Ukrainian People November 2019 by Vadim Kucherak

Ukrainian People TM

November 2019

ГОЛОДОМОР

Рефат Чубаров:

Планомірне знищення українського народу

“Ми намагаємося, щоб ніхто не покидав Крим”

Школи українознавства діаспори

Як починалася війна на Донбасі

$1.95

Chicago Bars & Restaurants With Fireplaces ukrainianpeople.us

Голодомор-геноцид 1932-1933 років і нинішній погляд на ворога через приціл

Olga Ruda, Editor in chief "Ukrainian People" magazine

Знищити українців як націю – мета організаторів Голодомору. Остаточно ліквідувати мову, культуру, історію, все те, що робило нас унікальними в цьому світі. Тому масштаби злочину такі великі, тому вбито мільйони людей. Його жертвами стали й ті, хто вижили у 1932-1933 роках. Бо мали забути, хто вони, ким були їхні предки, що мають зберегти для світу їхні нащадки. Мали забути, хто і за що їх убивав. Смерть і забуття – ціль Сталіна та його поплічників щодо українців. Українці вижили і не забули. Ми живемо і пам’ятаємо. Ми є, бо пам’ятаємо. Пам’ятаємо про Голодомор. Ми пам’ятаємо, як внутрішні суперечки допомагали зовнішньому ворогу. Ми пам’ятаємо, що стається з тими, кому забракне снаги відстояти свободу. Хто проміняє її на хліб. Як, вслід за свободою, втратить і його. Ми пам’ятаємо, як дорого коштує віра у привабливі гасла. Як “землю селянам” перетворилося на “в землю селян”. Але ми також пам’ятаємо українців, які піднімалися на боротьбу проти комуністичного режиму. Своїми повстаннями вони завдавали йому дошкульних ударів, робили слабшим, неспроможним повторити потім де-інде, в поневоленій ним частині Європи, злочини масштабу Голодомору.

Ми пам’ятаємо тих українців, які ділилися останнім шматком хліба, як ослаблені голодом показували світові силу людяності. Ми пам’ятаємо помсту молодого українця у Львові за вбивство мільйонів його братів та сестер, яка стала виявом національної гідності. Ми пам’ятаємо тих українців, які берегли пам’ять про пережите, хоча платили за це волею чи навіть життям. Ми пам’ятаємо тих не українців, які мали силу казати світові правду, навіть тоді, коли ніхто не хотів її чути. Ця пам’ять – наш реванш за мільйони вбитих. Вона робить нас сильнішими, бо в пам’яті вони оживають і стають поруч з нами у нинішній боротьбі. Тому спадкоємці тодішніх вбивць досі прагнуть стерти цю боротьбу. Вони намагалися переписувати підручники історії в Україні, закривали тут архіви,

поширювали брехню про Голодомор у світі. Але правда виявилася сильнішою, пам’ять – нездоланною. І такими ж зробила нас. Руки дитини, яка двадцять років тому вперше запалила свічу пам’яті, стали руками солдата, які тримають автомат, захищають батьків. Очі, які тоді вмивалися сльозами від розповіді бабці про пережите у 1932–1933 роках, нині впевнено дивляться на ворога через приціл. Нація, яка єдналася в хвилини вшанування померлих від голоду в минулому, об’єдналася, аби захистити своє майбутнє, і створила потужну армію. Скорбота за вбитими предками дає сили захищати себе і нащадків. Ми пам’ятаємо! Ми сильні! Ми переможемо! Володимир В`ятрович Історик, публіцист, громадський діяч

Advertising 773-844-0401 Editor in chief: "Ukrainian People" magazine Olga Ruda olgaruda@yahoo.com

Place an ad, print or online: Marketing Department 773-844-0401 ukrainianpeoplemagazine@gmail.com

November 2019 Ukrainian People

Write to us: Universe Entertainment, Inc. 333 Busse Hwy, # 242 Park Ridge, IL 60068

News, articles, photos-video, and more: www.UkrainianPeople.us FB: www.facebook.com/UkrainianPeopleMagazines/

Наші інтерв’ю: Рефат Чубаров: “Ми намагаємося, щоб ніхто не покидав Крим”

→ CHICAGO, ILLINOIS, USA Школи українознавства діаспори Школа українознавства “Дивосвіт” Розслідування: Найтрагічніші злочини в День подяки

8 9 12

→ ЗДОРОВ’Я Застуда у дорослих і дітей. Як не захворіти, як відрізнити від грипу та як швидко вилікувати? Стоматологія лікаря Василя Барановського: коли людина – понад усе

14 16

→ UKRAINE П'ять років війни очима генерала Забродського Наша історія: ГОЛОДОМОР. Планомірне знищення українського народу Війна: Як починалася війна на Донбасі Відомі українці: Підкова Нарбута Наші традиції: Петриківський розпис – душа українського народу Мода: Ксенія Малюкова: “Коли вдягаємо автентичні сторічні строї, ми наче подорожуємо машиною часу” Спорт: Чемпіонат світу з легкої атлетики 2019 → DIASPORA Гайдемарі Стефанишин-Пайпер. Космічна Леді знову в Україні Як американець приїхав до Канади, аби відродити українську культуру... Діаспора Чикаго відзначила День Захисника “Вибухова” ONUKA в Чикаго змусила українців шаленіти від емоцій → ENTERTAINMENT Найцікавіші події Чикаго (November, 2019) Chicago Bars & Restaurants With Fireplaces Holiday Adventures Begin! Мандри: “Мiсто королеви” та “шершнiв” – Шарлотт Гумор Мистецтво: Юрій Винничук: “Література і мистецтво не прощають зради” Бізнес: Як побудувати персональний бренд Літературна сторінка: Марія. Самчук Улас Українська Кухня: Неймовірно смачні страви до Дня подяки

18 22 24 26 28 30 32

34 36 38 38 40 44 46 50 52 54 56 60 62

Наша обкладинка:

38 Subscribe to

Модель: Ольга Конічева Стрій: Espana Фотограф: Ірина Джуль Ірина Джуль – український фотограф. Людина, яка бачить те, що непідвладне поглядaм iнших. Її роботи немов дихають, вони живуть, наче прийшли до нас з фантастичних світів. Мисткиня відкриває двері в чудовий казковий світ. Іра вірить в те, що створює, що в кожного дерева є душа, своє життя і навіть смерть. І кожна її фотографія наповнена цієї глибокою історією. Розглядати свiтлини – ніби читати захоплюючу розповідь. Її тонке відчуття світу оживає в прекрасних картинах, на які хочеться дивитися знову й знову ... верстка і дизайн: Вадим Кучерак, facebook.com/vadim.kucherak

“UKRAINIAN PEOPLE” magazine

• Your first print issue will mail 1-3 weeks

from receipt of order.

• “Ukrainian People” magazine publishes 12

issues in an annual subscription.

• Offer good in U.S.A. only. • All orders subject to approval.

for just $ 110 per year or $65 for 6 month

SUBCRIPTION FORM: First & Last Name Email Phone Address SEND YOUR CHECK TO: Universe Entertainment, Inc. 333 Busse Hwy, #242, Park Ridge,IL 60068 ukrainianpeople.us/subscription

Наші інтерв'ю

РЕФАТ ЧУБАРОВ: “МИ НАМАГАЄМОСЯ, ЩОБ НІХТО НЕ ПОКИДАВ КРИМ” Ірина Басенко,

журналістка, громадська діячка, поетка. Авторка національного рекорду “Україна разом” – мапи України, вишитої вручну шістьма тисячами людей у всіх регіонах країни у 2014 році. Членкиня Національної спілки журналістів України.

“Ні, вам не можна їхати до Криму” – застеріг мене Рефат Чубаров наприкінці нашої з ним розмови. Після цього інтерв’ю до списку причин, чому мені краще не навiдуватися на окупований півострів, додалася ще одна – я співпрацюю з “екстремістською” (згiдно з російськими законами) організацією. Тут є привітний охоронець і гостинна адміністраторка Еміне, яка веде мене на кухню – пригостити кавою. На стінах розвішані картини з фотографіями кримських краєвидів. Вони зігрівають навіть мене, яка в Криму була лише туристкою. На дверях офісних кімнат вигравірувані таблички, продубльовані транслітом: “Зала засідань”, “Молитовна зала”, “Мустафа Джемілєв”, “Рефат Чубаров”... Власне, з Рефатом Чубаровим, головою Меджлісу кримськотатарського народу, ми поспілкувалися спеціально для Ukrainian People Magazine.

November 2019 Ukrainian People

- Пане Рефате, розкажіть будь ласка, чим є Меджліс і Курултай, як їх обирають і з якими повноваженнями? - У кримських татар є представницький вищий орган – Курултай. Це з'їзд 250 делегатів, які обираються під час прямих таємних виборів серед кримських татар і членів їхніх родин. І потім ці 250 делегатів на з'їзді обирають Меджліс – представницький орган кримськотатарського народу, який провадить міжнародну політику, розробляє і подає через своїх депутатів Верховної Ради законодавчі ініціативи, тощо. - Окупанти одразу почали переслідувати кримських татар? - У перші місяці окупації росіяни намагалися домовитися з Меджлісом. Для них було дуже важливо, щоб у тій брехливий мозаїці, яку вони малювали для західного світу, були всі пазли, і їм не вистачало кримськотатарського. Оскільки кримські татари ще напередодні захоплення Криму виступили проти будьякого втручання у внутрішні українські справи, і тим більше, щодо зміни статусу Криму з точки зору його територіальної приналежності. - Коли росіяни побачили, що їм не вдається заручитися підтримкою кримських татар – вони почали репресії? - Коли їм не вдалося заплановане, за декілька місяців вони викинули мене з Криму – як голову Меджлісу. 5 липня 2014 року мені на кордоні зачитали заборону про в'їзд, як вони вважають, на територію Росії. Росіяни не змогли домовитися з іншими членами Меджлісу. Згiдно з нашим регламентом, для оголошення позачергової сесії Курултаю потрібна одна третина делегатів. Aле вони не набрали кворуму, і їхня спроба провести позачергову сесію Курултаю, щоб переобрати голову, провалилася. Тоді вони посадили Ахтема Чийгоза (заступника голови Меджлісу – ред.). Це було в січні 2015 року, а вже 2016 році прийняли рішення щодо заборони діяльності Меджлісу як “екстремістської організації”. Таким чином, як вони вважають, знищили центр напрацювання і прийняття рішень, які є важливими для кримськотатарського народу. Але їм це не вдалося, оскільки ми перемістили нашу діяльність до Києва. - Як вдалося організувати діяльність у столиці, знайти це приміщення?

- Цей офіс зараз є нашою власністю, але нам суттєво допомогли наші міжнародні партнери. - Що зараз робите на міжнародних напрямках? - Наша діяльність є різносторонньою, ми, на жаль, не підрахували, скільки сотень візитів, зустрічей, поїздок було у нас за ці вже більше, ніж 5 років. Але я думаю, що якщо скласти візити пана Мустафи Джемілєва і його помічників, мої та моїх колег – набереться близько тисячі. Це не просто поїздки, це зустрічі з провідними політиками, з керівниками урядів, парламентів різних країн. І головною нашою темою є мобілізація міжнародної спільноти навколо України задля забезпечення територіальної цілісності і, в тому числі, деокупації Криму. - Яким чином ви дієте стосовно окупованого Кримського півострова? - Ми максимально намагаємося опікувати тих людей, які проживають в тимчасово окупованому Криму.

Взагалі, позиція Меджлісу і позиція народу звучить таким чином “Къырымда яша!” – “живи в Криму!” Ми намагаємося, щоб ніхто не покидав Крим – за будь-яких причин, умов. B той же час, не можемо забороняти людям, якщо вони відчувають якусь небезпеку. Але в Криму засуджують тих людей, які виїхали з його території в часи окупації. Пояснення, що там – окупанти, не приймаються. У нас кажуть, що окупанти прийдуть і підуть, а ти маєш бути на своїй землі. Це – позиція. - Як ви інтегровані в українське законодавство? На що буде скерована діяльність новообраних народних депутатів? - Цього скликання народних депутатів кримських татар, є троє: пан Мустафа Джемілєв, пан Ахтем Чийгоз і Рустем Умеров. Ми підготували пакет законопроектів ще за часів попереднього президента, це – продукт діяльності робочої групи, яка була створена в надрах Конституційної комісії. Один законопроект – щодо внесення змін до Конституції України в частині, що стосується Автономної республіки Крим, ми там уточнюємо змінами сутність Кримської автономії.

apply online at SELFRELIANCE.COM

Відкрийте нову «Selfreliance» Visa® кредитну картку або використовуйте вже існуючу з 12 жовтня 2019р. по 30 листопада 2019р. та отримайте спеціальну відсоткову ставку 1,99% APR* на будь-який переказ балансів і нові покупки протягом 6-ти місяців. ДЛЯ ВЛАСНИКІВ НОВИХ ТА ІСНУЮЧИХ «SELFRELIANCE» VISA® КРЕДИТНИХ КАРТОК. *APR = Annual Percentage Rate. Transactions completed 10/12/2019 through 11/30/2019 will receive 1.99% APR for 6 months from date of transaction. Finance charges will begin accruing on date of transaction. After the promotional time frame expires, remaining balance will migrate to the standard APR applicable on Selfreliance VISA® accounts. The current APR is 14.9% for Visa® Classic credit card and 9.9% for Visa® Platinum Preferred credit card. Qualiﬁcation is based on an assessment of individual creditworthiness and our underwriting standards. For further information, please call toll free 1.888.222.8571. All SFCU loan programs rates and terms are subject to change at any time without notice. EQUAL OPPORTUNITY LENDER

7345 Orchard Lake Rd., West Bloomﬁeld, MI 48322 248-487-0330 973-887-2776 60-C N. Jeﬀerson Rd., Whippany, NJ 07981

313-366-0055 558 Summit Ave., Jersey City, NJ 07306

201-795-4061

586-757-1980

630-307-0079

БЕЗ ОПЛАТИ ЗА ПЕРЕКАЗ БАЛАНСУ

302 E. Army Trail Rd., Bloomingdale, IL 60108

протягом 6 місяців

847-359-5911

136 E. Illinois Ave. #100, Palatine, IL 60067

APR

Home Oﬃce: 2332 W. Chicago Ave., Chicago IL 60622, 773-328-7500

1.99

734 Sandford Ave., Newark, NJ 07106

973-373-7839

та нові покупки ВІДКРИЙТЕ ДЛЯ СЕБЕ НАШІ ПЕРЕВАГИ

11838 Jos. Campau, Hamtramck, MI 48212

ï Оcені і ЦПереказ балансів

26495 Ryan Rd., Warren, MI 48091

Unio n

773-589-0077

Credit

5000 N. Cumberland Ave., Chicago, IL 60656

F e d e r a l

SELFRELIANCE.COM

Наші інтерв'ю

- У чому полягає Кримська автономія у вашому баченні? - Це практично реальне рівноправ'я кримськотатарського народу, української і російської етнічних спільнот. Тобто ми визначаємо, що джерелом кримської автономії є право корінного народу на самовизначення в складі Української держави. Ми пропонуємо встановити чіткі правові механізми щодо створення представницького органу Кримської автономії, ми говоримо про принципи створення виконавчої влади в Криму. - Чого очікуєте від нової влади? Чи буде можливість прийняти ці законопроекти та завершити розслідування репресій та геноциду кримськотатарського народу? - Ми з паном Мустафою Джемілєвим мали всього одну зустріч з паном президентом, це було в серпні. Він сказав тоді, що він не уявляє собі, щоб його діяльність була антикримською. Отже, ми чекаємо від нової влади якихось таких дій, які би були скеровані на відновлення територіальної цілісності.

Або Україна відновлює свою територіальну цілісність, і вона тоді зберігається як держава, або кримські татари підпадають під абсолютний гніт Російської Федерації. А тоді їхня доля вже заздалегідь відома – росіяни зроблять все для того, щоб витіснити і вичавити кримських татар з Криму. - Доктор юридичних наук Борис Бабін висловив думку, що наразі в Криму окупаційна влада навмисне переводить активність кримськотатарського руху з національно-визвольного у релігійноопозиційний формат. Ви згодні? - Росіяни пильно слідкують за світовими тенденціями, процесами, і якщо зараз вони вважають, що питання, пов’язані з тероризмом, екстремізмом, релігійною нетерпимістю, особливо, ісламським екстремізмом – вони є в тренді, то в Москвi намагаються максимально це використовувати. Ми це бачили, коли вони завойовували Чечню – намагалися показати і першу, і другу війну, як нібито боротьбу держави з ісламістами, які, мовляв, з усього світу стеклися до Ічкерії. Те саме зараз намагаються зробити з Кримом,

November 2019 Ukrainian People

переконати західну думку, що вони не проти кримських татар, а проти “поганих” кримських татар – проти ісламістів. - Є якийсь пул організацій, які від імені кримськотатарського народу висловлюють їм підтримку? - Коли росіяни окупували Крим, вони одразу ж поставили вимогу до всіх організацій перереєструватися відповідно до законів Російської Федерації. І оця перереєстрація мала на метi не лише просто ввести їх в правове поле країни-окупанта, але і вичистити тих, які були б небажаними. Не зумівши перетягти на свій бік Меджліс, вони поставили завдання створити організації, які на себе перетягнули би де-факто представництво кримських татар. Окупанти їх створили, але народ за ними не пішов. Та це не заважає російській пропаганді представляти ці організації такими, що нібито презентують інтереси кимськотатаського народу. - Але там якийсь час ще залишалися ваші медіа... - У нас було два кримськотатарських ЗМІ – ATR і Кримська агенція новин. Ми робили все, щоб вони залишилися в Криму – для нас було дуже важливо, щоб наші журналісти працювали там – але окупанти не надали їм ліцензії, більше того – почали їх переслідувати, аж настільки, що ЗМІ були вимушені евакуюватися в Київ. Росiяни не дали можливості зареєструватися Українській православній церкві, католицьким організаціям. - Я так розумію, що у вас не було можливості вийти на прямий контакт з Москвою під час перших окупаційних днів? Щоб якось домовитися без посередництва української влади, тим більше, що тоді і влади, як такої, не було. Чи були такі спроби? - Така можливість була, і я її не відкидав, але я не приймав умови, якими обставили можливу зустріч. Останнього разу мені її пропонували напередодні 9 травня, і буквально 7 травня тогочасний так званий представник Росії в Криму, був такий Бєлавінцев, сказав, що ми ввечері вилітаємо до Москви. Мовляв, полетимо вдвох, та я назвав групу людей, з якими хотів би летіти і запитав, які будуть обговорюватися питання. Він сказав, що питання будуть озвучені на місці, і я відмовився. - Тривалий час була повна товарна блокада Криму, також і зараз є обмеження щодо ввезення товарів, постачань електрики та води на окупований півострів. Як до цього ставляться кримчани, чи не почувають себе покинутими в клітці з диким звіром?

- Кримські татари це сприйняли не лише спокійно, але й зі схваленням. Вони розуміють, чому на це потрібно було піти, що окупант повинен нести якесь певне навантаження. Для того, щоб якомога скоріше їм довелося розлучитися з цією територією. Потрібно пояснювати людям, що ніхто не здійснює цих кроків, щоб додатково ускладнити життя в Криму. Саме ця громадська блокада підтримала людей, які очікують на повернення України – вони побачили, що не все втрачено. - Чи є надії на повернення Криму, і чи не зменшується кількість людей, які у це вірять? Адже багато хто навіть в Україні говорить про Крим, як про втрачену територію. - Час у нашому випадку не виліковує, а додатково ускладнює життя – підростають діти, їм треба отримати вищу освіту. Вони не всі можуть виїжджати на материкову Україну, їдуть в російські вишi. Деякі виїжджають за кордон і більше не повертаються. Або хлопці підростають, і їх забирають до російської армії, і, зазвичай, відправляють за межі Криму – подалі, щоб вони теж не поверталися. Виникає дуже багато питань, пов’язаних з власністю, люди все більше пов’язуються такими певними обставинами. Час грає проти нас. - Кримські політв’язні не потрапили до спискiв обміну і далі залишаються заручниками. Наскільки ви обізнані з ситуацією щодо їх утримання в РФ? - Із всіх тих, хто зараз сидять, не знаю жодного, який би зламався десь на суді, а потім “прокинувся” і просив пробачення. Всі вони виявилися достойними людьми. Жоден з них не давав показів брехливих, неправдивих, чи щоб “потопити” іншого. Вороги утримують таких людей, бо вони не йдуть на співпрацю з окупаційним слідством. Але є жахливі ситуації, скажімо, братів Тимура й Узеіра Абдуллаєвих, у них на двох – 30 років ув’язнення. Це – спортсмени, чудові дитячі тренери. Або Сервер Мустафаєв – він був дуже активним у розбудові правозахисного руху “Кримська солідарність”, опікувався кримськими політв’язнями. Його затримали в Криму в травні 2018 року за підозрою в тероризмі, і наразі етапували в Росію. Будь-яка людина, яка працює чи співпрацює з “Кримською солідарністю” – над нею висить загроза. - Ми знаємо, що у кримськотатарського народу своєї армії хоч і нема, але герої є. Кого ви можете назвати серед героїв сучасної війни з Росією? - У нас є організація кримських учасників АТО, її очолює Іса Акаєв (командир батальйону “Крим” – авт.). Одним з таких цікавих хлопців-добровольців я можу назвати Енвера Віліляєва. Та, зазвичай, у бійців є рідні в Криму, і називати імена небезпечно. Різні є люди, деякі з достатньо складними біографіями, але вони щирі в тому, чому захищають Донбас – для них шлях додому йде через звільнення всієї України. Ці хлопці просто знають, що іншої дороги нема.

1-800-361-7345 meest.com

Корпорація Meest вітає Вас з Днем Подяки! Хай любов та радість наповнюють Ваші серця!

MEEST CHICAGO 820 Ridge Ave., Unit J Lombard, IL 60148 tel: 1-877-889-1103 630-889-1100

MEEST PALATINE 1645 Hicks Road, Unit K Rolling Meadows, IL 60008 tel: 847-208-8451

MEEST KARPATY 2235 W. Chicago Ave. Chicago, IL 60622 tel: 773-489-9225

Chicago Illinois, USA

Школи

українознавства діаспори Галина Саранча У другій половині 40-х років XX ст. на звільненій від фашистської окупації території Європи перебували близько 200 тисяч переміщених осіб української національності. Згідно з даними Центрального представництва української еміграції в Німеччині (ЦПУЕН), тільки в американській окупаційній зоні серед українського загалу було 303 професори, 102 доценти та 75 наукових працівників. Ще одним важливим чинником, який посприяв бурхливому розвиткові української науки та освіти в еміграції, було те, що серед переміщених осіб перебувала значна частина молоді. Згідно з статистичними даними ЦПУЕН, у трьох окупаційних зонах були 25654 дітей та молоді української національності віком до 20 років. Зважаючи на соціальний склад та освітній рівень української еміграції, яка тимчасово перебувала в Західній Європі, стає зрозумілим, чому стан нашої освіти та науки тут був на такому високому рівні. У місцях найбільшого зосередження біженців створювали школи – у французькій, американській та британській зонах було 79 початкових, або так званих народних українських шкіл, що охопили 3226 учнів. Також 25 середніх шкіл, де навчалися 2578 учнів. Такий стан розвитку освіти в еміграції після завершення Другої світової війни можна назвати своєрідним феноменом, який не мав аналогів в історії української еміграції.

November 2019 Ukrainian People

з таборів для переміщених осіб велика частина українців переїхала до США, де вони зіткнулися з проблемами адаптації. Рідко хто з новоприбулих думав відразу про продовження освіти. Більшість докладали зусиль для засвоєння англійської мови, необхідної для працевлаштування та забезпечення життєвих потреб. Однак, з огляду на високу національну свідомість, батьки прагнули, щоб їхні діти, пристосовуючись до життя в американському середовищі, не забували української мови, зберігали національну самобутність. У США перші школи українознавства для дітей почали організовуватися вже у 1949 році. Ініціатором заснування першого такого закладу був Костянтин Кисілевський, який до переселення у США був директором української школи в таборі для переміщених осіб у Німеччині. У той час, коли більшість наших емігрантів були стурбовані проблемами пристосування до нових умов життя, К. Кисілевський вже за три тижні організував школу українознавства в Нью-Йорку. Першими її учнями були члени місцевого осередку українського Пласту. Школа спочатку налічувала всього 18 учнів, яких було розділено на три класи. Навчання проводилося тричі на тиждень, по п’ять годин. Чисельність школярів зростала з прибуттям нових емігрантів. Протягом 1950-51 навчального року у школі українознавства займалися 94 учні у п’яти класах; навчання проводили 15 вчителів. У 1949 році школи українознавства були також засновані в Чикаго і Нью-Гейвені. Наступного року число шкіл значно зросло – вони відкрилися у Детройті, Клівленді, Денвері. Пізніше такі школи організували у Нью-Арку, Балтиморі, Йонкерсі, Філадельфії, Бостоні, Гартфорді, Пассейку. Наприкінці 1952 року у Нью-Йорку та Чикаго діяли по дві школи українознавства. Українські ентузіасти з гуртка дітей, без будь-яких для цього засобів чи допомоги, створювали установи, в яких виховували покоління свідомих патріотів України. Батьківщини, яку вони вже не пригадували у своїх дитячих спогадах, але любов до неї прищеплювалася їм назавжди. Організація шкіл у Чикаго, де навчалася найбільша кількість

українських школярів, пройшла непростий шлях. Про перші кроки школи українознавства, заснованої при катедрі св. Володимира у 1949 році, О. Коновал зазначав: “На початку школа мала 9-ро дітей, згодом – 12… Не мали жодного бюджету. Перші книжечки, крейду, тощо купував сам учитель”. Школу українознавства при катедрі св. Миколая у Чикаго заснувало “Товариство опіки над молоддю”, яке восени 1950 року організувало для українських дітей “Клуб молоді”, що став місцем зустрічей та розваг. Однак, старше покоління бажало, щоб діти не тільки могли спілкуватися зі своїми ровесниками рідною мовою, але й вивчали українську мову, історію, культуру та виховувались, як патріоти своєї вітчизни. Так, за ініціативою батьків була організована школа українознавства, в якій спочатку навчалися 13 дітей. Труднощі в організації навчального процесу школи долалися завдяки благодійності та самовідданості чиказьких українців. Спочатку навчалися в тісних приміщеннях клубів за більярдовими столами, щоправда, безкоштовно. Треба було думати про оформлення курсів на шкільний лад і про відповідні шкільні приміщення. Ініціативу у цій справі перебрало на себе товариство вчителів “Учительська Громада”. Восени 1951 року Управа товариства організувала курси українознавства при парафіяльній школі св. Миколая, а на управителя запросила професора О. Левицького. Отець-парох ігумен В. Гавліч надав курсам безоплатне приміщення (три зали кожної суботи) та подбав про безкоштовні шкільні підручники.Вчителі за прочитані лекції отримували винагороду. Завдяки цій шляхетній допомозі курси зміцнювали й розширювали навчальну базу. У 1952 році в школі українознавства в Чикаго навчалися вже 170 українських дітей. Розпочалося будівництво окремого приміщення для школи, яке було завершене у березні 1953 року. Оскільки школа українознавства існувала при греко-католицькій парафії св. Миколая, важливим напрямом її діяльності було релігійне виховання. Адже українська греко-католицька церква в Америці мала за мету дати дітям українських батьків національне виховання.

Ще одним виховним завданням було виявлення місця українця в американському суспільстві. У дітей виховували розуміння того, що їм потрібно любити свою нову батьківщину, яка прийняла їх, але при цьому не забувати землю своїх батьків. Українські педагоги вважали, що ці дві речі цілком можна поєднати. Українська освіта, вважали вони, може бути вагомим внеском в американську культуру. У березні 1953 року було засновано Вчительську Раду, метою якої було об’єднання та керівництво існуючими у США загальноосвітніми українськими школами, а також створення єдиної шкільної програми. Першим президентом цієї Ради став Е. Царський. Вчительська Рада існувала як відділ при Українському конгресовому комітеті, який розробляв навчальні курси, а також встановлював правила щодо діяльності шкіл українознавства. Вчительська рада також займалася видавництвом підручників для шкіл та розробкою навчальних планів для вчителів. Вона ставила перед школами українознавства завдання – не обмежуватися лише навчанням дітей читати і писати українською мовою, а також виховання дитини – патріота України. Виховними засобами мало стати вивчення української літератури, історії, культури, організація виступів дітвори з нагоди шкільних і національних

свят – таких, як Листопадові роковини, Шевченківські свята та інші заходи й виховні моменти, що зворушують юну душу та плекають в ній пошану й любов до своєї нації. За чотири роки існування Вчительська рада видала два підручники для шкіл: “Рідне слово” – підручник з українознавства, підготований професором К. Кисілевським, та “Українська мова” Б. Романенчука. На початку діяльності шкіл українознавства навчальний процес нагадував скоріше атмосферу приватного виховання. Школи влаштовувалися у приміщеннях українських установ та організацій, бо власних приміщень через відсутність коштів не мали. Однак, навчання в школах велося справжніми фахівцями своєї справи, адже більшість вчителів мали педагогічну освіту європейського рівня та чималий досвід роботи на педагогічній ниві. Праця вчителів у школах українознавства потребувала повної віддачі та ентузіазму, проте, за свою роботу вчителі отримували мінімальну зарплатню, а часто працювали і без оплати. Навчання у школах українознавства тривало вісім років. Перші чотири роки початкового навчання учні вивчали українську мову і літературу, пізніше у середніх класах до цих предметів додавалися історія України, географія та українська культура. У середині 50-х років у школах українознавства

були введені випускні іспити (“матура”). Учень школи українознавства на завершення свого навчання повинен був скласти два іспити: з української мови та історію України або культуру України, за вибором. Іспити складалися із двох частин – письмової та усної. Усний екзамен передбачав відповідь студента з таких дисциплін як українська мова, література, історія, культура і географія. Екзаменаційна комісія складалася з вчителів школи, а також інспекторів, яких забезпечувала Вчительська рада. У 60-х роках минулого століття система освіти в школах українознавства набула більш стабільного характеру. Чимало шкіл, завдяки намаганням українських громад, отримали власні приміщення. Найбільш чисельна школа українознавства в Чикаго у 1969 році мала 740 учнів, а подібний заклад у Детройті налічував 405 вихованців. Загалом школи українознавства в США відвідували 10 тисяч учнів. У 450 класах 76 шкіл навчання вели 400 вчителів. Чотири школи мали власні приміщення. Наприкінці 80-х років українці серед інших національностей США посіли одне з перших місць в країні за відсотком тих, хто здобув вищу освіту. Вони гідно репрезентували свій народ перед багатонаціональним американським суспільством. http://vuzlib.com/

Школа українознавства

“Дивосвіт” І чужому научайтесь, й свого не цурайтесь. Тарас Григорович Шевченко Олеся Кучер Cуботні ранки для нас – особливі, адже їдемо в українську школу “Дивосвіт”, де на нас чекає куточок України на чужині. Затишна та родинна атмосфера, захоплюючі уроки та позакласні гуртки плекають любов та повагу до історії й культури прадідів. Уже четвертий рік функціонує школа “Дивосвіт”, яка була заснована групою батьків-ентузіастів та натхненних вчителів. Щоб зберегти рідну мову та своє коріння, долучитись до безцінного скарбу національних традицій. Заняття вiдбуваються в новому приміщенні, в класах з доступом до сучасних засобів технології, що робить навчання цікавим та продуктивним. Наш колектив – це молоді, висококваліфіковані, обдаровані вчителі з великим досвідом в Україні та за кордоном, які докладають усіх зусиль, щоб діти отримували справжнє задоволення від навчання та мали живий інтерес до нього. У нас навчаються діти віком від 3 до 16 років, від садочка й до випускних класів. Програму створено з урахуванням вікових особливостей, застосуванням ігрової форми навчання, індивідуального

підходу. Діти мають можливість вивчати не лише рідну мову, але й літературу, історію, географію та культуру України. Вчителі навчають правильно висловлюватись і писати сучасною українською мовою. Після уроків для бажаючих, проводяться заняття гри на бандурі. Наші юні бандуристи вже неодноразово виступали на різноманітних фестивалях та культурних заходах української громади. Щосуботи ми з радістю поспішаємо на зустріч з новими шкільними пригодами, адже школа – це не лише навчання, це також і свята. Ми одягаємо вишиванки, колядуємо, розмальовуємо писанки. Діти з радістю беруть участь в шкільних святах: Маскарад, Пікнік “Золота Осінь”, Свято Миколая, Вертеп/ Колядки, Шевченківське свято, День матері. А відвідування українського національного музею – завжди особлива подія. Дивосвіт – це школа, до якої приємно ходити; це – друга родина, куди нашi дітки біжать із задоволенням, де у них багато друзів, де всі їх знають і де вони можуть вільно спілкуватися рідною мовою. Батькам теж подобається в школі, адже тут панують співпраця, взаєморозуміння і взаємоповага.

November 2019 Ukrainian People

Ми завжди раді вітати нових учнів. У нас панує тепла атмосфера, тож ваша дитина поспішатиме до улюблених учителів та друзів, за новими відчуттями та знаннями. Наша школа вдячна педагогічному колективу за відданість справі, за терпіння та творчий підхід, а також батькам за їхніх чудових дітей, за допомогу та розуміння. Дякуємо “Vlad Holub Photography” за професійну фотосесію. Величезна подяка журналу “Ukrainian People Magazine” і Olga Ruda за те, що завжди з нами, за тепле ставлення. Висловлюємо вдячність Кредитівці “Самопоміч” і керівнику відділу маркетингу Walter Tun за фінансову підтримку. Особлива подяка нашим недавнім спонсорам – компанії “Vista Trans Holding”, її власникам Oleksandr & Tetiana Popovych, Tamaz Giorgadge, менеджеру з маркетингу Sviatoslav Bukriy за щедрий чек і віру у майбутнє нашої української молоді! Навчання відбувається за адресою: 202 E Schaumburg Rd., Schaumburg IL 60194 з 9:00 год. ранку до 12:30 пополудні. Довідки за телефоном: 847595-0645.

Р о з сл і ду в а нн я

Найтрагічніші злочини в День подяки Люда Руда

Щороку американці відзначають День подяки в четвертий четвер листопада. У 2019-му вiн випадає на 28 листопада. Це свято американці зазвичай зустрічають в колі сім'ї, запікаючи індичку, і за обіднім столом дякують Богові за все гарне, що мають. Ця дата має бути приводом для подяки, але іноді затьмарюється нерозкритими вбивствами і зникненнями. Декотрі з жертв теж планували провести День подяки з рідними й близькими. Та цьому не судилося статися.

Також під час стрілянини вбили одного з онуків Бріттів, п'ятирічного Джеремі Брітт-Байінтавонга. Дві інші особи, які були присутні в будинку, були поранені, але вижили. Свідки бачили, що невідомий підозрюваний утікав від будинку, де був помічений темного кольору повнорозмірний пікап Ford, приблизно 1970-го до 1980-го року випуску. Авто залишало місце злочину на великій швидкості з вимкненими фарами. Досі вбивство залишається нерозкритим.

Вбивство сім'ї Блаунт

Вбивство Бет Лінн Барр

28 листопада 1985 року Джо Блаунт проводив День подяки зі своєю родиною в трейлері в Лейк-Уерт, штат Техас, коли його 15-річна дочка Анжела знайшла портфель на ганку. Коли відкрила знахідку, вибухнула бомба, яка вбила Джо, Анжелу і її 18-річного двоюрідного брата, Майкла Коламбуса. У 1999 році чоловік на ім'я Майкл Тоні був засуджений до смертної кари за ці вбивства. Головними свідками були його колишня дружина і колишній кращий друг, які стверджували, що бачили, як він підкладає бомбу. Вирок Тоні був скасований після того, як з’ясувалося: звинувачення приховує докази, що ставлять під сумнів провину Майкла. Тоні був звільнений від смертної кари у вересні 2009 року, але загинув в автокатастрофі вже через місяць. Вбивцю так і не знайшли.

Близько 2-ї години після обіду шестирічна Бет Лінн Барр вийшла з початкової школи Джонстона на проспекті Франкліна. Вона перейшла вулицю з однокласниками і попрямувала пішки до самої своєї домівки на бульварі Принстон. Бет повернула ліворуч на проспект Марлборо, потім відразу направо на проспект Треймор. Там, за словами очевидця, якийсь чоловік затягнув школярку, що підходила до опису Бет, у тьмяний синій седан із червоно-білими номерними знаками. Це був останній раз, коли хтось її бачив. Батько Бет, Чарльз, був поліцейським у Вілкінсбурзі. Правоохоронці почали діяти, коли дитина не прийшла додому зі школи. Раніше того ж дня до молодої жінки на автобусній зупинці звернувся з пропозицією підвезти підозрілий чоловік за кермом синього седану, і вона згадала номерний знак автомобіля. Авто було знайдено в найближчому агентстві з оренди, але записи показали, що договір оренди не був підписаний. У березні 1979 року Джозеф Леонард з Монровілля натрапив на частково присипаний землею скелет, коли він гуляв зі своїм собакою в лісі поблизу Джонстон-роуд в Монровіллі, навпроти частини меморіального кладовища Рестленда. Не було сумнівів, що це Бет. Хоча бруд та листя покривали її рештки, Бет залишилася одягненою в червоний брючний костюм, сині тенісні туфлі та

Зникнення Карен Мітчелл В День подяки 25 листопада 1997 року, 16 річна Карен Мітчелл залишила школу на перерві щоб відвідати магазин своєї тітки. Вийшовши з торгово-розважального центру Bayshore в Евриці, штат Каліфорнія, Карен попрямувала в бік школи, але безслідно зникла. Свідок повідомив, що бачив, як вона сідала в новенький синій седан з літнім сивим чоловіком за кермом. Одним з підозрюваних став Роберт Дерст, ексцентричний мільйонер, який знявся в документальній передачі каналу HBO “Таємниці мільйонера”. Вважається, що він несе відповідальність за зникнення його дружини Кетлін Дерст в 1982 році, але тоді йому вдалося уникнути покарання. Влада намагалася знайти зв'язок Дерста з іншими нерозкритими злочинами. До слова, у 2016 році Дерст отримав 7 років і 1 місяць в'язниці за незаконне володіння вогнепальною зброєю. Він також підозрювався у вбивстві своєї помічниці Сьюзен Берман. Прокурор округу Лос-Анджелес Джон Левін встановив чергове слухання з питань вбивства та інших питань на 28 жовтня 2019. Розгляд справи повинен розпочатися 13 січня 2020 року.

Вбивства Кімберлі Райлі і Джеремі Брітт-Байінтавонг 28 листопада 2002 року в Такомі, штат Вашингтон, де проживали Джозеф і Еванджелін Брітт, відбулася вечірка на честь Дня подяки. Однією з присутніх була 19-річна Кімберлі Райлі, брат якої дружив з родиною Бріттів. В ту ніч невідомий нападник зробив кілька пострілів через одне з завішених вікон. Кімберлі була вбита двома пострілами в груди і померла в лікарні.

November 2019 Ukrainian People

плісове пальто, в якому вона була в день викрадення. Згiдно з повідомленням тогочасного помічника головного заступника короля Ентоні Паньковського, дівчинку кілька разів ударили ножем в груди. Експертиза не змогла тоді визначити, чи мало місце сексуальне насильство. Вбивця так і не був знайдений.

Масове вбивство на Флориді Для однієї родини у Флориді радість Дня подяки перетворилася на цiлковитий жах. “Я чекав 20 років, щоб це зробити”, – бурмотів 35-річний Пол Мерхедж, розстрілюючи свою родину на День подяки 2009 року. Після традиційного обіду вони зібралися біля фортепіано щоб заспівати різдвяних пісень на радість шестирічній Макайлі Сіттон, яку незабаром відправили до ліжка. Це було армагедоном, який тільки можна собі уявити: Пол, який цілий вечір поводивcя нормально, підняв пістолет і почав методично розстрілювати своїх жертв. На місці події загинули його 33-річні сестри-близнючки Карла Мерхедж та Ліза Найт, яка була вагітною. Мерхедж також застрелив свою 76-річну тітку, Раймонду Джозеф. Потім піднявся нагору в дитячу і холоднокровно застрелив племінницю Макайлу, яка вже спала. Вбивця також важко поранив свого зятя Патріка Найта та 52-річного Кліффорда Гебара, які вижили після тривалого лікування. Після масового вбивства пошуки Мерхеджа, який утік з місця трагедії, тривали декілька тижнів. Аж до січня 2010 року, коли після шоу “Найбільш розшукувані злочинці Америки” (America’s Most Wanted) сусіди видали його правосуддю. Підозрюваний жив в бідному кварталі Флориди, Кіс, під вигаданим іменем. Тут його й знайшли з готівкою у сумi 12 тисяч доларів, яку він зняв з банку перед Днем подяки. У жовтні 2011 року Мерхедж визнав свою провину після укладення угоди, яка позбавила б його смертної кари; замість цього він отримав сім пожиттєвих термінів. Як можна було очікувати, вирок спричинив величезний протест сім'ї, емоційний та юридичний. Скорботний батько 6-річної Макайли Джим Сіттон на колінах благав суддю не приймати угоду. Сіттон також подав позов проти батьків Мерхеджа, стверджуючи, що вони запросили убивцю на свято, не попередивши господарів про те, що їхній син може бути небезпечним.

Здо р о в ' я

Застуда у дорослих і дітей Як не захворіти, як відрізнити від грипу та як швидко вилікувати?

Як не захворіти: профілактика застуди та ГРВІ Найкращою стратегією проти застуди та гострих респіраторно-вірусних інфекцій (ГРВІ) є заходи щодо їх профілактики. Ось ключові поради досвідчених лікарів, як уникнути застуди: • Із приходом сезону застуд дотримуйтеся правил особистої гігієни з особливою ретельністю. Мийте і дезинфікуйте руки після відвідин усіх громадських місць: віруси є чутливими до дезинфікаційних засобів, і це дозволить зменшити їх поширення через руки. • При чханні й нежиті використовуйте паперові хустинки. Коли чхаєте, завжди намагайтеся використати хустинку – це попередить поширення інфекції далі. • Провітрюйте приміщення 2-3 рази на день по 15-20 хв. Найчастіше в осінньо-зимовий період люди заражаються, тривало перебуваючи в закритих приміщеннях. • Уникайте паління. Повітря, що містить тютюновий дим, є сильним подразником для слизової носоглотки та легенів, а людина, яка палить, буде більш схильною до інфікування. • Робіть вологе прибирання приміщень – двічі на день. • Якщо ви захворіли, залишайтеся вдома. Це корисно й для вас, бо зможете швидше вилікуватися, і для вашого оточення – не будете “ходячим джерелом інфекції” для інших. • Харчуйтеся правильно: вживайте якнайбільше ягід, фруктів та овочів, що містять багато вітаміну С, наприклад, малину, шипшину, порічки, смородину, петрушку, шпинат, цибулю, ківі, грейпфрут. Корисними продуктами у період застуд є часник, імбир, куркума, гвоздика – вони містять ефірні олії, фітонциди та інші компоненти, що допомагають організму не захворіти. Профілактикою будь-яких хвороб є заходи, спрямовані на зміцнення імунної системи, а це: • збалансоване харчування; • регулярні заняття спортом; • достатній час для відпочинку, загалом здоровий спосіб життя; • попередження розвитку хронічного стресу.

Основні симптоми застуди та ГРВІ. Як розпізнати хворобу? Отже, якщо ви, все-таки, захворіли, тоді як розпізнати основні симптоми застуди та ГРВІ? Ознаки грипоподібних станів та гострих респіраторних вірусних інфекцій (ГРВІ): • температура ≥38 C°; • закладеність та виділення з носа; • кашель (сухий чи вологий); • біль у горлі; • загальна слабкість, втома.

November 2019 Ukrainian People

Небезпечною вірусною хворобою, що потребує особливої уваги, є грип. Для підтвердження діагнозу грипу існують експрес-тести, як от CITO TEST INFLUENZA A+B – тест для виявлення в домашніх умовах антигенів вірусів грипу А та В (у мазках із носа) від компанії-виробника Фармаско. До лікаря необхідно звернутися коли має місце: • температура вище 390C; • блідість шкіри у поєднанні з відчуттям ознобу (так звана “біла” гарячка); • проблеми з диханням; • сильний біль голови, ознаки інтоксикації; • запаморочення, втрата свідомості.

Ефективне лікування застуди та ГРВІ в дітей та дорослих Найчастіше хворіють діти та люди літнього віку. Дорослі переважно “переносять” хворобу на ногах та стають основним джерелом зараження інших. Докази ефективності багатьох противірусних препаратів в лікуванні, наприклад, грипу є суперечливими, ВООЗ визнає лише ефективність діючих речовин oseltamivir та zanamivir. Водночас треба пам’ятати про їхній токсичний вплив на печінку, тому лікарі, призначаючи ці препарати, завжди зважають на ризики в порівнянні з доцільністю застосування противірусного препарату. Найкраща стратегія: попередити хворобу, зміцнювати свій імунітет, а в разі хвороби – лікуватися швидко та ефективно, аби не допустити ускладнень.

Лікування застуди та ГРВІ в домашніх умовах Один із надійних препаратів від застуди, що діє швидко та ефективно, усуває основні симптоми гострих респіраторних інфекцій та грипу: підвищену температуру тіла, біль голови, закладеність носа, нежить, біль та ломоту у м’язах, є Аміцитрон. Стосовно поради пити багато рідини під час вірусної інфекції, то її доцільність на даний момент переглядається. У перші дні хвороби, коли вірус вражає лише верхні дихальні шляхи, вважається актуальним пити більше рідини – у вигляді теплих чаїв, наприклад, із шипшини, негазовану мінеральну воду кімнатної температури. Проте, коли хвороба зайшла далі й поширилася глибше, наприклад, бронхопневмонія, багато пити не варто, бо організму й так важко справитися з зайвою рідиною. Для розблокування закладеного носа використовуйте гіпертонічні сольові розчини у вигляді аерозолю. Якщо хочете закапати в ніс, наприклад, препарати, що містять місцевий антисептик, промийте перед тим ніс, звільніть його

від виділень. Від болю в горлі можна застосувати смоктальні таблетки, наприклад, Лізак. Від кашлю також існує велика кількість ліків як рослинного, так і синтетичного походження. У жодному разі не розпочинайте прийом антибіотика самостійно, без признання лікаря! При вірусних застудних станах це недоцільно і шкідливо!

На роботі чи в дорозі краще приймайти протизастудні ліки у формі таблеток, а ввечері боротися зі застудою найкраще за допомогою гарячого розчинного напою. Але розчиняти вміст пакетика потрібно в теплій воді, а не в окропі, адже вітамн С, який входить до складу таких протизастудних чаїв, руйнується при високій температурі. Приймати протизастудні комбіновані лікарські препарати можна не більше 4-5 днів. Якщо ж стан не покращується, а підвищена температура не спадає після 3 днів лікування – обов’язково слід звернутись до лікаря.

Швидке лікування застуди в дітей та немовлят Необхідно звільнити ніс дитини від виділень, це допоможе їй краще дихати, заснути, а також особливо важливо задля попередження розвитку середнього отиту. Особливість будови дитячого вуха в тому, що т.зв. євстахієва труба, що з’єднує середнє вухо та носоглотку, у дітей є коротшою та розташована більш горизонтально. Тому щоразу, коли ніс дитини закладений виділеннями, це створює ситуацію, коли в середнє вухо можуть потрапити виділення з носоглотки, спровокувавши розвиток отиту, що проявляється сильним болем у вусі. Щоби допомогти дитині, треба в першу чергу розблокувати ніс від виділень. У цьому допоможе застосування сольових гіпертонічних розчинів (у вигляді аерозолю чи крапель – залежно від віку дитини), а також аспіраторів (відсмоктувачів, що механічно допоможуть відтягнути накопичені виділення з носа). Якщо через біль у вусі дитина не зможе спати, допоможуть вушні краплі з місцевим анестетиком, наприклад, Отипакс. Увага, міф! Не грійте вушко дитини, коли воно болить. По перше, причиною появи ускладнень із вухом є скоріше неможливість виходу виділень із євстахієвої труби та її набряк, тому в першу чергу необхідно забезпечити прохідність носоглотки. По друге, гріючи вухо, ви можете спровокувати поширення проблеми, появу ускладнень.

http://apteka-ds.com.ua/

Види робіт

Dr. Baranovsky, Dr. Tkachuk, Dr. Soboleva

Стоматологія лікаря Василя Барановського: коли людина – понад усе Ольга Руда Хто в українській громаді не знає стоматолога Василя Барановського? Спробуйте запитати в соціальних мережах, де можна якісно і надійно полікувати зуби, й одразу всі згадують чудового знавця своєї справи, лікаря “із золотими руками”. Я ж давно хотіла розпитати пана Василя про його чисельні благодійні проекти – багатьом відомо про те, як він постійно, невтомно і щиро допомагає нашій неньці-Україні та її військовим. Тому моя стежина лягла до стоматологічного офісу “Angel Smile Dental Care, PC” в містечку Mt Prospect, яке за шість років стало добре відомим в усіх західних передмістях Чикаго.

Родом з України

Angel Smile Dental Care, PC

Василь Барановський народився на Житомирщині, диплом стоматолога отримав в Івано-Франківську, в 1994 році виїхав до Сполучених Штатів. “Спочатку було нелегко, як кожному емігранту – все почалося з “контракторки”, з миття вікон, з прибирання. Коли отримав “зелену карту”, то закінчив спочатку Dental Engіne Programs, а після того, оскільки я мав диплом стоматолога, пішов на дворічну програму UIC в College of Dentistry на International Doctor Dental Program. І в 2010 році закінчив його”, – розповідає пан Василь. В Америці на стоматолога треба стаціонарно вчитися від двох до трьох років. І навіть наявність українського лікарського диплому не дає можливості вести приватну практику. Тож, лише закінчивши додаткове навчання, у 2013 році Василь Барановський став власником стоматологічного бізнесу і відкрив власну клініку.

“Офіс, розташування, устаткування – тут все мені сподобалося, я навіть не очікував, що в цьому районі живуть стільки українців. Ми знаходимось десь посередині між другою українською околицею – Cumberland, Palatine та Glenview, у кількох хвилинах від міжштатної автомагістралі 90 (Interstate 90). Дуже зручно практично для всіх. Велика паркiвка, на нашій плазі – декілька хороших ресторанів, можна приїхати з друзями чи родиною”, – пояснює лікар. Багато івано-франківчан, яких Василь Барановський лікував ще в Україні, віднайшли його i тут. Слава з Франківська “дрейфувала” за ним, поки відкрив свій офіс: люди передавали один одному поради звернутися саме до цього фахівця. Адже йому можна пояснити всі нюанси своєї проблеми рідною мовою та знайти розуміння, яке буває лише між своїми.

November 2019 Ukrainian People

Сучасні обладнання і професійнiсть стоматологів клініки дозволяють робити можливим неможливе. Цей колектив відзначається високим рівнем підготовки і відданістю своїй справі. Тут проводять діагностику та лікування всіх захворювань зубів і порожнини рота. Лікування пародонтиту, пародонтозу, пломбування каналів, реставрацію та реконструкцію зубів. “Ми проводимо всі різновиди стоматології – починаючи від звичайних пломбочок, видаленням зубів й закінчуючи надзвичайно складними хірургічними втручаннями – підняттям гайморової пазухи, нарощенням кістки, встановленням чи відновленням імплантів, складні хірургічні видалення зубів мудрості. Робимо звичайну чистку, глибоку чистку, операції на яснах, якщо, наприклад, до кінця не спрацьовує глибока чистка і запущений парадонтоз. Виготовляємо коронки на металевій базі і порцелянові, вініри, робимо вирівнювання зубів”, – розповідає Василь Барановський. Тут вміють працювати з дітками. Філософія щодо них: якщо маленький пацієнт поводиться, як дорослий, тобто, дає зробити знеболення і встановити пломбу чи видалити зубчик – то абсолютно нема проблем. Якщо ж дитина плаче чи нервує, її спочатку скеровують у педіатричний офіс до відповідного фахівця. “Якщо, наприклад, є складне видалення зуба мудрості, у якому переплетено нерви, то відсилаємо до спеціаліста. Але 99% всіх процедур робиться у нас в офісі нашими працівниками”, – говорить лікар. Крім нього, тут працюють ще двоє стоматологів – доктор Ткачук і доктор Соболєв, нещодавно прийняли ще одного стоматолога, який буде по суботах – Павло Касьян.

Гнучкі плани оплати та страхiвки Не забула розпитати лікаря й про оплату стоматологічних робіт. Пацієнтів приймають за готівку і по страхових полісах. В стоматологічній клініці Angel Smile Dental Care, PC приймають більшість основних полісів та готівку. Людям пенсійного віку надають знижки від 5 до 10%. Якщо план лікування складає більше тисячі доларів, і людина хоче оплатити одразу все, тоді теж є знижка. Працює гнучка система знижок та різні плани оплати – внутрішній і зовнішній.

Волонтерство і меценатство Пан Василь з початку війни на Сході України постійно допома-

гає українському війську. Навіть зараз має запити на деякі речі, які треба придбати і відправити. Допомагає 42-й бригаді та Одеській мобільній бригаді. “Найбільше було закуплено взуття, тепловізорів, насадок для прицілів на автомати – дуже багато речей. Тепер підтримую Кіровоградський госпіталь ветеранів війни, маю ще одного помічника в госпіталі – Андрія Стрелкіна, він оперативно допомагає мені. Дуже багато пересилаємо різноманітного шовного матеріалу для хірургічних операцій, інструменти. Наскільки можемо, відправляємо все, що можемо знайти. Крім цього, підтримую парафіяльні храми – УГКЦ святих Володимира і Ольги, св. Святого Йосифа-Обручника, спонсорую українські дні, Український національний музей... Неприбутковим організаціям важко функціонувати без нашої підтримки, вони можуть вижити тільки на наші пожертви”, – розповідає лікар Барановський. Доводилось йому лікувати й учасників АТО, які приїздили до Штатів на реабілітацію, із задоволенням робив це безкоштовно, щоб таким чином долучитися до допомоги рідній Україні.

Вільного часу… нема Натомість, на розваги, відвідування культурних заходів, читання книг Василь Барановський має обмаль часу – працює в офісі з 7 ранку до 10 вечора, а з вільного часу має лише суботу по обіді і неділю, та й то не завжди. “Я живу в офісі”, – зовсім не жартує, а констатує факт доктор. І причина цьому – хороша репутація та популярність як фахівця, адже люди радше чекатимуть кілька місяців, ніж підуть до іншого лікаря. Назвiть розширення штату клініки тут не завжди допомагає. “Я мушу зробити людині так, як би я хотів, щоб мені зробили. Тому ми стараємося виконувати свою роботу добре і організувати найкращий сервіс. На жаль, не можемо всіх задовольнити – усі люди різні, але намагаємося працювати з повагою до пацiєнтiв, враховуючи всі вимоги, всі побажання, на максимально можливому рівні”, – підкреслює лікар. А почувши запитання, для чого, все-таки, варто жити на світі, відповідає так, що стає одразу все зрозуміло – і чому таке навантаження, і навіщо стільки років навчатися, і звідки стільки вдячних клієнтів: “Я бачу свою роль в тому, щоб допомогти якнайбільшій кількості людей. Якщо мені було передбачено стати лікарем, і лікувати, допомагати людям – значить, це і є моя місія”.

Спеціалісти-ортопеди Ярослав Дзвіник, M.D.

Ігор Прус, M.D.

Хірург-ортопед Спеціалізується на: • Реконструкції передніх хрестоподібних зв’язок • Артроскопії • Переломах • Ендопротезуванні

SwedishCovenant.org/Dzwinyk Володіє англійською, українською та іспанською мовами

Лікар зі спортивної медицини Спеціалізується на: • Діагностичній кістково-м’язовій ультрасонографії • Ультразвукових ін’єкціях • Мінімально-інвазивному лікуванні сухожиль (Tenex), синдрому тенісного ліктя, ахіллового тендініту, підошвенного фасциту

SwedishCovenant.org/Prus Володіє англійською, російською та українською мовами

Заплануйте вашу зустріч вже сьогодні! Swedish Covenant Hospital 5215 N. California Ave., Suite 804 Chicago, IL 60625 773-907-7750

Ukraine П'ять років війни очима

генерала Забродського Фрагментарно найбільш цікаві роздуми про те, з яких руїн піднімалися українські Збройні сили. “Армія очима армії. Рейд” – так називалася відкрита лекція народного депутата та Героя України, а до цього командувача Антитерористичної операції Михайла Забродського.

2013-2014 РІК: “НЕНАЛЬОТНІ”, “НЕНАПЛАВАНІ”, “НЕНАСТРІЛЯНІ” І МАЙЖЕ РОЗФОРМОВАНІ ЗРОЙНІ СИЛИ Армія Україні дісталася з радянського часу, відповідно пункти дислокації збереглися за старим зразком. Увага скеровувалася на західні кордони, трохи на Північ. Південь вважався прикритим в Криму, а Схід як противник не розглядався, бо ж там “одвічні друзі та брати”. І це зіграло свою негативну роль, бо для створення угрупувань на східних кордонах був потрібний час. З осені 2013 року тривало скорочення бойового складу армії, розформовувалося (на щастя, це не вдалося завершити) майже все. Органи управління оперативно-стратегічного рівня. Розформовувався 8 армійський корпус Cухопутних військ. Він єдиний вцілів, був боєготовий, але коли триває розформування, то люди погано працюють і думають лише, як здати посаду.

November 2019 Ukrainian People

У нас було кілька літаків, кілька гелікоптерів та трохи особового складу. Ніхто не планував реагувати на порушення військового простору чи здійснювати якийсь удар. Десятиріччями ніхто в повному складі на полігони не виходив, найвищою доблестю вважалося вивести на полігон один батальон зі складу бригади, щось показати протягом двох тижнів і тихо чекати наступної посади. Тилове забезпечення: рвані намети, обмежена кількість сухих пайків, відсутність засобів гігієни, непристосованість до польових вимог. Слова “противник” в лексиконі військових не було. Зосереджувалися виключно на миро творчій тематиці, вживали словосполучення “стабілізаційні дії”. Навички були мінімальні. І це за повної відсутності досвіду застосування окремих зразків озброєння та військової техніки. Протягом 25 років незалежності жоден вогнеметник збройних сил України з вогнемета не стріляв. Людина проходила службу, рахувалася вогнеметником, теоретично знала, як вогнемет влаштований, знала його тактико-технічні характеристики, але не мала змоги стріляти. Тож, коли прийшов 2014 рік, люди вчилися на ходу, хтось сам, згадуючи теорію, вчився, хтось шукав фахівця, людину, яка робила це в молодості. Важкі ракетно-системні комплекси залпового вогню стріляли раз в десять років. Артилерії на батарею – шість пострілів на рік. Очолюваній мною 95-ій бригаді давали гроші на ремонт одного бронетранспортера на рік. Один з армійських анекдотів того часу – інструкція, як правильно чайною ложкою розлити по 5 грамів пального в чотири баки. Ситуація із зв’язком була катастрофічна, але дякуючи Богу, знайшлися люди, які швидко на це зреагували. Всі чули про “улюблену” переносну радіостанцію командира будь-якої роти штурмової, механізованої, морської піхоти, це дев’ять з половиною кілограмів. На початок війни 99 відсотків підрозділів мало такий зв’язок.

Це все швидко замінили моторолою, і цій моторолі, яка врятувала нас, я б поставив пам’ятник. Це було швидке та прекрасне рішення ще до початку серйозних бойових зіткнень, забезпечити війська моторолою. “Нальотність” авіації та наплаваність моряків – мінімальні. Яворівський навчальний центр був виключенням і то завдяки взаємодії із західними партнерами. Пануюча ідеологія того часу: противника нема, нема на що витрачати кошти.

КВІТЕНЬ 2014-ГО: ВСЕ ТІЛЬКИ ПОЧИНАЄТЬСЯ, ШКАРПЕТКИ, СМАКОЛИКИ, БРОНЕЖИЛЕТИ 2014 рік став таким собі повним аудитом армії. І часом підйому волонтерів. Чому однією з перших потреб ми заявляли смаколики? Бо неможливо один продпайок їсти протягом 20-30 днів. Тоді стало зрозуміло, що людина, яка несе такі навантаження, має харчуватися відповідним чином. Нам надходили пиріжки, сало, навіть окороки копчені хтось слав... В цей час медіа багато писало про бронежилети та приціли. Але шкарпетки – також стратегічна штука. Раніше ніхто не задавався питанням скільки може солдат проходити в одних і тих самих шкарпетках? Де нема як їх прати, а якщо вдалося сушити, то через дві години можна опинитися за 20 кілометрів від своїх шкарпеток. До війни ніхто не думав, що для такого часу потрібні не лише снаряди та пальне, а туалетний папір та шкарпетки, а ввечері приємно зняти берці та одягнути тапки, а не носити чоботи, не знімаючи. Це питання відпочинку, яка напряму пов’язане із питанням бойової готовності особового складу. Армія під час першої хвилі (хоча я називаю її мінус перша) мобілізації була представлена двома категоріями. Невеликий прошарок людей був при навичках, при розумі та свідомості.

Ті, хто щось вмів, вже відійшли, молодші військові застали період деградації, коли нічого не їздило, нічого не стріляло, ніхто нічого не навчив. Перших призовників (було й таке) привозив шкільний автобус. І військкомати, орієнтуючись на кількість, робили помилки. Наприклад, деякі, мобілізуючи людей, казали, що це лише 10-денні збори, і, відповідно, мобілізовані на восьмий день починали збиратися додому. Деякі з них і верталися попри заборону, і тільки недавно ми у першому читанні прийняли закон, за яким ми можемо знімати тих людей з балансу армії.

ОПЕРАТИВНЕ МИСТЕЦТВО ТА ТАКТИКА ПОЧАТКОВОГО ПЕРІОДУ Як мали би діяти Збройні сили, коли це лише починалося? Всі пам’ятають, як в наш словообіг увійшло слово “блокпост”. Це була єдина форма бойових дій для всіх зрозуміла та прийнятна на той час. Чому діяли саме так? Блокпост – укріплена точка, яка знаходиться на шляху сполучення, щоб не допустити неконтрольованого переміщення противника та людей, які працюють на дестабілізацію обстановки. Мета цього – не допустити, щоб ці процеси поширилися вглиб України. Бо прецеденти були у Харкові, Дніпропетровську, Одесі і реальна небезпека, що збройні угрупування будуть рухатися вглиб. Між блокпостами було організоване патрулювання, спостереження, демонстрація присутності. На той час це спрацювало. Хоча принесло певні проблеми. Тоді, м’яко кажучи, ніхто нічого не міг зрозуміти. Всі знали, що щось відбувається у Слов’янську, Краматорську. Втім, більшість інформації потрапляла з відкритих джерел і перевірити її було важко. Втім тоді і довший час по тому було відсутнє бачення початкової та кінцевої мети операції. Шлях перемоги – це коли не ти реагуєш на дії противника, а противник реагує на твої дії. На жаль, ніякої ініціативи не було, ми змушені були реагувати на факти переміщення, на факти захоплення адміністративних приміщень. Ініціатива була в руках противника. Окрім виставляння блокпостів та прикривання ділянки, більше ніхто жодних ініціатив не проявляв. Ніхто в середині-кінці квітня і гадки не мав, що невдовзі стоятиме завдання оволодіти Слов’янськом чи будуть вуличні бої в Маріуполі. Спостереження, вичікування та очікування подальшого розвитку. Тим часом у всіх жила тривога, що відбувається за спинами. Бо тим часом в Харкові піднімалися прапори Харківської Народної

республіки, почалися хитання в Дніпропетровську. Потім були втрати, після яких ти розумієш, що ситуація не покращилася.

СИТУАЦІЯ ЗМІНИЛАСЯ З ПРИХОДОМ МАЙДАНІВЦІВ Кінець квітня характерний тим, що на війну прийшли перші мотивовані військовослужбовці, учасники подій на Майдані. Люди, які мали безліч комунікацій, які могли вирішити питання по мобільному телефону. Вони всі хотіли воювати, вони вірили в Україну, але майже всі мали один недолік – нульовий рівень бойової підготовки. Але вони мали бажання вчитися, виконувати обов’язки, але, головне, вони мали безцінні зв’язки, які свого часу забезпечували функціонування Майдану. Ми не вірили очам, коли після їхнього дзвінка по мобільному на Карачун приїхала бурова установка та пробила свердловину для води. У травні почали використовувати безпілотники... Спочатку прибули ті, які перебувають на озброєнні США. Зразок допомоги, яка прийшла до нас всупереч всім кордонам. Її було небагато, але військо сприйняло це як сигнал, що ми у цьому світі не самі. Нас навіть жартома називали “передова траншея Європи”. Почали вирішуватися проблеми з бронежилетами. Тоді військові мірялися, у кого “бронік” кращий. Поступово активізовувалася війна. Слов’янськ – перший приклад обміну артилерійськими ударами. Перші льотні втрати, вертоліт, АН24. Перший приклад застосування противником переносних зенітно-ракетних комплексів. Це вперше з часів Другої Світової війни українські військові бачили, як зенітні ракети влучають в транспортний літак, як він горить, падає, з нього вистрибує екіпаж, не весь, бо командир не встиг, загинув разом з літаком. Бачити це не в хроніці, а самому, – важко. Коли ми зайшли в Слов’янськ, вибивши звідти незаконні формування, три доби на вулицю ніхто не виходив. Не працював міський транспорт. І коли патруль виловив місцевого жителя та запитав, де всі, то він сказав: всі бояться, нас попередили, що будуть зорганізовані пункти, і всіх вивозитимуть в концтабори.

ЛУГАНСЬКИЙ ТА ДОНЕЦЬКИЙ АЕРОПОРТИ Навесні-влітку тривало розширення фронту, українські військові проводили прекрасні спецоперації та демонстрували чудеса бойового духу та майстерність. Не знаю, чи чув хтось про оточення в Луганському аеропорту. Журналісти туди не їздили. Цей ае-

November 2019 Ukrainian People

ропорт із злітною смугою міг бути потужною базою не лише для РФ, а й для “ЛДНР”, які б могли “знайти в шахтах” закинуті літаки, але наші були відрізані від основних сил і утримували його два місяці. Настрій особового складу, рівень мотивованості вражає. Це були жахливі втрати, коли поранених та загиблих не було куди діти. Але вони відбивалися, аеропорт був залишений 1 вересня, і лише 3 вересня туди зважилися зайти підрозділи противника. Блискучою була операція із захоплення Донецького аеропорту, де провели висадку комбінованого десанту на вертольотах третій та восьмий полки спецпризначення, був короткий бій, взяття під контроль обох терміналів. До листопада забули. Бо потім починалася окрема історія утримання ДАПа. Восени 2014 року з’явилася нова форма. У чому були одягнена армія влітку, краще не згадувати. Це був весь модельний ряд військового секонд-хенду світу, починаючи від Збройних сил США і закінчуючи невідомими країнами. Але восени вже почали надходити перші зразки вітчизняного виробництва. Не обійшлося без скандалів, мовляв, форма погана, але для військових людей важливо, що вона була наша. Не куплена десь по бідності, а вона спеціально шита для Збройних сил України. Початок зими 2015 року – це новий етап. Нам почала надходити снайперська зброя. Відбулося створення так званих корпусів “ЛДНР”, які були сформовані за російським зразком. Як тільки з’явилася лінія зіткнення, то з’явилася масштабна робота ДРГ. Донецький аеропорт не втратив свого значення на 2015 рік. Всупереч чуткам та спробам непрофесіоналів оцінити дії професіоналів, аеропорт залишався авіаційним вузлом. Сила військової авіації зростає за наявності однієї злітної смуги, необхідні адмінспоруди нарощуються дуже швидко. А на півдні від аеропорту знаходиться Авдіївка з його коксохімічним комбінатом, який постачає сировину для Маріуполя. Зупинення коксохіму тягне те, що через добу зупиняється завод Ілліча, а

це 20 тисяч працівників. Перед відходом зірвали злітні смуги. Тому історія ДАПу і те, як потім зривали та виводили з ладу злітні смуги – героїчна сторінка війни. Активних дій після Дебальцевого не було. Це був другий етап війни, те, що ми називаємо статичним або позиційним етапом. Снайперське мистецтво не піднімалося так з часів Другої Світової війни. Починаючи від зразків снайперської зброї, приладів нічного бачення, і закінчуючи підготовкою особового складу – у всьому був прорив. Серйозно заговорили про відтворення снайперської школи, підрозділи були створені і вони успішно функціонують, нарощують кількість та якість підготовки. Але не вартує забувати про ціну всього. Наприклад, окопний побут. На фронті є два періоди життя: літній та зимовий. У когось на лінії зіткнення будівля, у декого до цієї пори бліндаж зразка літа 2014 року. У ньому вже змінилося 20-30 хазяїв, хтось щось змінював, нарощував затишок, але здоров’я солдату це не додає.

МИ ЗМІНЮЄМО ФІЛОСОФІЮ АРМІЇ За роки війни нам вдалося підійти до дуже важливого питання. Ми підійшли до докорінної зміни філософії військової справи. Яку б форму ми не одягали, командирам важко витиснути з себе радянську спадщину: бережіть техніку, а солдатів “ще народять”. А цим було в армії просякнуто все. Щодо майбутнього нашої армії. Передбачаю обвинувачення в проамериканізмі, але кращою моделлю є американська. Велика контрактна армія та потужний резерв. Не спрацює у нас загальна мілітаризація із тотальною мобілізацією. Не той менталітет. Та й чи потрібно? Коли ми говорили про події 2014-2015 років, то я казав, що тоді операції не мали чіткого плану. Зараз армія має план. За матеріалами лекції Лана Самохвалова ukrinform.ua

Н а ш а і сто р і я

“М

ені було 9 років, коли весною 1933 року розпочався Голодомор. Жили ми (я, мама і чотирирічна сестричка) в селі Нова Прага по вул. Леніна, 60; це за 18 км від міста Олександрія, що на Кіровоградщині. Поряд жили сусіди – Аврам Сташевський з дружиною і двома дітьми Надією та Любою – нашими однолітками, з якими ми з сестричкою цілими днями влітку купались на річці Бешка, а взимку грались на печі, то в них, то в нас. Та ось настав голод, і спілкування припинилось. Пам’ятаю – одного дня, весною 1933 р., я був сам вдома, забув закрити сінешні двері на засув, про що мене не раз попереджала мама. В хату заходить Надя Сташевська. Стала на порозі, така худенька, ноги пухлі, обличчя набрякле, дивиться на мене голодними очима й мовчить. У хаті з їстівного був тільки один маторженик (суміш сухого берестяного листя з картопляним лушпинням – це на цілий день мама залишила мені їсти). Я не витримав того довгого погляду, дістав маторженик, підійшов до Наді, хотів розломити навпіл, та Надя вихопила його – і в рот, жує швиденько так, закрила рот рукою і з острахом дивиться на мене, адже я розсердився, хотів переділити. А потім мені стало її шкода, і я кажу: “Нічого, нічого, їж, не бійся”. Потім я підійшов до ліжка, взяв фуфайку, взяв Надю за руку і вивів її надвір. Було прохолодно, але гріло сонечко. Я простелив під хатою фуфайку і посадив Надю на неї. Дівчинка весь час мовчала. Я сказав, що піду до млина, може, принесу макухи, та побіг. У той 1933 рік біля млина ще зранку збиралося дуже багато голодного люду, які стояли в тісноті одне біля одного і, не відриваючи погляду, весь час дивились на двері олійниці, що були цілий день відкриті. Звідти періодично, через годину чи дві, виходив робітник працюючої олійниці й, діставши з кишені спецівки маленькі шматочки макухи, кидав їх прямо в натовп людей. Кому пощастило вхопити шматок, тi швиденько втікали, щоб, бува, не відняли. Я встиг, якраз Йосип Іванович Пащенко – один з робітників, “посівав” макухою. Мені навіть пощастило схопити один шматочок. Я відбіг від натовпу й пішов додому, поділитися із Надею. Їсти дуже хотілося, і дорогою я відгризав малесенькі крихти від того шматочка; приніс зовсім малесенький. Та Наді він був уже непотрібний. Вона лежала мертва. А її маленька сестричка в цей час сиділа на вулиці, плакала, протягувала ручки до людей, що йшли повз неї, просила їсти. Через деякий час померла й Люба. А їхня мама, яка пішла з дому, так більше й не приходила. Не знаю, де вона ділась. А батько їхній, Аврам Сташевський, теж цілими днями стояв біля млина в надії схопити шматочок макухи. Я бачив, як він голодний блукав селом, на базарі, а на своєму городі їв якусь траву” (“Голодомор. Розповідь свідка” Федір БЕРЕЖНИЙ, 1924 року народження, пенсіонер, Кіровоградська область, “Україна Incognita”)

November 2019 Ukrainian People

ГОЛОДОМОР ПЛАНОМІРНЕ ЗНИЩЕННЯ УКРАЇНСЬКОГО НАРОДУ

Ганна Черкаська

країна ХХ століття пережила три спланованих кремлівською владою штучних Голодомори: • 1919-1921-1923 рр. • 1932-1933 рр. – державний терор голодом. • 1946-1947 років. 300-річна колоніальна політика Росії, заборона української мови, української школи, церкви призвела до втрати українцями самоідентифікації. Росіяни були переконані, що ніякої України не існує, що це частина “єдиної неподільної Росії”, що українська мова – це сільський діалект російської. Як писав Петро Григоренко, “протягом століть, що їх провели українці в російській імперській державі, вони забули своє національне ім’я і призвичаїлися до імені, яке їхні колонізатори нав’язали їм, – малороси”. Короткий період державності Української Народної Республіки вразив більшовиків швидким відродженням української нації. Щоб Україна не подумала вийти з “єдиної та неподільної Росії”, треба було знищити українську ідентичність. Більшовики вдалися до спланованих гібридних засобів: голод, породжений першою світовою, переріс у червоний терор – ліквідацію української культури, інтелігенції, церкви та пограбування селян. Почався він розправами над українцями військ Муравйова, коли у містах топтали портрети Шевченка, знищували за українську мову, за вишиванку. У селах війська червоних загарбників супроводжували “продовольчі загони”, що, виконуючи вказівку Леніна “хліба, хліба і хліба!!!”, забирали в селян зерно. 5 вересня 1918 року Раднарком РСФРР видав декрет “Про червоний терор”. “Забезпечення тилу шляхом терору”

було названо “прямою необхідністю” більшовицької влади. Були створені робочі й селянські революційні трибунали, Надзвичайні комісії із боротьби з контрреволюцією й саботажем. Вони наділялися широкими повноваженнями для боротьби з “ворожими класами”. Своєрідною інструкцією для терористів було вчення про класовий поділ суспільства: 1. “дружні класи” (робітники – “гегемон” і селяни – “молодший брат”), 2. “ворожі класи” (буржуазія, дворянство та духовенство). Тоді ж, за наказом Леніна, постали перші концтабори для ворожих класів. У класовому “бутерброді” був “прошарок” – інтелігенція. З’явився наказ “вождя пролетаріату” брати інтелігентів у заручники і кожного десятого – розстрілювати, а священиків знищити як клас. Хто став мішенню номер один для державних терористів? Перші жертви індивідуального терору – харизматичні українські лідери: жахливе вбивство на очах сина міністра освіти Івана Стешенка, який розпочав українізацію шкіл; демонстративне вбивство українського композитора Миколи Леонтовича; пострілом у потилицю вбито 43-річного геніального художника Олександра Мурашка; отруєння князя Михайла Туган-Барановського, автора першого українського підручника з політекономії; ботаніка Левка Симиренка; демонстративне вбивство сина художника А.Маневича; серія загадкових хвороб і смертей військових командирів, серед яких – 29-річний Василь Тютюнник, полковник генерального штабу Армії УНР, командувач Дієвої Армії УНР – у 1919 році.

Згiдно з різними даними, упродовж 19181919 років більшовики знищили понад півтора мільйона осіб. Жертвами політики “червоного терору” ставали не тільки люди, які обіймали більш-менш високе становище в суспільстві – професори, лікарі, інженери, партійні лідери, колишні високі чиновники, генерали, найвищі духовні особи, представники купецтва й аристократії – але й прості ремісники та селяни. З вуст керівництва держави звучали постійні заклики щодо необхідності посилити терор і вбивства “підлих змовників проти влади робітничого класу й найбіднішого селянства”. Червоний класовий терор був підкріплений штучним голодом 1919-1921 рр., що мав на меті вимордувати міську інтелігенцію, бо урбанізована інтелігенція могла здійснити цивілізаційний вибір українців. Революційна влада відібрала у людей накопичення в банках, скасувала виплати пенсій, реквізувала антикваріат, коштовності, маєтності. Для працюючих були запроваджені продовольчі пайки. Щоб не дозволити селянам привозити продукти на базари, не випускати містян у села, військові охороняли виходи з міста, стріляли без попереджень. Немало спогадів тих часів свідчать про перший штучний голод. Наприклад, дружина поета О. Олеся згадувала, що чоловік тоді виїхав із дипломатичною місією за кордон, а вона з сином, майбутнім поетом О. Ольжичем, жили в Пущі Водиці. Олег – підлітокшколяр разом із другом взимку, в погану погоду, пробиралися з міста, щоб поміняти в селян речі на їжу. Микола Зеров у поезії “О. Бургардтові” свідчить, як із голодного Києва врятувалися від голоду Павло Филипович, Юрій Клен, Михайло Драй-Хмара – працюючи в Баришівській школі, що стала центром неокласиків, рятівною Лукрозою. Та не всі могли виїхати з Києва. Залишився відомий математик, який одним із перших почав читати лекції українською мовою, збирав і обґрунтовував українську математичну термінологію, досліджував біографії українських математиків; фундатор київської школи геометрії М. Лобачевського – Борис Букрєєв із родиною. Під час голоду професор, якому тоді був 61 рік, після лекцій брав свого зятя із фешенебельних Липок, i обидва пішки чимчикували на Поділ. Там купували в порту дрова, клали на возика і доправляли на гору. Вдома рубали, пиляли, складали в’язанки і розносили набори клієнтам по домівках. Катерина Олексіївна, дружина Бориса Яковича, мала свій ґешефт від випічки житнього хліба із “припічком”. Хоч голод начебто завершився, але плани Москви щодо України працювали. Були визначені кордони між “братніми” республіками й організована охорона з немісцевого населення. Мобілізовані до війська українці мали служити тільки за межами своєї республіки. У 1930 році Косіор заявив: “Селянин приймає нову тактику. Він відмовляється збирати урожай. Він хоче згноїти зерно, щоб задушити радянський уряд кістлявою рукою голоду. Але ворог прорахувався. Ми покажемо йому, що таке голод”. Влітку 1932 року Сталін зізнався: “Україну можемо втратити!”. Щоб цього не сталося, вождь вирішив публічно стратити Україну. План заготівлі 1932 року був голодовим терором, мором українців – ГОЛОДО-МОРОМ. Виконавці відбирали в селян худобу, урожай, посівний матеріал на наступний рік. У селян, які не вкладалися в плани хлібозаготівель, конфісковували будь-яке продовольство. Таку політику називали “натуральними штрафами”. Спершу каральні органи відбирали лише м'ясо, сало та карто-

плю, згодом вони взялися і за інші продукти, відбирались навіть соління та сушки. Голодні селяни втікали в міста, але влада все продумала наперед. Дороги у великі міста просто перекривали, а тих, хто намагався туди потрапити – розстрілювали. 27 грудня 1932 р. у СРСР було ухвалено постанову ЦВК і РНК СРСР №84 “Про встановлення єдиної паспортної системи по Союзу РСР та обов’язкової прописки паспортів”. У постанові зазначалося, що паспортизацію запроваджено з метою: “врегулювання притоку населення до міста”, “очищення міст” від голодних колгоспників, розкуркулених, кримінальних та політичних злочинців, “шпигунів і диверсантів”. Звісно, селяни не мали ні паспорта, ні прописки, а без цього лікарні не мали права приймати таких хворих, вмираючих. Крім того, в містах було запроваджено продовольчі картки, норми яких були призначені для напівголодного існування однієї особи. Радянські газети – друковані органи місцевої влади – регулярно публікували списки сіл, колгоспів, підприємств, навіть окремих осіб, які не виконували планів із заготівлі продовольства. Таку практику називали “чорні дошки”, потрапити до них означало смертний вирок.

ерші факти про голод в Україні стали відомі з німецької, австрійської та швейцарської преси (1932-го іноземців ще допускали до теренів, де панував голод). В. Штайн, кореспондент щоденної газети “Vossische Zеitung” з Берліна, був одним із перших, чия стаття повідала Європі про голод в Україні. Вона була передрукована 22 червня 1932 р. канадським часописом “Український голос”. Восени 1932 року в українській північноамериканській пресі з’явилися перші відомості про голодний канібалізм в Україні. 15 листопада 1932 р. “Вісник” – релігійний часопис, що видавався у Вінніпезі, помістив статтю за назвою “Людоїдство на Україні”, у якій вказувались села, де були зафіксовані ці трагедії. Західноукраїнській громадськості про голод у Великій Україні повідомив митрополит Української Греко-Католицької Церкви Андрей Шептицький, провівши у жовтні 1932 році архієрейську літургію за голодуючих та закликавши небайдужих організувати допомогу. Світова громадськість висловила бажання надати допомогу радянській Росії і Україні, врятувати людей від голоду. Уряд СРСР приховував справжнє становище, стверджуючи, що ніякого голоду нема, і відмовлявся від допомоги. В лютому 1933 року англійський журналіст Малькольм Магерідж (Malcolm Muggeridge), власний кореспондент газети “Манчестер Гардіан” у Москві, почув про голод на Північному Кавказі та в Україні, і без дозволу кремлівського керівництва поїхав на південь. Англійською дипломатичною поштою він надіслав три репортажі про Голодомор. Журналіст описав свій жах від поїздок Україною та Кубанню: “Це був голод у прямому сенсі цього слова. Не недоїдання, як серед селян Сходу чи деяких безробітних Європи. Ні, це був організований голод. Частина продуктів, конфіскованих у селян, експортувалась за кордон. Містечка і села здавались мертвими. Худоба, коні дохли. Поля стояли пусткою… Росія – на шляху до створення рабовласницького ладу. Зараз йде боротьба Генеральної лінії з селянством…” Ці короткі репортажі змінили життя Магеріджа, невідомо, хто організував цілеспрямоване переслідування журналіста... Магерідж позбувся роботи в “Manchester Guardian”, мусив виїхати до Індії; йому не давала в’їзної візи до ПівденноАфриканської республіки, Португалії, СРСР.

29 березня 1933 року валлійський журналіст Ґарет Джонс (Gareth Jones) опублікував у багатьох газетах, включно з “Manchester Guardian” та “New York Evening Post”, репортажі про Великий Голод в Україні у 1932-1933 роках. Він пройшов пішки всі села Харківської області й у чесних репортажах описав незмінний стогін населення: “Нема хліба. Ми помираємо.” Після його публікацій радянська влада заборонила іноземним журналістам їздити територіями, де люди благали про їжу, а також рекомендувала закордонним журналістам використання терміну “труднощі з продовольством”. Важливу роль у поширенні інформації про становище в Україні відіграли західні журналісти, які стали очевидцями Голодомору, зокрема американець Вільям Чемберлен та француз П’єр Берлен. 15 вересня 1933 року Українська народна рада в Канаді видала англійською мовою бюлетень про голод в Україні, який був підготований на основі свідчень Марії Жук, яка того часу прибула з України до свого чоловіка в Канаді. Проте, найпопулярніші видання писали про відсутність Голодомору: сумнозвісний лауреат Пулітцерівської премії 1932 р. Уолтер Дюранті (“Нью-Йорк Таймс”), Луїс Фішер (“Нейшн”), Вільям Резвік… Повторювали за ними й відомі громадсько-політичні та діячі культури, котрі відвідували Україну: екс-прем’єр Франції Едуард Ерріо, публіцист та письменник Анрі Барбюс. Серед них також були й відомі гуманісти світового рівня: Бернард Шоу навесні 1933 року казав, що його не хвилює доля країни, яку він не може знайти на карті, а Ромен Ролан обурився: “Я цього не хочу слухати, моїм обов’язком є поборювати ближче й більше лихо, я поборюю гітлеризм”. 29 вересня 1933 році в Женеві відбулося засідання Ліги Націй за участі 14 держав. Президент чотири рази брав слово, щоб переконати представників країн-учасниць у важливості допомоги Україні. Проте, вони були зацікавлені у співпраці з СРСР і відкидали допомогу голодуючим українцям, зважаючи на те, що СРСР не є членом Ліги Націй, і, таким чином, голод – це внутрішня проблема СРСР. 1932-1933 рр. – криваві жнива українського села. Загальна кількість жертв – від 4 до 8 мільйонів. Половина жертв була у віці від 6 місяців до 17 років. До речі, в таких випадках враховують тих, хто міг народитися в цей час. Тож реальна кількість жертв Голодомору в Україні досягає 12 мільйонів. Це в кілька разів більше, ніж за час Другої світової війни. Штучний голод 1947 р. – “контрольний постріл” для українців. Конфісковане у селян зерно стало “подарунком” для нових республік соціалістичного табору.

Ганна Черкаська – нащадок козаків. Народилася й прожила в Запоріжжі. За фахом учитель української мови та літератури. У місцевій пресі першою опублікувала розвідку про перебування в Запоріжжі січових стрільців Вільгельма фон Габсбурга (Василя Вишиваного). Перша в області автор і ведуча українських програм на ФМ-радіо: “Історичний календар”, “Дорога болю”, “Вітальня пані Ганни”, “Шибеник” (дитяча). Веде блог “UAHistory”. Увійшла до ста відомих в Україні блогерів.

Ukrainian People November 2019

Війна

Як починалася війна на Донбасі Пашинського “саджають” за перший бойовий наказ Тетяна Чорновол Сьогоднішня влада реваншу та капітуляції, каральними органами якої зараз керує Портнов, саджає Пашинського в тюрму виключно з мотивів помсти за його роль в опорі російській агресії в 2014 році. Портнов – через ДБР – з тієї ж причини переслідує Порошенка за наказ про контрнаступ на Донбасі в 2014 році, а Парубія – за захист Одеси. Для обороноздатності країни Пашинський зробив дуже багато – в несприятливих умовах і на грані можливого… Почну зі своїх спогадів.

тже, початок квітня 2014 року, я пробиваюся до Сергія Пашинського на прийом. Він – в.о. керівника Адміністрації Президента. Дуже зайнятий і нервує, що забираю в нього час. Але ще більше його нервую, коли говорю, що в тому кабінеті я говорити не буду (адже Пашинський займав в АП кабінет “папєрєдніка”, чи то Львочкіна, чи Портнова, а я боялася прослушки). Тоді він мене відводить в якусь дальню кімнату і каже: “Говори”. І я починаю шепотіти про те, що мій чоловік Микола – з Горлівки, і його давній приятель звідти передає інформацію, що в маєтку Іванющенка під Єнакієвим розмістився штаб сепаратистів, де організовуються групи для захоплення адміністрацій в інших містах Донбасу. “Мій чоловік (я ще стишую голос) готовий особисто піти (наступне слово, значення якого найкраще відповідає суті, але важко дається “книжним дітям”) … на “зачистку”, – нарешті, видихаю я, дивлячись в очі Пашинському. А там розгорається чомусь гнів, якого не розумію і якого точно не очікувала. Але я продовжую майже нечутно шепотіти: “Нам треба зброю”. І тут Пашинский вибухає. Як виявилося, його обурює не зміст, а форма: “А чого ти шепочеш? Що тут такого таємного? Якщо твій чоловік хоче захищати свою країну – це прекрасно. У нас війна!!! Ми зобов’язані стріляти ворогів. Мені осточортіли всі наші генерали, що очі відводять і руки опускають, а від думки про кров свідомість втрачають. А тут ще й ти шепочеш”. І він далі пояснює, чому такий знервований: “Зрозумій: те, що ти пропонуєш, Таню, – це не вихід. Це деталі. Зрозумій, мені важливо, щоб система запрацювала. Збройні сили України повинні воювати, а інакше ми програємо”. І наступні хвилини він розказує про повний параліч системи, про здачі та від-

мови виконувати накази, про зради на користь ворога, про непідняті в повітря літаки і про не відведені кораблі, які росіяни захопили, просто перекривши вихід з бухт кількома затопленими суднами. Він з гнівом розповідає про “Тернопіль” – найновіший корвет – захоплений росіянами 20 березня в Криму. Розповідає, як Турчинов наказував тримати оборону, і командир Ємельяненко патетично йому відповідав: “Ми загинемо, але корабель їм не здамо. Українці не здаються!” Це було о 21-iй вечора, а вранці, коли до корабля підійшли шлюпки під “аквафрешем” (російським прапором), Ємельянов зігнав особовий склад в машинне відділення, закрив його там і здав корабель моцкалям. “На все про все” пішло півгодини… Тобто, цілий ранок Пашинський вперто і безуспішно “строїв” армію, “ламав” генералів, а тут я зводжу його на манівці з “партизанщиною”. І, насправді, він був правий: можна зробити вдалу спецоперацію в Єнакієво, а можна там і загинути, але і перше, і друге нічого не змінять, або змінять ненадовго. Якщо держава у вигляді збройних сил і інших легальних формувань не почне захищатися, все буде даремно. Разом з тим, повне психологічне заперечення насильства – такою була українська армія початку 2014 року. Проливати кров? У себе дома? Це було табу. Останні втрати українців на війні були в Афганістані. З того часу виросло і постаріло ціле покоління. Як армії почати стріляти в країні, яка не знала насильства? Крові Майдану для зламу в свідомості було недостатньо… Готові були стріляти тільки купка майданівців, у яких загинули побратими, і саме тому роль добровольчих батальйонів в українському спротиві 2014 року – визначальна. В цей рух, зрештою, і влився мій чоловік, Микола Березовий. Готовий був стріляти і… Пашинський – в.о. керівника Адміністрації Президента України. І нам пощастило, що в квітні 2014

November 2019 Ukrainian People

року, невдовзі після цієї нашої розмови, йому були надані відповідні повноваження Турчиновим. Якраз в ці дні Пашинський зник із Києва. А згодом мені розповів, чим він займався. 12 квітня йому на мобільний подзвонила мер Слов’янська Неля Штепа, яка дивом дістала його телефон. В неї була паніка. Вона повідомила, що в місті все захоплено озброєними людьми в балаклавах, що це – бойовики екс-полковника ФСБ Ігоря Гіркіна (Стрєлкова), які в Слов’янськ групами проникли з Криму, і що їх штаб – у місцевому монастирі РПЦ. “Что дєлать?”, – кричала в трубку Неля. В цей же день Київ відправляє їй на допомогу спецназ “Альфи”. Але під Слов’янськом він потрапляє у засідку (один вбитий) і ...відступає. Глава Антитерористичного центру Віталій Циганок неготовий виконувати поставлені завдання, на його місце негайно призначається Василь Крутов, якого Турчинову представляють, як “легенду спецназу”, що, зокрема, звільняв моряків “Фаїни” від сомалійських піратів. Він відразу прибув до Краматорська, специ там розгорнули свою базу. Під командування Крутова було передане найкраще, що було в Україні: і “Альфу” СБУ, і спецназ ВВ МВС “Барс”, і “Омегу”. За словами Пашинського, Крутов кожен день доповідав про готовність звільнити Слов’янськ. Але минають дні, а спецназ бездіє. Тим часом, терористи зводять у місті укріплення, і скоро стає зрозуміло, що Слов’янськ для терористів – лише плацдарм для походу на Харків. Київ відправляє для по-

треб спецназу бронетехніку 25-тої окремої аеромобільної бригади. В Краматорську ця колона (там були 2 БМД, і “Нона”, і три БТРи) була оточена переодягненими в цивільне бойовиками Гіркіна, які кричали, що вони – “мирні жителі”. Командир підрозділу не лише не віддав накази на прорив, але й навіть забрав у бійців автоматні затвори, щоб ненароком якогось особливо нахабного “гіркінця” не підстрелили. Це було ганебно до неможливості! Бронетехніку військові здали сепаратистам без бою чи навіть бійки. “Гіркінці” взяли її голими руками і вкрай малими силами – 20 хлопчаків на бойову машину. Так Гіркін отримав “Нону”120 мм – самохідну гаубицю-міномет з… боєкомплектом. А в українських ЗСУ одиниці артилерійської техніки тоді були на ходу. Бронетехніка була “віджата” так легко, що Гіркін особисто приїхав на місце, щоб великодушно подарувати життя і свободу полоненим, відпустивши їх додому. Найпарадоксальніше, що потім саме ця бригада вкрила себе бойовою славою. Це її бійці ввійшли в Слов’янськ 5 липня, це вони героїчно брали Вуглегірськ і Саур Могилу. Але тоді вони психологічно стріляти не могли… І Гіркін розкошував і насміхався над “дурними хохлами”… Ця ганебна історія стала останньою краплею терпіння для Пашинського. Він отримав повноваження від Турчинова і вирушив особисто в Краматорськ “бойовою групою” розібратися, що відбувається. Бойова група складалася з Пашинського з Полтораком та двох охоронців.

На озброєнні були пістолети. У Пашинського був з собою відомий “Глок”. Приїхала “бойова група” в Ізюм, а там – дно. Військові нещасні, налякані, деморалізовані, а також неозброєні й голодні. А відразу за Ізюмом на трасі на Слов’янськ – новенький блокпост з нахабними та впевненими бойовиками Гіркіна. А от в Краматорську на базі спецназу, куди Пашинського і Полторака одразу після Ізюму доставив вертоліт, навпаки – повний “розслабон” і всі радощі життя. Весна, сонце, на молодій травичці “лежбище котиків” – тут розляглися більше сотні спецназівців. Пашинський не стримує роздратування, коли бачить командира АТЦ Крутова, у якого теж все добре: “Чого розвалилися, мать вашу! Ви не в курсі, що пост Гіркіна вже, вважай, в Харківській області за 8 км під Ізюмом? Чому допустили?”, – питає Пашинський. – А що? Там же мирні люди, – недбало відповідає Крутов. – То це мирні люди озброєні до зубів? – питає Пашинський, і додає, що це наказ – послати спецназ і звільнити дорогу. Крутов відмовляється брати на себе відповідальність та віддавати такий наказ. На що Пашинський вимагає від Крутова видрукувати письмовий бойовий наказ. Через годину Пашинському приносять папірець, на якому зверху надруковано: “Бойовий наказ №1”. Пашинський бере і підписує – “В.о. голови адміністрації Президента України С.В.Пашинський”. Через цей бойовий наказ номер 1 для Путіна Пашинський – особистий ворог, адже, виходить, саме він почав проти агресора визвольну війну на Донбасі. Але підписати бойовий наказ було маленькою справою, а вже великою – домогтися його виконання. Було зрозуміло, що “легенда спецназу”, командир АТЦ, до цього був не готовий, і поки Пашинський погрожував йому відповідальністю та всіма можливими карами, з неочікуваною новиною підійшов Полторак. “Сергію, – нахилився він до Пашинського, – здається, нас Гіркіну здали”. Пашинський після цих слів озирнувся навколо і теж відчув, що щось не те. Як конвой, до Пашинського з Полтораком був приставлений радник Крутова – красень-“дєдушка” зі “стєчкіним” на пузі (як потім з’ясувалося, агент ФСБ), також вертоліт, на якому прилетіли – обидва зникли... Було схоже на те, що Крутов просто чекав, коли за офіційними особами приїдуть від Гіркіна. Однак, Пашинському і Полтаруку пощастило покинути базу спецназу раніше, і так вони знову опинилися в Ізюмі, а якщо конкретніше – в “Семи вітрах”. Цю точку знає кожен атовець, що добирається з Харкова. Відразу за Ізюмом траса підіймається вгору. Там ресторан і краєвид – півсвіту лежить під ногами. У багатьох традиція – тут зупинитися і випити кави. Але тоді, в 2014-му, тут планувалося виконання першого бойового наказу. Після “бази спецназу” опускалися руки і Пашинський поставив просте питання: “Чи є в усіх українських силах нацбезпеки і оборони хоч один бойовий підрозділ?”. Це питання всіх загнало в повний ступор. Але ситуацію раптово порятував Юрій Аллеров (один з командирів в Національній гвардії), який зауважив, що є один бойовий підрозділ, який може виконати наказ. “Вега”, – сказав Аллеров. Що таке “Вега”? Україна – велика країна.

Коли “покопати” – завжди можна щось знайти. Так сталося і в цьому випадку. “Вега” – маленький, але елітний підрозділ спецназу, який “відкопали” в охороні президентської резиденції Януковича в… Карпатах. Це був реально спецназ! Вони могли з легкістю пробігти 40 км горами. А ще – він був найбільш ідейний. Проти Майдану цих хлопців не кидали, а на Івано-Франківщині вони достатньо “обандерились”. І, на щастя, за “Вегою” не треба було посилати на Франківщину – їх відшукали туттаки, на базі в Крутова – на тому самому “лежбищі морських котиків”. Але спецназівці висунули свої вимоги – їм потрібні були “очі” (тепловізори або приціли нічного бачення). В квітні 2014 це була суцільна “екзотика”. Це зараз навіть діти знають, що таке тепловізор. А тоді, на початку 2014-го, в “Семи вітрах” запала тиша. І хто би міг подумати – зірки неочікувано зійшлися – тут же виявилося, що власник “Семи вітрів” торгує оптикою, а Пашинський про всяк випадок перед поїздкою згріб з дому всю готівку, що лежала там з часів Майдану (щоб дружині було за що втікати, якщо його раптом вб’ють) і взяв з собою чималу суму. Всі гроші пішли на оптику. Впевнена, що переплатив він удвiчi, але за терміновість… ввечері “очі” у спецназівців вже були. А вранці дорога з Ізюму аж до самого Слов’янська була вільною. Цю першу спецоперацію очолив син Алерова – Владислав. Ось така вона, історія першого бойового наказу. Нічого надзвичайного, нічого особливо героїчного. Але це був прецедент, який став переломним для психології військових. Історія про вдалу спецоперацію поширилась, як лісова пожежа. Якщо змогли одні – почали робити спроби й інші. І від того маленького поштовху система раптом запрацювала, збройні сили почали воювати. І той же Слов’янськ невдовзі був звільнений легендарною 95-тою бригадою, яку на той момент очолював Михайло Забродський – сьогоднішній депутат Верховної Ради. Сподіваюсь, ці факти багатьом допоможуть зрозуміти, хто є хто в нашій країні. Де – вороги, а де – свої. І, можливо, комусь стане соромно бездумно розповсюджувати фейки про людей, без сміливості яких ми могли б зараз жити на підконтрольних рашею територіях.

Тетяна Миколаївна Чорновол – народний депутат України VIII скликання, українська журналістка та громадська діячка. Знана в Україні завдяки резонансним розслідуванням корупційних схем режиму Віктора Януковича, акціям на Майдані під час Революції Гідності. Стала організаторкою справи щодо конфіскації активів Януковича в державний бюджет після Майдану. У 2014 році журнал Foreign Policy включив Чорновол до топ-100 мислителів – людей, котрі змінили світ (отримала відзнаку в номінації “Ті, що кидають виклик”, за свою боротьбу проти режиму Януковича та корупції). Брала участь в обороні Маріуполя 5 вересня 2014 року. Вдова. Чоловік – Микола Вікторович Березовий, громадсько-політичний діяч, лідер партії “УДАР” в місті Горлівка. Був добровольцем батальйону міліції спеціального призначення “Азов”. 10 серпня 2014 року загинув у бою поблизу Іловайська від кулі снайпера, рятуючи пораненого побратима. Сергій Володимирович Пашинський – український політик і державний діяч. Народний депутат України чотирьох скликань, голова Комітету Верховної Ради України з питань національної безпеки і оборони . З 5 березня по 10 червня 2014 року – т.в.о. Глави Адміністрації Президента України. Лідер Майдану і той, хто підписав перший бойовий наказ в АТО. Особистий ворог Путіна і той, хто вирвав з рота в Януковича і повернув у бюджет 1.5 млрд доларів. Кинутий за грати на замовлення Портнова.

Ukrainian People November 2019

В і до м і у к ра ї н ц і

Підкова Нарбута Гліб Лукінов

Є такий старий анекдот: “Хто повинен стати міністром економіки?” – “Звісно, Рабіновіч!” – “Який саме?” – “А хіба є різниця?” Якщо зараз ви чуєте, що на хвилі декомунізації десь перейменували вулицю та назвали іменем Нарбута, поцікавтеся, якого саме. Це приносить удачу. Поясню, чому.

то років тому в українців з'явився шанс. В 1917 році з'явилися перші українські гроші. Пам'ятаєте, Васіліса в Булгакова в Києві рахував купюри? Це вони. Нові, досі небачені, карбованці, потім – гривні. Українська Народна Республіка, згодом – Українська Держава ясновельможного пана Гетьмана Скоропадського була визнана п'ятьма десятками провідних держав тогочасного світу. Одним з символів держави, звичайно, є гроші. На грошах Києва знову був зображений Тризуб, як і тисячу (страшно подумати) років тому. В оформленні були використанi елементи самодостатнього українського барокко, народні мотиви, галицький Лев, козак часів військової держави лицарського типу “військо запорізьке низове”. Європейці, що спочатку з великими сумнівами брали до рук нові гроші, роздивлялися під лупою, шукали недолікiв, консультувалися з нумізматами, були дуже здивовані. Справа в тому, що з точки зору класичної геральдики символіка банкнот була виконана бездоганно. Компоненти один одному не суперечили, все мало своє чітке значення та пояснення.

Хто ж був виконавцем тієї роботи, що поєднав відмінне знання історії України та європейської науки про герби, та ще й на високому художньому рівні? Нарбут. Георгій (Юрій) Нарбут. І знову час відволіктися. Давній литовський рід Нарбутів має свій герб. Корона, лицарський шолом, рука, що тримає пiдкову та трискель у вигляді трьох мисливських рогів на щиті. Пробачте, поясню. Трискель – “трискелетон” – фігура з трьох ніг, що виходять з одного центру. Давній символ, зірка з трьома промeнями, що означає одвічний рух, гармонію, сонце. Знак Мерседесу – звідтіля ж. Це схід-зеніт-захід, це небо-повітря-вода, це спотворений навіки нацистами знак свастики, що раніше був поширений на всьому континентi... Девіз у Нарбутів був: “Нам Бог дає поради”. Георгій Нарбут народився в українській Нарбутовці 1886 року, навчався y Глухівській гімназії, поступив до СанктПетербургa на факультет східних мов, але весь той час малював, вивчав геральдику та каліграфію. У столиці близько зійшовcя з Кустодієвим (та позував йому), Петровим-Водкіним, був прийнятий з

найкращими рекомендаціями у Реріха. Нарбута називали “найкращим сучасним малювальником”. Державна служба, пов'язана з геральдикою. Шістдесят три(!) видання з його графікою. Шокуюча, як для імперського часу, кількість видань про історію України та її гетьманів. Золота медаль виставки друкарського мистецтва в Ляйпцизі 1914 року. Потім Перша Світова, служба, санітарний потяг. 1917 року переїжджає до Києва. Там відразу почав працювати в новоствореній художній академії, пізніше – в Експедиції державних паперів. Усі свої знання та навички вклав у створення візуального образу перших визвольних змагань – перші гроші, марки, герб – повернення Тризуба у велику політику, військові відзнаки... Трохи треба розповісти про Українську Академію Мистецтв. Одним з найважливіших наслідків української революції було створення за ініціативи Центральної ради та персонально – Михайла Грушевського, Дмитра Антоновича та Григорія Павлуцького – саме великого державного осередку та досліджувального центру з фаху образотворчого мистецтва.

Цей випуск шагів 1918 року розроблений графіками Антоном Середою й Георгієм Нарбутом

November 2019 Ukrainian People

Портрет Георгія Нарбута, художниця Марина Соченко

Прикладами були обрані мюнхенські та паризькі приватні академії, де професори в індивідуальних майстернях самі формували курс та повністю відповідали за підготовку студентів. Метою створення було формувати та розвивати саме український мистецький стиль на підгрунті сучасної європейської модернової течії. Попри розбіжностi в техніці, всі майстри, що прийшли до академії – і Олександр Мурашко, і Абрам Маневич, і брати Кричевські, і наш герой Юрій Нарбут – були зацікавлені в пошуку нових українських художніх систем. У цій Академії Мистецтв Нарбут був наймолодшим, але хто, як не він сформував її зовнішній вигляд, хто навіть малював запрошення на її відкриття староукраїнськими літерами, та хто підтримував Академію власним коштом? I став її ректором, коли Київ черговий раз захопив ненадовго українофоб Дєнікін?.. Академія та Нарбут – нероздільні поняття. Служив та активно працював за УНР, за Українську Державу при Гетьмані, знов при УНР. Саме працею Нарбута був натхненний художник УПА Ніл Хасевич, що друкував по підпільних криївках “бофони” – купони бойового фонду. Прийшли червоні – Георгій Нарбут намалював обкладинку журнала “Солнце труда”. Знайдіть, подивіться. Стоїть робітник, за ним – зірка. Пам'ятаєте, Васіліса казав, що селянин повинен на справжніх купюрах бути “усміхненим”, а там, де є “ознаки фальшування” – сумним. Так собі маємо, що на обкладинці Нарбута трудaр – немов у кривавих плямах, сумний. Подивіться, складіть власну думку. У віці 34 рокiв, 1920 року, Георгій помер. Байкове кладовище. Але це ще не все. Данило Георгієвич Нарбут. Син Юрія, того самого, хто повернув Тризуб та малював перші гроші в УНР. Народився 1916 року. Малював з дитинства. Навчався в Ленінграді, в інституті живопису та архітектури, що характерно, його вчителями були там українці – Кричевський та Хвостенко-Хвостов. 1936 року його разом з дядьком Володимиром заарештували. Копав Бєломорканал, але витримав, не помер, та через два роки відпустили. Пішов добровольцем ще під час фінської війни, потім на радянському боці у Другій Світовій. Потрапив до полону. Під час німецької окупації – головний художник Київського Цирку, художник-оформлювач київських театрів, разом з дружиною того самого Дмитра Донцова – Марією – ставить три п'єси в Ковелі.

Німці оголосили ці постановки ворожими Райху, Нарбут втікає до лав УПА, очолює там сотню та знову воює з німецькими та червоними окупантами. Ось така “колаборація”. Як хтось колись сказав, “різноманітне у вас тут життя, на Вкраїні”. Після війни з'являється вже в шістдесяті, працює при театрах Івано-Франківська та Черкас. Малює гетьманів, Київську Русь, щоденне життя та квіти. Квіти України. “Орден Вітчизняної війни другого ступеня” від СРСР 1985го, Державна премія України 1996-го. Впевнений, розумний, справний, талановитий, з бойовим та партизанським досвідом, а тому – дуже небезпечний для ворогів український націоналіст. Картини в музеях Австралії, Бельгії, Німеччинi, 150 картин в Черкаському xудожньому музеї – куди би повинні привозити школярів з усієї країни. Якщо у вашому місті чи селі з'явилася вулиця Нарбута, це означає, що рука, яка тримає пiдкову з її герба, принесе удачу й вам. Та нехай вам також дає поради Бог. Tallinn, Estonia, 2019

“Пишний, рожевощокий, кремезний і вбраний по-українськи, то з усмішкою, а то зі строгою діловитістю, він полонив своєю мовою, говіркою, слівцями всілякими, дотепністю і знаннями, вражав начитаністю для художника надзвичайною, ерудит був справжній”, – так згадував про Нарбута відомий дослідник давньої української архітектури Г. Лукомський. Важливою віхою в творчості художника стала графічна серія “Українська абетка”. Протягом 1917 року він виконав 15 аркушів до “Української абетки”, які можна назвати певним підсумком його попередніх пошуків. На основі стародрукованих книг Нарбут створив новий український шрифт, який згодом назвали “нарбутівським”. Білі та чорні силуети, чіткі лінії, штрихування – усі можливі засоби графічної техніки вигадливо і зі смаком поєдналися в кожному з аркушів. Заголовні літери цілком своєрідні. Їх по дві: праворуч – гранично проста, з чіткими абрисами і стрункими пропорціями, ліворуч – грайлива, пишна, сплетена з рослинних мотивів. У переважній більшості композицій домінують українські мотиви: козак, що розмахує шаблею, народний інструмент ліра, вітряки, хатинки, тини, пам'ятки народної архітектури, садиби. Збереглися аркуші в чорно-білому варіанті і з подальшим тонуванням з допомогою акварелі. Обидва мають довершений вигляд. Робота над “Абеткою” була перервана Лютневою революцією, і повернувся художник до неї 1919 року.

Ілюстрація до «Енеїди» Івана Котляревського

Н а ш і т ра д и ц і ї

Петриківський розпис – душа українського народу Олена Ріпка Петриківський розпис – українське декоративно-орнаментальне народне малярство, яке сформувалося на Дніпровщині в селищі Петриківка, звідки й походить назва цього виду мистецтва. Історія розпису сягає часів Запорізької Січі. Петриківка була заснована в 1772 році останнім кошовим отаманом Петром Калнишевським та названа на його честь. Розпис починався стінописом та декором речей хатнього вжитку. Жінки старалися якнайліпше прикрасити свої садиби, щоб хата й двір були найкращими. У XIX сторіччі “петриківка” була вже розповсюдженим стінописом в Україні. На початку ХІХ ст. петриківський розпис поширився на предмети домашнього побуту, як-от посуд та скринi. Також з’явилося поняття “мальовок”. Це засновані на настінних орнаментах малюнки на папері, якими прикрашали житло. Чарівну красу петриківської квітки відкрив для сучасників катеринославський історик та етнограф Д. І. Яворницький. Він одним із перших став серйозним дослідником і захопленим збирачем творів петриківських “малювальниць”.

Петриківський орнамент характеризується як рослинний, переважно, квітковий. Зараз майстри розпису додають у свої витвори дивовижних птахів, іноді й тварин. Широке застосування мають мотиви садових і лугових квітів та ягід калини, полуниці й винограду. Художники не роблять попереднього чорнового малюнка. Тому їхня майстерність вимагає високої чіткості рухів. Переважають яскраві кольори, а свої райдужні фарби петриківці добували із знайомих з дитинства трав, листя, ягід та квітів, виварюючи їх особливим чином. Улюблений червоний колір – з вишневого соку, зелений – із пирію та листя пасльону, синій – з квітів проліска. Різні відтінки жовтого давали пелюстки соняха, лушпиння цибулі й кора яблуневих паростків. Фарби розчиняли на яєчному жовтку й молоці, а закріплювали вишневим клеєм чи буряковим цукром. Значно пізніше з’явились фабричні барвники, і лише в повоєнний час стали використовувати гуаш та акварель. Інструменти для розпису мали також природне походження. Палички з паростків дерев, стебел болотних трав, надто, осотняку й рогози, саморобні пензлики з котячої шерсті та пальці самого майстра – ось небагатий набір художніх знарядь, котрими творили народні умільці велике різноманіття квіткового орнаменту, яке дивує нас і сьогодні.

Майстри Петриківки Земля петриківська зростила не одне покоління майстрів народної творчості. До старшого належать: Тетяна Пата, Орися Пилипенко, Надія Білокінь, Поліна Глущенко і дехто з молодших: Ганна Ісаєва й Надія Тимошенко. Тетяна Якимівна Пата (1884-1976) – одна з родоначальниць петриківського розпису, заслужений майстер народної творчості. “Люди подивляться на мої картини і зуміють прочитати отут усе моє життя”, – любила повторювати вона. Майстриня вчила уважно спостерігати природу, відчувати її настрій і передавати це у своїх творах. Властиве їй тонке відчуття засвідчують виконані нею декоративні панно: “Калина” (1913), “Павичі серед квітів” (1949), “Панно з птахами” (1967). Малювала Т. Пата переважно квіткові букети, але вони ніколи не повторювали ні попередніх композиційних схем, ні орнаментальних мотивів. Майстриня “писала” пелюстки квіток стеблинкою осотняку, найтоншим пензликом з котячої шерсті вимальовувала перисті листочки, трісочкою вишкрябувала тоненькі прожилки в середині листочка і просто пальцем – прозорі достиглі ягоди. Надія Аврамівна Білокінь (1893-1981). Творчий доробок майстрині поділяється на дві частини: традиційне квіткове малювання і пейзажі та весільні поїзди. Вона вигадала свій сюжет – весільний поїзд. Яскраве дійство – поїзд нареченого з молодою – було традиційне, зрозуміле, й спонукало до цікавих декоративних рішень. З Петриківської школи декоративного розпису, яка існувала з 1936 по 1941 рiк, вийшлa ціла генерація талановитих майстрів: народний художник України Марфа Тимченко, заслужені майстри народної творчості Віра Клименко-Жукова, Федір Панко, Марія Шишацька, Надія Шулик, дочка Т. Пати, Векла Кучеренко, та багато інших.

Визнання і становлення (1911-1936) Невідомо, коли саме сформувалися традиції розпису та їхні особливості в різних регіонах. Нема детальних історичних згадок про петриківський розпис до початку XX століття, коли ним зацікавився етнограф Дмитро Яворницький. За його дорученням молода художниця Євгенія Евенбах збирала та перемальовувала зразки народної творчості Катеринославщини у двох експедиціях 1911 і 1913 років, зокрема стінописи. Ці знахідки лягли в основу виставки в Петербурзі 1913 року. Саме цей рік і вважають першою фіксацією петриківського розпису. Серед перших дослідників петриківського розпису була також Євгенія Берченко. У 1928 році в Ленінграді вона організувала виставки колекцій настінного малювання. Окремо виставлялися петриківські розписи на папері, якими обклеювали частину стін та розвішували їх, як рушники.

У 1935 і 1936 роках відбулися виставки петриківських майстрів у Києві та Ленінграді, на яких були представлені роботи Тетяни Пати, Надії Білокінь, Ярини Пилипенко, Ганни Ісаєвої, Василя Вовка і Галини Павленко. Це значно сприяло популяризації петриківського розпису, який до того був майже невідомим. Після виставок у 1936 році першими з майстрів петриківського розпису здобули почесне звання “майстра народної творчості” Тетяна Пата й Надія Білокінь. Протягом цих же 1935 і 1936 років в Петриківці було організовано спеціальну дворічну школу декоративного малювання, якою керував художник і мистецтвознавець Олександр Статива. Головним педагогом у цьому закладі стала Тетяна Пата, яка навчила петриківського розпису ціле покоління майстрів. Вони згодом сформували його як сучасне мистецтво. Тетяну Пату часто вважають засновницею школи петриківського розпису, хоч сама вона у відповідь на це зазначала, що продовжувала традиції, які перейняла ще від бабусі.

Розвиток протягом 1950-80-х років Ще з 1929 року в Петриківці існувала артіль, яка займалася виготовленням швейних виробів. У 1958 році в артілі було створено цех підлакового петриківського розпису, колектив якого склали майстри з числа найталановитіших учнів Тетяни Пати. Очолив його Федір Панко. Станом на 1958 рік тут працювали 16 майстрів, серед них – Ганна Ісаєва, Явдоха Клюпа, Марія Шишацька, Надія Шулик, Іван Завгородній, Галина Пруднікова, Олександра Пікуш, Віра Тезик, Ніна Турчин, Ганна Данилейко, а з 1959 року – також Зоя Кудіш. У 1961 році артіль було реорганізовано у Фабрику петриківського розпису “Дружба”. Більшість виробів фабрики, перш за все скриньки та тарілки, створювалася з пресованої тирси, яку вкривали чорною фарбою і наносили розпис, після чого вкривали виріб лаком. Головним художником фабрики до 1970 року був Федір Панко. У 1970-1988 роках цю посаду займав Василь Соколенко, а згодом – Анатолій Чернуський, Володимир Глущенко і Сергій Дрешпак. За пізніх радянських часів на фабриці працювали близько Заслужений майстер народної творчості півтисячі людей. Прикрашені петриківським розписом тарілки, скриньки, Василь Соколенко, 2016 рік підноси, вази та інші сувеніри були візитівкою України, їх експортували до 80 країн світу. У 1960-1970-х роках вийшла ціла низка популярних альбомів з репродукціями петриківських розписів у видавництві “Мистецтво”, укладачами яких були, переважно, мистецтвознавці Наталія Глухенька та Борис БутникСіверський. Це сприяло подальшій популяризації “петриківки”, зважаючи на великий наклад цих видань. У 2006 році фабрику ліквідували через банкрутство, а 2011 року остаточно знищили: невідомі демонтували верстати та преси.

Світова слава 25 вересня 2012 року сучасні майстри села Петриківка увічнили своє мистецтво вуличним розписом, що увійшов до Книги рекордів України як найбільший розпис ручної роботи. Це традиційний калиново-квітковий малюнок, довжиною 120 метрів і шириною 80 сантиметрів. Загальна площа розпису – 93 квадратних метри. Унікальний розпис, зароджений у селі Петриківка, заслуговує світової слави. Нині знаменита техніка малювання перетворилася на бренд. Створено логотип “Петриківка”. У січні 2013 року його презентували і безкоштовно передали майстрам селища, аби вони могли доводити покупцям автентичність своєї продукції. 5 грудня 2013 року петриківський розпис було включено до Репрезентативного списку нематеріальної культурної спадщини людства ЮНЕСКО. 20 травня 2016 року Національний банк України ввів у обіг дві пам'ятні монети “Петриківський розпис” у серії “Українська спадщина” номіналом 5 гривень (нейзильбер) і 10 гривень (срібло).

М од а

Ксенія Малюкова:

“Коли вдягаємо автентичні сторічні строї, ми наче подорожуємо машиною часу” Анна Шпилевська

- Ксеніє, ви – дизайнер одягу, стиліст, власниця “Костюмерної”. З чого почалося ваше зацікавлення модою? - Не презентую себе як дизайнер. За освітою я – кравчиня. На базі цього й з’явився шопоголізм та бажання поділитися одягом з іншими. Зацікавленість модою почалася з дитинства. Моя мама шила речі на замовлення, а я ще у школі перейняла її захоплення. Далі, чим би я не займалася, завжди поверталася до шиття. Бо був час, коли я протягом дванадцяти років працювала з нерухомістю, мала свою фірму. Тоді для мене мода була хобі. У 2008 році я перенесла серйозну операцію на хребтi. Після реабілітації спитала у свого хірурга, чи буду ходити. Він відповів ствердно. І саме тоді усвідомила: якщо Київ поставив мене на ноги однoго разу, він зробить це й вдруге. Ця фраза була для мене значимою. З того часу я залишилася жити в столиці. Мені ніхто не пропонував роботу, все шукала самотужки. На той час я винаймала квартиру і мала машину в кредит. - Kрізь терни до зірок ви знайшли своє покликання. До речі, ваш батько був директором філармонії, можливо, це він прищепив вам любов до автентичних пісень? - Так, автентикою мене зацікавив тато. Коли мала 7 років, батьки розлучилися. Ми з мамою переїхали на Хмельниччину, звідки коріння мого дідуся. Але кожного літа я приїжджала до батька на Луганщину. Їздила з ним по всіх концертах, які він влаштовував. Я була дитиною, що зростала за кулісами. Любов до української пісні – від батька. Я непогано танцювала, тому у ранньому віці мене віддали в балетну студію, а з семи років займалася хореографією у відомому ансамблі “Подолянчик”. Захоплення танцем та українським національним одягом – звідти. - Як виникла ідея створити “Костюмерну”, яким чином втілили її в життя? - Ми починали з п’яти суконь в моїй гардеробній, які “ніде не вигулювалися” і висіли просто так. І ось прийшла ідея створити прокат одягу. Моя подруга казала, що я божевільна, адже коштів не було. Але якщо чогось хочу – Бог завжди допомагає. Мою ідею підтримала хрещена мама, яка живе у Нью-Йорку, вона була моїми очима в маленьких магазинчиках цього мегаполісу. Хрещена ходила на шопінг виключно зі Скайпом та камерою. Мені все показувала, а я тільки обирала сукні. І ось так потроху збиралася колекція. Із достачанням було проблематично, мені передавали по одній суконьці. Але оскiльки люблю шити, то в кожну хотіла додати щось своє. Саме таким чином народилася колекція.

November 2019 Ukrainian People

Вона надихає та мотивує, коли підбирає образи для модників у своєму прокаті розкішного одягу – “Костюмерній”. Про її проект “Нація” знають як в Україні, так i за кордоном. Сьогодні поспілкуємося з людиною з відкритою душею та потужною енергетикою, яка вкладає всю себе у кожну деталь гардеробу: чи то автентичний стрій, чи сучасна сукня. Отож, героїня нашої статті – Ксенія Малюкова. Якщо ви читали минулий випуск журналу, то помітили красуню-українку на обкладинці з проекту “Нація”, створеного Ксенією Малюковою та Тетяною Гурковською. Засновникам вдалося знайти, відновити та стилізувати автентичний український одяг кінця ХІХ – початку ХХ століття з майже всіх регіонів України. Яким чином створювався проект, як колекціонерка починала свій стильний шлях, чому моделі плакали під час зйомок? Про це – в інтерв’ю. - Хтось допомагав вам у ті часи? - Клієнти часом дають надскладні завдання, і я дуже вдячна їм за це. Наприклад, коли в мене нема того чи iншого вбрання, яке вони хочуть бачити, в майбутньому маю його придбати. Одного разу подзвонила клієнтка і повідомила, що в неї буде весілля. Вона хоче, аби чоловіки-фотографи зустрічали подружню пару у смокінгах. А на вході в ресторан мала бути червона доріжка. Я подумала, що це гарна ідея, проте, на той час не мала в арсеналі смокінгів. Тому запитала клієнткy, чи можна мені подумати. І ось вона раптово зникла на пів року. Тоді я подзвонила хрещеній, і сказала, що мені потрібні смокінги. Вона за свої кошти купила перші десять. Я хвилювалася, чи матимуть вони попит. Аж ось передзвонює клієнтка, яка “загубилася”. Вона приходить з хлопцями на примірку, й кожному з них підходить смокінг, обраний мною. Власне, тоді почався Майдан, ніяких заходів вже не було. Я хвилювалася, що бізнес зупиниться, було морально дуже важко. Майдан перевернув моє внутрішнє усвідомлення.

- Яке враження на вас справили ті події? - Коли я хвилювалася, то сідала шити. Створювала українські костюми, і так себе відволікала. Зшила перших 10 костюмів, і ця тема мене захопила. Друзі почали приносити шматочки старих тканин, тато віддав кілька сценічних костюмів. Я їх відновила. Згодом з’явилися перші плахти й сорочки, які я пошила, але в цих костюмах не було душі. Все змінив випадок: до мене приїхала кума, привезла подарунок – дві тернопільські сорочки із бабиної скрині. Я взяла їх до рук, i по шкірi пробігли мурашки. Це любов з першого погляду! Вишивка на сорочках немов розмовляє з тобою, розказує свою історію. Я взялася повертати вбрання до життя. Сорочки стали такими чорними від часу, що на них було майже непомітно, чи вишиті вони. Я сама мало вірила в те, що вони колись будуть білими. Але я це зробила! Саме з такої краси почалася моя колекція справжнього, автентичного українського одягу. - Тож довелося вивчати традиції різних регіонів? - Так, просто колекція – це мало. Кожен стрій має відповідати своєму регіону, бо це явище багатогранне. А кожен регіон у різні часи мав свої особливості, різноманітність строїв. Десь із тиждень вибілювала ті сорочки, повертала їм нормальний вигляд. Коли вони стали білосніжними, і орнамент почав виднітися, я показала їх своїй кумі. Вона здивувалася, яким чином я привела їх до пуття. Бо це справді важка робота. Літератури на тему автентичного українського одягу є мало, тож я почала шукати інформацію в Інтернеті. Знайшла людей, які продають такі речі. Пам’ятаю, як зібрала свій перший стрій. Це було Полісся. З того часу почала все більше занурюватися в цю тематику. Вночі листувалася з тими, хто розуміється на автентицi. Спілкувалася зі старшими людьми, які ще пам’ятають одяг своїх мам, бабусь і прабабусь. Я зібрала перші десять строїв і думала на цьому зупинитися, але згодом познайомилася із Тетяною Гурковською. Це талановита фотограф.

Вона повідомила, що має клієнтку, яка хотіла б відзнятися у автентичному строї. Я потрапила із Танею на фотосесію, ми працювали з нею в парі. Тоді я приїхала додому й мала таке враження, що знаю цю людину сто років. Мені непотрібно було розповідати, що я хочу і як саме це зробити. - Ви розповідаєте про ваш яскравий та динамічний проект “Нація”. У строях є душа, енергетика предків, ви даєте нове життя старовинним речам. Розкажіть про вашу команду та моделей, які допомагали втілювати “Націю”. - Ми знімаємо проект вже два роки. Кожного понеділка у нас була розписана зйомка у фотостудії. Оскільки наші моделі – це актриси театрів, саме в понеділок вони мали вихідний, тому ми користувалися нагодою. Я розуміла, наскільки масштабним буде проект, а Тетяна Гурковська сказала, що хоче взяти участь фінансово. Вона не просто була фотографом-волонтером, а ще й оплачувала фотостудію. Таня була моїм фінансовим партнером, бо й роздруковані двадцять дві фотороботи великого масштабу вона теж зробила за свій рахунок. А це – немалі кошти. Все робимо поступово, без залучення спонсорів, власним коштом. А це важко. Також мали помічника, це Катруся Савченко, яка є професійним фотографом. Вероніка Кушикова – візажист проекту, вона всі два роки за свої гроші купувала косметику і волонтерила, фарбуючи моделей. Треба згадати також дівчат-костюмерів з моєї “Костюмерної” – Ольгу Бобирьову, Олесю Ломакіну, Оксану Саєнко, Тетяну Єстифеєву, вони зробили великий внесок у наш проект. Тетяна Єстифеєва – моя рідна сестра, яка підтримала цю ідею з першого дня, і завдяки саме її праці в мене вийшов вишуканий та гарно організований показ у Хмельницькому. Ці дівчата допомагали вдягати актрис. Хочу згадати про кожного члена команди, бо ці люди є важливими в моєму житті, без їхньої допомоги я би не впоралася сама. А моя домашня гардеробна кімната перетворилася в такий собі музей. - Яким чином обирали моделей-акторок до цього проекту? - Вибирала актрис інтуїтивно. Важливі були лице, очі. Якщо звернути увагу на дівчат, всюди яскраво виділяються очі. І от я стою на зйомці і кажу одній із актрис: “Ти маєш показати таку емоцію, немовби за тобою зараз – уся Україна. І ти – мати, яка своїми плечима всіх захищає”. І ви би бачили ці очі! Вони наповнювалися сльозами, гордістю, мужністю. А я стою, допомагаю Тетяні зі світлом, і в мене градом течуть сльози. Це неймовірні зйомки і такі ж неймовірні емоції! Коли моделі виходили зі знімального майданчика, вони обіймали, цілували одна одну, мене. Це було захоплююче, така собі машина часу. Ми занурюємося в нього, щоб подивитися, яке вбрання носили сто років тому. Цікаво було, коли актриси приносили фотокартки своїх прабабусь чи бабусь, ми їх відновлювали на знімальному майданчику. Одна актриса була зі Слобожанщини. Дзвонить мені і плаче у слухавку, бо вона знайшла фото своєї прабабусі. Каже, що дуже би хотіла відновити цю фотокартку: “Це мрія мого життя!”. Як я могла відмовити? У мене не було такого одягу, як на свiтлинi. Надихаючись старовинною фотографією, я познаходила сорочку, корсетку, спідницю і фартух, що були на фото, і ми відзняли актрису в цьому строї. А коли закінчувалася зйомка, в неї сталася істерика. Мої колеги незрозуміли, чому в неї була така реакція. І тоді я сказала, що треба знати передісторію цього строю. Ця дівчина повисла у мене на плечі і плакала... Але це – сльози радості, щастя. Ми пережили багато з цим проектом, це – як частинка нашого життя. - Ви робите велику справу для України і збереження її культурної спадщини! Нехай вам щастить на вашій творчій дорозі! - А знаєте, мені є чим пишатися! Мої внуки будуть знати, в якому строї ходили їхні бабуся і прабабуся! Справжній, старовинний народний костюм – це обличчя цілої нації. Тому наш проект називається “Нація”.

Ukrainian People November 2019

С п о рт

Чемпіонат світу

з легкої атлетики 2019 Л

Сергій Хорун, власний кореспондент Ukrainian People Слав’янськ, Донецька область

В жовтні цього року столиці Катару, Досі, випала нагода прийняти на своїх аренах визначну спортивну подію – сімнадцятий чемпіонат світу з легкої атлетики. Він вiдбувався з 27 вересня по 6 жовтня 2019 року під егідою Міжнародної асоціації легкоатлетичних федерацій. В змаганнях взяли участь більше, ніж 1900 спортсменів з 209-ти команд, які розіграли 49 комплектів нагород в 25-ти видах спорту. Серед них – найтитулованіша спортсменка зi США Елісон Фелінг, яка має в активі 16 медалей світових першостей, та найстарший спортсмен з Іспанії, 49-річний “пішохід” Хесус Анхель Гарсія. Загальна сума призових нагород склала 7 мільйонів 530 тисяч доларів. Призери отримували за перше місце 60 тисяч, за друге – 30, за третє – 20. За світовий рекорд банк Катару пообіцяв високі призові в сумі 100 тисяч доларів. Україну на чемпіонаті світу представляли 44 спортсмени, які змагались в 21-iй дисципліні. Зазначимо, що вдруге, як і на минулому чемпіонаті в Лондоні в 2017 році, в змаганнях не брала участі російська команда, яка була дискваліфікована за шахрайство з допінгпробами легкоатлетів. До змагань долучилися лише тi спортсмени, якi незаплямовані в допінг-скандалах. Вони не представляли свою державу, а виступали індивідуально як “авторизовані нейтральні атлети”.

November 2019 Ukrainian People

егкоатлети змагалися на стадіоні “Халіфа”, який вміщує 40 тисяч глядачів і був модернізований саме до чемпіонату. Тут було встановлене суперсучасне покриття Mondotrak WS, сертифікатом GREEGUARD GOLD підтверджено мінімізацію викидів, що впливають на екологію. Варто зазначити, що Доха – досить спекотне місце на планеті. Тому організатори змагань, незважаючи на те що стадіон відкритий, встановили на ньому спеціальну систему кондиціювання для охолодження повітря в середині арени до +21 градуса за Цельсієм. Сучасні електронні технології “наблизили” спортсменів до глядачів на трибунах. Вмонтовані на стартових доріжках міні-камери показували обличчя легкоатлетів в момент старту. В забігах спринтерів фіксувалася їхня швидкість на дистанції та фінішi. В стрибках в довжину – швидкість зльоту атлета. В потрійному стрибку – кожна з трьох фаз стрибка. У спортсменів з метання – швидкість та кут вивільнення спортивного снаряду. Таких електронних новацій раніше не було на жодному чемпіонаті. Гарні погодні умови, доброзичлива атмосфера на трибунах, високі призові нагороди, конкуренція між атлетами надихали спортсменів до запеклої боротьби за високі результати. Ними було встановлено два світових рекорди (один дорослий, другий – серед юніорів), шість рекордів чемпіонатів світу, 21 континентальний рекорд та 86 національних рекорди.

Відзначу, що дорослий світовий рекорд встановила спортсменка зі США Далайла Мохаммад в забігу на 400 метрів з бар’єрами, показавши результат 52,16 сек. Рекордним секундам Далайла повинна завдячувати своїй співвітчизниці Сідней Маклауглін, яка до останнього метра боролася за перемогу, показавши результат 52,23 сек, що є її персональним рекордом. Інші фіналістки дещо відстали, а українська легкоатлетка Анна Рижикова з результатом 54,45 сек. здобула сьоме місце. Світовий рекорд для юніорів був встановлений на змаганнях серед жінок в секторі для стрибків у висоту. 30 найкращих спортсменок з 21 країни змагалися за медалі. До фіналу потрапили 12 найсильніших, які подолали кваліфікаційну висоту. Серед них дві українки – Юлія Левченко та Ярослава Магучіх, нейтральна атлетка, чемпіонка світу Марія Ласіцкене, дуже сильні спортсменки – Башті Канінгем (США) та полька Каміла Лічвінко. Найцікавіший перебіг подій в секторі почався з встановлення висоти в два метри. Ласіцкене та Каннінгем подолали висоту з першої спроби, Левченко і Магучіх тільки з третьої, полька завершила змагання, не подолавши два метри в трьох спробах. Далі планка була піднята на висоту два метри два сантиметри. Ласіцкене та Магучіх подолали її з першої спроби, а Левченко та Каннінгем завершили виступ, не здолавши зазначену висоту. Таким чином, Каннінгем завоювала бронзову медаль, а наша Левченко стала четвертою – за більшої кількості спроб.

Марина Бех-Романчук завоювала срібну медаль чемпіонату світу

Боротьбу за найвищі медалі продовжили Магучіх та Ласіцкене – планка була піднята на висоту два метри чотири сантиметри. Ласіцкене подолала висоту з першої спроби, а українка – тільки з третьої. Але що то був за стрибок! Ярослава вклала в нього всю свою спортивну майстерність, фізичний потенціал та силу духу і елегантно подолала рекордну для себе висоту. Тепер ця висота є новим світовим рекордом для юніорів, адже Ярославі Магучіх на момент встановлення рекорду тільки виповнилось 18 років (19 вересня). Отже, чемпіонське золото здобула Марія Ласіцкене, Ярослава Магучіх – срібло, але в таких випадках говорять, що воно – на вагу золота. Вигравши срібло зі стрибків у висоту, Ярослава стала наймолодшою медалісткою чемпіонатів світу в усіх без винятку дисциплінах. Більше того, впродовж змагань українка двічі покращила світовий юніорський рекорд: спочатку на висоті два метри два сантиметри, потім – на два сантиметри вище (до цього світовий рекорд для юніорок становив два метра один сантиметр – був встановлений в далеких вісімдесятих роках минулого століття і належав двом спортсменкам – Ользі Турчак з СРСР та німкені Гайке Больк). Ярославі не вперше перемагати. В травні цього року на першому етапі нового сезону Діамантової ліги у секторі для стрибків у висоту вона виграла змагання з результатом один метр дев’яносто шість сантиметрів, ставши наймолодшою переможницею етапу в історії змагань Діамантової ліги.

Рекордний стрибок Ярослави Магучіх

остого жовтня, в останній день змагань ще одну срібну нагороду принесла Україні в стрибках у довжину Марина Бех-Романчук. Показавши в п’ятій спробі результат шість метрів дев’яносто два сантиметри, вона виборола друге місце. Перше місце – за німкенею Малайкою Мікайбо, сім метрів тридцять сантиметрів. Завоювавши два віце-чемпіонських місця, в медальному заліку Україна посіла 21 місце, а згідно протоколів змагань – Україна в десятці найсильніших команд. Адже й інші наші спортсмени показали високі результати: Ольга Саладуха – п’ята в потрійному стрибку, Ірина Климець та Микола Кохан – п’яті в метанні молота, Ігор Главан та Олена Собчук – четверті в ходьбі на 50 км., а Христина Юдкіна – шоста. Олексій Касьянов – шостий в десятиборстві, також шосте місце посіла естафетна жіноча команда 4 по 400 метрів у складі Катерини Климюк, Ольги Ляхової, Тетяни Мельник та Анни Рижикової. Всі ці спортсмени вже завоювали ліцензії для виступу на Олімпіаді 2020 в Токіо. Найпотужнішими на чемпіонаті світу з легкої атлетики в Досі за медальним заліком виявилися спортсмени зi США: 14 золотих, 11 срібних та 4 бронзовi нагороди. Також цікаво виглядає тенденція з бігу між легкоатлетами з різних континентів. Американці домінували в спринтерських дисциплінах, а африканці з Ефіопії та Кенії – в стаєрських (на довгі дистанції).

Diaspora Наталія Гладиш-Джуран, журналіст-оглядач UA: Суспільне радіо, Культура Д і ас п о ра

У ХХ Всесвітній тиждень космосу до України завітала одна з найуспішніших астронавток NASA, видатна американка з українським корінням – Гайдемарі Стефанишин-Пайпер. Цього разу вона відвідала Харків, Київ, Житомир та Львів. Програма візиту була дуже насиченою – численні зустрічі зі студентами, вченими, журналістами.

и знаєте ви, хто і скільки разів за роки незалежності розгортав прапор України на орбіті Землі? Синьо-жовтий стяг у космічному просторі розгортали вже тричі. Першим, хто це зробив на борту американського БТКК “Колумбія” у 1997 році, був наш земляк, Герой України, Леонід Каденюк. Другою людиною стала американка українського походження Гайдемарі Стефанишин-Пайпер, яка була нагороджена Орденом Княгині Ольги III ступеня “За мужність і відвагу, виявлені в освоєнні космічного простору, зміцнення дружби між українськими та американськими народами” в 2007 році. А третім – американський астронавт Рендольф Брезнік, син якого народився в Україні. А сьогодні – мова про візит Гайдемарі Стефанишин-Пайпер до України. Хоча на батькову Вітчизну вона приїздить не часто, проте із непідробною щирістю зізнається, що зв'язок, який відчуває з нашою країною – дуже міцний. Бо ж саме звідси походить її коріння. Батько Гайді народився у містечку Якимів на Львівщині. У 60-х роках минулого століття емігрував до США, де й познайомився і одружився із мамою майбутньої космонавтки. Мати Гайді – родом з Німеччини. Студентам Харківського політехнічного інституту Гайді зізналася, що у її блокноті лежить маленький жовто-блакитний прапорець. І досі вона із теплом згадує, як у її сім'ї шанували усі звичаї українського народу, готували смачні традиційні страви, i що батьки вдома спілкувалися українською мовою. А після одруження Гайді не відмовилася від дівочого прізвища і взяла подвійне. Що ж до питання про національність, каже, що вона – американка, українка і німкеня. Про Україну знає багато, відвідувала українську недільну школу і навіть трішки розмовляє українською. Цього разу Гайдемарі Стенфанишин-Пайпер відвідала Україну з нагоди святкування Всесвітнього тижня космосу. Візит був освітньо-культурним. Усі виступи і заходи були безкоштовними. Гайдемарі зустрілася із школярами, науковцями, пластунами, студентами, журналістами. Астронавтка розповідала про своє життя, кар’єру, космічну місію та

November 2019 Ukrainian People

Космічна Леді знову в Україні

“Я казала собі: ти не маєш права на помилку: за тобою стежить увесь світ” – Гайдемарі Стефанишин-Пайпер.

ризики роботи у відкритому космосі і про особливості тренування. Зізнавалася і про курйози, без яких, у космосі, як і на Землі, не буває. Зокрема, про історію з випадково втраченою сумкою з інструментами. Зараз Гайдемарі це згадує жартома, а от тоді, каже, було зовсім невесело. Ту сумку, до слова, спіткала доля космічного сміття: вона кілька місяців спускалась по орбіті, а відтак спопеліла в атмосфері. Гайдемарі Стефанишин-Пайпер, каже, що наша планета з відстані космічних далей – неймовірно красива, тому іноді її охоплює непереборне бажання повернутися туди і пережити всі емоції знову. Однак, наразі вона не працює – живе з сім’єю і багато часу присвячує родині. “Ті, хто побували в космосі, по-іншому ставляться до Землі, починають більше цінувати свою планету. Перше, що вражає, коли перебуваєш у космосі, – наскільки прекрасна Земля. І те, наскільки тонка блакитна лінія (атмосфера) навколо”, – резюмувала капітан-астронавт Гайдемарі Стефанишин-Пайпер. Українській молоді вона не втомлювалася повторювати: “Людина, яка працює, завжди зможе досягнути успіху. І навіть злетіти в космос”.

Довідка. Гайдемарі Стефанишин Пайпер – восьма жінка, яка побувала у космосі, і перша астронавтка українського походження. Вона – друга в світі, хто розгорнув на орбіті український прапор. Брала участь у двох космічних місіях – 2006-го і 2008 років. Встановлювала сонячні батареї на МКС та готувала станцію до продовження роботи на орбіті. Загалом у космосі Гайді пробула тридцять три години і сорок дві хвилини, на її рахунку п'ять виходів у відкритий простiр. За кількістю часу, проведеного у космосі, вона посідає 39 позицію у списку spacewalkers – усіх астронавтів, які працювали поза межами шатлів чи космічних станцій. Гайдемарі – випускниця одного з найвідоміших технічних університетів у світі – Массачусетського технологічного інституту (MTI). 1 травня 1996 року її прийняли до корпусу американських астронавтів як кандидатку на політ у складі місії. А перший політ пані Стефанишин-Пайпер відбувся 9 вересня 2006 року. В рамках місії планували достачити і встановити на МКС нові сонячні батареї. Саме за їхнє встановлення відповідала Гайдемарі. Другий політ відбувся 15 листопада 2008. В рамках місії STS-126 запустили американський шатл Endeavour. Українка увійшла до складу екіпажу з семи астронавтів. До програми польоту входило проведення робіт з обслуговування і дооснащення на зовнішній поверхні станції.

Д і ас п о ра

Як американець приїхав до Канади, аби відродити українську культуру... Tого похмурого осіннього вечора перехожі з цікавістю заглядали у вікна вінніпезького Осередку української культури та освіти. Тут танцювали, слухали музику, посміхалися й сумували, розмірковуючи над словами давньої кобзарської пісні “Нема в світі правди – правда у темниці, хоч рідного брата тепер стережися!..” Спостерігаючи за тим, як вправно перебирає струни кобзи високий чоловік з відкритим світлим обличчям, як, співаючи заплющує очі й пропускає слова пісні крізь власне серце й душу, здавалося, що перед нами – музикант з України. Що приїхав до Америки аби донести до слухачів слово про “неправду”, яка панує сьогодні у його далекому краї. Так воно і є. Хоч не зовсім...

Марія Кривошеєва, член Національної спілки журналістів України, кореспондент журналу "Ukrainian People" в Вінніпезі.

Фото: Норберт К. Іван / Norbert K. Iwan

рій Фединський – композитор, продюсер-творець ансамблів, майстер унікальних музичних інструментів, звукорежисер, культурний активіст та педагог – народився і виріс у Північній Кароліні (США). “Моя родина цілком європейська, – розповідає Юрій. – Татів рід походить із Західної Європи – Ірландії, Німеччини, Скандинавії. Мамин – з України. У Львові мешкали Фединські, в Києві – Мошинські, на Полтавщині – Чайковські. Свого часу моя бабуся Наталія Мошинська з дідусем Юрієм Фединським були змушені зробити тяжкий вибір – померти патріотами на своїй землі чи втікати від переслідувань.

І вони обрали останнє. Адже ці люди були представниками української інтелігенції, тож, коли Радянський Союз почав панувати на нашій території, вирішили залишити рідну землю, розуміючи, що при цьому режимові неможливо жити. Втікали спочатку до Австрії, потім до Канади та, врешті, до США”. Там, за океаном, серед таких, як вони, й досі живе Україна. Саме там від матері-українки та повністю англомовного батька-американця й народився Юрій. З самого дитинства хлопець марив землею своїх українських пращурів і ніколи не відчував себе справжнім американцем. “Хоч я народився й виріс в Америці, із цією країною в мене дещо не склалися стосунки. Мені було важко інтегруватися в суспільство, бо я завжди вважав себе українцем і, вочевидь, на генетичному рівні відчував, що моя рідна земля – Україна, – ділиться Юрій. – Одного дня мені спало на думку: якщо переїду на землю своїх пращурів – почуватимуся в гармонії із собою”. А ще Юрій завжди любив музику. Спочатку опанував гру на класичному фортепіано, здобувши відповідну освіту. Але кілька тижнів, проведених у Пенсільванському літньому таборі, під час яких юнак мав нагоду познайомитися із бандурою, назавжди змінили його життя. Відтоді музикант закохався як у саму бандуру, так і в кобзу та торбан. У 1998 році Юрій приїхав до України, і як зізнається, під час першого приїзду планував залишитися у Львові. “Потім я зрозумів, що це – лише частина України, – пригадує чоловік, – хоча самі львів’яни говорять, що все інше – Москва. Тому я поїхав ще до Києва, до одного з найкращих бандуристів – Романа Гриньківа. Та за кілька років мешкання в українській столиці, відчув, що життя у мегаполісі – не для мене”. Сьогодні Юрій Фединський разом із дружиною Марією та чотирьма дітьми живе у маленькому селі Крячківка на Полтавщині і намагається відродити кобзарство: сам робить унікальні кобзи, бандури та торбани. З ними прославляє українську культуру на весь світ. Вибір Крячківки – невипадковий, адже свого часу Юрко навідувався туди, щоб познайомитися з місцевим автентичним фольклорним гуртом “Древо” (пісня саме у його виконанні звучить у відомому мультфільмі “Жив-був пес”).

Унікальний музичний колектив із 55-річною історією в розумінні Юрія Фединського є не просто тим, хто відтворює чи досліджує фольклор, а є самим фольклором. Тож, приїхавши свого часу навчатися, Юрко з дружиною стали частиною колективу.

вже незабаром Фединський заснував власний кобзовий цех, де щороку проводить літний кобзарський табір та навчає майструванню та музикуванню на вересаївській кобзі, кобзарській бандурі, панській бандурі, мамаївській кобзі, лірі, торбані та гуслях. Крім того, Юрій є засновником фестивалю “Древо Роду Кобзарського”. Він також організовує експедиції по Україні та за її межами в пошуках архаїчних інструментів, створюючи архів. Сьогодні філософію Юрка Фединського переймає ледь не кожен, хто хоч раз відвідував його в Крячківці. “Більшість моїх учнів – молодь. Вони приїжджають до мене, хоч чимало з них постійно проживають у Києві та інших великих містах. Їм здається, що у мегаполісах набагато легше займатися музикою. Але багато людей після відвідування мого села кажуть: хочу жити тут, знайди нам хату у Крячківці. Можливо, вони відчувають, що на цій землі – авангард кобзарства і створені всі умови для сільського Ренесансу. Я і сам впевнений, що село – це ідеальне місце для майстерні: тут є дрова, тиша, ніхто не турбує по телефону, бо нема зв’язку, є час, який непотрібно витрачати на поїздки в громадському транспорті, де тобі псують нерви і настрій.”

Жодної оплати за навчання чи проживання в таборі родина Фединських не бере. Так само, як і не приймає допомоги від влади “Держава – це не сам народ, а відтак не має чинити впливу на творчість, на культуру. Це не проєкт, не акція – це історія. Ми не збираємося співпрацювати з політиками. Нехай займаються своєю роботою, а ми будемо займатися своєю”, – наголошує музикант.

о кобзарського табору Юрія Фединського навідуються навіть дівчата. І хоч у подібних творчих цехах існує думка – якщо не було традиції кобзарювання жінок, то їх не варто пускати в цю царину – Юрко вважає iнакше: не можна заборонити жінкам цікавитися кобзарством. До того ж, як показує практика, жінки майструють і грають не гірше за чоловіків, а іноді навіть краще. Так само останнім часом до Фединського приїжджають учитися чимало іноземців – з Австралії, Канади, Японії, Франції, Польщі. Можливо, саме цей факт вплинув на рішення здійснити подорож до американського континенту, аби познайомити українську діаспору з давніми національними музичними інструментами. “Я знаю, що кобза, бандура і торбан рідко, а може й взагалі ніколи не звучали на території Північної Америки, – говорить Юрій, – тому зараз прийшов час поділитися цим багатством музичної культури з місцевою українською діаспорою. Наразі я “кобзарюю” так само, як свого часу робили це традиційні сліпі кобзарі, що ніколи не були “концертними артистами”, як переважна

більшість виконавців сьогодення. Натомість, вони мали свою унікальну філософію щодо методів донесення свого слова до тих, хто бажав його почути. Впевнений, виконання старого репертуару сьогодні так само актуальне, як і багато років тому: думи, в яких ідеться про події минулого, говорять нам не стільки про історичні факти, скільки про більш загальні речі, такі як мораль та честь. Тому є близькими для будь-якої епохи. Сподіваюся, що за допомогою кобзарської традиції Україна відродить свою спадщину, а Захід зможе отримати велику користь з інформації,

яка збереглася завдяки українським традиціям. Насправді, моя робота тільки починається, бо щойно ви самі познайомитеся зі світом минулого, обов’язково захочете поділитися ним”. ...Був початок одинадцятої години вечора, але люди не поспішали залишати Осередок української культури та освіти. Вони розпитували, з цікавістю розглядали та торкалися до незвичних багатьом музичних інструментів i дякували. За правду про Україну, яка шириться світом завдяки таким людям, як Юрій Фединський...

Діаспора Чикаго відзначила День Захисника Вшанування українських воїнів та усіх Героїв України в чиказькому передмісті Блумінгдейл

Ольга Руда, редактор журналу “Ukrainian People” У суботу вранці, 12 жовтня 2019 року, українська діаспора Іллінойсу зібралася в передмісті Чикаго Блумінгдейл (Bloomingdale) на свято – День захисника України та вшанування пам’яті Героїв, організоване Генеральним консульством України в Чикаго та парафією Української православної церкви Св. Андрія Первозваного. Українсько-американські ветерани внесли прапори. Присутні віддали шану нашим мужнім воїнам, які на сході країни захищають цілісність нашої держави та Героям, які поклали своє життя за рідну землю. Протоієрей УПЦ Св. Андрія

Первозванного Віктор Полярний завершив Божественну Літургію словами: “Господи, Боже наш, Благослови Україну і увесь український народ і захисти від ворогів видимих і невидимих, що йдуть на нас війною і хочуть знищити скарби і святині наші. Господи, Боже наш, прийми нашу молитву й захисти і збережи Український народ на многії і щасливі літа”. Після цього відбулося покладання вінків та квітів до першого в США пам’ятника Героям Небесної Сотні та всім загиблим Героям, спорудженого поруч із кафедральним храмом святого Андрія Первозванного. Зі словами вдячності українським воїнам перед присутніми виступила Генеральний консул України в Чикаго Лариса Герасько. Учні та вчителі парафіяльної суботньої школи українознавства принесли до монументу квіти. День захисника України – свято, що відзначається в Україні 14 жовтня у день святої Покрови Пресвятої Богородиці водночас з Днем Українського козацтва. Свято, встановлене 14 жовтня 2014 р. указом Президента України Петра Порошенка з метою вшанування мужності та героїзму захисників незалежності й територіальної цілісності України, військових традицій і звитяг нашого народу, сприяння подальшому зміцненню патріотичного духу в суспільстві та на підтримку ініціативи громадськості. У Київську Русь свято Богородиці прийшло з Візантії, це сталося після запровадження християнства. За однією з версій, блаженний Андрій був удостоєний явлення Богородиці в Константинополі. На ту пору місто було оточене чужинцями. Вона з’явилася і вкрила людей своїм покровом. Невдовзі ворог відступив, і місто було врятоване від знищення. Відтоді Покрова асоціюється з заступництвом і захистом від ворога – як видимого, так і невидимого. Особливо шанували Богородицю-Покрову запорізькі козаки. Вони мали на Січі церкву на Її честь, а також ікону “Козацька Покрова”. На свято Покрови козаки проводили ради, обирали кошових, старшин, гетьмана. Українська повстанська армія вважала Покрову опікункою українського війська, тому символічним днем створення УПА також вважається 14 жовтня.

“Вибухова” ONUKA в Чикаго змусила українців шаленіти від емоцій 18 жовтня Місто Вітрів яскравою кометою освітила ONUKA Ольга Руда Фото: EVENT UA Це було щось неймовірне, це було круто для “Євробачення”, для Європи, для України й виявилося надто круто для Чикаго! Проект ONUKA – це те, що повинен побачити на власні очі й почути на власні вуха кожен, хто цікавиться найкращими з найкращих на сучасному музичному Олімпі світу. А українці діаспори – в першу чергу. Тому, що колектив привіз за океан не тільки частинку України, але й професійну музику, нові треки й перевірені, улюблені мільйонами, глибокі й життєві композиції. Ми знайомі з ними заочно, тому прийшли сюди, щоб сповна напитися живого драйву. Мені відомо, що Onuka може об’єднувати різноманітну аудиторію – від підлітків у джинсах з “порваними” колінами до жінок і чоловіків у класичному одязі. І ті, й інші зібралися в концертному залі Concord Music Hall, щоб послухати виступ улюбленої групи. Ще за десять хвилин до початку – зал не повний, але, коли колектив виходить, вільно підійти до сцени вже не можна. Разом із солісткою Натою Жижченко на сцені – ще сім музикантів, більшість грають на кількох інструментах одночасно. Сама вона – на дрім-драмі, семплері та сопілці. На чиказькому концерті гурт показав, як мініма-

November 2019 Ukrainian People

лістичний електронний фолк може “розгойдувати” клубний майданчик. Звук чистий, багато пісень наживо звучать навіть повніше, ніж в альбомі Mozaїka. За спинами музикантів висить великий екран, на якому постійно транслюється відеоряд – чудове світлове шоу. В якийсь момент слухачі дістають телефони і починають знімати відео. Найвдаліший хід концерту – транслювати слова пісень на величезному екрані. Тоді зал починає підспівувати. Під час іншої пісні – танцювати. В кінці – тричі викликають на біс, не відпускають зі сцени. І заслуга цього не лише у виступах на “Євробаченні”, після якого скачування треків ONUKA в itunes били рекорди, а гурт вперше посів чільні місця у найрізноманітніших топах і чартах. Колектив ніколи не ганявся за кількістю концертів, не намагався потрапити “у формат” і не шукав легких комерційних трюків. Тому тепер вони задають тональність i стиль. “Війну легко розпочати та складно зупинити. Війна заповнює собою все навкруги, не залишаючи простору для слів: розуміння та вибачень. Світ крихкий. Війна починається з пострілу. Для того, щоб спалахнуло полум’я, достатньо лише натиснути на курок. Стріляє не зброя, стріляє людина”, – саме такий основний посил пісні Guns don’t shoot, своєрідного антивоєнного маніфесту. – “Чи такою має бути еволюція?”

Діаспора Чикаго щиро дякує за НЕЙМОВІРНОДРАЙВОВИЙ концерт, де було все: якісна електроніка, звучання народних і рідкісних інструментів, досконала хореографія, світлове шоу, актуальні теми й сильне, чуттєве й зворушливе виконання пісень Натою Жижченко. Вперше в житті я побачила на власні очі, як можна поєднати те, що здавалось непоєднуваним. Щиро дякуємо компанії EVENT UA за організацію туру ONUKA в Північній Америці, а також усім спонсорам й слухачам, які долучились до зустрічі артистів.

Entertainment November 2019

We recommend the best events, festivals, and fun things to do in Chicago, Illinois.

Toy and game fair November 23 – 24, 2019 ▸ Chicago Toy & Game Fair features new toys and games, tournaments, costumed characters, and stage entertainment at Navy Pier, adult $16.34, child $9.17. Ticket deal $8 (family $21)

Whisky tasting November 7, 2019 ▸ A ticket to Whisky Live Chicago includes a dinner buffet, entertainment, and a glass to sample 180 different scotches, bourbons, and whiskies at Artifact Events.

Classic Christmas play November 16 – Dec. 29, 2019 ▸ A Christmas Carol is Charles Dickens’ holiday classic about Scrooge, Tiny Tim, and three Christmas ghosts. Nov. 16 to Dec. 29 – Goodman Theatre in Chicago

Wine tasting November 7, 2019 ▸ Sample 40 wines plus hors d’oeuvres on the Fall Wine Stroll that starts at Dank Haus. Repeats in April.

Christmas tree lighting November 22, 2019 (6 p.m.) ▸ The annual Christmas Tree Lighting Ceremony includes holiday music, a choir, and an appearance by Santa and Mrs. Claus at Millennium Park. Free.

Japanese festival November 9, 2019 ▸ JASC Holiday Delight celebrates Kodomo Matsuri with Japanese food, classical dance, Taiko drumming, a craft sale, a silent auction, and Santa at Japanese American Service Committee. Free. Holidays around the world November 14, 2019 – Jan. 5, 2020 ▸ See trees decorated to represent many cultures, plus weekend ethnic song-anddance performances during Christmas Around the World and Holidays of Light at the Museum of Science & Industry. Closed on Thanksgiving Day and Christmas Day. Museum party November 15, 2019 ▸ Mix and mingle, visit the bar, eat snacks, see exhibits, and dance to bands at After Dark in the Modern Wing of the Art Institute of Chicago for age 21+. This event repeats several times a year. Christmas market November 15 – Dec. 24, 2019 ▸ Christkindlmarket is an open-air European holiday market featuring traditional art, handmade gifts, German foods, choirs, and carolers on Daley Plaza. Free.

Horror convention November 22 – 24, 2019 ▸ Days of the Dead includes live music, a monster ball, panels, celebrity signings, contests, and after parties, at Crowne Plaza Chicago O’Hare. Light show in the garden November 22, 2019 – Jan . 5, 2020 “The night comes alive with color, imagination, and sound, from a playful choir of singing trees to a spectacular waterfall of light” at new event Lightscape. You walk on a one-mile path that includes “an avenue of luminous linden trees” at Chicago Botanic Garden. Magnificent Mile Lights Festival November 23, 2019 ▸ Downtown Chicago Magnificent Mile Lights Festival begins with family activities and Santa Claus in Pioneer Court at Lights Festival Lane (Friday 4 – 8 p.m. & Saturday 11 a.m. – 4 p.m.). A Tree-Lighting Parade goes down Michigan Avenue from Oak Street to Wacker Drive (Saturday 5:30 p.m.) ending with fireworks at 6:55 p.m. Free.

November 2019 Ukrainian People

Muscle car show November 23 – 24, 2019 ▸ Muscle Car and Corvette Nationals is an indoor showcase of 500 highhorsepower cars that includes “unveilings” and activities for children (age 12 and younger free) at the Rosemont convention center. Holiday train ride November 23 – Dec. 29, 2019 ▸ Take a one-hour train ride through downtown Chicago as you drink cocoa on the Polar Express, which travels round trip from Union Station at Jackson Boulevard. Christmas lights arboretum November 23, 2019 – Jan. 5, 2020 ▸ See colorful tree lights and projections on a one-mile walk at Illumination, with fire pits to warm you up along the way at Morton Arboretum. Christmas lights Lincoln Park Zoo November 29, 2019 – Jan. 5, 2020 ▸ ZooLights at the Lincoln Park Zoo features millions of holiday lights, ice carving, music, carousel & train rides, food, and gift shopping (plus photos with Santa some days). Free. Closed Dec. 24 & 25. Thanksgiving Parade November 28, 2019 (8 to 11 a.m.) ▸ The Thanksgiving Parade features giant balloons, floats, and marching bands that go north on State Street (from Ida B. Wells to Randolph). Free.

Thanksgiving cruise November 28, 2019 ▸ Thanksgiving Day Cruise by Odyssey Cruises include a holiday lunch or dinner, departing from Navy Pier. Free day at the arboretum November 28, 2019 ▸ Enjoy Free Admission on Thanksgiving Day at the Morton Arboretum in Lisle. (Buildings are closed.) Christmas caroling November 29 – Dec. 20, 2019 ▸ Bundle up and prepare to belt out holiday classics when asked to sing along with the choir at Caroling at Cloud Gate outdoors in Millennium Park. Free. It’s a Wonderful Life: radio play November 29 – Dec. 29, 2019 ▸ It’s a Wonderful Life recreates a live radio play based on the film about a man seeking purpose in life at the Oil Lamp Theater in Glenview.

Model trains & holiday flowers November 29, 2019 – Jan. 5, 2020 ▸ Model trains wind their way among 700 poinsettias and a Christmas tree during the Holiday Flower Show at Lincoln Conservatory. Open daily. Free. Nutcracker ballet November 30 – Dec. 29, 2019 ▸ Joffrey Ballet’s production of The Nutcracker features brilliant costumes, fanciful scenery, entrancing storytelling, and Tchaikovsky’s famous score played by the Chicago Philharmonic at Auditorium Theatre. This version by Christopher Wheel don is set in 1892, with a World’s Fair theme. Christmas lights Brookfield Zoo November 30 – Dec. 31, 2019 ▸ Holiday Magic has a million twinkling lights, a train display, carolers, ice carvers, a magician, a talking tree, zoo chats, and singing to animals at the Brookfield Zoo. Dates in 2019: Nov. 30; Dec. 1, 7-8, 14-15, 21-22, 26-31.

Пристрасть. Вбивство. Жага помсти.

Моцарт

Листопад 14 - Грудень 8

Квитки від $39 на сайті lyricopera.org/giovanni Lyric production revival of Mozart’s Don Giovanni generously made possible by Lead Sponsor The Negaunee Foundation and cosponsors Howard L. Gottlieb and Barbara G. Greis, Nancy and Sanfred Koltun, and the Mazza Foundation.

All of the Shakou Restaurants’ locations offer striking architecture, stylish decor, sumptuous cuisine and only the highest level of service. This level of high touch service is no small feat for Managing Director of Operations, Tasos Maroulis, who oversees all of Shakou Restaurants’ management team, but it is this attention to detail that creates the unique dining experience that is above all others, yet close to home. “Given both the scope of the menu and, most importantly, the quality of the food, our service and attention to the smallest details have to be priority one. Diners are very savvy nowadays and have more options than ever before so your service has to be nothing short of exceptional,” says Maroulis.

Shakou Restaurants

opened their newest location in Naperville this summer to rave reviews!

n addition to everyday dining, all of the Shakou locations have become the perfect setting for any private gathering. Whether you are looking for an intimate setting for a smaller group of friends, an extravagant gala for larger groups, or a chic alternative for business outings, all of the locations offer unique settings, fluid floor plans and several party packages that can accommodate all of your needs. Visit shakourestaurants.com and click on the “events” tab for more information. Holiday availability is filling up fast, so make sure to plan your events now. Shakou Naperville is headed up by General Manager Mackenzie Bach and is located in the heart of downtown Naperville at 22 E. Chicago Ave suite 111. Shakou Naperville is open Monday through Thursday from 11 AM – 10 PM, Friday from 11 AM - 1 AM, Saturday from 12PM – 1 AM, and Sunday from 4PM-9PM. Complimentary valet is provided beginning at 5 PM. To learn more or make reservations, visit shakourestaurants.com

ward winning Executive Chef, Sang Choi, creates his eclectic menus by offering only the freshest ingredients combined with striking visual presentation to achieve unparalleled flavor and flair. Shakou Restaurants’ extensive modern Asian cuisine menu satisfies everyone from the youngest of diners to those with the most discerning of palates. Sushi “Fan” favorites include the Seven Spicy Ahi Appetizer, the Niku- Niku Signature Maki and of course the signature Shakou Sushi Boats made for two or four people served on actual wooden boats. If cooked fish or beef are more your fare, be sure to order the Chilean Sea Bass with Yuzu wasabi or their mouth watering Braised Short Ribs. Shakou offers both gluten free and kids’ menus and can accommodate vegan and vegetarian diners as well. Of course no dining experience is complete without amazing cocktails or the perfect wine or sake. Heading up the beverage team is Beverage Director, James Sweeney.

“

While your Shakou signature cocktail and Martini favorites are here to stay, we are putting more emphasis on pairing some of the higher end wines by the glass as well as offering unique craft cocktails,” says Sweeney. “Keep an eye out for some pairing suggestions via our Rewards program for current offerings.”

November 2019 Ukrainian People

L VIL

N NI

ER alet P A yV

r ta

W NO Com

m pli

WE APPLAUD “THE BEST OF NAPERVILLE”!

LIBERTYVILLE | BARRINGTON | PARK RIDGE | ARLINGTON HEIGHTS | NAPERVILLE SHAKOURESTAURANTS.COM

Бари і ресторани з камінами

Chicago Bars & Restaurants With Fireplaces

Немає нічого кращого, ніж романтичне побачення або зустріч з друзями біля каміна. На щастя, є безліч барів і ресторанів з камінами в Чикаго. Ці місця варіюються від висококласних ресторанів і барів, до невибагливих, але дуже затишних кав'ярень, де подають чудові коктейлі та бездоганне тепле вино, щоб зігрітися під час зимової хурделиці. Ми підібрали вас список місць, які ідеально підійдуть для вечірнього відпочинку або вихідних.

1. Moody's Pub 5910 N Broadway Chicago, IL 60660 (773) 329-5694 Hunker down around the fireplace with a burger and beer at this Edgewater pub. The warmth and coziness of the space beckons folks to stay a while. 2. Hopleaf 5148 N Clark St Chicago, IL 60640 (773) 334-9851 Andersonville residents all agree that the fireplace at Hopleaf is a huge asset to the space. Get lost in the massive beer menu and pair it with Belgium-style mussels or a cashew butter and fig jam sandwich. 3. The Grafton 4530 N Lincoln Ave Chicago, IL 60625 (773) 271-9000 Venture toward the back of this Irish pub to be close to the fire. There's a great pub menu that features a killer burger. 4. Ella Elli 1349 W Cornelia Ave Chicago, IL 60657 (773) 935-3552 4 Star Restaurant Group brought a sleek and sophisticated new addition to Southport Corridor in 2017. Diners can sit by the fireside in the chic lounge area, nosh on globally-inspired bites, and feel like a million bucks. 5. Tied House 3157 N Southport Ave Chicago, IL 60657 (773) 697-4632 The fancy restaurant next to Schuba’s in Lakeview also has a casual lounge where visitors can warm up by the fire. Tied House features an impressive design.

6. Owen & Engine 2700 N Western Ave Chicago, IL 60647 (773) 235-2930 The second-floor of Bo Fowler's English gastropub has a great British feel that guests won't mind colonizing during every winter visit. 7. Park & Field 3509 W Fullerton Ave Chicago, IL 60647 (765) 426-6657 Just because it’s cold out doesn’t mean Chicagoans have to be confined indoors. This Logan Square sports bar has fire pits going all year round on its patio so that guests can brave the elements for a breath of fresh air without freezing. 8. Range 1119 W Webster Ave Chicago, IL 60614 (773) 549-5747 This farm-to-table favorite in Lincoln Park whips up dishes like pork shank, roasted chicken, and cauliflower grits, which are best enjoyed around an open fire. 9. The Moonlighter 3204 W Armitage Ave Chicago, IL 60647 (773) 360-8896 The Scofflaw Group’s beer and burger bar is a Logan Square hotspot, both literally and figuratively. It’s equipped with fireplaces inside and outside, and patrons can casually enjoy a brew or two while watching sports.

November 2019 Ukrainian People

10. The Violet Hour 1520 N Damen Ave Chicago, IL 60622 (773) 252-1500 One of the city’s finest cocktail bars offers the perfect escape from the cold. Come early and snag a seat by the fireplace in the low-lit back room for an intimate evening filled with inventive libations and small bites. 11. Walton Street Lounge 912 N State St Chicago, IL 60610 (773) 570-3525 This 18-seat space resembles a European mansion library with leatherbound books lining the walls, vintage rugs, top-shelf Scotches and whiskies, and a fireplace. 12. The Dawson 732 W. Grand Ave. Chicago, IL 60654 (312) 243-8955 The Dawson actually houses multiple fireplaces, including one outdoors. The huge restaurant and bar at the corner of Grand and Halsted boasts an impressive beverage program. 13. The Gwen 521 N Rush St Chicago, IL 60611 (312) 645-1500 Looking for an outdoor activity? Check out The Gwen hotel’s iceless curling rink for fun times. It’s equipped with fire pits and heated lamps to keep guests warm in the cold weather.

14. Aba 302 N Green St 3rd floor Chicago, IL 60607 (773) 645-1400 Aba, Lettuce Entertain You’s Fulton Market Mediterranean spot won’t just be lively during the warm months. CJ Jacobson’s menu will translate well to Chicago’s winters.

than two years, Chicago Firehouse Restaurant reopened its doors in 2017. The renovated space preserves the firehouse’s historic past while also sporting some upgrades. Guests can rent out private dining rooms for events and gather around the fireplaces to stay toasty.

15. Yūgen Restaurant 652 W Randolph St Chicago, IL 60661 (312) 265-1008 Yügen, the modern Japanese tasting menu restaurant in the West Loop, features a casual lounge. Kaisho is where patrons can wait for a table or taste small plates from chef Mari Kastumura. 16. The Darling 905 W Randolph St Chicago, IL 60607 (312) 285-2609 This two-level vintage British bar and restaurant off Randolph Street is a charming place to hang. Performers, including drag queens and Vaudeville-style acts, entertain guests at the Darling. 17. Chicago Firehouse Restaurant 1401 S Michigan Ave Chicago, IL 60605 (312) 786-1401 After a fire knocked it out of commission for more

18. Simone's Bar 960 W 18th St Chicago, IL 60608 (312) 666-8601 Over in Pilsen, Simone's unique space packs the crowds in on the weekends with DJs, a satisfying brunch menu, and more. 19. Moody Tongue 2136 S Peoria St Chicago, IL 60608 (312) 600-5111 Who's dreaming about enjoying Moody Tongue's special barrel-aged selections, or perhaps a slice of decadent chocolate cake while staying warm this winter? 20. VU Rooftop Bar 133 E Cermak Rd Chicago, IL 60616 (312) 528-0191 VU Rooftop Bar is a rare South Side rooftop spot. Near McCormick Place, this spot offers gorgeous views.

Frank Brichetto Chicago is always full of adventure and things to explore, and I hope to share these great experiences with the wonderful readers of this magazine.

Welcome

November! The holiday season is upon us, good cheer to all; even with the shopping, planning, decorating, and the push to get work assignments done before year's end, we are having fun. Come join us for another month of adventures in Chicago. to

remember that today, Monday Please November 11 , is Veteran's Day. th

Holiday Adventures

Begin

happen to have some unscheduled vacation days left. You, too? Lucky YOU, because today, Friday November 8th, is FREE day at the Adler Planetarium. There are six exhibits open for us to explore; I'm looking forward to Mission Moon, which “invites you to experience America’s first steps into space through the eyes of Captain Lovell and his family. You’ll find out how the United States became the first nation to put a man on the Moon.” I remember the Mercury, Gemini and Apollo programs, US astronauts overtaking the Soviet lead in the race to the moon, and I clearly remember Apollo 13's on-board disaster, the fear, and unbelievable joy when the capsule landed safely in the Atlantic. Among the other exhibits is Astronomy and Culture, where we can learn how devices such as armillary spheres and astrolabes were developed and used as calendars, clocks, and navigational devices. Don't you love this place? There's always so much more to learn and explore, it just takes my breath away. The Adler

Planetarium, on the Museum Campus, 1300 S. Lake Shore Drive, Chicago, https://www. adlerplanetarium.org, opens at 9am and closes at 4pm; meet us there right at 9am, please? That was so much fun, so interesting, it always gets me going. Oh, you noticed that, did you? But we're actually tired after all that walking and especially all that brain work, so let's head home to our respective dinners and obligations, and we'll meet again tomorrow evening. It's Saturday November 9th, and hey, you know what? I'm in the mood for a good, solid cheeseburger. Chicago seems to be just bristling with new places claiming bragging rights for the sublime specialness of their offerings, and charging ridiculous prices. I've tried a few of these and I'm not impressed. Let's go instead to Brgrbelly, 5739 West Irving Park Road, https://brgrbellyrestaurant. com, where we can get any of a number of great cheeseburgers, with names such as Leadbelly, Gallows Pole, Salty Dog and more. You can choose a ground beef-smoked pork, chicken, or

November 2019 Ukrainian People

meatless patty, and the trimmings are fresh and delicious. This, dear readers, is a real beef patty, cooked to order and served on a bun that's baked fresh every day. Every one I've tried has been excellent, as well as quite affordable, and includes their “Almost Famous Butter Cookie.” Yeah, that's the ticket. Will you meet us here, about 5pm, before this small place gets crowded? We'll talk about life, work and fun as we dive into these delectable burgers. Delicious, yes? It's always fun and truly enjoyable when we get together; we'll get together again this week.

Today, we honor the signing of the Armistice that in 1918 ended the fighting, “on land, on sea and in the air” of World War I. While it took many months to reach a final conclusion in the Treaty of Versailles, the fighting was finally over. World War I was supposed to be the “war to end all wars”, and with the formation of the League of Nations as part of both the Armistice and the Treaty, the hope of ending wars began to grow. These days, in recognition of the wars that followed and continue to be fought, we honor all military personnel who have dedicated a part of their lives to the service of our country. Wednesday November 13th, is FREE Day at the Field Museum of Natural History, home to Sue, the largest Tyrannosaurus skeleton ever discovered, as well as a full-size, touchable model of Maximo, the largest dinosaur ever discovered. Amazing! Max stands on the main floor, in Stanley Field Hall, and stretches a whopping 122 ft. folks, about the same length as three school buses. His head pokes over the railings on the second floor, so be sure to smile for the photos with him. Say “Cheese!” We'll walk through the Griffin Halls of Evolving Planet, to see creatures that have lived on earth “from single-celled organisms to our extended human family.” Fossils, videos and interactive displays will explain evolution, the process that connects all living things on Earth. Let's walk to Elizabeth Morse Genius Hall of Dinosaurs to meet Sue, as well as more than a dozen other large dinosaurs. They are all REALLY big, and look at those TEETH. I'm glad they're dead. There is so much more to experience than just the dinosaurs, we'll be here all day.

The

Field Museum is open from 9am until 4pm, so please schedule that remaining vacation day, because this is not to be missed and it's all FREE today at 1400 S. Lake Shore Drive, Chicago, on the Museum Campus, http://www. fieldmuseum.org. This Saturday, November 16th, meet us, please, about 10am, for breakfast at the Bistro in the 15th Annual Lycée French Market, on the campus of the Lycée Français de Chicago, 1929 W. Wilson Ave., https://www.lyceechicago.org. Lycée Français is Chicago's finest international education community, providing an excellent multicultural, multilingual education that prepares students to be global citizens in an increasingly global world. The Bistro offers us authentic French cooking in a comfortable setting. Everything is so delicious, especially served with genuine French roast coffee. See what I mean? Now, let's shop: the French Market is an extraordinary showcase, displaying decorative and fine art items as well as jewelry, clothing, gourmet food (of course), and much more. For a $5.00 suggested donation, we'll cruise the entire market. Do you think my mom would like this painting? Sleep in late, it's Sunday November 17th, and we all deserve a rest. But don't let the whole day and especially the evening drift away, not when we can head out to the Old Town School of Folk Music, 4544 N Lincoln Ave., Chicago, 773.728.6000, https://www.oldtownschool.org, to hear The Hot Sardines, https://hotsardines.com/ live in concert. Starting at 7pm this phenomenal band recreates jazz standards and tunes that we've all heard and recognize, but through the talents of this remarkable ensemble they take new life in a way we will just have to hear to appreciate and I can't wait! Friday November 22nd, meet us again for the Christmas Tree Lighting Ceremony, Millennium Park, 6pm, Michigan Ave. and Randolph St. It really is the holiday season, friends, when we meet for the annual lighting of Chicago's own Christmas Tree. The ceremony always starts about 6pm, the tree lights up between 7pm and 7:30pm. The fantastic fireworks display is always a magical way to end the occasion, isn't it?

November 2019 Ukrainian People

Saturday, November 23rd, is the Magnificent Mile Tree Lighting Parade, headed up by everybody's favorites Mickey and Minnie Mouse. There are holiday sales, activities for kids, and much more up and down the Magnificent Mile starting at 11:00am, so let's see what creative adventure might await us. There is a live music stage, chances to meet the artists, and even a real circus inside the AT&T store, how exciting! Chicago is headquarters to Connie's Pizza, Frango, Garrett Popcorn, and even Eli's Cheesecake, and they will all be there to keep us from getting hungry. The parade starts at 5:30pm, at Michigan Ave. and Oak St., where they will begin the flamboyant march down Michigan Ave., lighting over one million lights in the trees that line the street all the way to Wacker Dr., where we'll finish with a spectacular fireworks display over the Chicago River, just before 7:00pm. Whew! We're tired. You're stopping by on Thursday, aren't you? See you then. Thursday, November 28th, is my favorite family holiday of the year, Thanksgiving! Make sure everything is ready beforehand, so you can bring the entire family, all your friends, everyone you can possibly invite and get down to the PARADE! The action starts right on State Street, at Congress, 8am, marching loudly and grandly to Randolph St. finishing about 11am. There will be hundreds of floats, marching bands, horse brigades, clowns and so much more. We'll be there before 7:30am, so meet us at Madison to get a good place to see everything. It's over already? It's only 11:00! Plenty of time to get home to have the house, kitchen, food and table ready for the feast.

The very next day, Friday, November 29th, most of us will be off work, but if you aren't, or if your travels will have you downtown, meet us for Caroling at the Cloud Gate. From 6pm until 7pm we'll be serenaded by one of Chicago's many fine choral singing groups. Hymns, seasonal favorites, and traditional Christmas songs will lift us up and carry us right into the proper holiday spirit. Afterwards, we'll sip cups of hot cocoa, make holiday plans, and stroll back to State Street. We'll window shop, taking in the bright, animated displays in Macy's windows, and the vibrant street decorations. As long as we're here, let's head inside to the Walnut Room, where their Great Tree is on display. This tradition dates back to the opening of Marshall Field's, in 1905, WOW! We can peruse the buffet menu, or just indulge in the equally traditional Mrs. Hering’s Chicken Pot Pie and French Onion Soup, then head home. Isn't this a great way to really begin the Christmas holiday season? Please join us on Sunday December 1st, for Lindiwe, a breath-taking new show at Steppenwolf Theatre. This story travels “from Chicago’s Kingston Mines (blues club ed.) to South Africa and beyond, Lindiwe’s love story challenges us to define the boundaries between this world and the next, all the while exploring the sacrifices we make for love.” The legendary a capella group, Ladysmith Black Mambazo, features strongly throughout, and is another reason to attend Steppenwolf, 1650 N. Halsted St., Chicago, www.steppenwolf.org, and complete our “Year of Chicago Theater.”

s it not amazing the way our adventures just roll into the next month without even trying? Chicago has a way of doing that, my friends. See you next month!

МА Н ДРИ

Королiвська забава Якщо “президентом може бути кожен” (В.Зеленський), то королем – поготiв. Чи якимось iншим вельможею, або просто пiратом. Принцеси, зашнурованi в корсети пейзанки чи дiви-воїни теж вiтаються. Але тiльки по вихiдних восени i лише в славному мiстi Шарлотт (Charlotte, North Carolina). ...Дама в старовиннoго крою сукнi хвацько пiдкотила довгу спiдницю, пiд якою виявилися цiлком сучаснi джинси, i застрибнула в сiдло мотоцикла. Поруч на авто-заправцi теж “середньовiчний” пан в панталонах з пiдв’язками саме закiнчив “напувати” бензином “коня” – бувалого “форда”. Нi, це не кiно знiмали, а потужний фестиваль Ренесансу. Якого в Шарлоттi чекають ще бiльше, нiж Хеловiну в iнших мiстах США i на який з’їжджються з усiєї країни. – Звичайно, це в першу чергу “фан”, спосiб небанально провести час, – погоджується Елiнор, студентка економiки одного з мiсцевих вишiв. – Але для багатьох, як i для мене – також нагода зламати стереотип про поверхневих американцiв, якi жодною iсторiєю не цiкавляться. Неправда – не лише любимо, але й можемо “заразити” нею бажаючих. Для Елiнор, яка народилася не в Шарлоттi, пристрасть до середньовiччя почалося рокiв п’ять тому, коли щойно вступила на навчання. Перед тим поїхала з друзями на канiкули до Бiрмiнгема, Англiя, i втрапила на iсторичну реконструкцiю рицарського турнiру. Pозговорилася з якоюсь панi з публiки. Та, почувши, що cпiврозмовниця – зi США, поблажливо всмiхнулася: – Вам, американцям, таке свято й не снилося, правда ж? А в нас, знаєте, традицiя... – А в нас, знаєте, теж! – вiдповiла студентка, якiй стало за державу образливо, тому й додала навгад: – До речi, на американському iсторичному фестивалi ледi в костюмах нiколи б не виходили на люди простоволосими, як у вас тут... Вже в готелi Елiнор погуглила – точно, жiнкам давнiй звичай велiв покривати голови, називався убiр “еннiном”, а на Youtub’i вчать, як зробити його самiй. Для того, щоб гонорово виглядати на Вiдродженняфестi в... Елiнор не повiрила власним очам – так, Шарлоттi, де розташований її унiверситет! А ранiше, до поїздки в Британiю, про подiю не знала. Вiдтодi дiвчина серйозно “пiдсiла” на старовину: тепер готує нового костюма щороку. Але свято Ренесансу в Шарлоттi – то не лише переберiя, вам запропонують повноцiнну подорож в минуле. Насамперед, вивчiть хоч кiлька фраз староанглiйською. Жодних “привiт, як справи?”, будь ласка, а щоб як у людей, середньовiчних: “good morrow” та “good day”. Звертатися до незнайомцiв – “мiлорд” та “мiледi”. Ще затямити: на територiю ренесансного села Феархевен – з архiтектурою, що вiдтворює 16-те сторiччя – не поширюється полiткоректнiсть, прийнята на рештi американських земель. Бо в часи Шекспiра такого поняття не знали. Тому актори, що розiгрують вистави просто неба, сиплять зi сцени вiдверто солоними жартами. Нiчого особистого – 21-е сторiччя тут лише умовно. Iншi забави “для дорослих” – зробити ставку на “свого” рицаря, поки той битиметься в поєдинку. Можна й самому покидати в цiль списa, ножа, чи сокиру, пострiляти з лука. Нарештi, пройтися в костюмi по червонiй дорiжцi, почуваючись “зiркою” якогось iсторичного кiна. Для витривалих – конкурс з пиття елю, учасники повиннi мати 21 рiк i кiнське здоров’я. Закусити ж цю “битву” – невже банальними бургером та смаженою картоплею? Другу, мiж iншим, ще не встигли завезти з недавно вiдкритoї Америки. А про першого хто би згадував, коли навколо пропонують стiльки всього з давньої кухнi: густi зупи в їстiвних мисках з хлiба чи “м’ясо на патику” (“старовинна” варiацiя нашого шашлика). Насамкiнець не забудьте пiдняти келиха за здоровя Її Величностi – доброї королеви Шарлотти, на чию честь назвали мiсто.

November 2019 Ukrainian People

“Мiсто королеви” та “шершнiв” –

Шарлотт Г

Людмила ПУСТЕЛЬНИК, фрiлансер. Полiтолог за освiтою, журналiст по життю.

оловний мегаполiс Пiвнiчної Каролiни має золоте походження – природне, багато “аристократiв” – перебраних та славу американського П’ємонту. Географiчну, щоправда, але теж непогано.

”Золотi“ польоти ”шершнiв“

А яка ж королева без коштовних прикрас? Саме звiдси розпочалася перша в iсторiї США “золота лихоманка” – як i бiльшiсть значущих подiй, банально. 1799го 12-рiчний хлопчина Конрад Рiд викопав у себе на городi дивного жовтого каменя, вагою, нi багато, нi мало – 17 фунтiв. Можливо, Конрадовi тато з мамою його за це навiть не похвалили – треба ж, замiсть дiлом зайнятися, каменюками бавиться. Але знахiдку залишили – дверi пiдпирати. Так щире золото – а то було саме воно – буквально лежало пiд ногами кiлька рокiв, аж поки мiсцевий ювелiр не купив його в родини. За грубi на той час грошi – аж три з половиною долари. Вiдтодi до Шарлотта внадилися золотошукачi. Благородний метал добували впродовж всього 19-го i частини 20 сторiччя, а завершилася та справа виробництвом золотих монет – офiцiйних. Чеканне пiдприємство Рiда проiснувало аж до 1912-го року, зараз в його примiщеннi – музей мистецтв. Тим часом, крупинки золота ще й зараз охочi та терплячi намивають в навколишнiх рiчках та струмках. Де грошi – там i банкiвська справа, великого розмаху. Ще в 1970-х Нацiональний Банк Пiвнiчної Каролiни “проковтнув” низку дрiбнiших, щоб злитися з Банком Америки (Bank of America) i забрати собi його ж iм’я. Подiбне сталося з First Union Bank, що вiдтак – Wachovia, а далi поглинутий Well’s Fargo. Cьогоднi Шарлотт – другий пiсля Нью-Йорка банкiвський центр.

Першi поселенцi з Європи на мiсцi майбутнього Шарлотта мали обмiнний пункт – з iндiанцями племенi катовба. Вiдтодi залишилися назви сучасних вулиць – Tryon та Trade. Європейцi привезли аборигенам не лише вогнепальну зброю та “вогненну воду”, але й вiрус вiспи. Вiд якої мiсцевi не мали нi iмунiтету, нi порятунку – половина племенi померла. Вже в 1826-му корiнних катовба залишилося всього 110 чоловiк – а менше, нiж сотню рокiв перед тим, їх було понад 10000... Прибулi – переважно, iрландцi, шотландцi та нiмцi – любили свою королеву Шарлотту, дружину британського короля Георга III, тож нове мiсто назвали її iменем. Прилеглу територiю, що розкинулася на плато П’ємонт – Мекленбургом, на знак шани до нiмецької батькiвщини королеви. На тому вiрнiсть коронi закiнчилася. Британського генерала Корнволлiса, що в 1780-му намагався повернути в Шарлотт владу Англiї, зустрiли рiшучим спротивом. Той спересердя обiзвав мiсцевих “гнiздом заколоту, хiба-що з шершнями порiвнюваним”. Вiльнi ж громадяни цей епiтет собi сподобали – настiльки, що й сьогоднi гнiзда небезпечних комах малюють на полiцейських машинах, а бейсбольна команда називається “Шарлотськi шершнi”. Тому офiцiйнi другi назви Шарлотта – “гнiздо шершнiв” та “мiсто королеви”.

Також друге мicце за кiлькiстю виготовлення пляшкової кока-коли, штаб-квартира Microsoft на Схiдному узбережжi та звання “енергетичної столицi США”. Регiон нараховує понад 240 компанiй, пов’язаних з виробництвом енергiї, в якiй працюють бiльше 26000 чоловiк. А першiсть у шарлотцiв є – неабияка. Тут упевненi, що Декларацiю про Незалежнiсть пiдписали ще за рiк до тiєї, що у Фiладельфiї, i сталося це 20 травня 1775-го року. Назвали документ “Mecklenburg Declaration of Independence” та, на жаль, оригiналу не зберегли. Що викликало скепсис Томаса Джеферсона (одного з “батькiв” американської незалежностi) та iсторикiв загалом. Шарлоттцi на те не зважають – “Mec Dec Day” вiдзначають щороку, в свою дату i салютами з гармат.

Темнi часи Лихолiття Шарлотта – то з вини стихiй, природних та полiтичних. Вересень 1989-го, а саме 22-е, став для мiста чорним в усiх вiдношеннях. По Шарлотту прокотився ураган Х’юго, вiд якого мешканцi приходили до тями мiсяцями. Тижнями мусили обходитися без електрики, позачинялися навчальнi заклади й бiзнеси. Було зруйновано чимало будiвель та знищено 80000 дерев. Щонайгірше, пошкоджень можна було хоч трохи, та уникнути, якби перед тим пiдготувалися до удару. Але мегаполiс розташований за 320 км вглиб вiд берегової лiнiї, тож великої бiди спершу не сподiвалися. Ще один кепський “подарунок” природи спiткав мiстян в груднi 2002-го – несподiвано холодними для регiону температурами та крижаним штормом. Знову без свiтла тижнями i сотнi розчахнутих навпiл дерев, що не витримали тягаря льоду. А втретє мiстовi судилося втрапити до нацiональних новин недавно – в 2015-му та в 2016му – i обидва рази у вереснi – полiцейськi вбили цивiльних. Першiй жертвi, Джонатану Феррелу, було всього 24. Другiй, Кiту Скотту – 43, афро-американець – як i той, хто в нього стрiляв, Брентлi Вiнсон. Цих смертей можна було уникнути, але в обох випадках правоохоронцi вирiшили застосувати зброю. Наслiдки – вуличнi протести, не лише мирнi, особливо масштабнi в 2016-му. “Майдан” в Шарлоттi – це десятки поранених, один убитий, а також спаленi шини, потрощенi авто й вiтрини в центрi мiста з безсоромними грабунками крамниць та банкоматiв. Стосовно полiцейських, що стрiляли, провели слiдство. Жодного з них не позбавили волi.

... Та свiтлi зiрки На щастя, ця погана слава не визначає репутацiю Шарлотта. Це мiсто також заслужило звання столицi пiвденної кухнi, перченої та гострої. Так, саме пiвденної, хоч штат – Пiвнiчна Каролiна. В Шарлоттi найбiльше виробляють та споживають сиру “п’єменто” i взагалi на добрiй їжi знаються. Сплав ситної нiмецької кухнi з гастрономiчними традицiями дiтей рiзних народiв обидвох Каролiн дарує не лише зайвi сантиметри на талiї, але й незабутнi смаковi вiдчуття. Коронна шарлоттська страва – все ж таки барбекю, чи не з усiх видiв м’яса. Його найзручнiше та найдешевше споживати просто на вулицi, купивши в одному з численних пересувних магазинчикiв – фуд-тракiв. Там же запропонують оригiнальний кулiнарний винахiд – бургушi. Це коли в комплектi багато всього: сушi, бургер, хот-дог, смажене курча та морозиво. А запивати порадять теж мiсцевим “веселим вином” (cheerwine) – в якому, щоправда, нема й грама алкоголю i який подають в усiх ресторанах. Не хлiбом єдиним, звичайно. А “диско-курчам”, наприклад, теж. Так називають високу скульптуру вогненного птаха, Firebird, що височить на Tryon Street – обов’язкова зупинка для туристiв, щоб наробити селфi . “Диско” “приклеїлося” завдяки 7500 шматкам кольрового скла, яким витвiр прикрашено. Для фанатiв швидкостi – зал слави NASCAR. Все про авто-гонки та їхнiх зiрок, залiзнi “переможцi” на п’єдесталах пiд склом, величезнi екрани, що вiдтворюють найдраматичнiшi моменти перегонiв i... скарги екологiв. Справа в тому, що об височеннi шибки залу щороку розбиваються сотнi птахiв...

Крiм туристичних принад, Шарлотт може похвалитися своїм списком знаменитостей. Звiдси родом один з президентiв – Джеймс Полк. Хай не бозна-який видатний, але це йому присвячено пiсню They Might Be Giants. I, безумовно, тут пишаються, що мiсто обрала своєю домiвкою справжня легенда – баскетболiст Майкл Джордан. Ще одна селебрiтi – справдi космiчної величини. В Шарлоттi народився астронавт Чарлi Дюк – якому в 36-му вiцi судилося пройтися по поверхнi Мiсяця. Задоволення, що пiзнали всього 12 людей на Землi. Земляками астронавта також є: спорсменка-борчиня й модель Шарлотт Флер, євангелiст Бiллi Грем, та добра сотня телевiзiйних та кiно-акторiв рiзних ступенiв впiзнаваностi. Найяскравiша серед них – Шерон Лоуренс (“Полiцiя Нью-Йорка”, “Вiдчайдушнi домогосподарки”). Всi цi люди мають трохи королiвське походження – бо на те й “мiсто королеви”.

Що вiдвiдати в Шарлоттi: • Вже згаданий на початку Ренесанс-фест: 16445 Poplar Tent Rd, Huntersville, NC 28078. Тел. (704) 896-5555. • Рафтинг, веслування на каное та дряпання по скелях в Нацiональному Вайтвотер-центрi. 5000 Whitewater Center Pkwy, Charlotte, NC 28214. Тел. (704) 391-3900. • Зал слави NASCAR. 400 E M.L.K. Jr Blvd, Charlotte, NC 28202. • Автобусну екскурсiю по мiсту, але не просто так, а смiючись – Charlotte Comedy City Tour. Поки ви будете споглядати краєвиди з вiкна, гiд розповiдатиме про мiсто рiзнi кумеднi iсторiї та кпини. Тел. 855) 553-4220.

Ukrainian People November 2019

Гумор

Анекдоти про програмістів, інтернет та комп’ютери *** Чоловік, що летів на повітряній кулі, виявив, що його занесло невідомо, куди. Він спустився нижче і помітив на землі жінку. Спустившись ще трохи, звернувся до неї: – Вибачте, чи не могли б ви допомогти мені? Я домовився з другом зустрітися годину тому, але не знаю, де я зараз. – Ви на повітряній кулі у 30 футах від поверхні землі, між 40 і 41 градусами північної широти і між 59 і 60 градусами західної довготи відповіла – жінка . Далi – такий дiалог. Ч: – Ви, мабуть, програміст? Ж: – Так, а як ви здогадались? М: – Ви дали мені абсолютно точну відповідь, але я зовсім не уявляю, що мені робити з цією інформацією, і я все ще невідомо, де. Відверто кажучи, ви мені зовсім нічим не допомогли. Ж: – А ви, напевне, менеджер? М: – Так. А ви як здогадались? Ж: – Ви не знаєте, де ви і куди прямуєте. Ви піднялись туди, де ви є, завдяки повітрю. Ви дали обіцянку, яку не уявляєте, як виконати, і очікуєте, що люди, котрі знаходяться нижче вас, вирішать ваші проблеми. І, нарешті, зараз ви в тому ж становищі, що й до зустрічі зі мною, але чомусь тепер у цьому винна я. *** Співбесіда у представника компанії Мiсrоsоft: – Стала відомою новина: компанія Мiсrоsоft організує експедицію в Антарктиду. Як ви думаєте, з якою метою? – Пінгвінів давити? *** Сидить програміст, клепає свою програму. Дзвінок у двері. Він відчиняє – там смерть з косою стоїть. Він у паніці: “Смерте, дай мені ще півгодини, я закінчу програму, яку роблю уже два роки і можеш мене забирати...” Смерть відповідає: “Я не за тобою, я за твоїм диском!” *** Прибігає менеджер до програмістів: – Хлопці, мені тут про класну програму розповіли, з неї можна про все дізнатись! Скиньте мені її на дискетку. – А як програма називається? – Інтернет!

November 2019 Ukrainian People

*** Програмісту: – Вибачите, можна вам одне питання? – Можна. І ви його вже запитали. *** – Ти як одружився? – Завдяки Інтернету. – Сайт знайомств? – Ні, до театру сходив коли модем зламався.

*** – Послухай, от скажи мені, чому ви, розробники, ніколи не можете адекватно оцінити час, необхідний для реалізації проекту? – Це дуже просто. От дивись, тобі треба розвантажити машину. За скільки ти впораєшся? – Десь за годину. – Це КРАЗ. – Чотири години. – Навантажений піском. – Ну-у ... годин дванадцять. – Інструментів ніяких немає, тільки руки й ноги. – Дві доби... – На дворі – мінус сорок. – Чотири доби. – КРАЗ, взагалі-то – під водою. – От дідько, що таке ти мелеш? Ти ж постійно нові умови вводиш! Треба вказувати все відразу і конкретно! І взагалі, перш, ніж всiляку маячню тут нести, давай, швиденько оціни цей проект. *** Що таке комп'ютерна безвихідь? Це коли качати нікуди, а видаляти – нічого ...

Я згрішив

*** Справжній програміст завжди повинен лягати спати або в 1:28 або в 2:56 ... Ну, в крайньому випадку, о 5:12. А вставати в 10:24. Ну, в крайньому випадку, в 20:48. *** – А мені Макс ноутбук подарував! Такий маленький, зелененький! – Тепер ти з ним спиш? – А ти звідки знаєш? – Взагалі-то, я про ноутбук ... *** Порада усім, хто ставить суп на плиту і йде за комп'ютер: беріть з собою ложку. Ця річ нагадає вам, що ви щось готуєте. *** – Алло, Антоне Антоновичу! Даруйте, що турбуємо вас у відпустці. Ми хочемо поміняти пріоритет запуску завдань. Дайте, будь ласка, пароль адміністратора доступу на сервер. – Як же ви мене дістали! В латинській розкладці, українськими літерами, без пропусків.

Я знаю

*** Розмовляють два програмісти: – Мене дружина намагається дресирувати... –? – З кожним днем кладе бутерброди все далі і далі від комп'ютера. *** Дзвінок до техпідтримки: – У мене Гугл не відкривається ... – Лампочка на роутері горить? –Так. Тільки це не лампочка, а тиристорний світлодіод. – Гм ... Так, мабуть, проблеми з нашого боку ... *** – Любий, а чому у нас такі великі рахунки за Iнтернет? – Це тому, що в когось занадто часто болить голова! *** Компанія ІВМ вирішила зробити деякі деталі в Японії й у специфікації встановила прийнятний рівень якості: 3 браковані деталі на 10 000 штук. Коли ІВМ отримала замовлення, його супроводжував лист такого змісту: “Шановні добродії, ми, японці, ніяк не можемо зрозуміти ділову практику в Америці. Але ми включили в кожні 10 000 деталей три браковані деталі й загорнули їх окремо. Сподіваємося, вам сподобається”. *** – Ось хочу пошту без спамy, що порадиш? – Голубів. *** Дзвінок у двері. Господиня відчиняє двері, а там стоїть хлопець і запитує: – Петро вдома? – Нема більше Петра. Він покинув цей світ… – О, Боже! Він що, помер? – Ні, до Інтернету підключився!

OREST EXPRESS ЗАПРОШУЄ НА РОБОТУ ВОДІЇВ З CDL A LONG DISTANCE DRIVERS: MIDWEST TO WEST COAST 58 C/MI LOCAL/REGIONAL DRIVERS: $28/HOUR ДЛЯ ДОДАТКОВОЇ ІНФОРМАЦІЇ ДЗВОНІТЬ 630.376.6373 EXT. 5

М и ст е цт в о

ичук: Юрій Виннис тецтво “Література і м не прощають зради”

Юрій Винничук буквально “оживлює” все, про що він пише. Йдеш по звичному тобі Львову, а ввижається той, інший, з книжок. Чується стукіт кінських копит за рогом, з вікон доносяться аромати кави та пляцків, по вузьких середньовічних вуличках, так соковито описаних у романі “Аптекар”, ходять пані в корсетках і мережаних рукавичках. А з іншого кварталу – вже середини двадцятого століття – лунає потрісканий патефонний запис. І прислухаєшся: чи раптом це не та мелодія, під яку танцювали приречені на смерть в’язні концтабору – і в нашій історичній реальності, і в книзі “Танґо смерті”? Творчість Винничука дуже строката – поезії, романи, книжки для дітей, памфлети тощо. І все це – з психологізмом, епатажем, гумором, фантазією, містифікаціями та самобутніми сюжетами. Один із найвідоміших українських письменників сучасності, лише перелiчeння титулів і нагород якого займе кілька сторінок, любить готувати, писати, жартувати, працювати в бібліотеці та вигадувати світи. Який же він – світ самого Винничука? – Нещодавно в Україні вийшов у прокат художній фільм “Заборонений”, у центрі якого – доля Василя Стуса. Протиставлення творчої мислячої людини тоталітарній системі – це водночас й історична правда, і художній метод. Ви – людина, яка неодноразово йшла проти системи. Як це вплинуло на ваше життя, які творчі та особисті сторінки відкрило? – Це впливало негативно, бо я не міг реалізувати себе в совєтській системі. Не мав змоги публікувати свої твори. Але з iншого боку, не був змушений писати агітки заради публікацій, як то робили багато письменників. Я весь час жив під ковпаком КДБ і мусив завуальовувати у своїх творах дійсність так бездоганно, щоб пiд час наступному обшуку чекісти нічого не второпали.

Власне, зараз виходить нова моя книжка “Арканум” – це твори, які я подавав за переклади з арканумської, вигадавши неіснуючу країну і неіснуючих літераторів. – Ваш дядько Юрій Сапіга був членом молодіжного ОУН, що коштувало йому життя. Вас було названо на його честь. Чи відчуваєте ви в цьому певну символічну спадковість? – Я часто думаю про нього. Одного разу мама сказала, що якби він не загинув, мене б не було. Бо якби він вдруге не потрапив до рук чекістів після втечі з тюрми, то родина моєї мами перед наступом Червоної армії стовідсотково емігрувала би на Захід. Зрештою, вони ще в 1939-му рушили на німецький бік, але бабуся так плакала, що завернули. Тепер я живу за нас обох. – Один із ваших тво-

Олена Карпенко,

рів – “Останній бункер” (2013), написаний за рік до Євромайдану, описував народне невдоволення Януковичем, захоплення президентської резиденції в Межигір’ї та повалення режиму. Це було свого роду пророцтвом. Чи ви відчуваєте свою відповідальність за слова, за творення “квантової реальності”? Якщо так, то який твір ви хотіли чи не хотіли би написати? – Зараз нависла страшна загроза над Україною. Мільйони людей повірили в пропаганду, яку розкрутили агенти Кремля, звинувачуючи Порошенка в безлічі гріхів. Дивно, що українці за кордоном теж піддалися на цю пошесть. Я хотів звернути увагу на те, що за Порошенка виступила вся українська еліта. Всі письменники, митці, інтелектуали були за нього і проти коміка.

співачка, композитор, поетеса та журналіст. Лауреат численних міжнародних музичних конкурсів, член Національної спілки письменників та Національної спілки журналістів. Випустила п’ять книг та три сольні альбоми. Під псевдонімом Solomia виступає з концертами в Україні та за кордоном. Офіційний сайт – www.solomia.net

November 2019 Ukrainian People

Навіть всі єврейські інтелектуали проти Зеленського. Я дивуюся, наскільки деяким людям комфортно опинитися в рядах маргіналів. Де нема жодного морального авторитета. – Україна нині розділена політично, географічно, мовно і світоглядно. Що, на вашу думку, може її згуртувати? Чи можлива “україноцентрична монобільшість” у найближчий час? – В романі “Мальва Ланда” мій герой на це питання відповідає так: тільки війна з Росією. У 1989 у Філадельфії дехто з місцевих американців обурився цим. Але дійсність підтверджує мої слова. Війна з Росією все ще триває і, попри все, цементує націю. Але ж Мойсей мусив 40 років водити пустелею свій народ, щоб вимерли ті, хто пам’ятає рабство. Нам залишилося вже не так і багато. – Що для вас натхнення? – Нема жодного натхнення. Є щоденна праця. Натхнення вигадали лінюхи. – Звичайний день письменника: який він? – За письмовим столом і комп’ютером. Ще я готую обіди і вечері для дружини і сина. У вихідні готую ще й сніданки – налисники, млинці, омлети. Під час готування в голові крутиться продовження того, що пишу, навіть цілі діалоги. Захоплення кухнею в мене давнє. Зрештою, я написав товсту книжку “Галицька кухня”. Там нема екзотичних рецептів, там проста й здорова їжа. Я ніколи не був до їжі надто вибагливий. Наприклад, люблю густі яринові зупки, часто на грибах. Можу своїм приготувати шницлі чи битки, а сам пообідати бульбою з кисляком або квашеними огірками. Люблю їздити на ровері. – Чи є у вас муза? – Є дві – Мальва і Лютеція. Я їм присвятив обидва однойменні романи. Але насправді я пережив велике кохання до Юліани – це героїня моїх романів “Аптекар” і “Сестри крові”, події яких відбуваються у 17 сторіччі у Венеції, Ґданську, а найбільше у Львові. Це дівчина, яка, щоб навчатися медицини в Падуанському університеті, перевдягнулася на хлопця, навчилася фехтувати, стала хірургом. Вона мене так захопила, що я став її ревнувати і так і не дозволив зблизитися з іншим моїм героєм, до якого в неї було палке почуття. Тепер мене мучить совість, і я мушу написати продовження. Юрій Винничук (нар. 1952 р.) – український письменник і журналіст, автор відомих книжок “Танґо смерті”, “Діви ночі”, “Весняні ігри в осінніх садах”, “Лютеція”, “Атпекар”, “Місце для дракона” та ін. Лауреат премій “Книга року Бі-Бі-Сі” (2005, 2012), “Золотий письменник України” (2012) та цьогорічної нагороди ім. Наталії Ґорбанєвської (Польща). Живе у містечку Винники біля Львова, любить свою молоду дружину та виховує сина-підлітка.

– Що би ви порадили людям, які мріють пов’язати своє життя з літературою? – Щодо пов’язування життя з літературою, то треба пам’ятати одну річ: література і загалом мистецтво не прощають зради. Літературі треба віддатися повністю. Знайти собі якусь не надто обтяжливу роботу, аби виживати і писати. Задля літератури я все життя тільки те й робив, що намагався не стати зразковим громадянином, трудівником і не потрапити на дошку “Ними пишається наше місто”. Якщо зібрати весь мій стаж за совєтів, то він складається з одного-єдиного року. – Короткий список міжнародної премії “Angelus”, дві перемоги на конкурсі “Книжка року Бі-Бі-Сі”, низка зарубіжних премій та відзнак. Як офіційне визнання вплинуло на ваше становлення і самоусвідомлення як письменника? – Ніяк. Я не мав жодного визнання до 1990 року, коли видав перші свої книжки. А, однак, вперто писав.

Інша справа, що таке життя у внутрішній еміграції позначилося на моїй продуктивності, бо міг би вже раніше почати писати романи. А я їх починав і кидав. Тепер порпаюся в купі рукописів і допрацьовую. – Чи важливе для вас схвалення, думка інших людей? Чию точку зору ви цінуєте найбільше? – Мені важлива думка читачів, бо літературної фахової критики в нас майже не існує. Маємо лише один часопис “Критика”, який робить це фахово. В той час, як у поляків – десятки літературних часописів. Українська критика вся зосереджена на сайтах. Там часто беруться писати рецензії люди, які мало що петрають у питаннях, піднятих в моїх творах. Критикуючи “Танґо”, вони казали, що такого не може бути, щоб жінки “визволителів” вдягали нічні сорочки, які знайшли в шафах львів’ян, “визволених” від майна і помешкань, і йшли в них до театру. Я змушений був зацитувати Юлію Солнцеву, дружину Олександра Довженка, яка сама це бачила. Або були обурені, що в моєму романі один з персонажів, єврей, каже, що слово “єврей” було в Західній Україні образливим. Тоді я навів виступ Микити Хрущова, де він сам про це наголошує. А це свідчить про те, що всі ці милі дівчатка, які стають в позу критикес, насправді малоосвічені. – В радянській літературі було чимало табу. Зокрема – на еротику. А ви стали одним із перших, хто почав активно виносити свої еротичні твори на публіку. Що вами рухало – епатаж, бажання прославитися, прагнення ввести до літератури нові теми чи таким був для вас “вітер свободи” 90-х? – В одних випадках це був стьоб, як от у щоденниках Роксоляни, в інших – вимога сюжету. Я не вважаю, що в мистецтві можуть бути якісь табу. Інша справа, що не варто піддаватися несмаку. Але несмак – це поняття розлоге. Для одних мої еротичні описи в “Мальві Ланді” та “Весняних іграх в осінніх садах” – це жахлива порнуха, для інших – дотепна забава з читачем і пародія на еротику. Як сказав Довженко: “Двоє дивляться вниз. Один бачить калюжу, а другий – зорі в ній”.

– Останній твір, який ви видали – це “Нічний репортер”. Розкажіть про нього, будь ласка. – Я написав його ще у 1980 році, але в той час опублікувати кримінальний роман про Львів 1938 року було неможливим. Він залишився в рукописі. Я його передрукував, допрацював, бо тоді ще так добре не орієнтувався в довоєнному Львові, як зараз. Є й продовження, яке я не завершив. Але збираюся дописати. Зараз ми з Андрієм Курковим допрацьовуємо спільний роман, події якого відбуваються в трьох часових вимірах: це хрестові походи, час Другої світової та сучасність. Вийде до Нового року. – Ви внесли в українську літературу чорний гумор, сюрреалізм, абсурд, містифікації. Що вас спонукало до них звернутися – особливості характеру, виклики часу, бажання бути першопрохiдцем чи щось іще? – До мене ці жанри були або взагалі відсутні, або недостатньо опрацьовані. Тому я пробував себе в різних жанрах. То був період учнівства, який варто пройти кожному письменникові. – Ви багато уваги приділяєте пошуковій роботі – відкриваєте невідомих письменників минулого, складаєте антології, створюєте моду на стародавнє та колоритне. Що у цій роботі надихає вас найбільше? – Пошуки невідомих авторів для мене надзвичайно захопливі. Я проглядаю сотні старих часописів, порпаюся в архівах і дуже тішуся, коли можу якийсь цікавий твір додати до своєї антології. Зараз вийшло два томи “Чорт зна що” – це антологія творів українських письменників, присвячена нечистій силі. Там є чимало відкриттів. Ще я видав невідомі сучасному читачеві повісті Василя Масютина (“Царівна Нефрета” і “Два з одного”), репресованого Григорія Бабенка, Наталени Королевої. – У книзі для дітей “Місце для дракона” фігурує добрий дракон-вегетаріанець,

який читає Біблію та веде цілком мирний та усамітнений спосіб життя. Скажіть чесно, Юрій Винничук – дракон? – Це не лише я, це доля кожного письменника в тоталітарній системі. Це пам'ять про сотні і сотні українських письменників та вчених, яких знищила Росія. Не Сталін, не більшовики, не чекісти – їх знищила Росія. Вона наш найбільший ворог. І замирення з нею неможливе, доки не розрахується та не покається.

...Зараз нависла стра шна загроза над Укра їною. Мільйони людей повірили в проп аганду, яку розкрутили агенти Кремля...

Ukrainian People November 2019

Бізнес

Як

побудувати персональний бренд

План дій від Ярослави Гресь “80% людей – просто глядачі, 19% – актори і тільки 1% – сценаристи”. Дайте собі відповідь на запитання, хто ви. Ярослава Гресь – співзасновниця піар-агенції Gres Todorchuk PR. Входить у сотню провідних блогерів та до рейтингу “100 найвпливовіших жінок України”. Серед найбільших проектів Gres Todorchuk PR – “Музей новин в Україні”, фотопроект “Щирі”, “Парк корупції”. На конференції Business Woman Day Ярослава з власного досвіду розповіла, як створити ефективний персональний бренд.

Що піарник говорити не повинен Ми перестали думати про справжнє життя і стали жити соціальними мережами, химерним світом псевдоуспішних людей. Вони вчать нас, як треба жити, показуючи яскраві історії успіху. Що робимо ми? Теж починаємо вчити інших, не маючи на це підстав і компетенцій. Головна хвороба світу – депресія. Звідки вона виникає? “Я недостатньо хороший для цього світу. Недостатньо прогресивний, розумний, швидкий, у мене недостатньо добре складається на роботі, у шлюбі чи стосунках”. Я хочу вам сказати тільки одне: “Будь ласка, розслабтеся, ви “ок” для цього світу!”. Класні ролики Diesel про те, що інколи краще бути фоловерами. Справжній світ повертається. Люди втомилися від віртуального і хочуть живого спілкування, справжніх, недосконалих, можливо, не таких успішних людей, яких можна взяти за руку і з якими можна класно провести час.

Як зрозуміти, що ви ще не готові до публічності?

1. 2. 3.

Ви не готові вкладатися у професіоналізм, адже це щоденна робота над поглибленням експертизи. Ви не готові нести персональну відповідальність за те, що створюєте. Ви не готові ні до критики, ні до уваги. Вам простіше залишатися в тіні. Це ознаки того, що вам ще не час виходити в публічне поле. Це “ок”. Ви “ок” для цього світу. Пробачте себе і помовчіть, не створюючи інформаційного шуму.

November 2019 Ukrainian People

Коли є що сказати Тут починається робота над персональним брендом. За кожною справою чи бізнесом стоїть особистість. Усі хочуть бачити, хто створює продукт. Хочуть трохи пожити його життям. Доторкнутися, зайти за лінію, поглянути, що за фасадом бренду. Так формується довіра. Щоб ваш бізнес вдався, вам треба стати тим, кому можна довіряти. Якщо люди довіряють вам, вони будуть довіряти вашому продукту. Тому, що ви ручаєтеся своєю репутацією, що продукт буде такий самий “кайфовий”, як i ви. Як виділятися? Якщо хочете просто надавати людям інформацію, ви одразу програєте. У вас є сильний суперник – Google. Люди шукають бачення, позиції, думки, це їм може бути цікаво. Що таке персональний бренд? Це те, що люди говорять про вас, коли ви виходите з кімнати, а не те, що ви написали в інстаграмі. Як бренд повинен себе поводити? Він повинен робити те, що він робить. Тобто, якщо публічно кажете, що ви – фахівець з якоїсь теми, ви мусите бути тим фахівцем. За вашими публікаціями в соціальних мережах мусить стояти справа вашого життя. Тільки після того час розповідати про це світові.

З чого складається персональний бренд?

Візуальний образ. Тут найкращий приклад – Гарик Корогодський. Головне – бути переконаним, що ви органічно почуваєтеся в ньому. Face to face. Про пряму комунікацію усі забувають. Скільки ви маєте людей навколо? 10? 100? А в соцмережах – тисячі. Проте оті 10-100, які знають вас особисто, можуть або дуже підсилити ваш бренд, або дуже його зіпсувати. Публічна комунікація. Усі ваші виступи, лекції, коментарі. 4. Товариство. Коли ви будуєте коло однодумців. 5. Онлайн-комунікація. Усі ваші соціальні мережі. Як це працює? Аудиторія бачить ваш образ, зчитує, чим ви обіцяєте ділитися, взаємодіє з вами, бо ви її до чогось закликаєте, та отримує результат.

Навіщо вам потрібен персональний бренд? 1. Отримати додаткові можливості, прискоритися.

Підвищити власну цінність та ціну. Ви починаєте коштувати дорожче. 2.Впливати на ситуації. До вас прислухатимуться. 3. 4. Відрізнятися від конкурентів.

5. 6.

Сформувати спільноту людей, які розділять ваш шлях і будуть підтримувати за будь-яких обставин. Скоротити видатки на маркетинг, якщо у вас власний бізнес. Ви будете своїм найкращим піарником і маркетологом.

Що вам треба написати про себе? 1. Зміст: професіоналізм, освіта, знання, досвід, зв'язки. 2. Переконання: моральні принципи і позиція. 3. Стиль: як ви говорите, слухаєте, пишете, виступаєте, одягаєтеся. Сідаєте, пишете і розумієте, наскільки ваш образ цілісний. Наскільки перше збігається з третім. Що слабке, а що потужне. Слабке треба підсилювати. За день людина гортає 100 метрів контенту. Наш палець проходить більше, ніж наші ноги за день. Якщо ви незрозумілі і нецікаві, людина йде. Перевірте, яку інформацію можна отримати з вашого фейсбуку. Ви підписані на тисячі груп, слухаєте сотні рок-гуртів – перевірте усе, що там є. Що про вас пишуть, де вас позначають, де хочуть позначити. Усе це бачать про вас люди, і образ складається з таких позначок. Те саме з Iнстаграмом. Є поняття “соціальна екосистема”. Ви думаєте, що ви такі класні, бо самі собі створюєте образ. Насправді, є люди, які створюють його за вас. Що про вас пишуть бабуся та друзі після вечірки? Приклад. Як з'явилася Нобелівська премія? Якось усі газети вийшли із заголовками: “Торговець смертю помер”. Насправді, помер інший Нобель. Коли винахідник динаміту Альфред Нобель прочитав цю новину, він зрозумів, що в нього з персональним брендом все погано, і що йому треба попрацювати з репутацією. Так з'явилася премія. Класна історія про Джона Рокфеллера, першого в світі доларового мільярдера. Як перший піарник у світі Айві Лі створював cвiй бренд? Коли Айві починав з працювати з Рокфеллером, того називали головним скнарою Америки. Коли мільярдер помер, усі газети вийшли із заголовком “Помер головний дідусь Америки”. Це про роботу з брендом.

Оцініть себе Що сильного, що слабкого: тематика, досвід, знання, вміння, хобі, особливості. Розділіть сторінку навпіл і вперед: досвід – такий-то, знання – такі-то, це знаю, це – ні. У цій екосистемі обов'язково є дірки, їх треба заповнювати. Які є можливості та загрози? 1. Соціальні зв'язки. Сергій Притула зізнався: його постійно звинувачують, що він – родич Віталія Хомутинніка. Насправді, є дві сестри. Одна вийшла заміж за Притулу, інша – за Хомутинніка. Тобто він ніякого стосунку до ексдепутата не має, але його критикують. Отже, що у ваших зв'язках може бути загрозою? 2. Доступний ресурс. 3. Місце в середовищі. 4. Тенденції в темі та світі. Тобто чи є те, чим ви займаєтеся, релевантним світові. Це буде цікавим через два-три роки чи воно вмирає?

Душа бренду Основа фундаменту вашого персонального бренду – справжність. Тільки на справжності стоїть усе інше. Спочатку – місія та цінності, потім – переконання та мантра, далі досвід, легенда, емоції, компетенції, унікальність. Зазвичай, починають з кінця: “У чому ваша унікальність?”, “Яка ваша цільова аудиторія?”. Про справжність взагалі забувають і фундамент бренду не будується. Цінності та місія. Що ви робите? Як ви робите? Що ви сповідуєте? У нас в агенції є цінність: відкритість до нового. Ми готові до експериментів. Ні на що нове одразу “ні” не говоримо. Навіть якщо не наше — пробуємо. Тобто, кожна цінність повинна імплементуватися. Це не просто красиві слова на аркуші на холодильнику під магнітом. Це мусить бути частиною життя бренду. Приклад. Цінність Олександра Тодорчука – гуманність. Що він робить: бореться за права тварин. Як робить: створив Uanimals. Сповідує гуманність та екологічність. Як це позначається на діяльності: він не вживає м'яса, не носить шкіряні вироби і не працює з неетичними брендами. Місія бренду. Те, чого можна досягти не для себе, а для інших. Що ви залишите після себе? Що ви даєте світові? Переконання та позиція. Люди приходять дізнатися, що ви думаєте з того чи іншого приводу. Часто ми не висловлюємо свою позицію через страх. Ми її маємо, але боїмося засудження. “Ой, набіжать ці “хейтери”, навіщо воно мені треба?”. Насправді, байдужість – головний ворог персонального бренду. Якщо у вас нема жодного “хейтера”, – ви дивний бренд. Ймовірно, у вас і бренду нема. Люди можуть пристати на вашу позицію, можуть не погодитися, та вони вас запам'ятають. Світ переживає кризу уваги, тож це те, що вам треба. Приклад. Мій улюблений ролик Nike. Колін Каперник – американський футболіст, який не підвівся під час виконання гімну США на знак протесту проти жорстокого поводження поліції з темношкірими. Його звільнили, з ним усі розірвали угоди. Єдиний бренд, який залишився з ним, – Nike. Nike зробила своїм обличчям вигнанця, бо в нього була позиція. Зрештою, він виграв. Подивіться, що зробив бренд за рік після того страшного скандалу. Це приклад того, як одна людина і одна компанія змінюють світ.

“Якщо хтось скаже вам, що ваші мрії божевільні, просто спитайте, чи достатньо вони божевільні” Підготуйте позицію стосовно всіх ключових тем, які є у вас точками ризику, і щодо головних подій в Україні. В Україні війна? Чий Крим? ЛГБТ... Якщо ви – в публічному полі, будьте готові, що вас про все це спитають. Якщо ви не будете готові, ви бовкнете якусь дурню. Це гарантовано. Мантра. Це те, що ви постійно повторюєте, аж поки всі це не запам'ятають. Аж поки люди на 100% не будуть знати, чим ви займаєтеся і хто ви. Приклад. Дісней – “Розвага для всієї родини”. Вони це повторюють невпинно. У них є сімейні фільми та сімейні квитки у “Діснейленд”. Легенда бренду. Як ви стали тим, ким є? Як терпіли поразки, як сумнівалися в собі? Які люди найбільше на вас вплинули? Нарешті — як перемогли? Якщо у вас ідеальне життя і на шляху не було жодних перепон, за вас можна порадіти і відпустити, бо спостерігати за вами вже нецікаво. Ваша унікальність. Форма: подача, емоція, зовнішня обгортка. Зміст: фах, унікальні знання, позиція. Людина-бренд завжди знає, хто вона. Ви повинні стисло сказати, хто ви, навіть якщо вас розбудять вночі. Компетенції. Є п'ять рівнів експертів у світі: експерт у межах компанії, локальні зірки, зірки, що сходять, рок-зірки індустрії, глобальні зірки. Покупці готові платити глобальним зіркам у 13 разів більше, ніж середньому професіоналу. Як стати глобальною зіркою? –Харизма і сильний персональний бренд. Тут вже мало просто знань, тут нанизується цілісний образ. Емоції. З часом люди забувають, що ви говорили чи робили. Вони пам'ятають тільки ту емоцію, яку вони з вами пережили. Люди, які спілкуються з Євгеном Черняком, відчувають суворе напруження. Люди, які йдуть до Опри Вінфрі, знають, що будуть плакати, навіть якщо взагалі не збиралися. Подумайте, що ви залишаєте по собі після спілкування.

Які ваші соціальні ролі?

Які з них ви готові зробити публічними, а які залишите лише для себе? Приклад. Джамала: співачка, музикант, дружина, мама, українка, кримська татарка. Ви повинні себе спитати: про що ви готові розповідати? Важливо виписати всі ваші соціальні ролі, щоб ви були цілісним.

Обличчя бренду Мене вразила фраза, яку в Києві сказав казахський підприємець Маргулан Сейсебай: “80% людей на світі – просто глядачі, 19% – актори і тільки 1% – сценаристи”. Дайте собі відповідь на запитання, хто ви. Якщо ви глядач – це непогано, констатуйте це і розслабтеся. Якщо ви актор, маєте бути готові до постійної боротьби. Сценаристи – це візіонери. Вони кажуть: зараз обговоримо проблему екології, і Грета Тунберг вже на трибуні. Станьте для своєї аудиторії актором, якщо ви будуєте персональний бренд, за яким цікаво спостерігати, або пишіть свій сценарій. Створюйте свою спільноту, оточіть себе однодумцями. Нехай спочатку це буде п'ять ваших друзів. Люди йдуть за сильним лідером, який вірить у свою ідею. Це виглядає ось так. Один божевільний, який вірить у свою ідею Будуйте свій бренд, будуйте свій світ. https://www.epravda.com.ua

November 2019 Ukrainian People

Reliable Auto Repair Center 3401 N.Ashland Ave, Chicago, IL 60657

(773) 935-3355 Усі види механічних, електричних та кузовних робіт Гарантуємо високу якість, швидкість та помірні ціни.

Л і т е рат у р н а сто р і н к а

Марія Самчук Улас

“Марія” – перший в українській літературі твір про насильницьку колективізацію та Голодомор 1933 року. Уривок з повісті

...Х

ліб ще на полі, у колосках клякає до землі. По полях зграї череватого вороння, від краю до краю лунають матюки. Ночами діти лущать у пелені дорогоцінне зерно і несуть голодним батькам. “Україна, хлєба! Давай хлєб!” Телеграфні дроти, телефонні дзвінки, голосномовники й надавачі – “хлєба!”. По станціях, по редакціях, по бюрах урядів цокотять машинки, вистрочують статистики, вистрочують накази, вистрочують нервово: “Хлєба, хлєба і хлєба!” Україна дала вам “хлєба”. Україна корчиться з голоду колгоспів, обливається потом, риє свій чорнозем і видирає з землі “хлєб”. Не хватає рук. Риплять і розвалюються трактори. З незібраних піль зганяють колгоспника, знімають останнього трактора і починають молотити. Безконечні скирти зібраного збіжжя. Небо затягається сірою поволокою, подуває вітерець і починає посівати дрібний осінній дощик. А колгосп молотить. Коло машин гора дорогого зерна. Дощик сіє, поливає його, а дядьки курять махорку і заціплюють кулаки. – Наїсися, проклятий чорте! Вилізе тобі боком даремна праця! – гуторять і спльовують. – Такого марнотратства ще світ не бачив. – Ну що ж... Савєцька, значить, власть. Що захоче, те й зробить, – зауважує якийсь посмішник. – У них, бачите, усе по плану, тьху! — виплювався, і легше стало. – Коли б вона, так Бог дав, по плану і ноги витягнула... Теж власть... – Прийде й на неї. Як не попухнем з голоду, дочекаємося... Цар не так стояв, і то полетів, полетить і це страхіття... А дощик посіває. Дерчать телеграфи, летять гострі накази з матюками. Міняються плани праці, міняються управителі. Старі під суд, а на їх місце приходять нові жертви Соловків. А хліб тим часом пускає паростки і зеленіє. Дядьки курять махорку і з'їдають сарказмами владу. На совхозний край робить наступ люта зима. Корній забожився, що не піде у “той западенний гайдер”. І не пішов. Лишився “індусом”. Хай вже собі дуріють. Хочу дожити без пайка. Хай мені дадуть тільки спокій святий. А я без них обійдуся.

November 2019 Ukrainian People

Жив з Марією та сином на господарстві Закаблука і обробляв три гектари, які лишилися старому. В час зібрав, стягнув конякою до клуньчини і молотив поволі ціпом. Машину забрали. Син мудрий подбав про це. Кулаки не сміють мати машин. Зимою Лаврін у місті. Старі жиють самі. Час від часу забігає Надія, їх сколективізували. Архип змагався як міг, але не помогло. Забрали все, що мав, коняку забив сам. Казав, як має дістатися чортові, хай краще здихає. Надія прибіжить і скаржиться. І того нема, і того бракує. Марія, що тільки мала, давала. Відривала від уст, але ж дитина просить, і що б то вона була за мати, коли пожаліла б чогось власній дитині. Не винна ж вона, що її зробили жебраком. – А як Христуся? – Росте. Тільки нема чим кормити... – Боже, Боже! Що то вийде з таких людей, які з дитинства голодують, – журиться стара. – І ми не в розкошах жили, зазнали всього, але такого ще, певно, світ не бачив. – Вчора, чуєте, вигнали в поле, і збирай йому з-під снігу бараболю. Розгрібали, копали, але хіба то робота? Мука і кара. Марія стоїть, дивиться у вікно і мовчить. У неї тісно затиснуті вуста, у неї погляд залитий болем. Маріє, Маріє! Ну, що? Чого плачеш? – Мамо! А ми все-таки будемо жити!.. Марія соромиться старечої сльози. Не можна тепер плакати. Що це поможе, та і сліз нема. Всі вилились. – Все, все забрали нам. Ах, мамо! От вже ніяк не знаю, за що нас покарано. Ну й за що, – продовжує Надія. – Думали, дадуть людям щось. Мусять же щось їсти. Думали, розділять бодай на душу, а решту хай вже беруть. Чому б ні?.. Навіть їм не хватило. “Що ж будемо ми їсти?” – питають люди. “Нам до того нема діла. Їжте те, що на полях лишилося”. Мусили, чуєте, всю солому перемолочувати, щоб їм досипати хлібозаготовку. А хіба ми винні, що у них такі машини? Коли б ви тільки бачили, які то машини. Пустиш снопа – і половина зерна лишається. А все ми винні. У всьому ми, бо ми голод робимо. Не вони – ми! А після все змокло, поросло. Нагаями гнали людей з піль, не дали навіть докінчити зібрати, а молотити мусили. І знов ми винні. Винні, що почав падати дощ, винні, що молотили під голим небом. Ну, а хто ж буде винним?

Ті, що там, високо? Чи ті, що видумали все оте божевілля? Певне, що треба на когось зіпхнути вину. Треба когось покарати. І от маєш... Пухни з голоду... Надія все говорила. Не могла зупинитися. А Марія і так це знає. Не засліпли ще старі очі. Бачить, бодай би ліпше таки засліпили... А після Марія йде до комори і несе вузлик. – На, дитино. Давай хоч малій їсти. Та вже напевно не винна... – А що ж вам? Що будете їсти? – Ет, дитино. Не журися за нас. Нам і вмирати можна. А от вам... Що з вами станеться? Думаєш, думаєш не раз... І що ж... Надія пішла. Під рукою понесла вузличок. Все-таки мама є мама.

VI Весна довго пручалася і перемогла. Зацвіли дерева, як і завжди. На Великдень боротьба за церкву. Монастир вже давно замовк. Взялися за сільську і почали знімати дзвони. Всього тридцять троє людей попало на Соловки, і церкву добровільно самоліквідовано. З боязні, щоб не спізнитися в сівбі, почали сіяти в грязюку. Привезли з центру овес, ячмінь. – І треба було з ним возитися, — гуторять дядьки. – То відвозять, то привозять... Трактори пороли мокру скибу. Зерно дали у глевку землю і приволочили. Скиба злилася, і, як пригріло сонце, повіяв сухий східний вітер, затверділа, і стал репатись. Ярина ледве вибилася з землі і пожовкла. З центру нове начальство, матюки та зміна директора. Знищені поля наново переорюють і нанов засівають. Не хватило чим поруге досіяти, а що засіяли, вже було спізнене. Зійшли по полях буй – бур'яни, зерно перемішане. Овес-зеленяк, овесскорода, ячмінь-гранчак, ячмінь-плескач – усе нараз. Сіяли. Щось-таки виросте. І щось виросло. Це було в останньому році п'ятирічки... Літо минало Країна нічого не думала, нічого не знала, крім думі про хліб. Хліб, хліб і хліб. Україна вкрита бур'янами З Москви б'ють тривогу. “Україна позорно отстайот Партія і вся страна ждут от України полнаво випалнєнія плана хлєбазагатовак... К кулакам і іх пасобнікам нада прімєнять самиє жестокія мери воздєйствія...”

– Чекай, чекай того плану, – говорять голодні обідрані “кулаки”. – Ми знов винні. Винні, що в грязюку сіяли. Винні, що зерно змішане. Винні, ще спізнилися. Ми винні!.. Але чекай. Колись знайдемо того винного. Знайдемо і примінимо міри... Сади обнесли ще за літа. Нема вже осини, нема запахів горілого бараболиння, нема шелесту кукурудзяного листу і розцілованих барвистих яблунь. Село – колгосп згортається, гнеться до землі, селе ціпить зуби і нащетинюється. Ночами по полях тіні. Це лущать ліпші колоски і несуть додому. Малі діти годують батьків. Годують краденим. Годують з дня на день, не знаючи, що буде завтра. Для збору бур'янів кинуто цілий народ, військо, пресу, письменників і вчених. Над зігнутим голодним людом при праці вдень і вночі стоять озброєні вартові. З кістлявих мужицьких рук, з занедбаної землі виривається зі скреготом зубів кусень хліба. Все життя велике й барвисте під знаком хліба. Молотили, віяли, сортували. Зерно забрали, а послід поділили між працюючими. Зерно тим часом зсипали у монастирській церкві. Настала зима. У Корнія вигасає домашнє багаття. Зстаннє тепло кипучого родинного життя випаровується на очах. Марія більше хворіє, ніж ходить. Літо і сонце тримали її на ногах. Поля були доведені до пуття, але не встиг Корній сховати своєї праці, як наїхали хижаки і вирвали йому її з рук. Забрали хліб. Лишили йому дещо посліду і овочів. Тримав ще також вухоребру коняку і старого Сірка. Вечір. У печі горить вогонь, і його сяйво освічує хату. Надворі мете снігом, виє хуртовина, квилить комині. Марія лежить на постелі, а Корній вештається по хаті. – Десь скоро Різдво, Корнію, – каже вона. – Десь на цьому тижні. – А як там ще з послідом? – Ще на дві неділі хватить. – А що ж далі! Чомусь і Надія не приходить. Послабла, чи що. Як то та її дитинка. Коли б хоч воно пережило. Мовчать. У печі тріщить огонь, по брудних стінах мигає неспокійне сяйво. Вікна замуровані ласицями. Тієї саме ночі у монастирській брамі стояв вартовий з ручним скорострілом. У церкві зсипані скарби, і треба їх охороняти. Навколо віковічні мури. На них помини татарських часів, на них мох і кущі акації. Кілька століть з татарських діб стояли зайвим поглядом, а тепер старі знов у пригоді. У монастирській дзвіниці з'явилася брама і замки. Щовечора важно й дбайливо замикали і ставили варту.

Шумлять старі смереки, свище вітер у вітах каштанів. Церква понуро стоїть, обсипана снігом. Вікна заґратовані товстючими чавунними ґратами. За ними колись тендітне світло свічок жевріло. З-за них проривався назовні тихий, лагідний спів. Перед темними византійськими обліками кволіють сяйва лампадок. Тепер там хліб. За грубезними стінами, за чавунними ґратами... Зникли запахи воску і ладану. Тепер тут запахи цвілої пшениці. На вчовганих віками кам'яних плитах хлібова піраміда. У понурих сутінках хитаються далекі шепоти молитов, чорні постаті виходять, стають навколо і співають. І хлібова піраміда ворушиться, зерна пшениці поволі точаться, мов сльози, застиглі, бурштинові. На них виблискує прилиплий промінь сонця, червець, зелінка і густа блакить. Ввічливо посміхаються старі пророки. У їх міцних жилавих руках каламарі й крилаті пера. Понми, людино, — не єдиним хлібом живою будеш. Пастир великої отари, вівця і вовк, лев і голуб, сонце і повна посвятна радість — додаток хліба. Нині пророче перо мочається у людську кров і на скрижалях доби виписує одне слово: хліб. Зійдіть зі стін, великі пророки! Станьте на захід сонця, здійміте погляд ваш у далечінь і світові речіть: смерть тобі, світе старий. Душа хліба мороком спаде на твої міста, на твої села, на цілу землю. І впадуть ваші храми, барокко і готика. І не буде Фавста, вмре Мефістофель, і квітуча яблуня засохне, не принісши плоду. Смерть вам!.. У церкві повно хліба, зібраного, зсипаного, вичавленого з земної утроби, вирваного з кулака-селюка, видушеного з живота ридаючої дитини. Зашарані, кострубаті обличчя, жадібні погляди рвуться до похиленого хреста на церкві. На нім хліб. Напис сонцем горить, напис мільйонів уст, мозків, шлунків, кістлявих, хижих, гостропальких рук. Громоголосно звучить глевка смакота хліба, крає мозок і поволі обертає кусники у липких гарячих пальцях. А в брамі дзвіниці твердо ступає вартовик. Кріст і захуканий інієм багнет. Туди й назад, туди й назад, крає багнет морок хуртовинної ночі. Не чути цокотів підків... М'які ведмежі валянки глухо топчуть погризяний брук. А побіч вузькі двері, вартовня і храпаки... Там сплять вони — стражі хлібового бога.

ва і набряклими бруньками, а над ними літають та крячуть ворони. Одного ранку пустився теплий дощ. Під капіжем калюжі води. Зі стріхи струмочками дзюркотить вода, гомонить і творить великі чисті баньки. Сірко щільніше тиснеться до стіни, міцніше звивається, краще втушковує свою голову під себе. На селі глибокий спокій. Собаки не брешуть. Кажуть, нема. Поїли їх. Один Гірко лишився. Ніхто не турбує його. Не дражнить нервів гучний собачий гавкіт. Можна спокійно спати. Зате не може спокійно спати Корній. Пішов до комори, вніс гарнець висівок. — Це вже, Маріє, останні... Спечи якось... Знаєш. Може, ще більше кори... Прибав... прибав, чуєш... Вчора зовсім добре смакувало... — Е-е, коли б не те мале. Воно ж не перетравить... — То-то... А й чи видержить? А вона як? Ще зводиться? Марія не могла відповісти. Кашель западющий мучить. Відкашлялася. — Ще ніби зводиться... Вчора пришла, а вона, дитина моя, за Лавринця... Не прийшов, каже, мамо? Похитнула головою. А думаєш, кажу, прийде? Ніколи, дитино, не прийде... — За що ж його? — питає.— За те, за що й інших... За що і всіх... Чи ж їх там є яке число?

Марія пекла з останнього. Спала, кашляла, брала останнього коржика, ламала наполовину і йшла до Надії. Та хвора, ледве зводиться. Марія приносить кусник коржика. — А як воно?.. — Спить, мамо. Чуєте, як дихає? Марія стоїть над дитиною і думає: “Вмреш, дитинко. На широкому світі немає вже для тебе трошечки хліба... Зовсім трошечки хліба...” Дивиться у вікно. На подвір'ї дерева вбираються бруньками. Земля ще кормить їх, а закони Маркса не заборонили їм родити нове. Життя і нову радість. Далі видно пригірок. Чорні плями землі мають у очах. Ступає полями весна; Марія йде додому. Пішла до хати і лягла. Лягала кожний день і, лягаючи, була переконана, що вже не встане. Але завжди пригадувала Надію. Пригадувала її маленьку Христусю і вставала-знов. І як його не встанеш? Треба встати. Не можна ж дати загинути живій дитині. Мертвий мусить відчути біль її і встати. Вставала, палила в печі, щось пекла чи варила, загортала у вузличок і йшла. Йшла поволі, голосно сапала, часто зупинялася, щоб відсапнутися, оглядалася навкруги, ніби прощалася кожний день з полями, з садами, з небом.

VIII Минали місяці, і ставало тепліше. Снігу меншає, чорними латами криється земля. Вітер хитає дереUkrainian People November 2019

У к ра ї н с ь к а к у х н я

НЕЙМОВІРНО СМАЧНІ СТРАВИ ДО ДНЯ ПОДЯКИ

Рулет з індички з бринзою

Запечена індичка Складники: • 3-4 кг індички • 1 морквина • 1 стебло селери • 2 цибулини • 60 г вершкового масла • дрібка паприки • чорний мелений перець за смаком • сіль за смаком • 200 мл м’ясного бульйону Для соусу: • 300 г журавлини • 1 апельсин • 150 г цукрової пудри • 150 мл червоного вина Приготування: На ніч можете сміливо влаштувати "маринадну ванну" для майбутнього кулінарного шедевру. Варто пам’ятати, що індичка повинна бути незамороженою. В іншому разі ви втратите багато часу, адже готувати її в напівкрижаному стані не можна. Більше того, перед приготуванням птах повинен нагрітися до кімнатної температури. Тушку індички треба обробити, видаливши залишки пір’я, жирові залози, помити й обсушити. Зсередини і зовні гарненько натріть сіллю та спеціями. Помийте цибулю, моркву і селеру, почистіть й поріжте великими шматками. Овочі

вкладiть всередину індички. Зв’яжіть ноги і крила, щоб під час запікання вони не підгоріли й не пересохли. Змастіть тушку індички розм’якшеним вершковим маслом. Всередину залийте м’ясний бульйон. Обережно помістіть індичку в фольгу для запікання спинкою донизу, закрийте фольгу скріпками, викладіть на деко і відправляйте у розігріту до 200°С (390 °F) духовку. Індичка печеться приблизно 2,5-3 години, залежно від ваги. Після цього знімаємо з індички фольгу і знову ставимо в духовку на 20 хвилин, щоб на м’ясі утворилася золотава рум’яна скоринка. Коли індичка готова, виймаємо овочі з середини. Поки запікається птиця, готуємо соус. Для цього тремо на тертці цедру апельсина і вичавлюємо сік. З’єднайте журавлину, цукрову пудру, вино і апельсиновий сік, перемішайте, поставте на вогонь і доведіть до кипіння. Потім зменшіть вогонь і варіть соус приблизно 30 хвилин – теж на невеликому вогні до загустіння. Додайте подрібнену блендером цедру. Готову індичку викладіть на гарну тарiль. Подавайте з гарніром з картоплі та овочів та з журавлинoвим соусом.

November 2019 Ukrainian People

Складники: • 1 апельсин • 100 мл меду • дрібка меленої корицi • 2 кг філе індички • сіль • мелений перець • 50 г розтопленого вершкового масла • 200 г бринзи • в'ялена журавлина • жменя колотих волоських горіхів • 1/2 пучка петрушки

Посипати сіллю і перцем. Уздовж одного краю м'яса викласти начинку і загорнути щільним рулетом. Зав'язати кулінарним шпагатом і викласти в форму для запікання. Змастити м'ясо розтопленим маслом і полити медово-цитрусовою сумішшю. Накрити рулет фольгою і запікати в розігрітій до 190 С (370 °F) духовці протягом 1 години, кожні 15 хвилин поливаючи медовою сумішшю. Потім фольгу зняти і готувати ще 20 хвилин, до золотистої скоринки.

Приготування: Свіжовичавлений апельсиновий сік змішати з медом і корицею. Поставити на вогонь і варити, поки суміш не зменшиться в обсязі вдвiчi. Сир розім'яти, додати ягоди, горіхи і нарізану зелень, перемішати. Промите філе індички злегка відбити під харчовою плівкою, потім протачати качалкою.

Глазурована солодка картопля Батат (солодка картопля), рецепт якого ми хочемо запропонувати вашій увазі, буде чудово поєднуватися з різноманітними м’ясними стравами, наприклад, з запеченою індичкою.

Складники: • 800 г бататy • 1 чайна ложка солі • 125 мл кленового сиропу • 1 ч. л. соку лимона • 3 ст. л. вершкового масла

Приготування: Солодку картоплю промиваємо з допомогою щітки під струменем води, потім перекладаємо в каструлю, заливаємо водою і варимо близько півгодини. Готовність овоча перевіряємо вістрям ножа. Зливаємо воду, даємо батату трохи охолонути, розрізаємо кожну картоплину на чотири частини і посипаємо сіллю. Змішуємо в невеликій каструльці кленовий сироп з лимонним соком і вершковим маслом. Ставимо на вогонь і розігріваємо, постійно помішуючи. Потім глазуруємо солодку картоплю в отриманому соусі. Приготований таким чином батат виходить дуже соковитим і ароматним.

М’ясний салат Смачний ситний салат з яловичиною дуже сподобається чоловічій аудиторії. Він виходить пiкaнтним і пoмірно гострим. У складі: перець чилі, свіжі овочі та зелень – ідеальне поєднання, яке підкорить кожного гостя Складники: • 500 г телятини • 3 огірки • 2 перці • 1 гостра перчина (за бажанням) • 0,5 пучка кінзи • 0,3 пекінської капустини • 2 ст. ложки французької гірчиці • 1 ст. ложка лимонного соку • 1 ч. ложка бальзамічного оцту • кунжут для прикрашання

Приготування: М’ясо порізати соломкою, обсмажити на олії, посолити. Нарізати соломкою огірки, солодкий перець. Чилі подрібнити тонкими кільцями, порвати дрібно пекінську капусту. Змішати всі продукти, додати порізану кінзу. Змішати лимонний сік і гірчицю. Полити заправкою салат, скропити бальзаміком, посипати кунжутом.

Салат “Оселедець під шубою” Складники: • філе оселедця • 1-2 цибулини • 3-4 картоплини • 2 морквини • 2 бурячки • майонез для перемащування • сіль та мелений перець

Французький пиріг із запеченими овочами Ситний і корисний пиріг так і хочеться скоріше з’їсти! Виходить дуже смачним, легким і ніжним. Щоб не витрачати час на запікання, думаю, можна овочі протушкувати на сковороді. Хоч це буде вже не зовсім легкий варіант стосовно калорiй, але теж дуже смачно. Фету можна замінити бринзoю або будь-яким іншим улюбленим видом сиру. Складники: Для тіста: • 180 г пшеничної муки • 120 г вершкового масла • 0.25 г (1 ч.л.) солі • 2 ст.л. води • лимонний сік за смаком Начинка: • 1 баклажан • 1 кабачок • 4 шампіньйони • 1 болгарський перець • 1 помідор • 100 г сиру фета • 2 ст.л. рослинної олії Заливка: • 200 мл вершкiв • 2 курячих яйця • 30 г фети • перець чорний мелений та сіль за смаком Приготування: 1. Спочатку займемося начинкою. Вмикаємо духовку на розігрів до 200С (390 °F). Овочі миємо, сушимо. Баклажан і кабачок нарізаємо кружечками (або пластинками), солимо, перчимо, за бажанням можна збризнути рослинною олією. 2.Викладаємо овочі на деко і запікаємо до готовності (близько 15-20 хвилин). 3.Поки овочі запікаються, замішуємо тісто. Борошно просіваємо з сіллю і швидкими рухами перетираємо з вершковим маслом в крихту, для зручності вершкове масло можна нарізати невеликими кубиками. 4.До вершкової крихти додаємо холодну воду і кілька крапель лимонного соку, замішуємо тісто. Довго це робити непотрібно, головне – зібрати його в грудку. Готове тісто

поміщyємо в пакет і відправляємо в холодильник хвилин на 20-30. 5.Тим часом, наші овочі вже готові, перець поміщyємо в пакет на 10 хвилин, щоб він притомився, а відтак знімаємо з нього шкірку. Так само робимо з помідором. Очищені перець, помідор і гриби нарізаємо. 6.Охолоджене тісто розтачуємо (товщина близько 5 мм), викладаємо у форму. Тепер можна вчинити 2-ма способами: 1-й спосіб – зверху наше тісто-основу накрити папером для випічки, насипати квасолі або гороху (все це робиться щоб тісто не надималося пiд час випічки) і в такому вигляді нашу основу випікаємо за 180 С хвилин 15. Потім знімаємо все накриття зверху і випікаємо ще хвилин 5. Вже після того, як основа готова, викласти начинку, залити заливкою і випікати пиріг вже повністю. Це зробить вашу основу хрусткою, оскiльки начинка – волога. 2-й спосіб – на тісто викладаємо шарами начинку, кожен шар посипати фетою. Починаємо з баклажанів і закінчуємо перцем. Робимо заливку, яйця злегка збиваємо виделкою, додаємо вершки, сіль і перець, також можна сюди покришити фету, або додати окремо зверху на овочі. Заливаємо пиріг заливкою і випікаємо в розігрітій духовці до 180-190 °С (350-375 °F) близько 25-35 хвилин. Готовий пиріг охолоджуємо і подаємо до столу. Смачного!

Приготування: Всі овочі відварити до готовності у підсоленій воді. Обчистити від шкірки. Оселедця нарізати на дрібні шматочки, змішати з майонезом та цибулею, наріза-

ною дрібними кубиками. На дно тарілки викласти оселедець і затерти картоплею на “буряковій” тертці. Розрівняти шар і злегка притрусити перчиком та сіллю, змастити майонезом. Наступним шаром буде морква, також натерта на “буряковій” тертці, та майонез. На завершення буряк, натертий на тертці, присмачити спеціями і сформувати остаточну форму салатика. Зверху щедро змастити майонезом і прикрасити зеленню чи натертим яйцем. Тут кожна господиня може проявити майстерність та фантазію.

Тертий пиріг “Каракуми” Найпростіший і смачний – тертий пиріг “Каракуми”. Тепер гості будуть приходити на чай частіше! Готую цей пиріг дуже давно. Можна використовувати для начинки будь-яке варення, сир або заморожені ягоди. З будь-якою начинкою вийде дуже смачно! Складники: • 200 г маргарину або вершкового масла • 1 скл. цукру • 1 скл. борошна • 1 яйце • 1/2 ч. л. соди • сіль – дрібка • варення Приготування: 1. Яйце перемішати з цукром. 2. Маргарин (вершкове масло) розтoпити і перемішати разом з цукром і яйцем. 3. Висипати борошно, додати соду і сіль, перемішати. 4. Тісто виходить дуже еластичне.

5. 1/4 частини тіста кладемо в морозилку. 6. Решту тіста тонким шаром рівномірно руками розподіляємо по деку. 7. Зверху мастимо варенням. 8. Дістаємо той шматочок з морозилки і трeмо його на великій тертці зверху. 9. Випікати в духовці, поки не зарум’яниться, 15-20 хв. 180 °С (350 °F). 10. Різaти гарячим.

Гарбузовий кекс з апельсинами і горіхами Гарбузовий кекс з прянощами і апельсинами – чудовий рецепт випічки до чаю. Він дуже смачний, ніжний і ароматний. Складники: • 300 г м’якоті гарбуза • 175 г борошна • 75 г вершкового масла • 2 ст.л. рідкого меду • 3 яйця • 1 ст.л. розпушувача • 150-200 г цукру • 1/2 ч.л. суміші “П’ять спецій” • 2 апельсини • 50 г фундука • вершкове масло і борошно – для форми

3. У глибокій мисці збити розм’якшене вершкове масло з цукром, додати прянощі. Продовжуючи збивати, порціями додавати борошно, просіяне з розпушувачем. 4. Вбити по одному яйця, влити апельсиновий сік, додати мед, пюре з гарбуза і добре перемішати. 5. Горіхи порубати – недрiбно – і 3/4 додати в тісто. 6. Форму для кексу змастити маслом і присипати борошном. 7. Вилити тісто у форму, зверху розкласти кружальця апельсина, присипати горіхами. 8. Випікати в розігрітій до 180 С (350 °F) духовці близько години. Повністю охолодити гарбузовий кекс у формі.

Приготування: 1. Гарбуз нарізати скибочками і відварити на парi або в невеликій кількості води до м’якості. Приготувати з гарбуза пюре . 2. З одного апельсина вичавити сік, другий нарізати тонкими кружальцями. Ukrainian People November 2019 63