Афіша міста Львів №43 2019 by Vadim Kucherak

№43 2019

Дуже Висока кухня: що шеф грядущий нам готує?

жінка online: маленькі секрети успіху

44 МоДний: тиждень be sustainable!

Микола Береза: театральний кінороман

З міст 4 Зміст

6 Нове

26 Марафет Edem - новому поколінню 27 марафет Harmony: посольство краси

Дуже Висока Кухня: гастрономічні відкриття

28 персона Клініка Овчара – родинна історія

8 Нове Гастробар СОСО: маленький заклад із великим майбутнім

30 Тема

10 подія

тиждень моди: що, де і як носити

Park. Art of Rest: перша коктейльна книга

12 ресторани Пастрамі в Дубліні 13 Зелена сторінка

36 dress code 38 Жінка Online секрети успіху 42 PROЩастя Ірина Плахтій: оновити себе!

кашка Ранкова Пташка

44 10 запитань Микола Береза: кіно-театр

14 бачили 16 Колонка шефа: все про м’ясо

46 ранкова кава Уляна Горбачевська: співачка, акторка, режисерка, художник

18 бачили 20 персона Роман Палідович: найсвіжіша Галицька здоба

48 палітурка

22 ресторани/інтерв’ю Андрій Валовий та його проекти

50 Музика

Петро Яценко, якого ми не знали Один в каное

24 рецепт блогера Масниця № 43 2019 Обкладинка: Дуже Висока Кухня Фото: Марта Михайлюк

Афіша міста Львів Засновник і видавець ТОВ “Афіша міста” Свідоцтво про реєстрацію: ЛВ №1189/443. Спеціалізоване видання, що інформує читача про культурні події міста, області, країни, світу. Видання розраховане на аудиторію читачів від 18 років.

44 Керівник проекту: Станіслав Зайченко Головний редактор: Олександра Зайченко З питань розміщення реклами звертатися по телефонам: (067) 829-1755, (068) 185-0890 Відповідальність за достовірність рекламної інформації несе рекламодавець. Редакція може не поділяти точку зору авторів. Автори відповідають за достовірність інформації. Редакція залишає за собою право редагувати надані тексти. Будь-яке відтворення матеріалів або їхніх фрагментів будь-якою мовою можливе лише з дозволу редакції Афіші. Брендування на правах реклами

52 бачили 54 некролог

Друк: ТОВ “АРТ СТУДІЯ ДРУКУ” м. Київ, вул. Бориспільська, 15 www.artprintstudio.com.ua Тираж 3500 прим. Замовлення № Розповсюджується в ресторанах, готелях, салонах краси, нічних клубах, у роздрібній торгівлі Видавництво: ТОВ «Афіша міста» Адреса видавництва та редакції: Україна, м. Львів, просп. Чорновола, буд 59, офіс 319 (050) 341–9083 (067) 829–1755 am.lviv@ukr.net

© Афіша міста Львів, 2018 Усі права на статті, ілюстрації, інші матеріали належать ТОВ “Афіша міста” і охороняються законом. Відтворення в будь-якій формі в цілому або в частині будь-яких статей, ілюстрацій, рекламних чи інших матеріалів без попереднього письмового дозволу ТОВ “Афіша міста” ЗАБОРОНЕНО

– Матеріали, позначені цим знаком, розміщені на правах реклами

розміщення реклами: (067) 829-1755, (068) 185-0890 4

АФ І Ш А

МІСТА

ЛЬ В ІВ

ІІ Львівський експортний форум

Дмитро Афтанас, президент Львівської торговопромислової палати Підтримка експорту для Львівщини давно є пріоритетним напрямом діяльності як органів влади, так і бізнес-середовища області. Львівська торгово-промислова палата, розуміючи важливість цієї сфери, створила Центр підтримки експорту, регулярно проводить навчально-тренінгові заходи для підприємств регіону, залучає для навчання і консультування кращих українських і зарубіжних експертів. Ми також співпрацюємо з міжнародними проектами у сфері підтримки експорту, наприклад, з «Європейською Мережею Підприємств» (European Enterprise Network, EEN) – найбільшою в Європі мережею підтримки підприємництва, яка працює в рамках Програми ЄС «Конкурентоспроможність підприємств малого та середнього бізнесу (COSME)». Львівська область є одним із лідерів у створенні сприятливого середовища для експорту українських товарів і продукції. Торік експорт області зріс майже на 20%. Товарна структура експорту змінюється із сировинної на продукти з високою доданою вартістю, 67% експорту – це країни Євросоюзу. З метою подальшого розвитку експортної діяльності регіону та України, вироблення ефективних механізмів її підтримки, пошуку нових ринків для продукції наших підприємств Львівська торгово-промислова палата разом із Львівською облдержадміністрацією розпочала серію щорічних «Львівських експортних форумів». 2018 року провели перший такий форум, який пройшов дуже вдало – у ньому взяли участь заступник Міністра економічного розвитку і торгівлі України – Торговий представник України Наталія Микольська, президенти Польсько-Української Господарчої Палати та Канадсько-Української Торгової Палати, представники урядового Офісу з просування експорту, понад 100 підприємців і експертів. Львівська торгово-промислова палата, як найбільше в регіоні об’єднання місцевих промисловців і підприємців, завжди ставила собі за мету підтримку вітчизняних експортерів, і ми постійно розвиваємо цей напрям нашої діяльності.

Володимир Коруд, віце-президент Львівської торговопромислової палати, керівник Центру підтримки експорту Львівської ТПП Успішне проведення першого Форуму дає нам всі підстави для не менш успішного проведення і «ІІ Львівського експортного форуму». Його ми проведемо 14 березня 2019 року в архітектурній перлині Львова – Палаці Потоцьких. На Форумі 2018 року відбулися дуже цікаві дискусії з питань регіональної експортної стратегії, про досягнення, плани і проекти в сфері експорту, ключові напрями його розвитку у Львівській області. Ми переконані, що успішна експортна діяльність має базуватися на просуванні товарів і продукції з максимальною доданою вартістю, насамперед на розвитку сучасної індустрії. Тому на форумі обговорювалися можливості, перспективи і виклики, що пов’язані з промисловим розвитком України і Львівщини та його експортним складником. У форумі взяли участь підприємці з Іспанії та Марокко. Керівництво морського порту польського міста Ельблонга представило проект будівництва морського каналу через Віслянську косу в Балтійське море. Для українського бізнесу це новий шанс виходу в світовий океан через Балтику. «Львівський експортний форум-2019» пройде під знаком постійного зростання експорту. За результатами 2018 року наш регіон посідає сьоме місце в Україні за обсягами експортних поставок, тоді як у 2014 – дванадцяте, 2017 – дев’яте. Але попри це, область стикається з постійними викликами – глобалізація посилює конкуренцію як у торгівлі товарами й послугами, так і в людському й інтелектуальному потенціалі. Нам треба розвивати індустріальний експорт, застосовувати нові технології та інновації. Тому на Форум запрошений перший віце-прем’єр Степан Кубів, народні депутати України, керівник реформованого Урядового «Офісу з просування експорту», кращі вітчизняні експерти, провідні підприємства-експортери. На Форумі будуть представлені актуальні програми фінансової підтримки експортної діяльності, нові напрями українського експорту.

Наталія Карпенчук-Конопацька, начальник управління міжнародних економічних зв’язків Львівської ТПП, голова Комітету з питань розвитку жіночого підприємництва Львівської ТПП Однією з родзинок ІІ Львівського експортного форуму, який ми проводимо цього року, є представлення Платформи «Sheexports» («Вона експортує»). Ця програма підтримує жінок-власниць та жінок на керівних посадах у експортно орієнтованих компаніях, які зацікавлені у виході на міжнародні ринки. У Форумі візьме участь Мар’яна Каганяк – засновниця Платформи (і одна із засновниць та перша керівничка урядового «Офісу з просування експорту»). Організатори Форуму переконані, що збільшення кількості жінок в експорті може якісно покращити економічні показники нашого регіону. Жінки стають дедалі більшою і суттєвою економічною силою та зарекомендували себе як висококласні професіонали, зокрема, в управлінській сфері та бізнесі, формуючи власну справу, впевнено створюючи нові підприємства та бізнесові структури різного рівня.

ІІ Львівський експортний форум 14 березня, Палац Потоцьких

lcci@cci.lviv.ua +38 032 276 46 11 Стрийський парк, 14, Львів

р е с т о ра н и / н о в е

Дуже висока кухня Останній поверх старовинної львівської кам’яниці у середмісті, звичайний дерев’яний стрих із залишками побуту колишніх мешканців, купою цікавого мотлоху, старих книжок та кліток для голубів. Промінчики сонця пробиваються скрізь шпарини на даху і м’яко висвітлюють вінтажні меблі. Ледь потріскує голка програвача на старому вінілі – велике приміщення наповнюється звуками джазової імпровізації… Ласкаво просимо у Дуже Високу Кухню!

Повна відсутність меню. Відсутність офіціантів, серветок на столах та інших ресторанних умовностей – заходьте, гості! Натомість з великої відкритої кухні до вас виходить кухар – як він є, у кітелі та робочому фартуху. «Сідайте, друзі! Що для вас приготувати?» І це не перформанс, саме так віднедавна працює ресторан Дуже Висока Кухня. Звідки назва? Все просто: по-перше, останній поверх будівлі, видратися на який – уже геройство. По-друге, тут справді працюють справжні шефи, фахівці з неймовірним досвідом і смаком. Вони не готують – вони створюють страви, які пропонують гостям закладу.

АФ І Ш А

МІСТА

ЛЬ В ІВ

У ресторані немає чітких стандартів: два однакові салати, які замовляли в різні дні, будуть відрізнятися, бо тут не працюють за технологічними картами. Все залежить від сьогоденного настрою та польоту фантазії шефа. Загалом, тут усе основане на творчості – така собі своєрідна лабораторія смаку. Але ж як це працює? Дуже просто: шеф підходить до вашого столика та приймає замовлення. Разом із гостем вигадує страву, яку приготує команда кухарів. Потім повертається на кухню, бере чарівну паличку і… Ні, відбувається справжній брейншторм з приготування тільки-но створеного рецепта! «Нам дуже пощастило, – каже

черговий шеф-кухар, – бо прямо у цьому будинку ми маємо величезну, потужну заготівельну базу, яка працює не тільки для нас, але й для інших ресторанів холдингу. Тому майже миттєво можна дістати багато чого – від вишень для вареників взимку до ліверу для пиріжків, якщо гість цього забажає. На кухні немає жодних заготовок – хіба, що тільки спеції та прянощі. Звичайно, нас можна здивувати замовленням – ми не знайдемо у себе морського їжака. Але якщо вчора до нас приїхала свіжа чорноморська мідія – ми пропонуємо її гостям цілий день. Бо вона така свіжа і смачна! Суперфреш! Але не треба

думати, що тут можна з’їсти все, всі страви світу – так само, як не треба йти сюди чимось тривіальним. Проте, коли вже таке трапляється (а в нас дуже часто люди просто не знають, що їм замовити), шеф починає вмовляти гостя: давайте пофантазуємо і приготуємо щось незвичне, але дуже смачне! Тушковані яловичі хвости, які ми готували 14 годин, равіолі з півнем, які ми ввечері накрутили… Ми хочемо дискусії!» Як кажуть, у Дуже Високій Кухні є три варіанти замовлень: перший – гість чітко каже, що він хоче, і шеф це готує. Другий – гість повністю довіряє смаку кухаря, його баченню продукту і готовий бути здивований.

І третій варіант – гість з кухарем спільно вигадують страву, яка б задовольнила всіх. І все частіше відбувається саме третій варіант розвитку подій. «Складніше всього було шефам вийти в зал, – кажуть в закладі. – Треба миттєво перемикнутися! Тільки що ти, кухар, стояв на процесі – а тут приймаєш замовлення і спілкуєшся з гостем! А потім – знову миттєво перетворюєшся на кухаря. Чи стикалися ми зі складними замовленнями? Були просто технологічно важкі страви. Але іноді для того щоб добре приготувати банальні страви, треба заморочитися». Отже, маємо підозру, що у Львові народжується нова для українців традиція – ходити в ресторан «на шефа». Це коли ти йдеш їсти страву з-під ножа свого улюбленого шеф-кухаря. Більше того, у майбутньому тут плануються гастролі – відомі кухарі з інших міст та закладів будуть готувати для містян. Хоча і зараз є ротація шефів, можна приходити «на свого», спілкуватися з ним, отримувати новий емоційний складник від їжі. Уявіть, як це цікаво – ви маєте можливість обговорити разом якісь нюанси, щось запитати, навіть отримати професійну пораду у приготуванні чогось вдома! Окремо хочеться сказати про музичний формат закладу – тут справді крутять справжні вініли. І перше, що ви побачите у залі (ну, окрім кухні, звичайно), – це величезні білі колонки – рупорна акустика, яка також винайдена у Львові. Плейлист обіцяють оновлювати постійно – і кожен охочий може попросити ввімкнути вподобаний вініл. До нового закладу можна приходити родиною – тут уже облаштували невеликий дитячий куточок. До речі, у малій барній залі немає музики, що дуже зручно для спілкування. Бармен запропонує класичні алкогольні коктейлі або винну карту, яка зараз налічує до 50 позицій вин з усього світу.

Дуже Висока Кухня ресторан

площа Ринок, 14 16:00–00:01 (067) 341-1071

АФІША

МІ СТА

Л Ь В І В

Р е с т о ра н и / н о в е

Він молодий, інтелігентний, талановитий і дуже амбітний. У перші дні лютого Афіша міста Львів мала задоволення спілкуватися з Артуром Туманяном, брендшефом готельного комплексу Edem Resort Medical&Spa. Але привід для зустрічі був зовсім інший – нещодавно Артур відкрив свій новенький заклад у центрі нашого міста.

Гастробар СОСО:

маленький заклад із великим майбутнім Конкуренція у рестосфері Львова дуже велика, не боїтеся починати свій бізнес у таких складних умовах? Конкуренція? Якщо ми говоримо про формат «їжа» – хто в мене конкуренти? Я не маю на увазі туристичні заклади, я не кажу про деруни, банош, форшмак та бограч. Я кажу про авторську кухню у справжньому значенні та розумінні цього слова. З самого початку я не планував відкривати типово львівський ресторан, з цим у нашому місті все добре. Я свідомо займався закладом «про їжу без пафосу». І це не складно? Враховуючи Едем? Едем – зовсім інша історія. Це пятизірковий готель у повному сенсі цього слова, тому сама атмосфера змушує виглядати всі страви вишукано – бо там це органічно. У невеликих закладах міста – це занадто. Мені хотілося, щоб меню мого 8

АФ І Ш А

МІСТА

ЛЬ В ІВ

гастробару було доступним. Коли я займався «проробками», думав про їжу і вино – основною метою була саме доступність. Якість і доступність. Щоб винна карта не була дорога. Але позиції в неї не були, як-то кажуть, з магазину напроти. І ось тепер маємо – вина непрості, цікаві, за адекватними цінами. І не треба нас порівнювати з винотеками – це зовсім інше. До речі, винну карту CoCo складав справжній фахівець – шеф-сомельє винотеки Прага Богдан Цоп. І це говорить багато про що. Богдан – професійна людина, я пам’ятаю його за роботою в Едемі, за іншими проектами. Завдяки йому наша винна карта підібрана так, щоб напої гармонійно поєднувалися зі стравами. Самі знаєте, є такі потужні вина, які просто «забивають» їжу, під які треба переробляти все меню. Ми ж відштовхнулися від іншого: вина мають підкреслювати смак наших страв. Такий же принцип використано у підборі коктейлів – всі вони підходять під

меню, і бармен залюбки допоможе гостю зорієнтуватися і вибрати оптимальний варіант поєднання. І дев’ять холодних закусок, два супи та три основні страви – цього досить. Навіть для великого закладу. Справді, ми ніяк не можемо відійти від так би мовити талмудів, де салатів буде тільки 100. І на 10-й сторінці гість забуває, що обрав на 5-й… Так, ще далеко нам до справжньої світової гастрокультури. У гастробарі CoCo – розумний мінімалізм: наш заклад налічує одного кухаря та одного бармена, які одночасно будуть вам за офіціантів. Бо саме бармен замовлення приймає, а кухар виносить і презентує страву. І на мій погляд, це добре, люди люблять розуміти, що вони їдять. А хто їм про це розповість найкраще? Тільки справжній шеф! Коли якісно і правильно пояснити гостю, що і як для нього приготували – цінність страви зростає, підвищується емоційний складник.

Кого ви бачите своїми гостями? Це люди 25-40 років: вони постійно розвиваються, в них змінюються смаки, вони можуть рости разом із закладом. Наше меню побудоване і розраховане саме для таких людей. Вони вже розуміються на гастротрендах, думають про здорову кухню. А готуємо ми якраз з урахуванням принципів здорового харчування. Ба більш – вегетаріанцям і навіть веганам знайдеться, що поїсти. До речі, ці позиції в меню позначені листячком. Ще хочу зауважити: майже всі страви ми готуємо з локального продукту. Це і здоровіше, і економічно більш правильно – якщо закуповувати імпортні продукти, це одразу збільшить ціну страви. Тому локальність та сезонність – наш напрям. А екзотичних смаків можна досягнути й завдяки невеликим кулінарним хитрощам: у поєднаннях місцевих продуктів є щось дивовижне! Наприклад, смаку маракуї можна добитися, поєднуючи у правильних пропорціях обліпиху та персик. І це круто! Думаю, тут можна сміливо казати про нову українську кухню. Вона народжується саме тут і зараз, бо вже, справді, з’явились кухарі, які не тільки знають, але й глибинно розуміють місцевий продукт. Вони додають своє нове бачення цього продукту в повсякденні страви і виходить щось надзвичайне. Погоджуюсь: нещодавно ми на кухні робили «проробки». Випікали млинці, замість борошна брали картоплю – така собі варіація дерунів. Начиняли їх тартаром з яловичини. Швидко обсмажували і подавали зі сметаною та ложкою ікри щуки. Українська кухня? Так! Смак, знайомий з дитинства. Але модно й красиво. Сучасно.

І шефу – повірте! – дуже приємно «заморочитися», якщо він бачить розуміння в очах у гостя. В інших випадках краще готувати прості страви. Наприклад: для того щоб зробити кавовий соус, я можу виброджувати два тижні кавові зерна, щоб підкреслити кислинку та аромат. Це ціла кулінарна історія! І саме це гостю потрібно пояснювати, бо можна подумати, що просто демігас з кави намішано. Або якось я робив для вечірки 13Шефів сіль з морських гребінців. Просто прочитав в одній книжці, що коли зачищається гребінець, у ньому можна знайти таку невелику жилку. Її зрізають, просушують, після перетирають у порох, додають трохи спецій та використовують замість солі. Я так і зробив – вийшло надзвичайно смачно! Але на цьому потрібно акцентувати увагу гостя. І, безумовно, все це є елементами високої кухні… Останнім часом закладів, де працюють справжні професійні шефи, залишилось мало. Багато хто каже про рівень кухні, а ось працює на тому рівні мало хто. У мене все спрямоване суто на їжу – мінімум інтер’єрних спецефектів. Комфортно можуть розміститися десь 15 людей, це враховуючи й барну стійку. До речі, я маю думку, що за барною стійкою їсти може бути навіть цікавіше, ніж за столом у залі. Це – особлива зона спілкування і пригощання. А поговорити є про що, в CoCo працюють справжні професіонали. Особистості та фахівці. Мене інколи запитують: а хто тут усе контролює? Думаю так: коли люди «заряджені» на результат – нічого не потрібно контролювати. Навпаки, потрібно не заважати та лише підказувати. Це моя принципова позиція.

Меню гастробару стале? Чи будуть постійні імпровізації? Плануємо змінювати його раз у квартал, по сезону. Так і нам цікавіше, і відвідувачам. Щоб не їсти та не готувати одне й те саме постійно. Будуть вводитися страви дня – щось надзвичайно свіже та актуальне. Ми зацікавлені в тому, щоб гості були задоволені. Знаєте, про що я мрію? Щоб кухаря і бармена в закладі знали на ім’я. Щоб до них приходили в гості. Не тільки мене знали, але і їх. Бо я щиро підтримую позицію, яка останнім часом набирає ваги: шефи не мусять бути рабами кухні! Вони – цікаві особистості, і гості їх хочуть знати. Ця професія має стати престижною. І, зрештою, в нашій країні – або хоча б у нашому місті – люди почнуть ходити «на шефа». Знати, хто для них готує – це важливо. Справді: зараз шеф у багатьох ресторанах – це така людина, яка майже ніколи не виходить з кухні до залу. Боїться! І я колись боявся. А це неправильно! Шефу дуже корисно спілкуватися з гостями, це покращує його роботу, а, відповідно, і роботу всього закладу. Вже виросло нове покоління цікавих, адекватних людей, які роблять цю справу мистецтвом і працюють у своє задоволення. Записала Олександра Зайченко Фото: архів Артура Туманяна

СОСО

гастробар вул. Братів Рогатинців, 37 (068) 598-8194 12:00 – 00:00 АФІША

МІ СТА

Л Ь В І В

подія

Один Парк,

п’ять барменів та велика коктейльна книга У День усіх Тетян у затишному закладі Park. Art of Rest, де час починає поіншому рахувати хвилини, відбулася презентація першої коктейльної книги, в якій представлені як усім відомі класичні коктейлі, так і авторські. Кожен з п’яти барменів ресторану запропонував свої особливі й неповторні напої, рецептура яких – велика таємниця і смачна історія.

А почалося все з ідеї зробити довжелезну барну стійку Парку не просто відповідною частиною інтер’єру – з’явилося розуміння того, що вона має бути контактною і зближувати гостя і бармена. Для цього насамперед підібрали зручні крісла, які так і запрошують до довгої, неспішної розмови. Бармени кажуть, що раніше люди боялися навіть підходити до стійки, а зараз роблять це все частіше і частіше. Взагалі, на думку профільних експертів, барна культура у Львові тільки починає народжуватися: відкриваються особливі тематичні заклади, створюються справжні коктейльні бари. Ця культура несе в собі дуже багато всього цікавого, в країнах Європи та й у всьому світі вона є дуже розвинутою і популярною багато років. Розквітне вона і в нас, у цьому переконані бармени ресторану.

А Ф ІШ А

МІСТА

ЛЬ В ІВ

Коктейльний формат як ще один напрям розвитку відпочинково-ресторанного комплексу Park. Art of Rest приречений на успіх: вечорами тут працює ді-джей, є оригінальна розважальна програма. І у контексті коктейльної вечірки всі ці складники дуже гармонійно поєднуються – мінливе м’яке світло, приємна лаунж-музика, ароматні кальяни й особливі коктейлі. До речі, культура споживання кальяну і коктейльна культура у світі дуже пов’язані між собою. А на терасах Park. Art of Rest кальян з коктейлем створюють просто неперевершене поєднання: і взимку, коли падає легкий білий сніг, і влітку, коли до ранку співають птахи. Готувалися до випуску першої коктейльної книги ретельно і довго! Поряд з класичними коктейлями в її переліку є сезонні і тропічні напої – все подається в надзвичайно красивому, оригінальному посуді. Авторським напоям бар-менеджер Роман Гарасимович приділив особливу увагу – кожен бармен віднині має свою сторінку в смачній алкогольній книзі, кожен готував свою серію коктейлів. Фішка у тому, що ви можете замовити особливий і неповторний коктейль бармена, який працює саме зараз! І здивуватися, бо всі коктейлі оформлені як справжній витвір мистецтва і подаються чи з квіткою, чи з шоколадом, чи з сушеним імбиром. Або просто у димному коконі!

Звичайно, є поціновувачі класичних коктейлів – їх також тут приготують майстерно і із любов’ю. І обов’язково запитайте про історію створення коктейлю, повірте, всі вони надзвичайні. До речі, є цікаве спостереження: чоловічі та жіночі коктейлі відрізняються, хоча всі бармени Парку – універсали й професіонали з великої літери. Кожен має свій почерк, кожен обрав свій напрям і вдосконалюється у ньому. Ще один важливий акцент – поєднання напоїв зі стравами. Під кожну знакову подію, під кожне свято шеф-кухар та бар-менеджер розробляють особливе меню, де страви кухні тонко та вміло поєднуються з коктейлями, підкреслюючи один одне. Такі поєднання – ще один сучасний ресторанний тренд і тут він також набирає обертів. Презентували коктейльну книгу зі святковим настроєм. Спеціальними гостями вечірки були виконавці Аніс Еттаєб та Оксана Караїм. Представив новину ведучий Євгеній Бєлявський. Спільно з гостями провели веселий та корисний майстер-клас: професійний бармен робив свій напій, а після цього відвідувачі повторювали всі процеси. Результат сподобався всім: коктейлів було випито багато. І кожен з них – справжній витвір смакового мистецтва.

Park. Art of Rest вул. Дмитра Вітовського, 43А 12:00 – 06:00 (067) 008-2222

АФІША

МІСТА

Л Ь В І В

Р е с т о ра н и

Пастрамі дублінська А ви чули про пастрамі? Вона ж пастрома або пастроме. Ця страва єврейської кухні відома на весь світ. Але не видумайте сплутати її з бастурмою – теж яловичиною, але в’яленою (хоча ці два слова, справді, етимологічно пов’язані – бо обидва походять з тюркської мови).

Спочатку делікатно засолене, а після ретельно підкопчене м’ясо з соковитою текстурою і пікантним смаком у пабі Дублін доводять до готовності цілих 16 діб – щоб якнайкраще потішити смакові рецептори гостей. І цей м’ясний делікатес чесно робить свою справу: підкорює ніжністю та брутальністю одночасно. Коли почали робити пастрамі, точно невідомо: поряд із солониною вона була придумана як метод збереження м’яса. Історія її походження нічим не відрізняється від історії виникнення більшості м’ясних делікатесів давнини – в ті часи основною метою було максимальне подовження терміну зберігання продукту. Що ж стосується самого м’яса, знаючі люди стверджують, що для справжньої пастрамі 12

А Ф ІШ А

МІСТА

ЛЬ В ІВ

потрібно вибирати дуже якісну, жирну яловичину. Насамперед м’ясо промивають, зачищають і гарненько сушать, а після – засолюють. Процес соління може тривати від одного до чотирьох тижнів, іноді, щоб зберегти характерний яскравий червоний колір м’яса, шефи використовують гімалайську сіль. Після засолювання м’ясо натирають спеціями – у кожного майстра свій рецепт: але практично всі віддають перевагу цибулі, часнику, перцю та коріандру. Натерту спеціями яловичину відправляють коптитися холодним способом, що займає від 2 до 3 діб. Але й це не кінець – вуджену пастрамі варять, щоб довести м’ясо до готовності. І тільки після цього делікатес залишають у прохолоді та спокої. А потім нарізають тонесенькими скибочками.

До речі, пастрамі – дуже поширена страва у Нью-Йорку. Існує безліч закладів, в яких подають сендвічі саме з цим м’ясом. Але один з кращих – єврейська ресторація Делікатеси Каца (Katz’s Delicatessen), що працює тут з 1888 року. Ця закусочна – свята святих любителів пастрамі та місце зустрічі акторів, серед яких не раз помічали і Джонні Деппа, і навіть Мег Раян. Пастрамі у Дубліні – теж «зіркова»: надзвичайно ніжна, але водночас має яскраво виражений, майже агресивний смак, який забути просто неможливо. Фото: Маргарита Дзюбан

Дублін паб

вул. Вірменська, 1А 12:00 – 00:00 (032) 261-6171

Зелена сторінк а

Кухар – одна з найдавніших і вічно сучасна професія. Гастрономічний світ прогресує з року в рік, тому бути просто творцем смачного та привабливого не досить. Для того щоб залишатися здоровим і молодим, сьогодні необхідно володіти азами дієтології. Її базис та основи в авторській інтерпретації пропонує читачам Афіші шеф-кухар «зеленого» ресторану Panorama Христина Федочинська.

Христина Федочинська, шеф-кухар ресторану Panorama заміського комплексу Edem Resort Medical & SPA

Складно уявити своє життя без їжі, починаючи з перших днів ми постійно її потребуємо. Але також важливо знати що і скільки потрібно їсти, як правильно подати приготовану їжу на стіл, коли її вживати. Культура харчування відіграє значну роль у формуванні здорового способу життя. Будучи одним з найважливіших факторів, харчування постійно впливає на обмін речовин, регулює, тим самим змінюючи фізіологічні процеси в організмі. Ми маємо отримувати корисні речовини впродовж усього дня, і саме циркадний ритм (зміна біологічних процесів, що відбувають-

ся в організмі людини протягом доби) задає нам періодичність харчування. Розділимо біологічну добу на три етапи: засвоєння – з 12:00 до 20:00, відновлення – з 20:00 до 04:00 та виведення – з 04:00 до 12:00. Часовий проміжок між 12-ю ранку та 20-ю вечора є оптимальним для споживання та засвоєння їжі. У цей період їжа активно перетворюється на речовини, що придатні для завоювання організмом. Токсини та продукти розпаду, які утворюються під час цього процесу, мають бути виведені з організму, і це відбувається ближче до ранку. Між 20 та 04 годинами метаболізм

нашого тіла спрямований на регенерацію клітин. Це відбувається вночі, коли ми перебуваємо у стані спокою. На цьому етапі поживні речовини, що були отримані з їжею, використовуються для утворення нових клітин чи кліткових компонентів. Тому ось вам найпростіша порада: вночі треба відпочивати і аж ніяк не їсти! Після 04 години ранку починається фаза виведення токсинів, аби стимулювати цей процес на сніданок я готую та рекомендую страви, які містять у собі велику кількість свіжих, сезонних та локальних фруктів та ягід.

Ранкова пташка (на одну порцію) • • • • •

Червоний рис – 30 г Кокосові вершки – 20 г Запечена груша – 120 г Фініки – 15 г Вода – 60 мл

Рис замочуємо у холодній воді на 4-5 годин. Готуємо на пару за температури 90 градусів 1520 хвилин. Окремо запікаємо грушу за температури 200 градусів 10-15 хвилин, після чого знімаємо шкірку та прибираємо середину. За допомогою блендера збиваємо пюре, додаючи фініки, кокосові вершки, гарну чисту воду та вже приготовлений червоний рис. Обов’язково декоруємо нашу кашу свіжими фруктами або ягодами. Смачного! АФІША

МІСТА

Л Ь В І В

Б ач и л и

Свято non stop Як же весело, гучно і смачно святкувалося в пабі Дублін напередодні Нового року! І то були не корпоративні посиденьки – то зібралися завсідники Клубу поціновувачів міцного. Журнал Афіша разом з постійним партнером – мережею крамниць Вина Світу – того четверга запропонував скуштувати неймовірні англійські джини, які приїхали до нас із самого Лондона! Але спочатку, за всіма новорічними традиціями, гості піднімали келихи з веселим італійським ігристим вином Bianco Frizzante від Viticoltori Ponte та кольоровим Mosketto Moscato Mandarino. І не один раз, бо пили за гостинних господарів: у пабі Дублін завжди і зустрічають добре, і годують смачно. Різноманітні салати, нарізки, ніжні дари моря та справжня «фішка» закладу – соковита пастрамі – дублінські дубові столи вигиналися під наїдками. А яке м’ясо! Саме під нього якнайкраще «заходив» міцний британський напій. Бо, як відомо, хто святу радіє – той… ну, самі знаєте! Далі буде! Фото: Марта Михайлюк

А Ф ІШ А

МІСТА

ЛЬ В ІВ

Кол о н к а ш е фа

Поговоримо про яловичину? Сьогодні ми можемо обрати яловичину на будь-який смак. Купуєте ви її на ринку чи у преміальному супермаркеті, ось поради, які допоможуть краще зрозуміти цей продукт та не схибити у виборі. Цінова політика. Благородне м’ясо яловичини сьогодні у світі можна купити за різною ціною. Так, наприклад, в Україні вона стартує від 106 грн за кг. У Польщі кілограм продукту коштує (в перерахунку) від 199 грн, а у Франції – від 676 грн. Цінова політика залежить від країни, у якій вирощують продукт, та умов, за яких це відбувається.

Артур Туманян – бренд-шеф комплексу Edem Resort Medical & SPA

Артур Туманян продовжує розвінчувати міфи про їжу та розповідати, як усе влаштовано насправді. Цього разу під його прицілом – яловичина.

Чому за мармурове м’ясо платять більше 1000 доларів? Мармурова яловичина має тонкі жирові прошарки, які нагадують мармур. Завдяки ним страви мають ніжний м’який смак, позаяк у процесі швидкої теплової обробки жир перетворюється на м’ясні соки. Ціна такої яловичини сильно залежить від кількості і товщини прошарків. І чим більше тонких прошарків, тим вища цифра на ціннику. Щодо якості мармурової яловичини, то піклуватися про її особливий смак починають від народження тварин. На фермах створюють райські умови, а у раціоні корів – молоко, мед і навіть червоне вино! Яловичина в Україні. Ціни на українську яловичину відрізняються від європейських у кілька разів. Здебільшого це пов’язано зі способами вирощування корів. До прикладу, у Франції для тварин облаштовують

А Ф ІШ А

МІСТА

ЛЬ В ІВ

спеціальні ферми, де їх годують якісними кормами, відмежовують від стресу, навіть вмикають класичну музику і роблять масаж! Усе для того, аби м’ясо мало неповторний ніжний смак. Україна наразі відстає від цих тенденцій. Чек-лист у виборі яловичини середнього сегмента: • Колір: рожевий або блідо-червоний. Насичений темний відтінок – ознака старого м’яса або барвників. • Прожилки мають бути тонкими та світлими. • У разі вибору охолодженого м’яса натисніть на нього пальцем. Якщо воно пружне і не липне до рук – продукт можна сміливо купувати. Чек-лист у виборі яловичини преміум-класу: • Найкраще обирати м’ясо, яке витримане від 25 до 366 днів від моменту забою. • Звертати увагу на види ферментації (технології дозрівання м’яса у спеціальних холодильних камерах): – волога ферментація – для соковитого і ніжного смаку – суха ферментація – м’ясо втрачає 30-40% ваги та має насиченіший аромат і смак – комбінована ферментація поєднує ніжність смаку та насиченість – ферментація у жирі – для соковитого м’яса

Б ач и л и

Вечір Glen Moray Кінець холодного січня має бути теплим і міцним! І обов’язково ексклюзивним – саме так вирішили давні партнери – журнал Афіша міста Львів, паб Дублін та мережа крамниць Вина Світу. І влаштували для всіх поціновувачів гарних та міцних напоїв смачні посиденьки в Дубліні 31 січня. Почали рівно о 19:00, бо шість витриманих односолодових шотландських віскі Glen Moray за один вечір – це дуже серйозно. Кухня закладу також підготувалася ґрунтовно: смачні закуски, різноманітне м’ясо, террін, гаряченькі ковбаски – все було на вищому рівні. Гості смакували віскі, що були витримані в діжках з-під різних вин. Почали з м’якого і майже жіночого шардоне, потім перейшли на каберне, порто, херес і зупинитися не могли у пошуках свого улюбленого напою. Закінчили неймовірним та особливим віскі Glen Moray з яскраво вираженим торф’яним, димним присмаком. І побажали зустрітися знову – рівно за місяць в Дубліні! Доєднуйтесь! Фото: Марта Михайлюк

А Ф ІШ А

МІСТА

ЛЬ В ІВ

Персона

Роман Палідович:

ставити мету і досягати результатів Галицька здоба – одне з наймолодших хлібопекарських підприємств Львівщини, що було засноване у 2003 році. Компанія активно росте й розвивається, і за п’ятнадцять років своєї діяльності здобула десятки професійних відзнак та нагород, а продукція Галицької здоби неодноразово отримувала золоті медалі на українських та міжнародних дегустаційних конкурсах. Про секрети успіху, плани та особисте життя Афіша розмовляла з генеральним директором та співвласником смачного виробництва Романом Палідовичем. А вам ніколи не хотілося щось змінити у своєму житті – 15 років на одному місці! Не дуже багато людей можуть похвалитися такою постійністю. За увесь цей час були різні ситуації, думки та настрої, але я люблю те, що роблю! У нас з’являються нові напрями діяльності. Колись було дві печі та три машини для доставки продукції. Зараз ми маємо кілька виробничих майданчиків, великий автопарк, побудовані нами адміністративні та офісні приміщення. Кілька років тому посадили великий фруктовий сад, він уже дає плоди і з кожним роком урожай збільшується. Тут у нас є також задум, і, можливо, незабаром на ринку з’являться джеми, повидла й сушка з нашого саду. Питання часу та бажання розвивати цей напрям.

Будь-яка успішна справа починається з ідеї. Або з людини, яка цю ідею вирішила реалізувати. З чого почалася ваша історія, Романе? На підприємство Галицька здоба вперше я прийшов у вересні 2004 року і ось працюю тут уже 15 років. Починав звичайним працівником, потім став менеджером, після цього – комерційним директором, далі – генеральним директором. Зараз я є співвласником компанії. Шлях справді дуже довгий… Так, але тепер про випікання хліба знаю все! Коли я прийшов, на підприємстві працювало 50 людей, зараз команда Галицької здоби налічує близько 800 працівників. Ці люди – однодумці: перспективні, молоді, амбітні. З великим бажанням працювати й досягати своїх цілей. 20

А Ф ІШ А

МІСТА

ЛЬ В ІВ

Знаю, що Галицька здоба неодноразово отримувала різні професійні нагороди та відзнаки. Так, дипломів і відзнак компанія має дуже багато. Ми є багаторазовими переможцями Всеукраїнського конкурсу якості продукції 100 кращих товарів України; кількаразовими фіналістами конкурсу Обличчя міста Львова; продукція компанії перемагала в різних галузевих дегустаційних конкурсах, всього не перелічити. Нещодавно наші пекарі встановили рекорд України, вони спекли яворівський пиріг-рекордсмен довжиною 25 метрів 80 см і вагою 280 кг! Цей рекорд був занесений до Національного реєстру рекордів України.

Скільки зараз Галицька здоба виробляє хліба? Не так багато, як хотілося б! (сміється – прим. ред.) Ринок хліба зараз дуже складний, і він «просідає» з кожним роком. Ми постійно замовляємо аналітичні дослідження, які свідчать про падіння обсягів споживання хліба. Причин на те багато, і конкуренція зростає. Але ми враховуємо всі ці фактори, вивчаємо вподобання споживачів й працюємо над тим, щоби пропонувати містянам смачну продукцію. Як же конкурувати в таких непростих умовах? Маю дуже гарний рецепт: вставати зранку і працювати! Ніколи не опускати руки! І щиро вірити в те, що ти робиш. Зараз багато розмов точиться навколо сировини, з якої готується хліб. З чого виготовляється продукція Галицької здоби? З якісної української та іноземної сировини. Ми слідкуємо, щоб у ній не було жодних домішок та шкідливих складників. І повірте, те, що кажуть про сучасний хліб, – це більше рейтинги програм телебачення і радіо. Або ж, наприклад, з’являються ті, хто каже про бездріжджовий хліб, про його корисність… Все це – маркетинг і не більше. Це модне віяння сучасності – і це продається. Але, щоб ви розуміли, якщо до борошна додати води, то за деякий час, за відповідних умов, утворюються так звані «дикі» дріжджі. Галицька здоба від першого дня свого заснування робить усе за стандартами. У нас усе чесно. Ми багато часу витрачаємо на впровадження нових хлібів і опісля самі ініціюємо випробування нової продукції. До слова, з кожної партії готової продукції ми відбираємо контрольні зразки, які досліджуються на відповідність встановленим стандартам фахівцями відділу контролю якості. Або ж експертами Держпродспоживстандарту України. Взагалі всі наші вироби – особливі. В них є душа і тепло людських рук.

А що вам, Романе, особисто подобається? Чесно вам скажу, все! Багато чого я навіть розробляв самостійно, бо люблю свою справу. Те, про що ви кажете, – це важка щоденна праця. Як ви відновлюєтеся, де берете сили для такого насиченого життя? Радію успіхам компанії і це додає мені сил і бажання щось далі робити. Люблю подорожувати, подорожі дають багато гарних емоцій. Переймаюся життям нашої футзальної команди, також є однойменний футзальний клуб Галицька здоба. На жаль, сам не маю часу активно займатися спортом і футзалом, але люблю цю гру. Знаєте, колись у нас усе почалося з того, що працівники компанії збиралися і кілька разів на тиждень грали у футзал. З часом наша команда вийшла на більш професійний рівень і зараз ми маємо добрих спортсменів, тренера, свою яскраву форму і, звичайно, перемоги! Ми – чемпіони Львова три рази поспіль! У спорті, як і в бізнесі, ми ставимо амбітні плани та цілі – хочемо здобути Кубок УЄФА з футзалу. До цього далеко ще, але ціль у нас є! Скажіть, Романе, який стиль керівництва вам притаманний? Ви жорсткий чи м’який керівник? У мене є великий, на мій погляд, мінус – я дуже добрий. У сучасному комерційному світі добрим людям складно жити й працювати. Але саме добра ви вчите своїх дітей? Безумовно. Хоча сину кажу, що іноді треба бути більш жорстким. Він займається спортивними бальними танцями, вже є чемпіоном України, чемпіоном Італії, чемпіоном світу у своїй віковій категорії. Таке життя потребує високої організації. Він багато працює. І ми з ним багато що робимо разом – моя підтримка йому гарантована. Може, з танцями буде пов’язане його майбутнє, а, може, і ні. Але досвід цей не пропаде – він піде йому на користь.

І ще у вас є донечка? То – татова втіха (посміхається – прим.ред.). Зірочка маленька, їй зараз два рочки. Моя любов і розрада – активна та, думаю, перспективна дівчинка, вона точно дасть собі раду. Маленькі діти – така радість у родині! У кожному домі має бути малеча. Для цього ми й живемо. З чого починається і чим закінчується ваш робочий день? Тут усе дуже традиційно: працюю з ранку до ночі. З офіса йду останнім. Але й підприємство працює цілодобово: бо хліб має бути на столах українців щодня: і ввечері, і вранці. Маєте хобі? Зараз ідея Музею Хліба не дає мені спокою, хочу його зробити. На інше поки немає часу. Але маю плани, які обов’язково здійсняться. Якою ви бачите Галицьку здобу через 5 років? Чесно, так далеко зараз не дивлюсь. Бо в наших сучасних реаліях це майже неможливо: щодня треба, як капітан у шторм, стояти за штурвалом і намагатися утримати свій корабель на плаву. Інколи буває – пережив день і добре. Хотілось би, щоб було все ідеально, обладнання було оновлено, щоб люди були задоволені працею та своїм життям. Хотілось би, щоб на полицях було багато нашої нової продукції. Взагалі планів багато, бо добрих ідей маю багато. Хліб Галицької здоби, справді, знають і люблять у Львові… І не тільки хліб! Ми випікаємо добрі кондитерські вироби, які багато років смакують містянам. Різноманітне печиво, пампушки, рулети, кекси, мафіни, круасани, тістечка – всього і не перелічити. І за всім цим - невтомна праця сотень працівників виробництва. З гордістю можу сказати, що у нас – найкращі технологи, пекарі та фахівці управлінського персоналу, які працюють для людей. Тому і продукція нашої компанії виходить гарною. Спілкувалась Олександра Зайченко Фото: архів Романа Палідовича

Маю дуже гарний рецепт: вставати зранку і працювати! Ніколи не опускати руки! І щиро вірити в те, що ти робиш. АФІША

МІСТА

Л Ь В І В

Р е с т о ра н и / і н т е р в ’ ю

Андрій Валовий,

директор з розвитку асоціації кулінарів ЗАХІДНА ШЕФ ГРУПА, засновник гастрономічного проекту 13Chefs

Робота кипить – це саме про нього, про непосидючого гастроентузіаста Андрія Валового. Сьогодні він розповідає про новий кулінарний проект у Львові, а завтра – «запускає» ресторан в іншій країні. Причому післязавтра він буде зустрічатися з ініціативною групою кухарів у Тернополі. А потім – знову додому, готувати чергову вечерю проекту 13Шефів. Афіша встигла перехопити Андрія між подорожами та справами та поставити кілька запитань.

З початку «запуску» площадки PRO100HUB минув певний час. Як ви зараз оцінюєте цей проект? Бачу багато перспектив! До речі, ми встигли тут провести 15 різних івентів, це без урахування виїзних подій. Уже чітко розуміємо подальший план розвитку на цей рік. Будемо проводити спеціалізовані майстер-класи – для професіоналів і для любителів. Будемо випробовувати нові продукти, нові гаджети для кухні. Ось на черзі – універсальна машина, яка робить ідеальні крем-супи та паштети. Це дуже цікавий напрям, бо останнім часом з’явилося багато гастролюбителів, які б із задоволенням підвищували свої вміння і знання. Безумовно, ми будемо розвивати цей перспективний рух, може, навіть створимо постійні курси. Буде розроблено цілий блок, 22

А Ф ІШ А

МІСТА

ЛЬ В ІВ

який ми присвятимо і навчанню, і майстер-класам. Бо місією цієї платформи було саме створення зацікавленої гастротусовки, якщо можна так сказати. Це місце стане локацією для всіх кулінарних експериментів. PRO100HUB – унікальний майданчик, де можна реалізувати багато цікавих ідей. У нас нещодавно були на екскурсії представники Європарламенту – вони отримали задоволення від побаченого і були справді дуже здивовані нашим рівнем. Чесно кажучи, маю велику мрію – зробити на базі цієї площадки стипендію для профтехучилищ. І хоча б раз у квартал надавати можливість кращим студентам проходити професіональний базовий курс у нас на площадці. Дуже хочу цю ідею реалізувати, бо розумію, що в наших сучасних реаліях діти з профтехосвіти – це діти з далеко не заможних родин, з яких одиниці вибиваються, як-то

кажуть, у люди. За допомогою стипендії ми зможемо подарувати кращим квиток у більш успішне майбутнє – і підняти тим самим престиж професії. Бо саме ця ідея є в основі всієї концепції хабу – популяризація професії. І якщо діти побачать найцікавіші її сторони, спробують попрацювати на доброму обладнанні, ми швидше прийдемо до тієї мети. Хочу, щоб партнерами у цій справі стали наші ресторатори, адже саме вони є потенційними роботодавцями цих студентів. Тобто вирощуємо кадри для себе і для країн-сусідів? Не без того, але якщо сприймати кожну проблему як фатальність, то треба, як казала моя бабуся, «лягати та вмирати» (сміється – прим. ред.). Так, маємо таку ситуацію: їдуть люди на заробітки, але треба жити далі. І думати про майбутнє.

13Шефів – як почувається цей проект зараз? Активність не зменшилася, кількість залучених місць збільшилася. Є бажання розвиватися, кооперуватися в різних містах. Львів, Івано-Франківськ, Тернопіль, Вінниця, Хмельницький, Дніпро, Харків, Київ уже з нами. Чекаємо на Одесу та Суми. Звичайно, хочемо бачити Трускавець, Волинь, інші великі та маленькі міста країни. Потрібен для всього час. Але ми бачимо 13Шефів і за кордоном – зараз уже сплановано поїздку до Німеччини, на велику виставку біопродукту, де ми хочемо про себе заявити. Сподіваюсь, що ми здивуємо не тільки Європу, але і цілий світ. Чи маєте ви державну підтримку у таких справах? На жаль, ні. Хоча ми розраховували на допомогу, бо тут ми би працювали саме на престиж країни. Наш перший досвід в Арабських Еміратах – гарний тому приклад.

За той час, що існує проект 13Шефів, чи досягли ви хоч частково своєї мети? Чи змінилося ставлення до професії? Ми поглибили спілкування в професійному середовищі, ми підняли, на мою думку, престиж саме українського шефа. Ми показали і відкрили багато нових облич професіоналів, які були відомі у дуже вузькому колі. Ми показали цікаві заклади і їхнє відношення, їхнє відповідальне ставлення до кухні, до всього, що вони роблять. Тепер ми розуміємо, що можемо позитивно впливати на ресторанний ринок. Але і самі шефи почали більш строго до себе ставитися. Проте ресторатори постійно нарікають на кризу, на персонал, який їде за кордон… Ще немає у багатьох остаточного розуміння, що треба розвивати своє, вкладати у своїх. Думати про це постійно! На жаль, власники та ресторатори досі шукають не шеф-кухарів, а

...Маю велику мрію – зробити на базі цієї площадки стипендію для профтехучилищ. І хоча б раз у квартал надавати можливість кращим студентам проходити професіональний базовий курс у нас на площадці.

суперменів. Які будуть вміти та робити все і за всіх. При цьому платити їм збираються на рівні су-шефа. Тут і виникають непорозуміння, бо, скажімо, 1000 євро для доброго шеф-кухаря – це цілком адекватні гроші, які відповідають його роботі. З іншого боку, персонал, розуміючи нестачу кадрів, починає «викручувати руки» власникам. Тож маємо такий пінг-понг. Що робити? Правильно мотивувати персонал. Шукати «своїх» людей. Вчити та адекватно ставитися. Бо потрібно доносити до всіх і концепцію, і ідеї гостинності. Проводити тренінги. Закладати фундамент, основу української, львівської гостинності, бо в це поняття багато що входить. І все це створює гарну емоцію. А саме за цим і ходять люди до ресторанів. Спілкувалась Олександра Зайченко Фото: Тарас Шпаргала

# р е ц е п т б л о г е ра

Олена Прохорчук Кулінар-перфекціоніст і ресторанний естет, автор кулінарних книг. Пише, готує, фотографує і їсть для свого авторського блогу Lovekitchen.me. Її блог – про смачну та красиву їжу та про все, що з нею пов’язане: від каструль до ресторанів. Працює над 15-томним виданням Моя смачна Україна, за допомогою якого мріє відродити українську кухню, культуру приготування їжі вдома, хоче зробити модними традиційні сімейні вечері, обіди та сніданки.

Напередодні Масниці Олена поділилася з Афішею рецептом смачнючих і дуже тоненьких налисників, які зможуть приготувати навіть ті, в кого зовсім немає кулінарного досвіду.

НАЛИСНИКИ: кількість інгредієнтів розрахована на 18 налисників (якщо смажити на пательні з діаметром 24 см) • 2 яйця (відокремте жовтки від білків) • 50 г цукру • 3 г солі • ваніль для аромату (за бажанням) • 500 г молока (сироватки, води або соку) • 250 г борошна • 250 г окропу (або закип’ятити 250 г тієї рідини, яку берете за основу) • 50 г топленого масла або олії • топлене масло або олія для смаження 1. Збийте жовтки з цукром, сіллю, ваніллю і маслом, додайте молоко (сироватку або сік) і всипте борошно. Коли все тісто стане однорідним, додайте окропу. Всі ці інгредієнти додаємо, продовжуючи збивати! Дайте тісту постояти хвилин п’ятнадцять. 2. Перед тим, як смажити, добре розігрійте пательню і додайте «шуму» з тих двох білків, що у вас лишилися. 3. Смажте налисники, змащуючи пательню маслом або олією за допомогою пензлика – щоразу перед новим млинцем. 4. Подавайте з чимось солоденьким. ПОРАДА: Якщо насмажити налисників звечора, а зранку розігріти у пательні на вершковому маслі, то вони будуть ще смачніші, ніж свіжі.

Якщо ви цікавитеся українськими старовинними стравами, але у сучасній інтерпретації, пропонуємо вам слідкувати за бекстейджем відродження української кухні в Інстаграмі @my_delicious_ukraine (там, справді, дуже цікаво).

А Ф ІШ А

МІСТА

ЛЬ В ІВ

Амадеус ресторан пл. Катедральна, 7 (032) 235–6316 10:00-23:00 Атляс ресторан Площа Ринок, 45 (032) 235–8188 08:00-00:00 Балканський дворик ресторан вул. Городоцька, 243 (067) 670-0001 12:00 – 00:00 Бартоломей ресторація львівської кухні Lemberger Küche вул. Вірменська, 5 (098) 835-5570 10:00-23:00 bartolomey.lviv.ua Бачевських ресторан вул. Шевська, 8 (098) 244–4444 08:00–02:00 kumpelgroup.com Бідон бар вул. Лесі Українки, 23 (067) 274-2292 14:00 – 02:00 Букет вина бар-крамниця вул. Староєврейська, 15 вул. Валова, 19 (032) 235-4127 Вероніка кондитерська-ресторан пр. Шевченка, 21 (032) 261–4456 09:00-23:00 veronica.ua Вірменка кав’ярня вул. Вірменська, 19 (067) 278-1608 09:00-23:00 virmenka.akurat.com.ua Віденська кав’ярня ресторан та кав’ярня пр. Свободи, 12 (032) 235–8751 09:00–24:00 wienkaffe.lviv.ua Вулик Медовий ресторан вул. Грушевського, 16 (098) 035–7677 10:00-23:00 Гармата Citadel Inn вул. Грабовського, 11 (032) 295-8222 07:00-23:00 citadel-inn.com.ua Голодний Микола ресторан вул. Стрийська, 352 (032) 232–9606 (098) 229–2222 12:00-23:59 mykola.kumpelgroup.com Грушевський cinema jazz ресторан імпровізацій пр. Шевченка, 28 (098) 676–4600 09:00–02:00 cinemajazz.com.ua

Дзиґа кафе вул. Вірменська, 35 (032) 297–5612 10:00-00:00 dzyga.com

На Мангал steak house пр. Шевченка, 25 (063) 529-3771 (098) 877-7512 11:00 – 00:00

Чесне м’ясо ресторан пл. Ринок, 28 (068) 439–4396 12:00-23:00 akurat.com.ua

Дублін паб вул. Вірменська, 1А (032) 261-6171 11:00-02:00

Найдорожча ресторація Галичини (Масони) пл. Ринок, 14/8 (другий поверх) (050) 430-8783 12:00-02:00

Шекспір ресторан вул. Любінська, 144 (032) 295–5295 09:00-00:00 shekspir.lviv.ua

Дуже висока кухня пл. Ринок, 14 (стрих) 067 314 1071 16:00 – 00:01 Динамо Блюз ресторан вул. Василя Стуса, 4 (032) 275–0189 12:00-23:00 Дністер ресторан Premier Hotel вул, Яна Матейка, 6 (032) 297-4365 Євроготель панорамний ресторан вул. Тершаковців, 6А (093) 348-3114 00:00-24:00 eurohotel.lviv.ua Живий Хліб пекарня, кафе вул. Дорошенка, 27 (067) 373-7363 08:00 – 21:00 хлібна крамниця вул. Коперника, 41 08:00 – 21:00 Закарпатське від Ковача ресторан вул. Друкарська, 6а (032) 235–7147 10:00 – 22:00 Зелений змій гастропаб вул. Вірменська, 3 (098) 035-7679 Корки та крихти ресторан вул. Лесі Українки, 27 (096) 764-6463 09:30-23:30 Королівська пивоварня ресторан-пивоварня вул. Староєврейська, 9 (032) 236–8080 10:00-23:00 royal-brewery.com Кумпель ресторан-пивоварня вул. Винниченка, 6 (пл. Митна) (032) 242–1780 00:00–24:00 пивна ресторація пр. Чорновола, 2Б (032) 229–5177 11:00–24:00, kumpel.biz Малинівка крамниця-кафе вул. Староєврейська, 24 (098) 873-1845 Медівня кафе вул. Краківська, 17 (098) 787-9393 09:00-22:00 medivnia.com Наливкарня вул. Бр. Рогатинців, 37 (вхід зі Староєврейської) (068) 248-3550

Панорама ресторан пр. Свободи, 45 (032) 225–9009 10:00–01:00 panorama-hotel.com.ua Підпільний Кіндрат ресторація авторських настоянок вул. Валова, 25 (098) 035–7678 10:00-23:00 Правда театр пива пл. Ринок, 32 (050) 374-4986 10:00 – 02:00 pravda.beer Ратуша кафе міська Ратуша пл. Ринок, 1 (097) 997–5565 (032) 297–5565 09:00–23:00 Світ кави кав’ярня пл. Катедральна, 6 (032) 295–2077 07:45-23:00 svitkavy.com Старий Рояль ресторан вул. Ставропігійська, 3 (032) 235–6694 11:00-23:00 staryj-royal.com.ua Старгород пивоварня-ресторан вул. Римлянина, 1 (032) 229–5505 00:00-24:00 stargorod.net Тераса  ресторан Edem Resort & SPA c. Стрілки, Перемишлянський р-н (067) 314-6512 (067) 314-3733 11:00-23:00 edem-resort.com.ua Тлустий гусак ресторан середньовічної кухні вул. Друкарська, 9 (067) 238–0462 11:00-02:00 Хата Воєводи ресторан парк-готелю Древній Град 7-й км траси Київ-Львів, с. Гамаліївка (098) 715–8878 (032) 235–1001 drevnygrad.com.ua Цукерня кондитерська вул. Староєврейська, 3 (032) 235–6949 08:00-22:00 cukiernia.com.ua

36По ресторан пл. Ринок, 36 (032) 236-7050 12:00 – 00:00 36po.com.ua Bratello Italian grill restaurant вул. Корнякта, 1 067-737-8898 07:00 – 00:00 Budzzini траторія вул. Дорошенко, 8 (067) 373-7722 Cabinet ресторан-кондитерська вул. Винниченка, 12 (068) 783-6084 10:00-23:00

Muscat ресторан площа Галицька, 7 (067) 808-0495 Mon Chef ресторан вул. Городоцька, 15 (032) 242–2707 (050) 372–8291 07:00-23:00 monchef.com.ua Opera Underground коктейль-бар пр. Свободи, 28 (050) 430-5385 PartyFon ресторан-клуб пл. Соборна, 14 (ТЦ Роксолана, 7–8 поверх) (067) 388–1133 partyfon.lviv.ua Park. Art of Rest ресторан, відпочинковий комплекс вул. Вітовського, 43 А (067) 008-2222 12:00 – 06:00 Plates & Cups урбан кафе вул. Бр. Рогатинців, 43/12 (098) 848-6812

Churrasco Grill & Wine вул. Валова, 15 (067) 868-8684 обіди по буднях 12:00 до 16:00

Speak Easy The Cult ресторан-клуб вул. Чайковського, 7 (097) 239–1414 18:00-06:00

CoCo gastro bar вул. Братів Рогатинців, 37 (068) 598-8194 12:00 – 02:00

Split ресторан, клуб пл. Міцкевича, 6/7 (032) 242–2211 00:00-24:00 split.lviv.ua

Doctor Faust ресторан вул. Вірменська, 14 (098) 507-7066 10:00-23:00 Eclair Boutique вул. С. Бандери, 6 (067) 201-0184 09:00-20:00 JagerWald бар-ресторація вул. Федорова, 2 (067) 274-2244 4friends віскі-бар вул. Дудаєва, 2 (032) 225–6554 12:00-02:00 4friends.com.ua L’amour de trois Млинці, вино, кіно ресторан вул. Староєврейська, 25/27 (032) 235–6834 11:00-23:00 vintage-nouveau.com Libraria Speak Easy Bar Вірменський дворик (067) 726–4924 libraria.com.ua Lemberg Graf ресторан вул. Братів Рогатинців, 4 (093) 417–9777 (098) 617–5725 11:00-23:00 Love & Lviv ресторан вул. Стрийська, 66 (098) 715–8851 11:00-23:00

Szkocka Restaurant&Bar ресторан пр. Шевченка, 27 (032) 261–4765 07:00–23:00 szkocka.com.ua Tante Sophie cafe escargot вул. Друкарська, 6А (098) 095–8129 10:00-23:00 tantesophie.lviv.ua 44 Tart Flambe & Bar пл. Ринок, 44 (067) 831–8788 Tartufo trattoria ТЦ Forum Lviv вул. Під Дубом, 7 (068) 885–4736 10:00-22:00 tartufo.lviv.ua Terrazza ресторан пл. Звенигородська, 3 (032) 297–4843 (093) 439–9310 10:00-23:00 terrazza.lviv.ua Trattoria da Domenico пл. Ринок, 29 (пасаж Андріоллі) (067) 808–5858 10:00-23:00 domenico.lviv.ua Winston Churchill PuB вул. Академіка Гнатюка, 4 (032) 255–3999 10:00-02:00

АФІША

МІСТА

Л Ь В І В

м а ра ф е т

Програма SKINHEALTH:

новому поколінню – здорове життя 15 січня за ініціативи фахівців Edem Resort Medical & SPA стартував соціальний проект SKINHEALTH, присвячений здоров’ю шкіри підлітків.

Про проект SKINHEALTH: • Це унікальний клінічний досвід кожного фахівця у лікуванні вугрової хвороби, профілактики захворювання та попередження акне. • Лікарі практикують індивідуальний комплексний підхід до кожного учасника. • Фахівці працюють виключно з тими продуктами, які дають об’єктивні результати поліпшення стану шкіри та є клінічно безпечними. Проект включає пакет безкоштовних послуг: 1. Первинна консультація гостя; 2. Апаратна Soft+ діагностика шкіри; 3. Рекомендації та призначення лікаря-дерматолога для корекції способу життя, харчування, щодо професійних косметологічних процедур та домашнього догляду за шкірою, а також з лікування акне. До рекомендацій входить повний опис медикаментозної і немедикаментозної (нутрицевтичної) терапії, а також локальної корекції висипань на обличчі (запальні елементи, чорні точки, рубці). Рекомендації щодо додаткового лабораторного обстеження і направлення на консультації до інших фахівців. 4. Повторні консультації (контроль за ходом лікування) лікарі здійснюють на 30-й і 90-й день з метою підвищення ефективності терапії, попередження та профілактики повторного виникнення висипань на шкірі. Олексій Башкірцев, головний лікар комплексу Edem Resort Medical & Spa, кандидат медичних наук, академік Європейської академії природничих наук, міжнародний експерт з питань anti-age медицини

Міжнародні соціальні наукові проекти, що націлені на лікування вугрової хвороби, – це новий формат допомоги тінейджерам з проблемою акне. Їх ініціатори комплексно підходять до розв’язання проблеми. Фахівці об’єднали інноваційні технології, медичний досвід та психологічний аспект питання – усе для того, аби покращити якісні показники життя нового покоління. Проект реалізується за підтримки одного з кращих курортів Європи Edem Resort Medical & SPA у форматі безкоштовної консультаційної допомоги. Мета програми – привернути увагу до проблеми акне в підлітків та показати реальні причини її виникнення, а саме психоемоційний 26

А Ф ІШ А

МІСТА

ЛЬ В ІВ

складник. SKINHEALTH – це подолання фізичних і психологічних бар’єрів у молоді, підвищення соціальної адаптації та вирішення косметичного недоліку на усіх рівнях. Фахівці зазначають, що першочергове завдання – ознайомити кожного гостя з філософією комплексу Edem Resort. Учасники програми зможуть відмовитися від міської метушні та відновити життєві сили серед лісу, біля чистого озера. Бо головне правило життя Едему – бути в гармонії з собою і світом. Піклуватися як про фізичне, так і про духовне здоров’я. Холістичний підхід у відпочинковому комплексі дає змогу покращувати якість життя у всіх проявах.

Edem Resort Medical & Spa edem.com.ua Деталі та бронювання (067) 354-0783 #edemresortmedicalspa #edemscience #edemyourself #lviv

Harmony:

м а ра ф е т

посольство краси старовинного Львова

Вузенькі вулички старого міста мають справжню магічну властивість: ідеш і здається – ось зараз із-за рогу вийде вишукана дама в капелюшку з вуаллю, а з будинку навпроти ще одна, із запаморочливою зачіскою... Тонкий, ледве вловимий аромат французьких парфумів і спогадів витає у середмісті… Саме там і розташувалася одна з найстаріших перукарень Львова – в будинку, що був збудований ще за часів Австро-Угорської імперії. Кам’яна сходинка пам’ятає каблуки шляхетного панства кінця позаминулого століття, в ті далекі часи щоденна доглянутість цінувалась не менш ніж сьогодні. Чого тільки не бачили ці стіни! Спочатку в дзеркальному залі красу наводили виключно кавалери – цирюльня була чоловічою. Радянські часи внесли свої зміни, і ось уже перукарня № 13 зустрічала ніжних дам вищого світу тих часів: дружин та доньок партійних діячів та можновладців, офіцерської еліти, відомих лікарів, педагогів. Перукарню на вулиці Івана Франка знали всі. До речі, сама онука літератора ходила сюди робити файну зачіску. Модні перманенти справляли інші гонорові пані – Людмила Божко, всесвітньо відома оперна діва, співачки, Народні артисти сестри Байко. Тільки подумайте: пані Оксана, яка вже давно на заслуженому відпочинку, 53 роки переступає поріг цієї будівлі і створює собі настрій! Якось її чоловік зізнався, що для нього та щоденна краса мала велике значення. Правильно казала Софі Лорен: яку зробиш зачіску – такий і день буде. А кожен день формує життя. Згодом салон отримав нову назву – Ретро. Але як би його не називали – атмосфера любові до краси залишалась у його просторі, а майстри вправно робили свою справу: стригли на модний манір, фарбували, завивали. І цей світ ставав трішечки кращим.

Сьогодні відвідувачів зустрічає абсолютно сучасна, оснащена за останнім словом студія краси Harmonу. Незмінним залишилося одне – досвідчені майстрині, для яких щоденна краса клієнтів – справа всього життя. І це не просто слова: перукарня – майже родинна. Судіть самі: пані Ольга Вруська працює тут 43 роки, її напарниця – майже 30. Саме вони передають свої кращі навички молодим майстрам, які творять сучасний світ модних зачісок у салоні. Складні стрижки, кератинове вирівнювання, біозавивка, колорування. Манікюр різної складності, включно з художнім та роботою з аерографом. Запропонують тут нарощування вій – класика, 3D, різної довжини та кольору. Для особливих моментів – весілля, родинного свята чи романтичного побачення – необхідно мати унікальний образ, який змусить інших говорити компліменти. Майстрині салону підійдуть до цього завдання із неабиякою винахідливістю: закрутять елегантні локони, хвилі в сучасній манері, різноманітні плетіння, створять святковий макіяж. У студії Harmony зроблять красивою, а тому й щасливою, найпримхливішу львівську панну. Кожна людина прагне щодня виглядати доглянутою та привабливою. Саме тому завітати до перукарні запрошують не тільки жінок, але й чоловіків. Майстри допоможуть підібрати зачіску кожному індивідуально, зважаючи на найсучасніші перукарські тренди та ваші особисті побажання.

Harmony

Beauty studio вул. І. Франка, 106 пн. – сб. 09:00–20:00 нд. – вих. Попередній запис за телефоном: (098) 089-3959

АФІША

МІСТА

Л Ь В І В

Персона

Усмішка – ключ до успіху Красива посмішка – наша візитна картка. Тому останнім часом ми все більше уваги приділяємо здоров’ю та естетичному вигляду наших зубів. Професійний лікар-стоматолог, як справжній чарівник, і лікує, і дбає про красу. Але як не помилитися з вибором, як знайти «свого» лікаря, якому можна довірити найдорогоцінніше – своє здоров’я? Про це Афіша розмовляла з цілою династією стоматологів, справжніми фахівцями та новаторами – Орестом та Тарасом Овчарами. Але не менш цікавою була розповідь ще одного представника цього родинного бізнесу. Пані Наталя, гарна мама і добра дружина, багато років працює разом із чоловіком і сином у стоматологічній клініці Овчара.

Свій ювілей, пане Оресте, ви зустрічаєте в чудовій формі: що допомагає? Займаєтесь спортом: лижі, теніс? Цікаве запитання. Займався би спортом більше, якби знаходив для себе більше часу. А ще, мабуть, заважає лінь, з якою складно боротися. Але спорт присутній у моєму житті: і гірські лижі, і плавання. Лікар мусить бути здоровим. Сьогодні ви успішний керівник і власник стоматологічної клініки, лікар. До речі, це одна з перших клінік у нашому місті. З чого все розпочалося? Починалося все в Закарпатті – з вічної суперечки між молодшими та старшими лікарями, а ми були тоді дуже зухвалою молоддю, яка завжди прагне більшого. Відповідно, це спонукало спочатку їм усе доказати, а потім себе затвердити. А трохи пізніше до приватного закладу привела думка про незадоволення державною структурою. Ви виросли в самому центрі Львова, отримали надзвичайно гарне виховання – «центрові» хлопці завжди відрізнялися від інших. Як вам допоміг досвід тих років, як вплинув на все життя? З п’ятого класу я займався футболом у спортивній школі Карпати. Так тривало, поки у восьмому класі батько поставив мене перед жорстким вибором: або ти 28

А Ф ІШ А

МІСТА

ЛЬ В ІВ

йдеш у великий професійний футбол, або займаєшся втіленням іншої мрії – стати лікарем. Бо я справді тоді мав таке подвійне бачення свого майбутнього. В спорті все вдавалося, але і медиком я також дуже хотів стати. І це було моє перше доросле рішення, перший свідомий вибір. І я обрав медицину. Чи суворо вас виховували, чи багато було табу в дитинстві? У мене був дуже строгий батько. Неймовірно! І мав правильні, як-то кажуть, погляди на життя. Саме завдяки батькові і його суворій позиції я є тим, хто я є. Якби мене балували, навряд захотілось би гризти землю і відстоювати свою позицію. До речі, тривалий час мені здавалося, що я доказую щось йому, насправді, все це я робив для себе. Багато хто згадає, що у вісімдесяті роки в престижному медичному виші навчалися діти впливових людей, діти партійних діячів та номенклатури… Така правда, випадкових студентів на курсі практично не було. Я хотів бути хірургом, але в кращому разі міг претендувати лише на стоматологію. Вступив і вчився. А потім прийшов час практики. Мій батько мав дуже багато друзів у цьому середовищі, саме вони йому підказали, що першу практику треба отримати за межами Львова.

І це було правильно? Безумовно! Саме там я став справжнім професійним лікарем. Спеціалістом. Бо поле діяльності в Закарпатті, де я мав перший робочий досвід, на їхньому слабенькому на той час рівні, було безмежним. А підготовча база після інституту була набагато більша, ніж у лікарів з досвідом. Відповідно, виникали конфлікти: як молоді хлопці можуть вчити працювати лікарів зі стажем? Але приходили і дивились, що і як ми робимо. І ось нам, молодим, мені та моєму колезі (зараз провідному хірургу Києва Р.І. Карванському – прим. ред.), ще до закінчення інтернатури довірили на той час величезне село біля Хуста. Свій кабінет! Без нагляду старшого лікаря, тобто вся відповідальність лягала на нас. Так почалася моя історія. Чим завдячую тій практиці: була можливість без втручання старших лікарів випробувати себе, опрацювати все, чого навчилися в інституті – що добре, а що ні. На практиці! – бо теорія без практики ніщо. Були й ситуації, коли практичних умінь не вистачало, але той досвід не можна зрівняти ні з чим. Пане Оресте, бізнес з душею – це про вашу справу? Напевне, бо мій бізнес для мене – це справжня романтика.

Люди кажуть, що ви лікар від Бога. Що у вас стоїть на першому місці – лікар чи керівник? Як поєднуєте ці два напрями? Особисто у мене лікар посідає перше місце, а потім уже я керівник та бізнесмен. Для мене ніколи не стояло питання: яким бути керівником, тверду чи м’яку проводити політику. Мене більше цікавить, щоб у колективі була тепла, дружня атмосфера. Я оцінюю всіх насамперед за професійним рівнем.

Ваша дружина стоїть, як-то кажуть, не за вами, а йде пліч-о-пліч. Ви відчуваєте її піклування, любов та турботу на відстані? Весь час! У нас одразу склалися такі дружні відверті стосунки й повне порозуміння. Якось одразу було ясно – хто і чого хоче. Ми йдемо по життю і не втрачаємо ані себе, своєї особистості, ані один одного. Але коли ми познайомилися, були дуже молоді! То доля все так склала.

Як правильно підбирати пацієнту клініку? Чи правильно звертатися до лікаря, коли вже є проблеми? Як прищепити культуру піклування про своє здоров’я? Це дуже об’ємне питання! Звичайно, я бажаю всім покращення культури ставлення до себе, до свого здоров’я. Ми, лікарі, маємо дуже маленький відсоток впливу на свідомість пацієнтів. Свідомість ця формується завдяки багатьом факторам, і економіка країни відіграє не останню роль. Бо стоматологія – це недешева послуга. Починати треба звідси. Але нове покоління – зовсім інше: воно незаангажоване, більш освічене, начитане. Молоді люди слідкують за інформацією, піклуються про себе, їхня свідомість зовсім інша. На жаль, наше покоління звертається до лікаря, коли щось уже заболіло. А профілактичний огляд слід робити раз у квартал, у крайньому разі – раз на півроку. Тоді все буде добре.

Ви протоптали стежину, на неї ступив ваш єдиний син Тарас. Скажіть, будь ласка, Тарасе, які плани у молодого амбітного лікаря? Свої перші досягнення я здобував у Нью-Йорку, там набирався досвіду. І вже тут, у Львові, я намагаюся на тому, що заснував мій батько, на цій основі розвивати власну справу. У власному кабінеті, з власними пацієнтами, які дізнаються про мене від друзів або в інформаційному просторі. Клініку я бачу дуже перспективною – 20 років на ринку це багато. Я намагаюсь зробити все, щоб наша стоматологічна клініка залишилася на рівні кращих у місті. Звичайно, маю багато амбітних планів, сподіваюсь утілити їх у життя.

Ми постійно говоримо про роботу, а чи є у вас вихідні? Маєте хобі? Я малюю з дитинства – це справді моє хобі. Я намалював проект своєї клініки, свій будинок, кабінет. Бо стоматологія – це творча професія, якщо ви не бачите, не можете собі намалювати кінцевого результату, ви не підходите до цієї роботи. Допомагаю друзям робити дизайн приміщень, альтанок. Сину повністю перепроектував нову квартиру. Я справді хотів би себе ще спробувати в дизайні, цей напрям мене дуже цікавить. Малюю простим олівцем, люблю чорно-білу графіку. Знаю, що ви колекціонер, збираєте моделі автомобілів… Так, є таке! Це теж давнє моє хобі. Мені дуже подобаються американські автівки 5060-70-х років, коли автомобіль був справжнім витвором мистецтва. Навряд я буду мати таку автівку в натуральний розмір, а маленьку я можу поставити собі на поличку (посміхається – прим. ред.). Пояснити цю любов я не можу нічим. Просто отримую від цього насолоду: знайти, придбати на аукціоні, дослідити.

Знаю, що ви постійно багато вчитеся, особливо за кордоном. Так, я відвідую найцікавіші події та форуми. Набуваю нових навичок, знаходжу нові цікаві розв’язання різних проблем. Бо лікар постійно мусить удосконалюватися. Тоді він завжди буде на висоті. Тарасе, як ви думаєте, чому пацієнти обирають саме вашу клініку? По-перше, у нас працюють справжні професіонали, По-друге, ми використовуємо найкращі сучасні матеріали. Так, вони недешеві, але ціна для наших клієнтів цілком адекватна. Усмішка – ключ до успіху. Це головна теза моєї роботи. Є такі дослідження – 47 відсотків людей під час знайомства звертають увагу саме на зуби. Думаю, гарна усмішка потрібна всім. І жінкам, і чоловікам. Крім роботи, чим ще займаєтесь? Люблю спорт – сноуборд, катаюсь за кожної можливості. А ще моє захоплення — байкерський клуб. Бо, як кажуть, іноді 5 хвилин життя байкера може бути більш насиченим, ніж усе життя іншої людини.

Байкери – душевні, чесні люди, мені це дуже імпонує. До того ж я нумізмат, колекціоную монети. Цікавлюсь психологією, це мене захоплює. Пані Наталіє, а як вам удається втримувати баланс, гармонію в родині? В родині лікарів, стоматологів, де кожен є особистістю? Чи говорите ви дома про роботу, радите щось їм? Сім’я для мене дуже багато значить. Давати поради я не можу, бо не є стоматологом, але інколи висловлюю свою думку. І до неї, як не дивно, прислуховуються. Знаєте, я тримаю баланс любов’ю. Бо любов – це Бог. І для мене дуже важливо, щоб у родині було розуміння і мир. І тільки любов’ю я можу всіх переконати. Бо чоловік і син – це найдорожчі люди мого життя. Свою кар’єру ви замінили служінням своїй родині… Так, я маю гарну освіту – вищу економічну, зараз займаюсь документарною частиною стоматології. Це вагомий вклад у життя нашої клініки. Я дуже часто ставила собі запитання: чи правильно зробила у своєму житті. І з часом переконалась у цьому. Пам’ятаю, коли я вперше прийшла на засідання Клубу Успішних Жінок, де всі робили презентації себе і казали «я – успішна жінка», я замислилась: а чи успішна я жінка? І зрозуміла: я – щаслива жінка! А це набагато більше, ніж успіх. Мене кохає чоловік, ми разом 35 років, у нас є чудовий син. Звичайно, ми не ідеальні, але моє щастя – це родина і любов. І я дуже хочу, щоб мій син підтримував цей вогник сімейної любові та наші родинні традиції. Спілкувалась Надія Гаталяк Фото: Марта Михайлюк

Doctor Ovchar

стоматологічна клініка вул. Водна, 3 (097) 595-0123 dentist32.com.ua

Дякуємо Bankhotel за сприяння у зйомці

Ви цінуєте дружбу, підтримуєте друзів у всьому… Так, я за чесну, відверту дружбу. Вона має бути обов’язково двосторонньою. Я маю прекрасних товаришів, але є друг, з яким я можу поділитися практично всіма своїми проблемами, сумнівами. І отримати від нього гарну пораду.

АФІША

МІСТА

Л Ь В І В

Тема

Be sustainable! Саме під таким девізом пройшов 44-ий сезон Ukrainian fashion week (UFW). Сучасні дизайнери рухаються в напрямі свідомої та етичної моди і більш екологічного виробництва тканин. Та закликають нас розумно та свідомо підходити до вибору одягу та його використання! Філософія Sustainable – це про те, що одна якісна річ буде служити вам вірою і правдою довгі роки. Подовжуйте життя своїм речам, будьте креативними та робіть апгрейд, ремонтуйте, а не викидайте. У цьому сезоні UFW19/20 були представлені колекції 50 українських дизайнерів. Афіша уважно слідкувала за новинками моди та головними трендами та із задоволенням ділиться з вами своїми спостереженнями! Підготувала Ольга Зуйкова z_olga_z Фото надані прес-службою UFW

Кричущий неон

GASANOVA

LARISA LOBANOVA

DARJA DONEZZ

ELENA BURENINA

SONYA MONINA

Один з головних трендів, від якого не сховатися. А лаймовий неон – у самому топі. Актуальними будуть поєднання неону як з нейтральними відтінками, так і total look. Зверніть увагу на аксесуари цього кольору.

А Ф ІШ А

МІСТА

ЛЬ В ІВ

Дизайнери пропонують не соромитись та оголити своє тіло та душу. До вашої уваги – вражаюче вбрання з тонкого батисту, органзи та шифону.

MALVA-FLOREA

LARISA LOBANOVA

Прозорість в усьому

Акцент на плечі

LARISA LOBANOVA

LAKE STUDIO

ANDI

A.M.G

FLOW THE LABEL

Вітання з 90-х! Гарячий тренд останніх сезонів набирає обертів: лінія плечей стає все ширшою. Отже, сміливо можете діставати підплічники з бабусиних сундуків!

A.M.G

DAFNA MAY

GASANOVA

Карл у Клари вкрав корали

Живий корал оголошено кольором 2019 року. Оптимістичний та життєствердний кораловий має дарувати нам нові позитивні емоції в цьому сезоні. Добре виглядає як в аксесуарах, так і в монохромних образах!

АФІША

МІСТА

Л Ь В І В

Тема

Клітинка – вічний тренд

FLOW THE LABEL

POUSTOVIT

ARTEMKLIMCHUK

PRZHONSKAYA

A/RAISE

POUSTOVIT

PRZHONSKAYA

KATERINA KVIT/ T.MOSKA

A/RAISE

А іншими словами, класика! Будьте певні: речі в клітинку точно не вийдуть з моди у найближче століття.

А Ф ІШ А

МІСТА

ЛЬ В ІВ

Універсальний хакі

Велика кількість дизайнерів обрала цей колір для створення своїх моделей для колекцій FW19/20. Чудово та дуже легко поєднується як з природними відтінками, так і з яскравими кольорами.

A/RAISE

RYBALKO

KATERINA KVIT/ T.MOSKA

Натуральне хутро давно вже не маркер статусу. Засилля екохутра на подіумах – головне тому підтвердження. Вибираючи шуби-чебурашки сьогодні, ви будете не просто еталоном стилю, а й людиною, яка зробила свідомий вибір на користь збереження природи. Be sustainable!

FINCH

Асиметрія

Якщо ви ніколи не носили сукню на одне плече, варто спробувати! По-перше, це дуже стильно та незвичайно. Подруге, неймовірно сексуально.

KRISTINA LAPTSO

ELENA BURENINA

POUSTOVIT

Плюшеві шуби

GOLETS

DASTISH FANTASTISH

Тема

GOLETS

У цьому сезоні чоловікам пропонують поєднати класичний піджак разом зі спортивними штанами. Лампаси, накладні кишені + вишуканий блейзер – чудовий тандем! Актуальний варіант для тих, хто хоче виглядати стильно, але не поспішає розлучатися з улюбленим костюмом!

GOLETS

Спорт + класика

Люди в чорному

А Ф ІШ А

МІСТА

ЛЬ В ІВ

GOLETS

ARTEMKLIMCHUK

SONYA MONINA

ARTEMKLIMCHUK

FINCH

Улюблений для багатьох чоловіків чорний офіційно дозволяється носити! Стильно, лаконічно, практично! Та не забувайте, якщо total black – то з голови до п’ят. Пам’ятайте про взуття та аксесуари, вони мають бути винятково чорними!

Це модний світовий тренд! А головне правило, що стосується яскравих шкарпеток, – це жодних правил. Носіть із задоволенням!

SONYA MONINA

ELENA BURENINA

DASTISH FANTASTISH SONYA MONINA

Кольорові шкарпетки

Модні тенденції у верхньому одязі

FINCH

SONYA MONINA

YADVIGA

Цей сегмент чоловічої моди досить консервативний, але українські дизайнери в майбутньому сезоні осінь–зима пропонують кілька нових трендів. А саме: подовжений пуховик, пальта світлих відтінків, тренчі та шуби з екохутра.

АФІША

МІСТА

Л Ь В І В

D ress c o de

Надія Чекан, ресторатор

Чорний та червоний Must have мого гардероба – little black dress, вона має бути завжди. Я не знаю жодної жінки, яку б така сукня не прикрасила! Маленька чорна сумочка або клатч – ще одна неодмінна річ. Обов’язково мають бути туфлі на підборах, які завжди видовжують силует та додають елегантності. Жінка на маленькій шпильці виглядатиме кокетливо. А ще в гардеробі має бути дорога і красива білизна. Бо щоби ти не вдягнула – хоч джинси та футболку! – якщо білизна гарна, ти почуваєшся зовсім по-іншому. Ніколи не зарікаюсь і не кажу: я цього не вдягну! Колись носила тільки підбори 12 см і не нижче! А зараз спокійно можу взути кросівки. При цьому точно ніколи не вдягну спортивний одяг на роботу – це моветон. Прогулянка, боулінг – будь ласка! Щоденно – зручний кежуал, свята – класика. Не люблю образи а-ля барбі – я не фанат рожевого, все блискуче і кислотне мені також не до душі. А ще – леопардові принти. Одяг має прикрашати людину, а не навпаки. «Я» насамперед, потім те, у що я вбрана. Як казала Мерилін Монро: «Я навіть у мішку з-під картоплі буду виглядати елегантно». Підкреслюйте саме себе! Завжди сприймаю людей за харизмою, за почуттям гумору, за щирістю в очах. Потім – одяг. Чорний та червоний – мої улюблені кольори. Чорний – достойний, він завжди підкреслює мою мініатюрність. Я невисокого росту, знаю свої плюси й мінуси, враховую їх під час вибору одягу. Моя мама завжди казала: модно не те, що диктує суспільство, а те, що тобі справді пасує. Кожна людина підбирає свій особливий стиль, і сліпо слідувати тенденціям не завжди потрібно. Я люблю якісні речі. Хоча, насправді, не дуже люблю ходити по магазинах – це не моє. Іду тільки цілеспрямовано – можу купувати одяг для якоїсь імпрези або важливої події. Тяжіння до брендів не маю: мені щось має, як-то кажуть, «впасти в око». Думаю, коли працюєш у сфері обслуговування, стаєш трохи соціопатом. Тому безцільний шопінг – не моє. Вдягати багато прикрас не буду. Я консерватор – люблю срібло, біле золото. Не кричуще, не «на показ». Все має бути лаконічним і змістовним. Маю дуже файну прикрасу від Роксолани Богуцької – ношу з вишиванкою або з монохромним вбранням. А ще прикраси мають бути сентиментальними – те, що подароване з любов’ю, носиться із задоволенням. Фото: Марта Михайлюк 36

А Ф ІШ А

МІСТА

ЛЬ В ІВ

На Надії: блуза, кардиган, штани – все Betty&Co Grey взуття – Pertini

Магазин Betty Barclay ТРЦ Forum Lviv

ж і н к а o n li n e

Джерела родинних цінностей

Анна Мармуляк,

депутат міської ради, викладач

У давнину казали: якщо хочеш дізнатися про людину – запитай, як вона проводить недільний ранок. Погоджуюсь з цією думкою, це справді важливий показник. І свій недільний ранок я проводжу в церкві, вихідні присвячую родині. Думаю, що тільки так можна будувати майбутнє – підтримуючи родинні цінності. Ви – успішна жінка. Але це не випадковість: які риси характеру прищепили вам батьки, що ви взяли з дитинства. І взагалі: як виховувати дівчинку, щоб вона виросла щасливою, гармонійною жінкою? Так сталося, що виховували мене бабуся з дідусем. Жили ми на самому краю міста, піти особливо було нема куди, і весь життєвий досвід набувався саме в колі сім’ї. Я дуже вдячна своїй бабусі, вона насправді дала мені все найкраще. І хоча вона вже на небі, сподіваюсь, тішиться з того, як мене виховала. Батьки також вплинули на мою особистість – від мами я взяла трошки її таланту, бо вона дуже творча людина. А всі творчі люди – особливі. І вона саме така. Але її цінності також беруть свій початок з родинних джерел. Зараз я вже сама постійно займаюсь своїм удосконаленням: спілкуючись з розумними людьми, постійно вчусь нового. І дякую своїй родині. На жаль, мені завжди бракує вільного часу. Проте я знаю, що всі ми маємо не тільки роботу, але й зобов’язання перед своїми рідними, і я їх намагаюсь дотримуватися. 38

А Ф ІШ А

МІСТА

ЛЬ В ІВ

...Свій недільний ранок я проводжу в церкві, вихідні присвячую родині. Думаю, що тільки так можна будувати майбутнє – підтримуючи родинні цінності. Мали багато заборон у дитинстві? Бабуся завжди переживала за мене, але жодних заборон не було! Пам’ятаю, що всі важливі рішення ми приймали разом. Напевне, любов, довіра і розуміння – це головне в дитинстві. Ви зараз працюєте над дуже гарним проектом – над розбудовою, точніше, відновленням церкви на Богданівці. До мене, як до депутата, звернувся отець Олег Зубик, який отримав декрет від митрополита, і розповів історію церкви, яка колись стояла у цьому районі міста та була зруйнована комуністичним режимом. І вже багато десятиліть люди прагнуть її відновити. Ми зійшлись на думці, що будемо працювати над відновленням храму разом. Зроблено вже багато. Хочу зауважити, що в цьому районі Львова справді потрібен духовний і культурний осередок. Бо переконана, тільки з Богом ми можемо розбудувати державу. Щасливу, успішну та багату. І кожен має робити для цього все, що в його силах. Я дуже хочу реалізувати розпочатий проект, Клуб Успішних Жінок підтримує мою ініціативу.

Ваша жіноча м’якість та доброта не заважають вам працювати в сучасних реаліях далеко не лагідного світу? Якщо чесно, я зовсім не м’яка! Коли я працюю над реалізацією проекту, я не бачу перешкод. Хтось може образитися на мої слова, але я завжди на боці правди. Хоча, може, іноді я справді буваю різкою, проте намагаюся над цим також працювати.

Як ви відноситесь до консолідації жінок, яка зараз набирає обертів? Жіноча спільнота має об’єднуватися, і не тільки в нас. До речі, саме з України походять жінки, які набули світової відомості. Згадайте хоча б легендарну Роксолану: залишаючись щирою українкою, вона будувала іншу державу! Я щаслива, що є членкинею Клубу Успішних Жінок. Разом жінки можуть рухати гори! Такий час настав, що жінка починає перебирати на себе ті повноваження, які їй, може, і не характерні. У сучасних жінках, на мій погляд, більше сили, більше волі. А ось поєднати нашу українську традицію з щоденною гонитвою – це справжнє мистецтво. Я стараюсь

робити все, щоб мені це також вдавалось. Чи вдається? Про це може сказати лише чоловік та доньки (посміхається – прим. ред.). Моя родина – мої справжні цензори і допомога. А чи є кордон між щастям та успішністю? Відшуковую його щодня! Думаю, що все в житті має бути вчасно. Кар’єра, сім’я, діти. Тоді не буде сперечання. Хоча бувають жінки, що просто вміло це поєднують. Треба любити, поважати та не йти на компроміс із собою. Зрозуміти, чого насправді хочеться зараз і чесно це робити. Тільки тоді прийде і щастя, і успіх. Спілкувалась Надія Гаталяк Фото: Марта Михайлюк

АФІША

МІСТА

Л Ь В І В

ж і н к а o n li n e

Торгово-промислова палата асоціюється у багатьох з чимось дуже серйозним, складним і чоловічим. А тут, як ми бачимо, працюють і чарівні жінки. Як вам удається працювати «на рівних» у такій жорсткій та нежіночій сфері, як бізнес і промисловість? Справді, у нас працює багато чоловіків, бо торгово-промислова палата надзвичайно серйозна організація і відіграє важливу роль у підтримці і розвитку промислово-підприємницького комплексу Львівщини. Але хочу зауважити, що Львівській ТПП неймовірно пощастило з її очільником – наш президент Дмитро Афтанас уже багато років обіймає цю посаду. І недарма: він створив особливу атмосферу в колективі – ми є однією сім’єю. Я працюю тут уже понад дванадцять років, це багато, бо прийшла я сюди зовсім юною дівчиною. Скажу відверто: за весь цей період я отримувала багато пропозицій роботи від інших компаній. Але ТПП для мене є таким місцем, де я хотіла би працювати все своє життя – без перебільшення! Тут дуже комфортно! А президент, справді, вміє вирощувати кадри й надихати лідерів своїм прикладом. У нас люди працюють по 20 років! Бо дуже гарний колектив, в якому панує людський підхід до всього. І тільки такі колективи, на мій погляд, мають майбутнє в Україні.

В ім’я добрих справ

Наталія Карпенчук-Конопацька, начальник управління міжнародних економічних зв’язків Львівської ТПП, голова Комітету з питань розвитку жіночого підприємництва 40

А Ф ІШ А

МІСТА

ЛЬ В ІВ

Але торгово-промислова палата – це ідеальна платформа не тільки для людей, які в ній працюють, а насамперед для тих, хто до неї звертається. Львівська торгово-промислова палата – найстаріша в Україні і є однією з найстаріших в Європі. Вона була створена у 1850 році та має дуже добрі традиції підтримки місцевого бізнесу. Відтоді і донині ми є осередком підприємницького життя. Маємо 450 членів – це і величезні підприємства Львівщини: Львівська залізниця, Львівська політехніка, але не тільки великі: є в нас і середні, і маленькі виробники, підприємства з іноземним капіталом. Нашими клієнтами є понад 3000 підприємств області. Щодня приймаємо майже 200 людей з різних питань. ТПП справді є центром ділового життя. Наталіє, ви очолюєте управління міжнародних економічних зв’язків. Поділіться своїми спостереженнями: чи проявляють іноземні компанії зацікавленість у співпраці з українським бізнесом? Безумовно! Наше управління організовує велику кількість різноманітних подій: форуми – економічні, експортні, форуми енергоефективності. І ось на ці профільні події до нас постійно приїжджають делегації з-за кордону, які бажають знайти в нашій країні партнерів. І вони одразу йдуть до нас! Ви навіть не уявляєте, які ми тут мали презентації – починаючи від м’ясної продукції й закінчуючи великою промисловою технікою. Бо партнерам у нас комфортно, адже ми створюємо всі умови для співпраці. Ми намагаємося дати людям щось більше, ніж просто інформацію. Причому багато фахових консультацій ми надаємо абсолютно безкоштовно! Люди іноді дивуються і кажуть: ніколи не думав, що є така структура, куди можна просто прийти, поспілкуватися, порадитись та отримати вичерпну інформацію стосовно твого бізнесу. Бо ТПП завжди має час для всіх. Ми цим просто живемо. І всі підприємці знають, що ми їм обов’язково допоможемо. Я чую багато схвальних відгуків про діяльність нашої організації, і це надзвичайно приємно. Але над цим ми всі щоденно багато працюємо, наші фахівці постійно навчаються та підвищують свій професійний рівень.

Треба робити більше, ніж від вас очікують Але вперше я зустріла вас на засіданні Клубу Успішних Жінок… Бо це ще один напрям моєї діяльності. Останнім часом статус жінки в нашій країні – та й в усьому світі – змінився. Зараз жінка не тільки мама, донька, дружина – вона професіонал, вона підприємець, вона намагається бути в тренді ділового життя. Ось тому ми й вирішили заснувати Комітет з питань розвитку жіночого підприємництва при Львівській торгово-промисловій палаті – постійний консультативно-дорадчий орган, утворений з-поміж жінок-підприємців та представників підприємств. Комітет сприяє розвитку жіночого підприємництва, залученню кращого закордонного досвіду. З самого початку ми ставили за мету інформаційну підтримку жінок, бо маємо гарні ресурси, можемо багато чого навчити. Зараз комітет є надзвичайно потужним та активним. Лише за останні півроку було проведено безліч бізнес-сніданків з відомими людьми, майстер-класів, тренінгів, зустрічей з представниками іноземних жіночих організацій. У листопаді 2018 року ми провели Всеукраїнський діловий жіночий форум, цього року буде проведено Жіночу бізнес-асамблею. І зараз майже 50% свого часу я приділяю саме комітету. Бо маю сталу думку: там, де жінки – там добрі справи. Більше жінок – більше миру. Бо жінки за природою гармонійні, вони намагаються довести всі справи до кінця. І щоденною працею змінюють світ на краще. І кожна жінка – це історія, це особистість. Робимо багато – і я бачу, що людям це справді потрібно.

Немає секрету в тому, що вже є багато жіночих об’єднань. Але як зібрати всі ці жіночі організації разом? Так виникла ідея зробити Всеукраїнський діловий жіночий Форум, який ми провели минулого року. На Форумі був підписаний Меморандум про співпрацю між організаціями, які створені на підтримку жіночого підприємництва з метою консолідації зусиль для підтримки жінок у бізнесі та соціальній сфері На жаль, ми – жінки – ще не представлені широко ані у владі, ані у великому бізнесі. Думаю, це справа часу. Але навіть про тих, хто досягнув певних висот, ми мало знаємо. Жінки та навіть жіночі організації не досить публічні. І наш Комітет став для них майданчиком, платформою для спілкування. У нас немає конкуренції. Ми підписали особливий меморандум про співпрацю в ім’я добрих справ. Наш жіночий комітет насамперед є інформаційно-просвітницьким. Будь-яка жінка може прийти до нас і отримати потрібну консультацію. Їй завжди щось порадять, чимось допоможуть. Треба робити більше, ніж від вас очікують: і я би дуже хотіла, щоб представниці жіночого руху приходили до старших класів у школи, до інститутів і коледжів та допомагали створювати там волонтерські організації. Бо цей напрям у нас поки дуже слабо розвинутий, на відміну від усього світу. Але при цьому кількість людей, які хочуть допомагати, постійно збільшується.

Ви молода жінка, Наталіє, а вже так багато досягли та зробили. У чому секрет вашого успіху? Все просто: я дуже багато працюю (посміхається – прим. ред.). Навіть, коли в мене народилася дитина. Дуже часто згадую слова Маргарет Тетчер: дім має бути центром, а не кордоном життя жінки. При цьому я переконана, що жінка, мама просто зобов’язана приділяти родині велику кількість свого часу. Я хочу сказати, що вдячна чоловіку, він підтримує мене у всьому – і в моїй діяльності, і в родинному житті. Ще одне важливе запитання: розумію вашу перевантаженість – як відпочиваєте? Як відновлюєте сили? Знаєте, моя робота і є моїм джерелом гарного настрою. Чесно кажучи, я не маю багато вільного часу для такого традиційного дозвілля, але моя родина, мій дім, мої батьки є моїм найкращим відпочинком. Маю таку думку, що всі ми маємо плекати родинні зв’язки – тоді й у країні все буде добре. Всі відпустки я проводжу вдома, спілкування з рідними – це моя радість. Ми черпаємо один від одного натхнення. Мої близькі – це люди, які завжди і правду скажуть, і добра щиро побажають. І я завжди про це пам’ятаю, цей глибинний зв’язок робить мене сильнішою. Спілкувалась Олександра Зайченко Фото: Марта Михайлюк

АФІША

МІСТА

Л Ь В І В

PROщ астя

Онови себе:

маленькими кроками до великих змін Колись людство вигадало для себе таку чудову річ, яка називається «я почну це робити з нового року». Або з понеділка, або з першого числа – не важливо, але відкладати невідкладне, мотивуючи це ефемерними намірами «почну-колись-зчистого-аркуша» виявляється дуже зручно. Здається, і пообіцяли собі зробити щось корисне для себе, і не треба братися за роботу прямо зараз. Чому ми так робимо? Що таке справжнє оновлення та з чого потрібно його починати – про все це у розмові з практикуючим коучем Іриною Плахтій. Ірино, є такий сталий стереотип: закінчується старий рік і починається нове життя… Справді, ми всі маємо певні сподівання, що у новому році буде все нове: нові справи, нові контакти, нові плани. Бо все старе залишилося у минулому році. Ця циклічність стосується і нашого організму – ми внутрішньо себе налаштовуємо, даємо обіцянку: з нового року починаємо розквітати, покращуватися. Починаємо нове життя! І близькість весни тільки додає нам бажання. Але саме в цей час частіше приходять такі всім відомі відчуття, як стомленість, змученість, повна відсутність сил для руху вперед. Або справжнє вигорання. І від того у людей є певний настрій – не клеються стосунки, не робляться справи. В такий момент людина може легко впасти в апатичний і навіть депресивний стан. І перебуваючи в такому стані, ми насправді не знаємо, що робити далі. Деякі люди називають такий стан «дном» – і це вже край. І тут я хочу зауважити, що є категорія людей, які самостійно з цим станом впоратися не можуть, їм обов’язково потрібна кваліфікована допомога. Хоча є люди, які здатні самі себе виштовхнути з цього депресивного стану. Вони мають свої стратегії та розуміють, що стан вигорання лише допомагає їм краще сконцентруватися, зібратися з думками, витягнути себе з емоційного болота, як-то кажуть, «за волосся». Але все ж більшість становлять ті, яким самотужки впоратися з таким станом важко. У яких немає вже цілей, сил та надій. Згадаймо, як мудро писала Ліна Костенко: «кожен фініш – це по 42

А Ф ІШ А

МІСТА

ЛЬ В ІВ

суті старт». І справді: будь-який стан депресії – це фактично фініш. Фініш певного життєвого етапу, до якого людина дійшла, і не знає, що робити далі. Як дати старт наступному періоду життя. І справді, що людині робити далі? Бо для дій потрібні сили. У такому стані ми маємо насамперед визнати присутність його. Зупинитися і сказати: так, це справді відбувається зі мною, мій стан саме такий. І коли ми самі собі в цьому зізнаємося, наступним кроком буде визначення: чи хочемо ми залишатися у цьому стані? Невже у когось може бути таке бажання? Саме так! І це тому, що іноді такий стан може бути дуже вигідним для людини. І якщо людина це розуміє – тоді слід поставити собі запитання: а саме чим цей стан для мене є вигідним? Пошукайте – і відповідь обов’язково знайдеться: або людина дуже стомлена і хоче відпочити, або на неї довгий час не звертали уваги (такий собі синдром недолюбленої дитини). Цей стан жертви викликає у близьких стурбованість і, відповідно, увагу, якої так не вистачало. Наступне запитання, яке треба собі поставити: чи залишатися в цьому стані, якщо він є зручним? Чи потрібно кудись рухатися? І що буде зі мною, якщо я в цьому стані залишусь? Що буде з моїм життям? І тільки після такого внутрішнього діалогу людина може дати собі установку: виходити з депресії чи залишатися у ній.

Сподіваюсь, ніхто не хоче залишатися в депресії. Що найперше треба зробити, якщо людина вирішила свідомо виходити з такого стану? Дати собі чітку відповідь на запитання: що залежить від мене? Тому що є дуже багато факторів, які впливають на стан людини. Не дивуйтесь, це може бути й погода, й хвороби, якісь люди поруч – чоловік (або дружина), начальник, співробітник... Я особисто раджу таку практику: взяти аркуш і зробити дві колонки – на що я можу вплинути й на що не можу. Ось тоді наступним кроком буде детальне опрацювання першої колонки – що можна самотужки зробити для виходу з цього стану. А до тих речей, на які ми не можемо вплинути, треба просто змінити ставлення.

Але ж ми всі знаємо дуже багато прикладів, коли людина ходить на свою роботу з великим небажанням… Тоді треба з’ясувати: чому так відбувається. І або змінити до цього ставлення, або змінити роботу. По-іншому не буває! Буває, що тримає лише заробіток: людина отримує багато, але не має задоволення від праці. Тоді можна спробувати пошукати приємні моменти в цій роботі, щоб покращити своє ставлення до неї. Іноді буває так, що людина хоче змінити роботу, але не може, тому що не знає своїх ресурсів. Або людина настільки себе внутрішньо знецінила, що бачить свою особу тільки на цьому робочому місці. Тоді ми починаємо шукати ресурси: чим людина може бути корисна, які має таланти? Тобто підвищуємо самооцінку: щоб людина пішла на нову роботу з новим сприйняттям себе.

Маленькі кроки приведуть нас до великих змін Наприклад: зранку погана погода. Зараз саме такий період – сірої, холодної, мінливої погоди. А сил немає – всі вичерпані, авітаміноз, і сонечко за хмарами. Але якщо ми зрозуміли, що погода на нас так впливає – треба змінити до неї ставлення! Бо вплинути на неї неможливо! А ось на оточення впливати ми можемо, про це – трохи згодом. Наступне – якість нашої внутрішньої енергії. Ми ростемо і рухаємося духовно тільки тоді, коли маємо енергію в тілі. А якщо ми не відчуваємо джерела цієї енергії – тоді цілий день перебуваємо у сонливому стані, нічого не хочемо робити. Тому обов’язково слід звернути увагу на те, як нам підняти цю внутрішню енергію. Ви здивуєтесь, але це дуже просто. Це може бути проста руханка – через не можу, потрошки, через не хочу. Ми мусимо активізувати своє тіло для того, щоб енергія почала в тілі рухатися. Тільки тоді ми можемо щось робити. Зауважу: не треба одразу починати з рекордів, з максимальних навантажень – нехай це буде вечірня прогулянка або ранкова проста руханка. Головне те, що людина таким чином бере на себе відповідальність за власні стани. І коли ми розуміємо, що ніхто, крім нас, цього не зробить – тоді ми починаємо щось змінювати в собі.

Що далі робити з нересурсним станом? Шукати позитив навколо себе – і він обов’язково знайдеться! Це можуть бути старі добрі кінострічки, це може бути спілкування з друзями або просто з позитивно налаштованими людьми. Пам’ятаєте про перелік речей, на які ми можемо впливати? Якщо у вашому оточенні з’являється людина, яка постійно жаліється, яка затягує нас у свій негативний стан, ми, як правило, попадаємо на цей гачок. І коли ми починаємо підтримувати ці негативні стани іншої людини – самі потрапляємо в цей темний простір. Тому потрібно шукати оточення позитивне. Наповнюватися хорошою енергетикою! Повірте, це залежить тільки від нас. І нехай такі кроки здаються дуже простими, але все це є складниками того оновлення, яке ми самі собі можемо дати. Був у мене приклад з практики: клієнтка жалілась, що в офісі співробітник її дуже пригнічував. Ситуація була дуже непростою. Я запитала: а що би ти хотіла? Як би ти хотіла далі працювати? Ми шукали відповіді на ці запитання і в результаті вирішили, що правильніше зробити ту людину добрим другом. Щоб цей співробітник допомагав у справах. Так і сталося: була стратегія і було досягнуто ціль. Звичайно, так може бути не завжди, але є речі, над якими просто треба попрацювати. І все зміниться.

Чи вважаєте ви, що це більше жіноча проблема? Здається, що чоловіки в собі впевнені набагато більше, ніж жінки. Так, і тут велику роль відіграє страх: а раптом у мене з новою справою нічого не вийде? З цим станом страху потрібно працювати! Бо він буде заважати жити, відкривати в собі щось нове. Була у мене клієнтка, яка казала, що її не беруть на роботу. Ми почали шукати причину, бо просто так нічого не відбувається. Виявилося, що вона не досить володіє комп’ютерними програмами. Відповідно, що слід їй було зробити? Піти вчитися! Саме так вона й зробила – і тепер проблем з роботою в неї точно не буде. Ми всі іноді перекладаємо відповідальність на когось, не розуміючи, що самі не володіємо навичками для досягнення бажаного. Але з набуттям цих навичок збільшується і наша самоцінність. І життя змінюється на краще. Будь-яка негативна ситуація може виглядати зовсім по-іншому, якщо ми до неї будемо мати правильне ставлення. Я часто чую: а, у мене нічого ніколи не виходить! Я раджу в таких випадках зосередитися на процесі досягнення мети – саме на процесі. І тоді мету обов’язково буде досягнуто! Бо для цього були створені всі умови! А одного тільки бажання, як правило, не досить. Складіть собі такий простенький щоденник оновлення і щоденно робіть щось корисне для себе. Це є робота над собою, і це дуже добре. Це спонукає нас до розвитку. Як же зібратися з духом і почати цей процес? Щодня, коли ми прокидаємося, треба ставити собі прості запитання: які свої потреби сьогодні я можу задовольнити? Що я хочу сьогодні для себе зробити? Не треба дивитися глобально! Почніть з чогось простого: що доброго зробити для себе сьогодні? Щось прочитати? Щось з’їсти? Кудись піти? Що ваша внутрішня дитина сьогодні хоче? Задовольніть ці прості потреби – саме вони нададуть вам той необхідний ресурс! З’їжте цукерку, поспіть зайву годинку, увімкніть улюблений серіал, зустріньтеся з подругою! Залучіться підтримкою близьких людей! Не шукайте складних рішень – все може бути дуже просто. На все це не потрібні великі гроші – ви можете дати собі задоволення і без грошей. І так маленькі кроки приведуть нас до великих змін. Спілкувалась Олександра Зайченко Фото: з особистого архіву Ірини Плахтій

www.irynaplakhtiy.com.ua

АФІША

МІСТА

Л Ь В І В

1 0 з а п и та н ь

до Миколи Берези,

актора, режисера, директора Львівського театру ім. Леся Курбаса Миколо, вся Україна, масовий глядач дізналися про вас як про актора завдяки фільму Зази Буадзе Червоний. Багато пропозицій почали отримувати після цієї картини? Після Червоного почав отримувати багато серіальних пропозицій. Більшість із цих проектів були російськомовними. А на той час агресія нашого східного сусіда на Сході України вже досягла свого апогею… Звісно ж, відмовлявся. «Почему? Это же хороший продукт!», – чув у відповідь. Я багато до чого долучаюся, але є межі, є речі, через які не буду переступати. А що потрібно для того, щоб Микола Береза знявся у серіалі? Насамперед хороший сценарій, хороша ідея. А такі мені ще не траплялися. Зрештою, про який успішний, крутий український серіал, знятий в останні роки, ви чули? Візьмімо до прикладу напомпований успіх серіалу Школа. На цей успіх, на мою думку, вплинули кілька факторів: тінейджерська аудиторія, ресурс каналу 1+1. Кого мені пропонували зіграти в серіалах? Лікаря, слідчого, маніяка… Власне, роль маніяка мене зацікавила (сміється – прим.ред.). Але сюжет не зачепив – «мило»… А сценарії повнометражних фільмів потрапляють вам на стіл? Потрапляють, хоча не так часто, як серіальні. Був недавно один випадок, коли проект уже мав для мене розпочатися, закрутитися. Та тут продюсери вирішують взяти на мою роль когось більш розкрученого, більш популярного, київського… Такі вже недоліки нашої професії. Це дуже б’є по самооцінці. Деякі мої колеги, отримавши дві-три такі відмови, взагалі перестають ходити на кастинги, не вірять у свої сили. Я ж не зневірююся. У мене інше сприйняття: кастинги, проби – це також частина моєї професії. Це щоразу нове випробування, новий виклик для самого себе, а крім того, нові знайомства, нові люди. 44

А Ф ІШ А

МІСТА

ЛЬ В ІВ

Що у вас зараз у кінороботі? У травні будуть дозйомки приквелу Червоного. А так – очікую на кілька відповідей. Один із цих проектів мені особливо цікавий – це має бути фільм за романом Софії Андрухович Фелікс Австрія. Повертаючись до Червоного, були миті, коли ви пошкодували, що знялися в цьому фільмі? Жодного разу! Єдине, до чого у фільмі я мав претензії, – це до своєї гри. Але це моя звична реакція на свою роботу: я завжди бачу, де і що можна було зробити краще. І якщо в театрі це ще можна поправити, то у кіно – уже ніяк (усміхається). Пригадую, як вперше переглядав Червоного на великому екрані – дивився крізь пальці: приходить твоя сцена – а ти дивитися на себе не можеш, свого голосу не сприймаєш… (Сміється). Другий, третій перегляд – уже легше. Розумію, що це певне самоїдство, але ніяк не можу позбутися цього. З режисером Зазою Буадзе ви, очевидно, знайшли одне одного. А з ким іще з українських режисерів вам би хотілося попрацювати? Маю сентименти до режисерів старшого покоління, зокрема, хотів би попрацювати із Михайлом Іллєнком. Це для мене людина-історія. Сам факт можливої співпраці із таким режисером – уже творча удача. Це коли ми ставили Садок вишневий, і з нами грав уже покійний Олександр Гринько. На останні вистави його приводили уже попідручки, але він все одно рвався до театру. Це таке неймовірне відчуття стояти на сцені пліч-о-пліч з такими людьми! Це такий бек-граунд, наче взаємодієш з цілим пластом театральної школи, часу, історії… Цікавий мені дуже Ахтем Сеїтаблаєв. Я навіть їздив на проби до фільму Кіборги – на одну з головних ролей, Серпня. Не пройшов, але й сам мав відчуття, що це не зовсім мій персонаж. Також хотів би попрацювати із Олесем Саніним, Тарасом Ткаченком, Мариною Степанською, Марисею Нікітюк, Дмитром Сухолитким-Собчук... Назагал, дуже цікаво жити і творити в часі, коли наше кіно переживає такий «бум». Коли іще було так, щоб щомісяця, а то й щотижня на великий екран виходив новий український фільм? Шкода лише, що ми дійшли до цього тільки зараз. Тепер задача – не зупинятися, не збавляти темпу.

...Я багато до чого долучаюся, але є межі, є речі, через які не буду переступати... Ви не просто служите актором у Львівському академічному театрі ім. Леся Курбаса, а вже понад шість років є і його директором. Важко поєднувати творчу роботу із менеджерською? Чесно скажу, непросто. У березні закінчується мій п’ятирічний контракт із містом (а до того я був десь півтора року в.о. директора). Чи хочу подовжити контракт? Ні. А для чого? Я вже скуштував цього хліба (усміхається). Є люди, які зі свіжими ідеями готові підхопити процес, які також знають курбасівську кухню зсередини, що дуже важливо. Що було найскладнішим? Дотримуватися здорового балансу між власною творчістю та веденням господарки театру. Коли одне одному переходило дорогу, були і нерви, і паніка… Доводилося підлаштовуватися і навіть часом відмовлятися від деяких творчих проектів, бо ж узяв на себе адміністративні зобов’язання.

З чим пов’язана тенденція створювати при театрах вокальні колективи: київський театр ДАХ породив гурти ДахаБраха, Dakh Daughters і нове дітище ЦеШо, а Львівський театр ім. Леся Курбаса – гурт Курбаси? Театр і спів, як на мене, – нероздільні території. Не маю нічого проти театрів, де все будується на фонограмах, сам часто задіяний у таких постановках. Проте розумію, що голос, спів, мелодія – особливий складник, завдяки якому театр набуває, як мінімум, об’єму. Коли я прийшов у Театр ім. Леся Курбаса, то, окрім фізичних тренінгів, окремим напрямом мого розвитку як актора був спів: духовні співи, ірмоси, народні пісні… А якщо в щось занурюєшся, то з часом воно поглинає тебе, захоплює, провокує. І ти приймаєш виклики та хочеш розвивати цей напрям. Тому поява гурту Курбаси в нашому театрі – цілком органічна історія. Особисто ви дедалі частіше практикуєте спів – недавно взяли участь у Різдвяному музично-театральному дійстві Уляни Горбачевської Мозаїка. Це ще один проект, створений на міксі різних творчих напрямів… Живемо у час, коли щось справді цікаве може витворюватися на межі жанрів, стилів, якостей, культур… Для мене як для учасника таких проектів це завжди виклик – наскільки можу проявити себе у цьому, розвинути, чого можу навчитися і що можу почерпнути. Мені важливо бути не просто в процесі, а бути повноцінним учасником дійства, співтворити. Мені важлива творча синергія. Чого очікувати глядачам Театру ім. Леся Курбаса найближчим часом? Уже розпочалася підготовка до постановки п’єси Юкіо Місіма Маркіза де Сад. Над нею працює режисер Андрій Приходько, який у 2011 р. поставив на нашій сцені Лісову пісню Лесі Українки. Прем’єру плануємо ще в цьому театральному сезоні, хоча все залежить від фінансування, бо проект доволі коштовний. Це буде родзинка в курбасівському репертуарі: вперше у виставі буде задіяний виключно жіночий акторський склад. Спілкувалась Галина Гузьо Фото з архіву Миколи Берези

АФІША

МІСТА

Л Ь В І В

Ра н к о в а к а в а

з Уляною Горбачевською,

співачкою, акторкою, режисеркою

Це були Олег Бут і Валерій Гладунець – знані співаки серед фольклористів. Пригадую, як їхній звук зупинив мене, заворожив. Вони продавали касети із записами автентичних пісень – скупила всі. І, їдучи до Львова у потязі, почала слухати. Дуже добре пам’ятаю, як ті пісні у виконанні бабусь щось перемкнули у мені – я то плакала, то сміялася. Це був стан, який важко описати й пояснити. Було відчуття, що мене хтось вибрав... Повернувшись до Львова, знайшла однодумців і почала творити у Майстерні пісні. Певний час поєднувала спів із малюванням та реставрацією, та потім зрозуміла, що не варто розпорошуватися – і зосередилися на музиці. Ви почали їздити по селах, збирати українські автентичні пісні… Найбільше поїздок здійснила до села Крячківка, що на Полтавщині. Це було найбільшим моїм відкриттям, найщедрішим джерелом. Три жінки (однієї уже немає з нами) стали моїми вчителями з великої літери. Бо, скільки б ти не слухав записів, ніщо не замінить спілкування. Коли ти поруч, вони передають тобі щось ще дуже важливе, окрім співу, - філософію, життєву мудрість, світогляд…

Пані Уляно, у вас стільки творчих амплуа, що за вами годі встигнути! Співачка, акторка, режисерка, раніше - реставратор, художник… Яке із них зараз бере гору? Зараз найбільше відчуваю себе співачкою. Бажання виспівати щось дуже важливе провокує в мені творити для цього творчі території. Якраз тоді в мені вмикаються і режисер, і художник, і дизайнер. Все разом породжує отой окремий світ, у якому проявляюсь, який показую назовні. Моє акторство теж найбільше проявляється через спів. Спів полонив вас змалку? Так, я співала завжди. З рідною сестрою ми співали на два голоси – відтоді, відколи себе пам’ятаю. Це була наша улюблена справа. І вже тоді, у дитинстві, мала відчуття, що рано чи пізно спів захопить мене. Ми з сестрою росли у музичній родині, виховувалися найперше на академічній музиці: тато працював музикантом у Львівській філармонії, дідо, будучи священиком, 46

А Ф ІШ А

МІСТА

ЛЬ В ІВ

добре грав на скрипці та фісгармонії, бабця також музикувала. У нас вдома була величезна колекція вінілів із записами академічної музики. Проте, ви поступили до Львівської академії мистецтв, а не до Музичної академії… Кілька років я займалась скрипкою у Львівській музичній спеціалізованій школі ім. С. Крушельницької. Але дві травми руки не дозволили продовжити це навчання. Щодо малювання, то воно якось раптово захопило мене – і то так сильно, що вирішила вчитися цій справі. Моя художня освіта донині допомагає мені. Я одразу бачу загальну картину проекту - у кольорах, візуальному оформленні, дизайні костюмів. Коли і завдяки чому спів переміг образотворче мистецтво? У 2000-2002 роках я працювала у Києві реставратором. Якось проходила повз Михайлівський собор і почула чоловічий автентичний спів.

Чи відкрили ви щось для себе в українцях через пісню? Слухаючи архівні записи, чую неймовірну силу духу в тих бабцях і дідусях, що співають. Ця сила притаманна і нам. Треба лиш пригадати себе, почати співати усвідомлено. Архаїчна пісня не є розважальним жанром. Навіть якщо це жартівлива пісня. Звучить парадоксально, але це правда. Нічого спільно з шароварщиною, яку нам нав’язали в радянські часи, там нема. Це певна концентрація на кшталт духовної практики. Це те, що може наповнити енергією, відновити. Для одних народів це танець, для інших – інструментальна музика, а для нас – це спів. Тут ми схожі із грузинами чи корсиканцями. Для нас це як дихати! Саме пісня робить нас нами. Я мрію, щоб в Україні на державному рівні почали відкривати школи автентичного співу. Якби це сталося, ми б виростили нове, гармонійніше покоління.

...Все разом породжує отой окремий світ, у якому проявляюсь, який показую назовні...

Час від часу ви проводите вокальні майстер-класи. Які три правила прищеплюєте своїм слухачам насамперед? Бути відважним, сконцентрованим і не боятися дізнатися про себе щось нове. Людина через звук, голос може розкритись, побачити свої сильні місця, відкрити в собі потенціал, а відтак – навіть змінити своє життя. Зараз українці почали набагато менше співати… Так, пригадую, у дитинстві люди довкола співали набагато більше. Але такі зміни стосуються не тільки українців – це світова, цивілізаційна тенденція. Зараз люди все менше спілкуються наживо, відповідно співають менше. Багато часу забирають соцмережі. Темпоритм життя змінився, все відбувається дуже швидко. А щоб від душі поспівати – треба зупинитися, треба побачити співрозмовника… З іншого боку, бачу все більше молоді, яка цікавиться автентичним співом, копає глибоко, бере по максимуму інформації – і починає створювати щось своє, щось нове. Розкажіть про свою співпрацю з Юрієм Андруховичем та Марком Токарем. Ми зробили разом уже два проекти. Перший - це літературно-музичний перформенс Альберт, або Найвища форма страти (ідея та режисер проекту - Оля Михайлюк, АртПоле). Це цікавий, небанальний, європейський проект на перетині різних жанрів: літератури, музики, відеоарту, акторства. Основою цього мультидисциплінарного твору стало оповідання Юрія Андруховича. Другий спільний проект - це Антонич удома. Якось директор польського театрально-музичного фестивалю Innovica Матеуш Сора запропонував мені попрацювати над режисурою поетично-музичного перформенсу, що базувався б на поезії Богдана-Ігоря Антонича. Це було не просте завдання. Але зібралась фантастична українсько-польська команда: Юрій Андрухович, Марк Токар, Ришард Латецький, Барт Палига. Всі дуже творчі! Окрім того, Юрій Андрухович досконало знає творчість поета. Для початку потрібні були лише концепція, час і місце для роботи. Я довго вчитувалась у поезію Антонича і знайшлось рішення - три частини. У кожній відкривається інший антоничевий поетичний світ… У кожної частини - свої колір і музика. Прем’єра дійства відбулась з великим успіхом у 2015 році у Львові. Плануємо знову показати проект львів’янам - у травні цього року.

Чи не всі ваші проекти будуються на міксі жанрів. Не виняток – і великий Різдвяний проект Мозаїка, який триває уже дев’ять років… Мені нудно творити вузько, в одному форматі чи жанрі. Цікаво поєднувати на перший погляд надто різне, контрастне. Бо якщо ти чітко знаєш, що хочеш вимовити як митець, всі інструменти працюють на цей вислів. Поєднання протилежного якраз і дає повноту. Часто саме це дає змогу проявити зміст, що важливіший за всі форми і є понад ними. Коли ніякі умовності його не обмежують, він вивільняється. Це як пташка на свободі (усміхається). Зараз взагалі такий час, коли всі види мистецтва мігрують: театр заходить у музику, живопис у відеоарт, одяг з подіумів та дизайнерські знахідки у сценографію… Як еволюціонувала Мозаїка за ці дев’ять років? У перші роки мені було важливо, щоб слухачі почули якомога більше автентичних колядок та щедрівок. Тоді цього в просторі звучало вкрай мало. А з кожним роком мені ставало дедалі цікавіше працювати з автентичним матеріалом більш творчо. Відчувала, що архаїчні коляди, щедрівки, замовляння можуть звучати дуже сучасно, актуально і вишукано. Окрім того, завжди вважала, що традиція повинна бути такою, що

розвивається. Тут головне повага до тих пісенних скарбів, що дійшли до наших днів. Мій принцип – працюй з піснею, не руйнуючи її серцевини. Цьогорічна Мозаїка – це було цікаве поєднання академічного та джазового звучання інструментів, хорового та архаїчного співу. Навіть було одне віншування у стилі реп (усміхається). Моя мета - показати, що наша автентична співоча традиція варта великих сцен. Відтак уже певний час працюю над ще одним потужним проектом – нео-оперою Україна. Terra Incognita в п’яти мітах. Почала творити цей проект ще до Майдану. Ідея в тому, щоб автентичний спів звучав замість академічного. А чому б і ні?! Окрім того, є давні українські пісні, які не полишають мене роками - хочуть знайти вихід у форму. З тих пісень викристалізувалося п’ять мітів - міти дому, любові, роду, міт залізного серця і міт степу. До створення опери залучена композиторка Марія Олійник, а до виконання планую запросити, зокрема, вокальну формацію Піккардійська Терція та гурт Гуляй Город з Києва. У 2017-18 роках «Мозаїка» мала соціальний аспект – ви долучили до коляди дітей зі Сходу – зі Станиці Луганської. Мабуть, це найкоротший і найнадійніший шлях до порозуміння – через культуру?

Саме так! Коли йдеш до людей і пропонуєш щось вартісне, нічого не повчаючи і не заперечуючи, це працює! Діти зі Станиці Луганської вперше почули автентичні українські колядки та щедрівки з різних регіонів України (від Закарпаття - до Донеччини). Це так захопило їх, що за день ми зробили той об’єм, який планувався на три. Моїм провідником у поїздках до Станиці Луганської стала Оля Михайлюк з мистецької агенції АртПоле. Саме за її ініціативи та за підтримки Фонду Сергія Жадана я провела декілька співочих майстер-класів з обдарованими дітьми і вже взимку вони приїхали колядувати та щедрувати разом з львівськими дітьми із хору Жайвір до Львова. Мені дуже важливо було показати цим дітям їхні тили – що за ними велика і красива країна. Було відчуття, що робимо правильні речі! Саме через культурні і освітні проекти ми найшвидше об’єднаємо країну. Ще б нам заручитися належною підтримкою у цьому зі сторони держави… Записала Галина Гузьо Фото з архіву Уляни Горбачевської

па літ урк а

Нечуй. Немов.Небач.

Читай!

«... У дитинстві я перечитав усього Дюма, все, що було написане під цим прізвищем. Люблю авторів, у яких є власний стиль, мені вистачає прочитати кілька сторінок, щоб я зрозумів: хочу я її читати чи ні. Навіть, якщо є гарний сюжет». Афіша записала ексклюзивне інтерв’ю з володарем Премії міста літератури ЮНЕСКО, яку Петро Яценко отримав за роман Нечуй. Немов. Небач. Колись Афіша друкувала уривок з вашого твору Короткий путівник з галицького сексу, де насправді немає ніякого сексу! Потім у редакцію принесли Подорож придурків – твір більш молодіжний, навіть з елементами кафкіанства. Потім з’ясувалося, що була вистава по цьому твору. Цікаво було б подивитися... Цей роман я писав, коли мені було років 22-23, він зовсім інший! На сцені Чернігівського театру його поставив режисер Григорій Касьянов, який також ставив Воццек Іздрика, Вечірній мед Москальця. На жаль, він помер. Тому я не знаю: чи будуть вони продовжувати, бо зараз література не дуже перетинається з театром. Хоча ось Винничук мені жалівся, що його твір поставили, а він про це дізнався, коли вистава вже йшла. Уявить: його ім’я поставили в афішу лише тоді, коли він звернувся до керівництва театру! Якийсь такий флер над українською сучасною літературою для театру, що мов сучукрліт – це щось таке сороміцьке. Не знаю, хто в тому винен, але я не раз з тим стикався. Знаєте, як буває? Лише коли починають друкувати поляки, які хвалять тебе в рецензіях та порівнюють з класичними творами, тоді починають і наші звертати увагу. Причому ці закордонні рецензії пишуть люді зовсім незнайомі: наприклад, Львівську сагу відсилають до Булгакова та творів Бабеля про Беню Кріка. І вони так хвалять, аж дивно, бо у нас не заведено хвалити. Це не тільки я кажу. Коли ми зустрічаємось з українськими авторами за кордоном, то помічаємо, що у нас зовсім інше ставлення до письменників: а, знову якийсь вискочка. Або взагалі не згадують, обходять, або кажуть, нема що читати. Міф про те, що нема чого дивитися, ми в країні останнім часом подолали. Вже знімають дуже хороші фільми. А все це почалось з озвучки! І ніхто тоді не вірив, що наше кіно стане виходити на пристойний рівень. Так і з літературою починає відбуватися. 48

А Ф ІШ А

МІСТА

ЛЬ В ІВ

Роман, за який ви отримали першу премію, за вашою ж ознакою є кінороманом. Чи уклали ви вже угоду з якоюсь продюсерською компанією? Якраз над цим почав думати, бо рік тому розмовляли з одною режисеркою, яка прочитала роман Нечуй. Немов.Небач. (видавництво Піраміда – прим.ред.) та сказала, що шукає щось таке для зйомок у стилі стімпанк. Але поки ще до справи не дійшло, тому планую просуватися самотужки. Варто було б щось таке зробити, бо було б цікаве кіно, хоча вартує все це дуже дорого. З іншого боку, наразі держава може дати половину бюджету, тільки треба знайти якихось сопродюсерів. У вас майже немає оповідань. Чому? Насправді є, два чи три, вони надруковані у книжці Дерево Боці, видавництво Піраміда. Але то було давно. Мені набагато легше думати над романами – ну, не те, щоб легше, навпаки, важче, але цікавіше працювати. Як Конан Дойль писав про Шерлока Холмса, що, коли в того не було справ, то він грав на скрипці або приймав наркотики, то мені, щоб не розкисати, треба постій-

но щось важке робити. Наприклад, думати над великими творами. Я люблю конструювати, бо за освітою інженер з телекомунікацій. Так і в літературі – треба все вигадати, припасувати, дізнатися, а потім лише писати. Ви маєте не тільки цю премію, були ще інші. Яка на сьогодні сама значуща для вас? Я радий усім преміям! До речі, за грошима львівська найбільша – 150000 грн! Була ще цікава австрійська: сама невелика, 1000 євро, але до неї додавалась можливість пожити місяць у самому центрі Відня. Це якраз, коли я розпочав писати Короткий путівник з галицького сексу. У поїздках складно писати, треба пожити хоч місяць на одному місці, щоб враження склалися, а потом починати писати. Наприклад, у Польщі я написав дві книги Січкарня та Кружляй заробляй плач – але це книги про Україну, мені просто потрібен був час, щоб писати. У Відні все було так по-галицьки, що це надихало! Навіть дверні ручки у старому будинку були, як у Львові. Зі мною у цій великій квартирі у своїй кімнаті жив сербський поет, до нього приїхала його подруга. І

якось вночі я прокинувся від того, що квартира розхитується. Перша моя думка спросоння була: «який же гарячий сербський хлопець, що аж у моїй кімнаті меблі хитаються, який же потужний сербський секс!». І тільки потім я зрозумів, що то передгір’я Альп і там часто бувають землетруси. Землетрус був такий собі, про нього написала лише одна газета. Але зранку чую – знов щось грюкає, вже у двері. Прийшла така собі солідна сусідка знизу та й щось мені виговорює. Виявилося, що через землетрус луснула труба і їх залило, а вона думала, що то від мене. Отакий потужний енергетичний поштовх був до роману про галицький секс (посміхається). Насправді, отримаю енергію, коли я на самоті. Закриваюсь у квартирі – і тоді приходять думки. Зараз за сімейними обставинами я часто подорожую між Києвом та Львовом, тому почав писати нову книгу саме в поїзді, в Інтерсіті. У середньому за одну поїздку написую 5000 знаків. І в місяць я подорожую разів 4-5. Інколи дома працюю цілий день – і всього 1000 знаків. Бо не йде! А в поїзді виходить великий якісний текст за 5 годин – і мені це дуже подобається.

Хто з авторів укрсучліту, на вашу думку, має гарний стиль? Винничук, Шкляр, є абсолютно свій вироблений стиль у прози Жадана, хоча він мені не подобається. В нього є своя структура, свої прийоми, і хоч вони мені не до вподоби, це не можна забрати. Звичайно, Юрій Андрухович – дуже впізнаваний, стиль якого легко відрізнити, навіть без прізвища автора. З молодих – Маркіян Камиш (остання книга Чормет – про чорнобильських мародерів – прим.ред.), який пише про Чорнобиль, його вже видали у Франції. Він багато років досліджував зону відчуження, знає, як там все працює, має соціальні зв’язки. Знає різні характери, але це не є документалка, це фікшн про металобрухтову мафію та все, що з нею пов’язане. Анатолій Дністровий, книжки його також мають свій стиль, це середнє покоління. Був пік цікавості до нашої літератури – початок дев’яностих, потім спад завдяки кризі – такий собі капець-капець. І знову зараз відчуваємо зацікавленість читачів та видавців, підйом гонорарів – я б хотів, щоб це відбувалося вічно. Останнім часом зникло багато паперових газет у всьому світі, їх замінив Інтернет. Те саме пророкували книзі. Яке майбутнє у паперової книги? У дорогу, звісно, зручніше взяти «читалку», в яку влізе ціла бібліотека. Але дитині навряд чи замінить ця «читалка» яскраві малюнки та тактильні відчуття. Підлітки: я звернув увагу, що зараз у метро в Києві саме серед молоді стало модним читати не з телефона, а власне книжку. Якщо ти в телефоні, то не обов’язково щось читаєш, можна відео дивитися, а з книжкою – це «вау!», це вже круто. Є навіть блогери, які знімають людей, що читають книжки в метро. Я знаю, тому що і мої книжки потрапляють до таких звітів. Скажу так: по-перше, книжка – це певний продукт, прочитав, можна навіть продати через ОЛХ. По-друге, книжка – це артефакт, наші книжки років через 50 будуть колекційною рідкістю за сучасних накладів у 1-2 тисячі. По-третє, тільки одна книжка, звісно, гарна, коли її купують, буде прочитана і у своїй сім’ї, і в родині друзів, і друзі друзів її почитають. Я порахував, що одну книжку, як правило, читають до 10 людей.

Чому головною постаттю вашого роману Нечуй. Немов. Небач ви обрали саме Нечуя- Левицького? То не найвідоміша особа нашої літератури. І хто буде наступний? У школі завжди раніше акцентувалась увага на боротьбі. Боротьба селян, класові питання. А насправді, Нечуй-Левицький дуже урбаністичний письменник, у нього гумор прекрасний. У нас про Шевченка знають усі, про Лесю знають усі. А Н-Л ніби то класик, а я розпитував школярів – ну, кажуть, чули, був колись, дуже мучився в житті, сам з села і помер у злиднях. А насправді, ми майже нічого про нього не знаємо: він був прекрасним письменником і помер не колись-там-давно, а всього 100 років тому! Це фактично наш сучасник, жив уже у XX столітті. Він прожив 80 років, та молодь того часу підтрунювала з нього – от, прикольний старікашка… А насправді, якщо перечитати його біографію, відкрити білі плями, все виглядає інакше. І я вирішив то дослідити – тим більше, XIX сторіччя, вікторіанська епоха, розвиток нових технологій, механіка, парові машини… Я вирішив додати паропанк, який винайшли у 80-х роках (стімпанк, який вигадали письменники після кіберпанку – прим. ред.). Власне, в стилі парового панку можна писати про письменників українських XIX сторіччя. І коли Н-Л народився у 1838 році у Стеблеві (Черкаська обл.), там уже у сусідньому селі стояла парова машина на суконній мануфактурі. І то не було якоюсь дивиною. В музеї сільськогосподарської техніки у Переяславі-Хмельницькому є діючий локомобіль, який можна розкочегарити та приєднувати будь-які сільськогосподарські механізми. Недавно була інформація, що знайшли на Волині схованку, де зариті два локомобілі – їх заховала власниця маєтку від червоних, які прийшли. Отже, не дуже сильно я вигадував. Я хотів би написати і про когось іншого в тому стімпанковому ключі – хоча й у цьому романі йдеться не тільки про Нечуя. Там згадується і Тарас Шевченко, і реальна київська

громада, і Панько Куліш, з яким він реально мав якісь справи. У книзі згадано багато українських письменників, і можливо, колись цьому буде продовження. Завжди кажу, якщо хтось хоче написати про когось з українських письменників у цьому стилі, я дарую ідею та готовий допомагати. І, будь ласка, пишіть! Це важка робота – це історичні джерела. Для того щоб написати невеличкий абзац, інколи мені треба було просидіти 2-3 дні! Проштудіювати законодавство Російської імперії, чи, наприклад, мене цікавило, в яких типах навчальних закладів були такі аналоги карцерів, в які можна було запроторювати учнів. Які покарання були в школі, в бурсі, в семінаріях. Мені довелося все це перечитати. Що скільки коштувало, порядок проведення балів, який танець йшов за яким, тощо. Повірте, все це не можна вигадати – цю купу інформації тре переробити. І це певний виклик для письменника. Наступну книжку я пишу про свою рідню, про сучасність, я хочу трохи видохнути від стімпанку. Але коли прийде, наприклад, видавець і скаже: Петре, ось тобі аванс 100000 грн, –я сяду й буду писати, скажімо, про Лесю Українку або будь-кого іншого. Чому б і ні? Спілкувався Станіслав Зайченко Фото: архів Петра Яценка

...книжка – це артефакт, наші книжки років через 50 будуть колекційною рідкістю за сучасних накладів у 1-2 тисячі...

АФІША

МІСТА

Л Ь В І В

Музик а

Один в каное: відчуття дому У перші дні лютого Афіша спілкувалася з Іриною Швайдак, вокалісткою популярного українського гурту Один в каное. Нещодавно презентований кліп лише підігрів і без того високий інтерес до творчості нестандартного колектива. Про концепт, асоціації та гастрольні плани – далі. Іро, нарешті ви зняли свій перший кліп – на пісню У мене немає дому. У мережі довго і багато обговорювали це відео… Цей кліп для нас зняв запорізький режисер Володимир Власенко. Зйомки відбувалися у Запоріжжі, але кінцевий монтаж відео був доповнений графікою, яка розширила географію. Наш творчий діалог з Володимиром розпочався ще кілька років тому – тоді йшлося про зйомки кліпу на пісню Ікони, який, зрештою, так і не вийшов (ми тоді зупинилися на співпраці з іншим режисером). І ось тепер реалізували спільний проект із Власенком. Це було спільне рішення, що у відео гурт не з’являється? Володимир запропонував ідею кліпу, у якому б нас не було. І це збіглося з нашим баченням і загалом із концепцією нашого гурту, яка полягає в тому, щоб демонструвати передовсім нашу музику і творчість, а не наші обличчя. Тому і на афішах ми здебільшого використовуємо не фото Один в каное, а логотип, малюнки, графіку – те, що асоціюється з нашими піснями. Кліп У мене немає дому отримав безліч інтерпретацій і прочитань. Які з них запам’яталися та сподобалися тобі? Найбільше тішуся з того, що кожен інтерпретує це відео по-своєму, а не відшуковує в ньому, як на шкільному уроці з літератури, «а що ж цим хотів сказати автор?». Навіть мої асоціації й асоціації режисера – різні. І це дуже класно. Володимир Власенко вклав у кліп особисту історію, пов’язану з його батьком, тож це своєрідна присвята його татові. А для мене це відео ближче до змісту самої пісні – про постійний пошук дому, але дому не фізичного, а на духовному рівні. Це складне філософське питання, на яке, можливо, не всі знаходять відповідь. Один в каное багато гастролює. Через це відчуття і потреба дому у тебе особисто загострилися? Гадаю, що так. Найбільш комфортно мені у Львові, хоча це місто не так давно стало моїм домом – лише відколи кілька років тому вступила тут до університету. Але є ще поняття і потреба духовного дому: такий дім для мене там, де люди, які розуміють мене, де ти можеш бути у спокої та ізолюватися від зовнішнього світу. 50

А Ф ІШ А

МІСТА

ЛЬ В ІВ

Ви багато подорожуєте Україною якраз останніми роками, коли країна змінюється. Помічаєш ці зміни? Так, бачу зміни у настроях людей, бачу все більше прагнення шукати точки дотиків, аніж розбіжностей. І ця тенденція дуже подобається мені. Але для глобальних змін у країні потрібно набагато більше часу, ніж нам хотілося б. У березні-квітні у вас запланований черговий тур містами України. Це 15 міст: від Ужгорода 28 березня – до Львова 15 квітня та Києва 21 квітня. Що готуєте своїм шанувальникам цього разу? Це буде нова розширена програма, до якої ввійдуть як пісні з нашого першого альбому, так і пісні з нового альбому, який, дуже сподіваюся, таки вийде до старту цього туру. Цього разу ми дотримаємося побажань наших слухачів і готуємо триваліший, ніж зазвичай концерт. Бо раніше наші виступи були доволі лаконічними, адже любимо залишати після себе відчуття голоду (усміхається). Чого очікувати від нового альбому? Як зміниться звучання Один в каное? Ми намагаємося не змінювати наш склад – залишаємося утрьох, але над звучанням експериментуємо. Тому у новому альбомі акустична гітара «обросла» електронними елементами. А класичний африканський барабан змінився на повноцінну барабанну установку. Нам стало трохи тісно, захотілося «технічних» звуків (усміхається). При цьому вокал наразі не плануємо подавати якось по-іншому.

Україна входить у новий національний відбір на Євробачення-2019. Список конкурсантів уже третій рік радує. Ви не думали подати заявку на участь? Ні, ми не подавали заявки на Євробачення, хоча вже кілька років поспіль отримуємо від продюсерів запрошення взяти участь у нацвідборі. Щоразу дякували, але відмовлялися. Конкурсна історія – не наша історія: не надто любимо конкурувати музикою, щось комусь доводити. До того ж Євробачення було б для нас компромісом із самими собою і нашим баченням музики: те, що робимо ми, – не шоу. Наступного року вашому гурту виповниться 10 років. Як вам пливеться рікою українського шоу-бізнесу? Мені подобається наш спокійний і виважений плин (усміхається). Мені подобається, що робимо ту музику, яку хочемо. На осінь готуємося до закордонних концертів. А щодо 10-річчя, то привідкрию трішки завісу – хочемо наступного року зробити програму, яка буде створена у цікавому та незвичному для Один в каное звучанні. Спілкувалась Галина Гузьо Фото з архіву гурту

Б ач и л и

UBC Group – 25! Як ви думаєте, яка найбільш знакова та феєрична подія року в холдингу UBC Group? Президентський бал-маскарад! Цей захід до останнього зберігає інтригу про те, хто ж отримає нові знаки відмінності, хто переможе в новорічних номінаціях, хто з комерсантів стане кращим у продажах за напрямами, хто розділить між собою призові місця за найкращий карнавальний костюм? Протягом усього свята (напевне, тільки в UBC Group корпоратив триває 8 годин і пролітає, як одна хвилина!) гості балу борються за перше місце в захисті свого образу. Воно й не дивно: в результаті перемоги вони отримують не тільки визнання колег, а й грошові призи. 1-е місце – 1000 доларів, 2-е місце – 700, 3-є місце – 500 доларів! Готуючись до ювілейного балу-маскараду, співробітники холдингу проявили свої творчі здібності. Чого тільки варті номінації: Міс і Містер Сексі, Роздовбай року, Людина року. Тур карнавальних костюмів поставив усім присутнім завдання: хто вийде у фінал? Перемога дісталася найсильнішим! 1-е місце за карнавальний костюм і захист образу заслужено отримав Антон Белановський в образі Фредді Мерк’юрі, виконуючи його пісні й танцюючи. 2-е місце посіла Валерія Рибакова – суперсексуальний Червоний Капелюшок, 3-е – Павло Коваленко, неперевершений фітнес-інструктор. Одні з найцінніших новорічних подарунків для співробітників холдингу – це отримання фірмових відзнак. Спільнота їхніх власників щороку збільшується. Ну, і яке ж свято без солоденького? Звичайно, був торт: його розрізали під пісні, що були написані співробітниками до ювілейної дати UBC Group.

А Ф ІШ А

МІСТА

ЛЬ В ІВ

Гот е лі

Lviv

Леополіс Бутік Готель (Leopolis Hotel Lviv) вул. Театральна, 16 (032) 295-9500 Факс: (032) 295-9599 hotel@leopolishotel.com leopolishotel.com

Готель Нобіліс (Nobilis Hotel) вул. Олександра Фредра, 5, (032) 295-2595 reservations@nobilis-hotel.com.ua nobilis-hotel.com.ua

Готель Citadel Inn вул. Грабовського, 11 (032) 295-7777 Тел./факс: (032) 295-9000 citadel-inn.com.ua

Готель Асторія (ASTORIA HOTEL LVIV) вул. Городоцька, 15 (032) 242-2701 reception@astoriahotel.ua astoriahotel.ua

Древній Град Парк-готель Пустомитовский район, 7-й км Київськой траси (032) 235-1005 drevnygrad.com.ua

Андріївськтй гостинний дім (Luxury Boutique Gguest House Andriivskyi ) вул. К.Левицького, 112 (032) 275-2035 (097) 501-6615 Тел./факс :(032)275-2034 guesthouse@ukr.net guesthouse.lviv.ua

Готель Швейцарський (Swiss Hotel) Вул. Князя Романа, 20 (032) 240-3777, (032) 235-7380 Факс: (032) 235-8335, info@swiss-hotel.lviv.ua swiss-hotel.lviv.ua

Reikartz Дворжец Львів вул. Городоцька, 107 (032) 242-5126 dworzec.lviv@reikartz.com reikartz.com Готель LH Hotel & SPA пл.Петрушевича,1, (032) 295-6036, (096) 142-8366 Факс: (032) 260-2393 hotellh@gmail.com lhhotel.com.ua

Ramada Lviv Перехрестя вулиці Городоцької та Кільцевої дороги тел. +38 (032) 243 00 10 моб. +38 (067) 320 44 77 reception@ramadalviv.com.ua

Готель Панорама (PANORAMA) пр. Свободи 45 (032) 225-9000, (050) 431-9599 Факс: (032) 225-9001 reception@panorama-hotel.com.ua panorama-hotel.com.ua

Готель Шопен (Chopin Hotel) площа Маланюка, 7 (032) 261-1020, (097) 222-7330 Факс: (032) 261-1021 info@chopinhotel.com.ua chopinhotel.com.ua

Дністер Прем`єр Готель (Premier Hotel Dnister) вул. Матейка, 6 Рецепція: (032) 297-4305 Факс: (032) 297-1021 Відділ бронювання: (032) 297-4317, (032) 297 4326 reservation@dnister.lviv.ua dnister.lviv.ua

Готель Жорж (George Hotel) пл. Міцкевича, 1 Рецепція: (032) 232-6236 Бронювання: (032) 232 6232 Факс: (032) 232-6242, info@georgehotel.com.ua georgehotel.com.ua

Готель НОТА БЕНЕ (NOTA BENE) вул. Поліщука, 78А Рецепція тел.: (032) 234-9090, факс: (032) 234-9096 info@notabenehotel.com Відділ бронювання (032) 234-9092, (050) 431-0467 reservation@notabenehotel.com notabenehotel.com

Ibis Styles Lviv Center вул. Шухевича, 3А (032) 245 67 67 факс: (032) 254 67 77 H9709@accor.com ibisstyles.com accorhotels.com

Вінтаж Бутік Готель вул. Сербська 11 вул. Староєврейська, 25/27 (032) 235-6834 факс: (032) 235-6834 info@vintagehotel.com.ua vintagehotel.com.ua

Британський клуб Львів Готель (British Club Lviv Hotel) вул. Наливайка, 18 (032) 242-9999 , (067) 370-6666 info@britishclub.org britishclub.org

Hotel Atlas Deluxe пр. Шевченка, 27, (032) 261-4764, (067) 555-9111 info@hotelatlas.com.ua sales@hotelatlas.com.ua atlasdeluxe.lviv.ua

Готель Плазма Проспект Свободи 5 (067) 101-3777, (066) 214-3333 plazma-hotel.lviv.ua

Євроготель вул. Тершаковців, 6А, +38 (032) 242-40-02 info@eurohotel.lviv.ua eurohotel.lviv.ua Координати для навігації: 49°50'8.16"N, 24°2'28.32"E

Готель «Соната» вул.Морозна,14 тел. (032) 232-5000 info@sonatahotel.com.ua факс. (032) 232-5015

Готель Відень проспект Свободи 12 Рецепція/бронювання (032) 244-4314, (097) 244-4314 Факс: (032) 244-4316 wienhotel@mail.lviv.ua wienhotel.com.ua

Готель Львів проспект В. Чорновола, 7 (032) 242-3270, (032) 240-8383 (032) 240-8373, (067) 675-4344 Факс: (032) 242-3555 hotel-lviv@ukr.net hotel-lviv.com.ua

Готель Rius вул. Гнатюка, 12А (032) 235-0660, (097) 970-0220 Факс: (032) 235-0661 info@rius-hotel.lviv.ua rius-hotel.lviv.ua

Арт-готель «МОДЕРН» проспект Шевченка, 28 тел.: +38 (068) 709 99 33 факс: + 38 (032) 297 76 30 modern.art.hotel@gmail.com

Бутік-готель «Сент Федер» пл.Звенигородська,3 (032) 297 00 00, (063) 879 76 94 (098) 090 57 54 reservation.stfeder@gmail.com http://www.stfeder.com

Edem Resort Medical & SPA c. Стрілки, Перемишлянський р-н Львівська обл. (067) 314–6512 seeyou@edem.com.ua edemresort.com

АФІША

МІСТА

Л Ь В І В

н е кроло г

Естафета проти екології Тільки-но починається весна. Ласкаві промені сонця зігрівають землю, пташки співають, радіючи гарній погоді, теплий вітерець меланхолійно кружляє яскраве помаранчеве листя… Стоп. Звідки взятися опалому листю на початку березня? Придивіться: це рекламні листівки, найкращі пропозиції, приголомшливі знижки та супер-акції. Студенти, єдина мотивація яких – заробити сто-двісті гривень, прагнуть скоріш роздати тираж, отримати гроші та піти додому. Платню вони отримують не за якість, а за кількість. Більшість з них навіть не чула такого терміна, як «цільова аудиторія». Реклама магазину іграшок потрапить до рук трійки сорокарічних дядечок напідпитку. Бабуся, що півсторіччя тому видала заміж єдину доньку, покладе до туалету улюбленця-кота «унікальну акцію» весільного салону. Школярі, сміючись, спустять на воду кораблі, зроблені з листівок будівельного магазину. Однак частіш за все ці «гарячі пропозиції» та «мегарозпродажі» опиняються в найближчому смітнику. Жалісливі громадяни, яким шкода втомлених студентів, беруть рекламу тільки для того, щоб допомогти горе-працівникам позбутися тиражу. Якщо поглянути збоку, це нагадує естафету: людина бере різнокольоровий папірець і, навіть не кинувши оком на зміст, стрімко крокує до найближчого контейнера з відходами. Ніби тут змагаються на швидкість: хто перший позбудеться набридливого сміття, той і переміг. А дехто не робить і цього, жбурляючи пожмакані листівки прямо собі під ноги. А потім щиро дивується: «Чому у нас все не як у Європі?». Скільки дерев можна було б врятувати, відмовившись від цього різновиду реклами? Поміркуйте над цим, перш ніж узяти черговий папірець тільки для того, щоб через хвилину його позбутися.

Дарина Крилова

А Ф ІШ А

МІСТА

ЛЬ В ІВ