КОМЕНТАРІ ДОБРОДІЯ до ДУХОВНИХ НАСТАНОВ КОБЗАРЯ (в частині віршів Т. Г. Шевченка "Розрита Могила" та "Чигрине, Чигрине") 01
01 05
Не 02
05
02 Н 11 Ві
П Р Е А М Б У Л А ТАРАС – СИН ДУХУ ВСЕВИШНЬОГО1, як назвав ЙОГО Данілєнко Юрій Лукіч у своїй книзі «ШЕВЧЕНКО ТАРАС ГРИГОРОВИЧ – ПРОРОК УКРАЇНИ». Після втілення в тіло-матерію Українця ШЕВЧЕНКА Т. Г. СИН ДУХУ ВСЕВИШНЬОГО одночасно стає ДУХОМ НАЦІЄтворення Українського Народу. Пригадаймо, прочитавши у «ВЕЛЕСОВІЙ КНИЗІ» на дощечці числом 16 (у перекладі Шаяна В. П . «Віра Предків наших» Том 1, ст.49), як це відбувається і чому це трапляється. ☼
У прадавніх часах був муж, а був він благий і хоробрий і його назвали батьком у Русі. А мав він жену і дві дочері. Вони мали багаті череди, корови і вівці і з ними бував він у степах, але ніде не знайшов мужів для своїх дочерей.
Він (Дажбог) оплодотворив їх (дочок) у невидимий спосіб, таючися. Бог зійшов межи нас! І будемо мати потомство! Вже про ясла дбаємо! Тут Бог Велес двоє отрочат приніс! До нього грядемо! Двох синів маємо від Бога нашого! І йому проголошуємо славу: Хай буде благословенний завжди, нині і присно і від віків до віків!
Отже молив він Богів, аби рід його не пересікся. А Дажбог почув тую молитву і дав йому те, що він вимолив. Так і сталося.
Отже, якщо «Бог зійшов межи нас!», для нашого народу то радість велика, тому він просить час від часу, щоб це ставалося, «аби рід його не пересікся». Та з’явився «... люде род лукавий…»,
котрі «Господню святую славу Растлили ...» «Пророк»
і тоді, дійсно, Роду Українському Славному була велика загроза «пересіктися», адже на місці, де колись була Україна, СИН ДУХУ ВСЄВИШНЬОГО побачив «РОЗРИТУ МОГИЛУ».
1
РОЗРИТА МОГИЛА
Світе тихий, краю милий Моя Україно! За що тебе сплюндровано, За що, мамо, гинеш? Чи ти рано до схід сонця Богу не молилась? Чи ти діточок непевних Звичаю не вчила? «Молилася, турбувалась, День і ніч не спала, Малих діток доглядала, Звичаю навчала. Виростали мої квіти, Мої добрі діти, Панувала і я колись На широкім світі, – Панувала…Ой Богдане!1 Нерозумний сину! Подивись тепер на матір, На свою Вкраїну, Що, колишучи, співала Про свою недолю, Що, співаючи, ридала, Виглядала волю. Ой Богдане, Богданочку! Якби була знала, У колисці б задушила, Під серцем приспала. Степи мої запродані Жидові, німоті2, Сини мої на чужині, На чужій роботі. Дніпро, брат мій, висихає, Мене покидає, І могили мої милі Москаль розриває…3 Нехай риє, розкопує, Не своє шукає, А тим часом перевертні4 Нехай підростають
Коментарі ДОБРОДІЯ до ДУХОВНИХ НАСТАНОВ КОБЗАРЯ 05
01
Не
02
01 02
05 Не
15
Су
Для того щоб показати це й нам і допомогти побачити шляхи виходу з цього стану, ВІН одного разу повернувшись до України, заводить з Нею бесіду, звертаючись до Неї в трьох іпостасях: – як до коханої дівчини: «Світе тихий, краю милий, Моя Україно!»; – як син до матері, за яку готовий тут же поквитатись, хто б ворог не був, що вчинив над нею наругу: «За що тебе сплюндровано, За що, мамо, гинеш?»; – як суворий чоловік до своєї дружини, на яку полишив своїх діточок і тепер змушений про них спитати: «Чи ти рано до схід сонця Богу не молилась? Чи ти діточок непевних Звичаю не вчила?» У відповідь чує розповідь переповнену криком скривдженої материнської душі (у якій злилися й усі інші її іпостасі) про події і причини. Завдяки чому й ми чуємо, а БАТЬКО ТАРАС, проводячи певний аналіз, допомагає нам у них розібратися. Найперше, що впадає у вічі з розповіді, як вузол подій і причин тісно пов’язаний з особою Богдана, і від того, що чи зможемо його розв’язати й наскільки, залежить далі розвиток нашої долі, долі України. До сьогодні нами неправильно розуміється цей вузол, тому-то й залишається нерозв’язаним. Ось чому важливо ще не один раз вслуховуватись у сповідальний вилив Матір’ю Україною своєї душі Духовному Батькові нашому ТАРАСУ. Розповідаючи, як турбувалася, доглядала, звичаю навчала своїх діток, про те як вони виростали, її «добрі діти», Вона пригадує, що: «Панувала і я колись На широкім світі, – Панувала…» – раптом, обриваючи розповідь про приємне на пів-фразі, називає Богдана: «Нерозумний сину!»–з подальшими докорами – 2
РОЗРИТА МОГИЛА
Та поможуть москалеві Господарювати, Та з матері полатану Сорочку знімати. Помагайте, недолюдки, Матір катувати». Начетверо розкопана, Розрита могила. Чого вони там шукали? Що там схоронили Старі батьки? – Ех, якби-то, Якби-то найшли те, що там схоронили, – Не плакали б діти, мати не журилась.
Коментарі ДОБРОДІЯ до ДУХОВНИХ НАСТАНОВ КОБЗАРЯ
«Подивись тепер на матір, На свою Вкраїну,»: «Степи мої запродані Жидові, німоті2, Сини мої на чужині, На чужій роботі.
Дніпро, брат мій, висихає, Мене покидає, І могили мої милі Москаль розриває…3, –
за що Вона: «Якби була знала, У колисці б задушила, Під серцем приспала.» Але тут потрібно звернути увагу, як порізному називає Вона синів своїх, одних, перевертнями, недолюдками: «А тим часом перевертні4 Нехай підростають Та поможуть москалеві Господарювати,
Та з матері полатану Сорочку знімати. Помагайте, недолюдки, Матір катувати.»,
а Богдана – «Нерозумний сину!» і ще – «Ой 9 октября 1843 Богдане, Богданочку!» Так може звертатися Березень мати лише до люблячого сина, а тому й слова «У колисці б задушила, Під серцем приспала.» – не що інше, як сердечний прояв емоційного пориву в момент заподіяння великої шкоди, вчиненої ненавмисною дією дитини, яка не хотіла цієї шкоди, яка й сама, може не в меншій мірі страждає, що так сталося. А ще, чому до Богдана таке не однозначне ставлення, бо в Ньому також сконцентрований ДУХ НАЦІЇ. Тому й ТАРАС не спішить давати оцінки, а промовляє про Нього вустами всієї України. І в цьому ми стаємо очевидцями дійства, як ДУХ НАЦІЇ від одного втілення передається (переливається) до другого, прийшлому на зміну, з одночасною переоцінкою виконання МІСІЇ в попередньому втіленні. Отже, повертаючись до розповіді Матері-України, із того, що Вона згадала про Богдана, як нерозумного сина, обірвавши на пів-фразі приємну згадку про своє колись панування «на широкім світі», говорить не тільки про те, що Він став можливою причиною втрати такого панування, але й про те, що згадане «панування» відбувалось при Ньому. Далі із розповіді ми дізнаємося про те, як Його колишучи, «...співала Про свою недолю, Що, співаючи, ридала, Виглядала волю». Із чого переконуємося, що й панування, про котре з такою приємністю згадує Мати-Україна, власне, й було завойоване Богданом. Необхідно наголосити, до Богдана Україна: «ридала, Виглядала волю»; – а після Богдана й по сьогоднішній день: «Степи мої запродані Жидові, німоті2,..»– і тільки в часи Богдана для України є отим рідним і приємним про, що хочеться пригадувати, а отже, до чого хочеться повертатися. 3
Коментарі ДОБРОДІЯ до ДУХОВНИХ НАСТАНОВ КОБЗАРЯ
(Р О З Р И Т А М О Г И Л А)
Ось чому ТАРАС, зійшовши на Землю для продовження творення розпочатого Богданом, так обережний з висловами, взагалі нічого не говорить від свого імені, а вслуховується, що говорять про Нього інші. Одночасно, найбільше увага ТАРАСА прикута до думки й працює над тим, як найти виразну й зрозумілу для нас форму, через котру можна було б передати думку про те, як мусимо виходити з цього надзвичайно запущеного стану. Вслуховуючись в душевний крик Матері-України, в її словах: «І могили мої милі Москаль розриває…3
Нехай риє, розкопує, Не своє шукає,» –
перехоплює кинуту ненавмисне думку, продовжуючи її розвивати дещо в іншому погляді, саме в напрямку пошуку виходу зі становища: «Чого вони там шукали? Що там схоронили
ЧИГРИНЕ, ЧИГРИНЕ
Старі батьки? – Ех, якби-то, Якби-то найшли те, що там схоронили, –Не плакали б діти, мати не журилась.»
Коментарі ДОБРОДІЯ до ДУХОВНИХ НАСТАНОВ КОБЗАРЯ 05 01
Чигрине, Чигрине1 Все на світі гине, І святая твоя слава, Як пилина, лине За вітрами холодними, В хмарі пропадає. Над землею летять літа, Дніпро висихає, Розсипаються могили, Високі могили – Твоя слава… і про тебе, Старче малосилий, Ніхто й слова не промовить, Ніхто й не покаже, Де ти стояв? чого стояв? І на сміх не скаже!! За що ж боролись ми з ляхами? За що ж ми різались з ордами
01 05
Не 02
02 Не 16
Не
Але на цьому не закінчуються Його зусилля показу нам, у якому напрямку мають проводитись дослідження ситуації й пошуку виходу з неї. Для цього ТАРАС продовжує свої бесіди, але вже з Чигрином, братом своїм. На початку цієї бесіди показується нам, як розвивається далі вихвачена з попередньої бесіди думка: «що там схоронили Старі батьки?» – озаряючись Сам отриманою відповіддю, що схоронена там СЛАВА: «Чигрине, Чигрине1, Все на світі гине, І святая твоя слава,..» – далі ТАРАС звертає нашу увагу (на прикладі 4
ЧИГРИНЕ, ЧИГРИНЕ
За що скородили списами Московські ребра??..2 засівали, І рудою поливали… І шаблями скородили. Що ж на ниві уродилось??!! Уродила рута… рута… Волі нашої отрута. А я, юродивий, на твоїх руїнах Марно сльози трачу; заснула Вкраїна, Бур’яном укрилась, цвіллю зацвіла, В калюжі, в болоті серце прогноїла І в дупло холодне гадюк напустила, А дітям надію в степу оддала. А надію... Вітер по полю розвіяв, Хвиля морем рознесла. Нехай же вітер все розносить На неокраєнім крилі. Нехай же серце плаче, просить Святої правди на землі. Чигрине, Чигрине, Мій друже єдиний, Проспав єси степи, ліси І всю Україну. Спи ж, повитий жидовою, Поки сонце встане, Поки тії недолітки Підростуть, гетьмани. Помолившись, і я б заснув... Так думи прокляті Рвуться душу запалити, Серце розірвати. Не рвіть, думи, не паліте! Може, верну знову Мою правду безталанну, Моє тихе слово, Може, викую я з його До старого плуга Новий леміш і чересло. – І в тяжкі упруги… Може, зорю переліг той,
Коментарі ДОБРОДІЯ до ДУХОВНИХ НАСТАНОВ КОБЗАРЯ
слави Чигирина) на біду, яка в тім: «Розсипаються могили, Ніхто й слова не промовить, Високі могили – Ніхто й не покаже, Твоя слава… і про тебе, Де ти стояв? чого стояв? Старче малосилий, І на сміх не скаже!!»
Тоді, дійсно, виникають питання, які ТАРАС, пробуджуючи нас до активності, ставить перед сучасними й прийдешніми поколіннями: «За що ж боролись ми з ляхами? За що ж ми різались з ордами? За що скородили списами Московські ребра??..2 засівали І рудою поливали… І шаблями скородили. Що ж на ниві уродилось??!! Уродила рута… рута…» Волі нашої отрута.» Засіявши в такий спосіб зерно для прийдешніх поколінь, звертається до сучасних з тим, щоб якомога скрупульозніше і правдивіше описати існуючий стан нашого буття і оцінити чому так сталося. «А я, юродивий, на твоїх руїнах Марно сльози трачу; заснула Вкраїна, Бур’яном укрилась, цвіллю зацвіла, В калюжі, в болоті серце прогноїла І в дупло холодне гадюк напустила, А дітям надію в степу оддала.» І цю надію «Вітер по полю розвіяв, Хвиля морем рознесла.», як зерна, що мають зійти. Тому з однієї сторони: «Нехай же вітер все розносить На неокраєнім крилі.», – а з другої – «Нехай же серце плаче, просить Святої правди на землі.» Звертаючись до Чигрина, як свого єдиного друга, ТАРАС, підрозумовуючи, мабуть, разом із тим і Богдана, не закидає Йому прямо, а «рикошетом» вдаряючи, направляє потрібні слова до Чигрина про те, що: «Проспав єси степи, ліси І всю Україну».
5
ЧИГРИНЕ, ЧИГРИНЕ
А на перелозі… Я посію мої сльози, Мої щирі сльози. Може, зійдуть і виростуть Ножі обоюдні, Розпанахають погане, Гниле серце, трудне, І вицідять сукровату, І наллють живої Козацької тії крові, Чистої, святої!!! Може… може… а меж тими Меж ножами рута І барвінок розів’ється – І слово забуте, Моє слово тихосумне, Богобоязливе, Згадається – і дівоче Серце боязливе Стрепенеться, як рибонька, І мене згадає… Слово моє, сльози мої, Раю ти мій, раю! Спи, Чигрине, нехай гинуть У ворога діти. Спи, гетьмане, поки встане Правда на сім світі. 19 февраля 1844 Москва
Коментарі ДОБРОДІЯ до ДУХОВНИХ НАСТАНОВ КОБЗАРЯ
Тільки в кінці вірша ми можемо здогадуватись, що все що мовиться про Чигрин торкається певною мірою і Його, Богдана. А отже, й його Слави. Тим не менше, повернімось до переліку чинників, на які вказує ТАРАС, що можуть і мусять привести нас до бажаного результату. Отже, оскільки момент втрачений, відновлення наступить з часом: «Проспав єси степи, ліси І всю Україну
Спи ж, повитий жидовою, Поки сонце встане,..»
І тут ми знову маємо можливість спостерігати, як ВОЛЕЮ ВСЄВИШНЄГО розвивається (віддзеркалюється) в позитивній області думка: «Поки тії недолітки Підростуть, гетьмани.» – із тієї, що зародилася в момент негативного нервового збудження в розповіді-сповіді матеріУкраїни в розмові з ТАРАСОМ: «А тим часом перевертні4 Та поможуть москалеві Нехай підростають Господарювати,..» Але найбільше, звичайно, ТАРАС покладається на себе, ради чого й прийшов у цей світ: «Може, верну знову Мою правду безталанну, Моє тихе слово,..» І це слово (ці слова) мають виконати роль, щоб розпанахать
«... погане, І наллють живої Гниле серце, трудне, Козацької тії крові, І вицідять сукровату Чистої, святої!!!» Але щоб слова цю справу зробили потрібно, щоб вони були прочитані (засіяні). В цьому Він покладається більше на жіночу половину України, свою кохану Дівчину-Україну, наповнюючи її Словом-СЛАВОЮ. Ось чому Він складає («мережає» весь «КОБЗАР») свої вірші таким чином: «Може…може…а меж тими Меж ножами рута І барвінок розів’ється – І слово забуте,
Моє слово тихосумне, Богобоязливе, Згадається – і дівоче Серце боязливе
6
Стрепенеться, як рибонька, І мене згадає… Слово моє, сльози мої, Раю ти мій, раю!»