ЛИСИЧАНСЬК ІНДЕКС ЩАСТЯ ЛИСИЧАНСЬКА
МЕТАМІСТО: СХІД
ІНДЕКС ЩАСТЯ ЛИСИЧАНСЬКА У сучасному світі ми все намагаємося виміряти, математично обрахувати, здобути впевненість, що зроблені нами висновки — правильні. Рівень добробуту й рівень життя людей вимірюємо рівнем ВВП, а щастя напряму пов’язуємо з рівнем доходів. На наше питання:
«Чого в місті вам не вистачає? Що вам потрібно для щастя?», — ми чули від лисичан одну відповідь: «Дайте людям роботу». Чи справді річ тільки в цьому? І чи робота дорівнює щастю? Насправді таке абстрактне поняття, як «щастя», має глибокі соціально-економічні корені, оскільки кінцева мета більшості людей на планеті — не бути багатими, а бути щасливими та здоровими. Із 2012 року за ініціативою ООН щороку в рамках програми «World Happiness Report» оцінюється світовий рівень щастя. Серед чинників, які впливають на формування щастя і, відповідно, на показник індексу щастя, такі:
– задоволеність життям; – тривалість життя; – використання природних ресурсів. Чому ми починаємо зі щастя? Бо це те, чого загалом не вистачає Лисичанську для пошуку власної унікальності, розвитку та процвітання. І, як ми бачимо, причина не тільки у рівні економічного добробуту, а й у складній екологічній ситуації, вимиранні міста (зі 116 тисяч населення міста 57 тисяч — пенсіонери), стосунках між людьми, емоційному стані містян загалом.
Науковці з Лондонської школи економіки з’ясували, що людське щастя більшою мірою залежить від соціальних стосунків та стану психічного й фізичного здоров’я, ніж від економічних чинників. Тож якщо в рамках проекту «Метамісто: Схід» ми не можемо вплинути на економічну ситуацію Лисичанська, то спробуємо принаймні показати потенціал для соціальних та екологічних змін у місті.
«Лисичанськ — це губка, яка вбирає те, що є, і відповідно змінюється», — Анатолій, юрист, активіст.
Незважаючи на те, що багато містян говорять про схильність до пристосуванства й депресії, під час дослідження ми також почули багато щасливих історій, зустріли багатьох людей, які показали нам інший Лисичанськ. Від самого початку ми орієнтувалися на якісні дослідження: говорили з мешканцями міста про місця, які вони люблять. Лисичани ділилися власними спогадами, яким це місце було раніше, і відчуттям щастя, що його це місце колись їм дарувало. Ми були максимально незаангажованими, навмисне не вивчали міста перед поїздкою. Завдяки цьому в своїх оцінках ми орієнтувалися тільки на почуте від містян, фізичне дослідження локацій та результати, які нам давав SWOTаналіз. У ході спільної п’ятиденної роботи з містянами було виявлено близько 10 локацій, із яких, за результатами SWOT-аналізу, обрано чотири, що їх жителі визнали найціннішими для міста та потенційно придатними для трансформації в рамках наступного етапу проекту «Метамісто: Схід». Далі ми розповімо про кожну з цих локацій, про їхнє значення в житті містян та про той потенціал, який, на нашу думку, ця локація має для міста.
1. Кінотеатр «Дружба» Хоча будинок кінотеатру кожен другий житель міста називав улюбленим, він потрапив у наш список з іншої причини. Справа не в тому, що в понад стотисячному Лисичанську довгий час не було кінотеатру, і навіть не в тому, що після реконструкції кінотеатр планували зробити багатофункціональним, аби він став самоокупним і міг використовуватись на повну потужність. Найголовніше те, що найяскравіше неформальне публічне життя молоді відбувається зовсім поруч — на центральній площі міста. Кінотеатр “Дружба”
Команда проекту всередині кінотеатру
Причина банальна:
у Лисичанську не так багато місць із покриттям, яке придатне для катання на bmx-ах, скейтах і роликах. Саме ця активна молодь, яка не може знайти власного місця в Лисичанську, змусила нас повірити, що поява критого скейт-парку (а точніше, центру неформальної атлетичної культури) зможе стати для міста магнітом, який допоможе віднайти міську унікальність.
2. Історичний центр міста «Лисичанск — колыбель Донбасса», — відповідь кожного мешканця міста на питання: «У чому унікальність вашого міста?» У самому серці Лисичанська є цілий комплекс знакових об’єктів, якими містяни надзвичайно пишаються: – унікальний музей шахтарської слави (Музей історії розвитку вугільної промисловості Лисичанського вугільного району), розташований у приміщенні першого навчального закладу з шахтарської справи — Штейгерській школі; – пам’ятний знак біля місця заснування першої шахти, що є історичним центром, який почав формуватися в першій половині ХІХ століття; – Базарна площа, яка дала початок першій вулиці в Лисичанську, а також сквер поруч. Лисичанськ — одне з найстаріших міст на сході України, яке має багату історію — на відміну від досить молодого сусіда, Сєвєродонецька. Тож для пошуку нових сенсів дуже важливо цю історію поважати й розвивати, бо сьогодні містяни центром міста вважають новопобудовані торгово-розважальні центри.
Історичний центр міста
3. БК «Сосюри» Будинок культури ім. Сосюри стоїть у центрі району «Стєкольний», який традиційно отримав назву на честь підприємства, поруч із яким будувався. Той факт, що Володимир Сосюра жив у Лисичанську і згодом описав свої спогади у «Третій роті», — мабуть, предмет найбільшої гордості містян після «колыбели Донбасса». «Наводку» на це місце ми отримали від місцевої чиновниці, яка з таким теплом і любов’ю розповідала про цю локацію, що ми вирішили її дослідити. Саму ж екскурсію «Стєколкою» нам провів інженер-гідравлік та за сумісництвом таксист Альберт, який за збігом обставин іще й виріс тут.
«Если ты не прыгаешь в первом классе с вышки вниз головой, то все знают, что ты не со Стеколки», — Альберт, місцевий мешканець.
Озеро “Верхнє”
БК “Сосюри”
Найбільший у місті будинок культури, крім безпосередньої культурної функції, виконує також роль спортивно-рекреаційного центру, оскільки оточений двома озерами, Нижнім і Верхнім, які єдині в місті відкриті для купання. Чомусь, коли слухаєш спогади місцевих жителів, абсолютно легко уявляєш дітвору, що катається на ковзанах узимку й наввипередки пірнає з вишки влітку. Окремою знахідкою для нас стала водонапірна вежа недалеко від БК, яку побудували, але так ніколи й не запустили. Вона ніби промовляє до нас мовою Едварда Мунка про те, що вже готова до культурних інтервенцій. Водонапірна вежа біля БК “Сосюри”
4. Бельгійський спадок Будівництво другого в Європі та першого в царській Росії за потужністю содового заводу — це лише один зі здобутків, які прославили бельгійських підприємців, що жили та працювали на території Донбасу та вважали його своєю провінцією. Особливу увагу хотілося б приділити не так економічним вигодам, які приносила така діяльність, як соціальним та урбаністичним змінам, що їх вона провокувала. По-перше, це унікальна для регіону архітектура, якої немає більше ніде в місті. Навіть у занедбаному стані вона може бути «візитною карткою» Лисичанська і закохувати в себе. По-друге, це ті стандарти життя, охорони здоров’я та праці, що їх запровадили бельгійці. Бельгійська побудова була самодостатньою — разом із заводом будувалась уся необхідна інфраструктура. Не секрет, що умови праці робітників у той час були вкрай важкими. Часто люди жили в землянках, помирали навіть не від важкої роботи, а від хвороб, які поширювалися через антисанітарію. Коли на цю територію прийшли бельгійці, вони побудували бараки з централізованим опаленням, гуртожитки,
Бельгійський спадок
школи і лікарню. Відбулася зміна парадигми у ставленні до робітників: працівник-раб перетворився на працівника — члена суспільства. Зробити вибір на користь однієї локації з чотирьох ми планували за допомогою «кліматичної карти», яка виявляє ті місця, де трансформація матиме більший ефект. Як бачимо зі схеми, наведеної далі, найбільший ефект мали би трансформації на локаціях 2 і 4. Однак зрештою команда «Метамісто: Схід» зупинила вибір на локації 1 — кінотеатрі «Дружба», завдяки тому, що поблизу нього є активна локальна спільнота, присутність якої була ключовим критерієм при виборі території.
У П У У
П
П
У П
У
У
П
Кліматична карта, накладена на обрані локації *Кліматична карта (“weather map”) - це карта, яка показує, що підсилює (П), а що ускладнює (У) потенційну тимчасову трансформацію в даний момент часу. П (підсилювачі): наявність покинутих територій, хороший транспортний зв’язок (зупинки громадського транспорту), висока щільність молодих людей (заклади освіти, місця тусовок молоді), улюбені місця місцевих. У (ускладнювачі): приватний сектор (нещільна забудова), впорядковані місця.
Загальноміські заходи В умовах, коли зовсім поруч ведуться бойові дії, коли коштів місцевого бюджету ледь вистачає на виплату зарплат і пенсій, виводити місто на шлях сталого розвитку можна, почавши зі змін, які не вимагають значних інвестицій.
«Уявіть, що до вас приїхав знайомий з іншого міста. Що ви порадите йому відвідати? Куди сходити?» «На дах будинку, звідки відкривається вид на місто», — Владислав, студент. Доступ на дахи в місті тимчасово закритий. Чому б не використовувати для цих цілей терикони? Місто, яке розуміє власні слабкі сторони, маючи обмежені ресурси, має бути креативним. Сьогодні терикони — один із найшкідливіших для довкілля наслідків вуглевидобутку. Щорічно з поверхні одного терикону видувається близько 400 тонн породного пилу, який містить велику кількість токсичних сполук, та вимивається 8 тонн солей. Терикони безпосередньо та суттєво шкодять здоров’ю населення, оскільки велика їх кількість розташована в межах населених пунктів, зокрема і в Лисичанську. Тому озеленення згаслих териконів покращить екологічну ситуацію, очистить навколишнє повітря, а заходи з відновлення родючого
шару ґрунту сприятимуть зміні промислового пейзажу міста і зроблять його привабливішим для туристів. Лисичанськ — промислове місто, яке оточене унікальним неоднорідним антропогенним (терикони) і природнім (балки) ландшафтом. Ця природна особливість дає місту перевагу навіть перед Сєвєродонецьком, куди зараз усі їдуть «на розваги». Уже сьогодні місцеві жителі використовують схил біля «Оленя» для спуску на лижах і скейтбордах, відпочивають на березі Сіверського Дінця, навіть не маючи облаштованого пляжу, організовують велопробіги місцевістю та просувають зелений туризм. Такі «м’які» заходи не потребують великих фінансових вливань, разом із тим дозволяють поглянути на місто під іншим кутом зору, окреслюють його спортивно-рекреаційний потенціал. Лисичанськ — історичний, мальовничий і незвичайний. Сьогодні він на роздоріжжі, мов у казці. Після всього пережитого він має обрати власний унікальний шлях. Так тривожно і страшно йти туди, де ще не бував, і ризикувати, але від того так захопливо! Одне ясно: цей шлях має прямувати до щастя людей, які тут мешкають, працюють і творять — людей, які живуть Лисичанськом. Ірина Яковчук, urban curators
Використані джерела: 1. Талеб, Н. (2017). Чорний лебідь. Про (не) ймовірне у реальному житті. Київ: Наш Формат. 2. World Happiness Report 2017. Отримано з https://s3.amazonaws.com/sdsn-whr2017/HR17_320-17.pdf 3. Справжня ціна вугілля в умовах війни на Донбасі: погляд крізь призму прав людини. Отримано з https://ua.boell.org/sites/default/ files/real_price_of_coal_in_war_time_donbas.pdf 4. Oswald, P., Overmeyer, K., Misselwitz, P. (2012). Urban Catalyst. The Power of temporary use.
Титульний колаж: Анастасія Пономарьова Фото: Світлана Колодій, Ірина Яковчук, Анастасія Пономарьова он-лайн версія доступна на сайті: www.urbancurators.com.ua