Ukrainian People July 2019

Ukrainian People TM

July 2019

Фестиваль “Червона Рута-2019” Palatine / Illinois

Школа танцю “Вишиванка” в Чикаго – це Україна за межами України

Оксана Линів: “Бути лідером – це мій буденний режим”

Голодомор – 7 мільйонів життів $1.95

A також 66 тонн золота, 1439 тонн срібла, діаманти й антикваріат

ukrainianpeople.us

Про Мудрість Літо пахло мальвами, які зазирали у вікна, свіжим сіном, щойно привезеним дідом з лісу, і гноївкою за старою бабиною хатою – куди іноді падала найкраща сливка. Мене це не турбувало – сливка витиралася лопухом, або крайчиком сорочки і з'їдалася на місці. Тепер я думаю, що баба Юстина вибрала не зовсім вдалий час. Або зовсім невдалий. Тому що за городами на мене чекали друзі, колгоспні сади з дозрілими вишнями, сільский магазин (в кишені веселили душу 20 копійок) та багато інших “важливих” справ.

- Тобі потрібно навчитися ще однiєї молитви, – баба не наполягала, але й не збиралася “попускати” важливу для неї тему.

- Бабо, в школі казали, що Бога нема, – завела я своєї вже при дверях.– Юрій Гагарін літав у космос і нікого там не знайшов. Я вже збиралася вислизнути з хати надвір, проте незвична тиша за спиною зупинила мене. Я озирнулася і заніміла на місці. Баба плакала. По її зморщениx, темниx від немилосердного літнього сонця щокаx, котилися великі, як горохи, сльози. Такого я ще не бачила. Моє серце стислося і на мить завмерло. Я кинулася до неї і міцно притулилася до широкої, рясної бабиної спідниці. Її лагідні руки обійняли мене. Я знала, що віддала б усе на світі, лиш би баба не плакала. Я дуже любила її.

Olga Ruda, Editor in chief "Ukrainian People" magazine

Це був перший Урок мудрості. Вона без слів зуміла сказати мені найголовніше. З того часу я завжди повторювалаза нею молитви. З того часу вона скільки завгодно могла говорити про Бога. Я слухала. Моє покоління пройшло довгий шлях від совітської жовтеняцько-комсомольської облуди, заборони релігії і гоніння на наших священиків аж до вільної незалежної України і відродження української греко-католицької церкви. Завдячуючи нашим батькам, а ще більше бабусям і дідусям, ми не згубили те найцінніше у нашому житті, що стає стрижнем назавжди – нашу Мову і нашу Віру. Декілька років тому особисто для мене стала надзвичайно важливою подією зустріч в Чикаго з нашим Патріархом, Блаженнішим Святославом. Я спостерігала за Ним під час Божественної Архиєрейської Літургії у катедральному храмі Святого Миколая, слухала Його виступ перед нашою громадою Чикаго в Українському культурному осередку і, дякувати Богу, отримала Його Благословення. Мені випала унікальна нагода поспілкуватися з цією розумною і щирою людиною. Це був другий Урок мудрості у моєму житті. Сказати, що від Блаженнішого Сятослава віє теплом і спокоєм, означає нічого не сказати. Це – надзвичано інтелігентна, освічена людина

(лікар в минулому), яка щиро вболіває за нашу неньку-Україну, за її майбутнє і майбутнє кожного українця, де б у світі він не проживав. Це батько нашої Греко-Католицької Церкви, якого “болить” смерть кожного українського воїна чи волонтера й сльози кожної вдови та сиротини; який, помічаючи байдужу мовчанку світу з приводу війни в Україні, не перестає стукати в усі можливі двері по допомогу, в тому числі і до Папи римського. Тоді ми розмовляли про створення єдиної помісної церкви в Україні (про Томос ще навіть не йшлося), про нашу чудову молодь, важливість шлюбу, моральні засади, євроінтеграцію та допомогу великій Україні з боку української діаспори. Мені було приємно, що Блаженніший Святослав з теплотою і вдячністю згадав добрі, волонтерські справи нашої громади. “Дозвольте вам подякувати за те, що ви робите, – сказав Його Блаженство.

– За ту допомогу, яку ви вже надали і продовжуєте посилати Україні. Тільки прошу вас – моліться за Україну. Ворог нас ніколи не подолає, тому що правда за нами. Кожний з вас – відчувайте себе на передовій. Того виду фронту, того виду війни, яку ми маємо побороти сьогодні, відповідно до свого покликання. Україна є і Україна буде!” “І виправдалася мудрість усіма своїми ділами” (Євангеліє від св. Матвія).

Advertising 773-844-0401 Editor in chief: "Ukrainian People" magazine Olga Ruda olgaruda@yahoo.com

2

Place an ad, print or online: Marketing Department 773-844-0401 ukrainianpeoplemagazine@gmail.com

July 2019 Ukrainian People

Write to us: Universe Entertainment, Inc. 333 Busse Hwy, # 242 Park Ridge, IL 60068

News, articles, photos-video, and more: www.UkrainianPeople.us FB: www.facebook.com/UkrainianPeopleMagazines/

Наші інтерв’ю: ОЛЯ ЦИБУЛЬСЬКА: “Українське не потрібно нав’язувати – ним треба ділитися”

4

8

4

→ CHICAGO, ILLINOIS, USA Школа танцю “Вишиванка” в Чикаго – це Україна за межами України Розслідування: Вбивство каліфорнійського “Sugar Daddy” → ЗДОРОВ’Я 5 правил догляду за шкірою після 30 років Супер-продукти, які оздоровлюють і лікують

→ DIASPORA “Червона Рута-2019” в передмісті Чикаго зібрала діаспору разом

58

12 16 18

→ UKRAINE Посилки з-за кордону: правила змінюються 1 липня Відомі українці: Як умру, то почитайте!

120 років від Дня народження Бориса Антоненко-Давидовича Війна: “Просто дружині дав слово, що повернусь”. Інтерв'ю з солдатом Наша історія: Голодомор – 7 мільйонів життів.

A також 66 тонн золота, 1439 тонн срібла, діаманти й антикваріат Мода: Засновниця бренду “Etno Mod” Людмила Іваськів: “У свої роботи вкладаю шалену енергетику” Спорт: Збірна України виграла чемпіонат світу з футболу U-20

36

8

→ ENTERTAINMENT Найцікавіші події Чикаго (July, 2019) 20 Chicago’s Best Barbecue Restaurants Freedom, Independence and Fun; Chicago in July Мандри: Чарльстон – на хвилях мiста-танцю Бізнес: 10 речей, які змінюються, як тільки ти починаєш жити за кордоном Гумор Мистецтво: Оксана Линів: “Бути лідером – це мій буденний режим” Авто: Чим будуть дивувати електромобілі в 2019-2020? Літературна сторінка: Бо так Є. Тарас Прохасько Українська Кухня

22 24 26 28 30 32 36

40 42 44 48 50 52 54 58 60 62

Наша обкладинка: Модель: Уляна Маляр, відома телеведуча, автор мистецької програми “ART ПерсонА”, викладач продюсерського центру “StarTeam”, Вишита сукня: майстерня вишиванок “Червона Калина”( м.Київ) Вінок: Міла Веден'єва. Прикраси: магазин “Скіфська Етніка” Макіяж і зачіска: Оксана Годованець Фотограф: Христина Шинкарук верстка і дизайн: Вадим Кучерак, facebook.com/vadim.kucherak

Subscribe to

“UKRAINIAN PEOPLE” magazine

• Your first print issue will mail 1-3 weeks

from receipt of order.

• “Ukrainian People” magazine publishes 12

issues in an annual subscription.

• Offer good in U.S.A. only.

• All orders subject to approval.

for just $ 110 per year or $65 for 6 month

SUBCRIPTION FORM: First & Last Name Email Phone Address SEND YOUR CHECK TO: Universe Entertainment, Inc. 333 Busse Hwy, #242, Park Ridge,IL 60068 ukrainianpeople.us/subscription

Наші інтерв'ю

ОЛЯ ЦИБУЛЬСЬКА:

“Українське не потрібно нав’язувати – ним треба ділитися” Ірина Басенко,

журналістка, громадська діячка, поетка. Авторка національного рекорду “Україна разом” – мапи України, вишитої вручну шістьма тисячами людей у всіх регіонах країни у 2014 році. Членкиня Національної спілки журналістів України.

У розпал літнього сезону ми підготували гаряче та відверте інтерв’ю з українською співачкою та ведучою Олею Цибульською. Ексклюзивно для читачів Ukrainian People вона розповіла про свій найперший досвід проведення весіль, новинки своєї творчості та особливості роботи на радіо. Ви дізнаєтеся, чому Оля не знімається в фільмах свого кума Дзідзя у та що повернуло її в Україну з Будапешту, де вона мала успішн наших у, Україн про а, розмов це — ще А роботу телеведучої. земляків у світі, нашi творчість і мову.

– Ви ведете весілля, і їх лік у Вас уже доволі великий, останню цифру я бачила...

– 632.

– ... I зазвичай сім'ї ці не розпадаються, всі щасливі – це правда, чи така легенда ведучої?

– Це історія, яка давно мене переслідує. Перше своє весілля я провела у 7 класі – заміж виходила донька директорки школи, де я навчалася. Це був дуже страшний екстрим, тому що: тоді не було Iнтернету; всі конкурси я вигадувала сама, зі своєї голови семикласниці; це відбувалося в приміщенні моєї школи, і серед гостей, звичайно, були мої вчителі. Я той iспит витримала, мені навіть тоді заплатили якийсь символічний гонорар. А найцікавіше в цій історії: нещодавно я вела весілля в однієї прекрасної пари в Харкові, до мене підійшла дівчина, і розповіла, що вона була на тому першому весіллі і пам’ятає його. Тоді, з 7 класу я почала записувати пари, які розписую, одружую, знайомлю. І періодично ці люди пишуть мені, що у них все класно і справді тепер в шоу-бізнесі колеги жартують, що “Цибуля на весіллі – то на щастя”. Для мене це вже якась така своєрідна місія, до якої ставлюсь не з пафосом, а з позитивними емоціями.

– Один з останніх Ваших кліпів і пісень – в дуеті з Дзідзьом. Він Вас не кликав зніматися в його фільмах?

– Ні, кум (Оля і Михайло Хома разом стали хрещеними батьками для дитини – авт.) мене не кликав у кіно, бо він еротику не знімає (сміється). Він казав: “Кумо, від тебе так віє сексом, що якщо кликати у кіно, то це точно має бути еротичний фільм”. А поки що він знімається в комедіях. От коли буде щось еротичноромантичне, тоді, звичайно, буду я. Після кліпу з Дзідзьом вже був кліп “Сукня біла”, який став весільним хітом, був кліп “Дівчинка”. І от ми минулого тижня зняли дуже чуттєве та емоційне відео на літню пісню “Море”. Це якась така нова для мене робота – я тепер відверта не тільки в словах, не тільки вдома, не тільки в інтерв’ю, але й в кадрі. Цього раніше зі мною не було.

– Щодо еротики – наші українські співачки знімалися у “Свінгерах”. Причому, вони – не професійні акторки. Як Вам такого формату фільм?

– Ви знаєте, мені такі пропозиції не надходять, напевно, тому що люди розуміють – я до цього не готова. Я – олівець, який на це не заточений. Є частина життя артиста, особливо жінки, яка має залишатися десь “за” гранню. Плюс, якщо я пам’ятаю “Свінгерів”, то там довелося б цілуватися з дівчатами, а мене тягне на хлопців. Мені ніколи не хотілося навіть спробувати, як це – з дiвчиною. Хоча визнаю, що таке в природі є, і не засуджую цих людей.

...я тепер відверта не тільки в словах, не тільки вдома, не тільки в інтерв’ю, але й в кадрі. Цього раніше зі мною не було...

4

July 2019 Ukrainian People

– Які зараз тенденції в шоу-бізнесі? Бо я, наприклад, дивлюся музичні канали, бачу, що українська мова в музиці виходить за межі традиційного сприйняття кобзаря з бандурою. Тепер українською співають і попсу, і рок. Ви зсередини шоу-бізнесу бачите українізацію, чи якісь нові тенденції європейські?

– Коли я приїхала понад 10 років тому в Київ із Західної України, з маленького міста Радивилів, то говорити українською, так как я розмовляла – це було “село”. Причому, в найгіршому розумінні цього слова. І це було дуже немодним і несучасним, якимось олдскулом. Дуже довго в Україні українське сприймали, як провінційне. Сьогодні багато хто підлаштовується під події. В принципі, їх можна зрозуміти, тому що кожен хоче заробити копійку, і кожен хоче бути актуальним, сучасним. Зараз, особливо з 2014-го року, коли, на жаль, до нас цей ренесанс в шоубізнесі прийшов через війну, всі звертатися до української мови. Навіть ходити займатися, вчити її на курсах, і намагатися в кадрі розмовляти українською. Для мене це завжди було природнім процесом, і мені приємно, що українська з’являється

дедалі більше. Якою ціною – мене це лякає. Я б дуже хотіла, щоб українець перестав себе соромитися, щоб у нас цей процес самоідентифікації швидше відбувся. Наша Україна – ще дуже молода країна, і я думаю, що далі буде тільки краще. Я хочу, щоб українці у всьому світі розуміли, що бути українцем – це не спати на салі, це не носити труси з вишиванкою, це не фарбувати тин у жовто-блакитний колір, це не кричати “Слава Україні” на кожному кроці. Це – бути відкритим до світу, знати свою мову, шанувати своє минуле, дивитися у майбутнє, обмінюватися інформацією, бути максимально комунікабельним і показувати, що ми вміємо бути сучасними.

– Ви зараз продовжуєте працювати на “Русском радио”?

– Так, працюю.

– Як вдалося “Русскому радио” в цей час війни з Росією вберегтися від, скажімо, пікетів, заборон, переслідувань? В нього ж власник – Росія.

– Ні, “Русское радио Украина” не має ніякого відношення до Росії.

– Тобто воно зареєстроване в Україні?

– Так, це медіа-холдинг ТАВР, який ніколи ніякого відношення до Росії не мав, і особливість “Русского радио Украина” в тому, що на цій станції завжди знали, де вона знаходиться, в якій країні, і говорити українською мовою в ефірі ніколи не було заборонено. Ми постійно спілкувалися в ефірі РР українською, і в період Майдану, і всіх цих подій у нас були оголошення “там потрібно це, туди потрібно те”. Більшість моїх колег, які працюють в холдингу, і свої автомобілі давали, і без кінця допомагали, і були самі там, і це робилося від щирого серця, відверто. Ніхто міняв оцю шапку, ми не гралися в Україну. Слухач більш прискіпливий, ніж глядач, і він добре відчуває коли це – брехня. На радіо дуже важко

збрехати, бо це все на інтонаціях.

– А як з музикою вирішили питання? Застосували квоти?

– Спочатку не вистачало української музики – її не крутили на станції не тому, що була заборона, а тому, що її якісної не було. Згадайте перший період, коли з’явилися перші квоти у 2014 році: на радіо грали “Бумбокс”, після них Слава Вакарчук, потім “ВВ”, і потім “ТІК”, і так – по колу, бо більше не було нічого. І ти тикаєш будь-яку станцію, і натрапляєш на одні й ті самі пісні. Це тому що наші артисти їх не народжували, не записували.

– Але ж, були конкурси “Шанс”, “Фабрика зірок”, хоча учасники чомусь більше записувались і виступали російською …

– Ну, всі думали про широкий ринок,

про широку комерцію, були зацікавлені в тому, щоб гастролі були не тільки в Україні, а й далеко за кордоном. Тому, що чим більше концертів, тим більше заробіток в самого артиста, і в усієї команди. Я не думаю, що це робилося на зло, я думаю, що це був період еволюції – не може в країні, якій було тоді 20 років, одразу переключитися цей тумблер, він так не спрацьовує. А зараз цієї музики дуже багато, радіостанції із задоволенням її ставлять. Єдина умова – пісня має бути не тільки українською мовою, вона має бути конкурентноспроможною, вона має бути професійною. Тому, що після твоєї пісні може звучати Бейонсе на ХІТ-FM, наприклад, і рівень якості музики має бути однаковим, щоб слухач не переключився.

– Введення квот в ефірі якось посприяло в розвитку, артисти стали більше записувати?

– Так, посприяло; єдине, хотілося, щоб зі сторони держави теж була якась підтримка цих артистів-початківців. Щоб цей продукт був максимально конкурентноспроможним. Тому що можуть бути веселі хлопці, які написали класну пісню десь у Житомирі, але заграли вони її просто під гітару, і цю пісню жоден програмний директор не зможе поставити в ефір. Тому, що вона буде неякісна, буде дуже відрізнятися від продукту, який стоїть після того. А це значить, що слухач переключить, а, отже, рекламодавець не прийде з рекламою. I всі, хто працює на радіостанції, будуть без зарплати. Тому тут замкнене коло, і дуже хотілося б, щоб ця історія з українською музикою не була однобокою, а підтримувалася державою.

– Вам доводилось виступати в зоні ООС, АТО, чи з волонтерами?

– Так, на “нулі” була, з хлопцями спілкувалася, в касці ходила. Просто їздили туди, співали для хлопців пісні. Товаришую з прикордонниками, вони мене вирішили запросити у гості. Це було минулого року в Мар’їнці. На концерт прийшли дуже різні люди, населення, яке порізному налаштоване. Там же не всі аж такі проукраїнські. Ну, тому що, коли твій чоловік перейшов кордон і стріляє з боку Росії, то як ти можеш бути налаштований інакше?

– Як щодо здорового способу життя? У Вас є якісь особливі переконання: носити чи нi шубу, їсти чи не їсти м’ясо?

– Я не палю, тому що боюсь всіх цих уколів краси і всього того решти. Якщо максимально можна продовжити свою молодість, не вживаючи якийсь там нікотин – для мене це плюс. Ну, і є особливість, яку обсміюють багато хто – я не п'ю алкоголь, в принципі ніякий. В моєму райдері нема алкоголю, і замовники десять разів перепитують: “Tочно – вам не треба алкоголь? Ніякий-ніякий?”. Ні, ніякий, тому що мене куражить музика і те, що я роблю на сцені. В мене дуже класний колектив, я отримую задоволення без “підсилювачів”. Мені нетреба, для того, щоб написати пісню, випити пляшку шампанського.

– Ви подорожуєте багато? Є якісь країни, які – Ваші?

– Іспанія. Мені здається, що в минулому житті я була іспанською королевою. Гуляла вулицями Барселони, пила каву з Сальвадором Далі, обговорювала нові картини

Фріди Кало. І, в принципі я закохалася в цю державу, вивчила мову навіть, можу спілкуватися, дивитися фільми вільно іспанською мовою.

– А можете просто на вулиці почати співати? Поставити якусь скриньку – як вуличні музиканти?

– Не можу, тому що підходять сфотографуватися, брати автографи. А якщо приїжджаю в іншу країну, мені подобається просто відпочивати і розслаблятися, і не думати ні про що. Тому я люблю країни, де мене мало хто знає, де можу просто сидіти в кафе, длубатися зубочисткою після стейку, і розуміти, що я щаслива людина, яка живе, дихає і відчуває.

– Чи не соромно відомим музикантам стояти грати на вулиці, на лавочці десь, на алеї?

– Я не думаю, що це соромно, тому що для музиканта найважливіше, щоб в нього був глядач і слухач. Кожен вибирає свою формулу спілкування. І я наприклад завжди за те, щоб спілкуватися з людьми максимально близько, я цього не боюся. Свій Instagram, в якому майже 700 тисяч підписників, веду сама, і відповідаю всім на повідомлення, я і лайкаю фотки, і дивлюся хто мені пише, читаю хейтерів і не хейтерів. Але просто в нас ще є моменти, в Україні, нам притаманне панібратство – людина, яка вчора лайкала тебе в Instagrami, може підійти і отак штовхнути тебе в плече і каже: “Ну, шо там?”. В кожної людини є своя особиста територія, думаю, артистам вона особливо важлива, її треба оберігати.

– Хейтери, люди з мінімальним самоконтролем – як на них реагувати?

– Я можу іноді відповідати в Instagram, коли в мене є якийсь час, і в мене є настрій постібатися… Нещодавно, я виставила фото, мені якийсь чувак написав – “пора бы грудь делать”. Я йому написала повідомлення “з вашим пузом я б мовчала”. І всі почали лайкати, сміятися, що це – нормальний живий комент. Дуже часто ці люди ображаються, вони неготові до відповіді, а я вважаю, що можу на повному серйозі відповісти так, як вважаю за потрібне. Той, в кого є час писати такі коментарі – незайнята людина, або якась ображена. А злитися на цих людей нема сенсу, допомагати їм – нема на це часу, я не психіатр і не психотерапевт.

– Що б Ви побажали українцям, які живуть в Америці, нашій діаспорі?

– Я хочу передати їм всім великий привіт! В мене був період в житті, коли я три роки жила і працювала в Будапешті. Це не так далеко від України, звичайно, як Америка і Канада, але все одно – це не 20 кілометрів. На той момент в мене була дуже хороша зарплатня, в мене були квартира, охорона, особистий водій, я працювала на телебаченні, і була перспектива. Але мене притягнуло додому, тому що зрозуміла: Цибуля проростає тільки там, де є наш кисень. Але що я хочу сказати – бути українцем це дуже круто, тому що українець від всіх людей на світі відрізняється тим, що він вміє максимально відчувати. Ми дуже живі і дуже емоційні люди, і це – наш найбільший плюс. І я б дуже хотіла, щоб кожен українець в будь-якому куточку світу не втрачав цієї спроможності, і щоб ми були і далі такими щирими, відвертими, люблячими, гостинними, красивими, веселими. Щоб всі, хто нас бачить, хотіли стати українцями, або принаймні, приїхати до нас у гості. Я вас чекаю, коли що – я тут, я в Instagram, я за те, щоб ми спілкувалися, бо одна з моїх мрій – об'єднати всіх українців, які живуть по всьому світу.

Мені здається, що коли ми разом, тоді можемо точно зробити все дуже правильно, знайти мир і навчити весь світ любити.

Chicago Illinois, USA

ШКОЛА ТАНЦЮ “ВИШИВАНКА” В ЧИКАГО – ЦЕ УКРАЇНА ЗА МЕЖАМИ УКРАЇНИ Ольга Руда

Фото: Максим Прокопів

Скільки б я не читала про батька українського танцю Василя Авраменка, а все не перестаю дивуватися його силі духу, незламній вірі в відродження Вільної Української Держави і безмежній любові до своєї Вітчизни. Завдяки Авраменку про багатющу фольклорну спадщину українців дізналися в США й Канаді, в Італії та Німеччині, в Бразилії, Аргентині та Японії. Заслуга Василя Авраменка та усіх його послідовників полягала у відродженні й поширенні українського народного танцювального мистецтва в емігрантському середовищі. Засновані ними українські танцювальні ансамблі, школи, студії, гуртки виконували важливу просвітницьку місію, популяризуючи українську культуру за кордоном через концерти, конкурси, діаспорівські фестивалі та наші свята. Завдячуючи їм, український народний танець завоював серця інших народів світу і став символом українських культури та ідентичності.

8

July 2019 Ukrainian People

“Я

– не всезнайко, а тільки чобітьми говорю за наказом пророка Шевченка: “Дам лиха закаблукам, закаблукам лиха дам, достанеться й передам!”. І цим Бог поміг мені прославити Україну”, – колись писав в листі до друзів легендарний Василь Авраменко. Возвеличення України, зв’язок з нашою багатою культурою та збереження українських традицій на чужині стало метою професійних танцюристів Павла і Оксани Федьків. Саме вони, з допомогою пароха Миколи Бурядника та з Божою поміччю, понад 10 років тому заснували при парафії св. Йосифа Обручника в Чикаго танцювальну школу “Вишиванка”.

24 травня 2019 року грандіозним концертом на сцені Домініканського університету Чикаго (Dominican University) “Вишиванка” відзначала свій 10-річний ювілей. Хореографи-керівники-учителі школи та батьки вихованців зробили усе можливе (й неможливе), щоб перетворити звітний концерт в справжнє свято української культури. Постановки відзначались цікавими темами, продуманістю й емоційністю, поєднували елементи класичного й модерного танцю, не порушуючи при цьому їхнього національного характеру. У кожному танці дзвеніла й співала душа українського народу, кожний захоплював глядачів своєю історією, душевною щедрістю та гумором. А костюмам юних танцюристів могли б позаздрити навіть верховинські гуцули! Я сиділа у залі разом з гостями та батьками, з насолодою занурившись у фейєрверк карпатських мелодій та відшліфовані до блиску постановки, і думала про подружжя Федьків, які зберігають для нащадків український танець – як своєрідний генетичний код. Скільки треба мати терпіння, бажання займатись улюбленою справою, сили й витривалості, щоб після основної роботи (для зарплатні), поспішати на другу (для душі)! І мені дуже захотілось дізнатись більше про них і ті невидимі сили, які спонукають вчити, виховувати і опікати понад 170 дітей іммігрантів.

П

одружжя Федьків прибуло до США у 2007 році. Обоє хореографи, які здобули освіту в Калушському державному училищі культури (Івано-Франківська обл.). Павло починав свою професійну кар'єру в Гуцульському ансамблі пісні і танцю, після травми коліна перейшов на викладацьку роботу. Працював з двома народними ансамблями танців, один з яких “Юність Опілля” сам й організував на Рогатинщині, та керівником гурту “Роксолана”.

Після переїзду до США, Павло почав працювати, як і більшість іммігрантів, на будівництві. Однак, любов до танцю не давала спокою – мріяв про власну школу. Доля звела його з отцем Миколою Бурядником, який в свою чергу був заклопотаний ідеєю створення мистецьких (танцювальних, музичних, спортивних) гуртків при парафії св. Йосифа Обручника УГКЦ в Чикаго. Кажуть, коли у Всесвіті перетинаються два палкі бажання, люди на землі знаходять один одного – так у 2008 році постала школа танцю “Вишиванка”. “Для чого це мені? Просто я фанатично відданий своїй роботі. Я знав, що вчитиму дітей танцiв y Америці. Так сталося, що мій добрий товариш Андрій Качала навчав дітей бойового гопака. У них ще не було приміщення, він проводив заняття на природі, і отець Микола (Бурядник) запросив його до парафії. Разом з ним прийшов і я. Перша група учнів (а їх було всього шестеро) складалася з дітей священиків. Для порівняння – сьогодні у нас навчаються 173 дітей! Роблю роботу, яку потрібно робити для збереження української культури за кордоном”. Через півтора року до Павла приєдналася дружина Оксана, яка приїжджала на заняття з маленьким сином. Паралельно займалися модернізацією виділеного парафією для навчання залу. Заощаджували кожну копійку, щоб придбати дзеркала, станки, зробити приміщення придатним для занять танцями.

Розповідають батьки вихованців школи: “Найбільш важливими у школі є діти – наші юні танцюристи, які представляють наш колектив на усіх можливих святкуваннях. Важко навіть згадати й перелiчити усі заходи та місця, де виступали наші учні: це і нещодавній виступ на показі мод (Ukrainian People Fashion Show-2019), на святкуванні Дня Незалежності України на Daily Plaza в Чикаго, виступи в американських школах, на парадах, святах та фестивалях діаспори. Минулого року відбулася перша поїздка на фестиваль в Канаду, де групи “Чебрець” і “Підкова” представляли українську діаспору Чикаго. Хочу побажати вчителям вдалого втілення нових задумів, а танцювальній школі “Вишиванка” – процвітання й успішного розвитку!” (Галина Кобаса) “В основі нашої школи закладений традиційний (народний) танець з різних регіонів України, але для більшого зацікавлення дітей вчителі ознайомлювали їх і з іншими сучасними стилями.

Ukrainian People July 2019

9

Ми насолоджувались грандіозним вальсом і запальним хіпхопом, доповненими відповідним ансамблем костюмів, захоплювалися плавними рухами чорнихі білих фраків та гармонійним ритмом яскраво-барвистих кепок. “Вишиванка” – це розвиток української культури і традицій. Вже котрий рік поспіль “Свято Миколая” у виконанні наших танцюристів, переносить нас, глядачів, у справжню зимову казку. А весняні хороводи гаївок згуртовують як дітей, так і дорослих – ми святкуємо Відродження і Воскресіння Христа. Щоб йти в ногу із тутешніми традиціями, вчителі школи запровадили “Осінній маскарад”, де кожен бажаючий може перевтілитись у тих чи інших героїв на танцювальній вечірці”. (Роксолана Демчук) Український народний танець є самобутнім мистецтвом, яке змальовує красу рідної Батьківщини, велику та чисту сутність українського народу. Павло і Оксана Федьків вірять, що їхні вихованці так мають перейнятися цими почуттями, що самі будуть мріяти, хотіти, проситися у батьків до “Вишиванки”. Вони переконані, що український танець в діаспорі слугує ефективним інструментом самоусвідомлення й самоідентифікації. Павло підкреслює, що діти повинні стати тут однією родиною, справжніми друзями, допомагати один одному, любити один одного, а в перспективі, можливо, і одружуватись між собою для збереження мови й українських традицій. “Танці – це навіть не головне для мене, важливо, щоб діти хотіли прийти сюди і любили те, чим вони займаються. Багато нам допомагають батьки-волонтери, які докладають надзвичайних зусиль, щоб ми усі разом працювали продуктивніше”, – каже Павло.

Розповідають батьки вихованців школи: “У зв’язку із збільшенням кількості учнів керівникам нашої школи потрібна була допомога і підтримка. Тому з’явилася потреба у створенні батьківського комітету та допомоги батьків-волонтерів. Пізніше виникла ідея створення колекції костюмів та аксесуарів різних етнографічних регіонів України. Думаю, що ви звернули увагу на унікальні костюми, у яких танцюють наші діти. Усі вони виготовлені в Україні за дизайном Оксани Федьків. Зрозуміло, щоб придбати таке вбрання, потрібні відповідні кошти. Тому було створено і розроблено план використання коштів річного шкільного бюджету

10

July 2019 Ukrainian People

й засновано фінансовий фонд”. (Галина Кобаса) “Негласне кредо керівників “Вишиванки” Оксани і Павла: “Не Україна для нас, а ми для України!” Тому школа не може стояти осторонь історичних подій, які відбуваються в Україні. Наші танцюристи через нові постановки відображають біль і переживання нашого народу, тим самим підтримуючи Україну. Можливо, наші діти ще до кінця не розуміють, яка важлива їхня місія і як мистецтво може змінити світ, зробити його добрішим і радіснішим. Але незабутній час, проведений у школі “Вишиванка”, залишиться назавжди у їхній пам'яті”. (Роксолана Демчук) Й справді, костюми юних танцюристів – це гордість “Вишиванки”. Їх замовляють в українських майстернях спеціально для діаспорівської школи. Де ж “Вишиванка” знаходить кошти і спонсорів? “Чи ми могли б заробляти нашими виступами та концертами? “Вишиванка” славиться тим, що за 10 років виступів практично на усіх діаспорівських заходах ми не беремо грошей за це. Наші виступи – благодійні. Моя ідея – показати красу українського танцю і майстерність дітей, а спонсори повинні самі так перейнятись гордістю й вдячністю за збереження нами українських традицій, що, я впевнений, пропонуватимуть нам допомогу”, – говорить Павло. “Хочу висловити глибоку вдячність нашим теперішнім спонсорам – Фундації “Спадщина” та нашим постійним довгорічним спонсорам – логістичній компанії “Патріот” і кредитівці “Самопоміч”. Усі ми разом працюємо на тим, щоб мати Україну за межами України”. Про що мріє Павло Федьків? “Моя найпотаємніша мрія? Щоб “Вишиванка” виступила на сцені Палацу “Україна” в Києві”. Що таке танець? Можливо, це всього лиш красивий метелик, який вривається в твій особистий простір, милує око і за мить зникає назавжди? Павло і Оксана Федьків переконані: танці впливають на формування української свідомості за кордоном, закладають міцну основу української етнічності, а такі школи, як “Вишиванка”, стають осередками її збереження.

I поки є такі люди, як подружжя Федьків, слава України буде гриміти й за кордоном. В серцях кожного наступного покоління українців.

EQUAL OPPORTUNITY LENDER

*APR = Annual Percentage Rate. Balance transfers completed 6/1/2019 through 8/31/2019 will receive 4.99% APR for 18 months from date of transfer. Finance charges will begin accruing on date of transfer balance. After the promotional time frame expires, remaining balance will migrate to the standard APR applicable on Selfreliance VISA® accounts. The current APR is 14.9% for Visa® Classic credit card and 9.9% for Visa® Platinum credit card. For further information, please call our toll free at 1.888.222.8571. All SFCU loan programs rates and terms are subject to change at any time without notice.

558 Summit Ave., Jersey City, NJ 07306

7345 Orchard Lake Rd., West Bloomfield, MI 48322 248-487-0330 973-887-2776 630-307-0079

Наші низькі відсоткові ставки дозволять вам значно заощадити В нас ви можете сплатити ваші баланси кредитних карток з високими відсотковими ставками набагато швидше Без оплати за переведення балансу Без “Penalty Rate”

302 E. Army Trail Rd., Bloomingdale, IL 60108

З НАШИМИ КРЕДИТНИМИ КАРТКАМИ

847-359-5911

ЗАОЩАДЖУЙТЕ ГРОШІ

136 E. Illinois Ave. #100, Palatine, IL 60067

Коли ви переводите існуючий баланс кредитної картки з рахунку іншої фінансової установи на Visa® кредитну картку “Самопомочі“ з 1 червня 2019 року по 31 серпня 2019 року

734 Sandford Ave., Newark, NJ 07106

18 місяців

773-589-0077

протягом

5000 N. Cumberland Ave., Chicago, IL 60656

APR*

4.99%

Home Office: 2332 W. Chicago Ave., Chicago IL 60622, 773-328-7500

БЕЗ ОПЛАТИ ЗА ПЕРЕВЕДЕННЯ БАЛАНСУ

60-C N. Jefferson Rd., Whippany, NJ 07981

at SELFRELIANCE.COM

313-366-0055

apply online

201-795-4061

C A R D S

586-757-1980

BALANCE TRANSFER PROMO C R E D I T

11838 Jos. Campau, Hamtramck, MI 48212

®

Union

26495 Ryan Rd., Warren, MI 48091

Cr edit

973-373-7839

Fed er al

SELFRELIANCE.COM

®

Р о з сл і ду в а нн я намагався знищити докази в автомобілі, однак не встиг. Їм вдалося взяти зразки можливої ДНК. Відкривши багажник, поліцейські побачили розкиданий одяг і постільну білизну. Звідти доносився важкий, неприємний запах – як зазначалося у звіті. Коли перемістили одяг, то під ним виявилось тіло чоловіка, яке незабаром буде ідентифіковане, як лікар Томас Бурхард. У звіті детективів було вказано, що автомобіль належав якійсь пані Тернер, тому що вона взяла на себе щомісячні платежі, але був зареєстрований на інше ім'я.

В Вбивство каліфорнійського

“Sugar Daddy” Люда Руда

Sugar dating дослівно перекладається як “солодкі відносини”. Це формат стосунків, в яких заможні чоловіки платять симпатичним дівчатам за цікаву компанію, а іноді – за інтим. Чому дівчата йдуть на це? Бо прагнуть багато жити і дозволяти собі все, що завгодно. Тобто, це відомий всім формат відносин “татуся” і утриманки, який зараз перетворився на справжній рух зі своїми законами і обмеженнями. Формат, який, на жаль, не завжди закінчується щасливо.

Л

ікар Томас Бурхард (Thomas Burchard), який проживав в каліфорнійському місті Салінас (Salinas), любив дітей. Він був педіатром, точніше кажучи, дитячим психіатром, добрим фахівцем у своїй галузі, відомим і шанованим. Вже кому-кому, а йому про статево-вікову адекватність мало бути відомо краще вiд інших – як професіоналу. Однак, як показали вчинки лікаря, ігнорування суспільних норм і правил (тієї самої адекватності) зіграло з ним злий жарт. Отже, почнемо спочатку.

71-річний лікар підтримував дуже тісні, дружні стосунки з 17-річною Джуді Ерп (Judy Earp). 1 березня 2019 року пан Бурхард вирушив на своїй автівці до Лас-Вегасу.

12

Він повинен був повернутися 4 березня, але... зник. Юна Джуді чомусь ніяк не могла зв'язатися з ним – телефон друга підозріло мовчав. Зачекавши добу, і не отримавши від нього звістки, Ерп звернулася із заявою в поліцію, пояснивши ситуацію. Мовляв, Томас – людина ділова, графік у нього дуже щільний, зникати без пояснень – не його правило. Поліція Каліфорнії спробувала розшукати лікаря, відповідний запит надiйшов до Невади, однак безуспішно. Слід Бурхарда був знайдений 7 березня випадковим туристом, який проїжджав по шосе №147 в районі Лас-Вегаса і звернув увагу на Mercedes Benz C300 2017 року з каліфорнійськими номерами. Автомобіль виглядав підозріло, тому що стояв на грунтовій дорозі з

July 2019 Ukrainian People

опущеними вікнами, в пустельній місцевості серед скелястих гір і рожевих пісків, але в салоні нікого не було. Коли співробітники правоохоронних органів приїхали на виклик, вони виявили, що автомобіль був зареєстрований в Сан-Франциско, однак не перебував у розшуку, як викрадений. На передньому пасажирському сидінні поліцейські знайшли сині латексні рукавички, а також докази того, що хтось палив тут невеликий вогонь. На підголівнику сидіння водія і на задньому сидінні були виявлені плями крові, а також відбитки пальців. Крiм усього цього, вони надибали закривавлений одяг та ключі від будинку, а також картку співробітника Caesars Palace на ім'я Діани Пени. Поліцейські пояснили, що усе виглядало, ніби хтось

наслідок проведеної судово-медичної експертизи з'ясувалося, що усіма шанований лікар загинув від травми голови, нанесеної якимось важким предметом. Тобто, його не застрелили і не зарізали, а, очевидно, вдарили кілька разів по голові, заподіявши травми несумісні з життям. Після усього цього труп сховали в багажнику. Через три тижні засоби масової інформації Невади вибухнули новиною – за звинуваченням у вбивстві 71-річного доктора заарештована його добра знайома, 25-річна Келсі Тернер (Kelsey Turner). Іншими словами, виявилось, що Джуді Ерп була не першою близькою подругою педіатра з величезною різницею у віці. Схоже, що лікар Бурхард насправді був любителем юних спокусниць. Місцеві засоби масової інформації одразу відчули сенсацію. І не помилилися. Як виявилось, Келсі Тернер була досить відомою персоною у вузьких колах, що зумовило резонансність справи про вбивство лікаря. Дівчина часто фотографувалася для так званих “чоловічих журналів”: де пишуть про “круті’ автівки, дорогі сигари і демонструють фотографії напівоголених (або й зовсім голих) жінок-моделей. Келсі позувала для “Playboy”, “Maxim”, “Dream Vixens” та інших подібних. Щоб виключити двозначність щодо роду своєї діяльності, в інтерв'ю журналу “Maxim” в минулому році Келсі заявила, що насправді є “дуже талановитою” R&B і блюзовою співачкою. “Я вважаю, що це мій таємний талант, тому що я вирішила зберегти свою музику як особисте і приватне хобі’, – сказала Тернер журналістам. – “У мене є клавіатура в кімнаті, і я часто записую пісні в студії”. У Келсі був і бойфренд. Його звали Грег Хеджіо (Greg Hagio), і він був відомий поліції Лас-Вегаса арештами за “побутове насильство” і крадіжки. У січні 2019 року Хеджіо затримували за звинуваченням у спробі задушення (потім, однак, звинувачення були відкликані, і Грег залишився на свободі). Були й інші порушення закону, щоправда, представники поліції поки не уточнювали, в чому саме вони полягали. Перевіривши коханця, детективи були змушені його відпустити. Сусіди, які проживали в безпосередній близькості від будинку Келсі Тернер в Лас-Вегасі, не раз скаржилися на гучні вечірки, які обожнювала господиня.

В

ідомо, що між знайденим в багажнику шанованим членом суспільства і жінкоюмоделлю з “багатим внутрішнім світом” колись існували тісні “дружні” відносини. Ступінь їх інтимності оцінити складно, але пан Бурхард був настільки добрим до Келсі, що оплачував будинок в Салінасі, в якому Келсі проживала разом з матір'ю і своїми двома дітьми. Потім ці відносини в якийсь момент зіпсувалися, лікар відмовився платити щомісяця 3,200 доларів, і Келсі переїхала до Лас-Вегаса. Бурхард, відповідно, втішився в товаристві зовсім юної Джуді Ерп. Втім, не можна виключати того, що в житті дитячого психіатра була ціла низка карколомних пригод, однак, обставини особистого життя Бурхарда поки тримають в секреті.

І все в житті пана Бурхарда було добре до тих часів, поки в лютому 2019 року він не поїхав до Лас-Вегаса на медичну конференцію з психофармакології. Мабуть, під час цієї поїздки він побачився з Келсі, і його почуття запалали з новою силою... Загалом, лікар після цієї поїздки засумував і на початку березня знову поїхав до Лас-Вегасу. Як виявилось пізніше, щоб там і завершити свій життєвий шлях. Юна подруга Бурхарда, Джуді Ерп, швиденько скористалась зручним моментом, щоб і собі вiдкусити вiд пирога слави, і розповіла телеканалу KTNV, що лікар витратив на Келсі Тернер близько 300 тисяч доларів за роки їхньої “дружби”. Дівчина підкреслила, що її бойфренд був “занадто співчутливим” і давав великі суми приблизно півдюжині жінок за останні 17 років. Це, до речі, й стало причиною того, що дружина лікаря покинула його.

21 березня, через два тижні після виявлення тіла Бурхарда, агенти ФБР арештували Келсі Тернер в Стоктоні, штат Каліфорнія. За даними каліфорнійської поліції, вона і її 4-річний син були знайдені в будинку в промисловій зоні міста, недалеко від залізничних колій. Вона була заарештована і звинувачена у вбивстві чоловіка, який сплатив її оренду за будинок всього за кілька днів до того, як був знайдений мертвим. На даний час вона утримується під вартою в окружній в'язниці в Стоктоні без застави. В суботу, 13 квітня, було заарештовано сусідку Тернер, 30-річну Діану Ніколь Пена. Пена стала другою підозрюваною у вбивстві лікаря Томаса Бурхарда. Їй пред'явили звинувачення в змові і убивстві з використанням смертоносної зброї або сльозогiнного газу. Пена вирішила вибрати пом'якшувальний вирок й визнала себе

винною під час судового засідання. Вона повідомила суддю, що знала, що її колишні сусіди, Келсі Тернер і Джон Кеннісон, вбили доктора Томаса Бурхарда. Так в справі з'явився й третій підозрюваний. Згідно свідчень детективів, 27-річний Джон Кеннісон був заарештований о 3:40 вечора в середу, 17 квітня. Йому було пред'явлено кілька звинувачень, включно iз змовою з метою вбивства і вбивство з використанням смертельної зброї.

Н

а Instagram, де вона має більше 100 тисяч послідовників, Тернер розміщувала свої фотографії в бікіні та мереживній білизні, демонструючи татуювання пістолета під підв'язкою на верхньому лівому стегні. “Якщо вони це хочуть, то мають платити; Каліфорнія на моєму номерному знаку”, – написала вона в своєму

біографічному журналі, очевидно наслідуючи репера П-Ло. В анкеті, яку вона вислала у 2018 році в рамках конкурсу за фото на обкладинку в журналі “Maxim”, вона назвала себе “російсько-американською блондинкою, яка просто намагається змінити світ”, і додала, що у разі перемоги використає премію у розмірі 25 тисяч доларів для оплатити своєї студентської заборгованості та допомоги своїй сім'ї. Батько Тернер, Крістофер Інгра, розпочав кампанію GoFundMe, щоб зібрати 50 тисяч доларів для оплати юридичних послуг адвокатів, написавши, що його дочка “звинувачується в злочині, який вона не могла скоїти”. Він заявив каліфорнійцям, що Тернер була “прекрасною, люблячою мамою і гарною дитиною”, але відмовився від коментарів. Добрими намірами часто буває вистелена дорога до пекла. Розслідування продовжується.

Корпорація

на порозі великого оновлення

Корпорація Meest перебуває в очікуванні ребрендинґу. Про те, яким буде це оновлення, розповідає Ірина Кісіль, директор із маркетинґу корпорації Meest Group у Північній Америці.

- Корпорації Meest виповнюється 30 років, це навіть трохи більше, ніж сучасній українській державі. Яких найбільших вершин досягла компанія за цей період?

- 30-річчя – визначна дата, якою ми пишаємось. Адже не так багато компаній мають такий солідний досвід розвитку, як ми. Починалося все з ідеї об’єднати українську діаспору в Канаді з Україною. Тобто, ми прагнули збудувати реальні мости, які поєднували б українців у всьому світі. На тому символічному ґрунті з роками виросла потужна міжнародна логістична компанія Meest. Нині ми працюємо в більш, ніж 20 країнах світу. Ми створили потужну інфраструктуру, розширили спектр послуг від логістики до міжнародних грошових переказів та електронної комерції. Ми продовжуємо будувати нові мости, які тісніше єднають людей в сучасному високотехнологічному світі, дозволяють їм упевнено дивитись у майбутнє. Спроможність об’єднувати людей і допомагати громадам – важлива місія нашої компанії, її найбільший успіх і цінність, поруч із бізнесовими досягненнями.

30-річний успішний розвиток компанії Meest – це також постійна допомога українцям у всьому світі, створення для них умов контактувати одне з одним, доступ для українських підприємців до товарів і ринків, які раніше були закритими для них. Ми також завжди націлені на підтримку наших громад, на допомогу доброчинним і громадським організаціям, прагнемо продовжувати українську справу як в Україні, так і за її межами. Для нас це – найбільший показник успіху, яким пишаємося.

14

July 2019 Ukrainian People

- Чому в 30 років корпорація вирішила оновити свій бренд?

- Оновлення логотипу компанії Meest у Канаді й Америці – логічний крок, який віддзеркалює зміни, що відбулися в нашiй діяльності. Тепер Meest – міжнародна корпорація, яка працює у всьому світі, на різних континентах, отже, всюди мусить мати однаковий стиль. Наприклад, оновлений логотип та естетика Meest уже добре відомі нашим клієнтам у Європі й Азії, тепер настав час Північної Америки. Важливо те, що ці зовнішні зміни відповідають внутрішнім якісним змінам, яких від нас очікують наші клієнти. Вони символізують розширення спектру наших послуг. Разом з оновленням логотипу відбудеться оновлення наших продуктів і послуг, зокрема, електронних сервісів, соціальних мереж і реклами. Клієнтам стане зручно спілкуватися з нами за допомогою сучасних засобів комунікації. Тобто, настав час змін, а наше 30-річчя – ідеальний період, аби реалізувати це! Ми впевнено крокуємо далі й ґарантуємо, що зможемо задовольнити потреби наших клієнтів незалежно від їхнього віку.

- Як вплине оновлення стилю компанії на її впізнаваність серед клієнтів у США та Канаді?

- Для наших клієнтів оновлення бренду та стилю не створить значних перешкод. Більшість користується нашими послугами не лише в США та Канаді, а й в інших країнах, де Meest уже понад п’ять років працює в оновленому дизайні. Це оновлення є на часі й допоможе утвердженню єдиного іміджу компанії, посилить її сприйняття як потужної ґлобальної фірми. Новий логотип більше впізнаваний і такий, що краще запам’ятовується порівняно з тим, що був досі. Він виразніше представляє наш бренд, оскільки його ядро – Meest – символізує нашу місію. Упевнена, що наші клієнти відчують усі позитивні зміни, коли вслід за оновленим логотипом дізна-

ються про нові проекти, які ми презентуємо.

- Чому для нового бренду обрали синій і червоний кольори?

- Це важливе питання. Кілька, а не один, кольорів символізують те, що ми працюємо в багатьох країнах. У цих кольорах також відображаються цінності, які Meest сповідує як корпоративний бізнес. Синій символізує довіру, надійність, силу й нашу постійну увагу до ІТ-інновацій. Потужні міжнародні лідери в галузі технологічних інновацій, які поділяють подібні цінності, мають свій логотип саме в синьому кольорі. Червоний – колір молодості, він сміливий, показує, що наша компанія рухається в сучасному, проґресивному напрямі, пропонуючи свіжу естетику, і вступає в нові галузі бізнесу. Виокремлена червоним літера “е” символізує розвиток електронної комерції та впровадження новітніх електронних технологій.

Ми – компанія, яка не боїться нових напрямів, оскільки саме вони відкривають нові перспективи та дають вагомі переваги. Разом синій і червоний кольори створюють чіткий контраст і надають виразності нашому логотипу. Такий фірмовий знак добре запам’ятовується.

- Яких саме новинок очікувати клієнтам корпорації найближчим часом?

- Стратеґічним досягнення стало перетворення нашої корпорації з компанії-перевізника в компанію, яка надає сервісні послуги. Зокрема, ми вкладаємо більше коштів у розробку цифрових послуг, реалізацію електронної комерції та приділяємо значну увагу інноваційним стратеґіям і досвіду роботи з клієнтами.

Ми прагнемо охопити всі аспекти логістики, а тому пропонуємо клієнтам рішення з оптимізації кожного кроку в цьому процесі. Вже найближчим часом наш ґлобальний продукт MyMeest з’явиться в Канаді та США.

MyMeest – це он-лайн-платформа та сервіс покупок у міжнародних інтернет-крамницях із достачанням за вказаною покупцем адресою. Meest надасть вам віртуальну адресу в країні, де ви хочете зробити покупки, щоб ви могли придбати ці товари. Крім цього, ми пропонуємо послуги зі зберігання та пакування товарів на наших складах. Це допоможе заощадити на доставці. Ви можете легко робити покупки в Україні, але також можете купувати товари в інших країнах, таких як Китай і Велика Британія. Ми прагнемо, щоб українцям у всьому світі було зручно купувати товари в Інтернеті, у магазинах, до яких раніше не було доступу.

- Як конкуренція впливає на роботу корпорації Meest?

- Ми багато років є лідерами у своїй галузі на північноамериканському ринку. Але це не означає, що ми можемо розслабитись. Навпаки, лідерські позиції саме завдяки конкуренції стимулюють нас до пошуку нових рішень і постійної оптимізації всіх процесів. Ефективні партнерські взаємини з багатьма громадами й організаціями США та Канади, напрацьовані роками, у поєднанні з нашою мережею q-інфраструктурою в Україні, Європі й Азії – усе це зробило нас не лише лідером, а й спонукає до постійного розвитку й удосконалення.

- Чи залишиться актуальним гасло “Міст єднає українців по цілому світу!”?

- Ми завжди підтримували наших людей, українську діаспору та докладали зусиль для зростання і процвітання держави Україна.

Скрізь, де ми працюємо, пам’ятаємо про своє українське коріння, а тому ніколи не зрадимо головну місію – об’єднувати українців у всьому світі. Це залишається для нас пріоритетом. Наша компанія будувалася задля успіху та зростання українського народу, і ми продовжуватимемо робити для цього все.

1-800-361-7345 meest.com

Ребрендинг!

We've rebranded! #MEEST30

Новий логотип. Незмінний Meest. Нові можливості.

Підписуйтесь на наші сторінки:

/MeestCanada

Дізнавайтеся більше на meest.com

Здо р о в ' я

СУПЕР-ПРОДУКТИ,

ЯКІ ОЗДОРОВЛЮЮТЬ І ЛІКУЮТЬ 10 найпотужніших видів насіння (щоб забути, як виглядає лікарня)

Людина з найдавніших часів широко використовувала насіння рослин для харчування і лікування. Пропонуємо список 10 його видів, які містять найбільше білка, вітамінів, мінералів, антиоксидантів, волокон і корисних кислот. Спробуй включити їх у свій раціон, і вони захистять твій організм від хвороб, допоможуть вести здоровий спосіб життя і стануть запорукою активного довголіття.

Насіння Чіа Якщо хочеш знати, що таке ідеальна їжа, то спробуй насіння Чіа. Це – чемпіон за вмістом вітамінів, мінералів, антиоксидантів, клітковини, білків і корисних жирів. У насінні Чіа кальцію в п’ять разів більше, ніж в молоці, і вдвічі більше калію, ніж в бананах. Для вегетаріанців цей продукт – просто незамінний! Вживання Чіа може полегшувати біль у суглобах, сприяти зниженню ваги, давати додаткову енергію і захищати проти таких серйозних захворювань, як діабет і серцева недостатність. Його можна їсти в сирому вигляді, додавати в готові страви або змішувати з соком, йогуртом, молоком.

Насіння льону Лляне насіння – найцінніше джерело незамінних для профілактики атеросклерозу жирних кислот омега-3. У 100 грамах насіння міститься 22 грами омега-3. Для порівняння: в 100 грамах волоських горіхів – 6 грамів жирних кислот, а в 100 грамах скумбрії – тільки 5. У лляному насінні – високий вміст марганцю, магнію і грубих харчових волокон, що поліпшують травлення і знижують рівень холестерину в крові. Цей продукт – чудова добавка до раціону людей, які ведуть здоровий спосіб життя.

16

July 2019 Ukrainian People

Особливо корисне лляне насіння жінкам після 35 років – зменшує ризик розвитку раку молочної залози і пом’якшує неприємні симптоми клімаксу. Насіння льону містить фітоестрогени, які допомагають регулювати гормональний фон жінки і є замінниками жіночого статевого гормону (естрогену).

Насіння конопель Як це не дивно, але насіння конопель – дуже поживний продукт! Воно містить всі двадцять амінокислот, включаючи дев’ять незамінних, тобто тих, які організм людини не продукує. А також велику кількість простих білків, що підвищують імунітет і стійкість до впливу токсинів. Конопляне насіння підвищує настрій і збільшує рівень енергії, а все завдяки високому вмісту магнію. До речі, столова ложка цього насіння може забезпечити 45% добової норми заліза. Насіння конопель можна додавати у всілякі смузі, на сніданок з вівсяною кашею, а на перемеленому насінні можна готувати випічку.

Зерна граната Гранат здавна відомий як найкращий засіб боротьби з анемією. Людям, які страждають вiд недокрів’я, досить вживати розчинений гранатовий сік по 0,5

склянки 3 рази на день – за 30 хвилин до їжі протягом 2 місяців. Зерна граната – одні з небагатьох солодощів, які не тільки допустимі, але й корисні для діабетиків. Вживаючи всього пів чайної ложки гранатового соку 4 рази на день перед їжею, можна значно знизити рівень цукру в крові. Гранати надзвичайно багаті на поліфеноли (особлива форма антиоксидантів), які знижують ризик виникнення раку і серцевої недостатності. Насправді, гранатовий сік має навіть більш високу антиоксидантну активність, ніж зелений чай і червоне вино. Корисні властивості граната не вичерпуються перерахованими вище. Він сприяє відновленню уражених артритом хрящів, спроможний полегшувати запальні процеси, протидіяти ензимам, що руйнують хрящову тканину.

Насіння абрикоса З’ївши абрикос, ми, не замислюючись, викидаємо кісточки, вміст яких, як виявилося, набагато перевершує м’якоть за кількістю вітамінів. Абрикосові кісточки цінуються своїми вітамінами (РР, В15, В17) і мінеральними речовинами (залізо, фосфор, калій, натрій, магній, кальцій). Гіркий смак ядер надає вітамін В17, або амигдалин, відомий протираковими властивостями. Відкривач амигдалину, біохімік Ернст Т. Кребс, рекомендував вживати від десяти до дванадцяти ядер абрикоса щодня протягом усього життя – щоб захиститися таким чином від виникнення раку.

Насіння гарбуза Багато з нас приймають таблетки для заповнення дефіциту вітамінів групи В, в той час як насіння гарбуза може це зробити набагато ефективніше. Воно багате тіаміном, рибофлавіном, никотинамідом, пантотеновою кислотою, вітаміном В6 і фолатами. Насіння гарбуза вважається найціннішим джерелом поліненасиченої жирної кислоти омега-3 і вітаміну E, які необхідні для здоров’я шкіри, нігтів і волосся. Що особливо важливо для представниць прекрасної статі. За рахунок наявності амінокислоти кукурбітин, насіння гарбуза допомагає боротися з гельмінтами, хоча і не так ефективно, як аптечні препарати. У будь-якому випадку, продукт можна використовувати для профілактики появи паразитів.

Насіння кунжуту Кунжут, або сезам, прийшов до нас з глибокої давнини. Він фігурує в безлічі легенд та переказів, і недарма, бо цей продукт – справжнє джерело вітамінів, мінералів та інших корисних речовин. У насінні кунжуту міститься потужний антиоксидант сезамін, який корисний для профілактики багатьох захворювань, в тому числі ракових, він знижує рівень холестерину в крові.

Насіння кумину

Виноградні кісточки

Кумин, або зіру, часто плутають з кмином, вони дуже схожі зовні, оскільки відносяться до одного сімейства. Але на смак і за своїми властивостями вони абсолютно різні. Насіння кумина більш дрібне і тонке на вигляд, має яскраво виражений горіховий, гіркуватий з кислинкою запах. Насіння кумина діє як знеболюючий, заспокійливий, відхаркувальний та сечогінний засіб. Рослина зміцнює кишечник, підсилює травлення, покращує апетит, допомагає впоратися з нудотою, лікує дизентерію та екзему.

До складу виноградних кісточок входять дуже сильні рослинні антиоксиданти – речовини, спроможні запобігати серцево-судинним захворюванням, гальмувати процес старіння, нейтралізувати агресивну дію зовнішнього середовища. На думку вчених, регулярно вживаючи екстракт виноградних кісточок, можна значно зменшити ризик розвитку ракових пухлин. Згідно з дослідженням, проведеним на лабораторних мишах, поліфеноли, що містяться в кісточках, дозволяють знизити темпи зростання пухлин на 67%.

Насіння амаранту (щириця) Чим більше вчені досліджують цю рослину, тим більше приголомшливих фактів дізнаються. Насіння амаранту містить масло, крохмаль, різноманітні вітаміни, мікроелементи, пектин, каротин, лізин, мінеральні солі. В Японії амарант цінується за свій супер-вміст так само високо, як м’ясо кальмара! З насіння амаранту роблять борошно, яке не містить глютену, тому з нього виходять дуже корисні вироби. Борошно амаранту сприяє зниженню цукру в крові, допомагає схуднути, позитивно впливає на роботу шлунково-кишкового тракту.

Спіруліна: 10 науково перевірених переваг для здоров'я Спіруліна – темно-блакитно-зелена водорость, що відома як один з найбільш потужних і захисних “супер-продуктів”. Вона має протизапальну дію, знижує рівень цукру в крові, попереджує серцево-судиннi захворювання, забезпечує енергією та підвищує продуктивність м'язів, підтримує здоров'я печінки, підвищує імунітет, контролює алергію та сприяє детоксикації органiзму.

Спіруліна містить багато білка В основному, складається з протеїну Phycocyanin – білка, який має тенденцію до згущення, і названий на честь темно-синьозеленого кольору водоростей. Спіруліна є чудовим джерелом білка, бо містить його від 50 до 70%. Високий вміст білка сприяє зниженню ваги, розвитку м'язової тканини та відновленню пошкоджених тканин після вправ. Крім цього, спіруліна є хорошою добавкою до раціону, якщо ви слідкуєте за вагою.

Антиоксидантні властивості Спіруліна, як і багато інших темно-зелених овочів (капуста, шпинат), є незамiнним продуктом для боротьби з окисним стресом. Ті, хто регулярно бере участь у стійких, інтенсивних тренуваннях (наприклад, біг на далекі дистанції), продукують величезну кількість окисного стресу та вільних радикалів, які пов'язані з розвитком раку та іншими негативними наслідками для здоров'я.

Протизапальна дія Фіторечовини та білки, що містяться в спіруліні, також можуть бути корисними для лікування запалення: дослідження показали, що чоловіки – переважно – можуть

18

July 2019 Ukrainian People

досягти позитивних змін, споживаючи додаткові кількості спіруліни. Спіруліна досить ефективна для підтримки здоров'я та зниження негативних фізіологічних процесів (наприклад, запалення кишечника або суглобів).

Регулювання глюкози в крові та чутливості до інсуліну Незважаючи на те, що наукових доказів поки-що недостатньо, існують деякі попередні дані, які дозволяють припустити, що спіруліна позитивно впливає на глюкозу в крові. Переважно, через легке, але значне поліпшення чутливості до інсуліну.

Ліпіди крові Серед тих, хто має надмірну вагу, ожиріння або бореться з наслідками метаболічного синдрому, спостерігається значний вплив добавок спіруліни на рівні тригліцеридів та холестерину. Ці зміни пов'язані зi зниженням ризику захворювання крові та захисним впливом на серцево-судинні захворювання – причиною смертності № 1 в багатьох розвинених країнах.

Продуктивність м'язів: сила та витривалість Додаткове споживання спіруліни підвищує силу та витривалість м'язів. Основні переваги, які були

відзначені: потужне збільшення максимальної сили (більша сила в короткостроковій перспективі), запобігання втоми та відновлення м'язів після тренувань.

Здоров'я печінки: бореться з ожирінням Печінка відповідає за переробку різних поживних елементiв та хімічних речовин, які забезпечують роботу організму та сприяють загальному здоров'ю та обміну речовин. Алкоголь, погане харчування, куріння, зловживання стероїдами, ліки та різні інші фактори довкiлля можуть наразити нашу печінки на серйозний ризик. А це, у свою чергу, може мати дуже серйозні наслідки для самопочуття. Спіруліна поліпшує здоров'я печінки, особливо, при ожирінні, коли жир відкладається у тканинах печінки.

Імунітет Додавання спіруліни до раціону – як їжі, або як добавки – покращує активність та ефективність деяких важливих клітин імунної системи. Дослідження показують, що клітини Natural Killer (ті, які знаходять і руйнують пухлини, пов'язані з ранніми стадіями раку) значно покращуються завдяки додаванню спіруліни. Крім того, існують деякі дослідження, які стверджують, що спіруліна захищає від вірусних інфекцій. Імунна функція – ще одна неймовірна користь спіруліни!

Контроль алергії Окрім покращення імунітету, спіруліна пов'язана з покращенням симптомів, які відчувають ті, хто схильний до алергічних реакцій. Дослідження фокусується на алергічних реакціях носа і синуса, але ще потрібні подальші вивчення.

Детоксикація Одним з найцікавіших і найменш передбачуваних ефектів, пов'язаних зі споживанням спіруліни, є те, що вона чинить детокс-дію. Незважаючи на те, що на ринку існує безліч добавок для детоксу, вони, наразi, не дуже ефективні. Спіруліна ж та активний інгредієнт C-Phycocyanin зменшують дію різних шкідливих токсинів, а також покращують імунну функцію та стан організму. Хоча багато з того, що споживаємо, вважаються “супер-продуктами”, ми вважаємо, що спіруліна справді заслужила цей титул. Як продукт харчування, що є корисним для всіх, це – фантастичний додаток для загального здоров'я та захисту. Як внутрішнього, так і зовнішнього – і, до того ж, дуже легко додається до раціону. Спіруліну можна придбати за помірною ціною у вигляді таблеток або порошку. У будьякому випадку, це – одна з найкращих харчових добавок.

Здо р о в ' я віком судини шкіри стають більш тендітними, і агресивні чистки або скраби можуть призвести до куперозу (rosacea). Дуже важливо проконсультуватися із спеціалістом щодо оптимального режиму саме для Вашоі шкіри. Популярним є метод механічноі чистки за допомогою HydraFacialMD. Завдяки цій новітній технологіі шкіра залишається чистою і зволоженою, без пошкоджень повязаних з “глибокою чисткою”, зробленою вдома. Такі домашні процедури призводять до серйозних змін у дермічному шарі шкіри і можуть спричинити хронічнi косметичнi патології.

5

Не забувайте про зону декольте

правил догляду за шкірою після 30 років

Якщо не хочете в 50 виглядати на 80, потрібно починати доглядати за шкірою ретельно вже в 30. Наші поради дозволять Вам виглядати, наче більшість голлівудських красунь, яким давно за 40.

Ось 5 правил догляду за шкірою після 30-ти. Вони допоможуть зберегти молодість шкіри і свіжий колір обличчя на довгі роки!

Обирайте крем, який стимулює вироблення колагену З віком головною проблемою нашої шкіри стає уповільнене вироблення колагену – саме він відповідає за пружність. Тому, щоб зморшки не проявилися передчасно, потрібно користуватися антивіковими кремами, які допомагають той самий колаген виробляти і “виштовхувати” зморшки зсередини. Звичайний зволожуючий крем “для сухої” або “для нормальної шкіри” більше вам не підходить – віддайте його молодшій сестрі. До речi, ZO Obagi має декілька дуже ефективних засобів, які допоможуть Вашій шкірі відбудувати себе і сповільнити старіння.

Використовуйте сироватки Сироватка – це найбільш концентрований засіб. На

20

July 2019 Ukrainian People

відміну від звичайного крему, вона містить більше поживних і відновлюючих речовин. Це справжній коктейль з корисних компонентів, а, отже, діє більш ефективно. Якщо раніше Вам вистачало трьох засобів (нічний догляд, денний і крем для зони навколо очей), то тепер потрібно додати сироватку в свою б'юті-рутину. Дуже важливо користуватися препаратами однієіі лініі. Кожний виробник має індивідуальні особливості щодо поступовості користування сироваткою і зволожуючим кремом. Наприклад в ZO Growth Factor сироватка має бути використана після зволожуючого крему – для найбільшоі ефективності.

Відмовтесь від жорсткого скрабування Якщо у 25 років можна було змішати мелену каву з пінкою для вмивання і чудово проскрабувати цим обличчя, то після 30 не варто стоншувати шкіру такими радикальними способами. Обирайте м'які скраби спеціально для обличчя, а ще краще – віддайте скрабування і чистку в руки косметолога. З

Скажіть чесно – коли Ви наносите крем, яким зонам приділяєте увагу? Тільки обличчю і шиї? Ось в цьому помилка більшості жінок! Ми ж хочемо, щоб шкіра декольте залишалася пружною і підтягнутою, тож доведеться розщедритися – свій антивіковий догляд для обличчя виконуйте і в цій ділянцi. Адже звичайний лосьйон для тіла не дасть жодного омолоджувального ефекту.

Робіть лімфодренажний масаж Сподіваємося, що іноді Ви довіряєте своє обличчя косметологу і не забуваєте про професійний догляд. Якщо ж такої звички у вас нема, то після 30 років доведеться нею обзавестися – раз на місяць замовте собi лімфодренажний масаж, який входить до Signature HydraFacialMD. Саме він покращує циркуляцію крові, сприяє пружності шкіри і уповільнює процес старіння. Просто впишіть цю процедуру до свого графіка і не забувайте відвідувати косметолога!

Користуйтеся м’яким клинзером два рази на день Дуже важливо тримати шкіру чистою. Вмиваючись зранку , ви

знімаєте накопичення мертвих клітин шкіри і жиру, що утворилися за ніч. М’які клинзери не пересушують шкіру, балансують кислотне середовище епiдермального шару і зменшують кількість бактерій. Шкіра навколо очей найбільш чутлива, і саме її ми найбільше пошкоджуємо, коли змиваємо макіяж. Не варто змивати залишки туші гелем, непризначеним для повік, або, ще гірше – звичайним милом (ми знаємо, що багато хто цим грішать). Підсумовуючи, хочу наголосити, що багато проблем зі шкірою мають не лише генетичне, а й “традиційне” походження. Що я маю на увазі? Те, чому Вас навчила Ваша мама, не завжди є найкращим. Після 30-ти я рекомендую консультацію із спеціалістом, який допоможе Вам сформувати звички, що подарують молодість Вашій шкірі на багато років.

Лікар-косметолог Наталя Омельченко YellowBlu MedSpa 3295 N Arlington Heights rd #114 Arlington Heights, IL 60005 847-818-1111 yellowblumedspa.com

Спеціалісти-ортопеди Ярослав Дзвіник, M.D.

Ігор Прус, M.D.

Хірург-ортопед Спеціалізується на: • Реконструкції передніх хрестоподібних зв’язок • Артроскопії • Переломах • Ендопротезуванні

SwedishCovenant.org/Dzwinyk Володіє англійською, українською та іспанською мовами

Лікар зі спортивної медицини Спеціалізується на: • Діагностичній кістково-м’язовій ультрасонографії • Ультразвукових ін’єкціях • Мінімально-інвазивному лікуванні сухожиль (Tenex), синдрому тенісного ліктя, ахіллового тендініту, підошвенного фасциту

SwedishCovenant.org/Prus Володіє англійською, російською та українською мовами

Заплануйте вашу зустріч вже сьогодні!

Swedish Covenant Hospital 5215 N. California Ave., Suite 804 Chicago, IL 60625 773-907-7750

Ukraine шопінгу, а також спровокують подорожчання більшості товарів в українських інтернет-магазинах.

Оподатковані посилки: хто стоїть за кулісами?

Посилки з-за кордону: правила змінюються 1 липня

З 1 липня 2019 року набувають чинності зміни щодо зниження неоподатковуваної вартості товарів у міжнародних поштових відправленнях до 100 євро. Відповідні зміни в ПК були внесені Законом № 2628-VIII від 23.11.2018. Три посилки в одні руки: як від нових податкових правил постраждають прості українці У пошуках додаткових джерел наповнення бюджету-2018, який Верховна Рада прийняла 8 грудня 2018 року, депутати дісталися до любителів закордонних покупок. Тепер українці зможуть отримувати без сплати мита лише по три посилки в місяць із товарами не більше, ніж на 100 євро в кожній. Четверта і всі наступні посилки будуть обкладатися податком на додану вартість – 20%, митом – 10%, а деякі категорії товарів – акцизом. Оподатковуватися буде вся сума митної вартості товарів у наступній (після трьох одержаних у місяць) посилці. Навіть якщо товар у ній буде коштувати тільки 1 євро, податки все одно доведеться заплатити. Провезти в багажі без сплати податків за новими правилами можна буде товарів на 500 євро (через аеропорти – на 1 тисячу євро) і вагою до 50 кг, але максимум один раз на три доби. Якщо перетинати кордон частіше, сума безподаткових покупок знижується вдесятеро – до 50 євро. Раніше таких обмежень не було. Експерти стверджують: подібні податкові новації вдарять по любителях он-лайн-

22

July 2019 Ukrainian People

Державна фіскальна служба повинна буде створити IT-систему, яка ідентифікуватиме кожного одержувача і підраховуватиме, скільки саме посилок і з якою періодичністю йому надходить. А починаючи з четвертої посилки на місяць, система автоматично почне виписувати громадянину податок. Щоб отримати посилку, яка перевищує податкове обмеження, людина повинна прийти на митний пост, заповнити декларацію, форму М-16, сплатити податки у відділенні банку і надати квитанції митникам. Та з обмеженням, яке накладає закон, це буде не надто зручно. Адже доведеться приходити на митний пост навіть тоді, якщо прийшов чохол для смартфона, вартістю в один долар… Голова Союзу захисту підприємництва Сергій Доротич вважає, що в таких “посилочних репресіях” зацікавлені передусім великі вітчизняні роздрібні мережі, в першу чергу – продавці електроніки та гаджетів. Серед лобістів обмежень експерти називають і Асоціацію підприємств інформаційних технологій України (АПІТУ), що об’єднує кілька десятків рітейлерів. Раніше в асоціації заявляли, що їхні конкуренти – дрібні інтернет-магазини – масово завозять техніку без сплати податків, користуючись лазівками в законодавстві. Як одну зі схем, вони називали саме посилочну, коли товар дробиться на дрібні партії, вартістю до 150 євро, і завозиться в країну під виглядом приватних посилочних відправлень або особистого багажу без сплати податків і сертифікації. Це нібито дозволяє дрібним магазинам пропонувати покупцям ціни, недоступні для крупних продавців. Зрозуміти торговців можна. Їхні дрібні конкуренти дійсно непогано заробляють на товарі, який завозиться без мита. Особливо показовим є приклад із гаджетами. Як вважають експерти, до 80% техніки Apple надходить в Україну контрабандою – дрібними партіями “для себе”. Скажімо, як тільки у США і Європі з’явилися у продажі перші новинки iPhone – моделі 8 і Х, у невеликих інтернетмагазинах ціни на них доходили до $ 1,5-3 тис., що втричі дорожче вартості за кордоном. І бажаючі першими обзавестися новинками були. Великі ж мережі могли тільки спостерігати за тим, як заробляють на ажіотажі їхні конкуренти, тоді як вони самі змушені чекати офіційного старту продажів в Україні.

Товар з-за кордону подорожчає на 10 відсотків Як пояснив економіст Віктор Скаршевський, новий закон спрямований проти дрібних підприємців, яких спробують витіснити із роздрібного бізнесу. А глава Асоціації постачальників торговельних мереж Олексій Дорошенкододав, що постраждають і “човники” – мешканці західних регіонів України (в тому числі і з Тернопільщини), які завозили товар із сусідніх країн Східної Європи.

– Зараз вони мотаються через кордон, поставляючи різну продукцію (одяг, продукти харчування та інше) дрібними партіями вартістю до 500 євро. Але із введенням обмежень вони повинні будуть або сидіти за кордоном по три дні (а нічліг навіть у найдешевших хостелах обійдеться їм від 30 євро на добу), або купувати товарів усього на 50 євро. Це зробить такі “рейди” нерентабельними або, як мінімум, змусить їх підвищити ціни на свій товар, – пояснює Олексій Дорошенко. Утім головними, хто постраждає від нововведень, Сергій Доротич називає простих українців.

– Чому в нас так активно розвивається онлайн-торгівля і ростуть замовлення із закордонних інтернет-магазинів? Відповідь проста: ціни в українському роздрібі неадекватно високі. Ми моніторили прайси на одяг. Виявилось, що джинси “Levis” у США можна купити за $30-40, тоді як в українських магазинах такі ж вартують як мінімум $100-150. Тепер же українським шопоголікам стане складніше отоварюватись у закордонних інтернет-магазинах. Якщо переберуть ліміт, доведеться платити зверху 20% від ціни. Тобто, ті ж джинси із четвертої за рахунком посилки будуть коштувати вже не 30, а 36 доларів з податками, – підраховує голова Союзу захисту підприємництва. Хоча, як вважає пан Доротич, навіть з такою націнкою зарубіжний товар все одно буде дешевшим за той, що продається у нас, так що від он-лайн-шопінгу українці навряд чи відмовляться. За різними даними, покупки в закордонних магазинах складають уже близько 7% від загального обсягу он-лайн-продажів в Україні. Останні ж “тягнуть” на 44 млрд. грн. на рік. Тобто ринок посилок, який хочуть контролювати податківці, – це понад 3 млрд. грн. щороку.

Якщо оподаткувати в 20% кожну четверту посилку, можна реально поповнити бюджет приблизно на 600 млн. на рік. Зрозуміло, що підрахунки досить умовні, але з урахуванням динаміки зростання замовлень із закордонних інтернет-магазинів цей сегмент ставатиме все більш привабливим для фіскалів. А як підраховувала раніше АПІТУ, державний бюджет на ввезенні товарів IT і споживчої електроніки щорічно недоотримує 3,6 млрд. грн. Отже, якщо на кордоні візьмуться наводити порядок, швидше за все подорожчає і товар у дрібних інтернет-магазинах.

– Зрозуміло, що возитимуть і далі, але підвищиться ціна питання. Стануть або давати хабарі на митниці, або запровадять цілу армію “човників”, які будуть завозити продукцію “для себе” – на 500 євро раз у три дні. Їм потрібно буде платити, компенсувати витрати на дорогу та проживання. До роздрібної ціни товару це додасть мінімум 10%, – підрахував експерт. При цьому знизиться оперативність поставок. Якщо зараз під замовлення з-за кордону возять продукцію за 2-3 дні, то в міру збільшення числа посередників терміни зростуть у кілька разів. Не виключено, що скоротиться й асортимент – возити будуть лише найбільш ходовий товар, на якому можна заробити. Олексій Дорошенко додає: “Будуть нові схеми, можливо, під прикриттям тих же митників. Скажімо, запропонують організувати “коридори” для постачальників за “скромну винагороду”. Експерт називає і ще одну, поки приховану загрозу посилкового обліку.

– Не виключено, що це перший крок до обліку доходів пересічних громадян. Адже буде фіксуватися періодичність закордонних покупок і їхня вартість. А в подальшому скромного мене-

джера можуть попросити пояснити, де він при офіційній зарплаті в 6 тис. грн. узяв 600 євро в місяць на он-лайн-шопінг, – припускає експерт.

Влада оподаткувала навіть посилки, які присилають заробітчани своїм родичам в Україні Економічний експерт Йосиф Ситник: “... Надалі – це зростання податків. Депутати ввели навіть оподаткування посилок, які в Україну з-за кордону своїм родичам пересилають заробітчани. Тобто влада вирішила залізти у кишені заробітчан, не чіпаючи олігархів, які виводять українські гроші в офшори. Це вдарить насамперед по заробітчанах, які надсилають своїм рідним з-за кордону посилки, щоб підтримати їх, щоб вони могли вижити в Україні”. Як пояснив експерт, зменшення владою ліміту безмитного пересилання відправлень з-за кордону зі 150 до 100 євро на одну посилку найбільше б’є по інтересах заробітчан. До речі, заробітчани перерахували в Україну втричі більше грошей за МВФ! З 2013 по 2017 рік – $36,76 млрд. За даними НБУ в 2017 прямих іноземних інвестицій було всього $1,8 млрд (і то більша частина з офшорів), проте заробітчани надіслали в Україну 9,29 доларів США, в 2018 році – $12 млрд. Виходить так, що саме заробітчани, а не МВФ рятують економіку України під час війни та кризи. Проте, замість подяки уряд обкладає гроші і посилки заробітчан додатковими поборами та оподаткуванням, податкова вже розсилає відповідні листи. http://www.gazeta1.com

В і до м і у к ра ї н ц і

Як умру,

то почитайте!

120 років від Дня народження Бориса Антоненко-Давидовича “Я вдячний долі, що пустила мене в світ українцем” (Б. Д. Антоненко-Давидович) Ганна Черкаська

5 серпня 1899 року в с. Засулля у передмісті Ромен почав свiй земний шлях Борис Давидов. Єдина дитина, нащадок козаків Антоненків. В автобіографії письменник згадував: “Kозак Антоненко визначався такою фізичною силою, що голіруч задавив циганського ведмедя, який вийшов з послуху свого господаря й, замість показувати свої штуки, став трощити тин у Антоненковому дворі. Вражені односельці прозвали силаня Давидовичем, що стало йому спочатку за вуличне прозвисько, а далі приросло до офіційного прізвища”.

П

радід, щоб стати священиком, прийняв “культурніше” прізвище Давидов. Дід Олександр був попом у Недригайлові. Письменник говорив: “У біографічних довідках про мене писалося, ніби Давидов – це моє справжнє прізвище, тоді як Антоненко-Давидович – лише літературний псевдонім. Насправді ж я просто повернув собі в громадянському житті й у літературі прізвище моїх далеких, але близьких мені духом предків”. Рід матері, Юлії Яновської, походив із Сорочинець, з роду Гоголя. Батькo – невдаха й фантазер, якого “нечиста сила тягла до машин і мисливської рушниці”, швидко засвоював всiляку механіку. Дмитро Давидов – машиніст-залізничник, тому родина переїздила. Перший рік Борис ріс у

24

Ромнах; наступні п’ять – у російському Брянську. Щоліта Борис із батьками відвідував бабунь-українок, де пив із криниці рідної мови. Дмитро Олександрович – машиніст пасажирського потяга – втрапив у катастрофу, ледве вижив. Він отримав три тисячі карбованців відшкодування, до яких дід додав свої дві, щоб батько “став на ноги”. Батько повернувся в Україну, придбав у Охтирці садибу, став співвласником чавуноливарної майстерні та парового млина. Довірливий, непрактичний татусь віддався мандрам і полюванню. Через три роки збанкрутував, лишився у боргах, як у шовках. Працював у Охтирці монтером на електростанції, згодом – кіномеханіком. У 1915 році потрапив на війну, де пропав безвісти. Щоб сплатити борги

July 2019 Ukrainian People

чоловіка, мати продала садибу, перебралася з Борисом в однокімнатну квартиру. Батька не стало, але його мрійність, мандрованість нуртували у крові сина.

Шестирічний Борис швидко опанував українську від вуличних хлопчаків, але мусив забути її в Охтирській гімназії. “Тут не тільки не було ходу українській мові, але навіть український акцент вибивали з нас, гімназистів, “дбайливі” вчителі”. Гімназист-другокласник почав віршувати російською, надрукував кілька віршів у юнацькому журналі “Ученик”, за що отримав прізвисько Поет. У 1916 році журнал “Школьный луч” опублікував його репортаж “Моя поездка на Кавказ”.

У

1917 році Борис закінчив гімназію й подався до Харкова здобувати вищу освіту. Навчався на природничому відділі фізмату Харківського університету, вивчав анатомію, зоологію та фізику, ставився байдуже до ботаніки, за хімію не взявся. Працював студент санітаром-дезінфектором, учителем. Через рік перевівся на історико-філологічний факультет Київського університету. Навесні 1918-го кинув навчання, подався у Запорізький корпус полковника Болбочана, був комендантом Мелітополя. Оповідання “Шурабуря” навіяне бойовими враженнями, книга Антоненка-Давидовича про Болбочана “На шляхах і роздоріжжях. Спогади”. Після поразки визвольних змагань Антоненко-Давидович повернувся до Києва. У 1920 році став членом Української комуністичної партії, у травні 1920 р. перейшов до КП(б)У. Восени 1921-го вийшов із лав КП(б)У, бо не сприйняв практику розв'язання компартією національного питання, вступив до київського православ’я, за що був ув’язнений у Лук’янівській тюрмі. Через два роки Антоненко-Давидович відмовився “помножувати дяківський хор українського фіміаму московської церкви”. Відновив навчання в університеті, який радянська реформа вищої освіти в Україні переробила на інститут народної освіти. Вивчав рідну мову у геніальних викладачів (Олекса Синявський, Олена Курило, Микола Сулима).

21-річним Антоненко-Давидович захворів на тиф. Старша за нього на десять років лікарка Віра Баглій взяла Бориса з госпіталю додому і врятувала. Красень “Дон Жуан” одружився, у них знайшовся син Левко. В оповіданні “Щастя” Антоненко-Давидович подав моменти стосунків із Вірою. Всі обставини відривали від навчання, не давали можливості заробляти на утримання родини та навчання. Подружнє життя не склалося. Закінчувати освіту довелося самотужки “читаючи в бібліотеках і з великої книги життя”: “Я ніколи не покладався на літературний гонорар як на джерело існування, він видавався мені скоріше премією за наднормову роботу у вільний час. Через те працював учителем української, російської та німецької мов, викладав українську й російську літератури, секретарював у редакціях, редагував чужі твори й переклади, дещо й сам перекладав з російської та німецької”.

У

1920-1921 роках Антоненко-Давидович очолив відділ освіти Охтирського району: “Kрутився по школах, дитячих будинках і садках, терся між селянами й ходив з рушницею в загоні ЧОПу проти Махна та місцевих повстанських ватаг, збирав продрозкладку й провадив вибори до Рад”. Взявся за перо, дебютував низкою публіцистичних статей у пресі. Завідував Антоненко-Давидович відділом культури та мистецтва в газеті “Пролетарська правда”, згодом – відповідальним секретарем журналу “Глобус”, художнім редактором Київської кінофабрики. Перше оповідання українською “Останні два” з'явилося в 1923 р. Теплі рядки написав Микола Зеров про оповідання “Просвітяни”. Антоненко-Давидович повернувся до партії, переконався у безперспективності діяльності більшовиків і у жовтні 1924 року вийшов з її лав. Більше до жодної партійної сили не належав. Борис Антоненко-Давидович став членом об’єднання “Ланка”, подружився з Валер’яном Підмогильним та Євгеном Плужником, які фігурують у оповіданні “Чистка”. У романі Докії Гуменної “Діти Чумацького Шляху” під героєм “Головач” виведений Борис Дмитрович. У 1924 році опублікував драму “Лицарі абсурду” і зрозумів, що це не його жанр; а 1925 p. – збірку оповідань “Запорошені силуети”. Дошкульний, іронічний інтелектуал скептично малював поступ до “світлого майбутнього”, показав, як “звідусіль стирчать злидні, безвихідь і якась непройдена, тупа жорстокість застиглого життя” (новела “Окрилені обрії”). Це дало можливість критикам звинувачувати початківця в усіх смертних гріхах, у різних “ізмах”. У 1927 році Антоненко-Давидович одружився вдруге з Наталею Карпенко з Черкащини, актрисою театрів ім. Франка та “Березіль”. Жили в Києві. 1932-го народилася донька Ярина. У 1927 р. Антоненко-Давидович опублікував повість “Смерть”, яку схвалив нарком освіти М. Скрипник. Автор поставив питання про несумісність більшовицької сили з українською ментальністю, про неможливість для українця поєднати чесність перед народом і вірне служіння партії, зобразив процес знищення національної свідомості в української інтелігенції, за що автора звинуватили у “зоологічному націоналізмі”. За збірку репортажів “Землею українською” (1929) критики дзьобали Б. Антоненка-Давидовича: “засліплений націонал-шовінізмом”, “хворіє на перебільшений національний бзик”… Відчув на собі Борис Дмитрович політичний тиск: заборонили друкувати трилогію “Січ-мати”, повернули з видавництва роману “Борг” для переробки. Життя стало нестерпним.

І згадав Борис батька, який у найскладніші моменти життя сідлав велосипеда. Разом із Валер’яном Підмогильним, Іваном Багряним, Борисом Тенетою у 1933 році здійснив велоподорож із Києва до Полтави. Попрощався з рідним краєм – і подався в Казахстан. Працював Антоненко-Давидович в Алма-Аті в Держкрайвидаві редактором художнього сектору. Листувався з Наталею, тому чекісти знали, де його шукати. 2 січні 1935 р. арештували, повернули до Києва й тримали під слідством до осені. Він не визнав звинувачень, не обмовив нікого. Дружині на побаченні порадив назавжди забути про нього. Наталя гадала, що ці слова для вух чекістів, і зробила навпаки. Її викликали до НКВС, розповідали про “зради” чоловіка. Наталя його не зріклася. У вересні 1935 р. слідчі військового трибуналу звинуватили Антоненка-Давидовича в націоналізмі та контрреволюційній діяльності. Засудили на 10 років у таборах ГУЛАГу, згодом додали 10 років БАМЛАГу. Обох дружин Б. Антоненка-Давидовича теж було засуджено. Наталю арештували 1938-го біля ліжка хворої дочки. Дали рік тюрми та п’ять – заслання в Казахстані. Ярина росла з бабусями, які померли в окупованому Києві. Наприкінці війни зустрілася з матір’ю на Брянщині, де тій дозволили оселитися після заслання. Борис Антоненко-Давидович згадував: “Мені довелося побувати тоді землекопом і шахтарем, слюсарем і бухгалтером, фельдшером і секретарем суворого начальника. У секретарі я попав після кайла й лопати випадково: високому начальникові, що ненароком дізнався про моє існування, заманулося прикрасити свою канцелярію письменником. Цей начальник над усе любив накази й протоколи, в яких він бачив дзеркало своєї роботи”. Згадав Б. АнтоненкоДавидович Тараса Шевченка: з мішків з-під цементу робив “захалявний зшиток”, табірний нотатник. нтоненко-Давидович звільнився 1948го, виїхав із Далекого Сходу, але у Середній Азії зустрів першу дружину Віру. Дізнався, що син Левко помер від сепсису перед війною, коли Віра сиділа в тюрмі НКВС. Вирішив, що Вірі – найгірше й повернувся в Україну з нею. Оселилися в селі Білий Рукав на Вінниччині. Антоненко-Давидович “загубив” паспорт, тому звався просто Антоненком, працював фельдшером. Віра була стара, психічно хвора. Невдовзі померла. 6 липня 1951 р. фельдшера Антоненка без суду, на підставі рішення “трійки”, як “повторника”, було вивезено на довічне заслання до Красноярського краю. У 1956 р. постановою Верховної Ради СРСР Антоненка-Давидовича було реабілітовано, поновлено у Спілці письменників. У партії “поновлюватися” не захотів. Дисиденти гірко посміхалися: їхніх дітей виховувало КДБ. Ярина Голуб закінчила російський відділ філфаку Київського університету. У 1956-му до дочки-аспірантки прийшов дід, який спілкувався українською. “Он буржуазный националист?” – запитали подруги. Згодом дочка націоналіста стала професором з культури російської мови Московського університету. Батько сказав Ярині, що одружений втретє, що Галина (Ганна Шемердяк зі Старого Самбору, 12-річною разом з родиною вислана до Сибіру; дружина бандерівця, з дочкою Яриною не повернулася до чоловіка, лишилася з Антоненком-Давидовичем). Про третю дружину писав: “Між нами не було кохання, нас звела сибірська безвихідь, але нікого я так не жалів, як її”. У них народився син Євген. Борис Дмитрович просив доньку не казати матері нічого – хай думає, що він загинув. А Наталя Карпенко кохала, писала й не надсилала листів – їх він прочитав по її смерті

А

1967 року. Просила, як приїде на похорон, передати, що не простила його. У 1957 р. Антоненко-Давидович повернувся до Києва. Наступного року мандрував Україною, видав збірки репортажів “Збруч”, “В сім’ї вольній, новій”. У 1963 р. опублікував роман “За ширмою”, де нагадував молодому поколінню про обов'язок перед батьками. Читачі сприйняли образ матері лікаря Олександра Постоловського, яка жила в кімнаті сина за ширмою, як символ України. Письменник показав материнську любов і трагедію сина, котрий пізно усвідомив свою байдужість. У 1969 році “Літературна газета” опублікувала розвідку про букву Ґ “Літера, за якою ми тужимо”. І все. Письменнику не дали змоги надрукувати жодного рядка, змусили животіти на скромну пенсію, впливали на відносини в родині. З нього не зводили очей спецслужби, а він поводився так, ніби радянської системи не існувало. Молоді дисиденти збиралися на квартирі Антоненка-Давидовича, вважали його духовним батьком. Серед них письменник знайшов останнє велике кохання – на 30 із гаком років молодшу Михайлину Коцюбинську – племінницю класика. У 1971 році син закінчив школу, марно поступав до інституту. У 1972 році Євген із Лєною були в гостях. Коли Євген пішов, сталася спроба зґвалтування. Постраждала вистрибнула з другого поверху. Хоч Євгена на момент злочину не було, його судили, відбув 5 років. Після звільнення пішов учитися на таксиста. Лєна привчила Євгена до наркотиків. Друга судимість Євгена – півтора роки за зберігання наркотиків. нсульт, дружину письменника паралізувало, у 1982 році вона померла. Антоненко-Давидович ходив на милицях, втратив зір. Кагебісти забрали у нього друкарську машинку, на якій він працював наосліп. У липні 1982 року стався третій арешт Євгена за форцовку-“підрив радянської економіки”. В обмін на зменшення термiну син погодився свідчити проти батька. Заявив, що той – “антисовєтчик”, недієздатний, потребує опікунства, розповів, де сховані батькові спогади, мемуари лікаря Белінкаса. За це сину дозволили у тюрмі взяти шлюб із Лєною. Молоді прагнули забрати батькову квартиру. Щоб не вселили невістку, давні коханці – Михайлина Коцюбинська та Борис Антоненко-Давидович – жили однією родиною. Хотіли взяти шлюб, але суд не дозволив. АнтоненкаДавидовича оголосили недієздатним. Квартиру відібрали. Антоненко-Давидович помер 8 травня 1984 року у домі пасербиці Ярини Тимошенко. Про смерть Антоненка-Давидовича не було некролога – 17 слів повідомлення в “Літературній Україні”. У серпні 1985-го Євген помер, Лєна наклала на себе руки. Після смерті Бориса Дмитровича побачила світ книга “Як ми говоримо?”– путівник для тих, хто опановує рідну мову.

І

Ганна Черкаська – нащадок козаків. Народилася й прожила в Запоріжжі. За фахом учитель української мови та літератури. У місцевій пресі першою опублікувала розвідку про перебування в Запоріжжі січових стрільців Вільгельма фон Габсбурга (Василя Вишиваного). Перша в області автор і ведуча українських програм на ФМ-радіо: “Історичний календар”, “Дорога болю”, “Вітальня пані Ганни”, “Шибеник” (дитяча). Веде блог “UAHistory”. Увійшла до ста відомих в Україні блогерів.

Ukrainian People July 2019

25

Війна

“Просто дружині дав слово, що повернусь” Інтерв'ю з солдатом

Юрій Гринько (позивний “Праведний”) Народився в 1979 році в місті Києві. Закінчив Ніжинський державний університет.

2015-2016 рр – мобілізований на військову службу. Учасник бойових дій на Сході України. Інженер проектного бюро. Розлучений. Виховує сина.

Філіжанка ароматної кави, улюблені цигарки “Мальборо”, запальничка і ми з ним сидимо в затишній кав'ярні неподалік Хрещатика. Ніщо не нагадує Олексію З. про фронтовий рік його – життя. Дивлячись в його очі розумію, що іншим він вже не буде ніколи…

– Коли дізнався про війну і потрапив туди, які були перші враження, емоції?

– Звістка про війну викликала великий подив. Як? В Україні!? Незрозуміло. Ось, наприклад, в Росії є Чечня, Дагестан, Осетія і там би це було прогнозовано, але не в нас… Мені було 39, і за оголошеною мобілізацією, в січні 2015 року, мене призвали безпосередньо в частину. Оскільки за фахом я – водій, професіонал, а саме така спеціальність завжди була потрібна в Збройних силах. У лютому виповнилось 40, і свій ювілей довелося зустрічати за кермом.

– Які завдання доводилось виконувати і як довго ти воював?

– Як був водієм, так ним і залишився. 10 місяців безпосередньо в АТО. Керував звичайним цивільним “камазом”. Там багато таких машин було, бо їх теж мобілізували з народного господарства на потреби армії. Ми перевозили БК(боєкомплекти) для САУ та “градів”. Бувало, що і виїздили на “бойові” у складі розрахунку.

– В бойовій обстановці є місце якимсь почуттям? Наприклад страх, жаль?

– Тоді про це не думав, а просто виконував свою роботу.

– Які моменти тобі запам’ятались найбільше?

– “Они уходят”! Це, коли передали по рації, що після нашої “обробки” сєпари лишають свої позиції.

– Обличчя ворога… Яким ти уявляв його? Яким, на твій погляд, він мав би бути?

– Тут безлiч протиріч: бо на тому боці, такий же, як я, водій взяв до рук автоматa і почав вбивати.

– На війні були союзники?

– Під союзниками я розумію всіх тих, хто воює за спільну Перемогу. Добробати, волонтери, а ще – зовсім незнайомі люди, які просто тиснуть тобі руку зi словами подяки.

26

July 2019 Ukrainian People

– Ти був під Донецьком. Що можна сказати про місцеве населення? Чи підтримують вони Україну?

– 50/50. Одні майже відкрито підтримують сепаратистів, показуючи середнього пальця нашим машинам, а інші пригощають печивом, мінералкою тощо. Але нестача інформації з нашого боку відчутна. З людьми треба розмовляти. Звісно, що старих людей не переконати, а ось молодь зараз стоїть на роздоріжжі: З одного боку – одна ідея, а з іншого – друга. Причому, молодь стоїть в кросівках “найк” і сварить Америку.

– Про так званих “тилових щурів”, що можна сказати? Знайомо?

– Так. Це знайомо всім фронтовикам. До нас приїздив генерал Л., почав “розносити” за відсутність форменого одягу. Дивно, бо деякі з нас не отримували нічого, крім кашкета і спідньої білизни. Ось так.

– А що з іншим забезпеченням?

– Спершу було дуже складно. Вода була технічна, а постачання – взагалі ніякого, бо треба було провести купу документів через купу військових інстанцій. Місяців за чотири до нашого виводу стало більш-менш нормально. Почали давати навіть ковбасу. Хоч і низького сорту, але вона була. А ще – питну воду. Треба сказати, що величезна проблема – це наявність кухарів. Нашому підрозділу з ними не поталанило, тому харчувались, хто чим міг.

– Ти вірив у якість прикмети?

– Швидше не вірив, а просто знав, що повернусь. Хотів цього, бо не міг інакше. Я просто дружині дав слово.

– До речі про жінок. Яке до них відношення, їх військові професії?

– Це, переважно, медчастина. Якщо ви маєте на увазі якісь непристойності, то це виключено. Однозначно. Жінка – такий же боєць, як і всі ми.

– Фронтова “ностальгія” не тривожить?

– Перший рік було трошки складно. Війна ще йде…..

– Що думаєш про тих, хто виписав тобі повістку тоді і тепер?

– Про це не хочу думати.

–Як склалося твоє подальше життя після війни?

– Знову повернувся за кермо, а ще в мене народився чудовий син Олександр, і я тепер точно знаю, яким буду його виховувати. Ми закінчили розмову і потиснули один одному руки, потім розійшлись у різні сторони, кожен пішов по власних справах. Я не розповів йому, що теж був ТАМ, але він зрозумів це сам. Зрозумів та прийняв, не сказавши ні слова…

Довідка “Ukrainian People” За останні роки в Україні була створена потужна боєздатна АРМІЯ – одна з найбільш ефективних армій у Європі. Здобули cтатус країни-аспіранта в НАТО.

1. Забезпечення речовим майном наближається до натівського, а за якістю – вже не поступається.

2. За 2017-2018 роки 73 в/ч (майже 50% всіх ЗСУ) переведено на нову систему харчування – раціон з 32 до 348 позицій; нові сухі пайки – кращі вiд “натівських”.

3. Будівництво службового житла. 2018-2019 – 184 “гуртожитки” (2-поверхові на 125 ліжко-місць) для розміщення 23 000 контрактників за стандартами НАТО; 2019-2022 – 28 будинків на майже 1500 квартир для сержантського складу (4-поверхові будинки по 53 невеликі квартири-студії]); 2020-2024 – квартири для офіцерів; майже 3200 квартир отримали військові ЗСУ, НГ, ДСНС.

4. 25 800 одиниць зброї та військової техніки передано до війська, зокрема понад 500 танків.

5. Затвердження вітання “Слава Україні! Героям Слава!” як офіційнe у Збройних Силах.

6. ДК “Укроборонпром” – новітня крилата ракета “Нептун”, оновлений високоточний 152-мм снаряд “Квітник”, РСЗВ “Берест”, ракетний комплекс ”Вільха“ – керований 300-мм ракетний боєприпас, оптико-прицільна станція ОПСН-І та контрбатарейний радар 1Л220УК; • 2018-й – понад 4900 зразків нового та модернізованого озброєння передано до українського війська; • 2017-2018 рр. – заміщено понад 50 тисяч найменувань продукції для ВПК, яка раніше постачалася з Росії. Зараз в Україні на “оборонку” працює 447 підприємств.

Н а ш а і сто р і я

З

ізнаємося, що і авторам статті ця думка явилася не відразу. Просто один з них у телефонній розмові з матір’ю запитав: а як вона і родина тоді врятувалися? З’ясувалося – тільки завдяки 7 масивним золотим виробам рідкісної цінності і проби (999), які ще за царату подарував дід – дворянин Кириченко, капітан корабля Далекосхідного флоту. Здавши цю пам’ять про батька (і неабиякий капітал!) у лавку “торгзіну”, бабуся врятувала родину і багатьох мешканців села Монастирище Ічнянського району Чернігівської області. Решта села вимерло. Запитання виникло автоматично: а скільки ж всього капіталу мітла комуно-імперського Голодомору вимела з України? Перекопирсавши кілька бібліотек і набриднувши декільком професорам, ми можемо назвати деякі деталі. “Торгзіни” (в деяких джерелах – “торгсини”, від словосполучення “торговля с иностранцами”) під час голодомору стали єдиною мережею державної торгівлі, де населення могло купити деякі найнеобхідніші продукти харчування. Але тільки за дорогоцінні метали або валюту. Формально ця всесоюзна контора виникла влітку 1930 р. при Наркоматі зовнішньої торгівлі. Але в Україні магазини “торгзіну” активно почали працювати з січня 1932 р., і на практиці – не з іноземцями, а з голодуючими селянами. Постанову “Про утворення Всеукраїнської контори “торгзіну” Українська економічна нарада при РНК УСРР прийняла 29.06 1932 р. Експерти НК РСІ, зокрема, вказували, що “мобілізація внутрі країни ефективної валюти відіграє колосальну ролю…”, що “побутове золото…необхідно зібрати за допомогою системи “торгзіну” і направити на службу iнтересам пролетарської держави”. Чи випадкові ці дати і директиви? Ми співставили за часом і змістом різні постанови та інші документи щодо організації-розширення мережі “торгзіну” в Україні з постановами партії щодо організації геноциду голодом (про посилення хлібозаготівель, про “три колоски”, про недопущення будь-якої торгівлі продуктами в селах, про боротьбу з “саботажниками” і т. д.). І вжахнулися: ці документи виходили та діяли абсолютно узгоджено і синхронно! За принципом: 1) партія забирає в українського селянина весь хліб; 2) “торгзін” забирає в нього все золото і гроші! Далі, аналіз власне організації роботи партії і “торгзіну” додав ще пункт 3): але зробіть

28

July 2019 Ukrainian People

все так, щоб “хохли” все-одно не вижили. В обмін на обрядове золото селяни отримували товарні ордери (бони), з 1933-го р. – так звані “заборні книжки”, які вже потім отоварювали на продукти. Цей процес затягувався нерідко до двох місяців і часто отоварювати бони чи заборні книжки вже було нікому. Існувала навіть таємна інструкція: “не давати обіцянок покупцям на швидке одержання продуктів”. Очевидці свідчать, що випадки смертей голодуючих просто у кілометрових чергах за хлібом або й відразу після отоварення були масовими. Послухаємо їх: Галина Назаренко: – Звечора займали чергу на хліб-“кирпичик”, який був, як тирса. Вистоювали цілу ніч, а вранці формували “десятки”, по 10 людей пускали в магазин. В цій десятці один за одного тримались, щоб, не дай Боже, хтось не втулився зі сторони. Мені часто доводилось бувати в таких чергах. Золоті каблучки мами і батька з весілля мама здала в “торгсин”, за що отримала кілька кілограмів борошна і варила нам галушки. (“Український голокост 1932-33: Свідчення тих, хто вижив”. У трьох томах. / за ред. О .Ю. Мицика. – Том 2. – Київ: Вид. дім “Києво-могилянська академія”, 2004). Часто біля магазинів “торгзіну” на голодних селян чатували співробітники ГПУ, які заарештовували “золотовалютчиків”, позбавляючи купленого хліба. Або й взагалі, людей просто гнали “в шию” чи закривали – для більшої гарантії їх кінця. Галина Афанасьєва: – Я добре пам'ятаю, як уже восени 1932 року Київ був наповнений голодними й опухлими селянами, які свої нехитрі пожитки намагалися обміняти на хліб чи інші харчі. Особливо великий наплив голодуючих селян виник навесні 1933 року. Опухлими людьми й живими скелетами були заповнені всі сквери та вулиці міста... По вулиці Верхній Вал у ті роки був хлібний магазин, в якому продавали хліб за комерційною ціною... На руки продавали лише по 1 кг. Оскільки хліба для киян за картками було недосить, за комерційним хлібом утворювались величезні черги ще звечора. Міліція розганяла черги й знесилених від голоду людей заганяла в церкву і там залишала. Там вони й конали... В одну з таких міліцейських облав потрапила і моя мати, Уляна Хоменчук, яку також міліція замкнула в церкві. Через дві доби відкрили церкву для звільнення від чергової партії трупів і поповнення новими жертвами. Але мати ще була живою і врятувалася від цього сатанинського конвеєру смерті.

Ілюстратор Маряна Колоша

Голодомор – 7 мільйонів життів.

A також 66 тонн золота, 1439 тонн срібла, діаманти й антикваріат ОЛЕГ НАДОША, ВОЛОДИМИР ГОНСЬКИЙ Про що б люди не говорили, вони говорять про гроші – говорить правило Мерфі. Та хіба-що лише страхіття голодомору можуть суперечити цій істині. Бо справді – ніхто ще не сказав нам і всьому світові: Голодомор 1932-33 рр. був не тільки найбільшим в історії геноцидом, але й наймасштабнішим і найефективнішим грабунком людей. Такою-собі “золото-заготівлею”, “золотою лихоманкою” по-комуністичному. Коли жертви самі дістають зі схованок і несуть завойовникам свої родові скарби – лише би віддалити голодну смерть. А, може, й вижити.

У нашій родині опухлих не було, тому що ми жили на Трухановім Острові, і вся сім'я заготовляла дрова, які човнами переправляли через Дніпро і продавали на базарах. Крім того, наша сім’я мала деякі золоті речі, які дісталися матері у спадок... Ці коштовності з охотою приймали торгаші в обмін на продукти... В “торгсинах” було вдосталь борошна, сала, меду, ковбас, консервів... В обмін на золоті прикраси ми отримували найдешевше кукурудзяне борошно, з якого мати випікала пиріжки й продавала їх на ринку, щоб прогодувати сім'ю. Так “крутилися” всі кияни, щоб не вмерти з голоду. (Газета “Самостійна Україна”, жовтень 1999.) Та найбільше сприяв смертності селян, навіть “ощасливлених” “торгзіном”, так званий “припек” – офіційно дозволений прибуток скупника “торгзіну”, тобто різниця між вагою золота, прийнятою від населення, та зданою у банк. Дуже часто приймали золото за однією масою і пробою, а платили і записували до реєстраційних актів – зовсім інші. “Припек” сягав кількох кілограмів, і за кожним грамом викраденого селянського золота було чиєсь життя. Крім “припеків”, отримуючи великі зарплати та продпайки, працівники “торгзіну” все-одно займалися шахрайством, спекуляціями. Система “торгзіну” платила громадянам значно менше за їхнє золото, ніж воно кoштувало на світових біржах. Станом на жовтень 1933 р. в Україні діяло 263 магазини “торгзіну”, кожен з яких мав мережу приймальних пунктів, лавок, відділень з осередками. Найбільше таких магазинів було в Київській обл. – 58, найменше – в Донецькій обл. (11) та Молдавській АСРР (5). На цю мережу покладали конкретні завдання по вилученню у населення золота, валюти та інших коштовностей, які не виконувалися через надмірність. Масштаби “золотої лихоманки” побільшовицьки відповідали “графікам”

геноциду: якщо в 1931 році через систему “торгзіну” до казни надійшло 6 млн., у 1932 р. – близько 50 млн., то у 1933 р. – 107 млн. валютних карбованців. З них 75,2% становили дорогоцінні метали – золото, срібло, платина. Так званий “золотобрухт” становив 38%, монети царського карбування – 18% від загальної суми валютних надходжень.

Якщо в 1932 році “торгзін УСРР “заготовив” 21 тонну золота (26,8 млн. крб.) та 18,5 тонн срібла (0,3 млн. крб.) від населення, то у 1933 р. – 44,9 тонн золота (58 млн. крб.) і 1420,5 тонну срібла (22,9 млн. крб.). Особливо невигідно було здавати срібло. Ціна на нього порівняно з дореволюційними роками впала втричі. За 1 г срібла селянам давали 1 крб. 25 коп., тоді як на Нью-Йоркській біржі – 1 крб. 80 коп. Від такої “дельти” прибутки партії були колосальні. Скупку діамантів уряд дозволив восени 1933 р., коли надходження золота до магазинів “торгзіну” значно впало (все здали, та й нікому вже було здавати). В Україні діяв лише один пункт – у Харкові. За один карат діаманту з дефектами “торгзіновські” “фахівці” пропонували 12 крб., а за чисті – 260 крб. Здогадуєтесь, чому і для чого зробили таку велику різницю? Тільки за чотири місяці діамантових операцій “торгзін” зібрав діамантів на 600 тис. крб. В 1932-33 р. за кордон відправили також різного антикваріату (твори мистецтва, старовинні коштовності) на суму 5,8 млн. інвалютних крб. “Торгзін” не була єдиною машиною по забору цінностей у конаючого населення. Навряд чи хтось підрахує колись масштаби забраного у людей добра на нелегальних стихійних ринках,

де ціни на хліб були в десятки разів вищі, ніж навіть у “торгзінах”. Чи просто пограбованого золота, яке владні рекетири викатовували в беззахисних селян-одноосібників. Типовий такий випадок описав інвалід війни Олексій Різник у статті “Золото для диктатури пролетаріату” (“Україна молода”, 23.11.06, с. 11): “В 1931-32 рр. було розгорнуто широкомасштабну державну операцію щодо господарів… Їх групами возили до Вінниці в тюрму. Забрали і мого батька… Коли їх привезли в тюрму, кожному назвали суму викупу свободи в золотих рублях… Заходили міліціонери в камеру, хапали за волосся заручників, які стояли поруч, і стукали голову об голову, вигукуючи: ”О, дзвенить золото!” Відібраних забирали на тортури, били, ламали пальці, затискуючи дверима… доки людина не назве суму золота, що влаштовувала катів… Брат сказав, що залишилось 35 (золотих – авт.) рублів. Міліціонери з радістю забрали ці гроші і відпустили батька”. Якщо співвіднести число жертв українського голодомору із сріблом-злотом, викачаним імперським комунізмом з України в той час, вийде десь 5 інвалютних карбованців. Або 12 кг борошна. Така була ціна життя, вірніше, страшної смерті одного українця. Якщо поділити ці майже 66 тонн золотих виробів і 1439 тонн срібних на нас сущих – вийде близько півтора грама золота і 31 грам срібла… До чого це? Та так, кожен подумає про своє. Чи є ще місця для могил на цвинтарі розстріляних ілюзій? Автори висловлюють подяку за допомогу при підготовці цієї статті доктору історичних наук В. Марочку, києвознавцю С. Вакулишину, кандидату біологічних наук Н. Суходольській, керівнику Київського "Меморіалу" ім. В. Стуса Р. Круцику та іншим небайдужим людям. https://www.pravda.com.ua/

М од а

Засновниця бренду “Etno Mod”

Людмила Іваськів: У свої роботи вкладаю шалену енергетику

На початку травня в передмісті Чикаго Найлз (Niles) у банкетному залі LoneTree Manor відгримів грандіозний діаспорівський показ мод Ukrainian People Fashion Show (Spring-Summer-2019), якому нема аналогів у світі. Свої колекції представили імениті дизайнери з України та США, серед яких Оксана Муха, Олена Даць, бренди “Laurel Bridal”, ‘Christos Fur” та інші.

Діма Войналович

28-річний журналіст із Києва. Редактор інформаційного агентства РБК-Україна, співзасновник ресурсу MusicInUA. А ще музикант, вокаліст і автор пісень.

30

July 2019 Ukrainian People

Звісно, як і будь-який захід, що організовує команда журналу Ukrainian People та компанія CHICAGO_UA, у той вечір не обійшлося без сюрпризів. Так, вперше свою колекцію для широкого загалу презентувала талановита дизайнерка із Тернопільщини, засновниця автентичного бренду “Etno Mod” Людмила Іваськів. Все життя вона любила вишукані і неординарні речі. Спочатку робила їх для себе та своєї сестри – Лани Грамаковскі, засновниці компанії CHICAGO_UA. Саме Лана й надихнула старшу сестру до створення першої колекції. Моя сестричка завжди мала вишуканий та оригінальний смак. Вона з натхненням шукала ідеї, які хотіла б бачити, а я втілювала їх в життя. І коли вона вдягала їх в перше, то всі були в захваті! Так і виник задум створити дебютну колекцію, – розповідає дизайнерка. У свої перші колекції Людмила вклала душу і серце, багато недоспаних ночей, адже практично усі її дизайнерські вироби були вручну вишивані бісером. Я думаю, люди розуміють, яка шалена енергетика вкладена в ручні роботи, а особливо, коли кожну бісеринку ти пришиваєш власними руками, – каже майстриня.

Щоб стати дизайнером необхідно не лише мати гарний смак. Головніше – вкладати душу в кожну з робіт! На жаль, Людмила не змогла особисто бути присутньою в Чикаго на Ukrainian People Fashion Show. Але її оригінальні й яскраві сукні та сорочки, презентовані на показі, дійсно вразили не лише відвідувачів шоу, а й зіркових гостей та інших дизайнерів. Я дуже хотіла бути присутньою на показі, але обставини так склались, що, на жаль, не змогла: хоч у мене вже немає маленьких дітей, але інколи і підліткам потрібна мама, – з посмішкою говорить жінка. Хоч вперше ця колекція відвідала США без своєї “мами” та дизайнерка з величезною насолодою спостерігала за шоу у онлайн-режимі, і розуміла, наскільки важку, але водночас нереально круту й потрібну роботу вдклали у цей івент організатори.

Презентована на Ukrainian People Fashion Show колекція залишится на території США, де любителі вишиванок бісером зможуть замовити або придбати дизайнерські речі. Також, нині Людмила працює над створенням інтернет-магазину, де можна буде придбати дизайнерський одяг від "Etno Mod" Вже давно не є таємницею, що останні роки одяг від українських дизайнерів й з українськими мотивами припав до душі багатьом голлівудським зіркам, та й загалом набув неабиякої популярності. Не в останню чергу – завдяки діаспорі. Напевне, знаходячись за кордоном, вони сумують за батьківщиною, намагаються на чужій землі бути максимально приближеними до нас. І це не може не радувати, адже ми відчуваємо їхню підтримку,– пояснює Люда світову популярність українського одягу. На питання “Кого б із світових знаменитостей ти хотіла би бачити у своєму вбранні?” відповідає з посмішкою: Ну, не знаю навіть, кого назвати... Але вірю і надіюсь, що дуже в близькому майбутньому вони усі матимуть мої роботи!

Наступна колекція “Etno Mod”, обіцяє Людмила, сподобається усім бізнес-леді. Поки що деталі дизайнерка тримає у таємниці, але вже точно знає: колекція буде неперевершеною! Щаслива жінка – це жінка, яка живе своїми думками та бажаннями. Мені здається, в мене у житті є все: щаслива сім‘я, чудові діти, а найголовніше – справа, яку я обожнюю, і я маю можливість творити! (окремий блок)

С п о рт

Збірна України виграла 0 -2 U утболу ф з іту св чемпіонат Збірна України з футболу серед команд віком до 20 років перемогла Південну Корею та вперше в історії стала чемпіоном світу. Україна перемогла з рахунком 3:1. Фінал чемпіонату світу відбувся на міському стадіоні польського міста Лодзь. Збірна України пропустила уже в дебюті гри. Данило Безкоровайний збив суперника на лінії штрафного майданчика, арбітр переглянув відеоповтор і вказав на “точку”. Андрій Лунін не врятував – Лі Кан Ін впевнено реалізував одинадцятиметровий. Відігратися українцям вдалося на 34-й хвилині. Стандарт у штрафному південнокорейської збірної завершився голом Владислава Супряги, який розвернувся і відправив м'яч у нижній кут воріт. На 52-й хвилині Супряга оформив дубль – після пасу Юхима Коноплі нападник “Динамо” вийшов на голкіпера і низом пробив у дальній кут. На 70-й хвилині збірну України врятував Лунін – голкіпер зреагував на удар головою з близької відстані, після чого м'яч ще й влучив у поперечину. В кінці матчу Георгій Цітаїшвілі протягнув м'яч зі своєї половини поля і точно пробив у дальній кут, поставивши крапку у матчі. Збірна України U-20 вперше стала чемпіоном світу. На світовій першості українська збірна виграла шість матчів з семи, а ще в одному зіграла внічию. Голи: Супряга, 34, 52, Цітаїшвілі, 89 – Лі Кан Ін, 5 (з пенальті) Україна: Лунін, Безкоровайний, Бондар, Сафронов, Корнієнко, Конопля, Дришлюк, Хахльов (Чех, 57), Цітаїшвіли, Булеца (Кащук, 88), Супряга (Сікан, 63) Південна Корея: Лі Кван Єп, Хван Те Хен, Чи Джі Сіль, Кім Хьюн Ву, Лі Чже Ік, Чой Джун (Чи Ку Гук, 80), Кім Се Юн (Розум Геть Сан, 46), Кім Чжун Хв, Чжо Єп Кк (Чжон Се Джин, 46), Лі Кан Ин, О Се Хун

32

July 2019 Ukrainian People

На шляху до першого в історії фіналу українці здобули п'ять перемог і одну нічию. В груповому турнірі вони перемогли збірні США і Катару та зіграли 1:1 з нігерійцями. У плей-оф українці по черзі виграли у збірних Панами, Колумбії та Італії. Особливо драматичною виявилася перемога над апеннінцями. Завдяки голу Сергія Булеци українці вели 1:0, але завершували матч після вилучення Дениса Попова в меншості. На другій компенсованій хвилині пропустили. Арбітр спершу гол зарахував, але потім, після перегляду відеоповтору, взяття воріт відмінив. Збірна Південної Кореї на цьому турнірі створила справжню сенсацію, вибравшись зі, здавалося б, непрохідної групи. У першому матчі Корея програла Португалії, але потім перемогла мінімально збірні Південної Африки та Аргентини і опинилася в 1/8-й. У плей-оф на шляху майбутніх фіналістів суперники були не такими грізними – Японія, Сенегал та Еквадор. У разі перемоги корейці могли стати першою в історії азійською збірною, яка виграє чемпіонат світу з футболу.

Нагадаємо, що збірну України очолює один з найвідоміших українських дитячо-юнацьких тренерів Олександр Петраков. До сьогодні українські футболісти вигравали юнацький мундіаль в 1977 році у складі збірної СРСР. В тієї команди було відразу дев'ятеро українських гравців. Капітаном тієї команди був Андрій Баль із “Карпат”, а найкращим гравцем турніру став київський динамівець Володимир Безсонов.

Чому це досягнення унікальне Для молодіжної збірної України, яка тричі брала участь у чемпіонатах світу, це перша в історії перемога. До цього найвищим здобутком був етап 1/8 фіналу, зокрема, у 2005 році на цій стадії команда Олексія Михайличенка поступилася нігерійцям. А от на молодіжних чемпіонатах Європи Україна досягала більшого – стала віце-чемпіоном 2006 року. Найбільшим успіхом на юнацькому рівні стала перемога збірної U-19 під керівництвом Юрія Калитвинцева на домашньому Євро-2009.

Відбір на Євро-2020: Україна обіграла Люксембург та зберегла лідерство у групі Збірна України з футболу обіграла Люксембург із рахунком 1:0 у матчі четвертого туру відбору на чемпіонат Європи з футболу. Гра відбувалася на “Арені Львів”. На 6 хвилині єдиний гол у матчі забив Роман Яремчук. Після цього матчу Україна здобуває 10 очок у чотирьох матчах і зберігає лідерство в групі B. На чемпіонат Європи із кожної групи виходять по дві команди. У кваліфікації Євро-2020 збірні провели по 2 матчі. Україна у стартовому поєдинку зіграла у Лісабоні внічию – 0:0 з Португалією (22 березня), а в наступному турі на останній хвилині вирвала перемогу – 2:1 у гостьовому матчі проти Люксембургу (25 березня). Португальці у 2-му турі вдома поділили очки із Сербією – 1:1, і таким чином, Україна захопила лідерство у групі B.

Н а ш і т ра д и ц і ї

Свято Івана Ку п а л а –

зустріч Сонця на світанку найдовшого дня

Ще одна версія – коли Сонце “купається”

Автентичне українське свято Купала і донині відзначають на Поділлі Ірина Басенко Є в Україні свято, яке кожен згадує з радістю та піднесенням: Івана Купала. Літній “празник”, як кажуть в Україні, уквітчаний запашними зіллями і оповитий легендами. Дівчата плетуть віночки, хлопці шукають цвіт папороті, русалки і мавки виходять з озер та лісів і йдуть у танок, закохані пари перевіряють почуття, стрибаючи через полум'я... культури “Живий Вогонь”, що вже водинадцяте вiдбувається на Вінниччині. Тетяна Пірус розповіла читачам Ukrainian People про те, як святкували Купала наші предки. … “Ой зов’ю вінки да на всі святки, Ой на всі святки, на всі празники, Та рано, рано – на всі празники”...

Ми не будемо переказувати вам легенди, які ви й так знаєте. Натомiсть, знайшли справжнього етнографа, експертa з народної культури, обрядів, творчості, викладачку та науковицю – Тетяну Пірус. Вона є консультанткою Міжнародного фестивалю звичаєвої

34

Цю пісню співають українські дівчата, виплітаючи зранку на Івана Купала віночок. Вранці йдуть до лісу та в поле збирати квіти. Зібравши, сідають біля річки чи в лісі колом і плетуть вінки. Кожна дівчина має зробити по два. Під час плетіння хлопців не мусило бути поруч – лише самі дівчата. Крім квітів, у вінок іноді вплітали

July 2019 Ukrainian People

стрічки, перев’язували ними чи прикрашали (позначали). Використовували квіти лісові (барвінок, буркун, ромен, материнка, чебрець, братки, нечуй-вітер), польові (волошки, мак, сокирки, колоски хлібних зел) й городні (м'ята, любисток, ласкавиці, чорнобривці, кудрявці).

Свято Івана Купала Свято Купала (Івана Купала, Купайла) – традиційне східнослов'янське свято, яке відзначали вночі перед Івановим днем (24 червня за старим стилем). У зв'язку з введенням григоріанського календаря 1 березня 1918 збігається з церковним святом Різдва Івана Предтечі та припадає на 24 червня (7 липня). Назва

свята походить від імені християнського святого Івана Хрестителя. Назва “Іван Купала” є слов'янським варіантом імені Іоанн Хреститель. Оскільки “баптістіс” – епітет Іоанна, що буквально перекладається як “купатель, занурювач”, у народі його звали Іваном Купалою (Купайлою). Така назва свята була зумовлена і власне слов'янськими уявленнями: купання означає обмивання, очищення, яке здійснювалося у відкритих водоймах. Тому, з одного боку, саме цьому має бути зобов'язана поява епітету “Купала”, “Купайла” – як переклад “Хреститель”, а, з іншого боку, назва свята пізніше була переосмислена народною етимологією та ув'язана з ритуальними купаннями в річках під час цього свята.

На день літнього сонцестояння всі індоєвропейські народи відзначали одне з головних своїх свят.

Hайдавнішa релігійнa книгa “Авеста” називає Сонце житлом Бога. Це знаходить підтвердження і в святі Купала: воно завершується зустріччю Сонця, що сходить. Згiдно з нашими народними легендами, у цей час можна спостерiгати як Сонце “купається”. Праведні ж люди можуть бачити постать Бога на тлі cонячного диску. Таким чином, свято має назву, пов’язану з “купанням” Сонця на світанку найдовшого літнього дня. Від давньої індоєвропейської духовності культ Сонця закріпився в українській традиційній культурі і зберігся до нашого часу. На Поділлі, в центральній частині України, свято Купайла було пов’язано з найвищим Богом подолян – Дажбогом. Віру в Дажбога сповідували предки українців – анти, а згодом їхнi нащадки – уличі й тиверці. У 1920-х роках подільські етнографи описали культ Сонця серед українців Поділля.

Купальські обряди в Україні Свято Івана Купала складається з кількох обрядів. Найперший – це плетіння дівчатами купальських вінків, які пускаються на воду. Другий важливий символ – купальське гільце. Воно має різні назви: купайлиця, купайлочка, купайла. В сучасних варіантах обряду гільце називають “Марина” або “Марена”. Для гільця зрізають невелике деревце та встановлюють його на місці святкування. Прикрашають стрічками, квітами, а під час обряду водять довкола хороводи і співають. Потім розламують і кидають у воду. У деяких традиціях – палять.

Очищення вогнем Вогонь купальського вогнища має священну силу – він очищує і дає енергію на цілий рік. Тому учасники обряду стрибають через купальське вогнище задля очищення духу й тіла. Купальське вогнище роблять із сухого дуба і ясена, а іскру треба висікати природнім способом: за допомогою тертя. В українській народній традиції є уявлення, що вогонь несе в собі божественну силу. Вiн може “псуватися”, і тоді та сила покидає його, громада втрачає Божу підтримку. Щоб відновити чистоту, треба добути з молитвою “живий вогонь”. Всі вогні в селі тоді гасили, і заново добували полум’я – з молитвою. Воно було чистим, і його розносили по всіх помешканнях.

ніч “розквітає на папороті дивовижна вогняна Квітка Щастя. Хто її дістане, хто зірве, той усе на світі знатиме, той відімкне навіть зачаровані замки без ключа; дістане без труднощів усі скарби, закопані у землі – матиме чудодійну силу робити все тією рукою, яка зірвала Квітку Щастя. Той щасливець причарує найкращу дівчину, матиме найвищий урожай, відвертатиме від своєї ниви град, грім, зливу; не боятиметься лихих сил…” Квітку папороті можуть шукати лише чоловіки, жінкам її брати до рук не можна. Зате, якщо жінка одружиться з чоловіком, який зірвав цю квітку, то буде завжди молодою і здоровою.

Так, за обрядами та легендами, минає купальська ніч, і наступного після найкоротшої ночі дня всі зустрічають сонце і дивляться як воно “купається". Видивляються, чи побачать на ньому образ Бога. А тоді кажуть один одному побажання і розходяться.

Вогняне колесо Також на зображення різних часів можна побачити, як у воду котять вогняне колесо. Знаходимо аналогію в нартському епосі, де вогняне колесо є зброєю бога війни і котиться, розсікаючи тіла ворогів. Для обряду дерев'яне колесо обмотують соломою та квітками і увечері запалюють від купальського вогнища. Котять до води з допомогою палиць.

Квітка папороті Відома легенда, яку описав подолянин Степан Килимник, про те, що лише в купальську

“Живий вогонь” в Україні Зараз у серці України, на Поділлі, намагаються відродити і укорінити ці традиції. Замінити ними масово-культурні заходи, які повелися ще з часів комсомолу – з лотереями, сороміцькими конкурсами, горілкою і Нептуном в головній ролі. Дедалі більше людей повертаються до свого коріння. На Вінниччині вже 11 років поспіль проводиться етнофестиваль, якому нема аналогів. Міжнародне свято звичаєвої культури “Живий Вогонь” відбувається, зазвичай, у дні літнього сонцестояння (у різні роки це могло бути від 21 до 24 червня). На ньому відтворюють автентичні обряди, демонструють народну творчість.

“Козакихарактерники” Цей фестиваль популярний серед козацтва: на нього з'їжджаються з усіх куточків України. Учасники привозять з собою козацьку зброю та демонструють вправність у бойових мистецтвах та різних силових чоловічих забавах. Багато серед них дітей – малі козачата активно вивчають бойове мистецтво – спас. Адже всього кілька років тому його офіційно затвердили на державному рівні та почали підтримувати з боку влади. Нині в Україні відкриваються школи та гуртки бойового спасу, у яких дітей, без перебільшення, навчають справжні характерники.

Крім козаків, на фестивалі є багато майстрів, музикантів; приїздять представники громад зі своїми стравами, вбраннями та декоративним мистецтвом.

Видобування іскри Кульмінацією фестивалю є спільне видобування священної іскри Живого Вогню, яку висікають за допомогою велетенської дерев'яної установки. Всередину встановлюють колоду, яку розкручують силами сотень людей, що хапаються з двох боків за линву. Від такої сили та шаленої енергетики вогонь спалахує, наче нізвідки, і його урочисто беруть для купальського вогнища. Далі починається

обрядове дійство, а пізно вночі глядачі віддають всю накопичену шалену енергію на вибуховому рокконцерті патріотичних українських рок-гуртів. Святкування цьогорічного “Живого Вогню” відбудетьс в с. Якушинці, що за 5 км від міста Вінниця, 22 червня. Вхід на фестиваль вільний. Наш журнал також є інформаційним партнером фестивалю “Живий Вогонь”, тож пiсля його завершення ми поділимося з вами найяскравішими моментами цього дійства на нашому сайті!

Ukrainian People July 2019

35

Diaspora “Червона Рута-2019” в передмісті Чикаго зібрала діаспору разом В містечку Палатайн 8-9 червня відбувся третій діаспорівський фестиваль “Червона Рута” Ольга Руда Фото автора Фестини “Червона Рута” в місті Палатайн (Palatine) відкрили сезон літніх українських фестивалів у штаті Іллінойс. Організаторами цього свята нашої культури стали Спілка Української Молоді Палатайну (СУМ) та Українська греко-католицька церква Непорочного Зачаття. Програма була цікавою та надзвичайно різноманітною. Hа цьогорічному заході виступили: автор-виконавець, рок-музикант та композитор, народний артист України (2017), вiн же – славнозвісний лідер гурту “Плач Єремії” Тарас Чубай, українсько-американський рок-гурт FliT з міста Цинциннаті, співачка Уляна Малиняк з Лос-Анджелеса, “українська Ванесса Мей”, виконавиця у стилі “етно-поп” скрипалька Інесса Тимочко з Нью-Йорка, а також місцеві талановиті співаки – Олександр Балбус, Божена Кравченко, Володимир Дуда, сестри Уляна і Наталія Малгівські, білорус Алекс Грамаковскі та багато інших. Серед танцювальних ансамблів викликали щире захоплення Школа українського танцю УГКЦ св. Володимира і Ольги в Чикаго (хореограф Роксана Пилипчак), школа танцю “Вишиванка” парафії УГКЦ св. Йосифа Обручника (хореографи Павло та Оксана Федьків) та популярний ансамбль “Горлиця” при Українській православній церкві Св. Андрія в м. Блумінгдейл (хореограф В'ячеслав Тіхонов).

36

July 2019 Ukrainian People

Саме такі грандіозні діаспорівські фестивалі не дають нам забути власнoго коріння і змушують глибше зазирнути у власну історію та культуру. А де, як не тут, можна зустріти сусідів, кумів, друзів, однокласників, родичів та познайомитися з дівчиною? Для цього варто відвідувати фестини: щоб на власні очі побачити, на власні вуха почути, наїстися вареників, традиційно випити українського пива і приміряти нову вишиванку. Повірте, це – найкращий спосіб доторкнутися серцем до України, пригадати собі і дітям забуті традиції та з головою поринути у дружню, веселу атмосферу. Смакуючи рум'яними дерунами та соковитим, смаженим на вогні м'ясом, я вкотре подумки дивувалася: де наші діаспоряни беруть наснаги для проведення фестин, благодійних акцій, будівництва церков та організації суботніх шкіл українознавства? Як їм вистачає сили, часу і терпіння, щоб у вільний час організовувати такі грандіозні проекти, що прославляють нашi культуру, духовнy спадщину і нашу Україну? Як вдало зауважили на Фейсбук-сторінці ансамблю “Горлиця” (Horlytsia Ukrainian Dance Ensemble), це був чудовий фестиваль, “де єдналися громади українських парафій, де на одній сцені виступали танцюристи багатьох українських ансамблів, виконавці різних голосів і стилів, де всією громадою готували українські страви і демонстрували приклад українства майбутнім поколінням!”. Фестиваль також мав благодійну ціль: зібрані на заході кошти будуть спрямовані на будівництво нової церкви в міста Палатайн, в околицях якого проживає велика українська громада, та допомогу Україні. За останні декілька років війна та події в Україні ще сильніше об’єднали нас. Все більше діаспорян жертвують свій вільний час і кошти, беруть участь у різноманітних проектах. Тому я переконана, що настане час і усі ми, українці закордоння, відчуємо себе одним цілісним, могутнім, творчим організмом, який щодня допомагає нашій Вітчизні та змінює світ на краще. Україна там, де українці. Фестиваль “Червона Рута” – це теж Україна. Щира подяка організаторам, спонсорам, волонтерам (хлопці і дівчата, дякую за шашлик, вареники і деруни!) та гостям! Я знаю вас, нащадки запорожців, Я вірю вам і низько б'ю чолом. Дивлюсь на вас і вірою займаюсь, І б'ю поламаним крилом. Олександр Олесь

Entertainment July 2019

We recommend the best events, festivals, and fun things to do in Chicago, Illinois.

Millennium Park music July 1 – Aug. 15, 2019 ▸ Millennium Park Summer Music Series features great music artists Monday and Thursday evenings in Millennium Park. Free.

Movies in the Parks July 1 – Sept. 9, 2019 ▸ Watch 130 Movies in the Parks, beginning at dusk.

Dates may change depending on the weather. Free. https://www. chicagoparkdistrict.com/ movies-parks Ravinia music festival July 1 – Sept. 15, 2019 ▸ See nationally known performers at Ravinia Festival, billed as America’s oldest outdoor music festival at Ravinia Park in Highland Park. https://www.ravinia.org/ calendar

Dance outdoors July 3 – Aug. 24, 2019 ▸ Dance to live bands and DJs at Chicago SummerDance in city parks, including a onehour lesson and then a twohour dance. See schedule.

Free. https://www.chicago.gov/ city/en/depts/dca/supp_info/ chicago_summerdance.html

Movies in Millennium Park July 2 – Aug. 20, 2019 ▸ Get a seat or sit on the lawn to see films on a 40-foot screen at Millennium Park Summer Film Series on Tuesdays. Free.

Jazz at the aquarium July 3 – Aug. 28, 2019 ▸ Hear musicians and vocalists, see views from the terrace, buy cocktails & food, and visit the aquarium at Jazzin’ at the Shedd at Shedd Aquarium.

Frontier Days July 3 – 7, 2019 ▸ Frontier Days Festival has family activities, live music, a carnival, a food pavilion, a beer & wine garden, a parade, and a weekend craft market at Recreation Park in Arlington Heights.

Windy City RibFest July 4 – 6, 2019 ▸ Windy City RibFest in Uptown has food, beer, wine, bands, arts & crafts, and afternoon kids’ activities at W. Lawrence Avenue & N. Broadway. Donation.

Oak Fest July 3 – 7, 2019 ▸ Oak Fest offers live music, a carnival, food vendors, bingo, a Sunday car/bike show, and fireworks (9:30 p.m. July 4) at 159th & Central Avenue in Oak Forest. Free.

40

Renaissance fair July 6 – Sept. 2, 2019 (weekends) ▸ Watch knights joust, shop in an artisan market, mingle with costumed minstrels, play games, and attend shows at Bristol Renaissance Faire in 16th century England (also known as Kenosha, WI). Open weekends and Labor Day, September 2, 2019.

July 2019 Ukrainian People

Taste of Chicago July 10 – 14, 2019 ▸ Taste of Chicago has 40 restaurant booths, a dozen food trucks, a beer hall, a wine garden, a cocktail lounge, and first-rate concerts (free if you sit on the lawn) in Grant Park.

Hot-air balloon festival July 4 – 6, 2019 ▸ Lisle’s Eyes to the Skies Balloon Festival has colorful hot-air balloon launches, flights, and evening balloon glows, plus a food court, craft booths, a kids’ area, live music, and nightly fireworks at 9:45 p.m. Carnival rides begin July 3, 2019. Kids age 0 to 8 free.

Country BBQ July 12 – 14, 2019 ▸ Windy City Smokeout features barbecue, country bands, and beer at 560 W. Grand Ave. on the river.

Beer festival July 19, 2019 (6 to 10 p.m.) ▸ A ticket to Horner Brew Fest includes beer from 20 Chicago breweries, with a live band and food truck fare for sale at Horner Park for age 21+.

Pitchfork Music Festival July 19 – 21, 2019 ▸ The free-spirited Pitchfork Music Festival features alternative rock, rap and hiphop, electronica, and dance music in Union Park, with food for sale and arts & crafts vendors.

Party at the zoo July 20, 2019 (6:30 to 11 p.m.) ▸ Check out the animals, hear DJ music, and buy beer, wine, and food during Night at the Zoo at Lincoln Park Zoo for age 21+.

Classical music festival July 4 – Aug. 17, 2019 ▸ Grant Park Music Festival is an outdoor classical music series at Jay Pritzker Pavilion in Millennium Park. The rear seats are free, or bring a blanket or lawn chairs.

Music & dance picnic July 6, 2019 ▸ Dance to soulful house music (both live and DJ) at the Chosen Few Picnic & Festival in Jackson Park. Children age 12 and younger are free.

Parade of boats July 13, 2019 ▸ Watch hundreds of boats leave for the ritzy Race to Mackinac at the Ashore Thing with a cash bar at the east end of Navy Pier. Free.

Botanic Garden Art Festival July 6 – 7, 2019 ▸ Browse 100 booths of botanic-inspired arts and fine crafts offered by juried artists in pretty gardens at the Chicago Botanic Garden Art Festival in Glencoe. Free except parking.

Hamburger festival July 13 – 14, 2019 ▸ Enjoy BBQ or burgers (beef or veggie or turkey), plus music, arts & crafts, a kids’ zone, and recycled art at Roscoe Village Burger Fest at Belmont Avenue & Damen Avenue. Donation.

Music on the lake July 6 – Sept. 2, 2019 (Sat. & Sun.) ▸ Hear live music at Live on the Lake in the beer garden at Navy Pier. Free for all ages.

Sheffield Avenue festival July 19 – 21, 2019 ▸ Sheffield Music Festival & Garden Walk features two stages of live music, selfguided tours of 100 gardens, guided architectural tours, food and drink, and kids’ activities at N Sheffield Ave. & Webster.

Donation.

BEERGARDEN in the

LOOKING FOR THE PERFECT HOTSPOT TO CELEBRATE SUMMER?

OUR OUTDOOR BIERGARTEN LETS YOU SOAK IN REFRESHING BEERS, AUTHENTIC GERMAN CUISINE AND LIVE ENTERTAINMENT!

HofbrauhausChicago.com (847) 671-BREW (2739) 5500 Park Place, Rosemont, Illinois 60018

20 найкращих ресторанів з барбекю в Чикаго

20 Chicago’s Best Barbecue Restaurants

Де в Чикаго найсмачніші вуджені реберця?.. а також шинки, ковбаски, курячі ніжки, крильця та інші делікатеси 1. Baobab BBQ 2301 W Foster Ave Chicago, IL 60625 (872) 888-8922 Smoked meats with South African influences are the focus at this North Side establishment. Specialties include boerewors – South African sausage made with beef, lamb, and pork – and a tangy, peach-based “monkey gland sauce.”

2. Earl's BBQ 4835 N Austin Ave Chicago, IL 60630 (773) 628-7870 This Jefferson Park spot lets eaters satisfy meat cravings early and often. Earl’s opens at 8:30 a.m. (9 a.m. on Sundays) so that folks can get barbecue items, such as a brisket burrito and pulled pork poutine, for breakfast. Other favorites include smoked salmon, rib tips, and smoked polish sausage. There’s a drive-thru as well for those on the go.

5. Twin Anchors Restaurant & Tavern 1655 N Sedgwick St Chicago, IL 60614 (312) 266-1616 One of the city’s oldest restaurants has been slowcooking its famous baby back ribs for decades.

6. Lillie's Q 1856 W North Ave Chicago, IL 60622 (773) 772-5500 The menu has expanded to include new items like Texas brisket and pimento cheese sausage while the service is now counter. Old favorites – fried pickles, tri tips – remain, as do Lillie’s Q’s lineup of bottled sauces.

8. Smoke Daddy 1804 W Division St Chicago, IL 60622 (773) 772-6656 Diners who are indecisive (or extra hungry) should try one of the platters, which comes with choice of several meats, but make sure to also get an order of the smoked wings.

9. Bro-N-Laws Bar-B-Q 3820 W Chicago Ave Chicago, IL 60651 (773) 227-8344 This Humboldt Park spot is the welcome exception to that norm, utilizing an aquarium smoker to produce tasty rib and turkey tips, links, and slabs of ribs.

11. Blackwood BBQ 307 W Lake St Chicago, IL 60606 (312) 621-9663 The menu is fairly simple and features pulled pork, pulled chicken, smoked sausage, and brisket that’s been smoked for up to 15 hours.

12. Green Street Smoked Meats 112 N Green St Chicago, IL 60607 (312) 754-0434 Texas-inspired meats, like brisket, pastrami, pork belly, and ribs, are sold by the half pound. The simple menu also offers several sides as well as Frito pie topped with brisket chili.

42

15. Honey 1 BBQ 746 East 43rd Street Chicago, IL 60653 (773) 285-9455 Owner and Arkansas native Robert Adams runs this acclaimed barbecue spot with his son Robert Jr. and together the two slow-cook their meats over wood fire in a glass-walled “aquarium” smoker. The result is tender, meaty, and lean spare ribs, rib tips, hot links, and pulled pork that’s gained a devoted following.

16. Leon's Barbecue 4550 S Archer Ave Chicago, IL 60632 (773) 247-4360 17. Uncle J's BBQ 502 E 47th St Chicago, IL 60653 (872) 244-3535

3. Smoque BBQ 3800 N Pulaski Rd Chicago, IL 60641 (773) 545-7427 The place that started Chicago’s barbecue renaissance is well-known and beloved by smoked meats enthusiasts. The meaty St. Louis ribs are slathered with a Memphis-style dry rub and smoked over apple and oak, while the moist and tender brisket by way of Texas is one of the finest in town.

4. Fat Willy's 2416 W Schubert Ave Chicago, IL 60647 (773) 782-1800 Located across the street from a theater, this laid-back barbecue shack is the place to go to fatten up before or after a movie. Pork racks are the specialty here and available as rib tips, spare ribs, or baby backs.

14. County Barbeque 1352 W Taylor St Chicago, IL 60607 (312) 265-0836 Diners can expect to chow on rib tips, St. Louis ribs, Texas brisket, hot links, and more.

18. Lem's BBQ House 311 E 75th St Chicago, IL 60619 (773) 994-2428 19. Chuck's Southern Comforts Cafe 6501 W 79th St Burbank, IL 60459 (708) 229-8700

7. Chicago q 1160 N Dearborn St Chicago, IL 60610 (312) 642-1160 Start with complimentary bottomless barbecue chips before moving onto prime brisket, smoked chicken, pulled pork, and ribs – available in two different cuts and “competition-style.”

July 2019 Ukrainian People

10. Bub City 435 N Clark St Chicago, IL 60654 (312) 610-4200 The menu features the usual suspects, such as hot links, smoked wings, brisket, and baby back ribs. Don’t skip the fried chicken – dipped in buttermilk with secret spices – indulgent sides, or extensive whiskey collection either.

13. Honky Tonk BBQ 1800 S Racine Ave Chicago, IL 60608 (312) 226-7427 His Memphis-style, dryrubbed barbecue includes brisket, baby back and St. Louis ribs, smoked chicken, and some of the city’s finest pulled pork.

20. I-57 Rib House 1524 W 115th St Chicago, IL 60643 (773) 429-1111

Freedom, Independence and Fun; Frank Brichetto Chicago is always full of adventure and things to explore, and I hope to share these great experiences with the wonderful readers of this magazine.

Chicago in July

Oh, I

goodness, gracious, it's ndependence Day! It's time to remember the thoughtful, imaginative, courageous men who gathered in sweltering heat and stifling humidity to argue, debate, resolve, and finally declare the independence of the American colonies from mother England.

That was no small feat, ladies and gentlemen. The notion that one could “hold these truths to be self-evident, that all men are created equal” was certainly NOT self-evident to a hereditary King who ruled by Divine Right.

We often forget that the British Crown and it's government was by no means ready to accept the idea that the colonies could simply “dissolve the political bands which have connected them with another and to assume among the powers of the earth, the separate and equal station to which the Laws of Nature and of Nature's God entitle them”. In the view of the Crown “Nature's God” certainly did not ever “entitle them” to make such a break by means of a simple declaration! The resulting War lasted from 1776 until the Peace of Paris was signed in 1783, and much of then became The United States was devastated in that war. Today we celebrate the intelligence, fortitude and dedication of the men and women who created this country.

44

July 2019 Ukrainian People

Let's

start the celebration early, then, shall we? Thursday, July 4th, Odyssey Lines has a Lake Michigan Independence Day skyline lunch cruise that lasts 2 hours, includes a full, three course, gourmet lunch, on-board DJ and even dancing! Let's go! Plan on 4 hours, actually, since boarding starts at 12:15, and getting off will also take more than a few minutes, but really, who cares? This is so much fun, and the views are, of course spectacular! https://www.odysseycruises.com/chicago/ cruises/lunch/lake-michigan.

Saturday, July 6th we are returning to the Big Top at Soldier Field to catch one of the final performances of the amazing, captivating, uplifting, unbelievable and outrageously incredible “Volta” by Cirque du Soleil. This will be your last chance, so if you've missed it so far, grab tickets and go see this.

Everything about the Volta show is fantastic. Acrobats, jugglers, gymnasts, musicians, dancers, singers and cyclists will keep you enthralled the whole time. The gymnasts on the trampolines, especially, will take your breath away as they jump and vault three stories up.

The finale brings a full blown BMX track onstage, with the stunt racers jumping and twirling and springing their bikes off of clear window-walls in an acrobatic display of precision, coordination, energy and outrageous fun performed “in a spirit of brotherhood”.

You will be, and stay, amazed.

Volta: A Journey of Self Discovery, is simply stunning. GO. Grand Chapiteau - Soldier Field 1410 Museum Campus Dr. https://www. cirquedusoleil.com/usa/chicago/shows .

Hamilton: The Exhibition, is showing on Northerly Island, and this Saturday, July 13th, we'll be out there, taking in the life and times of this remarkable, inspiring man. Lin-Manuel Miranda, the musical’s author, narrates a 360 degree immersive tour of his life. Hamilton: The Exhibition promises to take us deep into the life and times of this Founding Father, the American Revolution and the creation of the United States of America. “Through a dynamic and interactive mix of lighting, sound, multimedia, music and historical artifacts, you’ll experience how it felt to write the way Hamilton wrote, fight the way Hamilton fought, and live the way Hamilton lived.” Which, especially in these times, is a very serious question to ask, and for us to answer.

1535 S. Linn White Drive, hamiltonexhibition.com/

The Oriental Institute

is not just a museum, but is a working research laboratory at the University of Chicago. Known as some of the premiere archaeologists of ancient Near Eastern civilizations, the objects on display were primarily uncovered during expeditions in the 1920s, 1930s, and 1940s. The Oriental Institute, 1155 E 58th St https://oi.uchicago. edu/. With credentials like that the Institute is worth a visit, and today, July 14th, please meet us there for a long visit, as we learn, from these many archeological objects, of the people and cultures of this ancient part of the world. It's open from 10am until 5pm, and we'll be there early!

It's Wednesday, July 17th, and we certainly deserve an evening out. So let's all meet for a quick dinner after work before heading to “Jazzin at the Shedd” at the Shedd Aquarium, 1200 S. Lake Shore Drive, https:// www.sheddaquarium.org/Jazzin/ where we'll get listen to three, yes three different jazz ensembles, have a drink or two on the terrace overlooking Lake Michigan and downtown Chicago and it's magnificent skyline. After a time we can check out the marine life inside, wondering how the extraordinarily colorful Mantis shrimp evolved to see ultraviolet light, or how a sea otter manages to consume 25% of its body weight daily just to stay active and healthy. Perhaps we'll get to see the Beluga whales!

This is a must-see event, dear readers. On Sunday July 21st, the Chicago Cultural Center's Crossing Borders program is presenting Pages intimes; A Concert of Haitian Piano Music, and we simply MUST attend. As the program tells us: “Hear music lost for over a century, and a world premiere performance, in this ground-breaking program of Haitian piano music by Crossing Borders Music pianist Marianne Parker! The program's namesake composition is the finely crafted, intensely emotional Pages intimes by composer Edmond Saintonge. The recent work of scholars rediscovering and recreating Saintonge's scores makes this performance possible, bringing to life Saintonge's music for the first time in over a century. Haitian composer Ludovic Lamothe, known as “Black Chopin,” infused lively Haitian méringue dance rhythms into his Quatre Danses (Four Dances). This concert includes the world premiere of Arôme musical (Musical Fragrance) by Haitian-Canadian composer Gifrants!”

Lively music, world premiere, pieces lost for over a century that have finally been rediscovered, all presented by a truly world-class pianist, and we get all this for FREE. Meet us there, please, about 1:30pm, before the show starts at 2pm. Chicago Cultural Center, Preston Bradley Hall, 78 E. Washington St. https://www.chicago.gov/city/en/depts/dca/supp_info/crossing_ borders.html.

I have just declared Saturday, July 27th, to be our first annual “Active All Day”. Do you like it? This morning we're looking forward to meeting you at the Millennium Park Summer Workouts, 7–11am, on the Great Lawn. YES, we are going to do the whole 4 hours. Actually, I've never done Tai Chi, and it's been years since I've been to a real Yoga class, so I'm very much looking forward to this day.

Afterwards, we'll grab a quick bite from a Park vendor as we bike south along the beautiful Lake Front Trail, past Buckingham Fountain, through the Museum Campus, along McCormick Place, and through the Burnham Wilderness Corridor down to 35th street for some spectacular views of Chicago from the new bridge that would take us over Lake Shore Drive and out into Bronzeville, if we're so inclined. It sounds like a long trip, doesn't it? It's not; from Millennium Park to 35th Street is less than an hour each way, even at the very casual “sightseeing speed” at which we'll be pedaling. Keep your eyes open the whole way, as you will see beauty and nature up much closer than you ever expected in the heart of one of America's largest cities.

We'll see you tomorrow, right?

Sunday, July 28th, is the perfect day for a picnic at that nearly hidden oasis, the Alfred Caldwell Lily Pool, just west of Lake Shore Drive and north of the Lincoln Park Conservatory. I haven't been here in ages, and so may need help actually finding it; it really is nicely tucked away from the bustle of Fullerton and Clark Streets, and Lake Shore Drive. It dates from Victorian times, fell into neglect for decades, until Landscape architect Alfred Caldwell was hired by the Works Progress Administration to repair and improve the pond. We'll find the wooden gate off of Fullerton Avenue, and discover the excellent work he did in this effort.

Alfred Caldwell Lily Pool, 125 W Fullerton Pkwy.

T

his will be the perfect end to a wonderfully busy month. We can chat and converse, catch up on the details of our lives, tell stories and jokes, but mostly just enjoy our picnic meal together as friends. Until next month, dear readers and friends, stay happy, healthy and adventurous!

МА Н ДРИ

Чарльстон – на хвилях мiста-танцю

Людмила ПУСТЕЛЬНИК, фрiлансер. Полiтолог за освiтою, журналiст по життю.

Ч

и не про кожен бiльш-менш значний населений пункт американського Пiвдня можна сказати, що “чарiвливий”, “теплий до новоприбулих”, “має багату iсторiю”. До Чарльстона усi цi епiтети застосовнi на 200%, але з суттєвим додатком – це також i гонорове мiсто, що вмiє захищати власне минуле. Надто, якщо хтось називатиме його “суперечливим” i ризикне повчати чарльстонцiв, кого та як їм поважати. Ця “перлина бiля моря”, що пережила урагани, землетруси, повенi, загарбання пiратами та армiями не потребує чужих пiдказок – бо сама свята. Офiцiйно. Адже друга назва Чарльстона – Святе Мiсто.

Трагедія та надiї ...Келих доброго “шардоне” на терасi ресторану з видом на океан, що того дня був лiнивоспокiйним, спонукав до такого ж лiнивого споглядання: невеликої зграї чайок, якi iз завзяттям наших депутатiв бiля трибуни “дерибанили” покинутий кимось пакетик крекерiв, неквапного натовпу перехожих на вулицi i сонця, що збиралося закотитися за обрiй. Пiвдень, релакс, iдилiя i... “Якого бiса цi лицемiри будуть нам вказувати, кого скидати, а кого – нi?!” Останнє – з уст поважного сивого джентльмена за сусiднiм столиком, вiн щось темпераментно доводив трохи молодшому на вигляд спiврозмовниковi. Помiтивши здивованi погляди у свiй бiк, старший поспiшив вибачитись i продовжував, уже пiвголосом. Та менi все одно чутно – тим бiльше, що послухати було що: – Ти менi скажи – що кому Калхун зараз винен?! Добре, висловлювався на пiдтримку рабства, але хто тодi не висловлювався? Чому заодно не кажуть, скiльки для Америки зробив? I його тепер – на

48

July 2019 Ukrainian People

смiтник?! Зате генерал-“м’ясник” Шерман для них –“герой”! А що Лiнкольн звiльнених чорних збирався на кораблях назад до Африки вiдправити – навiть не згадують. Гарне собi “торжество справедливостi”! Та про все за порядком: джентльмен обурювався з приводу кампанiї, що прокотилася США в останнi роки – боротьби зi спадщиною рабовлавласницького минулого. Не обiйшлося без масових протестiв “за” i “проти”, втручань полiцiї та арештiв. Тим не менш, активiсти домоглися знесення понад сотнi пам’ятникiв конфедератам, воякам армiї Пiвдня в громадянськiй вiйнi в США. Серед них – i генераловi “пiвденцiв” Роберту Лi в Новому Орлеанi. Монумент мав неабияку художню цiннiсть, адже його автор – знаний скульптор Александр Дойл. Однак сучасних борцiв з конфедератами це не зупинило, генерала скинули з постаменту. Вiдтак дiйшла черга й до Чарльстона. A саме, до його відомої площі Марiон, де на високiй колонi стоїть собi в задумi харизматичний i настільки ж неоднозначний сенатор, вiцепрезидент i держсекретар Джон Калхун. I якого збиралися, було, опустити на грiшну землю – в

усiх вiдношеннях. Та ба, на захист пам’ятника рiшуче виступили чиновники з мерiї, краєзнавцi та звичайнi мiстяни – i Калхуновi, принаймнi, наразi – дали спокiй. Може, й тому, що вiдомий не лише як адвокат рабства, але й один з батькiв американської економiки – зокрема, i завдяки йому було запроваджено спецiальний тариф для захисту вiтчизняного виробника, створено нацiональний банк та видiлялися федеральнi субсидiї для будiвництва дорiг та iнфраструктури. Тобто “трьох китiв”, завдяки яким Америка й стала Америкою. Врештi, не тiльки цьому – саме Калхуну належить пропозицiя, згодом названа “теорiєю анулювання”, що влада штату має право невиконувати федеральний закон, якщо вважає його антиконституцiйним. А щодо Лiнкольна, про якого теж згадував голосний пан з ресторану на набережнiй, то, до речi – правда. Вчорашнiх рабiв батько їхньої свободи планував

переселити – кого за океан, до новоствореної на африканському континентi Лiберiї, а кого – до Центральної Америки, щоб освоювали для Штатiв новi територiї. Те, що самi темношкiрi були проти такої “мiграцiї” i вважали себе громадянами США, Лiнкольна не бентежило. Все ж таки, нiхто не святий в американськiй iсторiї... Чарльстон же – навпаки i це – офiцiйно. Його друга назва – Святе Мiсто (Holy City). Здобута завдяки толерантностi до всiх релiгiй i мiжконфесiйному вмiнню порозумiтися ще в тi часи, коли в Старому Свiтi християни не на життя, а на смерть чубилися “за вiру”. Чи з такoю ж метою влаштовували єврейськi погроми. Зате в Чарльстонi понад три сторiччя тому французькi гугеноти та шотландськi пресвiтерiанцi заснували Кругову Конгрегацiйну Церкву, якiй судилося стати найстарiшою на Пiвднi. А мiгрантиашкеназi, що прибули з Польщi, Прусiї та Литви, трохи згодом – свою

синагогу Брiт Шалом Бет Iзраел. На додачу до тiєї, що вже була тут ранiше, об’єднуючи євреївсефардiв. Так само непогано почувалися й гнанi на свой iсторичнiй батькiвщинi квакери, баптисти чи католики. В Європi про подiбне мирне спiвiснування на той час можна було хiбащо мрiяти. У вiцi 21-му чарльстонську вiротерпимiсть пiддали нелюдському тестовi. В червнi 2015-го Святе Мiсто, a за нимi решта країни здригнулися: 21-рiчний расист Дiлан Руф вчинив те, що згодом назвали Charleston mаssacre, стрiлянина в Чарльстонi. Просто посеред богослужiння в Африканськiй Методистськiй Єпископальнiй церквi Емануель вбивця розстрiляв девятьох парафiян, трьох поранив. Наймолодшому було 26, найстаршому – 87. Злочинцевi вiдтак присудили довiчне увязнення. Наступного року по тому – невипадково – розпочалася всеамериканська вiйна

з конфедератськими пам’ятниками. Зняття прапора “пiвденцiв” з флагштока будинку уряду в Чарльстонi вiтав, серед iнших, тогочасний президент Б.Обама. Усiх, для кого конфедератське знамено було символом бойової звитяги (прикладiв останньої було чимало) i хай безнадiйної, та все ж боротьби за цiнностi Пiвдня, котрi – не лише рабство, – без зайвих церемонiй та роздумiв записували в “расисти”. За сварками з приводу якось забалакали важливе. Бо ставитися до прапора, звичайно, можна по-рiзному – тим не менш, не забуваючи, що вбивають не символи, а зброя. В липнi 2016-го афро-американцi, що вижили пiд час стрiлянини у церквi, позвали до суду ФБР – за те, що, на переконання постраждалих, полiтика цiєї органiзацiї уможливила придбання Руфом зброї. Тому продали пiстолета, незважаючи, що було вiдомо про його попереднi проблеми з наркотиками. Федеральний суддя у задоволеннi усiх 16-ти позовiв вiдмовив. ФБР зобов’язалося “бiльш ретельно перевiряти тих, хто купуватиме зброю”. Гнiв громадськостi, тим часом, спритно скерували в iнше русло – змагань з минулим. Цього року, 17 червня – дата трагедiї – як i завжди вiд недавна, до дверей церкви Емануель знову приноситимуть квiти – пам’ятi загиблих. Скульптура Джона Калхуна залишається там, де була – на площi Марiон.

Пiрати проти аристократiв Є i бiльш “прагматична” версiя “святостi” назви: високий шпиль протестантського собору святого Михайла було видно далеко в морi, вiн слугував орiєнтиром для кораблiв, що заблукали.

I тих, що приблудилися – незлiченнi розбiйники та iншi завойовники не раз випробували на мiцнiсть укрiплення Чарльстона, ласого шматка для найрiзноманiтнiшої наволочi. Бо нiщо так не вабить пролетарiат, в тому числi морський – пiратiв – як шанс поживитися за рахунок шляхти. Ще й втоптати останню в багнюку – хоч би й ту, що розтяглася на багато кiлометрiв непросихаючих болiт (iз змiями та крокодилами!) вздовж берегової лiнiї. Географiчний ландшафт – то така собi матерiальна алегорiя iсторiї мiста. Вишуканiсть i розкiш чарльстонських пляжiв, що зовсiм поруч з небезпечними болотами – як наочна iлюстрацiя постiйної боротьби вродженого чарльстонського аристократизму iз захланнiстю зайд з моря. Про вроджений аристократизм – нiяке не перебiльшення. Бо засновники Чарльстона – Charle’sTown, буквально “iменi короля Карла II” – восьмеро вiрних згаданому британському правителевi лордiв-власникiв. Шляхетнiстю

свого походження могли змагатися i з монархом також. Самi лише iмена чого вартi: герцог Елбермарл, сер Вiльям Берклi чи ерл Кларендон.1670-го року вiсiмка заснувала нове мiсто на березi океану. Ставати мешканцем якого було вигiдно: по-перше, лорди гарантували свободу вiросповiдування (не вiтали хiбащо атеїстiв), по-друге, давали великi земельнi надiли кожному членовi сiм’ї поселенцiв, по-третє – в першi роки звiльняли громадян вiд податкiв. Живи та радiй. Якби ж то. Найвiдомiша облога з перших десятирiч iснування Чарльстона – та, що бандою “Чорної Бороди”, вiн же – Едвард Тiч. В 1718-му його пiрати захопили заручникiв, а як викуп вимагали... скриню з медикаментами. Згодом з’ясувалося, що грабiжники потребували лiкiв вiд сифiлiсу. Та незважаючи на вiзити непроханих гостей – як-от iспанцiв, французiв, напади мiсцевих iндiанських племен – мiсто все одно багатiло й розросталося. Настiльки, що вже наприкiнцi 18-го сторiччя стало четвертим найважливiшим портом Америки – пiсля Нью-Йорка, Бостона та Фiладельфiї.

1776-го мирне життя порушила Американська революцiя. Мiстяни замальовували шпилi найвищих соборiв чорною фарбою – щоб вони зливалися з кольором нiчного неба i були непомiтними з моря для британських кораблiв. Та найбiльших руйнувань Чарльстон зазнав саме пiд час громадянської вiйни. Першi залпи якої пролунали саме звiдси. Армiя Пiвночi, захопивши порт в 1865му, залишила по собi лиху славу i майже суцiльно знищене мiсто. За це генерала Шермана, чиїм iменем згодом назвали кращий американський танк, тут досi згадують аж нiяк не тихим i вiдверто злим словом. Натомiсть пишаються власним вiйськовим винаходом, як на тi часи – справдi унiкальним та новаторським. Йдеться про першого у свiтi пiдводного човна “Ханлi”. Того самого, якому вдалося успiшно потопити ворожий

корабель “Х’юзатонiк”– торпедою! Та ще й повiдомити про це з борту своїх на березi – хоч за вiкном, чи то пак, iлюмiнатором, нагадаю, був 19-ий вiк. Конфедерати розклали бiля моря багаття, щоб вказувати пiдводникам дорогу назад, але “Ханлi” так нiколи й не повернувся додому... Над загадкою його зникнення досi б’ються iсторики й балiсти, мiж собою змагаються автори рiзних теорiй. Рештки “Ханлi” вдалося пiдняти з морського дна в 2000-му роцi, тепер корабель – гордiсть Музею субмарини в Чарльстонi. Та не вiйнами єдиними жива пам’ять мiста. Бо ж для багатьох у свiтi й досi бiльше вiдомий танець, анiж воно саме – з хiтом 1920-х Чарльстон подiлився свом iменем, “король нiчних клубiв” народився тут. Мелодiя Джеймса Джонсона – така виклично-безтурботна, а танок – щиро легковажний, наче й нiчого складного на перший погляд. Знай iмiтуй собi то правою, то лiвою ногою – як, даруйте, корова крутить хвостом. Але в професiоналiв недарма вважається хореографiчно одним з найвимогливiших, бо “хоче” бездоганної постави горiшньої половини тiла i дуже швидких нiг. Як навчали на YouTube’ i:“в чарльстонi будьте аристократом вгорi i бешкетником нижче колiн”. Чи не найбiльш влучна характеристика й самого мiста – шляхетного але геть позбавленого пафосу. В iншому мiстi танець чарльстон просто не мав права народитися. Як, до речi, i голiвудська зiрка Бiлл Мюррей (“Тутсi”, “День ховраха”, “Фантастичний мiстер Фокс” та ще кiлька десяткiв улюблених поколiннями фiльмiв) – теж родом з Чарльстона.

гордо повiдомляє вивiскоюдороговказом: до найближчої “cусiдньої” плантацiї з чаєм – в Кенiї, Китаї чи Iндiї – стiльки-то тисяч миль. Столиця несамовито смачної кухнi – сплаву європейської та карибської. I обов’язково дуже калорiйної, щедро присмаченої прянощами, та ще й дуже “недитячими” порцiями – вона змушує відступити будь-яку дiєту. Ресторани навiть у центрi мiста не “кусаються” цiнами, тож гостевi легко й незчутися, як замовить ще одну порцiю устриць чи “пiратськиx” креветок. Але зайвими сантиметрами на талiї хто би переймався, якщо зовсiм поруч – море, в якому можна купатися аж до кiнця жовтня, або й пiзнiше – курортний сезон у Чарльстонi не затихає довго. До того ж, вiдчутно дешевший серед на тлi собi подiбних у Флоридi чи Калiфонiї. Набридне плавати чи спостерiгати за дельфiнами, що виринають помiж хвиль – пройдiться набережною i центром. Не поспiшаючи! Адже то вам – не Нью-Йорк чи Вашингтон з їхнiми вiчними гонитвами, це – класичний врiвноважений Пiвдень. Тож дозвольте собi неквапно милуватися старовинною архiтектурою, парками й монументами. Якi в Чарльстонi, як вiдомо, берегти вмiють – бо для Святого Мiста cвята насамперед його пам’ять.

Як насолоджуватись Чарльстоном? Окраса Пiвденної Каролiни вмiє насолоджуватися життям. Тут вирощують соковитi персики i є своя чайна плантацiя. Що

Що вiдвiдати?

•

• • •

В’язницю (1802-1939) з привидами, Haunted Jail tour, 18 Anson Street. Привиди зачинених надовго чарльстонцiв, кримiнальних та не дуже, тепер лякають туристiв – але не страшно. Морський музей, Patriots Point Naval and Maritime Museum, 40 Patriots Point Rd, Mt Pleasant, SC 29464 Ринок iсторичний, Historic Charleston City Market 188 Meeting St, Charleston. Плантацiю магнолiй, Magnolia Plantation and Gardens, 3550 Ashley River Rd, Charleston.

Ukrainian People July 2019

49

10

Бізнес

речей, які змінюються, як тільки ти починаєш жити за кордоном

Якщо ти досить сміливий, щоб відкинути все пристойно-затишне, а це може бути що завгодно: твій дім, застарілі образи, – і відправитися в дорогу за істиною, шукати правду в собі або в навколишньому світі; якщо ти щиро готовий вважати підказкою все, що станеться в дорозі; якщо приймеш як вчителя кожного, хто тобі зустрінеться, і – головне – якщо ти будеш готовий побачити і прийняти непросту про себе правду, ось тоді тобі і відкриється істина. Елізабет Гілберт

Кімберлінн Бойс, автор популярного блогу для експатів, розповідає про те, як зазвичай виглядає життя в еміграції. Життя за кордоном – це, звичайно, нагорода. І, навіть якщо вона була недовгою, цей досвід може повністю змінити тебе. В кращу сторону. Ось 10 речей, які неминуче змінюються, якщо ти переїхав жити за кордон. Навіть якщо тільки на один-два місяці.

1.

Ти постійно вчиш нову мову. І можеш забути свою

Я не експерт з того, як влаштовані людські мізки, але щось мені підказує, що якщо ти перестанеш говорити рідною мовою, то рано чи пізно ти її забудеш. Спочатку ти почнеш все частіше і все краще розуміти, про що тобі говорять на вулицях нові співвітчизники. Потім будеш радіти тому, як швидко вивчив чужу мову. Пройде ще декілька місяців, і ти вже почнеш думати новою мовою! Звідси – пряма дорога до поступового забуття рідної. Забути не забудеш, але, потрапивши в україномовне середовище, ти знову будеш відмінно висловлюватися рідною, та без постійної підтримки свого середовища ти почнеш помилятися.

2.

Валіза стане не просто зручною сумкою для речей

Я думала, що, після того як переїду, мої валізи з речами, зібраними для переїзду, будуть припадати пилом. Я навіть думала: “Що я буду робити з усіма цими валізами, коли влаштуюся?” Але я продовжую їх використовувати. Еміграція ніби звільнила мене. Я стала більше і частіше подорожувати. І отримувати від цього задоволення. Я думаю, з більшістю з тих, хто зважиться змінити місце проживання, відбудеться те ж саме:

50

July 2019 Ukrainian People

одного разу вибравшись з клітки, хочеться продовжувати робити це знову і знову.

3. Ти можеш прожити за кордоном Це не поїздка. Це твоє життя!

п'ять років, потім приїхати додому провідати рідних. І твої друзі, зустрівшись з тобою в кав’ярні, будуть запитувати: “Ну як твоя поїздка?” Іноді мені хочеться закричати: “Я не в поїздці! Я там живу!” Але вони все одно не зрозуміють. Тому я завжди відповідаю на це питання ввічливим шаблоном: “Так, багато всього сталося за ці три роки ... Ми можемо якось пообідати разом, і я тобі розповім про свої найяскравіші враження!”

4.

Ти будеш завжди пам'ятати обмінний курс

Ти можеш прожити в іншій країні і десять років, але все одно будеш знати обмінний курс валют. Ти будеш заходити в магазини вдома та в новій країні твого проживання і постійно порівнювати ціни. Тепер ця звичка – та частина тебе, від якої ти ніколи не позбудешся.

5.

Грань між “нормальним” і “дивним” відтепер і назавжди буде трохи розмитою

Незважаючи на те, що багато хто вважає, ніби світ сьогодні – це один глобальний Макдоналдс, це не так. І у кожної культури, навіть у сусідніх, можуть бути свої поняття про те, що прийнятно, а що – ні. Десь нормально, коли молоді люди цілуються на вулиці, десь – ні. Десь до паління марихуани обивателі ставляться спокійно, десь – ні. Я виїхала з Америки в 23 роки. Тоді я вважала неправильним, коли хтось на вулиці копирсався в носі.

При цьому сама я завжди користувалася зубочисткою після обіду. А тепер уявіть, що там, де я сьогодні, все рівно навпаки. Я можу спокійно почистити тут ніс в громадському місці. Але так і не звикла до того, що публічне використання паличок для чищення зубів – це ненормально. Розуміння цієї різниці робить тебе набагато розкутішою і терплячішою людиною.

6.

Час в різних країнах вимірюється по-різному

В Америці ти нікого не можеш запросити в кафе прямо сьогодні. Тут люди живуть за календарем. І дико бісяться кожен раз, коли їм доводиться чекати когось довше п'яти хвилин. Тепер уяви собі, що там, де я зараз, спізнитися навіть на 30 хвилин – це нормально. І мене це спочатку зовсім не радувало: потрапив ніби в клей, все відбувається в уповільненому темпі, нічого не встигаєш ... Але потім ти звикаєш і адаптуєшся. Хоча продовжуєш дивуватися тому, наскільки одні люди зациклені на часі, а інші взагалі про нього не думають.

7. Незалежно від того, складеться Слово “рутина” зникне з твого лексикону

твоє життя на новому місці так, як ти планував, чи ні, – тобі там ніколи не буде нудно і “буденно”. Чудо відбуватиметься щодня. Загалом, несподівані речі за кордоном, в будь-якому випадку, будуть відбуватися в десятки разів частіше, ніж удома.

8.

Ти втратиш все, але це не матиме великого значення

А ось і головний аргумент проти еміграції, який часто згадують у агітках: ти там нікому не потрібен. Це чиста правда. Але я відкрию

тобі маленький секрет: ти взагалі ніде нікому не потрібен. Ти потрібен тільки самому собі. Насправді люди часто бояться переїжджати куди-небудь, тому що “вони там будуть ніхто” або тому що вони бояться втратити звичну роботу і звичне коло спілкування. Я скажу більше. При переїзді ти втратиш взагалі все, що мав (крім ноутбуку та одягу). Звичні маршрути для прогулянок. Сімейні посиденьки. Улюблені магазини. Улюблені продукти (якщо це не кока-кола). А ще запахи, кольори, погоду і смаки. З іншого боку, тебе це не буде турбувати. Ти отримаєш можливість хоча б на деякий час (часто на декілька років) не думати про свій соціальний статус або про те, до чого ти звик вдома. Новий світ поглине тебе повністю. І ти зрозумієш, що матеріальний успіх – це ще не все.

9. Тепер ти точно знаєш: зібратися Тепер буде здаватися: “Можливо все”

і звалити звідкіля завгодно і куди завгодно можна за один день. Почати життя з чистого аркуша? Ця думка мене тепер не тільки надихає, але і втішає. Я знаю, що завжди можна почати заново. Що завгодно.

10. Перший час ти будеш часто Все стане по-іншому

відчувати себе приниженим ... Доведеться просити людей (часто незнайомих) про допомогу в найпростіших ситуаціях. Кожен день все буде здаватися настільки складним і незвичним, що іноді буде навіть страшно. Але мине трохи часу і ти звикнеш. І твоє серце буде переповнювати відчуття, що ти здатний на щось набагато більше, ніж думав до цього.

Гумор

Сезон відпусток *** – Ось думаю, що б мені взяти з собою на море такого, аби я так вийшла на пляж, і всi навколо б очманіли?!

– Лижі візьми. *** – Чому ти такий сумний?

– Моя дружина їде до моря на три тижні ...

– Тоді я тебе не розумію.

– Якщо я не буду сумним, то вона передумає. *** Приїжджає чоловік в санаторій на відпочинок, заходить, бачить – йому назустріч йде відпочивальник. Новоприбулий подружньому запитує: – Привіт, друже! Як тут у вас годують?

– Даси хліба – скажу! *** У мене була мрія: у розпал робочого дня вирватися із задушливого й галасливого офісу на морський пляж, вдихнути свіжого, солоного повітря, насолодитися шелестом хвиль... Мрія збулася – мене звільнили. *** Екскурсовод: – У цьому ліжку спали Людовик XII, XIII, XIV, XV і Наполеон!

– Боже, – зітхає жаліслива туристка, – як же їм було тісно!

*** Південь. Море. Пляж. Чоловік повільно входить у воду. Дружина: – Як там вода – тепла? Чоловік: – Градусів вісімнадцять. Дружина: – Я тебе не питаю, скільки там градусів! Я кажу, вода тепла чи холодна? Чоловік: – Тепла. Дружина: – А скільки градусів? *** Дружина – чоловікові: – Мені тут запропонували на кілька днів на море з'їздити.

– Ну і що, ти поїдеш?

– Що я – дурна, нескористатися таким моментом? А ти не поїдеш?

– Ні, звичайно! Що я – дурень, не скористатися таким моментом?.. *** – Петре, не знаєте, де цього року можна недорого відпочити?

– Знаю – на дивані. *** Раніше я любив літо, але потім зрозумів, що літо може бути у будь-який час року, були б гроші... Тепер я люблю гроші. *** Якщо в Одесі на стіні висить репродукція картини Айвазовського, то кімната вважається з видом на море!

*** – Можна купатись в цьому місці?

– Не раджу. У річці повно крокодилів.

– А там, де вона впадає в море?

– Там – можна. В тому місці всіх крокодилів зжерли акули. *** У старовинному англійському замку бігає темними і понурими коридорами розгублений турист, що відбився від своєї групи. Раптом натикається на привида, який промовляє до нього сумним “замогильним” голосом: – Я блукаю тут уже чотири сторіччя…

– Ой, як добре! То ви, напевне, знаєте, де тут туалет?! *** – Ах, я знову хочу до Парижа!

– А ви вже там були?

– Ні, але я вже хотіла. *** – Я дуже вибачаюсь, але до вас причепилась нитка. Давайте, я її заберу...

– Нахаба! Це мій купальник! *** Гід показує скульптуру воїна без рук і без ніг: – Автор назвав цей твір “Переможець”. Голос із групи: – Можу собі уявити, як виглядав переможений.

*** Молодята під час весільної подорожі розміщуються в каюті класу “люкс”.

– Не могли б ви будити нас кожні три години, – звертається чоловік до покоївки, простягаючи їй долар. Дружина, проводжаючи її за двері, простягає п’ятидоларовий папірець і тихо поправляє: – Щогодини… *** У крамниці чоловік звертається до продавчині: – Доброго дня! Мені, будь ласка, 3 ящики горілки, 50 літрів пива, 5 ящиків “Мартіні” й 30 пачок презервативів.

– Ось, будь ласка.

– Спасибі.

– Молодий чоловіче, зачекайте!

– Що трапилось?

– Візьміть мене з собою! *** Подружжя в турагенції: – Ми б хотіли вирушити в круїз.

– У різних каютах, – говорить чоловік.

– І різними річками, – додає дружина. *** Мета тривалого ходіння жінки з чоловіком по магазинах – довести його до такого стану, щоб він був готовий купити щозавгодно за будь-яку ціну, аби лише ці муки припинилися. *** Подружжя летить у літаку на курорт.

– Ой! – захвилювалася дружина, – я забула вимкнути праску! Тільки б не було пожежі!

– Не хвилюйся, – заспокоює чоловік. – Я забув закрутити водопровідний кран у ванній.

52

July 2019 Ukrainian People

*** Подружжя насолоджується круїзом. Дружина занадто перехилилася через перила, і матрос, який проходить палубою, зауважує: – Обережно, пані, ви можете впасти за борт.

– Чого ви втручаєтеся? – Накидається на нього чоловік. – Це не ваша дружина, а моя! *** Турист під час екскурсії озером Лох-Нес запитує у гіда: – Скажіть, будь ласка, а коли, зазвичай, чудовисько з’являється на поверхні?

– Зазвичай, після п’ятої чарки, сер. *** Написи на скелі біля моря: “Був тут із дружиною. Чудово!” “Був тут без дружини. Набагато краще!” *** Малий син підходить до батька-інженера: – Тату, а що таке “вічність” і що таке “миттєвість”?

– Вічність, синку – це час від початку робочого дня до його завершення. А миттєвість – це чотири тижні відпустки. *** Дружина – чоловіковi, який збирається в круїз: – Чому ти зняв обручку?

– Та ти що, з обручкою – у таку спеку? *** У готелі, де “будь-що для наших клієнтів”.

– У вас блощиці є?

– Ні, але якщо Ви побажаєте…

М и ст е цт в о

Оксана Линів: “Бути лідером – це мій буденний режим”

Витончена. Елегантна. Внутрішньо зібрана. Із щирим дитячим сміхом і глибоким спокоєм у голосі. В її жестах стільки енергії, потужності та грації, що мимоволі затамовуєш подих. Оксана Линів уже давно й добре відома Європейській публіці як дириґентка і організатор значущих культурно-мистецьких подій. У цій зовні тендітній жінці стільки сили та глибини, що просто неможливо не милуватися нею. Випускниця Львівської консерваторії спершу працювала в Одеській опері, потім стала асистентом головного дириґента Баварської опери, а нині керує оркестром оперного театру в австрійському місті Ґрац. Своїм успіхом і визнанням вона ламає стереотипи. Так, оперно-симфонічний дириґент може бути… жінкою.

– Пані Оксано, ваша професія – дуже специфічна, із яскраво вираженою ґендерністю. Століттями складалася традиція чоловічого дириґування. Жінка за дириґентським пультом – це, скоріше, виключення, новина. Як вам вдалося пройти цей шлях упередженості та несприйняття?

– Звісно, я часто чула: аби стати дириґентом, потрібно народитися в штанах. І перші кроки у професії давалися, ох як непросто. Мені не раз казали, що я не зможу досягти того визнання, якого може чоловік. І – знаєте – якби успіх і кар’єра були моєю мотивацією, то я би точно не стала тією особистістю, якою є зараз. Але мене цікавив не успіх, а розвиток. І Музика. Я відкривала ноти – і спілкувалася з композиторами різних епох. Я слухала виконання одного й того самого твору в інтерпретації різних

дириґентів – і духовно спілкувалася з ними. Інколи я задумуюся: що первинне – сильна людина, яка обирає лідерську професію, чи лідерська професія, що формує сильну особистість? І схиляюся до того, що це взаємовплив і взаємне заґартування. Ця професія мені імпонує саме тому що вона така складна. Що в ній все дається так непросто.

– Ваше концертне вбрання – це здебільшого брюки, подібні до фраків подовжені кафтани, широкі пояси. Стильно, елегантно, лаконічно і, все ж таки, – “на чоловічий манер”. Що це – бажання внутрішньо наблизитися до самовідчуття чоловіка чи данина традиції?

– Будь-яка жінка зрозуміє: коли вдягаєш сукню, то починаєш поіншому ходити, по-іншому тримати спину, спілкуватися. Почуваєшся

Олена Карпенко,

жіночною, романтичною, привабливою, навіть вразливою. А дириґетська робота – це свого роду “спорт”. Майже три години ти стоїш перед оркестром. Потрібна міцна опора: ноги на ширині плеч. У динамічній музиці деякі рухи вимагають зусиль усіх м’язів тіла. А сукня відволікає. Чорний піджак із довгим рукавом надає силуетові графічної довершеності. Це принципово важливо, бо кожний мій жест, кожний рух має читатися і зі сцени, і з оркестрової ями за умов специфічного, часто недостатнього, освітлення. Колись я читала розшифровування допитів Жанни д’Арк. Одним із найсерйозніших звинувачень було таке: “Хто вам сказав одягнутися по-чоловічому?” А вона відповідала, що їй цього ніхто не казав. Що в бою чоловіче вбрання просто зручніше.

співачка, композитор, поетеса та журналіст. Лауреат численних міжнародних музичних конкурсів, член Національної спілки письменників та Національної спілки журналістів. Випустила п’ять книг та три сольні альбоми. Під псевдонімом Solomia виступає з концертами в Україні та за кордоном. Офіційний сайт – www.solomia.net

54

July 2019 Ukrainian People

Але попри практичність піджаків і брюк, я ніколи не відмовляю собі в задоволенні вдягнути гарну дизайнерську вечірню сукню на офіційне прийняття чи святкування прем’єри. Я люблю бути різною.

– Чи є у вас улюблений музичний стиль, улюблений композитор чи твір?

– Для мене на першому місці завжди стоять образність та емоційність. Гендель, Моцарт, Ріхард Штраус, Пуччіні чи твори сучасних композиторів – музична мова може бути зовсім різною. Та найважливіше – не сама стилістика, а емоція, яку потрібно донести.

– А чи є улюблені виконавці?

– Так, є люди, знайомство і співпраця з якими для мене стали поштовхом для подальшого розвитку. Наприклад, це співачка і дириґентка із Канади Барбара Хенніґен, сопрано Діана Дамрау і Крістіне Ополаїс. Я спостерігала за цими зірками світової опери, спілкувалася з ними та намагалася розшифрувати для себе формулу їхнього успіху, збагнути, що робить їх особливими: характер, харизма, талант, яскрава індивідуальність?..

– Чи можете назвати знакові моменти, після яких ваше життя кардинально змінилося?

– Коли я усвідомила, що, незважаючи на свою стать, можу навчатися дириґуванню, мій світ неначе перевернувся. Це було справжнє прозріння. Професія оперно-симфонічного дириґента вимагає комплексного підходу, глибоких музичних знань, широкого свiтогляду, постійного розвитку, готовності до співпраці з великою кількістю людей, творчого неспокою, пошуку, відповідальності. Думка, що я можу вступити до консерваторії, вивчати цю професію та (через роки, якщо дуже пощастить) стояти в центрі цього звукового океану – була приголомшливою. Наступним моментом істини був мiй виступ на міжнародному конкурсі Густава Малєра в Німеччині. У другому турі було потрібно дириґувати “Adagietto” із п'ятої симфонії цього композитора – твором, який відомий широкому загалові за фільмом Вісконті “Смерть у Венеції”. Це – дуже філософська музика, яка символізує вихід із глибокої особистої кризи через духовну трансформацію, перехід на інший рівень свідомості. Кожний із конкурсантів мусив дириґувати один і той самий твір. Оцінювалася його інтерпретація.

ТРАНСПОРТНА КОМПАНІЯ

ЗАПРОШУЄ НА РОБОТУ

ВОДІЇВ З CDL CLASS A & OWNER OPERATORS LONG DISTANCE: - LONG DISTANCE BETWEEN MIDWEST & WEST COAST (CA, NV, UT) - 55-65 C/MI - ОПЛАЧУЄМО - ВСІ МИЛІ, СТОПИ, ЕКСТРА ПІКАПИ - ВИ ОТРИМУЄТЕ ЗАРПЛАТУ ЩОТИЖНЯ

OWNER OPERATORS: - 10% ВІД ГРОСА - ПЕРСОНАЛЬНИЙ ПІДХІД & ПЛАНУВАННЯ МАРШРУТІВ - СВОЯ МАЙСТЕРНЯ ДЛЯ ОБСЛУГОВУВАННЯ ТА РЕМОНТІВ - ВИ ОТРИМУЄТЕ ЗАРПЛАТУ ЩОТИЖНЯ - TRAILERS FOR RENT

ДЛЯ ДОДАТКОВОЇ ІНФОРМАЦІЇ ДЗВОНІТЬ

630.376.6373 EXT. 5

Оркестр був досконало підготовлений. Цікаво, що не можна було ні зупинити оркестр, ні жодним словом обмовитися з музикантами. Лише жести, лише занурення в музику та співпраця з оркестром тут-і-зараз. Наприкінці твору в мене почали німіти руки, наче під наркозом. Це був певний стан катарсису. Я перестала фізично відчувати своє тіло. А потім до мене підійшов тодішній директор музичного відділу Баварського радіо і сказав, що з-поміж десяти виконань “Adagietto” моя інтерпретація справила на нього найбільше враження. Саме з цих магічних десяти хвилин розпочалася моя подальша співпраця з Баварським радіо. Ще важливим моментом був мій дебют на сцені Баварської Державної опери. Це було справжньою казкою – ступити в оркестрову яму та споглядати з неї ту саму розшиту золотом завісу, якою я роками милувалася на відео моїх кумирів – Зубана Мети і Карлоса Кляйбера. Часом мені самій не віриться, що це моє життя. А коли мене питають про що мрію, то відповідаю, що просто живу і спостерігаю за життям, бо мої найзухваліші мрії та бажання вже здійснилися. Тож мені нічого не залишається як тiльки найкращим чином готуватися до виступів, бути відкритою до світу та в діалозі з іншими музикантами створювати Музику. От і все.

– Ви стоїте одна перед величезним оркестром, позаду вас – переповнена зала. На пюпітрі – складна музика. Психологічно – це величезна відповідальність. Ви постійно мусите бути лідером, вести, заряджати своєю енергією, аргументувати й доводити свою позицію. Як ви потім відновлюєтеся?

– Бути лідером, робити сильні вчинки, приймати рішення, нести відповідальність – це мій буденний режим. Дехто думає, що якщо у тебе ввечері концерт, то ти висипаєшся, проводиш день у самоналаштуванні, роботі з нотами та відпочинку. Та де там! Часто зранку – переліт, потім репетиції, інтерв’ю, і, зрештою, коли до виступу лишається година-півтори, ти швидень-

56

ко біжиш додому привести себе до ладу та попрасувати вбрання. А потім ще стоїш на ногах протягом трьох годин вистави. Звісно, такий графік виснажує. Бувають моменти, які можуть зовсім вибити зі стану емоційної стабільності. Тоді я спілкуюся з друзями та близькими – з тими, хто знає мене справжню, з ким можу дозволити собі бути не лише сильною, а різною. А ще дуже допомагають поїздки додому. Ті пара днів на кілька місяців, які випадають для відвідин України, для мене дуже багато значать. Вся моя творча діяльність пов’язана з батьківщиною. Але така вже моя професійна реальність: аби тебе визнали вдома, потрібно спершу заявити про себе на міжнародній сцені.

– Ви – засновниця львівського фестивалю “LvivMozArt”, який присвячений синові Вольфганга-Амадея Моцарта. Що надихнуло вас звернутися до цієї особистості та в чому бачите місію фестивалю?

– Щойно розпочавши працювати за кордоном, я відчула, що мушу щось робити для своєї батьківщини. В Україні та у Західній Європі ставлення держави до культурної спадщини, до підтримки культурних та пізнавальних проектів зовсім відміннe. Скажу більше. Якщо Україна найближчим часом не змінить свою політику у культурній сфері, то ми від цього дуже багато втратимо. Фестиваль “LvivMozArt” – це свого роду інтер-культурний код, шлях взаємопізнання між Європою та Україною. Франц-Ксавер Моцарт – це той “місточок” який вписує yкраїнську культуру в західноєвропейський контекст. Розповідаючи іноземцям про Україну через призму його творчості, ми маємо сильний аргумент на користь того, що Україна – це не “третій світ”, не “другий сорт”. Це – повноправний член європейської спільноти, країна з глибокими музичними традиціями, потужним культурним бекґраундом і самобутньою історією. Син Моцарта – ФранцКсавер – у сімнадцятирічному віці потрапив до Львова й залишився тут аж на тридцять років. З Україною

July 2019 Ukrainian People

пов’язана більша частина його творчого життя. Він викладав музику дітям із шляхетних родин, організував і очолив музичне товариство святої Цецилії, хор та інститут співу, був дириґентом театру, написав тут низку музичних творів. На наш перший фестиваль ми запросили представників міжнародної фундації “Mozarteum” (Зальцбург, Австрія). Вони приїхали, відвідали концертні програми, помилувалися містом, поспостерігали за ходом фестивалю. А вже на наступного року вони проявили себе як надзвичайно ініціативні та захоплені нашою спільною справою партнери. Вони привезли на фестиваль особливу “гостю” – оригінальну скрипку Моцарта, яка дуже рідко – лише у виключних випадках – покидає приміщення фонду. І під час заключного концерту фестивалю звучав голос скрипки самого Моцарта. Цьогоріч “Mozarteum” уже з власної ініціативи привезе на наш фестиваль проект, присвячений 300-річчю Леопольда Моцарта – батька ВольфгангаАмадея. Отже, принагідно запрошую всіх охочих відвідати Львів, де зовсім скоро – з 3 по 11 серпня – відбудеться вже третій фестиваль “LvivMozArt”. Центральною темою цьогоріч буде фігура відомого австрійського письменника Йозефа Рота, який народився у моїх рідних Бродах на Галичині.

– Ваша роль як культурного дипломата не обмежується caмим лише фестивалем. Ви завжди намагаєтеся ставити у свої програми твори українських композиторів, або, (якщо це неможливо з певних причин) залучаєте українських виконавців.

– Коли я гортаю західні музичні енциклопедії, то часто себе запитую: чому так багато композиторів – часто зовсім маловідомих – описані глибоко й детально, а української музики – мовби й не було ніколи? Ні слова, тиша. Це питання в першу чергу мусить турбувати нас, українців. Ми мусимо пропагувати свою культуру. Усе частіше у моїх контрактах з’являється пункт, де оркестри та концертні організації підкреслюють, що вони зацікавлені в тому, щоб я вносила пропозиції щодо програм. Що вони відкриті до того, аби чути українську музику. І це приємно. Бо кожний концерт – це не лише звучання музики, це й велика організаційна робота, промо, пресконференції, відгуки преси. Завдяки таким концертним програмам про українську музику починають говорити. Часто після концертів до мене підходять музиканти, розпитують про композиторів, про їхні інші твори, цікавляться нота-

ми. Багато хто з глядачів подовгу очікує на мене біля входу – аби поділитися враженнями. Люди розказують історії своїх сімей, говорять про родинні зв’язки з Україною. Слухаю – і усвідомлюю: я щось реально змінюю для цих людей.

– З ким із відомих дириґентів – сучасників і попередників – ви хотіли би поспілкуватися?

– Багато з ким. Але я не впевнена, що їм було би цікаво зі мною. Хоча… Так, звісно, в мене є кумири, в яких хочеться вчитися: Тосканіні, Аббадо, Караян, Кляйбер… Те, що вони робили з оркестром – це справжня магія. Певно, мені би дуже хотілося прийти на репетицію до Карлоса Кляйбера, посидіти в куточку, подивитися на його роботу, а потім поговорити з ним про життя…

– Уявімо, що у вас раптом з’явилася би можливість зателефонувати самій собі в дитинство. Що би ви сказали тій маленькій Оксані з містечка Броди?

– Вчи іноземні мови.

– Якби у вашій добі було 25 годин, то чому ви присвятили би додаткову годину?

– Музиці.

Коли я усвідомила, що, незважаючи на свою стать, можу навчатися диригуванню, мій світ неначе перевернувся. Це було справжнє прозріння.

А вто

ЧИМ БУДУТЬ ДИВУВАТИ ЕЛЕКТРОМОБІЛІ В 2019-2020?

В 2012 році компанія Tesla вперше показала свій найуспішніший продукт – електромобіль Tesla Model S. Незважаючи на високу популярність цієї моделі, великі автовиробники не розгледіли потенціал в електромобілях і заворушилися лише в останні декілька років. Втім, судячи з усього, ДВЗ семимильними кроками йдуть в минуле. Оскільки в найближчі 1-2 роки доведеться відчути стрибок у розвитку технологій виробництва і обслуговування електротранспорту: силові установки стануть продуктивнішими, час зарядки скоротиться, а збільшена протяжність пробігу дозволить спокійно доїхати в інший регіон країни.

Mercedes-Benz EQC Всесвітньовідома компанія зі Штутгарта здалася під тиском трендів і відмовилася від потужних бензинових двигунів на користь безгучних, але не менш потужних електромоторів. Перший повністю електричний кросовер від Mercedes-Benz буде обладнаний двома асинхронними двигунами сумарною продуктивністю 300 кВт (408 к.с.) і батареєю, що забезпечує 450 км пробігу на одному заряді. На розгін до 100 км/год MB EQC витратить менше 5 секунд – при вазі близько 3 тонн. Цей автомобіль належить до представленої в 2016 році лінійки Mercedes-Benz EQ, частиною якої також стануть моделі EQB і EQS, чий вихід “у люди” запланований на 2021 рік.

Mini Electric У компанії MMW, що володіє брендом Mini Cooper, зараз є тільки один справжній електромобіль – модель i3, перше покоління якої з'явилося ще в 2013 році. Виробник не робив ніяких офіційних заяв з приводу Mini Electric, але вже достеменно відомо, що його виробництво стартує в цьому році на заводі в Оксфорді. Також відомо, що у нового електромобіля від BMW буде троє дверей, а запас ходу обмежений на позначці 300

58

July 2019 Ukrainian People

км. За словами інсайдерів, Mini Electric НЕ буде досить простим, з технічної точки зору, засобом пересування. Оскільки він не отримає новітніх розробок BMW в області електромобілебудування. Таке рішення прийнято з двох причин: по-перше, це знизить кінцеву вартість, по-друге, таким чином компанія має намір приберегти свої кращі технології для майбутнього BMW iX3.

Nissan Leaf e + Найперший Leaf був оснащений скромним акумулятором на 24 кВт, друга версія (2018) отримала батарею ємністю 40 кВт, а модель Nissan Leaf e + з акумулятором ємністю 62 кВт була представлена в січні. На відміну від минулорічної модифікації, нова батарея складається з 288 осередків (замість 192), при цьому самі осередки стали компактнішими, тому розмір і вага акумуляторної батареї практично не змінився. Тепер дальність ходу на одній зарядці становить 458 км проти 322 км у стандартній версії, яка також залишиться в продажу. Щоб зберегти час зарядки на колишньому рівні, інженерам довелося збільшити потужність зарядного пристрою з 50 кВт до 70 кВт (пікове навантаження – 100 кВт); зрозуміло, ефект буде помітний лише за умови використання відповідного зарядного терміналу. Змінився і електромотор: його потужність зросла з 150 до 217 к.с., крутний момент – з 320 до 340 Нм, а максимальна швидкість тепер досягає 156 км / год замість 144. Продажі оновленого Leaf вже стартували в рідній для нього Японії, влітку Leaf e + почне продавати-

ся в США, а пізніше черга дійде й до Європи.

Porsche Taycan У березні Porsche опублікувала тизер електричної моделі Taycan, повноцінний анонс відбудеться на автосалоні у Франкфурті у вересні цього року. Вперше прототип Taycan був показаний ще в 2015, і за цей час компанія встигла зібрати понад 20 000 попередніх замовлень на даний електромобіль. Крім купе-версії, він вийде з кузовом-універсалом за назвою Cayman Cross Tourismo. Німці вже оголосили деякі характеристики новинки, наприклад, відомо, що Porsche Taycan отримає два електромотори сумарною потужністю 600 к.с., буде розганятися до 100 км / год за 3.5 сек, 4 хвилин зарядки вистачить для подолання 100 км шляху, максимальна дальність ходу складе 500 км.

Tesla Model Y 14 березня в дизайн-центрі Tesla відбулася презентація компактного електричного кросовера Model Y. Що ж такого було в цій презентації, що Ілон Маск поводився, як Стів Джобс зі світу електромобілів? З'явившись на сцені,

він продемонстрував молодіжні кастомнi кросівки Jordan 1 від Nike з логотипом Tesla, по-дитячому задерши ноги. Потім Ілон відразу перейшов до серйозного: він повідав про незліченні проблеми, з якими зіткнулася компанія за 13 років існування, визнав помилки, які довгий час заважали Tesla стати першим мейнстрімовим виробником електромобілів. I розповів про те, що (хоча багато хто про це і так здогадувалися) головною його головною метою було не фінансове процвітання Tesla, а стимулювання найбільших світових автогігантів до створення власного екологічно чистого транспорту. Для чого Tesla відкрила всі свої патенти, зробивши їх доступними для Daimler, Renault-Nissa n-Mitsubishi, VAG і інших автоконцернів. В Америці завжди любили великі машини, і Tesla Model Y створювалася саме з прицілом на вітчизняну аудиторію: це побудований на базі Model 3 семимісний SUV (Sport Utility Vehicle, або просто джип) з трьома рядами сидінь, склавши які можна отримати 1.9 куб. м вільного простору. Маск навмисне підкреслив, що Model Y – це спорткар, а не позашляховик, навіть з огляду на масивні габарити і високу прохідність. Звичайно ж, Tesla традиційно робить ставку на технологічність своїх автомобілів, тому новинка отримає великий 15-дюймовий сенсорний дисплей, аудіосистему з 14 колонок і двох підсилювачів, 2 майданчики для бездротової зарядки гаджетів, і автопілот з фронтальним радаром (дальність дії – 160 м), 12 ультразвуковими датчиками по периметру і безліччю розумних камер. Як і завжди, Tesla підготувала кілька версій електромобіля, що відрізняються автономністю, потужністю і ціною. Цікаво, що топова версія за 60 тисяч доларів надійде в продаж восени 2020 року, а “базу” вартістю 39 000 почнуть продавати лише навесні 2021.

Л і т е рат у р н а сто р і н к а

БотакЄ 06.12

Тарас Прохас

Мій прадід був дуже суворим до своїх дітей. Він їх не бив, але суворо виховував. У нас удома дотепер збереглася нагайка – шістка (з шістьма шкіряними пасками), яка називалася гарапником. Мене ж ніхто не бив. Я ціле дитинство не знав, що це таке. Може, кілька разів ударив по руці тато, і лише тричі бив дід. Але ті три биття були такими дивними, що запам’яталися на ціле життя. Ба більше, ці три биття вартували трьох закінчених університетів. Дідо був дуже лагідним і добрим до мене, але його натура була вибуховою. Його гнів був коротким, але нестримним, щоправда, не залишав жодних слідів у стосунках з людьми. Перший раз він ударив мене кіссям – держаком коси так, що я аж відлетів у фосу біля колії. І це було дуже вчасно. Бо на шаленій швидкості під’їжджав поїзд, а я, зовсім малий, пішов майже перед тим через колію, щоб зустріти діда з косовиці. Іншого разу до діда прийшли такі самі старі приятелі і щось говорили собі при столі, попиваючи смереківку. Я був з ними, і коли мене запитали щось таке, на що я мав би сказати “так” або “ні”, я заговорився надовше, не зауважуючи, що дідам уже набридло. Тоді дідо вхопив палицю ковбаси і вдарив мене вдруге. Третій раз був для мене взагалі спочатку незрозумілим. Ми з дідом сиділи в хаті, падав дощ, і не було роботи. До нас зайшов родич і, балакаючи про різне, запитав – де мій тато. Дідо сказав, що не знає, а я знав, що він знає, що тато пішов з приятелями в гори, і знав навіть маршрут. І все це розказав родичеві. Але не до кінця, бо дістав страшенно болючий і невидимий удар у якусь больову точку. Цього дідо навчився в спеціальному вишкільному таборі в Голландії. Коли гість пішов, дідо перепросив мене і сказав, щоб я ніколи не говорив непотрібного. Мене били мало. Але три удари зробили більше, ніж щоденне биття. Тепер я ніколи не перебігаю колію перед поїздом, ніколи не

60

July 2019 Ukrainian People

ько

перебиваю старших і вмію їх вислухати і ніколи не відповідаю на запитання, відповіді на які насправді не чекають, і нікому не розповідаю про маршрути тих, кого люблю. ... Крім живих родичів, на мене безпосередньо впливали ще два незаперечні чинники – голос крові, дивовижні перекручення спадковості і, звичайно ж, міфи – історії про тих, кого я не застав у житті, але без кого не уявляю свого світобачення.

07.12

От хоч би така історія про прабабцю. Коли прадід, який тут, у Галичині, більше не міг залишатися через загрозу, то Шептицький зумів вивезти його до Америки. Через певний час туди приїхала прабабця. Вона зажила в маленькому містечку і як жінка священика мусила брати участь у товариському житті. Але прабабця мала одну важливу потребу – вона дуже багато курила. А в Америці тоді куріння жінки вважалося чимось жахливим. Курити в товаристві було просто заборонено. Прабабця ж не могла витримати і півгодини без сиґарети. Вона дуже любила свого чоловіка, але терпіти такого знущання не змогла. Побувши трохи в Америці, вона забрала народжену там дитину і вернулася на батьківщину. Назавжди. Вона далі курила, потім померла від раку легенів. Це було передбачуваним, але врешті не обов’язковим. Обов’язковим було не миритися з примусом і диктатом суспільних заборон. І що на це сказати? Як логічно оправдати її крок, як тим паче спроектувати це все на потрактування моїх вчинків? І на те, що в якомусь епізоді я не був подібний на такого-то і такого, хто мене виховував.

20.12

Це було тридцять років тому. Точно пам’ятаю, бо спрацював той самий проявник – страшно інтенсивний сніг. Коли починав падати такий густий сніг, то на нашу

гору – дорогою, викладеною ще австрійським камінням і вздовж якої було прокладено фосу, по якій влітку стікала вода, а взимку збирався сніг, то тією дорогою, коли починав падати сніг, на нашу гору обов’язково виходив один і той самий чоловік. Він мав довгу сиву бороду, завжди був убраний у фуфайку і кирзаки. В руках тримав кирзову ж торбу, подібну не на мішок, а на течку. Це був єдиний мандрований жебрак, який з’являвся на нашій горі. У нього був свій пароль: “Дайте калинки”, – казав жебрак. Йому давали пучки калини, нарізані з-під снігу, коли ягоди солодкі, напружені і готові вистрілити соком від кожного необачного доторку. Звичайно, що калина була якоюсь надзвичайно глибокою метафорою. Навіть дипломатією. Просячи лише калини, він видавався не прохачем, а виконавцем якоїсь незвичайної і незрозумілої місії. І дипломатія полягала в тому, що, крім калини, йому давали пообідати, випити чарку смерекової настійки, трохи яблук, пучок часнику, якихось сушених яблук або сливок чи грибів у довгому коричневому конверті, в яких з Варшави присилали газету “Наше слово”. Але велика мудрість мандрованого була в тім, що просив він лиш того, що кожен мав, але воно не було необхідним. Бо кожен, хто зрізав калину з-під снігу, міг обійтися без неї тоді, коли слід було віддати її чоловікові зі снігу. Згодом я побачив, що все довкола нашої хати тримається на цьому принципі – дати тим, хто просить, те, що можеш віддати, але просити, вміти просити лиш те, що тобі дійсно можуть дати. Це власне те, що називається екологією – знанням про життя в однім спільнім домі. Мурашки прокладали свої шляхи через цукор, і їх ніхто не топив, миші гризли горіхи, оси вибудовували гнізда на стриху в теплі, яструби могли собі вибирати якихось курчат, їжакам і вужам ставилося молоко в тарілочці. Птахам залишалося частину чорної горобини. Лиликів ніхто не зганяв з піддашшя. Зайці прибігали по кору і рештки капусти. Для сарн і оленів завжди знаходилися серед зими сіно і сіль. Кротячі нори не заливалися окропом. Ми всі жили разом, усім усього вистачало, і всі були щасливими. Ми могли покладатися один на одного. І могли утримувати спільними зусиллями не одного мандрованого, який просив лише калини з-під снігу, а отримував значно більше.

28.01

В освіті й вихованні кожного з нас, кожного, хто живе на цій невеликій землі, яка називається Західною Україною, є одна величезна вада. Всі ми погано знаємо нашу найближчу географію. Нас навчили орієнтуватися у Франції, Росії, Німеччині, Америці й Азії, навіть якщо ми там ні разу не бували, ми уявляємо собі міста й ландшафти, знаємо деякі звичаї й особливості менталітету. Заплющивши очі, ми можемо вибудувати просторову модель різних ділянок світу – що де, що під, над і за чим. Це дуже добре. Але більшість із нас не може такого самого дозволити собі стосовно хоча б семи областей – Івано-Франківської, Львівської, Тернопільської, Закарпатської, Волинської, Рівненської і Чернівецької. Звичайно, кожен добре знає околиці рідного села, досить добре – кілька обласних центрів і дорогу від міста до села батьківщини. Ще трохи знаємо підміські ліси і якісь відпочинкові території. Решта – терра інкоґніта. Ми шукаємо екзотики далеко за межами батьківщини. Натомість Західна Україна – це край, де щось інше – на кожному кроці. Природні умови посіченого ландшафту творять унікальну ситуацію,

де кожне село і кожне містечко - інше. Туризм найближчими околицями обіцяє більше вражень, ніж можна очікувати. Інші люди, інші будівлі, інша мова, інші навіть ліси, вода і трави. Тут вміщається різність кількох країн. А часом – різні світи існують поруч. Для того, щоб запізнати цю землю, не вистачить життя. Але тут ніколи не почуватимешся цілком чужим. Бо наш кусень території – це павутина й мереживо. Людські історії, як нитки, розмотуються з багатьох точок одночасно, сходяться, розходяться, переплутуються, зав’язуються ґудзами, обриваються, але не щезають. На цій землі неможливо торкнутися до однієї волосіні, щоб не спричинити коливання іншої. Тут нема точки, попри яку не проходила б хоч якась риска, що стосується твого волокна, твого прядива. Починати обмацувати це мереживо досить просто – сісти в будь-який підміський поїзд чи автобус і вийти, скажімо, на десятій зупинці. День, проведений у цьому місці, буде незабутнім. Бо обов’язково виявиться, що місце це не випадкове.

07.02

Ще дотепер улюбленим гостинцем, привезеним гуцульським дітям з базарів Косова, Коломиї, Кутів і Вижниці, є сирні коники. Їх продають майстри цієї справи за якісь копійки, вони видаються чимсь звичним і примітивним. Але вони – одне з найбільших див Гуцульщини. По-перше, сир. Сир із коників зовсім не такий, як інші види сиру. Він сухий, дуже смачний і волокнистий. Коника можна мало не розсукати, відриваючи тонкі волокна чи жмутки волокон уздовж цілого тіла. Цей сир бездоганний до вина. В сухому червоному вині, взятому до рота разом з кусником коника, сир стає подібний на ґуму, на в’язку і пружну поживну речовину. Смак цього сиру є найвищою концентрацією можливостей молочного сенсу. За законами екології, за законами перетворення енергії один старий коник – це кілька копиць найпахучішої трави із сонячних альпійських лук у карпатській Чорногорі. Кілька таких коників могли б стати поживою на кілька днів якомусь альпіністові чи, скажімо, пілотові повітряної кулі-монґольф’єра. Але смак смаком. Коники ще й виглядають так, що неможливо відвернути від них погляду. В їхній нібито примітивності є якісь такі гармонія і знаковість, які відкидають нашу пам’ять на кілька тисячоліть назад – коли всього було дуже мало, але все було надзвичайно важливим. Якась трипільська естетика, викопана із землі і з найглибших пластів підсвідомості. Тим часом сир – один із найнепридатніших пластичних матеріалів. Колись коників робили лише пастухи на полонинах. Але вже понад сто років полонинські скульптурки втратили значення таємного послання з полонини, і тепер їх виробляють лише жінки. У тепле молоко додається трохи ґлєґу – і молоко кисне. З нього роблять сир, текучий і одночасно в’язкий. Шматочки такого сиру запихають у гарячу воду і там швидко ліплять якусь фіґурку – є коники, олені, баранчики, калачики. Коники можуть бути осідлані, зі зброєю і навіть з бочівками, перекиненими через сідло. Зліплену скульптуру треба вкинути до розчину солі, щоб сир закріпився. Від того, яка концентрація солі, залежить стійкість сирної фіґурки. Походження цих витворів ще незнаніше, як те, звідки взялися наші гори. Але такі грудки витягненого у певний спосіб сиру є справжнім символом гірської країни. Якби з Карпат треба би було щось вивозити контрабандою, то сирні коники якнайкраще надавалися б до цього. Бо вони – надзвичайні. Відразу розумієш, що це щось незрозуміле, але дуже значне. Фрагменти з книги Траса Прохаська “БотакЄ”

У к ра ї н с ь к а к у х н я

Молода картопля по-селянськи

Чанахи – одна з улюблених страв галичан “Найсмачніший” перепис

Чанахи – доволі ситні, віднести цю страву до перших чи других складно, оскільки вони густіші вiд першої, але рідші вiдбудь-якої другої страви. Спробуйте зготувати чанахи до святкового столу – і ви обов’язково здивуєте своїх гостей. Складники: • свинина – 700 г • картопля – 600 г • квасоля червона – 1 скл.

• томатна паста – 1ст.л.

• цибуля – 1 шт., велика • морква середня – 1шт.

• смалець – 2 ст.л.

• часник – 6-8 зубчиків • борошно – 4ст.л.

• лавровий лист – 1шт.

• сіль • чорний перець мелений • зелень петрушки • олія • червона паприка мелена Приготування: Квасолю замочити на ніч, потім відварити до готовності (вона повинна бути нетвердою). Картоплю помити, почистити та порізати великими шматочками. Обсмажити на олії майже до готовності. Цибулю почистити та порізати дрібними кубиками. Моркву також помити, почистити. Натерти на грубій тертці, або нарізати кружальцями. Замість томатної пасти можна використати помідори. Їх необхідно почистити від шкірки та порізати кубиками. М’ясо нарізати досить великими шматками. Обсмажити на олії на великому вогні до рум’яної скоринки. Додати смалець. До обсмаженого м’яса додати цибулю та моркву, ретельно усе перемішати та смажити на середньому вогні 10-15 хвилин, помішуючи. Додати томатну пасту, знову добре перемішати та смажити

62

July 2019 Ukrainian People

на середньому вогні 5 хвилин, помішуючи. Якщо додаємо помідори, то смажити потрібно довше: приблизно 15 хвилин. У більшу каструлю наливаємо приблизно 2,5-3 літри води. Ставимо на великий вогонь. Додаємо до води обсмажену картоплю, відварену квасолю. Коли вода закипить, зменшуємо газ та додаємо м’ясо з овочами. А також солимо, перчимо, додаємо лавровий листок, червоний мелений перець, дрібно порізаний часник та зелень петрушки. Даємо покипіти 10 хвилин. Куштуємо на смак та, при необхідності, досолюємо. На сухій сковороді без додавання жиру обсмажуємо борошно до золотистого кольору. Додаємо до борошна 1-2 черпаки чанашного бульйону і добре розмішуємо до однорідної консистенції. Виливаємо цю суміш у чанахи. Нехай покипить ще 5 хвилин. Знімаємо з вогню, накриваємо кришкою та даємо настоятися. Чанахи готові! Смачного! Примітки: М’ясо краще смажити на великій сковороді, оскільки до нього потім будемо додавати овочі. Томатну пасту можна замінити помідорами (приблизно 2-3 шт.). А ще краще – використовувати томатну пасту домашнього приготування. Чанахи найкраще подавати у глиняних горщиках! Джерело: my-kitchen.in.ua.

Складники: • картопля – 0,5 кг • часник – 2-3 зубчики • соус соєвий – 1 ст. ложка • сметана – 2-3 ст. ложки • сіль за смаком • кріп свіжий за смаком • базилік свіжий за смаком Приготування: Дрібну картоплю миєму під проточною холодною водою. Чисту викладаємо на рушник. Розігріваємо сковорідку, вливаємо туди соняшникову олія і соєвий соус. Викладаємо картоплю в розігріту олію і смажимо на великому вогні, постійно помішуючи, протягом 5 хвилин. Потім робимо маленький вогонь, накриваємо кришкою і тушкуємо ще 15 хвилин. Подрібнюємо кріп і часник. Со-

лимо і рубаємо часник із зеленню ножем. Відставляємо поки y бiк. Дрібно рубаємо базилік, поки він не пустить сік. Додаємо базилік в сметану і перемішуємо. Даємо постояти. Картоплю без олії перекладаємо в окрему ємність, змішуємо із зеленню і кропом. Молода картопля по-селянськи готова. Подаємо її зі сметанним соусом.

Овочеве рагу з кабачками та картоплею Літо щедро обдаровує нас свіжими вітамінними овочами, саме час готувати овочеве рагу. Смакота (Smakotainfo.com) пропонує приготувати його з кабачками та картоплею. В кінці приготування до такої страви можна додати вашу улюблену зелень, можна експериментувати з інгредієнтами. Все – у ваших руках та залежить від вашої фантазії. Для приготування овочевого рагу з кабачками та картоплею найкраще використовувати всі свіжі і молоді овочі. Тоді виходить дуже швидко, смачно та ароматно. Таке рагу можна готувати і з м’ясом. Тоді м’ясо потрібно обсмажити першим, а вже згодом додавати цибулю і моркву. Приготування:

Складники: • кабачок – 1 штука середнього розміру.

• ріпчаста цибуля – 1 штука.

• помідори – 3 штуки.

• морква – 1 штука.

• картопля – 4 штуки.

• часник – 2 зубчики.

• сіль – 10 г.

• мелений чорний перець – 5 г.

• олія – 50 г.

Цибулю чистимо та дрібно ріжемо. Моркву натираємо на грубій тертці. На розігріту сковороду вливаємо олію та висипаємо цибулю з морквою, обсмажуємо на середньому вогні. Картоплю чистимо, ріжемо великими шматками та додаємо до моркви та цибулі. Кабачок ріжемо кубиками та додаємо в сковороду до овочів. Обсмажуємо все 10-15 хвилин, час від часу помішуючи. Помідори ріжемо дольками і також додаємо до рагу. Солимо перчимо, додаємо пропущений через часникочавилку часник. Все перемішуємо, зменшуємо вогонь, накриваємо сковорідку і тушкуємо 15-20 хвилин, час від часу помішуючи. Коли всі овочі будуть готові, вимикаємо вогонь і даємо настоятися під кришкою ще хвилин 10. Рагу готове, смачного!

Дуже смачний літній десерт! Грибний плов Складники: • рис – 2 скл.

• вода – 4 скл.

• Печериці – 400 г • морква – 2 шт.

• цибуля ріпчаста – 2 шт.

• олія – 50 мл • зелень за смаком • часник – 3-4 зубчики • сіль за смаком • спеції до рису за смаком Приготування: Гриби вимити і довільно нарізати. Ріпчасту цибулю очистити, нарізати кубиками. Моркву очистити, промити і нарізати соломкою або натерти

на великій тертці. У казані розігріти олію і занурити в неї цибулю. Обсмажити до рум'яної. Додати до цибулі моркву і гриби і протушкувати все разом на середньому вогні, посипавши сіллю і спеціями, хвилини 3-4. Рис промити ретельно, до прозорості води. Всипати до овочів і просмажити хвилинку все разом. Залити рис з овочами окропом. Досолити за смаком. Додати цілі очищені зубчики часнику. Довести до кипіння, накрити кришкою і варити плов грибний 20 хвилин на повільному вогні. Готовий посипати зеленню. Смачного!

Швидкі мариновані шампіньйони Складники: • свіжі шампіньйони – 500 г • часник – 3 зубчики.

• цибуля – 1 середнього розміру.

• болгарський перець – 1/2 шт. (нарізати кубиками) Для маринаду: • вода – 1 л • лавровий лист – 1 шт.

• чорний перець горошком – 5 зерен, • сушений майоран • столовий оцет 9% – 80 мл.

• сіль – 1,5 ч. л. і цукор – 1 ст. л.

• оливкова олія – 1 ст.л. Приготування: Печериці кидаємо в окріп і відварюємо протягом 5 хвилин в трохи підсоленій воді. Відварені гриби відкидаємо на друшляк. Для маринаду: 1 л. води доводимо до кипіння, додаємо лавровий лист, чорний перець і майоран. Варимо близько 2-3

хвилин. Потім знімаємо з вогню, вливаємо оцет і оливкову олію. Додаємо сіль, перець за смаком. Печериці (якщо великі) розрізаємо навпіл, укладаємо в керамічний глибокий посуд, зверху висипаємо кубики перчику, подрібнену цибулю і часник. Заливаємо гарячим маринадом і накриваємо кришкою, залишаємо остигати. Потім кладемо в холодильник на 12 годин. Смачного!

На все про все – 30 хвилин, 300 г ягід і 100 г печива. Нарешті настав сезон ароматної полуниці! Традиційно ягоду їдять свіжою, зі сметаною і цукром, додають в компоти, печуть пироги і навіть варять з солодкої полуниці неординарні супи. Чого тільки не приготуєш з королеви літа! А як добре, коли під рукою опиняється кошик стиглих ягід і дивовижний рецепт, що з цих ягід приготувати: щоб і смачно, і нескладно зовсім. Читай цей до смішного простий рецепт смачнющого десерту з полуниці. Закочуй рукава і готуй інгредієнти – сьогодні в твоїй кулінарній книзі поповнення. Складники: • полуниця – 300 г • печиво – 100 г • натуральний йогурт без добавок – 400 г • білий шоколад – 1,5-2 плитки • сухий желатин – 10 г • вода – 50 мл Приготування: Пакетик желатину (10 г) залий холодною водою, ретельно перемішай і залиш набрякати на час, вказаний на упаковці. Полуницю вимий і наріж тонкими пластинками. Глибоку миску з овальним дном застели харчовою плівкою. На дно і бічні сторони миски уклади скибочки полуниці в один шар і відстав на деякий час у бiк. Розпочинай приготування крему! Розтопи шоколад на водяній бані і змішай з йогуртом. Якщо крем виходить недостатньо солодким, додай в нього трохи цукрової пудри. Набряклий желатин розтопи в мікрохвильовій печі або на водяній бані. Але ні в якому разі не варто його кип’ятити, адже тоді він втратить свої властивості! Додай розтоплений желатин в крем і ретельно перемішай. Готово!

Візьми миску, в яку ти перед цим виклала полуницю, на дно поклади трохи крему, а потім виклади шар з печива. У рецепті використовується галетне, але можна взяти і крекери, і пісочне, причому не ціле, а мелене в крихту. Загалом, як душа забажає. Наступний шар – знову з крему. А ось за ним виклади шар з полуниці. Чергуй шари, поки є місце в формі, але врахуй, що верхній шар повинен бути з печива. Готовий десерт поклади в холодильник щонайменше на 3 години, можна на всю ніч. Коли десерт застигне, переклади його на тарілку, попередньо перевернувши, зніми харчову плівку і швидше подавай до столу. Тільки поглянь, як апетитно виглядає домашній полуничний торт без випічки в розрізі. Чудо! Ароматний домашній торт з полуницею не залишить байдужим ні дорослого, ні дітей. Смачний, ніжний, легкий … А який простий у приготуванні! Смачного! Джерело: Coffee&Milk

Джерело: intermarium.news

Ukrainian People July 2019

63