна скористатись програмою Audacity. Її необхідно закачати встановити і запустити. Ця програма стискає аудіо або відеофайл і записує все у форматі мр3. А потім подкаст викладається на MindMix. Разом з тим, при індексації подкастів у фахівців можуть виникнути проблеми через те, що деякі аудіоблоги не містять у собі текстову інформацію. Розміщенням подкастів у своїй пошуковій системі вже зацікавилися фахівці компанії AOL, які в даний момент займаються вдосконаленням своєї пошукової системи, прагнучи скласти конкуренцію таким іменитим суперникам як Google і MSN. Відповідно до умов угоди, підписаної у вересні минулого року, AOL.com планує незабаром інтегрувати технологію Podscope у свою пошукову систему. Що ж стосується пошукової системи Yahoo!, то її фахівці також зацікавлені включенням подкастов у базу даних своєї пошукової системи. В 2004 році ця компанія запустила пошукову систему Audio Search, чия база даних включає 50 мільйонів різних музичних файлів.Крім того, у жовтні 2005 року фахівці компанії Yahoo! запустили спеціальний сервіс, призначений спеціально для подкастів.. Разом з тим, незважаючи на те, що Google має спеціалізовану пошукову систему, призначену для пошуку відеофайлів, схоже, що фахівці цієї компанії поки не занадто цікавляться подкастами, однак у них ще все ще попереду. На жаль, на сьогодні відсутня підбірка українських подкастів власне цю нішу і можуть заповнити не тільки майбутні журналісти а і просто користувачі інтернету в україні. Ще більшої актуальності надає подкастам стрімкий розвиток ІР телебачення, тобто телебачення в режимі інтернет. Вже зараз відчувається певне протистояння між традиційним кабельним телебаченням та його інтернетаналогом. І якщо для традиційного телебачення структура віщання вже 74
певною мірою усталена, то для ІРТВ дуже скоро постане питання оригінального контенту,
і
тут
подкасти
матимуть
великі
можливості.
Для
кращого
усвідомлення цих можливостей автор вважає за потрібне зупинитись на явищі ІР телебачення.
2.4. ІР телебачення
Ідея комплексних послуг (коли одна розетка забезпечує доступ в Інтернет, до телефонії, телетрансляції й т.д.) уже не нова, принаймні, на світовому рівні. Відеотрансляція
за
допомогою
IP-Мережі
сьогодні
вже
досить
добре
відпрацьована й навіть може бути розбита на кілька підвидів: власне IP-Телебачення (Live TV) - віщання в реальному часі з використанням режиму IP multicast. Є звичайне поняття ТВ-Каналу й, відповідно, оплати за його перегляд; відео на замовлення (Video on Demand, Vo) - надання відео на персональне замовлення передплатника через IP у режимі unicast. Продається звичайно фільм або його частина; NVo (Near Video on Demand) - віщання c Vo-Сервера відповідно до сітки віщання по IP multicast. По суті, комбінація двох попередніх технологій.[62] Що таке IP-Телебачення? Це цифрове телевізійне віщання по мережі інтернет. На сьогоднішній день, IP-Телебачення є в багатьох західних країнах. Функціональне рішення завдання передачі телевізійних каналів по IPМережі складається із трьох компонентів. Ключовим є IP Headend - традиційний для телевізійних операторів комплекс, що забезпечує прийом, розкодування й демультиплексування сигналів із супутника, прийом і MPEG-Кодування матеріалів з аналогового джерела й мультиплексування каналів в IP Multicast75
Потоки. Саме цей мультиплексор або, інакше кажучи, стример (streamer), стає унікальним компонентом headend для Video-over-IP. Він забезпечує IP-Віщання телевізійних каналів таким чином, що кожний канал має власну унікальну адресу й порт IP Multicast. Крім того, потрібна система забезпечення умовного доступу (CAS), що гарантує захист контенту, тобто шифрування телеканалів для того, щоб дивитися їх могли лише авторизовані користувачі. CAS може забезпечувати авторизацію як власними методами, так і засобами автоматизованої системи розрахунків, сторонніх систем або middleware ("прошарок"). Як засіб авторизації можуть використовуватися смарт-карти, програмні ключі (коли користувачеві досить пароля Сформований потік телевізійних каналів являє собою потік IP-Пакетів, переданих у мережі по окремій груповій адресі, що відповідає даному телеканалу. Таким чином, віщання декількох каналів являє собою формування декількох потоків multicast-трафика, коли кожний з каналів однозначно визначається унікальною адресою групової розсилки. Для перегляду каналу клієнт використовує комп'ютер або абонентський пристрій STB, що з однієї сторони підключено до мережі оператора (середовищу віщання), а з іншого боку - має з'єднання з телевізором. Для підключення до мережі або виходу із групи розсилання використовується стандартний протокол IGMP (Internet Group Membership Protocol). Що ж нового привносить така технологія у медіапростір. По-перше вона надає такі переваги споживачам: Відео на замовлення. Video over IP дозволяє реалізувати послуги "Відео на замовлення" без використання яких-небудь додаткових шлюзів і складних схем взаємодії. Прямо з екрана телевізора передплатник зможе замовити перегляд фільму й відразу почати його дивитися. Телевізійний сервіс. Традиційна послуга одержує "другий подих" за рахунок
можливостей
створення
інтерактивних
каналів,
інтеграції
з 76
інтерактивною програмою телепередач EPG (Electronic Program Guide). Крім того, IP-Мережі дозволяють уже зараз доставляти відеосигнал довільної якості. Зображення HDTV зі звуком Dolby Surround можна транслювати й сьогодні. "Відкладений перегляд". Можна почати запис поточного ТВ-Каналу й, повернувшись, продовжити перегляд з того місця, де користувач змушений був відволіктися. Особистий відеомагнітофон. За допомогою календаря передплатник зможе прямо на екрані телевізора призначити час початку й закінчення запису ТВ-Каналу або прямо з EPG замовити запис телепрограми для того, щоб переглянути запис у зручний час. При цьому ніякого додаткового устаткування не потрібно. Net-surf on TV. За допомогою все того ж IP-Підключення користувачеві надається доступ в Інтернет з телевізора. Інтерактивні сервіси. Голосування, рейтинги й обговорення фільмів і телепередач. Електронна комерція - "магазин на дивані", для якого досить телевізора. По-друге такий стан речей формує абсолютно нову культуру створення відеоконтенту. З подальшим розповсюдженням цієї нової технології глядач все більше буде включений у процес формування програми перегляду. До того ж поки що у нового сервісу спостерігається явна прив’язка до кабельного телебачення, але із збільшенням відеофайлів в інтернеті та створенням власне інтернетвідеоканалів цей зв’язок буде зменшуватись, тоді як аматорське відео, власне подкасти плейкасти, новинні передачі створені любителями матимуть змогу скласти конкуренцію традиційному телебаченню. На сьогоднішній день найпоширенішим варіантом віщання в інтернеті є симбіоз ефірного й IP-Телебачення. Більшість російських ефірних телеканалів, таких як ГРТ, РТР, ТВЦ і т.п., віщають і в інтернеті. Так само можна побачити 77
аналогові спроби віщання і в українському інтернет-просторі. В режимі ІР показують три канали ІСТV, 5 канал та ОТV. Крім чисто ефірних каналів, у мережі є й деякі супутникові телеканали. Телекомпанії містять договори з інтернет-провайдерами, а ті у свою чергу забезпечують доставку сигналу до споживачів. Тим самим телекомпанії знімають із себе деякі проблеми, пов'язані з витратами на розгортання IP-Телебачення, і в той же час збільшують аудиторію. Основна родзинка послуг IP-TV - інтерактивність, що дозволяє користувачам вибирати те, що їх цікавить. Однак сьогодні оператор може придбати підписку тільки на обмежений каталог фільмів. Це приводить до додаткових стартових інвестицій і обмеженому рамками каталогу вибору фільмів. На ринку немає пропозицій контента відповідно до моделі спільного надання послуг (revenue share). Як правило, оператори зв'язку на перших етапах просто повторюють спектр послуг операторів кабельного телебачення, що не дає істотних конкурентних переваг. Вибравши, скажімо, пункт (а), ви отримуєте в алфавітному порядку всі доступні фільми. "Клацнувши" назву будь-якого з них, читаєте або слухаєте анотацію. За бажанням, викликаєте додаткову інформацію і у такий спосіб вирішуєте, що сьогодні дивитися. Така ж проста процедура вибору стосується й інших пунктів меню. За такого сценарію великі телеорганізації у теперішньому вигляді стають просто непотрібними. За такого розвитку подій традиційні телеканали перетворяться на звичайних постачальників програм до єдиної "телекомори". Глядач може навіть не цікавитися іменами постачальників. За допомогою свого пульта дистанційного управління він просто вибирає бажаний продукт. Глядачі, які вже сьогодні мають у своїх телеприймачах функцію телетексту, добре розуміють, про що йде мова. Сучасний глядач цілком звичний до попереднього перегляду "програмки" у газетному варіанті. А по-друге, інтегрований з комп’ютером телевізор цілком спроможний олюднити електронний каталог настільки, що за бажанням не 78
екрані з’являтиметься симпатичний гід зі своїми порадами щодо сьогоднішнього телеперегляду. Або ще інший варіант: електронна машина відстежує вподобання користувача настільки, що через деякий час пропонує для перегляду саме те, що йому найбільше до вподоби. Щоб довести цілковиту реальність існування інтернет каналів можна навести такий приклад : В Інтернеті з'явився телеканал "зелених". Він розташовується за адресою green.tv, і був створений за підтримкою ООН і трьох десятків неурядових організацій. Як говорить колишній режисер " Бі-Бі-Сі" і автор концепції нової телестанції Эйд Томас (Ade Thomas), це перший у світі канал, присвячений проблемам навколишнього середовища. Записи, що викладаються на сайті, можна скачати на персональний плейєр. Як говорять в Green.tv, за перші п'ять годин на сайт зайшли 15 тисяч користувачів. За словами Томаса, він хотів би перетворити Green.tv в "Google для зелених", де можна знайти відео з будь-якого питання, що стосується охорони навколишнього середовища. Очікується, що свої фільми на інтернет-ресурсі будуть розміщувати ООН, Greenpeace і інші організації, що поєднують захисників природи. Вже сьогодні можна спрогнозувати шалену популярність ІР телебачення в недалекому майбутньому. Якщо вірити аналітикам Informa Telecoms&Media, число передплатників на послуги IPTV в усьому світі в найближчі 5 років збільшиться в порівнянні із сьогоднішнім показником на порядок. Очікується, що до 2010року воно досягне 25,9млн. Прогнози Multimedia Research Group (MRG) ще більш оптимістичні: ріст із 3,7 млн. користувачів в 2005році до 36,9млн. в 2009 (середньорічні темпи росту на рівні 78%).
79
Ринку послуг "відео на замовлення" (Vo) у найближчу п'ятирічку аналітики пророкують потроєння. Число домогосподарств, підписаних на послуги Vo, досягне до 2010 року 350 млн., і складе близько 30% від загального числа домогосподарств, підключених до TV. При цьому спільна частка регіонів Північна Америка і Європа складе 86% у загальному доході від послуг Vo; лідуючим регіоном стане Північна Америка, на яку буде доводитися 44% цього сегмента. Реально працюючих проектів IPTV у світі вже досить багато: Fastweb в Італії, HomeChoice у Великобританії, MaLigne і Free у Франції, Telefonica в Іспанії, Chunghwa Telecom на Тайвані, PCCW Ltd. у Гонконгу, Softbank/Yahoo BB у Японії й т.д. Усього налічується більше 14 компаній, на яких доводиться більше 100 тис. передплатників подібних послуг. Крім того, багато провайдерів в усьому світі виношують плани або вже запустили проекти IPTV. Серед них SBC, BellSouth і Verizon (США), China Telecom (послуга Vo, Китай), Atlas Interactive (Індія) і багато інших. До кінця 2005 року, за оцінками Digital Tech Consulting (DTC), число передплатників на послуги IPTV, розгорнутих тільки на базі DSLДоступу в інтернет, досягло 3 млн. чіл. У Європі телебачення на основі інтернет-протоколу одержало найбільше поширення у Франції, Італії й Іспанії. За прогнозами в цих країнах провайдери IPTV займуть відповідно 20%, 17% і 16% ринку платного ТВ, на якому зараз домінують оператори кабельного й супутникового телебачення. У меншій міріі послуга
поширена
в
Об'єднаному
Королівстві.
До
2009
року
число
передплатників сервісу інтернет-телебачення в Європі, згідно із прогнозами Screen
Digest,
перевищить
8,7млн.
Піонерові
інтернет-телебачення
—
італійському провайдеру FastWeb, що запустив повний спектр ТВ-Послуг поверх ADSL в 3 кварталі 2003року (послуги на базі xDSL — у липні 2001року) до кінця 2005 року вдалося залучити близько 190 тисяч користувачів послуг IPTV. Це дозволило йому стати провайдером послуг N2 у світі за даним показником. 80
Щомісяця передплатники FastWeb, які щорічно витрачають на відео-послуги більше 300 євро, роблять більше 1 млн. замовлень відео-контенту, записують більше 400 тисяч програм за допомогою віртуального відео-рекодера VideoRec Тим часом найбільшому у світі провайдеру послуг IPTV — підрозділу Media Limited гонконгської компанії PCCW, що надає їх під брендом Now Broadband TV (NowTV), вдалося наприкінці листопада 2005 року нарахувати півмільйна передплатників. За даним Media Metrix більше 94 млн. американських користувачів, або 56% від загального онлайн-населення США дивляться потокове відео через інтернет. Протягом травня-червня 2005 року середній споживач переглядав 73 хвилини відео в онлайні. Інше дослідницьке агентство — Points North Group — виявило, що 28% користувачів Мережі зацікавлені в перегляді регулярних телепрограм на своїх ПК або лэптопах. Це створює привабливі перспективи для онлайнової реклами, що із приходом IPTV може перейти на інший якісний і кількісний рівень.[87] Сьогодні ІРТV зацікавились і такі гранди ринку інформаційних технологій як Google, Yahoo, Apple, Cisco, Microsoft, а також телефонні компанії Verizon Communications, AT&T і інші. Передача відео по мережах за допомогою інтернет-протоколу стала настільки дешевою, що цим може займатися кожен, уважають аналітики. Істотні витрати зв'язані лише із придбанням прав на контент. Отже можна побачити, що перспективи даного сегменту послуг дуже великі. А враховуючи той факт , що на Україні сама по собі інтернет мережа ще має досить великий простір для поширення і не дуже велику розповсюдженість ІРТV технологій, то можна констатувати, що всеохоплюючого ефекту цей феномен набуде років через 5-6. Таким чином українські журналісти і не журналісти, професіонали і любителі матимуть час на створення повноцінного контенту, в якому беззаперечно виникне потреба в умовах появи нового виду медіа. І основною перевагою буде те, що не потрібно буде затверджувати свої 81
ідеї з персоналом (власником каналу), не потрібно буде вписуватись в загальну кон‘юктуру медіарозваг, можна бути незалежним фінансово та ідеологічно, просто необхідно створити якісний цікавий продукт розмістити його в інтернеті і очікувати уваги та популярності у глядачів.
82
ВИСНОВКИ Отже,
можна
підвести
жирну
риску
під
поняттям
громадської
(персональної) журналістики та остаточно визначити її функції та призначення. Усвідомити, яким чином така форма комунікації вирішує проблеми і забезпечує потреби нового інформаційного суспільства. Та, перш за все варто зазначити, що процес появи таких медіа не був простим та безболісним, як і перехід до нового суспільства, встановлення нових форм комунікації та мислення. У своєму розвитку людство пережило чотири інформаційні революції: винахід писемності, винахід друкарської машини Гутенбергом, поява електронних технологій та створення мікропроцесорних технологій.
Всі
розповсюдження
вони
стосувались
інформації.
проблеми
Нерозривно
з
цім
збереження,
подачі
процесом проходила
та і
трансформація каналів розповсюдження накопиченої інформації -- тобто масмедіа, починаючи від усної форми передачі і закінчуючи телебаченням. Та найбільш вражаючих масштабів набула, все-таки, остання революція, яка завершилась переходом до так званого інформаційного суспільства. Воно характеризується перш за все наявністю та доступністю величезного масиву інформації; появою нової еліти, основною перевагою якої і є доступ до інформації та мобільність її переробки; якісно новими знаннями, глобальністю комунікативних процесів; і, найголовніше, індивідуальністю, локальністю інформаційних потоків. Проривом у сфері комунікацій безумовно стала поява мережі. Вона змогла справитись як з кількісним накопиченням інформації (що загрожувало вилитись в інформаційну кризу), так і з багатьма психологічними проблемами нашого суспільства. Перш за все інтернет дав новий простір для пізнання,-- те що закрилося зовні, відкрилося зсередини. Так, можна говорити про те, що зараз для людини відкриті незвідані і непояснювані явища, або про те що окрім мережі 83
існують інші перспективно і швидко набираючі темпи розвитку сфери, наприклад генна інженерія і т.д. але проблема полягає в тому, що хоча прогрес у цих галузях забезпечений так само розвитком нових технологій, та на противагу інтернету ці знання не є загальнодоступними для опанування, і для роботи в цих галузях необхідні певні напрацювання, досвід, наукова підготовка, тоді як мережа відкрита для людини збудь-яким рівнем знань (я не говорю про ті суспільства в яких дуже низький рівень освіти). Єдине, що поки стримує збільшення
віртуальних
користувачів—це
незначне
поширення
самих
технологій, але ця проблема вирішиться у недалекому майбутньому (з огляду на динаміку збільшення мережі). По-друге, мережа звільнила, в деякій мірі, людство від впливу медіа. Кожен зміг перейти з категорії об’єкту до категорії суб’єкту. Маніпулятивні спроможності ЗМІ знизились прямо пропорційно інтеграції кожної окремої людини у процес активного пошуку та обробки інформації. Більше того, деякі дослідники, скажімо такі як Аршинов або Виготський, взагалі знімають це питання, стверджуючи, що система набрала рис природної рівноваги і нарешті вивільнилося те, що раніше було приховане або не зовсім очевидне, а саме, що кожен індивід є творцем інформації, ньюзмейкером, навіть у тому випадку коли він просто заявляє про свої природні потреби. Зараз у нього з’явився канал для публічного вираження своїх думок. Тобто, завжди існуючий віртуальний простір знайшов своє реальне вираження. Все це вдалось здійснити через інтерактивну природу мережі. Інтернет має певний ряд своїх характеристик, притаманних тільки йому: гіпертекстуальнісь-тобто посилання, коли користувач може повністю відмовитись від пропозиції і перейти до інформації на наступній сторінці, наявність пошуковиків та легкий доступ до архіву; мультимедійність—можливість використання одночасно аудіо і відеоканалів; інтерактивність—тобто зворотній зв’язок (електронна пошта, чати, форуми, гостьові книги, телеконференції); оперативність оновлення 84
інформації; можливість архівації, необмежена площею. Все це вказує на пряму можливість об’єднати всі ті засоби комунікації, які існували раніше. І такий процес справді має місце. З більшим чи меншим успіхом медіа починають пристосовуватись до нових інтернет-умов. Але разом з тим вони не одразу змінюють свою маніпулятивну природу. Власне, спостерігається явище, коли змінюється тільки форма, а не наповнення. Не використовується основний здобуток мережі – інтерактивність. Медіа прагнуть задавити ці нові процеси всезагальної участі у продукуванні інформації, маскуючись під нові інтегровані в мережу форми. Проте, не так легко зупинити той процес, який уже почався, і нова позиція активності, яка сформувалася у інформаційному суспільстві виливається в абсолютно нові форми вираження, нові медійні образи – блоги, щоденники, подкасти. Блог – це сайт на якому автор публікує приватний щоденник зі своїми роздумами і коментарями і, поміж іншого, подає в нього гіперпосилання на інші сайти. Подкаст—це власне аудіо, або відеоблог, або просто мультимедійний файл, який працює в режимі специфічної розсилки. Ці нові ЗМІ мають ряд суттєвих переваг: вони працюють оперативніше, мають чітко виражену діалогічну направленість, дають змогу поглянути на подію з різних точок зору, подають враження учасників подій, надають інтимності кожній новині, допомагають
у
процесі
сортування
інформації,
надають
можливість
поспілкуватись з найнесподіванішої тематики і знайти однодумців в усіх кутках світу. На сьогодні блогосфера вже досить розгалужена, проте, було б цікаво, наприклад, створити блоги студентів та викладачів вузів, на які би були посилання на офіційному сайті закладу. А ще більш актуально та цікаво особливо
для
університетів
та
компаній,
які
створюють
будь-який
інформаційний відеоконтент зробити свою розсилку подкастів або новин на базі студентської та колективної ініціативи і, таким чином, матеріал, який зараз 85
накопичується та лежить мертвим вантажем матиме можливість доступу до широкого загалу. Наприклад, це можна було б зробити на базі Могилянської школи журналістики і інших вузів, які працюють з інформаційними технологіями. Можна навіть створити певний прототип телеканалу, який з одного боку буде слугувати засобом навчання, а з іншого повноцінним джерелом інформації для абонентів.
86
СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ 1. Абдєєв Р.Ф. Философия информационной цивилизации. – М.: Инфо-пресс, 1994. 2. Акопов А.Й. Средства массовой информации. — М., 1987. 3. Арестова О.Н., Психологическое исследование мотивации пользователей Интернета //http://psychology.ru/internet/ecology/02.stm 4. Аршинов В.И., Данілов Ю.А., Тарасенко В.В. Методология сетевого мышления: феномен самоорганизации. // Сеть Интернет, 2000 5. Багіров Е.Г., Борецький Р.А., Юровський А.Я. Основы телевизионной журналистики: – М., 1987. 6. Баловсяк Надія., Блогосфера: влияние на Интернет, личность и взгляд в будущее. // glavred.info/archive/2006/02/27/172339-6.html 7. Белінська Є.П., К проблеме групповой динамики сетевого сообщества. // 2-ая российская конференция по экологической психологии. 12–14 апреля, 2000 8. Белл Д., Грядущее постиндустриальное общество: Опыт социального прогнозирования: Пер. з англ./ Д. Белл; Под ред. В.Л. Іноземцева. — М: Academia, 1999. 9. Бернштейн Н.А. От рефлекса к модели будущего: Науч. Архив// Вопросы психологии. 2002., № 2. 10. Білоус
Оксана.,
Веб-логи
–
нова
Інтернет-мода
//
http://www.mediakrytyka.info/?view=223 11. Блоггинг:
особенности
национального
бл(а/о)га.
/
Вебпланета
//
http://rss.net.ua/rssstat023.html 12. Блюменау Д.І. Информация и информационный сервис. - М.:Наука,1989.
87
13. Бодрійяр Ж., Реквием по масс-медиа // Поэтика и политика. Альманах российско-французского центра социологии и философии. – М.; СПб., 1999. 14. Борис Потятиник., Нові і старі медіа: передача „четвертої влади”. // http://www.franko.lviv.ua/mediaeco/zurnal/N4/prognoz/prognoz-borys.htm 15. Борісов
Н.В.
Интернет
и
развитие
социальных
технологий
информационного общества в России // Информационное общество. 2001. № 1. 16. Виготський Л.С. Мышление и речь. М., 1934 17. Владіміров В., Основы журналистики в понятиях и комментариях. – Луганськ, 1998. 18. Войскунський
А.Є.
Исследования
Интернета
в
психологии
//
http://pubs.carnegie.ru. 19. Войскунський
А.Є.
Метафоры
Интернета
//
Вопросы
философии.2001.№11. 20. Габор Наталія., Постмодернізм — постжурналізм — постреальність . // http://www.franko.lviv.ua/mediaeco/zurnal/N1/Mediaphilos/gabor.htm 21. Говорунов А.В. Человек в ситуации визуальной реальности // Информационное общество. 2002. № 1. 22. Данилюк Арсен., Інтернет як засіб інтеграції традиційних ЗМІ в Україні// http://www.franko.lviv.ua/mediaeco/zurnal/N2/Mediaosvita/internet-zasib.htm 23. Орлова Наталя., До проблеми виникнення поняття «журналіст» // Зб. наук. праць «Лінгвістика». Херсон, 2005. 24. Дюжев Д.В., Інформаційна цивілізація: соціальні риси віртуального феномену // http://iai.donetsk.ua/_u/iai/dtp/CONF/13/articles/sec3/stat36.html 25. Епштейн
М.
Информационный
взрыв
и
травма
постмодерна//
http://www.russ.ru/journal/travmp/98-10-08/epsht.htm.
88
26. Животко А.П. Історія української преси /Упор., авт. іст.-біогр. нарису та прим. М.С.Тимошик. – К.: Наша культура і наука, 1999. 27. Засоби масової інформації: поняттєвий апарат / За ред. А.3. Москаленка. — К., 1997. 28. Засурський І., Масс-медиа второй республики. М., 1999. 29. Згуровський Михайло., Шлях до інформаційного суспільства – від Женеви до Тунісу //Дзеркало тижня. 2005. № 34 30. Землянова Л. Глобализм и антиглобализм в эпоху формирования информационного общества// Вестн. МГУ.— Сер.10. Журналистика. 2000. № 2. 31. Землянова Л. Процесс глобализации СМИ и культура // Вест. МГУ.— Сер.10. Журналистика. 1998.№2. 32. Землянова Л.М. Сетевое общество, информационализм и виртуальная культура // Вестник Московского университета, 1999, №2. 33. Зернецька О.В. Нові засоби масової комунікації. — К., 1993. 34. Информационные
революции
и
информационные
технологии.//
http://imcs.dvgu.ru/lib/eastprog/revolutions_and_technologies.html 35. История гипертекста. // http://www.computer-museum.ru/histsoft/hypertxt.htm 36. Історія розвитку Інтернет // http://www.iii.kiev.ua/ukr/iistor.shtml 37. Кастельз М., Информационная эпоха: Экономика, общество и культура: Пер. з англ. під наук. ред. О.И. Шкаратана. — М.: ГУ ВШЭ, 2000 38. Качанов
Олександр.,
Великая
информационная
революция
2000
http://www.webmascon.com/topics/imho/1a.asp 39. Клименко С., Уразметов В., Internet. Среда обитания информационного общества.,-- Протвино, 1995. 40. Кожевнікова Є.С. Читатель и Интернет.(Основы формирования нового информационного общества).//Вопросы Психологии»., 2006, №1. 89
41. Копиленко О.Л. Влада інформації. — К., 1991. 42. Кристофер
Фрімен
Информационно-технологическая
парадигма
http://www.buk.irk.ru/library/book/texts/mankast/chapter1/paradig.htm 43. Кроукер А., Кук Д. Телевидение и торжество культуры // Комментарии, №11. М., 1997. 44. Кутелия Б.Н. Виртуальная терра инкогнита // Информационное общество. 2001. № 1. 45. Лапін Євген., В поисках реальности: анализ репрезентации //«НЛО», 2005, - № 73. 46. Леонiд
Черняк.,
День
народження
Мережi
//
http://www.icfcst.kiev.ua/museum/EP/birthday_u.html 47. Лотман Ю.М. Внутри мыслящих миров., М., 1996. 48. Маклюен М. Робкий гигант // Телевидение вчера, сегодня, завтра. М., 1987. 49. Масова комунікація: Підручник/ Москаленко А.З., Губернський Л.В., Іванов В.Ф., Вергун В.А.-- К., 1997. 50. Мелещенко О.К., Взаємодія ЗМІ: нові форми як відповідь на виклики часу.// http://www.zsu.zp.ua/herald/articles/2780.pdf 51. Мирослава Чабаненко., Проблеми семіосфери: від філософії нестабільності до
духовного
реалізму
//
http://www.mediareform.com.ua/article.php?articleID=1216 52. Михайлин І.Л. Основи журналістики: Підручник. Вид. 3-е доп. І поліпш. — К.: ЦУЛ, 2002. 53. Мінаков А.В. Некоторые психологические свойства и особенности Интернет
как
нового
слоя
реальности.
//
http:/www/flogiston.df.ru/projects/articles/minakov.shtml – 2000. 54. Москаленко А. Теорія журналістики: Підручник. – К.: Експрес-об’ява, 1998. 55. Москаленко А.З. Вступ до журналістики.-К., 1997. 90
56. Москаленко А.З., Губернський Л.В., Іванов В.Ф. Основи масовоінформаційної діяльності. К., 1999. 57. Мятін
Євген.,
Подкастинг
—синтез
интернет
и
радио
//
http://www.ixbt.com/td/podcasting.shtml 58. Нечитайло В.Н. Информационная парадигма прогресса. – М.: Инфо-пресс, 1991. 59. Нікітін О., Без допомоги пера // Дзеркало тижня. 2002. № 42 , 2 - 9 лист.. 60. Носік Антон., .Блоггинг: точки пересечения с интернет-СМИ и российская реальность.// http://rss.net.ua/rssstat022.html 61. Партико З. В. Теорія масової інформації: Конспект курсу лекцій. К., 2004. 62. Патій
Євген.,
Говорит
и
показывает
Интернет.//
(електронне
видання)"Экспресс-электроника"// www.citforum.ru/internet/common/tv_o_ip 63. Платон. Діалоги. К.: Основи. 1999. 64. Подкасты всё больше интересуют разработчиков поисковых систем// www.kommentator.ru/internet/2006/i0304-1.html 65. Пономарьов Дмитро., Выпуск #35. Business Blog. // http://www.analyticcenter.ru/mailing_list2.phtml?m=9558 66. Потятиник Б.В., Медіа: ключі до розуміння.-- Серія: Медіакритика. Львів: ПАІС, 2004. 67. Потятиник Б.В., Нові і „старі” медіа: передача „четвертої влади”// www.franko.lviv.ua/mediaeco/ zurnal/N4/prognoz/prognoz-borys.htm 68. Почепцов Г. Г. Информационные войны., К.: Ваклер, 2000 69. Почепцов Г. Теория и практика коммуникации.М., 1998. 70. Приказчикова Олена., Блогосфера - новый культурный
пласт. //
http://www.computery.ru/upgrade/numbers/2004/180/mini_edit_180.htm 71. Принцип епохи Бродбенду //http://eedi.org.ua/eem/1-broad.html
91
72. Пронін Є.І., Проніна О.Є., Антиномия-2000 (Net-мышление как публичная субъективность и как массовая установка) // VI ICCEES World Congress. Tampere, Finland, 29 July – 3 August, 2000. P. 73. Проніна О.Є.,Категории медиапсихологии. // Проблемы медиапсихологии. --М., 2002. 74. Пуговський
Максон.,
Що
таке
блог?//
Блогообіг//
http://blogobig.com/blogs/what_is_blog.html 75. Ракітов А.І. Философия компьютерной революции. – М.: Изд-во политической литературы, 1991. 76. Ракітов А.І. Философия компьютерной революции. - М.: Политическая литература,1990. 77. Різун В.В. Загальна характеристика масовоінформаційної діяльності. К., 2000. 78. Рубльов Сергій., Гражданская журналистика на службе интересов общества.// lenta.ru/articles/2005/05/17/blogs/ 79. Річинський В., Відкритість інформації як універсальна вимога // Вісник НАН України.2003. № 9. 80. Розвиток
інтернет-журналістики
в
україні.
//
http://www.refine.org.ua/pageid-1816-1.html 81. Сitizen journalizm: How far will it go? Where it will take us? // IPI Global Journalist. 2005. 82. Сергій Бовикін / CNews IPTV в России: кто есть кто./ CNews //http://www.cnews.ru/reviews/articles/index.shtml?2006/04/25/200482_2 83. Сергій Даниленко., ЗМІ майбутнього: професіонали і громадянські журналісти разом (електронне видання)Громадянська журналістика., 11 березня 2006 //http://www.highway.com.ua/art.php?id=9215
92
84. Смеричевський
Е.Ф.
Информационная
цивилизация:
проблема
виртуальной реальности в общественном развитии. – Дис… канд. філос. наук. – Донецк, 2002. 85. Смірнов Дмитро., "Сетелистика". // http://vn.ru/990517/0517-26-29.html 86. Соболєв
О.,
Как
подключать
подкасты
в
iTunes?//
www.ipod-
club.com/ru/articles/Articles_Ab_iPod/Podcast 87. Солонін Віталій., IPTV: соломинка для спасения утопающих // www.cnews.ru/reviews/free/ telecom2005/articles/iptv.shtml 88. Тапскот Д. Электронно-цифровое общество. Плюсы и минусы эпохи сетевого интеллекта: Пер. з англ. Під ред. С. Писарева. К.; 1999. 89. Тапскотт Д. Электронно-цифровое общество. – М.: Рефл-Бук, 1999. 90. Тарас Паньо., «Випічка» інтернет-новин. Український рецепт. // Дзеркало тижня. 2005. № 30 91. Терещук В.І. Інтернет як інформаційний чинник гуманітарної безпеки українського суспільства //Актуальні проблеми міжнародних відносин: Збірник наукових праць. Випуск 37 (у двох частинах). Частина І. - К.:, 2002. 92. Технология,
общество
и
исторические
изменения
http://www.buk.irk.ru/library/book/texts/mankast/prolog/Technology.htm 93. Тофлер Е. Третя хвиля. - К., 2000 94. Тюпа В.И. Онтология коммуникации // Communicative strategies of culture. 95. Урсул А.Д. Информатизация общества. - М.:1990. 96. Чеботарева Н.Д. Интернет-форум как виртуальный аналог психодинамической группы. // Международная конференция «Психология общения 2000: проблемы и перспективы» 25–27 октября, 2000. 97. Что такое подкастинг. // http://admin.ltalk.ru/0-2-chto-takoe-podkasting.zhtml
93
98. Штанько
Н.
Сучасні
комунікативні
стратегії
в
контексті
теорії
інформаціоналізму// Публіцистика і політика. Київ, 2001 99. Eко У. От интернета к Гуттенбергу: текст и гипертекст // Интернет. М., 1998. №6-7. 100.
[http://portal.unesco.org/uis/TEMPLATE]
101. Autonomy Unveils New Idol IP Television Suite // http://www.autonomy.com/content/Press/Archives/2005/0202.html 102. Balendu Sharma Dadhich., Bye bye computer! hello smart television // http://www.balendu.com/english_articles/article3.htm 103. Brooks B. S. Journalism in the information age: a guide to computers for reporters and editors. Boston: Allyn and Bacon, 1997. 104.
Business Blog // www.analytic-center.ru/mailing_list2.phtml?m=9558
105. Daniel Jenett., IP Rules Convergence // www.digitalweb.com/articles/ip_rules_convergence 106. Edward S. Herman & Robert W. McChesney. The Global Media. The New Missionaries of Corporate capitalism. Great Britain, 1997. 107.
Ellmore R.Terry. Mass media dictionary. NTC, USA, 1992.
108.
Harms J., Dickens D. Postmodern Media Studies: Analysis or Symptom?
//Critical Studies in Mass Communication 1996. N13. 109. IPTV vs. Internet Television: Key Differences // http://www.masternewmedia.org/2005/06/04/iptv_vs_internet_television_key.ht m 110. Kroker A., Cook D. The postmodern scene: Experimental culture and hiper-aesthetics. Macmillan, 1988 111. Lawrence Harte., 10 Things You Need to Know About IP Television // http://www.iptvarticles.com/IPTVMagazine_2005_07_10_things_to_know.htm 112. Maciej Mrozowski. Miedzy manipulacja a poznaniem. Czlowiek w swiecie mass mediow. Warshawa, 1991. 113. Marguerite Reardon., Verizon's TV dreams // http://news.com.com/Verizons+TV+dreams/2100-1034_3-5894645.html 114. Marshall McLuhan & Bruce R.Powers. The Global Village. Transformations in World Life and Media in the 21st Century. USA, 1989. 94
115.
Merrill Morris, Christine Ogan. The Internet as Mass Medium.
http://www.ascusc.org/jcmc/vol1/issue4/morris.html 116.
O'Connor, Rory. Journalism: It's not Just for Journalists Anymore // IPI
Global Journalist. 2005 117.
Palmquist M., Zimmerman D. E. Writing with a computer. Boston: Allyn
and Bacon, 1999. 118.
Patricia Riley, Colleen M. Keough, Thora Christiansen. Community or
Colony:
The
Case
of
Online
Newspapers
and
the
Web.
http://www.ascusc.org/jcmc/vol4/issue1/keough.html 119.
Pein, Corey. Blogs. Electronic graffiti walls or online news sources? // IPI
Global Journalist. 2005. Second Qarter. P.16-17. 120. Pete Ianace., IPTV Trends // http://www.tvover.net/CategoryView,category,What%20is%20IPTV.aspx 121. Rich C. Part One: Understanding News; Part Two: Collecting Information; Part Three: Constructing Stories // Rich C. Writing and reporting news: a coashing method. NY: Wadswoorth Publishing company, 2000. 122.
Rosengren Karl Erik. Communication. An introduction. Great Britain,
2000. 123.
Sally J. McMillan. Who Pays for Content? Funding in Interactive Media.
http://www.ascusc.org/jcmc/vol4/issue1/mcmillan.html 124.
Scenarios Europe 2010 by European Commission. Five possible Futures
for Europe. Working paper, July, 1999. 125.
Sempsey J/ Psyber psychology: A Literaty review pertaining to the
psychological aspects of multyuser dimensions in cyberspace. S/ MUD Rebeach, 1997. V. 2, N. 1 [Electronic journal]// http://journal/tinymush.org/~jomr/v2n1/sempsey.html 126.
The
Internet:
Can
It
Become
the
Next
Mass
Medium?
http://www.beacham.com/mediadem.html
95
127. Thomas Mock., IP-the new universal language for communication networks // www.connect-world.com/Articles/2005/EMEA3-TMock.htm 128. Will IP Video Kill Traditional TV? Maybe Not // http://www.dslforum.org/PressRoom/BBandDaily_218.pdf
96