ВЕЛИКИЙ ЛЬОХ (Коментарі ДОБРОДІЯ до ДУХОВНИХ НАСТАНОВ КОБЗАРЯ) ,
04 12 Су 11
На світі вже давно ведеться Що нижчий перед вищим гнеться А більший меншого кусає та ще й б'є – Затим що сила є... Примір не довго б показати Та — цур йому! Нащо чіпать?.. А щоб кінці як-небудь поховать, Я хочу байку розказати. 1854 Л. І. Глібов
12 04 11 Су 15
В С Т У П Згідно нашого Відичного відчування й розуміння СвітоВиду та Сваргових таїн ВСЕВИШНЬОГО, душі повернуті після закінчення свого Земного перебування в тілі, перш ніж для них буде визначена чергова інкарнація, змушені деякий час залишатись в очікувальному стані, хто більше хто менше. Для наглядного уявлення цього стану можна провести в рамках Земних умов аналогію (котра хоч і в грубій формі все ж показує певний збіг) із станом чоловіка, що постійно перебуває у відрядженнях, повертаючись лише на короткий час на своє основне місце роботи. Котрий перед тим, як вирушити до чергового міста (зарубіжного, а чи й своєї країни) складає план заходів, які проводитиме в ньому, з чим має ознайомитись, що побачити, де побувати, в чому прийняти участь, і таке інше. Але як би він не старався в складанні свого (чи зі своїм керівником) плану, повернувшись із відрядження, неодмінно пересвідчується, що деякі із запланованих заходів залишились не виконані. Внаслідок чого виникає гіркота провини із-за невиконання наміченого. І відчування це з тим більшою силою проявляється чим ясніше і повніше усвідомлюється ним після повернення із відрядження сутність задуманого плану. Так і душа, перебуваючи в очікувальному стані, до найменших подробиць здатна осягати наскільки відповідним (або доцільним) було розгортання в часі її Земної місії із загальним задумом ВСЕВИШНЬОГО по творенню Земного Життя (і Життя Родів, Націй, Народів у тому числі), в якому вона «щойно» приймала участь. Переплітаючись між собою, місії кожного з нас вибудовуються в гармонію Земного Життя, яку творить ВСЕВИШНІЙ. І роль нашої участі у цьому творенні в осягненні ВОЛІ ВСЕВИШНЬОГО. Від того наскільки кожний з нас здатний (чи нездатний) цю ВОЛЮ осягати й визначає подальша доцільність (недоцільність) нашої участі у творенні Земного Життя. Але оскільки серед Земних «співтворців» виникають і такі, що протистоять ВОЛІ, то внаслідок боротьби їх із провідниками ВОЛІ можуть виникати і такі ситуації, коли «доцільність» без вини винних виконувати свою Земну місію «втрачається». Що відбувається у випадку, коли «без вини винні» у своїй місії виконання ВОЛІ не співпадуть у цілісній гармонії з місією провідників ВОЛІ, які перебувають на «кінчику пера розвитку» Земного Життя? До таких випадків можна віднести описані в містерії «ВЕЛИКИЙ ЛЬОХ Шевченка Т. Г.: скоєння дівкою Прісею, що перейшла з повними відрами дорогу Богдану; дівчинкою-недолітком, що напоїла Петрового коня; і немовляти, котре 1
Се
усміхнулось цариці Катерині, як та плила по Дніпру на галері. Приведені приклади указують наскільки виникнення тих чи інших подій відбувається не випадково і на те, що у деякі моменти поступки «меншої вини» із-за своєї непередбачуваності впливу на прийняття рішення можуть бути більш дієвими ніж поступки «більшої вини». Особливо потрібно пам’ятати і розуміти про це сучасним політикам, які вміють, ховаючись за поступками «більшої вини» (тішачись непрямою участю в їх скоєнні як алібі, своєї немовби непричетності до них), свої поступки «меншої вини» видавати за заслуги перед Україною і народом, ще й «чванитись» при цьому, відверто шкодячи нації. Отже, ми підійшли до розуміння думки про необхідність кожного з нас бути відповідальним перед ВСЕВИШНІМ у виконанні своїх місій і особливо у поступках творення Нації генетичного зв’язку. Адже, безвідповідальність разом усіх і кожного зокрема приводить, як ми можемо пересвідчуватися із досвіду нашої історії, і на що звертає нашу увагу ПРАВЕДНИЙ ТАРАС, замість цільної монолітної самодостатньої нації, до Великої Руїни, на якій будь-яка інша нація дозволятиме собі копирсатися неначе у власному ЛЬОХУ в пошуках доводів своєї історичної значимості за рахунок нашого приниження й знищення. ВЕЛИКИЙ ЛЬОХ (М і с т е р і я)1
Коментарі ДОБРОДІЯ до ДУХОВНИХ НАСТАНОВ КОБЗАРЯ 05 Не
01 02
01 05 03 По 23 Не
Три білі пташечки, три чисті непорочні душі, немов три янгели «летіли через Суботове». Їх не повпускали у рай, там, де проводиться Псалом 43, ст. 14 и 15 дійство реінкарнації душ після завершення ними Земного шляху Вічного ТРИ ДУШІ Життя, тому що на Землі мало відбуватися надзвичайно важливе дійство – «розкопуватимуть Як сніг, три пташечки летіли льох». А щоб це дійство відбулось якомога Через Суботове2 і сіли успішніше, на противагу чорним силам, що На похиленному хресті На старій церкві. «Бог простить: нависли над Землею (уособлені трьома воронами), мають прийняти участь в протиставленні ним Ми тепер душі, а не люди. якомога більше світлих сил неба. Ось чому їм А відціля видніше буде, потрібно дочекатись часу, поки розкопуватимуть Як той розкопуватимуть льох. Коли б вже швидше розкопали, льох, бо саме тоді й відбудеться щось незвичайне. 05 01 01 05 Тоді б у рай нас повпускали. Не 02 04 Ві Бо так сказав Петрові бог: 25 Ві Окрім того, має розв’язатися вузол Богдана – «Тойді у рай їх повпускаєш, головний вузол України, із розгадкою якого Як все москаль позабирає, розпочинається виконання завдання прийшлого Як розкопа великий льох». ДУХУ НАЦІЇ. Перша і головна загадка – це степінь вини (або оцінка діянь і СЛАВИ) Богдана. Для проведення правильної оцінки, потрібно Положил еси нас (поношоние) соседом нашим, подражание и поругание сущим окрест нас. Положил еси нас в притчу во языцех, покиванию главы в людех.
2
ВЕЛИКИЙ ЛЬОХ
Коментарі ДОБРОДІЯ до ДУХОВНИХ НАСТАНОВ КОБЗАРЯ
І
виходити з наступних оціночних аспектів: 1. Завдання виконується за місією (або згідно ВОЛІ ВСЕВИШНЬОГО), чи всупереч ВОЛІ. 2. Завдання не виконується тим, на кого покладені повноваження по виконанню місії, чи тим, хто не має повноважень на його виконання.
Як була я людиною, То Прісею звалась; Я отутечки родилась, Тут і виростала. Отут, було, на цвинтарі Я з дітьми гуляю, І з Юрасем гетьманенком3 У піжмурки граєм. А гетьманша, було, вийде Та й кликне в будинок, Он де клуня. А там мені І фіг, і родзинок – Всього мені понадає І на руках носить... А з гетьманом як приїдуть Із Чигирина гості, То це й шлють, було, за мною. Одягнуть, обують, І гетьман бере на руки, Носить і цілує. Отак-то я в Суботові Росла-виростала! Як квіточка; і всі мене Любили й вітали. І нікому я нічого, Ніже злого слова, Не сказала. Вродлива Та ще й чорноброва. Всі на мене залицялись І сватати стали; А у мене, як на теє Й рушники вже ткались. От-от була б подавала, Та лихо зустріло! Вранці-рано, в Пилипівну, Якраз у неділю, Побігла я за водою... Вже й криниця тая Замуліла і висохла! А я все літаю!..
Чим відрізняються дії на виконання завдання за місією і всупереч ВОЛІ ? Тим, що в першому випадку відбувається проторення шляху до успіху, а в другому – до поразки (невдачі). Аналогічно розглядаючи другий аспект, той, на кого покладена певна місія і не виконується ним, піддається руйнації із нутрі в більшій мірі в порівнянні з тим, хто не виконує місії, яка на нього не покладена. Як відомо, Богдан виконав свою місію в тім, що спас свій нарід від лядського нищення, і саме в цьому моменті діяльності спостерігається Його блискуча перемога. І цю Його діяльність не можна звести до порівняння з простим повстанням, як наприклад, Ємельяна Пугачова тому, що на відміну від діяльності другого, який не ніс ніякого нового порядку замість існуючого, а лише намагався замінити особу (царя), законодателя цього порядку, своєю особою, носія «гіршого» порядку. Богдан, в цьому розумінні, був провідником цілого народу вирізненого з поміж другого народу своїм відмінним від нього Ладом і тенденцією розвитку, що піддавалася з боку останнього загроженню. А тому й місія Богдана співпадала з ВОЛЕЮ ВСЕВИШНЬОГО по творенню народу. З цієї нагоди доречним буде згадати для порівняння діяльність ще одного сподвижника козаччини, уже після Богданового часу (діючого одночасно з Дорошенком, описану, наприклад, у історичному романі Михайла Старицького «Молодість Мазепи. Руїна»), полковника Гострого. Який довгий час утримував на лівобережній Україні плацдарм перешкоджання переходу українських земель під юрисдикцію Московії. І козаків його довгий час підтримували
3
ВЕЛИКИЙ ЛЬОХ
Коментарі ДОБРОДІЯ до ДУХОВНИХ НАСТАНОВ КОБЗАРЯ
Дивлюсь – гетьман з старшиною. Я води набрала Та вповні шлях і перейшла; А того й не знала, Що він їхав в Переяслав Москві присягати!..4 І вже ледви я наледви Донесла до хати – Оту воду... Чом я з нею Відер не побила! Батька, матір, себе, брата, Собак отруїла Тією клятою водою! От за що караюсь, От за що мене, сестрички, І в рай не пускають.
селяни з довколишніх сіл, але прийшов час, коли тими ж селянами він був, як сила, знищений. Причина тут у тім, що діяльність полковника Гострого, хоч і являла собою приклад надзвичайного героїзму й мужності, котрими він селян із прилеглих до його замку земель і надихав, в кінцевому рахунку не вела до перемоги (отже не відповідала ВОЛІ ВСЕВИШНЬОГО), так як інші довколишні території переходили під руку Москви. Знайомлячись із досить деталізованою земною історією однієї з душ, що як була ще людиною і «Прісею звалась», не трудно спостерігати її близькість до всіх членів сім'ї Богданової аж настільки, що не буде великою помилкою вважати і її членом його родини. А отже, й відповідними близькими (сімейними) взаєминами з членами сім'ї і з самим Богданом. Таким чином, в своїх помислах вона далека була, щоб причинити комусь з них, а тим більше Богдану, зла. Навпаки, відчуття любові між нею і членами Богданової родини були настільки всеобіймаючими, а стосунки довірливими, що у неї ніколи й на гадку нічого такого не могло спасти, в чому вона могла б заперечувати комусь із родини, а тим більше, Богдану. Навпаки, які б діяння Богданом не розпочиналися, нею подумки вони завжди благословлялися і упереджувалися своїми такими діями, які б допомагали йому в успіхові. А тому, коли виникла нагода: Богдан вирушав у Переяслав на Раду – вона не випадково, а навмисне перейшла дорогу з повними відрами, бо й гадки не могла мати, що Богдан міг чинити щось не так, а отже, що й вона могла благословляти чиненню якогось зла. З другої сторони, перейти дорогу з повними (або пустими) відрами з давніх-давен відоме, як прикмета. Прикмета ж – це не що інше як прояв ВСЕВИШНЬОГО, сповіщення ЙОГО ВОЛІ, того, що саме має відбуватися. Виходячи з цього, наше розуміння прикмет, дещо здеформоване і втратило те дійсне, первинне
ІІ А мене, мої сестрички, Зате не впустили, Що цареві московському Коня напоїла – В Батурині5, як він їхав В Москву із Полтави6. Я була ще недолітком, Як Батурин славний Москва вночі запалила, Чечеля7 убила, І малого, і старого В Сейму8 потопила. Я меж трупами валялась У самих палатах Мазепиних... 9 Коло мене І сестра, і мати Зарізані, обнявшися, Зо мною лежали; І насилу-то, насилу Мене одірвали Од матері неживої. Що вже я просила Московського копитана,
4
ВЕЛИКИЙ ЛЬОХ
Коментарі ДОБРОДІЯ до ДУХОВНИХ НАСТАНОВ КОБЗАРЯ 4
Щоб і мене вбили. Ні, не вбили, а пустили Москалям на грище! Насилу я сховалася На тім пожарищі. Одна тілько й осталася В Батурині хата! І в тій хаті поставили Царя ночувати, Як вертавсь із-під Полтави. А я йшла з водою До хатини... а він мені Махає рукою, Каже коня напоїти, А я й напоїла!.. Я не знала, що я тяжко, Тяжко согрішила! Ледве я дійшла до хати, На порозі впала. А назавтра, як цар вийшов, Мене поховала Та бабуся, що осталась На тій пожарині Та ще й мене привітала В безверхій хатині. А назавтра й вона вмерла, Й зотліла у хаті, Бо нікому в Батурині Було поховати. Уже й хату розкидали, І сволок з словами На угілля попалили!.. А я над ярами І степами козацькими І досі літаю! І за що мене карають, Я й сама не знаю? Мабуть, за те, що всякому Служила, годила... Що цареві московському Коня напоїла!...
значення. Чинення прикмети само по собі не спричинює таке чи іне діяння, а лише несе інформацію оцінки того чи іншого діяння, яке має наступити після отримання інформації. А тому не давати творитись прикметі чи творити її штучно, це все рівно, коли б людина стримувала свої позиви до чхання уже після того, як захворіла, думаючи, що від того захворювання її промине. Отже, тепер із впевненістю можемо стверджувати: вини Прісі в тому, що відбулася «Переяславська Рада», ніякої нема, а лише, що вчинена з її допомогою прикмета й указує на неминучість її як ВОЛІ ВСЕВИШНЬОГО, а тому й невинність содіяного як зла самим Богданом, доведена. Тобто, що тут потрібно мати на увазі ? Неминучість об’єднавчого процесу України з Московією незаперечна і, як прояв виконання ВОЛІ ВСЕВИШНЬОГО, Богданом зупиненою бути не могла. А тому, укладений договір із Московією було не що інше, як зав'язування Богданом вузла, у розв’язанні і перезав'язуванні якого далі й велися Московсько-Українські стосунки, на яких можуть (і повинні, як на започаткуванні) базуватися в розвитку й сучасні. Може виникнути питання, а для чого потрібно було закладати не рівноправний договір? Вибачте, але який уже вийшов. Не забуваймо: ми змушені були проситись до них у союзники, – не вони до нас. І то вже не наша вина, а наша біда (або щастя), що нам у сусіди такий народ попався. Отже, ми повинні зробити правильний висновок щодо Богдана і його договору (звичайно ж важливою є якість договору, подібно, як і будьчого, що твориться, але в даному випадку важливість якості договору мала б місце, якби інша сторона договірного процесу спроможна була зрозуміти всі тонкощі його вигоди й для себе, чого не сталося, а тому для нас важливим було уже те, що договір був як такий), адже набагато складніше нам би прийшлось розв’язувати вузол стосунків з Московією, якби такого договору не
5
ВЕЛИКИЙ ЛЬОХ
ІІІ А я в Каневі родилась. Ще й не говорила, Мене мати ще сповиту На руках носила, Як їхала Катерина В Канів по Дніпрові. А ми з матір’ю сиділи На горі в діброві. Я плакала; я не знаю, Чи їсти хотілось? Чи, може, що в маленької На той час боліло? Мене мати забавляла, На Дніпр поглядала; І галеру золотую Мені показала, Мов будинок. А в галері Князі, і всі сіли Воєводи... і меж ними Цариця сиділа. Я глянула, усміхнулась... Та й духу не стало! Й мати вмерла, в одній ямі Обох поховали! От за що, мої сестриці, Я тепер караюсь, За що мене на митарство Й досі не пускають.. Чи я знала, ще сповита, Що тая цариця – Лютий ворог України, Голодна вовчиця.. Скажіте, сестриці? «Смеркається. Полетимо Ночувати в Чуту10. Як що буде робитися, Відтіль буде чути». Схопилися, білесенькі, І в ліс полетіли, І вкупочці на дубочку Ночувати сіли.
Коментарі ДОБРОДІЯ до ДУХОВНИХ НАСТАНОВ КОБЗАРЯ
було взагалі і ми були б поглинені нею просто так, як в свій час ми піддалися під руку спочатку до литовських князів (без ніяких договорів), а потім «плавно» перейшли через Річ Посполиту до Польщі. Яку ціну нам прийшлось заплатити, щоб уберегти себе від втрати ідентичності, Богдан досить добре знав і розумів. Відірватись від конгломерату народів такої маси, яку створила Московія, без означеного (Богданового) договору було б надзвичайно проблематично, а то й неможливо. Тоді як із договором, тільки-но наступив наш час (коли вже «найшло нам на коло», як сказали б наші прапраОтці. Вислів із «Велесової Книги»), ми й відділилися само по собі, з такою ж легкістю, як ото від сиру масло. Друга душа, перед покиданням життя Земного, була ще недолітком. Чи ж можна дівчинку-недолітка звинувачувати, за те, що напоїла коня, навіть, якщо й ворога. Якщо вже ми оправдовуємо місію Мазепи, котрий продовжив Богданову в тому розумінні, що (як надзвичайно патріотичний чоловік) очолив процес нашого впровадження в середовище чужого народу й (намагався контролювати розвиток стосунків з Московією, згідно укладеного договору), переконавшись в тім, що це не який нам не споріднений нарід, зовсім з чужими для нас звичаями і вдачею (натурою), а тому започаткував «заколочування» процесів (тенденцію), які б і привели до «відокремлення від сиру масла». Тоді як дівчинка-недоліток напоїла все ж тварь Божу і за діяння Петра не відповідальну, й, отже, не винну. Звичайно, й її вина така ж, як і тієї Божої тварі, яку вона напоїла. Тому тут скоріше відбулось спасіння душі від прийняття нею участі в розгортанні подальших земних подій і збереження її чистоти для цілей небесних. І нарешті, третя праведна душа, що ще не встигла согрішити (бо тоді була ще немовлям, яку мати носила сповиту), «завинила» тим, що цариці 6
Коментарі ДОБРОДІЯ до ДУХОВНИХ НАСТАНОВ КОБЗАРЯ
(«В Е Л И К И Й Л Ь О Х » , ТРИ ДУШІ)
«усміхнулась», незнаючи того: «Що тая цариця – Лютий ворог України, Голодна вовчиця...» Адже, тим самим, хоч і не вільно могла дати привід думати тій цариці, що це їй «від мала до велика» всі тут так раді, тій, яка й уявлення не має, навіть, якби того й хотіла, що потрібно таке зробити, щоб їй були раді, настільки ми були різні в розумінні тих чи інших звичаїв. А усміхнутись – це уже започаткувати таке порозуміння через дозволяння проникненню звичаїв із середовища одного народу серед народу іншого. Отже, із поміж трьох, немовля вчинило «найбільший гріх» на довгому шляху «відокремлення від сиру масла». Як побачимо далі, ці три праведні душі потрібні ВСЕВИШНЬОМУ (чому й не впускались деякий час до раю) для їх участі в протистоянні темним силам (воронам) в момент, коли «розкопуватимуть льох». Далі буде ☼
☼
☼
☼
☼ ☼
☼ ☼
☼
☼ ☼
Три Ворони
7