Тарадай Дар’я - диплом, 2008 by ukma journalist

Національний університет “КИЄВО-МОГИЛЯНСЬКА АКАДЕМІЯ” Могилянська школа журналістики

ВИСВІТЛЕННЯ ЛІВАНСЬКОЇ ВІЙНИ 2006 РОКУ В УКРАЇНСЬКИХ ГАЗЕТАХ

Кваліфікаційна робота на здобуття академічного звання магістра журналістики Тарадай Дар’ї Петрівни

Науковий керівник – доцент, кандидат політичних наук Є.М. Федченко

Київ – 2008

План Вступ.............................................................................................................................3 Розділ І. Висвітлення “близькосхідного конфлікту” в ЗМК...................................9 1.1.Особливості української міжнародної журналістики...................................9 1.2.Поняття та історія “близькосхідного конфлікту”.......................................11 1.3.Ліванська війна 2006 року.............................................................................16 1.4.Особливості медіа-висвітлення близькосхідного конфлікту.....................18 1.4.1. Критерії новинності. Близькосхідний конфлікт як новина...............21 1.4.2. Близький Схід в дзеркалі мас-медіа....................................................22 1.4.3. Ліванська війна 2006 року: інформаційний аспект...........................26 1.4.4. Роль мас-медіа у мирному врегулюванні...........................................29 Розділ ІІ. Методологія дослідження........................................................................31 2.1. Перший етап дослідження: контент-аналіз................................................31 2.1.1 Історія методу та його застосування....................................................31 2.1.2. Визначення одиниць аналізу та одиниць кодування.........................45 2.2. Другий етап дослідження: інтерв’ю............................................................49 2.2.1. Інтерв’ю як якісний метод дослідження.............................................49 2.2.2. Підготовка та проведення інтерв’ю з експертами.............................59 Розділ ІІІ. Результати дослідження..........................................................................63 3.1. Результати контент-аналізу.....................................................................63 3.2. Результати інтерв’ю з експертами..........................................................77 Висновки....................................................................................................................97 Список літератури...................................................................................................106 Додаток №1..............................................................................................................114 Додаток №2..............................................................................................................128 Анотація....................................................................................................................131

Вступ Українська міжнародна журналістика, як складова української журналістики загалом, неодноразово ставала і стає предметом критики, як самих журналістів, так і представників різних груп населення: громадських діячів, політиків, науковців тощо. Основний закид – невідповідність рівню українських засобів масової комунікації тій ролі, яку вони виконують в українському суспільстві. Мас-медіа належить особлива роль у поширенні та встановленні цінностей, зокрема і демократичних, у суспільстві. ЗМК посідають провідне місце у процесах становлення та розвитку політичного та суспільного життя країни, і особливо їх роль зростає в умовах так званого перехідного суспільства. Очевидно, що процес демократизації в Україні ще не завершився і те, наскільки швидко українські ЗМК піднімуться на професійний рівень європейських чи американських мас-медіа, суттєво вплине на швидкість та розгортання демократизації в Україні. Значна роль тут належить і висвітленню міжнародних подій. Якщо рівень подачі інформації про внутрішні події зростає, особливо впродовж останніх років, то міжнародна журналістика залишається слабким місцем українських мас-медіа. Це є неприпустимо з огляду на її роль у формуванні зацікавленості української аудиторії міжнародними подіями, у сприянні усвідомленню того, що міжнародні події суттєво впливають та навіть визначають подальший розвиток України, а також в забезпеченні аудиторії інформацією, яка б пояснила та обґрунтувала важливість основних напрямків української зовнішньої політики. Яскравим, але неуспішним прикладом, тут є питання

НАТО.

Низький

загалом

рівень

підтримки

населенням

зовнішньополітичного курсу держави є багато в чому наслідком відповідної інформаційної кампанії. Цей приклад ілюструє, наскільки важливо вивчати, яким чином подаються ті чи інші події в українських ЗМК, хоча той образ певної події, який подали ЗМК і не обов’язково відповідає тому, що сприйняв читач чи глядач.

Метою даного дослідження є визначити, яким чином українські якісні газети висвітлювали Ліванську війну 2006 року. Відповідно до поставленої мети

поставлені

такі

завдання:

визначити,

як

українські

газети

характеризували основних учасників війни і кого вони зараховували до їх числа; визначити, яким чином українські газети описували причини та наслідки війни; визначити, які фактори впливають на висвітлення близькосхідного конфлікту та, зокрема, Ліванської війни 2006 року на думку фахівців з міжнародної журналістики та близькосхідного конфлікту. Обмеження у дослідженні саме газетами визначається специфічністю цих ЗМК. Особливість друкованого слова, як такого, полягає у можливості обирати будь-яку тему чи будь-який її ракурс. Журналісти друкованих ЗМК не обмежені наявністю чи відсутністю відео та аудіо матеріалів, на відміну від журналістів телебачення чи радіо. Це дає їм більшу свободу вибору, але водночас покладає на них більше відповідальності у виборі інформації та ракурсу подачі теми. Оскільки Ліванська війна 2006 року є складовою тривалого у часі арабо-ізраїльського протистояння на Близькому Сході, глибоко показати її передумови та наслідки набагато легше саме в форматі газетного чи журнального матеріалу. Сьогодні в Україні достатньо сформувалася ніша суспільно-політичних журналів, але у 2006 році, коли сталася досліджувана подія, ця ніша ще тільки формувалася і проходила етап становлення, тому це дослідження обмежується лише газетами. Більшість

сучасних

українських

ЗМК

мають

розділ,

присвячений

міжнародним подіям, це є свого роду ознакою гарного смаку та високого рівня видання. З іншого боку, наповнення таких розділів суттєво різниться: чимало видань обмежуються лише передруком новинних матеріалів інформаційних агенцій, часто російських. Виявилося, що лише незначна частина українських газет, особливо, це стосується щоденної преси, друкувала на своїх шпальтах аналітичні матеріали присвячені Ліванській війні 2006 року. Серед щоденних газет – це видання “День”, серед тижневиків – “Дзеркало тижня”. Обидві газети

належать до так званої якісної української преси. Домінування інформаційної, а не аналітичної подачі інформації про міжнародні події є однією з особливостей більшості українських газет, оскільки, щоб написати аналітичний матеріал необхідно мати серйозний бекграунд та розуміння основних політичних процесів у світі за останні кілька десятків років. Оскільки війна, крім свого перебігу, має певний період, коли конфлікт наростає та ймовірність масштабних військових дій суттєво зростає, а також післявоєнний період, коли сторони підраховують збитки і підбивають підсумки, то доцільно не обмежуватися лише періодом самої війни, а охопити певний час до та після неї. Отже, оскільки сама війна тривала з середини липня до середини серпня 2006 року, то хронологічні рамки даного дослідження охоплюють матеріали, опубліковані з 1 червня до 30 вересня 2006 року включно. Об’єктом даного дослідження є публікації визначених всеукраїнських газет – “День” та “Дзеркало тижня”, а предметом – те, яким чином вони у своїх публікаціях висвітлювали Ліванську війну 2006 року. Методологія. Оскільки об’єктом дослідження є по суті медіа-тексти, то для їх аналізу було обрано один з найефективніших та практичних методів контент-аналіз. Використовуючи метод контент-аналізу, вдалося визначити, яким чином провідні українські газети висвітлюють учасників, причини та наслідки Ліванської війни. За допомогою ще одного методу – інтерв’ю з фахівцями з обраної тематики, журналістами-міжнародниками, дослідниками Близького Сходу вдалося більш повно з’ясувати фактори, які впливають на висвітлення близькосхідної проблематики

українських

ЗМК.

Отже,

основні

методи,

які

використовувалися під час дослідження – контент-аналіз та інтерв’ю. Під час обробки отриманих результатів та формування висновків застосовувалися загальнонаукові методи.

Актуальність теми. Актуальність обраної теми дослідження можна розглядати в двох площинах. По-перше, це важливість досліджувати міжнародну журналістику в українських ЗМК, щоб оцінити та підвищити її загальний рівень, а, по-друге, необхідність розуміти, які глобальні процеси відбуваються у світі, оскільки через зростання взаємозалежності на планеті те, що відбувається у світі, не може не торкатися Україну як міжнародного актора. Перший аспект актуальний з огляду на ті серйозні функції, які ЗМК виконують у формуванні та впливі на зовнішню політику України [62]: 1. Внесення до порядку денного громадського обговорення таких питань, як співпраця України з міжнародними структурами, інтеграція до них. 2. Вплив на формування зовнішньополітичного курсу держави. 3. Представлення України на міжнародній арені, і навпаки – інформування українців про тих чи інших світових акторів, як державних, так і недержавних. Завдяки своїй ролі, міжнародна журналістика є важливим та дієвим елементом маніпуляції свідомістю та прийняття рішень у глобальних масштабах [77]. Другий аспект актуальності теми полягає у впливі Близького Сходу на події у світі. Близькосхідне врегулювання є обов’язковою темою для обговорення на більшості зустрічей світових лідерів та членів впливових організацій. Крім того, що цей регіон залишається перманентною “гарячою точкою” на карті світу, там знаходяться багаті родовища корисних копалин, за вплив на які борються найпотужніші світові гравці. Незаперечною є перспектива регіону з точки зору розвитку туризму, потужної економічної співпраці, участі у його відбудові. Найяскравіше невисокий рівень співпраці України з країнами Близького Сходу ілюструють показники експорту та імпорту. За даними Держкомстату, за І квартал 2008 року частка країн Близького Сходу в структурі українського експорту становила близько 8,8%, при тому, що загалом експорт до країн Азії займає 20% українського експорту, на країни Європи припадає – 28,8%, а на країни СНД – 35,9% [48]. Ще менша частка країн Близького Сходу в

структурі українського імпорту – 1,4%. Тоді як загалом на Азію припадає 20%, на Європу – 39,5%, а на країни СНД – 34%. І хоча Україна має значний потенціал розвитку економічних відносин з країнами Близького Сходу, найчастіше про цей регіон згадують лише в контексті нечастих візитів політиків. Політичне керівництво обрало ключовим напрямок європейської інтеграції, відповідно, решта напрямків лишаються поза увагою. Але часто дії провідних світових гравців таких, наприклад, як США, напряму залежать чи визначаються ситуацією на Близькому Сході. Тому для розуміння ситуації та прогнозування її майбутнього розвитку потрібно розуміти, що ж відбувається на Близькому Сході. З огляду на це, висвітлення близькосхідної тематики на сторінках українських газет є особливо важливим. Для дослідження був обраний період ескалації близькосхідного конфлікту – Ліванська війна, оскільки війна сама по собі є потужним інформаційним приводом, і навряд чи у мирний час якась близькосхідна тема потрапляла на шпальти газет частіше. Ступінь наукової розробки теми. Вивченню Близького Сходу як об’єкту наукового інтересу в Україні приділяється певна увага. Зокрема в Україні діє Центр близькосхідних досліджень, де досліджуються не лише історичні аспекти, але й теперішні процеси в регіоні, їх вплив на світ та на Україну, досліджують регіон і на спеціалізованих кафедрах провідних українських ВУЗів. Серйозну увагу подіям в регіоні приділяють і дослідники Національного інституту

проблем

міжнародної

безпеки

та

Національного

інституту

стратегічних досліджень. Фахівці провідних українських аналітичних центрів усвідомлюють важливість Близького Сходу для України. Як приклад можна навести монографію Шведи В.О. “Близькосхідний регіон у сучасних стратегіях трансантлантичної спільноти”, де одним з питань, які розглядаються, є “Близькосхідна політика України у контексті її стратегічного курсу на європейську та євроатлантичну інтеграцію” [76]. Що стосується вивченню близькосхідної проблематики в українських ЗМК, то таких досліджень ще практично не проводили. Останнім часом зросла

кількість контент-аналітичних досліджень преси, але їх теми здебільшого стосується висвітлення таких питань, як ґендер, образ чоловіка та жінки, НАТО, проблема ВІЛ-СНІД в мас-медіа, висвітлення поточних політичних подій. Серед досліджень саме міжнародної інформації в українських газетах, можна згадати дослідження Оленицької О.Р. “Висвітлення міжнародної інформації на сторінках деяких українських газет”. Але у ньому авторка вивчала, яким чином українські газети подають інформацію про міжнародні події загалом. Як приклад дотичного до цього дослідження, можна навести аналіз Соколова В. та Макалендри В. “Проблема палестинського тероризму у дзеркалі преси” [71, 113]. Але це дослідження значно вужче за сферою охоплення. Структура роботи. Робота складається зі вступу, трьох розділів, висновків, списку використаної літератури та додатків, у яких подані таблиці, складені за результатами проведеного контент-аналізу. В першому розділі розглядаються особливості

української

міжнародної

журналістики,

саме

поняття

“близькосхідного конфлікту” та Ліванської війни 2006 року як його складової, хронологія та особливості висвітлення в мас-медіа. У другому розділі розглядається теоретична основа методів дослідження – контент-аналізу та інтерв’ю. У третьому розділі поданий аналіз результатів проведеного дослідження.

Розділ І. Висвітлення “близькосхідного конфлікту” в ЗМК 1.1. Особливості української міжнародної журналістики Становлення української міжнародної журналістики, так само як і української журналістики загалом, розпочалося після розпаду СРСР. Можна виділити низку основних факторів, які з того часу суттєво впливають на розвиток українських ЗМК. По-перше, це нові економічні умови. За часів адміністративно-командної системи управління поняття “конкуренції” було незнайоме мас-медіа, редакція не мали дбати про фінансове забезпечення свого існування, оскільки всі вони, як досить потужний інструмент впливу на громадськість, були частиною державного пропагандистського апарату, відповідно, фінансувалися державою і виконували її вказівки. Говорячи про державу, маємо на увазі, передусім комуністичну

партію.

конкурентноспроможні

Сучасні

умови

матеріали,

вимагають

завойовувати

від собі

ЗМК

подавати

аудиторію

рекламодавців. В результаті, чимало ЗМК опинилися у залежності від політичної орієнтації власника. По-друге, це – свобода преси. Яким би дискусійним не було твердження про свободу преси в Україні, про її відносність, тощо, важко заперечити, що в цій сфері відбуваються разючі зміни, особливо, порівняно з радянськими часами. Та і якщо підводити підсумки Помаранчевої революції, саме розширення свободи преси стало одним з її здобутків. По-третє, це - глобальні світові процеси. Українські ЗМК не лишилися осторонь глобалізацій мас-медійних потоків [44, 8]. Доступ до величезної кількості джерел інформації отримали як самі журналісти, так і українська аудиторія. Типовий етап для кожного суспільства в умовах трансформації, коли, намагаючись завоювати аудиторію, ЗМК знижують планку своїх матеріалів у боротьбі за сенсаційність та читабельність своїх матеріалів. Межа між яскраво

поданим якісним матеріалом і “жовтим” продуктом виявляється дуже тонкою. Дехто з дослідників української журналістики вважає проблему глибшою. Зокрема, Гранкіна Н.В.у своїй статті “Проблеми становлення якісної преси в Україні” наголошує на стиранні національної інформаційної самобутності в Україні та запозиченні нових невластивих українцям цінностей [43]. Йдеться про спрощення ідеалів як здобуток масової культури, некоректне ставлення до рідної мови тощо. Виявилося, що набагато легше продавати читачу сенсаційну чи розважальну пресу, аніж аналітичну. Відбулося помітне збільшення розважальних

функцій

засобів

масової

інформації.

Традиційні

для

журналістики поділи на інформаційну та аналітичну, якісну-неякісну, дещо нівелювалися. В умовах перехідного суспільства на перший план вийшло задоволення фізіологічних потреб. Це загалом логічна і типова тенденція для країни, де різко впав рівень життя основної частини населення та поменшало впевненості у забезпеченому щасливому майбутньому для дітей. Водночас ситуація починає змінюватися, принаймні, у найбільших містах України вже формується так званий прошарок середнього класу – людей, які задовольнили найнагальніші свої потреби і прагнуть вийти за межі повсякденності. Окрему увагу слід звернути на аудиторію українських друкованих ЗМК. Вона обмежується, практично, без винятків, лише українським суспільством. Відповідно, імідж України за кордоном формують зовсім не українці, а інші закордонні видання, які з урахуванням власних інтересів та національних інтересів своїх країн, пишуть про події в Україні. Ця ситуація не є типовою для більшості розвинених країн, загалом можна назвати, як мінімум, одне гідне довіри, видання з найбільших і найрозвинутіших європейських країн. Саме вони і є найпершим джерелом інформації про свої країни. В Україні поки що таких ЗМК немає. Орієнтація на виключно українську аудиторію впливає на вибір змісту: видання, яке орієнтується на ширшу, аніж суто національна, аудиторію, просто зобов’язане приділяти серйозну і постійну увагу тому, що відбувається у світі. Українські ж ЗМК часто з себе цей обов’язок знімають.

Ще

одна

характерна

особливість

української

саме

міжнародної

журналістики – це уніфіковані джерела інформації. Це характерно, як для телебачення (майже все відео або від “Ройтерс”, або від “Ассошіейтед Прес”), так і для друкованих ЗМК. Особливу увагу традиційно приділяють російськомовним джерелам (які, як правило, подають інформацію з точки зору Росії), рідше руки доходять до англомовних. Уніфікація джерел інформації призводить до того, що українські ЗМК, якщо й подають міжнародні теми, то плюралізму думок та позицій там не спостерігається. Разом з тим, одним із наслідків глобалізації є експансія інформаційного простору впливовими та потужними країнами, такими як держави Західної Європи та США. Ці країни сприймають інформаційну політику як одну з найважливіших передумов утримання лідерських позицій. “Сильні” держави нав’язують свій світогляд, докладаючи значних фінансових та інтелектуальних зусиль для його поширення. Наприклад Березенко В.В. у своїй статті “Проблеми міжкультурного впливу у сфері мас-медіа” зазначає, що останнім часом українська журналістика теж намагається надіти на себе маску західного американсько-спрощеного, шаблонізованого журналізму, який “абсолютно не відповідає типу сприйняття і мислення більшої частини української аудиторії”. 1.2. Поняття та історія “близькосхідного конфлікту” Терміном “близькосхідний конфлікт” позначають серію міжнародних конфліктів, що протікають з 40-х рр. минулого століття на Близькому Сході [53]. До цих конфліктів у різні періоди були залучені як держави регіону, так і країни, які претендували на вплив чи гегемонію у ньому. Важливість та впливовість конфлікту обумовлюється стратегічним значенням самого регіону – на Близький Схід припадає 29% світового видобутку нафти; його комунікаційними та геостратегічними перевагами. Основний конфліктний потенціал регіону пов’язаний із арабо-ізраїльськими протиріччями. Щоб

зрозуміти, у чому саме полягають протиріччя між державами, слід звернутися до історії арабо-ізраїльського співіснування на Близькому Сході. І хоча деякі з воєн на Близькому Сході протягом останньої половини століття виходять за рамки арабо-ізраїльського протистояння, наприклад, іраноіракська війна 1980-1988 рр., однак кожна з них суттєво вплинула на розстановку сил в регіоні та динаміку розвитку політичних відносин, на силові можливості

решти

учасників.

цьому

проявляється

комплексність

близькосхідного конфлікту. Від античних часів до середини ХХ ст. Щоб зрозуміти, на чому ґрунтуються основні протиріччя та суперечки за територію між арабами та ізраїльтянами, неможливо обмежитися однією війною чи навіть історією конфлікту у ХХ столітті. Необхідно здійснити глибший екскурс в історію територій, які сьогодні займають палестинці та ізраїльтяни. У 961-922 рр. до н.е. на цих територіях царствував Соломон, після його смерті держава древніх євреїв розпалася на два царства: Ізраїль та Іудею. Після завоювань Олександра Македонського на цих територіях встановлюється елліністичний режим, а у 165 р. до н.е. древня Іудея востаннє стає незалежною державою, і вже у 63 р. до н.е. вона входить до складу римської провінції Палестина [72, 269]. У 70 р. н.е. після придушення єврейського повстання починається розсіяння євреїв по світу. У 638 році Палестину, яка знаходилася під управлінням Візантії, завойовують араби, з 1099 по 1187 роки на цих землях існує християнська держава хрестоносців, а після її падіння і до початку XX ст. Палестина знаходиться під владою арабів, здебільшого як частина Османської імперії. На початку ХХ ст., випрацювавши програму зі створення національного осередку в Палестині, євреї починають селитися на палестинських територіях, що викликало незадоволення арабів (у 1922 році 11% населення Палестини

становили євреї), яке вилилося у спалахи насильства [72, 341]. У липні 1937 року королівська британська комісія порекомендувала розділити територію Палестини на єврейську та палестинську держави. Отже, історичні претензії сторін спираються на давні події, які кожна сторона інтерпретує у власних інтересах. Фактом залишається прагнення як арабів, так і євреїв володіти територіями Палестини, при чому обидві сторони наполягають на власному виключному праві на таке володіння. Історичні претензії

таких

випадках

залишаються

«вічними»

та

незмінними

каталізаторами конфлікту, оскільки в кожної із сторін вже давно готова власна версія подій минулого. Від створення Ізраїлю до Ліванської війни 2006 року Спеціальна комісія ООН ухвалила рішення про розділення Палестини між євреями та палестинцями: палестинські представники це рішення відкинули, єврейські – підтримали. Створення держави Ізраїль оголосили в Тель-Авіві 14 травня 1948 р., чинності документ набрав наступного дня. 15 травня євреї відзначають як День народження Ізраїлю, а палестинці називають – “альНакба”, що означає “катастрофа" [7]. У цей же день п’ять арабських країн Йорданія, Єгипет, Ліван, Сирія та Ірак – оголосили Ізраїлю війну. За підсумками війни Ізраїль отримав значну частину (більше 70%) колишньої Палестини. Внаслідок цієї війни біженцями стали близько семисот тисяч палестинців. 1956 – 1957 рр. – Суецька криза: військові дії між Єгиптом та Ізраїлем, Великобританією, Францією. Криза посилила арабський націоналізм [72, 336]. 1967 рік – Шестиденна війна між Ізраїлем та арабськими країнами, Ізраїлю вдалося захопити сектор Газа, Синайський півострів, східний Єрусалим, Західний берег та Голанські висоти. ООН, зі свого боку, закликала Ізраїль звільнити захоплені території в Резолюції №242 Ради Безпеки. За даними ООН біженцями стали півмільйона палестинців [37, 16].

1973 рік – Арабські країни Близького Сходу утворюють коаліцію, яка розпочинає війну “Йом-Кіпур” (Війну Судного дня) проти Ізраїлю. Ядром коаліції були Єгипет та Сирія. Резолюція ООН №338 закликає сторони до переговорів. А вже у 1977 р. президент Єгипту Анвар Садат прибуває до Єрусалима і стає першим арабським лідером, який визнав Ізраїль. В 1978 –1979 рр. в американському Кемп-Девіді Єгипет та Ізраїль підписують мирний договір, Ізраїль повертає Єгипту Синайський півострів. 1982 р. – Ліван – охоплений громадянською війною, яка закінчилася на початку дев’яностих, і була наслідком заповнення країни потоками біженців, здебільшого палестинських, після арабо-ізраїльських воєн. Після однієї Війни за незалежність (1948 р.) в Лівані опинилися близько 180 тисяч арабів [72, 348]. Біженці змінили демографічний та релігійний баланс в країні, де до того проживало чимало християн. У конфлікт втрутилася Сирія, яка розглядала країну як свою сферу впливу, фактично Дамаск окупував територію Лівану й встановив там маріонетковий уряд. Вже на початку 1980-х рр. уряд майже не контролював південь країни, де діяли палестинські бойовики та “Хезболла”. Зростання напруги завершилося вторгненням Ізраїлю у Ліван, мета операції – знищити палестинські бази біля кордонів Ізраїлю. Приводом став замах палестинців на посла Ізраїлю у Великій Британії. Ізраїль досяг поставлених цілей, в регіон направили миротворців [7]. В прикордонних районах залишилися ізраїльські війська. Згідно з умовами перемир’я бойовики ОВП залишили територію Лівану, покинувши табори палестинських біженців без охорони. Ліванські фалангісти, союзники Ізраїлю влаштували у палестинських таборах для біженців Сабра та Шатіла масові вбивства палестинців. Пізніше ізраїльське розслідування встановило, що, хоча Ізраїль не несе прямої відповідальності за дії своїх колишніх союзників, опосередковано у цьому є вина деяких ізраїльських високопосадовців [72, 349]. У 1987 році розпочалася перша Інтифада – масове повстання палестинців проти ізраїльської окупації в Газі, яке потім поширилося на весь Західний берег

[37, 77]. Після мирної конференції в Мадриді у 1993 р. мирні переговори проходять в Осло: палестинці погодились визнати Ізраїль в обмін на зняття ізраїльської окупації. У 1999 році стік п’ятирічний термін, у який за угодою Осло

має

завершитися

конфлікт,

однак

проголошення

незалежної

палестинської держави відклали. Основні перепони подальшому виведенню військ з окупованих територій: протиріччя щодо статусу Єрусалима, палестинських біженців, єврейських поселень та кордонів. 2000 рік – Ізраїль після 21-річного перебування своїх військ у Лівані виводить їх звідти, виконавши вимоги Резолюції №425 Ради Безпеки ООН. Водночас “Хезболла” заявила про вимогу, щоб Ізраїль вивів свої війська ще з ділянки території площею 25 км², яка знаходиться на стику ізраїльського, сирійського та ліванського кордонів і яку називають “ферми Шебаа”. Цю ділянку, яка на картах ООН позначена, як таку, що належить Сирії, Ізраїль захопив у неї ще у 1967 році. ООН підтвердила, що Ізраїль повністю виконав вимоги Резолюції, а Сирія погодилася, що “ферми Шебаа” є частиною ліванської території [14]. Після виведення ізраїльських військ з території Південного Лівану, уряд країни фактично негласно віддав ці території під контроль “Хезболли”. У цей же рік починається Інтифада “аль-Акса”. 2004 рік – Рада Безпеки ООН ухвалює Резолюцію № 1559, за якою всі іноземні озброєні сили мали покинути Ліван, всі нерегулярні військові формування на ліванській території мали бути розпущені, а ліванська влада мала взяти територію під свій цілковитий контроль. Втім, фактично Ліван не виконав вимоги Резолюції [6, 96]. 2005 рік – Сирія вивела свої війська з Лівану. Діяльність же “Хезболли” ліванський уряд, зі свого боку, назвав національним спротивом, що слугує стратегічним інтересам країни в боротьбі з ворогами заради повернення “ферм Шебаа”, а також біженців. Фактично уряд відмовився роззброїти “Хезболлу”.

1.3. Ліванська війна 2006 року В конфлікті брали участь дві сторони – Ізраїль та угруповання “Хезболла”. Ліван, на території якого велися військові дії, формально не був залучений до конфлікту, ліванська армія не брала в ньому участь. Військовою операцією Ізраїлю керував начальник Генштабу Армії Ізраїлю Дан Халуц, діями “Хезболли” керував лідер угруповання – шейх Хасан Назралла. Організація “Хезболла” “Хезболла” арабською означає “партія Бога”, сам вираз є цитатою з Корану [41]. Це ліванська шиїтська організація, яка виступає за створення в Лівані ісламської держави [27, 3]. Організація спирається на ідеологію, створену лідером ісламської революції в Ірані Рухоллою Хомейні [36]. Фінансову та військову підтримку організації надають Іран та Сирія [6, 96]. “Хезболлу”, створену у 1982 році, вважають терористичною організацією у кількох країнах світу, зокрема у Великобританії, США, Канаді, Ізраїлі тощо. Організацію створювали за сприяння іранського Корпусу охоронців ісламської революції заради боротьби з ізраїльською військовою присутністю в Лівані. У 1992 році “Хезболла” бере участь у парламентських виборах в Лівані, отримує 12 місць в парламенті. Після виведення ізраїльських військ з півдня Лівану у 2000 році, цю

територію

під

свій

контроль

узяла

“Хезболла”.

За

підсумками

парламентських виборів 2005 року у “Хезболли” 23 депутати. Перебіг конфлікту Ліванська

війна

складовою

арабо-ізраїльського

конфлікту.

Війна

розпочалася 12 липня 2006 року з ракетно-мінометного обстрілу прикордонних населених пунктів Ізраїлю бойовиками “Хезболли”, вбивства трьох та захоплення в полон двох ізраїльських військових з особового складу прикордонного патруля. Існує припущення, що “Хезболла” таким чином намагалася змусити Ізраїль воювати на два фронти, адже якраз в цей час

тривала ізраїльська операція “Літні дощі” проти “ХАМАСу” у секторі Газа [6, 95]. Конфлікт переріс у масштабні військові дії. Ізраїль встановив морську та повітряну блокаду Лівану, основна мета якої – знищити інфраструктуру “Хезболли”, щоб потім в ході наземної операції утворити буферну зону вздовж кордону з Ліваном для убезпечення прикордонних населених пунктів від нападів бойовиків “Хезболли”. Угрупування, зі свого боку, відповідало постійними ракетними обстрілами півночі Ізраїлю та намагалось втримати створені нею біля кордонів укріплені райони, а також завдати максимальної шкоди живій силі та бойовій техніці Ізраїлю. Припинився вогонь 14 серпня 2006 року, відповідно до Резолюції №1701 Ради Безпеки Організації Об’єднаних Націй від 11 серпня [26]. 1 жовтня Ізраїль завершив виведення військ з Південного Лівану, а контроль над територіями перейшов до урядової армії та миротворців ООН, станом на початок жовтня в країні розмістили близько 10 тисяч ліванських військових та більш як 5 тисяч миротворців [28]. Загалом відповідну Резолюцію аналітики сприйняли схвально, зазначивши, що за умов її виконання, вона може принести мир на Близький Схід [32]. Після війни обидві сторони заявляли про свій успіх [29], втім, зрештою Ізраїль визнав, що не виграв цю війну, оскільки поставлених цілей так і не досяг. Війна спричинила серйозні руйнування та людські жертви з обох сторін. Влада Лівану оцінила, що війна завдала країні збитків на три з половиною мільйони доларів [23, 35]. Внаслідок ізраїльських бомбардувань в Лівані були знищені близько тридцяти об’єктів інфраструктури, зокрема аеропорти, електростанції тощо. Війна відкинула країну на кілька років чи навіть десятиліть не лише в економічному, але й політичному плані, це доводить урядова криза, яку вдалося подолати лише через два роки після завершення війни [19]. “Хезболла” зі свого боку випустила по Ізраїлю три з половиною тисячі ракет. Щодо кількості загиблих, то сторони повідомляють різні цифри,

достеменно відомо, що загинули більше тисячі ліванців (точно невідомо, скільки з них були повстанцями, а скільки – мирним населенням), Ізраїль, зі свого боку, втратив до двохсот людей [23, 37]. Офіційну назву війна в Ізраїлі отримала 21 березня 2007 року, з цього дня її називають Другою Ліванською війною, в арабському світі війна отримала іншу назву – “Липнева війна”. Ізраїль став об’єктом активної критики, особливо з боку країн Західної Європи за “непропорційний удар” [8]. Крім того, “Human Rights Watch” засудила Ізраїль за те, що він “систематично не розрізняв комбатантів та цивільних осіб”, внаслідок чого жертвами ізраїльських ударів часто ставали мирні жителі [70]. Правозахисники також заявили, що за підсумками проведеного аналізу, не виявлені випадки, щоб “Хезболла” використовувала мирне населення як “живий щит”, на чому наполягав Ізраїль, пояснюючи, чому жертвами військових дій стають цивільні. Разом з тим, чимало американських аналітиків вважають, що припинення війни на вимогу міжнародної спільноти (ООН) дало “Хезболлі” можливість і час відновити свою військову потугу [33]. 1.4. Особливості медіа-висвітлення близькосхідного конфлікту До конфлікту, що розпочинався як територіальні суперечності між євреями та палестинцями, долучилися численні сусідні держави, мотиви яких були як релігійними та ідеологічними, так і політичними, пов'язаними із "дилемою безпеки" [53]. Саме це нашарування ідеологічних, релігійних, етнічних та культурних мотивів, а також втручання в конфлікт зовнішніх акторів, в тому числі і великих держав, перетворило його на комплексний і ускладнило врегулювання. Ворожість арабів до євреїв має, крім емоційної природи та історичних факторів підсилення, ще й суттєве підживлення у вигляді всієї історії конфлікту за останні півстоліття. Кожна зі сторін вдавалася до суперечливих кроків, жертвами яких стало чимало мирних жителів. Крім того, як один з факторів загострення конфлікту дослідники виділяють те, що в основі

національного самовизначення євреїв і арабів лежать не тільки етнічні фактори, але значною мірою – релігійно-політичні: сіонізму на Близькому Сході протистоїть ідеологія пан-арабізму, та, іноді, - панісламізму [53]. Наявність та вплив таких інтегруючих і в той же час «виключних» ідеологій загострює протікання конфлікту. Чималу увагу подіям Близькому Сходу приділяють західні журналісти, які тривалий час перебувають в регіоні. Причому тональність цих праць часом діаметрально протилежна: від емоційних попереджень світові, на зразок книги “Тому що вони ненавидять” Бріжитт Габріель [17, 5] до більш виважених репортажів на зразок праці Девіза Долана “Свята війна за Обетованну землю” [12, 8]. На думку одного з британських журналістів Роберта Фіска, автора кількох праць, присвячених Близькому Сходу, долі обох держав (Ізраїль, Палестина) завжди були розмінними монетами в політичних іграх лідерів різних держав [15, 366]. Ситуація в регіоні виявилася дуже зручною, з точки зору впливу на неї - від тих, хто постійно чогось хоче, завжди можна щось вимагати. При цьому сфера впливу конфлікту не обмежується лише його учасниками, але й впливає на західну політичну та військову політики. Світовий інформаційний простір заполонила інформація про конфлікт, разом з тим більшість з неї подає або арабський, або ізраїльський погляд на події [15, 367]. Разом з тим, як зазначає Фіск, “сіоністська пропаганда виявилася ефективнішою, краще перекладеною і поширеною. В результаті світ дивиться на Палестину здебільшого через сіоністські окуляри”. Цьому сприяють і паралелі, які проводять між хрестовим походом з визволення Єрусалима з-під мусульман та “глобальною війною з тероризмом”, проголошеною після 11 вересня Джорджем Бушем, який залишається одним з найпослідовніших прихильників Ізраїлю. Разом з тим слід усвідомлювати, що процес був взаємним: наскільки ізраїльтяни та американці формували свої міфи, настільки ж подібну політику вели і їх супротивники. І йдеться не лише про Ліванську

війну, коли “Хезболла” довела своє вміння використовувати інформаційну пропаганду не гірше, ніж Ізраїль. Як приклад, можна навести війну 1967 року, викривлена інформація про яку з’явилася у єгипетських ЗМІ в перший день конфлікту, а звідти потрапила прямо до підручників з історії [25, 51]. Згідно з єгипетським варіантом викладення подій Ізраїль тоді діяв у змові з США, при цьому більшість вояків та пілотів, що воювали під ізраїльським прапором були американцями. Тому нічого дивного, що на противагу американській “війні з терором” в арабському світі був сформований інший міф: Еліе Подех наводить приклад дослідження громадської думки, згідно з яким переважна більшість арабів переконані, що атаки 11 вересня 2001 року були здійснені ізраїльською розвідкою [25, 52]. Рішення сприяти, а зрештою і дати можливість створити євреям власну державу, було політичним, і навряд чи “вигнання одних людей з однієї країни може виправдати вигнання інших з іншої” [15, 366]. Численні дослідження доводять припущення Роберта Фіска про поразку журналістських спроб викликати співчуття, наприклад, до палестинських біженців, виявляється, що чимало читачів та глядачів ЗМК не уявляють, яка кількість людей була змушена покинути свої домівки і чому. До певної міри війна з “Хезболлою” показала, що, по-перше, Ізраїль не настільки непереможний, як це завжди вважали, по-друге, під час Ліванської війни, західна громадська думка схилилася не на бік ізраїльтян, інша справа, якими засобами цього вдалося досягти. У

висвітленні

більшості

подій

на

Близькому

Сході

журналісти

використовували готові шаблони, на зразок “терористи”. Діяльність арабів називали терористичною, не подаючи ані її причин, ані історії конфлікту, неабиякого поширення також набув концепт Ізраїлю “з ними не можна вести переговорів, бо вони – терористи” [15, 414]. Часто до конфлікту застосовується подвійний стандарт: якщо палестинець - одразу терорист, якщо ізраїльтянин –

жертва трагедії, емігрант, дуже рідко терорист, це Роберт Фіск називає асиметричною семантикою. 1.4.1. Критерії новинності. Близькосхідний конфлікт як новина Одне з досліджень того, як українська преса висвітлює події на близькому Сході розпочинається з того, що “вже понад півстоліття Близькосхідний конфлікт привертає до себе увагу світової громадськості” [71, 140]. З одного боку, це твердження обґрунтовує важливість та актуальність теми, з іншого – суперечить самій сутності поняття “новини”, яке має принципове значення для ЗМК. Якщо говорити про критерії, яким має відповідати “новина”, то це, безумовно: щось нове для аудиторії, те, що безпосередньо на неї впливає, неочікуване, просте і легке для розуміння, а також є подією, а не – перманентним процесом. Близькосхідний конфлікт сам по собі не відповідає, принаймні, останньому критерію. Громадськість сприймає його як постійний стан і фон звичайного ритму життя. Сам по собі конфлікт є постійним джерелом новин, але, очевидно, близькосхідний конфлікт є до певної міри винятком з цього правила. Це пояснюється кількома причинами: по-перше, його тривалістю в часі, по-друге, необхідністю мати потужний історичний бекграунд для розуміння теперішньої ситуації, по-третє, неможливістю вирішити його впродовж останніх кількох десятиліть. Провал більшості ініціатив з розв’язання арабо-ізраїльського протистояння вже став традиційним. Тому журналістам дуже важко пояснити аудиторії, чому саме цей поворот у перемовах є важливим. Ще однією особливістю близькосхідного конфлікту для української аудиторії є його часткова невідповідність таким критеріям як “близькість” та “безпосередній вплив на аудиторію”. Це знову ж таки ускладнює донесення інформації про події в регіоні.

1.4.2. Близький Схід в дзеркалі мас-медіа В останні роки набув поширення термін “інформаційна війна”, його активне вживання пов’язане з розумінням зростаючого впливу інформаційного ресурсу. У сучасному світі часто медіа-ресурс виявляється не менш дієвим та ефективним, аніж будь-який інший. При цьому його використання не пов’язане з суттєвими ризиками та людськими жертвами, на відміну від військового втручання. Дієвість медіа-ресурсу усвідомлюють не лише держави, численні озброєні угрупування активно використовують інформаційні ресурси, щоб схилити на свій бік світову громадську думку, дискредитувати супротивника чи позбавити його підтримки. Особливо яскраво це демонструють війни останніх років, не стала винятком і Ліванська війна 2006 року. Загалом протягом всієї історії арабо-ізраїльського конфлікту, частиною якого є Ліванська війна 2006 року, висвітлення його в медіа було одним з найдискусійніших та спірних питань. Потужна підтримка Ізраїлю Сполученими Штатами, переймання ізраїльтянами західного способу життя зробило їх ближчими західному світу, аніж арабський світ. Орієнталізм, притаманний навіть західній науці, часто викривлював картину і не давав через численні стереотипи та фрейми розгледіти, що ж саме відбувається на Близькому Сході [10, 108]. Як приклад ґрунтовного дослідження ставлення Заходу до Сходу можна навести роботу Едварда Саїда “Орієнталізм” [64]. І хоча останнім часом відбувається процес реконструкції застарілих гегемоністських уявлень Заходу про Схід та інші неєвропейські суспільства, не так вже й легко та швидко усунути концепцію “Іншого” з загальносуспільного дискурсу та уявлень людей. Цим пояснюється шалена популярність концепту Семюеля Хантінгтона про зіткнення цивілізацій [74]. У своїй праці, написаній ще на початку дев’яностих, автор стверджує, що основним джерелом конфліктів у світі будуть вже не ідеологія та економіка, “Найважливіші кордони, які розділяють людство, а також домінуючі джерела конфліктів будуть визначатися культурою” [74, 33]. І хоча автор припускає, що держава-нація залишиться основним актором,

найвизначніші конфлікти глобальної політики розгортатимуться між націями та групами, які належать до різних цивілізацій. Хантінгтон навіть готовий відмовитися від традиційного поділу світу на “перший”, “другий” та “третій”, вважаючи за доцільніше групувати країни світу за культурними та цивілізаційними критеріями. Відмінності між цивілізаціями Хантінгтон вважає фундаментальними: “Ці відмінності складалися століттями. Вони не зникнуть у найближчому майбутньому. Вони більш фундаментальні, ніж відмінності між політичними ідеологіями та політичними режимами” [74, 35]. Подібний підхід зводить нанівець усі можливості порозуміння між різними цивілізаціями, наголошування на разючих відмінностях і призвело до формування концепту “Інший” стосовно арабів. Цей концепт послідовно втілювався у ЗМК, на телебачення, в художній літературі та в кінофільмах, тож, недивно, що він продовжує впливати на мільйони людей. Подібні стереотипи характерні і для України та українських ЗМІ, які традиційно люблять нагнітати ситуацію. Водночас, концепція “Іншого” отримала і послідовних критиків, серед них якраз і Едвард Саїд. Свого часу його праця “Орієнталізм” була до певної міри шоком, як для наукової спільноти, так і для широкого загалу. “Орієнталізм” дав потужний

поштовх

розвитку

аналізу

колоніального

дискурсу

та

постколоніальної теорії. Саїд здійснив аналіз орієнталізму як дискурсу, підкресливши, що більшість дослідників Сходу сприймали відмінності між цим регіоном та Заходом як базові, апріорні. Прагнення владарювати над Сходом і досліджувати його були практично невід’ємними, і потреба у другому стимулювалася першим. Тому немає нічого дивного у тому образі Сходу, який створив Захід. Захід

конструював

Схід

як

свого

“Іншого”,

наділеного

всіма

характеристиками, які вважаються незахідними, а отже, негативними. Образ Сходу став начебто дзеркалом, крізь яке Європа визначала, виправдовувала та возвеличувала себе одночасно. (ст.7), проголошуючи таким чином своє

панування над “іншими”. На думку Саїда саме це протиставлення багато в чому дозволило Європі усвідомити та ідентифікувати себе як особливий світцивілізацію з унікальним історичним досвідом, своєю системою норм та цінностей і прогресивною моделлю світоустрою. І якщо завдяки роботам подібним до праці Едварда Саїда використання та наголошення на концепті “Іншого” ще можна було ідентифікувати та спробувати відмежуватися, то глобальна “війна з тероризмом”, яку США розпочали після 11 вересня 2001 року, звела нанівець чималі зусилля, зроблені в цьому напрямку. Як ілюстрацію цього слід навести дослідження Glasgow University Media Group “Погані новини з Ізраїлю” [24]. Масштабне дослідження було проведене у жовтні-грудні 2001 року, метою дослідників було визначити, яким чином масмедіа

висвітлюють

ізраїльсько-палестинський

конфлікт.

Науковці

проаналізували контент близько 200 програм новин та провели більш ніж 800 інтерв’ю, дослідження охопило кілька періодів: жовтень-грудень 2001, березень 2002 та квітень 2002 року. Дослідники, професор Грег Філо та доктор Майк Беррі з “Glasgow University Media Group” аналізували новини на телеканалах двох провідних британських корпорацій “BBC” та “ITV”. Основний висновок за результатами дослідження – глядачам залишилися невідомими причини довготривалого конфлікту, насилля, яке здійснюється в регіоні виявилося відірваним від контексту. Автори дослідження встановили, що телевізійні новини були основним джерелом інформації про ізраїльськопалестинський конфлікт для 80% населення. Дослідження показало, що на британському телебаченні домінує погляд на конфлікт з перспективи Ізраїлю. Ізраїльтяни

вдвічі

більше,

аніж

палестинці,

отримували

можливість

висловитися, чимало також транслювалося виступів представників США, які надавали

Ізраїлю

потужну

підтримку.

Американців

інтерв’ювали

британському телебаченні вдвічі частіше, ніж самих британців.

на

Одним з суттєвих висновків авторів був той, що у повідомленнях практично повністю відсутня інформація про контекст та історію конфлікту. Дослідження виявило, що глядачі здебільшого не знають про витоки конфлікту і часто не розуміли, про що саме йдеться в новинах, люди не усвідомлювали зв’язку між сучасними їм подіями та окупацією 1967 року чи створення держави Ізраїль на палестинських землях у 1948 році. Дехто взагалі розглядав конфлікт як прикордонний між двома державами. Через брак історичного бекграунду, як наприклад того, яким чином чимало палестинців стали біженцями, після перегляду більшості випусків новин глядачі доходили думки, що палестинці – джерело постійного клопоту для ізраїльтян, які відповідають на нападки палестинців. Дослідники встановили, що у новинах практично не було інформації про щоденні економічні та соціальні негаразди, з якими стикаються палестинці; не було також інформації про ізраїльську окупацію палестинських земель, про значну кількість ізраїльських поселень на палестинських територіях. Під час дискусії на одній з фокус-груп одна мешканка Глазго заявила, що для неї справжнім шоком було почути, що незаконні ізраїльські поселення займають більше 40% території Західного Берега ріки Йордан, до цього жінка уявляла Ізраїль маленькою країною, оточеною ворожими палестинцями. Дослідники також виявили, що значно більше уваги приділялося жертвам серед ізраїльтян і значно менше – жертвам серед палестинців, створювалося враження, що втрати ізраїльтян значно вищі, аніж втрати палестинців, хоча насправді все було навпаки. Після перегляду новин у глядачів сформувався образ анонімного, ворожого палестинця. Дещо інша ситуація склалася у 2006 році: під час Ліванської війни симпатії світової громадськості схилилися на бік “Хезболли”. Оскільки інформація ЗМК про Близький Схід не завжди була і є збалансованою, існує постійна потреба у відслідковуванні інформації про Близький Схід та у її перевірці. У США впродовж останньої чверті століття діє

організація “CAMERA” (Committee for Accuracy in Middle East Reporting in America), мета якої якраз і полягає у моніторингу того, наскільки правдиво та точно ЗМК висвітлюють події на Близькому Сході. Організація займається моніторингом популярних у США видань, причому до їх переліку входять не лише суспільно-політичні видання, “CAMERA” моніторить і журнали мод, і енциклопедії, і туристичні довідники, навіть словники [1]. Свої висновки організація висловлює у власних медіа-звітах, а також у висновках, підготовлених відносно окремого ЗМК. Як приклад можна навести звіт про висвітлення арабо-ізраїльського конфлікту на Національному громадському радіо за певний період у 2000 році [3]. Виявилося, що більшість матеріалів на радіо за досліджуваний період були незбалансованими і представляли здебільшого арабський погляд на події. Всупереч своїй назві “CAMERA” не обмежується

моніторингом

лише

американських

видань,

представники

організації відстежують також більшість найвпливовіших європейських видань, у кожному з яких журналісти часом припускаються неточностей та незбалансованості.

Сам

актуальність

гостроту

та

факт

існування проблеми

подібної

організації

незбалансованого

ілюструє

висвітлення

близькосхідного конфлікту. 1.4.3. Ліванська війна 2006 року: інформаційний аспект Дослідження того, як обидві сторони конфлікту використовували медіаресурси провів російський Інститут Близького Сходу. Його автор Малишкін К.А. стверджує, що заходи інформаційно-психологічної боротьби були невід’ємною складовою ізраїльсько-ліванської війни [56]. Значну увагу у дослідженні приділено діяльності Армії оборони Ізраїлю (ЦАХАЛ), яка організовувала та здійснювала психологічні операції з використанням друкованої, телевізійної та радіо пропаганди, у тому числі і методами електронного включення в ліванські телеканали та радіостанції, а також за допомогою

мобільного

телефонного

зв’язку.

Основними

тематичними

напрямками пропагандистських матеріалів були дискредитація “Хезболли” та її лідера Хасана Назралли в очах населення та керівництва Лівану, а також попередження жителів ліванських міст та населених пунктів про заплановані бомбардування з повітря. Подібні інформаційні заходи Армія оборони Ізраїлю використовувала і в попередніх військових конфліктах, але влітку 2006 року ця форма інформаційної протидії мала значно більший, аніж раніше, масштаб [56]. На

період

війни

керівництво

ЦАХАЛу

мобілізувало

Формування

психологічних операцій, яке зазвичай знаходиться в резерві. Заходи, спрямовані на інформаційно-психологічний вплив на супротивника, активно вживали і пропагандистські структури у складі “Хезболли” [75]. За даними західних ЗМІ у її складі діє спеціальний загін пропаганди, він тісно співпрацює з телеканалом “Аль-Манар”, готує численні промови та звернення шейха Назралли і поширює їх у світі. До тепер не стихають суперечки навколо кількох епізодів Ліванської війни, які зіграли величезну роль у дискредитації Ізраїлю та ізраїльської армії в очах світової спільноти. Йдеться зокрема про бомбардування ізраїльською авіацією селища Кана, де, як повідомили арабські телеканали, загинули близько шістдесяти людей, більшість з них – діти. Світ сколихнув репортаж, у якому ліванець оплакує тіло своєї доньки. Вже пізніше з’явилася інформація, що ізраїльська

армія

попереджала

мешканців

Кани

про

заплановане

бомбардування. Висувалися навіть ще радикальніші припущення: масові вбивства в Кані були зрежисованою “Хезбаллою” акцією, спрямованою на підрив політики Ізраїлю [56]. Але ці припущення потонули у вибухах обурення світової громадської думки і її симпатії схилилися на сторону “Хезболли”. Крім того, у період Ліванської війни світові інформаційні агенції кілька разів критикували ліванські новинні агенції за прикрашання та викривлення фактів. Один із скандалів через прикрашання матеріалів з Лівану торкнувся і агенції “Ройтерз”.

Ініційоване

користувачами

інформації

“Ройтерз”

внутрішнє

розслідування підтвердило, що ліванський кореспондент агенції Аднан Хадж,

опублікував зроблений власноруч знімок наслідків авіа удару ВПС Ізраїлю по Бейруту, на якому за допомогою комп’ютерних програм наслідки пожежі були посилені

(Перша

фотографія - після обробки, друга

–

до.

Фотографії

сайту

взяті

www.en.wikipedia.org). Агенції

довелося

вибачитися

перед

клієнтами та вилучити усі фотознімки,

зроблені

Хаджем, при цьому йому належали також численні знімки, зроблені і в селищі Кана, про вбивства в якому йшлося вище. Серед

інших

прикладів

можливого

зловживання

медіа-ресурсом

–

перебільшення прем’єр-міністром Лівану Фаудом Сіньором кількості загиблих в результаті ізраїльських бомбардувань у населеному пункті Хула, де за офіційними ліванськими даними загинули сорок людей, пізніше стало відомо, що загинув лише один мирний житель, і прем’єр-міністру довелося визнати цей факт. Втім, знову ж таки інформація про величезні жертви дуже швидко облетіла весь світ, а спростування цих даних прочитало менше людей, тож певного пропагандистського ефекту досягти вдалося [56]. Склалася до певної міри парадоксальна ситуація: держава, яка мала у своєму розпорядженні колосальні інформаційні та грошові ресурси, фактично програла інформаційну війну угрупованню. Основні цілі Ізраїлю – внесення розколу між членами “Хезболли” та населенням Лівану, дискредитація Хасана Назралли, як політичного діяча – так і не були досягнуті. Навпаки, в період конфлікту в Лівані почався суттєвий підйом патріотичних настроїв, а “Хезболла” значно підвищила свою популярність та стала провідною політичною силою в країні. Ізраїль же виглядав, як сторона, що програла в морально-психологічному плані:

впав авторитет політичного керівництва країни та військового командування, похитнувся імідж військових сил як непереможної та найдієздатнішої армії в регіоні. 1.4.4. Роль мас-медіа у мирному врегулюванні (на прикладі ізраїльсько-палестинського конфлікту) Не менш важливим є вплив інформації і на настрої всередині країни. Якщо назовні інформація може забезпечити чи навпаки звести нанівець підтримку світовою спільнотою одного з учасників конфлікту, то внутрішньодержавні медіа можуть ще драматичніше вплинути на перебіг конфлікту чи його врегулювання. Роль медіа у мирному процесі на прикладі Ізраїлю вивчав Гаді Волсфельд у своєму дослідженні “Медіа та шлях до миру” [35]. За результатами Волсфельда до аудиторії медіа доносять вузькі, короткозорі та емоційні дебати, де цінностям та ідеології відводиться другорядне, порівняно з розвагами, місце. В рамках дослідження науковець розглянув впливи масмедіа на публічні дебати навколо Осло (у 1993 році Ізраїлю та палестинцям вдалося підписати мирну Угоду Осло-1). Виходячи з того, що опозиція апріорі має менше можливостей потрапити до поля зору журналістів, аніж урядовці, щоб все ж таки стати ньюзмейкерами, опозиціонери вдавалися до скандальних, різких заяв про насильство, які привертали увагу спраглих до сенсацій мас-медіа. В результаті, виявляється, що корені екстремізму в самих мас-медіа, і силу йому дають саме журналісти. Волсфельд підкреслює, що ті питання, в яких є згода, не цікавлять медіа, але саме ці питання грають суттєву роль для мирного процесу. Суттєву роль зіграли медіа і під час виборчої кампанії 1996 року. Фактично вся кампанія тоді будувалася навколо мирного процесу, і якщо один з кандидатів, Шимон Перес, говорив про переваги мирного процесу, то Бенджамін Нетаньяху свою кампанію будував навколо його небезпек, виявилося, що про небезпеки говорити легше, аніж про переваги.

Волсфельд підкреслює, в Ізраїлі проблеми виявилися такими ж, як і у західних країнах: більше уваги приділялося самому перебігу кампаній, набагато менше – сутнісним моментам, програмам. Більш радикальному кандидату вдалося вирватися вперед завдяки використанню фрейма Безпеки, тоді як фрейм Миру виявився не таким ефективним (картинки терактів більше впливають, ніж примирення). Підсумок: ¾ Медіа – невдале місце для обговорення політичних моментів. Медіа перетворюють все на крикливий матч, зависокий рівень пристрастей; особливо не підходить для обговорення питань війни-миру. ¾ Новинні медіа не лише знижують рівень дебатів навколо мирного процесу, але й звужують їх ¾ Загрози завжди більш вартісні для новин, ніж можливості. Журналісти схильні висвітлювати драми, конфлікти, точні та яскраві загрози, а не абстрактні бонуси від миру. Разом з тим поширення ЗМК, а особливо телебачення, на Близькому Сході сприяло зростанню терпимості серед арабів. На думку американського науковця Деніела Лернера “якщо третій світ і наздожене Захід, то це буде завдяки мас-медіа [2]”. Позитивною тенденцією, з цієї точки зору, був початок мовлення

катарського

каналу

“Аль-Джазіра”,

канал

доносить

чимало

різноманітної інформації, яка налаштовує арабів на хоча б гіпотетичну можливість миру з Ізраїлем.

Розділ ІІ. Методологія дослідження Основною метою даного дослідження є визначити, яким чином провідні українські газети висвітлювали події Ліванської війни 2006 року, а також визначити чинники, які впливають на підхід українських ЗМК до висвітлення близькосхідного конфлікту. Дослідження складається з двох частин: контент-аналіз газетних матеріалів, присвячених Ліванській війні 2006 року та інтерв’ю з фахівцями з української міжнародної журналістики, з висвітлення близькосхідного конфлікту та з дослідниками регіону. 2.1. Перший етап дослідження: контент-аналіз 2.1.1. Історія методу та його застосування Вперше контент-аналіз застосували у США у 1893 році, тоді американець Дж. Спід опублікував статтю “Чи дають тепер газети новини?” [49, 42]. Автор матеріалу класифікував недільні випуски нью-йоркських газет 1881 – 1883 рр. за темами і виміряв “обсяг” кожної теми у дюймах. Так автор визначив, які ж теми газети висвітлюють найбільше. Першість у розвитку контент-аналізу та в проведенні досліджень на його основі належить американцям. При цьому поширена думка, що становлення методу розпочалася в період Другої Світової війни, втім, український дослідник історії методу В. Іванов наполягає, що метод почав розвиватися вже на початку ХХ ст. Серед найвизначніших дослідників та методологів він називає Б Меттюза (1910 р.), Т. Гарста (1916 р.), Г. Ласвелла (1927 р.) [49, 42]. Загалом протягом 1900 – 1958 рр. у США були надруковані близько 1700 наукових праць, при цьому 500 з них були дисертаційними дослідженнями в галузі контент-аналізу [49, 46]. Під час Другої Світової війни контент-аналіз активно застосовували для порівняння пісень, які звучали на радіостанціях Німеччини та окупованих

європейських країн – таким чином, намагалися визначити, чи плануються нові операції чи передислокації військ. Пізніше контент-аналіз застосовували для ідентифікації авторства у творах. Дослідники підраховували і порівнювали частоту вживання автором певних слів з частотою їх вживання у документі, який досліджувався [34, 111]. Контент-аналіз швидко здобув популярність серед західних науковців. Метод, який дозволяв дослідникам робити умовиводи на основі кількісного аналізу аспектів тексту, які повторювалися і які, порівняно легко, можна було ідентифікувати,

почали

застосовувати

різних

сферах:

антропології,

менеджменті, політичній науці, психології та соціології. Щоразу дослідники адаптовували контент-аналіз в залежності від своїх дослідницьких питань та стратегій, і в результаті сформувалася сукупність технік та підходів до аналізу тексту, які згруповані під широкою назвою контент-аналізу [22]. Всі техніки мають спільну риску – матеріал для дослідження, але кожна техніка передбачає використання певних специфічних методів чи практик, а також формулювання специфічного дослідницького питання. В Україні контент-аналіз тільки починає активно входити до інструментарію науковців, тим більше, що розвиток цього методу в радянській школі відставав від західної. Втім, і зараз цьому методу приділяють недостатню увагу, часто дослідники незаслужено оминають його або ж застосовують, не усвідомлюючи цього, особливо це стосується медіа-досліджень [49, 41]. Визначення контент-аналізу Існує кілька підходів до визначення контент-аналізу. Це, по-перше, систематична процедура оцінки змісту записаної інформації (Валіцер та Вієнер, 1978 р.), це також метод систематичного, об’єктивного та кількісного вивчення та аналізу комунікації для того, щоб виміряти певні змінні [34, 111] (Керлінгер, 1986 р.), прикладне визначення Дж. Мангейма – встановлення певних ключових слів і підрахунок частоти їх вживання в повідомленнях [57, 280]. Це

визначення включає в себе три характеристики, без яких неможливе належне здійснення контент-аналізу [34, 112]: 1. Систематичність. Передбачає чіткі та відкриті правила здійснення вибірки досліджуваного матеріалу. Кожна піддослідна одиниця має мати однакову можливість потрапити до вибірки. Більше того, систематичним має бути і сам процес оцінювання. Весь матеріал має досліджуватися одними й тими самими інструментами. 2. Об’єктивність. Особисті передсудження та сприйняття дослідника не мають вплинути на дослідження. Інструмент слід сформувати таким чином, щоб інший дослідник, користуючись ним же, дійшов би таких самих висновків. 3. Визначення кількості. Це допомагає досліднику підсумувати результати досліджень і подати їх лаконічно. Таким чином, можна уникнути понять “багато” чи “мало”, представивши конкретні відсоткові співвідношення. Водночас певна кількість не означає такий же “обсяг впливу”. Важливим для розуміння сутності методу є концепт умовиводів: дослідник застосовує аналітичні конструкції, щоб рухатися від тексту, роблячи умовиводи, до дослідницьких питань. Дві сфери – тексти та контекст логічно взаємозалежні, і дослідник робить висновки, переходячи від однієї сфери (тексти) до іншої (контекст) [22]. Аналітичні конструкції, на думку Емілі Марш, отримуються з існуючих теорій чи практик, досвіду чи знання експертів або ж з попереднього дослідження. Спеціалізовані процедури, які використовує контент-аналіз чи, принаймні, його кількісний різновид мають бути такими, що їх можна повторити, так зменшується роль особистості дослідника у його роботі. Ричард Віммер виділяє п’ять основних цілей, для досягнення яких застосовується контент-аналіз [34, 112]. 1. Для опису змісту. Часто це лонг-етюдні дослідження. Автор може встановити зміну у громадській думці, наприклад, у ставленні до якогось проблемного питання.

2. Перевірка гіпотез щодо характеристик чи змісту повідомлення. Йдеться про припущення на зразок: якщо повідомлення надійшло з джерела А, то воно має характеристику Б, а якщо з джерела В, то має характеристику Г. 3. Порівняння

змісту

медіа

“реальним

світом”.

Тут

дослідники

намагаються визначити, чи висвітлення певної групи людей або феномену у ЗМК, відповідає тенденціям реального життя. 4. Оцінка образу певних суспільних груп у медіа. Науковці намагаються визначити медіа-імідж певних груп та визначити, чи є зміни у ставленні до них у ЗМК. 5. Встановлення відправної точки для вивчення медіа-ефектів. Тут йдеться про дослідження, які не просто визначають образ певного явища чи групи людей у медіа, а й передбачають наступним кроком вивчення того, яким чином цей образ сприймають у суспільстві. Дане дослідження поєднує дві з наведених цілей: оцінка образу явища у газетах, а також перевірка гіпотези щодо певних характеристик цього образу. Різновиди контент-аналізу На етапі визначення одиниць аналізу виявляється відмінність між двома різновидами (напрямками) контент-аналізу. Дж. Мангейм у своїй праці “Политология: методы исследования” називає їх змістовним та структурним різновидами контент-аналізу. У вітчизняній літературі часто зустрічається інша класифікація: кількісний та некількісний аналіз. Американська дослідниця контент-аналізу Емілі Марш також застосовує поняття кількісного його різновиду, протиставляючи йому якісний контентаналіз [22]. Основною метою кількісного аналізу є підтвердити гіпотезу, а якісного – сформулювати її. Підтверджують зазвичай гіпотези, сформульовані під час попереднього вивчення матеріалів з певного питання. Пані Марш припускає,

що

кількісний

контент-аналіз

випливає

позитивістської

дослідницької традиції та є дедуктивним за своїм підходом, а якісний –

випливає з гуманістичної традиції і є індуктивним за своєю сутністю. Тобто різниця між різновидами полягає у різному формулюванні гіпотези та дослідницьких питань, а також у процесі кодування. Ще один аспект – у процесі якісного контент-аналізу дослідник готовий сприйняти нові аспекти чи питання, не передбачені під час складання кодувальної схеми, їх дослідник, сформулювавши відповідь на поставлене дослідницьке питання, може також вивчати. Процес якісного контент-аналізу тексту полягає у постійному процесі ре-контестуалізації, ре-інтерпретації та ре-визначення, аж поки дослідник не досягне задовільного рівня інтерпретації [22]. Для кількісного аналізу такий підхід не характерний, за винятком етапу розвитку дослідження. Є певна різниця між якісним та кількісним аналізом і в процесі здійснення вибірки. Кількісний аналіз розглядає кожен текст як унікальне джерело інформації, яке може ініціювати різні інтерпретації, така потреба глибокого аналізу часто обмежує обсяг вибірки [22]. Крім того, пані Марш зазначає, що оскільки метою якісного дослідження є не стільки узагальнення, скільки “застосовуваність” (трансфертність), то обираючи матеріали для вивчення, дослідник не має потреби переконуватися, що кожен об’єкт мав однакові та передбачувані шанси бути включеним у вибірку. Під “застосовуваністю” тут мається на увазі, чи результати, отримані в одному контексті, можна застосовувати в іншому. Тобто в процесі дослідження автор вивчає нові зразки чи моделі, які не потрапили до його дослідження, включає їх у нього, розширюючи межі дослідження, зрештою, коли він бачить, що нові моделі до дослідження не потрапляють, можна припустити, що подальше розширення вибірки лише підтвердить ці висновки. Подібний підхід пані Марш не є таким, що одноголосно підтримується рештою дослідників, більшість з них (наприклад, Віммер, Мангейм) висувають одні й ті самі вимоги до вибірки, незалежно від того, чи аналіз є якісним чи кількісним. Тому в цьому дослідженні об’єкти для аналізу визначені заздалегідь, так само як і вимоги до них. Разом з тим, ідея про розширення чи видозміну кодувальної схеми в процесі дослідження є

необхідною для якісного дослідження, коли автор заздалегідь має сформувати вичерпний список тем. Оскільки часто це не є можливим, необхідно бути готовим до появи нових, неврахованих аспектів, заради яких дослідження треба буде переробляти чи змінювати. В рамках даного дослідження один з таких аспектів з’ясувався в процесі пілотного дослідження та першого ж інтерв’ю з експертом. Крім того, аналізуючи текст, дослідник шукає дані, які не лише підтверджують його гіпотези, його цікавлять і дані, які їм суперечать. Таке читання тексту має бути дуже вдумливим, зі спробою побачити ширшу картину, з готовністю сприйняти нові концепції чи підходи. Разом з тим в обох різновидів контент-аналізу є спільні риси: вибірка релевантного тексту, визначення одиниць аналізу, контекстуалізація (розгляд тексту з урахуванням контексту), а також постійне намагання віднайти відповідь на певне дослідницьке питання. Цей поділ дещо схожий на розподіл Дж. Мангейма: основна відмінність між структурним та змістовним контент-аналізом, це те, що перший вивчає, як про щось говориться, а другий – що саме говориться. Структурний контент-аналіз Мангейма звертає увагу на те, де саме розміщена стаття, на якій шпальті, чи супроводжується вона фотографією, який обсяг площі відведено під той аспект теми, який цікавить дослідника тощо. Відповідно, сам зміст матеріалу в такому разі досліджується достатньо поверхово [57, 274], проте саме дослідження проводиться і розробляється простіше, ніж змістовний контент-аналіз, а тому є надійнішим та дешевшим, але і його результати є простішими та більш поверховими. Дослідники критикують кількісний контент-аналіз за те, що спрощення тексту до цифр, характерне йому, призводить до втрати синтаксичної та семантичної інформації, вплетеної в нього [38]. Існує також підхід, за яким виділяють тематичний контент-аналіз, семантичний та аналіз текстових мереж. Тематичний передбачає вивчення

частоти вживання тем, а семантичний – речень (чи клауз), в яких переплітаються теми чи встановлюються взаємозалежності між ними, аналіз текстових мереж, у свою чергу, вивчає місце розташування речень у мережах взаємопов’язаних тем [31, 2698]. Усі три різновиди не є такими, що виключають один одного, і кожне дослідження може поєднувати деякі елементи цих різновидів. Дане дослідження передбачає проведення змістовного або якісного контент-аналізу. Це, по-перше, випливає з самої постановки дослідницького питання. Метою дослідження є не визначити, скільки газетних площ відводили під матеріали про Ліванську війну 2006 року, а з’ясувати, яким чином ці події описували на тих площах, які все ж виділяли. Оскільки якісний контент-аналіз робить акцент на створенні картини певного феномену, яка завжди занурена у певний контекст, а не описує реальну об’єктивність,

необхідно

визначити,

наскільки

гідними

довіри

будуть

результати такого дослідження. Для цього слід застосувати до них критерії достовірності якісного дослідження [11]: вірогідність (еквівалент внутрішньої валідності, передбачає визначення всіх важливих факторів у дослідницькому питанні та акуратний і повний опис, наскільки ці фактори відображені у зібраних даних), “застосовуваність” (або зовнішня валідність) (судження про те, чи можна переносити результати дослідження з одного контексту у інший), надійність (стабільність та повторюваність результатів у разі проведення повторного дослідження) та підтверджуваність (йдеться про об’єктивність та про те, чи підтверджують дані висновки, які зробив дослідник). Тобто в якісному дослідженні, на відміну від кількісного, важливим критерієм є не математичний показник відповідності між кодувальниками, а концептуальна узгодженість між самим дослідженням та висновками [22]. Кількісний контентаналіз дозволяє науковцю інтерпретувати соціальну реальність суб’єктивним, але науковим способом [38].

Усвідомлюючи всі обмеження методу, я все ж припускаю, що у поєднанні з іншими (інтерв’ю) результати цього дослідження будуть валідними. Контент-аналіз та аналіз фреймів Ще одним різновидом контент-аналізу є аналіз фреймів. Сутність цього методі базується на тому, що інформацію, які ми отримуємо, ми сприймаємо через існуючі у нас, або закладені авторами повідомлень, фрейми. Як поняття фреймінг виник у когнітивній психології, пізніше його підхопили антропологи. В контексті масових комунікацій фреймувати – це створювати рамку, обирати певний кут подачі та усувати неважливі, з позиції автора, деталі так, щоб картина була більш помітною та такою, що запам’ятовується [46]. Рамки створюють групи інтересів, політики, журналісти. Загалом, створення рамок – спільна справа ЗМІ та аудиторії. Фреймінг-аналіз

різновидом

політичного

контент-аналізу.

Обидва

об’єктом свого дослідження та вивчення обирають якесь повідомлення. Якісний чи змістовний контент-аналіз ближче до фреймінг-аналізу, аніж кількісний, проте і тут існують суттєві різниці. Щодо взаємозв’язків фреймінг-аналізу та контент-аналізу між собою, існують різні точки зору. Наприклад Джіл А. Еді та Патрік К. Мейрік у своєму дослідженні фреймів, які застосовувались для висвітлення військової кампанії США в Афганістані стверджують, що в результаті контент-аналізу випусків новин за певний період часу дослідники виявили два фрейми, які застосовувалися для подачі терактів 11 вересня 2001 року [13]. Пізніше, знову ж таки, за допомогою контент-аналізу, дослідники встановили як два фрейми (фрейм війни та фрейм злочину) журналісти використовували для подачі інформації після 11-го вересня. Таким чином, контент-аналіз та фреймінг-аналіз застосовують схожі підходи і часто переплітаються в процесі дослідження. Втім, фреймінг-аналіз вимагає від дослідника інакшого формулювання дослідницького питання, хоча обидва вивчають, яким чином подається певна

подія чи особа. Фрейм як такий має кілька елементів та складових, і фреймінг має на меті віднайти ці елементи в тексті, щоб визначити, чи наявний тут фрейм і якщо наявний, то який. В контент-аналізі дослідник не обмежений вимогою віднайти елементи фреймінгу, але і у висновках відповідно тут не йтиметься про використані в текстах фрейми, але лише про те, як висвітлювалися певні елементи та аспекти явища чи події. Обмеження методу Застосування цього лише методу не дає підстав говорити про ефекти впливу певного змісту на аудиторію. Для цього необхідно проводити дослідження аудиторії, яка читає чи дивиться досліджувані матеріали. Контент-аналіз лише дає уявлення про зміст цих матеріалів. Цей метод не дозволяє говорити про медіа-ефекти, а лише дає підґрунтя для подальших їх досліджень. Ще одним обмеженням є визначення категорій та дефініцій, як інструментів аналізу. Кожен дослідник обиратиме свої інструменти, тому логічно, що результати їх досліджень різнитимуться. Інше обмеження – це брак матеріалів для дослідження. Деякі теми висвітлюються у ЗМІ набагато менше, порівняно з іншими. Тому доводиться обробити величезну кількість матеріалів, щоб знайти більш-менш достатньо матеріалів для дослідження. І нарешті – цей метод вимагає значної кількості часу, зусиль і часто ресурсів, особливо, якщо йдеться про аналіз телевізійних програм [34, 115]. Для контент-аналізу важливо з’ясувати, чи слід враховувати інформацію, яку подає в інтерв’ю співрозмовник журналіста. На перший погляд може здатися, що висловлювання співрозмовників, бліци не є частиною авторського матеріалу журналіста. Але тут важливо взяти до уваги, що саме журналіст остаточно вирішує, який матеріал взяти у статтю чи яку частину інтерв’ю опублікувати. Тому, якщо певна інформація з’являється на шпальтах, то вона там надрукована свідомо, і журналіст хотів, щоб це стало загальновідомо. А

отже,

незалежно

від

авторства,

предметом

аналізу

мають

бути

усі

висловлювання, наведені у матеріалах [34, 116]. Дослідницьке питання: яким чином висвітлювалася Ліванська війна 2006 року у всеукраїнських газетах. Для найповнішого використання можливостей методу необхідно звузити дослідницьке питання саме для етапу контентаналізу. Звужене дослідницьке питання звучатиме так: яким чином у досліджуваних матеріалах ідентифікували сторони конфлікту, його причини та наслідки. При цьому до сторін конфлікту слід віднести не лише його безпосередніх учасників – Ізраїль та “Хезболлу”, але й інших міжнародних акторів, незалежно від того, чи їх участь, дійсно, мала місце, чи її тільки безпідставно підозрювали. Межі дослідження та вибірка Якщо широко визначити об’єкт вивчення контент-аналізу в медіадослідженнях, то це – медіа-текст. Тут поняття медіа-тексту включає і друковані матеріали, і радіо- та теле- сюжети чи повідомлення, і Інтернетматеріали; більше того об’єктом навіть можуть бути зображення. Обираючи медіа-тексти, які будуть об’єктом дослідження, необхідно, щоб вони відповідали кільком критеріям. По-перше, вони мають містити інформацію, яка буде корисною для перевірки припущень чи відповіді на дослідницькі питання [22]. Інший фактор – комунікативна здатність тексту, він має містити повідомлення, спрямоване від автора до “споживача” тексту. Таким чином, об’єктом для дослідження в контент-аналізі можуть бути дуже різні медіа-тексти: малюнки з підписами, різноманітні інтерв’ю, інші журналістські жанри тощо. Дане дослідження передбачає аналіз статей та інтерв’ю, опублікованих в газетах, тому вони, як правило, задовольняють усі згадані критерії.

Існує кілька інших підходів до визначення вимог до досліджуваного тексту, і хоча вони в цілому висувають схожі критерії, існують деякі відмінності. Досліджуваний текст має задовольняти кільком критеріям, визначеним Р. де Богранде та В. Дресслером, а саме: бути зв’язним, логічним, інтенційним, прийнятним для “споживача”, інформативним, створеним за певних умов і у певному контексті та інтертекстуальним [22] (мати зв’язок з іншими текстами). Як правило, надруковані газетні матеріали, а саме вони розглядаються в даному дослідженні, відповідають цим критеріям. Річард Віммер виділяє три етапи визначення вибірки [34, 115]. Перший етап – визначення джерел матеріалу для аналізу. Перше обмеження ставиться вже у дослідницькому питанні: йдеться про всеукраїнські газети. Регіональну пресу довелося виключити з джерел інформації через практично повну відсутність на її шпальтах висвітлення Ліванської війни 2006 року у форматі саме аналітичних статей, а не новинних матеріалів. Звичайно, є єврейська преса, де усі події навколо Ізраїлю активно висвітлюються, але ця преса друкується для певної вузької аудиторії і її подача матеріалу відповідає потребам та зацікавленням цієї визначеної аудиторії. Із всеукраїнських газет були обрані ті видання, які порівняно постійно висвітлюють міжнародне життя і мають спеціалізованих журналістів. Серед щоденних видань це газета “День”, серед тижневиків – “Дзеркало тижня”. Дане дослідження не має на меті порівняти висвітлення Ліванської війни 2006-го року у цих виданнях, оскільки їх подача буде різною через різний формат самих видань (тижневик та щоденна газета). Але обидва видання, серед решти газет такої ж періодичності, виділяються прагненнями подавати не лише опис подій, але і їх аналіз, а також претендують на приналежність до так званої “якісної” преси. Характеристики газет, обраних для контент-аналізу

Щоденна всеукраїнська газета “День” Видається з вересня 1996-го року, нині газета виходить українською та російською мовами 5 разів на тиждень, раз на тиждень – англійською мовою. Наклад газети "День" становить 62500 примірників, а наклад англомовного тижневика “The Day” – 7025 примірників. Головний редактор – Лариса Івшина. З 1999 року газета “День”, перша в Україні, стала членом газетної асоціації «Синдикат». Проект «Синдикат» — міжнародна газетна асоціація, яка існує з 1994 року, міжнародна газетна організація об’єднує рівноправних партнерів, серед яких і такі провідні видання світової преси, як французькі «Le Figaro» і «Le Monde», австрійська «Der Standard», німецькі «Die Welt» і «Handelsblatt», британська «Guardian», італійська «Corriere della Sera». Як визначає редакція газети “День”, членство у «Синдикаті» є своєрідним «знаком якості», свідоцтво відповідності рівня газети світовим тенденціям у подачі інформації, її причетності до глобального політико-аналітичного дискурсу. В рамках “Синдикату” в газеті друкуються коментарі й аналітичні статті про світові події і тенденції, написані спеціально для Проекту вченими та політиками. Частина статей, відібраних для аналізу, також були написані в рамках проекту “Синдикат”. Сьогодні до проекту входять лише дві українські газети, обидві аналізуються в рамках даного дослідження, це “День” та “Дзеркало тижня”. Всі матеріали газети у вільному доступі викладені на сайті, створеному у лютому 2007 року. У рейтингу відвідуваності сайтів ЗМІ та періодики на “Bigmir” (найчастіше враховується при обчисленні вартості реклами на тому чи іншому Інтернет-сайті) сайт газети “День” замикає перші півсотні сайтів. Всього в рейтингу враховуються показники більш як двох тисяч сайтів. За даними редакції газети “День” найбільше звернень до ресурсів сайту надходить з: США - 48%, України - 25,4%, Канади - 7%, Німеччини - 3%, Росії -2%, Польщі -2% Великої Британії - 2%, країн СНД, Балтії (в сумі) - 16,2% [50].

Газета залучає до коментування поточних політичних та економічних подій фахівців з різних сфер. Видання неодноразово посідало призові місця на різноманітних

конкурсах,

зокрема

визнано

"Газетою

року"

загальнонаціональної програми "Людина року-97" [50]. На думку редакції газети, читачам щоразу подаються не тільки факти, а й їх оцінка висококваліфікованими експертами, коментарі з різних поглядів, однак із чітко визначеною редакційною позицією. Газета, дійсно, не обмежується лише внутрішньо українськими темами і намагається послідовно висвітлювати події з міжнародного життя, готуючи власний продукт. Фірмовий стиль “Дня”, на думку представників самої газети, миттєва політична та економічна аналітика, оперативність якої не позначається негативно на аргументованості та аналітичній глибині аналізу, а досягається це завдяки широкому колу висококваліфікованих експертів, формування якого продовжується всі роки існування газети. Тижневик “Дзеркало тижня” Виходить з 8 жовтня 1994 року, засновник – ТОВ “Видавничий дім Ормос”, видавець – редакція газети. Видання позиціонує себе як міжнародний громадсько-політичний тижневик. Основний акцент видавці з самого початку зробили не на оперативну подачу інформації, а на аналітичність та незаангажованість [60]. Офіційним визнанням рівня газети її видавці та журналісти вважають премію “Прометей-престиж” у березні 1997 року, а також – звання “Газета року”, тоді ж Юлія Мостова отримала таку саму премію та звання – “Журналіст року”. Пізніше газета неодноразово ставала лауреатом різноманітних всеукраїнських конкурсів. Редакція тижневика визначає свою аудиторію, як людей з активною життєвою позицією, таких, яких цікавить те, що відбувається навколо [61]. Головний редактор – Володимир Мостовий, загальний наклад видання – 53 442

примірники. Реклама займає 15% газетних площ (за даними, вказаними в самому виданні). У рейтингу відвідуваності сайтів ЗМІ та періодики на “Bigmir” (найчастіше враховується при обчисленні вартості реклами на тому чи іншому Інтернетсайті) сайт газети “Дзеркало тижня” замикає першу тридцятку сайтів. Отже, усі обрані видання з різною періодичністю друкують на своїх шпальтах матеріали, присвячені аналізу міжнародної політики в цілому та різним етапам арабо-ізраїльського протистояння зокрема у форматі статей, аналітичних матеріалів, інтерв’ю. Аналізувати матеріали решти українських газет в рамках даного дослідження сенсу немає, оскільки вони несистематично висвітлюють міжнародні відносини, і найчастіше подають повідомлення з Близького Сходу у форматі інформаційних повідомлень, передруковуючи їх зі стрічок інформ-агенцій. Як зазначає Віммер, така вибірка є цільовою, коли доцільніше аналізувати кілька ретельно відібраних видань, аніж кількасот газет, які друкуються в Україні, але, якщо пишуть, то дуже рідко, про тему дослідження. Дане дослідження охоплює період з 1 червня 2006 року по 30 вересня 2006 року. Враховуючи загальну невелику частку статей у кожному виданні, які присвячені досліджуваній темі, а також те, що мета дослідження – визначити збірний образ певного явища в українських газетах, вважаю за доцільне не застосовувати додаткові вимоги до вибірки, на зразок – кожна друга чи третя стаття чи кожне друге число видання (так можна випустити значну частину матеріалів). Якщо представити частоту друку матеріалів про Ліванську війну у вигляді графіка, то частота зростатиме до певного моменту, а потім піде на спад. Тому тут неможливо застосувати випадкову вибірку, не випустивши з поля зору значну кількість матеріалу для дослідження. До аналізованого матеріалу потрапили усі статті цих видань, які виходили у визначені хронологічні рамки та стосуються Ліванської війни 2006 року (будь-якого її аспекту – політичного, гуманітарного тощо). Ще одна обов’язкова вимога –

формат саме статті, а не новинного фактологічного повідомлення. Особливо це стосується газети “День”, де у рубриці “Коротко” часто друкувалися новини з врегулювання чи перебігу Ліванської війни 2006 року (це третій етап вибірки, коли матеріали обираються за змістом чи формою). Розширювати хронологічні межі для того, щоб отримати більше матеріалів для аналізу, немає сенсу, оскільки сама досліджувана подія має чіткі хронологічні рамки. Подальше звернення журналістів до цієї тематики буде пов’язане вже з наступними етапами арабо-ізраїльського протистояння, а отже, не стосуватиметься безпосередньо даного дослідження. Періоду у півтора місяці до початку і після закінчення війни, на мою думку, досить, щоб охопити матеріали, які містять аналіз причин та наслідків Ліванської війни. 2.1.2. Визначення одиниць аналізу та одиниць кодування Визначення одиниць аналізу відбувається в залежності від потреб дослідника та його дослідницького питання. Одиницями аналізу можуть бути цілі тексти, або ж їх частини, чи навіть зв’язка – малюнок та його текстовий підпис. У деяких дослідженнях автори обирали одразу кілька одиниць аналізу, наприклад, інтерв’ю в цілому та окремі питання з нього. Для даного дослідження одиницями аналізу є повні тексти статей та інтерв’ю з газет “День” та “Дзеркало тижня”, які стосуються будь-якого аспекту Ліванської війни 2006 року. До одиниць аналізу не потрапляють новинні замітки, а лише авторські статті чи інтерв’ю. Найважливіший і найсерйозніший етап контент-аналізу - випрацювання його інструментарію або одиниць кодування. До найбільш використовуваних належать: слово, концепт (ідея), речення, параграф, цілий текст та тема [38]. Ці одиниці можна комбінувати в рамках одного дослідження. Кількісний аналіз дуже

часто

використовує

теми

як

одиниці

кодування,

тема

може

висловлюватися у реченні, фразі, у кількох словах чи навіть у цілому тексті, тобто дослідник має шукати вираження тематичної ідеї в тексті. Тут дуже

важливо визначити і передбачити якомога більше можливих комбінацій та слово-контекстів, щоб саме проведення аналізу можна було зробити максимально механічним і таким, що не вимагає виносити особисті судження. Отже, першим кроком має бути створення спеціального дослідницького словника, до якого потрапить кожне досліджуване явище. Основна проблема на даному етапі – контекст, оскільки більшість слів у різних контекстах мають різне значення і можуть нести зовсім різне емоційне забарвлення. Спробуємо, виходячи з мети дослідження, виявити, які саме ключові слова нас цікавлять. Сам по собі контент-аналіз не може дати відповідь на дослідницьке питання, саме тому дослідження складається з кількох етапів і передбачає застосування різної методології. Одна з основних вимог, яку більшість дослідників висувають до одиниць аналізу в контент-аналізі – взаємо виключення тем чи фраз, вживання яких в тексті досліджує автор. У даному дослідженні на першому етапі були сформульовані три теми – актори, які беруть участь у конфлікті; визначення причин конфлікту; визначення самого конфлікту. Під визначенням конфлікту малося на увазі, чи автор матеріалу визначає це як війну, збройний конфлікт, агресію, помсту тощо. Але вже на етапі польового дослідження виявилося, що ця тема позбавлена особливого сенсу. По-перше, з 21-го березня 2007-го року Ізраїль офіційно називає цей конфлікт Другою Ліванською війною, а в арабському світі його називають Червневою війною, тобто, маючи офіційне визнання конфлікту як війни з боку ключових акторів, позбавляє сенсу особливі дискусії навколо цього питання. По-друге, з самого початку відповідь на це питання мала продемонструвати те, кого автор матеріалу вважає винним у розв’язанні конфлікту та веденні війни, але фактично те саме можна дізнатися з блоку питань про ключових акторів у війні і визначення їх ролі. Тобто тут не дотримується основне правило – ці питання перекривалися і вимагали практично одну й ту саму інформацію. Тому питання про визначення конфлікту було вилучене, замість нього з’явилось інше, яке дає інший зріз інформації по

конфлікту: наслідки війни для ключових акторів, йдеться, як про поточні, так і про можливі, як про матеріальні, так і про моральні, а також про те, для кого ця війна закінчилася перемогою і в якому сенсі, а для кого поразкою. Втім, деякі дослідники не висувають взаємовиключення категорій як обов’язкову характеристику у якісному контент-аналізі [38]. Причина полягає в тому, що часто дуже важко визначити межі категорій, тому певний шматок тексту можна відносити до кількох з них. Кодувальний листок чи кодувальна схема мають бути релевантними та обґрунтованими. Тобто такими, щоб досягти найвищої відповідності між тим, що вимірюється, і тим, як вимірюється [22]. Всі вимоги, які висуваються до кодувальних матеріалів, мають єдину мету – так сформулювати запитання, щоб різні кодувальники, відповідаючи на них, дійшли одних і тих самих висновків. Якщо протягом дослідження виявилося, що дещо у кодувальній схемі слід поміняти, то необхідно переробити аналіз вже оброблених матеріалів так, щоб все дослідження проводилося за єдиною схемою з єдиними питаннями. Деякі дослідники не розробляють власну схему кодування, а покладаються на вже розроблену в рамках іншого дослідження. А у такому випадку ці дослідження можуть стати об’єктом для порівняння чи подальшого узагальнення [22]. Саме поняття “аналізу” більш інкорпороване у якісний контент-аналіз, аніж у кількісний. Часто результатом якісного аналізу є створення комплексної картини феномену, який досліджується. Подібним до цього, але вужчим, є контент-аналітичне дослідження Пітера Годдарда, Пірса Робінсона та Кеті Перрі. Британські науковці вивчали висвітлення війни в Іраку у 2003 році на сторінках британських газет. Автори обрали метод контент-аналізу, що робить їх дослідження і дане дослідження схожими. Але існує суттєва різниця між будь-яким американським чи британським подібним дослідженням і тим, що проводиться в Україні. Зазвичай вчені досліджують, як висвітлюють конфлікт медіа однієї з тих країн, що безпосередньо беруть у ньому участь. Україна ж не є учасником чи стороною

конфлікту, навіть питання, чи має Україна національні чи геополітичні інтереси у близькосхідному регіоні викликає певні дискусії. У згаданому дослідженні британської преси [18, 10] автори обрали для вивчення такі аспекти: теми історій, актори, які згадуються в історіях, те, яким чином ці актори описуються, та те, яким чином подається тема. Вивчення приблизно цих же аспектів і є предметом даного дослідження. Кодувальний листок 1. Назва публікації, автор 2. Дата виходу публікації 3. Жанр (коментар, редколонка, стаття, інтерв’ю), обсяг матеріалу (кількість знаків). 4. Яка тема даного матеріалу? 5. Коротко основний зміст матеріалу. 6.Актори. Яким чином (якими словосполученнями, епітетами) автор описує, якщо про них йдеться, наступних учасників конфлікту? Оберіть, будь ласка, яке із зазначених слів чи словосполучень вживається у статті для ідентифікації даних акторів, якщо Ви сумніваєтесь, краще впишіть словосполучення до графи “інше”, точно процитувавши статтю. Будь ласка, будьте уважні, адже стаття може, наприклад, заперечувати визначення “Хезболли” як терористів, і містити фрази на зразок “терористичне угрупування “Хезболла” не є таким насправді”, в такому випадку ми не можемо говорити, що автор вважає “Хезболлу” терористами. Нас цікавить, ким актор є, а не ким він не є. Підраховувати кількість слововживань тут непотрібно, головне, щоб хоча б один раз це визначення зустрічалось. Пам’ятайте, що в одній статті їх може бути декілька, бажано зафіксувати всі. “Хезболла”: Ізраїль(=Тель-Авів, ЦАХАЛ, Єрусалим): Ліван(=Бейрут): “ХАМАС”: Іран(=Тегеран): США(=Вашингтон):

Росія(=Москва): Сирія(=Дамаск): НАТО ООН Європейський Союз (=Брюссель) 7. Джерела. Чиї слова наводить автор матеріалу, кого цитує? Чиї дані чи цифри? 8. Причини. Як саме автор визначає причини військового конфлікту між Ізраїлем та ліванцями? 9. Які наслідки війни для її учасників визначає автор (поточні і прогнозовані) ?

Під час кодування виявилося, що в деяких статтях основна увага зверталася на позиції конкретних країн Євросоюзу, наприклад, Франції чи Великої Британії, для яких не передбачено окремої графи, але цю інформацію можна було помістити у графу Європейський Союз з приміткою – назвою країни. 2.2. Другий етап дослідження: інтерв’ю 2.2.1. Інтерв’ю як якісний метод дослідження Методи дослідження реальності, які представляють суспільство як системноорганізовану цілісність та припускають, що наукове знання може раціонально впорядкувати та логічно пояснити об’єктивну реальність, побудувавши струнку теорію, належать до кількісних методів. У 60-ті рр. минулого століття використання кількісних методів у дослідженнях, особливо в соціологічних, досягло свого апогею. До 90% публікацій спирались на кількісні методи аналізу [79,

315].

Але

останні

десятиліття

дослідники

почали

активніше

використовувати якісну методологію Причина полягає в тому, що кількісними методами важко дослідити та пояснити на їх основі соціальні явища та процеси, у та на яких відображається людська сутність тих, хто їх здійснює або є їх об’єктом. Гуманізація дослідницької методології сприяла посиленню уваги до якісних методів досліджень [30, 3].

І якщо кількісні методи доцільні при вивченні проблем соціальної взаємодії між структурами, соціальними інститутами та організаціями, то якісні методи допомагають вивчити суб’єктивні аспекти реальної практики цих відносин, для цього потрібні, в першу чергу, знання, що спираються на розуміння та інтерпретацію [79, 317]. Кількісна методологія є пріоритетною, якщо в центрі уваги дослідника знаходиться вивчення своєрідності окремого соціального суб’єкта, дослідження загальної картини чи окремого випадку, як результату взаємодії суб’єктивних та об’єктивних факторів [79, 312]. Методологія медіа-досліджень найчастіше спирається на соціологічні методи, певним чином їх видозмінюючи, в залежності від потреб напрямку взагалі чи окремого дослідження зокрема. Якісну парадигму в соціології називають

гуманістичною

соціологією,

або

інтерпретаційною

або

“розуміючою” [79, 319]. Якщо заглибитися у теоретичне підґрунтя якісної соціології, то важливо підкреслити, що тут індивіди не сприймаються як жертви чи продукти соціального світу, але як суб’єкти, які думають, відчувають, діють, які творчо беруть участь у конструюванні світу навколо себе, надаючи змісту своїй поведінці та поведінці інших. З цього випливає і головний недолік якісної соціології – її суб’єктивність, тут значну роль грає сам дослідник, його розуміння ситуації та судження про неї. Якісна соціологія сформувалась порівняно нещодавно, процес створення нових стратегій триває постійно, самі процедури і поняття тут сформульовані не так жорстко, як у кількісній, і можуть видозмінюватися залежно від потреб дослідження. До якісних методів відносять усну історію, різноманітні глибинні інтерв’ю, В. Ядов до якісних методів також відносить case-study, етнографічні дослідження, історію сім’ї, історію життя.

В якісному дослідження значно посилюється роль самого дослідника. І хоча часом якісні методи вимагають менших матеріальних витрат, ніж кількісні, але тут суттєво зростають інтелектуальні затрати. На певному етапі дослідник перетворюється на “інструмент зі збору інформації” [79, 318]. Важливо, щоб дослідник добре розбирався у досліджуваній галузі. Одним із поширених якісних методів є експертне інтерв’ю. Експертне опитування – метод збору первинних даних, заснований на використанні досвіду, знань та інтуїції експертів у тих галузях, які досліджуються [47]. Під експертами тут розуміють спеціалістів, які обізнані зі специфічними сторонами явищ, які вивчають. У більшості випадків експертні інтерв’ю проводять з представниками виконавчої та законодавчої влади з регіонів, журналістами, вченими, працівниками вищих навчальних закладів та навчально-дослідницьких організацій, співробітниками експертних структур. Експертне інтерв’ю дає можливість отримати “інсайдерську” точку зору, дозволяє поглянути на проблему зсередини [30, 99]. Можна виділити кілька функцій, які виконують експерти в дослідженні [59]: ¾ Діагностична: надання інформації щодо стану об’єкта, виявлення його структури, основних функцій, зв’язку з контекстом. ¾ Інформаційна: експерт виступає як генератор унікального знання, яке необхідне для заповнення інформаційних прогалин. ¾ Прогностична: здатність експерта виявляти та прогнозувати стан об’єкта у перспективі. Розрізняють інтерв’ю з експертами та опитування експертів. Але і опитування експертів має свої особливості, які відрізняють його від масового опитування. Серед особливостей інтерв’ювання експертів – висока обізнаність зі сферою, яка досліджується, самого інтерв’юера. Ця людина має знати і розуміти специфічну

термінологію,

бути

достатньо

компетентним.

подібних

дослідженнях необхідно акцентувати увагу на важливості думки кожного

експерта, тоді як у масових опитуваннях респондентів попереджають, що отримані від них дані увійдуть до загального масиву, який оброблятимуть статистично [21, 56]. Як правило, для спілкування з експертами обирають відкриті формулювання питань. Закриті питання ставлять вкрай рідко, лише, якщо необхідно щось уточнити чи виявити, наскільки один експерт згоден з певними судженнями інших. Застосування методу Метод застосовують у випадках, коли відсутні інші способи збору даних, які б задовольняли цілі дослідження, а також тоді, коли досліджуваний об’єкт має характеристики, відомі лише професіоналам [47]. Метод також застосовують для прогнозування майбутніх подій, для кількісного вимірювання таких подій, для яких не існує інших способів вимірювання, наприклад, для оцінки важливості події чи при виборі кращих способів дії. Експертами мають бути найбільш компетентні у цій галузі люди. Найчастіше експертне опитування спрямоване на уточнення гіпотез, розробку прогнозів та розширення інтерпретації певних соціальних явищ та процесів. Інформацію, яку надають експерти, можна розділити на дві групи: принципово нове знання, яке експерти продукують під час соціальної експертизи, та оціночне знання, яке експерти утворюють на основі своїх знань [59]. Зазвичай для проведення інтерв’ю дослідник може запросити спеціально відібраних людей, тоді як експертне інтерв’ю дослідник найчастіше проводить особисто. Адже воно вимагає розуміння теми. Крім того, звичайне інтерв’ю передбачає стандартизований підхід до всіх респондентів, тоді як експертне (направлене) – передбачає особливий підхід до експертів, виходячи з їх знань та специфіки діяльності [5, 127].

Обсяг вибірки Головним критерієм відбору експертів є їх компетентність та авторитетність, тому чисельність та репрезентативність групи респондентів у цьому випадку оцінюється не стільки кількісними, скільки якісними показниками [47]. Експертне інтерв’ю таким чином належить до якісних методів, оскільки тут на перший план виходить зміст отриманих даних, а не кількість респондентів, які ці дані надали. За структурою та технологією проведення інтерв’ю в якісному дослідженні може бути наративним, тоді респондент вільно розповідає про певні враження чи судження; напівструктуроване, коли існує кілька тематичних блоків, які цікавлять дослідника, але самі питання можуть видозмінюватися і корегуватися, в залежності від того, що і як розповідає експерт; біографічне; сфокусоване, коли дослідника цікавить певна конкретна ситуація чи питання, а також лейтмотивне, тоді вивчається якесь явище чи подія та їх зміни в часі, але таке інтерв’ю здебільшого використовують, намагаючись зрозуміти глибинні мотиви людини, передумови формування її особистості [79, 319]. Для даного дослідження найкраще підійде напівструктуроване інтерв’ю, при цьому кожен тематичний блок відповідатиме тим темам, які обрані для контент-аналізу медіа-текстів. Відбір експертів Перш ніж розпочати відбір експертів, необхідно визначити, яку саме інформацію дослідник прагне отримати, а також масштаб досліджуваної проблеми. В рамках даного дослідження на експертів покладається завдання визначити рівень висвітлення подій на Близькому Сході в українських ЗМІ, сформулювати припущення, які фактори і яким чином впливають на подачу близькосхідного протистояння. Отже, це мають бути люди, пов’язані зі ЗМІ, а саме з висвітленням міжнародних подій, також бажано, щоб обрані експерти мали тривалий досвід роботи у вивченні та аналізі близькосхідних подій.

Методи експертних досліджень Експертне інтерв’ювання є лише одним з різновидів соціальної експертизи. Усі методи експертизи можна поділити на очні та заочні [59]. До очних методів, тобто таких, що передбачають безпосередній контакт, належать: експертне опитування, “мозковий штурм” та багатоетапні дискусії. До заочних – експертні опитування у форматі письмового анкетування, дельфійська техніка (проведення багаторазових експертних опитувань) [5, 117]. Оскільки дане дослідження передбачає проведення експертного опитування у форматі особистого інтерв’ю, необхідно детальніше зупинитись на особливостях саме цього методу. Види експертного інтерв’ю Цей метод не передбачає обміну думками між експертами, але тут зростає цінність та вага кожного окремого спеціаліста, його розглядають як носія унікальної інформації, яка зумовлена його компетентністю. Серед переваг цього методу – відсутність статусного тиску, авторитету, а серед недоліків – висока вартість та трудомісткість, відповідно – обмежена вибірка. Бельгійський дослідник експертного інтерв’ю Лео Ван Ауденхов з Університету Врідже в Брюсселі серед переваг методу називає також швидкий доступ до нової чи невідомої інформації, крім того, експертне інтерв’ю дає змогу отримати інформацію, коли безсилі решта методів, експерти часто належать до неформальних професійних мереж і радять один одного, що полегшує роботу досліднику, крім того, експерти часто вмотивовані, щоб йти на контакт з дослідником [4]. Ван Ауденхов також підкреслює, що інформація, отримана від експерта, не є нейтральною. Особисте інтерв’ю належить до очного експертного опитування і являє собою нестандартизований його різновид. Експертні інтерв’ю можуть розрізнятися за структурою, є також підхід до їх класифікації з огляду на мету їх проведення та на тип інформації, яку дослідник планує отримати. Ван

Ауденхов у своєму дослідженні, спираючись на роботу Александра Богнера та Вольфганга Менца “Експертне інтерв’ю: теорія, метод та застосування” виділяє кілька типів: ¾ Дослідницьке експертне інтерв’ю. Використовується для покращення орієнтації у новій темі, для кращого структурування проблеми, а також для підготовки анкет для проведення опитувань. Таке інтерв’ю може бути дуже відкритим та неструктурованим, спиратися здебільшого на список основних тем, тут немає акценту на співставлення чи накопичення інформації. Список теми може варіюватися в залежності від потреб дослідника. ¾ Систематизуюче експертне інтерв’ю. Основний акцент робиться на ексклюзивності експертного знання, застосовується тоді, коли експерт має практичний досвід, таким чином можна отримати інформацію, недоступну для отримання інакшим чином, наявний акцент на співставленні та накопиченні інформації. Під час проведення такого інтерв’ю застосовується детальніше пророблений перелік тем. ¾ Інтерв’ю для продукування теорії. В цьому випадку інтерв’юйований розглядається, як щось більше, ніж просто джерело інформації, акцент робиться на суб’єктивних аспектах експертного знання, дослідника цікавлять мотиви, позиції, повсякденна практика. Дослідника тут навіть меншою мірою цікавлять знання експерта, важливіша роль експерта, його функції. Як правило, застосовуються відкриті питання, часто цей різновид інтерв’ю є складовою систематизуючого. Саме останній різновид експертного інтерв’ю найкраще відповідає вимогам даного дослідження в поєднанні з систематизуючим. Обираючи експертів для інтерв’ю, яке передбачає продукування теорії, Ван Ауденхов радить обирати потенційних співрозмовників з однієї професійної групи, таких, що мають схожі чи аналогічні функції та попередній досвід, таким чином, щоб хоча б приблизне узагальнення на рівні ідей було можливим, чи, принаймні, впорядкування отриманого матеріалу.

Цілі інтерв’ю Загальною метою будь-якого інтерв’ю є отримання специфічних знань [58, 14]. Відповідно експерт цікавить науковця меншою мірою як людина і більшою – як представник певної групи людей, які володіють специфічними знаннями щодо певної теми, ситуації чи різновиду діяльності. Експерт, зазвичай, володіє ширшими знаннями, ніж спеціаліст і здатен узагальнити та зробити огляд знання спеціалістів. Визначаючи цілі інтерв’ю в рамках конкретного дослідження, за основу слід брати його мету та те, яку саме інформацію ми прагнемо отримати. В рамках даного дослідження усю інформацію, яку необхідно було отримати у експертів, можна розбити на два умовні блоки – експертна оцінка зацікавлення українського читача та української журналістики у близькосхідній тематиці та її висвітлення, а також експертна оцінка Ліванської війни 2006-го року (по тим темам, які досліджувались у газетних матеріалах методом контент-аналізу). Проведення експертного інтерв’ю Збір інформації проходить у режимі особистого інтерв’ю за заздалегідь складеним сценарієм. Сценарій складається з тематичних блоків, кожен з яких пов’язаний з вирішенням тематичних завдань. Інтерв’юер зацікавлений в тому, щоб отримати якомога більше інформації щодо кожного блоку, втім, питання всередині блоків можна міняти місцями. Рекомендується вести аудіо запис, щоб полегшити відтворення суджень експерта, та не відволікати увагу на їх ретельний запис під час самого інтерв’ю. Метод очного інтерв’ю є одночасно одним з найкращих методів, оскільки дає широкі можливості отримання експертної оцінки та аналізу, але водночас сам процес інтерв’ювання багато в чому залежить від реактивності респондента, що може негативно вплинути на результати дослідження [57, 315]. Реакції респондента на зовнішній вигляд, на питання чи поведінку інтерв’юера

можуть створити інформаційні “перешкоди”. Не варто сподіватися, що вдасться взяти під контроль усі ці фактори. Це слід враховувати і при підготовці до бесіди, і під час відбору експертів. Успішність та інформативність інтерв’ю багато в чому залежить від коректного формулювання питань. Дж. Мангейм формулює кілька критеріїв для запитань. Серед них [57, 325]: 1. Довжина, питання не має бути занадто довгим, інакше респондент може щось не вловити, або навпаки – почути в питанні неточність, яка зіпсує враження від інтерв’ю. 2. Невизначеність. Питання має містити всю необхідну для його розуміння інформацію і не спонукати респондента до уточнюючих питань. 3. Подвійний сенс, подвійні питання. Слід уникати питань, в яких кілька речень пов’язані в одне, як правило, такі питання можна розділити на кілька менших. 4. Тенденційність. Слід уникати слів чи формулювань, які демонструють прихильності та симпатії автора запитання. 5. Заперечні твердження. Як правило, спонукають респондента погодитися, навіть якщо це не відповідає його позиції. 6. Високий стиль та жаргон. Обидва можуть негативно сприйнятися респондентом, слід вживати нейтральні слова та вирази. 7. Заохочення стандартних відповідей. Стосується делікатних питань, відповідаючи на які, респонденти прагнуть висловити суспільно прийнятну точку зору. Це можна попередити формулюванням питання, яке дає можливість респонденту, не втрачаючи свого обличчя, висловити відмінну від загальної точку зору. Ще однією особливістю експертного інтерв’ю є можливість змінювати питання чи їх порядок в залежності від поведінки експерта. Тут важливіше отримати незаплановану інформацію, факти чи закономірності, аніж отримати стандартизовані відповіді, які легко “прирівняти” та обробити разом з відповідями інших експертів.

Готуючись до експертного інтерв’ю, дослідник сам має стати квазіекспертом [4]. Щодо самої поведінки дослідника під час інтерв’ю різні автори дають часом суперечливі поради: Лео Ван Ауденхов, наприклад, рекомендує не залишатися нейтральним, ділитися своїми знаннями чи міркуваннями, тим більше, що на експертів не так легко вплинути, і вони завжди захищатимуть свої позиції. Зі свого боку, Дж. Мангейм радить формально підтримувати розмову, реагуючи на міркування експерта короткими реченнями. Втім, як зазначає В. Ядов, проведення інтерв’ю за будь яких умов є мистецтвом, яке вимагає від його автора природного таланту і суттєвого досвіду. Обробка експертної інформації Деякі особливості обробки інформації, отриманої від експертів, випливають з обмежень та специфічних характеристик вибірки. Це – неможливість знехтувати жодною думкою експертів, некоректність застосування багатьох кореляційних статистичних показників, а також – неможливість усереднення результатів. Можна виділити три етапи обробки експертної інформації: етап контролю несуперечливості індивідуальних позицій експертів (непрямо підтверджує чи навпаки нівелює компетентність експерта) та єдине форматування транскрипту інтерв’ю, визначення узгодженості думок експертів, і нарешті – створення єдиної сукупної позиції експертів [59]. Щодо кожного аналізованого тематичного блоку формулюється група думок експертів, залежно від їх узгодженості ухвалюється рішення про проведення третього етапу. Якщо на другому етапі не можна узгодити всі позиції, то третій етап не проводиться. Бажано одразу після інтерв’ю обробити текст – розбити його на кілька тематичних блоків, пронумерувати та прокодувати їх, щоб полегшити подальше зведення результатів. Обробляючи текст, бажано також встановити зв’язки та послідовності в темах, вибудувати можливі типології чи класифікації і хоча б приблизно сформулювати узагальнення [5, 124]. Особливі підходи

існують для роботи з чутливою та конфіденційною інформацією, але оскільки дане дослідження не передбачає отримання такої інформації, особливо зупинятися на цих особливостях не варто. Підготовка питань для інтерв’ю З урахуванням всіх наведених особливостей експертного інтерв’ю був складений приблизний гайд з питаннями. Всього гайд (доопрацьований в процесі проведення першого ж інтерв’ю) складається з восьми умовних блоків. Умовними ці блоки є тому, що кожен з них складається з 4-5 питань, але це не означає, що кожен експерт відповідав на 32-36 питань. Питання в кожному блоці

стосуються

певного

аспекту

теми

дослідження,

часто

експерт,

відповідаючи на перше ж питання, давав відповідь на наступне, або навпаки – стверджував, що той чи інший аспект його не цікавить і він зацікавлений і не компетентний у його висвітленні. В такому випадку самі питання, блоки, порядок питань можна було змінювати в процесі інтерв’ювання. З іншого боку, в деякі питання в самому процесі інтерв’ю можна було заглибитись, питаючи про якісь деталі чи особливості, які не були передбачені в питаннях. Часто експерти, занурюючись в одне питання, переходили на інше до того, як воно прозвучало. В такому випадку іноді корисно було конкретизувати згадані експертом моменти, щоб гарантовано отримати чіткі та зрозумілі відповіді на всі питання. 2.2.2. Підготовка та проведення інтерв’ю Опитник (гайд) Перший блок 1. Чи зацікавлена українська міжнародна журналістика у Близькому Сході? Чому?

2. Чи зацікавлене в інформації з Близького Сходу українське суспільство? Чи є у споживача інформаційного продукту потреба у висвітленні подій в цьому регіоні? Чому? 3. Яка інформація про Ліванську війну потрапляла на шпальти газет? Що мало статися, щоб нею зацікавились видавці чи редактори? Чому якась інформація, навпаки, оминається? 4. Чи є в українській міжнародній журналістиці готові моделі (шаблони) для висвітлення подій на Близькому Сході? Як вони з’явилися? Які чинники впливають на подачу інформації про події, у яких Україна не бере безпосередню участь? Другий блок 5. Хто зі сторін виграв інформаційну війну, кого більше виправдовували і кому симпатизували і чому: а) на заході? б) на Близькому Сході? в) в Україні? 6. Актори, які брали участь у конфлікті. Хто, на Вашу думку, крім безпосередніх учасників війни (Ізраїля та “Хезболли”) брав участь саме в цьому конфлікті? Які інтереси намагався захистити кожен з акторів? Яку вони зіграли роль? 7. Визначення причин конфлікту. Що змусило кожну зі сторін вдатися до зброї? Якими були цілі, які безпосередні учасники прагнули досягти у цій війні? Які насправді, на Вашу думку, причини конфлікту? 8. Переможець та наслідки війни. Хто, на Вашу думку, переміг і чому? Хто найбільше виграв від Ліванської війни? Які наслідки війни для кожної зі сторін? Підготовка інтерв’ю: робота з експертами Одна з основних порад при проведенні будь-якого інтерв’ю чи опитування – запланувати зустрітися чи опитати трохи більше людей, аніж це передбачає вибірка. Навіть маючи бездоганно відібраних експертів, ніколи не можна бути цілком впевненим, що всі вони погодяться на інтерв’ю та знайдуть для цього

час. Оскільки експерт –це завжди людина з великим досвідом та зануреністю у досліджувану проблему, то часто це дуже зайнята людина. З іншого боку, експерти, які дуже глибоко розуміються на певній тематиці, зазвичай, дуже позитивно сприймають спроби інших осіб розібратися в ній. Але враховуючи те, що більшість опитуваних працюють в сфері мас-медіа, багато хто з них не має вільного часу. Отже, перший етап підготовки інтерв’ю – складання списку тих, хто міг би виступити експертом з досліджуваної тематики. ПІБ експерта Ігор Семиволос (A)

Олексій Кафтан (B) Віталій Федянін (C)

Ольга Река (D)

Юрій Скороход (E)

Юлія Куценко (F) Ольга Головіна (G) Микола Сірук (H)

Сфера діяльності

Погодився Дата проведення на інтерв’ю чи інтерв’ю ні + 31 березня Журналіст (дописує у “Дзеркало тижня”), спеціалізується по близькосхідній проблематиці, працює у Центрі Близькосхідних досліджень. Редактор відділу + 31 березня міжнародної політики газети “Коментарі:” + 31 березня Журналіст, дописує у “Дзеркало тижня”, працює постійно в “Укрінформі”, спеціалізація – Близький Схід + 1 квітня Редактор міжнародного відділу журналу “Профіль”, раніше – спеціальний кореспондент телеканалу “Інтер”, спеціалізація – Близький Схід + 2 квітня Інститут міжнародних відносин КНУ ім. Т.Г. Шевченка, д. п. н. Редактор відділу + 3 квітня міжнародної інформації “5-го каналу” Редактор відділу + 3 квітня міжнародних новин каналу “СТБ” Журналіст газети + 4 квітня “День”, спеціалізація – міжнародні події

Віктор Каспрук (I)

Галина Бецко Вахтанг Кіпіані

Політолог, журналіст, постійний дописувач “Дзеркала тижня”, спеціалізується на міжнародних подіях. Журналіст – міжнародник каналу “1+1” Шеф-редактор проекту "Великі українці", телеканал "Інтер". Працював на різних телеканалах, зокрема і випусковим редактором у службах новин.

7 квітня

----

Двоє з наведених експертів – Вахтанг Кіпіані та Галина Бецко – відмовилися від інтерв’ю. Пан Кіпіані відмовився, оскільки не є експертом сам в цій вузькій сфері, а пані Бецко – через відсутність часу. З рештою експертів, зазначених у списку, вдалося зв’язатися. В результаті вдалося провести дев’ять експертних інтерв’ю.

Розділ ІІІ. Результати дослідження 3.1. Результати контент-аналізу Презентуючи результати контент-аналізу варто застосовувати схеми та таблиці, щоб наочніше продемонструвати виявлені залежності чи зв’язки. Втім, на думку деяких дослідників, висновки можна подати і у вигляді тексту без особливого акценту на кількісні дані (це більш притаманне саме якісному дослідженню). Більшість західних досліджень, які використовують метод контент-аналізу для обробки чи навіть здійснення самого дослідження застосовують спеціально розроблені комп’ютерні програми. Вони дозволяють працювати з великими обсягами тесту та бути впевненим, що жодне потрібне згадування не пропущене. Ці програми, звичайно, краще застосовувати для кількісного контент-аналізу. У даному дослідженні інформація обробляється вручну, без застосування комп’ютерних програм. Презентуючи результати якісного контент-аналізу, слід враховувати, що його метою не є подача цифр чи статистичних закономірностей, його метою є показ певних зразків, тем та категорій соціальної реальності. Дослідник має досягти певного балансу між описом та інтерпретацією [38]. Опис дає читачу контекст та тло, а тому має бути широким та глибоким, але якісний аналіз є таким, що інтерпретує, і сама ця інтерпретація представляє особисте та теоретичне розуміння дослідником феномена його дослідження. Всього в процесі дослідження було проаналізовано 33 публікації з газети “День” та 8 публікацій з тижневика “Дзеркало тижня”. Це всі публікації, які розглядають хоча б який-небудь аспект Ліванської війни 2006-го року, опубліковані в обраних виданнях за період з першого червня до тридцятого вересня 2006-го року включно. Більшість публікацій – статті, в газеті “День” інтерв’ю склали лише 9% від загальної кількості, в “Дзеркалі тижня” трохи більше – 12,5%1. Усі 1

Таблиця №1 Додатку №1.

співрозмовники в інтерв’ю були представниками однієї зі сторін конфлікту – найчастіше до бесіди запрошували дипломатичних представників. Незначну кількість інтерв’ю можна пояснити невисоким рівнем цікавості українського читача

та

журналіста

до

близькосхідного

регіону

загалом,

також

недоступністю ширшого кола фахівців чи представників сторін у зв’язку з тим, що переважна більшість матеріалів, підготовлених українськими журналістами готувалися в Україні. Тижневик, маючи не такі стислі часові рамки, як щоденна газета, може собі дозволити більшу частку інтерв’ю, тоді як для щоденної газети – це важче. Крім того, українські друковані ЗМІ зазвичай вдаються до прямої мови, якщо йдеться про події, які безпосередньо стосуються України. Теми публікацій Враховуючи специфіку видань, які аналізуються (щоденна газета та тижневик) і які не можна порівнювати, оскільки це є видання принципово різні, не варто підганяти теми публікацій, і дані по решті питань контент-аналізу, так, щоб звести всі матеріали в один масив результатів. Дані по кожному пункту аналізу подаються окремо, оскільки немає сенсу порівнювати результати, отримані після аналізу тижневика та щоденної газети. Газета “День” найбільшу частину своїх публікацій присвятила репортажам та описам поточної ситуації на Близькому Сході2. Це, зазвичай, нейтральні публікації, де автор безособово розказує про ситуацію в країнах, залучених у конфлікт. Трохи менше матеріалів присвячено критиці політики Ізраїлю та США на Близькому Сході. Високий відсоток критичних матеріалів можна певною мірою пояснити участю газети в проекті Синдикат. Більшість матеріалів щодо Ліванської війни були написані в рамках цього проекту, тож їх автори, американські, ізраїльські та європейські експерти, критикували американський силовий підхід до вирішення проблем, який перейняв Ізраїль. Приблизно десята частина всіх матеріалів присвячена нагнітанню ситуації з 2

Таблиця №10 Додатку №1.

тероризмом у світі, у 6% матеріалів безпосередньо йдеться про “війну з тероризмом”. Таким чином майже третина публікацій в газеті “День” так чи інакше пов’язує Ліванську війну 2006 року з глобальною боротьбою США з тероризмом. Подібний підхід меншою мірою характерний українській журналістиці, а більшою – європейській. 12% матеріалів присвячені наслідкам війни, вдвічі менше - причинам, це можна пояснити вдалою інформаційною кампанією

“Хезболли”,

яка

активно

поширювала

картини

страждань

ліванського народу, тож ця тема була на слуху. Тим більше, що теоретичні міркування щодо причин війни поступаються ефектністю описам її наслідків: зруйнованої країни, людських жертв. Окремо в газеті “День” розглянута роль таких держав як Сирія, Франція та Росія у врегулюванні конфлікту (кожній присвячена окрема стаття), що свідчить про їхній вплив на розвиток подій у регіоні. І лише 6% матеріалів подають аналіз ситуації на Близькому Сході, в якому достатньо всебічно розглядається конфлікт: з причинами, наслідками, аналізом подій. Що стосується “Дзеркало тижня”, то тижневик меншу кількість матеріалів присвячує поточним подіям, але більше подає публікацій про позиції сторін, про причини, які призвели до конфлікту. Окремо, у чверті матеріалів розглядається роль Сирії в конфлікті. Це єдина держава, чию політику в тижневику розглядають в окремих публікаціях. Таким чином, “Дзеркало тижня” відводить Дамаску мало не роль однієї зі сторін конфлікту. Характеристики “Хезболли” У більш ніж третині матеріалів в газеті “День” учасників “Хезболли” визначили як терористів, трохи рідше (в третині публікацій) акцент насамперед робиться на їх потужні соціальні корені в ліванському суспільстві3. Останнім часом лунає серйозна критика ярлика “терористи”, який одразу викликає негативні асоціації, тоді як чимало угруповань Близького Сходу вийшли за 3

Таблиця №11 Додатку №1.

межі лише бойових організацій, мають політичне крило, часто навіть представлені в органах влади і користуються широкою підтримкою населення. В газеті “День” сприйняття “Хезболли” як терористів несуттєво, у кілька відсотків, але все ж домінує над розглядом їх як передусім політичного та соціального гравця. Цитати: “це військово-політичний рух, а не лише армія чи група озброєних бандитів” (“Перемога за “Хезбаллою?”, Едвард Н. Люттвак, 30 серпня 2006), “не було секретом і те, що “Хезболла” по суті є державою в державі: у неї є своя особиста армія й терористичні угруповання” (“Від війни до миру”, Йошка Фішер, 27 липня 2006). По 21% отримали “визначення” ісламісти та радикали, при чому, якщо характеристика “радикали” ще допускає певну нейтральність, то термін “ісламісти” несе негативний відтінок, відсилаючи реципієнта до релігійного фанатизму та розкрученого у ЗМІ мусульманського фундаменталізму. По 18% і 15% відповідно отримали “бойовики” та “екстремісти”. І знову ж таки, якщо перше ще припускає нейтральний відтінок, акцентуючи увагу на наявності зброї та тренованих бійців у складі описуваної групи, то друге звертає увагу на використання групою екстремістських методів, що, можливо, все ж таки несе певну негативну конотацію. Загалом, можна сказати, що негативне зображення “Хезболли” як терористичного, радикального, ісламістського угруповання, домінує. Крім того, в десятій частині публікацій “Хезболлу” визначили як залежну від Сирії та Ірану силу, при чому кожну з цих країн покровителем угруповання назвали однакову кількість разів. Цитата: “Хезболла” та “ХАМАС” відіграють роль політичних сурогатів Ірану і Сирії в Лівані й Палестині” (“Конфлікт із “Хезбаллою” – початок плану зі знищення Ізраїлю?”, Віктор Каспрук, 8 серпня 2006). Водночас лише в одному матеріалі стверджується, що ця сила – залежна і вихована Росією. Що вже може частково свідчити про падіння впливу Москви на Близькому Сході. В десятій частині публікацій автори підкреслили приналежність “Хезболли” до шиїтів. З одного боку, така характеристика є

фактом, а не особистим баченням автора. Але, враховуючи те, що в Україні більшість населення – православні, поняття “шиїти” та “суніти” маловідомі українському читачу і навряд чи самі по собі несуть якусь інформацію, хоча на Близькому Сході це є достатньо важливим фактором. Виходить, що, на думку більшості авторів (майже 90%) цей аспект не має особливої важливості. Лише по одному матеріалу присвячено полярним визначенням “Хезболли” – ліванські патріоти та ісламофашисти. При цьому в двох з аналізованих матеріалів не подається жодної характеристики цієї організації, хоча вона є безпосереднім учасником Ліванської війни. Водночас у “Дзеркалі тижня” членів “Хезболли” у двох матеріалах з восьми назвали екстремістами та в одному – ісламістами, але жодного разу – терористами. У більшості матеріалів автори розглядають угруповання як складову ліванського суспільства та захисників арабів. Ще майже сорок відсотків матеріалів не подають жодної характеристики. Можна припустити, що у форматі тижневика легше подати глибокий аналіз чи розгляд певного політичного гравця, щоб пояснити, яку роль грає “Хезболла” в ліванському суспільстві, чому ліванський уряд не вживає проти неї рішучих заходів і чому її не можна знищити. Можна сказати, що в “Дзеркалі тижня” домінує нейтральний підхід. Характеристики Ізраїлю В газеті “День” в сорока відсотках матеріалів автори стверджують, що Ізраїль був стороною, яка самооборонялася, з них – у трохи менше, ніж половині матеріалів – реакцію Ізраїлю називають непропорційною4. Не набагато рідше лунає і ґрунтовна критика ізраїльської недалекоглядної політики. Цитати: “існування Ізраїлю тепер знаходиться в більшій небезпеці, ніж під час угоди в Осло. Ізраїльтяни повинні зрозуміти, що військових засобів страхання самих по собі недостатньо” (“Війна з тероризмом: помилкова 4

Таблиця №12 Додатку №1.

доктрина”, Джордж Сорос, 31 серпня 2006), “заява багатьох ізраїльтян про те, що немає «жодних партнерів для побудови миру», є абсурдною. Сусіди Ізраїлю налагодять мир на основі справедливих кордонів і справедливої гри” (“Мир і сьогодення”, Джеффрі Сакс, 31 серпня 2006). Набагато рідше Ізраїль звинувачують в порушенні резолюцій ООН (6%) та нехтуванні безпекою цивільних (6%). В сьомій частині публікацій автори звертають увагу на військові невдачі Ізраїлю під час Ліванської війни, наприклад: “майже міфічна потужність найбільш могутньої армії в регіоні виявилася підірваною” (“Уроки ліванської війни”, Дуд Куттаб, 16 серпня). В одному ж матеріалі автор підкреслює, що Тель-Авів змушений сам на сам боротися з “Хезболлою” і виконувати усю чорну роботу. Цитата: “майже жодна країна, крім Ізраїлю, не бажає ставити перед своїми солдатами це (роззброїти “Хезболлу”) завдання” (“Прогалина мандата ООН”, Енн-Марі Слотер, 26 вересня 2006). Отже, більшість авторів газети підкреслюють законність військової відповіді Ізраїлю, і лише п’ята частина застосовує невизначений у міжнародному праві термін “непропорційний удар”. Основна ж критика присвячена не стільки діям країни безпосередньо на полі битви, скільки глобальним питанням політики Ізраїлю на Близькому Сході. Тож образ Ізраїлю є більшою мірою нейтрально-позитивний, аніж негативний. В газеті ж “Дзеркало тижня” переважають критичні характеристики – 25% “постраждала сторона” проти 25% “агресор” та вдвічі менше – окупант. Чверть матеріалів не давали оцінки діям країни. Отже, можна стверджувати, що домінує критичний підхід. Характеристики Лівану У

більшості

випадків

(33%)

основною характеристикою

Лівану

публікаціях газети “День” є його нездатність контролювати територію власної держави, при цьому в майже третині матеріалів не наведено жодних

характеристик країни та майже не приділено їй увагу5. 18% матеріалів звертають увагу на руйнування в країні, спричинені Ізраїлем. Державу також характеризують, як сферу впливу здебільшого Сирії (12%) та меншою мірою Ірану (6%). Приблизно в десятій частині публікацій автори підкреслюють згуртування країни проти Ізраїлю та глибокі соціальні коріння “Хезболли” в Лівані. Значна частина авторів стверджують, що Ліван підтримує угруповання. Отже, основні характеристики Лівану – слабкість центральної влади, зруйнована війною країна, яка підтримує “Хезболлу” та знаходиться під впливом Ірану та Сирії. Загалом в газеті “День” Ліван характеризують, як жертву конфлікту, а не як його учасника. Майже третина матеріалів не дає характеристик Лівану. Приблизно такі ж результати дає аналіз матеріалів у “Дзеркалі тижня”, єдине, що там більший відсоток матеріалів, у яких відзначається підтримка Ліваном “Хезболли”, цитата: “Ліван як суверенна держава зобов’язаний відповідати за все, що відбувається на його території і виходить із його території, а не відмежовуватися заявами про непричетність” (“Війна з тінню”, Наомі Бен-Амі, 22 липня 2006). А серед країн, що мають вплив на нього відзначена лише Сирія. Характеристики “ХАМАС” Трохи більше третини матеріалів газети “День” містять згадки про “ХАМАС”, найчастіше цю організацію не поєднують з Ліванською війною6. Ті ж автори, які пов’язують “ХАМАС” з Ліванською війною, характеризують організацію як терористичну, як екстремістів, якими керує Сирія та Іран. Незначна

кількість

авторів

звертають

увагу

на

їх

популярність

палестинському суспільстві (6%), лунають також звинувачення у розгляданні

5 6

Таблиця №13 Додатку №1. Таблиця №2 Додатку №1.

“конфлікту як самоцілі”. Втім, переважна більшість авторів не пов’язує палестинську організацію з конфліктом між Ізраїлем та “Хезболлою”. Аналогічні тенденції і в “Дзеркалі тижня” – більше половини статей не містять згадки про “ХАМАС”. Змальований кількома матеріалами образ організації нагадує образ газети “День”: екстремістська організація, що бореться проти впливу Заходу, лишень впливає на “ХАМАС” більше Сирія, про Іран же не йдеться. Характеристики Ірану Лише в половині всіх досліджуваних матеріалів, як в газеті “День”, так і в газеті “Дзеркало тижня”, йдеться про Іран7. В газеті “День” здебільшого (40%) Іран згадують як постачальника зброї та грошей “Хезболлі”, вдвічі рідше автори припускають, що Іран веде так звану “війну через посередника”, тобто за допомогою “Хезболли” бореться як з Ізраїлем, так і з його союзником – США. У 12% відсотках автори розглядають дії Ірану ширше – як “реалізацію гегемоністських спрямувань у регіоні” за допомогою “Хезболли”, ще у 6% йдеться про прагнення відволікти увагу від своєї ядерної програми, знову ж таки використовуючи “Хезболлу”. Тобто можна сказати, що трохи менше половини матеріалів містять прямі чи непрямі згадки про “війну через посередника”, різниця полягає у кінцевій меті таких дій. Ще 15% матеріалів згадують Іран як союзника Сирії. Отже, половина публікацій, про Ліванську війну взагалі не містили згадок про Іран, трохи менше половини – містили припущення про ведення ним війни за допомогою “Хезболли”. Аналогічні результати аналізу публікацій в газеті “Дзеркало тижня”: в половині матеріалів стверджується, що Іран використовує “Хещболлу”, аби впливати на США та Ізраїль: боротьба з ними, відволікання уваги Вашингтону від іранської ядерної програми. Крім того, звертається увага, що Іран виступає союзником Сирії (25%). 7

Таблиця №3 Додатку №1.

Характеристики США Більше половини публікацій в газеті “День” та половина в “Дзеркалі тижня” не містять згадок про США8. П’ята частина всіх матеріалів газети “День” містять критику американської політики та заклики переглянути її. Ще у 12% публікацій звучить ще гостріша критика США – як країни, що загострює ситуацію на Близькому Сході та грає на руку екстремістам . 6% містять звинувачення, що США розпалюють війну в регіоні заради власних інтересів, а у 3% причиною втручання у процеси в регіоні називають спроби захистити свої нафтові інтереси, цитата: “США маніпулюють Близьким Сходом, когось підтримують, а когось – ні лише заради контролю нафтових потоків в регіоні” (“Мир і сьогодення”, Джеффрі Сакс, 31 серпня). Загалом, майже 40% матеріалів містять різну за гостротою критику політики чи дій США на Близькому Сході. 15% публікацій містять інформацію про цілковиту підтримку Сполученими Штатами Ізраїлю, а 3% описують їх роль у конфлікті як посередницьку. У сьомій частині всіх матеріалів акцентується увага на створенні штатами фрейму “вони-терористи”, який і використовується, щоб описувати власну діяльність як боротьбу добра проти зла, цитата: “війна з тероризмом забиває клин між «нами» та «ними». Ми — невинні жертви, вони — зловмисники. Тоді як ми, схоже, не помічаємо, що теж стаємо зловмисниками в процесі” (“Боротьба зі словами та брехливими обіцянками”, Джордж Сорос, 19 серпня 2006). Тож, здебільшого США не є в центрі матеріалів, присвячених Ліванській війні, а більшість згадок містять різнопланову критику політики США на Близькому Сході. У газеті “Дзеркало тижня” чверть матеріалів містять згадки про підтримку Сполученими Штатами Ізраїлю, ще чверть – містять припущення про провокування Ізраїлю американцями, щоб розпочати війну з Сирією, цитата: “можна розглянути наступний варіант: від самого початку конфлікту з 8

Таблиця №4 Додатку №1.

“Хезболлою” США знову й знову, різними шляхами, вказували Ізраїлю на Сирію” (“Ізраїль—Ліван: хто програв, а хто виграв?”, Віктор Каспрук, 19 серпня). І по 12,5% матеріалів містять критику США за створення фрейму “вони - терористи” та за загострення ситуації на Близькому Сході. Тож найчастіше в тижневику США згадували, як ініціатора чи підбурювача Ліванської війни і рідше, як союзника Ізраїлю. Характеристики Росії 82% матеріалів в газеті “День” не містять жодної інформації про роль Росії у конфлікті9. Ті ж, що містять, найчастіше стосуються постачання нею зброї “Хезболлі” (6%) чи навіть всім радикальним угрупованням (3%), або публікації містять згадки про заклики Росії всім сторонам конфлікту негайно припинити вогонь. В одній публікації з 33 йдеться про роль Москви у становленні “Хезболли” ще за часів Холодної війни, цитата: “КДБ поставило завдання: “насаджувати в ісламському світі ненависть до євреїв, гідну нацизму, щоб перетворити цю емоційну зброю на терористичну бойню проти Ізраїлю та його основного прихильника США” (“Російські сліди в Лівані”, Іон Міхай Пацепа, 29 серпня). Тож, навіть ті, публікації, де йдеться про вплив сучасної Росії на конфлікт, здебільшого зводять його до постачання зброї. В газеті “Дзеркало тижня” Росія не фігурує у трьох чвертях всіх публікацій, ті ж, що містять згадки про неї, характеризують її позицію, як безперспективну (12,5%), а також як таку, що підтримує Сирію (12,5%) у боротьбі з Ізраїлем. Характеристики Сирії Приблизно половина всіх публікацій в газеті “День” не пов’язують безпосередньо Сирію з конфліктом10. Втім, чверть всіх матеріалів містить 9

Таблиця №5 Додатку №1. Таблиця №6 Додатку №1.

інформацію про те, що саме Сирія підтримує “Хезболлу”, зокрема, постачає їй зброю. Ще по 6% матеріалів містять інформацію про те, що Сирія підтримує тероризм на Близькому Сході та “ХАМАС”. Зустрічаються також твердження про те, що Сирія прагне повернути Ліван у сферу свого впливу (15%) та є союзником Ірану (15%), а також, що Сирія своєю політикою щодо Близького Сходу прагне вирватися з ізоляції (3%). У 12% публікацій Сирію звинувачують у веденні “війни через посередника”. Отже, хоча роль та вплив Сирії розглядають лише у трохи менше ніж 50% матеріалів, решта згадок, хоча і дуже різнорідні, показують, що ця держава досить суттєво впливає на ситуацію на Близькому Сході та на Ліванську війну, зокрема. В газеті “Дзеркало тижня” Сирія фігурує у половині всіх матеріалів, найчастіше її згадують як державу, що веде з Ізраїлем “війну через посередника” (37,5%), як союзника Ірану (37,5%). Найрідше про Сирію згадують як про постачальника зброї та ресурсів “Хезболлі” (12,5%). Характеристики НАТО 94% публікацій в газеті “День” не містять жодних згадок про НАТО11. В одній публікації НАТО, на рівні з рештою впливових міжнародних організацій, закликають долучитися до відновлення суверенітету ліванської влади на всій території країни (3%), а у двох – йдеться про здатність США заблокувати невигідне їм рішення Альянсу. В публікаціях “Дзеркала тижня” про НАТО взагалі не йдеться. Отже, можна зробити висновок, що НАТО на сторінках двох українських газет не було залучене до вирішення та врегулювання Ліванської війни.

Таблиця №7 Додатку №1.

Характеристики ООН В газеті “День” ООН не фігурує у 70% матеріалів12. Більшість же згадок присвячені критиці організації: невиконуваність резолюцій (15%), недієвість ООН (9%). 6% публікацій згадують ООН в контексті ухваленої Резолюції щодо припинення вогню (1701 (2006)), цитата: “роздає порожні обіцянки” (“Возз’єднання Лівану. Що зупинить бойовиків «Хізбалли», Шломо Вінері, 20 липня 2006). Про необхідність ООН долучитися до відновлення політичної стабільності в Лівані йдеться у 9% матеріалів, у 6% матеріалів йдеться про вплив США на цю організацію, зокрема на процес ухвалення рішень. У 3% матеріалів подається критика організацією всіх сторін конфлікту. Отже, роль ООН більша, порівняно з НАТО, але наявність критики доводить, що від цієї організації чекали більшого у процесі зупинення та врегулювання конфлікту. В газеті “Дзеркало тижня” про ООН не йдеться у 62,5% матеріалів. Ті ж, що містять згадки про організацію – здебільшого критикують її недієвість та неефективність (25%). В одній публікації з 8 згадується ініціатива ООН створити буферну зону між Ізраїлем та Ліваном. Характеристики Європейського Союзу Сюди входять не лише публікації, де йдеться про безпосередньо Європейський Союз, але й ті, де йдеться окремо про якісь країни ЄС. Втім, 67% публікацій газети “День” не містять згадок про ЄС13. Найчастіше згадується Франція в контексті прагнень вплинути на події в регіоні – 9%, менше згадок про Великобританія – 6%, половина з них підкреслює її роль як союзника США, інша половина – зменшення підтримки Ізраїлю в країні під впливом інформації про руйнування в Лівані. В 9% матеріалів звучать різнопланові заклики до ЄС долучитися до відновлення Лівану, 6% матеріалів містять інформацію про небажання чи неспроможність ЄС вплинути на конфлікт. Тож, 12 13

Таблиця №8 Додатку №1. Таблиця №9 Додатку №1.

хоча ЄС і не зіграв суттєвої ролі в самому конфлікті, частина країн ЄС, зокрема Франція та Великобританія, все ж мали, на думку авторів публікацій газети “День”, вплив на розвиток подій. В “Дзеркалі тижня” ЄС не фігурував у 62,5% матеріалів, у тих же публікаціях, де містилися згадки про нього, йшлося про заклики ЄС до різних сторін конфлікту припинити його безпосередньо чи вплинути на когось з залучених акторів заради припинення конфлікту. Отже, можна сказати, що ЄС особливо не зміг вплинути на перебіг конфлікту, хоча світова громадська думка зіграла певну роль у скорішому вирішенні конфлікту. Джерела В газеті “День” найчастіше цитували ізраїльські джерела – 30%, трохи рідше – американські (24%)14. У 12% публікацій слово давали офіційному Лівану, у 6% - “Хезболлі”. У 9% матеріалів викладено позиції експертів, трохи менше, 6% публікацій, містять інформацію, повідомлену ООН. В газеті “Дзеркало тижня” найчастіше цитували Ізраїль – 75%, рідше США – 50%, значно рідше “Хезболлу” та ЄС – по 12,5%. Причини Ліванської війни 39% публікацій газети “День” не містять жодної інформації про причини конфлікту15. В решті матеріалів серед найпоширеніших причин називають провокацію бойовиків та самозахист Ізраїлю (по 18%), інші причини мають щонайменше втричі меншу популярність. Пов’язують початок війни з Сирією у 6% публікацій (збільшення впливу Сирії в Лівані і в регіоні в цілому), з Іраном – теж 6% (підтримка гегемоністичних спрямувань Ірану). Стільки ж відсотків набрали такі причини як непоступлива та унілатеральна політика Ізраїлю та 14 15

Див. додаток №2 . Таблиця №14 Додатку №1.

“війна як самоціль та спосіб існування “Хезболли”. Решта причин згадувалися не більше одного разу. Найрадикальніші – “ісламський фашизм, війна Ізраїлю проти терору” та підготовлена спецоперація Росії. В газеті “Дзеркало тижня” свій варіант причин конфлікту містився у кожному матеріалі. Лідирують провокація бойовиків та самозахист Ізраїлю – по 25%. Решта причин зустрічають по одному разу, серед них і агресія Ізраїлю проти Лівану, і прагнення США допомогти уряду Лівану, і небажання арабських країн визнавати Ізраїль. Наслідки Ліванської війни Не наведена жодна інформація щодо наслідків Ліванської війни лише у 9% публікацій в газеті “День”. Найбільше (36%) в матеріалах йшлося про висновок з війни, що конфлікти слід вирішувати переговорами, а військовими засобами Ізраїль проблем з Ліваном не вирішить. Трохи менше (27%) згадок про зруйновану інфраструктуру Лівану. По 18% та 15% отримали такі наслідки, як “посилення авторитету “Хезболли” та антиізраїльських настроїв у суспільстві відповідно. Певна увага (6%) також приділена різного роду наслідкам програшу “Хезболли”, таким як зростання національної гордості арабів, активізація “Хезболли”. У 9% публікацій підкреслюється провал концепту “війни з тероризмом”. Серед переможців у війні називають і Іран (3%), і Росію (3%). В газеті “Дзеркало тижня” про наслідки Ліванської війни йдеться у кожній публікації. Найчастіше називають три наслідки (по 37,5%) – масові потоки ліванських біженців, зруйнована інфраструктура країни, масові жертви серед мирного

ліванського

населення.

Рідше

(по

25%)

згадують

безвихідь

найсильнішої армії Сходу (цитата: “найсильніша армія на Близькому Сході загнана у безвихідь купкою партизанів “Хезболли”, “Літні дощі”, які переходять

бурю”,

Ігор

Семиволос,

липня),

усвідомлення

безперспективності ізраїльської мілітаристської політики, стимул офіційному

Лівану домогтися повного контролю над країною, а також вперше надана Ізраїлю підтримка деяких арабських країн. 3.2. Обробка результатів інтерв’ю Щоб агрегувати, порівняти отримані відповіді та сформувати єдиний масив, усі відповіді та висловлені ідеї були структуровані за однією і тією самою схемою. Обробка інтерв’ю складалася з дво етапів: перший етап – розшифровка інтерв’ю та нумерація блоків відповідей відповідно до нумерації питань в єдиному опитнику. Другий етап – структурування відповідей відповідно до тем та ідей, висловлених експертом, так, щоб цими блоками можна було оперувати. Разом всі ці блоки давали повні та глибокі відповіді на питання, водночас в деяких випадках експерти більше заглиблювалися у вузькоспеціалізовані сфери [9]. У даній роботі не наведені розшифровані інтерв’ю, враховуючи її обмежений обсяг. Питання №1. Чи зацікавлена українська міжнародна журналістика у Близькому Сході? Чому? (А) Інтерес є, але сама тематика дуже специфічна – одноманітна. Оскільки події самі по собі є специфічними, розглядати їх слід не в форматі новин, а в форматі аналітики, а в українських ЗМІ - брак аналітичної інформації, домінує новинна, постійного замовлення на аналітику по Близькому Сходу немає. Цитата: “Тобто в першу чергу люди звертають увагу на конфлікти, і Близький Схід асоціюється з конфліктами. І, очевидно, що ці конфлікти тривають досить довго, і увага звертається лише на ті моменти, коли той чи інший конфлікт загострюється”. (В) Вважається ознакою доброго смаку, якщо у поважного видання є відділ міжнародних новин, тому їх подають, але виходячи зі специфіки видання.

Здебільшого це – впливові гравці, сусіди України та супердержави. Щодо Близького Сходу, то – цитата: “Є дуже стара формула про те, що тільки той, хто контролює Близький Схід, може називатися супердержавою”. Тобто з точки зору енергетики, нафто-газових питань цей регіон цікавий багатьом. Але навіть українське МЗС не може пояснити українцям, що цей регіон важливий для держави. Немає також школи журналістів-міжнародників. (С) Це питання стоїть не на першому плані. Навіть у зверненнях урядовців та президента Близький Схід не згадується. Крім того, бракує фахових журналістів, які б знали мови, крім англійської. (D) Цікавиться, бо це гаряча точка, де завжди щось відбувається. Є ще елемент інерції – всі пишуть і ми пишемо. Крім того, там багато вихідців з України, втоми від новин звідти немає, на відміну, наприклад, від Іраку. Бо ще з радянських часів залишився інтерес і певні уявлення, є певні кліше, але асоціювання з єврейською культурою, народом залишилося. Цитата: “Тобто у цих подій є фон, це вже третє покоління, яке має контекст, які з цим виросли”. (Е) Інтерес зростає, і академічний теж. Це пов’язано з тим, що і на державному рівні зростає зацікавлення в цьому регіоні, вже зрозуміли його важливість. (F) Цитата: “Мені здається, що вона нудна, або її показують нудно”. Є стереотип, що там постійно щось відбувається, і більшість людей, коли бачать новини з Близького Сходу чи Іраку, просто перемикають канал. Там за великим рахунком нічого не змінюється, і це насправді останній варіант. (G) Новини подаються з огляду на два фактори: їх важливість для світу і стосунок до України. З радянських часів цей регіон є важливим, але це більше до Росії, ніж до України. Сьогодні війна, хоч і може стати світовою у будь-який момент, стала буденним явищем. Тобто ми показуємо, коли щось дуже страшне стається, чи, коли йдеться про економіку – ціни на енергоресурси. Цитата: “Ми показали тільки один раз, коли це стало більш таким, на людському рівні, коли

там загинула дитина, новонароджений хлопчик, здається, і оце так сколихнуло”. (H) Близький Схід важливий, “тому що події, які там відбуваються, вони багато на що можуть впливати і багато на що впливають”. Тобто враховується геополітичний фактор. Цікаво також, якщо в цьому регіоні (Ліван, Ізраїль) є українці. Начебто все цікаве, але, якщо нових поворотів немає, то українцям важко пояснити, що ж там особливого чи важливого. (І) Цитата: “В Україні часто навіть в серйозних виданнях міжнародна інформація часто проходить, як другорядна”. В ЗМІ сформувався певний «набір країн», про які пишуть регулярно – Росія, Сполучені Штати, Польща та країни колишнього СРСР. А якщо звертається увага на Близький Схід, то здебільшого в новинному, а не аналітичному ключі. Причини часто – незнання мов та неможливість побувати в самому регіоні. Агреговані твердження ¾ Близький Схід є важливим, але часто його важливість, як ключового регіону, не можуть показати ані журналісти: через нефаховість та незнання мов, ані політики: через невміння чітко задекларувати, які ж регіони є важливими для української зовнішньої політики. ¾ Є певна одноманітність в подіях на Близькому Сході, але до певної міри вона компенсується обізнаністю з проблематикою, яка збереглася з часів СРСР. ¾ Є опосередкований стосунок до України – через історичні та економічні причини в регіоні перебувають чимало українців або людей українського походження, є ще момент інерційності – всі пишуть, і ми пишемо. ¾ Матеріали, які готуються, здебільшого новинні, але тематика дуже серйозна і потребує аналітичного та глибокого вивчення і подачі.

Питання №2. Чи зацікавлене в інформації з Близького Сходу українське суспільство? Чи є у споживача інформаційного продукту потреба у висвітленні подій в цьому регіоні? Чому? (А) Українці – україно-центричні, їх, в першу чергу, цікавить те, що відбувається всередині держави. Оскільки зовнішня політика є продовженням внутрішньої, то цікавлять найбільше події на периферії країни – по кордонам. Близький Схід тут випадає, бо не є центром сил, що впливає на Україну, крім того, його маргіналізує його постійна конфліктність. (В) Інтерес насправді є, але не аморфного загалу, а певної визначеної аудиторії – бізнесових кіл, наприклад. Є інтерес політичний, бо політика є продовженням економіки. Цитата: “Якщо говорити конкретно, то в нас мало хто знає, що ми провалили свої іракські контракти. Тобто не те щоб нам їх не давали, але коли був контракт підписаний на постачання КРАЗів, і іракці хотіли нові машини, а ми їм кілька, що називається, підреставрованих кинули. І вони цей контракт розірвали? З чиєї вини? А то були шалені гроші”. Цікавий цей регіон і з точки зору диверсифікації джерел енергоресурсів, але в Україні є проблема – невміння показати важливість, так само як і в ситуації з НАТО. Цитата: “Тому і немає інтересу у пересічних громадян, які просто їздять до Єгипту, і не знають купи проблем, з якими стикаються єгиптяни, і в яких ми на них можемо робити гроші, а не вони на нас”. (С) Апетит до інформації про Близький Схід є, у нас люди цікавляться Сходом тому, що це Схід. А журналісти через нефаховість не розпалюють цей інтерес до Близького Сходу. Не сприяють тому, щоб розглядали регіон з точки зору інтересів України: “політики, енергетики, невикористаних можливостей товарообігу”. З цієї точки зору ці події подають в США, Європі, у нас же подають лише, коли вибухи, війна, жертви, і люди не заглиблюються, бо їм це непотрібно. (D) Інтерес є, і хоча люди часом не заглиблюються в поточні події, все те, що стосується ключових конфліктів, через які розпочалася війна – хто з ким

воює, хто добрий, а хто поганий і т.д. – тут люди якраз можуть відповісти і розказати. (Е) Найцікавіше - це економічні відносини, та ж сама диверсифікація енергоносіїв, а також те, що завжди цікаве – це врегулювання конфліктів, але це більше для науковців. (F) Журналісти все ж роблять про ці події новини, але люди перемикають канали на цих новинах або йдуть на кухню робити собі каву. Щоб зацікавило, це має бути щось планетарного масштабу або дуже стосуватися України, наприклад, українські миротворці. (G) Журналісти сприймають цю війну як щось буденне, і це ж враження передається глядачам. Основна маса, дійсно, сприймає Близький Схід як гарячу точку планети, де постійно відбувається конфлікт: то спалахують війни, то трошки загасають, де після йде якийсь новий виток мирних переговорів. (H) Українцям цікавий сусідній круг країн: ЄС, НАТО, вони висвітлюються, бо зв’язані з курсом країни. Близький Схід важливий, коли там щось відбувалось, якісь прориви, а так про війну мало хто там розуміє, чому і як, . (І) Інтерес є, тому що чимало українців виїхали в Ізраїль, і є потреба в надійній інформації “з перших вуст”, але більшість ЗМІ не мають корпунктів там, що знижує і кількість, і якість інформації. Агреговані твердження ¾

Можна виділити кілька груп експертів за спеціалізацією. Наприклад,

телевізійники здебільшого вважають, що війна вже стала одноманітною і нецікавою, і люди втомилися від інформації звідти. ¾

Представники суспільно-політичних друкованих видань скаржаться на

брак якості та аналітики при тому, що сам інтерес є. Частково він передався з СРСР, частково його стимулює велика кількість українців, що виїхали в регіон. ¾

Водночас висловлюються нарікання, що держава не показує, наскільки

важливий для України регіон, не показуються численні економічні та політичні

можливості. Тобто часто показують лише уривками певні елементи конфлікту, а те, що існує поза війною, опускається. Питання №3. Яка інформація про Ліванську війну потрапляла на шпальти газет? Що мало статися, щоб неї зацікавились видавці чи редактори? Чому якась інформація, навпаки, оминається? (А) Загальне враження: на шпальти газет потрапив початок війни, і трошки менше – кінець, але кінець був змазаний, тому що незрозуміло, коли цей кінець. Початок широко показали, бо було багато речей, не притаманних іншим війнам на Близькому Сході. Ракетні обстріли особливо вразили. (В) Підхід в міжнародній журналістиці такий самий, що і у звичайній продаються скандали, ”трупи”, енергетика. Ну, і телебачення та щоденна преса може подавати поточні події, тижневики такого не роблять, їм доводиться копати кудись глибше. Приклад – російська зброя в руках “Хезболли”. (С) На цьому етапі і виявляється нефаховий підхід – апетит до інформації розпалюють лише, коли чують про теракт чи війну. Цитата: “І люди тільки після цього починають дивитися, що так, там десь Близький Схід є”. Якщо ж таких гучних подій з жертвами немає, то єдине, чим цікавляться, це – чи безпечно туди їхати відпочивати чи ні. (F) Щоб це стало першою новиною у випуску, там має розпочатися нова війна або підписатися якісь остаточні мирні домовленості, ще одне Осло, наприклад, або щось дуже схоже. Або тема українських миротворців, адже українці були певний час в Лівані. (G) Інформація з Близького Сходу потрапляє в ефір, коли подія виходить за рамки. Цитата: “Це як, коли загинула дитина, коли про це стало відомо, хоча, можливо, там це відбувається мало не щодня”. Ще один аспект – зв’язок з економікою, коли це стосується світових цін на нафту тощо.

(H) В першу чергу - новий поворот в мирному врегулюванні, такий як, наприклад, Аннаполіс, цікаві також взаємні візити, якщо підходить під формат видання, то це і виставки, і конференції можуть бути. (І) Якщо ж говорити про Ліванську війну 2006 року, то висвітлення її було й, можливо, недостатнє в українських ЗМІ, але, в той же час, інформація про неї досить регулярно потрапляла на шпальти українських друкованих видань. Тією чи іншою мірою тема цієї війни була освітлена в більшості друкованих українських видань, але “найкращий аналітичний аналіз можна було прочитати у газетах “Дзеркало тижня” і “День”. Агреговані твердження ¾ Інформація про війну потрапляла на шпальти видань та в ефір телеканалів, але подача не завжди була фаховою – часто звертали увагу на поточні події, на кількість жертв чи на теракти, втрачаючи при цьому цілісну картину самої події і її причин. ¾ До подій, які обов’язково стануть предметом висвітлення, належать серйозні повороти у мирному врегулюванні, щось, безпосередньо пов’язане з українцями, події, які вплинули на світову економіку. ¾ Інтерес є, але його не розігрівають і не розвивають. Зрештою журналісти часто самі чогось не розуміють і тоді про це не пишуть, воно випадає з загальної картини. Питання №4. Чи є в українській міжнародній журналістиці готові моделі (шаблони) для висвітлення подій на Близькому Сході? Як вони з’явилися? Які чинники впливають на подачу інформації про події, у яких Україна не бере безпосередню участь? (А) Є низка журналістів-аналітиків, які добре підготовлені і освічені, але їх небагато. Цитата: “Більшість людей, журналістів, – ну от йому дали, він прочитав кілька статей, зробив summary цих статей і усе”. Так з’являються два

джерела інформації залежно від знання мов: російський та західний. Позитив зараз той, що розвивається сходознавство, ще події 11 вересня дали поштовх і у світі, і в Україні. Цитата: “Умовно можна сказати, що для науки ця війна виявилася корисною”. Немає зараз послідовного висвітлення. Але під час Ліванської війни не було особливих дискусій, хто винен, а хто – жертва. Цитата: “У нас люди, і журналісти також, досі плутають шиїтів, сунітів, що таке “Хезболла”. Зазвичай матеріал поверховий, щось сталося – і все, але можливо, і не слід вимагати більшого від пересічного журналіста. (В) Зараз існують два основні стереотипи: “це – погані араби, перший стереотип, і жиди, перепрошую, погані. Ну і щось проміжне – і ті, і ті добре, кожен своєю мірою”. Корені цих стереотипів: по-перше, це традиційний імперський антисемітизм, а щодо арабів, то це досвід спілкування з деякими з них, а також - традиційна ксенофобія, яка існує і щодо арабів, і щодо євреїв. Ці стереотипи не фіксуються свідомістю. А у ставленні до мусульман ще додається чеченський фактор, бо у нашому суспільстві дуже сильні симпатії до Росії. (С) Панує російський підхід, тому що англомовні джерела дивляться менше, це важче і мову треба знати. Ще одна проблема – відсутність державної позиції. Цитата: “І нас за це критикують представники близькосхідних країн, за те, що в України немає визначеної позиції, ви за кого – за тих чи за тих?” Це на Близькому Сході сприймається неадекватно, особливо, коли українські політики намагаються запропонувати українське посередництво. Об’єктивно, у нашої держави на це немає потуги. (D) Спадковості від радянської журналістики немає, тому єдині кліше зараз це кліше та стереотипи дилетантів, які про це починають писати зараз і з чистого листа. До того ж звикання: звикання до джерел інформації і до чітких визначень, наприклад, палестинці – жертви. Цитата: “Оскільки це постійно вертиться, то дуже мало людей застраховані від того, щоб це повторити, навіть механічно”. З того, що є, частіше переймають західну модель. Цитата: “Знову

ж таки стрічки: якщо ви туди не їдете, ви берете інформацію з “Ройтерс”, а “Ройтерс” очевидний своїми прихильностями”. (Е) Якщо говорити про наукову сферу, то якихось шаблонів зараз практично немає, науковці намагаються брати кілька точок зору, об’єктивно розглядати. (F) Українці тут чинять, як справжні європейці, і більше підтримують палестинську сторону, якщо брати відносини Ізраїлю з палестинськими територіями, крім того подають інформацію спрощено. Цитата: “Тому що українські журналісти мало кажуть, що там якийсь рейд Ізраїлю в Лівані чи на палестинських територіях був актом помсти за обстріл чи ще за щось. Вони всіх цих історій не знають, що прорвався там якийсь бойовик, захопив сім’ю, когось перестріляв, когось зґвалтував, потім його ледве-ледве схопили, посадили у в’язницю, а тепер “Хезболла” вимагає, щоб вони його звільнили у відповідь на звільнення якихось ізраїльських солдат”. А радянської спадковості у нас немає. (G)

Через

певне

обмеження

джерелах

інформації

здебільшого

покладаємося на західні джерела, бо не знаємо мов. Але намагаємося якомога об’єктивніше показувати. Особливих стереотипів вже немає, навіть міняється зараз ставлення до США, до західних цінностей. Цитата: “Зараз це вже здається такою профанацією, що люди там гинуть, не то що задарма, але за економічні інтереси супердержав, то ми намагаємося, не знаю, як це виходить, але показувати об’єктивно”. (H) Є певні журналісти, які дійсно дивляться в очі Москви, або є закладені такі стереотипи, що винні у всьому ізраїльтяни, євреї, є такі, що сіоністські теорії читають. Але це все відносно. (І) Шаблони є, і часто вони залежать від політичної орієнтації журналістів і видання в якому вони працюють. Крім того, частина журналістів знаходяться під впливом стереотипів пропаганди радянського зразка. Цитата: “На кшталт Ізраїль є агресивною до своїх сусідів країною, котра захопила незаконним шляхом чужі території, а героїчний палестинський народ і увесь арабський світ нині протистоїть агресії окупантів”. Але більшість серйозних ЗМІ намагаються

не подавати однобоких чи відверто тенденційних матеріалів по Близькому Сходу. Агреговані твердження ¾ Більшість експертів погоджуються, що шаблони є, але розходяться у думках щодо того, які вони і яке їх походження. Серед журналістів молодшого віку (до 30 років) поширена думка, що радянські стереотипи не передалися українській журналістиці. Тоді як трохи старші експерти (після 30 років) вважають, що ці уявлення і досі використовуються, але меншою мірою. ¾ Часто ЗМІ використовують готовий підхід російських чи західних ЗМІ. Більшість вважає, що західний підхід більш поширений. Основна причина – відсутність закордонних корпунктів та неможливість самостійно поїхати до регіону і вивчити ситуацію. Часто це через незнання ситуації Якщо ж підтримують російський підхід – то це через незнання англійської чи небажання заглиблюватися. Крім того, кліше та шаблони є результатом дилетантства та відсутності спеціалізованих журналістів. ¾ Крім того, ця війна стимулювала увагу до Близького Сходу, не лише журналістську, але й наукову. Регіон почали глибше вивчати, що зрештою сприятиме якості інформаційних матеріалів про нього. Питання №5. Хто зі сторін виграв інформаційну війну, кого більше виправдовували і кому симпатизували і чому: а) на заході? б) на Близькому Сході? в) в Україні? (А) Картинки зруйнованих ліванських міст, бомбардувань не давали можливості підтримувати ізраїльтян. І, очевидно, що інформаційна війна була виграна арабами. “Хезболла” дуже активно працювала на інформаційному рівні, незважаючи на те, що на початку війни кілька країн дуже активно виступали проти “Хезболли” і критикували її. Але після бомбардувань ситуація змінилась кардинально, ні про що вже не можна було говорити.

(В) В інформаційному плані в Україні виграла Росія, тому що всі новини були передрукованими з російських джерел. А світову інформаційну війну виграли ХАМАС та “Хезболла”. ХАМАС отримав “просто таки величезний козир в боротьбі з Ізраїлем”. І це попри хорошу подачу новин ізраїльтянами з поля битви, тобто зайвого ізраїльські ЗМІ не сказали. Цитата: “Тобто висвітленню військових дій в ізраїльських ЗМІ можна повчитися, тому що було дуже мало негативної інформації”. (С) У світі інформаційну війну виграв Ізраїль, якого сприймали як захисника своїх громадян від терористів, бойовиків. Про “Хезболлу” взагалі мало знали, а подавали її як терористичну організацію, і реакція на це одразу була негативною. Ізраїльтяни дуже грамотно подавали інформацію: серед їх загиблих більшість – мирні жителі, а бойовики “Хезболли”, за їх словами, ховалися серед мирних жителів спеціально. Хоча світова спільнота дуже на Ізраїль тиснула, але перемогу отримала поширене у всьому світі ізраїльське лоббі. А от на Близькому Сході виграла все таки “Хезболла”. Цитата: “Тому що вони на Близькому Сході знають, що таке “Хезболла”, вони там знали, хто і за що бореться”. (D) Інформаційну війну вдалося однозначно виграти Лівану. Це доводить і реакція Ізраїлю, який бореться з результатами поразки. Дуже показово те, що Україна гуманітарну допомогу на рівні держави надала саме Лівану, а не обом державам. Щодо Близького Сходу, то Сирія та Іран укріпились, отримали для себе додаткові аргументи в своїй анти-ізраїльській кампанії. А Ліван свою перемогу бездарно розбазарив на політичні та міжконфесійні конфлікти. (Е) Інформаційну війну все ж вдалося виграти “Хезболлі”. (F) Україні взагалі погано собі уявляли, що відбувається на Близькому Сході, тобто війна в цьому регіоні є перманентною і нікого не дивує. Але якщо абстрагуватись від цього, то все ж “Хезболла”. Цитата: “Тому що... були дуже вдалі, не знаю, чи піар-кампанії чи не піар-кампанії, але для “Хезболли” було дуже вигідним те, що ізраїльтяни час від часу вражали мирних жителів”. Для

всього світу моральна перевага була, якщо не у “Хезболли”, то проти Ізраїлю, скоріше за все проти Ізраїлю. Це вже пізніше з’ясувалося, що “Хезболла” дуже добре користувалася медіа-ресурсами і багато фактів підтасували. Але бомбардування Бейрута були видовищними. (G) Всупереч всім намаганням Ізраїлю та Штатів інформаційну війну виграв Ліван. Ізраїль зазнав нищівної критики. Цитата: “Щодо ліванців, то вони виграли, знову, як це жорстко не буде звучати, бо в них була дуже велика кількість втрат, і вони це все показували, так картинка була вражаюча і вони за рахунок цього, за рахунок колосальної підтримки, з боку арабського світу, яку він їм надавав”. Це стосується і світу, і України, бо українці вирішують серцем, а бачили вони на екранах страждання простих людей. (H) Всі події відображали об’єктивно у західній пресі, а щодо української – то це треба досліджувати. Цитата: “Дивіться, у цих повідомленнях немає майже особистого, це сталося, це відбулося, той заявив і т.д. Тобто чисто американський спосіб подавати, що є, що відбувається”. (І) Багато арабських експертів вважають, що обидві сторони однаковою мірою відповідають за патову ситуацію, яка склалася, хоча преса Сирії, контрольована державою, перекладає усю провину лише на американську підтримку чинному ліванському уряду. Тривожно також, що “світова спільнота неадекватно відреагувала на сам факт того, що в Лівані фактично встановилась зона вільна від влади”. Агреговані твердження ¾ На думку більшості експертів інформаційну війну у світі (західному), як і в Україні, виграла “Хезболла” чи Ліван. Часто експерти об’єднували цих двох гравців в один. Меншість вважає, що перемогу здобув Ізраїль, і особливу роль тут зіграло ізраїльське лоббі у світі. ¾ Навіть ті, хто перемогу в інформаційній війні віддав “Хезболлі”, підкреслюють дуже якісну та продуману інформаційну політику Ізраїлю. Вона

не дозволила йому перемогти лише тому, що сама “Хезболла” дуже вміло використала інформаційні ресурси. ¾ Якщо говорити про Близький Схід, то тут в інформаційному просторі домінували симпатії до “Хезболли”, що до певної міри є дуже передбачуваним. ¾ Значні дивіденди від перемоги “Хезболли” для своєї подальшої боротьби з Ізраїлем отримав і ХАМАС. Відповіді на ще три питання подаються вже у форматі висновків, без деталізації, оскільки ці питання безпосередньо не дають відповіді на дослідницькі питання, але дають уявлення про саму Ліванську війну 2006 року з точки зору експертів, що дозволяє провести глибший аналіз результатів, отриманих після контент-аналізу газетних публікацій. Питання №6. Актори, які брали участь у конфлікті. Хто, на Вашу думку, крім безпосередніх учасників війни (Ізраїля та “Хезболли”) брав участь саме в цьому конфлікті? Які інтереси намагався захистити кожен з акторів? Яку вони зіграли роль? Агреговані твердження ¾ Більшість експертів, крім безпосередніх учасників – Ізраїлю та “Хезболли”, називають ще Сирію та Іран. Обидві держави спонсорували “Хезболлу” та використовували у боротьбі проти Ізраїлю, причому у боротьбі не на своїй території. Іран таким чином бореться проти США та відволікає увагу від своєї ядерної програми, а Сирія вважає Ліван зоною своїх геополітичних інтересів та впливу. Окремо стоїть точка зору, що Іран використав “Хезболлу”, щоб перехопити у “Аль-Каїди” ініціативу. ¾ Одностайно серед учасників конфлікту називають також США, які послідовно підтримують Ізраїль. Щодо європейських країн, то тут думки розходяться: дехто вважає, що Німеччина та Франція підтримали Ізраїль, дехто вважає, що ні. Але більшість експертів погоджуються, що позиції європейських

держав багато в чому визначалися громадською думкою, яку вразили страшні картинки бомбардувань Бейрута. ¾ Що стосується Лівану, то його експерти здебільшого визначили, як гравця, що не мав достатньо потуги, щоб впливати на конфлікт, що розпочався на його території. Питання №7. Визначення причин конфлікту. Що змусило кожну зі сторін вдатися до зброї? Якими були цілі, які безпосередні учасники прагли досягти у цій війні? Які насправді, на Вашу думку, причини конфлікту? Агреговані твердження ¾ Більшість експертів погоджуються, що прикордонний інцидент не був справжньою причиною війни, а лише вдало використаним приводом. Існує думка, що Ізраїль, зважаючи на внутрішньополітичні проблеми, сприйняв цю війну, як можливість об’єднати суспільство та укріпити позиції влади, тобто планував маленьку переможну війну. ¾ “Хезболла”, зі свого боку, теж виявилася підготовленою до війни і навіть досягла поставлених цілей. Чимало експертів також погоджуються, що ця війна була вигідною Ірану та Сирії, які відволікли увагу світу від своїх проблем (ядерна програма Ірану та сирійські санкції), і дехто навіть вважає, що “Хезболла” спровокувала конфлікт за їх вказівкою. ¾ Є також позиція, що причиною війни і був саме прикордонний інцидент, і це є нормальною практикою, коли держава опікується кожним своїм громадянином. ¾ І ще одна точка зору, що на всі війни Ізраїль іде тому, що його і дотепер не визнає арабський світ, і політика Ізраїлю є спробою вижити у ворожому арабському оточенні.

Питання №8. Переможець та наслідки війни. Хто, на Вашу думку, переміг і чому? Хто найбільше виграв від Ліванської війни? Які наслідки війни для кожної зі сторін? Агреговані твердження ¾ Більшість експертів погоджуються, що з двох сторін лише “Хезболлі” до певної міри вдалося досягти поставлених цілей, тоді як для Ізраїлю ця війна була, якщо не програшною, то, принаймні, невиграшною. ¾ Усі погоджуються, що “Хезболла” підвищила свій рейтинг серед ліванського населення та заробила собі імідж єдиного захисника народу. Щодо іміджу Ізраїлю за підсумками війни, то думки експертів розходяться. Частина вважає, що він не змінився, оскільки сама війна держави проти угрупування, т.зв. асиметричні військові дії, не могли бути виграшними. А підтримка США як була в Ізраїлю, так і залишилася. Водночас деякі з експертів вважають, що програш Ізраїлю не дозволить йому в майбутньому використовувати стратегію стримування і вже похитнув його імідж, як непереможної держави, що особливо небезпечно в цьому регіоні. ¾ Одним із серйозних наслідків стали значні руйнування в Лівані, а також погіршення внутрішньополітичної ситуації в країні. Ізраїлю, зі свого боку, також

довелося

звернути

особливу

увагу

на

підготовку

армії

та

внутрішньополітичні питання. В результаті в країні посилився вплив правих політиків. Отже, оскільки сам опитник складався з двох логічних блоків питань, то і підсумки можна умовно розділити на два блоки. Перший стосується висвітлення близькосхідної тематики в українських друкованих ЗМІ загалом. Більшість експертів погоджуються, що Близький Схід є важливим регіоном і не лише для України, події в ньому так чи інакше впливають на світовий розклад сил, тим більше, що цей регіон є багатим на природні ресурси, зокрема, енергоносії, що збільшує його потенційний вплив на весь світ. Основна

проблема з висвітлення близькосхідної тематики полягає у невмінні подати її важливість для України ані на рівні журналістів, ані на рівні керівників держави. Часто теми, які цікавлять ЗМІ, є відображенням зовнішньополітичної діяльності керівників держави. Відповідно непослідовний інтерес до Близького Сходу засобів масової інформації відображає подібне ставлення держави до регіону в цілому. Щодо певної спадковості в інтересі до Близького Сходу, то її наявність не є однозначною. Хоча частина експертів вважає, що ще з часів СРСР збереглася певна фактологічна база, яка полегшує сьогодні аудиторії сприйняття інформації про Близький Схід. Додає зацікавленості у регіоні і те, що туди виїхали чимало і українців, і жителів колишнього СРСР. Утім, невідомо, чи ці аргументи можуть повною мірою застосовуватися до висвітлення Ліванської війни, адже вона не є цілком складовою ізраїльсько-палестинського конфлікту, який, ймовірно, в силу своєї тривалості є більш відомим. Одним із недоліків подачі Ліванської війни зокрема та близькосхідної тематики в цілому є те, що матеріали, присвячені цим питанням є здебільшого новинними, а не аналітичними. А оскільки сам конфлікт має серйозні історичні корені, то без їх пояснення важко уявити, що ж насправді відбувається на Близькому Сході. Ілюструє це також і неможливість обрати для проведення контент-аналізу висвітлення Ліванської війни 2006 року більш, ніж двох газет. Решта українських газет, особливо щоденних, не подавали аналітичних матеріалів, обмежуючись максимум інформаційними. Щодо того, чи є в українському суспільстві інтерес до Близького Сходу, то відповідь на це питання виявилася неоднозначною. Працівники телебачення здебільшого вважають, що люди втомилися від одноманітної інформації з Близького Сходу, а війна в цьому регіоні давно вже стала звичним явищем. З іншого боку, низький інтерес, на думку експертів, є також наслідком невміння держави та журналістів показати важливість, про що йшлося вище.

Що стосується того образу Ліванської війни 2006 року, який створили українські ЗМІ в цілому, то експерти нарікають на нерідку нефаховість подачі інформації: за поточними подіями втрачалася глобальна картина того, що відбувалося. Часто журналісти самі не розуміли до кінця, що певна подія чи поворот є важливими і чому. Ще однією суттєвою проблемою української міжнародної журналістики є її зловживання повідомлення чи то російськомовних, чи то англомовних джерел. Що є наслідком іншої проблеми – відсутності, по-перше, фахового поділу серед журналістів-міжнародників, адже небагато ЗМІ можуть собі дозволити не лише кореспондентський пункт у регіоні, але навіть і просто відрядити туди працівника на деякий час. А по-друге, незнанням мов, поширених в регіоні (арабської чи івриту), а часто навіть неволодіння англійською в обсязі, достатньому для вільного користування англомовними джерелами. Інший цікавий аспект – чи зберігся радянський шаблон у висвітленні подій на Близькому Сході. Тут думки експертів розділилися: серед журналістів молодшого віку (до 30 років) поширена думка, що радянські стереотипи не передалися українській журналістиці. Тоді як трохи старші експерти (після 30 років) вважають, що ці уявлення і досі використовуються, але меншою мірою, аніж це було за радянської доби. Інформаційну війну у світових медіа, на думку більшості експертів, вдалося виграти “Хезболлі”, або ж Лівану (часто експерти об’єднували цих двох гравців в один), менш поширена точка зору, що її вдалося виграти Ізраїлю за допомогою традиційного ізраїльського лоббі у світі. Експерти також звертають увагу, що інформаційна політика Ізраїлю була традиційно продуманою та виважено, і її перемозі завадило лише те, що “Хезболла” чітко усвідомила, наскільки потужним може бути тиск світової громадської думки, і вміло її використала. Очевидно, що на Близькому Сході домінувала симпатія до “Хезболли”, яка своїми діями отримала значні бонуси у боротьбі з Ізраїлем, як для себе, так і для “ХАМАСу”. Тут необхідно провести порівняння з

висвітленням Ліванської війни 2006 року в Україні за даними контент-аналізу українських газет. Другий логічний блок питань стосувався самої Ліванської війни 2006 року, її основних учасників, причин та наслідків. Усі опитані експерти є фахівцями з міжнародної політики, шестеро з них є вузькими спеціалістами саме з близькосхідної тематики. Це або люди, які тривалий час цікавляться Близьким Сходом як науковці (Юрій Скороход, Ігор Семиволос), як журналісти зі спеціалізацією “Близький Схід” (Віталій Федянін, Віктор Каспрук, Ольга Река, Микола Сірук), як керівники відділів міжнародної інформації провідних українських ЗМІ, які приймають рішення про подачу чи неподачу тієї чи іншої інформації читачу або глядачу (Юлія Куценко, Ольга Головіна, Олексій Кафтан). За результатами відповідей на питання другого блоку вдалося сформувати збірну картину Ліванської війни 2006 року очима експертів. Цей збірний образ доцільно порівняти з тим, який сформувався за результатами контент-аналізу українських газет, аби побачити, наскільки бачення фахівців з міжнародної та близькосхідної тематики співпадає з картиною, яку подають в аналітичних матеріалах українські газети. Ліванська війна 2006 року очима експертів До учасників Ліванської війни, крім безпосередніх гравців – Ізраїлю та “Хезболли” – потрапили ще Сирія та Іран. Їх назвали спонсорами “Хезболли”, які використовували її для боротьби проти Ізраїлю. Іран таким чином боровся проти США та відволікав увагу від своєї ядерної програми, а Сирія розглядає Ліван, як зону своїх геополітичних інтересів та впливу. Прозвучало також припущення, що Іран використав “Хезболлу” для перехоплення у “Аль-Каїди” ініціативи, щоб завадити їй домінувати на Близькому Сході. Одностайно всі експерти серед учасників конфлікту назвали також США, як послідовного союзника Ізраїлю. Щодо європейських країн, то більшість експертів погоджуються, що позиції європейських держав багато в чому

визначалися

громадською

думкою,

яку

вразили

страшні

картинки

бомбардувань Бейрута. Ліван, же експерти здебільшого визначили, як гравця, що не мав достатньо потуги, щоб впливати на конфлікт, що розпочався на його території. Щодо причин, то більшість експертів погоджуються, що прикордонний інцидент не був справжньою причиною війни, а лише вдало використаним приводом. Існує думка, що Ізраїль, зважаючи на внутрішньополітичні проблеми, сприйняв цю війну, як можливість об’єднати суспільство та укріпити позиції влади, тобто планував маленьку переможну війну. “Хезболла”, зі свого боку, теж виявилася підготовленою до війни і навіть досягла поставлених цілей. Чимало експертів також погоджуються, що ця війна була вигідною Ірану та Сирії, які відволікли увагу світу від своїх проблем (ядерна програма Ірану та сирійські санкції), і дехто навіть вважає, що “Хезболла” спровокувала конфлікт за їх вказівкою. Є також позиція, що причиною війни і був саме прикордонний інцидент, і це є нормальною практикою, коли держава опікується кожним своїм громадянином. І ще одна точка зору, що на всі війни Ізраїль іде тому, що його і дотепер не визнає арабський світ, і політика Ізраїлю є спробою вижити у ворожому арабському оточенні. Більшість експертів погоджуються, що з двох сторін лише “Хезболлі” до певної міри вдалося досягти поставлених цілей, тоді як для Ізраїлю ця війна була, якщо не програшною, то, принаймні, невиграшною. Усі погоджуються, що “Хезболла” підвищила свій рейтинг серед ліванського населення та заробила собі імідж єдиного захисника народу. Щодо іміджу Ізраїлю за підсумками війни, то думки експертів розходяться. Частина вважає, що він не змінився, оскільки сама війна держави проти угрупування, т.зв. асиметричні військові дії, не могли бути виграшними. А підтримка США як була в Ізраїлю, так і залишилася. Водночас деякі з експертів вважають,

що

програш

Ізраїлю

не

дозволить

йому

майбутньому

використовувати стратегію стримування і вже похитнув його імідж, як непереможної держави, що особливо небезпечно в цьому регіоні. Одним із серйозних наслідків стали значні руйнування в Лівані, а також погіршення внутрішньополітичної ситуації в країні. Ізраїлю, зі свого боку, також

довелося

звернути

особливу

увагу

на

підготовку

армії

та

внутрішньополітичні питання. В результаті в країні посилився вплив правих політиків.

Висновки Висвітлення близькосхідного конфлікту в українських ЗМК 1. Основна проблема під час висвітлення близькосхідного конфлікту в українських ЗМК – невміння журналістів показати важливість цього питання та його наближеність до України, як результат – низька зацікавленість у інформації з регіону. 2. Рівень інтересу аудиторії та журналістів віддзеркалює незацікавленість Близьким Сходом керівництва держави. 3. Інформація про близькосхідний конфлікт в Україні подається переважно в новинному, а не аналітичному форматі. 4. Більшість

фреймів

українських

журналістів,

які

стосуються

близькосхідного конфлікту, не є їх власними, а такими, що притаманні або ж російськомовним,

або

англомовним

джерелам,

які

журналісти

використовують під час підготовки матеріалів. 5. На думку опитаних експертів, через нефаховість та нерозуміння передумов конфлікту часто втрачається його глобальне та цілісне бачення. 6. На думку більшості експертів, інформаційну війну вдалося виграти “Хезболлі”, або ж Лівану (часто експерти об’єднували цих двох гравців в один). Ліванська війна 2006 року в українських газетах Порівнюючи інформацію, надану експертами з результатами контентаналізу, можна зробити висновок, що той плюралізм думок та різноманітність версій, які продемонстрували експерти цілком відповідає висвітленню Ліванської війни 2006 року в газеті “Дзеркало тижня”, водночас висвітлення конфлікту в газеті “День” більше відповідало формату щоденного видання, яке подає інформацію у здебільшого новинному, а не аналітичному форматі. Результати контент-аналізу публікацій в обраних газетах не можна екстраполювати на всі українські газети, оскільки обрані видання займають

особливу нішу якісної преси, яка в Україні найменш заповнена. І якщо серед тижневиків ще є, принаймні, кілька газет, які позиціонують себе як аналітичні видання, то щоденна газета “День” практично не має конкурентів у своєму форматі. Тож результати аналізу можна назвати такими, що стосуються якісною щоденної та щотижневої газетної періодики в Україні. 1. Переважна більшість публікацій, як в щоденному, так і в тижневому виданні, були статтями, інтерв’ю на тему близькосхідного конфлікту є скоріше винятком, що може свідчити про невисокий рівень зацікавленості темою та ускладненим доступом до потенційних джерел. Переважна більшість матеріалів українських журналістів, які стосуються Ліванської війни, були написані в Україні. Водночас більшість експертів підкреслили, що часто саме відсутність поїздок до регіону та вузької спеціалізації журналістів призводять до нефаховості матеріалів. 2. В щоденній газеті домінують описи поточної ситуації на Близькому Сході, значно менше статей містять аналіз або причин, або наслідків війни. При цьому інформацію про наслідки війни можна було зустріти вдвічі частіше, ніж дані про її причини. Можна припустити, що Ліванську війну частіше пов’язували з глобальною американською “війною з тероризмом”, аніж з попередньою історією арабо-ізраїльського конфлікту. Окремі публікації, присвячені ролі Франції, Сирії та Росії в конфлікті, свідчать про сприйняття цих держав як впливових гравців у регіоні. У “Дзеркалі тижня” більшість матеріалів були вузько зосереджені на аналізі певного аспекту війни – наслідки, причини тощо, значно менше матеріалів були близькі за стилем до репортажів, і лише роль Сирії в конфлікті була розглянута окремо. Експерти також погоджуватися, що Сирія була і є впливовим актором на Близькому Сході, разом з Іраном, меншою мірою це стосується Росії, і ще меншої – Франції.

3. У щоденній газеті домінували негативні характеристики “Хезболли”, як терористичної, ісламістської та екстремістської організації, яка діє за вказівками Сирії та Ірану. Рідше угруповання характеризували нейтрально, як організацію, глибоко вкорінену у суспільство. В газеті “Дзеркало тижня” членів “Хезболли” жодного разу не визначили як терористів, втім, зустрічаються такі характеристики як екстремісти та ісламісти, у більшості ж матеріалів автори розглядають угруповання як складову ліванського суспільства та захисників арабів. Тобто у виданні домінує нейтральний підхід. 4. Ізраїль на шпальтах “Дня” представлений як держава, яка захищала свою безпеку, але чия недалекоглядна політика на Близькому Сході не сприяє мирному врегулювання арабо-ізраїльського конфлікту. І хоча п’ята частина публікацій містить визначення дій Ізраїлю як непропорційного удару, його образ є більшою мірою нейтрально-позитивний, аніж негативний. В газеті ж “Дзеркало тижня” переважають критичні характеристики Ізраїлю на кшталт “агресор” чи “окупант”. 5. Третина публікацій, присвячених Ліванській війні, не приділяють уваги Лівану. Причиною може бути те, що його, наприклад, в газеті “День”, здебільшого змальовують як жертву конфлікту, яка не мала достатньої потуги, аби зупинити його чи вплинути на нього. Поширеним у публікаціях газети є твердження, що уряд країни підтримує “Хезболлу”. За матеріалами “Дзеркала тижня” Ліван є слабкою країною, яка не контролює свою територію, підтримує “Хезболлу” та знаходиться під впливом Сирії. 6. В публікаціях газети “День” “ХАМАС”, який характеризують як терористичну, екстремістську організацію, здебільшого не пов’язують з конфліктом між Ізраїлем та “Хезболлою”. У “Дзеркалі тижня” більше половини статей не містять згадки про “ХАМАС”.

Змальований

кількома

матеріалами

образ

організації:

екстремістська організація, що бореться проти впливу Заходу, знаходячись під впливом Сирії. Разом з тим, частина експертів вважає, що “Хезболла” та “ХАМАС” скоординовано діють проти Ізраїлю. Прозвучало також припущення, що не виграш Ізраїлем війни, у першу чергу, зіграв на руку як раз “ХАМАСу” у його боротьбі з Тель-Авівом. 7. Лише в половині всіх досліджуваних матеріалів, як в газеті “День”, так і в газеті “Дзеркало тижня”, йдеться про Іран. В газеті “День” роль Ірану здебільшого обмежується постачанням зброї та грошей “Хезболлі”, а також – веденням так званої “війни через посередника” за підтримки Сирії. Аналогічні результати аналізу публікацій в газеті “Дзеркало тижня”: в половині матеріалів стверджується, що Іран разом з Сирією використовує “Хезболлу”, аби впливати на США та Ізраїль: боротьба з ними, відволікання уваги Вашингтону від іранської ядерної програми. Подібні припущення щодо ролі Ірану у війні висловили і експерти. 8. За даними аналізу публікацій в газеті “День” роль США у конфлікті є достатньо обмеженою, опосередкованою. Разом з тим, значна частина публікацій містить критику політики США на Близькому Сході. Причому ця критика пов’язана лише з цілковитою підтримкою Ізраїлю, а також з невдалою реалізацією “війни з тероризмом”. У газеті “Дзеркало тижня” найчастіше США згадували, як ініціатора чи підбурювача Ліванської війни і рідше, як союзника Ізраїлю. Водночас експерти приділили США як послідовному та впливовому союзнику Ізраїлю значно більше уваги. 9. Згадки про Росію в контексті війни містить лише п’ята частина публікацій газети “День”. У тих же матеріалах, де про цю країну все ж йдеться, її роль зводиться лише до постачання зброї “Хезболлі”. В газеті “Дзеркало тижня” Росія не фігурує у трьох чвертях всіх публікацій, у тих ж, що містять згадки про неї, йдеться про російську підтримку Сирії.

100

10. Приблизно половина всіх публікацій в газеті “День” не пов’язують безпосередньо

Сирію

конфліктом,

здебільшого

її

роль

обмежують

постачанням зброї та ресурсів “Хезболлі”. Отже, хоча роль та вплив Сирії розглядають лише у трохи менше ніж 50% матеріалів, решта згадок, хоча і дуже різнорідні, створюють враження, що ця держава досить суттєво впливає на ситуацію на Близькому Сході та на Ліванську війну, зокрема. В газеті “Дзеркало тижня” Сирія фігурує у половині всіх матеріалів, найчастіше її згадують як державу, що разом з Іраном веде з Ізраїлем “війну через посередника” – “Хезболлу”, якій і постачає зброю. Приблизно таку ж роль Сирії відвели й опитані експерти, втім, про її вплив на розвиток ситуації згадали всі. 11. В газеті “День” ООН не фігурує у 70% матеріалів16. Більшість же згадок присвячені критиці організації, і хоча роль ООН більша, порівняно з НАТО, але наявність критики доводить, що від цієї організації чекали більшого у процесі зупинення та врегулювання конфлікту. В газеті “Дзеркало тижня” про ООН не йдеться у 62,5% матеріалів. Ті ж, що містять згадки про організацію – здебільшого критикують її недієвість та неефективність. І хоча вогонь учасники війни припинили за вимогою Резолюції №1701 ООН, роль організації у конфлікту і за матеріалами українських газет, і за результатами інтерв’ю була дуже обмеженою. 12. 94% публікацій в газеті “День” не містять жодних згадок про НАТО. В публікаціях “Дзеркала тижня” про НАТО взагалі не йдеться. Отже, можна зробити висновок, що Альянс на сторінках двох українських газет не був залучений до вирішення та врегулювання Ліванської війни. 13. 67% публікацій газети “День” не містять згадок про ЄС. Серед держав ЄС окремо згадуються Франція та Великобританія. Тож, хоча ЄС і не зіграв суттєвої ролі в самому конфлікті, частина країн ЄС, все ж мали, на думку авторів публікацій газети “День”, вплив на розвиток подій. 16

Таблиця №8 Додатку №1.

101

В “Дзеркалі тижня” ЄС не фігурував у 62,5% матеріалів, а там, де фігурував, йшлося про загальні заклики до всієї міжнародної спільноти. Водночас на думку більшості експертів Європейський Союз не залишився осторонь

конфлікту.

Йдеться,

зокрема,

про

критику

ізраїльського

“непропорційного удару” та поширення симпатій до Лівану, на думку більшості опитаних фахівців інформаційну війну в ЄС вдалося виграти “Хезболлі” – Лівану (їх часто об’єднували). 14. Більше половини всіх цитувань в обох виданнях – джерела з США та Ізраїлю, значно рідше – з “Хезболли” та Лівану. Отже, можна припустити, що навіть, якщо авторам вдавалося збалансувати домінування американських та ізраїльських джерел, позиція Ізраїлю та його союзника була висвітлена глибше. 15. Трохи менше половини публікацій газети “День” не інформують про причини конфлікту. Загалом же домінують дві можливі причини - провокація бойовиків та самозахист Ізраїлю, рідше – реалізація Іраном та Сирією своїх інтересів. В газеті “Дзеркало тижня” можливі причини конфлікту наведені у кожному матеріалі. Домінують знову ж таки провокація бойовиків та самозахист Ізраїлю, один раз згадується також, як причина, небажання арабських країн визнавати Ізраїль. Це єдина спроба пов’язати Ліванську війну з передісторією арабоізраїльського конфлікту. 16. Переважна більшість матеріалів газети “День” містить інформацію щодо наслідків Ліванської війни. Втім, найчастіше йдеться не стільки про матеріальні наслідки, скільки про підсумки, підведені за результатами війни. Йдеться зокрема про те, що війна показала, наскільки неефективною є політика врегулювання конфліктів, яку проводить Ізраїль. Причому силові дії Ізраїлю не вирішать не лише конфлікт із “Хезбаллою”, але і з арабами в цілому. При цьому згадки про руйнування в Лівані зустрічаються рідше, аніж критика ізраїльської політики. Можна припустити, що журналістам газети “День” вдалося розгледіти за вражаючими картинами руйнувань в Лівані, де може бути

102

корінь проблеми. Чимало також зустрічається згадок про зростання впливу та авторитету “Хезболли” і посилення анти-ізраїльських настроїв, як наслідку війни. Водночас у публікаціях практично не йдеться про падіння іміджу чи авторитету

Ізраїлю,

незважаючи

на

його

невиграш

війни,

на

чому

наголошували експерти. В газеті “Дзеркало тижня” про наслідки війни йдеться у всіх публікаціях. Причому не можна виділити один домінуючий аспект, однаково часто зустрічалися три теми: масові потоки ліванських біженців, зруйнована інфраструктура країни та масові жертви серед мирного ліванського населення. Тобто тут за підсумками конфлікту на перший план виходять матеріальні втрати та збитки, причому лише однієї зі сторін. Рідше, але все ж згадуються у публікаціях такі аспекти як усвідомлення безперспективності ізраїльської мілітаристської політики та падіння авторитету колись “найсильнішої армії Сходу” та вперше надана Ізраїлю підтримка деяких арабських країн. Отже, Ліванська війна 2006 року в якісних українських газетах хоча і не була домінуючою темою, але отримала достатньо ґрунтовне висвітлення. Втім, без заглиблення у історичний контекст (без проведення паралелей чи зв’язків з війною 1982 року). Чимало матеріалів було присвячено тому, що війна Ізраїлю проти “Хезболли” є частиною “глобальної війни з терором” США, але практично не було матеріалів, які б демонстрували зв’язок цієї війни з попередніми війнами, які вів Ізраїль, чи представляли б її як частину тривалого арабо-ізраїльського конфлікту. Більшість матеріалів були присвячені аналізу та опису поточних подій. Широке висвітлення отримали руйнування, спричинені ізраїльськими бомбардуваннями в Лівані, та велика кількість ліванських біженців та жертв серед мирного населення. Загалом, частіше йшла мова про згадані наслідки, ніж про причини війни. Очевидно, що тут далася взнаки вдало проведена “Хезболлою” інформаційна кампанія. Водночас, індекс цитування ліванських джерел (як урядових, так і представників “Хезболли”) значно поступається

103

індексу цитування ізраїльських та американських джерел. Саму “Хезболлу” найчастіше характеризували негативно – як терористичну, екстремістську організацію. Втім, у “Дзеркалі тижня” домінував нейтральний підхід, тоді як у газеті “День” – негативний. Достатньо глибоко в українських газетах висвітлювали участь та вплив на ситуацію Ірану та Сирії. Дуже скромна роль водночас відводилася ООН, Європейському Союзу та НАТО, всупереч тому, що ЄС чимало критикував Ізраїль, а припинення вогню між сторонами стало можливим після ухвалення ООН відповідної резолюції. Щодо наслідків конфлікту, то, незважаючи на те, що період, за який аналізувалися публікації, охопив ще півтора місяці після припинення вогню, дуже мало матеріалів аналізували підсумки та наслідки війни. Здебільшого йшлося про матеріальні збитки, завдані Лівану, або про критику ізраїльської політики на Близькому Сході. Практично не було матеріалів, які провели паралелі між причинами та наслідками війни, підсумували б здобутки сторін та ймовірність нових конфліктів. Загалом, якщо врахувати географічну віддаленість Близького Сходу від України, загалом невисокий рівень зацікавленості міжнародними подіями української аудиторії та складність і історичну тривалість самого арабоізраїльського конфлікту, можна стверджувати про позитивні тенденції у його висвітленні. Є спроби провести глибокий аналіз ситуації, представити різні точки зору, хоча і не вистачає занурення в історичний контекст та нейтральності і збалансованості. Разом з тим, ані Ліванська війна, ані арабо-ізраїльский конфлікт в цілому не є популярними в Україні темами. І причини полягають не лише в одноманітності інформації з регіону та його віддаленості від українців, чи не фаховості медівників та неможливості для більшості видань відправити у регіон власного кореспондента, але і в відсутності інтересу до Близького Сходу

104

на рівні держави. Або ж у неможливості показати, що регіон може зацікавити Україну економічно, культурно чи політично. Втім, дане дослідження охоплювало лише газети, які можна віднести до так званої “якісної преси”, які, безумовно, не охоплюють всієї української аудиторії. Але, якщо ці два видання, газети “День” та “Дзеркало тижня”, успішно намагалися подавати аудиторії авторські аналітичні тексти, то решта українських газет здебільшого висвітлювали Ліванську війну 2006 року у новинному форматі. Але для отримання повної картини того, як українські газети висвітлювали Ліванську війну, необхідно провести аналіз і українських таблоїдів. Ще одним потужним джерелом інформації є телебачення. Аналіз того, яким чином Ліванську війну 2006 року висвітлювали чи не висвітлювали взагалі у теленовинах є іншим перспективним напрямком подальших досліджень. Усі разом вони зможуть дати найповнішу картину того, як українські ЗМК висвітлюють Ліванську війну 2006 року.

105

Список літератури 1. About the Committee for Accuracy in Middle East Reporting in America: [Електронний документ]. – (http://www.camera.org/index.asp?x_context=24). Перевірено 12.06.2008. 2. Adams D. M. Media and Development in the Middle East // Transformation. – 2006. - 23/3 July. - P. 170 – 186. 3. A Record of Bias: National Public Radio's Coverage of the Arab-Israeli Conflict. September 26 – November 26, 2000: [Електронний документ]. – (http://www.camera.org/index.asp?x_context=4&x_outlet=28&x_article=75). Перевірено 12.06.2008. 4. Audenhove Leo Van. Expert Interviews and Interview Techniques for Policy Analysis: [Електронний документ]. – (http://smit.vub.ac.be/). Перевірено 12.06.2008. 5. Babbie E. The practice of social research. – Belmont, Calif.: Wadsworth Pub. Co., 1986. – 577 p. 6. Bar-Tal D. The Lebanon War, the Peace Camp, and Israel // Palestine-Israel Journal of Politics, Economics and Culture. – 2006. – Vol. 13, №3. – P. 93 – 98. 7. Bussenius M. Is Peace between Israel and the Palestinians Possible? // Hoover Institution, Focus on Issues. – 2008.: [Електронний документ]. – (www.hoover.org/publications/). Перевірено 12.06.2008. 8. Choucair-Vizoso J. Israeli Attacks on Lebanese Civilians Hurt U.S. Standing in Region // CFR Interview. – 2006.: [Електронний документ]. – (www.carnegieendowment.org/publications/). Перевірено 12.06.2008. 9. Collaborative Work: Productivity, Creativity and Innovations Impacts and Implications. Work Package 2a: Expert Interviews. University of St. Gallen, Switzerland: [Електронний документ]. – (http://www.cdt.ltu.se). Перевірено 12.06.2008.

106

10. Dittmar L. Fending Off the Barbarians: Agit-Media and the Middle East // Cinema Journal. – 2004. – 43, № 4. - P. 108-114. 11. Dereshiwsky M. Evaluating the Credibility of Qualitative Research: [Електронний документ]. – (www.jan.ucc.nau.edu). Перевірено 12.06.2008. 12. Dolan D. Holy war for the Promised Land: Israel's struggle to survive. – Nashville: T. Nelson, 1991. – 242 p. 13. Edy Jill A., Meirick Patrick C. Wanted, dead or alive: media frames, frame adoption, and support for the War in Afghanistan // Journal of Communication. – 2007. - № 57. – P. 119 – 141. 14. Erlich R. Raising the issue of the Sheba’a Farms in the proposed AmericanFrench Security Council draft resolution for ending the fighting: background information and significance // Intelligence and Terrorism Information Center at the Center for Special Studies (C.S.S).: [Електронний документ]. – (www.terrorism-info.org.il). Перевірено 12.06.2008. 15. Fisk R. The Great War for Civilization. The Conquest of the Middle East. – New York: Vintage Books. A Division of Random House, 2005. – 366 p. 16. Inbar E. How Israel Bungled the Second Lebanon War // Middle East Quarterly. – 2007. – Summer, Vol. 14, Issue 3. 17. Gabriel B. Because they hate: a survivor of Islamic terror warns America. – New York: St. Martin's Press, 2006. – 258 p. 18. Goddard P., Robinson P. Parry K. Patriotism meets plurality: reporting the 2003 Iraq War in the British press // Media, War & Conflict. – 2008. - Vol. 1(1). – P. 9–30. 19. Hamzawy Amr. The Big Loser After Lebanon: Democracy // The Daily Star. – 2006.: , August 22, 2006, [Електронний документ]. – (www.carnegieendowment.org/publications/). Перевірено 12.06.2008. 20. Hanson E. C. The media, foreign policymaking, and political conflict // International Studies Quarterly. – 1998. – Supplement 1, Vol. 42, Issue 1. - P. 157 – 163.

107

21. Holstein J. A., Gubrium J. F. The active interview. - London: Sage Publications, 1995. – 88 p. 22. Marsh E. E. Content analysis: a flexible methodology: [Електронний документ] // The Free Library. – 2006. – June 22. The Free Library. (http://www.thefreelibrary.com/Content analysis: a flexible methodologya0151440803). Перевірено 12.06.2008. 23. Ozerov O. Hot summer in the Middle East // International Affairs. – 2006. – Vol. 52, №2. – P. 33 – 42. 24. Philo G., Berry M. Bad News from Israel. – London: Pluto Press, 2004. – 297 p. 25. Podeh E. The lie that won’t die: Collusion, 1967 // Middle East Quarterly. – 2004. – Winter. - P. 51 – 62. 26. Resolution 1701 (2006), Security Council, United Nations: [Електронний документ]. – (www.un.org). Перевірено 12.06.2008. 27. Saad-Ghorayeb Amal. Hizbollah's Outlook in the Current Conflict // Policy Outlook. – 2006. – № 27.: [Електронний документ]. – (www.carnegieendowment.org/publications/). Перевірено 12.06.2008. 28. Salem P. Lebanon: Building on UN Resolution 1701 // US Senate Foreign Relations Committee Hearing. – 2006.: [Електронний документ]. – (www.carnegieendowment.org/publications/). Перевірено 12.06.2008. 29. Salem P. Middle East: A Look at Who Gained, Who Lost, Paul Salem // Radio Free Europe. – 2006.: [Електронний документ]. – (www.carnegieendowment.org/publications/). Перевірено 12.06.2008. 30. Silverman D. Qualitative Research: theory, method and practice. – London: Sage Publications, 1997 – 262 p. 31. Smelser N. J., Baltes P. B. International Encyclopedia of the Social & Behavioral Sciences. - Elseviere Science Ltd. – 2001. - P. 2697-2702.

108

32. Sofaer Abraham D. Solution and Resolution // Hoover Digest. – 2006. – №4: [Електронний документ]. – (www.hoover.org/publications/). Перевірено 12.06.2008. 33. Sowell T. The Phony Cease-Fire // Hoover Digest. – 2006. – № 4.: [Електронний документ]. – (www.hoover.org/publications/). Перевірено 12.06.2008. 34. Wimmer R. D., Dominick J. R. Mass media research, an introduction. Belmont: Wadsworth Publishing Company, 1997. – Р. 370. 35. Wolfsfeld G. Media and the Path to Peace // Федченко Євг. Матеріали для читання. – с. 3 – 26. 36. Wright R. Inside the Mind of Hezbollah, Robin // The Washington Post. – 2006.: [Електронний документ]. – (www.carnegieendowment.org/publications/). Перевірено 12.06.2008. 37. Zelnick R. Israel's Unilateralism: Beyond Gaza. – 550 p.: [Електронний документ]. – (www.hoover.org/publications/). Перевірено 12.06.2008. 38. Zhang Y. Content analysis (qualitative, thematic): [Електронний документ]. – ( www.ils.unc.edu/~yanz/Content%20analysis.pdf). Перевірено 12.06.2008. 39. Бен Амі Н. Війна з тінню: [Електронний документ] // «Дзеркало тижня». – 2006. – 22 липня. (www.dt.ua). Перевірено 12.06.2008. 40. Березенко В.В. Проблеми міжкультурного впливу у сфері мас-медіа // Культура народов Причерноморья. – Симферополь: Межвузовский центр «Крым», 2003. – №37. – С. 297-300. 41. Близькосхідний конфлікт: позиції сторін. – Центр дослідження міжнародних відносин: [Електронний документ]. – ( http://www.cirs.kiev.ua/?cmd=Index/Data&id=454). Перевірено 12.06.2008. 42. Валлерштайн И. Чего может добиться Израиль?. – 2006.: [Електронний документ]. – (http://scepsis.ru/library/id_829.html). Перевірено 12.06.2008.

109

43. Гранкіна Н. В. Проблеми становлення якісної преси в Україні, // Культура народов Причерноморья. – Симферополь: Межвузовский центр «Крым», — 2004. — N49, Т.2. — С. 45-47. 44. Гресько О.В. Міжнародна журналістика в контексті глобальних суспільних трансформацій. – K.: 2004, автореферат. - 25с. 45. Девятко И. Ф. Методы социологического исследования.— Екатеринбург: Изд-во Урал, ун-та, 1998.— 208 с. 46. Дискурс. Энциклопедия «Кругосвет»: [Електронний документ]. – (www.rus-lang.com). Перевірено 12.06.2008. 47. Дослідження Південно-Російського дослідницького центру “Фактор”: [Електронний документ]. – (www.marketologu.aaanet.ru ). Перевірено 12.06.2008. 48. Зовнішня торгівля України товарами за І квартал 2008 року. Експресвипуск: [Електронний документ]. – (www.ukrstat.gov.ua/control/uk/localfiles/display/Noviny/new_u.html). Перевірено 12.06.2008. 49. Іванов, В. Ф. Історія розвитку контент-аналізу. - Магістеріум: Журналістика. - 2006. – С. 41 – 49. 50. Історія “Дня”: [Електронний документ]. – (www.day.kiev.ua/105366/). Перевірено 12.06.2008. 51. Каспрук В. Конфлікт із “Хезбаллою” – початок плану зі знищення Ізраїлю?: [Електронний документ] // «День». – 2006. – 8 серпня. (http://day.kiev.ua). Перевірено 12.06.2008. 52. Каспрук В. Ізраїль—Ліван: хто програв, а хто виграв?: [Електронний документ] // «Дзеркало тижня». – 2006. – 19 серпня (www.dt.ua). Перевірено 12.06.2008. 53. Конфлікти в сучасному світі. Центр дослідження міжнародних відносин: [Електронний документ]. – ( http://www.cirs.kiev.ua/?cmd=Index/Data&id=454). Перевірено 12.06.2008.

110

54. Куттаб Д. Уроки ліванської війни: [Електронний документ] // «День». – 2006. – 16 серпня. (http://day.kiev.ua). Перевірено 12.06.2008. 55. Люттвак Е. Н. Перемога за “Хезбаллою?: [Електронний документ] // «День». – 2006. – 30 серпня. (http://day.kiev.ua). Перевірено 12.06.2008. 56. Малышкин К. А. Проведение операций информационной войны участниками ливано-израильского вооруженного конфликта (июль-август 2006г.): [Електронний документ]. – ( http://www.iimes.ru/rus/stat/2007/1207-07.htm). Перевірено 12.06.2008. 57. Мангейм Дж., Рич Р. Политология. Методы исследования. – М.: Издательство “Весь Мир”, 1997. – 280 c. 58. Мертон Р., Фиске М., Кендалл П. Фокусированное интервьюю - Москва, 1991. - 87 с. 59. Методика и техника социологических исследований: [Електронний документ]. – (www.socioline.ru/_seminar/exams/USUexpert.doc). Перевірено 12.06.2008. 60. Мостовой В. Душа газеты: [Електронний документ]. – (http://www.zn.ua/3000/3150/23455/). Перевірено 12.06.2008. 61. Мостовой В. Знакомьтесь: это – вы: [Електронний документ]. – (http://www.zn.ua/1000/1030/46954/). Перевірено 12.06.2008. 62. Оленицька О.Р. Висвітлення міжнародної інформації на сторінках деяких українських газет. - Наукові записки Інституту журналістики. – Том 02: [Електронний документ]. – (http://journlib.univ.kiev.ua/index.php?act=book.index&book=152). Перевірено 12.06.2008. 63. Пацепа І. М. Російські сліди в Лівані: [Електронний документ] // «День». – 2006. – 29 серпня. (http://day.kiev.ua). Перевірено 12.06.2008. 64. Саїд Е.В. Орієнталізм. – К.: Вид-во Соломії Павличко "Основи", 2001. – 511 с.

111

65. Сакс Дж. Мир і сьогодення: [Електронний документ] // «День». – 2006. – 31 серпня. (http://day.kiev.ua). Перевірено 12.06.2008. 66. Семиволос І. “Літні дощі”, які переходять у бурю: [Електронний документ] // «Дзеркало тижня». – 2006. – 15 липня (www.dt.ua). Перевірено 12.06.2008. 67. Сорос Дж. Війна з тероризмом: помилкова доктрина: [Електронний документ] // «День». – 2006. – 31 серпня. (http://day.kiev.ua). Перевірено 12.06.2008. 68. Сорос Дж. Боротьба зі словами та брехливими обіцянками: [Електронний документ] // «День». – 2006. – 19 серпня. (http://day.kiev.ua). Перевірено 12.06.2008. 69. Слоттер Е.-М. Прогалина мандата: [Електронний документ] // «День». – 2006. – 26 вересня. (http://day.kiev.ua). Перевірено 12.06.2008. 70. Смертельные удары: неизбирательные нападения Израиля на гражданское население в Ливане. Краткое содержание доклада “Human Rights Watch”: [Електронний документ]. – (hwww.hrw.org/russian/reports/2006/lebanon.html). Перевірено 12.06.2008. 71. Соколов В., Макалендра В. Проблема палестинського тероризму у дзеркалі преси // Політичний менеджмент. - 2005. - № 6 (15). - C. 139-146. 72. Сэмюэлс, Р. По тропам еврейской истории. - Библиотека-Алия, 1991. – С. 360. 73. Фішер Й. Від війни до миру: [Електронний документ] // «День». – 2006. – 27 липня. (http://day.kiev.ua). Перевірено 12.06.2008. 74. Хантингтон С. Столкновение цивилизаций? // Полис. – 1994. – № 1. – С.33-48. 75. Цыганок А.Д. Израильско-ливанская война: год 2006. Международные уроки войны: [Електронний документ]. – (http://www.tsiganok.ru/publications/smi/doc/344/). Перевірено 12.06.2008.

112

76. Швед В.О. Близькосхідний регіон у сучасних стратегіях трансантлантичної спільноти. – Монографія, 2006: [Електронний документ]. – (http://www.niss.gov.ua/book/Shved_mon/index.htm). Перевірено 12.06.2008. 77. Юричко А. Ю. Міжнародна журналістика як окремий елемент маніпуляції свідомістю та прийняття рішень. - Наукові записки Інституту журналістики. – Том 07: [Електронний документ]. – (http://journlib.univ.kiev.ua/index.php?act=article&article=271). Перевірено 12.06.2008. 78. Юськів Б.М. Контент-аналіз. Історія розвитку і світовий досвід. – Рівне: Перспектива, 2006. – 202 с. 79. Ядов В. А. Стратегия социологического исследования. - М.: Добросвет, 2003. – 595 с.

113

Додаток №1 Таблиця №1 “Статті та інтерв’ю” Видання “День” “Дзеркало тижня”

Загальна кількість публікацій 33 8

Кількість статей (%) 30 (91%) 7 (87,5%)

Кількість інтерв’ю (%) 3 (9%) 1 (12,5%)

Таблиця №2 “Характеристики “ХАМАСу” Газета “День” Характеристики “ХАМАСу” Екстремісти Керує ними Сирія Терористи Є частиною палестинського суспільства Мають підтримку арабів, як борці проти Заходу Керує ними Іран Ісламісти Розглядають конфлікт як самоціль Підсилені Росією Ніякої характеристики

Кількість матеріалів 3 3 3 2

Відсоток від загальної кількості матеріалів 9% 9% 9% 6%

2 2 1 1 20

6% 6% 3% 3% 61%

Кількість матеріалів

Відсоток від загальної кількості матеріалів 12,5% 12,5% 12,5% 62,5%

Газета “Дзеркало тижня” Характеристики “ХАМАСу” Екстремістська організація Борються проти впливу Заходу Керує ними Сирія Ніякої характеристики

1 1 1 5

Таблиця №3 “Характеристики Ірану” Газета “День”

114

Характеристики Ірану Постачає “Хезболлі” зброю, гроші Бореться з Ізраїлем (США) через “Хезболлу” Союзник Сирії Реалізує гегемоністські спрямування в регіоні через “Хезболлу” Відволікають увагу від своєї ядерної програми, використовуючи “Хезболлу” Ніякої характеристики

Кількість матеріалів 13 6

Відсоток від загальної кількості матеріалів 39% 18%

5 4

15% 12%

54,5%

Кількість матеріалів 3

Відсоток від загальної кількості матеріалів 37,5%

2 1

25% 12,5%

50%

Газета “Дзеркало тижня” Характеристики Ірану Бореться з Ізраїлем (США) через “Хезболлу” Союзник Сирії Відволікають увагу від своєї ядерної програми, використовуючи “Хезболлу” Ніякої характеристики

Таблиця №4 “Характеристики США” Газета “День” Характеристики США Їм необхідно змінити тактику: військові методи замінити на переговорні Повністю підтримують Ізраїль Створили фрейм “вони - терористи”, представляють свою боротьбу – як боротьбу добра зі злом Загострюють ситуацію на Б.Сході, грають на руку екстремістам Розпалили війну на Б.Сході заради власних інтересів Посередник у конфлікті Втручаються у політичні процеси на Б.Сході заради власної нафтової безпеки Ніякого визначення

Кількість матеріалів 7

Відсоток від загальної кількості матеріалів 21%

5 5

15% 15%

12%

1 1

3% 3%

57,5%

115

Газета “Дзеркало тижня” Характеристики США Повністю підтримують Ізраїль Провокували Ізраїль на конфлікт з Сирією Створили фрейм “вони - терористи”, представляють свою боротьбу – як боротьбу добра зі злом Загострюють ситуацію на Б.Сході, грають на руку екстремістам Ніякого визначення

Кількість матеріалів 2 2

Відсоток від загальної кількості матеріалів 25% 25%

12,5%

50%

Таблиця №5 “Характеристики Росії” Газета “День” Характеристики Росії Постачає зброю “Хезболлі” Закликала негайно припинити вогонь Найбільше виграла від війни, постачає зброю всім радикальним угрупованням Надихала “Хезболлу” для боротьби із Заходом ще у часи холодної війни Ніякого визначення

Кількість матеріалів 2 2 1

Відсоток від загальної кількості матеріалів 6% 6% 3%

82%

Кількість матеріалів

Відсоток від загальної кількості матеріалів 12,5% 12,5% 75%

Газета “Дзеркало тижня” Характеристики Росії Займає позицію “в нікуди” Підтримує Сирію Ніякого визначення

1 1 6

Таблиця №6 “Характеристики Сирії” Газета “День”

116

Характеристики Сирії Постачає зброю “Хезболлі”, підтримує її Прагне повернути Ліван у сферу свого впливу Є союзником Ірану Веде “війну через посередника” з Ізраїлем Підтримує тероризм на Близькому Сході Підтримує ХАМАС, позиціонує себе як захисника усіх палестинців Прагне вирватися з ізоляції Ніякого визначення

Кількість матеріалів 8

Відсоток від загальної кількості матеріалів 24%

15%

5 4

15% 12%

1 18

3% 54,5%

Кількість матеріалів 3

Відсоток від загальної кількості матеріалів 37,5%

3 2

37,5% 25%

50%

Газета “Дзеркало тижня” Характеристики Сирії Веде “війну через посередника” з Ізраїлем Є союзником Ірану Постачає зброю “Хезболлі”, підтримує її Ніякого визначення

Таблиця №7 “Характеристики НАТО” Газета “День” Характеристики НАТО

Кількість матеріалів

США можуть заблокувати згоду в 2 НАТО, якщо не вигідне їм рішення ухвалять Має долучитися до відновлення 1 суверенітету ліванської влади у всьому Лівані Ніякої характеристики 31

Відсоток від загальної кількості матеріалів 6% 3% 94%

Газета “Дзеркало тижня” Характеристики НАТО Ніякої характеристики

Кількість матеріалів 8

117

Відсоток від загальної кількості матеріалів 100%

Таблиця №8 “Характеристики ООН” Газета “День” Характеристики ООН Ухвалює Резолюції, які не виконуються Має долучитися до відновлення суверенітету ліванської влади у всьому Лівані Не дієва, не здатна розв’язати конфлікт Після тривалого затягування все ж ухвалила Резолюцію США можуть заблокувати згоду в ООН, якщо не вигідне їм рішення ухвалять Засуджує і Ізраїль, і “Хезболлу” за жертви серед населення Надає допомогу для відновлення Лівану Ніякої характеристики

Кількість матеріалів 5

Відсоток від загальної кількості матеріалів 15%

70%

Кількість матеріалів 1

Відсоток від загальної кількості матеріалів 12,5%

12,5%

62,5%

Газета “Дзеркало тижня” Характеристики ООН Неспроможна запропонувати вирішення Прагне створити в Лівану буферну зону Резолюції не виконуються і не вдовольняють сторони Ніякої характеристики

Таблиця №9 “Характеристики Європейського Союзу” Газета “День” Характеристики ЄС Франція щосили демонструє свій вплив у регіоні Має долучитися до відновлення

Кількість матеріалів 3

Відсоток від загальної кількості матеріалів 9%

118

суверенітету ліванської влади у всьому Лівані США можуть заблокувати згоду в ЄС, якщо не вигідне їм рішення ухвалять Не має потуги чи бажання, аби допомогти у вирішенні конфлікту Не визнає “Хезболлу” як терористів і цим потурає їм Закликає Ізраїль діяти пропорційно Має вести переговори з ліберальними мусульманами Великобританія підтримує США і бореться з терором в усьому світі Після трагедії в Кані підтримка Лондона ослабла Ніякого визначення

1 1

3% 3%

67%

Кількість матеріалів 1

Відсоток від загальної кількості матеріалів 12,5%

1 1 1

12,5% 12,5% 12,5%

62,5%

Газета “Дзеркало тижня” Характеристики ЄС Позиція співпадає з “великою вісімкою” Закликає Ізраїль діяти пропорційно Закликали негайно припинити вогонь Закликали Сирію вплинути на “Хезболлу” Ніякої характеристики

Таблиця №10 “Теми публікацій” Газета “День” Тема публікації

Кількість матеріалів

Відсоток від загальної кількості матеріалів

Роль Сирії у врегулюванні конфлікту

Роль Франції у врегулюванні конфлікту

Роль Росії у врегулюванні конфлікту

Теоретичні роздуми щодо концепту

“пропорційності сили”

119

Аналіз ситуації на Близькому Сході

Війна з тероризмом

Роль ООН у врегулюванні конфлікту

Причини війни

Шляхи розв’язання конфлікту

Нагнітання ситуації з тероризмом у світі

Наслідки війни

12%

Критика політики Ізраїлю та США

15,5%

Поточні події (репортажі, описи)

18,5%

Кількість

Відсоток від

Газета “Дзеркало тижня” Тема публікації

матеріалів

загальної кількості матеріалів

Репортаж з місця події

12,5%

Роль Сирії у врегулюванні конфлікту

12,5%

Наслідки війни

25%

Розстановка сил

25%

Позиції сторін

25%

Таблиця №11 “Характеристики “Хезбалли” Газета “День” Характеристики

Кількість матеріалів

“Хезболли”

Відсоток від загальної кількості матеріалів

Терористи

36%

Має політичний вимір та

33%

21%

підтримку серед населення Ісламісти

120

Радикали

21%

Бойовики

18%

Екстремісти

15%

Просирійська сила

12%

Залежить від Ірану, від

12%

Шиїти

Захисники арабів

Сила, вихована Росією

Ліванські патріоти

Ісламофашисти

Жодного визначення чи

його поставок зброї

характеристики

Газета “Дзеркало тижня” Характеристики “Хезболли”

Кількість матеріалів

Має

політичний

вимір

та

Відсоток від загальної кількості матеріалів

37,5%

Захисники арабів

37,5%

Шиїти

25%

Екстремісти

25%

Ісламісти

12,5%

Ніякого визначення

37,5%

підтримку серед населення

Таблиця №12 “Характеристики Ізраїлю” Газета “День”

121

Характеристики Ізраїлю

Кількість матеріалів

Відсоток загальної

від кількості

матеріалів Захищав своє право на існування,

27%

18%

Порушує резолюції ООН

Нездатний знищити “Хезболлу”

Наймогутніша армія в регіоні

Не

12%

Кількість

Відсоток

на безпеку, самооборонявся Має змінити тактику з військової на

дипломатичну

та

шукати

компроміс Має право на самооборону, але реакція виявилася непропорційною Виявився

неготовим

до

масштабного конфлікту

піклувався

про

мирне

населення Сам

на

сам

бореться

“Хезболлою”, виконує чорну роботу Ніякої характеристики

Газета “Дзеркало тижня” Характеристики Ізраїлю

матеріалів

загальної матеріалів

Постраждала сторона

25%

Агресор

25%

Окупант

12,5%

Найсильніша армія на Близькому

12,5%

25%

Сході Ніякого визначення

122

від кількості

Таблиця №13 “Характеристики Лівану” Газета “День” Характеристики Лівану

Кількість матеріалів

Відсоток загальної

від кількості

матеріалів Нездатний самостійно впоратися з

33%

Зруйнована жертва Ізраїлю

18%

Негласно підтримує “Хезболлу”

15%

Є сферою впливу Сирії

12%

Об’єднана країна проти Ізраїлю

“Хезболла” є частиною ліванського

Є сферою впливу Ірану

Ніякої характеристики

30%

Кількість

Відсоток

“Хезболлою”,

не

контролює

свої

території

суспільства

Газета “Дзеркало тижня” Характеристики Лівану

матеріалів

загальної матеріалів

Підтримує “Хезболлу”

37,5%

Об’єднана країна проти Ізраїлю

25%

Нездатний самостійно впоратися з

25%

Зруйнована жертва Ізраїлю

25%

Є сферою впливу Сирії

12,5%

Ніякої характеристики

12,5%

“Хезболлою”,

не

контролює

свої

території

123

від кількості

Таблиця №14 “Причини Ліванської війни” Газета “День” Причини Ліванської війни

Кількість матеріалів

Відсоток загальної матеріалів

Провокація бойовиків

18%

Самозахист Ізраїлю

18%

Підтримка

Ізраїльський унілатералізм

Збільшення впливу Сирії в Лівані і

арабських

Маленька переможна війна Ізраїлю

Ісламський фашизм, війна проти

39%

гегемоністичних

спрямувань Ірану

в регіоні в цілому Війна як самоціль та нормальний спосіб існування “Хезболли” Провокація третіх держав плюс реакція

радикального

озброєного

формування Вимога

визволити

ув’язнених

терору Операція Кремля “СІД” Маніпуляції

Заходу

заради

нафтової безпеки Жодних причин не наведено

Газета “Дзеркало тижня”

124

від кількості

Причини Ліванської війни

Кількість матеріалів

Відсоток загальної

від кількості

матеріалів Провокація бойовиків

25%

знищення

25%

арабських

12,5%

країн

12,5%

гегемоністичних

12,5%

Агресія Ізраїлю проти Лівану

12,5%

Прагнення

12,5%

Самозахист

Ізраїлю,

інфраструктури терору Вимога

визволити

ув’язнених Небажання

арабських

визнавати Ізраїль Підтримка спрямувань Ірану США

підтримати

ліванський уряд

Таблиця №14 “Наслідки Ліванської війни” Газета “День” Наслідки Ліванської війни

Кількість матеріалів

Відсоток загальної матеріалів

Війна

переконливо

36%

Зруйнована інфраструктура Лівану

27%

Зросла популярність і авторитет

18%

15%

конфлікт

слід

переговорами, методами

що

вирішувати

Ізраїль

довела,

військовими не

зможе

його

вирішити

“Хезболли”

серед

арабів

(“герої

опору”) Посилилися

анти-ізраїльські

125

від кількості

настрої серед мусульман Найсильнішу

армію

регіону

12%

мирного

Ізраїль програв інформаційну війну

загнала у безвихідь “Хезболла” Масові

жертви

серед

населення з обох сторін Провал

концепту

“війна

тероризмом” Бойовики зазнали серйозних втрат Черговий

програш

війні

6% з

Зростання національної гордості

Переміг глобальний терор

Ізраїль показав “Хезболлі” свою

Переміг в конфлікті Іран

Перемогла в конфлікті Росія

Економічна криза в Ізраїлі

Сирія може зіграти стабілізуючу

Масові потоки ліванських біженців

Посилився розкол між шиїтами і

тероризмом арабів Активізація

“Хезболли”

після

перемоги

силу, її вдалося провчити Зміцнення об’єднання «Хезбалли», Сирії й Ірану в радикальний фронт

роль

стати

запорукою

мирного

врегулювання

сунітами Війна

зобов’язала

“Хезболлу”

відновлювати Ліван, а не воювати далі Масові жертви серед ліванців Активізація

терористів

після

126

перемоги “Хезболли” Зміцнення коаліції поміркованих

Кількість

Відсоток

близькосхідних країн Жодних наслідків не наведено

Газета “Дзеркало тижня” Наслідки Ліванської війни

матеріалів

загальної матеріалів

Масові потоки ліванських біженців

37,5%

Зруйнована інфраструктура Лівану

37,5%

Масові

мирного

37,5%

регіону

25%

вирішить

25%

уряд

25%

країни

25%

12,5%

Бойовики зазнали серйозних втрат

12,5%

Порушена стабільність в регіоні

12,5%

Ізраїль програв інформаційну війну

12,5%

жертви

серед

ліванського населення Найсильнішу

армію

загнала у безвихідь “Хезболла” Силою

Ізраїль

не

проблеми Підштовхнули

ліванський

взяти владу в країні в свої руки Вперше

деякі

арабські

(Єгипет, Саудівська Аравія і Йорданія) відкрито

засудили

арабську

організацію Посилився розкол між шиїтами і сунітами Посилилися

анти-ізраїльські

настрої серед мусульман

127

від кількості

Додаток №2 “Джерела” Газета “День” США – 8 (24%) Президент США Джордж Буш - 5 Держсекретар Кондоліза Райс – 2 Радник президента США з національної безпеки Стівен Хедлі – 1 Великобританія – 1 (3%) Прем’єр-міністр Великої Британії Тоні Блер – 3 Ізраїль – 10 (30%) Прем’єр-міністр Ізраїлю Єхуд Ольмерт - 2 Міністр закордонних справ Ізраїлю Ципі Лівні - 1 Міністр оборони Ізраїлю Амір Перец – 1 Віце-прем’єр Ізраїлю Шимон Перес – 1 Полковник ЦАХАЛу – 1 Голова ради національної безпеки Ізраїлю Гіора Айленд – 1 Заступник директора Центру політичних досліджень МЗС Ізраїлю - 1 Ізраїльська сторона - 1 Ізраїльська розвідка – 1 Ліван – 4 (12%) Спікер ліванського парламенту Набіх Беррі – 1 Міністр оборони Лівану Еліяс Мур - 1 Ліванський бригадний генерал Шарль Шейхані - 1 Посол Лівану в Україні Юссеф Садака – 1 “Хезболла” – 2 (6%) Лідер “Хезболли” шейх Хасан Насралла – 1 “Хезболла” – 1 ООН – 2 (6%) Генсек ООН Кофі Аннан – 1 Координатор гуманітарних програм ООН Ян Егеланн - 1 Король Йорданії Абдулла – 1 Генсек Ліги Арабських Держав Амр Муса – 1 Президент Сирії Башар Ассад – 1 Експерти – 3 (9%) Історик Віктор Девіс Хансон (концепт етичне безумство Європи) - 1 Виконавчий директор Центру Близькосхідних досліджень Ігор Семиволос - 1 Ричард Перл, теоретик американських неоконсерваторів - 1

128

Газета “Дзеркало тижня” Ізраїль – 6 (75%) Прем’єр-міністр Ізраїлю Єхуд Ольмерт - 2 Начальник генштабу Армії оборони Ізраїлю (ЦАГАЛ) Дан Халуц -1 Ізраїльська газета «Гаарець» - 1 Міністр оборони Ізраїлю Амір Перец – 1 Посол Ізраїлю в Україні Наомі Бен-Амі - 1 США – 4 (50%) Експерти з американського аналітичного центру “Stratfor” - 1 Президент США Джордж Буш – 1 Представник США в ООН Джон Болтон – 1 Держсекретар США Кондоліза Райс – 1 ЄС – 1 (12,5%) Єврокомісар Хав’єр Солана – 1 “Хезболла” – 1 (12,5%) Лідер “Хезболли” шейх Хасан Насралла - 1

Діаграми “Джерела” Газета “День”

Ізраїль 6%

3% 3% 3%

США

3% 31%

Ліван Експерти "Хезболла" ООН

Великобританія 12%

24%

Йорданія ЛАД Сирія

129

Газета “Дзеркало тижня”

Ізраїль США 51% 33%

130

ЄС "Хезболла"

АНОТАЦІЯ дипломної роботи Тема: Висвітлення Ліванської війни 2006 року в українських газетах Студентки Тарадай Дар’ї Петрівни Другого року навчання Магістерської програми “Журналістика” Науковий керівник Федченко Є. М. Рецензент _______________ Захищена “____”_______________2008 р. Короткий зміст роботи Метою роботи є визначити, яким чином українські газети висвітлювали перебіг, причини та наслідки Ліванської війни 2006 року. Йдеться, передусім, про якісну всеукраїнську пресу. Для дослідження були обрані газети “День” та “Дзеркало тижня”. Для проведення дослідження були використані такі методи: контент-аналіз та експертне інтерв’ю. Під час контент-аналізу газетних публікацій за період з 1 червня 2006 року по 30 вересня 2006 року вдалося виявити основні риси того, яким чином ці ЗМК описували Ліванську війну. Були також проведені інтерв’ю з експертами у медіа-сфері, під час яких вдалося виявити основні причини та фактори, які впливають на та визначають те, яким чином близькосхідний конфлікт подається в українських газетах.

131