Грабовська Галина Григорівна, вчитель початкових класів, Кам’янець-Подільський НВК № 17 Диференціація – одна з форм інноваційних технологій До кожного учня необхідно підійти, побачити його труднощі, кожному необхідно запропонувати тільки йому призначене завдання. В.О.Сухомлинський Компетентнісно спрямована освіта створює передумови для індивідуалізації та диференціації навчання, запровадження особистісно орієнтованих педагогічних технологій, формування соціальної, комунікативної, комп’ютерної та інших видів компетенцій учнів. С.Логачевська наголошує, що диференціація – це інноваційна технологія: практика через дію, навчання інших, творче застосування набутих знань [1, с. 49–64]. Тому я зацікавилась проблемою диференційованого навчання. Опрацювала багато літератури, ознайомилася
з
творчим
досвідом
різних
вчителів.
Відповідно
до
рекомендацій
С.П.Логачевської та власних спостережень за учнями під час роботи на уроках я визначила 3 групи дітей. Перша група – це діти з високим інтелектуальним
розвитком. Вони вміють
працювати самостійно, з захопленням виконують завдання, що потребують додаткової підготовки в позаурочний час, наприклад, пошук та опрацювання інформації під час підготовки та презентації проекту на дану тему. Для таких дітей добираю творчі завдання, вправи з логічним навантаженням. Друга група – це учні з достатнім загальним та розумовим розвитком. Ці діти вчаться нижче своїх можливостей через ряд факторів: нестійка увага, невміння зосереджуватись на вивченому. Тому їх привчаю до тривалих трудових зусиль, вчу працювати самостійно. До третьої групи належать учні, які не завжди вправляються із завданнями середньої складності без допомоги вчителя. Такі діти під моїм постійним контролем, я працюю з ними безпосередньо на уроці. Під час вивчення нового матеріалу намагаюся організувати роботу так, щоб учень, якому важко дається навчання, працював зі мною біля дошки, а не тільки слухав відповіді та пояснення товаришів; створюю ситуацію хоча б незначного успіху. Згадані вище групи школярів мають динамічний характер. Наприклад, на уроці математики учень може бути в першій групі, бо у нього природні математичні здібності, а на
уроці української мови – у другій чи третій, бо в нього погано розвинений фонематичний слух чи недостатня орфографічна грамотність. Вважаю, що цілеспрямована систематична праця учнів і вчителя, поетапне використання
диференційованих
завдань
дають
позитивний
результат,
визначають
перспективу розвитку кожної дитини. Так, під час підготовки до засвоєння нового матеріалу, диференційовані завдання спрямовані на ліквідацію прогалин у вивченні опорних знань. Після пояснення матеріалу на певному етапі уроку йде вибір учнями завдань для самостійної роботи за варіантами на основі самооцінки своїх можливостей. Наприклад, на уроках рідної мови, читання діти вибирають варіант «Білочки» (ускладнені завдання, творчі завдання, з меншою мірою допомоги) або варіант «Їжачка» (легші завдання, завдання за аналогією, з наявною мірою допомоги, з ключем до виконання). При цьому діти вільно вибирають завдання, що є необхідною передумовою оволодіння знаннями та розвитку творчого мислення учня. Вже не перший рік на уроках математики користуємося посібником «Вчимося розв’язувати задачі», автори якого С. Логачевська, Т. Каганець. Вдало дібрані завдання допомагають учням засвоїти матеріал. Діти із задоволенням їх виконують вдома. У посібнику
всі завдання розташовані за принципом від простого до складного, що і є
необхідним для диференційованих прийомів навчання. Щоб не стримувати сильних учнів, обов’язково добираю на урок цікаве додаткове завдання, іноді діти самостійно працюють над складнішими вправами з логічним навантаженням [2]. Ефективним є прийом багаторазового пояснення матеріалу. Головне при цьому не давати багато завдань на кожному етапі, а під час перевірки кожного варіанта повинна звучати фраза: «Слухають і перевіряють усі!». Учні кожного варіанта врешті-решт мають виконати основне завдання. До перевірки залучаю сильних школярів. Зосереджую увагу всіх на досягненнях слабких учнів, підбадьорюю їх і хвалю. Після поетапної роботи всі діти розв’язують спільне завдання. Для здійснення диференціації використовую систему фронтальних, групових та індивідуальних форм роботи. Наведу приклад організації роботи на уроці математики. Фронтальна робота: клас виконує загальне завдання. Групова робота: 2–3 учні (з 1 групи), які раніше закінчили роботу, виконують додаткове завдання. Індивідуальна робота: робота з учнем (з 3 групи) біля дошки. Парна робота: обмінюються зошитами для взаємоперевірки робіт. Хотілося б спинитися на значенні домашніх завдань, які сприяють формуванню загальнонавчальних умінь і навичок, поглибленню та розширенню знань, розвитку творчих здібностей учнів. Ефективність домашніх завдань можна значно підвищити, якщо в системі уроків вони диференціюватимуться за рівнем складності й самостійності. Я практикую
диференційовані домашні завдання. При цьому відпадає необхідність батьківської опіки. Під час виконання диференційованих домашніх завдань за ступенем складності в учнів формується вміння працювати самостійно з посібниками, додатковими джерелами інформації (енциклопедії, періодична дитяча преса, наукова та художня література, технічні засоби і т.д.). Водночас створюються умови для розвитку творчих здібностей через виконання творчих завдань з поступовим їх ускладненням. Систематичне використання елементів диференціації на уроках дає змогу здійснювати перехід від колективних форм роботи до частково самостійних і повністю самостійних. Незалежно від здібностей, школярі беруть участь у виконанні завдань дедалі зростаючої складності. Так, поступово, навіть слабший учень зможе відчути піднесення рівня своїх знань. Тому намагаюся передбачити таке навантаження для учнів, щоб запобігти відставанню слабких дітей і водночас не стримувати темпу зростання здібностей сильних. Якщо на початковому етапі навчання діти потребували невеликих за обсягом завдань, виконували їх поетапно, то після застосування прийомів диференціації їхня самостійна діяльність уже характеризується ціліснішими діями, синтезом дрібних дій у складніші. Поступово, оволодівши розчленованим видом самостійної діяльності, слабші діти згодом навчаються виконувати завдання в цілому. Ускладнення завдань дає учням змогу не спинятися на досягнутому, а поглиблювати знання, розвивати свої здібності, виконуючи творчі завдання. А найслабшим учням поетапна робота допомагає дійти до виконання основного завдання, повірити у свої сили. Я намагаюся навчити дітей порівнювати себе сьогоднішнього з собою вчорашнім. Самоусвідомлення, що я сьогодні зміг більше, ніж учора, підвищить самооцінку. Кожен школяр дістає таке навантаження, яке відповідає його можливостям і забезпечує перспективу розвитку. При здійсненні диференціації клас працює як одне ціле, і в той же час кожен іде своєю стежиною розвитку. Навіть ті, хто свого часу відставав, відчули смак успіху. Зрозуміло, що потрібна неоднакова кількість вправ і різнобічна допомога, щоб підвищувати рівень засвоєння програми кожним учнем, бо темп просування є досить стійкою характеристикою індивідуальних особливостей. Ось чому важливо дати кожній дитині не тільки знання, а й способи їх здобуття, а саме: вміння використовувати знання як інструмент прийняття ефективних рішень у різних сферах життєдіяльності людини. Віковий період, на який припадає навчання в початковій школі (6– 10 р.) – це закінчення дитинства, яке характеризується піком розвитку творчої компетентності. Ідея компетентнісно спрямованого навчання органічно пов’язана з такими значущими цінностями, як свобода вибору, яку і дає диференціація, життєвий досвід, проектна діяльність учнів, у якій діти вчаться ефективно працювати, визначати мету, планувати свою роботу, знають, де знайти засоби для досягнення мети та як їх запровадити,
вчаться аналізувати власну працю, зважати на думку товаришів, навчаються творчо мислити, знають, де і як потрібно знаходити матеріал, як тлумачити та обґрунтовувати факти. Метод проектів передбачає не тільки наявність суб'єктивно чи соціально значущої для учня проблеми, не просто її дослідження, пошук шляхів вирішення, а й практичне впровадження отриманих результатів у тому чи іншому продукті діяльності. Учень має усвідомлювати, де і як він зможе застосовувати отримані знання. Співвідношення проблеми та практичної реалізації результатів її вирішення і робить метод проектів цікавим. Застосування методу проектів, як педагогічної технології, передбачає сукупність пошукових, дослідницьких, проблемних методів, творчих за своєю суттю. Здійснюються вони планово та з урахуванням бажань учнів щодо вибору теми проекту. Таким чином, раціональне використання прийомів диференційованого навчання дає змогу значною мірою оптимізувати темп навчання, узгодивши його з можливостями дитини, привчати її до самостійності та відповідальності за виконання завдання, розвивати ініціативу, стимулювати пошукову діяльність і пізнавальний інтерес. Учні мого класу стали активними. Вони впевненіше виконують творчі завдання, завдання з логічним навантаженням. Важливо також, що діти не бояться брати участь у конкурсах, позаурочних заходах, більшість повірила у свої сили. Учні із захопленням займаються дослідницькою, пошуковою роботою, працюють з додатковою літературою, вміють знайти та обробити потрібну інформацію. Це дає змогу дітям творчо використати свої знання і вміння відповідно до можливостей кожного. Учні реалізують себе в умінні досягти поставленої мети, знайти, обробити інформацію і презентувати свою роботу. Досвід багатьох учителів свідчить, що розвиток учнів можна пришвидшити, а засвоєння матеріалу полегшити. Це досягається шляхом добору та проведення різноманітних форм інноваційних технологій (однією з яких є диференціація) відповідно до навчального матеріалу, що в свою чергу сприяє формуванню раціональних умінь самостійно роботи для реалізації однієї з ключових компетенцій – уміння вчитися. Таким чином, є перспектива того, що всі учні оволодіють обов’язковим рівнем знань, умінь і навичок, які визначені шкільною програмою, а частина дітей підніметься ще на одну сходинку творчого розвитку. Чи не це мета кожного вчителя? Список використаних джерел 1. Логачевська С.П. Диференціація у звичайному класі: посіб. для вчителів, методистів, студентів / С.П.Логачевська. – К., 1998. 2. Логачевська С.П. Методика диференційованого навчання: 150 фрагментів уроків мови і математики в 1–4 класах з елементами диференціації / С.П.Логачевська. – Кам’янець-Подільський: Абетка, 2005.