Ксенія Марченко - диплом, 2012 by ukma journalist

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ,МОЛОДІ ТА СПОРТУ УКРАЇНИ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ „КИЄВО-МОГИЛЯНСЬКА АКАДЕМІЯ” Факультет соціальних наук і соціальних технологій

Кафедра Могилянська школа журналістики

Напрям підготовки 0303 Журналістика КВАЛІФІКАЦІЙНА РОБОТА на тему Особливості використання мережі Twitter у професійній діяльності українських журналістів

Виконала

Марченко Ксенія Олександрівна

Науковий керівник

Локоть Т. М., старший викладач

Робота допущена до захисту ___ 05.2012р. ______________ Є.М.Федченко

Київ – 2012

ЗМІСТ ВСТУП…………………………………………………………………………….....3 РОЗДІЛ I. Мікроблогінг на прикладі найпопулярнішої мережі Twitter...…8 1.1. Особливості

мікроблогінгу

як

платформи

для

інтерактивного

спілкування…………………………………………………………………………..8 1.2. Роль мережі Twitter у сучасному світі……………………………………….14 1.3. Twitter як найвідоміший мікроблог серед інструментів журналістської діяльності.................................................................................21 РОЗДІЛ II. Методологічні основи дослідження.................................................34 2.1. Контент-аналіз: приниципи та застовування у дослідженні………………..34 2.2. Використання глибинного інтерв’ю у медіадослідженнях…………………45 РОЗДІЛ III. Результати дослідження……………………………………...........55 3.1. Результати контент-аналізу профілів українських журналістів……………55 3.2. Результати глибинних інтерв’ю………………………………………………61 ВИСНОВКИ………………………………………………………………………..76 СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ…………………...……………..81 Додаток (Електронний носій)

ВСТУП Мікроблог Twitter – продукт технологічних можливостей web 2.0. Мережа має в основі інтерактивність, легку схему доєднання до інших ресурсів. Вона компактна, та не вимагає глибокого занурення в контент, згенерований на платформі. Важливою рисою мікроблогів є нова роль користувача мережі, який не прив’язаний до комп’ютера, а може створювати і поширювати інформацію за допомогою мобільних цифрових пристроїв. Саме тому користувач мікроблогу, зокрема і Twitter, є радше створювачем, а не споживачем інформації. Оперативність, лаконічність і водночас повнота інформації – це ті риси мікроблогу Twitter, що характерні й журналістським матеріалам. Мікроблог став можливістю безпосереднього впливу інформації користувачів через віртуальне середовище на дійсність. Саме Twitter неодноразово вперше фіксував у коментарях інформацію про події, що надалі отримали гучний медійний розголос, зокрема авіакатастрофу літака у річці Гудзон, фото літаків над місцем перебування Осами Бен Ладена в день його ліквідації. Китайська влада, врахувавши потужність комунікації на мікроблозі, закрила доступ своїх громадян до платформи. Унікальність інформації, що з’являється на мікроблозі визначає зацікавленість різноманітних медіа у власній присутності на платформі. Можливості Twitter створили умови формування та поширення незалежних екпертних думок, що нині вигідно доповнюють контент традиційних ЗМІ. Світові медіа використовують мікроблог, як джерело інформації та засіб поширення власних новин. Незважаючи на те, що інструментарій мікроблогу не передбачає об’єднання користувачів за інтересами, створилась потужна професійна онлайн-спільнота, що об’єднує політиків, публічних людей, експертів із різних тем. Присутність журналістів на мікроблозі Twitter зумовлена постійною потребою в новинах, коментарях, контактах, комунікації. Мережа також дає можливість сформувати впізнаваність журналістів, які поза основним місцем

роботи та його редакційною політикою створюють цікавий та важливий контент. Така вільна манера поведінки журналістів у мережі сприяє поглибленню конкурентності медіа та незалежної журналістики. Британська редакція BBC на початку 2012 року заборонила журналістам писати у мікроблог ексклюзивні новини до того, як вони оприлюднять їх через офіційні канали. За даними газети The Telegraph, у липні 2011 року редакція BBC розробила перелік правил використання мікроблогу Twitter журналістами. Одне з основних правил збігається із професійними обов’язками журналіста зберігати об’єктивність у питаннях, що стосуються політики, та в цілому усього, що може впливати на репутацію компанії [15]. Американська редакція телеканалу Sky News цього ж року почала контролювати персональні акаунти своїх журналістів забороною робити ретвіти інших ЗМІ, вказуючи за основну причину відмінність редакційної політики [6]. 8 лютого 2012 року редакція американського каналу CNN відлучила свого працівника за гомофобні вислови під час twitter-трансляції [9]. Таким чином, статус журналіста у мікроблозі Twitter вимагає враховувати те, що він є публічною особою: ЗМІ та його працівник взаємозалежні у формуванні іміджу. Натомість невпізнаваним журналістам деколи складно завоювати аудиторію в мікроблозі. Незважаючи на те, що мікроблог Twitter є унікальним інструментом журналістики, в Україні ця тема є малодослідженою. Для аналізу публікацій з теми роботи послуговуємось єдиним україномовним підручником Западенко І., та Мороз В. „Можливості Twitter для журналістів. Case ElectUA” [59]. Теоретичну базу для нашого дослідження склали наукові розвідки мікроблогу американських дослідників Sriram B. [42], Java A, Finin T, Song X, Tseng B. [52], Zhao D. [54]; німецьких Reinhardt W. [22] та французьких Enza A. [34]. Наукові праці не визначають суто журналістських особливосей мережі, втім надають класифікації інформаційному наповненню Twitter’a, характеризують роль аудиторії мережі, розкривають масовокомунікаційні аспекти мікроблогу. Для опису змін мікроблогу та його розвитку звертаємось до сайтів провідних світових видань The Guardian [15] та The Telegraph [16]. Теоретичною основою

опису розвитку та становлення мікроблогу стала книга Dom Sagolla „140 characters: A style guide for short form” [67]. Актуальність дослідження полягає у тому, що ця наукова робота є першою спробою виокремити основні способи використання мережі Twitter у професійній діяльності українських журналістів через ґрунтовний аналіз контенту профілів у досліджуваній мережі. Функціональні можливості цього мікроблогу відповідають стандартам журналістики: оперативність, доступність та простота у використанні вабить професійний загал журналістів усього світу. Досліджувана мережа стала першою ареною поширення низки важливих суспільно-політичних новин. Тому все

більше

українських

журналістів

долучаються

до

мікроблогу

та

використовують його у роботі, що позначається на якості матеріалів. Незважаючи на те, що закордонні дослідники неодноразово зверталися до теми з погляду маркетингових, рекламних

та журналістських

можливостей

мікроблогу, в Україні Twitter ще досі лишається малодослідженим. Наша робота є спробою здійснити огляд основних особливостей перебування українських журналістів у цьому онлайн просторі. Наше дослідження акцентує увагу на інформаційному наповненні профілів і власній мотивації українських журналістів у використанні мережі. Ми не враховуємо позамережеві наслідки використання мікроблогу Twitter, що позначаються на якості продукованих матеріалів у своїх ЗМІ. Передусім нас цікавить активність журналістів у Twitter’i. Метою

дослідження

визначення

особливостей

використання

персональних профілів українськими журналістами на прикладі мережі Twitter. Реалізація сформульованої мети передбачає розв’язання таких завдань:  схарактеризувати мікроблогінг, як нову можливість поширення інформації у мережі. Визначити відмінності мікроблогу від соціальних мереж та блогів;  виокремити

ключові

характеристики

мікроблогу

Twitter,

привернули увагу закордонних та українських журналістів до платформи;

що

 класифікувати інформаційне наповнення профілів, можливості, які

надає мікроблог журналісту;  дослідити

специфіку

використання

мікроблогу

журналістами

всеукраїнських та регіональних ЗМІ;  визначити роль аудиторії для користувача профілю, їхню взаємодію;  проаналізувати журналістський стиль профілів мікроблога за визначеними критеріями;  окреслити зацікавленість журналістів та їхнє розуміння можливостей Twitter’а. Гіпотеза дослідження базується на припущенні, що незважаючи на професійні вигоди мережі, українські журналісти частіше використовують мікроблог Twitter для побутового спілкування, аніж з професійною метою. Об’єктом дослідження є мікроблог Twitter, як додаткова можливість поширення результатів та здійснення журналістської діяльності. Предметом

дослідження

інформаційне

наповнення

профілів

українських журналістів у мікроблозі Twitter. Джерельну базу дослідження складають 30 профілів українських журналістів у мережі Twitter. Обмеження кількості досліджуваних елементів вмотивоване добором активних журналістів, які є постійними користувачами мережі. Методи дослідження. Для досягнення мети ми поєднали методи кількісно-якісного контент-аналізу та глибинного інтерв’ю. За допомогою кількісних результатів першого методу ми окреслили якісні характеристики використання журналістами профілів у мікроблозі Twitter. Результати контентаналізу ми розширили та доповнили за допомогою методу глибинного інтерв’ю із кількома журналістами вибірки. Цей метод дав змогу апелювати до практичного боку використання мікроблогу: з’ясувати мотивацію журналістів, окреслити їхнє розуміння платформи та наявних професійних можливостей у Twitter’i. Таким чином, поєднання двох методів надало практичного значення

теоретичним особливостям досліджуваного питання. У процесі наукового пошуку використано також загальнонаукові методи. Наукова новизна дипломної роботи аргументована тим, що в дослідженні вперше окреслено способи та мету виристання мікроблогу Twitter у

професійній

діяльності

українських

журналістів.

Також

на

основі

дослідження схарактеризовано специфіку інформаційного наповнення профілів українських журналістів, що розкривають причини використання мережі Twitter та її важливість у повсякденній діяльності сучасного професіонала. Наукова робота розкриває суто журналістські особливості мікроблогу Twitter: презентовано медійний досвід використання досліджуваної мережі на основі закордонних та українських практик. У роботі вперше науково осмислено здійснення twitter-трансляції українськими журналістами. Висновки наукового дослідження апелюють до потреби самопрезентації українських журналістів у мікроблозі, що в практичному значенні дослідження може зорієнтувати в основних проблемах пов’язаних із цим процесом. Практичне значення одержаних результатів полягає в акцентуванні потреби сформувати українськими журналістами новий стиль поведінки у мікроблозі Twitter для успішного професійного самопозиціонування в мережі та поза нею. Результати фіксують нинішню готовність журналістів сприймати платформу, як новий спосіб пошуку, поширення та створення інформації. Наукові висновки характеризують тенденції проникнення та взаємодоповнення традиційних ЗМІ з онлайновим медіа-середовищем. Висновки наукового дослідження формують основу для подальших досліджень цієї сфери, зокрема якісного тематичного дослідження дописів, створення журналістських онлайн спільнот, дослідження взаємозв’язків між вподобанням аудиторії мікроблогу та контентом, що пропонує журналіст. Структура наукового дослідження. Робота складається зі вступу, трьох розділів, висновків, списку використаних джерел (78 позицій). Кількість та логіка складників умотивовані завданнями наукового пошуку. Додатки та презентацію дипломної роботи надаємо на електронному носії.

РОЗДІЛ I. Мікроблогінг на прикладі найпопулярнішої мережі Twitter 1.1. Особливості

мікроблогінгу

як

платформи інтерактивного

спілкування Із розвитком веб-технологій інтернет-середовище стало ареною для спілкування великої кількості людей. Різноманітні платформи, які збирають користувачів, з часом взаємопроникають, створюючи нові можливості для роботи у них. Мікроблогінг є тим етапом у розвитку веб, що став симбіозом можливостей віртуального середовища та портативної цифрової техніки. Існує велика кількість визначень цього сервісу. Ми зробили спробу поєднати в одному визначенні різноманітні погляди на мікроблогінг, що є однією з найпрогресивніших можливостей Web 2.0. Перебуваючи на межі між традиційним веденням блогу та спілкуванням за допомогою sms повідомлень, користувач мікроблогу може інформувати про поточні новини та перебіг справ одночасно велику кількості людей [33]. Мікроблогінг – один із інструментів соціальних медіа, що дає можливість поширювати ідеї та інформацію, перебуваючи у спільному інформаційному полі з друзями, колегами та організаціями [68]. Водночас цей веб-сервіс є різновидом блогу, який дає можливість користувачам поновлювати інформацію на акаунті за допомогою коротких цифрових сповіщень: текстових, аудіо чи відеоповідомлень, лінків [52]. Оскільки кожне з визначень не дає повної характеристики поняття, ми зробили спробу самостійно потрактувати термін. Мікроблогінг – це інструмент втілення Web 2.0. різновид соціальних медіа, така інтерактивна можливість взаємодії користувачів на основі інтернет-платформи, яка втілюється за допомогою

функцій

цифрового

середовища,

формує

новітній

стиль

продукування, подання та використання інформації в інтернеті. Розглянемо основні характеристики сервісу, що визначають його відмінність від інших різновидів соціальних медіа.

Кількість знаків у текстовому повідомленні для мікроблогу обмежена 100-200 літерами. Поновити дописи користувачі можуть за допомогою sms/mms повідомлень, миттєвих повідомлень (Instant messaging), елекронної пошти, MP3 або спеціальних профільних веб-сервісів [32]. Цей гнучкий та оперативний метод передачі інформації визначає мету використання мікроблогу, дає широкі можливості для розвитку персональних сторінок у мережі [31]. Перехід від традиційного блогінгу відбувається з його розвитком та трансформацією. Контент блогосфери відходить від поширення виключно текстової інформації, натомість виникають нові форми ведення блогу: 1) відеоблогінг (v-blogging) – це форма інтернет-телебачення, де наповнення

контенту

веб-мережі відбувається за допомогою відеозображень

[50]; 2) подкастінг (podcasting) – різновид цифрового медіа, який складається з серії аудіоповідомлень, які потрапляють до мережі через браузер або мобільні сервери [36]. Із розвитком соціальних мереж, зростанням кількості сайтів, які є значно оперативнішими, ніж традиційні медіа, блогосфера стає ареною не лише для авторських матеріалів, а й сприяє пришвидшенню обміну та поширенню інформації із інших платформ мережі. Відомий американський блогер і веб-дизайнер Джек Коттке у 2005 році вперше заговорив на власному блозі про появу мікроблогів, зокрема такого типу як tumblelogs, основою яких є проста форма, що дозволяє обмінюватися гіперлінками, зображеннями, аудіо та відеофайлами. На погляд експерта, він зафіксував

початок

трансформації

блогосфери

лаконічну

форму

мікроблогу [45]. У травні 2007 року аудиторія користувачів мікроблогами зросла до сотень тисяч осіб: у різних країнах світу офіційно зареєстровано 111 мікроблогів. Першими успішними мікроблогами є Tumblr та Twitter, що з’являються в мережі впродовж 2006-2007 років і донині конкурують за

загальними показниками кількості аудиторії: Twitter (500 мільйонів) та Tumblr (120 мільйонів). Мікроблоги

хоча

мають

подібну

структуру,

втім,

різняться

призначенням використання. Наприклад, Plurk – в основі має таймлайн, що є зручним для обміну відеофайлами та зображеннями; Emote.in заклав концепт обміну враженнями у таймлайні; Flipter спрямований на аудиторію відкриту для обговорення поточних подій, поширення ідей та вражень; мікроблог Pownce інтегрований до файлообмінника, який водночас дає можливість поширювати запрошення на події [32]. Оскільки мікроблог стоїть на межі блогу та соціальної мережі варто детальніше розглянути спільні та відмінні риси з кожним зі способів вебкомунікації.

Характеризуючи

мікроблог,

як

феномен

нового

способу

поширення інформації та її обміну, на наш погляд, доцільно окреслити його основні відмінності від традиційного блогінгу: 1) на відміну від блогосфери, пост у мікроблозі називається мікропост, а факт використання мережі для поновлення стрічки акаунту мікроблогінгом; 2) у мікроблозі повідомлення обмежене кількістю знаків (може складатися лише із посилання, зображення, короткої текстівки або без неї), пост для блогу не обмежений кількістю знаків, тема потребує широкого розкритят; 3) для

поновлення

дописів

мікроблогу використовують

цифрові

гаджети, а контент блогу доповнити новою інформацією можливо лише через безпосередній вхід на сайт; 4) мікроблог містить запитання для посту, а у блогах користувач генерує контент на довільну тему; 5) користувач мікроблогу не може доєднатися до тематичної спільноти, що є функцією блогу: повідомлення у мікроблозі тематично поєднуються за допомогою хештегів #; 6) короткі поновлення користувачів мікроблогу не мають заголовків, які характерні блогу [14];

7) на відміну від традиційних блогів, служби мікроблогів зазвичай не передбачають можливості написання коментарів до мікропостів. Текстова реакція інших користувачів на допис власника акаунта з’являється у його таймлайні; 8) дописи у мікроблозі не мають функцію редагування, за бажанням користувач може їх видалити, а у блогах ця можливість складає інструментарій мережі; 9) наявність приватних повідомлень: у мікроблогах особисте листування відбувається

через

і-мейл,

блоги

дають

можливість

переписуватись

безпосередньо у мережі без переходу на інші ресурси. Як і у традиційних блогах, інструментарій мікроблогу дозволяє обмежувати публічність акаунту, коло тих користувачів, хто може реагувати на дописи власника сторінки. Таким чином, сукупність вказаних відмінностей

впливає на мету

використання веб-сервісів: мікроблог створений для того, щоб поширювати поточну інформацію оперативно, блоги потребують більшої витрати часу та технічних вимог, тому є менш тематично актуальними. Незважаючи на те, що мікроблогінг є наступним кроком розвитку мережевого спілкування, він не лише увібрав можливості різних веб-ресурсів, а й постфактум впливає на вдосконалення та розширення можливостей традиційних мереж. Так, різноманітні соціальні медіа, наприклад Facebook, Linked.in, MySpace включають функцію мікропосту: у цьому типі медіа вони мають назву „статусне поновлення”. У ході нашого наукового дослідження варто також порівняти мікроблог із

соціальною

мережею,

оскільки

обидві

платформи

побудовано

на

безпосередній комунікації аудиторії. Схожість між мікроблогом та соціальною мережею полягає у тому, що

обидві платформи побудовані на основі

користувацьких профілів. Як і у соцмережах, акаунт мікроблогу відображає новини інших користувачів, за якими слідкує власник сторінки.

Суттєвою

особливістю, яка відрізняє мікроблог від соціальних мереж є те, що спілкування

у ньому є однобічним, а спілкування у соціальних мережах – двобічним. Якщо користувач останньої

приймає запит іншого, вони за замовченням

стають читачами навзаєм, то у мікроблогах власник акаунта формує свій новинний інформаційний потік лише з повідомлень тих людей, яких він самостійно обрав для читання. В мікроблогах поняття запиту „дружби” замінено поняттям „слідувати”: користувач мікроблогу отримує сповіщення, що його сторінку обрали для читання і вплинути на вибір іншого користувача він не може. Таке однобічне спілкування у мікроблогах призводить до того, що цікавий акаунт може мати нерівну кількість читачів та тих, кого власник сторінки слідує у мережі. Зазвичай

це

стосується

таких

акаунтів,

що

мають

тематичне

спрямування, корпоративну мету чи призначені для приватного спілкування з близькими людьми. Незалежно від цілі, якою керується власник акаунту під час створення сторінки та формування контенту, власник групує довкола акаунту онлайн спільноту за принципом подібності інтересів та

потреб.

„Друзі

використовують мікроблоги, щоби бути обізнаними у новинах та подіях, професійна спільнота поширює інформацію, корисну для роботи” [35]. Для нашого дослідження важливо визначити роль аудиторії, яка генерує контент. Можливість у реальному часі репортувати про перебіг подій у мікроблозі змінила уявлення про онлайн спільноту. Цей комунікаційний метод у корпоративному середовищі посилює неформальне спілкування професійного загалу, поширює знання та активує обмін корисною інформацією. Мікроблог є тим засобом, який транслює через віртуальний ресурс новини з реального часу і відразу ж впливає на перебіг поточного життя. Оперативне інформування майже у реальному часі – є основною характеристикою мікроблогу, яка вирізняє її із-поміж соціальних медій та блогосфери [18; 604]. Інформаційний

потік,

створений

користувачами

мережі,

формує

унікальний новинний контент, який часто складно охопити традиційними медіа. Таким чином, можемо говорити про мікроблоги, як про важливе джерело інформації, корисне для пошуку новин не лише серед обмеженого кола людей,

а й поза його межами у глобальному розумінні мережі, як платформи, що формує інформаційну бібліотеку. Нині можливості інтернету спрощують потребу об’єднати людей із усіх куточків світу в будь-який час. „Мікроблогінг затвердив концепт одночасної комунікації у реальному часі незалежно від географічного перебування комунікаторів. Всім користувачам не обов’язково бути онлайн одночасно для того, щоб генерувати контент. Напротивагу обміну миттєвими повідомленнями в мережі (instant messaging), коли обидва комунікатори повинні одночасно здійснювати обмін інформацією, поновлення у мікроблозі фіксуються у пам’яті мережі, а тому є доступними до широкого кола користувачів, що розширює цільову аудиторію та вплив на неї [18]. Серед інших переваг сервісу – простота у використанні, яка впливає на ефективність організації роботи, різноманітних заходів, просування корпоративних інтересів, поширення новин, вражень, формування експертної думки. На думку французького дослідника А. Пасанта, основною вадою мікроблогінгу

неконтрольоване

використання

приватної

інформації,

складність пошуку потрібної інформації за відсутність посилань на конкретну людину або хештегів у потоці незгрупованих тематично повідомлень [33]. Можливість інтегрувати мікроблог у соціальні медіа, блоги, сайти вказує на унівесальну природу веб-сервісу: він може існувати, як окрема платформа, бути ланкою у поширенні інформації через гіперпосилання, розширювати канали передачі інформації додатковими оналайн-ресурсами. Отже, мікроблогінг – це новий етап у розвитку соціальних медіа та блогосфери,

який

трансформував

взаємодію

аудиторії

та

цифрового

середовища. Функціональні можливості мікроблогів дають підставу говорити про революційні ознаки платформи: за допомогою мікроблогу та додаткових інструментів користувач може впливати на два виміри, віруальний та реальний. Для

нашого

дослідження

важливості

набуває

компактність,

зручність

використання сервісу та оперативність дій користувача, що дають можливість розуміти мікроблог, як інструмент сучасної журналістики.

1.2. Роль мережі Twitter у сучасному світі Однією із найпопулярніших соціальних медій, що пропонує веб, є мікроблог Twitter. Для нашого дослідження важливо показати динаміку змін, що відбуваються на платформі, а також ключові події, що створили онлайн спільноту ресурсу. Це дасть можливість апелювати до вподобань аудиторії, які пов’язані з контентом мережі. Враховуючи завдання нашого дослідження, на основі цих даних ми зможемо виокремити ті тенденції, які пливають на активність журналістів у мікроблозі. На наш погляд, доцільно презентувати рейтинг країн із показниками активності

користувачів.

Результати

французької

медіадослідницької

організації Semiocast за 31 січня 2012 року вказують, що найбільше акаунтів у мережі Twitter нині мають громадяни Америки – 107,7 мільйонів, Бразилії – 33 мільйони, Японії – 29,9 мільйонів. У двадцятку найактивніших із пострадянських держав потрапила лише Росія із приблизно 5 мільйонами акаунтів. Дослідження здійснювали на основі 383 мільйонів акаунтів. Натомість, найактивнішими дописувачами є громадяни Нідерландів, які посідаючи 17 місце за кількістю акаунтів, активними мають 33% усіх профілів; в Японії – 30%, в Іспанії – 29%. Росія за активністю дописувачів у рейтингу посідає одинадцяте місце із показниками активності 26% [10]. Україна на міжнародному рівні ще досі не увійшла до переліку активних користувачів. Проаналізувавши річні рейтинги відкритих щомісячних досліджень маркетингової дослідницької компанії InMind, ми дійшли висновку, що використання мікроблогу Twitter не може перетнути щабля вищого, аніж 33 позиція за часткою та 44 позиція за охопленням. Рейтинг за березень 2012 року вказує на 33 позицію з 4% частки та 57 позицію з охопленням 19%. Соціальна мережа vkontakte.ru за довома показниками впродовж травня 2011 - квітня 2012 року тримається місця у першій трійці; odnoklasniki.ru не виходять із десятки, а facebook.com змінює позиції в межах 10-20 щабля [64]. Таким чином, можемо зробити висновок, що явище мікроблогу Twitter лишається поза масової уваги української аудиторії.

Для реалізації поставлених у нашій науковій роботі завдань ми проаналізували

динаміку

змін

використання

мікроблогу

Twitter

серед

української аудиторії. Перший акаунт в Україні зареєстрував користувач у 2007 році. Станом на 2009 рік у мережі 4000 українських користувачів, з них пасивних – 90 % [59]. За даними Яндекс Україна, які восени 2011 року презентували дослідження блогосфери, Twitter-акаунти мають 160 тисяч людей, що вдвічі перевищує показники за 2010 рік. „За рік Twitter значно українізувався: якщо в 2010 році українською хоч інколи твіттили 29% твіттерян України (тоді це становило 23 тисячі тві-користувачів), то зараз таких 45%, тобто 72 тисячі”. Кількість акаунтів, зареєстрованих у Києві, зі значним відривом у порівнянні з іншими містами сягає 47 тисяч. Міста Харків із незначним відривом від Одеси посідають наступні щаблі із показниками, які перевищують 5 тисяч акаунтів. До переліку також увійшли Львів, Донецьк, Дніпропетровськ, Севастополь, Сімферополь, Луганськ, Миколаїв та Полтава, кількість акаунтів яких менша 5 тисяч. Найбільше україномовних акаунтів у Києві, Львові та Тернополі. Середня довжина твітту – 69 символів, україномовного – 70 [58]. У лютому 2012 року Twitter надав можливість пошуку дописів через службу Яндекс. За поточими даними, які нам надав ПР-відділ пошукової системи Яндекс Україна, „станом на весну 2012 року кількість зареєстрованих користувачів зросла до 500 тисяч. Це пов’язано не лише з активним зростанням мікроблога в нашій країні, але і з покращенням індексації повідомлень”. На наш погляд, розширення аудиторії мікроблогу відбувається завдяки під’єднанню можливості ретвітту на сторінках сайтів, синхронізації із соціальними мережами Facebook та ВКонтакте, що є затребуваними серед українських користувачів. Нині в мережі існує кілька сайтів присвячених мікрологу Twitter та його українським користувачам. Періодично в різних містах України відбуваються твівенти – зустрічі користувачів мікроблогу, на яких учасники обговорюють питання, що стосуються способів використання мікроблогу. У 2007 році один із

користувачів Twitter’a Олег Боженко почав складати перелік україномовних твіттерян: „ На кінець 2009 року каталог налічував майже три тисячі користувачів, що вели свої акаунти українською. Мета проекту – допомогти користувачам Twitter’a знайти однодумців чи просто цікавих людей: у 2009 році користувачів Twitter’a було ще досить мало і пошук нових людей був проблемою. На той момент мову визначали примітивним способом через збір статистики використання кирилиці в останніх N дописах, враховували й близькі до української мови символи. Приєднатися до каталогу не можна було: скрипт збирав інформацію самостійно. Над проектом працював лише я. З часом кількість україномовних користувачів Твіттера значно зросла і потужностей мого сервера вже не вистачало для обробки усієї інформаці”. Сайт із каталогом розробник залишив e закритому доступі. Інша спробу зібрати українців в одному каталозі спробув здійснити блогер Артур Оруджалієв. Блогер опублікува пост із погрупованими за сферою діяльності

українськими

користувачами Twitter’a, серед яких зібрав інтернет-активістів, спеціалістів з маркетингу, реклами та ПР, журналістів, дизайнерів, IT менеджерів. Блогер вказує, що саме ця аудиторія на той час складала основу українських користувачів мікроблогу. Також Артур Оруджалієв запропонував читачам блогу доповнювати перелік власними контактами, які в сумі склали більше тисячі користувачів. Ктаталог створили через безпосередній пошук контактів. Для нашого наукового дослідження важливо проаналізувати подальші шляхи популяризації мікроблогу Twitter в Україні. Оскільки мікроблог нині є інструментом

поширення

інформації,

він

нерозривно

пов’язаний

із

медіасферою. На наш погляд, спочатку варто виокремити ключові моменти іноземного досвіду використання мережі. Розробник мікроблогу Джек Дорсі у своїй книзі „140 знаків” визначає такі ключові моменти, які сприяли розвитку мережі й відобразили її можливості до 2009 року: 1) twitter-репортаж щорічної нагороди MTV Music Awards, що вперше зібрав мільйонну аудиторію. Щоб полегшити спілкування користувачів,

розробники запустили можливість пошуку за іменем або юзернеймом: це було базове нововедення, яке не передбачало обміну повідомленнями, лише можливість знайти іншого користувача мережі; 2) звільнення з-під арешту в Єгипті американського фоторепортера Джеймса Бака, якого через непорозуміння взяли під конроль місцеві правоохоронні структури. 16 лютого 2008 року чоловік написав на мікроблог, що його заарештовано. Вже наступного дня відбулися дипломатичні переговори, що вирішили ситуацію. Подія набула поголосу в медіа; 3) успішне здійснення передвиборчої кампанії Демократичної партії США Барака Обами через мікроблог, що вигідно наблизило його до виборців; 4) інформаційна підтримка та контроль перебігу президентських виборів у США: телеканали паралельно висвітлювали ситуацію за допомогою мікроблогу; 5) поява екслюзивної інформації про терористичні атаки у Мумбаї (Індія, литопад 2008), а також перше фотоповідомлення про невдалу посадку літака US Airways у річку Гудзон (2009 рік); 6) репортування перебігу подій на Зимових Олімпійських іграх у Ванкувері 2010 року [67]. Мікроблог став платформою для групування та планування дій революціонерів під час перипетій Арабської весни у 2010 році, задяки чому непокора отримала назву Twitter-революція. Задля уникнення поширення інформації, в Єгипті провайдерам довелося вимкнули інтернет. Частково працював мобільний інтетрнет, для якого Google розробив можливість відправкти на мікроблог голосового зазначеного,

можемо

стверджувати,

повідомлення що

мікроблог

[65]. Виходячи став

із

інструментом

інформування громади про важливі суспільно-політичні події та джерелом інформації для ЗМІ. Набуває актуальності потреба у характеристиці способів використання мікроблогу закордонними медіа та журналістами. На наш погляд, Twitter стоїть на межі засобу масової комунікації та засобу масової інформації, оскільки, з одного боку, він може існувати окремо, як повноцінна платформа

унікальних новин, а з іншого – потребує уточнення та повноти, якої надають інформації традиційні ЗМІ. На наш погляд, мікроблог все ж є засобом масової комунікації, бо він апелює до фрагментарних фактів, які потрібно звести у повноцінний матеріал. Це можливо лише за опрацювання та зведення в матеріал великої кількості інформації, яку професіонал вибудовує, зокрема, і через мікроблог – twitter-репортажі, факти очевидців, експертні думки. Медіадослідник Пол Габовіч у своєму дослідженні про використання мікроблогу журналістами, наголошує на ефективності мережі, як інструменту подання гарячих новин під час стихіних лих. Навійдоміші випадки: американська щоденна газета „The Orange County Register” у 2008 році за на основі мікроблогу надавала оновлену інформацію про сильні пожежі; польський інформаціний портал „Oregonian” ретранслював твітти користувачів, які перебували у зоні повені та дощів, на свій сайт; журналісти чотирьох інтернет-видань Вашингтону у співпраці з користувачами мережі повідомляли про перебіг повені в одній із частин штату в січні 2009 року. Журналісти у свої матеріали доповнювали твіттами та взаємно посилилсь на матеріали колег у мережі [20]. Таким чином, використання дописів із мікроблогу є додатковим способом інформування журналістами аудиторії у реальному часі про гарячі новини.

Це свідчить про те, що в журналістиці мікроблог є інструментом

пошуку унікальних джерел інформації, які не потребують витрати часу, тому роблять журналістику дійсно оперативною та більш повною. На наш погляд, найбільш наближений до журналістських функцій, які пропонує мікроблог, є здійснення twitter-репортажу, які відображать перебіг: – громадських

зібрань:

російський

інтернет-телеканал

„Дождь”

впродовж перебігу усього Маршу мільйонів за хештегом каналу повідомляв про розгортання подій на Болотній площі 6 травня 2012 року; – медіаритуалів: спортивні змагання, конкурси, весілля, похорони, інавгурація, вибори. Американська газета The New York Times у червні 2009 року слідкувала за протестами громадян Ірану проти президентських виборів;

– судових засідань: журналіст української служби „Радіо Свобода” писав на мікроблог про суд над колишнім міністром внутрішніх справ України Юрієм Луценком та екс-прем’єром Юлією Тимошенко. За словами журналіста Євгена Солонини, потреба у такому способі інформування виникла через значні витрати часу для того, щоб передати інформацію в редакцію, опрацювати її та завантажити готовий матеріал на сайт. „Засідання були відкритими: журналісти могли робити текстові нотатки без жодних дозволів, а дописи у Twitter – це текстові нотатки. Втім, на закритих засіданнях відключають всі засоби комунікації. Я дописував на персональний профіль з двох причин: технічно швидше написати на особистий, бо корпоративний профіль потребує попереднього перегляду; в разі помилок, винен не ресурс, що цитує профіль, а автор повідомлення. Профіль мікроблогу був під’єднаний до сайту. Головна мета такої комунікації: оперативно надати інформацію з події на сайт, випереджаючи інші медіа. Основна перевага цього способу інформування – можливість занотувати велику кількість важливої інформації. Людина, яка твіттить з події, робить від 5 до 60 твіттів на годину. У ведучого трансляції змінюється спосіб мислення: він стежить, що відбувається в цю мить, тримає в пам’яті кілька останніх твітів і загальну лінію подій. Твіттів, які були 10 хвилин тому, не пам’ятаєш. Як рузультат, профіль почали використовувати колеги з інших ЗМІ, а згодом – і прес-служба сайту Юрія Луценка. Просувати за рахунок twitter-трансляцій власний профіль на меті не мав, хоча кількість його читачів тоді стрімко зростала” – пояснює автор першого twitter-репортажу в Україні Євген Солонина.

Журналіст

наголошує

на

тому,

що

короткі

повідомлення

потербували пошуку способів лаконічного інформування: „Спершу ми просто не давали великих цитат, а переказували їх. Потім за потреби стали ділити цитату на великі смислові шматки, один твіт продовжував зміст попереднього. Були твіти-„розбивки”, які подавали під час перерви у суді: тоді виступав Юрій Луценко. Ці твітти ми подавали іншим шрифтом, що візуально ділило стрічку дописів на рубрики. Були твітти-„ілюстрації”: лінки на фото, відео, чи інші

повідомлення з ціє теми. В кожному твітті вказували мовця: спочатку – повну посаду, потім обмежились прізвищем. Кожного дня змінювали хештег твітертрансляції, щоб два дні не зливалися в один”. Оскільки основне завдання нашого дослідження – виокремити тенденції використання мікроблогу журналістами, варто детальніше зупинитися на досвіді українських медійників. Наймасштабнішим

Twitter-проектом

Україні,

який

розкрив

можливості мікроблога інформувати громадськість про суспільно важливі події, стала Всеукраїнська Twitter-трансляція виборів Президента 2010 за хештегом #elect_ua. Реалізовувала цей проект міжнародна громадська організація „Інтерньюз-Україна”. Проект тривав упродовж січня-лютого 2010 року на основі дописів журналістів та активістів, які транслювали перебіг виборів у кожній з областей України. „Проект був спробою надати оперативну та первинну інформацію про фінальну стадію президентських виборів 2010 в регіонах України. Ця інформація могла стати основою для майбутніх розгорнутих журналістських матеріалів. Для отримання детальнішої інформації про перебіг подій на місцях користувачі сайту могли оперативно зв’язатися з учасниками проекту”. Проект мав окремий сайт, куди за хештегами доєднували твітти з усіх областей країни. В результаті twitter-трансляція I туру зібрала 12 тисяч

тематичних

твіттів,

привернула

увагу

еспертів,

представників

дипломатичних місій, українських та закордонних медіа, які послуговувались інформацією із сайту; провідні інформаційні сайти, зокрема Українська правда, на головні сторінки експортували twitter-стрічку; 8 січня хештег

#elect_ua

був

найбільш популярним серед українських користувачів, а згодом став офіційним хешетгом виборів. „До II туру виборів команда проекту запропонувала учасникам

зробити

акцент

на

фіксуванні

ймовірних

порушень.

Для

інформування про порушення через твіти був введений додатковий хештег – #elect_sos”. Результатами II туру виборів став збір 8 тисяч тематичних твіттів; 374 повідомлення про порушення; 5 тисяч лінків у пошуковій системі Google із

запитом Twitter-трансляція; увага журналістів, експертів, дипломатичних представників до перебігу українських виборів [59]. На нашу думку, досвід використання мікроблога під час виборів та судовиих засідань затверджує універсальність Twitter’a, як інструмента масової комунікації, що за умов адекватного застосування є ефективним способом інформувати громадськість й здійснювати суспільний вплив. Втім, за даними щорічних досліджень соціальних медіа Globalwebindex, аудиторію від 16-64 років, передусім, у соціальних медіа цікавлять розваги, інформація про поточні події, можливість поглиблення знать. „Восени 2008 року лише кілька селебрітіс зареєстрували twitter-акаунти з обмеженим доступом до них інших користувачів” [59]. Рейтинг 100 топових сторінок у мережі за 2011 рік показує, що нині найбільшу аудиторію збирають саме селебрітіс, серед яких переважно співаки та актори, спортсмени, політики [43]. Для нашого дослідження цей факт вказує на проблему ідентифікації журналістів серед відомих людей, відсутності журналістів, які є брендом, малої зацікавленості користувачів в слідуванні інтелектуалів, а отже, закріплення уваги не на інформаційному контенті, а на розважальній тематиці. Отже, завдяки мобільності Twitter став іструментом оперативного інформування. Це дало змогу підвищити роль журналіста та користувача у потоці менш оперативної інформації. Для журналіста мікроблог втілює професійні якості швидкості та зручності передачі інформації, натомість, аудиторія має доступ до різних поглядів, водночас може стати очевидцем події через слідування твіттер-трансляцій. Із огляду на це, дослідження потребує визначення функціоналу мікроблогу, який у професійній діяльності потенційно цікавить журналістів.

1.3.

Twitter

як

найвідоміший

мікроблог

серед

інструментів

журналістської діяльності Нині найвідомішим мікроблогом є Twitter, робоча версія якого з’явилась у мережі 26 травня 2006 року.

Twitter (в перекладі з англійського Tweet – “щебетати/цвірінькати”) — це сервіс мікроблогінгу з можливістю

публікацій коротких текстових

повідомлень, довжина яких не перевищує 140 символ. Спочатку розробники мікроблогу

не

обмежували

користувачів

кількості

символів:

довгі

повідомлення sms служба розділяла на частини і одночасно доставляла у мережу [67]. Його розробники, американці Джек Дорсі, Еван Уільямс та Біз Стоун, спочатку використовували мікроблог для спілкування з близькими та колегами через веб-клієнти. За кілька місяців вони вдосконалили мережу функцією sms поновлень. Популярності серед широкої аудиторії мережа набула у 2007 році з перемогою на конкурсі інтелектуальних технологій South by Southwest. Упродовж заходу розробники сервісу презентували схему роботи Twitter на встановленому проекторі, де відображались усі дописи, які з’являлись під час конференції. За її підсумками мережу Twitter назвали кращим блог-сервісом, а кількість дописів у мережі лише за день зросла з 20 до 60 тисяч [49]. У травні 2008 року на мікроблозі Twitter зареєстрували акаунти один мільйон користувачів, 90% з них лишались неактивними. Три тисячі профілів належали українцям, росіянам та білорусам, які використовували для дописів „кириличну” абетку [59]. Стрімке збільшення кількості користувачів у 2009 році призводить до зламу в системі: впродовж 6 днів мережа не працювала. У 2010 році власники мікроблогу вперше офіційно показали статистику мережі: кількість користувачів налічувала 145 мільйонів, 78% усіх повідомлень дописували через офіційний сайт, 8% – через sms, 14 % припадає на передачу повідомлень за допомогою мобільних додатків та порталів [49]. Щорічні американські дослідження Pew Internet & American Life survey вказують, що „у 2010 році 8% серед усіх користувачів інтернету становили американці, які мають профіль у Twitter’i, у 2011 році їхня кількість зросла до 13%” [20]. У лютому 2012 року кількість користувачів мережею налічувала 500 мільйонів людей, з яких активними дописувачами є 140 мільйонів, щодня у

мікроблозі з’являється 340 мільйонів нових повідомлень. Тому актуальності набуває твердження про несталість і вибагливість аудиторії до мікроблога. На погляд авторів книги „Getting the Short Story with Microblogging” причина великої кількості пасивних акаунтів полягає у тому, що „можливість зареєструвати акаунт у більшості мереж є безкоштовною та простою. Тому перш, ніж обрати зручний мікроблог, користувачі тестують кілька” [18;608]. На погляд дослідника нових медіа Дена Зарела, ту частину аудиторії мікроблога, таймлайн яких лишається порожніми, не варто характеризувати, як пасивну: „серед них багато користувачів, які читають сторінки своїх кумирів, але не самостійно контент не створюють” [53]. Оплату доставки sms забезпечувала мережа Twitter, від чого зазнала матеріальних витрат. Незважаючи на те, що сплату послуги керівництво мікроблогу підписало з мобільними провайдерами на пільгових умовах, все ж згодом вирішило обмежити кількість символів в одного повідомлення до розмірому sms у 140 літер, 20 – лишили для підпису імені користувача. Як класичний приклад мікроблогу, доставка дописів у Twitter відбувається

за допомогою веб-інтерфейсу,

sms

або

програм-клієнтів,

встановлених на комп’ютері, смартфоні чи мобільному телефоні. Технічна компактність

мережі,

варіативність

способів

написання

та

доставки

повідомлень вітлюють основну мету мережі – оперативне інформування про поточні події. Дописи моментально з’являються на сторінці користувача та людей, які читають його. Обмеження довжини повідомлення вимагає від користувача точності та лаконічності, що за думкою розробника мікроблога Джека Дорсі, формує новаторський стиль написання текстів – „сучасні короткі форми викладу”. Це така манера писати текси, що включає гіпертекст, аудіо, відеозображення, ілюстрації і не потребує детального текстового пояснення. Автор ідеї про стиль мови мережі Twitter наголошує на важливості творчого мислення, стверджуючи думку, що „кожна людина є фотографом та письменником, вона може створити власний словник, теги, надати мові новий

зміст”. На думку Джека Дорсі, короткі форми викладу всюдисутні та миттєві завдяки технічній складовій передачі повідомлень. У цьому він знаходить подібність до традиційних медіа, які теж виконують функцію інформування, але із розвитком інтернет-медій менш оперативно. „Вада коротких форм викладу – це постійна потреба у фільтрах, які вказують на потребу писати чи відмовитись від ідеї. У таких ситуаціях важливо зафіксуватися на моменті, щоб зрозуміти важливість повідомлення. Доречно уявити, що автор бореться за обмежену увагу, яку може отримати лише одним дописом. Відшліфувати навички написання коротких форм допомагають традиційні методи, зокрема вдосконалення манери формування заголовків, теми електронних листів, sms, формулювання визначень”. Короткі форми викладу користувачі втілюють за допомогою таких елементів: опису, спрощення думки, уникнення зайвих деталей; текст має бути вичитаним, експресивним, коротким, мати унікальний зміст [67]. „Структура мережі та її інструментарій вибудувані так, що Twitter впровадив універсальний для усього мікроблогінгу словник: дієслово “tweet” вказує на факт написання користувачем повідомленя у мережу” [14;3]. Оскільки словник мережі трактує її структурні елементи, через які відбуваєть комунікація, на наш погляд, варто детальніше розглянути основні терміни, якими послуговується мережа Twitter та мікроблогінг в цілому. Унікальними неологізмами мережі є: 1) tweet (твітт) – повідомлення для мікроблогу довжиною до 140 символів, що може мати гіперлінк, аудіо або відео зображення та текст; 2) follow (фолов) – слідкувати, читати, отримувати повідомлення користувача у своїй стрічці. На відміну від соціальних мереж, де слідування (фоловінг), називають „дружбою” (френдуванням), Twitter не передбачає підтвердження фолоуінгу. Користувач обирає цікавий акаунт і повідомляє за допомогою кнопки „фолоу”, що читає його; 3) followers (фоловери) – користувачі, які слудують сторінці, читають когось;

4) following (фоловінг) – підписка на стрічку новин користувача мікроблогу; 5) massfollowing (масфоловінг) – хаотичне слідування великої кількості людей з метою збільшення фоловерів. У корпоративних цілях використовують, як метод збільшення взаємної аудиторії; 5) retweet (RT, ретвіт) – це інструмент розміщення на свій акаунт повідомлення іншого користувача. Ретвітт певного повідомлення вказує на його популярність серед інших користувачів мікроблогу; 6) direct message (DM, приватне повідомлення) - особисте (приватне) повідомлення, яке доступне для перегляду лише двом користувачам. DM можна може відбутися лише між тими користувачами, які фоловять сторінку відправника; 7) hashteg (хештег #) – можливість тематично позначати та об’єднати дописи: це активний гіперлінг, який вказує на канал, під яким різні чи один користувач публікують твіти. Хештег починається з символу „решітки” (хеш) #, найчастіше абетка хештегу – латиниця: це спрощує пошук твітів іноземними користувачами; 8) reply (@) – вказує на адресата мовлення, кому саме призначене повідомлення [67]. Адреса акаунту складається з назви мікроблогу та імені власника акаунта, що він дібрав для позначення своєї сторінки під час реєстрації – twitter.com/[username]. Інтерфейс мікроблогу побудовано так, що основна сторінка надає всю необхідну інформацію про користувача і відображає стрічку поновлень його повідомлень. Дизайн акаунту поділено на кілька частин: 1) профайл власника сторінки: верхня частина сторінки – базовий блок інформації про користувача, в якому вказують: ім’я/прізвище або нік; додають юзерпік (власну фотокартку або картинку), корпоративні акаунти використовують логотипи; особиста інформація обмежена 160 символами.

Додаткову інформацію про себе користувач вказує за допомогою налаштувань профілю: місце проживання та роботи, посилання на блоги та сайти користувача. У мікроблозі існує додаткова можливість синхронізувати появу твітту відразу на соціальні мережі, зокрема Facebook. „Найкраще, одразу вказати дійсне розташування, показати реальну фотографію,

не

абстрактний

малюнок.

Відсутність

цієї

інформації

унеможливить легкий пошук потрібних контактів у певному регіоні, а без справжнього обличчя чимало твіттер’ян не додадуть до своїх друзів. Характер твіттів, заповнені поля адреси сайту чи блогу в профілі, деталі біографії – це три ключові складові іміджу користувача в очах людей, які його не знають у Twitter’і. На підставі цих речей користувачі вирішують, чи слідувати сторінці” [59]. 2) публічний

таймлайн,

що

відображає

хронологію

оновлень

відкритих повідомлень користувача; 3) меню: цифрові показники кількості твіттів, фоловерів та тих, кого він слідує розміщені у цій частини профілю, яку користувач не може приховати;

вибрані

твітти

(favourite),

які

користувач

позначив,

щоб

повернутися до них пізніше; списки, якими користувач групує інших користувачів мікроблогу; зображення, які додано до твіттів; 4) перелік подібних за місцем роботи й проживання, інтересами користувачі. На основній сторінці користувача, що доступна лише йому, блок „подібних користувачів” перейменовано на „близьких за духом”; додатковим блоком розміщено перелік найпопулярніших світових тем за хештегами. Написати твітт користувач може в окремому блоці, за бажанням, доповнити допис зображенням, вказати місце перебування. Восени 2009 року Twitter змінив формат запитання для твітту з „що ви робите” на „що відбувається?”. Це запитання формує новинну цінність, тому, на наш погляд, мета мікроблогу тісно пов’язана із журналістикою та її виявах в інтернет-медіах. Американський науковець О. Рейлі у своєму дослідженні мікроблогу „Twitter and the Micro-

Messaging Revolution” позитивно оцінює зміну запитання: „Перше запитання підштовхувало людей розповідати про буденні дії користувачів. Друге спровокувало обговорення глобальних питань економіки, політки, сформувало критичне мислення” [46; 3]. Американський

науковець Браян

Смітт вважає, що

„аудиторія

мікроблогу об’єднується за принципом лаконічності мовлення та конкретності тематики повідомлень, зокрема цитат та новин, в той час, як блогосфера є зручною для презентації дисертацій, оглядових частин, трактатів, прес-релізів” [40]. Мікроблогінг

презентує

ідею

швидкого

досягнення

цілей

та

популярності: поширюючи новини та публічу інформацію, аудиторія відкрита до спілкування з необмеженим колом людей у сформованому онлайн середовищі.

„За

допомогою

можливостей

люди

Twitter’а

поширюють

інформацію, діляться новинами, думками, формують експертне середовище. На емоційному рівні люди використовують мікроблог, щоби заявити про себе у кіберпросторі: це дає відчуття єдності з іншими користувачами, перебуваючи у вимірі, а не поза його межами. Мікроблоги стали тією ланкою, яка робить професійне спілкування неформальним” [24]. Автори дослідження „Continuance Usage Intention in Microblogging” роблять спробу проаналізувати аудиторію з погляду масовокомунікаційних аспектів

її

формування

довкола

мікроблогінгу.

Передусім,

тривале

використання мережі свідчить про задоволення потреб, які переслідує користувач. Міра задоволення залежить від частоти знаходження користувачем відповідей на запитання, що його цікавлять. Результатом задоволення є потреба повернутися до мікроблогу, що відображається на частоті використання мережі, яка згодом формує звичку. Через збільшення аудиторії розширюється соціальне середовище, яке сприймає інновацію, а тому й популяризує його серед інших потенційних користувачів. Частота їхньої взаємодії у мікроблозі підвищує можливість

спілкування

інтерактивного

спілкування,

реальному які

засвоїли

вимірі.

„Кількість

інновацію,

учасників

зростає,

манера

спілкування входить у звичку, тому для обох сторін мікроблог стає вигіним інструментом

комунікації”.

Розширення

інтернет-спільноти

дає

більше

можливостей для активності її учасників в мережі і поза нею [14]. Американські науковці виокремлюють кілька причин використання мікроблогу, що визначають ставлення користувача до мережі: 1) зв’язок: люди хочуть відчувати спільність із онлайн середовищем; бути почутими; 2) щоденник: користувач фіксує події із життя; 3) поширення інформації, яка цікавить користувача; 4) контакти: напрацювання користувачем необхідних знайомств, можливість перебувати у контакті незалежно від часу та географічного перебування [38]. Науковець Срірам Б. у своїй роботі „Short Text Classification in Twitter to Improve Information Filtering” класифікувала дописи користувачів Twitter на основі дослідження зв’язків аудиторії мікроблогу: 1) новини: інформація, яку може зрозуміти широка аудиторія, медійні повідомлення; 2) персональні новини: події, якій відбуваються із користувачем впродовж певного періоду; 3) коментарі про події: реакція користувача на події суспільнополітичного, культурного життя, його оцінка ситуації; 4) думки: реакція користувача на менш актуальні події, висловлення настроїв, вподобаннь; 5) події або анонси; 6) пропозиції: реклама, яку поширюють корпоративні сторінки [42]. У мікоблозі Twitter дозволено реєструвати не лише персональні акаунти, а й профілі ЗМІ, політичних сил, освітніх проектів, громадських організацій, органів самоврядування, корпоративних сторінок. Нині Twitter використовують для отримання та поширення у реальному часі особистої, суспільно важливої інформації, просування корпоративних інтересів, побудови

ділових стосунків [35]. Використання мікроблогу дає можливість зрозуміти потреби аудиторії, генерує інтерактивний зв’язок із нею, впроваджує рекламні акції, в результаті яких відбувається зміна якості поширюваного продукту [38]. На наш погляд, такий підхід просування продукту релевантний і для позиціонування конкретних ЗМІ за допомогою мікроблогу. Навіть, якщо журналіст у мікроблозі не ідентифікує своє місце роботи, він презентує своє медіа лінками на матеріали, просуваючи ЗМІ. Це є побічною функцією, яку виконує журналіст у мікроблозі, якщо ж він робить це цілеспрямовано, то можемо говрити про побудову бренду довкола власного імені. Для нашого наукового дослідження важливим є питання ролі журналіста у соціальних медіа, зокрема у мікроблозі. Активна інтернетспільнота, яка генерує контент, фактично, є носієм інформації. На відміну від традиційних ЗМІ, соціальні медіа конвергентні: кожен має можливість створювати контент. Дослідники Боуман та Гілмор на основі своїх праць стверджують, що в інтернеті, люди є засобами масової інформації [8]. Підвищення кількості тих, хто має власні аканути у соціальних мережах та на блогах, на думку науковців, сприятиме демократизації та формуванні громадської думки. Гілмор вводить термін „аудиторія, яка створює”, щоб схарактеризувати громадськість, яку не варто сприймати, як пасивну групу засвоювачів інформації. Ці фактори, на нашу думку, впливають на потребу підвищення щаблю професійності журналіста: зростає потреба ідентифікації себе у мережі, активної позиції, що відображається на матеріалах медійника. Американський дослідник нових медіа Нейл Харбінсон у своїй статті „10 способів використання Twitter’a журналістами та ЗМІ” класифікують маркетингові цілі, які переслідують медіа. Наше дослідження потребує детальнішого знайомства із використанням мікроблогу іноземними медіа, що впроваджують: 1) поширення матеріалів: щоби презентувати матеріали, журналіст замість розсилки використовує лінки;

2) продаж власних матеріалів: американські журналісти поширюють платний контент за допомогою соціальних медіа, зокрема мікроблогу; 3) самопрезентацію ведучих із телевізійних та радіо програм: вони стали відомими завдяки медіа, втім, профіль мікроблогу використовують, як селебрітіс; 4) використання мікроблогу, як інструмента комунікації під час телевізійних програм: ця практика малоуспішна, найчастіше використовують під час спортивних включень або прямих втрансляцій; 5) створення спільноти: важливе для журналістів, які відкрито презентують своє медіа у мікроблозі. Журналіст із накопиченням послідовників у мережі стає більш впливомим в реальному часу: через мережу він формує громадську думку; 6) продаж

фоловерів:

нова

тенденція,

яка

передбачає

продаж

можливості слідувати фоловерів медіа. Цей підхід медіа використовують для послаблення конкуренції в медійному середовищі та заробітку на своїй аудиторії, адже інші медіа не мають доступу до рекламної аудиторії. Сторінка медіа є закритою, відкривають її лише за сплату [21]. Таким чином, американські медіа та журналісти, передусім, формують бренд довкола свого медіа та використовують аудиторію, як можливість підвищення доходів. На нашу думку, така бізнес-стратегія вказує на пошук нових можливостей утримання традиційних ЗМІ. Відповідно до мети нашої наукової роботи, розглянемо тенденції використання мережі Twitter журналістами різних редакцій. Результати щорічного наукового звіту Digital Journalism Study 2011 відобразили тенденцію проникнення журналістики в мережу. „Соціальні медіа стають ключовим інструментом впливу: журналісти використовують мікроблоги не лише для пошуку інформації, а й для того, щоб презентувати свої матеріали та позицію. Третина журналістів використовує Twitter, щоби перевірити інформацію, чверть – використовує для цього блоги та Facebook. Втім, значно вищою є довіра журналістів до прес-служб та ПР-відділів (71%), 58% журналістів

пишуть новини з прес-релізів. Лише 4% респондентів назвали Twitter першим місцем, де вони шукають новини”. Результати дослідження показали, що журналісти використовують Twitter для поширення власних матеріалів, зафіксували підвищення кількості журналістів, які ведуть блоги та вантажать відеоподкасти. Опитування головних редакторів також засвідчило, що н’юзруми змінили ставлення до соціальних медіа з експериментального на достовірне джерело інформації [44]. Засновник Twitter’а Джек Дорсі у книзі „140 Characters” констатує успішність платформи: „Оскільки мережа будується на думках та словах, ми отримали низку нової інформації та створили арену для обговорення влади, економіки, які раніше у мережі оминали. Завжди треба визначати свою аудиторію і писати для неї” [67]. Світові оглядачі фіксують тенденцію, що новинна інформація у Twitter з’являється оперативніше, ніж у традиційних медіа. Керівництво останніх зізнається, що незважаючи на ризик отримати невивірену інформацію з мікроблогу, все ж змушене її використовувати [63]. Укладники посібника „Можливості Twitter для журналістів” за української редакції наголошують на тому, що досліджуваний мікроблог є радше засобом комунікації для журналістів, аніж соціальною мережею. Вони зробили спробу класифікації способів використання журналістами мережі Twitter: 1) доступ до новинної інформації, яка надходить від користувачів мережі в реальному часі; 2) здійснення онлайнових Twitter-трансляцій із публічних акцій, засідань органів влади та судів, місць надзвичайних подій, виборів тощо; 3) аналіз та оцінка контенту, який продукують конкуренти та передові медіа; 4) пошук тем, джерел інформації, коментарів, експертних думок, очевидців та учасників подій; 5) можливість швидкого уточнення та вивірення інформації;

6) поширення прохань про допомогу, що стосуються професіних обов’язків; 7) просування своїх медій за рахунок розширення аудиторії [59]. Автори книги „Можливості Twitter для журналістів. Case ElectUA”, як найважливіший жанр мікроблогу, виокремлюють twitter-репортаж – це послідовний опис деталей та перебігу події у хронологічній послідовності з місця, де вона відбувається. Подібно до журналістського жарну автор репортажу для мікроблога дає відповіді на запитання „що? де? коли? як?”, а користувачі через прочитання низки повідомлень відтворюють перебіг події. Успішний twitter-репортаж передбачає анонсування репортажу та хештегу, під яким дописуватиме автор; участі одного чи кількох осіб, які доповнюють репортаж новим фактами; періодичного повідомлення аудиторії, що журналісти здйснюють twitter-репортаж; доповнення твіттів фотографіями, аудіо чи відеозображеннями, часове обмеження ведення репортажу; експортування репортажу на сайти, адміністратори яких за хештегами знаходять RSS цього пошукового запиту і спрямовують у спеціальну панель на сайті [59]. Завдання нашого дослідження пов’язане з класифікацією можливостей та вад використання мережі Twitter журналістами. На погляд авторів посібника з використання мікроблога журналістами, найважливішою вадою є недовіра до інформації, яка потрапляє у мережу. Всі факти, які обирає користувач для поширення – є упередженими, бо розраховані на конкретну аудиторію. Для журналіста – це привід для виврення інформації, її уточнення в очевидчів. „Це обов’язок журналіста переконатися, що інформація є достовірною, якщо він хоче надалі використовувати її для публікації. Інформація у Twitter’і (правдива чи неправдива) легко поширюється. Її легко перевірити, уточнити, спростувати. За потреби через ретвітти можливо знайти контакти очевидців резонансної події, а також перевірити інформацію, отриману з традиційних джерел. Тих користувачів, які поширюють сумнівні повідомлення, фоловери з часом відмовляються слідувати” [59].

Американські дослідження про використання мережі показують, що н’юзруми різних медіа використовують мікроблог для поширення гарячих новин, життєвих історій або лінків на матеріали свого ЗМІ. В серпні 2010 року Twitter впровадив функцію під назвою „Tweet button” – функція, розміщена поряд із новиною, яка дає можливість поширити інформаційне повідомлення у мікроблозі [20]. Ця функція є частиною розділу Twitter Media, яке презентує роль мікроблогу в підвищенні рейтингів програм, покращенні зворотнього зв’язку та інтерактивності. Розробник мережі Twitter Джек Дорсі у своїй книгі „140 characters” неодноразово наголошує на новинній природі мікроблогу. На наш погляд, це чітко відображається у стратегії розвитку Twitter’a. Отже, мікроблог Twitter у використанні медій може відігравати роль посередника у спілкуванні з аудиторією та інструмента розвитку ЗМІ. Інструментарій

мережі

уможливлює

створення

різномантних

стратегій

просування медіа та його журналістів одночасно. Соціальна мережа відкриває доступ до віртуальної спільноти, яка піддається впливові медій та окремих журналістів. Неофіційне спілкування людей однакового або подібного професійного кола в мережі зміцнює їхні стосунки поза оналайном.

РОЗДІЛ II. Методологічні основи дослідження Для нашого дослідження ми обрали два наукові методи, контент-аналіз та глибинне інтерв’ю. Якщо контент-аналіз стоїть на межі якісно-кількісного наукового трактування, то глибинне інтерв’ю – повноцінне якісне дослідження, що стосується проблематики наукової роботи. Поєднання цих двох методів виокремить

основні

тенденції

використання

мікроблогу

українськими

журналістами та поглибить розуміння мотивації медійників у створенні профілю у мережі Twitter. Розглянемо детальніше особливості використання кожного з методу під час нашого наукового пошуку. 2.1. Контент-аналіз: приниципи та застовування у дослідженні Нині використання контент-аналізу в медіадослідженнях різних типів ЗМІ посідає одне з провідних місць. Метод уможливлює точну фіксацію якісних та кількісних ознак об’єкту дослідження важливих для його загальної характеристики. Цей метод має універсальне застосування незалежно від тематики, формату та способу викладу інформації. За допомогою цього методу визначають три основні типи проблем: вивчення великих обсягів тексту з використанням вибірки та складним кодуванням; аналіз результатів діяльності людини без прямої комунікації із нею; метод дає можливість виявити приховані закономірності об’єкту дослідження [74; 484]. У

контексті

нашого

дослідження

результати

контент-аналізу

журналістських дописів у мікроблозі Twitter повно та різнобічно вкажуть на спосіб використання мережі українськими медійниками. Тому важливості набуває детальніше ознайомлення з історією розвитку та способом здійснення методу. Контент-аналіз (від англ. contens зміст) – метод якісно-кількісного аналізу змісту документів із метою виявлення або виміру різних фактів і тенденцій, зафіксованих у цих документах [61].

Повнота результатів цього методу дає підстави для використання, як основного у дослідженні, так і поєднувати його із іншими методами. Класичне визначенням методу американського науковця Б. Берельсон надав український вчений Іванов В. у своїй книзі: „Контент-аналіз – дослідницька техніка для об’єктивного, системного та кількісного опису комунікативного контенту, який відповідає цілям дослідника”. Українська дослідниця Л. Федотова розширює та конкретизує визначення методу: „Контент-аналіз масових комунікацій – це аналіз мовних одиниць, які є адекватними для концептуальної категоризації теми дослідження” [80]. Контент-аналіз застосовують у тих ситуаціях, коли інформаційна складова об’єкту дослідження потребує класифікації. Наука західних країн послуговується цим методом вже понад ста років і називає цей науковий підхід аналізу інформації провідним у наковій діяльності. „В Україні контент-аналітичні дослідження обмежуються вузьким колом фахівців” [73]. Об’єктом контент-аналізу можуть бути друковані матеріали, телевізійні та радіопрограми, інтернет-матеріали, життєві ситуації [28]. Особливого поширення контент-аналіз набув у постіндустріальний період. Втім, перші спроби використання методу відбулися у Швеції 1640 року. „Там під час дискусії з офіційним лютерантством, теологи порівняли апокрифічну збірку релігійних гімнів „Пісні Сіону” з гімнами офіційної церкви та підрахували кількість основних релігійних ідей та їх висвітлення (позитивне, негативне чи реальне). Про доцільність застосування та практичну цінність методу контент-аналізу заговорили наприкінці XIX – початку XX сторіччя американські журналісти Б. Метт’ю, А. Тенні, Д. Спід, Д. Уіпкінс. Вони зійснили аналіз тематичної різноманітності недільних випусків нью-йоркських газет за період 1881-1883 років. Для цього вимірювали обсяг матеріалів з різної тематики в дюймах, випробовуючи в такий спосіб кількісні можливості контент-аналізу. Результати дослідження Дж. Спід опублікував у статті „Чи дають тепер газети новини?”, що показала зміну тематичної орієнтації видань: у газетах зросла увага до пліток та скандалів, меншої уваги журналісти надавали літературі, політиці та релігії [62].

Повноцінне практичне застосування контент-аналізу, як наукового методу, утвердилось лише у 30-х роках XX сторіччя. „Саме в цей час у США метод сформувався як спеціальний, відносно формалізований вид аналізу документів, коли на основі гіпотези дослідника в документальних матеріалах виокремлювали спеціальні одиниці інформації, а потім підраховували частоту їх вживання” [61]. Американський політолог Г. Ласвел застосовував метод для досліджень сфери політики та пропаганди. Науковець модернізував контентаналіз,

доповнивши

його

новими

структурними

одиницями,

зокрема

категоріями аналізу, способу здійснення процедури, проведення і підрахунку. Під час Другої Світової війни державні органи США та Великої Британії за допомогою контент-аналізу ЗМІ досліджували дієвість пропаганди. У довоєнний період активно розвиваються масові комунікації, з’являється низка нових ЗМІ, які поширюють пропагандистську інформацію. У Європі на основі появи в ефірі радіостанцій військоих пісень фіксували проникнення військ

на

нові

території.

використовувати

для

„У

1940-х

роках

визначення автентичності

контент-аналіз

почали

історичних документів.

Дослідники рахували певні слова у тих документах певного автора, чия автентичність була доведена, та порівнювали їх кількість із сумнівними документами” [62]. Науковець А. Болдуін у 1942 році запропонував фіксувати важливі положення контент-аналізу на основі підрахунку частоти використання слів в тексті. Пізніше американський дослідник Ч. Осгуд поглибив цю методику, запропонувавши

підхід

„зв’язності

символів”,

що

дозволяє

виявляти

невипадкові, пов’язані за змістом елементи тексту, згрупуавши їх у спеціальні матриці. Ця методика започаткувала залучення до контент-аналізу кореляційної техніки, а потім і факторного аналізу. Радянські вчені почали застосовувати метод контент-аналізу в кінці 1960 років. Наукове дослідження А. Баранова мало на меті виявити суб’єктивні інтереси авторів матеріалів газети „Ізвестія”. Науковець Б. Грушин виявив за допомогою методу рівень обізнаності у проблемах регіону на основі публікацій

різних ЗМІ [78; 61]. Окрім використання контент-аналізу, як самостійного методу, можливе й комплексне здійснення наукових методик дослідження. Контент-аналіз може бути й етапом дослідження одного з інших наукових методів, наприклад, анкетування та формалізованого глибинного інтерв’ю. В такому разі за допомогою контент-аналізу визначають основні особливості об’єкту на основі сукупності фактів, які відобразили здійснені попередні методи. Метод набуває змісту за сукупності кількісних даних про явище, процес, що зафіксовані у документах, зокрема відео, аудіо, книгах, пресі. На думку українського дослідника В. Іванова, контент-аналіз – це якісно-кількісний

метод

вивчення

документів,

що

характеризується

об’єктивністю висновків і конретністю процедури, що полягає в обробці тексту з подальшою інтерпритацією результатів. Предметом контент-аналізу можуть бути відкриті чи приховані проблеми соціальної дійсності або внутрішні закономірності конкретного об’єкта дослідження [73]. Нині метод активно застосовують представники соціогуманітарних наук, зокрема юристи, історики, журналісти, літературознавці, політологи, психологи, економісти та інші, які зацікавлені у встановленні об’єктивних ознак людських комунікацій [72]. Методологію контент-аналізу традиційно поділяють на кількісну та якісну. Основа кількісного контент-аналізу – частотність виявлення у документах конкретних характеристик змісту. В основі якісного контентаналізу лежить факт наявності або відсутності у тексті певної характеристики змісту. Кількісна складова методу надає можливість робити висновки на основі даних,

отриманих

дослідження.

із

підрахунку

Прихильник

цього

елементів, підходу

визначених

трактування

параметрами

контент-аналізу

науковець Д. Джері визначає його як системну числову обробку, оцінку та інтерпритацію форми і змісту інформаційного джерела. Російський науковець Б. Краснов пропонує таке визначення контент-аналізу, в основі якого пошук у тексті конкретних понять, визначення частотності їх появи порівняно з величиною тексту. Якісна складова контент-аналізу фіксує присутність або відсутність певних елементів у об’єкті дослідження, що вказує на його

характеристику в контекстуальному плані. Дуалісти, які підтримують „якіснокількісну” природу методу вважають, що поєднання позитивізму та релятивізму в одному методі забезпечить досягнення найвищих результатів дослідження [26]. Для нашого дослідження важливо визначити потребу використання контент-аналізу медіа, як самостійного повноцінного дослідницького підходу. Здійснення контент-аналізу медій допомагає зрозуміти природу ЗМІ через визначення ключових тематично-структурних одиниць, що і є основним завдання методу. Теоретик масової комунікації Г. Поцепцов у своєму дослідження „Теорія комунікації” наголошує на трьох основних причинах використання цього методу: відсутність можливості безпосереднього спілкування з автором; мета, що передбачає аналіз результатів діяльності людини, зокрема мовної; достатній обсяг матеріалів, результати дослідження яких будуть презентативними [77]. Контент-аналіз як якісно-кількісний метод наукового дослідження дійсності використовують з метою: 1) опису змісту повідомлення: використовують для фіксації соціальних змін; 2) перевірки гіпотези, яку сформулював дослідник; 3) дослідження соціальних груп, що презентують об’єкт наукового осмислення теми; 4) вивчення медіа-ефектів: наслідків та закономірностей, що виникають у комунікації із об’єктом дослідження [62]. У 1970 році велика кількість дослідників визначала, як впливає насильство в ефірі телеканалів на поведінку глядачів. Міжнародна організація ЮНЕСКО в 1970-х роках презентувала доповідь, в якій узагальнила близько трьох тисяч окремих досліджень у питання насилля на телебаченні: більшість із наукових досліджень включав деякі форми контент-аналізу [28]. На наш погляд, за допомогою методу контент-аналізу науковець може визначити, класифікувати конкретні особливості досліджуваного об’єкту та

всебічно описати його природу в контексті суспільного існування питання. Для медіадосліджень ця можливість надає соціальної значущості науковій роботі, характеризуючи не лише природу ЗМІ та його контенту, а й аудиторії, яка споживає медіапродукти, наштовхує на висновки, пов’язані з причинами виникнення тих чи тих тенденцій. Основні переваги методу – це аналіз широких інформаційних потоків за низької матеріальної витратності. Метод дозволяє систематизувати та класифікувати великі обсяги інформації за допомгою кодування. Фактично, відбувається переосмислення реальної дійсності мовою символів та позначень. Втім, науковці вбачають і недоліки цього методу. Український дослідник Б. Юськів у праці „Дискусія довкола переваг і недоліків контент-аналізу” наголошує на ігноруванні латентного змісту контексту дослідження: „Контент-аналіз продовжують пов’язувати з процесами категоризації та квантифікації, проте основний наголос роблять на якісних процесах пов’язаних із вивченням змісту і значень” [81]. Недоліками контент-аналізу також є обмеження положень, за якими науковець аналізує об’єкт: під аналіз потрапляє не соціальний процес, а його наслідки [79;152]. Контент-аналітичні дослідження мають різні напрямки: – інтерпритація на текстовій основі позатекстових тенденцій дійсності; – виявлення характеристик, що свідчать про соціальні ознаки автора; – дослідження соціальної значущості об’єкта дослідження у створенні тексту; – визначення світогляду автора, зокрема знань, цінностей, норм; – відповідність тексту аудиторії, для якої їх створено; – актуальність текстів контексту, в якому перебуває автор; – політико-соціологічний аналіз інформаційного змісту, як спроба участі та керування суспільством [72; 45 – 47]. Метод контент-аналізу може бути регулярним (відбуватися кілька разів на якийсь період), плинним (до якого час від часу повертаються, щоби порівняти результати), одноразовим. Контент-аналіз може бути цільовим, коли

за певним критерієм дослідник обирає конкретні повідомлення та визначає їхні риси. Оскільки основним методом нашого наукового дослідження є контентаналіз, варто детальніше розглянути його методологію, що передбачає: 1) формулювання дослідницького запитання та гіпотези; 2) часове обмеження, якого буде достатньо для презентації даних; 3) визначення генеральної сукупності результатів дослідження; 4) конкретної вибірки; 5) вибір одиниці вимірювання; 6) розробку класифікації дослідження; 7) встановлення системи вимірювання: 8) тренування кодувальників та здійснення пілотного дослідження; 9) кодування контенту відповідно до встановлених термінів; 10) аналіз зібраних даних; 11) інтерпритація результатів, формулювання висновків [62]. Функціональні можливості контент-аналізу, як наукового методу, сегментують досліджуваний об’єкт, виявляють динамічні тенденції, зійснюють перевірку логічних гіпотез, виявляють найбільш значимі факти [73; 34 – 35]. Російський вчений О. Алексєєв вказує на техніку здійснення методу контент-аналізу, що передбачає покрокове виконання таких складових: 1) вивчення сукупності текстів, які складають основу дослідження; 2) структурування, сегментацію, розчленування елементів тексту, що є повторюваними чи одиничними складовими тексту; 3) формалізація, застосування правил здійснення класифікації, їх розробка; 4) розподіл текстів на положення класифікації; 5) використання якісних та кількісних методів у характеристиці об’єкту дослідження; 6) кодування отриманих даних та трактування результатів [61].

Контент-аналіз предбачає виокремлення смислових одиниць, на основі

яких

будується

дослідження.

Одиниці

методу

визначає

ціль

дослідження, його задання та гіпотезу. Важливими є і одиниці обліку – це та кількість матеріалів, що він готовий дослідити. Процедура підрахунку класифікує і групую визначені одиниці, що цікавлять науковця. Для підрахунку результатів послуговуються одиницями класицікації, які оформлено у кодувальну таблицю. Дослідження передбачає перетворення елементів, виявлених у об’єкті дослідження, на категорію чи класифікацію. Кодування даних є початковим етапом підбиття підсумків: надання кількісної характеристики дослідженню. Закодовані положення можуть бути портактовані відразу кількома одиницями, тому важливо зберігати результати у зведеній схемі даних. Таблиця з параметрами кодування, передусім, уможливлює тематичний розподіл категорій дослідження. „Кодування зазвичай налічує від 10 до 100 категорій. У разі виокремлення менш, ніж десяти елементів, виникає ризик обмежити дані, які підпадають під кілька категорій відразу” [28]. Отже, основна мета контент-аналізу – визначити фокус дослідження, обрати категорії, за якими відбуватиметься аналіз та дати характеристику об’єкту дослідження. Результати якісно-кількісного контент-аналізу дають змогу вписати результати у соціальний контекст дослідження та виявити характернті тенденції. Незважаючи на те, що контент-аналіз може бути самостійним методом дослідження, функції методу розкривають можливість його використання у поєднанні з іншими якісними та кількісними методами, що поглибить результати дослідження. На наш погляд, завдання контент-аналізу відповідно до об’єкту нашого дослідження – зафіксувати радше кількісні показники активності журналістів у мережі Twitter і зробити якісні висновки. Метою нашого дослідження є виокремлення тенденцій використання мікроблогу українськими журналістами, що вкаже на зміни способу отримання та поширення інформації працівниками традиційних та онлайнових ЗМІ, допоможе визначити відкритість журналістів до нових можливостей, що пропонує мережа, та розкрити можливі впливи на

спосіб позиціонування журналістів у мережі завдяки активному розвитку мікроблогінгу. Складові мети нашого дослідження повністю відповідають можливостям наукового методу якісного контент-аналізу, який ми і обрали, як основний принцип дослідження. Результати контент-аналізу ми плануємо поглибити в інтерв’ю з журналістами, які використовують мікроблог Twitter. Наше дослідження нині є одноразовим (точковим) контент-аналізом, втім, проблематика наукової роботи має широкі перспективи розвитку та поглиблення тематики. В такому разі наші теперішні результати можуть стати основою для порівняльної характеристики зміни журналістської активності в мережі Twitter. У ході наукового пошуку ми визначили кілька особливостей застосування методології контент-аналізу в дослідженні. Гіпотеза контент-аналізу: українські журналісти використовують мікроблог Twitter не з професійною метою, а для побутового спілкування. Професійне

використання

предбачає

поширення

власних

матеріалів,

презентацію новин свого та інших ЗМІ, коментування важливих подій, пошук контактів, що в комплексі є формулою журналістської самопрезентації у мережі. Часове обмеження. Наукове дослідження тривало один місяць з 6 квітня по 5 травня. На наш погляд, цього часу достатньо, щоби проаналізувати достатню кількість твіттів, на основі яких визначити спосіб використання мережі українськими журналістами. Генеральна сукупність результатів. Ми передбачили кілька способів використання мережі українськими журналістами: поширення новин із особистого життя, використання задля розваги та спілкування з іншими користувачами; можливість здійснення ПР-діяльності ЗМІ, в якому працюють, на основі особистих профілів; формування впізнаваності свого імені у професійному колі спілкування та поза його межами на основі потужних новинних пропозицій та реакції на важливі суспільно-політичні та культурні події. Ми не виключаємо можливості поєднання кількох способів використання

профілю журналістами, втім, прагнемо визначити основну тенденцію з отриманих результатів дослідження. Вибірка. Одна з основних характеристик наукового дослідження – повнота результатів, що засновується на адекватній вибірці. Ми поставили за мету дібрати 30 профілів українських журналістів, що представляють різні медіаплатформи: половина – журналісти та редактори всеукраїнських медіа, інша частина – представники регіональних ЗМІ. Таким чином, ми поставили за основну мету порівняти особливості використання мікроблогу столичними та регінальними представниками медіа, що є одним із завдань нашого дослідження. Профілі користувачів нашої вибірки умовно класифіковано за типами медіа („тлебачення і радіо”, „друковані медіа”, „сайти, інформаційні агенства”), що вкаже на активніть використання мережі Twitter журналістами різних платформ. Кожна підгрупа дослідження складається з рівної кількості людей – 5 журналістів всеукраїнських ЗМІ та 5 регіональних. Спочатку ми планували відшукати по одному журналісту у Twitter’i, який представляє одну з областей України. Втім, у процесі дослідження онлайн середовища, ми побачили, що не всі області рівною мірою присутні в мережі. Виникла потреба у визначенні кількох обмежень, яких ми дотримувались, формуючи вибірку. По-перше, кількість фоловерів журналіста чи редактора повинна перевищувати 50 осіб. По-друге, останній допис журналіста або редактора повинен бути датованим у часовому розриві не менше одного місяця. На наш погляд, менша кількість читачів та дописів є непрезентативною для дослідження такого типу: користувач, який не має аудиторії, що його читає, і робить значні перерви у веденні сторінки може складати перелік „випадкових” користувачів мережі або входити до категорії „новачки”, які ще не обрали стилю ведення свого профілю. По-третє, профіль журналіста є публічним. Обмеження також позначилось на відсіюванні знаних журналістів в офлайні, які є малоактивними у мережі, але мають профіль. Таким чином, ми

сформували вибірку, основа якої дає підстави називати її презентативною у сенсі „якості” ведення сторінки користувачами. Одиниця вимірювання – кожний допис журналіста у мікроблозі. Для кодувальної таблиці створюємо документ із іменем журналіста; ЗМІ, в якому він працює; вказуємо місто проживання та посилання на профіль у мережі Twitter. Класифікація дослідження. Кодувальна таблиця нашого дослідження складається з двох частин. Перша – „характеристика профілю” за такими категоріями: (1) справжнє ім’я/псевдонім; (2) @: ім’я/ псевдонім; (3) інформація про користувача: про себе/ місце роботи/ посада/ місто/ посилання на соціальні мережі/ лінки на сайти; (5) кількість твіттів; (6) кількість фоловерів; (7) кількість фоловінг; (8) списки; (9) мова інформаційного блоку: українська/ англійська/ російська. Ця таблиця є загальною для усіх членів вибірки. Друга – „характеристика інформаційного наповнення таймлайну”, що включає такі категорії: (1) мова допису: українська/ іноземна/ російська; (2) формат повідомлення: текст/ фото/ відео/ лінк; (3) лінки на: українські ЗМІ/ іноземні/ соціальні мережі / блог; (4) тип повідомлення: персональні новини/ лінк на власний матеріал/ новини інших ЗМІ/ свого ЗМІ/ коментарі/ думки/ анонси/ пошук контактів; (5) хештег; (5) twitter-трансляція; (6) ретвіт: він/ його; (8) фейворіт: він обрав; (9) @ у значенні переписки. Ця таблиця є персональною для кожного користувача, результати якої подаємо окремою таблицею в зведеній формі з кількісними позначеннями. Дані, отримані за допомогою контент-аналізу, передусім, доведуть чи спростують гіпотезу дослідження, узагальнять манеру використання мікроблогу, визначать рівень продукування власного контенту в мікроблозі. Системою вимірювання ми обрали „одиницю” (1), як спосіб визначення кількості та „+” на позначення наявності елементів дослідження. На наш погляд, розроблена нами методологія, поглиблює науковий пошук роботи. Оскільки тема дослідження є малорозкритою, методологія

набуває чіткості безпосередньо під час її апробації. Це позначилось на формуванні обмежень вибірки, про які ми вже вказали, та чіткості формулювання категорій в процесі здійснення пілотного дослідження на кількох користувачах мережі. Отже, для нашого дослідження ми обрали методологію кількісноякісного контент-аналізу. Результати вкажуть на основні тенденції та закономірності активності українських журналістів у мікроблозі. Цей науковий метод є основою для наступного в нашій роботі методу глибинного інтерв’ю, що потрактує причини використання мережі Twitter. 2.2. Використання глибинного інтерв’ю у медіадослідженнях Наше дослідження передбачає виявлення тенденцій, пов’язаних зі способом

використання

мікроблогу

Twitter

професійній

діяльності

журналістів. У нашій роботі перша частина дослідження, а саме контент-аналіз, є основою для глибинних інтер’ю. За допомогою контент-аналізу ми отримаємо фактичну інформацію, що характеризуватиме присутність та діяльність українських журналістів у мікроблозі. Наступний крок – глибинні інтерв’ю з окремими журналістами, які різняться способом використання мережі. На наш погляд, варто детальніше розглянути історію методу та спосіб його застосування для поглиблення наукового дослідження. Глибинні інтерв’ю – це якісний метод збору даних, результати якого використовують для оцінки потреб, уточнення програм, стратегічного планування тощо. Джерелами глибинного інтерв’ю є кілька людей, які, на погляд науковця, мають найбільш характерні чи відмінні від дослідження погляди. Якісне глибинне інтерв’ю – успішний інструмент збору інформації для використання у плануванні та оцінці певних явищ. Меті сприяють формулювання відкритих запитань, орієнтованих на проблематику розмови, що спонукає інтерв’юєру глибоко дослідити принципи та мотивацію респондента, предмет їхньої комунікації. Результат цього методу є накопичення інформації, що стосується практичного боку дослідницького запитання. Отримані дані

науковець може використовувати для подальшого поглиблення свого дослідження за допомогою інших методів або повноцінно робити висновки про тенденції на наявних фактах [12]. Метод глибинного інтерв’ю є якісним дослідженням, орієнтованим не на масовий збір інформації, а на розуміння досліджуваних соціальних явищ. Відсутність формалізації у такому типі дослідження унеможливлює масовість об’єктів накового трактування, тому кількість одиниць дослідження зводять до мінімуму. Натомість дослідження має більшу глибину трактування соціальних явищ у контексті взаємодії із іншими компонентами середовища. За допомогою глибинного інтерв’ю науковець має змогу якомога повніше розкрити досліджуване питання. Глибинне інтерв’ю, як метод, набуває поширення у 1980-их роках. Термін „глибинне інтерв’ю” піддається різноманітному трактуванню в залежності від сфери застосування, зокрема в психології чи соціології.

психології цей метод на основі вчинків людини характеризує підсвідому мету її активності. Тому глибинне інтерв’ю психоаналітики називають ті, що направлені на виявлення несвідомих бажань [69; 81]. У соціології цей метод допомагає розкрити додаткові грані об’єкту дослідження. Науковці збігаються на думці, що інтерв’ю є ключовим методом збору інформації для наукової роботи. Існує велика кількість різновидів глибинного інтерв’ю. Британський вчений Г. Хічкок виокремлює дев’ять основних типів: структурне інтерв’ю, інтерв’ю огляд, інтерв’ю консультація, щоденник інтерв’ю,

історії

із

життя,

етнографічне

інтерв’ю,

неформальне

неструктуроване інтерв’ю та бесіда. Науковці Кохен та Маніон групують способи інетрв’ю за іншим принципом: стуктуроване та

неструктуроване

інтерв’ю, директивне інтерв’ю, сфокусоване або глибинне інтерв’ю. Глибинне інтерв’ю – дне з різновидів неструктурованого інтерв’ю або такого, що має визначену структуру, що дослідники використовують для отримання інформації з метою цілісного аналізу поглядів та досвіду співрозмовника; цей метод також використовують, як основу для збирання

інформації для подальших досліджень. Цей тип інтерв’ю передбачає використання переважно відкритих запитань, які дають змогу розкрити думки співрозмовника. Глибинні інтерв’ю послуговуються запитаннями, що мають на меті збір якісної інформації, тому цей різновид інтерв’ю ще називають якісним інтерв’ю. Американський науковець Петтон пропонує три основні підходи до проведення якісних інтерв'ю: 1) неформальне інтерв’ю-бесіда: цей підхід передбачає побудову запитань, які виходять із контексту сказаного. Метод актуальний для тих досліджень, що відбуваються у „полі”, а дослідник спостерігає і уточнює дані; 2) заплановане інтерв’ю: дослідник формує перелік потрібних запитань, що максимально розкриває суть дослідження; актуальне для отримання інформації з конкретної проблематики; під час цього інтрв’ю важливо триматися основної тематики спілкування; 3) стандартизоване відкрите інтерв’ю: дослідник використовує під час інтерв’ю перелік ретельно сформульованих відкритих запитань, які не змінює впродовж інтерв’ю. Цей метод зручний для опитувань, коли над одним дослідженням працює два та більше науковців: розкриття проблематики інтерв’ю залежить від майстерності формулювання запитань [25]. Український науковець В. Іванов поділяє глибинні інтерв’ю на формалізовані та неформалізовані. „Інтерв’ю, що в основі мають закриті запитання, називають формалізованим, із відкритих – неформалізоване. Якщо ж інтерв’ю поєднує два підходи, його називають напівформалізованим”. Формалізоване

інтерв’ю

використовують

для

отримання

однотипної

інформації від кожного респондента, результати якого класифікують за порівняльним принципом. Неформалізоване інтерв’ю використовують для досліджень на визначення різної за характером проблематики, яка в сукупності презентує загальну картину досліджуваного об’єкту. В. Іванов доповнює класифікацію інтерв’ю компонентами направленості та ненаправленості бесіди. На

його

думку,

спілкуванню

направлене

науковця

та

інтерв’ю

респондента,

характерне а

формалізованому

ненаправлене

характеризує

неформалізоване інтерв’ю, тобто під час якого науковець дозволяю респонденту висловлюватись на тему бесіди в довільному порядку: науковець лише підтримує інтерв’ю у куті розгортання думки [73; 75 – 81]. Для здійснення якісного глибинного інтерв’ю важлива роль науковця, який повинен керуватися науковими приципами роботи. Передусім, науковець повинен бути відкритим до отримання різнобічної інформації, неупередженим до вибору респонентів, що неможливлює збір тенденційної інформації, що може позначитись на широті розкриття проблематики. Американська дослідниція Ліза Гуйон виокремлює такі основні характеристики методу глибинного інтерв’ю: – відкриті запитання: формулювання запитань за допомогою слів „чому” і „як” дають свободу висловлення думки респондента; – напівструктурований формат запитань: активність інтерв’ю визначає сукупність

додаткових

незапланованих

уточнювальних

запитань,

яким

науковець доповнює загдалегідь написаний перелік запитань; – вміння слухати і тлумачити: важлива риса глибинного інтерв’ю – здатність науковця правильно інтерпритувати дані, отримані за допомогою цього методу; – фіксування перебігу розмови на електронні носії або у блокнот задля збереження точності [12]. Таким чином, можемо стверджувати, що метод глибинного інтерв’ю є формалізованим способом спілкування із джерелом інформації. Розпочинаючи роботу над глибинним інтерв’ю, науковець визначає, яку роль відіграє його метод у дослідженні, основну чи допоміжну. Це дає змогу правильно вибудувати план роботи з методом. Важливим елементом глибинного інтерв’ю – є вибірка, яку науковець вибудовує відповідно до меж свого дослідження. Презентативна вибірка повинна включати людей, які характеризують проблематику роботи. Формулювання запитань нерозривно пов’язане із темою досліджуваного питання. Перелік запитань може мати підтеми або складатися із окремих тем.

„Інтерв’ю, що складають із тематичних блоків, у практиці глибокого інтерв’ювання застосовують рідко. Поєднання в одному переліку запитань різних тем може призвести до неповноцінного розкриття кожної” [73; 15]. Також визначають різновиди послідовностей викладу запитань: „тематична” послідовність допомагає розбити на підтеми однин об’єкт обговрення; „проблема-рішення” за методикою американського дослідника Д. Дервіла послуговується п’ятьма основними запитаннями „В чому суть проблеми? Які її причини? Які рішення можливі? Яке рішення найбільш вдале? Як можна реалізувати рішення”; „воронка Геллапа” – методика викладу запитань, які визначають рівень обізнаності респондента в предметі обговення, ставлення до проблеми, отримання відповідей на основні запитання дослідження, визначення причин таких позицій, виявлення сили та інтенсивності поглядів [73]. Для нашого дослідження важливо розглянути методику здійснення глибинного інтерв’ю. Американський вчений Квале виокремлює сім складових методу: 1) визначення цілей інтерв’ю: формулювання проблеми, довкола якої відбувається спілкування та визначення ключової інформації; 2) наявність фокусу: науковець формує перелік запитань, які тематично відповідають пролематиці спілкування; 3) інтерв’ювання: спілкування науковця та респондента починається поясненням

проблематики

роботи

та

окресленням

важливих

акцентів

дослідження; 4) рошифровка: дослівний транскрипт тексту з метою точного фіксування деталей розмови; 5) аналіз результатів: на основі зібраної інформації науковець здійснює виокремлення тенденцій з проблематики дослідження; 6) вивірення фактів: використання методу триангуліції дослідження, що відображається

на

роботі

науковця

із

кількома

різними

інформації,що згодом формують повноту результатів дослідження; 7) формування висновків наукового дослідження [12].

джерелами

Функціональні

можливості якісних наукових

методів, зокрема

інтерв’ю, дають можливість розкрити соціальний зв’язок проблеми та об’єкту дослідження, міру точності формулювання гіпотези, сформувати цілісний образ проблеми та об’єкта, виокремити важливі соціальні фактори існування проблеми, заповнити погалини кількісних методів практичними складовими існування об’єкту дослідження, подолання міфів [73]. Отже, глибинне інтерв’ю уможливлює формальне отримання інформації науковцем від респондента. Як і будь-який інший якісний метод, глибинне інтерв’ю відображає соціальний і матеріальний контекст досліджуваної проблематики. Для нашого дослідження ми обрали метод фокусованого глибинного інтерв’ю, оскільки воно передбачає „аналіз ситуації, яку одночасно можуть презентувати в повній мірі різні респонденти” та фокусування на конкретній проблематиці [73]. Під час підготовки до проведення глибинних інтерв’ю нами було складено перелік респондентів, яких ми дібрали з вибірки контент-аналізу. До нього увійшло шість журналістів (3– регіональних та 3 – всеукраїнських ЗМІ), яких ми обрали за принципом активності поновлення дописів у мікроблозі Twitter та манерою використання мережі. Ми ставили за мету зафіксувати особливості

використання

мікроблогу

журналістами

всеукраїнських

та

регіональних видань. Висновки дослідження узагальнять проблеми та способи використання Twitter’a. Вагомим фактором у доборі журналістів стало їхнє бажання та змога взяти участь у дослідженні. Із дев’яти журналістів, якими ми запропонували взяти участь у глибинному інтерв’ю, погодилось шість. Основною причиною відмови Віталія Портнікова (головний редактор ТВі, журналіст „Радіо Свобода”), Сергія Томіленка (головний редактор черкаського інформаційного порталу „Прочерк”, голова Спілки журналістів Черкаської області), Сергія Пішковського (редактора ужгородського сайту inspired.com.ua) слугувала їхня відсутність у межах країни та брак часу на онлайн спілкування.

Оскільки наше дослідження здійснюється на основі направленого формалізованого методу глибинного інтерв’ю, питальник для всіх учасників мав однаковий зміст. Утім, у ході втілення методу ми використовували уточнювальні та додаткові запитання, які допомагали розкрити думку респондента. Відповідно до тематичного поділу кодувальної таблиці, ми підготували для респондентів перелік запитань, що умовно поділяє його на три підтеми. Цей підхід дає змогу згрупувати подібні за користувацьким спрямування запитання, поєднання яких дає повну характеристику особливостей використання мікроблогу в журналістській діяльності та мотивацію респондентів. Наводимо перелік запитань, запропонованих користувачам мережі Twitter, що презентують різні медіа. Перелік включає переважно запитання відкритої форми. Уточнювальні запитання та інформація у вигляді переліку варіантів розроблена для тих респондентів, які забажали відповідати на запитання дослідження у письмовій формі. В цілому, перелік запитань містить 3 підтеми та 25 запитань. Характеристика сторінки 1. Коли зареєстрували сторінку у мікроблозі? Що Вас спонукало до цього? 1. Яка максимальна перерва у веденні мікроблогу? Із чим вона пов’язана? 2. Наскільки принциповим для Вас є потреба вказати, що Ви „журналіст чи редактор” у графі „про себе”? У залежності від відповіді, як це допомогло надалі у пошуці професійних контактів та розширенні власної читацькою аудиторії? 3. Чи важливо для Вас, щоб на юзерпіку було саме Ваше зображення, а не картинка? Хто може собі дозволити картинку: вже впізнавані журналісти; ті, які бояться, щоб їх упізнали через провокативність висловлювань чи інше? 4. Ваша сторінка – це, передусім, персональний профільм чи створений на вимогу редакції?

5. Яке основне завдання вашого профілю у мережі Twitter: особисте використання, для поширення матеріалів вашого ЗМІ тощо? Поясність чому саме такий спосіб використання обрали? 6. Чому варто/неварто обмежувати доступ інших користувачів до сторінки журналіста? 7. Що переважає у манері ведення вашої сторінки: бажання створити бренд довкола себе чи презентувати себе, як частину вашого ЗМІ? Опишіть за кожним положенням. 8. Яких користувачів (експертів, колег, відомих людей) Ви обов’язково читаєте у відповідь, коли вони фоловлять Вас? Як ставитесь до слідування незнайомців у відповідь? Особливості використання профілю 1. Чи є мікроблог можливістю для Вас додатково відобразити подію деталями, які оминула редакторська правка або редакційна політика? Наведіть приклад. 2. Що Ви завжди твіттите, а що є недопустими для потрапляння у ваш таймлайн відповідно до манери ведення сторінки? (тематика, відповіді іншим користувачам, обов’язкова кількість твіттів на день тощо) 3. Як часто Ви слідкуєте за зростанням ретвіттів та позначкою „улюблені твітти”? Чому це сприяє чи несприяє підвищенню Вашої активності у мережі? 4. Які вади та переваги Твіттера з погляду використання мережі журналістом? 5. Вкажіть за частотністю спосіб використання мережі Twitter: пошук контактів

джерел

інформації;

пошук

колег;

пошук

новин;

бажання

прокоментувати важливі події; бажання повідомити про важливі події; розважитись/відпочити; ваш варіат. 6. Чи

використовуєте

Twitter

для

оперативної

інформації в редакцію, зокрема під час twitter-трасляцій?

передачі

якоїсь

7. Від кого знаходите більше новин у мікроблозі: від офіційних сторінок ЗМІ, шукаєте інформацію лише у стрічці поновлень? Якщо через ЗМІ, то через українських чи закордонних? 8. Яку ціль має ваш акаунт та його аудиторія: це поле для професійної дискусії, можливість повідомити нежурналістам про новинки, чат задля розваги? 9. Якої інформації, на ваш погляд, очікує аудиторія від вашої сторінки (професійної, особистої, цікавинок, що не стосуються роботи, додаткової інформації про важливі події, яку редакція не дозволила або профільтрувала у матеріалі для ЗМІ)? Чи зважаєте ви на вподобання? Актуальні проблеми використання мережі журналістами. 1. Наскільки відчутна „ізольованість” журналістів у мікроблозі? 2. Які переваги використання Твіттера? Чим він вам допомагає у професійній діяльності; у приватному житті? 3. Чи відчули дієвість того, що ви ведете сторінку у Твіттері: на чому це позначилось? 4. Чи задумуєтесь ви про те, куди спочатку писати про новину, яку дізнались: пишете у Твіттер, а вже потім презентуєте інформацію в редакції? 5. Чи обмежує редакція Вас у тематиці твіттів, як це зробили кілька закордонних редакцій, помітивши, що журналісти спочатку пишуть від себе у Твіттер, а вже потім використовують інформацію для написання професійних матеріалів? 6. Наскільки гостро стоїть потреба у створенні віруальної спільноти журналістів на основі мікроблогу? 7. Як змінилась активність спілкування в реальному житті на основі тих контактів професійної спільноти, що активно існує у мережі? Ціль, розробленого нами глибинного інтерв’ю, – розкрити мотивацію журналістів у використанні мікроблогу, поглибити результати контент-аналізу практичними кейсами використання мікроблогу, оцінити загальну обізнаність журналістів у можливостях платформи.

Фокус спілкування визначається проблематикою дослідженя та гіпотезою, яка в даному глибинному інтерв’ю обмежена трьома підтемами, які виявляють способи використання мікроблогу українськими журналістами. Отже, за допомогою методу глибинного інтерв’ю наше дослідження набуває визначеності у питаннях комфортності перебування та зреалізованості українських журналістів за допомогою можливостей мікроблогу, усвідомленні цінності платформи, рівень обізнаності у функціоналі мікроблогу Twitter. Глибинне інтерв’ю уможливлює аналіз ролі мікроблогу в журналістській діяльності українських медійників, реформуванні способів поширення та отримання інформації.

РОЗДІЛ III. Результати дослідження 3.1. Результати контент-аналізу профілів українських журналістів Мета нашого дослідження – вказати на основні тенденції, характерні для використання українськими журналістами мікроблогу Twitter. Результати контент-аналізу справжню

спростували

манеру

гіпотезу

використання

дослідження

мікроблогу:

схарактеризували

українські

журналісти

послуговуються мікроблогом із професійною метою частіше, аніж для побутового спілкування. Цього висновку ми дійшли на основі кількох виокремлених у методології положень. Добір 30 журналістів ми здійснювали в кілька етапів: пошук за іменами у мікроблозі, через спільноти, звертались у редакції ЗМІ, використовували списки, що існують в мережі, проглядали „френд стрічку” журналістів, яких добирали у соціальних мережах, а потім шукали у Twitter’i. Оголошення у соціальних мережах про пошук журналістів та особисті звернення у редакції дали незначних результатів. Вибірку сформували на основі власного пошуку. Результати першої частини дослідження вказують на те, що більшість журналістів ідентифікує себе у мережі справжнім іменем: один журналіст вказав лише ім’я, ще один – лише прізвище. Втім, на важливість функції @reply зважають лише 11 користувачів, які вказали справжнє ім’я та прізвище, двоє – лише частину імені, 17 – мають псевдоніми. Це вказує на те, що пошук журналістів у мережі усладнюється використанням у @reply псевдоніму, за яким інші користувачі знаходять потрібних людей. Менше половини журналістів (13) вказують ЗМІ, у якому працюють, 22 – зазначають професію. Більшість користувачів нашого дослідження (23) вказують місто, у якому вони проживають. З погляду аудиторії, яка потенційно може стати фоловерами журналіста, цей факт орієнтує у географічній належності інформації, яку генерує медійник у своєму профілі. Важливим є і те, що більшість журналістів додають лінки на власні блоги (5), сторінки у соціальних мережах (4), сайти ЗМІ, у яких працюють (16). Це створює умови

додаткової комунікації із журналістом за різними каналами зв’язку, розуміння характеру їхньої роботи. Для написання інформації про себе обрані користувачі використовують українську (10), англійську (16) та російську (11) мови. Лише шестеро журналістів входять до списків спільнот мікроблогу. Ми зазначаємо також кількість твіттів, фоловерів та фоловерс за даними, що вказані на 15 травня 2012 року. Вони вказують, що кількість фоловінг лише у 11 із 30 журналістів перевищує кількість фоловерс. Набільший розрив має Олексій Дурнєв – сім фоловінг та 16227 фоловерс (Дод. Електронний носій). Таким чином, на наш погляд, журналісти контролюють потрапляння випадкових новин до свого таймлайну, не послуговуються крософоловінгом та за мету ставлять, передусім, поширення власної інформації. Отже, перша частина дослідження вказує на те, що журналісти більшою мірою ідентифікують себе в онлайновому просторі мережі Twitter. Це спростовує нашу гіпотезу, вказуючи на бажання журналістів бути впізнаваними на мікроблозі та інших соціальних мережах, блогах. Друга

частина

дослідження

характеризує

манеру

використання

журналістами свого профілю. Оскільки вибірку складає однакова кількість журналістів, які працюють у всеукраїнських і регіональних ЗМІ, ми подекуди вдаємося до порівняльного способу подання результатів дослідження. У період із 6 квітня до 5 травня (30 днів) журналісти створили 2428 дописів, які ми класифікували за категоріями контент-аналізу, що описані у попередньому розділі. Із 30 профілів лише один не мав жодного поновлення за вказаний період. Мінімальна кількість дописів одного журналіста за досліджуваний термін – 4, максимальна – 628. Загальна кількість отриманих у дослідженні твіттів складається з дописів користувача – 70 %, ретвіттів – 12 %, що він помістив у себе на сторінці, @reply –18% переписки. Наше дослідження фіксувало аспект мовного використання в мережі. 75% повідомлень написані журналістами російською мовою, 25 % – українською,

трохи більше 1% – іншими мовами. Такі результати зумовлені тим, що два користувача з найбільшою кількістю твіттів (Артур Оруджалієв – 621, Наталія Міхеєнко – 628), є російськомовними журналістами. Мовне використання журналістів центральних та регіональних ЗМІ має інші показники: журналісти регіонів частіше послуговуються українською мовою, аніж медійники всеукраїнських ЗМІ. Зберігається перевага російської мови серед журналістів центральних ЗМІ, іноземну мову використовують майже однаковою мірою. Журналісти регіональних видань частіше використовують російську мову – 56 %, українську – 42 %, інші мови – 2%. Продовжують тенденцію і журналісти всеукраїнських видань: російська мова – 86%, українська мова – 13%, інші мови – 1%. Дослідження спрямоване також на визначення способу поширення та перезентації інформації. Особливість написання текстових повідомлень, яку ми зафіксували протягом здійснення дослідження, полягає у тому, що журналісти переважно додають до лінку текстівку написану мовою матеріалу. Важливим елементом дослідження є формат повідомлень, які створюють журналісти

мережі.

Він

визначальним

формуванні

власного

інформаційного стилю „коротких жанрів” написання та поширення інформації у мікроблозі. Ми зафіксували такі формати повідомлень: 1) текст, лінк: 1287 повідомлень (71 %); 2) текст: 345 повідомлень (19 %); 3) лінк: 60 повідомлень (3,3 %); 4) відео, лінк: 45 повідомлень (2,5 %); 5) текст, відео, лінк: 35 повідомлень (1,9 %); 6) текст, зображення: 16 повідомлень (0,9 %); 7) текст, зображення, лінк: 12 повідомлень (0,7 %); 8) текст, відео: 7 повідомлень (0,4 %) 9) зображення, лінк: 6 повідомлень (0,3 %). Відповідно до завдання поставленого у дослідженні, важливості набуває класифікація різновидів посилань, які додають до тексту або використовують

без текстового супроводу журналісти. Ми виокремили п’ять основних груп лінків, якими послуговуються журналісти: на українські ЗМІ; закордонні ЗМІ; ЗМІ, в якому працюють; на блоги; на соціальні мережі.

українські ЗМІ закордонні ЗМІ ЗМІ, в якому працюють блог

350 292

300 250 200 150 100 50

113 67

57 25

соціальні медіа

0 Всеукраїнські ЗМІ

800 700 600 500 400 300 200 100 0

українські ЗМІ

739

128 96

закордонні ЗМІ ЗМІ, в якому працюють блог

121 19

соціальні медіа

Регіональні ЗМІ

Таким

чином,

журналісти

на

персональних

профілях

формують

інформаційне середовище, що передусім позиціонує ЗМІ, в якому вони працюють, поширюють новини українських та закордонних медіа. Дослідження цього аспекту виявило тенденцію того, що журналісти з регіональних ЗМІ частіше поєднують соціальні мережі з профілем мікроблога Twitter. У такий спосіб вони створюють спільне інформаційне поле на основі мікроблога, соціальних мереж Вконтакте та Facebook. На відміну від журналістів усеукраїнських ЗМІ, регіональні використовують ще й блоги для

поширення власних думок, коментарів, новин свого ЗМІ, анонсів і покликаються на них у мікроблозі. Розглянемо результати кількісного аналізу тематичного різновиду повідомлень, які ми виокремили на основі власних спостережень та класифікації дослідниці С. Бархес. Дані свідчать, що найчастіше журналісти у своєму профілі публікують: – матеріали свого ЗМІ (49%); – власні матеріали (14%); – новини інших ЗМІ (11%); – персональні новини (8%); – думки (6%); – коментарі (5%) та анонси (5%); – запити на пошук контактів (2%). 100 90 80 70 60 50 40 30 20 10

Інтернет Преса Телебачення та радіо

но

ви ни

св вл ог ас ни о ЗМ І но й м ат ви ер ни іа л ін ш их зм пе ко і рс ме он нт ал ар ьн і ін ов ин и ду мк и по а н ш он ук ко с и нт ак ті в

Детальніші результати презентує відсотковий зріз використання різних

типів повідомлень за належністю до інформаційної платформи. До вибірки дослідження входять журналісти та редактори. Помітна тенденція того, що редактори розміщуюють новини свого ЗМІ на мікроблог. Тому, на наш погляд, це положення домінує за двома групами дослідження. Отримані дані презентують мету використання мікроблога журналістами, стверджуючи професійний характер перебування медійників у мікроблозі Twitter. До категорії „власні матеріали” ми зараховували зокрема авторські матеріали журналістів, а також ті, які журналіст створював за допомогою мережі, здійснюючи твіттер-трансляцію. Із 30 журналістів за період здійснення контент-аналізу використали функцію онлайн-репортажу лише два журналісти. Журналіст Радіо Свобода та головний редактор „ТВі” Віталій Портніков тричі вдавався до такого підходу, дописавши три, шість та дев’ять повідомлень з кожної теми: доповнював текст фотозображеннями. Спортивний оглядач сайту isport.ua/basketball Олександр Прошута тричі звітував онлайн про перебіг спортивного матчу, використавши 12, дев’ять та вісім повідомлень для цього. Кожен журналіст використовував тематичні хештеги події. Загальна кількість використання хештегів журналістами – 55, що фіксує події, заходи, назви установ, організацій, географічні назви. Результати нашого дослідження показали, що не всі журналісти мають фітбек від фоловерів у вигляді ретвіттів та позначення „фейворітс”: 12 журналістів лишаються поза увагою аудиторії, якe фіксуємо за допомогою цих інструментів. ЗМІ

Retwitt

Favourite

Всеукраїнське

Регіональне

283

У контексті визначених нами особливостей використання мережі Twitter українськими журналістами актуальності набуває потреба визначити їхню активність у продукуванні дописів на мікроблог. Ми умовно розподілили результати за такими часовими межами: – із10 до14 години – 35% дописів;

– із 15 до 19 години – 30 % дописів; – із 20 до 24 години – 27 % дописів; – після 24 до 9 години – 8 % дописів. Можемо стверджувати, що журналісти здебільшого послуговуються мережею у робочий час, поєднуючи професійні обов’язки із особистими: поширюють новини впродовж робочого дня, шукають інформацію, контакти тощо. Отже, результати контент-аналізу спростовують гіпотезу дослідження – українські журналісти використовують мікроблог Twitter не з професійною метою, а для побутового спілкування. Професійне використання передбачає поширення власних матеріалів, презентацію новин свого та інших ЗМІ, коментування важливих подій, пошук контактів, що в комплексі є формулою журналістської самопрезентації у мережі. Графічні результати дослідження та кодувальна таблиця у зведеному форматі представлено на елетронному носії. 3.2. Результати глибинних інтерв’ю Результати контент-аналізу вказали на основні тенденції активності українських журналістів та редакторів, що дало основу для глибинного дослідження користувачів мікроблогу. До вибірки увійшло 6 журналістів, профілі яких ми проаналізували у першій частині дослідження. На момент здійснення глибинного інтерв’ю в Україні перебували та виявили бажання спілкуватися шість медійників: 1) Артур Оруджалієв, редактор сайту, власник проекту ain.ua (Київ), зв’язок Skype; 2) Андрій Баштовий, журналіст Радіо Свобода (Київ), спілкування в реальному часі; 3) Олександр Прошута, журналіст isport.ua/basketball (Київ), онлайн; 4) Наталія Міхеєнко, журналіст газети „Факты и комментарии” (Київ), онлайн;

5) Тетяна Єщенко, директор прес-центру cherkassynews.tv (Черкаси), спілкування в реальному часі; 6) Юрій Дюг, журналіст видавничого дому „ОГО” (Рівне), зв’язок Skype. Для глибинного інтерв’ю ми обрали журналістів за принципом полярності тем, які вони висвітлюють у своїх ЗМІ. Дослідження не має на меті зіставлення способів використання мережі Twitter журналістами всеукраїнських та реагіональних ЗМІ, а лише вказати на загальні особливості. Оскільки більшість журналістів не мали змоги спілкуватися в реальному часі через відрядження, інтерв’ю відбувалось за допомогою різних засобів комунікації, що було враховано під час розробки питальника. Тривалість глибинного інтерв’ю під час Skype-зв’язку та спілкування в реальному часі – 35-40 хвилин. Журналістам, які відповідали на запитання у письмовій формі, ми попередньо пояснили процедуру здійснення глибинного інтерв’ю у телефонному режимі, тому відповіді отримали повні та конкретні, що не потребували доповнень. Питальник нашого дослідження включає три підтеми, кожна з яких містить запитання про факти та особливості активності у профілі. В ході наукового пошуку ми вирішили розкрити основні запитання, які, на нашу думку, є характерними або полярними у розкритті підтеми. Характеристика сторінки. Кожен із респондентів зареєстрував акаунт в різний час впродовж 2007 – 2012 років. Серед основних причин, які спонукали онлайн-журналістів доєднатися до мережі – бажання залучити аудиторію на свій ресурс, інші медійники потрапили до мікроблогу за порадою колег або у пошуках професійного кола спілкування: „Це середовище, де спілкуються прогресивні люди, де є еліта журналістики, зокрема Ілля Варламов та Ігор Усик. Я ставлюсь до них як до джерела інформації. Twitter стирає кордони: ти можеш не фоловити, але все одно писати користувачеві. Сюди я прийшов із LiveJournal” (Андрій Баштовий).

„Акаунт у Twitter`i я зареєструвала на початку 2012 року: зрозуміла, що він дає можливість притягти на сайт ширшу аудиторію, яка слідкує за поновленнями через соціальні мережі” (Наталія Міхеєнко). „Спонукало повальне захоплення Twitter’ом колег: буквально вся редакція чи не одного дня завела собі мікроблоги і переселилася туди. У такі моменти намагаюся не відстати. Насправді, хотів зареєструватися давно, втім, не мав причини” (Олександр Прошута). Артур Оруджалієв – перший серед респондентів, хто зареєструвався на мікроблозі у 2007 році: „Там взагалі не було кого читати, тому на кілька місяців зробив перерву. Цінність соціальної мережі полягає в тому, кого там можна знайти. Нині користуюсь Twitter’ом регулярно щодня. Переглядаю стрічку новин 10 – 20 разів на добу”. Респонденти, які мають акаунт більше року робили перерви у дописах від місяця до одного року. „Багато уваги приділяла соціальній мережі Facebook, яка є основною моєю платформою. На початку, коли дізналась про Twitter, мене відштовхнув мовний бар’єр, хоча і непогано володіла мовою, доєдналась, коли з’явилась російська мова” (Тетяна Єщенко). „Приблизно півроку не користувався Twitter’ом. Це пов’язано із розвитком можливостей Вкнтакте та Facebook, які мені цікавіші. Я не бачив користі від мікроблога. Потім вирішив навести лад у всіх соцмережах: пов’язав їх та систематизував, щоб відновити роботу. Соціальних мереж багато, а вони не мали логічного зв’язку і було складно всюди писати тематичні дописи” (Юрій Дюг). Більшість респондентів вважає, що журналіст повинен використовувати власне фото на юзерпіку, що наблизить медійника до аудиторії. Якщо журналіст створює сторінку у соцмережі, він повинен формувати впізнаваність свого імені. На думку журналістів, дозволити собі використання картинки можуть ті люди, які використовують профіль для власних інтересів, як особисту

платформу,

для

обмеженого

кола

людей.

Справжнє

фото

користувача – ідентифікує журналіста та вигідно підсилює його статус у мережі, вважають респонденти.

„Якщо людина відкрита і публічна, то вона повинна мати обличчя. Деякі відомі люди, які подають провокативний контент, побоюються, що їх упізнають. І навпаки, невідомі люди не хочуть бути впізнаними” (Юрій Дюг). „Мабуть, кожен користувач обирає фото за своїм характером. Головне, правильно обрати, щоб про вас не склалось погане врження” (Наталія Міхеєнко). „Відсутність фото вказаує на несправжність акаунту. Журналісти – відомі люди, вмонтовані у систему публічності. Для них фото не спричиняє додаткового стресу, виходу із зони комфорту. Приховують власні обличчя люди несамореалізовані, які бояться, щоб їх в офлайні асоціювали з коментарями у мережі” (Тетяна Єщенко). Не зважають на принципове використання фото на власному профілі два респонденти: власне зображення не формує їхню впізнаваність. Натомість цю функція виконує контент. Олександр Прошута має фото: „Назвати себе впізнаваною людиною я не можу: люди впізнають мене за прізвищем та голосом”. Лише Андрій Баштовий використовує для юзерпіку картинку. Журналіст вважає, що фотокартка повинна веселити людей: „Фото у деяких соцмережах потрібно регулярно змінювати. Для мене це не принципово: головне, щоб зображення відповідало стилю в якому ти висловлюєшся”. Журналіст не вважає за обов’язок ідентифікувати себе з редакцією, в якій працює: „На Twitter’i є речі, які б я ніколи не сказав у офіційному коментарі на сайті. Формат змушує спілкуватися тією мовою, якою спілкуються з тобою інші. Десь провокуєш людей, переступаючи певні стандарти. Стиль має бути більш живим, ніж на сторінках газет. Навіть якщо я вкажу, що журналіст, ЗМІ не вказуватиму, щоб убезпечити редакцію від проблем. Я завжди вказую, що я блогер. Коли додаю інших, дивлюсь на те, що вони пишуть, а не хто вони”. Більшість журналістів вважає, що вони повинні ідентифікувати себе зі ЗМІ, в якому працюють. Це додає ваги контенту, який вони поширюють у мікроблозі. Редакція спортивного журналіста Олександра Прошути підтримує

формування образу „експертів” журналістів, які працюють на сайті, вказуючи на сторінці про журналістів сайту посилання на особисті Twitter-акаунти. „Я вже встиг зрозуміти, що ця інформація приваблює аудиторію. В інтернеті людям потрібен моральний авторитет: вони знаходять його за постами редакторів і журналістів. Що стосується розширення аудиторії, то найпростіший спосіб – це повісити значок "Фолоу мі" під матеріалом. Аудиторія сайту є значною, матеріал побачить мінімум тисяча-дві користувачів, з яких сотня матиме власні акаунти на Twitter`i. Моїми фоловерами стали деякі вельми авторитетні люди з середовища, в якому я працюю, що, безумовно, допомагає в контактуванні з ними” (Олександр Прошута). Втім, створення сторінок – це ініціатива журналістів, а не редакції, яка не обмежує тематику та спосіб формулювання дописів на мікроблозі: „Через нецензурні висловлювання на редакційній конференції сайту читачі скаржилися на використання нецензурної лексики у профілях Twitter’а. Головний редактор відповів, що це наші особисті профілі, тому ми вільні поводитьсь як бажаємо”. На наш погляд, це приклад того, як образ журналіста у мережі впливає на сприйняття ЗМІ його читачами. Незважаючи на те, що акаунти є приватними, аудиторія, яка отримала посилання з офіційного сайту, очікує від журналістів формальних дописів. Таким чином, актуальності набуває потреба ідентифікації характеру журналістських профілів на сайті ЗМІ. Це убезпечить редакцію від невдоволення читацької аудиторії, яка відслідковує повідомлення про внутрішні перипетії подій, читає особисті коментарі журналістів, які радше сприймає за продовження редакційної політики, аніж арену для висловлення думок журналістів із певної теми. Журналіст регіонального видання Юрій Дюг, хоча у мікроблозі й вказує належність до професії, дотримується думки, що користувачі мережі не звертають уваги на інформацію про особу: „На рівні міста та області люди знають потрібні імена. У процесі спілкування ділимося інформацією про місце роботи”.

Лише один із шести респондентів створив акаунт на вимогу редакції, втім, Наталія Міхеєнко все ж визнає сторінку персональною: „Мій акаунт у Twitter’i персональний. У момент створення сторінки сформувала мету – просування „фактівського” бренду в соціальних мережах. Існує три ключові цілі, для досягнення яких я використовую мікроблог: комунікації, підтримка давніх професійних контактів, їхнє нове використання, пошук і створення нових контактів. Twitter – частина стратегії побудови та розвитку бренда, як корпоративного, так і персонального, отримання та опрацювання новинної інформації часто від першоджерел”. У своєму профілі журналістка щодня розміщує лінки на 10–20 найцікавіших матеріалів із сайту видання. Інші респонденти надають посилання виключно на власні матеріали, якщо виникає потреба поділитися матеріалом іншого колеги, роблять ретвітти з офіційної сторінки ЗМІ у Twitter’і. Усі журналісти, які склали вибірку нашого дослідження, заперечують потребу обмежень приватності акаунту. „Не бачу суті використання закритого акаунту. Це вигідно лише тим, хто хоче спілкуватися з обмеженою кількістю користувачів і піклується про втручання у приватність. Для цього існують інші

соціальні

мережі”

(Артур

Оруджалієв).

Таким

чином,

можемо

стверджувати, що користувачі мікроблогу Twitter, зокрема журналісти, ставляться до мережі як до пошуку інформації та її вільне поширення: мікроблог впроваджує прозорість дописів, що суперечить меті використання соціальних мереж, які, передусім, спрямовані на здійснення приватного спілкування. Мікроблог набуває рис віртуальної платформи для професійної комунікації фахівців із різних сфер. Усі респонденти нашого дослідження ставляться до персонального акаунту як до можливості створення селфбренду через надання оцінки та коментування подій, створення унікального новинного контенту. На наш погляд, найбільш наближеним до селфбренду є Артур Оруджалієв, чого він досяг завдяки активності у блогосфері впродовж 15 років діяльності в мережі. Нині кількість фоловерів на мікроблозі – 5657 осіб, редактор фоловить 257

користувачів, за весь час дописав 22 413 твіттів. „Я спеціально не створював бренд свого імені: здійснюю різноманітні експерименти, вирішую задачі, які ставлю перед собою в мережі. Оскільки я є власником проекту, то для мене немає різниці чи формувати свій образ, чи бренд сайту. Для співробітників селфбренд важливіший. Бренд журналіста додає виданню і навпаки”. Тетяна Єщенко стверджує, що інформація нині поширюється не за допомогою традиційних ЗМІ, а горизонтально через особистісні зв’язки, що вказує на потребу створення бренду свого імені: „Селфбренд мислячого журналіста без соціальної сторінки неповноцінний”. На думку Олександра Прошути, ЗМІ в інтернеті не потребують додаткової реклами, втім „очевидно, що в інтернет-ЗМІ великих грошей на посаді журналіста не заробиш. Всі це розуміють

використовують

соціальні

мережі

як

майданчик

для

самопросування”. На наш погляд, формування селфбренду у мережі може мати два етапи. По-перше, журналіст здатен продукувати контент, який в результаті може зацікавити інших роботодавців, відкриє перспективи професійного зростання або зміни робочого місця. По-друге, якщо журналіст вже відомий, він притягує аудиторію до своєї сторінки, яка вже підкріплює цей бренд ретвітами, посиланнями, фітбеком на контент в мережі та на ЗМІ, який журналіст презентує. На наш погляд, селфбренд формується на високій активності на багатьох мережевих платформах, загальній зацікавленості у розвитку та діяльності журналіста. Оскільки дані контент-аналізу показали, що тисячну аудиторію мають лише кілька осіб, важливо постійно розширювати читацьку аудиторію та впроваджувати інтерактивність, розміщувати посилання на свій акаунт у своєму ЗМІ. Розширення

аудиторії

за

принципом

взаємного

фоловінгу

(кросфоловінгу) характерне лише журналістам із регіональних ЗМІ. На наш погляд, це спричинене тим, що журналістів знає обмежене коло людей, в основному городяни, за рахунок яких і збільшується читацька аудиторія. Черкаська журналістка Тетяна Єщенко сприймає взаємний фоловінг як етичний

аспект перебування в мережі: „Комунікація повинна бути взаємною, це правило хорошого тону”. Така позиція зміщує акценти важливості наповнення корисною інформацією власну стрічку, ускладнює пошук унікальної новинної інформації: основна частина читачів, які не є н’юзмейкерами, за нашими дослідженнями, виконує функцію ретранслювання повідомлень різних сайтів або самовираження з особистої тематики. До того ж, мікроблог не є соціальною мережею, які різняться за функціями. „Люди, яких читаю я, не пов’язані з тими, хто читає мене. Не дотримуюсь взаємного фоловінга. Не слідкую за тим, хто мене читає. Додаю цікавих людей з оффлайна, близьких за інтересами” (Артур Оруджалієв). „Колись пробував кросфоловінг, але він не має результату. Додаю, якщо жива людина, а не бот, якщо людина писала мені до цього, додаю колег та політиків, блогерів. За день можу зафоловити до 20 людей, але потім чищу стрічку, бережу її. Якщо минулого тижня слідував півтисячі людей, то зараз трохи більше сотні” (Андрій Баштовий). „Незнайомі люди, які найчастіше читачі, не завжди цікаві. Навзаєм додаю експертів, колег, відомих людей. Також цікавлять інсайдери з тих чи тих питань, чия інформація допоможе в роботі” (Олександр Прошута). Отже, журналісти характеризують свої сторінки як платформу для самопросування.

Втім,

не

завжди

послуговуються

диференціальними

маркерами (фото, місце роботи), що потенційно дадуть змогу читачам розпізнати їх серед широкої аудиторії мікроблогу. Читачі охоче знаходять у мережі тих, кого знають за матеріалами ЗМІ. Регіональні журналісти відчувають ізоляцію, їм доводиться розширювати аудиторію через особисте додавання нових людей навзаєм. Особливості використання профілю Продукування унікального контенту, на погляд респондентів, – запорука читабельності акаунту. Контент-аналіз показав, що оригінальні матеріали – це лінки на власні матеріали зі ЗМІ, в я кому працюють журналісти, рідше – власні

коментарі про подію чи новину. Актуальності набуває питання способу використання профілю. За відповідями п’яти респондентів із шести, мікроблог став можливістю додаткової інформації, що не увійшла до матеріалів. Журналісти вказують, що це переважно та інформація, яка не завжди відповідає стандартам професійної журналістики, зокрема це можуть бути здогадки, цікавинки, сенсації, що лишаються неперевіреними фактами, висловлення власних емоцій та надання оцінок вчинкам, подіям, людям. „Додатково інформую, коли маю переживання та емоційну оцінку того, про що написав у матеріалі. Я не можу висловлювати ставлення до людини у редакційному матеріалі, закликати до дій, а у мікроблозі, хоча й задумуюсь над цим, інколи пишу. Twitter – для висловлення емоцій: людина клікає на посилання не тому, що їй цікаво прочитати повідомлення, а тому, що задумається про причини виникнення у мене такої емоції” (Андрій Баштовий). „Було так, що спочатку висловлювалась на тему у твіттах, а вже згодом компонувала їх у повноцінний матеріал для свого ресурсу” (Тетяна Єщенко). Онлайн-журналісти Артур Оруджалієв та Олександр Прошута не використовують мікроблог як можливість повідомити додаткові деталі. Оскільки цікава інформація перебуває в одній площині, в онлайні, її вигідніше, на погляд цих журналістів, подавати на сайт, а вже згодом робити ретвітт. „Специфіка онлайну така, що „не для друку” має хороший рейтинг, тому його запускають на сайт. Останнім часом це трапляється все рідше: серйозне медіа не може постійно зловживати такою інформацією” (Олександр Прошута). Відповідно до результатів інтерв’ю, жоден із журналістів не зміг схарактеризувати свій особливий стиль та манеру інформаційного наповнення профілю. Журналісти традиційно уникають тем, які розпалюють ворожнечу та стосуються порушення морально-етичних норм. Наводимо приклад окремих особливостей, які претендують на стиль.

„Переважно спортивна тематика дописів. Для мене принциповим є вираження думки про ті події, на яких я буваю особисто. Насамперед це стосується футбольних і баскетбольних матчів. Іноді висловлююсь про популярну подію. З іншого боку, до тематики входять життєві перипетії, подорожі. Обов’язкової кількості твіттів на день не існує: іноді жодного, іноді – близько 20. Ретвітти роблю на цікаву інформацію, чиюсь думку, яка повністю збігається з моїм баченням і позбавляє мене необхідності повторюватись” (Олександр Прошута). Оскільки Андрій Баштовий у мікроблозі відпрацьовує форму подання інформації, встановив правила щодо ретвіттів з інтернету: „Я завжди використовую скорочення посилання від Google: там можна перевірити кількість кліків. Завжди намагаюсь написати власний коментар, бо люди використовують Twitter не для того, щоб читати ЗМІ (вони можуть це зробити безпосередньо на сайті), вони підписані на мене, щоб читати цікаві, на мій погляд, публікації та ставлення до них. Вважаю неправильним, коли користувачі закидають із мережі випадкову інформацію, флуд, некоментуючи її”. Регіональні

журналісти

синхронізують

Twitter

із

соціальними

мережами, зокрема Вконтакте та Facebook. За словами Юрія Дюги (Рівне), незважаючи на різнотипність аудиторі, це допомогло йому охоплювати відразу більшу кількість читачів. Саме у соціальних мережах, з його практики, краще помітно реакцію користувачів на матеріали за допомогою функції „like”: „Для мене на першому місці для особистого використання соцмережа Вконтакте, потім – Facebook, де пишу професійну інформацію, а Twitter за залишковим принципом. Куди все це найчастіше синхронізується. У мікроблозі аудиторія реагує на новини про події життя міста, владу”. Тетяна Єщенко (Черкаси) завдяки аудиторії, яка читає твітти у Facebook, залучає нову аудиторію на мікроблог. Журналістка звернула увагу, що в соціальній мережі колеги та користувачі активніше реагують на інформацію, обговорюють її, аніж на мікроблозі: „Модерую переходи за

посиланням з Twitter’a на ресурс, який очолюю. Показники більші, ніж переходи з Facebook. На мікроблозі користувачі частіше читають місцеві новини”. На противагу регіональним журналістам, медійники всеукраїнських ЗМІ не модерують фітбек на своєму профілі. Андрій Баштовий та Артур Оруджалієв слідкують за ретвіттами офіційних сторінок видань, активність аудиторії на власних профілях для них ролі не відіграє. Таким чином, можемо зробити висновок, що регіональні журналісти не готові повноцінно працювати лише на одній платформі. Оскільки журналісти слідкують за ретвіттами лише на офіційних сторінках медіа, не модерують повідомлення, які є потенційно цікавими читацькій аудиторії на власних сторінках, актуальності набуває проблема причини використання мікроблогу. За результатами інтерв’ю, респонденти вбачають у своїй активності на мікроблозі Twitter, передусім, пошук та повідомлення новин, що здійснюється з однаковою частотністю. В основному, готові коментувати події та розкривати свої думки, трохи рідше – шукати джерела інформації та колег-журналістів, майже не використовують Twitter для розваги та відпочинку. Наталія Міхеєнко єдина, хто використовує мікроблог „для залучення рекламодавців, бізнесменів, політиків та активістів на інтернет-портал faktu.ua ”. На думку респондента, Twitter – вигідний інструмент для швидкого поширення новин, обміну та обговорення вторинної інформації між людьми та організаціями по всьому світу. Більшість журналістів намагаються фоловити тих користувачів, які є н’юзмейкерами та поширюють унікальну інформацію, що формує потужну новинну стрічку респондентів. „Читаю виключно свою стрічку новин, яка відображає більшою мірою всі події в Україні. Спеціально шукати новини в мережі складно” (Артур Оруджалієв). „Фоловерів шукаю спочатку в соціальних мережах, потім доєдную у Twitter, інколи гортаю функцію „подібні” та інших фоловерів” (Юрій Дюг). „Мою стрічку новин складають лише цінні джерела інформації” (Андрій Баштовий).

Всі респонденти серед суто журналістських можливостей мережі відзначають високу оперативність та новинну цінність мікроблогу, можливість поширювати неперевірену інсайдерську інформацію. „Використовую Twitter також для просування свого сайту. Тут реакція на дописи значно швидша, аніж на Facebook: я досліджую статистику відвідувань, де бачу, звідки приходять відвідувачі. Спільнота твіттерян більш динамічна” (Тетяна Єщенко). „Twitter дозволяє побачити нову інформацію раніше, аніж її вже поширили інші ЗМІ або вона загубилась під іншою” (Артур Оруджалієв). Андрій Баштовий переважно використовує мікроблог не для поширення інформації, а для її залучення на сайт Радіо Свобода. Як журналіст та редактор сайту, він здійснює зміни, пов’язані з комунікацією офіційного сайту ЗМІ та інших мережевих платформ: „Зараз випробовую експериментальні методики Twitter в цілях редакції. Ми відмовились від каналу RRS, бо кількість кліків незначна. Розмови, що Twitter дає основний трафік у нас не діє: Facebook дає більше. Мікроблог дає можливість відпрацювати форму подачі інформації, зокрема за допомогою твіттер-трансляцій, які ми здійснюємо. У Twitter’i я більше читаю, аніж пишу, моніторю теми за хештегами. Дізнаюсь про новини значно швидше, ніж інші ЗМІ”. Лише регіональні респонденти не практикували твіттер-трансляції. За словами Юрія Дюги, „з таким же успіхом можна дописувати на будь-яку інтернет-сторінку”. На наш погляд, це свідчить про брак

знань

та

нерозуміння

можливостей

комунікації,

ізольованість

регіональних журналістів, які не здійснюють розширення впливу інформації через співпрацю з колегами свого ЗМІ або виступати н’юзмейкерами для інших медіа. Це створило б онлайнову спільноту журналістів і в загальному контексті поглибило б дієвість журналістської діяльності. Джерелом інформації для респондентів більшою мірою у Twitter’i є цікаві користувачі, політики, експерти, рідше – найвідоміші українські та російські ЗМІ

–

„korrespondent.net”,

Олександра

Прошути

„lenta.ru”.

вимагає

Спортивна

модерування

тематика

журналіста

нежурналістських

стрічок

користувачів, які мають зв’язок зі спортсменами: „Складно сказати, чи

належать вони до звичайних користувачів, але відсоток використання новин, поданих інсайдерами, приблизно дорівнює відсотку новин з акаунтів ЗМІ”. Отже, спільною рисою використання мережі журналістами є те, що вони не орієнтуються на аудиторію, а лише за власним бажанням генерують контент на профілі. На наш погляд, у перспективі це може призвести до того, що в результаті журналісти не зможуть захопити ту аудиторію, яка потенційно належить їм. Перш за все, це відбувається через нерозуміння інтересів читачів та відсутності манери використання профілю. Актуальні проблеми використання мережі журналістами. Респонденти наголошують на багатофункціональній природі мікроблогу: мережа існує як окремий інструмент, що надає вигоди для залучення різноманітних можливостей у поєднанні з іншими платформами. Для журналістів зручними є функція „Follow me”, яку вмонтовують на офіційних сайтах їхніх ЗМІ, можливість ретвітту. Журналісти порівнюють Facebook і Twitter, вказуючи, що остання платформа є можливістю знайти контакти й на основі першої їх поглибити. Відповідно, відбувається й підміна арени для обговорення дописів користувачів. Незважаючи на лаконічність форми повідомлення у мікроблозі, він лишається основним інформаційним джерелом для наших респондентів. З іншого боку, активність журналіста у мережі впливає на його позиціонування у реальному житті. Олександр Прошута наголошує на потребі журналіста враховувати контекст написаного у мережі та статус журналіста у мікроблозі: „На своєму профілі я дозволив собі неетичне висловлювання про певну баскетбольну команду, назвавши її гравців „клоунами”. Робив це на емоціях, без зайвих думок. Вже наступного дня один з гравців команди, який не знав мене особисто, підійшов до мене і нагадав про цей випадок. При цьому, мав на це повне право, адже його команда стала переможцем чемпіонату, чого я точно не міг припустити. Після цього я став більше замислюватися про коректність висловлювань у мережі й той факт що мене читають не тільки колеги, але й ті, чию діяльність я висвітлюю”.

„За допомогою під’єднання Twitter до Facebook неодноразово знаходила коментаторів, які висловлювались з проблеми під темою, думки яких згодом використовувала у своїх матеріалах. Пост обростав коментарями і виникала ідея написати повноцінний матеріал. Коментарі брала безпосередньо із соцмережі з дозволу авторів” (Тетяна Єщенко). Із розвитком соціальних мереж, які пришвидшують передачу інформації, зростає ризик зниження вартості новин, які менш оперативно висвітлюють ЗМІ. Респонденти нашого дослідження теж зауважують цю тенденцію. „Найчастіше, якщо новина дійсно ексклюзивна, пишу її на сайт або обговорюю

публікацію

повідомлення

редактором.

Якщо

новина

ексклюзивна, але публікувати її на даному етапі не можна, вона автоматично йде у Твіттер” (Олександр Прошута). На нашу думку, бажання журналістів поширювати інформацію через соцальні мережі – це крок до побудови бренду свого імені. Єдиною вадою для ЗМІ у цьому випадку є те, що вони відмовляються від тем, які цікаві аудиторії. „Спочатку надаю інформацію в редакцію, але дорогою напишу обов’язково твітт. Це не створює конкуренції, бо збільшує кількість трафіку, оскільки я анонсую на мікроблозі подію, а

згодом публікую редакційний матеріал”

(Андрій Баштовий). „Якщо новина ексклюзивна, то вона спочатку потрапляє у соціальні мережі. Якщо ж я здійснюю розслідування, то зважаю на те, чи варто оприлюднювати інформацію, яку необхідно перевірити і доповнити” (Юрій Дюг). Журналісти зауважують, що редактори ніколи не обмежують їхню можливість поширювати новини на персональних профілях. Регіональний журналіст Юрій Дюг подає кейс, коли редакція заохочувала журналістів до написання тематичних твіттів з власних профілів: „У деяких гострих моментах навіть просили писати саме у соцмережі про факти, які складно довести, особисті зауваження, здогадки, які неможливо ретельно перевірити та підтвердити. Цю функцію перекладали на соціальні мережі, адже ЗМІ не повинно бути місцем „зливу” інформації”.

„Єдине обмеження редакції на дописи в мікроблозі – це розкриття джерел інформації, яким це може зашкодити” (Олександр Прошута). Журналісти не відчуваюсь потреби у створенні онлайн-спільноти, зокрема на основі мікроблогу. Респонденти із всеукраїнських ЗМІ зауважують, що до відомих людей, які є брендами та н’юзмекерами, вони мають доступ і знають їхні контакти. „Старше покоління журналістів – технофоби. Було б ідеально створити архів із лінками на сто реальних журналістських профілів, які згодом розгалуджити ще за областями. Це б створило пристойне середовище для спілкування із журналістами-брендами, які пишуть якісну інформацію” (Андрій Баштовий). Регіональні журналісти потребують додаткових знань із використання мережі. Тетяна Єщенко намагається зініціювати навчальний проект, що ознайомить випускників старших курсів спеціальності „журналістика” з функціоналом мікроблогу. Платформа мікроблогу допомагає розширити коло знайомих в оффлайні усіх журналістів, які взяли участь у дослідженні. Отже, журналісти, які послуговуються мікроблогом для поширення інформації мають свободу висловлювань і не обмежені редакційною політикою ЗМІ, в якому працюють. Гостроти набуває порушення етичних норм журналістики, які радше у мережі апелюють до виключно моральних аспектів висловлювань публічної людини, у нашому випадку медійника в інтернеті.

ВИСНОВКИ Нинішні веб-технології створюють умови для легкої комунікації незалежно від часу, географічного розмежування та середовища, в якому перебуває людина. Основною вимогою часу є використання техніки, що спрощує комунікаційні

процеси. Мікроблогінг став прикладом новітнього

зв’язку людей, що не потребує тривалого занурення у процес, як це відбувається у соціальних мережах, а лише миттєвого фіксування присутоності користувача, що відображається дописом на важливу тему. Таким чином, зміщується й мета комунікації: із розваги на поточне інформування про події. Напротивагу блогам мікроблоги мають значно вищу актуальність дописів, зручніший формат, для реалізації якого достатньо мобільних цифрових засобів. Саме тому мікроблогінг набуває рис провідного комунікаційного джерела, яке дає можливість одночасно впливати на два виміри, віртуальний та реальний, безпосередньо під час події, про яку інформують. Інформаційний потік користувачів у блогах та соціальних мережах багато в чому залежить від спільнот, до яких входить власник сторінки, та інформації друзів, які формують його новинну стрічку. У мікроблозі кожен із користувачів є створювачем свого інформаційного простору. На наш погляд, мікроблог, зокрема

досліджуваний

нами

Twitter,

набуває

рівня

багатоканального

незалежного засобу масової інформації, який контролює лише користувач профілю. Водночас мікроблог є і засобом масової комунікації за потреби моментальної координації дій, поширення новин, реакції на факт реальності тощо. Ми схильні вважати, що Twitter уособив у своєму функціоналі можливості обох засобів. Це відбувається завдяки залучення до мережі значної кількості офіційних ЗМІ, активної участі у формуванні контенту публічних осіб, активних громадських діячів тощо. Мікроблог – своєрідна арена для унікальних думок, формування експертного середовища, що контролюється лише власними поглядами та обмеженнями користувача. Отже, Twitter є засобом та інструментом сучасної журналістики.

Завдяки інформації із Twitter’а отримали розголос важливі події міжнародного значення. Та й журналісти послуговуються коментарями із мережі. Це свідчить про те, що мікроблог є складовою порядку денного медійного середовища. Фактично, користувачі, які є потенційно цікаві для ЗМІ, можуть приваблювати медії та поширювати настрої, ідеї, створюючи унікальний контент. На наш погляд, аналогічну роль можуть взяти на себе журналісти, які на мікроблозі є незалежними від редакційної політики. Із розвитком вебтехнологій та проникненнями ресурсів, журналісти отримують більше свободи та способів вираження. Єдиною потребою є чітке самопозиціонування у мережі, що стає можливим через створення власного стилю та ритму поширення інформації. За таких умов ім’я журналіста не розчинятиметься серед інших користувачів, а подекуди і працюватиме на ЗМІ, в якому він працює. Ці два поняття є взаємозалежними: успішне медіа просуває імена журналістів і навпаки. Результати нашого наукового пошуку спростовують гіпотезу про те, що українські журналісти послуговуються мережею Twitter не з професійною метою, а для побутового спілкування. Припущення спростовано за допомогою результатів контент-аналізу, завдяки якому зафіксовано тенденцію до високої частоти поширення власних матеріалів, публікації новин власного та інших ЗМІ, що характеризує журналістську обізнаність у вирі подій. У методології дослідження ми визначили, що професійне використання мікроблогу передбачає продукування власних новин, новин свого ЗМІ, презентацію рівня обізнаності у важливих суспільно-політичних подіях, коментування подій, що формує експертну характеристику журналіста. Першу трійку результатів дослідження способу використання мережі журналістами складають поширення власних матеріалів (49 %), власних матеріалів (14 %), новин інших ЗМІ (11 %). Глибинні інтерв’ю визначили бажання усіх журналістів бути знаними у мережі і працювати

над брендом свого імені незалежно від ЗМІ, в якому

працюють. Втім, це бажання суперечить результатам контент-аналізу. На наш погляд, є низка питань, які ще досі заважають українським журналістам отримати статус знаного та впливового ньюзмейкера на основі мікроблогу. Стиль повідомлень. Українські журналісти не мають власного стилю подання інформації у мережі. Для мікроблогу недостаньо доповнювати лінк текстом на власний матеріал, коли журналіст працює над формуванням селфбренду. Унікальність контенту визначається подієвістю та неповторністю змісту, який журналіст негайно передає у момент перебігу ситуації. Дослідження виявило брак унікальних подієвих матеріалів, що журналіст створив безпосередньо для мікроблогу. До успішних прикладів генерування непересічного контенту зараховуємо серіальні відеопроекти Віталія Портнікова з важливої супільно-політичної тематики. Також унікальними для практики українських журналістів лишається twitter-трансляція. До цього способу вдались двоє журналістів, зокрема вже загадуваний Віталі Портніков та Олександр Прошута, який таким чином регулярно звітує про перебіг спортивних змагань. Досліджувані журналісти лише зрідка доповнюють посилання на власні матеріали цікавою „закулісною” інформацією. Таким чином, перетворюють профіль у мікроблозі на ретранслятор новин медіа, в якому працює журналіст. Цей факт вказує на те, що наперекір заявленому бажанню формували бренд свого імені, журналісти більшою мірою асоціюють себе із медіа, забезпечуючи рекламу власному ЗМІ. Важливості набуває проблема конкурентності інформації, яку журналіст подає у ЗМІ та розміщує на своєму профілі. Респонденти нашого дослідження готові публікувати цікавинки, втім частіше „продають” інформацію ЗМІ. Єдиний журналіст Андрій Баштовий пояснив, що робить анонс у мікроблозі про лінк на подію, який згодом доповнює редакційним матеріалом. Аудиторія. Українські журналісти не орієнтуються у смаках аудиторії, яка їх читає, та взагалі не спрямовують контент профілю на неї. На наш погляд, статус журналіста у мікроблозі чи то у соціальному медіа зобов’язує його, як

професіонала, який має на меті поширення інформації та впливу, впроваджувати тематику та формат, по яку прийдуть читачі на його сторінку. Це не означає, що журналіст спеціально пропонує ту інформацію, яка запотребована аудиторією, задля підвищення кількості читачів. Радше він дає ту, до якої має доступ і яка тою ж мірою цікава користувачам мікроблогу. Оскільки зв’язок у мікроблозі є однобічним (не потребує взаємного слідування), виникає складність у визначенні її складу. Втім очевидною є реакція читачів на матеріали, які мають функцію ретвіту. Глибинні інтерв’ю засвідчили, що українські журналісти не цікавляться успішністю власних дописів у мережі. Деякі з респондентів слідкують за переходами на сайт, де розміщено редакційний матеріал, але безпосередньо реакція на повідомлення у мікроблозі не відіграє для них ролі. Результати

нашого

дослідження

вказали,

що

основна

перевага

мікроблогу – це незалежність користувача від аудиторії, яка слідує на його сторінку, свобода вибору кого читати, а від кого відписатись. Журналісти тримають позицію важливості того, що саме вони можуть почерпнути з мережі, а не чим її наповнити. Використанню мікроблогу характерна часто повторювана відмова від слідування тих акаунтів, контент яких втратив актуальність для журналістів. За аналогією можемо стверджувати, що журналіст, який не має стилю та не є унікальним джерелом інформації, може легко загубитися серед інших користувачів. Оскільки мережа має адресний пошук, шляхи формування читацької аудиторії невідомим журналістом на старті складні. Можливо залучити частину аудиторії свого ЗМІ: результати дослідження вказують, що деякі редакції зацікавлені у розміщенні функції „читати у Twitter” для своїх журналістів. Фактично, інший шлях формування селфбренду – активна інтернет-діяльність, що дала змогу, наприклад, Артуру Оруджілєву зібрати постійну читацьку аудиторію. Поєднання з іншими платформами. Ще однією ознакою, виокремленою за допомогою контент-аналізу та глибинних інтерв’ю, є синхронізація

українськими журналістами Twitter’а із соціальними мережами. З одного боку, це розширює можливості поширення інформації, з іншого – блокує розуміння повідомлення. Це відбувається через те, що соціальні мережі та мікроблог мають різну мету, призначення та формат. Респонденти глибинних інтерв’ю стверджують, що помітили різницю в реакції аудиторії на однакову інформацію на різних платформах. Журналісти знаходять корисний для роботи фітбек у вигляді коментарів та обговорень саме на соціальних мережах, що далі дало можливість розробити тему матеріалу, знайти контакти, поширити інформацію. Цей факт доводять і результати контент-аналізу, які вказують на низький відсоток переписки між користувачами мікроблогу. Отже, Twitter є платформою поширення та пошуку інформації, а не спілкування. Мікроблог дозволяє перебувати у контакті з людьми, втім, не потребує взаємодії. Журналісти нашого дослідження пояснюють, що мікроблог не займає багато часу, не заважає роботі, навіть коли проглядають його більше десяти разів на добу. Результати дослідження визначили тенденцію до поширення власних новин журналістів, що розміщені на соціальних мережах та блогах. За допомогою контент-аналізу ми побачили, що регіональні журналісти ще досі активно використовують блоги, як платформу для написання незалежних від редакції матеріалів. Журналісти всеукраїнських ЗМІ частіше лінкують та синхронізують профілі із соціальними мережами. Це негативно позначається на стрічці мікроблогу, в якій трапляються повтори поновлень із соціальних мереж. В будь-якому випадку журналісти використовують Twitter, як спосіб поширення ретрансльованої інформації, а це не є раціональним шляхом створення селфбренду за допомогою конкретно мікроблогу. Отже, можемо стверджувати, що українські журналісти переважно використовують мікроблог Twitter з професійною метою: шукають інформацію, контакти, поширюють власний контент, авторські матеріали свого ЗМІ. Втім, вони ще не сформували стиль використання профілю, щоби позиціонувати себе впливовими журналістами на основі мікроблогу.

Список використаної літератури 1. [Електронний ресурс]: 7 things you should know about... Microblogging // http://net.educause.edu/ir/library/pdf/ELI7051.pdf 2. [Електронний ресурс]: Alice E. Marwick I tweet honestly, I tweet passionately: Twitter

users,

context

collapse,

and

the

imagined

audience

http://nms.sagepub.com/content/early/2010/06/22/1461444810365313?patientinf orm-links=yes&legid=spnms;1461444810365313v1 3. [Електронний ресурс]: Antenos-Conforti E. Microblogging on Twitter: Social networking in intermediate Italian Classes // http://chss.montclair.edu/~ antenose/mytwitter.pdf 4. [Електронний ресурс]: Anwar T. A step by step guide for new twitter users // http://www.blogkori.com/ebook-a-step-by-step-guide-for-new-twitter-users/ 5. [Електронний ресурс]: Banbersta M. The success factors of the Social Network Sites “Twitter” // http://crossmedialab.nl/files/SNS_Research.pdf 6. [Електронний ресурс]: Halliday J. Sky News clamps down on Twitter use, 7.02.2120 // http://www.guardian.co.uk/media/2012/feb/07/sky-news-twitter-clampdown 7. [Електронний ресурс]: BBC admits it made mistakes using Mumbai Twitter coverage // http://www.guardian.co.uk/media/pda/2008/dec/05/bbc-twitter 8. [Електронний ресурс]: Bowman S., Willis C. We Media: How Audiences Are Shaping the Future of News and Information // The Media Center at the American Press Institute. – 2003. – 577 – 581 p. // http://www.ipcsit.com/vol5/ 106-ICCCM2011-C10012.pdf 9. [Електронний ресурс]: Бенюмов К. Души прекрасные порывы. – 10.02.2012 // http://lenta.ru/articles/2012/02/10/twitterban 10. [Електронний ресурс]: Brazil becomes 2nd country on Twitter, Japan 3rd Netherlands most active country: Geolocation analysis of Twitter accounts by Semiocast

http://semiocast.com/publications/2012_01_31_Brazil_becomes_

2nd_country_on_Twitter_superseds_Japan

11. [Електронний ресурс]: Characterizing Microblogs with Topic Models / Ramage D.,

Dumais S.,

Liebling D.

http://research.microsoft.com/pubs/

131777/ twitter-icwsm10.pdf 12. [Електронний ресурс]: Conducting an In-depth Interview / Lisa A. Guion, David C. Diehl, Debra McDonald // http://edis.ifas.ufl.edu/fy393 13. [Електронний

ресурс]:

Content

analysis

http://en.wikipedia.org/wiki/

Content_ analysis 14. [Електронний ресурс]: Continuance usage intention in microblogging services: the case of twitter // http://www.ecis2009.it/papers/ecis2009-0164.pdf 15. [Електронний ресурс]: Bingham J. Official BBC Twitter rules tell staff: “Don't do

anything

stupid”.

–

14.07.2011

http://www.telegraph.co.uk/culture/tvandradio/bbc/8637867/Official-BBCTwitter-rules-tell-staff-Dont-do-anything-stupid.html 16. [Електронний

ресурс]:

Enterprise

microblogging:

productive

use

productivity loss? / Riemer K., Richter A., Seltsikas P. // http://www.strategy. wi.tum.de/fileadmin/tuwib17/www/TUitter_student_paper_Enterprise_Microblog ging.pdf 17. [Електронний ресурс]: Fitton L., Gruen M., Poston L. Twitter for Dummies. – John Wiley & Sons, 2010. – 312 p. // http://books.google.com.ua/books/about/ Twitter_For_Dummies.html?id=r7XcxArlFgoC&redir_esc=y 18. [Електронний ресурс]: Getting the short story with microblogging // http://media.wiley.com/product_data/excerpt/75/04705737/0470573775.pdf 19. [Електронний ресурс]: Glaser M. Twitter Founders Thrive on Micro-Blogging Constraints // http://www.pbs.org/mediashift/2007/05/twitter-founders-thrive-onmicro-blogging-constraints137.html 20. [Електронний ресурс]: Grabowicz P. The transition to digital journalism // http://multimedia.journalism.berkeley.edu/tutorials/digital-transform/twitter-andmicroblogging/

21. [Електронний ресурс]: Harbison N. 10 Ways Journalists and the Media Use Twitter

http://thenextweb.com/socialmedia/2010/12/06/10-ways-journalists-

and-the-media-use-twitter/ 22. [Електронний ресурс]: How People are using Twitter during Conferences / Reinhardt W., Ebner M., Beham G., Costa C. // http://lamp.tu-graz.ac.at/~ i203/ebner/publication/09_edumedia.pdf 23. [Електронний ресурс]: Hughes A. L., Palen L. Twitter Adoption and Use in Mass Convergence and Emergency // International Journal of Emergency Management 2009. – Vol. 6, No.3/4. – 248 – 260 p. // http://www.google. com.ua/url?sa=t&rct=j&q=&esrc=s&source=web&cd=1&ved=0CH8QFjAA&url =http%3A%2F%2Fciteseerx.ist.psu.edu%2Fviewdoc%2Fdownload%3Fdoi%3D1 0.1.1.156.8385%26rep%3Drep1%26type%3Dpdf&ei=fQSyT6ivJufa4QSYj8nVC Q&usg=AFQjCNHJ2Uf9pmWMW0yW4SwbwGXbDBNIsw&sig2=LOkElJRIt MZbPNQzoex02Q 24. [Електронний

ресурс]:

Humphreys

Historicizing

Microblogging

http://www.cs.unc.edu/~julia/accepted-papers/Humphreys_HistoricizingTwitter.pdf 25. [Електронний ресурс]: Jaber F. Gubrium, James A. Holstein Handbook of Interview Research: Context & Method. – SAGE, 2002. – 981 p. // http://books.google.com.ua/books?id=uQMUMQJZU4gC&pg=PA11&lpg=PA11 &dq=deep+interview+method&source=bl&ots=VYa2aD_U5E&sig=mrLER0fUf _bmZpac_erOoLu1Y6o&hl=uk&sa=X&ei=FY6pT8CCEqqL4gToj7mYAg&sqi= 2&ved=0CIcBEOgBMAY#v=onepage&q=deep%20interview%20method&f=fal se 26. [Електронний ресурс]: Jared J. Wesley building bridges in content analysis: Quantitative and qualitative traditions // http://www.cpsa-acsp.ca/papers-2009/ Wesley1.pdf 27. [Електронний ресурс]: Kaplan Andreas M., Haenlein M. The early bird catches the

news:

Nine

things

you

should

know

about

micro-blogging

http://www.slideshare.net/escpexchange/kaplan-haenlein-the-early-bird-catches the-news-nine-things-you-should-know-about-microblogging-7734698

28. [Електронний

ресурс]:

Know

Your

Audience:

Content

analysis

http://www.audiencedialogue.net/kya16a.html 29. [Електронний ресурс]: Kruse K. Using Twitter for e-Patient Communications // http://saludcomunitaria.files.wordpress.com/2010/01/twitter_for_epatient_ communications.pdf 30. [Електронний

ресурс]:

Lowrey

Mapping

the

journalism-blogging

relationship // http://jou.sagepub.com/content/7/4/477.abstract 31. [Електронний

ресурс]:

Mayfield

What

social

media?

http://www.icrossing.co.uk/fileadmin/uploads/eBooks/What_is_Social_Media_iC rossing_ebook.pdf 32. [Електронний ресурс]: Microblogging // http://en.wikipedia.org/wiki/Micro_ blogging 33. [Електронний ресурс]: Microblogging: A Semantic and Distributed Approach / Passant A., Hastrup T., Bojars U., Breslin J. // http://aran.library.nuigalway.ie/ xmlui/bitstream/handle/10379/539/11.pdf?sequence=1 34. [Електронний ресурс]: Microblogging on Twitter: Social Networking / Enza A. // http://chss.montclair.edu/~antenose/mytwitter.pdf 35. [Електронний ресурс]: On the Structure, Properties and Utility of Internal Corporate Blogs. International Conference on Weblogs and Social Media / Kolari P., Finin T., Yesha Y. and others // http://www.icwsm.org/papers/2-Kolari-Finin-Lyons-Yesha-Yesha-Perelgut-Hawkins.pdf 36. [Електронний ресурс]: Podcast // http://en.wikipedia.org/wiki/Podcasting 37. [Електронний ресурс]: Qu Z., Liu Y. Interactive Group Suggesting for Twitter // http://www.aclweb.org/anthology-new/P/P11/P11-2091.pdf 38. [Електронний ресурс]: Sharing Your Thoughts, 140 Characters at a Time // http://media.wiley.com/product_data/excerpt/14/04704799/0470479914.pdf 39. [Електронний ресурс]: Shoveling tweets: An analysis of the microblogging engagement of traditional news organizations / Messner M., Linke M., Eford A. // http://online.journalism.utexas.edu/2011/papers/Messner2011.pdf

40. [Електронний ресурс]: Smith C. Brian Microblogging and Twitter // http://www.ccmag.com/2008_07/ccmag2008_07cooltools.pdf 41. [Електронний ресурс]: Social Networks and Microblogging; The Emerging Marketing Trends&Tools of the Twenty-first Century / Yazdanifard1 R., Obeidy W. K. and others. – Singapore, 2011. // http://www.ipcsit.com/vol5/ 106ICCCM2011-C10012.pdf 42. [Електронний ресурс]: Sriram B. Short text classification in twitter to improve information filtering: Thesis // http://etd.ohiolink.edu/send-pdf.cgi/Sriram%20 Bharath.pdf?osu1275406094 43. [Електронний ресурс]: The Evolving Ecosystem // http://blog.twitter.com/ 2010/09/evolving-ecosystem.html 44. [Електронний ресурс]: The state of journalism in 2011. Digital Journalism Study 2011 // http://www.orielladigitaljournalism.com/view-report.html 45. [Електронний ресурс]: Tumblelogs // http://www.kottke.org/05/10/ tumblelogs 46. [Електронний

ресурс]:

Twitter

and

the Micro-Messaging

Revolution:

Communication, Connections, and Immediacy – 140 Characters at a Time // http://weigend.com/files/teaching/ischool/2008/readings/OReillyTwitterReport20 0811.pdf 47. [Електронний ресурс]: Twitter as a Public Relations Tool / Evans A., Twomey J., Talan S. // http://www.prsa.org/SearchResults/download/6D050103/0/Twitter_as_ a_Public_Relations_Tool 48. [Електронний ресурс]: Twitter versus Facebook: Should you Choose One? // http://b23.ru/kbo8 49. [Електронний ресурс]: Twitter: Социальная сеть для микроблогинга // http://lenta.ru/lib/14198853/ 50. [Електронний ресурс]: Video blogging // http://en.wikipedia.org/wiki/Video_ blogging 51. [Електронний ресурс]: What is Twitter, a Social Network or a News Media? / Kwak H., Lee C., Park H., Moon S. // http://an.kaist.ac.kr/~hosung/ papers/2010www-twitter.pdf

52. [Електронний ресурс]: Why We Twitter: Understanding Microblogging Usage and Communities / Java A, Finin T, Song X, Tseng B. // http://aisl. umbc.edu/resources/369.pdf 53. [Електронний ресурс]: Zarrella D. Is Twitter a Social Network? // http://blog.hubspot.com/blog/tabid/6307/bid/4859/Is-Twitter-a-Social-Network .aspx 54. [Електронний ресурс]: Zhao D., Rosson M. B. How and Why People Twitter: The Role that Microblogging Plays in Informal Communication at Work // http://www.pensivepuffin.com/dwmcphd/syllabi/info447_au10/readings/zhao.ros son.Twitter.GROUP09.pdf 55. [Електронний

ресурс]:

Аверьянов Л. Я.

Контент-анализ

http://www.sbiblio.com/biblio/archive/averjanov_kontent/ 56. [Електронний ресурс]: Арабская весна // http://ru.wikipedia.org/wiki/%D0% 90%D1%80%D0%B0%D0%B1%D1%81%D0%BA%D0%B0%D1%8F_%D0% B2%D0%B5%D1%81%D0%BD%D0%B0 57. [Електронний

ресурс]:

Григорьев

С.И.

Проведение

контент-анализа

http://psyfactor.org/lib/k-a2.htm 58. [Електронний ресурс]: Журавльова Н. Звіт про українську блогосферу (станом

на

осінь

2011

року)

http://clubs.ya.ru/yandex-ua/replies.

xml?item_no=1651 59. [Електронний ресурс]: Западенко І., Мороз В. Можливості Twitter для журналістів. Case ElectUA // http://medianext.com.ua/learn/88--twitter-caseelectua 60. [Електронний

ресурс]:

Контент-аналіз

http://uk.wikipedia.org/wiki/%

D0%9A%D0%BE%D0%BD%D1%82%D0%B5%D0%BD%D1%82%D0%B0%D0%BD%D0%B0%D0%BB%D1%96%D0%B7 61. [Електронний ресурс]: Лук’янова Л. Б. Контент-аналіз як психологопедагогічна процедура // http://www.nbuv.gov.ua/portal/soc_gum/znpudpu/ 2010_4/ files/149-157.pdf

62. [Електронний

ресурс]:

Губенко Д. Методологія

медіа-досліджень

http://b23.ru/kbo5 63. [Електронний ресурс]: Сухачева А. 10 идей открытой журналистики от главного редактора The Guardian // http://newreporter.org/2012/03/28/10-idejotkrytoj-zhurnalistiki-ot-glavnogo-redaktora-the-guardian/ 64. [Електронний ресурс]: Топ-25 доменів за березень 2012 року: 25 найвідвідуваніших сайтів в Україні за даними дослідження компанії InMind // http://www.telekritika.ua/ratings/2012-04-27/71555 65. [Електронний ресурс]: Хосни Мубарак пообещал не идти на шестой срок // http://www.bbc.co.uk/russian/international/2011/02/110201_egypt_ tahrir_protest.shtml 66. Comm J. Twitter Power 2.0: How to Dominate Your Market One Tweet at a Time. – Wiley, 2010. – 268 p. 67. Dom Sagolla., Dorsey J. 140 characters: A style guide for short form. – Hoboken, New Jersey:, 2009. 68. Dunay P. Social Media and the Contact Center For Dummies. – Indianapolis: Wiley Publishing, Inc., 2010. 69. Белановский С. А. Индивидуальное глубокое интервью. – М.: НикколоМедиа. – 320 с. 70. Белановский С. А. Метод фокус-групп. – М.: Издательство Магистр, 1996. – 272 с. 71. Девятко И. Ф. Методы социологического исследования. – М., Книжный дом “Университет”, 2002. – 208 с. 72. Журналистика и социология / Под ред. И. Д. Фомичевой. – М.: Изд-во МГУ, 1995. – С. 101. 73. Іванов В. Ф. Контент-аналіз: Методологія і методика дослідження ЗМК: Навч. посібник / Наук. ред. А. З. Москаленко. – К., 1994. – 112 с. 74. Кравченко А. Социология: Учебник. – М.: Проспект, 2010. – 544 с. 75. Манаев О. Т.

Контент-анализ

как

http://psyfactor.org/lib/ content-analysis3.htm

метод

исследования

76. Мангейм Дж. Б., Рич Р. К. Политология: Методы исследования. – М.: Издательство “Весь Мир”, 1997. – 544 с. 77. Почепцов Г. Г.

Теория

коммуникации.

Контент-анализ

Методы

анализа

массовой

http://polbu.ru/pochepcov_communica

tions/ch30_all.html 78. Свенцицкий А. Социальная психология: Учебник. – М.: Проспект, 2009. – 336 с. 79. Социология: учебник для вузов / Ю. Асачаков, А. Бороноев, В. Василькова; под ред. В. Скворцова. – 2е изд., перераб. и доп. – М.: Проспект, 2011. – 252 с. 80. Федотова Л. Н. Анализ содержания – социологический метод изучения средств массовой коммуникации. – М.: Институт социологии РАН, 2001. – 202 с. 81. Юськів

Б. М.

Контент-аналіз.

Історія

розвитку і

Монографія. – Рівне.: “Перспектива”, 2006. – 203 с.

світовий

досвід: