Сахно Олексій - диплом, 2006 by ukma journalist

Національний університет

"КИЄВО–МОГИЛЯНСЬКА АКАДЕМІЯ" Могилянська Школа Журналістики

ІНТЕРНЕТ–ЗМІ І ТРАДИЦІЙНІ ЗАСОБИ МАСОВОЇ ІНФОРМАЦІЇ: КОНКУРЕНЦІЯ ЧИ КОНВЕРГЕНЦІЯ Кваліфікаційна робота на здобуття академічного звання магістр зі спеціальності "Журналістика"

САХНА Олексія Юрійовича

Науковий керівник – Р. Дейниченко

Київ – 2006

План Вступ.......................................................................................................................

Розділ І. Інтернет і засоби масової інформації в інформаційну добу.............. 10 § 1. Теорія інформаційного суспільства. Інтернет............................................. 10 § 2. Інтернет як ЗМІ............................................................................................... 16 Розділ ІІ.

Інтернет-ЗМІ: теоретичні засади....................................................

§ 1. Інтернет-ЗМІ: визначення та класифікація.................................................. 22 § 2. Функції Інтернет-ЗМІ..................................................................................... 28 Розділ ІІІ. Інтернет-ЗМІ та друковані засоби масової комунікації: конкуренція............................................................................................................ 36 Розділ ІV. Інтернет-ЗМІ та друковані засоби масової комунікації: конвергенція........................................................................................................... 53 Висновки...............................................................................................................

Список використаної літератури.....................................................................

Додатки.................................................................................................................. 82

Вступ

Рік за роком Інтернет підкоряє дедалі ширшу аудиторію. Крок за кроком традиційні засоби масової інформації завойовують електронний простір. Новини з'являються в глобальній мережі щомиті, а мережеві масмедіа вимірюються не сторінками, а мега- і гігабайтами. Процеси конкуренції і конвергенції нових і старих мас-медіа є прикметою нашого часу – інформаційної стадії розвитку людського суспільства. Актуальність теми дослідження. На сучасному етапі розвитку глобальних телекомунікаційних технологій постає питання їх впливу на суспільство загалом і на окремі його інститути. Так, сучасна соціальна теорія визнає, що розвиток комп’ютерних технологій і технологій зв’язку багато в чому став рушійною силою переходу людського суспільства від індустріальної до інформаційної стадії розвитку. Уже не викликає сумніву, що найвизначнішим продуктом цього прогресу стала всесвітня мережа Інтернет,

яка

сьогодні

одним

наріжних

каменів

фундаменту

інформаційного суспільства. Цей факт визнаний вченими і політиками, зокрема й учасниками Всесвітньої зустрічі на найвищому рівні з питань інформаційного суспільства. У

світлі

зазначеного

дедалі

відчутнішою

стає

необхідність

усвідомлення впливу Інтернету на процес вироблення і поширення масової інформації, а також на такий суспільний інститут як традиційні мас-медіа, насамперед пресу. Особливої гостроти у контексті формування нового інформаційного простору набуває потреба ґрунтовної оцінки процесів конкуренції і конвергенції традиційних ЗМІ та Інтернет-ЗМІ. Стрімкий розвиток Інтернет-ЗМІ у світі та зростання взаємного впливу Інтернету і традиційних мас-медіа також зумовлює актуальність даного дослідження.

Обґрунтування теми дослідження. Аналіз конкуренції і конвергенції традиційних мас-медіа та Інтернет-ЗМІ можна проводити за трьома напрямами: Ö

традиційне телебачення і телетрансляція у Мережі;

традиційне радіо і радіотрансляція у Мережі;

традиційні друковані ЗМІ і мережеві "друковані" ЗМІ.

У межах цієї роботи ми докладно розглянемо тільки останній напрямок – аналіз конкуренції і взаємодії традиційних друкованих і мережевих "друкованих" ЗМІ. Причина такого вибору полягає в тому, що преса та Інтернет-ЗМІ мають низку ознак, які роблять їх співмірними: по-перше, це оперування переважно текстами; по-друге, тяглість виходу (періодичність у газет і постійне оновлення в Інтернет-ЗМІ). Крім того, ані мережеве радіо, ані мережеве телебачення наразі не отримали широкого застосування і не мають такої популярності, як мережеві газети і журнали, які, за статистикою, становлять до 95 відсотків усіх Інтернет-ЗМІ [178]. Завдяки вищеозначеному

масовій

свідомості

відбувається

ототожнення

друкованих видань та Інтернет-ЗМІ у масовій свідомості. Стан наукової розробки теми. Аналіз діяльності засобів масової інформації – нових і традиційних – в інформаційну добу потребує звернення до низки фундаментальних праць з теорії інформаційного суспільства;

до

панорамних

праць,

що

розглядають

механізми

функціонування засобів масової інформації та засобів масової комунікації, а також становлення Інтернету як мас-медіуму; до спеціальних розвідок, присвячених проблемам діяльності нових і старих ЗМІ на межі ХХ і ХХІ століть,

і,

зрештою,

до

студій,

спеціально

присвячених

взаємодії

традиційних мас-медіа та Інтернет-ЗМІ. З-поміж загальних праць про теорію інформаційного суспільства, в яких розкривається роль Інтернету в період інформаційної доби, варті уваги, передусім, класичні "Прихід постіндустріального суспільства" та

"Соціальні межі інформаційного суспільства" Даніела Белла; "Третя хвиля" Елвіна Тоффлера; "Комп’ютопія" та "Гіпотеза про генезис Homo Intelligens" Йонеші Масуди; "Інформаційне суспільство: Проблеми та ілюзії" Девіда Лайона; "Посткапіталістичне суспільство" Пола Дракера; а також низка сучасних видань, зокрема праці соціального філософа Мануеля Кастельса "Інформаційна доба" і "Галактика Інтернет" та відомого російського дослідника

В’ячеслава

Іноземцева

"Сучасне

постіндустріальне

суспільство". З огляду на нашу тему, важливо відзначити: на взаємодії традиційних ЗМІ та Інтернет-ЗМІ жодна із згаданих праць спеціально не зупиняється – лише М. Кастельс зазначає, що "уся діяльність, від фінансової сфери і ЗМІ до політики і суспільних рухів, організована навколо мереж Інтернету" [32; 4]. З чималої кількості критичних студій про інформаційне

суспільство

слід

виокремити

статті

Я. Засурського,

М. Згуровського, Ф. Фукуями, в яких згадано окремі аспекти ролі Інтернету у становленні інформаційного суспільства. Серед спеціальних досліджень механізмів функціонування засобів масової інформації та засобів масової комунікації, що мають на меті представлення Інтернету як мас-медіуму, можна виокремити праці В. Берьозіна "Масова комунікація", Т. Петрів "Інформаційні процеси в контексті глобалізації", Є. Горного "Інтернет для журналістів". Варто зазначити, що дуже активні дискусії щодо Інтернету відбувались в західному

медіа-дослідницькому

дискурсі.

Основні

положення

цих

дискусій викладено у дослідженнях спеціалістів Школи журналістики Університету Індіани М. Морріса та С. Оган, доктора С. Вакніна, а також студії Д. Себулара. У них представлено концептуальне осмислення Інтернету як ЗМІ, однак автори вищеназваних праць не приділяють практично жодної уваги питанням, які стосуються безпосередньо теми нашого дослідження.

Окремі

аспекти

взаємодії

традиційних

ЗМІ

та

Інтернет-ЗМІ

представлено у низці праць сучасних дослідників, що висвітлюють віхи становлення нових мас-медіа на межі третього тисячоліття. З-поміж них варто виокремити посібник

"Інтернет-журналістика" А. Калмикова і

Л. Коханової, "ЗМІ та Інтернет: Проблеми правового регулювання" В. Монахова, "Зміна соціальної активності та Інтернет" Р. О’Брайєна, "Соціологія Інтернет-ЗМІ" І. Фомічьової, "Прокляття Homo Irretitus" М. Саулаускаса,

"Медіаекономіка

зарубіжних

країн"

О. Вартанової.

Характеризуючи функціонування сучасної медіасистеми загалом, вони лише дотично зачіпали проблеми взаємодії традиційних ЗМІ та ІнтернетЗМІ. Та й у такому випадку дослідники зосереджували власну увагу лише на одному-двох проявах цієї взаємодії – соціальному, економічному, юридичному тощо. І нарешті, праці, присвячені конкретно взаємодії традиційних мас-медіа та Інтернет-ЗМІ. Серед українсько- та російськомовних праць єдиною на теренах колишнього СРСР повноцінною роботою можна вважати посібник викладачів

факультету

журналістики

Московського

державного

університету ім. М. В. Ломоносова Марії Лукіної та Ірини Фомічьової "ЗМІ у просторі Інтернету". Цю книгу було написано на матеріалах комплексного дослідження російського сегменту Інтернету, проведеного у першій половині

2003

громадський

року

центр

спільно

інтернет

компаніями

технологій"

"Рамблер",

(РОЦИТ)

та

"Російський факультетом

журналістики МДУ. У цьому посібнику Інтернет-ЗМІ розглядаються як один із сегментів медіасистеми, а основний наголос зроблено на відмінностях мережевих ЗМІ від телебачення, радіо і преси. Окрім роботи Лукіної та Фомічьової, можна також виокремити студії засновника сайту Lenta.ru Антона Носікова та головного редактора журналу "REсурс" Юлії Костигової. Утім, прикметною рисою цих студій є їх описовий характер.

На перший погляд, набагато глибше опрацьованою тема взаємодії традиційних та мережевих ЗМІ виявилася на Заході. Так, слід звернути увагу на дослідження Д. Дімміка, Я. Чена і Ч. Лі зі Школи журналістики та комунікацій Огайського Університету під назвою "Конкуренція між Інтернет-ЗМІ

та

традиційними

вузькоспрямованим

розглядає

новинними питання

медіа". лише

під

Однак кутом

воно

теорії

використання і особистих винагород (uses and gratification theory). Крім того, існує ґрунтовне маркетингове дослідження компанії Yankee Group "Інтернет проти традиційних медіа", однак із технічних і фінансових причин воно виявилося недоступним для нас. Натомість досить поширеною практикою серед західних медіадослідників виявився аналіз взаємодії нових і старих ЗМІ у межах конкретних прикладів – case studies. Такими є, наприклад, роботи Л. Денніса "NME проти NME.com" і Д. Мескаускаса "Медіа-плутанина: традиційні медіа онлайн". Очевидно, що подібні дослідження корисні насамперед конкретною інформацією про той чи інший кейс; однак, це є і їх недоліком, оскільки не дають уявлення про загальну картину і можуть бути застосовані лише під час розгляду аналогічного випадку. Отже, як бачимо, певні спроби аналізу місця Інтернет-ЗМІ в сучасній медіасистемі різних країн здійснювалися або в контексті загального осмислення основних тенденцій розвитку сучасних ЗМІ (А. Калмиков, Л. Коханова, Т. Петрів, Я. Шрайберг, Д. Фоуст), або в межах висвітлення загальних

перспектив

розвитку

Інтернету

(М. Морріс,

С. Оган,

Ю. Костигова, С. Вакнін, В. Монахов). За такого очевидного браку фахових студій, висвітлення теми конкуренції та конвергенції традиційних ЗМІ та Інтернет-ЗМІ досі залишається описово-фрагментарним. Украй недостатній рівень осмислення процесів взаємодії нових і старих мас-медіа спонукає до необхідності глибокого й усебічного її вивчення, першим кроком у якому

має стати виявлення механізмів взаємодії та конкуренції між Інтернет- та традиційними ЗМІ. Об’єктом дослідження є функціонування засобів масової інформації у глобальній телекомунікаційній мережі Інтернет. Предмет дослідження становлять проблеми взаємодії Інтернет-ЗМІ із традиційними ЗМІ, в першу чергу, друкованими. Актуальність теми та стан її наукової розробки визначили мету дипломної роботи, яка полягає у визначенні ролі Інтернет-ЗМІ в сучасній медіасистемі через реконструкцію механізмів функціонування мережевих мас-медіа та їх взаємодії із традиційними засобами масової інформації. Здійснення поставленої мети зумовило необхідність розв’язання у роботі таких завдань: Ö

простежити

основні

віхи

становлення

ідеї

інформаційного

суспільства; Ö

визначити місце Інтернету в структурі інформаційного суспільства;

дати визначення та загальну характеристику класифікації і функцій Інтернет-ЗМІ;

здійснити аналіз процесів конкуренції між друкованими та ІнтернетЗМІ;

проаналізувати тенденції у конвергенції друкованих та ІнтернетЗМІ;

оцінити перспективи подальшого розвитку зазначених типів засобів масової інформації.

Обґрунтування

структури

роботи.

Відповідно

до

мети

та

поставлених завдань, кваліфікаційна робота складається зі вступу, чотирьох розділів, висновків, списку використаної літератури та додатків. У

першому

інформаційну

розділі добу"

"Інтернет подається

засоби

загальна

масової

інформації

характеристика

теорії

інформаційного суспільства, місця, яке відводиться цією теорією ЗМІ

загалом і Інтернету зокрема, а також дається обґрунтування приналежності Мережі до засобів масової інформації. У другому розділі "Інтернет-ЗМІ: теоретичні засади" конкретизуються теоретичні питання, пов’язані з функціонуванням мережевих мас-медіа: дається

визначення

Інтернет-ЗМІ,

наводиться

їх

класифікація

та

розглядаються їх функції. У третьому розділі "Інтернет-ЗМІ та друковані засоби масової комунікації: конкуренція" та четвертому – "Інтернет-ЗМІ та друковані засоби масової комунікації: конвергенція" аналізуються механізми, процеси і тенденції у взаємодії нових і старих мас-медіа на початку третього тисячоліття. У висновках підсумовуються результати дипломної роботи та окреслюються перспективні напрямки подальших досліджень. Теоретичне та практичне значення дослідження. Теоретичне значення дипломної роботи полягає в актуалізації проблеми взаємодії традиційних мас-медіа та Інтернет-ЗМІ; здійснене дослідження дає можливість концептуального осмислення ролі та перспектив мережевих ЗМІ в інформаційну добу. До наукового обігу вводиться значний масив аналітично опрацьованої статистичної інформації щодо функціонування Інтернету і мережевих ЗМІ. Практичне значення дипломної роботи полягає в тому, що результати дослідження можуть бути використані у лекційних курсах та семінарських заняттях

з теорії масових комунікацій, історії, теорії

і практики

журналістики; у подальших дослідженнях в галузі мас-медіа і масових комунікацій; у розробці законодавства України у галузі Інтернету. Розглядаючи процеси і механізми взаємодії традиційних ЗМІ та Інтернет-ЗМІ, автор застосував порівняльний аналіз, статистичний аналіз, аналітико-синтетичний метод дослідження та інші загальнонаукові методи.

Результати

дослідження

конкретизуються

таких

основних

положеннях, що виносяться на захист. 1. Теорія інформаційного суспільства протягом другої половини ХХ століття була міцно пов’язана з концепцією теоретичного знання. Однак на межі тисячоліть в ідеології інформаційного суспільства усе більше уваги приділяється збільшенню значення для суспільства інформації ненаукового характеру, у зв’язку з чим дослідники звертаються до аналізу феномену глобальної інформаційної мережі Інтернет. 2. У структурі інформаційного суспільства Інтернету відведено роль ключової технології інформаційної епохи, яка завдяки своїм властивостям являє собою провідний канал поширення ненаукової інформації. 3. Інтернет у певній своїй частині є засобом масової інформації. До цієї частини Інтернету належать і мережеві мас-медіа. 4. Мережеві мас-медіа можна визначити як ЗМІ, що працюють у глобальній телекомунікаційній мережі Інтернет і користується певною популярністю й авторитетом, а її продукція цілком або частково регулярно оновлюється. 5. Конкуренція Інтернет-ЗМІ та друкованих ЗМІ відбувається у технічній,

функціональній,

економічній,

правовій,

соціальній

та

психологічній сферах. У багатьох з них, завдяки своїм технічним характеристикам, Інтернет-ЗМІ за деякими критеріями мають перевагу над традиційними мас-медіа. 6 У конвергенції Інтернет-ЗМІ та друкованих ЗМІ можна простежити такі тенденції, як виконання обопільно значимих функцій, поширення принципу полімедіа, збільшення каналів поширення масової інформації та персоналізація контенту. 7. Сьогодні взаємодію традиційних ЗМІ та Інтернет-ЗМІ не можна звести або лише до жорсткої конкуренції між ними, або тільки до їх поступової конвергенції. Прикметою сучасного етапу розвитку мас-медіа

став той факт, що ці два, здавалось би, протилежні за своєю сутністю процеси відбуваються синхронно, взаємно впливаючи і доповнюючи один одного.

Розділ І. Інтернет і засоби масової комунікації в інформаційну добу § 1. Теорія інформаційного суспільства. Інтернет Уперше

ідея

інформаційного

суспільства

була

сформульована

наприкінці 60-х – початку 70-х років XX сторіччя. Винахід власне терміну "інформаційне суспільство" приписують Ю. Хаяши, професору Токійського технологічного інституту. У науковий обіг цей термін було введено фактично одночасно у США та Японії Ф. Махлупом і Т. Умесао, які стали відомими завдяки своїм дослідженням динаміки розвитку наукоємних виробництв. На етапі формування ідеї інформаційне суспільство визначалося як таке, де процес комп'ютеризації надасть людям доступ до надійних джерел інформації, позбавить їх рутинної роботи, забезпечить високий рівень автоматизації виробництва. При цьому зміниться і саме виробництво продукт його стане більш "інформаційно ємним", що означає збільшення частки інновацій, дизайну і маркетингу в його вартості; "...виробництво інформаційного продукту, а не продукту матеріального буде рушійною силою утворення і розвитку суспільства" [81; 29]. Японський варіант концепції інформаційного суспільства розроблявся насамперед для вирішення завдань економічного розвитку цієї країни. Ця обставина обумовила його у певному сенсі обмежений і прикладний характер. Втім, у 70-ті роки відбувається конвергенція двох ідеологій, які народилися

майже

одночасно

інформаційного

суспільства

постіндустріалізму. Остання, на відміну від першої, мала досить солідну теоретичну основу й універсалістську орієнтацію. Ідея постіндустріального суспільства була висунута у 60-х роках американським соціологом

Даніелом

Беллом.

постіндустріалізму

Уперше була

розгорнутому

представлена

вигляді

його

концепція

книзі

"Прихід

постіндустріального суспільства. Досвід соціального прогнозу", виданій у 1973 році [7]. Белл, поділяючи історію людського суспільства на три стадії - аграрну, індустріальну

постіндустріальну,

–

прагнув

окреслити

контури

постіндустріального суспільства, багато в чому відштовхуючись від характеристик

індустріальної

стадії.

Він

трактував

індустріальне

суспільство як організоване навколо виробництва речей і машин для виробництва речей. Саме індустріальний характер суспільства, за Беллом, визначав його соціальну структуру, включаючи систему професій і соціальну

стратифікацію.

Тому

зміни

соціальній

структурі,

які

відбувалися всередині XX століття, на думку Белла, свідчать про те, що індустріальне суспільство еволюціонує до постіндустріального. Воно і має стати визначальною соціальною формою XXI століття, насамперед у США, Японії й у Західній Європі [7; 23]. Якщо індустріальне суспільство є організація машин і людей для виробництва речей, то центральне місце в постіндустріальному суспільстві, за Беллом, посідатиме знання, причому знання теоретичне. "Знання необхідне для функціонування будь-якого суспільства. Однак примітною рисою постіндустріального суспільства є характер знання, – писав він. – Найважливіше значення для організації рішень і напряму змін здобуває центральна роль теоретичного знання, що передбачає перевагу теорії над емпіричними даними і кодификацію знань в абстрактних системах символів... Будь-яке сучасне суспільство живе за рахунок інновацій і соціального контролю за змінами, воно намагається передбачати майбутнє і здійснювати планування. Саме зміна в усвідомленні природи інновацій робить вирішальним теоретичне знання" [8; 223]. Концепція

постіндустріалізму

Д.

Белла

спровокувала

безліч

різноманітних трактувань і інтерпретацій постіндустріального суспільства,

іноді істотно відмінних від оригіналу. Уже трохи менше за півстоліття вислів "постіндустріальне суспільство" широко вживається у науковій та науково-популярній літературі, і майже кожен автор наділяє його своїм, особливим змістом. Така ситуація пов'язана з тим, що саме слово "постіндустріальне" вказує лише на положення цього типу суспільства у темпоральній послідовності стадій розвитку - "після індустріального", - а не на його власні сутнісні характеристики й особливості. Те саме можна сказати і про терміни "постекономічне суспільство" та "посткапталістичне суспільство".

Протягом

останньої

чверті

минулого

сторіччя

були

представлені різноманітні варіанти конвергенції ідей постіндустріалізму й інформаційного суспільства. Провідними теоретиками цього напряму стали Йонеші Масуда, Елвін Тоффлер, Пол Дракер, Девід Лайон і Мануель Кастельс. Однак першим знову був Белл, який у 1980 році написав книгу "Соціальні межі інформаційного суспільства" [9]. Вислів "інформаційне суспільство" у Белла - це нова назва для постіндустріального суспільства, що підкреслює основу визначення його соціальної структури - інформацію. Одним з найважливіших положень у "Соціальних межах інформаційного суспільства" було те, що велике значення надається конвергенції електронно-обчислювальної техніки з технікою засобів зв'язку, що, по суті, і являє собою сучасний Інтернет. "У майбутньому вирішальне значення для економічного і соціального життя, для способів виробництва знання, а також для характеру трудової діяльності людини набуде становлення нового соціального укладу, що ґрунтується на телекомунікаціях", - стверджував Белл [9; 330]. З того часу інформаційний

підхід

домінуватиме

розумінні

сутності

постіндустріального суспільства. Подальший розвиток ідея інформаційного суспільства отримала у праці американського футуролога Елвіна Тоффлера "Третя хвиля", виданій у 1980 році [68]. Хвилями Тоффлер називає стадії розвитку, які пройшло людське

суспільство з часу своєї появи: "перша хвиля" – аграрна, "друга" – індустріальна і "третя хвиля" – інформаційна [68; 149]. Однією з рушійних сил переходу від індустріального до інформаційного суспільства, за Тоффлером, є технологія, зокрема персональний комп’ютер. "Комп’ютери та засоби телекомунікації не позбавлять нас безпосереднього контакту і не порушать людські взаємини... Комп’ютери і засоби телекомунікації допоможуть нам створити нову спільноту", - пише він [68; 329]. У цій новій спільноті, що її Тоффлер називає "цивілізацією третьої хвилі", найбільш фундаментальною сировиною, яка до того ж ніколи не буде вичерпана, є інформація. Причому, на відміну від теорії Белла, це зовсім не обов’язково має бути наукова інформація, теоретичне знання; це може бути будь-яка інформація, зокрема й "творча уява" [68; 312]. Розгортаючи свою думку, Тоффлер першим зауважує ефект "третьої хвилі" на засоби масової інформації та засоби масової комунікації – "демасифікацію", тобто зменшення їх аудиторії з одночасним збільшенням кількості ЗМІ та ЗМК. "Замість кількох культурно домінантних ЗМК, цивілізація третьої хвилі спиратиметься на інтерактивні демасифіковані ЗМК", - стверджує Тоффлер. Крім того, американський дослідник, який став свідком появи перших комп’ютерних мереж, вимальовує контури того явища, яке ми сьогодні називаємо "Інтернет": "великий централізований комп’ютер ... буде замінено на міріади часток інтелекту, які будуть у тій або іншій формі присутні в кожній родині, лікарні й готелі... практично в кожній цеглині" [68; 312]. Ще далі за Тоффлера пішов у своїх ідеях голова японського Інституту інформаційного суспільства Йонеші Масуда. Приділяючи багато уваги трансформації людських цінностей в інформаційному суспільстві, він висунув

концепцію,

відповідно

до

якої

перехід

людства

до

постіндустріальної стадії розвитку супроводжується генезисом нового виду людини - Homo Intelligens, який змінить Homo Sapiens. "Суспільство нової

людини буде розумним суспільством, у якому інтелектуальні продуктивні сили матимуть перевагу над матеріальними продуктивними силами", - пише Масуда [42; 357]. Головним знаряддям праці Homo Intelligens буде комп’ютер, який Масуда називає "епохальним засобом інтелектуального виробництва" [42; 342]. У статті "Комп’ютопія", що вийшла у 1985 році, японський дослідник змальовує інформаційне суспільство як безкласове і безконфліктне – таке собі утопічне суспільство злагоди, з невеликим урядом і державним апаратом [43; 39]. Такий підхід знайшов як палких прихильників, так і непримиримих критиків. Основним аргументом останніх було твердження, що сама по собі поява нових технологій не є рушійною силою для масштабних соціальних перетворень. Це положення з’явилося у середині 90-х років минулого століття, коли розповсюдження комп’ютерних технологій у світі стало досить

значним,

але

лише

одиничні

прогнози

перших

ідеологів

інформаційного суспільства стали об’єктивною реальністю. Так, Девід Лайон, не заперечуючи загалом, факту, що наприкінці ХХ – початку ХХІ століття відбувається інформаційна революція і комп’ютер відіграє в ній певну роль, водночас наголошує, що "ця роль не є визначальною" [40; 368]. Він же був першим, хто звернув увагу на те, що "інформаційне суспільство" увиразнює ідею нової фази в історичному розвитку лише передових країн, тоді як інші держави залишаються далекими від цього1. Інший дослідник Пол Дракер у 1998 році писав про те, що сучасне суспільство зарано оцінювати як інформаційне, навіть за умов дедалі більшого поширення Інтернету і комп’ютерних технологій. Натомість він погоджувався із Даніелем Беллом у тому, що усе важливішу роль починає відігравати теоретичне знання, яке стало "головним, а не просто одним з 1

У майбутньому ця проблема отримає назву "цифрового розшарування" (digital divide) між розвиненими державами і країнами третього світу, а також між доступом до інформації вищих і нижчих верств того чи іншого суспільства. А у США навіть буде створено державний орган для обміну інформацією та винайдення шляхів подолання "цифрового розшарування" - Центр обміну інформацією щодо цифрового розшарування (www.digilaldivide.gov).

видів ресурсів" людського суспільства, яке через це слід називати "суспільством знання" [103]. Утім, Дракер, говорячи про наявні тенденції, відзначав, що "сьогодні у словосполученні інформаційні технології "інформаційні" набирає дедалі ширшого значення" [105]. Останнім часом в обговоренні ідеї інформаційного суспільства знову суттєво підсилюються тенденції, що підкреслюють значення ненаукової інформації та каналів її поширення у формуванні інформаційного суспільства, у зв’язку з чим дослідники усе частіше звертають увагу на феномен Інтернету. Яскравим представником цієї течії є Мануель Кастельс, автор книг "Інформаційна епоха" [33] і "Галактика Інтернет" [32]. Називаючи

Інтернет

"ключовою

технологією

інформаційної

епохи",

Кастельс вказує, що він являє собою одну з основ "мережевого суспільства" [122], яке наразі змінює стратифіковану суспільну структуру [49; 24]. У новому суспільстві збір , аналіз і передача необхідної інформації – саме інформації,

не

теоретичного

знання

–

стали,

за

Кастельсом,

"фундаментальними джерелами продуктивності і влади" [32; 247]. Підбиваючи підсумки, можна сказати, що з часу своєї появи у другій половині ХХ століття ідея інформаційного суспільства увиразнювалася у багатьох теоріях і концепціях. Вони, будучи швидкою реакцією на технологічні

прориви

(створення

комп’ютера,

поява

серійних

ПК,

створення перших комп’ютерних мереж, і нарешті бурхливий розвиток Інтернету) здебільшого носили футурологічний характер. Сьогодні ж те, що ми вже живемо в інформаційну добу мало в кого викликає сумніви2. Втім, єдиного визначення терміну "інформаційне суспільство" немає і дотепер. Узагальнюючи розглянуті підходи до трактування цього поняття, наведемо найпоширеніші визначення: 2

Наприклад, відомий український дослідник питань масової комунікації доктор філологічних наук В. Іванов пише про те, що ми ще з кінця ХХ століття живемо в інформаційному суспільстві, а поява Інтернету була однією з ознак завершення індустріальної стадії розвитку суспільства [21; 41]. Фактично те саме каже головний архітектор ПЗ і власник корпорації Microsoft Білл Гейтс, який щороку проводить кілька лекцій у провідних університетах США [186, 187, 189, 190].

Ö суспільство, у якому обробкою інформації займається більше людей, ніж обробкою сировини і матеріалів [15; 25]; Ö суспільство нового типу, що формується внаслідок нової глобальної соціальної революції, основою якої є вибухоподібний розвиток і конвергенція інформаційних і телекомунікаційних технологій [72; 23]; Ö суспільство знання, у якому головною умовою добробуту кожної людини і кожної держави стає знання, отримане завдяки безперешкодному доступові до інформації й уміння з нею працювати [79; 58]. Сучасний

етап

розвитку

ідеології

інформаційного

суспільства

характеризують дискусії про співвідношення наукового і ненаукового знання; достовірність і недостовірність інформації (або дезінформації); інформації, що може бути оцінена за шкалою "істинно-неправдиво" та інформації, що не допускає в принципі застосування таких оцінок; подолання цифрового розшарування. Крім того, дослідники роблять спроби з’ясувати роль Інтернету у функціонуванні інформаційного суспільства загалом та інституту мас-медіа зокрема. § 2. Інтернет як мас-медіум У 2006 році Інтернету виповнюється 20 років. Нагадаємо, початком становлення світової мережі Інтернет заведено вважати 1986 рік, коли Національний науковий фонд США створив комп’ютерну мережу і об’єднав її з військовою мережею обміну даними ARPANET. ARPANET являла собою децентралізовану мережу, що складалась з окремих незалежних сегментів – продукт Агентства особливих дослідницьких проектів (Advanced Research Project Agency) Міністерства оборони США. Її завданням було забезпечення зв’язку між керівництвом країни і

Американськими стратегічними силами навіть в умовах ядерної війни, коли більшість звичайних засобів зв’язку була б виведена з ладу [176]. В основу інформаційного обміну ARPANET була покладена оригінальна конструкція розщеплення інформаційних даних на малі порції – "пакети", які досягали пункту призначення кількома різними шляхами [80]. По суті, цей принцип лежить і в основі сучасного Інтернету. Сьогодні багато дослідників, пишучи про Інтернет, не дають визначення цьому феномену3, нерідко зазначаючи, що він є чимось на кшталт

"специфічної

форми

безкінечності",

що

його

"неможливо

осягнути" [98]. Інтернет сприймається як даність, про що усі знають і розуміють, що він собою являє. У той же час не існує єдиної дефініції "Інтернет", а найпоширенішими визначеннями вважаються наступні: Ö сукупність пристроїв та правил обміну інформацією між ними (матеріальне і програмне забезпечення, комунікаційні лінії, технології передачі інформації через комунікаційні лінії), власне інформації

(зміст,

контент)

та

людей,

які

обмінюються

інформацією (технологічний вимір) [94]; Ö інформаційна система – організаційно впорядкована сукупність документів

та

інформаційних

технологій,

які

реалізують

інформаційний процес (правничий вимір) [59]; Ö соціокультурний

феномен,

що

він

конституціонувався

на

технологічній основі загальносвітової системи комп’ютерних мереж, який стимулює появу нових відносин між людьми як у часі, так і в просторі. Головною особливістю такого роду

Див., наприклад: Засурский Я.Н. Информационное общество и средства массовой информации// Информационное общество. – 1999. – № 1. – С. 36-40; Горный Е. Интернет для журналистов// www.russ.ru/netcult/99-05-27/gorny.htm; Клименко С., Уразметов В. Internet. Среда обитания информационного общества – Протвино, 1995; Chen Y., Dimmick J., Li Z. Competition Between the Internet and Traditional News Media: The Gratification-Opportunities Niche Dimension // www.fordham.edu/images/Undergraduate/communications/ OwnershipResearchAgenda.pdf; Meskauskas J. Media Maze: Traditional Media Online//http://www.imediaconnection.com/content/6275.asp; та інші.

відносин стає загальна доступність інформації, транспарентність світових і національних політичних і економічних процесів (соціокультурний вимір) [62; 4]; Ö нове медійне середовище, гіпермедіа, новий засіб поширення і отримання інформації (медійний вимір) Останнє визначення належить до царини дослідження засобів масової інформації та комунікації (mass media and communication studies), але, вочевидь, не є достатньо чітким і вичерпним. Справа в тому, що з середини 90-х років минулого століття, коли Інтернетом користувався вже увесь світ, цей феномен вже не можна було ігнорувати, перед дослідниками медіа постало питання визначення місця Інтернету в усталеній системі засобів масової комунікації та засобів масової інформації. Під засобами масової комунікації (ЗМК) розуміють канали, за якими здійснюється процес обігу інформації у великих, розсіяних у просторі спільнотах [10; 13]. Засоби масової інформації (ЗМІ) – спеціалізовані організації, працівники яких зайняті професійною діяльністю зі збору, обробки і поширення масової інформації, а також канали поширення цієї інформації4 [10; 14]. Варто звернути увагу на певні відмінності між ЗМК та ЗМІ. До останніх традиційно відносять пресу, телебачення і радіомовлення – джерела інформації, спеціально створені для того, щоб люди знаходили в них інформацію про життя суспільства, політику, культуру, економіку, а також про навколишній світ загалом. Засоби масової комунікації традиційно трактуються ширше. ЗМК включає в себе і засоби масової інформації, а також усі засоби і досягнення технологічного прогресу, за 4

У даному дослідженні поряд із терміном "засоби масової інформації" використовуватиметься термін "мас-медіа" як синонімічний до нього.

допомогою яких здійснюється спілкування в сучасному суспільстві: телеграф, телефон, радіозв'язок, оптоволоконні лінії, мобільний зв'язок і тому подібне. З огляду на це, приналежність Інтернету до засобів масової комунікації сумнівів не викликає. Сайт міської ради, пошукова система "Яндекс", інформаційно-аналітичний ресурс "Подробности.ua", e-mail, електронна бібліотека – усі ці різні, на перший погляд, явища є проявами соціальної комунікації, тобто каналами спілкування між людьми, засобами поширення інформації, обміну нею. Про масовість годі й казати – потенційно Інтернет є найбільшим ЗМК у світі, отримати доступ до нього може кожна людина на Землі. А от питання про приналежність Інтернету до засобів масової інформації

викликало

комунікацій,

широкі

також

дискусії

правників.

серед У

дослідників

середині

1990-х

масових років

загальноприйнятим був погляд на Інтернет виключно як на величезну мережу, яка об’єднує численні менші комп’ютерні мережі і призначенням якої було лише передавання інформації. У той же час мас-медіа мали справу не тільки і не стільки з передавача інформації, скільки із "створенням,

публікацією,

збір

поширенням

новин,

інформації,

повідомлень та інших форм комунікації з масами" [161]. Отже, робився висновок, що Інтернет не є ЗМІ. Однак з часом погляди дослідників зміняться. Провідну роль у цьому відіграє поява нових технологій та програмного забезпечення, які значно спростять процес роботи з Інтернетом – мови гіпертексту HTML, формату WWW (world wide web), технології посилань у поєднанні з технологією URL (Unified Resource Locator – "універсальний локатор ресурсу"), браузерів (спеціальних комп’ютерних програм, які дозволяють працювати з розміщеною в Інтернеті інформацією, проглядати і редагувати її; віртуальний аналог телевізора або радіоприймача). За словами автора

концепцій гіпертекстуальності та "світового павутиння" Тіма Бернерс-Лі, завдяки

їх

застосуванню "кожному

стає доступним "пересування"

мережею Інтернет, ознайомлення з її змістом і додавання чогось свого" [94]. Для Інтернету загалом це означає набуття усіх тих рис, які раніше не дозволяли відносити його до мас-медіа – створення, публікацію, збір і поширення інформації. Крім того, Інтернету властиві й унікальні характеристики, які відрізняють його з-поміж інших ЗМК: Ö

гіпертекстуальність - система зв'язку між окремими документами за

допомогою

вбудованих

текст

гіперпосилань.

Гіперпосиланням називається вказівка в будь-якому місці вебсторінки на адресу іншої сторінки, виконавши яку браузер перейде до зазначеного документу [6; 114]. Принципова новизна гіпертексту в Інтернеті полягає в тому, що зв'язок між окремими текстами здійснюється в єдиному середовищі, що дозволяє читати текст не тільки на одному рівні, як на папері, але завдяки внутрішнім і зовнішнім посиланням дивитись ніби у його глибину [162]; Ö інтерактивність

багатосторонній

інформаційний

обмін

із

користувачем, причому, як з окремими представниками, так і з аудиторією

загалом

[6;

118].

Інтерактивність

погляду

спрямованості дій учасників комунікаційного процесу може мати чотири основні конфігурації: 1) від одного – одному (наприклад, можливість користувача написати електронною поштою лист іншому користувачу); 2) від одного – багатьом (наприклад, один користувач розсилає електронний лист багатьом користувачам, використовуючи список розсилки); 3) від багатьох – одному (наприклад, коли користувачі мають можливість поставити питання одній конкретній персоні); 4) від багатьох - багатьом (наприклад,

участь

форумі).

Принципова

відмінність

інтерактивності в Інтернеті від інтерактивних взаємодій в інших сферах – газетах, радіо, телебачення - полягає в тому, що тут двостороннє спілкування розвертається в одному фізичному середовищі, тобто не "газета" – "пошта", "радіо"/"телебачення" – "телефон", а "Інтернет" – "Інтернет". Разом з тим, спілкування може набувати синхронного, або онлайнового характеру [197]; Ö мультимедійність - матеріальна реалізація ідеї медіаконвергенції, тобто злиття всіх каналів передачі інформації – періодичної преси, радіомовлення, телебачення й Інтернету – в одне ціле; можливість передачі повідомлень у різних знакових системах – вербальній, графічній, звуковій, фото, відео, анімаційній [6; 119]. Це, за влучною характеристикою Мануеля Кастельса, "чарівна шухлядка", яка могла б відкрити "глобальне вікно безмежних можливостей інтерактивного зв'язку у відео-, аудіо- і текстових форматах" [32; 220]. Уперше наукове обґрунтування приналежності Інтернету до засобів масової інформації було здійснене у дослідженні Меррілл Морріс (Merrill Morris) та Крістін Оган (Christine Ogan) зі Школи журналістики Університету Індіани [183]. Звернувши увагу на те, що під впливом дігіталізації

інформації,

комп’ютеризації

медіа

та

зростання

їх

інтерактивності різниця між міжособистісною та масовою комунікацією поступово нівелюється, дослідники підкреслюють необхідність суттєвого уточнення сучасних їм дефініцій мас-медіа з метою застосування їх щодо Інтернету. Морріс та Оган підкреслюють важливе значення процесів демасифікації аудиторії в Інтернеті, оскільки інформація стає все більш індивідуалізованою, а на зміну "мовленню на широку аудиторію" (англ. broadcasting) narrowcasting),

приходить а

отже,

"мовлення традиційні

на

вузьку

аудиторію"

характеристики

засобів

(англ. масової

інформації мають враховувати ці особливості. Зрештою, дослідники

концептуалізують Інтернет як багатогранний медіум, який містить різноманітні форми комунікації; через цю багатогранність Морріс та Оган застерігають від іменування усього Інтернету мас-медіумом. Однак, через цю ж таки багатогранність називати його засобом масової інформації "залежно від ситуації" можна і варто [183]. Загалом, така оцінка і була прийнята у галузі дослідження ЗМІ та ЗМК. З часом з’являлися нові праці у даній царині, і хоча вони не носили фундаментального характеру, у них констатувалося збільшення кількості тих самих "ситуацій", коли Інтернет можна і варто називати масмедіумом5. Автори пов’язували це з появою в Інтернеті спеціалізованних новинних ресурсів, постійним збільшенням кількості персональних комп’ютерів, розвитком технологій зв’язку і вибухоподібним зростанням кількості користувачів світовою мережею. Так, у 1991 році кількість користувачів Інтернету оцінювалась у кілька десятків тисяч осіб, на 1996й вона складала близько 60 мільйонів осіб, у 2002 – вже 550 мільйонів, мільярдний рубіж було перевищено ще наприкінці 2005-го; за прогнозами, до 2012 року Інтернетом будуть користуватись вже більше 2 мільярдів чоловік6. Зрештою, на зламі століть Інтернет як мас-медіум було визнано невід’ємною складовою Інтернету загалом [20; 36]. Цей сегмент поряд із цифровим телебаченням і радіо часто називають цифровим ЗМІ, а його важливе значення для людства відзначали навіть на обох етапах – Женевському і Туніському – Всесвітньої зустрічі на найвищому рівні з питань інформаційного суспільства [110].

Див., наприклад: Barooah R. The Net as a new mass medium//http://www.hinduonnet.com/businessline/catalyst/ 2001/11/22/stories/1922o059.htm; Cebular G. Internet as a Mass Medium//http://oak.cats.ohiou.edu/ ~gc431997/tdgac.htm; Gates W. H. Enter "Generation I"//www.microsoft.com/presspass/ofnote/03-00instructor.mspx; Vaknin S. Internet: A Medium or a Message?//http://samvak.tripod.com/internet.html та інші. 6 Статистичні дані щодо користувачів Інтернету доступні, зокрема, за адресою http://www.internetworldstats.com

Підсумовуючи вищезгадане, зазначимо, що у контексті даного дослідження під Інтернетом слід розуміти новий засіб масової інформації, аналогічний телебаченню, радіо та пресі, який діє на основі всесвітньої мережі

об’єднаних

комп’ютерних

мереж,

утворює

глобальний

інформаційний простір і у такій якості є однією з основних складових сучасного інформаційного суспільства.

Розділ ІІ. Інтернет-ЗМІ: теоретичні засади

У попередньому розділі ми з'ясували, що Інтернет у певному сенсі є мас-медіумом і в такій якості є одним з наріжних каменів фундаменту інформаційного суспільства. Сучасне телебачення як ЗМІ неможливе без телевізійних каналів, кабельних і супутникових мереж; сучасне радіо як ЗМІ неможливе без радіостанцій, які мовлять на різних частотах і через супутники;

сучасну

пресу

як

ЗМІ

неможливо

уявити

без

найрізноманітніших друкованих видань. Так само Інтернет не міг би відбутися як мас-медіум без Інтернет-ЗМІ [29; 5]. З’ясуванню того, що вони собою являють, як їх можна класифікувати, які їх функції у сучасному інформаційному просторі присвячений другий розділ даного дослідження. § 1. Інтернет-ЗМІ: визначення і класифікація Незважаючи на те, що термін "Інтернет-ЗМІ" та синонімічні йому "онлайн-ЗМІ" і "мережеве ЗМІ" в останні роки міцно ввійшли до лексикону медіа-дослідників, дотепер не існує усталеного, вичерпного і нормативного його визначення. З точки зору українського законодавства Інтернет-видання в нашій країні не мають статусу ЗМІ, закони "Про друковані засоби масової інформації", "Про телебачення і радіомовлення", "Про інформаційні агентства", "Про інформацію" залишають їх поза увагою. Статус ЗМІ відповідно до окремих законів одержують друковані видання, телерадіоорганізації, а також інформаційні агентства. ІнтернетЗМІ

не

вписуються

межі

будь-якого

цих

законів.

Окреме

законодавство, яке б врегулювало статус Інтернет-видань, обговорюється в Україні мляво, і дотепер жодного рішення ухвалено не було. У Росії ситуація аналогічна; додамо лише, що російські Інтернет-ЗМІ можуть за власним бажанням зареєструватись у Міністерстві у справах преси, радіо і телебачення. Що ж до "західного досвіду" – годі й шукати визначення Інтернет-ЗМІ у нормативних документах європейських країн або США: почасти тому, що чисто мережевих видань там відносно менше, ніж на пострадянському просторі [102]; почасти – тому, що будь-яка спроба згадати

Інтернет-ЗМІ

законі

тамтешніми

правозахисниками

сприймається як така, що створює підстави для запровадження в Інтернеті цензури і, відповідно, наражається на шалений опір [155]. Лише

на

початку

червня

2006-го

року

Міністерство

юстиції

запропонувало внести певні зміни до Закону України "Про інформацію". Так, поняття "інформація" пропонувалося розуміти як "документовані чи іншим чином зафіксовані або публічно оголошені відомості або дані про осіб, предмети, факти, події, явища та процеси, що відбуваються у суспільстві, державі та навколишньому природному середовищі". У старому (чинному зараз) законодавчому визначенні немає фрази "іншим чином зафіксовані відомості". Веб-сайти в мережі Інтернет проект закону пропонує віднести до аудіовізуальних (електронних) засобів масової інформації. У чинній редакції закону "Про інформацію" веб-сайти взагалі не згадані, й статус засобів масової інформації у них відсутній [98]. У ст. 1 закону "Про телебачення і радіомовлення" аудіовізуальна інформація визначається як "зорова інформація, що супроводжується звуком". Тобто за логікою, публікації в Інтернеті – це інформація подана не у "друкованому",

візуальному

вигляді,

яка

до

того

має

супроводжуватися певним звуковим рядом. Однак реальне життя показує, що справжній стан речей достатньо далекий від законодавчих норм, які, виявляється, фактично не можна застосувати відносно мережевих ЗМІ.

Про те, що дати визначення терміну Інтернет-ЗМІ досить непросто, свідчить і той факт, що навіть автори чи не єдиної на пострадянському просторі спеціалізованої монографії, присвяченій ЗМІ в Інтернеті, викладачі Московського державного університету ім. Ломоносова Ірина Фомічьова та Марія Лукіна навіть і не намагаються цього зробити. Натомість, вони йдуть від протилежного – виокремлюють ті Інтернетресурси, які Інтернет-ЗМІ бути не можуть [58; 41]. Так, на думку дослідників, насамперед варто відокремити ІнтернетЗМІ від тих ресурсів, ціллю діяльності яких є не поширення інформації, а безпосереднє обслуговування діяльності інших видів: це вся електронна комерція, що збігається з торговельними і фінансовими операціями. Також до Інтернет-ЗМІ не слід відносити пошукові системи, електронні бібліотеки, канали спілкування (е-mail, ICQ і тому подібне), персональні і корпоративні презентаційні сайти, різноманітні дискусійні майданчики у вигляді чатів, форумів, клубів (якщо тільки вони не включені як функція/опція у структуру сайту, що відноситься до ЗМІ, тобто діють з ініціативи власників сайту-ЗМІ і пов'язані з їхнім контентом). У інших книгах, статтях, дослідницьких студіях, присвячених проблематиці

Інтернет-ЗМІ,

більшість

фахівців

намагаються

дати

визначення Інтернет-ЗМІ, спираючись на типові ознаки класичного засобу масової інформації, але з "поправками" на Мережу. Такий підхід здається достатньо тверезим і логічним, тому розглянемо, чи можливо застосувати типові

характеристики

традиційних

ЗМІ

до

мережевих

видань.

Насамперед для ЗМІ характерна періодичність поширення масової інформації. Згідно "Закону Про друковані засоби масової інформації (пресу) в Україні" (ст. 1), "під друкованими засобами інформації (пресою) розуміються періодичні і такі, що тривають, видання, які виходять під постійною назвою, з періодичністю один і більше номерів (випусків) протягом року". Саме цю ознаку дуже часто намагаються взяти за основу

при спробі виділити з маси сайтів Інтернет-ЗМІ. Однак цілком очевидно, що насправді регулярне оновлення ще не свідчить про те, що той або інший сайт є засобом масової інформації. До категорії постійно оновлюваних потрапляють і розважальні ресурси, і спільноти за тими чи іншими інтересами, де відбувається онлайн-спілкування. Іншою важливою ознакою ЗМІ є наклад. Відповідно до вже згадуваного Закону, "друкований засіб масової інформації вважається таким, якщо він... видрукований будь-яким тиражем" (ст. 1). Відповідно, інтернет-видання з будь-якою відвідуваністю (якщо припустити, що кількість екземплярів прирівнюється до кількості відвідувачів), мають бути ЗМІ. Однак тут постає як мінімум два питання. Перше: чи означає це, що сайти, які були відвідані хоч лише один раз є ЗМІ? І другий: відвідуваність за який період має враховуватись? Поки що на ці питання відповіді немає. Традиційні ЗМІ в Україні мають реєстрацію у Національній Раді з питань телебачення і радіомовлення (аудіовізуальні ЗМІ) та у Міністерстві юстиції (друковані видання та інформаційні агентства). Однак, як ми побачили, у зв’язку із законодавчою неврегульованістю, відсутність її у мережевого медіа ще не доводить, що сайт за своєю суттю не є ІнтернетЗМІ. Не можна не сказати кілька слів і про географічний аспекті в понятті онлайн-ЗМІ.

Адже

якщо

для

традиційних

ЗМІ

зрозумілий

ареал

поширення і місце їхнього видання, то з мережевими проектами все далеко не настільки однозначно. Сервери, на яких розташовуються сайти Інтернет-ЗМІ, можуть фізично розташовуватися далеко за межами України, а тому жодним чином не можуть підкорятися юрисдикції українських законів. Резюмуючи, можна сказати, що критерії, що їх застосовують при визначені традиційних ЗМІ, стосовно Інтернет-медіа практично не працюють. У такій ситуації найбільш логічним видається наступний підхід: у визначенні Інтернет-ЗМІ мають враховуватися й адаптуватися ознаки

традиційних ЗМІ і вводитися специфічні характеристики, які мають силу і сенс відносно лише мережевих видань. Враховуючи власний досвід майже дворічної роботи у редакції одного з провідних національних ІнтернетЗМІ, автор може виділити низку критеріїв, якими можна керуватися і які в сукупності свідчать, що той або інший проект можна вважати мережевим ЗМІ: Ö регулярне оновлення інформації; Ö висока

відвідуваність

(оцінюється

не

абсолютна

кількість

відвідувачів, а відносна у порівнянні з іншими сайтами у цій самій сфері); Ö авторитетність (популярність того або іншого інформаційного проекту, велика кількість посилань на нього - вагомий аргумент "за" Інтернет-ЗМІ); Ö якісний дизайн (серйозне видання, що претендує на звання Інтернет-ЗМІ, не може дозволити собі виглядати як сторінка посереднього електронного щоденника); Ö наявність контактної інформації або імені головного редактора (хоча у мережевих видань сьогодні не заведено публікувати вихідні дані в тому вигляді, у якому ми звикли їх бачити у традиційній пресі); Ö літературна мова (на жаль, грамотність сьогодні є болючим питанням для Інтернет-видавців, однак вимоги до її рівня постійно зростають). Зрозуміло, не можна вважати ці критерії за однозначно істинні і вичерпні, однак, спираючись у тому числі і на них, ми спробуємо дати обгрунтоване визначення терміну Інтернет-ЗМІ (мережеве ЗМІ, онлайнЗМІ) - це спеціалізована організація, яка професійно здійснює діяльність із збирання,

обробки

телекомунікаційній

поширення мережі

масової

Інтернет

інформації і

користується

глобальній певною

популярністю й авторитетом (має свою постійну аудиторію), а її продукція цілком або частково регулярно оновлюється (не рідше одного разу на рік)7. Розібравшись

із

дефініцією

Інтернет-ЗМІ,

перейдемо

до

їх

класифікації. Багатогранність Інтернету, на яку ми вже неодноразово звертали увагу, чітко дозволяє розділити Інтернет-видання лише на дві категорії – власне мережеві ЗМІ та онлайнові версії вже існуючих друкованих та електронних ЗМІ. Така класифікація навряд чи може викликати якісь суперечки або варіації. А от стосовно поділу Інтернетвидань на групи за іншими параметрами, то це питання досить неоднозначне,

навколо

нього

вже

не

один

рік

відбуваються

ком’юнікавістичні баталії як закордоном, так і в Україні. Це пов’язане з тим, що, по-перше, Інтернет стрімко розвивається, унаслідок чого постійно з’являються нові форми комунікації через Інтернет, які змушують вносити зміни до вже розроблених систем класифікації; подруге, з тим, що з часу виникнення перших Інтернет-видань минуло усього близько 10 років і самі онлайнові ЗМІ ще не виробили для себе чіткої класифікації. Однак, розмежувати мережеві ЗМІ за певними параметрами все-таки можна. Так, Юлія Костигова, медіадослідник і редактор журналу "REсурс", пропонує наступну типологізацію [129]. Насамперед, усі мережеві ресурси, а в тому числі й Інтернет-видання, можна розділити на професійні й аматорські. У цьому випадку критерієм оцінки виступає засновник. Однак термін "професійні" у жодним чином не має в даному випадку оціночного характеру, і нерідко ресурси, створені аматорами за своєю якістю не поступаються, а іноді й перевершують професійні. Ще один поділ мережевих ЗМІ характерний, напевно, тільки для Інтернет-ресурсів. Мова йде про поділ на новинні та інформаційні 7

Графічне зображення положення ЗМІ серед інших ресурсів Інтернету дивись у Додатку 1

видання. Незважаючи на те, що відчути різницю тут досить складно, вона все-таки є. Справа в тому, що будь-яка новина – це інформація, але не будь-яку інформацію можна вважати новиною [29; 223]. Новинні сайти можна назвати різновидом інформаційних, але спеціалізуються вони в першу чергу на оперативній подачі інформації. Класичний приклад – стрічки новин, у великій кількості створені в Інтернеті, а також сайти багатьох інформаційних агентств. Наступні характеристики цілком співзвучні з традиційними засобами масової інформації: загальні і спеціалізовані видання. Тому говорити про них докладніше навряд чи має сенс. Можна лише додати, що найбільш поширені спеціалізовані Інтернет-ЗМІ – це видання з комп'ютерною, фінансовою і спортивною інформацією8. Ще один критерій дозволяє розмежувати Інтернет-видання. Це доступність інформації: в Інтернеті існують платні і безкоштовні видання. Більшість Інтернет-ресурсів безкоштовні для споживача, але є й ті, де доступ є платним. Більшість власників інформаційних сайтів відмовилися від надання платного доступу, оскільки через це вони втрачають значну частину своєї аудиторії. Однак є і такі ЗМІ, де інформація ексклюзивна, а тому затребувана і визначена платня, наприклад, результати маркетингових досліджень. Крім того, за способом поширення Інтернет-видання поділяються на онлайнові версії (веб), розсилки в чистому виді і змішаний тип (веб+розсилка). Очевидно, що наведена вище класифікація стосується переважно контенту Інтернет-ресурсів. Вона у багатьох аспектах не викликає заперечень і загалом стає у нагоді для розробки множинних критеріїв типології Інтернет-ЗМІ. Втім, вона все ж залишає багато відкритих питань. Так, чи можна вважати матеріали, що надходять розсилкою, масовою 8

Такий висновок автор робить на основі рейтингів інтернет-ресурсів на сайтах bigmir.net і rambler.ru

інформацією? Чи відповідають аматорські ресурси вже сформованому розумінню ЗМІ як організацій, що вони професійно виробляють і поширюють інформацію? Інший варіант класифікації [99], окрім беззаперечного поділу на мережеві

ЗМІ

та

онлайнові

версії

традиційних

ЗМІ,

передбачає

типологізацію за наступними критеріями: Ö за типом представленого на їх сторінках контенту: 1) новинні, коментарійні, змішані; та 2) авторські, редакційні, змішані; Ö за тематикою: монотематичні (усередині цієї групи розподіл може стати майже нескінченним через достатню кількість варіантів представлених монотематичних ресурсів) та політематичні; Ö за приналежністю: належні державі, належні медійним групам, політичним групам, бізнес-групам, незалежні; Ö за географією (незважаючи на використовувану термінологію, критерій

поділу відноситься не стільки

до

географічного

положення редакцій конкретних ресурсів, скільки до аудиторії, на яку дані ресурси орієнтовані в першу чергу): загальнодержавні ресурси та регіональні ресурси (до даного типу може бути віднесено також закордонні ресурси, орієнтовані на відносно вузькі діаспори тієї чи іншої держави). Крім того, в деяких спробах класифікацій приділялася також увага різним елементам інтерактивності всередині ресурсів різних типів [168]. Однак сьогодні елементи інтерактивності не відіграють істотної ролі для більшості медійних Інтернет-ресурсів. § 2. Функції Інтернет-ЗМІ Як ми вже відзначали, Інтернет – середовище існування різних за типом комунікацій. Виділяючи серед них ЗМІ, застосуємо до їх аналізу

загально методологічні підходи. Американський суспільствознавець Г. Лассуелл вважав, що будь-які соціальні комунікації виконують три основні функції: слугують контролю над навколишньою дійсністю; є засобом кореляції (зв'язку і співвіднесення) ставлення різних соціальних суб'єктів до дійсності; дозволяють передавати культуру (знання, цінності, норми, традиції) у часі, тобто наступним поколінням [11; 60]. Названі універсальні функції комунікації властиві й Інтернет-ЗМІ. Разом з тим, історичний розвиток ЗМІ призвів до формування в їх діяльності цілої низки специфічних функцій, виконання яких неминуче перебувало під впливом соціально-політичної й економічної ситуації в конкретних

країнах,

розширення

технологічних

можливостей

для

виробництва і поширення інформації. Наприклад, функція ЗМІ як каналів соціальної участі (див. нижче) була усвідомлена пізно, у другій половині минулого сторіччя, можливості для її виконання багаторазово збільшилися з появою Інтернету, але реалізована вона поки лише найменшою мірою [62; 17]. Функції ЗМІ в Інтернеті, з одного боку, зберігають властивий усім ЗМІ зміст. А з іншого боку - набувають специфіки, властивої лише цьому медійному середовищу. Комунікативна

функція.

Засоби

комунікації,

за

визначенням,

покликані зв'язувати людей, слугувати засобами їхнього спілкування. Масові комунікації є засобом зв'язку для масового суб'єкта [62; 18]. Комунікація за допомогою Інтернет-ЗМІ влаштована таким чином, що на одному

полюсі

діє

виробник

інформації

(не

обов’язково

лише

професійний), а на іншому завжди залишається масовий суб'єкт – невизначена кількість анонімних користувачів. До анонімності часто тяжіє навіть полюс виробництва інформації, така сила її природи в цьому медійному

середовищі

[84].

Недарма

повідомлень, походження яких не встановлено.

Інтернет-ЗМІ

так

багато

Інтернет-технологія

робить

комунікацію

транскордонною.

Спілкування перестає бути прив'язаним до місця розташування тих, хто спілкується.

Загальна

спрямованість

розвитку

засобів

поширення

інформації полягає в затвердженні гетерархічного (горизонтального, рівноправного)

порядку

на

місці

ієрархічного

(вертикального,

домінуванням одного із суб'єктів спілкування). Відбувається перехід від односторонньої до двосторонньої моделі комунікації (див. Схема 1). Як наслідок, Інтернет-ЗМІ також переживає подібну зміну розподілу ролей у комунікації. В умовах Інтернету не тільки журналіст, але й аудиторія можуть брати участь у виробництві й обміні інформацією, у тому числі – і між собою. Аудиторія перестає (якщо захоче) бути тільки одержувачем повідомлень. Схема 1 Одностороння комунікація

Журналіст

Аудиторія

Двостороння комунікація

Журналіст

Аудиторія

Аналізуючи комунікативну функцію Інтернет-ЗМІ, варто розрізняти поняття "інтерактивність" і "зворотній зв'язок". Перше з них більш широке, ніж друге. Зворотній зв'язок – це реакція, відгук суб'єкта на інформаційний вплив (матеріал, передачу) [35; 46]. Саме в цій якості в Інтернет-ЗМІ

поки

найчастіше

використовується

функція

"форум"

(згадаємо кнопку "Обговорити"). Та й показники відвідуваності теж виступають у ролі зворотного зв'язку: свідчать про те, чи зацікавилися

сайтом

його

контентом

користувачі.

Натомість

інтерактивність

припускає й інші можливості: контроль користувача над змістом (запит, оцінка), участь у його формуванні через постановку проблем для висвітлення і обговорення, ініціативу в обговоренні, авторство, обмін думками з іншими користувачами і т. п. [35; 47] Подібні можливості можуть використовуватися й у традиційних ЗМІ. Але чого вже там ніколи не було

–

так це можливості

спілкування по

горизонталі,

між

користувачами (див. Схема 2). Таким чином, комунікативна функція Інтернет-ЗМІ має очевидну специфіку порівнянно з традиційними ЗМІ, є основою для виконання інших функцій. Інтернет відкриває нові можливості для розвитку двостороннього спілкування. Однак, для їхнього розкриття необхідні зусилля і журналістів, і користувачів. Схема 2 Двостороння інтерактивна комунікація в Інтернет-ЗМІ

Журналіст

Користувач

Інформаційна функція. Відповідно до загальної природи ЗМІ інформація в Інтернет-каналах відкрита для кожного, обмеження можуть бути пов'язані тільки з платним доступом. Інформація в Інтернет-ЗМІ, разом із загальними для всіх ЗМІ рисами, має і низку специфічних

характеристик. До загальних рис належать: 1) оперативність, тому що ЗМІ завжди націлені на висвітлення насамперед поточних подій; 2) висвітлення життя соціуму, а не власної діяльності творців ресурсу; 3) універсальність, або різнобічність, тематики, навіть якщо це канал спеціалізований; 4) жанрово-видове розмаїття матеріалів [38; 24]. На основі інформаційної функції ЗМІ здатні виконувати і функцію формування

порядку

денного

(agenda

setting),

або

фокусування

суспільної уваги на суспільно важливих подіях. В Інтернеті цей процес ускладнюється,

по-перше,

колосальною

кількістю

ресурсів

(диверсифікованістю), серед яких кожен користувач може обирати потрібний саме йому. По-друге, властивою Інтернет-ЗМІ можливістю швидкого оновлення контенту аж до режиму реального часу. По-третє, притаманній інформації

Інтернету

асинхроністю

користувачами.

Деякі

(неодночасністю)

дослідники

вважають,

одержання що

через

вищенаведені особливості у Інтернет-ЗМІ можуть виникнути проблеми з формуванням "порядку денного", а в остаточному підсумку – і з формуванням необхідної суспільству єдиної інформаційної і цінніснонормативної бази [65; 23]. Принципово нові можливості для виконання функції інформування відкриваються у зв'язку з мультимедійністю і гіпертекстуальністю мережевих ресурсів. Відповідно до досліджень традиційних ЗМІ відомо, що використання різних знакових і зображувально-виразних засобів полегшує орієнтування в інформації та її засвоєння. В Інтернеті ці засоби наразі використовуються чи не найбільшою мірою порівняно з іншими ЗМІ [28; 33]. Ціннісно-регулятивна функція. Зміст цієї функції багато в чому збігається з тим, що Г. Лассуелл називав функцією кореляції ставлення до дійсності, властивої усім соціальним комунікаціям. За Ласуеллом, родина і школа, здійснюють первинну соціалізацію, тобто прилучення особистості

до знань, норм, цінностей, досвіду, традицій, накопичених суспільством. Далі в сучасному суспільстві ця функція значною мірою переходить до ЗМІ. Вони сприяють виробленню і збереженню загальної цінніснонормативної платформи: що є добре, що є погано і як, відповідно, слід думати і поводитися [11; 62]. Інтернет

запроваджує

технологічно

принципово

новий

ступінь

свободи в обміні інформацією, можливості висловити свою точку зору на безлічі майданчиків. Інтернет – фактично єдиний інститут, здатний виконувати

ціннісно-регулятивну

функцію

одночасно

іншими

властивими ЗМІ функціями: наприклад, і інформувати, і оцінювати події, і при цьому організовувати їхнє обговорення в широких соціальних межах, тобто виконувати функцію форуму (див. нижче). Однак є суттєва проблема: як ми вже зазначали, в Інтернеті відбувається демасифікація, дроблення аудиторії. Разом з несинхронністю сприйняття інформації аудиторією це призводить до "розмивання" загального "порядку денного" та інформаційно-ціннісної платформи суспільства [65; 23]. Соціально-організаційна і соціально-креативна функції. З одного боку, ЗМІ беруть участь у функціонуванні реальних соціальних спільнот й інститутів: жителів країни або міста, працівників галузі або членів громадських організацій. Цю функцію заведено називати соціальноорганізаторською. З іншого боку, вони ж (схоже, що в Інтернеті особливо), здатні створювати середовище для формуванні соціальних спільнот

(об'єднань,

ідентичностей),

що

існують

тільки

завдяки

комунікаціям [185]. Тоді це соціально-креативна функція. Соціологи та соціальні психологи визнають, що сама аудиторія будьякого ЗМІ являє собою особливе співтовариство, об'єднане діяльністю зі споживання інформації з визначеного каналу [185]. Інтернет виявив нові грані цього явища. На думку М. Кастельса, Інтернет оновлює старі способи зв'язку особистості і суспільства - соціальності. Але якщо раніше

вони були переважно територіальними, то їхня нова модель – "мережевий індивідуалізм" [32; 156-159]. Уже в перші роки масового поширення Інтернету висловлювались побоювання, що Мережа може замінити реальні людські контакти. Однак час показав, що Інтернет і Інтернет-ЗМІ навряд чи колись зможуть це зробити, але вони можуть їх збагатити, створюючи нові і підтримуючи вже існуючі. Тим самим Інтернет-ЗМІ виконують соціально-організаторську і соціально-креативну роль. Функція форуму і каналу соціальної участі. Розглянуті вище функції комунікації, інформування, ціннісного регулювання, соціальноорганізаторська і соціально-креативна властиві ЗМІ і з одно-, і з двосторонньою організацією. Функція ж форуму – діяльності ЗМІ як майданчика для організації обговорень, багатобічного обміну думками – можлива тільки у разі двосторонньої організації. "Інтернет зводить людей на публічній агорі, щоб вони ділилися своїми турботами і надіями. Тому взяття

народом

під

контроль

цієї

публічної

агори,

можливо,

найголовнішим політичним питанням, що ставить перед нами розвиток Інтернету", - ось, що пише про це М. Кастельс [32; 194]. У сучасному світі ЗМІ, зокрема й Інтернет, розглядаються як найважливіші складові публічної сфери, яку характеризують як простір, де взаємодія основних соціальних суб'єктів – суспільства, влади, бізнесу – за участі журналістів переходить у дискурс, тобто в міркування й обговорення [86]. Крім того, значення має й те, що в Інтернеті, реалізуючи функцію форуму, користувач може, якщо формат сайту це передбачає, висловлюватися на тих самих правах, що і журналісти, і експерти. Функція розваги. Інтернет починався як засіб зв’язку для науковців усього світу. Сьогодні найбільш очевидна тенденція в освоєнні Інтернету людством полягає в тому, що поряд з інструментом пізнання, засобом навчання й інформування він перетворюється на засіб розваги для мас людей [94]. У нашому випадку питання стоїть таким чином: чи має

Інтернет-ЗМІ брати участь у загальному русі за розвагу аудиторії? Очевидно, що серйозна конкуренція з іншими онлайновими ресурсами у справі розваги користувачів для Інтернет-ЗМІ не буде успішною – занадто багато інших завдань. Але і зовсім виключати розважальну функцію недоцільно, а в сучасних умовах навіть неможливо: Інтернет завдяки таким своїм якостям як мультимедійність і гіпертекстуальність швидше і повніше за інші ЗМІ користюється можливостями втілити одну з провідних тенденцій розвитку сучасних мас-медіа – інфотейнмент (від англ. infotainment – information (інформація) і entertainment (розвага)). Крім того, як і всюди, серед Інтернет-ЗМІ існує конкуренція, і у боротьбі за клієнта Інтернет-ЗМІ в тій або іншій мірі включають розважання до своїх функцій. Отже, у цьому розділі ми дали дефініцію Інтернет-ЗМІ, визначили їх класифікацію та функції. Ми побачили, що в цих аспектах свого існування і діяльності Інтернет-ЗМІ є співвідносними з традиційними мас-медіа, що дозволяє характеризувати їх, спираючись на типові ознаки ЗМІ, лише з "поправками" на їх "прописку" в Інтернеті. В умовах бурхливого розвитку Інтернету,

зростання

його

популярності

і,

відповідно,

стрімкого

збільшення кількості його користувачів набуває актуальності питання про співвідношення "нових" і "старих" ЗМІ в інформаційному просторі (принаймні, розвинутих країн), про їх конкуренцію та співробітництво. Адже кожне технічне нововведення в галузі ЗМІ завжди ставило питання про

виживання,

комунікації.

умовно

Винайдення

кажучи, радіо

"застаріваючих"

спричинило

розмови

форм

масової

про

можливе

вимирання друкованих ЗМІ, потім винайдення телебачення нібито поставило під загрозу існування усе тих же друкованих ЗМІ та радіо. І ось тепер набирає силу Інтернет. Однак, як ми бачимо, щодо традиційних ЗМІ побоювання

були

даремними:

друк

успішно

співіснує

радіо

телебаченням; кожен вид займає свою нішу, має свою аудиторію і виконує

свої функції. Такі факти дозволяють припустити, що й Інтернет посяде своє місце в цьому ряді, ставши просто одним із каналів передачі інформації [20; 38]. Однак Інтернет таки здатний порушити цей стан речей хоча б тому, що він, при своїх характеристиках, може не просто доповнити список форм ЗМІ, але й поєднати в собі функції і властивості усіх вже існуючих видів.

Розділ ІІІ. Конкуренція друкованих ЗМІ та Інтернет-ЗМІ

Сучасний мислитель Мануель Кастельс за аналогією з висловом Маршалла Маклюена, котрий назвав світ друкованої культури "галактикою Гутенберга", охарактеризував Інтернет як "галактику Маклюена" [32; 5]. Як ми вже побачили, на думку багатьох ідеологів інформаційного суспільства, ця мережева телекомунікаційна галактика у майбутньому стане основою інформаційного простору. Але спочатку вона має відвоювати це місце у традиційних засобів масової інформації. Кінець ХХ-го – початок ХХІ-го століття це час, коли протистояння Інтернету і традиційних ЗМІ набуло таких масштабів, що дослідники мас-медіа не могли продовжувати ігнорувати це9. Аналіз конкуренції і взаємодії традиційних мас-медіа та Інтернет-ЗМІ можна проводити за трьома напрямами: - традиційне телебачення і телетрансляція у Мережі; - традиційне радіо і радіотрансляція у Мережі; - традиційні друковані ЗМІ і мережеві "друковані" ЗМІ. Однак у межах цієї роботи ми докладно розглянемо тільки останній напрямок – аналіз конкуренції і взаємодії традиційних друкованих і мережевих "друкованих" ЗМІ. Причина такого вибору полягає в тому, що ні мережеве радіо, ані мережеве телебачення не одержали поки що такого широкого застосування і не мають такої популярності, як мережеві газети і журнали, та й доступні сьогодні для пересічного користувача технології не завжди роблять можливим перегляд Інтерент-ТВ та прослуховування 9

На Заході та у США зростання ролі Інтернет-ЗМІ пов’язують насамперед із так званим бумом "доткомів", а на Сході – із використанням Інтернету у виборчих кампаніях 1998-2000 років у країнах колишнього Радянського Союзу.

Інтернет-радіо. Статистика щодо того, який відсоток Інтернет-ЗМІ на сьогодні складають телевізійні і радіо ресурси як у світі, так і в Україні, на жаль, відсутня. Це пояснюється складністю підрахунків в Інтернеті. Серед дослідників заведено вважати, що цей показник не перевищує 5-7 відсотків; відповідно мережеві "друковані" медіа нараховують до 95 відсотків усіх Інтернет-ЗМІ [178]. З-поміж

критеріїв,

за

якими

ми

аналізуватимемо

конкуренцію

традиційних друкованих мас-медіа та "друкованих" Інтернет-ЗМІ (надалі у цьому розділі – просто Інтернет-ЗМІ), то можна виокремити наступні: Ö

технічний аспект має справу із матеріальним забезпеченням населення Землі усім необхідним для доступу до мережі Інтернет, а також якістю цього доступу;

функціональний аспект полягає, по-перше, в тому, наскільки Інтернет може виконувати ті функції, що їх здійснюють традиційні ЗМІ, й, у силу своїх об'єктивних характеристик, здатен зберегти ці функції. По-друге, в тому, наскільки Інтернет перевершує традиційні ЗМІ за важливими для читача (користувача) якостями;

економічний

аспект

зачіпає

комерційний

бік

конкуренції

традиційних та Інтернет-ЗМІ, пов’язаний переважно із збільшенням фінансової привабливості Інтернету; Ö

правовий аспект ставить питання статусу електронних ЗМІ, їх відповідальності за надання недостовірної або свідомо помилкової інформації, прав інтелектуальної власності, а також проблему регулювання всесвітньої мережі Інтернет;

соціальний аспект – найбільш складний, оскільки в ідеалі має з’ясувати,

наскільки

сучасне

суспільство

готове

до

заміни

звичайних ЗМІ мережевими, або ж яким ЗМІ, за умови паралельного існування цих двох видів, воно надасть перевагу;

психологічний аспект покликаний звернути увагу на проблему довіри до поширюваної Інтернет-ЗМІ інформації та надійності Інтернету як її джерела.

Цей перелік, який включає шість пунктів, на думку автора, охоплює всі основні аспекти конкуренції традиційних мас-медіа та Інтернет-ЗМІ. Раніше в українських та російських дослідженнях навіть солідного наукового рівня оцінювання конкуренції традиційних і Інтернет-ЗМІ відбувалося за двома, у кращому випадку трьома критеріями, а у науково-популярних статтях – здебільшого лише за одним10. Подібна ситуація спостерігається і у працях американських і західноєвропейських дослідників, з тією лише різницею, що у них фігурують здебільшого економічний, соціальний та психологічний аспекти11. Технічний аспект. Для доступу до послуг Інтернету потрібне відповідне матеріально-технічне забезпечення – персональний комп’ютер, модем і телефонна лінія (для підключення dial-up – низькошвидкісного Інтернету) або модем для високошвидкісного підключення до Інтернету (так званого broadband Internet). Крім того, користувач має звернутися до певного провайдера чи провайдерів (Internet Service Provider – ISP) – компаніїпосередника, яка надає послуги доступу до Інтернету. За

даними

компанії

eMarketer,

на

кінець

2005

року

світі

нараховувалось трохи менше 800 мільйонів персональних комп’ютерів. У той же час кількість користувачів Інтернету наближається до 1,1 мільярда, з них 845 мільйонів "ходять в Інтернет" регулярно. Практично кожен, хто має 10

Наприклад, у праці А. Калмикова і Л. Коханової "Інтернет-журналістика" [29] йшлося про технічний і правовий аспекти; у навчальному посібнику М. Лукіної та І. Фомічьової "ЗМІ у просторі Інтернету" [58] додався функціональний; у дослідженні В. Монахова "ЗМІ та Інтернет: проблеми правового регулювання" [59] або у статті А. Нестеренко "Хто кого. Нове медіасередовище витіснить усі старі?" [139] мова йшла лише про один аспект (правовий і технічний відповідно). 11 Такими, наприклад, є дослідження Д. Дімміка, Я. Чена і Ч. Лі [74], де основна увага приділяється соціальному та психологічному аспектам; Б. Компейна [164], де акцент робиться на економічному і трохи – на функціональному аспектах; стаття Л. Денніса [165], де йдеться в основному про психологічний аспект.

комп’ютер або доступ до нього, користується Інтернетом. Коли сьогодні людина каже "комп’ютер", то поряд з такими його невід’ємними атрибутами як клавіатура і монітор мається на увазі і підключення до мережі Інтернет [77]. Статистика показує, що Інтернетом користується майже 16% населення земної

кулі.

За

співвідношенням

"кількість

населення

кількість

користувачів Інтернету" (англ. penetration) серед регіонів світу лідирує Північна Америка, де цей показник сягає майже 70% (227,303,680 осіб). Далі йдуть Океанія і Австралія (52,6% - 17,872,707 осіб), Європа (36,1% 291,600,898 осіб), Південна Америка (14,4% - 79,962,809 осіб), Азія (9,9% 364,270,713 осіб), Середній Схід (9,6% - 18,203,500 осіб); найменший показник "пінітрейшн" в Африці – усього 2,6% (23,649,000 осіб). У той же час, якщо поглянути на цифри, що відображають відсоток населення, який складають Інтернет-користувачі у різних регіонах світу, то картина суттєво зміниться. Так, юзери з Північної Америки, де показник "пінітрейшн" найбільший, складають лише 22% населення світу (третій результат); тоді як азіатські користувачі, "пінітрейшн" в яких є третім з кінця, становлять найбільшу регіональну спільноту юзерів – 35,6% жителів земної кулі. Європа із 28,5% - друга, Південна Америка з 7,8% - четверта, Африка із 2,3% - п’ята, а Середній Схід та Океанія і Австралія поділяють останню сходинку із 1,8% і 1,7% відповідно. Це демонструє, що розвиток Інтернету з огляду на збільшення аудиторії має перспективи переважно за рахунок країн "третього світу". Дослідження eMarketer засвідчують, що з майже 850-ти млн. тих, хто регулярно користується Інтернетом, близько 195 мільйонів мають високошвидкісний Інтернет, а це кожен четвертий юзер. Послуги доступу до всесвітньої мережі надають більше 30 тисяч провайдерів, з них близько 400 – в Україні. Звичайно, далеко не всі Інтернет-користувачі звертаються до послуг мережевих ЗМІ – частина їх лише користується електронною поштою або

різноманітними месенджерами, частина заходить до Мережі, щоб оновити свій блог або розважитись. Утім, останні дослідження у сфері користування Інтернетом продемонстрували, що пошук і отримання інформації, зокрема й новин – основні види діяльності, яким присвячує свій час людина, перебуваючи у Мережі: цим займаються за різними даними від 65% до 85% користувачів [150]. Як бачимо, статистика користування Інтернетом по всьому світу, а також дані зазначених досліджень підтверджують тезу одного з критиків ідеї інформаційного суспільства Девіда Лайона про те, що інформаційне суспільство увиразнює ідею нової фази в історичному розвитку лише передових країн, тоді як інші держави залишаються далекими від цього (див. Розділ 1, §1). Так, за даними ФБР, Інтернет-користувачі США, Японії і Європейського Союзу загалом складають близько 530 мільйонів осіб, тобто більше

половини

усієї

аудиторії

Інтернету

[90].

Однак

статистика

демонструє, що темпи розвитку користування Інтернетом (usage growth) у найвідсталіших на сьогодні регіонах світу є найвищими. Так, для Середнього Сходу цей показник складає 454%, для Африки – 423%, а для Південної Америки – 342%. Одночасно спостерігається зменшення сукупних накладів друкованих видань у країнах, де Інтернет найпоширеніший, і їх фактичну незмінність у регіонах, де Інтернет поки що малодоступний, але стрімко розвивається. За даними

Світової

газетної

асоціації,

відповідна

тенденція

виникла

щонайпізніше у перші роки ХХІ століття12. Так, згідно з останніми даними Національної газетної асоціації США (Newspaper Association of America), лише за перше півріччя 2005-го року наклади щоденних американських газет у середньому зменшились на 2,1%, а недільні випуски газет – на 2,5% порівняно з тим самим періодом 2004-го року, причому найбільше 12

Щоправда, ця тенденція торкається переважно лише газет і практично не стосується журналів: вони мають зовсім відмінний від газетного формат і специфічну підбірку матеріалів.

постраждали місцеві видання [90]. Аналогічна ситуація спостерігається в Європі та Японії: за період з 1999-го до 2003-го року сукупний наклад газет там скоротився на 4,4% та 2,6% відповідно. Водночас у Південній Америці, Африці та Азії, де користування Інтернетом значно менше, зафіксовано незначні коливання розміру сумарного накладу газет у той чи інший бік [180]. Загалом, з 2004-го року сукупний наклад газет у світі не зростає [119]. Причиново-наслідковий

зв’язок

між

поширенням

Інтернету,

збільшенням його аудиторії та зменшенням або сталістю накладів газет на межі ХХ-го і ХХІ-го століть піддавався серйозним сумнівам [134], однак сьогодні він фактично не заперечується [76; 26]. Ще у середині 1990-х років голова корпорації "Майкрософт" Білл Гейтс спрогнозував, що до 2018-го року газети як засіб передачі інформації просто відімруть, а-от людина буде підключеною до Мережі 24 години на добу [17; 98]. Тоді це пророцтво не сприймалося як щось серйозне, а радше як рекламний чи PR-хід власника однієї з комп’ютерних фірм. Однак кілька років потому із визнанням медіадослідниками факту того, що збільшення аудиторії Інтернету в багатьох країнах змушує газети зменшувати свої наклади, подібних прогнозів побільшало, причому в них йшлося вже не тільки про близьку загибель газетної індустрії, а і взагалі друку. Прикметою часу стало те, що великі медіакорпорації, які володіють десятками і сотнями газет і журналів, почали активно розширювати власну присутність у Мережі [105]. Навіть голова News Corporation Руперт Мердок, відомий консервативністю своїх поглядів у бізнесі, заявив, що Інтернет-ЗМІ мають усі шанси витиснути друковані видання, а його компанія має намір скоротити наклади низки газет і зосередитися на онлайнових проектах. Функціональний

аспект.

Почасти

ми

вже

зачепили

питання

конкуренції традиційних ЗМІ та Інтернет-ЗМІ під час розгляду їх функцій (див. Розділ 2, §2). Серед функцій, які виконують мережеві ЗМІ, ми виокремили комунікативну, інформаційну, ціннісно-регулятивну, соціально-

організаційну, розважальну і функцію форуму. Як ми побачили, функції ЗМІ в Інтернеті, з одного боку, зберігають властивий усім ЗМІ зміст, а з іншого боку - набувають специфіки, властивої лише цьому медійному середовищу. Поглянемо тепер на функції преси. Ще у 1943 році у доповіді Комісії з питань свободи преси США (так званої "комісії Хатчісона") було окреслено такі функції друкованих видань: забезпечити правдиву, всебічну й зрозумілу картину подій дня у контексті, який пояснює їх сенс (у сучасному розумінні - інформаційна); слугувати засобом для обміну думками (тоді під цим малася на увазі комунікативна функція); представляти усі групи суспільства; висвітлювати і роз’яснювати цілі й цінності суспільства (іншими словами, ціннісно-регулятивна); забезпечити повний доступ до новин [13; 56]. За більш як півстоліття, що минули з тих часів функції соціальної репрезентації та забезпечення доступу до новин великою мірою втратили свою актуальність через повсюдне поширення засобів масової інформації загалом та їх доступність усім соціальним прошаркам [181]. Натомість із розвитком ЗМІ та досліджень у галузі мас-медіа до функцій преси додалася розважальна, а також функції соціальної організації та формування порядку денного (agenda setting) [19]. Отже, як бачимо, функції найдавнішого засобу масової інформації – преси – фактично збігаються із функціями, які виконує наймолодший мас-медіум – Інтернет. Тим не менш, різниця у їх здійсненні можна побачити і неозброєним оком. Розглянемо комунікативну функцію. У пресі панує одностороння комунікація навіть сьогодні, коли у розпорядженні читачів, окрім пошти, є і телефон. У кращому разі працює зворотній зв’язок, що передбачає відгук суб'єкта на інформаційний вплив (статтю, замітку, репортаж тощо) [35; 46]. Відповідно, ускладнюється виконання і цієї функції, і міцно пов’язаної з нею функції форуму. Інтернет, у свою чергу, це середовище, де нормою є інтерактивність, яка окрім відгуку передбачає, як ми вже відзначали, також

контроль користувача над змістом, постановку проблем для висвітлення і обговорення, і навіть миттєвий обмін думками з іншими користувачами, що в газеті у принципі неможливо. З поширенням Інтернету ускладнилося і здійснення інформаційної функції газетами. Сперечатися в оперативності подачі інформації та коментарів з Інтернетом не може навіть радіо [198]. До речі, як засвідчили дослідження Світової газетної асоціації, через це найбільше страждають саме щоденні газети, які більше орієнтовані на новинний, а не аналітичний чи розважальний формат [180]. Нові, недоступні пресі можливості, Інтернет має завдяки таким своїм рисам як гіпертекстуальність і мультимедійність. Разом з тим, через асинхроність отримання інформації користувачами Мережі у Інтернет-ЗМІ можуть виникнути проблеми з формуванням "порядку денного", а в остаточному підсумку – і з виконанням цінніснорегулятивної та соціально-організаційної функцій. А преса, особливо інтелектуальна й ділова, традиційно з цим проблем не має. Що ж до функції розваги, то мережеві медіа, слідуючи загальносвітовій тенденції під назвою інфотейнмент, в тій або іншій мірі включають розважання до своїх функцій. Чим і послуговуються за різними даними від 16 до 28 відсотків Інтернеткористувачів [150]. Одним словом, Інтернет лише за двадцять років свого існування зміг пройти шлях від просто нового засобу зв’язку до мас-медіа, який тепер не тільки виконує усі притаманні ЗМІ завдання, а й має потенціал об’єднати в собі реалізацію функцій усіх інших засобів масової інформації. Відомий дослідник мережевих мас-медіа Д. Фоуст у своїй книзі "Онлайнова журналістика" зазначає, що розширенню функцій Інтернет-ЗМІ будуть сприяти такі його властивості [76]: Ö

уже названі оперативність, інтерактивність і мультимедійність;

контроль аудиторії – користувачі вільні у виборі потрібної їм інформації;

відсутність

просторових

часових

обмежень

на

зберігання

інформації; Ö

легкість відновлення інформації з архівів.

Зі зростанням питомої ваги Інтернету принцип "радіо повідомляє, телебачення показує, газета пояснює" незворотньо змінюється [95]. Однак, точне визначення місця Мережі у цьому ланцюзі залишається актуальним питанням порядку денного сучасних медіа-дослідників. Економічний аспект. В основі економічного аспекту конкуренції традиційних ЗМІ та Інтернет-ЗМІ лежать дискусії про те, чи можуть бути онлайнові ЗМІ прибутковими [16]. Природньо, це питання неможливо розглядати окремо від тенденцій рекламного ринку як цілого світу, так і окремих його регіонів. Після серйозних потрясінь західного ринку "доткомів"

наприкінці

90-х

років

минулого

століття

довгий

час

східноєвропейські медіадослідники вважали, що ефективність реклами в Інтернеті надто переоцінена. Поширеною була думка, що при використанні мережевих проектів ЗМІ – і тим більше Інтернет-ЗМІ – в якості рекламних майданчиків, навіть за умови зростання їх аудиторії у кілька разів, їх прибутковість – це не більше ніж міф [71]. Найпопулярнішим прикладом, який

наводили

прибічники

такого

погляду,

були

показники

сайту

американської газети "Washington Post": вже у 2000-му році над ним працювало 250 осіб, він мав більше 2 мільйонів унікальних відвідувачів на місяць і приносив до газетного бюджету близько 20 мільйонів доларів. Однак, як твердилося, "автономно проект усе одно залишався збитковим підрозділом" [125]. Щоправда, причини цього залишаються невідомими для широкого загалу. Тим не менш, і на сьогодні для WashingtonPost.com реклама є єдиною статтею отримання доходів. Разом з тим, за 3 роки ситуація кардинально змінилася: за словами видавця і генерального директора Washington Post Крістофера

Шредера,

видання

всередині

2003

року

вийшло

на

самоокупність, а у четвертому кварталі, заробивши 10,6 млн. доларів за розміщення реклами на сайті (при тому, що за весь рік ця сума становила 35,9 млн. доларів), отримало прибуток [45]. Інтернет стає дуже привабливим для рекламодавців одразу з кількох причин. По-перше, перманентне зростання аудиторії, яка потенційно може сягнути 6 мільярдів осіб. По-друге, завдяки порівняно низьким цінам стає доступнішим високошвидкісний Інтернет, яким вже користуються трохи менше 200 млн. осіб. По-третє, в умовах глобалізації економіки ринок онлайн-реклами пропонує транснаціональним корпораціям ефективний інструмент проведення рекламних кампаній, що охоплюють як увесь світ, так і окремо обраний регіон. На сьогоднішній день ринок онлайнової реклами, за даними Internet Advertising Bureau, складає усього 4-5 відсотків від загального рекламного ринку і позначається сумою в 12,5 мільярда доларів тільки для Сполучених Штатів Америки. При цьому, за 2005 рік обсяг ринку онлайнової реклами зріс відразу на 30 відсотків, а частка ринку Інтернет-реклами в загальному рекламному ринку постійно збільшується, що й засвідчили останні дослідження

ринку

онлайнової

реклами,

проведені

фірмою

PricewaterhouseCoopers [90]. Щоправда, конкуренція між Інтернет-ЗМІ та пресою на рекламному ринку не набуває надто гострих форм. Це пояснюється тим, що у процесі перетікання рекламних бюджетів із сектора друкованої реклами до Інтернетсегменту рекламного ринку, преса швидко зорієнтувалася, і газети запровадили власні представництва в Інтернеті, які зрештою стали частиною мережевих

ЗМІ.

Тим

не

менш,

результати

дослідження

PricewaterhouseCoopers демонструють, що друковані видання зазнають відчутних втрат хоча б через "міграцію" різного роду оголошень (classifieds) з газет до Інтернету [90.]. Дані Світової газетної асоціації підтверджують, що доля газетної реклами у загальному рекламному ринку Європи, Північної

Америки та Японії перманентно скорочується з 1993 року; темпи падіння особливо збільшились наприкінці 1990-х років – у розпал "доткомівського" буму. Наразі частка газетної реклами на ринках розвинутих країн оцінюється від 24% (Франція, Японія) до 36% (США, Велика Британія) або навіть 40% (Німеччина) [194]. Натомість над телевізійними компаніями, які вирішують "йти в Інтернет", софтверні та Інтернет-компанії (такі як Microsoft, Google, Yahoo або AOL) мають очевидну перевагу, оскільки вони вже мають у своєму розпорядженні багатомільйонну аудиторію Інтернет-користувачів, у той час як телевізійні компанії можуть запропонувати рекламодавцеві власну аудиторію, але їм ще тільки належить залучити Інтернет-користувачів, якщо вони хочуть зберегти за собою рекламний ринок, який іде від них до віртуального простору. Коментуючи подібний стан речей, один з найвідоміших рекламних критиків світу, колумніст рекламного порталу Advertising Age (США) Боб Гарфілд зазначив, що газети у звичному для нас вигляді незабаром зникнуть. Люди будуть їх читати і потім, але вже не на папері. На думку експерта, через 20 років співвідношення нових і старих медіа на рекламному ринку буде 90% до 10%. А сьогодні Інтернет ще не настільки розвинутий, щоб ефективно переробити усі мільярди доларів, які перетікають до нього з газетних і телевізійних рекламних ринків [145]. Правовий аспект. Наразі в Україні не існує такого законодавчого акту, що зобов'язав би власників мережевих ЗМІ зареєструвати свої видання, нема навіть

аналогічної

російській

норми

про

добровільну

реєстрацію

електронних засобів масової інформації. Офіційно Інтернет-ЗМІ в Україні не мають підстав називати себе "засіб масової інформації", що, поза будь-яким сумнівом, більш почесно і солідно, ніж просто зватися "сайт" або "ресурс". Щодо західного досвіду, то ми вже відзначали, що будь-яка спроба згадати Інтернет-ЗМІ у нормативних актах наражається на шалений опір тамтешніх

правозахисників13. Проблема адаптації існуючих систем правової регуляції масової інформаційної діяльності до нових реалій постіндустріального інформаційного суспільства залишається актуальною й у наші дні. У контексті цієї проблеми також постає питання про відповідальність мережевих ЗМІ за поширювані ними відомості. У світовій судовій практиці панує

принцип

застосування

до

Інтернет-ЗМІ

тих

самих

норм

відповідальності, що й до традиційних мас-медіа [59]. Такий підхід є виправданим,

якщо

йдеться

про

використання

норм

національних

законодавств про ЗМІ до мережевих ЗМІ, які фізично знаходяться на території цих держав14. Коли ж мова заходить про відповідальність, наприклад, американського мережевого ЗМІ, публікація в якому образила честь і гідність українського громадянина, то відповіді на питання, за законами якої країни – України чи США – має визначатися міра покарання для Інтернет-ЗМІ, поки що немає. Однозначне рішення на користь першого чи другого варіанту матиме серйозні наслідки. Так, якщо судовий позов проти Інтернет-ЗМІ треба буде подавати у країні його місцезнаходження, то нема жодної гарантії, що у тамтешніх законах взагалі буде передбачено порушення і покарання за нього, як це є у законах країни проживання ображеної особи. З іншого боку, якщо ображений має право подавати до суду своєї країни і суд винесе рішення на його користь, то це призведе до того, що мережним засобам масової інформації доведеться стежити за дотриманням законів усіх держав, де ухвалено подібні правила і є Інтернет. Крім питання юрисдикції, актуальними для з’ясування можливої відповідальності 13

Інтернет-ЗМІ

питання

проміжної

відповідальності

Варто хоча б прочитати "Декларацію незалежності кіберпростору" Джона Барлоу [87у], яка з’явилась у відповідь на підписання президентом США Біллом Клінтоном "Акту про реформу телекомунікацій" 1996 року, який наклав обмеження на вживання в Мережі певних висловів (наприклад, вислову "чорт забирай"; порушник може бути оштрафований на суму до 250 тисяч доларів) та обговорення певних тем (наприклад, аборту). 14 Хоча і тут повної одностайності в розумінні поняття "фізично знаходяться" немає: дехто вважає, що мова йде про місцезнаходження редакції Інтернет-ЗМІ, а хтось – що про місцезнаходження сервера, на якому цей Інтернет-ЗМІ розміщується.

(відповідальності провайдера, який надає послуги доступу до мережевого ЗМІ); обмеження у часі періоду оскарження інформації (адже в Інтернеті публікація може бути доступною вічно; вона може знаходитись на інших ресурсах навіть після винесення рішення суду про її зняття або спростування); а також гіпертектових посилань – гіперлінків – на певну публікацію одного Інтернет-ЗМІ іншими [138]. Тим часом унаслідок відсутності усталеної адміністративної і судової практики (міжнародної або національних) у галузі Інтернет-ЗМІ законодавчі норми, які були розроблені для преси, досить вільно інтепретуються і застосовуються суб’єктами правових відносин15. З одного боку, така неврегульованість Інтернет-ЗМІ є їх конкурентною

перевагою

перед

пресою,

саме

завдяки

їй

Мережа

сприймається як "територія повної свободи слова"; з іншого боку, це є нечесна конкуренція. А впевненість у безкарності виникає через можливість анонімного

розміщення

інформації,

яка

часто

обертається

появою

неперевірених даних або відвертої дезінформації. У свою чергу, діяльність традиційних ЗМІ повністю регулюється національними законодавствами країн, а також частково міжнародними правовими актами, наприклад, Європейскою конвенцією про захист прав людини

та

основних

свобод

або

Європейською

конвенцією

про

транскордонне телебачення. Щодо конкретно преси, то її діяльність на міжнародному рівні регулюється прецедентним правом, яке базується на рішеннях Європейського суду [154]. Але серед них нема жодного, яке стосувалось би функціонування Інтернет-ЗМІ. Регулюванню Інтернету присвячена Всесвітня зустріч на найвищому рівні з питань інформаційного суспільства, яка мала вже два раунди – женевський (грудень 2003) та туніський (листопад 2005). Одне з головних питань самміту полягає в тому, як можна ефективно контролювати і 15

Див. наприклад, аналіз судових справ у праці В. Монахова "СМИ и Интернет: проблемі правового регулирования" [59].

регулювати Інтернет таким чином, щоб уникнути можливості запровадження в Мережі цензури. Деякі країни (наприклад, Китай та Іран) вбачають відповідь у передачі системи розподілу веб-адрес від американської приватної некомерційної компанії Internet Corporation for Assigned Names and Numbers (ICANN) до відповідальної наднаціональної структури. США, утім, не бажають відмовлятися від своєї ролі, підкреслюючи, що передача контролю до рук, наприклад, органу ООН призвела б до переносу центру прийняття рішень від приватного сектору до урядів, а отже – і до більш жорсткого контролю і цензури [89]. Видається, що представники США мають рацію, адже контролем Інтернету на міжнародному рівні не повинні опікуватися країни, які суттєво обмежують його на своїй території. Американські сенатори Джон Маккейн і Джон Кіл навіть виокремлюють у світі "Вісь Інтернет-цензури", до якої вони відносять Китай, Іран, Сірію, Бірму, Непал, Кубу тощо. Маккейн і Кіл вважають, що дії урядів цих країн спрямовані проти Інтернету як "єдиного павутиння вільної комунікації" [180]. Соціальний аспект. Найважливішим у соціальному аспекті конкуренції традиційних ЗМІ та Інтернет-ЗМІ є питання про те, наскільки суспільство готове до використання нових засобів масової інформації. Зрозуміло, що для одержання інформації з Інтернету необхідно, як мінімум, мати підключений до Інтернету комп'ютер і володіти хоча б мінімальними навичками роботи в Мережі. На жаль, автору не вдалося знайти досліджень про те, який відсоток населення Землі

відповідає

цим вимогам. Разом з тим, згідно

дослідженнями агентства iUp, середньостатистичний Інтернет-користувач має наступний портрет: віком від 17 до 30 років, живе у великому місті, має вищу або незакінчену вищу освіту і середній рівень доходів; Інтернетом користується активно і вже довгий час, переважно для читання новин, спілкування і пошуку різноманітної інформації; соціальний статус – кваліфікований спеціаліст [193]. За даними щорічної доповіді ООН

"Народонаселення світу у 2005 році", молодь віком від 15 до 24 років, яка потенційно є найактивнішим користувачем, складає майже 3 мільярди осіб, тобто майже половину населення земної кулі [137]. Разом з тим, є інформація ЮНЕСКО, в якій зазначається, що 80% людей на Землі отримали початкову і дуже примітивну освіту або не мають її зовсім і не уявляють, як працювати з комп’ютером [108]. Виходячи з цих статистичних даних, можемо зробити висновок, що населення Землі ще не "доросло" до того, щоб Інтернет став повною мірою масовим. Розвиток Мережі відбувається стрімко, за ним не в змозі встежити люди старшого покоління, натомість практично кожен школяр і студент у розвинутих країнах постійно користується Інтернетом. Саме їх Білл Гейтс називає "покоління І", зазначаючи, що лише вони сповна відчують вплив Інтернету на життя людини, адже вони не пам’ятатимуть і не знатимуть життя без Мережі [168]. Таким чином, демографічні дані свідчать про те, що лише років через 40-50, коли теперішня молодь стане "старшим поколінням", можна буде говорити про повне сприйняття Інтернету суспільствами передових країн. Сьогодні ж, як бачимо, Інтернет може замінити собою пресу лише для доволі обмеженої частини населення Землі. Тому про серйозне протиставлення по лінії "Інтернет – преса" наразі говорити зарано. Соціальний аспект конкуренції традиційних ЗМІ та Інтернет-ЗМІ пов’язаний також із проблемою цифрової нерівності. Цифрова нерівність має технологічну природу і визначає різну здатність країн забезпечити як у національному масштабі, так і для окремих груп населення доступ до сучасної інформаційної інфраструктури (телефонний зв’язок, Інтернет, бази даних та бази знань тощо) з метою її ефективного використання у практичній діяльності [108]. Вищенаведені цифри щодо користувачів Інтернету і світові демографічні дані лягли в основу дослідження газети "WorldPaper" і компанії "IDC" щодо так званого індексу інформаційного суспільства (індекс ІО). Подібно до того, як валовий національний продукт вимірює економічне

багатство, індекс ІО вимірює національні інформаційні можливості й інформаційний

капітал;

цей

індекс

оцінює

можливості

доступу

використання інформації й інформаційних технологій у будь-якій країні світу. Під час його обчислення враховувалися 23 перемінні, котрі розділено на 4 групи: комп'ютерна інфраструктура, інформаційна інфраструктура, Інтернет-інфраструктура і соціальна інфраструктура. Отриманий результат став доволі неочікуваним для дослідників: перші три місця посіли скандинавські країни – Швеція, Норвегія, Фінляндія, – відтіснивши США на четверту позицію. Загалом у дослідженні розглядалися 55 держав, Україна до їх числа не потрапила [157]. Психологічний аспект. Психологічний аспект покликаний звернути увагу на проблему якості та довіри аудиторії до поширюваної Інтернет-ЗМІ інформації. З формальної точки зору важливо не плутати ці два поняття, оскільки подання правдивої інформації не завжди може відповідати основним журналістським канонам, натомість відверта брехня може виглядати досить якісно. Якість інформації у Мережі проконтролювати дуже важко, навіть тієї, яка постачається Інтернет-ЗМІ, особливо новинними. У гонитві за оперативністю та частотою оновлення 2-3 випускові редактори новинного Інтернет-ресурсу в Україні можуть за годину "вивісити" на новинну

стрічку

до

30-35

новин,

тобто

інтервал

між

ними

не

перевищуватиме 2-2,5 хвилин. За таких умов про якість новин годі й казати. У цьому випадку під якістю новин розуміється їх стилістичне оформлення, повнота поданої інформації, нарешті, елементарна відсутність граматичних помилок [2; 59]. Втім, дослідження Центру цифрового майбутнього Університету Південної Каліфорнії (США), проведене у 2005 році, продемонструвало, що Інтернет-користувачі якість одержуваної з Мережі інформації напряму пов’язують з її достовірністю. Так, у США 48% респондентів оцінили якість інформації, яку вони отримують з мережі Інтернет, як високу – і, відповідно,

довіряють їй; у Китаї цей показник дорівнює 58%, в Угорщині – 60%, а Південній Кореї сягає 70%. Менше за всіх довіряють мережі Інтернет японці – тільки 13% респондентів позначили якість інформації як високу; далі йдуть німці – 25%, та шведи – 33% [117]. Крім того, дослідження засвідчило, що, оскільки Інтернет це глобальне, слабко регульоване й контрольоване медіасередовище, то перед користувачем стоїть завдання самостійної оцінки якості отримуваної ним інформації. Відповідно, саме користувач несе відповідальність за розуміння природи і безпеки даних, що можуть бути отримані з використанням доступу до Інтернету [117]. Цей висновок значною мірою підтверджує той факт, що загалом Інтернет, на відміну від друкованих засобів масової інформації, які завжди вважалися критерієм надійності інформації, поки що не сприймається більшістю людей як джерело цілком достовірних відомостей [26; 51]. Однак, і довіра людей до преси у розвинених країнах останнім часом теж перебуває на невисокому рівні. Це продемонстрували і результати спільного дослідження ВВС, Reuters та Media Center, оприлюднені на початку червня 2006 року, присвячені довірі до преси. Так, в Індії пресі довіряють 82% населення, у США – 59%, Росії – 58%, Великій Британії – 47%. Цікавий факт: у Південній Кореї, де рівень довіри до Інтернету один з найвищих у світі, та у Німеччині, де він один з найнижчих, довіра пресі майже однаково низька – 45% і 43% відповідно. Разом з тим, це саме дослідження зафіксувало, що з більш ніж десяти тисяч опитаних кожен четвертий припиняє звертатися до інформаційного ресурсу через втрату довіри до нього. Найчастіше так відповідали особи віком 18-24 років. Ця аудиторія переважно відмовлялася від традиційних ЗМІ на користь мережевих інформаційних ресурсів. Кожен шостий молодий респондент зауважив, що онлайн-видання взагалі є для нього головним джерелом інформації [92].

Ще

однією

проблемою,

пов’язаною

психологічним

аспектом

конкуренції традиційних та Інтернет-ЗМІ, є стереотип про вторинність інформації в Інтернеті: ніби мережеві ЗМІ лише тим і займаються, що "передруковують" повідомлення інформаційних агентств і газет, рідше адаптують під свій формат новини з телебачення та радіо. Це частково відповідає дійсності лише стосовно інформаційних агентств. Але цим самим займаються й традиційні ЗМІ, лише підлаштовуючи це відповідно до власних потреб: телебачення – коли пускає новинну стрічку під час випусків новин і не тільки; газети – коли друкують короткі інформаційні повідомлення у рубриках на кшталт "Одним словом"; радіо, за великим рахунком, повідомлення інформагентств просто переводить у звуковий формат. Інтернет-ЗМІ не обмежені часом випуску новин або розмірами шпальти, і тому можуть дозволити собі подати інформаційне повідомлення повністю

або

компілятивному

вигляді,

одночасно –

засобами

гіперпосилань – відобразити ґенезу тієї чи іншої проблеми. Більше того, у сучасній журналістиці тільки посилюється тенденція перетворення Інтернету на основне джерело інформації для журналістів інших мас-медіа. Це ще у 2002-му році засвідчило опитування компанії Hopscotch, проведене серед журналістів з 14 країн світу, які працюють у п'ятьох секторах: онлайнова преса, друкована преса про Інтернет і нові технології, загальна преса, економічна преса та аудіовізуальні ЗМІ. Згідно з його результатами, журналісти переважно шукають в Інтернеті інформацію стосовно певних подій (89,6%), вже опубліковані статті (60,3%), ідеї для нових сюжетів (45,8%), комюніке та досьє (33,3%). Відповідно 93,5% журналістів підключаються до Мережі кілька разів на день, з них 12,4% проводять в онлайні більше 20 годин на тиждень, а 40% – від однієї до п'яти годин [115]. Як наслідок, інформація на телебаченні і в пресі сама стає вторинною відносно Інтернету, і третинною – відносно глядача, слухача або читача.

Отже, підсумовуючи усе вищезазначене, ми можемо зазначити, що конкуренція між традиційними ЗМІ та Інтернет-ЗМІ набирає обертів, хоча наразі повноцінна конкуренція має місце лише у межах аудиторії віком 17-30 років, які є найбільш активними користувачами Інтернету по всьому світу. Для цієї категорії Інтернет-користувачів Мережа вже стала невід’ємною частиною життя і може повністю замінити традиційні мас-медіа у всіх розглянутих в цьому розділі аспектах. Що ж до решти аудиторії, то для неї Інтернет поки що не може бути повноцінним конкурентом традиційних ЗМІ за багатьма

показниками.

Це

відбувається,

насамперед,

через

технічні

обмеження доступу, незнання і невміння користуватися новими технологіями людей переважно старшого покоління та психологічне несприйняття. Тим не менш, завдяки своїм технічним характеристикам Інтернет-ЗМІ за деякими критеріями мають перевагу над традиційними мас-медіа. До них слід віднести оперативність,

інтерактивність,

гіпертекстуальність,

мультимедійність,

простоту доступу до інформації архівного характеру тощо. Така

ситуація

дозволяє

стверджувати,

що

протягом

двох-трьох

десятиліть зі зростанням кількості персональних комп’ютерів, а також мобільних засобів та підключення їх до Мережі, Інтернет незворотньо випередить за популярністю спочатку друковані ЗМІ, а за ними радіо і телебачення. Це відбуватиметься насамперед завдяки поширенню новітніх технологій у країнах "третього світу" – у Південній Америці, на Середньому Сході та в Африці. Крім того, неабияку роль відіграє подальше проникнення Інтернету в усі сфери життя у розвинених країнах Європи, Північної Америки та Далекого Сходу. Говорити про це дають підстави і останні дослідження у передових державах, які засвідчують, що Інтернет вже претендує на звання засобу масової інформації "№ 1 протягом дня і № 2 увечері" [198].

Розділ IV. Інтернет-ЗМІ та друковані засоби масової інформації: конвергенція

На сьогоднішній день однією з головних тенденцій на ринку мас-медіа є укрупнення його гравців і концентрація у їх руках найрізноманітніших каналів поширення масової інформації, у тому числі й Інтернет-ЗМІ. [14; 55]. Наочними прикладами втілення цієї стратегії можуть слугувати такі найбільші транснаціональні медіакорпорації світу як AOL Time Warner, The Walt Disney Co, Bertelsmann, Viacom, News Corporation або Vivendi Universal (див. Додаток 7). Разом з тим, відповідно до цієї тенденції починають діяти і найбільші Інтернет-компанії. Так, компанії Yahoo! та Google намагаються стати активними гравцями на ринку офлайнової реклами [90]. Одним із головних наслідків таких дій медіагигантів стає те, що їх різноманітні підрозділи (газети, телеканали, радіостанції та Інтернет-ЗМІ) ефективно сприяють один одному у виконанні покладених на них функцій. Мова йде переважно про використання специфічних можливостей кожного з засобів для спільного посилення впливу на аудиторію, що має дві основні причини: 1) концентрація капіталу та управління різними каналами; 2) розвиток нових інформаційних технологій, які володіють принципово новими можливостями для виконання функцій порівняно з традиційними ЗМІ й у союзі з ними. Перед тим, як ми вдамося до аналізу процесів конвергенції друкованих та Інтернет-ЗМІ, потрібно відзначити, що вони переважно відбуваються між газетами та їх електронними версіями. Частково це обумовлено

тим,

що

велика

кількість

"чистих"

Інтернет-ЗМІ

характерною рисою інформаційних медіасистем, з одного боку, Північної Америки (США, Канада), а, з боку іншого – Центрально-Східної Європи; тоді як, у Західній Європі їх практично немає16 [123]. На думку дослідників,

така

обставинами

ситуація

розвитку

обумовлена,

по-перше,

західноєвропейської

історичними

преси

(наприклад,

демократичними традиціями і відносно широкою незалежністю ЗМІ від держави); і по-друге, консерватизмом європейців (у Європі зафіксовано найнижчі показники довіри до Інтернету) [156]. Найбільш очевидний результат взаємодії нових і традиційних ЗМІ – збільшення обсягу і розмаїття широко доступної інформації, а також підвищення оперативності її поширення за рахунок можливостей Інтернету. Багато видань відсилають читачів до своїх сайтів за додатковою і довідковою інформацією з піднятої теми, за відгуками і роз'ясненнями фахівців, за оперативною інформацією, що може з'явитися в проміжку між виходами

двох

номерів

газети

або

журналу.

Схожа

ситуація

спостерігається й у відносинах між телебаченням і радіо та їхніми Інтернет-ресурсами. Як наслідок, відбувається і взаємне просування офлайнових і онлайнових версій до аудиторії і за рахунок таких посилань, а також шляхом анонсування і презентації акцій та проектів, ознайомлення з планами редакцій і просто через знайомство аудиторії з членами редакційної команди [110]. Цьому також сприяє і ведення Інтернет-щоденників окремими співробітниками мережевих ЗМІ. Наприклад, на сайті Інтернет-ресурсу Korrespondent.net

журналісти

випускові

редактори

подають

альтернативне бачення новин, які вони готують для сайту у власних 16

Наприклад, у німецькому сегменті мережі Інтернет російський медіадослідник Олексій Чадаєв у 2003 році виявив лише два молодих і не впливових "чистих" Інтернет-ресурси, дуже схожих за назвою: Netzeitung.De и Netzzeitung.De. Перший з них є своєрідним "кібердайджестом", який оновлюється лише кілька разів на день. А другий являє собою збірку посилань на свіжі статті, які подано на сайтах традиційних газет і журналів (в Україні його аналогом може вважатися ресурс RedTram.com).

блогах. А сайт німецького щотижневика Der Spiegel – Spiegel-Online містить "Енциклопедію країн світу", де представлено корисні поради, зокрема щодо способу розрахунку власної зарплати, консультації стосовно придбання старих автомобілів і т.п. Тут публікуються читацькі листи (за розрахунками редакції, якщо б це робилося у паперовій версії, то їх обсяг сягав би п’яти-семи шпальт), розміщуються основні матеріали друкованої версії, архів, безліч різноманітної за формою реклами. На сайті російських "Известий", крім розповідей про нові проекти, є можливість пошуку інформації за ключовими словами, завантаження з архіву у форматі PDF, пошук фотографій, форуми та онлайнові конференції. У свою чергу, подаючи частину інформації або анонси, що стосуються сайту, у друкованій версії або в ефірі, традиційні канали сприяють підвищенню авторитету Інтернет-каналів, що є важливим для подолання психологічної упередженості аудиторії до мережевих ЗМІ як "розпліднику компромату і дезінформації" [3; 46]. Створення

Інтернет-ресурсів

офлайновими

ЗМІ

призводить

до

обопільно значимого – соціально і комерційно – ефекту: розширення аудиторії. Воно може бути досить істотним. Так, у громадськополітичного тижневика "Дзеркало тижня", паперовий наклад якого не перевищує 55 тисяч екземплярів, Інтернет-аудиторія у день виходу газети і, відповідно, оновлення сайту сягає 7,5 тисяч (дані рейтингу Bigmir.net), тобто перевищує 13% від "паперової" аудиторії. Таким чином, Інтернет виконує і функцію доставки контенту окремим групам аудиторії. Безумовно, тут відіграє неабияку роль і безкоштовність у переважній більшості випадків матеріалів Інтернет-ЗМІ та електронних версій газет. Дослідження eMarketer у США засвідчило, що навіть платоспроможні читачі надають перевагу отриманню національних новин через Інтернет; щоправда, місцеві новини вони воліли б отримувати у друкованому варіанті [124]. Отже, з одного боку, Інтернет може підсилювати тенденцію

до фрагментації аудиторії (див. Розділ 2, §2), а з іншого боку – діяти в зворотному напрямку: кристалізувати аудиторію навколо різних каналів одного і того самого бренду. Ще одна риса зазначеного явища – корекція структури загальної аудиторії певного бренду. Так, в аудиторії друкованого "Дзеркала тижня" переважають старші вікові групи і керівники певного рангу. А в аудиторії електронної версії цього видання спостерігається інша ситуація: на передньому плані опиняються більш молоді групи, з ширшим колом занять [155]. Для задоволення потреб різних груп аудиторії корисно поєднання можливостей оф- і онлайнових версій із використанням різношвидкісного оновлення інформації. У друкованих ЗМІ з'являються частини контенту, оновлювані з різною швидкістю: щоденні випуски та щотижневі або щомісячні додатки до основного видання. Інтернет-ЗМІ можуть на своєму сайті подавати розділи, оновлювані з різною швидкістю і частотою. Таким чином, різні групи користувачів можуть у той самий час одержувати саме той тип контенту, якому вони надають перевагу. Таким чином, відбувається сегментування аудиторії і диверсифікація інформаційних продуктів. Разом з тим, розширюються і можливості координації паперової й електронної версій, поділ праці в залученні аудиторій із різними потребами (в аналітичній і новинній, у оперативній і розширеній "бекграундом" інформації). Завдяки

специфічним

характеристикам

Інтернету

найширші

можливості співробітництва традиційних і нових ЗМІ відкриваються з погляду спілкування журналістів із аудиторією і користувачів між собою. Використовуючи Інтернет, аудиторія може впливати на контент, на плани офлайнової редакції, тобто брати участь в тому, що називається соціальним контролем за ЗМІ [144]. Таким чином, використання

офлайновим ЗМІ свого сайту почасти вирівнює неминучу для всіх ЗМІ асиметрію у ролях журналіста й аудиторії. Однак у взаєминах оф- і онлайнових ЗМІ є і дисфункціональні явища. Наприклад, можливість легалізації дезінформації і компромату. Газета, яка претендує

на

солідність,

не

буде

розміщати

на

своїх

шпальтах

неперевірений факт, але якщо його вже було згадано в Інтернеті, то він може з’явитися у пресі з відповідним посиланням. Одна з найбільших проблем конвергенції преси та Інтернет-ЗМІ, як не дивно, кадрова. Вона полягає в тому, що часто відповідальним за розвиток Інтернет-ЗМІ стає людина, яка приходить якраз із преси. Справа в тому, що навіть успішний головний редактор чи керівник департаменту з розвитку друкованого видання далеко не завжди достатньо добре орієнтується у специфіці роботи мережевого видання [16; 38]. Особливо це характерно для пострадянського простору, де, до того ж, Інтернет у своєму розвитку, за оцінкою спеціалістів, відстає від світового рівня мінімум на п’ять років [99]. Вкупі це призводить до того, що у більшості Інтернет-ЗМІ не розкриваються повною мірою різноманітні форми мультимедійності, що використовують різні медійні середовища і засоби на основі єдиного бренду. Складається ситуація, коли "у багатьох газет і журналів уже є сайти, але мало хто знає, що робити з цими сайтами далі" [83]. Як наслідок, переважна частина газет не використовують і половини можливостей,

наданих

Інтернетом

як

багатогранним

медійним

середовищем. В українському сегменті Мережі її можливостями більшою мірою послуговуються лише сайти телеканалів та рідше – радіостанцій. Наприклад,

на

сайті

каналу"

(www.5tv.com.ua)

представлена

інформаційна стрічка, що працює в цілодобовому режимі. Новини згруповані за розділами – від політики до суспільства і релігії, і проілюстровані. Система гіперпосилань після кожної новини дозволяє вертикально (у часі) та горизонтально (у контексті інших подій)

простежити історію того або іншого питання. Користувач сайту може подивитися програми телеканалу, прослухати аудіозаписи, які його цікавлять. Подібне, однак, практично

не зустрічається на сайтах

"друкованих" ЗМІ. Тому підготовка кваліфікованих кадрів, які б орієнтувалися як у нормах роботи преси, так і повністю розуміли б принципи видавничого бізнесу в Інтернеті, є сьогодні дуже актуальним питанням для вітчизняної галузі мережевих медіа. Тим більше, що на конференції "Понад друкованим словом", організованій Світовою газетною асоціацією (World Association of Newspapers) та Міжнародною федерацією преси (International Federation of the Printed Press) у листопаді 2005 року, керівники цих організацій визнали, що "майбутнє преси – в Інтернеті" [177]. Утім, уже сьогодні провідні газети світу проводять серйозні структурні зміни з тим, щоб через шість-сім років мати змогу присвячувати до 80% свого часу цифровій діяльності. Зараз цей показник становить близько 20% [88]. Враховуючи, що навіть за таких умов Інтернет-ЗМІ приносить прибуток17, подальша конвергенція не викликає сумнівів, адже онлайн-бізнес – це бізнес, що зростає, у той час як газетний – ні [88]. Підсумовуючи вищесказане, можна зробити висновок, що у процесі конвергенції преса та Інтернет-ЗМІ виконують відносно одне одного низку взаємних функцій. Так, функції онлайнових ЗМІ для преси наступні: Ö

збільшення

обсягу

розмаїття

інформації,

підвищення

оперативності її подання;

розширення і корекція складу аудиторії;

промоція і презентація;

розширення і спрощення зворотного зв'язку з аудиторією;

Принаймні так заявили на конференції "Понад друкованим словом" директор з цифрових публікацій Guardian Newspapers Саймон Волдман та директор з питань розвитку газети "El Mundo" Еміліо Ідальго.

розширення

спектру

форм

співробітництва

журналістів

аудиторією; Ö

встановлення горизонтальних зв'язків між людьми, що входять до аудиторії;

посилення соціального контролю за контентом;

посилення

функції

каналу

соціальної

участі

за

рахунок

інтерактивності; Ö

можливість виходу на аудиторію за умови відсутності офлайнового каналу мовлення;

прийом інформації для офлайнової версії від користувачів.

З іншого боку, функції преси для мережевих ЗМІ наступні: Ö

підтримка сформованим авторитетом;

промоція;

розширення аудиторії;

посилення аналітичної функції;

розширення можливостей для впливу на владу.

Ще однією тенденцією у процесах конвергенції друкованих та Інтернет-ЗМІ є зміна основних моделей роботи редакцій, що готують паперові й електронні версії, які поширюються друком та в Інтернеті (а також на PDA, мобільні телефони, радіо і телеканали). У багатьох виданнях це тепер відбувається одночасно. На Заході їх називають multiple media;

адекватним

українським

терміном

може

слугувати

назва

"полімедіа". Прикладом першої моделі може бути побудова роботи редакції американської газети Chicago Tribune. Друкована і електронна версії видання, формально незалежні одна від одної, готуються різними командами журналістів і редакторів. Утім, підготовані матеріали, залежно від того, як складається картина дня, можуть перекидатися з одного напряму на інший. Другу модель успішно застосовує німецьке видання Financial Times Deutschland (FTD). Обидві версії газети готуються

об'єднаною командою журналістів, у той час як редактори, які сидять за одним столом, беручи до уваги терміновість матеріалу, вирішують, куди буде спрямовано готову статтю – до друку, до Мережі або ж і туди, і туди. Нарешті, третю модель редакційної роботи використовують у Tampa Tribune (США): журналіст готує коротке повідомлення, що передається за допомогою мобільного телефона до редакції дочірнього телевізійного каналу; потім він же робить більш докладний репортаж для сайту, ще більш докладний – для вечірніх теленовин і, зрештою, публікацію для завтрашнього випуску газети [73; 27]. Команди редакторів можуть фізично сидіти за одним великим столом, як це заведено в FTD, або перебувати в різних містах чи на різних континентах. Головне, що завдяки Мережі в них тепер є можливість працювати разом і, керуючи єдиним потоком публікацій, що надходять з різних джерел у єдиний редакторський центр, готувати не одне, а одразу кілька, причому не схожих одне на одне, видань. Таким чином, Інтернет ефективно доповнює і, що не менш важливо, інтегрує різноманітні ЗМІ. Мультиплікація каналів поширення інформації дозволяє виданню закріпитися на різних ринках, при цьому кожна з версій працює на просування спільного бренду і тим самим допомагає продавати рекламу в інших версіях. Існує принаймні три обставини, що змусять газети звертатися до стратегії

полімедіа.

традиційних

секторах

По-перше, економіки

це і,

консолідація разом

рекламодавців

тим,

поява

нових

рекламодавців, що пропонують специфічні послуги, які має сенс рекламувати саме в Мережі (сюди можна віднести більшість web-сайтів та Інтернет-провайдерів).

По-друге,

це

необхідність

урізноманітнювати

інформаційні портфелі, щоб більш повно охопити інтереси різних споживачів і втримати їхню увагу. І по-третє, це підсилення на початку ХХІ століття конкуренції між традиційними медіа та Інтернет-ЗМІ.

Характерно, що це є важливим фактором навіть на Заході, де "чисті" Інтернет-ЗМІ не стали помітним явищем [131]. Це обумовлюється тим, що у європейскій медіасистемі місце Інтернет-ЗМІ багато в чому посідають провайдери, виробники програмного забезпечення і великі портали на кшталт AOL International, які пропонують, окрім своїх стандартних сервісів, цілий спектр інших послуг, включаючи новини – загальносвітові, регіональні, спортивні новини від різних постачальників [52; 41]. Як бачимо, процеси конкуренції і конвергенції міцно взаємопов’язані; більше того, у багатьох випадках, як от у вищеозначеному, вони навіть відбуваються синхронно, взаємно впливаючи і доповнюючи один одного. Полімедіа, подібні тим газетам, про які йшлося вище, поки що не є нормою для західного і тим більше для українського інформаційного ринку, але вони вже існують і домагаються успіхів. Так, Financial Times Deutschland першої в Німеччині перейшла до подібної організації роботи з новинами. Як наслідок, газета має більше 57 тисяч передплатників в офлайні та близько 60 тисяч онлайнових, півтори тисячі одержують щоденну WAP-версію (на мобільний телефон), загальний наклад зріс на чверть, продаж рекламних оголошень – на 70% [73; 27]. Наступним

напрямом

конвергенції

преси

та

Інтернет-ЗМІ

персоналізація контенту. Він міцно пов’язаний із теорією інформаційного перенасичення (media richness theory), яка стверджує, що сьогодні на споживача спрямовується занадто багато інформації, в якій губиться те, що для нього є дійсно цікавим і важливим [10; 44]. За статистикою, лише у 2005 році світове співтовариство виробило понад 20000 петабайтів інформації наукового, економічного, політичного та іншого характеру18. Приблизно такий самий обсяг інформації був напрацьований людством за всю його історію до Другої світової війни [108]. За таких умов функцією засобів 18

масової

інформації

Див. http://www.codata.org

та

комунікації

має

стати

фільтрація

інформаційного потоку з метою виокремлення суспільно важливих відомостей. Відповідно, у найближчому майбутньому основою діяльності ЗМІ стане подача власного бачення інформаційного потоку, свого вміння відбирати цікаві їхнім споживачам новини. Що стосується газет, то, прагнучи запропонувати рекламодавцям можливість досягти

якомога ширшої аудиторії, вони

намагаються

збільшувати обсяг пропонованої ними інформації. Як наслідок, друковані видання "розпухають" до неймовірних розмірів: недільний випуск New York Times, наприклад, може сягати 1000 шпальт. Таким чином на сьогоднішній день виглядає персоналізація подачі новин у газетах. Тим часом в Інтернеті, це завдання навчилися вирішувати більш ефективно. Персоналізація, можливість для читача самостійно обирати з масиву пропонованої інформації найбільш цікаві для нього теми, стає коником нових ЗМІ. Так, за словами головного редактора провідного вітчизняного Інтернет-ЗМІ "Українська правда" Олени Притули, перед відповідальними за наповнення новинної стрічки цього ресурсу стоїть завданням не передати споживачу максимальну кількість новин за одиницю часу, а захистити його від того потоку, який “ллється” на самих журналістів. По суті, "Українська правда" є інформаційним новинним фільтром, який гарантує або, принаймні, зобов'язується поставляти користувачу те, що йому дійсно потрібно і цікаво. Конвергенція преси і мережевих ЗМІ покликана полегшити вирішення цієї проблеми на рівні не тільки користувачів Інтернету, а й читачів газет. У цьому контексті варто звернути увагу на вже діючі системи PEPC (Нідерланди) і NewspaperDirect (Канада), які потенційно дозволяють користувачу Інтернету одержувати власну газету, складену зі статей різних видань [73; 28]. Якщо конвергенції

проаналізувати традиційних

прогнози ЗМІ

та

медіадослідників

Інтернет-ЗМІ,

то

ми

стосовно зможемо

виокремити кілька основних наслідків цього процесу для світової медіасистеми у доступному для огляду майбутньому: Ö

по-перше, "чисті" Інтернет-ЗМІ, які на теренах колишнього Радянського Союзу сьогодні випереджають за популярністю електронні версії традиційних медіа, до 2010 року поступляться останнім своєю першістю; а на теренах Західної Європи онлайнові версії традиційних ЗМІ лише зміцнять своє пануюче становище. Передусім це стосуватиметься саме преси, оскільки наявні

технології

співвідношення

теле-

комутованого

радіотрансляції (dial-up)

Інтернеті

та

високошвидкісного

(broadband) підключення до Мережі у світі поки що не дозволяють говорити про їх скільки-небудь значне поширення [142]; Ö

по-друге, серед конгломератів ЗМІ пошириться практика полімедіа, коли контент (інформаційне наповнення) для преси та ІнтернетЗМІ, а також для телебачення і радіо, виробляється журналістом для усіх каналів поширення інформації (можливо навіть однією редакцією) [73; 29];

по-третє, час і періодичність виходу преси остаточно втратить своє значення через вибухоподібне збільшення кількості пристроїв, які матимуть можливість підключення до Інтернету, причому це зовсім не обов’язково має бути комп’ютер, а PDA, мобільні телефони, побутова техніка [66; 58];

по-четверте, поширення безпровідного Інтернету за технологією Wi-Max, яка забезпечує покриття однією точкою доступу території радіусом до 50 кілометрів (для порівняння – точка доступу Wi-Fi забезпечує покриття території радіусом до 150 метрів), полегшить доступ до Мережі та суттєво збільшить її аудиторію [97].

Отже, підсумовуючи усе вищезазначене, ми можемо зазначити, що конвергенція традиційних ЗМІ та Інтернет-ЗМІ набирає обертів, хоча сьогодні вона активно розгортається між друкованими виданнями та їх онлайновими версіями. Ми побачили, що нові і традиційні медіа виконують низку обопільно значимих функцій, основними серед яких є взаємний брендінг (промоція), покращення якості інформації та сприяння у виході на аудиторію за умови відсутності одного з каналів мовлення. Як наслідок, відбувається збільшення каналів поширення масової інформації з одночасною фільтрацією кінцевого продукту, який доставляється споживачу; посилення впливу медіа на аудиторію, її розширення та корекція з одночасною персоналізацією контенту; а також зміна основних моделей роботи редакцій паперових видань, які мають в своїй основі принцип полімедіа. Крім того, завдяки специфічним можливостям мережі Інтернет посилюється соціальний контроль за діяльністю засобів масової інформації, насамперед преси. Також ми з’ясували, що однією з головних проблем, які виникли у процесі конвергенції нових і традиційних медіа, є недостатнє

використання

останніми

функціонального

потенціалу

Інтернету. З нею пов’язана і кадрова проблема, оскільки представники преси не завжди мають повне розуміння основних принципів роботи у Мережі. Разом з тим, процес конвергенції зачіпає і "чисті" Інтернет-ЗМІ. З одного боку, на тлі експансії в Інтернет авторитетних традиційних ЗМІ зростає довіра і до мережевих медіа. Справедливим буде також сказати, що конвергенція позитивно впливає на якість інформації в Інтернет-ЗМІ, її фільтрацію та достовірність. З іншого боку, на сьогоднішній день відбувається посилення конкуренції між Інтернет-ЗМІ та електронними версіями

традиційних

спостерігається

тенденція

ЗМІ. до

За

прогнозами

зменшення

медіадослідників,

популярності

"чистих"

онлайнових медіа. Утім, серед спеціалістів немає одностайності щодо

майбутнього Інтернет-ЗМІ, адже із розвитком і поширенням Інтернету, зокрема завдяки технологіям web2.0, Wi-Max, а також збільшенню кількості пристроїв, які матимуть можливість підключення до Мережі, їх роль знову може підвищитись, особливо у країнах "третього світу".

Висновки Аналіз механізмів функціонування Інтернет-ЗМІ та їх взаємодії із традиційними засобами масової інформації, здійснений у дипломній роботі, уповноважує автора до таких висновків. 1. Теорія інформаційного суспільства, основоположником якої є Д. Белл, протягом другої половини ХХ століття була міцно пов’язана з концепцією теоретичного знання. Поряд із дискусіями про місце теоретичного знання розгорталась також полеміка про роль технології у переході людського суспільства від однієї стадії розвитку до іншої. У цьому контексті найбільше суперечок викликало винайдення і серійне виробництво перших персональних комп’ютерів. Разом з тим, на межі тисячоліть в ідеології інформаційного суспільства усе більше уваги приділяється збільшенню значення для суспільства інформації ненаукового характеру. У зв’язку з цим дослідники ідеї інформаційного суспільства звертаються до аналізу феномену глобальної інформаційної мережі Інтернет. 2. У структурі інформаційного суспільства Інтернету відведено роль ключової технології інформаційної епохи, яка завдяки своїм властивостям являє собою провідний канал поширення ненаукової інформації. У розвитку Інтернету можна виокремити такі етапи, пов’язані із якісною зміною його сутності: 1) військовий: 1968 - 1986 рр.; 2) науковий: 1986 - 1990 рр.; 3) масовий: 1990 - і до тепер. На сучасному етапі розвитку глобальна телекомунікаційна мережа Інтернет являє собою повноцінний засіб масової комунікації. Крім того, Інтернет у певній своїй частині є засобом масової інформації,

який

діє

на

основі

всесвітньої

мережі

об’єднаних

комп’ютерних мереж, утворює глобальний інформаційний простір і у такій якості є однією з основних складових сучасного інформаційного суспільства. Його унікальними характеристиками є гіпертекстуальність,

мультимедійність та інтерактивність. До сегменту Інтернету як ЗМІ належать і мережеві мас-медіа. 3. Інтернет-ЗМІ можна визначити як спеціалізовану організацію, яка професійно здійснює діяльність із збирання, обробки і поширення масової інформації

глобальній

телекомунікаційній

мережі

Інтернет

користується певною популярністю й авторитетом (має свою постійну аудиторію), а її продукція цілком або частково регулярно оновлюється (не рідше одного разу на рік). Специфічні рисі мережевих ЗМІ обумовлюються середовищем, в якому вони діють – Інтернетом: гіпертекстуальність, мультимедійність,

інтерактивність,

транскордонність,

слабка

регульованість. 4. Основні функції Інтернет-ЗМІ можна розподілити на дві групи. До першої належать ті функції, що є спільними як для мережевих ЗМІ, так і для преси:

комунікації,

інформування,

ціннісно-регулятивна,

соціально-

організаційна і розважальна. До другої групи слід віднести функцію форуму або каналу соціальної участі, притаманну лише Інтернет-ЗМІ завдяки їх специфічним рисам і двосторонній організації. Разом з тим, проведений аналіз дозволяє говорити про те, що мережеві ЗМІ мають усі можливості для більш ефективного ніж преса виконання принаймні трьох спільних функцій – комунікативної, інформаційної та розважальної. У свою чергу традиційні ЗМІ, у тому числі й друковані, більш плідно виконують ціннісно-регулятивну і соціально-організаційну функції. 5. Конкуренція Інтернет-ЗМІ та друкованих ЗМІ – це явище характерне насамперед для розвинених країн світу, де Інтернетом користується значний відсоток населення. Вона відбувається переважно лише у межах аудиторії віком 17-30 років, представники якої є найбільш активними користувачами Інтернету по всьому світу. Для цієї категорії Інтернеткористувачів Мережа вже стала невід’ємною частиною життя і може повністю замінити традиційні мас-медіа у всіх названих аспектах. Що ж до

решти аудиторії, то для неї Інтернет поки що не може бути повноцінним конкурентом традиційних ЗМІ за багатьма показниками. 6. Конкуренція Інтернет-ЗМІ та друкованих ЗМІ відбувається у технічній,

функціональній,

економічній,

правовій,

соціальній

та

психологічній сферах. У багатьох аспектах конкуренції, завдяки своїм технічним характеристикам, Інтернет-ЗМІ за деякими критеріями мають перевагу над традиційними мас-медіа. 7. Конвергенція Інтернет-ЗМІ та друкованих ЗМІ сьогодні активно розгортається переважно між друкованими виданнями та їх онлайновими версіями.

процесах

конвергенції

можна

простежити

тенденцію

виконання обопільно значимих функцій (взаємний брендінг, покращення якості інформації тощо). Як наслідок, відбувається збільшення каналів поширення масової інформації з одночасною фільтрацією кінцевого продукту, який доставляється споживачу; посилення впливу медіа на аудиторію, її розширення та корекція з одночасною персоналізацією контенту; а також зміна основних моделей роботи редакцій паперових видань, які переходять до принципу полімедіа. 8. Конвергенція Інтернет-ЗМІ та друкованих ЗМІ призводить, з одного боку, до зростання довіри до онлайнових видань та покращення якості інформіції в Інтернеті; а з іншого боку, до посилення конкуренції між такими видами Інтернет-ЗМІ як "чисті" мережеві видання і електронні версії традиційних ЗМІ. 9. Сьогодні взаємодію традиційних ЗМІ та Інтернет-ЗМІ не можна звести або лише до жорсткої конкуренції між ними, або тільки до їх поступової конвергенції. Прикметою сучасного етапу розвитку мас-медіа став той факт, що ці два, здавалось би, протилежні за своєю сутністю процеси відбуваються синхронно, взаємно впливаючи і доповнюючи один одного.

10. Перспективи розвитку Інтернет-ЗМІ полягають у їх подальшій конвергенції з традиційними медіа, причому не лише з пресою, а і з телебаченням і радіо. Їх реалізація пов’язана, по-перше, з більш широким використанням традиційними ЗМІ унікальних можливостей Інтернету; подруге, з підготовкою журналістських і менеджерських кадрів, які мають повне розуміння принципів роботи у Мережі; і по-третє, з поширенням Інтернету в країнах "третього світу", а також покращенням та здешевленням технологій доступу і передачі інформації через Інтернет. Подальші перспективи наукового розгляду теми автор пов’язує, поперше, із поглибленим вивченням механізмів та процесів взаємодії мережевих і традиційних ЗМІ; по-друге, із залученням до наукового обігу значного обсягу досі неопрацьованих статистичних даних щодо функціонування Інтернет-ЗМІ; по-третє, із осмисленням впливу конкуренції і конвергенції сучасних

медіа

на

принципи

традиційної

журналістики.

Розв’язання

вищеозначених завдань сприятиме глибшому розумінню місця і ролі глобальної мережі Інтернет у світовій медіа-системі.

Список використаних джерел 1. Абрацумян Д., Орел А. Туда – сюда. Телевизор мечтает об интернете // Независимая газета. – 2002. – 25 октября 2. Акопов А. Электронная курилка, компьютерное казино или новый вид СМИ? // Журналист. – 1997. – № 11 – С. 59–60. 3. Алексеева И. Ю. Возникновение идеологии информационного общества // Информационное общество. – 1999. – № 1. – С. 30–35. 4. Андерсон Г. Газета, которую не надо ждать // Журналист. – 1997. – № 3 (март). – С. 46–49. 5. Андерсон Г. Одно-для-всех или все-для-всех // Журналист. – 1997. – № 3 (март). – С. 49–51. 6. Антонов В. М. Сучасні комп’ютерні мережі. – К.: "МК–Прес", 2005. – 480 с. 7. Белл Д. Грядущее постиндустриальное общество. Опыт социального прогнозирования. – М.: Academia, 1999. – 783 c. 8. Белл Д. Прихід постіндустріального суспільства // Сучасна зарубіжна соціальна філософія. – К.: Либідь, 1996. – С. 194-250. 9. Белл Д. Социальные рамки информационного общества. Сокращ. перевод Ю. В. Никуличева // Новая технократическая волна на Западе / Под ред. П. С. Гуревича. – М.: Прогресс, 1988. – 430 с. 10. Березин В. М. Массовая коммуникация: сущность, каналы, действия. – М.: Изд. РИП-холдинг, 2003. – 174 с. 11. Бершов О.В. Ефективність впливу мас-медіа: методи дослідження // Актуальні питання масової комунікації. – 2003. – Вип. 4. – С. 60–65. 12. Брайант Д., Томпсон С. Основы воздействия СМИ. – М.; СПб.; К.: Издательский дом "Вильямс", 2004. – 425 с. 13. Вайншенберг З. Новинна журналістика: Навч. посібник. – К.: Академія української преси, 2004. – 262 с.

14. Вартанова Е. Л. Медиаэкономика зарубежных стран. – М.: Аспект пресс, 2003. – 335 с. 15. Вершинская О. Н. Адаптация общества к новым информационным технологиям: новые возможности и новое социальное неравенство // Информационное общество. – 1999. – № 1. – С. 25–29. 16. Воронина Е. Бизнес электронной газеты // Журналистика и медиарынок. – 2004. – № 3–4. – С. 36-39. 17. Гейтс Б. Дорога в будущее. – М., 1996. / Пер. Ю. Е. Купцевич – М.: Изд. отд. "Рус. ред." ТОО "Channel Trading Ltd.", 1996. – 312 с. 18. Гончаров М. В., Шрайберг Я. Л. Интернет для средств массовой информации // Введение в Интернет: В 9-ти ч. – М.: ГПНТБ России, 2001. – Ч. 6. – 43 с. 19. Зарубежная и российская журналистика: трансформация картины мира и ее содержания / науч. ред. А. А. Стриженко. – Барнаул: Издательство Альайского государственного технического университета, 2003. – 300 с. 20. Засурский Я. Н.

Информационное

общество

средства

массовой

информации // Информационное общество. – 1999. – № 1. – С. 36–40. 21. Іванов В. Ф. Комп’ютерні мас–медіа на межі століть // Актуальні питання масової комунікації. – 2002. – Вип. 3. – Ч. 1. – С. 41–42. 22. Іванов В. Ф. Текст та інші носії інформації в засобах масової комунікації // Актуальні питання масової комунікації. – 2002. – Вип. 3. –Ч. 2. – С. 11–14. 23. Иноземцев В. Л. Постиндустриальные

За

пределами теории

экономического

постэкономические

общества. тенденции

современном мире. – М. : Academia, 1998. – 640 с 24. Иноземцев В. Л. Современное постиндустриальное общество: природа, противоречия, перспективы. – М.: "Логос", 2000. – 304 с. 25. Интернет и современное общество; Технологии информационного общества: Всероссийская объединенная конф., 20–24 ноября 2000 года,

Санкт–Петербург: Дополнительные материалы / Санкт–Петербургский гос. ун–т. — СПб., 2000. – 23 с. 26. Исаков С. Интернет не убивает подписчика // Журналистика и медиарынок. – 2004. – № 3–4. – С. 50-52. 27. Інтернет–технології в інформаційному просторі держави: Матеріали Першої Всеукр. конф. (Ялта–97) / Національне агентство з питань інформатизації при Президентові України; Компанія "Глобал Юкрейн". – К.: Книжкова палата України, 1998. — 215 с. 28. Інформаційний сервіс Інтернет: Навч.–метод. матеріали до курсу / Харківська держ. академія культури. Кафедра інформаційно-документних систем / Л. Я. Філіпова (уклад.). – Х.: ХДАК, 2003. – 39 с. 29. Калмыков А. А., Коханова Л. А. Интернет–журналистика. – М.: ЮНИТИ– ДАНА, 2005. – 383 с. 30. Карлсон Д. Ваш читатель в сети // Журналист. – 1997. – №3 (март). – С. 44–46. 31. Карташова О. Интернет–журналистика: Бизнес–перспективы и способы организации издания // Журналист. – 2000. – № 12 (дек.). – С. 38–40. 32. Кастельс М. Галактика Интернет: Размышления об Интернете, бизнесе и обществе. – Екатеринбург: У-Фактория, 2004. – 328 с. 33. Кастельс М. Информационная эпоха: экономика, общество и культура. – М.: ГУ ВШЭ, 2000. – 606 с. 34. Кибержурналистика в Казани: проблемы становления. – Казань, 2000. – 72 с. 35. Кихтан В. В. Информационные технологии в журналистике. – Ростов-н/Д: Феникс, 2004. – 160 с. 36. Клименко С., Уразметов В. Internet. Среда обитания информационного общества / Институт физики высоких энергий; Московский физикотехнический ин-т. – Протвино: Изд-во Московского физико-технического ин-та, 1995. – 328 с.

37. Кривошея Г. П. Журналістика: поняття, терміни: Навч. посібник / Київський міжнародний ун- т. — К.: КиМУ, 2004. — 202 с. 38. Кудря І. Г. Концепція посткапіталістичного суспільства П. Дракера // Вісник Київського університету ім. Т. Шевченка. Філософія. Політологія. – К.: ВПЦ "Київський університет", 2000. – Вип. 56–57. – С. 31. 39. Лазутина Г. Журналистика и массовые информационные потоки // Журналист.– 1997. – № 7 – С. 62–64. 40. Лайон Д. Інформаційне суспільство: проблеми та ілюзії. Інформація, ідеологія та утопія // Сучасна зарубіжна соціальна філософія. – К.: Либідь, 1996. – С. 362–380. 41. Леонтьев В. П. Новейшая энциклопедия Интернет. – М.: ОЛМА–ПРЕСС, 2002. – 607 с. 42. Масуда Й. Гіпотеза про генезис Homo Intelligens // Сучасна зарубіжна соціальна філософія. –К.: Либідь, 1996. – С. 335-361. 43. Масуда Й. Комп’ютопія // Філософська і соціологічна думка. – 1993. – № 6. – С. 36–50. 44. Медиаитоги-2003: тенденции и прогнозы: Опрос 46 экспертов. Коммент. "Телекритики" / Интернет–изд. "Телекритика" / Общ. ред. Н.Лигачева. – К., 2004. – 87 с. 45. Москалюк А. Очевидное-невероятное: доткомы выходят на прибыль // Компьютерное Обозрение. – 2003. - № 6 (12 - 18 февраля). – С. 12-28. 46. Назаров М. М. Средства массовой коммуникации и российское общество на пороге XXI века // Социально-гуманитарные знания. – 1999. – С. 11–21 // www.nethistory.ru/biblio/1043177407.html 47. Наумов В. Право и Інтернет: Очерки теории и практики. – М.: Книжный дом "Университет", 2002. – 432 с. 48. Нечитайло

В. М.

космополітичної

Інформаційне концепції

суспільство:

майбутнього

критичний

людства:

аналіз

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня доктора філософських наук / Інститут філософії НАН України. – К., 1996. – 17 с. 49. Новая постиндустриальная волна на Западе. Антология / Под ред. В. Л. Иноземцева.

–

М.:

Academia,

1999.

–

640

с.

http://iir–

mp.narod.ru/books/inozemcev/ 50. Новиков А. Дракон по имени Интернет // Журналист. – 1998. – № 7 (июль). – С. 50–51. 51. От книги до Интернета. Журналистика и литература на рубеже тысячелетий. – М.: Изд–во Моск. ун-та, 2000. – 256 с. 52. Павликова М. Сетевые технологии и журналистика: эволюция финских СМИ. – М.: РИП–холдинг, 2001. – 99 с. 53. Паньо Т. За чем пойдем в Интернет? // Зеркало недели. – 2004. – № 51 (526). – С. 7. 54. Петрів Т. І. Інформаційні процеси в контексті глобалізації. – К.: Грамота, 2003. – 48 с. 55. Раскладкина М. Глобальные СМИ местного разлива // Журналистика и медиарынок. – 2005. – № 4–5. – С. 40-43. 56. Серажим К. Текст як основний інструмент масової комунікації //Актуальні питання масової комунікації. – 2000. – Вип. 1. – С. 19–21. 57. Скородумов Б.И. Электронная коммерция приходит в Россию // Интернет и

современное

общество.

Технологии информационного общества:

Всероссийская объединенная конф., 20–24 ноября 2000 года, СанктПетербург: Дополнительные материалы. — СПб. Санкт-Петербургский гос. Ун-т., 2000. – С. 3–4. 58. СМИ в пространстве Интернета: Учебное пособие / Сост. М. М. Лукина, И. Д. Фомичева– М.: Факультет журналистики МГУ им. М.В. Ломоносова, 2005. – 87 с. // http://www.journ.msu.ru/downloads/smi_internet.pdf

59. СМИ и Интернет: проблемы правового регулирования / Авт.–сост. – В. Н. Монахов. – М.: ЭКОПРИНТ, 2003. – 320 с. // www.internet– law.ru/intlaw/books/smi/index.htm 60. Смолян Г. Л. Сетевые информационные технологии и проблемы безопасности личности // Информационное общество. – 1999. – № 1. – С. 21–25. 61. Современное постиндустриальное общество. природа, противоречия, перспективы / Под ред. В. Л. Иноземцева. – М.: Логос, 2000. – 304 с. 62. Социология Интернет-СМИ: Учебное пособие / Сост. И. Д. Фомичева. – М.: Факультет журналистики МГУ им. М.В. Ломоносова, 2005. – 79 с. // www.journ.msu.ru/downloads/soc_int.pdf 63. Сучасна зарубіжна соціальна філософія. Хрестоматія / Упоряд. В. Лях. – К.: Либідь, 1996. – 384 с. 64. Сулейманов Д. Ш., Хадиев Р. М., Якушев Р. С. Компьютерные информационные технологии. – Казань: Изд–во КГУ, 2001. – 152 с. 65. Сыченков В. В. Введение в киберурналистику // Кибержурналистика в Казани:

проблемы

становления.

–

Казань,

2000.

–

с.

//http://mediart.ru/content/view/17/117 66. Тарасов С. Куда идёт компьютерный мир? // Мир Internet. – 2001. – № 6–7 (57–58)

http://www.iworld.ru/magazine/index.phtml?do=show_number&m=94701977 67. Телеработа, взгляд на рубеже XXI века // Мир Internet. – 2001. – № 4 (55) // http://www.iworld.ru/magazine/index.phtml?do=show_number&m=44634151 68. Тоффлер Е. Третя хвиля. – К.: Вид. дім "Всесвіт", 2000. – 480 с. 69. Українська періодика: історія і сучасність. Доп. та повідомлення сьомої Всеукраїнської наук.-теор. конф., Львів, 17-18 травня 2002р. / НАН України; Львівська наукова бібліотека ім. В.Стефаника; Науководослідний центр періодики / Під ред. М. М. Романюка. – Л., 2002. – 740 с.

70. Фомичева И. Как вас теперь называть? СМИ в Интернете и Интернет среди СМИ // Журналистика и медиарынок. – 2004. – № 10. – С. 8-10. 71. Чадаев А. Иллюзии русского интернета: Интернет-СМИ // Русский Журнал.

–

2001.

–

№

апрель.

http://old.russ.ru/netcult/20010410_chadaev.html 72. Чернов А. А.

Становление

глобального

информационного

общества:

проблемы и перспективы – М.: Издательско–торговая корпорация "Дашков и

К°",

2003.

–

232

с.

http://www.cjes.ru/lib/content.php?content_id=6672&category_id=3 73. Шпагина М. Утром в куплете, вечером в газете // Эксперт. – 2000. – № 41 (253) // http://ricn.ru/aton/digest/iDigest3102000.shtml#_Toc497660194 74. Chen Y., Dimmick J., Li Z. Competition Between the Internet and Traditional News

Media:

The

Gratification–Opportunities

Niche

Dimension

www.fordham.edu/images/Undergraduate/communications/OwnershipResearch Agenda.pdf 75. Drucker P. F. The Next Information Revolution // Forbes ASAP. – 1998. – August 24. – Р. 24-33. 76. Foust J. C. Online Journalism : Principles and Practices of News for the Web. Scottsdale: Holcomb Hathaway Publishers, 2004. – 236 р. 77. Gates W. H. The PC Era Is Just Beginning // Business Week. – 2005. – march 22. – Р. 13-17. 78. Informational Societies. Understanding the Third Industrial revolution / Ed. by E. Karvonen. – Tampereen: Tampere University Press, 2001. – 284 p. 79. Karvonen E. Are we living in the Information Society or in the Knowledge Society? A Deeper Look at the Concepts of Information and Knowledge // Informational Societies. Understanding the Third Industrial revolution / Ed. by E. Karvonen. – Tampereen: Tampere University Press, 2001. – 284 p. – P. 48– 68.

80. Kellerman А. Рhases in the rise of the information society. – Info. – 2000. – Vol 2.

–

№6

//www.ingentaconnect.com/content/mcb/272/2000/00000002/00000006/art0000 2 81. Masuda Y. The Information Society as Postindustrial Society.- Wash.: World Future Soc., 1983, p. 29

Електронні ресурси: 82. Ализар А. Билл Гейтс: "Мы будем круглосуточно подключены к Сети" // www.webplanet.ru/news/internet/2005/10/28/gates_again.html 83. Андриянов С. Создание и продвижение e-версии СМИ // http://www.mediart.ru/content/viev/15/118 84. Апджон Р., Раффин Х. Интернет и журналистика // http://www.cjes.ru/lib/content.php?content_id=6483&category_id=3 85. Арестова О. Н., Бабанин Л. Н., Bойскунский А. Е. Мотивация пользователей Интернета // http://www.follow.ru/article/113 86. Бабаев М. Журналистика и Интернет // http://www.zhurnal.ru/staff/mirza/e_journ.html 87. Барлогу Д. П. Декларация независимости Киберпространства // http://www.zhurnal.ru/1/deklare.htm 88. Бессуднов А., Дугаев Д. От Носика к Гуттенбергу: Зачем нужна сетевая журналистика? // http://www.shubin.ru/it_obshtext/it_obsh/id/414032.html 89. Битву за интернет выиграли американцы // http://news.bbc.co.uk/hi/russian/sci/tech/newsid_4441000/4441704.stm 90. Борзыкин В. Оффлайновый бизнес проспал Інтернет // http://lenta.ru/articles/2006/05/26/internet/ 91. Бэррингер Ф. Американские газеты входят в полосу депрессии // http://www.washprofile.org/SUBJECTS/Internet.html

92. Васильева А. Пресса правдивее правительства // http://www.regionsonline.ru/page_35808.htm 93. Введение в кибержурналистику // http://www.mediart.ru/content/view/3/117 94. Вишняков Д. СМИ в интернете: специфика и перспективы развития // http://mauzer82.nm.ru/proze/literature-12.htm 95. Вытеснит ли интернет газеты? // http://dialogs.org.ua/issue_full.php?m_id=4072 96. Гард К. Деякі спостереження за розвитком інтернету в країнах Євразії // http://www.mediakrytyka.info/?view=296 97. Говгаленко В. Как Wi-Max в Филадельфии Wi-Fi дополняет. Американские власти борются за доступность Интернета // www.zerkalonedeli.com/nn/show/582/52419/ 98. Горный Е. Интернет для журналистов // www.russ.ru/netcult/99-0527/gorny.htm 99. Давыдов И. Масс-медиа российского интернета. Основные тенденции развития и анализ текущей ситуации // http://old.russ.ru/politics/20000928_davydov.html 100.

Дацюк С. Парадоксальная интенция свободы в Internet //

http://www.uis.kiev.ua/russian/win/~xyz/par_int.html 101.

Делицын Л. Традиционные издания начинают конкурировать с

интернет-СМИ на их поле // techinvest.petrovichweb.ru/ article/maillist14/article3.htm 102.

Делицын Л. Традиционные СМИ развивают наступление на онлайновом

фронте // http://www.ng.ru/internet/2002-10-25/10_market.html 103.

Дракер П. От капитализма к обществу знания //

http://scd.centro.ru/drucker.htm 104.

Дракер П. Посткапиталистическое общество // http://iir-

mp.narod.ru/books/inozemcev/page_1067.html

105.

Дракер П. Следующая информационная революция //

http://www.cfin.ru/chuvakhin/nir.shtml 106.

Дрожжинов В., Штрик А. Проблема цифрового расслоения общества //

http://www.pcweek.ru/Year2000/N43/CP1251/Strategy/chapt2.htm 107.

Засурский И. Ре-конструкция России. Масс-медиа и политика в России

девяностых // http://www.cjes.ru/lib/content.php?book_id=209&category_id=3 108.

Згуровський М. Шлях до інформаційного суспільства – від Женеви до

Тунісу // http://www.zn.kiev.ua/nn/show/562/51078/ 109.

Иванов Д. В. Идея информационного общества и Internet //

http://www.soc.pu.ru/persons/dvi/internet.html 110.

Иванов О., Макаркин А. Теория групп в Интернете: как выглядит

информационный Рунет // http://www.segodnya.ru/w3s.nsf/Archive/2000_211_life_text_ivanov2.html 111.

Иноземцев В. Л. От "конца истории" к "постчеловеческому будущему"

//www.postindustrial.net/content1/show_content.php2table=magazines&lang=ru ssian&id=154 112.

Иноземцев В. Л. Перспективы постиндустриальной теории в

меняющемся мире // http://iir-mp.narod.ru/books/inozemcev/page_1003.html 113.

Интернет вытесняет телевидение //

http://www.korrespondent.net/main/147334// 114.

Интернет-журналистика // http://cont.ext.by/seminar-jour.htm

115.

Интернет-СМИ становятся главным источником информации //

http://allmedia.ru/headlineitem.asp?id=224931 116.

Интернет - основной источник информации для журналистов //

www.rambler.ru/db/rumetrica/otherstat.html?mid=5032188 117.

Интернет становится популярнее ТВ и радио //

http://neonstudio.ru/index.php?period=month&id=113&newsCat=2&newsID=6 77

118.

Информация в Интернете становится платной //

http://www.washprofile.org/SUBJECTS/Internet.html 119.

Ичеткин Д. М. Интернет-новость: от А до Я //

http://mediart.ru/content/view/3/378 120.

Карташова Л. Какие ветры дуют в российском океане СМИ? //

http://www.rt-online.ru/numbers/education/?ID=27656 121.

Кастельс М. Галактика Интернет: Размышления об Интернете, бизнесе

и обществе // http://2084.ru/publications/castels_internet.htm 122.

Кастельс М. Могущество самобытности // http://iir-

mp.narod.ru/books/inozemcev/page_1292.html 123.

Кастельс М. Становление общества сетевых структур // http://iir-

mp.narod.ru/books/inozemcev/page_1492.html 124.

Киселев Г. Цифры нашего времени //

http://www.iworld.ru/magazine/index.phtml?do=show_article&p=99781737 125.

Кобяков А. Интернет-СМИ": мифы и реальность //

http://www.mediasprut.ru/public/internet/venchur.shtml 126.

Колесникова Е. Интернет и СМИ: соперничество или сотрудничество? //

www.nosorog.com/public/internet/int-smi.html 127.

Кому куда? Медиаитоги-2003 от "Телекритики" //

http://www.mediareform.com.ua/docs/mediaitogi.pdf 128.

Костыгова Ю. В. Сетевые и печатные СМИ: конвергенция или

антагонизм? // Информационное общество. – 2001. - № 1. – С. 38-40. // http://emag.iis.ru/arc/infosoc/emag.nsf/BPA/ce516fc328fb5654c3256c01002a0e 0a 129.

Костыгова Ю. Сетевые СМИ: занимательная типология//

http://www.iworld.ru/magazine/index.phtml?do=show_article&p=99781639 130.

Крючков Д. Сетевые СМИ боятся только телевидения //

http://www.ng.ru/internet/2002-03-29/7_smi.html

131.

ЛеКлер Д. Интернет-ТВ: революция на пороге //

http://www.pult.com.ua/ideas.php 132.

Малинкин А. Н. Социология знания и современное "общество знания" //

http://www.nir.ru/sj/sj/sj2-02mal.html 133.

Малышев Е. Что считать Интернет-СМИ //

http://www.mediascope.ru/?id_menu=4&id_menu_item=8&id_object=4&id_ite m=207&PHPSESSID=14594fead55e7ae010d4c7cce4e191db 134.

Маруховський О. Переваги та вади інформаційного суспільства. До 40-

річчя виходу у світ "Комп’ютопії" Й. Масуди // http://www.politik.org.ua/vid/magcontent.php3?m=1&n=36&c=670 135.

Могут ли быть прибыльными офф-лайновые СМИ в Сети? //

http://rwr.ru/?interview=247 136.

На войне Интернет не может одолеть телевидение //

www.washprofile.org/SUBJECTS/Internet.html 137.

Народонаселение мира в 2005 году. Ежегодный доклад Фонда

Организации Объединенных Наций в области народонаселения // www.unpfa.org 138.

Наумов В. Б. Сайт и СМИ: юридический анализ //

http://www.russianlaw.net/law/doc/a21.htm 139.

Нестеренко А. Кто кого. Еще когда интернет только начинался, пошли

традиционные разговоры, что новая медиасреда вытеснит все старые // http://www.uapp.org/industry/expert/technology/2005/05/26/article_106.html 140.

Носик А. Кислород Рунета // http://www.soob.ru/n/2002/4/i/28

141.

Носик А. Самиздат, Интернет и профессиональный читатель //

http://www.strana-oz.ru/?numid=13&article=590 142.

Носик А. СМИ, как много в этом звуке... //

http://www.internit.ru/2000/reports/03-06.html

143.

Носик А. СМИ русского интернета: теория и практика // Интернет для

журналиста/Под ред. А. Носика, С. Кузнецова. – М.: Галерия, 2001 // http://www.netoscope.ru/docs/2001/10/25/3892.html 144.

Носик А. www.СМИ.com//www.gagin.ru/internet/1/10.html

145.

Онуфриенко А. Гарфилд: Думаю, через 20 лет новые медиа займут 90

процентов рынка// http://www.uapp.org/industry/analytics/debate/2005/11/03/article_170.html 146.

Опросы "Интернет в России". Выпуск 4. Лето 2003 //

http://bd.fom.ru/report/map/projects/internet/internet03/o030401 147.

Пильнова Д., Шкрилєв Д. "Мишки атакують" //

http://www.mediakrytyka.info/?view=118 148.

Революция блогов //

http://www.uapp.org/industry/expert/technology/article_188.html 149.

Росич Ю. Летописцы русской Сети. Так много пишущих, а Несторов

все нет... // http://rocich.ru/article/262 150.

Рунет: блоги популярнее e-торговли //

http://www.cnews.ru/news/top/index.shtml?2005/12/20/193576 151.

Телевизионные новости и Интернет: перспективы сотрудничества //

http://www.internews.ru/medianews/5232 152.

Украинский интернет развивается стремительно //

http://www.podrobnosti.ua/ptheme/internet/2006/03/09/293682.html 153.

Фукуяма Ф. Началась ли история опять //

http://www.igorr_ru/tripod/com/articles2002/20021200-OgonyokFukuyama.html 154.

Чувахин Н. Право и Интернет: а есть ли пересечение? //

http://www.russianlaw.net/law/doc/a62.htm 155.

Шевченко Т. С. Правовой статус Интернет СМИ в Украине: проблемы,

перспективы урегулирования // http://www.ifap.ru/pi/06/r21.htm

156.

Шерман А. И-зин против Магазина, или Искусство быть плохим //

http://www.russ.ru/journal/netcult/98-08-20/shermn.htm 157.

Шрайберг Я. Л. Современные тенденции развития библиотечно-

информационных технологий // http://www.gpntb.ru/win/ntb/ntb2002/1/f01_03.htm 158.

Штер Н. Мир из знания // http://www.nir.ru/sj/sj/sj2-02stehr.html

159.

Эко У. От Интернета к Гуттенбергу: текст и гипертекст //

www.philosophy.ru/library/eco/internet.html 160.

Barooah R. The Net as a new mass medium //

http://www.hinduonnet.com/businessline/catalyst/2001/11/22/stories/1922o059. htm 161.

Bello S. H. Whether the Internet constitutes "Mass Media" //

http://www.chanrobles.com/ecommercedojopiniono0401998.htm 162.

Cebular G. Internet as a Mass Medium //

http://oak.cats.ohiou.edu/~gc431997/tdgac.htm 163.

Cerf V. The Internet is for Everyone // http://www.wallonie-

isoc.org/Documents/Internet_is_for_everyone_Vint_Cerf.htm (Chairman, Internet Society) 164.

Compaine B. Internet Radio: A New Engine for Content Diversity? //

ebusiness.mit.edu/research/papers/ 131%20Compaine,%20Internet%20Radio.pdf 165.

Dennis L. NME Vs NME.com. Traditional Forms vs On-line Services //

http://www.users.fl.net.au/~lyndenal/NME-vs_NME.com_essayTheLazySon.htm 166.

Faster, higher, Webbier //

http://www.latimes.com/news/opinion/editorials/la-ednbc02mar02,0,333686.story?coll=la-news-comment-editorials 167.

Gates W. H. Beyond Gutenberg //

http://www.microsoft.com/presspass/ofnote/11-19billg.mspx

168.

Gates W. H. Enter "Generation I" //

http://www.microsoft.com/presspass/ofnote/03-00instructor.mspx 169.

Gates W. H. Moving Into the Digital Decade //

http://www.microsoft.com/presspass/ofnote/10-29digitaldecade.mspx 170.

Gates W. H. Now for an Intelligent Internet //

http://www.microsoft.com/presspass/ofnote/11-00intelligenti.mspx 171.

Gates W. H. Shaping the Internet Age //

http://www.microsoft.com/billgates/shapingtheinternet.asp 172.

Gates W. H. The Disappearing Computer //

http://www.microsoft.com/presspass/ofnote/11-02worldin2003.mspx 173.

Gates W. H. The Internet //

http://www.microsoft.com/billgates/columns/1995essay/essay950815.asp 174.

Gates W. H. The PC: 20 Years Young //

http://www.microsoft.com/presspass/ofnote/08-12pc20.mspx 175.

Gates W. H. Why the PC Will Not Die //

http://www.microsoft.com/presspass/ofnote/05-31newsweek.mspx 176.

Hornik D. Wandering the Blog "Library" //

http://www.ventureblog.com/articles/cat_consumer_internet_media.html 177.

Internet holds only future for newspapers, experts warn //

http://www.asiamedia.ucla.edu/article.asp?parentid=33365 178.

Johnson P. Report: Non-traditional media gain ground, consumers //

http://www.usatoday.com/life/columnist/mediamix/2005-03-13-mediamix_x.htm 179.

Kilman L. World Press Trends: Advertising Rebounds, Circulation Down

Slightly // http://www.wan-press.org/article4473.html 180.

McCain J., Kyl J. The Internet and the "Axis of (Censored)" //

http://www.usatoday.com/news/opinion/editorials/2006-02-20-foruminternet_x.htm

181.

MacKie-Mason J., Metzler J. Internet Media: What are the Markets? //

http://wwwpersonal.umich.edu/~jmm/presentations/industrialorganization/tpug-neworleans-01.pdf 182.

Meskauskas J. Media Maze: Traditional Media Online //

http://www.imediaconnection.com/content/6275.asp 183.

Morris М., Ogan С. The Internet as Mass Medium //

http://jcmc.indiana.edu/vol1/issue4/morris.html 184.

Morrissey B. Bringing The Web And TV Together //

http://news.yahoo.com/s/adweek/20060227/ad_bpiaw/bringingthewebandtvtoget her.htm 185.

O’Brien R. Social Change Activism and the Internet: Strategic Online

Activities // http://www.web.ca/~robrien/papers/netaction.html 186.