Балада йогана вольфганга гете «вільшаний король» у світовому мистецтві by Українська мова. Словникові слова. (робочий словничок)

Семенюк О. О.

Балада Йогана Вольфганга Гете «Вільшаний король» у світовому мистецтві

2016 УПРАВЛІННЯ ОСВІТИ І НАУКИ КАМ’ЯНЕЦЬ-ПОДІЛЬСЬКОЇ МІСЬКОЇ РАДИ ЗАГАЛЬНООСВІТНЯ ШКОЛА №17 І-ІІІ СТУПЕНІВ

Семенюк О. О.

Балада Йогана Вольфганга Гете «Вільшаний король» у світовому мистецтві

2016

Рецензенти: Гончарук Л. І.

вчитель-методист, заступник директора з навчально-

виховної роботи ЗОШ №17 Рудніцька Н. П. вчитель-методист, вчитель зарубіжної літератури ЗОШ №17

Семенюк О. О. Балада Йогана Вольфганга Гете «Вільшаний король» у світовому мистецтві. – Кам’янець-Подільський, 2016. – 30 с.

Даний

посібник

рекомендований

для

вчителів-філологів,

учнів.

Матеріали можуть бути використані як на уроках, так і в позаурочний час. Схвалено науково-методичною радою ЗОШ №17 (протокол №2 від 18.11.2016 р.)

Зміст

Вступ........................................................................................................................4 1.

Загальна характеристика жанру балади....................................................6

Історія створення балади “Вільшаний король”........................................8

Українські переклади балади Гете “Вільшаний король”.......................11

В. Жуковський — російський поет-перекладач творів Гете.................18

“Вільшаний король” в образотворчому мистецтві................................22

Музична балада Ф. Шуберта “Лісовий нар”..........................................24

Список використаних джерел...........................................................................28

Вступ Одним із найвищих досягнень життя і найбільшою його таємницею є природа. Вона завжди неповторна, прекрасна і загадкова. Немає більш досконалих створінь, ніж рослини, тварини, люди. Усе це — світ, який оточує нас з дитинства. Але чи знаємо ми його? Чи усвідомлюємо красу і чарівність природи? Яке наше місце в цьому дивовижному світі? Здавна люди схилялися перед явищами природи. Прагнучи розгадати їхню суть, вони замислювалися над своїми стосунками з природою. Ці роздуми наших пращурів знайшли відбиток у різних міфах, легендах, казках. Великий німецький літератор, мистецтвознавець та філософ Йоган Вольфганг Гете довго роздумував над тим, що таке природа. Він глибоко вивчав фольклор і захоплювався ідеєю пізнання чарівної сили природи. Своєрідним ключем до світосприйняття поета-мислителя є невеликий етюд 35- річного Гете під назвою “Природа”. “Природа! Ми нею оточені й охоплено непереможно, нам не вийти з неї, ні глибше в неї проникнути. Непрошено і несподівано вона захоплює нас у свій круговий танок і крутить нас, аж поки ми, знесилені не випадаємо з її рук... Ми живемо в ній, але чужі їй. Вона вічно говорить з нами і не видає своїх таємниць”, - говорить Й. В. Гете. Саме в баладі “Вільшаний король” Гете спробував доторкнутись до таємничої сили природи, наблизитись до її загадкової суті. Твір закінчується трагічно. Вітер, туман, ніч, вільха та верба символізують в баладі ворожі до людини сили, а діалог між батьком і сином роблять його напруженим, драматичним. Па жаль, людина не всесильнаі не може інколи допомогти своєму ближньому. Батько заспокоює сина, намагаючись дати прості й зрозумілі пояснення того, що його лякає. Дитина не може зрозуміти батька, її душа живе своїм власним

життям.

Твір

будить

прислуховуватись до своїх почуттів.

уяву

читача,

примушує

уважно

Балада Гете знайшла відгук у світовому мистецтві. її перекладали на різні мови світу, створювали музичні твори. Й. В. Гете був першим автором балади, в якій зміг передати могутність природи, переживання батька за дитину, вплив людини на природу. Wt' висновок, можна сказати, що в цьому творі автор розкриває своє розуміння природи і показує, що лише в гармонії з природою щастя людини.

1. Загальна характеристика жанру балади До найдавніших фольклорних жанрів належать народні балади, в яких ідеться про оповиті легендами видатні історичні події та героїчних захисників рідної землі, а також про надприродні сили, дивні перетворення, тощо. Балади зародилися у фольклорі народів європейських країн: спочатку — в Данії, пізніше — в Англії, Франції, Шотландії, Росії. Найстаріші з відомих зразків записані в Англії в ХІІІ столітті, але започатковано цей жанр ще у XII столітті. Термін “балада” походить від французького слова ballade, що означає танцювальна пісня. Провансальський трубадур Пон де Шантей вперше назвав цим словом любовну пісню, що супроводжує танець. Музика, пісня і танець художньо поєднувалися в найдавніших зразках цього жанру. Згодом балада відокремилася від танцю і набула того значення, яке збереглося за нею до наших днів. У різних країнах існувала своя традиція виконання балад: в одних їх співали хором, в інших - сольно, речитативом. Створювалися балади у віршованій формі. Більшість балад пов’язані з історичними подіями чи переказами, містять елементи фантастичного, таємничого. В основі сюжету балади, як правило, — надзвичайний випадок, драматична, іноді трагічна подія. Напруженість сюжету зумовлена протистоянням між людьми або між людиною та природою, людиною і фантастичними істотами. Увагу зосереджено не на самій дії, а на моральних якостях, таких як добро і зло, любов і ненависть, правда і брехня. У баладах діють відразу кілька героїв, які можуть бути однаково визначними. У цих творах також наявні герої, які нібито перебувають за лаштунками, присутні незримо, але до них звертаються інші персонажі. Балади традиційно складаються з кількох частин: експозиції, зав’язки, основної частини, кульмінації та розв’язки, які не є обов’язковими для кожного конкретного твору.

Літературна балада — своєрідне продовження жанру фольклорної балади. У ХШ - XVI століттях вона поширилася в Італії. У творчості італійського поета Данте Аліг’єрі балада остаточно втратила ознаки “танцювальної пісні”. Особливого розвитку жанр літературної балади зазнав у XV столітті у творчості Франсуа Війона. Поступово цей літературний жанр поширювався в різних країнах Європи. Під впливом народної поезії до жанру балади зверталися Роберт Бернс - в Англії, Йоганн Вольфганг Гете та Фридрих Шиллер - у Німеччині, Віктор Гюго - у Франції, Адам Міцкевич - у Польщі, Василь Жуковський та Олександр Пушкін - у Росії, Петро ГулакАртемовський і Тарас Шевченко - в Україні. Літературна балада за змістом і формою подібна до народної. В основі її сюжету також незвичайний випадок, драматична, іноді трагічна подія. Наявне і протистояння між людьми, людиною і природою, людиною і фантастичними істотами. Відрізняється літературна балада від народної тим, що розвиваючись, вона постійно збагачувалася новими темами й сюжетами, набувала національних ознак. Вона не тільки пробуджувала в читача зацікавленість історичним минулим, а й відкривала перед ним світ людських почуттів, змушувала замислитися над філософськими проблемами. На відміну від народної балади, в літературній звучить голос автора. Читач відчуває його ставлення до зображуваних подій і героїв.

2. Історія створення балади “Вільшаний король” Йоганн Вольфганг Гете — німецький поет, драматург, філософ, вчений. Він належить до найвизначніших митців європейської культури. Його твори увійшли до художньої спадщини не тільки німецького народу, а й усього людства. Гете написав декілька романів, п’єс, багато віршів, трагедію “Фауст”. Крім

того,

збиранням

він

постійно

німецького

займався

фольклору.

особливим захопленням поет ставився до народної балади, називаючи її “живим зародком” усієї поезії. Опираючись на фольклор, Гете написав ряд балад. З іншим німецьким поетом Ф. Шиллером вони довели цей жанр до класичної досконалості. Відомі такі

балади

ете,

як

“Рибалка”,

“Співець”,“Вільшаний король”.

Портрет Й. Гете

В основі кожної з балад поета — якась легенда, народне повір’я. Неповторна особливість полягає у тому, що авторська мова майже відсутня. Вона тільки пояснює читачеві зовнішні обставини дії. Джерелом написання балади Гете “Вільшаний король” стала датська народна легенда-пісня “Дочка короля ельфів”. Ось який у неї зміст. Дочка Лісового царя зустріла в нічному лісі Олуфа, який поспішав до нареченої. Її батько - ельф, тобто дух повітря, природи. Ельфи можуть жити на деревах, люблять танцювати й заворожувати людей. Вони бувають злі й добрі, в них свої королі, свої володіння, кордони яких не можна порушувати нікому. Дочка Лісового царя наслала на Олуфа смертельну хворобу. Він не доживає до весілля, наречена побачила його мертвим.

Німецький поет переробив зміст датської легенди у поетичній формі, обравши для цього жанр балади. Спочатку твір “Вільшаний король” був написаний Гете як вступна пісня п'єси “Рибалка”, однак згодом отримав самостійне значення. Erlkönig Wer reitet so spät durch Nacht und Wind? Es ist der Vater mit seinem Kind; Er hat den Knaben wohl in dem Arm, Er faßt ihn sicher, er halt ihn warm. "Mein Sohn, was birgst du so bang dein Gesicht?" "Siehst, Vater, du den Erlkönig nicht? Den Erlenkönig mit Krön' und Schweif?" "Mein Sohn, es ist ein Nebelstreif." "Du liebes Kind, komm, geh mit mir! Gar schöne Spiele spiel' ich mit dir; Manch bunte Blümen sind an dem Strand; Meine Mutter hat manch gulden Gewand." "Mein Vater, mein Vater, und hörest du nicht, Was Erlenkönig mir leise verspricht?" "Sei ruhig, bleib ruhig, mein Kind! In dürren Blättern säuselt der Wind." "Willst, feiner Knabe, du mit mir gehn? Meine Tochter sollen dich warten schon; Meine Tochter fuhren den nächtlichen Reihn Und wiegen und tanzen und singen dich ein." -

"Mein Vater, mein Vater, und siehst du nicht dort Erlkönigs Tochter am dustern Ort?" "Mein Sohn, mein Sohn, ich seh' es genau. Es scheinen die alten Weiden so grau." "Ich liebe dich, mich reizt deine schone Gestalt; Und bist du nicht willig, so brauch' ich Gewalt." "Mein Vater, mein Vater, jetzt faßt er mich an! Erlkönig hat mir ein Leids getan!" Dem Vater grauset's, er reitet geschwind, Er halt in den Armen das ächzende Kind, Erreicht den Hof mit Muh' und Not; In seinen Armen das Kind war tot. У баладі йдеться про те, як батько з малим хворим сином повертається додому через ліс. їм доводиться їхати вночі. Хлопчик дуже боїться, мабуть пам’ятає страшні народні оповідання, що лісовий король забирає дітей, які опинилися в лісі. Йому ввижається, що з’являється вільшаний король, який вступає в розмову з ним, пропонуючи залишитися у його володіннях. Хлопчик звертається до батька, хоче розповісти про свої відчуття. Батько намагається заспокоїти дитину, але на руках у нього син помирає.

3. Українські переклади балади Гете “Вільшаний король” Щоб донести зміст балади Гете “Вільшаний король” до читача, багато перекладачів намагались якомога повніше й точніше відтворити оригінал. Серед них були й українські поети, які жили у XX столітті (М. Рильський, Б. Ерінченко, П. Куліш). їхні переклади мають різноманітні назви. У більшості з них зустрічаються слова “вільшаний”, “вільховий”. Вони походять від слова “вільха”. Це дерево, що росте біля води, на вологому ґрунті. А в баладі вільха — це образ, в якому поєднується в одне ціле вода і земля. Отже, вільховий, або вільшаний, король — втілення самої природи. Він — володар усього, що є у всесвіті - води, землі, рослин, тварин і людства. Найбільш відповідає оригіналу та задуму Гете назва “Вільшаний король”, як це переклав М. Рильський - відомий український поет, публіцист, громадський діяч, академік Академії наук України. Близько шістдесяти років тривала діяльність М. Рильського в українській поезії, в якій він посів за значенням свого художнього внеску, одне з перших місць після Івана Франка і Лесі Українки. Як учений і критик він багато зробив для осмислення історії літератури та її сучасного досвіду; перу поета належать також праці з фольклористики, мистецтвознавства, мовознавства. Крім того, М. Рильський — неперевершений перекладач і теоретик перекладацької справи. За своє життя він переклав на українську мову понад двісті тисяч поетичних рядків. Також перекладав повісті, романи, п’єси. Поет здійснював переклади з російської - Пушкіна, Лєрмонтова, Некрасова, з польської - Міцкевича, Словацького, Тувіма, з французької - Буало, Корнеля, Мольєра, Вольтера, Гюго. Відомий і переклад М. Рильського балади Й. Гете “Вільшаний король”. Вільшаний король Хто пізно так мчить у час нічний? То їде батько, з ним син малий. Чогось боїться і мерзне син — Малого тулить і гріє він.

— Чому тремтиш ти, мій сину, щомить? — Король вільшаний он там стоїть! Він у короні, хвостатий пан! — То, сину, вранішній туман! «Любе дитя, до мене мерщій! Будемо гратись в оселі моїй, Квіти прекрасні знайду тобі я, У злото матуся одягне моя». —

Мій тату, мій тату, яке страшне!

Як надить вільшаний король мене! —

Годі, маля, заспокойся, маля!

То вітер колише в гаю гілля! «Хлопчику любий, іди ж до нас! Дочки мої у танку в цей час, Дочки мої тебе прийдуть стрічать, Вітати, співати, тебе колихать!» —

Мій тату, мій тату, туди подивись!

—

Он королівни вільшані зійшлись!

—

Не бійся, мій синку! Повір мені:

То верби сивіють в далині! «Мені, хлопче, люба краса твоя! З неволі чи з волі візьму тебе я!» —

Мій тату, мій тату, він нас догнав!

Ой, як болюче мене він обняв!

Батькові страшно, батько спішить, В руках його хлопчик бідний кричить; Насилу додому доїхав він, В руках уже мертвий лежав його син. Тільки Рильський зберіг назву німецького оригіналу “ErIkonig”, адже в перекладі українською die Erle - вільха, konig - король. На відміну від інших українських перекладачів Рильський вжив у романтичній баладі слово “хвіст” - “хвостатий пан”. Поет підкреслив сааме демонічність, “вільшаність” балади Гете. Адже “хвіст”, з німецької “швайф”, може означати не лише “шлейф”, а й “хвіст”, але не в собаки, а в лева, комети чи диявола. Пантелеймон Олександрович Куліш встиг проявити себе мало не в усіх сферах письменницької та гуманітарно-наукової діяльності. Про нього можна говорити як про поета і прозаїка, історика, мовознавця, культурно-освітнього діяча. Він є автором першої фонетичної абетки для української мови, що лежить в основі сучасного українського правопису. ГІ. Куліш відомий як автор першого україномовного історичного роману “Чорна рада”. Перекладацька діяльність П. Куліша була великим вкладом в українську літературу. Так, у 1897 році вийшла збірка його “Позичена кобза”. До неї увійшли твори світової культури: Ф. Шиллера, Г. Гейне, Дж. Байрона, Й. Гете, 13 п’єс Шекспіра. Заслуга П. Куліша в тому, що він намагався передати як зміст, так і форму творів зарубіжних класиків. Ця людина була першим перекладачем Біблії українською мовою. А баладу Гете П. Куліш назвав “Вільшаний цар”. Вільшаний цар Хто їде під вітер нічною добою? Синка на сідельці везе під полою. Коня острогами раз по раз торкає, Дитину до себе в тепло пригортає.

"Чого се ти, синку, очиці ховаєш?" "Вільшаний цар, тату, хіба не вбачаєш? В короні вітластій, кудлатий, патлатий, Сягає рукою, мов хоче піймати". "Коханий мій хлоню, ходімо зо мно, Гулятимем гарно-прегарно з тобою, Квітками в нас пишно лука процвітає, Парчею матуся мене зодягає". "Хіба твоє вухо, татуню не чує, Що цар той вільшаний зо мною жартує? " "Спокойся, дитино; нічого немає, Се вітер у листі сухім завиває!" "Вродливий мій хлоню! Ходімо зо мною, Царівни гуляти там будуть з тобою, З тобою гуляти, вночі танцювати, На вітті гойдати, коточка співати".

"Хіба ти не бачив, татуню, вільхівен, Танців і гойдання маленьких царівен?" "Я бачу, мій синку, в гаю на майдані Колишуться вільхи в густому тумані".

"Люблю тебе, хлоню, за личко принадне, Не хочеш по волі, - неволя притягне!" "Татуню, татуню! Мене він хапає! Вільшаний цар душу мою пориває!" Щомога став батько коня з ляку гнати, Маленька дитина - стогнати-конати, В домівці не радість його зустрічала, Дитина мовчала, дитина сконала. Він використовує героїв національних міфів, слова української народної мови (на відміну від Рильського): “вітласта”, “се”, “царівни-вільхівни”, “на вітті гойдати, коточка співати”, тощо. В перекладі Куліша хлопчик уявляв собі Лісового царя схожим на величезне дерево з довгими вітами, “В короні вітластій, кудлатий, патлатий, сягає рукою, мов хоче піймати”. Куліш впроваджує “сідельце’^ й “остроги”, яких в баладі Гете немає. Здається, що поет переносить дію балади з Німеччини в Україну. Також в перекладі Куліша багато пестливих форм іменників:

“синка”,

“сідельце”,

“матуся”,

“матусю”,

“личко”.

Часто

повторюється слово “хлоню”, що означає пестливу кличну форму слова “хлопче”. Борис Дмитрович Грінченко-український письменник, поет, вчений, публіцист, громадський діяч, автор славнозвісного “Словаря української мови”. Головним змістом і сенсом життя Грінченка булла боротьба за українську національну справу. Він обстоював поширення української мови в школі та в установах. Грінченко — автор близько 50 оповідань (“Чудова дівчина”, “Олеся”), повістей (“На розпутті”, “Серед темної ночі”), збірок поезій (“Під сільською стріхою”, “Під хмарним небом”). Історичній темі присвячені драми: “Серед

бурі”, “Степовий гість”, “Ясні зорі”. Йому належать цінні збірки народної творчості “Пісні та думи”, “Думи кобзарські”, “Веселий оповідач” та ін. Плідно працював Грінченко і в галузі народної освіти. Свої педагогічні погляди він виклав у працях: “Яка тепер народна школа в Україні” (1896), “Народні вчителі і вкраїнська школа” та ін. Грінченко боровся за навчання українських дітей

рідною

мовою, виступав за

чистоту

української

літературної мови. Створив ряд шкільних підручників, серед яких “Українська граматика”, “Рідне слово”. Уваги заслуговує активна діяльність Б. Д. Грінченка в галузі художнього перекладу - як популяризатора зарубіжної літератури на Україні. Він усвідомлював роль перекладу рідною мовою здобутків світового мистецтва. Задля національного відродження, знаючи кілька мов, Грінченко переклав українською твори Шиллера “Вільгельм Телль” і “Марія Стюарт”, цикл Гейне “Північне море”. У поезії Гете Грінченка захопила, крім “Наслідування античних форм”, балада “Вільшаний король”, яка в перекладі подана під назвою “Лісовий цар”. Лісовий цар Хто їде в негоду тим лісом густим? То батько, спізнившись, і хлопець із ним. Обнявши малого, в руках він держить, Його пригортає, його він пестить. – Чом личко сховав ти, мій синку малий? – Ой тату! Чи бачиш? - Он цар лісовий: У довгій киреї, в коропі... дивись! – То, синку, тумани навкруг простягайсь. "Мій хлопчику любий, до мене сюди На луки зелені ти гратись іди;

В моєї матусі є пишні квітки, Гаптовані злотом тобі сорочки". – Ой тату, він кличе на луки рясні, І квіти, і злото дає він мені. – Нема гам нічого, мій синочку. Цить! То вітер між листям сухим шелестить. "До мене, мій хлопче, в дібровах густих Дочок уродливих побачиш моїх, Вестимуть таночок і будуть співать, Співаючи, будуть тебе колихать". – Ой тату, мій тату, туди подивись: В танку королівни за руки взялись... – О ні, усе тихо у темряві там: То верби старії схилились гіллям. "Мене, хлопче, вабить урода твоя: Чи хочеш - не хочеш, візьму тебе я!" – Ой тату, вже близько!.. Він нас дожене! Він давить, він душить, він тягне мене!.. Наляканий батько не їде - летить... А хлопець нудьгує, а хлопець кричить. Добіг він додому і дивиться він: В руках уже мертвий лежить його син. Переклад Грінченка більш нейтральний, у нього вища емоційність. В цьому перекладі зустрічаються слова, які відтворюють український

національний колорит: “у довгій киреї”, “гаптовані сорочки”. А королівни дуже нагадують українських дівчат, що ведуть хоровод. Щоб створити тривожну картину, Грінченко використав епітет “густий”, багато дієслів, що вказують на рух та душевний стан героїв. Дуже вдало поет відтворює схвильовану мову дитини, що контрастує з розважливою, але перейнятою прихованою тривогою мовою батька: –

Чом личко сховав ти, мій синку малий?

– Ой тату! Чи бачиш? - Он цар лісовий: У довгій киреї, в короні ... дивись! – То, синку, тумани навкруг простягайсь. “Вільшаний король” Гете добре знав серце дитини, знав, чим його заманити, що запропонувати, і Б. Грінченко майстерно це відтворив: "До мене, мій хлопче, в дібровах густих Дочок уродливих побачиш моїх, Вестимуть таночок і будуть співать, Співаючи, будуть тебе колихать". В оригіналі фінальний чотиривірш відрізняється від усіх інших. Грінченко тримається ближче до психологічної атмосфери поезії Гете, гостріше відтворює передчуття трагічної розв’язки: Наляканий батько не їде - летить... А хлопець нудьгує, а хлопець кричить. Добіг він додому і дивиться він: В руках уже мертвий лежить його син. 4. В. Жуковський — російський поет-перекладач творів Гете Жуковський Василь Андрійович — російський поет, прозаїк і критик. Він є основоположником жанру балади в Росії. У 1810-20-і роки XVIII ст. Жуковський створив більшість своїх оригінальних і перекладних творів лірико-епічного жанру (балад), віршованих переказів народних казок, кращі зразки пейзажної лірики.

Значний вплив мав В. А. Жуковський на молодого О. Пушкіна, залишався одним з йог о найближчих друзів до трагічної загибелі поета. У 1837 р. поет мав низку зустрічей з видатними українськими культурними діячами під час тривалої подорожі по Україні. Помітну роль відіграв у житті Т. І”. Шевченка, внісши гроші, отримані за розіграш у лотереї свого портрета роботи К. Брюллова, на викуп поета з кріпацтва. Шевченко згадував про Жуковського у листах, повісті “Художник”, присвятив йому свою поему “Катерина”. Відомий В. А. Жуковський і як перекладач. Його вільний переклад міг змагатися і з оригіналом. Він перекладав Ф. Шиллера, Й. В. Гете, Дж. Байрона, Г. Бюргера та інших. Гете і Жуковський — сучасники. У 1821 році відбулася коротка зустріч німецького поета Гете та російського поета Жуковського. Великий німець дуже жалкував, що мав мало часу для спілкування. Між поетами розпочалось листування. Удруге вони зустрілися в 1827 році у Веймарі, куди приїхав Жуковський. Пізніше російський поет запише у своєму щоденнику: “Прогулка по саду Гёте, где он писал... Место, где сиживал он, Шиллер, другие поэты... речка Ильм”. В 1829 році Гете написав у своїй рецензії на двохтомний твір “Російська антологія”: “Я имел возможность ближе узнать человека, с которым давно сроднился, - господина Жуковского. Он почтил меня милыми стихами, и теперь я получил возможность полюбить и оценить его в более широких границах его творчества”. Від’їжджаючи додому, Василь Андрійович подарував Гете вірші, присвячені йому, а також перекладені німецькою мовою. Гете подарував йому свій твір “Марієнбадська елегія”. Обох художників слова об’єднувала любов до поезії. Жуковський перекладав твори Гете російською мовою. І хоча поет відступив від оригіналу при перекладі балади Гете “Вільшаний король”, однак його переклад по досконалості форми відразу ж був визнаний

зразковим. Це відмітила російська поетеса М. Цветаева: “... Лучше перевести “Лесного царя”, чем это сделал Жуковский, - нельзя. Пне должно пытаться. За столетием давности это уже не перевод, а подлинник. Это просто другой “Лесной царь” из хрестоматий и страшных детских снов”. Лесной царь Кто скачет, кто мчится под хладною мглой? Ездок запоздалый, с ним сын молодой. К отцу, весь издрогнув, малютка приник; Обняв, его держит и греет старик. "Дитя, что ко мне ты так робко прильнул?" – "Родимый, лесной царь в глаза мне сверкнул: Он в темной короне, с густой бородой". – "О нет, то белеет туман над водой". "Дитя, оглянися; младенец, ко мне; Веселого много в моей стороне: Цветы бирюзовы, жемчужны струи; Из золота слиты чертоги мои". "Родимый, лесной царь со мной говорит: Он золото, перлы и радость сулит". – "О нет, мой младенец, ослышался ты: То ветер, проснувшись, колыхнул листы". "Ко мне, мой младенец; в дуброве моей Узнаешь прекрасных моих дочерей: При месяце будут играть и летать, Играя, летая, тебя усыплять".

"Родимый, лесной царь созвал дочерей: Мне, вижу, кивают из темных ветвей". – "О нет, все спокойно в ночной глубине: То ветлы седые стоят в стороне". "Дитя, я пленился твоей красотой: Неволей иль волей, а будешь ты мой". "Родимый, лесной царь нас хочет догнать; Уж вот он: мне душно, мне тяжко дышать". Ездок оробелый не скачет, летит; Младенец тоскует, младенец кричит; Ездок погоняет, ездок доскакал... В руках его мертвый младенец лежал. У баладі Жуковського ми чуємо проникливий голос оповідача, якому жаль хворе дитя, то приймає гарячкове марення за дійсність. Поет не просто передає розмову батька із сином, він сам відчуває страх дитини і безсилля батька допомогти йому. Лісовий цар при цьому сприймається романтичним лиходієм, що спокушає безневинну душу. З кожною строфою наростає драматизм балади. Автор тримає в напрузі своїх читачів, які мимоволі задають собі питання: хто переможе в цьому єдиноборстві - дух чи людина? Емоційний і художній вплив твору настільки великий, що нам здається, ніби ми фізично відчуваємо і страждання дитини, його біль, жах і трепет перед лісовим царем. І несподіваний оригінальний кінець зовсім бентежить: де те добро і справедливість, які повинні тріумфувати? Аналізуючи баладу Жуковського, можна відмітити, що автор замість слова “вільха” вживає “ветла” — це різновид верби. Також він відтворив діалог між хлопчиком і батьком, використавши питально відповідну форму

коротеньких речень. Лише перша і остання строфи не мають діалогічних фігур — це оповідь третьої особи. Щоб підкреслити романтичний підтекст, Жуковський використовує тропи: “пленился красотой”, “цветы бирюзовые”, “из золота слиты чертоги”. 5. “Вільшаний король” в образотворчому мистецтві Балада Гете "Вільшаний король" знайшла відображення в творчості багатьох художників. Цей твір ілюстрували Бернард Неєр, Герман Плюдеман, Густав Неке, Людвіг Фердінанд Шнорр фон Карольсфельд, Альберт Стернер та ін. Людвіг Шнорр — німецький художник, графік романтичного напряму. З успіхом писав картини романтичного характеру: дві сцени з “Фауста” Гете, “Лорелея”, “Лісовий цар” Гете (“Вільшаний король”).

Німецьким історичним живописцем Карлом Пешелем написано багато релігійних картин, церковних образів, а також декілька творів не духовного характеру, наприклад, фрески в замку Дітерсбах, які зображують сцени з п'яти балад Й. В. Гете. В тому числі, з балади “Вільшаний король” (“Лісовий цар”).

Картини австралійського художника і графіка Моріца фон Швінда за мотивами німецьких епосів, казок, легенд, балад корустувалися успіхом і відрізнялись поетичністю. Він намалював ілюстрацію до балади Й. В. Гете “Лісовий цар” (“Вільшаний король”): скаче вершник, який міцно тулить до себе дитину, а їх доганяє Лісовий цар. На фоні лісової хащі зображений хоровод доньок Лісового царя.

Англійський художник Альберт Едвард Стернер ілюстрував ряд журналів, також твори Франсуа Коппе, Едгара Аллана По та Й. Гете “Вільшаний король”.

6. Музична балада Ф. Шуберта “Лісовий нар” У балади довге й цікаве музичне життя. У середні віки вона мала розповідний характер, оспівувала різні історичні події, лицарські подвиги й таке інше. В XIX столітті балада стала літературно-поетичним жанром. До неї звертались поети різних народів: Гейне, Гете, Міцкевич, Пушкін, Лєрмонтов. З часом до балади знову повернулась музика. Композитори Франц Шуберт, Михайло Глінка, Модест Мусоргський звернулись до літературних текстів балад. їхня музика — це голос серця, здатний зі всією повнотою розповісти про життя людини, її мрії, показати духовну силу і красу. Отже, балада — це п’єса для голосу з акомпанементом (іноді інструментальний твір). У баладі музика тісно пов’язана з сюжетним розвитком поетичного тексту.

Творчість

Гете

вплинула

на

діяльність його сучасника, композитора Франца

Шуберта.

Це

австрійський

композитор, який за своє коротке життя написав 600 сольних пісень на вірші Гете, Гейне, Мюллера, симфонічну та інструментальну

музику.

Він

започаткував новий жанр — ліричної інструментальної мініатюри (експромт, музичний момент, листок з альбому). Його

першими

батько,

наставниками

старший

брат

та

були регент

приходської церкви. Кілька років Шуберт давав уроки музики,

неодноразово

намагався

отримати постійну музичну освіту, але безуспішно. Не дивлячись на це, 18151816 роки відзначились феноменальною продуктивністю. Композиції 1819 та 1820 років відзначені значним прогресом музичної зрілості. Шуберт в цей період написав п’єси для фортепіано, опери. Відомі шедеври з’явилися в останні роки життя композитора: цикл пісень “Моя прекрасна млинарка”, “Угорський дивертисмент” для двох фортепіано й струнний квартет ля мінор. До циклу “Пісні на слова Вальтера Скотта” належить пісня, яка відкривається привітанням Ave Маria. У своїх творах Ф. Шуберт прагнув відтворювати відсутній у житті світлий ідеал, відображав тугу за ним, страждання людини в чужому й ворожому для неї суспільному середовищі. Щирість, задушевність музики Шуберта, властиві їй безпосередність визначалися й особистими якостями композитора. Його музика тісно пов’язана з народним мистецтвом Австрії, з побутовою музикою Відня; знайшов віддзеркалення в ній і фольклор угорців і слов’янських народів тодішньої Австрійської імперії. У музиці Шуберта на

чільному

місці

виступає

мелодія,

велике

значення

мають

колорит,

барвистість, що зумовили збагачення гармонії. У 1815 році сімнадцятирічний Франц Шуберт написав пісню “Лісовий цар” на слова Гете. На баладу німецького поета звертали увагу ряд композиторів, але тільки Шуберту вдалося створити твір, в якому музика і слово злиті воєдино.

Балада розпочинається великим фортепіанним вступом. Після нього йде вокальний та передмова, яка ведеться від особи розповідача і створює похмуро-фантастичний фон. Мелодія передає тривожні нічні події, переживання героїв. Вона дуже динамічна, вокальні можливості співу допомагають розкрити поведінку батька, сина, лісового царя. Також настрій тривоги створюється ритмом: чується біг коня, якого жене батько, щоб довезти швидше дитину додому; чується заспокійливий голос батька, який запевняє сина, що навкруги лише вітер і дерева, а не фантастичні істоти. Напруженим і хвилюючим є момент, коли лісовий король з’являється у мареннях хлопчика. Чужий, страшний, всесильний, він хоче забрати дитину до себе. Акомпанемент балади служить не тільки фоном для мелодії, а й створює тривожну картину нічних подій.

Отже, композитор розкриває зміст подій, що відбуваються в баладі завдяки

акомпанементу,

мелодії,

динамічним

відтінкам,

вокальним

можливостям співу, який виступає в різних ролях: розповідача, батька, сина, лісового царя.

Список використаних джерел 1. Аникст А. А. Творческий путь Гете. / А. А. Аникст. — М. : Худож. лит., 1986. – 543 с. 2. Афанасьев В. В. Жуковский / В. В. Афанасьев. — М. : Мол. гвардия, 1986. 3. Богдан Пастух. Борис Грінченко — безкомпромісний лицар націон. Ідеї. Луганськ : Книжковий світ, 2006. 4. Вильмонт Н. Гете : История его жизни и творчества. / Н. Вильмонт — М., 1959. 5. Гете И. В. Избранные произведения в 2 тт. - Г. 1. — М., 1985. - С. 51. 6. Гнідак О. Світогляд Пантелеймона Куліша // Дивослово. / О. Гнідак, Н. Осьмак — 1991. - №10. 7. Грінченко Борис. Лес, преславний гайдамака: Вірші, оповідання, легенди та казки / Упор. В. Шевчук. — Веселка, 1991. 8. Грінченко Борис. Твори : в 2-х т. — К. : Паукова думка, 1990. - Г. 1 : Поетичні твори. Оповідання. Повісті. — 640 с. 9. Грінченко Борис. Твори : в 2т. — К., 1963. - Т.1. Поезії. — 603 с. 10. Грінченко Б. Твори світової літератури / Б. Грінченко // Нова громада. - 1906. - № 12. - С. 86. 11. Електронна енциклопедія Вікіпедія. Франц Шуберт “Лісовий цар”. Режим доступу : http://en.wikipedia.ora/wiki/Der Ег1к%СЗ%В6. 11. Жуковский В. А. Собрание сочинений в 4-х томах. Гос. изд. художой литературы. – М., 1959. т. 2. – С. 125. 12. Заславський І. Я. Жуковський Василь Андрійович //Українська літературна енциклопедія. — Т. 2. / І. Я. Заславський — К., 1990. — С. 212— 213. 13. Ільєнко І. Жага. Труди і дні Максима Рильського : докум. життєпис / Іван Ільєнко. - К. : Дніпро, 1995. - 413 с. 14. Коптілов В. Першотвір і переклад / В. Коптілов. - К., 1972. - С. 121.

15. Куліш П. Твори : В 2 т. — К. : Дніпро, 1989. — 196 с. 16. Нахлік Є. Пантелеймон Куліш / Є. Нахлік // Історія української літератури XIX ст. : У 3 кн. — К. : Дніпро, 1989. — 210 с. 17. Новиченко Л. М. Поетичний світ Максима Рильського. У 2 кн. К., кн. 1 - 1980, кн. 2 – 1993. — 160 с. 18. Рильський М. Т. Вибрані твори : лірика та поеми / М. Т. Рильський ; вступ, ст. О.Дейча ; худож. В.Є.Перевальський. - К. : Дніпро, 1977. - 351 с. : іл., гіортр. - (Шкільна бібліотека). 19. Свасьян К. А. Иоганн Вольфганг Гете. / К. А. Свасьян - М. : Политиздат, 1989. – С. 69 - 70. 20. Українська літ-на енциклопедія : в 5 т. — К. : Логос, 1988. — С. 212, 213. 21. Цветаева М. Сочинения : в 2-х тт., т.2 / М. Цветаева — М. : Худ. Лит., 1984. — 244 с.