Paradiso Perduto

PARADISO PERDUTO

Павло Маков

Paradiso Perduto

«...Вот когда вырастешь и оглянешься и спросишь себя, warum все так вышло — как вышло, и warum ничего не вышло, не только у тебя, но у всех, кого ты любила, кого ты играла, — ничего ни у кого — тогда и сумеешь играть «Warum». А пока — старайся». Марина Цветаева

Світанок Sunrise 2012

33 х 38,6 малюнок, папір 33 х 38.6 drawing, paper

Paradiso Perduto №1 2012—2013

63 х 161 малюнок, багаторазове інтаґліо, акрил, папір 63 х 161 drawing, multiple intaglio, acrylic, paper

Paradiso Perduto №2 2013

63 х 162 малюнок, багаторазове інтаґліо, акрил, папір 63 х 162 drawing, multiple intaglio, acrylic, paper

Paradiso Perduto №3 2013

Paradiso Perduto №4 2013

71 х 52 малюнок, багаторазове інтаґліо, акрил, папір

75 х 53 малюнок, багаторазове інтаґліо, акрил, папір

71 х 52 drawing, multiple intaglio, acrylic, paper

75 х 53 drawing, multiple intaglio, acrylic, paper

Paradiso Perduto №5 2013

61 х 160 малюнок, багаторазове інтаґліо, акрил, папір 61 х 160 drawing, multiple intaglio, acrylic, paper

Paradiso Perduto №6 2013

62 х 159 малюнок, багаторазове інтаґліо, акрил, папір 62 х 159 drawing, multiple intaglio, acrylic, paper

Paradiso Perduto №7 2013—2014

64 х 160 малюнок, багаторазове інтаґліо, акрил, папір 64 х 160 drawing, multiple intaglio, acrylic, paper

Paradiso Perduto №8 2014

87,5 х 65 малюнок, багаторазове інтаґліо, акрил, папір 87.5 х 65 drawing, multiple intaglio, acrylic, paper

Paradiso Perduto №9 2014

64 х 176 малюнок, багаторазове інтаґліо, акрил, папір 64 х 176 drawing, multiple intaglio, acrylic, paper

Paradiso Perduto №10 2013—2014

87 х 159 малюнок, багаторазове інтаґліо, акрил, папір 87 х 159 drawing, multiple intaglio, acrylic, paper

РАRАDISО РЕRDUТО «...кожній людині потрібно до найменших деталей знати два-три якісь

ім’ям, назавжди забутим від повторення, академіка-астронома Миколи

ландшафти. Цих конкретних ландшафтів досить, щоб могти думати.

Барабашова, котрий суттєво вдосконалив ремесло споглядання зорь.

Бо людина не може мислити, не розставляючи певні образи на відбитому назавжди у мозку ландшафті. Крім того, цих ділянок рельєфу досить

Подив, який мав би супроводжувати подібні відкриття, занадто укоріне-

і для комбінування снів».

ні в побуті, аби їх так просто було зробити, виявляється настільки

Тарас Прохасько, «FM Галичина», 26.11

рідкісним та незначущим у масштабах світу, що його роль згасає сама собою, беззаперечно залишаючи все на своїх місцях. Саме цей

«Дивовижний час — маловідомі харківські міфи стають для мене

задушливий, незмінний настрій «голого життя» став початком окремої

реальністю, у той час як сама ця реальність невблаганно перетворю-

серії Павла Макова. «Paradiso Perduto» (Втрачений рай), як своєрідна

ється на міф» [5, c. 10]. Відтоді як було зроблено цей запис, ще 1994

геральдична сентенція під орденом людського існування, наразі не

року, Павло Маков у своїх роботах майже не відходив від виведеної

містить у собі сум’ятливих запитань про «коли саме це було втрачено?»

в ньому формули. Значущі елементи навколишньої свідомості,

або ж «коли все повернеться назад?». У певному сенсі то є християн-

як і раніше, облаштовуються в друкованих на папері просторах,

ська настанова земного життя, що простягається між вигнанням

реальність досі потребує неабияких зусиль, аби стати дійсністю.

з Райського саду та ймовірним поверненням до Царства Небесного.

Саме таким повівом родом з міфологічних надр Харкова може похизу-

Вона не висвітлює точних хронологічних значень, проте переводить

ватися місце воістину старозавітних масштабів — промислово-речовий

питання в іншу площину — «де?». Той, хто запитує, відкриває наявність

ринок. Зазвичай такі місця — і це не є винятком — стають паролями на

відсутності через власний топос. Втрачений рай — це місце.

вустах контрабандистів чи отримують позірну суспільну значущість, покриваючи станції метро, де вихід нагору — лише примарний пере-

Візуальна кореспонденція місць — давня професійна риса граверів, які,

вертень спуску в пекло. Це місця химерних збігів, травмуючих, мовчаз-

подорожуючи та друкуючи зображення, працювали для періодичних

ливо погоджених з їхніми корінними мешканцями. У своїй ментальності

видань та енциклопедій, аби поповнювати образне знання. Офорти

харківський ринок — прообраз дощок із зображенням контейнерів.

Павла Макова «говорять», користуючись правилами власної лінгвісти-

Вподобаний тисячами «мисливців за щастям», він щоденно злітає з вуст

ки, літерами дощок. При цьому зміст отриманих «висловлювань»

полягає не в передачі знань чи значень, а в створенні «ефектів присут-

(ємність, контейнер). Гумбрехт писав: «Нагромаджуючи і стисло

відіграє здатність до комунікації з глядачем. Ці слова утворюють

року», — звертають нашу увагу на нові риси присутності. Не на самі

ності». Маков відмежовується від надто захопливої гри з теоріями,

виражаючи природний світ, контейнери водночас не дають людині

опозицію в розмові про простір. Мапа нехтує конкретикою задля

тіла, а на їхні афекти, не на «тексти», а на те, що можна відшукати поміж

приділяючи увагу тому, що в сучасній гуманітаристиці називається

змоги ясно зрозуміти, що саме вони збирають. Порожні контейнери,

точності геометричних пропорцій. Абстрагуючись від повноти реаль-

рядків. Бо ці проміжки також є елементами світу, сприйняття яких може

«культура присутності». Як своєрідний напрям, це набуло виразності

зокрема такі як намети, які ми знаємо з казок Тори, як могили і труни,

ності, вона легше залучає глядача через функціональність: мапа

не залежати від значення. «Paradiso Perduto» — території, сповнені

в роботах німецького літературознавця та філософа Ханса Ульріха

фортеці і в’язниці, дають захист і віднімають свободу вийти, і разом

примушує знайти на ній себе. Навпаки, пейзаж зосереджений на

латентності, яка приковує наш погляд до місць, де щось залишається

Гумбрехта, саме в контексті протиставлення культурі інтерпретації

з тим, заперечуючи цю свободу, вони стають знаками близької смерті»

багатомірності або монотонності самої природи, уважніший до

схованим, де, опиняючись в «ситуації очевидця», ми не тільки диви-

та пошуку прихованих змістів. У книзі «Виробництво присутності.

[8, с. 195; переклад мій. — Б. Ф.]. Випадкова одночасність об’єднання

деталей, аніж до схем. Пейзаж ніколи не стане в пригоді мандрівнику.

мось, але й відчуваємо присутність того, що досі не проявило себе

Чого не може передати значення» (Production of Presence: What

усіляких «контейнерів» (від скляних ємностей з алкоголем до поетич-

Щоби бути побаченим, він потребує певної дистанції, адже, як правило,

чітко, але зберігає можливості відбутися.

Meaning Cannot Convey, 2004) Гумбрехт проголошує необхідність

них мотивів Пауля Целана) в єдине поняття, визначне для розуміння

«фермер не знає пейзажу» [7, с. 158]. Спираючись на подібну диферен-

«нової уваги» — не до сутностей, які нібито відкриваються, якщо

атмосфери післявоєнної Європи, та появи «контейнерів»-дощок, стала

ціацію, можна говорити про те, що Маков не створює ані пейзажів, ані

Стрілкою на «Paradiso Perduto №8» нас запрошено до замкненого

поглибше зануритись, а до самої матеріальності, форми та «тілесності»

черговим сигналом про дещо спільне, про своєрідний «екзистенційний

мап. «Зняттям» цієї опозиції є третє — «ландшафт», у сенсі, в якому

простору покинутих садів, куди, за логікою контейнерів, легко потра-

будь-чого — роману, кінострічки чи гри в скрабл. Тому зустріч Макова

контейнер», в якому вміщаються не тільки думки і картини двох людей

його використовує Тарас Прохасько. Ландшафт — то є місце, добре

пити і звідки майже неможливо вийти. Аби вловити латентність,

і Гумбрехта, що вперше відбулася навесні 2011 року в Харкові, коротка

з різних середовищ і куточків світу, а й зовсім різні історії: й ті,

відоме без допомоги подальших репрезентацій. Місце, в яке людину

поступово встановлюється настрій, першим рівнем якого стає переду-

та раптова, виявила достатньо плідні збіги, лише найширший з яких —

що на Заході, й ті, що на Сході. У «Ковдра, Сад, Башта, Хрест, Доля»

«закинуто», в якому вона себе «знаходить». Глядач завжди є частиною

ючий досвіду напис на паркані: «РАRАДИSО РЕRДУТО» (Paradiso

заклик не так вже й наділяти час всіма привілеями, даючи змогу розкри-

сотні контейнерів складали одну титанічну «Башту. Мрію» — грандіозну

ландшафту, тому не шукає себе там, як на мапі. Ландшафт відчувається,

Perduto №3). Надалі відчуття, передане літерами, підкріплюється

ти потенціал простору.

формулу хибного щастя, візитівку успішності у втраченому раї: «Маєш

тому не потребує навмисного дистанціювання, виходу за межі.

та наростає безпосередніми підказками речей. З ландшафтів, сповне-

контейнер (резервуар) — прожив добре життя». Тоді в однозначній

Він може керуватися абстрагуванням у просторі, виділяючи окремі

них смертельного спокою, увага починає висмикувати деталі: фантоми

Уже після «Української абетки» (2011) та проекту «Ковдра, Сад, Башта,

та чіткій формі контейнери з’явилися вперше, на нетипових, не схожих

значущі об’єкти, при цьому жодним чином не відкидаючи об’єктів

рослин та будівель, помітки з алфавіту олов’яних солдатиків, якими

Хрест, Доля» (в повному обсязі представленому в PinchukArtCentre

ні на «Утопію», ні на «Сади» роботах. У «Paradiso Perduto» контейнери

природної точності та майстерної виробки.

заселений гостинний «Paradiso Perduto №8», обриси людських міше-

у 2012 році), де широко використовувався образ контейнера, під час

поширюються по паперових ділянках.

роботи над «Paradiso Perduto» Маков прочитав роботу Гумбрехта

ней, якими виявляється чиста ділянка на городі, чи ставок, в який Ландшафти «Paradiso Perduto» — одинадцять різноформатних робіт,

впадає пересохла водяна лінія. Речі тримають увагу не «інновацією»

«Після 1945 року. Латентність як початок присутності» (After 1945:

Принципові особливості простору можуть бути роз’яснені завдяки

сповнених настрою (Stimmung) і латентності (Latency). Обидва

чи «неочікуваністю», а мовчазною присутністю — від солдатиків,

Latency as Origin of the Present, 2013) і знайшов там поняття «container»

відмінностям таких понять, як «мапа» та «пейзаж», в яких значну роль

слова — ключові для серії, запропоновані Гумбрехтом у «Після 1945

які несуть вахту біля контейнерів (Paradiso Perduto №6), до червоних

риб біля берега повислих соняшників. Як наслідок великої втрати,

порожні кола зірок підживлюють вени поселення. Сліпа пляма Місяця

тему відповідальності. Як прямий наслідок «Paradiso Perduto», він дає

1. Арендт Х. О насилии. — М.: Новое издательство, 2014.

будь-які межі переділені та перероблені зверху, по старих, ще раз.

висить над «Paradiso Perduto №3» та «Paradiso Perduto №6», неусвідом-

опозицію: латентність нарешті має відбутися в події, а саме — через

2. Гумбрехт Х. У. Как (если вообще) возможно обнаружить то,

«Paradiso Perduto №2» — апофеоз кордонної травми. Дороги стирають-

лено нагадуючи про перше небо в «Paradiso» Данте.

знайдену відповідальність. Бо остаточне панування Нікого полишає

ся, набігають одна на одну, переламуються, звужуючись, насідають

навіть не у втраченому раї і навіть не в пеклі. Воно полишає у третій

что остается латентным, в текстах? — Койнония — №1 — 2010.

3. Гумбрехт Х. У. Производство присутствия. Чего не может передать значение. — М.: Новое литературное обозрение, 2006.

на озерні шляхи. Наклеєні зверху шматки паперу покликані залагодити

На жаль, ґатунок пануючої тут латентності майже не лишає можливості

пісні «Пекла», місці, яке пеклу передує — де знаходяться жалюгідні душі,

4. Данте. Божественна комедія: Пекло / Переклав Максим Стріха. —

розірвані, спаплюжені шляхи, які вже ніде не починаються і нікуди не

для руху будь-куди, окрім остаточного панування відсутності. Дірки

що не чинили за життя ні добра, ні зла. Майбутня «Доля» має за базовий

Львів: Видавництво «Астролябія», 2013.

прямують. Подібну історію, але за участі огорож, розповідає «Paradiso

могли б не сприйматися як світила, адже не мають найголовнішого —

образ відбиток пальця, на офорті пророщений рослинами доглянутого

5. Маков П. Utopia. Хроники 1992—2005. — Харьков: Дух і Літера, 2005.

Perduto №7». Перебитим ниткам зв’язків опонує «Paradiso Perduto №5»,

світла, а бути «вибитими місцями», зниклими, назавжди полишеними

саду. Цей відбиток може читатися як синонім людського обличчя (вдало

де повнотілі лінії тримають у щільних обіймах безпомилково пронуме-

уваги, але такими, що конструюють відчуття латентності. Рядки з Ханни

використаний Альфредом Хічкоком у фільмі «Шантаж», 1929) — крок

СПб.: Мастерская «Сеанс», 2013.

ровані контейнери, десь поза межами роботи присмоктані до «Башти.

Арендт, які в контексті стосуються зовсім інших питань (проблеми

назустріч особистості, що без неї неможливий жодний пошук, жодне

8. Gumbrecht H. U. After 1945: Latency as Origin of the Present. —

Мрії». Чіткість цих ліній позбавлена уваги до навколишніх галявин

насилля в бюрократичному суспільстві), наразі описують цей «небез-

питання про втрату та повернення. «Доля» надає можливість покинути

Stanford University Press, 2013.

із примарними зайцями та, напевно, важко розуміється на сенсі

печний шлях» бездіяльності, розчинення в латентному: «...панування

контейнер: «...і враз відкрились далі неозорні / й, оточені прегарним

монументів Незалежності, повз які проходить. «Paradiso Perduto» —

Нікого, вочевидь, виявляється найбільш тиранічним з усіх, оскільки

краєвидом, / ми вийшли там, де знову видно зорі» [4, с. 286, XXXIV,

це вивернуті «родинні пута» та полишені без нагляду «генеалогічні

за нього не лишається жодної людини, від якої можна було б вимагати

137—139].

дерева», наслідком яких є безсистемні сади та рідкі ліси (Paradiso

відповіді за дію. Саме такий стан речей, коли неможливо локалізувати

Perduto №3, Paradiso Perduto №4), що з ракурсу глядача маряться

відповідальність та ідентифікувати ворога, — одна з найсуттєвіших

У парі з «Paradiso Perduto» «Доля» не лише повертає Барабашову

недоконаними відбитками пальців.

причин сучасних повстань...» [1, с. 45].

його справжнє ім’я, але й позбавляє саму формулу «втраченого раю»

Буквальним вираженням латентності є порожні місця, пустоти,

Сьогодні Маков ставиться до «Paradiso Perduto» з відчуттям «пройденої

відчути, як жах певних зображень і магія певних місць впливає на нас,

що притягують погляд туди, де нічого немає. Прорізані в папері дірки,

ланки», того буття, що хай поки і не пішло в минуле, але точно має там

мабуть, це саме те, чого ми потребуємо» [2, с. 100]. Коли відбиток

за якими, в залежності від інсталяції, міг би опинитись шматок дерева

опинитися. На часі для автора інший, вже певним чином анонсований,

пальця буде залишено без остраху, тоді цей слід стане знаком у

чи гола стіна, в композиції «Paradiso Perduto №2» утворюють небесне

проект «Доля» (одну з робіт було представлено на вже згаданій

Творінні. Тоді «втратити рай» так само буде означати «обробляти сад».

склепіння, немов гірлянда, зв’язане олівцем, а в «Paradiso Perduto №1»

виставці «Ковдра, Сад, Башта, Хрест, Доля», 2012), який саме зачіпає

непереборної тотальності. Рішучість «дати чомусь відбутися і дати собі

Борис Філоненко

6. Прохасько Т. FM Галичина. — Івано-Франківськ: Лілея-НВ, 2004.

7. Ямпольский М. Пространственная история. Три текста об истории. —

РАRАDISО РЕRDUТО “…every person should know two or three landscapes in the smallest details.

The surprise that is supposed to accompany such discovery (too strongly

These specific landscapes are enough for thinking. Because a person

rooted in everyday life for being easy to make) turns out to be so rare

cannot think without arranging some images on the forever reflected

and insignificant on the world’s scale that its meaning simply fades away,

landscape in the brain. Besides, these lots of relief are also enough for

leaving everything in place. It is this stifling invariable mood of “bare life”

combining dreams”.

that prompted the creation of a separate series by Pavlo Makov. Paradiso

Taras Prokhasko, FM Halychyna, 26.11

Perduto (Lost Paradise) serves as a kind of heraldic maxim, asserting that the order of human existence does not currently include contradictory

“It is a weird time: some obscure Kharkiv myths have become reality for me

questions about “when was it lost?” or “when does everything come back?”

while our accepted reality inevitably turns to myth” [5, p. 10]. Since 1994,

In a sense, it is a Christian directive for earthly life that extends between the

when this entry was written, Pavlo Makov has almost never departed from

expulsion from the Garden of Eden and the possible return to the Kingdom

this formula. Significant elements of the psychological environment still

of Heaven. It does not explain the exact chronological meanings, but turns

find their expression within printed paper spaces which struggle to become

these questions into another dimension — about “where?” Those who ask

real. One such element, emerging from the mythological depths of Kharkiv,

discover the existence of absence through their own topos. Lost Paradise

is an industrial and clothing market. Usually such places become passwords

is a place.

on the lips of smugglers or develop seeming social significance, obscuring entrances to subway stations, those ghostly reflections of the descent

Visual fixation of places is an old professional feature of engravers who

to Hell. These are places of bizarre coincidences, traumatic and silently

travelled and printed images, thus working for printed editions and ency-

in agreement with their indigenous residents. The mentality of the Kharkiv

clopedias to replenish visual knowledge. Pavlo Makov’s etchings “talk,”

market is a prototype for Makov’s boards covered with images of contain-

using their own linguistics, and the alphabet of boards. At the same time,

ers. Favored by thousands of “hunters for happiness”, the market is given

the purpose of these received “sentences” is not in the transmission

the name of the astronomer Mykola Barabashov, who made a significant

of knowledge or meanings but in the creation of so-called “effects

contribution to the craft of stargazing.

of presence.” In theoretical terms Makov avoids the spectacular play with theories, focusing on “the Culture of presence” (as it is called in contempo-

rary humanities). This concept, meaning the culture that opposes the one

of various “containers” (from glasses with alcohol to the poetical motives

to the details than to the schemes. Scenery will never be useful to a traveler.

we not only look but also feel the presence of something that has

of interpretation and meaning, was developed in the works of the German

of Paul Celan) forms a single concept, crucial for understanding the

To be seen, it requires a certain distance, because, as a rule, “the farmer

not yet manifested itself clearly, but retains the possibility of happening.

philosopher and literary critic Hans Ulrich Gumbrecht. In the book

atmosphere of post-war Europe. Along with the development of boards

doesn’t know the scenery” [7, p. 158]. Based on such differentiation, we can

“Production of Presence: What Meaning Cannot Convey,” 2004,

as “containers,” this becomes an additional signal of something common,

say that Makov creates neither sceneries nor maps. The “removal” of such

The pointer to “Paradiso Perduto #8” invites us to the closed space

Gumbrecht proclaimed the need for “new attention” — not to the entities

of an existential container of some kind, which holds not only thoughts and

opposition is a third thing, namely, “landscape”, in the sense that Taras

of abandoned gardens, where, according to the logic of containers,

that supposedly open if one dives deeper beneath the surface, but to the

pictures of two people with different backgrounds and from different parts

Prokhasko uses this word. Landscape is a place that is well known without

it is easy to get in but almost impossible to get out. To capture latency

very materiality, form and “bodiness,” whether of a novel, movie or Scrabble

of the world, but also with completely different stories, those from the West

the help of further representations. It’s a place where one is “tossed” and

the mood is set gradually, first by an inscription on the fence: “РАRАДИSО

game. For this reason, the encounter between Makov and Gumbrecht,

as well as those from the East. In “Blanket, Garden, Tower, Cross, Fate”

where one “finds” himself. The viewer is always a part of the landscape,

РЕRДУТО” (Paradiso Perduto #3), that precedes any experience. Then this

though brief and more or less unexpected, revealed rather fruitful coinci-

hundreds of containers constitute one titanic “Tower. Dream” — a grand

so he doesn’t look for himself there as he does on the map. The landscape

feeling, transmitted through letters, is supported and grows with immediate

dences, the widest of which is an appeal not to grant so many privileges

formula of false happiness, a visiting card for success in the lost paradise:

is felt, so it doesn’t need intentional distancing or going beyond. It can be

hints of things we cannot yet name. Our attention starts with picking up

to time, giving space the possibility to disclose its potential.

“if you have a container — then you’ve lived a good life.” Thus, containers

guided by the abstraction within the space and highlights some important

details from the landscapes, full of deadly calmness: phantoms of plants

emerged first in clear and unambiguous forms, in unusual works, not

objects. At the same time, that doesn’t mean that those masterly products

and buildings, notes from the alphabet of tin soldiers that inhabit a hospita-

It was after “Ukrainian Alphabet” (2011) and “Blanket, Garden, Tower, Cross,

similar either to Makov’s “Utopia” or the “Gardens”. In “Paradiso Perduto”

of natural precision are abandoned.

ble “Paradiso Perduto #8” and the shapes of human targets, and continues

Fate” project (exhibited in full in PinchukArtCentre in 2012), where an image

containers are distributed on paper lots.

of the container was widely used, and while working on “Paradiso Perduto”,

into a clear area in the garden or a pond fed by a dwindling stream. Things The landscapes of “Paradiso Perduto” are eleven works of various size, filled

capture the attention not with “innovation” or “surprise”, but with the

that Makov read Gumbrecht’s book (After 1945: Latency as Origin of the

Fundamental features of space can be explained through the differences

with mood (Stimmung) and latency. Both words are crucial for the series

presence of silence: from tin soldiers who keep watch near containers

Present, 2013), finding there the concept of the container. Gumbrecht

of such concepts as “map” and “scenery.” The ability to communicate with

and were suggested by Humbrecht in “After 1945.” They draw our attention

(Paradiso Perduto #6), to red fish near a bank with overhanging sunflowers.

wrote, “While containers gather and condense the natural world, they do

the audience plays a significant role in these concepts. They create opposi-

to the new features of the presence — not to the bodies themselves, but to

As a result of a great loss, any boundaries are redistributed and overwritten.

not make readily available to humans what they collect. Hollow containers

tion in the conversation about space. Maps ignore peculiarities for the

their effects, not to the texts, but to something that can be found between

“Paradiso Perduto #2” is an apotheosis of boundary trauma. Roads are

in particular, like the tents that we know from the tales of the Torah, like

accuracy of geometric proportions. The map abstracts from the fullness

the lines. For these gaps also are the elements of the world, the perception

being erased, running over one another, breaking up while narrowing,

graves and coffins, fortresses and jails, give protection and take away the

of reality, so it’s easier to involve viewers through its functionality: it forces

of which does not necessarily depend on meaning. “Paradiso Perduto”

pressing on lake trails. Pieces of paper pasted on top are meant to fix

freedom to exit, and while they deny that freedom, they become signs for

them to find themselves on it. On the contrary, the landscape concentrates

is a terrain full of latency, which attracts our gaze to places where some-

broken, vandalized routes that begin in nowhere and lead to nowhere.

the closeness of death” [8, p. 195]. The accidental simultaneous association

on the multidimensionality and the monotony of nature; it’s more attentive

thing is hidden, where finding ourselves in “an eyewitness situation”

A similar story, but involving fences, is told by “Paradiso Perduto #7”.

Broken threads of connections are opposed by “Paradiso Perduto #5,”

forsaken, yet constructing a sense of latency. Some lines from Hannah

the human face (successfully used in Alfred Hitchcock’s film “Blackmail,”

1. Арендт Х. О насилии. — М.: Новое издательство, 2014.

where full lines keep accurately numbered containers in tight embrace,

Arendt, which in their original context relate to entirely different issues

1929) is a step towards individuality, without which no search is possible,

2. Гумбрехт Х. У. Как (если вообще) возможно обнаружить то,

somewhere outside of the work stuck to the “Tower. Dreams.” The clarity

(namely those of violence in the bureaucratic society), now also describe

nor is any question about loss and return. “Fate” gives an opportunity to

of these lines removes any attention to the surrounding lawns with ghostly

this “dangerous path” of inertia, dissolution in the latency: “...rule by Nobody

leave the container: “Till I beheld through a round aperture / Some of the

hares, and probably does not refer to the Independence monuments which

is clearly the most tyrannical of all, since there is no one left who could

beauteous things that Heaven doth bear; / Thence we came forth

4. Данте. Божественна комедія: Пекло / Переклав Максим Стріха. —

these lines pass by. “Paradiso Perduto” consists of somewhat altered “family

even be asked to answer for what’s being done. It is this state of affairs,

to rebehold the stars” [4, p. 286, XXXIV, 137—139].

Львів: Видавництво «Астролябія», 2013.

ties” and unattended “family trees”, which create the effect of unsystematic

making it impossible to localize responsibility and to identify the enemy,

gardens and sparse woods (Paradiso Perduto #3, Paradiso Perduto #4) that,

that is among the most potent causes of the current world-wide rebellious

Together with “Paradiso Perduto”, “Fate” not only returns the real name

from the angle of a viewer, appear to be unfinished fingerprints.

unrest” [1, p. 45].

to Barabashov, but also robs the very formula of “lost Paradise” of its

СПб.: Мастерская «Сеанс», 2013.

irresistible totality. The determination “to let something happen and give

8. Gumbrecht H. U. After 1945: Latency as Origin of the Present. — Stanford University Press, 2013.

Today Makov considers “Paradiso Perduto” as an already “passed level,”

oneself a feeling of how the horror of certain images and certain magic

are the literal expression of latency. Holes, cut in the paper, behind which,

one which even if it hasn’t gone to the past yet, undoubtedly will be there

places affects us personally and sometimes unexpectedly — perhaps this

depending on the installation, one could find a piece of wood or a bare

soon. In the artist’s opinion, another, already announced project “Fate”

is what we need” [2, p. 100]. When the fingerprint is left without fear, then

wall, form the vault of heaven (bound by pencil like a garland) in the

(one of the works was represented at the previously mentioned exhibition

this trace (mark) will become a sign in the Creation. Then “to lose

composition of “Paradiso Perduto #2,” while in “Paradiso Perduto #1”

“Blanket, Garden, Tower, Cross, Fate,” 2012), which touches on the topic

a Paradise” will also mean “to cultivate a garden”.

hollow circles of stars fuel the veins of a settlement. The blind spot

of responsibility, is on time. As a direct consequence of “Paradiso Perduto”,

of the Moon hangs over “Paradiso Perduto #3” and “Paradiso Perduto #6”,

“Fate” provides the opposition: latency has to finally happen as the event —

unconsciously recalling the first heaven in Dante’s “Paradiso.”

through a found responsibility, as the final reign of Nobody leaves us not

Unfortunately, this dominating latency leaves almost no possibility

“Hell,” in a place, which precedes Hell — where there are miserable souls

for movement anywhere except towards the final rule of absence. Holes

that did neither good nor evil in their lives. The upcoming “Fate” has as its

cannot be perceived as lights, as they do not have the most important

foundational image a fingerprint germinated by plants of a well-groomed

thing, namely the light, but are seen as “broken places,” lost, forever

garden on the etching. The fingerprint that can be read as a synonym for

3. Гумбрехт Х. У. Производство присутствия. Чего не может передать значение. — М.: Новое литературное обозрение, 2006.

5. Маков П. Utopia. Хроники 1992—2005. — Харьков: Дух і Літера, 2005.

Empty places, hollows that attract the eye to where there is nothing,

in the lost paradise and not even in Hell. It leaves us in the third song of

что остается латентным, в текстах? — Койнония — №1 — 2010.

Borys Filonenko

6. Прохасько Т. FM Галичина. — Івано-Франківськ: Лілея-НВ, 2004.

7. Ямпольский М. Пространственная история. Три текста об истории. —

© Павло Маков, 2014 © Борис Філоненко, текст, 2014

© Pavlo Makov, 2014 © Borys Filonenko, text, 2014

Редактор: Олена Гончарук Переклад англійською: Світлана Цуркан, Лідія Аполлонова Друкарня: A4, a4plus@gmail.com Фотографії: Іван Авдєєнко Дизайн та препрес: Таня Борзунова, Сергій Мішакін (3Z Studio) Коректори: Міс Маус, Бес Джоселоу, Том Мендел Текст: Борис Філоненко

Editing: Olena Goncharouk English translation: Svitlana Tsurkan, Lidiia Apollonova Print-house: A4, a4plus@gmail.com Photographer: Ivan Avdeenko Design & Prepress: Tania Borzunova, Serhiy Mishakin (3Z Studio) Proofreaders: Miss Mouse, Beth Joselow, Tom Mandel Text: Borys Filonenko

Наклад 500 примiрникiв

Circulation 500 copies