КРАЇНА КОБЗАРЯ by Володимир Велигоцький

Загальна Концепція «КРАЇНИ КОБЗАРЯ» і її обґрунтування Передмова (від автора). У пересічного громадянина, та і не тільки, може виникнути питання, після ознайомлення, більш-менш, із концепцією, а чому саме “КОБЗАРЯ”? А чому не “КАМЕНЯРА”, або “ЛЕСІ УКРАЇНКИ”, наприклад.? Їхніми іменами також багато чого названо. Запитає невіруючий громадянин. Що ж, подібні зауваження потрібно прийняти, вказуючи на те, що Духовний СВІТ “КАМЕНЯРА”, “ЛЕСІ УКРАЇНКИ” та й інших можна згадати, є тими супутниками, що обертаються навколо Головного ДУХОВНОГО СВІТИЛА. Обґрунтування того, що це так, що КОБЗАР не просто письменник чи поет, а ПРОРОК, ДУХ НАЦІЇ, КОБЗАР ДУХОВНИХ НАСТАНОВ і йтиме далі мова. КРАЇНА КОБЗАРЯ – сукупність міст, районів, сіл, селищ, та організацій і установ, котрі несуть у собі те спільне для всіх їх духовне начало пов’язане з іменем ТАРАСА, а отже, й з пам’яттю про Нього, яке спричинює виникнення через всі ці об’єкти моменту спонукання до об’єднання і їх суб’єктів між собою. Виявлення вдячності і пошани ТАРАСУ. Відомо, що в Україні та в світі більше ніж 300 населених пунктів носять ім'я Шевченка Тараса Григоровича (Тарасівка, Шевченкове, Тарасове тощо) і більше 200 населених пунктів, де бував ТАРАС, що зафіксоване відповідною пам’яткою (включаючи столиці країн Київ, С-Петербург, Москву, Варшаву, Вільнюс, Ригу, Таллін). Десятки університетів, музеїв, інститутів, освітянських установ, об’єднань носять ім'я Великого КОБЗАРЯ. Що це, як не вияв щирої вдячності нашої і прагнення віддати данину пошани ПРАВЕДНОМУ ТАРАСУ. І це безкінечне прагнення ще і ще раз зафіксувати через надання імені тому чи іншому об'єкту нашу пам'ять про ТАРАСА не є для нас обтяжливим, бо воно є щирим і ніяким чином не може бути для нас примусовим. Шевченко Т. Г. в бутність свого Земного життя добре знав, як почуваєшся коли ти в вічному боргу перед ким-небудь. Таким виявом почування боргу було нагадування йому про визволення із кріпацтва, що було більшою мукою за саме кріпацтво. Тому, як Духовний Батько, не міг заподіяти нам, своїм дітям, подібні муки. І ці, і всі інші, які тільки існують муки Він за нас перетерпів. Ось чому нам завжди так легко, в якій би формі доторкання з Духовністю Його ми не перебували. І тому, творячи “Країну 1

Кобзаря”, множачи пам’ять про ТАРАСА через об’єкти, котрим надаємо Його ім'я, приносячи таким чином данину пошани (здійснюючи, немовби, по аналогії з “жертвоприношенням”, дійство причастя-причетності до таїни) і вдячності ТАРАСУ, ми отримуємо від Нього більше ніж даємо, адже, разом з тим, ми долучаємося до ДУХОВНОСТІ, яка є для нас живильним джерелом наснаги Мудрістю, оберегом від душевного спустошення, відновленням втрачених цінностей. За що ми вдячні ТАРАСУ. За те, що Він, як ніхто інший, зберіг для нас Духовність Української Нації, сконцентрувавши в особі свого Генія основну її складову – Мудрість. Не дав їй розпорошитись, бути розтягнутою нашими недругами, зберігши її для прийдешніх поколінь. Відчуття потреби повернення до ПРАВЕДНОГО ТАРАСА, щоб зрозуміти що і як потрібно робити, в нас виникає особливо гостро після того, як уже очевидним стає, що ми знову, щось не так робимо, що ми знову самі собі шкодимо, вже вкотре дивуючись, що а ТАРАС же нам про це говорив, ТАРАС же нас, своїх не розумних дітей, попереджав. ТАРАС вже в котре призиває нас до того, чого ми так вперто не хочемо почути. Але ж мусимо почути! Або ж ми це почуємо, або ж наші недруги зітруть нам і пам’ять нашу про нас. Своєрідно призиває нас ТАРАС, навчаючи, не безпосередньо звертається, а в розмові із ВСЄВИШНІМ через молитву, в якій просить для нас: А в с і м н а м вкупі на землі Є д и н о м и с л і є подай І б р а т о л ю б і є пошли. .

27 мая 1860, С-Петербург

Як це співзвучно в намаганні ТАРАСА повернути нас до самих себе, якими ми були раніше, з тим, як це написано у “Велесовій Книзі”, стор. 14, у перекладі Бориса Яценка: “а ум великий божий є єдиний з нами, і тому творимо і говоримо з богами воєдино.”

Приведена формула вказує на те, про що ми стали забувати, що “Є д и н о м и с л і є” і “б р а т о л ю б і є” можливе лише тоді, коли буде так, що й “... ум великий божий є єдиний з нами”. Це добре розуміє ТАРАС і намагається дати зрозуміти нам, йдучи яким шляхом, ми зможемо повернутися до Бога, якого забули: „...Либонь, уже десяте літо, Як людям дав я “Кобзаря”, А їм неначе рот зашито, Ніхто й не гавкне, не лайне, Неначе й не було мене.” 2

Шевченко Тарас Григорович в часи Земного життя, як Чоловік надзвичайної толерантності і скромності, що відповідає дійсному уособленню нації, яку він представляє, не міг дозволити собі те, що дозволяв собі Ісус (уособлення своєї нації), коли неодноразово, наголошуючи заявляв, що він прийшов, щоб через нього пізнали отця його. ТАРАС нічого подібного ніде в відкритій формі не проповідує. Він знає, що це розуміння (повернення до Віри Предків Наших – прим. ЯВ) до нас має само-собою прийти з часом. А тому тільки через десять років, не відчуваючи, що воно до нас приходить, в такій “сердитій формі” проявляє своє невдоволення, що він змушений нам роз’яснювати це в більш відкритій (грубішій) формі. Та з часом все стає на свої місця. І на сьогоднішній день в народі на підсвідомому рівні неформально Він визнається ПРОРОКОМ Української Нації. Так, Шевченкове Братство України неодноразово пересвідчувалось в цьому, коли більш тісніше підійшло до реалізації своєї ідеї проголошення ДЕКЛАРАЦІЇ з Національно-Державного Визнання (узаконення-канонізації) Українця Шевченка Тараса Григоровича Пророком Української Нації. Всі із Українців, до кого не звертались представники Шевченкового Братства України висловити свою думку з цього приводу, не заперечували самого “Визнання...”. Розбіжність виникала лише в тому, потрібно про це проголошувати формально чи ні. Частина опитаних охоче відгукнулась підтримати проголошення, друга частина відповідала, що ТАРАС і так ПРОРОК і проголошувати не потрібно. Отже, питання, як бачимо, не в визнанні, а в доцільності чи ні проголошення і надання статусу, визнаного в народі і так, офіційно. Але “ДЕНЬ НАСТАВ” більш глибшого осмислення і обґрунтування цього явища. Чому саме через Нього ми зможемо повернутися до Бога. Причому, саме в розумінні Його згідно “Віри Предків Наших” (тут і далі, як запозичення, взято в лапки вжите в контексті словосполучення, яким надзвичайно великий поклонник ТАРАСА як ПРОРОКА, Володимир Петрович Шаян назвав свою книгу, в якій намагається відновити Віру Предків із зібраних по всіх світах по крихті свідчень про неї). Отже, чи вправі ми заявити, що повернення наше до “Віри Предків Наших”, а отже, й до Бога, від якого нас не одне покоління Роду Українського методично і настійливо відвертали догматами спочатку християнськими, а потім комуністичними, може відбутися тільки через ПРАВЕДНОГО ТАРАСА ? Щоб відповісти на поставлене питання, звернімося до вірша Його “Не нарікаю я на Бога…” і спробуємо проаналізувати те, що ж Він нам говорить. А потрібно зауважити, що яку б тему для Своєї розповіді Він не обирав в Своїх віршах: чи то Він розмовляє з Богом, чи розповідає давню історію, почуту від старих людей, чи бувальщину свого часу, – всі вони, суть, форми, які виникають внаслідок необхідності Йому лише для того, щоб мати привід передавати нам свої знання. В згаданому вірші мова йде власне про Нього самого, в якому ТАРАС описує свої відчуття, свої стосунки з Богом, свою усвідомлену Ним дорогу, Його місію на цій дорозі і Його конкретно ворогів. Сказано все це без 3

витіюватого лукавства, а конкретно і безпосередньо, про що малось на увазі сказати, так як це відбувається згідно Ведичних законів передачі знань. Ось один із фрагментів розглядуваного вірша: Чи не дурю себе Я знову Своїм химерним Добрим Словом? Дурю! Бо лучче одурить Себе-таки, себе самого, Н і ж з в о р о г о м по Правді жить І всує нарікать на Бога!

Для того щоб праведно зрозуміти, що хотів сказати в цьому вірші ТАРАС, необхідно всі речі в ньому назвати своїми іменами. Почнімо із з’ясовування хто ж був Його ворогом, про якого ідеться в фрагменті. Для цього потрібно зрозуміти, що було полем Його боротьби. Звичайно ж, Він хоч і був з козацького роду, а також, дуже багато розповідав про козаків і ще більше знав про них, але очевидно, що в даному контексті Він не міг мати на увазі за свого ворога турка, москаля чи поляка, так як і поля ведення боротьби – як місця ведення військових дій. Отже, цим полем було щось інше. В висвітленому фрагменті вірша говориться, також про “Добре Слово”, що наводить нас на догадку, зв’язати поле, на якому він бореться, із цим “Словом”. Тоді не трудно дійти висновку, згадавши Його “ПРОРОКА”, що ворогами Його, мабуть, все ж таки, є “ЛЮДЕ РОД ЛУКАВИЙ” , які “Господню святую славу Растлили...”

і, якому, Господь, як роду лживому і жестокому, “Вомісто кроткого Пророка... Царя вам повелів ІЗБРАТЬ!”

Полем же Його боротьби, є поле, на якому твориться “Добре Слово”, Праведне Слово. Боротьба ж точиться на цьому полі в тому розумінні, що ТАРАС із ГОСПОДОМ “ВОЄДИНО” творить ПРАВЕДНЕ СЛОВО, тоді як “ЛЮДЕ РОД ЛУКАВИЙ” ПРАВЕДНЕ СЛОВО (“Господню святую славу”) розтлівають. Тепер залишилось з’ясувати, що означає : “Дурю!... Себе-таки, себе самого,..”

А це означає, що Він, незважаючи на те, що основна маса Народу неспроможна ще зрозуміти всієї глибинної таїни Його Праведного Слова, так як перебуває в “полоні” слова “ЛЮДЕЙ РОДУ ЛУКАВОГО”, які заволоділи світом завдяки тому, що “кроткого Пророка” “каменем побили”, а “вомісто” “ізбирають” царя, повинен, ні на кого не нарікаючи, продовжувати орати “свій переліг”. А для цього, щоб не піддаватись впливу “ЛЮДЕ РОДУ ЛУКАВОМУ”, має “дурити себе”, щоб відмежуватись від них і творити “з богами воєдино”.

Навпаки, “...з в о р о г о м по Правді жить” означало б “... всує нарікать на Бога!”, тобто вирікатись Бога, стати на сторону ворогів. Тепер в другому фрагменті того ж вірша “Не нарікаю Я на Бога,..” досить прозоро проглядається і стає зрозумілою без коментарів думка, яку ТАРАС намагається донести до нас: Не нарікаю Я на Бога, Не нарікаю ні на кого. Я Сам Себе, дурний, дурю, Та ще й співаючи. Орю Свій п е р е л і г – убогу ниву! Та с і ю С Л О В О . Добрі ж н и в а Колись-то б у д у т ь . І дурю! Себе таки, Себе Самого, А більше, бачиться, нікого?

В перших двох рядках виказується переконаність того, що Він розуміє на якому шляху стоїть і куди той веде. Третій рядок – самозахист від “ЛЮДУ РОДУ ЛУКАВОГО”. Четвертий рядок вказує на досить високий рівень переконаності в Праведності того, що Він має робити на цьому шляху. Далі описується, власне, суть цього шляху (з використанням засобів переносного розуміння, звичайно). І на закінчення, знову самозахист від “ЛЮДУ РОДУ ЛУКАВОГО” А тепер, щодо оцього : “...І дурю! Себе таки, Себе Самого, А більше, бачиться, нікого?”

декілька разів повтореного в вірші. Цікаво порівняти його. Адже використане тут слово “дурити” означає, власне, те, чим професійно займаються “ЛЮДЕ РОД ЛУКАВИЙ”, але в чому суттєва відмінність їх. А відмінність їх в тому, що в другому випадку, в основі обдурювання “ЛЮДЬМИ РОДУ ЛУКАВОГО”, лежить обдурювання не “Себе Самого”, як у ТАРАСА, а обдурювання других. Якщо ТАРАС, “дурячи” “Себе Самого”, захищає Себе від “ЛЮДЕЙ РОДУ ЛУКАВОГО”, щоб відбувалося сказане у “Велесовій Книзі” “творимо і говоримо з богами воєдино.”, оре “Свій переліг”, прокладаючи для других дорогу до БОГА, то “ЛЮДЕ РОД ЛУКАВИЙ” дурять тільки других (себе ніколи), щоб відвернути їх від БОГА, перетворюючи на собі подібних. От ми й прийшли до відповіді на поставлене раніше запитання, чому повернення наше до “Віри Предків Наших”, а отже й до БОГА може відбутися тільки через ПРАВЕДНОГО ТАРАСА ? Бо це вже СТАЛОСЯ. Дорога до БОГА, яку він прокладав для нас, борючися з “ЛЮДЬМИ РОДУ ЛУКАВОГО” прокладена, це “КОБЗАР”. Нам же потрібно цю “ДОРОГУ” не забувати, вивчати, оберігати для прийдешніх поколінь від “ЛЮДЕЙ РОДУ ЛУКАВОГО”, які із покоління в покоління не залишають свій злий замисел (і вже немало зробили в цьому напрямку), щоб спотворити, а то й зруйнувати її. 5

Ось чому ми віримо ТАРАСУ і із надзвичайним благоговінням віддаємо данину своєї пошани (і не тільки ми), ставлячи пам’ятники Йому по всьому світу. Та чи й може у нас при доторканні з ДУХОВНИМ СВІТОМ, який ВІН для нас творив, перебуваючи з “БОГАМИ ВОЄДИНО”, виникати якісь інші відчуття, коли ми, пізнаючи цей СВІТ, бачимо як ВІН, спілкуючись з БОГОМ, незабув про нас, намагаючись допитатись у НЬОГО настільки прискіпливо, щоб було зрозуміло й для нас про те, що ж з нами таке сталося, чому сталося, і коли, і яким чином від цього зможемо звільнитися... Послухаймо ж ЙОГО вірш розмови з БОГОМ із “Єретика” БОЖЕ! БОЖЕ! Великая СИЛО! В е л и к а я С Л А В О ! зглянься на людей!* Одпочинь од кари у Святому Раї! За що пропадають? за що ти караєш Своїх і покорних і добрих дітей ? За що закрив їх добрі очі І вольний розум окував К а й д а н а м и лихої н о ч і !.. П р о з р і т е, люди, Д Е Н Ь НАСТАВ ! Розправте руки, З М И Й Т Е Л У Д У . . .

У вірші попереднього розгляду ТАРАС признається, що “Не нарікаю Я на Бога!” – і це є правда, – а в цьому спостерігаємо, що немов би ВІН дорікає. В чому тут справа ?.. Перш за все, тут, потрібно уточнити. Говорячи “Не нарікаю Я на Бога!”, ВІН в першу чергу має на увазі себе, свою долю. ВІН розуміє, що нарікати за свою долю на БОГА не можна, так як це просто безглуздо. Тоді, подумаймо, адже нарікати на БОГА за долю інших тим більш безглуздо, бо це ще більше ображати Бога. Отже, ці, немовби, нарікання, які ми з вами зустрічаємо у вірші є не що інше, як оте ЙОГО: “... дурю! Себе таки, Себе Самого,”

немовби уподібнюючись, тим самим, до отих “ЛЮДЕЙ РОДУ ЛУКАВОГО”, які, що і вміють тільки, так це дурить інших, думаючи, що вони такі могутні, що й самого БОГА одурити можуть. (А втім, справедливості ради, потрібно віддати належне їм, дійсно, для переважної більшості із нас, вони зуміли нав'язати вражіння, що нібито “побороли БОГА”, але ж це тільки тому, що їм вдається дурити нас. Поки що! Поки ми не “змиєм луду”.). Для чого ж ТАРАС дурить себе самого, було пояснено при розгляді попереднього вірша. В цьому ж вірші, ми стаємо очевидцями, що з того вийшло: ВІН розкриває нам очі і відповідає на всі запитання, поставлені в розглядуваному фрагменті, з допомогою двох останніх його рядків: “П р о з р і т е, люди, Д Е Н Ь НАСТ АВ ! Розправте руки, З М И Й Т Е Л У Д У . . . ”

Що це за “луда” і яким чином вона на нас “наноситься”, про це розкриваються наші очі при читанні других віршів ТАРАСА (або про це можна прочитати в книзі “Духовні Настанови Кобзаря” (на 15 стор. однієї з частин її, книжечки з Настановами десятого Шевченкового Універсалу, яка вийшла під загальною назвою всієї серії таких книжечок (а їх має бути 13, за кількістю Універсалів), “Шевченко Тарас Григорович – Пророк України”, автором якої є Данілєнко Юрій Лукіч), де розкривається т а ї н а ТАРАСА, код мудрості Української Нації), а от хто її нам насилає здогадуємось уже зараз, спираючись на досвід аналізу попереднього вірша. Звичайно ж, що це “ЛЮД РОДУ ЛУКАВОГО” Підсумовуючи сказане, не трудно помітити, що боротьба, яку веде ТАРАС з “ЛЮДОМ РОДУ ЛУКАВОГО” за наші душі, щоб повернути нас до БОГА з хибного шляху уподібнення “ЛЮДУ РОДУ ЛУКАВОГО”, продовжується для нас через пізнання “КОБЗАРЯ”, який ВІН нам залишив як “ДОРОГУ” повернення до БОГА. Процес пізнання “КОБЗАРЯ”, як подолання шляху “ДОРОГИ” повернення до БОГА, має бути дієвим, тобто, таким, внаслідок якого б відбувалось творення згідно розуміння “Віри Предків Наших” “...творимо і говоримо з богами воєдино.” А це й є не що інше, як творення “КРАЇНИ КОБЗАРЯ”. Післямова. Можливо для когось, навіть, після приведеного обґрунтування залишиться відкритим питання відносно того, а як бути з духовністю, вже згадуваного тут В.Шаяна, чи Л.Силенка, яким чином їх Духовність співміряється з Духовністю КОБЗАРЯ. Для повноти розглядуваного питання, звичайно ж, потрібно поставити все це в відповідність. Крім того, необхідно відповісти, а яка роль була зіграна Сковородою Г. С. і Гоголем М.В. в становленні ДУХУ НАЦІЇ, адже важливо, не тільки ЙОГО зародження, але й не в меншій мірі, щоб ВІН, як ДУХ НАЦІЇ відбувся. Про те, що ДУХ НАЦІЇ відбувся як ПРОРОК, розкривається при обґрунтуванні поданої концепції “КРАЇНИ КОБЗАРЯ”; про те ж, що В. Шаян, а також, Л. Силенко величини своїх Духовностей зуміли зберегти, перебуваючи у відриві від Духовності своєї Нації, є результатом того, що спиралися вони в першу чергу на ДУХОВНІСТЬ КОБЗАРЯ, потрібно більш розширено висвітлити. 24.11.2003 р.

Подане інтуїтивне бачення Загальної Концепції Ю. РОДЯЩИМ ДИВО повно і глибоко обґрунтоване ДОБРІ РОДЯЩИМ ДІЇ скомпонував ЯВ