Із сайту vgoru
Через призму Духовних Настанов КОБЗАРЯ
категорія: Українська перспектива Редактор: ЯВ
18-го квітня – День виходу «КОБЗАРЯ» (1840 р.) – сконцентрованої Української Мудрості – ДНК 14 По ВІ
10 21 22
“І мертвим, і живим…”
Не дуріте самі себе, Учітесь, читайте, І чужому научайтесь, Й свого не цурайтесь. Бо хто матір забуває, Того Бог карає, Того діти цураються, В хату не пускають. Чужі люди проганяють, І немає злому На всій землі безконечній Веселого дому.
Коментарі ДОБРОДІЯ до ДУХОВНИХ НАСТАНОВ КОБЗАРЯ
Про те, що дітей навчає Мати (досвід батька акумулюючись в формі знань, переломлюється через свідомість матері й передається нею дітям як звичай), властиво для української традиції. Це є очевидним і само собою зрозумілим для ТАРАСА. Звертаючись в «РОЗРИТІЙ МОГИЛІ» до Матері України, він саме в такому ключі й веде з нею розмову: «Чи ти діточок непевних Звичаю не вчила?»
Підтвердження тому (що саме мати навчає звичаю дітей) також знаходимо і у Велесовій Книзі, там де воїни йдучи на ратну справу згадують пісні, в яких Мати: – закликає дітей до ратного чину:
☼
[ВК] – Дощечка [7г] Ідемо, бо Мати наша співає пісню ратну, і мусимо стати послухати її, аби самим не їсти трави і худобу грекам не давати
– або співає про подвиги ратні:
☼
[ВК] – Дощечка [7д] Як соколи, нападемо на них і кинемося до битви сильної. То бо Мати наша співає в небі про подвиги ратні Отож одійдемо од домів своїх і підемо на ворогів, аби дати відчути їм, як січе руський меч.
Ось чому свого цуратись те саме, як нагадує нам Кобзар Духовних Настанов, що й матір забувати – це втрачати звичаї своїх пращурів. А тому постійне нехтування оцього (Бо хто матір забуває) з часом приводить до плачевних наслідків, що й спостерігається на прикладі українців, які достатньо довго і до цих пір відчувають їх на власній шкірі: Того Бог карає, Того діти цураються, В хату не пускають. Чужі люди проганяють,
10 14 22 Ві
03 17 24 Пя
14 По ВІ
10 21 22
Через призму Духовних Настанов КОБЗАРЯ
10 14 22 Ві
І немає злому На всій землі безконечній Веселого дому.
Адже ледве ізгоями не являються на своїй Землі-Матері. Бо так захопилися навчанням чужому, що вже й забувати починають (для нього не залишається ні часу, ні місця в нашому повсякденному житті) яким воно є оте «своє». Що в свою чергу, приводить до поступового й неминучого дрейфу із життєдайного діапазону (своєї природної ніші) в чужий не комфортний для нас, який все більш комфортним стає (ще й забезпечується не без нашої допомоги) для чужинців на нашій Землі. Але, оскільки кожний народ визначився в своїй ніші й не «пускає» (в силу свого фізичного перебування в ніші) в неї чужих, то й відбувається оте, що ми спостерігаємо: або самообман, або обман одних другими. Тому, давно постає питання: а як же повернутися назад, до свого? Для початку необхідно навчитися (привчитися – зробити установку його на рівні підсвідомого) такому правилу: Чужому научатись так, щоб Й свого не цуратись. А оскільки, все, що не відбувається, йде від голови, то й розгрібати починати необхідно з всякого роду «мудростей» заморських пророків, якими переповнені наші голови. Щоб в цьому розібратися, візьмемо для прикладу таку мудрість чужих пророків: «всяка влада дана від Бога». І спробуємо на неї поглянути через призму нашої мудрості, аби побачити чужу мудрість з усіх боків та де вона починається і чим закінчується. Поглянемо на мудрість чужих пророків з двох боків: 1. дана від Бога – чи тільки влада? 2. і з другого боку – а чи завжди влада від Бога? Згадаємо, що сказано з цього приводу в Духовних Настановах Кобзаря, отже ж, поглянемо на неї через призму нашої Мудрості: 1. погляд з одного боку:
2. погляд з другого боку:
…Все од Бога! Од Бога все! А сам нічого Дурний не вдіє чоловік! “Варнак”
О люди! люди небораки! Нащо здалися вам царі? Нащо здалися вам псарі? Ви ж таки люди, не собаки!.. «О люди! Люди небораки!..», 1860
Отже, ці два погляди накладають на розглядувану мудрість умови (Призму ДНК), при яких вона в нас тільки й може вважатися мудрістю, – а без цих умов, ні. Адже дійсно, чому це в «мудрості» акцентується увага тільки на тому, що нібито від Бога лише влада і затушовується те, що і все (всі) решта від Бога. А отже, все(всі) решта з часом зводиться (з точки зору «влади») до як неважливого, яким будь-коли й будь-де можна зневажити, котре можна з легкістю приносити в жертву. ЯВ: Дата друку 11.03.2020 23:12:00
2
03 17 22 Се
14 По ВІ
10 21 22
Через призму Духовних Настанов КОБЗАРЯ
З другої сторони, як виявляється (тому тут накладається друга умова на чужинську мудрість), – влада не завжди від Бога (взагалі, то це не тільки влади стосується, бо не від Бога є все те, що діється не так, як мало б діятись, якби діялося по Божому замислу за визначенням), і прикладів наводити можна достатньо, хоч би й випадок з Януковичем-псарьом. Справедливості ради, необхідно сказати, що значення слова «цар» в первинному своєму боготворному наповненні за змістом величне слово, поки не було спаскуджене як і багато інших нелюдами своєю причетністю до нього. Але незважаючи, навіть, на надмірно-часте перебування нелюдів в цьому чині, в часи ТАРАСА слово «цар», ще достатньо несло в собі залишків оцієї величної божественної основи, закладеної на початках його утворення. Тому, щоб звернути увагу наскільки воно вже загиджене і не відповідає первинному значенню, Кобзар Духовних Настанов вживає «царі» в значенні «псарі». А отже, тоді логічним є питання: «Нащо здалися вам псарі?», – яке виникає, коли «Влада» (царі) починає нехтувати всіма іншими задля, власне, себе самої, проявляючи себе таким чином як псарів, тобто, що ніяка вона не влада й тим більше не царі. Зануримося в питання більш глибше. Для цього з’ясуємо, що з цього приводу нам говорить «Велесова Книга». Тобто, згадаємо, яке Ладування було у наших праПращурів до тих пір, поки за 1000 років не впровадилась, в середовищі русичів-українців ця чужинська «мудрість»? До речі, варто б згадати, хто її розповсюджував й продовжує розповсюджувати всі ці 1000-чу років. Та, врешті, вже й задуматись. Читаємо Велесову Книгу. Віче мали: що віче вирішить, то так і є; а що не рішено – не повинно бути. Вибирали князів од полюддя до полюддя, і так жили. Ми ж їм допомогу давали, і так було. ☼ [ВК] – Дощечка [2А] Й обирали князів із отців, і ті були од осені до осені, і їм платили данину з полюддя, й остерігалися, коли водили отари свої, й обробляли землю для життя. ☼ [ВК] – Дощечка [6Б] В ті часи, після Кия, князями обирали багатьох отців, а князі окремі і всякі після князювання ставали на вічі простими мужами. І так ставала земля розквітлою, і вибрані князі дбали про людей і хляби, одержували і їжу, і всякий пожиток од людей своїх. Нині маємо інше: і князі полюддя беруть, і синам владу передають – од отця до сина і аж до правнука. ☼ [ВК] – Дощечка [37Б] ЯВ: Дата друку 11.03.2020 23:12:00
3
10 14 22 Ві
03 17 22 Се
14 По ВІ
10 21 22
Через призму Духовних Настанов КОБЗАРЯ
Із написаного в приведених дощечках, з’ясовуємо, як жили наші праотці (або, що нам дано було від Бога), що: 1. Було дійсне народовладдя – правили через Віче. «Віче мали: що віче вирішить, то так і є; а що не рішено – не повинно бути.» 2. Вибирали князів восени строком на рік, за що раз на рік, після збору врожаю платили полюддя-допомогу (звідси, обирали «од полюддя до полюддя») 2.1. Вибирали князів од полюддя до полюддя, і так жили. Ми ж їм допомогу давали, і так було. 2.2. Й обирали князів з отців не з варягів, чи чужеродців), і ті були од осені до осені, і їм платили допомогу полюддя, 3. Цікава деталь, починаючи після Кия, всі князі, які після закінчення строку й не обиралися на наступний, поверталися до Віча в статусі простих мужів: «В ті часи, після Кия, князями обирали багатьох отців, а князі окремі і всякі після князювання ставали на Вічі простими мужами.» 4. І так ставала земля розквітлою, а). і вибрані князі дбали про людей і хляби, б). одержували і їжу, і всякий пожиток од людей своїх. 5. «Нині маємо інше…», нині, мається на увазі коли? Тоді коли владу (дану нам від Бога почали втрачати, віддавати чужинцям) в Русі перехопили варяги. Але в силу спротиву ще передавалась влада по спадку не більше ніж до 2-го коліна. Повна влада з переданням в спадок перейшла до варягів вже в пізніші часи, Київської Русі. «Нині маємо інше: і князі полюддя беруть (тобто, не допомогу отримують, вже беруть полюддя як данину), і синам владу передають – од отця до сина і аж до правнука». Порівнюючи із сьогоднішнім часом, враховуючи, що нашими державними керманичами беруться щорічні займи, то в МВФ, то в інших зарубіжних благодійників, а своє виробництво поставлене в умови, коли воно само не здатне до виживання – стосунки між владою і народом поставлені в точності до навпаки: створюється ілюзія, що це влада платить народу, а не народ владі за її йому службу. Така ось модель сьогоднішньої системи влади в Україні. Цю тему можна розвивати далі, з’ясовуючи звідки все це інше прийшло до нас та уточнювати те, яким було наше. Але в контексті розглядуваної теми обмежимося уже сказаним, щоб зробити наступні важливі висновки: 1. Дана Богом автохтонна влада втрачена була українцями напередодні створення Київської Русі – чужинського формату влади. 2. Сьогочасна Владна модель в Україні започаткована більше ніж 1000-чу років тому назад. 3. Започаткована чужинцями з грубим поруйновуванням автохтонного, природного звичаєвого Ладу українців, з брутальним відкиданням принципів автохтонів і нав’язуванням чужинських. ЯВ: Дата друку 11.03.2020 23:12:00
4
10 14 22 Ві
03 17 22 Се
14 По ВІ
10 21 22
Через призму Духовних Настанов КОБЗАРЯ
4. Головним перевертанням в цьому протистоянні сталося те, що чужинець, захопивши Владу в свої руки і запровадивши свої принципи Владування (на заміну нашому Ладуванню) сказав, що все це моє і, що це я всіх наймаю на роботу і плачу за це заробітну плату, а не навпаки, як то було 1000-чу з хвостиком років тому назад. 5. В сьогоднішній штучно підтримуваній моделі Владування діють напрацьовані за 1000-чу років механізми, що підтримують, захищають і відроджують саме нав’язані принципи чужинця, тоді як напрацьовані тисячоліттями узгоджені з Природою принципи автохтона-українця (те, що ще називається «Звичаєвим правом») зумисне знівельовуються та знищуються.
ЯВ: Дата друку 11.03.2020 23:12:00
5
10 14 22 Ві
03 17 22 Се