Ukrainian People November 2018

Ukrainian People TM

November 2018

24 листопада – День пам’ятi жертв Голодомору Украiнськi Американськi Ветерани, пост 32 (Чикаго) Олег Собчук: "Впускайте весну в своє серце"

$1.95

Happy T hanksgiving! ukrainianpeople.us

ГОЛОДОМОР

85-І СУМНІ РОКОВИНИ ГОЛОДОМОРУ-ГЕНОЦИДУ УКРАЇНСЬКОГО НАРОДУ Olga Ruda, Editor in chief "Ukrainian People" magazine

Н

апровесні 1933 року, тільки-но розтала крига на Збручі, ночами раптом стало чутно хлюпання води, шемрання і постріли. Часом на “польський” берег вибиралися худющі, напівроздягнені люди з гарячково палаючими очима. Дійшовши – радше, додибавши – до найближчого села, вони ступали на перше-ліпше подвір’я і просили тільки одного – їжі. То були селяни “з того боку”, “від совєта”. Можливість перебрести або переплисти Збруч під покровом ночі, зібравши рештки сил, була для них останнім шансом. Сил на цей останній ривок у зовнішній світ, отже, і до життя, ставало не у всіх. Крім знесилення, на людей чигали також холодна вода і кулі радянських прикордонників. Так стало зрозуміло – за Збручем, у “Великій Україні”, розгортається гуманітарна катастрофа. Досі на широкий загал просочувалися тільки неясні свідчення, базовані на приватних розмовах та донесеннях дипломатів, зараз перед очима світу постали живі свідки. Втім, “світ” тоді обмежувався кількома прикордонними, з Радянським Союзом, повітами Другої Речі Посполитої.

Про трагедію мав довідатися великий світ. А дізнавшись – допомогти. Завдання інформування та організації допомоги взяло на себе українське суспільство на Західній Україні. 25 липня 1933 року створили Український громадський комітет рятунку України. Його очолили Дмитро Левицький та Василь Мудрий. Перший – голова українського клубу у польському сеймі, другий – керівник найбільшої української політичної партії, Українського національного демократичного об’єднання. Комітет заманіфестував про свою появу відозвою “Биймо у великий дзвін на тривогу!”. Але, аби заголовок не залишився тільки красивою фразою, треба було донести звук того дзвону до вух сильних світу цього. Ця місія припала заступниці співголів, депутатці польського сейму Мілені Рудницькій. Майданчиком для розголосу обрали попередницю сучасної ООН – Лігу Націй, створену після Першої Світової війни як об’єднання представництв незалежних держав. На Лізі Націй збиралися представники всієї Європи і обговорювали – хоч часто так і не вирішували – найважливіші проблеми Європи. Тому Мілена Рудницька контактує з дипломатами, які допомогли б їй винести на трибуни Ліги Націй трагедію України. Для цього вона залучає зв’язки серед жіночих організацій Європи – з 1928 року. Їй сприяють представники Уряду Української Народної Республіки в екзилі в особі Олександра Шульгина. Лідер ОУН Євген Коновалець допомагає вийти на багатьох важливих учасників – мешкаючи на той час у Швейцарії, він особисто знав багатьох важливих осіб міжнародної політики. До останнього моменту не було відомо, чи буде допущена до слова Мілена Рудницька. Категорично

проти був генеральний секретар Ліги Жозеф Луї Анн Авеноль. Обговорення Голодомору зініціював особисто президент Ліги Йоган Людвіґ Мовінкель, тоді прем’єр-міністр та міністр закордонних справ Норвегії. Для цього він скористався своїм правом виносити на обговорення будь-яку тему, відповідно до власного бачення. Не останню роль у такому рішенні Мовінкеля зіграла попередня розмова в кулуарах, коли йому розповіли про реалії підрадянської України. Мілена Рудницька вийшла на трибуну Конгресу. Присутні дипломати почули зовсім не дипломатичні речі: про хліборобів, які вмирають повільною смертю без шматка хліба; про втікачів, які прориваються через холодний весняний Збруч; про дітей без надії в очах… Усе це складалося у один великий факт зумисного вбивства цілого народу на порозі вільної Європи. Так 29 вересня 1933 року факти Голодомору потрапили на порядок денний сесії Ліги Націй. Обговорення тривало кілька годин. Мовінкель чотири рази брав слово, переконуючи присутніх організувати допомогу для голодуючої України. Його позиція багато в чому пояснювалася особистим досвідом – президент Ліги Націй довгі роки був співробітником Фрітьофа Нансена, який у 1921 – 1923 роках організував допомогу голодуючим регіонам України. Кілька годин, протягом яких тривала нарада, Мілена Рудницька разом з рештою української делегації простояла у коридорі, очікуючи на результати. Вони були невтішними: попри жах розказаного нею, тільки чотири країни – Італія, Ірландія, Норвегія та Німеччина – проголосували за пропозицію Мовінкеля надати допомогу Україні (формально – уряду СРСР) для боротьби з голодом. Десять

країн проголосували “проти”. Врешті справа була передана Червоному хресту, який запропонував допомогу від свого імені. У відповідь СРСР заявив, що ніякого голоду немає, і жодної допомоги він не потребує. Відповідний лист підписав – у грудні 1933 року – керівник радянського бюро МЧХ Авель Єнукідзе. Ліга Націй на практиці не була всемогутньою. Після перших років діяльності її авторитет почав стрімко падати, а у другій половині 1930-х, після приходу до влади нацистів у Німеччині та агресії Італії в Ефіопії, і зовсім зник. Ліга Націй так і не знайшла ефективних інструментів для стримування агресивно настроєних диктаторських режимів і – як показала практика – спасувала навіть перед безкровним загарбанням німецькою армією Рейнської демілітаризованої зони. Що вже було казати про громадянську війну в Іспанії чи радянсько-фінську Зимову війну. Свої претензії до цієї організації мали і українці – у 1923 році Ліга Націй, всупереч “14 пунктам” Вудро Вільсона, фактично узаконила окупацію Західної України Польщею. А в 1933 році Ліга виявилася глухою до вбивства цілого народу. Вдруге вона “оглухне” у 1936 році до трагедії ефіопів, яких наступаючі італійські війська труїтимуть бойовими газами. Хоч Україна так і не дочекалася допомоги, але після її виступів – а вона не обмежилася Лігою Націй, пізніше виступала у європейських столицях – радянській владі уже складно було виправдовуватися класичним “ми не знали…”. Навіть знамените черчіллівське “Ми не стверджуємо, що ви кажете неправду, але те, що ви кажете, занадто страшне, аби бути правдою” – звучало фальшиво.

Advertising 773-844-0401 Editor in chief: "Ukrainian People" magazine Olga Ruda olgaruda@yahoo.com

2

Place an ad, print or online: Marketing Department 773-844-0401 ukrainianpeoplemagazine@gmail.com

November 2018 Ukrainian People

Write to us: VS Modern Media Group, Inc. P.O Box 101076 Chicago, IL 60610

News, articles, photos-video, and more: www.UkrainianPeople.us FB: www.facebook.com/UkrainianPeopleMagazines/

Олеся Ісаюк http://tsn.ua/

4 Наші інтерв’ю: Олег Собчук: “Впускайте весну в своє серце!”

4

→ CHICAGO, ILLINOIS, USA Українські Американські Ветерани, пост 32 (Чикаго) Діаспора: День Захисника України у Чикаго INVESTMENTS Розслідування: Таємнича смерть мільярдерів Шерманів

6

34

6 10 12 14

→ HOLLYWOOD Плітки

16

→ ЗДОРОВ’Я Міфи про безпечний секс

18

→ UKRAINE “Чекати, що Росія швидко зміниться – марно”: інтерв'ю з експертом Chatham House Відомі українці: Дмитро Вітовський: “З крові та руїни встане Велика Україна!” Наші традиції: 21 листопада відзначатимемо Собор архістратига Михайла та День гідності і свободи Війна: Іноді треба лізти у саме пекло, аби поранений не став загиблим Наша історія: Страшніший за війну: ГЕНОЦИДУ УКРАЇНЦІВ – 85 РОКІВ Мода: РОКСОЛАНА БОГУЦЬКА: “Одягатись в українське – модно” → DIASPORA Український фестиваль в Монреалі розриває шаблони Фестиваль української спадщини у Міннесоті – Український світ на Американській землі “Вишивані спогади” мандрують Канадою “Свічка Пам’яті” в Норт Порті, Флорида

20 22 26 28 30 32 34 36 40 42

Мандри: Колорадо – американська гірськолижна столиця → ENTERTAINMENT Найцікавіші події Чикаго (November, 2018) Чиказькі бари і ресторани з камінами Adventures in Chicago Гумор Авто: АВТОМОБІЛІ-БЕЗПІЛОТНИКИ Бізнес: Хочеш, щоб твої бажання збулися? Застосовуй Закон тяжіння Оповідання: Плакали ноги. Оповідання про Голодомор Українська Кухня

44 46 48 50 52 54 58 60 62

Наша обкладинка: Сніжана Танчук – Королева України 2017, потрапила в десятку найкращих на міжнародному конкурсі "Miss Grand International", модель, актриса. Фотограф: Alex Samoilov верстка і дизайн: Вадим Кучерак, facebook.com/vadim.kucherak

54 Subscribe to

“UKRAINIAN PEOPLE” magazine

• Your first print issue will mail 1-3 weeks

from receipt of order.

• “Ukrainian People” magazine publishes 12

issues in an annual subscription.

• Offer good in U.S.A. only.

• All orders subject to approval.

for just $ 110 per year or $65 for 6 month

SUBCRIPTION FORM: First & Last Name Email Phone Address SEND YOUR CHECK TO:

VS Modern Media Group, Inc., P.O. Box 101076 Chicago, IL 60610

Наші інтерв'ю

Олег Собчук:

“Впускайте весну в своє серце!” Міла Лугова - Олег, які враження ви привезли із собою від туру Північною Америкою?

- Вражень багато, і всі вони позитивні. Що і не дивно. Ми давно планували серію виступів по Північній Америці, тому зачекалися і ми, і слухачі. Зустрічали нас дуже тепло, навіть аншлагами. Чесно кажучи, були трохи шоковані і приємно вражені водночас. Досить змішані відчуття, коли ти їдеш до іншої країни презентувати свою музику і розумієш, що квитки на твій виступ вже давно розкуплені. Sold-out – це, насамперед, велика відповідальність, оскільки ти маєш виправдати сподівання публіки вдвічі-втричі краще. А вже потім це – відрив, рок та справжній кайф!

- Розкажіть, будь ласка, про свій благодійний виступ у Вашингтоні. Що спонукало вас до цього?

- Людська й громадянська позиція. Ми – патріоти своєї країни і намагаємось допомогти тим, що виходить у нас найкраще. Ми не закликаємо нікого ні до яких дій, просто нашою музикою та благодійними концертами ми звертаємо увагу на те, що в Україні йде війна. Це дуже важливо, особливо – там, за кордоном. В інших країнах є десятки благодійних організацій, які надають підтримку постраждалим на Сході України.

United Help Ukraine – одна із них. Тому було прийнято рішення організувати саме благодійний концерт у столиці США Вашингтоні. Дякую усім слухачам, які розділили той вечір з нами.

- Під час свого туру ви записали у Чикаго нову пісню “All my love for you”, з якою ви взяли участь у відборі до “Євробачення”. Запис цієї пісні був спонтанним? Вас надихнула Америка та нові враження? Чи це було простіше з технічних причин?

- Пісня народилася трошки раніше, ще під час запису нашого п’ятого альбому “Нове життя”. Вже потім у нас з’явилась можливість співпраці з нашими іноземними колегами – Джоном Хілом, Славою Макаркіним, Таннером Спарксом та Сергієм Шаховим. Це мав бути справжній масштабний трек, який би захоплював слухача з перших хвилин та не відпускав до останньої ноти. Гадаю, саме так і вийшло. Усі ті години праці на студії в Чикаго – то, перш за все, величезний досвід. Ми відточували кожен звук, кожне слово повинно було звучати з особливою інтонацією. То було важко, проте надзвичайно цікаво. Ну, і ще можу похизуватися, що в моєму творчому доробку – співпраця з номінантом Греммі (посміхається).

Все почалося, як це часто буває, зі щасливого випадку, коли малому хлопцеві потрапила до рук гітара старшого брата. З того часу музика увійшла в життя Олега всерйоз і надовго. Не маючи професійної музичної освіти, хлопець разом зі своїм гуртом підкорив спочатку файне місто Тернопіль, потім Україну, а тепер уже й Північну Америку. Нині гурту “СКАЙ” – вже 15 років. З початком війни на сході України Олег постійно бере участь у заходах на підтримку українських військових, проводить закупівлю обладнання і амуніції та виступає на лінії фронту. Принципово не стає на сторону жодної політичної партії та не проводить виступів у Росії. Наша розмова з лідером гурту “СКАЙ” Олегом Собчуком торкнулась багатьох аспектів його творчого та особистого життя.

- Вам випала честь відкривати перший півфінал Національного відбору на конкурс “Євробачення” і, хоча, на жаль, ви захворіли напередодні конкурсу, ваш виступ був прийнятий дуже тепло. Поділіться, будь ласка, думками про цей конкурс. Наскільки він об’єктивний і справедливий?

- Так, на жаль, пневмонія не дала мені можливості заспівати так, як я вмію. Так буває, всі ми люди. Але ми показали пісню, яку зробили дуже якісно, і Меладзе надзвичайно високо оцінив нашу роботу. Свою перемогу і досвід ми отримали, і на цьому не збираємося зупинятися, адже Євробачення – далеко не кінцева зупинка цієї чарівної пісні. Ми дуже вдячні усім нашим прихильникам – усім, хто підтримував і вболівав за нас. Людина, котра не перемогла, про перемогу знає більше, ніж та, яка навіть не спробувала. У нас дуже багато роботи і планів. Тому – до зустрічі на концертах у новому турі на підтримку нашого шостого альбому по США восени цього року!

- Що перешкоджає вам у реалізації планів, а що, навпаки, допомагає?

- Перешкоджають обставини, які не залежать від нас. За декілька останніх років я зрозумів, що краще в житті покладатися на себе та на власні сили. У цьому випадку не буде підстав та розчарувань в людях, а всі питання – особисто до себе. Я ніколи не відмовляюся від допомоги і насправді

Ми – патріоти своєї країни

і намагаємось допомогти тим,

що виходить у нас найкраще

вдячний своїй родині та друзям за те, що вони поруч. Єдине, що не може залежати від мене – це обставини.

- Чи є у вас улюблений вислів, яким ви підбадьорюєте себе у скрутні часи?

- Їх є декілька... “Те, що мене не вб'є – зробить мене сильнішим”. “Не спробуєш – не пізнаєш”.

- Про що ви мрієте?

- Мрію записати шостий альбом. Мрію відкрити СКАЙ для інших країн. Дуже хочу зібрати усю нашу родину СКАЙ на великому стадіонному

концерті. Мрію, щоб мої діти виросли хорошими людьми, а дружина – була щаслива та завжди усміхнена. А найбільше я мрію про те, щоб в Україні нарешті закінчилась війна, і щоб усі повернулися живі і здорові. Буде мир – буде успіх і спокій.

- На яке питання ви б хотіли відповісти, але вам його ніколи не задають?

- “Як твої справи?” Стільки питань про плани, про групу, про творчість. Проте ще жодного разу не стикався з таким, на перший погляд, банальним, проте цікавим, а головне – доречним, питанням.

- Ви – давно і щасливо одружений чоловік. У чому, на вашу думку, полягає секрет гармонійного сімейного життя?

- У взаємоповазі. У ставленні, бажанні зробити добре своїй сім'ї. У плануванні сімейного майбутнього. Професія музиканта – досить непроста. За постійними гастролями, зйомками, концертами залишається зовсім мало часу на родину. І я вдячний моїй Марії за те, що виховує наших дітей та зробила наш дім затишним. З дороги хочеться завжди поспішати додому, а це – головне.

- Чи є у вас власний секрет успіху?

- Є. Не відступати і не здаватися, не опускати рук, а заряджати позитивом усіх. Але це – дуже індивідуально, тому що не існує ідеальної теорії успіху. Не можна прочитати декілька мотивуючих книжок, послухати успішних людей і чекати вже зранку на успіх. Дорога до нього довга та терниста. Необхідно працювати та знати, заради чого ти це робиш. Зупинятися не можна у жодному разі. Проте, не менш важливо не заганяти себе постійним рухом у глухий кут. Є таке поняття, як “емоційне виснаження”. Коли ти починаєш відчувати хоча б краплю такого стану, необхідно трохи відпочити й набратися сил. В іншому випадку навіть шалений успіх не принесе задоволення. А ще раджу не перегинати палицю.

- Що б ви побажали нашим читачам?

- Кохайте та будьте коханими! Мрійте, а, досягнувши чогось, одразу ж ставте нову ціль. Будьте чесними, насамперед, перед собою. Відкривайте свою душу оточенню. Впускайте весну у своє серце! Будьте здорові! Побачимось на концертах!

Chicago Illinois, USA

20 років тому почесно звільнені ветерани збройних сил Сполучених Штатів Америки, які мешкають в Іллінойсі, вирішили об'єднатися в організацію “Українські Американські Ветерани” (УАВ). Їх метою стало “об'єднання, посилення та забезпечення побратимства всіх американських ветеранів українського походження, допомога побратимам у біді, а також вдовам та сиротам полеглих товаришів”. Нещодавно мені випала чудова нагода поспілкуватися із двома представниками чиказького посту №32 Петром Бенцаком та Богданом Дудичем. Їх легко можна назвати воїнами благочинності. Адже навіть незважаючи на свій солідний вік, ці хлопці (назвати їх пенсіонерами язик не повернеться!) завжди готові допомагати і творити добро.

Українські Американські Ветерани, пост 32 (Чикаго) На сторожі миру, світла і добра У 2015 році я вперше побачила наших українців, ветеранів збройних сил США, на військовому параді у Чикаго. Вони несли українські та американські знамена центральною вулицею Міста Вітрів і чітко карбували крок. Не передати словами почуття радості і гордості, яке переповнювало мене: “Наші, рідні...”.

З представниками неприбуткової організації “Українські Американські Ветерани” я часто зустрічаюся на урочистих і святкових заходах української діаспори. Вони завжди присутні на Святі Героїв, піднімають наш синьо-жовтий прапор на центральній площі Чикаго у День незалежності та віддають шану жертвам Голодомору. Вони – у перших лавах на відзначенні Дня захисника України та у День Пам'яті... І щоразу мені хотілося знайти час, щоб розпитати більше про їхню організацію та благодійні проекти.

11 листопада у США урочисто відзначатимуть одне із національних свят – День ветеранів. Саме цього дня рівно 100 років тому було підписано Комп’єнське перемир’я, яке офіційно завершило Першу світову війну. У Чикаго, як й по інших містах, у цей день проводитимуться зустрічі ветеранів та відзначення їхніх заслуг перед країною. У лавах тисяч американських ветеранів будуть і ті, хто має українське коріння. Саме про них сьогодні – наша розповідь.

6

November 2018 Ukrainian People

“Нашу організацію у Чикаго створено у 1988 році, але національна спілка “Українські Американські Ветерани” офіційно бере свій початок ще з далекого 1948-го. Тоді, більш ніж півстоліття тому, у Філадельфії 55 делегатів з Нью-Йорка, Кліфтона, Байонна та інших міст зібралися для участі у першому Національному З'їзді, де було затверджено установчу угоду та Статут організації, вибрано Національного Командира та Національну Виконавчу Раду для очолювання УАВ. Також тоді було вирішено, що наступні з'їзди проводитимуться на щорічній основі”, – говорить засновник і перший Національний Командир чиказького осередку УАВ Петро Бенцак. Цікаво, що на момент створення Посту 32 у Чикаго до його складу входило близько 12 осіб.

уряду України на участь у відзначенні Дня Незалежності. Після урочистостей ветеранам вдалося завітати у декілька військових лікарень, щоб на власні очі побачити, яку допомогу потребують поранені. Виявилось – обладнання для реабілітаційних центрів. А по поверненні до США вони вирішили допомагати своїм побратимам. Сьогодні організація “Українські Американські Ветерани” проводить збір коштів, на які закуповуються і відправляються в Україну найпотрібніші речі для військових. Посилки відправляються через компанію “Міст”, яка запропонувала для благодійної організації спеціальні ціни на пересилку. Будь-хто небайдужий може пожертвувати кошти, які стовідсотково підуть на благе діло.

“Тепер же ми маємо 63-х членів! Це тільки ті, хто у Чикаго, і ті, які хочуть входити до лав нашої організації. Бо є ветерани, які приходять до нас, кажуть, що служили у американському війську, але не мають часу займатися справами організації, бо, наприклад, працюють. Вони нас підтримують, але не хочуть вступати… Один навіть казав: “Я мушу у жінки спитати”, – посміхається пан Петро. “Щоб зрозуміти нашу мету, треба почати з того, що ми всі виросли в українській громаді, а багато з нас в Околиці (Український район у Чикаго – Ред.). Ми ходили хто до церкви Миколая, хто до Володимира і Ольги, ще інші – до церкви святого Йосипа чи в Палатайні. Тому, коли ми вийшли на пенсію, нам, ветеранам американських збройних сил не хотілося сидіти вдома і “палити люльку”. Ми хотіли допомогти чимось своїй громаді і тим, хто потребує”, – розповідає Богдан Дудич, офіцер відділу інформування та у зв'язках із пресою (Publications/PR Officer). Як же їм вдалося йти у перших лавах серед усіх ветеранів Іллінойсу? “Ще за мера Річарда Дейлі наш приятель Іван Городекі, знаний у владних колах та шанований елітою розповідав їм про нашу організацію… Так нам вдалося переміститися майже з кінця колони на 32 місце параду (наш Пост №32). На першому параді, до речі, було нас близько двадцяти ветеранів, які пройшли з українськими прапорами”, – пояснює Богдан Дудич. Та “Українські Американські Ветерани” не лише організовують й беруть участь у різноманітних патріотичних церемоніях і парадах. Їхні погляди й діяння набагато ґрунтовніші. Зокрема, вони допомагають своїм побратимам у біді, а також вдовам та сиротам полеглих товаришів.

“Ми маємо помагати один одному. Ветерани то є брати! Ми не влізаємо в політику чи релігійні справи, як деякі інші організації… Нам найголовніше, аби ми трималися разом, допомагати ветеранам, у тому числі й тим, які воювали на Донбасі”, – наголошують мої співрозмовники. Однією з важливих здобутків УАВ стало виділення коштів на лікування у США українських військових, поранених у боях з ворогом. Уповноважені особи були делеговані до американського сенату, щоб розповісти політикам про потреби української армії, яка воює за свободу і цілісність своїх територій. “Тоді український уряд просив у сенаторів близько 300 мільйонів на озброєння, а ті хотіли спочатку виділити 150, та все ж дали 200 мільйонів… Але наша організація не має нічого спільного зі зброєю. Ми, перш за все, хочемо допомогти пораненим, які потребують реабілітації. Тому звернулися до сенаторів, аби вони допомогли виділили частину з тієї суми на лікування українських вояків. І гроші були виділені”, – розповідає пан Петро. Звучить дещо дивно, але кошти (а це шість мільйонів доларів), виділені сенатом і конгресом на терапію і лікування українських військових, нині лежать без діла. Тому що для лікування українських ветеранів у Штатах необхідно, щоб українські чиновники надіслали принаймні списки поранених вояків. Але й навіть цього зроблено поки що не було… Одним словом, владні структури із України мають трохи прикласти зусиль задля того, щоб військові, які потребують реабілітації, отримали гідну допомогу і змогли повернутися до нормального життя. У серпні чиказька організація УАВ отримала запрошення від

“Люди жертвують на допомогу українським військовим хто скільки може. Одного разу ми отримали лист від незнайомої жінки, яка перечислила на потреби потребуючих тисячу доларів! При цьому ми жодного центу не кладемо собі у кишеню. З тієї суми навіть не беремо на якісь адміністративні витрати: бензин, канцелярію тощо”, – зауважують Петро і Богдан. За гроші, зібрані ветеранами і небайдужими представниками діаспори, в Україну було вже відправлено дві партії інвалідних візків для військових, які не можуть самостійно пересуватися. Завдяки цим подарункам від представників УАВ поранені українські військові, серед яких немало молодих людей, отримали надію та можливість пересуватися, а не бути прикутими до ліжок у своїх палатах чи квартирах. А зараз проводиться збір коштів на те, аби облаштувати кімнати для реабілітації у госпіталях, які в Україні теж, м’яко кажучи, у не зовсім задовільному стані: старі матраци для фізичних вправ, не має спортивного обладнання, у багатьох госпіталях навіть відсутні спеціальні поручні, які б допомагали пораненим бійцям пересуватися… “У нас є знайомий бізнесмен. Він каже, що готовий подвоювати зібрану нами для українських військових суму. Тобто, якщо ми зберемо 10 тисяч, то він дасть інші 10. У нашій організації по усій країні близько 500 членів. Якщо кожен дасть по 20 доларів – справа буде зроблена. Це ж не така велика сума. Але то не дуже просто організувати… Ми мали збори ветеранів, і я розповів їм історію, яку колись почув від священика. Він казав: “Якщо церкві потрібен новий дах, то уся паства згуртовується, влаштовує забави, продає печиво

чи вареники, люди працюють, як один організм, і тоді церква жива. Коли ж усіх все влаштовує, то цей організм – інертний, і з часом він розпадається, гине”. Тоді я сказав до побратимів: “Люди! Нам потрібен новий дах!”, – говорить пан Богдан і додає, що ця промова дала свої плоди. Наостанок нашої розмови Петро Бенцак та Богдан Дудич зізналися, що їхню організацію неодноразово намагалися використати у своїх інтересах різноманітні політикани. Але вони не “ведуться” на маніпуляції. “Ми – не республіканці, не демократи, не ще хтось там… Ми – Українські Американські Ветерани. Наша сила – в єдності і взаємодопомозі. І ми безмежно горді тим, що маємо українське коріння”, – наголошують ветерани. Я знаю, що наступного параду до Дня Пам'яті наші Українські Американські Ветерани знову пронесуть українські прапори вулицями Чикаго. І знову чиказьці та гості міста зустрічатимуть їх аплодисментами. І знову лунатимуть вигуки “Ukraine!”, а ветерани у відповідь гордо скандуватимуть “Слава Україні!”. Навіть заради цього варто ходити на паради. Усі бажаючі також можуть приєднатися до благочинної місії УАВ Чикаго і перерахувати у фонд на допомогу українським військовим будь-яку суму. Це можна зробити трьома способами: - Через фонд Go-Fund-Me (www.gofundme.com/woundedukrainian-warriors-rehab - Перерахувавши кошти на рахунок в кредитівці: UAV Humanitarian Fund, ac #168319.10 Selfreliance Federal Credit Union - або виславши чек на адресу: UAV Humanitarian Fund Bohdan Dudycz Publications/PR Officer 8433 N Clifton Ave., Niles, IL 60714 Щиро дякуємо нашим дорогим ветеранам посту №32 за служіння українській громаді, за їхні благодійні акції та допомогу українським пораненим. Дай Боже здоров'я, сил та натхнення, щоб продовжувати їхню доброчинну діяльність! Сподіваюся, що уся наша громада приєднається до цих важливих проектів. Бесіду вела Ольга Руда

Милосердя – воістину велика річ, це дар Господа, котрий, якщо його правильно використати, уподібнює нас самому Богу, наскільки це взагалі можливо… (Іван Золотоуст)

Перша свого роду!

Все, що потрібно водію вантажівки в одній логістичній платформі!

• Багатомовне ELD • Соціальна платформа • Чат • Плани маршруту • Карти з точками інтересу • Архів документів і чеків • Повідомлення про штрафи • Перегляд • Особиста переписка з командою • Менеджмент команди • GPS

• Карта руху водія • CB радіо • Підрахунок IFTA • Система забезпечення • Діагностика вантажівки • Погода • Ціни на дизель • Диспетчер • Режим офісної інспекції • Режим оффлайн

д і ас п о ра

День Захисника Украiни у Чикаго Щасливий воїн, що во ім’я миру Свою підносить бойову сокиру, Во ім’я правди кривду тне з плеча! Максим Рильський

Ольга Руда, редактор журналу Ukrainian People У суботу, 13 жовтня, українська громада Іллінойсу зібралася у передмісті Чикаго Блумінгдейлі для відзначення Дня Захисника України. Вшанування, організоване Генеральним консульством України у Чикаго, Українським Конгресовим Комітетом (відділ Іллінойс), Українською Православною Катедрою Св. Андрія Первозванного та Спілкою Української Молоді (осередки Чикаго та Палатайн), відбулося біля пам'ятника “Небесній Сотні та Героям України”. Лише чотири роки тому указом президента України було встановлене державне свято – День захисника України, яке відзначається щорічно 14 жовтня, на Покрову Пресвятої Богородиці. У цьому величному і надзвичайно дорогому для кожного українця святі переплелися духовні орієнтири, історія запорізьких козаків та дата створення Української повстанської армії. У цей день віддаємо данину шани й поваги тим, хто в лиху годину війни мужньо боронив українську землю і сьогодні захищає її зі зброєю в руках. Після поминальної молитви українсько-американські ветерани внесли прапори і поклали квіти до пам'ятника “Небесній Сотні та Героям України”. Перед українцями діаспори виступили Генеральний консул України у Чикаго Лариса Герасько, президент Українського Конгресового Комітету Америки (відділення Іллінойс) Ігор Дячун, голова Спілки Української Молоді

10

November 2018 Ukrainian People

(м. Чикаго) Павло Бандрівський та настоятель УПЦ святого Андрія Первозваного отець Віктор Полярний. На відзначенні Дня Захисника України почесними гостями були наші дорогі воїни АТО – старший лейтенант 24-ї Яворівської механізованої бригади Роман Гаврильчак та старший сержант 42-го Кіровоградського батальйону Олександр Місюра – обидва важко поранені у боях під Дебальцевим. Відзначення свята героїв продовжилося переглядом документальної стрічки “Rehab”, присвяченої українським воїнам-героям, які після отримання важких поранень під час війни на Сході України проходили реабілітацію в США. Щиро зичимо усім захисникам України доброго здоров’я та довгих років мирного життя. Перед вами низько вклоняємося, у вас вчимося любити Батьківщину. Дякуємо Генеральному консулу України у Чикаго Ларисі Герасько, УКК (відділ Іллінойс), парафії УПЦ св. Андрія Первозванного, представникам Спілки Української Молоді за організацію цього важливого для усіх українців світу свята, а також усім присутнім та гостям. Слава Україні! Слава Героям та Захисникам України!

Бізнес

Andrew Cheren Director of International Financial Group IFG

(224) 518 5221

e-mail: internationalfingroup@gmail.com

Would you go to Europe without a map? Or plan a trip there without a travel guide or the internet?

Would you just roll the dice that you’d discover the best restaurants, the proper documents, the most exciting sightseeing... ALL BY ACCIDENT? Of course not.

INVESTMENTS But millions of investors try to pick the right investment with less thought than they’d use to plan a trip to Europe even though the financial stakes are much higher.

There are a number of types of investments; real estate, common stocks, ETF’s, corporate bonds, options and commodity (futures trading) Each one of these investments have a certain amount of risk for the investor. For example, commodity and option trading have a higher risk on profit than common stocks, ETF’s and corporate bonds.

Some of the stocks that I suggest today are in industries that are in uptrend, good dividend yield and good market sectors: 1. Medical Properties Trust , symbol on New York Stock Exchange (NYSE) is MPW. This is a fund that owns hospital considered essential to their communities. It owns 120 healthcare facilities focused on long-term care, rehab and regional hospitals. It owns medical properties in Germany, Italy, Great Britain and Spain. Earnings are up and the dividend is 6.6% per year.

2. Healthcare Investors (NYSE: OHI} It is focused on the long-term care industry. As America grows older and sicker, business should be very good for Omega. It owns 963 properties in 41 states. Dividend is at 4.72 % per year.

3. Main Street Capital Corp (MAIN) Based in Houston, this is a business development company (BDC) that make investment and loans money to small and midsized companies. Main Street is considered the “Best of the breed”. The dividend is 7% per year and every six months, a special dividend is given to shareholders.

4. Enterprise Products Partners Fund (EPD) A nice way to diversify your portfolio and profit from the energy boom is available through EPD which has a 6.3% yield. It is a Houston-based pipeline company that is America’s largest pipeline operator

12

November 2018 Ukrainian People

MARIJUANA FEVER Investing in the inevitable. We have the technology now to make legalized pot for following consideration: majority of U.S. voters and taxpayers – over 60% want marijuana legalized, most doctors want medical marijuana legalized, hundreds of leading economists say pot must be legalized to save state governments that are drowning in debt, the vast majority of state and local officials also need marijuana legalized just to balance their budgets, Even President Trump says he’s all for legal pot.

There are a number of companies that you should consider. There are over 200 marijuana stocks to chose from. The following stocks can be considered: 1. Praetorian Properties Inc (PRERE) – leases properties to pot growers.

2. AbbVie (ABBV) – helps millions of desperately ill people live more comfortable pain-free lives. The company invests in cancer treatments.

3. GW Pharmaceuticals (GWPH) is an exciting medical marijuana company- a UK based biotech that trades in US stock market.

The company has researched marijuana based medicine since 1990 and has a promising drug called Epidiolex.

4. Zynerba Pharmaceuticals Inc (ZYNE). The company manufactures synthetic versions of powerful anti-inflammatory and pain suppression compounds found in naturally grown marijuana plants –cannabinoid (CBD) and tetrahydrocannabionol (THC) The great news is, these compounds eliminate pain and inflammation of arthritis and other common diseases.

5. Canopy Growth Corp (TWMJF) is Canada’s largest pot grower. This stock is already 1,330 % in past 15 month.

Marijuana Stocks are rapidly moving up and if you invest in them, you should follow them very carefully. How much can you make with these stocks. Going into history, the year was 1933 and Joseph P. Kennedy read the handwriting on the wall. He could see the public was fed up with the

federal government’s prohibition on alcohol and he knew it was only a matter of time before the unpopular law would be repealed.

So old Joe Kennedy made two brilliant moves.

First, he purchased a defunct liquor company in Colorado for pennies on the dollar.

Then, realizing that Prohibition forced the closure of nearly all distilleries in the US, he locked up the rights to import whiskey and gin from England.

These two deal exploded the Kennedy family fortune to over $1.6 billion in today's money.

The same can be said today, the end of Pot prohibition, can be said for you.

INVESTING IN GOLD Which way to invests in gold depends on several things, including where you live and how much money you want to invest. The best strategy is buy the most gold for your money.

There are several ways to invest in gold: 1. Gold Coins can be purchased from dealers. One coin that is lowest in cost is the Mexican 20 peso – called the “Aztec” due to the Aztec calendar engraved on it – weighs 15 grams and goes for $600 a coin. There is also the Hungarian 100 Coronas or the large 1.2 ounce Mexican 50 peso 2. Bullion – you can buy a one kilo bar which weighs over 2.2 pounds and cost over $37,000 3. Gold Miners – for those of you who want to take a more conservative route but a very profitable one, suggest a gold focused exchange traded fund (ETF). For example, Market Vectors Junior Gold Miners (GDXJ). This ETF hold scores of gold mining companies are a better choice than trying to pick one or a few mining stocks

Whatever method or stocks you pick, suggest that you have some exposure to gold.

The political and economic changes will give you some protection.

Р о з сл і ду в а нн я

Прощання і похорон Шерманові було 75 років, а його дружині – 70. Співчуття родині висловили багато канадських політиків, в тому числі прем'єр-міністр Канади Джастін Трюдо, колишній прем'єр Онтаріо Боб Рей, міністр охорони здоров'я Онтаріо Ерік Хоскінс, а також сенатор від консервативної партії Лінда Фрум. Біля будинку Шерманів виник імпровізований меморіал з квітів, принесених сусідами, співробітниками “Apotex” і просто небайдужими людьми. Через тиждень після смерті подружжя, 21 грудня, у конференц-центрі в Міссісога, у залі якого виставили обидві труни, пройшла поминальна служба у присутності дітей Шерманів, їх близьких і рідних, а також прем'єр-міністра Канади Джастіна Трюдо, прем'єра Онтаріо Кейтлін Вінн та мера Торонто Джона Торі. Попрощатися із Шерманами з'явилося більше шести тисяч осіб, в тому числі працівники “Apotex”, одягнені у футболки фірмового синього кольору з написом “Ми продовжимо вашу спадщину”.

Статки Шерманів та благодійність Шермани жили у маєтку за адресою 50, ОлдКолоні-роуду Норт-Йорку (північній частині Торонто, на території якої знаходиться найбагатший район цього міста). Двоповерховий будинок площею 12,440 квадратних футів, був куплений у 1985 році за 400 тисяч доларів. Витративши 2 мільйони доларів на його облаштування, у 1991 році Шермани помітили “катастрофічні” проблеми з будинком і в 2006 році подали у суд на проектні та будівельні компанії, звинувативши їх у недбалості і порушенні контракту, але суддя припинив справу за відсутністю доказів будь-яких збитків.

Головним активом, яким володів Баррі Шерман, був канадський фармацевтичний гігант “Апотекс”, а також ряд підприємств з виробництва ліків у США та Індії. Обсяг продажів “Апотекс” на території Канади протягом останніх 10 років стабільно перевищував мільярд доларів. Загалом же ж на той час компанія поставляла ліки у 110-115 країн світу. Вартість активів, що належали Баррі Шерману, становила 4,8 млрд. доларів. Хані вийшла заміж за Баррі 1971 року. Вона була відома своєю благодійною діяльністю. За приблизними оцінками, її пожертвування різним організаціям і програмам (освітнім, туристичним, культурним) перевищували 50 млн. доларів. Тут буде доречно сказати, що благодійною діяльністю займалась і компанія “Апотекс”, яка поставляла безкоштовно ліки у медичні установи країн, що розвиваються (наприклад, у Кенію, Уганду, Гаїті). На 2017 рік Баррі Шерман мав у своєму розпорядженні статок у 3,2 мільярда доларів, займав 660-е місце у списку мільярдерів “Forbes” і був 12-м у списку найбагатших людей Канади. Шермани вели скромний спосіб життя, не вихвалялися багатством, зокрема, їздили на своїх автомобілях до тих пір, поки ті остаточно не розваляться. У 2017 році Шермани купили новий будинок у Форрест-Хіллі, а старий у грудні виставили на продаж за 5,4 мільйона доларів (6,9 млн. канадських доларів).

18 грудня вони мали виїхати у тривалу відпустку до Майамі-Біч (штат Флорида, США), де володіли нерухомістю, і Хані повідомила про це електронною поштою своїм американським друзям.

14

November 2018 Ukrainian People

Таємнича смерть мільярдерів Шерманів Люда Руда Ось дійсно таємнича смерть без будь-яких перебільшень... Баррі Шермана, засновника універсального виробника ліків “Апотекс”, та його дружину Хані (Barry and Honey Sherman) знайшли мертвими поряд із критим басейном у підвалі їх розкішного особняка у Торонто. І, мабуть, не було б у цій трагедії нічого містичного, якби померлі не були одними із найбагатших громадян Канади і не були знайдені… задушеними. У четвер, 14 грудня 2017 року, Баррі не вийшов на роботу, а його дружина Хані теж не з'явилася на призначені зустрічі. Наступного дня, 15 грудня, агент з нерухомості, який приїхав до їхнього дому, щоб показати його потенційним покупцям, і не зумів зв'язатися з Шерманом, знайшов їх повішеними на перилах у підвалі біля критого басейну. Дзвінок з проханням про екстрену медичну допомогу надійшов у служби поліції, пожежних і швидкої допомоги близько полудня. Смерть Шерманів констатували на місці, а обставини події поліцейські оцінили як “підозрілі”. У будинку не було жодних ознак насильницького проникнення.

Розслідування І ось на тлі такого життєвого успіху – жахлива, неймовірна смерть ... Що ж, власне, сталося? Баррі і Хані були знайдені з витягнутими ногами і чоловічими ременями на шиях. Поруч знаходилися складені теплі куртки (верхній одяг). Різні джерела по-різному описують місцезнаходження курток: згідно з одними, померлі на них сиділи, згідно з іншими – тримали куртки на колінах. Розслідуванням цієї справи зайнявся відділ убивств поліції Торонто. 16 грудня було проведено розтин, за підсумками якого поліція зробила висновок про те, що причиною смерті обох стало “лігатурне здавлювання шиї”, тобто удушення. У поліцейському рапорті не було

вжито слово “вбивство”, тоді як детектив відділу вбивств Брендон Прайс повідомив, що розслідування не включає в себе пошук підозрюваних через відсутність слідів проникнення у будинок. Тим часом, журналісти з посиланням на джерела у поліції писали про те, що головною версією є вбивство-самогубство: спершу Шерман убив свою дружину, а потім наклав на себе руки. Після цього діти Шерманів виступили із заявою, в якій закликали до “ретельного, інтенсивного і об'єктивного кримінального розслідування”, зазначивши, що “наші батьки з ентузіазмом ставилися до життя і були віддані своїй сім'ї і спільноті, що абсолютно несумісне з чутками, які, до жаль, були поширені в засобах масової інформації щодо обставин їх смерті”. Згодом для проведення приватного розслідування вони найняли адвоката Брайана Грінспена, який, у свою чергу, сформував команду з колишніх співробітників відділу вбивств поліції Торонто Майкла Девіса і Тома Клаттена, які нині очолюють власні слідчі фірми. У січні 2018 року стало відомо, що приватні слідчі схиляються до теорії подвійного вбивства на замовлення, виконаного професійними кілерами. 26 січня детектив поліції сержант Сьюзан Гомес повідомила на прес-конференції, що з цього часу смерть Шерманів розслідується як вбивство. У рамках слідства поліцейськими був допитаний Керрі Вінтер, один племінників Шермана. Раніше він заявляв про свою непричетність до того, що трапилося, а також про те, що Баррі в 1990-х роках кілька разів пропонував йому вбити Хані, що однак не підтвердилося під час проходження Вінтером випробування на детекторі брехні.

Конфлікти та судові позови Одночасно з публікаціями у газетах статей і виходом на телебаченні репортажів, присвячених обставинам смерті і похорону подружжя Шерман, у канадській пресі стали з'являтися аналітичні матеріали, присвячені історії компанії “Апотекс”. Само собою, не обійшлося без аналізу того, як Баррі Шерман, доктор астрофізики, зумів заробити мільярди доларів на виготовленні ліків. І тут почалися несподівані відкриття ...

Перш за все, спливла давня історія про те, як Баррі Шерман купив збиткову фармацевтичну компанію у спадкоємців її засновника, свого дядька, що помер 41-річному віці, пообіцявши виплачувати чотирьом його неповнолітнім дітям щорічні дивіденди і надати після досягнення ними 21 року по 5% акцій кожному. Нічого цього Баррі не робив протягом 20 років і врешті-решт спадкоємці подали проти нього позов на суму в один мільярд доларів. Баррі цей позов у суді “відбив” і нічого не заплатив. Водночас з'ясувалося, що “Апотекс” протягом багатьох років був учасником різноманітних судових справ за патентними позовами. Північноамериканські власники патентів медичних препаратів висували звинувачення в тому, що фахівці “Апотекс” здійснювали незначну модернізацію їхніх ліків і виробляли їх, не виплачуючи гроші авторам відкриттів. Виявилося, що вже в 2000-х роках Баррі Шерман одночасно брав участь в 100 і більше судових процесах у патентних справах (зрозуміло, не він особисто, а його юристи). Ледве розібравшись з одним судом, компанія опинялася втягненою в інший... Зрозуміло, журналісти пригадали і вельми гучний позов “Апотексу” з Ненсі Олів'єрі (Nancy Olivieri), лікарем, яка поставила під сумнів ефективність одного з ліків, деферіпрона, який випускав цей фармацевтичний гігант. Історія почалася наприкінці 20-го століття і “розтягнулась” на кілька років. Тоді “Апотекс” хотів відсудити 20 млн. доларів за наклеп щодо своєї продукції – це була величезна й абсолютно безглузда сума для позову проти пересічного лікаря. На сторону Ненсі Олів'єрі стало міжнародне наукове співтовариство, і в результаті колективної судової боротьби відповідач виграла суд. “Апотекс” грошей не отримав, хоча бруду і підкилимних інтриг там було чимало, аж до підкидних листів із погрозами. Восени 2016 року Баррі Шерман виявився фігурантом скандалу з порушенням правил фінансування виборчої компанії прем'єр-міністра Канади. Зрозуміло, що такі енергійні і заможні люди, як Баррі і Хані, могли зачіпати інтереси широкого кола осіб, угруповань і організацій. Не можна сказати, що їх життя було безхмарним, скоріше навпаки: їх вагомі політичні і ділові справи давали ґрунт для дуже серйозних конфліктів.

“Я завжди усвідомлював свою особисту смертність” Після вбивства подружжя Шерман спливло інтерв'ю, в якому Баррі, ймовірно, передбачив свою смерть від рук конкурентів по бізнесу, які, як він вважав, ненавиділи його настільки, що могли убити. У книзі Джеффрі Робінсона (2001) під назвою “Ігри з рецептами: Гроші, Его і Вплив в фармацевтичній промисловості” (Jeffrey Robinson “Prescription Games: Money, Ego and Power Inside the Pharmaceutical Industry”), Баррі Шерман розповів про давню ворожнечу між компаніями Apotex і Big Pharma за патенти на ліки. “Фірмові фармацевтичні компанії ненавидять нас. У них постійно є приватні детективи на нас, – заявив Шерман Робінсону. – Одного разу мені спало на думку: чому б їм просто не найняти когось, щоб мене вбити? Якщо заплатити потрібній людині тисячу баксів, то ви, ймовірно, можете знайти кілера. Мабуть, я здивований, що цього ще не сталося. Я завжди усвідомлював свою особисту смертність”. Але були й інші вороги. Згідно з даними видання “Санді Таймс”, Баррі Шерман був втягнутий у не менш ніж 150 судових позовів на момент його смерті. Більшість із них були пов'язані з компанією “Апотекс” і так званими “родинними позовами”, в тому числі поданих його кузинами, яким він заборгував частку прибутку після купівлі компанії у свого покійного дядька. “Багато людей його абсолютно ненавиділи, – розповів автор книги Робінсон виданню “Таймс”. – Ніхто не любив Баррі Шермана. Він холоднокровно насолоджувався суперечками у судах. Він постійно воював з усіма. У бізнесі він був непоступливим ошуканцем, так що, можливо, були люди, які хотіли зробити це”. “Це не було самогубством, – заявило джерело виданню Toronto Sun. – У Баррі було багато ворогів, і це – їх жахлива робота”. Однак і через десять місяців після вбивства Шерманів розслідування перебуває у глухому куті.

Ukrainian People November 2018

15

Леді Гага виходить заміж Т

акий висновок папараці зробили після виступу виконавиці на премії Elle Women in Hollywood у Беверлі-Гіллз, лауреатом якої вона стала. Під час промови зі сцени Леді Гага подякувала бойфренду, а за сумісництвом її агенту Крістіану Каріно за підтримку. При цьому зірка назвала коханого “своїм нареченим”. Зауважимо, що про роман 32-річної Леді Гаги та 49-річного Крістіана Каріно стало відомо ще у лютому 2017 року. Тоді зірка разом з коханим прийшла на вечірку до друзів, де представила його як свого хлопця. На жаль, Леді Гага більше нічого не говорить про їхні стосунки. Мабуть, вона вирішила лише заінтригувати шанувальників.

Кайлі Дженнер: “Я хочу другого малюка”

К

айлі Дженнер вперше стала мамою трохи менше року тому. А нещодавно з'явилися чутки про те, що Кайлі Дженнер стане мамою вдруге. Чи правда це? Виданню US Weekly Кайлі Дженнер зізналася, що дійсно задумалася про другу вагітність: - Чи збираюся я народжувати ще одну дитину? Звичайно, я хочу другого малюка, але коли це трапиться – невідомо. Я, безумовно, не готова до другої вагітності просто в цю секунду і не знаю, коли саме буду до неї готова. Але коли це все ж трапиться, я обов'язково поділюся з вами цією новиною!

Джулія Робертс і Ніколь Кідман знову стануть мамами?

А

мериканські ЗМІ повідомили несподівану новину. Видання InTouch стверджує, що актриси Джулія Робертс і Ніколь Кідман – вагітні. Джулія з чоловіком у захваті. Ця несподівана новина врятувала їхній шлюб і повністю перевернула їхнє життя. Кажуть, це буде хлопчик, і Джулія дуже задоволена, бо з хлопчиками легше, – пише видання. Як стверджують ЗМІ, Ніколь Кідман вирішила народити дитину, щоб зберегти стосунки із чоловіком Кітом. 51-річна Кідман погодилася на штучне запліднення.

50-річна ж Джулія Робертс, як повідомляють журналісти, просто вирішила збільшити свою сім'ю з чоловіком Денні Модером. Зазначимо, що офіційного підтвердження – немає. Так що це питання залишається відкритим.

16

November 2018 Ukrainian People

Едді Мерфі одружується з вагітною коханою

Д

Періс Хілтон

зізналася, чому перенесла весілля

нями Едді Мерфі зробив пропозицію руки і серця своїй коханій Пейдж Батчер, яка вже у грудні народить акторові сина. До слова, папараці видання US Weekly сфотографували вагітну модель у ЛосАнджелесі. Зірка вирушила за покупками в чорному буденному вбранні і склянкою освіжаючого напою в руках. Однак не це привернуло увагу журналістів, а обручка на її руці. Пізніше офіційний представник зірки підтвердив його заручини. Зауважимо, Едді Мерфі і Пейдж Батчер зустрічаються вже шість років. За цей час у пари народилася дочка. Іззі Уна з'явилася на світ в одній з клінік ЛосАнджелеса в 2016 році. Незважаючи на те, що крім крихітки Іззі у Мерфі є ще вісім дітей від різних подруг, цей шлюб для нього буде тільки другим. Раніше Едді був одружений із Ніколь Мітчел Мерфі, з якою розлучився після 13 років шлюбу. У Пейдж теж були тривалі стосунки – з 2009 по 2014 рік вона зустрічалася з американським футболістом Майклом Страханом.

Гвінет Пелтроу

Щ

е на початку року Періс Хілтон зробив пропозицію її хлопець. Світська левиця відразу ж почала готуватися до весілля. Але нещодавно вона повідомила, що весілля, яке мало відбутися в листопаді 2018 року, перенесли. Тепер йдеться про весілля у 2019-му році. Періс каже, що готова до сімейного життя і вже хоче дітей. Ось тільки через свою зайнятість не встигає з підготовкою. Про це вона розповіла в інтерв'ю DailyMail TV: - Мій графік зараз просто божевільний. Я тільки но випустила свій 24-й аромат і збираюся провести рекламний тур у Мексиці, Малайзії, Австралії, ОАЕ. Я буду літати світом протягом наступних двох місяців. Поєднувати це з плануванням весілля – справжній стрес. А місце весільної церемонії залишається тим самим. Періс Хілтон обвінчається в церкві, в якій вінчається вся її сім'я.

офіційно вийшла заміж

О

скароносна голлівудська актриса Гвінет Пелтроу і продюсер Бред Фелчак одружилися 29 вересня на території особняка Пелтроу у Хемптоні, штат Нью-Йорк. На території маєтку були встановлені три шатра – в одному закохані обмінялися обручками, в іншому – частували гостей, а третій був призначений для обслуговуючого персоналу. До слова, як повідомляє видання The Daily Mail, у числі запрошених були режисер Стівен Спілберг (хресний Гвінет), кінозірки Камерон Діас, Роберт Дауні-молодший, ЛівТайлер та інші великі і маленькі зірочки. Зазначимо, що роман Гвінет Пелтроу і Бреда Фелчака розпочався у 2014 році. На початку цього року пара оголосила про свої заручини. Раніше актриса була одружена з музикантом Крісом Мартіном, від якого у неї є двоє дітей – 14-річна дочка Еппл та 12-річний син Мозес. У Бреда теж є двоє дітей від колишньої дружини Сюзанни Букінік. Нещодавно Пелтроу завила, що з Фелчаком вони не планують заводити дітей.

Дженніфер Гарнер і Бен Аффлек офіційно розлучилися

У

липні 2015-го Дженніфер Гарнер і Бен Аффлек оголосили про розлучення, але цілих три роки не могли оформити все офіційно. Декілька днів тому колишнє подружжя у присутності адвокатів нарешті підписали документи. Як повідомляє TMZ, напередодні підписання документів актор прийшов у будинок своєї екс-коханої, де вони у присутності адвокатів узгодили всі питання. Розлучення Бена і Дженніфер відбулося 4 жовтня. “Ми з Беном залишилися друзями. Для нас у цьому не було ніяких труднощів й раніше”, – розповіла Дженніфер Гарнер. Крім того, акторів часто бачили разом на прогулянках із дітьми: Дженніфер і Бен продовжують разом виховувати дочок Вайолетт і Серафіну та сина Самуеля. Нагадаємо, Дженніфер Гарнер і Бен Аффлек одружилися у 2005 році. Після розставання з чоловіком Гарнер офіційно не перебуває у відносинах, а ось Аффлек останні два роки зустрічався з телепродюсером Лінді Шукус. За даними ЗМІ, Бен і Ліндсі планували одружитися, але розлучилися наприкінці цього літа.

Чоловік Тіни Тернер віддав їй свою нирку

78-

річна співачка Тіна Тернер зробила шокуюче зізнання. У минулому році вона потай від громадськості перенесла операцію з пересадки нирки. Донором цього життєво важливого органу став її чоловік, 62-річний Ервін Бах. У 2016 році у Тернер був виявлений рак кишечника. Від хіміотерапії і променевої терапії співачка відмовилася через важкі побічні ефекти. Але і гомеопатія не допомогла – у Тіни почалася ниркова недостатність. Після трансплантації донорської нирки у жінки почалися нові проблеми – спроби відторгнення організмом нового органу. Але чоловік, як і раніше, оточує її турботою і намагається у всьому підтримати. Цю таємницю Тернер повідала у своїй новій книзіавтобіографії “Моя історія кохання”, повідомляє видання People. Зазначимо, що з Ервіном Бахом зірка познайомилася у 1985 році. Одружилися у 2013-му, коли Тіні було вже 73 роки. Довгий час ходили чутки, що Ервін одружився з нею заради грошей і слави. Але жертва, на яку чоловік пішов у квітні 2017-го, доводить його щирі почуття.

Ukrainian People November 2018 17

Здо р о в ' я

М

iфи про безпечний секс

МІФ 2:

Перерваний статевий акт – надійний метод контрацепції

Багато хто вважає: якщо вчасно перервати статевий акт, то сперма не встигне потрапити в організм жінки, і жінка не завагітніє. Насправді ж у кожного чоловіка під час ерекції виділяється предеякулят, що містить невелику кількість живих сперматозоїдів. Цих сперматозоїдів достатньо для настання вагітності, і вони виділяються незалежно від того, був перерваний статевий акт чи ні. Звісно ж, повна еякуляція збільшує ймовірність завагітніти. Але сперматозоїди навіть у невеликій кількості запліднюють яйцеклітину.

МІФ 3:

Презервативи гарантують безпечний секс

Презервативи можуть зробити сексуальну активність безпечнішою, але вони не роблять секс безпечним. Наприклад, багато молодих чоловіків не знають, як правильно надягати презерватив, щоб він не порвався. Презервативи часто рвуться, сповзають, мають брак, тому існує високий відсоток небажаних вагітностей та венеричних захворювань, навіть якщо займатись сексом із ним. Не тільки чоловікам потрібно знати, як правильно надягати презерватив на статевий член, але і жінкам теж, щоб убезпечити насамперед себе. Щоб уникнути небажаної вагітності, краще використовувати декілька способів контрацепції водночас. Презервативи роблять більш “чистим” та безпечним секс під час менструації, адже у цей час шийка матки опускається нижче та стає більш відкритою та вразливою до інфекцій. І, звичайно, розуміння, що ви обоє захищені від небажаної вагітності та ІПСШ, допомагає розслабитися і зосередитися на приємному.

МІФ 4:

Model: Farrieda Smit Photo: Alfredo Omaña Padron

Нерідко люди стають жертвами міфів про безпечний секс…

Як убезпечити себе?

У сучасному суспільстві існує безліч міфів про секс, особливо про безпечний. Подібні міфи виникають від неточного і неповного знання про те, що і як відбувається насправді. А що чутки та домисли розповсюджуються дуже швидко, то напівправдиві і помилкові уявлення про безпечний секс надзвичайно поширені. Найпопулярніші міфи про безпечний секс:

МІФ 1:

Займаючись сексом під час місячних, неможливо завагітніти

Звідки взялося популярне переконання, що секс під час місячних не призводить до вагітності? Багато хто думає, що місячними організм жінки “повідомляє”: вагітності немає, потрібно позбутися зайвих яйцеклітин і почати цикл заново. Тобто, якщо віджила клітина вийшла з організму, а нова ще не почала цикл дозрівання, то спермі нічого запліднювати. Насправді в цьому є зерно істини, і в багатьох випадках воно спрацьовує. Якщо менструальний цикл регулярний, а овуляцію легко прогнозувати, то жінка в цей період не може завагітніти. Причина, чому такий підхід не завжди спрацьовує, полягає в тому, що сперма, яка потрапила в організм жінки, може там зберігатися до 7 днів. Якщо ж у жінки є порушення менструального циклу, а овуляція відбувається ближче до початку місячних, то яйцеклітина і сперматозоїд швидше за все зустрінуться. При нормальному, 28-денному менструальному циклі, овуляція відбувається за два тижні до початку місячних. Тому, якщо ви не знаєте точно етапів свого менструального циклу, і не хочете завагітніти, не ризикуйте, застосовуючи цю методу на практиці.

18

November 2018 Ukrainian People

Анальний секс не призводить до вагітності та є “безпечним”

У реальності, будь-яка сексуальна активність, де присутня еякуляція біля входу в піхву, може закінчитися вагітністю, в тому числі і при анальному сексі. Сперматозоїди активні і завжди здатні до запліднення, тож будь-яка еякуляція на тіло жінки у ділянці вагінального входу може призвести до вагітності. Також, мало хто знає, що ризик захворювання деякими венеричними захворюваннями (ВІЛ, сифіліс, гепатит, гонорея, трихомоніаз) при анальному сексі значно вищий, ніж при вагінальному. При будь-якій сексуальній активності (навіть при мастурбації з партнером) слід користуватися презервативом, щоб убезпечити себе.

МІФ 5:

Оральний секс – безпечний секс

Займаючись оральним сексом, звісно, неможливо завагітніти. Зате можна заразитись венеричними захворюваннями. При оральному сексі відбувається контакт рідин рота і геніталій, тому будь-яка венерична хвороба може легко передаватися від одного партнера до іншого.

МІФ 6:

Легко розпізнати людей із венеричними захворюваннями

Люди, хворі на венеричні захворювання, не виглядають хворими, у них немає видимих ознак хвороби. Понад те: більшість людей із венеричними захворюваннями і самі не знають, що вони хворі. Деякі венеричні хвороби мають видимі симптоми (висип, почервоніння, свербіж, виразки), проте значна частина цих хвороб ніяк не проявляються на початкових етапах розвитку, а от хвороба, натомість, вже передається статевим шляхом від партнера до партнера.

МІФ 7:

Венеричними захворюваннями можна заразитися через сидіння унітазу – при спільному користуванні з хворою людиною

Хвороби, які передаються статевим шляхом, можуть прижитися тільки в тілі людини, а не на холодній поверхні сидіння унітазу. Більше того, збудники венеричних хвороб не вражають сечу і не містяться в ній. Єдині несексуальні контакти, при яких можуть передатися венеричні хвороби: • Контакт рот-в-рот. Наприклад, при поцілунку можна заразитися герпесом, а при “французькому поцілунку” можна заразитися гонореєю ротової порожнини і хламідіями.

• Контакт шкіра-до-шкіри. При цьому контакті можуть передаватися такі хвороби, як загострені кондиломи, герпес, короста. /ukrhealth.net/

Ukraine “Чекати, що Росія швидко зміниться – марно”: інтерв'ю з експертом Chatham House

“Кремль не залишить у спокої Україну – це очевидно. Вони сидять і чекають, поки щось погіршиться, щоб відновити спроби повернути Україну в російську сферу впливу” Недавній виступ Володимира Путіна на дискусійному клубі “Валдай” змусив спочатку розсміятися, а потім, врешті решт, всерйоз турбуватися не тільки за Україну, а й всю Європу. Розповіді російського “царя” про відсутність “превентивного ядерного удару” і великих російських “мучеників”, які потраплять в рай, “а інші просто здохнуть”, змушують задуматися про адекватність російського президента, який контролює ядерну валізу. За словами професора Університету Бірмінгема, співробітниці Chatham House Катаріни Волчук, світу і Україні особливо (оскільки нам не пощастило з сусідом) потрібно навчитися жити з путінською Росією, максимально прораховуючи її можливі ходи. Адже чекати, що Росія зміниться, як при Путіні, так і без нього, як мінімум наївно. В інтерв'ю сайту “Сегодня” Катаріна Волчук розповіла, чому Путін так вчепився в Україну, і чи світить нам перспектива членства в ЄС. навчитися жити як при Росії з Путіним, і протистояти цьому, так і без Путіна. Путін змінив настрій росіян. Сьогоднішня риторика і пропаганда – це свого роду погроза Заходу. Щоб змінити це, знадобляться роки, якщо не десятиліття. Це те, з чим нам доведеться жити. Але ми повинні про це говорити, щоб пристосуватися.

- Давайте, мабуть, почнемо з дуже простого питання. Коли режим Путіна впаде, і від чого це залежить?

- Це питання задають собі багато хто: як в ЄС зокрема, так і по всій Європі в цілому. Є дві школи думки. Перша говорить, що Путін – господар ситуації, його режим – на піку, але, як тільки Путін піде, Росія зміниться і стане іншою. Згідно з другою, Путін – лише один з багатьох – фронтмен політичного режиму як такого. І навіть якщо Путін піде, прийде наступний, такий же, як він. Тому чекати, що Росія швидко зміниться, швидше за все, марно. Нам потрібно

20

November 2018 Ukrainian People

- Але чому Україна для Росії і Путіна – так критично важлива?

- Це питання бере початок з історії, культурної ідентичності та особистої гордості Путіна. Він перетворив Україну на лакмусовий тест, пройшовши який, Росію будуть чи не будуть поважати. Це дуже небезпечно. Чому? Це свого роду мильна бульбашка, в які живе Кремль. Вони бачать лише те, що хочуть бачити. Вони кажуть деякі речі, навіть не уявляючи, наскільки вони є контрпродуктивними. Це показовий симптом того, як режим створив дуже небезпечну атмосферу і риторику. Боюся, що для України всі

ці проблеми і виклики не зникнуть. Кремль не залишить у спокої Україну – це очевидно. Вони сидять і чекають, поки щось погіршиться, щоб відновити спроби повернути Україну в російську сферу впливу.

- Знаєте, зараз багато українських політиків і дипломатів кажуть, що після безвізу ЄС повинен дати Україні ще одну історію успіху. Мовляв, за їхніми словами, ми у Києві прекрасно розуміємо, що членство нам поки що не світить, тому дайте нам чергову “морквину”. Але, по-моєму, це пастка. Мало того, що це – заповітна мрія Путіна, так ще і ЄС звикне думати, що членство Україні не потрібно.

- Угода про асоціацію повністю вступила в силу лише у минулому році, тому, звичайно, у ЄС зараз немає “апетиту” думати про щось більше. Особливо, коли деякі з головних пріоритетних проблем, які Україні необхідно вирішити

(наприклад, налагодити роботу митниці), на ділі не вирішуються. Тому аргумент про те, що ЄС зараз варто подумати про великі і більш амбітні проекти, не сильно до місця. Я не впевнена, що це хороший підхід. Що ж стосується членства України в ЄС, знаєте, я довго вивчала це питання, але так і не прийшла до єдиної думки. Давайте подивимося на це з реалістичної точки зору. В ЄС зараз йде мова про виживання і збереження єдності. Так що там немає ні здатності, ні можливості думати про надання Україні чогось нового. І мова тут не тільки про Україну, а й про Грузію і Молдову. Чи існує реальна перспектива членства? Я б хотіла бачити тут більше ініціатив, символізму та перспектив з просування цієї ідеї – щоб усе це стало попередніми умовами для членства України. Адже виконання строго того, чого вимагає Угода про асоціацію, не наблизить вас до членства. Я не думаю, що це буде ефективний і продуктивний шлях просування вперед. Україна має багато можливостей для тіснішої і ефективної взаємодії з ЄС.

- Так, але ми ж бачимо, що і сам ЄС рухається, м'яко кажучи, не туди. Угорщина, Італія, Польща ...

- Це можна назвати свого роду демократичною втомою. Ми бачимо це в багатьох державах-членах ЄС. І популісти звинувачують у цьому саме ЄС (Брюссель, як центр прийняття рішень – Авт.). І мені тут судити ще складніше, адже я приїхала з Польщі (до якої у ЄС є питання, наприклад, щодо незалежності судової системи – Авт.). Але в тому, що це відбувається, немає ніяких сумнівів. Це створює серйозні проблеми як всередині ЄС, так і для окремих країн-членів. Ми ж знаємо, яким великим і надійним прихильником України була Польща. А зараз вона використовує відносини з Україною в своїй внутрішній політиці.

можна нехтувати. Все це так само важливо, як і “смерть” Варшавського договору на початку 90-х (Варшавський договір фактично закріпив біполярність світу на 36 років, його укладення було відповіддю на приєднання ФРН до НАТО – Авт.). Те ж саме стосується і Угорщини.

- Але, на додачу до всього, Угорщина разом з Італією почали активно дружити з Росією. По-моєму, це не піде на користь ЄС.

- Ми бачили втручання Росії в дебати щодо Brexit. Розумієте, нарощування націоналістичної риторики автоматично веде до антиєвропейської риторики. Наприклад, у Польщі крайні праві та націоналістичні сили начебто антиросійські. Але, з іншого боку, вони використовують риторику, яку важко відрізнити від російської. Це один з парадоксів, який дуже бентежить. Сподіваюся, що вибори у Польщі змінять ситуацію. Але потрібно розуміти, що нинішній політичний режим (як ненормальний стиль управління) навряд чи зміниться. Так що цей виклик, як для України, так і для ЄС, надовго.

- Так. Це було свого роду публічне приниження цих двох агентів. Кремль створив ореол непроникності, тому ми не знаємо, що там насправді відбувається, на відміну від Трампа. Ми знаємо, що відбувається в США, тому що люди там – публічні. Кремль же протягом століть жив в якійсь таємній і загадковій капсулі. Ми повинні прочитати сигнали цих агентів на інтерв'ю (поза всякими сумнівами, вони були агентами). Цікаво тут те, якими аматорами і непрофесіоналами вони виглядали. Тому опубліковане інтерв'ю можна розглядати як елемент покарання.

- Покарання цих агентів Путіним?

- Так. Або того, хто фактично керував їх діяльністю.

- Того, хто помилився і цих агентів викрили...

- Абсолютно вірно. Це був чистої води непрофесіоналізм. Вся ступінь сюрреалізму інтерв'ю цих хлопців і їх самих у тому, що вони бояться за своє життя. Я в цьому більше ніж впевнена. Під час інтерв'ю було видно, як вони нервують. Одним із сценаріїв розвитку подій може бути їх фактичне усунення. Потім Росія може звинуватити в цьому, наприклад, Британію. Але цікавішим є те, чому Британія вирішила надати цьому випадку розголосу. Зазвичай, подібні шпигунські скандали Лондон звик тримати “під килимом”. У мене є дві гіпотези з цього приводу. По-перше, Британія зробила це, щоб показати, наскільки кремлівські агенти путінського проекту КДБ – непрофесійні. Це був елемент приниження Кремля, щоб викрити некомпетентність його агентів. Росія не очікувала оприлюднення цієї історії, звідси і напівжартівливі розповіді про “туризм”. По-друге, щоб дискредитувати Росію як наддержаву, яка використовує “Новачок” в третіх країнах, показуючи, як нелюдяно і некомпетентно це може бути.

Москва вміло використовує те, що Захід залежить від російських поставок енергоносіїв і доступу до російського ринку... але той факт, що путінський режим чотири роки під санкціями, вже великий успіх...

- Угорщина робить те саме. Але, повертаючись до Польщі, остання зустріч Анджея Дуди з Дональдом Трампом засвідчила, що деякі члени ЄС категорично проти ідеї розміщення в Польщі військової бази США.

- Звісно. Відбувається свого роду фетишизація відносин із США і президентом Трампом зокрема. Боюся, що нинішній політичний естеблішмент Польщі грає в якісь свої ігри, позбавлені будь-якого сенсу. Вони розраховані на короткострокову перспективу і засновані на нерозумінні і неправильному сприйнятті міжнародної ситуації. Тому, на жаль, президент Дуда – лише виконавець, а не лідер, який приймає рішення.

- Всі знають, що за ним стоїть Качинський.

- Так, і він використовує міжнародні відносини для внутрішніх цілей. На жаль, це не дуже вдалий підхід до більш стратегічного і довгострокового розуміння складного і швидко мінливого геополітичного контексту. Можливо, поки що він і дає свої плоди, і йому (Качинському – Авт.) зараз просто щастить. Але цим не

- Добре, повернемося до ЄС. Що він може запропонувати Україні після безвізу? Можливо, це свого роду популізм, але нам потрібна історія успіху, інакше ризикуємо втратити підтримку українцями ідеї євроінтеграції.

- Це риторика, яку я чую ...

- Взагалі-то це риторика Києва.

-Так. Тобто, поки у нас є “морквина”, ми зробимо для України все, що потрібно? Це така зараз ідея України? Мені здається, це породжує нерозуміння. Багато яскравих молодих українців заслуговують жити у кращій країні. Тому не потрібно ніякого наступної пропозиції або кроку з боку ЄС, який би дав стимул Україні рухатися далі... В України і так є безпрецедентна підтримка. І її обсяг набагато більший, ніж можна було очікувати до Майдану.

- Ви дивилися інтерв'ю двох, як я їх називаю, “русских потеряшек” в Солсбері?

- Але чи не здається Вам, що навіть зараз, після “справи Скрипалів” (я вже не кажу про анексію Криму і війну на Донбасі), Захід знову продемонстрував свою нездатність покарати Росію? Так, Ви маєте рацію: те, що санкції діють уже чотири роки – великий успіх. Але Росія навчилася жити під цими санкціями.

- Все це дуже складно. Санкції відіграють символічну роль. Але економічна залежність все ще існує. Москва вміло використовує те, що Захід залежить від російських поставок енергоносіїв і доступу до російського ринку. Але не існує Заходу як такого. Ми можемо скаржитися на те, що санкції – занадто слабкі, але той факт, що путінський режим чотири роки під санкціями, вже великий успіх. Поки Росія не допоможе собі сама і не змінить свою поведінку, санкції будуть діяти. Адже всім абсолютно очевидно, який режим атакує Захід, втручаючись, зокрема, в американські вибори. Але, знову-таки, бізнес є бізнес – люди хочуть робити гроші з Росією.

Ukrainian People November 2018

21

В і до м і у к ра ї н ц і

Дмитро Вітовський: “З крові та руїни встане Велика Україна!” Історія життя 31-річного Провідника Листопадового Чину, 100-літній ювілей якого ми відзначатимемо 1 листопада, та першого головнокомандувача Української Галицької Армії претендує на гостросюжетний блокбастер. Він прожив коротке, але надзвичайно яскраве життя, сповнене звитяжної боротьби за українську державність. А вислів Дмитра Вітовського “Буде армія – буде державність!” і нині, через століття, залишається до болю актуальним.

Юрій НИКОРАК – журналіст, письменник. Народився 1969 р. в Івано-Франківську, працював у Львові та Києві. Автор роману, віршованої української абетки, поезій в прозі, новел та оповідань.

Повернувшись на волю, Дмитро успішно завершує навчання в Краківському університеті та очолює таємний студентський комітет, готує втечу зі станіславської в’язниці Миколи Січинського – студента, який застрелив лютого ворога українства, цісарського намісника Галичини графа Потоцького…

Від таємного гуртка – до барикад й в’язниці

Батько новітнього українського війська

Народився Дмитро Вітовський 8 листопада 1887 року в селі Медуха, неподалік княжого Галича. Батько віддав його до польської (бо української просто не було) гімназії Станіслава (нині Івано-Франківськ). За браком коштів Дмитро оселився у дешевій Миколаївській бурсі, що підтримувалась російським урядом і відтак насаджувала москвофільство. Проте Дмитро долучається до таємного українського гуртка самоосвіти, нишком опановує історію козаччини та українську літературу і відкрито називає себе українцем. За це п’ятикласника Вітовського і кількох його друзів й виганяють із бурси… Улітку 1907-го Вітовський закінчує гімназію і вступає на правничий факультет Львівського університету. Водночас вступає до радикальної партії, виступає на вічах за нову виборчу систему, входить до складу партійного проводу, організовує сільські осередки товариств “Січ” і “Просвіта”. У 1909 році Вітовський відбуває однорічну службу в австрійському війську та завершує її як молодший офіцер в ступені хорунжого. Українські студенти хотіли навчатись в українському ж університеті. Боротьба загострилась настільки, що 1 липня 1910 року поляки убили одного з провідників українського студентства Адама Коцка. На студентських зборах Вітовський виголошує палку промову, закликаючи провести нелегальне віче у будівлі університету. Спроба ж студентів-поляків розігнати віче вилилась у барикади і стрілянину в коридорах вишу. Відтак – судовий процес, виключення з університету, втрата військового ступеня і в’язниця.

З початком Першої світової війни Українська Бойова Управа доручає Д. Вітовському сформувати перший львівський курінь Українських Січових Стрільців. У ті дні 28 тисяч галичан-добровольців зголосилися до національного війська, відгукнувшись на заклик керівників Головної української ради зі зброєю в руках виступити проти царської Росії й на руїнах імперської “тюрми народів” побудувати незалежну Українську державу. Він стає не лише енергійним організатором і командиром, але й політичним провідником січовиків. Щойно сформований легіон УСС перекинули до Стрия, де 3 вересня 1914 р. його вояки урочисто склали військову присягу. З ініціативи Д. Вітовського група старшин і стрільців відмовилася від офіційного тексту присяги австрійської армії. На таємній старшинській нараді, що відбулась 2 вересня 1914 року, Вітовський переконує: навіть якщо з цієї війни вернеться сотня українців, вони мають виконати свій національний обов’язок – стати основою національного війська. Відтак наступного дня стрілецтво присягає на вірність Україні. Після того, як росіяни захопили Галичину і відтіснили цісарські війська у Карпати, гірські перевали на кілька місяців стали

22

November 2018 Ukrainian People

театром жорстоких битв, бойовим хрещенням січовиків. Наказом командування від 7 вересня 1914 р. Д. Вітовського призначено сотником, а вже наприкінці місяця його стрільці виконували перше бойове завдання. Вітовський став батьком звичаїв новітнього українського війська. Він щодня вишколює свою сотню. Стрільці з інших відділів просили перевести їх у сотню Вітовського. Відтак сотня складалась на три чверті з інтелігенції і заслужено вважалась добірною. Вже невдовзі, з початком військових дій, Вітовський писав: “Мої хлопці відбивають наступ москалів, як старі вояки… Ідуть на багнети сміло, безстрашно…” Сотня Вітовського особливо відзначилася у боях 1-2 травня 1915 p., коли російська козача дивізія генерала Каледіна намагалася пробитися через перевали, а вершина Маківки кілька разів переходила з рук в руки. Битва на Маківці стала однією з найяскравіших в історії легіону УСС, а сотника Вітовського нагородили медаллю Хоробрості. Наступною пам'ятною віхою на фронтових шляхах сотника стала Горлицька операція улітку 1915 p., коли під їх натиском російська армія покинула майже всю Галичину. Після боїв на Маківці розпочався загальний наступ на схід. Щойно сотня Вітовського 27 червня 1915-го займає Галич, він наказує вивісити на ратуші старої княжої столиці блакитно-золотий український прапор. Цей вчинок породив багато шуму у вищих військових командах, мадярський парламент провів спеціальні слухання з цього приводу, а голова уряду зажадав пояснень від командування австрійського війська. У жовтні австрійські війська прорвали оборону росіян в Карпатах і контрударом у

Спеціалісти-ортопеди Ярослав Дзвіник, M.D.

Ігор Прус, M.D.

Хірург-ортопед Спеціалізується на: • Реконструкції передніх хрестоподібних зв’язок • Артроскопії • Переломах • Ендопротезуванні

SwedishCovenant.org/Dzwinyk Володіє англійською, українською, російською та іспанською мовами

Лікар зі спортивної медицини Спеціалізується на: • Діагностичній кістково-м’язовій ультрасонографії • Ультразвукових ін’єкціях • Мінімально-інвазивному лікуванні сухожиль (Tenex), синдрому тенісного ліктя, ахіллового тендініту, підошвенного фасциту

SwedishCovenant.org/Prus Володіє англійською, російською та українською мовами

Заплануйте вашу зустріч вже сьогодні!

Swedish Covenant Hospital 5215 N. California Ave., Suite 804 Chicago, IL 60625 773-907-7750

бік Львова відкинули частини 8-ї армії генерала Брусилова до Стрия й Дрогобича. 1 листопада 1915 року на річці Стрипі москалі прорвали фронт. Втративши втричі більше друзів, ніж на Маківці, стрільці у важкій триденній битві зупинили ворожий наступ. Сам Вітовський із пораненою ногою потрапив до шпиталю. Однак вже у сере­ дині грудня повернувся на фронт. Восени 1916 року Вітовський кілька тижнів провів у відпустці в Галичині. Тут сталась важлива подія в його особистому житті – він одружився з Марією Ліщинською, 22-річною народною вчителькою зі Станіславівщини. У квітні 1917-го Вітовського призначили ад’ютантом начальника штабу Вишколу УСС, яким командував отаман М.Тарнавський. Наростання українського національного руху в Російській імперії, як і наявність українізованих частин царської армії з протилежного боку фронту, призвели до тривалих дискусій про дальшу долю УСС. Тому 27 травня 1917-го відбулась таємна старшинська нарада представників всіх трьох частин УСС – з фронту, вишколу і коша, вести яку доручили Вітовському. Через наміри австрійського уряду включити Галичину до складу відроджуваної Польщі більшість учасників наради висловилися за негайне розформування легіону УСС. Натомість Вітовський відстоював збереження й зміцнення української національної частини як зародка майбутніх Збройних сил Української держави. Завдяки високому авторитету сотника його думка переважила. Це і врятувало легіон, який зіграв вирішальну роль у Листопадовій національно-демократичній революції та став ядром створеної у ході війни із Польщею Галицької армії. Листопад приніс проголошення незалежної Української Держави по той бік фронту. Відтак старшини зібралися у грудні 1917 р. на генеральну нараду. Більшість її учасників пропонувала на знак протесту проти небезпеки приєднання Галичини до новостворюваної автономної польської держави, зректись Австрії і перейти на бік Центральної Ради та розформувати легіон УСС. Однак Вітовський вдруге відстояв його існування…

Очільник Листопадового чину Після розпаду Австро-Угорської імперії утворилися незалежні Чехословаччина, Польща, Югославія, Угорщина. 18 жовтня у Львові засновано Українську Національну Раду з метою утворення на західноукраїнських землях національної держави. На таємних старшинських зборах, що відбулись 24 жовтня в Чернівцях, стрілецтво прийняло пропозицію Національної Ради обрати Вітовського комендантом підпільної української військової організації в австрійському війську, яка з вересня діяла у Львові. Через чотири днів у Кракові створюється Польська Ліквідаційна Комісія, яка проголошує всю Галичину частиною польської держави і зверхність над усіма державними та громадськими установами краю. УНРада протестувала, але продовжувала чекати ласки од Відня. Дмитро Вітовський приїжджає до Львова 29 жовтня і одразу ж очолює підготовку українського збройного виступу. Уранці 31 жовтня газети повідомили, що польська влада призначила для Галичини свого комісара і вже наступного дня до Львова приїжджає польська Ліквідаційна Комісія для повного переобрання влади. В обід зібралось надзвичайне засідання УНРади, де більшість погодилася чекати обіцяного Віднем маніфесту. Однак Вітовський від імені Військового комітету рішуче заявив: “Якщо цієї ночі ми не візьмемо Львів, – завтра його

24

November 2018 Ukrainian People

візьмуть поляки”. О 18.00 Вітовський провів нараду всіх українських старшин Львова. Частина з них вагається, але рішучість сотника знову бере верх: розійшлись із чіткими вказівками до дій. Вітовський вирішує цієї ж ночі роззброїти всі військові частини Галичини, негайно скликає засідання керівників військової організації, на якому розробляє план перевороту, і розсилає накази міським і повітовим комісарам краю у ніч на 1 листопада брати владу. Повстання розпочалося о 4 годині ранку. А невдовзі Вітовський приймав перші донесення: домовлено про нейтралітет німецьких, австрійських та угорських частин львівського гарнізону; о п'ятій годині – захопили намісництво і Ратушу та арештували генерала Гуйна. Таким чином, за кілька годин вдалося роззброїти або блокувати частини міського ґарнізону та зайняти найважливіші об'єкти. Вранці 1 листопада Львів майже повністю контролювали українські військові підрозділи. На Ратуші замайорів синьо-жовтий прапор. О сьомій годині Вітовський радісно доповів голові УНРади Костю Левицькому, що влада у Львові повністю перейшла до українців. Невдовзі почали надходити вісті про швидку перемогу українських військових сил у Станіславові, Коломиї, Тернополі, Бродах, Збаражі та в інших містах і повітах краю. Ранком того ж дня Вітовський висилає телеграму до Києва, на адресу Українського національного союзу: “Зайнятий українськими військами Львів посилає поклін Києву, столиці Соборної України!”

Перший командувач УГА, ініціатор Злуки За умови негайного ухвалення злуки західних і східних українських земель Вітовський погоджується стати секретарем військових справ Тимчасового Державного Секретаріату Західно-Української Народної Республіки, який 9 листопада отримав від Національної Ради всю владу в краї. А коли 13 листопада 1918-го – рівно 100 років тому – проголосили створення ЗУНР, підвищений у званні до полковника Д. Вітовський того ж дня почав формувати Державний секретаріат військових справ, покликаний організовувати регулярну армію, її запілля, військову адміністрацію, мобілізацію і вишкіл поповнення, озброєння, забезпечення всім необхідним для ведення сучасної війни. 13 листопада державний секретар підписав накази про створення 12 військових округ на території Східної Галичини й Буковини, часткову мобілізацію до регулярного війська, демобілізацію усіх військових частин АвстроУгорщини на теренах ЗУНР, затвердив текст військової присяги. Д. Вітовський зумів сформувати важливий осередок державотворення. У його 18 відділах працювали молоді, але здібні старшини-фронтовики. Саме зусиллями Державного секретаріату у 1919 р. Українська Галицька армія вже нараховувала близько 100 тис. вояків, мала 1400 старшин. Вітовський прагнув негайного об’єднання двох тогочасних українських державних утворень і створення спільного війська. Вже 1 грудня 1918 р. у Фастові була підписана угода з Директорією УНР, за якою в Галичину прибули військові частини та ешелони зі зброєю і військовою технікою. На початку січня Вітовський виніс на засідання Ради Державних Секретарів проект закону в справі здійснення соборності. Проти

нього рішуче виступили декотрі секретарі. На що Вітовський заявив: якщо вони відкинуть його пропозицію, він звернеться до війська, яке однозначно його підтримає. Відтак Секретаріат ухвалив закон про злуку, а за кілька днів відрядив делегацію, що 22 січня 1919 року взяла участь в проголошенні соборності України на Софіївському майдані в Києві. У зверненні до військ з нагоди злуки з Великою Україною Вітовський писав: “… вчора упав кордон між українськими землями, і вчора ми всі – вже громадяни великої Народної Республіки... Ще хвиля кривавого зусилля – і слово стане ділом! З крові і пожежі та руїни встане Велика Україна!”

Один проти Антанти Навесні 1919-го уряд ЗУНР здійснив ряд дипломатичних заходів для припинення війни.

17 квітня делегація ЗУНР виїхала до Парижа на мирну конференцію країн Антанти і США. У Парижі Д. Вітовський твердо відстоював лінію демаркації з поляками приблизно по ріці Сян. Але лідери Антанти були байдужими до української державності, роблячи ставку в боротьбі з більшовицькою Росією на Польщу і Добровольчу армію генерала Денікіна. Сформована у Франції армія генерала Галлера прибула на Галицький фронт і розгорнула широкий наступ. 21 травня Д. Вітовський і М. Лозинський надіслали ультиматум голові Паризької мирної конференції: оскільки ЗУНР не отримує підтримки Антанти, їх перебування у Парижі не має сенсу. Того ж дня делегацію запросили на засідання Верховної Ради за участю В. Вільсона, Ж. Клемансо, Д. Ллойд-Джорджа, під головуванням американського президента. Але цей демарш не вплинув на позицію Антанти. Д. Вітовський особисто звернувся до президента США, заявивши: “Український народ ніколи не змириться з польським поневоленням”. 27 травня галицька делегація здійснила ще один дипломатичний демарш. Проте 25 червня 1919-го Верховна Рада Паризької мирної конференції затвердила ганебне рішення про дозвіл Польщі окупувати Східну Галичину. Українська делегація, за участі Вітовського, оголошує рішучий протест: український нарід відмовляється прийняти це рішення і обстоюватиме всіма способами незалежність й цілість своєї держави. Вітовський, що “ходив у тих днях, як із хреста знятий”, вважав своє завдання закінченим і 7 липня виїхав до Кам’янця, щоб особисто повідомити про стан справ Голову Української Держави Симона Петлюру. Він свідомо нехтує безпечним шляхом в Україну й обирає найкоротший – повітрям. Великим п’ятимоторним літаком вилітає з Берліна до Кам’янця. У Бресляві (нині Вроцлав) на борт довантажують скрині з різними документами і українськими грішми…

2 серпня 1919 р. над Польщею, в районі Познані, аероплан “R-71”, яким летів перший державний секретар військових справ ЗУНР, загорівся і впав. Д. Вітовського поховали у Берліні 14 серпня 1919 року. На металевій домовині червоніла козацька китайка, на якій лежали дві перехрещені шаблі і козацька шапка, біля голови – полковницька булава… А у 2002-му його урочисто перепоховали у Львові. Колись у Києві, в Пантеоні Національних Героїв, на його могилі золотом викарбують слова Олександра Олеся (“Пам’яті Дмитра Вітовського”): Хто умирає в боротьбі, В серцях живе навіки!

Н а ш і т ра д и ц і ї

АНГЕЛИ ВОЛІ, Небесні й Земні

21 листопада відзначатимемо Собор архістратига Михайла та День гідності і свободи Мабуть, таки не випадково ці два свята – Собор архістратига Михайла, очільника усіх Небесних янголів, що борються з Сатаною, співпав в українському календарі із державним Днем гідності і свободи. Надто, якщо взяти до уваги, що саме у цей день двічі – у 2004 і 2013 роках, себто з різницею рівно у біблійно-сакральні дев'ять літ (9 чинів Ангельських, 9 заповідей блаженства, 9 дарів і 9 плодів Святого Духа тощо) – на столичному Майдані Незалежності, де й знаходиться скульптура Архангела Михайла, розпочиналися знакові для історії незалежної України події – Помаранчева революція та Євромайдан, що згодом переріс у Революцію Гідності. Вочевидь, у такий спосіб Боже Провидіння дарувало нам пророчу “підказку”, як жити далі. Саме тут, на головному майдані держави, починали свій останній бій за Свободу й гідність нації герої Небесної сотні, які ціною власного життя довели: українці навіть голіруч вміють боротися зі Злом не згірша Небесних Сил, очолюваних св. Михайлом!

На одній шальці терезів – людина (душа), що молиться, на іншій – демон: як praepositus paradisi він зважить кожну душу на остаточному суді. Михайла вважають ангелом справедливості і суду, ласки і змилування. В іконостасах біля Ісуса Христа найближче стоять Богородиця й Іван Хреститель, а за ними – Михайло та Гавриїл, після яких – апостоли. Вони просять Спасителя про помилування людських душ на Страшному суді. Плащ – одяг воїна, у Михайла червоний (колір боротьби й Божої благодаті), а у Гавриїла – зелений(колір земної благодаті, життя). В одній руці Михаїл зазвичай тримає мерило – посох ангелів й архангелів, або ж інколи жезл – знак влади вищого духовенства. Прообраз цього жезла – посох пастухів, який надавав Мойсеєві чудодійної сили. В іншій руці тримає зерцало – сферу, що символізує передбачення, яке архангели одержали від Бога.

Юрій НИКОРАК –

журналіст, письменник. Народився 1969 р. в Івано-Франківську, працював у Львові та Києві. Автор роману, віршованої української абетки, поезій в прозі, новел та оповідань.

Опікун Церкви і восьми держав У християнській традиції Михайло – перший і найшанованіший серед ангелів, обдарований особливою Божою довірою. Його ім’я означає “Хто ж, як Бог”, або ж “хто рівний Богові?”. Річ у тім, що коли Люцифер разом з частиною янголів повстав проти Бога, Архангел Михайло, вигукнувши “Хто ж, як Бог?” разом із рештою янголів скинув Сатану в безодню. В Одкровеннях він виступає найважливішою після Бога особою, як виконавець Божих планів щодо землі та людського роду. Михайло є князем ангелів, ангелом суду і Божих кар, але й ангелом Божого милосердя водночас. Його вважають ангелом особливо важливих Божих доручень. Михаїл вшановується як оборонець Божого Люду, тому Церква й вшановує його як свого опікуна. Культ Архангела Михайла у християнстві дуже давній і сягає ІІ століття. А, до прикладу, в Ефіопії кожен 12 день місяця (!) був присвячений св. Михайлові. Святкування Собору Архистратига Божого Михайла та інших Небесних Сил встановлено ще на початку IV століття на Помісному Соборі Лаодикійському, що відбувся за кілька років до Першого Вселенського Собору. Св. Михайло є покровителем Римської Імперії, Англії, Австрії, Франції, Іспанії, Німеччини, Угорщини і Польщі. Крім того, Михайла призивають як опікуна доброї смерті.

26

November 2018 Ukrainian People

Покровитель Києва та ще шести міст

Наш захисник на Страшному суді На іконах його традиційно зображають у туніці і палії, одязі володаря, і водночас озброєного воїна. Крила його найчастіше білі, волосся – з діадемою чи стрічкою. Атрибутами є глобус, хрест, палиця, меч, ваги і…сатана під ногами. Він – Божий посланець і безстрашний воїн, очільник успіхів, захисник людей на Страшному суді.

Архістратига Михайла вважають ангелом-охоронцем усіх християн, і, водночас, він є покровителем Києва. З історичних джерел відомо, що архангел був покровителем київського князя Святополка (християнське ім’я – Михайло), який 1108 року збудував Михайлівський Золотоверхий собор. Починаючи від Мономаховичів (1125 р.), київські князі вважали Михайла своїм патроном і зображали його на стародавніх гербах Києва.

Про традиційний культ Святого Михайла серед українців свідчать його зображення на княжих печатках і гербах, церковних і військових корогвах. Згодом архангел Михайло стає патроном запорозького козацтва. Під час Визвольної війни 1648-1654 років корогва з ликом архистратига була найвищим символом усієї держави. Його лик є також на гербах інших міст України: Василькова і Гадяча, Канева і Таращі, Черкас і Чигирина. Більшовики у запалі боротьби з релігією скасували древню емблему Києва: 76 років столиця не могла використовувати свій освячений тисячолітньою традицією герб. Лише 18 квітня 1995-го сесія Київради ухвалила відновити міський герб із зображенням Святого архістратига Михаїла.

Традиції свята і легенди про Михайла За Біблією, архангел Михайло наглядав за Адамом і Євою, коли їх вигнали з раю. Саме Михайло навчив Адама займатися землеробством. Він також просив Господа, аби душа Адама змогла повернутися на небо після смерті, та проводжав душі померлих до потойбічного світу. Саме тому 21 листопада люди приходять до церкви, аби помолитися про заспокоєння душі, зміцнення віри й допомогу людям зі слабким здоров'ям. Найголовніше на Михайла – зробити якусь добру справу. І в жодному разі не відмовляти тим, хто потребує допомоги. А ще краще – запропонувати свою допомогу самому. Кажуть, у цей день до людей повертаються їх вчинки – як хороші, так і погані: той, хто багато грішив, може потрапити у біду чи прикру ситуацію; а праведний – отримає винагороду. А ще варто попросити вибачення у того, перед ким завинив, і обов'язково помиритися з близькими, якщо ви були у сварці. Взагалі у цей день не можна сваритися, лихословити, допускати погані думки чи сумувати. Михайло може покарати людину, яка 21 листопада затіватиме якісь справи у корисливих цілях. У цей день не можна займатися важкою працею. Не варто брати до рук сокиру, ніж та інші гострі предмети – за повір'ям, це може образити Михайла.

Провісник зими й врожаю На Михайла часто випадає перший сніг, тому кажуть: “Михайло на білому коні приїхав”. Якщо цього дня сніг буде мокрим, то майбутній урожай буде хорошим. Якщо ж Михайло дощем служить – добру й суху весну ворожить. Якщо на Михайла ніч ясна, то зима буде сніжна і красна. Іній – навеликі сніги, а туман – на відлигу. Якщо відлига – не жди санного шляху до Миколая. Як на Михайла вітер з полудня, то буде тепло і до півгрудня. Від Михайла зима морози кує. Як Михайло закує, то Микола не розкує.

Усе Господнє Військо і пророцтво напад Москви 21 (8 за старим стилем) листопада християни східного обряду вшановують Михаїла разом з усім собором святих янголів. Дата святкування вибрана невипадково. Листопад – 9-й місяць після березня, який вважається першим місяцем після створення світу. Тому на відзначення 9-ти ангельських чинів саме в листопаді й встановлено свято. А 8-е число вказувало на день Страшного суду. Чини Небесних Сил звуться Янголами, себто вісниками, посланцями Господа, через яких Він відкриває Свою волю. І над усіма дев'ятьма чинами поставлений Господом святий Архистратиг Михайло. Очолюване Михайлом могутнє Господнє Військо завжди ставало на перешкоді підступним диявольським задумам, зокрема щодо кривавого утвердження на землі різних загарбницьких імперій, як от “із крайньої півночі”, очолюваної “верховним князем” імперії, де пануючим етносом є народ “Рош” (Рос), столиця якої “Мешех” (Моска), де на “червоній” площі “стоїть престіл сатани”, “усі вони досконало озброєні, велике зборище”. І які “в останні роки” і “в останні дні” всесвітньої Історії зухвало й цинічно вдеруться, “щоб учинити грабіж” і “захопити велику здобич”, зокрема, сусідній, “неукріплений край”, який упродовж кількох століть є стратегічним плацдармом і “першою зупинкою” на шляху гегемоністських зазіхань на захід, а надто “сакральної” імперської експансії “Третього Риму” на південь (від Москви та Петербургу), у напрямку Київ – Херсонес Таврійський – Константинополь – Антіохія– Єрусалим.

День Гідності та Свободи Це свято має хоча й коротку, але доволі непросту історію. Воно зовсім “юне”, бо засноване 13 листопада 2014-го. В Україні його відзначають щороку 21 листопада на честь початку цього дня двох революцій: Помаранчевої та Революції Гідності. Воно стало наступником свята Дня Свободи, що відзначалося раніше, у 2005-2011 роках, 22 листопада на честь Помаранчевої революції, поки не було скасоване указом Януковича.

13 листопада 2014-го Президент Петро Порошенко підписав указ, згідно з яким в Україні 21 листопада відзначається День гідності та свободи. Це свято було встановлене “з метою утвердження в Україні ідеалів свободи і демократії, ...а також віддання належної шани патріотизму й мужності громадян, які восени 2004 року та у листопаді 2013 – лютому 2014 року постали на захист демократичних цінностей, прав і свобод людини і громадянина, національних інтересів держави та її європейського вибору…”. Водночас зі встановленням Дня Гідності та Свободи указом № 871/2014 Порошенко скасував свято “День Соборності та Свободи України” та відновив свято “Дня соборності України”. До слова, відзначення Першої річниці Революції гідності у 2014-му спровокувало конфлікт між частиною громадськості і владою. Зокрема, у Києві родичі героїв Небесної сотні освистали Президента Порошенка під час покладання ним квітів, висловивши обурення безкарністю винних у вбивствах на Майдані. Але нема лиха без добра: саме після цього інциденту Порошенко врешті й ухвалив довгоочікуване рішення присвоїти загиблим героям звання Героїв України. В Одесі ж на День гідності активісти спробували розбити наметове містечко під будівлею обласного УВС, але були відтиснені звідти працівниками міліції… Друга річниця у 2015-му “відзначилась” ще гострішими конфліктами, а в ряді ЗМІ вже обговорювалася можливість початку “Третього Майдану”. На Херсонщині напередодні річниці виник конфлікт між активістами громадянської блокади Криму та правоохоронцями, внаслідок якого 6-7 людей отримали травми, зокрема журналістка каналу ATR Гульсум Халілова. Конфлікт спонукав кримських татар провести 21 листопада акції протесту під Адміністрацією Президента. Тим часом у Києві правоохоронці блокували підхід до пам'ятного хреста на алеї Небесної сотні, викликавши невдоволення громадян, що прийшли вшанувати пам'ять загиблих. Увечері того ж дня активісти зірвали запланований концерт на Майдані Незалежності, обурені тим, що річницю Майдану відзначають як свято…

...Це свято було встановлене “з метою утвердження в Україні ідеалів свободи і демократії, ...а також віддання належної шани патріотизму й мужності громадян, які восени 2004 року та у листопаді 2013 – лютому 2014 року постали на захист демократичних цінностей, прав і свобод людини і громадянина, національних інтересів держави та її європейського вибору…”

Ukrainian People November 2018

27

Війна

ІНОДІ ТРЕБА ЛІЗТИ У САМЕ ПЕКЛО,

АБИ ПОРАНЕНИЙ НЕ СТАВ ЗАГИБЛИМ Євгеній Силкін – військовий кореспондент. Народився у Севастополі. До 2014 року проходив службу у Військово-Морських Силах України. Під час анексії Кримського півострову Російською Федерацією – залишився вірним присязі та переїхав на материкову Україну. Із 2015 року бере активну участь в проведенні АТО. Захоплюється фото- та відеоз’ємкою. Має свій канал на Ютюб. Найпопулярніше відео про курсантів, які не зрадили та заспівали Гімн Україні: https://www.youtube.com/watch?v=AOjw_hR00oI - Куди ти під кулі лізеш? Зачекай, хай стихнуть бодай на хвилину! – кричали у спину Олені, яка похапцем схопила свій медичний наплічник і вискочила із БМП. Вона ж не звикла чекати, бо знала, що навіть лічені секунди можуть стати вирішальними… Коли пролунав виклик і медикам повідомили, що є кілька “трьохсотих”, старший солдат Олена Скідіна без зайвих зволікань разом з лікарем зайняли місце у десантному відділенні бойової машини піхоти. Дорога була важкою, обстріли не вщухали. Гатили так щільно, що поранених не могли підвезти до місця евакуації. Треба було лізти за ними. І Олена, як завжди, не вагалася. Але раптом десь зовсім поруч – вибух. Навіть не встигла почути нічого, як її відкинуло назад вибуховою хвилею. Минуло лише кілька секунд, як жінка отямилася, проте за цей час вона встигла пригадати чи не все своє життя. Чомусь знову старою образою защемило серце, оголилося затуплене прагнення помститися за свого близького друга, який поклав своє життя тут, на передовій, захищаючи рідну землю. Власне, саме через нього Олена і прийшла до війська добровольцем. А, може, вона тут через батька, який воює там, по той бік, і навіть не уявляє, що в цей момент вони з донькою – вороги.

– Треба підводитися, – тихо шепотіла сама собі медик. – На нас чекають. Олена розплющила обважнілі повіки і поповзла далі. Діставшись до бійців, вона швидко оцінила їх стан. В одного була контузія і осколкові поранення, а ось двоє інших виявилися важкими. Серед

28

них і її знайомий. Ігноруючи свист невгамовних куль, медики на м'яких ношах евакуювали поранених до безпечного місця. Коли всі були на місці, рушили. Поки екіпаж машини відстрілювався і проривався до шпиталю, Олена надавала допомогу бійцям. Скількох вже на собі довелось витягнути і довезти до шпиталю живими! А вона ж – лише тендітна жінка, яка до війни працювала звичайним перукарем.

– Ти будеш жити. Все буде добре, головне тримайся, – промовляла вона, ховаючи сльози, до свого знайомого, який виявився найважчим. Олена розуміла, що його не врятувати, але не могла здатися. А він у відповідь боровся з усіх сил, але, на жаль...

– Це був мій перший “двохсотий” за півтора роки служби. До всього звикла: і до обстрілів, і до того, що постійно ризикуєш власним життям, рятуючи бійців, але не до “двохсотих”. У нього було поранення в ділянці серця, внутрішня кровотеча, пошкоджені внутрішні органи, травма, несумісна з життям, – пригадує старший солдат Олена Скідіна. – Згодом лікарі повідомили, що його серце від поранення змістилося на 3 сантиметри, настільки ж, певно, огрубіло і моє. Під час нашої розмови Олена повідомила, що не має медичної освіти. Після двомісячного навчан-

November 2018 Ukrainian People

ня у Полтаві на зв'язківця, відчула – то не її. Її переповнювало бажання рятувати життя побратимів. Вперто, день за днем жінка йшла до своєї мети й здобувала необхідні знання та навики. Її наставницею була відома по всій лінії фронту “Відьма”, яка навчила її всьому, що знала сама. Саме від неї засвоїла науку, що іноді треба лізти у саме пекло, аби поранений не став загиблим. Але у тому, що вона й справді вперта, я пересвідчився, коли вона вагітною, до восьмого місяця, у повному спорядженні несла службу на Світлодарзькій дузі. Ось так і повезли з позиції у пологовий, точніше, у звичайну обласну лікарню в Бахмуті, де з'явився на світ справжній козак Максим. На нього з нетерпінням чекали старший брат Микита і сестричка Настя. Саме вони разом з бабусею нині й опікуються молодшеньким, поки їх мама рятує життя українським бійцям на Луганському напрямку Операції об’єднаних сил.

Н а ш а і сто р і я

Юрій НИКОРАК –

журналіст, письменник. Народився 1969 р. в Івано-Франківську, працював у Львові та Києві. Автор роману, віршованої української абетки, поезій в прозі, новел та оповідань.

Сьогодні у нас на вікнах свічки – на спомин про тих, кого Імперія Зла вважала неконтрольованими, невиправними, “соціально чужим елементом” – і прирекла на винищення голодом. У пік Голодомору, червні 1933-го, щодоби мученицькою смертю помирало 28 тисячі осіб, щогодини – 1168, щохвилини – 20 людей! “Мати кричала, щоб ми не виходили за хвіртку, бо на вулиці їли дітей… А скількох хоронили таких, що ще рухалися. Чому? А щоб зайвий раз не заїжджати – коней у селі на той час вже майже не було”, – розповідала історикам Надія Рогозянська, якій у 1933-му було лише 6 років. А тим часом радянська влада не лише мала значні запаси зерна в резервах, але й масово експортувала його за кордон, водночас збройними загонами блокуючи виїзд голодуючих за межі України. Першим, хто написав про Голод в Україні, був валійський журналіст Ґарет Джоунз, згодом інший британець Малколм Маггеридж та американець Вільям Генрі Чемберлен, француз П’єр Берлен розповіли про факти замовчування Голодомору. Ми не можемо змінити історію, проте можемо засвоїти її уроки. Єдина гарантія від голодомору й ГУЛАГу – власні держава і військо на її захисті. Бо ми запалюємо свічки у вікні й не боїмося, що за нами прийдуть, лише тому, що на сході, лише за шість – сім сотень кілометрів від столиці, – наші рідні тримають фронт проти тої самої імперії, яка замордувала мільйони наших предків…

85 днів скорботи День пам'яті жертв голодоморів – щорічний національний пам'ятний день в Україні, що припадає на четверту суботу листопада: тоді українці вже традиційно відвідують поминальне богослужіння. А о 16:00 оголошується загальнонаціональна хвилина мовчання, після чого по всій Україні відбувається акція “Запали свічку”, в рамках якої покладають символічні горщики із зерном та свічками до пам'ятників жертвам голодоморів. Особливістю ж цьогорічних роковин трагедії стало те, що акція переросла національний рівень і стала Міжнародною: стартувавши ще 1 вересня у Києві, вона упродовж 85 днів пройде у всіх державах світу, якими доля розкидала українців: від Італії, Іспанії, Португалії та Великобританії – до Туреччини, США і навіть Йорданії. У церемоніальних заходах біля Меморіального знаку “Свічка пам'яті” в Києві візьмуть участь перші особи держави, керівники іноземних країн та міжнародних організацій, дипломати і очільники різних конфесій, делегації з усієї України, громадські і культурні діячі,

30

свідки Великого Голоду. В акції також можна взяти участь, запаливши свічку в своєму вікні. Зауважу, сама назва відзначення роковин цієї жахливої трагедії на рівні держави у перші 9 із 20 років свого існування змінювалася тричі! Запроваджений згідно з указом Президента Леоніда Кучми від 26 листопада 1998-го як “День пам'яті жертв голодоморів”, через неповні два роки указом того ж Кучми від 31 жовтня 2000 року встановлювалася назва “День пам'яті жертв голодоморУ та політичних репресій”, а указом від 15 липня 2004-го – “День пам'яті жертв голодоморІВ та політичних репресій”. Указом ж Президента Віктора Ющенка від 21 травня 2007 року дні пам'яті жертв голодоморів та політичних репресій розведено у часі: День пам'яті жертв голодоморів залишився що четвертої суботи листопада, натомість третя неділя травня встановлена Днем пам'яті жертв політичних репресій… Справа в тім, що частина українських істориків та громадських діячів вважає за доцільне відзначення четвертої суботи листопада як “Дня пам'яті жертв ГолодоморУ”.

November 2018 Ukrainian People

Страшніший за війну:

ГЕНОЦИДУ УКРАЇНЦІВ – 85 РОКІВ 24 листопада – День пам’яті жертв голодоморів. Але Міжнародна акція “Запали свічку”, стартувавши 1 вересня, триватиме 85 днів

Мовляв, наразі в Україні на юридичному та законодавчому рівні статус “Голодомор” має лише геноцид 1932-1933 рр. Події ж 1921-1923 рр. та 1946-1947 рр. кваліфікуються як масовий голод, геноцидний характер якого наразі не доведено. Хоча літні кияни й досі з жахом пригадують, як у 1947-му кожного світанку, між п’ятою та шостою, столицею їздили численні підводи, навантажені трупами – їх вивозили в бік вокзалу, а далі – десь на “утилізацію” за місто… Однак у квітні 2010 року ПАРЄ ухвалила постанову, в якій привітала рішення Української влади встановити національний день пам'яті жертв голодоморів, та закликала владу інших постраждалих країн встановити аналогічну пам'ятну дату для вшанування жертв режиму.

Хроніка знищення нації У 1930 році генсек ЦК ВКП(б) Йосип Сталін розпочав нову хвилю колективізації в СРСР. Радянський Союз став на порозі економічної кризи, і, щоб заробити валюту, було вирішено збільшити обсяги продажу зерна, внаслідок чого з колгоспів забирався майже весь урожай. Спротив не змусив себе чекати: за даними ГПУ, лише за 40 днів, з 20 лютого до 2 квітня 1930 року в Українській СРР відбулося 1716 масових виступів, з яких 15 кваліфікувалися “як широкі збройні повстання проти радянської влади”. Їх гаслами були: “Верніть нам Петлюру!”, “Хай живе самостійна Україна!”, “Геть СРСР!”, “Геть комуну!”. Люди озброювались вилами, лопатами, сокирами, були навіть кінні загони… У результаті хлібозаготівель з урожаю 1931 року, що затяглися до весни 1932-го, в УСРР почався голод, унаслідок якого загинуло майже 150 тисяч селян. На партзборах влітку 1932-го керівник Компартії України Косіор заявив: “Ворог прорахувався. Ми покажемо йому, що таке голод… Ви мусите зібрати урожай до останньої зернини…”

7 серпня 1932 року з'явилася постанова ВЦВК і РНК СРСР, відома під назвою “Закон про п'ять колосків”. Розкрадання майна колгоспів каралося розстрілом, за “пом'якшуючих обставин” – позбавленням волі на строк не менше 10 років. Аналіз 20 тисяч справ показує, що 83% засуджених становили колгоспники та селяни-одноосібники і лише 15% – куркулі. Тобто, закон було спрямовано проти селян, котрі, рятуючи дітей від голодної смерті, несли додому з току чи поля трішки зерна, ними ж вирощеного. А вже14 вересня Наркомюст УСРР у доповідній записці констатував про 250 вироків на розстріли. Сталін у листі до Кагановича 11 серпня 1932-го писав: “Якщо не візьмемось нині за виправлення становища в Україні, Україну можемо втратити…”. Станом на 22 серпня ДПУ зафіксувало у 54 районах 220 випадків відмови колгоспів і сільрад від прийняття планів хлібозаготівель. Лише у серпні 1932 року до приймальні голови ВУЦВК Г. Петровського надійшло близько 1,5 тисяч заяв колгоспників про вихід із колгоспів. Вже в листопаді 1932-го комісія Молотова запровадила систему спеціальних бригад з видобуття зерна – “червоних валок”. Загалом до цих бригад входило понад 110 тисяч добровольців, набраних з-поміж селян, які таким чином намагалися врятуватися від голодної смерті, бо отримували певний відсоток від вилученого.

11 листопада – інструкція РНК УСРР “Про організацію хлібозаготівель в одноосібному секторі” – суворі судові репресії щодо господарств, у яких виявлено закопаний у ямах хліб, … негайно застосовувати “найжорстокіші та найсуворіші” репресії до куркульських гос-

подарств, за невиконання ними завдання – продаж усього майна, арешт і виселення.

18 листопада – Постанова ЦК КП(б)У, за якою окремі господарства за невиконання планів хлібозаготівель каралися конфіскацією 15-місячної (!) норми м'яса. А вже через два дні – рішення Раднаркому УСРР, яким такі штрафи дозволялося застосовувати і щодо колгоспів. Згодом перелік розширено картоплею і салом, наприкінці року – продуктами тривалого зберігання. Себто, практично по всій Україні каральні органи конфісковували все продовольство.

21 листопада – телеграма Молотова, Чубаря, Кагановича Сталіну: надати спецкомісії ЦК КП(б) У повноваження на час хлібозаготівель… винесення вироку про розстріли! Операція мала охопити 243 райони і з санкції ЦК КП(б) У розпочалася негайно. Непоодинокими були випадки, коли люди добровільно просили записати їх у переселенці: “Хай судять та везуть звідціля, так хоч з голоду не вмреш, а вдома коли залишимося, все одно помремо”…

1 грудня – заборона торгувати картоплею.

3 грудня – м'ясом і тваринами. Із 6 грудня окремі села та цілі райони почали заносити на “чорні дошки”: згодом їх абсолютно ізолювали від решти світу. А 14 грудня шило таки вилізло з мішка, оголивши сенс репресій: постанова ЦК ВКП(б) та РНК “проблеми” хлібозаготівель в Україні та на Кубані пов'язала безпосередньо з “неправильно проведеною” політикою українізації: наказувалося негайно переводити на російську мову діловодство, навчання і пресу, провести ув'язнення у концтабори і виселення на Крайню Північ та… заселення на їх місце червоноармійців. Наприкінці 1932 – на початку 1933 року запроваджено блокаду Української СРР загалом – аби селяни не втікали в сусідні області Російської СФРР, де не було голоду – силами внутрішніх військ і міліції. Вже на початок 1933 року більшість селян України залишилися без їжі. Як свідчив Федір Коваленко з села Лютенька тодішньої Полтавської області у тритомнику свідчень, виданих у 1990-му Комісією з українського голоду 1932-1933 років у Конгресі США, “у листопаді і грудні 1932 року забрали все зерно, картоплю, все забрали, включно квасолю і все, що було на горищі. Які дрібні були сушені груші, яблука, вишні – все забрали”.

22 січня 1933-го директивою ЦК ВКП(б) і РНК СРСР “Про запобігання масового виїзду селян, які голодують” заборонявся виїзд за межі території Радянської України та Кубані.

13 лютого у директивному листі другий секретар ЦК КП(б)У М. Хатаєвич визнав: з ряду районів надходять відомості про опухання та голодну смерть колгоспників. Більшість померлих не ховали – просто не було кому. У кращому разі трупи звозили в братські могили, куди часто потрапляли й живі люди. Ширився канібалізм… Апогей ж голодомору припав на червень 1933-го, коли статистичні органи реєстрували у 10 разів(!) більшу, ніж досі, смертність у селах. Судовою справою за фактом Голодомору встановлено: кількість людських втрат від Голодомору 1932-1933 років становить 3 мільйони 941 тисяча осіб. Втрати ж українців ненародженими за даними слідства СБУ становлять 6 мільйонів 122 тисячі осіб. Зате 4 вересня 1933-го Петровський заявив, що “колгоспний лад остаточно переміг усіх своїх ворогів”… У СРСР сам факт масових смертей від голо-

ду замовчувався і старанно приховувався. 6 лютого 1933 р. з'явилася партійно-державна директива: “Категорично заборонити будьякій організації вести реєстрацію випадків опухання та смерті в результаті голодомору…”. В 1934 р. поступило нове розпорядження: всі книги ЗАГСів про реєстрацію смертей за 1932-1933 р.. відправити у спецчастини. Радянська влада вилучала та знищувала метричні книги записів смертей 1932-1933 рр. та архівні документи з інформацію про смерті від голоду. Згідно з соцдослідженнями 2015 року, 81% українців вважають Голодомор геноцидом.

Свічка пам’яті – на всіх континентах Цьогоріч акція “Запали свічку пам’яті”, присвячена 85-м роковинам Голодомору, набула статусу Міжнародноїй стартувала ще 1 вересня у Національному музеї “Меморіал жертв Голодомору”. Адже від цього дня і до 24 листопада українці відраховують 85 днів до 85-х роковин Голодомору. Символічна Свіча пам’яті вже палає за кордоном. Першою країною, що долучилася до Міжнародної акції “Запалімо свічку пам’яті!”, стала Туреччина. А Йорданія приєдналася до акції 3 вересня. На вшанування пам’яті жертв Голодомору 1932-1933 років представники Посольства України в Йорданії разом з українською громадою зібралися в Аммані, запалили свічки пам’яті та вшанували жертв хвилиною мовчання. У Лондоні ж урочиста церемонія з покладанням вінків до найстарішого в Європі монументу жертвам Голодомору пройшла за участі першого віце-прем’єра України С.Кубіва, Посла України у Великій Британії Н.Галібаренко, президента Світового конгресу українців Євгена Чолія, представників місцевої української громади.

6 жовтня естафету акції продовжила Португалія – у місті Фатіма, водному з найбільших у світі Санктуарії Діви Марії. У заході взяли участь Посол України в Португалії Інна Огнівець, численні активісти та молодь української громади з усіх куточків Португалії, представники СУМ, релігійних кіл України в Португалії. А на завершення учасники запалили символічні 85 свічок у пам’ять жертв Голодомору. А 7 жовтня Міжнародна акція пройшла в українських православних та греко-католицьких парафіях Мадрида й інших міст Іспанії. У місті Аліканте (автономна область Валенсія) акцію провели силами місцевої громади та ГКУ в Барселоні. Урочисті заходи у рамках Міжнародної акції пройшли й у різних куточках США.

Ukrainian People November 2018

31

М од а

РОКСОЛАНА БОГУЦЬКА:

“Одягатись в українське – модно” Роботи Роксолани Богуцької ставлять в один ряд із творіннями таких всесвітньо відомих будинків моди, як Chanel, Burberry та Dolce&Gabbana. Бренд Roksolana Bogutska – це поєднання елегантної розкоші та сміливої сучасності, дивовижна суміш українських етнічних мотивів та прогресивних модних тенденцій. Це бездоганна якість, новітні технології обробки, ідеальний крій та ексклюзивність кожної моделі. Це стиль жінки із твердим характером, та водночас витонченої, звабливої і завжди впевненої у собі.

Від гуртка малювання до власного бренду Потяг до творчості у Роксолани вчителі розгледіли ще змалку: спершу був гурток малювання, потім – училище прикладного мистецтва ім. Івана Труша, а далі – Львівська академія мистецтв. Як модельєр Роксолана Богуцька заявила про себе наприкінці 90-х, коли українська модна індустрія й сама перебувала на старті. Дизайнерка визнає, що тоді для неї на кону стояло все – аби почати власну справу довелося навіть заставити батьківську квартиру під кредит. Але ризик був того вартий. Тепер ім’я української модельєрки включене до рейтингів авторитетних європейських fashion-ЗМІ. Свою першу колекцію представила на Національному тижні прет-а-порте “Сезони моди” у 1998 році. Цей рік і є датою заснування бренду Roksolana Bogutska. Першою нагодою заявити про себе на всю Україну для Роксолани Богуцької стала робота над сукнями для фіналісток конкурсу краси на Таврійських іграх. Як потім зізналась дизайнерка, цей дебют став для неї водночас і першим великим розпачем. Тоді молода модельєрка шила сукні своїм коштом і, у підсумку, не отримала за них навіть належної і такої бажаної для початківця похвали від ведучих у прямому ефірі.

“Дикий” одяг для Руслани і костюм для першої леді Проте відчай не став на заваді новим експериментам. Богуцька однією з перших не побоялася поєднати українські етнічні мотиви із сучасними модними тенденціями. “Рекламувати” український авторський стрій дизайнерці допомагала співачка Руслана. Саме у костюмі від Богуцької вона здобула перемогу на пісенному конкурсі “Євробачення-2004”. Після цього святковий стрій до президентської інавгурації 2005 року у львівської дизайнерки замовила сама перша леді України Катерина Ющенко.

32

November 2018 Ukrainian People

Одягатись в українське – модно Нову тенденцію підхопили чимало дизайнерів, які почали наслідувати Роксолану Богуцьку. Однак бренд Roksolana Bogutska став упізнаваний не лише в українській модній індустрії. Львів'янка стала першою українською дизайнеркою, яку включили до рейтингів європейських експертних видань. Сьогодні дизайнерку надихає творчість художників різних історичних стилів (модернізм, сецесія, поп-арт), етніка та урбаністика. У колекціях завжди підкреслено форму і силует: виразні геометричні форми поєднуються з м'якістю драпірувань. Роксолана Богуцька використовує виключно натуральні матеріали: шкіру, хутро, шовк, льон, оброблені відповідно до новітніх технологій. Тканини виготовляються на замовлення за спеціальними проектами дизайнерки в м. Комо, Італія. “Фірмовою” рисою стилю дизайнерки протягом досить тривалого періоду є національний колорит. Роксолана Богуцька послідовно розвивала тему етнічних елементів декору в сучасному костюмі. Ексклюзивності її колекціям надають художня вишивка на шкірі й тканині шовком та бісером, а також розпис та інкрустація металом. Бренд Roksolana Bogutska має безліч незмінних шанувальників в Україні та за кордоном. Кожна колекція вражає сучасною енергетикою. Roksolana Bogutska – у переліку 12 найкращих колекцій весна-літо 2010 за версією TheFashionInsider.com Magazine поряд із Chanel, Burberry, Dolce & Gabbana і стала першим українським дизайнером, ім'я якого було включено до рейтинґів авторитетних європейських фешн-ЗМІ. Роксолана Богуцька може пишатися цілою армією шанувальників в Україні та за кордоном – вона є однією з тих, завдяки кому вдягатись в українське стало модно і престижно.

9 листопада “королева української моди” візьме участь в Ukrainian People Fashion Show (Fall-Winter 2018), організованому часописом Ukrainian People. Українська діаспора Чикаго з нетерпінням очікує на показ нової колекції Богуцької і розпродаж дизайнерських виробів. Ми впевнені – ця зустріч стане подією року! За матеріалами українських ЗМІ

Diaspora Український

фестиваль в Монреалі розриває шаблони Устина Стефанчук Дослідниця, колекціонерка, блогерка (Львів-Едмонтон)

Тривалий час маючи дотичність до життя української громади в діаспорах (не лише канадській) я звикла до певного стилю, формату культурних масових заходів. Вживаю слово “масових” для окреслення особливого типу дійства, яке приваблює значну за кількістю аудиторію, на противагу до альтернативних івентів, наприклад, виключно молодіжних, або ж вузькоспеціалізованих, як от, рок-вечірки.

З

Ансамбль “Юність” з Нью Йорку

Бандурист Володимир Мота

34

November 2018 Ukrainian People

гадані масові заходи у діаспорі мають ряд прихильників і мають свої позитиви, заперечувати які було б немудро. Насамперед вони забезпечують тяглість, дають відчуття причетності до спільноти, і для багатьох українців це є рідкісною нагодою відчути себе серед своїх, сотні людей долають величезні відстані лише для того, щоб потрапити на українське свято. До того ж, такі заходи формують зв’язок між ґенераціями. Щоправда, з оцим останнім не все так просто. Йдеться про те, що молоді покоління діаспори дуже часто вже потребують іншого, нового наповнення. І якщо вони не мають змоги його творити, спостерігати, виховувати вже своїх дітей в ньому, то відходять від громади, шукаючи того сучасного, важливого для себе контенту деінде. Вони прагнуть (пере)осмислювати традицію предків у свій спосіб. І мають на це право! Цього року мені випало щастя відвідати діаспорний фест, який до певної міри змінив моє уявлення про українські заходи і вселив надію на те, що різні покоління наших еміґрантів таки можуть взаємодіяти, роблячи продукт сучасний, багатоплановий, цікавий не лише для таких несхожих смаками ґенерацій українців, а й, що не менш важливо, для представників інших національностей. Мова йде про Український Фестиваль в Монреалі, який у вересні відсвяткував своє 19-ти річчя. Можливо, це особлива магія самого Монреалю, який зазнав слави міста високої культури та творчої свободи, можливо, настрій його мешканців – вільнодумних, веселих і безмежно креативних, що відчувається ледь не з перших кроків.

Президент фестивалю Гриць Бедик вітає присутніх

У

крФест у Монреалі почався з вечірки, і вже сама ця обставина робить його крутим. Якщо ж серйозно, із першого фестивального вечора різноманітність наповнення мене вразила. Моя особлива любов – дівоче тріо “Росса”, якому вдалося ненажарт запалити аудиторію, а також, рок-фолькдует FМ. Кумедно було підслухати, як позаду мене старші пані обговорювали стиль цього гурту, а молодий хлопець намагався їм пояснити, про що взагалі мова. Єднання поколінь в дії, не інакше! Свідченням успіху фестивалю є те, що організаторам довелося розширити його площу, аби могли комфортно забавлятися усі охочі, яких цьогоріч було близько 25 тисяч, збільшити розміри сцени для зручності колективів, серед яких, до речі, і рок-гурт “Босоніж” (а цим хлопцям потрібно достатньо простору, щоб вмістити увесь драйв, яким вони ділилися з глядачами), крім того, колосальна кількість виставкових та комерційних наметів, яких цього року було найбільше – 60, і звичайно, спеціально зварене для фестивалю, запашне українське пиво “Воля”. Ех, як же приємно і гордо було спостерігати українське пиво, оформлене у червоно-чорній кольоровій гамі, у руках представників найрізноманітніших національностей та етнічних груп. Та “Воля” і смакувала дійсно добре! А ще окрасою вечора став модний показ сучасних українських брендів (мені особливо заімпонувало прагнення організаторів презентувати для української монреальської громади щоразу нові імена – відомих дизайнерів чи то цілковитих новачків, проте, аж ніяк не менш талановитих), музичне оформлення для якого було підібрано настільки влучно, що змусило мене прибігти з іншого кінця фестивальної площі, щоб подивитися, що ж це таке. Зробила для себе відкриття, що такі вкрай традиційні пункти

програми як, скажімо, виступ хорів, основною цільовою аудиторією яких є старше покоління, можуть нести свій естетичний меседж і для молоді. Їм на зміну виходили виконавці цілком іншого стилю і ця черговість забезпечила важливий ефект різнобічності, дала відчуття, що беруться до уваги усі смаки, вподобання. Йдеться про монреальський хор “Відлуння”, який своїм виконанням надав особливо шляхетного звучання вже звичним хоровим творам. Або ж інша незмінна складова програм усіх українських заходів – історичний намет, який став улюбленим місцем на території фестивалю саме завдяки нешаблонному, фаховому оформленню експозиції та подачі історії України в спосіб ненав’язливий, а доступний і чіткий: навіть найстрашніші віхи нашого минулого показано без надмірного пафосу, але з гідністю. Що вже казати про український театр “Стожари” з Монреалю з його репертуаром, який шляхом режисерської та акторської майстерності розповідає небанальні, смішні чи трагічні історії, різкі, актуальні, здатні зачепити за живе, спонукають думати. Цей театр та його колектив направду заслуговують окремої розповіді. Під час завершального концерту фестивалю, під пісню “Надія є” у виконанні канадського складу знаного гурту “Mad Heads”, я запитала президента фестивалю пана Грицька Бедика, у чому таємниця успішності. Задоволено спостерігаючи за юрбою довкола сцени, яка радісно підспівувала і підскакувала, помахуючи синьо-жовтими прапорами, він відповів:

“Таємниця в об’єднанні: для усіх є місце, треба тільки показати, що ти відкритий для цього”.

Хор “Відлуння”

І справді, виявляється, різноманітне можна поєднувати, а несхожості гуртувати, головне – правильно вибрати мету. А що може бути більш всеохопною метою для українців, ніж крута забава тривалістю у два дні, впродовж яких всяк знайде для себе щось цікаве, цінне, співзвучне. Кожен івент, який мені випадає відвідати, має свою особливу мить, яка для мене передає атмосферу усього заходу. Цього разу це була пара – він і вона, українські військові, запрошені у складі делегації на Фестиваль, одягнені в однострої української армії, які, обійнявшись, танцювали під повільну пісню. Над ними – купа синьо-жовтих прапорів, один з яких тримає темношкірий чоловік у вишиванці, його двоє маленьких доньок у вінках бігають поряд, а довкола – море людей, яким весело, яким комфортно. Один з тих моментів, коли хочеться сказати: “Зупинись мить!”. Дякую усім причетним за це відчуття. Наступного року ювілейний – 20-тий Фестиваль і уява вимальовує, чим цікавим організатори потішать цього разу. Тож, до зустрічі в Монреалі.

Відвідувачка дитячого простору “Дзиґа”

Спільна молитва з гостями Фестивалю – українськими війсковими

Рок-гурт “Босоніж”

Показ від українських дизайнерів

Українські прапори в небі над Фестивалем Фото надані організаторами фестивалю

д і ас п о ра

Фестиваль української спадщини у Міннесоті – Український світ на Американській землі

У

Уже традиційно середина вересня в Міннеаполісі – час, коли місцевий Український центр відчиняє двері для всіх охочих глибше пізнати українську культуру, історію, звичаї. Кропітка праця десятків волонтерів вже 18-ий рік поспіль переростає в чудове свято – Фестиваль української спадщини. Можливість розповісти, що Україна – не просто територія на світовій карті, бо Україна – це вміння бачити красу й творити її. Це запальні танці, трепетні пісні, це звуки фортепіано, що сягають глибин душі, це воском виведені писанки, ажурні витинанки, це смачні вареники зі сметаною. А фестиваль – це безкоштовний квиток, який дозволяє поринути у дивовижний світ народу з тисячолітньою історією. Фестиваль як іскринки, завдяки яким у серцях українців Міннесоти горить вогонь пам’яті та любові до свого коріння. Саме з теплих почуттів до Батьківщини у далекому 1964 році українські емігранти заснували Український центр. У культурному осередку почали працювати юнацькі, спортивні та соціальні програми. Так український куточок на американській землі став оберегом рідної культури та спадщини. А згодом із бажання бути почутими народився Український фестиваль. Українська спільнота вже давно стала повноцінною частиною американського суспільства. Громадськість і влада святкують разом з українцями. Mер Міннеаполіса Джейкоб Фрей проголосив 15 вересня 2018 року Днем української спадщини в місті. Привітала українську громаду й сенатор Міннесоти Еймі Клобучар. Крім того, цьогоріч завдяки підтримці виборців штату фестиваль вперше одержав грант від Державної ради мистецтв Міннесоти. Під звуки трембіти фестиваль розпочинається. І ми вирушаємо у мандрівку Україною, бо відстань у майже 10 тис. км для нас – не перешкода.

36

November 2018 Ukrainian People

Наталія Пристанська Фото: Боб Іваскевич та Люда Анастазієвська

Зупинка 1. Мистецька виставка Арт-локація весь день не мала відбою від відвідувачів. Американці уважно споглядали за Ольгою Довгополою – писанкаркою, в чиїх руках звичайне яйце за допомогою писачка (дерев’яної палички з невеликим металевим резервуаром для воску), фарб та терплячості витратити на справу кілька годин, перетворюється на справжній витвір мистецтва. Американці діляться, що їхні великодні яйця здебільшого однотонні, інколи з наклейкою. Тому і ближче розглядають писанки, переконуючись, що вони справжні. А потім поповнюють ряди охочих власноруч створити маленьке диво. Поряд з куточком писанкарства – витинанки львівської мисткині Дарії Альошкіної (з приватної колекції Людмили та Володимира Анастазієвських). Отвори різної форми та величини, зроблені в папері, формують різноманітні візерунки з глибоким змістом. Серед них – дерево життя, жінка-берегиня, квіти, писанки. Це перша виставка Дарії на теренах Північної Америки. До цього її роботи побачила Європа та Південна Корея. Витинанка скорботи доповнює композицію про “Голодомор”. Відвідувачі торкаються струн бандури (національного музичного інструмента), розглядають вишивану блузку – це теж частина мистецької виставки. Поряд роботи Тані Бунiк, американки українського походження першої генерації, яка вже понад 20 років створює кераміку в трипільському стилі. Стіни прикрашають картини сучасних українських митців Міннесоти – Наталії Копес та Роксолани. “Наталя закінчує приватний художній коледж у Міннеаполісі. Роксолана – програміст, без художньої освіти, але з глибоким баченням. На одній із виставлених нею картин зображена жінка, яка несе воду – символ нового життя, – розповідає Лілія Личковська, волонтер арт-команди. – Роботи художниць тут, аби надихнути громаду, показати, що є багато способів самовиразитися”. Новинка виставки – екран, який дає можливість зануритися у віртуальну мандрівку сучасними українськими містами.

виставки у бібліотеках. А 28 жовтня в Українському центрі відбудеться вшанування уже 85-ої річниці геноциду.

Зупинка 2. Вголос про біль Композиція про Голодомор нагадує відвідувачам фестивалю про трагічні сторінки української історії. На початку 80-х років, коли в Україні боялися й пошепки розмовляти про Голодомор, у США з-під пера Роберта Конквеста, а згодом і Джеймса Мейса почали виходити тематичні статті. “До 1983 року всі мовчали. А потім наче прокинулись. Після вшанування 50-ої річниці Великого Голоду в Міннесоті створили комітет, в який ввійшли обоє сенаторів штату, священики, професори”, – розповідає Олександр Полець, член місцевого комітету Голодомору. Наприкінці 1985 року була створена Комісія конгресу США. Саме вона доказала, що голод 1932-33 рр. був штучним. Так інформація пішла у світ. До цього часу документи про визнання Голодомору – геноцидом українського народу підписали губернатори 11 штатів. Зараз необхідні підписи для звернення до місцевої влади збирають і мешканці Міннесоти. Крім того, у штаті розповсюджують тематичні брошури, заплановані

Олександр Полець ділиться інформацією про ще один проект: “Міннесотський історичний центр виділив нам грантові кошти на записи розповідей дітей тих осіб, які пережили Голодомор. Для проекту обрали 15 учасників, вже розпочали брати в них інтерв’ю”. Того дня багато говорили про Голодомор. Згадав про трагедію і поважний гість фестивалю, представник Світового конгресу українців при ООН, Директор комунікацій та медіа Українського Конгресового Комітету Америки – Андрій Добрянський. “Вважаю своїм обов’язком розповідати світу про те, хто ми, українці, де наше коріння. Прагну, щоб в американських підручниках була згадка про Голодомор. А також, щоб геноцидом його визнала ООН. Якщо б це сталося раніше, вдалося б уникнути схожих трагедій в інших країнах світу”. Звернув увагу промовець і на іншу важливу дату – 100-річчя української державності.

Зупинка 3. Там, де пісня й танець Промова Андрія Добрянського плавно переносить нас із мистецького залу на сцену. Тут лунають пісні у виконанні вокалістів Наталі Крамаревської (музичний супровід – Миколи Крамаревського) і Галини Габріел, гурту “Весна” (учасниці: Ольга і Галина Ворончак, Наталiя і Ольга Предько), Евеліни Маркової, дуету Млади Худолій, сопрано світового значення, та її учня Ігоря Михайленка з дебютним виконанням арії із опери “Запорожець за Дунаєм”. Їх змінюють танцювальні ансамблі “Черемош” (Міннеаполіс) та “Зоря” (Онтаріо, Канада). А тоді клавіш торкаються пальці піаністів: Іванни Крамаревської, Юлії Васкевич, Єгора Ганшина, Софії Мицик, яка цьогоріч випустила свій перший сольний диск “Гуцульські Акварелі“. Не лише музичним талантом багата Юлія Іваcкевич. За свою виставку про Голодомор у конкурсі “Національний День Історії” 13-річна дівчина була відзначена на державному рівні. А також нагороджена Центром австрійських студій Університету Міннесоти. Український фестиваль неможливо уявити без запальної музики “Гурту Селюків”, створеного в 2007 році саме для виступу на Українському фестивалі. “Де ми граємо, завжди можна знайти охочих потанцювати”, – розповідають учасники. Колектив запевняє, що під їхню музику можна опанувати гопак, аркан, коломийку, орлицю, парапет і багато інших традиційних танців з різних куточків України. Важливими популяризаторами української культури на фестивалі є танцюристи ансамблю “Черемош”. Багатий репертуар, яскраві костюми – вже після кількох хвилин споглядання ви поповнюєте лави шанувальників цих талановитих хлопців

та дівчат. Історія ансамблю сягає ще 1934 року. Тоді завдяки легендарному українському хореографу Василю Авраменку в США та Канаді з’явилося багато українських танцювальних колективів. Керівник ансамблю Кен Матлашевський народився у Канаді, танці вивчав в Україні (Львів, колектив “Юність”). Пригадує, як 20 років тому набрав свою першу групу: “Тут танцюють і мої діти. Зрештою, всі вони – мої діти. Тепер маємо п’ять вікових груп: від 4 до 24 років. Навчаємося танцювати лемківські, буковинські, закарпатські, бойківські танці”. Серпень 2017 року був особливим для “Черемоша” завдяки подорожі в Україну: танцювали у Львові й Коломиї, милувалися мальовничими Карпатами. Танець за танцем веде нас до родзинки свята – справжнього козацького гопака. Чудова можливість для чоловіків і хлопців продемонструвати свою силу та мужність. Виступ “Черемоша”, наче машина часу, переніс Мирославу Бринь у минуле і дозволив відчути себе шістнадцятилітньою дівчиною: “Це було 58 років тому. Ми з моїм майбутній чоловіком танцювали тут. Як же швидко пробігли роки, як одна мить. Я з любов’ю дивлюся на малих діточок, які сьогодні на сцені, а в пам’яті – ще вчора я була на їхньому місці”. Гості фестивалю радо вітали ще один талановитий ансамбль – “Зорю” (Канада, художній керівник – Брайян Пічко). Виконуючи традиційні й сучасні танці різних регіонів України, колектив подорожує містами Канади та США. Перехопивши естафету в “Черемоша”, ансамбль планує в серпні 2019 року відвідати Україну.

Ukrainian People November 2018

37

Зупинка 4. З’їж вареник – підтримай лідерів Смачна українська кухня додавала сил та наповнювала відвідувачів енергією. На фестивалі можна було поласувати борщем, бограчем, дерунами, млинцями, пивом, морозивом. Та королем кухні безсумнівно став вареник, вибудувавши за собою найдовші черги. Важливо, що кошти, отримані від продажу вареників, стануть хорошою фінансовою підтримкою для Табору лідерства Scolar. Цього літа (18 червня – 1 липня) табір вперше відбувся на теренах Міннесоти. Двотижневу програму вдалося реалізувати завдяки спілці Української молоді при Українському Центрі. Табір уже 4 роки збирає дітей в Україні (у Карпатах). Програма розроблена й очолюється експертами Українського Католицького Університету – Андрієм Рождественським та Світланою Бугай. Оздоровитися, подружитися зі спортом, піти в похід – лише частина можливостей, які надає табір. Молодь виховує в собі лідерські навички, вчиться працювати у команді, мислити. Міннесотські учасники табору вивчали історію Міннеаполіса, освоювали ази репортерства, відвідали мерію. Під час інтерв’ю з градоначальником дізнались про його українське коріння (дідусь та бабуся мера виїхали з України на початку 20-го століття). Один із організаторів табору і член ради директорів Українського центру Микола Саражинський ділиться своїми планами на майбутнє: “Це перша ластівка на території США. Хотілося, щоб такі табори з’явилися по всій країні”. Важливою частиною фестивалю є аукціон, на якому спільнота українців виставляє різноманітні лоти. Громадські внески за них є одним із джерел фінансування фестивалю.

Зупинка 5. Розваги На святі були представлені понад 15 торговельних наметів. Завдяки цьому стало можливим не лише пізнати українську культуру, але й забрати зі собою її часточку. Гостям фестивалю припали до вподоби вишиванки, привезені з України Віктором Лобзуном та українськa біжутерія від Юлії Колд. На завершення – уже традиційний конкурс із поїдання вареників. Не забули організатори фестивалю і про найменших відвідувачів. Для них упродовж всього дня працювала ігрова зона із цікавими призами. Фестиваль добігає кінця. Люда Анастазієвська, член планувального комітету фестивалю та член ради директорів Українського центру, підсумовує: “Ми тут, щоб святкувати та популяризовувати українську спадщину, розповідати пересічним американцям про нашу культуру, історію і традиції. Фестиваль єднає нас всіх – українців 3-ої і 4-ої хвилі, тих, хто тут народився, хто приїхав давно і нещодавно. Тут ми бачимось зі старими друзями та зустрічаємо нових, тут черпаємо натхнення”. І коли на календарі буде вересень 2019, українців Міннесоти знову збере фестиваль. Щоб згадати минуле, помріяти про майбутнє, поласувати смачною українською кухнею, послухати пісень солов’їною, помилуватися народними танцями і навіть самим піти в танок. Щоб берегти в собі Україну. Бо як далеко від дому, чи як високо ми б не були, на землі тримає нас коріння. Особлива подяка Павлові Яблонському – президенту фестивалю, Зенону Давидовичу – його заступнику, Ніні Хоревич, Тарасові Підгайному – людям, які присвятили цій справі 18 років, Люді Анастазієвській, яка відповідає за організацію концертів та культурної виставки впродовж останніх 3-ох років, Павлові Солнтцеву, Миколі Саражинському, Марії Дігтяр та Бренду Доуну, Лілії Личковській, Ользі Довгополій, Юлії Коулд і всім-всім доброчинцям та артистам, завдяки яким свято відбулося! Нагадуємо: усі волонтери працюють безкоштовно, а частина коштів, виручених за продаж їжі, прикрас, вишиванок, сувенірів, поповнює скарбничку Українського центру та українських церков Міннесоти. Організатори фестивалю висловлюють щиру подяку спонсорам: Platinum Tryzub Sponsor ($1000) – Anonymous Ukrainian Community Benefactors; Ukrainian Kovbasa Sponsor ($1000) – Kramarczuk's Sausage Co; Gold Sponsor ($500): Keller Williams Premier Realty (Demyan Trofimovich), Doroschak Dental (Dr. Michael Doroschak), Northwestern Tire Co. Inc. (Mary Mocio Gallagher), Ukrainian Gift Shop (Perchyshyn Family); Silver Sponsor ($250): Kozlak-Radulovich Funeral Chapels, Maidan MN, NE Bank, ODFFU, Paradise Market (Igor Kedyk), PLAST, St. Constantine Ukrainian Catholic Church, Ukrainian American Youth Association (CYM), Ukrainian American Community Center, Ukrainian Village Band.

38

November 2018 Ukrainian People

д і ас п о ра

“Вишиванi спогади” мандрують Канадою

Марія Кривошеєва. Вінніпег. Канада Фото: Норберт К. Іван / Norbert K. Iwan

Протягом 1960-х і 70-х років вишиті подушки були одним з найпопулярніших символів етнічної ідентичності українсько-канадських родин. Зазвичай їх можна було побачити на дивані або на бабиному ліжку майже у кожній оселі переселенців з України. Але де всі вони зараз? “Вишиті спогади” – це художня виставка декількох сотень вишитих подушок, зібраних з усієї Канади. Наразі експонати виставлені у галереї Українського культурного та освітнього центру “Осередок” у місті Вінніпег (провінція Манітоба). Відтак відвідувачі виставки мають чудову нагоду оцінити копітку працю майже 150 майстрів, які за допомогою голки та нитки віртуозно передали своє особисте і культурне світосприйняття. Унікальна колекція вишиваних подушок була зібрана відомою канадською художницею українського походження Ларисою Цимбалюк Челядин, яка відчула натхнення під час роботи над дослідженнями для магістерської дисертації з українського фольклору в Університеті Альберти. У 2015 році Лариса вирушила у подорож Канадою, збираючи подушки, а також історії, пов’язані з їхнім створенням. Під час відкриття виставки, її куратор люб’язно погодилась відповісти на декілька запитань.

40

November 2018 Ukrainian People

– Пані Ларисо, що стало головним поштовхом для зібрання даної колекції?

– Народжена у третьому поколінні українських емігрантів, я зростала в оточенні культових українських образів – писанки (пасхальне яйце), рушника (ритуальний рушник) і вишитої подушки. Як і багато традиційних українських звичаїв і обрядів, ці предмети завжди були частиною мого життя. Проте, як художник, я була заінтригована дивним зв’язком, який існує між створенням традиційного народного мистецтва та мистецтвом сучасності. Особливий інтерес представляють для мене ті красиві, химерно вишиті подушки, які зазвичай прикрашають дивани віталень. Я часто замислювалась: яка передісторія цих дорогоцінних, ретельно зшитих шматочків тканини? Свого часу в Канаді вишиті подушки можна було побачити практично в кожному українському будинку. Зараз їх набагато менше. Хоча деякі люди ще й сьогодні дбайливо зберігають цю культурну спадщину. Так одна з моїх подруг з Оттави має біля тридцяти подушок із українським орнаментом, які свого часу вишила її мама. Ми часто роздивлялися їх, милуючись різнобарв’ям кольорів та витіюватістю візерунків. У своєму будинку я так само мала декілька подушок. Але що мене вражало найбільше – усі вони були різні, орнамент ніколи не повторювався. “Звідки ті жінки брали зразки візерунків?” – запитала я сама у себе. Коли моя прабаба прибула до Канади у 1902 році, їй було всього 16 років і, наскільки мені відомо, вона привезла з собою лише одну вишивану сорочку. Тож яким чином, у ті часи жінкам вдалося зберегти культурний зв’язок із далекою Батьківщиною? Я почала досліджувати це питання. Однак, крім роботи канадського фольклориста доктора Роберта Климаша 1970-х і 90-х років, а також невеликої кількість зразків подушок у місцевих музеях, інформації щодо ролі вишитої подушки у житті української громади Канади майже не було.

– Тож Ви вирушили у подорож?

– Саме так. Три роки тому я здійснила п’яти тижневу мандрівку Канадою, аби зібрати інформацію, яка, сподіваюся, допоможе знайти відповіді на деякі з цих питань. Я буквально подорожувала від узбережжя до узбережжя: Сідней, Британська Колумбія, Вікторія, Ванкувер, Едмонтон, Саскатун, Вінніпег, Торонто, Кінгстон, Оттава, Монреаль, Галіфакс, Північна Кароліна. Протягом цих 5 коротких тижнів я мала честь опитати більше сорока осіб, у сім’ях яких все ще зберігаються українські вишиті подушки, які були створені в Канаді або самостійно, або членом родини, або близьким другом. Охоплюючи 4 покоління українських емігрантів, я мала задоволення розглядати і фотографувати більше 500 різних подушок. І, хоча мені вдалося визначити деякі спільні риси, я також дізналася, що кожна з тих подушок була унікальною.

– Але звідки все ж таки українські жінки брали зразки національних орнаментів для створення своїх подушок?

– Як і моя прабабуся, багато хто привозив з України вишиті сорочки. Траплялися випадки, що ці вишиванки через вплив часу ставали непридатними для носіння, а викидати те, що колись було створено власноруч, матір’ю чи бабою, як кажуть, не піднімалася рука. Тоді частини тканини із вишивкою обережно відрізалися і з них робили наволочки для подушок. Крім того, у питанні отримання зразків орнаментів, переселенкам з України свого часу не аби як допоміг львівський журнал “Нова хата”, який можна було передплачувати у Канаді, і який час від часу друкував на своїх сторінках відповідні схеми. Але найбільше мене вразила відповідь однієї літньої жінки. Коли я запитала, звідки вона бере варіанти орнаменту, жінка мовчки підняла очі до неба. Тоді я зрозуміла – це від Бога.

– Що нового несе ваше дослідження з наукової точки зору?

– Висновки, зроблені мною, були повчальними у багатьох відношеннях. По-перше, я визначила, що найпопулярнішою технікою вишивання був “Хрестик”, за ним слідували “Низанка” та “Яворівка”. Було лише 6 з 500 подушок, орнамент яких точно повторювався. Більшість були доопрацьовані аби персоналізувати картини, шляхом включення улюблених квіткових й інших мотивів у вже існуючі типові схеми. Досліджуючи вишиті подушки, створені в кожній з провінцій Канади, які я відвідала, можу з упевненістю стверджувати, що всі ці подушки були вишиті саме українськими іммігрантами.

– Зрозуміло, що кожна подушка має свою історію. А які з них запам’яталися вам найбільше?

– Під час подорожі мені пощастило зібрати інформацію, що охоплює більше 90 років. Найстаріша подушка була створена приблизно у 1918 році, найновіша – завершена в липні 2015 року. Історії, які я зібрала, дали чудове уявлення не лише про самі вишивані подушки, але і про життя багатьох жінок і чоловіків, які їх створили. У мене є дві добрі 96-річні подруги, що мешкають наразі у Саскатуні. Аліса і Кейт народилися в Канаді і досі є активними членами української громади. Кожна з них з гордістю демонструє вишиті подушки на диванах у своїх оселях. Обидві навчилися вишивати самостійно, не тому що їх матері не навчили, а тому що неньки були занадто зайняті. 1920-ті роки були часом великих родин, із городами з “300 головами капусти”, стадами корів і полями для збору врожаю. Тож, якщо ви хотіли мати щось красиве, ви повинні були з’ясувати, як зробити це самостійно. Для Аліси і Кейт їх подушки – невербальне вираження життя, яке вони прожили і їх особистої національної ідентичності. Насправді, цікавих “подушкових” історій безліч. Деякі мають спільні елементи, а інші є досить унікальними. Я виявила, що певна частина вишитих подушок була створена спонтанно, інші з’явилися завдяки детальному плануванню. Одні були створені для особистого використання, інші призначалися для подарунків. Нерідко також траплялися випадки передарування чи продажу. Були такі подушки, які можна було просто брати до рук, на інші ж дозволялося лише дивитися.

– Чи плануєте Ви показати свою колекцію в інших регіонах Канади?

– Так. Після демонстрації у Вінніпезі протягом вересня-листопада, виставка вирушить у подорож країною.

– Дуже дякую за розмову.

Ukrainian People November 2018

41

“Свічка Пам’яті” в Норт Порті, Флорида (Зліва на право): Роман Чайковський, Дарія Томашоска, Богдан Боднарук, Леся Попель, Нестор Олесницький, Віра Боднарук, Галя Ліснича, Олег Савків, Неля Лехман (запалює свічку)

Українська громада південно-західної Флориди долучилася до українців у всьому світі у відзначенні 85-ї річниці Голодомору-Геноциду 1932-33 рр. і запалила “Свічку Пам’яті” 4-ого жовтня на площі української церкви Входу в Храм Пресвятої Богородиці в Норт Порті. Нагадаємо, починаючи з 1-го вересня до 24-ого листопада “Свічку Пам’яті” запалюють українські громади усього світу в пам’ять про загиблих жертв, щоб світ нарешті довідався про штучний голод, спричинений Сталіном і його режимом. Роман Чайковський, голова Флоридського відділу Американського Комітету Визнання Українського Голодомору – Геноцидом привітав присутніх і засвітив першу свічку пам’яті. Після цього всі присутні засвітили свої свічки, а члени громадських організацій зачитали імена 85 дітей віком від 2 місяців до 14 років, які померли з голоду на Луганщині. Молитву за померлих відправили о. Василь Петрів, о. Іван Фатенко та о. Олег Сацюк. Відтак усі присутні разом заспівали “Боже, Послухай Благання” та гімн України. Відзначення 85-ої річниці ГолодоморуГеноциду продовжиться 1-го листопада у Міській Раді Норт Порту, де задекларують, що 24 листопада 2018 р. буде Днем Пам’яті Українського Голодомору-Геноциду у Норт Порті.

А 17-ого листопада відбудеться Концерт, присвячений пам’яті жертв у Веніс, Флорида за участю відомих у світі українських виконавців Соломії Івахів, Володимира Винницького, Наталії Хоми, Зої Рожко, Олега Чмира та Жіночого Ансамблю Бандуристок північної Америки. Щира подяка організаторам імпрези Романові Чайковському, Нелі Лехман, Дарії Томашоскій, Богданові Боднарукові, Христі Чайковській, Лесі Попель, Каті Стецюк, Ліді Дигдало та членам Громадського. проф. Віра Боднарук, Комітет Голодомору у південно-західній Флориді. Фото Христини Чайковської

Пресвятої церкви Входу в Храм “Свічка пам’яті” біляБогор одиці, Норт Порт, Флорида

Присутні на

відзначенні

ко

рів, о. Іван Фатен

к, о. Василь Пет

: о. Олег Сацю

(Зліва на право)

Спеціальна пропозиція до відкриття:

www.xado.us oilservice@xado.us

Full Synthetic Premium Oil Change Service

ONLY $56.99 ALL TAXES INCLUDED Includes up to 5qts. premium full synthetic oil & filter

INCLUDED Regular price - $100

МА Н ДРИ

– о д а р о л Ко ька американс я ц и л о т с а н ж и л о к ь гірс

Майкл Осиповский – журналіст і мандрівник. Навчався в МДУ ім. М.В.Ломоносова у Москві, Гаванському університеті на Кубі, Northwestern University у Чикаго. Член Спілки журналістів. Мета – побачити 100 країн і зрозуміти, як влаштований світ. Наразі побував у 80 країнах. Автор і ведучий щотижневої радіопрограми “Vacation Magazine”, яка виходить щопонеділка о 1.15 дня на хвилі Chicago1240 AM. Читати статті та дивитися відео – на www.vacationmagazine.net. Писати за адресою: info@vacationmagazine.net.

Починається гірськолижний сезон 2018-2019, і не за горами відпочинок в Колорадо – від Чикаго до Денвера – лише три години на літаку, а звідти і на курорти штату – рукою подати. Штат Колорадо – головний центр любителів гірськолижного спорту та відпочинку в Америці, один з найкрасивіших штатів Америки. За оцінками журналу “SKI Magazine”, Колорадо – це Ski Country USA і найкраще місце для гірських лиж та сноубордів в світі.

П

оєднання блакитного, “глибокого” неба, яскравого сонця з сухим, пухнастим снігом кожного сезону приваблює сюди мільйони туристів. Їм подобаються “спокійні” сніжні зими, довгий сезон (з початку грудня до середини квітня), доброзичливий персонал і популярні гірськолижні курорти: Aspen, Snowmass, Beaver Creek, Breckenridge, Сopper Mountain, Keystone, Vail, Steamboat і Winterpark. Колосальна лижна територія, тисячі різних трас різної складності для лижників і сноубордистів, сотні готелів, вілл і “шале”, кондо для цілої родини і будиночки для великої студентської компанії, а також проживання в готелях вищого класу для заможних туристів залишають незабутнє враження на все життя. Для розваг – сотні ресторанів, кав’ярень, барів і дискотек, картинних галерей, арт-салонів, музеїв та багато іншого.

Rocky Mountains – Скелясті гори, одні з найкрасивіших гір на землі, де і знаходиться все це гірськолижне королівство. У Колорадо взимку – завжди хороша, снігова і суха погода, вологості майже немає, температура від 5-7 до 20 градусів морозу за Цельсієм. Найдоброзичливіші в Америці люди живуть саме тут, а поєднання всіх цих якостей і роблять Колорадо ідеальним місцем для катання на гірських лижах і сноубордах, а також для відзначення різних традиційних зимових свят, специфічних зимових фестивалів, характерних тільки для цього штату. І трохи статистики: у сезон 2016-2017 років штат Колорадо відвідало понад 13 мільйонів туристів, а площа катання склала 39,201 акр. Це найбільша курортна зона для катання на лижах і сноубордах у світі. Для початку розповімо про курорт Аспен/Сноумасс. Вони, ніби два в одному, знаходяться за п’ять миль один від одного, однак зовсім різні. Аспен став моїм першим гірськолижним місцем в Америці, де я випробовував міцність нових лижів.

44

November 2018 Ukrainian People

Аспен – срібний принц Колорадо Аспен – відомий у всьому світі. З тих пір, як “срібний барон” Jerome B. Wheeler побудував триповерховий цегляний особняк у стилі королеви Анни в 1888 році, він і донині залишається символом престижного району WestEnd, а в 1969 році стає музеєм, який варто відвідати, щоб познайомитися з історією перетворення шахт із добування срібла на лижну столицю Америки. Тут також проходять концерти класичної музики. Під кришталевими люстрами “Wheeler Opera House” звучать опери Скелястих Гір. Найкраще aprèsski (або “що робити після катання”) у світі знаходиться в Аспені, де у барах і ресторанах першокласних готелів “St. Regis”, “Jerome” і “Hyatt”, “Sky”, “The Gant” і “Little Nell” збираються crème de la crème – вершки суспільства, яким треба і себе показати, і на голлівудських зірок різного гатунку подивитися, що прилітають сюди на Різдво і Новий Рік. Аспен – магніт як для зірок Голлівуду, так і для тих, хто хоче бути ними. Всіх їх тягне у готель “Jerome”, побудований ще в 1889 році, у бар під назвою “J-bar”, а потім і потанцювати в “Lava Lounge”, де потім за програмою “Tipsy Taxi” вам нададуть таксі безкоштовно. Аспеном безперервно курсує безкоштовний автобус. Крім цього, рекомендую відвідати також “Аspen Art Museum”, чудовий книжковий магазин та першокласні японські суші-ресторанчики з гарячим “саке” (що може бути кращим у холодний морозний вечір?). Аспен – це душа гірських лиж Америки. З маленького шахтарського селища 19 століття він перетворився на світовій гірськолижний

центр із чотирма горами-курортами: “Aspen Mountain”, “Aspen Highlands”, “Buttermilk” і “Snowmass”. Легендарні shrines – спеціальні місця поклоніння вічно живим знаменитостям – знаходяться десь високо в горах і місцеві гіди навіть проводять спеціальні лижні екскурсії: Елвіс і Мерілін Монро, Боб Марлі і співак Скелястих Гір Джон Денвер, Джеррі Гарсія з “Grateful Dead” та ін. Тут є місце, присвячене людям, загиблим 11 вересня 2001 року, а також песику Snoopy з гаслом “Let its now!”.

Всі чотири гори Аспена розташовані в одній місцевості і один квиток на підйомники дозволяє користуватися ними всіма одночасно. Всі вони відкриваються о 9 ранку і закриваються в 3:30 вечора. Центральна гондола під назвою “Silver Queen” – з її 147 кабінами швейцарського виробництва – знаходиться безпосередньо під горою, між готелями “Hyatt” та “St. Regis” з правого боку і готелями “Sky”, “The Gant” і “Little Nell” – з лівого, якщо дивитися прямо на Aspen Mountain. Гондола піднімається до початку трас за 14 хвилин, а лижний сезон в Аспені, до речі, починається 22 листопада і закінчується 13 квітня. Дух історії, перемішаний із сучасним мистецтвом, щорічні виставки та салони приваблюють сюди численних туристів. Чудові галереї мистецтва, вишукані ресторани з інтернаціональною кухнею, фітнес-центри і салони SPA, а також фонтани та водоспади з нічною підсвіткою перетворюють Аспен на магічне місце, про яке неможливо забути. Курорт розташований за 4 години їзди від одного з найкрасивіших аеропортів світу – аеропорту міста Денвер. Альтернативний варіант – прилетіти у місцевий аеропорт Аспенa Aspen/ Pitkin County Airport, який приймає літаки зі 150 міст США і Канади. У Денвері можна взяти напрокат великий джип “Коммандер” (не забудьте ланцюги на колеса – на перевалі може піти сніг і без ланцюгів не обійдешся) і розїжджати курортом на “своїй тачці”.

Додаткова інформація: Територія катання – 2025 га Кількість підйомників – 30 і 3 гондоли Найдовша траса – 4,8 км Найвища точка катання – 3418 м Траси для початківців – 20% Траси для підготовлених – 50% Траси для експертів – 30% Кількість номерів у готелях Aspen / Snowmass 14, 303 Кількість трас – 76

Сноумасс – курорт для усієї родини У Сноумасс – багато дітей і багато снігу. І, дійсно, тут випадає 762 сантиметри снігу за сезон, звідси і назва. Відстань від Aspen до Snowmass – лише 5 миль, і між ними завжди ходять безкоштовні автобуси. Snowmass, за оцінкою журналу “SKI Magazine”, вважається найпопулярнішим родинним гірськолижним курортом, і це правда. Такої кількості дітей від 3-х до 12 років я не бачив на жодному курорті світу. Для них створені ідеальні умови: широкі – часом до 70 метрів у ширину, похилі, довгі спуски, найдовший з яких становить вісім з половиною кілометрів; уроки катання на лижах і сноубордах; 3 террейн парки – Snowmass Terrain Park, Makaha and Scooper, а також 1 superpipe і 1 beginnerpipe плюс 24 підйомника. Деякі з яких відкриваються о 8 ранку і закриваються, зазвичай, о 3:30 вечора. Від підніжжя Fanny Hill до Sam's Knob шестимісний ліфт піднімає за 9,5 хвилин, а нова гондола Sky Cab, теж 6 місць, доходить до нової бази за 2 хвилини. Нещодавно Snowmass відкрив оновлений (17 мільйонів доларів) “Tree house Kids 'Adventure Center” – центр, де навчають дітей різного віку кататися на гірських лижах і сноубордах у новому Парку під назвою “Elк Camp Meadow”. Ось де треба дивитися, як катаються хлопчики й дівчатка, безстрашно розсікаючи гірське повітря в гігантському слаломі. У батьків тільки одна скарга: за всіма іншими розвагами треба їхати в Аспен – 5 миль на безкоштовному шатлі. Ще одна розвага для дітей – по горах на автобусі. До речі, в Snowmass японські ресторани ні чим не гірші, ніж в Аспені.

Додаткова інформація: Територія катання – 1,267 Га Кількість підйомників – 24, 1 гондола Найдовша траса – 8,5 км Найвища точка катання – 3,813 м Траси для початківців – 50% Траси для підготовлених – 30% Траси для експертів – 20% Кількість номерів у готелях Aspen / Snowmass – 14,303 Кількість снігу щорічно – 762 см Кількість трас – 91

Де купувати: телефонуйте у Чикаго (877) 771-0124, у компанію “Let's Travel Now”,

email natalie@letstravelnow.us , і Наталя Вепринська організує вам подорож на гірськолижні курорти Колорадо і Юти, а також Канади і Західної Європи.

Ukrainian People November 2018

45

Entertainment We recommend the best events, festivals, and fun things to do in Chicago, Illinois.

November 2018

Science-fiction plays November 17 – 18, 2018 ▸ See short plays with sciencefiction and fantasy themes during Paragon at Otherworld Theatre.

Muscle car show November 17 – 18, 2018 ▸ Muscle Car and Corvette Nationals is an indoor showcase of 500 highhorsepower cars that includes “unveilings” and events for kids at the Rosemont convention center.

Ballet-free Nutcracker November 8 – Dec. 30, 2018 ▸ Clara struggles to save Christmas in the The Nutcracker, an imaginative, family-friendly version live at Chopin Theatre.

Japanese festival November 10, 2018 ▸ JASC Holiday Delight celebrates Kodomo Matsuri with Japanese food, classical dance, Taiko drumming, a craft sale, a silent auction, and Santa at Japanese American Service Committee. Free.

French wine tasting November 15, 2018 (6 to 8 p.m.) ▸ Walk between restaurants in downtown La Grange to taste wine with appetizers during Beaujolais Nouveau Wine Tasting, a charity benefit.

It’s a Wonderful Life: radio play November 15, 2018 – Jan. 5, 2019 ▸ It’s a Wonderful Life recreates a live radio play based on the popular movie about a man seeking purpose in life at Stage 773. Afterwards, join the cast for milk and cookies.

Ticket deal $9 to $29 Holidays around the world November 15, 2018 – Jan. 6, 2019 ▸ See trees decorated to represent many cultures, plus weekend ethnic song-anddance performances during Christmas Around the World and Holidays of Light at the Museum of Science & Industry.

Closed on Thanksgiving Day and Christmas Day.

46

Christmas tree lighting November 16, 2018 ▸ The annual Christmas Tree Lighting Ceremony includes holiday music, a choir, and an appearance by Santa and Mrs. Claus at Millennium Park. Free.

Aged beer festival November 16 – 17, 2018 ▸ Enjoy beer with exotic flavors at the Festival of Wood & Barrel-Aged Beers, billed as the country’s largest celebration of wood-and-barrel-aged beer at UIC Forum.

Christmas market November 16 – Dec. 24, 2018 ▸ Christkindlmarket is an open-air European holiday market featuring traditional art, handmade gifts, German foods, choirs, and carolers on Daley Plaza. Also located in Naperville and Park at Wrigley, which may have different dates. Free.

November 2018 Ukrainian People

Horror convention November 16 – 18, 2018 ▸ Days of the Dead includes live music, a monster ball, panels, celebrity signings, contests, and after parties, at Chicago Marriott Schaumburg.

Thanksgiving Parade November 22, 2018 (8 a.m.) ▸ The Thanksgiving Parade features giant balloons, floats, and marching bands that go north on State Street (from Congress to Randolph). Free.

Christmas lights – arboretum November 16, 2018 Jan. 1, 2019 ▸ See colorful tree lights and projections on a one-mile walk at Illumination, with fire pits to warm you up along the way at Morton Arboretum.

Free day at the arboretum November 22, 2018 ▸ Enjoy Free Admission on Thanksgiving Day at the Morton Arboretum in Lisle. (Buildings are closed.)

Magnificent Mile Lights Festival November 17, 2018 ▸ Magnificent Mile Lights Festival begins with family activities and Santa Claus in Pioneer Court at Lights Festival Lane(Friday 4 - 8 p.m. & Saturday 11 a.m. - 4 p.m.).

A Tree-Lighting Parade goes down Michigan Avenue from Oak Street to Wacker Drive (Saturday 5:30 p.m.) ending with fireworks at 6:55 p.m. Free.

Holiday market November 17 – 18, 2018 ▸ Randolph Street’s Holiday Market offers affordable antique, vintage, and modern goods indoors at 1340 W. Washington Boulevard in November and December. Free parking.

Christmas caroling November 23 – Dec. 14, 2018 (Fridays) ▸ Bundle up and prepare to belt out holiday classics when asked to sing along with the choir at Caroling at Cloud Gate outdoors in Millennium Park.

Free.

Christmas lights – Lincoln Park Zoo November 23, 2018 – Jan. 6, 2019 ▸ ZooLights at the Lincoln Park Zoo features millions of holiday lights, ice carvings, music, carousel and train rides, food, and gift shopping (plus photos with Santa some days). Free entry.

Holiday trains – Botanic garden November 23, 2018 – Jan. 6, 2019 ▸ Wonderland Express features trains running through an indoor garden past miniature buildings at Chicago Botanic Garden.

See events schedule. Closed Dec. 25.

Adult zoo night November 29, 2018 (6:30 to 10 p.m.) ▸ Leave the kids at home and head to Adults Night Out at Lincoln Park Zoo to experience unique animal chats and live entertainment. You must be age 18+ to attend, and age 21+ for the cash bars.

Holiday train ride November 30, 2018 – Jan. 1, 2019 ▸ Take a one-hour train ride through downtown Chicago as you drink cocoa on the Polar Express, which travels round trip from Union Station at Jackson Boulevard.

Winter WonderFest November 30, 2018 – Jan . 6, 2019 ▸ Festival Hall at Navy Pier becomes an indoor Winter WonderFest for the holidays, with music, carnival rides, and entertainment. Closed Dec. 25.

If younger than 18, you need a parent. If older, you need ID.

Чиказькі бари і ресторани з камінами Chicago Bars & Restaurants With Fireplaces Немає нічого кращого, ніж романтичне побачення або зустріч з друзями біля каміна. На щастя, в Чикаго є безліч барів і ресторанів з камінами. Ці місця варіюються від висококласних ресторанів і барів, до невибагливих, але дуже затишних кав’ярень, де подають чудові коктейлі та бездоганне тепле вино, щоб зігрітися під час зимової хурделиці. Ми підібрали вас список місць, які ідеально підійдуть для вечірнього відпочинку або вихідних.

The Monkey’s Paw This bookish space near De Paul will make anyone feel smarter. This gastropub is good for a nice brunch or fun night out.

2524 N Southport Ave, Chicago, IL 60614 (312) 413-9314

ROOF on the Wit A retrac table roof top means the party never has to stop at the Wit Hotel. Dress to impress and get comfortable next to the roaring fireplace that’s perfect for winter. It’s backed by stunning sky line views of the city.

201 N StateSt Chicago, IL 60601 (312) 239-9501 Cooper’s Cooper’s features a solid barbecue menu and a long list of craft beer offerings.

1232 W BelmontAve, Chicago, IL 60657 (773) 929-2667 Fireside Restaurant & Lounge Spoiler alert: The Fireside actually has a fireplace to warm up folks while they sport or hang out with their families.

5739 N Ravenswood Ave, Chicago, IL 60660 (773) 561-7433 Fountainhead Fountainhead’s always been a neighborhood gem with its hard-to-find beers and liquors. The cozy space gets cozier thanks to the fireplace.

1970 W Montrose Ave, Chicago, IL 60613 (773) 697-8204

The Moonlighter The Scofflaw Group’s new beer and burger bar is quickly becoming a Logan Square hotspot, both literally and figuratively. It’s equipped with fireplaces inside and outside, and patrons can casually enjoy a brew or two while watching sports.

3204 W Armitage Ave, Chicago, IL 60647 (773) 360-8896

Frontier Meat and fire enjoy a close relationship, and Frontier celebrates that with its own fireplace.

1072 N Milwaukee Ave, Chicago, IL 60642 (773) 772-4322 The Grafton Irish Pub & Grill Venture toward the back of this Irish pub to be close to the fire. There’s a great pub menu, including a killer burger.

4530 N Lincoln Ave, Chicago, IL 60625 (773) 271-9000 Hopleaf Bar Andersonville residents manage to agree that the fireplace at Hopleafis a huge asset to the space.

5148 N Clark St, Chicago, IL 60640 (773) 334-9851

Scofflaw The ultimate neighborhood bar resides in Logan Square.

Fireplaces, comfy chairs, epically good cocktails (you can order off menu!), and the nicest staff.

3201 W Armitage Ave, Chicago, IL 60647 (773) 252-9700 Table, Donkey and Stick 2728 W Armitage Ave, Chicago, IL 60647 (773) 486-8525

North Pond Nestled between the lake and Lincoln Park, North Pond provides a sanctuary for city dwellers inside a unique setting where guests dine on upscale cuisine.

2610 N Cannon Dr, Chicago, IL 60614 (773) 477-5845

Sheffield’s Beer & Wine Garden 3258 N Sheffield Ave, Chicago, IL 60657 (773) 281-4989

Ten Cat Tavern Don’t sleep on the Ten Cat, as this warm dive is the cat’s meow.

3931 N Ashland Ave, Chicago, IL 60613 (773) 935-5377

Old Town Social Old Town Social’s front room features a den-like atmosphere that includes a fireplace. It’s a hot table when the lines start building late night.

455 W North Ave, Chicago, IL 60610 (312) 266-2277 Tortoise Supper Club The fireplace at the Tortoise Club makes this place for a classy holiday lunch. Grab a great meal before heading to the House of Blues or any of the other downtown attractions.

350 N State St, Chicago, IL 60654 (312) 755-1700

Frank Brichetto Chicago is always full of adventure and things to explore, and I hope to share these great experiences with the wonderful readers of this magazine.

WOW!

It certainly got cold quickly, didn't it? This has not been typical October / November weather for Chicago, where football weather, before December, anyway, means cool and

sunny days in the mid

40's and 50's (Farenheit, about 4 – 13C). But this has never stopped us before and ADVENTURE. And what an adventure awaits us?

it won't this month either, because it's time for

Adventures in Chicago W

e haven't seen Hamilton yet, and each of you, dear readers and friends, are invited to see it with us, at the 2:00 pm show on November 10th. Hamilton, as I'm sure you've heard, has received universal acclaim, numerous awards and reviews such as “This is one time where all the hype and hoopla is not only justified, but doesn't come close to suggesting the grandeur of the work on stage. A Triumph.” (The Chicago Sun-Times). HAMILTON is the story of America then, told by America now.

Afterwards, there are many fine restaurants within an easy walk. The Grillroom is right across the street, while the Italian Village is just down the block, and you know how I love Italian cooking.

Today, let me suggest that perhaps fine German dining, accompanied by a stein of excellent beer, is in order. If you agree, then let's stroll down to The Berghoff Restaurant, at 17 W. Adams (312) 427-3170, and indulge ourselves there, where we can sit in a quiet booth to talk and talk, drink a bit and enjoy the cooking from Chicago's finest German restaurant. Did you know that The Berghoff received Chicago's first liquor license after Prohibition ended in 1933? Wow! Adventure around every corner, yes?

50

November 2018 Ukrainian People

On Sunday, the 11th, let's meet again, how does 10:00am sound? We'll have breakfast at Cornerstone Cafe, 2753 N. Western Ave., where the food is delicious, prepared properly and very reasonably priced. I'm thinking about an omlette or Belgian waffles, maybe Eggs Benedict? It's all good.

Perhaps I'll just tell the waitress to surprise me. (773) 235-1155).

After that delightful breakfast we'll continue downtown to Expo 72, at 72 E. Randolph, an exhibit space run by the City of Chicago. On display, now through March, 2019, is Keep Moving: Designing Chicago's Bicycle Culture, which will tell us of when Chicago was the center of bicycle manufacturing, engineering and culture in America.

This nearly forgotten aspect of Chicago's history is not to be missed, and admission is free.

You do realize that the holidays are upon us, don't you? Oh my, I'm just not ready. But we will definitely be in Millennium Park, at Randolph and Michigan Avenue, for the 105th Annual Christmas Tree Lighting at 6 p.m. on Friday, Nov. 16. We'll hear the usual speeches, see the mayor and a few celebrities smile for the cameras, and then the lights go ON. Chicago's tree, for those not familiar, is at least 55 feet (almost 17 meters) tall, and will be covered in brilliant LED lights, and decorations. At the conclusion there's FIREWORKS! Isn't that wonderful?

Get here early, because, for the first time, the School of the Art Institute of Chicago, Columbia College Chicago and After School Matters are hosting a Holiday Art Market, which will be in the big heated tent we'll find, very close by the tree. Sculpture, jewelry, fashion, painting, prints and drawings from more than 150 student artists. Let the holiday shopping begin!

The very next day, Saturday, November 17, at 5:30 pm, Mickey and Minnie Mouse will take their places ans the Grand Marshalls of the Magnificent Mile Lights Festival, on N. Michigan Avenue, starting at Oak St., and continuing to Wacker Dr., lighting over one million lights along the way, transforming the Michigan Avenue luxury shopping district for the holidays and the winter beyond. And, hey, at the end, MORE FIREWORKS! If you're bringing the kids, come anytime during the day because Pioneer Court, 400 N. Michigan, has been transformed into an interactive, engaging and fun place for all off us kids of all ages, including a visit from Santa Claus, and sample treats from Eli's Cheesecake, Garrett Popcorn and a host of others.

Thursday, November 22 is Thanksgiving, of course.

The Parade, Chicago's magnificent Thanksgiving Day Parade, starts promptly at 8:00 am, from State St. & Congress up to Randolph, and this short march takes a full three hours, to 11:00 a.m. Check out all the parade floats and groups represented for you might be surprised – Hromovytsia will be on stage in the first hour, and of course, that wild Ukrainian Cossak dancing is always something to behold! You'll be home in time for dinner, promise. Chicago proudly sub-titles the parade "Where Grateful Hearts Gather" and that certainly is the reason for this most happy and sincere of our holidays.

Happy Thanksgiving to you all, dear readers and friends, and to your loved ones!

Holiday family traditions are marvelous ways to share experiences and the memories that keep us all together, through all our troubles and our joys. For those of us with big families we really should consider visiting, annually, the Chicago Botanical Gardens, Wonderland Express.

The Wonderland Express is "an annual holiday

extravaganza featuring magnificent model trains, magical and glittering indoor snow, and meticulously crafted Chicago landmarks in miniature...intricate ice carvings and beautiful music from carolers." They are located at 1000 Lake Cook Road, Glencoe, IL. (847) 835-6801.

Next weekend is December already, do you believe it? Let's plan now to head down to the Museum of Science and Industry for the annual Christmas Around the World on Sunday, December 2nd, can you make it? I'll fill you in with details next time, but in the meantime, visit https:// www.msichicago.org/explore/whats-here/exhibits/ christmas-around-the-world/ to get a glimpse of the many deep and interesting nuances that cultures around the world bring to the Christmas celebration. Until then, my friends, celebrate the adventure of life.

Гумор

Анекдоти про одруження

*** Щасливе сімейне життя – це коли дивишся на привабливого хлопця, що проходить повз тебе, й думаєш: “Класна у нього куртка, треба таку чоловікові купити!” *** Жінки живуть довше за чоловіків, бо вони не мають дружин. *** - Любий, задля мене ти здатен на безумні вчинки?

- Звичайно, я ж із тобою одружився. *** Якщо хочеш змінити світ, зроби це до одруження; бо після цього, ти сам не зможеш змінити навіть колір шпалер на кухні.

- Мені тут заміж запропонували вийти. Сказав, що буду жити, як у раю!

- Я соромлюся спитати, а це як? Гола, боса, і яблука жерти?

*** Сім’я замінює все. Тому, перш ніж одружуватися, слід визначитись, що для тебе важливіше: все чи сім’я.

*** - Люба, чи будеш ти готувати мені, доки смерть не розлучить нас?

- Милий, якщо я буду готувати, то смерть розлучить нас дуже скоро.

*** Закоханому чоловікові треба не дати отямитись, аби він не встиг втекти від свого щастя.

*** От коли одружишся, тоді й зрозумієш, що таке щастя. Але пізно буде. *** Молодик каже своїй мамі: - Мамо, сьогодні до мене в гості прийдуть три дівчини, і з однією з них я хочу одружитися. А ти спробуй вгадати, з котрою саме. Після того, як дівчата пішли, він запитує маму: - Ну, і як ти думаєш, з якою?

- Ясна річ – з тією, що сиділа посередині.

- Оце так! І як ти здогадалась?

- Та вона вже тепер мене дратує. *** Коли ви самотні, навколо вам ввижаються щасливі подружжя. А коли ви одружені, навколо – щасливі холостяки… *** - Тату, я боюся, що мене ніхто не візьме заміж.

- Не хвилюйся. Візьмеш у матері зілля, підсиплеш комусь і захомутаєш.

- А вона має таке зілля!?

- Мусить мати. Бо скільки на неї не дивлюся, іншої причини, чому я з нею одружився, не бачу.

52

November 2018 Ukrainian People

*** Життя дається лише один раз і тому дуже нерозумно витратити його на якусь скотину. Потрібно поділити його між двома-трьома. *** - Ти вийдеш за мене заміж? – запитує молодий чоловік дівчину.

- Ні. Чоловік, за якого я вийду заміж, мусить бути відважний і кмітливий!

- А ти вже не пам’ятаєш, як я врятував тебе, коли ти потопала?

- Ну так, відважним ти був, але ще не означає, що ти кмітливий.

- А як ти думаєш, хто того човна перевернув? – скромно посміхнувся той.

*** Хлопець каже своїй дівчині: - Забув це слово… Ким я буду для твоєї мами, якщо одружусь з тобою?

- Рятівником? *** - Я можу померти від любові до тебе!

- Я тобі помру! Ти, паразит, проживеш зі мною довге, щасливе, сповнене мук життя!

*** - Чому ви розлучились?

- Через секс.

- Тобто, рідко ним займались?

- Часто, але не водночас. *** Одружився зі скромною стрункою дівчиною. За п’ять років вона перетворилась на тлусту крикливу бабу. Пішов до РАГСу зі скаргою. Поміняли за гарантією.

*** - Чула, ти вийшла заміж? Ну і як чоловік, красень?

- Та ні.

- Він що, багато заробляє?

- Не дуже.

- Значить, у ліжку…

- Та ні, нічого особливого.

- То що ж ти в ньому знайшла?

- Він не грає в танчики!

- Ох, і щаслива ж!

*** - Чому такий сумний?

- Завтра моя наречена виходить заміж.

- Як? За кого?

- За мене… *** - Ваша донька вже вийшла заміж?

- Та ще ні.

- А що ж так?

- Ой, ви знаєте, вона занадто розумна, щоб вийти заміж за того ідіота, який погодиться з нею одружитися.

А вто

АВТОМОБIЛI-БЕЗПIЛОТНИКИ Олег Погайдак Останнім часом автомобільні бренди захопилися ідеєю створення безпілотних автомобілів: тільки ледачий виробник хоча б трохи не задумався про те, щоб побудувати самоврядну машину. У чергу стали і ті компанії, які й самими автомобілями зайнялися буквально щойно – і починати вирішили одразу з автономних безпілотників, “щоб два рази не бігати”. Про передачу управління автівкою бездушному комп'ютеру можна сперечатися довго й нудно. У будь-якому випадку, тут є над чим замислитися: здавалося б, комп'ютер не мав би робити помилок, він не втомлюється і не відволікається від дороги – на мобільний телефон чи коли повз нього проходять дівчата у коротких спідницях. Він не сяде за кермо “під градусом” і не буде утікати з місця ДТП. Проте, навіть найсучасніша і дорога техніка “глючить”. Давайте це визнаємо. І тоді за помилки буде все одно відповідати людина, а не машина. У той же час, як кажуть самі автовиробники, сенс створення самоврядних машин якраз і криється в тому, аби зменшити кількість ДТП на дорогах. Звісно, до тих пір, поки в потоці автомобілістів кількість автономних машин не перевищить кількість звичайних авто з ДВС, ситуація не зміниться. Однак, у майбутньому статистика аварій повинна піти на спад.

Google

Міста-проекти Mcity і AstaZero Говорячи про бажання автовиробників створювати безпілотні автомобілі, не можна не згадати про складність цього процесу. І справа не тільки у технічному аспекті – палицею в колесі є законодавство. Адже проводити тести таких машин на дорогах загального користування заборонено (винятком є штат Каліфорнія, США). Тому компанії проводять випробування на своїх полігонах і навіть у спеціально створених для цього… містах! Таких, як Mcity і AstaZero.

Mcity – місто-проект Мічиганського Університету, що розкинувся на площі в 13 гектарів. Місто імітує мережу доріг, характерних як для міських центрів, так і для передмість. Тут є перехрестя, розв'язки, дорожні знаки, світлофори, вказівники вулиць, а також фасади будинків, тротуари і різні перешкоди, з якими зазвичай стикається (у хорошому сенсі слова!) автомобіліст. Також комплекс дозволяє проводити випробування за найбільш складних для безпілотників обставин. Наприклад, перевірити роботу систем машин при зіпсованих графіті дорожніх знаках або із витертою розміткою. Тут випробовують складні алгоритми роботи світлофорів або ситуації з несподіваним виходом пішохода на проїжджу частину. На полігоні можна перевірити роботу майже кожної системи роботи безпілотника, включаючи обмін інформацією між декількома машинами. З AstaZero, який є дітищем компанії Volvo, – та ж історія. Тільки це місто у 15 разів більше: на відміну від Mcity воно розвернулося на площі в два мільйони квадратних метрів (200 га), а витрати на будівництво об'єкта склали 55 мільйонів євро, проти “нещасних” 10 мільйонів доларів, витрачених на створення Mcity.

54

November 2018 Ukrainian People

Google вже шість років займається розробкою системи автономного управління авто. У Google підібралися до поставленої мети досить близько. Спершу в компанії написали “софт” для такої системи, а потім почали його тестувати як на існуючих моделях, так і на машині власної розробки. Після притирання до різних моделей у компанії зупинилися на Lexus RX в якості тестового прототипу. Коли ж мова дійшла до серійної збірки безпілотників, у Google запланували використовувати в якості “мулів” машини інших марок. Компанія побудувала окремий центр розробки безпілотних машин. Він з'явився в місті Нови, розташованому за 50 км од Детройта, що недалеко від вищезгаданого містечка Mcity (причини такого сусідства зрозумілі). Згідно з планом корпорації, першим безпілотним автомобілем під маркою Google, підготовленим на новій базі в Мічигані, став мінівен Chrysler Pacifica. Фахівці “Гугла” готували для авто сенсори і програмне забезпечення, а в самій компанії Крайслер відповідали за розробку повноцінного автомобіля. Сьогодні безпілотники від Google вже їздять у США і поступово збільшують пробіг на своєму лічильнику. На сьогодні безпілотники американської компанії Waymo, дочірньої фірми Alphabet у секторі автопілотованих автомобілів, проїхали вже 10 млн миль, або ж понад 16 млн км, американськими дорогами. Компанія активно готується до запуску першого каршерингового сервісу в столиці Арізони Феніксі, запланованого на кінець 2018 року. Як розповів керівник Waymo Джон Крафсік, сьогодні безпілотники обирають насамперед найбезпечніший маршрут для пасажирів, хай він і буде на кілька хвилин довшим. “Вони оберуть найбезпечніший маршрут і парковку, навіть якщо вам доведеться пройтися десяток зайвих кроків”, – наголосив Крафсік.

Waymo також “вчить” безпілотники здійснювати маневри на дорогах. Машини вже вміють їздити засніженими дорогами і під час бурі, а також знають, як діяти, наприклад, коли на дорогу вилетів м’яч.

Apple У 2017 році Тім Кук повідомив про “великий проект”, пов'язаний із автономним керуванням і штучним інтелектом. В Apple анонсували два проекти – створення електрокара і розробка безпілотного автомобіля. У 2017 році каліфорнійське відомство DMV Apple видала дозвіл на випробування безпілотних авто на дорогах загального користування штату Каліфорнії. Компанія отримала дозвіл випробувати три автомобіля Lexus RX450h. Такі тести на реальних дорогах дають можливість розробникам безпілотних авто налаштувати алгоритми управління та усунути недоліки. Компанія Apple тривалий час тримала у таємниці свої плани із випуску авто з системою автоматизованого управління. У проекті з робочою назвою “Project Titan” беруть участь 5000 співробітників, серед яких ті, яких вдалося переманити із Mercedes-Benz і Tesla. Джерела стверджують, що керівництво прийшло до висновку: необхідно зосередитися на розробці програмного забезпечення і керуючих алгоритмів для безпілотних авто, а не на самому їх виробництві. До речі, керівник Tesla Ілон Маск вже визнав потенціал проектів Apple і заявив, що “яблучники” складуть найсерйознішу конкуренцію його бренду.

24 серпня 2018 року безпілотний автомобіль під керуванням штучного інтелекту від Apple потрапив у аварію в Каліфорнії. Інцидент стався неподалік штаб-квартири Apple у Купертіно. Безпілотний автомобіль Lexus RX450H рухався зі швидкістю 1,5 кілометра на годину і збирався виїхати на автостраду, чекаючи можливості для безпечного перелаштування. У цей момент у нього врізався Nissan Leaf під кермуванням звичайного водія зі швидкістю 25 кілометрів на годину. В аварії ніхто не постраждав За різними даними, у парку Apple – близько 60 безпілотних автомобілів. Відомо також, що для підстраховки у кожному автомобілі присутній звичайний водій. Це не перший випадок, коли безпілотні автомобілі потрапляють в аварію. У березні цього року самокерована машина від Uber на смерть збила в Арізоні жінку, що переходила дорогу в недозволеному місці.

Амбітні плани Tesla Motors

що процесори повинні вміти працювати з ІІ-алгоритмами. З'явилися новини, що компанія почала співпрацю з AMD з цього питання. За задумом Маска, заміна чіпа мала б прискорити повну автоматизацію водіння. Але наприкінці 2017 року Tesla розповіла, що розробляє щось абсолютно незалежне. Маск і взагалі заявив, що готує найкращий в світі ІІ-автопілот. Незважаючи на те, що Маск вирішив піти від Nvidia, компанія змогла показати, що її чіпи чогось варті. На початку року Audi привезла на CES прототип безпілотника – свою Q7 з ІІ на борту, який почав навчання всього за 4 дні до цього, але вже був здатний до їзди. Таку швидкість навчання дали технології від Nvidia. Жодна інша компанія на ринку, яка працює над роботизованими машинами, не могла похвалитися такими швидкими результатами навчання. Компанії обіцяли 4-й рівень автономності до 2020 року.

General Motors: без педалей і керма У 2018 році компанія General Motors представила автономний автомобіль четвертого покоління, який, за планами розробників, повинен бути без педалей і керма. Компанія вже подала документи до Національної адміністрації безпеки дорожнього руху США, щоб офіційно затвердити і дозволити експлуатацію таких безпілотників на дорогах. General Motors спільно з компанією Cruise готуються до запуску авто у продаж уже в 2019 році. Безпілотник General Motors четвертого покоління створений на базі електричного Chevrolet Bolt. Інноваційний автомобіль теж буде електричним. Також GM випустили звіт про безпеку, який містить багато деталей про засоби та рішення, що зроблять перебування такого автомобіля на вулицях безпечним (серед таких засобів – резервні системи, подушки безпеки на задньому сидінні та ін.). Виробник не повідомляє подробиць про інші технічні характеристики автомобіля. При цьому представник GM запевнив, що слідом за четвертою генерацією неодмінно йтимуть наступні. Ймовірно, для них GM використає інші платформи та конструкції, а відтак можна очікувати на появу великої кількості інших моделей і навіть вантажних автомобілів без керма.

Компанія Tesla Motors знаходиться на вістрі новітніх розробок у галузі машинобудування, тож ніша безпілотних автомобілів теж не обійшла увагою. Цим шляхом компанія йде широкими і сміливими кроками ... І часом навіть занадто сміливими. Так, на дорогах США вже присутні майже самостійні безпілотники цього бренду. До того ж, вони встигли наїздити по 160 мільйонів кілометрів. Мова йде про моделі Model S, які пройшли оновлення ПЗ і тепер здатні утримувати машину в займаній смузі, змінювати швидкість руху, перебудовуватися при включенні водієм покажчика повороту, а також самостійно шукати вільне місце для паркування і займати його. Як можна помітити, набір функціоналу ще не такий великий, проте робота над повноцінним самоврядним автомобілем триває. У 2018 році Tesla ще уважніше зайнялась “мізками” своїх безпілотників. Компанія традиційно користувалася графічними процесорами від Nvidia, але в якийсь момент вони перестали її влаштовувати. Маск заявив, Ukrainian People November 2018

55

– g uватcиkз люin ReцеaуміlнняTпраrцю дьми,

чудовий сервіс та грандіозні плани на майбутнє

Всеволод Кугук про принципи, цілі і досягнення компанії Ольга Руда у - Мабуть, тому “Real Trucking, Inc.” нині займає передові позиції но позитив й компані х тракови інших вники предста навіть І своїй сфері. відгукуються про вашу фірму.

- Я думаю, що ми йдемо в ногу з часом. А, можливо, і випереджаємо його Тобто, трохи (усміхається). Ми стараємося “відкрити нову землю”, скажімо так. за ти працюва і слідами чиїмись йти Не інші. роблять не чого зробити те, о чиїмись стандартами, а створювати свій власний стандарт. Комусь достатнь у мінімуму, а комусь – замало максимуму. Ми не зупиняємося! Коротко кажучи, логістиці завжди треба бути відкритим до чогось нового!

Хто такі трокісти, спитаєте ви? Сайт kozakorium.com подає нам таке ченовизначення: “Трокіст – це водій фури. Слово походить від перекру е го імігрантами слова “truck”. Це одна з найпопулярніших та найкращ оплачуваних професій в Америці серед українців”. Погоджуюсь: бути у Штатах трокістом (водієм вантажівки) – не лише і почупрестижно, а й вигідно. Однак, щоб отримувати гідну зарплатню ю, вати себе комфортно, потрібно перш за все влаштуватися в компані яка зможе забезпечити найкращі умови і найвищі оплати рейсів. Дивно, але таких логістичних компаній не так вже й багато – тих, які дійсно дбають про своїх співробітників. Одна з найкращих – це “Real Trucking, Inc.”, головний офіс якої знаходиться в містечку Broadview, Іллінойс. Нині “Real Trucking” є визнаним лідером за темпами розширення серед вантажоперевізників, які працюють у Сполучених Штатах і Канаді. ість Щоб трохи більше дізнатися про цю логістичну компанію, її унікальн водіята секрети успіху, я звернулася до її директора відділу з роботи із ми Всеволода Кугука (Director of Driver Relations Management). Він охоче поділився зі мною інформацією про досягнення фірми, ію приорітети і про те, як найближчим часом вони здійснять революц у своїй галузі.

- Всеволоде, мені відомо, що ти – головна людина в компанії, яка відповідає за команду водіів. Ти налаштовуєш людей на успіх. Водії чи у можуть розраховувати на тебе у вирішенні будь-яких проблем так? не Чи цілей. вці постано я, - Почну з того, що компанією керують троє менеджерів: Тарас із Запоріжж о Станіслав із Сум і я (з Чернівців). Загалом у фірмі українці складають приблизн у плані 70%. Мене можна назвати “адвокатом для водіїв всередині компанії”. Не до мене того, що їх треба від когось “відмазувати” (усміхається). Просто, хлопці дзвонять, коли у них виникають якісь проблеми. Не факт, що я сам їх вирішую, ти, зверале, принаймні, я можу делегувати: підказати, до кого можна подзвони водіїв, нутися… Я, без перебільшення, можу вирішити будь-яку проблему для знайти. ога стоматол Навіть ь! працюют які у нас - Що ти вважаєш, є найголовнішим у роботі успішної компанії?

- Найголовніше – відносини, комунікація між людьми. Потрібно будувати мости. Я, наприклад, знаю усіх своїх підлеглих. Навіть знаю імена їхніх дружин, дітей, клички домашніх улюбленців. Час від часу ми розмовляємо на повсякденні теми, що не стосуються роботи. І це насправді згуртовує й створює позитивну атмосферу усередині компанії.

56

November 2018 Ukrainian People

- Можеш навести приклади власних стандартів та мотивації персоналу?

- Наприклад, у нашій компаніїє певний стандарт найму водіїв. Якщо водій промає два порушення, ми з ним прощаємось. Також ще рік тому ми почали місяводити зустрічі з водіями. Хлопці приходять до нас, працюють, а кожного ня, ця ми збираємося усі разом: спілкуємося, вони висловлюють свої побажан кухню, озвучують свої потреби і вимоги. Для зручності наших водіїв ми зробили ! Зараз душ, навіть облаштували кімнату для відпочинку з масажними кріслами чи плануємо будувати свою заправку, щоб хлопці не витрачали час, заїжджаю на АЗС. Цікаве нововведення – у нас є два холодильника: один – у кімнаті для водіїв, ніде не інший – в офісі. Якщо за 21 день у нас не було жодної аварії, ніхто нічого офіс! увесь і водіїв годує вно безкошто ДТП го зачепив, то компанія до наступно А у холодильниках є усе: від гуакамоле до морозива. Також ми піклуємося про те, щоб наші співробітники не тільки добре працювали, але і добре відпочивали.

- Один із показників вашого успіху... ком- ... у тому, що дуже багато водіїв поповнюють штат, і вкрай мало йде із він що скаже, водій й Будь-яки треки! два на людини 44 черга зараз панії. У нас ь ніколи не заробляв стільки, як у цій компанії. Час від часу компанія проводит 10 лотереї для водіїв. Нещодавно, наприклад, серед драйверів було розіграно тисяч доларів.

- Найголовніший принцип компанії ...

– ....сейфті – безпека водіїв і троків. Ми оновлюємо усі машини. Фактично зараз лишилося лише кілька автівок 2013 року випуску, які ми зараз саме – заміняємо… Потрібно, щоб люди їздили на нових машинах. Мінімум поломок платити і ці вантажів старій на їздити що скаже, максимум роботи. Якщо хтось Бо менше за лізингом – це класно, я не погоджусь. Ні, це абсолютно не класно!

0 доякщо ти зламався десь у дорозі, застряг на два дні, то це десь 1000-150 – перш ларів мінус із твоєї власної кишені. Safetyfirst! Тобто, безпека і надійність за все!

- Де ти бачиш вашу компанію через 5 років? що - Я не можу заглядати так далеко наперед. Поясню чому. Справа в тому, розо конкретн ми час цей за І тому. років 8 компанія була заснована близько всього винулися: у нас є багато офісів, у тому числі два в Україні, у нас є багато (сміється). І п’ять років – то дуже далеко… Але я скажу так: ми зараз дуже багато працюємо у сфері ІТ, і точно можу о сказати, що десь через рік ми змінимо цей ринок! Я не кажу, що ми поставим інші компанії в залежність від себе, але все буде виглядати інакше! А найближи час чим часом компанія прагне автоматизувати усі процеси, щоб не витрачат дзвінки. ні на телефон - Мені добре відомо, що ваша компанія також часто підтримує ою культурні та благодійні проекти, організовані українською діаспор хочу Тому АТО. на коштів збори та кі мистець лі, фестива от як у Чикаго, подякувати вам і побажати процвітання та здійснення планів.

- Дуже приємно. Дякуємо!

Бізнес

Хочеш, щоб твої бажання збулися? Застосовуй Закон тяжіння

Роботу Закону тяжіння можна розділити на чотири етапи: 1. Проси

Це закон, за яким твоя віра втілюється в життя. Він розкриває, мабуть, найважливіший з усіх факторів Успіху. Цей універсальний закон, який був вперше зафіксований письмово приблизно в 3000 році до нашої ери, стверджує, що людина – живий магніт, що невідворотно притягує до себе людей, обставини, ідеї та ресурси у гармонії з її домінантними думками. Закон тяжіння говорить: “Подібне притягує подібне” З квантової фізики ми знаємо, що все навколо нас – енергія, як і ми самі. Стан енергії характеризується певною частотою її коливань. Коливання енергії однієї і тієї ж частоти входять у резонанс, посилюються і притягуються. Думки і емоції – це енергія в русі, саме вони притягують у твоє життя все те, на чому ти фокусуєшся. І навпаки, коли ти починаєш щось ігнорувати, тікаючи од резонансу, воно пропадає з твого життя. Згадай: коли ти переставав звертати увагу на кого-небудь, то ця людина непомітно зникала з твого поля зору.

58

У Біблії сказано: “Тому, у кого є багато, має додатися, і повинен той жити у благополуччі. Але у того, у кого немає нічого, навіть це слід відібрати”. На перший погляд, це несправедливо і неправильно. Насправді ж ні. Йдеться про твій внутрішній світ – у ньому або “є багато”, або ж “немає нічого”. Якщо твої думки будуть спрямовані на процвітання, то, згідно із Законом тяжіння, процвітання буде притягуватися у твоє життя. Якщо ж цієї спрямованості немає, то нічому буде й притягатися. “Гроші йдуть до грошей”, – твердить народне прислів'я. І навпаки, твоє “дефіцитне” мислення (я не маю цього, я не маю того) закономірно притягне до тебе убогість. Сам по собі Закон тяжіння – нейтральний, як і всі інші закони Всесвіту. Він об'єктивний, а не

November 2018 Ukrainian People

суб'єктивний, і в якомусь сенсі навіть байдужий. Для нього немає понять “хороший” чи “поганий”, бо це – ярлики, які навішує сама людина. Природні закони не визнають улюбленців, не протиставляють одних іншим. Вони діють автоматично і без емоцій. Впливають вони на тебе негативно чи позитивно, залежить тільки від того, як ти ними користуєшся – конструктивно чи деструктивно. Образно кажучи, електричному струму байдуже, що живити: електричний стілець чи апарат штучного дихання. У цьому суть нейтралітету Всесвіту: він видасть за твоєю “заявкою” усе “замовлення”. Він лише відповідає на твої думки. Якщо твоя увага весь час направлена на щось, ти і отримуєш це “щось” у вигляді подій і “подарунків”. Всесвіт завжди відповідає нам взаємністю.

Чітко зрозумій, у чому полягає твоє бажання, і що для тебе справді важливе. Буквально РОЗМІСТИ своє “замовлення” у Всесвіті: через свою підсвідомість відправ Всесвіту повідомлення про своє бажання. Чим сильнішим буде твій ентузіазм і почуття впевненості, тим потужнішим буде повідомлення. “Кричати” тут не треба, Всесвіт чудово почує навіть те, що ти йому шепочеш. Головне – почуття. Проте, якщо ти будеш намагатися створювати те, чого насправді не дуже й хочеться, це бажання засохне на корені. Не будь багатослівним і не намагайся здивувати Всесвіт своїм красномовством – ти не зможеш його здивувати. Він знає про тебе більше, ніж ти сам знаєш про себе. Просто проси і відчувай свою любов до нього. Концентруйся на позитивних емоціях. Запиши своє бажання і носи його з собою, нехай воно завжди буде у тебе перед очима. З цього моменту ти запускаєш процес маніфестації – здійснення свого бажання в партнерстві з Всесвітом.

2. Вір і не сумнівайся Повір у сповнення бажання, і – жодних сумнівів. Для тебе отримання бажаного – лише питання часу. Для багатьох людей це – найважчий момент лише через застарілі переконання. Твої дії можуть бути правильними, проте глибинні переконання можуть гальмувати весь процес: вібрації сумніву будуть “гасити” нові вібрації і нівелювати здійснення.

Коли твої старі негативні переконання (типу “це нереально для мене”, “я – недостатньо хороший (талановитий, везучий)”, тощо не відповідають бажаним цілям, ти повертаєшся назад, до попереднього стану. Результати – це ЗАВЖДИ наслідок переконань! Поки ти не відкинеш старі установки у своїй голові, ти будеш отримувати не те, що хочеш отримати, а те, в чому переконує тебе твоє внутрішнє “я”. Згадай, що будь-які наші переконання формуються за ланцюжком: - Домінантний хід думок / звички / переконання / стійкі нейронні зв'язки. Тут допоможуть візуалізації, афірмації, медитації, молитви – усе те, що допомагає перетворювати твою віру в потрібний результат. Ця робота поступово перетворює стримувальні переконання на нові, які несуть тебе до мети. Повір і уяви, що те, про що ти мрієш – вже твоє. Твоя підсвідомість не знає про майбутній час і не відрізняє реальне від уявного, тому почне шукати це для тебе. Пам'ятай: те, у що ти не віриш, зникає.

3. Відпусти Ти можеш отримати тільки те, що можеш відпустити. Спокійно і байдуже стався до того, що ти можеш цього і не отримати. Тому, не “насилуй” Всесвіт, не думай про шляхи досягнення цілі, не зациклюйся на тому, ЯК ти це отримаєш. У Всесвіту є різні способи привести тебе до мети. На етапі “Відпусти!” будь відкритим для усіх можливостей. Будь уважним до всього того, що відбувається у твоєму житті: стеж за зворотним зв'язком. Відповіді Всесвіту будуть у можливостях, шансах, подіях, знаках, ситуаціях, інформації. Лови ідеї, не втрачай контакти із потрібними людьми. Прислухайся до внутрішнього голосу і сигналів інтуїції. Не пропусти їх! Усе це може сприяти реалізації. Звертай увагу на явища синхронності, які все частіше будуть відбуватися у твоєму житті. Це найперша ознака того, що Всесвіт повертається у твій бік, що ти налаштований правильно. Дозволь бажаному увійти у твоє життя! Не створюй “надлишковий потенціал важливості” виконання бажання. У цей період буде працювати Закон дозрівання, який,

як доповнення до Закону тяжіння, твердить, що кожному зернятку притаманний свій період дозрівання, інкубації – час, протягом якого все починає набувати матеріальної форми. Не турбуй кухаря, який готує тобі страву, питаннями: “Ну що, готова? Достигла? Ну, коли ж, нарешті, буде готова?”. Однак, у цей період ти маєш не чекати урожаю, лежачи на дивані, а робити усе можливе! Ріст – це робота твого зернятка, а прополювати, удобрювати і доглядати, створюючи умови для росту – це твоє завдання. Коли Всесвіт надсилатиме тобі повідомлення про можливість – дій, як тільки твоє натхнення радить діяти, дій, як тільки твоя інтуїція підказує тобі! Дій! Дій і просувайся до мети, дія – це ознака твоєї віри, тим самим ми говоримо Всесвіту, що віримо в успіх.

4. Отримай Не менш важливо мати відчуття володіння тим, що збираєшся отримати. Стань “енергетичною парою” бажаного. Перебувай у такому настрої, ніби ти вже отримав бажане. Випромінюй радість з цього приводу, натхнення, щастя

і всі найкращі позитивні емоції. Це означає, що ти перебуваєш на частоті прийняття. Будь вдячним за те, що у тебе вже є – без подяки Закон тяжіння не працює! Не забувай ще про одну умову: твоя рішучість діяти і мати повинна підживлюватися не егоїзмом, а любов'ю – головною наснагою у Всесвіті! Любов як форма буття – головний інструмент для виконання бажань, найвища частота, на яку тільки здатна людина, це частота Духа. За це Всесвіт завжди знайде спосіб винагородити тебе, подбавши про твої потреби, навіть якщо це не пов'язано з твоїми бажаннями. Поєднання бажання і любові формує величезну силу Закону тяжіння. Усвідом, що любов – одна з найчистіших творчих енергій, бо любов – це Бог. Справжня любов, на відміну від тієї, яку ми відчуваємо в романтичних стосунках, нічого не чекає взамін, бо вона йде з іншого, божественного джерела. Їй не потрібні компенсації. Якщо ти почнеш свідомо використовувати Закон тяжіння, натхнення й чудові ідеї стануть твоїми супутниками. Твої найнеймовірніші бажання – здійсняться і матеріалізуються.

Л і т е рат у р н а сто р і н к а

Плакали ноги Оповідання про Голодомор Любов Сердунич – українська поетеса, фольклористка, письменниця, журналістка, громадський діяч, краєзнавиця. Народилася 28 січня 1959 р. в с. Теліжинці на Старосинявщині (Хмельниччина). Опублікувала понад 200 праць: історичні розвідки, дослідження, статті. Низка її віршів стали піснями. Автор 13 збірок.

Н

айкращі роки – молоді. Вони й на спомини – найприємніші. Але бабі Ярині от не хочеться згадувати їх ані разу. Проте без її бажання приходять вони у старечу пам’ять. Особливо як виб’ється зі сну. Гонить їх, ті роки, баба Ярина, наче мару. І все життя дивується, як могла доля помилувати її і дарувати життя в тому пеклі. Ай набідувалася! А нащо стільки жити? Розділила б вона з охотою свої вісім із гаком десятків та всім покійним рідненьким. Раділа тілько, що дожила, коли здох Йосько. О-о-о! Пережила таки рябого ката! Картини минулого, наче привиди, з’являються перед очима і не дають спокою. Серце заходиться до ранку. А нині доводиться ще й уголос пригадувати все те: журналістка прийшла в село, ось їй і настренчили бабу Ярину. Старожила, мовляв. Але розказати те – все одно, що пережити ще раз.

– Ай було, дитинко!... Тязько мені!... Ще й сніг не випав – ми вже пухли. Потім по другому разові… Сусідка часом пригостить кусінчиком хліба: мала, бо чоловікові давали буханку за

60

November 2018 Ukrainian People

викопану яму. Душ на тридцять яма. Потім уже й не стілько мерло, не було кому… А як хотілось тої бараболі, що недавно ще варили свиням! Їм завше вибирали дрібну, зеленувату, а гнилу викидали. Тоді ж і гнилу їли б, та де ж її знайдеш?!. Поле все перерили і не раз… Якби не голова тутешній, то ще більше людей вимерло б. Добрящий чоловік! Забрали: не вигідний був владі. А після нього вже активісти старалися, трясли через день. Ковіньками шукали зерно геть у землі. Все загребли під мітелку. Лишили у хаті один голод. А до нього стала заходити і смерть. Та все частіше. Спочатку забрала бабуню, потім – дідуня і тата, вони завше свою часточку віддавали дітям... А ще за два тижні в снігу лежали до весни сестричка і братик. Розмерзлася земля – викопали ямку. Навесні не стало Петра (це чоловік) і мами. Ой мамо-мамо… Як же витримували Ви стілько смертей! Не витримали… Що їли? Що могло пожуватися. Нашморгаємо, було, листя з липи, підсушимо, перемнемо. Додавали полови, щоб купи трималося. Виходили такі лип'яники. Мусили їсти. Та не могли переварити такого худоб'ячого їдла шлуночки дворічної Ксені і п'ятимісячної Надійки.

– Доціньки мої маню-у-у-ні…

– зітхає баба Ярина і замовкає: чужа людина в хаті. Втирає сльози, котрі розійшлися борозенцями зморшок. Де вже їх береться стільки, тих сліз? – Вижила б хоч одненька – мала б я ниньки онуків і правнуків, не дали б мені скніти самій отут’о на цьому одшибі... Старенька знову замовкла. У голові гаряче. Думки плутаються, слова не йдуть на підмогу. Лише пам'ять вихоплює з давнини постаті покійних. Манюня Ксеня в

останні деньочки все шепотіла: – Хоцу їці... А пізніше: – Хоцу… мелти… Хоцу… мелти… Батько… Як був охляв! Досі бачить його згаслі очі, ями на лицях і кволу, як у столітнього дідка, ходу. А було ж йому лиш сорок сім. Таким і лишився в пам'яті… Ой думи, гетьте! Серце рветься!

– Я теж була геть ослабла. А зосталася вже найстаршою. Якось відчуняла. А сестра жила в сусідньому селі, то там дерли останнє. Лишали тілько те, що в тобі. І на тобі: ганчір'я. П'ятерочко діточок поховала. Поховала? Закопала! Поховань тоді не було. Хіба так ховають? На метр, як не менше, викопала землі. Поклала майже голими: одежину лишала живим. А Володик і Гапочка навесні вмерли, то лопушками личка накрила. За ними і плакати нікому було. П'ятеро за півроку. Так і звікувала сама. Ай тужила, бідна, за янголятками... Молода пам’ять – не стара: все тримає. Та й хіба таке забудеш?.. Сестра Ганна пішла в землю ще тридцять другого, за нею і четверо її пискляток. Чоловік не пережив зими тридцять третього. Могилень – на січень так казали – доконав родину. У Долиняків теж усі хатні вимерли. До весни не дожило півкутка! А до зелених колосків дотягнули одиниці. Хрестики із двох патичків – обіч хат. Он Мотря позавчора представилась. Ми – ровесниці. І діток старших породили в один рік… Померла. Так тепер кажуть. А тоді про наших бідних дітей голова артілі казав: виздихали. Ще довго тим страшним словом і люди заміняли нормальне. Не зникло воно дотепер, те слово. Мерли мовчки, як худоба. І закопували мовчки. То язик дурний

і собі повертається казати так…

– Хто тепер, дитино, повірить, що таке було… Он Мотрі… покійної… г'онука малою казала: вам добре було, бо ніхто не змушував їсти... Бабуня Ярина знову поринає у спогади.

– Якось ішли ми по хопту на якість розхристанці (такі млинці). А їхала гарба, й за нею волочилась мертва дівоча коса і звисали спухлі ноги. З них на землю скрапувала сукровиця. Ми йшли ззаду і обходили ті мокрі місця. Казали: “Не ставай, це ноги плакали”... Кістлява лапа голоду задушила і маленьку годувальницю-корівку, так і не дочекалася паші. На соломі з покрівлі довго не протягнеш. “Тепер нам капутень без Манюньої”, – бідкалися мама, поки не злягли... Про все не розкажеш. А про біль... Хіба є такі слова, щоб передали, як болить, що навіть знаку ніякого нема над рідненькими. Ні хреста, ні дерева, ні каменя. Зате той камінь – у неї на серці, давить на нього, душить душу цілий вік. Нема святих могилок, яким хочеться вклонитися. Два брати, які пережили голодівку, хоч на пам’ятнику живуть. Світяться буквами їхні імена в центрі села, наче очима дивляться хлопці-захисники на світ. А де покояться померлі голодною смертю? Наче у прірву, кинули в землю. Як і не було. Тільки біль залишився. І пам’ять. А як не стане й тих, хто ще пам’ятає?... Що тоді? Історія ж може нагадати...

– Бабуню, люди тоді знали, що голод був не від неврожаю?

– Хто думав, той знав. Недорід можна пережити, він не раз був. Недорід – од Бога, а голод... Голод – од людей. (© Любов СЕРДУНИЧ, зб-ка “Барва смерті – 33-ій”. – 2004).

У к ра ї н с ь к а к у х н я

Що приготувати на День Подяки Святковий обід – це чи не найголовніший атрибут свята. Він збирає навколо себе родини, він є символом добробуту та процвітання кожної родини. Згідно з традицією, святковий стіл у День подяки повинен нагадувати про історичні події, які лягли в основу свята. А значить, на ньому мають бути присутні ті ж самі продукти, які були на першому Дні Подяки майже 400 років тому, в 1621 році. Головною стравою є, звісно, індичка. Традиційно її слід готувати власноруч, усією родиною. Цікаво, що ця “пташка” є основою святкового столу не просто так. За легендою, це була єдина дичина, яку могли вполювати перші поселенці. Спеціально до Дня Подяки по усій країні вирощують близько 50 тисяч індичок, щоб кожна родина мала можливість прикрасити цією стравою свій стіл. Зазвичай, її фарширують, запікають в духовці та подають з овочевим гарніром – зеленим горошком, кукурудзою, картоплею. Вважається, що всі ці овочі були на святковому столі першого Дня Подяки. До того ж, готують спеціальну підливу до індички. Окрім індички, на столі обов’язково має бути солодка картопля, журавлиновий або журавлиново-апельсиновий соус та гарбузовий пиріг.

Запечена індичка

Поки запікається індичка, приготуйте соус Для цього з апельсина натріть цедру і вичавіть сік. З’єднайте журавлину, цукрову пудру, вино і апельсиновий сік, перемішайте, поставте на вогонь і доведіть до кипіння. Потім зменшіть вогонь і варіть соус приблизно 30 хвилин до загустіння. Розітріть у блендері і додайте цедру. Готову індичку викладіть на гарну велику тарілку. Подавайте з гарніром із картоплі та овочів та з журавлиним соусом.

Глазурована солодка картопля Складники: • 3-4 кг індички • 1 морква • 1 стебло селери • 2 цибулини • 60 г масла • щіпка паприки • чорний мелений перець за смаком • сіль за смаком • 200 мл м’ясного бульйону для соусу: • 300 г журавлини • 1 апельсин • 150 г цукрової пудри • 150 мл червоного вина Приготування: Заморожену індичку треба заздалегідь розморозити. З тушки видалити залишки пір’я, жирові залози, помити і обсушити. Зсередини і зовні гарненько натріть індичку сіллю і спеціями. Цибулю, моркву і селеру помити, почистити і порізати великими шматками. Вкладіть овочі всередину індички. Зв’яжіть ноги і крила, щоб у процесі запікання вони не підгоріли і не пересушилися. Змастіть тушку індички розм’якшеним маслом. Всередину залийте м’ясний бульйон. Акуратно помістіть індичку в фольгу для запікання спинкою донизу, закрийте фольгу скріпками, викладіть на деко і відправляйте у розігріту до 200°С духовку. Індичка печеться приблизно 2,5-3 години, залежно від ваги. Потім зніміть з індички фольгу і знову поставте у духовку на 20 хвилин, щоб на м’ясі утворилася золотава рум’яна скоринка. Дістаньте з індички овочі, їх можна викинути.

62

November 2018 Ukrainian People

Батат (солодка картопля), рецепт якого ми хочемо запропонувати вашій увазі, буде чудово поєднуватися з різноманітними м’ясними стравами, наприклад, із запеченою індичкою. Приготування:

Складники: • 800 г батата • 1 чайна ложечка солі • кленовий сироп – 125 мл • 1 чайна ложечка соку лимона • 3 столові ложки масла.

Солодку картоплю промиваємо за допомогою щітки під струменем води, потім перекладаємо в каструлю, заливаємо водою і варимо близько 30 хвилин. Готовність овоча перевіряємо вістрям ножа. Зливаємо воду, даємо батату трохи охолонути, розрізаємо кожну картоплину на чотири частини і посипаємо сіллю. Змішуємо у невеликій каструльці кленовий сироп з лимонним соком і маслом. Ставимо на вогонь і розігріваємо, постійно помішуючи. Потім глазуруємо солодку картоплю в отриманому соусі. Приготований таким чином батат виходить дуже соковитим і ароматним.

Яйця, фаршировані грибами Яйця зварити на круто (протягом 10-15 хв.), розрізати впоперек. Витягти жовтки, нарізати їх і змішати з грибами. Приготування грибів: свіжі гриби (або сухі, замочені в холодній воді за 6 годин) дрібно нарізати, відварити, потім обсмажити в олії (1 ст. ложка) з дрібнонарізаною цибулею (1/2 цибулини). Наповнити білки грибами, полити сметаною (4 ст. ложки) або майонезом, посипати нарізаною зеленню кропу або петрушки.

Цвітна капуста з сиром і майонезом

Салат із стручкової квасолі з креветками Складники: • Стручкова квасоля – 200 г • Креветки – 400 г • Свіжі огірки – 2 штуки (середні).

• Рослинна олія – 50 мл • Помідори черрі – 8 штук • Листовий салат – 100 г • Половинка лимона.

• Сіль, чорний мелений перець, спеції і приправи за смаком.

Складники: • 1 качан цвітної капусти • 150 г сиру • майонез.

Приготування: Свіжу стручкову квасолю кладемо в окріп і варимо 5 хвилин. До охолодженої квасолі додаємо креветки. Огірки нарізаємо тонкою соломкою або квадратиками. Помідори черрі ріжемо на чотири частини. Листовий салат рвемо на невеликі шматочки. Обсмажуємо креветки до золотистого кольору, додаємо квасолю, смажимо разом ще три хвилини.

Приготування: Зварити цвітну капусту (5-7 хвилин) в підсоленій воді, дати охолонути, розібрати на суцвіття, укласти у вогнетривкий посуд, залити майонезом і присипати сиром. Поставити в духовку і запікати до утворення рум'яної скоринки.

Кукурудзяний хліб (Corn Bread) Змішати 2 склянки грубого кукурудзяного борошна (yellow corn meal), 1/2 склянки звичайного борошна, 2 чайні ложки порошку для печива, 1 ч. л. соди і 1 ч. л. солі у великій мисці. В іншій посудині змішати 1/2 склянки кефіру, 3 яйця і 2 ст. л. розтопленого масла. Вилити рідку частину тіста у суху і добре вимішати. Додати до першої частини. Нагріти духовку до 190°С (375 °F ). Випікати до золотистого кольору, приблизно 30 хвилин.

Заправка до салату: З половинки лимона віджимаємо сік. У мисочці змішуємо столову ложку рослинного масла, лимонний сік, сіль і спеції. У глибокому скляному салатнику з’єднуємо нарізані овочі, листя салату і обсмажені креветки із квасолею. Поливаємо все це приготовленою заправкою, перемішуємо і подаємо до столу.

Гарбузовий пиріг

Для гарбузової начинки: • гарбуз – 500 г • цукор – 150 г • яйця курячі – 3 шт.

• білки яєчні – 1 шт.

• цукор ванільний – 15 г • цедра лимона • крупа манна – 2 ст.ложки • горіх мускатний мелений • кориця мелена Для пісочного тіста: • масло – 125 г • борошно пшеничне – 200 г • жовтки яєчні – 1 шт.

• вода – 50 мл • цукор – 100 г • Сіль – 0,25 ч. ложки Приготування: 1. Очистіть гарбуз, наріжте великими шматками та варіть близько 15 хвилин у киплячій воді. Він має стати м’яким.

2. Відкиньте варений гарбуз на друшляк та дайте стекти зайвій рідині, охолонути.

Зробіть з нього пюре, додавши цукор, на кінчику ножа – меленого мускатного горіха, лимонну цедру та мелену корицю.

3. Відділіть жовток з одного яйця та залиште його для тіста. Білок разом з трьома цілими яйцями додайте до гарбузового пюре. Додайте 2 ложки манної крупи. Добре вимішуючи, доведіть гарбузову масу до однорідної консистенції.

4. У маленькій мисці змішайте яєчний жовток з водою та поставте у холодильник.

5. Наріжте масло маленькими шматочками.

6. У великий мисці змішайте борошно, цукор та сіль. Додайте масло та вимішайте. Суміш має нагадувати борошно грубого помелу.

7. Вимішайте тісто, повільно додаючи охолоджений жовток із водою.

8. Покладіть тісто “відпочити” у холодильник на 20 хвилин.

9. Розігрійте духовку до температури 190°С (375 °F ).

10. Розкатайте тісто та перенесіть його у форму, сформувавши дно та стінки майбутнього пирога. Випікайте до світлосолом’яного кольору (близько 15 хвилин).

11. Нагрів духовки зробіть мінімальним (130-150°С/270-300°F). Залийте начинку і випікайте ще близько 40 хвилин. Готова начинка не повинна бути рідкою.

12. Вийміть пиріг з духовки та дайте йому трохи охолонути.

Радісного Дня Подяки!

Ukrainian People November 2018

63