УПРАВЛІННЯ ОСВІТИ І НАУКИ КАМ’ЯНЕЦЬ-ПОДІЛЬСЬКОЇ МІСЬКОЇ РАДИ ЗАГАЛЬНООСВІТНЬОЇ ШКОЛИ №17 І-ІІІ СТУПЕНІВ
Довбня Світлана Валентинівна
МАНДРУЄМО КАМ’ЯНЕЧЧИНОЮ
посібник
2016
Рецензенти: Бурденюк Н.М.
Блінчук Н.В.
вчитель вищої кваліфікаційної категорії, учитель-методист Кам’янець-Подільської ЗОШ№17 І-ІІІ ступенів
вчитель вищої кваліфікаційної категорії, учитель-методист Кам’янець-Подільської ЗОШ №17 І-ІІІ ступенів
Довбня С.В. Мандруємо Кам’янеччиною / С.В.Довбня – Кам’янецьПодільський, 2016. – 32 c.
Посібник «Мандруємо Кам’янеччиною» запрошує у подорож теренами Кам’янець-Подільського району, давнім і мальовничим куточком Хмельниччини.
Схвалено науково-методичною радою Кам’янець-Подільської ЗОШ №17 І-ІІІ ступенів (Протокол №2 від 18.11.2016 р.)
2
ЗМІСТ
ЛЕГЕНДА ЯК ДНІСТЕР ДНІ СТЕР .................... 5 БАКОТА.......................................................... 8 ЧОРНОКОЗИНЦІ............................................. 13 ПЕЧЕРА "АТЛАНТИДА".................................... 15 ЖВАНЕЦЬ....................................................... 17 БРАГА............................................................. 20 ПОДІЛЬСЬКІ ТОВТРИ...................................... 23 СОКІЛ……………………………………………..…......... 28 УНІКАЛЬНА «ЧАПЛЯ» …………………………………. 30 СОВИЙ ЯР …………………………………………………… 35 СТАРА УШИЦЯ ……………………………………………. 37 ПАНІВЦІ …………………………………………………….. 40 РИХТА ………………………………………………………… 45 КИТАЙГОРОД ……………………………………………… 48 ПІСЛЯМОВА................................................... 50 СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ ………… 51
3
На стежині сонце я зустрів, Привітав його і запитав: - Всі народи бачив ти з висот, Всі долини і гірські шпилі. Де ж найбільший на землі народ? Де найкраще місце на землі? Сонце усміхнулося здаля: - Правда, все я бачу з висоти, Всі народи рівні, а земля Там найкраща, де вродився ти! Виростай, дитино, й пам'ятай: Батьківщина – то найкращий край!
4
ЛЕГЕНДА ЯК ДНІСТЕР ДНІ СТЕР
Серед подністровців (людей, які живуть на березі Дністра) усюди широко знана красномовна легенда про походження назви цієї річки. Давня легенда мрійлива і гарна, вона будить у людях радість життя. Хай звучить дана народна розповідь і у цій нашій збірці.
Вийдіть якось рано вранці літом на берег Дністра і погляньте на красу навколишнього світу. Які ніжні кольори природи! У ранішньому сяйві хвилі Дністрові могутні і чисті, зеленіють широкі лани та поля. Ще не беріть в око сучасні будинки, а уявіть, який був цей край, коли прадавні племена жили в цих краях, ловили рибу та річкових птахів, збирали зерно, а в лісах навколо було багато дичини: зайці, олені, ведмеді, кози, кабани, дики рослини - всього коло Дністра багато було, пишно родили дерева. Вільні були люди від дріб'язкових самолюбних бажань, не руйнували, а обожнювали природу, брали від неї не 5
надлишок розкоші, а необхідне для свого життя. У єдності з природою протікали дні й ночі. Але захотіли люди рахувати час, та не знали вони ще письма. І придумав один розумник на пісковому березі патичками малювати рисочки, щоб побачити згодом: чи багато днів пройшло вже, чи ні. Ось почали так робити, але тільки що зазначать рисочками на піскові час, а річка хвилею кожний раз ці рисочки змиває. Вперто малювали рисочки люди, і вперто річка ховала ці рисочки знову у пісок. І зрозумів швидше інших людей той самий розумник, і пояснив всім, що це річка показує людям: не треба рахувати час, коли навколо така краса - треба просто жити, скільки відведено кожному життя і радіти життю. Отак Дністер дні стер. Отак річку люди з тої пори і назвали. І нам, вже давно письменним, цю мудрість Дністра треба пам'ятати завжди. Могутня річка Дністер, яку ще римляни і греки називали Тірас і Дінастріс, що у перекладі на українську мову значить: «швидка вода». Отаке і життя швидке, тож треба ним насолоджуватись, а не оглядатись назад, сумуючи, скільки часу життя вже згаяли. Треба прагнути вперед, до великих справ, як ця річка. Бо всі річки біжать у велике озеро чи море. Найвідомішим туристичним напрямком вважають Староушицький (східний). Гряда високих 65-метрових Товтр, залишків єдиного у світі рифового, складеного мембранопористими та черепашковими вапняками бар'єру древнього міоценового моря та Дністровський каньйон обумовлюють м'який помірно-континентальний клімат. Зачаровує красою широке плесо Бакотської затоки, що має статус водного угіддя міжнародного значення. У глибоких чистих водах панує царство сомів та коропів, судаків та щук, котрі ліниво спостерігають за дельтапланеристами, що пливуть у бездонному блакитному небі. 6
Кам'янець-Подільський район розташований у південнозахідній частині Хмельницької області і є одним з найбільших в Україні. Його протяжність зі сходу на захід - близько 100 км, площа - 1,54 тис.км.кв. У північній частині район окреслений унікальними Подільськими Товтрами, з півдня - в межах середньої течії р.Дністер з лівобережними притоками. В районі нараховується 121 село та одне селище міського типу Стара Ушиця. Кожне з них має свою цікаву історію та вирізняється унікальними ландшафтами, пам'ятками археології, культури та архітектури. На лівому березі Дністра, у сиву давнину, знаходилось давньоруське місто Бакота - столиця Дністрянського Пониззя XII - ХШ ст.
7
БАКОТА
У Бакоті був сформований східно-слов'янський язичницький центр, на місці якого в кінці XI на початку XII ст. виник давньоруський християнський скельний печерний монастир, що відігравав чималу роль у поширені і перемозі християнської релігії у Середньому Подністров'ї. Залишки монастиря ( печери, ніші у стінах, гробниці у скельній підлозі) та три цілющих джерела збереглись і до нині. Бакота у перекладі з давньоруської мови означає бажане, прекрасне місце. Знаходиться воно на території Національного природного парку «Подільські Товтри». Це — стародавня столиця «Русі Дольної» — так називали у XIII–XIV ст. територію між Дністром і Південним Бугом, яка у XIII ст. входила до складу Галицько-Волинського князівства. Галицько-Волинський літопис відзначає, що в епоху Київської Русі Бакота була важливим торговим портом на Дністрі. Вперше досліджувати Бакотський монастир почав у 1884 році відомий археолог професор Київського університету В. Антонович. Тут було відкрито курганне жіноче поховання і печеру в глибині гори. Експедиція В. Б. Антоновича виявила на вершині Білої гори підземний хід, який заглиблювався в скелю, як гвинтові сходи. На дні ходу було виявлено дві невеликі келії. Скельний печерний монастир був зруйнований, очевидно, під час татарської навали, а пізніше повністю похований під великим обвалом, який зійшов з верхньої частини схилу гори. Частина скельного монастиря з Михайлівською церквою збереглися на південно-західному схилі Білої гори. Печерний 8
скельний монастир проіснував до 30-х років XV ст. коли остаточно був поруйнований. Занепад монастиря дослідники пов'язують з подіями польсько-литовської війни за Поділля 1431–1434рр.
Сучасний майданчик монастиря має розмір 40×10 м; печери заглиблені в товщу гори ще на 7-9 м; загальна площа пам'ятки близько 760 м². Старовинний напис на стіні вказує посвяту монастиря архангелу Михаїлу і називає ім'я засновника і першого ігумена — Григорій. Бакотський Михайлівський монастир функціонував протягом 300 років з середини ХІІ до середини XV ст. Це найбільший і найкраще збережений серед усіх печерних монастирів Подністров'я, яких нараховують до двадцяти. Бакотський монастир — найдавніша пам'ятка культових підземних споруд і поширення православ'я на Поділлі.
9
Познайомитись з історією краю туристи можуть у Чабанівському музеї, а найбільш цікавих - Грушківський народний театр запрошує на вистави за творами українських класиків. Китайгородський напрямок славиться світовим еталонним розрізом силурійських порід - "Китайгородським відшаруванням", пам'яткою природи загальнодержавного значення, старовинним костелом Діви Марії та залишками папського палацу.
10
Далі, по маршруту, на крутій дністровій кручі, Субічський скельний монастир, відомий ще з XVI ст., заснований неподалік одно-іменного мальовничого села. Поблизу села Демшин, над устям річки Тернава та лівому березі річки Дністер, розкинувся ботанічний заказник загальнодержавного значення "Чапля". Милують око мальовничі гроти та розщелини заказника. Далі дорога проходить повз відомі пам'ятки природи. До загальнодержавних ландшафтних заказників на території району відноситься "Княжпільська лісова дача" між річками Тернава та Гниловодка. На берегах Студениці, неподалік від сіл Вихватнівці і Крушанівка, розкинувся природний заказник "Совий Яр" площею 827 га. Знаменитий "Смортрицький каньйон", в глибині якого тече р.Смотрич, вигинається величезною петлею і утворює острів, на якому розташована древня частина м. Кам'янцяПодільського – Старе місто.
Над прямовисними скелями гордовито височіє Стара Фортеця, котру старовинний замковий міст з'єднує з Старим 11
містом. Нижче по течії р. Смотрич, у с. Панівці, на крутому березі височіє Панівецький замок, залишки маєтку Яна Потоцького. Західний напрямок Кам'янеччини відомий архітектурними та геологічними пам'ятками. Це башти замкового комплексу Гумецьких у с. Рихта та залишки замкового комплексу літньої резиденції єпископів у с. Чорнокозинці, руїни костела Cв. Йосипа та брама замку.
12
ЧОРНОКОЗИНЦІ Чорнокозинці – це невелике село, що розкинулося на лівому березі Збруча в межах Кам'янець - Подільського району Хмельницької області. Відоме воно з ХV ст., а до ХVІІІ ст. було літньою резиденцією кам'янецьких біскупів. В 1578 р. Чорнокозинці,тоді ще, як місто, отримало Магдебурзьке право. Але протягом століть місто славилось не цією історією, а своїм замком. Чорнокозинецький або Чорноко- зинський замок – один з найдавніших замків Поділля. Він входить до 100 чудесних замків, палаців та фортець України. В наш час він перебуває в руїнах, однак раніше він відігравав важливу роль в цьому регіоні. Збудували його на межі ХІV–ХV ст. Хто це зробив – невідомо, можливо, Коріатовичі. Загалом про цю споруду дуже мало свідчень. Вже з середини ХV і по кінець ХVІІІ ст. твердиня належала Кам’янецькому католицькому єпископату. Її не раз здобували та руйнували вороги: 1516 р. – татари, 1573 р. –
13
знову татари, 1674 р. – турки. У ХVІІІ ст. в цьому місті кам’янецький єпископ Рупневський закладає свій палац. У 1795 р. імператриця Російської імперії Катерина ІІ конфісковує замок на користь казни та дарує його Катерині Скавронській, племінниці князя Потьомкіна. В 1815 р. замок купляють Сарнецькі, які мешкають тут ( а точніше в колишньому єпископському палаці) аж до 1917 р.. Єпископський палац до наших часів не зберігся. Чорнокозинський замок, що будувався з мармурового каміння, мав два дитинці: давній та новий, які розділяла велика брама Сама твердиня мала чотирикутну форму з довжиною стін над каньйоном бл. 80 м., з південної сторони – 65 м, з північної – 50 м. Крім цього замок мав 4 вежі та оточувався ровом. До наших днів дійшли південно-західна кругла башта та залишки двоповерхового єпископського палацу ХVІІІ ст.(в ньому ж підземні каземати). Поблизу замку розташовані руїни єпископського костьолу Св. Йосипа Обручника, закладеного в 1608 р. В 1896 р. його пересвятили в православну церкву. Однак за радянських часів храм запустів, що і призвело до його руйнації.
14
ПЕЧЕРА «АТЛАНТИДА» Біля села Завалля розташована геологічна пам'ятка, одна з найкрасивіших карстових печер - " Атлантида", що має три поверхи з довжиною лабіринтів біля 3 км.. середньою висотою - 5,5 м. Сталактити та сталагніти утворюють неперевершені композиції. «Атлантида» – карстова печера, що знаходиться на схилі долини р. Збруч, біля с. Заваллля Кам’янець-Подільського району Хмельницької області. Довжина її – 2525 м, площа – 4440 м², а об’єм – 11360 м³. Ця печера почала формуватися наприкінці неогенового періоду в умовах, коли долини р. Збруч ще не існувало, а долина р. Дністер перебувала у зачатковому стані та мала вигляд широкої рівнини. Згідно легенди, колись у верхній частині схилу була церква. Раптово вона «завалилась» під землю в провал, після чого село стали називати Заваллям. В 50-х рр. ХХ ст. на схилах долини булло закладено кар’єр з видобутку гіпсу. Але незабаром він припинив працювати, тому що на 18метровій товщі гіпсу помітили багато пустот, які тривалий час не привертали до себе жодної уваги. В 1968 р. київські спелеологи під орудою В.Я. Рогожнікова дослідили ці пустоти, за однією з яких знаходилась невелика печера, що закінчувалася отворами, які позамивало глиною. ». Вже перше знайомство з цією пам’яткою природи засвідчило її красу та унікальність. Атлантида – це єдина печера на Поділлі, яка має чітко виражену триповерхову структуру. Перший поверх(нижній) – високі та широкі галереї, другий – дещо вузькі порожнини від 1 до 1,5 м, третій – двоє невеликих ходів висотою в 5 м. Є своєрідний «четвертий поверх» – «Замок 15
сніжної королеви», але його розміри малуваті, тому його не виділяють як окремий. Перетин галерей першого та другого поверхів – великі зали висотою до 12 м. На сьогодні і досі існує багато нерозвіданих та засипаних печер, які, можливо, чекають на свого відкривача. Ця унікальна печерна система характеризується чіткими формами залів та ходів, масовістю та різноманіттям різнокольорових гіпсових кристалів та ін. Пізнавальні екскурсії тепер готові чекати своїх відвідувачів.
Але треба заздалегідь про це все домовитись. Не поодинокі були випадки, коли відвідувачів без узгодження з екскурсоводами печери, повинні були їхати ні з чим. Про дорогу краще також поговорити з гідами, оскільки доїхати туди буває, інколи, важкувато. Ну і звісно не треба забувати про власне здоров’я (фізичні загрузки в печерах є звичним явищем), інструктаж з техніки безпеки, комбінезони, змінне взуття та налобні ліхтарики.
16
ЖВАНЕЦЬ
Вигинаючись між мальовничими берегами несе р. Збруч свої води до Дністра. Старовинний Жванець відомий фортифікаційними спорудами: залишками башт Жванецького замку та дотами "Лінії Сталіна", пам'ятками козацької доби та старовинним костелом XVIII ст. Село Жванець (Кам’янець-Подільський р-н, Хмельницька обл.) лежить в неймовірно гарному місці при впадінні до Дністра річки Жванчик. Так, де Жванчик своїми закрутами утворює високий мис, стоять мальовничі залишки старого замку. Жванець вперше згадується у 1431 році. Тоді польський король Ягайло подарував його за військові заслуги якомусь Свичку з Ленчина. Перші муровані фортифікації з’явилися тут у XV столітті, коли Жванець отримав у власність кам’янецький біскуп Федір Бучацький, а пізніше – Федір Язловецький. Після його смерті у його брат Михайло Язловецький, який володів поселенням з
17
1450 року, продовжив будувати укріплення, в результаті чого в останній треті XV століття на високому мисі Жванчика сформувався п’яти-баштовий замок. Першої перебудови (а фактично, модернізації) він зазнав вже у наступному столітті при нових власниках Срочинських. Наприкінці XVI століття Жванець отримує у власність кам'янецький староста і генерал Подільських земель Валентій - Олександр Калиновський. Він реконструює укріплення з орієнтацію на нові досягнення військового мистецтва. Під час Хотинської війни 1621 року замок був трохи поруйнований. Після цього його відновлює Станіслав Лянцкоронський, у власність якого Жванець потрапив у 1626 році. У 1646 році король Владислав IV надає Жванцю герб та Магдебурзьке право із дозволом на проведення 4 ярмарків на рік i базарів по понеділках. У 1653 році замок руйнується під час запеклих боїв козаків Богдана Хмельницького із військами польського короля Яна Казимира. Саме з Жванця наступного року Хмельницький вирішить до Переяслава на зустріч з боярином Бутурліном, і вирішить долю України на найближчі три століття… У 1672 році Жванець без бою здали туркам. Під владою Османської Порти поселення перебуває до 1699 року, коли між Польщею і Туреччиною було складено Карловицький мир. За 27 років турецького панування Жванець двічі відбивався у турків військом короля Яна Собєського, але втримати його не вдалося З 1699 року Жванець – знов власність магнатів Лянцкоронських, які перебудовують замок під житло. Фортеця і містечко дуже постраждали під час хазяйнування у Жванці. 1769 році Барських конфедератів. Замок було зруйновано, а навколишні будинки – спалено. Після другого поділу Польщі у 1793 році Жванець 18
відходить до Російської імперії, але вже на початку наступного століття з розвитком артилерії замок втрачає оборонне значення і занепадає. Тоді власниками замку були Скоповські, пізніше – Йордани, а з 1830 року – Комари. У 1844 році замок викупив російський уряд, маючи плани побудови на цьому стратегічному місці потужної фортеці. Але плани залишилися нереалізованими, і з тих пір замок продовжує занепадати. Останні роки Жванець помітно облагородили. На протилежному боці Жванчика влаштували оглядовий майданчик з альтанкою.
19
БРАГА
З околиць с.Брага відкривається неперевершена панорама Хотинської фортеці. Якщо їхати з Кам'янця до Хотина, то у вже в знайомому нам Жванці поруч з вірменським костелом Діви Марії буде поворот ліворуч з вказівником «Гринчук-12». Повертаємо. Наприкінці села основна дорога уходить трохи праворуч, нам же треба прямо. Відразу ж попереджаю, що дорога буде нелегкою: стара бруківка так трусить автомобіль, що більше, ніж на першій передачі, їхати не виходить. Бруківка поступово спускається до низу повз старий польський цвинтар, і незабаром перед мандрівником відкривається вид, який відразу ж приголомшує! Хотинська фортеця у свій своїй красі з протилежного, подільського, берегу – саме за цим і їдуть у Брагу. Але видом фортеці село не обмежується. Перед тим, як оглянути визначні пам’ятки села, ненадовго зазирнемо в минуле.
20
Отже, в документах Брага вперше з’являється у середині XVI століття, як власність Ластовецьких. У 1575 році село належало воєводі руському Юрію Язловецькому, і перебувало в заставі у каштеляна галицького Юрія Струся і його брата Якова, у власність яких воно й перейшло пізніше. Після поділу маєтків Юрія Струся Брага дісталася його донці Олені. За декілька років тут збиралися польські і молдавські посли для укладання договору між двома державами. Подальша історія Браги безпосередньо пов’язана з історією сусіднього Жванця. Під час Хотинської війни 1621 року в селі було зведено міст, за допомогою якого переплавлялися на той берег королевич Владислав разом із гетьманом Яном Ходкевичем. З 1699 року Брага разом із Жванцем – власність Лянцкоронських. В останніх Брагу унаслідували Скоповські, а пізніше вона належала Іорданам та Комарям. Близько 1843 році село у Комарів викупив якійсь Ремер, донька якого вийшла заміж за поміщика Гижицького. У власності Гижицьких Брага перебувала до початку ХХ століття.
21
На початку села ліворуч від дороги побачило скромну браму. За нею – старий польський цвинтар, який більше нагадує густий ліс. На цвинтарі – багато давніх поховань, серед яких виділяються декілька оригінальних надгробних пам’ятників. За словами старої бабусі, яка охороняє цвинтар з вилами в руках, кладовище має триста років, а могила, над якою стоїть найвищій пам’ятник – це «поховання ксьондза». За цвинтарем починається відкрита місцевість.
Хотинська фортеця, як на долоні. Тут – найкращий вид на твердиню. Можна проїхати далі уздовж Дністра. Там можна знайти інші ракурси для фотографування фортеці. На колишніх державних кордонах стоїть дозором легендарний півень (поблизу с. Ісаківці).
22
ПОДІЛЬСЬКІ ТОВТРИ Подорожуючи до Кам'янеччини з півночі залізницею, з вікон потяга можна милуватись неповторними гостроверхими пагорбами ("Чотири кавалери"), що розташовані у ботанічному заказнику "Товтра Вербецька", біля с.Вербка.
«Подільська Швейцарія» – так називають казкову країну мальовничих степів, порослих медоносним зіллям та столітніми лісами, живописний куточок України – Подільські Товтри. Історія створення Приблизно 20–25 мільйонів років тому тут хлюпалися води Сарматського моря, фауна та флора якого були напрочуд багатими. Протягом років гігантські колонії коралів, водорості, молюски та інші організми відмирали, а їх рештки разом з частинками гірських порід поступово відкладалися, утворюючи величезний коралово-рифовий бар’єр. Море поступово відійшло в результаті утворення 23
сучасних Карпатських гір, і залишило після себе довгу гряду вапнякових гір, яку сьогодні називають Подільськими Товтрами. З давніх-давен територію Товтр населяли первісні люди. Тут вони добували кремній, з якого виготовляли свої знаряддя праці. І сьогодні археологи знаходять поселення епохи трипільської культури. Так в урочищах Домків яр та Трусків яр були знайдені кам’яні сокири. Також знайдені рештки кераміки черняхівської культури (2–5 ст. н.е.). Цінна знахідка – намистина зуба, який носив вождь племені як амулет. Природа Подільських Товтр У народі це місце називають просто «Медобори». Так полюбляють казати місцеві жителі, адже цей край – багате джерело медоносних фруктових рослин, полуниці, глоду, малини, шипшини, ожини. Повітря просто напоєне цими п’янкими пахощами різнотрав’я: тут і материнка разом з конвалією, стародуб, чебрець, горицвіт, алтей, сонцецвіт, спірея, звіробій, рокитник. Це справжня скарбниця для травників, які збирають цілющі рослини і за рецептами готують різні настойки, що мають лікувальну дію, або просто додають у чай. Значна частина Подільських Товтр вкрита грабово-дубовими лісами. Чого тут тільки немає: і береза, клен, ясен, і липа, ільм, берест, в’яз.
24
Підлісок представлений калиною, дереном, глодом, тереном, ліщиною, бруслиною та шипшиною. На узліссях росте багато яблунь, черешень, груш – родять вони соковиті солодкі плоди, скуштувавши які, отримаєте справжню насолоду. Щоб побачити цей дивовижний світ природи зі скелястої височини, не треба бути скелелазом, адже пагорби невисокі, лагідні. Ці гори ідеально пристосовані для тих, хто не хоче витрачати безліч годин на виснажливі підйоми. Цікаві легенди Багатий цей край і на легенди, одна з яких розповідає про диво, дароване мешканцям сіл Нігин і Черче. Під час набігу татар люди сховались в печері біля Нігинського перевалу. Протягом кількох тижнів стінами печери текла не вода, а молоко, яке годувало мешканців та давало їм сили. Також жителі села Івахнівці кажуть, що вода з джерела у їхньому селі цілюща, адже колись там ступила нога Богоматері. Ландшафтний заказник "Кармалюкова гора" поблизу с.Привороття Друге познайомить не тільки з місцевою флорою, а й дозволить торкнутись історії рідного краю. На вершині гори збереглась печера, де за старовинними подільськими легендами переховувався легендарний Устим Кармалюк.
25
Прямуючи дністровським водо-сховищем на південь варто зупинитись і розважитись у с. Устя. До послуг туристів катамарани і водні лижі , човни і катера, кораблі малого флоту і паром. Зупинитись можна у місцевій базі відпочинку, або у садибах сільського зеленого туризму сусіднього с. Велика Слобода. "Дністровська Рів'єра" — незабутній відпочинок на Дністрі
Для тих, хто бажає провести вихідні чи свята на природі, активно відпочити — з комфортом та задоволенням, пропонуємо звернути увагу на готельно-ресторанний комплекс "Дністровська Рів'єра". Даний комплекс, розташований на березі Дністра, пропонує для гостей комфортабельні готельні номери та якісне обслуговування. Раціон харчування містить в собі блюда з української та європейської кухні, в комплексі передбачено зал для проведення урочистих подій, літня площадка. Готельно-ресторанний комплекс "Дністровська Рів'єра" пропонує гостям послуги власного теплоходу та відвідати екскурсію Дністром. В маршрутах екскурсій є такі 26
місця на Дністрі, як Бакотський монастир, Хотинська фортеця. Теплохід також розрахований на прийом гостей для проведення урочистостей та свят.
Для відпочинку та здоров'я в комплексі передбачено: водні атракціони, більярд, настільний теніс, пляж. До послуг гостей — фінська сауна та турецька баня. Беріг річки та мальовничі панорами Дністра додадуть задоволення відпочинку, зробивши його незабутнім. 27
СОКІЛ
Село, розташоване на лівому березі Дністра, за 10 км від дороги Кам'янець-Подільський – Чернівці. Відстань до Кам'янець-Подільського 22 км. У селі є середня школа, клуб, бібліотека, дільнична лікарня, аптека. Вперше згадується в історичних документах 1406 року. В районі села виявлено кілька стоянок середнього (10040 тис. років тому) і пізнього (40-13 тис. років тому) палеоліту, залишки поселень трипільської культури, скіфських та давньоруських часів. В селі дуже гарний пляж, що утворився завдяки кар'єру, тому дно річки і берег вкритий піском. Глибина річки дуже маленька, у воді можна бігати та лежати на животі, лише за 15-20 метрів від берега починається глибина. В селі є платний пляж, обладнаний місцями для відпочинку, смітники, столики, місця для приготування шашликів.
28
Попит на зелений відпочинок усе більше зростає, стомлені від міської суєти городяни бажають: тиші, чистого повітря, тепла та щедрості сільської родини. Вас приймуть як найдорожчу людину в селі Сокіл Кам'янець- Подільського району. На Кам'янеччині знайдені сліди стоянок та поселень часів палеоліту, неоліту, трипільської та черняхівської культури, доби бронзи та залізного віку. Скіфські кургани, кургани - святилища, Троянові вали - не залишать байдужими любителів археології. На території Кам'янеччини знаходиться 170 пам'яток історії та культури. Народними майстрами району відроджується мистецтво художньої вишивки, вишивки соломкою, різьби по дереву, гончарство, плетіння з лози.
29
УНІКАЛЬНА «ЧАПЛЯ»
Природа довгенько вишукувала візерунки ландшафту, аби своє казкове творіння подарувати жителям Поділля. Мова піде про унікальний ландшафтно-ботанічний заказник загальнодержавного значення «Чапля», силует якого нагадує граціозного птаха. «Чапля» перебуває в обіймах чотирьох сіл Врублівців, Китайгорода, Демшина та Субічі. Із заходу її омиває Тернава, а з півдня - Дністер. Це унікальний наочний приклад нероздільної екологічної системи, де поєдналися ліс, фрагменти степових ділянок і вода. Урочище займає крутосхили та яри, його найближчим сусідом є геологічна пам’ятка природи загальнодержавного значення «Китайгородське відкрите геологічне відслонення». Це природна вишиванка землі, де так влучно поріднилися смарагдова скатертина степового буйноцвіту та гордовитого лісового масиву. Можливо, цим і пояснюється, що «Чапля» привертає до себе увагу різних фахівців-дослідників: геологів, географів, археологів, ґрунтознавців, ботаніків, зоологів, краєзнавців, майстрів пензля та художнього слова. Коли його відвідували фахівці НАНУ чи її наукових установ, то ніяковіли від захоплення його красою. За фактичним розмаїттям «Чапля» - ботанічний сад під відкритим небом. Цим і пояснюється, що заказник став тією лабораторією природи, від якої дослідники черпають цікаву інформацію. Адже природа - то найкращий вчитель. Хіба не загадково, 30
як на скалистих урвищах можуть так рости дерева?. Це природний розсадник цінних реліктів - береки, дуба скельного, клокички перистої та ін. Очевидно, що ні дослідники, ні природолюби, ні громадськість та мешканці прилеглих сіл не могли залишатися байдужими до такого скарбу природи, яким є урочище «Чапля». ... Ще де-не-де сніг лежить, дзвінкі струмочки талих вод швидко збігають у р.Тернава, а на відкритому південнозахідному схилі заказника від сну пробуджується келихоподібні, схожі на кошенят квіти сон-трави великої. Наш зір ловить популяції двох видів - сону великого та лучного. Обидвоє занесені до Червоної книги України. Заказник «Чапля» – незвичайний природний ботанічний город. У ньому на диво уціліло ще понад 30 видів реліктових, ендемічних, субендемічних та на межі ареалу рослин.
До 20 видів опинилося на сумних сторінках Червоної книги України, окремі з них - навіть на сторінках книг європейських конвенцій (сон-трава велика, зіновать біла). 31
Під лісовим наметом у своєму ніжно-парцеляновому вбранні квітка надії – підсніжник білосніжний упереміж із синьоокою печіночницею звичайною. Оглядовою стежиною крокуємо вглиб лісу і знову в захопленні від блакиті проліски дволистої. На самісінькій вершині степу відблискують голівки красеня горицвіту весняного. Рослина легендарна. Завершує карнавал цвіту весни конвалія травнева. У літку тут очей не відірвати від буйноцвіту степових галявин. Першою красунею возвеличує ліс розкішна гостя – лілія лісова. Над водним джерельцем, що витікало з-під вапнякових глиб, покритих мохами, злегка погойдується ніжно-зелена рідкісна папороть – аспленій волосовидний. На зігрітій променями сонця лісовій галявині буяє цвіт квітів аконіту, яких у «Чаплі» аж три види росте - Бессера, кущистий та гість із Молдови – аконіт молдавський, дуже рідкісний. На відкритих ділянках своїм погойдуванням манить ніжно-тендітна анемона лісова. Не лише трави, але й дерева, кущі вбираються в літні смарагдові килими. На виходах вапняків красується рідкісна, реліктова клокичка периста. Рослина декоративна, з оригінальним квітами та плодами, цінна для науки та прикладного озеленення, релікт пліоценового періоду. Рідко зустрічається в Україні. Заказник «Чапля» – єдина місцина в області, де рослина утворює алею своїх заростей. З північної сторони прямовисних вапняків росте ще один релікт – листовик сколопендровий – чудова декоративна папороть для затінених місць. У розпалі літа розгойдуються й манять до себе шовкові коси степових ділянок ковили волосистої. У лісі в цей час зустрічаєшся з оригінальними квітами з родини орхідних – булатка 32
великоквіткова, коручка морозниковидна, гніздівка звичайна. Серед рослин степового схилу красуються китиці напівчагарників з родини бобових – зіновать біла – чудовий меліоратор схилів. У золоту осінь у заказнику рожевим цвітом красується айстра заміщуюча, а обабіч дороги достигають плоди терену колючого. Кількасот метрів проходу понад р.Тернава - і перед очима постає панорама гордовитого, швидкоплинного Дністра. На його південно-східному березі на нас чекає несподіванка: саме тут, на кручах до 30 см висоти росте кущ із яскраво-червоними шишками. У народі його називають степовою малиною. Наука ж наділила його назвою «Ефедра двоколоскова». «Чапля» єдине місце зростання цього надто рідкісного виду на Хмельниччині. Це наш екзот, зарості якого є в горах ТяньШаню, Паміру, Алтаю. Рослина лікарська. У заказнику «Чапля» зростає майже 250 видів рослин, з яких понад 20 є рідкісні, вразливі й перебувають у небезпеці на національному рівні - сон великий і лучний, горицвіт весняний, підсніжник білосніжний, аконіти молдавський, кущистий, строкатий, шерсистовустий, молочай волинський, осока парвська, листовик сколопендровий, ефедра двоколоскова. Не менш розмаїтий та цікавий тваринний світ, особливо пернатий. І хоч фауна заказника є типовою лісостеповою, проте вона визначається своєрідністю завдяки умовам території. Зрита земля свідчить про перебування тут диких свиней. Часто заєць крадькома промчиться, зрідка можна помилуватися граціозною козулею, акробатичною білкою чи хитрою лисицею. Живуть тут ласки, ящірки прудка і зелена, вуж водяний. У «Чаплі» проживає до 40 видів птахів, серед яких совині 33
сова сіра і вухата та рідкісний пугач. Гніздяться яструб великий, канюк звичайний, сойка, дятел середній. Крім них, у заказнику можна зустріти деркача, вівчарика - ковалика і весняного; вівсянку звичайну, зяблика, костогриза, одуда, мухоловку - білошийку і сіру; перепілку, сорокопуда сірого, синиць велику і блакитну, щеврика лісового, щиглика, лелеку білого. Весняні мелодії виводить жайворонок та соловейко. Природоохоронний об'єкт «Чапля» – це вимріяний природою шматочок землі подільського краю.
34
СОВИЙ ЯР
Це казкове місце знаходиться на шляху Кам'янецьПодільський-Стара Ушиця за 30 кілометрів від міста над Смотричем, у центрі національного природного парку «Подільські Товтри», мiж селами Вихватнiвцi та Крушанiвка.
Екологи стверджують, що заказник є одним iз найкрасивiших та найбагатших на рослинне i тваринне розмаїття витвором природи. Повз Совий яр протікає гірськоподібна річка Студениця, яка нiбито стиснута в долонях високих та крутих схилiв урвища. Ця дивна рiчка є лiвою притокою Днiстра. Прогулюючись лісом Сового яру можна натрапити на сліди тварин (вовків, лисиць і навіть диких кабанів). А ось коли наступала ніч на охоту вилітали сови. Вдень сову 35
побачити неможливо, пік їхніх перегукувань починається десь о 22.00, а потім вони розлітаються на полювання і через деякий час знову перегукуються. Не дарма Совий яр називається Совим яром! Легенда про походження назви «Совий яр». Сталося це близько двохсот років тому. Місцеві селяни Аничка та Василь кохали один одного та мали намір одружитися. Але хлопець, мабуть, не достатньо кохав свою дівчину і підманув її. Аничка, не вагаючись, вихопила ніж у Василя і вдарила ним хлопця у груди. Молодик звалився з Молочного Каменя, на якому вони стояли. Вслід падаючому тілу Аничка голосно вигукнула: «До тих пір, доки ворони кісток не порозносять, кричатиме в яру сова». З цими словами дівчина кинулася в яр, розділивши долю Василя.
36
СТАРА УШИЦЯ Стара Ушиця вперше згадується в літописах під 1144 р. На той час Пониззя входило до складу Галицького князівства, яке тоді об'єдналось під владою князя Володимира Володаровича. Цей галицький князь виявляв бажання мати утвердитися на півдні Русі суперництвом з київським князем Всеволодом Ольговичем. Князь Всеволод висунувся з військом на Галицьке князівство до Львова, а один з його союзників, князь Ізяслав Давидович, з половцями оволодів між іншим і містечком Ушицею. Другий раз Ушиця згадується через 15 років за розповіді про боротьбу відомого князя Ярослава Осмомисла зі своїм двоюрідним братом Іваном Ростиславичем «Берладником», який мав невеликий наділ у тих місцях. З вищезгаданих літописних свідчень видно, що в XII ст. Ушиця була значним укріпленим містом Поділля. Населений пункт знову з'являється у документах з XV ст.: у 1436 р. вона була надана королем Ягайлом деякому Іоанну Слабосію у неповну власність. Ушицю вважали королівським наділом впродовж чотирьох поколінь. Власниками у XVI ст. були Карачевські та Яцимирські. Пізніше Ушиця стала королівським держанням під назвою окремого Ушицького староства. Наприкінці XVII ст. містечко перебувало під владою турків-осмаінв, існують свідчення про участь жителів у повстанні 1702 р. Після захоплення Поділля Росією, Ушицьке староство разом із Бакотським було надано Імператрицею Катериною II волинському губернатору Сергію Шереметьєву. Проте, до 37
Шереметьєва відійшли лише землі околичних сіл та поселень, саме ж містечко не увійшло до складу пожалування, бо наказом 6 липня 1795 р. Ушицю оголошено повітовим містом, її землі стали власністю міської громади. Через деякий час розміщення повітового міста Ушиці на краю повіту було визнане незручним і у 1826 р., згідно з клопотанням дворян, повітовим стало містечко Літнівці (через присвоєння йому назви Нової Ушиці, колишній центр повіту став іменуватися Старою Ушицею). У період з 1826 по 1923 роки Ушиця носила статус міста. З 1961 року почались розробки покладів бентонітових глин для нафтопереробної і фаянсової промисловості. В зв'язку з спорудженням Новодністровської гідроакомолюючої станції і створенням Дністровського водосховища у 1977–1979 р.р. роки селище перенесли на нове місце, за 5 км, у новозбудоване селище Стара Ушиця (1980 p.) в межах округу Придністровської височини Ушицького геомологічного району. Колишнє село повністю затоплене в 1980 році. На південно-західній околиці смт. Стара Ушиця знаходиться городище. Воно займало трикутний мис, обмежений з південного-сходу обривом до Дністра, а з північного-сходу і південного-заходу — ярами. З заходу та північного заходу по краях городища знаходились залишки валу завдовки 50 м, до 30 м завширшки. Під час розкопок було виявлено житлові будівлі напівземлянкового та наземного типу. В середині жител знаходились глиняні печі і залишки різноманітної утварі. У вцілілій частині валу виявлено біля двадцяти клітей розмірами 3,2х1-2,6 м та городен. Культурний шар городища становив в середньому 80-40 см навколо валу, а 38
в середній частині майданчика він становив 25-40 см. Як показали розкопки, центральна площа городища була заселена частково і використовувалась головним чином для військово-оборонних цілей. Археологічний матеріал дає підставу датувати дане городище ХІІ-ХІІІ ст. Староушицьке городище відноситься до типу сторожових укріплень.
39
ПАНІВЦІ
Це зовсім поруч з Кам’янцем: якихось 5-7 кілометрів. Якщо вже приїхали до столиці Поділля, то у Панівці треба з’їздити обов’язково! Можна бусіком, яких ходить сюди декілька раз на день, або пішки. Що дивитися? Руїни замку Потоцьких та залишки споруд кальвіністів, для яких Панівці були притулком у кінці XVI – на початку XVII століття: колегіуму і кірхи. А ще, недобудований залізничний міст-примару, пілони якого піднімається над каньйоном Смотрича. Ну і, звичайно, сам каньйон і навколишні сільські ландшафти. Особливо заворожуюче це все виглядає зранку і в осінньому тумані. Сучасне село Панівці утворилося у 1967 році шляхом об’єднання двох сіл: Верхніх і Нижніх Панівці.
А перша згадка про Верхні (Старі або Муровані) Панівці міститься в дозволі польського короля Казимира 40
Ягелончика стягувати десятину на користь кам’янецьких біскупів від 1460 року. Мабуть, тоді вже поселення мало свої укріплення. Без них будь-яке подільське село не могло б існувати. У другій половині XVI століття Верхні Панівці належали якомусь Іванові Черминському. Його донька була одружена з подільським генералом Миколою Потоцьким, якому Панівці досталися у якості приданого. По смерті генерала село успадкував один з його синів, брацлавський воєвода, а в майбутньому – кам’янецький староста, Ян Потоцький. На середній частині високого мису, який з трьох боків оточений Смотричем, Потоцький збудував (або реконструював) замок. Він оточив твердиню глибокими ровами, з північного боку між двома вежами звів двоповерховий палац, а південно-західну вежу пристосував під каплицю. До наших днів від нього збереглися руїни північнозахідної кутової вежі і фрагменти двох оборонних мурів – північного і південного з надбрамною баштою яка являла собою неправильний чотирьохкутник розмірами 19 на 17 метрів зі стінами півтораметрової товщини, складеними з погано оброблених блоків і плиток пісковику і вапняку. У центрі південного оборонного муру височіє квадратна у плані двоповерхова надбрамна башта розмірами 10 на 10 квадратних метрів з товщиною стін 1,2 метри. Башту вкрито чотирьохгранним пірамідальним верхом. На першому ярусі башти знаходився арковий проїзд чотирьохметрової ширини, який сьогодні з обох боків закладений цеглою. У другій половині XVII століття в Західній Європі почався анти реформаторська реакція, яка супроводжувалася гонінням протестантів з боку традиційного католицизму а, отже, і з боку держави. Переслідувані реформатори знаходили притулок у віддалених закутках Польщі. Одним 41
з таких закутків були й Панівці, в яких з дозволу Яна Потоцького облаштувалися кальвіністи – представники однієї з течій протестантства. У 1590 році кальвіністи збудували між двома південними баштами замку двоповерховий колегіум (вищу школу), нижчу школу і кірху. Двоповерховий будинок по обидва боки надбрамної башти і є колишнім кальвіністським колегіумом. На першому поверсі будинку працювала найстаріша по Поділлі друкарня, якою завідував Лаврентій Молахович. Протягом 1608 – 1611 років вона випускала антипапські видання. Сучасній бібліографії відомо 7 таких видань, випущений панівецькою друкарнею.
Замість південно-західної башти кальвіністи побудували кірху (або «Збор»). У 1907 році до колишньої кірхи прибудували костел. При чому з кірхи було знято верх до фриза, а сама колишня кірха слугувала вівтарної частиною костелу. Власник замку Ян Потоцький, який опікувався кальвіністами, загинув у 1611 році під Смоленськом під час Московського походу. Кращі часи для кальвіністів закінчилися. Брати Потоцького, які були 42
завзятими католиками, заставили вдову Яна Потоцького вигнати кальвіністів з Панівців. Кам’янецькі єзуїти закрили кірху, колегіум і друкарню, експропріювали все майно, а всі видання друкарні наказали спалити, як «єретичні». Спалення книг відбувалося урочисто у присутності ката на майдані Ри в Кам’янці. У 1621 році замок витримав облогу султана Османа, у 1633-му його намагався захопити Абаза-паші, і теж безуспішно. Не встояла твердиня лише перед козацькими військами полковника Філона Джеджалія у травні 1651 року, і те через зраду. Після безуспішної облоги Кам’янця запоріжці вирушили на Панівці. Замкову браму їм відчинив місцевий мешканець Тржилатковський в обмін на обіцянки дати йому чин полковника. Та козаки ніколи не терпіли зрадників, ні своїх, ні чужих: Тржилатковського ганебно повісили. У період турецького панування на Поділлі у 1672 – 1699 роках замок був спустошений і почав поступово руйнуватися. Лише у 1768-69 йому роки повернули життя Барські конфедерати, для яких замок став притулком на певний час. Останнім власником Панівців був Петро Старжинський, якому замок дістався на почату ХІХ століття. На півночі замкового подвір’я він збудував новий палац розмірами 54 на 16 метрів. Його центральний фасад прикрашав тригранний ризаліт, що утворював у двох нижніх поверхах восьмигранні зали. Зараз палац практично повністю зруйнований: від нього залишились лише фрагменти стін. Замкові приміщення Старжинські використовували для господарських потреб, а на замковому подвір’ї влаштували сад. Неподалік від замку в центрі села стоїть Успенська церква. Перший храм у Панівцях збудовано у першій 43
половині XVIII століття. Він був до половини кам’яний, а верх був дерев’яним. Відомо, що у 1740 році церква мала 40 прихожан. У той час при храмі діяло братство, устав якого був затверджений у 1732 році кам'янецьким офіціалом Гедеоном Захаржевським, від імені і за печаттю уніатського митрополита Афанасія Шептицького. У 1758 році стараннями економа Антонія Домбровського і місцевих прихожан збудували нову кам’яну церкву, а близько 1860 року до неї добудували дзвіницю.
Але найцікавіше і найромантичніше місто в Панівцях знаходиться на їх північній околиці. Сюди прийдеться пройтися дном мальовничого каньйону Смотрича кілометри з три. Це – недобудований залізничний міст, що зводився у 1916 році для залізниці, що мала з’єднати дві імперії – Австро-Угорську і російську. Та планам завадила перша світова війна. Так, вже майже століття над каньйоном стирчать могутні пілони примарної споруди… 44
РИХТА
Вперше Рихта (на той час Новосілка) згадується в документах 1456 року. 1507 року на правому березі річки Жванчик магнати Лянцкоронські спорудили укріплений замок. Саме на цю дату вказує кам’яна плита із відповідним написом. Її було знайдено під час однієї із реставрацій замку.
Під час турецького володарювання на Поділлі в 16721699 роках Рихтецький замок став місцем утримання коней, які належали кам’янецькому гарнізону. Для випасу тварин використовувалися поля навколо Рихти. 1699 року, коли турки залишили Кам’янецьПодільський, в Рихті оселився Стефан Гумецький, котрий у 1698-1715 роках був полковником королівської артилерії, а в 1706-1736 - подільським воєводою та дипломатом. І хоча 45
Стефан Гумецький мав достатньо маєтків у Польщі, більш за все він любив своє родове гніздо в Рихті. Саме Гумецький модернізував замок, звівши більші стіни та башти, а в одній із башт облаштував костел. Також в замку було удосконалено систему сухих оборонних ровів, бастіони та вали. Після смерті Гумецького, згідно із його заповітом, маєтки було поділено між двома синами на дві частини. Рихта дісталася молодшому сину Юзефу. Оскільки дітей у нього не було, маєток отримала в спадок племінниця Малаховська. Пізніше вона продала село Яну Тржецькому. 1815 року Рихта перейшла до Францішека Плонського, а дещо пізніше до князя Германа Головинського. З 1848 року Рихта належала знаному зятю князя Головинського митцю, колекціонеру старовини, історику та критику Костянтину Підвисоцькому. Ймовірно, що саме під час панування ГоловинськихПідвисоцьких у XIX ст. було розібрано замкові мури та збудовано новий палац, який зображено на малюнку Наполена Орди (1871 р.). Поруч із палацом було закладено парк, який, на жаль, також не зберігся. Пізніше Рихта перейшла у спадок дочці Костянтина Підвисоцького Емілії. На початку ХХ століття, коли палац належав земству, в ньому влаштували лікарню. Найбільших руйнувань комплекс зазнав під час Другої світової війни, коли палац було знищено і перетворено на руїни. Фортеця за типом належить до регулярних, прямокутних у плані з кутовими п’ятигранними баштами. На сьогодні збереглися тільки башти із залишками оборонних мурів. Краще збереглася північна башта. На плані вона прямокутна зі стінами 9х10 м, двоярусна та накрита невисоким дахом. Товщина кам’яних стін становить 1,5-1,65 46
м. У першому та другому ярусах башти збереглися невеликі бійниці. У західну стіну вбудований камін. Зовнішні стіни зберегли штукатурку. На цій башті був сонячний годинник. Пам’ятки старовини села Рихта не обмежуються лише руїнами фортеці. Серед інших можемо згадати церкву св. Козьми та Даміана. Перші згадки про неї відносяться до XVII ст. На той час вона була уніатською. Церква була невеликою, дерев’яною, трьохкупольною. У 1766 році в селі побудували нову дерев’яну трьохкупольну церкви. Проте 1832 року вона згоріла. 1864 року на кошти парафіян та казни була зведена кам’яна однокупольна святиня. У церкві зберігалася ікона із зображенням Спасителя в терновому вінкові, яку подарував храму Костянтин Підвисоцький. Біля моста в долині річки Жванчик до сьогодні збереглася будівля водяного млина, будівництво якого відносять до ХІХ ст. Обидва береги Жванчика з’єднує старовинний арочний кам’яний міст. На одному з каменів висічена дата «1834», найімовірніше, що саме цього року і був збудований міст. На лівому березі Жванчика до сьогодні зберігся палац Рожаловських, у якому зараз розміщена Рихтецька сільська амбулаторія. Всередині приміщення можна пробачити неготичний камін та зразки ліпнини. 47
КИТАЙГОРОД Село Китайгород розташоване на високому березі р. Тернави в 20 км на схід від Кам’янця-Подільського. Ймовірно, назва села походить від тюркського "китай" (стіна) або від старослов’янського "кита" (в’язка жердин). За однією з версій, у 1508 р. тут народилася Олена Глинська, мати російського царя Івана Грозного. Перша згадка Китайгорода в документах датується 1607 р., коли ці землі дістав у володіння кам’янецький каштелян А. Потоцький. Його син Станіслав у 1638 р. закінчив спорудження замку на місці старих укріплень. Замок розташовувався у древнього шляху, який пов’язував Прикарпатті та Польщі з Причорномор’ям і балканськими країнами. Збереглися вали замку та руїни більш пізнього поміщицького палацу останніх власників села Оржеховских.
У 1776 р. був побудований костел Пресвятої Діви Марії, від якого відкривається чудова панорама річкової долини. На південно-західній околиці села знаходиться 48
знаменитий пам’ятник природи Китайгородське відслонення. Китайгородський розріз - один з найбільш повних у світі розрізів відкладів силуру і девону, міжнародний геологічний еталон відшарувань третього і четвертого періодів палеозойської ери. Починається відшарування на лівому березі р.Тернава і охоплює весь схил пагорба на околиці. Китайгород. Площа-60 га. Знаходиться на південно-західній околиці с. Китайгород Кам’янецьПодільського району. Поруч розташований Китагородский ліс - ботанічний заказник місцевого значення. Цінність становлять рідкісні види рослин видів орхідних. Костел Пресвятої Діви Марії в Китайгороді побудований на високому обриві над річкою Тернавой в XVIII в. За легендою, храм заснував місцевий поміщик після того, як дивом залишився живий, коли його карета впала зі скелі. А оскільки його дружина була православною, поруч він побудував і церкву. Костел Діви Марії відрізняється з’єднанням планово-об’ємної структури, притаманної епохи пізнього ренесансу, з фасадами в стилі бароко. З видового майданчика перед костелом відкривається приголомшлива панорама каньйону річки Тернави, яка виглядає досить повноводною, оскільки неподалік від цього місця впадає в Дністровське водосховище. 49
ПІСЛЯМОВА Мандруючи шляхами Кам'янеччини Ви ознайомилися з прекрасним куточком мальовничої України, який розташований у південно-західному регіоні Хмельницької області. Поринули до неповторної краси цього краю, зачерпнули із джерел духовності народного таланту й майстерності, заглянули у дивосвіт минувшини. Земля приваблює і задаровує родючими землями, багатими лісами.
50
СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ
1. Фотодокументи архіву Кам’янець-Подільського історичного музею-заповідника. – Х. – 186 c. 2. Батюшков П.Н. Подолия. Историческое описание. –СанктПетербург: Орбіта, 1991. – 106 c. 3. Будзей О. На кордоні України з Україною. // Подолянин, №48 від 29.11.2002. – С. 8. 4. Винокур І.С., Горішній П.А. Бакота – столиця давньоруського Пониззя. – Кам’янець-Подільський: Поділлєзнавство, 1994. – 92 с. 5. Гульдман В.К. Пам’ятники старовини на Поділлі. – Кам’янець-Подільський: Абетка, 1999. – 128 c. 6. Сіцинський Ю. Історія Поділля з пташиного лету. – передрук, // Подолянин, №26 від 28.06.2002. – С. 6 7. Сіцинський Ю. Історія Поділля з пташиного лету. – передрук, // Подолянин, №27 від 05.07.2002. №28 від 12.07.2002. – С. 9.
51
Для заміток __________________________________________________________ __________________________________________________________ __________________________________________________________ __________________________________________________________ __________________________________________________________ __________________________________________________________ __________________________________________________________ __________________________________________________________ __________________________________________________________ __________________________________________________________ __________________________________________________________ __________________________________________________________ __________________________________________________________ __________________________________________________________ __________________________________________________________ __________________________________________________________ __________________________________________________________ __________________________________________________________ __________________________________________________________ __________________________________________________________ __________________________________________________________ __________________________________________________________ __________________________________________________________ __________________________________________________________ __________________________________________________________ __________________________________________________________ __________________________________________________________ __________________________________________________________ __________________________________________________________ __________________________________________________________ __________________________________________________________ __________________________________________________________ __________________________________________________________ __________________________________________________________ __________________________________________________________ __________________________________________________________ 52