Ukrainian People May 2019 by Vadim Kucherak

Ukrainian People TM

May 2019

Союз Українок Америки імені Лесі Українки (Відділ 140) допомагає Україні

Український бокс

On the Road in May

Панас Саксаганський. Останній із корифеїв

$1.95

Ukrainian People Fashion Show Friday, May 3rd 2019 ukrainianpeople.us

БРАВО, ПАНЕ ПОРОШЕНКО! Olga Ruda, Editor in chief "Ukrainian People" magazine

Ми мали президентів, які відходили непомітно, із ганьбою, скандалом, втікали з мішками грошей на гелікоптерах... Але, Петро Порошенко йде гідно, прощаючись з українським народом. На Банковій зібралися тисячі киян, біля АП відкрили ворота і запускають бажаючих. Люди прийшли дякувати своєму президенту. Аплодують, лунають вигуки: “Будь благословений”!, “Найкращий”!, “Разом і до кінця”!, “Дякуємо”!. Ця площа бачила різні події, але таке трапилося вперше в історії України. Український народ прийшов подякувати Петру Порошенку за те, що зберіг країну, за армію, за віру, за мову, за децентралізацію і квоти, за безвіз, за небачений раніше розвиток української культури, за те, що втримав економіку, за визнання України світовою громадськістю, за курс в НАТО і ЄС, за Томос і ще багато всього. Можна по різному ставитися до Порошенка, але гідність і відданість демократичним принципам – це те, що він продемонстрував наочно. Прощання і поразка виглядають достойніше, ніж радість і перемога конкурента!

Президент плакав, люди співали! Він пообіцяв вернутися через п`ять років, люди кричали через рік! Років з десять назад ми і думати не могли, що люди будуть дякувати політику. Звичайні люди, пенсіонери, робітники, студенти, молоді сім'ї з дітьми! У багатьох на очах були сльози. Так, це дійсно перемога. Років п`ять тому люди ціною життя пробивалися на Банкову, що б скинути президента. Сьогодні люди прийшли спокійно, що б подякувати! Якщо це не позитивна зміна, якщо це не перемога – то що це? Я впевнена, що Петро Порошенко увійде в історію, як найкращі представники нашого народу. В своїй прощальній промові він заявив: “Я щасливий і гордий сьогоднішній зустрічі на Банковій. Ви є найкращою частиною нашої спільної команди переможців. І наші головні перемоги ще попереду. За п'ять років ми зробили більше, ніж будь-хто за чверть століття до нас. Це – результат нашої спільної роботи”. Зворушливо й обнадійливо: єдність заради вдячності! Дух Майдану залишається живим. Вистоїмо і переможемо! Отже, треба визнати: на наших очах виросло ціле покоління людей, які вірять у казку (герой серіалу = реальний кандиндат у президенти), які хочуть вже сьогодні жити добре, нічого для цього не роблячи, і яких не хвилює, що їхній “герой” розмовляє російською і ганьбить наші найдорожчі цінності. У мене сьогодні питання до цих ЗЕ-українців, які емігрували в Чикаго: як ви збираєтесь будувати своє життя в діаспорі, відкрито зневажаючи свою ж мову і культуру? Серед людей, які десятиліттями боролись за вільну Україну, проти совітів і засилля російської мови? Серед людей, які, живучи за кордоном, мало не щодня прославляли свою батьківщину,

починаючи з виховання молоді і закінчуючи заходами для старшого покоління? Вони об'єднувались в різноманітні організації – громадсько-політичні, молодіжні, патріотичні, духовні – й розуміли, що для майбутніх поколінь вкрай важливо зберегти свою культуру та історичну пам'ять народу. Впродовж усього часу існування закордонної діаспори вона приносила неоціниму користь тим, що популяризувала і пропагувала українське питання перед світовою громадськістю. Під час Голодомору в Україні закордонні брати й сестри намагалися врятувати своїх співвітчизників, надати допомогу, передати гроші й їжу. Зрештою, саме діаспора привертала увагу світу до жахливих репресій, що коїлися в Радянському Союзі. Діаспора видавала книги, газети та журнали, організовувала танцювальні, хорові, театральні колективи, відкривала “Просвіти”, “Народні доми”, “Рідні школи”, залучаючи до цього процесу відомих хореографів, диригентів, акторів, співаків та художників. Діаспора засуджувала “совєтсько-російський колоніалізм”, за допомогою своїх представників в органах влади бролася за відродження Незалежної Української Держави, виходила на мітинги протесту за звільнення політичних в'язнів.

УКРАЇНА НАСПРАВДІ БУЛА – I Є – ДЛЯ НИХ "ПОНАД УСЕ"! Для того, щоб світ цікавився Україною, нашою культурою й історією, допомагав і підтримував нас, нам всім треба стати українцями. Мій дід Петро, царство йому Небесне, тричі в труні перевернувся б, якби почув, що мова “немає значення!!!” Отже, не має значення й безкомпромісна боротьба з комуняками? І мільйони загиблих під час Голодомору? І знищена в "гулагах" українська інтелігенція? І вивезені до Сибіру греко-католицькі священики? Кажете, все це не мало значення? Третє і четверте покоління діаспорян, які народилися на американській землі, розмовляють українською мовою і пишаються своїм корінням, а ви говорите сьогодні, ЩО МОВА НЕ МАЄ ЗНАЧЕННЯ?! Ми повинні, ні, ми просто зобов'язані зубами і руками боротися за свою УКРАЇНОМОВНУ УКРАЇНУ і вибирати на президентських, парламентських виборах до місцевих органів самоврядування осіб, які вболіватимуть за СВОЮ ВІТЧИЗНУ, тому що будь-яких інший вибір приведе до знищення української держави й українського народу з карти світу. Нещодавні вибори показали, що ця загроза реальніша, ніж будь-коли раніше. Слава Україні!

Advertising 773-844-0401 Editor in chief: "Ukrainian People" magazine Olga Ruda olgaruda@yahoo.com

Place an ad, print or online: Marketing Department 773-844-0401 ukrainianpeoplemagazine@gmail.com

May 2019 Ukrainian People

Write to us: Universe Entertainment, Inc. 333 Busse Hwy, # 242 Park Ridge, IL 60068

News, articles, photos-video, and more: www.UkrainianPeople.us FB: www.facebook.com/UkrainianPeopleMagazines/

Наші інтерв’ю: Співачка Katya Chilly: “Зараз такий час, що кожен прокидається і бере відповідальність на себе”

→ CHICAGO, ILLINOIS, USA Адам Антонович і його ілюстрований чиказький журнал «Екран» Розслідування: Розкрито таємницю найгучнішого вбивства за останні 60 років → ЗДОРОВ’Я Холестерину має бути більше, але “хорошого”. 10 правильних кроків → UKRAINE Протистояння. Бої за Одесу 2 травня 2014-го Війна: “Веселий Каспер” Відомі українці: Панас Саксаганський. Останній із корифеїв Мода: Ніжний світ суконь бренду OlenaDats’ Спорт: Український бокс

8 12 16

18 22 24 28 30

→ DIASPORA Союз Українок Америки імені Лесі Українки (Відділ 140) допомагає Україні Евалюація диплому в США Український бренд, що підкорив американський ринок

32 34 54

→ ENTERTAINMENT Найцікавіші події Чикаго (May, 2019) 20 ресторанів Чикаго з краєвидами, краса яких змусить тебе затамувати подих On the Road in May Мандри: Каламазу – мiсто iменi посмiшки Бізнес: Примарне щастя – матеріальна залежність 21-го століття Гумор Мистецтво: Ірина Цілик: “Я мрію знову навчитися мріяти – як у дитинстві” Стосунки: Сім типів хлопців, перед якими не можуть встояти дівчата Авто: ТОП-10 фактів з історії транспорту, про які ви могли не знати Літературна сторінка: Вічник. Мирослав Дочинець Українська Кухня: Найсмачніші страви нашого дитинства!

36 38 40 44 46 48 50 52 56 58 62

Наша обкладинка: Фото та образ: ETNOфотосесії by Svitlana Lysceva Українські строї: Приватний музей родини Гривулів Модель: Анастасія Зайцева верстка і дизайн: Вадим Кучерак, facebook.com/vadim.kucherak

Subscribe to

“UKRAINIAN PEOPLE” magazine

• Your first print issue will mail 1-3 weeks

from receipt of order.

• “Ukrainian People” magazine publishes 12

issues in an annual subscription.

• Offer good in U.S.A. only. • All orders subject to approval.

for just $ 110 per year or $65 for 6 month

SUBCRIPTION FORM: First & Last Name Email Phone Address SEND YOUR CHECK TO: Universe Entertainment, Inc. 333 Busse Hwy, #242, Park Ridge,IL 60068 ukrainianpeople.us/subscription

Наші інтерв'ю

Співачка Katya Chilly: “Зараз такий час, що кожен прокидається і бере відповідальність на себе” Ірина Басенко Фото: Євгенія Гулько

? Вас часто дратує власний голос, записаний на диктофонх, ника навуш в али мугик Не ли? Як давно востаннє Ви співа а саме співали – на повен голос, розкриваючи душу?

Немовля

Звук “Більшість людей взагалі ніколи не співають”, – констатує співачка, етнолог та дослідниця звуку Katya Chilly. Голос у неї тихий, говорить повільно і заглиблено в себе. У напівтемряві зали її слухає близько ста людей. Вони задають питання, а почуті відповіді часто викликають у них сльози чи задумливе мовчання. Так відбувалася зустріч “Звук” з Katya Chilly у вінницькому молодіжному центрі. На запрошення організаторки Наталі Демчук сюди прийшли сімейні пари, молодь, батьки з дітьми. Малечі, до речі, виділили в залі окремий м’який куточок для ігор. Перед початком зустрічі всіх пригощали незвичайним напоєм – масалою, що на смак нагадує молочний чай, рецепт якого походить з Індії.

Колискова Що саме буде відбуватися під час зустрічі, не могли точно сказати ні відвідувачі, ні організатори. Катя вийшла в чорному вільному одязі, з розпущеним волоссям, але не сіла в крісло, приготоване для неї на сцені. Натомість присіла на краю театральних підмостків, аби бути ближче до публіки. І це спрацювало: глядачі почали говорити з нею – як з другом або з ментором, так, як говорять зі священиками і вчителями. Запитували, як дати собі розкритися, як лікувати душу голосом, як почати співати. Катя порадила… колискові. Саме вони, за її словами, допомагають розкрити душу і співати серцем. І саме вони дарують спокій – як ключик до справжнього звуку.

May 2019 Ukrainian People

“Звук – це дихання, тільки більш щільне. Коли ми дихаємо – ми просто є. І ми не ранимо один одного. Так можна навчитися співати. І так можна навчитися жити, і тоді нас не буде дратувати голос, який ми записуємо на диктофон. Бо ж нас дратує не голос – нас дратує різниця, прірва між тим, ким я є, і тим, ким я здаюся”, – Катя розповідає, роблячи довгі паузи, дивлячись в очі своїм слухачам. Не зважає на гамір дітей в кутку зали і залюбки ділить сцену із допитливою чотирирічною дівчинкою з двома хвостиками. “Дитина народжується вільною, вона сама є звуком, немовля кричить, і ніщо його не стримує. Коли старі люди помирають, то у них зазвичай зникає голос, який перетворюється на пересохле дихання”, – такими та іншими відкриттями Katya Chilly ділилася ще впродовж двох годин.

Ключ Коли два роки тому на телеекранах глядачі музичного конкурсу “Голос країни” побачили нову артистку Katya Chilly, більшість не повірила очам. Співачка, яка на кілька років випала з поля зору масової публіки, змінилася до невпізнаваності. Замість яскравого макіяжу – натуральна зовнішність, здається, зовсім без косметики. Замість епатажної стрижки – темна хустка, з-під якої не вибивалась жодна волосинка. Її одразу почали називати “космічною”, “неземною”, а в деяких програмах навіть стверджували, що вона харчується сонцем і нічого не їсть. За час такого сплеску уваги до себе Катя дала десятки інтерв’ю, в яких розповіла про свою давню травму (падіння зі сцени), про довге лікування і реабілітацію. Про майже десятирічну відсутність на сцені після цього, переживання, болісний розрив з чоловіком, який лише поглибив зневіру і зруйнував систему координат. І про світлий промінчик сонця, який наповнив життя новим сенсом – сина Святозара, якому зараз 5 років, і який практично завжди поряд з мамою. Ми вирішили оминути в розмові всі темні часи і з’ясувати, що відбувається в творчому життi Каті. Адже нині вона виглядає життєрадісною, активною жінкою, яка знайшла ключ до себе.

Знання - Мені здається, що журналісти, особливо на телебаченні, Вас не зовсім правильно розуміють, позиціонуючи як “космічну” та “неземну” особистість. Натомість я бачу розумну, глибоку, самодостатню співрозмовницю, а не прибульця. Ви себе якою вважаєте? - Це ціле мистецтво – не залежати від будьяких ярликів. Причому, приємні ярлики – навіть більш небезпечні, ніж неприємні. Тому що від неприємних є запит звільнитися (адже дискомфортно). А від приємних не завжди хочеться звільнятися, але ж вони є такою ж “тюрмою” і не відповідають тобі. - Сьогодні Ви тут – як у своїй стихії. Можливо, такі люди зібралися, які Вам відповідають внутрішньо. Ви себе взагалі до якої “тусовки” відносите? Яке Ваше рідне коло спілкування? - Я не можу точно визначити. Спочатку хотіла сказати, що своїми рідними людьми, з якими мені комфортно, вважаю тих, які досліджують знання. Але ж – усі, тією чи іншою мірою, досліджують знання. Тому я – просто відкрита, просто вдячна, якщо маємо можливість спілкуватися і чуємо один одного. - Ви досліджуєте звук, і є етнологом за професією. А чи застосовуєте певні психологічні практики чи менторство? - Ні, психологією я не займаюся. Я просто намагаюся бути уважною і співчувати або бути емпатичною до цього світу. Мені більше близькі духовні практики та інструменти, які налаштовують увагу всередину – самозвернені. Це те, в чому я бачу ресурс. А їх зазвичай є багато, більше того – все життя може стати такою практикою.

Вулиця - Ви мабуть багато подорожуєте? Як виглядає Ваша подорож? - Буває по-різному. Я дуже люблю вчитися – в мене просто азарт і постійний голод до цього. Дуже люблю відчувати людей, які мають змогу бути любов’ю, мають змогу бути сильними настільки, аби радіти, аби бути щасливими. Я була в багатьох країнах світу, працювала, зазвичай, в Європі. Але не скажу, що мені там цікаво. Більшe того, мені там важкувато, нуднувато і нічого їсти. Там дуже виснажений простір.

ﬁngerprint

ОНОВЛЕНA Mobile APP

швидкий доступ!

face ID

Full disclosure for this product is available at www.selfreliance.com/disclosures/. For more information call toll-free #888.222.8571

60-C N. Jeﬀerson Rd., Whippany, NJ 07981

973-887-2776

201-795-4061

973-373-7839

ОНЛАЙН BILL PAY ЗА ДОПОМОГОЮ DIRECTPAYSM

630-307-0079

forgot your password?

313-366-0055 11838 Jos. Campau, Hamtramck, MI 48212

7345 Orchard Lake Rd., West Bloomﬁeld, MI 48322 248-487-0330

586-757-1980 26495 Ryan Rd., Warren, MI 48091

КЕРУВАННЯ КРЕДИТНИМИ КАРТКАМИ ЧЕРЕЗ DIRECT VISA®

302 E. Army Trail Rd., Bloomingdale, IL 60108

558 Summit Ave., Jersey City, NJ 07306

username

ЗНАХОДЖЕННЯ НАЙБЛИЖЧИХ БЕЗПЛАТНИХ БАНКОМАТІВ (АТМ)

734 Sandford Ave., Newark, NJ 07106

847-359-5911

ПЕРЕВІРКА ЗОБРАЖЕННЯ ВИПЛАЧЕНИХ ЧЕКІВ

773-589-0077

ФОТОГРАФУВАННЯ ТА ДЕПОЗИТ ГРОШОВОГО ЧЕКА

136 E. Illinois Ave. #100, Palatine, IL 60067

Federally insured by NCUA

Un io n

5000 N. Cumberland Ave., Chicago, IL 60656

MobileConnect

C r edit

SELFRELIANCE.COM

F eder a l

Home Oﬃce: 2332 W. Chicago Ave., Chicago IL 60622, 773-328-7500

Наші інтерв'ю А подорожувати, аби вчитися, надихатися, аби, зрештою, смачно їсти – я люблю. Тож мої країни – це Індонезія, це тi, яких умовно називають “країнами третього світу”. Aле ж вони зберегли свою культуру, культуру стосунків, шляху, знання та життя. Однак, такими ж місцями може бути не тільки далека країна, але й власна домівка: місто, вулиця, де ти народився. Для мене це – сильніше, ніж десятки ашрамів і монастирів. Там повільний час, але на цій вулиці для мене час взагалі зупиняється. - Де знаходиться ця вулиця? В Києві? - Ні, ця вулиця не в Києві. Я вважаю, що в мене є такі дві маленькі батьківщини – це місто Знам’янка (там, де батькові батьки), і місто Лохвиця Полтавської області (там батьки мами). Ці вулиці мені сняться, це місця, де мені відкриваються знання.

Люди - Ви зараз активно гастролюєте, бачите нові місця, людей. Відчуваєте між людьми якусь різницю в різних регіонах? - Різниці не бачу, бачу єдність, спільне. Те, що я бачу, це так гарно, що потім можу плакати. - Я дивилася відео з виступу на фестивалі Оpen Аir в Батурині – Ви були на сцені з Кozak System. В якийсь момент під час Вашого виступу весь різноманітний багатотисячний натовп людей завмер під враженням. Ви теж це бачили? - Бачила. Але не скажу, що це натовп. Завмер кожен – тому що те, що відбувається на сцені – для кожного. В цей момент вони перестають бути натовпом, і в кожного в очах можна прочитати щось своє. - А що власне Ви берете з цих виступів? Ви відвідуєте подібні фестивалі по Україні? - Такі фестивалі дають можливість єднатися на фоні якоїсь спільної ідеї. Це можливість спілкуватися, обмінюватися досвідом, і можливість робити щось хороше. Я дуже щаслива, що у нас країна піднімається. Силами усіх, силами кожного. Тому що зараз такий час, що кожен прокидається і бере відповідальність на себе. Це, як в практиці традиційного співу – коли спертися ні на що, а спертися потрібно. Це – дуже трансцендентний стан, і в цьому стані зараз перебуває наша країна. У нас все буде добре, бо всі повертаються до внутрішнього джерела.

Сила - Хто входить до Вашого проекту “Katya Chilly Group 432гц”, який нині активно виступає? - Ярослав Джусь (бандура), Сергій Охримчук (скрипка), Максим Сидоренко (фортепіано), Алекс Фантаєв (ударні), Валентин Корнієнко (контрабас), співачка — я. Також танцівниці: суфійські кружляння — Ганна Вірлінг, Саша Бондар. Японська флейта сакухачі звучить завдяки музиканту Un Ryu, який сам майструє флейти сакухачі і який викладає. І фольклорний колектив традиційної української пісні “Рожаниця”. У нас дуже потужна команда, їздимо всі разом, координую всю роботу я. - Трошки складно, мабуть? Що Вам дає сили? - Ми один одному даємо силу в колективі. Дуже багато з того, що я б не підняла сама, зробила заради них і заради всіх нас. Аби ми мали можливість подарувати те, що ми можемо. Вони – мої вчителі. Разом ми вже близько десяти років.

Голос - Коли Ви вийшли на сцену “Голосу країни” два роки тому, цей колектив вже існував і мав напрацювання, чи Ви перебували в абсолютно непублічному просторі? - У нас було небагато концертів, ми просто створювали музику весь цей час. Була одна спільна потужна ідея, а потім просто так простір повернувся, що ми отримали змогу віддати все це людям. - До речі, чому саме “Голос”? І чому ви вирішили йти далі, адже спочатку, наскільки відомо, мова йшла про один, гостьовий виступ? - Тут спрацював закон трьох пред’явлень: три рази мені пропонують, я кажу “так”, три рази мені відмовляють – я відмовляюся. Саме в той час я для себе вирішила, що буду співати – вперше, серйозно, для себе. Я маю на увазі не просто створювати музику, а іти в соціум — це як реалізація. Я вперше за всі ці роки побачила рушійну мотивацію.

May 2019 Ukrainian People

Звук – це дихання, тільки більш щільне. Коли ми дихаємо – ми просто є

Подумала тоді так: “Якщо моє рішення правильне, то від простору буде якийсь відгук”. І наступного дня мені подзвонив Володимир Завадюк, режисер цієї програми. Я трошки повагалася, тому що було страшно “втратити обличчя”. Хоча його в мене тоді в принципі й не було. Ну, було якесь ім’я, але ж і втрачати теж особливо було нічого (сміється). Тому я пішла на ефір, як на останній, тому що іншого могло не бути. Це просто те, що мені дуже важливо було зробити. І була можливість це зробити. А далі все розгорталося у реальному часі, і коли мені запропонували продовжити, я знову ж вагалася, з тієї ж причини. Та все ж погодилася. - Не шкодуєте? Адже Ви не виграли в цьому шоу... - Я обрала замість одного ефіру стільки, скільки мені дозволить простір. Але єдине, що просто заморилася на останньому етапі. Це не те, що тяжко, це навпаки – можливості, натхнення. Але все відбулося так, як мало бути – для мене і мого розвитку. Я отримала силу, я отримала те, чому могла повчитися. Тож все гаразд, всі наші поразки, внутрішні, не ті, що постали перед соціумом – їх можна перетворити в ресурс, тому що це просто досвід.

Тиша - Де Ви берете ці дивовижні пісні? Вони ніби народні, але більшість з нас таких пісень не чули. - Їх дуже багато, і той, хто шукає – знайде. Більше того, і досі живі носії традиції, і баби на лавочках ще існують. І ніхто не знає, що вони там бачать, коли лускають насіння... - Публічність більше шкодить, чи допомагає виконавцю? - Якщо недостатньо усвідомлення, то вона скоріше є обмеженням, ніж свободою. Але якщо є усвідомлення, і ти – енергодостатня особистість, то це – просто можливість. Можливість зробити більше і корисніше для всіх нас. Це не погано, і не добре, це – ступінь відповідальності.

- А як Вам вдається в мегаполісі знаходити час, щоб подивитися всередину себе? Щоб творити щось таке чисте, щоб співати душею… - Потрібно давати собі час зупинятися, аби мати змогу бути гравцем на великих швидкостях. Аби не втрачати цього уміння – зберігати внутрішню тишу, щоб усвідомлювати. І коли я відчуваю, що я не встигаю щось усвідомлювати – за зовнішніми подіями, чи за кількістю людей – то беру собі час, щоб зупинитися, обов’язково. Бо інакше це не має ніякого сенсу.

Любов - Ви сказали, що рік тому перейшли на українську мову. Чому прийняли таке рішення? - Так я на своєму маленькому рівні також можу її підтримати у цій розстановці, яка склалася у просторі. Можливо, вона склалася навіть якраз заради цього. Але я не завжди спілкуюся українською, це було б неправдою, якби я так сказала, я – у процесі. Себе у різний час по-різному ідентифікую. Іноді усвідомлюю, що, як і кожен із нас, я – дуже впливова та велика особистість. Як кожен, повторю, як потенціал, як рівень відповідальності. А інколи себе відчуваю, як невеличка частинка, але дуже-дуже великого організму. Тут можу себе відчувати або впливовою, або безпорадною. І якщо вибирати, щоб відчувати себе впливовою, щонайменше, усвідомлювати, то навіть на рівні маленького вибору – якщо я нічого не можу зробити великого, потужного – то як я можу на своєму рівні підтримати любов? Не принцип сили, а принцип любові. Мої сльози в очах допомогли мені зрозуміти, як я можу підтримати любов. І це для мене – українська мова. Для мене – це любов.

Chicago Illinois, USA

Адам Антонович і його ілюстрований чиказький журнал “Екран” Марія Гринько Ілюстрований журнал для молоді і не тiльки “Екран” виходив у Чікаго (США) в однойменному видавництві з квітня 1961 року по 1990 рік накладом три тисячі примірників. Започатковуючи журнал, редакція зазначала, що видання має на меті заповнити одну з видавничих прогалин у житті української діаспори: за допомогою фотоілюстрацій та графічних матеріалів дати візуальне уявлення про ті події минулого і сучасного, які хоч і були висвітлені пресою, але лише інформативно. Ставилося завдання зібрати якнайбільше ілюстративного матеріалу з історії українського народу, а також зберегти здобутки і досягнення української еміграції. Журнал давав читачам широку панораму життя української національної спільноти з усіх континентів і країн світу. Видавництво стояло на позиціях соборності і позапартійності. Своєю тематикою видання охоплювало всі ділянки українського життя, висвітлюючи в ілюстраціях події церковного, політичного, громадського, мистецького, культурного, наукового і спортивного життя українців як у вільному світі, так і в поневоленій Батьківщині.

ідповідальним редактором, видавцем, експедитором видання був професор, педагог Адам Іванович Антонович, який народився 20 вересня 1908 року у місті Сколє на Бойківщині. Батько його був родом з Долини (Стрийщина), мати Катерина – з роду Горбових. Громадську активність Адам розпочав ще у шкільні роки, національну свідомість перейняв від батьків, виховувався в “Соколі” і “Пласті”. У Львівському університеті студіював давню історію і фізичне виховання. Був настоятелем Інституту св. Йосафата при Малій семінарії у Львові під протекторатом Митрополита А.Шептицького, долучився до організації Другої Малої семінарії в Рогатині. Був членом “Сокола-Батька” і членом організації Католицьких Орлів, де займався фізичним вихованням і організацією таборів. На початку ІІ світової війни був мобілізований і відправлений польською владою на фронт, там потрапив до німецького полону (табір в Люксенвальде під Берліном), після звільнення учителював у Холмі в українській гімназії, був опікуном юнаків протиповітряної оборони, пра-

May 2019 Ukrainian People

цював в УЦК (Український Центральний комітет) педагогом-фізкультурником між українцями Генеральної Губернії, був організатором великих крайових змагань в різних видах спорту в Україні під час окупації. Після закінчення війни перебував у таборах “Ді Пі”, разом з дружиною Марією викладав у гімназії в Карсфельді (Німеччина), де директорував В.Радзикевич. У грудні 1949 року родина переїхала до Чикаго (США). Професор А. Антонович і тут розпочав активну громадську роботу, був одним з організаторів і опікунів літніх виховних таборів для дітей і молоді на українській оселі “Самодопомога” в Равид Лейку. Там дітей навчали української мови, пісень, традицій українського народу, а також проводились спортивні змагання, душею яких був він сам – пластун, колишній активіст “Соколу”. Адам Антонович взяв діяльну участь у заснуванні Товариства Українських Педагогів в Америці, все життя присвятив українській молоді, рідним мові і школі. З метою плекання української мови і національного самозбереження на поселеннях у вільному світі, перейняв ідею письменника Т.Курпіти – створення постійного Літературного Фонду ім. І.Франка, який функціонував упродовж 30 років під головуванням А.Антоновича. Фонд організовував літературні конкурси та вечори, доповіді, різні свята і вшанування з нагоди ювілеїв письменників у вільному світі і тих нескорених з України, що знаходились в таборах СРСР. Був довголітнім Головою Української Учительської Громади в Чикаго. Одним із чільних співробітників видавництва “Екран” на початковому етапі був професор Василь Іващук. Протягом 15 років (1961-1976) обов’язки секретаря й адміністратора журналу виконувала дружина професора Антоновича,

Марія (померла наприкінці 1976 року). Марія (дівоче прізвище – Охримович) народилась 1 грудня 1911 р. на Львівщині. У 1934 році закінчила Ягеллонський університет у Кракові за фахом психологія і фізичне виховання. Викладала у гімназіях Самбора і Львова. У 1939 році була ув’язнена польською владою, перебувала у найстарішій в'язниці Львова з суворою ізоляцією – Бригідці. Пiд час бомбардування Львова втекла з в’язниці, перебралась до Кракова. 1940 року у Холмі було утворено 8-класну гімназію, де Марія Охримович викладала. Там познайомилась, а згодом одружилась з Адамом Антоновичем, і уже з ним прибула у грудні 1949 року до Чикаго. До липня 1970 року журнал виходив під патронатом Української Учительської Громади в Чикаго.

Журнал “Екран” – це видання великого формату, єдиний такого типу і напрямку в усьому українському зарубіжжі. Містив матеріали з різних галузей життя української еміграції й рідної землі, історії нашого народу. Видання співпрацювало з церквами, політичними, громадськими, мистецькими, молодіжними організаціями, школами в усіх країнах українського поселення. Тому журнал і отримав назву “Екран”, адже на його сторінках, мов на екрані, чергувались події і люди, сучасне й минуле. Видання призначалось у першу чергу для молоді з метою виховання її в українському національно-патріотичному дусі, мало представництва у різних містах і штатах США (Нью-Йорку, Філадельфії, Вашингтоні, Детройті, Клівленді, штаті Каліфорнія), а також в Австралії, Аргентині, Канаді. З журналом співпрацювали професори Р. Завадович, М. Семчишин, редактор Т. Курпіта та ін.

урнал планувався як двомісячник, але далеко не завжди вдавалося витримувати таку періодичність. За рік виходило 2-3 здвоєних числа із зазначенням місяців, а з 1982 року – у зв’язку з фінансовими труднощами, перевантаженням громадською роботою і віком професора Антоновича – на випусках журналу було позначено лише порядкове число без зазначення місяця. Видавництво не мало ні друкарні, ні приміщення для редакції. Набір на лінотипі виконували українські друкарні в Чикаго, а офсетні роботи і друк – американські друкарні. Компонування сторінок безоплатно виконувала редакція, яку від 1977 року, після смерті дружини, Адам Антонович вів сам. Він же замовляв, відбирав і обробляв матеріали для публікацій, організовував передплату, забезпечував своєчасний вихід кожного числа. Канцелярія і адміністрація містилися у його приватному будинку на кухні. Саме відданість професора Адама Антоновича, його жертовність і самопосвята забезпечили випуск журналу, зберегли для історії багато цінних інформаційних матеріалів і світлин з українського життя. Не маючи штату кореспондентів, редакція співпрацювала з іншими еміграційними виданнями, часто передруковувала статті і повідомлення з різних українських часописів (“Свобода”, “Америка”, “Народна воля”, “Ukrainian Weekly” – США; “Наша мета”, “Шлях перемоги”, “Гомін України”, “Новий шлях”, “Вісті” – Канада; “Українське слово” – Аргентина; “Християнський голос” – Німеччина; “Вільна думка” – Австралія тощо), а також з американських (“The New York Times”, “News World Staff”, “Chicago Tribune” тощо) та видань з України (“Літературна Україна” та ін.). Починаючи з 1963 року, частина текстів друкувалась англійською мовою – з метою залучення до видання англомовних читачів, і не тільки українців. Щоб і вони збагатились знаннями про українську історію і перейнялись нагальними проблемами української громади за межами рідної землі. Так було поінформовано про Голодомор в Україні 1932-1933 рр. (1963), акції на захист українських дисидентів М.Руденка, В.Стуса, О.Мешко, І.Сеник, В.Романюка та ін. (1981), про 2-й з’їзд Народного Руху України, студентське голодування на Майдані Незалежності у Києві (1990) тощо. Протягом всього часу свого існування “Екран” мав фінансові труднощі, виходив головним чином завдяки подвижницькій праці і одержимості його засновника, видавця і редактора Адама Антоновича. Неодноразово на сторінках журналу редакція зверталась до читачів і прихильників за фінансовою підтримкою з метою зберегти для історії свідчення важливої і корисної діяльності української громади у релігійних, політичних, студентських, виховних, спортивних, професійних товариствах тощо. Видавництво не мало допомоги жодної фінансової структури, лише пожертви від приватних осіб, прізвища яких постійно друкувались у часописі.

May 2019 Ukrainian People

Друкуючи в журналі фото та повідомлення про події з життя української еміграції, редакція надавала моральну підтримку і заохочувала до подальшої праці на українську громаду, прагнула надихнути молодь до активної громадської діяльності на користь української спільноти. А для цього висувалося завдання не оминути жодної з більш-менш важливих подій, що відбувалися в усіх географічних точках розселення українських емігрантів. Серед повідомлень: - Iнформація про 5-ту Сесію УНРади та світлини складу її нового виконавчого органу: М.Лівицького, Д.Андрієвського, Ф.Пігідо та ін. У цьому ж числі можна прочитати про життя українців в Бразилії, Аргентині, Парагваї, організацію української молоді “Пласт” (1963). - Фото-інформація про посвячення площі під пам’ятник Т.Шевченкові у Вашингтоні, матеріали про з’їзд колишніх мешканців Стрийщини (Львівщина), який відбувся 17-18 серпня 1963 р. в Пайн Гил, штат Нью-Йорк (1964). - Наступні випуски журналу розповідають про 2-й Світовий конгрес Вільних Українців 1-4 листопада 1973 р. у Торонто; 3-й Світовий Конгрес українських жінок, який відбувся 26-29 травня 1977 р. в тому ж мiстi (1977), про 3-й Світовий Конгрес Вільних українців, який відбувся 23-26 листопада 1978 р. у Нью-Йорку (1980). - Матеріали про масштабні події у житті української діаспори, насамперед – це 5-й конгрес СКВУ (Світовий Конгрес Вільних Українців) 23-27 листопада 1988 р. в Торонто. Редакція розуміла своє завдання також і в тому, щоб не втратити підростаюче покоління українців, яке вже народилось в еміграції і не відчувало ностальгії за рідною землею. Необхідність виховання українських дітей на національних традиціях, опанування ними української мови, культури, історії, обов’язковість проведення служб в українських церквах українською, збереження зацікавлення українським життям, розуміння ваги національної солідарності перед загрозою асиміляції – усім цим пронизана стаття проф. І.Боднарука “Українські діти – наше майбутнє” (1987). Перші сторінки кожного числа журналу “Екран” прикрашали портрети визначних діячів української культури, історії, церкви: Петро Конашевич-Сагайдачний – до 350-річчя смерті (1972) Маркіян Шашкевич – до 170-ліття від дня народження (1981), Григорій Сковорода – з нагоди 250-річчя від дня народження (1972), Іван Котляревський – до 200-річчя від дня народження (1969), Тарас Шевченко – з нагоди 150-річчя з дня народження (1964), Іван Франко – у 110-ліття від дня народження і 50-ліття смерті (1966), Леся Українка – до 100-річчя від дня народження (1971), Митрополит Йосип Сліпий – з нагоди звільнення з радянських таборів (1963), Євген Коновалець, Симон Петлюра, Степан Бандера, Роман Шухевич – жертви комуністичного терору в світі (1964), Алла Горська – разом з повідомленням про її смерть (1971) та ін. Окрім портретів подавалась інформація про життя та діяльність цих діячів.

Багато уваги на сторінках журналу приділено релігійній тематиці. Постійно повідомлялось про відзначення ювілеїв українських церковних діячів, пам’ятних дат з історії української церкви: 80-ліття Митрополита Іларіона, 70-річчя Митрополита Й.Сліпого (1962); Золотий ювілей Союзу Українців Католиків “Провидіння”, заснованого 1912 р. у Філадельфії (1962); 50-ті роковини замучення НКВД (1938) Митрополита Київського і Всієї України В. Липківського. Великою подiєю для української діаспори стало відзначення 1000-ліття Хрещення Руси-України, приготування до якого тривали протягом десяти років. У 1960-80-ті роки сторінок журналу не полишає тема боротьби з тоталітарним режимом в підрадянській Україні, постійно друкувалась інформація на захист українських політв’язнів: П. Заливахи, С. Караванського, В. Чорновола та ін., матеріали проти русифікації України, про відзначення 20-ї річниці прав людини (1968); студентську демонстрацію в Чикаго на захист В.Мороза (1971); протестне голодування 22 січня 1979 р. в Канберрі проти поневолення України російським імперіалізмом і відзначення 60-річчя соборності України (1979). У числі за 1982 рік повідомлялося, що 9 листопада 1982 року тодішній президент США Рональд Рейган проголосив День Української Гельсинкської Групи на честь 6-ї річниці від дня її заснування 9 листопада 1976 р. в Києві. У 1984 році редакція повідомила про смерть українських в’язнів сумління Валерія Марченка і Олекси Тихого в радянських таборах, а у 1985 році інформувала західну громадськість про загибель українського поета Василя Стуса у таборі 4 вересня 1985 р. З настанням демократичних змін в СРСР у кінці 1980-х-поч.1990-х рр. часопис подає багато фотоматеріалів про тогочасні події в Україні – 2-й з’їзд Народного Руху України, який відбувся 28 жовтня 1990 р. за участі 2300 делегатів з усієї України; відзначення 500-ліття Запорозької Січі на Хортиці у вересні 1990 р., студентське голодування на Майдані Незалежності у Києві у жовтні 1990 року. Останнє прижиттєве число журналу А. Антоновича № 148-149 вийшло із запізненням у 1991 році з позначкою за 1990 рік – в зв’язку з тривалою хворобою редактора і видавця. Він готував і ювілейне, 150-е число, але видати його не встиг. У 1997 році в Чікаго вийшло останнє, пропам’ятне число “Екрану” за редакцією Орисі Антонович, невістки Адама Антоновича, яке містить матеріали, підготовлені ним до 150-го числа, а також спогади про нього Мирослава Антоновича “Згадуючи мого брата Адама”; Осипа Панчишина – “Мій спогад про проф. А.Антоновича”; Юрія Саєвича – “Про дорогого виховника” та ін. На обкладинці – портрет Адама Антоновича (1908-1992) роботи художника Володимира Немирі, (монограма – N.V. 1996). Це композиція в колі – символ завершеності зробленого, здобутого. Професор Адам Антонович жив Україною, вірою в те, що Україна буде вільною і тому фоном роботи вибрано землю України, Київ, святі храми. Довкола портретa – українська символіка: тризуб, писанка і верба. A також “Екран” – журнал, який він випускав. Якби Україна була незалежною державою, він би жив і працював там, але доля склалась так, що Адам Антонович вимушений був жити далеко від рідної землі. Залишачись її часткою, українцем душею і за своїми справами.

vuam.org.ua

The best All in one ELD-Fleet Management Software on the market

ELD mandate compliance, plus much more to manage your fleet Fleet Management Portal Document Center IFTA Calculation GPS/Geofencing Multilingual Navigation Diagnostics Dispatch POI In fleet messenger Social platform

$29.99

Download the Free basic version today

ALL FOR ONE LOW MONTHLY FEE

EZLOGZ.COM

SUPPORT@EZLOGZ.COM

PHONE: 8000 67007807

SALES@EZLOGZ.COM

......................................... Device include, no annual contract

Р о з сл і ду в а нн я

Розкрито таємницю

найгучнішого вбивства

за останні 60 років Люда Руда

Вбивство актриси Елізабет Шорт, вчинене 72 роки тому, залишається однiєю з найгучніших нерозкритих справ в США. Колишній поліцейський впевнений, що розкрив цю справу, а злочинець – його батько, однак колеги вважають його докази не переконливими.

Безпрецедентна жорстокість Чорнява красуня Елізабет Шорт була однією з тих багатьох провінційних дівчат, які до нестями прагнуть бути актрисами. Вона народилася в Гайд-Парку, передмісті Бостона, штат Массачусетс, в 1924 році. З дитинства обожнювала журнали про кіно. У 19 Шорт покинула рідну домівку і вирушила на захід у пошуках кращого життя. Наступні кілька років вона відвідувала численні кінопроби, але їй не судилося досягти голлівудського успіху, про який вона так пристрасно мріяла. Юна актриса зустрічалася з різними чоловіками. Якийсь час вона була серйозно закохана в майора ВПС США Метта Гордона. Пара оголосила про заручини, але весілля так і не відбулося – Метт Гордон загинув в авіакатастрофі в 1945 році. Після смерті нареченого Шорт жила в Каліфорнії, ніде довго не затримувалася. Вона любила чоловіче товариство і увагу, з радістю приймала дорогі подарунки і банківські чеки. Дівчина витрачала великі суми на коштовні речі, вважаючи за краще голодувати, ніж одягатися “як жебрачка”. Незадовго до смерті, Шорт писала колишньому коханцю про свої плани переїхати в Чикаго, щоб почати там кар'єру моделі. Але і цим планам

May 2019 Ukrainian People

не судилося збутися. Останнього разу дівчину бачили живою 9 січня 1947 року в готелі “Білтмор”, в центрі Лос-Анджелеса. Вранці 15 січня 1947 року в поліцейське управління ЛосАнджелеса надійшов дзвінок від схвильованої жінки, яка стверджувала, що натрапила на розчленоване людське тіло на перетині Нортон-авеню і 39-ої вулиці. Прибулі на вказане місце детективи довго не могли оговтатися від побаченого. На траві біля дороги лежало оголене жіноче тіло, розрізане навпіл вздовж талії. Руки були заведені за голову, а ноги розсунуті. Травми дівчини були настільки жахливими, що очевидці не могли повірити, що хтось міг зробити щось подібне з людиною. По всьому тілу вбитої було видно сліди побоїв, а рот – розірваний до вух. За оцінкою детективів, останні три дні життя Шорт були сповнені болю і жаху. Надзвичайна жорстокість, з якою було скоєно вбивство, вражала навіть досвідчених поліцейських. З тіла жертви викачали всю кров і ретельно вимили його бензином, що не залишало надії виявити відбитки пальців. Поруч з тілом знайшли мішок з цементом, просочений кров'ю.

Скандальна сенсація Наступний день після страшної знахідки став знаковим для газети Los Angeles Examiner – більше примірників за всю історію видання купили тільки в день перемоги у Другій Світовій війні. Зростанню продажів багато в чому посприяв створений журналістами скандальний образ Шорт – її позиціонували як зухвало одягнену молоду дівчину, яка ночами блукала в самоті

вулицями. Натякаючи на те, що вона була елітною повією. Пізніше подруга дитинства убитої згадувала: “Про неї писали просто жахливі речі”. Газети день у день повторювали, що нібито незадовго до смерті Елізабет Шорт отримала прізвисько “Чорна Жоржина”, наслідуючи популярний на той момент фільм “Синя Жоржина”. З численних заяв поліції випливає, що це прізвисько було черговою вигадкою журналістів. Знайомі Елізабет також заперечують, що коли-небудь чули його. 21 січня 1947 року в офіс редактора газети Los Angeles Examiner зателефонував чоловік, який заявив, що це він убив Елізабет Шорт. Він додав, що незабаром редактор отримає важливу посилку з “сувенірами Бет Шорт”. А через кілька днів листоноша виявив підозрілий конверт, адресований кільком місцевим виданням. На конверті було написано: “Ось речі Жоржини”. Усередині виявилися свідоцтво про народження вбитої, її візитні картки і фотографії. Текст на конверті був складений з букв, вирізаних з газети, але деякі слова були написані від руки. Посилку ретельно протерли бензином, як і тіло Шорт, і поліцейські вирішили, що відправник – це і є справжній вбивця. Через кілька днів з'явилося ще одне послання, в якому передбачуваний вбивця вказав місце, де він буде чекати поліцейських, щоб здатися. Однак, він збрехав – на назване місце так ніхто і не з'явився. Після цього надіслав ще одного листа, де повідомив, що передумав і що вбивство Елізабет було виправданим. Увага з боку преси, що породжує численні міфи навколо злочину, приваблювала дивних особистостей – близько 60 осіб приходили в поліцію з повинною у вбивстві Шорт. Розслідування

вбивства нещасної дівчини стало одним з наймасштабніших і найтриваліших в історії США. Детективи підозрювали кожного знайомого убитої. Кілька тисяч людей були викликані на допит, а кілька сотень увійшли до списку підозрюваних. Але ніхто з них так і не був засуджений. Маючи в своєму розпорядженні гігантський штат співробітників і в той же час – не маючи достатніх доказів – поліцейські все ж не змогли пред'явити хоч комусь звинувачення, і до весни 1947 року справу було оголошено “мертвою” (Cold Case). Загадка вбивства Елізабет Шорт й досі розбурхує уяву численних журналістів, слідчих, письменників та вчених. З року в рік з'являлися теорії, що пов'язують вбивство Шорт з іншими злочинами, вчиненими в США в той період. Здебільшого, автори цих фантастичних гіпотез ніяк не можуть підтвердити свої здогади. Вбивство Елізабет Шорт стало частиною американської масової культури. Йому присвятили фільм “Чорна Орхідея” зі Скарлетт Йоханссон у головній ролі, за мотивами злочину виходить серіал “Я – ніч”, що ґрунтується на мемуарах внучки головного підозрюваного. У барі готелю “Білтмор”, де Шорт останній раз бачили живою, пропонують популярний коктейль Black Dahlia. Десятки інтернет-сищиків викладають в мережу нові версії цього загадкового вбивства, письменники видають об'ємні книги. Так, жінка на ім'я Дженіс Ноултон висунула версію, що її батько був вбивцею Елізабет Шорт. “Її книга була мотлохом, все це неправда, – заявила сестра Ноулсон в інтерв'ю газеті Los Angeles Times після смерті автора. – Вона вірила в це, але в дійсності все було не так”.

Р о з сл і ду в а нн я

“Він – як пітбуль” Однак справа Чорної Жоржини знайшлa нове життя, коли за розслідування взявся колишній детектив поліції Лос-Анджелеса Стів Ходель. Він був блискучим поліцейським, впевнено йшов по кар'єрній драбині вгору, розкриваючи найзаплутанішi злочини. У 1986 році Стів пішов на пенсiю і заснував своє приватне агентство розслідувань. Після того як в 1999 році помер його батько, відомий голлівудський лікар, чоловікові треба було розібрати його особисті речі. В одній з коробок він виявив старий сімейний фотоальбом. Деякі знімки були зроблені всесвітньовідомим художником-сюрреалістом Меном Реєм, другом сім'ї. Одна з фотографій особливо привернула увагу Стіва. На ній була молода дівчина з чудовими темними кучерями. Детектив не міг повірити своїм очам – зi світлини на нього дивилася Чорна Жоржина! Стів негайно почав власне розслідування з нуля, копирсаючись в опитуваннях свідків і газетних архівах. Детектив працював в найскладніших умовах: безліч речових доказів було давно втрачено, більшість свідків померли, включаючи детективів, які вели цю справу. Він домігся, щоб ФБР надало йому матеріали про вбивство, а також інформацію, зібрану про його батька. Так він дізнався, що детективи вже тоді підозрювали Джорджа Ходеля, але не змогли зібрати достатньо доказів. Так, а утопсія показала, що нещасну не просто розрізали навпіл – вбивця помістив різака між хребцями так, щоб залишилися цілими усі кістки. Цю процедуру могла провести тільки спеціально навчена людина. У 1930-х роках цьому вчили в медичних школах, в одній з яких якраз навчався Джордж Ходель. Потім детектив вивчив фотографії конвертів, надісланих до редакції газети, і сторопів. Почерк вбивці мав неймовірну схожість з почерком його батька. Також Стів зміг знайти квитанції, які підтверджують, що його батько придбав десять двокілограмових мішків з цементом за тиждень до вбивства Шорт. Такий же закривавлений мішок був знайдений на місці злочину.

May 2019 Ukrainian People

Останні 20 років Стів намагається зібрати усі збережені докази, що пов'язують його батька з вбивством Елізабет Шорт. За цей час він опублікував чотири книги і веде свій особистий блог, в якому розкриває жахливу особистість свого батька. Його перша книга, Black Dahlia Avenger: The True Story – це більше сотні сторінок доказів, перерахованих в хронологічному порядку, подібно до журнальним записів поліцейських. Незважаючи на специфічний формат, вона потрапила до списку бестселерів The New York Times. “Він, як пітбуль, – прокоментувала випуск книги брата його сестра, Келлі Ходель. – Після того як встромив зуби вздобич, він її вже не відпустить”. У 2001 році Стів Ходель звернувся до Стівена Кея, що працює в окружній прокуратурі Лос-Анджелеса, з проханням переглянути зібрані ним докази. Він все ще не був упевнений, що його батько скоїв цей страшний злочин. Але точно знав, що розкопав досить нових матеріалів, щоб знову порушити справу. Через шість тижнів Стівен Кей прокоментував роботу детектива наступними словами: “Завдяки чудовій слідчій роботі сина доктора Джорджа Ходеля, ім'я доктора чекає ганьба і безчестя”. Він також додав, що, якби Джордж був живий, він позвав би сина до суду. Тільки після такої оцінки своєї праці Стів почав писати книгу, щоб поділитися своєю історією з усім світом. За словами сина детектива, той вставав щодня о п'ятій ранку і з неймовірним завзяттям працював над рукописом. Після виходу першої книги детектива, як за помахом чарівної палички стали спливати нові докази провини його батька. Стів Лопес, оглядач газети Los Angeles Times, взявся писати рецензію на книгу Ходеля і під час роботи над перевіркою фактів натрапив на стенограму прослуховування будинку лікаря, встановленого поліцейськими напідставі підозри в іншому вбивстві. Велика частина стенограми не містить нічого примітного, крім однієї деталі. 19 лютого 1950 року в 20.25 детективи зробили позначки: “Жіночий крик. Знову жіночий крик (слід зазначити, що жіночого голосу не було чутно до цього моменту)”. Потім, одного дня він зронив необережну фразу: “Припустимо, я вбив Чорну Жоржину. Вони не зможуть нічого довести. Вони більше не зможуть допитувати мою секретарку, тому що вона мертва”. Лікар привертав увагу поліцейських і раніше. У жовтні 1949 року його звинуватили в розбещенні 14-річної доньки Тамар. На суді троє свідкiв стверджували, що бачили, як Джордж Ходель чiпляється до дочки, але мати виступила на стороні чоловіка, тому його виправдали. Через те, що він проходив підозрюваним у справі про домагання, через рік поліцейські включили його до величезного списку ймовiрних yбивць Елізабет Шорт. Секретарку, згадану в стенограмі, звали Рут Сполдінг. Вона померла від передозування наркотиками. Завдяки даним, отриманим внаслідок прослуховування будинку лікаря, якийсь час його підозрювали у вбивстві співробітниці. Але доказів у поліцейських не було, і

цю справу довелося закрити. Пізніше було встановлено, що Сполдінг планувала шантажувати начальника: дівчина знала, що він навмисне ставив пацієнтам неправильний діагноз, щоб проводити додаткові аналізи та лікування. Стів Ходель багато говорить про дружбу батька з художником-сюрреалістом Меном Реєм. Джордж захоплювався роботами Рея, і дві з них – “Закохані” і “Мінотавр” – мають страшну схожість з понівеченим тілом Елізабет. Стів стверджує, що Джордж таким чином наслідував друга: “Божевілля батька було прямо пов'язане з його вірою в сюрреалізм. Він був нігілістом, ненавидів жінок і садистом вищого гатунку”.

Обірвана нитка Для Стіва справа його батька стала подібною до ниточки у светрі: ти обережно смикаєш її, думаючи, що вона ось-ось закінчиться, а вона продовжує тягнутися – так і в його розслідуванні кожен новий доказ вів до чогось нового, а іноді й до іншого злочину . Стів зміг знайти нитку, яка з'єднувала його батька з десятками вбивств, скоєних по всій Каліфорнії, і в кінці кінців почав підозрювати, що його батько – легендарний вбивця “Зодіак”. Після виходу першої книги Стіва Ходеля успіх був приголомшливим. Однак, після заяви про те, що його батько може бути також відповідальний за злочини “Зодіака”, цікавiсть до його роботи сталa згасати. Читачі вирішили, що детектив занадто захопився своєю нав'язливою ідеєю. Один з офіцерів поліцейського управління Лос-Анджелеса Брайан Карр критично прокоментував розслідування детектива-письменника: “У мене нема часу, щоб довести або спростувати те, що говорить ця людина. Я завалений іншими справами, які, можливо, ще будуть розкриті”. Сам Стів давно відмовився від спроб вплинути на співробітників правоохоронних органів: “Мої читачі – це мої судді і присяжні”. У серпні 2018 року детектив зміг знайти ще одне підтвердження своєї теорії: рукописний лист поліцейським від інформатора, в якому Джордж Ходель названий вбивцею Елізабет Шорт. Стів також знайшов телеграму від третьої дружини Джорджа своєму колишньому коханому, в якій написано: “Твоя думка про Джорджа – правильна. Чи можеш ти сьогодні допомогти дітям і мені втекти з дому, якщо це можливо?”. “Я любив свого батька, – додає Стів. – Я був упевнений, що зможу довести, що він не має відношення до цих злочинів. Мені не вдалося зробити це".

Здо р о в ' я

Холестерину має бути більше, але “хорошого” 10 правильних кроків Чи знаєте ви, що саме серцево-судинні захворювання, насамперед – інфаркти та інсульти – як жодні інші, є убивцями номер один українських чоловіків і жінок? Залишаючи позаду всі інші причини смертей, у тому числі – від усіх видів раку і діабету. Але це не повинно стати приводом, щоб опускати руки. Збагативши раціон лише 9-ма продуктами та додавши пів-години швидкої ходьби на день, ви зможете суттєво знизити рівень так званого поганого холестерину. Саме він є винуватцем хвороб серця та судин. Ось ці десять простих кроків:

Їжте вівсяну кашу Вівсянка знизить рівень “поганого” холестерину (по-науковому: ліпопротеїдів низької щільності або ЛПНЩ), оскільки містить розчинні волокна, так звані бета-глюкани. Бета-глюкани, ніби губка, вбирають та виводять через травну систему цей холестерин, не даючи йому змоги всмоктатися та потрапити у кров. Овес також багатий на антиоксиданти, які протидіють руйнівній дії вільних радикалів на внутрішню стінку судин та попереджують розвиток атеросклерозу. Примітка: Якщо ви не любите вівсяну кашу, то можете вживати 1-2 столові ложки вівсяних висівок, або шроту (продається в аптеках) – додавати їх у готові супи, кисломолочні продукти, смузі, плодово-ягідні пюре і т.п.

Полюбіть мигдаль Мигдаль – джерело мононенасичених жирів, харчових волокон та вітаміну Е – потужного антиоксиданту, що блокує утворення холестеринових бляшок, які “налипають” на внутрішніх стінках судин. Але не накидайтеся на мигдаль – все, навіть дуже корисне, повинно бути в міру! Достатньо однієї жменьки мигдалю в день, оскільки він, як і всі горіхи, містить жир. А це, відповідно, калорії (примітка: 1 грам жиру “дарує” нам 9 калорій!).

Лляне насіння Льняне насіння є чудовим джерелом омега-3 жирних кислот, що мають виражену протизапальну дію. У насінні є два інші компоненти, що напряму знижують рівень “поганого” холестерину: лігнани і харчові волокна. Для того, щоб лляне насіння принесло якнайбільше користі, просто розмеліть його перед вжи-

ванням, оскільки травні ферменти не можуть перетравити жорстку зовнішню оболонку. Рецепт Смузі “Молоді судинки”: 1 повна чайна ложка меленого насіння льону, 1/4 банана, 1 чайна ложка будьяких заморожених або свіжих ягід, 1 чайна ложка горіхів (будь-яких), 150 г 1% кефіру. Збити у блендері і відразу вживати, насолоджуючись “оксамитовим” смаком.

За високих рівнiв холестерину – приймайте псиліум Чи знаєте ви, що особливий вид клітковини, яка міститься в оболонці насіння подорожника, є одним з найпотужніших засобів для зниження рівня холестерину? Ця клітковина є дуже ніжною, не подразнює шлунково-кишковий тракт, зв’язує та видаляє холестерин. Крім цієї дії, псиліум сприяє здоровому травленню. Але важливо пам’ятати, що вживаючи псиліум, потрібно пити більше води, оскільки він має сильну поглинальну дію. За недостатньої гідратації, може викликати закреп.

Не ігноруйте бобові На жаль, українці лише епізодично вживають боби (квасолю, горох і сочевицю), мотивуючи тим, що вони сприяють підвищеному газоутворенню. Щоб звести до мінімуму такі реакції організму, порція має бути не більшою, ніж пів-чашки варених на м’яко бобів. А ще краще, якщо вони потовчені на пюре, або у вигляді супу-крему. Бобові є одними з кращих продуктів для захисту серцевосудинної системи від атеросклерозу. Крім вітамінів та мінералів, вони – одне з найбагатших джерел

Холестерол (іноді холестерин; англ. cholesterol) – речовина з групи стеролів. У значних кількостях міститься в нервовій та жировій тканинах, печінці тощо. У хребетних тварин і людини – біохімічний попередник стероїдних гормонів, жовчних кислот, ліпопротеїнів (сполук, у формі яких ліпіди транспортуються по організму) та вітаміну D. Надлишок холестеролу в організмі людини призводить до утворення жовчних каменів, відкладення холестеролу в стінках судин, порушень обміну речовин. У 1769 році Пулетьє де ла Саль отримав з жовчних каменів густу білу речовину (“жировіск”), що мала властивості жирів. У чистому вигляді холестерол

May 2019 Ukrainian People

розчинної клітковини, яка знижує рівень “поганого” холестерину. Сприяють росту так званих дружніх бактерій в товстій кишці, чим підвищують імунітет організму.

Яблука – щодня! One apple a day keeps the doctor away! Яблука також містять пектини, які, перетворюючись на гель у кишечнику, поглинають “поганий” холестерин. Інші інгредієнти яблук (містяться у шкірці) – поліфеноли – є сильними антиоксидантами, які оздоровлюють печінку та сприяють виведенню холестерину з організму. Тому намагайтеся їсти яблука зі шкіркою, попередньо добре помивши їх.

Їжте продукти, що містять фітостероли Фітостероли у клітинах рослин виконують ту саму функцію, що й холестерин у клітинах людини – вони є структурними компонентами клітинних оболонок (мембран). Не дають можливості “поганому” холестерину всмоктатись кишечником, замінюють його собою, всмоктуючись замість нього. На фітостероли багата обліпихова олія, олія з пророщеної пшениці, насіння сезаму, фісташки та горіхи.

Періодично вживайте продукти із ферментованої сої Соя є ідеальним білком, з низьким вмістом насичених жирів, вітамінів і мінералів. Вона містить ізофлавони, гормоноподібні речовини, які знижують ЛПНЩ. Соєві продукти багаті антиоксидантами, що зменшують запалення у внутрішній стінці артерій. Якщо періодично їсте соєвий білок замість тваринного (напри-

клад, червоне м’ясо), ви автоматично знижуєте рівень не лише холестерину, але й насичених жирів, що також сприяють розвитку атеросклерозу. Тофу, місо, темпе – продукти із ферментованої сої, корисні не лише китайцям, але й українцям, які турбуються про власне здоров’я.

Жуйте часник Вампіри ненавидять його, але серце любить! Завдяки ефірній олії алліцину, яка утворюється при жуванні або витисканні часнику, він також впливає на зниження ЛПНЩ. Алліцин має спроможність зменшувати в’язкість крові, що, в свою чергу, знижує ризик злипання клітин крові та утворення тромбів. Останні є причиною закупорки судин серця та мозку i виникнення інфарктів й інсультів.

Ходіть Ходьба є одним з найпростіших, найбезпечніших і найдешевших способів покращення холестеринового обміну. Прогулянки тривалістю всього 30 хвилин у день захищають серце, збільшуючи кількість “хорошого” холестерину та зменшують об’єм вісцерального жиру (навколо внутрішніх органів). Тільки не забудьте підібрати темп – чим швидший, тим краще для здоров’я і довголіття. Бережіть своє серце! Для кохання, хороших справ. Не обтяжуйте його негативними емоціями, нездоровою їжею, алкоголем. Давайте йому рух та повітря, i воно буде вам вдячне. Бо ще великий Шекспір казав, що “легке серце живе довго”. І я погоджуюсь із ним. За матеріалами сайту 100rokiv.com

уперше виділив хімік А. Фуркруа в 1789 році. Хімік Мішель Шеврель, що теж отримав цю сполуку в 1815 році, назвав її холестерином. У 1859 році Марселен Бертло встановив, що холестерин належить до класу спиртів, тому відповідно до номенклатури його назва має утворюватися з суфіксом -ол. У французькій хімічній термінології одразу ж було прийняте нове найменування холестерол, але стара неточна назва збереглась у деяких мовах. Біонсинтез холестеролу відбувається в цитозолі та мітохондріях клітин. Цей процес має важливе значення в організмі людини, оскільки холестерол виконує низку життєво необхідних функцій.

Ukraine Протистояння. Бої за Одесу 2 травня 2014-го

Анатолій Пономаренко Цей день поділив Одесу на “до” і “після”. В травні минає 5 років вiдтодi, як Одеса захищала своє законне право залишатися Україною. 2 травня тут відбулися криваві сутички і масові заворушення, які призвели до загибелі 48 осіб. Конфлікт розпочався між проукраїнськи настроєними громадянами, ультрас футбольних клубів “Чорноморець” та “Металіст” – з одного боку й проросійськими сепаратистськи настроєними активістами –з іншого. Протистояння почалися у центрі міста на Грецькій вулиці, Грецькій площі і в Колодязному провулку, а закінчилися на Куликовому полі, на місті дислокації “Антимайдану”. Саме там, на Куликовому полі, було найбільше жертв, зокрема, через пожежу у Будинку профспілок.

2 травня 2014 року російські спецслужби зробили спробу захоплення Одеси, подібно до того, як це було зроблено в Криму і на Донбасі. У центрі великого красивого міста розігрався запеклий бій в стилі середньовіччя, оскільки основною зброєю протиборчих сторін були палиці і каміння. Мешканцям міста вдалося відбити натиск проросійських “антимайданщиків”, (який розмістилися на Куликовому полі ще з осені 2013 року) і перейти в наступ. Прихильники Путіна сховалися в захопленому ними будинку профспілок. Потім сталася трагедія, яка остудила гарячі голови любителів “руського міра”. Одеська влада бачила, що в місті готується щось дуже небезпечне. Губернатор звернувся до Києва за допомогою. Новий уряд України, який щойно почав виконувати свої обов'язки після втечі з країни Януковича і гарячково збирав війська для супротиву російській агресії на Донбасі, не мав достатньо сил, щоб направити їх до Одеси. Тому одеським патріотам довелося самим організовувати оборону від проросійських “антимайданщиків”. У критичній ситуації на допомогу прийшли бійці одеської, миколаївської та київської “Самооборони”.

May 2019 Ukrainian People

Бій на Грецькій вулиці

сельністю “колоради” (так в Україні називають шанувальників Путіна за носіння “георгіївських стрічок”, що своїм забарвленням нагадують колорадських жуків) мали перевагу перед “Самообороною”. Але, як тільки почався рукопашний бій, на допомогу “Самообороні” прийшли футбольні “ультрас” – вболівальники “Чорноморця”, хоча у них не було ніякого спорядження для бою. Представники “Антимайдану” несли великий прапор Російської федерації. Українські прапори були на плечах у багатьох патріотів. Це було зіткнення двох цивілізацій: одна, під синьо-жовтими прапорами, відстоювала європейські цінності, а інша, під триколором, боролася за “руській мір”, який вважає себе правонаступником совітів. І справа зовсім не в національності учасників. До числа ватажків одеського “Антимайдану” входили люди з українськими прізвищами: брати Давидченки, батько і син Кваснюки. А за європейську Україну боролися і загинули Андрій Бірюков та Ігор Іванов.

2 травня був ясний і по літньому теплий день. Футбольні вболівальники збиралися на Соборній площі. Було багато людей, панував піднесений настрій і ніщо не віщувало біди. В цей час по Олександрівському проспекту від Куликова поля (площі, де базувалися пропутінські активісти), у бiк Грецької площі вже рухалася колона “антимайданщиків”, майже в середньовічному вбранні: зі щитами, кийками, в касках, в одязі, який захищав тіло від можливих пошкоджень. На деяких були куленепробивні жилети. Вони збиралися атакувати мирних жителів, які проходили в цей час по Дерибасівській. Але розвідка донесла про наближення ворога, і на шляху проросійських колабораціоністів на Грецькій вулиці і в Колодязному провулку був виставлений заслін “Самооборони”, екіпірований аналогічним чином. За чи-

Бойовики рухаються від Куликового поля до Грецької площі

Збір уболівальників на Соборній площі

Грецька вулиця. "Колоради" атакують заслін "Cамооборони", що захищає вболівальників

З'являються перші вбиті. Пострілами з автомата вбиті двоє вболівальникiв “Чорноморця”. По них стріляв, з-за спин міліцейського оточення, “антимайданщик” відомий за прiзвиськом “Боцман”. У прямому ефірі стример показував вбитого хлопця, що лежав на розі вулиць Преображенської і Грецької. Вбитого накрили національним прапором. Поруч стояв на колінах і плакав його товариш. Незабаром перший вбитий, з мисливської рушниці, з'являється і в рядах сепарів.

Колодязний провулок. Сепаратисти ховаються за спинами міліції. "Боцман" і ще один стрілець стріляють в фанів Чорноморця

У 17. 30 – 18.00 супротивники задіяли максимальну кількість своїх сил. Йдуть запеклі зіткнення. Стрімко зростає число поранених. Вболівальники, які збиралися на футбол, нічим не були захищені, не мали ні касок, ні шоломів. Звідси – велика кількість травм обличчя і голови. Але чисельно вони перевершували ворога. Звістка про смерть від вогнепальної зброї Ігоря та Андрія швидко облетіла фанатів і “Самооборону”. Бій став нещадним. Все ж чисельна перевага патріотів над проросійськими колабораціоністами стала позначатися на переході бою. На початку другого тайму матчу “Чорноморець” – “Металіст” трибуни для ультрас на стадіоні спорожніли. Вболівальники поспішили на підмогу до своїх друзів. Все частіше було чути клич фанатів “Чорноморця”: “Адесскій моряк!” – яким вони зазвичай підтримували атаки своїх футболістів, а тепер самі йшли в справжній бій проти “антимайданщиків”. Прихильники федералізації та сепаратизму стали відступати, розсіюватися, велика група забарикадувалася у величезному і розкiшному торговому центрі “Афіна”, що посеред Грецької площі. Під'їжджали і від'їжджали машини швидкої допомоги, які відвозили поранених до лікарень міста. До 19.00 проросійські активісти, що забарикадувалися в “Афіні”, починають здаватися міліції і їх відвозять в автозаках. Вболівальники і самооборона вирушають на Куликове поле для ліквідації табору “руського міру”.

Події навколо Будинку профспілок Генеральна битва була виграна, тепер мав бути штурм табору проросійських активістів. Великі натовпи вболівальників і колони самооборони рушили з місця битви на Грецькій площі до Куликового поля, яке розташоване біля місцевого залізничного вокзалу. Маса людей йшла по чотирьох паралельних вулицях: Рішельєвській, Пушкінській, Катерининській та Олександрівським проспектом. Я дивився цей марш вже після протистояння, по відео. Варто зауважити, що враження складалося сильне. Дуже сильне. Колони йшли під оплески і вітання одеситів, які стояли на вулицях.

May 2019 Ukrainian People

А на Куликовому полі вирішували, як бути далі. Віталій Будько (“Боцман”), який залишив поле битви на машині швидкої допомоги і частина сепаратистів запропонували порятунок втечею (що вони незабаром і зробили). Інші продовжували мітингувати. Один з лідерів “Aнтимайдану”, Антон Давидченко, виступив перед проросійськими активістами на Куликовому полі. Він запропонував присутнім альтернативу: розійтися або захищатися. Після короткої суперечки, проросійські сили вирішили тримати оборону в Будинку профспілок. Однак, керівники “сепарів” не врахували, що в Одесі не мали наміру повторювати помилок Донецька і Луганська, коли дві-три сотні людей займали будинок, влаштовували барикади і їх ніхто не чіпав. Як писав про Донецьк один англійський журналіст: “...А навколо лежало величезне байдуже місто, зайняте своїми справами і проблемами. Майже нікого не цікавило, що зроблять люди в будівлі на площі”. Байдужість й занапастила Донецьк та Луганськ. З табору “Антимайдану” до Будинку профспілок, який знаходиться на тій же площі, стали спішно перетягувати каністри з бензином, інгредієнти необхідні для виготовлення “коктейлів Молотова”, готові пляшки з вибуховими речовинами та іншу зброю. Стали споруджувати зовнішню барикаду перед входом. Всередині будівлі готувалися вогневі точки для стрільців, місце для шпиталю. З усіх будівель Одеси Будинок профспілок, мабуть краще вiд всіх підходив для тривалої оборони. Міцна споруда розташувалася серед площі, далеко від інших будівель. Наявність достатньої кількості людей і вогнепальної зброї дозволяли відбиватися досить довго. Якби не виникла пожежа, то ще невідомо, як склався б штурм. Після цього один з лідерів проросійських активістів Артем Давидченко з найближчим оточенням спішно покидає будинок профспілок на автомобілі. Приблизно о 19.20 перші групи футбольних уболівальників прибувають на Куликове поле. Безпосередньо перед їхньою появою на площі лунають команди проросійських сил: “Всі в будівлю!” А буквально за кілька кроків текло мирне життя – прогулювалися люди їздили велосипедисти і ніщо не заважало сепаратистам зробити крок в сторону і розчинитися у натовпі. Групи футбольних уболівальників і активістів Євромайдану, які прибули на площу в цей час, починають розбирати намети “Антимайдану”. З першої хвилини зіткнення сторони застосовують каміння, сигнальні ра-

кети і пляшки із запальною сумішшю. 19:30. На Куликовому полі горять три намети, патріоти демонтують сцену. “Сепари” обладнали у Будинку Профспілок вогневі точки, звідки прицільно стріляють по бійцях “Самооборони” і фанатах. З даху будинку профспілок продовжують кидати пляшки із запальною сумішшю на площу. З площі, в свою чергу, летять каміння і пляшки на барикаду в районі центрального входу і в напрямку вікон 2 поверху. “Колоради” ведуть вогонь з вогнепальної зброї з декількох вогневих позицій, обладнаних на даху і в кабінетах на 2-3 поверхах будівлі (тоді вогнепальні поранення отримали кілька людей з числа патріотів). Спроба штурму будівлі з тилу була відбита вогнепальною зброєю, одну людину поранено. Гарнізони фортець, затулені надійними стінами, зазвичай мають перевагу перед нічим не захищеними атакуючими. Але в даному випадку найефективнішим видом зброї обох протиборчих сторін були пляшки з “коктейлями Молотова”, які докорінно змінили ситуацію. Пляшки, кинуті з будинку профспілок розбивалися об гранітну бруківку, і розлита суміш швидко вигорала. Зате “коктейлі”, які влітали в вестибюль будівлі, де з підручних засобів, переважно – з офісних меблів, була споруджена барикада другої лінії оборони, знаходили гарну “поживу”. Опісля, офіцер-пожежник пояснював мені, що досягнення хімії в створенні сучасних оздоблювальних матеріалів значно збільшили кiлькiсть людей, що гинуть у пожежах. Летючі речовини, що виділяються при згоранні меблів набагато небезпечніші вiд чадного газу. Досить вдихнути один раз, щоб втратити свідомість. Після другого вдиху врятувати людину сучасна медицина вже не в змозі. Саме цим пояснюється таке велике число жертв – штурм Будинку профспілок дуже швидко перетворився в рятувальну операцію. Десь о 19.40 уболівальники і самооборона пішли в атаку з різних сторін. А вже через 5 хвилин, о 19.45 почалася перша фаза пожежі в фойє, під час якої загинуло декілька осіб. Через 10 хвилин, після того, як прогоріли двері центрального входу і надходження кисню, необхідного для горіння різко збільшилося, під центральною сходовою кліткою вибухнули каністри з бензином, перенесені з наметового містечка і призначені для виготовлення “коктейлів Молотова”. Миттєво загорілися стіни покриті олійною фарбою, температура полум'я, за словами фахівців, піднялася до 700 градусів. Багато людей загинули саме в цей момент.

Грецька вулиця. Вболівальники і "Самооборона"

Вболівальники тягнуть конструкцію розбірної трибуни для порятунку "колорадів" з палаючої будівлі.

Провал “народної республіки” З вікон Будинку профспілок лунали крики про допомогу. Проукраїнські загони самооборони разом з уболівальниками робили все, що було в їх силах, для порятунку людей. Вони кидали мотузки в вікна, розбирали і підтягали частини конструкції трибуни, що дозволило людям з другого поверху порівняно безпечно евакуюватися. В цей же час з верхніх поверхів і з даху в уболівальників та бійців “Самооборони” продовжувало летіти каміння і “коктейлі Молотова”, а також лунали постріли з

вогнепальної зброї. Активіст Євромайдану Андрій Красильников був поранений кулею 12-го калібру. Проросійські сили ще не зрозуміли, що ситуація докорінно змінилася і люди на площі рятують сепаратистів від загибелі. Почали прибувати машини швидкої допомоги. З'явилася міліція. Частина міліціонерів разом з самообороною допомагали завантажувати носилки з пораненим і обгорілими в санітарні машини. Велика частина учасників “Антимайдану” покинула будівлю, не отримавши ушкоджень. Прибувають все нові пожежні машини. Приблизно о пів на дев'яту вечора пожежу було ліквідовано. Міліція арештувала проросійських активістів. Загін “Самооборони” (в тому числі і “Самооборона” з Миколаєва) на автобусах вирушає в табір “антимайданщиків”, розташований на околиці міста на меморіалі “411-а батарея”, де вилучають ящики зі зброєю, протигази та інше військове майно. На флагштоку перед Будинком профспілок було піднято український прапор. Перед флагштоком вишикувались бійці “Самооборони”, які вітають наш прапор гаслами “Слава Україні!”, “Одеса-Україна!”, оплесками. Над площею злетів у закiптюжене небо державний гімн України. Співробітники міліції, військовослужбовці внутрішніх військ та бійці “Самооборони” створюють “коридор” з тильної сторони будівлі і до автозаків, що дозволяє відносно безпечно виводити з будинку профспілок проросійських бунтівників. Після тривалих переговорів, близько четвертої години ранку міліція евакуює близько 45 осіб з даху Будівлі профспілок. Останні прихильники “руського міра” вийшли з укриттів на горищі о 10 годині ранку 3-го травня. У будинку профспілок 29 людей загинули від отруєння продуктами згоряння, 5 – від опікових

травм і 8 чоловік розбилися при падіннях з верхніх поверхів. Шестеро людей загинули від вогнепальних поранень в районі Грецької вулиці, понад 200 було травмовано. Такими були підсумки спроби створення російськими спецслужбами “народної республіки” на території Одеси. З боку активістів Куликовoго поля в злочинах, вчинених 2 травня, спочатку звинувачували понад 100 осіб – переважно, за кримінальними статтями, за організацію масових заворушень, що призвели до людських жертв. 3 травня СБУ та МВС України оголосили, що акція в Одесі була спланована заздалегідь і серед осіб, які влаштували провокації в Одесі, є щонайменше троє громадян Російської Федерації.

Евакуація. Сивій жінці на підвіконні так хотілося "руського міру"! Замість того, щоб няньчити онуків вона полізла в "політику" і тепер вилазить з неї через вікно за допомогою уболівальників "Чорноморця"

Війна

“Веселий Каспер” Бойовому командиру Юрій Гринько (позивний “Праведний”) Народився в 1979 році в місті Києві. Закінчив Ніжинський державний університет. 2015-2016 рр – мобілізований на військову службу. Учасник бойових дій на Сході України. Інженер проектного бюро. Розлучений. Виховує сина.

Знайомтесь – це “Веселий Каспер”. Це – той “привид”, якого “сєпари” ну дууууже не люблять. Він – не один, стоїть на чолі потужної зброї і сформованого ним же підрозділу. Підрозділ – не добровольчий, а офіційний, у складі Збройних Сил України, і ця людина заслужила повагу наших солдатiв та ворогів.

першу військовий виш, потім – військова служба і сотні вихованців, 18-ти річних хлопчаків. Вони повернулись додому справжніми чоловіками, віддавши своєю службою шану державі. Потім Луганщина – і майже два місяці пекла тамтешнього аеропорту. За нею – Донеччина, і зона відповідальності “авдєєвськапромка”. Все було. I все залишилось у спогадах, пам’яті та снах. Через кількасот метрів розташовані ворожі бункери, але тримає свої наша мотопіхота. Через невелику відстань – знову ворог, але тримають оборону “смугастики”. Наші танки розташовані там, де треба, і хлопці знають: в потрібну мить бойова машина виїде на позицію і виконає бойове завдання. Саме так. У кожного на війні – свої обов’язок і хрест.

Щоб потім – навпаки, накрити обстрiлами околиці свого міста і звинуватити в цьому армію України. Мовляв, б’ють “труженнікав”, “шахтьоров” і “мірнаєнасєлєніє”. Згодом у новинах додати: за голову комбата дивізіону “Веселого Каспера” терористи пропонують 10 000 таких ненависних всьому “рузскаму міру” американських доларів. Декілька днів тиші. Специфічної фронтової тиші. Лише поодинокі черги лунають донецьким степом, а під ногами – порепана від спеки земля. Вояк “Одеса” чистить кулемет, “Лось” копирсається в двигуні бензовоза, “Іванич” щось крутить під “ЗІЛом”, згадуючи “незлим тихим словом” роздовбані шляхи Лугандона, а “Мішка” набиває “ріжки” автоматними патронами. Кожен зайнятий своєю справою задля спільної Перемоги. – Батареям – заряджатись. – Неголосно, але твердо звучить наказ. Це означає, що побратимам знову потрібна підтримка, наші снаряди й втручання “Веселого Каспера”. І тому закрутилась вся бойова машинерія, весь дивізіон, сформований та вишколений саме ним – справжнім бойовим командиром. В умовах знищення української армії та неприхованої ворожої агресії, треба мати неабиякий талант, щоб повести бій чітко та злагоджено. Повести на вогневі позиції, виконати завдання та повернути в родини живими синів та батьків. Треба мати мужність, щоб впевнено віддати бойовий наказ, усвідомлюючи відповідальність та не перекладаючи її на своїх солдатiв. A витримка справжнього командира особливо потрібна тоді, коли гримить трикратний залп, і бойовий побратим йде на небо, приєднуючись до безсмертного легіону захисників України…. Одне життя, одна присяга – українському народу. Це – “Веселий Каспер”, і на сотнi квадратних кілометрів нашого Донбасу кожен солдат мав би за честь потиснути йому руку. Слава Україні!

А ще – фронтові дні та ночі, коли особливо дошкуляють ворожі “Нони”*. Їх у “сєпарів” – аж дві на цій ділянці фронту, і саме тут потрібен “Веселий Каспер”. Бо іншою зброєю ту гадюку не дістати. – Батареям – заряджатись! – Впевнено пролунав наказ. І зарядились, і виїхали на “вогневі”, і влупили, і знищили. Батарея виконала завдання, але хлопці тоді не знали, що в тому квадраті “сєпари” маскували ще й склад боєприпасів та майде десять одиниць техніки. “Веселий Каспер” залишив від них самі лише спогади! Розвідка підтвердила інформацію і наголосила, що вороги – чомусь дуже злі. Бо, мабуть, треба знову вигадувати причину, з якої з’явились свіжі “200-ті”. А як думали?! Це їм – не зробити пересувну вогневу точку у вигляді міномета ( як вони звикли), виїхати і залпом накрити наші позиції.

*2 Б 16 або “Нона-К” – потужна 120-мм зброя, розроблена в 1986 р. спеціальним конструкторським бюро м. Перм (Росія). Прицільна дальність – 7100 -8800 м (залежно від виду заряду). Максимальна дальність – 12 800 м. Використовується артилерійськими дивізіонами десантно-штурмових бригад. 22

May 2019 Ukrainian People

Спеціалісти-ортопеди Ярослав Дзвіник, M.D.

Ігор Прус, M.D.

Хірург-ортопед Спеціалізується на: • Реконструкції передніх хрестоподібних зв’язок • Артроскопії • Переломах • Ендопротезуванні

SwedishCovenant.org/Dzwinyk Володіє англійською, українською та іспанською мовами

Лікар зі спортивної медицини Спеціалізується на: • Діагностичній кістково-м’язовій ультрасонографії • Ультразвукових ін’єкціях • Мінімально-інвазивному лікуванні сухожиль (Tenex), синдрому тенісного ліктя, ахіллового тендініту, підошвенного фасциту

SwedishCovenant.org/Prus Володіє англійською, російською та українською мовами

Заплануйте вашу зустріч вже сьогодні! Swedish Covenant Hospital 5215 N. California Ave., Suite 804 Chicago, IL 60625 773-907-7750

В і до м і у к ра ї н ц і

Панас Саксаганський. Останній із корифеїв Ганна Черкаська

Перший професійний український театр називали театром корифеїв. Його визнаними зірками були брати Тобілевичі – з давнього шляхетського роду Тобілевичів, герба “Трживдар”.

радід корифеїв у ХVIII ст. оселився на Чигиринщині, писався Семеном Тубілевичем (Тобулевич, Тобелевич). Байдужість до написання прізвища зіграла жарт із онуком Семена (згадайте п’єсу І. Карпенка-Карого “Мартин Боруля”!). Одружився Семен, знайшлося молодим двоє синів. Адам Семенович Тобілевич чумакував, рибалив, займався бджільництвом. З великого кохання одружився з селянкою Анастасією, мали п’ятеро дітей. Іван КарпенкоКарий говорив про діда Адама: “На ті часи він же був освіче-

May 2019 Ukrainian People

ною людиною! І я не розумію того, як він міг задовольнятися своїм убогим життям і мати при тому завжди рівний, тихий і спокійний характер.” Карпо Адамович Тобілевич – економ у поміщика Золотницького, закохався у покоївку Явдоху Садовську з Катеринославщини. Викупив Докію з кріпацтва, обвінчався. Знайшлося молодим шестеро малят: первісток Іван, другий Михайло; третій Петро; четверта Марія; п’ятий Микола, найменший – Панас. Довелося Карпу Тобілевичу купити більший будинок. Перші троє дітей пішли в батька: були схожі на нього

характерами, обрали професію за його вказівкою; троє менших – “мамині мазунчики” – обожнювали театр. З шести Тобілевичів четверо обрали сцену, хоч жодний не мав професійної освіти. Старший Іван утворив псевдо від імені тата – Карпенко-Карий. Двоє за сценічне псевдо взяли прізвище матері: Марія Садовська (за чоловіком – Барілотті) та Микола Садовський; у Панаса – від назви річечки материного дитинства, Саксаганський.

олись Докійку пани частенько брали у театр; вона зачарувалася сценою, вивчила майже весь репертуар, “Наталку Полтавку” знала напам’ять, декламувала, співала. Діти теж знали “Наталку Полтавку”, пробували ставити виставу вдома, пізніше кожний грав у ній. Єлисаветград був одним із центрів театрального життя Південної України, там виступали відомі артисти. Знаменитий трагік, приятель Т. Шевченка Айра Олдрідж, зіграв Отелло. Панас Саксаганський згадував, як брат Іван пішки дістався з Бобринця до Єлисавета, щоб побачити Олдріджа; як переповідав меншим виставу. З того часу Панас Саксаганський запалився думкою зіграти Отелло. Щосуботи в хаті Тобілевичів були гості: обговорювали вистави, співали, читали Шевченка. Також слухали спів Карпа Адамовича, його кумедні розповіді. Так Панас засвоїв батькову манеру оповідати. Той заохочував дітей співати, декламувати, не соромитися. Казав Панасові: – Ану, Паню, утни нам що-небудь: заспівай або потанцюй. Діти любили театр, але думали про освіту, серйозну професію. Хоча Карпо Адамович мав три класи школи, а Євдокія Зиновіївна була неписьменна. Батько ж мріяв бачити синів на цивільній або військовiй службі, тому спромігся дати їм освіту, найняв учителя музики. Знайомі під’юджували Карпа Адамовича: “І не встидно тобі, Карпе? У тебе отакі діти – і така стара шапка!” Він відказував: “Тому-то у мене такі діти, що така шапка!” Коли 14-річний Іван Тобілевич закінчив чотири класи, батько влаштував його писарчуком у поліцію. Кар’єру Іван зробив швидко: став чиновником повітового суду, але атмосфера на роботi (карти, горілка, хабарі) гнітила. Отримав два прізвиська: “дивний поліцейський”, бо не лаявся по-московськи та не брав хабарів – і “cин pиби”. Бо батько – мовчазний “Карп” (“короп” по-російськи). Все життя Іван обожнював рибалити; на хуторі Надія викопав ставок, ловив рибу – й відпускав. З шести років Панас здобував освіту, закінчив повітову, німецьку школу Шрейтеля, вищу земську школу. Серед однокласників Саксаганського був Олександр Тарковський – родич Панаса (брат дружини Івана Карповича жив і виховувався в сім'ї Тобілевича), батько поета Арсенія Тарковського, дід кінорежисера Андрія Тарковського. Сидів Панас за однією партою з Євгеном Чикаленком. Уже тоді Іван Тобілевич організував драматичний гурток, репетитором був Марко Кропивницький. Двічі на тиждень гуртківці давали вистави, зароблені кошти йшли на навчання бідних школярів. Панас і Микола стали гуртківцями: були на всіх репетиціях, допомагали розтирати фарби, варити клей, малювати декорації. Приїздив до Єлисаветграда композитор Ніщинський. У 1875 році гуртківці показали “Вечорниці”, написані Ніщинським до п'єси “Назар Стодоля”. Першим заспівувачем тепер відомих “Закувала та сива зозуля”, “Ой повій, повій, та буйнесенький вітре” був дебютант Панас Саксаганський. Панасу та Миколі дозволили виступати спочатку в епізодах, потім – у відповідальних ролях. Коли Кропивницький виїхав, Панасові доручили його ролі. “Я їх виконував, наслідуючи Марка Лукича, бо, відвідуючи репетиції

В і до м і у к ра ї н ц і і спектаклі, добре запам'ятав собі всю його манеру грати, всі його рухи, інтонації і міміку. Кропивницький був тоді для мене ідеалом актора і людини, і я старанно копіював його”. Подбали Тобілевичі про працевлаштування нащадків: троє синів – Іван, Михайло та Петро служили в поліції, на дозвіллі бавилися віолончеллю та грою у театрі. Микола (з ним дружив Панас) пішов добровольцем на фронт. На проводах Панас сказав братові: якщо щось трапиться – помщуся. Два роки Микола був на війні з Туреччиною. У 1878 р. Панас вступив до запасного батальйону, звідти – до Одеської військової школи. Дістав призначення в піхотний полк у Миколаєві. Але П. Саксаганський розчарувався у службі, залишив думку про військову академію. Разом з тим, не минав нагоди подивитися спектакль гастролерів, узяти участь у благодійних виставах трупи Чернишова. У серпні 1883 р. в Одесі Панас зустрівся з Марком Кропивницьким, який запропонував роль приятеля Гордія (написав її саме для нього) у спектаклі “Доки сонце зійде, роса очі виїсть”. Два місяці Панас роздумував, потім вступив до трупи Михайла Старицького.Так, у 24 роки Панас Тобілевич став професійним актором. На сцені Миколаївського театру Панас виконав роль Возного в “Наталці Полтавці”. “Вітай мене, Іване, як артиста, що має вже кількамісячний сценічний стаж. Вітай Панаса Саксаганського!” – писав до брата. “І вітаю! І бажаю щастя! Йди твердо тим шляхом, на який ступив!” – відповів Карпенко-Карий. Перша роль на професійній сцені стала й останньою: у 1931 році у театрі імені Франка в спектаклі “Наталка Полтавка” 72-річний Саксаганський грав Возного, а 76-річний Садовський – Виборного. Одеса, троє Тобілевичів в українській драматичній трупі.

Газети писали: “Панас Саксаганський – актор із великим майбутнім. Щаслива постать, виразне обличчя, чудовий голос і безперечний талант”. Про голос Панаса Саксаганського сказав Федір Шаляпін: “Пора мінятися, ви йдіть в оперу, а я – у драму!” Шаляпін два роки працював в українській трупі Григорія Деркача, виконував роль Петра у “Наталці Полтавці.” Талант Саксаганського легендарний: зіграв 107 ролей, i кожна була кращою. Зачарована публіка часто несла актора на руках до готелю. Глядачі шаленіли, коли Саксаганський у Сватанні на Гончарівці”, граючи немудрого Стецька, співав “На курочці пір’ячко рябеє, чи ти вийдеш, серденько, за мене?” У комедії “За двома зайцями” Саксаганський придумав монолог Голохвастова “Єжелі человєк подимется своїм умом вище лаврської колокольні…” Професор-психолог побачив актора у ролі Пеньонжки в “Мартині Борулі” і сказав, що за цією роллю можна писати дисертацію з психопатології. Роллю-шедевром став образ Шпоньки у водевілі “Як ковбаса та чарка...” Панас Саксаганський мріяв про роль Отелло, переклав Шекспіра українською, але українським трупам заборонили закордонний репертуар. А які романтичні плітки супроводжували братів! Уявіть собі: нічна Одеса, високий красень Саксаганський у офіцерській формі несе на руках Марію Заньковецьку, її коханець, Микола Садовський, йде позаду. Городові беруть під козирок. В одеському театрі під час антракту Панас познайомився з акторкою Меланією Хільченко, яка стала його дружиною. Після успіху в Києві в 1883 році трупу десять років не пускали в Україну – щоб не розбудити “небезпечне малоросійство.” Коли брати Тобілевичі з трупою Кропивницького виступали в Петербурзі, преса відзначила нетиповий факт: це – “люди из интеллигентного слоя”. Олександр ІІІ дивився вистави “Назар Стодоля” та “Наталка Полтавка”, дав аудієнцію артистам. Разом брати були недовго: амбітний Микола Садовський сварився з Панасом, ревнував (не до “кицюнь”, а до слави). Врештi, створилася трупа Садовського, а Саксаганський разом із Карпенком-Карим органiзували “Товариство російсько-малоросійських артистів під керівництвом П.К.

Саксаганського”. В основі репертуару були п'єси Івана Тобілевича, режисура – в руках Панаса Саксаганського. Товариство проіснувало 9 років. Обидві трупи подобалися глядачам, але Микола не терпів конкуренції, тому вони домовлялися, хто де гратиме. Часом Микола телеграфував братові: “Грай, не бійся, не приїду!” Нарешті, Саксаганський віддався благодійності. В Кишиневі трупа дала виставу “Чорноморці”, половина збору передали до недільної школи; у Миколаєві – доброчинні вистави на користь “благотворительного общества” і товариства “по устройству школы-убежища для детей нуждающихся рабочих”. Дали величезну кількість благодійних вистав на користь різноманітних установ Одеси; у Маріуполі – концерт на користь чоловічого та жіночого хорів; у Катеринославі збір від вистави “Мартин Боруля” передали на спорудження пам'ятника О. Пушкіну. У Полтаві кошти вiд продажу квиткiв на вистави передали “дому трудолюбия”, безкоштовній читальні та громадській бібліотеці. І. Карпенко-Карий та П. Саксаганський домоглися дозволу поставити у Полтаві пам'ятник Івану Котляревському. Трупа показала тут “Наталку Полтавку” і передала на спорудження пам'ятника весь збір, 332 рублi. (мільйонер Терещенко пожертвував 300). Постійні гастролі, циганське життя розбили родину Панаса. Свою самотнiсть красень розділив із акторкою Колишко (псевдо Квітка). Вона була коханкою Кропивницького, народила та залишила йому сина Павла; потім від шаленого кохання народила доньку Варвару. У цей важкий для неї час вони зійшлися, Панас ніколи не мав дітей, тому охоче доглядав немовля. Знайшовся у них синок Петро. Та розбрат був незагойною раною душі Івана та Панаса, брати мріяли про об’єднання. “Брате Миколо!” – писав Саксаганський. – “Від самого початку заснування нашої трупи і до послідніх хвилин і я, й Іван, при самих найкращих ділах і удачах, мали на увазі одно – з'єднатися з тобою й Марією Костянтинівною для слави й розвитку українського театру. Коли ми будемо втрьох, а Марія Костянтинівна, як діва українського театру – четверта, то яка ж зрада нам буде страшна, хто проти нас підніме прапор бунту?..” Садовський відповів: “Прапор свій складаю на грудях, куди вислати гарде-

роб?. Карпенко-Карий зрадів: “Прапор твій на спільнім древку розів'ється на славу рідного мистецтва, приїзди зараз – ждемо.” І затрiпотів прапор української Мельпомени на вітрах імперії: Москва, Петербург, Кишинів, Варшава… У Варшаві вогнеокий Панас випадково угледів 17-річну Ніну Левченко. Юна акторка, на 27 років молодша, стала вірним коханням на все життя. Лідія Квітка образилася: залишила батькові сина – і пішла заміж за іншого. Ніна й Панас разом гастролювали, виховували Петра. Купили квартиру в Києві на три кімнати, дачу на березі річки під Києвом, їздили відпочивати до Єлисаветграда. Саксаганський полював зi своїми рудими сетерами. Ніна варила геніальні борщі з квасолею, пекла пампушки; ліпила вареники з вишнями. Панас теж поринав у священнодійство: варив варення, пригощав друзів – Сергія Васильківського, Віктора Васнецова. З Васильківським Саксаганський планував зняти фільм “Тарас Бульба”, залишилися сценарні розробки та етюди художника. Та життя не милувало Саксаганського: втрати підточували: померла 36-річна сестра Марія, не стало батьків. Коли упокоївся 62-річний Іван Карпенко-Карий, Панаса розбив перший інсульт. У 1918 р. Панас Саксаганський очолив Державний Народний театр, що був зобов’язаний ставити побутовий, історично-побутовий і класичний репертуар. Він поставив “Розбійникiв” Ф. Шіллера, де грав роль Франца Моора. Це була перша робота режисера, всього Саксаганський поставив 79 вистав. Здійснив свою мрію: поставивтаки “Отелло”, але головну роль грав Борис Романицький. Під час голоду 1919-1921 рр. Панас Карпович ходив по червоноармійських казармах і пиляв дрова, заробляючи кусень хліба. Разом із дружиною, з Садовським виступали по клубах. У 1925 році Саксаганському дали звання народного артиста УРСР. Працював, а інсульти його атакували. Коли Панаса Карповича паралізувало, дружина залишила сцену, щоб його доглядати. Останнього разу Саксаганський виступив у театрі 12 травня 1935 р., коли відзначалось 75-ліття його життя й 50-ліття сценічної діяльності; грав, сидячи в кріслі. У 1936 році Панас Саксаганський разом із Станіславським отримав звання народного артиста СРСР. Помер Панас Саксаганський від чергового інсульту 17 вересня 1940 р. у Києві. Ще за життя корифея у Києві з’явилася вулиця Саксаганського. У день його похорону О. О. Богомолець сказав: “Вулиця в Києві, що носить його славне ім'я, довша вiд тiї степової річечки Саксагань, яку він, з природної скромності, обрав для свого театрального псевдоніма.”

Ганна Черкаська – нащадок козаків. Народилася й прожила в Запоріжжі. За фахом учитель української мови та літератури. У місцевій пресі першою опублікувала розвідку про перебування в Запоріжжі січових стрільців Вільгельма фон Габсбурга (Василя Вишиваного). Перша в області автор і ведуча українських програм на ФМ-радіо: “Історичний календар”, “Дорога болю”, “Вітальня пані Ганни”, “Шибеник” (дитяча). Веде блог “UAHistory”. Увійшла до ста відомих в Україні блогерів.

М од а

Анна Шпилевська Фото: Вікторія Болькіна , Ігор Федорів

Її сукні носять світові зірки – Шерон Стоун, Мішель Козинські та Джессіка Кларк. Її творчий почерк закарбувався в пам’яті тисяч жінок, а одяг бренду цієї проектантки продається більш, аніж у 20 країнах світу. Красива, делікатна і творча – дизайнерка Олена Даць розповість про початок свого “модного” шляху, про нову колекцію і тканини, з яким любить працювати. Не омине увагою й місто романтики та моди – Париж, поділиться враженнями від спiвпраці з брендом парфумів та повідає, для яких саме жінок вона створює такі вишукані сукні.

Ніжний світ суконь бренду

Olena Dats’ – Бренд Olena Dats’ існує вже більше десяти років. І кожних півроку, кожна колекція – це новий старт. З чого починався Ваш творчий шлях, Олено? – Я вважаю датою заснування марки жовтень 2008 року, коли ми вперше повезли свою колекцію до Парижа в рамках Paris Fashion Week. Перша поїздка, перший успішний старт – це все для мене було почесно і дуже важливо. Після того вже десять років поспіль, камінчик по камінчику, як маленьку колекцію, ми збирали партнерів, котрі з часом стали нашими друзями. Коли зараз приїжджаю в Париж, з нетерпінням чекаю приємної зустрічі з кожною людиною. За понад 10 років одяг нашого бренду продається вже більш, аніж у 20-ти країнах світу! Проте, переважно клієнти купують одяг марки Olena Dats’ на Близькому Сході: Саудівська Аравія, Кувейт, Катар, Бахрейн, Об'єднані Арабські Емірати. Головним досягненням є те, що понад три роки наша колекція представлена у Harvey Nichols, Riyadh. – Цьогоріч Ви знову відвідали улюблений Paris Fashion Week. Розкажіть про свої враження. Чи познайомилися там з іконою саме Вашого стилю?

May 2019 Ukrainian People

– Паризький тиждень моди – незабутня подія, адже це – центр модного світу, навколо якого все обертається. Так, звісно, на показах мені щастить зустрічати багатьох цікавих людей зі світу кіно, музики, артистів та художників. – Які моменти у Вашій професії мотивують та запам’ятовуються найбільше? – До створення нових суконь та образів мотивує можливість дарувати незабутні моменти і відчуття тій чи іншій дівчині або жінці. Завжди надзвичайно приємно чути, коли хтось тобі говорить: “У моєму житті була певна подія – наприклад, весілля чи день народження – і завдяки Вашій сукні вона була особливою”. Чи: “Я ходила на перше побачення, і воно запам’яталося, тому що була в сукенці Вашого бренду. А згодом закоханість переросла в прекрасне почуття”. Такі моменти запам’ятовуються надовго. Заради них ми живемо і творимо, саме вони залишають нам теплі спогади. – Розкажіть, будь ласка, про актуальну колекцію, презентовану на Lviv Fashion Week. – У нашій останній колекції представлені сукні із високоякісного шовку, котону, а

також вовни. Треба сказати, що дизайни тканин розробляли ексклюзивно для бренду художники та майстри різноманітних технік. Мотиви ніжної вишивки чимось нагадують паморозь на весняних квітах, а настрій колекції Spring/ Summer19 інспірований картиною “Весна” Вітольда Прушковського. Й справді, колекція вийшла делікатною, мрійливою, як сама весна, тканини, ніби балерини, танцюють у повітрі. – Цікаво дізнатися про Вашу співпрацію з BZ parfums. Розкажіть, будь ласка, про парфуми, які отримали назву “Porichka”. – Насамперед, варто розповісти детальніше про наш моно-брендовий бутик, отож почну здалекa. Виповнюється два роки вiдтодi, як мені пощастило відкрити Olena Dats' Gallery у Львові. Дуже пишаюся магазином, тому що для мене він – як другий дім. Саме тут відбувається безліч цікавих та яскравих подій. До нас приходять багато друзів та знайомих, ми проводимо різні семінари, лекції, вечірки, презентації. Це нова мистецька точка на карті Львова. Також було дуже приємно, що ексклюзивно у нас представляв свої парфуми автор ароматичної композиції Богдан Зубченко.

Літній парфум “Porichka”, створений ним – це цікавий і самобутній квітково-фруктовий унісекс-парфум з красивими відтінками. Прозора, наповнена світлом композиція, балансує між свіжістю та ніжною солодкістю, залишаючи стійкий шлейф. Парфумер за допомогою аромату спробував передати національний колорит і красу природи України. Слухаючи верхній акорд, ти відчуваєш тонкий смак порічки, аромат смородини ніжно відтіняє кислуватий запах ревеню. А серце композиції – це делікатнi пахощi тремтливої конвалії та яблуневого цвіту. У завершальному акорді можна вiдчути хвойний запах кедру, ніжні акценти зеленого листя річкового очерету, мускус і ваніль, що нагадує про свіжу випічку, створену з любов’ю. Отож, ми ексклюзивно представляємо цей парфум у Львові. Минулого року нам дуже пощастило, адже Олена Белова створила не менш вартісні парфуми на базі чорнобривців. Під час Львівського тижня моди ми об’єдналися з Оленою та представляли, окрім власної колекції, ці парфуми. Я пишаюся, що Україна має такі таланти, і що ці люди створюють надзвичайно красиві та витончені речі. – Зовсім скоро до нас завітає літо. А влітку у Львові вже вкотре вiдбуватиметься Ваш улюблений фестиваль Leopolis Jazz Fest. Знаю, що любите джаз, так само, як і академічну музику. Отож, можливо, маєте улюблених класичних чи джазових виконавців, твори яких надихають на новi творчi звершення? – Так, кожного року я з нетерпінням чекаю на Leopolis Jazz Fest. Цей фестиваль є дуже важливим для мене, і завжди відвідую це свято музики і стилю. Не можу сказати, що є великим знавцем джазових творів, в мене нема улюбленого виконавця у цьому напрямку. Час-від-часу люблю піти у філармонію, послухати академічну музику чи джаз. Звичайно ж, це не є якийсь постійний елемент. Люди, які живуть коло моря, не ходять жe до моря весь час. Для мене Leopolis Jazz Fest – це подорож, якoї чекаю. Це мандри навколо світу. Саме на ньому можна почути найрізноманітніші ритми та відчути творчу атмосферу, в яку занурюєшся повністю і відволікаєшся від буденності. Це також своєрідна медитація, тому я з нетерпінням її виглядаю.

– Так, Leopolis Jazz Fest – це справді яскрава подорож у неймовірний, барвистий світ джазу. Але давайте від сфери музики повернімося до колористики. Як вважаєте, чи впливає колір на світосприйняття людини? Адже існує психологія кольору, яка також грає роль у нашому становленні як особистостей. – Так, звісно. Не буду говорити про колір, бо мої сукні не є аж такі кольорові, переважно – це бежевий і чорний. Проте, повторю, що чую від клієнток і друзів: мої сукенки створюють атмосферу свята, відпочинку, розслабленості. Тобто, клієнтка обирає сукню, вона одразу уявляє собі якийсь курорт, можливо, вечірку, коктейль. У нашому шаленому ритмі, коли ходимо на роботу щодня й робимо якісь речі, які потрібно робити, ми одночасно губимо свою ідентичність. Завдяки сукням марки Olena Dats’ жінки можуть опинитися у якісь іншій, приємній та бажаній атмосфері. Також завжди вiдрадно чути від стилістів, що в лукбуці на фото сукня виглядає так, як я собі задумала, запланувала. Але, коли стилісти беруть сукенки у свої руки, вони фантазують та міксують найрізноманітніші образи. Дуже приємно, що одяг, створений мною, надихає інших людей на творчість. – Чи маєте улюблені тканини? – Як художник має пензель, фарби і полотно, а скульптор використовує, наприклад, глину, так само для мене тканини – це своєрідні фарби. Якщо їду ознайомлюватися із ними, то люблю перебирати, відчувати їх на дотик. А коли приїжджаю на виставки тканин і підбираю той чи інший матеріал, то отримую море задоволення від самого процесу, навіть поринаю у інший світ. Матерії надихають на нові колекції. Особливо мені подобається, що зараз є безліч можливостей створити свою

унiкальну тканину, свої мережива та трикотажі. Матеріал може бути тільки твоїм, виготовленим для твого бренду. Також iснує багато засобів для створення авторських примірників. Одним із них є принт. Ти можеш сама намалювати будь-яку картину, перенести її на тканину за допомогою цифрового друку. Крім усього, існує ще й шовкодрук. Він приємніший на дотик, кожне зображення наноситься вручну, воно несе тепло людських рук. Люблю вишивку, як ручну, так і машинну. За великим рахунком – це теж своєрідне мистецтво, адже художник створює свій дизайн. – Чого очікуєте від поїздки в Чикаго? Чи були Ви колись в США та Канаді? Які враження від цих поїздок? – Від поїздки в Чикаго очікую нових знайомств, нових друзів та зустрічей з цікавими людьми, моря вражень. Адже подорож завжди дарує багато надзвичайних емоцій. Я вже мала можливість побувати в Америці з показами. Один із них відбувся на Благодійному марафоні, ініційованому Export Promotion Office при Міністерстві економічного розвитку та торгівлі України і благодійного фонду Help Us Help The Children та за підтримки Western NIS Enterprises Fund. Подія вiдбувалася в п’яти містах: НьюЙорку, Чикаго, Вашингтоні, Нью-Джерсі та Філадельфії. Кошти від продажу квитків на показ та проведеної лотереї були спрямовані на оздоровлення дітей, які втратили своїх батьків у зоні АТО. А також дітей-переселенців з окупованих територій України. Знаковим був показ у Канаді, адже відбувався на економічному форумі, а під час нього була підписана угода про співпрацю України та Канади. Це була відповідальна й поважна місія. – Які плани на майбутнє? Які події плануєте відвідати найближчим часом?

– Оскільки для мене кожна жінка є особливою та важливою, планую презентацію колекції весна-літо 2019 в рамках Lviv Fashion Week. Цьогоріч я обрала надзвичайну локацію – Львівську національну галерею мистецтв імені Б.Г.Возницького. Шедеври цієї галереї надихнули мене на створення особливих образів, представлених на подіумі. Також будемо святкувати прихід весни і гарно проводити час у нашому бутику Olena Dats' Gallery, де клієнтки зможуть спробувати себе у ролі моделей. До речі, на наших знаменитих сходах виступали безліч співаків та гуртів, серед них – Іларія, Уляна Горбачевська, Рокаш. У нашому бутику Olena Dats` Gallery кипить веселе та бурхливе життя. Я, звісно, радію цьому, адже робота приносить мені багато задоволення. Запрошуємо чарівних леді до нашого магазину, адже тут ви знайдете найвишуканіші та найкрасивіші сукні.

Ukrainian People May 2019

С п о рт

Історія цього виду спорту веде в далеке минуле і бере початок з 1719 року, коли вiдбувся перший офіційний чемпіонат Англії з боксу. Його переможцем став Джеймс Фігг, який зберігав цей титул протягом 15 років. Зазначимо, що у ті часи бої між боксерами проводились без рукавичок – “голими кулаками”. Останній такий бій відбувся в Америці в 1889 році між Мітчелом Кіпрайвіппом та Джоном Салліваном, (у 1882 році Салліван став першим чемпіоном світу з боксу). Пiд час проведення боїв голіруч спортсмени наносили один одному жорстокі удари, переважно – в обличчя, i це було жахливим видовищем не для слабких людей. Відтак, згiдно з правилами, розробленими журналістом Джоном Чемберсом та маркізом Джоном Дугласом, поєдинки стали проводити тільки в боксерських рукавичках.

УКРАЇНСЬКИЙ БОКС Сергій Хорун, власний кореспондент Ukrainian People Слав’янськ, Донецька область З 1920 року бокс постійно включений до списку змагань Олімпійських Ігор, і з того часу росте його популярність у всьому світі. Коли ми слідкуємо за новинами боксу, які висвітлюють перемоги професійних боксерів з України, то мимоволі запитуємо себе: з чого почались світові успіхи нашого боксу? Одразу на думку спадає дует українських боксерів в надважкій вазі – братів Віталія та Володимира Кличків. Вони досягли феноменальних успіхів, і на двох володіли всіма чотирма поясами професійних чемпіонів світу. Шкода, що вік спортсменів – доволі короткий. Однак, брати Клички з честю закінчили спортивну кар’єру, залишивши по собі такий ореол слави, що до боксерських секцій прийшли тисячі хлопців – в Україні підросла надійна зміна. На сьогодні маємо чотирьох чемпіонів світу серед боксерів-професіоналів в різних вагових категоріях: в найлегшій вазі – Артем Далакян, в напівлегкій – Василь Ломаченко, в напівважкій – Олександр Гвоздик та в першій важкій – Олександр Усик. На чотирьох вони мають 8 чемпіонських поясів, і за цими показниками Україну випереджають тільки США, Мексика та Велика Британія. Треба також зазначити, що усі вони майже одного віку: Ломаченку – 30 років, іншим – по 31-му, тож можемо ще довго насолоджуватися перемогами наших чемпіонів.

May 2019 Ukrainian People

есна цього року стала напрочуд насиченою спортивними подіями для українських боксерів-професіоналів. Дніпрянин Артем Далакян буде захищати свій титул влітку, 15 червня, в Києві, де зустрінеться з тайцем Саравутом Таворнхамом. Артем володіє чемпіонським поясом за версією WBA в найлегшій вазі до 51 кг. Інші троє чемпіонів проведуть свої бої ще цієї весни. Так, 31 березня на “Арені 2300” в Філадельфії, США, чемпіон світу в напівважкій вазі (вага спортсмена до 79 кг) за версією WBC, харків’янин Олександр Гвоздик захистив свій титул в поєдинку з французом Дуду Нгумбо. Це був перший захист Гвоздиком чемпіонського пояса. Поєдинок тривав неповних 5 раундів і вiдбувався

за очевидної переваги нашого боксера. Він декілька разів прицільно влучив французовi в голову. В 5-му раунді Нгумбо під пресингом Гвоздика тільки те й робив, що захищався, постійно відступаючи назад, і навіть в один момент опусив руки. На другій хвилині п’ятого раунду 37-річний француз конголезького походження раптом впав на канати рингу і, зіславшись на травму гомілки, припинив поєдинок. Технічним нокаутом перемога була віддана Олександру Гвоздику. Статистика теж підтверджує перевагу нашого чемпіона. Він наніс супернику 47 точних ударів, а Нгумбо – лише18. Нагадаємо, що Гвоздик став чемпіоном світу,

перемігши діючого володаря чемпіонського пояса в цій категорії, канадця Адоніса Стівенсона. Поєдинок відбувся 2 грудня 2018 року в канадському Квебеку. Двобій проходив дуже жорстко, з деякою перевагою Стівенсона. Але в 11-му раунді Гвоздик нокаутував Стівенсона ударом в голову та ще й так, що тому була потрібна термінова медична допомога. Пізніше в лікарні його ввели в штучну кому, і до цього часу Стівенсон перебуває на лікуванні та реабілітації. Тому, на мою думку, вихід з бою Нгумбо через буцімто травму – цілком закономірний. Він, мабуть, не захотів повторити долю Стівенсона.

квітня в ЛосАнджелесі, США, відбувся довгоочікуваний бій між одеситом Василем Ломаченком та претендентом на чемпіонство британцем Ентоні Кролла. Багатофункціональний спортивний комплекс “Стейплс-Центр” вмістив 20 тисяч глядачів, які стали свідками цікавого, але досить короткого поєдинку.

Ще 2,6 мільйона телеглядачів в Україні переглядали цей поєдинок за ранковим часом. З самого початку і до другої хвилини четвертого раунду перевага Ломаченко над суперником була незаперечною. Про це також свідчить статистика. Василь наніс супернику 72 точних удари, натомість Кролла – тільки 12. На початку четвертого раунду блискавична атака чемпіона завершилася потужним правим боковим ударом в скроню претендента, після якого Кролла впав і довго не міг піднятися з настилу рингу. Бій закінчився нокаутом – переміг Ломаченко. Він захистив свій титул чемпіона в напівлегкій вазі до 59 кг за версіямм WBA та WBO. Чекаємо і надалі від нашого чемпіона нових поєдинків та яскравих перемог. За словами самого Ломаченка, наступний бій він хоче повести з Річардом Коммом або Майкі Гарсією. Зазначимо, що ці бої будуть безкомпромісними, а переможець стане абсолютним чемпіоном. Сподіваємося, що ним стане саме Ломаченко.

ле найцікавіший поєдинок чекає на українських вболівальників 25 травня цього року. В штаті Мериленд США на арені “MGM National Harbor” в місті Оксон-Хілл киянин Олександр Усик проведе свій перший бій в надважкій вазі (що більша 91 кг), з камерунцем Карлосом Такамом. Спочатку перший бій в надважкій вазі Олександр Усик планував провести з росіянином Олександром Повєткіним. Проведення поєдинку планувалось 18 травня в Чикаго, адже там – найбільша українська діаспора в США. Передбачалась шалена підтримка Усика вболівальниками. Повєткін спочатку відмовився від цього бою, а пізніше погодився. Але на той час Усик вже почав підготовку до бою з Такамом, і тому проводити зустріч з росіянином не було жодного сенсу. Та й місце проведення поєдинку було змінено з Чикаго на Мериленд. 6 квітня цього року Усик та Такам дали прес-конференцію напередодні бою. Усик: “25 травня – важливий момент для моєї кар’єри. Я перейшов у суперважку вагу. В крузервейті я був абсолютним чемпіоном, така моя ціль і в хеві-вейті... Це буде тяжкий бій, але мені потрібно випробувати себе проти суперника світового класу на шляху до моєї мети”. Такам: “Усик домігся всього у важкій вазі і я готовий вітати його в новому світі боксу, в суперважкому дивізіоні. Можу пообіцяти відмінний бій, я організую Усику важкий тест в його дебюті в суперважкій вазі. У мене величезні амбіції в цьому

дивізіоні, і цей бій дасть мені шанс довести це”. За словами промоутера нашого боксера Олександра Красюка, Такам – потужний боксер, який бився з Джошуа і з тим же Повєткіним, провів 36 поєдинків, отримав п’ять поразок та 28 перемог нокаутом.

Тож побажаємо нашому боксеру перемоги! А для любителів прогнозів просимо надавати їх в коментарях. Мій прогноз такий: бій закінчиться в шостому раунді за 20 секунд до його закінчення. Дострокову перемогу здобуде Олександр Усик.

Diaspora Союз Українок Америки імені Лесі Українки: Відділ 140 (Чикаго) допомагає Україні Благодіяння треба не розкидати, а розподіляти. Справа не в тому, що ти дав, а в тому, кому ти дав. (Сенека)

засобів особистої гігієни та інших необхідних речей повсякденного вжитку для матерів та дітей в Центр Доброти Марти Левченко “Мрія Марти”, що в Чернівцях 19 червня 2018 року. 6. Надіслано подарунки (памперси, настільні ігри, фрукти) до Дня Святого Миколая тридцятьом дітям з інвалідністю спричиненою spina bifida в Тернопільську дитячу обласну лікарню. 7. Надано одноразову допомогу хворим діткам на загальну суму $3,140 (серед яких – сильний духом Іванко Михайлів з села Глибівка, Івано-Франківської області, що одужав від раку). 8. Переслано 220 доларів до Стипендійної Акції СУА у 2018 році.

Оксана Таратула Ще у далекому 1925 році з об’єднання п’яти жіночих товариств Нью-Йорка й околиць постала одна з найвідоміших жіночих організацій США – Союз Українок Америки (СУА). Появу організації спонукало виключення Національної Ради Жінок України із Міжнародної Ради (членом якої наша філія була від 1920 р.) в травні 1925 року на Ґенеральній Асамблеї у Вашингтоні, США. Це сталося у зв’язку з тим, що Україна втратила свою державну незалежність, яка була обов’язковою передумовою членства. Метою СУА стало збереження української ідентичності і культурної спадщини. Крiм того – ініціювання починів, що інформували б американське громадянство про нашу культуру, матеріальна допомога українцям на теренах США і поза їх межами, підтримка зв’язків з іншими – українськими і американськими та міжнародними науковими організаціями, зокрема жіночими – організованої участі в українському, американському та міжнародному жіночому русі. СУА стала організаторкою і натхненницею величезного числа практичних акцій, освітніх та видавничих проектів, виставок, зборів коштів на нагальні потреби громад на батьківщині. Сьогодні Союз Українок Америки поповнюється новими відділеннями і новими добрими справами.

Відділ #140 Союзу Українок Америки був створений в Чикаго у 2017 за ініціативи молодих дівчат, які мали палке бажання допомагати Україні. Так у Місті Вітрів об'єдналися 26 активних членкинь задля спільної мети – допомоги дітям в Україні, яка надається у двох напрямках: придбання медичного обладнання для новонароджених та допомога у лікуванні важкохворих. За перший рік дівчатам вдалося зібрати кошти і закупити обладнання для інтенсивної терапії немовлят, народжених завчасно і з критично малою вагою, для лікарні в Чорткові (Тернопільщина) та зібрати потрібну суму для придбання двох кардіотокографів для пологового відділення Богород-

чанської центральної районної лікарні (Івано-Франківщина). У 2018 році Відділ СУА №140 звітував про виконання наступних благодійних проектів: 1. Забезпечення Чортківської районної лікарні медичним обладнанням: - фетальним кардіомонітором “Біомед” BF 500; - пристроєм обігріву новонародженого з функцією фототерапії УОН-ОЗФ; - відсмоктувачем медичним “Біомед” 7-E-D; - насосом інфузійним “Біомед” МЕ-600; - столиками анестезіолога СТ-А. 2. Було придбано два кардіофетальні монітори “Біомед” для пологового відділення

May 2019 Ukrainian People

Богородчанської центральної районної лікарні (за допомогою такого устаткування можна точно діагностувати серцебиття та положення дитини в утробі матері). 3. Придбано для Тернопільської обласної дитячої лікарні компактний дитячий цистеоурестроскоп – для покращення лікувально-діагностичного процесу дітей з інвалідністю з приводу Spina bifida та гідроцефалією. 4. Закуплено необхідне медичне обладнання в пологовий відділ Зборівської районної лікарні (шприцовий насос, дитячий та дорослий відсмоктувачі, комплект монополярних електродів для гінекології). 5. Організовано гуманітарну акцію пересилки одягу,

Відділ #140 Союзу Українок Америки проводить різноманітні благочинні акції в діаспорі, більшість яких організовуються при українських церквах, культурних цетрах, школах та українських фестивалях. Цього року, щоб зібрати необхідні кошти на заплановану допомогу, союзянки колядували, продавали печиво при УГКЦ Святого Йосифа Обручника та Святих Володимира і Ольги (подяка – отцям-парохам Миколі Буряднику та Олегу Кривокульському за грандіозну підтримку), влаштовували майстер-класи, продавали сувеніри на Різдво та Великдень та здійснили багато інших добрих справ. “Якби могли зібрати більші суми, то мріємо допомогти кожному потребуючому”, – розповідають дівчата. Також для них важливим є повний контроль за цільовим використанням коштів, звіт, співпраця з пресою, передача обладнання довіреним особам. Хочу підкреслити найважливіше: стільки доброти і безкорисливості, стільки любові до дітей, яка переповнює серця наших любих союзянок, я ще не зустрічала! Дівчата дуже дружні, жертовні й працьовиті. Попри попсякденну зайнятість (робота, навчання, маленькі діти, тощо), вони знаходять час на найважливіше – турботу про ближнього, хворих дітей, допомогу неньці-Україні. Для мене щастя – бути однією з них. Благодійність – це не лише прагнення поділитися грішми тих, хто їх має багато, з тими, хто їх потребує. Це стан душі людини, коли потрібно часом жертвувати своїми інтересами та проблемами, співчувати комусь, підтримувати, любити та поспішати на допомогу. Це і є виявом людяності, на який в наш час, на жаль, cпроможний не кожен. Адже це – та вузька стежка, якою йде меншість. Бо вона вимагає зусиль. Відділу #140 Союзу Українок Америки в Чикаго можна допомогти: - ставши волонтером одного або багатьох наших благодійних заходів, - внести грошовий внесок на наш рахунок в кредитівці “Самопоміч” (Selfreliance #170015), - перерахувавши благодійний внесок на наш рахунок через PayPal: unwlachi140@gmail.com, - розповівши про нашу діяльність або поширюючи цей матеріал в соціальних мережах. Про цей відділ СУА можна знайти більше інформації на фейсбук-сторінці unwlabranch140 або в інстаграмі – unwla140.

О с в і та

ЕВАЛЮАЦІЯ ДИПЛОМУ В США Вікторія Мізюк Евалюація (англ. “evaluation”) – це прирівнювання дипломів іноземних навчальних закладів до освітніх стандартів США. Простіше кажучи, визначення того, який у вас освітній рівень згiдно американських вимог. Наприклад, маєте диплом спеціаліста або магістра з якогось фаху, але в перерахунку на стандарти США у вас може вийти, наприклад, бакалавр. Евалюація може знадобитися, якщо хочете навчатися в США, або при працевлаштуванні на ті посади, де буде потрібен диплом, отриманий в рідній країні. Ми звернулися за порадами до Вікторії Мізюк, яка в Україні закінчила Івано-Франківський національний медичний університет, працювала на посаді доцента кафедри внутрішньої медицини № 2 (викладала кардіологію для студентів 6-го курсу) і яка повністю евалюювала PhD – Doctorate degree. В Америці Вікторія викладала в Aquarius Institute та паралельно – в Loyola University Chicago, Depertment of Public Health Science. Її поради допоможуть вам вирішити питання з евалюацією дипломів.

– Вікторіє, ви в Чикаго – всього один рік. Як Вам вдалося так швидко евалюювати дипломи та вже працювати викладачем в США? – Перш за все, хочу запевнити, що в процесі евалюації нема нічого складного, і я рекомендую робити це i тим людям, які хочуть працевлаштуватись, і тим, хто бажають продовжити навчання в США та отримати американський диплом. Зазвичай, процедура евалююації триває два-три місяці. Щодо термінів адаптації – мені пощастило, оскільки в Україні я працювала викладачем 12 років, 10 з яких – викладала виключно англійською. Тому проблем з мовою не було. Проте, навіть, якщо ваш рівень англійської недостатньо високий, потрібно евалюювати диплом. Для прикладу – один семестр (6 місяців) англійську мову можна повчити в університеті. За потреби можна взяти ще один, додатковий семестр. Але зазвичай, як показує статистика, цього часу достатньо – незалежно вiд того, який у вас початковий рівень. Часто з вищою освітою з України можна вступити відразу на післядипломне навчання, тривалістю один рік, наприклад, MBA (Master of Business Administration). – Які варіанти евалюації дипломів? – Є два варіанти. Перший – ви приносите диплом та додатки у навчальний заклад, в якому хочете навчатись (деякі навчальні заклади роблять це самі). Другий – з допомогою незалежної організації. Цей варіант, однозначно, є кращим, оскільки згадана структура не є матеріально зацікавленою. Іноді навчальний заклад може сказати, що вони нічого не розуміють у нашій системі оцінювання та кредитно-модульних показниках i пропонують взагалі повторити навчання спочатку. Евалюювати дипломи можна як державного зразка, так і приватних навчальних закладів (університети, інститути, коледжі, технікуми, училища).

May 2019 Ukrainian People

– З чого почати? – В Америці є національна асоціація компаній, які роблять евалюації – NACES (National Association of Credential Services). Зараз туди входять 20 організацій. Члени цієї асоціації відрізняються від інших евалюаційних компаній (яких є понад сто) тим, що їх оцінювання приймаються в будь-якому штатi. Звичайно, я не маю особистого досвіду евалюації у всіх цих компаніях, але можу настiйно рекомендувати компанію, якою надзвичайно задоволена та яка дуже прихильно ставиться до українських дипломів. Ця компанія називається Word Education Servise (WES), http://www.wes.org. Згадана організація вважається кращою, і її евалюація буде прийматися будь-яким працедавцем та університетом. В одному з університетів, до якого я подавала документи для працевлаштування, мені сказали, що їм потрібна евалюація тільки з WES. Інші

університети назвали дві компанії, з яких вони приймають евалюації, однією з них теж була WES. Ще в одному університетімені повiдомили, що їм нема різниці, з якої компанії, але тільки вiд членів названої асоціації. Тому, якщо ви думаєте, де робити евалюації, то дуже раджу вибрати компанію, яка належить до асоціації, а найкраще – у World Education Services. Евалюації інших компаній, які не входять до NACE, можуть визнаватися тільки на території окремого штату, або навіть окремої місцевості. – Як Ви прирiвнювали Ваші дипломи? – У мене є дипломи про закінчення медичного університету та науковий ступінь. Коли вчилася в Україні, Міністерство освіти щойно ввело кредитно-модульну систему. Я замовила дублікат додатку, і мені перерахували дисциплiни в моєму навчальному закладі уже за новою системою (це

великий плюс, я вважаю). Ви також можете так зробити, якщо у вас є додаток старого зразка (до 2007-го приблизно, залежно від навчального закладу). В першу чергу, потрібно було зробити апостиль – це такий папірець, який в Міністерстві освіти прикріплюють до вашого диплому, та їх разом зшивають червоною стрічкою. Апостиль можна поставити в Міністерстві освіти України, або посередником може бути інша організація. Наприклад, організація “Апостиль-Документ”, до якої потрібно звернутись в Україні під час евалюації диплому для компанії WES. Апостилі потрібно зробити на усіх дипломах та додатках. Для чого потрібний апостиль? Він підтверджує, що ваші дипломи та додатки – нефальшиві. Переклад дипломів та додатків ви можете зробити самостійно у сертифікованого нотаріуса (як українського, так і американського).

Багато українців починають у США навчання спочатку (з коледжу), не зважаючи на попередню освіту в Україні. Іноді навіть, окрім безкоштовного навчання, їм надають стипендії. Після закінчення навчання вони показують дипломи про вищу освіту з України у комплексній евалюації – й таким чином отримують великі неприємності. Коледж позиває їх до суду і змушує відшкодувати вартість навчання. А також можуть звинуватити у свідомо наданій неправдивій інформації. Будьте обачними!

– Як покроково виглядає процедура евалюації? – Вона починається з реєстрації на сайті WES та створення свого персонального електронного кабінету на даному сайті (це зовсім неважко). Ви вибираєте мету. Це може бути програма для працевлаштування та імміграції, програма для навчання, ліцензування або сертифікації всіх спеціальностей. Заповнюєте анкету та подаєте інформацію про всі ваші дипломи. Чому це важливо? Дана компанія оцінює ваш загальний (сумарний) рівень освіти, тому потрібно подати усю інформацію. Після оформлення заявки потрібно оплатити замовлення онлайн (мої три дипломи обійшлися приблизно 300 доларів). Один диплом буде коштувати приблизно 160-200 доларів. Я також замовила в них декілька вакуумних пакетів з евалюацією, що й вам рекомендую зробити (це ще додатково – біля 40 доларів). Після цього ви отримуєте відповідний номер WES. Збережіть його. Оригінали документів з апостилем, перекладом, номером з WES ви подаєте в українську компанію, яка готує документи для WES – “Апостиль документ” (вул. В'ячеслава Чорновола, 25, Київ, Україна, 02000). Забираєте ці документи в Україні і відправляєте їх у компанію WES. Компанія WES може також відправити готові евалюйовані документи у вакуумному пакеті у навчальний заклад або організацію, в якій плануєте навчатись або працювати. Хочу наголосити на дуже важливій, на мій погляд, речі. Багато українців починають у США навчання спочатку (з коледжу), не зважаючи на попередню освіту в Україні. Іноді навіть, окрім

безкоштовного навчання, їм надають стипендії. Після закінчення навчання вони показують дипломи про вищу освіту з України у комплексній евалюації – й таким чином отримують великі неприємності. Коледж позиває їх до суду і змушує відшкодувати вартість навчання. А також можуть звинуватити у свідомо наданій неправдивій інформації. Будьте обачними! – Які документи потрібні для евалюації? – 1. Оригінал диплома з апостилем. 2. Оригінал додатку до диплома з апостилем. 3. Переклад. Перебуваючи в США, відправляти оригінали документів в Україну поштою мені було лячно, оскільки був досвід, коли посилки не доходили до адресата в Україні. Тому я передавала друзями, які летіли в Україну. Якщо нема такої можливості, краще відправляти документи не звичайною поштою, а американськими поштовими службами – Fed Ex або UPS. Контакти організації WES: Адреса: 64 Beaver St, №146, New York, NY 10004, USA Офіційний сайт: www.wes.org Телефон: + 1-212-966-63-11 – Чи повертає WES оригінали документів? – Звичайно, оригінали документів повертаються заявнику після евалюації. Тобто, вам прийдуть два листи – в одному будуть оригінали документів, в іншому – сама евалюація та додаткові конверти з евалюацією, якщо ви їх замовили.

Запечатаний пакет з організації “Апостиль документ” мені передали в США, звідки я його відправила в Нью Йорк. А готові зелені вакуумні пакети мені прийшли на адресу, яку я вказала в США (зворотню адресу). – Чого Ви хочете побажати нашим читачам? – Якщо у вас є освіта з України – зробіть евалюацію! Працюйте за вашою спеціальністю, або здобувайте нову, яка вам до душі, але не нехтуйте вашими попередніми досягненнями! Адже вони у більшості випадків зараховуються.

Ми, українці варті найкращого! Допомагаймо один одному, бодай інформацією, оскільки вона може бути дуже потрібною іншим людям!

Entertainment May 2019

We recommend the best events, festivals, and fun things to do in Chicago, Illinois.

Ukrainian People Fashion Show (Spring-Summer, 2019) Friday, May 3rd, 2019 Door open 7:00 PM /The Show starts 8:00 PM Afterparty: 10:00 PM – 1:00 AM ▸ New Collections of The Ukrainian Fashion Stars Oksana Mukha & Olena Dats. PLEASE JOIN US FOR SHOPPING EXPERIENCE FOLLOWED A RUNWAY SHOW Tickets: Presale – $ 30.00, At the Door – $ 35.00 | ukrainianfashionshow.us Locaation: Lone Tree Manor Banquet Hall, 7730 N Milwaukee Ave, Niles, IL 60714 Questions? Please call us: 773-844-0401 Lilac festival May 1 – 19, 2019 ▸ Enjoy lilac-themed events at Lilac Time in Lombard, including concerts, plant sales, tours, a formal ball, a stroll through Lilacia Park, beer and wine tasting, 5K, and an art & craft fair. Polish parade May 4, 2019 ▸ Polish Constitution Day Parade celebrates ratification of the Polish constitution in 1791 and is billed as the biggest Polish parade outside Poland, on S. Columbus Drive (from Balbo Street to Monroe Street). Free.

Progressive party May 4, 2019 (7 to 11 p.m.) ▸ Enjoy dancing, entertainment, an open bar, light bites, DJ music, and performances by Jeezy’s Juke Joint at ChiQ, a fundraiser for the LGBTQ community at South Shore Cultural Center. Greek parade May 5, 2019 ▸ The annual Greek Independence Day Parade is on N. Halsted Street (from Randolph to Van Buren). Free.

Yacht party May 10 – June 1, 2019 ▸ Set sail on a Booze Cruise for stellar views, DJ dance music, and a cash bar aboard Anita Dee II, departing from DuSable Harbor for age 21+. Ticket deal $20 to $25

Pop music party May 18, 2019 ▸ Watch Europe’s pop singing competition live from Tel Aviv at Eurovision Song Contest Viewing Party at Dank Haus. Free, with beer and snacks for sale.

Food trucks at the zoo May 11, 2019 ▸ The Food Truck Social features dozens of trucks selling food and beverages, plus activities, DJ music, and an opportunity to wander Lincoln Park Zoo after hours.

Architectural tour May 18, 2019 ▸ Tour innovative homes and buildings designed by famous American architect Frank Lloyd Wright on the Wright Plus Housewalk in Oak Park.

Mother’s Day cruise May 12, 2019 ▸ Take a brunch or dinner Chicago Mother’s Day Cruise from Navy Pier. Mother’s Day Brunch – zoo May 12, 2019 ▸ Make a reservation for the Mother’s Day Brunch buffet with live music at the Lincoln Park Zoo. Mom gets a free mimosa. Mother’s Day garden brunch May 12, 2019 ▸ Treat Mom to an elegant Mother’s Day Brunch followed by a walk through the Chicago Botanic Garden in Glencoe. German party May 17, 2019 ▸ Celebrate spring and the arrival of Maifest at the Stammtisch – Maifest with traditional white asparagus and Maibock beer in the 6th floor lounge at Dank Haus. Free admission, with food and drinks for sale.

May 2019 Ukrainian People

Rhubarb Festival May 19, 2019 ▸ The Rhubarb Festival features rhubarb and strawberry pies and jams, a baking contest, kids’ games, and historic tours at Kankakee County Museum. Free entry. Irish festival May 24 – 26, 2019 ▸ Chicago Gaelic Park Irish Fest offers music, dancing, food, beer, wine, room, vendors, and children’s activities in Oak Forest. Memorial Day Parade May 25, 2019 ▸ A wreath laying ceremony is 11 a.m. on Daley Plaza. The Memorial Day Parade at noon has high-school marching bands, drum and bugle corps, veterans’ groups, and active duty military on State Street (from Lake to Van Buren). Free. Memorial Day cruise May 26, 2019 ▸ Wear white to the Pier Pressure party cruise for three hours of skyline views, DJ dance music, and a pricey bar, departing from Navy Pier.

Chicago Beer Classic May 4, 2019 ▸ Chicago Beer Classic has beer from 70 breweries, food vendors, games, and activities on the grass at Soldier Field for age 21+. Kite festival May 4, 2019 ▸ Children can fly free paper kites, run around outdoors, get their faces painted, and do crafts at Chicago Kids and Kites Festival at Cricket Hill in Lincoln Park. Free.

Cirque du Soleil May 18 – June 23, 2019 ▸ Volta is the latest show performed by the amazing acrobats, aerialists, cyclists, comedians, dancers, and gymnasts of Cirque du Soleil in a heated tent at Soldier Field. Ticket deal $60 to $245

Beer at the conservatory May 10, 2019 ▸ Enjoy craft beer and food trucks at Beer under Glass indoors and outdoors at Garfield Park Conservatory.

Wine tasting May 17 – 19, 2019 ▸ Taste 80 wines at Lincoln Park Wine Festival, which has tented wine and food pavilions, live music, and crafts at Jonquil Playlot Park. Ticket deal $35

Belmont-Sheffield Music Fest May 25 – 26, 2019 ▸ Celebrate Memorial Day weekend with local bands, entertainers, food, drink, and street vendors at the BelmontSheffield Music Festival on N. Sheffield Avenue (from Belmont to Roscoe). Donation. Maifest May 30 – June 2, 2019 ▸ The German festival known as Maifest Chicago serves beer, brats, sauerkraut, and music in Lincoln Square at Lincoln Ave. and Leland Ave. Free Whiskey tasting May 31, 2019 ▸ Taste 60 whiskeys and hear the band St. Paul & The Broken Bones at WhiskyX Chicago, with food trucks and restaurant food for sale at Revel Fulton Market for age 21+. Gospel music festival May 31 – June 1, 2019 ▸ Hear gospel choirs and soloists at the Chicago Gospel Music Festival at the Chicago Cultural Center and Millennium Park. Free. Division Street festival May 31 – June 2, 2019 ▸ Do Division Street Fest & Sidewalk Sale has rousing live music, a sidewalk sale, a fashion show, and a family fun fest (Sat. & Sun. afternoons) on Division Street between Damen and Leavitt. Donation. Taste of Mexico May 31 – June 2, 2019 ▸ Taste of Mexico offers food from 20 restaurants, music, and carnival rides at 26th & California Avenue. Free. Ravinia music festival May 31 – Sept. 15, 2019 ▸ See nationally known performers at Ravinia Festival, billed as America’s oldest outdoor music festival at Ravinia Park in Highland Park.

MAY 3- MAY 31 Celebrate Spring with:

Enhanced Entertainment Schedules Freshly Brewed Maibock Beer Weekly Maifest Food Specials HBChicago.com | 847.671.BREW (2739)

5500 Park Place, Rosemont, Illinois 60018

20 ресторанів Чикаго з краєвидами,

краса яких змусить тебе затамувати подих

Наше Місто Вітрів славиться своїми пейзажами, однак, насправді їх підсилюють смачні напої та їжа. Ось список ресторанів і барів із красивими краєвидами на місто. Місця у цьому списку варіюються від чудових ресторанів хмарочосів даунтауну до розслаблюючої атмосфери барів літніх прибережних пляжів.

7. North Pond 2610 N Cannon Dr Chicago, IL 60611 (773) 477-5845 One of Chicago's most picturesque dining experiences is in this Michelin-starred restaurant on a pond in Lincoln Park that feels like you've taken a trip to the country while still in shouting distance of downtown skyscrapers.

1. Caffe Oliva 550 E Grand Ave Chicago, IL 60611 (312) 612-0734 The seasonal beachfront spot on Ohio Street Beach's lakefront views are nearly unparalleled for a downtown establishment. Fill your belly with lobster, sandwiches, burgers, light starters, and a solid selection of cocktails, beer, and wine.

4. Everest Restaurant 440 S La Salle St Chicago, IL 60605 (312) 663-8920 One of Chicago's longestrunning fine dining establishments, chef Jean Joho's staff serves up Michelin-starred French food in this destination restaurant with remarkable views from high above the financial district.

2. Chicago Cut Steakhouse 300 N La Salle Dr Chicago, IL 60654 (312) 329-1800 When you're at Chicago Cut, you're not only paying top price for one of Chicago's best steakhouses and a possibly celebrity spotting, you're also paying for sterling skyline views from the River North side of the Chicago River.

5. Homestead on the Roof 1924 W Chicago Ave Chicago, IL 60622 (773) 332-2354 The only spot not near the lake, take in the sights and sounds of a Chicago neighborhood while sampling sophisticated chef-driven dishes, standout desserts and drinks while surrounded by the rooftop farm that produces the food you're eating.

3. Cindy's 12 S Michigan Ave Chicago, IL 60603 (844) 312- 2221 The rooftop of the Chicago Athletic Association hotel may offer the best view in Chicago, where Millennium Park and Lake Michigan are in full view from high above Michigan Avenue. The cocktails and food are also top-notch.

6. NoMI 800 N Michigan Ave Chicago, IL 60611 (312) 239-4030 One of Chicago's better restaurants for years, NoMI in the Park Hyatt has been through some staffing changes, but still serves elegant food with great views of the tourists and shopping on the Magnificent Mile.

May 2019 Ukrainian People

8. Riva Crabhouse 700 E Grand Ave Chicago, IL 60611 (312) 644-7482 Navy Pier draws in tourists for a reason and its downtown views from the lake may be the largest one. Riva is the best restaurant on the pier, serving a seafooddriven menu from just above the water. 9. River Roast 315 N La Salle Dr Chicago, IL 60654 (312) 822-0100 Tony Mantuano and chef John Hogan's large roastdriven restaurant has one of the best downtown riverside views in Chicago, especially on the elevated patio, and you can even take a water taxi right to the door. 10. Signature Room at the 95th John Hancock Center Chicago, IL 60611 (312) 787-9596 Very few restaurants anywhere in the world offer views that can match those experienced from the Signature Room on the 96th floor of the John Hancock building. Sophisticated fine dining only adds to the draw. 11. Spiaggia 980 N Michigan Ave Chicago, IL 60611 (312) 280-2750

Tony Mantuano's Italian fine dining gem continues to evolve after more than three decades, and a gorgeous renovation a few years back adds to the scenery that includes great views of Michigan Avenue and the lake from the swanky Gold Coast. 12. Streeterville Social 455 N Park Dr Chicago, IL 60611 312-840-6600 Streeterville Social offers one of Chicago’s largest outdoor terraces, with excellent skyline views from east of Michigan Avenue along with cocktails, cheffy takes on global street food and a gaming lawn. 13. The J. Parker 1816 N Clark St Fl 13 Chicago, IL 60614 (312) 254-4747 This rooftop draw from the Boka Group and 90/94 Group’s location north of downtown gives you a bird's eye skyline view with excellent cocktails and small plates. A retractable roof makes it comfortable yearround. 14. The Kitchen 316 N Clark St Chicago, IL 60654 (312) 836-1300 This farm-to-table restaurant shares a historic building with River Roast and includes similarly excellent elevated riverside views of the Loop and river. 15. Mordecai 3632 N Clark St Chicago, IL 60613 (773) 269-5410 16. The Up Room 2018 W North Ave Chicago, IL 60647 (872) 315-3082

Mid-century-designed indoor/outdoor terrace bar and lounge The Up Room is situated 13 floors up, within Wicker Park’s chic Robey hotel. In addition to curious cocktails like Duck Fried Rice patrons snag sweeping views of the city skyline. 17. Z Bar 108 E Superior St Chicago, IL 60611 (312) 573-6888 At Z Bar, the new cocktail lounge on the sixth floor of The Peninsula hotel, one can sip bourbon libations flecked with 24-karat gold flakes and imbued with black truffle. 18. Aba 302 N Green St Chicago, IL 60607 773-645-1400 Lettuce Entertain You’s newly-minted Aba serves as the counterpart to Ēma, both of which are helmed by chef C.J. Jacobson and proffer flavors of the Mediterraean. 19. Beatnik On The River 180 N Upper Wacker Dr Chicago, IL 60606 (312) 526-3345 The follow up to Bonhomme Hospitality Group’s Eater Award-winning Beatnik restaurant and lounge in West Town, Beatnik On The River brings the Euro-boho vibes to The Loop. 20. Terzo Piano 159 E Monroe St Chicago, IL 60603 (312) 443-8650 Don’t forget about Terzo Piano – the well-dressed dumpling at the Art Institute of Chicago – and its pretty patio. During warm month, the Italian-Mediterranean eatery opens up its terrace, which offers seating for 80, along with views of Millennium Park and the Chicago skyline.

Frank Brichetto Chicago is always full of adventure and things to explore, and I hope to share these great experiences with the wonderful readers of this magazine.

On the Road

in May

t's MAY! That weird mid-April major snowfall really got to me; it was like spring and summer would never, ever come.

s much as a good, well prepared steak sounds delicious, did you notice that they have something called “Local Pork Feature” available because “Whole hog utilization allows us to showcase a variety of cuts and cooking techniques”? Our server has details and I can't wait to try whatever is on today's menu. Oh, that's good! We're staying the night, of course, so we'll also try a few different brews, talk (we're good talkers, aren't we?) and make plans for tomorrow, before heading back to our hotel. Sunday morning, May 19th, wake up, sleepy-heads! We're in Springfield, the state's capitol and the home of Abraham Lincoln, the President who saved the nation. There are so many great, interesting, informative things to see and do that we'll never get to even a fraction. Today, please, meet us for breakfast. Nico's Homestyle, 751 S. Durkin Drive, Springfield, opens at 6am and has a great menu. Eggs Benedict? Or perhaps you're in the mood for a gigantic “Full American” with sausage, eggs, bacon, potatoes, biscuits, gravy and a pancake, holy cow! https://nicoshomestyle.com/

But that's well behind us now, and this Saturday, May 4th, let's take the kids of all ages to Chicago Kids and Kites Festival, at Cricket Hill in Lincoln Park (Montrose and Wilson) from 10am to 4pm. Admission is FREE. May 10-17 is Illinois Craft Beer Week, celebrating the many wonderful variations that creative, ingenious brewmasters across the state have brought to our favorite refreshment. What better way to start this exciting week than at Garfield Park Conservatory's “Beer Under Glass”? Friday evening, May 10th, starting at 6pm, we will sample craft beer from more than 100 craft breweries, yeah, do you believe it, brews from 100 breweries?! This will be something. And while we sample, we will thoroughly enjoy after-hours access to the Conservatory's magnificent outdoor gardens and indoor displays. There will be food, of course, from some of our best local restaurants at stands scattered about. Beer Under Glass is a festival with a purpose. Proceeds from the event support the Garfield Park Conservatory Association's mission to change lives through the power of nature and connect people to plants. 541 N. Fairbanks, Chicago, https:// garfieldconservatory.org/.

Sunday May 12th – it's Mother's Day! Take your mom to dinner! Visit and bring her more than the usual flowers. Play a table game (my mom, who is 93, loves “Rummikub”), and laugh like crazy. Pay attention, listen closely, and I'm sure your mom will open up and tell you stories of her past that you've never heard before which will delight you to no end. Tell her, and show her you love her. She's your mom. We haven't left the city in so long, and Beer Under Glass was so much fun, let's keep going, really going, and take a road trip, shall we? Engrained Brewery, in our state capitol, Springfield, looks to be a perfect destination. https://www.engrainedbrewery.com They serve some intriguing craft beers, and have a farmto-table menu that is so tempting that even the pictures make me hungry! On Saturday May 18th, let's sleep in late, leave about 11am, and drive “Historic Route 66” all the way, sightseeing at every opportunity. Since we booked hotel reservations online, let's check in, get comfortable in our rooms, then meet and head over to Engrained for dinner. Did you look at their menu? How about that beer list? Oh, my! I'm up for Blackberry Lager, a Munich Helles base with real blackberry, and with it, I'm starting off with Thai Peanut Satay, beer battered organic tofu, Thai peanut sauce, pineapple, Asian greens, mm-mmm. I'm happy to share – especially if you try the Chicken Wings, and it won't matter at all if you order BBQ, Buffalo, Sweet Chili BBQ Sauce, or Nic's Honey Sriracha Glaze flavor.

Eat up, drink some coffee, and let's head over to the Oak Ridge Cemetery, where we'll find the Lincoln Tomb and War Memorial, resting place of our martyred President Lincoln, Mary, his devoted wife and three of their four sons. The gates open at 7am, and the tomb opens at 9am. This will take a while, trust me. It dates from 1860 and includes the site where President Lincoln's final funeral services were held on May 4, 1865. The base is huge, with double stairs leading to a terrace, above which is a 117 ft. (35.7m) tall obelisk. Beneath are rooms, exhibits, statues, and a whole lot of history laid before our eyes. It's a lot to take in. http://lincolntomb.org/ For a virtual tour to preview what we are in for, visit http://www. springfield-vr.com/lincolns-tomb/index-tomb.html. Isn't that amazing?

unday, May 26th is the 18th annual Bike the Drive!!! What? You read it correctly, my friends, today, from 5:30am until 10:30am, bicyclists RULE on Lake Shore Drive. Yes, we've ridden the adjoining Lake Front Trail, and that is a wonderful excursion, but this is exhilarating. Join me and somewhere around 3 to 4 thousand of our closest cycling friends for a day full of fun. We'll ride both loops, of course, from Grant Park, at Columbus Dr. and Jackson Dr. The south loop takes us to the Museum of Science and Industry, where we can stop for a few minutes, grab some fruit or light snacks, water and other liquids, and head back downtown. Along the way, be prepared to stop once or twice for the photoop moment when the views of Chicago from the south become particularly spectacular. Coming back we'll just pass by Grant Park on our way north to Bryn Mawr Ave., the north turn-around, where we can also grab a snack, before making our way pleasantly back to Grant Park for the live music show and bike & outdoor exhibits tempting us to try their wares, taste some good food, explore vacation ideas, and get a whole bunch of great info on cycling clubs, routes, and organized rides for the season. It is a charity ride, benefiting The Active Transportation Alliance, in their ongoing work in and around Chicago. Register early, as this ride, despite the early start, fills up! http://bikethedrive.org/ Officially, today, Monday, May 27th, is Memorial Day. Since we have already appropriately honored our fallen heroes, today is a great day to celebrate life. Picnics! Bike rides! Outdoor fun! And, of course, spending time with our friends and family is the full order of the day. There will be block parties, both official and spontaneous, so get to know your neighbors, share a beer and a hot dog or a hamburger fresh off the grill, and relax. Life is good, my friends, relish it. Especially today.

t's about noon, but after that huge breakfast we're not really hungry yet, so let's head over to the Dana-Thomas House, 301 E Lawrence Avenue, Springfield, one of the most expansive, elaborate, exquisite homes designed by Frank Lloyd Wright. We will tour its 35 rooms, across three main levels, enclosing 12,600 sq. ft. (1171m2). Susan Lawrence Dana was a vibrant, colorful, world traveler, as well as a civil rights and women's rights activist. Her home contains the largest collection of Wright designed furniture, art and stained glass, and these alone are worth the visit. The tour guides are all experienced and knowledgeable about the house, its contents and its owner. This will be fabulous. For a peek you can visit https://dana-thomas. org/tours/ and scroll down through entire page. After that, it's time for lunch. Apparently, in Springfield, there's this thing called a “Horseshoe Sandwich” which we are definitely going to try. At 700 North St. we'll find Charlie Parker's Diner http://www. charlieparkersdiner.net, which sounds like the exact right place to splurge on one of these toasted, open-faced meat, fries and “horseshoe-cheese-sauce” delights. This is decidedly not our usual fare, but after a long day of walking, it really hits the spot. By now it's bound to be 4pm or so, and time to drive home. My sweetheart and I will

May 2019 Ukrainian People

take I-55 back, as the quickest and smoothest trip home is most advisable on a Sunday evening. That was a great adventure, we must do this again. Throughout the Memorial weekend America honors all men and women who have died in military service for these United States of America. Let's take time this weekend, my friends, to be with each other, and our families, and give our attention, for a while, to the brave people who have made the ultimate sacrifice to secure our freedom. For my Ukrainian friends and readers, let us also remember and honor all those brave fighters who have sacrificed their lives for Ukraine over these many centuries, and especially in the ongoing conflicts in your homeland. Chicago's Memorial Celebrations are today, Saturday, May 25th. Starting at the Picasso in Daley Plaza (State & Dearborn Sts.) we will watch the very solemn wreathlaying ceremony, then walk and find a suitable spot on State St. to watch the Parade passing by as it travels from Lake St., on the north to Van Buren St., farther south. We will get here by bicycle, and hope you will join us after the parade, when we ride the Lake Front Trail north from the Museum Campus to Foster Ave., which we will take west towards home. See you tomorrow!

Chicago is famous for summer festivals, so, this Friday, May 31st, let's finish the month with a bang and head to St. George Greek Orthodox Church, 2701 N. Sheffield Ave., in the Lincoln Park neighborhood for their Greek Festival. We'll hear modern and traditional Greek music, eat wonderful Greek dishes and look silly while we try to learn Greek dancing to burn off a few of those tasty calories. Greek people cherish their traditions (does that sound familiar?) and are openly friendly to strangers, so we'll have no trouble fitting right in. Food, music, dancing, what a great way to end the month. The Greek Festival lasts for two more days, so we can come back and get an early start on June. How cool is that?

ntil next month, dear readers, keep adventure in your hearts and smiles on your faces.

МА Н ДР И

Каламазу к– и мiсто iменi посмiш Людмила ПУСТЕЛЬНИК, фрiлансер. Полiтолог за освiтою, журналiст по життю. Фото: Валерiй Близнюк

аламазу (Kalamazoo) – це батькiвщина Гiбсонiвської гiтари, фармакологiчного гiганта Upjohn Co, пива Bells, Захiдно-Мiчиганського унiверситету та знаменитого в минулому сторіччі хiта “I Met a Girl in Kalamazoo”. Тут народилися: радниця i “права рука” Хiларi Клiнтон Хума Абедiн, не раз номiнований на Оскара сценарист Террi Россiо (“Маска Зорро”, “Шрек” та всi серiї “Пiратiв Карибського моря”) i продюсер серiалу “Нiкiта” Джозеф МакГiнтi. Звiдси рукою подати до озера Мiчиган i двi години автом до Детройта або Чикаго – саме посерединi мiж ними знаходиться це дивовижне мiсто.

азва майже завжди викликає посмiшку. “Коло... чого?” – обов’язково перепитували мене друзi, коли розповiдала про свою першу оселю в США: типовий Середнiй Захiд з нетипово пiвденним для нього клiматом i разом з тим – настiльки снiжними зимами, що не раз дверей назовнi не вiдкриєш без сторонньої допомоги. Таким чином, дається взнаки “lake effect”* озера Мiчиган, до якого звiдси зовсiм близько. Та за будь-якої погоди тут неможливо не вiдчути шарму класичної американської провiнцiї, яка, втiм, зовсiм “не село”. Каламазу – назва таки унiкальна, бо на всю Америку набереться менше десятка мiст, що не мають свого “дублiката” в iнших штатах. Чи не в кожному є свої Коламбуси чи Грiнвiллi, зате Каламазу – одне-єдине. Але й справдi, звiдки взялася настiльки не банальна назва для населеного пункту? Згідно однієї з версiй, мовою індіанців племенi Потаватомi, що щасливо жило собi на цих теренах в доколумбiвськi часи, слово “Кі-ка-ма-сен” означає “кипляча вода”. Легенда говорить, що індіанці цього племені в перегонах мали добігти до річки й назад, поки закипить вода в казанку. Інша легенда розповідає, що “киплячою водою” індіанці називали клуби туману над річкою, який було видно з пагорбів сучасного даунтауну.

May 2019 Ukrainian People

Спочатку поселення було відоме як Бронсон (на честь його засновника, першого “бліднолицього” Тита Бронсона). В 1836 році назва містечка була змінена на “Каламазу”. Цю ж назву дали тихій річці, яка протікає майже по всьому штату Мiчиган. Життя тут має таку ж неквапну течiю – на перший погляд, звичайно. Бо ж вiдомо з народної мудростi, якi створiння водяться у тихiй водi. Для Каламазу – це часом доволi драматична й далебi незакiнчена iсторiя стосункiв двох половин мiста, з взаємними звинуваченнями в расизмi й настороженiстю. Невидимий кордон пролягає вздовж залiзничної колiї. Там, у пiвнiчнiй частинi – бiднiшi райони, населенi переважно вихiдцями з Мексики та афро-американцями, чиї предки були втiкачами з рабовласницького Пiвдня. Саме Каламазу судилося стати одним з пограничних пунктiв, потрапивши до якого вчорашнi невiльники отримували свободу. I саме в тутешньому Бронсон-парку в серпнi 1856-го високий чоловiк у дешевому костюмi виступав перед натовпом громадян з промовою, у якiй пояснював, чому рабство суперечить американськiй конституцiї. Доповiдача перебивали гучними вигуками, вiн, тим часом, терпляче доводив своє. Звiльнивши трибуну, охоче вiдповiдав на запитання фермерiв, навіть не дуже приязнi. Каламазуйська преса доповiдь гостя проiгнорувала. А даремно, бо звали його Авраам Лiнкольн, i той “спiч” у парку виявився єдиним, якого майбутнiй президент виголосив на територiї Мiчигана. Сьогоднi, побачивши бiлих на своїй вулицi, мiсцевi афро-американцi сприйматимуть їх як таку собi екзотику (в кращому випадку). Моє знайомство з “непарадним” Каламазу почалося випадково, в перший тиждень навчання в тамтешнiй альма-матер – ЗахiдноМiчиганському унiверситетi. Заняття того дня закiнчилися пiзно, тож додому я поверталася, коли вже сутенiло. I, проплутавши по незнайомих вулицях-кварталах биту годину, зрозумiла, що заблукала. А навколо, як на зло, нi душi, щоб спитати. Хiба-що он там, через дорогу,

спиною до мене – якась довгокоса дiвчина. “Вибачте, мiс, дорогу не пiдкажете?”.“Мiс” повернулася i виявилася темношкiрим легiнем з дредами до пояса. Далi відбулася така розмова: “Ти тут сама ходити не боїшся?” – “А що, треба боятися?” – “Ну, цей-во, знаєш...”, – хлопака мнеться, але вираховує за моїм акцентом, чому я ще не в курсi про мiсцевi реалiї. Розтлумачує, де й куди повернути на потрiбну менi Горiхову-cтрiт, прощаємося. Хвилини через двi наздоганяє: “Cлухай, давай тебе проведу, бо раптом якась бiла наволоч поблизу тиняється”. Про те, що “наволоч” може бути не лише бiлою, я, звичайно, полiткоректно промовчала. Ще через тиждень читала в новинах, що в Пiвнiчному Каламазу знову була стрiлянина, жертв немає. Тобто, все “як у людей”. Чи як в сотнях iнших американських мiст i мiстечок, приречених ще довго перетравлювати “спадок” минулої сегрегацiї. Але одного дня, ще в 2005-му, мiсцева елiта – а що це таки без iронiї елiта, зараз зрозумiєте – вирiшила: коли вже не покласти край вiдстанi мiж мiсцевими мало- i дуже забезпеченими, то, принаймнi, варто спробувати суттєво її скоротити. Так народилася тепер вiдома на всю країну Kalamazoo Promise (“обiтниця Каламазу”).

Або ж iнiцiатива анонiмних фiнансових донорiв повнiстю оплачувати вищу освiту в державних унiверситетах Мiчигана школярам, якi успiшно закiнчили середню школу (public school) в цьому мiстi, там же живуть i народилися. Iмена благодiйникiв i скiльки їх саме було – досi невiдомi. Зате відтоді програмою скористалися сотнi молодих людей, левова частка яких – вихiдцi з небагатих афро-американських родин чи iнших етнiчних меншин. татистика вступникiв до вишiв Мiчигана з часiв впровадження KalamazooPromise лише зростає. Приклад тамтешнiх меценатiв сподобали і в iнших штатах – починаючи з 2005-го, понад 30 мiст затвердили власнi “освiтнi обiтницi”. Нарештi, в 2016-му журнал Time назвав Kalamazoo Promise серед 240 “Причин вшанувати Америку” (240 Reasons to Celebrate America”), надавши iнiцiативi 145-у позицiю у списку. A якi ще причини, щоб “селебрейт” (святкувати) Каламазу? Одна з них – тi ж самi переваги життя, що й у мегаполiсi, як-от вишуканi ресторани чи шоу свiтових зiрок на сценi Miller’s Auditorium – але без цiлодобової гонитви натовпу й транспортних заторiв, притаманних великому мiстовi. До того ж, за меншi грошi i “в комплектi” з затишною атмосферою тiнистих вулиць. Мiсто, нiби вбудоване в навколишнi лiси, тiшить не лише соковитою зеленню дерев, але й доволi звичною для мiсцевих околиць картиною: коли автiвки, вишикувавшись на дорозi, терпляче чекають, поки її, не поспiшаючи, перейде сiмейство оленiв чи диких iндикiв. Моя добра подруга Шарлотт, що колись переїхала сюди жити з Детройта, визначила принади Каламазу метафорою: “Мiст, приязних до новоприбулих, в CША не бракує – хоч би й сусiднє Чикаго або Нью-Йорк. Бо ж їхнi мешканцi на загал – теж гостиннi й дружелюбнi. Але якщо Нью-Йоркська гостиннiсть – це хоч i “велике”, та все-таки – одне яблуко, то у нас їх вiдсиплять цiлу торбу, ще й рiзних”. Тут, як у старi-добрi часи, досi прийнято вiтатися на вулицях з незнайомцями, i навiть волоцюги-безхатьки можуть здивувати манерами– своєрiдними, звичайно. Мене якось здивували, коли двоє, йдучи назустрiч, щось-там мiж собою з’ясовували iз застосуванням ненормативу. Порiвнявшись, раптом знiяковiли i почали щиро, без жартiв, вибачатися: “Ми вас не одразу побачили, даруйте, що все те почули. Нам дуже прикро”. – “Ок, хлопцi, я не прислухалася...” – “Дякуємо, ще раз перепрошуємо, гарного вам дня”. Потiм, вiдiйшовши на “безпечну”, як їм здалося вiдстань і один до одного: “Слухай, вона вже далеко, еге ж? Гадаєш, не почує? Ну, то ось що скажу: а не пiшов би такий-то тудито?..” Мила безпосереднiсть провiнцiї. Однак, вона, ця провінція, закiнчиться просто за рогом. Поки ви неквапно прогулювалися старовинною Бердiк-стрiт, та раптом вивела до урбанiзованого центру мiста: з вежею готелю Radisson, жвавим трафiком на головнiй Мiчиганавеню, офiсами й гордiстю мiсцевих жителів, Каламазу-молом (торговим центром). Десятки cяючих вiтринами крамниць i крамничок, ресторанiв та затишних кав’ярень, цiни в яких, попри те, що центр, задовiльнять навiть вельми ощадливого туриста. Архiтектурно все це нагадає такий собi “коктейль” з пейзажiв європейських столиць, що “смакуватиме” не тiльки вiзуально, бо транспортовi сюди зась. А коли вже завiтали на мол, то не обминiть тутешнi численні мистецькі галереї – в котрiйсь з них господарi, окрiм “арту” (art), безкоштовно пригостять вас кавою з солодощами чи канапками.

За сонячної погоди тут вируватиме барвами й найрiзноманiтнiшими витворами-cувенiрами “вулиця майстрiв”. Надибати на їхнiх пересувних прилавках справжнiй скарб – не така вже й рiдкiсть. Знайома художниця з Києва, що писала дослiдження на теми спiльностей гуцульського та iндiанського вiзерункiв, не тямилася вiд радощiв, коли розжилася на ярмарку цiлою колекцiєю автентичної бiжутерiї та оберегiв вiд майстринi походження черокi, та ще й за символiчну ціну. Зараз вже й не вiриться, що майже сорок рокiв тому на мiсцi квiтучого “даун-тауну” (центру міста) були сумна пустка й зруйновані будинки пiсля того, як цiєю частиною Каламазу 13 травня 1980-го прокотився страшний смерч. Йому присвоїли один з найвищих – F3 за шкалою Пiрсона – показникiв руйнацiї. Cмерч забрав п’ять життiв, майже сотню чоловік поранив i завдав збиткiв на 50 мiльйонiв доларiв, залишивши по собi 11-мильну смугу потрощених осель, авт та вивернутих з корiнням дерев. І все це протягом якихось двадцяти хвилин. Вiдбудували понищене за кiлька рокiв, а сьогоднi там, де лютувала стихiя – безлiч туристичних принад. Не остання серед них: мiсцевий фермерський ринок, вiд молу туди можна й пiшки дiйти. Найурожайнiша пора – з середини лiта i до пiзньої осенi, коли соковитi овочi та червонощокi яблука й персики мало хто купує фунтами. Бо, додавши всього кiлька доларiв, матимеш того самого добра цiлий бушель. Продавцi, представники рiзноманiтних етносiв, а також екзотичнi протестанти-амiшi, що живуть в сусiднiй Шипшеванi, навiть кошика вам позичать, щоб зручнiше доправити закупи додому. Тiльки попросять, аби повернули тару, коли будете на ринку наступного разу. А в тому, що ви сюди повернетеся, скуштувавши розкiшних мiсцевих чорниць з мiсцевим-таки медом, нiхто не сумнiвається. Та не хлiбом єдиним, звичайно. Шанувальники вищих – буквально – iнтересiв теж розчарованi не будуть. Як вам таке видовище: коли в небi, достатньо низько над вами, щоб роздивитися деталi, пролiтає справжнiй – не копiя i не пiдробка! – нiмецький “юнкерс” з хрестами на крилах. Вслiд за ним – ще один агрегат часiв Другої Свiтової, але з червоними зiрками. Справляє незабутнє враження на туристiв. Але їм одразу ж пояснюють, що це не кiно знiмають – просто бойовим машинам, експонатам музею аeронавтики (Air Zoo Aerospace & Science Museum), потрiбно хоч час вiд часу лiтати, щоб “бути в формi”. В самому ж музеї можна спробувати “вирушити” в ракетi на Марс, або ж “політати” на повiтрянiй кулi – що, звiсно, також симуляцiя польоту, зате дуже переконлива.

Кому ближче не в хмарах витати, а справи бiльш приземленi – ласкаво просимо до авто-музею Гiлмора (Gilmor Car Museum) з його вражаючою колекцiєю трьох сотень вiнтажних автомобiлiв та мотоциклiв. В одному з павiльйонiв бензин завжди коштує не бiльше 18 центiв, бо це реконструкцiя авто-заправки Shell з 1930-х. В iншому – справжня кiно-зiрка, “ролс-ройс”, що знiмався в дiснеївському “Гномо-мобiлi” (1967). Недарма ж засновник музею, Дональд Гiлмор, приятелював з Волтом Дiснеєм i придбав собi пiсля зйомок цiнний експонат. Але зовсiм не машинним мотором звучить душа мiста. Ця мелодiя може бути лiричною чи бунтiвною – залежно вiд настрою того, хто перебиратиме струни знаменитої акустичної гiтари “вiд Гiбсона”. Серед її фанатів-рокерiв – Джоннi Кеш, Кiт Рiчардс, Прiнс та Бi Бi Кiнг. Це сьогоднi гiтарною Меккою вважається Нешвiлль, куди перенесли виробництво, та починалося все зовсiм не звiдти, а з Каламазу. I не з гоноровим cyчасним iнструментом, а скромною мандолiною, яку музиканти замовляли у мiсцевого виробника Орвiла Гiбсона. Потiм загримiли залпи Першої Свiтової, а вiдтак слухачi захопилися джазом – I мандолiни тихо припадали пилом у кутку. Орвiл же вирiшив не здаватися. Так з’явилася на свiт його перша гiтара, яка вiдразу сподобалася публiцi. Однак недовго музика грала, бо в роки Другої Свiтової завод пристовували для вiйськових потреб. Завод Гiбсона почав виробляти амунiцiю. Та не лише її, правду кажучи, бо крадькома продовжував творити свої гiтари. Переконливо заперечуючи тезу, що не завжди музи мовчать, коли промовляють гармати. Лише порiвняно недавно стало вiдомо, що справжнiми батьками, чи то пак, мамами гiтари були жiнки. Бо з 1942-го по 1946-й завод Гiбсона наймав значно бiльше представниць слабкої статi, анiж iншi виробники гiтар. Може, й тому “фемiнiзований” iнструмент вiдтодi звучить краще вiд iнших? Хочете почути, як спiває гiтара сьогоднi – приїжджайте на музичний фестиваль до Каламазу (The Gilmore Keyboard Festival), що вiдбувається кожних два роки у квiтнi-травнi. Aбо ж просто так, без оказiї, навiдайтеся до мiста з небанальним iменем та гостинними людьми – щоб пiзнати смак чарiвливної американської провiнцiї, яка, втiм, зовсiм “не село”. Що ще побачити в Каламазу: - Скуштуйте вина вiд мiсцевих виноробiв y LawtonRidgeWinery, 8456 Stadium Dr, Kalamazoo, MI 49009-9481 - Завiтайте до Kalamazoo Institute of Arts,435 West South Street. - Зупинiться у справжнiй казцi готелю Henderson Castle, 100 Monroe St, Kalamazoo, MI 49006-4433. - Скучили за камернiстю? Сходiть на виставу Farmers’ Аlley Theatre, 221 Farmers Aly, Kalamazoo, MI 49007-4885. Де можна смачно поїсти: - Rustica, 236 S Kalamazoo Mall, Kalamazoo, MI 49007-4838 - Zazio’s, 00 W Michigan Ave, Kalamazoo, MI 49007-3963 - Food Dance, 401 E Michigan Ave, Kalamazoo, MI 49007-5839 - Bravo!, 5402 Portage Rd, Kalamazoo, MI 490021718 - Theo and Stacy’s Downtown, 234 W Michigan Ave, Kalamazoo, MI 49007-3735 - Shawarma King, 1441 S Drake Rd, Kalamazoo, MI 49006-5779. *“Lakeeffect” – метеорологічний феномен, за якого тепле вологе повітря, що піднімається від поверхні води, змішується з холодним та сухим. Це призводить до опадів, особливо, з підвітряного боку.

Ukrainian People May 2019

Бізнес

Примарне щастя – матеріальна залежність 21-го століття

6 речей, які ніколи не купують багаті люди Коли у тебе є дорогi машина й будинок, красиві речі та інші символи “заможного” статусу, починаєш почуватися “на висоті” по відношенню до тих, у кого всього цього нема.

2. Дорогі бренди одягу

Ти дивишся на сусіда з дешевшою машиною і кажеш собі: “Це тому, що я такий крутий і заробляю більше. Через те він – злидар, а я – багач”. Якщо ж у сусіда машина набагато дорожча, твоя самооцінка падає. І тоді є тільки один вихід – за першої ж можливості повернути собі перевагу. Але мова не тільки про машини. Щоразу, коли в когось з твого оточення буде щось гірше, почуття королівської переваги переповнюватиме тебе. Чомусь від цього залежить, наскільки щасливими себе почуваємо. Шарль де Монтеск'є, письменник і філософ, якось сказав: “Якби ми просто хотіли бути щасливими, досягти цього було б легко; але ми хочемо бути щасливішими вiд інших людей. А це майже неможливо, оскільки нам завжди здається, що хтось щасливіший вiд нас”. Фахівці стверджують, що вміння правильно і раціонально розподіляти власні фінанси – головний шлях до багатства. Однак, деякі люди просто не вміють поводитися зі своїм бюджетом. Вони витрачають гроші направо й наліво, нерідко роблячи непомірно дорогі покупки. Тим часом, як багата людина, навіть маючи в гаманці мільйони, ніколи такого не купить. Ось шість цiлком непотрібних речей, на які ніколи не витратять розсудливi та забезпеченi:

1. Дорогі гаджети Для успішних ділових людей важливі якість, швидкість роботи і зручність – але не бренд. Вони не будуть купувати останню версію популярного телефона, якщо якась функція їх не влаштовує. А ось бідні ведуться на рекламу, обмежують себе в інших потребах і завжди беруть щось в кредит, переплачуючи при цьому. Щоб бути, як усі, так би мовити. Безумовно, забезпечена людина також купує дорогу техніку. Але при цьому не женеться за брендом, а розраховує на те, що річ прослужить довгий час.

May 2019 Ukrainian People

Мода дуже мінлива, тому не варто скуповувати купу суконь і туфлiв – якщо, звичайно, твоя робота не пов'язана зі світським життям і шоу-бізнесом. Подивися на світових мільярдерів – вони ходять в джинсах і светрах, а не в костюмах знаменитих кутюр'є. Можуть дозволити собі речі провідних дизайнерів, але це не означає, що витрачають важко зароблені гроші на одяг класу “люкс”. В одному зі своїх інтерв'ю засновник марки IKEA Інгвар Кампрад зізнався, що, зазвичай, носить речі, куплені на блошиному ринку, щоб показати “хороший приклад іншим”. А один з найбагатших людей світу, Білл Гейтс, зазначив, що на його зап'ясті – годинник за 10 доларів. Незважаючи на те, що може собі дозволити мільйон годинників від знаменитого бренду Rolex. Фінансово успішні люди порівнюють магазини і розуміють важливість якості товару і його вартості. А ось гонитва за брендами – це, зазвичай – перегони для малозабезпечених, що намагаються довести всьому світові свою спроможність. Отже, якщо хочеш наслідувати звички багатих людей, зупинися і запитай себе, чи варта ця пара дизайнерських джинсів 200 доларів? Чи доцільніше буде купити практично таку ж модель, але за 30 доларів i не в фешенебельному магазині? Завжди роби покупки з розумом і пам'ятай про свій бюджет і фінансові цілі.

3. Спонтанні необдумані покупки Звичайно, зробити дорогу необдуману покупку – вчинок до-

сить сміливий. Однак, за великим рахунком, купити непотрібний светр з кашеміру або п'яту пару “брендових” джинсів буде геть необдумано. Надто, якщо твій бюджет обмежений. Купувати за примхою – це те, що багата людина дозволяє собі вкрай рідко. “Якщо купуєте речі, які вам непотрібні”, – сказав якось мільярдер-інвестор Уоррен Баффет, – “то незабаром доведеться продавати те, що вам справдi потрібно”. Це не означає, що мільйонери не купують дорогих речей, вони просто ретельно продумують свої покупки, перш ніж розлучитися з великою сумою грошей. Як часто трапляється, що ти заходиш до магазину, маючи намір купити щось одне, але виходиш з повним пакетом речей? Можливо, ти натрапив на розпродаж, і тобі вдалося купити дизайнерське взуття за привабливою ціною. Як би там не було, такий спонтанний шопінг – не для багатих. Успішні люди, перш за все – хороші планувальники, а імпульсивні покупки не поєднуються з цією якістю. “Якщо ви хочете наслідувати поведінку багатих, будьте обережніше зі своїми грошима”, – радить Леслі Тейн, автор книги “Життя і борги”. “Використовуйте так звану систему обмежених грошей, приносячи з собою тільки певну суму, яку можна витратити в магазині”, – говорить Тейн. – “Цей підхід допоможе вам заощадити і заспокоїти всі свої “купівельні сверблячки”, які, зазвичай, стають причиною всіх спонтанних покупок. Як наслідок – зайвих витрат”.

4. Дороге житло Багато бідних людей думають, що потрібно обов'язково почати будувати будинок, щоб потім було де дітям жити. І ось починається велике будівництво “для дитини та її майбутньої сім’ї”.

Але не факт, що твоя дитина захоче в майбутньому жити саме там. Грошей йде сила-силенна, часу і сил – теж. Також не дуже раціонально переїжджати до великого будинку, маючи маленькi прибутки. Адже обслуговування і комунальні витрати відбиратимуть практично всі гроші. Краще жити в більш доступному житлі, а гроші інвестувати в бізнес і навчання дітей, що в майбутньому дасть їм можливість купити будинок мрії, а не загрузнути в боргах. Хоча успішним людям бюджет дозволяє придбати дороге житло, вони шукають вигідних пропозицій, а не купують оселю навмання. Вони хочуть знати, що вигідно вкладають свої заощадження. А деякі навіть дуже багаті люди взагалі не купують дорогу нерухомість. Наприклад, вже згаданий Уоррен Баффет досі живе в будинку, якого придбав ще в 1958 році за вельми скромну суму (31 500 доларів). Він також купив великий будинок за 150 тисяч доларів в 1971 році. Через багато років Баффет виставив цю нерухомість на продаж за 11 мільйонів доларів. Це означає, що отримає прибуток у розмірі 10,85 мільйонів доларів, якщо продасть цей будинок.

5. Подарунки дітям Якщо подивитися на найбагатших світу цього, то їхні діти – зовсiм не розпещені і особливо не виділяються своїм виглядом серед юрби одноліткiв. Тут ми, звичайно, не беремо до уваги мафіозників шалених 90-х, які буквально смітили грошима. Багаті люди з дитинства вчать нащадка розумно поводитися з коштами, а саме – вчать заробляти. Хочеш новий велосипед або гаджет – зароби. Ясна річ, батьки докладуть суму, якої забракне. Але саме завдяки праці та витраченому часу на заробіток, дитина буде цінувати річ, а в подальшому – вмітиме заробляти. А не нудитись і скиглити, яке жахливе доросле життя.

6. Дорогі ресторани Звичайно, багатії ходять в хороші ресторани. Але це – або ділові зустрічі, або святкування ювілейної дати. Або ж за рахунок свого бізнесу в своїх же подальших інтересах. Вони розуміють, що краще найняти додому кухаря, який буде радувати смачною і корисною їжею всю родину, ніж віддати кругленьку суму за маленьку порцію якихось витрибеньок в ресторані. Проте, серед людей бідних або тих, які щойно потрапили до США, “показуха”, трапляється – на першому місці. Якщо вечірка – то пригощає всіх, якщо побачення з дівчиною – то потрібно замовити щось найдорожче і незрозуміле. На завершення можна було б привести слова Генрі Форда:

“Мені нема чого зупинятися в дорогому готелі, тому що не бачу сенсу переплачувати за непотрібні надмірності. Де б я не зупинився, я – Генрі Форд. І не бачу великої різниці мiж готелями, адже і в найдешевшому можна відпочити не гірше, ніж в найдорожчому. А це пальто – так, ви праві, його носив ще мій батько, але це не має жодного значення, адже і в цьому пальто я все одно – Генрі Форд. Мій син – ще молодий і недосвідчений, тому боїться, що подумають люди, якщо зупиниться в дешевому готелі. Я ж не турбуюся про думку оточуючих, тому що знаю собі справжню ціну. А мільярдером став тому, що вмію рахувати гроші і відрізняти справжні цінності від фальшивих”.

Розумні фінансові вкладення – ось принцип успішності людини.

Гумор

Гумор про моду та моделей Манекенниці Напис на подіумі: “Манекенниць не годувати!" *** Дві моделі летять в літаку. Одна з жахом дивиться у вікно і кричить: - Дивись, дивись, у літака крила тремтять, напевнe, скоро відваляться! - Ото дурна – він же ними махає! *** Внаслідок корабельної аварії всі пасажири загинули – крім приголомшливо красивої фотомоделі. Вона ходить по безлюдному острові третю добу – голодна, нещасна... Раптом натрапляє на зарослого, немитого чоловіка, який їсть смаженого крoлика, а другого смажить на багатті. Дівчина жалібно просить: - Дайте мені, будьласка, поїсти, у вас аж два крoлики! - Хрін тобі, я чотири тижні намагався їх зловити. - Давайте так: ви мені даєте одного крoлика, а я вам те, чого у вас не було вже чотири тижні. - Супер! Ти пиво привезла?!

*** Дві фотомоделі розмовляють в аеропорту, дивлячись на Боїнг 777: - Слухай, як же таку махину викрадають?! Куди її сховаєш? ... - Ти що, дурна?! Їх викрадають в небі, коли вони маленькі... *** Летить фотомодель в літаку над Атлантикою. І весь політ напружено вдивляється в вікно. Стурбований стюард запитує: - Вам погано, міс? - Та ні, просто ніяк не можу побачити ці смужки, ну, як їх?! О, згадала - меридіани! Я їх учора весь день на глобусі розглядала! Готувалася! *** Прийшла розкішна модель на прийом до лікаря, а той їй каже: - Знімайте все, зараз вас огляну. Модель обурилася: - Але у мене ж тільки зуб болить! Навіщо все знімати? Лікар подумав і каже: - Так, ви маєте рацію, панчохи залиште! *** Оголошення в школі моделей: “Схудла на 22 кг. Поділюся секретом в обмін на їжу”.

*** Чому манекенниці мовчать у ліжку з чоловіком? Бо їхнi мами в дитинстві забороняли їм розмовляти з незнайомцями! *** Покінчила з собою манекенниця С. Після шостої вечора вона з'їла сосиску, глазурований сирок “скелетон” і контрольний круасан в голову. *** Щасливий американський спекулянт-мільярдер Баффет часто повторює: “Я інвестую тільки в те, що можна помацати”. Дивлячись на сучасних манекенниць на подіумах, розумієш, чому в цей бізнес він не вклав ані цента... *** Відбірковий тур на показ мод. До зали заходить директор і показує на трьох дівчат: “Ти, ти і ти”. - А я, можна я теж? – Проситься дівчина, що сиділа поруч з ними. Організатор подумав і сказав: - Добре, і ти теж швидко вимітайтеся звідси! *** - Кохана, не хочеш подивитися на мумій? - Збираєшся повезти мене до Єгипту? - Ні. Показ мод по телевізору починається. *** Професор історії, пояснюючи студентам, як змінюється ідеал краси з часом, навів такий приклад: - Міс Америка-1921 була метр шістдесят зростом і важила сімдесят три кілограми. Як ви думаєте, перемогла б вона сьогодні на конкурсі краси? - Та ні, – відповідає один зі студентів. – Навіть, якщо вона й жива, то надто вже стара!

May 2019 Ukrainian People

Мода Мода почалася з фігового листка, і судячи з усього, закінчиться ним же. *** Чую, хтось ходить у шафі. Відкриваю – а там сукні з моди виходять. *** Бомж Василь випадково став золотим призером фестивалю хіпстерської моди. - Га? – Прокоментував Василь свою перемогу.

*** - Кажете, ця краватка коштує вісімдесят доларів? Та за ці гроші можна купити пару черевиків! - Так, звичайно, але було б досить недоречним ходити з парою черевиків на шиї.

*** - “Dior”, “Gucci”, “Versace” – будь модним! - “Made in China” – носи і не випендрюйся.

*** - Пані, - каже продавчиня у відділі капелюхів жінці, яка мучиться перед дзеркалом вже пів-години. - Може, все-таки поміряєте якийсь капелюх, замість пакувальної коробки?

*** Тепер я ходжу тільки в сукнях і спідницях тому, щo з недавніх часів боюся зустріти на вулиці хлопців у таких же лосинах, як у мене.

*** Парадокс жіночої моди – чим менше тканини йде на річ, тим дорожче вона коштує.

*** Цікаво, а в моду ще повернуться хлопці, схожі на чоловіків? *** Хочете підтримати або порадувати подругу? Пропонуємо варіанти компліментів: - Ти так схудла, що на тобі аж колготки звисають! - Яка в тебе файна сукенка! Я би тeж щось таке хотіла на кухонні фіранки! - М-м-м! Який чудовий запах! Це пробник з торішнього журналу “Cosmopolitan”? - Ой, який класний на тобі костюм! Я теж хочу купити такий своїй бабусі! - Який файний перстень! І недорогий? Тобі завжди личить дешева біжутерія! *** - Що залишила Анна Кареніна у спадок сучасній моді? - Мешти на платформі.

*** Хороша новина: мої джинси, яким 20 років, і які я пару разiв уже порвав, длубаючись на дачі, стають все більш і більш модними.

Ми ст е цт в о

Ірина Цілик: “Я мрію знову навчитися мріяти – як у дитинстві”

ля письменниці та режисерки Ірини Цілик збирати повні зали – не новина. Її текст “Повертайся живим”, на який гурти “Тельнюк: Сестри” та “Kozak System” записали пісню, став народним хітом. Її фільми здобувають високі нагороди на міжнародних кінематографічних фестивалях. Поява кожної нової книжки Ірини стає знаковою культурною подією. А сама вона – тендітна і витончена, із трохи сумною посмішкою, глибоким пронизливим поглядом і хрипким голосом – зачаровує своєю невимушеністю, щирістю і, водночас, дивовижною силою та мудрістю. Вона пише нашу реальність такою, якою ї ї сприйматимуть наші нащадки: з пластами, смислами та символами.

– Ірино, Ви – одна з найпомітніших постатей у сучасній культурі України. Що для вас означає визнання? – У пошуках відповіді на це питання я набила чимало синців. “Комплекс відмінниці” довго заважав мені бути собою: прагнення отримати високі оцінки з усіх можливих дисциплін (материнство, творча кар’єра і т.д.), швидше, роз’їдало мене, ніж наповнювало силами. Невдачі, критика надовго вибивали ґрунт з-під ніг. А потім я подорослішала. В моїй країні почалася війна. І раптом усе важливе стало неважливим. Або навпаки. Гостро захотілося цінувати кожну мить, уважно слухати себе і найближчих, намагатися бути чесною з собою та іншими, знімати, писати і говорити лише про те, що я бачила на власні очі та глибоко відчула. І коли ці мої нові тексти чи фільми зачіпають інших людей, коли вони змушують їх сміятися чи плакати, довго мовчати або говорити, я відчуваю: це важливо. – Ви часто їздите на Донбас. Виступаєте там, знімаєте фільми. А потім повертаєтеся до порівняно спокійного та благополучного Києва. Як це – бачити й порівнювати ці два світи? Жити у двох паралельностях? – Я не пішла воювати, не стала активною волонтеркою, що регулярно їздить на фронт. Але за останні 5 років я багато разів була у прифронтовій зоні й відкрила для себе Донбас.

Спершу це були виступи та романтичні, дуже дивні побачення з моїм чоловіком, який служив у війську. Потім – зйомки документальних фільмів про жінок на війні та цивільних людей, що живуть у “червоній зоні” – на лінії розмежування. Я стільки всього відчула і пізнала за цей час... Бачила скалічені військовою технікою дороги та зруйновані артилерією будинки, школи, лікарні, зустрічала світанки біля нафаршированих мінами макових полів, звикла до звуків обстрілів і навчилася дотримуватися правил безпеки, невідомих жителям мирних міст. Я бачила тіло у пакеті, яке ще зранку було дев’ятнадцятирічним хлопцем. Я познайомилася з дівчинкоюпідлітком, що зрізала своє довге волосся, продала його і передала виручені кошти на лікування іншої дівчинки, яка постраждала під час обстрілу. Я зустріла стількох різних людей – поламаних війною або просвітлених невідомою силою військових, чистих душею пасіонаріїв, зневірених циніків і їхніх несподівано дуже щирих і відкритих дітей. Ці люди залишили в мені глибокі сліди. Іноді я думаю, що ніколи вже не буду такою, як раніше, до війни. – В країні зі складною воєнною, політичною та фінансовою ситуацією постійно виходять Ваші книжки й фільми. У чому секрет такого творчого успіху? – Що ви, довкола мене є значно плідніші автори! І знаєте, це неймовірно тішить.

Олена Карпенко,

співачка, композитор, поетеса та журналіст. Лауреат численних міжнародних музичних конкурсів, член Національної спілки письменників та Національної спілки журналістів. Випустила п’ять книг та три сольні альбоми. Під псевдонімом Solomia виступає з концертами в Україні та за кордоном. Офіційний сайт – www.solomia.net

May 2019 Ukrainian People

Можливо, я необ’єктивна, але скільки всього відбувається! Здається, українська культура розквітає небувалими темпами. І це недивно. У часи людських катастроф ми, як ніколи, потребуємо діалогів одне з одним і рефлексій. Невпевнена, що в цих сьогоднішніх книжках і фільмах ми знаходимо відповіді на всі питання. Але, здається, дуже важливо принаймні запитувати самих себе – що з нами сталося? Ким ми були і ким стали? Що попереду? – Які книжки та фільми Ви би порадили нашим читачам? – Для мене література, кіно, живопис, фотографія, музика тощо – це ключі доступу до паралельних світів. У ці світи можна втікати від реальності, в них можна черпати силу, знання і підзаряджатися красою. Але я не візьмуся радити щось конкретне. Хіба-що можу поділитися тим, що зачіпає мене тепер найбільше. Спiймала себе на тому, що за часів війни у мене зросла потреба читати і дивитися більше про темні часи наших попередників: війни XX ст., Голокост, ГУЛАГ тощо. Це невичерпні для пізнання теми. І, насамперед, мені йдеться про пізнання чорних глибин людської душі. Ми не виходимо за межі замкнених кіл, усе повторюється. В останні роки я час від часу беруся перекладати різні вірші У.Г.Одена. Те, як легко міряється досвід його ліричних героїв на моїх сучасників, як глибоко відгукується “Блюз біженців”, “1 вересня 1939” та інші його тексти про Другу світову війну у нашому сьогоденні, безкінечно зачіпає за живе. – Коли ви працюєте над текстом, то це Ви змінюєте його. А коли працюєте з людьми в кадрі – чи змінюють вони Вас? Якщо так, то яке з відчуттів потужніше – бути Пігмаліоном чи Галатеєю? – Два роки тому я вперше спробувала на смак, що таке кіно-документалістика, і вона мене заворожила.

Спершу почувалася некомфортно: неможливість повністю контролювати реальність у кадрі дратувала, знесилювала мене. Був момент – після інтерв’ю з однією з героїнь фільму “Невидимий батальйон” зі мною сталася майже істерика. Я плакала, бо відчувала: не знаю, якими інструментами кіно скористатися, аби якнайточніше передати всю чистоту і силу цієї жінки. А потім якоїсь миті усвідомила, сказала собі: відпусти, не намагайся спланувати абсолютно все, дозволь цій живій матерії (а я вірю, що в документалістиці так і є) повести тебе за собою. Було би наївно і непрофесійно думати, що драматургія, структура фільму тощо – це те, що станеться само собою. І все ж, у документальному кіно багато справжньої поезії. Сила моменту тут-і-тепер без шансу на другий дубль (в більшості випадків), неможливість передбачити все наперед, відповідальність перед реальними людьми, яких знімаєш, необхідність встановлення внутрішніх кордонів і етичних меж, за які було б нечесно заходити – усе це змінює мене – як режисерку і як людину. – Про що Ви мріяли в дитинстві? – В дитинстві, щовечора лягаючи спати, я заплющувала очі й починала мріяти. Чомусь зараз так не роблю. А тоді у мене була ця потаємна кімната: заходиш подумки – і маєш усе, чого так сильно хочеться. Переважно, то були бідні мрії сірих 90-х: я мріяла про жуйки й солодощі, про справжню Барбі, в якої згинаються коліна, про крутий касетний магнітофон і фірмові кросівки, як в однокласниці. У 12 років я вперше побувала за кордоном, у Чехії (моє чеське коріння подарувало мені цей лотерейний квиток); з тієї поїздки привезла мамі засіб для миття посуду – як сувенір. А відтак несамовито мріяла про нові подорожі. Звідтоді всі мої дитячі мрії збулися: маю такі-як-я-хочу кросівки, побачила багато різних країн і збайдужіла до багатьох речей. Тепер мрію хіба про те, аби знову навчитися мріяти так, як у дитинстві – щиро, жадібно, сміливо.

– Чого Вас вчить Ваш син? – Мій син – це та людина, у стосунках з якою я не склала жодного іспиту. Терпіння, мудрість, встановлення і дотримання чітких правил: виявилося, що все це не про мене.

Я далеко не завжди знаю, як гармонійно будувати стосунки з такою яскравою і непростою особистістю, як мій син. Але одне знаю точно: справжня любов згладжує гострі кути. Я знаю сім’ї, в яких на позір усе дуже спокійно, розмірено, але пірнеш трохи глибше у цю стоячу воду – і не бачиш ані ніжності, ані дружби, ані поваги. І який тоді в цьому сенс? Уроки добра і любові – єдине, що важить. – Кому і чому Ви вдячні? За що? – Я вдячна своїй сім’ї: з віком стало зрозумiло, що нічого важливішого у мене нема. Вдячна Києву: це місто пагорбів і ярів, потомствених інтелігентів і гопників породило мене такою, якою я є. Вдячна своїм учителям: у моєму житті було і є чимало особливих людей та зустрічей з прекрасним, які спонукали мене до внутрішнього росту. Вдячна країні Україні, як би пафосно це не звучало. Попри все, навряд чи я хотіла би для себе іншої долі. Останнім часом багато подорожую, почуваюся людиною світу, та все ж ношу в собі своє українство, як глибоко вшитий код. І з кожним роком це відчуття стає дедалі міцнішим. Фото: Юлiя Вебер та Володимир Осипенко

Тексти Ірини Цілик (із циклу “Дорога за обрій”) Хай там як, але кожен рік завершується і починається Різдвом. Ти стоятимеш десь на ґанку своєї багатоквартирної країни, шукатимеш поглядом першу зірку понад тьмяними очима знервованих автівок, а тріє царі люб’язно підноситимуть дари: сигарети, американо з пластянки, 30 літрів бензину; цього поки що вистачить.

Вона собі каже: ще трохи – й всі будуть щасливими. Зав’яжуться яблука, потім – ягоди, потім – гурки. Ці бійні скінчаться, і разом з новими припливами нас винесе в будні, цілком нормальні й ледь-ледь гіркі.

Попереду довгий шлях. Схід і захід, не кажучи вже про південь і північ. Лабіринти підмерзлих трас, тяжко зранених військовою технікою. Тромбиблокпостів. Домашня їжа у придорожніх кафе. Перекинуті фури, ніби жуки горічерева.

А потім бере відро, набирає води пригорщу, Вмивається, думає, стоїть – дрібненька, вузька в плечах. Так! Я зачиню двері й нікуди його не випущу! Ну, принаймні до кінця відпустки… Хоча би так, хоча б.

Праворуч, ліворуч або й прямо – хоч би скільки було доріг, ти все одно вмиратимеш і народжуватимешся тільки у цій країні. Ти все одно ніколи не скористаєшся тими іншими вказівниками. Але щораз шукаючи зірку без навігатора, знай, що десь з інакшого ракурсу її шукаю і я. *** Вона знімає суху білизну, і щось потріскує. Вітер грається листям, під сукню лізе – до голизни. Заручниця щоденних новин і низького тиску, і побуту, вона думає: ще трохи, і я буду з ним. Ще день – і я виперу форму з усіма свідченнями втоми, страху, люті, розтертої на колінах трави, а потім ми сядемо поруч з простими обличчями, і я вибиратиму всі спогади з його голови. А потім поставлю чай із гілочками смородини, вдягнуся в оте, мереживне, і буде тиша навкруг, і сонце впаде в кропиву за чужими городами, і нитимуть груди у передчутті його темних рук.

Білизна рипить у руках, світло сточує вилиці. Мурашка повзе виступами її худої спини. Вона нюхає чисті сорочки так, ніби силиться згадати, як він пахнув тоді, колись іще до війни.

*** Пам’ятаєш цю мізансцену: ми стояли в Неаполі, розділені десятьма метрами, і дивилися одне на одного (ти – згори вниз, я – знизу вгору)? Все було нашим – слизькі сходинки, масивні тіла середньовічних будинків, поїдені сотнями різних людей, ніби термітами, запахи мідій і прального порошку, бездиханний щур біля моїх кросівок, звуки органу впереміш із здавленим голосом натовпу і монохром надвечір’я. Ця історія не знає умовного способу. Але якби від зіткнення поглядів народжувалися діти, нашій дівчинці було би вже два. Ми назвали би дитя СантаК’ярою й вечорами вичісували з її довгого волосся лимонні скоринки, мушлі, риб’ячу луску, карамельки, уламки майоліки, патину, пташине пір’я... Дивися на мене. Просто дивися на мене. Поки сонце не сіло.

Ukrainian People May 2019

7 Сто су н к и

типів хлопців, перед якими

не можуть

вс тояти дівчата

Не секрет, що одні хлопці подобаються дівчатам більше, ніж інші: перед ними не може встояти переважна частина представниць слабкої статі. I справа тут не в гарній зовнішності чи товстому гаманці. Успiх окремих представників сильної половини в романтичних стосунках пояснюється тим, що дівчат приваблюють певні риси. Природно, вони звертають увагу насамперед на тих, які такими рисами володіють. Можна виділити щонайменше сім типів, до яких більшість дівчат небайдужі – від класичного романтика до “поганого хлопця”.

1. Романтик

Він постійно дарує своїй обраниці квіти та цукерки і запалює свічки під час вечері вдвох. Часто дзвонить, дaючи їй упевнитися в тому, що вона йому справді цікава. Дивиться їй в очі і розповідає про свої почуття. Чому він настільки привабливий: дівчині подобається, коли її цінують, і хлопець-романтик ясно дає це зрозуміти. Показуючи свою цiкавсть до дівчини, такий хлопець щедро користується романтичними жестами. Що спонукає дівчат, загалом – більш романтичних, ніж хлопці – відповідати взаємністю.

2. Впевнений

Такого хлопця легко помітити в натовпі: він впевнений у собі та в своїх чеснотах, достатньо активний і немов оточений аурою впевненості та владності. Зустрічаючись з дівчиною, не ревнує її до інших. Чому він настільки привабливий: Дівчатам подобаються впевнені у собі, і підхід доволi простий: якщо хлопець впевнений у власній цінності і привабливості, то й дівчина, швидше за все, буде думати так caмо. Впевнений у собі хлопець не шукає у дівчині підтвердження власної привабливості, а це примушує її бажати його ще більше.

3. “Художник”

“Художник” – тип хлопця, добре відомий усім дівчатам і цiлком впізнаваний: спонтанний, безтурботний, живе одним днем. Він, тим не менш, приваблює дівчат своїми очевидною неординарністю і талантом. До того ж, іноді цей талант використовується, щоб догодити обраниці – написа-

May 2019 Ukrainian People

ти про неї пісню або намалювати для неї картину. Чому він настільки привабливий: Кожна дівчина хоче відчути себе унікальною і особливою, і нема кращого способу, a ніж дозволити їй відчути себе музою, джерелом натхнення.

4. Іноземець

Він з’явився в її житті з далекої екзотичної країни; він відрізняється кумедним акцентом або зовсім іншим поглядом на світ. Його сприйняття соціуму або поведінка можуть здаватися дівчині трохи дивними, але, тим не менш, він завжди буде залишатися привабливим. Для того, щоб потрапити в цю категорію, хлопцеві зовсім не обов’язково бути іноземцем. Він міг би просто багато подорожувати або знати іноземні мови. Цей хлопець також може стати цікавим в очах дівчини. Чому він настільки привабливий: Харизма, харизма і ще раз харизма! Багато тут не скажеш: ця таємнича чарівність незнайомця є неймовірно привабливою. Найчастіше таких хлопців обирають дівчата, які цікавляться іншими країнами. Однак більша частина отримує задоволення просто від побачення з представником іншої культури.

5. “Поганий хлопець”

“Поганий хлопець” – практично архетип, впізнаваний і неймовірно привабливий завдяки цілковитій внутрішній свободі, проявам бунтарського духу і щасливою здібністю не турбуватися про наслідки. Такий хлопець може гнати на великій швидкості на байку чи пропустити навчальний день – щоб разом зі своєю обраницею вирушити в спонтанну маленьку подорож. Завжди йде туди, куди ведуть його бажання.

Чому він настільки привабливий: Кожна дівчина хоче трохи бунтарського начала в хлопцеві. Її зачаровує його легке ставлення до життя і елемент безтурботності, який він приносить у будь-які стосунки.

6. “Інтелігент”

Він обговорює теми, які можуть зацікавити розумну дівчину, і слухає, що вона каже у відповідь. Він змушує її сміятися над “дорослими”, “розумними” жартами і може зробити цікавою навіть розмову про політику. З таким хлопцем можна розмовляти годинами, і бесіда не набридне. Чому він настільки привабливий: Навіть не маючи золотої кредитної картки і зовнішності голлівудського мачо, вiн може зацікавити дівчину й здобути в неї успіх. Інтелектуальний зв’язок – значна складова частина фундаменту будь-яких “дорослих” cтосунків. Продемонструвавши його, такий хлопець швидко доведе дівчині свою привабливість.

7. “Джентльмен”

Він відкриває для неї двері і відсуває їй стільця. Без коливань оплачує рахунок у кафе і завжди пропонує десерт. Він запрошує обраницю до цікавих місць і не забуває проводжати її до дверей. Особливо уважний до того, як вона почувається і коли хоче додому. Чому він настільки привабливий: Увага до дівочих бажань – запорука успіху. Це доведено вже давно, однак хлопці чомусь не можуть повірити в те, що турботливий джентльмен для дівчини привабливіший, ніж відомий “поганий хлопець”. Адже, отримавши свою порцію негативних емоцій від грубого та надто самовпевненого, який, до того ж, ніколи не передзвонить, дівчина обов’язково змінить своє ставлення до такого хлопця. http://lubov-plus.org.ua/ Фото: Маріуш Прунду

Компанія olpr. вже кілька років співпрацює із українськими майстрами та постачальниками шкіри. Ще у лютому цього року olpr. відкрили онлайн-магазин і для українських покупців. У найближчих планах – запуск виробництва в Україні. Дехто може подумати, що відчайдушним українцям просто пощастило за океаном. Та в масштабах Америки вони – всього лише маленька сімейна майстерня. Зате у власних масштабах – вони ті, хто повірив у реалізацію своїх ідей і доклав чимало зусиль для цього. Дві сімейні пари, які повірили у свою мрію, підкорили американський ринок і вже п’ятий рік поспіль вражають світ. Вони започаткували маленьке виробництво з п’яти людей, та навіть ведення справ самотужки не стало на заваді великому успіхові. На думку Павла, нема рецепту успіху ідеального сімейного бізнесу. Але працювати з рідними завжди легше, з ними простіше домовитись, знайти якісь спільні рішення. Гадаємо, це справдi круто, коли досвідчені люди щиро діляться своїми знаннями. Двоє звичайних чоловіків та їхнi родини зуміли підняти великий та ризикований бізнес у Штатах, без великої кількості робітників. Просто на своєму ентузіазмі та вірі один в одного. Українці вкотре доводять, що успішними можна бути всюди. Головне – бажання!

Украiнський бренд, що підкорив американський ринок

Віктор Олексин та Павло Пранник і досі згадують швейну машинку, на якій пошили свого першого шкіряного гаманця. Їхня діяльність розпочалась із невеличкої майстерні у власній київській квартирі. Щоб вирости в успішний бізнес із виробництва шкіряних аксесуарів, якими користуються покупці з усього світу.

Американська мрія українців Першими клієнтами молодих підприємців були переважно друзі та родичі. Віктор займався пошиттям, а Павло шукав шляхи збуту. Одним із таких шляхів стала всесвітня торгова інтернет-платформа для хенд-мейд товарів – Etsy. Робота на Etsy відкрила нові можливості для невеликого сімейного бізнесу. Товари почали замовляти покупці з-за кордону, у тому числі й з Америки. Це не могло не тішити, хоча й завдавало клопотів із доставкою. Закордонні покупці часто неготові були чекати свого замовлення більше двох тижнів. Вирішення проблеми було кардинальним – переїзд до США. Це було чи не найскладнішим рішенням в житті підприємців. Залишити Україну, свої сім’ї та бізнес заради сумнівних перспектив за кордоном! Не кожен на таке наважиться. Та вони змогли! Вже через декілька місяців роботи у США, до чоловіків приєдналися їхні дружини. Так, дружина Віктора, Тетяна, почала домопомагати чоловікові з виробництвом, а Юля, дружина Павла, перебрала на себе відповідальність за всі фінансові справи. Тим часом, Павло зайнявся маркетингом і продажем.

May 2019 Ukrainian People

Улюблена справа Зараз в olpr. можуть похвалитися замовленнями в понад 11 тисяч виробів на рік. Серед їхніх клієнтів – всесвітньо відомі компанії, як Hulu та Baсardi. Унікальність olpr. – не лише у хендмейд виробах, але, насамперед, у матеріалах, які використовуються у виробництві. Постачальниками шкіри olpr. в Америці є одна з найстаріших дубилень у США – Horween Tannery, яка виготовляє шкіру понад століття. Що цікаво, засновником Horween був українець, киянин Ізадор Горовіц. Віктор: “Кожного ранку ми приходимо в офіс, який дуже круто пахне. Важко передати запах шкіри натурального дублення без жодної хімії чи токсичних речовин. Цю шкіру вимочували в корі дерев (дуба, наприклад) за старими технологіями. Коли вже бачиш готовий виріб, з’являється відчуття, що ти й сам готовий його купити”. Виробники дуже відкрито заявляють, що вони з України, це додає особливої родзинки їхньому брендові. Часто отримують схвальні відгуки від клієнтів, які не можуть стримати захоплення від співпраці з українцями. На жаль, постійна робота не дозволяє виробникам відвідувати Україну, хоча така потреба в них є. Адже компанія olpr. зважилася на ще один крок – продавати свої вироби на рідній землі.

Контакти компанії olpr.: 145 Silverspring Place Mooresville, NC, 28117 Phone: (704) 450-0182 Website: olpr.com Instagram: www.instagram.com/olpr.leather/ Facebook: www.facebook.com/olpr.leather/

ТРАНСПОРТНА КОМПАНІЯ

ЗАПРОШУЄ НА РОБОТУ

ВОДІЇВ З CDL CLASS A & OWNER OPERATORS LONG DISTANCE: - LONG DISTANCE BETWEEN MIDWEST & WEST COAST (CA, NV, UT) - 55-65 C/MI - ОПЛАЧУЄМО - ВСІ МИЛІ, СТОПИ, ЕКСТРА ПІКАПИ - ВИ ОТРИМУЄТЕ ЗАРПЛАТУ ЩОТИЖНЯ

OWNER OPERATORS: - 10% ВІД ГРОСА - ПЕРСОНАЛЬНИЙ ПІДХІД & ПЛАНУВАННЯ МАРШРУТІВ - СВОЯ МАЙСТЕРНЯ ДЛЯ ОБСЛУГОВУВАННЯ ТА РЕМОНТІВ - ВИ ОТРИМУЄТЕ ЗАРПЛАТУ ЩОТИЖНЯ - TRAILERS FOR RENT

ДЛЯ ДОДАТКОВОЇ ІНФОРМАЦІЇ ДЗВОНІТЬ

630.376.6373 EXT. 5

А вто

ТОП-10 фактів з історії транспорту, про які ви могли не знати ХІХ століття подарувало людству автомобіль. Відтоді популярність цього засобу пересування не знижується, а навпаки – зростає. Для прикладу: у світі щороку виготовляють понад 300 мільйонів автомобілів різних моделей, комплектації та вартості. Чому затяті автомобілісти мають дякувати Леонардо да Вінчі? Як Юлій Цезар запобіг хаосу на дорогах? Де з’явився перший світлофор? Хто привіз в Україну перший автомобіль? Пропонуємо вам добірку цікавих і маловідомих фактів з історії автомобільного транспорту.

бензиновий двигун (який він теж винайшов) на триколісний візок. Бенц запатентував свій винахід як “екіпаж з газовим або гасовим двигуном”.

Факт № 1 – ПДР від Цезаря Ніколи не задумувалися, як давно вигадали правила дорожнього руху? Можна припустити, що їх розробили тоді, коли потік автомобілів на автодорогах став масовим явищем. Будете здивовані, але перші правила дорожнього руху запровадили ще в Стародавньому Римі. І це зробив Юлій Цезар. Юлій Цезар запровадив перші правила дорожнього руху Саме за його указом в 50-х роках до н. е. на деяких вулицях Рима було запроваджено односторонній рух – так боролися із заторами, які виникали вже тоді. Ще одне цікаве правило: зі сходом сонця в’їзд приватних возів і екіпажів до міста було заборонено – пересуватися дозволялося пішки або винайнятим паланкіном. Це обмеження закінчувалося за дві години до заходу сонця. Також діяв закон, який забороняв жінкам управляти колісницями в Римі.

Факт № 2 – Перші 4 дорожні знаки. Які вони? Якщо говорити про перші дорожні знаки, то офіційно їх затвердили 1909 року на Міжнародній конференції в Парижі. Їх було лише 4 – аналоги сучасних знаків “Нерівна дорога”, “Небезпечні повороти”, “Перехрещення рівнозначних доріг” і “Залізничний переїзд”. Тоді на конференції ухвалили встановлювати ці дорожні знаки за 250 метрів від небезпечної ділянки.

May 2019 Ukrainian People

Факт № 3 – “Автомобіль” Леонардо да Вінчі Італійський художник та винахідник Леонардо да Вінчі є автором першого креслення автомобіля. “Автомобіль” Леонардо да Вінчі складно назвати автомобілем: у нього не було сидіння, він був дерев’яним, триколісним, а задні колеса оберталися незалежно один від одного. Цей апарат був фактично розроблений як машина для фестивалів: своєрідна рушійна платформа. У квітні 2004 року конструктори відтворили автомобіль Леонардо да Вінчі за кресленнями винахідника.

Факт 4 – Карл Бенц і бензиновий двигун Перший автомобіль з бензиновим двигуном внутрішнього згорання створив німецький інженер Карл Бенц 1885 року. Він встановив

Факт 6 – Номер для коня Гадаєте, ми жартуємо? А от і ні. Перші номерні знаки мали не автівки, а коні. Точніше – саме кінні екіпажі почали нумерувати першими. Лише з поширенням автомобілів номерні знаки отримав і автотранспорт.

Факт 7 – Перша жертва ДТП

Факт № 5 – “Гужовий” світлофор Виявляється, регулювати рух за допомогою світлофора розпочали ще 150 років тому. Перший світлофор встановили 1868 року в Лондоні – біля будівлі британського парламенту. Проте тоді він регулював не потік автомобілів, а рух гужових транспортних засобів, полегшував життя пішоходам, бо ж перейти вулицю був ще той квест. Світлофором керували вручну, пристрій мав два семафорні крила. Коли ці крила піднімали горизонтально, то це був сигнал “стоп”, коли ж розміщували під кутом 45 градусів – треба було “рухатись обережно”. А як же вночі? Рятував газовий ліхтар, що обертався. З його допомогою і подавали сигнали червоного і зеленого кольорів. Перший же електричний світлофор встановила Американська світлофорна компанія 1914 року в Клівленді (штат Огайо, США) на перехресті 105-ї вулиці і авеню Евкліда. Світлофор мав червоний і зелений сигнали, а коли перемикався, видавав звуковий сигнал. Системою керував поліцейський, який сидів у скляній будці на перехресті.

У ХІХ столітті була зареєстрована перша жертва ДТП. У 1899 році у Нью-Йорку під колеса таксі потрапив пішохід Генрі Блісс. Він став першою жертвою автомобільного наїзду із летальним наслідком.

Факт 8 – Найдовший “корок” зробили китайці 2010 року в Китаї утворився найдовший автомобільний “корок” за всю історію. Його довжина сягнула 260 кілометрів. Корок утворився 14 серпня і тривав аж 11 днів. Причина – дорожні роботи на частині траси, а також перевантаженість руху та декілька аварій.

Факт 9 – Перший власник авто в Україні – одесит В Україні перший автомобіль з‘явився в Одесі. У 1891 році видавець і редактор “Одеського листка” Василь Навроцький привіз із Франції авто. Щодо марки транспорту історики сперечаються досі: за однією версією, це був автомобіль Daimler або Benz, за іншою – французький Panhard & Levassor.

Факт 10 – Берлінський автобан Першим у світі автобаном була траса “АФУС” між районами Берліна Шарлоттенбург і Ніколасзеє, яку було відкрито 24 вересня 1921 року. До слова, свого часу трасу використовували для перегонів Гран-прі та “Формули-1”.

Л і т е рат у р н а сто р і н к а

Вічник Мирослав Дочинець

В Україні не знайдеться, мабуть, жоден письменник, чию творчість обговорювали б так широко, як це роблять із книжками Мирослава Дочинця. Окрім топових позицій у рейтингах книгарень, його книжки також заповнюють важливу лакуну “духовного наративу” української літератури, високо підносять маєстат нашого українського слова. Сам автор зізнається, що в прозі “сповідує аскезу тонкого литва і холодної чеканки. Стиль – самособоюнаповнення. Писати слід так, щоб “клапоть прози” можна було опорядити в рамку, як портрет чи акварель”. Мирослав Дочинець є автором близько двадцяти книг – “Він і вона”, “Краєвид із жінкою”, “Хліб і шоколад”, “Руки і душа”, “Лис”, “Дорога в небо – до людей”, “Булава і серце”, “Місячна роса”, “Вічник”, “Криничар”, “Горянин”, “Світован”, філософсько-психологічних заповітів карпатського мудреця “Многії літа. Благії літа”, що стали українським народним бестселером.

от як то було. …Коли на досвітку нас повели в Перевал, біла мжа холодила нам розпалені безсонною ніччю лиця. Боканчі слизькалися на мокрому камінні. Десь долі гриміла повна з талих снігів ріка. “Борше, борше, руські свині!” – погиркували мадяри. Ми й направду випозірували, як свині, – немиті три дні, оброслі, в корості болота, голодні й причмелені позавчорашнім, зо смертною журою в очах. “Куди нас женуть?” – зазвідав я сотника Скобала, що з розбитим коліном калічкував зобіч. “На Голгофу”, – хмуро одрізав той. Лівий сотників вус був спалений, а правий він часто здував із нижньої губи. Він тяжко дихав, легені рипіли під грудьми. “Може, й ліпше вмерти на Голгофі, ги на Красному полі, – вповів я. – Ближче до Господа. Лише шкода, пане командире, що не ви нас ведете, а ці песиголовці”. “Що гучиш, хлопче? Я воджу в бій, а не на бійню”. На Красному полі Скобало доручив мені англійського машінгвера і тримався близько, хоч і бігав уздовж колійного насипу туди-сюди. Я під патрони постелив кукурудзяного листя, новенькі кулі аж сміялися до сонця. На машінгвер сотник покладав велику надію. Командант наш був твердий і смілий чоловік, а ми були молоді і не навчені вмирати. Перший панцерник, що гусінню повз від Копані, бухнув у колодязь, під яким я сидів із машінгвером. Цямрину рознесло, як жменю

May 2019 Ukrainian People

пір’я, а мені на ліве плече верло колоду. Кість хруснула, і рука повисла, як батіг. Сотник погладив рукав – я заревав. Тоді він роззирнувся і відкапчав багнет від карабіна, спіхом роззувся, подер онучу на пасма і прив’язав мені того багнета до ліктя – аби рука рівно трималася на грудях. “Стріляй одною рукою. Машінгвер на ріжках, сам обертається куди треба. Стріляй по шинелях і, може, лучиш у вічка панцерника”, – і побіг нахильці далі. Я направив цівку на зелену шкатулю з колесами і натиснув на цвінкель. Далеко на залізі скипали іскри, і люди, що бігли на нас, пригинали голови. Тоді я почав сікти дерева, старі черешні, над дорогою, – і галуззя, ще безлисте, падало їм на плечі. І се ще більше їх пужало. Я хотів пересікти грубого горіха, аби той упав на дорогу й перегатив їм путь, та мій машінгвер здригнувся, порснув і затих. Тепер було чути, як ріденько пукають січовицькі карабіни, і Тиса гейби ковтала ті несмілі звуки. А коли били мадярські гармати, мокра рінь бризкала на наші уйоші й шапки, і залізні штреки за сим довго й сердито гули. Коли мадяри були за яких сто метрів, сотник виліз на насип і гойкнув: “Пристебнути багнети!” А що я мав пристебнути до своєї пушки? Засилив приклад під пахву і побіг за сотником, морщачи від страху чоло. А що було далі, чи й розказувати… Як стріляли по нас і кулі тьопали з сукна криваве клоччя. Як клали нас на місці трупом. Як нас оточили і били прикладами в твар, а потім чоботами трощили голови…

Л і т е рат у р н а сто р і н к а

к силували колінкувати і пускали в роти струмені сечі: “Украйну хочеш, копиле? На!” Як заганяли нас багнетами у крижану Тису і казали пливти. А другі з того боку стріляли по воді, і кулі плямкали, як коли дощ цяпає на плесо… Як декотрим пороли черева і прибивали до верби кишки, а ззаду шуськали ножами, щоб караник намотував свої кишки на дерево. А самі гугнали січовицький гімн і приповідали: “Украйну любиш, сомаре? То танцюй! Тонцолні, тонцолні!” Що ми, діти, до цього виділи, що знали? Може ми й знали, гуртуючи рої в Хусті, що на тому притисянському полі приспіє вмирати. Але не знали, що се буде так. Не суди нас строго, Карпатська Україно. Коли ми лежали в підмерзлій ріні, холодіючи не так від каменя, як від невідомого страху, над нами рівним шором летіли дикі гуси-лебеді. Вони вертали домів із далекої чужої тепліні. Вертали на свої розвітрені гнізда. Бо лише тут їм добре. І нам тут було добре. Тут проминуло солодке дітвацтво і прийшло неспокійне леґінство. Нам кортіло любити дівчат, але випало пізнати коротку, як березнева днина, любов до Вкраїни, до її малого Карпатського терену, в який вона зараз пускала своє калинове коріння. В промерзлий глиняний тужавик. Нам було добре жити тут. Але не в сей мент, коли розум розривався між тілом і серцем, – і тіло студенив піт жаху, зате душа ширяла з лебедями над полем, яке тоді ще не називали Красним. Нетерпеливо крячіло вороння з берегових тополь, передчуваючи масну вечерю, а ми гріли землю грудьми і тремким диханням. Чуєш, Карпатська Україно, не суди нас, слабих і невмілих. Ми ще не знали, як жити, а вже мусили вчитися вмирати за тебе. …Тепер нас, пересіяних смертю, гнали на Перевал. “Якщо вбити, то нащо нас провадити аж під хмари?” – питав я з малою надією сотника. “Сі не вб’ють, бо ми полонені зі зброєю в чесному бою. А зроблять то поляки. Лиш-но ступимо на їх землю. Ті панькатися не будуть. Я їх знаю – в самого добра літра польської крові колобродить”. “То, може, вони вас помилують?” “О, ні, сього я їм не подарую. А ти, хлопче, слухай сюди, – стис зап’ястя моєї здорової руки. – Доки туман, доти маєш нагоду порятуватися. Скочиш у ялиновий гущавник – і дай ногам знати! Ачей, в імлі не поцілять. А поцілять, то годиноюдругою раніше. Яка ріжниця?” Тепер, із дзвіниці свого перестиглого віку, я обертаюся в той згірклий март і зчитую крізь пласти років розуміння: немає в нас серед

May 2019 Ukrainian People

людей ні ворогів, ні друзів, але кожен з них – малий чи великий учитель, що, як придорожній стовп, направляє твій поступ. Так мені було послано й сотника Скобала, що в малому часі явив мені велике: в терміні вмирання явив науку життя. …З півгодини ми йшли без бесіди. А пак сотник мене зась за руку торгає: “Важся, синку, бо туман вичахає, а з ним і шанс твій”. “Не зможу я, пане”. “Зможеш!” – скрипнув зубами сотник. “Ледве ноги волочу”. “Ти на ноги не гріши, – правив він водно своє. – Ти бери ноги в руки і лети наосліп. Аж до Чорного лісу. Там принишкнеш. Туди навіть звірі не потикаються”. “А чому я, пане? Чому ви кого другого не нараджуєте?” – несміло питав я. “Чому? Бо ти не для кулі, хлопче. Бачив я на Краснім полі, як ти попри вояків стріляв. Душа в тебе світла. Такі жити мають”. “Нич з того не буде”, – гірко видихнув я. “Буде! – сказав, як відтяв, сотник. – Живи й за нас, хлопче. Живи й помагай жити иншим”, – при сих словах обіруч гупнув мене в плечі, штурхнув з урвища вниз. І залопотів я, як сніп, по гострому каміняччю, по колючих корчах джеряпину, хапаючи зубами мокру траву, обдираючи руки й твар. Через тлум болю чув, як тріщали за мною постріли і як щодалі їх глушило ревище ріки. Вода прийняла потовчене тіло в студену кипінь, розгойдала, як солом’яну бубку, і понесла до запаленого сонцем крайнеба.

іка не стратила мене. Зріс я на тучних водах Тиси і зараз, щоб держатися на плаву, мені було доста одної, здорової, руки. Ріка вивергла мене на зарінок, де я зачепився за навислу вільху і, як килава жаба, вицабав на берег. Як сліпій куриці зерня, трафився тут стіг сіна з укритим цератою заголовком. Не знаю, звідки добрав я сили, щоб вискубати собі в сіні яму, заліз у неї і затих, нагріваючи тілом сухе гніздо. Мишка попискувала мені на вухо свою колисанку. Але не довго я чув її – сон зломив мене на добру добу. Прочумався передсвіта і, боячись гулькнути на людей, сліпма рушив у хащі. Знав, що поголос про втечу війнув селами і на мене вже чигають жандарми. Одне стелилося спасіння – ліс. І я дерся в гущак, обминаючи возові колії і топтані путики, вгадуючи в корчомахах звірині тропи. Що я робитиму в хащі сам – про се я боявся й думати. Пралісні дебрі глухли й темніли, очі виїдала сіра ряботина, гнітила

спресована тиша і замкненість простору. Вітролом, грубезні колоди, терня й намети гнилого листя перегачували мені хід. Щоб обдурити голод, я пив зі жмені воду і жував бруньки. Вбита рука затерпла, посиніла, я її не чув. У яму під вивернутим коренем я назгрібав листя й сухої папороті, зарився, як звіря, і в полохливому сні перебув якось ніч. Прохопився я від теплого повіву в лице. Розтулив очі і увидів инші очі – як дві великі сливи. А під ними – мокра зморщена рийка. Ведмідь! Він скривив морду, як чоловік до плачу, і хрипко заревів. Я зірвався на ноги й перелетів через пень, помагаючи собі здоровою рукою. Страх, як вітер, гнав мене в плечі. Серце гупало десь аж під черевом. Ялинник рідшав, я біг уже просікою і потиличним оком бачив, як назирці вайлакувато хлипає ведмідь. Худий, облізлий по зимі. І от я вже на голій руні, бігти по всохлій траві-псяйці легко. Знаю, що звір не любить відкриту шир – вітер збиває тут нюх, а очі після голодної зимівки ослабли. Та ведмідь бере вліво, йде навперейми, жене мене на кремінну косу. “Добре, – думаю я, – може, там відіб’юся від нього камінням”. Ага, каміння тут біда має, а те, що є – таке дрібне, що лише у воробків шпуряти. І гоп – полонинний хребет обривається звором, та таким крутим, що я і з двома здоровими руками не зліз би в долину. Іржавою папороттю оторочена ся стіна, ані корчика, за який би вхопився. Голе урвище. “Туй мій конець!” – шепочу в дурманній гарячці і обертаюся очима до лиця смерти. Вона желіпає вже близько, пахне злежаною шерстю і псячим калом. Стає на задні лапища і суне на мене. Я чую гаряче дихання і сипле гурчання. Здеревенілий тілом, я смиренно чекаю, що буде далі. Ведмідь простягає лапу і хляпає мене по хворому плечу. Гойкнувши від болю, я втрачаю твердь під ногами й лечу в провалля. А звір реве мені вслід, і в ревищі тому я запаленим мозком вчуваю дике реготання… Не можу знати, як довго я пролежав у безпам’ятті. Годину, день, а може, й більше. Коли вернулося розуміння, на грудях моїх сиділо сіре потя і тоненько зіпало. Я зопершу подумав, що то моя душа. Боявся дихнути, щоб не спудити її. Птиця шіковно злетіла, а душа лишилася під бабиним вовняним светром, ледве тепла. Холод притлумлював біль струдженого, побитого тіла. Коли втямив, хто я і де, спробував ворухнути пальцями хворої руки – вони подалися. Тоді сперся на лікті, роззирнувся. Зелені плахти ялин нависали обабоки, відчахнуті гілки лежали піді мною. Ось де був мій рятунок: ялинові лапи прийняли мене в падінні і поклали

на м’який устіл сухої хвої. Між деревами світліла прогалина, метрів за п’ятдесят курився ріденький димок. Я зрадів, що то чиясь ватра, зібрався на силах і потягся туди. Дивниця відкрилася очам: курилося парою темне болітце, ще й тихо побулькувало запахом тухлих яєць і згірклого воску. Зокола рясно впечатані в чорне багно сліди ратиць, віхті шерсті, пір’я. Видати, сюди щось тягло звірину. Чей мені ся купіль теж не похибить! І я сторожко встромив туди свою долоню – її обхопило шумовиння пухирців. Вода була тепленька, масна, як куряча поливка. Сяк-так здер я з себе одіж і зсунувся в нуртливу теплінь. Шкіру млосно заштрикало, заскомтало, відпускало нерви. Риб’яча душа дітвацтва пробудилася в мені, війнула шовковими плавниками, вертаючи в блаженну сонячну криницю мого первородного світу… “Бульк-бульк-бульк”, – булькотів на вухо лісовий котел.

…

Вітця в мене не було. Моїм сонцем і моїм місяцем була мамка. Руки її пахли молоком, а коси попелом з печі. Вони й барву таку мали. Ми були такі бідні, що, бувало, мамка зашивала міх своїм волоссям, бо в хижі не знайшлося ниток. Вона була служницею в пана Драга, а коли знайшовся я, звідти її погнали. Баба з ганьби теж хотіла її вигнати з дому, та дідо не дав. Він лісникував у Драга і здогадувався, звідки в доньки знайшлося дітвача. Мамка колисала мене у вербовій кошарці, прив’язаній до яблуні. Подерла на пеленки останню свою сорочку. А коли я зоп’явся на ноги, то з ярі до снігу ходив у куцих ногавичках, без сорочки і обувки. Так я і спав коло мамки на солможаку, набитому перетертою соломою. Увечері мамка клала мене на ладу і обмивала руки, лице, ноги. Тоді хрестила й приповідала: “Господи, дякуємо Тобі за ще один день, котрим Ти нас обдарував. За те, що укріпляв нас і оберігав від усього лихого. Прости нам вільні і невільні гріхи, якими за день зажурили Тебе зі слабости й нерозумности своєї. Лишаємося за Тобою, як за стіною, і кладемо в Твої руки свої душі. Хрест під себе стелимо, хрестом вкриваємося, хрестом кланяємося і все зле від себе відганяємо. Прости нас, Господи, й благослови”. І цілувала мене в очи. В одне і друге. Коли мені часом кажуть, що мої очи на саме денце чужої душі заглядають, я сміюся: це від моєї мамки. Вона любила цілувати мене в очи. Моя мамка навчила мене подяки. Розпочинати й звершувати днину подякою. Приймати радощі й прикрощі з подякою. Все, що стається з нами, – благодать.

е милість Згори. Навіть випробування. Нам ніколи не посилається більше, ніж ми можемо знести. Що більший іспит, то більше від тебе хочуть. Знаходь у собі сили перейти поле смирення. І прийдеш до тихої води. Бульк-бульк-бульк… … Широкоплечий, як двері, ввижалося, що хижа наша тримається на дідових раменах. Та так воно й було. Дідо кував коня лише на передні лаби, на чотири підкови не заходило грошей. “Коли вивчишся, будемо кувати й задні”, – казав з вуркотливим смішком. Вони спрягалися з сином і так орали свої пісні кам’яні нивки. Під хащею в діда були довбані кимаки з бджолами. Увечері ми ходили туди. Дідо брав бджіл у щіпку і клав їх собі на волосся, на бороду. А пак по одній легенько тулив і до мене: “Так вони твій запах запам’ятають і не будуть кусати. Се дуже розумні мухи”. Дідо ходив у вовняних гатях з широким пасомчересом і мав довге темне волосся, в яке після їди витирав руки. Рипучі постоли взував лише до роботи, більше ходив босим, нерідко і взимі перебігав так двором. Куди б не їздив, на возі мав корчажку свіжої води, яку за день і випивав. Вода чистить мозок, як скло, – любив приповідати. – Радо її пий і споживай те, що зросло на воді й на сонці, і будеш чистим і твердим, як скло”. Сам він не сідав за стіл, кедь там не лежав жумак зеленини. Баба се добре знала. Яка приправа, така потрава. Міг зрідка ввечері глитнути вина чи паленки на хроні чи на павутинні. Та не більше, як на два персти в погарчику. Так, аби лише рот сполоснути. Коли хтось більше пив, дідо морщився: “І людям мерзко, і Богу. Не будеш пити – нич не втратиш. Будеш много пити – втратиш усе”. Він на все позирав з легким смішком. Дідо був моїм першим учителем. (“Глядай не долю, а волю”). Посилав мене до кадуба за квасною водою з глиняним пивняком, у якому цоркотіли камінці. На дорогу давав скибку кукурудзяної начанки. За мною ув’язувалися ластівки. Я гадав, що вони лакомляться на хлібець, і жалівся дідові. А той сміявся: то вони за кониками й бриндаками летять. Ти йдеш, збиваєш траву – комашня фуркає в боки, а ластівки й раді кормові. А коли сам він ставав у ярню оранку, то першу грудку землі кидав ластівці – на гніздо. Дідо навчив мене видіти довкола все живе й тішитися йому – дереву, бадилині, птиці, звірині, землі, небові. Він ніколи не обіймав мене, але я бачив, як його огрубіла рука пестить мох на криничній цямрині чи виноградну лозу. Він не говорив мудрі слова, але мудрість його коренилася в добрих очах і уважному серці. І від сього йому, неписьменному, відкривалися знання, незнайденні і в розумних книгах. При його многотрудному житті се плекало його душу, давало їй обнову й успокоєність. У тиху годину він сідав самотиною і споглядав світ природи. І сам зливався з тим світом. Завмирав, очі затягувала волога паволока. Тоді я не впізнавав свого діда. З часом зрозумів: блажен, хто виховає в собі волю розуму і спокій душі. Се – щастя. Бульк-бульк-бульк…

Транспортна компанія Prime Carrier Inc.

запрошує на роботу ВЛАСНИКІВ ВАНТАЖІВОК ВОДІЇВ

Якщо Ви хочете працювати чесно

2+ роки

і заробляти

по електронних логбуках не порушуючи закон!

хороші гроші ВАМ ДО НАС!

Водіям:

Власникам вантажівок:

Можливість заробляти близько $2000 кожного тижня (ставка, відсоток від доходу, оплата за милю).

Прозора робота (надсилаємо підтвердження).

Зарплата щотиждня (Direct Deposit).

Різні види причепів в оренду (Flatbed, Conestoga, Step-Deck).

Кожні вихідні вдома. 5-6 робочих днів в тиждень.

Карта з великими знижками на пальне.

Парковка на території компанії, швидкий і дешевий ремонт в нашій майстерні.

Всі вантажівки нові та обладнані APU, power inverter, холодильником, мікрохвильовкою і безлімітним інтернетом WiFi.

Диспетчерська підтримка 24 години.

Fleet One карти на пальне, BestPass and PrePass.

Різні умови співпраці.

Великий вибір причепів (Conestoga, Flatbed, Step Deck).

Робота круглий рік.

Парковка та швидкий ремонт в нашій майстерні. Бонуси за хороші інспекції і рекомендації. Спеціальна LEASE програма доступна. Оплачуване навчання ($500/тиждень) для водіїв, які не мають досвіду роботи з Flatbed-причепами.

ДОСВІДЧЕНІ ДИСПЕТЧЕРИ

24/7

Вимоги для водіїв і власників • CDL class A, не менше 6 місяців досвіду водіння • Не більше 3 порушень на MVR • Вік, 23 і більше • Ніякого кримінального минулого • Можливість здати тест на наркотики Робота круглий рік

ЛАСКАВО ПРОСИМО ДО НАШОЇ КОМАНДИ! І як бажаєте, щоб вам люди чинили, так само чиніть їм і ви. (Від Луки 6:31)

Якщо Вас зацікавило працевлаштування в нашій компанії, будь ласка звертайтесь за телефоном 844-309-9611 Ext 1000; 773-544-0117 або заповніть форму на www.primecarrierinc.com/drivers Висилайте резюме на andrewt@primecarrierinc.com

Prime Carrier Inc. 1051 East Main St Suite 213, East Dundee IL 60118, P 844-309-9611, F 773-701-5840

У к ра ї н с ь к а к у х н я

НАЙСМАЧНІШІ СТРАВИ НАШОГО ДИТИНСТВА!

Юлечка Кулич Відразу мушу зізнатись, що я не кухар за професією, але, як і більшість українських господинь, стараюсь потішити свою родину та гостей чимось особливим і смачненьким.

Сало солене Бабусині варенички з поливанкою Скільки себе пам’ятаю, мої улюблені вареники з бабусиною “поливанкою” були приготовані саме так. За цим рецептом бабуся навчилась їх готувати від своєї мами, тож рецептові – не менше 100 років… До речі, бабусину поливанку у сучасній кухні називаємо “соус Бешамель”, a італійці додають до нього трішки меленого мускатного горіха. От і думаю: а, може, не зовсім італійський той Бешамель, вiн же – старовинний український соус? Для приготування потрібно: Для тіста – 450-500 г борошна, яйце, півсклянкисклянка теплої води, дрібка солі. Для начинки – 1:1 вареної картоплі і домашнього сиру (жирного), трішки підсоліть і поперчіть для смаку. Для “поливанки” – 1 ст.л. смальцю або 2 ст.л. олії, 2-3 ст.л. борошна, 1-1,5 скл. молока, сіль. Приготування: Замісити тісто і дати настоятись накритим 30 хвилин. Далі розкачати варeницю, вирізати кружечки. Ложкою накласти на варенички начинкy. Заклеїти тісто з обох боків у формі півмісяця. Готові вареники викладати на підсипану борошном дошку. Варити в окропі доки “не спливуть”, загартувати під холодною водою. Перемастити смальцем або маслом. Далі готуємо “бабусину поливанку”: На розігріту пательню – 1 ст.л. смальцю або 2 ст.л. олії, всипати 2-3 ст.л. борошна, посмажити на невеликому вогні до ледь золотистого кольору (не пересмажувати!). Поступово влити склянку молока, постійно розмішуючи, щоб не утворились грудочки. Довести до консистенції киселю. Готові вареники викладати в тарілки, полити поливанкою, а зверху – шкварками, маслом або цибулькою, смаженою на олії. Смакота, як у бабусі… Аж слинка потекла.

May 2019 Ukrainian People

Сало – улюблений смаколик усіх українців. Готують його різними способами: вуджене, смажене, печене, я ж пропоную згадати про солене сальце. Такий спосіб приготування, мабуть, найпрактичніший. Готове сало можна подати на стіл як закуску чи приготувати з нього смачну намазанку на хліб. Крім того, солене сало можна використати для смаження славнозвісних шкварочок. Тут, як кажуть, все у ваших руках! Для приготування знадобиться: сало свіже (бажано товстий шматок білого, яке легко проштрикнути ножем, або підчеревини зі шкіркою) близько 1 кг та 200 г солі, при бажанні, можна додати трішки меленого перцю. Якщо будете використовувати тільки як закуску, тоді можна додати паприки та часнику.

Приготування: Сало нарізати на зручні шматки, щоб легко входили в горлечко банки. Щедро обмокати з усіх боків у сіль. Щільно, припасовуючи, скласти у банку та закрити кришкою. Витримати у холодному місці (за +5-10 градусів) протягом двох тижнів. Тепер можна подавати на стіл! Засолене сало добре зберігається і не потребує ніяких особливих умов, окрім прохолоди. Також солене сальце можна готувати і зберігати у банках під металевими закрученими кришками. Такий спосіб значно продовжить термін придатності.

Затерта капуста Дуже часто в сучасному світі ми клопочемося через дрібниці, але час плине надто швидко. У гонитві за модними та сучасними рецептами профітролів та стейків ми не помічаємо, як забуваємо такі милі з дитинства бабусині смаколики. І, раптом зупинившись, можемо зрозуміти, що бабусі нема, а пам’ять про її і тільки її рідненькими руками приготовані варенички чи палюшки викликає смачні спогади. Можливо, поки не пізно, спитаємо у любої бабусі, як вона їх готувала? Тож спеціально, щоб нагадати господиням про смачне з бабусиних старих записників, готуємо “Затерту капусту” по-радехівськи. Сподіваюсь, мій рецепт нагадає про ваші родинні смаколики! Складники доволі звичні: Півкапустини, півсклянки пшона, гарний шмат сала, по одній морквині та цибулині, 1-2 картоплини, півсклянки гороху, кілька ложок сметани, сіль, спеції та зелень. Для ефектної подачі я використала маленький буханець хліба на заквасці.

Приготування: Горох зварити до готовності, картоплю натерти на тертці для дерунів, пшоно змолоти в кухонному комбайні. У баняку з водою відварити шматок сала і дістати його з окропу. Капусту дрібно нашаткувати і вкинути в окріп. До вареної капусти додати сіль і підкислити оцтом або лимонним соком, чи лимонною кислотою, до смаку. Цибулю нарізати, морквину натерти на дрібній тертці. Потушкувати на середньому вогні у невеликій кількості олії. До тушкованих овочів додати сметану та ще потушкувати. Пшоно, відварене сало, тушковані овочі та натерту картоплю перетерти до однорідності у кухонному комбайні. Змелені овочі влити у капусту, присмачити за потреби сіллю та спеціями. Проварити ще 10-15 хвилин. На завершення додаємо горох або товчену квасолю. Для подачі: Верхній край хліба зрізати та використати для приготування гріночок. Серединку м’якушки обережно вийняти, не пошкоджуючи скоринки. В утвореній “тарілці” подача бабусиного смаколика буде вартою ресторанного столу, а тоненько нарізані шматочки соленого сала та запашні грінки зі скоринки чудово доповнять смак.

Бануш по-гуцульськи Деруни по-особливому Приготування дерунів – звична справа для всіх українських господинь. І, в більшості випадків, проста й повсякденна страва. Але якщо підійти до приготування творчо, то отримаємо несподівано святковий смаколик, що годиться для прийому гостей. Тож витратимо небагато часу і приготуємо згiдно одного з моїх найпопулярніших рецептів – “деруни по-особливому”. Складники доволі звичні: Картопля – 6-7 шт., цибулина, печериці – 300 г, часник – 2 зубці, сіль, спеції, яйце, борошно – 1 ст. л., півсклянки сметани, твердий сир – 100 г. Приготування: Картоплю, півцибулини та часничок натерти на тертці для дерунів. Додати сіль, перець, яйце та 1 ст. л. борошна. Смажити подовгасті, тонкі деруни до золотистого кольору з обох боків. Складати один на одного, щоб

трішки відм’якли. Печериці або будь-які інші гриби потушкувати з цибулею та спеціями до готовності та перемолоти в комбайні на фарш. Кожен дерун щедро змастити начинкою. Згорнути рулетиком і скласти у посудину для запікання. Обкласти нарізаними грибочками, полити сметаною та затерти сиром. Запекти в печі протягом 10-15 хвилин. Подавати, поливаючи підливою, що утворилась під час приготування. Для різноманітності деруни також можна начинити фаршем з тушкованого м’ясця.

Зупа по-Франківськи Квасолева зупка, яку готують на Івано-Франківщині для тих, хто любить наваристу, гостреньку першу страву. Зупа по-Франківськи готується як на м’ясному, так і на овочевому бульйоні. Головним секретом цієї страви є вермішель та часник. Якщо хочете справді здивувати домочадців і маєте вільну хвильку, приготуйте домашню локшину. Вона зробить зупку дуже смачною.

Тож вам потрібно: 3 склянки квасолі, 3-4 картоплини, 1 морквина, 1 цибулина, 100 г локшини (готової або приготованої власноруч), 2 ст.л. томатної пасти, сіль та спеції, 2-3 зубці часнику, зелень. Приготування: Відварити квасолю в бульйоні до напівготовності. Додати картоплю, порізану на невеликі шматочки, при-

правити суп сіллю в процесі приготування. Готувати 15-20 хвилин, в залежності від сорту картоплі. Далі приготуйте моркву (натерти на буряковій тертці) та цибулю (нарізати дрібними кубиками). До зупи додайте локшину. Підготовані овочі пасеруйте на сковороді, додайте 2 ст.л. томату. Готову підсмажку додайте до зупи. Приправте юшку меленим перцем та спеціями до смаку. На завершення – дрібно порізана зелень петрушки та кропу, пару лаврових листків та кілька горошин перцю. Присмакуйте для гостроти товченим часником та, якщо сподобається, гострою паприкою. До готової зупи по-Франківськи дуже пасуватимуть грінки з чорного хліба з товченим часником.

Гуцульська кухня багата різними цікавими в приготуванні і смачними стравами. Неймовірно ароматна і дуже проста – бануш по-гуцульськи. Це – повсякденна їжа в кожній гуцульській родині, варять її часто, 3-4 рази на тиждень. Бануш донедавна вважався їжею бідняків, яка рятувала гуцулів від голоду. Зараз ця страва з кукурудзяного борошна і сметани стала традиційною і вважається делікатесом. Складники для приготування бануша погуцульськи: 1 склянка кукурудзяного борошна, 500 г сметани (25-45 % жирності), 1 склянка молока 3-5 % жирності, 400 г свинячого сала (ошийок чи грудинка), 2 столові ложки свинячого смальцю, 1 ріпчаста цибуля, 200 г або за смаком бринзи овечої, 1 чайна ложка солi, або за смаком, 1 чайна ложка цукру, або за смаком, перець чорний мелений – за смаком. В чавунний казанок вливаємо 500 г сметани і для того, щоб вона не була дуже густою, розчинаємо її 1 склянкою молока. Доводимо інгредієнти до кипіння і заправляємо 1 чайною ложкою солі і 1 чайною ложкою цукру – без гірок. Кількість солі і цукру не принципова, можете класти ці інгредієнти за смаком, але не забувайте, що бринза – солона. Потім обережно, тонкою цівкою, всипаємо крупу в казан з розчиненою киплячою сметаною, інтенсивно і без зупинки перемішуючи інгредієнти дерев’яною лопаткою, за напрямом годинникової стрілки до згущення – поки на поверхні не виступлять крапельки жиру. Безперервно помішуючи, доводимо кукурудзяне борошно до повного згущення. Вариться бануш приблизно 25-30 хвилин, хоча все залежить від якості борошна і сметани. Готовий бануш повинен вільно відставати від стінок казанка. Потім накриваємо

казанок кришкою, ставимо його в духовку, попередньо розігріту до 100 градусів, і даємо кукурудзяній муці ще більше розбухнути протягом 5–10 хвилин. Готовий бануш залишаємо у вимкненій духовці – щоб він не охолов. Поки бануш доходить до повної готовності, готуємо підсмажку. Сковороду розігріваємо і кладемо 2 столові ложки смальцю. Коли жир розтопиться, додаємо шматочки попередньо нарізаного сала і смажимо їх до золотистої скоринки. Додаємо до смаженого сала нарізану цибулю і, за смаком, чорний мелений перець.. Беремо тарілку чи глечик, насипаємо кашу, зверху кладемо смажені свинячі шкварки з цибулею, посипаємо шматочками бринзи і поливаємо залишками свинячого жиру. Бануш по-гуцульськи подається тільки гарячим. Смачного!

Картопляні палюшки з сиром У італійців – ньйоки, у білорусів – кльоцки, а на Галичині ці ліниві вареники з картоплі та сиру називають палюшками – за зовнішньою подібністю з продовгуватими пальчиками. Рецепт простий і вимагає всього кількох інгредієнтів. А кінцевий результат завжди безпрограшний і незмінно смачний. Особливо, якщо не пошкодуєте шкварочок. Складники: 1 кг картоплі, 400 г кисломолочного сиру, 2 яйця, борошно, свиняче сало, цибуля, сметана, сіль, перець за смаком. Картоплю відварити в мундирах, почистити. Перемолоти через м’ясорубку з сиром. Додати яйця, склянку борошна, посолити, поперчити. Замісити м’яке тісто. Притрусити стіл борошном. Скрутити з тіста ковбаску, приплюснути її і

порізати поперек на продовгуваті шматочки. Закип’ятити в каструлі воду, посолити і опустити палюшки. Коли спливуть, зменшити вогонь і варити ще 2-3 хвилини. Дістати, полити шкварками з підсмаженою цибулею. Подавати зі сметаною. Просто, невибагливо і дуже смачно! nashakuhovarnya.com.ua Ukrainian People May 2019