Кравченко Т.А., вчитель української мови та літератури ЗОШ I-III ступенів №17
НОВІ ЦІЛІ НАВЧАННЯ І ВИХОВАННЯ НА УРОКАХ УКРАЇНСЬКОЇ МОВИ ТА ЛІТЕРАТУРИ В СВІТЛІ НОВОЇ УКРАЇНСЬКОЇ ШКОЛИ В умовах, коли змінюється освітня стратегія, професійна компетентність учителя набуває надзвичайної актуальності. А це першочергово підвищує вимоги до якості підготовки майбутнього вчителя та подальшого вдосконалення його професійних компетенцій у педагогічній діяльності. Адже необхідною умовою сьогодення є не лише глибокі знання у професійній сфері та високий рівень освіченості, а й постійне поповнення та поновлення знань, високий рівень професіоналізму. Компетентнісна парадигма в освіті — виклик, потреба, проблема сучасності. Розвиток професійної компетентності вчителя
є неодмінною умовою й обов’язковою
складовою його професіоналізму. Саме тому одним із шляхів оновлення і підвищення якості освіти є впровадження компетентнісного підходу в процес підвищення кваліфікації педагогічних працівників закладів загальної середньої освіти. Професійна компетентність аналізується багатьма дослідниками як сукупність особистісних якостей, знань, умінь, що забезпечують високий рівень самоорганізації професійної діяльності, її результатів, самопізнання та саморозвиток; як складне системне утворення, що є складовою професійної діяльності вчителя і основою його майстерності та творчості. В основі поняття компетентності – ідея виховання особистості педагога, яка має необхідні знання, професіоналізм, високі моральні якості, уміє діяти адекватно у відповідних ситуаціях, застосовувати знання та брати на себе відповідальність за певну діяльність. Однак, огляд науково-теоретичних джерел свідчить, що проблема розвитку професійної компетентності педагогічних працівників
у системі підвищення їх
кваліфікації розроблена недостатньо. Сучасне динамічне середовище потребує підготовки фахівців, здатних адаптуватися до його особливостей, працювати за умов, коли інформація оновлюється з небаченою раніше швидкістю. Це потребує зміни пріоритетів у сфері освіти, теоретичної і методичної підготовки кадрів до реалізації компетентнісного підходу в системі педагогічної освіти. Компетентність
фахівця
об’єктивно
набуває
все
більшої
актуальності
завдяки
ускладненню і постійному розширенню соціального досвіду, сфери освітніх послуг, появі інноваційних технологій, зростаючому рівню запитів соціуму. Саме тому система
підвищення кваліфікації повинна динамічно реагувати на нові тенденції, прогнозувати їх майбутнє і допомогти вчителю в його професійному зростанні. НУШ вимагає зорієнтувати зміст і методи на формування умінь оперувати інформацією, володіти комп’ютерними технологіями, мислити професійно-прагматично, формувати новий тип інтелекту, мислення, відношення до педагогічної професії. Процес навчання має носити пролонгований характер; бути індивідуалізованим, тобто зорієнтованим на інтереси та потреби конкретної людини; практико орієнтованим; будуватися за принципом, коли доросла людина розглядається як суб’єкт освітньої діяльності з її правом на вибір змісту освіти, з її очікуваннями отримати в ході навчання способи позитивної самореалізації, покращити соціальне самопочуття, набути впевненість у досягненні своєї мети – професійній самореалізації. Пріоритетними методами навчання стають інтерактивні методи, які головну увагу приділяють практичному закріпленню набутих знань, умінь і навичок. Сьогодні найбільш поширеними є такі методи активного навчання, як тренінги, навчальні групові дискусії, ділові ігри, програмоване навчання. Вони сприяють формуванню ефективних навичок ділового спілкування, міжособистісної взаємодії і тим самим підвищують загальну компетентність вчителя. Розвиток професійної компетентності педагога, як і спеціаліста іншої галузі, відбувається за індивідуальною траєкторією, що залежить у великій мірі від особистих якостей педагога: вольової сфери особистості, особливостей характеру, темпераменту, акцентуацій, потреб, рівня готовності педагога до впровадження змін у педагогічному процесі тощо. Таким чином, компетентнісний підхід полягає в зміщенні акценту з накопичування знань, умінь і навичок на формування й розвиток в учнів здатності практично діяти, застосовувати індивідуальні техніки у ситуаціях педагогічної діяльності. На сучасному етапі
особливе
місце
посідає
стратегія
розвитку
особистості
педагога;
його
професіоналізм, готовність і уміння створити таку атмосферу, яка забезпечувала б розвиток критичного мислення, творчості, виховувала б соціально відповідальних людей. Формуючи вміння вчитися на уроках української мови, я приділяю найбільшу увагу роботі з текстом як джерелом інформації, реалізуючи когнітивний та комунікативний принципи навчання. З цією метою під час уроків пропоную певні інтерактивні вправи, спостереження над мовою тексту, трансформації, проектування, прийоми перестановки, заміни мовних одиниць синонімічними, аналіз чужих і власних висловлювань, творчого конструювання. Дитину потрібно навчити самостійно добирати потрібний матеріал, дитина має прагнути до саморозвитку, а вчитель, в свою чергу, має допомагати їй в цьому,
підказувати правильний шлях. Адже коли дитина долає труднощі сама, виконуючи завдання, вона вчиться на своїх помилках і таким чином набуває певного досвіду. Соціальна компетентність дає можливість людині повноцінно жити в суспільстві, брати на себе відповідальність, приймати рішення, робити вибір, безконфліктно виходити з життєвих ситуацій. Вона включає в себе культуру міжособистісних відносин, вміння визначити власну роль в суспільстві, здатність працювати в команді. Я розвиваю соціальну компетентність в груповій роботі, зокрема приділяю важливу увагу діалогічному спілкуванню, адже учні, вступаючи в контакт, навчаються висловлювати свою точку зору, слухати і розуміти співбесідника, вести дискусію. Під громадянською компетентністю розуміється сукупність знань і досвіду у громадянсько-суспільній діяльності.
Виховати в учня громадянську компетентність
означає сформувати в нього комплекс особистісних якостей і рис характеру, що є основою специфічного способу мислення та спонукальною силою повсякденних дій, вчинків, поведінки. Це патріотична самосвідомість, громадянська відповідальність і мужність, готовність трудитися для розвитку держави, захищати її, підносити міжнародний авторитет. Це повага до батьків, свого родоводу, традицій та історії рідного народу, усвідомлення своєї незалежності як його представника. На уроках розвитку комунікативних умінь і навичок я акцентую увагу учнів на тих думках, почуттях, що формують патріотизм, наприклад: – Чому українську мову називають солов’їною? – Якого кольору слово «Україна»? – Для чого потрібно знати історію свого народу? – Що ви знаєте про славних лицарів-запорожців? Загальнокультурну компетентність допомагає сформувати проведення уроківекскурсій, рольових ігор, круглих столів з питань, пов’язаних з культурою та мистецтвом. На уроках літератури учні пізнають культуру, побут, традиції народу, знайомляться із загальнолюдськими цінностями. Для досягнення цілі використовую інтегровані уроки, на яких поєднується література, музика, живопис, архітектура, філософія. На уроках мови використовую вправи з ключем, робота над якими часто пов’язана з висловлюваннями відомих світові митців, діячів культури. Комунікаційна компетентність – основа практичної діяльності людини в будь-якій сфері життя. У сучасному суспільстві особливо відчувається потреба у різнобічно грамотних людях, які вільно володіють навичками усного та писемного мовлення. Професійні, ділові контакти, міжособистісні взаємовідносини потребують від сучасної
людини універсальної здатності до породження багатоманітності висловлювань, як в усному, так і в писемному мовленні . Концепція мовної освіти в Україні орієнтує на виховання національно-мовної особистості, громадянина України, людини, яка любить українську мову як рідну і шанує як державну, користується нею в різних сферах спілкування, дбає про незалежний рівень мовної культури. Це зумовлює особливу увагу до мовленнєвого розвитку учнів, до розвитку їхньої комунікативної компетентності. Тому на уроках української мови та літератури я за допомогою мовленнєвої діяльності (аудіювання, говоріння, читання, письма) формую мовленнєву компетентність особистості. Для цього використовую такі форми навчання, як «мікрофон», «обери позицію», «коло думок», «мозкова атака», урок-суд, урок-вистава, урок-дискусія, урокпошук та ін. Діти набувають навичок мовленнєвої культури: створення власного висловлення, обговорення проблеми, формування власної точки зору, вміння доводити власну позицію, адекватно ставитися до критики Формування інформаційної компетентності пов’язане з розвитком умінь учнів обирати потрібні джерела інформації. Інформаційні технології стали невід’ємною частиною суспільства та здійснюють вплив на процеси навчання і систему освіти в цілому. Сьогодні однією з основних умов прийому на роботу стає вміння користуватися комп’ютером. Формування інформаційної компетенції не просто вимога часу, а необхідність для кожної людини, яка живе в умовах інформаційного суспільства. Інформаційна компетентність є однією з ключових компетентностей сучасної людини та проявляється, перш за все, в діяльності при рішенні різноманітних завдань із залученням комп’ютера та засобів ІКТ. Тому на уроках української мови та літератури я залучаю дітей до використання комп’ютера як потужного інструмента здобуття та опрацювання інформації, створення власних проектів, презентацій, цікавих повідомлень. Здоров’язберігаюча компетентність – це комплекс знань, умінь, ставлень та цінностей, які спрямовані на збереження й укріплення здоров’я – свого та оточуючих, на уроках та в позаурочний діяльності. Проблема збереження здоров’я населення й особливо молоді залишається однією з найбільш актуальних для держави. Конституція України визнає життя і здоров’я людини одними з найвищих соціальних цінностей. Здоров’я – поняття багатопланове, це не лише відсутність хвороб, а й комфортне психологічне самопочуття, гарний настрій, благополуччя. Тобто це гармонійне поєднання фізичного, психічного, духовного і
соціального здоров’я як результат самодисципліни, самопізнання, самореалізації на основі стійкої потреби бути здоровим. Більшу частину доби дитина проводить у школі. Тож основним завданням процесу навчання є не тільки навчити, розвинути творчий потенціал, а й максимально зберегти здоров'я учнів. Для досягнення цієї мети на уроках української мови та літератури діти пишуть твори на вільну тему та диктанти «Твоє майбутнє – у твоїх руках», «Обери здоров’я – обери життя», «Яка твоя точка зору про куріння, наркотики, СНІД?», «Причини вживання наркотиків», «Скажи наркотикам «Ні!». Діти на таких уроках розкривають власне ставлення до даної проблеми, погляд на її розв’язання, де формується стійкість до різних видів спокус. Компетентнісний підхід покликаний для того, щоб підготувати дітей до життя і професійної діяльності в новому інформаційному суспільстві, щоб навчити школярів мислити, знаходити потрібну інформацію, навчити їх вчитися. Отже, основою розвитку ключових компетентностей повинні бути такі технології навчання, які б забезпечували пізнавальну активність та самостійність учнів, сприяли б формуванню навичок застосовувати набуті знання. Тому своїм завданням вважаю формування ключових компетентностей особистості, оскільки вважаю це основою формування всебічно розвиненої, національно свідомої та творчої особистості. СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ 1.
Гонтаровська Н.В., Теоретичні та методичні засади створення освітнього
середовища як фактору розвитку особистості школяра. – Київ, 2012. – 56 с. 2. Черкова С.І. Організація педагогічної підтримки самовизначення учнів. – К.: Знання, 2011 – 164 с. 3. Газман О.С. Педагогічна підтримка дитини у навчанні. – Х.: Основа, 2008 – 58 с.