Микола Кривенко народився у 1950 році в Києві. Закінчив Республіканську художню школу ім. Т. Г. Шевченка (1969) та факультет графіки Київського державного художнього інституту (1978). Працює у живописі, графіці, скульптурі, колажі, пише тексти. З середини 2000-х Кривенко викладає рисунок і живопис у Київському національному університеті будівництва і архітектури. Твори художника зберігаються в багатьох приватних і публічних колекціях, зокрема, у Національному художньому музеї України. Живе і працює в Києві.
Паралельно до офіційної освіти від початку 1970-х Кривенко навчається в майстерні Григорія Гавриленка, відомого українського художника-шістдесятника, якого звільнили з викладацької роботи у КДХІ в середині 1960-х з ідеологічних міркувань. Звернутися за наставництвом до Гавриленка молодому художнику порадив Сергій Параджанов, який був близько знайомий із середовищем київського неофіційного мистецтва. У період активного спілкування з майстром в кінці 1970-х — на початку 1980-х років твори Кривенка позначені впливом ідей вчителя. Однак уже з середини 1980-х художник приходить до чистої абстракції, яка по сьогодні залишається його основним творчим методом. Ця трансформація ненавмисно (проте невипадково) зафіксована у корпусі графічних аркушів середини 1980-х, що представлені в цій публікації. Структурно не поєднані в єдину серію, виконані різними рисувальними методами, разом ці аркуші дозволяють простежити напрямки пластичного мислення художника, ба більше — наблизитись до його «першоджерел». Мистецтвознавець Едуард Димшиць справедливо визначає твори Кривенка як «послідовно абстрактні», а в якості смислотворчого імпульсу вказує на «східну філософію та враження, породжені спілкуванням із улюбленими мистецькими творами» [1]. Разом із тим, очевидною точкою відліку в живописі Кривенка є його внутрішній діалог з навколишнім: за
порадою вчителя саме щоденна робота з натури дозволяє «досягати відчуття безпосереднього контакту з живим» [2]. Й хоча Кривенко вже давно не слідує цьому припису, навіть у його найбільш мінімалістичних, майже прозорих творах відчувається пульсація живого. На початку 1990-х Кривенко приєднується до «Живописного заповідника» — неформального об’єднання київських художників, чиї практики вкорінені в безпредметному живописі. Ідеї та творчий доробок «Живописного заповідника» стали одним з найбільш значущих явищ в українському мистецтві 1990-х років. Як зазначає 15 років від створення угрупування його іделог Тіберій Сільваші, «Не все, написане фарбами є живописом. [...] Мистецтвознавець Ганна Рудик свій текст про «Заповідник» назвала «Живопис як незавершений проект». Живопис як фундаментальне мистецтво взагалі, проект, що не має кінця. Твори художників «Заповідника» — лише ланцюг у живописних проектах світового мистецтва [...]. У цьому сенсі, можливо, картина — лише епізод у межах мови живопису, що постійно розширюється» [3]. Власне незавершеність (як його живописного проекту в цілому, так і кожного окремого твору) є свідомим вибором художника Кривенка, й мабуть саме незавершеність робить його живопис «можливим» [4].
1. Феномен «Живописного заповідника». Каталог виставки. — К., 1995 2. Кривенко М. Що дав мені Григорій Гавриленко // Галерея. — 2002. — №3-4. — с. 26–27 3. Тіберій Сільваші: «Живопис — це чистісенька можливість» // Живописний заповідник. Версія 2008. Каталог виставки. — К.: Bottega Gallery, 2008. — 62 c. 4. Там само
Без назви 1983 папір, туш
Без назви 1983 папір, кулькова ручка, фломастер
Без назви 1983 папір, кулькова ручка
Цикламени 1982 папір, туш
Без назви 1983 папір, фломастер
Без назви 1982 папір, туш
Софійський майдан 1984 папір, фломастер
Без назви 1982 папір, фломастер
Без назви 1984 папір, кулькова ручка, фломастер
Без назви 1983 папір, кулькова ручка
Микола Кривенко. Що дав мені Григорій Гавриленко (1969—1984) (уривки) 1971 рік. Гавриленко розповів мені, що таке «сітка» (туш, перо). З його легкої руки нею тоді захоплювались «естети». Для нього зміна напрямку штриха вже означала заміну теплохолодності. Далі — як працювати олівцем на папері, коли вживати м’який, коли твердий олівець, як підбирати папір та уникати бруду. «Закінчити» за Гавриленком було неможливо, метою було тільки доведення роботи до стану умовної завершеності, але цей стан не повинен був здаватися безвихідним. Потрібно було залишити можливість, при невеликому напруженні, уявити, що працю можна продовжувати далі. Обов’язково потрібно було щодня хоча б дві години працювати з натури, досягати відчуття безпосереднього контакту з живим. І ще — досягнення якоїсь безкінечної просторовості, навіть більшої, ніж та, що є в житті.
Відношення до фарб, паперу, полотна мало бути ставленням до коштовностей. Воно передається глядачеві, і той відчуває дорогоцінність твору. Колір, що мав бути присутнім і у «звичайному» рисунку олівцем, в живопису мав жити, пульсувати, рухатись. Попри те, що кожного дня ти мусишь відробити свої шість-вісім годин, ні в чому не примушуй себе — ніколи не роби з себе раба. Я проти термінів: нефігуративізм, ненаративізм стосовно мого живопису. Те, що я роблю з кінця вісімдесятих, є абстракціонізмом. Терміну «абстрактний» біля ста років, він виник ще на початку минулого століття, напевно, у колах Кандинського або Мондріана.
Фрагменти тексту, вперше опублікованого у статті Кривенко М. Що дав мені Григорій Гавриленко // Галерея. — 2002. — №3-4. — с. 26–27
[...] Григорій Гавриленко відрізняв абстрактне і непредметне. Непредметне — це те, що не дотягує до абстрактного, хоч до нього і прагне. [...] На початку сімдесятих та у вісімдесяті я пробував себе у різних жанрах, та абстрактне завжди залишалось найбільш омріяним. В 1989 році я нарешті увійшов у простір абстрактного живопису — з того часу в ньому й залишаюсь. Для мене це спосіб життя.
[...] Абстрактне — це мистецтво-ідея, воно не знає теми соціальної або сексуальної, це мистецтво глибоко внутрішнє, воно уникає декоративізму. На першому місці — ідея, внутрішній стан. Кольорова гама або якісь гарні контрасти суттєвого значення не мають. Першоджерельність або максимальна наближенність до першоджерела є одним (я, навіть, не додаю «на мою думку») з головних факторів у такому мистецтві. Першоджерел є безліч, і на кожного митця чекає його джерело, тільки треба правильно відчути до нього шлях і бути вірним своєму напрямкові. Глибокий невимовний зміст, що тісно переплітається з росоподібною фактурою і викликає фарбу за фарбою, які, нарешті, перетворюються на колір-час, колір-простір, колір несподіваний і неочікуваний, — і все це в купі бентежить і заскочує, викликає невловимий переляк — це та абстракція, до якої я прагну.
Куратори: Марія Ланько і Лізавета Герман Дизайн: 3Z Studio Фото: Євген Нікіфоров
Проект є частиною дослідницької платформи «Відкритий Архів» Детальний профайл Миколи Кривенка розміщено на openarchive.com.ua Київ 2015