КОМЕНТАРІ ДОБРОДІЯ до ДУХОВНИХ НАСТАНОВ КОБЗАРЯ (ІІ частина) by Володимир Велигоцький

Дата друку 19.06.2020 21:42:00

ЯВ 02.02.-11.12.2004 Текст на 63 стор. Витягу із “КОМЕНТАРІВ ДОБРОДІЯ до ДУХОВНИХ НАСТАНОВ КОБЗАРЯ» 01.01.-11.02.2007 Тексти приведених творів ШЕВЧЕНКА Т. Г., що коментуються, подаються в повному обсязі.

КОМЕНТАРІ ДОБРОДІЯ до ДУХОВНИХ НАСТАНОВ КОБЗАРЯ ( ІІ частина )

ЗМІСТ

Коментарі ДОБРОДІЯ до ДУХОВНИХ НАСТАНОВ КОБЗАРЯ в частині творів: …….…. «РОЗРИТА МОГИЛА» ……….……….……….……….……….……….……….……….……... ПРЕАМБУЛА ……….……….……….……….……….……….……….……….………... «ЧИГРИНЕ, ЧИГРИНЕ» …….……….……….……….……….……….……….……….……... «ВЕЛИКИЙ ЛЬОХ» …….……….……….……….……….……….……….……….……............ ВСТУП ……..…….……….……….……….……….……….……….……….……............ ТРИ ДУШІ ...…….……….……….……….……….……….……….…….......................... Вузол Богдана .….……….……….……….……….……….……….……........................ ТРИ ВОРОНИ …...……….……….……….……….……….……….……........................ ТРИ ЛІРНИКИ .…...……….……….……….……….……….……….……....................... Думки Добродія як висновок (Додаток №1) …….……............................................. «Стоїть в селі Суботові» ....……….……….……….……….……….……….……................. Вузол Богдана …...……….……….……….……….……….……….……....................... Вихід із Польсько-Литовсько-Українського тріумвірату …….…….......................... 1. Варіанти вибору подальшого розвитку …….……......................................... 2. Порівняльний аналіз розвитку інших держав …….……................................ Франція …...……….……….……….……….……….……….……....................... Германія …...……….……….……….……….……….……….……..................... Московія …...……….……….……….……….……….……….……...................... 3. Про релігійні світи …...……….……….……….……….……….……….……....... 4. Наші завойовницькі нахили .……….……….……….……….……….……......... 5. Роль Українського елементу в тріумвіраті ……….……….……...................... Оцінка можливих варіантів подальшого розвитку …….……….……….……….…… Думки ДОБРОДІЯ як додаток до Коментарів до ДУХОВНИХ НАСТАНОВ КОБЗАРЯ .. Збереження кожної унікальної ідентичності. Думки Добродія (Додаток №2) ….. 1. Приклад фізичної моделі .……….……….……….……….……….………....... 2. Приклад політичної моделі ..……….……….……….……….……….……....... 3. Порівняння двох приведених моделей …….……….……….……….……....... Два Світи: Цивілізації і Відичного сприйняття знань (Додаток №3) .…….……...... Політичне моделювання стосунків між Народами (Додаток №4) .…….……....... Волховська (Відична) форма влади-Ладу ….……….……….……….……........... Перехід до Влади (княжіння) Князів ….……….……….……….…….................... Перебирання влади Волхвів чужим княжінням ……….………..…….................. Причина відриву Лядського народу ….……….……….……….…….................... Започаткування Московії ..……….……….……….……….…….….……….…….... Під егідою Литовського княжіння .……….……….……….…….….……….…….... Що є козаччина? ..……….……….……….……….……….…….….…….................. Модель стосунків «Україна-Польща» .……….……….……….….…….………... Про Козацький (військовий) чинник влади …….……….………..……….………... Модель стосунків «Україна-Московія» …….……….………..……….….………... Енергія Божественного Творення …….……….……….……….….………….…... Визначення точок дотику симпатій/антипатій між суб’єктами стосунків ……... – Між Україною та Польщею ….……….……….……….….………….…....... – Між Україною та Московією ….……….……….……….….………….…...... – Оцінка стосунків з християнським світом …….……….………..………….. Дата друку 19.06.2020 21:42:00

стор.

..….. 2 ..….. 4 ..….. 3 ..….. 6 ..….. 9 ..….. 9 ….. 10 ….. 10 ….. 15 ….. 24 ….. 33 ….. 34 ….. 34 ….. 35 ….. 35 ….. 35 ….. 35 ….. 36 ….. 36 ….. 37 ….. 37 ….. 38 ….. 39 ….. 42 ….. 42 ….. 42 ….. 42 ….. 43 ….. 44 ….. 46 ….. 47 ….. 50 ….. 52 ….. 53 ….. 53 ….. 54 ….. 54 ….. 56 ….. 57 ….. 58 ….. 60 ….. 60 ….. 60 ….. 61 ….. 62 2

01 05

Не 02

02 Н 11 Ві

П Р Е А М Б У Л А ТАРАС – СИН ДУХУ ВСЕВИШНЬОГО1, як назвав ЙОГО Данілєнко Юрій Лукіч у своїй книзі «ШЕВЧЕНКО ТАРАС ГРИГОРОВИЧ – ПРОРОК УКРАЇНИ». Після втілення в тіло-матерію Українця ШЕВЧЕНКА Т. Г. СИН ДУХУ ВСЕВИШНЬОГО одночасно стає ДУХОМ НАЦІЄтворення Українського Народу. Пригадаймо, прочитавши у «ВЕЛЕСОВІЙ КНИЗІ» на дощечці числом 16 (у перекладі Шаяна В. П . «Віра Предків наших» Том 1, ст.49), як це відбувається і чому це трапляється. ☼

У прадавніх часах був муж, а був він благий і хоробрий і його назвали батьком у Русі. А мав він жену і дві дочері. Вони мали багаті череди, корови і вівці і з ними бував він у степах, але ніде не знайшов мужів для своїх дочерей. Отже молив він Богів, аби рід його не пересікся. А Дажбог почув тую молитву і дав йому те, що він вимолив. Так і сталося.

Він (Дажбог) оплодотворив їх (дочок) у невидимий спосіб, таючися. Бог зійшов межи нас! І будемо мати потомство! Вже про ясла дбаємо! Тут Бог Велес двоє отрочат приніс! До нього грядемо! Двох синів маємо від Бога нашого! І йому проголошуємо славу: Хай буде благословенний завжди, нині і присно і від віків до віків!

Отже, якщо «Бог зійшов межи нас!», для нашого народу то радість велика, тому він просить час від часу, щоб це ставалося, «аби рід його не пересікся». Та з’явився «... люде род лукавий…»,

котрі «Господню святую славу Растлили ...» «Пророк»

і тоді, дійсно, Роду Українському Славному була велика загроза «пересіктися», адже на місці, де колись була Україна, СИН ДУХУ ВСЕВИШНЬОГО побачив «РОЗРИТУ МОГИЛУ».

Дата друку 19.06.2020 21:42:00

РОЗРИТА МОГИЛА

Світе тихий, краю милий Моя Україно! За що тебе сплюндровано, За що, мамо, гинеш? Чи ти рано до схід сонця Богу не молилась? Чи ти діточок непевних Звичаю не вчила? «Молилася, турбувалась, День і ніч не спала, Малих діток доглядала, Звичаю навчала. Виростали мої квіти, Мої добрі діти, Панувала і я колись На широкім світі, – Панувала…Ой Богдане!1 Нерозумний сину! Подивись тепер на матір, На свою Вкраїну, Що, колишучи, співала Про свою недолю, Що, співаючи, ридала, Виглядала волю. Ой Богдане, Богданочку! Якби була знала, У колисці б задушила, Під серцем приспала. Степи мої запродані Жидові, німоті2, Сини мої на чужині, На чужій роботі. Дніпро, брат мій, висихає, Мене покидає, І могили мої милі Москаль розриває…3 Нехай риє, розкопує, Не своє шукає, А тим часом перевертні4 Нехай підростають

Дата друку 19.06.2020 21:42:00

Коментарі ДОБРОДІЯ до ДУХОВНИХ НАСТАНОВ КОБЗАРЯ 05

Не

01 02

05 Не

Су

Для того щоб показати це й нам і допомогти побачити шляхи виходу з цього стану, ВІН одного разу повернувшись до України, заводить з Нею бесіду, звертаючись до Неї в трьох іпостасях: – як до коханої дівчини: «Світе тихий, краю милий, Моя Україно!»; – як син до матері, за яку готовий тут же поквитатись, хто б ворог не був, що вчинив над нею наругу: «За що тебе сплюндровано, За що, мамо, гинеш?»; – як суворий чоловік до своєї дружини, на яку полишив своїх діточок і тепер змушений про них спитати: «Чи ти рано до схід сонця Богу не молилась? Чи ти діточок непевних Звичаю не вчила?» У відповідь чує розповідь переповнену криком скривдженої материнської душі (у якій злилися й усі інші її іпостасі) про події і причини. Завдяки чому й ми чуємо, а БАТЬКО ТАРАС, проводячи певний аналіз, допомагає нам у них розібратися. Найперше, що впадає у вічі з розповіді, як вузол подій і причин тісно пов’язаний з особою Богдана, і від того, що чи зможемо його розв’язати й наскільки, залежить далі розвиток нашої долі, долі України. До сьогодні нами неправильно розуміється цей вузол, тому-то й залишається нерозв’язаним. Ось чому важливо ще не один раз вслуховуватись у сповідальний вилив Матір’ю Україною своєї душі Духовному Батькові нашому ТАРАСУ. Розповідаючи, як турбувалася, доглядала, звичаю навчала своїх діток, про те як вони виростали, її «добрі діти», Вона пригадує, що: «Панувала і я колись На широкім світі, – Панувала…» – раптом, обриваючи розповідь про приємне на пів-фразі, називає Богдана: «Нерозумний сину!»–з подальшими докорами

РОЗРИТА МОГИЛА

Та поможуть москалеві Господарювати, Та з матері полатану Сорочку знімати. Помагайте, недолюдки, Матір катувати». Начетверо розкопана, Розрита могила. Чого вони там шукали? Що там схоронили Старі батьки? – Ех, якби-то, Якби-то найшли те, що там схоронили, – Не плакали б діти, мати не журилась.

Коментарі ДОБРОДІЯ до ДУХОВНИХ НАСТАНОВ КОБЗАРЯ

– «Подивись тепер на матір, На свою Вкраїну,»: «Степи мої запродані Жидові, німоті2, Сини мої на чужині, На чужій роботі.

Дніпро, брат мій, висихає, Мене покидає, І могили мої милі Москаль розриває…3, –

за що Вона: «Якби була знала, У колисці б задушила, Під серцем приспала.» Але тут потрібно звернути увагу, як порізному називає Вона синів своїх, одних, перевертнями, недолюдками: «А тим часом перевертні4 Нехай підростають Та поможуть москалеві Господарювати,

Та з матері полатану Сорочку знімати. Помагайте, недолюдки, Матір катувати.»,

9 октября 1843 Березень

а Богдана – «Нерозумний сину!» і ще – «Ой Богдане, Богданочку!» Так може звертатися мати лише до люблячого сина, а тому й слова «У колисці б задушила, Під серцем приспала.» – не що інше, як сердечний прояв емоційного пориву в момент заподіяння великої шкоди, вчиненої ненавмисною дією дитини, яка не хотіла цієї шкоди, яка й сама, може не в меншій мірі страждає, що так сталося. А ще, чому до Богдана таке не однозначне ставлення, бо в Ньому також сконцентрований ДУХ НАЦІЇ. Тому й ТАРАС не спішить давати оцінки, а промовляє про Нього вустами всієї України. І в цьому ми стаємо очевидцями дійства, як ДУХ НАЦІЇ від одного втілення передається (переливається) до другого, прийшлому на зміну, з одночасною переоцінкою виконання МІСІЇ в попередньому втіленні. Отже, повертаючись до розповіді Матері-України, із того, що Вона згадала про Богдана, як нерозумного сина, обірвавши на півфразі приємну згадку про своє колись панування «на широкім світі», говорить не тільки про те, що Він став можливою причиною втрати такого панування, але й про те, що згадане «панування» відбувалось при Ньому. Далі із розповіді ми дізнаємося про те, як Його колишучи, «...співала Про свою недолю, Що, співаючи, ридала, Виглядала волю». Із чого переконуємося, що й панування, про котре з такою приємністю згадує Мати-Україна, власне, й було завойоване Богданом. Необхідно наголосити, до Богдана Україна: «ридала, Виглядала волю»; – а після Богдана й по сьогоднішній день: «Степи мої запродані Жидові, німоті2,..»– і тільки в часи Богдана для України є отим рідним і приємним про, що хочеться пригадувати, а отже, до чого хочеться повертатися. Ось чому ТАРАС, зійшовши на Землю для продовження творення розпочатого Богданом, так обережний з висловами, взагалі нічого не говорить Дата друку 19.06.2020 21:42:00

Коментарі ДОБРОДІЯ до ДУХОВНИХ НАСТАНОВ КОБЗАРЯ

(Р О З Р И Т А М О Г И Л А)

від свого імені, а вслуховується, що говорять про Нього інші. Одночасно, найбільше увага ТАРАСА прикута до думки й працює над тим, як найти виразну й зрозумілу для нас форму, через котру можна було б передати думку про те, як мусимо виходити з цього надзвичайно запущеного стану. Вслуховуючись в душевний крик Матері-України, в її словах: «І могили мої милі Москаль розриває…3

Нехай риє, розкопує, Не своє шукає,» –

перехоплює кинуту ненавмисне думку, продовжуючи її розвивати дещо в іншому погляді, саме в напрямку пошуку виходу зі становища: «Чого вони там шукали? Що там схоронили

ЧИГРИНЕ, ЧИГРИНЕ

Старі батьки? – Ех, якби-то, Якби-то найшли те, що там схоронили, –Не плакали б діти, мати не журилась.»

Коментарі ДОБРОДІЯ до ДУХОВНИХ НАСТАНОВ КОБЗАРЯ 05 01

01 05

Не 02

Чигрине, Чигрине1 Все на світі гине, І святая твоя слава, Як пилина, лине За вітрами холодними, В хмарі пропадає. Над землею летять літа, Дніпро висихає, Розсипаються могили, Високі могили – Твоя слава… і про тебе, Старче малосилий, Ніхто й слова не промовить, Ніхто й не покаже, Де ти стояв? чого стояв? І на сміх не скаже!! За що ж боролись ми з ляхами? За що ж ми різались з ордами

02 Не 16

Не

Але на цьому не закінчуються Його зусилля показу нам, у якому напрямку мають проводитись дослідження ситуації й пошуку виходу з неї. Для цього ТАРАС продовжує свої бесіди, але вже з Чигрином, братом своїм. На початку цієї бесіди показується нам, як розвивається далі вихвачена з попередньої бесіди думка: «що там схоронили Старі батьки?» – озаряючись Сам отриманою відповіддю, що схоронена там СЛАВА: «Чигрине, Чигрине1, Все на світі гине, І святая твоя слава,..» –

далі ТАРАС звертає нашу увагу (на прикладі Дата друку 19.06.2020 21:42:00

ЧИГРИНЕ, ЧИГРИНЕ

Коментарі ДОБРОДІЯ до ДУХОВНИХ НАСТАНОВ КОБЗАРЯ

За що скородили списами слави Чигирина) на біду, яка в тім: Московські ребра??..2 засівали, «Розсипаються могили, Ніхто й слова не промовить, І рудою поливали… Високі могили – Ніхто й не покаже, І шаблями скородили. Твоя слава… і про тебе, Де ти стояв? чого стояв? Старче малосилий, І на сміх не скаже!!» Що ж на ниві уродилось??!! Уродила рута… рута… Волі нашої отрута. Тоді, дійсно, виникають питання, які ТАРАС, А я, юродивий, на твоїх руїнах пробуджуючи нас до активності, ставить перед Марно сльози трачу; заснула сучасними й прийдешніми поколіннями: Вкраїна, Бур’яном укрилась, цвіллю зацвіла, В калюжі, в болоті серце прогноїла І в дупло холодне гадюк напустила, А дітям надію в степу оддала.

А надію... Вітер по полю розвіяв, Хвиля морем рознесла. Нехай же вітер все розносить На неокраєнім крилі. Нехай же серце плаче, просить Святої правди на землі. Чигрине, Чигрине, Мій друже єдиний, Проспав єси степи, ліси І всю Україну. Спи ж, повитий жидовою, Поки сонце встане, Поки тії недолітки Підростуть, гетьмани. Помолившись, і я б заснув... Так думи прокляті Рвуться душу запалити, Серце розірвати. Не рвіть, думи, не паліте! Може, верну знову Мою правду безталанну, Моє тихе слово, Може, викую я з його До старого плуга Новий леміш і чересло. – І в тяжкі упруги… Може, зорю переліг той,

Дата друку 19.06.2020 21:42:00

«За що ж боролись ми з ляхами? За що ж ми різались з ордами? За що скородили списами Московські ребра??..2 засівали І рудою поливали… І шаблями скородили. Що ж на ниві уродилось??!! Уродила рута… рута…» Волі нашої отрута.»

Засіявши в такий спосіб зерно для прийдешніх поколінь, звертається до сучасних з тим, щоб якомога скрупульозніше і правдивіше описати існуючий стан нашого буття і оцінити чому так сталося. «А я, юродивий, на твоїх руїнах Марно сльози трачу; заснула Вкраїна, Бур’яном укрилась, цвіллю зацвіла, В калюжі, в болоті серце прогноїла І в дупло холодне гадюк напустила, А дітям надію в степу оддала.»

І цю надію «Вітер по полю розвіяв, Хвиля морем рознесла.», як зерна, що мають зійти. Тому з однієї сторони: «Нехай же вітер все розносить На неокраєнім крилі.», – а з другої – «Нехай же серце плаче, просить Святої правди на землі.» Звертаючись до Чигрина, як свого єдиного друга, ТАРАС, підрозумовуючи, мабуть, разом із тим і Богдана, не закидає Йому прямо, а «рикошетом» вдаряючи, направляє потрібні слова до Чигрина про те, що: «Проспав єси степи, ліси І всю Україну». Тільки в кінці вірша ми можемо здогадуватись, що все що мовиться про Чигрин торкається певною мірою і Його,

ЧИГРИНЕ, ЧИГРИНЕ

А на перелозі… Я посію мої сльози, Мої щирі сльози. Може, зійдуть і виростуть Ножі обоюдні, Розпанахають погане, Гниле серце, трудне, І вицідять сукровату, І наллють живої Козацької тії крові, Чистої, святої!!! Може… може… а меж тими Меж ножами рута І барвінок розів’ється – І слово забуте, Моє слово тихосумне, Богобоязливе, Згадається – і дівоче Серце боязливе Стрепенеться, як рибонька, І мене згадає… Слово моє, сльози мої, Раю ти мій, раю! Спи, Чигрине, нехай гинуть У ворога діти. Спи, гетьмане, поки встане Правда на сім світі. 19 февраля 1844 Москва

Коментарі ДОБРОДІЯ до ДУХОВНИХ НАСТАНОВ КОБЗАРЯ

Богдана. А отже, й його Слави. Тим не менше, повернімось до переліку чинників, на які вказує ТАРАС, що можуть і мусять привести нас до бажаного результату. Отже, оскільки момент втрачений, відновлення наступить з часом: «Проспав єси степи, ліси І всю Україну

Спи ж, повитий жидовою, Поки сонце встане,..»

І тут ми знову маємо можливість спостерігати, як ВОЛЕЮ ВСЕВИШНЬОГО розвивається (віддзеркалюється) в позитивній області думка: «Поки тії недолітки Підростуть, гетьмани.» – із тієї, що зародилася в момент негативного нервового збудження в розповіді-сповіді матеріУкраїни в розмові з ТАРАСОМ: «А тим часом перевертні4 Нехай підростають

Та поможуть москалеві Господарювати,..»

Але найбільше, звичайно, ТАРАС покладається на себе, ради чого й прийшов у цей світ: «Може, верну знову Мою правду безталанну, Моє тихе слово,..»

І це слово (ці слова) мають виконати роль, щоб розпанахать «... погане, Гниле серце, трудне, І вицідять сукровату

І наллють живої Козацької тії крові, Чистої, святої!!!»

Але щоб слова цю справу зробили потрібно, щоб вони були прочитані (засіяні). В цьому Він покладається більше на жіночу половину України, свою кохану Дівчину-Україну, наповнюючи її Словом-СЛАВОЮ. Ось чому Він складає («мережає» весь «КОБЗАР») свої вірші таким чином: «Може…може…а меж тими Меж ножами рута І барвінок розів’ється – І слово забуте,

Дата друку 19.06.2020 21:42:00

Моє слово тихосумне, Богобоязливе, Згадається – і дівоче Серце боязливе

Стрепенеться, як рибонька, І мене згадає… Слово моє, сльози мої, Раю ти мій, раю!»

ВЕЛИКИЙ ЛЬОХ (Коментарі ДОБРОДІЯ до ДУХОВНИХ НАСТАНОВ КОБЗАРЯ) , На світі вже давно ведеться Що нижчий перед вищим гнеться А більший меншого кусає та ще й б'є – Затим що сила є... Примір не довго б показати Та — цур йому! Нащо чіпать?.. А щоб кінці як-небудь поховать, Я хочу байку розказати. 1854 Л. І. Глібов

04 12 Су 11

12 04 11 Су 15 Се

В С Т У П Згідно нашого Відичного відчування й розуміння СвітоВиду та Сваргових таїн ВСЕВИШНЬОГО, душі повернуті після закінчення свого Земного перебування в тілі, перш ніж для них буде визначена чергова інкарнація, змушені деякий час залишатись в очікувальному стані, хто більше хто менше. Для наглядного уявлення цього стану можна провести в рамках Земних умов аналогію (котра хоч і в грубій формі все ж показує певний збіг) із станом чоловіка, що постійно перебуває у відрядженнях, повертаючись лише на короткий час на своє основне місце роботи. Котрий перед тим, як вирушити до чергового міста (зарубіжного, а чи й своєї країни) складає план заходів, які проводитиме в ньому, з чим має ознайомитись, що побачити, де побувати, в чому прийняти участь, і таке інше. Але як би він не старався в складанні свого (чи зі своїм керівником) плану, повернувшись із відрядження, неодмінно пересвідчується, що деякі із запланованих заходів залишились не виконані. Внаслідок чого виникає гіркота провини із-за невиконання наміченого. І відчування це з тим більшою силою проявляється чим ясніше і повніше усвідомлюється ним після повернення із відрядження сутність задуманого плану. Так і душа, перебуваючи в очікувальному стані, до найменших подробиць здатна осягати наскільки відповідним (або доцільним) було розгортання в часі її Земної місії із загальним задумом ВСЕВИШНЬОГО по творенню Земного Життя (і Життя Родів, Націй, Народів у тому числі), в якому вона «щойно» приймала участь. Переплітаючись між собою, місії кожного з нас вибудовуються в гармонію Земного Життя, яку творить ВСЕВИШНІЙ. І роль нашої участі у цьому творенні в осягненні ВОЛІ ВСЕВИШНЬОГО. Від того наскільки кожний з нас здатний (чи нездатний) цю ВОЛЮ осягати й визначає подальша доцільність (недоцільність) нашої участі у творенні Земного Життя. Але оскільки серед Земних «співтворців» виникають і такі, що протистоять ВОЛІ, то внаслідок боротьби їх із провідниками ВОЛІ можуть виникати і такі ситуації, коли «доцільність» без вини винних виконувати свою Земну місію «втрачається». Що відбувається у випадку, коли «без вини винні» у своїй місії виконання ВОЛІ не співпадуть у цілісній гармонії з місією провідників ВОЛІ, які перебувають на «кінчику пера розвитку» Земного Життя? До таких випадків можна віднести описані в містерії «ВЕЛИКИЙ ЛЬОХ Шевченка Т. Г.: скоєння дівкою Прісею, що перейшла з повними відрами дорогу Богдану; дівчинкою-недолітком, що напоїла Петрового коня; і немовляти, котре Дата друку 19.06.2020 21:42:00

усміхнулось цариці Катерині, як та плила по Дніпру на галері. Приведені приклади указують наскільки виникнення тих чи інших подій відбувається не випадково і на те, що у деякі моменти поступки «меншої вини» ізза своєї непередбачуваності впливу на прийняття рішення можуть бути більш дієвими ніж поступки «більшої вини». Особливо потрібно пам’ятати і розуміти про це сучасним політикам, які вміють, ховаючись за поступками «більшої вини» (тішачись непрямою участю в їх скоєнні як алібі, своєї немовби непричетності до них), свої поступки «меншої вини» видавати за заслуги перед Україною і народом, ще й «чванитись» при цьому, відверто шкодячи нації. Отже, ми підійшли до розуміння думки про необхідність кожного з нас бути відповідальним перед ВСЕВИШНІМ у виконанні своїх місій і особливо у поступках творення Нації генетичного зв’язку. Адже, безвідповідальність разом усіх і кожного зокрема приводить, як ми можемо пересвідчуватися із досвіду нашої історії, і на що звертає нашу увагу ПРАВЕДНИЙ ТАРАС, замість цільної монолітної самодостатньої нації, до Великої Руїни, на якій будь-яка інша нація дозволятиме собі копирсатися неначе у власному ЛЬОХУ в пошуках доводів своєї історичної значимості за рахунок нашого приниження й знищення. ВЕЛИКИЙ ЛЬОХ (М і с т е р і я)

Коментарі ДОБРОДІЯ до ДУХОВНИХ НАСТАНОВ КОБЗАРЯ 05 Не

01 02

01 05 03 По 23 Не

Три білі пташечки, три чисті непорочні душі, немов три янгели «летіли через Суботове». Їх не повпускали у рай, там, де проводиться Псалом 43, ст. 14 и 15 дійство реінкарнації душ після завершення ними Земного шляху Вічного Життя, ТРИ ДУШІ тому що на Землі мало відбуватися надзвичайно важливе дійство – «розкопуватимуть льох». А Як сніг, три пташечки летіли щоб це дійство відбулось якомога успішніше, на Через Суботове2 і сіли противагу чорним силам, що нависли над Землею На похиленному хресті (уособлені трьома воронами), мають прийняти На старій церкві. «Бог простить: участь в протиставленні ним якомога більше Ми тепер душі, а не люди. світлих сил неба. Ось чому їм потрібно дочекатись А відціля видніше буде, часу, поки розкопуватимуть льох, бо саме тоді й Як той розкопуватимуть льох. відбудеться щось незвичайне. Коли б вже швидше розкопали, 05 01 01 05 Тоді б у рай нас повпускали. Не 02 04 Ві Бо так сказав Петрові бог: 25 Ві «Тойді у рай їх повпускаєш, Вузол Богдана. Окрім того, має розв’язатися Як все москаль позабирає, – головний вузол України, із розгадкою якого Як розкопа великий льох». розпочинається виконання завдання прийшлого ДУХУ НАЦІЇ. Перша і головна загадка – це степінь вини (або оцінка діянь і СЛАВИ) Богдана. Для проведення правильної оцінки, потрібно Положил еси нас (поношоние) соседом нашим, подражание и поругание сущим окрест нас. Положил еси нас в притчу во языцех, покиванию главы в людех.

Дата друку 19.06.2020 21:42:00

ВЕЛИКИЙ ЛЬОХ

Коментарі ДОБРОДІЯ до ДУХОВНИХ НАСТАНОВ КОБЗАРЯ

виходити з наступних оціночних аспектів: 1. Завдання виконується за місією (або згідно ВОЛІ ВСЕВИШНЬОГО), чи всупереч ВОЛІ. 2. Завдання не виконується тим, на кого покладені повноваження по виконанню місії, чи тим, хто не має повноважень на його виконання.

Як була я людиною, То Прісею звалась; Я отутечки родилась, Тут і виростала. Отут, було, на цвинтарі Я з дітьми гуляю, І з Юрасем гетьманенком3 У піжмурки граєм. А гетьманша, було, вийде Та й кликне в будинок, Он де клуня. А там мені І фіг, і родзинок – Всього мені понадає І на руках носить... А з гетьманом як приїдуть Із Чигирина гості, То це й шлють, було, за мною. Одягнуть, обують, І гетьман бере на руки, Носить і цілує. Отак-то я в Суботові Росла-виростала! Як квіточка; і всі мене Любили й вітали. І нікому я нічого, Ніже злого слова, Не сказала. Вродлива Та ще й чорноброва. Всі на мене залицялись І сватати стали; А у мене, як на теє Й рушники вже ткались. От-от була б подавала, Та лихо зустріло! Вранці-рано, в Пилипівну, Якраз у неділю, Побігла я за водою... Вже й криниця тая Замуліла і висохла! А я все літаю!..

Дата друку 19.06.2020 21:42:00

Чим відрізняються дії на виконання завдання за місією і всупереч ВОЛІ ? Тим, що в першому випадку відбувається проторення шляху до успіху, а в другому – до поразки (невдачі). Аналогічно розглядаючи другий аспект, той, на кого покладена певна місія і не виконується ним, піддається руйнації із нутрі в більшій мірі в порівнянні з тим, хто не виконує місії, яка на нього не покладена. Як відомо, Богдан виконав свою місію в тім, що спас свій нарід від лядського нищення, і саме в цьому моменті діяльності спостерігається Його блискуча перемога. І цю Його діяльність не можна звести до порівняння з простим повстанням, як наприклад, Ємельяна Пугачова, тому що на відміну від діяльності другого, який не ніс ніякого нового порядку замість існуючого, а лише намагався замінити особу (царя), законодателя цього порядку, своєю особою, носія «гіршого» порядку. Богдан, в цьому розумінні, був провідником цілого народу вирізненого з поміж другого народу своїм відмінним від нього Ладом і тенденцією розвитку, що піддавалася з боку останнього загроженню. А тому й місія Богдана співпадала з ВОЛЕЮ ВСЕВИШНЬОГО по творенню народу. З цієї нагоди доречним буде згадати для порівняння діяльність ще одного сподвижника козаччини, уже після Богданового часу (діючого одночасно з Дорошенком, описану, наприклад, у історичному романі Михайла Старицького «Молодість Мазепи. Руїна»), полковника Гострого. Який довгий час утримував на лівобережній Україні плацдарм перешкоджання переходу українських земель під юрисдикцію Московії. І козаків його довгий час підтримували селяни

ВЕЛИКИЙ ЛЬОХ

Коментарі ДОБРОДІЯ до ДУХОВНИХ НАСТАНОВ КОБЗАРЯ

Дивлюсь – гетьман з старшиною.

з довколишніх сіл, але прийшов час, коли тими ж селянами він був, як сила, знищений. Причина тут у тім, що діяльність полковника Гострого, хоч і являла собою приклад надзвичайного героїзму й мужності, котрими він селян із прилеглих до його замку земель і надихав, в кінцевому рахунку не вела до перемоги (отже не відповідала ВОЛІ ВСЕВИШНЬОГО), так як інші довколишні території переходили під руку Москви. Знайомлячись із досить деталізованою земною історією однієї з душ, що як була ще людиною і «Прісею звалась», не трудно спостерігати її близькість до всіх членів сім'ї Богданової аж настільки, що не буде великою помилкою вважати і її членом його родини. А отже, й відповідними близькими (сімейними) взаєминами з членами сім'ї і з самим Богданом. Таким чином, в своїх помислах вона далека була, щоб причинити комусь з них, а тим більше Богдану, зла. Навпаки, відчуття любові між нею і членами Богданової родини були настільки всеобіймаючими, а стосунки довірливими, що у неї ніколи й на гадку нічого такого не могло спасти, в чому вона могла б заперечувати комусь із родини, а тим більше, Богдану. Навпаки, які б діяння Богданом не розпочиналися, нею подумки вони завжди благословлялися і упереджувалися своїми такими діями, які б допомагали йому в успіхові. А тому, коли виникла нагода: Богдан вирушав у Переяслав на Раду – вона не випадково, а навмисне перейшла дорогу з повними відрами, бо й гадки не могла мати, що Богдан міг чинити щось не так, а отже, що й вона могла благословляти чиненню якогось зла. З другої сторони, перейти дорогу з повними (або пустими) відрами з давніх-давен відоме, як прикмета. Прикмета ж – це не що інше як прояв ВСЕВИШНЬОГО, сповіщення ЙОГО ВОЛІ, того, що саме має відбуватися. Виходячи з цього, наше розуміння прикмет, дещо здеформоване і втратило те дійсне, первинне значення. Чинення прикмети само по

Я води набрала Та вповні шлях і перейшла; А того й не знала, Що він їхав в Переяслав Москві присягати!..4 І вже ледви я наледви Донесла до хати – Оту воду... Чом я з нею Відер не побила! Батька, матір, себе, брата, Собак отруїла Тією клятою водою! От за що караюсь, От за що мене, сестрички, І в рай не пускають. ІІ А мене, мої сестрички, Зате не впустили, Що цареві московському Коня напоїла – В Батурині5, як він їхав В Москву із Полтави6. Я була ще недолітком, Як Батурин славний Москва вночі запалила, Чечеля7 убила, І малого, і старого В Сейму8 потопила. Я меж трупами валялась У самих палатах Мазепиних... 9 Коло мене І сестра, і мати Зарізані, обнявшися, Зо мною лежали; І насилу-то, насилу Мене одірвали Од матері неживої. Що вже я просила Московського копитана, Щоб і мене вбили. Ні, не вбили, а пустили Москалям на грище! Насилу я сховалася Дата друку 19.06.2020 21:42:00

ВЕЛИКИЙ ЛЬОХ

Коментарі ДОБРОДІЯ до ДУХОВНИХ НАСТАНОВ КОБЗАРЯ 4

На тім пожарищі. Одна тілько й осталася В Батурині хата! І в тій хаті поставили Царя ночувати, Як вертавсь із-під Полтави. А я йшла з водою До хатини... а він мені Махає рукою, Каже коня напоїти, А я й напоїла!.. Я не знала, що я тяжко, Тяжко согрішила! Ледве я дійшла до хати, На порозі впала. А назавтра, як цар вийшов, Мене поховала Та бабуся, що осталась На тій пожарині Та ще й мене привітала В безверхій хатині. А назавтра й вона вмерла, Й зотліла у хаті, Бо нікому в Батурині Було поховати. Уже й хату розкидали, І сволок з словами На угілля попалили!.. А я над ярами І степами козацькими І досі літаю! І за що мене карають, Я й сама не знаю? Мабуть, за те, що всякому Служила, годила... Що цареві московському Коня напоїла!...

ІІІ А я в Каневі родилась. Ще й не говорила, Мене мати ще сповиту На руках носила, Як їхала Катерина В Канів по Дніпрові.

Дата друку 19.06.2020 21:42:00

собі не спричинює таке чи іне діяння, а лише несе інформацію оцінки того чи іншого діяння, яке має наступити після отримання інформації. А тому не давати творитись прикметі чи творити її штучно, це все рівно, коли б людина стримувала свої позиви до чхання уже після того, як захворіла, думаючи, що від того захворювання її промине. Отже, тепер із впевненістю можемо стверджувати: вини Прісі в тому, що відбулася «Переяславська Рада», ніякої нема, а лише, що вчинена з її допомогою прикмета й указує на неминучість її як ВОЛІ ВСЕВИШНЬОГО, а тому й невинність содіяного як зла самим Богданом, доведена. Тобто, що тут потрібно мати на увазі ? Неминучість об’єднавчого процесу України з Московією незаперечна і, як прояв виконання ВОЛІ ВСЕВИШНЬОГО, Богданом зупиненою бути не могла. А тому, укладений договір із Московією було не що інше, як зав'язування Богданом вузла, у розв’язанні і перезав'язуванні якого далі й велися Московсько-Українські стосунки, на яких можуть (і повинні, як на започаткуванні) базуватися в розвитку й сучасні. Може виникнути питання, а для чого потрібно було закладати не рівноправний договір? Вибачте, але який уже вийшов. Не забуваймо: ми змушені були проситись до них у союзники, – не вони до нас. І то вже не наша вина, а наша біда (або щастя), що нам у сусіди такий народ попався. Отже, ми повинні зробити правильний висновок щодо Богдана і його договору (звичайно ж важливою є якість договору, подібно, як і будь-чого, що твориться, але в даному випадку важливість якості договору мала б місце, якби інша сторона договірного процесу спроможна була зрозуміти всі тонкощі його вигоди й для себе, чого не сталося, а тому для нас важливим було уже те, що договір був як такий), адже набагато складніше нам би прийшлось розв’язувати вузол стосунків з Мос-

ВЕЛИКИЙ ЛЬОХ

Коментарі ДОБРОДІЯ до ДУХОВНИХ НАСТАНОВ КОБЗАРЯ

А ми з матір’ю сиділи На горі в діброві. Я плакала; я не знаю, Чи їсти хотілось? Чи, може, що в маленької На той час боліло? Мене мати забавляла, На Дніпр поглядала; І галеру золотую Мені показала, Мов будинок. А в галері Князі, і всі сіли Воєводи... і меж ними Цариця сиділа. Я глянула, усміхнулась... Та й духу не стало! Й мати вмерла, в одній ямі Обох поховали! От за що, мої сестриці, Я тепер караюсь, За що мене на митарство Й досі не пускають.. Чи я знала, ще сповита, Що тая цариця – Лютий ворог України, Голодна вовчиця.. Скажіте, сестриці? «Смеркається. Полетимо Ночувати в Чуту10. Як що буде робитися, Відтіль буде чути». Схопилися, білесенькі, І в ліс полетіли, І вкупочці на дубочку Ночувати сіли.

ковією, якби такого договору не було взагалі і ми були б поглинені нею просто так, як в свій час ми піддалися під руку спочатку до литовських князів (без ніяких договорів), а потім «плавно» перейшли через Річ Посполиту до Польщі. Яку ціну нам прийшлось заплатити, щоб уберегти себе від втрати ідентичності, Богдан досить добре знав і розумів. Відірватись від конгломерату народів такої маси, яку створила Московія, без означеного (Богданового) договору було б надзвичайно проблематично, а то й неможливо. Тоді як із договором, тільки-но наступив наш час (коли вже «найшло нам на коло», як сказали б наші прапраОтці. Вислів із «Велесової Книги»), ми й відділилися само по собі, з такою ж легкістю, як ото від сиру масло. Друга душа, перед покиданням життя Земного, була ще недолітком. Чи ж можна дівчинку-недолітка звинувачувати, за те, що напоїла коня, навіть, якщо й ворога. Якщо вже ми оправдовуємо місію Мазепи, котрий продовжив Богданову в тому розумінні, що (як надзвичайно патріотичний чоловік) очолив процес нашого впровадження в середовище чужого народу й (намагався контролювати розвиток стосунків з Московією, згідно укладеного договору), переконавшись в тім, що це не який нам не споріднений нарід, зовсім з чужими для нас звичаями і вдачею (натурою), а тому започаткував «заколочування» процесів (тенденцію), які б і привели до «відокремлення від сиру масла». Тоді як дівчинканедоліток напоїла все ж тварь Божу і за діяння Петра не відповідальну, й, отже, не винну. Звичайно, й її вина така ж, як і тієї Божої тварі, яку вона напоїла. Тому тут скоріше відбулось спасіння душі від прийняття нею участі в розгортанні подальших земних подій і збереження її чистоти для цілей небесних. І нарешті, третя праведна душа, що ще не встигла согрішити (бо тоді була ще немовлям, яку мати носила сповиту), «завинила» тим, що цариці «усміДата друку 19.06.2020 21:42:00

Коментарі ДОБРОДІЯ до ДУХОВНИХ НАСТАНОВ КОБЗАРЯ

(«В Е Л И К И Й Л Ь О Х » , ТРИ ДУШІ)

хнулась», незнаючи того: «Що тая цариця – Лютий ворог України, Голодна вовчиця...»

Адже, тим самим, хоч і не вільно могла дати привід думати тій цариці, що це їй «від мала до велика» всі тут так раді, тій, яка й уявлення не має, навіть, якби того й хотіла, що потрібно таке зробити, щоб їй були раді, настільки ми були різні в розумінні тих чи інших звичаїв. А усміхнутись – це уже започаткувати таке порозуміння через дозволяння проникненню звичаїв із середовища одного народу серед народу іншого. Отже, із поміж трьох, немовля вчинило «найбільший гріх» на довгому шляху «відокремлення від сиру масла». Як побачимо далі, ці три праведні душі потрібні ВСЕВИШНЬОМУ (чому й не впускались деякий час до раю) для їх участі в протистоянні темним силам (воронам) в момент, коли «розкопуватимуть льох».

ВЕЛИКИЙ ЛЬОХ /

ТРИ ВОРО НИ 1 Крав! Крав! Крав! Крав Богдан крам, Та повіз у Київ, Та продав злодіям Той крам, що накрав. 2 Я в Парижі була Та три злота з Радзівілом Та Потоцьким пропила11 3 Через мост идет черт, А коза по воде: Быть беде. Быть беде.

Дата друку 19.06.2020 21:42:00

Коментарі ДОБРОДІЯ до ДУХОВНИХ НАСТАНОВ КОБЗАРЯ

А оце ті темні сили, уособлені трьома воронами, ті злодіє, що кричать: «держи злодія» – на публіці; в той самий час, як між собою вихваляючись сперечаються, хто з них має більше «заслуг» на злодійському поприщі. 05 01

01 05

Не 02

Се

Ві

Це ті темні сили, що злодійствують поміж різними народами, оббираючи як кожного з них, так і допомагаючи одним із них оббирати інших. Скрізь вони встигають побувати, роблячи свої чорні справи: і в Парижі, і в Варшаві, і в Сибірі, і в Московщині, і на Україні, залучаючи до своїх справ над нею то ксьондзів, то москалів. А чорні справи їхні такі: 05

Не

01 05 05 Се 27

Че

то накаркають «Три указа накаркала На одну дорогу...» на якій:

ВЕЛИКИЙ ЛЬОХ

Отак кричали і летіли / Воро ни з трьох сторін і сіли На маяку, що на горі Посеред лісу, усі три. Мов на мороз, понадувалась, Одна на другу позирали; Неначе три сестри старі, Що дівували, дівували, Аж поки мохом поросли. 1 Оце тобі, а це тобі. Я оце літала Аж у Сибір: та в одного Декабриста12 вкрала Трохи жовчі. От, бачите, Й є чим розговіться! Ну, а в твоїй Московщині Є чим поживиться? Чи чортма й тепер нічого?

Коментарі ДОБРОДІЯ до ДУХОВНИХ НАСТАНОВ КОБЗАРЯ

«Да шесть тысяч в одной «Батурин спалила, версте Сулу в Ромні загатила Душ передушила...» Тілько старшинами Козацькими… а такими, Крім того: Просто козаками, «Та в Сибір загнали Фінляндію засіяла; Свою шляхту,..» Насипала бурта «...Я спалила На Орелі… на Ладогу Польщу з королями;..» Так гурти за гуртом «А з вольними козаками Виганяла та цареві Болота гатила19. Що я виробляла? І славного Полуботка Кому я їх не наймала, В тюрмі задушила.» Не запродавала?»

Ой! Що це я тут лічу? Повторюю й собі, як юродивий той, за дурними воронами. Що за нісенітниця?! «Крав! Крав! Крав! Крав Богдан крам,

Та повіз у Київ, Та продав злодіям Той крам, що накрав.»

Хай святиться, ПРАВЕДНИЙ, ім'я Твоє! Читаючи таке, перепрошую на слові, аж хочеться по-московськи лаятись. Але ж, я напевне знаю, із досвіду опрацювання творів Шевченка Т. Г., тут описані 1 реальні речі. Тоді ж, що так все це не На яку це? На ковану? вкладається в «костяну комору», як воліє ТАРАС Ну, вже наробила... називати голови наші. Не раз пересвідчуючись, що всі описові елементи, якими змальовані 3 картини Шевченком Тарасом Григоровичем, Да шесть тысяч в одной версте взаємозв’язані між собою і кожна з них, подібно Душ передушила...14 до фігур шахматної задачі, не є зайвою, я вперто ще і ще раз перечитував про тих ворон. І 1 … Осягнув! Найперше, що потрібно збагнути, чому наша Та не бреши, бо тілько п’ять. 15 свідомість відмовляється сприймати «воронячі Та й то з фоном Корфом . Ще й чваниться, показує каркання», найчіткіше це можна відчути ось у На чужу роботу! цьому фрагменті: Капусниця! закурена… 3 А ви, мості-пані? «Да шесть тысяч в одной версте Бенкетуєте в Парижі, Душ передушила...14 Поганці погані! Що розлили з річку крові Є... сестрица, много Три указа накаркала На одну дорогу...13

Дата друку 19.06.2020 21:42:00

ВЕЛИКИЙ ЛЬОХ

Та в Сибір загнали Свою шляхту, то вже й годі, Уже й запишались. Ач, яка вельможна пава... 2і3 А ти що зробила?? 1 А дзуськи вам питать мене! Ви ще й не родились, Як я отут шинкувала Та кров розливала! Дивись, які! Карамзіна16, Бачиш, прочитали! Та й думають, що ось-то ми! А дзусь, недоріки! В колодочки ще не вбились, Безпері каліки!.. 2 Ото, яка недотика! Не та рано встала, Що до світа упилася... А та, що й проспалась! 1 Упилася б ти без мене З своїми ксьондзами? – Чортма хисту! Я спалила Польщу з королями; А про тебе, щебетухо, І досі б стояла. А з вольними козаками Що я виробляла? Кому я їх не наймала, Не запродавала? Та й живущі ж, проклятущі! Думала, з Богданом От-от уже поховала. Ні, встали, погані,. Із шведською приблудою...17 Та й тоді ж творилось! Аж злішаю, як згадаю… Батурин спалила, Дата друку 19.06.2020 21:42:00

Коментарі ДОБРОДІЯ до ДУХОВНИХ НАСТАНОВ КОБЗАРЯ

1 Та не бреши, бо тілько п’ять. Та й то з фоном Корфом15. Ще й чваниться, показує На чужу роботу! Капусниця! закурена…»

Ви вже напевне відчули, шановне добродійство, чому нам таке не вкладається у голови. Зверніть увагу, про що вони сперечаються між собою, за що одна-другу докоряє і за яку неправду ловить. Як вільно вони оперують числами: «шесть тысяч в одной версте Душ передушила...» чи «тілько п’ять». Так, добродії, у нашій свідомості, всі ці числа не сприймаються, зливаючись в один якийсь кошмар, затуманюють свідомість. Для нас достатньо й «однієї загубленої душі» (пригадайте відому цитату Достоєвського) і не так важливо яким способом, щоб по шкірі «мурашки» забігали й кинуло у холодний піт. Але, не зважаючи на всі ці наші почування й не сприйняття, вся ця чортівня існує реально й виживає саме завдяки нашому їх не сприйняттю. Ми не допускаємо про їх існування, а всякі такі розповіді нами сприймаються як фантастичні, а тому не реальними і, отже, не існуючими для нашого розуміння. Тоді як темні сили, тримаючи у великій таїні свої бісівські плани, легко переконують решту у неможливості чогось подібного на випадок, коли їх плани комусь із нас стають відомими, більш того, ще й звинуватять у підступності тих, хто невільно став свідком їхніх злодіянь. Про все це ТАРАС давав нам зрозуміти ще тоді, в свій час, ми ж чи й до кінця розуміємо загрозливу реальність, навіть, і сьогодні після того, як наші батьки пережили штучні голодомори й ГУЛАГ, принаймні настільки, щоб виробити на противагу їхньому ефективний упереджуючий свій план. Та повернімось до тієї реальності, яку описує нам ТАРАС. Хочу тут ще підкреслити, що картина змальована такою, якою вона була схо-

ВЕЛИКИЙ ЛЬОХ

Сулу в Ромні загатила Тілько старшинами Козацькими…18 а такими, Просто козаками, Фінляндію засіяла; Насипала бурта На Орелі… на Ладогу Так гурти за гуртом Виганяла та цареві Болота гатила19. І славного Полуботка В тюрмі задушила. Отойді-то було свято! Аж пекло злякалось. Матер божа у Ржавиці Вночі заридала. 3 И я таки пожила: С татарами помутила, С Мучителем20 покутила, С Петрухою21 попила, Да немцам запродала. 1 Та ти добре натворила: Так кацапів закрепила У німецькі кайдани – Хоч лягай та й засни. А в мене ще, враг їх знає, Кого вони виглядають? Вже ж і в крепость завдала, І дворянства страшну силу У мундирах розплодила, Як тих вошей розвела; Все вельможнії байстрята! Вже ж і Січ їх бісновата Жидовою поросла. Та й москаль незгірша штука: Добре вміє гріти руки! І я люта, а все-таки Того не зумію, Що москалі в Україні Дата друку 19.06.2020 21:42:00

Коментарі ДОБРОДІЯ до ДУХОВНИХ НАСТАНОВ КОБЗАРЯ

плена в якийсь момент як художником, мовби стороннім, не як учасником подій спостерігачем, і подана на полотно як є, без прикрас чи, навпаки, перебільшення. Про ті каркання першої ворони (і чого саме першої) про Богдана, який нібито там щось крав, ми поговоримо у кінці означеного розгляду. Тепер же можна зазначити, звернувши увагу на числення (нумерацію) ворон, що серед них є головна ворона та, на котру вказує перше число. Крім того, що ворони уособлюють деякі темні сили, але не польські, російські чи українські, як може здатися на перший погляд, а котрі стоять над народами, і в змальованій картині кожна із ворон курирує одну виділену їй для контролю область (територію). Про те, що одна з ворон головна, указується автором змальованої картини дійства означенням її першим числом, в самому ж дійстві роль головної їй потрібно ще завоювати. Що нею досягається різними шляхами, в тому числі: – підкупом ; – умінням тримати себе в ході полеміки та –«заслугами» в ході своєї діяльності в злодіяннях: «Оце тобі, а це тобі. Я оце літала Аж у Сибір: та в одного Декабриста12 вкрала Трохи жовчі...» А дзуськи вам питать мене! Ви ще й не родились, Як я отут шинкувала Та кров розливала! Дивись, які! Карамзіна16, Бачиш, прочитали! Та й думають, що ось-то ми! «...Я спалила Польщу з королями;…» «А з вольними козаками Що я виробляла? Кому я їх не наймала, Не запродавала? Та й живущі ж, проклятущі!

Думала, з Богданом От-от уже поховала. Ні, встали, погані,. Із шведською приблудою...17 Та й тоді ж творилось! Аж злішаю, як згадаю… Батурин спалила, Сулу в Ромні загатила Тілько старшинами Козацькими…18 а такими, Просто козаками, Фінляндію засіяла; Насипала бурта На Орелі… на Ладогу Так гурти за гуртом Виганяла та цареві Болота гатила19. І славного Полуботка В тюрмі задушила. Отойді-то було свято! Аж пекло злякалось.»

ВЕЛИКИЙ ЛЬОХ

З козаками діють. Ото указ надрукують: «По милості Божій, І ви наші, і все наше, І гоже й негоже!» Тепер уже заходились Д р е в н о с т и шукати У могилах… бо нічого Уже в хаті взяти; Все забрали любісінько. Та лихий їх знає, Чого вони з тим поганим Льохом поспішають? Трошки, трошки б підождали, І церква б упала... Тойді б разом дві руїни В П ч е л е22 описали... 2і3 Чого ж ти нас закликала? Щоб на льох дивиться? 1 Таки й на льох. Та ще буде Два дива твориться. Сю ніч будуть в Україні Родиться близнята. Один буде, як той Гонта, Катів катувати ! Другий буде… оце вже наш! Катам помагати – Наш вже в череві щипає… А я начитала, Що, як виросте той Гонта, Все наше пропало ! Усе добре поплюндрує Й брата не покине! І розпустить правду й волю По всій Україні! Так от бачите, сестриці, Що тут компонують! На катів та на все добре Кайдани готують!

Дата друку 19.06.2020 21:42:00

Коментарі ДОБРОДІЯ до ДУХОВНИХ НАСТАНОВ КОБЗАРЯ 05 Че

01 27

01 27 29

05 Че Су

Попутно потрібно звернути увагу, як на фоні переліку злодіянь першої ворони, Духовний Батько наш акцентує увагу одночасно на віхи руйнації фізичної основи Українського ДУХУ НАЦІЇ (втрат тонусу, досягнутого рівня ДУХУ), котрі пов’язуються: зі смертю Богдана, поразкою Мазепи і фізичного знищення Полуботка. Власне, із знищенням Полуботка втрачаються всякі реальні можливості подальшої життєздатності ДУХУ НАЦІЇ в конфігурації започаткованої Богданом. Ось чому радуються темні сили: «Отойді-то було свято! Аж пекло злякалось.» Єдине, що з того залишалось працювати, були сформульовані Ним українсько-московські договори, посіяні, як зерна, котрі чекали своєї пори для проростання. Для більшої активності ДУХУ НАЦІЇ потрібно було починати все спочатку, йдучи по шляху відродження БогДана, складність якого в необхідності проходження ДУХОМ НАЦІЇ через чистилище Гонти. Більш детальне обговорення означеної думки чекає нас ще попереду, тепер же ми змушені повернутись до «наших баранів», чи то пак ворон. Отже, як бачимо, перша ворона перемогла в змаганні за своє лідерство, з чим решта ворон погодилась. Після чого дозволяє собі, навіть, одну найбільш активну, похвалить «Та ти добре натворила: Так кацапів закрепила

У німецькі кайдани – Хоч лягай та й засни.»

Бо це дійсно стало можливим завдяки попередній підготовчій роботі третьої ворони: «И я таки пожила: С татарами помутила, С Мучителем20 покутила, С Петрухою21 попила, Да немцам запродала.»

- привнесла штучну мутацію в татарський конгломерат для прищеплення їхніх пагонів іншому народу; - витворення через мутацію конгломерату із різних народів; - споєння (пропила розум) владної верхівки; - запродала німцям важелі влади.

Але перша ворона, заволодівши увагою своїх под-ружок, зразу ж переходить до справи, за для котрої їх і скликала. Адже ж, незважаючи на свій

ВЕЛИКИЙ ЛЬОХ

2 Я золотом розтопленим Заллю йому очі!..

1 А він, клятий недолюдок, Золота не схоче. 3 Я царевими чинами Скручу ему руки!.. 2 А я зберу з всього світа Всі зла і всі муки!.. 1 Ні, сестриці. Не так треба. Поки сліпі люде, Треба його поховати, А то лихо буде! Он бачите, над Києвом Мітла простяглася, І над Дніпром і Тясмином Земля затряслася. Чи чуєте? Застогнала Гора над Чигрином. О!.. Сміється і ридає Уся Україна То близнята народились, А навісна мати Регочеться, що Йванами Обох буде звати! Полетімо!.. – Полетіли Й летячи співали:

1 Попливе наш Іван По Дніпру у Лиман З кумою.!

Дата друку 19.06.2020 21:42:00

Коментарі ДОБРОДІЯ до ДУХОВНИХ НАСТАНОВ КОБЗАРЯ

хист і величину проробленої в області свого опікунства роботи, розуміє її незакінченість, недоведеність до повноти. Розмірковуючи в голос й, аналізуючи про те, як з іншими їй удавалось покінчувати: «...спалила Польщу з королями» (тобто, котрій вже не піднятися), німців залучила до своїх купівельно-продажних ігор, «...кацапів закрепила У німецькі кандали» – намагається зрозуміти, що ще необхідно для нашої остаточної кабали: «...враг їх знає, Кого вони виглядають». Незважаючи на те, чого тільки не вдалося запровадити у нашому середовищі: «Вже ж і в крепость завдала, І дворянства страшну силу У мундирах розплодила, Як тих вошей розвела;

Все вельможнії байстрята!» «Вже ж і Січ їх бісновата Жидовою поросла.»

Тут фраза «Жидовою поросла» заслуговує на особливу увагу й пояснення. Ще раз необхідно наголосити: не Шевченко Т. Г. промовляє цю фразу зокрема і взагалі все, що стосується ворон, – він лише передає, описує про них і дійства, із ними пов’язані. Таким чином, фраза сказана кимсь вищестоящим над «жидовою», а не ТАРАСОМ. Один знайомий мого добродія, останнім часом перейнявся пропагуванням, щоб не вживати самого слова «жид», і слів-походження від нього. Пояснюючи це тим, що звук «ж» має надзвичайно енергетично життєдайну силу. Недарма він вжитий у найперших винайдених нашими далекими пращурами утвореннях слів: «жиццє» («життя»), «жито», «живіт» – тісно пов’язаних із явищем життя. У первинній самоназві люду, якого іменують тепер цим словом, означеного звуку не було. Отже, це запозичення від нашого народу. Причому, запозичення взяте верхівкою, котра управляє цим людом, і крім того, розуміється на звуковому рівні на процесах словотворення. Основна ж маса цього люду, не розуміючись на подібних речах, навпаки, ображається у випадку, коли їх так називають. Що доводить про непричетність самого люду до

ВЕЛИКИЙ ЛЬОХ

Коментарі ДОБРОДІЯ до ДУХОВНИХ НАСТАНОВ КОБЗАРЯ

згаданої назви. Хто ж тоді придумав цю назву, і для чого? Побіжить наш ярчук23 Знайомий мого добродія («Юродивий») В ірій їсти гадюк правильно зрозумів, що поводирі люду Зо мною. придумали для нього цю назву, а от для чого, 3 пояснити достатньо обґрунтовано не зміг. Фраза: «Вже ж і Січ їх біснувата Жидовою Как хвачу да помчу, поросла.», – кинута, як ми уже переконані не В самий ад полечу ТАРАСОМ (у «Чигрине, Чигрине» подібна фраза Стрелою. звучить: «Спи ж, повитий жидовою», – явно відповідає суті, бо висловлена іншою особою), а тим, хто й запроваджує цю самоназву люду, яким опікується, й пояснює для чого слово «жид» штучно придумане для вживання. Зверніть увагу на штучність, неприродність звучання виразу «Жидовою поросла», як випучується оте «поросла», що нам важко собі уявити. Адже відомо, що, навпаки, все, що пов’яза- не з жидовою не тільки не росте – нищиться, що вони можуть лише, очепитись й повиснуть («повитись») на тому, що росте, таким чином забезпечуючи свою життєздатність. Отже, знаючи, що підопічний їм люд не несе в собі життєдайної сили, тільки здатний споживати її ззовні, його поводирі й запроваджують означений захід. Що є подібним до того, як увіковічують померлих, немовби продовжуючи життя серед живих, у їх пам'яті, називаючи іменами померлих ті чи інші об'єкти, серед яких живуть, чи якими користуються живі. Так, наприклад, впровадивши слово «жид» у російське слово «жидкость» (українською, «рідина»), а також з допомогою інших своїх слів, люд, про який ми тут ведемо мову, створює для підтримання своєї життєздатності зовнішнє середовище збільшенням частоти повторювання свого імені чи інших елементів свого буття самим цим людом, а ще краще іншим народом. Для заспокоєння переймань знайомого мого добродія і йому подібних, необхідно сказати, як протидіяти подібним хитрощам люду, нашим опонентам. А ось таким висвітленням, знаннями і правильним розумінням. І тоді їхні всякі такі застосування хитрощів проти нас обернуться своєю дією проти них. Аналізуючи далі, в пошуках відповіді на запитання: «...враг їх знає, Кого вони виглядають»? – перша ворона, навіть, похвалила москаля: 2

«Та й москаль незгірша штука: Добре вміє гріти руки!

І я люта, а все-таки Того не зумію,..»,

– що не часто буває у них, адже перевершеності себе в злодіяннях кимсь із своїх опонентів вони не допускають – що явно розкриває «нещирість» такої похвальби. Про причину нещирості буде сказано дещо пізніше. А от «Що москалі в Україні / З козаками діють.»: «Ото указ надрукують: По милості Божій, Дата друку 19.06.2020 21:42:00

І ви наші, і все наше, І гоже й негоже!», –

Коментарі ДОБРОДІЯ до ДУХОВНИХ НАСТАНОВ КОБЗАРЯ

(«В Е Л И К И Й Л Ь О Х » , ТРИ ВОРО НИ)

важливо оцінити нам самим, щоби зрозуміти в необхідності вироблення між сусідами і застосування правильних противаг, а не віддаватись на милість «доброго дяді», щоб потім опинятись «з патрохами» залежними від нього. Прослідковуючи далі за діями чинення москаля на Україні: «Тепер уже заходились Д р е в н о с т и шукати У могилах… бо нічого

Уже в хаті взяти; Все забрали любісінько.», –

перша ворона починає розуміти причину свого хвилювання і хто є чинником можливої загрози «темним силам». Від такої догадки у неї вихоплюється своє невдоволення, але тут же оговтується й намагається зупинити москаля своїми порадами: «Та лихий їх знає, Чого вони з тим поганим Льохом поспішають? Трошки, трошки б підождали,

І церква б упала... Тойді б разом дві руїни В П ч е л е22 описали...»

Але знаючи про неминучість того, що має статись, приступає до головної своєї місії на воронячому зібранні: переконувати своє співвороннє, в правдивості не того, що станеться, а як вона про те оповість, і дати завдання, яким чином вони мають розносити ту «правду» серед загалу, контролюючи її «розвиток» Розкопаний льох означує той кульмінаційний момент, є тією останньою краплиною, що переповнює чашу, в наслідок чого запускаються процеси, які руйнують існуючий порядок і приводять до глобальних змін. Для впливу на процеси, які розпочнуться, перша ворона, навчаючи соратниць, починає оповідати їх у своєму заготовленому варіанті: «...Та ще буде Два дива твориться. Сю ніч будуть в Україні Родиться близнята.

Один буде, як той Гонта, Катів катувати ! Другий буде… оце вже наш! Катам помагати –».

Але далі, про лукавство її розповіді видають дві стрічки: «Наш вже в череві щипає… А я начитала,...» –

із якої виходить, що про Гонту вона «начитала» і саме тому заздалегідь готовились, до неминучості його народження, але коли саме, в який момент темні сили точно знати не могли; свій же у них підготовлений заздалегідь, «вже в череві щипає», залишається лише указати час його народження, який має збігатися із часом народження Гонти, того, хто дійсно мусить народитись. А далі, переповідаючи те, що про Гонту «начитала», жахає своїх «сестриць» й накручує їх, щоб ті як найактивніше вступали в протистояння з «білими Дата друку 19.06.2020 21:42:00

Коментарі ДОБРОДІЯ до ДУХОВНИХ НАСТАНОВ КОБЗАРЯ

(«В Е Л И К И Й Л Ь О Х » , ТРИ ВОРО НИ)

силами». Що, як виросте той Гонта, Все наше пропало ! Усе добре поплюндрує Й брата не покине! І розпустить правду й волю

По всій Україні! Так от бачите, сестриці, Що тут компонують! На катів та на все добре Кайдани готують!

Від чого «сестриці», дійсно, активізувались, навперебій пропонуючи свої бачення по вирішенню проблеми. Але головна ворона не потребує допомоги в їхніх баченнях, а необхідності їхньої участі в скрупульозному виконанні вже готового плану. «Ні, сестриці. Не так треба. Поки сліпі люде,

Треба його поховати, А то лихо буде!»

І яким же чином це зробити «поховати», а з допомогою отого із близнят, котрий «наш» і «вже в череві щипає…». Крім того, про народження близнят вони мають, не чекати, а самі об’явити: «Он бачите, над Києвом Мітла простяглася, І над Дніпром і Тясмином Земля затряслася. Чи чуєте? Застогнала

Гора над Чигрином. О!.. Сміється і ридає Уся Україна! То близнята народились,..»

Тоді вони будуть керувати процесом розповідей і слухів про них. Навіть, і справжню матір його можна підмінити на бісівську, яка щоб зовсім не можна було близнят розпізнати: «...А навісна мати Регочеться, що Йванами Обох буде звати!» Закінчується опис картини воронячого дійства подібно до того, як і розпочинається, воронячим карканням та «напусканням туману», щоб ніхто нічого не міг зрозуміти. З тією лишень різницею, що на початку вони оббріхують Богдана, а в кінці Йвана Гонту. «Полетімо!.. – Полетіли Й летячи співали

Дата друку 19.06.2020 21:42:00

1 Попливе наш Іван По Дніпру у Лиман З кумою.

2 Побіжить наш ярчук23 В ірій їсти гадюк Зо мною.»

ВЕЛИКИЙ ЛЬОХ

ТРИ ЛІРНИКИ Один сліпий, другий кривий, А третій горбатий Йшли в Суботов про Богдана Мирянам співати. 1 Що то, сказано, ворони. Уже й помостили, Мов для їх те сідало Москалі зробили. 2 А для кого ж? Чоловіка, Певне, не посадять Лічить зорі... 1 Ти то кажеш. А може, й посадять Москалика або німця. А москаль та німець І там найдуть хлібець. 3 Що це таке верзете ви? Які там ворони? Та москалі, та сідала? Нехай бог боронить! Може, ще нестись заставлять, Москаля плодити. Бо чутка є, що цар хоче Весь світ полонити. 2 А може, й так! Так на чорта ж Їх на горах ставить? Та ще такі височенні,

Коментарі ДОБРОДІЯ до ДУХОВНИХ НАСТАНОВ КОБЗАРЯ 05 02 Су 05 Пя 04

02 05 05 Су 06 Не

Три посланці ВСЕВИШНЬОГО, з діяльністю котрих КОБЗАР забажав ознайомитись зразу ж після розмови з Матір'ю-Україною та другом Чигрином для більш детального вияснення причин такого надзвичайного запустіння РАЮ*, «Один сліпий, другий кривий, а третій горбатий» – попередники КОБЗАРЯ. З’ясувалось, що після того, як Головна Ворона «...славного Полуботка В тюрмі задушила.» –

«Отойді-то було свято! Аж пекло злякалось.», –

останнє на чому Слава Богдана ще могла фізично утримуватись, Україна, залишаючись зовсім беззахисною й безпорадною, була віддана на поталу підступного московита. Користуючись повновладністю свого становища, Москаль попер уже нагло, безцеремонно заповнюючи собою всі місця й будь-які щілини, де тільки можна. З ВОЛІ ВСЕВИШНЬОГО на підмогу направляються три кращих Лірники, на котрих покладається місія репродукування Слави БогДана, її поширення, забезпечення їй допомоги в протистоянні навали чужої слави, щоби, спираючись на тіло Слави Богдана, множити Славу України як Славу ВСЕВИШНЬОГО. І першою загрозою на цьому шляху був Москаль, за плечима котрого виглядав уже й Німець. Лірники Слави Богдана з’явились у Раю на передодні розкопування Москвою малого льоху

______________________________________________________________

* – Шевченко Т. Г. Раєм називав Україну. Для цього у Його творах достатньо прикладів, один з яких, що підтверджують це, й приводиться нижче: «Подивіться на рай тихий, На свою країну,

Полюбіте щирим серцем Велику руїну,...» «І мертвим, і живим…»

Дата друку 19.06.2020 21:42:00

ВЕЛИКИЙ ЛЬОХ

Що й хмари достанеш, Як вилізти... 3 Так отже що: Ото потоп буде, Пани туда повилазять Та дивиться будуть, Як мужики тонутимуть. 1 Розумні ви люди, А нічого не знаєте! То понаставляли Ті фігури он для чого: Щоб люди не крали Води з річки – та щоб нишком Піску не орали, Що скрізь отам за Тасьмою24. 2 Чортзна-що провадить! Нема хисту, то й не бреши. А що, як присядем Отутечки під берестом Та трохи спочинем! Та в мене ще шматків зо два Є хліба в торбині, То поснідаєм в пригоді, Поки сонце встане... – Посідали. «А хто, братця, Співа про Богдана?»

3 Я співаю. І про Ясси 25, І про Жовті Води, І містечко Берестечко26

Коментарі ДОБРОДІЯ до ДУХОВНИХ НАСТАНОВ КОБЗАРЯ

у Суботові:

«Бо так сказав Петрові бог:

«Тойді у рай їх повпускаєш, Як все москаль позабирає, Як розкопа великий льох»

Чи за вину якусь у попередньому житті, а чи то їм уготовлювалась надзвичайно важлива Місія, душі їх довгий час перебували в очікуванні, не перетерпівали наступної інкарнації. І ось тепер, перша душа за те, що у попередньому житті була кревною прибічницею Богданової Слави: «Я води набрала Та вповні шлях і перейшла; А того й не знала,

Що він їхав в Переяслав Москві присягати!..» –

стала Сліпим Лірником Богданової Слави. Друга: «...за те, що всякому Служила, годила...

Що цареві московському Коня напоїла!...», –

інкарнувалась у Кривого Лірника БогДанової Слави. А третя – та, що тільки-но на світ з’явилася та все плакала замість того, щоб радіти раю, а коли й усміхнулася, то виявилось, що не туди саме глянула: в сторону, де «Цариця сиділа», – за те, що не знала «...ще сповита, Що тая цариця –

Лютий ворог України, Голодна вовчиця», –

інкарнувалася у Горбатого Лірника Богданової Слави. Інкарнувалися душі в лісі Чуту поблизу Суботова, коли вже смеркалося й вони: «...полетіли, І вкупочці на дубочку Ночувати сіли.», –

недалеко від маяка, до якого: «…летіли Воро ни з трьох сторін і сіли /

Дата друку 19.06.2020 21:42:00

На маяку, що на горі Посеред лісу, усі три.»

ВЕЛИКИЙ ЛЬОХ

Коментарі ДОБРОДІЯ до ДУХОВНИХ НАСТАНОВ КОБЗАРЯ 05 01

01 05

Не 30

30 Не

В великій пригоді Нам сьогодні вони стануть! Бо там коло льоху Базар люду насходилось Та й панства не трохи, От де нам пожива буде! Ану, заспіваєм! Проби ради...

Один із Лірників Сліпий – бо осліп від Богданової Слави; є безпосереднім відповідачем за збереження її. Другий Кривий, кульгавий, отже не здатний ходити прямо, прямими дорогами. Не ходити прямими дорогами, означає: кривити душею. Кривить він душею тим, що в нього надто серце щире і упускає до себе всіх: і москаля, і німця, 1 якого тягне за собою москаль. Місія Кривого Та цур йому! подібна до функції серця – годувати всі органи Лучче полягаєм (частини) свого тіла, так і Кривого – складові тіла Та виспимось. День великий. Слави БогДана. Ще будем співати. А третій Горбатий – що має множити Славу України як Славу ВСЕВИШНЬОГО, спираючись 3 на Славу БогДанову. І я кажу: помолимось Місія Горбатого – множити БогДанову Та будемо спати. Славу, як Славу України, через наповнювання Старці під берестом заснули; СЛАВОЮ ВСЕВИШНЬОГО як наступне її Ще сонце спить, пташки продовження. Тому він Горбатий, що в ньому мовчать, тіло БогДанової Слави деформується (з А коло льоху вже проснулись утворенням горба), внаслідок постійного І заходилися копать. надходження в його тіло СЛАВИ Копають день, копають два, ВСЕВИШНЬОГО. На третій насилу Місія Кривого – множити БогДанову Славу з Докопалися до муру поміж інших, чужих, слав. Необхідність в цьому Та трохи спочили. виникає саме внаслідок впущення нашим Поставили к р а у л и. воїнством носіїв чужої Слави в своє Ісправник аж просить, середовище, із-за напористості і навали Щоб нікого не пускали, москаля, що й німця за собою тягне. Це І в Чигрин доносить через наповнення України: П о н а ч а л ь с т в у. Приїхало відбувається відновленням Славою український елемент та Н а ч а л ь с т в о мордате, Подивилось. «Треба, – каже – впливом на інші її елементи з чужою славою, – множенням своєї Слави й витіснення чужої. Така Своди розламати, Вєрнєй дєло...» Розламали його місія спричинює тих, хто її сприймає й Та й перелякались! схвалює, до п і д т р и м к и розповсюджувачів Костяки в льоху лежали БогДанової Слави (тіла Слави БогДана), яку І мов усміхались, Кривий, за своїм функціональним обов’язком, Що сонечко побачили. справедливо розподіляє поміж складовими тіла От добро Богдана! Слави БогДана. Черепок, гниле корито Місія Сліпого – бути весь час переповненим Й костяки в кайданах! Славою БогДана, оберігати її від шкоди заподіяння чужою славою, (зокрема, витіснянДата друку 19.06.2020 21:42:00

ВЕЛИКИЙ ЛЬОХ

Коментарі ДОБРОДІЯ до ДУХОВНИХ НАСТАНОВ КОБЗАРЯ

Якби в ф о р м е н и х, то добре: Вони б ще здалися... Засміялись... а ісправник Трохи не сказився! Що нічого, бачиш, взяти, А він же трудився! І день і ніч побивався, Та в дурні й убрався. Якби йому Богдан оце У руки попався, У москалі заголив би, Щоб знав, як дурити Правительство!! Кричить, біга, Мов несамовитий. Яременка* в пику пише, По-московській лає Увесь народ. І на старців Моїх налітає. «Вы што делаете, плуты!!» «Та ми, бачте, пане, Співаємо про Богдана...» «Я вам дам Богдана, Мошенники, дармоеды! И песню сложили Про такого ж мошенника...» «Нас, пане, навчили...» «Я вас навчу! Завалить им!» Взяли й завалили – Випарили у московській Бані-прохолоді. Отак пісні Богданові Стали їм в пригоді!!.. Так малий льох в Суботові Москва розкопала! Великого ж того льоху Ще й не дошукалась.

ням її в ньому, тобто, захоплюватись чужою славою йому не дано) і завжди бути готовим, щоб її лучити (висвітлювати), розповсюджуючи серед інших. Звідси смисл його сліпоти, в першу чергу, по відношенню до інших слав (чужих) і, навіть, певною мірою, затрудненість сприйняття новонаповнення України СЛАВОЮ ВСЕВИШНЬОГО. Але після інкарнації три душі мали ще пройти процедуру гармонійного злиття їх місій в єдине функціональне тіло оспівування Богданової Слави. Ось для цього, йдучи «... в Суботов про Богдана Мирянам співати.», зупинились біля маяка, де відбулась між ними така, дещо, дивна розмова. Адже, це посланці з ВОЛІ ВСЕВИШНЬОГО, а тому й мова в них незвична, ВІДІЙСЬКА: слова описують символи, якими змальовується картина моменту виникнення явища (чогось в Яві). ↓Су:13.08.2005

Звернімо увагу, хто розпочинає розмову, перший Лірник, душа котрого ще не встигла була обтяжитися Земним «житєйським морем» й перебуває в свіжості чистоти СЛАВИ ВСЕВИШНЬОГО, яку їй не терпиться скоріш проявити, тоді як дві інших Лірників, обтяжені. Друга: позором від того, що була віддана на поталу завойовника, що її «…пустили Москалям на грище»; а третя, – що тоді перебувала в центрі уваги сім'ї Богдана, від наповненості Славою БогДана. Але, як тільки першою душею думка була висловлена, за неї вхопилася душа другого Лірника й стала далі розвивати, від чого між першою і другою зав’язався діалог. І тоді спохватилася душа третього Лірника, [1845, Миргород] відчуваючи в тому діалозі небезпеку: замість СЛАВУ ВСЕВИШНЬОГО творити, як продовження попереднього проявлення її БогДановою Славою, для чого вони й послані другий раз на Землю, – дати поштовх «Москаля плодити». Втім, навіть після попередження про загрозу третьою, друга не тільки не зупинилася, а й знайшла в тім поживу для свого мислення і розвивання проекту в запропонованому, як їй здалося, варіанті. Від цього третя ще більше занепоко------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------

* Козака Яременка клуня на тім місці, де стояли Богданові палати. (Прим. Т. Шевченка). Дата друку 19.06.2020 21:42:00

Коментарі ДОБРОДІЯ до ДУХОВНИХ НАСТАНОВ КОБЗАРЯ

(«В Е Л И К И Й Л Ь О Х » , ТРИ ЛІРНИКИ)

їлась, заводячи розмову в русло найфантастичніших проектів, аби не давати поживи процесу мислення другій, й таким чином зупинити її. Душа першого Лірника, також спохватилася, зрозумівши третю, й поспішила їй на допомогу по угамуванню другої. Тільки тоді перейнялась небезпекою душа, що вселилась у другого Лірника, й перейшла до свого обов’язку годувальниці співців (тіла) БогДанової Слави, а разом з тим і до дбання «насушного хліба» завтрашнього дня, запитуючи: «…А хто братця, Співа про Богдана?»

Обізвалася душа третього Лірника, та, що найбільше знала як дбати про Славу БогДана, й готова була в будь-який момент співати. І вже коли душа другого Лірника запропонувала: «Ану, заспіваєм! Проби ради…», – хотіла було розпочати співати, перша упередила: «Та цур йому! Лучче полягаєм Та виспимось. День великий. Ще будем співати.» Після чого, немовби засоромившись своєї по дитячому нетерплячості, тихо промовила: «І я кажу: помолимось Та будемо спати.»

Як бачимо, всі вони захоплюються кожна своєю місією, але разом кожна доповнює собою решту до загального (маючи «любов меж людьми», за висловом ТАРАСА, наділеною ВСЕВИШНІМ, як ознакою перебування з НИМ в частці, вони притягуються між собою, витісняючи таким чином із себе негативні моменти). Для порівняння можемо пригадати, як відбувається це у зграї ворон (уособленні Чорних Сил, які не перебувають у частці з ВСЕВИШНІМ, а отже й не мають «любові меж людьми»), в точності до навпаки, між ними відбувається відштовхування. Але перебуваючи поміж людей, що мають «любов меж людьми», й творячи їм зло, з них і виплоджуються спільники зла. І ще, порівнюючи їхні процеси трапези. У лірників в ролі роздавальника трапези виступає не головний Лірник (Горбатий) у теперішньому житті, ні перший Лірник (у попередньому Пріся, або в теперішньому Сліпий), а другий. У воронячій зграї, перша, вона ж і Головна, вона ж і роздає крадене для споживання. Сам процес відбувається, у Лірників, як звичайний процес, якому прийшов час виконуватися. Зверніть увагу, у стороннього глядача може скластися таке враження, що другий Лірник запропонував поснідати в самий не підходящий момент, коли йому завдали нищівної поразки у їх «сварці». Міг би з пересердя і не поділитися. Все Дата друку 19.06.2020 21:42:00

Коментарі ДОБРОДІЯ до ДУХОВНИХ НАСТАНОВ КОБЗАРЯ

(«В Е Л И К И Й Л Ь О Х » , ТРИ ЛІРНИКИ)

це тільки доводить, що наше враження не вірне. Що сварки ніякої не було,а було з’ясування і узгодження місій в розмові з тим, щоб якомога точніше їх виконати. Навпаки, при пильнішому погляді можна помітити, як із глибини души кожного із них сяє любов і поважання до іншого із співрозмовників. Порівнюючи два процеси трапезування, приведені нижче, не трудно помітити, «А що, як присядем Отутечки під берестом Та трохи спочинем! Та в мене ще шматків зо два Є хліба в торбині, То поснідаєм в пригоді, Поки сонце встане... –»

«Оце тобі, а це тобі. Я оце літала Аж у Сибір: та в одного Декабриста12 вкрала Трохи жовчі. От, бачите, Й є чим розговіться! Ну, а в твоїй Московщині Є чим поживиться? Чи чортма й тепер нічого?»,

що у випадку Лірників відбувається виконання покладеного на другого Лірника обов’язку розподіляти справедливо, згідно потреб, спільно всіма набуте у відповідності з виконанням своїх Місій. І між ними не відбувається боротьби, хто з них буде Головний Лірник. У першій своїй бесіді вони лише з’ясували хто є хто, котрий з них має виконувати, яку Місію, що приймається як даність, визначену не ними. У випадку Ворон, відчутне постійне нагадування, хто є Головна Ворона, з постійною боротьбою за це місце. Адже Головна ворона є одночасно і роздавальником поживи, котра (хоч вони і добувають її вдосталь, змагаючись між собою) ним не належить, а отримують з рук безпосереднього роздавальника як подачку (а тому весь час «неситії»), за яку й поміж собою б’ються і так із-за неї скаженіють, добуваючи поживу. ↑ Су:13.08.2005

Загальною місією Лірників Богданової Слави, для чого вони й були послані ВСЕВИШНІМ, було протидіяння натиску чужої слави (москаля і німця, в першу чергу) через чинення Богдановою Славою на відновлення своїх елементів і наповнення нею чужих. Наслідком успішного виконання Місії підрозумовується, хоча й ніде про це прямо не висловлюється, народження нового (Незнаного) БогДана (Даного ВСЕВИШНІМ), який спричинить до відновлення України через наповнення її Новою СЛАВОЮ ВСЕВИШНЬОГО. Але тут, дійсно, є небезпека народження Гонти, який проводитиме лінію очищення Українського Роду через убивство своїх дітей заражених чужою славою. Про цю небезпеку Лірники мовчать, бо не хочуть її провокувати. Виникнення БогДанової Місії пророкується самою Богдановою Славою. Крім того, виконуючи місію по недопущенню розповсюдження чужої слави, Лірники надзвичайно перейняті тим, щоб не дати «москаля плодити». Саме на цьому загострилась їхня увага, була головною думкою, що й запоДата друку 19.06.2020 21:42:00

Коментарі ДОБРОДІЯ до ДУХОВНИХ НАСТАНОВ КОБЗАРЯ

(«В Е Л И К И Й Л Ь О Х » , ТРИ ЛІРНИКИ)

чатковувала момент їх першого приведення до гармонійного поєднання своїх в єдине тіло БогДанової Слави. Але разом з тим, небезпекою обміну такого роду думками було поживою для плоду уяви темних сил. В цьому розкривається перевага єдиного тіла БогДанової Слави перед роздільністю його в іпостасях трьох Лірників. Незважаючи на те, що хоч Лірники й спохватились, розуміючи свою надзвичайну відповідальність в протистоянні з темними силами, але думка все ж прозвучала і, як ми уже знаємо, головна ворона, підслухавши, не забарилась тим скористатись. В її уяві миттю виник бізнес-план народження близнят, по котрому замість БогДана, темні сили мають спровокувати народження Гонти й «виплодити» в уяві своїх темних сил двійника для нього. Тим часом розмова зав’язалась, внаслідок чого відбулося уточнення й улагодження Місій Лірників в єдине тіло БогДанової Слави, для перебування котрого в цілісності, кожний з Лірників мусив неухильно виконувати, згідно інтерпретації Місій, свої функціональні обов’язки : Горбун – загальне управління тілом БогДанової Слави по його подальшому наповненню через утримування постійного зв’язку з ВСЕВИШНІМ; Кривий – матеріальне забезпечення тіла БогДанової Слави й знаходження шляхів розповсюдження Слави Богдана. Сліпий – відтворення Слави Богдана через організацію її висвітлення. Чую, чую, мій найприскіпливіший читачу, як Ви уже готовий своїми запитаннями мене на шматки розірвати: «чому?», «на якій підставі?», «як Ви можете, так коментувати?». Мабуть, у першу чергу Вас таки хвилює, як Вам здається, довільність щодо проведеного в коментарі зв’язування у відповідність душ померлих дівчаток з Лірниками Богданової Слави, про котрих ідеться у тексті «КОБЗАРЯ»? А от я так побачив, читаючи «КОБЗАР», причому, запевняю, не безпідставно. Не вірите? Тоді я задам запитання Вам. Якщо Ви так же прискіпливо читали й «КОБЗАР», намагаючись щось там зрозуміти, скажіть мені. Чому це, на відміну від лічення душ і ворін, Лірники полічені двома способами словесно і цифрами? І звертаю Вашу увагу, ці два числення між собою не співпадають… Готові відповідати?.. Не готові. Тоді слухайте. «Один сліпий, другий кривий, А третій горбатий

Йшли в Суботов про Богдана Мирянам співати.»

А спробуймо, читачу, відгадати, котрий з них сліпий, котрий кривий, а котрий горбатий. Сліпий першим, однозначно, бути не може. Тому що саме перший розповідає нам про маяк (із попереднього розділу «ТРИ ВОРОНИ», на ньому, «...що на горі Посеред лісу», повсідались три ворони й «Мов на мороз, понадувались»), що немовби вороняче сідало, котрий «Москалі зробили», який сам бачить. Другий, також, не сліпий, бо розповідає нам деталі, про місце знаходження маяка, гори, «такі височенні, Що й хмари достанеш,..», котрі сам бачить. Залишається третій. Дійсно, у всіх розмовах, в яких бере участь, він не вклюДата друку 19.06.2020 21:42:00

Коментарі ДОБРОДІЯ до ДУХОВНИХ НАСТАНОВ КОБЗАРЯ

(«В Е Л И К И Й Л Ь О Х » , ТРИ ЛІРНИКИ)

чає елементів, які міг би бачити. Крім того, на запитання Другого, «А хто, братця, Співа про Богдана?», поспішно відгукнувся Третій: «Я співаю. І про Ясси25, І про Жовті Води, І містечко Берестечко26.», –

немовби боячись, щоб у нього не забрали те єдине його право заробляти на «хліб насушний». Адже відомо, в ті часи найбільше, хто спеціально займалися співом, буди сліпі лірники-кобзарі. А ще, саме він так миттєво зреагував, відчуваючи небезпеку поширення чужої слави («москаля плодити») в необережному мовленні розпочатої бесіди, й спрямував її на припинення. З'ясуємо, хто з решти кривий, а хто – горбатий. Для цього скористаємося із досвіду, отриманого при дослідженні попереднього розділу «ТРИ ВОРОНИ». Тоді ми переконались, що перша ворона виявилась головною, розумнішою. Очевидно, що і в випадку з лірниками, розумнішим має бути перший. Кривий навряд чи буде, а от горбун, так. В народі ще горбунів називають колдунами. Тоді для Другого залишається «кривий». І дійсно, з розмови відчутна його в зв’язку з цим закомплексованість, переймання тим, як вилізти на височенні гори: «...Так на чорта ж Їх на горах ставить?

Та ще такі височенні, Що й хмари достанеш, Як вилізти...», –

що пояснюється його відповідною фізичною вадою. Далі, двояке числення і порядок лічби Лірників показує нам, яким воно було у їх попередньому Земному житті і в якому порядку в теперішньому. Перший порядок їх числення співпадає з порядком числення трьох Душ, саме за порядком відношення (причетності) їх до Богданової Слави: перша жила при сім'ї Богдана і була найстаршою серед Душ, на момент помирання; друга – жила в часи царя Петра і за віком була значно меншою; третя ж жила пізніше від них обох, за цариці Катерини й була ще немовлям, і найменше «заражена» будь-якою Славою (Катерини, Петра, а чи й Богдана в тому числі). Ось чому в наступному житті (а потрібно звернути увагу, що в ньому їхня причетність до Богданової Слави залишилася), незважаючи на незмінність їхньої причетності до Богданової Слави, порядок важливості їх Місій інша, так як змінився порядок важливості їх ролей щодо самої подальшої долі Богданової Слави. А тому в новому житті найбільшої ваги набрала душа немовляти, вселяючись у тіло Горбуна. Що й потрібно було довести. Та повернімося до Місії наших Лірників. Яку ж ролю для них уготовлено? Але спершу, перед тим як почати аналізувати дійство розкопування льоху, за для свідчення котрого вони й були послані, вслухаймося ще й ще раз в ці чотири рядки м і с т е р і ї аби відчути повний контраст переживання трагедії цілого народу. «Один сліпий, другий кривий, А третій горбатий Дата друку 19.06.2020 21:42:00

Йшли в Суботов про Богдана Мирянам співати.»

Коментарі ДОБРОДІЯ до ДУХОВНИХ НАСТАНОВ КОБЗАРЯ

(«В Е Л И К И Й Л Ь О Х » , ТРИ ЛІРНИКИ)

Чи можна ще так невимушено, так безпосередньо й просто сказати, щоб передати про дійсний стан речей, про те, що Слава БогДана була звичним явищем подібно до нашої звичності дихати повітрям, чи нашої переконаності, що й завтра світитиме Сонце. Тобто, Слава БогДана, виникнувши одномоментно в свій час, заполонивши Україну уже давно зразу всю й одночасно, не потребувала від лірників її розповсюджування й пропагування. Про неї лишень потрібно було співати й розповідати, щоб вона не переставала звучати. Отже, навпаки, «В великій пригоді» ставала тому, хто про неї співав, приносячи поживу: «От де нам пожива буде!» – тим більшу, чим більше миру зійдеться слухати. Яка ж насправді дійсність має відкритися перед нами, тоді «Як все москаль позабирає, Як розкопа великий льох».

Бачите, ми надіялися, що й далі так все буде: ми будемо про Славу БогДана співати, про більше не дбаючи, а «москаль» і так нам підспівуватиме. І він дійсно підспівував, довго підспівував (аби ми не заважали йому прибирати все в нас до своїх рук), довгий час не міг не рахуватися зі Славою БогДана. От і тепер, розкопуючи «льох», аби ми не переставали вірити, що робить він це, аби ще збільшити нашу Славу про БогДана, дивіться, який він добрий – «аж просить», бо саме: «Докопалися до муру Та трохи спочили. Поставили к р а у л и.

Ісправник аж просить, Щоб нікого не пускали, І в Чигрин доносить П о н а ч а л ь с т в у»

Але, що це з ним сталося, «Трохи не сказився», після того, як своди розламали й не знайшли те, на що він сподівався. Спитати б в нього – «чи ти положив що туди, що риєш і шукаєш?». А то й за шивороти (комір) взявши, витурити геть, подібно, як БогДан у свій час так поступав. Ні ж, потрібно було діждатися поки «москаля», врешті-решт, «прорве» самого, щоб йому аж остогиділо й дурно стало нас дурити, щоб він за наше ж добро з нами так розрахувався: «Яременка* в пику пише, По-московській лає Увесь народ.», –

«старців» (Лірників) «плутами» обзиває й «мошенниками», а з ними й Богдана: «Вы што делаете, плуты!!» «Та ми, бачте, пане, Співаємо про Богдана...»

Дата друку 19.06.2020 21:42:00

«Я вам дам Богдана, Мошенники, дармоеды! И песню сложили Про такого ж мошенника...»

Думки ДОБРОДІЯ як додаток до Коментарів до ДУХОВНИХ НАСТАНОВ КОБЗАРЯ

пропонуються

[1] Додаток №1

( Зошит №3 ) 04 02 По 02

Думки Добродія як висновок

02 02 03 06 08

04р По Ві Су 05

(висловлені зовсім з іншого приводу, які ЯВ записав зразу ж після спілкування з ним)

, Не можна Володіти Миром, не проСлавляючи його, точно так же, як не можна Славити Мир, не Володіючи ним. Якщо, починаючи з деякого моменту, хто Володіє Миром, перестає його Славити, то появиться хтось другий, котрий славитиме його, такий, що згодом заВолодіє й миром. Навпаки, якщо той, хто не Володіє Миром намагатиметься Славити його, то це йому не дозволятиме робити той, хто миром Володіє в даний Момент. Отже, Володіти Миром і Славити Мир – це дві взаємозв’язані між собою функції, занехаявши, одну з яких, недовго втратити їх обидві. Крім того, не потрібно так думати, що обидві функції повинні бути тільки в одній особі, а не можуть бути розділеними між двома особами, або, навіть, двома групами осіб. Можуть і повинні. Але розділення мусить відбуватись згідно звичаєвості особи до тієї чи другої функції і в тій її кількості, при якій звичаєвість не порушується. В дійсності ж, для кожної особи, як з однієї, так і другої групи, із часом стають властивими обидві функції. З тією тільки різницею, в якому пропорційному співвідношенні вони в кожній особі співіснують, і в якій кількості вони необхідні (величина для кожної з осіб своя), щоб котрась із функцій реалізовувалась особою через дію. Усе це необхідно, але цього недостатньо. Плідність діяльності осіб згідно визначених функцій буде тоді, коли вони становитимуть собою Цілісність у гармонії узгодженості своїх дій. Коли їх Світосприйняття являтиметься Цілісною Системою, здатною постійно й безперебійно відображувати дійсність Світу (Миру), яким хочуть Володіти, щоб захищати його, оперативно і в стратегічному плані, реагуючи протидією на будь-які спроби Мир цей викривляти й через обман ним маніпулювати.

Дата друку 19.06.2020 21:42:00

Стоїть в селі Суботові

Стоїть в селі Суботові1 На горі високій Домовина України, Широка, глибока. Ото церков Богданова. Там-то він молився, Щоб москаль добром і лихом З козаком ділився. Мир душі твоїй, Богдане! Не так воно стало; Москалики, що заздріли, То все очухрали. Могили вже розривають Та грошей шукають, Льохи твої розкопують Та тебе ж і лають, Що й за труди не находять! «Отак-то, Богдане! Занапастив єси вбогу Сироту Україну! За те ж тобі така й дяка. Церков-домовину Нема кому полагодить!! На тій Україні, На тій самій, що з тобою Ляха задавила! Байстрюки Єкатерини Сараною сіли. Отаке-то, Зіновію, Олексіїв друже!2 Ти все оддав приятелям, А їм і байдуже. Кажуть, бачиш, що все то те Таки й було наше, Що вони тілько наймали Татарам на пашу Та полякам…...Може, й справді! Нехай і так буде! Так сміються ж з України Стороннії люди! Не смійтеся, чужі люде! Церков – домовина Розвалиться... і з під неї Встане Україна Дата друку 19.06.2020 21:42:00

Коментарі ДОБРОДІЯ до ДУХОВНИХ НАСТАНОВ КОБЗАРЯ 05

01 05

Вузол Богдана

03 По 07 По 03 05

Хутір у Суботові Богдана – налагоджений хазяйський механізм українського самоврядування (один з багатьох в Україні). Зруйнування Суботова, як і багатьох інших подібних до нього, польськолитовським елементом. Організація українського елементу навколо Богдана і витіснення польсько-литовського елементу за межі України. Побудова українського самоврядування на всій території України означеного в «Розритій Могилі», як: «Панувала і я колись На широкім світі, – Панувала…»

Але через деякий час сталося інше, замість польсько-литовського елементу: «На тій Україні, На тій самій, що з тобою Ляха задавила! * Байстрюки Єкатерини Сараною сіли.» «Стоїть в селі Суботові»

І це не повинно сприйматися нами тільки, як докір БОГДАНУ, а як аналіз ТАРАСОМ ситуації. Чому так сталося і хто може переконано відповісти, як БОГДАНОВІ слід було б поступити після визволення України від лядського поневолення. З Польщею замирення ближчим часом було неможливим. Вона фанатично намагалася повернути, відновити ту ситуацію, яка була раніше. Їй не вкладалося у свідомості, щоб це Україна не належала Польщі, причому, ні на які поступки іти вона не хотіла, це для неї означало б втрату гонору Польщі.

Стоїть в селі Суботові

І розвіє тьму неволі, Cвіт Правди засвітить, І помоляться на волі Невольничі діти!… 21 октября 1845 Марьинское

Коментарі ДОБРОДІЯ до ДУХОВНИХ НАСТАНОВ КОБЗАРЯ

Ось чому намагання Богдана спершу полагодити суперечку між народами в рамках Польсько-Литовсько-Українського тріумвірату на засадах рівноправності суб’єктів державотворення не приводило до очікуваного результату.

Вихід із Польсько-Литовсько-Українського тріумвірату 05 Пя

01 05

07 Пя 07 По 03 05

Отже, вихід із Польсько-Литовського державного конструктиву для Українського суб’єкта стало неминучим. Але, разом із тим, це створювало для нього деяку небезпечну ситуацію щодо налагодження стосунків з іншими державами. Яка могла б нагадувати, наприклад, таку модель ситуації, коли б ото черепаха раптом позбулася своєї захисної черепашки. Їй трудно було б тоді берегти себе від посягань хижих тварин, необхідно було б на деякий час десь пересидіти поки нова черепашка в неї не відросте. Так подібно і Україна тоді виглядала, не маючи в своєму середовищі достатньо сформованого структурного державного управлінського апарату. Колишній свій потенціал вона розгубила, а то і просто «подарувала» іншим народам: Литовському, Польському або тому ж Московському, втративши значний його заряд за часи бездержавності протягом зміни декількох своїх поколінь. В силу означеного, Україна постала перед вибором. 6. Варіанти вибору подальшого розвитку. 1. Напасти на якусь із держав і спробувати розвивати свій державний устрій опершись на державний устрій завойованої держави. 2. Віддати себе на добру волю іншої держави з тим, щоб потім, розвинувши в собі державотворчий механізм, звільнитись від опікуна. 3. Спробувати вистояти у війні із сусідами, одночасно захищаючи свою незалежність і, створюючи (майже) з нуля державний апарат. Від першого варіанту ми «відмовилися» зразу, так як ніколи до такого розвитку подій себе не готовили. Козацькі набіги, наприклад, на Кафу чи Стамбул в рахунок, очевидно, йти не можуть. Зробити набіг на територію противника, навіть не стільки із-за помсти за те, що противник зробив набіг на твою територію, а виключно заради визволення своїх мирних людей чи побратимів козаків, що попали у ясир (полон), згодьтеся, не одне й те саме, коли: війська котроїсь із держав займає територію другої держави і запроваджує там своє багаторічне правління, – а вже дещо інше. 7. Порівняльний аналіз розвитку інших держав. Прикладами подібних заходів можна назвати дії Франції або Германії, хоча вони й несуть в собі два різні способи. Франція, за рахунок намагання зупинити процес розпаду імперії, спромоглася до Дата друку 19.06.2020 21:42:00

Коментарі ДОБРОДІЯ до ДУХОВНИХ НАСТАНОВ КОБЗАРЯ

(« С т о ї т ь в с е л і С у б о т о в і»)

певного часу уберегти її на території (часи Карла Великого) більшої від сучасної Франції, на осколках котрої, подальшого розпаду імперії, і утворились пізніше держави: Франція, Германія, Італія. Тобто, Франція, прагнучи утримати на своїй території уже сформований Римською імперією державний устрій (порядок) і намагалась утримати його на якомога більшій території, що й послужило більш стійкому усталенню його на основній території Франції, перетворюючи її на довгий час законодавцем політичної гри між державами. Цікаво тут згадати в цьому зв’язку часи Наполеона. Якщо цей період означити, як вибух внутрішнього розвитку Франції, її порядку, то зрозуміло, що для його закріплення ( ... ) на основній території потрібно на перших порах заполонити ним якомога більшу територію. Що, власне, і відбулося насправді у формі наполеонівської війни, що охопила майже всю Європу і докотилась до Москви, а після чого порядок удовольнився в рамках території Франції. Отже, відбулось повторення процесів тих, що первинно сформували Францію. Германія. Причина завойовницьких настроїв Германії, дещо інша. На відміну від Франції, яка ще встигла побувати в ролі частини території імперії, Германія скоріше була однією із тих рушійних сил, що зруйнували імперію. А тому для неї імперія осталась отим чутим «знадливим звуком», який хотілось би відтворити. Ось чому Германія весь час марила нею і бачила себе в ролі відновника імперії. Але для того, щоб бути хоч якось причетною до імперії, й започаткувала спосіб завойовування собі імператорського титулу через папський престол, тобто, через помазання папою на імператора германського короля. Для цього періодично й повторювалася процедура нового сходження кожним спадкоємцем на престол Германії походом по завоюванню Риму, Ватикану, щоб примусити папу освятити ще й своє сходження на престол Священної Римської Імперії, як називали її германці. У зв’язку з цим і відбувалась (повторювалась) Європейська політична гра, в яку втягувались крім Германії, Італії (Ватикану з папським престолом) і інші держави Європи. Отже, помічаємо різницю, якщо Францію і можна назвати як таку, що намагається вгамувати свою ностальгію за імперією, складовою якої вона була сама в свій час, але її внутрішнього запалу і бажання хватає не стільки для того, щоб відновлювати імперію, скільки для того, щоб витворений у собі новий порядок більш раціонально закріпити на своїй території; то Германія намагається придумувати сама імперський порядок, по якому мали б жити всі решта членів Європейської спільноти держав. Московія. Для порівняння з двома приведеними формами імперій, необхідно згадати й іще про одну, у Російському варіанті, і пригадати, як вона утворилася. Перш за все пригадати її спадкоємство від Моголо-Татарського конгломерату (каганату), основою об’єднавчого процесу у якого було насильство більшості над меншістю (і підпорядковування другої першій), збиранням меншостей в єдину більшість. А до цього принципу було додано елемент «добровільності», який уміло використовувався Московією у стосунках з народами, що знаходились на межі між Російською імперією і іншими імперіями чи блоками держав, насамперед, як Османська і Германська імперії, або Речі-Посполитої. Дата друку 19.06.2020 21:42:00

Коментарі ДОБРОДІЯ до ДУХОВНИХ НАСТАНОВ КОБЗАРЯ

(«С т о ї т ь в с е л і С у б о т о в і»)

Смисл принципу «добровільності», який застосовувався Московією (тоді й тепер), полягав у тім, що Московія завжди брала, немовби, під свій захист держави, яким загрожувало бути поневоленими з боку зазначених імперій і блоку держав. Потім уже з «упійманою» в такий спосіб жертвою робила, що хотіла, «перетравляючи» її якомога до найменших елементів, котрі й ішли на штучне утворювання конгломерату з різноманітних народів. 01 05 08 Су 08

Ві

03 05

3. Про релігійні світи. Потрібно дещо сказати, характеризуючи їх у порівнянні. Так, на противагу Християнському світу був створений мусульманський. Відбулось це в зв’язку з тим, що насправді ведичне вчення Христа (ю)деями було сфальшоване, про що мусульманам було добре відомо, як свідкам такого фальшування, котре відбувалось на їхніх очах. Але (ю)деям удалось поширити таке фальшоване вчення серед інших народів (що не бачили як фальшувалось вчення) особливо серед європейських, де воно й закріпилось. Але само Християнство, знову ж, ділиться на два головні світи (можливо на три, третій, наприклад, Протестантизм,– що є модернізацією Католицизму з підпорядкуванням місцевим основам, – як форма протистояння намаганням Католицизму всіх підкорити єдиному християнському центру) на, так званий, Православний та Католицький. Різниця між ними у способі розповсюдження Християнства. Якщо Візантійський – узгодженням (хоча й нав’язуючи християнство іншим народам, але все ж узгоджуючи, пристосовуючи його з місцевими звичаями), то Католицизм – безкомпромісно, жорстко запроваджував свої канони, нехтуючи чужими звичаями. Ще потрібно помітити ті особливості двох світів (напів-світів), що католицизм, будучи захищеним (маючи захищеним свій центр в Римі) від мусульманського світу, почував себе в ролі повелителя цілих держав, що перебували в колі цього світу. Тоді як Візантійський (його головний центр Константинополь) терпів залежність від мусульман і змушений був, з однієї сторони, дробитись на центри, котрі розміщались на територіях різних держав, а з другої – шукати захист у більш могутньої і незалежної від мусульманського світу держави, пробуджуючи разом з тим, її до розвивання своїх амбіцій могутньої держави-імперії, що й проявилось, як відомо з історії, у державі Московії. Як бачимо, це було, немовби, протистояння двох світів, насправді ж – це був спосіб спонукання інших народностей сперечатися між собою на тему Християнства (штучно витвореної віри-релігії), приковуючи їх увагу до неї, впроваджуючи тим самим у свідомості таких народів чужі їм релігію і звичаї. 4. Наші завойовницькі нахили. Цікаво, мабуть, було б їх дослідити у випадках козацьких походів у складі польських військ у війнах з Туреччиною чи Московщиною за часів Конашевича Сагайдачного. Так, у випадку війни з Московією, Польща могла оправдовувати свої заходи тим, що начебто вона відвойовує назад «свої» польськоукраїнські землі. У випадку з Туреччиною – козаки виправдовувались тим, що вони виступають не від імені України, а від імені Польщі, у якої перебували як найомні війська на службі. Дата друку 19.06.2020 21:42:00

Коментарі ДОБРОДІЯ до ДУХОВНИХ НАСТАНОВ КОБЗАРЯ

(« С т о ї т ь в с е л і С у б о т о в і»)

Такі примітивні хитрування в кінцевому рахунку обертались проти наших інтересів, коли виявлялось, що ми не стільки зуміли одурити когось, скільки одурили самі себе, так як дурити – не наша властивість. Але в цьому аспекті цікаво оцінити як Україну, так і Польщу. Необхідно звернути увагу, що Польща ні до в статусі Речі-Посполитої, ні після Речі-Посполитої такого розквіту своєї могутності у порівнянні з іншими державами не мала, як в часи Речі-Посполитої (тобто тоді, коли до її складу у найповнішій мірі і добровільно входила Україна), – сперечалась за землі з Німеччиною, викликала певну повагу у Франції. 5. Роль Українського елементу в тріумвіраті. Таким чином, можна стверджувати, що саме цей (певною мірою добровільний) об’єднавчий момент спричинив до спалаху могутності Речі-Посполитої, але Польща, звичайно цього не зрозуміла (або не хотіла розуміти), всі заслуги перетягуючи на себе. Тут потрібно ще, для більш точного бачення й розуміння, розрізняти відігравання у випадку, спершу, його входження в переважній більшості під юрисдикцію Литовського Князівства і тільки в незначній частині до польського і угорського, як засобу відмежовування від можливості бути приєднаним до МоголоТатарського каганату; і у випадку – перебирання Польщею від Литовського князівства Українського елементу під свою юрисдикцію. У випадку першому спостерігався процес руйнації ще недостатньо створеного державного апарату Литви більш упорядкованішим конструктивізмом Українського бачення державотворення, а отже, й загроження перебиранням державного управління Литовською державою з боку українського елементу. Власне, це й спонукало до пошуку додаткової зовнішньої допомоги в протистоянні за владу з українськими силами. Тут знову цікаво спостерігати за тим (я не думаю, що в цьому міг бути якийсь далекоглядний політик, що зумів все так добре передбачити й налагодити), як це все відбувалося. Литовські князі в своїй особі стали поєднувати дві державні посади: Великого Князя Литовського і короля Польського, спричинюючи до об’єднання двох держав в одну Річь-Посполиту. Але, якщо титул Великого Князя Литовського діставався по спадковості від батька до сина, то щоб стати королем потрібно було пройти виборчі процедури у Польщі. Про те, чому Литовським князям, так «кортіло» боротись за Польську корону, було сказано раніше, – для того, щоб утримувати у «покорі» Український елемент. Польща ж чому віддавала перевагу Литовським князям перед своїми претендентами (особливо на перших порах), також зрозуміло, та щоб мати нагоду заволодіти Українськими землями, відбивши їх, як більш досвідченіший державотворець у менш досвідченішого. Звідки узялася у Польщі манера «закликати» на свій престол «державних мужів» зі сторони? А це не що інше, як прояв слав'янської натури. Пригадаймо часи перед Київською Руссю (Ляхи тоді ще не були відпочковані від Руського дерева), коли перехопили наш престол варяги (про це детальніше див. далі), які і вчиняли нам лад у Київській Русі. Тепер щодо різниці нашого спільного державотворення з Литовським народом і Польським. У випадку з першим, наші народи були досить різні настільки, щоб відчувати цю різницю і, як наслідок, перебування їх в такій близькості, спричинювало до руйнування одних звичаєвостей іншими, а оскільки в нас потенціал був більший і кількісно ми їх переважали, то це й призвело до тієї «колізії», про яку уже йшла мова Дата друку 19.06.2020 21:42:00

Коментарі ДОБРОДІЯ до ДУХОВНИХ НАСТАНОВ КОБЗАРЯ

(«С т о ї т ь в с е л і С у б о т о в і»)

раніше. У випадку з Польщею, у нас були досить близькі звичаєві традиції, а тому ми для них були у нагоді в ролі отого внутрішнього енергетичного джерела, яким Поляки безкоштовно могли користуватися. Всі наші державотворчі і інші напрацювання безцеремонно привласнювались іншим народом без врахування наших інтересів. Це було своєрідним плагіатством, якщо можна примінити цей термін до міждержавних стосунків. І ще одне, на чому наші стосунки загострювались й псувались, так це із-за нашого небажання, а їхнього наполягання йти в Європу. Щодо нашого небажання, так це тому, що з нашим відичним багажом нам у Європі «не було чого робити». Саме в цьому, особливо панської частини польського народу, проявилась до нашого народу (поголовно без виключення до всіх наших верств) паталогічна, щира, непідробна ненависть. Про відчуття цих стосунків досить яскраво змалював Михайло Старицький у своїй трилогії «Богдан Хмельницький». Отже, саме в цьому наша з Польщею була найбільша розбіжність. Що ж до завойовницьких нахилів, то різниця між нами була не настільки великою. Просто Польщі в якийсь момент її історії попався «дармовий кусень», до якого вона стала привикати, а тут від неї його стали забирати, звичайно ж, уже не хотілось втрачати, от в сусідніх народів ця боротьба Польщі за українські землі і постала, як, загарбницька. Що цікаво, ці завойовницькі нахили проявились у Поляків саме у стосунках з українцями, більше ні до яких народів, з боку інших: австріяк, росіян – вона сама зазнавала поневолення. 01 05

Оцінка можливих варіантів подальшого розвитку

08 Су 13 Не 03 05

Тепер повертаючись до Богдана, до його пошуків, як поступити після визвольної війни, можна провести деякі теоретичні міркування в оцінці тих чи інших можливих варіантів розгортання перебігу подій. 1. Розгортання подій у напрямку проведення Україною загарбницької (завойовницької) політики. Найбільш правомірним, мабуть, в цьому випадку було б завоювання Богданом самої Польщі. Але із описаного вище, очевидним є неможливість розгортання подій у такому напрямку, коли ми скоріше спровокуємо по відношенню до себе загарбницькі настрої у іншого ніж дамо в себе розвинути подібні. Найбільше на що ми спромоглись, це, як у випадку з Литвою, коли б нападник «розігнавшись» за своєю «жертвою», наблизившись, не зміг не те що її «проковтнути», а навпаки, із-за своїх менших розмірів у порівнянні з «жертвою», застряв би у її тілі, де й був би, як інородне тіло, «перетравлений» «антитілами» тіла жертви. Отже, завоювати Московію чи Туреччину ми тим більше не могли, хоча у війнах із ними в союзі з Польщею ми не один раз їх перемагали. Ще міг бути один варіант, утворення союзу з Молдовією у її боротьбі проти Туреччини. І цей варіант бачив Богдан, посилаючи сина свого Тиміша (одружуючи на дочці молдавського Господаря), але із загибеллю в бою Тиміша цей план втраДата друку 19.06.2020 21:42:00

Коментарі ДОБРОДІЯ до ДУХОВНИХ НАСТАНОВ КОБЗАРЯ

(«С т о ї т ь в с е л і С у б о т о в і»)

тив реальність свого виконання. 2. Третій варіант у формі автономної самодостатності, який Богдан міг би вибрати для політичного самозахисту України, був неможливим за визначенням тодішніх правил, коли між державами велися безперервні воєнні дії за переділ кордонів. 3. Певною мірою те, що запропонував Богдан можна розглядати, як цей третій варіант, інша справа, що міждержавні протистояння, викликані порушеним балансом сил, у зв’язку з визвольною війною Богдана, привели до того результату, який і став можливим. Крім того, Український народ, який за довгі тисячолітні часи вироблення в собі уміння щодо зберігання своєї ідентичності, навіть, втрачаючи своїх керманичів, уже тоді був достатньо цілісним суб’єктом. Прикладами цього можуть бути «перетікання» його з невизначеності після зруйнованої державності татаро-моголами під юрисдикцію Литовського князівства, а віднесення деякої його частини до Польської державності, спричинила потім до об’єднання в тріумвіраті народів Польщі, Литви і України. А в кінцевому рахунку, як нам відомо, Українському народу, знову ж таки, удалось зібратись в цілісності у лоні, спочатку, Московії, а потім як УРСР в СРСР. Тому можна говорити, що Український народ мав властивість самовизначатися з напрямком свого руху скоріше під дією середовища міждержавних політичних суб’єктів, аніж покладаючись на своїх власних «керманичів». 4. Отже, той факт, що Богдан «угадав» напрямок політичного «дрейфу» свого народу, указує на його «утаємниченій посвяті» ВСЕВИШНІМ. А договір, котрий Він підписав із царем, був рятувальним стержнем, який оберігав від розмивання однієї народності конгломератом із різних народностей. І не вина Богдана в тім, що в ті часи ще не існували достатньо розвинені Закони Міжнародного Права, на які можна було б у випадку порушення міждержавних договорів послатися. А тому й наша з вами доля залежала в основному від сили Богданового розуму закладеного в означений договір, а також від українських патріотично налаштованих Мужів Нації і їхньої спроможності той договір оберігати від незаконних внесень до нього змін московською стороною протягом часу перебування України із Московією у стосунках визначених згідно цього Закону. Тепер ми стали свідками, доживши до того часу, коли відбулось оте «відокремлення масла від сиру», внаслідок політичного коловороту міжнародних мас, 01 05 09 Не 13 Не 03 05

що у великій мірі сталося саме завдяки закладеного Богданом договору. 5. Богдан розумів, що договори між державами річ не постійна, а динамічна. Так, в період військових протистоянь з Польщею, коли в чергове підписувались договориперемир’я, на закиди Кривоноса про невигідність для нас підписаного договору, Богдан (добре знаючи поляків) заспокоював його запевненням, що поляки перші ж його й порушать і тоді в них буде можливість переписати договір. Що, власне, й ставалося. (Думка взята із трилогії «Богдан Хмельницький» Михайла Старицького) 6. Тому, й сьогодні, після всього того кошмару, який випав на долю наших прадідів, дідів і батьків, ми можемо тільки від щирого серця, від усієї душі не досхочу Дата друку 19.06.2020 21:42:00

Коментарі ДОБРОДІЯ до ДУХОВНИХ НАСТАНОВ КОБЗАРЯ

(«С т о ї т ь в с е л і С у б о т о в і»)

нареготатися із отих їхніх дурнуватих указів, які вони ото було надрукують: «По милості Божій, І ви наші, і все наше, І гоже й негоже!» «Великий льох»

або, якщо ми коли що-небудь подібне почуємо: «Кажуть, бачиш, що все то те Таки й було наше, Що вони тілько наймали Татарам на пашу Та полякам…» «Стоїть в селі Суботові»

Бачите, що нам залишається їм сказати, якщо вони після 13 років нашої незалежності і розпаду Радянського Союзу, вустами однієї своєї знаменитості, свого співака, все ще співають у своїх новітніх піснях («Сделан в СССР») такі слова: «Украина и Крым, Беларусь и Молдова – это моя страна…».. Що нам залишається їм сказати крім того, щоб вони собі мріяли і далі, скільки їм влізе. Ми розуміємо, що у них ностальгія, а тому нам якось, навіть, і «не зручно» не дозволяти їм так співати, поки це не заважає нашому життю. 7. І тут ще раз хочеться стати на захист Богдана у безпідставності його звинувачення в тому, що це, мовляв, він затягнув нас до Московії і закликати ще раз поглянути на самих себе, адже, навіть, у теперішній час, коли ми тільки-но звільнились від пут, уже починаємо гадати над тим, куди б нам знову скоріше податися: одна частина – у Європу, друга – чи повернутись назад до Московії.

Дата друку 19.06.2020 21:42:00

Думки ДОБРОДІЯ як додаток до Коментарів до ДУХОВНИХ НАСТАНОВ КОБЗАРЯ [2] Додаток №2

Збереження кожної унікальної ідентичності Отже, перед нами та ж вічна (безкінечна) проблема, як себе захистити, уберегти свою унікальну ідентичність. А для того, щоб вирішити цю проблему, необхідно більш конкретніше сформулювати її. Для цього потрібно ввести такі розуміння (терміни) для визначення правил гри: – Політична модель, – Політичні суб’єкти, – Притягання між політичними суб’єктами, – Політичні зв’язки (і інші) між політичними суб’єктами, – Поле існування політичних суб’єктів, – Система, конструкція, структура із політичних суб’єктів. Перш ніж давати визначення політичної моделі, для прикладу, розглянемо деяку фізичну модель і спробуймо її порівняти з моделлю політичною, з тим щоб зрозуміти, що в них є спільного і чи можна її (як фізичну модель) покласти на математичну. 1. Приклад фізичної моделі: горіння вуглинок у перегорілому багатті або каміні. Всі бачили, як горить багаття в каміні або вогнищі. Могли спостерігати, як дві вуглинки, що перебувають на певній відстані (незначній) одна від одної породжують блакитне полум'я, яке в свою чергу підтримує довготривалість їхнього жевріння. Таким чином вуглинки підтримують одна в одній здатність до видобування (творення) вогню. Якщо ці вуглинки розворушити розділити на більшу відстань – вони через деякий час погаснуть. Тобто, здатність у вуглинок до творення вогню реалізовується при певній відстані їх місцезнаходження між собою, завдяки якому забезпечуються між ними благополучність умов для повітрє-кисневої циркуляції. Точно так же можна говорити про більшу кількість ніж дві вуглинки, про цілий жаровник, в якому розворушивши вдалим чином вуглини, створюються умови для видобування (творення) блакитного полум’я, коли кожна вуглинка підтримує всі інші, з якими доторкується в їх спільному «жертовнику» (жаровнику) вогнедобування. Подібно до описаного і ми маємо сполучуватись (об'єднуватись) у коло споріднених душ (творче коло) для видобування «творчого вогню», одночасно запобігаючи, щоб «огонь небесний» не погас. 2. Приклад політичної моделі: уболівання за грою учасників Чемпіонату світу з футболу (можливо для когось це виявиться раптовим, – тим не менше, вона може бути потрактована як політична модель.). Нехай відбувається Чемпіонат світу по футболу, в якому приймають участь команди з усіх країн світу. Яким чином можна було б побудувати модель системи політичних відстаней між цими командами за вимірами величин уболівання, наприклад, українським уболівальником? Якими є ці величини і як вони між собою відрізняються? Чи можна скласти шкалу відстаней між цими суб’єктами? Якщо шкалу вибрати, як кола концентрично (з одним центром) вкладені одні в одні, то розставляти рівні симпатій на описаній шкалі будемо наступним чином: Дата друку 19.06.2020 21:42:00

Думки ДОБРОДІЯ як додаток до Коментарів до ДУХОВНИХ НАСТАНОВ КОБЗАРЯ [2]

у центрі поставимо позначку «Україна», означивши тим самим величину своєї симпатії до української команди. Наступною командою, найбільші симпатії до якої у нас будуть після симпатії до української команди, буде, наприклад, російська чи польська команда, а може однакові за симпатіями. Тоді ми їх відповідно розмістимо (їх позначки) на ближчому до центру колі, або відповідно ближчому і дальшому (наступному) до центру. Потім, мабуть, будуть команди болгарські, словацькі, чеські, хорватські, сербські, а потім уже підуть німецькі, французькі, італьянські, англійські, десь так, потім тільки знайдуть своє місце японські, китайські ... Отже, ми отримали політичну модель розміщення футбольних команд світу за симпатією (можливо, згідно родства між народами за генеалогічним деревом) українського уболівальника. Якщо б потім таку ж модель будував за своїми уболівальницькими уподобаннями не українець, а поляк, наприклад, то ми б переконалися, що у моделі особливо не помінялись би взаємні розташування команд, за винятком, можливо, помінялись би місцями українська і поляків у порівнянні з моделлю складеною українцем. Якщо ж попросити побудувати за аналогічним принципом модель японця чи нігерійця, то отримані моделі кардинально б змінили той вигляд, який вона має коли побудована українцем чи поляком. Причому, більш уважніше приглянувши на ці три моделі, стало б зрозуміло, що на них явно відображається фактор приналежності уболівальників до тієї чи іншої раси. Тобто, якщо запропонувати тепер будувати моделі, у яких би дозволити відображати замість одного центру три, відповідно для кожної із трьох рас, то отримані три моделі від представників цих рас особливо між собою не різнились би тому, що кожному із представників рас важливо було б розмістити нації своєї раси відносно своєї нації, що ж до частин моделі з відображеннями інших рас згодився б із думками будь-яких представників цих рас. 01 09 13 03

05 Не По 05

Безумовно, можна знайти ще деякий критерій, з допомогою котрого б розбивши групи за расовою ознакою на підгрупи, ми могли б отримати моделі, по аналогії з попередньою ітерацією, узгоджені між представниками підгруп кожними у своїх групах. Цей процес можна було б продовжити на кілька ітерацій до тих пір, поки не вичерпаються всі критерії поділу груп, або поки не прийшли б до випадку моделі, у якій би всі елементарні складові груп складали б собою одиничну націю. 3. Порівнюючи дві приведені моделі, фізичну і політичну, можна помітити в чому їх аналогія. І там і там між елементами моделі (об’єкти у фізичній і суб’єкти у політичній) існує певна відстань, яка і показує на складові моделі, її елементи. У фізичній – відстань між вуглинками визначає степінь видобування моделлю через горіння світла, яке залежить від відповідності взаємного розташування одних вуглинок відносно других на віддалях не дуже великих, але й не засипаних попелом. (тобто, між об’єктами можуть бути лише об’єкти цієї ж моделі). У політичній моделі відстань між суб’єктами так же визначає величину випромінювання, але не світла – а «симпатії», що «випромінюється» в момент порівняння уболівальником між собою команд. Дата друку 19.06.2020 21:42:00

Думки ДОБРОДІЯ як додаток до Коментарів до ДУХОВНИХ НАСТАНОВ КОБЗАРЯ [2]

Крім того, чим відрізняються фізична і політична моделі, так це тим, що у фізичній моделі елементи (об’єкти) розташовані одні відносно інших на величини фізичних відстаней, тоді як у політичній моделі між елементами (суб’єктами) за відстань береться не географічна (не фізична), а відстань модельного їх розташування у свідомості уболівальника. Тепер після проведеного нами порівняльного аналізу між двома моделями, фізичною й політичною, нам легше буде перейти до моделювання більш складніших політичних моделей. Суб’єктами цих моделей є країни, що виступають як цілісні визначені суб’єкти в особі народу. Відстані між такими суб’єктами, як і в попередньому прикладі політичної моделі, визначаються відповідними відстанями між елементами моделі у свідомості політика, уявою якого модель сформована. Кожний суб’єкт означеної моделі має певну політичну масу, а отже, і відповідну політичну вагу. Де маса визначається через деяку реально існуючу (а не уявну модель) представлену дійсність. Вага ж визначається через масу в кожній конкретно запропонованій політичній моделі. Сукупність існуючих політичних суб’єктів визначають деякий політичний простір. Полем гри між політичними суб’єктами є симпатія, схоплювана свідомістю політика в процесі вибудовування політичної моделі. Внаслідок симпатії між політичними суб’єктами відбувається притягання, завдяки якому (а також між суб’єктних зв’язків) із суб’єктів можуть утворюватись різноманітні політичні конструкції. «Любов меж людьми», або спорідненість душ – спричинює до виникнення сили симпатії між суб’єктами від чого ті й притягуються між собою. ↓Не:21.08.2005

Отже, як себе захистити, уберегти свою унікальну ідентичність? Перш за все, визначитись, зрозумівши її самим, спираючись на приведену політичну модель, навчитися самим вибудовувати її, розраховуючи баланси противаг між політичними суб’єктами в моделі. Думки ДОБРОДІЯ як додаток до Коментарів до ДУХОВНИХ НАСТАНОВ КОБЗАРЯ [3] Додаток №3

/☼

Два Світи: Цивілізації і Відичного сприйняття знань Д у м к и , щ о в и н и к л и п о х о д у р о з п о в і д і.

Повертаючи читача (можливо й він помітив деяку не повноту описуваного, виникнення в його послідовності певної пустоти) до того моменту розповіді, коли описувалось, як Франція спричинилась до затримування розпаду (чи розкладу) такої могутньої, а ще великої за обсягами політичної конструкції, якою довгий час виступала на світовій арені політичних подій Римська Імперія. А потім чомусь почала розпадатись, один із осколків якої, Франція, так тужилась цей процес зупинити. Германія ж не будучи причетною до імперії в ролі подібній до Франції, щоб мати право вважати себе частинкою «розбитого» колись цілого, намагалась і собі, через спекуляції прилучившись до імперських справ, порятувати імперію, якщо не саму, то хоч би її титул. Як виявилось, вибудувати навколо себе, хоч і титулованої, щось подібне до колись згромадженого Великим Олександром світу, Дата друку 19.06.2020 21:42:00

Думки ДОБРОДІЯ як додаток до Коментарів до ДУХОВНИХ НАСТАНОВ КОБЗАРЯ [3]

не удалось і Германії протягом років від початку першого тисячоліття до майже кінця другого від д.н.х. Це пересвідчує, що не така вже проста справа відтворити збудованого Олександром світу, якщо прийшов час його піти. А тоді виникає питання, якщо Світ Римської Імперії був таким могутнім, то чи не такою ж (або й більш) могутньою має бути сила, котра спричинила до руйнації першу силу? І що ж це за сила тоді? Якщо умовно назвати створений світ Римської Імперії, цивілізацією, то я б назвав решту світу, який згаданому світу протиставлявся, – Світом ВІД, Відичного сприйняття знань. 01 09 07 03

05 Не Не 05

І саме цей світ протипоставився світу «Цивілізації» тією силою, яка спромоглася зруйнувати Римську Імперію, що заявила свої претензії, як єдино цивілізований світ. Але оскільки, можна навести багато фактів серед процесів у природі, які показують, що коли руйнується одна якась конструкція, то має існувати інша конструкція, яка руйнує першу, причому, неможливим є таке, щоб при цьому не вдалось знайти слідів руйнування другої конструкції. Знаходження таких слідів і дозволить нам віднайти показання на цю другу конструкцію. Зробивши таке найбільш узагальнююче зауваження, я б хотів ствердити більше, про те, що внаслідок протидії конструкцій двох світів відбувалось руйнування обох цих конструкцій, внаслідок якого утворювані відокремлені частини від руйнування конструкцій являли собою різні варіації від поєднання фрагментів обох цих світів. І ці варіації, як не трудно зрозуміти, визначались у діапазоні від переважання світу однієї конструкції, поєднання обох світів в різних пропорціях, так і в якомога більшому переважанні у фрагменті від конструкції елементів із другого світу. Якщо тепер більш конкретніше сказати з наведенням прикладу, то можна стверджувати, що Франція – відокремлена частина конструкції у якій переважають елементи світу Римської імперії; Україна – відокремлена частина від конструкції у якій переважають елементи Світу ВІД. Для доказу твердження тут щодо Франції достатньо було приведено міркувань раніше. Що стосується другої частини твердження, потрібно повернутись до розглядуваних стосунків між Україною і Литвою на передодні і в часи творення РечіПосполитої. Литву без особливих заперечень можна віднести ближче до германського типу народів, який, як було означено раніше, схилявся більше до світу Римської імперії. У стосунках Литви і України Світ України намагався «перетравити» Світ Литви у якому переважав (або мав більшу частку ніж Світ України) Світ Римської імперії, про що перед цим було сказано. Отже, це й означає, якщо Світ України, навіть у варіанті Світу Литви (з мінімальною агресією) проявив себе, як ще менш агресивний, але активний у зміні внутрішнього конструктиву свого опонента, то це й говорить нам про те, що Світ України – це той світ, що протидіяв Світу Римської Імперії, а отже, сам він є Світом ВІД. Дата друку 19.06.2020 21:42:00

Думки ДОБРОДІЯ як додаток до Коментарів до ДУХОВНИХ НАСТАНОВ КОБЗАРЯ [3]

В цьому контексті Польщу можна розглядати (охарактеризувати), як фрагмент конструктиву, що рухався в напрямку від Відичного Світу, що в ньому руйнувався, до Світу Римської Імперії, який у ньому конструювався. Хоча Польща могла б, «пережовуючи» разом з Україною Литву, рухатись в напрямку об’єднання з Україною, як відновлення єдиного народу. Але момент втрачено. В якійсь мірі, можна, спостерігаючи за цією країною тепер, бачити, як вона шкодує від того, що так сталося (як сталося), і відчутно, що їй у Європі без України не дуже-то «затишно». Ось чому вона останнім часом постійно зазиває туди і Україну. ☼

/ Думки ДОБРОДІЯ як додаток до Коментарів до ДУХОВНИХ НАСТАНОВ КОБЗАРЯ [4] Додаток №4

Політичне моделювання стосунків між Народами ↓По.10.04.2006

↓По.10.04.2006

Спробуємо тепер з допомогою запропонованого способу політичного моделювання описати стосунки між українським та польським народами в рамках Речі Посполитої і московсько-українські стосунки в петровсько-катерининський період їх розвитку з одночасним порівнянням моделей між собою. Для побудови політичних моделей нам необхідно побудувати в уяві політичні відстані між суб’єктами стосунків, які нас цікавлять. Тобто між народами українським та польським і українським та Московії. ↓↑Су.30.12.2006 ↓↑Не.31.12.2006 ↓↑Ві.02.01.2007

↓ Не.31.12.2006 Думки ↓Ві.02.01.2007 що в силу обставин відійшли були на задній план, а тепер витягнені через механізм пригадування до уваги й усвідомлення

Отже, ми хочемо побудувати в своїй уяві політичні відстані між суб’єктами стосунків: народами Українським та Польським і Українським та Московським. Це необхідно нам, щоб знайти оті точки дотику з допомогою відчування симпатії/антипатії, які дозволятимуть суб’єктам стосунків утримуватися на такій відстані одного по відношенню до іншого, при котрій найефективніше відбуватиметься процес видобування «огню небесного» – енергії Божественного Творення. Для побудови «відстані симпатій» між Українським та Польським народами необхідно пригадати наступне в історії творення їх самих та їхніх стосунків. Перш за все, степінь спорідненості цих народів. Що обидва вони належать до одного генеалогічного дерева Слов'янсько-Русько-Козацького Роду на етапі його розвитку у формі Слав'янської Родини Народів. Ми бачимо, що Польський Народ вирізнився у самостійний самодостатній народ із Родини Слав'янських Народів уже в часи великого князя Володимира (хрестителя) досить упевнено. А що було при Святославу, Ігорю, Олегу (попередніх князях Київської Русі) потрібно згадати. Необхідно звернути увагу на досить монолітній склад Лядського Роду на відміну від, наприклад, Болгарського, про який ми знаємо, що при утворенні Болгарської дерДата друку 19.06.2020 21:42:00

Думки ДОБРОДІЯ як додаток до Коментарів до ДУХОВНИХ НАСТАНОВ КОБЗАРЯ [4]

жави до її складу разом із слов'янською складовою, увійшли Волзькі Булгари. Крім того, констатуємо, що Ляхи на відміну від других народів Слов’янського Дерева (Чехів, Словенів, Хорватів, тих же згадуваних уже Болгар і т. д.), якщо не враховувати Білорусів, котрі потребують обговорення в окремому питанні, останніми відбрунькувалися від Слов'янсько-Русько-Козацького Роду. Власне, Поляки – це той останній народ, на якому закінчився процес творення Слав'янських Народів із надр Слав'янсько-Русько-Козацького Роду, ядром котрого є Український Народ. Так от, якщо Чехи, Хорвати, Словени й інші відбрунькувалися від єдиного Дерева внаслідок розселення народу; у випадку Болгарії бачимо ярко виражене відпочковування під фізичним впливом інородного елементу; так Поляки – внаслідок фактору, під який підпало і само ядро Слав'янсько-Русько-Козацького Роду. І цим фактором явилося Християнство. Власне й постали вони, як держави, Ляшська і Київська Русь – у варіанті відмінному від попереднього формату суспільного конструювання – під впливом цього чинника. Розділення ж на дві держави відбулося внаслідок розділення самого чинника на Римську і Візантійську – дві частини християнства. Одночасно із впровадженням на наших теренах різних віток християнства, розділення між нами відбулося і на рівні запровадження різних знакових систем (алфавітів) письма. Тобто, якщо Польща в цьому діленні Слов’янства зовнішнім чинником на держави пішла за Чехією, Словакією в їх безшабашному запозиченню чужого, то ми пішли за Болгарією (принаймні на перших порах) з її намаганням зберегти якомога більше свого. Далі, як ми знаємо, на терені Київської Русі хоч і відбувалася тенденція ділення єдиного цілого на самостійні князівства, в кінцевому рахунку процеси консолідації (консолідуючим фактором виступив козацький чинник) привели нас до ситуації цілісного стану, в якій ми перебуваємо тепер. Ділить Польщу уже, власне, і не було потреби, вона й так добре використовувалася, як інструмент проведення політики чинника католицького християнства на сусідні держави. На нас діяли два зовнішні чинники: княжий і християнський. Обидва чинники були направлені на перебирання на себе управлінських функцій від Волхвів. Відична форма правління, тобто, управління на основі знань – перебиралась зовнішнім елементом і перетворювалася у княжу форму, що базувалася на силі й примусу. Духовна, світоглядна сторона попередньої форми існування Слав'янсько-РуськоКозацького Роду підмінялася християнською ідеологією. Волховська (Відична) форма влади-Ладу ↓По.01.12.2007 ↓Ві.02.01.2007

Для того щоб зрозуміти важливість і величину внесених перетворень, що констатуються щойно висловленими твердженнями, необхідно якомога глибше перейнятися думкою, що набагато раніше того часу, до якого ми доторкнулися, у світі повсюдно переважала (була головною і незаперечною) Волховська форма правління. А щоб Вам було легше відійти від сучасного образу мислення і перенестися у час, коли Відична форма правління (правління Волхвів) ще була досить сильною (і популярною), а княжа (воїнська) уже набирала силу серед деяких народів, Дата друку 19.06.2020 21:42:00

Думки ДОБРОДІЯ як додаток до Коментарів до ДУХОВНИХ НАСТАНОВ КОБЗАРЯ [4]

хочу привести декілька фрагментів із «Велесової Книги», у перекладі Б. Яценка. «…обирали князів старотці наші. І так правили п’ятнадцять віків через віче. А збиратися на нього і судити будь-кого із старшин годилося вночі... І так правили наші отці. Всяк міг слово сказати – і то було благом. Захищалися од хозарів... по вікові Трояню, які перш осіли з синами своїми і внуками наперекір рішенню віча, бо у русів не було іншої ради, крім віча. Хозари пішли на них війною, а в них не було воїв... І тривала та розторгавиця п’ятсот літ.» [ВК] – Дощечка [3б], стор. 19 «За часів злославних і бусих Русь була потята рукою ворожою. І злочини творилися. І князь тоді немічний був. І услав синів своїх до брані А ті варягам піддалися, знехтувавши рішення віча, і на те, що речено вічем, не зважили. Тому ж бо ви розторгнуті і в неволю взяті. І коли речемо нині, що маємо своїх князів, то не є так.» [ВК] – Дощечка [2а], стор. 15

У цих двох фрагментах (і не тільки в них) [ВК] описується момент руйнації Волховської системи правління, що протягом 15 віків («так правили п’ятнадцять віків через віче») складалася на основі Слав'янсько-Русько-Козацького Роду, розповсюджуючись котра із надр його по всьому світу, довгий час домінувала в ньому, але разом з тим, незважаючи на факт руйнування, досить наглядно можна бачити (й тепер оцінювати наскільки вона була досконалішою в наслідок своєї природності від сучасних штучно-витворених методів управління), що це була за форма правління і в чому її могутність. У першому фрагменті читаємо: - «правили наші отці» (або «старотці наші»), другими словами Волхви; «правили п’ятнадцять віків через віче», тобто, і інструментом їхнього правління було віче; «…обирали князів старотці наші.» – так вирішувалася одна із проблем, що стала актуальною саме в час описуваних подій: обирання князів, – як звичайна собі справа, як одна з багатьох. І обирали їх «старотці», або, що те саме, Волхви (не електорат, як зараз, звернімо нашу увагу), але «через віче» в найширшому його природному прояві; «А збиратися на нього і судити будь-кого із старшин годилося вночі...», оскільки найважливішим для Волхвів було отримання достовірної інформації, з допомогою якої й на основі Відичності знань тільки й можна було знайти та прийняти правильне рішення, обов’язкове для виконання для кожного з членів Роду. А тому: «Всяк міг слово сказати – і то було благом». Для повноти сказаного необхідно привести ще один фрагмент із «Велесової Дата друку 19.06.2020 21:42:00

Думки ДОБРОДІЯ як додаток до Коментарів до ДУХОВНИХ НАСТАНОВ КОБЗАРЯ [4]

Книги» «Віче мали: що віче вирішить, то так і є; а що не рішено – не повинно бути. Вибирали князів од полюддя до полюддя, і так жили. Ми ж їм допомогу давали, і так було.» [ВК] – Дощечка [2а], стор. 16 Із приведеного фрагменту досить прозоро видно широту повноважень Віча і обмеженість князів, а точніше, обмеження в їх можливості спричинювати шкоди своєму Народу, тоді як у саможертовності ради свого Роду (Народу) у них обмежень не було, завдяки якій князь тільки й міг знову і знову отримувати цю посаду. Порівнюючи із сьогоднішнім станом справ у нашому політикумі, куди з надзвичайно високою ймовірністю мають можливість потрапляти будь-які «нікчеми», (як досить влучно назвав таких один із учасників телепередачі «Свобода слова», 19.01.07), але звідти будь-кого з них немає ніякої можливості достроково виганяти, окрім як в наступному виборчому раунді заміняти на ще більшу «нікчему», – бачимо якими є наші втрати. Тобто, були часи, коли великої потреби у воїнстві не було (вона виникла у племен і стала переважаючою, котрі в основу забезпечення свого матеріальними благами ставили не працю, на відміну від наших прадідів, що задовольняли свої потреби виключно через творчу працю «з богами воєдино», а розбій і пограбування інших), потреба у воїнстві виникала від пори до пори. Тому вибрані Вічем Князі частіше використовувалися для господарської діяльності й для підтримання певного ладу, а ніж воєнних потреб. Від чого їм приходилося періодично, то виховувати у собі войовничість під впливом нападників, від котрих необхідно було захищатися; то її гасити, замінюючи зовсім протилежною функцією, здатністю до господарської діяльності. В межах щойно змодельованого способу життя праОтців наших добре узгоджується і стає зрозумілою фраза з першого приведеного фрагменту із [ВК]: «Хозари пішли на них війною, а в них не було воїв...». але ж «у русів не було іншої ради, крім віча», рішення котрого є законом для всіх, в тому числі для будь-кого із зайд. Якщо ж ті «осіли з синами своїми і внуками наперекір рішенню віча», то для нас є обов’язком таких примусити поважати Закони Віча, навіть, якщо для цього виникає необхідність, щоб «тривала та розтогавиця п’ятсот літ». Часто захисні функції праОтці наші покладали (або ті самі брали їх добровільно на себе) на менші народності-супутники, що крутилися біля нашого Великого Роду (і не вхожі були до кола його), в очікуванні можливості заволодіння «кусочками пирога», що «падають» із нашого «столу» в процесі «випікання», або в таких ось аналогічних до описаного випадках: «Так се язиги розвернулися на південь, залишивши нас. І так ми йшли, ведучи худобу – корів своїх і биків. І тут побачили багато птахів, які летіли до нас. А ті галки і ворони від покорму летіли – була покормка велика у степах. То ж бо ті племена костобоків напали і багато було втрат. І кров лилася тут, коли враз сікли голови ворогам своїм, Дата друку 19.06.2020 21:42:00

Думки ДОБРОДІЯ як додаток до Коментарів до ДУХОВНИХ НАСТАНОВ КОБЗАРЯ [4]

а ті вороння поїдало. І там Стрибог свистів у степах, а Борей гундів до полуночі, тривожачи нас. Тут була січа велика – язиги і костобоки билися із злими втікачами і крадіями худоби нашої...» [ВК] – Дощечка [5Б], стор. 29

Отже, з’ясувавши яким був процес становлення і розвитку у нас князівства (воїнства), що після того, як чужинців проганяли, потреба у воїнстві періодично пропадала; а оскільки всі необхідні для життя блага ними вироблялися вдосталь власним трудом («творимо й говоримо з богами воєдино»), то згідно морального чинника навіть в мислях не могло прийти нам, щоб з допомогою розбою по відношенню до інших народів вирішувати свої життєві проблеми, наприклад, харчування чи якісь інші; – перейдемо тепер до з’ясування виникнення в нас проблеми в момент переходу суспільності Слав'янсько-Русько-Козацького Роду від Ладу Правління Волхвів до Влади (княжіння) Князів. З’ясуємо як це сталося. Перехід до Влади (княжіння) Князів Коли в черговий раз ми опинилися в п’ятисот літній «розторгавиці», в котру нас втягнули хозари, як зазвичай, військовий наш стан справ був саме не досить (читаємо із у другого фрагменту [ВК] приведеного вище) благополучним: «І князь тоді немічний був. І услав синів своїх до брані А ті варягам піддалися, знехтувавши рішення віча,..»

Тут важливо точніше з’ясувати, що означає: «А ті варягам піддалися, знехтувавши рішення віча,..», – що насправді відбулося? Потрібно розуміти, що князь «услав синів своїх до брані» з хозарами, а не варягами. Ті і йшли, щоб оборонити від хозар Київ. І тут прийшла їм «допомога» нежданно-негадано: «А в той час ішли до Києва варяги з купцями і побили хозарів» [ВК] –Дощечка [4в], стор. 24

Тобто, ніхто не «звав на Русь» тих варяг, вони самі прийшли і нав’язалися зі своєю допомогою по наведенню ладу у нас. Але оскільки це було певною мірою вирішенням питання у стосунках з хозарами, то воно й спричинило у нас тимчасове заспокоєння. Про те, що ми можемо бути добрими воїнами і показувати на що ми здатні у воїнській звитязі, коли виникає у тому потреба, досить часто зустрічається при описах подій у «Велесовій Книзі». В козацьку добу, також, багато зустрічаємо прикладів героїзму з переможними результатами. Та мова в нас саме не про це – про інше. З другої сторони, оскільки ми не завойовники, а «землетрудичі» за своєю суттю, у нас з часом втрачається бажання бути воїнами. І тоді для того щоб знову появилося у нас воїнство, необхідно пройти через ту «розторгавицю», котра «І тривала та розторгавиця п’ятсот літ.» Дата друку 19.06.2020 21:42:00

Думки ДОБРОДІЯ як додаток до Коментарів до ДУХОВНИХ НАСТАНОВ КОБЗАРЯ [4]

Ось чому, коли внаслідок збігу обставин виникла ситуація: «А в той час ішли до Києва варяги з купцями і побили хозарів» – [ВК] – Дощечка [4в], стор. 24

могло виникнути і певне самозаспокоєння: «яка різниця хто буде керувати поки свої підростуть князі. Нехай будуть варяги, все ж варяги не хозари». Про те, що це у нас є (самозаспокоєння і втрата моменту внаслідок небажання вступати в неприємність по виясненню стосунків до кінця) й обертається потім для нас в п’ятсот літню «розторгавицю» ми можемо спостерігати у ближчі дні нашої історії: Після революції 17-го року, коли у нас виникла можливість стати незалежними, нас дуже легко удалося переконати «доброхотцям», що творячи свою незалежну державу, нам військо непотрібно (бо нам ні на кого не прийдеться нападати) і його необхідно розпустити, незважаючи на те, що довкола інші держави, упорядковані військами підготовленими для завоювання інших. ↓↑Су.30.12.2006 ↓↑Не.31.12.2006 ↓↑Ві.02.01.2007

↓По.01.01.2007 Д у м к и ( продовження ) ↓Су.06.01.2007 що в силу обставин відійшли були на задній план, а тепер витягнені через механізм пригадування до уваги й усвідомлення

Або у 90-х роках 20 століття отримавши черговий раз незалежність, нас знову легко переконати про необхідність звільнитися (віддати просто так, замість того, щоб використати цей момент для започаткування загального процесу роззброєння) від атомного озброєння, в той час як інші держави не спішать роззброюватися, а декотрі, навпаки, озброюються цим видом (Китай, Іран, намагався Ірак, Корея), якого раніше не мали. Піддавшись Варягам, невдовзі, ми заспокоюємося настільки, що Волхвам приходиться нагадувати про дійсний стан речей: «За часів зло славних і бусих Русь була потята рукою ворожою. І злочини творилися. І князь тоді немічний був. І услав синів своїх до брані А ті варягам піддалися, знехтувавши рішення віча, і на те, що речено вічем, не зважили. Тому ж бо ви розторгнуті і в неволю взяті. І коли речемо нині, що маємо своїх князів, то не є так.» [ВК] – Дощечка [2а], стор. 15 «…варяги прийшли і землю забрали од хозарів до рук своїх. Тим бо відробляли в неволі.» [ВК] – Дощечка [2а], стор. 15 Дата друку 19.06.2020 21:42:00

Думки ДОБРОДІЯ як додаток до Коментарів до ДУХОВНИХ НАСТАНОВ КОБЗАРЯ [4]

Тепер нам не трудно уявити якою насправді була ситуація часів Київської Русі. Відбулося, з однієї сторони, поширення (не завоювання: «знехтувавши рішення віча» нам, немовби, було все рівно якою буде княжа влада своя чи варязька, якщо для того, щоб утворилася своя, потрібно допустити, щоби «І тривала та розторгавиця п’ятсот літ», котра після вирішення питання, як не один раз бувало, знову стає зайвою) влади-княжіння у варязькому варіанті по досить цілісній на той час території Київської Русі. І тому князь Володимир (Хреститель) не збирав Землі Руські, а поширював (завойовував у свідомості людей визнання свого княжіння) свою княжу владу на всю уже й так цілісну територію земель. З другої сторони, від греків (Візантії) постійно і тривалий час ішла експансія християнства з метою підкорити нашу свідомість через зміну світогляду і поруйнування духовності. Оскільки ж, чужому княжінню було легше домовлятися із проповідниками християнства (ділити чуже через сфери впливу) ніж із волхвами, то для утримання своєї влади воно й узяло курс на підтримання християнства й нищення Волхвів, які заважали йому правити своїми намаганнями відродити руських князів. Так, Святосла ва Хороброго (котрий, ідучи примучувати чужі землі, говорив «Іду на Ви» – такою великою ще була тоді наша Слава, що котилася попереду війська) ще удалося загальними зусиллями виховати у дусі Русичів, про котрого можна було б сказати, як говориться у «Велесовій Книзі»: А як умре, то до луки Сварогової йде. А там Перуниця каже: то є ні хто інший, як рус-герой, ані грек, ані варяг; це слов’янин роду славного, і той іде по співах Материних. А мати кличе до лук твоїх, Свароже великий. [ВК] – Дощечка [7е]

Звичайно ж, після такого виховання Волхвами, а ще під впливом поголовного героїзму самого війська Русинів, ним очолюваного (Слава про котре котилася набагато в переді від самого війська), природно, що на запитання чому він не приймає християнство, Святослав резонно відповідав, що не хоче, щоб з нього за це сміявся самий простий воїн його війська. Але так невинно започаткувавши своє впровадження, чуже княжіння не бажаючи віддавати назад владу, поступово руйнувало і так не стабільний будь-який потяг до навиків князювання у представників очолюваного ними народу, з одночасним множенням князівств на Слав'янсько-Русько-Козацькому терені з князями одного роду Рюріковичів на чолі, розбиваючи таким способом його цілісність, й поширенням християнства як державної віри з витісненням і забороною язичництва. Перебирання влади Волхвів чужим княжінням Проводячи спостереження за тим, як відбувався спротив означеним факторам, не трудно бачити, що безпосередньо з представників Слав'янсько-Русько-Козацького Роду ніхто на роль князя претензії не пред’являв (невідомо нам жодного випадку), окрім своєрідного спротиву печенігів і половців, тобто наших малих народівсупутників, тоді як відносно християнства спротив язичництва був настільки потуДата друку 19.06.2020 21:42:00

Думки ДОБРОДІЯ як додаток до Коментарів до ДУХОВНИХ НАСТАНОВ КОБЗАРЯ [4]

жним, що довгий час продовжувало існувати двовір’я і змушувало християнство до великого запозичення у язичництва. Все це вказує в чому була наша сила і в чому слабкість. Після впровадження чужих княжіння і віри розпочалися процеси протистояння княжінню тим способом, щоб зробити його якомога більш праведним, освіченішим (Пригадаймо, введення Ярославом Мудрим «Київської Правди» під впливом, мабуть же, Відичних знань Волхвів в тій частині, в котрій йому вдалося їх осягнути самому, за що й міг в «народі» бути прозваним «Мудрим». Або, що згодом Володимир Мономах напише настанови своїм дітям); а також, спротиву нав’язаному широкому загалу християнству, результатом чого явилось на Русі двовір'я, що в явній формі протрималося до 18 ст., а в неявній до нашого часу. Отже, у протистоянні чужому княжінню, Волхвами був взятий курс на «пережовування», або перевиховування в «своєму дусі» князя, про що ми явно спостерігаємо у випадку Святослава Хороброго. Але з Володимиром, сином його, в повній мірі це вже не вдалося, котрий, як засіб для «самозахисту» з ініціював більш широке впровадження християнства, ставлячи Волхвів, таким чином, перед вибором, або очолити поширення християнської віри на Русі, або бути княжою силою знищеними фізично. Протистояння між Княжою Владою і Ладом Волхвів спричинило, з одного боку, до виховання князів-варягів в «Руському Дусі» (Святослава Хороброго), або, перетворюючи їх в більш освіченіших (Ярослав Мудрий, Володимир Мономах), а з другого – намагання князями-варягами «призвичаїти» Волхвів до християнства, надаючи їм високого статусу в християнській ієрархії (Іларіон, при Ярославі Мудрому, перший Митрополит Русі), нехтуючи претендуваннями на ці права Візантійських Патріархів. Крім того, необхідно зазначити і про інші факти: про масові групові самоспалення і накладання закляття Волхвів – котрі говорять нам про процес, що розпочався – руйнації СвітоЛаду створеного Волхвами варяжсько-князівською Владою. І цей процес не можна було зупинити, а протистояти безглуздо. Потрібно було лише чекати поки сам «болван» не стукнеться об «монолітну стіну» й не відчує гострої потреби у знаннях Волхвів (Відах), раніше так бездумно ними знищуваних, щоб мати можливість розпочати свій вихід із глухого кута, куди їх завели самообман і самовозвеличування. Причина відриву Лядського народу від спільного Слав'янсько-РуськоКозацького родового Дерева й утворення самостійної держави. Тут ми підійшли до можливого пояснення моменту, що могло б нею бути. Це могло бути якраз оте впровадження Варязького княжіння на Русі. Християнство ж тільки підсилило цей розкол. Бачимо, що, навіть, після відновлювального процесу об’єднання нашого у формі Речі Посполитої, як внаслідок нав’язаних нам християнських розбіжностей Римського й Візантійського віросповідань, наші зусилля були знову втрачені. Започаткування Московії. Тоді її ще не існувало й у по мині як такої. Цікавим же для нашого моделювання тут є той момент, як чуже (Варязьке) княжіння діяло в супереч нашому розумінню (до цього була традиція творення єдиного Родового Дерева), залучаючи в коловорот свого державотворення і не родичів Слав'янськоРусько-Козацького Роду, угро-фінські народи. Таке штучне об’єднання й спричинило до ще більшого розбрату на Русі (Пригадаймо розбійні походи князів ВолодимироСуздальського князівства на Київ з немилосердними його пограбуваннями і руйнуваннями). Дата друку 19.06.2020 21:42:00

Думки ДОБРОДІЯ як додаток до Коментарів до ДУХОВНИХ НАСТАНОВ КОБЗАРЯ [4]

А тому, коли з’явилася зовнішня сила (Татаро-Моголи) Варязьке Княжіння немов «випарувалося», де воно й ділося, нездатне було уберегти Київську Русь, як державну одиницю у варяжському варіанті княжіння. Під егідою Литовського княжіння. І тоді, щоб уберегти свою ідентичність від попадання в середовище Татаро-Могольського конгломерату, Козацько-РуськоСлав'янський нарід віддав перевагу об’єднанню з Литовським родом під егідою Литовського Княжіння. І це відбулося не зразу, а після невдалої спроби об'єднати Русь Данилом Галицьким, що у своїй політиці по організації загально європейських сил для протистояння Татаро-Моголам спирався на папу католицької церкви. Віддаючи ж перевагу Литовському Княжінню, Козацько-Русько-Слав'янський нарід одночасно отримав можливість, підсиливши цим об’єднанням язичницьку складову, очищатися від християнства, але по мірі того, як Литву через Польщу все більше прибирало до рук християнство Римського сповідання (а не Візантійського – цей факт вказує, що ми не були активними розповсюджувачами християнства, а шука ли у Литві додаткових умов для підсилення своєї язичницької складової), у свою чергу, у християнській вірі все більше підпорядковувався Візантійському напрямку. Що є Козаччина? По мірі того як Литовське княжіння все більше і більше ув’язувалося у стосунки із Польщею з переростанням їх у форму Речі Посполитої, із надр Козацько-Русько-Слав'янського народу все з більшою чіткістю стала проявлятися політична сила «Козацтво» – як спосіб повернення своїх захисних функцій властивих йому ще за часів до варяжсько-княжого періоду влади Київської Русі. З другої сторони, необхідно звернути увагу ще на один момент. Про те, як два народи з одного Родового Дерева об’єднавшись з допомогою Литви, не зуміли були ужитися в цьому об’єднанні, а перетворилися у найзапекліших ворогів. Чому? Форма правління запроваджена Богданом Хмельницьким – ось величина вияву нашого «монархізму» (якщо його можна так назвати у нашому випадку), на який ми лише й спромоглися в часи найбільшої у Європі моди на монархізм. Для порівняння можна взяти Японію, де розвивалася імператорська форма правління. Вона розвивалася порівняно відособлено (як острівна держава) від інших, а тому в неї не було можливості збільшуватися до безкінечності (або до величини надзвичайно великої), не хватало ресурсу (як це було у материкових держав Росії й Китаю, наприклад), а тому вона дорісши до свого апогею, в один прекрасний момент рухнула. На її обломках утворилася влада князівств (самураїв), яка будувала цілісну державу на основі стосунків спільного обговорення представниками цих князівств проблем для знаходження їх вирішення. Порівнюючи в цьому розумінні Україну з Японією можна поставити у відповідність японському союзу князівств із ситуацією, в якій ми знаходилися у період Київської Русі. Період існування імператорської влади у Японії був набагато тривалішим і зайняв декілька династій, що тривали по декілька поколінь. Тоді як у Київській Русі період імператорської влади з великою натяжкою можна назвати період правління Володимира Хрестителя, можливо ще плюс Ярослава Мудрого. Далі ж це був період відносин багатьох князівств, що оберталися навколо Київського Столу. Які так і не змогли між собою домовитися по обладнанні єдиної державної влади. Дата друку 19.06.2020 21:42:00

Думки ДОБРОДІЯ як додаток до Коментарів до ДУХОВНИХ НАСТАНОВ КОБЗАРЯ [4]

Відмінністю в побудові державної влади на теренах України від побудови влади у Японії було те, що ця побудова відбувалася на основі руйнації нашої колись могутньої (декількох тисячолітньої) Волховської (Відичної) влади-Ладу з допомогою проникнення в наше політичне середовище інородного елементу. Побудовану таким чином державну владу потім «як вітром здуло» під дією зовнішньої сили татаромогольської навали. Про що говорилося вище. Козаччина є не що інше, як спроба повернення до часів перед Київської Русі, до того, як було у нас перехоплено владу у княжому варіанті інородним (Варязьким) елементом. Тому нам потрібно пригадати, який принцип у побудові об’єднань був закладений у нас у період до захвату влади Варягами. На основі родства родів. Цей принцип був закладений ще Богумиром (твастером), читаємо «Велесову Книгу»: ↓По.01.01.2007 ↓Не.07.01.2007

«Той бо Богумир названий майстром (твастирем), яко же тому сказано про слов’ян, аби вони були такими, як боги казали їм, се їхнє Так уставив роди окремо, як боги спричинили родам. І йшли за родами тими роди також. І Сварог – Отець, а інші суть сини. І мусимо коритися йому також і ми, як корилися родичі, бо є отець роду. А ті роди існували за Кия до князя Кісте…» [ВК] – Дощечка [22], стор 85

Варяги порушили цю традицію уже тим, що перехопили владу являючись інородним елементом. І по-друге – вони стали приєднувати землі і роди, що не входили до кола родичів Слав’янського Роду. Ще раз прочитаємо у «Велесовій Книзі» яким чином принципи Богумира (твастера) виконувалися на практиці «Був народ родичем з ільмерцями, з єдиного кореня постали роди наші. Хто прийшов пізніше на Руську землю, то і селився серед ільмерців, бо суть братчики наші і подібні до нас, і в небезпеці обороняли нас од зла. Віче мали: що віче вирішить, то так і є; а що не рішено – не повинно бути. Вибирали князів од полюддя до полюддя, і так жили. Ми ж їм допомогу давали, і так було. Зілля бо знали робити, посуд, печений у вогнищах, – і суть бо гончарі умілі. Землю орати чи худобу доглядати ті бо розуміли. Такі й наші отці суть.» – [ВК] – Дощечка [2а], стор 16

і яким чином порушення те відбулося: «За часів зло славних і бусих Русь була потята рукою ворожою. Дата друку 19.06.2020 21:42:00

Думки ДОБРОДІЯ як додаток до Коментарів до ДУХОВНИХ НАСТАНОВ КОБЗАРЯ [4]

І злочини творилися. І князь тоді немічний був. І услав синів своїх до брані А ті варягам піддалися, знехтувавши рішення віча, і на те, що речено вічем, не зважили. Тому ж бо ви розторгнуті і в неволю взяті. І коли речемо нині, що маємо своїх князів, то не є так.» [ВК] – Дощечка [2а], стор 15

Тепер ми можемо зрозуміти чому ті принципи Богумира (твастера) не могли не бути порушеними (хоча ми й повинні продовжувати до цього прагнути, оскільки це єдиний спосіб зберегти ідентичну оригінальність свого Роду, Народу (Нації)). Аналогічно, як японцям не вдалося до безкінечності збільшувати свою імперію, так і нам не можливо було безкінечно довго зберігати в «чистоті» Древо Роду свого, при кількісному збільшенні інших націй (родів), що необхідно приводило до збільшення щільності (а отже, й неминучості міжродових взаємопроникнень) проживання населення взагалі на континентах Землі і кожної з націй – зокрема. Отже, втрата «чистоти» Древа Роду нашого сталася з проникненням в наше середовище і захоплення влади Варяжським елементом за сприянням грецького (що ще раніше намагався на нас впливати нав’язуванням християнства), – як варіантів впровадження інородства та іновірства в нашому середовищі. Тоді Козацтво – це прояв уже в нових умовах щільності народо-населення повернутися до національної влади і національної віри, – апогеєм розвитку якого була Хмельниччина. Модель стосунків «Україна-Польща». І так, у нас намалювалася картинка, на якій ми можемо побачити модель стосунків між двома суб’єктами (а отже й побудувати відстані симпатій між ними) України і Польщі. У к р а ї н а . Заражена «бацилою» християнства (у Візантійському його

варіанті), втратила національну мирську владу. Сама, являючись ядром Козацько-Русько-Слав'янського Роду, перебуває у середовищі (або попадає під вплив) інших структур державотворення. Після зруйнування Київської Русі, як форми Варяжського правління, об’єднання Козацько-Русько-Слав'янського Роду прийняло до себе владу Литовського княжіння, оскільки правління Волхвів зазнало надзвичайного ослаблення, настільки, що не здатне було до зовнішнього відчутного проявлення. П о л ь щ а . Заражена «бацилою» християнства (у Католицькому варіанті), зберегла національну мирську владу. Відбрунькувалася від Козацько-РуськоСлав'янського Роду в самостійну слав'янську країну на передодні запровадження в ньому замість Відичного правління (правління Волхвів) Інородного (Варяжського) правління у формі Київської Русі. І тут ми спостерігаємо дивну річ, утворення оцієї Речі Посполитої. Зверніть увагу, поки Литовське княжіння (влада) була занята проблемою протистояння татаро-могольському ігу, потреби в Польсько-Литовському об’єднанні не виникало. Правда дивно? Адже ж логічно було б його створити для противостояння татаро-могольській навалі, що прагнула перетворити Європу в пасоДата друку 19.06.2020 21:42:00

Думки ДОБРОДІЯ як додаток до Коментарів до ДУХОВНИХ НАСТАНОВ КОБЗАРЯ [4]

вища для своїх коней (принаймні нас так вчили в школі), за висловом Чингисхана. Більш того, пригадаймо нездійсненні потуги Данила Галицького по утворенню об’єднаних сил європейських держав для її зупинення. Ні, не вдалося. І та ж Польща тоді не забажала об’єднуватися зі своїми кровними братами Русинами для спільного самозахисту. Чому? Та тому, що Польське державне утворення і виникло завдяки уникнення частини Козацько-Русько-Слав'янського Роду від Варяжського правління. Тепер же ситуація змінилася, на роль княжіння над ядром Козацько-РуськоСлав'янського Роду випало Литовським князям. Польща, пригадавши свою приналежність до Козацько-Русько-Слав'янського Роду, а отже й свої законні права можливості самій вокняжитися над ним. Хоча форма правління у неї вже змінилася із князівської на королівську, але те дарма. Отже, зрозумілі інтереси Польщі у запровадженні міждержавного конструктиву Речі Посполитої. А що ж Литва, у неї який інтерес? Виявляється після того, як проблема з татаромогольським ігом була більш-менш улагоджена, розпочалося уневажнення князівського правління під впливом Козацько-Русько-Слав'янської складової об’єднання. Необхідні були якісь механізми, котрі б збільшували важливість князівського правління. Так зійшлися інтереси польського королівського правління з литовським княжінням, що й поєднало їх в такому симбіозі управління, як Річ Посполита. ↓По.01.01.2007 ↓По.08.01.2007

І ось тоді, як зрощення влад княжої (Литви) і королівської (Польщі) відбулося настільки, що «защемилася» Козацько-Русько-Слав'янська складова Речі Посполитої, згадалася і проявилася з надр останньої, як суто національний український чинник: Козацький елемент – Лицарів Святої Борні й Слави з переважаючими функціями захисної сили, а ніж військової влади. Це той чинник, який завжди існував у нас і існує, глибоко приспаний в надрах Роду, який має досвід декількох тисячоліть то «засинати», коли в явній захисній функції нема потреби, то «прокидатися» при потребі, коли нас знову втягують в «п’ятисот літню розторгавицю». Про Козацький (військовий) чинник влади необхідно сказати дещо більше. Наукові дослідження відомих археолога і історика Ю. О. Шилова (стаття «Витоки козацьких традицій» із збірки наукових статей і нарисів «Чого ми варті») та сходознавця-індолога С. І. Наливайка (книга «Індоарійські таємниці України») доводять, що Козацький чинник такий же давній (має історію глибини не одного тисячоліття), як і чинники «слав’янський» і «руський». Виникнення цього чинника пов’язане з необхідністю підсилення військової складової влади з переважаючою в ній захисною функцією з одночасним існуванням (не скасовуючи) влади Волхвів. На відміну від Влади (від слова «Лад», давати лад) Волхвів, потреба у котрій існує постійно, військова складова Влади необхідна на період військових дій (війни), після закінчення котрого потреба втрачається і в військовій силі, що час від часу змушує воїнів перекваліфіковуватися («присипляти» свої функції) у господарників. Таким чином, не трудно збагнути, що Русько-Слав'ясько-Козацький Рід за період не одного тисячоліття проходження історичного шляху від матріархату до патріархату Дата друку 19.06.2020 21:42:00

Думки ДОБРОДІЯ як додаток до Коментарів до ДУХОВНИХ НАСТАНОВ КОБЗАРЯ [4]

формувався із двох взаємноврівноважувальних постійної і змінної складових. Виявляється, їх урівноваження відбувається згідно системи: обертання «змінної» складової навколо «незмінної» (ядра) складової. Означена Система Ладу – це Закон, по якому побудоване все в Природі: елементи меншої маси обертаються навколо елементів значно більшої маси. Так, спостерігаємо у Космічному Просторі: навколо Сонця із значною масою в порівнянні із планетами Сонячної Системи обертаються значно менші за масами від Сонця планети. Отже, Сонце має відносно незмінне місце свого перебування (відносно елементів Сонячної Системи, воно знаходиться в центрі її), а планети змінюють своє місце перебування, рухаючись навколо центру Сонячної Системи. В мікроСвіті таким прикладом може служити Атом речовини: ядро – незмінне відносно центру свого Атому; електрони, – змінюють своє місце знаходження відносно ядра. Центр Землі – незмінний; і змінні поверхневі маси земної кори, води і повітряні маси. У живій природі ядро біоКлітини незмінне, навколо ядерні рухи протоплазми – змінні. Аналогічно у суспільних процесах, є ядерні відносно незмінні маси і маси обертання. Так, у Відичні часи Ядром соціальної конструкції виступав Лад Волхвів, навколо якого оберталися маси військової складової влади (Ладу). В цьому розумінні цікавими є дослідження С. І. Наливайка, котрий помітив закономірність присутності у парі, при будь-яких змінах у історичному часі назв цих відповідних складових – двох суб’єктів націє (народо) творення. Згідно цього дослідження, у ближчому історичному часі проявами означених двох складових виступають, відповідно, селянська і козацька складові. А розглядаючи події ще більше в глиб давнини, С. І. Наливайко доводить, що попередніми суб’єктами в історичній тяглості козацької складової виступають половці, а ще раніше печеніги. Цікаво, що печеніги діяли до виникнення і на початку Варяжського княжіння на Русі, а половці в розгар цієї княжої доби та в її кінці. Печеніги співпрацювали із Руссю до Варяжської доби і вступили в протидію з Варягами (а не Руссю, убили Святослава) на початку впровадження Варяжського княжіння. Далі спостерігаємо перебирання (а С. І. Наливайко доводить, що печеніги і половці один і той же історичний суб’єкт) такої ж ролі на себе Половцями. З Варяжським княжінням на Русі вони урівноважили свої стосунки (уже не сприймали за ворогів на відміну від Печенігів, які виступили на захист Русі від Варяжського елементу) і виступили на захист Русі уже разом із Варяжським княжінням на ній проти татаро-могольської навали. Далі дві складові ядерної і обертальної (захисної) функцій проявилися в часи Речі Посполитої у більш конкретних суб’єктах націєтворення, відповідно, у ролі селянської і козацької складових. Модель стосунків «Україна-Московія».. Підґрунтям для започаткування Московської держави, основою для її виникнення стало, як відомо, втягування в орбіту коловоротів Русі у період княжіння на ній Варягів Угро-Фінського населення. Отже, це було явним ігноруванням принципами Бугомира (Твастера). Як результат порушення цих принципів, такий об’єднавчий процес штучного характеру результату по об’єднанню різних народів Дата друку 19.06.2020 21:42:00

Думки ДОБРОДІЯ як додаток до Коментарів до ДУХОВНИХ НАСТАНОВ КОБЗАРЯ [4]

успіху не приніс. Прошарок же і так незначного варяжського племені та правлячого княжого роду в тому числі, внаслідок генетичного розбавляння його іншими родами, розчинився серед цих родів. З приходом татаро-могольської орди Варяжський вплив на державотворення Русі втратив свою чинність. На теренах угро-фінської складової під впливом орди формується Московська державність зовсім уже за іншими принципами відмінними від принципів Варяжського княжіння, а тим більше від Принципів Бугомира (Твастера), відбиток яких можна помітити на правлячому варяжському княжому роду. В основі цих принципів лежали закладені татаро-могольським творчим елементом наступні відносини між суб’єктами стосунків. Суб’єкт більшої кількісної маси підкоряє, розчиняючи в своїй масі, суб’єкт меншої (значно) кількісної маси. Після чого, утворений таким чином (збільшений ще у своїй масі) суб’єкт іде підкоряти аналогічним способом інший суб’єкт значно меншої мас. Якщо на їхньому шляху попадається суб’єкт з досить вагомою масою, то його спочатку намагаються розбити на частини, які почергово захоплюють і «переплавляють» в єдиний монолітний конгломерат. Описаний принцип породив відповідний процес розростання такої маси подібно, як розростається клубок снігу, що скочується із гори. Зрозуміло, що такий процес безкінечно довгим бути не міг і повинен був зупинитися в якийсь момент історичного часу. Ми знаємо, що зупинився він, власне, коли підійшов до «переплавлення» угрофінської маси. Яким же чином це сталося. Виявляється, що в процесі «переплавлення» угро-фінського елементу, кількісна маса якого була поділена (структурована) в результаті діяльності Варяжського княжіння на Русі. Отже, татаромогольському конгломерату залишалося лише почергово захвачувати утворені уже частини для «переплавлення» в єдине ціле. Але, як виявилося в історичній дійсності, «розігнаний сніжний клубок, що котився з гори», був не тільки зупинений, але й значна частина його була захоплена і «переплавлена» в московський конгломерат об’єднання народів. Це відбулося внаслідок перейняття ініціативи. Московське князівство створене за підтримки й із закладанням принципів розвитку татаро-могольським конгломератом, спочатку за цим принципом підкорило собі угро-фінське довкілля Москви, а потім захопило і «переплавило» в своєму середовищі в досить значній його частині і самого свого вчителя. Аналогічно, як зупинився процес породжений принципами закладеними Бугомиром (Твастером). Спочатку неможливість утворення безмежно великого об’єднання спричинило до відпочковування частин Русько-Слав'янсько-Козацького Роду з утворенням Слав'янських держав, а потім був зупиненим і цей процес, коли густота народо-населення набрала певну величину щільності і тоді Варяжський елемент запровадивши на Русі своє княжіння, зупинив подальший процес народотворення через множення Русько-Слав'янсько-Козацьким Родом собі подібних. Зупинимося й ми на досягнутому рівні порівнювання історичних процесів, в котрих задіяні зацікавлені нас суб’єкти стосунків, щодо яких ми хочемо побудувати в своїй уяві модель відстаней між ними (через знаходження точок дотику симпатій/антипатій), при яких найефективніше відбуватиметься процес видобування «огню небесного» – енергії Божественного Творення. Дата друку 19.06.2020 21:42:00

Думки ДОБРОДІЯ як додаток до Коментарів до ДУХОВНИХ НАСТАНОВ КОБЗАРЯ [4]

Енергія Божественного Творення Але спершу, необхідно згадати, що видобування «огню небесного», як енергії Божественного Творення, передбачає мінімальну руйнацію. Тобто, згідно визначення, Божественне Творення являє собою або творення нового, або ж оновлення старого таким чином, при якому руйнація зведена до такого надзвичайного мінімуму, що процеси творення (а вони супроводжуються позитивними емоціями) завжди на багато порядків переважають над процесами руйнації (що супроводжуються негативними емоціями). Причому, за просторовими характеристиками творчі процеси значно переважають процеси руйнівного характеру, а за часовими – в чергуванні з руйнівними займають значно більше часу від руйнівних. І ще, щоб визначитися більш точніше, руйнівні процеси виходять, власне, не від Божественної Волі, а внаслідок нашого не розуміння до кінця Божественної Волі, а відтак, і не дотримання її виконання. Визначення точок дотику симпатій/антипатій між суб’єктами стосунків Маючи на увазі означений критерій Божественного Творення, приступимо до відшукування точок дотику симпатій/антипатій між вибраними суб’єктами стосунків. Між Україною та Польщею. Україна і Польща, як дві найближчі родички єдиного Родового Дерева (Польща останньою відбрунькувалася від нього, а Україна залишається до нині ядром його), що були роз’єднані внаслідок проникнення в ядро і поруйнування його Відичного Ладу (Ладу Волхвів) заміною на владу князів (княжінням) інородного (варяжського) елементу. Відбрунькувавшись, Польща зберегла національну владу, витворюючи своїх князів, добровільно «знищуючи» своїх Волхвів, перетворюючи Лад на основі Відичних знань на владу-княжіння, а дохристиянську віру на християнство римського сповідування. Внаслідок отримання в момент свого відривання від спільного Родового Дерева руху в напрямку до християнізованої Європи, Польща продовжує рухатися в такому напрямку, беручи з нею спільну участь (а в деяких випадках і розвиваючи її принципи, як щодо творення Влади, так і в християнстві (зайняттям польським представником папського престолу). В той же час, вона ладна будь-що триматися за Україну (якщо не поверненням разом з нею до стану в статусі «Речі Посполитої», то, принаймні, тягнути за собою в Європу й Україну). Отже, самостійно позбавитися від християнського впливу (ставши, в якійсь мірі його розповсюджувачем серед інших народів, (наприклад, у Литві) й законодавцем його принципів, хоч і не основним), а тим більше, повернутися до Відичної Системи Ладотворення їй уже не під силу. ↓Су.03.02.2007

Україна, будучи ядром досить розлогого Родового Дерева, у надрах якого в свій час зародилися принципи Відичного Ладотворення, звідкіля й були вони розповсюдженні по всьому світу, започатковуючи й даючи життя людським цивілізаціям, чинить спротив на своєму тілі чужерідним утворенням занесеним варяжським княжінням і християнством візантійського (грецького) віросповідання, котрі допомагають один одному в нищенні Відичного Ладотворення. ↓Не.04.02.2007

Якщо через знайдені щойно точки симпатій і антипатій, що виникають внаслідок стосунків між обома народами провести лінії, то утворений зазор між нішами кожного із Народів і визначає ті відстані, при яких найефективніше відбуватиметься процес Дата друку 19.06.2020 21:42:00

Думки ДОБРОДІЯ як додаток до Коментарів до ДУХОВНИХ НАСТАНОВ КОБЗАРЯ [4]

видобування «огню небесного», як енергії Божественного Творення народів. Отже, Польща, що не здатна сама зупинитися у своєму русі до Європи почувається там більш захищенішою, коли рухатиметься до неї у компанії з Україною (тому їй цього дуже хочеться), Україна, як джерело Відичного Світогляду й Волховського Ладотворення, прагнучи до розповсюдження його по всьому Світу, в тому числі і в Європі, не заперечує щодо свого «руху» в Європу, якщо Європа готова до сприйняття Ладотворення згідно Відичних знань. Тут необхідно оцінити теперішній наш стан таким чином, що Україна перестала бути закритою системою, а є відкритою настільки, що не ми рухаємося у Європу, а Європа вже сама прийшла до нас. Виходячи із цього, нам потрібно потурбуватися у своєму такому русі, щоб він був рухом скоріше не у Європу, а в Енетію, тобто, щоб цей рух визначався нашою здатністю до перетворення Європи, повернення в ній Ладу з Відичною основою Знань, або, що те саме, перетворення її в Енетію (давня назва Європи в часи, коли ще в неї переважали принципи на основі Відичних знань.) вільну від християнського світосприйняття. Між Україною та Московією. Московія, у своєму русі по «творенні МироЛаду» в його вихолощуванні до стану, коли в ньому залишається для них важливою лише складова «Влада». Родові стосунки уневажнюються. Уже в самому започаткуванні Московії принципи Богумира (Твастера) знехтувані й родові стосунки зрівнялись із сусідськими, натомість набрали ваги владні, стали більш значимими стосунки побудови кар’єрної ієрархії. В наслідок чого відбувалось потужне накопичення ієрархічної номенклатури. Витворений за означеним принципом механізм здатний був до «пожирання» будь-яких народів, що так чи інакше зустрічалися у нього на шляху, «перемелюючи» стосунки їхні, що були у них між собою основані на природності родових зв’язків, на стосунки номенклатурно-ієрархічних зв’язків, а самі народи в конгломерат із різноманітних народів. Такий механізм, як сказано вище, витворившись у татаро-могольському середовищі, й, докотившись однією із своїх сторін до угро-фінських народів, був перехопленим останніми, щоб згодом розвинутись у більш витонченіше своєю несподіваною підступністю удосконалення. ↓Не.11.02.2007

↓Не.11.02.2007

В своєму намаганні описати соціологічні ніші народів (націй) означених нами трьох суб’єктів стосунків з тим, щоб знайти відстані, перебуваючи на яких найефективніше відбувалось би видобування енергії Божественного Творення народів, ми переконалися, як нам трудно в точності описувати ніші обмежуючись лише трьома заданими суб’єктами, як все з більшою силою втягуємось в стосунки між набагато ширшим колом суб’єктів. Але це виходить за межі нами поставленого перед собою завдання в рамках вибраної теми. Потребує формулювання нової теми. На закінчення спробуймо все ж узагальнити, змальовуючи картину взаєморозташування суб’єктів нашого розгляду за шкалою історичного розвитку між ними симпатій\антипатій. Перш за все, виходячи із ознаки причетності (величини причетності) суб’єкта до Відичного сприйняття Світу і того факту, що протягом останніх 2-3 тисячоліть відбувався процес руйнування Відичного Світосприйняття із заміною його так званим Дата друку 19.06.2020 21:42:00

Думки ДОБРОДІЯ як додаток до Коментарів до ДУХОВНИХ НАСТАНОВ КОБЗАРЯ [4]

Світом Цивілізації, Україну як ЛадоТворчий суб’єкт Відичного Світосприйняття необхідно поставити у центрі стосунків між суб’єктами. Тоді на протилежних кінцях лінії, що проходить через неї розташуються Польща і Московія. Польща (що останньою відбрунькувалася від Славянсько-Русько-Козацького роду очолюваного Волхвами на основі дотримання Відичних принципів ЛадоТворення й застосування механізмів управління «через віче» та спромоглася при переході до формування державотворчої Влади закласти свій національний чинник – княжий елемент) руйнує Світ Відичного сприйняття тим, що тягне Україну у Світ Цивілізації, а Московія руйнує своїм намаганням природно сформовану деревовидну ієрархію народів білої раси в процесі становлення Світу Відичного сприйняття штучно переінакшити на своє розуміння. Спостерігаючи за Польщею, ми бачимо, як вона у своїй тяглості до Світу Цивілізації дозволяє змінитись своїй Владі йому на догоду із Княжої на Королівську. Потім же, в ностальгії за предківською звичаєвістю дозволяє Литовському княжінню (зверніть увагу не Українському, а саме Литовському, що перебувало тоді під впливом Українського) залучатися до формування Польсько-Литовської Влади. Перебуваючи в такій ситуації між двома Світами, Відичного Світосприйняття й Світом Цивілізації, Польщі, напрочуд, в порівнянні з іншими Слав’янськими державами, вдалося найбільше поєднати в собі ці два Світи. Безперечно, однією із причин того є близькість розташування її до України, а отже (продовжуючи розвивати з нею стосунки), й можливість уникнення від безповоротності втягнення себе в Західно Європейські державотворчі процеси. Немаловажним в цьому також є отримання початкового найбільш потужного потенціалу в здатності щодо Відичного Світосприйняття в порівнянні з іншими Слав’янськими державами. Але разом з тим, як Польщу, так і Московію можемо розглядати і як захисників Світу Відичного сприйняття, оскільки більш потужними руйнівниками виступають нації, що знаходяться за межами, які Польща і Московія собою означують. Звичайно, що Україні свої стосунки з Європою (європейськими державами) необхідно вибудовувати, розглядаючи їх через призму не тільки Польщі, але й інших слав’янських держав. Тут необхідно зауважити враховуючи наш попередній аналіз історичних подій, що Московія, на відміну від Білорусії, не входить до кола слав’янських держав. До її конгломерату слав’янського елементу входить не набагато більше від інших націй європейської раси (окрім угро-фінської, що становить основу Московії), а тому на фоні угро-фінської групи націй і татарської великої погоди не робить. Оцінка стосунків з християнським світом І ще декілька слів в оцінці наших стосунків щодо християнського світу. Необхідно зазначити, що як Польща так і Московія, виявилися більшими виразниками християнства ніж Україна. Відносно Польщі це випливає із того, що саме через Польщу заразилася християнством Литва (прийняла не візантійське, а Римське віросповідання), а не від України. Щодо «змагань» з Московією, знову бачимо нашу «апатію» відносно християнського месіанства, віддаємо свою ініціативу в набутті християнського центру Візантійського віросповідання Московії. Щодо християнського світу як зовнішнього чинника, що негативно зіграв роль в налагодженні Україною міжнаціональних міждержавних стосунків з сусідами. Так, в Дата друку 19.06.2020 21:42:00

Думки ДОБРОДІЯ як додаток до Коментарів до ДУХОВНИХ НАСТАНОВ КОБЗАРЯ [4]

стосунках з Польщею християнство зіграло роль роз’єднувального чинника двох народів одного родового кореня, що проявили своє прагнення до об’єднання. Але внаслідок належності їх до різних гілок віросповідання в християнстві, котрі, протиставляючись одна одній, втягнули в запеклу непримириму боротьбу між собою і два братніх народи, в результаті якої було зруйновано таке державне утворення як Річ Посполита, а між Польським, Литовським і Українським народами надовго залишилося відчуття антипатії. І навпаки, зовсім два різні народи Московський і Український із зовсім різними світовідчуттями християнство намагалося «поріднити», запроваджуючи більш тісні між ними стосунки, аргументуючи це тим, що, мовляв, адже Український і московський народи відносяться до однієї й тієї ж релігійної конфесії (при цьому об’єднувач на те не зважає, що являється сам витвором штучним) Візантійського віросповідання. Внаслідок неадекватності означеного зближення двох різних за звичаями народів, спричинило виникнення у них відчуття антипатії аж до сварки між собою, надовго спровокувавши неприязнь між ними. В обох випадках християнське штучне чинення приводило до накопичення відчуттів антипатії, що негативно позначилося на стосунках між суб’єктами. В першому випадку сприяло штучному роз’єднанню, а в другому штучному об’єднанню між суб’єктами стосунків, що в обох випадках не сприяє видобуванню Енергії Божественного Творення Народів, а заважає та приводить до їх руйнації.

Дата друку 19.06.2020 21:42:00