Коментарі ДОБРОДІЯ до ДНК в частині вірша "Стоїть в селі Суботові" by Володимир Велигоцький

Стоїть в селі Суботові

Стоїть в селі Суботові1 На горі високій Домовина України, Широка, глибока. Ото церков Богданова. Там-то він молився, Щоб москаль добром і лихом З козаком ділився. Мир душі твоїй, Богдане! Не так воно стало; Москалики, що заздріли, То все очухрали. Могили вже розривають Та грошей шукають, Льохи твої розкопують Та тебе ж і лають, Що й за труди не находять! «Отак-то, Богдане! Занапастив єси вбогу Сироту Україну! За те ж тобі така й дяка. Церков-домовину Нема кому полагодить!! На тій Україні, На тій самій, що з тобою Ляха задавила! Байстрюки Єкатерини Сараною сіли. Отаке-то, Зіновію, Олексіїв друже!2 Ти все оддав приятелям, А їм і байдуже. Кажуть, бачиш, що все то те Таки й було наше, Що вони тілько наймали Татарам на пашу Та полякам…...Може, й справді! Нехай і так буде! Так сміються ж з України Стороннії люди!

Коментарі ДОБРОДІЯ до ДУХОВНИХ НАСТАНОВ КОБЗАРЯ 05

01 05

03 По 07 По 03 05

Вузол Богдана Хутір у Суботові Богдана – налагоджений хазяйський механізм українського самоврядування (один з багатьох в Україні). Зруйнування Суботова, як і багатьох інших подібних до нього, польськолитовським елементом. Організація українського елементу навколо Богдана і витіснення польсько-литовського елементу за межі України. Побудова українського самоврядування на всій території України означеного в «Розритій Могилі», як: «Панувала і я колись На широкім світі, – Панувала…»

Але через деякий час сталося інше, замість польсько-литовського елементу: «На тій Україні, На тій самій, що з тобою Ляха задавила! * Байстрюки Єкатерини Сараною сіли.» «Стоїть в селі Суботові»

І це не повинно сприйматися нами тільки, як докір БОГДАНУ, а як аналіз ТАРАСОМ ситуації. Чому так сталося і хто може переконано відповісти, як БОГДАНОВІ слід було б поступити після визволення України від лядського поневолення. З Польщею замирення ближчим часом було неможливим. Вона фанатично намагалася повернути, відновити ту ситуацію, яка була раніше. Їй не вкладалося у свідомості, щоб це Україна не належала Польщі, причому, ні на які

Стоїть в селі Суботові

Не смійтеся, чужі люде! Церков – домовина Розвалиться... і з під неї Встане Україна І розвіє тьму неволі, Cвіт Правди засвітить, І помоляться на волі Невольничі діти!…

Коментарі ДОБРОДІЯ до ДУХОВНИХ НАСТАНОВ КОБЗАРЯ

поступки іти вона не хотіла, це для неї означало б втрату гонору Польщі. Ось чому намагання Богдана спершу полагодити суперечку між народами в рамках Польсько-Литовсько-Українського тріумвірату на засадах рівноправності суб’єктів державотворення не приводило до очікуваного результату.

21 октября 1845 Мариникое 05 Пя

01 05

07 Пя 07 По 03 05

Отже, вихід із Польсько-Литовського державного конструктиву для Українського суб’єкта стало неминучим. Але, разом із тим, це створювало для нього деяку небезпечну ситуацію щодо налагодження стосунків з іншими державами. Яка могла б нагадувати, наприклад, таку модель ситуації, коли б ото черепаха раптом позбулася своєї захисної черепашки. Їй трудно було б тоді берегти себе від посягань хижих тварин, необхідно було б на деякий час десь пересидіти поки нова черепашка в неї не відросте. Так подібно і Україна тоді виглядала, не маючи в своєму середовищі достатньо сформованого структурного державного управлінського апарату. Колишній свій потенціал вона розгубила, а то і просто «подарувала» іншим народам: Литовському, Польському або тому ж Московському, втративши значний його заряд за часи бездержавності протягом зміни декількох своїх поколінь. В силу означеного, перед Україною постали наступні варіанти для вибору подальшого розвитку: 1. Напасти на якусь із держав і спробувати розвивати свій державний устрій опершись на державний устрій завойованої держави. 2. Віддати себе на добру волю іншої держави з тим, щоб потім, розвинувши в собі державотворчий механізм, звільнитись від опікуна. 3. Спробувати вистояти у війні із сусідами, одночасно захищаючи свою незалежність і, створюючи (майже) з нуля державний апарат. Від першого варіанту ми «відмовилися» зразу, так як ніколи до такого розвитку подій себе не готовили. Козацькі набіги, наприклад, на Кафу чи Стамбул в рахунок, очевидно, йти не можуть. Зробити набіг на територію противника, навіть не стільки із-за помсти за те, що противник зробив набіг на твою територію, а виключно заради визволення своїх мирних людей чи побратимів козаків, що попали у ясир (полон), згодьтеся, не одне й те саме, коли: війська котроїсь із держав займає територію другої держави і запроваджує там своє багаторічне правління, – а вже дещо інше. Прикладами подібних заходів можна назвати дії Франції або Германії, хоча вони й несуть в собі два різні способи. Франція, за рахунок намагання зупинити процес розпаду імперії, спромоглася до 2

Коментарі ДОБРОДІЯ до ДУХОВНИХ НАСТАНОВ КОБЗАРЯ

(« С т о ї т ь в с е л і С у б о т о в і»)

певного часу уберегти її на території (часи Карла Великого) більшої від сучасної Франції, на осколках котрої, подальшого розпаду імперії, і утворились пізніше держави: Франція, Германія, Італія. Тобто, Франція, прагнучи утримати на своїй території уже сформований Римською імперією державний устрій (порядок) і намагалась утримати його на якомога більшій території, що й послужило більш стійкому усталенню його на основній території Франції, перетворюючи її на довгий час законодавцем політичної гри між державами. Цікаво тут згадати в цьому зв’язку часи Наполеона. Якщо цей період означити, як вибух внутрішнього розвитку Франції, її порядку, то зрозуміло, що для його закріплення ( ... ) на основній території потрібно на перших порах заполонити ним якомога більшу територію. Що, власне, і відбулося насправді у формі наполеонівської війни, що охопила майже всю Європу і докотилась до Москви, а після чого порядок удовольнився в рамках території Франції. Отже, відбулось повторення процесів тих, що первинно сформували Францію. Причина завойовницьких настроїв Германії, дещо інша. На відміну від Франції, яка ще встигла побувати в ролі частини території імперії, Германія скоріше була однією із тих рушійних сил, що зруйнували імперію. А тому для неї імперія осталась отим чутим «знадливим звуком», який хотілось би відтворити. Ось чому Германія весь час марила нею і бачила себе в ролі відновника імперії. Але для того, щоб бути хоч якось причетною до імперії, й започаткувала спосіб завойовування собі імператорського титулу через папський престол, тобто, через помазання папою на імператора германського короля. Для цього періодично й повторювалася процедура нового сходження кожним спадкоємцем на престол Германії походом по завоюванню Риму, Ватикану, щоб примусити папу освятити ще й своє сходження на престол Священної Римської Імперії, як називали її германці. У зв’язку з цим і відбувалась (повторювалась) Європейська політична гра, в яку втягувались крім Германії, Італії (Ватикану з папським престолом) і інші держави Європи. Отже, помічаємо різницю, якщо Францію і можна назвати як таку, що намагається вгамувати свою ностальгію за імперією, складовою якої вона була сама в свій час, але її внутрішнього запалу і бажання хватає не стільки для того, щоб відновлювати імперію, скільки для того, щоб витворений у собі новий порядок більш раціонально закріпити на своїй території; то Германія намагається придумувати сама імперський порядок, по якому мали б жити всі решта членів Європейської спільноти держав. Для порівняння з двома приведеними формами імперій, необхідно згадати й іще про одну, у Російському варіанті, і пригадати, як вона утворилася. Перш за все пригадати її спадкоємство від Монголо-Татарського конгломерату (каганату), основою об’єднавчого процесу у якого було насильство більшості над меншістю (і підпорядковування другої першій), збиранням меншостей в єдину більшість. А до цього принципу було додано елемент добровільності, який уміло використовувався Московією у стосунках з народами, що знаходились на межі між Російською імперією і іншими імперіями чи блоками держав, насамперед, як Османська і Германська імперії, або Речі-Посполитої.

Коментарі ДОБРОДІЯ до ДУХОВНИХ НАСТАНОВ КОБЗАРЯ

(« С т о ї т ь в с е л і С у б о т о в і»)

Смисл принципу добровільності, який застосовувався Росією, полягав у тім, що Росія завжди брала, немовби, під свій захист держави, яким загрожувало бути поневоленими з боку зазначених імперій і блоку держав. Потім уже з «упійманою» в такий спосіб жертвою робила, що хотіла, «перетравляючи» її якомога до найменших елементів, котрі й ішли на штучне утворювання конгломерату з різноманітних народів. 01 05 08 Су 08

Ві

03 05

Потрібно дещо сказати й про релігійні світи, характеризуючи їх у порівнянні. Так, на противагу Християнському світу був створений мусульманський. Відбулось це в зв’язку з тим, що насправді ведичне вчення Христа (ю)деями було сфальшоване, про що мусульманам було добре відомо, як свідкам такого фальшування, котре відбувалось на їхніх очах. Але (ю)деям удалось поширити таке фальшоване вчення серед інших народів (що не бачили як фальшувалось вчення) особливо серед європейських, де воно й закріпилось. Але само Християнство, знову ж, ділиться на два головні світи (якщо не враховувати, як третій, наприклад, Протестантизм,– що є модернізацією Католицизму з підпорядкуванням місцевим основам, – як форма протистояння намаганням Католицизму всіх підкорити єдиному християнському центру) на (так званий) Православний та Католицький. Різниця між ними у способі розповсюдження Християнства. Якщо Візантійський – узгодженням (хоча й нав’язуючи християнство іншим народам, але все ж узгоджуючи, пристосовуючи його з місцевими звичаями), то Католицизм – безкомпромісно, жорстко запроваджував свої канони, нехтуючи чужими звичаями. Ще потрібно помітити ті особливості двох світів (напів-світів), що католицизм, будучи захищеним (маючи захищеним свій центр в Римі) від мусульманського світу, почував себе в ролі повелителя цілих держав, що перебували в колі цього світу. Тоді як Візантійський (його головний центр Константинополь) терпів залежність від мусульман і змушений був, з однієї сторони, дробитись на центри, котрі розміщались на територіях різних держав, а з другої – шукати захист у більш могутньої і незалежної від мусульманського світу держави, пробуджуючи разом з тим, її до розвивання своїх амбіцій могутньої держави-імперії, що й проявилось, як відомо з історії, у державі Росії. Як бачимо, це було, немовби, протистояння двох світів, насправді ж – це був спосіб спонукання інших народностей сперечатися між собою на тему Християнства (штучно витвореної віри-релігії), приковуючи їх увагу до неї, впроваджуючи тим самим у свідомості таких народів чужі їм релігію і звичаї. Цікаво, мабуть, було б ще дослідити щодо наших завойовницьких нахилів у випадках козацьких походів у складі польських військ у війнах з Туреччиною чи Московщиною за часів Конашевича Сагайдачного. У випадку війни з Московією, Польща могла оправдовувати свої заходи тим, що начебто вона відвойовує назад «свої» польсько-українські землі. У випадку з Туреччиною – козаки виправдовувались тим, що вони виступають не від імені України, а від імені Польщі, у якої перебували як найомні війська на службі.

Коментарі ДОБРОДІЯ до ДУХОВНИХ НАСТАНОВ КОБЗАРЯ

(« С т о ї т ь в с е л і С у б о т о в і»)

Такі примітивні хитрування в кінцевому рахунку обертались проти наших інтересів, коли виявлялось, що ми не стільки зуміли одурити когось, скільки одурили самі себе, так як дурити – не наша властивість. Але в цьому аспекті цікаво оцінити як Україну, так і Польщу. Необхідно звернути увагу, що Польща ні до в статусі Речі-Посполитої, ні після Речі-Посполитої такого розквіту своєї могутності у порівнянні з іншими державами не мала, як в часи Речі-Посполитої (тобто тоді, коли до її складу у найповнішій мірі і добровільно входила Україна), – сперечалась за землі з Німеччиною, викликала певну повагу у Франції. Таким чином, можна стверджувати, що саме цей (певною мірою добровільний) об’єднавчий момент спричинив до спалаху могутності Речі-Посполитої, але Польща, звичайно цього не зрозуміла (або не хотіла розуміти), всі заслуги перетягуючи на себе. Тут потрібно ще, для більш точного бачення й розуміння, розрізняти відігравання ролі Українського елементу у випадку, спершу, його входження в переважній більшості під юрисдикцію Литовського Князівства і тільки в незначній частині до польського і угорського, як засобу відмежовування від можливості бути приєднаним до Монголо-Татарського каганату; і у випадку – перебирання Польщею від Литовського князівства Українського елементу під свою юрисдикцію. У випадку першому спостерігався процес руйнації ще недостатньо створеного державного апарату Литви більш упорядкованішим конструктивізмом Українського бачення державотворення, а отже, й загроження перебиранням державного управління Литовською державою з боку українського елементу. Власне, це й спонукало до пошуку додаткової зовнішньої допомоги в протистоянні за владу з українськими силами. Тут знову цікаво спостерігати за тим (я не думаю, що в цьому міг бути якийсь далекоглядний політик, що зумів все так добре передбачити й налагодити), як це все відбувалося. Литовські князі в своїй особі стали поєднувати дві державні посади: Великого Князя Литовського і короля Польського, спричинюючи до об’єднання двох держав в одну Річь-Посполиту. Але, якщо титул Великого Князя Литовського діставався по спадковості від батька до сина, то щоб стати королем потрібно було пройти виборчі процедури у Польщі. Про те, чому Литовським князям, так «кортіло» боротись за Польську корону, було сказано раніше, – для того, щоб утримувати у «покорі» Український елемент. Польща ж чому віддавала перевагу Литовським князям перед своїми претендентами (особливо на перших порах), також зрозуміло, та щоб мати нагоду заволодіти Українськими землями, відбивши їх, як більш досвідченіший державотворець у менш досвідченішого. Звідки узялася у Польщі манера «закликати» на свій престол «державних мужів» зі сторони? А це не що інше, як прояв слав'янської натури. Пригадаймо часи перед Київською Руссю (Ляхи тоді ще не були відпочковані від Руського дерева), коли перехопили наш престол варяги (про це детальніше див. далі), які і вчиняли нам лад у Київській Русі. Тепер щодо різниці нашого спільного державотворення з Литовським народом і Польським. У випадку з першим, наші народи були досить різні настільки, щоб відчувати цю різницю і, як наслідок, перебування їх в такій близькості, спричинювало до руйнування одних звичаєвостей іншими, а оскільки в нас потенціал був більший і кількісно ми їх переважали, то це й призвело до тієї «колізії», про яку уже йшла мова 5

Коментарі ДОБРОДІЯ до ДУХОВНИХ НАСТАНОВ КОБЗАРЯ

(«С т о ї т ь в с е л і С у б о т о в і»)

раніше. У випадку з Польщею, у нас були досить близькі звичаєві традиції, а тому ми для них були у нагоді в ролі отого внутрішнього енергетичного джерела, яким Поляки безкоштовно могли користуватися. Всі наші державотворчі і інші напрацювання безцеремонно привласнювались іншим народом без врахування наших інтересів. Це було своєрідним плагіатством, якщо можна примінити цей термін до міждержавних стосунків. І ще одне, на чому наші стосунки загострювались й псувались, так це із-за нашого небажання, а їхнього наполягання йти в Європу. Щодо нашого небажання, так це тому, що з нашим відичним багажом нам у Європі «не було чого робити». Саме в цьому, особливо панської частини польського народу, проявилась до нашого народу (поголовно без виключення до всіх наших верств) паталогічна, щира, непідробна ненависть. Про відчуття цих стосунків досить яскраво змалював Михайло Старицький у своїй трилогії «Богдан Хмельницький». Отже, саме в цьому наша з Польщею була найбільша розбіжність. Що ж до завойовницьких нахилів, то різниця між нами була не настільки великою. Просто Польщі в якийсь момент її історії попався «дармовий кусень», до якого вона стала привикати, а тут від неї його стали забирати, звичайно ж, уже не хотілось втрачати, от в сусідніх народів ця боротьба Польщі за українські землі і постала, як, загарбницька. Що цікаво, ці завойовницькі нахили проявились у Поляків саме у стосунках з українцями, більше ні до яких народів, з боку інших: австріяк, росіян – вона сама зазнавала поневолення. 01 05 08 Су 13 Не 03 05

Тепер повертаючись до Богдана, до його пошуків, як поступити після визвольної війни, можна провести деякі теоретичні міркування в оцінці тих чи інших можливих варіантів розгортання перебігу подій. Розгортання подій у напрямку проведення Україною загарбницької (завойовницької) політики. Найбільш правомірним, мабуть, в цьому випадку було б завоювання Богданом самої Польщі. Але із описаного вище, очевидним є неможливість розгортання подій у такому напрямку, коли ми скоріше спровокуємо по відношенню до себе загарбницькі настрої у іншого ніж дамо в себе розвинути подібні. Найбільше на що ми спромоглись, це, як у випадку з Литвою, коли б нападник «розігнавшись» за своєю «жертвою», наблизившись, не зміг не те що її «проковтнути», а навпаки, із-за своїх менших розмірів у порівнянні з «жертвою», застряв би у її тілі, де й був би, як інородне тіло, «перетравлений» «антитілами» тіла жертви. Отже, завоювати Московію чи Туреччину ми тим більше не могли, хоча у війнах із ними в союзі з Польщею ми не один раз їх перемагали. Ще міг бути один варіант, утворення союзу з Молдовією у її боротьбі проти Туреччини. І цей варіант бачив Богдан, посилаючи сина свого Тиміша (одружуючи на дочці молдавського Господаря), але із загибеллю в бою Тиміша цей план втра6

Коментарі ДОБРОДІЯ до ДУХОВНИХ НАСТАНОВ КОБЗАРЯ

(«С т о ї т ь в с е л і С у б о т о в і»)

тив реальність свого виконання. Третій варіант у формі автономної самодостатності, який Богдан міг би вибрати для політичного самозахисту України, був неможливим за визначенням тодішніх правил, коли між державами велися безперервні воєнні дії за переділ кордонів. Певною мірою те, що запропонував Богдан можна розглядати, як цей третій варіант, інша справа, що міждержавні протистояння, викликані порушеним балансом сил, у зв’язку з визвольною війною Богдана, привели до того результату, який і став можливим. Крім того, Український народ, який за довгі тисячолітні часи вироблення в собі уміння щодо зберігання своєї ідентичності, навіть, втрачаючи своїх керманичів, уже тоді був достатньо цілісним суб’єктом. Прикладами цього можуть бути «перетікання» його з невизначеності після зруйнованої державності татаро-монголами під юрисдикцію Литовського князівства, а віднесення деякої його частини до Польської державності, спричинила потім до об’єднання в тріумвіраті народів Польщі, Литви і України. А в кінцевому рахунку, як нам відомо, Українському народу, знову ж таки, удалось зібратись в цілісності у лоні, спочатку, Росії, а потім Радянського Союзу. Тому можна говорити, що Український народ мав властивість самовизначатися з напрямком свого руху скоріше під дією середовища міждержавних політичних суб’єктів, аніж покладаючись на своїх власних «керманичів». Отже, той факт, що Богдан «угадав» напрямок політичного «дрейфу» свого народу, указує на його «утаємниченій посвяті» ВСЕВИШНІМ. А договір, котрий Він підписав із царем, був рятувальним стержнем, який оберігав від розмивання однієї народності конгломератом із різних народностей. І не вина Богдана в тім, що в ті часи ще не існували достатньо розвинені Закони Міжнародного права, на які можна було б у випадку порушення міждержавних договорів послатися. А тому й наша з вами доля залежала в основному від сили Богданового розуму закладеного в означений договір, а також від українських патріотично настроєних Мужів Нації і їхньої спроможності той договір оберігати від незаконних внесень до нього змін московською стороною протягом часу перебування України із Росією у стосунках визначених згідно цього Закону. Тепер ми стали свідками, доживши до того часу, коли відбулось оте «відокремлення масла від сиру», внаслідок політичного коловороту міжнародних мас, 01 05 09 Не 13 Не 03 05

що у великій мірі сталося саме завдяки збереження Богданового договору. Богдан розумів, що договори між державами річ не постійна, а динамічна. Так, в період військових протистоянь з Польщею, коли в чергове підписувались договориперемир’я, на закиди Кривоноса про невигідність для нас підписаного договору, Богдан (добре знаючи поляків) заспокоював його запевненням, що поляки перші ж його й порушать і тоді в них буде можливість переписати договір. Що, власне, й ставалося. Тому, й сьогодні, після всього того кошмару, який випав на долю наших прадідів, дідів і батьків, ми можемо тільки від щирого серця, від усієї душі й досхочу нарегота7

Коментарі ДОБРОДІЯ до ДУХОВНИХ НАСТАНОВ КОБЗАРЯ

(«С т о ї т ь в с е л і С у б о т о в і»)

тись із отих їхніх дурнуватих указів, які вони ото було надрукують: «По милості Божій, І ви наші, і все наше, І гоже й негоже!» «Великий льох»

або, якщо ми коли що-небудь подібне почуємо: «Кажуть, бачиш, що все то те Таки й було наше, Що вони тілько наймали Татарам на пашу Та полякам…» «Стоїть в селі Суботові»

Бачите, що нам залишається їм сказати, якщо вони після 13 років нашої незалежності і розпаду Радянського Союзу, вустами однієї своєї знаменитості, свого співака, все ще співають у своїх новітніх піснях («Сделан в СССР») такі слова: «Украина и Крым, Беларусь и Молдова – это моя страна…».. Що нам залишається їм сказати крім того, щоб вони собі мріяли і далі, скільки їм влізе. Ми розуміємо, що у них ностальгія, а тому нам якось, навіть, і «не зручно» не дозволяти їм так співати, поки це не заважає нашому життю. І тут ще раз хочеться сказати слово на захист Богдана у безпідставності його звинувачення в тому, що це, мовляв, він затягнув нас до Росії і закликати ще раз поглянути на самих себе, адже, навіть, у теперішній час, коли ми тільки-но звільнились від пут, уже починаємо гадати над тим, куди б нам знову скоріше податися: у Європу чи повернутись назад до Росії. Отже, перед нами та ж вічна (безкінечна) проблема, як себе захистити, уберегти свою унікальну ідентичність. А для того, щоб вирішити цю проблему, необхідно більш конкретніше сформулювати її. Для цього потрібно ввести такі розуміння (терміни) для визначення правил гри: – Політична модель, – Політичні суб’єкти, – Притягання між політичними суб’єктами, – Політичні зв’язки (і інші) між політичними суб’єктами, – Поле існування політичних суб’єктів, – Система, конструкція, структура із політичних суб’єктів. Перш ніж давати визначення політичної моделі, для прикладу, розглянемо деяку фізичну модель і спробуймо її порівняти з моделлю політичною, з тим щоб зрозуміти, що в них є спільного і чи можна її (як фізичну модель) покласти на математичну. Приклад фізичної моделі: горіння вуглинок у перегорілому багатті або каміні. Всі бачили, як горить багаття в каміні або вогнищі. Могли спостерігати, як дві вуглинки, що перебувають на певній відстані (незначній) одна від одної породжують блакитне полум'я, яке в свою чергу підтримує довготривалість їхнього жевріння. Таким чином вуглинки підтримують одна в одній здатність до видобування (творення) вогню. 8

Коментарі ДОБРОДІЯ до ДУХОВНИХ НАСТАНОВ КОБЗАРЯ

(«С т о ї т ь в с е л і С у б о т о в і»)

Якщо ці вуглинки розворушити розділити на більшу відстань – вони через деякий час погаснуть. Тобто, здатність у вуглинок до творення вогню реалізовується при певній відстані їх місцезнаходження між собою, завдяки якому забезпечуються між ними благополучність умов для повітрє-кисневої циркуляції. Точно так же можна говорити про більшу кількість ніж дві вуглинки, про цілий жаровник, в якому розворушивши вдалим чином вуглини, створюються умови для видобування (творення) синього полум’я, коли кожна вуглинка підтримує всі інші, з якими доторкується в їх спільному «жертовнику» (жаровнику) вогнедобування. Подібно до описаного і ми маємо сполучуватись (об'єднуватись) у коло споріднених душ (творче коло) для видобування «творчого вогню», одночасно запобігаючи, щоб «огонь небесний» не погас. Приклад політичної моделі: уболівання за грою учасників Чемпіонату світу з футболу (можливо для когось це виявиться раптовим, – тим не менше, вона може бути потрактована як політична модель.). Нехай відбувається Чемпіонат світу по футболу, в якому приймають участь команди з усіх країн світу. Яким чином можна було б побудувати систему політичних відстаней між цими командами за вимірами величин уболівання, наприклад, українським уболівальником? Якими є ці величини і як вони між собою відрізняються? Чи можна скласти шкалу відстаней між цими суб’єктами? Якщо шкалу вибрати, як кола концентрично (з одним центром) вкладені одні в одні, то розставляти рівні симпатій на описаній шкалі будемо наступним чином: у центрі поставимо позначку «Україна», означивши тим самим величину своєї симпатії до української команди. Наступною командою, найбільші симпатії до якої у нас будуть після симпатії до української команди, буде, наприклад, російська чи польська команда, а може однакові за симпатіями. Тоді ми їх відповідно розмістимо (їх позначки) на ближчому до центру колі, або відповідно ближчому і дальшому (наступному) до центру. Потім, мабуть, будуть команди болгарські, словацькі, чеські, хорватські, сербські, а потім уже підуть німецькі, французькі, італьянські, англійські, десь так, потім тільки знайдуть своє місце японські, китайські ... Отже, ми отримали політичну модель розміщення футбольних команд світу за симпатією (можливо, згідно родства між народами за генеалогічним деревом) українського уболівальника. Якщо б потім таку ж модель будував за своїми уболівальницькими уподобаннями не українець, а поляк, наприклад, то ми б переконалися, що у моделі особливо не помінялись би взаємні розташування команд, за винятком, можливо, помінялись би місцями українська і поляків у порівнянні з моделлю складеною українцем. Якщо ж попросити побудувати за аналогічним принципом модель японця чи нігерійця, то отримані моделі кардинально б змінили той вигляд, який вона має коли побудована українцем чи поляком. Причому, більш уважніше приглянувши на ці три моделі, стало б зрозуміло, що на них явно відображається фактор приналежності уболівальників до тієї чи іншої раси. Тобто, якщо запропонувати тепер будувати моделі, у яких би дозволити відображати замість одного центру три, відповідно для кожної із трьох рас, то отримані три моделі від представників цих рас особливо між собою не різнились би 9

Коментарі ДОБРОДІЯ до ДУХОВНИХ НАСТАНОВ КОБЗАРЯ

(«С т о ї т ь в с е л і С у б о т о в і»)

тому, що кожному із представників рас важливо було б розмістити нації своєї раси відносно своєї нації, що ж до частин моделі з відображеннями інших рас згодився б із думками будь-яких представників цих рас. 01 09 13 03

05 Не По 05

Безумовно, можна знайти ще деякий критерій, з допомогою котрого б розбивши групи за расовою ознакою на підгрупи, ми могли б отримати моделі, по аналогії з попередньою ітерацією, узгоджені між представниками підгруп кожними у своїх групах. Цей процес можна було б продовжити на кілька ітерацій до тих пір, поки не вичерпаються всі критерії поділу груп, або поки не прийшли б до випадку моделі, у якій би всі елементарні складові груп складали б собою одиничну націю. Порівнюючи дві приведені моделі, фізичну і політичну, можна помітити в чому їх аналогія. І там і там між елементами моделі (об’єкти у фізичній і суб’єкти у політичній) існує певна відстань, яка і показує на складові моделі, її елементи. У фізич ній – відстань між вуглинками визначає степінь видобування моделлю через горіння світла, яке залежить від відповідності взаємного розташування одних вуглинок відносно других на віддалях не дуже великих, але й не засипаних попелом. (тобто, між об’єктами можуть бути лише об’єкти цієї ж моделі). У політичній моделі відстань між суб’єктами так же визначає величину випромінювання, але не світла – а «симпатії», що «випромінюється» в момент порівняння уболівальником між собою команд. Крім того, чим відрізняються фізична і політична моделі, так це тим, що у фізичній моделі елементи (об’єкти) розташовані одні відносно інших на величини фізичних відстаней, тоді як у політичній моделі між елементами (суб’єктами) за відстань береться не географічна (не фізична), а відстань модельного їх розташування у свідомості уболівальника. Тепер після проведеного нами порівняльного аналізу між двома моделями, фізичною й політичною, нам легше буде перейти до моделювання більш складніших політичних моделей. Суб’єктами цих моделей є країни, що виступають як цілісні визначені суб’єкти в особі народу. Відстані між такими суб’єктами, як і в попередньому прикладі політичної моделі, визначаються відповідними відстанями між елементами моделі у свідомості політика, уявою якого модель сформована. Кожний суб’єкт означеної моделі має певну політичну масу, а отже, і відповідну політичну вагу. Де маса визначається через деяку реально існуючу (а не уявну модель) представлену дійсність. Вага ж визначається через масу в кожній конкретно запропонованій політичній моделі. Сукупність існуючих політичних суб’єктів визначають деякий політичний простір. Полем гри між політичними суб’єктами є симпатія, схоплювана свідомістю політика в процесі вибудовування політичної моделі. Внаслідок симпатії між політичними суб’єктами відбувається притягання, завдяки якому (а також між суб’єктних зв’язків) із суб’єктів можуть утворюватись різноманітні політичні конструкції. «Любов меж людьми», або спорідненість душ – спричинює до виникнення сили симпатії між суб’єктами від чого ті й притягуються між собою. 10

Коментарі ДОБРОДІЯ до ДУХОВНИХ НАСТАНОВ КОБЗАРЯ

(«С т о ї т ь в с е л і С у б о т о в і»)

↓Не:21.08.2005

Отже, як себе захистити, уберегти свою унікальну ідентичність? Перш за все визначитись, зрозумівши її самим, спираючись на приведену політичну модель, навчитися самим вибудовувати її, розраховуючи баланси противаг між політичними суб’єктами в моделі.

Думки ДОБРОДІЯ як додаток до Коментарів до ДУХОВНИХ НАСТАНОВ КОБЗАРЯ

/☼

Д у м к и ,

щ о

в и н и к л и

п о

х о д у

р о з п о в і д і.

Повертаючи читача (можливо й він помітив деяку не повноту описуваного, виникнення в його послідовності певної пустоти) до того моменту розповіді, коли описувалось, як Франція спричинилась до затримування розпаду (чи розкладу) такої могутньої, а ще великої за обсягами політичної конструкції, якою довгий час виступала на світовій арені політичних подій Римська Імперія. А потім чомусь почала розпадатись, один із осколків якої, Франція, так тужилась цей процес зупинити. Германія ж не будучи причетною до імперії в ролі подібній до Франції, щоб мати право вважати себе частинкою «розбитого» колись цілого, намагалась і собі, через спекуляції прилучившись до імперських справ, порятувати імперію, якщо не саму, то хоч би її титул. Як відомо, вибудувати навколо себе, хоч і титулованої, щось подібне до колись згромадженого Великим Олександром світу, не удалось і Германії протягом років від початку першого тисячоліття до майже кінця другого від д.н.х. Пересвідчились, не така проста справа відтворити збудованого Олександром світу, якщо прийшов час його піти. А тоді виникає питання, якщо Світ Римської Імперії був таким могутнім, то чи не такою ж могутньою має бути сила, котра спричинила до руйнації першу силу? І що ж це за сила тоді? Якщо умовно назвати світ створений Римською Імперією, цивілізацією, то я б назвав решту світу, який згаданому світу протиставлявся, – Світом ВІД, Відичного сприйняття знань. 01 05 09

Не

07 03

Не

І саме цей світ протипоставився світу «Цивілізації» тією силою, що спромоглася зруйнувати Римську Імперію, що заявила свої претензії, як єдино цивілізований світ. Але оскільки, можна навести багато фактів серед процесів у природі, які показують, що коли руйнується одна якась конструкція, то має існувати інша конструкція, яка руйнує першу, причому, неможливим є таке, щоб при цьому не вдалось знайти слідів руйнування другої конструкції. Знаходження таких слідів і дозволить нам віднайти показання на цю другу конструкцію. Зробивши таке найбільш узагальнююче зауваження, я б хотів ствердити більше, про те, що внаслідок протидії конструкцій двох світів відбувалось руйнування обох цих конструкцій, внаслідок якого утворювані відокремлені частини від руйнування конструкцій являли собою різні варіації від поєднання фрагментів обох цих світів. І ці варіації, як не трудно зрозуміти, визначались у діапазоні від переважання світу однієї конструкції, поєднання обох світів в різних пропорціях, так і в якомога більшому переважанні у фрагменті від конструкції елементів із другого світу. Якщо тепер більш конкретніше сказати з наведенням прикладу, то можна стверджувати, що Франція – відокремлена частина конструкції у якій переважають елементи світу Римської імперії; Україна – відокремлена частина від конструкції у якій переважають елементи Світу ВІД. 12

Думки ДОБРОДІЯ як додаток до Коментарів до ДУХОВНИХ НАСТАНОВ КОБЗАРЯ

Для доказу твердження тут щодо Франції достатньо було приведено міркувань раніше. Що стосується другої частини твердження, потрібно повернутись до розглядуваних стосунків між Україною і Литвою на передодні і в часи творення РечіПосполитої. Литву без особливих заперечень можна віднести ближче до германського типу народів, який, як було означено раніше, схилявся більше до світу Римської імперії. У стосунках Литви і України Світ України намагався «перетравити» Світ Литви у якому переважав (або мав більшу частку ніж Світ України) Світ Римської імперії, про що перед цим було сказано. Отже, це й означає, якщо Світ України, навіть у варіанті Світу Литви (з мінімальною агресією) проявив себе, як ще менш агресивний, але активний у зміні внутрішнього конструктиву свого опонента, то це й говорить нам про те, що Світ України – це той світ, що протидіяв Світу Римської Імперії, а отже, сам він є Світом ВІД. В цьому контексті Польщу можна розглядати (охарактеризувати), як фрагмент конструктиву, що рухався в напрямку від Відичного Світу, що в ньому руйнувався, до Світу Римської Імперії, який у ньому конструювався. Хоча Польща могла б, «пережовуючи» разом з Україною Литву, рухатись в напрямку об’єднання з Україною, як відновлення єдиного народу. Але момент втрачено. В якійсь мірі, можна, спостерігаючи за цією країною тепер, бачити, як вона шкодує від того, що так сталося (як сталося) і відчутно, що їй у Європі без України не дуже-то затишно. Ось чому вона останнім часом постійно зазиває туди і Україну. ☼

↓По.10.04.2006

Спробуємо тепер з допомогою запропонованого способу політичного моделювання описати стосунки між українським та польським народами в рамках Речі Посполитої і московсько-українські стосунки в петровсько-катерининський період їх розвитку з одночасним порівнянням моделей між собою. Для побудови політичних моделей нам необхідно побудувати в уяві політичні відстані між суб’єктами стосунків, які нас цікавлять. Тобто між народами українським та польським і українським та Московії. ↓↑Су.30.12.2006 ↓↑Не.31.12.2006 ↓↑Ві.02.01.2007

↓ Не.31.12.2006 Думки ↓Ві.02.01.2007 що в силу обставин відійшли були на задній план, а тепер витягнені через механізм пригадування до уваги й усвідомлення

Отже, ми хочемо побудувати в своїй уяві політичні відстані між суб’єктами стосунків: народами Українським та Польським і Українським та Московським. Це необхідно нам, щоб знайти оті точки дотику з допомогою відчування симпатії/антипатії, які дозволятимуть суб’єктам стосунків утримуватися на такій відстані одного по відношенню до іншого, при котрій найефективніше відбуватиметься процес видобування «огню небесного» – енергії Божественного Творення. Для побудови «відстані симпатій» між Українським та Польським народами 13

Думки ДОБРОДІЯ як додаток до Коментарів до ДУХОВНИХ НАСТАНОВ КОБЗАРЯ

необхідно пригадати наступне в історії творення їх самих та їхніх стосунків. Перш за все степінь спорідненості цих народів. Що обидва вони належать до одного генеалогічного дерева Слов'янсько-Русько-Козацького Роду на етапі його розвитку у формі Слав'янської Родини Народів. Ми бачимо, що Польський Народ вирізнився у самостійний самодостатній народ із Родини Слав'янських Народів уже в часи Великого Князя Володимира (хрестителя) досить упевнено. А що було при Святославу, Ігорю, Олегу (попередніх князях Київської Русі) потрібно згадати. Необхідно звернути увагу на досить монолітній склад Лядського Роду на відміну від, наприклад, Болгарського, про який ми знаємо, що при утворенні Болгарської держави до її складу разом із слов'янською складовою, увійшли Волзькі Булгари. Крім того, констатуємо, що Ляхи на відміну від других народів Слов’янського Дерева (Чехів, Словенів, Хорватів, тих же згадуваних уже Болгар і т. д.) останніми відбрунькувалися від Слов'янсько-Русько-Козацького Роду, якщо не враховувати Білорусів, які потребують обговорення в окремому питанні. Власне, Поляки – це той останній народ, на якому закінчився процес творення Слав'янських Народів із надр Слав'янсько-Русько-Козацького Роду, ядром котрого є Український Народ. Так от, якщо Чехи, Хорвати, Словени й інші відбрунькувалися від єдиного Дерева внаслідок розселення народу; у випадку Болгарії бачимо ярко виражене відпочковування під фізичним впливом інородного елементу; так Поляки – внаслідок фактору, під який підпало і само ядро Слав'янсько-Русько-Козацького Роду. І цим фактором явилося Християнство. Власне й постали вони, як держави, Ляшська і Київська Русь – у варіанті відмінному від попереднього формату суспільного конструювання – під впливом цього чинника. Розділення ж на дві держави відбулося внаслідок розділення самого чинника на: Римську і Візантійську – дві частини християнства. Одночасно із впровадженням на наших теренах різних віток християнства, розділення між нами відбулося і на рівні запровадження різних знакових систем (алфавітів) письма. Тобто, якщо Польща в цьому діленні Слов’янства зовнішнім чинником на держави пішла за Чехією, Словакією в їх безшабашному запозиченню чужого, то ми пішли за Болгарією (принаймні на перших порах) з її намаганням зберегти якомога більше свого. Далі, як ми знаємо, на терені Київської Русі хоч і відбувалася тенденція ділення єдиного цілого на самостійні князівства, в кінцевому рахунку процеси консолідації (консолідуючим фактором виступив козацький чинник) привели нас до ситуації цілісного стану, в якій ми перебуваємо тепер. Ділить Польщу уже, власне, і не було потреби, вона й так добре використовувалася, як інструмент проведення політики чинника католицького християнства на сусідні держави. На нас діяли два зовнішні чинники: княжий і християнський. Обидва чинники були направлені на перебирання на себе управлінських функцій від Волхвів. Відична форма правління, тобто, управління на основі знань – перебиралась зовнішнім елементом і перетворювалася у княжу форму, що базувалася на силі й примусу. Духовна, світоглядна сторона попередньої форми існування Слав'янсько-РуськоКозацького Роду підмінялася християнською ідеологією. 14

Думки ДОБРОДІЯ як додаток до Коментарів до ДУХОВНИХ НАСТАНОВ КОБЗАРЯ ↓По.01.12.2007 ↓Ві.02.01.2007

Для того щоб зрозуміти важливість і величину внесених перетворень, що констатуються щойно висловленими твердженнями, необхідно якомога глибше перейнятися думкою, що набагато раніше того часу, до якого ми доторкнулися, у світі повсюдно переважала (була головною і незаперечною) Волховська форма правління. А щоб Вам було легше відійти від сучасного образу мислення і перенестися у час, коли Відична форма правління (правління Волхвів) ще була досить сильною (і популярною), а княжа (воїнська) уже набирала силу серед деяких народів, хочу привести декілька фрагментів із «Велесової Книги», у перекладі Б.Яценка. «…обирали князів старотці наші. І так правили п’ятнадцять віків через віче. А збиратися на нього і судити будь-кого із старшин годилося вночі... І так правили наші отці. Всяк міг слово сказати – і то було благом. Захищалися од хозарів... по вікові Трояню, які перш осіли з синами своїми і внуками наперекір рішенню віча, бо у русів не було іншої ради, крім віча. Хозари пішли на них війною, а в них не було воїв... І тривала та розторгавиця п’ятсот літ.» [ВК] – Дощечка [3б], стор. 19 «За часів злославних і бусих Русь була потята рукою ворожою. І злочини творилися. І князь тоді немічний був. І услав синів своїх до брані А ті варягам піддалися, знехтувавши рішення віча, і на те, що речено вічем, не зважили. Тому ж бо ви розторгнуті і в неволю взяті. І коли речемо нині, що маємо своїх князів, то не є так.» [ВК] – Дощечка [2а], стор. 15 У цих двох фрагментах (і не тільки в них) [ВК] описується момент руйнації Волховської системи правління, що протягом 15 віків («так правили п’ятнадцять віків через віче») складалася на основі Слав'янсько-Русько-Козацького Роду, розповсюджуючись котра із надр його по всьому світу, довгий час домінувала в ньому, але разом з тим, незважаючи на факт руйнування, досить наглядно можна бачити (й тепер оцінювати наскільки вона була досконалішою в наслідок своєї природності від сучасних штучно-витворених методів управління), що це була за форма правління і в чому її могутність. У першому фрагменті читаємо: - «правили наші отці» (або «старотці наші»), другими словами Волхви; «правили п’ятнадцять віків через віче», тобто, і інструментом їхнього правління було віче; 15

Думки ДОБРОДІЯ як додаток до Коментарів до ДУХОВНИХ НАСТАНОВ КОБЗАРЯ

«…обирали князів старотці наші.» – так вирішувалася одна із проблем, що стала актуальною саме в час описуваних подій: обирання князів, – як звичайна собі справа, як одна з багатьох. І обирали їх «старотці», або, що те саме, Волхви (не електорат, як зараз, звернімо нашу увагу), але «через віче» в найширшому його природному прояві; «А збиратися на нього і судити будь-кого із старшин годилося вночі...», оскільки найважливішим для Волхвів було отримання достовірної інформації, з допомогою якої й на основі Відичності знань тільки й можна було знайти та прийняти правильне рішення, обов’язкове для виконання для кожного з членів Роду. А тому: «Всяк міг слово сказати – і то було благом». Для повноти сказаного необхідно привести ще один фрагмент із «Велесової Книги» «Віче мали: що віче вирішить, то так і є; а що не рішено – не повинно бути. Вибирали князів од полюддя до полюддя, і так жили. Ми ж їм допомогу давали, і так було.» [ВК] – Дощечка [2а], стор. 16 Із приведеного фрагменту досить прозоро видно широту повноважень Віча і обмеженість князів, а точніше, обмеження в їх можливості спричинювати шкоди своєму Народу, тоді як у саможертовності ради свого Роду (Народу) у них обмежень не було, завдяки якій князь тільки й міг знову і знову отримувати цю посаду. Порівнюючи із сьогоднішнім станом справ у нашому політикумі, куди з надзвичайно високою ймовірністю мають можливість потрапляти будь-які «нікчеми», (як досить влучно назвав таких один із учасників телепередачі «Свобода слова», 19.01.07), але звідти будь-кого з них немає ніякої можливості достроково виганяти, окрім як в наступному виборчому раунді заміняти на ще більшу «нікчему», – бачимо якими є наші втрати. Тобто, були часи, коли великої потреби у воїнстві не було (вона виникла у племен і стала переважаючою, котрі в основу забезпечення свого матеріальними благами ставили не працю (на відміну від наших прадідів, що задовольняли свої потреби виключно через творчу працю «з богами воєдино»), а розбій і пограбування інших), потреба у воїнстві виникала від пори до пори. Тому вибрані Вічем Князі частіше використовувалися для господарської діяльності й для підтримання певного ладу, а ніж воєнних потреб. Від чого їм приходилося періодично, то виховувати у собі войовничість під впливом нападників, від котрих необхідно було захищатися, то її гасити, замінюючи зовсім протилежною функцією, здатністю до господарської діяльності. В межах щойно змодельованого способу життя праОтців наших добре узгоджується і стає зрозумілою фраза з першого приведеного фрагменту із [ВК]: «Хозари пішли на них війною, а в них не було воїв...». але ж «у русів не було іншої ради, крім віча», рішення котрого є законом для всіх, в тому числі для будь-кого із зайд. Якщо ж ті «осіли з синами своїми і внуками наперекір рішенню віча», то для нас є обов’язком таких примусити поважати Закони Віча, навіть, якщо для цього виникає необхідність, щоб «тривала та розтогавиця п’ятсот літ». 16

Думки ДОБРОДІЯ як додаток до Коментарів до ДУХОВНИХ НАСТАНОВ КОБЗАРЯ

Часто захисні функції праОтці наші покладали (або ті самі брали їх добровільно на себе) на менші народності-супутники, що крутилися біля нашого Великого Роду (і не вхожі були до кола його), в очікуванні можливості заволодіння «кусочками пирога», що «падають» із нашого «столу» в процесі «випікання», або в таких ось аналогічних до описаного випадках: «Так се язиги розвернулися на південь, залишивши нас. І так ми йшли, ведучи худобу – корів своїх і биків. І тут побачили багато птахів, які летіли до нас. А ті галки і ворони від покорму летіли – була покормка велика у степах. То ж бо ті племена костобоків напали і багато було втрат. І кров лилася тут, коли враз сікли голови ворогам своїм, а ті вороння поїдало. І там Стрибог свистів у степах, а Борей гундів до полуночі, тривожачи нас. Тут була січа велика – язиги і костобоки билися із злими втікачами і крадіями худоби нашої...» [ВК] – Дощечка [5Б], стор. 29

Отже, з’ясувавши яким був процес становлення і розвитку у нас князівства (воїнства), що після того, як чужинців проганяли, потреба у воїнстві періодично пропадала; а оскільки всі необхідні для життя блага ними вироблялися вдосталь власним трудом («творимо й говоримо з богами воєдино»), то згідно морального чинника навіть в мислях не могло прийти нам, щоб з допомогою розбою по відношенню до інших народів вирішувати свої життєві проблеми, харчування, наприклад, чи якісь інші; – перейдемо тепер до з’ясування виникнення в нас проблеми в момент переходу суспільності Слав'янсько-Русько-Козацького Роду від Ладу Правління Волхвів до Влади (княжіння) Князів. З’ясуємо як це сталося. Коли в черговий раз ми опинилися в п’ятисот літній «розторгавиці», в котру нас втягнули хозари, як зазвичай, військовий наш стан справ був саме не досить (читаємо із у другого фрагменту [ВК] приведеного вище) благополучним: «І князь тоді немічний був. І услав синів своїх до брані А ті варягам піддалися, знехтувавши рішення віча,..»

Тут важливо точніше з’ясувати, що означає: «А ті варягам піддалися, знехтувавши рішення віча,..», – що насправді відбулося? Потрібно розуміти, що князь «услав синів своїх до брані» з хозарами, а не варягами. Ті і йшли, щоб оборонити від хозар Київ. І тут прийшла їм «допомога» нежданно-негадано: «А в той час ішли до Києва варяги з купцями і побили хозарів» [ВК] –Дощечка [4в], стор. 24 Тобто, ніхто не «звав на Русь» тих варяг, вони самі прийшли і нав’язалися зі своєю допомогою по наведенню ладу у нас. Але оскільки це було певною мірою вирішенням питання у стосунках з хозарами, то воно й спричинило у нас тимчасове заспокоєння. Про те, що ми можемо бути добрими воїнами і показувати на що ми 17

Думки ДОБРОДІЯ як додаток до Коментарів до ДУХОВНИХ НАСТАНОВ КОБЗАРЯ

здатні у воїнській звитязі, коли виникає у тому потреба, досить часто зустрічається при описах подій у «Велесовій Книзі». В козацьку добу, також, багато зустрічаємо прикладів героїзму з переможними результатами. Та мова в нас саме не про це – про інше. З другої сторони, оскільки ми не завойовники, а «землетрудичі» за своєю суттю, у нас з часом втрачається бажання бути воїнами. І тоді для того щоб знову появилося у нас воїнство, необхідно пройти через ту «розторгавицю», котра «І тривала та розторгавиця п’ятсот літ.» Ось чому, коли внаслідок збігу обставин виникла ситуація: «А в той час ішли до Києва варяги з купцями і побили хозарів» – [ВК] – Дощечка [4в], стор. 24

могло виникнути і певне самозаспокоєння: «яка різниця хто буде керувати поки свої підростуть князі. Нехай будуть варяги, все ж варяги не хозари». Про те, що це у нас є (самозаспокоєння і втрата моменту внаслідок небажання вступати в неприємність по виясненню стосунків до кінця) й обертається потім для нас в п’ятсот літню «розторгавицю» ми можемо спостерігати у ближчі дні нашої історії: Після революції 17-го року, коли у нас виникла можливість стати незалежними, нас дуже легко удалося переконати «доброхотцям», що творячи свою незалежну державу, нам військо непотрібно (бо нам ні на кого не прийдеться нападати) і його необхідно розпустити, незважаючи на те, що довкола інші держави, упорядковані військами підготовленими для завоювання інших. ↓↑Су.30.12.2006 ↓↑Не.31.12.2006 ↓↑Ві.02.01.2007

↓По.01.01.2007 Д у м к и ( продовження ) ↓Су.06.01.2007 що в силу обставин відійшли були на задній план, а тепер витягнені через механізм пригадування до уваги й усвідомлення

Або у 90-х роках 20 століття отримавши черговий раз незалежність, нас знову легко переконати про необхідність звільнитися (віддати просто так, замість того, щоб використати цей момент для започаткування загального процесу роззброєння) від атомного озброєння, в той час як інші держави не спішать роззброюватися, а декотрі, навпаки, озброюються цим видом (Китай, Іран, намагався Ірак, Корея), якого раніше не мали. Піддавшись Варягам, невдовзі, ми заспокоюємося настільки, що Волхвам приходиться нагадувати про дійсний стан речей: «За часів зло славних і бусих Русь була потята рукою ворожою. І злочини творилися. І князь тоді немічний був. І услав синів своїх до брані А ті варягам піддалися, знехтувавши рішення віча, і на те, що речено вічем, не зважили. Тому ж бо ви розторгнуті і в неволю взяті. 18

Думки ДОБРОДІЯ як додаток до Коментарів до ДУХОВНИХ НАСТАНОВ КОБЗАРЯ

І коли речемо нині, що маємо своїх князів, то не є так.» [ВК] – Дощечка [2а], стор. 15 «…варяги прийшли і землю забрали од хозарів до рук своїх. Тим бо відробляли в неволі.» [ВК] – Дощечка [2а], стор. 15

Тепер нам не трудно уявити якою насправді була ситуація часів Київської Русі. Відбулося, з однієї сторони, поширення (не завоювання: «знехтувавши рішення віча» нам, немовби, було все рівно якою буде княжа влада своя чи варязька, якщо для того, щоб утворилася своя, потрібно допустити, щоби «І тривала та розторгавиця п’ятсот літ», котра після вирішення питання, як не один раз бувало, знову стає зайвою) влади-княжіння у варязькому варіанті по досить цілісній на той час території Київської Русі. І тому князь Володимир (Хреститель) не збирав Землі Руські, а поширював (завойовував у свідомості людей визнання свого княжіння) свою княжу владу на всю уже й так цілісну територію земель. З другої сторони, від греків (Візантії) постійно і тривалий час ішла експансія християнства з метою підкорити нашу свідомість через зміну світогляду і поруйнування духовності. Оскільки ж, чужому княжінню було легше домовлятися із проповідниками християнства (ділити чуже через сфери впливу) ніж із волхвами, то для утримання своєї влади воно й узяло курс на підтримання християнства й нищення Волхвів, які заважали йому правити своїми намаганнями відродити руських князів. Так, Святосла ва Хороброго (котрий, ідучи примучувати чужі землі, говорив «Іду на Ви» – такою великою ще була тоді наша Слава, що котилася попереду війська) ще удалося загальними зусиллями виховати у дусі Русичів, про котрого можна було б сказати, як говориться у «Велесовій Книзі»: А як умре, то до луки Сварогової йде. А там Перуниця каже: то є ні хто інший, як рус-герой, ані грек, ані варяг; це слов’янин роду славного, і той іде по співах Материних. А мати кличе до лук твоїх, Свароже великий. [ВК] – Дощечка [7е]

Звичайно ж, після такого виховання Волхвами, а ще під впливом поголовного героїзму самого війська Русичів, ним очолюваного (Слава про котре котилася набагато в переді від самого війська), природно, що на запитання чому він не приймає християнство, Святослав резонно відповідав, що не хоче, щоб з нього за це

сміявся самий простий воїн його війська. Але так невинно започаткувавши своє впровадження, чуже княжіння не бажаючи віддавати назад владу, поступово руйнувало і так не стабільний будь-який потяг до навиків князювання у представників очолюваного ними народу, з одночасним множенням князівств на Слав'янсько-Русько-Козацькому терені з князями 19

Думки ДОБРОДІЯ як додаток до Коментарів до ДУХОВНИХ НАСТАНОВ КОБЗАРЯ

одного роду Рюріковичів на чолі, розбиваючи таким способом його цілісність, й поширенням християнства як державної віри з витісненням і забороною язичництва. Проводячи спостереження за тим, як відбувався спротив означеним факторам, не трудно бачити, що безпосередньо з представників Слав'янсько-Русько-Козацького Роду ніхто на роль князя претензії не представляв (невідомо нам жодного випадку), окрім своєрідного спротиву печенігів і половців, тобто наших малих народівсупутників, тоді як відносно християнства спротив язичництва був настільки потужним, що довгий час продовжувало існувати двовір’я і змушувало християнство до великого запозичення у язичництва. Все це вказує в чому була наша сила і в чому слабкість. Після впровадження чужих княжіння і віри розпочалися процеси протистояння княжінню тим способом, щоб зробити його якомога більш праведним, освіченішим (Пригадаймо, введення Ярославом Мудрим «Київської Правди» під впливом, мабуть же, Відичних знань Волхвів в тій частині, в котрій йому вдалося їх осягнути самому, за що й міг в «народі» бути прозваним «Мудрим». Або, що згодом Володимир Мономах напише настанови своїм дітям); а також, спротиву нав’язаному широкому загалу християнству, результатом чого явилось на Русі двовір'я, що в явній формі протрималося до 18 ст., а в неявній до нашого часу. Отже, у протистоянні чужому княжінню, Волхвами був взятий курс на «пережовування», або перевиховування в «своєму дусі» князя, про що ми явно спостерігаємо у випадку Святослава Хороброго. Але з Володимиром, сином його, в повній мірі це вже не вдалося, котрий, як засіб для «самозахисту» з ініціював більш широке впровадження християнства, ставлячи Волхвів, таким чином, перед вибором, або очолити поширення християнської віри на Русі, або бути княжою силою знищеними фізично. Протистояння між Княжою Владою і Ладом Волхвів спричинило, з одного боку, до виховання князів-варягів в «Руському Дусі» (Святослава Хороброго), або, перетворюючи їх в більш освіченіших (Ярослав Мудрий, Володимир Мономах), а з другого – намагання князями-варягами «призвичаїти» Волхвів до християнства, надаючи їм високого статусу в християнській ієрархії (Іларіон, при Ярославі Мудрому, перший Митрополит Русі), нехтуючи претендуваннями на ці права Візантійських Патріархів. Крім того, необхідно зазначити і про інші факти: про масові групові самоспалення і накладання закляття Волхвів – котрі говорять нам про процес, що розпочався – руйнації СвітоЛаду створеного Волхвами варяжсько-князівською Владою. І цей процес не можна було зупинити, а протистояти безглуздо. Потрібно було лише чекати поки сам «болван» не стукнеться об монолітну стіну й не відчує гострої потреби у знаннях Волхвів (Відах), раніше так бездумно ними знищуваних, щоб мати можливість розпочати свій вихід із глухого кута, куди їх завели самообман і самовозвеличування. Тут ми підійшли до можливого пояснення моменту, що могло б бути причиною відривання Лядського народу від спільного Слав'янсько-Русько-Козацького родового Дерева й утворення самостійної держави. Це могло бути якраз оте впровадження Варязького княжіння на Русі. Християнство ж тільки підсилило цей розкол. Бачимо, що, навіть, після відновлювального процесу об’єднання нашого у формі Речі Посполитої, як внаслідок нав’язаних нам християнських розбіжностей Римського й Візантійського віросповідань, наші зусилля були знову втрачені. Щодо Московії. Тоді її ще не існувало й у по мині як такої. Цікавим же для нашого моделювання тут є той момент, як чуже (Варязьке) княжіння діяло в супереч 20

Думки ДОБРОДІЯ як додаток до Коментарів до ДУХОВНИХ НАСТАНОВ КОБЗАРЯ

нашому розумінню (до цього була традиція творення єдиного Родового Дерева), залучаючи в коловорот свого державотворення і не родичів Слав'янсько-РуськоКозацького Роду, угро-фінські народи. Таке штучне об’єднання й спричинило до ще більшого розбрату на Русі (Пригадаймо розбійні походи князів ВолодимироСуздальського князівства на Київ з немилосердними його пограбуваннями і руйнуваннями). А тому, коли з’явилася зовнішня сила (Татаро-Монголи) Варязьке Княжіння немов «випарувалося», де воно й ділося, нездатне було уберегти Київську Русь, як державну одиницю у варяжському варіанті княжіння. І тоді, щоб уберегти свою ідентичність від попадання в середовище ТатароМонгольського конгломерату, Козацько-Русько-Слав'янський нарід віддав перевагу об’єднанню з Литовським родом під егідою Литовського Княжіння. І це відбулося не зразу, а після невдалої спроби об'єднати Русь Данилом Галицьким, що у своїй політиці по організації загально європейських сил для протистояння ТатароМонголам спирався на папу католицької церкви. Віддаючи ж перевагу Литовському Княжінню, Козацько-Русько-Слав'янський нарід одночасно отримав можливість, підсиливши цим об’єднанням язичницьку складову, очищатися від християнства, але по мірі того, як Литву через Польщу все більше прибирало до рук християнство Римського сповідання (а не Візантійського – цей факт вказує, що ми не були активними розповсюджувачами християнства, а шука ли у Литві додаткових умов для підсилення своєї язичницької складової), у свою чергу, у християнській вірі все більше підпорядковувався Візантійському напрямку. По мірі того як Литовське княжіння все більше і більше ув’язувалося у стосунки із Польщею з переростанням їх у форму Речі Посполитої, із надр Козацько-РуськоСлав'янського народу все з більшою чіткістю стала проявлятися політична сила «Козацтво» – як спосіб повернення своїх захисних функцій властивих йому ще за часів до варяжсько-княжого періоду влади Київської Русі. І ще на один момент необхідно звернути увагу. Про те, як два народи з одного Родового Дерева об’єднавшись з допомогою Литви, не зуміли були ужитися в цьому об’єднанні, а перетворилися у найзапекліших ворогів. Чому? Форма правління запроваджена Богданом Хмельницьким – ось величина вияву нашого «монархізму» (якщо його можна так назвати у нашому випадку), на який ми лише й спромоглися в часи найбільшої у Європі моди на монархізм. Для порівняння можна взяти Японію, де розвивалася імператорська форма правління. Вона розвивалася порівняно відособлено (як острівна держава) від інших, а тому в неї не було можливості збільшуватися до безкінечності (або до величини надзвичайно великої), не хватало ресурсу (як це було у материкових держав Росії й Китаю, наприклад), а тому вона дорісши до свого апогею, в один прекрасний момент рухнула. На її обломках утворилася влада князівств (самураїв), яка будувала цілісну державу на основі стосунків спільного обговорення представниками цих князівств проблем для знаходження їх вирішення. Порівнюючи в цьому розумінні Україну з Японією можна поставити у відповідність японському союзу князівств із ситуацією в якій ми знаходилися у період Київської Русі. Період існування імператорської влади у Японії був набагато тривалішим і 21

Думки ДОБРОДІЯ як додаток до Коментарів до ДУХОВНИХ НАСТАНОВ КОБЗАРЯ

зайняв декілька династій, що тривали по декілька поколінь. Тоді як у Київській Русі період імператорської влади з великою натяжкою можна назвати період правління Володимира Хрестителя, можливо ще плюс Ярослава Мудрого. Далі ж це був період відносин багатьох князівств, що оберталися навколо Київського Стола. Які так і не змогли між собою домовитися по обладнанні єдиної державної влади. Відмінністю в побудові державної влади на теренах України від побудови влади у Японії було те, що ця побудова відбувалася на основі руйнації нашої колись могутньої (декількох тисячолітньої) Волховської (Відичної) влади-Ладу з допомогою проникнення в наше політичне середовище інородного елементу. Побудовану таким чином державну владу потім «як вітром здуло» під дією зовнішньої сили татаромонгольської навали. Про що говорилося вище. Козаччина є не що інше, як спроба повернення до часів перед Київської Русі, до того, як було у нас перехоплено владу у княжому варіанті інородним (Варязьким) елементом. Тому нам потрібно пригадати, який принцип у побудові об’єднань був закладений у нас у період до захвату влади Варягами. На основі родства родів. Цей принцип був закладений ще Богумиром (твастером), читаємо «Велесову Книгу»: ↓По.01.01.2007 ↓Не.07.01.2007

«Той бо Богумир названий майстром (твастирем), яко же тому сказано про слов’ян, аби вони були такими, як боги казали їм, се їхнє Так уставив роди окремо, як боги спричинили родам. І йшли за родами тими роди також. І Сварог – Отець, а інші суть сини. І мусимо коритися йому також і ми, як корилися родичі, бо є отець роду. А ті роди існували за Кия до князя Кісте…» [ВК] – Дощечка [22], стор 85

Варяги порушили цю традицію уже тим, що перехопили владу являючись інородним елементом. І по-друге – вони стали приєднувати землі і роди, що не входили до кола родичів Слав’янського Роду. Ще раз прочитаємо у «Велесовій Книзі» яким чином принципи Богумира (твастера) виконувалися на практиці «Був народ родичем з ільмерцями, з єдиного кореня постали роди наші. Хто прийшов пізніше на Руську землю, то і селився серед ільмерців, бо суть братчики наші і подібні до нас, і в небезпеці обороняли нас од зла. Віче мали: що віче вирішить, то так і є; а що не рішено – не повинно бути. Вибирали князів од полюддя до полюддя, і так жили. Ми ж їм допомогу давали, і так було. Зілля бо знали робити, посуд, печений у вогнищах, – і суть бо гончарі умілі. 22

Думки ДОБРОДІЯ як додаток до Коментарів до ДУХОВНИХ НАСТАНОВ КОБЗАРЯ

Землю орати чи худобу доглядати ті бо розуміли. Такі й наші отці суть.» – [ВК] – Дощечка [2а], стор 16

і яким чином порушення те відбулося: «За часів зло славних і бусих Русь була потята рукою ворожою. І злочини творилися. І князь тоді немічний був. І услав синів своїх до брані А ті варягам піддалися, знехтувавши рішення віча, і на те, що речено вічем, не зважили. Тому ж бо ви розторгнуті і в неволю взяті. І коли речемо нині, що маємо своїх князів, то не є так.» [ВК] – Дощечка [2а], стор 15

Тепер ми можемо зрозуміти чому ті принципи Богумира (твастера) не могли не бути порушеними (хоча ми й повинні продовжувати до цього прагнути, оскільки це єдиний спосіб зберегти ідентичну оригінальність свого Роду, Народу (Нації)). Аналогічно, як японцям не вдалося до безкінечності збільшувати свою імперію, так і нам не можливо було безкінечно довго зберігати в «чистоті» Древо Роду свого, при кількісному збільшенні інших націй (родів), що необхідно приводило до збільшення щільності (а отже, й неминучості міжродових взаємопроникнень) проживання населення взагалі на континентах Землі і кожної з націй – зокрема. Отже, втрата «чистоти» Древа Роду нашого сталася з проникненням в наше середовище і захоплення влади Варяжським елементом за сприянням грецького, що ще раніше намагався на нас впливати нав’язуванням християнства; – як варіантів впровадження інородства та іновірства в нашому середовищі. Тоді Козацтво – це прояв уже в нових умовах щільності народо-населення повернутися до національної влади і національної віри, – апогеєм розвитку якого була Хмельниччина. І так, у нас намалювалася картинка, на якій ми можемо побачити модель стосунків між двома суб’єктами (а отже й побудувати відстані симпатій між ними) України і Польщі. Україна.

Заражена «бацилою» християнства (у Візантійському його варіанті), втратила національну мирську владу. Сама, являючись ядром КозацькоРусько-Слав'янського Роду, перебуває у середовищі (або попадає під вплив) інших структур державотворення. Після зруйнування Київської Русі, як форми Варяжського правління, об’єднання Козацько-Русько-Слав'янського Роду прийняло до себе владу Литовського княжіння, оскільки правління Волхвів зазнало надзвичайного ослаблення, настільки, що не здатне було до зовнішнього відчутного проявлення. Польща. Заражена «бацилою» християнства (у Католицькому варіанті), зберегла національну мирську владу. Відбрунькувалася від Козацько-Русько-Слав'янського 23

Думки ДОБРОДІЯ як додаток до Коментарів до ДУХОВНИХ НАСТАНОВ КОБЗАРЯ

Роду в самостійну слав'янську країну на передодні запровадження в ньому замість Відичного правління (правління Волхвів) Інородного (Варяжського) правління у формі Київської Русі. І тут ми спостерігаємо дивну річ, утворення оцієї Речі Посполитої. Зверніть увагу, поки Литовське княжіння (влада) була занята проблемою протистояння татаро-монгольському ігу, потреби в Польсько-Литовському об’єднанні не виникало. Правда дивно? Адже ж логічно було б його створити для противостояння татаро-монгольській навалі, що прагнула перетворити Європу в пасовища для своїх коней (принаймні нас так вчили в школі), за висловом Чингисхана. Більш того, пригадаймо нездійсненні потуги Данила Галицького по утворенню об’єднаних сил європейських держав для її зупинення. Ні, не вдалося. І та ж Польща тоді не забажала об’єднуватися зі своїми кровними братами Русичами для спільного самозахисту. Чому? Та тому, що Польське державне утворення і виникло завдяки уникнення частини Козацько-Русько-Слав'янського Роду від Варяжського правління. Тепер же ситуація змінилася, на роль княжіння над ядром Козацько-РуськоСлав'янського Роду випало Литовським князям. Польща, пригадавши свою приналежність до Козацько-Русько-Слав'янського Роду, а отже й свої законні права можливості самій вокняжитися над ним. Хоча форма правління у неї вже змінилася із князівської на королівську, але те дарма. Отже, зрозумілі інтереси Польщі у запровадженні міждержавного конструктиву Речі Посполитої. А що ж Литва, у неї який інтерес? Виявляється після того, як проблема з татаро-монгольським ігом була більш-менш улагоджена, розпочалося уневажнення князівського правління під впливом Козацько-Русько-Слав'янської складової об’єднання. Необхідні були якісь механізми, котрі б збільшували важливість князівського правління. Так зійшлися інтереси польського королівського правління з литовським княжінням, що й поєднало їх в такому симбіозі управління, як Річ Посполита. ↓По.01.01.2007 ↓По.08.01.2007

І ось тоді, як зрощення влад княжої (Литви) і королівської (Польщі) відбулося настільки, що «защемилася» Козацько-Русько-Слав'янська складова Речі Посполитої, згадалася і проявилася з надр останньої, як суто національний український чинник: Козацький елемент – Лицарів Святої Борні й Слави з переважаючими функціями захисної сили, а ніж військової влади. Це той чинник, який завжди існував у нас і існує, глибоко приспаний в надрах Роду, який має досвід декількох тисячоліть то «засинати», коли в явній захисній функції нема потреби, то «прокидатися» при потребі, коли нас знову втягують в «п’ятисот літню розторгавицю». Про Козацький (військовий) чинник влади необхідно сказати дещо більше. Наукові дослідження відомих археолога і історика Ю. О. Шилова (стаття «Витоки козацьких традицій» із збірки наукових статей і нарисів «Чого ми варті») та сходознавця-індолога С. І. Наливайка (книга «Індоарійські таємниці України») доводять, що Козацький чинник такий же давній (має історію глибини не одного тися24

Думки ДОБРОДІЯ як додаток до Коментарів до ДУХОВНИХ НАСТАНОВ КОБЗАРЯ

чоліття), як і чинники «слав’янський» і «руський». Виникнення цього чинника пов’язане з необхідністю підсилення військової складової влади з переважаючою в ній захисною функцією з одночасним існуванням (не скасовуючи) влади Волхвів. На відміну від Влади (від слова «Лад», давати лад) Волхвів, потреба у котрій існує постійно, військова складова Влади необхідна на період військових дій (війни), після закінчення котрого потреба втрачається і в військовій силі, що час від часу змушує воїнів перекваліфіковуватися («присипляти» свої функції) у господарників. Таким чином, не трудно збагнути, що Русько-Слав'ясько-Козацький Рід за період не одного тисячоліття проходження історичного шляху від матріархату до патріархату формувався із двох взаємноврівноважувальних постійної і змінної складових. Виявляється, їх урівноваження відбувається згідно системи: обертання «змінної» складової навколо «незмінної» (ядра) складової. Означена Система Ладу – це Закон, по якому побудоване все в Природі: елементи меншої маси обертаються навколо елементів значно більшої маси. Так, спостерігаємо у Космічному Просторі: навколо Сонця із значною масою в порівнянні із планетами Сонячної Системи обертаються значно менші за масами від Сонця планети. Отже, Сонце має відносно незмінне місце свого перебування (відносно елементів Сонячної Системи, воно знаходиться в центрі її), а планети змінюють своє місце перебування, рухаючись навколо центру Сонячної Системи. В мікроСвіті таким прикладом може служити Атом речовини: ядро – незмінне відносно центру свого Атому; електрони, – змінюють своє місце знаходження відносно ядра. Центр Землі – незмінний; і змінні поверхневі маси земної кори, води і повітряні маси. У живій природі ядро біоКлітини незмінне, навколо ядерні рухи протоплазми – змінні. Аналогічно у суспільних процесах, є ядерні відносно незмінні маси і маси обертання. Так, у Вєдичні часи Ядром соціальної конструкції виступав Лад Волхвів, навколо якого оберталися маси військової складової влади (Ладу). В цьому розумінні цікавими є дослідження С. І. Наливайка, котрий помітив закономірність присутності у парі, при будь-яких змінах у історичному часі назв цих відповідних складових – двох суб’єктів націє (народо) творення. Так поряд …далі приклади Наливайка… У ближчому історичному часі прояви означених двох складових виступають відповідно селянська і козацька складові. Так от, С. І. Наливайко доводить, що попередніми суб’єктами в історичній тяглості козацької складової виступають половці, а ще раніше печеніги. Цікаво, що печеніги діяли до виникнення і на початку Варяжського княжіння на Русі, а половці в розгар цієї княжої доби та в її кінці. Печеніги співпрацювали із Руссю до Варяжської доби і вступили в протидію з Варягами (а не Руссю, убили Святослава) на початку впровадження Варяжського княжіння. Далі спостерігаємо перебирання (а С. І. Наливайко доводить, що печеніги і половці один і той же історичний суб’єкт) такої ж ролі на себе Половцями. З Варяжським княжінням на Русі вони урівноважили свої стосунки (уже не сприймали за ворогів на відміну від Печенігів, які виступили на захист Русі від Варяжського елементу) і виступили на захист Русі уже разом із Варяжським княжінням на ній проти татаро-монгольської навали. Далі дві складові ядерної і обертальної (захисної) функцій проявилися у Речі 25

Думки ДОБРОДІЯ як додаток до Коментарів до ДУХОВНИХ НАСТАНОВ КОБЗАРЯ

Посполитої у більш конкретних суб’єктах націєтворення, відповідно, у ролі селянської і козацької складових. Тепер щодо Росії, а точніше Московії. Підґрунтям для започаткування цієї держави, основою для її виникнення стало, як відомо, втягування в орбіту коловоротів Русі у період княжіння на ній Варягів УгроФінського населення. Отже, це було явним ігноруванням принципами Бугомира (Твастера). Як результат порушення цих принципів, такий об’єднавчий процес штучного характеру результату по об’єднанню різних народів успіху не приніс. Прошарок же і так незначного варяжського племені та правлячого княжого роду, в тому числі, внаслідок генетичного розбавляння його іншими родами, розчинився серед цих родів. З приходом татаро-монгольської орди Варяжський вплив на державотворення Русі втратив свою чинність. На теренах угро-фінської складової під впливом орди формується Московська державність зовсім уже за іншими принципами відмінними від принципів Варяжського княжіння, а тим більше від Принципів Бугомира (Твастера). Можна помітити, як принципи Бугомира (Твастера) відбилися на правлячому варяжському княжому роду В основі цих принципів лежали закладені татаро-монгольським творчим елементом наступні відносини між суб’єктами стосунків. Суб’єкт більшої кількісної маси підкоряє, розчиняючи в своїй масі, суб’єкт меншої (значно) кількісної маси. Після чого, утворений таким чином (збільшений ще у своїй масі) суб’єкт іде підкоряти аналогічним способом інший суб’єкт значно меншої мас. Якщо на їхньому шляху попадається суб’єкт з досить вагомою масою, то його спочатку намагаються розбити на частини, які почергово захоплюють і «переплавляють» в єдиний монолітний конгломерат. Описаний принцип породив відповідний процес розростання такої маси подібно, як розростається клубок снігу, що скочується із гори. Зрозуміло, що такий процес безкінечно довгим бути не міг і повинен був зупинитися в якийсь момент історичного часу. Ми знаємо, що зупинився він, власне, коли підійшов до «переплавлення» угро-фінської маси. Яким же чином це сталося. Виявляється, що в процесі «переплавлення» угро-фінського елементу, кількісна маса якого була поділена в результаті діяльності Варяжського княжіння на Русі. Отже ж татаромонгольському конгломерату залишалося лише почергово захвачувати утворені уже частини для «переплавлення» в єдине ціле. Але, як виявилося в історичній дійсності,

«розігнаний сніжний клубок, що котився з гори», був не тільки зупинений, але й значна частина його була захоплена і «переплавлена» в московський конгломерат об’єднання народів. Це відбулося внаслідок перейняття ініціативи. Московське князівство створене за підтримки й із закладанням принципів розвитку татаро-монгольським конгломератом, спочатку за цим принципом підкорило собі угро-фінське довкілля Москви, а потім захопило і «переплавило» в своєму середовищі в досить значній його частині і самого свого вчителя. Аналогічно, як зупинився процес породжений принципами закладеними Бугомиром (Твастером). Спочатку неможливість утворення безмежно великого об’єднання спричинило до відпочковування частин Русько-Слав'янсько-Козацького

Думки ДОБРОДІЯ як додаток до Коментарів до ДУХОВНИХ НАСТАНОВ КОБЗАРЯ

Роду з утворенням Слав'янських держав, а потім був зупиненим і цей процес, коли густота народо-населення набрала певну величину щільності і тоді Варяжський елемент запровадивши на Русі своє княжіння, зупинив подальший процес народотворення через множення Русько-Слав'янсько-Козацьким Родом собі подібних. Зупинимося й ми на досягнутому рівні порівнювання історичних процесів, в котрих задіяні зацікавлені нас суб’єкти стосунків, щодо яких ми хочемо побудувати в своїй уяві модель відстаней між ними (через знаходження точок дотику симпатій/антипатій), при яких найефективніше відбуватиметься процес видобування «огню небесного» – енергії Божественного Творення. Але спершу, необхідно згадати, що видобування «огню небесного», як енергії Божественного Творення, передбачає мінімальну руйнацію. Тобто, згідно визначення, Божественне Творення являє собою або творення нового, або ж оновлення старого таким чином, при якому руйнація зведена до такого надзвичайного мінімуму, що процеси творення (а вони супроводжуються позитивними емоціями) завжди на багато порядків переважають над процесами руйнації (що супроводжуються негативними емоціями). Причому, за просторовими характеристиками творчі процеси значно переважають процеси руйнівного характеру, а за часовими – в чергуванні з руйнівними займають значно більше часу від руйнівних. І ще, щоб визначитися більш точніше, руйнівні процеси виходять, власне, не від Божественної Волі, а внаслідок нашого не розуміння до кінця Божественної Волі, а відтак, і не дотримання її виконання. Маючи на увазі означений критерій Божественного Творення, приступимо до відшукування точок дотику симпатій/антипатій між вибраними суб’єктами стосунків. Між Україною та Польщею. Україна і Польща, як дві найближчі родички єдиного Родового Дерева (Польща останньою відбрунькувалася від нього, а Україна залишається до нині ядром його), що були роз’єднані внаслідок проникнення в ядро і поруйнування його Відичного Ладу (Ладу Волхвів) заміною на владу князів (княжінням) інородного (варяжського) елементу. Відбрунькувавшись, Польща зберегла національну владу, витворюючи своїх князів, добровільно знищуючи своїх Волхвів, перетворюючи Лад на основі Відичних знань на владу-княжіння, а Язичництво на християнство римського Сповідування. Внаслідок отримання в момент свого відривання від спільного Родового Дерева руху в напрямку до християнізованої Європи, Польща продовжує рухатися в такому напрямку, беручи з нею спільну участь (а в деяких випадках і розвиваючи її принципи, як щодо творення Влади, так і в християнстві (зайняттям польським представником папського престолу). В той же час, вона ладна будь-що триматися за Україну (якщо не поверненням разом з нею до стану в статусі «Речі Посполитої, то принаймні тягнути за собою в Європу й Україну). Отже, самостійно позбавитися від християнського впливу (ставши, в якійсь мірі його розповсюджувачем серед інших народів, (наприклад, у Литві) й законодавцем його принципів, хоч і не основним), а тим більше, повернутися до Ведичної Системи Ладотворення їй уже не під силу. ↓Су.03.02.2007

Україна, будучи ядром досить розлогого Родового Дерева, у надрах якого в свій час зародилися принципи Відичного Ладотворення, звідкіля й були вони розпов27

Думки ДОБРОДІЯ як додаток до Коментарів до ДУХОВНИХ НАСТАНОВ КОБЗАРЯ

сюдженні по всьому світу, започатковуючи й даючи життя людським цивілізаціям, чинить спротив на своєму тілі чужерідним утворенням занесеним варяжським княжінням і християнством візантійського (грецького) віросповідання, котрі допомагають один одному в нищенні Відичного Ладотворення. ↓Не.04.02.2007

Якщо через знайдені щойно точки симпатій і антипатій, що виникають внаслідок стосунків між обома народами провести лінії, то утворений зазор між нішами кожного із Народів і визначає ті відстані при яких найефективніше відбуватиметься процес видобування «огню небесного», як енергії Божественного Творення народів. Отже, Польща, що не здатна сама зупинитися у своєму русі до Європи почувається там більш захищенішою, коли рухатиметься до неї у компанії з Україною (тому їй цього дуже хочеться ), Україна, як джерело Відичного Світогляду й Волховського Ладотворення, прагнучи до розповсюдження його по всьому Світу, в тому числі і в Європі, не заперечує щодо свого руху в Європу, якщо Європа готова до сприйняття Ладотворення згідно Відичних знань. Тут необхідно оцінити теперішній наш стан таким чином, що Україна перестала бути закритою системою, а є відкритою настільки, що не ми рухаємося у Європу, а Європа вже сама прийшла до нас. Виходячи із цього, нам потрібно потурбуватися у своєму такому русі, щоб він був рухом скоріше не у Європу, а в Енетію, тобто, щоб цей рух визначався нашою здатністю до перетворення Європи, повернення в ній Ладу з Відичною основою Знань, або, що те саме, перетворення її в Енетію (давня назва Європи в часи, коли ще в неї переважали принципи на основі Відичних знань.) вільну від християнського світосприйняття. Між Україною та Московією Московія, у своєму русі по «творенні МироЛаду» в його вихолощуванні до стану, коли в ньому залишається для них важливою лише складова «Влада». Родові стосунки уневажнюються. Уже в самому започаткуванні Московії принципи Богумира (твастера) знехтувані й родові стосунки зрівнялись із сусідськими, натомість набрали ваги владні, стали більш значимими стосунки побудови кар’єрної ієрархії. В наслідок чого відбувалось потужне накопичення ієрархічної номенклатури. Витворений за означеним принципом механізм здатний був до «пожирання» будь-яких народів, що так чи інакше зустрічалися у нього на шляху, «перемелюючи» стосунки їхні, що були у них між собою основані на природності родових зв’язків, на стосунки номенклатурно-ієрархічних зв’язків, а самі народи в конгломерат із різноманітних народів. Такий механізм, як сказано вище, витворившись у татаро-монгольському середовищі, й, докотившись однією із своїх сторін до угро-фінських народів, був перехопленим останніми, щоб згодом розвинутись у більш витонченіше своєю несподіваною підступністю удосконалення. ↓Не.11.02.2007

↓Не.11.02.2007

В своєму намаганні описати соціологічні ніші народів (націй) означених нами трьох суб’єктів стосунків з тим, щоб знайти відстані, перебуваючи на яких найефективніше відбувалось би видобування енергії Божественного Творення народів, ми переконалися, як нам трудно в точності описувати ніші обмежуючись 28

Думки ДОБРОДІЯ як додаток до Коментарів до ДУХОВНИХ НАСТАНОВ КОБЗАРЯ

лише трьома заданими суб’єктами, як все з більшою силою втягуємось в стосунки між набагато ширшим колом суб’єктів. Але це виходить за межі нами поставленого перед собою завдання в рамках вибраної теми. Потребує формулювання нової теми. На закінчення спробуймо все ж узагальнити, змальовуючи картину взаєморозташування суб’єктів нашого розгляду за шкалою історичного розвитку між ними симпатій\антипатій. Перш за все, виходячи із ознаки причетності (величини причетності) суб’єкта до Відичного сприйняття Світу і того факту, що протягом останніх 2-3 тисячоліть відбувався процес руйнування Відичного Світосприйняття із заміною його так званим Світом Цивілізації, Україну як ЛадоТворчий суб’єкт Відичного Світосприйняття необхідно поставити у центрі стосунків між суб’єктами. Тоді на протилежних кінцях лінії, що проходить через неї розташуються Польща і Московія. Польща (що останньою відбрунькувалася від Славянсько-Русько-Козацького роду очолюваного Волхвами на основі дотримання Відичних принципів ЛадоТворення й застосування механізмів управління «через віче» й спромоглася при переході до формування державотворчої Влади закласти свій національний чинник – княжий елемент) руйнує Світ Відичного сприйняття тим, що тягне Україну у Світ Цивілізації, а Московія руйнує своїм намаганням природно сформовану деревовидну ієрархію народів білої раси в процесі становлення Світу Відичного сприйняття штучно переінакшити на своє розуміння. Спостерігаючи за Польщею, ми бачимо, як вона у своїй тяглості до Світу Цивілізації дозволяє змінитись своїй Владі йому на догоду із Княжої на Королівську. Потім же, в ностальгії за предківською звичаєвістю дозволяє Литовському княжінню (зверніть увагу не Українському, а саме Литовському, що перебувало тоді під впливом Українського) залучатися до формування Польсько-Литовської Влади. Перебуваючи в такій ситуації між двома Світами, Відичного Світосприйняття й Світом Цивілізації, Польщі, напрочуд, в порівнянні з іншими Слав’янськими державами, вдалося найбільше поєднати в собі ці два Світи. Безперечно, однією із причин того є близькість розташування її до України, а отже (продовжуючи розвивати з нею стосунки), й можливість уникнення від безповоротності втягнення себе в Західно Європейські державотворчі процеси. Немаловажним в цьому також є отримання початкового найбільш потужного потенціалу в здатності щодо Відичного Світосприйняття в порівнянні з іншими Слав’янськими державами. Але разом з тим, як Польщу, так і Московію можемо розглядати і як захисників Світу Відичного сприйняття, оскільки більш потужними руйнівниками виступають нації, що знаходяться за межами, які Польща і Московія собою означують. Звичайно, що Україні свої стосунки з Європою (європейськими державами) необхідно вибудовувати, розглядаючи їх через призму не тільки Польщі, але й інших слав’янських держав. Тут необхідно зауважити враховуючи наш попередній аналіз історичних подій, що Московія, на відміну від Білорусії, не входить до кола слав’янських держав. До її конгломерату слав’янського елементу входить не набагато більше від інших націй європейської раси (окрім угро-фінської, що становить основу Московії), а тому на фоні угро-фінської групи націй і татарської великої погоди не робить. І ще декілька слів в оцінці наших стосунків щодо християнського світу. Необхідно зазначити, що як Польща так і Московія, виявилися більшими виразника29

Думки ДОБРОДІЯ як додаток до Коментарів до ДУХОВНИХ НАСТАНОВ КОБЗАРЯ

ми християнства ніж Україна. Відносно Польщі це випливає із того, що саме через Польщу заразилася християнством Литва (прийняла не візантійське, а Римське віросповідання), а не від України. Щодо змагань з Московією, знову бачимо нашу «апатію» відносно християнського месіанства, віддаємо свою ініціативу в набутті християнського центру Візантійського віросповідання Московії. Щодо християнського світу як зовнішнього чинника, що негативно зіграв роль в налагодженні Україною міжнаціональних міждержавних стосунків з сусідами. Так, в стосунках з Польщею християнство зіграло роль роз’єднувального чинника двох народів одного родового кореня, що проявили своє прагнення до об’єднання. Але внаслідок належності їх до різних гілок віросповідання в християнстві, котрі, протиставляючись одна одній, втягнули в запеклу непримириму боротьбу між собою і два братніх народи, в результаті якої було зруйновано таке державне утворення як Річ Посполита, а між Польським, Литовським і Українським народами надовго залишилося відчуття антипатії. І навпаки, зовсім два різні народи Московський і Український із зовсім різними світовідчуттями християнство намагалося «поріднити», запроваджуючи більш тісні між ними стосунки, аргументуючи це тим, що, мовляв, адже Український і московський народи відносяться до однієї й тієї ж релігійної конфесії (при цьому об’єднувач на те не зважає, що являється сам витвором штучним) Візантійського віросповідання. Внаслідок неадекватності означеного зближення двох різних за звичаями народів спричинило виникнення у них відчуття антипатії аж до сварки між собою, надовго спровокувавши неприязнь між ними. В обох випадках християнське штучне чинення приводило до накопичення відчуттів антипатії, що негативно позначилося на стосунках між суб’єктами. В першому випадку сприяло штучному роз’єднанню, а в другому штучному об’єднанню між суб’єктами стосунків, що в обох випадках не сприяє видобуванню енергії Божественного Творення народів, а заважає та приводить до їх руйнації.