Коментарі ДОБРОДІЯ до ДУХОВНИХ НАСТАНОВ КОБЗАРЯ в частині вірша «Мені однаково, чи буду» 07 05 Не 27
Мені однаково, чи буду
☼☼☼ В КАЗЕМАТІ Моїм соузникам посвящаю ІІІ Мені однаково, чи буду Я жить в Україні, чи ні. Чи хто згадає, чи забуде Мене в снігу на чужині – Однаковісінько мені. В неволі виріс меж чужими, І, не оплаканий своїми, В неволі, плачучи, умру, І все з собою заберу, Малого сліду не покину На нашій славній Україні, На нашій – не своїй землі. І не пом’яне батько з сином, Не скаже синові: “Молись, Молися, сину: за Вкраїну Його замучили колись”. Мені однаково, чи буде Той син молитися, чи ні… Та не однаково мені, Як Україну злії люде Присплять, лукаві, і в огні Її, окраденую, збудять… Ох, не однаково Мені. [Між 17 квітня і 19 травня 1847. С.-Петербург]
Коментарі ДОБРОДІЯ до ДУХОВНИХ НАСТАНОВ КОБЗАРЯ
У приведеному вірші уловлюється ледь помітна подібність із віршем «Заповіт» в тім, що в обох них через образне змалювання показано, як ведеться боротьба Духу Нації з силами, що намагаються розірвати (чи обірвати зовсім) зв'язок Його з Україною в той момент, коли Місія по відношенню до неї ще не закінчена. Але величина дії сил, які потрібно переборювати різна, тому й відповідні емоціональні потенціали творення віршів не однакові. У вірші «Мені однаково, чи буду» поставлені на шальки терез протистояння, з одного боку, Долі: Тараса й України, – а з другого сили, що намагаються розділити ці Долі У своєму компромісі протистояння з силами Тарас готовий все віддати («Мені однаково», – з чим Йому не так легко погодитися), окрім того, на чому Він стоїть непохитно («Та не однаково мені,..»), щоб не розривався Його зв'язок з Україною і в Нього залишалась можливість оберігати, захищати Україну від «лукаві» «злії люде». Тим, хто намагався вбити клин між Ним і Україною: «Коли хочеш грошей, Та й ще слави, того дива, Співай про Матрьошу, Про Парашу, радость нашу, Султан, паркет, шпори, От де слава!!! …», ї
ТАРАС однозначно, раз і назавжди, дав відповідь ще у своїх «Гайдамаках»: «Спасибі за раду. Теплий кожух, тілько шкода – Не на мене шитий, А розумне ваше слово Брехнею підбите.
Вибачайте… кричіть собі, Я слухать не буду, Та й до себе не покличу: Ви розумні люди – А я дурень; один собі У моїй хатині Заспіваю,.. «
Але крім цієї головної думки, котра оцінується ТАРАСОМ таким чином, що 1
05 07 27 Не 28 По
09 08 06 Су
07 05 Не 27
Коментарі ДОБРОДІЯ до ДУХОВНИХ НАСТАНОВ КОБЗАРЯ в частині віршів «Мені однаково, чи буду»
05 07 27 Не 28 По
«Ох, не однаково Мені.», у вірші закладені ще три думки, які значаться під оцінкою «Однаковісінько мені». Розглянемо ці три думки більш детально. 1. «Чи хто згадає, чи забуде Мене в снігу на чужині –»
2. «В неволі виріс меж чужими, І, не оплаканий своїми, В неволі, плачучи, умру, І все з собою заберу, Малого сліду не покину На нашій славній Україні, На нашій – не своїй землі»
3. «Молися, сину: за Вкраїну Його замучили колись”. 07 Не
Всі три думки нерозривно зв’язані з головною, являючи собою єдине ціле. Адже, для того щоб справдилася головна думка, необхідно щоб позитивно здійснилися ці три думки. Дійсно, бо тільки тоді буде виконуватися Його закладена в «КОБЗАРІ» здатність Україну берегти і захищати від «люде род лукаві», якщо ми будемо постійно пам’ятати (1-а думка) ТАРАСА й усвідомлювати ДУХОВНІ НАСТАНОВИ КОБЗАРЯ (ДНК). Позитивне виконання 2-ї думки (Настанови), внаслідок якого буде виконуватися і Головна Думка (Настанова), стане тоді можливим, коли, всі ті надбання, думки, настанови і «КОБЗАР» у цілому в не викривленому, первинному значенні стане нашим усвідомленням, і не потрапить до рук ворогів наших, котрі безкарно і, завдячуючи нашій байдужості, дозволяли б собі над ним глумитися й фальшувати. Ось чому друга думка, крім тривоги проявленій на передньому плані про те, що думки накопичені ТАРАСОМ на чужині можуть пропасти й не потрапити до нас в Україну, у фрагменті вірша висвітлює ще й іншу тривогу (якщо їх розуміти безпосередньо) словами: 05 27
06 07 01 Пя 02 Су
«І все з собою заберу, Малого сліду не покину…», –
щоб думки не були використані «люде род лукавими» проти Його власного народу. А разом з тим в цих словах уловлюється і закид нам за наше не розуміння Його, подібно, як і в словах: „...Либонь, уже десяте літо, Як людям дав я “Кобзаря”, А їм неначе рот зашито, Ніхто й не гавкне, не лайне, Неначе й не було мене.” «Хіба самому написать»
І нарешті, щодо третьої думки. 06 Не
05 07
Ми не одноразово спостерігали картини описання ТАРАСОМ «Раю» (або «краси вічної», згідно трактування у «Велесовій Книзі»), творимої на Землі
ВСЕВИШНІМ, а тут вона твориться безпосередньо НИМ «воєдино» із ВСЕВИШНІМ у формі віршів: «Мені однаково, чи буду», «Гоголю», «Сон», «Я 2
08 06 13 Не 14 По
06 Не
05 07
Коментарі ДОБРОДІЯ до ДУХОВНИХ НАСТАНОВ КОБЗАРЯ в частині віршів «Мені однаково, чи буду»
08 06 13 Не 14 По
не нездужаю, нівроку,..» та й не тільки цих, а й усіх інших. У хвилини такого ось долучення через усвідомлення до «краси вічної», читаючи із циклу «У каземті» фрагмент вірша «Мені однаково,.. », «…Молись, Молися, сину, за Вкраїну Його замучили колись. —»,
мимоволі ловиш себе на думці-запитанні: «А кому молитися?». Кому молитися має той син?.. А Хто його так пестував, ще «сповитого» (вірш «Сон» Шевченка Т. Г), а потім, через осягання закладеної у «КОБЗАРІ» істини «краси вічної» даючи «КОБЗАРЕВЕ» виховання, оберігав його, щоб не зарізав «За честь, славу, за братерство, За волю Вкраїни.»
«…батько сина, Своєї дитини,»,
А викохавши, не продав «…в різницю Москалеві.» (із вірша «Гоголю»). Кому за Україну той син має молитися? … Тому, хто Україну береже, кому: «Та неоднаково мені, Як Україну злії люде Присплять, лукаві, і в огні
Її, окраденую, збудять... Ох, не однаково мені. » «Мені однаково …»
Але не за те тільки, що за Україну «Його замучили колись…» 1, а, й не в меншій мірі (якщо не в більшій2), за те, що Він дає і нам можливість доторкатися (й повертатися, пригадати, яку ми забули) до «краси вічної», щоб творити, подібно, як і праОтці наші творили її «з богами воєдино». Як про це сказано у«Велесовій Книзі», дощ.1, стор. 14, за перекладом Бориса Яценка: «Правда така, що ми Дажбожі внуки ко уму, а ум великий божий є єдиний з нами, і тому творимо і говоримо з богами воєдино.»
А ще, чому ми маємо молитися ТАРАСУ, а не Ісусу, щоб, як і споконвіку праОтці наші, славлячи «красу вічну», славити ВСЕВИШНЬОГО, а, отже, й позбавляти себе від необхідності хулу зводити, «богоборцям» уподібнюючися. Ось як змушений був поступати, борючися з «богоборцями», ТАРАС:
1,2
– «Його замучили колись…» – це погляд зі сторони, а не Його визнання. Бо не жертовною вівцею («агнцем», як Ісус) Він себе почуває, і, у віршах прямого звертання пояснює: «мучусь, караюсь, але не каюсь». А свідомий своєї саможертовної місії Спасителя, котрий прийшов її «іспить до кута» (вислів із Велесової Книги), про що у “Минають дні, минають ночі…” читаємо: «Доле, де ти! Доле, де ти? Нема ніякої!
Коли доброї жаль, Боже, То дай з л о ї ! з л о ї» –
щоб утверджувати «Слово Ново», і в цій боротьбі вийти переможцем (написання КОБЗАРЯ – нових Ведичних Знань), здобуваючи Собі й Україні СЛАВУ.
3
06 Не
05 07
Коментарі ДОБРОДІЯ до ДУХОВНИХ НАСТАНОВ КОБЗАРЯ в частині віршів «Мені однаково, чи буду»
«Чи не дурю себе Я знову Своїм химерним Добрим Словом? Дурю! Бо лучче одурить Себе-таки, себе самого,
08 06 13 Не 14 По
Ніж з ворогом по Правді жить І всує нарікать на Бога! » «Не нарікаю я на бога…»
Сам же ТАРАС так, славлячи «красу вічну», славив ВСЕВИШНЬОГО; молився ГОСПОДУ через звертання до живого образу Його Творення: «У нашім раї на землі Нічого кращого немає, Як тая мати молодая З своїм дитяточком малим. Буває, іноді дивлюся, Дивують дивом, і печаль Охватить душу; стане жаль
Мені її, і зажурюся, І перед нею помолюся, Мов перед образом святим Тієї Матері Святої, Що в мир наш Бога принесла…» “У нашім раї на землі…”
Звернімо увагу на протиріччя: тих, від кого «У нашім раї на землі Нічого кращого немає,..», порівнювати з «…образом святим Тієї Матері Святої,», з позиції християнської виглядає, як святотатство. Спробуймо розв’язати це протиріччя. Бачимо, з позиції «нашого раю» і, що те саме, з позиції ТАРАСА «Нічого кращого немає, Як тая мати молодая З своїм дитяточком малим.», (причому, необхідно зауважити саме в тандемі: мати молодая З своїм дитяточком малим.» – бо зруйнувавши цей тандем, Світ, у котрий вони приходять, руйнує і їх святість. Але то вже вина Світу, а не, скажімо, того «дитяточка малого», на котрого, як люблять, про що не одноразово описував у своїх творах ТАРАС, звалити всі свої гріхи «Мужі» Світу цього). Що означає: «дитяточко мале» приходить у цей світ не гріховним (інакше, чи ж можна перед таким образом було б молитися), а святим, хто у більшій, хто у меншій мірі, в залежності від своєї «частки», отриманої від ВСЕВИШНЬОГО, а тому, приходячи в цей світ виступають, як Його ПраВедні (Праву Відаючі) Посланці. На відміну від розуміння «У нашім раї на землі», в «землях обітованих», чи то б пак, з позиції християнської: «кожний від народження – є гріховним». Звідси, як нам розповідають, Ісус прийшов на Землю, щоб очистити грішних від гріхів, беручи всі їх гріхи на себе, або внаслідок сповідування грішниками своїх гріхів Ісусу (що на практиці виглядає, як сповідування священнику). Оскільки, грішники – це ті, що не мають «частки» від ВСЕВИШНЬОГО Праву Відати, а не розуміючи Прави (Закони), вони й порушують їх, погружаючись все більше в гріхах, бо того мало, сповідатись у гріхах, потрібно ще Праву Відати, щоб їх не робити. Ось чому, розуміти Закони грішники вчаться, лише переймаючи можливість Праву Відати у Праведників, Посланців безпосередніх і опосередкованих ВСЕВИШНЬОГО й, таким чином, «творячи» свої власні закони – що є сміховинною подобою Законів Прави. Звідси й випливає та постійна затяжна боротьба між ПраВедниками і грішниками-навченими (або «умнєйшими», як вони люблять себе називати).
4
06 Не
05 07
Коментарі ДОБРОДІЯ до ДУХОВНИХ НАСТАНОВ КОБЗАРЯ в частині віршів «Мені однаково, чи буду»
Для чого прийшов Ісус, нам розповідали і продовжують розповідати, а чого прийшов ТАРАС, із сказаного тільки-но, починає дещо проясняться. Та тому і прийшов, щоб, Нові Ведичні Знання – «КОБЗАР» – передаючи, допомогти Праведникам у їх боротьбі проти «грішників», для котрих не існує нічого святого й вони в процесі творення своїх «законів» нищать всі перестороги на своєму шляху: Праву Відаючих, Природу, надра, Землю і т. ін. Із щойно висвітленого випливає дуже важливий висновок: на Землі проживають не тільки грішники але і ПраВедники. Нав’язане ж і довгий час побутуюче серед християн твердження «люду роду лукавого» про те, що всі люди грішні – є не що інше, як могутній інструмент, з допомогою якого вони від ПраВедників забирають, плюндруючи, все: я не говорю уже, їх землі, ліси, надра і таке інше (ось як у творі «Молитва» Т. Г. Шевченком : І всі добра землі, І хвалебні псалми Тим д р і б н е н ь к и м богам.» –
«Тим неситим очам, Земним богам-царям, І плуги, й кораблі,
31 мая 1860, С-Петербург
констатується цей факт), але й здоров’я і, навіть, переймають через імітацію їх місію на Землі – бути ПраВедниками. З допомогою цього інструменту їм вдається імітувати процес перетворення грішника у «Праведника» (принаймні, «перетворювати» грішника у дещо краще від грішника, виправляти деякі пороки його) – що можливо єдиним способом, нищачи ПраВедників, вивчаючи їх, «забирати» від них все позитивне і передавати (навчати ним) грішника, руйнуючи Ведичні норми, згідно карми, передачі знань. Механізм цей дуже добре можуть собі уявити ті, що в совітські часи мали нагоду служити у армії, де збирали (примусово) різні (якщо взяти, навіть, один такий фактор – освіту) за рівнем освіти юнаків. Внаслідок чого одні з них терпіли деградацію своїх розумових здібностей, а інші, навпаки, могли розвивати їх в собі за рахунок «спілкування» з більш природно обдарованими однолітками. Вдумаймося, Добродії, над тим, що говорив Ісус, що він прийшов на Землю спасати грішників. Якщо спасати грішників з допомогою тієї внутрішньої енергії перетворення (про яку нам кажуть), якою він володів, то ще куди не йшло. Але якщо це відбувалося (після того, як Ісус «вознісся») за рахунок нищення ПраВедників, то в чім тоді тут смисл – скільки потрібно перекалічити (а то й понищити) ПраВедників, щоб вивести на праведний шлях одного грішника (хто не-будь рахував?). Для чого ж тоді тих грішників, позбавлених Своєї частки ВСЕВИШНІМ, спасати (такою ціною) взагалі? Щоб прийти до стану описаного Т. Г. Шевченком словами: «Мій Боже милий, як то мало Святих людей на світі стало. Один на другого кують Кайдани в серці. А словами, Медоточивими устами
Цілуються і часу ждуть, Чи швидко брата в домовині 3 гостей на цвинтар понесуть?» Із “Подражаніє 11 псалму”
5
08 06 13 Не 14 По
08 06 23 Се
06 Не
05 07
Коментарі ДОБРОДІЯ до ДУХОВНИХ НАСТАНОВ КОБЗАРЯ в частині віршів «Мені однаково, чи буду»
Можливо і є в тому якийсь «тонкий смисл», про який знають апологети християнства, але, як би там не було, ми бачимо, що через 1814 років після Христа приходить ТАРАС, щоб спасати тепер уже ПраВедників, котрих від понищення їх грішниками залишилося уже настільки мало, що стало проблематичним й виконання завдань покладених на них. А з другої сторони, з огляду на проблему все більшого переповнення Землі грішниками, стає зрозумілішим давній ритуал Спасительства по зняттю протиріч (див. «Пращури», стор. 30-32, Шилов Ю. О.), що існував у наших праЩурів Трипільської доби Української Культури, які будували державність на безкласовій основі й без принципів тоталітаризму. Сутність цього ритуалу зводилась до того, що все старе віджиле за певний період життя (50-70 років на той час, визначений археологами, що приблизно відповідає чотирьом-п’яти поколінь) з накопиченими протиріччями: виснаження землі в процесі землеробства, зістарення будівель міста-поселення, старших поколінь людей і в першу чергу жерців з їх накопиченими помилками при запровадженні звичаїв та ін., – потребує оновлення, мусить через самопожертву (самоспалення) поступитися: новому поселенню-місту, новому поколінню, новому жерцеві. Таким чином, у полум’я спалення старого поселення віддавав себе у першу чергу правлячий жрець і декотрі бажаючі із старого покоління – відбувалось дійство самоочищення суспільства й упередження його від «накопичення грішниками», було настановою для молодого покоління берегти в здоров'ї й чистоті: Землю, тіло й душу. Порівняйте, принесення біблійним Авраамом через цілопалення в жертву сина свого Ісака – в чому спостерігаємо: чи не розуміння суті первинного ритуалу перейнятого цим людом; чи його малодушність, що переходить в лукавство, а звідси й їх оте постійне прагнення все перекрутити, перевернути, поставити з ніг на голову; – чи й усе разом взяте їм властиве. Тепер ми знаємо, як вони в своєму лукавстві дійшли до такого, коли недостатнім для них уже стало принести в жертву безневинне дитя, потрібно було розіграти комедію з розпинанням самого «бога». А разом з тим, лукавство проявляється і в протиріччі: неможливо собі уявити, щоб дійсний Арійський Спаситель перебував аж у таких взаємостосунках зі своїм власним народом, щоб той, вимагаючи кричав, «розіпни його», чи щось подібне, – замість вчинення ним дійства саможертвоприношення). Як бачимо, первинна сутність у ритуалі наших пращурів це не є жертвоприношення грішником богу (не богу це потрібно) молодого свого (а чи й чужого) первенця-сина, а є самопожертва відживаючого заради очищення суспільного організму від старого з тим, щоб якнайбільш ефективно відбулося оновлення його молодим, через прийдешні покоління. Отже, ми з Вами, Добродії, дещо зрозуміли і можемо собі уявити, що відбувається, коли грішник молиться Ісусу. Тепер же мені хотілось би більше акцентувати увагу для усвідомлення, що відбувається, коли ПраВедник 6
08 06 23 Се
06 Не
05 07
Коментарі ДОБРОДІЯ до ДУХОВНИХ НАСТАНОВ КОБЗАРЯ в частині віршів «Мені однаково, чи буду»
молиться Ісусу. Це означає, що душа його, «опускається» (уподібнюється самонавіюванням, самогіпнозом, що він грішник) на рівень грішника, щоб потім відчувати під час молитви, як він «перетворюється» у ПраВедника (насправді ж повертається до свого звичайного стану). Але оскільки, йому постійно нав’язують думку про самого себе, що він все рівно грішник, як би не намагався стати «кращим», поклони б’ючи, то по суті він і уподібнюється (деградуючи) грішнику. Із приведеного порівняльного аналізу не трудно й самому зробити висновок кому має молитися той син: – якщо він від природи «грішник» і хоче залишитися ним і надалі, не виправляючи своєї карми, то такий син мусить молитися Ісусу; – якщо ж він хоче зупинити своє деградування у «грішники» під впливом світу і захистити себе від цього впливу, або, щоб змінити свій статус (свою карму) «грішника» в напрямку до «ПраВедника», то тоді йому необхідно, читаючи (осягаючи) “КОБЗАР”, молитися, – медитуючи зливатися думками «воєдино» з думками ТАРАСА.
7
08 06 23 Не