Ukrainian People February 2019

Ukrainian People TM

February 2019

“Будинок Архипенка” у Чикаго ПАТРIАРХ, що повернув Украiнi власну Церкву

Украiнська Нiч-2019: канадськi хокеiсти вийшли на лiд в синьо-жовтих сорочках з тризубами

Декларувати чи оподатковувати? Чи змусить Украiна заробiтчан та iх сiмей декларувати кошти?

$1.95

Romantic Restaurants for Valentine’s Day ukrainianpeople.us

ДОРОГІ ДРУЗІ! Увага – ПАМ'ЯТКА ВИБОРЦЯ! Якщо у когось виникає запитання: “А як я зможу проголосувати на виборах, якщо я живу не в Україні?” – ми з радістю надамо усю необхідну інформацію!

Olga Ruda, Editor in chief "Ukrainian People" magazine

Президента України можуть вибрати за нас !!!

Друзі мої, цього року обов'язково УСІ йдемо на вибори. Навіть ті, хто раніше не голосували, цього разу не можуть пропустити. Напередодні голосування 31 березня 2019 року кожен українець мусить усвідомити: погану владу обирають “добрі” люди, які не ходять на вибори. Пам’ятаймо, що кожен використаний бюлетень звужує можливості сфальсифікувати результати нашого волевиявлення. Так склалися обставини, що ми живемо за кордоном. Проте ми можемо і повинні голосувати. Якщо ми не активізуємось, президента вибиратимуть ті, кому і на ЄС, і на НАТО, і на війну, і на усіх наших героїв, що загинули за волю України, наплювати. Вибори Президента України – 2019 – це вибір між геополітичним орієнтиром України на користь членства в ЄС і НАТО та спробою реваншу проросійських сил і проросійських кандидатів. Дослухайтеся до конкретних обіцянок і беріть їх до уваги. Закінчити війну за два тижні (за декілька днів чи годин), знизити ціну на газ у 2 рази, підняти середню зарплату до $1000, а ВВП – до $500 млрд за п’ять років, “почути кожного” чи “жити по-новому” – це ні про що. Події, які ми пережили за останні роки, свідчать: нам потрібно тверезо вирішити, хто здатний протистояти Путіну і зберегти Українську державу.

31 березня вирішуватиметься доля України. Або ми боремося – за повернення Криму, Донецька, Луганська, за зростання економіки, рівня освіти, рівня життя для себе, наших дітей і онуків, або хтось за гречку, їжу, гроші голосує і вирішує за нас. Не дамо Росії шанс знищити нас, перетворити на рабів! Отже, ЗГУРТОВУЄМОСЬ, АКТИВІЗОВУЄМОСЬ І ГОЛОСУЄМО. На цих виборах ми маємо захистити наш європейський вибір. І тоді ми дійсно доведемо, що ми – українці, що ми – об’єднані. УЧАСТЬ УСІХ ПАТРІОТІВ У ВИБОРАХ-2019 – ОБОВ'ЯЗКОВА! Господи, допоможи Україні.

ВАЖЛИВО: Проголосувати у день виборів на закордонній виборчій дільниці (у приміщенні Генерального консульства України у Чикаго) можливо ВИКЛЮЧНО, якщо ВАС було ПОПЕРЕДНЬО включено до списку виборців. ТОМУ для початку необхідно дізнатися, чи ВКЛЮЧЕНІ ви до Державного реєстру виборців, за якою адресою та перевірити, чи правильно вказані в Реєстрі прізвище, ім’я, по батькові та виборчу адресу. Скористайтеся ДЛЯ ЦЬОГО он-лайн сервісом “Особистий кабінет виборця”: https://bit.ly/2ENb5jU на веб-сторінці “Державний реєстр виборців”. Зареєструйтеся в “Особистому кабінеті виборця” і зробіть відповідний запит. Орієнтовно протягом однієї доби виборець отримує відомості щодо своїх даних у Реєстрі на електронну адресу,

ШАНОВНИЙ ВИБОРЦЮ!

вказану при реєстрації. У РАЗІ, якщо Ваша виборча адреса знаходиться в Україні, але на день виборів Ви будете проживати в межах консульського округу Генерального консульства України у Чикаго, щоби додати себе до списків виборців для голосування у Генеральному консульстві, громадяни України мають два варіанти: Тимчасово змінити виборчу адресу, або стати на консульський облік (тимчасовий або постійний). За більш детальною інформацією будь ласка звертайтеся до нас: gc_usc@mfa.gov.ua Consulate General of Ukraine in Chicago Tel: +1 (312) 642-4388 Fax: +1 (312) 642-4385 E-mail: gc_usc@mfa.gov.ua chicago.mfa.gov.ua https://www.facebook.com/chicago.mfa

ЗАЗДАЛЕГІДЬ ПОДБАЙТЕ ПРО СВОЄ ВКЛЮЧЕННЯ ДО СПИСКІВ ВИБОРЦІВ НА ЗАКОРДОННІЙ ВИБОРЧІЙ ДІЛЬНИЦІ!

КРОК 1

КРОК 2

КРОК 3

СПИСКИ ВИБОРЦІВ СКЛАДАЮТЬСЯ НА ОСНОВІ ДАНИХ ДЕРЖАВНОГО РЕЄСТРУ ВИБОРЦІВ. ПЕРЕВІРИТИ ВКЛЮЧЕННЯ ДО ДЕРЖАВНОГО РЕЄСТРУ ВИБОРЦІВ ТА ВИБОРЧУ АДРЕСУ МОЖНА ТАКИМ ЧИНОМ:

ЯКЩО ДАНІ ТА ВИБОРЧА АДРЕСА ПРАВИЛЬНІ

ЯКЩО ДАНІ ТА ВИБОРЧУ АДРЕСУ ВКАЗАНО НЕВІРНО

ЧЕРЕЗ ІНТЕРНЕТ DRV.GOV.UA

У БУДЬ-ЯКИЙ РОБОЧИЙ ДЕНЬ ПРИЙДІТЬ ІЗ ПАСПОРТОМ ГРОМАДЯНИНА УКРАЇНИ ДЛЯ ВИЇЗДУ ЗА КОРДОН ЗАРЕЄСТРУЙТЕСЯ В СЕРВІСІ ДО ЗАКОРДОННОЇ ДИПЛОМАТИЧНОЇ «ОСОБИСТИЙ КАБІНЕТ УСТАНОВИ УКРАЇНИ ЗА ВАШИМ ВИБОРЦЯ», ЗРОБІТЬ В МІСЦЕМ ПРОЖИВАННЯ НЬОМУ ЗАПИТ ДО АДРЕСИ ТУТ: ДЕРЖАВНОГО РЕЄСТРУ ВИБОРЦІВ ТА ОРІЄНТОВНО https://mfa.gov.ua/ua/about-mfa/abroad/embassies https://mfa.gov.ua/ua/about-mfa/abroad/consulates ПРОТЯГОМ ДОБИ ОТРИМАЙТЕ ДАНІ ЩОДО СВОГО ВКЛЮЧЕННЯ ДО ДЕРЖАВНОГО РЕЄСТРУ ВИБОРЦІВ НА СВОЮ ЕЛЕКТРОННУ АДРЕСУ

І ПОДАЙТЕ ПИСЬМОВИЙ ЗАПИТ ЩОДО ЗМІСТУ ВАШИХ ПЕРСОНАЛЬНИХ ДАНИХ У ДЕРЖАВНОМУ РЕЄСТРІ ВИБОРЦІВ

! УВАГА

У ДЕНЬ ГОЛОСУВАННЯ ПРИХОДЬТЕ З ПАСПОРТОМ ГРОМАДЯНИНА УКРАЇНИ ДЛЯ ВИЇЗДУ ЗА КОРДОН, ТИМЧАСОВИМ ПОСВІДЧЕННЯМ ГРОМАДЯНИНА УКРАЇНИ НА ЗАКОРДОННУ ВИБОРЧУ ДІЛЬНИЦЮ ЗА ВАШОЮ ВИБОРЧОЮ АДРЕСОЮ АДРЕСИ ТУТ: https://mfa.gov.ua/ua/page/open/id/2520

ЗВЕРНІТЬСЯ ОСОБИСТО ОСОБИСТО ПОДАЙТЕ ДО АБО НАДІШЛІТЬ ЗАКОРДОННОЇ ДИПЛОМАТИЧДОКУМЕНТИ ПОШТОЮ НОЇ УСТАНОВИ УКРАЇНИ ДО ЗАКОРДОННОЇ ЗАЯВУ З ДОДАНИМИ ДО НЕЇ ДИПЛОМАТИЧНОЇ ДОКУМЕНТАМИ УСТАНОВИ УКРАЇНИ ЗА (копіями документів), ВАШИМ МІСЦЕМ ЯКІ ПІДТВЕРДЖУЮТЬ ПРОЖИВАННЯ ДЛЯ ЗАЗНАЧЕНІ В НІЙ ВІДОМОСТІ ПОСТАНОВКИ НА ЗРАЗКИ ЗАЯВ ТУТ: КОНСУЛЬСЬКИЙ https://mfa.gov.ua/ua/page/open/id/2517 ОБЛІК

З 8 ДО 20 ГОДИНИ ЗА МІСЦЕВИМ ЧАСОМ КРАЇНИ ПЕРЕБУВАННЯ

У ДЕНЬ ГОЛОСУВАННЯ ЗМІНИ ДО СПИСКУ ВИБОРЦІВ НЕ ВНОСЯТЬСЯ! ЗАВЧАСНО ПОДБАЙТЕ ПРО МОЖЛИВІСТЬ ПРОГОЛОСУВАТИ ! ДІЗНАЙТЕСЯ БІЛЬШЕ ТУТ: https://mfa.gov.ua/ua/consular-affairs/golsua

Advertising 773-844-0401 Editor in chief: "Ukrainian People" magazine Olga Ruda olgaruda@yahoo.com

2

Place an ad, print or online: Marketing Department 773-844-0401 ukrainianpeoplemagazine@gmail.com

February 2019 Ukrainian People

Write to us: Universe Entertainment, Inc. 333 Busse Hwy, # 242 Park Ridge, IL 60068

News, articles, photos-video, and more: www.UkrainianPeople.us FB: www.facebook.com/UkrainianPeopleMagazines/

Наші інтерв’ю: Елегантний і відвертий козак Іван Леньо

4

30

36

4

→ CHICAGO, ILLINOIS, USA “Будинок Архипенка” у Чикаго Розслідування: Таємниця загибелі туристичної групи Дятлова

8 10

→ ЗДОРОВ’Я Простий спосіб зцілитися: ми те, що їмо Доглянута зовнішність – одна з основних ознак успішності в сучасному житті

14 16

→ UKRAINE Декларувати чи оподатковувати: що робити із грошима заробітчан? Війна: Поблизу міста N…, або ж вечори на хуторі “Куба” Врятував командира ціною власного життя Наші традиції: 12 лютого відзначають Собор Трьох Святителів – Василя Великого, Григорія Богослова та Івана Золотоустого Наша історія: Задушене відродження. КДБ влаштував “генеральний погром” дисидентів Відомі українці: ПАТРІАРХ, що повернув Україні власну Церкву Освіта: 13 висновків 13-річної українки за рік життя у США → DIASPORA ФЕСТИВАЛЬ КОЛЯДОК-2019 у Вінніпезі, Канада Українська Ніч-2019: канадські хокеїсти вийшли на лід в синьо-жовтих сорочках з тризубами РОМАН ГАВРИЛЬЧАК: “Доброта людей допомагає мені ставати сильнішим”

20 22 24 26 30 32 36 38 40

→ ENTERTAINMENT Найцікавіші події Чикаго (February, 2019) 15 of Chicago’s Most Romantic Restaurants for Valentine’ s Day and Beyond Chicago Adventures in February Гумор Стосунки: Випадкова зустріч – найневипадковіша річ на світі 20 уроків з ХХ століття для збереження миру – від Тімоті Снайдера Авто: Детройтський автосалон (NAIAS) 2019: найважливіші новинки Мистецтво: Юлія Косівчук. Та-Що-Ангелів-Малює Літературна сторінка: Музей покинутих секретів Українська Кухня. Як зробити День Валентина незабутнім

54

18

42 44 46 48 50 52 54 58 60 62

Наша обкладинка: Модель: Сніжана Танчук, володарка титулу “Королева України-2017” (Miss Grand Ukraine 2017), ввійшла в десятку найкрасивіших дівчат світу на міжнардному конкурсі “Miss Grand International 2017”, актриса. Фотограф: Софія Стельмашчук верстка і дизайн: Вадим Кучерак, facebook.com/vadim.kucherak

Subscribe to

“UKRAINIAN PEOPLE” magazine

• Your first print issue will mail 1-3 weeks

from receipt of order.

• “Ukrainian People” magazine publishes 12

issues in an annual subscription.

• Offer good in U.S.A. only.

• All orders subject to approval.

for just $ 110 per year or $65 for 6 month

SUBCRIPTION FORM: First & Last Name Email Phone Address SEND YOUR CHECK TO:

Universe Entertainment, Inc. 333 Busse Hwy, # 242, Park Ridge, IL 60068

Наші інтерв'ю

Елегантний

і відвертий козак

ІВАН ЛЕНЬО ПОРАДИ УКРАЇНЦЯМ ВІД ІВАНА ЛЕНЬО

Діма Войналович 28-річний журналіст із Києва. Редактор інформаційного агентства РБК-Україна, співзасновник ресурсу MusicInUA. А ще музикант, вокаліст і автор пісень.

Якби мене попросили назвати людей, які не є нині у донбаських окопах, але у тилу воюють із агресором в ім’я українського народу, то список, звісно, зайняв би не одну сторінку. Але очолив би цей топ саме Іван Леньо. За чітку й непохитну громадянську позицію, за правдивий патріотизм, за музичний талант. За наполегливу й невпинну роботу зі зміцнення і збагачення вкраїнської культури. За думки, нехай часом резонансні, але із зерном істини… Такі “за” можна перелічувати безкінечно! Зізнаюся, я особисто намагаюся стежити за роботою Івана в усіх можливих царинах – від мистецької до соціальної. І чомусь впевнений, що вам теж будуть цікаві думки цього генія і, вочевидь, найелегантнішого козака сучасності.

ВІЙНА І ВИБОРИ Нікому не відкрию Америки, якщо скажу, що Іван особисто і його колеги по музичній формації Kozak System зробили і продовжують робити чимало задля перемоги нашої країни саме на культурному фронті. Це, звісно, дає свої плоди. Адже останнім часом відсоток прихильників “руського міра” на Донбасі суттєво зменшився. Артист каже, що за час, поки триває війна на сході країни, багато хто із місцевих жителів прийняв для себе рішення і зайняв відповідну громадянську позицію. Про це свідчить, наприклад, зростання кількості “своїх” людей на концертах “козаків” у прифронтовій зоні. Із цих поїздок на Донбас Іван і його соратники привезли із собою стоси історій – пережитих особисто, чи повіданих їм захисниками. Деякі з них сумні, трагічні, деякі позитивні, надихаючі – всіляких предостатньо.

– Пролистайте стрічку Фейсбуку когось із воїнів, і вам вистачить цих історій на цілу книжку! Розповідати не буду, бо вважаю територію війни місцем, про яке потрібно говорити або серйозно, або мовчати. Тут ні гумор, ні щось жахливе буде недоречним. У світлі майбутніх виборів президента України, що відбу-

дуться в останній день березня, я не міг не поцікавитися у Івана його думками щодо одного із найрезонансніших і найбільш обговорюваних кандидатів на посаду глави держави. Мова, як ви здогадалися, про відомого актора, гумориста, шоумена (і ще з-десяток регалій) Володимира Зеленського. І не тільки про нього, а й взагалі про митців при владі. Іван не став ходити околяса.

– До президентства будь-кого, хто здобув популярність не політичними досягненнями, ставлюсь скептично. Популярність людини – це не ознака фаховості в державотворенні. Це лише популярність. От і в овечки Доллі – мегасвітова популярність, так що, їй також у президенти податись? – іронічно посміхнувся музикант. На питання, якою має бути влада в Україні, щоб країна не змінила вектор розвитку у протилежному до нинішнього напрямку, Іван теж відповів категорично: українською! А от себе у ролі політика, а тим паче гаранта Леньо не бачить. Ба більше, він не може (й не хоче) навіть фантазувати на цю тему.

– Мені реально моторошно, коли я чую подібні фантазії! – всміхаючись мовив артист.– Всьому потрібно вчитись. Чому в принципі у людей виникає думка, що

Розвивайтеся, читайте, аналізуйте, подорожуйте, конкуруйте, цікавтеся. Ставайте особистостями. Майте почуття гідності. Будьте! будь-хто може бути президентом чи державотворцем? От я запитаю тебе: що б ти заграв на акордеоні, взявши його вперше до рук? Відповідь очевидна – нічого. А якщо тебе відправити на міжнародний конкурс, що ти там награєш? Так отож. Так само і з президенством. У нас неймовірно низький рівень виборчої свідомості. За якими критеріями люди обирають президента чи парламентарів? Я впевнений, що майже всі виборці, котрі прийдуть на вибори, поняття зеленого не мають стосовно того, які конституційні повноваження у президента! Чи що, власне, може і не може робити президент на своїй посаді…

РЕЛІГІЯ І ТЕЛЕБАЧЕННЯ Не оминули ми у розмові й питання надання Україні довгоочікуваного томосу та створення Православної Церви України. Іван, як і мільйони наших співгромадян, впевнений, що

ПРО ДРУЖБУ З РОСІЄЮ 4

Мені все одно, що там у них, і що з ними. Мені цікаво, що тут у нас, і що нам потрібно робити. А дружба – це персональне питання кожного. Я товаришувати з ними не збираюсь. Мій погляд повернутий у бік цивілізованого світу.

February 2019 Ukrainian People

As of 1/10/2019 the Annual Percentage Rate (APR) for a 5-year (60 month) fixed rate Line of Credit loan with no application fee, up to $5,000 Individual-maximum, $10,000 Joint-maximum, $2,500 minimum, is 9.90%. Minimum payment is the greater of either 2.50% of the previous months balance or $25.00. Offered rate and terms subject to change at any time without notice. Offer may be withdrawn at any time. Subject to approval of application.

Full disclosure available at https://www.selfreliance.com/join-about-us/disclosures/.

For further information, call toll free at 1.888.222.8571.

313-366-0055

7345 Orchard Lake Rd., West Bloomfield, MI 48322 248-487-0330 973-887-2776

11838 Jos. Campau, Hamtramck, MI 48212 847-359-5911

630-307-0079 302 E. Army Trail Rd., Bloomingdale, IL 60108

60-C N. Jefferson Rd., Whippany, NJ 07981

586-757-1980 26495 Ryan Rd., Warren, MI 48091 773-589-0077

Home Office: 2332 W. Chicago Ave., Chicago IL 60622 773-328-7500

APR

ПОЗИКА 9.90% КРЕДИТНОЇ ЛІНІЇ

734 Sandford Ave., Newark, NJ 07106

973-373-7839

Гроші, які вам потрібні, просто тут!

201-795-4061

Un ion

136 E. Illinois Ave. #100, Palatine, IL 60067

C red it

5000 N. Cumberland Ave., Chicago, IL 60656

Federal

558 Summit Ave., Jersey City, NJ 07306

®

SELFRELIANCE.COM

Наші інтерв'ю

НАЙБОЖЕВІЛЬНІШІ ВЧИНКИ • Погодитися стати вокалістом Kozak System • 16 років тому стати батьком доньки Маланки • Ризикнути заспівати пісню “Кольорові Ярмарки” із Марилею Родович • Решта вчинків – не для публічного використання це – дійсно історична подія, а ще “мегакрутий крок до справжньої релігійної незалежності від Москви”. Утім, разом із релігійною незалежністю в країні існує проблема “сурогатної” залежності. От, зокрема багато наших громадян продовжують тащитися від “голубих вогників” на радянський манір, низькосортних шоу й телекартин із запроданцями у головних ролях. І головне, що пожирачі такого продукту не бачать у такому маргінальстві нічого поганого. А проблема полягає у тому, що значна частина українського населення відповідає рівню тих програм і фільмів…

– Їх же ніхто не примушує це дивитись, а значить – воно їм подобається. Як боротись? Ніяк. Має пройти еволюція. Людину не змусиш розвиватись. Цей імпульс або є, або його нема. Дехто каже, робити альтернативний якісний український контент… Логічно. Але його і так предостатньо! От, до прикладу, фільм “Кіборги” – неймовірно якісний продукт! Чи “Гніздо Горлиці”, чи “Дике Поле”… А тепер порівняй кількість переглядів у цих фільмів з кількістю переглядів будь якого лайна, якого валом на ТБ, і все стане зрозумілим.

6

ДЖАМАЛА І МАЙБУТНІ ПРОЕКТИ Звісно, не міг я не порушити й теми вічного й нетлінного – стосунків. Але дещо незвичайних. Якщо пам’ятаєте, рік тому культова (жодного перебільшення!) співачка Джамала під час прямого ефіру Національного відбору на престижний музичний конкурс Євробачення, у якому Kozak System брали участь, зізналася, що, будучи студенткою Київської консерваторії, просто таки закохалася в аспіранта того ж навчального закладу, яким був мій співрозмовник.

– Я впевнений, що Джа просто зробила мені комплімент, користуючись нагодою нагадати усім, що ми – друзі ще з консерва-

February 2019 Ukrainian People

торських часів, – тепло усміхнувся Іван. Про закоханість – це більше метафора, ніж правда. Симпатія скоріш. І вона взаємна. Я пам’ятаю її з тих часів навчання у консерваторії як талановиту, нестандартну співачку з дуже красивим і потужним голосом. І дуже тішився, коли вона перемогла на Євробаченні. Загалом Іван – дуже компанійська людина. Нині він товаришує з немалим колом українських митців. Це, зокрема музиканти Ельвіра Сарихаліл, Мар‘яна Садовська, Оксана Муха, Катя Чилі, Сашко Ярмак, Мишко Адамчак, учасники чернівецького колективу “Гуцул Каліпсо”. А також поети Сергій Жадан, Дмитро Лазуткін, Микола Бровченко, Сергій Мартинюк та інші. Дехто з них уже встиг відзначитися співпрацею із Kozak System. До слова, цього року “козаки” матимуть спільні роботи ще й із польськими артистами і більше – планують записати спільну пісню із Русланою! А що ми? Нам із вами лишається чекати нових творінь від Леньо і Ко, їхніх концертів у своїх містах, працювати разом на благо України і вірити у перемогу.

ЖИТТЄВІ ПРИНЦИПИ • Хочеш побачити себе – не дивися у дзеркало: • Дивися в очі тих, хто дивиться на тебе ; • Дивися в душу тих, хто з тобою ; • Дивися на птахів – вони летять проти вітру ; • Дивися на риб – вони не бояться потонути ; • Дивися на комашку – вона не журиться, що житиме лише день ; • Дивися на бджолу – результати її праці солодкі ; • Дивися на траву – вона не хоче бути деревом ; • Дивися на дерево – воно весь час росте вгору ; • Дивися на листок – він не боїться впасти, коли прийде час ; • Дивися на ріку – вона несе краплини в океан ; • Дивися на дорогу – вона не закінчується • Дивися на камінь – він твердий у постійності • Дивися на гору – вона манить вершиною • Дивися на сонце – воно сходить щодня; • Дивися на вітер – він віє, де хоче, коли хоче і як хоче ; • Дивися на дощ – він животворний ; • Дивися на зірки – вони освічують темряву ; • Дивися на землю – там твоє коріння ; • Дивися на небо – там дім твоєї душі ; • Дивися на дітей – вони все роблять, бавлячись ; • Дивися на жінку – в ній твоє насіння ; • Дивися на світ очима Бога – і побачиш себе.

Chicago Illinois, USA

“Будинок Архипенка” у Чикаго “Хтозна, чи думав би я так, якби українське сонце не запалило в мені почуття туги за чимось, чого й сам не знаю” (Олександр Архипенко) У 1933-1934 роках у США відбулася виставка-ярмарок “Століття прогресу”, яка прославила Чикаго як одне з найрозвиненіших міст країни. Свою вагому лепту у процвітання мегаполісу внесла українська громада. У Чикаго весною 1933 року на великій площі поміж 12-ю і 39-ю вулицями вздовж озера Мічіган розмістились експозиції різних країн, а посеред них – павільйон “Україна”, збудований за архітектурним проектом Української Технічної Школи міста Львова, який представляв українську громаду Чикаго. Варто згадати про важливий факт, показовий для 1930-х років, коли більша частина України входила до складу СРСР: проти побудови окремого українського павільйону на виставці “Століття прогресу” виступив тодішній радянський посол у США Максим Литвинов. Рекламні листівки, друковані в тодішніх українських газетах, розсилалася поштою зі закликами: “Українці Америки, Канади, Бразилії та інших заморських країв! Трапляється велика історична нагода помочи нашим братам в ріднім краю!”. Відвідувачі української експозиції відзначали велику національно-політичну вагу цієї події, яка, на їхню думку, заслуговувала на увагу істориків, політиків і, звісно ж, мистецтвознавців: протягом п’яти місяців павільйон став важливим осередком культурного життя Чикаго, бо на ній було окремо представлено національну культуру. Українська преса захоплено повідомляла про мистецьку експозицію українського павільйону. На ній були представлені роботи митців українського походження із різних країн: Бабія, Третьякова, Редька, Андрієнка, СавченкаБельського, Кричевського, Перебийноса (Франція); Цимбала (Бразилія), Кришівського (Аргентина); Бутовича (Чехословаччина). Більшість цих митців були знаними у світі, адже вони успішно виставлялись і в європейських столицях (Прага, 1933; Берлін, 1933; Париж, 1934) і в Галичині. Відоме львівське мистецьке об`єднання АНУМ (Асоціація Незалежних Українських Мистців, 1931-1939) доволі активно пропонувало до огляду твори згаданих художників, як і окремих митців радянської Україні. “Паризька група”, яка входила до складу Асоціації (Бутович, Андрієнко-Нечитайло, Борачок, Кричевський, Перебийніс та ін.) разом із галицькими художниками Ковжуном, Іванцем, Новаківським, Смольським тощо отримали можливість “відіграти ролю мосту поміж східною і західною культурою,.. ствердити паралельний розвиток у мистецтві,.. великими кроками висловити свою індивідуальність” в образотворчій культурі міжвоєнного періоду.

8

February 2019 Ukrainian People

О

лександр Архипенко був запрошений до участі у виставці, де йому надали окреме приміщення, яке отримало назву “Будинок Архипенка”. Архипенко, хоч майже все творче життя провів поза межами Батьківщини, ніколи не зрікався свого українського походження, про що згадували дослідники його творчості: “Будучи в Берліні, він підтримував тісні зв’язки із представниками тамтешньої української громади. У видавництві “Українське Слово” про нього було видано велику книжку в чотирьох мовах: німецькій, англійській, французькій та українській”. Щоправда, за

кордоном Архипенка часто сприймали за росіянина, адже в усіх біографіях згадано, що скульптор навчався у Москві. А проте американська преса при відкритті виставки 1933 року цільово констатувала: “Як відомо, Архипенка слава розійшлася на цілий світ, як одного з найвидатніших модерних різьб’ярів, так що його експонати будуть дійсною прикрасою українського павільйону і покажуть мільйонам відвідувачів чікагівської вистави, як високо стоїть українське модерне мистецтво”. Митець представив 44 твори: “Українська Хата на світовій виставці в Чикаго вже манить і своїх і чужих…А по Хаті,

скрізь – великі, ще не розпоряжені пакунки – то різьби Архипенка”. Чи не найбільшу увагу виставки було звернено на оригінальні теракотові скульптури під назвою “Ма”: Ма-Задума, МаПримара, Ма – Розподільна Сила. Ця серія скульптур у натуральну величину були присвячені образу жінки, в її всеохопній любові, сутності, терпимості та мудрості. Успіх робіт Архипенка на виставці у Чикаго був приголомшливий, преса публікувала інтриґуючі деталі: “Прибули ми на виставку 11 вересня, заплатили вступ по 50 центів і почали розглядати… Так як твори нашого артиста Архипенка… дивитеся,

і нічого не розумієте, щось шукаєте, та нічого знайти не можете. Було добре і виразьне, та модерним артистам не на руку і давай ставити нове, або інакше. Тому то всі шикаговські газети так радо розписуються про Архипенка, бо ціле місто збудоване гейби за його творами. Казкове місто, загадкове для звичайного чоловіка, як всі твори Архипенка”. За короткий час по завершення чиказької виставки до Львова прийшов лист від Луки Мишуги – державного та громадського діяча, журналіста, редактора, юриста, багатолітнього шанувальника історії України, відомого поціновувача українського мистецтва, який від 1920-х років мешкав і працював у Америці, був співзасновником і політичним ідеологом Об’єднання українських організацій в Америці: “У минулому році, з нагоди виставки творів нашого славного мистця Александра Архипенка на Світовій Виставі в Шікаго, виринула думка, щоби закупити його твір “Ма” для Національного Музею у Львові. Виходили ми з того заложення, що є пожаданим, щоби хоч один твір Архипенка був на рідній землі, в українськім музею. А як про це довідався п. Архипенко, то згодився відступити отсей твір за третину ціни, яка була поставлена на виставі... Дуже радію, що ми, з нашого боку, могли причинитися хоч тим одним твором до збагачення так дорогого нам Національного Музею...”. Про творчі досягнення Олександра Архипенка у Львові було відомо ще у 1920-х роках, адже відомий львівський критик мистецтва Микола Голубець написав доволі ґрунтовну працю про скульптора-маляра українського походження, який своїми творчими досягненнями змусив говорити про себе Європу. 1926 року до фондової збірки Національного музею закупили олійну роботу “На терасі”. Про творчі успіхи Архипенка знали українські художники, які виставлялися у відомих галереях: художником захоплювалися, його критикували, але в мистецьких колах прекрасно розуміли: український митець створив новий своєрідний і захопливий світ однооб`ємної пластики, модерного живопису та рисунку. По закриттю виставки

у Чикаго у липні 1934 року заходами Луки Мишуги до збірок Національного музею у Львові було передано “найімпозантніший” твір О.Архипенка “МА”, а у листопаді того ж року Архипенко написав до Іларіона Свєнціцького: “...Я дуже щасливий, що моя робота на все буде зберігатися близько до українського серця...”. На сторінках “Літопису Національного музею у Львові за 1934 рік” його директор І.Свєнціцький зазначав, що відбулася виставка “з приводу перенесення галереї новітнього мистецтва у репрезентаційній салі старого будинку, складена з 218 образів 46-ти мистців та скульптури Архипенка”. “Літопис…” публікував і коментарі самого скульптора щодо власної роботи: “Кожній матері; Кожному, що любить і через любов страждає; Усім тим, що творять у мистецтві й науці; Кожному, що чує й знає вічність та безконечність... МА знає і чує безконечність і вічність, бо вона є їх часткою. – Без границь є інстинкт і почуття МА. – І вона в своїй мудрості бачить речі, що є заховані в лоні майбутности”. Для будь-кого з українських митців, розкиданих поза Батьківщиною, було надзвичайно почесним, щоби його творчі здобутки були представлені у фондовій збірці Національного музею у Львові. Ось що написав Олександр Архипенко після того, як його твір “МА” зайняв почесне місце в постійній експозиції модерного мистецтва у Львові: “... Я дуже радий що мої роботи на теперішній виставці в вашому музеї мають успіх. Ваш намір придбати їх для музею я дуже ціную. Я буду вважати за честь, якщо вони або частина їх буде придбана. Беручи до уваги теперішню кризу, я готовий віддати їх для музею за половину тієї ціни, яку я Вам раніше повідомив. Може бути, Митрополіт Граф Шептицький допоможе це здійснити. Я пам'ятаю, Граф допомагав колись артистам. Я знав одного скульптора-українця в Парижі, який отримував стипендію від Графа. Пам'ятаю цього скульптора особливо тому, що він одного разу майже врятував мене від голодної смерті, коли я жив на вулицях Парижа і від голоду був хворий. Цей скульптор мені розповідав, що Граф багато зробив для україн-

ських артистів і мистецтва...”

(1935). В історії національної культури постать Митрополита Андрея була і залишиться прикладом великої любові та меценатства. Він знав і шанував давнє мистецтво, та поряд із тим розумів і вартісно оцінював сучасні досягнення молодих митців. Саме завдяки далекоглядності та мудрості Владики, у стінах створеного та подарованого українському народові Національного музею, паралельно з експозиціями давніх пам`яток національної сакральної образотворчості, відбувалися “модерні” виставки, які не відразу були позитивно сприйняті громадськістю. Та, попри критику та нападки преси, авторитет Шептицького, його наполеглива робота у напрямку творення та розвитку українського мистецтва дала надзвичайно позитивний результат: першу половину ХХ століття з високими досягненнями оновлення національної образотворчості (особливо – церковної) вважаємо одним із найцікавіших і найпродуктивніших періодів в історії української культури. Олександр Архипенко був гордий тим, що його твір, який отримав найвищу похвалу на виставці у Чикаго 1933 року, буде зберігатися у Львові, але він не міг передбачити подій 1952 року… Тоді Львів назавжди втратив роботи Архипенка – найкращого скульптора ХХ століття, твори якого зберігаються у найвизначніших галереях світу, митця, який уславив Україну й усе життя був гордий зі свого походження. https://zbruc.eu

Архипенко Олександр Порфирович (30.05.1887, м. Київ – 25.02.1964, м. Нью-Йорк, США) – скульптор, живописець і графік. Один із основоположників кубізму в скульптурі, теоретик образотворчого мистецтва. Народився в сім’ї професора Київського університету, інженера-механіка і винахідника. У 1902 р. став студентом Київського художнього училища, з якого через три роки був виключений за участь у революційному русі. Продовжив навчання в Московському училищі живопису, скульптури та архітектури, у приватних студіях Москви та Парижа. Як скандально відомий автор “Червоного мислителя”, художник покинув рідне місто у 1906 р. з невмирущою пам’яттю про музейних скіфських кам’яних баб і мозаїки Софії Київської. Йому, як і його роботам, не пощастило повернутися додому. Потенційні учні митця в Україні вже після смерті майстра пройшли період захоплення його “конкавами”, “конвексами” та поліхромією. Однак у серці митця жила генетична пам’ять, яка проявилася, зокрема, в серії портретів. Драматична експресія та водночас смак до натуралістичних деталей виказують у їхньому творцеві вихованця Київського художнього училища. До 1921 р. митець жив у Франції, у 1921-1923 рр. мешкав у Берліні, влаштував власну художню школу; пізніше переїхав до США, де відкрив мистецьку школу в Нью-Йорку, яку очолював у 1923-1964 рр. У м.Вудсток (США) існує музей О. Архипенка. У своїй творчості О. Архипенко тяжів до простих форм, постійно експериментував, віддаючи належне технократичній цивілізації XX ст. Він повернув пластиці колір, “складав” єдину форму з різних нееквівалентних форм, створюючи примхливі конструкції з дерева, скла, металу, целулоїду, фіксуючи їх в рамах на домальованому фарбами тлі (серія “Медрано”). Митець працював у галузі “скульптуро-малярства”, поєднуючи тривимірність і площинність, виконував постаті з наскрізними отворами, вперше у світовій практиці застосувавши простір “всередині” й “порожнечу”, так звані контррельєфи. Усе своє життя О. Архипенко сумував за рідною Україною, одного разу зізнавшись: “Хтозна, чи думав би я так, якби українське сонце не запалило в мені почуття туги за чимось, чого й сам не знаю”. За життя митця відбулося 118 персональних виставок, зокрема у Німеччині, Італії, Нідерландах, Франції, США; найкращі музеї світу надавали зали для його творів. Архипенко викладав у створених ним численних студіях, Чиказькій школі індустріальних мистецтв, університетах Канзас-Сіті та Сіетла. Його учнями були скульптори, які згодом стали всесвітньо відомими, – Д. Манцу, А. Джакометті, О. Цадкін, Г. Мур. О. Архипенко, пронісши через усе життя зачарованість красою рідної землі, справив значний вплив на розвиток модерністського мистецтва у XX ст. Понад тисячу його скульптур і малярських творів увійшли до скарбниці світового мистецтва, їх зберігають у багатьох музеях світу, а також у Національному художньому музеї України (м. Київ) та Національному музеї (м. Львів).

Ukrainian People February 2019

9

Р о з сл і ду в а нн я

Таємниця загибелі туристичної групи Дятлова

Сергій ТОР, Україна

2 лютого 1959 року, за нез'ясованих обставин у горах Північного Уралу загинула група з 9 туристів, яку очолював студент Уральского Політехнічного інституту Ігор Дятлов. Трагедія сталася поблизу перевалу, названого згодом “Перевалом Дятлова”. Слідство встановило, що серед ночі вони, мабуть у паніці, розрізали зсередини намет і втекли у ліс без верхнього одягу і взуття. Відтак шестеро померли від переохолодження, а у трьох виявили смертельні травми, подібні на травми при ДТП. Причина трагедії залишилась невідомою, а кримінальну справу засекретили. Батьки загиблих так і не дізналися правду. Таємнича історія ось уже 60 років породжує десятки версій загибелі туристів. Сьогодні до уваги наших читачів ще одна версія трагедії.

Коротка історія Взимку 1959 року група туристів із десяти осіб вирушила у лижний похід Уральськими горами. Група складалася з членів турклубу Уральського політехнічного інституту (УПІ): шість студентів, три інженери-випускники УПІ та інструктор турбази. Керівником групи був студент 5 курсу Ігор Дятлов. Група планувала здолати більше трьохсот кілометрів: від селища Віжай Івдельського району Свердловської області до гори Отортен та назад. Маршрут мав проходити вздовж річок Лозьва та Ауспія, через Уральські гори. 27 січня 1959 року туристи покинули Віжай і мали повернутися до нього 12 лютого. Юрій Юдін, 10-й учасник групи Дятлова, відокремився від команди на самому початку через хворобу ноги.

1 лютого група піднялася на схил гори Холатчахль, де і зупинилася на нічліг неподалік безіменного перевалу (пізніше названого “Перевал Дятлова”). Після закінчення походу, як тоді було прийнято, Дятлов повинен був передати телеграму до турклубу інституту про закінчення походу та 15 лютого повернутися до Свердловська (нині Єкатеринбург).

10

February 2019 Ukrainian People

Однак, у запланований час група не повернулася. Родичі і друзі забили на сполох. Після цього були проведені широкомасштабні пошукові роботи і 26 лютого 1959 року знайшли намет на висоті 1079 метрів на схилі гори Холатчахль, а під горою – тіла п'ятьох туристів. Загиблими виявились Ігор Дятлов, Рустем Слободін, Зінаїда Колмагорова, Юрій Кривонищенко та Юрій Дорошенко (Дятлов та Кривонищенко лежали на спині, що не притаманно позі замерзаючої людині). Як було встановлено слідством, під час ночівлі на схилі гори Холатчахль туристи розрізали і розірвали намет у декількох місцях зсередини, вибралися назовні через ці розрізи без теплого одягу та взуття, спустилися вниз схилом на 1500 метрів і там всі померли через кілька годин – або від холоду, або з інших невідомих причин. На місці трагедії знайдені сліди того, що “дятлівці” активно боролися за життя з вітром, снігом, морозом чи ще з чимось більш небезпечним. Вони ламали товсті гілки великого кедра, палили багаття, рили у снігу укриття і в одному з укриттів споруджували настил або дах зі зрубаних фінським ножем молодих дерев. Троє з них намагалися

повернутися до намета, але не змогли пройти або проповзти ці 1500 метрів вгору. Намет і всі речі в ньому залишалися на місці недоторканими й цілими, навіть через три тижні, коли виявили місце загибелі групи Дятлова. Тіла інших чотирьох туристів – Семена Золотарьова, Людмили Дубініної, Миколи Тібо-Бриньоля та Олександра Колеватова – знайшли аж у травні, коли розстанув сніг. Під час судово-медичної експертизи у всіх виявлено важкі тілесні травми, практично несумісні з життям: у Рустема Слободіна та Миколи Тібо-Бріньоля – важкі черепно-мозкові травми, у Дятлова – крововилив внутрішніх органів. У Семена Золотарьова були поламані ребра, крововиливи і відсутні… очі. У Людмили Дубініної були двосторонні переломи 10 ребер, відстутні очі та язик.

“Вечірній Отортен”: читаємо поміж рядків

Розслідування Слідчі, які проводили розслідування, виявили, що трупні плями не співпадали із положенням знайдених тіл. Усі тіла були напівроздягнені та без взуття. На светрі Дубініної та штанях Колеватова знайдено радіоактивні речовини, що перевищували допустиму норму вдвічі. Пошуковців вразив колір шкіри Слободіна, Дятлова та Колмогорової. Він був рожевочервоний, а в інших – темно-коричневий. Підозрілим було й те, що обстеження трупів проводилось не в міській лікарні міста Івделя, а на закритій для сторонніх території табору для в'язнів. Судмедексперти до і після проведення досліджень пірнали у 200-літрову діжку зі спиртом для дезінфекції, тому можна вважати, що була ймовірність зараження хімічними або радіаційними речовинами. Прокурор Івдельського району Темпалов порушив кримінальну справу, а слідчий-криміналіст Іванов провів розслідування. Згодом Іванов закрив цю справу, посилаючись на начебто помилковий відступ групи від запланованого маршруту та на непередбачені обставини, які змусили туристів покинути палатку роздягнутими, без взуття та замерзнути на морозі в снігу. Що це були за обставини, у своїй постанові слідчий не вказав. На думку досвідчених юристів, матеріали справи не містили повного об'єму інформації. Наприклад, не вказана стаття кримінального кодексу, за якою порушили кримінальну справу. Також не співпадають дати постанови про порушення кримінальної справи. У справі не було свідчень родичів загиблих про стосунки між учасниками походу та з приводу невідповідності речей потерпілих із вилученими з місця події. У протоколах задокументовано відсутність нових теплих речей Тібо-Бриньоля та знайдені неопізнані речі, до складу яких входили солдатські обмотки, рукавиці, старі шкарпетки, мішки та інше. Чомусь слідчі не вважали за потрібне допитати Шаравіна, який разом зі Слобцовим знайшов намет, та лейтенанта Моісеєва, який з допомогою пошукової собаки знайшов труп Колмогорової. Дивно й те, що для результатів гістологічної експертизи бралися зразки усіх загиблих, а в справі фігурують результати лише чотирьох осіб.

У розслідуванні допущені й інші порушення, як наприклад, в протоколах слідчих не зазначено час, за яким відбулась трагедія, вбачається плутанина із речовими доказами (фотоапарати та плівки), тощо. Тож, швидше за все, маємо справу із підробкою, а оригінал цієї справи досі засекречено.

Важко погодитися з офіційною версією загибелі групи Дятлова – досі невідомо, що ж насправді сталося із молодими і здоровими людьми високо в горах. Мабуть тому виникло дуже багато версій загибелі групи: їх на сьогодні більше, ніж п’ятдесят (домисли фантастичного, техногенного, природнього та кримінального напрямків). Вивчаючи матеріали кримінальної справи, я помітив, що одному документу (сторінка №31) було приділено недостатньо уваги. Йдеться про так званий “бойовий листок” туристів під назвою “Вечірній Отортен”, який знайшли пошуковці у наметі групи Дятлова. На жаль, його оригінал в справі відсутній, а у матеріалах фігурує тільки друкована копія. Але це важливий документ, і він потребує вивчення. На перший погляд, це дотепний студентський гумор. Але, якщо взяти до уваги ту обставину, що туристам залишалося жити лічені години, то, звичайно, тут не до сміху. Я вважаю, що таким чином вони хотіли передати інформацію про небезпеку, що нависла над ними. Підтвердження цьому – листівка написана зовсім не в стилі того часу. Вона не описує якусь конкретну героїчну подію того дня (наприклад, штурм гори туристами під час складних погодних умов). Або що то за спортивні змагання зі збору пічки? Нема привітання з Днем народження Золотарьова, який мав бути наступного дня. Звернувши увагу на ці протиріччя, я став прискіпливіше вивчати текст, “читати поміж рядків”. По-перше, чому листівку назвали “Вечірній Отортен №1”? Цьому може бути лише одне пояснення. Усі члени групи були пов’язані із містом Свердловськ, де друкувалася газета “Вечірній Свердловськ”. В інтернет-архіві я натрапив на перші випуски цієї газети за січень 1959 року. На першій сторінці газети було повідовлення ТАРС про запуск космічної ракети до Місяця та малюнок ракети, яку з хлібом-сіллю зустрічає привітний Місяць (ця ракета не приземлилась на Місяці, а через помилки проектувальників пролетіла повз нього в космос). Але повернемося до нашого розслідування. Сама по собі сторінка газети з малюнком ракети нічого не означає, якщо не дивитися на подальші факти, які в сукупності вказують на події. На мою думку, назва бойового листка “Вечірній Отортен №1” відсилає нас до перегляду малюнка ракети у газеті “Вечірній Свердловськ”, щоб правоохоронці мали версію, в якому напрямі проводити пошук. Після цього я був впевнений, що в листівці можна знайти прихований текст. І ось що я знайшов: “Армянская загадка” – я прочитав як “армійська”. А нижче у тексті, де йдеться про спорт, “ріже” око слово “команда”. Отже це була армійська команда. Також числа 1-1-9 можуть вказувати на цифру 119. “Новости техники” – там читається як “сани на машине” і, можливо, вказує на мотосани. І останнє – у вислові про спорт я одразу помітив, що мова йде не про годину.

Тут були вказані координати – 60 градусів 02 хвилини 27,4 секунди. До цього висновку я дійшов з наступних міркувань: 1 година – це цифра 60, а вказані секунди – 27,4 (на годинниках туристів не було позначки із десятою долею секунди). Однак, щоб вирахувати конкретну точку на карті, потрібно мати, як мінімум, дві координати – широту та довготу. Для цього я знову повернувся до перегляду цифр бойового листка.

Ukrainian People February 2019

11

Р о з сл і ду в а нн я

І ось що виявилося: двічі була повторена комбінація цифр 119. Проаналізувавши комбінацію цифр, я знайшов другу координату – 59 градусів 11 хвилин та 9 секунд. Набравши ці координати у північній півкулі Землі на мапі Гуглу, я вирахував точку і, відкривши її, побачив, що тут знаходиться Уральська тайга на кордоні Свердловської та Пермської областей, а її територія закрита для перегляду. Проте, на іншому сайті – 3planeta.com – за цими координатами на карті видно рожеву пляму овальної форми та поряд кар’єр. Отже, точка на карті знайдена, і це дивна для тієї місцевості рожева пляма на тлі зеленого лісу. При наближенні до цієї плями на рожевій площині вирізняються сліди аномалії: у збільшеному вигляді це якась рожева пустеля. На краю кар’єра видно, що там розміщені приміщення типу ангарів, а через ліс до них веде дорога.

Нова версія загибелі групи Тепер, враховуючи усе вищесказане, я хочу озвучити власну версію цієї трагедії, але для цього мені потрібно надати короткі характеристики чотирьох учасників турпоходу. Перший – Ігор Дятлов, студент 5 курсу радіотехнічного факультету. Талановитий радіотехнік, майбутній вчений. Сам змайстрував короткохвильовий потужний радіоприймач. Можливо, мав розмови з такими ж радіолюбителями зі всього світу. За характером впертий та амбітний, спортсмен-лижник. Другий – Семен Золотарьов, 37 років, найстарший у групі, фронтовик. Мав педагогічну освіту вчителя фізкультури. Працював інструктором з туризму. На мою думку, мав трохи авантюрний характер, у біографії багато неточностей, часто змінював місця проживання та роботи. Третій – Микола Тібо-Бриньоль, випускник будівельного факультету, працював виконробом на будівництві. Одне із його улюблених занять у походах – виготовлення покрокових карт з нанесенням на них топографії. Він, як інженербудівельник, чудово знав і геодезію. Четвертий – Юрій Юдін, студент 4 курсу інженерно-економічного факультету. Єдиний, хто зостався живим із групи, бо повернувся на початку походу, першого ж дня. Отже, моя версія. Ігор Дятлов завдяки своєму короткохвильовому радіоприймачу дізнався про запуски військовими балістичних ракет із мобільних установок, які на той час були заборонені міжнародними договорами. Можливо, завдяки потужності свого приймача він зміг прослухати секретні переговори військових ракетників про те, що відпрацьовані ступені ракет скидаються на Північному Уралі. Про це

12

February 2019 Ukrainian People

він повідомив своїм друзям з групи “Хібіна”, але не всі погодилися йти на Північний Урал, щоб знайти докази падіння ракет. Тоді Дятлову довелося залучати до походу сторонніх людей, яким виявився Семен Золотарьов, для того щоб зберегти потрібну кількість людей для переносу вантажів (10 туристів). В останню хвилину від подальшого походу відмовився Юрій Юдін, який, зіславшись на рецидивну хворобу ноги, покинув групу в перший ж день походу. Проте, тут є ще один сумнівний момент. Юрія продуло, коли група їхала в авто з відкритим кузовом від Віжая до 41-го селища. Від 41-го до 2-го Північного селища хлопці йшли на лижах, а їх рюкзаки віз на коні В'ячеслав Валюкевічус. Показання Валюкевічуса є в кримінальній справі. І ось що в них бентежить. У 2-му Північному Юдін приймає рішення повернутися додому. Для Дятлова логічно було б відправити його назад у Віжай на санях разом з візником – дядьком Славою. Але Валюкевічус розповідає слідчому, що той поїхав о 10 ранку один, о 15.00 прибув у Віжай, а через кілька годин туди ж дістався Юдін. На лижах! Бувалі туристи стверджують, що за правилами спортивного туризму відпускати хворого учасника одного не можна, обов'язково повинен бути супроводжуючий. У нашому випадку Юрій Юдін з хворою ногою один пройшов 20 км. Як це можливо? І, головне, для чого, якщо він міг сісти у сани? Далі група дійшла до гори Холатчахль і стала табором на схилі, за 300 метрів від вершини і вела спостереження за горою Отортен і прилеглою місцевістю. Про те, що вони провели тут декілька днів, свідчать відбитки 8 пар слідів на снігу, які вели від палатки до кедра і лісу, куди ходили по дрова. Про спостереження за навколишнім довкіллям свідчить те, що один із фотоапаратів був закріплений на штативі. Очевидно, що дятлівці зафіксували падіння ступенів ракети, а Тібо-Бриньоль вичислив координати точки запуску ракети 60 градусів 02 хв. 27,4 сек. північної широти та 59 градусів 11 хв. 9 сек. східної довготи, маючи за основну точку гору Отортен, висота якої була вказана на тодішніх картах, на відміну від гори Холатчахль. Мабуть, туристи робили фотографії та записували спостереження до своїх щоденників. Під час цього їх і застала армійська команда, яка виїхала на пошуки частини ракети і, прийнявши їх за диверсантів, затримала туристів. При затриманні Тібо-Бриньолю, Дубініній та іншим були завдані тілесні ушкодження, а фотоапарати вилучені і пошкодженні (в матеріалах справи фігурують три фотоапарати марки “Зоркий”). Один із них знайшли на штативі з розбитим світлофільтром, другий – із пошкодженим футляром та обірваним ременем, а фотоапарат “ФЕД” і зовсім зник. Очевидно, на ньому були фото ракети. Деякий час їх всіх тримали у наметі, а потім почали виводити по одному для попереднього допиту. Мабуть, саме тоді Золотарьов із друзями, відчувши небезпеку, і написали зашифроване послання під назвою “Вечірній Отортен”. Чому Золотарьов? Його почерк був ідентифікований одним зі слідчих. На те, що він міг добре шифрувати, вказує та обставина, що Золотарьов навчався у педінституті на спеціальному фізкультурному факультеті, де викладали курс для партизан, і студенти вивчали тайнопис. Біля намету виставили охорону, тому члени групи й утікали через прорізи без теплих речей та взуття. Підтвердженням того, що до злочину причетні військові, є й те, що пізніше на місці

пошукових робіт були знайдені солдатські обмотки, які ні родичами загиблих, ні Юдіним не були опізнані як речі “дятлівців”. Під час допитів, як до диверсантів західних спецслужб, до туристів застосовували катування та побиття, від яких Золотарьов, Дубініна, Тібо-Бриньоль та Слободін померли на місці, а інші замерзли на морозі. Не вибивши зізнань із потерпілих і зрозумівши, що піймали не шпигунів, працівники спецслужби (на мою думку, це були представники Уральського військового округу), інсценували місце загибелі туристів, як випадкове. До того ж, у своїх останніх виступах Юдін повідомляв журналістам, що “дятлівці”, найімовірніше, стали жертвами зачистки території військовими. Вказані координати вказували на “рожеву пляму” на карті, яка, ймовірно, є точкою запуску балістичних ракет із мобільних установок. Тому я вважаю, що інші версії, за виключенням “ракетної”, є нереалістичними. На мою думку, ці молоді люди стали свідками не тільки падіння ракети, а й брехливої пропаганди радянської влади, яка на перших шпальтах своїх газет декларувала надзвичайні успіхи в освоєнні космосу, а насправді за цим ховала випробування забороненої зброї в рамках шаленої гонки озброєнь. Підтвердження цій теорії давали й місцеві жителі – мансі, які повідомляли про “сяючі об'єкти” у небі над цією територією, які час від часу з'являлися тут. Я вважаю загиблих “дятлівців” справжніми героями, які стали на заваді випробуванню новітньої ядерної або забороненої зброї радянською владою, загроза використання якої не зникає й сьогодні.

“Моя думка, що вони стали жертвами зачистки. Вони випадково опинилися свідками якихось випробувань, і тому були приречені на смерть. Мені так і слідчий Іванов сказав: “Вони вже були приречені. Однозначно, ти був би 10-м”. Я думаю, що він знав справжню причину загибелі хлопців. Також цю причину знали перший секретар обкому партії Кириленко і прокурор області. І в підсумку він все звалив на ураган. Але я цю версію виключаю. Ці хлопці були адекватні за будь-якої ситуації. Їх всіх було не так просто збити з пантелику”. Юрій Юдін “Всім нам, радистам, було наказано прослуховувати ефір і повідомляти про будь-які підозрілі перемовини. І ось в січні або в лютому 59-го, вже й складно сказати, я простежую ефір на різних хвилях і чую якісь дуже дивні переговори нерозбірливою езопівською мовою. Зрозуміло тільки, сталося щось страшне. Я, звичайно ж, доповів начальству. А через добу отримую команду: прослушку на цій хвилі припинити! “ Володимир Любимов, радист, який в той час працював на території поблизу Перевалу Дятлова.

Здо р о в ' я

Простий спосіб зцілитися: ми те, що їмо Здорове харчування – найприродніший та доступний кожному спосіб профілактики та подолання хвороб Мед і куркума – найпотужніший антибіотик!

Жіночий фрукт Якщо жінка з’їдає по одному авокадо на тиждень, її тіло починає трансформацію. Алігаторова груша, лісове масло, ауакатль — менш поширені назви фрукта, який в 1998 році потрапив в Книгу рекордів Гіннеса як найпоживніший. І це авокадо! Цей плід називають жіночим фруктом, оскільки авокадо для жінок — джерело корисних речовин, які позитивно впливають на репродуктивну систему і зовнішній вигляд. Дивний збіг: плід персії американської має грушоподібну форму і формується протягом 9 місяців. Які ще цікаві факти нам відомі? #1 Регулярне вживання авокадо знижує ризик розвитку дисплазії шийної матки. Інакше кажучи, запобігає появі та розвитку ракових клітин, а також уповільнює зростання вже наявних. #2 У 150 г пюре з авокадо міститься чверть добової норми фолієвої кислоти, яка головним чином бере участь в кровотворенні. Для вагітних – незамінна річ. #3 У період вагітності рекомендується вживати до харчування авокадо ще й для того, щоб уникнути розвитку патологій у плода на ранніх термінах вагітності. #4 Багате антиоксидантами. Омолоджує організм на клітинному рівні #5 Авокадо – дієтичний продукт! Жир, з якого він складається, засвоюється організмом повністю і покращує обмін речовин. Швидко і надовго дарує відчуття ситості. #6 Підвищує лібідо. З давніх-давен вважається сильним афродизіаком. #7 Корисне для мам, що годують грудьми: високий вміст білка, який так цінують вегетаріанці, зробить молоко ситним без шкоди для здоров’я малюка. Опріч цього: • Підвищує імунітет за рахунок вітаміну С, за що його іноді зараховують до цитрусових.

• Нормалізує роботу серця за рахунок високого вмісту калію.

• Нормалізує артеріальний тиск (особливо корисний для гіпертоніків).

• Стабілізує нервову систему і стимулює роботу мозку.

• Багате розчинною і нерозчинною клітковиною, чистить травну систему і має легкий проносний ефект. У світі існує не так багато продуктів, настільки корисних для жіночого здоров’я. Джерело: Блискавка

14

February 2019 Ukrainian People

Захищає серце і кровоносні судини Поєднання цілющих властивостей моркви, яблука і буряка стимулює травлення і сприяє зниженню ваги. Захищає від виразки. Сприяє секреції токсинів і виліковує хронічний запор. І, врешті, тут багато поживних речовин і дуже мало калорій. Очищає тіло і захищає від інфекції

Куркума є однією з найпопулярніших спецій у всьому світі і володіє надзвичайними кулінарними і лікувальними властивостями. Її здавна використовують в аюрведичній, індійській і китайській медицині – в якості потужного природного засобу від проблем із диханням, печінкою, шлунком, шкірою, при розтягненні м’язів, порізах і ранах. Більш того, вона дуже корисна при розладах травлення, різних типах інфекцій, запалень, а також злоякісних пухлин. Куркумін, активний інгредієнт куркуми, володіє протизапальними, антиоксидантними та антимікробними властивостями, які роблять його ідеальним природним засобом зцілення від мікробів, гастритів, виразкової хвороби шлунка. Він також ослаблює симптоми остеоартриту, якщо вживати 200 мг куркуми щодня. Турмерон – ще один інгредієнт куркуми, відомий біоактивний елемент, що покращує роботу мозку, відновлюючи його клітини.

• Натуральний сік з буряка, моркви і яблук є ефективним в очищенні печінки і крові. Яблука володіють сильними властивостями детоксикації і багаті на пектин – волокнисті речовини, які зв’язуються з токсинами, допомагаючи кишечнику вигнати залишки неперетравленої їжі.

• Залізо з буряка є потужним інструментом для очищення крові.

• Суміш із трьох інгредієнтів є ефективною у підтримці здоров’я нирок, печінки і підшлункової залози.

• Цей сік містить усе необхідне для ідеальної шкіри, допоможе зберегти її чистою, без прищів і вугрів. Чудовий протизапальний засіб, що лікує шкірні захворювання, пов’язані з вірусами і бактеріями, а також алергією. Уповільнює процес старіння шкіри і допомагає в боротьбі зі зморшками. За допомогою цього напою можна вирішити проблему сухих, червоних і втомлених очей. Натуральний сік допоможе вам відновити ваші очі після тривалої роботи за комп’ютером та зберегти їх природне здоров’я.

Як зробити природний антибіотик з куркумою Потрібно 1 ст. л. куркуми та 100 г органічного меду. Помістіть інгредієнти у скляну банку і добре перемішайте. Використання: Якщо у вас грип, приймайте по пів-ложки суміші щогодини. На наступний день візьміть ту ж дозу, але кожні 2 години. На третій день приймайте ту ж дозу три рази на день. Перед тим, як проковтнути суміш, переконайтеся, що ви розтопили її в роті. Не соромтеся додавати її у щоденну чашку чаю або молока Джерело: Ukr.Media.

Склянка соку, що руйнує всі хвороби Що ви отримуєте, коли змішуєте разом сік буряка, моркви і яблук? Щонайменше чарівне зілля, яке здобуло всесвітню популярність.

нація – справжнє джерело вітамінів і корисних мікроелементів, панацея від усіх хвороб і лих. КОРИСТЬ СУМІШІ ДЛЯ ЗДОРОВ’Я • Зміцнює імунітет Горіхи в комбінації з медом є біологічно активним продуктом! Йод, вітаміни та мікроелементи, які є в складі суміші, підвищують здатність організму протистояти різним інфекціям.

• Активізує мозок Завдяки високому вмісту вітамінів групи В суміш стимулює мозок і розумові процеси.

• Швидко відновлює організм після хвороби Суміш горіхів з медом лікарі рекомендують регулярно вживати навіть хворим, що перенесли інфаркт. Магній, що міститься в горіхах, розширює судини.

• Лікує анемію й не дає їй розвинутися знову Залізо, яке міститься в горіхах, легко засвоюється організмом.

• Поліпшує обмін речовин Суміш стимулює процеси метаболізму в організмі. Так, цей засіб, безумовно, калорійний! Але в розумному дозуванні, не більше 3 ст. л. на день, він навіть допоможе схуднути. Горіхи насичені корисними жирами, що сприяють схудненню. Такі жири не містять холестерину, зате допомагають внутрішнім органам правильно функціонувати. За рахунок високого вмісту клітковини в горіхах вони сприяють налагодженню травного процесу, усувають застійні явища в ШКТ.

• Зміцнює серцево-судинну систему Залізо, мідь, кобальт, цинк і вітамін В6, які входять до складу суміші, допомагають організму утворювати еритроцити, нові клітини крові. Також ці речовини розріджують кров: відмінна профілактика тромбозу! ЯК ПРИГОТУВАТИ

Лікує жіночі хвороби Жінки, які відчувають сильний менструальний біль, повинні часто пити такий мікс соків. Він допомагає при хворобливих спазмах. Поповнює втрати заліза і знімає втому, пов’язану з менструальним циклом. На день достатньо випивати одну склянку напою – уранці, на голодний шлунок. Поснідайте через годину. Напій можна пити й двічі на день. Другий раз – до 17 години. Рекомендується пити його повільно і кожен ковток затримувати в роті. Джерело: inlviv.in.ua

Волоські горіхи із медом Кожен із цих продуктів має широкий спектр цілющих якостей, а їх комбі-

100 г волоських горіхів, 2 ст. л. меду. Подрібніть горіхи в ступці або за допомогою качалки на дрібну крихту. Розділіть цю лікувальну порцію на 3 частини. Приймайте горіхово-медяну суміш за 15 хвилин до їди 3 рази на день по 1 ст. л. Джерело: domovyk.com

Здо р о в ' я

Доглянута зовнiшнiсть – одна з основних ознак успiшностi в сучасному життi Але, дивлячись у дзеркало, розумієш – час невблаганно збігає… Що ж робити? Чи можливо виглядати гарно і молодо в зрілому віці? Чи дійсно омолодження шкіри реальне? Наталія Омельченко, лікар-косметолог (Чикаго)

З повною відповідальністю стверджую, що омолодження шкіри обличчя, шиї, декольте, рук – абсолютно реальне в наш час. Сучасні досягнення естетичної медицини дозволяють сміливо про це говорити.

Які основні тенденції сучасної косметології? Хітами 2018 рокy продовжують бути плазмоліфтинг і фракційний фототермоліз (ResurFx). Плазмоліфтинг – це унікальна методика безопераційного омолодження шкіри, заснована на використанні власної плазми клієнта. Це перший офіційно зареєстрований метод клітинного омолодження за допомогою автоплазми, створеної у присутності клієнта із його власної, спеціально підготовленої плазми крові. Автоплазма вводиться у проблемні зони за допомогою спеціальної ін’єкційної техніки. У результаті за рахунок власних резервів організму запускається біологічний механізм природного омолодження шкіри – без операційного втручання. Зміни на краще помітні вже після першої процедури, але для стійкого ефекту рекомендований курс у 3 – 4 процедури на рік. Результат – природне омолодження шкіри: підвищення пружності, усунення синців під очима, дрібних зморшок, нормалізація вологості шкіри, покращення кольору обличчя. Одним із помітних результатів є ефект “фарфорової” шкіри – гладка, оксамитова, ніби світиться з середини. На жаль, за видимих ознак старіння шкіри самого лише плазмоліфтингу буде недостатньо. Ідеальним є його поєднання з процедурою фракційного фототермолізу (ResurFx Ресорфекс). Хочу відразу наголосити, що ResurFx існує тільки один – оригінальний продукт компанії Lumenis з Ізраїлю. Все інше – фракційні технології лазерів на основі СО2. Чому зупиняюся на цьому? – Абсолютно різні технології, різні ціни на процедури й абсолютно різні кінцеві результати. Я займаюся процедурою фракційного фототермолізу вже другий рік і завжди у захваті від ефекту – клієнти справді молодшають! Навіть одна процедура дає відмінний результат! Навряд чи у

наш час можна знайти більш ефективну і безпечну процедуру та ще й із мінімальним відновлюваним періодом (2 – 4 дні). Причому ми говоримо про лазерне шліфування шкіри – омолодження, при якому чудово вирівнюється текстура шкіри і рельєф, зникають дрібні зморшки, мішки під очима, звужуються пори, стають менш помітними рубці і розтяжки. Це найбезпечніша технологія омолодження повік, шиї, декольте, рук – важкодоступних зон для традиційної косметології. Найголовніше – результат процедури на ResurFx – не місяць, не два і навіть не рік. Це довготривале видиме омолодження шкіри. І чим більше проходить часу після процедури, тим краще ви виглядаєте. Ще одна популярна методика – радіоліфтинг або термоліфтинг. Важко обійтися без цієї процедури у комплексному омолодженні шкіри обличчя, шиї, декольте та рук. За рахунок дії радіохвилі іде інтенсивний нагрів власне шкіри (дерми). У результаті чого відбуваються часткові зміни у колагеновому каркасі шкіри, стимулюється запуск механізму відновлення білкових структур шкіри, скорочується об’єм, спостерігається ефект підтяжки і ущільнення шкіри. Процедура термоліфтингу рекомендована як при перших ознаках старіння шкіри, так і при виражених змінах. Ефект ліфтингу прийнято ділити на миттєвий і відстрочений. Миттєвий викликає помірний внутрішньошкірний набряк і зміну колагенового каркасу. Віддалений ефект пов’язаний із тим, що часткове руйнування колагену запускає механізми відновлення білкових структур шкіри. Тепер перейдемо до вже давно відомих методик в омолодженні обличчя – контурної пластики (робота із гелями на основі гіалуронової кислоти), а також лідера з кількості процедур – “ін’єкцій краси” (препарат “БОТОКС”). Без цих препаратів неможливо уявити сучасну косметологію. У результаті – провисання носо-губних складок, вічно стомлений вираз обличчя, виникнення вертикальних зморшок над верхньою губою, втрата об’єму губ і чіткого контура овалу. Раніше виправити ці неприємності можна було тільки хірургічно. Зараз реально впоратися зі всіма цими проблемами за рахунок гелів на основі гіалуронової кислоти. Лінії, зморшки і втрата об’єму є природною частиною старіння і зачіпають різні частини обличчя. Чому ж утворюються зморшки? М’язи обличчя одним кінцем прикріплені до шкіри, і їх скорочення обумовлює нашу міміку. Зморшки утворюються в місцях постійної м’язової активності. При напруженні м’яз вкорочується і наморщує шкіру, а при розслабленні повертається у вихідне положення і “тягне” її за собою назад. З плином часу така робота утворює зморшки на лобі, у кутиках очей, на переніссі та спинці носа, верхній губі. У молодих осіб шкіра еластична, вона швидко реагує на такі

рухи м’язів і на відновлення. З віком подібні вправи даються їй все важче, і складки чіткіше проступають на шкірі. Утворюється так званий “дермальний злом” (шкіра нагадує зігнутий картон, який неможливо просто розгладити). Це мімічні зморшки, і уникнути їх ніхто не може. У своїй роботі я вже 10 років користуюся препаратом “БОТОКС”. Це найкращий препарат для корекції мімічних зморшок на обличчі. Діючою речовиною “Ботоксу” є ботулотоксин – білок, що в природному вигляді зустрічається у бактерій певного виду. Після введення “Ботоксу” м’яз тимчасово не отримує імпульсу на рух і перестає скорочуватися. Шкіра в місці ін’єкцій розслаблюється, і зморшки розгладжуються. Для підтримання ефекту достатньо робити процедуру 1 – 2 рази на рік. До слова, хочу розвіяти міф про маскоподібне обличчя після ін’єкцій ботулотоксину, що відлякує деяких клієнтів. При правильній техніці процедури ваше обличчя має тільки змінитися на краще, а не викликати запитання. А як же традиційні косметологічні процедури – масажі, маски? Ніхто не заперечує значення цих процедур у загальному догляді за обличчям. Але слід чітко уявляти можливості і кінцеві результати нашої діяльності. Масажі і маски – це розділ СПАпроцедур... Але з якими зморшками ви прийшли у салон, з такими ж і підете. На жаль. У новому році команда професіоналів Yellow Blu Med Spa бажає Вам міцного здоров’я, добробуту та успіхів. Завжди посміхайтеся і виглядайте настільки молодо, наскільки ви себе відчуваєте. А скільки вам років насправді, буде нашою з вами маленькою таємницею... Адреса салону Yellow Blu Med Spa: 3295 N Arlington Heights rd #114 Arlington Heights, IL 60005,

тел: 847-818-1111

Перша консультація з Dr. Наталія Омельченко є безкоштовною. Наші ціни можна побачити на нашому сайті. Ми також пропонуємо два рівні підписки на програми, які дозволять вам планувати омолодження протягом року. Програми мають доступні ціни 90 $/місяць (vip) і 189 $ (vip plus) . У кожну передплату входять безкоштовні процедури і знижки на додаткові процедури. Кожні 6 місяців ви маєте вибір отримання процедур вартістю 200 – 400 $ безкоштовно.

Ukraine Декларувати чи оподатковувати: що робити із грошима заробітчан? Чи змусить Україна заробітчан та їх сім’ї декларувати кошти?

Дмитро Журавель На противагу відсоткам за депозитами перекази з-за кордону можуть призвести до скасування субсидії, заявили у Міністерстві соціальної політики України. Грошовий переказ з-за кордону, що перевищує 50 тис. грн, трактуватиметься органами соціального захисту населення як дохід і братиметься до уваги під час розрахунку розміру субсидії. За даними Національного банку України, обсяг приватних переказів в Україну з-за кордону в другому кварталі 2018 року склав 2,819 млрд доларів, що на 24% більше, ніж за аналогічний період минулого року (2,262 млрд доларів).

у конкретні домогосподарства. Це дохід, тому що він використовується на власне споживання. Ми попросили: будь ласка, задекларуйте! Так ось, на сьогодні, коли ми говорили про 1 червня 2018-го, ці кошти ніяк у деклараціях наших субсидіантів не були зазначені. Тому ми теж провели перевірку, верифікацію – для того, щоби з’ясувати, хто у нас теж приховує ті чи інші доходи”, – запевнив Рева.

Декларувати гроші заробітчан – із такою ініціативою нещодавно виступив міністр соціальної політики. Ідею Андрія Реви вже встигли піддати гострій критиці та навіть міфологізувати, додавши тези про оподаткування. Чому міністра бентежить це питання, чи варто реалізовувати його ініціативу, які шанси на успіх, до чого тут субсидії, та якою має бути стратегія держави щодо заробітчан – думки експертів.

Із чого все почалося Питання декларування коштів заробітчан порушувалося й раніше, утім, особливого розголосу воно набуло після нещодавнього ефіру з міністром соціальної політики, в якому Андрій Рева наголосив, що поза декларуванням за останні півроку залишилося понад 6,5 млрд доларів. Відтак, родини, котрі отри-

18

February 2019 Ukrainian People

мують кошти з-за кордону, водночас можуть користуватися й субсидіями від держави. “Люди, які працюють в Україні, платять прибутковий податок, сплачують єдиний соціальний внесок. Їхні доходи враховуються. І, як правило, вони не можуть претендувати на субсидії, тому що вони працюють “по-білому”, утримують і бюджетників, і пенсіонерів, і самі себе. А хто працює за кордоном, пересилає сюди кошти. Ці кошти потрапляють

Чому міністра бентежить це питання? Як пізніше повідомили у Міністерстві соціальної політики, пропозиція про декларування ніяк не пов’язана із бажанням оподаткувати заробіток українців, котрі працюють за кордоном. Головна мета – правильний та чесний розрахунок субсидій. Мовляв, ті, хто не декларують отримані кошти, отримують субсидії в більшому розмірі, аніж це могло бути за умов чесного декларування. А відбувається це за рахунок, власне, платників податків. “Пропозиція щодо необхідності декларування доходів викликана питанням розрахунку розміру субсидій, а не з метою їхнього оподаткування. Інакше заробітчани отримують подвійну преференцію в порівнянні з іншими громадянами. Справа в тому, що усі бажаючі отримати субсидію

повинні декларувати всі свої доходи, як ті, що вони отримують в Україні, так і ті, що надходять з-за кордону. На практиці відбувається наступне – хто живе і працює в Україні, сплачує податки та ЄСВ, часто не отримує субсидію, оскільки чесно декларує усі доходи (саме за рахунок сплачених цими людьми податків держава надає субсидії громадянам). А ті, хто отримують доходи з-за кордону, як правило, їх не декларують при зверненні за субсидією. У результаті їм субсидія нараховується в більшому розмірі, ніж це могло бути за умови чесного декларування доходів. Це відбувається за рахунок нас із вами – платників податків в Україні. Коли громадянин звертається за субсидією, він зобов’язаний вказати свої доходи, оскільки ці кошти він витрачає на власне споживання. Якщо він не бажає цього робити, немає жодних проблем – але тоді не потрібно звертатися за субсидією”, – наголосив міністр соціальної політики Андрій Рева. Утім, експерти не виключають, що за ініціативою міністра може ховатися ще одна, непомітна на перший погляд мета. Як пояснив Вадим Бардась, експерт Європейського аналітичного центру, нині уряд спрямував свої сили на оптимізацію видатків бюджету та мінімізацію розміру бюджетного дефіциту, що є умовою від МФВ. Реалізовувати це можливо зокрема й через нові вимоги до отримувачів субсидій.

“У зв’язку з інтенсивним зростанням боргового навантаження в наступному році, чинний уряд шукає всі можливі резерви для зменшення видатків державних фінансових фондів та зростання їх доходів. Уже оголошено про збільшення податкового тягаря для бізнесу та зростання окремих акцизів на споживчі товари. У 2019 році на погашення та обслуговування державного боргу уряд спрямує відповідно 272 та 145 млрд грн або ж 41 % від планованого розміру дохідної частини державного бюджету. Для порівняння, у 2013-му цей показник складав 33%, а в 2014 році – 45 %. Тому, з метою мінімізації розміру бюджетного дефіциту, що є необхідною умовою для отримання кредитів від МВФ, влада буде оптимізовувати видатки бюджету, у тому числі й через введення нових майнових вимог до отримувачів субсидій”, – переконаний фахівець.

Чи є необхідність у реалізації ініціативи міністра? Розмірковуючи над цим питанням, Анатолій Амелін, директор економічних програм Українського інституту майбутнього, наголосив, що така ідея є абсолютно безперспективною, оскільки держава ніяк не зможе відслідковувати доходи заробітчан. Більше того, реалізація задуму може вдарити й по бюджету країни, оскільки з’явиться необхідність у нових держслужбовцях, котрі контролюватимуть ситуацію. “Я хочу поставити пану Реві запитання: чому одні доходи ми повинні декларувати, а інші – ні? Якщо він пропонує декларувати доходи громадянами України, то чому це якісь часткові заходи? В України немає джерел отримання цієї інформації. Ані доходів, ані активів – нам не буде з чим порівнювати; це абсолютно безперспективно. Із бюджету будуть виділені величезні суми; знову будуть найняті держслужбовці, котрі щось перевірятимуть та інспектуватимуть, але ми точно не досягнемо результату у вигляді збільшення надходжень у бюджет”, – коментує експерт. Водночас Амелін вважає, що кошти заробітчан підтримують стабільність гривні, а ось імовірне декларування може змусити громадян, котрі працюють за кордоном, витрачати зароблені кошти поза межами нашої країни. “Чого ми досягнемо? Ми досягнемо того, що гроші в Україну перестануть “заходити” – вони будуть витрачатися там, де заробляються. Відповідно, Україна отримає ще один економічний удар, оскільки саме заробітчани сьогодні фінансово підтримують стабільність української валюти, як не дивно. За результатами цього року, очікується надходження 12 млрд доларів. Інвесторів, на жаль, ми залучити не змогли, а заробітчан ми вирішили й задекларувати, і додатково оподаткувати. Я дуже здивований рівнем компетенції людей, котрі пропонують такі рішення без оцінки їх наслідків для економіки та для країни”, – ідеться у коментарі. Сергій Цигіпа, незалежний експерт та політичний аналітик, натомість переконаний, що пропозиція Реви має сенс, однак за однієї умови: якщо йтиметься лише про декларування без повторного оподаткування заробленого. “Ініціатива міністра соціальної політики про декларування надходження грошових коштів із-за кордону має сенс. Але тільки тоді, коли йдеться про декларування, а не оподаткування. Адже за українців, які офіційно працюють за кордоном, роботодавці вже сплатили податки. Тому, аби уникнути подвійного оподаткування, повинно мати місце лише декларування”, – переконаний Цигіпа.

Які все ж шанси на втілення ідеї Реви у реальність? Марина Багрова, членкиня правління міжнародної спілки “Інститут національної політики”, вважає, що шансів на реалізацію пропозиції міністра вкрай мало. Однак, якщо ідея все ж буде втілена в реальність, експертка не виключає, що заробітчани все ж зможуть знайти правові лазівки, аби відмовитися від декларування. “Навряд чи можна реалізувати ініціативу міністра соціальної політики в тому вигляді, в якому вона пропонується. В основному громадяни України виїжджають на заробітки за кордон через неможливість знайти роботу в своїх регіонах, яка б забезпечувала необхідний мінімум засобів для виживання. За кордоном значну частину зароблених коштів громадяни України змушені витрачати на оренду житла, харчування, оплату різних послуг. Тому щодо більшості заробітчан запропонована міністром ініціатива є явно несправедливою. Навіть якщо ініціатива міністра буде законодавчо реалізована, то згодом заробітчани знайдуть правові лазівки для того, щоб обійти декларування своїх заробітків. І не тому, що заробітчани такі жадібні. А тому, що відбудеться порушення принципу соціальної справедливості”, – пояснила Багрова. А ось економіст Андрій Новак переконаний, що ініціатива Андрія Реви є нереальною з точки зору реалізації, оскільки головним фактором є бажання людини добровільно декларувати зароблені гроші. “Цю ініціативу, навіть технічно, реалізувати неможливо, якщо людина добровільно сама не хоче декларувати заробітки із закордону, тому що змусити людину неможливо. До того ж, спроби виявити тих, хто приховує гроші з закордону, можуть повернути практику 1990-х – початку 2000-х років. Більшість грошей, які заробітчани заробляють і передають своїм українським родинам, передавались у готівковій формі через водіїв автобусів чи залізницею”, – пояснив фахівець у коментарі для ТСН.ua.

Як це пов’язано з субсидіями? Та як це все ж урегулювати? Сергій Цигіпа, коментуючи взаємозв’язок субсидії та декларування коштів із-за кордону, наголосив, що в цьому випадку державі слід обрати шлях відкритості, при чому чесними мають бути й самі громадяни. “Стосовно субсидій держава має йти шляхом відкритості: якщо певний дохід у громадянина є у валюті, та він задекларований, то не виключено, що він чи його родина можуть бути позбавлені субсидії. Чесними мають бути дві сторони – і держава, і громадянин”, – вважає Цигіпа. А ось Анатолій Амелін взагалі переконаний, що гроші платників податків мають витрачатися не на субсидії, а на зменшення енергоспоживання. “Я не вірю в те, що заробітчани будуть декларувати доходи. Субсидії виплачуються громадянам країни, котрі не мають достатнього доходу для сплати комунальних послуг. А що таке субсидія? Це гроші платників податків. Я, як платник податків та економіст, переконаний, що гроші потрібно витрачати не на субсидії, а на зменшення енергоспоживання. За оцінками Українського інституту майбутнього, коштів, які Україна за останні вісім років витратила на субсидії, вистачило б, аби на 40% по всій країні зменшити енергоспоживання, а відтак і витрати на оплату тепла. І Україна припинила б імпортувати газ. Відповідно, український газ був би дешевшим за європейський”, – вважає фахівець.

То якою має бути стратегія держави: оподаткування чи декларування? Сергій Цигіпа, підбиваючи підсумки, наголосив, що заробітчани не мають зазнавати жодних обмежень, а позиція та стратегія держави має бути максимально лояльною. Єдиний можливий варіант “контролю” – це декларування. Про оподаткування не може бути й мови. “Стратегія України щодо коштів, отриманих із-за кордону від заробітчан, має бути максимально лояльною. Жодного обмеження та оподаткування. Але з можливим декларуванням”, – констатував він. Анатолій Амелін, у свою чергу, повторив, що заробіток українців за кордоном вже оподатковується, а варіант “подвійного” оподаткування може позбавити нас шансів взагалі побачити ці кошти в Україні. Стратегія держави ж, на думку експерта, має бути спрямована на підвищення якості життя людей. “Гроші, зароблені за кордоном, як правило, там вже оподатковуються. Тобто, якщо ми хочемо запропонувати подвійне оподаткування, то які шанси взагалі ці гроші побачити в Україні? Жодних. Коли ми говоримо про стратегію держави, вона має бути направлена, у першу чергу, на підвищення якості життя людей. І не на посилення фіскального тиску, а, навпаки, аби ці гроші витрачалися в Україні. Багато юрисдикцій, зацікавлених у залученні інвестицій, створюють спеціальні економічні зони, де доходи громадян взагалі не оподатковуються. І це призводить до того, що люди, заробляючи гроші, витрачають їх все одно в тому ж місті, у тому ж селі, у тому ж районі, де перебувають, тим самим стимулюючи розвиток економіки та можливість громадян залишатися, нікуди не їдучи, у своїх рідних місцях”, – підсумував Амелін. “Ресурси, які приходять чи то від заробітчан, родичів, чи то ще з якихось каналів, перевищують обсяг прямих іноземних інвестицій. Обсяг приватних переказів є основним джерелом для наповнення резервів, поліпшення платіжного балансу. Ці ресурси важливі, їх однозначно треба всіляко підтримувати”, – зазначив Василь Юрчишин, директор економічних програм Центру Разумкова, оцінюючи ініціативу міністра соцполітики. Щодо ініціативи міністра соцполітики з приводу оподаткування, то можливі кілька варіантів, підкреслив він. “Якщо наші громадяни офіційно працевлаштовані, то навряд чи є сенс говорити про оподаткування, оскільки більшість країн уклала або збирається укласти договори. У цьому немає сенсу. Що ж до неофіційно працевлаштованих громадян, то навряд чи це легко взагалі здійснити. Немає ані обліку тих, хто працює, ані того, скільки заробляють”, – пояснив економіст. Крім того, ті, хто неофіційно працює, ймовірно, використовують канали передачі грошей із рук у руки. Таким чином, заробітчани оминають офіційні шляхи переказів і банківську систему, – додав він. За його словами, ці процеси нелегко проконтролювати. “По-перше, процес нелегко проконтролювати. По-друге, ефект це матиме абсолютно негативний”, – уточнив економіст. Він нагадав, як кілька років тому була спроба примусово конвертувати надходження на користь приватних осіб з-за кордону. “Тобто хотіли перевести кошти із доларового еквівалента відразу в гривневий, і вже на руки видавати гривні. У підсумку досить швидко довелося це положення скасувати, оскільки воно мало великий негативний економічний і соціальний відтінок. Тому сумнівно, що це все має сенс”, – наголосив фахівець. https://opinionua.com Ukrainian People February 2019

19

Війна

Поблизу міста N…, або ж вечори на хуторі “Куба”

М

Юрій Гринько (позивний “Праведний”) Народився в 1979 році в місті Києві. Закінчив Ніжинський державний університет.

2015-2016 рр – мобілізований на військову службу. Учасник бойових дій на Сході України. Інженер проектного бюро. Розлучений. Виховує сина.

и зайняли хутір… Звичайний сільський хутір на три невеличкі вулиці та з одним місцевим жителем. Інших просто немає, бо решта – евакуйовані. Отож і виходить, що тепер наш підрозділ і є “корінним” населенням “Куби”. Так у штабі позначили наше місце дислокації.

- Цікава штучка – сказав “Генерал”, вертячи у руках цигарницю ще радянських часів із зображенням солдата та дівчинки. Сказав, повертів та й кинув до купи інших домашніх речей. Саме домашніх, бо зараз ми розмістились у хаті, де раніше мешкали люди. Родина із дітьми, яка покинула свою домівку і десь, в іншому кутку України тепер, певно, сумує за домівкою…. Меблі, сервіз та інші товари домашнього вжитку ми пересунули в окремий кут та накрили рядном. Ми – солдати, а не бандити, ми – офіційна українська армія, а не банд формування, і в кожного з нас є домівка та важливі серцю речі і спогади.

Попереду “Сєдой”, потім “Тихий”, потім “Зампотил”, відтак інші і... пішла-пішла колона… Та не по шосе, а польовими, ґрунтовими шляхами… Напрямок вказує головна машина. Дистанція між бортами 50 метрів. Руки тримають кермо, автомат – поряд, на сидінні. А з дверцят звисає “бронік”…

... “Ондатрі” – десь за 50 і числиться кухаром. Що ж кухар є кухар* і, що з нього візьмеш але…. Гортаючи його військовий квиток, можна побачити його професійну підготовку в свій час. “Ондатра” бере відерце зі залишками солдатської каші і йде до єдиного мешканця “Куби”, бо в того є худоба, яку потрібно годувати. Слово за словом і “Ондатра” вже в курсі всіх “сєпарських” новин. Бо неможливо залишатись на звільненій від бойовиків території і бути прихильником України та й ще по-фермерськи бізнесувати.

- Хлопці, сьогодні спати не можна – сказав “Ондатра” неквапно. – Невідомо, чи правда, але краще перестрахуватись, – додав. Ми все зрозуміли – нам не треба повторювати, або щось пояснювати, і …ми будемо готові. Але ж який чудовий травневий вечір. Степ просто оживає у своїх неповторних барвах. Соловейко десь і щось по-своєму розповідає в пісні…Так хочеться додому і – жити! Але за нашими спинами плачуть ті родини, у хатах яких ми зараз розмістились, і цього достатньо для люті, щоб “вивести ворога зі строю”. Не вбити, а вивести. Ми не вбивці, а захисники, і настане той час, коли ми всі будемо звітувати перед Богом за тих, кого ми захистили. А зараз… хтось із нас куняє, не знімаючи “броніка”, а хтось навпаки…

Проходить година за годиною, змінюються пости, рація доповідає, що все “+”, і соловейко все співає. Хотілося згадати Шевченка: “Світає, край неба……” і тут…тріскотня.

- Це четвертий пост, – крикнув хтось. Нам не треба повторювати. Ми були готові. Навіть не чекаючи жодної команди, ми буквально вилітаємо з тієї хати і мчимо метрів триста до позицій. При цьому всі інші підрозділи залишаються на своїх місцях, бо у кожного – своя зона відповідальності, а “пощастило” саме нашому. Короткі черги не вщухали. Зовсім як у Шевченка про “край неба з соловейком” …. Ми розосередились і почали відповідати. Прицільно? Ні, бо бачили тільки траси напряму і лупили туди, як могли.

- Є поранені, – крикнув “Док”, лежачи біля своєї валізки із червоним хрестом. Але хто йому відповість в цій тріскотні? Навіть брязкіт гусениць нашої ПРП, яку командир вивів на позицію, не зміг відволікти нікого з нас від того зосередження на напрямку знаходження противника. Ми буквально зрешетили ту “зеленку”, звідки відкрили вогонь по нашому четвертому посту. Відкрили підступно, просто під’їхавши на легковику і діставши автомати. “Сєпари” не чекали, що ми відповімо так швидко. Та й ми не чекали, що “Ондатра” помилився…

*Якщо у підрозділі є кухар, то воякам дуже пощастило. У кухара – свої завдання, які є дуже важливими для підрозділу в польових умовах, і треба дякувати їм за їхню службу.

20

February 2019 Ukrainian People

Спеціалісти-ортопеди Ярослав Дзвіник, M.D.

Ігор Прус, M.D.

Хірург-ортопед Спеціалізується на: • Реконструкції передніх хрестоподібних зв’язок • Артроскопії • Переломах • Ендопротезуванні

SwedishCovenant.org/Dzwinyk Володіє англійською, українською, російською та іспанською мовами

Лікар зі спортивної медицини Спеціалізується на: • Діагностичній кістково-м’язовій ультрасонографії • Ультразвукових ін’єкціях • Мінімально-інвазивному лікуванні сухожиль (Tenex), синдрому тенісного ліктя, ахіллового тендініту, підошвенного фасциту

SwedishCovenant.org/Prus Володіє англійською, російською та українською мовами

Заплануйте вашу зустріч вже сьогодні!

Swedish Covenant Hospital 5215 N. California Ave., Suite 804 Chicago, IL 60625 773-907-7750

Війна

Врятував командира ціною власного життя

Євгеній Силкін – військовий кореспондент. Народився у Севастополі. До 2014 року проходив службу у Військово-Морських Силах України. Під час анексії Кримського півострову Російською Федерацією – залишився вірним присязі та переїхав на материкову Україну. Із 2015 року бере активну участь в проведенні АТО. Захоплюється фото- та відеоз’ємкою. Має свій канал на Ютюб. Найпопулярніше відео про курсантів, які не зрадили та заспівали Гімн Україні: https://www.youtube.com/watch?v=AOjw_hR00oI

У той час, поки хтось ще ніжився у ліжку, хтось потягував ароматну каву, а хтось насолоджувався свіжими барвами ранкових пейзажів, зовсім інакше стрічали новий день бійці однієї з бригад, які боронили Україну на Донецькому напрямку неподалік окупованої Горлівки . Їх світанки на передовій далеко не такі спокійні.

- Зовсім знахабніли, по житлових будинках гамселять! З чого працюють?

- Стандартний великокаліберний “набір”: міномети, гранатомети, кулемети… Командир роти, якому не звикати до цинізму та підступності ворога, швидко оцінив ситуацію та у лічені хвилини професійно наказав дати адекватну відповідь противнику. Ще мить – і наші бійці швидко розосередилися та відкрили вогонь зі стрілецької зброї. По той бік працювали снайпери. Їхні кулі не давали піднятися, тож було вкрай важко зрозуміти, звідки вони ведуть вогонь. Обстріли не вщухали. Група бойовиків під прикриттям вогню все ближче наближалася до містечка. Буквально за хвилину в бій із ними вступила резервна група, яку очолив командир взводу, молодший лейтенант Валерій Шишак. Він був досвідченим командиром, найстаршим у підрозділі, йому незабаром мало виповнитися 58 років, але ворожа снайперська куля нікого не шкодує. В одну мить, мов підкошений, сивочолий Валерій упав додолу. З останніх сил набравши у груди повітря, покликав на допомогу.

Командир роти, лейтенант Олег Лотоцький розумів, що “сєпарські” снайпери пильно тримають на мушці позицію, тож порятунок пораненого може дістатися дорогою ціною, але не в правилах українських воїнів залишати побратимів на полі бою.

22

February 2019 Ukrainian People

Немов прочитавши думки командира, першим за пораненим під кулі кинувся помічник гранатометника, старший солдат Андрій Волос. Він, зайнявши місце праворуч від командира, прикривав собою офіцера. Андрій безперервно прострілював ймовірне місце вогневої позиції снайперів-терористів. Нарешті бійці дісталися до пораненого. А коли командир почав евакуацію “трьохсотого”, Волос зайняв позицію для спостереження поміж місцем поранення офіцера та позиціями ворога. Але несподівано у бій вступила друга ворожа снайперська пара. “Сєпари” хотіли поцілити саме командира роти, тож направили свої постріли на нього. І один із них міг би стати останнім для офіцера. Проте Андрій Волос прикрив його собою. Він отримав важке поранення, але, незважаючи на пекельний біль, стікаючи кров’ю, дав чергу із автомату в бік підніжжя терикону, звідки працювали снайпери, і тим самим встиг подати сигнал про небезпеку. І лише переконавшись у тому, що командир роти зрозумів, що працюють по них, почав відповзати із зони ураження в безпечне місце. Бійці бригади, відкривши вогонь у відповідь, змогли витягнути тяжкопораненого Волоса. Йому одразу надали першу медичну допомогу, проте під час евакуації старший солдат Андрій Волос помер. Йому було лише 22 роки. З моменту повноліття до лав Збройних Сил юнаку вдалося потрапити лише з дев’ятої спроби. Тож,

незважаючи на вмовляння важкохворої матері, у свої 19-ть Андрій пішов на фронт, аби захищати Україну від російської агресії на сході. Вихованець школи-інтернату одразу став душею військового

колективу. Був відданим своїм рідним, бійцям, своїй країні. Не міг пройти повз несправедливість, не боявся вголос казати правду і завжди турбувався про всіх, забуваючи про себе. А ще за місяць до смерті він одружився. І вже незабаром дізнався, що кохана при надії. У часи затишшя він із теплою усмішкою розповідав побратимам, що у них з дружиною обов’язково народиться хлопчик. Він часто мріяв про те, як повернеться з війни і візьме до рук первістка. Не судилося... У цьому житті вони ніколи не зустрінуться. Проте син знатиме, що його батько як у житті, так і в смерті був мужнім і відважним воїном, справжнім героєм, який за його мирне майбутнє не пошкодував найдорожчого.

Н а ш і т ра д и ц і ї

День соборності християн 12 лютого відзначають Собор Трьох Святителів – Василя Великого, Григорія Богослова та Івана Золотоустого

Урок для України із Середновіччя

Юрій НИКОРАК –

журналіст, письменник. Народився 1969 р. в Івано-Франківську, працював у Львові та Києві. Автор роману, віршованої української абетки, поезій в прозі, новел та оповідань.

К

ожен із них у календарі має свій, окремий день пам’яті.

Але 12 лютого їх славлять

одночасно, і день цей носить назву

Собору Трьох Святителів, або ж у просторіччі – свято Трьох святих. Чому? Відповідь непроста, як і вся історія людства загалом, та християнства. Коріння її – у людській сутності, що постійно бореться як із викликами зовнішнього світу, так і двоякою власною природою: прагненням до досконалості, що наближала нас до Бога, з одного боку, та численними спокусами реального світу – з іншого. Празнична Служба Божа оспівує трьох Святителів за їхню гарячу любов до Бога і ближнього водночас, непохитну віру, мудрість та заступництво: “Василій – божественний розум, Григорій – божественний голос, Іван – прегарний світильник. Хай будуть прославлені три визначні угодники і служителі Трійці”. Бо саме вони витлумачили догми про Святу Трійцю, Христове божество та Пресвяту Євхаристію. За це Східна Церква називає їх рівноапостольними, “органами Святого Духа, колонами Церкви та вчителями всесвіту”. А проте саме надмірне захоплення ними сімома століттями по їх кончині, у непрості часи

Великої схизми (після остаточного розколу християнської Церкви на католицьку Західну та православну Східну) породило чергові церковні чвари і ледь не розкололо вірних на ще три гілки-конфесії.

Тоді й сталося диво, що

відродило церковну єдність та подарувало нам вищезгаданий празник…

24

February 2019 Ukrainian People

Отож, празник Трьох Святителів, належить до відносно нових празників Церкви східного обряду. А історія його виникнення наприкінці неспокійного ХІ століття до болю нагадує непрості обставини відродження Церкви за часів Незалежності України. Тому, власне, й заслуговує на окрему згадку – як приклад того, як маємо діяти нині, коли, після отримання довгожданого Томосу, виникли умови для відновлення та розбудови церковної єдності – і не лише православних між собою, але й із греко-католиками. Три архиєпископи – Василій Великий, Григорій Богослов та Іван Золотоустий ще за життя здобули собі славу своєю святістю, спасенними проповідями й релігійними творами. Святий Василій і святий Григорій – сини славної Кападокії (Мала Азія), близькі друзі та майже однолітки. Святий Йоан Золотоустий – антиохієць, молодший від них на 20 літ. Усі троє жили в IV столітті – теж вельми непростому для християнства. Це вже нині окремі релігієзнавці називають його “золотим віком християнської віри” – і власне завдяки подвижницькій діяльності трьох Святителів.

Проблеми породжувало не стільки протистояння християнської та язичницьких традицій, як помилково твердять певні дослідники, і навіть не протистояння із Римом, яке розпочалося пізніше, скільки бурхливий процес взаємопоборювання та боротьба за першість всередині різних катедр православ’я. Прикро, але факт: початок суперечностей насамперед на Сході, а згодом – і у відносинах між Сходом і Заходом було покладено заснуванням Константинопольської архієпископії, а згодом і піднесенням її як столичної. Адже до ІІ Вселенського Константинопольського Собору 381 р. першою кафедрою на Сході вважалась Александрій-

ська. Після Собору ж почалася боротьба між Константинополем та Александрією, яка закінчилася остаточною перемогою Константинопольського архієпископа над Александрійським папою на IV Вселенському Халкидонському Соборі. Ще раніше, на ІІІ Вселенському Ефеському Соборі, втратила свої переваги Антиохійська кафедра: тамтешній школі Несторія оголосили анафему, а Кіпрська та грузинська церкви отримали автокефалію. Після Халкидонського ж Собору константинопольський архієпископ як канонічно, так і фактично став першим на Сході… Не дивує й те, що після остаточного завершення розколу християнської церкви на католицьку під проводом Папи Римського та православну під проводом Вселенського Патріарха Константинопольського у 1054 році (“Велика схизма”) між християнами виникла суперечка: хто із Трьох Святителів вищий за своїм достоїнством та більше догодив Богу? Це нагадувало давні часи, коли одні першохристиянські громади казали про себе: “Ми – Петрові”, а інші – “Ми – Павлові”, на що самі апостоли зауважували: пам’ятайте, що усі ви – Христові! Схожа ситуація склалася і в Візантії: частина християн почала називатися василіанами, інші – григоріанами, треті – іоаннітами. Аж поки, з волі Божої, митрополиту Євхаїтському Івану явилися три Святителі і, оголосивши, що вони – рівні перед Богом, наказали припинити суперечки і встановити спільний день святкування їх пам’яті: “Ми рівні перед Богом, немає між нами ні більшого, ні меншого, але як назвеш одного, то за ним ідуть два інші. Нема в нас ні розділення, ні протидії один одному. Кожен з нас окремо, свого часу, натхнений Божественним Духом, написав відповідні повчання для спасіння людей. З огляду на це, з’єднай в один день пам’ять про нас”. Відтак єпископ і запровадив празник Трьох Святителів, звеличивши їхню пам'ять у тропарях, канонах і церковних піснях. У такий спосіб Боже Провидіння вкотре нагадало християнам, що у новозавітньої вселенської Церкви Сходу і Заходу є єдиний Глава і Пер-

восвященик та Посередник між Богом Отцем і людьми – Господь Ісус Христос. А соборність і взаємне служіння одне одному належать до основних засадничих принципів побудови і буття Тіла Господнього у цьому світі, де нема і не може бути більш чи менш важливих і значущих. Зрештою, так вчив своїх апостолів й сам Ісус: “… але хто хоче між вами бути більшим, нехай буде вам слугою. І хто хоче між вами бути першим, нехай буде вам рабом. Так само Син Людський не для того прийшов, щоб Йому служили, а щоб послужити і віддати душу Свою на спасіння багатьох” (Мт.20:25-28). Відтоді всі троє святителів з’явилися на спільній іконі. А разом із цим – на честь Трьох Святителів почали освячувати храми. Тож День пам’яті Трьох Святителів можна назвати Днем Християнської Соборності. Головний урок від святих Григорія, Василія та Івана – це урок єдності: незважаючи на різні вподобання, смаки, політичні погляди та бачення майбутнього, усі ми, українці – діти єдиної країни, над усіма нами – Єдиний у Трійці Бог, ім’я Якому – Любов, і виконання Заповідей Якого здатне об’єднати усіх нас у справжню духовну родину! Поєднання трьох святителів в одному святі укотре доводить штучність будь-яких розколів – як церковно-теологічних, так і політичних та ідеологічних. Немає таких суперечок, які не можна було б подолати справжнім християнам, в основі моралі яких є любов! За заступництвом цих трьох великих служителів Божих, шанованих християнами як на Сході, так і на Заході, молімо всемогутнього й милосердного Господа про відновлення в Україні та й у всьому світі серед християн різних традицій, деномінацій та юрисдикцій благотворного духу соборності і єднання.

Безцінний спадок Суворий аскет і блискучий церковний адміністратор Святий Василій Великий (329379) залишив нам безцінний дар – складену ним Літургію, яку Церква служить десять разів на рік. А його піклування

про бідних не знало меж: він створив розвинену інфраструктуру з богаділень, лікарень і притулків. Видатний мислитель та співець Святої Трійці, аскет і молитвеник святий Григорій Богослов (326-390) своїми проповідями й творами змусив навернутися до християнства величезну кількість відпалих, підкоривши їх вченням про Богопізнання. Візантійці звали його християнським Демосфеном: його красномовність була такою переконливою, що імператор Феодосій, прибувши до Царгорода, повернув усі церкви православним і призначив св. Григорія єпископом Константинопольської церкви. Відтак скликали другий Вселенський собор, на якому головував Григорій Богослов, обраний імператором і народом архієпископом. Упорядковану Літургію та систему захисту нужденних залишив по собі й святий Іван Золотоустий (347-407). А слова його проповідей і через 16 століть закликають до побожного життя, турботи про бідних, милосердя і соціальної справедливості. Його красномовність так вражала віруючих, що вони записували його проповіді, аби вивчити напам‘ять. Чимало християн, вийшовши з храму, змінювали своє життя, чинячи так, як проповідував великий учитель. Якось одна жінка, слухаючи його проповідь, вигукнула: “Учитель духовний Іван – золотії уста!” Відтоді народ і називав його Золотоустим… Вступивши на святий престол,

він ревно зайнявся справами своєї пастви, написав власні тлумачення Святого Письма і склав чин відомої Божественної літургії, яка служиться у церквах східної традиції щодня, за винятком десяти днів, коли служиться літургія Василія Великого. У книзі “Про священство” Іван писав, що пастир повинен знати проблеми людей, які йому довірилися, проте сам має бути вільним од них. Він вважав, що на священика Богом покладається найвища відповідальність спрямовувати людей й належно готувати їх до Другого пришестя Христа. Імператриця Євдокія не стерпіла сміливих викривальних виступів проти неї і вирішила знищити Івана Золотоустого. Під її впливом скликали незаконний собор біля Халкидона, а коли єпископ відмовився поїхати туди, вороги звільнили його з посади і засудили на заслання. Коли це рішення стало відоме в Константинополі, народ збунтувався і не випускав із храму улюбленого пастиря. Проте Іван сам віддав себе в руки чиновника, що прийшов за ним. Тоді народ оточив царський палац, вимагаючи, аби випустили їх пастиря. Цієї ж ночі стався землетрус, і налякана імператриця сама попросила імператора, щоб повернув Івана у Константинополь… До нашого часу збереглося понад 800 його проповідей, книга “Про священство” та багато листів. На наших землях ще в княжі часи нічиїх проповідей так не знали і читали, як його. У домонгольську добу на Русі

було багато перекладів і вибраного з його проповідей –“Златоуст”, “Златоструй”, “Ізмарагд”, “Маргарит”. “Ізборник” князя Святослава 1033 року містить у собі вибране з творів Івана Золотоустого, Василія Великого, Григорія Богослова та інших… Першим друкованим твором Івана Золотоуста, що вийшов у Острозі ще в 1595 р., був “Маргарит” (перли повчань). І лише в 1642 і 1698 рр. його було надруковано у Москві. Перша книга була перекладена з грецького друкованого тексту кліриком львівської церкви Гаврилом Дорофеєвичем та видана друкарем Памвою Бериндою.

Час закликати весну та будувати плани На Трьох Святителів, за народним повір'ям, категорично не можна прясти: у давні часи навіть прядку і гребінь у комору з хати виносили. Вірили, що у того, “хто цього дня прястиме, руки й ноги повикручує, або худоба покалічиться, або змія вкусить, або град усе повибиває”.

Від цього дня починають уже готуватися до весни. Цього дня не роблять нічого на господарці: чоловікам дозволялося лише оглядати плуги та реманент, а жінки починали готувати насіння до сівби. На Трьох Святих дівчата упер-

ше співали веснянок-закличок, просячи весну прийти чимскоріше. Вірили: що голосніше її закликати, то скоріше вона прийде. Якщо за двері у цей день виставити старе взуття, можна уникнути сварок і розбіжностей у сім'ї на увесь рік. Вважалося, що цього дня можна будувати будь-які плани – вони будуть вдалими. Ревнувати і злитися цього дня – погана прикмета. Люди, які посварилися, повинні обов'язково помиритися, інакше так і будуть весь рік ворогувати.

День прогнозів на рік та врожай Якщо ворони голосно каркають біля будинку і намагаються залізти під стріхи – чекай хуртовини. Сильний вітер 12 лютого – весна, літо та осінь будуть дощовими. Дикі тварини приходять в село з лісу – буде холоднеча. Сніг 12 лютого падає великими пластівцями з неба – скоро настане відлига. Польові миші 12 лютого бігають снігом – чекай тепла. Іній видно на деревах – буде відлига. Сонце ховається за хмарами час від часу – чекай сніжної бурі.

Навколо сонця видно кола – рік буде врожайним.

Н а ш а і сто р і я

Юрій НИКОРАК –

журналіст, письменник. Народився 1969 р. в Івано-Франківську, працював у Львові та Києві. Автор роману, віршованої української абетки, поезій в прозі, новел та оповідань.

Незламні: відвага проти арештів й погроз Лише через місяць, 11 лютого, коли Добоша добряче “обробили” кадебісти, змусивши “зізнатися”, що прибув “для виконання завдання закордонного антирадянського центру бандерівців ОУН”, наприкінці повідомлення про це в газетах, наче знічев’я згадали: “За проведення ворожої соціалістичному ладові діяльності і в зв’язку зі справою Добоша притягнуті до кримінальної відповідальності Світличний І. О., Чорновол В. М., Сверстюк Є. О. та ін. Слідство триває”. За “та ін.” приховали масові арешти 12 січня: у Києві – поета Василя Стуса і хіміка Зіновія Антонюка, щойно звільненого Данила Шумука й лікаря Миколи Плахотнюка, кібернетика Леоніда Плюща й учителів Олеся Сергієнка та Івана Коваленка; на Галичині – видавця самвидаву Івана Геля й поетеси Ірини Калинець, письменника Михайла Осадчого й художниці Стефанії Шабатури… Небавом, 20 січня, заарештували майбутнього Патріарха Володимира, а тоді священика Василя Романюка; 20 лютого – поета Миколу Холодного; 21 лютого – інженера Василя Долішнього з Прикарпаття; 18 квітня – літературознавця Івана Дзюбу, 11 травня – психіатра Семена Ґлузмана, 18 травня – філолога Надію Світличну в Києві. 25 травня у Львові покінчив самогубством видавець самвидаву Мар’ян Гатала. 21 червня у Харкові заарештовані інженери Анатолій Здоровий та Ігор Кравців; 6 липня – філософи Василь Лісовий і Євген Пронюк у Києві; 13 липня – викладачі Кузьма Матвіюк та Богдан Чорномаз в Умані; 11 серпня – поет Ігор Калинець у Львові; 17 листопада поетеса Ірина Сеник у Бориславі, 9 грудня – лікар Лідія Гук у Скадовську…5 березня 1973-го арештували Василя Овсієнка, а 28 березня у Львові затримали зо три десятки юнаків з Українського національно-визвольного фронту, хоча судили лише двох. Тоді ж на Коломийщині заарештували 5 членів “Спілки української молоді Галичини”… Загалом, за даними Харківської правозахисної групи, у 1972-1974 роках в Україні було заарештовано 193 особи, у тому числі за антирадянську пропаганду – 100, а за релігійні переконання – 27 осіб. Самого Добоша після зізнання вислали за кордон. Після багатоденних допитів Зеновія Франко визнала, що Добош – агент, і шістдесятники мали з ним контакт. Це була частина плану КДБ – змусити “зізнатися” і “щиросердечно покаятися” онуку Івана Франка – Зеновію Франко та племінницю Михайла Коцюбинського – Михайлину Коцюбинську. Виступ на телебаченні цих двох впливових у дисидентських колах жінок завдав би вирішального удару по руху шістдесятників. Проте Коцюбинська цей план поламала, незважаючи на усі погрози та хитрування КДБ: не допомогли ні очні ставки із З. Франко, ані навіть погрози забрати доньку й позбавити материнських прав. Під час слідства заарештованих лякали розстрілом, фізичною розправою, лікуванням у спецпсихушці, а головне – розправою над близькими людьми. Однак із ключових постатей, окрім Івана Дзюби, ніхто не покаявся. Дзюбу ж “ламали” з квітня 1972 року до

26

February 2019 Ukrainian People

ЗАДУШЕНЕ ВІДРОДЖЕННЯ 47 років тому КДБ влаштував “генеральний погром” дисидентів Одразу по Різдві, 12 січня 1972 року Україною прокотилася хвиля масових арештів української інтелігенції. КДБ назвав цю спецоперацію, наслідком якої стали арешти більше сотні шестидесятників, знищення самвидаву та перехід решти дисидентів у підпілля чи еміграцію, “Блок”. Однак навіть через три дні, 15 січня, газета “Радянська Україна” повідомила лише про арешт “за проведення підривної антирадянської діяльності”… туриста з Бельгії Ярослава Добоша. Утім, затримання на станції Чоп 4 січня члена “Спілки української молоді” з Бельгії Я. Добоша, що намагався вивезти за кордон “один антирадянський документ” (а насправді знятий на фотоплівку “Словник рим української мови”, якого на допомогу поетам склав Святослав Караванський, тоді вже політв’язень), стало лише формальним приводом для старту масових арештів…

жовтня 1973-го. 16 березня 1973 року його засудили до 5 років ув’язнення і 5 – заслання. 8 жовтня Дзюба написав прохання про помилування, і влада його задовольнила, бо їй це було вигідно: один із лідерів руху опору, автор програмної роботи “Інтернаціоналізм чи русифікація?” визнав свої “помилки”! Проте навіть Дзюба не дав на допитах жодного свідчення проти друзів.

Через відродження особистості – до пробудження нації На першій же пресконференції після “видворення” з СРСР Добош зрікся свідчень, які дав під погрозами у СІЗО КДБ та перед журналістами у Києві. Прикметно, що нікого із заарештованих українців не звинуватили у “шпигунстві” чи “зраді

батьківщини” – лише в “антирадянській агітації й пропаганді” (ст. 62 КК УРСР), що проявилася у розповсюдженні самвидаву. Тим часом арешти супроводжували сотні обшуків, а тисячі людей тероризували викликами та допитами у КДБ. Зрештою, вони й не були ні справжніми підпільниками, ані організаційно пов’язаними між собою люди (окрім згаданих локальних юнацьких груп). Та “коли докупи сходиться

багато талановитих і розумних людей, то щось із цього мало бути”, – сказав якось Євген Сверстюк. Так і постала, зокрема, мережа самвидаву, зокрема у 1970-мц журнал “Український вісник”, редагований В. Чорноволом. Сам він казав так: “прийдеться посидіти, але свою справу я зробив”. Щоправда, Євген Пронюк ще 1964 року поширив статтю “Стан і завдання Українського визвольного руху”, де пропонував створити підпільну політичну організацію. Однак шістдесятники ідею не підтримали. Шістдесятники не ставили питання про зміну державного ладу чи вихід України зі складу СРСР. Це був просвітницький рух, що мав на меті пробудити національну свідомість та здолати страх, посіяний репресіями минулих десятиліть… “Епоха старанно культивованої безликої маси і тотального страху поволі відступала – відроджувалась Особистість”, – наголошує довголітній політв’язень Василь Овсієнко. “Ти знаєш, що ти – людина?” – питав Василь Симоненко ще на початку 60-х. А вимоги Особистості неминуче переростали у рух проти Імперії зла – первопричини нищення української самобутності. Поезія Симоненка стала чи не першим свідченням цього доростання до політичних вимог: “Народ мій є. Народ мій завжди буде. Ніхто не перекреслить мій народ”. Це був моральний спротив блискучої когорти Особистостей, здатних розгорнути національно-визвольний рух. Відчувала це і комуністична влада – власне тому і завдала удару по шістдесятниках.

“Прошу мене заарештувати” Основним засобом боротьби шістдесятників із тоталітарним режимом був самвидав. З січня 1970-го почало виходити перше в Україні періодичне самвидавче видання – “Український вісник” (УВ), що містив не лише інформацію про репресії та становище політв’язнів, а й поширював дослідження з історії, дані про геноцид українців, літературознавчі роботи, вірші, прозу. УВ постав за ініціативою В’ячеслава Чорновола, який і став головним редактором часопису. У редколегію також увійшли Михайло Косів і Ярослав Кендзьор, а в розповсюдженні брали участь чимало дисидентів. Український самвидав перетинав кордони, звучав на радіо “Свобода”, виходив іншими мовами, розхитував імперію, яка вже не витримувала ідеологічної, економічної та військової конкуренції з демократичним Заходом. Проте «на п’ятому числі “Український вісник” обірвався – його зупинили в середині 1971 року, бо пішли чутки, що ось-ось почнуться арешти, і сам Нікітченко (голова КДБ УРСР у 1954 – 1970 роках – Ю.Н.) мав розмову з Іваном Світличним: “Доки ви не були організовані, ми вас терпіли. Коли ж у вас з’явився журнал, ми вас терпіти не будемо, – розповідає Василь Овсієнко. – Вирішено було зупинити видання “УВ”, однак уже було пізно”.

28 червня 1971 року ЦК КПРС ухвалив секретну постанову «Про заходи протидії нелегальному розповсюдженню антирадянських та інших політично шкідливих матеріалів», яку через місяць продублював ЦК КПУ. Затівався «ґенеральний погром». Для українського руху ж розіграли детектив із Добошем... Аби витягнути з ув’язненого В.Чорновола “потрібні покази” у справі “Українського вісника”, слідчі КДБ по-

28

February 2019 Ukrainian People

грожували йому арештом сестри, Валентини Чорновіл та дружини Атени Волицької-Пашко. Проте погрози викликали зворотній ефект – Чорновіл відмовився ходити на допити… Майже всі провідні діячі шістдесятництва дістали максимальний реченець – сім років ув’язнення в таборах суворого режиму та п’ять років заслання – й етаповані за межі Батьківщини – у Мордовію та Пермську область Росії, потім на заслання в Сибір та у Казахстан. Найупертіших ж запроторили до психіатричок (Миколу Плахотнюка, Леоніда Плюща, Василя Рубана та інших). Фізично розгромивши шістдесятників, Москва розгорнула безпрецедентну експансію на Україну, прагнучи цілковито ліквідувати її мовну, культурну та історичну національну ідентичність. Знищували україномовні системи освіти, газет та журналів. Відтак маса українців стали цуратися свого українства, перестали навчати дітей рідної мови. Ще одне таке покоління – і рятувати Україну вже не було б кому і для кого... Поодинокі спроби протестувати проти арештів каралися щонайжорстокіше. Коли перекладач Микола Лукаш запропонував ув’язнити себе замість Івана Дзюби, йому пригрозили психіатричкою і перестали публікувати. Філософ Василь Лісовий 5 липня 1972-го подав до ЦК КПУ “Відкритий лист членам ЦК КПРС і ЦК КП України”, який закінчував так: “Хоч я не виступаю ні в ролі відповідального, ні в ролі свідка, ні в ролі якимось чином причетного до тієї справи, що нині іменується “справою Добоша”, після подання цього листа я безперечно опинюся в числі “ворогів”. Мабуть, це й правильно, бо Добоша звільнено, а “справа Добоша” – це вже просто справа, обернена проти українського народу й української культури. Така “справа” дійсно об’єднує всіх заарештованих. Але я вважаю себе теж причетним до такої справи – ось чому про-

шу мене також заарештувати і судити”. Наступного ж дня його прохання “задовільнили”: сiм років ув’язнення та три роки заслання… Зі стосом машинописних відбитків листа, призначеного для розповсюдження, 6 липня арештували Євгена Пронюка, а 5 березня 1973-го – Василя Овсієнка. Усіх, хто не давав показів проти заарештованих і виявляв найменші ознаки співчуття до них, звільняли з роботи. Інших викидали з черг на квартири, їх самих або їхніх дітей не допускали до вищої освіти або вiдраховували з інститутів, закривали будь-які можливості службового зростання чи творчості. Термін “в’язень сумління” набув справжнього змісту: кожен міг вийти на волю, розтоптавши власне сумління. Як відродження 20-х років справедливо називають розстріляним, так відродження 60-х – задушеним. Хто хотів вижити – мусив принизливо каятися, ще хтось – писали пасквілі на недавніх друзів або закордонних “українських буржуазних націоналістів – найманців іноземних розвідок”, вичавлювали з себе фальшиві оди на честь гнобителів. Хтось, не витримавши задушливої атмосфери, спивався, накладав на себе руки (як Григір Тютюнник), найстійкіші ж – надовго йшли у “внутрішню еміґрацію” (Ліна Костенко, Михайлина Коцюбинська, Валерій Шевчук) або еміґрували (Лесь Танюк, Павло Мовчан). Репресії 1972 року поклали край руху шістдесятників. Але не самій їх боротьбі, що стала підґрунтям нової доби в історії руху опору. Генеральний погром майже призупинив дисидентський рух у СРСР, “великій зоні”, проте підняв дух опору самих ув’язнених у неволі – “малій зоні”. Бо й там вони продовжили свою боротьбу: заявами протесту, що різними шляхами вислизали з-за ґрат і звучали на радіо “Свобода”; голодівками й страйками на захист як власної гідності, так і честі нації. “Зокрема, з ініціативи “зеківського ґенерала” В’ячеслава Чорновола ми відзначали 12 грудня День українського політв’язня голодівками і протестами, – згадує Василь Овсієнко. – Нас підтримували як політв’язні інших національностей, так і старше покоління політв’язнів – повстанці, які мужньо досиджували 25-літні терміни і мали в таборах авторитет найстійкіших борців”. А краще законспірована група Степана Хмари (зокрема, Олесь та Віталій Шевченки) упорядковували той же “УВ” (7-9 випуски) ще й у 1974-1975 роках. Числа 7-8 потрапили за кордон. Арештували Хмару та інших лише у 1980 році… Шістдесятники зруйнували утопію про “нову радянську людину” та повертали загальнолюдські цінності: віру в Бога, прагнення свободи. А тому заслужили підтримки демократичного світу. Через них світ довідався про Україну, що бореться, і став їй допомагати. Це шістдесятники, а через 5 років після їх арешту – Українська Гельсінкська Група поставили українське питання у контекст протиборства тоталітарного СРСР і демократичного Заходу – і разом здолали Імперію зла, здобули свободу і незалежність. Ще у 1981-му дослідник із США Іван Лисяк-Рудницький наголошував: “Жертовність цих хоробрих чоловіків і жінок свідчить про незламний дух української нації”.

Р Х, ПАщТо РпоІА верн

В и д ат н і у к ра ї н ц і

ув Україні власну Церкву

23 січня Святійшому Філарету виповнилося 90 років Юрій НИКОРАК – журналіст, письменник. Народився 1969 р. в Івано-Франківську, працював у Львові та Києві. Автор роману, віршованої української абетки, поезій в прозі, новел та оповідань.

Відчути, що ми – єдине тіло “Патріарх Філарет дав моральний урок українським політикам-ліліпутам, поставивши українські інтереси понад особисті амбіції”, – резюмував письменник Михайло Слабошпицький, який до остатку не мав жодного сумніву, що саме Філарет мав очолити помісну Церкви, бо “саме його незрівнянна ні з ким заслуга в тому, що ця церква постала... Патріарх Філарет – видатна постать національної історії”. Сам Святійший пояснює свій вибір дуже просто: “Мета моя як патріарха – створити єдину в Україні православну церкву. Не себе звеличувати, а досягти мети, яку я поставив з самого початку… Якби я не поступився, ми не досягли б об’єднання і не отримали б томосу про автокефалію”. Відтак наголошує: “Тому що без єдиної української православної церкви й українська держава довго проіснувати не зможе. Зовнішні сили, маючи тут свою церкву, впливатимуть, щоб українська держава припинила своє існування і увійшла у склад російської імперії, так званого “русского мира”… І про це нам свідчить історія. В усіх балканських державах, починаючи з Греції, щойно утворилися ці держави, одразу ж постали й автокефальні церкви... Так і ми. Держава не може існувати без духовної основи”.

30

February 2019 Ukrainian People

За бурхливими перипетіями, дискусіями й емоціями навколо отримання Томосу та об’єднання українського православ’я в єдину помісну Православну церкву України він тихо і якось непомітно відійшов убік – наче й не присвятив служінню справі відновлення історичної справедливості та розбудові невизнаної Церкви більшу частину свого насиченого довголітнього життя. Собор проведено, нового, виплеканого ним упродовж більш ніж 11 років Предстоятеля обрано, напередодні Різдва той отримав з рук Вселенського патріарха Томос… А Філарет проніс свій хрест через Голгофу наклепів та анафем, довів важку та невдячну справу до логічного завершення і мовчки, зі стоїзмом древніх мудреців змінив патріарші ризи на монаші. А тим часом, як вдало зауважив хтось з істориків, якщо всю церковну історію України умістити на одній сторінці, то принаймні абзац із неї неодмінно буде присвячений Філарету.

Після Об'єднавчого собору і створення Православної церкви України Філарет став її почесним патріархом (у нас завше вміли підсолодити пігулку). Знаючи його особисто, певен, що Святійший, як свого часу кардинал Гузар, до останнього подиху продовжуватиме свою справу, тактовно, хоч і непублічно допомагаючи як молодому наступникові адаптуватися до нового надвідповідального статусу, так і насамперед самій Церкві завершити непростий процес об’єднання колишніх конфесій. Він бо певен: “Об’єднавшись, ми повинні відчути, що ми – єдине тіло. Ми повинні забути про минуле, про суперечки, які були, а відчувати себе архієреями, священиками і мирянами єдиної української церкви… Якщо ми будемо єдиними вже в об’єднаній церкві, то буде приєднання до цієї церкви і з Московського патріархату”. За цим переконанням – величезний особистий досвід: адже цього року виповниться 55 років його єпис-

копського служіння та 50 – перебування на Київський кафедрі! Тож 90-літній ювілей Патріарха – гарна нагода замислитись: чому стільки років поспіль численні соціологічні опитування називали саме Патріарха Філарета однією з найвпливовіших фігур в Українській державі? Чому українці так дослухаються до його голосу та цінують думку владики? Відповідь очевидна: еліта нації вбачає в особі Патріарха не лише духовного лідера й послідовного патріота, але й одного з провідних богословів сучасності. Адже він – ще й перекладач Біблії, творів святих отців, повного корпусу богослужбової літератури, автор 10 томів власних творів, а загальний перелік праць Патріарха Філарета становить майже 100 томів! Як зауважує знаний релігієзнавець Юрій Дорошенко, якщо “у Російській імперії аж дві духовні академії перекладали Біблію російською, то Патріарх Філарет переклав її українською один! Проте коли

у 2012-му УПЦ МП перевидала з великим піаром Новий Заповіт, перекладений і виданий ще до 1000-ліття Хрещення Русі (тобто ще 1988 року!) тодішнім Київським екзархом, митрополитом Філаретом, то так і не вказала автора перекладу”, над яким висіла анафема Москви...

Патріарх-предтеча Та все ж Патріарх поступився посадою – задля одержання Церквою, за відродження й розбудову якої він боровся стільки років, омріяного визнання. Про деталі перемовин, як і умови Вселенського патріарха Філарет говорить вельми стримано й неохоче. Спершу просто визнає: “Це було дійсно складно, тому що вимоги були дуже серйозні”. І лише після серії питань-уточнень пояснює: змінив під час Об'єднавчого собору кукол патріарха на монашу скуфію на вимогу митрополита Еммануїла, що провадив собор від імені

Константинополя: “Пояснював, що я для них – не патріарх. А оскільки Собор був під його керівництвом, то не може бути на Соборі патріарха”. Уявляєте, враховуючи харизму Патріарха, яким це було приниженням – стерпіти таке на очах єпископів, більшість із яких він особисто висвятив?! Але й на це у сивочолого митрополита є просте пояснення: “Господь сказав: терпінням вашим спасайте душі ваші. Коли вас кривдять, зневажають – терпіть. Можете побороти – боріться. Не можете побороти – терпіть. І Бог буде з цією людиною”. Насправді Патріарх давно готувався до цього моменту. Ба більше: майже 12 років поспіль, ще з 2007-го, ретельно готував собі наступника, якому міг би довірити престол майбутньої незалежної й об’єднаної Церкви. … Хоча після смерті московського патріарха Пимена Священний Синод РПЦ у 1990 році таємним голосуванням обрав Філарета Місцеблюстителем Московського Патріаршого Престолу, і він був одним із кандидатів на нового патріарха, саме за ініціативою митрополита Філарета єпископат Українського екзархату РПЦ звернувся до Патріарха Московського і всієї Русі Алексія II про надання Українській Православній Церкві самостійності і незалежності в управлінні. І 25-27 жовтня 1990го року, ще до набуття Україною незалежності та розвалу СРСР (!), Архієрейський Собор РПЦ таки надав УПЦ самостійність і незалежність в управлінні, а митрополит Філарет, як одностайно обраний українським єпископатом, став предстоятелем УПЦ із титулом “Митрополит Київський і усієї України”. 26 жовтня 1990 року, у Софійському соборі Патріарх Алексій II вручив митрополиту Філарету відповідну Патріаршу Грамоту. А після ухвалення Акту про проголошення України незалежною державою митрополит Філарет 1-3 листопада 1991 року скликав Помісний Собор УПЦ, який одностайно прийняв рішення про повну канонічну незалежність, тобто автокефалію Української Православної Церкви.

Собор звернувся до патріарха Алексія II і єпископату РПЦ з цим рішенням, але… на архієрейському соборі РПЦ 11-го червня 1992-го, начебто “за порушення клятви перед Хрестом та Євангелієм та за інші самочинні дії”, митрополита Філарета позбавили усіх ступенів священства. Певна річ, Філарет не підкорився рішенню Собору. І вже за два тижні, 25 червня 1992-го, відбувся Всеукраїнський Православний Собор, на якому об'єдналися частина громад УПЦ та УАПЦ в Українську православну церкву – Київський патріархат. Собор визнав незаконним рішення Архієрейського собору РПЦ і обрав Митрополита Філарета заступником патріарха Київського і всієї Руси-України. А 22 жовтня 1995 р. на Всеукраїнському Помісному Соборі митрополита Філарета обрали Патріархом Київським і всієї Руси-України. За це у 1997 році – за поданням єпископату УПЦ (МП) Архієрейський Собор РПЦ видав “Акт про відлучення від Церкви монаха Філарета (Денисенка)”, мотивуючи це “продовженням розкольницької діяльності”. І лише 11 жовтня 2018 року на синоді Вселенського патріархату цю анафему було визнано недійсною… А 18 квітня 2018-го Патріарх разом з митрополитами Макарієм та Онуфрієм зустрівся з Президентом Порошенком та офіційно передав підписи 40 архієреїв Київського патріархату, 12 архієреїв УАПЦ і 10 архієреїв Московського патріархату до Вселенського Патріарха про надання Томосу про автокефалію Української церкви…

Епіфаній вміє і може Перш ніж пояснити, чому очолив ПЦУ і отримував Томос митрополит Епіфаній, а не Патріарх Філарет, мушу зауважити ще одну вагому річ. За час свого служіння митрополит Філарет висвятив понад сотню архієреїв усіх гілок українського православ’я та й РПЦ в цілому (бо в СРСР іншої церкви офіційно не існувало). Серед них, зокрема як довголітній очільник УПЦ МП Володимир (Сабодан) – тоді єпископ Звенигородський, вікарій Московської єпархії (1966), так і одіозний Патріарх Московський і всєя Русі Кіріл (Гундяєв) – тоді ще єпископ Виборзький, вікарій Ленінградської єпархії (1976).

Філарет же очолював хіротонії як єпископів Володимира (Романюка), що став його ж попередником на престолі Патріарха Київського і всієї Руси-України; Софронія (Власова), тоді єпископа Вінницького і Брацлавського, що перейшов в юрисдикцію УПЦ МП та був конкурентом митрополита Епіфанія на посаду очільника ПУЦ, самого Епіфанія (Думенка), та більшості єпископів УПЦ КП, серед яких такі відомі владики, як Димитрій (Рудюк), Климент (Кущ), єпископ Сімферопольський і Кримський та Євстратій (Зоря). Проте ще у 2007 році побачив свого наступника саме в Епіфанії. “Я бачив серед всього єпископату його як найбільш здатного бути моїм наступником, – пояснює Патріарх нині. – Принциповість, освіта, непідкупність, вміння організувати і багато інших якостей, які я бачив”. Запевняє, що молодість останнього для нього не мала жодного значення: “Я бачив постать, його здібності, які дозволяють йому бути предстоятелем. Я бачив це на прикладі Київської академії – єдиної зі всіх духовних навчальних закладів, визнаних державою…Отже, вміє й може. Значить, зможе керувати і не тільки академією”. Ба більше, Філарет щиро гордиться своїм наступником: “Його єпархія – найбільша у Київському патріархаті: близько 500 парафій. Правда, він вже й отримав її великою, але розбудовував. І скарг ніяких не було: ні від парафій, ні від духовенства. І тому я його мав на увазі, навіть якщо б не було Об’єднавчого собору: я на майбутнє Київським патріархатом теж радив би архієреям мати орієнтир на нього”. Зрештою, кому, як не Патріарху із власного досвіду, знати, що аргумент “надто молодий” – надуманий. Порівняймо: чернечий постриг сам Філарет отримав у 21 рік, Епіфаній – у 28, вже завідуючи кафедрою Київської православної академії; у 22 роки Філарет вже став священиком, проте обидва, і Епіфаній (тоді ще Сергій Думенко), і Філарет стали кандидатами богословських наук у 24! ; єпископом Філарет став у 33, Епіфаній – у 30; У 31 рік Філарета призначили керівником справами Українського Екзархату, у 35 – ректором Московських духовної академії і семінарії, у 37 років – постійним членом Священного Синоду, Екзархом України та архієпископом Київським і Галицьким, у 39 років – зведений у сан митрополита. Кар'єра ж Епіфанія стрімко пішла вгору

власне після зустрічі з патріархом. Саме з благословення Філарета 21 грудня 2007-го отримує постриг у чернецтво з іменем Епіфаній. А вже 6 січня 2008-го патріарх особисто висвятив його у сан ієродиякона; 20 січня – ієромонаха, а 20 березня – архімандрита. Тоді ж Епіфаній став секретарем патріарха, а з травня вже керував справами Київської патріархії. За рік священний синод Київського патріархату обрав Епіфанія єпископом Вишгородським. У 31 рік – єпископом Переяслав-Хмельницьким і Бориспільським, а також ректором Київської богословської академії. У січні 2012 року Філарет возвів його у сан архієпископа. Того ж року він став доктором богословських наук та очолив синодальне управління у справах духовної освіти церкви Київського патріархату. Відтак у червні 2013-го Епіфанія обрали намісником та місцеблюстителем патріарха на випадок смерті чи хвороби Філарета. “Конструктивний, молодий, освічений, користується величезним авторитетом. Вів переговори багато років зі Вселенським патріархом, ще у 2010 році. Вони його прекрасно знають”, – зауважує релігієзнавець Юрій Чорноморець. До слова, ще у грудні 2015 року у програмній статті “Чи довго ще в українських душах буде нишпорити Москва?” Епіфаній наполягав: “Нас не задовольняє і те, щоб ми стали екзархатом чи митрополією Константинопольського патріархату, бо тоді будуть дві визнані українські церкви: УПЦ МП і Українська православна церква Константинопольського патріархату. А де ж тоді буде справжня Українська православна церква?”

Філарет та Епіфаній на Хресній ході до 1030-річчя Хрещення Київської Русі-України

О с в і та

13 висновкiв 13-рiчноi украiнки за рiк життя у США

Соня Рашкован– про різницю між українським та американським підходами до навчання дітей Мені 13 років, і я рік, як живу з батьками у США і навчаюся в звичайній американській школі. За ці 12 місяців я побачила, чим відрізняється американський підхід до навчання від українського. Отже, докладніше:

1.

Різноманітність – це не просто 56 національностей у школі, а розуміння та прийняття того, що діти та люди навколо – різноманітні. У нашій школі цим дуже гордяться! У школі ти вчишся дивитися на людину як на особистість, а не звертати увагу на те, що вона виглядає інакше. Самовираження для американців дуже важливе.

2.

Над самоідентифікацією потрібно працювати, а також розуміти її. Коли я долучилася до першого англійського уроку, я очікувала заучування правил граматики або читання класичних романів. Але яким було моє здивування, коли вчителька запитала, з чого складається наша особистість. Це була тема на цілу чверть, яка закінчилася твором на тему, що є найунікальнішим у нашій особистості.

ми практикуємо в реалізації свого конституційного права обирати людей, які представляють нас, а також дуже багато разів повторюють, що кожен (не “всі”, а кожен) повинен брати участь у голосуванні, тому що думка кожного – важлива!

6.

Читати цікаво, просто потрібно знайти книги, які подобаються тобі. В українській школі я не дуже любила читати, а в американській почала читати постійно й із задоволенням. Насамперед у медіацентрі нової школи бібліотекар задала багато питань про те, що мені цікаво, а ще через 5 хвилин запропонувала книгу, яка мені сподобалася. Тепер кожного разу, коли я заходжу в бібліотеку, мене вже чекає книга, яка підходить саме мені. І так для кожного завзятого читача у шкільній бібліотеці.

3.

7.

4.

8.

Соціальна активність важливіша, ніж ваші оцінки. З початкової школи діти навчаються працювати і допомагати своїй громаді. До закінчення 12 класу кожен повинен мати 75 годин допомоги громаді. Навіть якщо всі оцінки відмінні, але немає 75 годин, учень не зможе вступити в коледж. Лідером може бути кожен, просто комусь потрібна допомога в усвідомленні цього. На World Studies (симбіоз історії, географії, економіки та політології) ми постійно грали у командні ігри, і кожного раз учитель призначав різних дітей капітанами команд, пояснюючи, що він хоче дати усім можливість відчути себе впевнено у ролі лідера. До кінця року діти самі вже вибирали щораз нових людей у капітани.

5.

Потрібно вчитися використовувати свої права. Кожен навчальний рік у школі проходить два види виборів: перші – у шкільну раду самоврядування, а другий – у самоврядування шкільного району. Перед початком голосування всім кажуть, що

32

February 2019 Ukrainian People

Учням дають свободу вибору в усьому. Наприклад, мови у школі вчити не обов’язково, але при цьому учень може вибрати з японської, італійської, іспанської, французької, китайської та російської мови, а також вибрати свій темп навчання. Я обрала вивчення французької за прискореною програмою. Уміння/бажання задавати питання розвивається з дитинства. Воно полягає в тому, щоб поставити під сумнів те, що вже знаєш, а, значить, подивитися на звичні речі під іншим кутом. Улюблена фраза вчителя мого брата: “Спасибі за гарне питання!” І кожне питання обов’язково заохочується.

9.

Викладач не завжди правий, тому він завжди радий допомоги. Найбільш наочним приклад був на уроці Science, коли вчитель розповідав про динозаврів, але один з учнів оскаржив один із аспектів. Учитель пообіцяв перевірити інформацію, а на наступному уроці визнав свою помилку і похвалив учня за нестандартне мислення.

10.

Просити допомоги не повинно бути страшно. Кожен день у нас є урокТAG, який триває 30 хвилин, і учні можуть піти на консультацію до будь-якого вчителя. І кожен дуже радий допомогти. Я часто зверталася за допомогою до викладачки алгебри, і жодного разу вона не відмовила у допомозі мені або іншим учнями, котрі приходили щодня до неї на TAG.

11.

Усі знання можна застосувати на практиці: і знання про будову людського тіла, тому що тоді ми можемо вибирати оптимальні продукти для себе, а за допомогою показникової функції можна порахувати, як швидко інопланетяни зможуть захопити Марс, ну або, наприклад, усі файли втечуть через вірус на комп’ютері і т.д. Будь-яку тему показують на практиці, і вже немає відмовок: “Це ніколи мені не знадобиться в житті!”

12.

На англійську перейти не складно, а страшно. Найчастіше задають питання: чи складно було вчити усі предмети англійською? Я вчилася у Києві в спеціалізованій школі з поглибленим вивченням англійської, тому я йшла в американську школу з упевненістю в своїй англійській, але все виявилося не так легко, як я думала. Найголовніше – це не відмовчуватися, поки ви не заговорите правильно, тому що граматика прийде з часом, а свободу в спілкуванні отримати складніше.

13.

США – це не тільки Нью-Йорк і ЛосАнджелес. За рік ми багато подорожували, і кожного разу я дивувалася унікальності природи різних штатів: гір, океанів, лісів, пустель… Ми намагаємося їздити туди, де можна здивуватися природі, а не просто “поставити галочку”, що побували у найпопулярніших туристичних місцях. Джерело: womo.ua

Diaspora У мистецькому центрі Вінніпегу співали колядки ФЕСТИВАЛЬ КОЛЯДОК-2019 у Вінніпезі, Канада

Марія Кривошеєва Фото: Норберт К. Іван

“Ви, мабуть, вперше завітали на наш Фестиваль Колядок? – запитала мене жінка у вишиванці, спостерігаючи за тим, як мої діти із неприхованою цікавістю оглядають концертний зал одного із мистецьких центрів Вінніпегу. – Впевнена, ви не пошкодуєте. Центр української культури та освіти “Осередок” організовує подібні заходи вже багато років, і кожного разу глядачі стають свідками неперевершеного дійства. Мене звати Марія Хаблюк. Троє моїх дітей та чоловік є постійними учасниками Фестивалю, тож якщо бажаєте, я розповім про колективи, які ми сьогодні побачимо на цій сцені”. Я охоче погодилась, подумки дякуючи долі за таке приємне й несподіване знайомство.

“

Відкриватиме програму відомий Український чоловічий хор “Гуслі”, – продовжувала тим часом пані Марія. – Цей колектив був організований у 1969 році Володимиром Зуляком та випускниками коледжу Святого Володимира міста Роблін. Тоді хор переважно співав під час Святих Літургій в українських католицьких парафіях у Вінніпезі та інших містах Манітоби. Згодом до співочого колективу приєднались танцюристи й

34

February 2019 Ukrainian People

була утворена однойменна музична група. З того часу “Гуслі” постійно виступають на численних фестивалях, громадських заходах та концертах. Колектив записав декілька альбомів і нині є одним із найвідоміших українсько-канадських хорових колективів, який продовжує активну діяльність зі збереження та розвитку української музичної культури. Мій чоловік Василь почав співати у “Гуслях” ще змолоду, а згодом до батька приєдналися наші сини Івась та Михась. Зараз я покажу вам моїх хлопців…”

Тим часом у залі згасло світло, навколо запанувала тиша і за хвилину зі сцени залунала “Нова радість стала!..” Насолоджуючись співом, я не одразу звернула увагу, що деякі глядачі стоять у дверях. І тому було просте пояснення – у залі не було жодного вільного місця. “Цього року гостями Фестивалю є польський народний ансамбль “Сокол”, – вела далі пані Марія вже пошепки, аби не заважати іншим глядачам. – Під диригуванням Тадеужа Бєрнацькі сьогодні нас порадують своїм талантом солісти

Бенедикт Лемейр та Михал Ковалик, виконуючи композиції “Швидко до Віфлієму”, “При народженні Ісуса Христа” та “У місті Вифлеємі”. А це – хор Української Католицької Митрополичої Катедри святих Володимира й Ольги, – пояснила жінка, вказуючи на наступних виконавців. Свого часу я й сама співала у цьому чудовому хорі”. Тим часом публіка вибухала оплесками, дякуючи виконавцям за “Пресвяту Марію” та “У зеленому ліску”. “О! Зараз у складі Народного ансамблю “Мелос” на сцену вийде моя донька Катруся, – захоплено прошепотіла моя співрозмовниця, – вона гратиме на сопілці, тож Катрусю буде легко впізнати. Взагалі, “Мелос” об'єднує багатьох чудових співаків, танцюристів і музикантів Вінніпегу. Заснований у 2006 році, цей фольклорний ансамбль одразу здобув неабияку популярність, адже саме “Мелос” поєднує традиційну українську народну музику із сучасними стилями, що так подобається молоді. Тож моя донька у захваті від цього колективу! Лише вслухайтесь у їхні “Прийди, прийди Емануель”, “Що це за Дитя” та “Різдвяну Колискову”. Впевнена, ви ніколи не чули нічого подібного”. І дійсно, колядки, які незабаром полилися зі сцени, зачаровували, дарували справжній різдвяний спокій та затишок. “Ви, напевно, чули про Вінніпезький хор імені легендарного українського диригента Олександра Кошиця? Переконана, що так! – не дочекавшись моєї відповіді, продовжувала пані Марія. – Так ось, мої діти й чоловік так само мають честь бути членами цього славетного співочого колективу. Хор імені Кошиця має надзвичайну історію, а його засновник свого часу лише силою власного таланту переконав мешканців трьох континентів у існуванні української нації. Нині основу репертуару співочого колективу складають класичні твори, а також сучасні українські хорові композиції. Кожен співак – безперечний талант. Чуєте, які голоси? Вони неперевершені!..” Вечір добігав кінця. Ведучий, вкотре подякувавши організаторам та учасникам фестивалю, запросив піднятися на сцену усіх виконавців, аби заспівати “Бог передвічний”. І зал підвівся… Співали разом. І старий, і малий. Той, хто займається вокалом півжиття, і той, хто співає лише у душовій кімнаті під плескіт води. Цього вечора усіх нас об’єднали колядки. Нас об’єднав Бог! Людині властиво прагнути вічності, шукати у житті мету і натхнення… Але, навряд чи взагалі є щось гідніше, як вдосконалювати свій дух, жити і творити, міцно тримаючись за віру своїх батьків, свою культуру і традиції. Саме це і є основою українського національного способу життя, національної пам’яті і реалізації української нації у світі. Тому, організовуючи з року в рік Фестивалі колядок, ми передаємо безцінний скарб тим, хто прийде після нас. Дбайливо зберігаючи різдвяні традиції, ми прославляємо Україну і все українське на канадській землі.

Довідка ть років тому Володимиром Вінніпезький Фестиваль колядок був заснований понад двадця очолив Хор молоді році 1951 в який , Кошиця учнем ), Климківим (Walter Klymkiw році Галиною Хам. У 1967 Українського Національного Об’єднання, організований в 1946 в ним до 1990 року. У 1992 році році хор змінив назву на хор ім. О. Кошиця і Климків керува ім. Тараса Шевченка. премії льної Націона том лауреа став хор ький канадс уки Бережанського Володимир Климків народився 3 жовтня 1926 року в селі Саранч ю боротьбою. У 1928 звольно льно-ви націона ою героїчн о відомог , ільщині Терноп району на три пристрасті: мав Волтер житті у що Кажуть, . Канади до али році його батьки емігрув доктор Павло та Тетяна а дружин його , Кошиць свою сім’ю, свою громаду і музику. Хором молоді Українського Маценко сприяли його захопленню українською музикою. З та інших континентах, а Національного Об’єднання він провів тисячі виступів по всій Канаді Климківа нагородою для ливішою Найваж . Україну в поїздки важливі також здійснив чотири у 1992 році. Києві в дили нагоро його якою ка, стала медаль імені Тараса Шевчен Помер 4 грудня 2000 року у Вінніпезі. народу Леонтовича й Життя Володимира Климківа, як і музичних геніїв українського хорового мистецтва. ниві на ним здійсне м, подвиго ьким мистец нім Кошиця, було справж Ukrainian People February 2019

35

Коли виникають складні життєві ситуації, які потребують допомоги юриста, кожен із нас намагається звернутися до кваліфікованого фахівця. Роботу юристів неможливо переоцінити, адже саме вони допомагають нам вирішувати питання, пов’язані з сімейними та трудовими правовідносинами, аваріями, травмами чи медичними помилками, тощо. Хороший адвокат повинен добре орієнтуватися у чинному законодавстві і вміти об’єктивно оцінити будь-яку ситуацію. Від проблем не застрахований ніхто. Тож якщо вам потрібен фахівець, який буде відстоювати ваші інтереси в суді – зверніться до адвоката, за плечима якого багато успішно вирішених справ. Одним із таких адвокатів є Федір Козлов, доктор юридичних наук, президент компанії Law Office of Fedor Kozlov, PC, який допомагає іммігрантам вирішувати різноманітні проблеми. Я зустрілась із Федором у нього в офісі та попросила розповісти трохи більше про його юридичну фірму і про нього особисто.

Law Office of Fedor Kozlov, PC – юридична компанія, яка успішно допомагає людям

- Федоре, коли ви іммігрували до США? Чи мріяли колись стати юристом?

- Я почав підніматися кар'єрними сходами з 11 років, працюючи у місцевому поштовому відділенні міста, де народився. У той час я захоплювався музикою, акторською майстерністю, шахами і тенісом, отже, так чи інакше, все це допомогло мені в майбутньому стати тим, ким я є сьогодні. Ще на батьківщині я закінчив магістерські курси іноземних мов і в якийсь момент планував стати викладачем. Наприкінці 90-х років у мене з'явилась можливість відвідати Сполучені Штати Америки, і я переїхав до Чикаго.

- Чи довгим був шлях до заснування власної юридичної компанії?

- У 2010 році я завершив навчання на юридичному факультеті Мічиганського державного університету. Отримав ліцензію, щоб займатись правовими питаннями у Північному окрузі штату Іллінойс і в Східному окрузі Мічигану. До створення власної компанії працював у декількох юридичних фірмах Чикаго та в екстернаті у Відділі громадського захисника округу Кук, де також отримав хороший досвід. Перш ніж стати адвокатом, розробив відмінні навички ведення переговорів шляхом волонтерства у різних неприбуткових організаціях. Виступав адвокатом жінок, які постраждали від домашнього насильства, у компанії Eve, Inc., Lansing, Michigan.

- Якими питаннями займається ваша юридична фірма?

- Я є засновником Адвокатського об'єднання “Федір Козлов та партнери”. Створити юридичну фірму було непросто, однак із рішучістю і відданістю професії,

36

February 2019 Ukrainian People

завдяки довгим годинам праці і щасливим клієнтам, я зміг зберегти фірму зростаючою і успішною. Маючи великий досвід юридичної практики в якості адвоката в Іллінойсі, моя компанія зосереджує увагу на судових процесах, трудовому праві, сімейному праві, а саме на таких питаннях, як: оспорювані розлучення та розлучення за згодою сторін, утримання, поділ власності, ідентифікація та оцінка активів підприємств, підтримка дітей при насильстві в сім'ї, шлюбні угоди та угоди та поступки. Також, я беру участь у пробонових (безкоштовна юридична допомога нужденним) справах, які призначаються судом і відіграють величезну роль у житті жінок та дітей, які зазнали насильства або не можуть отримати аліменти, представляючи їхні права.

Чикаго, Асоціації адвокатів штату Іллінойс та Міжнародної асоціації юристів. У 2015 і 2016 роках Американський інститут адвокатів сімейного права визнав мене одним із 10-ти найкращих юристів Іллінойса, ґрунтуючись на відгуках клієнтів. У 2016 році директорією “Хто є хто” мене було визнано і відзначено “Провідним адвокатом Північної Америки”. Я допомагаю клієнтам досягти позитивної домовленості без необхідності судового розгляду, коли це можливо. Мені доводилось успішно вирішувати питання, які стосувались міжнародних супере­ чок, таких як питання юрисдикції, звинувачення у викраденні дітей та встановлення батьківства. Також, я регулярно й успішно представляю клієнтів на судових процесах і слуханнях.

- Яка ваша улюблена частина роботи? Скільки людей працює у вашій фірмі?

- Бути адвокатом – це, перш за все, професія, яку ви повинні любити, інакше вам не вдасться представляти інтереси клієнта з максимальною ефективністю. По-друге, вам потрібно любити допомагати людям, які насправді потребують допомоги, тому що це – величезна відповідальність. Захищаючи права іншої особи без обох факторів, представлятимеш права клієнта неефективно. У нашому офісі зараз працює п'ять адвокатів (у тому числі й я), два помічники та офіс-менеджер. Ми також співпрацюємо із закордонними адвокатами у Росії та Україні, представляючи клієнтів із колишнього Радянського Союзу в Чикаго і на нашій батьківщині.

- Де знаходяться ваші офіси? Що хотіли би додати про вашу фірму?

- Які ваші найбільші досягнення?

- Я є членом Асоціації адвокатів

- Наші офіси розташовані на теренах великого штату Іллінойс, у місті Чикаго та передмістях. Ми маємо широку і різноманітну клієнтську базу і пишаємося довгостроковими відносинами із нашими клієнтами. Протягом багатьох років наша фірма успішно представила значну кількість справ у відділах канцелярії та права, цивільному судочинстві, внутрішніх відносинах, у сфері нерухомості. Ми – дуже різноманітна група людей. Наші співробітники володіють англійською, російською, українською та польською мовами.

- Яка ваша мета?

- Нашою метою є розширення та практика на міжнародному рівні та відкриття офісів в Україні, де ми зможемо представляти клієнтів із ширшого кола правових питань. Бесіду вела Ольга Руда

д і ас п о ра

Українська Ніч-2019: канадські хокеїсти вийшли на лід в синьо-жовтих сорочках з тризубами Ukrainian Night-2019 in Dauphin Текст і фото Norbert K. Iwan Норберт К. Іван

Чотири години їзди автівкою на північ від Вінніпеґу, привели мене в середину канадського степу, до поселення перших українців в Канаді. Сюди щороку я приїжджаю на Всеканадський національний український фестиваль. Саме тут відбулася четверта “Українська Ніч” з канадською хокейною командою “Королі Дофіну”. В суботу, 26 січня, в Дофіні (провінція Манітоба), на домашній арені хокейної молодіжної команди “Dauphin Kings” – Credit Union Place – відбулася їх зустріч із хокеїстами “Portage Terriers” з Portage la Prairie, з цієї ж провінції. Четвертий рік поспіль хокеїсти канадської команди “Dauphin Kings” (Королі Дофіну), які виступають у Манітобській молодіжній хокейній лізі (Manitoba Junior Hockey League), що є частиною Канадської молодіжної хокейної ліги (Canadian Junior A Hockey League (CJHL), одягають на гру під назвою “Українська Ніч” сорочки з українською символікою. Минулого року це були сорочки з вишиванками, а цього року – синьо-жовті jerseys з тризубами. Близько двох тисяч канадців прийшли сюди, щоб вболівати за улюблену команду і заодно побувати на святі української культури, квитки на яке було розпродано задовго до цього урочистого дня. В чому особливість Української Ночі, запитаєте ви? Звичайно ж, гра була

38

присвячена українцям Канади: тут гуляв дух запорізький козаків, гостей при вході вітала музична група “Дрейфуючі Козаки”, а в перервах гостей частували варениками та українськими ковбасками. Перед початком гри учні початкової двомовної англо-української школи Smith-Jackson School з Дофіну виконали український та канадський славені. Над льодовою ареною урочисто прозвучали дорогі усім українцям світу слова Павла Чубинського, покладені на музику Михайла Вербицького: Ще не вмерла України ні слава, ні воля. Ще нам, браття українці, усміхнеться доля. Згинуть наші вороженьки, як роса на сонці, Запануєм і ми, браття, у своїй сторонці. Хокеїстів та гостей привітав почесний гість, знаменитий канадський хокеїст, тренер клубу Національної хокейної ліги “Нью-Йорк Айлендерс”, відомий хокейний тренер Баррі Троц (Barry Trotz). Йому вдалося одразу ж поділитися зі спортсменами та вболівальниками хорошим настроєм, кинувши на лід замість шайби... українську ковбасу. Нагадаємо, що Баррі Троц народився в Дофіні, 15 років тренував “Нешвілл Предаторз” і 4 роки – “Вашингтон Кепіталз”, з яким виграв Кубок Стенлі в 2018 році. Раніше він також очолював клуби АХЛ “Балтімор Скіпджекс” і “Портленд Пайретс”, з

February 2019 Ukrainian People

яким виграв чемпіонат АХЛ в 1994 році. Баррі займає четверте місце за кількістю проведених матчів і за кількістю перемог в якості головного тренера клубу НХЛ. Українська Ніч стала справжнім святом української культури на канадській землі. В перервах між періодами відбувалися родинні перегони з розкладними кріслами, кидання ковбас в лого головного спонсора, виступали українські танцювальні колективи, а гостей вітали козаки Всекандського українського фестивалю Дофіну. Вихід гравців на лід також оголошувався українською мовою. На аукціоні розігрувались хокейні сорочки Дофінців з тризубом або вишиванкою. Гра закінчилася з рахунком 4:1 – цього разу перемога дісталася команді “Portage Terriers”. В такому випадку дофінці кажуть: “Виграли чи програли, все одно король залишиться королем”. Від усієї українськоканадської громади хочу щиро подякувати організаторам, пану Раяну Равлюку (Ryan Rauliuk) та компанії Ruff’s Furniture за спонсорство “Української Ночі” четвертий рік поспіль. Завдяки вашим благодійним пожертвам та активній позиції усієї канадської діаспори, ми можемо прославляти Україну на Північноамериканському континенті та на весь світ. Слава Україні!

Бл а год і й н і ст ь

РОМАН ГАВРИЛЬЧАК: “Доброта людей допомагає мені ставати сильнішим”

життя. ь міцною силою волі та жагою до Є люди, які безконечно вражают тованим долею, заго ям, бур им чорн усім р рекі ильчак. Які наполегливо ідуть – напе та оптимізму. Такі, як Роман Гавр служіннях, ні на мить не втрачаючи запалу бого их ковн цер их ільн ли його на нед одив час знах ди Донедавна ви вельми часто бачи завж Він го. їнської громади у Чика фестивалях та інших заходах укра и реабілітації курс ні нсив інте в ходи про хоча басі – для спілкування і зустрічей, маного під час бойових дій на Дон після важкого поранення, отри у. візк ому лідн інва у відтоді Роман пересувається

ВДОМА Зараз герой мешкає у Новояворівську Львівської області. Зустрічається з друзями, їздить до бабусі в село і багато часу проводить у своєму гаражі, де монтує додаткове колесо до візка – аби було легше пересуватися українськими дорогами. Почувається набагато краще і, разом з тим, продовжує вперто займатися на різноманітних тренажерах, щоб якнайшвидше стати на ноги.

– Ті сильні болі, що були до реабілітації у Чикаго, чи звиклися, чи трошки вщухли… Зараз відчувається таке лиш поколювання у ногах, що мені майже не заважає, – відзначає воїн.

– Після курсів у Америці мені нині приємніше на ортезах “ходити” квартирою, ніж просто стояти вертикально, прив’язаним до драбини. Тим більше, коли стаєш на ноги – забуваєш про біль. Навантаження іде, м’язи працюють, не віддають поганої інформації до мозку… Так набагато краще.

Стало ліпше Роману і з плануванням часу – все розписано майже похвилинно.

– Я знаю, що це займе мені стількито годин, на те піде стільки-то, і я матиму вільний час. Я можу планувати на кілька днів вперед. Раніше такого дозволити не міг собі, – зізнається він.

ПІДТРИМКА ДІАСПОРЯН І КОМПАНІЇ DVL EXPRESS Наразі Роман не планує їхати до реабілітаційних центрів, бо хоче з мамою, пані Катериною, побути вдома після піврічних курсів у Штатах. Разом з тим, боєць тепло відгукується про людей, які допомагали йому відновлюватися в Америці. Зокрема, дякує представникам компанії DVL Express, які за власні кошти придбали йому стендер.

– Купили вертикалізатор Easy Stand Evolv, який коштує більше трьох тисяч доларів, і передали мені в Україну.

Діма Войналович 28-річний журналіст із Києва. Редактор інформаційного агентства РБК-Україна, співзасновник ресурсу MusicInUA. А ще музикант, вокаліст і автор пісень.

40

February 2019 Ukrainian People

Крім того, вони допомогли з переправкою сходового крісла-ліфта, який мені подарував Роман Максімов (механік, який купував мені авто у Штатах і постійно обслуговував мою машину), – розповідає Роман Гаврильчак. Також боєць висловлює теплу подяку президенту фонду Revived Soldiers Ukraine Ірині Ващук, Зиновію Кривецькому, Пет Кузьмак, отцю Миколі Буряднику з Фонду захисту Героїв, усім парафіянам церкви святого Йосифа Обручника та усім, хто допомагав йому в Чикаго.

- Доброта людей допомагає мені ставати сильнішим, – впевнений Роман.

НЕДЕШЕВА РЕАБІЛІТАЦІЯ Звісно, курси фізіотерапії у спортивнооздоровчому комплексі Next Steps у Віллоу Спрінґс дуже допомогли Роману. Та було б добре, каже він, якби і в Україні були подібні центри. Власне, вже скоро у Ірпіні, що під

Києвом, на пожертви діаспори відкриється реабілітаційний комплекс для поранених бійців за американським зразком! Загалом, зараз із реабілітацією в Україні ситуація краща, аніж кілька років тому: якісь державні установи відновлюються, удосконалюються, будуються приватні заклади. Але до останніх не так вже й легко потрапити, бо курс реабілітації у деяких з них коштує так само (або й ще більше), ніж у, скажімо, американських чи європейських…

– 100, 60, чи навіть 30 тисяч гривень – це для людини з інвалідністю непідйомна сума. Та в цілому, у нас проблема не у відсутності реабілітаційних центрів, а у недостатній кількості кваліфікованих спеціалістів. Обладнання не таке вже й складне, його можна знайти – щось придбати, щось відремонтувати. А ось із фахівцями – важче. Міністерство соціальної політики мало би тим займатися: знайти реабілітологів, забезпечити їм гідні зарплати тощо… Бо до приватних центрів, повторюся, потрапити малозабезпеченому інваліду майже нереально.

МРІЇ Зараз Роман прагне реалізувати проект, який допоможе не лише йому, а й іншим людям з інвалідністю відновлюватися у “домашніх умовах”.

– Я хочу відкрити власний спортзал, щоб там займатися, – із вогником в очах говорить він. – Маленьке приміщення, аби там було кілька хоча б базових приладів, тренажерів, що потрібні для реабілітації. І щоб будь-хто міг би прийти туди позайматися. Тоді не треба було спішити їхати у якісь центри. А ще у майбутньому Роман мріє про власний будинок “під себе” і, звісно ж, як найшвидше стати на ноги і нормально ходити. І мрії, як ми знаємо, мають властивість здійснюватися!

Старший лейтенант 24-ї Яворівської механізованої бригади Роман Гаврильчак отримав важке поранення під Дебальцевим у 2015 році, рятуючи побратимів від ворожого вогню. У нього було пошкоджено три хребці, переламані ребра, пробита легеня, сильний забій голови і зламана рука. У госпіталі мамі Романа, Катерині Когут, говорили, що шансів практично немає, бо “при таких травмах не виживають”. Врятували ж воїна лікарі київського Інституту нейрохірургії. Потім Роман проходив початкову реабілітацію у приватному центрі в Іспанії, лікувався у Чикаго. Зараз воїн-герой мріє стати на ноги і нормально ходити. Всі передумови для цього є. Допомогти Роману можна, перерахувавши кошти на розрахунковий рахунок кредитівки “Самопоміч” – 169 399, відкритий у відділенні за адресою: 5000 N. Cumberland Ave., Chicago, IL 60656.

Entertainment February 2019

We recommend the best events, festivals, and fun things to do in Chicago, Illinois.

Groundhog Day February 1 – 3, 2019 (begins Jan. 31) ▸ Much of the movie “Groundhog Day” was filmed in Woodstock, which is no surprise because their events on Groundhog Days are picture perfect, including the groundhog’s prognostication (weather forecast) on Saturday at 7 a.m.

Motorcycle show February 2 – 3, 2019 ▸ Chicago Motorcycle Show & Swap Meet features bikes, parts, demonstrations, food, beer, and live music at Pheasant Run Resort in St. Charles.

Valentine’s dinner at the zoo February 9, 2019 ▸ Valentine’s Dinner includes a cocktail reception at Habitat Africa and then a four-course meal in Bocaditos dining room for $230 per couple at Brookfield Zoo, with zoo admission included.

Beer festival February 9, 2019 (12 to 4 p.m.) ▸ Bundle up to sample strong winter ales on the rooftop of Rock Bottom Brewery with appetizers at Polar Beer Festival for age 21+. A warming area will be available.

Cider tasting February 9, 2019 ▸ Taste 150 artisanal ciders from throughout the world with food samples during Cider Summit Chicago in the Grand Ballroom at Navy Pier for age 21+.

Auto show February 9 – 18, 2019 ▸ Admire nearly 1,000 new vehicles at the Chicago Auto Show, billed as the nation’s largest at McCormick Place convention center.

Free science museum February 4 – 28, 2019 ▸ Show Illinois ID to enter the Museum of Science and Industry free during Free February Days: 4–7, 11–14, 19–21, 25–28.

The museum is not free on Fridays, Saturdays, Sundays, or Feb. 18.

Salsa festival February 7 – 10, 2019 ▸ Chicago International Salsa Congress has workshops, performances, live music, and vendors celebrating Latin and Afro-Caribbean dance at The Westin O’Hare.

RV and camping show February 7 – 10, 2019 ▸ Check out 400 recreational vehicles and shop from 20 dealers at the Chicago RV & Camping Show at the Rosemont convention center.

Murder mystery February 7 – March 16, 2019 ▸ Based on a book by Agatha Christie, The Mousetrap is a whodunit involving strangers trapped in a quaint boarding house during a snowstorm, at Metropolis Performing Arts Centre in Arlington Heights.

Ticket deal $20

42

Pizza party February 9, 2019 (1 & 6 p.m.) ▸ Chicago Pizza Party has a $20 cover charge, $2 pizza from 20 restaurants, beer, wine, fun games, and DJ music at Ravenswood Event Center. The evening session is for age 21+.

Anime festival February 9, 2019 ▸ Uchi-Con features gaming, cinema, Asian culture, vendors, speakers, panels, and workshops in the Ida Noyes Hall at University of Chicago.

Free.

February 2019 Ukrainian People

Orchid Show February 9 – March 24, 2019 ▸ See 10,000 blooms at the Orchid Show, which has a photographer hour, orchid sales, and an Evening with Orchids cocktail tasting at Chicago Botanic Garden.

Chinese New Year parade February 10, 2019 ▸ Lunar New Year Parade features lion and dragon dances, marching bands, and floats on S. Wentworth Avenue (from 24th Street to Cermak Road). Free.

Valentine’s Day Cruise February 14 – 16, 2019 ▸ Enjoy a dinner or brunch Valentine’s Day Cruise on Lake

Michigan with plenty of views and a dance floor, departing from Navy Pier.

offers workshops for divers, films, diving equipment, travel services, and a kids’ area at the Chicago Marriott O’Hare.

Underground art show February 15 – 16, 2019 ▸ The Chicago Pancakes & Booze Art Show is a traveling exhibition by 100 artists, with free pancakes, DJ music, live body painting, and a bar at Reggie’s Chicago for age 21+.

Pay cash at the door or buy a line-jumper ticket online.

Opera February 16 – March 22, 2019 ▸ Set in romantic Paris, La Traviata is a bittersweet love story by Verdi, sung in Italian with projected English translations at Lyric Opera House.

Ticket deal $70 to $124

Motorcycle racing February 15 – 16, 2019 (7:30 p.m.) ▸ Watch racers compete at Arenacross on a huge manmade dirt race course in Sears Centre Arena.

Whiskey tasting February 21, 2019 ▸ Taste 20 brands of whiskey and spirits, meet the distillers, taste gourmet bites, and hear DJ music during Barrel Night at Lacuna Artist Lofts for age 21+.

Motorcycle show February 15 – 17, 2019 ▸ Find sport bikes, dirt bikes, scooters, ATVs, expert advice, live entertainment, and family activities at the International Motorcycle Show in the Rosemont convention center.

1950s party February 23, 2019 (7 p.m.) ▸ For the Love of Chocolate Gala promises “gourmet food, dancing to rock & rockabilly, a pin-up fashion show, and tiki bar cocktails at The Palmer House Hilton for $195.

Beer tasting February 16, 2019 (12 to 5 p.m.) ▸ Try 100 strong ales, barrelaged brews, sour and live beers from 50 breweries at the Vintage Beer Festival at Delilah’s. Pay $20 at the door for 20 samples.

Run in your underwear February 16, 2019 ▸ Cupid’s Undie Run includes a half-naked run through the streets and a party at Sluggers to support charity. The 15-minute run starts at 2 p.m.

Must be age 21+.

Diving expo February 16 – 17, 2019 ▸ Our World Underwater

Northerly Island adventure February 23, 2019 (12 to 4 p.m.) ▸ See birds of prey and wolves, make “nature-inspired winter crafts,” walk on snowshoes (if there’s snow), and drink cocoa (while it lasts) at Polar Adventure Days on three dates in December, January, and February. Free except parking.

Tasting at the zoo February 23, 2019 ▸ Enjoy wine and whiskey samples, hors d’oeuvres, live music, and animal visits during Winter Wine and Whiskey Fest at Brookfield Zoo for age 21+.

15 of Chicago’s Most Romantic Restaurants for Valentine’s Day and Beyond Romance isn’t dead – it just needs a little nudge now and then to keep it alive.

Every year, in the weeks before Valentine’s Day, the romance machine starts up. Tables are reserved, flowers are arranged, and chocolates are bought. Restaurants are full to bursting and couples feel the love on Feb. 14. But on Feb. 15, and beyond? Crickets. And it just isn’t right.

This year, let’s keep that Valentine’s spirit going all year.

Autre Monde 6727 W. Roosevelt Road, Berwyn, 798-775-8122 Beatnik 1604 W. Chicago Ave., Chicago, 312-929-4945 Whether you’re seated in the dark and pillowstrewn dining room or the high-ceilinged, garden-like front bar, this is a place where beautiful music could be made, especially if you score one of the booths along the wall.

Brindille 534 N. Clark St., Chicago, 312-595-1616 James Beard Awardwinning chef Carrie Nahabedian’s second restaurant was made for romance. The hushed and gorgeous interior is the perfect backdrop for you and your amour.

44

Everest 440 S. LaSalle St., Chicago, 312-663-8920 The magnificence of the view from the 40th floor is undeniable; so is the impeccably prepared and presented French cuisine of legendary chef Jean Joho. So as the lights of Chicago flicker below you, spread out like a twinkly carpet, gaze lovingly into your partner’s eyes and start to haggle over who gets to finish the Seared New York State Foie Gras.

Geja’s Café 340 W. Armitage Ave., Chicago, 773-281-9101 This Lincoln Park stalwart – open since 1965 – consistently ranksas one of Chicago’s most romantic restaurants, because what better way to show your love and trust of another individual than by allowing double dipping when you’re sharing a fondue?

February 2019 Ukrainian People

Margeaux Brasserie 11 E. Walton St., Chicago, 312-625-1324 San Francisco’s super chef Michael Mina finally made it to the Great Midwest, and we’re all the happier for it. Romance here can strike at breakfast, lunch, brunch, or dinner.

North Pond 2610 N. Cannon Drive, Chicago, 733-477-5845 This arts-and-crafts stunner delivers romance from every angle: Chef Bruce Sherman’s lovely and creative menu; the gorgeous interior; the flawless service; and the outstanding view of the cityscape from within the actual Lincoln Park.

Oceanique 505 Main St., Evanston, 847-864-3435 Chef Mark Grosz and Renee Andre, his wife and business partner, have created an oasis of calm and sophisticated beauty in South Evanston. If you’re looking to wine and dine your mate on the North Shore, this is where you start.

Oriole 661 W. Walnut St., Chicago, 312-877-5339 The entrance for this Michelinstarred restaurant is unprepossessing at best. In the back of a building in the West Loop, off Lake Street just east of the expressway, is a loading dock. Walk through the door into one of the most magical culinary experiences in town – and in Chicago, that’s saying something. Yes to romance; yes to deliciousness.

Portsmith 660 N. State St., Chicago, 312-2026050 To my taste, this is the best seafood restaurant in Chicago. The fish is exquisitely fresh, the menu of far-ranging global influences intriguing, and the lighting might possibly

shave a few years off.

Now that’s romance!

Spiaggia 980 N. Michigan Ave., Chicago, 312-280-2750 Look, if it’s good enough for Barack and Michelle Obama to make it their go-to romantic spot, it’s good enough for me. But all perceived politics aside, Tony Mantuano’s flagship restaurant has been destination eating for three decades, and with reason. The setting, the view, the superior service, and the often astounding food all add up to an outstanding and muchrewarded restaurant.

Topolobampo 445 N. Clark St., Chicago, 312-661-1434 Rick Bayless’ fine dining Mexican restaurant is even more vibrant these days, filled with

colorful artwork and flower arrangements, Latin music in the background, copper accents gleaming.

All of your senses are engaged and heightened in anticipation of the meal to come from this multiple James Beard Award-winning chef.

Truluck’s 41 E. Chestnut St., Chicago, 312-982-0050 This gorgeous new entrant in Chicago’s steakhouse derby could pull into the lead on the strength of its design alone. The two-story windows overlooking the streetscape; the magnificent bar, its marble warmly lit from within and bathing the entire area in a warm glow; the enclosed wine room, dotted with cushioned banquettes.

Live jazz music enhances the chill vibe.

Frank Brichetto Chicago is always full of adventure and things to explore, and I hope to share these great experiences with the wonderful readers of this magazine.

Ladies and gentlemen, February is already here. It's usually the snowiest month, almost as cold as January, so let's do our best to stay indoors, but still share a month of adventure, shall we?

Chicago Adventures

in February

S

tart right in: in downtown Chicago there is a network of tunnels and passageways that experienced downtown commuters and explorers use to get around quickly and away from our inclement weather. Want to know more? Take an early lunch on Friday, February 1st, and meet us at 11am, at the Thompson Center, 100 W. Randolph, where Chicago Walking Tours will take us on a free, two-hour tour that will surprise and inform us about much of this unique system. Reserve a spot online today at https://freechicagowalkingtours.com.

whole Chicago area to pass us by, https://www. choosechicago.com/events-and-shows. We are already planning to take in the Second City's current review, “Algorithm Nation or The Static Quo” on Friday, February 8th, for the 8pm show. As always, it's hysterically funny; “frenetic, ultra-current, fall-down funny”. Second City, 1616 N. Wells St., Chicago, https://www.secondcity.com/shows/chicago/ algorithm-nation-or-the-static-quo/

Saturday, February 2nd, Intuit, the Center for Intuitive and Outsider Art, is calling us to visit and stroll through this very different museum. We'll take in “Chicago, Art Against the Flow” and “Chicago We Own It”, two exhibitions highlighting the vibrant and vital contributions Chicagoans have made to challenge social norms. Intuit is at 756 N. Milwaukee Avenue, and open Saturdays from 11am until 6pm. Admission is only $5.

This Sunday, of course, is the Superbowl.

We're spending it with friends and family, and trust that you will too. No matter which team wins, let's all have a joyous and wonderful day together with those we love and trust.

It turns out that Restaurant Week ends midweek, so there's only a little time left to grab spots at some cozy, warm, engaging little place, with a cuisine we only taste occasionally. Bistro Campagne fits the bill – they capture and express those ephemeral qualities found in favorite small neighborhood bistros in Paris and rural France: we'll feel welcome, at ease, engage in fun conversation and, of course, enjoy truly excellent food, making our choices from a seasonally changing menu of classic bistro fare that is based on the best ingredients.

Locally, organically and sustainably grown ingredients are emphasized throughout the menu, and their accolades speak to the quality of their meals. The setting is both cozy and romantic, so I'll be taking my date on Tuesday, February 5th, for dinner, 4518 N Lincoln Ave., in Chicago's Lincoln Square neighborhood. If we act fast, we might still get reservations for the special Restaurant Week menu, https://www.opentable.com.

Chicago's annual Theater Week runs from February 7th through the 17th, and let's not allow this chance for great seats at excellent prices at over 100 participating theater companies throughout the

46

February 2019 Ukrainian People

Máximo the Titanosaur, a touchable cast of the largest animal ever known to have lived on Earth, is now on display at the Field Museum of Natural History, on the Museum Campus, 1400 S. Lake Shore Dr., and seeing it, and a host of other dinosaurs, is absolutely free during the entire month.

Holy cow, this plant-eating behemoth was heavier than 10 African elephants, 122 feet (37.2 meters) long, with a head up so high it could easily look into 3rd story windows. That's big! I'm glad it lived 100 million years ago. Saturday, February 9th, let's go in the morning and linger. There are many more amazing displays, exhibits, and fun things to see and learn throughout the 480,000 square feet of exhibition space. They open at 9am, we'll be looking for you!

Happy New Year 4717!!!

It's the Year of the Boar, and the Chinese New Year Parade starts on Sunday, February 10th, at 1pm, at 24th and Wentworth, in Chicago's Chinatown, of course. https://www. ccc-foundation.org/lunarnew-year-parade/. We have not been out for real Chinese food in quite awhile, and there are hours worth of things to do and see so how about if we meet for brunch, about 11am? MingHin Cuisine, 2168 S. Archer, has the best dim sum in town, and that's a marvelous way to start this adventure, don't you think?

We'll take our time ordering and eating and sharing the little bite-sized dim sum servings, then walk through the streets a bit before we find places to stand for the parade, and all the dances and performances that follow. Let's walk some more, while the crowds thin out; we can browse the many art and gift stores that line Archer and Wentworth streets. Many have offerings that are quite spectacular, and each is just different enough from the last to make the visit interesting.

Afterward, we can sit down for an early dinner, because we just can't leave before we try the food at Little Sheep Mongolian Hot Pot, 2342 S Wentworth Ave, Chicago, where are true bone broth boils at your table waiting for you to put your chosen ingredients in to cook. Yes, that's good, mmmmm.

Did you know that this Friday, February 22nd, is National Margarita Day? Neither did we, but in the spirit of celebrating whenever possible, feel free to join us out in Naperville, Il, at Potters Place, 29. W Jefferson Ave., a small, excellent place where the food is tasty, properly cooked and seasoned, and quite satisfying. You might like the Enchiladas, or a trio of Street Tacos, both offered with choices of fillings and sauces.

Personally, I'm having the Fajita Combo Platter, to get a wide variety of flavors without overdoing the meal too much. A variety of excellent Margaritas will no doubt make their way to our table. Happy Margarita Day! We are so glad to take the evening Metra back home. No driving tonight!

Head's up, gentlemen, this Thursday is Valentine's Day! Order the traditional flowers in advance, pick the love-of-your-life up after work, and take her someplace special. Or lighthearted, or just plain silly.

White Castle, believe it or not, offers table side, white cloth service on Valentine's Day. Silly, yes. Inexpensive, yes.

But it will be a dinner you both remember for many years. Alternatively, Lou Malnati's serves up heart-shaped deep dish pizza for the occasion, and even Portillo's Hot Dogs bakes their famous chocolate cakes into heart shapes.

Take your pick!

You know, February in Chicago means the International Auto Show is in town and it's

not to be missed. It won't be quite so crowded, away from the opening weekend, so this Saturday, February 15th, is the day to go. The doors open at 10am, and it's so, so big that it takes the whole day, so let's meet early, take one car, and get started.

It's the nation's largest auto show, with beautiful cars and vehicles from around the world, wild concept cars, intriguing changes and new extras for current models, videos, test tracks, oh boy! The excitement just goes on and on. There are always the new colors and special paint jobs, the gleaming engine

compartments, sleek designs, both new and old, and knowledgeable industry people to converse with about all the “cool, new stuff”. It's at McCormick Place, of course, 2301 S. King Drive. https://www. chicagoautoshow.com/ default.html Sunday, February 16th, is the last Chinese New Year celebration for the season. It's at Navy Pier, admission is free, and the kids will love it, as there are many kid-friendly activities on hand. In the Aon Ballroom we'll see live dance, music, and other performances, plus traditional food, crafts and more. Best of all, it's all indoors, safe and warm, so the whole family can enjoy and be happy.

Lake Effect Brewery is a very small local microbrewery. They make beer in small batches, with limited styles available at any time. Located at 4727 W Montrose Ave, Suite C, Chicago, they have tours of the brewery every Saturday. I don't know about you, but, I'm really interested in seeing how a small local brewery operates, how grains, hops and malts are chosen and used, and how finished beer is bottled or kegged. Join us this Saturday, February 23rd.

We will get an up close and personal tour with the actual brew master. Tour includes an inside look at a working brewery, bottling area, and barrel room. While there are three tours on Saturday, let's grab tickets for the one at 3:30, http://www. lakeeffectbrewing.com/tours/. The Brewery tour is a mere $5 and includes a souvenir Lake Effect glass. I'm looking forward to tasting the “Falcon Dive IPA”, as well as the seasonal offering, “Lake Effect Snow”.

Since tours last about an hour, we'll finish up in time to easily grab an early dinner at Smakosz, a wonderful Polish place that's about ten minutes away, and features a full, varied menu of tasty Polish and European meals. I'm already in the mood for Smakosz style pierogi, filled with cheese, buckwheat and mint, and really happy that the Polish Food Assortment – a large plate of stuffed cabbage, pork chop, baked pork, sausage, and potatoes also includes a few pierogi.

Smakosz, 5619 W. Lawrence Ave., Chicago, http://www.smakoszrestaurant.com.

We're headed for March already? Really? The days fly by so quickly! Keep up the adventures, my friends, and until next month, stay warm and happy.

Ukrainian People February 2019

47

Гумор

Анекдоти про кохання і сімейне життя 14 лютого – День Святого Валентина *** У магазині подружжя вибирає взуття.

- Подивись, – каже дружина, – які симпатичні лаковані “лодочки”!

- Ти поглянь краще на ціну, – відповідає чоловік. – За такі гроші катер можна купити! *** Якщо ви хочете побачити усмішку Мони Лізи, не відвідуючи музею, спитайте дружину, куди вона поділа вашу зарплату.

*** Якщо дівчина каже: “головне – не подарунок, головне – увага”, запевняю вас: ГОЛОВНЕ ПОДАРУНОК! *** Ніколи не сперечайтесь із дівчиною – відразу цілуйте! *** “Я кохаю тебе”, – освідчуються українці.

“I love you”, – говорять англійці.

“Je t’aime”, – кажуть французи. І тільки китайці мовчки роблять свою справу. *** - Від кохання з першого погляду є чудові ліки.

- Які?

- Поглянути вдруге. *** Зі шкільного твору: “Амур послав стрілу у його серце. Потім подумав і зробив контро­ льний у голову”. *** Адвокат телеграфує своєму клієнтові: “Сьогодні вночі уві сні померла ваша теща, залишивши вам велику спадщину. Що замовити: похорон, бальзамування чи кремацію?” Телеграма у відповідь: “Замовте все, не хочу ризикувати”.

48

*** - Чим відрізняється фальшиве кохання від справжнього?

- Фальшиве: “Мені подобаються сніжинки на твоєму волоссі!” Справжнє: “Дурепа, де шапка?!” *** На жаль, ознаки того, що жінка вас любить, такі ж, як і коли вона хоче вас убити. *** Не кожна дівчина вірить у кохання з першого погляду, бо складно ось так на око визначити, хто скільки заробляє. *** - Любий, тобі які жінки більше подобаються, розумні чи красиві?

- Ні ті, ні інші, люба! Ти ж знаєш, я кохаю лише тебе. *** Розмовляють Галя і Марійка.

- Опісля, – каже Галя, – я сказала йому, що не хочу його більше бачити!

- І він пішов собі? – запитує подруга.

- Ні! Згасив світло. *** Трагедія чоловіка: одружувався з красивою – виявилася розумною.

February 2019 Ukrainian People

*** Зустрілись дві подруги: - Як ти схудла! – вигукнула одна - Чоловік мені зраджує, я так страждаю, так страждаю!

- Так розлучись із ним.

- Не можу. Мені потрібно скинути ще три кілограми. *** - Слухай, серденько, як довго буде тривати наш медовий місяць?

- Доки ти не попросиш у мене грошей. *** Дивлячись, як мама приміряє нову шубу з натурального хутра, Василько зауважує: - Мамо, а ти розумієш, що ця шуба – результат жахливих страждань бідної, нещасної тварини? Матір суворо: - Як ти можеш так говорити про рідного батька? *** Жінки люблять тихих чоловіків. Вони гадають, що ті їх слухають. *** Дружина: - Ми з тобою ніде не буваємо!

- Добре, завтра піду сміття викидати – візьму тебе зі собою.

*** Їхній шлюб пройшов у клопотах про розлучення. *** - Ми одружені всього тиждень, а ти вже починаєш зі мною сваритися.

- Так, але ти забуваєш, що я цього чекала два роки!

*** Дружина до чоловіка: - Знаєш, незабаром ти будеш татом! Чоловік, важко опускаючись у крісло: - Отже, вона тобі все-таки усе розповіла...

Смішні цитати із творів українських абітурієнтів: • Головна героїня пішла легким шляхом у вирішенні цієї проблеми – вчинила самогубство.

• Маруся Ч. піднімала бойовий дух солдатів, які від’їжджали на фронт.

• Об’єднувалися і кохалися за кожен шматок хліба чи зернину.

• Це лісне створіння хотіло відчути на собі справжнє кохання.

• У Наталки була проблема незаміжньої.

• У кожної людини рано чи пізно є проблема кохання, через яку людина може втратити свідомість.

• Будь-яка проблема – це можливість стати кращим, у моєму випадку знайти кращого хлопця.

• Щастя – мати гарну жінку, горе – мати таке щастя.

• Людина народилась на світ – це вже проблема для батьків.

Сто су н к и

Випадкова зустріч – найневипадковіша річ на світі

Ця зустріч може принести як найяскравіші переживання, так і те, що відчайдушно захочеться забути. Кожне випадкове знайомство служить певній меті. Поговоримо про те, що випадкова зустріч – найневипадковіша річ на світі.

Фото: Alfredo Omana Padron, AJG FILMPRODUCTION

1. Збіг обставин Щоб одна людина прийшла через твоє життя, може знадобитися багато помічників. Це можуть бути як друзі і родичі цієї особливої людини, так і життєво важливі події. І навіть декілька, можливо, невдалих відносин, деякі з яких бульдозерами “пройшлися” твоєю душею. Згадай людей, які в якийсь період життя були для тебе особливими, або є такими досі. Зверни увагу, що дуже багато обставин склалося саме так для того, щоб ви зустрілися. Не думай зараз про те, що це в підсумку принесло тобі, просто зверни увагу. Хтось змінив місто, професію, роботу, переїхав в інший район, саме сьогодні пішов іншою дорогою, саме на цьому транспорті їхав, саме в цей момент зайшов у ту ж кав'ярню. Місць, подій, обставин багато, але причина одна: зустріч повинна була відбутися.

2. Що вона з собою несе Зміни, у будь-якому випадку. Це не обов'язково має означати, що твоє життя кардинально зміниться, але і таким, як раніше, вже не буде.

- Людина, з якою ти познайомився ще в школі, може вплинути на те, як ти будеш будувати стосунки у дорослому житті.

- Ситуація, побачена у чужому вікні, може зачепити у твоїй душі саме ті почуття, які приведуть до усвідомлення таких речей, про які ти раніше навіть не замислювався.

Кумедні афоризми про кохання і не тільки • Ніщо так не прикрашає жінку, як вдало підібраний чоловік.

• Жінка ображається на чоловіка у двох випадках: коли йому від неї треба тільки одне, і коли йому від неї нічого не треба.

• Не хочете, щоб вам брехали, не задавайте зайвих питань…

• Коли до тебе звертаються з проханням: “Скажи мені, тільки чесно!”, із жахом розумієш, що зараз доведеться багато брехати …..

• Кажуть, нібито брехня вбиває кохання. Але відвертість вбиває його ще швидше.

• Жінка – берегиня вогнища, в якому… спалюється сімейний бюджет.

50

February 2019 Ukrainian People

- Фраза, сказана близькою людиною спересердя, може розбити твоє серце. Але, переживши це розчарування, ти навчишся не очікувати багато від стосунків, і тим самим станеш щасливішим.

- Байдужість колись близької людини у “потрібний” момент дозволить звільнитися від відносин, які завдавали останнім часом тільки біль. Однак, мине час, і ти зможеш сказати, що це потрібно було зробити ще раніше. Навіть, якщо це принесло сильний біль і розчарування, через цей біль прийшли у твоє життя інші люди, або ж ті, що були там раніше, стали ще ближчими і дорожчими.

За іронією долі, ми не повинні знати призначення кожної людини, яку ми зустрічаємо, але ми повинні залишатися відкритими до всього, що приносить із собою кожне нове знайомство.

3. Сенс і мета Багатьох моментів болю і переживань хочеться уникнути, ніхто не планує трагедій і розставань. Тому, як би ти не старався ходити тільки там, де потрібно, тобі ніхто не дасть гарантії, що цього не

• Чим розумніша жінка, тим вишуканіше і різноманітніше вона компостує мізки своєму чоловікові.

• Справжній чоловік завжди доб’ється того, чого хоче жінка.

• Справжня жінка – та, яка змушує забути про Ідеальну.

• І чому чоловіки бояться жінок? Ну, що може жінка зробити? Ну, настрій зіпсувати, ну, життя поламати… ну, і все!

• Не кажіть жінці, що негідні її любові, вона і так це знає.

• Депресія – це просто період гострого відчуття необхідності щастя.

• Ніколи не шкодуй про те, що зробила, якщо у момент зробленого ти була щаслива!

• Щастя – це єдине, що можна дати іншій людині, не відбираючи нічого у себе.

станеться пізніше. Тому, намагаючись обійти ці складні моменти і непростих людей, ти лише розтягуєш і віддаляєш те, що мало статися. Не грай у хованки із власним життям, прислухайся до власного серця. Є люди, за яких ми вдячні і дякуємо кожен день Вищим Силам. Є ті, кого хочеться скоріше забути. Найголовніше, щоб у нашому житті були ті, за кого ми дякуємо Богу.

Просто тому, що хтось не залишається в нашому житті надовго, не означає, що у зустрічі з ними немає сенсу і мети. У всьому є сенс. І саме ці зустрічі єднають нас одне з одним, і роблять життя в цьому світі таким приголомшливим, непередбачуваним. Тому що ми ніколи не знаємо, коли зустрінемо того, хто змусить нас змінити своє життя.

PS.

Коли я думаю, скільки мені довелося пережити і чого мені коштували деякі люди у моєму житті, думаю про те, що все одно б іще раз ризикнула! Воно того варте!

• Жіноча логіка – на кінчику чоловічої психіки.

• Навчишся відпускати щастя – воно завжди знайде дорогу назад.

• По-справжньому любиш не тих, з ким чекаєш зустрічі, а тих, з ким не можеш розлучитися.

• Жінка – мов тінь: ти за нею – вона від тебе, ти від неї – вона за тобою.

• Рано чи пізно все таємне стає істерикою.

• Чоловіки, які не прощають жінкам їхніх маленьких недоліків, ніколи не зможуть насолодитися їх великими чеснотами (Халіль Джебран).

• З неповторною жінкою завжди хочеться повторити …

• Кажуть, що все минає. Ну, давай, проходь вже, ти мені майбутнє загороджуєш.

• Від любові сохнуть, а без любові стають черствими.

20 уроків з ХХ століття для збереження миру – від Тімоті Снайдера Відмова від правди – це відмова від свободи. Тімоті Снайдер 16 листопада 2016 року американський історик, професор Єльського університету Тімоті Снайдер на своїй сторінці у Facebook оприлюднив список із 20 рекомендацій, які, на його думку, допоможуть будь-якій країні уникнути деградації від демократії до авторитаризму і тоталітаризму.

А

мериканці аж ніяк не мудріші за європейців, які поступилися демократією фашизму, нацизму чи комунізму. Наша єдина перевага полягає в тому, що ми могли б засвоїти уроки з їхнього досвіду. Зараз слушний час, щоб це зробити. Нижче наведено двадцять уроків з ХХ століття, адаптованих до умов сьогодення.

1.

Не підкоряйтеся заздалегідь. Більша частина влади віддається авторитаризму без примусу з його боку. У такі часи люди думають про те, чого захоче репресивний уряд, і починають діяти відповідно, навіть без запиту з його боку. Ви вже так і зробили, чи не так? Стоп. Випереджальна покора показує владі, на що вона може розраховувати, і посилює несвободу.

2.

Захищайте інститути. Захищайте суди чи ЗМІ, суд чи газету. Не кажіть про “наші інститути”, якщо ви не робите їх своїми, діючи від їхнього імені. Інститути самі себе не захистять. Їх повалять за принципом доміно, якщо кожен з них не буде захищений одразу.

3.

Пам'ятайте про професійну етику. Коли влада показує поганий приклад, особливо важливою стає професійна відданість чесній судовій практиці. Правову державу важко зламати без адвокатів, так само, як важко мати показові судові процеси без суддів.

4.

Уважно слухайте, що говорять політики, звертаючи увагу в їхніх промовах на певні слова. Відзначайте інтенсивне використання ними слів “тероризм” і “екстремізм”. Різко реагуйте, якщо вони вживають такі поняття, як “виняток” і “надзвичайна ситуація”: ці слова, сказані ними, пророкують катастрофу. Будьте пильні, якщо вони з будь-якого приводу вживають патріотичну лексику.

5.

Зберігайте витримку, якщо відбувається щось неможливе. Коли трапляється теракт, пам'ятайте, що всі диктатори в усі часи або чекають, або планують такі події для зміцнення своєї влади. Пам'ятайте про підпал рейхстагу. Раптове лихо, використане для ліквідації обмеження владних повноважень, опозиційних партій тощо, – це відомий трюк з гітлерівської книжки. Не зважайте на нього.

6.

Будьте уважні до нашої мови. Уникайте повторювати фрази за натовпом. Придумайте власний спосіб сказати навіть те, що, на вашу думку, говорять усі (Не користуйтеся інтернетом перед сном. Не заряджайте гаджети у спальні, спробуйте почитати книги). Що читати? Можна

52

February 2019 Ukrainian People

“Силу безсилих” Вацлава Гавела, “1984” Джорджа Оруелла, “Поневолений розум” Чеслава Мілоша, “Бунтаря” Альбера Камю, “Витоки тоталітаризму” Ханни Арендт або “Ніщо не істинне і все можливо” Пітера Померанцева.

7.

Вийдіть з натовпу. Хтось повинен це зробити. Легко йти за натовпом, повторюючи слова і вчинки. Якщо дієш чи говориш інакше, відчуваєш себе незатишно. Однак без цієї незручності немає свободи. У той момент, коли покажеш приклад, закляття статус-кво буде зняте, а інші підуть за тобою.

8.

Вірте у правду. Відмова від правди – це відмова від свободи. Якщо правди не існує, то неможливо критикувати владу, оскільки для цього немає ніяких підстав. Якщо немає нічого, що було б правдою, тоді все – спектакль. Хто платить, той і замовляє музику.

14.

Регулярно займайтеся благодійністю. Виберіть проект і організуйте автоматичні відрахування на його користь. Тоді ви будете знати, що ви зробили вільний вибір, який сприятиме зміцненню громадянського суспільства, допомагаючи іншим робити щось корисне.

15.

Проаналізуйте ваше особисте життя. Негідники від влади скористаються інформацією про вас, щоб вас спантеличити. Очистіть свій комп'ютер від шкідливих програм. Пам'ятайте, що електронна пошта легко проглядається. Подумайте про використання альтернативних форм інтернету або просто користуйтеся ним менше. Конфіденційні розмови проводьте під час особистих зустрічей. Із цих самих причин вирішіть усі ваші легальні проблеми. Авторитаризм використовує шантаж і активно шукає гачок, на який вас можна підчепити. Намагайтеся мати якнайменше гачків.

9.

16.

10.

17.

11.

18.

12.

19.

20.

Досліджуйте. З’ясуйте для себе, що відбувається. Приділяйте більше часу серйозним статтям. Субсидуйте журналістські розслідування, передплативши друковані ЗМІ. Пам'ятайте: дещо з того, що ви бачите на екрані, створено для завдання вам шкоди. Дізнайтесь про сайти, які аналізують закордонну пропаганду. Зробіть що-небудь фізично. Влада хотіла б, щоб ваше тіло, розніжене в кріслі, розм'якло, а ваша увага розсіялася по екрану. Вийдіть на вулицю. Опиніться у незнайомих місцях із незнайомими людьми. Познайомтеся з новими людьми і йдіть з ними на марш. Установіть з ними зоровий контакт і почніть розмову. Це не просто ввічливо. Це спосіб залишитися на зв'язку з вашим навколишнім світом, зламати непотрібні соціальні бар'єри і зрозуміти, кому ви повинні довіряти, а кому – ні. Якщо вже ми живемо саме в час, коли політика будується на звинуваченнях, вам треба знати психологічний ландшафт вашого повсякденного життя.

Візьміть на себе відповідальність за зовнішній вигляд світу. Звертайте увагу на появу свастики та інших знаків ненависті у публічних місцях. Не відводьте погляд і не звикайте до них. Прибирайте їх самі, це буде прикладом для інших.

13.

Не допустіть появи однопартійної держави. Партії, які захопили держави, колись були чимось іншим. Але вони скористалися історичним моментом, аби знищити політичних суперників. Беріть участь у місцевих і регіональних виборах, поки ви можете це робити.

Набувайте досвіду від інших країн. Підтримуйте ваші закордонні дружні контакти або познайомтеся з новими людьми за кордоном. Нинішні труднощі – це елемент загального тренду. Жодна країна самостійно не зможе його зупинити. Переконайтеся, що у вас і членів вашої родини є закордонні паспорти. Стежте за напіввійськовими формуваннями. Коли люди зі зброєю в руках, які завжди стверджували, що вони проти системи, одягнуть форму і почнуть крокувати з факелами і портретами Вождя, кінець близький. Коли напіввійськові формування Вождя й офіційні поліція та армія об’єднаються, гру закінчено.

Подумайте, чи не треба вам придбати зброю. Якщо ви користуєтеся зброєю на державній службі, нехай Бог благословить і підтримає вас. Але знайте, що дияволи минулого не раз підбурювали поліцейських і військових до огидних дій. Будьте готові сказати їм ні. Будьте хоробрими настільки, наскільки зможете. Якщо жоден з нас не готовий померти за свободу, то всі ми помремо в неволі.

Будьте патріотом. Нинішній президент не є ним. Дайте майбутнім поколінням гарний приклад того, що таке Америка. Вони будуть мати потребу в такому прикладі.

20 уроків...

ТРАНСПОРТНА КОМПАНІЯ

ЗАПРОШУЄ НА РОБОТУ

ВОДІЇВ З CDL CLASS A & OWNER OPERATORS LONG DISTANCE: - LONG DISTANCE BETWEEN MIDWEST & WEST COAST (CA, NV, UT) - 55-65 C/MI - ОПЛАЧУЄМО - ВСІ МИЛІ, СТОПИ, ЕКСТРА ПІКАПИ - ВИ ОТРИМУЄТЕ ЗАРПЛАТУ ЩОТИЖНЯ

OWNER OPERATORS: - 10% ВІД ГРОСА - ПЕРСОНАЛЬНИЙ ПІДХІД & ПЛАНУВАННЯ МАРШРУТІВ - СВОЯ МАЙСТЕРНЯ ДЛЯ ОБСЛУГОВУВАННЯ ТА РЕМОНТІВ - ВИ ОТРИМУЄТЕ ЗАРПЛАТУ ЩОТИЖНЯ - TRAILERS FOR RENT

ДЛЯ ДОДАТКОВОЇ ІНФОРМАЦІЇ ДЗВОНІТЬ

630.376.6373 EXT. 5

А вто

: 9 1 0 2 ) S IA A (N н о л а с о т в а й и к ь с Детройт н а й в а ж л и в iш i н о в и н к и

Про Shelby GT500, Cadillac XT6, Subaru WRX STI S209, Ford Explorer, Kia Telluride, Toyota Supra та інших зірок NAIAS 2019! Північноамериканський міжнародний автосалон – скорочено NAIAS – проходить у Детройті з 14 по 27 січня і знаменує собою початок автомобільного нового 2019 року. На головній виставці США американські виробники Chevrolet, Dodge, Ford, Cadillac, Lincoln та GM традиційно показують свої автомобільні новинки. Спектр оновлень варіюється від седанів до спортивних автомобілів, від позашляховиків і до типових для Америки пікапів. Чимало автовиробників спеціально підготували для цієї події свої найцікавіші автоновинки. Зокрема, Toyota використовує перший у цьому році великий автосалон, щоб представити перевидану Toyota Supra. VW – нове покоління американського Passat, а Cadillac – модель XT6, яка повинна доповнити пропозицію серед позашляховиків люксового бренду з США. Infiniti, в свою чергу, показав, як може виглядати електричний кросовер марки. Ford, крім Mustang Shelby GT500 (потужність близько 700 к.с.), привіз на NAIAS 2019 і легендарну модель позашляховика Bronco нового покоління. Це буде невеликий boxy crossover, який, найвірогідніше, конкуруватиме з Jeep Renegade.

чотирициліндровий опозитний двигун забезпечує потужність у 346 кінських сил. Зовні S209 відрізняють золоті обідки BBS, модифіковані “фартухи” і повітрозабірники у бамперах, а також карбонові спойлери з логотипом S209 із серії WRX STi. Всього буде запропоновано 200 машин на продаж в США.

Ford Shelby GT500 На Детройті Ford представив Shelby GT500. Ця, найкраща версія Mustang, також є найпотужнішою моделлю Ford всіх часів. Потужність 5,2-літрового V8 з наддувом під капотом становить 709 к.с. Чверть милі модель повинна проходити менш ніж за 11 секунд, а це значить, що динаміка від 0 до 100 км/год повинна відповідати якимось 3,5 секунди. Посилена гальмівна система від Brembo, спортивно настроєна підвіска, спеціально розроблена для Shelby Michelin Sport Cup2, щоб тримати купе під контролем. Трансмісія з подвійним зчепленням включає в себе сім ступенів.

Cadillac XT6 З прем'єрою моделі кросовера XT6 Cadillac закриває в своєму позашляховику розрив між XT5 і розкішним Escalade. XT6 із третім рядом сидінь, згідно запевнень виробника, повинен дати більше місця, ніж його конкуренти – Audi Q7 і Acura MDX. Позашляховик спочатку отримає тільки один двигун – 3,6-літровий V6, що розвиває 314 к.с. і 373 Нм. Напівавтономний фірмовий режим водіння “Супер Круїз”, як і раніше, буде недоступним для моделі XT6.

Subaru WRX STI S209 Subaru представила у Детройті спеціальне обмежене видання, доступне в двох класичних кольорах Subaru (білий і синій). Ці моделі є найпотужнішими із будь-коли створених WRX STi: завдяки більшому турбонаддуву 2,5-літровий

54

February 2019 Ukrainian People

Ford Explorer Також на автосалоні в Детройті 2019 від-

булася прем'єра нового покоління Ford Explorer. Нова модель розділила платформу з розкішним позашляховиком Lincoln Aviator. Стандартно в базі модель є задньопривідною версією, повний привід доступний виключно в якості опції. Новою для цієї моделі є гібридна версія. Позашляховик використовує 3,3-літровий V6 в якості базового двигуна. Продуктивність системи становить 322 к. с. Топова модель ST, з цими ж V6, видає вже 405 л. с. Трансмісія – завжди 10-ти ступенева автоматична КПП.

Toyota Supra Toyota демонструє на NAIAS серійну версію нової Supra. Нове покоління спортсмена було розроблено спільно з BMW і розділяє багато компонентів із новим родстером Z4. Отже, нове покоління японської моделі менше за попереднє. Співпраця з BMW також простежується за чіткими лініями у профілі. За деякими даними, під капотом розміститься дволітровий чотирициліндровий двигун потужністю близько 197 к. с. (базовий варіант). За дволітровим мотором будуть слідувати чотирициліндрові двигуни потужністю близько 252 к.с.

Volkswagen Passat Volkswagen показав оновлену модель Passat. Фанатам, звичайно ж, хотілося б бачити у новинці більше експресії та змін, але, як то кажуть, чим багаті, тим і раді.

Американська версія VW Passat 2011 року отримала для моделі 2020 року друге оновлення, і це точно не від хорошого життя – у Фольксваген на ринку США досить серйозні проблеми із продажами.

Lexus RC F Lexus показує в Детройті фейсліфтінг (“підтяжку обличчя”) із серії RC F. Крім доопрацювання зовнішнього вигляду, модель також отримала невелике підвищення продуктивності. Зараз її потужність становить 477 к. с.. На додаток до звичайної версії Lexus також показує RC F Track Edition (на фото). Назва говорить сама за себе: цей RC F призначений для гоночної траси. Продуктивність залишається незмінною, але необхідно відзначити наявність таких деталей кузова, як карбоновий спойлер ззаду і спліттер на передньому бампері, для поліпшення аеродинаміки і більшої притискної сили.Track Edition купе отримує поліпшену гальмівну систему від Brembo.

Lincoln Continental Lincoln до 80-річчя Continental привіз на автосалон спеціальне видання люксового лімузина з дверима, що відкриваються “проти шерсті”, як на Rolls-Royce. Обмежений 80 екземплярами седан отримав також подовжену колісну базу. Оббивка салону виконана зі шкіри найтоншої вичинки, із регульованими параметрами і напрямками сидіннями. Під капотом – трилітровий V6 потужністю 406 к. с. Модель обійдеться покупцям ніяк не дешевше 100 тис. доларів.

RAM Ram представляє новий Heavy Duty. Пікап із тракторним крутним моментом – до 1.356 Нм. Вся ця міць приводиться в рух 6,7-циліндровим дизельним двигуном (405 к. с). Базова версія дизельного мотора розвиває 375 к. с. і 1.152 Нм. На додаток до дизельних двигунів Ram також пропонує перероблений бензиновий V8 на 6,4 літра і потужністю близько 416 к. с. Втім, крутний момент в останньої версії набагато скромніший – “тільки” 581 Нм.

Nissan IM Nissan показує свою розробку IM. Концепція полягає в створенні власного класу. Компанія створила автомобіль, який за класифікацією можна поставити кудись між лімузином і кросовером. У нижній частині моделі стоять електродвигуни на 360 кВт (489 к.с.), а пробіг автомобіля на одній зарядці становить близько 610 кілометрів. Автомобіль буде управлятися в повністю автоматичному режимі.

56

February 2019 Ukrainian People

Lexus LC Cabriolet Lexus показує ще одну обновку – LC Cabriolet. І хоча відкрита дводверка виглядає готовою до масового виробництва, вона – лише концепція.

Infiniti QX Inspiration Ще одна японська концепція. Infiniti показує в Детройті QX Inspiration. Позашляховик повинен дати уявлення про майбутні електромобілі японців. З технічного боку Infiniti планує обзавестися повнопривідною електричною схемою е-AWD. 4,65-метровий кузов побудований на новій платформі, спеціально розробленої Infiniti для електричних транспортних засобів.

Kia Telluride Kia Telluride – це великий позашляховик, що вміщає до семи осіб. У Детройті нарешті була показана серійна версія, після того як на SEMA 2018 була представлена його позашляхова модифікація. Варто зазначити, що перші розробки Telluride були помічені ще в 2016 році. Двигун Telluride може прийти від Hyundai Palisade, а це 3,8-літровий V6 потужністю 295 к.с. Вже напочатку 2019 року позашляховик з'явиться у дилерів США.

Електричний Cadillac І нарешті, остання з найважливіших новинок Детройтського автосалону NAIAS 2019 – електромобіль Cadillac! Назву йому ще не придумано і технічні дані не названі. Проте є фотографія і дані про те, що модель була створена на “електричній” платформі GM. Підготував Олег Погайдак

М и ст е цт в о - Пані Юлю, ви – художниця, поетеса, прозаїк, журналіст, співачка і авторка пісень. На професійному рівні займаєтеся декоративно-прикладним мистецтвом, викроюєте час для карате, виховуєте двох діток і при цьому завжди виглядаєте стильно і яскраво. Спостерігаючи за вами та вашою діяльністю, ловиш себе на думці, що далеко не всі змогли би витримати ваш ритм життя. Поділіться секретом свого тайм-менеджменту, будь ласка.

- Дякую за теплі слова. Насправді я в усьому – самоучка, тому дуже відчуваю брак знань у тому, що роблю. У дитинстві дуже хотіла займатися музикою, але мене чомусь не віддали до музичної школи. Хотіла малювати, але художня школа була дуже далеко від дому, і батькам не виходило мене туди возити. З пошиттям ляльок – окрема історія: моя дружба з голкою починалася з ненависті до неї. Я терпіти не могла вишивати у дитинстві на уроках праці. А шити на машинці – то було зовсім не моє. Одного разу, коли я прибирала у кімнаті, голка з полиці впала на килим. Ну, а я впала на голку. Вона забилася у саму колінну чашечку. Далі – операція і місяць у гіпсі. Словом, яка там любов до шиття? Уже коли я виросла й побачила красивезних зайчиків, равликів, Солох ручної роботи, то загорілася бажанням створювати подібні речі. Карате я займаюся з 11 років. Це значна частина мене і мого характеру. Східні єдиноборства допомогли мені віднайти внутрішню рівновагу та виховати самодисципліну. Це неабияк допомагає в житті. А тепер вони стали ще й моєю професією. Однією з. В Україні в мене був досить великий клуб, а тут, в Америці, – невеличкий. Зате кожен учень мені дуже близький. До речі, моя донечка також у мене тренується вже шостий рік.

- Розкажіть про свої книжки, будь ласка. Хто, коли і за яких обставин вас надихнув на їх написання? Чи виношуєте нові ідеї зараз?

- Книжки – це паралельний світ. Моя перша поетична збірочка вийшла друком у 2003 році, коли я стала лауреатом конкурсу імені Вадима Коваля. Називалася вона “У стилі достиглого льону”. Згодом, у 2008 р., з’явилася “Помаранча-SIZE”. Минулого року я написала казку для дітей “Війна і маленька Віра”. Це історія про хоробру дівчинку, яка перемогла потвору-війну, що ковтала дитячі іграшки та усмішки у Місті Щасливих Людей. Мені дуже хотілося розказати діткам (та й дорослим теж), що вірити потрібно завжди. І ніколи не здаватися. І я вірю. Вірю, що Україна переможе! У мене надзвичайно болить душа через те, що наша країна переживає такі складні часи. Я відчуваю певну провину, що живу далеко від Батьківщини. І саме тому мені просто необхідно щось робити, аби зменшити цю відстань. До речі, 50% від продажу книжки я віддаю сім’ям загиблих українських воїнів. А всі кошти від продажу моєї нової книжки “Мама, в якої зламалася пружинка” я перераховую на потреби бідних і хворих дітей, якими опікується Марта Левченко – відомий в Україні волонтер. Ця книжка дуже особлива для мене, оскільки всі історії в ній – правдиві. Я прочитала їх на сторінці Марти у Facebook і запропонувала їй зробити книжку. До кожної історії я додала ангела, який допомагає головним героям, тому всі без винятку оповідання мають щасливий кінець. Дуже би хотілося, щоби так було і в реальному житті. Користуючись нагодою, хочу подякувати видавничому дому “Букрек”, зокрема – пані Дарині Максимець. Вона та її команда долучилися до благодійного проекту й надрукували книжку безкоштовно. Оскільки ми живемо у Сполучених Штатах, я зробила ці обидві книжки двомовними. І сама ж їх проілюструвала.

58

February 2019 Ukrainian People

Та-Що-АнгелівМалює З Юлією Косівчук ми познайомилися восени 2016 року в Сан-Франциско, на святковому концерті після літургії. Вбрана у неповторний осучаснений варіант традиційного українського строю, вона привертала увагу своїм артистизмом, смаком, невимушеною грацією, щирою посмішкою. А коли вона заспівала авторську пісню під гітарний акомпанемент свого чоловіка, то у залі запала тиша. Так глядачі слухають, лише коли артистові вдається говорити до людських душ. Чернівчанка Юлія Косівчук живе в Америці з 2004 року, але вона не лише не забуває про рідну землю, а й усебічно підтримує і пропагує її серед діаспори та серед американців – творчістю, енергетикою та добрими справами. Нещодавно в Україні вийшли друком дві книжки для дітей авторства пані Юлії. Про них, музику, любов до життя і творчості – наша сьогоднішня розмова.

- А які книжки ви самі читаєте? Які літературні твори ви б порадили нашим читачам?

- Я дуже люблю читати історичні романи. А ще – альтернативну історію. Це жанр, який започаткував відомий чернівецький письменник Василь Кожелянко. Всім раджу прочитати його романи “Діти застою”, “Срібний павук”, “Третє Поле”. Зачитуюся Андруховичем, Прохаськом. Із класики – Булгаковим. Його “Майстер і Маргарита” – один із моїх найулюбленіших творів. Там же міс-

тика! Тому і Дяченків люблю.

- Ваша сторінка у Facebook наповнена янголами – кольоровими, настроєвими, ніжними та веселими. Що це за образи? Як вони виникають? Для кого ви їх створюєте?

- Ангелів я почала малювати кілька років тому. Спочатку це була, радше, забавка. Дарувала їх друзям і знайомим – на радість, на добро. Нині вже намальовано понад шість сотень картин. Я ніколи не дублюю їх, оскільки вірю, що у кожної людини

є свій неповторний охоронець. Як кажуть американці, “one-of-a-kind”. Років зо три тому я випадково побачила на Facebookсторінці Марти Левченко допис про дівчинку, яка бореться із раком. Я написала Марті, що хочу якось допомогти. Запропонувала робити міні-аукціони. Продавати картини з ангелами та віддавати гроші на лікування цієї дитини. Як не дивно, люди полюбили отих смішних крилатих створінь, і з того часу я не спиняюся. Інколи малюю

до п’яти ангелів на день. Мабуть, хтось там в інших світах допомагає, бо малювати ангелів я ніколи не втомлююсь. Як правило, я не продумую свої наступні картини наперед. Вони самі народжуються. Інколи я навіть хочу щось змінити, але це від мене майже не залежить. Коли люди просять намалювати ангелів, мені обов’язково потрібно побачити хоча би світлину замовника, щоб зрозуміти, яким має бути настрій картини. А далі процесом уже керують самі ангелики.

- Коли ви почали писати авторські пісні? Які фактори вплинули на вашу стилістику? Що для вас найважливіше у пісні?

- Кажуть, що музика – це мова, якою до нас звертається Бог. Впевнена, що так і є. Свою першу пісню я написала у шістнадцять років. Тепер у моєму доробку – близько вісімдесяти пісень. Інколи я фізично відчуваю, що от-от – зовсім скоро – має народитися нова пісня. Не знаю, як це пояснити. А часом твір пишеться буквально на одному диханні. Найскладніший момент – моя абсолютна музична неграмотність. Оскільки я не знаю нот, але чую в голові музику, то єдиний варіант не забути її – це наспівати на диктофон. Як добре, що ми живемо у світі гаджетів, коли все необхідне для творчості – просто під рукою. Про фактори, які вплинули на стилістику, скажу лише, що мені пощастило народитися у правильний час і спілкуватися з правильними людьми. Початок двотисячних був напрочуд багатим на події та нові імена. На численних фестивалях авторської

пісні було надзвичайно цікаво, людно, галасливо і щиро... Мене страшенно вабив фолк-рок. Не те, щоб я намагалася писати в якомусь певному стилі. Для мене це був абсолютно неконтрольований процес. Моє покоління виросло на піснях Тараса Чубая, Земфіри, “Океану Ельзи”, Марічки Бурмаки та, звісно, Володимира Івасюка. Поки я навчалася на філфаці Чернівецького національного університету, мала нагоду зустрічатися з корифеями сучасної української літератури. До нашої alma-mater часто приїздили Юрій Андрухович, Тарас Прохасько, Василь Кожелянко, Оксана Забужко, Сергій Пантюк, Роман Скиба.

- Що для вас натхнення? Як ви відновлюєте сили у непрості періоди життя?

- Думаю, натхнення – це найпотужніша енергія, яку дає нам Господь. Тому мене завжди смішить, коли хтось із митців хизується своїми талантами й приписує собі ці чесноти. Як на мене, талант – це подарунок, який може дістатися будь-кому. Отже, наявність таланту – зовсім не

заслуга митця. А от робота над його плеканням – то вже зовсім інша справа. Особливий дар – велика відповідальність. Його потрібно віддати людям. Малювання – це для мене свого роду “портал”, через який я потрапляю до світу рівноваги. В роботі відновлюються сили. Робота дає сили та натхнення для нових і нових починань.

- Пані Юлія, чи маєте ви свій рецепт щастя? Який він?

- О, він дуже простий. Потрібно, щоби ті, кого я люблю, були живі, здорові та щасливі. Та щоби була можливість творити. Не уявляю свого життя без творчості.

- Чого вас навчають ваші діти?

- Насамперед – щирості, вміння радіти простим речам, бачити світ казковим і добрим. Я дуже боюся втратити у собі оте дивовижне відчуття легкості, яке буває, лише поки ми – маленькі. Вже давно зрозуміла, що найпрекрасніші – ті картини, які намалювали діти. Щирішого й світлішого мистецтва у світі просто не існує. Може, саме тому я намагаюся працювати у такому “дитячому” стилі.

- Що для вас вдячність і здатність бути вдячним?

- Не лише щось вагоме варте вдячності, але й звичні, щоденні речі. Теплий вітерець і сонечко, кава, що гріє долоньки, дзвінок друга, мамина усмішка...

- Яку музику вислухаєте? Як вона впливає на формування творчої особистості?

- Музика – це тоненька, але надміцна ниточка, що зв’язує людину з Богом. Лише музика може по-справжньому зачепити найпотаємніші струни серця. Я абсолютно не можу пояснити, як вона народжується. Це для мене – таїна… Мені подобається різна музика, але в дитинстві я багато слухала Beatles і Челентано. Їх, а ще Моцарта, Івасюка, Чубая я можу слухати безкінечно. Музика може дати людині сили та бажання жити, ставати кращим, а може й загнати у темний куток. Вона має колосальну силу і великий вплив на людський мозок. Образотворче мистецтво, як на мене, аж такої влади над нами не має. А от музика...

- Ідеальний омріяний творчий проект – коли у вас є і час, і кошти, і підтримка оточуючих – який він? От якби всі митці світу об’єдналися та спрямували своє мистецтво на допомогу знедоленим – оце був би направду дивовижний проект! Мистецтво – це рушійна сила! Скільки ж хорошого можна було би зробити! Скількох голодних нагодувати і хворих вилікувати. Може, колись так і станеться, коли людство до цього доросте. Мрію про це. Мрії дають сили жити далі, працювати і не втрачати зв’язок із природою, світом, самим собою. Діти, які живуть у серцях дорослих людей, посміхаються мальованим ангелам, вірять у чудеса, мріють і творять добро. Хіба це не причина продовжувати малювати ангелів? Інтерв’ю взяла Олена Карпенко, письменниця, музикант, членкиня Національної спілки письменників та Національної спілки журналістів України.

Л і т е рат у р н а сто р і н к а

Музей

покинутих секретів Оксана Забужко Роман Оксани Забужко, над яким письменниця працювала багато років, перші критики вже встигли назвати шедевром, а авторку порівняти з Достоєвським і Томасом Манном. Це – сучасний епос сучасної України: родинна сага трьох поколінь, події якої охоплюють період від 1940-х років до весни 2004-го. Велика література і жорстока правда – про владу минулого над майбутнім, про кохання і смерть, про споконвічну війну людини за право бути собою.

...Н

е знаю, що мене так зачепило було на тому знімкові, де серед п'ятьох вояків У ПА (…боївка, кинув мені Артем, кінчиками пальців підсовуючи знімок по стільниці й чомусь стишивши голос, наче з фотографії, якщо поводитися з нею необережно, міг леда-хвилю гримнути постріл…)

– другою справа, простоволосою, з закрученим по моді воєнних літ голлівудським валиком, навислим на чоло, стояла й ледь усміхалася просто до мене молода ясноока жінка – зграбно, ба навіть відзіґорно перетята в короткому стані армійським паском, з тією спокійною, самовладною впевненістю в поставі, котра чомусь наводила на гадку зовсім не військову – радше про виїзд на лови в родовому маєтку: панночка чекає, коли підведуть коня, а десь за кадром кілька породистих хортів з нетерплячим гарчанням натягують повідок. Їй безперечно пасував би англійський стек і білі рукавички, – і водночас було в її недоречно вишуканій серед лісу постаті щось напрочуд жіночне, прохолодно-втишливе, як лагідна владна рука на розпашіле чоло: щось, що має заспокійливо діяти на хортів, і коней, і на молодих мужчин з автоматами, либонь, так само, – серед них усіх усміхалася (ледь помітно вигнувши губи) тільки вона одна. “Яка гарна жінка”, – зауважила я, і собі чомусь стишивши голос, хоч вона, строго кажучи, була не стільки гарна, в звичному розумінні, скільки – осяйна: навіть на бляклому знімку довкола неї немов стояла видима пляма світла, наче на полотнах давніх майстрів круг янгола, післаного з доброю вістю, не бійся, Захаріє, бо почута молитва твоя, – Артем скоса глипнув, гмукнув невиразно, чи то погоджуючись, чи, навпаки, як історик, що знайшов-перед-ким-похвалитися архівним документом, дивуючись із моєї дурости, гарні жінки їй у голові! — але підхопив і, з тим своїм тонко викривленим осміхом, яким мов наперед глузував із того, що збирався сказати, розвинув тему, хоч і в дещо несподіваному напрямку:

60

February 2019 Ukrainian People

“Як гадаєш, з ким із цих чотирьох вона спала?” – “Ось із цим”, – бозна-чом без вагань тицьнула я на крайнього хлопа справа, з по-вовчому близько посадженими очима й горбатим носом, – вовкуватий хлоп позував у півкроку, мов для рівноваги сторожко держачись за наставлену цівкою догори ґвинтівку, і моя певність щодо нього була тим дивніша, що сама я на місці тієї жінки якраз вибрала б іншого – того, котрий стояв найдалі, крайнім зліва, і дивився кудись убік, наче ціле те фотографування його не обходило: з-посеред усіх чоловіків на знімку, простакуватих селянських фізіономій, витесаних багатьма поколіннями тяжкого фізичного труда (зрештою, а війна що, не так само тяжкий фізичний труд?..), він єдиний був по-справжньому вродливий, пекучий красень брюнет, вдосконалена й ушляхетнена, чисто виголена версія Кларка Ґейбла – із застиглим в очах непідробним задавненим смутком, на який Кларк Ґейбл не спромігся б і за найпишніші гонорари: такий смуток треба ростити в собі роками, водномить його

не добудеш, таким смутком повняться наші народні пісні, здається, всі як одна в мінорі, навіть маршові, походні, слова не мають значення, бо жодним словам все одно не вмістити того смутку, ані не виповісти його першопричини, його бере тільки музика, і тому в брюнета були музичні очі, вони звучали Артем (радий усякій оказії підкріпити хирлявий зв'язок якимись предметними зобов'язаннями, як то звичайно буває під кінець і на початку, – коли випозичаються книжки, компакти й фотографії, вигадуються спільні справи, від яких потім нелегко відкараскатися…) спитав тоді про знімок: “Нащо він тобі?” – і я булькнула теж щось односкладово-маловрозумливе, типу думаюдещо-зробити-про-УПА, тема назріла (гейби перед нашим продюсером виправдовувалася!). Це була, звісно, чистої води відмазка, гониво на відчіпного, бо нічого такого я не думала. Про УПА, на моє тверде переконання, належалося знімати й писати виключно західникам, в яких у кожного ж у родині, коли пошукати, можна знайти як не

напряму “хлопців з лісу”, то вже напевно депортованих “за пособництво”, а що депортували їх цілими селами, і гаразд іще, що не повивозили всіх до ноги кудись за Єнісей, як поляки за Віслу, то питається – якої біди я мала би сунутися зі своїми п'ятьма копійками туди, де й без мене за кожним кроком комусь живі кості хрущать?.. Все, чим диспонувала я особисто, обмежувалося спогадами мами й вітчима, дяді Володі, про голод 1947-го року на Сході: дядя Володя (я так ніколи й не наломилася називати його бодай “папа Володя”, як хотілося йому і, напевно ж, мамі…), ходив тої зими, п'ятнадцятилітній пацан, разом із дорослими в себе в Одесі на підлідну, неводом, риболовлю й тим сяк-так підтримував родину – обабіч ополонок, розповідав, цілий день нерухомо, як примари, стовбичили опухлі, на слонових ногах жінки – чекали на викидувану з невода мільку, хапали її з криги й тут-таки зжирали сирою, – а по спасенний хліб і в нього, і в мами на Полтавщині виряджалися експедиції на Західну (“у Западну", вперто казав дядя

Володя, ніби ця простацька латка на його загалом досить чистій, як на одесита, мові була невід'ємна від тих подій і виправленню не підлягала: “у Западну” – і край, а “Західна” – то вже з лексикону наступного покоління). Ті здобичницькі виправи, напхом у консервній банці (і покотом – на даху) божевільного, без всякого розкладу й ладу чугикаючого від станції до станції товарняка “500-В” (в народі його з могильним гумором звали “п'ятсот-вєсьолим”: міг зненацька спинитись серед поля і простояти – де п'ять хвилин, а де п'ять годин, і так само зненацька рушити далі, лишаючи позаду струшений розсип нещасливців, що вискочили спорожнити міхурі, – сховку не було як шукати, при кожній зупинці вони просто валилися під насип покотом, чоловіки й жінки упереміж, поспіхом заголяючи зади, з єдиною гарячковою гадкою: встигнути – і потім видряпатися назад на своє місце, поки хтось інший не зайняв, – дяді Володі особливо гостро вбилась у пам'ятку ця невідступна тривога за місце, відай, трудно воно давалось захарчованому підліткові, що мусив штовхатися врівень із дорослими, мою ж уяву найдужче вражала ота безстатева оргія квапливого масового випорожнення вздовж состава – легкість, із якою людей перетворювано на стадо), – ті виправи по хліб були нітрохи не безпечніші від теперішніх, і також же

“по хліб”, – заробітчанських, до ще-західнішої Європи, до правдивої, шенґенської, заклумаченим “Ікарусом” по дорогах Словаччини й Польщі, де з кожного гайка може ледахвилю вихопитися навперейми яка-небудь російська мафія з “калашами”, – дядя Володя, що мандрував навесні 1947-го на даху “п'ятсот-вєсьолого”, згадував серед ночі сліпучий ліхтарик у вічі й заморозний доторк металу до підгорля: “Дєньґі єсть, пацан?..”. Якимсь дивом він здогадався обіруч відгорнути поли піджачка, в якому спав, внутрішніми кишенями назверх: чистий, мовляв, – інстинктивно ж і вичавив із себе, що бозна-звідкіля спливло на язик: “К брату єду…”, – і його лишили, шмонати не стали, хоча гроші в нього якраз були, ретельно зашиті матір'ю в труси на дорогу, а от брата – брата не було ніколи. В їхніх очах – в очах виснажених брудних людей, що похапцем поливали паруючою сечею залізничні насипи, – тодішня новоприєднана Галичина, восьмий рік плюндрована вздовж і впоперек фронтами й партизанкою, ще сяяла сліпучою “Європою”, оазою непомисленних розкошів, – так, як в очах нинішніх українських заробітчан шенґенська, – і тим, хто потрапив щасливо до неї добратися, вона з багацькою щедрістю вділяла од своїх розкошів: кому мішок сухарів, кому дві торбини круп і торбину гороху, а кому навіть повнісінький, натоптаний із

верхом мішок борошна – таке чудо невідь-як зуміла на собі до-перти звідкись із тих країв, із пересадкою в Здолбунові, покійна тьотя Люся, мамина старша сестра, – і так 1947-й не став для України, всупереч замірам вусатого Ґенералісимуса, ще одним, і вже остаточним, 1933-м, тож принаймні цю війну, в жодних підручниках історії не зафіксовану, УПА в Сталіна виграла: жодна продразвьорсточна команда не ризикнула б уступити наприкінці сорокових у західноукраїнське село “трусити хліб” (а якби здуру ризикнула, то стільки б її й бачили, що до того села на підступі, казав дядя Володя з хижим смішком сатисфакції, наче з відлунням того самого хлоп'яцького захоплення чужою силою – ох і накладуть комусь духопеликів! – і водночас, от же чудно, з ледве вловним відтінком неприязні, трохи ніби навіть заздрої, мовляв, еге ж, добре їм було там воюватися, а от поопухали б на льоду з моє, то подивився б я, чи сильно б тоді повиступали!..) Опухи опухами, могла б я заперечити дяді Володі (і заперечувала – подумки, ніколи вголос), а проте різниця з 1933-м таки була – була масова, і таки, по всьому видать, несогірше зорганізована армія, яка перед тим три роки поспіль тренувалась одбивати хліб од німців: досвід знадобився, і країна не вимерла. Як не рахувати фінської кампанії, то була, таки єдина Сталінова по-

разка, і ще сорок років по його смерті радянська історіографія одігрувалась за неї на “Западній” на всю силу добре оплаченої уяви, – що оплаченої, це ми, котрі тямущіші, без особливих зусиль просікли ще школярами: жодна тема не викликала тоді на перервах таких гарячих суперечок, як війна, – для наших батьків вона була ще живою, не книжною, і надто вже різнилася наколочена в родинах пам'ять проти того, що належалося завчати по підручнику, виникала суто хімічна реакція несумісности: клекотіло, булькотіло, і випадало в осад на адресу підручника чітке й презирливе: бре-ехня!.. Ось, в принципі, і все, що мені було реально відомо; м'яко кажучи – негусто. Так що УПА – ні, УПА була ні при чому. Просто, я не могла зоставити в Артема той знімок. Він був мій – чи, точніше, став моїм. І не тому, що мене ледве не на ньому узято без усякого з моєї сторони опору, а швидше навпаки: тому й без опору, що в мене немов уступила тоді чиясь чужа воля – от саме таке було відчуття. (Цілий день потому я лазила розбита, ніби мене пропустили в пральній машині через центрифуґу.) Молода жінка, що з аристократично невимушеною звичайністю стояла серед лісу в гурті чотирьох мужчин з автоматами й ледь помітно всміхалася, вирізнена плямою світла, мов химерним дефектом плівки, називалася – Олена Довганівна. А більше я, справді, нічого не знала.

— Про що ти задумалась?

— Я ніколи цього не зніму. Ніколи.

— Ти все зумієш, – кажеш ти так переконано, що мені робиться страшно. Твоя родина мовчки дивиться на мене з усіх фотографій разом. Просто неймовірно – що ти в мені знайшов? (Питання, якого в жодному разі не можна ставити вголос, вгризаюся за язик, – а то ти, чого доброго, й сам почнеш над цим застановлятися…) Чого я тобі не казала: коли ти вперше мене поцілував (точніше, то я тебе першою поцілувала – не в змозі довше зносити твого майже екстатично сяючого погляду, до якого тільки молитовно складених рук і бракувало: звісно, що ти мене боявся – де ж пак, телезірка, і взагалі…) – що мене по-справжньому потрясло, куди жорстокіше, ніж у п'ятнадцять, був вираз твого обличчя, коли наші уста роз'єднались, – вираз людини, котра, опинившись на вершині гори, бачить, як унизу, в долині, її місто западається в землю. Ти дивився, немов не впізнавав мене, немовби я блимотіла й одмінялася перед тобою з шаленою швидкістю, і гарячкова світлотінь щастя й жаху на твоєму обличчі навпростець віддзеркалювала моє блимотіння, – і так, через твої очі (погляди наші ще не роз'єднались), я на мить змогла вгледіти той землетрус унизу: німо, з вимкненим звуком валилися будинки й розверзалась земля – наче при зйомці з літака, од якої операторові смертельним захватом запирає дух… Звідтоді я знаю це почуття, воно нема-нема та й нагадує про себе, коротким стенаючим уколом: я стою на вершині гори, під твоїм поглядом, і спускатись мені — нема куди.

— Ти все зумієш, – кажеш ти з непохитною переконаністю в голосі. І аж тепер нарешті я розумію, чому при першій зустрічі мене так заскочила була твоя українська, ніяк не сподівалась почути: надто впевнено ти рухаєшся крізь життя, надто спокійну й самовладну зберігаєш у ньому поставу, ніби й не підозрюєш, що буває інакше. В тих усіх із нас, кому за тридцять і хто змалечку ріс у свідомості свого українства, рідко трапляється така природна – незащемлена – гідність: для такої постави треба мати за спиною щонайменше три-чотири покоління предків, внутрішньо незнайомих із будь-якими формами соціального приниження, – ситуація явно не наша, в Україні після XX-го століття практично вже неможлива, нізвідки їй було взятися… Дай мені руку. Яка гаряча. (В тебе прекрасні руки, найгарніші, що я коли бачила в мужчини, сильна, виразно виліплена кисть, довгі породисті пальці, чому я не Роден, чому не працюю бодай для реклами: така рука, крупним планом, на жіночому коліні, купуйте колготки Lycra?.. Ось на це я, відай, тільки й надаюся, оце моя верхня планка – рекламні кліпи знімати…) Не відпускай мене, чуєш? Я нічого не знаю – не знаю навіть, по правді, чи це те, що називається в людей любов'ю, чи якесь примусове втручання чужої волі (часом украдається й така підозра). Я не знаю, чого хотіти від майбутнього, і навіть – чи є у нас із тобою майбутнє; нічого не знаю. Тільки тримай мене, добре? Не відпускай. Ось так.

Ukrainian People February 2019

61

У к ра ї н с ь к а к у х н я

Як зробити День Валентина незабутнім День святого Валентина – це справжня романтична казка для закоханих. Нам постійно бракує часу одне на одного через безкінечну кількість справ. Але цей день має стати особливим і радимо почати його саме із романтичного сніданку. Що приготувати на 14 лютого та як зробити ранок незабутнім? До вибору меню для вечері слід підійти якнайуважніше. Традиційно вона має складатися із салату, основної страви і десерту. Краще приготувати щось оригінальне, відмінне від того, що ваша друга половинка бачить кожен день. І обов’язково – оформити у вигляді серця.

Тільки не перестарайтеся – робіть вибір на користь корисних продуктів, легких салатів і десертів. Для складання меню до Дня святого Валентина є кілька правил: • Вибирайте ті рецепти, які можна швидко приготувати • Страви повинні бути поживними, щоб насититися після робочого дня • Водночас страви мають бути легкими, аби не провокувати відчуття тяжкості в шлунку • Не забувайте про символіку – вона створить святковий настрій

Салат “Гранатове серце” Складники: • Куряча грудка 1 шт • Волоські горіхи 80 г • Твердий сир 180 г • Буряк 1 шт • Гранат 1 шт • Яйця 5 шт • Майонез 200 г • Сіль, перець за смаком

Як приготувати: Куряче філе відварюємо у

підсоленій воді до готовності і нарізаємо дрібними кубиками. Цибулю нарізати півкільцями або кубиками та обсмажити на олії. Яйця відварити круто і натерти на крупній тертці. Сир натерти на крупній тертці. Буряк відварити до готовності, очистити і натерти на крупній тертці. Гранат розібрати на зерна. Тепер викладаємо салат шарами у вигляді серця (або використовуючи форму у вигляді

Салат “Закохана пара” Продукти на дві порції: • 300 гр креветок, • 2 авокадо, • 2 варені яйця, • майонез. Спосіб приготування: Укладати шарами у вигляді двох сердець, кожен шар промазати майонезом: креветки, авокадо, яйця, сир. Як оформити: Салат прикрашають маслинами, яєчним білком, червоною ікрою.

Філе риби на грилі Морські продукти – не тільки ситні, але і легко засвоюються організмом, тому риба – ідеальний варіант для вечері.

62

February 2019 Ukrainian People

Складники: • знадобиться два філе судака або сьомги, • оливкова олія, • лимон, • сіль. Спосіб приготування: дві порції філе посолити, скропити соком лимона і обсмажити на грилі, змащеному олією. Сервірування страви: подавати краще з овочами і зеленню, можна з ківі і манго. https://yakulinar.net

серця), посипаючи за смаком сіллю і чорним перцем: 1 шар: курячого філе 2 шар: обсмаженої цибулі, змащений або политий майонезом 3 шар: трохи підсолені яйця 4 шар: сир 5 шар: волоські горіхи, политі майонезом 6 шар: буряк, майонез 7 шар: зерна граната https://ukr.media

Млинці з ікрою

Cкладники: • Борошно 1,5 склянки • вода 100мл • молоко 300мл • олія 4 ст.ложки • яйця 1-2 шт • масло вершкове для смаження • ікра червона • сіль Спосіб приготування:

У миску влити молоко, воду, розбити яйця, додати сіль, цукор, соняшникову олію. Вводити борошно малими порціями, помішуючи. Смажте млинці на розпеченій сковороді. Млинці можна згорнути трикутниками або як показано на малюнку. Зверху покласти ікру. https://yakulinar.net

Свинина із чорносливом

Цікаве поєднання, яке не буде занадто важким і можна швидко приготувати. Складники: • філе або шия свинини – 1 кг, • чорнослив – 300 г, • майонез – 6 ложок, • гірчиця – 3 ложки, • сіль, перець , • часник – 7 зубчиків.

Спосіб приготування: Чорнослив замочити на 20 хвилин, свинину вимити і висушити, підготувати суміш із гірчиці і майонезу, окремо підготувати суміш із солі, перцю і часника, м’ясо надрізати скибочками, але не до кінця, змастити спочатку сумішшю із часником, а потім – із гірчицею. У прорізи покладіть чорнослив, верх свинини змастіть залишками суміші, загорніть у фольгу і залиште на 6 годин. Потім готуйте у фользі протягом години при температурі 200 градусів, відтак розкрийте свинину і готуйте до утворення рум’яної скоринки. Сервірування страви: Подавати разом із овочами. https://yakulinar.net

М'ясо у горщиках із вершками Дивовижна за смаком й ніжна страва. Часу на приготування йде мінімум, а будь-яке м'ясо виходить м'яким і соковитим. Складники: • М'ясо – 800 г • Цибуля ріпчаста – 4 шт • Вершки – 8 ст. ложок • Олія – 4-5 ст. ложок • Сіль 1,5 ч. ложки (за смаком) • Перець чорний мелений – 0,5 ч. ложки • Спеції – 0,5 ч. ложки (ваші улюблені спеції для м'яса) • Вода або бульйон 300 мл Як приготувати: М'ясо миємо і ріжемо на шматочки необхідного розміру. Цибулю чистимо і нарізаємо так, як вам подобається. Злегка обсмажуємо шматочки м'яса на рослинній олії на сковорідці – хвилин 10. Додаємо до м'яса порізану цибулю, сіль і спеції. Добре перемішуємо і обсмажуємо ще хвилин 8-10. Викладаємо

вміст сковорідки у горщики і заливаємо необхідною кількістю води. Зверху викладаємо вершки. Закриваємо горщики кришкою і ставимо в духовку. Включаємо духовку на 200 градусів і готуємо хвилин 30. Якщо у вас м'ясо яловиче – час на підготовку збільшиться. https://ukr.media

Десерт “Ніжне задоволення” Приготуйте різнокольорове фруктово-йогуртове суфле з додаванням желатину. Колір суфле можна створити за допомогою соку фруктів, овочів або ягід. Почерзі залийте кольорове суфле у форми у вигляді серця. Після кожного залитого шару ставте форми із суфле у холодильник для застигання. Зверху залийте желе.

Горіховий торт без борошна Хочу запропонувати вашій увазі зовсім не складний, але шалено смачний горіховий торт. Для мене наразі, напевно, він найсмачніший. Коли його їси, отримуєш справжню насолоду, захоплення! Складники для тіста: • 1 ч.л. борошна; • 150 г волоських горіхів; • 150 г цукру; • 4 білка; • щіпка солі і лимонної кислоти; Для начинки: • 80 + 30 + 5 г темного шоколаду; • 1 ст.л. цукрової пудри; • 300 мл жирних вершків для збивання. Спосіб приготування: Волоські горіхи підсушити на сухій сковороді і потовкти, досить дрібно, але не на борошно. Збити білки із дрібкою солі і лимонної кислоти (можна кілька крапельок лимонного соку, а можна і без нього). Поступово додати цукор і збивати до твердих піків. Додати борошно, горіхи, перемішати до однорідності. З пергаменту вирізати 6 кіл 18 см в діаметрі. Кожне коло присипати борошном і розмазати тісто на кожне коло. Випікати у заздалегідь розігрітій до 220 С духовці. Випікати кожен корж 5 хвилин. Діставши із духовки, дати трохи охолонути і за допомогою широкої лопатки відокремити корж від паперу – дуже обережно, бо коржі дужекрихкі. Але якщо таке станеться, не переживайте – складіть їх як пазл. Розтопіть 80 г темного шоколаду на водяній бані до рідкого стану.

5 коржів змастіть шоколадом за допомогою пензлика, шостий залиште без шоколаду. Дайте при кімнатній температурі охолонути. Для крему: Збити жирні вершки, додати 1 ст.л. цукрової пудри. Збити. В окрему миску відкласти 4 ст. л. вершків. У вершки додати 30 г тертого шоколаду, перемішати. Тепер збираємо торт. На кожен корж намазати збиті вершки із шоколадом і зверху накрити нічим не змазаним коржем. Торт весь обмазати збитими вершками без шоколаду. Зверху посипати торт крупно натертим темним шоколадом. Поставити у холодильник. Дати постояти кілька годин. Усе, можна кликати до столу. Смачного!

ukrainians.today Ukrainian People February 2019

63