Коментарі ДОБРОДІЯ до ДУХОВНИХ НАСТАНОВ КОБЗАРЯ в частині вірша «ЗАПОВІТ» 18-го квітня – День виходу «КОБЗАРЯ» (1840 р.) – сконцентрованої Української Мудрості – ДНК 06 Че Не 06
08 31 03 09
ЗАПОВІТ
Коментарі ДОБРОДІЯ до ДУХОВНИХ НАСТАНОВ КОБЗАРЯ
Якщо взяти перший ліпший «КОБЗАР» з повним зібранням творів Шевченка Т. Г. (наприклад, надрукований в часи Союзу Соціалістичних Республік під кінець його доби, котрий я маю), то в одному з таких Вірш «ЗАПОВІТ» знаходиться на стор. 292 (і оскільки, тексти творів розміщені у порядку написання їх автором), а останній твір закінчується на стор. 558, крім того, враховуючи, що «ПРИЧИННА» (пер-ший твір у «КОБЗАРІ») розпочинається на стор.15, то тоді можна зробити такі обчислення: віднімемо 292– 25 декабря 1845 15=277 і 558–15=543; після чого, 543– в Переяславі 277=266 Ви зрозуміли, добродію, для чого проводилися ці не хитрі арифметичні обчислення кількості сторінок? Так ми отримали дві половинки «КОБЗАРЯ». Одна до написання Вірша «ЗАПОВІТ», включаючи й сам Вірш, а друга з кількістю сторінок після його написання. Як бачимо за кількістю сторінок вони майже однакові, різниця на 11 стор. Якщо ще вилучити із обох половинок кількість сторінок, що припадають на малюнки, то відповідно отримаємо числа: 257 стор. – обсяг першої половинки і 244 стор. – обсяг другої половинки. Як бачимо різняться між собою половинки на 13 стор., що становить 5,06% і 5,33% відповідно від кількісних обсягів половинок. Тобто, різниця між половинками у порівнянні із самими половинками незначна. Про що це говорить? Як умру, то поховайте Мене на могилі, Серед степу широкого На Вкраїні милій, Щоб лани широкополі, І Дніпро, і кручі Було видно, було чути, Як реве ревучий. Як понесе з України У синєє море Кров ворожу... отойді я І лани і гори — Все покину і полину До самого Бога Молитися... а до того Я не знаю Бога. Поховайте та вставайте, Кайдани порвіте І вражою злою кров'ю Волю окропіте. І мене в сем'ї великій, В сем'ї вольній, новій, Не забудьте пом'янути Незлим тихим словом.
ї
.
1
09 06 03 Не
03 17 22 Се
06 Че Не 06
08 31 03 09
Коментарі ДОБРОДІЯ до ДУХОВНИХ НАСТАНОВ КОБЗАРЯ в частині вірша «ЗАПОВІТ»
Оскільки, Вірш «ЗАПОВІТ» – це не щось на зразок : «Я памятнік сєбє воздвіг нерукотворний» (Т. Г. Шевченко на подібні речі не розмінюється і в такій грубій формі не дозволяє собі заявляти про те, що й само по собі стається, бо все чого Він хоче і просить у ГОСПОДА, в першу чергу, є потребою для нас.), – необхідно припустити, що написання «ЗАПОВІТУ» спонукала, якась надзвичайно суттєва причина. Враховуючи щойно сказане, а також те, що «КОБЗАР» Т. Г. Шевченко писав починаючи з моменту усвідомлення необхідності писати і до кінця життя безперервно, незважаючи ні на які обставини, в які потрапляв, то отримані в ході проведеного нами (на основі арифметичних підрахунків) аналізу дві цифри – є досить суттєвими характеристиками пройденого життєвого шляху. Ці дві цифри показують на місце розташування Вірша «ЗАПОВІТ» на відрізку часової прямої (визначеному обсягом «Творчого Життя») у точці «зеніту» з деяким незначним зміщенням її в напрямку започаткування спаду на параболі шляху життя. Але оскільки, вартісність творчості висока як на початку розглядуваного творчого шляху, так і в зеніті, і в кінці його, то скоріше за все, мова має йти про «фізіологічне життя», як складової «Творчого Життя». Ми бачимо, по мірі того чим ближче підходимо в своєму навчанні до осягнення Його творчості, наскільки «КОБЗАР» є могутнім цілісним джерелом Ведичних знань – а отже й те, яким надзвичайно потужним потенціалом потрібно було володіти, щоб на виході був отриманий такий творчий здобуток, яким являється «КОБЗАР». В ньому нема нічого зайвого, він наповнений вартісним інформаційно цілісним матеріалом (знаннями), що логічно ув’язаний між собою, де б, в яке місці «КОБЗАРЯ» ми не скеровували свою увагу. Отже, ТАРАС поспішав, щоб устигнути передати ті Ведичні Знання, котрі через Нього приходили від ВСЕВИШНЬОГО. Оскільки Його Творче Життя дуже тісно переплітається із Його Фізіологічним Життям, то Вірш «ЗАПОВІТ», що розміщений посередині «КОБЗАРЯ», указує на апогей Його Фізіологічного Життя. Але за своїм змістом «ЗАПОВІТ» такий, що скоріше мав би бути написаний у кінці Фізіологічного Життя, а не в розквіті (апогеї) його. Отже, логічно, що Він писав «ЗАПОВІТ» як перед закінченням Фізіологічного Життя. І дійсно, така загроза була. Відомо, що в цей 2
09 06 03 Не
03 17 22 Се
06 Че Не 06
08 31 03 09
Коментарі ДОБРОДІЯ до ДУХОВНИХ НАСТАНОВ КОБЗАРЯ в частині вірша «ЗАПОВІТ»
час Він захворів невиліковною на той час хворобою, яку все ж вдалося подолати. Тепер, Ви можете собі уявити, добродію, «КОБЗАР» у половинному своєму обсязі? ТАРАС, безперечно, відчував незакінченість своєї місії, оскільки після того, як Йому було продовжено Фізіологічне Життя, зміг написати ще половину, таку ж за обсягом, що Ним була написана до критичного стану свого Фізіологічного Тіла. Вірш «ЗАПОВІТ» ТАРАС написав, коли Йому було 31 рік, тобто ще не маючи віку Христа (33). І це були Його найкращі роки, які тільки могли бути Йому даровані ВСЕВИШНІМ. Далі, починаючи із віку Христа (через два роки, арешт 1847 р.), як ми знаємо, власне, і почалися всі оті Його поневіряння. Але ТАРАС вибрав їх, «збунтувавши» своїм Віршем «ЗАПОВІТ» проти переривання Своєї місії на Землі. Пригадай-мо для порівняння, як Він пише 15.02.1861 р. за 21 добу до кончини Своєї Земної місії у творі «Чи не покинуть нам, небого…»: Чи не покинуть нам, небого, Моя сусідонько убога, Вірші нікчемні віршувать, Та заходиться риштувать Вози в далекую дорогу,
На той світ, друже мій, до Бога, Почимчикуєм спочивать. Втомилися і підтоптались, І розуму таки набрались, То й буде з нас!
Досить спокійне сприйняття того, що має уже статися, закінчитися Його Земна місія. Але що іще тут звертає на себе увагу. Оця надзвичайна адекватність описування ситуації, використання свого перебування в будь-якому стані для її змалювання, впритул до «останньої хвилини». Такою ж адекватністю щодо ситуації свого виникнення характеризується і Вірш «ЗАПОВІТ», але разом з тим, як не який інший із Його творів, він найбільше виражає сутність місії ТАРАСА, перебування Його на Землі. Ми бачимо наскільки емоційно це сильний Вірш, тим не менше його могло і не бути, якби не виникала ситуація, що спонукала до його написання. Адже в апогей Свого Фізіологічного розквіту Його змушували: «…риштувать Вози в далекую дорогу, На той світ, друже мій, до Бога,» 3
09 06 03 Не
03 17 22 Се
06 Че Не 06
08 31 03 09
Коментарі ДОБРОДІЯ до ДУХОВНИХ НАСТАНОВ КОБЗАРЯ в частині вірша «ЗАПОВІТ»
09 06 03 Не
не даючи докінчити «КОБЗАРЯ», аж цілу його половину. То чи не є цей вірш свого роду бунт проти БОГА? Як правило ТАРАС в своїх віршах передає знання аудиторії опосередковано, а не тому з ким веде розмову безпосередньо. Як правило аудиторією, кому передаються знання (які Він віщує як вісник) є широке коло українців. А веде розмову, при цьому, то з Богом («Б О Ж Е ! Б О Ж Е ! В е л и к а я С И Л О ! » , в «Єретику»,); то з його посередниками: – з Чигрином: «Спи, Чигрине, нехай гинуть / У ворога діти.», в «Чигрине Чигрине» – з Місяцем: «…і ти, білолиций, По синьому небу вийдеш погулять, Вийдеш подивиться, в жолобок, криницю І в море безкрає, і будеш сіять,» «Гайдамаки»
то з кимсь із Кола споріднених Душ, чи з душами Батьків Нації: Праведная душе! прийми мою м о в у Не мудру, та щиру – прийми, привітай. Не кинь сиротою, як кинув діброви, Прилини до мене хоч на одно С л о в о Та про Україну мені заспівай! “На вічну пам’ять Котляревському”
Ситуація кардинально міняється в цьому вірші, де є також і аудиторія, і ті з ким Він веде розмову. Тільки звертається тепер уже до українців та так, щоб і БОГ «почув», виражаючи, немовби, спротив БОГУ своїми не богоугодними, на перший погляд, речами. А окрім того, опосередковано звертається і до тих воріженьків, які забули, або мають уже сумніви що до того, чи здатні українці пролити «кров ворожу». Як бачимо, добродії (а ми з Вами з’ясували причину, чому), ТАРАС лише в єдиному своєму вірші «Заповіті» наважився в відкритій прямій формі (вести розмову безпосередньо) звернутися до своїх земляків з закликом до кровопролиття. Хоча для того, щоб забути «Діла незабутні Дідів наших. Тяжкі діла!» (власне, щоб 4
03 17 22 Се
06 Че Не 06
08 31 03 09
Коментарі ДОБРОДІЯ до ДУХОВНИХ НАСТАНОВ КОБЗАРЯ в частині вірша «ЗАПОВІТ»
09 06 03 Не
забути здатність до кровопролиття) готовий віддати: «оддав би веселого Віку половину.» Тепер спробуймо з’ясувати сам зміст цього всім добре відомого вірша, на чому поставлено акцент в ньому. Судячи із того, в якому ми зараз стані перебуваємо, ми не зовсім розуміємо (або не чуємо), що нам ТАРАС сказав в своєму Заповіті, до чого закликав, акцентуючи увагу аж двічі: «Як понесе з України У синєє море Кров ворожу...»
і далі: «Кайдани порвіте І вражою злою кров'ю Волю окропіте.»
До якого кровопролиття закликає нас праведний ТАРАС? До пролиття крові ворожої, не своєї національної, а ворожої – він повторив про це два рази в одному такому невеличкому за обсягом вірші: «Кров ворожу...» та «…вражою злою кров'ю Волю окропіте.» Для чого він це сказав (і для чого з такою скрупульозністю це повторюється тут), щоб його почули й перестали марно проливати свою (національну) кров. Адже насправді ми проливаємо свою, а не ворожу кров. Подивіться уважно на нашу історію зразу після ТАРАСОВИХ часів, чи уже далеко після і Ви побачите, що проливаємо ми більше свою кров, а не чужу: Перша світова війна, революційні і після революційні часи, часи колективізації, розкуркулення і голодомору, часи Другої світової війни, коли нас постійно використовували як штраф-батальйони. Ми весь час проливаємо свою (національну) кров... Ми «боїмося» пролити чужу кров (власне взагалі кров), бо за Світ, який твориться, відповідальні як ніхто саме ми, українці. В цьому наша приреченість. Бо якщо не буде нас, української нації, Світу не буде («завалиться». Чи можна уявити собі ситуацію, якби США і Росія увійшли у безпосереднє між собою протистояння? Що тоді сталося б із Землею? Ось чому як США, так і Росії необхідно боятися більше самих себе, а ніж один одного. Так от, Україна і спонукає їх до цього, заглиблюватись в самих себе і злякатись того, що там побачать), який власне від нас походить, із нас розпочинається. Тому для того, щоб зупинити (чи не допустити) Світове кровопролиття, готові пролити 5
03 17 22 Се
06 Че Не 06
08 31 03 09
Коментарі ДОБРОДІЯ до ДУХОВНИХ НАСТАНОВ КОБЗАРЯ в частині вірша «ЗАПОВІТ»
свою кров, не проливаючи чужої, аби зупинити, кровопролиття взагалі як таке. Підтвердженням цьому є слова в нашому Славені: «Згинуть наші воріженьки, як роса на сонці» Чому це вони мають згинуть, як роса на сонці? Або при яких умовах «Згинуть наші воріженьки, як роса на сонці»? А от при умові, коли ми проллємо власну кров, яку ми не боїмося пролити, на відміну від ворога, який боїться проливати свою, а тому (як бувало раніше, він так поспішав покинути нашу територію) тепер поспішає пролити чужу, і в першу чергу нашу. А оскільки вороги настільки добре навчилися проливати чужу кров, що вже й не бояться її проливати, а отже, й не бажають «згинуть як роса на сонці», тобто перестати проливати чужу кров. Із приведених вище віх нашої близької давнини, не трудно переконатися, що колишня реальність: «Згинуть наші воріженьки, як роса на сонці» (Хоч би пригадаймо як завжди наша Слава йшла в переді війська Святослава Хороброго) – перетворилася давно в ілюзію, яку помітив ТАРАС, і на яку намагався в своєму Заповіті відкрити нам очі. Ось чому, наше утримування свого бажання пролити «кров ворожу» тоді, коли в цьому виникає крайня необхідність, не тільки не зупиняє нашого ворога від пролиття нашої крові, а навпаки, це його провокує (спонукає) до пролиття для них чужої крові якомога більше. Звідси, для того щоб зупинити ворога від проливання (ссання) нашої крові, нам (аби ворог врешті злякався проливати свою кров) необхідно (ЯВ: добре підготовившись, добряче дати йому в «морду» хоч пару раз) пролити кров ворожу. До чого ТАРАС нас і призиває. Разом з тим, необхідно з’ясувати, хто ж ці вороги, кров яких нам необхідно пролити? Кого в першу чергу має на увазі ТАРАС заповідаючи нам пролити кров ворожу аби запобігти нарешті тому, щоб безперервно воріженьки нашу кров ссали? Перш за все, очевидним є, що шукати, хто може бути для нас потенційним ворогом, необхідно серед категорії «чужі люде». Звичайно, що всі, хто є нам, нашій нації, «чужі люде» не обов’язково є ворогами (наприклад, французи, англійці чи італійці та ін.), але вороги наші обов’язково є «чужі люде». З другого боку, представники нації не можуть бути ворогами своєї нації. Внутрішня п’ята колона, чур, представляє іншу націю. 6
09 06 03 Не
03 17 22 Се
06 Че Не 06
08 31 03 09
Коментарі ДОБРОДІЯ до ДУХОВНИХ НАСТАНОВ КОБЗАРЯ в частині вірша «ЗАПОВІТ»
09 06 03 Не
Чи не найперше категорію «чужі люди» в значенні (як тепер би ми сказали) відмінності по національному признаку вжив ТАРАС в добре всім відомому творі «Катерина»: «Кохайтеся, чорнобриві, Та не з москалями, Бо москалі – чужі люде, Роблять лихо з вами.»
Тут важливо правильно розуміти, чому «чужі люде», на початку ще не бов’язково вороги, «Роблять лихо з вами»? Тому це може статися, що вони мають інший звичай та культуру, і якщо це не враховувати, а потурати їм, що ми їх брати. Бо ми їхні такі «брати», як ото аби до яблуні прищепити грушу і казати, що обидві гілочки одне ціле (одного роду) на тій підставі, що тепер в них корінь один. Корінь в штучно утвореній рослині хоч і став одним для обох гілочок, але, якщо гілочка яблуні дійсно виходить із цього кореня, то гілочка груші «сидить на шиї» й п’є з яблуні «кров»соки. Аналогічно і гілку московинів, позбавлену власних коренів, було штучно прищеплено до дерева русинів-українців. І якщо тепер русиниукраїнці намагаються зсадити зі своєї шиї «брата»-московина, то московит внаслідок привички довгого сидіння на чужій шиї, злазити категорично не бажає, більш того, вороже відноситься навіть до самої думки й спроби вести розмову в напрямку такої перспективи. Адже розвивати тепер свої корні йому дуже складно. Простіше брехливо репетувати на ввесь світ, що це їх Севастополь, «Сєвастополь – ето город русской слави». В цьому й прихована суть, чому два різні народи з часом стали найзапеклішими ворогами. Коли одному дуже хочеться, щоб все залишалось як було, тоді як другий – чим далі, тим більше усвідомлює необхідність позбавитись від штучно нав’язаного «братства». (ЯВ: Прослухати Духовну Настанову Кобзаря «Заповіт», яку виконує вісник кола лірників Слави Кобзаря Римидолов, можна на сайті 14 Не
vgoru,net)
То що ж нам необхідно знати для того, щоб викарабкатися врешті із тієї халепи, в яку потрапили, коли стосунки між сусідами заходять так далеко, що виникає необхідність проливати кров, нехай, навіть, і ворожу? Перш за все, як було вже сказано, що «чужі люде» між собою не обов’язково мають перебувати у стосунках як ворогів. Можуть бути між ними й добрі стосунки. Тобто, «чужі люде» можуть перебувати між собою в добросусідстві. 04 13
7
03 17 22 Се
04 14 13 Не
14 Не
04 13
Коментарі ДОБРОДІЯ до ДУХОВНИХ НАСТАНОВ КОБЗАРЯ в частині вірша «ЗАПОВІТ»
Тож з’ясуємо, що означає категорія «добросусідство»? Добросусідство – це коли ні одна із сторін не намагається свого сусіда перетворювати у собі подібного. В противному випадку, замість добросусідства виникають стосунки взаємопоїдання. Порушення принципу Добросусідства між націями (етносами) і державами з часом переростають із не дружніх стосунків у ворожі стосунки й аж до воєнної агресії. І якщо одна із сторін своєчасно не запобігає (або не здатна захиститись) від спроб сусіда другого перетворювати у собі подібного, то це обов’язково приведе до все більшої ескалації в стосунках між сусідами, коли один із них намагатиметься відібрати від іншого: територію, «підім’яти» під свою економіку, понищити його культуру, мову і таке ін., – через засилання (й в тому числі) своєї п’ятої колони, яка в цьому разі стає внутрішнім ворогом (по перетворенню сусіда у собі подібного), нав’язуючи свою «культуру» (а скоріше свою безкультурність), свою мову (пропонуючи зробити її, то другою державною, то офіційною), вимаганням надати їй якогось особливого статусу як для мови-меншини, щоб витіснити національну. По-друге, на що вказує і Заповіт Праведного ТАРАСА, проливати маємо кров ворожу, а свою берегти, якщо сусід проявляє себе як ворог і не шанує добросусідські стосунки, а навпаки, сповідує принцип взаємопоїдання між державами-сусідами. Прикладом такої держави, що сповідує принцип поїдання інших держав-народів (й демонструє це своєю багатовіковою політикою), може бути Московія, сьогоднішня Россія. По-третє. Держава, що сповідує принцип взаємопоїдання між державами, як правило діє по відношенню до держави сусідки як із зовні, так і з нутрі через своїх агентів та п’яту колону. А тому, відповідно, держава, що терпить наругу від сусідки, змушена і має бути готовою боротися (проливати кров ворожу) на два фронти: зовнішньому і внутрішньому. По-четверте. Держава, що не спроможна фізично сама захиститися від держави-сусідки, яка чинить по відношенню до неї не по-добросусідські, має отримати допомогу від світового співтовариства кола держав, що є їх обов’язком допомагати слабкішим, по відношенню до яких чиниться наруга з боку сусідаагресора, заради захисту в світі принципів добросусідства між державами й народами, якщо не хочуть поширення в світі принципу взаємоїдства. 8
04 14 13 Не
03 17 22 Се