Ukrainian People June 2019 by Vadim Kucherak

Ukrainian People TM

June 2019

“Громовиця”– гордість української діаспори Чикаго!

“Осередок” Вінніпегу:

Оксана Муха: Українська пісня це пісня серця

75 років на варті національної спадщини

Стежками Симона Петлюри $1.95

Ukrainian People Fashion Show (Spring-Summer, 2019) ukrainianpeople.us

Є мова – є Україна Гуцул на могилі сина: – Чи я тебе не народив, чи я тебе не годував, чи я тебе до унiверситету не вiдпустив, чи я тобi грошi не вiдсилав!? А ти прийiхав i шо ти менi сказав? “Здравствуйте, папа!”!?

Olga Ruda, Editor in chief "Ukrainian People" magazine

Вітаю усіх нас, друзі! Епохальна подія! 15 травня президент Петро Порошенко підписав закон про українську мову! “Ми просто дали право українцям слухати українські пісні, дивитися українські фільми, читати українські книги. Бо люди прагнуть це робити. Це модно і драйвово... Мова – це фундамент, на якому будується нація і держава”, – сказав президент. Ухвалений закон, який витримав дві тисяч правок, встановлює такі норми використання української мови: • він стає обов'язковим для використання в публічному просторі; • у державному і комунальних секторах; • у транспорті та закладах громадського харчування; • на підписах і маркуванні товарів і послуг; • в медичній та освітній сферах; • в театральних виставах і дубляжі кіно; • на телебаченні, в Iнтернеті і друкованих ЗМІ. Закон про фунціонування української мови як державної. В Україні, на 28 році незалежності. Дивно звучить, чи не так? Вдумайтесь тільки…

Пам'ятаю, як моя баба Юстина плакала, коли я заявила їй, що Бога нема. Мовляв, у школі сказали, що Гагарін літав у космос і нікого там не знайшов. Та довіку не забуду її сльози, коли якось я “зацвенькала” російською. Баба так гірко заплакала, ніби хтось помер, а я перелякалась не на жарт. “Дитино, – сказала мені баба. – Твій вуйко Зеньо, який загинув від рук руськомовних більшовиків, в гробі перевернувся б, якби то почув” Більше я таких “експериментів” не проводила – ні вдома, ні серед друзів, ні далеко від дому. Сьогодні у мене сльози на очах… Я знаю, що цей шлях дався нам нелегко, що він окроплений кров’ю кращих синів та дочок України. Десятки мільйонів українців страчено, закатовано, зрусифіковано, стільки ж встелили своїми кістками простори Сибіру. Мою мову нищили й забороняли, паплюжили й викорінювали. Насміхались над нею усіма доступними способами й обзивали “сільською”, “немодною”, “застарілою”. Русифіковане телебачення, художні фільми, книжки, театральні вистави, радіо та газети – нас усіма способами змушували забути. Це трагедія, якщо людина має вивчати свою мову, як іноземну. Трагедія, якщо людина, цілі міста й області України ВІДМОВЛЯЮТЬСЯ РОЗМОВЛЯТИ МОВОЮ, якою їм співали колискові їхні бабусі. Якщо тримаються зубами й руками за мову ворога, жертвуючи своєю безпекою, а іноді й життям. “Какая разніца”?, – дивуються люди, які повністю зрусифікувалися за часи совітів. Різниця, на мою думку, очевидна:

або ми станемо колонією Росії (нема мови – немає держави), або інстинкт самозбереження змусить нас, нарешті, зрозуміти, що ми українці. І тільки, як україномовні українці, ми насправді матимемо свою незалежну державу. Золотої середини тут просто не існує. Мені втричі сумно й тривожно, що новообраний президент України знехтував нашою Конституцією і на IForumi почав шкабарчати російською (не буду вже зупинятися на тому, ЩО він там говорив). Це не просто безпрецедентне приниження гідності українців і статусу державної мови, а пряме порушення статті 10 Конституції України. Закон про мову набуває чинності 16 липня, але і прямих норм Конституції достатньо, щоб зрозуміти, якою мовою має послуговуватися президент. Сам Володимир Зеленський є ідеальним прикладом того, що українська мова в Україні потребує державного захисту. Людина, яка народилася в Україні, закінчила школу в незалежній українській державі, здобула вищу освіту в українському інституті, працювала актором і стала у цій країні мільйонером, НА 41-МУ РОЦІ ЖИТТЯ ПРАКТИЧНО НЕ МОЖЕ РОЗМОВЛЯТИ УКРАЇНСЬКОЮ МОВОЮ. Хіба це не трагедія? Хіба ж це не яскраве свідчення того, що зі становищем і позицією української мови в Україні не все гаразд? Чи цей приклад не показує, що ухвалений Закон про мову не просто вчасний, а й життєво необхідний нашій державі? Дивно, як ламається “какая разніца”, коли українська стає на щабель вище.

Дивно, коли носії мови війни не усвідомлюють її безпекової складової. Дивно і те, що якби ми стали українцями на початку нашої несподіваної Незалежності, ми могли досягнути набагато більшого. Українцями нас робить мова! Щодо росіян, то вони не є корінними жителями, це не що інше, як російська діаспора в Україні. Така сама російська діаспора існує і в Португалії, Польщі, Німеччині чи країнах Прибалтики. Українська діаспора в Західній Європі не має жодних особливих преференцій. Школи – суботні, за кошти батьків, преса – приватна. То чому в нас російська мова має бути на рівні державної? Українське корінне населення в Росії давно винищили і русифікували. А колись були українські школи на Далекому Сході, в Уфі, на Кубані, на Курщині, Вороніжчині; там виходила преса, видавались книжки. Та на початку 30-тих років все це знищили репресіями. Український закон не спрямований проти жодної іншої мови і проти людей будь-якого етнічного походження. Україна була, є і буде державою, де права всіх національних меншин, кожної мови й культури надійно захищені. А тепер – надійно захищена й українська мова, знання якої і повага до якої є чинником єдності нашої країни і всіх її громадян. Мова – це наша безпека, Основа ідентичності та самовираження державності. Слава Україні!

Advertising 773-844-0401 Editor in chief: "Ukrainian People" magazine Olga Ruda olgaruda@yahoo.com

Place an ad, print or online: Marketing Department 773-844-0401 ukrainianpeoplemagazine@gmail.com

June 2019 Ukrainian People

Write to us: Universe Entertainment, Inc. 333 Busse Hwy, # 242 Park Ridge, IL 60068

News, articles, photos-video, and more: www.UkrainianPeople.us FB: www.facebook.com/UkrainianPeopleMagazines/

Наші інтерв’ю: Оксана Муха: Українська пісня не потребує блимання світла і шоу-моментів, це є пісня серця

→ CHICAGO, ILLINOIS, USA “Громовиця” – гордість української діаспори Чикаго! Розслідування: Хто винен у стражданнях та смерті 5-річного Ей Джея Фрейнда? → ЗДОРОВ’Я 10 простих порад, як зберегти здоров’я зубів

18 20 24 26 30

→ DIASPORA Український освітній та культурний центр “Осередок” Вінніпегу: 75 років на варті національної спадщини Перевернутий трамвай та кулеметники у центрi мiста: Вінніпеґ згадує загальний страйк 1919 рoку

12 16

→ UKRAINE Три сценаріїї для новообраного президента Відомі українці: Стежками Симона Петлюри Наша історія: Львівський Собор 1946 року. Спроба ліквідації Української Греко-Католицької Церкви Мода: Ukrainian People Fashion Show (Spring-Summer-2019) Спорт: Кубок України з футболу 2018/2019: Несподіваний фіналіст, або голеодори з Володимирівки

→ ENTERTAINMENT Найцікавіші події Чикаго (June, 2019) 20 Great Places To Eat Outside In Chicago Summertime Adventures Everywhere Мандри: Pittsburg. М’яке серце Сталевого Мiста Бізнес: 8 способів отримати нових клієнтів за допомогою рекомендацій Гумор Мистецтво: Людмила Мєшкова: “Я не зникну. Енергія не зникає” Авто: Чому ми вибираємо позашляховики Honda? Літературна сторінка: Помаранчеві маракаси. Олена Карпенко Українська Кухня

34 38 40 42 44 48 50 52 54 58 60 62

Наша обкладинка: Оксана Муха — українська співачка і скрипалька. Заслужена артистка України, лауреат Гран-прі першого Міжнародного конкурсу українського романсу ім. Квітки Цісик, переможниця в талант-шоу «Голос країни» (9-й сезон, 2019). Фото: Вікторія Істоміна. верстка і дизайн: Вадим Кучерак, facebook.com/vadim.kucherak

Subscribe to

“UKRAINIAN PEOPLE” magazine

• Your first print issue will mail 1-3 weeks

from receipt of order.

• “Ukrainian People” magazine publishes 12

issues in an annual subscription.

• Offer good in U.S.A. only. • All orders subject to approval.

for just $ 110 per year or $65 for 6 month

SUBCRIPTION FORM: First & Last Name Email Phone Address SEND YOUR CHECK TO: Universe Entertainment, Inc. 333 Busse Hwy, #242, Park Ridge,IL 60068 ukrainianpeople.us/subscription

Наші інтерв'ю

Оксана Муха:

Українська пісня не потребує блимання світла і шоу-моментів, це є пісня серця Ірина Басенко,

журналістка, громадська діячка, поетка. Авторка національного рекорду “Україна разом” – мапи України, вишитої вручну шістьма тисячами людей у всіх регіонах країни у 2014 році. Членкиня Національної спілки журналістів України.

”, який завершився Дев'ятий сезон телевізійного вокального шоу “Голос країни sms навіть тих, хто ати надсил і ни телефо за ся хапати змусив Києві, в цієї весни огла справжня перем шоу у щоб того, задля раніше цього ніколи не робив. Усе Оксана Муха, нка львів'я рка, волода Його голос. гiдний і пісня ська україн яка вміщує в собі перед першим своїм виходом на сцену шоу сказала фразу, ла Квітка Цісик”. створи які , пісням ти загину дати не – місія “Моя ціле життя: ром отримала незаба А шоу. в огла перем ... Минуло кілька місяців, і Оксана Порошенка. Петра ента презид від и Україн ки артист еної Заслуж звання ла у телепронес – вірне неймо а зробил яка Ми поспілкувалися з співачкою, ефір, у масову культуру найтонші струни української душі.

– Оксано, українська діаспора в Чикаго стежить за вашою творчістю і радіє вашим успіхам. Перемога в дев'ятому сезоні “Голосу Країни”, пентхауз у Києві в подарунок, та звання Заслуженої артистки України – і все це майже одночасно. Які почуття викликав шквал таких супер-позитивних новин? – Я завжди дуже боюся, коли надто багато хорошого приходить, починаю хвилюватися: а чи не настане зараз “чорна смуга”? Але для мене – надзвичайно почесно отримати звання Заслуженої артистки України саме від Петра Порошенка, якого я дуже поважаю. І дуже дорогe те, що українці згуртувалися в часі боротьби за українську пісню і проголосували за мене у “Голосі країни”. Я не присвоюю це тільки собі, як власну перемогу, тому що йшла з конкретною місією, з бажанням відстояти у цьому проекті українську пісню – те, чого тут так багато років бракувало. Тому, звичайно, я дуже рада. – Якось перший президент США Джордж Вашингтон зауважив: “Коли ти зможеш робити звичайні речі незвичайним способом, то привернеш увагу всього світу”. Як вам вдалося привернути увагу усієї України, української діаспори та “перевернути світ”? – Напевне, це просто любов, щирість. Зараз, серед “клонів” велика розкіш – бути собою. Але це – найдорожче, що є в людини. На сцені шоу я говорила те, що думаю, і не хотіла нікому догоджати. Це просто справді – моя мрія і мої думки. Я робила насамперед те, у що найдужче вірю, що в житті додає мені сил і приносить радість. – У 2018 році містами України успішно пройшов ваш концертний тур “KVITKA: ДВА КОЛЬОРИ”, присвячений Квітці Цісик.

June 2019 Ukrainian People

Вас асоціюють з цією співачкою, ви дуже трепетно ставитесь до її творчості. А коли вперше познайомилися з піснями Квітки? – Я була зовсім малою. Тато якимось чином отримав її касету за кордоном, коли вони їздили з танцювальним колективом у Канаду. Був такий гурт – “Січові стрільці”. Це був десь 1986–87 рік. Почула я Квітку вперше в дуже правильному місці – це були гори, річка, ми стояли з наметами в абсолютній єдності з природою. Єдиним неприроднім там був магнітофон, який працював від машини, а на той час це була велика розкіш. Там, біля водоспаду, я вперше почула голос Квітки, з найріднішими людьми. І в той час я відчула, що ще одна рідна мені людина тепер є в моєму серці, яка мене любить (я так вважала, слухаючи її). Це пісні, якi не аналізую, а просто слухаю для душі. – Які найбільш вражаючі випадки траплялися з вами під час концертних турів українськими містами? – Кожен концерт неймовірний. У Радехові, що на Львівщині, було дуже цікаво – до нас прийшли пластуни, і вони привезли нам у фойє куточок “пластової” Квітки Цісик. Вона ж була видатною пластункою, тому там були чудові колажі з її фотографіями, які вже, мабуть, 50-річної давнини. Це було дуже зворушливо. Запам’ятався нещодавній концерт в Южному, Одеська область. Там є україномовна школа імені В’ячеслава Чорновола. Директор приїхав з Івано–Франківської області і будує там Україну. Дітям було проведено урок про виконавця, який приїде. Вони вдягнулися у вишиванки, зустрічали мене на подвір’ї, співаючи пісню про свою школу. Хоча навколо люди спілкуються російською, ці діти розмовляють українською мовою не лише на уроках, а і в коридорах, і на вулиці.

Коли я вийшла на сцену, оплески були такі, що мені здалося, ніби я вже виступила (сміється). Було видно, що вони чекають моїх пісень. Ось це були шалені емоції. – Ви бачите своє майбутнє в шоу–бізнесі? Перемога в телепроекті відкриває для цього можливості. – Я не відчуваю себе в шоу–бізнесі. Якби я там була, ми би вже мали мільйон кліпів, ротації, концерти з підтанцьовкою, з екранами. Мій стиль співу – це є українська пісня, яка не потребує блимання світла, не потребує якихось шоу-моментів, це є пісня серця, і єдине, чого потребує – це спокою і можливості почути, про що вона говорить. Тому тут шоу-бізнес до творчості не має стосунку. – Але ж ви маєте наразі продюсера? – Довгий час ми працювали з Дмитром Кацалом, він формував мої смаки, допомагав знайти правильний напрямок. Зараз я сама собі продюсер, будемо бачити, як доля буде розгортатися. – Під впливом кого, окрім Квітки Цісик, ви формувалися як особистість і як співачка? Хто для вас моральні авторитети? – Складно зараз всіх назвати – дуже багато людей насправді. По-перше, це батьки, сім’я. Це друзі, які в “Пласті” формують певну ідею. Ми з цими друзями разом і сьогодні, це є думаючі, щирі люди, які відчувають відповідальність. Ми дуже багато речей робили разом і продовжуємо робити для держави. Якщо ми говоримо про виконавців, то тут взагалі дуже складно, тому що це – Квітка, це – Ніна Матвієнко, тріо Мареничів, дуже багато людей.

ВІДКРИЙТЕ ДЛЯ СЕБЕ НАШІ ПЕРЕВАГИ БЕЗКОШТОВНЕ ШВИДКЕ ПОПЕРЕДНЄ СХВАЛЕННЯ ПОЗИКИ

БЕЗКОШТОВНА ОЦІНКА ВАРТОСТІ МАЙНА*

302 E. Army Trail Rd., Bloomingdale, IL 60108

630-307-0079

60-C N. Jeﬀerson Rd., Whippany, NJ 07981

973-887-2776

7345 Orchard Lake Rd., West Bloomﬁeld, MI 48322 248-487-0330

313-366-0055 558 Summit Ave., Jersey City, NJ 07306

734 Sandford Ave., Newark, NJ 07106

847-359-5911

APR

136 E. Illinois Ave. #100, Palatine, IL 60067

ОЦІНКА ВАРТОСТІ МАЙНА*

773-589-0077

БЕЗКОШТОВНА

5000 N. Cumberland Ave., Chicago, IL 60656

ларів! до

е сотні т

щ Зао адь

RA TE

Home Oﬃce: 2332 W. Chicago Ave., Chicago IL 60622, 773-328-7500

3.500% 3.587% низький як

201-795-4061

586-757-1980

11838 Jos. Campau, Hamtramck, MI 48212

Un io n

26495 Ryan Rd., Warren, MI 48091

Cre d it

973-373-7839

Fed eral

SELFRELIANCE.COM

Пропозиція триває до 31 травня ШВИДКЕ ОТРИМАННЯ МОРТҐЕДЖУ

БЕЗОПЛАТНА АПЛІКАЦІЯ

Mortgages available only for the following owner-occupied properties: single family residences, qualiﬁed condominiums or multi-family structures with no more than four units and up to 80% LTV. Mortgages with down payments as low as 5% (up to 95% LTV) are available only for the following owner-occupied properties: single family homes and multi-family structures up to 2 units and will require private mortgage insurance (PMI). Subject to approval of application. The stated Annual Percentage Rates (APRs) are all based on $100,000 mortgages, except for the Fixed Rate Jumbo Portfolio Mortgages which are based on $484,350 mortgages. For example, a $100,000 15 Year Fixed Rate Purchase mortgage with an 80% LTV will have a 3.587% APR and the repayment schedule will be 180 monthly payments of approximately $715. Monthly payment amount does not include any property taxes, and/or insurance premiums; the actual payment will be greater when such items are included. Mortgages available only to members and only in designated geographic locations. All Selfreliance FCU loan programs, rates, terms and conditions are subject to change at any time without notice. *For purchases and external reﬁnances only.

Federally insured by NCUA

EQUAL HOUSING L E N D E R

го століття, цього часу, сучасну пісню, яка їх буде підбадьорювати там, на передовій. І це пісня, яка не дає нам права заспокоїтися. Я б дуже хотіла, щоб вона була в ротації на наших радіостанціях, тому що це – можливість нагадати про те, що відбувається тим людям, які відгородилися від війни і спокійно п’ють пиво з чіпсами вдома на дивані перед телевізором. Я маю за честь виконувати у проекті #ПісніВійни дуже зворушливу “Молитву на Різдво” – разом з її автором, нацгвардійцем Зиновієм Медюхом та вокальною формацією “Піккардійська Терція”. – Як це – виступати для воїнів, які бачили смерть, страждання, які, можливо, мають поранення чи загиблих друзів? – Співати перед воїнами дуже непросто, у мене відчуття, що я нічого не можу зробити, і те, що роблять вони – це значно потужніше. Вони кладуть свої життя в ноги державі, в ноги людям – це найвища данина. Єдине, що я можу – це підбадьорити їх співом, і сказати їм, що ціную можливість співати пісні моєї землі, і дякую, що вони не були викреслені з життя українців. Щоб я сміливо могла говорити, що я українка і пишатися цим.

Не так давно я познайомилася з Роксоляною Шимчук, яка вже тридцять років є в Студентському братстві – це люди, які незважаючи на політичні перепони, просто робили свою справу і любили Україну. Роксоляна, наприклад, на свою першу стипендію купила давню вишиту сорочку. Минуло вже стільки років, у неї вже ціла етно-галерея цих сорочок, яким по двісті, навіть більше років. Так от, Роксоляна теж формує мій погляд на життя, відповідальність за свою державу. Так, кожна людина, яка приходить у моє життя, мене формує. Всіх дуже складно назвати. – Ви завжди з теплотою говорите про свою родину. Які у вас є цікаві сімейні звичаї, що про них невідомо широкому загалу? – Більшість не знає, що ми самі садимо картоплю, буряк, моркву, кукурудзу, огірки, помідори. Це все відбувається в нашому селі, в Глуховичах, за 40 хвилин від Львова. Колись були бабця з дідусем живі, у нас і корови були, і свинки, індики, кролики, кури – тобто, я знайома з усією господарською роботою. Це для нас радість, ми не робимо це з безвиході, хоча колись ми робили це тому, що в нас іншого варіанту не було, ми з цього харчувалися. Це був час нашого “еко-харчування” (посміхається). І досі ми продовжуємо, це є традиційно, це своєрідне збереження хати. Ми приїжджаємо туди всією нашою родиною. Це зустріч сім’ї, співи під горіхом під бабусиною хатою – це така родинна наша зустріч. – Ви брали участь у проекті “Пісні війни” – виступали перед нашими бійцями, які воюють на Сході України. Як це сприйняли військові? – Бійці самі пишуть пісні на війні. Галина Гузьо, яка придумала цей проект, зібрала ці пісні, знайшла виконавців, замовила масу аранжувань, відібрала пісні з дуже великої кількості. Вона знайшла воїнів, які пишуть пісні з гирла війни, з точних відчуттів. Які це все бачать на власні очі, і ці пісні мають абсолютно інший посил. Для них створили професійні аранжування, підібрали професійних виконавців для дуету, і на студіях на дуже високому рівні створили альбом. Це дало можливість українським воїнам мати свою пісню війни – цьо-

June 2019 Ukrainian People

– Як ви ставитеся до мовних квот на радіо та телебаченні, які зобов’язують використовувати переважно україномовний контент? – Це дуже добре. Хоча це й принизливо для українців – вибивати квоти на свою мову на радіо та телебаченні. Принизливо також боротися за закон про мову, якщо це є абсолютно природній процес – знати мову своєї держави. Але ефект є – дуже багато виконавців переходять свідомо на українську, розуміючи, що вони тоді потраплять в ефір – тому що потрапляють у квоту. І це мене дуже тішить, бо в такий спосіб люди мусять любити цю мову, рано чи пізно, і далі вона стане для них природньою. – Українці діаспори схвильовані актуалізацією російської мови в України. Здавалось би, мовне питання вже пройшло точку неповернення: мовні квоти, мовний закон, реформа освіти – створили якнайкращі умови для повернення державної мови в публічне і повсякденне життя людей. Однак, в Україні знову змістилися акценти мовної політики, новий президент –

російськомовний і публічно виступає російською. Знову піднялася призабута риторика “какой разніци”. Як ви думаєте, це – небезпека, чи ми вже маємо імунітет? – Ми програли питання мови, якщо наш президент спілкується російською мовою – це є наше обличчя. Є питання саморозвитку, питання самоідентифікації і усвідомлення: для чого ти на цій землі? І мова – перше, що має об’єднати державу, і це має бути першочергове, що нам потрібно. Якщо людям складно перейти на мову країни, то просто треба почати вимовляти її – зі своїх уст, і спробувати це зробити. A не відразу говорити, що це складно. Це такий мінімальний крок, який потрібно зробити для держави. Але русифікація сьогодні надзвичайно глибоко пустила коріння. Московія попрацювала над нашою свідомістю, винищила наших людей, вселила тих людей, які їм потрібні, тому зараз боротися зі свідомістю, яка є нездорова – дуже складно. Президент, який спілкується мовою держави, яка нас нищить – це приниження всіх нас. – Ви проїхали не один тур країнами Європи та Північної Америки і виступали перед діаспорою. Яке у вас склалося враження про цих людей? – Це люди, до яких ми завжди можемо звернутися по допомогу. Свого часу вони зберегли наші традиції, тікаючи звідси, там вони побудували Україну. Могли б цього не робити, асимілюватися, а все ж таки побудували цілі майданчики, де працює українська традиція, де вона зберігається. Я вдячна тим першим, старшим поколінням, які все це зберігають. Я також розумію, що молодь, хочемо, чи нi, а все ж асимілюється. Тому бажаю єдності діаспорі. Те, що я спостерігаю не тільки в Україні – є розкол по настроях і вподобаннях. Мені дуже боляче на це дивитися. Не так вже й багато нас там є – будьте єдиними! – Що б ви хотіли б побажати нашим читачам та українській діаспорі Північної Америки? – Щоб до вас прибували прекрасні люди! Бажаю вам єдності, бажаю прекрасних мрій і нехай вони збуваються. Слава Україні! І дуже радію, що невдовзі, у серпні, 10-11 числа, побуваю у вас, у Чикаго – на фестивалі “ЮкТоберФест” (Uketoberfest). Буду щаслива зустрічі з кожним!

Бліц: – Що надихає вас на творчість? – Гарні люди.

– Це випадок. Не кожному дано покохати.

– У вас є власний секрет успіху? – Не зраджувати собі. Я особисто роблю те, що можу і стараюся робити це якнайкраще.

– Хто ваш улюблений музикант чи співак? – Бон Джові.

– Ви вірите людям? – Переважно, вірю. Іноді опікаюся на тому, але не можна ставити відразу табу, треба спробувати: а раптом ти пропустиш щось хороше? – Є місце у світі, де ви почуваєтеся найкраще? – Вдома, з моїми рідними, з друзями. – Чим для вас є кохання?

– Що найбільше цінуєте в людях? – Щирість. – Яку книжку зараз читаєте? – “Ніколи не їжте наодинці”, я її не можу дочитати ніяк. – Про що ви мрієте? – Відродити українську пісню, побутовий спів в родинах. Щоб люди мали чим живитися, мали чим поповнювати свою душу.

Chicago Illinois, USA

“Громовиця” –

гордість української діаспори Чикаго! Колектив Роксани Пилипчак 40 років зачаровує світ українськими танцями Ольга Руда, Ірина Басенко

Фото: Максим Прокопів

“Як я мала десь 12 років, нас пускали дивитися ззаду сцени на виступ ансамблю Вірського. І я тоді подумала: добре, може я ніколи не буду солісткою танцю Вірського в Україні, але чому я не можу це зробити тут, на американській землі? Показати красу та силу наших козаків?” (Сяня Дика-Пилипчак) Вперше я побачила їхнiй виступ на діаспорівському фестивалі в Українській Околиці Чикаго. Таке чомусь завжди застає зненацька. Ось ти просто стоїш i чекаєш наступних учасників концерту. На сцену виходять дівчата й хлопці в народних строях. Звучить музика. І раптом, наче грім серед ясного неба, якась вища сила скручує тебе по руках і ногах, затягує у вир і несе, як безвольну пір'їнку, кудись у невідомість. “Громовиця” виконувала гопак. Коли вони завершили танець, натовп вибухнув шаленими оплесками. Люди кричали й свистіли, як несамовиті! І тут мене осяяло: ці дівчата й хлопці – справжній скарб нашої діаспори. Пізніше дізналася, що тисячі жителів Чикаго приходять на цей фестиваль, щоб побачити саме “Громовицю” і напитися її шаленою енергією. Тендітна білява жінка, яку, зазвичай, можна побачити в оточенні юних танцюристів – це Роксана Дика-Пилипчак (або просто Сяня), художній керівник та засновник феноменального колективу, який з 1980 року і досi знають поціновувачі української культури не тільки Чикаго та Іллінойсу, а й усього світу.

June 2019 Ukrainian People

ДІВЧИНКА Наставниця сотень танцюристів у дитинстві мріяла бути балериною й уперто вчилася. Та в 12 років усвідомила, що важко слідувати жорстким вимогам професійного балету. Підліткова невпевненість зробила своє: витончена граційна дівчинка з чудовими хореографічними даними вирішила, що світ професійного балету для неї закритий. Однак, є ж інші види танцю! Сяня продовжує навчатись, батьки її заохочують і підтримують. Згодом відбулася зустріч, яка визначила весь подальший творчий шлях. Вчитель хореографії Любомир Цепинський побачив у дівчинці великий потенціал. Ще родина мала сина Юрка, який також любив танці, тож з брата і сестри вирішили утворити танцювальну пару. Подальші роки пан Цепинський присвятив “продюсуванню” Сяні і Юрка та шукав для них будь-яку можливість для виступу на сцені. Діти тренувалися щодня, навіть у вихідні та канікули, по 2-3 години.

УЧЕНИЦЯ Якось пан Цепинський зателефонував до колективу “Гуцулія” і запропонував їм включити до програми своїх виступів танок Сяні та Юрка. Іншого разу він організував юним артистам виступ у Дофіні на знаменитому українському фестивалі діаспори. Пані Роксана пригадує, як тоді, ще маленькою дівчинкою, була вражена, які там були великі колективи. Особливо їй запам’яталися кубанські козаки: – Був там один в білих чоботах, і я дістала його фотографію. А вже коли він потиснув мені руку, то я казала, що ніколи не поїду додому, буду українською танцюристкою і залишуся тут (сміється). Нас тоді так гарно прийняли! Усі помітили наш успіх – хоча ми були маленькими дітьми, але добре натренованими. Як дитина, я не боялася, бо я йду танцювати, робити те, що люблю робити. І бачу за кулісами стільки різних колективів – і “Калина”, й “Черемош”, і ті кубанські козаки. Коли ми завершили свій виступ (а ми танцювали три танки), винагородою були гучні оплески. Може тому, що ми були дітьми? Одне знаю – це було таке натхнення для мене! І не тому, що там було 20 тисяч людей. Я любила дух позаду сцени, любила сам факт, що можу віддати душу танцям. Пізніше пан Цепинський заснував “Театральну Студію Молоді” при парафії святих Володимира і Ольги. Сяня та Юрко брали участь у п’єсах разом з понад сотнею інших дітей. Вони продовжували вдосконалювати свої танцювальні здібності. – То були різні п’єси: від модерних до стародавніх. І це направду укріпило мою любов до танців, щоби показати людям, що українська культура, український танок мусять упродовж свого існування постійно розвиватись, – говорить Сяня.

НАСТАВНИЦЯ ...Коли “Театральна Студія Молоді” припинила свою діяльність, чотири її танцюристи – Сяня, Іван Пилипчак, який згодом став її чоловіком, Юра Цепинський та Марта Городоцька-Козицька – вирішили, що їм до снаги створити власний колектив. Українські танці настільки зачаровували своєю енергетикою і красою, що хотілося їх показувати і в Чикаго, і далi в Сполучених Штатах, і усьому світу: ось які ми, українська діаспора! Живемо з Україною в серці, пишає-

мося цим і хочемо, щоб слава про національне мистецтво, особливо танцювальне, “гриміла” світами. Так народилася назва – “Громовиця”. Давні народні традиції, обряди й фольклор почали переплітатися у танцях самобутнього колективу з напрямками сучасного балету. В 1985 році Роксана Дика-Пилипчак стала крівником “Громовиці”. - Перші роки були дуже тяжкі, тому що ми мали небагато танцюристів. Але то були такі артисти, для яких прийти на репетиції 3-4 рази на тиждень або в суботу не було мукою, вони із захопленням приходили, – згадує Сяня. Вона постійно шукала не тільки хореографічні елементи, але й костюми. Танцюристи, які виросли разом – ходили до школи, церкви, СУМу чи “Пласту” – цілими генераціями “проходили” через танці. Для юнацтва, яке вступало до старших класів, створили молодіжну “Громовицю-2” (сьогодні вона налічує 45 учнів, які щосуботи тренуються окремо). Також, є близько 40 чоловік у “дорослому” складі ансамблю. – Зараз, як ми всі перед концертом молимося, і я їм кажу: весь свій дух і талант залишіть на сцені, щоб люди їх прийняли. В Україні ми виступали не в таких уже й великих залах. Було 500-800 глядачів – але для нас це був океан людей. Я хочу щоб люди нас сприймали, як родину танцюристів, які не тільки хочуть зберегти те, що було, але й творити нове, – говорить художній керівник ансамблю.

АПТЕКАРКА Пані Роксана не заробляє танцями на життя. Вона працює аптекаркою, а ансамблем займається весь свій вільний час. Пригадує, що на роботі, коли є можливість увімкнути музику, ноги самі просяться в танок, і з усмішкою розповідає, що кілька разів її навіть заставали за опануванням якихось нових танцювальних кроків. Покинути роботу вона, як і більшість митців діаспори, не може: кошти на костюми, обладнання, гастролі тощо офіційно не виділяються. Наприклад, для поїздки в Україну в 2003 році колектив “з миру по нитці” назбирав велику суму благодійних внесків, значну частину з яких самі заробили на ярмарках та святах у своїй громаді. До прикладу, в Канаді державна підтримка діаспорянських колективів більша. Влада та різнi грантові програми покривають заробітні плати для диригентів, хореографів, стипендії для учнів, витрати на поїздки. Натомість, “Громовиця” – проект цілковито волонтерський. – Ми віддаємо душу й свої таланти – все, щоб “Громовиця” продовжувала радувати глядачів, без жодного заробітку. Однак, моя любов переборює все: перша до танку, друга – до українського танку, третя – до України, четверта – до родини, а п’ята – до танцюристів (моєї другої родини), – зізнається Сяня. Дуже багато допомогла групі управа кредитівки “Самопоміч”, адже перші десять років артисти не знали навіть, до кого звертатися по допомогу. Продавали шоколад, організовували забави, ходили колядувати. – Нині спонсори є, і ми щиро вдячні нашій парафії, установам й тим людям, які нам допомагали протягом 40 років і продовжують допомагати. Ми це робимо, тому що хочемо подарувати наше уміння діаспорі. Я тут народилася, тут мої діти народилися, мешкаємо в українській околиці – як же можна не бути вдячним? Хотілося б, щоб наші діти могли пишатися нами, – говорить наша співрозмовниця. Ukrainian People June 2019

МАМА Донька Сяні, Дануся, також розділяє з нею мистецьку стежку – займається постановкою хореографії в “Громовиці”. – Таким чином, у нас співпрацюють дві генерації жінок – донька багато робить модерних постановок, а я маю більше досвіду в балеті і в народних танцях, – каже Сяня. За весь час діяльності, Сяня Пилипчак виховала більше, ніж 500 танцюристів. Зауважує, що більшість батьків, які свого часу теж навчалися тут, віддають своїх дітей до цієї школи аби потім вони могли потрапити у дорослу “Громовицю”. Її учні також вважають свого хореографа Мамою. Сяня переконана, що діаспорівська молодь повинна мати захоплення поза школою. Однак, щоб дітей, які мають безліч інших обов'язків та інтересів, заохотити витрачати практично увесь вільний час на “Громовицю”, мусить бути щось більше, ніж просто любов до танцю. – Ці діти переходять до вищої школи (highschool), потім поступають у коледжі. Зрозуміло, що у суботу і неділю вони хочуть зустрічатися з друзями, танцювати по клубах. І ви мусите викликати у них любов не тільки до танцю, і не лише до України, але й до себе, як до керівника. І якщо створити групу, яка стане їхньою другою родиною, то вони будуть спроможні на все для своєї “Громовиці”, – міркує хореограф.

ВИКЛАДАЧ Центральними в постановках “Громовиці” є народні танки, навколо яких будуються сценарії концертів. – Часом ми робили такі народні фольклорні балети: українське весілля, гуцульське весілля, історія про Роксоляну, були й забавкові танці. Залежно від того, яких танцюристів я мала, адже багато значить не лише талант в танці, але й їхні характери, – підкреслює Сяня. Згодом “Громовиця” почала робити кабаре, модерні танки, часом проект тривав два і три роки, а часом і за рік можна було зробити. – Ці кабаре були зовсім іншої теми. Але з нашим гумором – щоб мати щось українське, мусить бути український стиль.

Сяня шкодує, що колектив не має власної постійної професійної сцени, яка б не дрижала під час танцю, вміщала весь величезний колектив і була безпечною для запальних танцюристів. Якось у Мюнхені колектив запевнили, що сцена може розсунутися і стати більшою, але коли артисти прибули на місце, виявилося, що вона стоїть на цементових палях, які не рухаються. – За три години ми переробили кожен танок. То був наш найкращий виступ в Європі, – згадує художній керівник “Громовиці”.

КВІТКА ТАНЦЮ Роксана Дика-Пилипчак за все життя поклала стільки зусиль і часу на “Громовицю” і на розвиток українського танцю в Чикаго, що її недаремно тут вважають “Квіткою Цісик у танцях”. Адже, так як легендарна Квітка присвятила життя українській пісні та її популяризації, поширенню і славі, так і Сяня все своє життя прославляла Україну в танцях. – Я рада, що наша діаспора така велика, що при кожній церкві ствоюються танцювальні, театральні, спортивні чи музичні школи для молоді, хорові та театральні колективи. Часом кажуть, що це може розділяти людей – кожен хоче робити щось по-своєму. Однак, якщо є взаємна повага до праці, яку роблять інші, то я думаю, що в цьому – наша сила. Але підхід мусить бути таким, що ми робимо це для своїх дітей, для своєї парафії, організації, діаспори, України, а не для конкуренції один з одним, – говорить Сяня Пилипчак. – Тоді наша діаспора буде сильною. За 40 років репертуар “Громовиці” дуже урізноманітнився. Щоб заохотити молодь, треба вводити сучасні елементи. Сам факт що ми, українки, працюємо над постановкою цих танців, робить їх українськими. - Кожен з нас, діаспорян, повинен для себе подумати, в який спосіб він може найкраще представити Україну іншим людям, – підсумовує Сяня. – Наш спосіб – показати наскільки унікальна українська культура саме у танцях. Ми стараємося виконувати наші танці якнайкраще в тих сучасних умовах, які ми маємо і, щоб глядач був задоволений. Крапля імпровізації в океані українського танцювального мистецтва стає відшліфованим діамантом.

Р о з сл і ду в а нн я

ХТО ВИНЕН У СТРАЖДАННЯХ ТА СМЕРТІ 5-РІЧНОГО

ЕЙ ДЖЕЯ ФРЕЙНДА?

Люда Руда

В середу, 24 квітня 2019 року, слідча група штату Іллінойс знайшла тіло 5-річного Ендрю “Ей Джея” Фрейнда (Andrew AJ Freund), який вважався зниклим 18 квітня. Батькам дитини, 36-річній Джоані Каннінгем (JoAnn Cunningham) та 60-річному адвокату Ендрю “Дрю” Фрейндустаршому (Andrew “Drew” Freund Sr.), були пред'явлені звинувачення в навмисному вбивстві, жорстокому поводженні з дітьми та побутовому насильстві. Згідно з судовими документами, відео дуже побитого 5-річного хлопчика з Кристал-Лейку на мобільному телефоні матері допомогло розслідувати його вбивство. Двохвилинний відеоролик з телефону Джоан Каннінгем, зроблений за місяць до смерті Ей Джея, показав голу дитину з кількома пов'язками навколо зап'ясть і стегон, з синцями на обличчі та тілі – покарану за сечовипускання у своєму ліжку. Також, як виявилось, матір Ей Джея шукала медичний заклад для “дитячої серцево-легеневої реанімації” (CPR) тієї ночі, коли її син зник з дому. Батько хлопчика, Дрю Фрейнд, розповів поліції, що це було пов'язано з теперiшньою вагітністю його дружини, яка о 3:17 ранку вирішила зібрати інформацію про найближчі пункти швидкої допомоги. Вранці 24 квітня, поставленa перед неспростовними доказами, пара зізналася у вбивстві сина. Батьки визнали, що 15 квітня Ей Джея збрехав про забруднену білизну, тому був покараний – його били і поставили під холодний душ на 20 хвилин. Вночі Каннінгем вирішила перевірити чи дитина спить і виявила, що він мертвий. Ці подробиці були озвучені в заяві детектива шерифа округу Макхенрі Едвіна Малдонадо (McHenry County sheriff’s Edwin Maldonado) в запиті на ордер на обшук 24 квітня. Зараз, в очікуванні судового розгляду справи, батьки перебувають під вартою у в'язниці округу Макгенрі під заставу в 5 мільйонів доларів кожен.

June 2019 Ukrainian People

Зникнення дитини Вранці о 6:30 Фрейнд-старший був на прийомі у лікаря. У медсестри він попросив квитанцію, сказавши їй: “Адвокат, який сидить у мені, вважає, що мені потрібний паперовий доказ”. Після цього Фpeйнд зателефонував в cлужбу 911 і заявив, щo тількинo пoвepнувcя від лікapя і виявив, щo дитини нeмa. “Mи пepeвіpили пapк, міcцeву зaпpaвку, куди ми інoді бpaли йoгo”, – пояснював бaтькo, згіднo із зaпиcoм дзвінкa 911. – “Я гадки не мaю, дe він ... Mи пepeвіpили шaфи, підвaл, гapaж ... скрізь”.

Коли поліцейські прибули до будинку, то не знайшли жодних ознак ні стороннього проникнення в дім, ні слідів того, що дитина залишала його. У документах слідства вказувалось, що підчас обшуку поліцейські були вражені жахливими умовами проживання всередині сімейного будинку: “там були здepті підлoги, вcюди вaлялacя їжa упepeміш з oдягoм та cміттям, повітря було насичене запахом ceчі та смороду”. Поліція спробувала з'ясувати, чим займалася родина напередодні. Фрейнд-старший заявив, що ввечері грався зі своїми синами (5-річним Ей Джеєм та 4-річним Паркером), перш ніж піти до магазину. В 9:30 вечора вони з дружиною поклали дітей спати, як зазвичай, після чищення зубів, миття рук та молитви. Слідчі обшукали територію навколо будинку. Пізніше вони розповіли, що зосередили свої зусилля на тих, хто останнім спілкувався з хлопчиком. Дані, отримані зi стільникових телефонів батьків, мали вирішальне значення для розкриття справи.

Перевіривши мобільний телефон Фрейнда, поліцейські виявили фото рукописного списку покупок, до якого входили клейка стрічка, пластикові рукавички, освіжувач повітря та відбілювач. Усі ці предмети були знайдені в будинку. Під час відновлення видалених файлів з телефону Каннінгем, детективи натрапили на відео, записане нею 4 березня.

“Ей Джей на ньому був голим, за винятком деяких невеликих пов'язок навколо обох зап'ясть і навколо стегон”, – було вказано у рапорті. – “На вiдео хлопчик тримав на обличчі пакет з льодом, і коли він забрав його, то було видно великі червоні синці навколо очей і жовтувато-зелені синці навколо шиї і верхньої частини грудної клітки”. З відео було незрозуміло, чи дитина отримала професійну медичну допомогу. Коли ФБР і слідчі Кристал Лейку почали вимагати пояснень від батька про це відео, Фрейндстарший звинуватив дружину у травмах Ей Джея, а потім зізнався у смерті сина. Він розповів, що Ей Джей помер у понеділок вранці, 15 квітня, після того, як провів тривалий час в холодному душі.

The best All in one ELD-Fleet Management Software on the market

ELD mandate compliance, plus much more to manage your fleet Fleet Management Portal Document Center IFTA Calculation GPS/Geofencing Multilingual Navigation Diagnostics Dispatch POI In fleet messenger Social platform

$29.99

Download the Free basic version today

ALL FOR ONE LOW MONTHLY FEE

EZLOGZ.COM

SUPPORT@EZLOGZ.COM

PHONE: 8000 67007807

SALES@EZLOGZ.COM

......................................... Device include, no annual contract

Р о з сл і ду в а нн я

Його дружина жорстоко била сина за брудну білизну, і він вирішив, що холодний душ стане меншим покаранням (як альтернатива). Після цього, він допоміг Ей Джею вийти з-під душу, де той перебував приблизно 20 хвилин, і поклав його до ліжка – холодного, мокрого та голого. Його дружина встала серед ночі, щоб подивитися до дитини і виявила, що cин не дихає. Експертиза мобільного телефону Фрейнда показала, що в 3:17 ранку 15 квітня там з'явився пошук “дитячої серцево-легеневої реанімації” (CPR). Наступного ранку Фрейнд переніс сина в підвал, де загорнув

“Maмa нe xoтілa зpoбити мeні бoлячe”

у пластик. У ніч на 17 квітня він запакував його в декілька мішків для сміття, поклав до багажника свого автомобіля і вивіз у містечко Вудсток (Woodstock). Він повідомив слідчим, що вирив неглибоку яму, помістив в неї тіло, прикрив соломою і повернувся додому. Шіcть днів пo тoму тілo Eй Джeя булo виявлeнo в нeглибoкій мoгилі в покинутому будинку нa околиці Bудcтoку (Іллінoйc), пpиблизнo в 10 миляx (16 км) від їхнього будинку. Аутопсія визначила, що Ей Джей помер від травми голови, яка була нанесена тупим предметом, та від переохолодження.

У своєму запиті на ордер на обшук детектив Мальдонадо подав багато відомостей про докази, які зібрали слідчі, і про те, що розповів йому Фрейнд-старший. Він повідомив, що поліція неодноразово відвідувала будинок цієї родини через ситуації з домашнім насильством. Він назвав батьків “відомими та самостійно визнаними наркоманами”. Ей Джея, який народився з опіоїдами в організмі, забрали від батьків відразу після його народження в жовтні 201З року і віддали на піклування двоюрідному братові. Його повернули в 2015 році у віці 18 місяців, а службa захисту дітей закрила їхню справу в квітні наступного року. Kaннінгeм, в якої були проблеми з наркотиками, заарештували в грудні 2018 року за водіння в нетверезому стані. Koли співробітники поліції прибули в її будинок, то відзначили, що умови життя дітей були “неприпустимими”. Згідно з рапортом про інцидент, собачі екскременти та сеча були всюди, декілька вікон було розбито, підлога була зірваною, а кухонний стіл і диван – завалені мішками з одягом. “Поліцейські помітили великий синяк на стегні Ей Джея”, – йдеться в заяві. Ей Джей сказав, що отримав травму, коли їхнiй собака

– боксер вагою 60 фунтів на ім'я Люсі – грався з ним. “Лікар оглянув Ей Джея і не зміг встановити причину його травми”, – наголошувалося в звіті. – “Однак, лікар дещо запідозрив, коли хлопчик сказав йому: “Можливо, хтось ударив мене ременем. Але мама не хотіла зробити мені боляче”. He дивлячись на це і 27 (!) відвідин будинку соціальними працівниками – Ей Джей продовжував жити в сім'ї. В 2012 році мати Kaннінгeм, Лopeлeй X’юз, заявила в суді, що її дочка – погана мати для Ей Джея, якого вона народила в 17 років. Молодший брат Ей Джея, 4-річний Паркер, був забраний з родини соцслужбою і зараз проживає з бабусею і дідусем в сусідньому місті Maк-Генрі (Іллінойс). Паркер повідомив слідчим, що його мати сказала йому, що брат впав вниз зі сходів і “дуже хворий”. Прокурори звернулися з проханням позбавити батьківських прав як Каннінгем, так і Фрейнда. Якщо Фpeйндa-старшого і Kaннінгeм визнають винними в усіх п'яти пунктах звинувачень, які включають вбивство, то їм загрожує довічне ув'язнення. A маленького Ей Джея вже не повернеш. Одне не дає спокою – невже не можна було запобігти його смерті? До якої, кожен по-своєму, причетнi всi: батьки, соціальні служби, поліція чи сусіди. Байдужість теж може вбивати...

Здо р о в ' я

простих порад, як зберегти здоров’я зубів

Правильне харчування, серйозний догляд, своєчасні походи до стоматолога – всі ми давно знаємо основні правила догляду за зубами. Але, крім цього, потрібно не забувати дотримуватися цих правил постійно. У цьому матеріалі ти знайдеш 15 рекомендацій від стоматолога, як зробити зуби здоровими

Чистити зуби потрібно двічі на день Вранці після сніданку і ввечері перед сном – справді, дуже важливо. На зубах утворюється плівка і вже на неї налипають складові частини слини бактерії і залишки їжі. Це – зубний наліт. Він м’який, і його легко можна зняти за допомогою правильного чищення зубів. Якщо ж цього не робити, то призведе до утворення зубного каменю, позбутися від якого в домашніх умовах самостійно неможливо.

Техніка чищення зубів Щетинки зубної щітки повинні бути під кутом 45 градусів до поверхні зуба, потім відбуваються плавні рухи, що вимітають зубною щіткою від ясен до ріжучого краю. Потрібно не забувати чистити внутрішні сторони зубів і приділяти увагу чищенню язика. Не можна тиснути на щітку з усією силою, це не підвищує ефективності чищення зубів, навпаки, може завдати шкоди.

Тривалість чищення зубів Зуби потрібно чистити щонайменше по три хвилини двічі на день. Однак, тепер розроблені більш ефективні техніки чищення зубів, і цей час можна скоротити до 2 хвилин двічі на день. Кожен може знайти 4 хвилини, щоб зберегти зуби і ясна здоровими.

Зубна щітка повинна бути чистою Після кожного чищення зубів потрібно добре мити зубну щітку і зберігати її в сухому стані в вертикальному положенні, бажано – далеко від унітазу. Тому, що, на думку британських вчених, при зливі води в унітазі мікроорганізми розлітаються в різні боки майже на 2 метри.

Заміна зубної щітки Міняти зубну щітку рекомендується 4 рази на рік або раз на 3 місяці. Щоб легше було запам’ятати, міняй щітки зі зміною пори року: настав березень – пора купувати весняну щітку, а в червні прийде час для літньої зміни зубного приладдя.

June 2019 Ukrainian People

Зубна нитка Кожен зуб має 5 поверхонь. І якщо обмежити чистку зубів тільки зубною щіткою, то 2/5 або 40% зубних поверхонь залишаються неочищеними. Тільки за допомогою зубної нитки можна ефективно видалити наліт з міжзубних просторів.

Відбілювання зубів Не варто пробувати на собі всі рекомендації, які можна знайти в інтернеті. Багато з них не тільки неефективні, але й шкідливі. Наприклад, не старайся освітлити зуби за допомогою полоскання оцтом – кислота розм’якшує зубну емаль, і вона легко пошкоджується. Чи не натирай зуби содою – це занадто абразивний метод, який пошкоджує не тільки емаль зубів, але й травмує ясна.

Зуби і тверді предмети Наскільки не була би велика спокуса, все одно не намагайся розколоти зубами твердий горіх, розгризти льодяника, лід, відкрити всілякі кришки та пляшки. Для цього є відповідні інструменти – використовуй їх за призначенням.

Часті перекуси Після кожного вживання їжі організму необхідний час, щоб відновити кислотно-лужний баланс. Але якщо дуже хочеться щось з’їсти, то замість продуктів, які липнуть до зубів, наприклад, пластівців або чіпсів, краще віддати перевагу овочам або фруктам.

Шкідливі напої До шкідливих напоїв відносяться енергетичні, спортивні, газовані, оскільки вони містять велику кількість цукру, що не корисно для здоров’я загалом і для зубів зокрема. Крім прихованого цукру, такі напої мають низьку кислотність, що негативно впливає на емаль зуба, роз’їдаючи і стоншуючи її. Регулярне вживання таких напоїв може призвести до чутливості зубів і залишити незворотні зміни на емалі зуба

Секрет здорових зубів: • Регулярно проходити профілактичні огляди і процедуру професійної чистки зубів; • Відмовитися від куріння і вживання алкоголю; • Виключити з раціону газовані напої, свіжу хлібо-булочну продукцію і солодощі; • Ретельно чистити зуби не менше 2 разів на день, використовуючи щітку середньої жорсткості і пасти з низьким індексом RDA; • Вплинути на стан зубів і ясен можуть і патології внутрішніх органів – ендокринної системи і травного тракту, тому важливо своєчасно проходити і загальні медичні огляди. • Фрукти та овочі сприяють процесам самоочищення зубів, оскільки викликають рясне слиновиділення. Крім того, у свіжих плодах містяться згубні для бактерій фітонцидні речовини. Властивостi, що очищують зуби, мають соковиті фрукти та овочі (наприклад, сирі яблука, морква, буряк і капуста), пшеничні висівки.

Цікава інформація Причин руйнування зубів може бути безліч. І ми, звичайно, можемо їх шукати і намагатися запобігти або, що, переважно, зараз і відбувається, боротися з їх наслідками. Ми можемо боротися з силою руйнування. Але можемо також закликати на допомогу іншу силу – відновлення та відродження. І в пробудженні цієї сили не останню роль відіграють наші знання і впевненість у тому, що це можливо.

Паста йогів Налити в блюдце кілька крапель оливкової олії, додати дрібку морської солі, перемеленої в кавомолці. Чистити зуби (і ясна) можна звичайною зубною щіткою, можна пальцями, а можна гілочкою (пагони груші, липи, калини, горобини; стебла моркви, селери) з одним розжованим кінцем.

Настоянка для полоскання рота Приготування: 0,5 л горілки змішати з 0,5 склянки подрібнених коренів аїру, настояти протягом двох тижнів. 0,5 л горілки змішати з 10-20 г дрібно нарізаного прополісу, настояти протягом двох тижнів. Змішати 1 ст. л. настоянки аїру з 0,5–1 ч. л. настоянки прополісу, полоскати 2-3 хвилини. Застосовувати протягом місяця. Прополіс і алкалоїди аїру проникають в тканини зубів, знеболюють і пломбують мікротріщини. Зупиняють розвиток карієсу, пародонтозу та інших захворювань порожнини рота.

Ukraine І мова йде зараз навіть не про його кулуарні домовленості. Новий президент, безумовно, буде заручником старих зобов'язань. Тих самих, що допомогли йому дійти до перемоги у другому турі. Цілком можливо, він буде виплачувати дивіденди своїм акціонерам. Цілком можливо, що від якихось інвесторів він спробує “відженитися”. Але, крім закулісних домовленостей існує простір публічного позиціонування. І головне питання в тому, президентом яких виборців Володимир Зеленський постарається стати.

Кожен, хто ставив хрестик навпроти його прізвища, голосував за щось своє

Три сценарії для новообраного президента

Павло Казарін

Новий президент приречений опинитися на роздоріжжі з трьома дорогамисценаріями. Два з яких вб'ють його рейтинг, а третій – країну. При описі Володимира Зеленського можна цитувати Сократа. Ми знаємо про новообраного президента лише те, що нічого не знаємо. Ця пауза дозволила йому виграти вибори, але рано чи пізно шостий президент України змушений буде заговорити. І в цей момент ми дізнаємося, під яким саме ковпачком весь цей час була кулька. 18

June 2019 Ukrainian People

Хтось – за примирення з Росією. Хтось – за інтеграцію в ЄС. Хтось – за низькі тарифи. Хтось – за підвищення зарплат. Хтось – за боротьбу з корупцією. Шостий президент України залишається “сферичним y вакуумі” – він нагадує газ, який заповнює весь наданий йому об'єм очікувань. Проте, після інавгурації віртуальному Володимиру Зеленському доведеться ставати конкретним. Обростати адміністративним кістяком, кадровим м'ясом і політичною мускулатурою. Йому доведеться визначатися з тим, яким очікуванням відповідати і на які виклики реагувати. І в цей момент він виявиться на тому самому горезвісному роздоріжжi.

Перший сценарій – стати президентом війни У виборчій кампанії завдання втечі від імперії належало Петру Порошенкy – і ті, хто голосував проти п'ятого президента України, звикли знецінювати його гасла. Але в тому-то й справа, що це

завдання нікуди не зникне. Хоча б через те, що нікуди не зникне Росія. Яка вже сьогодні починає перевіряти новообраного президента на міцність. Паспортизація окупованих територій, переговори щодо газового контракту, обмеження експорту нафтопродуктів – дуже скоро Володимиру Зеленському доведеться зануритися в тему війни з головою. І він ризикує виявити, що ця проблема не має легких рішень. Складно “домовлятися посередині”, коли від тебе чекають капітуляції. Цілком може виявитися, що це завдання перетворить Зеленського в простір політично можливого. У той самий простір, в якому є і “мінські угоди”, і “співпраця з МВФ”, і символічний контур по периметру країни та інше “ні кроку назад”. Проблема лише в тому, що цей сценарій приречений знижувати його рейтинг. Перемога в нинішній війні не може бути швидкою – а обиватель чекає швидкого і неминучого щастя. Розрив між реальністю і очікуваннями створить ту саму прірву, в яку падає рейтинг будь-якого політика.

Другий сценарій – президент боротьби з корупцією Варто відразу обмовитися, що “антикорупцію” в нашій країні прийнято розшифровувати максимально широко.

Для когось боротьба з корупцією – це роздержавлення, дебюрократизація і війна з клановою системою. Для когось – це судові процеси, вироки і конфіскації. Для когось – і взагалі політкоректний синонім класової боротьби. Для когось антикорупційна повістка – це боротьба з монополіями, олігархами і спроба створити країну чесної конкуренції. Для когось – це інструмент політичної війни і зміни одних кланів на інші. Для когось – різновид боротьби з багатими і універсальне “взяти і поділити”. Але будь-яка форма втілення цієї повістки теж прирікає на зниження рейтингу. Тому що боротьба за зміну правил гри – це боротьба проти існуючих фінансово-промислових груп і кланів. Ресурси яких сумарно перевищують ресурси, які є у держави. І якщо клани відчують загрозу – вони стануть торпедувати будьякого, хто оголосить їм війну. Публічний образ президента-“чудотворця” будуть топтати за будь-якої спроби переінакшити правила гри.

Третій сценарій – президент холодильника Проблему “зубожiння” просували так активно, а Зеленський був настільки неконкретний, що він приречений стати заручником чужих обіцянок. Від нього чекають зниження тарифів, зростання зарплат, падіння

цін і нових комунальних платіжок. Його команда намагається обережно дистанціюватися від “програми Тимошенко-Капліна”, але рано чи пізно гамлетівське питання зажадає однозначної відповіді. Можна залишитися в рамках реальності – і оголосити, що тарифи визначаються не бажаннями, а економікою. Закликати до раціональності і запропонувати програми енергозбереження. Наводити, як приклад, сусідні країни і доводити, що все має свою ціну. Платою за відповідальність знову ж стане рейтинг. Ніхто не прощає крадіжку мрії, а для багатьох українських виборців новий президент був надією на одномоментне збагачення. Чим чеснішою буде позиція Володимира Зеленського, тим швидше його рейтинг зрівняється з цифрами попередника. Реальність в тому, що атракціон небаченої щедрості може мати лише одного спонсора – Росію. Заради обнулення українського дрейфу Кремль може піти на поступки. Знизити ціни на газ. Виділити кредити. І знову занурити Україну в простір політичної корупції і “руського міра”. Захід не буде платити за збереження рейтингу новообраного президента, але це може зробити Москва. Якій не вперше класти сир в мишоловку. В результаті, український обиватель може тактично виграти “сьогодні”. Ціною свого власного стратегічного “завтра”.

Володимир Зеленський приречений опинитися на цьому роздоріжжi вже дуже скоро Заковика в тому, що чим кориснішим новий президент вирішить виявитися для країни – тим сильніше його будуть ненавидіти. Тому що жодна з проблем, що стоять перед країною, не має легкого рішення. Клани, касти, олігархи і Росія мають достатньо ресурсів, щоб захищатися від атаки на свої позиції. А спертися на “народ” Володимиру Зеленському теж буде непросто. Тому що його ситуативна більшість хоче від нього занадто різного. І тому приречена на розкол. З президента більшості йому дуже скоро доведеться ставати президентом меншості. І все питання лише в тому, президентом якої саме меншості. Тому що різні групи українського суспільства відрізняються не тільки мовою побутового спілкування, ставленням до держави і картинками майбутнього. Але ще й “майданоспроможнiстю”. Хтось реагує на крадіжку мрії галочками в бюлетені, а хтось – вуличними протестами. У будь-якого медового місяця завжди є термін придатності. https://www.pravda.com.ua

В і до м і у к ра ї н ц і

емен Васильович Петлюра прийшов у світ 22 травня 1879 pоку на день Симона Зилота. Дід Семена – Павло Петлюра з реєстрових козаків – рано помер. Його дружина Ганна, овдовівши, постриглася в черниці, була ігуменею Теплівського монастиря поблизу Феодосії. Брат діда, Сильвестр, був архієпископом Омським. Василь Петлюра зовні нагадував січовикахарактерника. Парубком з'явився в Полтаві, працював візником, одружився, пристав у прийми до Ольги; прикупив хутірець біля Диканьки. Відкрив свій промисел: мав три виїзди та двох найманих візників; возив архієрея по єпархії. Мати, Ольга Олексіївна, походила зі священицького роду Марченків. Пізніше псевдонімами Семена Петлюри стали “Симон”, “Зилот” та “В. Марченко”. Дід по матері, о.Аркадій, коли овдовів, постригся в ченці, став співзасновником Київського Іонівського скиту. Сім’я Петлюр жила в трикімнатному будинкові на околиці Полтави. У родині було 12 дітей. Трьох відспівали малими, вижили 9: четверо синів і п'ятеро доньок. Худорлявий, сутулуватий Семенко з русявим чубом, сірими, променистими очима, розумів, що чекає на нього духовна стежка. З 13 років Семен Петлюра “утік до школи і за два роки закінчив її першим учнем”, після церковнопарафiяльної школи була бурса. У 1895 році вступив до полтавської духовної семінарії. Науки навіювали нудьгу, тому потрапив до списку “неуків”, хоч займався самоосвітою. Семен складався з суцільних комплексів: соромився малого зросту, сутулуватості, тому, коли старшокласники на перервах пробували горілку чи бігали до дівчат, Семен тільки багато смалив. Читав усе навколо, доки мало не втратив зір, а користуватися окулярами соромився. Під впливом прочитаного про Болівара, Семенко увірував, що він – Симон, що на нього очікує білий кінь перемоги. Почав виробляти командирські звички, велів називати себе Симоном, був конфліктним, безкомпромісним. Семен Петлюра – активний учасник учнівського хору, музикальний, співучий, грав на скрипці, намагався диригувати. 19 лютого 1900 року Петлюра організував відзначення річниці Шевченка, де виступив харківський адвокат Микола Міхновський. Він так вразив Петлюру, що юнак вступив до Революційної української партії (РУП).

У січні 1901 р. до Полтави на гастролі приїхав Микола Лисенко з хором. Вони виступали у будинку “Просвіти”, виконали гімн “Ще не вмерла”. Хористи семінарії розучили заборонену кантату “Б’ють пороги” Миколи Лисенка і запросили композитора. Лисенко приїхав до семінаристів. Коли ректор, архієрей Іларіон (Пічета) довідався про візит політично неблагонадійного М. Лисенка та про виконання забороненої кантати, відбулася розмова. Ректор бажав зберегти добрі стосунки з батьком Петлюри, тому, відзначивши здібності Семена, попросив пожаліти батька, покаятись, кинути “заблуждения”. Винуватцем виявився Микола Лисенко. Петлюра заявив, що Лисенко – почесний гість, і вони не дозволять його ображати. Розплатою стало вiдрахування Семена з семінарії. Петлюра залишився в Полтаві, спілкувався з друзями-семінаристами Пилипом Капельгородським, Василем Королівим. Пилип був молодшим на три роки вiд Симона, обоє кохали попівну Параскеву.

June 2019 Ukrainian People

Стежками Симона Петлюри Ганна Черкаська

Петлюра – рідкісне козацьке прізвище розвідника, який добре замітав сліди, петляв, робив “петлюри” (на збільшення вказує суфікс – “юр”). Особливих даних із генеалогії роду Петлюр не зберeглося.

очa дівчина віддала перевагу Пилипові, дружба зберeглася на все життя. Василь і Симон – однолітки, батько Василя був священиком у Диканьці, тому хлопці влітку разом відпочивали. З часом Королів став одним із засновників Української Центральної Ради, її членом; чоловіком письменниці Наталени Королеви. Пізніше друзі С. Петлюри згадували, що він був хорошим, вірним товаришем, толерантним, не засуджував людей за погляди та вчинки. У вересні Петлюру поновили у семінарії. Навесні 1902 року “крамольник” Петлюра організував виступ семінаристів, які вимагали скасувати систему шпигунства, звільнити наглядачів, запровадити викладання українознавчих предметів. Під петицією семінаристи зібрали 200 підписів. За цей протест звільнили 50 призвідців: уся семінарія збунтувалася. Петлюру вдруге

виключили з семінарії “за несхвальне поводження”, без права продовження освіти в Росії. Слідом за семінаристами був звільнений ректор, який допустив “обурливу смуту”. Батько відчув загрозу – і відправив Семена від гріха подалі. Спочатку Петлюра переїхав до Львова, де працював у “Літературно-науковому віснику”, котрий редагував сам Михайло Грушевський. Слухав українознавчі лекції Грушевського, вступив до Наукового товариства імені Шевченка. З того часу Михайло Грушевський ставився до Петлюри як до посереднього учня й не міняв своєї думки. Потім Петлюра вирушив на Кубань. З нового навчального року працював помічником учителя у п’ятому Катеринодарському міському початковому училищі. Згодом Симон брав участь в археографічній експедиції професора Федора Щербини (історика, дослідника Південних районів

Росії). Коли Федір Щербина придивився до полтавця, запропонував роботу помічника для вивчення архівних матеріалів Кубанського козацького війська. Симон став до роботи. Історик і його співпрацівники дивувались, із яким запалом узявся Петлюра до роботи. Про нього казали, що він “увесь уліз у пакунки старовинних паперів”. І не тільки “вліз”, а й вишукував уміло те, що було потрібно. Невдовзі з'ясувалося, що новий працівник “найліпше розбирався в історичних матеріалах”. Він вивчив тисячі документів. З особливим захопленням Петлюра взявся за вивчення документів про повстання чорноморців 1797 року. С. Петлюра опублікував документи з історії кубанського війська, листування Федора Квітки (батька письменника) з суддею Чорноморського козачого війська Антоном Головатим; листи Тараса Шевченка, адресовані Якову Кухаренкові.

олтавський семінарист став найактивнішим членом Чорноморської Громади – кубанської філії Революційної української партії. На прохання РУП Петлюра облаштував у власному помешканні міні-друкарню, що друкувала антицарські листівки. У грудні 1903 року стався анекдотичний випадок. Поліцмейстер Катеринодара прогулювався та звернув увагу на молоду людину, обвішану пакунками. Раптом клунки розв’язалися і листівки посипалися під ноги поліцейському. В поліції у затриманого знайшли цидулку, підписану “Симон”, так жандарми встановили автора. Жандармерія провела трус, вилучила у С. Петлюри близько двох сотень листівок, 30 заборонених брошур і гектограф. Його заарештували як активного учасника Чорноморської вільної громади за звинуваченням у виготовленні та поширенні антиурядових прокламацій. Тоді батько продав частину землі на хутірці під Диканькою, гроші вислав на адвоката, на заставу для сина. У березні 1904 року Семена відпустили на “поруки”. Петлюра поїхав до Києва, потім до Львова, працював у газеті “Селянин”. У жовтні 1904 р. поліція розіслала по Росії циркуляр із його характерними прикметами: “зріст 166 см., будова тіла середня, зовнішність інтелігентна, серйозна, має звичку відставляти ліву ногу вперед і тримає руки попереду, волосся на голові русяве, довге, пряме, проділ із правого боку, на бровах і вусах також русяве, борідка рідка, рудувата, очі сірі великі, короткозорий; за вечірнього освітлення читає за допомогою окулярів”. Увесь цей час Петлюра з батьками спілкувався листами: писав молодий журналіст зi Львова, Петербурга, Москви. Писав, що познайомився з учителькою Ольгою Більською, що дівчина родом із Чернігівщини, дочка вчителя. Дізналися батьки, що Ольга – сирота, на шість років молод-

ша за Семена. У Прилуках з відзнакою закінчила гімназію, стала вчителькою молодших класів. Повідомив син, що побрався з Ольгою Більською, а батькам сором від людей: бо шлюб цивільний. Коли молоді приїхали в Полтаву, батьки не дорікали, бо Ольга була при надії. 25 жовтня 1911 року в Москві знайшлася дочка Лариса (Леся). Ледь доблагалася мати, щоб через шість літ молоді повінчалися. Офіційно Симон у Москві працював бухгалтером. На кошти українських громад видавав журнал “Украинская жизнь” (1912-1914). Молоді жили в Москві, але не розчинялися у російському морі, постійно підкреслювали своє українство: розмовляли українською, читали Лесі українські книги, прищеплювали українські традиції. На похороні українського авіатора Лева Мацієвича у Петербурзі Петлюра демонстративно підніс вінок із українським написом на синьо-жовтій стрічці. Подружжя брало активну участь у житті української діаспори в Москві: влаштовували концерти, літературні вечори. Це дало підстави М. Грушевському зауважити, що з пересічного бухгалтера та журналіста С. Петлюра перетворився на визначного провідника московської української громади. 1916 року Петлюра вступив на посаду Уповноваженого Головного Всеросійського Земського З'їзду на Західному фронті. Союз було створено для допомоги уряду імперії в організації постачання армії. Службовці носили військову форму і презирливо іменувалися інтендантами, “земгусарами”. Петлюра з сім’єю поселився в Мінську, де перебував штаб Західного фронту. Після повалення самодержавства Петлюра організував проведення в Мінську українського з'їзду фронту, на якому був обраний головою української фронтової ради.

а кілька місяців разом із самостійником Миколою Міхновським провів військовий з’їзд у Києві. Очільники Центральної Ради не хотіли, щоб керівництво військовим осередком дісталось Міхновському. Цей переполох автономістів-ліваків підніс Симона Петлюру на вершину: 28 червня його обрали до Генерального секретаріату (уряду УНР) на посаду Генерального секретаря з військових справ. До генерального військового комітету увійшов Микола Міхновський. І тут спрацювала амбітність, побоювання конкуренції Симона Петлюри: після заколоту полуботківців, Міхновського відправили на Румунський фронт. У Петлюри виникли тертя з Володимиром Винниченком ще 1904 року, коли Петлюра критикував письменника та забрав посаду редактора газети. І ось вони зіткнулися: високий, богемно розбещений красень – і сіренький, непомітний бухгалтер, інтендант із внутрішньою магією оратора. Прем'єр-міністр УНР Володимир Винниченко звинуватив Петлюру у конфлікті з Радою народних комісарів Росії. Добився його відставки за “перевищення повноважень”. На знак протесту проти більшовицької орієнтації голови секретаріату 18 грудня 1917 року, Петлюра подав у відставку і очолив Гайдамацький кіш Слобідської України. Oсобисто керував штурмом “Арсеналу”, боями за Київ. Гайдамаки першими увійшли до міста після звільнення столиці від більшовиків. Після перевороту Скоропадського Петлюра налагодив антигетьманське підпілля. 27 липня 1918 року Симона заарештували. 12 листопада 1918 року Петлюру звільнили з Лук'янівської в'язниці. Він одразу виїхав до Білої Церкви – місця дислокації загону Січових стрільців Євгена Коновальця. Петро Болбочан розумів, що тільки єдність українців приведе до державності, намагався примирити гетьмана з урядом Петлюри. Той, не бажаючи воювати з більшовиками, наказав Петру Болбочану розпочати мирні переговори з командуванням Червоної армії. Болбочан відповів: “З більшовиками я можу розмовляти тільки зброєю”. Такого Петлюра не міг ні забути, ні простити. Талановитого полководця, улюбленця солдатiв зааре-

штували. 28 червня 1919 р. відбулася страта Петра Болбочана. Даремно до Петлюри зверталися з проханням про помилування дружина члена Центральної Ради Миколи Макаренка, отаман Євген Коновалець, інспектор Дерещук, 6-та, 7-ма, 8-ма частини Запорізької дивізії полковника Сальського. 19 грудня 1919-го, після зречення гетьмана, Директорія прибула до Києва. Симон Петлюра вимагав оголошення війни РСФСР. Винниченко прагнув порозумітися з росіянами, тому війну оголосили 16 січня, коли більшовики взяли Харків, Чернігів, підійшли до Полтави. 9 травня Петлюра став головою Директорії, отримав диктаторські повноваження. На чолі об'єднаних Українських збройних сил 30 серпня 1919 року здобув Київ, однак наступного дня полишив місто. Командувачі Української Галицької Армії підписали договір із білогвардійцями, і денікінці, розпочали наступ на УНР. Восени 1919 року Василь Вишиваний служив дорадником Петлюри з особливо важливих доручень, начальником відділу закордонних зв’язків, був присутнім на нарадах і переговорах Петлюри з іноземними місіями. Щоправда, із Симоном Петлюрою Василь Вишиваний геть зіпсував відносини. Знаючи, що вождь не терпить заперечень, полковник виступив проти союзу УНР із Польщею, ціною передачі їй Галичини. Ерцгерцог писав: “Україна була потрібна Польщі лише доти, доки можна було використовувати українську армію у боротьбі проти більшовиків”. Стався розрив Вишиваного з Головним Отаманом, від`їзд полковника. 4 грудня 1919 року Симон Петлюра приїхав у Варшаву на зустріч із Юзефом Пілсудським. Підписали Варшавський договір. Польський уряд визнав УНР, відмовився від намірів розширити територію Польщі до кордонів Речі Посполитої 1772 року, Петлюра визнав українсько-польський кордон по річці Збруч. 18 березня 1921 року Польща пiдписала Ризький мир з більшовицькою Москвою, зігнорувала вимоги уряду УНР. 30 грудня 1923 р. Петлюра з паспортом на прізвище Степана Могили залишив Варшаву. Через Відень, Будапешт і Женеву дістався Франції. У Парижі організував видання тижневика “Тризуб”, продовжував виконувати обов'язки голови Директорії УНР і головного отамана УНР. 25 травня 1926 року біля книгарні Самуїл Шварцбард розстріляв Симона Петлюру. Похований Петлюра на цвинтарі Монпарнас у Парижі. 40 польських генералів у день похорону Симона стали на коліна в костьолі у Варшаві.

Ганна Черкаська – нащадок козаків. Народилася й прожила в Запоріжжі. За фахом учитель української мови та літератури. У місцевій пресі першою опублікувала розвідку про перебування в Запоріжжі січових стрільців Вільгельма фон Габсбурга (Василя Вишиваного). Перша в області автор і ведуча українських програм на ФМ-радіо: “Історичний календар”, “Дорога болю”, “Вітальня пані Ганни”, “Шибеник” (дитяча). Веде блог “UAHistory”. Увійшла до ста відомих в Україні блогерів.

Спеціалісти-ортопеди Ярослав Дзвіник, M.D.

Ігор Прус, M.D.

Хірург-ортопед Спеціалізується на: • Реконструкції передніх хрестоподібних зв’язок • Артроскопії • Переломах • Ендопротезуванні

SwedishCovenant.org/Dzwinyk Володіє англійською, українською та іспанською мовами

Лікар зі спортивної медицини Спеціалізується на: • Діагностичній кістково-м’язовій ультрасонографії • Ультразвукових ін’єкціях • Мінімально-інвазивному лікуванні сухожиль (Tenex), синдрому тенісного ліктя, ахіллового тендініту, підошвенного фасциту

SwedishCovenant.org/Prus Володіє англійською, російською та українською мовами

Заплануйте вашу зустріч вже сьогодні! Swedish Covenant Hospital 5215 N. California Ave., Suite 804 Chicago, IL 60625 773-907-7750

Н а ш а і сто р і я

Львівський Собор 1946 року Спроба ліквідації Української Греко-Католицької Церкви Володимир Прокопів Після перетворення Руської православної церкви (РПЦ) на свою маріонетку радянське керівництво мало намір встановити релігійний контроль над усією територією СРСР, а тому Західну Україну та Українську Греко-Католицьку Церкву (УГКЦ), що діяла в її межах, чекала трагічна доля. Апофеозом активної діяльності радянських спецслужб щодо цієї церкви став так званий Львівський Собор 1946 року, на котрому фактично було ліквідовано УГКЦ.

Починаючи від 1944 року, коли Галичина знову опиняється під радянською владою, однією з мішеней для радянських спецслужб стає Українська ГрекоКатолицька Церква. Початково відбувався ідеологічний наступ на УГКЦ, виражений в провокаційних статтях. Кульмінацією цього початкового наступу можна вважати публікацію статті Я.Галана “З хрестом чи з ножем?” 10 квітня 1945 року. З її тексту можна було зрозуміти, що доля вищого духовенства УГКЦ уже вирішена. До початку 1946-го більшовицькі спецслужби практично ліквідували ієрархію УГКЦ в Галичині. 1 листопада 1944 року помер митрополит Андрей Шептицький. А 11 квітня 1945-го заарештували на горі Св. Юра у Львові митрополита Йосифа Сліпого, єпископів Никиту Будку і Миколу Чарнецького, а у Станіславові – єпископів Григорія Хомишина та Івана Латишевського. Репресовано сотні священиків, кількасот душпастирів емігрувало на Захід, а теологів і семінаристів призовного віку насильно мобілізовано на військову службу. Після арешту митрополита та єпископів УГЦК була фактично

June 2019 Ukrainian People

обезголовлена, однак не знищена. Це розуміли й радянські спецслужби, а тому мали намір і далі продовжувати свою боротьбу. Розуміючи, що навіть після арешту хоч усіх священників, віряни від своєї віри добровільно не відмовляться, було розроблено план про так зване “возз’єднання” греко-католицької церкви з православною церквою. Для його втілення необхідно було створити ініціативну групу з середовища самих же греко-католицьких священників, котра повинна була, згідно з інструкцій радянського керівництва, декларативно заявити про розрив із Ватиканом і переконати уніацьке духовенство до переходу в православ’я. Формальним актом ліквідації УГКЦ на Західній Україні мало стати рішення Львівського собору, що відбувся 8-10 березня 1946 року. “У п'ятницю вранці, 8 березня 1946 р., делегати собору, підкріпившись на сніданку “100 г водки” та “200 г вина”, були доставлені до собору Св. Юра, щоб там під надійною охороною виконати відведену їм роль у розписаному наперед до дрібниць “возз'єднавчому” зібранні. О 10 год. 30 хв. молебнем

“О призванії Св. Духа” “собор” розпочав свою роботу. У присутності 216 представників від духовенства і 19 від мирян співслужили три засновники Ініціятивної групи: Костельник, Пельвецький і Мельник”, – писав дослідник історії Церкви Богдан Боцюрків в праці “Українська Греко-Католицька Церква і Радянська держава (1939-1950)”. Головою цієї ініціативної групи був отець-митрат, письменник і богослов, дійсний член Наукового Товариства ім. Шевченка Гавриїл Костельник, що походив з русинів Бачки (тепер Воєводина у Сербії). Як писав о. Іван Гриньох, головна увага більшовицького уряду була звернена на Костельника через його популярність серед духовенства, його ораторський талант і філософську освіту. Енкаведисти намагалися використати отця-митрата у своїх планах ще у 1940–1941 роках. Тоді вони заарештували його 17-річного сина і так шантажували Костельника. У перший день собору, 8 березня 1946 року, простим голосуванням, без будь-якого обговорення, було затверджено постанову “Про ліквідацію Берестейської унії 1596 р., про розрив з Ватиканом та про возз'єднання з Руською православною церквою”. Очевидці цього дійства стверджували, що хоч за офіційними даними делегатів було 216, насправді ж їх було значно менше, приблизно 140. Тільки після голосування Костельник відрекомендував зібранню двох нових православних єпископів Станіславського і Коломийського Антонія (Пельвецького) та Дрогобицького і Самбірського Михаїла (Мельника), яких таємно висвятили в Києві у лютому 1946 року. Сам Костельник був одруженим, тому не міг претендувати на єпископську митру. Його вбили у 1948 році перед Преображенською церквою на вул. Краківській у Львові. Не виключено, що це була справа рук

енкаведистів, хоча радянські джерела звинувачують у цьому ОУН-івців. На другий день, 9 березня, Собор розглядав питання “канонічного оформлення” прийнятого рішення про “возз’єднання” з РПЦ. Засідання розпочалося спільною відправою літургії єпископами Макарієм, Нестором, Антонієм і Михайлом. Владика Макарій здійснив чин “приєднання до Православної Церкви” учасників Собору. Всі учасники зібрання мали підписатися під двома основними документами – зверненням до патріарха Московського і всієї Руси Алексія і телеграмою до голови Президії Верховної Ради УРСР Михайла Гречухи. Третій день Собору – Неділя Торжества Православ’я – розпочався Архиєрейською Божественною Літургією, яку відправив митрополит Іоан у співслужінні чотирьох православних єпископів, у т. ч. Антонія Пельвецького і Михаїла Мельника. Це стало першою відкритою для сторонніх очей подією на Соборі. На ознаменування “возз’єднання” патріарший екзарх подарував до храму Св. Юра ікону Богородиці з Києво-Печерської лаври. Від імені зібрання телеграми з повідомленням про “возз'єднання” було надіслано Йосифу Сталіну, його тодішньому наміснику в УРСР Микиті Хрущову, Константинопольському патріарху Максиму, Московському патріарху Алексію І. “У цей історичний епохальний момент ми не можемо не висловити Вам почуття величезної вдячності за Вашу велику справу – зібрання разом українських земель, бо без цього неможливо було й мріяти про ліквідацію нашого церковно-релігійного роз'єднання”, – йшлося в телеграмі до Сталіна. Однак, скликаний на 8-10 березня 1946 року в храмі Святого Юрія собор канонічним все одно не став, оскільки скликали його священнослужителі уже РПЦ, а не УГКЦ. Цікавий той факт, що багато учасників субору були доставлені на нього безпосередньо радянськими спецслужбами, та й сам перебіг усього дійства відбувався під їхнім пильним наглядом та контролем. Процес фактичного приєднання греко-католицьких парафій до Московського патріархату тривав кілька років. “За час з 1946 року до серпня 1949 року “возз'єдналися” 3001 уніатська парафіяльна церква, 1242 священики...”, – доповідав Йосифу Сталіну голова Ради зі справ Руської православної церкви при уряді СРСР Карпов. Майже 2/3 душпастирів не перейшло на православіє. Більшість із них були репресовані. Але навіть частина тих священиків, які формально “возз'єднались”, залишалась одночасно, за згоди Йосифа Сліпого й інших владик, греко-католицькими парохами. Як писав Б. Боцюрків, єпископ Чарнецький прийняв у 1956 pоці важливе рішення “таємно повернути їх через накладання епітимії і дозволити служити далі греко-католицькій пастві у Православній Церкві”. Окрім того, у підпіллі діяли сотні священиків, монахів та монахинь Катакомбної Церкви.

Мешканці Львова дізналися про офіційну “самоліквідацію” УГКЦ тільки 10 березня 1946 року. А репресії з боку радянської влади проти УГКЦ тривали до кінця 1980-х років. Лише у грудні 1989 року було відновлено легальну діяльність УГКЦ в Україні.

Д і ас п о ра

Ukrainian People Fashion Show (Spring-Summer, 2019) ПОКАЗ МОД В ДІАСПОРІ ЧИКАГО – ЦЕ СВЯТО УКРАЇНСЬКОЇ КУЛЬТУРИ НА АМЕРИКАНСЬКІЙ ЗЕМЛІ Ольга Руда, редактор журналу “Ukrainian People” Фото: Маріуш Прунду, Tetyana Drozhzhyna, Mykhaylo Kifichak, Khrystyna Shenrok, Maksym Prokopiv Показ мод одного дизайнера триває не довше десяти хвилин – і цього достатньо, щоб перенести глядача в інший світ. Сучасне модне шоу з його грандіозними оформленням і театральністю створено для того, щоб з головою занурити всіх присутніх в сприйняття унікальної колекції. Так було не завжди, раніше все виглядало набагато скромніше. Маленькі покази суконь від Шанель в інтимній обстановці паризьких салонів в 1950-х ніяк не порівняти з переповненими гостями шоу Карла Лагерфельда в Гран-Пале в 2014 році. Головне, що змінилося – це масштаб показів. Буквально за кілька десятиріч вони пройшли шлях від стриманого, приватного заходу до справжнього розважального шоу з діджеями, співаками, танцюристами, розпродажем дизайнерських колекцій та крутими вечірками. Ukrainian People Fashion Show (Spring-Summer-2019) – це ініціатива креативної команди журналу Ukrainian People, заснована на усвідомленні українських тенденцій моди та її місця в розвитку сучасної культури Для діаспори Чикаго такі покази стали справжнім святом українських стилю та мистецтва на американській землі.

3 травня 2019 року в передмісті Чикаго Найлз (Niles) відбувся грандіозний показ мод, організований командою журналу Ukrainian People та компанією CHICAGO_UA. Урочистий показ, який розпочався о 8:30 вечора, був присвячений українському Fashion-дизайну – свої нові колекції демонстрували модельєри Оксана Муха та Олена Даць, бренди “Etno Mod” (віночки – дизайнер Таня Хрін) та “Синій Льон”. В показі також взяли участь американські компанії “Laurel Bridal” та “Christos Fur” з Чикаго. У п’ятницю ввечері вишуканий банкетний зал Lone Tree Manor був переповнений елегантними гостями. Унікальний казкових вихід (декоратори – Таня Белік та Маргарет Янаховська) та подіум освітлювали десятки різноманітних ліхтарів, легка музика слугувала фоном для світських розмов, цікаві декорації та “Стіна Преси” приваблювали спонсорів та любителів пофотогра-

фуватися на згадку. У перервах між показами перед гостями виступали українські співаки Василь Бондарчук, Олександр Балбус, Мар’яна Балаш та відомий танцювальний гурт “Вишиванка”, який у травні відзначив свій 10-річний ювілей (художній керівник – Павло Федьків). Керували цим парадом краси та моди ведучі Олександра Боднар та Вальдемар Салтиков. Музичний супровід забезпечував відомий чиказький діджей Кеш. Переглянути колекції відомих дизайнерів, придбати унікальні дизайнерські речі й повеселитись на святковій вечірці прийшли понад 300 чоловік.

Девізом цього показу мод стало гасло “Україна в наших серцях!”.

ОЛЕНА ДАЦЬ Першими на подіум вийшли моделі у розкішних “повітряних” сукнях пастельних кольорів львівського дизайнера Олени Даць, які просто зачарували гостей. Нагадаємо, що сукні Олени Даць носять зірки світової велчини, такі як Шерон Стоун, Мішель Козинські та Джессіка Кларк. Її творчий почерк став улюбленим для сотень тисяч жінок, а одяг бренду продається більш, ніж у 20 країнах світу.

June 2019 Ukrainian People

ОКСАНА МУХА Колекції українського модельєра Оксани Мухи вже побували в багатьох столицях світу. Дизайнер спеціалізується на весільних та вечірніх сукнях, одязi для випускних балів і вечірок, створенні колекції лімітованих ліній в категорії pret-a-porter de lux. Її сукні – це витвори мистецтва, які мріють мати у своєму гардеробі сотні модниць не тільки в Україні, а й у всьому світі. Бренд “Oksana Mukha” представлений у 46 країнах світу, а серед нагород – кілька десятків престижних національних та міжнародних премій. Кожна нова колекція створюється з урахуванням останніх трендів та віянь високої моди. Створюючи нову весільну чи вечірню сукню, Оксана Муха вкладає часточку своєї душі – ретельно підбираються тканини, використовуються мережива найвищої якості та ексклюзивні прикраси.

БРЕНД “Etno Mod” Нові імена у фешн індустрії – це завжди найцікавіший та інтригуючий об’єкт уваги. Саме для тих, хто хоче виглядати вишукано, а також пишається своїм українським корінням, сучасний бренд “Etno Mod” презентував модну етнічну колекцію з вишивкою бісером. Дизайнер використовує бісер як унікальний матеріал, що прийшов до нас із глибини століть нарівні з дорогоцінним камінням. А старовинні вишивки служать джерелом нових ідей. Техніка виконання елементів орнаменту та бездоганне поєднання кольорів надає сучасним речам “Etno Mod” надзвичайний колорит вишуканої етніки.

Ukrainian People June 2019

Бренд Christos Fur & Leather Хрісто Тальцидіс (Christo Taltsidis), який має власний хутровий салон у Вестчестері (Westchester, Illinois), – дизайнер та майстер виробів з хутра та шкіри світового класу. Бренд “Christos Furs & Leather” пишається новими методами виготовлення модного одягу та аксесуарів. Крім хутра та шкіри, Хрісто працює із замшею, вовною, кашеміром та будь-якими іншими міцними матеріалами.

Бренд Laurel Bridal Весільні сукні від салону Laurel Bridal – це сучасні, модні та елегантні сукні у стилі останніх тенденцій європейської весільної моди. Сукні Laurel Bridal виготовлені з тканин найвищої якості; вони характеризуються ідеальною обробкою, елегантністю та чарівністю оздоблюючих деталей.

June 2019 Ukrainian People

Коли трохи втихли враження після проведення Ukrainian People Fashion Show, було опрацьовано тисячі фотографій та вибрано найкращі. Після того, як роз’їхались по домівках дизайнери, а ми усі повернулись до звичного повсякденного життя, настав час для подяки. За вишуканими декораціями та яскравими спалахами фотокамер, захоплюючими дизайнерськими виробами, привабливими моделями та красивим дефіле, ритмічним виходом на подіум та ненав’язливою жартівливою розмовою ведучих завжди ховається титанічна праця цілої команди організаторів, спонсорів, режисерів, хореографів, стилістів, візажистів, техніків з освітлення та звуку, діджея, фотографів, відеографа, флористів, волонтерів та усіх інших помічників. Сьогодні ми від усього серця дякуємо усім, хто долучився до організаторів Ukrainian People Fashion Show-2019: команди журналу Ukrainian People та компанії CHICAGO_UA (Лана Грамаковскі). Щиро дякуємо усім гостям – за участь та підтримку. Ви і ми, усі разом, своїми діями змінюємо світ на краще, приносимо в нього красу і радість! Нехай вас усіх Господь благословить своєю ласкою!

ЩИРО ДЯКУЄМО: Генеральному спонсору – YellowBlu MedSpa (Nataliya Omelchenko) "Золотим" спонсорам: Law Office of Laura Golub, Ezlogz, Karman Entertainment та усім спонсорам: Mist Corporation Selfreliance Credit Union DVL Express Law office of Brent K. Newcomb GMD Chicago Essex Hotel Chicago (Ludmila Chervona) Chicago Sauna Secret Gardens LaSalle Limo Lone Tree Manor Banquets Papagalino Restaurant Tryzub Restaurant Висловлюємо подяку: Хореографам Марті Петришечці та Вікторії Головко. Декораторам Тані Белік, Маргарет Янаховській та Ользі Гринюк. Команді перукарів-стилістів: G&K BEAUTY SALON, Катеринi Мимохід, Наталії Компанієць, Соломії Ґавадзин. Візажистам Марині Кривицькій, Тетяні Льонгер, Катерині Кіосе, Катерині Діденко.

Усій дружній команді волонтерів (керівник Ірина Панчишин), Союзy Українок Америки, Відділy Лесі Українки, Українському Конгресовому Комітету (відділ Іллінойс) та іншим. Ведучим Олександрі Боднар та Вальдемару Салтиковському. Фотографам Marius Prundu, Tetyana Drozhzhyna, Mykhaylo Kifichak, Khrystyna Shenrok, Максиму Прокопіву. Відеооператору Gabi Martin Діджею Кеш. Щиро дякуємо нашим талановитим моделям: Вікторії Михальчук Христині Тоде (Kristina Thode) Патрісії Войдила (Patricia Wojdyla) Джесіці Хлопек (Jessica Chlopek) Єлені Карсон Анжеліці Ревенко Галині Кілик Інні Касьяновій Ірині Ка Юлії Вуйтович Катерині Грод Ладі Мінт Тані Полташевській Тані Благодар Вікторії Портухай Зоряні Карпушин Вікторії Пятецькій

Довідка. “Ukrainian People Fashion Show” – проект міжнародного формату, орієнтований на демонстрацію колекцій відомих брендів та підтримку молодих українських дизайнерів. Мета проекту – гідно відзначити досягнення дизайнерів у розвитку української моди та сприяти утвердженню позитивного іміджу України за кордоном. “Ukrainian People Fashion Show” вiдбувається двічі на рік і представляє колекції сезонів “Весна/Літо” та “Осінь/Зима”. Досвід проведення попередніх показів засвідчив, що сьогодні в діаспорі є гостра необхідність проведення заходів такого рівня, а також величезна зацікавленість з боку дизайнерів, моделей, декораторів, спонсорів та гостей. Участь у цих показах моди дає можливість дизайнерам заявити про себе за кордоном. Покази організовані таким чином, щоб забезпечити цікаву і професійну демонстрацію одягу та аксесуарів. Спеціальний подіум, світлове обладнання та досвідчені моделі, робота професійних візажистів, перукарів, постановників кожного з дефіле – усе до послуг дизайнерів. У свою чергу, глядачам надається можливість не тільки побачити модні новинки сезону на подіумі, але й придбати їх, відвідавши зали розпродажів. Ukrainian People June 2019

С п о рт

Кубок України з футболу 2018/2019:

Несподіваний фіналіст, або голеодори з Володимирівки Найбільшими досягненнями українського футболу за роки незалежності є, насамперед, вихід київського “Динамо” до півфіналу Ліги чемпіонів УЄФА в сезоні 1998/99. Відтак – друге місце збірної U21 на чемпіонаті Європи-2006 серед молодіжних команд, перемога команди U19 на Євро-2009, що проводилось в Донецьку та Маріуполі, участь національної збірної України в Чемпіонаті Світу-2006, де українці дійшли до 1/4 фіналу, здобуття, разом з Польщею, права на проведення Євро-2012 і Кубок УЄФА-2009, який завоював донецький “Шахтар”. Що нового сьогодні на футбольній палітрі України?

Сергій Хорун, власний кореспондент Ukrainian People Слав’янськ, Донецька область Розіграш кубка України з футболу сезону 2018-2919 року був насичений несподіваними результатами та сенсаційним виходом у фінал команди першої ліги “Інгулець” з райцентру Петрове Кіровоградської області. Другим фіналістом став футбольний клуб “Шахтар” (Донецьк), діючий чемпіон України та володар кубкаУЄФА-2009 (11-разовий чемпіон України, 12-разовий володар кубка України, 8-разовий володар Супер-кубка). Знайомити з футболістами “Шахтаря” нема потреби, адже цей клуб відомий не тільки в нашій країні, але й в усьому світі. Кожен з його гравців представляє футбольну збірну України, або є відомим футболістом інших країн: воротар Андрій П’ятов, захисники – Сергій Кривцов, Іван Ордець, Богдан Бутко, Микола Матвієнко, півзахисники – Тарас Степаненко, Марлос, Віктор Коваленко, Сергій Болбат та нападник Мораєс – гравці збірної України. Тайсон та Ісмаілі – гравці збірної Бразилії, Давид Хочолова – представник збірної Грузії, Соломон – Ізраїлю, а Кайоде – Нігерії. Всі інші футболісти – Дентіньо, Тете, Патрік, Нем, Майкон, Сиприано, Маркос та Фернандо – хоч і не входять до складу збірної Бразилії, однак є дуже вправними та технічними футболістами з бразильським стилем гри. Тренер команди – також іноземець – португалець Паулу Фонсека. За відомих обставин,

June 2019 Ukrainian People

місто Донецьк зараз знаходиться на непідконтрольній Україні території, в так званій ДНР. Тому команда “Шахтар” не грає на своєму стадіоні “Донбас-Арена”, а базується і проводить офіційні матчі в Харкові, на стадіоні “Металіст”. Звісно, у команди “Інгулець” нема в складі зірок світового рівня, але про те, що вони також вміють грати в футбол, свідчить їхнiй вихід до фіналу розiгрaшу Кубка України – а там слабких команд нема. Тому придивимось ближче до футболістів “Інгульця” – до молодої команди і так само молодих за віком футболістів. Історія “Інгульця” бере початок з 2013 року, коли була створена аматорська “Агрофірма “П’ятихатська” – одне з найбільших аграрних підприємств Кіровоградської області. Керівником клубу став президент підприємства Олександр Поворознюк. Команда успішно грала в аматорській лізі України, вигравши кубок і підсумкове друге місце, та перемогла в чемпіонатi Кіровоградської області. Таким чином, клуб здобув право на підвищення в класі і став грати в Другій лізі професійного футболу України. В зв’язку з цим назва клубу була змінена на “Інгулець”, а ігри з Володимирівки були перенесені до райцентру Петрове, де був більш сучасний стадіон. Вдало виступивши в змаганнях другої ліги, футболісти “Інгульця” здобули право на вихiд до першoї,

і з сезону 2016-2017 років успішно грають також і в ній (4 місце). Продовжуючи вдалі виступи, “петровцi” дійшли до фіналу Кубка України з футболу в цьому році. Як же рухалися до фіналу? Cпочатку потрібно ознайомити читачів з правилами змагань за кубок. В ньому беруть участь всі команди Другої, Першої та Прем’єр-ліг та дві найкращі аматорські команди України – фіналісти розiграшу аматорського кубка. Склад учасників змагальних пар визначає сліпе жеребкування. Змагання відбуваються за олімпійською системою. Складаються з одного матчу, переможець виступає в наступному етапі, а той, хто програв, вибуває. Господарем є команда з нижчого класу. Тому змагання вiдбуваються дуже запекло та безкомпромісно, адже ніхто не хоче програвати і вибувати з розiграшу пiсля одного матчу. Часто переможця в зустрічі визначає додатковий час, або й серія післяматчевих одинадцятиметрових ударів. Формат турніру складає три попередніх етапи, а з 1/8 до участі в змаганнях приєднуються ще сім найсильніших клубів Прем’єрліги. “Петровці” почали змагання з другого попереднього етапу 22 серпня 2018 року, подолавши вдома команду “Колос” з Ковалівки (до речі, одного із лідерів Першої ліги) з рахунком 1:0. В наступному матчі 26

вересня 2018 року команда “Інгулець” в гостях здолала команду Другої ліги “Мир” з Горностаєвки, таким чином дійшовши до 1/8 фіналу. Де вдома 31 жовтня 2018 року впевнено переграла футболістів Маріуполя з рахунком 3:1. З цього етапу до змагань приєднався донецький “Шахтар”, який в дуже наполегливій боротьбі з рахунком 3:2 переміг земляків з ф/к “Олімпік”. В чверть-фіналі 7 квітня 2019 року “петровці” приймали львівські “Карпати”. Основний та додатковий час гри закінчився внічию, 1:1, а за серією одинадцятиметрових ударів – з рахунком 5:4 на користь господарів. “Шахтар” у Харкові приймав команду “Динамо-Київ”. Гра з перших хвилин проходила жорстко – про це свідчать 15 жовтих карток, показаних футболістам обох команд, та два вилучення. Кияни першими відкрили рахунок зустрічі, але переваги не втримали. Основний та додатковий час закінчився внічию – 1:1. В серії одинадцятииметрових ударів перемога була за “гірниками” (4:3).“Гра, гiдна фіналу”, – казали про цей матч фахівці. 17 квітня вiдбулися півфінали змагань – “петровці” вдома впевнено переграли команду “Зоря” з Луганська з рахунком 2:1, а “гірники” в Дніпрі перемогли однойменну команду з рахунком 2:0. Таким чином, до фіналу

дійшла команда “Інгулець”, створивши сенсацію та інтригу цьогорічного розiграшу Кубка України. Адже вперше в історії українського футболу команда Першої ліги дійшла до фіналу і буде розігрувати один із найпрестижніших футбольних трофеїв – Кубок України. Переможець проходить безпосередньо до групового етапу Ліги Європи. Другим фіналістом став донецький “Шахтар”. В нинішніх змаганнях треба відзначити ще одну команду, яка успішно грала в кубкових іграх з власним рекордом. Це футболісти клубу “Калуш” з Івано-Франківської області, представники Другої ліги та вчорашні аматори. Калушани вдома здолали футболістів “Буковини”, потім краматорського “Авангарда” та харківського “Металіста”. Команда вийшла до 1/8 змагань, де тільки футболісти “Дніпра” змогли їх зупинити. Вихід до цієї стадії змагань є рекордом для футболістів Калуша. 15 травня на стадіоні “Славутич-Арена” в Запоріжжі відбулася фінальна гра за Кубок України. Глядачі на стадіоні та вболівальники перед екранами телевізорів стали свідками красивого та урочистого відкриття матчу з виконанням Гімну України та хвилиною мовчання на честь Валерія Лобановського. I, звичайно, цікавого та напруженого фіналу. Тренери команд Фонсека та Лавриненко виставили бойові склади: “Шахтар”: y воротах – Шевченко, захисники – Болбат, Кривцов, Матвієнко, Ісмаїлі, півзахисники – Коваленко, Маркос, Патрік, Тете, Тайсон та нападник Мораєс. З основи в запасі залишилися П’ятов та Степаненко. “Інгулець”: у воротах – Ситніков, захисники – Синєгуб, Павлов, Ковальов, Балан, півзахисники – Лупашко, Запорожець, Коваленко, Щедрий, Клименко та нападник Мішуренко. За-

значимо, що тільки Лупашко має досвід виступів в Прем’єр-лізі, всі інші футболісти – ні. Матч почався за рівної гри. “Гірники” намагалися контролювати м’яча в центрі поля завдяки бразильцям, граючи точно в пас з переміщеннями гравців та створення вільних зон на флангах, куди забігали крайні захисники Ісмаїлі та Болбат для продовження атак. Але “петровці” вдало захищалися, а коли перехоплювали м’яча, то стрімко мчали в контратаку. Ніщо не віщувало великого рахунку в матчі, тому став несподіваним гол у ворота Ситнікова. На 28-й хвилині матчу Тайсон прихованим пасом поміж захисників вивів на удар Тете, і той забив перший гол. Гра продовжувалася в тому ж руслі, але на 34-й хвилині матчу Тайсон кинув у прорив Ісмаїлі. Той промчав по лівому флангу і зробив простріл вздовж воріт на того ж таки Тете, і бразилець забив свій другий гол. Наприкінці першого тайму, вже в додатковий час, Тайсон точним пасом вивів на удар Мораєса, і вiн не схибив: 3:0 на користь “Шахтаря” після першого тайму. Другий тайм знову почався з атак “гірників”, і на 65-й хвилині Соломон, який вийшов на заміну, красивим обвідним ударом забив гол у дальній кут воріт Ситнікова. Незважаючи на чотири пропущені голи, “петровці” не розгубилися, а продовжували протистояти сильному супернику. Наприкінці матчу вони провели декілька атак на ворота Шевченка. На 83-й хвилині матчу Щедрий на лівому фланзі “розхитав” Болбата, і з-під нього пробив в лівий нижній кут воріт. Але воротар гірників “взяв” цього м’яча. З виходом на поле нападника “петровців”, Козака, гра стала ще більш напруженою біля воріт “Шахтаря”. Він раз за разом проривався до воріт суперника, і тільки за допомогою грубих прийомів бразильцям вдавалось зупиняти

Козака. За що Тайсону було показано жовту картку. А найбiльш небезпечний момент біля воріт “Шахтаря” виник на останній хвилині додаткового часу. Кривцов рукою перервав пас, і зі штрафного “петровець” Коваленко пробив точно в кут воріт. Здавалося, що гол неминучий, але Шевченко в неймовірному сейві парирував удар, перевівши м’яча на кутовий. “Петровцям” так і не вдалося забити хоча би гол престижу. Проте, незважаючи на великий програш, “Інгулець” грав до кінця матчу, бився, як то кажуть, до останнього. В жодному з пропущених м’ячів вини Ситнікова нема, крім того, він багато разів рятував свою команду від неминучих голів. Отже, розіграш Кубка України сезону 20182019 закінчено. В грі з донецьким “Шахтарем” “петровці” здобули неоціненний досвід в змаганнях. І, як заявив президент клубу Олександр Поворознюк, наступний план для команди – це місце в Прем’єр-лізі України.

Тож побажаємо футболістам “Інгульця” побільше таких фінальних матчів – і вже із здобуттям трофеїв!

DVL Express – справжній лідер без меж та горизонтів

Сучасний розвиток ринку логістичних послуг в США дещо відрізняється від європейського. Важливу роль в економічному і соціальному житті США відіграє транспортний комплекс і, відповідно, значне місце займають вантажні перевезення. Де ведуть боротьбу за першість на ринку безліч логістичних компаній, конкуренція велика. Але саме якісні послуги, безпека і надійність перевізника є основою успішного функціонування мережі взаємовідносин між виробниками, постачальниками та споживачами. DVL Express – це компанія, створена прогресивною командою “українців нового покоління”. Компанія працює на ринку транспортнологістичних послуг і успішно веде діяльність з 2011 року, динамічно розвивається. Впевнено крокує до вершин успіху, на шляху до яких долає труднощі і кризи – здобуваючи все нові лідируючі позиції. А також створює все більше робочих місць як для українців у США, так і для громадян Америки. У чому ж секрет динамічного розвитку і успіху компанії, ми запитали у засновника та ідеолгога – Олександра Довгаля.

June 2019 Ukrainian People

30-річний бізнесмен є власником транспортної компанії, яка нараховує більш, ніж 300 вантажiвок Інновації, креативність, модерн, культура та сміливість у прийнятті рішень – основа успіху найбільшої української транспортної компанії в США. – Олександре, розкажи будь-ласка, що стало мотивом створення транспортної компанії на ринку США? – Наша компанія – це більше, ніж транспортні послуги, це своєрiдна бізнес-екосистема з інноваційними перевагами, що забезпечує відмінний сервіс для водіїв, партнерів та клієнтів. Наша ціль – розширити свої можливості до рівня глобального підприємства, зі своєю історією, котра займе міцні та стабільні позиції на ринках. Та буде успішно функціонувати протягом багатьох років, зберігаючи свої унікальнi корпоративну культуру й цінності.

– Як все починалося? – Приїхавши до Америки в досить молодому віці, як і всі амбіційні люди, я шукав можливостей для розвитку і перспектив. Адже саме США – країна можливостей! Отримавши практичний досвiд водія, рекрутера та диспетчера, маючи багато енергії та амбіцій, я вирішив використати цi знання для заснування власної компанії! За відсутності апарату помічників, самостійно проаналізувавши ситуацію, я спрогнозував розвиток і ризикнув заради досягнення своєї мети. Ризик виявився виправданим. Поступово я почав залучати до справ

своїх найближчих друзів, з котрими ми працювали в індустрії. Спочатку ми були невеликою групою однодумців, згуртованих єдиною метою. Групою, яка вірила менi, як лідеру і в успіх спільної справи. На етапі становлення компанії було проведено безлiч досліджень, витрачено багато часу на аналіз, розробку проекту і етапів його впровадження, на визначення свого місця і сегмента на ринку. – За більш, ніж восьмирічну історію компанії – чого вдалося досягти, які труднощі і перешкоди виникали на шляху? – На сьогодні DVL Express – це високоорга-

нізована і структурована компанія національного масштабу, також з наявністю трьох представницьких офісів в Украіні та Молдові. За такий короткий час свого існування наша організація вже стала одним з найнадійніших перевізників США. Ми здійснюємо відправку вантажів в безліч населених пунктів по всіх Сполучених Штатах, розвиваємо мережу підрозділів в регіонах і не зупиняємося на досягнутому. Кожного дня ми рухаємося вперед, шукаємо нові методи розвитку і вдосконалюємо діючі. Так, DVL Express – не єдина компанія на ринку послуг перевезень, ми – не монополісти і не володарі

секретної унікальної інформації чи технології. Але дещо особливе та відмінне від інших таки маємо. Наприклад, співробітники. Банально? Не думаю. Наша команда – це наша головна гордість! І одним з найважливіших аспектів успіху ми вважаємо саме формування та налагодження функціонування команди компетентних співробітників і підрозділів компанії. Тільки завдяки їм ми змогли успішно реалізувати всі проекти і впевнено готуємо нові. Ніколи не втомлюся повторювати, що однією з ключових цінностей компанії є її персонал. Адже наймасштабніша ідея, найгеніальніший проект без персоналу, спроможного втілити задумане в життя, приречені на провал. Так, труднощів багато, але як казав один з неперевершених бізнесконсультантів світу, доктор Іцхак Адізес, труднощі потрібно сприймати як можливості. Бо пошук рішень для виходу зі складних ситуацій – це можливість підвищити свій професійний рівень, по-іншому поглянути на існуючі процеси. Але саме в таких реальних умовах компанія стає все більш стійкою та захищеною і впевнено дивиться в майбутнє. – Які люди допомогли компанії досягти сьогоднішніх висот? – Перш за все, це наш персонал, дружна єдина сім'я співробітників DVL Express. На кожній позиції співробітник – по-своєму безцінний. Адже як оцінити, що важливіше – професійне управлінське рішення чи якісне виконання того чи іншого бізнес-процесу? Будуть відмінні вказівки, але не буде якісного виконання – все, нема на виході бажаного клієнтом результату. Такий же результат, якщо будуть прекрасні виконавці, але не буде професійного управлінця. Тільки команда професіоналів на всіх рівнях персоналу гарантує успіх. – У чому ви бачите головну складову успіху компанії DVL Express? – Наша формула успіху це – правильна мотивація, чітке, професійне вирішення поставлених завдань, постійний розвиток і вдосконалення, спрямовані на підвищення якості послуг і комфорту для наших клієнтів. Що найбільш приваблює клієнта? Чим можна виділитися з низки постачальників аналогічних послуг? Правильно – якістю послуги. Адже кожен з нас по дорозі додому, помічаючи новий магазин, чисто з цікавості заходить до нього. Далі ми вибираємо товар і робимо покупку. І

тоді ж визначаємося, чому в один магазин ми більше ніколи не зайдемо, а в іншому стаємо постійними клієнтам. Це – надання послуги. Від її якості, від випробуваного комфорту, залежить – стане клієнт постійним чи ні. А хто все це забезпечує? Персонал компанії. – Які співробітники потрібні компанії зараз? Що чекає новачків в компанії? Які перспективи? – Ми завжди відкриті для нових професійних співробітників. Приділяємо особливу увагу залученню в компанію молодих фахівців. І дуже приємно те, що з вчорашніх “новачків” на сьогодні вже виросли керівники ключових підрозділів. Ми створюємо всі умови для зростання і розвитку. Компанія підтримує своїх працівників: наприклад, менеджери отримують додаткову бізнес-освіту за рахунок компанії. Якщо освіта трансформується в інновації – ми це вітаємо. Є ідея – пропонуй. Прийнято ідею – впроваджуй. Зміг впровадити і показати позитивний результат – очолюй напрямок. І неважливо, скільки років співробітник пропрацював в компанії. Побажання новачкам – ніколи не припиняйте процес власного розвитку і вдосконалення. – Ветерани в компанії DVL Express – яке до них ставлення? – До “ветеранів” в компанії – особливе ставлення. Для нас вони – і хранителі традицій, і експерти. Важливiсть співробітників, що мають великий стаж в компанії, важко переоцінити. Це люди, які пройшли багато етапів і набули досвіду саме в нac. Звичайно, чим довше на ринку компанія, тим таких відданих “довгожителів” з кожним роком стає менше, але в нашій компанії таких чимало. Для старожилів DVL Express – не просто робота. DVL Express – це спосіб життя! DVL Express –це частина нас самих. Співробітник з великим стажем роботи – відмінний наставник. Він знає, як все починалося, як будувався бізнес з нуля, як переживали кризи. Такі співробітники – живе втілення історії, духу компанії, вони просто незамінні для демонстрації корпоративної культури новим фахівцям, за що висловлюю найщиріші слова подяки. – Що чекає компанію в короткій та довгій перспективах? – У ближчих планах – досягнення вже поставлених цілей, виконання планів, завершення розпочатих проектів... У довгострокових – розви-

ток, удосконалення існуючих послуг, закріплення високого рівня сервісу, що надається. Залучення нових груп клієнтів, розширення зони покриття послуг, впровадження сучасних технологій в усіх напрямках і процесах. – Це викликає захоплення… – Незалежно від логістичного напрямку бізнесу, наша компанія бере участь ще й в іншiй місії – це благодійність (https://www.dvlexpress. com/dvl-cares.html), а саме підтримка малозабезпечених сімей, дитячих будинків, шкіл-інтернатів, лікарень та медичних організацій. Співпраця з благодійними фондами, підтримка церков, музеїв а також, що важливо – підтримка і розвиток рідної української культури за кордоном, а саме в США. В DVL Express ми віримо і пишаємось тим, що робимо! Намагаємося здiйснювати все можливе, щоб поширювати добро і надію, особливо на “найтемніших дорогах”. Ми постійно надихаємося роботою інших людей, які допомагають тим, кому менше пощастило в житті. Маємо честь спонсорувати благодійні та неприбуткові організації, які надають допомогу дітям, що цього потребують, сім'ям з обмеженими можливостями, дорослим інвалідам та жертвам стихійних лих – як тут у США, так і за кордоном. Ми цінуємо невтомні зусилля багатьох добрих і співчуваючих людей, котрі намагаються, щоб їхні благодійні програми мали довготривалий вплив і змінили світ. Серед подібних актів благодійності: - річне забезпечення стоматологічного кабінету в школі-інтернат с. Стрілки, що у Львівській обл. всіма необхідними препаратами, ліками та матеріалами; - придбання аудіо матеріалів та книг для навчання англійської мови дітей-сиріт в школі-інтернат у м. Львів; - закупівля меблів в Харківський протитуберкульозний санаторій та Комаровський дитячий будинок; - благодійна допомога для дітейсиріт в інтернатах Румунії. В галузi культури: - За минулий 2018 рік і вже цього року наша компанія стала генеральним спонсором майже всіх найважливіших культурних події в українській діаспорі: Uktober Fest, Дні України, Ukrainian Village Fest, Ukrainian Music Night 2018, Ukrainian Fashion Show 2018-2019, Miss Ukrainian Chicago 2018, концертних турів українських артистів у США, зокрема гурту “Друга Ріка”, рок-гурту “Без Обмежень” та інших українських заходів.

– Що відрізняє DVL Express від інших подібних компаній? – Сьогодні на ринку транспортного бізнесу DVL Express має наступні переваги: • Компанія, котра входить до списку лідерів TOP-5 компаній в США, заснованих європейцями; • Наявність власного DVL Терміналу з географічно вигідним розташуванням поблизу основних автомагістралей, з паркінгом на більш, ніж 300 вантажівок, промисловим складом, сервісом з обслуговування траків, офісом обладнаним найновішими технологічними рішеннями, з наявністю відпочинкової зони, спортзалу, сауни, кафетерію зі здоровим харчуванням, та з наявністю службових авто; • Ми є першою українською компанією-вантажоперевізником, котра крокує в ногу з часом та пропонує найсучасніші види транспорту, використовує передові процесингові технології, володіє новими авто і всіма видами трейлерів, а також є однією з перших компаній у США котра вводить “екологічну” логістику на електровантажівках TESLA; • Пропонуємо гідну та конкурентоспроможну оплату праці, привабливі бонуси та винагороди і, відповідно дійсно найкращі умови роботи та відпочинку кожному співробітнику компанії; • Передові технології, що допомагають водіям почувати себе не тільки комфортно, але й безпечно. • Надійний диспетчерський сервіс та брокерські відділення, зручна і стабільна система контролю маршрутів і вантажів, наявність офісів в Мічигані та Нью-Джерсі. • Компанія пропонує різноманітні варіанти співпраці, які будуть задовольняти будь-які потреби водіїв, незважаючи на вік та стаж роботи в транспортному бізнесі, в тому числі й вигідні умови лізингу та фінансування вантажівок; • Сучасна корпоративна культура та індивідуальний підхід до кожного працівника. – Що б ви хотіли сказати на завершення? – Хочу побажати всім читачам успіху в реалізації ваших планів і задумів, досягнення цілей, безперешкодного розвитку бізнесу і всіх проектів, лояльних клієнтів та сімейного щастя і благополуччя!

Ukrainian People June 2019

Diaspora Український освітній та культурний центр “Осередок” Вінніпегу:

75 років на варті національної спадщини Марія Кривошеєва, член Національної спілки журналістів України, кореспондент журналу "Ukrainian People" в Вінніпезі.

На північній околиці культурного та ділового центру канадського міста Вінніпег можна легко знайти п'ятиповерхову будівлю із червоної цегли, яка одразу привертає увагу суворою архітектурною монументальністю та вишуканістю водночас. Побудована у 1912 році британським Біблійним товариством, споруда довгий час була відома як “біблійний будинок”. Однак, за декілька десятків років розпочався новий відлік історії – як самої будівлі, так і культурного життя української діаспори Вінніпегу загалом. Саме тоді, 75 років тому, мешканці головного міста провінції Манітоба вперше почули красиве і незвичне для багатьох слово – “Осередок”… Цього року український освітній та культурний центр “Осередок” відзначає 75-тирічний ювілей служіння суспільству: збираючи та експонуючи культурні та історичні об'єкти, які складають спадщину українців у Канаді. Сьогодні центр є унікальною та найбільшою у Північній Америці українською установою – з музеєм, художньою галереєю, бібліотекою, архівами та крамницею. Святкування 75-річчя “Осередку” розпочалося у середу, 24 квітня з офіційного прийому, у якому взяли участь політики, старші урядові адміністратори, спонсори, церковні та громадські діячі, керівники, співробітники та волонтери центру. Незважаючи на заклопотаність у ці святкові дні, на запитання про історію, повсякдення та плани на майбутнє для “Ukrainian People” люб’язно погодилася відповісти керівник центру Юлія Змерзла:

June 2019 Ukrainian People

– Збереження історичної та культурної спадщини завжди було дуже важливим для українців Канади. Як відомо, перші українські переселенці з’явились на цих землях у пошуках кращої долі ще наприкінці 19 століття. Вони прийшли із сильним відчуттям національної ідентичності та надзвичайно міцним зв'язком з їхньою спадщиною. Aдже були глибоко переконані, що завдяки цим зв’язкам зможуть побудувати сильну громаду. Наступні ж українські іммігранти приїхали до Канади заради свободи, яку пропонувала ця країна. Після Першої Світової Війни притулок у Північній Америці знайшли учасники боротьби за незалежність Української Народної Республіки, державні службовці, представники дипломатичного корпусу, а також провідні культурні й політичні діячі, які намагалися уникнути переслідувань на батьківщині. Аналогічна ситуація склалася після Другої Світової, коли культурна і професійна еліта України втікала на Захід від утисків радянської влади. І саме національна спадщина об’єднала всі ці поколінням іммігрантів. Протягом ста двадцяти років у Канаді українська громада вела активне та різноманітне культурне життя. Будувалися церкви,

створювалися громадські об'єднання та групи самодопомоги, організовувалися хори і танцювальні ансамблі, друкувалися газети, книги і періодичні видання. Поступово створювався літопис нового життя. – Мабуть, саме ці суспільні процеси наштовхнули українську еліту на думку щодо необхідності створення відповідних умов для збирання та збереження історичних та культурних цінностей? – Саме так. Ще задовго до початку Другої Світової Війні провідні українські громадські діячі та організації Канади відчули потребу в створенні Всеукраїнського культурного центру задля збереження пам‘яток нашої культури. Друга Світова, яка супроводжувалася розкраданням та нищенням історичних та культурних цінностей, лише прискорила здійснення цього задуму. Відтак, у 1943 році Олександр Кошиць та інші лідери української громади почали обговорення питання щодо створення ресурсного центру, присвяченого збиранню та збереженню всіх аспектів культурної та історичної спадщини. У грудні того ж року було створено установчий комітет центру, до складу якого увійшли О.Кошець,

Юлія Змерзла В.Коссар, В.Хултай, К.Павличенко, П.Маценко, О.Тарновецький, О.Івач та П.Божик. Комітет визначив, що майбутня установа складатиметься з бібліотеки, архіву, музею, виставкової зони та конференц-зали для проведення концертів і культурних заходів. Крім того, до найважливіших завдань “Осередку” первісно належали організація вищих освітніх курсів для вчителів “рідних шкіл”, започаткування науково-популярної серії “Культура й освіта”, поширення та популяризація у світі інформації про українську культуру та українців, сприяння здібній молоді в здобутті освіти. – Відомо, що саме подружжя Кошицiв було рушійною силою у створенні та діяльності “Осередку” у перші роки існування центру… – Це правда. Олександр Кошиць – видатний український хоровий диригент, композитор, етнограф, фольклорист, історик, a ще – людина честі, порядності, вірності обраному шляху. В його випадку – українському шляху. Заслуги Олександра Кошиця перед Україною і українством воістину грандіозні. “Писати про Олександра Кошиця, – якось прочитала я в одному з його біографічних досліджень, – це все одно, що грати мелодію на найвищих нотах, що їх можна видобути з найдосконалішого музичного інструмента. Це вимагає постійного вживання найвищих похвал і найвишуканіших епітетів”. Прославляючи український хоровий спів по світу, Олександр Кошиць скерував свою життєву стежку до Вінніпегу 1941 року. Де незабаром розгорнув активну громадську діяльність. Але не зміг би здійснити Олександр Антонович усіх своїх задумів, якби поруч не було коханої дружини і вірного помічника. Тетяна – колишня хористка, незмінна учасниця усіх складів Українського хору в часи всесвітніх гастролей. Саме дружина передала архів Олександра Кошиця після його смерті “Осередку”, а з 1948 року була управителькою архіву, бібліотеки та музею нашого центру. Аж до своєї смерті в 1966 році пані Кошиць збирала музейні артефак-

June 2019 Ukrainian People

ти, розробляла й організовувала бібліотечну колекцію та архіви. – Як видно, до збирання української спадщини було докладено максимум зусиль. Юліє, розкажіть, будь ласка, про культурні та історичні скарби, які зберігаються у музейних та бібліотечних фондах центру. – Так, це саме скарби! Сьогодні наша наукова бібліотека налічує майже 35000 томів книг, 1700 назв періодичних видань і 450 назв газет. “Осередок” пропонує широкий спектр публікацій в першу чергу українською, а також англійською та іншими мовами, видання з української та українсько-канадської історії, літератури, мови, географії, образотворчого та народного мистецтва, музики, етнографії. Серед

Першою була “Канадський фармер / The Canadian Farmer”, яка побачила світ у Вінніпезі в 1903 році. У нашій бібліотеці є примірники з 1920 року. Газета “Український Голос”, почала видаватися в 1910 році теж у Вінніпезі. Ми маємо повні набори від 1913-го. Публікації “Українського голосу” містили багато цінної інформації щодо нових методів ведення сільського господарства, газета тримала своїх читачів в курсі суспільного життя Канади. А також надавала інформацію про події, що відбувалися в старій країні. Навіть Об'єднана церква Канади у 1910 році почала видавати власну україномовну газету “Канадський ранок / The Canadian morning”, і сьогодні маємо примірники цього видання, починаючи з 1914 року.

його численних скарбів є книги, видані наприкінці 1920-х і початку 1930-х років в Радянській Україні. В часи, відомі, як “українізаційний період культурної політики”, що просували нашу культурну ідентичність. Дивна аномалія в радянській дійсності, яка була перервана Сталіним – масовим нищенням культурних цінностей та репресіями еліти через страту або висиланням в сибірські ГУЛАГи. Періодична література, яка зберігається у нашій бібліотеці. має добірку документів, виданих свого часу в різних куточках світу – скрізь, де українці знаходили свій дім. Насамперед, це журнали, надруковані в Західній Європі, США, Бразилії, Аргентині, Великобританії, Австралії і, звісно, Канаді. Навіть невеликі громади українців в африканському Тунісі і китайському Харбіні (1933-1934) випускали бюлетені про свою діяльність. Дослідники з України (університети) особливо зацікавлені в періодичних виданнях, що виходили в Західній Україні і Західній Європі в період між двома світовими війнами. Такі, мабуть, важко знайти в книжкових державних сховищах. Існує стереотип, що першими українськими переселенцями Канади були неписьменні селяни, які лише працювали на землі. Але це не зовсім вірно. Ті люди розуміли цінність друкованого слова і незабаром на заході Канади почали друкуватися українські газети.

– Але які видання є, все ж таки, найціннішими? – Наша найстаріша книга – невелике видання Євангелія 1648 року. Інший безцінний історичний скарб – музичний рукопис за назвою Irmologion / Ірмолой 1733 року, у якому використовується давня музична нотна система. Рукопис містить пісні і піснеспіви для церковної служби. Безумовно, говорячи про українську документальну спадщину, що зберігається у стінах центру, не можна не згадати нашу архівну колекцію. Вона включає близько 500 метрів текстових записів, понад 60 000 фотографій, а також численні звукові та візуальні записи. – Окрім зберігання історичної та культурної спадщини, український центр також відомий сьогодні численними громадськими заходами. Чи плануєте найближчим часом розширити коло діяльності? – Звичайно. Передусім, серед багатьох наших майбутній проектів, хочу виділити перебудову останнього поверху центру під нову виставкову залу, де будуть представлені предмети з колекції “Осередку”, що відображають як українську традицію, так і способи її адаптації і переосмислення в наш час. Відвідувачам будуть продемонстровані книги і журнали, фотографії, витвори мистецтва, народні костюми, рукоділля (писанки, килими, кераміка, вишивка) та

багато іншого. – Юліє, сьогодні на ваших тендітних плечах лежить величезний тягар відповідальності за надбання Вашої попередниці на цій посаді. Розкажіть, будь ласка про людину, яка раніше очолювала “Осередок”. – Багато років поспіль “Осередком” керувала Софія Качор. Пані Софія – це людина-легенда: мовознавець, громадська діячка, колишній член Президії та виконавчого комітету Конгресу Українців Канади (КУК). З 1973 року вона очолювала музейні фонди “Осередку”, обійнявши згодом посаду виконавчого директора центру. Крім того, пані Софія є автором численних довідників до архівних фондів, редактором і перекладачем каталогів виставок, куратором низки виставкових проектів центру. Тож цілком зрозуміло, що така активна громадська діяльність не могла залишитися непоміченою. Відтак, у 2001 році Софія Качор була відзначена Шевченківською медаллю КУКу за вагомий внесок у розвиток українсько-канадського громадського життя. І сьогодні я хочу від усього серця подякувати пані Софії, а також усім, хто протягом 75 років вкладав душу у розвиток українського освітнього та культурного центру “Осередок”. Все, що ми маємо сьогодні, побудовано вашими руками. Низький вам уклін! Ніщо не об’єднує людей краще, ніж любов до рідної землі, історії та традицій свого народу. Особливо гостро відчуваєш це, коли перебуваєш далеко від Батьківщини. Рано чи пізно, починаєш інтуїтивно озиратися навколо, шукаючи своїх. А знайшовши, неодмінно відчуваєш приплив нових життєвих сил. Тож нехай усі українці, яких сьогодні розділяють із рідною землею тисячі кілометрів, знаходять братів за духом, знаходять свої Осередки…

Софія Качор пiд час нагородження. Фото з офiцiйного сайту Конґресу Українців Канади

Д і ас п о ра

Днями у вiннiпезькoму Dalnavert Museum вiдкрилася унiкальна виставка, присвячена 100-річчю загального страйку в Канадi у 1919 роцi. Експозицiя стала мoжливoю завдяки спiвпрацi музею з серoм Хью Джонoм Макдональдoм, який був суддею в тoй час і рiшуче виступав проти страйку. А такoж – Музею костюму Канади та Музею поліції Вінніпегу, щo допомoгли розповісти цю історію через надання артефактiв, одягу тiєї доби і навіть предметiв, щo були “свiдками” самого страйку. Знайoмлячись iз експoнатами, рoзумiєш, щo навiть через століття після того, як велике повстання лейбористів струсонуло Вінніпеґом, ми мoжемo винести багато уроків з цiєї важливoї стoрiнки канадськoї історії.

Перевернутий трамвай та кулеметники у центрi мiста: Вінніпеґ згадує загальний страйк 1919 рoку

Norbert K. Iwan & Danny Schur, the writer and composer of Strike (the Winnipeg General Strike) - The Musical

Марія Кривошеєва, член Національної спілки журналістів України, кореспондент журналу "Ukrainian People" в Вінніпезі.

Dalnavert Museum, Winnipeg

June 2019 Ukrainian People

четвер 15 травня 1919 року (100 років тому), рівно o 11 годинi ранку рoзпoчалoся те, щo згoдoм назвуть найвідомішим загальним страйком Канади і ключовим моментом – як в історії Вінніпеґy так і канадського робочого руху загалом. Тoгo дня вiннiпезькi телефoнiстки відмовились вийти на роботу, вимагаючи підвищення заробітної плати та поліпшення загальних умов праці. Дo них швидко приєднались працівники торгівлі, а також тисячі інших, починаючи від клерків і пекарів та закінчуючи водіями трамваїв і поліцейськими. Тoдi на загальний страйк вийшли вiд 25 до 30 тисяч робiтникiв

гoлoвнoгo мiста прoвiнцiї, Манiтoби. Врахoвуючи, щo населення Вінніпегу на той момент становило приблизно 170 тисяч, здасться неймовірним, щo поліція підтримала протестувальників. Майже вoднoчас зупинилoся вирoбництвo на завoдах та yвеликих залізничних майстернях. У Вінніпезі бiльше не працювали пошта й телеграф, стали таксі, не пiдвoзили бензин i молоко. Більшість ресторанів, роздрібних магазинів і навіть перукарень зачинилися. Поліція, пожежники й працівники водоканалу шокували та налякали багатьох у Вінніпезі, приєднавшись до страйку, а рoзгубленi канадці по всій країні розмірковували, що відбувається. Загальний страйк

Фото: Норберт К. Іван / Norbert K. Iwan

тривав шість тижнів, поки трагічні події “кривавої суботи” не поклали йoму кінець. Пiд час страйку багато чого було поставлено на карту. Конфлікт між робочим рухом і місцевими роботодавцями назрівав протягом багатьох років. Профспілкові лідери ставилися до уряду з недовірою, стверджуючи, що Вінніпег став “мiстoм забoрoн” через те, що місцеві суди часто не дозволяли працедавцям влаштoвувати страйки та пікетування. Дo тoгo ж, серед багатьoх рoбiтникiв пoсилювався інтерес до соціалістичних ідей. У цій напруженій атмосфері класових відносин ради профспілок металургів і будівельників вступили в переговори з федерація-

ми своїх роботодавців. Вимоги робітників включали підвищення заробітної плати та визнання профспілок. Натoмiсть, федерації просто відмовилися вести переговори з металургами та будiвельниками, iгнoруючи їхнi вимoги. Ця відмова висунула на перший план вибухонебезпечні питання визнання профспілок і прав трудівників. Кoли ж ocтаннi пoчали вихoдити на вулицi, влада оголосила страйк “революційною змовою”. Тим часом, чутки про загальний страйк поширювалися країнoю, робітники в інших місцях Канади заявляли про солідарність із страйкарями Вінніпегу. Страйки-співчуття були оголошені в Брендоні, Калґарі, Едмонтоні, Саскатуні, ПрінсАльберті, Реджайні, Ванкувері, Нью-Вестмінстері, Вікторії і ще в 20 містах. Стурбований загостренням напруженості у Вінніпезі і по всій країні, федеральний уряд вирішив втрутитися. Кілька членів кабінету міністрів здійснили поїздку дo Вінніпегу для зустрічі з місцевими посадовцями. Тим не менш, страйк тривав. Тому 17 червня поліція почала “м'який” розгін. Були заарештовані і постали перед судом десятeро лідерів центрального страйкового комітету. Ця акція викликала різкий протест мiтингувальникiв і дії, які у наш час можна характеризувати, як хуліганство. У субoту, 21 червня, за чотири дні до закінчення шеститижневого страйкування, біля мерії зібрався великий натовп. Кoли пoвз мiтинґувальникiв прoїжджав трамвай, кілька рoзлючених людей почали розгойдувати машину. Не в змозi повністю перекинути трамвай, вони підпалили йoгo. Ще oдним вагoмим приводом до застосування поліцією сили став нібито напад демонстрантів на констебля Фредеріка Коппiнса (Frederick Coppins). Чи то він сам впав з коня, чи його стягнули і штовхали ногами, зламавши два ребра, – так і залишилося загадкою. Сам Коппінс в серпні 1919 року на слуханнях в суді цієї справи заперечував, що його скинули. Зламані ребра він пояснював кинутою в нього з натовпу пляшкою. Як би не було, втихoмиренням страйкарiв зайнялася кінна поліція та “спеціальні констеблі”, дo яких незабаром дoлучилися військовослужбовці з казарм Форт-Осборна. A також кулеметні підрозділи, які вступили зi страйкарями в рукопашну сутичку. Поранення отримали щонайменше 30 осіб,

двоє загинули: один отримав кулю в голову, інший помер у госпіталі від гангрени після кульових поранень в ноги. Булo заарештуванo 94 страйкарів. Цей день увійшов до канадської історії, як “кривава субота”. Страйк закінчився 25 червня 1919 рoку. В основі страйку лежало глибоке соціальне питання: хто контролює Вінніпеґ: страйкарі, уряд чи представники бiзнесу? Протягом шести тижнів це залишалося відкритим. Відповідь надiйшла у формі насильства, організованого дiючoю владою. Вiдтак, наслiдки повстання 1919 року була неоднозначними. Розгром Вінніпезького загального страйку демoралiзував рoбiтникiв по всій країні. Багатьом не дозволили повернутися на робочi мiсця, а ті, хто повернулися, отримали умови – в кращому випадку – незмінними. Дo тoгo ж, страйк призвiв до створення декількох особливо жoрстких федеральних законів щoдo обмеження громадянських свобод. Так, стаття 41 Закону “Про іміграцію”, яка датується червнем 1919 року, дозволяла посадовим особам депортувати будь-якого іноземця, який виступав за повалення уряду силою. Сотні профспілкових діячів були вигнані з країни. Лише в 1931-1932 роках число депортацій сягло 7034. У 1931 році населення Канади становило 2 307 525 осіб, і 23% її жителів перебували під загрозою депортації відповідно до положень Закону “Про іміграцію”. Крім того, уряд розробив розділ 98 Кримінального кодексу, спрямований на притягнення дo вiдпoвiдальнoстi кoжнoгo члена “незаконних асоціацій” – за присутність на їхніх зборах, висловлювання на користь або поширення літератури “незаконних” об’єднань. Майно забороненої організації моглo бути заарештованим та кoнфiскoваним поліцією без ордера. Однак, у той час як страйкарі програли битву, вони в кінцевому підсумку виграли війну за права робітників у майбутньoму. Багато лідерів страйків, i навіть тi, щo були заарештовані, пiзнiше стали провідними політиками та сприяли встановленню чиннoгo трудового законодавства. Вінніпезький загальний страйк – невiд’ємна частина канадськoї iстoрiї. Ця драматична пoдiя назавжди залишиться в пам'яті нащадкiв тих, хто брав участь у боротьбі за права i свoбoди робiтників Канади.

Ukrainian People June 2019

Entertainment We recommend the best events, festivals, and fun things to do in Chicago, Illinois.

June 2019

Classical music festival June 12 – Aug. 17, 2019 ▸ Grant Park Music Festival is an outdoor classical music series at Jay Pritzker Pavilion in Millennium Park. The rear seats are free, or bring a blanket or lawn chairs.

Music on the lake June 1 – Sept. 1, 2019 (Sat. & Sun.) ▸ Hear live music at Live on the Lake in the beer garden at Navy Pier. Free for all ages. Ravinia music festival June 1 – Sept. 15, 2019 ▸ See nationally known performers at Ravinia Festival, billed as America’s oldest outdoor music festival at Ravinia Park in Highland Park. Run at the zoo June 2, 2019 ▸ Run for the Zoo is a popular 10K, 5K, and kids’ stampede in Lincoln Park Zoo and Lincoln Park. Science-fiction films June 2 – 3, 2019 ▸ See science-fiction and fantasy short films from around the world at Juggernaut Film Festival, an annual event at the swanky, art deco Music Box Theatre. Movies in Millennium Park June 4 – Aug. 20, 2019 ▸ Get a seat or sit on the lawn to see films on a 40-foot screen at Millennium Park Summer Film Series on Tuesdays. Free.

Swedish festival June 7 – 9, 2019 ▸ Andersonville Midsommarfest is a street fair with lots of live music, dancing, crafts, a kids’ area, and ethnic food (like cevapi, glogg, and sangria). Donation. Blues festival June 7 – 9, 2019 ▸ World-famous Chicago Blues Festival brings top talent to Millennium Park, and music continues late into the night at city clubs. Free. Electronic dance music festival June 7 – 9, 2019 ▸ Spring Awakening Music Festival draws 85,000 to Addams/Medill Park to hear the best in electronic dance music (EDM) by some of the world’s top DJs, with food trucks available. Requires age 18+ ID. Movies in the Parks June 7 – Sept. 9, 2019 ▸ Watch 130 Movies in the Parks, beginning at dusk. Dates may change depending on the weather. Free. Beach party June 8, 2019 ▸ A ticket to Beach Slap Volleyball Tournament & Beach Party gets you six beer tickets, DJ music, and games to play in the sand at North Avenue Beach for age 21+. Food truck fest June 8 – 9, 2019 (noon to 10 p.m.) ▸ Pilsen Food Truck Social has dozens of food trucks, local restaurants, live music, craft vendors, and kids’ activities on 18th Street (from Racine to Throop). Donation.

June 2019 Ukrainian People

Puerto Rican Parade June 15, 2019 (2 p.m.) ▸ The Puerto Rican People’s Parade is on Division Street from Western Avenue to Sacramento Avenue. Free.

Jazz at the aquarium June 12 – Aug. 28, 2019 ▸ Hear musicians and vocalists, see views from the terrace, buy cocktails & food, and visit the aquarium at Jazzin’ at the Shedd at Shedd Aquarium. Taste of Randolph June 14 – 16, 2019 (opens 5 p.m. Fri.) ▸ Popular Taste of Randolph Street offers three stages of music, 14 restaurant booths, and artisan vendors at Randolph Street & Peoria Street. Donation. Pork ribs festival June 14 – 16, 2019 ▸ Brave crowds, heat, and smoke in the quest for Chicago’s best BBQ from 13 Chicagoland restaurants at Ribfest Chicago, with 25 bands and a weekend kids’ area on Lincoln Avenue (from Irving Park Road to Berteau Avenue). Donation. Tacos & tequila June 15, 2019 ▸ The inaugural Chicago Taco & Tequila Fest promises “traditional and exotic ingredient-stuffed tortillas paired with tequila-infused cocktails” plus margarita flights and live bands at Lincoln Park for age 21+. Ticket deal $8 (includes a drink)

Wine festival June 15, 2019 (1 to 9 p.m.) ▸ A ticket to Uncork Illinois includes 8 tasting tickets for any of the 150 wines from 15 wineries, with live jazz in Oak Park. Alternative-rock concert June 15, 2019 ▸ PIQNIQ is an all-star lineup of alternative-rock bands headlined by American band AWOLNATION at Hollywood Casino Amphitheatre in Tinley Park. Country music festival June 21 – 23, 2019 ▸ Hear 33 country artists, including Blake Shelton, at the all-ages Country LakeShake, with food, drinks, vendors, and games at Huntington Bank Pavilion on Northerly Island. Dragon boat races June 22, 2019 ▸ Watch teams compete in colorful boats on the river, hear music, see dance, shop vendors, and attend an awards ceremony at Dragon Boat Race for Literacy at Ping Tom Memorial Park, 300 W 19th Street. Free. Beer at the arboretum June 22, 2019 (1 p.m., VIP noon) ▸ Bring a chair or blanket to the Craft Beer Festival to taste beers from 45 breweries, buy food, and hear the

band Euphoria in the green surroundings of The Morton Arboretum in Lisle for age 21+. Monday movies on the lake June 24 – Aug. 12, 2019 (Mondays 7 p.m.) ▸ Watch 10 different movies “that are sure to get you singing, clapping, and dancing along” during Water Flicks at Polk Bros Park. Free. Dance outdoors June 27 – Aug. 24, 2019 ▸ Dance to live bands and DJs at Chicago Summer Dance in city parks, including a onehour lesson and then a twohour dance. See schedule. Free. Pride parade June 30, 2019 (noon) ▸ Chicago Pride Parade for gay and lesbian pride has 150 floats, decorated vehicles, performers, and marching bands that go past 750,000 spectators on N. Broadway. Music festival on the beach June 2019 ▸ Mamby on the Beach is “an all-inclusive patchwork of diverse performances with artists representing every genre in the music spectrum” on Oakwood Beach. Free shuttle bus. Children age 10 and younger are free.

MAY 3- MAY 31 Celebrate Spring with:

Enhanced Entertainment Schedules Freshly Brewed Maibock Beer Weekly Maifest Food Specials HBChicago.com | 847.671.BREW (2739)

5500 Park Place, Rosemont, Illinois 60018

20 Great Places To Eat Outside In Chicago We’ve finally turned the corner. Here are a few ideas on where to eat and drink outside. Here are 20 great places to eat and drink outside right now.

Boka There’s not much room for seating, but when the weather’s right and the glass doors are out of the way, even inside diners get a sense of it. 1729 N. Halsted St., 312-337-6070

Chicago Cut Steakhouse This splendid steakhouse has a super-sized outdoor patio, with plenty of umbrellatopped tables and views of the Loop skyline and Chicago River. 300 N. LaSalle St., 312-329-1800 Homestead on the Roof The space encompasses a sprawling rooftop garden and working outdoor fireplace, and it’s a delightful environment. 1924 W. Chicago Ave., 773-904-1145 Howells & Hood The street-level patio of this beer-focused restaurant offers a full-service bar with TVs, propane-lit fire tables and very comfortable seating. 435 N. Michigan Ave., 312-262-5310 Tavern at the Park Steaks and other American fare can be enjoyed in the Tree House, the name of the rooftop deck, which offers a bird’s nest view of Millennium Park and Michigan Avenue. 108 E. Randolph St., 312-552-0070 The Terrace Right outside the Peninsula Hotel’s Shanghai Terrace (by far the most elegant Chinese restaurant in town) is a fourth-floor terrace, exquisitely

Frontier Frontier wants you to get weird with the meats, which is why they serve alligator, elk, and turtle bolognese. 1072 N Milwaukee Ave, (773) 772-4322

River Roast This will be River Roast’s first complete summer (after opening in July), and it will take full advantage of the 120-seat riverside patio running along the restaurant’s south wall. Great river and downtown views. 312 N. LaSalle St., 312-822-0100

furnished and surrounded by skyscrapers. Dress up for this one. 108 E. Superior St., 312-337-2888 Terzo Piano Great Millennium Park and Michigan Avenue views from this third-floor restaurant atop the Art Institute’s contemporary wing. A great destination for lunch, but Terzo Piano serves dinner only on Thursdays. 159 E. Monroe St., 312-443-8650 III Forks Elegant, upscale locations provide a luxurious atmosphere and our exclusive menu items will leave you speechless. 180 N. Field Boulevard, 312-938-4303 Ada St. 1664 N. Ada St., 773-697-7069 Agio Italian Bistro Tall fences and bushes shield this outdoor patio from the street traffic just a few yards away; the classic Italian menu is tough to beat. 64 S. Northwest Highway, Palatine, 847-991-2150 Athena Greek Restaurant 212 S. Halsted St., 312-655-0000

June 2019 Ukrainian People

Park Grill Chicago’s largest outdoor venue is the Plaza Grill, which offers a light, pubby menu, tons of seating and wonderful views of the Michigan Avenue streetscape (and The Bean sculpture to the east). 11 N. Michigan Ave., 312-372-7275

Cafe Ba-Ba-Reeba! One of Chicago’s oldest outdoor spaces is a large patio with a sliding-glass roof. Come for the tapas, stay for the paella. 2024 N. Halsted St., 773-935-5000 The Dawson A steel-and-wood pergola and barrel bar tables give this spacious patio a rough-hewn, built-by-hand vibe. 730 W. Grand Ave., 312-243-8955 Japonais by Morimoto The lower level of this excellent Japanese restaurant is an indoor-outdoor environment that overlooks the North Branch of the Chicago River. 600 W. Chicago Ave., 312-822-9600

J. Parker Rooftop Bar Sitting proudly on top of Hotel Lincoln, the J. Parker Rooftop Bar offers some of the most spectacular views in all of downtown Chicago. As you sip one of our signature cocktails, enjoy unobstructed water views of North Avenue Beach and the beautiful green scenery of Lincoln Park. 1816 N Clark St, (312) 254-4747

Piccolo Sogno Can we interest you in a quiet dinner on the Piccolo Sogno Patio? Pasta, wine, and simply prepared fish is the move. 464 N Halsted St, (312) 421-0077 Tanta Tanta is always a fun restaurant with a lively scene, but it’s best in the summer. Combine a River North rooftop with the fresh, citrusy goodness of their cebiches and you have a winning combination. Don’t forget a pobre niguiri, which is skirt steak and quail egg over rice, and one of the better small bites you can eat. 118 W. Grand Ave., 312222-9700

Frank Brichetto Chicago is always full of adventure and things to explore, and I hope to share these great experiences with the wonderful readers of this magazine.

Summertime

Adventures Everywhere

IT'S

JUNE! SUMMERTIME! Chicago is in full swing and so are we, friends and brave adventurers! Let's start right in with my absolute favorite, the Chicago Blues Festival, three days of some of the best music the world has to offer. I will be there when it opens, 11am, Friday, June 7th, in Millennium Park, of course, taking this advice from Elmore Magazine: “You need to check out the string-bending, mind-blowing Joanna Connor.” She is an amazing slideguitar player and hearing and seeing her live is an excellent way to kick-off the summer. On the same “Crossroads Stage”, Benny Turner and his band, Real Blues, is up next, so I'll keep my seat, thank you. Benny was a career bassist, guitarist and vocalist for many of the great Blues artists, including Mighty Joe Young, and Marva Wright, the “Blues Queen of New Orleans.” After her death, Benny finally took center stage, and has received recognition, airplay, and many awards for the music he has released. My date will join me for a late lunch, and we'll grab something from one of the many food stands while we drift over to the “Front Porch Stage” to hear Kenny Smith and the House Bumpers rock the place out, warming things up nicely for Mojo Morganfield. Does that name sound familiar? Of course; Mojo is the youngest son of McKinley Morganfield, better known as Muddy Waters, the legendary singer, songwriter, guitarist and band leader who was “the father of modern Chicago blues.”

Do you see why this is my favorite summer Chicago festival? It's fabulous. We'll stay tonight for a long while, catching Charlie Musselwhite and then the Jimmy Johnson Blues Band at the Pritzker Pavilion, before heading home. www.chicago.gov/city/en/depts/dca/supp_info/ chicago_blues_festival.html Saturday morning, June 8th, we'll sleep in late, so please, let's meet a bit later (maybe 11am?) at the Wells Street Arts Festival. This is a respected art fair, with over 225 juried artists, working in traditional as well as modern media. We'll get to see the works of painters, sculptors, woodcrafters, digital artists and so much more. There's lots of music, of course, and plenty of food to be had. There is a modest donation for entry, and with the proceeds going to local charities and community groups it's all good. It's on Wells, from North Ave. to Division St., and easy to access via CTA trains and bus routes. (Let's not try parking in the Old Town neighborhood!). Check it out before hand at https://www.wellsstreetartfest.us/.

June 2019 Ukrainian People

This

Sunday, June 9th, let's cruise down to the Bronzeville neighborhood and get acquainted with that part of town, shall we? We can, stroll the area, be amazed by the magnificent architecture and check out local stores and establishments. Why? Because Bronzeville is an impressive, and historically important area of Chicago and the US. Bronzeville is where Andrew “Rube” Foster created professional baseball's Negro League, Louis Armstrong played his legendary trumpet at the Sunset Club, “to keep Al Capone off his back,” I'm told, and where Pulitzer Prize winning poet Gwendolyn Brooks, civil rights activist Ida B. Wells, and many others lived their lives. Let's get started! Robert Adams Sr., owner and pitmaster at Honey 1 Barbecue, 773-2859455, moved his impressive restaurant to 746 E. 43rd Street, partly because the snobby neighbors in Wicker Park didn't like the smells of genuine, woodsmoke barbecue, and also because the customers didn't understand that the real thing doesn't come all slathered up in sauces. Mr. Adams knows

barbecue, and especially the disappearing style that was created right here in Chicago. He uses an aquarium smoker, custom built, and cooks up the unique-toChicago “rib tips and hot links combo” with fries and a single slice of bread to soak up all the juices. Remember Springfield, and their “horseshoe sandwich”? Keep it. I'll take this combo any day. If you want to learn more, please visit https:// www.saveur.com/chicagobarbecue-rib-tips-hot-links. Oh, boy, was that delicious. Time for a walk? Right around the corner, at 4250 S. Cottage Grove Ave., we'll find Small Shop Cycles and Service. Yes, it's a bike shop, and one of the niftiest little places you've ever seen. With great people, excellent service, community involvement, and some very creative displays, it's a welcoming space that's much smaller and friendlier than a Trek-sized store. Thank you for indulging me. http://

smallshopchicago.com/ Let's walk east on 43rd St., check out the stores, the architecture, and the many murals that grace this very large part of Chicago. The outdoor art is worth the trip, all by itself, just look! We'll stop is at Faie African Art Gallery, 1005 E. 43rd St., Chicago, 773.268.2889. Why am I just now discovering this place? It's FANTASTIC! Their website, http://faieafrikanart.com/, tells us: “FAIE AFRIKAN ART began in 1995 with a trip to Mali and Guinea in West Africa. The impact and beauty of the art was undeniable. This began a quest to explore the art of the continent. This art is not created 'art for arts' sake'; it speaks of the connections to tradition, family, the ancestors, and the belief in the Omnipresence of the Spirit.” I really enjoy fine painting and sculpture, don't you? Just look at these pieces! Don't they make those connections come alive?

It's

time for another neighborhood festival, this one, Ravenswood on Tap, http:// ravenswoodchicago.org/ontap/, has many local craft beer and spirit vendors. However it happened, Ravenswood Ave. has become a mecca of sorts for craft breweries. Begyle, Half Acre, Spiteful Brewery (what a name, right?) and even Koval Distillery will be on hand, among a host of others. Expect to indulge in excellent local food offerings, and of course we'll stroll the art and craft exhibits, taking in live music along the way. It all starts at “Malt Row”, Ravenswood at Berteau Ave, Saturday June 22nd, we'll be there at noon.

Finally,

let's have dinner at Yassa African Restaurant, up at 3511 S. King Dr., where owners Madieye and Awa Gueye offer up delicious meals from Senegalese cuisine. The house specialty, Yassa chicken, is marinated in lemon and spices and served over rice. Yum! Perhaps, like me, you enjoy lamb; maffe, another feature dish, sounds just right: cubed lamb cooked in a peanut butter and tomato sauce served with carrots and potatoes. https://www. yassarestaurant.com

On to the Millennium Art Festival! We'll meet you there on Saturday, June 29th, right when it opens at 10am. We'll have plenty of time to wander the aisles, take in the art, and chat with a few of the artists before things get crowded. The paintings, sculpture, jewelry, and more, of 110 artists will be on display. Sunshine Artist magazine declares this to be one of the “Top 50 Art and Design Shows”, so this one is not to be missed. Surprisingly, it's not actually in the Park, it's up at Michigan Ave. and Lake St. Excellent food will be there, or we can decide to stroll around while we talk and find some other place for lunch. To finish out this very exciting month, let's visit the Logan Square Arts Festival, http:// www.logansquareartsfestival.com. This gathering, at Milwaukee Ave. and Logan Square Monument Park, is as much about the music as the art. There are two stages, hosting live music throughout the weekend, with a huge array of local and regional bands and musicians playing a wide variety of music. Our clan will arrive after lunch, likely about 2pm, and I'm pretty sure we'll be hard to miss. Please find us, say “hi”, and have nothing but fun.

Most people recognize the Water Tower when the see photos of this wonderful building, one of the few survivors of the Chicago Fire of October 8-10, 1871, which killed over 300 people and left one third of all Chicagoans homeless. Did you know that the building is open to the public and houses “City Gallery”? The Gallery is a showcase for local photographers and artists, currently exhibiting “Stand Up for Landmarks! Protests, Posters & Pictures” a collection of photos and other works depicting the struggles of communities to save their important landmarks from the developer's wrecking balls. It's open from 10am until 7pm on weekdays, but we'll be going on Saturday, June 15th; please meet us there, early afternoon, say about 1pm? We'll walk through the exhibit, and learn about these struggles, which were successful and which were not, as well as finding out a bit more about this world-famous structure. Wasn't that fabulous? Now, almost next door, we can have lunch in the 900 North Michigan building, wherein 13 different restaurants occupy Astor Hall, http://www.asterhallchicago. com/food. You pick this time! Some handmade pasta at Lil' Boots? A great cheeseburger at Small Cheval? Chicken at The Rotiserrie? It's all here and a lot more as well. We'll grab a table while you order, then we can all catch up, so much is happening, this will take some time.

o you believe June is upon us already? Holy cow, even more adventure awaits, so readers and friends, smile, be kind, and adventure on, until next month.

Н а ш і п а рт н е р и

OPERAFEST TULCHYN У подільське містечко Тульчин їдуть оперні зірки з усього світу

Ірина Басенко

Журнал Ukrainian Peоple – медіа-партнер грандіозного українського фестивалю, який вже третій рік гримить на весь світ – OPERAFEST TULCHYN. Фестиваль проходить на Вінниччині у місті Тульчин кожного року на початку літа. Сьогодні ми познайомимо вас з цим унікальним дійством і навіть якщо ви не були прихильником опери, цей фестиваль однозначно розіб’є усі стереотипи щодо високої сцени.

алац Потоцьких у містечку Тульчин Вінницької області ще називають “Подільським Версалем”. За витончену архітектуру, аристократичну історію та вишукане наповнення. Найчастіше у подібних палацах демонструють “законсервовані” виставки збережених інтер’єрів та предметів мистецтва, яких не можна торкатися та фотографувати. Але тільки не Подільський Версаль. Окрім того, що тут, на батьківщині геніального композитора Миколи Леонтовича, постійно діє училище культури, щороку на початку літа проводиться грандіозний наймасштабніший open air фестиваль оперної музики, аналогів якому немає в Україні.

Новий подих Початок червня вже третій рік поспіль перетворюється на Вінниччині на свято опери. Здавалося б – мистецтво для обраних. Побутує думка, що масовий глядач не ходить в оперні театри через брак розуміння вистав. Люди думають, що для цього потрібно мати як мінімум музичну освіту. Однак, OPERAFEST TULCHYN зламав усі стереотипи з самого свого заснування у 2017 році. Тоді місто Тульчин капітально відремонтувало дороги та створило інфраструктуру за лічені місяці – такий розмах можна порівняти хіба що з грандіозними роботами напередодні “Євро 2012”. У місто запустили чартерні автобусні рейси з Вінниці, що стало трансферним ноу-хау фестивалів на відкритому просторі.

Театр і маски Найдивовижнішим було і є те, що на території палацу можна бути собою. Сцена розміщується на вулиці біля палацу, вигляд на неї відкривається з усього величезного подвір’я, а особливо як на долоні її видно з дальніх пагорбів. Успіхом організаторів стало те, що для поціновувачів класичних театрів та вечірніх убрань діє спеціальна партерна зона, у якій більшість дотримується дрес-коду та рядами стоять стільці, тут можна сидіти з віялом та в карнавальній масці, і відчувати себе як біля підмостків Ла-Скала чи Бродвею. Трохи далі можна присісти на газонах біля чудернацьких мистецьких інсталяцій і споглядати виступи у більш невимушеній обстановці.

Опера з намету Найнезвичніше опера виглядає саме з пагорбів, на яких розкинулося наметове містечко і зона барбекю. Для тих, хто лише знайомиться з оперою, або має веселу компанію чи непосидючих дітлахів, такий формат став справжнім шансом долучитися до прекрасного і поєднати

June 2019 Ukrainian People

це з легким дозвіллям на траві. Крім того, на пагорбах розбивають наметове містечко для ночівлі, і зважаючи на те, що фестиваль має насичену нічну програму, можна в прямому сенсі дивитися оперу вночі просто зі свого намету.

Дитяча опера

супроводжуватися масштабними танцювальними постановками балету і хору Академічного ансамблю пісні і танцю “Козаки Поділля” – вишуканий сценарій на вечір п’ятниці. Його продовженням стане нічна програма з показом хорового шоу “Тропічний карнавал” і пристрасного сучасного балету Артема Шошина “Історії у стилі танго”.

Цьогоріч фестиваль проводиться вже втретє, і його організатори замахнулися на тривалий марафон – цілих п’ять днів (і ночей!) поспіль: з 4 по 9 червня. Новинкою сезону стала дитяча програма KIDS OPERAFEST, яку відкриє 4 червня казкова опера “Король Дроздобород” у виконанні Київського муніципального академічного театру опери та балету для дітей та юнацтва. Поставлена за мотивами однойменної казки Братів Грімм, саме ця постановка за результатами найпрестижнішої театральної премії України “Київська пектораль” була визнана “Кращою дитячою виставою” 2018 року!

8 червня всесвітньовідома Польська Королівська опера покаже прем’єру “Straszny dwór”, яка вважається кращою оперою Станіслава Монюшко і кращим польським твором XIX століття. А вечір вразить гостей дивовижним балетом “Собор Паризької Богоматері” Харківського національного театру Cxid Opera. У рамках нічної програми на прохання глядачів буде показано всесвітньовідомий мюзикл Джима Стейнмана “Танець вампірів”.

Польська Королівська опера і Собор Паризької Богоматері

Дісней на сцені

Кульмінація у вогнях Бродвею

На дитячому відділенні вперше в Україні солісти Disney Entertainment презентують унікальний концерт-шоу “Colours of the wind”! Всі улюблені пісні з мультфільмів “Король Лев”, “Красуня і чудовисько”, “Попелюшка”, “Покахонтас”, “Книга джунглів”, “Бембі”, “Піноккіо”, “Тарзан”, “Аладдін”, “Принцеса і жаба”, “Холодне серце” та багатьох інших можна буде почути у виконанні американських співаків Дрю Таблака, Коннора Сміта та Лаури Елсі Дікінсон, які вже багато років озвучують нові роботи компанії Disney, а також Академічного симфонічного оркестру Львівської національної філармонії та Академічного камерного хору “Глорія”. 5 червня діти та дорослі з захопленням можуть переглянути пригодницький мюзикл “Пригоди Гекльберрі Фінна” українською мовою.

У заключний день фестивалю на глядачів чекає один з найяскравіших і найкрасивіших балетів Схіd Opera “Тисяча й одна ніч”. В основі лібрето – знамениті казки Шехерезади (зокрема, про пригоди Синдбада-мореплавця, про птаху Рухх, про Аладдіна і принцесу Будур, про Алі-Бабу і 40 розбійників). Феєричним закриттям OPERAFEST TULCHYN-2019 стане показ грандіозного мюзиклу-шоу “Вогні Бродвею”. У одній постановці будуть поставлені кращі номери найвідоміших мюзиклів світу з різних країн різних часів: “Кабаре”, “Цілуй мене, Кет”, “Граф МонтеКрісто”, “Кішки”, “Нотр Дам де Парі”, “Привид опери”, “Чикаго”, “Скрипаль на даху”, “Авансцена” та багато інших. У масштабній постановці на одній сцені будуть найкращі солісти опери, балету, хору й великого симфонічного оркестру.

Зірки німецької опери

Загалом, на концертах та виставах OPERAFEST TULCHYN-2019 прозвучать опери українською, італійською, німецькою, французькою, польською, іспанською та англійською мовами. Глядачі почують найкращі твори 27 геніальних композиторів усіх часів. Також, у дні проведення фестивалю, 4-9 червня, у “Подільському Версалі” можна буде побачити неймовірні картини, книги та витвори мистецтва, представлені на захоплюючих виставках, які підготували Вінницький обласний художній музей, Вінницький обласний краєзнавчий музей та Тульчинська ОТГ.

Стефі Леманн та Мартін Латтке спільно з кращими оперними співаками України відкриють 7 червня GRAND OPERAFEST TULCHYN прем’єрою всесвітньовідомої оперної ораторії Роберта Шумана “Рай і Пері”.

Гуцулка Ксеня і нічне танго на пуантах 7 червня о 22:00 глядачів зможуть насолодитися оперетою у стилі “українського танго” “Гуцулка Ксеня”, яку у 1938 році за мотивами однойменної пісні написав знаменитий український композитор Ярослав Барнич. Оперета у виконанні Академічного симфонічного оркестру Хмельницької обласної філармонії, яка буде

Більше інформації про фестиваль – на сайті: http://operafest-tulchyn.blogspot.com

МА Н ДРИ

Pittsburg.

М’яке серце Сталевого Мiста Людмила ПУСТЕЛЬНИК, фрiлансер. Полiтолог за освiтою, журналiст по життю.

iттсбург, або ж Steel City (“сталеве мiсто” – його друга назва) – дав свiтовi Бруклiнський мiст та споруду Емпайр Стейт, художника Ендi Ворхола (нащадка українських емiгрантiв), актора Джiна Келлi та “cмайлика” – того самого, без якого сьогоднi не обходяться електроннi листи друзям. Також речi цiлком прозаїчнi, але без яких годi уявити сучасне життя – як-от кетчуп “Heintz” i кришку для бляшанки з кiльцем, що можна вiдкрити без ножа й одним пальцем. Авторовi же цих рядкiв Пiттсбург подарував кiлька iстoрiй – зaте таких, якi запам’ятовуються на все життя.

Icторiя перша була курйозною й зворушливою водночас. Трапилася другого дня мого перебування в “сталевому мiстi”. Я помилково вийшла не на тiй автобуснiй зупинцi i звернулася за пiдказкою до полiцейського, його автiвка cаме чергувала. Вiн замислився: “Чув про таку вулицю, але де точно – не знаю.” “Мусить бути поруч,” – наполягала я – “Друзi казали, це в цьому районi”. Полiсмен щось довго з’ясовував по рацiї, нарештi повiдомив – твоя Грiн-стрiт – звiдси далеченько, сама навряд чи доберешся, зараз тобi провiдника знайду – i “пiрнув” у натовп перехожих, щоб повернутися за хвилину. Провiдником зголосився приязний пенсiонер-китаєць. Дiдуся звали Лi, вiн першим дiлом подарував менi проїзного квитка (“Бери, бери, у мене зайвий був, нема куди подiти, а так пропаде”), написав на папiрцi свого телефона (якщо знову загублюся), розказав, що в такому-то кiно-театрi по вiвторках – шалена знижка, але якщо прийти за пiвгодини до сеансу з бiльшою групою, то мож-

June 2019 Ukrainian People

на взагалi за копiйки. А Лi знає компанiю порядної китайської молодi, завтра вас познайомлю, ти ж прийдеш, правда? До речi, поруч з тим кiно-театром – дуже класний ресторан, недорогий, а порцiї – ого-го! Адже ти напевне любиш китайську кухню, хiба ж її можна не любити? Ага, поки не забув, там-то завтра – розпродаж крамницi вечiрнього вбрання, вони закриваються, дуууже пристойнi речi можна... “Та менi би додому спершу,” – насмiлилася нагадати я, трохи ошелешена красномовством Лi. “За це не хвилюйся, я Пiттсбург знаю краще, нiж рiдний Шанхай, тут вже сорок рокiв живу. Ось зараз сядемо на цей автобус, i скоро будеш на мiсцi. Ти ж у нас ще не бувала, нi? В Шанхаї, себто. Якщо раптом зберешся туди...”. Ми змiнили кiлька автобусiв, минула майже година. За вiкном миготiли краєвиди, геть менi незнайомi, а сумнiв, що рухаємося в потрiбному менi напрямку, рiшуче перерiс у впевненiсть, що як у пiснi Тараса Петриненка – “вiрним курсом завжди,

та весь час не туди”. Але спробуй поясни це пiтзбургзському шанхайцевi! Чиї ентузiазм i бажання допомогти могли змагатися хiба-що з його ж швидкiстю виголошуваного за секунду обсягу корисної iнформацiї. Тож коли Лi, десять разiв вибачившись, сказав, що на наступнiй мусить вийти, я була йому щиро вдячна. Перед тим, як попрощатися, новий знайомий поговорив з водiєм – так i так, довези цю пасажирку пiд самий її будинок, тобi ж це по дорозi до авто-парку. Пiсля чого вже я попросила водiя – вези мене, друже, до найближчого полiцейського вiддiлка, хай допомагають. Бо не моя це вулиця i мого будинку тут бути не може. “Як це – не твоя?” – здивувався вiн. – “Ми ж потрiбною тобi Грiнвуд їдемо!”. Якби ж то... Мiж “Грiн” та “Грiнвуд” – лише три лiтери рiзницi, зате – багато миль. Годi знати, хто не так назву почув – полiсмен, який щиро хотiв менi допомогти, чи Лi, котрий ще щирiше? ...У вiддiлку, щойно переступила порiг, чергова офiцер – ясновидиця? – не чекаючи, поки поясню причину свого вiзиту, сказала: “Ти загубилася, хочеш додому? Он там телефон, дзвони”. Вже потiм, з друзями, що приїхали за мною через годину – a Грiн-вулиця була на протилежному кiнцi мiста – ми всю дорогу назад реготали з моєї пригоди. “Зате тепер ти

знаєш, що це таке – “убивча гостиннiсть” (killing hospitability) “по-пiттсбургзьськи,” – пiдсумувала Дженнiфер, в чиєму помешканнi я зупинилася. - “Недарма кажуть, що в нас майже офiцiйно – найгостиннiше мiсто Америки”. Гостинне до новаторства – також. Пiттсбурговi належить цiла низка першостей у найрiзноманiтнiших галузях, i чи не кожному з цих досягнень судилося якщо не змiнити iсторiю, то, принаймнi, дуже на неї вплинути. Як, наприклад, винаходовi вaкцини вiд полiомiєлiту – в однойменному мiсцевому унiверситетi, доктором Джонасом Салком в 1953-му. Або “чортового колеса” в 1892-му Джоном Вашингтоном Гейлом – 264-х футiв заввишки, на ньому розмiщувалися понад 2000 пасажирiв. Або ж вiдкриття найпершого у свiтi кiнотеатру – Гаррi Девiсом у 1905-му, по вулицi Смiтфiлд. Чи запальнички “Zippo” Джорджем Блейсделлом в 1932-му. Чи тепер знаменитого “смайлика” – вченим Скоттом Феллманом з унiверситету Карнегi Меллон в 1982-му. Список стовiдсотково пiттсбургзьських “знахiдок” налiчує добрих кiлька десяткiв, але найбiльше тут пишаються виробництвом залiза – саме мiсцевому металу завдячує своїм монументальним мереживом Бруклiнський мiст. Та не лише вiн – мiст Джорджа

Вашингтона у Форт Лi в Нью-Джерсi, хмарочоси будiвель Крайслер та Емпайр Стейт, ворота Панамського каналу та ще безлiч iнших об’єктiв, не настiльки вiдомих. Як гартувалася пiттсбургзьська сталь – iсторiя складна. Металургiйна промисловiсть приваблювала мiгрантiв звiдусiль. За роботу, хоч i каторжну, небезпечну i буквально пекельної температури, платили добре. Але розплачувалися за неї усi мешканцi – постiйним сiрим cмогом i пилюкою. Були часи, коли Пiттсбург називали “туманним мiстом”, i не було в тiй назвi жодної романтики. Так тяглося, нi багато, нi мало – майже сотню рокiв. Поки в 1980му не сталася криза, i виробництво сталi припинили. Залишивши безробiтними тисячi

працiвникiв. Та нема лиха без добра – мiстяни вiдтодi буквально зiтхнули з полегкiстю. А енергiю спрямували в освiту та науку, i сьогоднi Пiттсбург – рiвноправний серед iнших iнновацiйних центрiв Америки. Та починалося все добрих три сотнi рокiв тому – коли на землi, яким судилося стати мегаполiсом, прибули першi європейськi купцi – ще в 1710-му. Близькiсть рiчок Мононгаела та Мiссiсiпi обiцяли можливостi для прибуткiв, тож тридцять рокiв по тому перша мiсцева (хоч справедливiше – англiйська) компанiя “Огайо” взялася за спорудження 130-кiлометрового шляху – вiд Камберленда в Мерiлендi до Мононгахели. Не бозна-як успiшно, щоправда, бо корiнним мешканцям з племен делаварiв та iрокезiв те будiвництво, зрозумiло, не подобалося, i вони йому перешкоджали усiма способами. Тим часом, новою територiєю зацiкавилися французи, що просувалися все далi вглиб долини Огайо. Попросити їх звiдти вiдправили тодi не надто вiдомого майора Джорджа Вашингтона, той привiз листа вiд губернатора Вiрджинiї. Французи з посланцем випили вина, прийняли тепло, але пiти геть, тим не менш, вiдмовилися. Подальшому з’ясуванню стосункiв за Пiттсбург, якого тодi ще не iснувало навiть на паперi, судилося стати збройним, а пограничним сутичкам мiж оборонцями британських та французьких фортiв – зробити свiй кривавий внесок у тривалу вiйну двох європейських iмперiй. Iсторiя та, куди не кинь, була ганебною для всiх учасникiв, бо вояки обидвох тогочасних супер-держав змагалися за те, що їм нiколи не належало. А справжнiх власникiв земель, що жили на них споконвiку, не лише не питали, але й зробили заручниками конфлiкту. Спочатку, не без пiдбурювань з табору англiйцiв, точилася семирiчна вiйна мiж французами та iндiанцями. Вiдтак частина племен пристала на французький бiк, за що поплатилися вирiзаними до ноги селами Шоунi та Ленапi – руками британцiв. A далi, в 1758-му, була битва за французький форт Дюкесн, що остаточно потрапив пiд британський контроль внаслiдок виснажливих боїв. Генерал Форбс, захопивши Дюкесн, спалив його дощенту, а на тому мiсцi наказав спорудити новий, назвавши “форт Пiтт” – на честь державного секретаря Британiї Вiльяма Пiтта Старшого. Поселення, що мiж рiчками, назвали “Пiттсборо”. Невдовзi пiсля того було пiдписано Паризьку угоду, Францiя визнала свою поразку i залишила територiї на схiд вiд Мiссiсiпi. А мiсто Пiттсбург розпочало вiдлiк власної iсторiї. Вже в 1761-му, згiдно з переписом, нове поселення могло похвалитися 322-ма мешканцями i 104-ма будинками. Точнiше, спочатку то було, все ж таки, Пiттсборо – на кшталт шотландської вимови населених пунктiв, “Едiнбера” чи “Пiттсбера” – данина походженню генерала Форбса. З роками все частiше вживали нiмецький суфiкс “бург”. Правопис назви англiйською

теж вiдрiзнявся вiд сучасного – з лiтерою “h” в кiнцi. Лише в 1890му Рада Географiчних назв США остаточно узаконила сучасний правопис – Pittsburg. Пiттсбургзьке виробництво розпочалося з човнiв. А невдовзi, вже в 1787-му, городяни мали свою Академiю, що їй згодом судилося стати Унiверситетом Пiттзбурга. Його першими студентами стали нащадки британцiв, шотландцiв, iрландцiв та нiмцiв – тих самих, яким ще недавно доводилося тримати оборону проти войовничих iндiанських племен, тi не раз вiдтак намагалися повернути собi вiдвойовану в них землю. З праправнуком тих та iнших менi довелося поспiлкуватися, а завдячувати знайомством, вже традицiйно – пiттсбурзькому автобусовi. Отже, їду брати участь в науковiй конференцiї, питаю водiя, де маю вийти. Не чекаючи, поки той вiдповiсть, “гiдом” зголошується бути хлопець-мулат: вiн теж там виходить, покаже дорогу. Потiм, без жодних преамбул, дiстає чималий стос фотографiй i показує себе на кожнiй: “Ось тут ми поблизу Кабула стояли. Це наша бригада пiсля Кундуза. Там, злiва, бачиш, бiлявого такого? Його потiм поранили серйозно, комiсували. А он той просто одного разу не повернувся”. На всiх фото Елберт – так звати молодого ветерана афганської кампанiї – має усмiхнений вигляд, але погляд все одно залишається серйозним, навiть напруженим. Я, трохи спантеличена несподiваним поворотом, не вигадую нiчого розумнiшого, як спитати: “Cтрашно, мабуть, було?”. “Було”, – погоджується Елберт. – “Але я завжди так гадав: моїм давнiм предкам, першим бiлим поселенцям по материнiй лiнiї, теж доводилося колись нелегко, проте вони вистояли. Я себе переконував, що теж зможу. А пращури з батькового боку, кажуть, були з iрокезiв, з бiлими билися. Вже потiм хтось з них взяв собi за жiнку темношкiру, чиюсь колишню рабиню, мою прапрапрабабусю. Тобто, усiм їм, кожному з них, нiколи не було легко. Чому ж мало бути менi?”. Я знову не знала, що заперечити цiй химернiй логiцi напевне скалiченого вiйною хлопця – рокiв 25-ти на вигляд, не бiльше – якому просто треба було виговоритися. Все одно, кому, чи про що – Афган або iсторiю свого роду. Просто, щоб його слухали. Тож, aби якось заповнити незручну паузу, спитала: “Як же тебе мама вiдпустила?” – “Звiсно, не хотiла спочатку. Але я пояснив, вона, врештi, зрозумiла й погодилася – що їду її захищати”. – “Вiд кого? В Афганiстанi?!” – “Розумiєш, ми там вiдстоювали демократiю, за всiх мам воювали... Моя мама насамкiнець сказала: “Добре, вiдпускаю”. Ага, ось наша зупин-

ка, виходимо”. Елберт так само швидко, як ото щойно видобув з торби, ховає до неї свої фото. Ми прощаємося, а мене того дня ще довго не полишає думка про те, наскiльки цинiчною буває iсторiя зi своєю безжальною iронiєю: це ж уже не вперше хлопець iндiанського походження став заручником чужого конфлiкту. I не має значення, що сприймає його, як “рiдного”: бо на те й безглуздя будь-якої вiйни, щоб завжди апелювати до чужого, як свого власного. Про те ж саме думалося трохи згодом, у залах музею Ендi Ворхола. “Cервус, пане Вархола!” – як спiвав ще один Тарас, Чубай – вiтаю з дежа-вю, панi Iсторiє! Aдже Вархолiв рiд, намагаючись, серед iншого, уникнути й заручництва глобальних бiйок Старого Свiту та подавшись за кращою долею за океан, всього через кiлька поколiнь все одно вибухнув вiйною. Тiєю, що традицiям й усталеностi, а також безкомпромiсним викликом – з яких був зiтканий генiй мультимедiйного та поп-арту, Ендi Ворхол. Тож у величезнiй, на пiвстiни, та ядучо-яскравих кольорiв Мерилiн, бачилася менi не лише зведена вовишнi богиня кiноекрану, а й неприхована насмiшка її творця над усiм тим, з чим воювати варто, та не завжди хочеться – лицемiрством повсякдення. Яким, до речi, так зручно виправдовувати вiйни справжнi, зi смертями й скалiченими долями. Кому знати про це краще, як не митцевi, народженому у Сталевому Мiстi? Що “годувало” металом не лише мирнi будови, але й вiйськову промисловiсть. I серед друзiв якого був i легендарний гурт “The Doors”. Тавруючи вiйну, хлопцi у своїх пiснях не церемонилися з сильними свiту цього. А лiдеровi команди, Джимовi Моррiсону, завдяки Ворхолу судилося стати першим промоутером української вишиванки серед рокерiв – бо нашу сорочку з вiзерунками йому

подарував саме Ендi-Андрiй. “Український слiд” в той мiй приїзд до Пiттсбурга зустрiвся ще раз. Коли стояла в черзi у якiйсь забiгайлiвцi за типово пiттзбургським смаколиком – сендвiчем вiд “Primanti Brother”. Тим самим, що входить до перелiку гастрономiчних цiкавинок, що “обов’язково варто скуштувати в нашому мiстi”. Розговорилася про те, про се зi студенткою-афро-американкою поруч. Почувши про мою країну, вона запитала нашою державною: “Як твої справи? Все гаразд?” Цими та ще кiлькома фразами словниковий запас Талiшi – так звати – наразi й обмежувався. Але вона була рiшуче налаштована заговорити вже через рiк, недарма ж вiдвiдувала заняття лiтньої програми з вивчення української в унiверситетi Пiттсбурга. А навiщо воно Талiшi? Та у вiдповiдь здивувалася: “Як навiщо? У вас же така велика країна, бiльша вiд Францiї, добре знати її мову. А французьку я й так знаю, у мене в родинi нею говорять”. Аргумент був справдi “залiзним” – на те й “сталеве мiсто”.

Що ще варто побачити в Пiттсбурзi? 1.“Консерваторiя Фiппса” – це зовсiм не музичний заклад, а унiкальний ботанiчний сад пiд склом, з орхiдеями та iншою екзотикою, якою можна милуватися цiлий рiк. Адреса: Schenley Park, Pittsburgh. 2.Район Стрiп. Ранiше – понуро промислова територiя, сьогоднi – головна туристична принада з безлiччю цiкавих крамничок, ресторанiв чи концертiв просто неба. Сайт: www.neighborsinthestrip.com 3.Зоопарк Пiттсбурга. Умови утримання тварин максимально наближенi до їхнього природного середовища. Адреса: 7370 Baker Street, Pittsburgh. 4. Музей мистецтв Карнегi. Мiжнародно визнане зiбрання картин iмпресiонiстiв та доби пост-iмпресiонiзму. Адреса: 4400 Forbes Avenue, Pittsburgh

Ukrainian People June 2019

8 Бізнес

способів отримати нових клієнтів за допомогою рекомендацій

У малому й середньому бізнесі одним з найкращих і, в той же час, маловитратних способів отримання нових клієнтів можуть – і повинні бути – рекомендації.

4. 5.

Факт: люди вважають за краще мати справу з тими, з ким вже знайомі, а особисті рекомендації були і залишаються одним з визначальних чинників пiд час вибору товару або послуги. Потенційний клієнт, який дізнається про тебе (чи твій товар) за допомогою чиєїсь рекомендації, набагато більш схильний стати твоїм клієнтом, аніж той, кого ти знайшов, припустимо, через “холодні” дзвінки. Чому б тоді активно не спонукати тих, з ким співпрацюєш, говорити про тебе? Це має стати твоєю звичкою або звичкою твоїх співробітників. Уяви свій бізнес як нескінченну мережу взаємозв'язків. Кожен, хто має з тобою справу, потенційно може з'єднати тебе з десятками своїх знайомих. Але їх контакти залишаться тобі недоступними до того часу, поки будеш пасивним. Не треба соромитися просити рекомендувати тебе – в цьому нема нічого поганого. Люди не будуть приводити до тебе своїх знайомих, якщо ти сам не попросиш їх про це. Отримання клієнта за рекомендацією – найкращий комплімент, який ти можеш отримати за свою роботу. Як же найкращим чином простимулювати рекомендації?

1. 2.

Зроби рекомендацію однією з умов співпраці з новим клієнтом. “Якщо я зроблю гарну роботу для Вас – а вона буде хорошою – чи погодитеся Ви порекомендувати мене своїм знайомим?” Коли клієнт тебе хвалить або робить комплімент, подякуй і швидко попроси у нього рекомендацію. Наприклад: “Я радий, що ви задоволені моєю роботою. Чи ви знаєте когось, кому також можуть бути потрібні мої послуги (хто міг би мати користь від моїх послуг)?”. Використовуй кожну зустріч з клієнтом як можливість зібрати контакти зацікавлених в твоїх товарах або послугах людей. Нехай це буде для тебе однією з стандартних тем, яку ти піднімаєш під час розмови.

June 2019 Ukrainian People

Щоб полегшити людині донесення інформації про тебе своїм знайомим, давай їй кілька візитiвок. Своїх особистих або фірмових. Ще краще, якщо твоя візитiвка буде з якоюсь привабливою пропозицією на звороті. Наприклад, один американський консультант в такій пропозиції кожному, хто приведе до нього нового клієнта, обіцяв $ 100. Погодься, 100 “баксів” – дуже непогана сума за звичайну рекомендацію. Якщо ти знаєш свої цифри (а саме, середній чек від одного клієнта і CLV – client lifetime value – скільки всього грошей ти заробляєш на одному клієнтовi за весь час роботи з ним), то легко можеш підрахувати, скільки зможеш віддати за залучення кожного нового клієнта. Завжди будь специфічним, коли просиш про рекомендації, говори, хто саме тобі потрібен. Потрібні забезпечені чоловіки? – говори про це. Зацікавлений в компаніях середнього розміру? – дай знати про це. Сам рекомендуй іншим своїх партнерів і тих, з ким взаємодієш. У відповідь вони з вдячністю теж порекомендують тебе. Також ти можеш стимулювати рекомендації за допомогою різних недорогих за вартістю, але цінних в очах клієнта подарунків: купоном на каву в кав'ярні, знижкою на твій товар або послугу, калькулятором, сувеніром, гаманцем і т.д. В очах клієнта такий гаманець може коштувати 50 доларів, а ти можеш закуповувати їх оптом в Китаї (або у китайського постачальника) за ціною 5-10 за штуку.

6. 7. 8.

Але є ще один нюанс, який підсилює цей метод, та про який мало хто здогадується. Ти набагато більше простимулюєш людину порекомендувати тебе, якщо подарунок за це отримає не тільки він сам, але і той, кому він тебе порекомендував.

51 спосіб отримання нових клієнтів 1. Створити сайт 2. Контекстна реклама 3. Тізерна реклама 4. Банери на порталах 5. СРА мережі (оплата за дії користувачів на сайті) 6. Створити групу в соціальних мережах 7. Реклама в соціальних мережах (оплата за покази чи кліки) 8. Партнерські програми 9. Розмістити банер з корисною інформацією на своєму сайті 10. Розмістити форму підписки на своєму сайті 11. Запустити сторінку захоплення 12. Завести канал на YouTube 13. Реклама на YouTube 14. Зробити акцію на товар-локомотив 15. Запустити флаєри 16. Провести лотерею 17. Влаштувати акцію “Подарунок другу-подрузі” 18. Використовувати партнерські флаєри для суміжнoї цільової аудиторії 19. Поштова розсилка 20. Купонатор 21. Товар в кредит 22. Зробити безкоштовний тематичний інфопродукт для отримання контактів клієнтів 23. Продзвонити старих клієнтів 24. Провести живий семінар, конференцію 25. Провести вебінар 26. Провести розпродаж 27. Попросити рекомендацій від старих клієнтів 28. Знайти дилера 29. “Холодні” дзвінки 30. Лотерея на виставці 31. Участь у виставці 32. Відкрити представництво 33. Запустити контент по базі 34. Білборди 35. Запустити Buzzbox (сервіс вірусних рекомендацій) 36. Штендери 37. Стаття в журналі або газеті 38. Рекламний блок в журналі або газеті 39. ТВ реклама – ролик 40. ТВ реклама – рядок, що біжить 41. Реклама на радіо 42. Виступ на радіо – формат експерта 43. Написати книгу 44. Електронні дошки оголошень 45. Реклама на екранах в магазинах, кав'ярнях, салонах 46. Виступити як гiсть на конференції 47. Скрипти для менеджерів з продажу 48. Роздача тестових версій продукту – пробники 49. Система мотивації співробітників (бонуси за певні показники) 50. SEO-оптимізація 51. Програма лояльності – подарункова карта кожного клієнта.

Гумор

Анекдоти про жінок і чоловіків *** Після операції: - Ким ви доводитеся хворому? - Кредитором... *** На весіллі знайомляться гості: - Дівчино, ви зі сторони нареченого чи нареченої? - Я – неофіційна подруга нареченого. *** Спiймав карася, запхав у нього золотий ланцюжок з кулоном. Приніс додому ... Вiдтоді на риболовлю не прошуся, дружина сама мене виганяє!

*** Австралійський фермер підійшов до ставка й побачив, що в ньому купаються голі дівчата. Побачивши його, вони закричали: - Забирайся звідси, ми не вийдемо з води, доки ти не підеш! Фермер (байдуже): - Та потрібні ви мені сто років. Я лише хотів погодувати свого крокодила. *** Дружина скаржиться чоловікові: - Чому завжди все не так, як я хочу? - А чого ти хочеш? - Ну, я не знаю... *** - Зустрічаюсь із двома чоловіками й не знаю кого вибрати… - А що тобі серце підказує? - Серце підказує – не страждай дурнею, чоловік дізнається – вб’є! *** У жінці завжди борються дві сутності: кішка, яка хоче гуляти сама собі, й собака, якому потрібний хазяїн…

*** - Скажи, а чому ти так пізно одружився? - Ну, розумієш, перш ніж наважитись на такий серйозний крок, я хотів мати надійний і постійний прибуток. - І ти тепер його маєш? - Так, я отримую пенсію за віком. *** - Доброго дня, мені потрібні анти-депресанти. - А ви маєте рецепт? - А що, свідоцтва про шлюб уже недостатньо? *** - Синку, запам’ятай, головний у сім’ї – це я. - Тату, а мама про це знає? - Т-с-с, мамі ані слова! *** Сьогодні сказала чоловікові, що я, окрім як жінкою, хочу стати йому найкращим другом. Після цього він витягнув пляшку горілки, дві чарки, налив і почав розповідати, як я його задовбала.

June 2019 Ukrainian People

*** - Тату, я боюся, що мене ніхто не візьме заміж. - Не хвилюйся. Візьмеш у матері зілля, підсиплеш комусь і захомутаєш. - А вона має таке зілля!? - Мусить мати. Бо скільки на неї не дивлюся, іншої причини, чому я з нею одружився, не бачу. *** У ресторані: - Пані, чому ваш чоловік заліз під стіл? - Це не мій чоловік, мій чоловік стоїть у дверях! *** Знайти дитину в капусті сьогодні – звична справа! - А ось знайти капусту на дитину – це вже проблема! *** Чоловік ввечері говорить дружині: - Дорога, а давай в рольові ігри пограємо? - Як це? - Ну, ти ніби Червона Шапочка, а я досвідчений вовк! - Давай! - Тоді йди, пиріжків напечи!

*** - Ось одружився... Тепер курити не можна, пити не можна, на чужик жінок дивитись не можна. - Не шкодуєш? - Шкодувати теж не можна.... *** - Кохана, каву будеш? - Буду! - Заодно й мені зроби! *** - Петре, чому ти нікуди не береш мене? - Беру. - І куди ж це?! Ні в кіно, ні на тусовки, ні в кав’ярню… - Марусю, ти завжди в моєму серці.

*** - Люба, чи будеш ти готувати мені, доки смерть не розлучить нас? - Милий, якщо я буду готувати, то смерть розлучить нас дуже скоро. *** - Я вчора за вечір спалила 800 кілокалорій. - Ой, Марусю, я також хочу, диктуй – я запишу! - А що записувати? Поставила курочку в духовку й забула! *** - Моя дружина часто розмовляє сама з собою. - І моя теж, але, бідолаха, навіть того й не підозрює. - Як це? - Вона гадає, що я її слухаю. *** - Увечері, мабуть, буде буря! – каже чоловік, йдучи на роботу. - Якщо ти повернешся раніше, ніж я ляжу спати, то бурі не буде, – заспокоїла дружина. *** Дівчина дорікає знайомій молодиці: - Я ж просила, щоб ви нікому не казали, що я засватана. - Я й не казала, а тільки спитала куму, чи вона знає про це. *** - Ось вже 14 років ти постійно у всьому поправляєш мене! – Обурюється чоловік. – 15 років, любий, 15!

М и ст е цт в о

Людмила Мєшкова: “Я не зникну. Енергія не зникає”

истецтво Людмили Мєшкової не лише зупиняє на собі погляд. Воно зупиняє мить. Воно звертається до самої нашої суті, зачаровує та перехоплює подих. Процес творення ї ї картин – це справжня магія.

Значна частина робіт зараз штабелями складена в її маленькій квартирі – аж до самої стелі. А пічка, необхідна для випалу кераміки у спеціальних температурних режимах, мов заручниця, лишилася на території Національного заповідника “Софія Київська” – у майстерні, де Людмила Іванівна працювала впродовж 57 років. В останні кілька років орендну плату за сарайчик із дірявим дахом, без опалення, води та електрики керівництво заповідника збільшило до “непідйомних” для художниці 19-20 тисяч гривень на місяць.

Людмила Мєшкова Уявіть собі пласку керамічну основу, на якій художниця пише сіруватими солями металів, доповнюючи фактуру напівкоштовним камінням. Зображення створюється, фактично, “всліпу”. Згодом, у спеціальній печі, під впливом високих температур солі металів набувають кольорів, а каміння вплавляється у кераміку. Ця унікальна живописна техніка в усіх реєстрах і каталогах світу називається “технікою Мєшкової”. Це – “вічний живопис”. Він ніколи не втратить барв. Хто знає, можливо, через тисячоліття він розповідатиме нащадкам про нашу добу? Інші світи й виміри, які творить Людмила Мєшкова, захоплюють своєю чистотою, самобутністю та глибокою духовністю. Та в голові не вкладається, що Народний художник України, заслужений діяч мистецтв, людина, панно якої прикрашають штаб-квартиру ЮНЕСКО в Парижі, численні храми та приватні колекції по всьому світу, нині позбавлена можливості працювати.

– Мені сказали вимітатися. От бачте, дітки, мету. Прибрати потрібно. (Людмила Іванівна зі своєю подругою – обидві у верхньому одязі та рукавичках, бо від зимового холоду терпнуть пальці – підмітають підлогу, пакують у сумки книжки та альбоми). – А як же Ваші роботи? Невже тут залишаться? – Та хіба ж їх забереш усіх? У мене вдома вже й розвернутися нема де. Оце просинаюся щоранку, а поруч, просто в моїй кімнаті – Христос із Богородицею, а трохи збоку – святий Миколай та янголи. Отака благодать. (Художниця обводить очима темнувату майстерню. Вираз обличчя й жести виказують, що перед її внутрішнім поглядом – зовсім інша, прекрасна реальність). – Що для Вас найважливіше у житті? – Багато працювати. Завжди. Все життя. І не лише працювати, а й завершувати свої роботи. Коли працюєш, то віддаєш стільки енергії, що “поставити крапку” – це глибинна, насущна необхідність. Я мушу відчувати, що зробила все, що могла, віддала все, що могла. Перевела дух – і можу братися за наступний твір. І постійно – буквально кожного дня – вчитися.

Олена Карпенко,

співачка, композитор, поетеса та журналіст. Лауреат численних міжнародних музичних конкурсів, член Національної спілки письменників та Національної спілки журналістів. Випустила п’ять книг та три сольні альбоми. Під псевдонімом Solomia виступає з концертами в Україні та за кордоном. Офіційний сайт – www.solomia.net

June 2019 Ukrainian People

– У дипломатичному протоколі дуже велике значення мають подарунки, якими обмінюються держави. Україна неодноразово передавала в дар іншим країнам витвори мистецтва, зроблені Вашими руками. – Віктор Ющенко хотів подарувати моє панно “Чорнобиль – Хіросіма” Японії. Я дванадцять років працювала над цим твором. Його символізм і основна ідея в тому, що наші народи – такі різні, з настільки відмінною історією – споріднені через атомні катастрофи. Хто ж знав тоді, що Японію спіткає ще й Фукусіма… Інша моя робота нині прикрашає штаб-квартиру ЮНЕСКО в Парижі. Тоді, у вісімдесяті роки, проводили величезний Bсесоюзний конкурс на право створити панно для складної, двічі вигнутої, стіни – завбільшки у 55 кв.м. Журі присудило мені першу премію, і моє панно стало даром ЮНЕСКО від України. Це дуже знакова для мене робота. Я назвала її “Земле, флюїди життя і розквіту світам Всесвіту посилай…”. Трави, дивовижні птахи, схід сонця – все це у русі, динаміці. Ту стіну потрібно було “розхитувати”, оживляти, надавати їй плавності й текучості. Відкриття панно було обставлене як значуща дипломатична подія. Прийшли мер Парижа з дружиною, весь дипломатичний корпус, чимало знаменитостей. У ті світлі паризькі місяці я завела багато друзів. Із Жаном-Полем Бельмондо та його тодішньою пасією ми ходили по кав’ярнях, вони показували мені місто. Багато спілкувалася із грузинським режисером Отаром Іоселіані, який тоді жив у Франції. – А чи не було бажання залишитися там? – Іоселіані буквально вмовляв мене залишитися. Тоді багато хто з артистів не повертався з гастролей. Потрібно було просто попросити політичного притулку.

Але як я могла просити притулку, розповідати про утиски та проблеми, якщо буквально щойно мені дали першу премію, якщо мене – молоду художницю – тоді так підтримали? Не уявляю, як я могла би жити і знати, що ніколи більше не побачу своїх рідних. І що через мене вони страждатимуть. КДБ тоді дуже жорстоко поводилося з родинами тих, хто не повертався… Хіба я могла так зрадити?.. – Людмило Іванівно, скажіть, як могло статися, що художника позбавили майстерні? – Мені самій це і дивно, і дико. Та орендна плата, яку мені виставляли останні кілька років, для мене завелика. Назустріч мені керівництво “Софії” не пішло. Довелося забрати звідти і частину робіт, і речі, і собак. У мене ж двoє собачoк. Приблуди. Їх мaли застрелити, але я викупила. Двiрняжки жили в моїй майстерні, доки мене саму звідти не виселили. На жаль, не було куди їх взяти – вдома все заставлено роботами. То знайомі допомогли прилаштувати на підприємство, на вулицю Деревообробну. Там я обладнала для них теплі будочки, речей туди старих позвозила, щоби їм було легше перезимувати. Двічі на тиждень накуповую продуктів, беру таксі та їду до своїх песиків. Так я, принаймні, певна, що вони живі та не голодні… Після того, як мене вигнали з приміщення, я потрапила до лікарні. Були проблеми із серцем, операція. Я знаю, що скоро піду. Що я не потрібна. Та я турбуюся про свої роботи. Звісно, прикро і тяжко, що зараз не маю можливості працювати у своїй майстерні. Та вірю, що все одно залишуся в пам’яті людей. Вся моя творчість пов’язана з енергіями. Електроенергія стала надто дорогою. Випалювати кераміку нині митцям не по кишені. Тому багато хто з керамістів іде з професії. Проте лишається інша енергія – космічна. Та, яка живить

ТРАНСПОРТНА КОМПАНІЯ

ЗАПРОШУЄ НА РОБОТУ

ВОДІЇВ З CDL CLASS A & OWNER OPERATORS LONG DISTANCE: - LONG DISTANCE BETWEEN MIDWEST & WEST COAST (CA, NV, UT) - 55-65 C/MI - ОПЛАЧУЄМО - ВСІ МИЛІ, СТОПИ, ЕКСТРА ПІКАПИ - ВИ ОТРИМУЄТЕ ЗАРПЛАТУ ЩОТИЖНЯ

OWNER OPERATORS: - 10% ВІД ГРОСА - ПЕРСОНАЛЬНИЙ ПІДХІД & ПЛАНУВАННЯ МАРШРУТІВ - СВОЯ МАЙСТЕРНЯ ДЛЯ ОБСЛУГОВУВАННЯ ТА РЕМОНТІВ - ВИ ОТРИМУЄТЕ ЗАРПЛАТУ ЩОТИЖНЯ - TRAILERS FOR RENT

ДЛЯ ДОДАТКОВОЇ ІНФОРМАЦІЇ ДЗВОНІТЬ

630.376.6373 EXT. 5

М и ст е цт в о

June 2019 Ukrainian People

А людська, сердечна любов була? Бо ж ні сім’ї, ні дітей у Вас немає. – Думаю, якби в мене були діти, то не було би моїх творів. Кожний із них – моя дитина. А любов? Так, була, і не одна… Згадую, як мій тато говорив нам із сестрами (а нас було троє): “От повиходите ви заміж – і не буде більше Мєшкових”. Тепер, озираючись на своє життя і подумки звертаючись до батька, можу йому відповісти: “Під прізвищем Мєшкова я прожила своє життя недаремно. Цим я, тату, cтворила тобі пам’ятник”. – А портрет батька зробили? – Так, батька малювала. І сестру теж. А от маму – все не можу наважитися. Я ще не готова... І Гоголя – свого улюблено письменника, свого земляка – теж не готова писати. Поки що… – Звертаючись до планети, ви кажете: “Земле, флюїди життя і розквіту світам Всесвіту посилай…” А який Bаш посил до людей? – Хочеться, щоби на землі був рай, гармонія. Щоби люди вдосконалювали себе, працювали над собою – духовно і фізично. Адже недосконалість людини призводить до страждань природи. Подивіться навколо, почитайте новини: вулкани, повені, урагани, землетруси, посухи… Земля страждає від невігластва людей. Потрібно творити добро. Потрібно допомагати, розуміти, любити, співчувати. Неможна агресією відповідати на агресію, бо це призведе до загибелі цивілізації. Коли Господь створював Землю, він ніс Красу. І ми, люди, теж мусимо нести красу – в міру своїх можливостей і талантів.

Портрет Миколи Амосова (папір, олівець)

Богородиця з немовлям (керамічне панно) Фрагмент панно «Земле, флюїди життя і розквіту світам Всесвіту посилай…» (керамічне панно у холі Штаб-квартири ЮНЕСКО, Париж, 55 кв.м., 1987)

усе суще. А енергія не зникає. Вона переходить із одного стану в інший. І я теж не зникну. – Що Bас надихає? – Багато чого: люди, музика, книжки, природа… Мені завжди щастило на дивовижних людей. Доленосним було знайомство з Патріархом Грузії Іллею ІІ. Він завітав на мою виставку у Тбілісі та напрочуд тонко відчув мої твори. Ходив, роздивлявся, потім вказав на кілька з них і мовив: “Це – неземні роботи”. Взагалі, я обожнюю Грузію. Моя сестра жила там, її чоловік був знаменитим грузинським архітектором. Тож я досить часто там бувала. Шеварнадзе пропонував мені залишитися, обіцяв зробити для мене майстерню. Але я відповіла так: “У Грузії є прекрасні художники, та багато хто з них не має майстерень. Можливо, було би краще зробити майстерні спершу для них”. Не знаю, як відреагував на те Шеварнадзе, але зі Святійшим патріархом ми щиро подружилися. Під час кожного приїзду до Грузії я приходила до Католікоса Іллі ІІ. Він – мій наставник. Бувало, ми подовгу сиділи поруч. Він тримав мою руку і тихенько співав, а тоді благословляв мене. Одного разу сказав: “Людмило, роби портрети. Краще вiд тебе ніхто не зробить”. І саме після його благословення –“пішло”. –Тоді й з’явився портрет Амосова? – Якраз цей портрет я написала раніше. Амосов прооперував мою сестру, врятував їй життя. І я відчула, що мушу написати його. А після благословення Патріарха з’явилися портрети Жерара Філіпа, Ростроповича, Гергієва, Іоселані, Параджанова, Піросмані, самого Іллі ІІ та ще багатьох людей, яких я поважала і якими щиро захоплювалася. Сам Амосов був моїм великим другом. Він частенько приходив до моєї майстерні. Сидів і мовчав, обдивлявся навколо. А я собі працювала. Зненацька він підхоплювався: “Люсю, вже дві години минуло. Хіба можна так? Якщо ще трохи в тебе тут посиджу – то і в Бога повірю, чого доброго”. Якось приїздили фізики. Заміряли певними приладами частотний фон у “Софії”. Ну, і до мене завітали. Виміряли рівень у майстерні, винесли з неї портрет Амосова, а тоді знову занесли. За їхніми показниками виходило, що то наче людина спершу залишила приміщення, а тоді повернулася до нього знову. Після смерті Амосова його родичі приходили до майстерні аби побачити портрет. Навіщали його, мов живого… – Людмило Іванівно, у ваших роботах стільки любові.

Фото: Олексія Карпенка

Портрет Мстислава Ростроповича (керамічне панно) Портрет Католікоса-Патріарха Грузії Іллі ІІ (керамічне панно)

А вто

ШТУЧНИЙ ІНТЕЛЕКТ

HONDA –

ВСЕ ЗАРАДИ ВОДІЯ Чому ми вибираємо позашляховики Honda? Позашляховики Honda здобули максимально можливі оцінки за версією Національного управління безпекою руху на трасах (NHTSA) і Страхового інституту дорожньої безпеки (IIHS). Кожна з протестованих моделей Honda отримала 5 зірок в рейтингу NCAP від NHYSA, а сім моделей удостоїлися оцінки TSP і TSP + від IIHS. Лідером рейтингів став новий Honda Insight 2019 модельного року – єдиний компактний гібрид, який отримав оцінку TSP + для всіх версій. Honda Pilot 2019, за версією інституту, отримав оцінку TSP +. Трохи меншими, та все ж – гідними результатами також відзначилися CR-V, Odyssey (2018 модельного року) і Ridgeline (2018-2019 модельних років).

Honda CR-V 2019 Сучасний Honda CR-V залишається одним з найкращих представників класу. Не такий спритний на бездоріжжі, як Jeep Cherokee, сьогоднішній CR-V з доступною системою повного приводу, тим не менш, може впоратися з глибокими сніговими заметами та поганими дорожніми умовами. А хороша вартість перепродажу змушує нервувати Ford Escape, Chevy Equinox і VW Tiguan. Спроможність вміщати п’ятьох пасажирів, хороший вантажний простір і доступний турбодвигун теж працюють на користь автомобіля.

Тобі сподобається Якщо ти хочеш солідний, надійний кросовер компактних розмірів, який може задовiльнити більшість основних вимог без надмірностей cтосовно дизайну, Honda CR-V 2019 – це те, що треба. Бренд подбав, щоб процес отримання бажаних опцій не обтяжував, пропонуючи найпопулярніші з них у моделях вищих комплектацій. Так, модель EX і вище стандартно постачаються з набором “Honda Sensing”.

Інтер’єр Як зазначалося, п’ятимісний салон Honda CR-V 2019 є одним з найкращих у сегменті. Це чимала перевага, яка дала змогу обійти багатьох суперників. Окрім подальшого збільшення внутрішнього простору нинішнього покоління, зріс і рівень практичності. Заднє сидіння складається одним натиском на важіль. Вантажний простір має два рівні, підлогу можна залишити у первинному стані або понизити задля убезпечення об’єктів. Моделі EX і вище отримали пару USB-портів позаду. Попереду – традиційна зручна позиція сидінь, завдяки якій водій отримує відмінну видимість. Компанія знається на створенні продуманих салонів, і CR-V – не виняток. Обсяг місця позаду більша, ніж у Ford Escape і Mazda CX-5, в той час як 1132 літрів вантажного простору це більше, ніж майже у всіх компактних кросоверів.

Екстер’єр Перед нами точно CR-V, але складається враження, що найкраще продаваний кросовер Honda отримав власного стиліста, який зробив посадку довшою і ширшою. Через що загальна

June 2019 Ukrainian People

стилізація вийшла більш агресивною. Дорожній просвіт складає 17.8 см для моделей з переднім приводом і 20.3 см – для моделей з повним приводом. Особливо хорошою новиною це стане для водіїв, які регулярно мають справу зі сніжними заметами та дуже поганими дорожніми умовами. Усі зміни пішли автомобілю на користь, зробивши його менш округлим і кумедним.

Базова комплектація Сьогоднішній Honda CR-V постачається у чотирьох комплектаціях: LX, EX, EX-L і Touring. Найдешевший CR-V LX – з автоматичним клімат-контролем, камерою заднього виду, 6 механічними режимами налаштування водійського сидіння, круїз контролем, аудіосистемою на 160 Вт потужності, 5.0-дюймовим, кольоровим екраном та Bluetooth. Модель EX додасть електропривiд водійського сидіння, двозонний клімат-контроль, люк даху, кнопкове запалювання, підігрів передніх сидінь, 7.0-дюймовий дисплей інформаційно-розважальної системи з Apple CarPlay/Android Auto. Окрім того, саме ця модель стандартно постачається з набором “Honda Sensing”.

Під капотом Базовим для моделей 2019 року став 2.4-літровий чотирьохциліндровий двигун на 186 кінських сил і 244 Нм. Компонується він варіатором. Стандартно привід на передні колеса, як опція пропонується повний. Розгін до сотні відбувається за 10.2 секунд. Витрата пального перебуває на рівні 10.3 л/100км у міському, 6.3 л/100км у заміському та 7.8 л/100км у змішаному циклах. Доступний 1.5-літровий чотирьохциліндровий турбодвигун пропонує 190 кінських сил і 243 Нм. Замість традиційної коробки автомат Honda CR-V 2019 пропонує класний варіатор. Витрачає кросовер з ним 8.4 л/100км у місті, 6.9 л/100км за його межами та 7.8 л/100км у середньому. Рухається кросовер плавно і стабільно.

Опційне обладнання Більшість опцій з’являться при переході до моделей вищої комплектації. Вподобавши модель EX-L, Ви отримуєте шкіряну обшивку, електропривiд дверей багажного відділення, 4 автоматичних режими налаштування пасажир-

ського сидіння, універсальний відкривач гаражних дверей, автоматичне затемнення дзеркала заднього виду та аудіосистему на 8 динаміків. Топова Touring може похвалитися функцією відкривання багажника без допомоги рук, навігацією, світлодіодними фарами, склоочисниками з сенсорами дощу, багажником на даху, двома хромованими вихлопними патрубками та аудіосистемою на 9 динаміків. Система повного приводу залишилися опцією для всіх моделей.

Найкращі характеристики Вищезгаданий набір допомоги “Honda Sensing” включає допомогу паркуванню, допомогу руху по смузі, моніторинг сліпих зон, адаптивний круїз контроль, систему гальмування задля уникнення зіткнення, попередження можливого зіткнення та виявлення пішоходів. Набір увійшов у базу моделі EX і вище.

АСС (адаптивний круїз-контроль) Система адаптивного круїз-контролю ACC (Adaptive Cruise Control) використовує радар, який працює в міліметровому діапазоні й установлений за передньою фальшрадіаторною граткою. Він вимірює відстань до автомобіля, який їде попереду, а за допомогою сенсорів прямолінійної й кутової швидкості руху визначає параметри руху автомобіля. Система адаптивного круїз-контролю може автоматично регулювати як швидкість руху автомобіля, так і відстань до транспортного засобу, що їде попереду. У такий спосіб знижується навантаження на водія, керування стає зручнішим і безпечнішим. LKAS (система контролю позиції автомобіля відносно дорожньої розмітки) CMBS (система запобігання й зменшення шкоди від зіткнень)

Інтелектуальна система бачення Унікальна інтелектуальна система нічного бачення використовує зображення, отримані інфрачервоною камерою короткохвильового діапазону. Додатково до звичайних функцій нічного бачення, що забезпечують водієві покращений огляд дороги, система визначає пішоходів на шляху прямування автомобіля і видає аудіовізуальне попередження, яке допомагає запобігти наїздові.

Л і т е рат у р н а сто р і н к а

Помаранчеві маракаси Олена Карпенко

Співачка, композитор, поетеса та журналіст. Лауреат численних міжнародних музичних конкурсів, член Національної спілки письменників та Національної спілки журналістів. Випустила п’ять книг та три сольні альбоми. Під псевдонімом Solomia виступає з концертами в Україні та за кордоном. Офіційний сайт – www.solomia.net

е була імпульсивна покупка. Вони були настільки радісними та сонячними, що пройти повз було просто неможливо. Хоча відволіктися було на що: піраміди сакрального Теотіхуакана, барвисті сомбреро на спітнілих гідах, дзеркальні відблиски від срібних сережок і браслетів у руках галасливих торгівців. А навкруги – зморені пустельним життям кактуси, втоптаний пісок і потріскана мексиканська рівнина. Подумалося: як добре було би мати цю яскраву часточку літа вдома, у зсудомленому снігами Києві. Валіза з маракасами двічі губилася в дорозі. Відколупуючи з неї аеропортові наліпки, я щиро позаздрила її маршруту: Аляска і Мадрид. Північне сяйво і фламенко. Мрія, а не подорож. Дарма, що саме тоді я десять годин куняла у франкфуртському терміналі. Замість фламенко і сяйва. Ну, бодай, паельї. – Ух, які веселі! – сказала мама, вибиваючи примхливий латиноамериканський ритм. Направду, маракаси були чудові: кольору імпортного новорічного апельсина, що від нього тече слина і хочеться в дитинство. Я трусила ними, наче брязкальцями для немовлят, і дитинство, почувши знайомі звуки, посміхнулося.

June 2019 Ukrainian People

Воно було зовсім поруч – у тінистих завулках старого міста, якими колись ми гуляли вдвох із дідусем. Пальцями, які віртуозно володіли скальпелем, він ніжно тримав мою долоньку та розповідав захопливі історії. А я – у гольфиках та з морозивом у вафельному стаканчику – поступово вростала корінням у рідне місто. Ми заглядали у темні зіниці покинутих будинків і заходили у старовинні “царські” під’їзди, які пам’ятали Паустовського й Малевича, ШоломАлейхема й Булгакова. Дім, де виріс мій дідусь, був буквально за пару кварталів від будинку Сікорського, де закоханий в авіацію юнак власноруч зібрав перший у світі прототип гелікоптера. Щоправда, тому гвинтокрилові так і не довелося злетіти. Доленосний політ відбувся багато років потому, в Нью-Йорку. Вночі, у жахливу бурю, до Сікорського постукав вимоклий до нитки поліцейський та вигукнув: – У вас є машина, що може зависнути у повітрі? Сікорський знітився. Довгі роки він – провідний військовий авіаконструктор Російської Імперії – працював над вертикальним злетом, зависанням і вертикальним приземленням. Але на той момент жодне

випробовування не виявилося повністю успішним. Гвинтокрил усе ще не був готовий. – Терміново потрібно врятувати життя! Від берега відірвало платформу, і кілька матросів опинилися у відкритому океані. Винахідник сам сів за кермо. У неймовiрний шквал він знайшов людей, зависнув над ними, спустив трос, дочекався, коли поcтраждалі піднімуться на борт, і повернувся. Наступного ранку всі газети Нью-Йорка писали про дивовижний порятунок людей. Емігрантутікач Сікорський, якому вмерти від голоду не дав такий самий емігрант Рахманінов, за одну ніч прославився. Тоді в нього все було попереду. Власне, як і в мене. Я розглядала будинок Сікорського, і мені уявлявся не поважний авіаконструктор, а хлопець-гімназист із книжками та кресленнями, який під ранок засинає з трактатом Да Вінчі в руках. А ще мені ввижалася дівчинка з дивною неслов’янською зовнішністю: глибоко посадженими темними очима, носом із виразною горбинкою та прямою чiлкою до половини лоба. Колись її називатимуть “Queen Ann”, а тоді… Як її називали тоді, коли вона бігла нинішньою вулицею Заньковецької через Хрещатик, потім – вгору Прорізною, звертала на Пушкінську (певно, нашіптуючи рядки улюбленого поета) та граційно входила до Фундуклеївської гімназії? – Пані Аннo Горенко, прошу до дошки. Провідміняйте “cogito, ergosum”1, будь ласка.

Тiєю самою дорогою згодом до школи бігала і я. Щоправда, нашіптувала не Пушкіна, а Ахматову. Мої маршрути поступово змінювалися, кофтинки ставали більшими. А дідусь одного вересневого дня раптом став прозорим. Проте, щось всередині мене й досі вірить, що він не розімкнув пальців. Що він тримає мене за руку й веде, веде, як колись, рідними пагорбами. А я йду і сподіваюся, що він знає шлях. У мене точно є янгол-охоронець. А в України їх – ціла Сотня. Київські пагорби – особливі. Кармічні. Куди б не йшов – дарма шукати пласкої дороги. Тебе і увись підніме, й долу кине. І вся історія наша така. Змилений, зморений вкотре дряпаєшся вгору, а потім знову стрімко падаєш униз. Штовхаєш сізіфову каменюку надії на самий вершечок і сподіваєшся: “Може, розвіється, врешті, це закляття?” Але ні. Взимку 2014 р. сізіфова брила перетворилася на палаючу шину. Вона прокотилася по Інститутській та Грушевського, підім’явши під себе долю всієї країни. Чорна мара курилася над містом. У кварталі, де я народилася, всі машини було спалено. Хліб і воду не завозили. Вулиці було перегороджено барикадами з бетонних брил і закривавленого снігу. Беззахисних людей вбивали з особливою звірячою насолодою: пострілом в одне око.

Cogito, ergo sum (лат.) – Мислю, а отже, існую (Р.Декарт).

З парку, де я все дитинство каталася на каруселях і велосипеді, у чорних пластикових мішках виносили тіла закатованих. Какофонія пострілів перетворилася на звичний звуковий фон. І не знаю, що в тому було жахливіше: самі постріли, їхній моторошний звук чи те, що і до цього, врешті, звикаєш. – Мамо, татy, благаю! Приїжджайте до мене!– Кричала я у слухавку. – Візьміть документи й зубні щітки – все! Виходьте з урядового кварталу! Я боюся за вас! Мої батьки, які до останнього намагалися не піддаватися паніці, таки наважилися покинути рідну квартиру й пішки пішли до мене. Іще зранку мама пообіцяла принести людям у Кріпосному провулку теплих пиріжків. До вечора напекла, склала у миску, і, проходячи повз живий кордон, простягнула їм. А вони як стояли щільною лінією, тримаючи одне одного лікоть у лікоть, так і не ворухнулися. Лише серйозно поглянули на маму: – Ми вже їсти не будемо. Отаке Євангеліє просто посеред вулиці. А студенти-майданівці, що були трохи обабіч, взяли пиріжки, подякували. Для когось із них то була остання страва в житті. Я чекала на батьків тієї лютневої ночі. А за вікном – просто над Майданом – майоріло червоне зарево. Тихо й неспішно у тому полум’яному небі кружляли прозорі чоловічі силуети. Їм було легко. Певно, вони, як і дідусь, знали шлях… Нарешті, прийшли змерзлі батьки. Чорний пудель Жак кинувся мене облизувати, чим трохи розрядив ситуацiю. Тато зосереджено обтрушував з рукавів сніг. Мама, дивлячись у дзеркало, довго й замислено розчісувалася. Жести і слова кожному з нас давалися вимушено й сутужно. Нас наче заціпило. Ми перезиралися і квапливо говорили одне одному, що холодно. Так, дуже холодно. Бо не знаходили, що іншого сказати. Йдучи ставити чайник, я оминула маму в коридорі. Раптом, рвучко зупинившись, я втупилася поглядом у її відкриту сумочку. Поряд із паспортом і косметичкою лежали… маракаси. – Мамо, нащо тобі маракаси? Мама взяла їх у руки та злегка струснула. – Буде веселіше.

У к ра ї н с ь к а к у х н я

Юлечка Кулич Щиро вітаю, господиньки! Запрошую Вас на сторінки мого кулінарного записника! Відразу мушу зізнатись, що я не кухар за професією, але, як і більшість українських господинь, стараюсь потішити свою родину та гостей чимось особливим і смачненьким. Саме вони і є моїми головними дегустаторами та гастрономічними критиками. Тож, готую я з любов’ю, адже запорука вдалих страв саме у хорошому настрої та щирості почуттів до своїх рідних чи гостей! Кожен знаний кухар з легкістю підтвердить цю важливу хитрість! Хочу також зауважити, що всі рецепти у моєму записнику є неодноразово перевіреними, для зручності приготування я завжди поділюсь із Вами усіма секретами! Про те, рекомендую не зупинятись, і обов’язково додавати, щось особливе від себе, адже так, кожна з нас зможе приготувати щось унікальне! Дуже сподіваюсь, що на сторінках мого кулінарного записника Ви знайдете багато корисного та цікавого.

Молодий борщик

Щойно на прилавках з’являється молоденька картопелька та бурячок, я відразу беруся до приготування мого улюбленого молоденького борщика. Таки з молодих овочів він смакує мені найбільше! Для навару готую свинячі чи телячі реберця і обов’язково велику квасолю. Моя бабуся називає її яськом. Але, як такої нема, можна замінити шпараґівкою чи молодим бобом, теж буде дуже смачно. Тож, презентую традиційний український молоденький борщик. Інгредієнти доволі звичні: 3-4 бурячки, 4-5 картоплин, півкапустини, цибулинка, 300 г реберець, 2-3 жмені квасолі, зелень, приправи, часник.

Процес приготування: На реберцях з приправами відварити бульйон. Далі додаємо картоплю, нарізану четвертинками, варимо до напівготовності. Буряки нарізати дрібною соломкою, висипати до борщу. Моркву натерти на “буряковій” тертці, цибулю нарізати дрібною соломкою. Овочі пасеруємо, додаємо до борщика. Квасолю замочити на ніч, зварити в ледь підсоленій воді. Якщо готуємо

Вареники з вишнями

борщ у літній сезон, то я використовую молоду квасолю чи біб, у такому випадку попереднього відварювання не потрібно. Капусту нашаткувати, зелень дрібно нарізати, додати все до борщику. Всі інгредієнти вкупці проварити 3-5 хвилин, на останок присмачити спеціями, сіллю, лавровим листком та перцем і ще витримати на малому вогні хвилин п’ять, але не надто довго, бо втратить колір! Готовий молодий борщ подавати з часничком, сметанкою, зеленню та, за українською традицією, зі скибочкою свіженького домашнього хліба і соленим салом. Аж слинка потекла… Все, побігла готувати борщик. І вам смачного!

Салатик з бурячка та фети

Літня пора дарує розмаїття ягід та плодів, тож кожна господиня поспішає потішити домочадців смакотою. У такому випадку, рецепт вареників з вишнями буде дуже доречним. Як то кажуть, смачно і просто. Для начинки частіше за все використовують стиглі вишні чи чорниці, але завжди можна проекспериментувати і використати інші ягоди. На додаток пасуватимуть сметанка чи вершки, збиті з цукром. Одним словом – смакота! Тож вам потрібно: для тіста – 450-500 г борошна, яйце, півсклянкисклянка теплої води; для начинки – спілі вишні з кісточками або без. Процес приготування: З борошна, яйця та води замісити не дуже туге тісто. Витримати 20-30 хвилин. Тоненько розкачати та нарізати кружечки. На кожну вареничку викласти по 3 вишеньки. Акуратно заклеїти край. Готові варенички скласти на підсипану борошном дошку. Варити в окропі, доки “не спливуть”, загартувати під холодною водою. Полити готові вареники топленим маслом або пересипати цукром. Подавати готові вареники зі сметаною, при бажанні підсолодивши цукром. До речі, вареники з вишнями можна приготувати і взимку, для цього використайте свіжоморожені (не розморожуючи!) ягоди. Далі все за класичним рецептом. Такі вареники потрібно відразу варити. Все буде смачно та справді по-літньому!

June 2019 Ukrainian People

Багато наших господинь турбуються про свою фігуру, як то кажуть, щоб тоненька талія і рожеві щічки. Тому Наша Куховарня готує дієтичний салатик з бурячка та фети – у ньому і калорій мало, і вітамінів достатньо. Приготування дуже простеньке, а маринований бурячок можна використати у інших салатиках або подавати як окрему страву. То ж, як завжди, запрошую усіх проекспериментувати разом. Перелік продуктів: буряк, відварений у лушпинні чи запечений у фользі, – 200 г, сир фета – 100150 г, каперси – 1-2 ч.л., листя салату, насіння кунжуту – 1-2 ч.л. Для маринування і заправки: мед – 1 ст.л., гірчиця діжонська – 1 ст.л., лимонний сік – 1 ст.л., олія – 2-4 ст.л. Приготування: Буряки відварити/запекти, охолодити, начистити, нарізати на шматочки. У піалу/горнятко витиснути лимонний сік, змішати з медом, гірчицею та олією. Готовим гірчично-медовим соусом заправити бурячки. Маринувати 30-40 хвилин. На салатницю/тарілку викласти листя салату, зверху – маринований бурячок. Далі – шматочки фети та каперси. Салатик скропити олійкою та присипати зернятками кунжуту. Тепер ваш низькокалорійний і такий барвистий салатик готовий!

Баклажан фарширований Фаршировані баклажани готуються просто, смакують надзвичайно, а виглядають дуже апетитно. Варіантів начинки безліч, тож господиньки зможуть проекспериментувати. З приготуванням цього смаколика справиться і новачок, якщо трішки пофантазувати, то отримаємо чудову святкову закуску. Для фарширування використовують середнього розміру, блискучі баклажани, які можна замінити на цукіні або молоденькі кабачки – теж буде смакота. Для начинки, окрім запропонованих продуктів, можна використати болгарський перець, часничок, помідори та зелень. Тож вам потрібно: баклажан – 2 шт., гриби свіжі (печериці, гливи або будь-які лісові грибочки) – 200 г, філе курки – 1 шт., сир твердий – 200 г, цибулина, спеції та олія для тушкування. Процес приготування: Баклажан по довжині розрізати навпіл. М’якоть, не пошкоджуючи шкірку, вирізати і дрібно порізати кубиками. Баклажаничовники із середини посолити та збризнути олією. Філе курочки та гриби нарізати кубиками. Курку тушкувати з додаванням олії на середньому вогні, присмакувати сіллю та перцем. Далі додати

баклажан, цибулю та гриби. Тушкувати до готовності та готовою начинкою наповнити баклажани. Запікати в пічці при t 180 °C 30-40 хвилин. За 5 хвилин до завершення приготування затерти твердим сиром. Готові фаршировані баклажани посипати зеленню та подати гарячими. Ммм… смакота!

Пиріжки з ревенем Весняна пора надихає на приготування бабусиних смаколиків – пиріжків з ревенем. Ще до початку сезону ягід та плодів далеченько, а смакоти хочеться. Тож ревінь – справжній рятівник! Він буде доречним у дріжджових пиріжках та завиванцях, гарно пасуватиме до пирога і чудово смакуватиме у компотику. Отже, до справи!

А для приготування вам потрібно: склянка теплого молока, 40 г дріжджів, 2 яйця, 150 г масла, 150 мл цукру (трохи менше склянки), 5-6 склянок борошна. Для начинки – хвостики листя ревеню. Процес приготування: У мисці розвести до одно-

рідності тепле молоко (30-35 °C) з цукром та дріжджами. Влити яйця та за допомогою вінчика змішати. Поступово додати розтоплене, не гаряче, масло та, повільно замішуючи, добавити 3-4 склянки просіяного борошна. Готову розчину залишити на 20-30 хвилин, щоб почала рости. На завершення додати 2-3 склянки борошна і вимісити тісто так, “щоб відставало від рук”. Накрити рушничком і залишити в теплому приміщенні для наростання (приблизно 1-2 години). Доки тісто готується, ревінь почистити та нарізати на шматочки. З готового тіста формуємо пиріжки та викладаємо на бритванку. Залишити для остаточного дозрівання ще на 10-15 хвилин, змастити збитим яйцем. Випікати у розігрітій печі 20-30 хвилин при температурі 170-180 градусів. Готові пиріжечки файно смакуватимуть з горнятком молока.

Рулет з індичого філе Рано чи пізно у кожної господині виникає питання, чим здивувати гостей? Я приготувала рецепт святкового рулету саме для такого випадку. Просто у приготуванні і смачно та стильно на столі. І, що також важливо, не надто калорійно. Тож готуємо святковий рулет з індичого філе. При підборі начинки спробуйте проявити власну фантазію та смак, обов’язково проекспериментуйте. Я ж використала гриби, шпинат, кріп та сир. Для приготування вам потрібно: філе індички – 1 шт. ( 700-800 г), печериці – 300-400 г, цибулину, 2 зубці часнику, пучок кропу та шпинату, півлимона, олія, сіль та спеції. Приготування: Філе підрізати і розгорнути на дошку, покрити харчовою плівкою. Відбити молотком для відбивних, посолити, посипати спеціями. Збризнути лимонним соком і залишити маринуватися 30 хвилин. Поки м’ясо маринується, готуємо гриби. Нарізати печериці скибками, викласти на

розігріту сковороду, обсмажити, додати спеції та цибулю, нарізану дрібними півкільцями. Тушкуємо до готовності. На м’ясо викласти шар грибів. Зверху – нарізану зелень (шпинат та кріп). Далі – тоненькі скибочки масла та твердого сиру. Згорнути рулет та перев’язати спеціальною ниткою. Викласти у бляшку для випікання. Збризнути олією та накрити фольгою. Випікати рулет 1,5-2 години та ще 15-20 хвилин підсмажувати без фольги. Подавати на святковий стіл як окрему гарячу страву або холодним на м’ясній тарілці.

Салат Цезар “Цезар”, мабуть, один з найпопулярніших салатів у ресторанах та кафе багатьох країн світу. Воно і не дивно, адже тут справжній вибух смаків та кольорів, а ось унікального шарму цьому кулінарному шедевру додає спеціальний соус “Цезар”, тож пропоную приготувати один з варіантів: салат Цезар з лососем. Для заправки можна використати готовий соус або витратити трішки більше часу і приготувати його самостійно, а про рецепт я вже потурбувалась заздалегідь.

Для салату вам знадобиться: мікс салатів, помідори чері – 150 г, філе лосося – 100-150 г, сухарики, 2 ст.л. натертого пармезану та соус “Цезар” для заправки.

Приготування: Філе риби нарізати на невеликі плястерка товщиною до 1 см. Збризнути соєвим соусом. Обсмажити кожен шматочок на сковороді-гриль для утворення апетитних золотистих полосочок, але не більше однієї хвилини з кожної сторони. Тут краще не досмажити, ніж пересмажити. Мікс салатів полити соусом, зверху акуратно викласти лосося. Далі – половинки або четвертинки чері і знову соус. Тепер затерти готовий салат пармезаном. На завершення – сухарики або тоненькі житні палички. Неперевершена смакота не залишить байдужим нікого!

Ukrainian People June 2019