Ukrainian People March 2020

Ukrainian People TM

March 2020

Фонд

Revived Soldiers Ukraine зібрав $100,000 для українських військових

Школі українознавства ім. Василя Стуса в Чикаго -

70!

$1.95

Ukrainian People Fashion Show-2020 March 20, 2020 (page 32-33)

Зірка шоу -

Роксолана Богуцька

Happy Spring!

ukrainianpeople.us

ЧУДО КОЖНОГО ДНЯ Olga Ruda, Editor in chief “Ukrainian People” magazine Люблю таку ранню весну. Коли вранці прокидаєшся не від будильника чи телефонної мелодії, а від сонячних променів, що прорізуються крізь жалюзі жовтогарячими смужками, або від шаленої суперечки горобців за вікном. Ще навіть не розплющивши очі, я прислухаюсь до цієї мелодії. Ловлю її в тенета пам'яті й залишаю собі. В суботу – перша вилазка до “озера диких квітів”, за яким я направду скучила зимою. Звичайно, ніяких квітів тут ще нема, однак в повітрі тремтять гострі запахи набубнявілих бруньок, вологої землі, хвої та перших зелених паростків, що виглядають на Божий світ з щирим подивом дитини. Різкі крики стривожених несподіваним теплом канадських гусей розрізають простір над озером на великі шматки. Я люблю тут мовчки бродити попри тихе плесо й намагаюсь не думати ні про що важливе. Щоб почути “шепіт Бога”. Я впевнена, що почути Його можна тільки в тиші, коли на якусь хвилину завмирає все – навіть повітря, птахи і дерева. Ти раптом зупиняєшся посеред стежки і відчуваєш, як тебе пронизує спокійна благодать.

Хіба це не ЧУДО? І я задумалася про чудо.

20 лютого, в День Пам'яті Героїв Небесної Сотні, в Дунаєві священики молилися за всіх Героїв Майдану. На святій літургії поминали також всіх українських воїнів, добровольців, волонтерів, військових лікарів і священиків, котрі загинули в боротьбі за Україну. Несподівано, під час богослужіння на церковне подвір'я прилетів лелека (20 лютого!). Він ходив біля храму, підходив до людей, давав себе погладити, позував для світлин. А коли вся громада пішла на цвинтар, де священики звершили панахиду на могилі Героя Сашка Капіноса, лелека також перелетів і “молився” разом з людьми! Пояснити такий випадок важко. Людям історія сподобалась. Часом розумом важко збагнути, але серцем відчуваєш: ось воно, правдиве і справжнє. Однак, в соціальних мережах дехто обурився, що священики перетворили звичайну подію на “чудо”. А один пан категорично заявив, що ніяких чудес не буває, мовляв, усе це вигадки. Згадавши це, я посміхнулась. Вони не знали мою бабу Юстину. Настає в твоєму житті такий час, коли щось буденне й звичайне викликає в серці цілу бурю почуттів. Сьогодні терпкий запах землі, зіпрілого торішнього листя, молодої трави й кори дерев, знову нагадали мені бабу, її віру в Бога і віру в Чудо. Баба розпочинала кожний день із молитви й подяк і тим же його закінчувала. Перед сном вона довірливо вручала Господу свою душу до нового дня. Баба завжди вірила в різні чудеса, біблійні та земні. В хаті вона розмовляла зі святими зі старих ікон,

пораючись на городі – з огірками й соняхами, в стайні – з коровою Нуською, а на подвір'ї – з Бровком, квочкою та задиристим гусаком. Ми, дітлахи, звикли до цього і не вважали чимось особливим. Баба навіть дякувала старій морві за солодкі ягоди на вареники! Саме тому, наче невидимими нитками прив’язана до ЗЕМЛІ і до НЕБА, незважаючи на усі катаклізми, баба Юстина жила в тихій радості. Не кожен з нас вірить в чудо. І далеко не кожен наважиться просити Господа про чудо. Однієї хвилини ми просимо Його про багатство, а вже наступної бідкаємось, що не можемо дозволити собі поїхати на відпочинок. Ми заповняємо форму на “зелену картку”, щоб виїхати до Америки, а самі плануємо купівлю нової автівки (квартири, меблів) наступного року в Україні. Ми мріємо про підвищення по службовій драбині, розширення бізнесу, новий будинок..., а вночі прокидаємось від страху, що нам

не вистачить коштів сплатити цьогомісячні рахунки. Однією рукою просимо, а іншою – відштовхуємо. Тому, для початку, добре було б нам прокинутись (“Я усвідомлюю, що в даний момент не сплю, отже, повністю володію своєю волею, я усвідомлюю, навіщо я тут, що роблю в даний момент і що збираюся робити далі”). Почати помічати красу навколо нас. Навчитись дивитись людям у вічі. Згадати про свої таланти й вирушити у невідомість, в яку вони ведуть. Дозволити собі бути собою, а іншим людям – іншими. Повірити в Чудо. І тоді наше життя стане таким, яке ми завжди хотіли мати. “Просіть, і буде вам дано, шукайте – і знайдете, стукайте, і відчинять вам; бо кожен, хто просить – одержує, хто шукає – знаходить, а хто стукає – відчинять йому”. (Від Матвія 7:7-11) .

Advertising 773-844-0401 Editor in chief: “Ukrainian People” magazine Olga Ruda olgaruda@yahoo.com

2

Place an ad, print or online: Marketing Department 773-844-0401 ukrainianpeoplemagazine@gmail.com

March 2020 Ukrainian People

Write to us: Universe Entertainment, Inc. 333 Busse Hwy, # 242 Park Ridge, IL 60068

News, articles, photos-video, and more: www.UkrainianPeople.us FB: www.facebook.com/UkrainianPeopleMagazines/

4

Наші інтерв’ю: Піаністка Надія Шпаченко виграла найпрестижнішу у світі музичну премію, ставши переможницею Grammy-2020

4

→ CHICAGO, ILLINOIS, USA Українська околиця Чикаго – найкращий район в США! УКРАЇНСЬКИЙ НЬЮ-ЙОРК. Цікаві місця в Нью-Йорку, де можна зустріти Україну Розслідування: Самуель Літтл – найкривавіший серійний вбивця в історії США

30

6 10 14

→ ЗДОРОВ’Я Які обстеження потрібно проходити жінці в 30, 40 і 50 – щорічно → UKRAINE Екокатастрофа в окупованому Криму Наша історія: Чи насправді Пілсудський “купив Петлюру”?

100 років з часу підписання Варшавського договору Відомі українці: Притча про заблудле весілля Андрія Лівицького, першого президента УНР в екзилі, і його дружини Марії Міжнародний проєкт “Камертон” поширює поезію молодих авторів України та діаспори Спорт: Кубок Федерації-2020: Жіноча збірна України з тенісу вийшла у плей-офф Світової групи Мода: Ukrainian People Fashion Show (Spring-Summer, 2020) – це подія року!

34

→ DIASPORA Благодійний фонд Revived Soldiers Ukraine зібрав 100 тисяч доларів на допомогу українським військовим: про Північно-американський тур “Шпилястих Кобзарів” Ми Турбуємось Про Україну / We Care About Ukraine День Соборності України в Чикаго, фокус 2020: безпека та незалежність День Луї Ріеля та Festival du Voyageur у місті Вінніпеґ (Канада) 70 років школи українознавства ім. Василя Стуса в Чикаго → ENTERTAINMENT Найцікавіші події Чикаго (March, 2020) Найкращі ресторани в Чикаго з відкритими верандами Spring Adventures Await Мандри: Saugatuck: курорт і трохи мічиганського сонця в келиху Гумор Авто: Chicago Auto Show-2020 Бізнес: Робота за кордоном. 11 кроків, які зроблять тебе щасливим Мистецтво: Олена Токар: “Музика – це мова Бога” Літературна сторінка: Чужі рідні люди. Олена Богатиренко Українська Кухня: Готуємо смачно без м'яса

54

18

20 22 26 28 30 32

34 36 38 40 42 44 46 50 52 54 56 58 60 62

Наша обкладинка: Вероніка Дідусенко – українська модель, переможниця конкурсу “Міс Україна 2018”, активістка у галузі захисту прав жінок і засновниця міжнародної соціальної кампанії #righttobeamother. Фотограф: Ольга Малініна Візажист: Ната Карашаєва Стиліст: Ганна Сухіна верстка і дизайн: Вадим Кучерак, facebook.com/vadim.kucherak

Subscribe to

“UKRAINIAN PEOPLE” magazine

• Your first print issue will mail 1-3 weeks

from receipt of order.

• “Ukrainian People” magazine publishes 12

issues in an annual subscription.

• Offer good in U.S.A. only.

• All orders subject to approval.

for just $ 110 per year or $65 for 6 month

SUBCRIPTION FORM: First & Last Name Email Phone Address SEND YOUR CHECK TO: Universe Entertainment, Inc. 333 Busse Hwy, #242, Park Ridge,IL 60068 ukrainianpeople.us/subscription

Наші інтерв'ю

“Греммі”

для харків'янки Піаністка Надія Шпаченко виграла найпрестижнішу у світі музичну премію, ставши переможницею Grammy-2020 Богдан БОНДАРЕНКО до Ізраїлю, а Піаністка Надія Шпаченко народилася в Україні, емігрувала лась. Нині залиши і вчитись сюди а приїхал часу кар'єру зробила в США. Свого авторитет серед – вже сама професор університету і музикант “з іменем”. Її і”. колег (і не тільки) ще більше зріс після отримання премії “Гремм ечена новосп мені ... “– Ой, у мене ввечері концерт, а я ще неготова, – каже – ранку. десятій о ено, домовл було як неї, до онував зателеф лауреатка, коли треба?” вам хвилин Скільки имо. поговор Та нічого, давайте

“Я була дуже щаслива в Україні” – Надіє, скажіть, після отримання цієї престижної премії ваше творче “его” задоволене?

– Ну, звичайно. (Усміхається). Та я граю не задля того, щоб отримувати призи... І ніколи не налаштовую себе наперед, що ось маю виграти. Розумієте? Скажімо, в 2016 році я вже номінувалась на “Греммі” зі своїм дебютним альбомом, але тоді не здобула “грамофон”. Втім, психологічно це не стало для мене розчаруванням. Навпаки – надихнуло на нові проєкти. Адже про мою творчість довідались багато людей... Кажу, я не працюю задля призів. Для мене – вже приз, що займаюсь тим, що дуже люблю, співпрацюючи з сучасними композиторами... Це й приносить мені задоволення і радість. А отримати “Греммі” це, як кажуть в Америці – icing on the cake. Тобто, “глазур на торті”. (Сміється).

– У нас би сказали: “вишенька на торті”...

– О, так – вишенька на торті! (Довго сміється).

– Емігрувавши в дев’яностих роках із Харкова, ви обірвали всі ниточки, які пов’язували вас із рідними містом та країною? Чи для вас, все ж таки, важливо підтримувати ці зв’язки?

– Ні, я їх підтримую. Не втратила контактів навіть із друзями, з якими вчилась колись у першому класі. (Усміхається). Вони тепер усі вітають мене з “Греммі”. Зрештою, я приїздила до Харкова та грала з філармонічним оркестром. Відвідувала також і Київ, де виступала з Оркестром

4

March 2020 Ukrainian People

Радіо і з Національним оркестром. Тож іноді приїжджаю в Україну.

– Коли на Заході ви розповідаєте про себе, то згадуєте, що народились в Україні?

– Ну, звичайно! Знаєте, мені дуже подобається жити нині в Америці. Я відчуваю, що тут мій дім, моє місце, так би мовити. Проте, моє дитинство минуло в Україні. Це – ніби велика частина того, хто я, і ким тепер є... Я була дуже щаслива жити та вчитися в Україні. Моя фортепіанна база, власне, звідти, з того часу. Саме ця школа, українська, дала мені можливість мати добру підготовку та продовжувати вчитися й стати хорошою піаністкою.

– Зі своїх, перепрошую, сорока двох років, скільки ви бачите перед собою білі та чорні клавіші?

– Я почала займатись у п’ять років. Отже, граю на фортепіано вже тридцять сім років чи, точніше, тридцять вісім. Бо в березні мені виповниться сорок три. (Усміхається). До речі, грати мене вчила мама. Десь протягом дев’яти-десяти років. Так.

– Настільки важко вам далася еміграція? Сьогодні це, звичайно, успіх і добробут, а як усе починалось в Америці?

– Ви знаєте, еміграція – це завжди дуже складно. У мене, звичайно, зовсім не було грошей. Та, оскільки я грала, так як грала, і моя гра тут сподобалась, мені дали стипендію (спочатку – в Бостоні, потім – у Лос-Анджелесі). Тож я мала фінансову можливість вчитися, тобто бути студенткою. Кажу, коштів у мене ніколи не було. Але я акомпанувала й трішки почала заробляти. Саме музикою. Щоб було на харчі,

ну так – мінімум. (Усміхається). Також я виступала на багатьох конкурсах і на деяких вигравала. Це дало можливість розвивати кар’єру.

– А сльози часто з’являлись у вас на очах? Ось, коли було важко, коли виникали якісь проблеми, ви дозволяли собі розслабитись і поплакати? Хоча би п’ять хвилин, поки ніхто не бачить...

– Уже й не пам’ятаю. (Сміється). Ви знаєте, я в цьому сенсі – дуже дивна людина: пам’ятаю тільки хороше, а погане – ні. Останнє я просто забуваю. Тому всі мої враження, всі спогади – переважно, позитивні. Така ось у мене натура. Тому не можу відповісти на ваше питання. (Усміхається).

– Скажіть, у житті Надії сьогодні присутні віра та любов?

– Ну, звичайно...

Номінація – хороша мотивація – Якщо не секрет, хто модельєр тієї розкішної сукні, в якій ви з’явились на врученні “Греммі”?

– Не секрет: дизайнерку звати Флоренс Обі. Вона шила мені сукню і для попередньої церемонії, і тепер ось. Зрештою, весь одяг, в якому я фотографувалась для своїх дисків, це також її робота.

– Чи правда, що для підтримання форми ви щоранку бігаєте?

– Так. Але звідки ви про це знаєте? (Сміється). Коли 20 листопада було оголошено номінантів на премію, Флоренс одразу мені зателефонувала і сказала, що хоче зробити нову сукню. Я ж вирішила, що треба обов’язково привести себе в хорошу форму. Це дало непогану мотивацію ще більше займатися спортом. Я почала щоранку бігати і продовжую навіть тепер. Скажімо, сьогодні вже була на пробіжці. Мені так сподобалось! Це справді дає сили та здоров’я. Тож “Греммі” допомогла мені не тільки в музиці, але і з формою теж. (Сміється).

– Крім пробіжок, ви ще чимось займаєтесь? Може, плаваєте в басейні?

– Так, я ходжу в басейн, а ще – на аеробіку і зумбу. Окрім того, займаюсь спеціальною гімнастикою та піднімаю вагу. Не дуже велику... Та найбільше,

все ж, люблю плавати. Бо, коли я росла, то щодня відвідувала басейн.

– На фотографіях у вас волосся то синє, то – яскраво червоне. Любите експериментувати із зовнішністю?

– Дуже. Мені це справді подобається. Нині, наприклад, я фіолетова. (Така аватарка, до речі, виставлена в профілі Надії Шпаченко у WhatsApp. – Авт.). Це – робота перукаря, якого звати Чево. Останні чотирнадцять років я користуюсь лише його послугами, якщо треба пофарбуватись чи зробити якусь зачіску.

– А я думав, що це перуки...

– Ну, звичайно, що ні! (Сміється).

“Щотижня варю собі борщ” – Ви зі своїм чоловіком разом, здається, уже понад двадцять років? У нас це називають “порцеляновим весіллям”...

– Так. (Сміється).

– Це – великий відрізок часу. Те, що і ви, і Барі – творчі люди допомагає вам тримати “курс корабля”?

– Безумовно. І я дуже рада, що чоловік також отримав тепер “Греммі” за цей альбом, адже він його записував (як і попередні). Загалом же “Поезія місць” здобула чотири “грамофони”: я – як виконавиця, Барі – як звукорежисер, і мої продюсери – Марина й Віктор Ледіни. До речі, вони теж уже багато років одружені.

– Окрім спільної справи, що ще об’єднує вашу сім’ю?

– Ой, у нас дуже багато спільних інтересів. Не тільки музика. (Усміхається). Ми любимо переглядати фільми: наприклад, “Зоряні війни”.

Між іншим, мій останній диск записувався в студії Skywalker Sound, де роблять звук для стрічок Джорджа Лукаса. Це його місце... З чоловіком ми також ходимо на вистави в театр і на концерти. Оскільки він – звукорежисер, то дуже часто їх записує... Кажу, в нас чимало спільних зацікавлень.

– Лос-Анджелес, де ви живете, це насамперед – Голлівуд. Чи немає у ваших планах налагодити співпрацю ще й там?

– Я ніколи не прагнула співпрацювати з кінематографом. Проте, останнім часом про це запитують багато людей. Ніколи тим не займалась, але, в принципі, можна подумати... Інша річ, що сьогодні я настільки зайнята! Не лише виступаю з концертами та видаю альбоми, але й викладаю. Я – професор Cal Poly Pomona University. І в мене, знаєте, немає особливо часу на щось іще. Втім, якщо хтось зацікавиться музикою, яку виконую, та захоче використати її у фільмах, то, звичайно, із задоволенням співпрацюватиму.

– А чи є у вас час для того, щоб готувати вдома? І як часто в меню з’являється, наприклад, борщ?

– Ви знаєте, з осені – коли я почала готуватися до “Греммі” – щотижня варю собі борщ. (Усміхається). Роблю його з курочкою і, звичайно, з овочами. Мені це дуже смакує на щодень. До того ж, борщ – здорова їжа та допомагає в моїй дієті. Тож кілька останніх місяців у мене завжди на столі – борщ.

– Наскільки мені відомо, ви виховуєте нині двійко дітей – Mondy та Ace. Коли ви були при надії, паузу в кар’єрі довелося робити велику?

– Зовсім ні. Мені дуже допомагав чоловік, і я продовжувала працювати. На шостому місяці

вагітності навіть відіграла концерт. (Усміхається). І потім, через декілька місяців, коли народились діти, я знову стала грати та викладати. Тобто, завдяки чоловікові особливо великої перерви у мене не було.

– Я читав, що один із ваших синів займається на віолончелі. Чи довго довелось шукати аргументи, щоб він взяв до рук інструмент?

– Так, він вчиться на віолончелі. Коли я була маленькою, також опановувала цей інструмент. І тому мені дуже цікаво займатись тепер із сином. Навіть цікавіше, ніж якби йшлося не про віолончель, а про фортепіано. Адже я продовжую вивчати щось інше, крім того, що роблю нині. Тому, коли ми займаємося разом, це справжня насолода!

Бліц-питання – Шевченко чи Гоголь?

– Я не люблю вибирати, але... Шевченко.

– Кіно чи театр?

– Театр.

– Лижі чи скейт?

– Скейт.

– Джинси чи міні-спідниця?

– Джинси.

– Кішка чи пес?

– Пес.

– Чикаго чи Нью-Йорк?

– Ви знаєте, я більше виступала в НьюЙорку. Але обидва міста – чудові!

Chicago Illinois, USA

Українська околиця Чикаго – сенсаційно найкращий район в США!

Ольга Руда Де у Штатах найкрутіше? Там, де всім “україніше” – в Ukrainian Village в Чикаго. Ні, це не патріотичний слоган, а дуже навіть офіційно – згідно з рішенням онлайн-брокера нерухомості компанії Редфін (Redfin). Вона обирала “the hottest neighborhood in the nation”, або ж найкрутіший район країни, і ним – заслужено – стала саме українська околиця “міста вітрів”. Чому саме вона? Не в останню чергу – завдяки унікальному поєднанню історії та сучасності. Тут – чимало архітектурних пам’яток, музеїв, церков та мистецьких галерей і водночас – розмаїття закладів для відпочинку на будь-які смак та запит. Від арт-галерей та шкіл мистецтв до унікальних кав’ярень, пекарень та ресторанів у європейському стилі, а ще – нічних клубів, барів, бутіків та крамниць. І все це – на тлі мультикультурного середовища району, в якому найголовнішою звучить саме українська нота.

Рішення про присвоєння Українській околиці Чикаго титулу “найкрутішого району в США” (hottest neighborhood in the nation), згідно з даними онлайн-брокера нерухомості компанії Редфін (Redfin), викликало цілу бурю суперечок. Почесне звання району гаряче обговорювали не тільки американці, а й представники української громади Іллінойсу. Голоси чітко розділилися на “за” і “проти”. Соціальні мережі вправно підкидали вугілля до вогню. Незгідні з цим рішенням вказували на кримінальну ситуацію в районі, відлуння бандитських суперечок якої долітає сюди ще й сьогодні, та на більш “фешенебельні”, багаті райони східних околиць Чикаго. Чому ж поважна брокерська компанія винесла на п’єдестал нашу улюблену дільницю Ukrainian Village? Нагадаємо, що саме Редфін на початку 2016 року опублікував доповідь про “Найгарячіші райони 2016 року” (“Hottest Neighborhoods of 2016” report), в якій було описано житлові квартали 32-х міст по всій країні. Українська околиця (Ukrainian Village) отримала почесне перше місце серед усіх районів країни. West Loop та East Village посіли друге і третє місце. Розрахунок ґрунтувався на таких показниках, як пошуки житла, перегляди інформації про район в Інтернеті, пошукових запитах, кількості культурних та історичних будівель, архітектурних пам’яток та інших факторах, підрахованих на сайті Редфіна у другій половині 2015 року. Цегляні двохповерхові котеджі, які будувалися для сімей робітників у 1800-х роках, і які давно стали історичними будівлями; цікаві сучасні двох- і триповерхові житлові будинки; пам’ятки архітектури XIX і XX століття, церкви, музеї, культурні центри, мистецькі галереї та школи мистецтв; унікальні європейські кав’ярні, пекарні, ресторани, бари, нічні клуби, магазини та бутіки… Архітектори, брокери, історики, журналісти та продавці нерухомості зійшлися в одному: Українська околиця по праву заслужила це звання. Центральне місце в багатій культурній спадщині Української Околиці Чикаго займають її церкви і музеї. Назвемо декілька важливих культурних пам’яток Української околиці Чикаго.

6

March 2020 Ukrainian People

Храми Український католицький собор Св. Миколая (Saint Nicholas Ukrainian Catholic Cathedral)

Будівництво нової церкви розпочали у 1913 році за проектом архітектурної фірми Worthmann & Steinbach у неовізантійському стилі. В процесі будівництва, у зв’язку з браком коштів, проект було замінено на більш скромний. І вже на Святий Вечір, 6 січня 1915 року, була відслужена Вечірня з Литією “З нами Бог”. За архітектурними критеріями церква св. о. Миколая і по сьогоднішній день вважається найкрасивішою серед усіх українських церков Америки та Канади.

14 липня 1961 при церкві Святого Миколая була заснована Єпархія, і вона стала катедрою. Першим єпископом було призначено Преосвященного Кира Ярослава Габра.

835 N Oakley Blvd, Chicago, IL 60622

1-800-361-7345 meest.com

від

$0.99 за lb

Якісна та швидка доставка морем! Щотижневе відправлення вантажів в 13 країн світу! Доставка кожної 10-ої посилки безкоштовно!* *існують обмеження

Посилки, бандеролі та листи

Грошові перекази

MEEST CHICAGO 820 Ridge Ave., Unit J Lombard, IL 60148 tel: 1-877-889-1103 630-889-1100

Подарунки, квіти та продуктові набори MEEST PALATINE 1645 Hicks Road, Unit K Rolling Meadows, IL 60008 tel: 847-208-8451

Комерційні вантажі

Доставка з інтернетмагазинів

MEEST KARPATY 2235 W. Chicago Ave. Chicago, IL 60622 tel: 773-489-9225

Церква Пресвятої Трійці (Holy Trinity Orthodox Cathedral)

У 1903-му році, на розі вулиць Левіт і Гадсон, було збудовано православну Церкву Пресвятої Трійці за проектом всесвітньовідомого архітектора Луїса Г. Саллівана (Louis H. Sullivan). Будівництво частково фінансувалося російським царем Миколою ІІ. Сьогодні церква є пам’яткою архітектури, і її внесено в національний реєстр історичних місць США.

1121 N Leavitt St, Chicago, IL 60622 Українська Греко-Католицька Церква св. Володимира і Ольги (Saints Volodymyr & Olha Ukrainian Catholic Church)

Будівництво нової греко-католицької церкви велося за проектом архітектора Ярослава Корсунського (Jaroslav Korsunsky) з Міннеаполіса. Архітектор використав візантійсько-український стиль XI-XIII століть. Церкви цього стилю мають форму рівнораменного хреста. Інші риси, притаманні для цього стилю, – це округла золота баня, гармонійно заокруглені луки та склепіння. Парафію було засновано 28 липня 1968 року за активної участі Блаженнішого Патріарха Йосифа Сліпого та за згодою Чикагського Владики Преосвященнішого Ярослава Габра. 20 травня 1973 року Блаженніший Патріарх Йосиф поблагословив наріжний камінь під будову цього Собору.

2245 W Superior St, Chicago, IL 60612

Український Православний Собор Св. Володимира (St Volodymyr Ukrainian Orthodox Cathedral)

Парафія Українського Православного Собору Св. Володимира була організована ще в 1916 році і спочатку знаходилася на вулиці Ері (Erie Street), недалеко від Деймен-евеню (Damen Avenue). Вона стала центром української православної громади на довгі 30 років. У 1937 році церква отримала статус Українського Православного Собору і в 1945 році переїхала в теперішнє місце – німецьку лютеранську церкву, побудовану в 1913 році архітектурною фірмою Worthmann & Steinbach. Собор поєднує східний візантійський дизайн зі старим середньовічним готичним стилем: шпилясті арки, ребристі склепіння і контрфорси.

2250 W Cortez St, Chicago, IL 60622

8

March 2020 Ukrainian People

Музеї та галереї Український інститут модерного мистецтва (Ukrainian Institute of Modern Art)

Український інститут модерного мистецтва (УІММ) найбільш відомий своїми унікальними художніми виставками. Часто здійснює програми культурних показів, літературних зустрічей, демонструє фільми, влаштовує музичні імпрези; має постійну галерею, архів та влаштовує музичні і літературні вечори. Заснований у 1971 році з ініціативи мецената лікаря А. Хрептовського, В. Качуровського та групи українських митців-модерністів, Український інститут входить у число 25 членів етнічних музеїв і культурних центрів Культурного Альянсу Чикаго. Експонати УІММ, часто доповнені двомовними каталогами, утримуються в головній галереї, яка займає близько 200 м2. Три бічні галереї включають постійну колекцію, створену з робіт чиказьких митців, а також скульпторів і живописців Української школи.

2320 W Chicago Ave, Chicago, IL 60622

Український Національний музей (Ukrainian National Museum)

Розташований в центрі Української околиці, цей музей та архів української діаспори має колекції, яких не бачили навіть в Україні. Був заснований у 1952 році як Український Національний Музей-архів у Чикаго подвижниками з України, що емігрували після Другої Світової війни з таборів переміщених осіб у Німеччині. Серед тих, хто стояли біля витоків музею, – М. Сіменович (1885–1967), Ю. Каменецький (1892–1973), О. Ганкевич (1906–1969) та О. Городиський (1918-2014). У музеї зберігається майже 100 тисяч одиниць пам’яток архівних матеріалів з історії та культури України, унікальних реліквій славного минулого українського народу – від козацької доби до новітньої, вони розповідають про національно-визвольні змагання та шлях до незалежності. Бібліотека нараховує понад 25.000 одиниць. Для відвідувачів відкриті зали з відділами декоративно-прикладного та народного мистецтва, старовинних ікон, історії козацтва та визвольних змагань, пам’яті жертв геноциду 1932 – 1933 років в Україні, нумізматики, філателії, боністики, кімнати американського сенатора В. Дудича та історії українсько-американських ветеранів.

2249 W Superior St, Chicago, IL 60612

Завдяки своєму архітектурному надбанню, Українська околиця стала чиказькою історичною пам’яткою (Chicago Landmark District neighborhood). Сьогодні це справжній оазис української національної культури в США.

®

®

Fede ral

C redit

U n io n

BALANCE TRANSFERS

No balance transfer fee

1.99

APR

*

FOR 9 MONTHS Switch &

Open a new Selfreliance Visa® credit card or use your existing card between 03/01/2020 and 03/31/2020 and receive a special introductory rate of 1.99% APR* for 9 months on balance transfers.

FOR NEW AND EXISTІNG SELFRELIANCE VISA® CREDIT CARD HOLDERS.

EQUAL OPPORTUNITY LENDER *APR = Annual Percentage Rate. Transactions completed 03/01/2020 through 03/31/2020 will receive 1.99% APR for 9 months from date of transaction. Finance charges will begin accruing on date of transaction. After the promotional time frame expires, remaining balance will migrate to the standard APR applicable on Selfreliance VISA® accounts. The current APR is 14.9% for Visa® Classic credit card and 9.9% for Visa® Preferred Rate credit card. Qualification is based on an assessment of individual creditworthiness and our underwriting standards. For further information, please call toll free 1.888.222.8571. All SFCU loan programs rates and terms are subject to change at any time without notice.

SELFRELIANCE.COM

Home Office: 2332 W. Chicago Ave., Chicago IL 60622, 773-328-7500 5000 N. Cumberland Ave., Chicago, IL 60656

773-589-0077

734 Sandford Ave., Newark, NJ 07106

973-373-7839

26495 Ryan Rd., Warren, MI 48091

136 E. Illinois Ave. #100, Palatine, IL 60067

847-359-5911

558 Summit Ave., Jersey City, NJ 07306

201-795-4061

11838 Jos. Campau, Hamtramck, MI 48212

586-757-1980

302 E. Army Trail Rd., Bloomingdale, IL 60108

630-307-0079

60-C N. Jefferson Rd., Whippany, NJ 07981

973-887-2776

7345 Orchard Lake Rd., West Bloomfield, MI 48322 248-487-0330

313-366-0055

УКРАЇНСЬКИЙ НЬЮ-ЙОРК Цікаві місця в Нью-Йорку, де можна зустріти Україну Владислав Пеньонжко Продовження. Початок в лютневому випуску журналу Ukrainian People.

Український музей Ще один предмет особливої гордості українців Нью-Йорка – це знаменитий Український музей (Ukrainian Museum), що збирає і зберігає для майбутніх поколінь об’єкти нашої культурної та історичної спадщини. Він є найбільшою в США та однією з найвизначніших за межами України установ такої спеціалізації. Заснований у 1976 році Союзом українок Америки на базі придбаної 1933-го року в Львові колекції творів українського народного мистецтва (одягу, килимів, кераміки), що періодично експонувалась на різних виставках в США з метою популяризації української культури. Спочатку музей знаходився в приміщенні на 2-й авеню, 203 по сусідству з Українським конгресовим комітетом Америки. Проте, його колекція невпинно зростала, і з часом виникла потреба у більш просторих приміщеннях. Тому в 2005 році музей перебрався в нову сучасну будівлю на Східній 6-й вулиці, 222 (222 East 6th Street), що неподалік Тарас-Шевченко-плейс, зведену того ж року за проектом українсько-американського архітектора Джорджа Савицького. Будівництво, що обійшлося в цілих 9 мільйонів доларів, було профінансовано, переважно, за рахунок пожертвувань української громади, збір яких зайняв два десятиліття. (А землю під музей придбали ще в середині 1980-х років). Нова будівля включає сучасні, обладнані клімат-контролем, експозиційні галереї, кімнати для проведення курсів та майстер-класів, фондосховища, зал для конференцій, лекцій, кінопоказів та презентацій, дослідницьку бібліотеку, сувенірну крамницю, а також кафе. Щороку Український музей як самостійно, так і спільно з іншими музеями, навчальними закладами та культурними центрами проводить численні виставки цінних експонатів, різноманітні громадські та освітні програми. Серед них – концерти, кінопокази, презентації

10

March 2020 Ukrainian People

книг, лекції, конференції, симпозіуми, курси, майстер-класи, що пов’язані з українською культурою та історією, а також зустрічі з відомими українськими митцями. Фонди музею, які налічують близько сорока тисяч експонатів, згруповані за трьома категоріями: етнографічна й мистецька колекції та архівні матеріали. Серед етнографічних експозицій музею, що присвячені нашим традиційним ремеслам, виділяються весільний та святковий народний одяг з різних куточків України, різнобарвні вишиванки, спідниці, куртки, головні убори, обрядове вбрання та аксесуари до нього, взуття, рушники, ювелірні прикраси, килими, тканини, весільні гільця, кераміка, (в тому числі – гуцульська та димлена), металеві вироби, дереворізьба з 19-го та 20-го століть. А ще – майстерно декоровані писанки, яких тут понад 2000 екземплярів! Надзвичайно цікавими є також численні мистецькі експозиції музею, як-от картини, малюнки, гравюри, ікони і скульптури тощо

авторства відомих наших митців (та українського походження) 19 і 20 століть, які працювали не лише в себе на Батьківщині, але й в еміграції, у США й не тільки. Тут – велике зібрання робіт одного з найвідоміших в світі художників-примітивістів Никифора Дровняка, напевно, найбільша колекція картин та акварелей художника і архітектора Василя Кричевського з Венесуели, (зокрема, увагу привертає його пейзаж “Татарський будиночок в Алушті”), майже всі створені в США роботи знаного скульптора Михайла Черешньовського, як-от погруддя Оксани Макаревич, картини (в тому числі “Переміщені особи”). Не менш цікаві ксилографії, ліногравюри, скульптура та кераміка українсько-американського митця, який розробив логотип Українського музею, Якова Гніздовського, картини, малюнки на склі, офорти, ікони та писанки Ярослави Сурмач-Міллс, твори династії художників Холодних – Петра-старшого, його сина Петра-молодшого та онука останнього Андрія Харини, роботи відомої українсько-венесуельської художниці Галини Мазепи, доньки прем’єр-міністра уряду УНР Ісаака Мазепи. Присвячені Голодомору, Чорнобильській катастрофі та іншим темним сторінкам історії України, картини американської художниці українського походження Лідії Боднар-Балагутрак. Привернуть увагу й ікони українських народних майстрів 18-19 століть, цикл картин Ореста Скопа “Козак Мамай”, присвячених 337 кобзарям, переважно, сліпим та їхнім дітям-поводирям, що були вбиті радянською владою у 1934 році. Крім того, представлені ще й твори знаменитого американського митця українського походження Енді Воргола з серії “Зникаючі види” про тварин з різних куточків світу, популяції яких загрожені. Відвідувачів напевне захоплять картини з легендарним петриківським розписом, віднесеним до нематеріальної культурної спадщини ЮНЕСКО, роботи Тараса Шевченка, скульптури, літографії та картини видатного українсько-американського митця Олександра Архипенка, (в творчості якого простежуються впливи Пабло Пікассо та Жоржа Брака), твори живописця Івана Їжакевича, зокрема сільська ідилія “Діти з сопілками”, оригінальні роботи з

фіброволокна мисткині Валі, ілюстрації відомого історика та філолога Йоханана ПетровськогоШтерна на тему народних казок і міфів, твори козацького мистецтва, роботи художників Бориса Косарєва, Олексія Грищенка, Михайла Мороза, Олекси Новаківського, Богдана Божемського, Давида Бурлюка, Аркадії ОленськоїПетришин, Святослава Гординського, Ілони Сочинської, Івана Труша, Зеновія Онишкевича, Христини Сай, Опанаса Заливахи, Едварда Козака, Любослава Гуцалюка, скульптури Ігоря Гречаника, Рона Костинюка, Григорія Крука та багато іншого. Значну цінність мають також архівні експозиції фотографій, документів, плакатів, листівок, афіш, особистого листування відомих персоналій, філателічних та нумізматичних колекцій, антикварних книг та інших речей з історії українства. Це й зібрання ранніх карт України 17-18-го століть, українські грошові знаки різних епох – срібна гривня 9-го століття, монети 16-го століття та гроші 20 і 21 століть, поштові марки від початку 20 століття і до сьогодення, археологічні експозиції, присвячені скарбам трипільської культури 5-4 тисячоліть до н.е. на території України та відкриттям епохи Середньовіччя на місці розкопок в Кам’янці-Подільському, старовинні книги про Івана Мазепу, експозиція пам’яті жертв Голодомору, а також різноманітні фотовиставки, присвячені півторасторічній історії еміграції українців до США. Крім них – також кримським татарам, що пережили депортацію 1944 року та повернулись до своєї батьківщини, архітектурним пам’яткам Києва, знищеним більшовиками в 1930-х роках, бароковим та дерев’яним церквам України, подіям Євромайдану та війни на Донбасі, і карпатському селу Іза, що славиться багатими традиціями лозоплетіння. Отже, українській діаспорі і справді є чим пишатися, адже далеко не кожна етнічна група багатонаціонального Нью-Йорка має власний музей, та ще й такий грандіозний. Сайт установи: ukrainianmuseum.org.

12

March 2020 Ukrainian People

Кухня “Стріча” На цокольному поверсі будинку № 33 Східної 7-ї вулиці (33 East 7th Street) розташувалася парафіяльна кухня “Стріча” (Streecha), що належить Українській католицькій церкві св. Юра. Заснована близько чотирьох десятків тому як джерело додаткового прибутку. Основу меню закладу складають чотири найбільш відомі традиційні українські страви – борщ, вареники, голубці та ковбаса, а в святкові дні тут подають також холодець і кутю. Відвідувачів “Стрічі” порадує не лише смак страв, а їх незвичайно низькі як для Нью-Йорка ціни – лише декілька доларів. Телевізор, що в кутку ресторану, налаштований на канали українських новин, тому, поївши, тут можна також дізнатися про останні події в Україні. Приміщення кухні прикрашають ікони, портрети Тараса Шевченка та Івана Франка, вишиті подушки, традиційні українські гончарні вироби та старовинна дерев’яна молотарка для зерна. Хоча на вивісці назва написана незрозумілою для більшості американців кирилицею, відвідувачів тут завжди вистачає. Переважно, це парафіяни церкви св. Юра, які заходять сюди після служби Божої. Назву закладу дало давнє українське слово “стріча”, що означає зустріч. Страви для “Стрічі” замість найманих кухарів безкоштовно готують волонтери (деякі – вже впродовж більш ніж 30-ти років!), а весь прибуток від діяльності кухні йде на отримання церкви св. Юра.

Академія св. Юра В будинку 215 на Східній 6-й вулиці, що поруч церкви св. Юра, поряд з Академією Ла-Салль на нижчих поверхах знаходиться Академія святого Юра (Saint George Academy), якій, власне, цей будинок і належить. Академія св. Юра, так само як і академія Ла-Салль, – приватна школа для учнів 9-12 класів, проте не лише для хлопців, але й для дівчат і, що найголовніше, з можливістю вивчення українознавчих предметів. Навчальний курс закладу відповідає державній освітній програмі та охоплює такі дисципліни як математика, фізика, хімія, американська література, всесвітня та американська історія, економіка, музика, філософія, журналістика, християнське виховання, фізкультура, комп’ютерне програмування та інші (їхнє викладання ведеться англійською мовою), а також факультативно українознавчі предмети – українська мова, література, історія. Тут також діють драматичний гурток, хор, який часто запрошують виступати в Організації Об’єднаних Націй, та гурток сучасного танцю. Викладають в Академії досвідчені вчителі з науковими званнями, зокрема докторів наук, здобутими в найкращих вишах США, а навчаються близько восьми десятків учнів. Не всі з них української національності – тут є вихідці з Китаю, країн Латинської Америки та Африки. Академія заснована отцями чернечого Чину святого Василія Великого та парафіянами Української католицької церкви св. Юра у 1968 році на базі школи для хлопців, що існувала при храмі до того з 1946 року і є, таким чином, одним з найстаріших українських навчальних закладів у США. Тривалий час поряд з Академією діяла також цілоденна Українська католицька школа св. Юра для молодших учнів до 8 класу, проте, її довелось закрити, а приміщення здати в оренду Академії Ла-Салль. Сама ж будівля була зведена в 1958 році для потреб тоді ще двох українських навчальних закладів, і коштувала три мільйони доларів. Про високий рівень викладання в Академії свідчить і той факт, що її випускники успішно продовжують навчання в найпрестижніших американських вишах, таких як Гарвардський, Колумбійський, Корнелльський, Нью-Йоркський та Фордхемський університети, а також університети Пейс і штату Нью-Йорк.

Життя Академії не обмежується лише освітніми процесами, але й включає громадську діяльність. Так, учні закладу активно займаються благодійністю, зокрема, на підтримку української армії, а також разом з тисячами інших американських українців, представниками ООН та американського уряду регулярно беруть участь в щорічній жалобній ході пам’яті жертв Голодомору, яка починається від церкви св. Юра та закінчується в знаменитому Соборі святого Патрика на 5-й авеню. Академію для зустрічі з учнівським та педагогічним колективом нерідко відвідують високі гості з України – урядовці, депутати та військові. Сайт Академії: saintgeorgeacademy.net.

Школа українознавства ОУА “Самопоміч” По суботах в класних кімнатах Академії св. Юра проводить навчання Школа українознавства Об'єднання українців Америки “Самопоміч” (Selfreliance School of Ukrainian Studies). Школа була заснована українською громадою в 1949 році, ставши чи не першим українським навчальним закладом в Нью-Йорку. Спочатку діяла як вечірні освітні курси для іммігрантів, що прибули з України після Другої світової війни і не змогли здобути середню освіту в себе вдома. З того часу цей навчальний заклад займається вихованням української молоді в еміграції в дусі християнських цінностей, патріотизму та любові до своєї історичної батьківщини, щоб кожне наступне покоління зберігало рідну мову та культурну спадщину, знало історію власного народу, дотримувалось його звичаїв і традицій і не забувало свого походження. Тут

навіть навчаються діти, батьки яких ніколи не були в Україні, проте, підтримують власну національну самоідентичність, прищеплену ще від дідів-прадідів. В школі викладають релігію, українську мову і літературу, історію, культуру та географію України, також музику. На даний час заклад відвідує цілих дві сотні дітей різних вікових категорій – від дошкільнят до дванадцятикласників. Учні прибувають з різних куточків Нью-Йорка, з інших населених пунктів штату Нью-Йорк та навіть з сусідніх штатів Нью-Джерсі та Коннектикут. В школі діє власна бібліотека, що налічує тисячі томів різноманітної літератури. Серед них є такі рідкісні екземпляри, як п'єса “Різдвяна Ніч”, видана в 1914 році товариством “Просвіта”. В навчальному закладі регулярно проводяться концерти, присвячені видатним українським постатям та християнським святам, на яких виступає власний дитячий хор. Щороку учнівський колектив школи, як і Академії св. Юра, бере участь в традиційній жалобній ході пам’яті жертв Голодомору. Не забувають тут і про потреби української армії, для чого проводиться збір благодійних пожертв. Матеріальну основу діяльності навчального закладу складають надходження від батьківської оплати за навчання учнів, фонди Об'єднання українців Америки “Самопоміч”, а також пожертви благодійників. Сайт школи: ukrainianschoolnyc.org.

Магазин “Арка” Магазин “Арка” (Arka), відкритий ще у 1951 році, запрошує відвідувачів зануритись в багату українську історію та культуру. Тут можна при-

дбати українські вишиванки, рушники, скатертини, хустки, історичні книги, ікони, посуд, картини, намисто та інші прикраси, товари для рукоділля, сувеніри і навіть бандури. Адреса магазину: Східна 2-га вулиця, будинок 89 (89 East 2nd Street), сайт: arkastorenyc. com.

Об'єднання українців Америки “Самопоміч” Об'єднання українців Америки “Самопоміч” (Selfreliance Association of American Ukrainians) – громадська організація, метою якої є надання різноманітних соціальних послуг членам української громади в США, зокрема, особам літнього віку та новоприбулим іммігрантам. Організація проводить для своїх членів семінари з широкого кола актуальних питань, регулярні зустрічі та тренінги, а також організовує екскурсії та інші заходи. Важливою місією організації є поширення української культурної спадщини, мови і традицій в Америці. Засноване 1947 року в Нью-Йорку українськими іммігрантами, на сьогодні Об'єднання має більше двох десятків відділень у різних містах США. Згідно установчих документів ОУА “Самопоміч”, членами організації можуть бути лише особи українського походження. Об'єднання виступає спонсором Федеральної кредитної спілки “Самопоміч-Нью-Йорк”, мова про яку піде далі, та вже згаданої Школи українознавства при ОУА “Самопоміч”. Адреса організації: 2-га авеню, буд. 98 (98 Second Avenue), сайт: srassocny.org. Далі буде

Р о з сл і ду в а нн я

Самуель Літтл – й найкривавіший серійни вбивця в історії США ний ФБР підтвердило, що 79-річ ствах злочинець зізнався в 93 вбив

Люда Руда уель Літтл (Sam uel Little), 79-річний американець Сам ння ений до довічного ув'язне який в 2014 році був засудж ами рок 9 198 та 7 198 між ї рні у Каліфо і, за вбивства трьох жінок роц 4 199 однієї жінки в Техасі в х та в 2018 році за вбивство яки з ь іст ьш біл ї численні жертви, продовжує згадувати сво м. ана орг ним он воохор раніше були невідомі пра

П

ісля багатьох років кропіткого розслідування жахливих зізнань старого чоловіка в інвалідному візку у в'язниці округу Лос-Анджелес, влада оголосила, що Самуель Літтл є найбільший відомим серійним вбивцею в американській історії. ФБР, яке веде розслідування цієї гучної справи, вже підтвердило причетність Літтла до насильницької смерті 50 жінок, убитих в період з 1970 по 2005 роки. Також, він зізнався в 93-х вбивствах, повідомляє ФБР, і вони вважають, що “всі його зізнання є достовірними”. Тепер ФБР просить про допомогу для виявлення решти його жертв – завдання стає ще більш нагальним через вік Літтла, його погане самопочуття та раптові провали в пам'яті. Тому відомство звернулося за допомогою до громадськості, опублікувавши п'ять ескізів убитих ним жінок, які Літтл сам намалював.

14

March 2020 Ukrainian People

Під час судового процесу, який закінчився в 2014 році з вироком на довічне ув'язнення, старий злочинець буквально кричав з лави підсудних про свою невинність і обмінювався образливими словами з сином однієї з жертв. І ось, нарешті, у 2018-му, він наважився на страшні одкровення. В результаті ФБР почало масштабне розслідування, а слідчі відвідали Літтла в його каліфорнійській в'язниці, щоб розпитати детальніше про інші вбивства. Злочинець, який прикутий до інвалідного крісла і страждає від важкої форми діабету, погодився співпрацювати після розмови з рейнджером Джеймсом Голландом (James Holland). “Він перераховував міста, штати і розповідав про вбитих ним людей в кожному місці, – заявила агент ФБР Христина Палаццоло. – Це жахливо! Джексон, штат Міссісіпі, Цинциннаті, Огайо, Фенікс, Арізона (три жертви), Лас-Вегас, Невада...”. Слідчі запевняють, що вбивця пам'ятає імена своїх жертв, їх вік, зовнішність, місця і обставини скоєння злочинів. Під час допиту один із слідчих запитав Літтла, як йому вдалося так довго ховатися від правосуддя. Злочинець заявив, що “створив свій світ” і як риба в воді орієнтувався в знедолених районах. У підсумку “смертельний баланс” склав 93 особи, що робить Самуеля Літтла найкривавішим серійним вбивцею в історії Сполучених Штатів. Він навіть “побив рекорд” попереднього серійного вбивці Америки Гері Ріджуея (відомого як “Вбивця з Грін-рівер”), на рахунку якого 49 доказаних убивств дівчат і жінок в період з 1982 по 1998 рік в штаті Вашингтон. Ріджуей був засуджений до довічного ув'язнення за 49 вбивств і зізнався в 71-му, але, як вважає слідство, був причетний ще приблизно до 20 інших вбивств. На третьому “кривавому” місці – медбрат Дональд Харві, відомий як “Ангел смерті”, який в 70-80-х роках вбив 80 пацієнтів.

ЗВИНУВАЧЕННЯ Самуель Літтл, колишній боксер, вбивав своїх жертв смертельним ударами або душив їх, перш ніж викинути тіла нещасних на узбіччя дороги, зі скелі або на звалища. Федеральне бюро розслідувань заявило, що в зв'язку з відсутністю вогнепальних поранень або явних слідів насильства багато з вбивств свого часу були класифіковані як передозування, нещасні випадки або смерть жертв з природних причин. Літтл, який декілька разів затримувався за крадіжки, викрадення людини або інші насильства, підозрювався в скоєнні вбивств тільки двічі, на початку 80-х років минулого століття. Йшлося про зникнення двох молодих жінок – однієї в Міссісіпі, а іншої у Флориді. Однак чоловік був звільнений через відсутність доказів. Тільки в 2012 році співробітники правоохоронних органів з упевненістю встановили його відповідальність за вбивства. Тоді Літтл був заарештований за торгівлю наркотиками, однак тест ДНК пов'язав його з вбивствами трьох жінок в Лос-Анджелесі в період з 1987 по 1989 рік.

ЗІЗНАННЯ У ВБИВСТВАХ Так би ніхто ніколи й не дізнався скільки насправді жертв на рахунку Самуеля Літтла, якби не техаський рейнджер Джеймс Голланд, який спеціалізується на “заморожених справах” (cold cases). Досвідчений перемовник, який викликав довіру і спонукав на відвертість, рейнджер був впевнений, що зуміє “розговорити” злочинця. Вперше він прилетів до в'язниці Ланкастер, штат Каліфорнія, де Літтл відбуває поспіль довічні покарання за три вбивства у травні 2018-го. І злочинець, життя якого невблаганно прямує до кінця, розкрив свої таємниці.

За 700-годинне інтерв'ю Голланд дізнався практично про увесь життєвий шлях 79-річного серійного злочинця. Його зізнання дозволили слідчим по всій країні вирішити десятки нерозкритих злочинів. Прокурори заявили, що змогли закрити десятки розслідувань вбивств, починаючи п’ять десятиліть назад, багато з них, як вони вважали, ніколи вже не будуть вирішені. *** Одного разу слідчі ФБР помітили, що Літтл якось перебирав звинувачення у насильницьких злочинах рік за роком у штаті за штатом у місцях зникнення жінок, включаючи Техас. Це викликало інтерес до нього рейнджера Джеймса Голланда, кваліфікованого інтерв'юера, який протягом своєї кар'єри переконав десятки вбивць зізнатися. Практично в кожному окремому випадку, яким він колись мав справу, не було доказів ДНК, не було криміналістики, не було нічого. І нічого не пов'язувало Семюеля Літта з додатковими вбивствами. Просто були підозри. Рейнджера заінтригувала нерозкрита справа в Одесі, Техас. Деніз Братс була повією, яка працювала на небезпечній околиці міста. Потім вона пропала безвісти в 1994 році ... Улітку техаський рейнджер 2019-го Джеймс Голланд знову приїхав до Каліфорнії. Його провели до кімнати на бесіду із Самуелем Літлом, вбивства якого залишались нерозкритими майже півстоліття.

“Нехай вас не вводить в оману його зовнішність добродушного дідуся”, – попереджає Голланд. – “Він був винятково “талановитим вбивцею”. Просто геній. Зробив злочин, покинув місто. Дріфтер з Огайо (персона, яка постійно переїжджає з місця на місце, не маючи фіксованого будинку чи роботи) просто вибився за межі суспільства. Проститутки, наркоманки, бездомні, утікачки – він вважав, що поліція не буде шукати їх надто прискіпливо. Літтл був хитрим вбивцею, який добре розумів свої жертви та їх оточення." У серії відеоінтерв'ю з Літлом з тюремної камери, які були оприлюднені ФБР у 2019 році, злочинець був помітно схвильований, коли обговорював вбивства. На запитання про одну з жертв, він повідомив, що вбив її у Норт-Літл-Рок, Арканзас у 1994 році. “О, чоловіче, я її кохав. Я забуваю її ім'я. О! Я думаю, це була Рут”, – вигукнув він. Літтл розповідав про вбивства так, ніби це були звичайні буденні події, часто пересипаючи свої історії посмішками та сміхом. Його спогади були переповнені деталями, часто включаючи назви вулиць та одяг його жертв. Він не висловлював жодного жалю за скоєним: “Бог послав мене на Землю, щоб робити те, що я зробив. Він був зі мною”.

“Перше, що я зрозумів, наскільки він розумний. Просто геній. Його пам'ять ціпко тримає усі деталі. Він пам'ятає усі обличчя – це унікальна фотопам'ять аж до деталей. Наприклад, він згадав незвичайні арки поблизу місця, де він вбив жінку за межами Майамі. Він задушив Міріам Чапман біля цих арок у 1976 році. Коли слідчі в Майамі розслідували цю справу, все було так, як він і описав. Нам вдалося довести майже все, що він розповів”, – говорить Джеймс Голланд.

Послуги професійного макіяжу від учениці

Boyko Beauty School

Марини Кривицької Тел. 773 558 7261 Instagram @krymary_makeup 16

March 2020 Ukrainian People

Семюель Літтл: Я втікав від численних вбивств жінок у своєму житті протягом 50 років... Дев'яносто три вбивства у 19 штатах, з 1970 по 2005 рік. Джеймс Голланд: Де найбільше ви вбили? С.Л.: О, це просто, Флорида та Каліфорнія. Д.Г.: У якому місті ви вбили найбільше? С.Л.: Маямі та Лос-Анджелес. Д.Г: А скільки ви вбили в Лос-Анджелесі? С.Л.: Приблизно 20. Д.Г.: Розкажіть про Північний Літл-Рок. Як виглядала ця дівчина... С.Л.: У неї була щілина між зубами. Убивця стає тривожно-жвавим, коли описує, як він душив своїх жертв. С.Л.: Вона боролася за своє життя, а я боровся за своє задоволення... Маленька худа чорна дівчинка. Дуже дружелюбна. Вона сміялася, поки я її вбивав. С.Л.: В переважній більшості, вони були розбиті і бездомні, і вони йшли прямо в мою павутину. Рейнджер виявив, що Самуель Літтл любив малювати. Голланд дав йому художнє приладдя, поцікавившись, чи зможе він використати свою чудову пам’ять, щоб намалювати портрети своїх жертв. І Літтл погодився. Він намалював близько 50 портретів. На деяких примітки “Сем убив мене, але я його люблю”, “Висока дівчина біля шосе”, “Дівчина в стрінгах. Залишилася в лісі”, “1972. Новий Орлеан”. Серед п’яти нових ескізів, оприлюднених для публіки, на одному зображена трансгендерна жінка на ім’я Маріанна, яку Літтл зустрічав у Маямі в 1971 або 1972 р. Він повідомив, що їй було 18 чи 19 років, і вони зустрілися в барі. Вбивця запропонував їй покататися в своєму золотому Pontiac LeMans, а потім під'їхав до поля з цукровою тростиною поблизу Шосе 27. Там він її вбив. Зі старістю Літтла, поганим здоров’ям та можливістю втрати ним пам’яті, слідчі намагаються зробити все можливе, щоб терміново з'ясувати, хто і де решта його жертв. Рейнджер Голланд заохочує його продовжувати малювати. Три останні ескізи прибули з в'язниці до офісу рейнджера у грудні минулого року. Слухати його детальні історії було незручно. В інтерв'ю слідчі попросили його задуматися про глибину його злочинів. “Я не думаю, що десь є ще одна людина, яка робить те, що мені хотілося робити. Я думаю, що я єдиний в світі. Це не честь. Це прокляття”, – заявив Самуель Літтл кореспонденту журналу New York Magazine – “Я зараз живу в спогадах. З моїми дітьми [жертвами]. У моїх малюнках. Єдине, в чому я коли-небудь був добрим – це малювання та бокс”.

Щоб повідомити про можливі посилання на справи до Самуеля Літтла, зв’яжіться з головним повідомленням ФБР за номером 1-800-CALL-FBI або надсилайте підказку в режимі он-лайн на tips.fbi.gov . Ви можете знайти додаткові реквізити на сайті fbi.gov/SamuelLittle .

Омолодження. Підтяжки обличчя Наталія Омельченко, лікар-косметолог Сьогодні процедури омолодження дозволяють легко скинути пару десятків років. І якщо раніше для цього потрібно було лягати на стіл хірурга, зараз досягти бажаного ефекту можна неінвазивними методами. Підтяжка шкіри обличчя – саме та процедура, яка дозволяє значно поліпшити зовнішність і позбутися швидкого старіння. Безопераційна підтяжка обличчя Чудова альтернатива хірургічному втручанню. Такий ліфтинг, звичайно, не дозволяє усунути сильно провислі тканини, проте дає можливість не тільки позбутися від зморшок, але й вирівняти овал обличчя. Нехірургічна підтяжка часто проводиться в тому випадку, якщо жінці необхідно скорегувати певні частини обличчя. Кругова підтяжка обличчя Дає більш радикальні результати. З її допомогою можна значно поліпшити контури обличчя, позбутися другого підборіддя, сильно відвислих щік. Остаточний результат після такої операції можна побачити приблизно через півроку.

Ендоскопічна підтяжка обличчя Виконується за допомогою спеціальної ендоскопічної техніки. Після такої операції на шкірі залишаються дуже маленькі розрізи (не більше 3 см). Період реабілітації при цьому дуже короткий, так як втручання мало травматично. Ендоскопічну підтяжку можна застосовувати, якщо потрібна корекція певної зони обличчя. Особливо часто її практикують для підтяжки верхньої частини обличчя. Лазерна підтяжка обличчя Проводиться із застосуванням лазерного випромінювання, яке стимулює процес омолодження. Відгуки про таких процедурах свідчать, що їх вплив дає хороші результати.

Активізуються обмінні процеси, з'являються нові колагенові волокна, поліпшується циркуляція крові. Внаслідок таких процесів овал обличчя помітно вирівнюється, а зморшки зникають. Тому такий метод часто практикується як альтернатива хірургічному втручанню. Підтяжка обличчя нитками Підтяжка обличчя нитками є відносно делікатною процедурою і дозволяє досягти видимих результатів. У процесі проведення такої процедури використовуються спеціальні нитки, які швидко розсмоктуються. При проведенні підтяжки за допомогою ниток не потрібні великі розрізи. У той же час результат настільки добре помітний, що вражає навіть перегляд фото “до і після”. Таку процедуру найчастіше

проводять жінкам у віці від 30 до 40 років. Втім, підтяжку можна проводити при наявності перших ознак старіння у людини. Існує кілька видів підтяжки нитками. Найбільш популярні варіанти – підтяжка нитками Aptos. Підтяжка обличчя нитками Aptos Полягає у використанні цих особливих ниток, які встановлюються підшкірно за спеціальною технологією – без застосування скальпеля. Завдяки такому мінімальному втручанню в тканини, процедура ниткового ліфтингу не залишає рубців і не вимагає тривалого реабілітаційного періоду. Миттєвість і природність результату від ниткового ліфтингу – одна з істотних переваг використання ниток Aptos. Нитковий ліфтинг обличчя проводиться на глибині не більше 3-5 мм, що виключає будь-які ушкодження.

Записатись на безкоштовну консультацію можна за номером телефону (847) 818-1111 або завітайте до нас за адресою:

YellowBluMedSpa

3295 N Arlington Heights Rd #114, Arlington Heights, IL 60004

Здо р о в ' я

Які обстеження потрібно проходити жінці в 30, 40 і 50 – щорічно Незважаючи на те, що ми розуміємо важливість здоров'я, багато звертаються за медичною допомогою лише в крайньому випадку. Хтось не хоче витрачати гроші на обстеження та аналізи, інші намагаються не звертати уваги на тривожні симптоми. Однак, якщо дотримуватися щорічних профілактичних обстежень для жінок, зможемо виявити чимало проблем на ранній стадії і зберегти здоров'я, а часом і життя. Сьогодні нагадаємо про види обстежень, які обов'язково потрібно робити жінкам кожного року.

Організм жінок відрізняється від чоловічого. Гормональні зміни і дисбаланси, підвищений ризик тих або інших захворювань, стреси і т. д. Не варто чекати, коли симптоми дадуть про себе знати. Наприклад, пухлина молочної залози не має явних ознак на початковій стадії. Так само, як і рак шийки матки. Ось чому так важливо щорічно проходити обстеження. Ви дізнаєтеся більше про своє здоров'я, зможете визначити захворювання і розпочати відповідне лікування. За повного обстеження (чек-ап) здаєте певні аналізи, консультуєтеся з лікарями різних спеціальностей і отримуєте загальну картину стану свого органiзму. Що потрібно знати про чек-ап • Не можна пити алкоголь або палити за 48 годин до обстеження • Аналізи потрібно здавати на голодний шлунок (можна тільки пити воду) • Ви можете приймати ліки, які не вживаєте на регулярній основі Важливість чек-апів Програма комплексного медичного обстеження дозволить визначити наявність серцево-судинних захворювань, цукрового діабету, хвороб нирок і онкологічних захворювань. Завдяки цим обстеженням ви отримаєте повну інформацію. В сучасних клініках після аналізів пацієнта скеровують на додаткові обстеження і консультації, якщо в нього виявлено захворювання. Щорічні обстеження для жінок до 30 років У віці 25-30 років організм жінки – як американські гірки. Він постійно змінюється. Можуть проявитися спадкові захворювання, датися взнаки дієти і стреси на роботі або в сім'ї. Як вже було сказано, багато хвороб мають “приховані” симптоми, тому в цьому віці потрібно частіше відвідувати лікаря і робити аналізи. Які є ризики: • У тридцятирічних жінок найвищі ризики розвитку раку шийки матки.

• 18% жінок після 30 років ви-

18

March 2020 Ukrainian People

являють діабет другого типу.

• У жінок 35-39 років значно підвищується ризик раку грудей. Якщо вам потрібна стандартна програма чек-ап, на вас чекає: • УЗД молочної залози, черевної порожнини, щитовидної залози, органів малого тазу.

• Огляд у гінеколога.

• Флюорографія.

• Аналіз крові з оцінкою рівня цукру і холестерину.

• Аналіз сечі.

• Консультація радіолога, терапевта, гінеколога, кардіолога та офтальмолога. Щорічні обстеження для жінок до 40 років У цьому віці у жінок спостерігаються нові перетворення в гормональному фоні. Організм готується до клімаксу: можливі нестабільний настрій, головні болі, набирання ваги. За допомогою обстеження ви не тільки дізнаєтеся про зміни, але й зможете отримати консультацію про те, як їх контролювати. Завдяки цьому знизите ризики захворювань, які залежать від гормонів (рак грудей, міома матки). Які ще ризики: • Після 40 років підвищується ризик раку яєчників.

• Після 39 років підвищується ризик раку грудей. Крім стандартних аналізів та перевірок, які проводяться і в 30 років (аналіз крові та сечі, ЕКГ, огляд у гінеколога, аналіз крові з оцінкою рівня цукру і холестерину, флюорографія, консультація лікарів), до програми чек-апа входять: • Аналіз на гормони.

• Аналіз крові на онкомаркери.

• Мамографія. Хотілося б виділити діагностику “мамографія”. За допомогою спеціального апарата лікар отримує точні зображення молочної залози і може побачити навіть невеликі новоутворення. Процедура дозволяє швидко дізнатися про стан молочної залози та уникнути операції чи інших радикальних заходів лікування захворювання, (якщо його виявлено).

Щорічні обстеження для жінок у 50 років В цьому віці знижується виробництво еластину (шкіра стає менш пружною, з'являються зморшки), підвищуються дратівливість і нервозність. Організм гірше засвоює поживні речовини, через що виникає нестача вітамінів. Крихкі кістки, дискомфорт під час статевого акту й інші проблеми після 50 років, на жаль, не є рідкістю. Які ще ризики: • Хвороби серця – найчастіша причина смертей жінок віком від 50 років.

• Підвищується ризик колоректального раку – поширений вид (другий за смертністю).

• Майже половина жінок в цьому віці страждають від остеопорозу.

• Підвищується ризик раку яєчників.

• 25% усіх випадків інсульту виникають у жінок до 65 років. У програмі чек-апу для жінок 50 і більше років ви побачите: • Консультацію радіолога, терапевта, гінеколога, кардіолога та офтальмолога.

• Повний аналіз сечі.

• Повноцінний аналіз крові (з оцінкою рівня цукру і холестерину, аналіз на онкомаркери, на гормони, вітаміни та мікроелементи).

• Огляд у гінеколога.

• Мамографію.

• Оцінку слуху та зору.

• Перевірку роботи нирок і печінки.

• УЗД молочної залози, черевної порожнини, щитовидної залози, органів малого тазу. Інші важливі аналізи та обстеження, які потрібні жінкам Мамолог Мамографію лікарі радять раз у рік. Причому, це потрібно робити, навіть якщо вас ніщо не турбує. Тому не забувайте під час планового огляду мамографію та процедуру рентгенівської мамографії.

Кардіолог До 40 років, зазвичай, роблять кардіограму раз у три роки, а після 40 років – раз на рік. Частіше потрібно проходити обстеження тим, хто схильний до захворювань серця, хто перенапружується, відчуває стрес або тривожні симптоми. Окуліст Мінімальна кількість перевірки зору – один раз в два роки. З віком зір погіршується, на це також впливає робота за комп'ютером і навіть прийом ліків. Вiдвiдайте офтальмолога, повідомляйте про будь-які порушення, оскiльки вони також можуть вказувати на інші проблеми зі здоров'ям. Дерматолог Хоча б раз в рік треба перевірятися у дерматолога і говорити про якісь зміни на шкірі. Особливо це важливо за наявності родимок, а також зміни їх розміру/кольору. Обстеження шлунковокишкового тракту Експерти радять жінкам після 50 років щорічно проходити перевірку роботи ШКТ. Завдяки консультації та обстеженню фахівець зможе визначити наявність проблем з життєво важливими органами, які не тільки впливають на здоров'я в цілому, але і якість життя. Не забувайте, що відсутність симптомів ще не означає, що з вашим здоров'ям все гаразд. Важливо проходити щорічне обстеження для профілактики і перевірки загального стану здоров'я.

Запишіться на обстеження до

North Shore Associates in Gynecology and Obstetrics www.NSAGO.COM

– однієї з найкращих клінік в Іллінойсі, яка забезпечує медичну допомогу в офісі та роди в лікарні 328 Linden Ave., Wilmette, IL 60091847-475-1224 2550 Compass Rd., Unit J, Glenview, IL 60026 847-998-9600

Спеціалісти-ортопеди Ярослав Дзвіник, M.D.

Ігор Прус, M.D.

Хірург-ортопед Спеціалізується на: • Реконструкції передніх хрестоподібних зв’язок • Артроскопії • Переломах • Ендопротезуванні

SwedishCovenant.org/Dzwinyk Володіє англійською, українською, російською та іспанською мовами

Лікар зі спортивної медицини Спеціалізується на: • Діагностичній кістково-м’язовій ультрасонографії • Ультразвукових ін’єкціях • Мінімально-інвазивному лікуванні сухожилок (Tenex), синдрому тенісного ліктя, ахіллового тендініту, підошвенного фасциту

SwedishCovenant.org/Prus Володіє англійською, російською та українською мовами

Заплануйте вашу зустріч вже сьогодні!

Swedish Hospital 5215 N. California Ave., Suite 804 Chicago, IL 60625 773-907-7750

Ukraine Екокатастрофа в окупованому Криму Чи піде дніпровська вода з материкової України до анексованого півострова? Українські політики дедалі частіше говорять про відновлення водопостачання в анексований Крим через Північно-Кримський канал. Що це – політичний піар чи реальна перспектива? Напередодні 6 роковин анексії Криму будь-які заяви про обмін Криму на Донбас, води в обмін на поступки Кремля чи міфічне посилення наших позицій звучать особливо блюзнірськи. Загравання з Кремлем тільки віддаляють нашу перемогу. Вода в обмін на вивід російських військ і окупаційної влади з Криму – це єдино можлива формула. Критична межа Подачу води до Криму українська влада припинила ще у 2014 році відразу після анексії Росією півострова. Якщо за шість років Кремлю вдалося налагодити транспортне сполучення та подачу електроенергії до Криму з російської території, то відновити регулярне постачання на півострів прісної води – ні. Зробити це неможливо без рішення української влади, оскільки дніпровська вода в окупований Крим може надходити лише через Північно-Кримський канал, який знаходиться на території Херсонської області. До анексії Україна забезпечувала до 85 відсотків потреб Криму в прісній воді через Північно-Кримський канал, що з'єднує головне русло Дніпра з півостровом. Усі ці шість років канал перекритий у напрямку Криму. А мешканці півострова дедалі більше відчувають нестачу води. 5 лютого 2020 року голова підконтрольного Москві Держкомітету з водного господарства та меліорації Криму Ігор Вайль повідомив, що питної води в Сімферополі залишилося максимум на 90-100 днів. Російська глава окупаційної адміністрації Сімферополя Олена Проценко повідомляла, що заради економії води сімферопольцям будуть давати гарячу воду тільки по вихідних, а холодну – щодня, але тільки вранці і ввечері. “Людей закликають менше користуватись водою у побуті. Нещодавно окупаційна влада робила рейди по банях, автомийках, салонах краси з вимогою закрити підприємства через дефіцит води. Про це повідомляють нам наші кримські татари”, – розповів заступник голови Меджлісу кримськотатарського народу, депутат Верховної Ради Ахтем Чийгоз.

тачання до Криму. Так, з боку представників парламентської монобільшості лунали ідеї щодо постачання води в Крим задля поповнення українського бюджету. Голова бюджетного комітету Верховної Ради, депутат з фракції “Слуга народу” Юрій Аристов в коментарі програмі “Схеми” Радіо Свободи визнав, що при формуванні бюджету справді обговорювалася ідея продавати воду на анексований Росією український півострів. Пізніше голова парламентської фракції “Слуги народу” Давид Арахамія в ефірі телеканалу “Прямий” заявив, що він би пішов на відновлення подачі води в анексований Крим в обмін на виведення російських військ з Донбасу. Щоправда представник президента України в Криму Антон Кориневич згодом уточнив, що “ніхто ні про яке відновлення водопостачання не говорить”. “Вода з каналу піде в Крим тільки після деокупації. Жодної води до деокупації”, – написав Кориневич на своїй сторінці в соціальній мережі Facebook. А Давид Арахамія пізніше вибачився за свою заяву. Тим часом депутати Верховної Ради з комітету з питань прав людини провели виїзне засідання в Херсонські області, відвідавши й Північно-Кримський канал. У виїзному засіданні взяв участь і Ахтем Чийгоз, який повідомив, що за підсумками засідання депутати ухвалили відповідну заяву. “Там записано, що питання водопостачання Криму не може розглядатися, допоки Крим незаконно анексований Росією”, – сказав Чийгоз і наголосив, що жодні інші умови для пуску води у Північно-Кримський канал неприйнятні. За його словами, є імовірність, що Росія може запропонувати обміняти незаконно ув'язнених кримських татар на пуск дніпровської води.

Пошук компромісних моментів по Криму На цьому тлі в Україні розгорілася дискусія навколо питання, відновлювати чи ні водопос-

Вода як останній “козир” Такі та подібні контраверсійні ідеї як з російського, так і з українського боку з'являються через відсутність в української влади чіткої стратегії щодо Криму та його деокупації, вважає експерт з

20

March 2020 Ukrainian People

питань тимчасово окупованих територій, голова правління Інституту чорноморських стратегічних досліджень Юрій Смелянський. На його думку, дніпровська вода для Криму, по суті, залишилася єдиним “козирем” України в переговорах з Росією щодо повернення півострова. Саме тому українська влада не повинна спекулювати цією темою, а виробити і затвердити стратегію, як можна скористатися цим “козирем”. “Якщо в районі Ялти є артезіанські свердловини, то північний Крим – Керч, Феодосія, Євпаторія, Севастополь – дуже залежать від води з Північно-Кримського каналу”, – каже Смелянський. За його оцінками, зараз півострів повернувся до стану засушливих 1950-х років. “Зникли цілі сільськогосподарські галузі. Тому Росія конче хоче вирішити питання з водою”, – зазначає він. Дніпровська вода почне находити до Криму тільки після деокупації півострова. У цьому переконаний і лідер кримськотатарського народу, народний депутат Мустафа Джемілєв. “Звичайно, дефіцит води в Криму є – в степовій частині це вже катастрофа для сільського господарства. Ми будемо подавати воду, обов'язково, але тільки після визволення Криму від окупантів. Розмови про те, що це завдає шкоди жителям, інші сентименти – розкажіть це в іншому місці. Ви що, очікували, що вам створять комфортні умови? Країна, чию територію ви окупували?”, – зазначив Джемілєв в ефірі “Радіо Крим.Реалії”. Він також нагадав, що згідно з Женевською конвенцією 1949 року, вся відповідальність за стан людей на окупованій території лягає на країну-окупанта. “Тож говорити про гуманітарні речі нам не треба”, – резюмував Джемілєв. www.dw.com/uk

Н а ш а і сто р і я

Чи насправді Пілсудський “купив Петлюру”?

100 років з часу підписання Варшавського договору Ганна Черкаська Звідки цей ганебний штамп – “Пілсудський купив Петлюру”? Виявляється, його породила історія підписання Варшавського договору 1920 року та фільм-агітка радянського уряду з однойменною назвою.

Наприкінці 1919 року Україна опинилась у вкрай тяжкому становищі – поразки на фронтах, окупація майже всієї території та договір галичан з денікінцями, що вимагало негайних рішень. Як зазначав Петлюра в листі до міністра закордонних справ Лівицького: “В цей час полагодження наших стосунків з Польщею могло би нас врятувати, – дати нам базу деяку, зносини зі світом і перспективи. Дуже жалко, що ми цих переговорів не почали раніше: може б, мали більш сприяючі для нас обставини для заключення договору з Польщею”.

4 грудня 1919 року через свого ад'ютанта Юзеф Пілсудський запросив Симона Петлюру до Варшави. 9 грудня вони зустрілися в Бельведері й обговорили питання про україно-польські стосунки та більшовицьку загрозу. Згідно з договором, польський уряд Юзефа Пілсудського відмовився від намірів розширити територію Польщі до кордонів Речі Посполитої 1772 року та визнав УНР. Перед Симоном Петлюрою стояла дилема: або втратити все, або пожертвувати частиною – і через союз з Польською республікою: 1) вибороти для України незалежність; 2) отримати підтримку держав Антанти; 3) об'єднати сили УНР та Польщі для боротьби проти головної загрози – більшовицької експансії.

Варшавський договір А все було так… У квітні 1920 року відбувалася концентрація польських і більшовицьких військ в Україні та Білорусі. Це прискорило підписання Варшавської угоди. О 1-й год. 40 хвилин проти ночі з 21 на 22 квітня 1920 року голова української дипломатичної місії в Польщі, міністр закордонних справ та юстиції УНР Андрій Лівицький і міністр закордонних справ Речі Посполитої Польської Ян Домбський підписали Варшавський договір. Договір був оформлений двома документами – політичною конвенцією від 22 квітня 1920 року і військовою – від 24 квітня 1920-го. Військову конвенцію, за якою польські та українські війська проголошувалися союзниками проти більшовицького Південно-Західного фронту, підписали генерал-хорунжий В. Сінклер і підполковник М. Дідковський – від УНР – та майор В. Славек і капітан В. Єнджеєвич – від Польщі. Угода складалася з 9 пунктів, але оприлюднили лише перший пункт, що Річ Посполита Польська визнавала незалежною державою Українську Народну Республіку на чолі з Симоном Петлюрою, інші залишалися таємними. Документ став чинним після його

22

March 2020 Ukrainian People

підписання; як таємний, цей договір не ратифікували. Вперше українські тексти конвенцій опублікував у 1926 році в Празі Сергій Шелухін, переклад французькою мовою здійснив Р. Мартель у 1931-му, більшість статей польською мовою оприлюднив Л. Василевський у 1934-му. Довідка: Сергій Павлович Шелухін (6 жовтня 1864-25 грудня 1938) – український вчений, видатний юрист, історик, дипломат, громадський і політичний діяч, представник народницько-демократичного напрямку української політичної думки міжвоєнного періоду, письменник, педагог, член п'яти наукових товариств. Увійшов в історію українського державотворення як член Центральної Ради, генеральний суддя УНР, міністр судових справ в уряді В. Голубовича. Голова української делегації на мирних переговорах з РРФСР у червні 1918, член української делегації на мирних переговорах у Парижі в 1919 р., виконуючий обов'язки міністра в уряді В.Чехівського тощо. Неординарна постать С. Шелухіна, його наукові та публіцистичні праці замовчувалися радянською історіографією Кордони між РПП і УНР визначалися таким чином: на півночі від Дністра вздовж р. Збруч, а далі вздовж колишнього кордону між Австро-Угорщиною та Росією до Вижгрудка. А від Вижгрудка – на північ по Кременецьких пагорбах, а потім по лінії на схід від Здолбунова, вздовж східних адміністративних кордонів Ровенського повіту, а далі – на північ вздовж кордону колишньої губернії Мінської до перетину його р. Прип'ять, а потім Прип’яттю до її гирла. Таким чином, Україні довелося заплатити за свою незалежність значними територіальними поступками: до Польщі відходили Східна Галичина, Холмщина, Підляшшя, частина Полісся і 7 повітів Волині. “Петлюра одшматував од України коло 162 тис. км2 території з населенням коло 11 млн. осіб! …Завдяки договору загрібали жар чужими руками і нищили Україну українськими ж руками, щоб заволо-

діти нею, знесиленою, позбавленою можливості спротиву і виснаженою”. (Шелухін Сергій Павлович). Українці, які проти своєї волі потрапили до складу Польської держави, були позбавлені відвойованих свобод, бо українські закони на цих територіях були відразу скасовані. Фактично, українців Польщі перетворили на людей другого сорту, а землі Східної Галичини – на аграрно-сировинний додаток Другої Речі Посполитої. Польський уряд зобов'язувався не укладати жодних міжнародних угод із третіми державами, шкідливих для УНР. Те саме зобов'язувалася і УНР. Воєнна конвенція передбачала кооперовані дії польських та українських військ у поході проти Радянської України. Директорія дала згоду відновити права польських поміщиків у межах УНР. Польща мала значну перевагу: воєнні дії мали відбуватися тільки під польським командуванням; економічне життя було підпорядковане Польщі; спільна валюта; залізниці підпорядкувались польському керуванню; за Польщею визнавалось право на безмитний транзит товарів через Одесу на 15 років. Український уряд зобов'язувався постачати польському військові харчування, коней, волів. Документ показував катастрофічне становище українського уряду, який, фактично, розпочав демонтаж держави. “Симон Петлюра, – писав дипломат Олександр Шульгін, – примушений був під натиском сили та непереможних обставин тільки визнати те, що було фактом, визнати ті кордони, які посідала в той момент Польща, які були встановлені нею силою зброї”.

25 квітня розпочався київський наступ українських і польських армій проти більшовиків. До них приєдналося українське військо генерала Михайла Омеляновича-Павленка, яке повернулося із “Зимового походу”.

6 травня польське військо зайняло Київ. Але поляки не поспішали віддавати зайняті українські землі урядові УНР і поводились на них не набагато краще від більшовиків. Тому сподіваного напливу добровольців до українського війська не відбулось.

ДИСТРИБ'ЮТОР

ДЕРЕВ'ЯНИХ ТА ВІНІЛОВИХ ПІДЛОГ

ВИБЕРІТЬ З ПОНАД 1000 РІЗНОВИДІВ ПІДЛОГ, ІДЕАЛЬНИХ ДЛЯ КОМЕРЦІЙНИХ ТА ЖИТЛОВИХ ПРИМІЩЕНЬ SOLID & ENGINEERED WOOD WATERPROOF LUXURY VINYL PLANK LAMINATES Carpet Tiles

1665 Jarvis Ave. Elk Grove Village, IL

847-655-2555 TAWAPROFLOORING.com

Перед загрозою червоної армії Юзеф Пілсудський зібрав на південний схід від Варшави кілька свіжих дивізій і 16 серпня 1920 року з-над річки Вєпш ударив у фланг наступаючих армій Західного фронту під командуванням Тухачевського. Протягом кількох тижнів поляки розгромили між Віслою та Німаном кілька червоних армій. Після того більшовики погоджувались на все, крім відновлення УНР. У серпні 1920 року в Мінську відбулися польсько-радянські переговори. На вимогу більшовиків до складу делеґації Польщі не було допущено делегатів від Уряду УНР… Результатом домовленостей стало Ризьке перемир’я 12 жовтня, пізніше – 18 березня 1921 року – Ризький мирний договір. Згідно з ним, східний кордон Речі Посполитої проліг уздовж Збруча, залишаючи полякам Галичину та Західну Волинь. Що можна сказати про Яна Домбського, який протягом року підписав і Варшавський договір, і Ризький мир, що перекреслював усі польсько-українські домовленості? “Ризький” кордон проіснував до вересня 1939 року.

Порятунок держави чи “продаж” Галичини? Сто років спливло від тих подій, а ми шукаємо відповіді на запитання. Чому ми програли? Чому Україна втратила своє право на існування? Чому чехи, поляки змогли відновити державність? С. Петлюру звинуватили у “продажі” Галичини полякам. Договір 21 квітня 1920 р. розцінили, як “ніж у серце” соборній Українській державі. Провину за крах УНР Є. Петрушевич поклав на соціал-демократів, котрі “загарбали в свої руки уряд УНР, своєю нездарністю занапастили армію, своїми хитаннями між більшовизмом і Антантою вели не політику – тільки якусь дітвацьку забаву, ... довели до розвалу українську державу, що

вже існувала..., в Галичину вносили розкладові кличі, вони в кінці по катастрофі подалися до Польщі і потягли за собою Петлюру, людину, на якої чолі могла засіяти зоря найбільшого героя Нової України” (видання уряду ЗУНР “Український прапор” у Відні). Уряд Є. Петрушевича повернувся до попередньої офіційної назви уряду ЗУНР (а не ЗОУНР), що виявило зневіру у можливість разом із наддніпрянцями домагатися відновлення національної державності у Східній Галичині. Англійський історик Едвард Карр (працював у департаменті МЗС Великої Британії, який відав справами Росії, був експертом англійської делегації на Паризькій мирній конференції 1919-1920, безпосередньо знайомився з проблемами України) назвав Симона Петлюру “вдалим авантюристом”, а укладений ним Варшавський договір кваліфікував як банкрутство українського буржуазного націоналізму. Сергій Шелухін, як фахівець з правових питань, неодноразово наголошував про юридично неграмотне складання договору: з боку УНР він був підписаний міністром закордонних справ Андрієм Лівицьким (cамим тільки ним, від імені уряду І. Мазепи), який не мав юридичного права підписувати документ. Адже, згідно з постановою Директорії від 15 листопада 1919 року, уповноваженими у міжнародних справах були Федір Швець і Андрій Макаренко. З іншого боку, Варшавський договір передбачав надання повноважень лише одній особі – Симону Петлюрі. В ньому зазначалось, що Річ Посполита визнає Директорію незалежної УНР на чолі з головним отаманом С. Петлюрою як верховну владу в Українській Народній Республіці, яка відповідала Конституції 28 січня 1919 року, а також вказував на “намагання С. Петлюри знищити цю Конституцію, скасувати Директорію, перетворити її у фікцію та

утворити своє єдновластіє”. Доказом цього була видана нова Конституція УНР за підписом С. Петлюри, яка, на переконання С. Шелухіна, суперечила чинному законодавству. Відповідно до її норм, Петлюра виступав єдиним джерелом верховної влади та наділявся широкими законодавчими, адміністративними та судовими повноваженнями. Також Варшавський договір між УНР і Польщею був укладений із врахуванням інтересів виключно польської сторони, адже Польща визнала лише право України на незалежне держ авне існування. За таких обставин, мова йшла виключно про визнання тільки права на держ авність, а не про українську держ авність – як існуючу правову реальність. Польська сторона постійно вживала усталену термінологію з назвою держ ави – “Польський уряд РПП”. Натомість, українська сторона як держ авно-правову назву використовувала одночасно декілька термінів, наприклад “уряд УНР”, а то й просто “Україна”. Відповідно до тексту договору, С. Петлюра і його уряд зобов'язалися не укладати жодних угод проти РПП, а уряд РПП – жодних договорів проти України, але не проти Української Народної Республіки. Правоту позиції С. Шелухіна підтвердив і той факт, що на переговорах в Ризі, якби це не оцінювалося, був укладений радянсько-польський договір як проти УНР, так і проти С. Петлюри.

По-третє, визнання держави як суб'єкта міжнародного права включає й визнання всіх її структурних елементів, у тому числі й народу. Натомість, в договорі від 21 квітня 1920 р. не тільки про народний суверенітет, а й взагалі про український народ навіть не згадується. Його трактували виключно як об'єкт договору, щоб розпоряджатися ним, як “безвольним та безсловесним, безправним і недієздатним”. Прем'єр-міністр І. Мазепа, який не знав про його підготовку, згодом відзначав: “Вар-

24

March 2020 Ukrainian People

шавський договір був для мене повною несподіванкою. Було ясно, що цей договір міг бути підписаний тільки в умовах, коли польський “союзник” міг диктувати свою волю представникам У.Н.Р.” Без погодження з міністрами й ще трьома членами Директорії А. Лівицький не мав права одноосібно підписувати цей договір, який мав таємний характер і був опублікований лише в 1926 році.

*** Одразу ж після вбивства Голови Директорії і Головного отамана військ УНР (25 травня 1926 року біля книгарні Самуїл Шварцбард розстріляв Симона Петлюру), щоб не допустити перетворення імені Петлюри на символ українських національно-визвольних змагань, радянська влада розгорнула масштабну пропагандистську кампанію з його дискредитації. ЧК ініціювала виробництво кінофільму “П.К.П.” (“Пілсудський купив Петлюру”). Стрічку знімали на Одеській кінофабриці. Роль отамана Юрка Тютюнника грав сам Тютюнник. Фільм широко рекламувався. У більшовиків слово “петлюрівець” стало розстрільним тавром. Юрій Тютюнник це розумів. Тому й відзначає в спогадах: “Мета фільму була суто політичною: оганьбити саму ідею боротьби за визволення України. Для того й було вибрано відповідний момент, а саме: використання Польщею української армії в боротьбі проти Росії. Вони ставили собі завданням оганьбити все, що в пам’яти українського народу повинно залишатися стимулом до дальнішої боротьби, – їм потрібно було зганьбити, втоптати в бруд саму ідею визвольної боротьби. Зрадники, кар’єристи, йолопи, інтригани, алкоголіки, злочинці і наркомани – ось хто повинен був з’явитися перед масовим глядачем на екрані, замість тих, що так чи інакше репрезентували ідею української державності й тих, що власною кров’ю писали історію українського народу”. Ось так шаблонна фраза, кінофільм допомогли cтворити образ ворога; Симон Петлюра опинився під колесами історії.

Ганна Черкаська – нащадок козаків. Народилася й прожила в Запоріжжі. За фахом учитель української мови та літератури. У місцевій пресі першою опублікувала розвідку про перебування в Запоріжжі січових стрільців Вільгельма фон Габсбурга (Василя Вишиваного). Перша в області автор і ведуча українських програм на ФМ-радіо: “Історичний календар”, “Дорога болю”, “Вітальня пані Ганни”, “Шибеник” (дитяча). Веде блог “UAHistory”. Увійшла до ста відомих в Україні блогерів.

Let us HeLp protect Your dreAms. Renata Tolvaisaite, Agent 325 N Milwaukee Ave Ste C Wheeling, IL 60090 Bus: (847) 215-8989 Fax: (844) 811-4101 rtolvais@amfam.com

24-Hour cLAims reporting & customer service 1-800-mYAmfAm (692-6326) Home | Auto | Life | Business | fArm & rAncH

AmfAm.com

American Family Mutual Insurance Company, S.I. and Its Operating Companies, American Family Insurance Company, American Family Life Insurance Company, 6000 American Parkway, Madison, WI 53783 010996 – Rev. 7/17 ©2015 – 11496248

В і до м і у к ра ї н ц і

Б

ез малого два роки тому, на Покрову, видавав я дочку заміж у Києві. Була радісно, і клопітно, і незвично. Позаяк і син уже жонатий, чи думав я, що посередині літа 2019-го враз доведеться мені ще раз ставати за свата? Xоча діти мої вже одружені. Причиною для оказії стала книга Марії Ткаченко-Лівицької “На грані двох епох”, видана в Нью-Йорку 1972 року. Надзвичайно вразило мене, що Президент УНР в екзилі Андрій Лівицький (родом із-під Золотоноші теперішньої Черкащини) і його наречена Марія Тимошенко (уродженка Жмеринки на Поділлі) побралися у віддаленому селі, у старенькому храмі села Володіївці Барського району нинішньої Вінниччини. Майже над Дністром, у церквиці, що стоїть на березі річечки Лядова. Що, звичайно, тепер ніхто не пам’ятав того давнього торжества. В біографічних довідках державних діячів про це – ані слова. Але йшлося ж про першого президента України у вигнанні, першу леді держави! Чому ж про це ніде нема й згадки? Історію цієї родини мав би давно знати кожен українець, але настільки пригніченим московітським царатом за століття виявився наш велетенський рід, що й по нині відкриваються все нові й нові, окремі епізоди її життя і діяльності. Родина ця, Лівицькі, Андрій Миколайович та Марія Варфоломіївна, і їхні знамениті діти – Наталя та Микола. Дочка – уславлена українська поетка, а син, як і батько – президент УНР в екзилі, охоронець духу українства в світі. Глава сім’ї – вічний революціонер, з березня 1917-го – член Української Центральної Ради, в часи буремних подій – губернський комісар УНР на Полтавщині, заступник Голови Ради Міністрів в кабінетах Бориса Мартоса та Ісаака Мазепи, товариш, себто заступник міністра і міністр юстиції. Протягом 1920-1921 років – виконувач обов’язків глави уряду УНР, а після загибелі Симона Петлюри – незмінний керівник Директорії, головний Отаман військ і флоту УНР, з 1926 року до останнього свого дня, 17 січня 1954-го. Казати б, головний страж українського душі, віри у велику славу майбутньої України. Дружина Андрія Микола-

26

Притча

про заблудле весілля

Андрія Лівицького, першого президента УНР в екзилі, і його дружини Марії Олександр ГОРОБЕЦЬ, письменник. На Вінниччині вдалося відтворити весілля Андрія Лівицького, першого президента УНР в екзилі, і його дружини Марії, яке відбулося 15 липня 1900 року. Через 119 літ його реконструювали! Це викликало величезне зацікавлення громадськості. Автором ідеї та сценарію став відомий письменник, журналіст, редактор Олександр Горобець. А читачам нашого журналу він розповідає історію подружжя Лівицьких.

йовича – Марія Варфоломіївна Ткаченко – надійна і вірна помічниця в усіх справах чоловіка. Разом з А. Лівицьким входила до керівництва Молодої Громади (МГ), яка організовувала виступи київського студентства проти царату. Андрій Лівицький тривалий час обирався головою студентсько-юнацького осередку МГ, позаяк був блискучим оратором, організатором мас. А також – душею будь-якої зустрічі, застілля, вечірки. Умів для кожного присутнього знайти приворожливе слівце, жарт, пісню чи примовку. Веселун і винахідник. Був людиною надзвичайного такту, порядності, смирення і доброти.

March 2020 Ukrainian People

Молоді люди – Андрій та Марія – належали до головного активу першої політичної партії в центрально-східній Україні – Революційної Української партії (РУП). Саме РУП активно розповсюджувала текст виступу адвоката Миколи Міхновського, близького друга Андрія Лівицького та Марії Ткаченко. Виголошеного на Шевченківських святкуваннях у Полтаві і в Харкові в березні 1900го, і видрукуваного того ж року окремою брошурою у Львові з назвою “Самостійна Україна”. У цій промові вперше було проголошено гасло “Одна, єдина, нероздільна, вільна, самостійна Україна від Карпатів аж по Кавказ” і, як най-

ближчу мету, поставлено вимогу “повернення нам прав, визначених Переяславською конституцією 1654 р. з розширенням її впливу на цілу територію українського народу в Росії”. Саме за цю активну антиурядову діяльність Андрій Лівицький переслідувався жандармським управлінням. У його помешканнях час від часу проводили обшуки, які тоді в просторіччі називалися “трусами”. Під них потрапляла й пані Марія, але їй щастило завжди виходити “сухою із води”. Андрій з Марією познайомилися ще тоді, коли пані Ткаченко, сімнадцятилітньою юнкою, навчалася у Києво-По-

дольській Маріїнській гімназії. Мешкала в одній кімнаті з Женею Лівицькою, славною дівчиною зі знаменитого дворянського роду з-під Золотоноші Полтавської губернії. А до Євгенії часто в гості навідувався рідний брат Андрій, студент Київського університету Святого Володимира. Він пізнавав юридичні науки і робив це за настановою свого дідуся з роду Ілляшенків по материнській лінії. Той свого часу був студентом першого випуску юридичного факультету імперського університету в Києві. Йому дуже хотілося мати онука-юриста, свого послідовника на правничому ґрунті. Порядки в гімназії були справді пуританські: побачення гімназисток з особою протилежної статі, навіть з рідним братом, мали конче проводитися в спеціально відведеній для цього кімнаті, і обов’язково за участі третьої особи. За таку Женя завжди вибирала Марійку. У кімнаті побачень стояв рояль, і поки Женя з Андрієм, сівши в кутку за столиком, розмовляли про щось своє домашнє, подруга тихо грала на фортепіано. Спершу вона цьому всьому не надавала особливого значення. Виконувала все, ніби відбувала повинність на догоду другині. Але згодом зрозуміла, що й внутрішньо і зовнішньо готується до кожного нового побачення Євгенії з братом. Зайве прасує чорного фартуха гімназистки, підкрутить кучерики на скронях та над лобом, торкнеться футляра парфумів. А коли з’являється Андрій, такий гарний, стрункий, з білявим своїм звабним чубиком, волошковими очима, її руки починають зненацька й по-зрадницьки пітніти, пальці перестають слухатись. Піаністка зненацька збивалася там, де не було ніяких складних музичних переходів. Андрій з Женею мимоволі поверталися до неї, а вона променилася внутрішнім вогнем душі, збентеженням, сум’яттям, з усіх сил намагаючись “причесати” пощерблений музичний такт і погасити вогонь на щоках та вухах… Як же це нелегко було – зосередитись винятково на музиці, коли зовсім поруч сидить він… Коли Андрія вчергове після обшуку заарештували в батьківському домі у селі Ліпляве, (що на лівому березі

Дніпра, саме навпроти Чернечої канівської гори, за водною гладдю від могили Тараса Григоровича Шевченка), Марія тієї пори теж була в гостях у Жені. На вакаціях. Старший брат А. Лівицького Костянтин зібрав найнеобхідніші речі для бранця, вирушив до Києва, щоб їх передати до острогу. З ним поїхала і Марія Ткаченко. До жандармської управи вони дісталися уже надвечір, коли закінчувався робочий день. Юнак доволі швидко повернувся на ґанок уже без пакунку з речами. Поруч із ним з’явився і жандармський офіцер. Розмовляючи, вони дивилися у бік Марії, яка примостилася на лавочці. Коли служивий ураз побіг сходами вниз, в її напрямку, серце Марії похололо: “Невже будуть затримувати й мене?” – тривожно подумалося їй. Одначе золотопогонник, наближившись до дівчини, галантно пристукнув підборами і заявив: – Пані Ткаченко! Мені доручено передати вам, як нареченій Андрія Лівицького, що він після з’ясування деяких формальних уточнень незабаром, швидше всього – завтра, буде випущений на волю… Так Марія вперше офіційно почула про те, що вона є нареченою Андрія Лівицького. Рід Лівицьких походив з давнього козацького племені, з відомої старшинської знаті. В давні часи був щедро наділений землею, маєтками і різними почестями за колишні бойові заслуги. Пізніше став осучасненим дворянським родоводом. Його глава – батько Андрія Лівицького, Микола Іванович (хоча вимагав називати його лише Миколаєм, а не “холопським” Миколою!) паношився своєю минувшістю. Знайомлячись з новими солідними людьми, просив запам’ятати, що він не Левицький, як то, здавалося б, мало бути, а саме Лівицький. З притиском на голосному “і”. При цьому розповідав буцімто бувальщину часів котрогось з бойових і знаменитих нащадків. Коли той обороняв свою державу від чужинців, йому в бою відтяли руку зі зброєю. Він тут же перехопив шаблю в лівицю і майстерно переколов знічених побаченим противників. Ось звідки, мовляв, вони походять, воїни-Лівицькі! Миколай Іванович, хоч і мешкав у Ліплявому, але служив у земській управі Золотоноші, а це верст за сорок від берегу Дніпра, і додому навідувався не часто. Але, коли вже приїздив, то все тут наче вимирало. Всі буквально ховалися від хазяїна, намагалися не потрапити йому на очі, бо завжди сердитий, неодмінно знайде чим дошкульно дорікнути, що зауважити, чого зажадати. Надто суворого і крутого норову був він людиною. Звільнившись після арешту, Андрій спеціально приїхав, щоб обмовитись з батьком із приводу

нежданого трусу в маєтку, який накликав своєю протиправною діяльністю супроти царського режиму син-студент. Але категоричний Миколай Іванович тут же грубо виставив його за двері свого кабінету і порадив у майбутньому не потрапляти йому на очі. Буквально через півроку, на початку 1900-го, Андрій з Марією прибули дніпровським пароплавом із Києва до рідних берегів. Юнак сподівався, що батьківське серце за цей час подобрішало. Молоді домовились про весілля, потрібна була лише формальна згода батьків. Одначе, Миколай Іванович і чути нічого не бажав про благословення, про заручини з простецькою дівчиною, яка була у сина за революційного агітатора та розповсюджувача листівок і літератури. А тут спорядилася до нього в невістки! Це насправді означало нерівний шлюб. Одруження людей з різним соціальним становищем. Саме це, дискримінаційне, побачила Марія Ткаченко у відмові їй вступити на законних підставах до знаменитої родини Лівицьких. Андрій на те все відбувся легким політичним жартом: “Це ще раз свідчить, що треба, обов’язково треба у суспільстві проводити соціальну революцію. Тому ми з тобою – на правильному шляху…” Тут я, напевне, мав би розповісти, звідки походить сама пані Марія, з яких вона Ткаченків. Доля в неї була сирітська. В неповних два роки залишилася без матері. Дуже дружно жили вони з батьком, і якось поїхали в гості до багатих приятелів. Мати вельми полюбляла танцювати. На тій вечірці вона надміру розгарячилася, а вже треба було їхати додому, бо чекало маленьке дитятко в колисці. Накинула мати у санчатах на себе легенько шубку, а не вповилася, як слід, залишаючи простір для свіжого, швагкого вітру з морозцем. Бо, можливо, й вино ще зсередини гріло; поки доїхали додому, вже й застудилася. Лікар діагностував двостороннє запалення легень. А за десяток діб прозвучав траурний марш: врятувати молоду й красиву, любу жіночку керівника комерційного банку Жмеринки Варфоломія Семеновича Ткаченка не вдалося. Була у Марійки старша сестричка Неоніла. У сімнадцять літ вона вийшла заміж за Івана Крижанівського. А той Іван побожним чоловіком був і невдовзі висвятився на священника. Згодом вони вдвох виїхали на парафію у село Володіївці. Матушка Неоніла з Володіївців запрошувала молодшу сестричку на гімназійних вакаціях відвідати їхню багату господу. Бо все у них є, і насамперед, своя бібліотека. А ще можна поласувати солодких, як мед черешень, що вродили того року довкруги попівської садиби та

божого храму. Отож, коли у благословенні Андрієві та Марії відмовили і батько, і матір Лівицькі, молоді подалися до Жмеринки. Батько дівчини їх зустрів з розпростертими обіймами, але дати своє добро на шлюб теж відмовився. “Вам мало буде мого одного благословення, – сказав розважливий банкір Варфоломій Семенович. – Працюйте над тим, щоб прихильніше до вас поставився Миколай Іванович, і ваша матінка, пане Андрію, а я тоді з радістю підтримаю цей новий союз…” Зачула все це сестра Неоніла, аж на місці підстрибнула: – Не слухайте їх, стариків! – вигукнула. – У них свої затрапезні забобони. Намічайте день весілля. Я його організую в своїй хаті, Іван мій освятить ваш небесний шлюб у нашому сільському храмі. Весілля відгуляємо в нашому саду над Лядовою у Володіївцях… Напередодні неділі 15 липня 1900 року, з поїзда із Києва, на станції Копай, зійшла ватага молодих веселих людей з мандоліною і гармошкою у руках. Їх зустріли три брички сусідньої попівської братії, друзів батюшки Івана. Всі вони покотили до обійстя місцевого священика Крижанівського у Володіївцях, що розташувалося неподалік станції. Панотець з матушкою, з хлібом-сіллю на вишитих рушниках зустрічали Андрія Лівицького і Марію Ткаченко у воротах обійстя. На оказію збіглося багато селян, особливо малечі. А наступного ранку біля церкви було так велелюдно, як ніколи: вінчалася сиротина Марійка, сестра матушки Неоніли. Її тут усі добре знали, бо часто вона бувала в цих краях, майже рік учителювала в тутешній заможній родині. Заблукале весілля було вельми голосистим, бо до приїжджих музикантів приєдналися й місцеві – з духовим оркестром і великим бубоном, мідними тарілками. І перепочинку у піснях і танцях зовсім тієї днини не було. А яких уже різних, дивовижних страв без ліку наготували володіївецькі жіночки та молодиці під орудою матушки Неоніли! Всі свої запаси відкрила вона перед гостями сестриці. Столи вгиналися від наїдків та напоїв. А коли одним скрипом наїхала під садибу священика довколишня попівська знать – друзі Івана та Неоніли – здається, такого хору ще не чули тамтешні краї. До третіх півнів не вгавала садиба отця Івана Крижанівського. Побраталися місцеві з приїжджими, і не хотілося їм розходитись. Відтанцювали місцеві дівчата з городськими парубками, матушки зі студентами, стали закликати своїх захмелілих хазяїв збиратися по домівках. Але то одна пісня візьме за душу, то інша, бо зібралися славні музиканти і співці за одним

столом – ні покинути компанію, ні прощатися не хочеться. Така вольна і сердечна ситуація на весіллі склалася, можливо, раз на віку трапляється, і це відчули всі. Гарні люди зійшлися на чудову оказію. І раз по раз над садом лунало “Гірко! Гірко!” ***

Т

ам, в архаїчному селі утворилася здорова, щаслива сім’я, яка надзвичайно багато зробила для збереження українського духу в світі. Андрій Лівицький став Президентом УНР в екзилі, достойним послідовником справи Симона Петлюри. Дочка Наталя Лівицька-Холодна, зійшла, мабуть, найяскравішою зіркою літературного небосхилу. Була це жінка особливо яскрава, неповторна в своїй красі і вроді. В неї були не на жарт закохані чи не всі найкращі українські поети і письменники першої половини двадцятого століття, які перебували в еміграції. Насамперед, такі неперевершені особистості як Євген Маланюк та Дмитро Донцов. Вона була подругою Олени Теліги. Наталя Андріївна прожила без малого 103 роки (1902 – 2005 рр.). Всього набачилася на довгому своєму віку. Була чудовим літературним редактором, зокрема, журналу “Наше життя” Союзу українок Америки. Але особлива їй дяка за те, що довела до ладу мемуарні записки своєї матері Марії Лівицької “На грані двох віків”. Разом із чоловіком, відомим художником Петром Холодним видала їх окремою книжкою. Тепер кожен може, прочитавши мемуари Марії Варфоломіївни, зрозуміти, що та як відбувалося в буремні роки на наших землях. Нарешті, ще один пагін з родини, яку благословив до життя і звершень сільський священнослужитель отець Іван Крижанівський, склав син Лівицьких, Микола Андрійович. Він повторив долю батька – став Президентом УНР в екзилі.

Ukrainian People March 2020

27

М и ст е цт в о

Міжнародний проєкт “Камертон” поширює поезію молодих авторів України та діаспори

Олександра Радова Фото: Світлана Шилова В Україні увагу мистецької спільноти привернув незвичний мультимистецький міжнародний проєкт – “Музично-поетичний салон “Камертон”. Його започаткували “Кабінет молодого автора Національної спілки письменників України” та Міжнародний благодійний культурно-науковий родинний фонд імені М. В. Лисенка за підтримки літературного агента зі США Єлизавети Соломатіної – задля підтримки та популяризації поетичної творчості молодих авторів як України, так і нашої діаспори. Партнерами проєкту стали кілька провідних вищих навчальних закладів, студії та видання, зокрема, і наш журнал.

31

січня у камінній залі київського Будинку письменників їхньої Національної спілки було гаряче від емоційної напруги. В присутності акторів, музикантів, письменників, журналістів, викладачів і численних глядачів відбулося відкриття “Музично-поетичного салону “Камертон”. До цього дійства команда молодих літераторів – Юлія Бережко-Камінська, Любов Лисенко, Ольга Ольхова та Олександр Козинець, які взяли на себе не лише обов’язки журі, але й організаторів, – ішли понад два місяці, залучаючи нових учасників і партнерів. “Суть ідеї полягала в тому, щоб привернути більше уваги до поезії, довіривши її виконання професійним читцям і поєднавши з живою інструментальною музикою. Поезія витончує душу, і це позначається потім на всьому, що людина робить і як вона живе. Але, приходячи навіть у дуже велику книгарню в Україні, із жалем помічаю: для книг поезії відведено лише однудві шафки, що говорить про низькі цікавість і запит на поетичне слово. Тож ініціатив, які підтримували б творчість талановитих поетів, має бути більше. І “Камертон” – один із них”, – зазначила ініціатор і співзасновник проєкту – секретар НСПУ по роботі з молодими авторами Юлія Бережко-Камінська.

28

March 2020 Ukrainian People

Для втілення задуманого були запрошені партнери – Національна музична академія України ім. П.І. Чайковського та Київський національний університет театру, кiно і телебачення ім. І.К. Карпенка-Карого, які радо відгукнулися. Згодом долучилися й представники Київської муніципальної академії музики ім. Р.М. Глієра та Студія театру та кіно “Ромео і Джульєтта”, а також студенти Інституту журналістики Національного університету ім. Т. Шевченка. Ведучим концертів став заслужений діяч мистецтв України, віце-президент Міжнародного благодійного культурно-наукового родинного фонду імені М.В. Лисенка, праправнук видатного композитора Микола Лисенко, якого більше знають як диригента. (Він співпрацював із багатьма колективами, серед яких – Національний академічний симфонічний оркестр України, оркестр та хор Литовського радіо і телебачення, оркестр “Fames Project” студії звукозапису “Orchestral Music Recording” та ін.). У першому концерті взяли участь не лише майбутні актори й музиканти, але й зіркові гості: відомий український актор та режисер, народний артист України Володимир Талашко, засл. артистка України Мирослава Которович, акторка Національного академічного театру російської драми ім. Лесі Українки Ганна Гринчак, лауреати міжнародних музичних конкурсів Тетяна Шафран, Олена Ертус, Георгій Вешапідзе, Ольга Березовенко. В залі були присутні і деякі автори-фіналісти, чиї твори звучали у виконанні студентів Київського університету імені Карпенка-Карого. “Камертон” – це свято літератури, театру, музики, художнього мистецтва. Цей проєкт буде розширюватися і набирати висоти. Це дійство не має аналогів”, – ділиться враженнями Ірина Мостепан. Несподівана і дуже перспективна пропозиція, яка вразила своєю новизною та оригінальністю, надійшла від відомого модельєра, засновниці українського бренду “VoleeYu Fashion House” Юлії Кацьянової, яка завітала на концерт. Послухавши твори молодих авторів, Юлія надихнулася на створення нової колекції жіночого вбрання, на якому були би вишиті фрагменти віршів фіналістів “Камертона”, та на представлення його під час фінального концерту. Цікаво, що “Музично-поетичний салон “Камертон” став

основою для підготовки дипломної роботи студентки Київського інституту журналістики Анастасії Лісовіної. “Захопившись ідеєю поєднати поетичне слово з уст акторів із вишуканою музикою, ми несподівано знайшли ще одну ідею – створити проєкт у проєкті – “Медіа-акомпанемент “Камертону”. Анастасія навчається у магістратурі арт-журналістики. Залучивши студентів молодших курсів, почала розкривати настрій, ідеї та задуми проєкту в коротких дописах, відео-сюжетах, портретних замальовках про авторів та виконавців, та організовувати інформаційну підтримку”, – зазначила голова журі Ольга Ольхова. “На конкурс надійшли понад 600 творів із різних областей України і навіть з 11 країн світу. Однак, ми націлені на те, щоб популяризувати лише якісну поезію, яку б з цікавістю вивчали актори і потім читали люди на сторінках видань. Тому відбір жорсткий, і його проходять не всі. Щоб тримати обраний рівень якості текстів, ми оголосили додатковий добір творів до 1 квітня 2020 року. Якщо хтось хоче долучитися і надіслати свої поетичні твори (5 поезій українською мовою), зробіть це на адресу: lira7@ukr. net”, – зауважила співзасновниця проєкту Любов Лисенко. “Наша мета – не просто провести низку концертів упродовж року, а якомога більше поширити поезію серед людей. Тож добірки найкращих творів будуть відзняті на відео, а також опубліковані у друкованих та електронних ЗМІ, звучатимуть на радіо, ляжуть в основу створення каліграфічних текстів на художніх факультетах, фрагментарно будуть відображені на листівках для поширення в Інтернеті”, – додала Юлія Бережко-Камінська.

Однак, навіть на цьому молода команда не зупиняється. Новим витком проєкту стала робота з керівником проєкту “Слухай!” Уляною Краснюк. Йдеться про створення аудіокниги сучасної української поезії, до якої увійдуть найкращі поезії учасників “Камертона”.

С п о рт

Кубок Федерації-2020: Жіноча збірна України з тенісу вийшла у плей-офф Світової групи Сергій Хорун, власний кореспондент Ukrainian People Слав’янськ, Донецька область

З 6 по 9 лютого 2020 року в столиці Естонії місті Талліні проходили командні змагання в першій групі Євро-Африканської зони на Кубок Федерації (англ. – Fed Cup), де з суперницями змагалися і українки.

Даяна Ястремська в свої 20 років тримає двадцять шосту позицію в світовому рейтингу і вважається найкращою двадцятирічною тенісисткою в світі. На це переконливо вказують її перемоги над досвідченими суперницями і, як наслідок, стрімкий злет в світовому рейтингу. Ще три роки назад вона входила тільки до сьомої сотні, а зараз вже на відстані півкроку від першої двадцятки. Найдосвідченіша в команді – 30-річна Леся Цуренко. Вона має сто двадцять дев'ятий номер в світовому рейтингу, але це не вказує на її слабкість, а навпаки. Ще минулого року Цуренко тримала 21 рядок рейтингу, але деякі невдалі матчі та травми змусили нашу тенісистку зробити перерву в виступах і як на загал – значне пониження в рейтингу. Те, що важкі часи залишились у Цуренко позаду, свідчить її останній виступ 16 лютого на турнірі в Каїрі, де вона тільки в фіналі поступилася румунці Ірині Бегу.

20-річна Катарина Завацька хоча і не має гучних перемог в своїй спортивній кар'єрі, але в рейтингу тримає 103 позицію і відзначається стабільними виступами. Наймолодша в збірній – 17-річна Марта Костюк – тримає 182 позицію в світовому рейтингу і має гучні перемоги на юніорському рівні та вдалі виступи в змаганнях серед дорослих. Як бачимо, у склад збірної увійшли молоді спортсменки, які зарекомендували себе сильними тенісистками і на перспективу можна спрогнозувати вдалі матчі збірної України на світових тенісних кортах. Зазначимо, що Світоліна і Ястремська – одеситки, Цуренко та Костюк – киянки, а Завацька – лучанка. В Талліні наші дівчата боролися за перше місце в групі “А” з болгарками та хорватками, яке дозволяло зіграти з переможцями групи “Б”, складеної з команд

Н

агадаємо, що змагання за Кубок Федерації є аналогом чоловічих змагань на Кубок Девіса. Високий рівень турніру потребував залучення до лав збірної найсильніших тенісисток. Капітану збірної України з тенісу Михайлу Фелимі вдалося привезти в Таллін потужний склад української збірної на чолі з лідером команди Еліною Світоліною. Крім неї до команди ввійшли Даяна Ястремська, Леся Цуренко, Марта Костюк та Катарина Завацька. Чому це найсильніший склад – судити вам.

26-річна Еліна Світоліна має четвертий рейтинг в світі. Попереду неї тільки чешка Кароліна Плішкова, румунка Сімона Халеп та перший номер Ешлі Барті з Австралії. Позаду – швейцарка Белінда Бенчіч, канадійка Б'янка Андрієску, американки Софія Кенін та Серена Уільямс, Кікі Бартенс з Нідерландів та японка Наомі Осака, яка замкнула десятку найсильніших тенісисток світу. Те що Світоліна в світовому рейтингу випередила таких титулованих тенисисток, як Уільямс та Осаку свідчить про те, що Еліна недарма вважається лідером збірної України.

30

March 2020 Ukrainian People

Наші красуні в вечірніх вбраннях на офіційній вечері перед матчами Кубка Федерації в Талліні. Справа на ліво: Михайло Філіма, Еліна Світоліна, Леся Цуренко, Даяна Ястремська, Марта Костюк, Катарина Завацька.

Естонії, Італії, Австрії та Греції за вихід на ігри в матчах плей-оф з найсильнішими командами світу. Формат змагань давав змогу спортсменкам зіграти три матчі. Два одиночні та один парний, тож ціна єдиної поразки в матчі досить суттєва і могла загострити боротьбу до останнього гейму. Напередодні Еліна Світоліна зазначила: “Я рада, що знову граю в команді. Зараз у нас нове покоління – це чудово бачити нові обличчя. Дівчата дуже мотивовані, багато тренуються, усі з бійцівським характером, тому всі наші тренування дуже інтенсивні. Ми приїхали найсильнішим складом, тому хочеться відіграти тут максимальний результат і повернутись наверх. Вчора ми обговорювали з дівчатами, що в квітні потрібно буде грати плейофф, якщо тут все складеться вдало. Я б дуже хотіла знову зіграти в Україні, ще пам'ятаю емоції, які отримала в Харкові, коли ми грали проти Австралії”. Перед змаганнями господарі турніру організували заходи, на яких спортсменки змогли поспілкуватися в неофіційній обстановці. *** Перший матч збірна України провела з Болгарією. “Забійницею” в першій грі нашої команди виступила Даяна Ястремська, яка впевнено переграла Ізабелу Шині-

кову з рахунком 6-2, 6-1. Україна повела в рахунку 1-0. Другою на корт вийшла Еліна Світоліна. В своєму матчі вона переграла Вікторію Томову з рахунком 7-6, 6-3. Бачимо, що в першому сеті боротьба була дуже напруженою. На тайм-брейку Еліна програвала 0-5, але впоралася з болгаркою і перемогла. Рахунок зустрічі став 2-0 на користь українок. В парній зустрічі наші дівчата Катарина Завацька і Леся Цуренко не залишили болгаркам жодного шансу. За 66 хвилин оформили перемогу 6-2, 6-1.Таким чином результат матчу УкраїнаБолгарія – 3-0 на нашу користь. Наступна гра з хорватками носила принциповий характер, адже дівчата боролись за перше місце в групі. Знову першою грала Даяна Ястремська і впевнено перемогла Лею Бошнович з рахунком 6-4, 6-4. Еліна Світоліна грала проти Яни Фетт і перемогла її в трьох сетах: 6-3, 3-6, 6-1. В парній зустрічі Катарина Завацька на цей раз з Мартою Костюк впевнено переграли хорваток з рахунком 6-4, 6-3. Отже знову 3-0 і Україна впевнено зайняла перше місце в своїй групі. За вихід в плей-офф Кубка Федерації наші дівчата змагалися з Естонією, яка досить несподівано (на думку фахівців) зайняла друге місце в своїй групі пропустивши вперед італійок. Перший матч, як і два попередніх, розпочала Даяна

Ястремська і... знову впевнена перемога над Оленою Малигіною з рахунком 6-3, 6-1. Але в наступній грі Еліна Світоліна поступилася Анет Контавейт з рахунком 6-3, 6-7, 2-6, і рахунок в матчі зрівнявся 1-1. Зазначимо, що естонка має 22 рейтинговий номер в світі і свою силу підтвердила перемогою над Світоліною. Далі питання перемоги України вирішувалося в парному розряді, де дует Марта Костюк і Даяна Ястремська обійшов конкурентів Олену Малигіну та Анетт Контавейт - 6:2, 6:0, принісши перемогу Україні над Естонією з рахунком 2-1. У кінцевому результаті збірна України виборола право виступати у плей-офф Кубка Федерації, який відбудеться в квітні 2022 року. В іншій парі італійки переграли хорваток.

*** В плей-офф раунді Кубка Федерації Україна могла зіграти з одним із невдах кваліфікації (Бразилією, Великобританією, Канадою, Латвією, Японією, Нідерландами, Румунією, Казахстаном), але жереб вибрав для нас Японію.17-18 квітня відбудуться матчі плей-офф і саме Японія на своїх тенісних кортах прийматиме збірну України. Де саме пройде матч і на якому покритті кортів визначить господар. Переможець матчу Україна – Японія у 2021 році зіграє плей-офф за вихід у фінальну стадію Світової групи, де 12 команд визначать найсильнішу збірну. Якщо Україна програє, то знову повернеться до Першої групи Євро-Африканської зони.

М од а

Ukrainian People Fashion Show (Spring-Summer, 2020) – це подія року!

20 березня в передмісті Чикаго відбудеться свято української культури на американській землі

Ольга Руда Кожна позитивна новина про Україну за кордоном розширює вікно можливостей, кожна негативна – звужує. Проблема формування іміджу України стала настільки важливою, що діаспора, її чисельні організації роблять все можливе для репрезентації наших культури, традицій та звичаїв. Революція Гідності, події на Донбасі та в Криму змусили заговорити про Україну в більшості країн світу. Ми продовжуємо справу наших братів і сестер, проводячи гучні акції соціального, політичного й культурного забарвлення, допомагаючи пораненим українським військовим, сиротам та вдовам, медичним закладам та реабілітаційним центрам. А також розповідаючи про них в діаспорівських засобах масової інформації.

Чикаго готується до показу мод відомих дизайнерів У 2015 році чиказький діаспорний часопис “Ukrainian People” започаткував рубрику “Українська мода”. Протягом трьох років ми знайомили нашу діаспору Північної Америки із колекціями відомих брендів та новими іменами в царині української моди. Ми прагнули створити міст між вітчизняними талановитими дизайнерами та українською діаспорою Північної Америки. Це закономірно породило ідею проведення грандіозного показу мод за участю українських дизайнерів, де свої таланти також демонструватимуть і співаки, танцюристи, музиканти, митці й рукодільниці.

17 листопада 2017 року в Українському культурному центрі (Осередку) при УГКЦ св. Володимира й Ольги з величезним успіхом відбулося перше шоу, що зібрало понад 400 гостей не тільки з Іллінойсу, але й з Мічигану, Вісконсину, Індіани та Огайо. З того часу перед діаспорою Чикаго свої колекції демонстрували такі українські бренди як Оксана Полонець, Лелітка, Зеленко, Great Couture, Роксолана Богуцька, Оксана Муха, Олена Даць, Мурашка, Gaptuvalnya, виступили десятки співаків, танцюристів та місцевих акторів.

20 березня в передмісті Чикаго Schiller Park вже вп'яте відбудеться Ukrainian People Fashion Show. Цьогорічний показ мод “Весна-Літо, 2020” – найочікуваніша культурна подія нашої діаспори, вона надасть нові можливості для продуктивної та успішної співпраці для усіх її учасників. У показі, який заплановано на п'ятницю, братимуть участь знаменитий український дизайнер Роксолана Богуцька, бренди AnnaBo та EleganzaClub, а також Moda Too Boutique покаже свою супер-сучасну круїзну колекцію. В програмі свята: • Година коктейлів, прибуття учасників та гостей, знайомства, неформальне спілкування (7 pm – 8:00 pm); • Основна частина – показ колекцій брендів-

32

March 2020 Ukrainian People

учасників (8:00 pm – 9:20 pm); • Розпродаж дизайнерських колекцій брендів-учасників (9: 00 pm – 11:00 pm); • Весела вечірка з діджеєм Кешем / Afterparty (10:00 pm – 1:00 аm). Крім цього, в перервах між показами колекцій перед гостями виступить оперна співачка Ірина Петрик, яка виконає пісні невмирущої Квітки Цісик, та учні школи танцю “Вишиванка” – вони продемонструють гостям, як виглядає справжній “Гопак”. *** Першим, хто поєднав українську вишиванку із буденним одягом, став Іван Франко. Саме він стильно скомбінував вишиту сорочку із піджаком. В такому вигляді його можна побачити на 20-гривневій купюрі. Побродивши у нетрях Інтернету, можна дізнатись й імена українських дизайнерів того часу: Олександра Естер, знана в ті часи авангардистка і театральна художниця; Варвара Каринська, модельєр, дуже цікава художниця театрального костюма, улюблениця хореографа Джорджа Баланчина, засновника американського балету; Валентина Саніна, засновниця знаменитого бренду Valentinо, київська художниця, що емігрувала у 1920-х роках і займалась в Америці розробкою дуже складних і вишуканих моделей. Цікаві й факти її біографії. Ще в Криму Валентина познайомилась із підприємцем Георгієм Шлее й побралася з ним. Вони виїхали до Туреччини, звідки перебралися до Європи, а згодом оселилися в США. Георгій став успішним театральним імпресаріо, Валентина ж спочатку спробувала себе в якості актриси, а потім взялася за дизайн одягу. Усі найвідоміші актриси Голлівуду носили сукні від Valentinо – її одяг вирізнявся поєднанням простоти, зручності та розкішного вигляду. У 1925 році колекції Надії Ламанової, Євгенії Прибильської, Надії Макарової і Віри Мухіної, пошиті з простих рушників і оздоблені народною вишивкою, отримали в Парижі Гран-прі “за оригінальність і своєрідність”. На загал, така мода таврувалася як “буржуазний пережиток”, але моделі Ламанової і Прибильської вважалися еталонними та визначили багаторічний напрямок розвитку українського костюма.

У 1920-30-х роках на Галичині, крім сестер Кульчицьких, до процесу творення національних мотивів у сучасному костюмі долучився Святослав Гординський – знаний книжковий графік та монументаліст. Тоді широкої популярності набуває крій із заниженою талією, вільний силует і капелюшки-каски, а для оздоблення часто використовувалась народна вишивка. З подачі Гординського Галичина стала законодавицею тогочасної моди. Сьогодні вишиті орнаменти в етнічному стилі з’являються у багатьох колекціях відомих дизайнерів: у Жана-Поля Готьє 2005-го року, який захопився Україною після Помаранчевої революції; у Джона Гальяно, який дав настанови візажистам, коли ті робили макіяж моделям для його осінньо-зимової колекції 2009-го року, що “дівчата мають бути схожими на “замерзлих українських наречених”; Прабал Гурунг, який представив разом зі своєю осінньо-зимовою колекцією 2013 року історію так званої “Асгарди” – лицарського мистецтва жінок України, яке практикують в Карпатах. А також такі бренди як Gucci, Valentino, Manish Arora, Cloe, Carven та багато інших. Сьогодні ж навіть зовсім маловідомі бренди прикрашають вишивкою численні топи, блузи, сукні, спідниці, джинси, пальто, куртки, аксесуари і, навіть спідню білизну. Отже, бабусині вишиванки із музеїв та етнографічних фестивалів перемістилися в самісінький центр суспільно-політичних процесів, осучаснилися та стали звичною частиною повсякдення, аж до принтів на футболках та спортивних костюмах. Переосмислення нашої культурної спадщини, переказ її сучасною мовою, інтеграція в актуальну моду – це набагато складніше, ніж робити вишиванки або нашивати на сучасний одяг стрічки з національним орнаментом. Це перетворення українських національних традицій одягу у високе мистецтво.

Ukrainian People Fashion Show (SpringSummer, 2020) відбудеться в п’ятницю, 20 березня, в Galaxy Banquets Halls (4663 N Ruby St, Schiller Park, IL 60176). Довідки за телефоном 773-844-0401.

Diaspora В

Благодійний фонд Revived Soldiers Ukraine зібрав 100 тисяч доларів на допомогу українським військовим: про Північно-американський тур “Шпилястих Кобзарів” Ольга Руда Фото: Тетяна Дрожжина Бандура – це круто! Бандура – це модно! Бандура – це патріотично! Гурт “Шпилясті кобзарі”, відомий в Україні та за її межами віртуозною грою на кобзах, спричинив у Чикаго справжній “культурний” вибух. Діаспоряни супроводжували кожну пісню гучними оплесками, співали разом з хлопцями невмирущу “Червону Руту”, знімали концерт на відео, а на завершення дійства довго аплодували стоячи. Такої палкої зустрічі не очікували навіть самі “шпилясті”.

34

March 2020 Ukrainian People

суботу, 1 лютого, в переповненому залі Українського Культурного Центру Чикаго відбувся концерт музичного гурту “Шпилясті кобзарі”. Він став другим в північно-американському турі гурту, організованого благодійний фондом Revived Soldiers Ukraine (керівник – Irina Vashchuk-Discipio). Послухати колоритних бандуристів прийшли понад 300 людей. Хлопці майстерно виконали українські народні пісні у сучасному форматі, інструментальні твори і cover-версії світових хітів, а також власні авторські пісні. Як виявилося, вони гармонійно поєднують колорит народної традиційної музики з мотивами пісень Джо Дассена, Beatles, Nirvana та інших “зірок”, а мелодії бандури – з сучасними танцювальними композиціями. У цей день було зібрано понад 20 тисяч доларів, які будуть спрямовані на потреби поранених військових України, а також на утримання реабілітаційного центру Next Step Ukraine. Це – кошти від продажу квитків та сувенірів з українською символікою, аукціону, пожертв діаспорних організацій та окремих глядачів. Почесними гостями вечора стали поранені військові України Макс Алексєєв та Олег Івахнюк, Владика Венедикт (Алексійчук), Єпископ єпархії Святого Миколая УГКЦ з осідком у Чикаго, лікар-хірург Ярослав Дзвіник, який оперує бійців з України, та багато інших. Організатори надзвичайно теплого, насиченого доброю енергетикою вечора знали: байдужим він не залишить нікого. Благодійний концерт “Шпилястих кобзарів” в Чикаго відбувся в рамках туру, в який увійшли 9 міст США. Розпочався тур 31 січня в містечку Сент-Луїс, що в штаті Міссурі, а завершився у Випані, НьюДжерсі. Готуватись до такого грандіозного проекту фонд Revived Soldiers Ukraine почав з травня минулого року – для цього було задіяно понад 40 волонтерів в різних містах країни. Мета доброчинців – зібрати 100 тисяч доларів для реабілітаційного центру Next Step Ukraine під Києвом у місті Ірпінь. Війна в Україні змінила світогляд багатьох, в тому числі й краян, які мешкають у США. Колишня спортсменка-легкоатлетка, яка виступала за збірну України, Ірина Ващук, – зараз волонтерка. Вона допомагає в реабілітації поранених українських військових і є президентом благодійного фонду “Revived soldiers Ukraine”, що організовує збір коштів, відправляє воїнів АТО з травмами на лікування до США та відкриває реабілітаційні центри в Україні. Сума зібраної благодійної допомоги наближається до мільйона доларів (!). На той момент, весною 2014-го, найдоцільніше, що могла зробити Ірина, проживаючи в США, – це зібрати кошти серед друзів і передати пораненим майданівцям, а відтак – пораненим військовим. “Коли десятками почали надходити запити про допомогу, а Європа виставляла шалені суми за лікування наших військових, я вирішила домовитися

зі шпиталями в США і спробувати допомогти хоча б одному військовослужбовцю отримати лікування в Штатах безкоштовно”, – говорить Ірина. У березні 2014 року її волонтерська діяльність знайшла підтримку українців у Північній Каліфорнії, від групи Maydan SF. Дівчата через Facebook збирали кошти, Ірина ж допомагала знаходити поранених майданівців. Так допомогли декільком хлопцям, постраждалим пiд час подій в Криму і зоні АТО, Луганської та Донецької областей. “Ми започаткували “Відродження Захисників України – Revived Soldiers Ukraine”. Спочатку мало хто знав про фонд і про те, що робимо. Переважно, люди дізнавалися від самих поранених військових. Ми почали проводити благодійні концерти. Перший концертний тур з Аничкою по США ми провели навесні 2016 року. Тоді зібрали близько 60 тисяч, які витратили на потреби паралізованих хлопців в Лос-Анджелесі, а ще декілька військових отримали цільову допомогу в Україні”, – розповідає Ірина. Зібрані кошти з концертів і від приватних донорів фонд витратив на медикаменти, оплату операцій, протезування, а також гроші пересилали в Україну для покриття медичних витрат. Стало зрозумілим, що дієвою є культурна дипломатія, тож активісти подовжили привозити українських виконавців до США. Таким чином просувати українську культуру в Штатах та збирали кошти для наших поранених військових. Волонтери допомагали з робочими візами артистам, так перед діаспорою виступили Олександр Кварта та Неля Каблучка, Оксана Муха та Сашко Божик. Волонтери привозили 37 українських поранених захисників з різними травмами: рук, ніг, зору, кульові поранення в живіт і в голову, опіки. Їм провели реконструкції щелеп, реабілітацію для сліпих та паралізованих, а також протезування (глибоке та для двох кінцівок). Так розпочалася співпраця з медичними закладами: Yale Hospital, Massachusetts General Hospital, USC Hospital, Wills Eye Hospital, Florida Hospital, Swedish Covenant Hospital (Чикаго), Mayo Clinic, а також з мережею реабілітаційних центрів Next Step та інших. Частково чи повністю фонд оплатив медичну допомогу понад 200 важкопораненим захисникам. А потім, підрахувавши витрати на реабілітацію в Next Step у США для 13 захисників України з паралізованими нижніми кінцівками протягом 4 років, зрозуміли, що варто відкрити філію центру в Україні. Також покрити витрати на його відкриття та щомісячне утримання. Тож у листопаді 2018-го в Україні було засновано філію благодійного “Фонду Від-

родження Захисників України” на чолі з Юлією Сташків. Вже в квітні 2019 року зi США завезли обладнання на суму 120 тисяч доларів та відкрили реабілітаційний центр для людей з травмами центральної нервової системи, за зразком Next Step Fitness в Лос Анжелесі – Next Step Ukraine під Києвом в місті Ірпінь. За 4 роки фонду вдалося зібрати і витратити на поранених воїнів України, в тому числі і на реабілітаційний центр Next Step Ukraine, майже 800 тисяч доларів. До допомоги намагаються залучати приватних меценатів, також волонтери шукають лікарів в США, які змогли б прооперувати українських військових зі складними пораненнями або знайти хірургів-благодійників. На місцях постійно потрібні волонтери, які допомогли б розселити поранених вояків, а також перебувати з ними в США. Під час концертів північно-американського туру “Шпилястих кобзарів”, благодійний фонд Revived Soldiers Ukraine зібрав 100 тисяч доларів на допомогу українським захисникам. На зустрічі в Чикаго благодійний фонд нагородив лікаря-хірурга Ярослава Дзвіника кришталевою статуеткою з подякою за його численні оперування наших поранених військових. Із зібраних коштів було оплачено протезування військовому Максиму Єрохіну, який втратив ногу і планує виступати в Нідерландах на Іграх Нескорених, які відбудуться в травні цього року в Гаазі. “Звичайно, хочу висловити подяку всім, хто вже довгий час з нами в команді Revived Soldiers Ukraine, – за нашими підрахунками, це близько 40 волонтерів, які активно допомагають вже стільки років. Дякую парафіям українських церков, українським кредитівкам і банкам, культурним центрам і власникам бізнесів. Я навіть не очікувала, засновуючи благодійний фонд Revived Soldiers Ukraine, на таку велику підтримку. Приємно здивована і безмежно вдячна всім, хто приєднався і зробив нашу команду волонтерів сильною”, – не втомлюється повторювати Ірина. Після концерту в Чикаго до присутніх звернувся Преосвященніший Владика Венедикт: “Ми сьогодні були учасниками гарного дійства, яке подарували нам талановиті гості з України... Як важливо нам, українцям, грати разом! Грати разом в політику, грати разом в церковні справі, грати разом ось на таких культурних заходах. Тобто, об'єднуватись. Дякуємо вам, “Шпилясті кобзарі”! На завершення вечора Владика Венедикт звернувся до усіх присутніх: “... Без вашої участі та допомоги було б неможливо проводити такі великі доброчинні акції. Дякую усім, хто знайшов час прийти сьогодні”.

Всім, хто хоче приєднатися до підтримки українських військових, радимо знайти сторінку фонду на Facebook: www.facebook.com/RevivedSoldiersUkraine Якщо ви бажаєте стати меценатами реабілітаційного центру Next Step Ukraine, звертайтеся безпосередньо до Ірини Ващук: Е-mail: revivedsoldiersukraine@gmail.com, Номер телефону: 213-926-6627 Добровільні внески можна робити тут: www.rsukraine.org Фонд дякує усім, хто переймаються долею поранених захисників України. Разом – до перемоги!

Ukrainian People March 2020

35

Ус п і ш н і п р о є к т и

Ми Турбуємось Про Україну We Care About Ukraine День Соборності України в Чикаго, фокус 2020: безпека та незалежність Ольга Руда Фото: Тетяна Дрожжина та Ольга Руда 26 січня 2020 року наша діаспора зібралась в Українському культурному центрі Чикаго на відзначення Дня Соборності України.

П

очесними гостями свята стали легендарний генерал-лейтенант, народний депутат України Михайло Забродський, військовий експерт США Пилип Карбер (Phillip Karber), єпископ єпархії Святого Миколая УГКЦ, Преосвященний Владика Венедикт (Алексійчук), конгресмен Денні Девіс (Danny Davis), конгресмен Майк Квіглі (Mike Quigley), конгресмен Раджа Кришнамоорті (Raja Krishnamoorthi), конгресмен Шон Кастен (Sean Casten), казначей графства Кук Марія Паппас (Maria Pappas), комісар округу Кук Дан Патлак (Dan Patlak), заступник директора з глобальних питань Управління мера

36

міста Чикаго пані Джордан Міллер (Jordan Miller), Генеральний консул України Лариса Герасько, представники польської, угорської, литовської та азербайджанської громад, духовенство й українські американські ветерани. Захід організував Комітет Українського Конгресу Америки Іллінойсу, який представляє одну з найбільших українських громад США. До дії громаду спонукала недавня заява Державного Секретаря Майка Помпео журналістці Мері Келлі: “Гадаєте, американців хвилює Україна?”. У відповідь на ці слова під час відзначення Дня Соборності всі 250 гостей в Чикаго

March 2020 Ukrainian People

встали з табличками в руках “Ми турбуємось про Україну / We Care About Ukraine”. В одну мить в залі запала гнітюча тиша, яка німувала і розчаруванням словами Помпео, і очікуванням його майбутньої поїздки в Україну на зустріч з президентом В.Зеленським. Стурбованість учасників зібрання поділяли багато спікерів заходу. Члени Конгресу рішуче заявили, що безпека України та США пов'язані, і що американці повинні дбати про нашу державу. Адже це означає демократію та свободу на противагу агресії Росії на українських територіях та опір російській кібервійні. Найбільше присутніх зацікавила доповідь

одного із перших бойових комбригів, учасника війни, який отримав генеральське звання і відзнаку Героя України, Михайла Забродського. За рік до російського вторгнення, в січні 2013 року був призначений командувачем 95-ї окремої аеромобільної бригади, що дислокувалась в Житомирі. Під командуванням Забродського брала активну участь у війні на Сході України, у гарячих 2014-2015 роках. Забродський – генераллейтенант, командувач Десантно-штурмових військ Збройних Сил, Герой України – конкретними фактами розповів присутнім про ситуацію в Збройних силах перед війною, протягом військо-

вого протистояння на Донбасі і станом на сьогодні. ЗМІ недаремно називають Забродського одним із найбільш фахових військових України. Програма заходу “We Care About Ukraine” також включала доповідь військового експерта США, президента фонду “Потомак”, доктора Пилипа Карбера. До участі долучилися й представники організації “Українські Американські Ветерани” (Пост 32); присутніх вразило майстерне виконання українських та американських військових маршів хором Спілки Української Молоді (СУМ), вони стали справжнім хітом свята. Відбулася церемонія нагородження за службу українській громаді Генерального консула України Лариси Герасько, яка повертається до Києва після п'ятирічного перебування в Чикаго, та вручення нагороди за допомогу українським військовим і нашій армії керівнику компанії “Міст-Карпати” Марії Іванець. Завершився захід смачним обідом та спільним виконанням українського славеня. І коли в залі урочисто залунали слова “Ще не вмерла України ні слава, ні воля, ще нам, браття-українці, усміхнеться доля. Згинуть наші вороженьки, як роса на сонці, запануємо ми, браття, у своїй сторонці...”, вдивляючись в рішучі обличчя своїх співвітчизників, я зрозуміла – нема в світі такої сили, яка може нас перемогти! Бо ми – українці, нащадки славних козаків. Ми разом, нас багато і нас не подолати! Слава Україні!

День Луї Ріеля та Festival du Voyageur у місті Вінніпеґ (Канада) 17 лютого 2020 року, в рамках фестивалю du Voyageur, жителі провінції Манітоба відзначили День Луї Ріеля – найвідомішого в Канаді національного революціонера, борця за права індіанців і метисів.

У п’ятницю ввечері, 14 лютого, вздовж Ред-Рівер (Red River – червона ріка) від Собору Св. Боніфація через французьку частину міста йшла процесія людей зі смолоскипами, одягнених у національні костюми вільного народу, який колись населяв ці землі. Ця хода поклала початок найбільшому в Західній Канаді зимовому фестивалю, який з 14 по 23 лютого проходив у Вояжер-Парк (Voyageur Park – парк Мандрівника) міста Вінніпеґ.

Feastival du Voyageur є унікальним десятиденним святом франко-канадської культури епохи торгівлі хутром з виступами знаменитих музичних груп, традиційною кухнею, величезними сніговими скульптурами та цікавими зимовими розвагами для усіх бажаючих. Перший фестиваль відбувся 26 лютого 1970 року в місті Санкт-Боніфацій в рамках святкування сторіччя провінції Манітоба (в 1971 році місто стало частиною Вінніпегу). З тих пір кожного лютого Feastival du Voyageur як магнітом притягує сюди гостей з різних куточків земної кулі, музикантів, скульпторів, митців та учасників в національних костюмах, закутаних в хутра і традиційні індіанські ковдри.

Норберт К. Іван / Norbert K. Iwan Фото автора

Історія Дня Луї Ріеля Але я б хотів почати свою розповідь, віддавши належне людині – засновнику провінції Манітоба, якого одна з канадських газет назвала “державним злочинцем і національним героєм”. Вікіпедія називає його “найвідомішим лідером канадських метисів, які стали на боротьбу з англомовними колонізаторами Північно-Західних територій Канади”. Луї Ріель – єдиний за всю історію країни політичний діяч, страчений за організацію повстання проти центральної влади в Оттаві. День Луї Ріеля (Louis Riel Day), який відзначається в Манітобі кожного третього понеділка лютого, став невід’ємною частиною фестивалю Du Voyageur. *** Під час передачі величезних земельних ділянок, що належали компанії Гудзонової затоки, у володіння Канадського домініону, права метисів в Манітобі і Саскачевані були порушені, їх інтереси не враховувалися. У 1870-му році канадським урядом був прийнятий “Закон про Манітобу”, який виділив метисам 1.4 мільйона акрів землі, рівний статус для англійської та французької мов та інші пільги. Цим законом проголошувалося створення провінції Манітоба. Луї Ріель в 1884 році очолив друге повстання, підняте на землях Ред-Рівер метисами, індіанцями і франко-канадцями, які боролися за свої права (після першого Оттава фактично порушила всі домов-

леності, досягнуті після припинення боїв). Через рік, в триденній битві (з 9 по 12 березня) в околицях міста Батош повстанці зазнали поразки. Ріель добровільно здався канадським властям. Судовий процес проходив в Реджайні (провінція Саскачеван) і тривав п'ять днів. Суддя знехтував петицією присяжних, які визнали Луї Ріел винним, але просили про помилування. Лідер повстанців був засуджений до смертної кари і був повішений 16 листопада 1885 року. 12 грудня наступного року рік його останки перепоховали на цвинтарі собору Св. Боніфація. Ставлення до революціонера в канадському суспільстві з часом сильно змінилося. Якщо в кінці XIX століття переважна більшість англо-канадців вважали його вбивцею і зрадником, то в даний час такі настрої поділяє набагато менша частина “блідолицих”). А для метисів, індійців і франко-канадців він назавжди залишається народним вождем, борцем за рівноправність. На сьогодні канадці встановили Луї Ріелю десять пам'ятників. Два з них – в Манітобі, а шість – в Квебеку. Також йому присвячена опера сучасного канадського композитора Гаррі Сомерса.

Фестиваль du Voyageur Du Voyageur – це найбільший зимовий фестиваль Західної Канади, який проводиться в самому серці французького кварталу Вінніпегу, де був розташований обмінний пост – Форд Гібралтар (Fort Gibraltar). Він присвячений французькій культурній спадщині провінції Манітоба та торгівлі хутром і проходить з грандіозним розмахом французької гостинності. З часів володіння цими землями

Компанією Гудзонової затоки, яка кілька століть контролювала ринок хутра, пушнина була основною одиницею торгівлі в англійській частині Північної Америки. Voyageur (Мандрівник) в цьому контексті – торговець хутром, який подорожував на каное по річках і озерах Канади. Вояжери не боялися вести торгівлю з місцевими племенами, вміло управляли каяками і собачими упряжками, вивчали мову і звичаї індіанців, нерідко одружувалися з дівчатами з племен. Тому нащадки вояжерів на Канадському Заході, франкомовні метиси, вважають себе корінним народом Канади (що закріплено в Канадській конституції). Саме на території французького кварталу Санкт Боніфацій проходять святкові заходи Фестивалю Вояжерів. Вже в 51-й раз до Форту Гібралтар з’їхалися тисячі гостей з усього світу, щоб побувати на цьому своєрідному карнавалі з обов’язковими гонками на собачих упряжках, з чемпіонатами снігових велетенських скульптур, танцями, перегонами на каное, з факельним парадом, щоденними концертами та губернаторським балом. Але, найголовніше, фестиваль вояжерів називають “The World’s Largest Kitchen Party” (Найбільше у Світі Свято Кухні), тому що це, насправді, свято для гурманів! Фестиваль вояжерів віддав данину народним героям Канади, які, подібно до американських ковбоїв, назавжди залишаться в канадській історії як хоробрі, працьовиті, витривалі та надійні в команді першопрохідці. Тому, жити у Вінніпезі і не побувати на фестивалі Du Voyageur просто неможливо. Ласкаво просимо в гості на наступний рік!

70 років школи українознавства ім. Василя Стуса в Чикаго Наталія Пономарьова, директор школи українознавства Ім. Василя Стуса в м. Чикаго Понад 70 років у самому серці української околиці в м. Чикаго діє суботня школа українознавства ім. Василя Стуса, яка відіграє величезну роль у житті українськоамериканської спільноти.

Т

ак склалося історично, що багато українців під час Другої Світової війни опинились за межами своєї рідної держави. Після закінчення Другої світової війни на території Німеччини та Австрії почали формуватись так звані “Ді-Пі” табори, де розмістились понад 2 млн. українців – політв'язнів, молодь, що була вивезена разом із своїми родинами на примусову працю, військові полонені. Згодом цим українцям було надано право емігрувати до низки країн, що гарантували їм безпеку і соціальну стабільність. Однією із таких стали Сполучені Штати Америки. Важливо зазначити, що серед більшості українців, які були змушені емігрувати, були високоосвічені люди, політики, священнослужителі, педагоги, котрі відкинули політику тоталітарного режиму, і звичайно ж, надію повернутись назад, до окупованої комуністами України. Як усім нам відомо, з огляду на високу національну свідомість нашої еміграції в США, батьки завжди прагнули, щоб їхні діти, пристосовуючись до життя в американському середовищі, не забували української мови, рідних традицій, зберігали національну самобутність. Сьогодні, повертаючись до нашої історичної минувшини, особливу шану і подяку слід віддати одному із перших ініціаторів створення школи українознавства в м. Чикаго Осипу Левицькому – видатному освітянину, активному учаснику національно-визвольних змагань, вояку Української Галицької Армії. Він ще тоді, в далекому 1949 році розумів: задля того, щоб українці, відірвані від рідної землі, а надто – їхні діти – не асимілювались в американському суспільстві й зуміли продовжити традиції та національну ідею, необхідно мати своє українське шкільництво. І власне він, разом із своїми однодумцями В. Калиною, Н. Гірняком та Е. Жарським почали організовувати школи українознавства у різних штатах Америки. Усі ці заклади мали основну місію – продовжувати традиції “Рідної школи”, що бере свій початок ще від 1894 року. Наша школа входить до системи шкіл українознавства “Рідна школа” при Шкільній Раді при УККА (Український Конгресовий Комітет Америки), що в США є головним координато-

40

March 2020 Ukrainian People

ром організації українського шкільництва. Ми виховали і навчили вже не одне покоління дітей і активно продовжуємо свою роботу. Колишні випускники школи займають різні посади в американському суспільстві та в українській громаді. В першу чергу ми завдячуємо таким великим педагогам, як Дмитру Грушецькому, Вірі Боднарук, Роману Завадовичу, Богдану Рубчаку, Юрію Гаєцькому, Мирону Панчуку, Надіїї Хойнацькій, Любі Маркевич, Ярославі Проців. Багатолітній досвід засвідчує, що формування і виховання гідних громадян цієї країни, які мають українське коріння, є неможливим без якісного і професійного навчання. Його забезпечили на початковому етапі школи українознавства й молодечі організації. Відомо, що з часом наше молоде покоління швидкоплинно асимілюється в американському суспільстві, тому намагаємось зберегти українські ідею, культуру, історію та мову тут, на далекій від України американській землі. Упродовж багатьох років прищеплюємо нашим дітям любов і шану до рідного краю, вчимо зростати їх в повазі до Бога і батьків, закладаємо міцний фундамент знань з історії, культури, літератури. Все це неодмінно знадобиться їм у майбутньому. Культурна і освітня діяльність є частиною навчально-виховного процесу українознавства “Рідної школи” ім. В. Стуса в м. Чикаго. Адже саме наш заклад, окрім того, що займається навчанням дітей, також забезпечує національне і духовне виховання молоді. Це є важливим показником нашої ідентичності. Щоразу, коли можливо, намагаємось запросити для виступу громадських діячів, артистів, священиків, письменників. Вони проводять активну роботу серед наших учнів.

Також налагоджено зв'язок з Малою Академією наук України, МІОК. Учні нашої школи мають можливість безкоштовно відвідувати літні табори в Україні на базі Малої Академії наук і ближче познайомитись з історичною батьківщиною. Багато наших випускників відвідують літні навчальні курси при Українському католицькому університеті і Гарвардські літні курси україноз-

навства. Де успішно демонструють свої знання, отримані в нас. Важливо підкреслити, що школа ім. Василя Стуса в м. Чикаго – єдина серед усіх шкіл українознавства в штаті Іллінойс є акредитованою “Illinois State Board of Education”. Це означає, що наші випускники, успішно склавши матуральні іспити, отримують кредити за дисципліни українознавства, які вивчались у школі. Ці кредити зараховуються під час вступу до коледжів і університетів США. Наші учні беруть активну участь в житті громади. Щорічно проводимо художні виступи, присвячені важливим подіям в історії України, відзначаємо День української мови, День матері, свято Різдва, день народження Т. Шевченка, вшановуємо пам'ять жертв Голодомору 19321933 років, героїв Крут, Майдану. Важливе місце у житті школи посідає батьківський комітет, який протягом багатьох років продовжує надавати свою підтримку дітям та школі загалом. Комітет також бере активну участь у громадській діяльності. Своєю чергою, українська громада належно оцінює роботу нашої школи. Кредитівка “Самопоміч”, Фонд “Спадщина”, Український Народний Союз надають матеріальну допомогу школі і грошові нагороди випускникам. Школа Українознавства ім. Василя Стуса в м. Чикаго була і залишається одним із основних навчальних закладів у нашій громаді, що виховує і формує свідомих українців і гідних громадян США.

ШКОЛА УКРАЇНОЗНАВСТВА iм. Василя Стуса при Товаристві « Р І Д Н А Ш К О Л А » UKRAINIAN SCHOOL OF CHICAGO, Inc. 2220 West Rice Street | Chicago | IL 60622

ЄДИНА АКРЕДИТОВАНА ШКОЛА УКРАЇНОЗНАВСТВА В ШТАТІ ІЛЛІНОЙС Школа Українознавства ім. Василя Стуса при Товаристві «Рідна Школа» розпочинає реєстрацію учнів на 2020/21 навчальний рік: навчаємо учнів від передшкілля (4 роки) до 10-го класу пропонуємо викладання курсу yкраїнської мови методом USL всі учні мають можливість отримати кредити за предмети українознавства кредити можуть також зараховуватися при вступі до коледжів та університeтів США (друга іноземна мова і Social Studies) ✓ Пропонуємо гарячі перекуски під час обідньої перерви

✓ ✓ ✓ ✓

Заснована українським вчительським товариством у 1950-му році, впродовж 70-ти років наша школа виховує українську молодь Чікаґо та околиць в дусі любові до України, її мови, традицій, історії, літератури, культури, географії та релігійного обряду.

Додаткову інформацію та реєстраційні форми можна отримати в канцелярії школи по суботах з 9:00–1:00 год.

Eлектроннa поштa: uprava@ridnachicago.org Тел. 773-829-6288 www.RidnaChicago.org

Entertainment We recommend the best events, festivals, and fun things to do in Chicago, Illinois.

March 2020

St. Patrick’s Day Parade March 14, 2020 ▸ The St. Patrick’s Day Parade goes north on Columbus Drive from Balbo to Monroe, rain or shine. Free.

Festival of colors March 14, 2020 ▸ Global Connections: Holi features Indian music and performances in the Aon Grand Ballroom at Navy Pier. Wear a white shirt to be permanently stained if you want to join the traditional throwing of color outdoors in the beer garden. Free admission and colored powder while it lasts.

Jazz March 7, 2020 ▸ Choose from a dozen different jazz performances in Oak Park restaurants during Jazz Thaw. Free.

St. Patrick’s Day parade (west) March 7, 2020 (noon) ▸ Celebrate Irish tradition with leprechauns, clowns, jugglers, dancers, bagpipers, marching bands, and floats at Elmhurst St. Patrick’s Day Parade. Free.

St. Patrick’s Day party cruise March 7 – 17, 2020 ▸ Wear green and join the St. Patrick’s Day Booze Cruise for stellar views, DJ dance music, and a cash bar aboard Anita Dee II, departing from DuSable Harbor for age 21+.

Orchid show March 1 – 22, 2020 ▸ See 10,000 blooms at The Orchid Show at Chicago Botanic Garden. Enjoy live music on Tuesdays & Thursdays (10 a.m.), photographer hours on Tuesdays (8:15 a.m.), and a plant sale on March 26.

42

Free children’s music March 3 – 31, 2020 (Tuesday noon) ▸ Stroller Grooves is a onehour music series for kids at noon in the Crystal Gardens on Navy Pier. Free.

Custom car show March 6 – 8, 2020 ▸ World of Wheels features hot rods, competition cars, specialty, concept vehicles, and celebrity guests at the Rosemont convention center.

St. Patrick’s Day – green river March 14, 2020 ▸ Watch the Chicago River flow green at Dyeing of the Chicago River, which is best viewed “from the east side of Michigan Avenue, the west side of Columbus Drive, or upper and lower Wacker Drive between Michigan Avenue and Columbus Drive.” They say the time and location are subject to change. Free.

Orchid evenings March 5, 12, 19, 2020 ▸ See 10,000 blooming orchids, and buy cocktails and light bites during Orchids After Hours at Chicago Botanic Garden on Feb. 13, 14, 20, 27; March 5, 12, 19. Evening with Orchids is a special cocktail tasting on March 11.

Shopping-cart race March 7, 2020 ▸ Shopping cart riders race through Wicker Park pushed by humans in the Chiditarod, on the same day the Alaska Iditarod dog-sled race begins.

Donate food. [Line up begins at noon in front of Cobra Lounge.]

St. Patrick’s Day festival March 14, 2020 ▸ After the big parade, enjoy Irish music, dance, food, activities, and Irish gifts for sale at St. Patrick’s Festival throughout the Irish American Heritage Center. Children age 12 and younger are free.

March 2020 Ukrainian People

Tattoo convention March 20 – 22, 2020 ▸ Chicago Tattoo Arts Convention features live tattooing, seminars, and entertainment at Rosemont convention center.

Chocolate & wine March 21 – 22, 2020 ▸ The West Loop Spirits, Wine & Beer Festival promises vendors displaying products for you to sample, wine and spirits tasting, and chef demonstrations at Stephen M. Bailey Auditorium. Held in March and Oct.

Beer festival March 14, 2020 ▸ A ticket to Chicago Beer Festival includes 40 tasting tickets, with live music and food for sale at The Field Museum for age 21+.

Antique glass show March 14 – 15, 2020 ▸ Shop from 25 dealers selling early American pattern glass, elegant or handmade glassware, depression glassware, kitchen glassware, Pyrex, Fire King, and Fenton at Glass Show & Sale at Midwest Conference Center in Northlake. Identification and repair available.

Maple sugar fair Schaumburg March 14 – 15, 2020 ▸ Enjoy an outdoor pancake breakfast with real maple syrup and see how it’s made in a pioneer sugar camp at Sugar Bush Fair, which includes a puppet show and a hayride in Schaumburg.

Flower and garden show March 18 – 22, 2020 ▸ Chicago Flower & Garden Show features 20 gardens, dozens of vendors, cooking demonstrations, seminars, and a kids’ activity garden at Navy Pier.

Discount tickets $10 (child $2.50)

Shamrock 8K race March 22, 2020 ▸ Billed as the world’s largest timed 8K race, the Shamrock Shuffle begins and ends in Grant Park and includes a post-race party. It also has a 2-mile walk.

Flower show March 22 – April 5, 2020 ▸ Macy’s Flower Show features flowers and exotic topiaries in landscapes, plus scheduled events at Macy’s on State Street. Free.

Whisky festival March 27, 2020 ▸ Taste 350 whiskeys, and learn from master distillers and blenders at pricey Whisky Fest Chicago at the Hyatt Regency Chicago.

Rock classics

by Queen March 28, 2020 (8 p.m.) ▸ Hear classic rock songs by Queen (We Will Rock You, We Are The Champions, Bohemian Rhapsody, and more) performed with uncanny realism by One Night of Queen at Rosemont Theatre.

Найкращi ресторани в Чикаго з вiдкритими верандами Весна. Час сісти і розслабитися. Гаразд, це ще не зовсім літо, але воно вже повільно наближається. Гарна новина – сніг нарешті зійшов (чи нам так здається), і ти можете нарешті вийти з будинку. Чи це означає, що ти хочеш провести якомога більше часу на відкритому повітрі? Але чим же зайнятись надворі? Звичайно ж, їсти і пити. Ось список чудових місць під відкритим небом, де можна гарно відпочити з друзями.

1. Park & Field 3509 W Fullerton Ave Chicago, IL 60647 (765) 426-6657 Boasting 6,000 squarefeet of space, outdoor furniture, and bonfire pits, Park & Field’s patio is a lively playground no matter the season.

Summer, though, is when the action really starts to pick up at the vintage-themed sports bar. Weekends include bottomless boozy brunches and games on the bocce court are available every day.

2. Parson's Chicken & Fish 2952 W Armitage Ave Chicago, IL (773) 384-3333 A massive patio?

Check. Negroni slushies? Ready to go. Fried chicken? Of course. The party never stops at Land and Sea Dept’s sizzling chicken shack, where patrons can easily spend an entire day hanging out. The food is worth sticking around for; the lineup of greasy goodness includes hush puppies, fried fish, and crunchy chicken that’s been brined and dipped in buttermilk hot sauce.

44

3. Etta 1840 W North Ave Chicago, IL 60622 (312) 757-4444 Rustic hearthfire cooking, an approachable wine list, and a lighthearted atmosphere have made Etta one of the places to be on the Wicker Park/Bucktown border.

Danny Grant and the Maple & Ash crew crank out homemade focaccia, bubbling shrimp, blistered-crust pizzas, pastas, and much more.

4. Big Star 1531 N Damen Ave Chicago, IL (773) 235-4039 The most-visited patio in town needs little introduction.

Come early (dogs are welcome) or expect to wait a while as the line is sometimes hours long. Those who tough it out are rewarded with tacos, margaritas, whisky, and a prime spot for people watching.

5. Sportsman's Club 948 N Western Ave Chicago, IL 60622 (872) 206-8054 Heisler Hospitality revived this old Polish dive in 2014 and turned it into an essential Chicago bar. The drinks program showcases spirit-forward cocktails that change daily and there’s also an amaro machine that pumps out blended shots.

6. Homestead on the Roof 1924 W Chicago Ave Chicago, IL (773) 332-2354 Farm-to-table doesn’t

March 2020 Ukrainian People

get more literal than at this 85-seat patio located above Roots Handmade Pizza in West Town. Its organic rooftop garden supplies much of the veggies and herbs used so count on seasonal delights like mushroom pelmeni and root vegetable salad.

7. Noyane 101 E Erie St Chicago, IL (312) 667-6796 The Conrad Chicago’s rooftop lounge offers cool vibes, scenic sights, and pristine sushi just steps away from the Mag Mile.

8. Tanta 118 W Grand Ave Chicago, IL (312) 222-9700 Chicago’s preeminent Peruvian restaurant takes diners on a culinary journey through the South American country. Catch some rays on the rooftop and feast on ceviches, anticuchos, and signature dishes like chaufa aeropuerto and pollo a la brasa.

9. The Dawson 732 W Grand Ave Chicago, IL (312) 243-8955 A massive West Town establishment with modern industrial design and a lively atmosphere, the Dawson’s large outdoor

space feels like a sophisticated summer soiree.

10. Piccolo Sogno 464 N Halsted St Chicago, IL (312) 421-0077 A trip to Tuscany should be on every summer bucket list but for a cheaper alternative, head to Tony Priolo’s classic Italian restaurant.

11. London House Chicago 85 E Wacker Dr Chicago, IL (312) 253-2317 This gorgeous rooftop offers sweeping views of downtown, decent American cuisine, and classic libations. Chef Jacob Verstegen’s menu has truffle fries, fish tacos cooked in banana leaves, and duck wings.

12. Aba 302 N Green St 3rd floor Chicago, IL 60607 (773) 645-1400 Lettuce Entertain You’s West Loop restaurant has quickly become a go-to destination for al fresco dining and summertime vibes.

13. Gibsons Italia 233 N Canal St Chicago, IL 60606 (312) 414-1100 Gibsons Restaurant Group’s tri-level achievement, situated next to the Chicago River, impresses on all fronts. Steaks are predictably a highlight of the menu but don’t forgo the gold-extruded pastas, either.

14. Cabra 200 N Green St Chicago, IL 60607 (312) 761-1717 Boka Restaurant Group’s latest project with Stephanie Izard has been one of the hottest openings of 2019.

15. Beatnik on the River 180 N Upper Wacker Dr Chicago, IL 60606 (312) 526-3345 The 80-seat patio captures the bohemian-inspired feel of the original and is decorated with verdant plants, comfy daybed seating, and fringed umbrellas for shading. The Spanishand Mediterraneaninfluenced menu includes curry meatballs, smoked octopus, and Lebanesestyle roasted lamb.

16. Monnie Burke's 1163 W 18th St Chicago, IL 60608 (312) 243-2410 The outdoor experience is backed by pastas, steaks, and other new American plates, as well as frozen sangrias and creative cocktails like the “5 Keys” (bourbon, amaro, sherry, toasted

rice, fermented honey, bitters).

17. Fountainhead 1970 W Montrose Ave., Chicago, IL 60613 (773) 697-8204 Bar featuring 24 beers on tap and an extensive selection of whiskeys, plus beer-friendly food.

Open late: Saturday till 3, other nights till 2.

18. The Duck Inn 2701 S Eleanor St., Chicago, IL (312) 724-8811 It’s a known fact that hot dogs and burgers are best enjoyed outdoors. That’s why eaters flock for Kevin Hickey’s ramped-up comfort foods on the backyard patio. His signature Duck Inn dog, made from beef and duck fat, is dragged through a garden of Chicago-style toppings, while the hamburger sandwich features Brun-uusto cheese and dijonnaise on rye bread.

19. Kimski 960 W 31st St Chicago, IL (773) 890-0588 Sausages topped with “kraut-chi,” housemade pierogis, and kimchi poutine are just a couple of the creative fusion offerings at this Bridgeport eatery. The Korean-Polish street fare pairs perfectly with the brews and cocktails next door at Maria’s Packaged Goods and patrons can sample them on the back patio.

20. The Promontory 5311 S Lake Park West Chicago, IL (312) 801-2100

Frank Brichetto Chicago is always full of adventure and things to explore, and I hope to share these great experiences with the wonderful readers of this magazine.

I just found out about this vegetarian / vegan place, Sam & Gertie's Deli, 1309 W. Wilson Ave., Chicago, and I really want to try it out. Yeah, I know, we're not usually vegetarian types, but come on, it's the “world's first vegan Jewish deli”.

This will be a great new way to start out the end of winter. Please join us this Saturday, March 7th, for lunch. The menu is filled with stuff I've never heard before – LAKS and Baykin – they're apparently vegan substitutes for lox and bacon. Hmm, I'll have to try one of those. There's also various bagels and a bunch of things I'll have to ask about, because somehow there is pastrami on the menu. You're up for this, right? http:// www.samandgerties.com/

It's

March, my fellow Chicago Adventurers. Spring is coming! Days are longer! Another month of adventures lies before us, so lets' get started, shall we?

Spring Adventures Await

As long as we're this far north, let's go just a bit farther, up to the Baha'i Temple, at 100 Linden Ave., in Wilmette. It's right across Sheridan Rd. from the Lake, easy to find, and you won't miss it, just follow us.

Have you ever been inside? The outside is a true architectural masterpiece, just look at the way the pillars, arches and dome work together to create such a visually beautiful structure. When we look closer we'll see the intricate work done throughout, and inside we'll learn that the whole thing is designed to reflect the very principles upon which the Baha'i faith is based. It took fifty years to build this place of prayer and worship.

Whether you follow the Baha'i faith, or even know anything about it doesn't matter. This place is beautiful, calming, and inspiring, no matter what your faith is.

We can learn some of the history of this much persecuted faith in the visitors center in the lower level.

This evening, we're heading back down to the Ukrainian Village neighborhood, to the Empty Bottle, 1035 N. Western, where, starting at 8:30pm we'll hear the sounds of The Make-Up, a “post-punk” band from Washington DC, followed by the softer, more melodic music of Deadbeat Beat, “two guys and a girl” from Detroit.

No, we've never heard either of these groups live. Their online stuff seems to be rather good, and what the heck, it's not really an adventure if you already know what to expect, right? This isn't bad. It reminds me a lot of going to hear bar bands when we were in college. Remember those days?

46

March 2020 Ukrainian People

This Saturday, March 14th, Chicago will be celebrating St. Patrick's Day, we'll be right there, joining in. Yes, I'll have green beer, what the heck, it's a tradition. The parade starts off at 12 Noon, along Columbus Drive from Balbo Dr. up to Monroe St. It's always crowded, so let's take the “L” train downtown, walk over to Columbus, and meet there about 11:15 or so? We'll find a good place to stand and watch the many floats, the Shannon Rovers pipe band, dressed in full regalia, and all the other parade participants proudly showing their Irish heritage.

Today, in Chicago, everybody is Irish.

Did you see them dye the Chicago River bright green? I know, they do it every year. It doesn't matter, I'm always shocked at how that always muddy, murky water turns so quickly to such a bright green.

As long as we're here by the river, let's walk up the Riverwalk for a while, catch a few sights, watch the boats go by, then we can see what the special offerings are at O'Briens on this especially Irish day, hmm?

It's right here, just east of Wabash, at 45 East Riverwalk South. www.obriensrestaurant. com

Well,

that's enough adventure for us for the day. Will we see you tomorrow?

Tell you what- today, Sunday March 15th, let's have a late breakfast-brunch sort of meal shall we? Walker Bros., The Original Pancake House, 153 Green Bay Rd., Wilmette, Illinois, has some of the absolute world's best food, and you don't have to believe me: they were featured on Food Network's show, The Best Thing I Ever Ate! How's that for a solid testimony? This place is also charming and feels inviting,

48

with stained glass panels all around and unique lights over all the tables.

The bacon & cheddar omlette may have been featured on the show, but I'm ordering the apple cinnamon pancake, just look at the size and smell the apples and cinnamon! Mmmm, mmmm, mmmm. Omlettes, pancakes, salads, sandwiches, various specialities are all on the menu and all of them are delicious. Yes, I'll share my apples if I get a bite of your omlette.

See? I told you this is worth it. http://www.walkerbros.net/ Wilmette.html

From here let's pay our first visit to the Mitchell Museum of the American Indian, 3000 Central St., Evanston, Illinois. While the museum has been open for 40 years, I only learned about it recently.

They have over 10,000 objects in their care, and many are on display in their current and permanent exhibits. Let's head to the Connecting Cultures exhibit and learn just a bit about the 1,100 different cultures, from across the US and Canada, that are featured. It's beautiful, it's history, it's still everyday life for thousands of Illinoisans.

WOW! Isn't that powerful? We have to come back.

Hey LOOK, it's already

Friday, March 20th First Day of Spring. Grab your family, or and it's finally the

your special someone and go celebrate, and no, tonight, we won't be joining you. plans.

March 2020 Ukrainian People

We have

Saturday, March 21st, let's head down to Hyde Park for a day of exploration into Chicago history and architecture. First, skip breakfast so we can try Bergenstein's New York Deli for an early lunch. It's at 1164 E 55th Street. I don't care that it's only 11am, I'm having Debbie's Lox Platter, with two bagels, Nova Lox, tomato, cucumber, onion, herdboiled Egg, cream cheese and olives. Yes, that's exactly why I skipped breakfast. Perhaps you'd like a Pastrami on Rye, with a good sharp Swiss cheese slice? Or maybe a Reuben,.full of corned beef and sauerkraut? We've got time to eat and talk, don't worry. How's your sandwich?

Now we can take a stroll to the 1pm guided tour at the Henry B. Clarke House Museum, 1827 S. Indiana Ave. the oldest house in Chicago, dating to 1836. Admission is free, and look around – do you believe this is how middle class Chicago families lived when Chicago was a small but growing town, before the Civil War? While it doesn't have modern amen-

ities, it's huge compared to most middle class housing in Chicago today. WOW. Then we'll walk the short distance to the Glessner House Museum, 1800 S. Prairie Ave., for the 2:30pm guided tour. The Glessner House if quite a bit different from the Victorian and Greek Revival types we so often see. Take a look, there, at the rough-hewn stone.

It was controversial at the time, of course. Look at how different it is from anything else in town.

It's really big, with a heavy wall enclosing the courtyard, and the other three sides resemble a medieval stone fortress. But apparently its overall effect

It's A

made an impression on architects such a Louis Sullivan and Frank Lloyd Wright.

An evening at Kingston Mines, 2548 N. Halsted, is always a great way to end a long, stressed- out week at work. So this Friday, March 27th, let's get there a bit early, before the music starts. How does 6pm sound? This is great, now we can eat in our usual leisurely way, talking about work, or the kids, or making our plans for the next few weeks, you know, the way we always do. Me? I'll have the Fish and Chips, please. You? The Shrimp Basket always looks so good, but you might like a plate of BBQ “Wicked Wings”. I told you I had a stressful week – I need desert and Pecan Pie ala Mode sounds just perfect. You might like the Cheesecake, so have some.

The first set of music starts about 7:30pm. On Fridays it's always acoustic for the first set, before things heat up for the rest of the evening.

We don't even care who's playing, it's always good music, pure blues mostly, but a lot is bluesstyle rock 'n roll. Regardless, it's always a good time. Aren't you glad we came early? Once the electric music sets start, it gets hard to talk or hear each other, but we'll do just fine, and yes, I will have another beer.

That was fun! Now it's getting late, so we're heading home and looking forward to tomorrow.

Sleep well, and don't be late.

Today, Saturday, March 28th, join us please for an early “hot weather” experience at the world famous Lincoln Park Conservatory, 2391 N. Stockton Dr., just south of Fullerton, west of Lake Shore Drive. We've been here before, but the exhibits change frequently so let's just get out of the dreary, damp, overcast Chicago spring weather and into the green, inviting warmth of a fully restored Victorian era glass building, skillfully divided into the lush Fern House, the wonderful colors of the Orchid House, the exotic Palm House and of course, the Show House.

Will you look at that? The Spring Flower Show is in full display! Amazing. I'm always amazed to find so many more flowers from around the world that I had no idea even existed. Where on God's green Earth is that purple one from? No, I won't pick any of the flowers, or feed the fish, or even throw a coin in the fish pond. I promise.

been a great month, hasn't it, my friends? s always, Chicago is full of uplifting, exciting and just plain fun things to do, so until next month, keep adventuring!

“Повний цікавих штрихів і яскравих образів.” "Нічого, крім торжества на всіх фронтах."

КВІТЕНЬ - ТРАВЕНЬ, 2020 ДИРИГЕНТ

Photo: Cory Weaver

ДИРЕКТОР

МА Н ДРИ

k: gaічtиuгаc Sau нського трохи м

курорт і сонця в келиху Людмила ПУСТЕЛЬНИК, фрiлансер. Полiтолог за освiтою, журналiст по життю.

І

стина, як відомо – у вині. А ще – в тому, щоб його скуштувати, безкоштовно – перед тим, як купувати пляшку шляхетного напою. Це варто зробити в містечку Сагатак (Saugatuck, MI) на південно-західному узбережжі озера Мічиган. Курортно-алкогольномистецька оаза, там не лише знаються на винній культурі, але й запропонують відпочинок, “не гірше, ніж в якомусь Майямі” і колорит Середнього Заходу. Недарма про Сагатак кажуть, що він – справжній

Скарб прісного ”моря“ До безмежжя води – з м’якими лініями піщаних дюн, заспокійливим шарудінням хвиль і зграями нахабних чайок – зовсім близько, хвилин 15 пішки. Стежкою через ліс, вона то дряпатиметься стрімко вгору, то так само несподівано “кинеться вниз” – щоб за черговим пагорбом раптом поманити сяйвом омріяної блакиті в справжньому “кінці тунелю”. Його витворюють сплетені над головою крони дерев. Кажуть, раніше в цих краях непогано почувалися чорні ведмеді – неагресивні, на відміну від грізлі. Десь по мічиганських лісах і зараз можна зустріти, але в Сагатаку для них занадто велелюдно, адже “паломництво” туристів не вщухає цілий рік. Пляжний сезон відкриють вже в середині травня. Oзеро неглибоке на добру сотню метрів від берега, тож Сагатак недаремно вважається місцевим курортом “номер раз” для сімей з дітьми. А наразі, поки навала пляжників ще не почалася, можна неквапно прогулятися головною вулицею, Батлер-стріт. З неї вийти просто на набережну, де білосніжно вишикувалися

50

March 2020 Ukrainian People

пришвартовані яхти їхніх гонорових власників. Як набридне спацерувати, сісти собі просто на дерев’яний пірс, безтурботно, як в дитинстві, бовтаючи ногами над мічиганською водою, і підставити обличчя поцілункам вітру. Містечкокурорт, попри свою популярність, на щастя, не може похвалитися типовими ознаками розкручених відпочинкових центрів – як-от снобізмом і дорожнечею. А милою провінційною домашністю, навіть затишком – так. Ще кілька років тому той затишок можна було навіть за вушком пошкрябати – йдеться про живий символ Сагатака, розкішного гладкого кота Містера Батлера, мешканця (хоч, правду кажучи, більше виглядало, господаря) крамниці одягу та аксесуарів, що по вулиці, звичайно, Батлера. Чотириногий поблажливо дозволяв з собою сфотографуватись. Про нього написали чи не всі навколишні газети і відзняли не один теле-сюжет. Став настільки зіркою, що продавцям довелося почепити табличкупрохання – “Будь ласка, не гладьте! Можете його цим знервувати. Дякуємо за розуміння”. Коли Містер Батлер, проживши довге й славне котяче життя на прилавку, відійшов у кращий світ, в жалобі були не лише мешканці міста,

але й шанувальники “пухнастого талісмана” звідусіль. Тим часом, “Батлероманія” продовжується – в магазині кухонного начиння “Butler Pantry” можна розжитися справжнім глиняним посудом від місцевих гончарів, потім зайти попоїсти до “Butler Restaurant”, а переночувати – в “Butler Hotel”. Гм, чи не забагато того Батлера?.. Тільки не подумайте, що в сагатакців – кепсько з креативом, дуже навіть навпаки. Про це свідчать приватні мистецькі галереї, салони хенд-мейд прикрас, сувенірів та вбрання від майстрів мічиганського от-кутюр – чи не на кожному кроці й не лише в центрі міста. Що приємно – розжитися сагатакським артом можна за доволі помірковані суми. А громадяни, що тут живуть, дуже поважають засновника свого міста, його прізвище ви вже знаєте. Вільям та його дружина були першими білими людьми на цих теренах. Глава сім’ї займався звичною на той час торгівлею: корінні жителі йому – хутра тварин, він їм – “вогненну воду”. Жили в будинку на околиці лісу, й індіанці довгий час були єдиними, з ким спілкувалося подружжя. Xроніки тих часів кажуть, що пані Батлер мала теплі й дружні стосунки з жінками з навколишніх племен. Вони ж, напевне, допомагали їй пережити тяжку втрату. Коли перша біла мешканка Сагатака, новонароджена донечка Батлерів, через рік стала і першою померлою... Поволі до Сагатака (індіанська назва, означає “гирло ріки” – тієї, що Каламазу і впадає в озеро Мічиган) потяглися й інші колишні європейці, населений пункт став: портом, місцем корабельного будівництва, заготівлі деревини, а ще – вирощування персиків. Що, на перший погляд, виглядає химерним – все ж таки, славнозвісний “чинник озера” (“lake effect”) з різкими перепадами температур, надто в холодну пору року, не дуже сприятливий для теплолюбних культур. Та ба – тутешні персики соковитістю й смаковими якостями не поступаються своїм класичним “побратимам” з американського Півдня.

A ще один наслідок “lake effect” – виноградарство. Завдяки якому в Сагатаку поволі утворилася своєрідна...

Алкогольна Мекка Виявилося, що вузька берегова смуга вздовж західного узбережжя озера з не бозна-якими родючими піщаними ґрунтами – дуже навіть приязна до холодостійких сортів винної лози, її плоди потребують тривалого визрівання. Так в 1973-му поблизу Сагатака виникла тепер відома не лише в США Долина Фенн (Fenn Valley), де культивують гібридні сорти сейвал, вайдал, віньйолс, фох та ченселор. Відтак вони стають небанальними піно грі, піно нуар або каберне (червоні) чи ріслінгом, шардоне й унікальним саме для тутешніх широт гевюртстрамінером – вишуканим солодкаво-терпким білим. Виробники цих напоїв пишаються, що урізноманітнюють американську алкогольну промисловість м’якшими, аніж вітчизняні, столовими європейськими винами. Не в останню чергу й тому, що мають екологічнішу технологію зберігання: першими в Мічигані почали стерилізувати пляшки, щоб уникнути пастеризації та штучних презервантів. Також відмовилися від додавання цукру, натомість зупиняючи ферментацію – і створили вина з фруктовим відтінком, “німецького стилю”. Щоб спробувати мічиганського сонця в келиху, можна замовити собі платний тур на виноградник. Це коштує 10 доларів, в ціну входять: майже двогодинна екскурсія, келих з логотипом на згадку, куштування вина та купон, щоб придбати пляшку продукції з Долини Фенн з п’ятидоларовою знижкою. Але є швидший та економічніший варіант – це коли п’ять “пробників” будь-якого вина – на ваше замовлення – можна спожити в Сагатаку, в тутешніх “винарнях” (wine tasting rooms). З інтер’єрами “під старовину”, потемнілими від часу діжками та “гірляндами” перекинутих догори дригом дрібних келишків над барними стійками – щоразу свіжих для кожного нового зразка, який буде куштувати. Загалом закладів з безкоштовним алкоголем – аж п’ять, і відвідати всі протягом одного візиту до міста нерекомендовано –

надто, якщо того ж дня вам доведеться сідати за кермо. Натомість після однієї-двох “винарень”, якщо й сп’янієте, то ненадовго. Коли пощастить, “за дякую” ще й поласуєте місцевим делікатесом на закуску – кульками з козячого сиру з горіхами та виноградом, їх часом готують як додаткову принаду для гостей. Ще одна обов’язкова “приправа” до частування – розмова з сомельє, зазвичай, охочими до балачок хлопцями-дівчатами, вони розкажуть про вино не лише весь його “родовід” аж до європейських витоків, але й про те, за якої температури зберігати, з якими стравами краще смакувати і навіть в яку пору року. Дженіфер, сомельє з Fenn Valley Tasting Room, розповіла історію з кінця 1990-х: якось прийшла немолода англійська леді. Вона привезла своїм мічиганським друзям кілька коробочок паштету з гусячої печінки, купленого у Франції, і шукала належний алкогольний “супровід” до делікатесу. Розпитувала про всі нюанси ріслінгів і шардоне добру годину, нарешті, придбала пляшку, але не виглядала задоволеною. Наступного дня повернулася, і в Дженіфер стислося серце – невже несподобалося? Англійка ж натомість: “Хочу придбати ще 10 пляшок вчорашнього напою. Зо дві повезу до Ліона, щоб знали, з чим насправді треба споживати паштет. У Франції “правильного” вина так і не знайшла”. Після такої “агітації” важко піти з “винарні”, не розжившись пляшкою-другою мічиганського рожевого або червоного “в букеті” з малиною чи персиком. Поєднання винограду з фруктами досвідчених гурманів хай не збентежить, це не має нічого спільного з примітивним фруктовим “шмурдяком” штибу “есесерівського” “Аромату садів”. Мічиганські фруктові вина – то не тільки поважний бренд, але й справжня втіха для піднебіння. А для кого вино – то лише “розминка” перед міцнішим трунком – ласкаво просимо на бурбон, віскі, джин та інші високоградусні “нектари” від місцевих виробників. В закладах, що їх наші туристи між собою охрестили “рюмочними” (за аналогією з генделиками-забігайлівками радянської доби) трішки наллють, як у “винарнях” – теж безкоштовно. Тут же запропонують коктейлі з чарівними назвами “бджолиний лікоть” чи “револьвер”. Що цікаво, відвідувачок у Coppercraft Distillery Tasting Room аж ніяк не менше, ніж чоловіків. Недарма ж Сагатак – не лише курорт, але й постійно діюче

належить до десятки малих міст Америки з найсприятливішою атмосферою для представників громади ЛБГТ. Вони є господарями 140 місцевих бізнесів та складають кістяк місцевої богемної тусовки. Все почалося ще наприкінці 19-го сторіччя – коли на Овальному пляжі (Oval beach) внадилися засмагати чоловіки, необтяжені навіть купальним одягом. (Нудистський пляж серед дюн проіснував до 2011-го). А потім чикагський Інститут мистецтв відкрив тут свою літню програму… В 1960-х мешканці консервативних сусідніх Холанда та Зіланд називали Сагатак “містом гріха” – за те, що там геїв та лесбійок не переслідували, як де-інде навколо. Ба, навіть продавали їм алкоголь – незважаючи на тогочасний закон про заборону це робити. Збиралися в барі “Blue Tempo”, до існування якого доволі ліберально ставилася поліція – хоч суспільна думка тих часів прирівнювала гомосексуалістів до повій та волоцюг. В 1969-му бар спалили, але гей-громада не злякалася – поруч, в містечку Даглас навіть відкрили свій, ЛБГТорієнтований курорт Dunes Resort, зараз – один з найбільш популярних в країні.

Свято гендерної рівності Бо тут добре не лише туристам, але й представникам секс-меншин. Сагатак офіційно

Етапи гурманського шляху – адреси закладів, де можна безкоштовно скуштувати алкоголь Вино: • Fenn Valley – Saugatuck Tasting Room, 310 Butler St, Fennville (дуже близько до Сагатака), MI 49408 • Ridge Cider Co. Tasting Room, 330 Water St, Saugatuck, MI 49453 • Crane's Wine and Cider, 435 Water St, Saugatuck, MI 49453 Міцніші напої: • Coppercraft Distillery Tasting Room, 40 Water St, Saugatuck, MI 49453 • New Holland Brewing –Tasting Room, 201 Culver St, Saugatuck, MI 49453 • The Mitten Brewing Company – Saugatuck, 329 Water St, Saugatuck, MI 49453

Ukrainian People March 2020

51

Гумор

Гуцульські анекдоти *** Гуцул сідає в таксі НьюЙорка і ламаною англійською каже таксистові: – Прошу пана відвезти мене в Путилу. Таксист, старий афроамериканець, дивується: – Та ви що?! Це ж в Україні! Як я з Нью-Йорка доїду до вашої Путили?! Гуцул тихо йому на вухо: – Ну шо ти, граєш вар’ята? Прошу відвези, я заплачу. Мо, трохи заробив долярів. Таксист далі обурюється: – Та що ви таке кажете?! Ви у своєму розумі? Це ж абсолютна нісенітниця! А Атлантичний океан?!!! Гуцул спокійно запалює люльку, дістає повну валізу долярів і віддає таксистові. Таксист шоковано дивиться на валізу з грошима… забирає її, і чемно, чистою українською запитує: – Вам до Путили через Сторожинець чи через Вашківці? *** Гуцул на прийомі у лікаря: – Пане докторe, біду маю.

– Та яку?

– Мені лиш 82 роки, а з жінкою сплю не більше, як раз на тиждень.

– Та то дуже добре, дай Боже всім так!

– Та де ж, докторе, добре? Моєму кумові 96 років, а він каже що 2-3 рази на день годен. То що бисте ми порадили?

– Покажіть-но язика.

Гуцул показує язика. Лікар: – Не бачу ніяких причин, щоб ви не могли казати так само. *** – Гуцул прийшов до лікаря. Маю проблему. Моя жона застудила горло. Ніц не говорить. Що маю робити?

– Святкуй, чоловіче! Святкуй! *** Гуцул на могилі сина: – Чи я тебе не народив, чи я тебе не годував, чи я тебе до унiверситету не вiдпустив, чи я тобi грошi не вiдсилав!? А ти приїхав – i шо ти менi сказав? “Здравствуйтє, папа!”!? *** – А правду кажуть, що в Карпатах ведмеді по дорогах розгулюють?

– Не вірте. То цілковита брехня. Нема там ніяких доріг! *** – Куме, а ви куди ходите на гриби?

– До сусіда.

– У нього гриби ростуть?

– Нє, сушаться. *** Екскурсовод – туристам: – Ця печера з’явилася, коли єден гуцул оповів односельчанам, жи у нього десь тут сі згубила срібна монетка.

*** – Пане суддя, мій сусід обізвав мене бегемотом!

– Коли то ся стало?

– В понеділок.

– А чого ви ся лиш тепер жалуєте?

– А я лиш учора увидів у інтернеті, що то є – бегемот. *** – А кілько ваша корова дає молока?

– 20 літру за динь.

– А шо з ним чините?

– Но, 10 лишаємо собі, а 15 продаємо… *** – А ти знаєш, що у горах біля Ворохти найшли село, де жиють дикі гуцули?

– Що, й Інтернета не мают?

– Но, та не аж такі дикі. *** – Ало, міліція, я туй барана збив.

– Но, та покладіть його на обочину.

– Тать добре, покладу. Айбо шо з його ровером робити? *** – Петре, та куди так утікаєш?

– Йой, біжу, бо не встигну на дізель у 4.20 – Біжи через моє поле. Аж тебе замітит мій бик, та ще встигнеш на 3.10 *** Ворожка говорить молодій файній жіночці: – Скоро ся познакомите із файним брюнетом, і будете мати від нього дитину.

– А ви можете увидіти, шо на то скаже мій чоловік? *** Карпатські дороги настільки суворі, що, везучи в маршрутці з Рахова до Надвірної сметану, то можна привезти масло.

*** Говорят межи собов молоді жони. Єдна уже має чоловіка. Розказує: – Кажут, же чоловіки хотят одне й те саме. Не вірте! Вони ще й жерти просят! *** Єден бандит каже другому: – Надоїло ми таке життя. Вічно ся прятати, люди грабити. Я рішив, ож узьму кредит у банкови і удкрию собі магазинчик…

– Та котрий банк тобі з таким писком кредит даст?

– А я так узьму, же они не будут знати! *** Карпатський чиновник на суді заявив, що триповерхову хижу із басейном і молодими дівками йому підкинули, коли чинили обшук. *** – Ти в армії служив?

– Нє, мене не взяли.

– Чого тя не взяли?

– Не найшли. *** – Доброго дня, пане вчителю! Як ся має мій онук?

– Та учиться добре, чесний. Лиш учора ся відпрошував на ваш похорон! *** Фраза “Я – син прокурора!” ніяк не подіяла на ведмедя….. *** Карпати. Свидовецька полонина. На схилі Близниці пасеться отара овець. Над отарою бовваніє постать вівчара. Раптом гірську ідилію перериває дзвінок мобільного телефона. Отара припиняє трапезу і витріщається на вівчара. Той витягає телефон, вівці починають занепокоєно шепотітися.

– Гальо! – і повертаючись до отари.

– А ну, ціхо, то мене!

А вто

ЧИКАЗЬКИЙ АВТОСАЛОН-2020:

ЩО НОВОГО?

Chicago Auto Show-2020 Володимир Лютий Чиказький автосалон, який вперше пройшов в Місті Вітрів в 1901 році, зараз є найбільшим автосалоном у Північній Америці. Він проводився більше разів, ніж будь-який інший автосалон на континенті і це його 112-е шоу. В цьому році виставка машин Chicago Auto Show пройшла з 8 по 17 лютого на території виставкового центру McCormick Place і гості мали змогу оглянути понад 1000 автомобілів, позашляховиків та вантажних автомобілів.

Чиказький автосалон навіть в епоху живих і барвистих онлайн-презентацій не втрачає своєї популярності – на відміну, скажімо, від більш авторитетних по статусу виставок автівок в Детройті або Нью-Йорку, від участі в яких відмовляється все більше автовиробників. Поки неясна і доля міжнародного автошоу IAA, що проводився у Франкфурті з 50-х років минулого століття – минулорічний захід став останнім в комплексі Messe Frankfurt, а наступна виставка якщо і відбудеться, то вже в іншому німецькому місті і, мабуть, в іншому форматі. Тим часом організаторам автосалону в Чикаго вдалося знайти свою “фішку”, завдяки якій виставка в McCormick Place стабільно привертає увагу автомобільних компаній з усього світу. В Місті Вітрів виставляються переважно серійні новинки, які дуже скоро опиняться в салонах у місцевих дилерів. Переважна більшість дебютів – це, як і раніше, улюблені американцями мінівени, повнорозмірні SUV і пікапи.

опцій поповнився камерою для спостереження за дітьми в салоні, а доступний набір комплектацій – найрозкішніший Pinnacle з шістьма роздільними кріслами, обробленими шкірою наппа карамельного відтінку і збільшеним боксом-підлокітником між сидіннями переднього ряду. Для Pacifica з 287-сильним атмосферним бензиновим двигуном V6 об'ємом 3,6 л відтепер доступна повноприводна трансмісія з муфтою підключення задньої осі. Також в гаммі є 264-сильна “підзарядна” гібридна установка, що забезпечує до 53 км запасу ходу на електротязі. Прийом замовлень на оновлену Pacifica почнеться в третьому кварталі поточного року.

Chevrolet Equinox

Jeep Gladiator Mojave

Chrysler Pacifica Так, в Чикаго дебютував оновлений однооб'ємник Chrysler Pacifica, загальний дизайн якого було просто мінімально переглянуто. Новими виявилися збільшена решітка радіатора, світлодіодні фари і об'єднані світловий смужкою задні ліхтарі, а також диски коліс. У салоні з'явилася нова мультимедіасистема Uconnect 5 з 10,1-дюймовим тачскріном, список

54

March 2020 Ukrainian People

Компанія Jeep оголосила в Чикаго відразу кілька прем'єр, проте всі вони виявилися лише спецверсіями вже знайомих моделей. А найцікавішою з них виявився пікап Gladiator в новому виконанні Mojave, дообладнаний для швидкої їзди по пустелі. Вантажівка отримала посилену раму, ліфт підвіски, амортизатори Fox з виносними резервуарами, розширену колію, додатковий захист днища, різні компоненти з каталогу офіційних аксесуарів Jeep Performance і позашляхові шини Falken Wildpeak All-Terrain зовнішнім діаметром 33 дюйми. Під капотом – 3,6-літровий V6 Pentastar потужністю 285 к. с. в парі з 6-ступінчастою “механікою” або опціональним 8-ступінчастим “автоматом”. Також повідомляється, що Gladiator Mojave, продажі якого почнуться в другому кварталі, здатний буксирувати причіп масою до 2,7 тонни.

На стенді Chevrolet – оновлений “паркетник” Equinox. Від дореформеної машини зразка 2016 року “помолоділий” кросовер відрізняється в першу чергу інший облицюванням передка зі зміненим оформленням решітки радіатора і новими світлодіодними фарами з горизонтальними перемичками. Також рестайлінг приніс Equinox новий задній бампер і змінений малюнок ліхтарів, а разом з тим і “спортивне” виконання RS, яке раніше було доступно для китайської версії моделі. Такий варіант “паркетника” пишається пофарбованою в чорний глянець радіаторною решіткою, квартетом круглих патрубків вихлопу, салоном з шкірою чорного кольору і червоною прострочкою, а також оригінальними 19-дюймовими колісними дисками. Обновки торкнулися також базового оснащення – на борту стало більше електронних помічників, включаючи контроль руху, камеру заднього виду і систему автоматичного гальмування. Моторна гамма Equinox як і раніше включає бензинові агрегати з турбонаддувом об'ємом 1,5 л і 2 л, які у дореформеної машини розвивали 172 к. с. і 255 к. с. відповідно. Коробки передач – тільки “автомат” (6 і 9-ступінчастий). У дилерів оновлений Equinox з'явиться восени.

Nissan Frontier

Ford GT Liquid Carbon Edition Компанія Ford провела невелику технічну ревізію свого суперкара GT. Доопрацьоване фахівцями відділення Ford Performance купе отримало форсований 3,5-літровий бітурбо-V6, який тепер розвиває 669 к. с. – віддача, таким чином, стала на 14 к. с. більше. Повітрозабірники для охолодження двигуна були збільшені, встановлено більш продуктивний інтеркулер і титанова вихлопна система від Akrapovic (вона йде в “базі” – раніше за цю опцію необхідно було доплачувати 10 тисяч доларів), а в режимі Track суперкар тепер повинен вправлятися ще краще завдяки зміненим налаштуванням підвіски. Крім того, для GT 2020-го модельного року доступний новий варіант виконання – Liquid Carbon Edition. Фордовці вирішили, що їх суперкар цілком може обійтися без фарбування зовнішніх панелей, виготовлених з вуглеволокна – їх покрили прозорим лаком. А ще особлива версія “двохдверки” отримала полегшені колеса – вони також карбонові.

Kia Cadenza

Пікап Nissan Frontier – справжній старожил американського ринку. Його дебют відбувся в 2005 році, а довгоочікувана зміна поколінь пікапа відбудеться лише в наступному році. Проте заготовлений для наступного Frontier новий двигун вже прописався під капотом нинішнього пікапа – це 3,8-літровий бензиновий V6 з безпосереднім вприскуванням, що розвиває 310 к. с. і 380 Нм крутного моменту. Коробка передач у Frontier 2020 модельного року, який у дилерів з'явиться навесні, теж нова – це безальтернативний 9-ступінчастий “автомат”, який змінив колишні 5-ступінчасті “механіку” і “автомат”. Привід – задній або підключається повний. До слова, в Європі, де Frontier відомий під ім'ям Navara, вже давно продається нова машина і до того ж оновлена в минулому році.

Toyota Highlander XSE У Toyota в Чикаго, здавалося б, справжній урожай новинок, але насправді мова йде лише про набір декоративних поліпшень для моделей Tundra, Sequoia, 4Runner і Tacoma. Для нас же потенційний інтерес може представляти кросовер Highlander в новій версії XSE. Це четверте покоління Highlander, яке перейнявшись, так би мовити, “драйверскими” цінностями – від стандартного кросовера виконання XSE відрізняється більш складною пластикою передка. З інших особливостей – виставлені напоказ патрубки вихлопу, оригінальні 20-дюймові колісні диски, перенастроєні підвіска та електропідсилювач керма. У салоні Highlander XSE – декоративні вставки “під карбон” і опціональна обробка двокольорового штучною шкірою з контрастною прострочкою. 3,5-літровий V6 під капотом (295 к. с.) в парі з 8-ступінчастим “автоматом” залишився колишнім.

Корейська Kia привезла в Чикаго оновлений седан Cadenza, який у себе на батьківщині дебютував ще в середині минулого року як K7 Premier. Стилісти переосмислили практично весь дизайн Cadenza – колишніми у модернізованої машини залишилися хіба що двері і дах, а в салоні змінилося оформлення передньої панелі, консолі та центрального тунелю, за доплату пропонуються віртуальні прилади. Але на відміну від корейського ринку, американцям доведеться задовольнятися версією з одним-єдиним атмосферним V6 об'ємом 3,3 л, який розвиває 290 к. с. і йде у зв'язці з 8-ступінчастим “автоматом”.

Ukrainian People March 2020

55

Бізнес

Робота за кордоном 11 кроків, які зроблять тебе щасливим

Олена Ріпка Ти якимось чином потрапив в “країну мрій”, до США (виграв грін карту, приїхав за обміном, по робочій/студентській/туристичній візі, цьоця Ганя запросила в гості), і вирішив влаштуватися на роботу. Заробити грошенят і трохи відкласти на грандіозні проекти, що постійно крутяться у тебе в голові. Щоб оплатити свої видатки, заробити на дах над головою, ти берешся за будь-яку роботу. І це нормально. Інженер, вчитель, економіст, журналіст, програміст і т.д. – спершу ми не завжди працюємо за фахом, адже потрібен час на адаптацію. Проте, є щось насправді важливе у роботі за кордоном, що з часом робить нас щасливими. Сьогодні поговоримо про це.

1.

Обери вектор професійного розвитку Відкрий очі і вуха, втягуй носом все, що може тобі згодитися в майбутньому для перспективної улюбленої роботи або власного бізнесу. Визнач, що в тебе добре виходить і що саме приносить тобі задоволення. Виявляється, для щастя всім нам потрібно зовсім мало: робити те, що подобається, в що можна зануритись з головою. А гроші й визнання прийдуть пізніше.

2.

Не затримуйся на безперспективних роботах надовго Якщо ти не обрав справу, якою тобі подобається займатися в перші 5 років, спалахує жовте світло попередження. Ти ризикуєш залишитися на цьому початковому рівні надовго і втратити почуття задоволення життям. Тому професійна медсестра залишається на довгі роки на прибиранні, інженер – на будівництві, журналіст доглядає хворих людей, а офісний планктон залишається… офісним планктоном.

3. Отримуй радість від роботи Нехай спочатку радість в роботі буде частковою. Навіть, якщо єдина радість – це висока зарплата, то можна завжди знайти ще кілька приємних дрібниць. Як-от, футбол з колегами, безкоштовні тренінги, досягнення поставлених цілей і т. п. Зміна роботи тобі буде потрібна щойно робота буде позбавлена всіх радостей.

4. Добре мати кілька професій Якщо ти маєш декілька професій, то тобі буде простіше працевлаштовуватися. Різні керівники шукають різного типу людей. Якщо ти вкажеш в резюме різноманітний досвід, то, безперечно, отримаєш перевагу перед іншими претендентами.

5. Намагайся перемагати Перемога важлива скрізь, де ти можеш отримувати бонуси, прибуток, користь, будувати репутацію і т. п. Скрізь, де ти можеш вигравати з користю для себе – вигравай. У житті всього дві позиції – переможець і переможений, вони ж – жертва і хижак. Можна до кінця життя себе вмовляти, що краще не “висуватись”, бути скромним і плентатись десь у хвості. Але пам’ятай, що тільки сміливі, рішучі, яскраві особистості дістаються вершини.

56

March 2020 Ukrainian People

6.

Зарплата – далеко не завжди визначальний фактор для вибору роботи Висока зарплатня може виявитися фікцією, може мати приховані “підводні рифи” і додаткові проблеми. Вона може озвучуватися, але не виплачуватися, затримуватися. Можуть бути витрати, про які ти зараз поняття не маєш. З іншого боку, можна починати зі скромної зарплатні, але з часом, завдяки своїм здібностям і наполегливому бажанню стати корисним своїй компанії, добитися винагороди, про яку спочатку й не мріяв. Якщо ти не розумієш, що перспективи й твій персональний розвиток можуть бути кориснішими, ніж швидкі гроші, то мало вірогідно, що ти колись розбагатієш. Також перед тим, як влаштуватися на роботу, постарайся зібрати якнайбільше інформації про обрану компанію. Воно того варте, щоб не витрачати часу на адаптацію.

Якщо ти це зрозумів – терміново приймай рішення про кардинальні зміни. Склади план дій. Запишися на курси вивчення англійської. Зміни роботу на ту, де ти отримаєш дорогоцінний досвід, який колись допоможе відкрити власний бізнес або стати професіоналом і знайти омріяну роботу. Крок за кроком посувайся до мети.

10.

Ім’я та репутація створюються видатними проектами та здоровими ризиками “Людині, яка не приймає жодних рішень, зазвичай доводиться підбирати крихти зі столу після того, як свій вибір зробили інші”, – говорить Наполеон Хілл. – “Зайва обережність так само погана, як і непродумані ризики. Обидва випадки – це крайнощі, яких варто уникати. Життя саме по собі наповнене елементами випадковості і можливостями, які треба використовувати”. Постарайся виділятися успішними і якісними проектами.

11.

Поки працюєш в компанії – будь її затятим прихильником Тим, хто приносить користь компанії, завжди буде надаватися перевага. Це може відбуватися не відразу, а може статися й після розпаду компанії, переходу на іншу роботу. Тебе в будь-якому випадку запам’ятають і відзначать. Відданість – дуже важлива чеснота.

7.

Будь успішним, відчувай себе успішним, і це стане правдою Якщо ти відчуваєш себе гідним перемог, нагород, результатів, то й поводься відповідно. Який сенс робити вигляд, що ти успішний, і запопадливо дивитися на всіх знизу вгору? Подивися на лідерів з маленьким зростом – вони примудряються дивитися на всіх зверхньо. Купівля “крутої тачки” в кредит – це лише спроба приховати невпевненість в собі; кожен з нас знає досить забезпечених людей, у яких дуже прості телефони і непомітні автомобілі.

8.

Будь-яка робота або праця можуть стати творчими Навіть мішки можна носити з піснею. Ти можеш вважати, що, як осел, тягаєш відра з розчином, а можеш думати про те, як люди будуть радіти заселенню в нові квартири. В той же час роздумувати про власний бізнес. Все всередині у тебе. Знайди сенс своєї діяльності, і тобі стане цікавіше працювати і жити.

9. Не “вкривайся пліснявою” Одного разу знайома на просте питання “Як справи?” несподівано заявила: “Шукаю працю”. На мій здивований погляд (а я знала, що робота у неї хороша, спокійна і добре оплачувана), жінка просто відповіла: “Розумієш, я недавно відчула, що “покриваюся пліснявою”. Все це хороше заколисує і нікуди не веде. Треба рухатися далі”.

Що тримає тебе “на дні”?

• • • • • • • • • •

Жалощі до себе. Жадібність та заздрісність. Необдумані витрати. Бажання отримати миттєву вигоду. Порівнювання себе з іншими. Відчуття меншовартості, неповноцінності, острах невдач. Страх перед проблемами. Нечесність. Прокрастинація. Байдужість до справи, якою займаєшся, та до компанії, яка тебе найняла. Ілюстрація: Мар’яна Колоша

М и ст е цт в о

Олена Токар:

“Музика – це мова Бога”

Після кількох зумерів на екрані мого телефона з’являється Жінка-Світло. Її кучеряве волосся по-домашньому зібране в пучок, трохи втомлені сірі очі сяють щирою усмішкою. На руках – миле немовлятко з проникливим поглядом. Переді мною – харизматична королева сцени, переможниця численних вокальних конкурсів. Та, якій аплодують довго та стоячи. Та, яка здатна будь-кого закохати в Музику. Кришталеве сопрано Олени Токар, на жаль, рідко лунає на батьківщині. Прима Ляйпціґзької опери має напружений концертний графік та тримісячну донечку. Та навіть найкращі європейські концертні зали та найвищі вокальні нагороди не дають їй забути про свою сім’ю, яка й донині проживає у невеличкому шахтарському містечку в Луганській області – буквально поруч із лінією розмежування.

– Колись ми з сестрою йшли з музичної школи. Була зима. Темно. І дуже холодно. Яскраво пам’ятаю величезне – майже біле – коло повного місяця в небі та прозоре, аж крихке, морозне повітря. Я тоді сказала сестрі: “Знаєш, ми мусимо з тобою все це запам’ятати – і цю ніч, і цю повню, і цю погано освітлену вулицю. І те, що в нас зараз нічого нема. Навіть стола. А колись у нас буде все. Тільки потрібно дуже вірити. І працювати. І в нас усе, повір, усе буде”. Хтозна, може, то наша щира дитяча молитва, промовлена у різдвяні Небеса, була почута.

– Чи мріялося в дитинстві про те, що

стало вашою реальністю нині?

– Не можу сказати, що я мріяла стати професійним музикантом. Дитинство – це свобода. В першу чергу – думок і мрій. Щоразу, як виступала, мені здавалося що я – найкраща співачка, найкраща танцівниця. А, отже, – про що іще мріяти? Чого хотіти? Хіба лише повторення цього дивовижного щасливого стану – коли стоїш на сцені та, здається, що весь світ – твій.

– Коли відчули в собі потяг до музики, бажання професійно нею займатися?

– У моїй сім’ї всі співали, і мені це подобалося. Відчувалося, що я отримую задоволення

та дарую радість людям. Але не можу сказати, що музика була моїм свідомим професійним вибором. Це важко – вчити музику. Працювати з нотами, з інтерпретацією партій. В дитинстві я про це й гадки не мала. Мабуть, музика просто завжди жила десь усередині мене. Вперше я вийшла на сцену в шість років. Ми з сестрою та мамою співали тріо “Я – козачка твоя, я – дружина твоя”. Мене поставили на чохол від баяна, аби я могла дотягнутися до мікрофона. Після одного з моїх виступів у початковій школі вчителька подарувала мені маленьку фігурку золотої рибки та сказала: “Ти – наша зо-

Олена Карпенко, співачка, композитор, поетеса та журналіст. Лауреатка численних міжнародних музичних конкурсів, член Національної спілки письменників та Національної спілки журналістів. Випустила п’ять книг, п’ять сольних альбомів і три сингли. Під псевдонімом Solomia виступає з концертами в Україні та за кордоном.

58

March 2020 Ukrainian People

лота рибка. Ти несеш людям світло. Нехай твої найзаповітніші мрії здійснюються”. А невдовзі після того в мене з’явилася дитяча концертна сукенка, розшита золотистими блискітками, які виглядали, наче луска. Згодом, на вступному іспиті, я виконувала романс “Золота рибка” композитора С. Монюшка. А через роки співала арію Русалки з однойменної опери А. Дворжака на конкурсах “ARDMusikwettbewerb” (2012) і “Cardiff Singer Of The World” (2013). У Мюнхені я здобула перемогу, а в Кардіффі увійшла до п’ятірки фіналістів. Для мене це був доленосний конкурс. Я отримала низку серйозних запрошень і контрактів. А через кілька років Ляйпціґзька опера здійснила постановку “Русалки” спеціально “під мене”: ця партія стала моєю візитівкою. Це – одна з наймагічніших партій у світовому оперному мистецтві. Історія про те, як Любов зробила з Русалки Людину. Олюднення через любов. Лише уявіть! У цій простій формулі міститься стільки глибини та сили. Ми всі – вся наша цивілізація – має ключ, аби вийти на інший щабель свідомості та розвитку. Любов – це супер-сила людства.

– А в чому ваша суперсила?

– Я інколи замислююся про це. Надто, коли щось у кар’єрі або житті йде шкереберть. Мої слухачі кажуть, що звук мого голосу – якийсь містичний стан – сягає їхніх душ. Я не ставлю собі за мету здивувати когось технікою, хоча вміння володіти голосом дуже важливе. Але не в ньому суть. Головне – влучити в серце. Подарувати надію на щось прекрасне. Досягти тієї абсолютної, довершеної простоти, яка спонукає людей віднайти в собі іскру Прекрасного, іскру Бога. Ця іскра є в кожному з нас. А Музика –

це мова Бога. Універсальна мова.

– Ви поїхали з України десять років тому. Як і багато наших читачів, живете вдалині від Батьківщини, залишаючись українкою та пропагуючи українське мистецтво за кордоном. Розкажіть, будь ласка, що допомагає вам зберігати національну ідентичність?

– Я поїхала за гарних обставин. Театр запропонував контракт. Для мене – тоді ще студентки – це був колосальний шанс отримати професійний досвід. Вдома залишилися всі мої рідні. Я п’ять років, фактично, була сама-одна в чужій країні. Розраховувати доводилося лише на себе. Але згодом зустріла свого майбутнього чоловіка – піаніста Ігора Гришина. Він із Харкова. Вступив до Ляйпціґзької консерваторії в 15 років та закінчив цей поважний старовинний заклад наймолодшим в історії вишу. До речі, там само колись навчався і Микола Лисенко. Ми часто виступаємо разом із чоловіком. У камерні концертні програми обов’язково ставимо українські твори. Поміж усіх українських композиторів я найбільше люблю В.Косенка. В нього – петербурзька школа, він надихався Скрябіним. Для мене – загадка, як він зміг настільки випередити свій час та смаки людей. Здавалося б, він прожив своє життя в Житомирі, далеко від виру культурномистецьких подій, високих сцен і нотних архівів. Але наскільки актуально, стильно, проникливо і посправжньому звучить його музика! Поцікавтеся його творами в Інтернеті. Це – безперечний геній.

– А кого ще з композиторів ви любите?

– Бах – це музика вічності. Рахманінов – це щирість, прозорість, справжність. Обожнюю їх обох.

– Над якими партіями зараз працюєте?

– Голос – це інструмент, який постійно потребує розвитку, вдосконалення. Зупинитися й відпочивати на лаврах означає деградувати. Нещодавно в мене народилася донечка. Я зараз повертаюся до форми після пологів. Безсонні ночі, годування, всі ці принади материнства – самі розумієте. Водночас, я знаходжу час і мотивацію працювати над технікою та вчити партію Джильди з “Ріголетто” Дж.Верді. Незважаючи на те, що запрошення співати Джильду поки не було. Наразі, це мій “сигнал Всесвіту”: я готова до нових горизонтів і “квантового стрибка”.

– Джильда – одна з тих партій, де сопрано гине наприкінці спектаклю. Взагалі, більшість героїнь сопрано або втрачають розум, або вмирають. Або й те, й інше. Як це – вживатися у трагічну роль?

– Кажуть, шлях – це і є мета. Кожна роль – це шлях. Найважливіше – не приміряти на себе смерть героїні, а проживати її життя. І це проживання мусить бути щирим, вдумливим і мистецьки виправданим. Віолетта і Мімі (головні героїні опер “Травіата” Дж.Верді та “Богема” Дж.Пуччіні – прим. автора) довго хворіють і вмирають, так. Але цінність їхнього життя – не у невідворотності смерті, а в любові, в їхній душевній чистоті. А померти на сцені не важко. Бо смерть уже прописана композитором у музиці. Важливіше не йти до вмирання, а проживати кожну ноту, кожне слово.

– Що вам дає сили жити і йти своїм шляхом?

– Віра в Бога.

– Що для вас професійний ріст? Які його критерії?

– Це критика, самокритика, постійна робота над репертуаром, технікою та пошук гармонії з самою собою. Пошук хвилі, потоку та чогось істинного. Віднайшовши ще “щось”, безпомилково відчуваєш: “ось воно, еврика!”

– Кому в житті ви вдячні?

– Вдячність – це щастя, воно мене захоплює і наповнює. Я почуваюся багатою, дякуючи та віддаючи данину людям, яких ціную та люблю. Один знайомий, продивившись мою сторінку на Фейсбуці, сказав: “У тебе всі дописи – суцільне величезне “дякую”” (Сміється). За великим рахунком, так і є. Певно, в мене є “щаслива зірка”, яка веде мене по життю та дарує дивовижних педагогів. Ми з усіма моїми викладачками близькі духом – і професійно, і по-людськи. Я безмежно вдячна кожній з них. Моєю першою вчителькою вокалу була Т. Засімова, директорка музичної школи в моєму рідному шахтарському містечку Новотошківське, що на Луганщині. Вона, дізнавшись, що в родини нема грошей на моє навчання, сказала, що займатиметься зі мною безкоштовно. Цей її крок повністю змінив моє життя. Згодом мені пощастило займатися із заслуженою артисткою України Л. Манасян у Луганському коледжі культури і мистецтв. А, вступивши до Національної музичної академії ім. П. І. Чайковського, я потрапила до класів З. Бузини та Е. Колосової. Після переїзду до Німеччини, вже у стінах Ляйпцігзької вищої школи музики та театру, доля звела мене з камерною співачкою Реґіною

Вернер-Дітріх. Я глибоко і щиро вдячна своїй сім’ї – батькам, сестрі, чоловікові, доні – за безмежні любов і відданість, які вони мені дарують. Коли бачиш скільки любові й світла навколо, хочеться бути кращою версією самої себе. Вдячність – це багатостороннє явище. Ти і приймаєш, і віддаєш. А, усвідомлюючи наскільки багато тобі дано, хочеш віддавати ще більше. Так, ми з моїм чоловіком постійно беремо участь у благодійних культурно-мистецьких заходах, де проводяться збори коштів для сиротинців та різних гуманітарних проєктів.

– Яка ваша улюблена роль?

– Роль мами. Це неможливо передати словами. Я дуже хвилювалася, якою мамою буду. Переймалася, як перенесу розлуку з оперою. Але зараз відчуваю, що, нарешті, набула сенсу в житті. Що знайшла те, чого мені так довго бракувало. Колись я думала, що материнство стане на заваді моєму професійному росту. Але зараз почуваюся набагато повноціннішою. Наче якогось фрагмента пазла в житті не вистачало – і тут, нарешті, він знайшовся. Я бачу, з якою любов’ю донечка дивиться на мене – і розумію: кожна людина гідна таких щирих і добрих почуттів. Саме це, а не якісь формальні кар’єрні прагнення, роблять нас людьми та спонукають розвивати в собі найкращі риси. Хочеться йти, перемагати, досягати. Це стан окрилення і радості. Це чудо, дароване Господом. І я щиро бажаю кожній людині відчути ту радість, яка переповнює мене зараз.

Інформаційний блок: Олена Токар – українська оперна співачка, сопрано, солістка Ляйпціґзької опери, володарка Гран-прі конкурсу вокалістів імені Бориса Гмирі (Київ, 2008), першої премії музичного конкурсу “ARD-Musikwettbewerb” (Мюнхен, 2012) та першої премії конкурсу Лортцінґа (Ляйпціґ, 2012). Фіналістка одного з найпрестижніших вокальних конкурсів“Cardiff Singer Of The World” (Кардіфф, Уельс, 2013). Навчалася за класом вокалу в Луганському коледжі культури і мистецтв, у Національній музичній академії України, а пізніше продовжила освіту в Ляйпціґзькій вищій школі музики та театру. В її репертуарі – зо два десятки оперних партій, серед яких: Маргарита (“Фауст” Ш. Гуно), Віолетта Валері (“Травіата” Дж. Верді), Мімі (“Богема” Дж. Пуччіні), Русалка (з однойменної опери А. Дворжака) та багато інших. Активно співпрацює з ВВС. Виступає в оперних постановках і сольних концертах по всьому світу, робить студійні записи. Разом зі своїм чоловіком, піаністом Ігорем Гришиним, проживає в Ляйпціґу (Німеччина), виховуючи маленьку донечку.

Ukrainian People March 2020

59

Л і т е рат у р н а сто р і н к а

Чужі рідні люди Олена Богатиренко Зростала в Криму, живе в Києві, працює в рекламі та PR. Любить людей, Чорне море та працювати. Багато пише. Готує до видання власну книжку.

за цей день ти встигаєш зробити більше, ніж за місяць перед відпочинком. А зараз – це ж взагалі щастячко! Бо не треба думати про візу, перейматися купою документів та інтерв’ю в посольстві. Нема віз з Європою. Свобода! Роби що хочеш, лети, куди хочеш. Свобода – найважливіше слово у моєму житті.

–К

уда єдєтє?

– B Джанкой.

– К каму?

– До мами.

– Аткуда?

– З Києва.

– Аткуда-аткуда?

– З Києва, це столиця України. Прикордонник дивиться на мене одночасно з ненавистю і з цікавістю. Порівнює фото з паспорта зі мною реальною, мацає кожну сторінку, ніби в нього зашиті якісь заборонені речі, дивиться на світло і віддає паспорт іншому чоловікові у військовій формі.

– Відійдіть і зачекайте ось тут. Я відходжу в бік і звільняю місце для інших людей в черзі. За цей час, що намагаюсь доїхати додому, я б могла долетіти до Канади. Або злітати до Берліна і повернутись. Або нагулятись досхочу Парижем. Але я все ще намагаюся продертися в Крим. Навіщо? Бо там – мама, і я не бачила її майже рік.

-----------------Я завжди любила червень більше від усіх інших місяців року. Саме на червень мої друзі та я зазвичай планували відпустки, купували квитки на європейські лоукости і бронювали готелі та хостели. Це ж так просто: береш наплічника, або маленьку валізу, яка поміщається у відділення літака над сидінням, ноутбук, телефон, банківську картку і паспорт – і летиш. На два-три дні. Туди, де інші люди та мова. А потім, вранці в понеділок повертаєшся в аеропорт Києва і просто з нього їдеш на роботу. Майже засинаєш протягом дня, але потужна енергія іншого міста переповнює настільки, що саме

60

March 2020 Ukrainian People

Але, принаймні зараз, я не лечу з друзями. У мене інша подорож. Вона незручна, нецікава, від неї слова застрягають у горлі. Я їду в Крим. Раніше ці поїздки були простішими. У п’ятницю ввечері я сідала в поїзд Київ-Сімферополь, а вже вранці у суботу їла сніданок на маминій кухні. Вихідні у мами. Десять страв з овочів (“все як ти любиш, донечко”), кілограми полуниць та черешень, незмінна розчинна кава з молоком (саме тут вона мені смакувала більше, ніж найсмачніша заварна у найкрутішій кав’ярні Києва або Відня). А ще – “цеглинка” хліба з крамниці хлібокомбінату по дорозі додому та свіжа хрустка скоринка, яку треба намастити вершковим маслом і з’їсти, поки масло на ній не розтануло. Відлежатись після гамірного драйвового Києва. Наїстись полуниць. Походити знайомими вулицями. Поговорити з мамою та її подружками про все на світі. З’їздити на цвинтар до тата. Поїхати на море, щоб подивитись на нього і заспокоїтись. Побачити знайомі гори. У неділю ввечері сісти у зворотній потяг. Щоб знову Київ, робота, відрядження, зустрічі, люди, метро та швидке життя. Зараз дорога додому – власна війна. Перехід через Чонгар – через неймовірний внутрішній спротив і ще болючіше відчуття – в мене більше нема дому.

-----------------Дві години чекання. Обшукують речі. Питають, чому в мене нема російських грошей, і як я збираюсь проводити час у Криму без них. Чим займаюсь у Києві та навіщо везу п’ять плиток забороненого шоколаду. Знову чекання. Я сиджу на сонці на Чонгарі. Його повністю продуває солоне повітря. Усі ті мільйони разів, які я з батьками в дитинстві проїжджала цією дорогою, мама казала – “дихай, цілюще повітря – тут йод, який лікує”. Мама помилилась. Зараз тут нема чим дихати і нещадно, як у найспекотніші липневі дні, пече сонце. Це якесь справжнє божевілля: я маю біометрічний паспорт, я можу полетіти, куди схочу до Європи, і в мене навіть ніхто не буде питати, навіщо них прилетіла. Жодного разу не спитали. Я хочу туди, де мені завжди добре – до Барселони, Сієни, Берліна, Вроцлава, Сардинії, Марселя, Праги. Але я їду в Крим, який відгородився від мене стіною, і ту стіну поставили не чужі люди, а свої. Ті, які рідні кревно.

– Кому потрібна твоя свобода? – злісно сказала мама чотири роки тому, – Мені – точно ні! Скільки вже можна про неї торочити? Я надвір майже не виходжу, а ти мені щось про закордонний паспорт і твою Європу. Я дома сиджу, і мене все влаштовує. Це триває вже чотири роки. Розмови, які неможливо обійти, зупинити, які розривають серце, мозок і змушують опускати руки. Як не намагайся говорити про погоду і здоров’я, все одно торкаєшся цієї теми, і кожна розмова закінчується сльозами, сваркою і нерозумінням, як жити далі. Я вже звиклася з неможливістю спілкування з колишніми однокласниками, або з родичами з сусідньої країни, з фейсбучними “диванними бійцями”, чи просто з людьми в таксі, що їде до “кордону”, якого ніколи в моєму житті не було. Але я так і не звикла, що про життя, мої прагнення та бажання неможливо спілкуватись із найріднішою. З тією, хто знає тебе все життя, хто народжувала тебе, сиділа з тобою, коли ти хворіла, вирішувала усі твої дитячі та дорослі проблеми і хвилювалась, коли ти виходила заміж і народжувала власну дитину. З мамою. Я їду четвертий раз за чотири роки. Не чотири рази на рік машиною або потягом, як було раніше, а один раз на рік. Зі сльозами і заспокійливими ліками у маленькому рюкзаку, з яким я постійно літаю до Європи. Бо з ним можна швидко подолати сорок хвилин пішки від наших до не наших по спекотному асфальту на Чонгарі.

--------------------Розплющую очі. Мабуть, заснула. Навколо мене нікого немає. Ні кордону, ні звичайних людей, ні машин, ні військових у чужій формі. Мій синій паспорт лежить на землі у степовій пилюці. Нікого. Тиша. Сонце пече так, що можна втратити розум. Що відбувається? “Ви пропустили 8 дзвінків. Мама. Брат. Дімка Кримський”. Всі номери старі, українські.

– Доню, я вже хвилююсь, потяг давно прибув, я телефонувала на станцію, а тебе все нема, і телефон вимкнений. Де ти?

– Мамо, я... Я на Чонгарі.

– Де? Навіщо ти там. Ти що, до дядьки Валери заїхала?

– Ні, мам, я їхала до тебе. Але ж мені треба було пройти кордон. Ти забула? Поїзд їде тільки до Новоолексієвки.

– Який кордон?

– На Чонгарі.

– Нічого не розумію. Навіщо на Чонгарі кордон? Там його ніколи не було… З тобою все добре? Ти куди поїхала? Ох, відчуваю, що тобі

погано. Не доводить до добра твоя робота! Може, когось за тобою прислати?

– Мамо, непотрібно, я зараз дочекаюсь автобуса. Не хвилюйся. Хоча... В мене ж нема російських грошей. Я, мабуть, візьму таксі. Ти зможеш розплатитися, коли я під’їду?

– Олено, які російські гроші? Ти б ще про євро сказала! Те, що у нас є безвіз, не означає, що ми – вже Європа. У нас поки гривні всюди. Донечко, що з тобою, що ти верзеш? Ти де? Погано чути. Це ти так запрацювалась? Лови машину, я все оплачу. Їдь, будь ласка, додому, сніданок на столі. Я наготувала все, як ти любиш – кабачки смажені, ікру з “синеньких”... І полуницю з дачі привезла.

– Мамо, ти ж продала дачу два роки тому. Там же води немає і нема чим поливати.

– Чого це води нема? Дали воду навесні у північно-кримський канал, як зазвичай. І дачу я не продавала. Навіщо? Ой, а цей, а ти торт “Київський” купила? Не забула, що хрещеній обіцяла?

– Мамо, який торт? Ввозити солодощі з України заборонено у вас.

– Дитино, а ми де? Ми ж і так в Україні. Я тебе зовсім не розумію. Чекаю вдома. Швидше їдь.

-----------

Біля мене зупиняється великий автобус. “Харків-Симферополь”. Я розумію, що цього не може бути, але напис саме такий. Заходжу з острахом. Питаю, скільки буде коштувати проїзд.

– Як завжди, – водій дивиться на мене так, наче я прилетіла з Марса.

– Я не знаю, скільки завжди. Пробачте.

– П’ятдесят гривень. Заходьте, дівчино. Їхати треба. В мене – розклад. Дістаю гроші, ми відїжджаємо від Чонгара, і через декілька кілометрів у вікні я бачу північно-кримський канал, наповнений водою.

------------------------Ще дзвінок. Дімка. Однокласник з Севастополя. Він – військовий.

– Нарешті, додзвонився! Що в тебе з телефоном? Пора на морі сезон відкривати! Ми з Ксюхою тебе вже зачекались.

– А ти хіба не в Сирії?

– Де? Чого це я там маю бути? Там моря нема, а я влітку тільки там, де тепло, море і друзі. Завтра чекаємо тебе в Любимівці. Шашлик-машлик-хачапурі-плов і черешні. Така черешня вродила у нас під домом – офігіїш, яка смачна! В твоєму Києві такої нема, повір.

– Нема, – автоматично повторюю я.

– Погано чути тебе. Що зі зв’язком сьогодні? Не зрозумів, про яку ти Сирію, але то таке. Завтра розкажеш – перегрілась ти там, чи що, у потязі. Ти взагалі, де? Вже у мами?

– Ні, на Чонгарі.

– А що ти там робиш?

– Кордон проходила.

– Який кордон? Ти точно – при здоровому глузді? Я давно тобі казав – багато працювати – шкідливо для здоров’я. Особливо влітку. Завтра зранку до нас. І ніякі виправдання не приймаються.

-----------------------Ще дзвінок. Брат.

– Ти, коли будеш у мами, зайди в комп, я щось не бачу у пошті квитки, які ти мені купувала.

– Які квитки?

– “Привіт – приїхали”. До Барселони. Не все ж у Чорному морі плавати! Треба давно було перевірити, як там у твоїх Європах відпочивають.

– А з ким ти летиш?

– З Наталкою та Іркою. Вирішили, що це має бути європейська зустріч однокласників! У Барсі до нас приєднаються ще троє. Вовка, Сергій та Валік. Пам’ятаєш Вовку? З Франкфурта прилетить. А Валік – з Тель-Авівa. Ти ж нам

усім апартаменти знайшла гарні. Дякую, що змусила мене зробити біометрічний паспорт.

– А звідки виліт?

– З Сімфера, звісно! У нас тут такий “двіжняк” зараз. Рейси майже з усього світу, не те, що останні роки. Взагалі не розумію, чого ти зараз їдеш до мами. З нею все добре, море – ще холодне. Я ж тобі пропонував летіти з нами. Ти ж усіх знаєш. Але ти відмовилась. Сказала у червні тобі треба поїхати саме в Крим. Як будеш удома – подивись наші квитки, добре? Дівчата нервуються.

---------------------овітря потроху повертається. Відчуваю запах степу та свободи. Усі близькі знову зі мною спілкуються, і вони дійсно рідні. Не чужі. Мене вдома чекає мама, а брат – знову мій найкращій друг, з яким можу поговорити про все на світі. Що то було останні чотири роки? Невже, ось це – “як роса на сонці”, промовлене та проспіване молитвою кожного дня зранку та ввечері, – працює? Або, може, я фільмів передивилась фантастичних, і мені наснився кордон із Кримом, чужі військові та мій однокласник Дімка у Сирії? Я їду додому, і мене чекають мама, море та черешні. Як і має бути у червні.

П

У к ра ї н с ь к а к у х н я

ГОТУЄМО СМАЧНО БЕЗ М'ЯСА

Пальчики із сиром

Готуємо пальчики із сиром за старими радехівськими записами. Для начинки, зазвичай, використовують домашній сир, але спробуйте проекспериментувати і приготуйте з відвареним м’ясом чи тушкованою капустою. Цією стравою ви завжди зможете приємно здивувати домочадців, а часу на приготування багато не затратите.

Запечена скумбрія в гірчичному маринаді Пропонуємо вам приготувати скумбрію в гірчичному соусі. Риба виходить смачна і дуже апетитна. Гірчиця надає їй легку пікантність і неповторний смак. Необхідні продукти: • 2 скумбрії • 3 цибулини Для маринаду: • 4 столові ложки сметани • 1 столова ложка соєвого соусу • 2 чайні ложки гострої гірчиці • пів чайної ложки солі Приготування: Цибулю очищаємо і нарізаємо тонкими півкільцями. Скумбрію очищаємо від нутрощів і нарізаємо порційними шматочками. У миску кладемо сметану, додаємо гірчицю, сіль і соєвий соус. Все добре перемішуємо. У глибоку миску кладемо цибулю, зверху рибу і маринад. Все акуратно перемішуємо руками, накриваємо кришкою і залишаємо в теплому місці на 1 годину. Форму для випічки змащуємо вершковим маслом. На дно форми викладаємо цибулю, зверху шматочки риби. Ставимо в духовку, розігріту до 180 C (350 F), і випікаємо протягом 30 хвилин. Готову рибу перекладаємо на тарілку і подаємо до столу.

Складники: • 1картопля варена – 6-7 шт., • сир домашній – 250-300 г, • яйце, • крохмаль – 5-6 ст.л., • борошно, сіль, солене сало для шкварків.

Приготування: Картоплю відварити, потовкти та охолодити. Умовно розділити в мисці картоплю на 4 частини, викласти 1/4 набік. В місце, що звільнилось, насипати крохмаль, додати сіль та яйце. Вимісити, підсипаючи борошно, поки не отримаємо тісто середньої консистенції, яке відставатиме від рук. Домашній жирний сир посолити та приправити перцем, можна додати дрібно нарізаного кропу. З готового тіста ріжемо шматочки та готуємо варенички. На центр кладемо сир та формуємо пальчики. Опускаємо в окріп, як спливуть – варимо 1-2 хвилини. Готові пальчики з сиром щедро поливаємо шкварками чи смаженою цибулею. Юлечка Кулич

Голубці з тертої картоплі у томатно-сметанній заливці Картоплю потерти на великій тертці. Не відціджувати. Поперчити, посолити. На олії посмажте до золотистого кольору 2 великі цибулини, додайте туди одну велику грубо терту моркву – пасеруйте до м’ягкості, вимішайте з картоплею. Листки капусти підготуйте, як на голубці. Коли запарюєте капусту, і у вас є залишки, посічіть їх дрібно, добавте у картоплю (капуста має бути пропарена, м’ягка). Можна у картоплю додати

злегка запарену гречку, але це вже на ваш смак. Сформуйте голубці такого розміру, як і з м’ясом. Перекладайте кільцями цибулю, спеції (можна додати прованські трави, якщо є). Залийте томатним соком (півсклянки), змішаним з 3-ма ст. ложками сметани. Додайте води, залежно від кількості голубців. Сік, який залишився від картоплі, можна теж добавити у заливку, це додасть смаку. Також можна додати ложку

Складники: • 500 г квасолі; • 4 дрібно порізані цибулини; • 6 стебел селери; • 4 середні моркви, порізані дольками; • 1 стебло цибулі-порею; • 2 чайні чашки подрібненої капусти; • 150 г олії, м’ята, перець, сіль.

Квасолевий суп з лимоном 62

March 2020 Ukrainian People

Приготування: Квасолю перебираємо, промиваємо і замочуємо на 6-8 годин у теплій воді. Зливаємо

масла. Краще брати каструлю з товстими стінками. Поставте на плиту, щоб голубці закипіли, а потім збавте газ на мінімум, або покладіть в духовку на малий газ, не менше, як на годину. Смачного! Анна Кравець

воду, додаємо нову і варимо 1520 хвилин. Коли квасоля стане м’якою, знімаємо її з вогню і зливаємо. В іншій каструлі ставимо варитися дрібно порізані цибулю, селеру, цибулю-порей, капусту і моркву, порізану на кружальця. Доводимо все до напівготовності, після чого кладемо туди проціджену квасолю і варимо, помішуючи, щоб не пригоріло. За 10 хвилин до кінця варіння кладемо м’яту, сіль, перець за смаком і додаємо олію. Окремо до супу подається половинка лимона.

Ароматні цибульно-часникові завитки Ця випічка підходить в якості перекуски, а також відмінно смакує з першими стравами, замість хліба.

Затерта капуста Спеціально, щоб нагадати господиням про смачні страви з бабусиних старих записників, готуємо “Затерту капусту” по-радехівськи. Сподіваюсь, мій рецепт нагадає про ваші родинні смаколики! Складники доволі звичні: пів капустини, півсклянки пшона, гарний шмат сала, по одній морквині та цибулині, 1-2 картоплини, півсклянки гороху, кілька ложок сметани, сіль, спеції та зелень. Для ефектної подачі я використала маленький буханець хліба на заквасці. Процес приготування: Горох зварити до готовності, картоплю натерти на тертці для дерунів, пшоно змолоти в кухонному комбайні. У баняку з водою відварити шматок сала і дістати його з окропу. Капусту дрібно нашаткувати і вкинути в окріп. До вареної капусти додати сіль і підкислити оцтом або лимонним соком чи лимонною кислотою до смаку. Цибулю нарізати, морквину натерти на дрібній тертці. Потушкувати на середньому вогні у невеликій кількості олії. До тушкованих овочів додати сметану та ще потушкувати. Пшоно, відварене сало, тушковані овочі та натерту картоплю перетерти до однорідності у кухонному комбайні. Змелені овочі влити у капусту, присмакувати при потребі сіллю та спеціями. Проварити ще 10-15 хвилин. На завершення додаємо горох або товчену квасолю. Для подачі: верхній край хліба зрізати та використати для приготування гріночок. Серединку м’якушки обережно вийняти, не пошкоджуючи скоринки. В утвореній “тарілці” подача бабусиного смаколика буде варта ресторанного столу, а тоненько нарізані шматочки соленого сала та запашні грінки зі скоринки чудово доповнять смак. Юлечка Кулич

Складники: Тісто • Молоко – 130 мл.

• Борошно – 300-350 гр.

• Масло вершкове – 100 гр.

• Цукор – 1 ч.л.

• Сіль – 1/2 ч.л.

• Дріжджі сухі – 5 гр. Начинка • Часник – 3-4 зубчика.

• Сир твердий -50-100гр.

• Зелень (кріп, зелена цибуля) -1 пучок.

2. Розкачуємо в тонкий пласт, змащуємо його вершковим маслом, посипаємо зеленню і сиром змішаним з часником.

3. Звертаємо в рулет і нарізаємо на смужки.

4. Запікаємо в духовці при 180 C (350 F) градусах 20-25 хвилин до появи золотисто-коричневої скоринки. Смачного!

Приготування: 1. З молока, вершкового масла, цукру, солі, дріжджів і борошна замішуємо тісто. Даємо тісту постояти 20 хвилин.

Млинці • 15 г ванільного цукру • 2 ст. л. рослинної олії • дрібка солі Млинці на майонезі і яйцях, які ніколи не рвуться і виходять набагато ніжніші, ніж на молоці. У холодильнику вони довго не засихають, а залишаються такими ж м’якими, як і після приготування. Такі млинці можна їсти з повидлом, згущеним молоком, медом … А якщо ви не любите солодке, просто не додавайте в тісто цукор. Приготуйте солону сирну, грибну або м’ясну начинку на свій смак, загорніть її в млинці і насолоджуйтеся чудовим смаком!

Складники: • 0,5 л теплої води • 9 ст. л. борошна • 2 ст. л. майонезу • 2 яйця • 2 ст. л. цукру

Приготування: Збийте міксером або вінчиком майонез, яйця, цукор, сіль і ванільний цукор. Додай теплу воду і просіяне борошно. Добре перемішайте, щоб не було грyдочок і додайте рослинну олію. Дайте тісту "відпочити" 20 хвилин. Змастіть сковороду рослинною олією, але тільки один раз – на початку смаження, поставте її на середній вогонь. Невелику кількість тіста рівномірно розподіліть по поверхні сковороди. Обсмажуйте млинці на розпeченій сковороді по 1-2 хвилини з кожного боку. Стежте за тим, щоб вони не підгоріли. Подавайте теплі млинці з варенням, медом або сметаною. Смачного!

Торт без випічки “Сніговий пух” Складники: • печиво крекер квадратне – 100 г (12 шт) • желе лимонне – 2 упаковки • вода – 400 мл • сир м’який – 500 г • пудра – 3 ст. л.

• ванільний цукор – 10 г • сметана жирна – 250 мл • масло вершкове – 35 г • присипка (улюблені подрібнені горіхи або сухофрукти) • цукор – 35 г • кокосова стружка – 70 г Приготування: 1. Желе заливаємо окропом, добре розмішуємо. Охолоджуємо.

2. Сир збиваємо блендером.

3. Сметану з’єднуємо з пудрою і ванільним цукром, збиваємо блендером до пишності і легкості.

4. В сметанну масу по ложці кладемо взбитий сир і збиваємо блендером.

5. У цю масу вливаємо лимонне желе і збиваємо міксером до однорідності.

6. Форму застилаємо плівкою і викладаємо шар печива. На нього виливаємо сирно-лимонну масу.

7. Вершкове масло розігріваємо і з’єднуємо з цукром на сковороді, змішуємо з кокосовою стружкою і на маленькому вогні доводимо до золотистого кольору, охолоджуємо.

8. Посипаємо торт і ставимо його на ніч в холодильник. Смачного! Джерело: zatyshok.net.ua Ukrainian People March 2020

63