06 Су Не
06 03 04
ГОГОЛЮ
За думою дума роєм вилітає, Одна давить серце, друга роздирає, А третяя тихо, тихесенько плаче У самому серці, може, й Бог не бачить.
Коментарі ДОБРОДІЯ до ДУХОВНИХ НАСТАНОВ КОБЗАРЯ
06 06 04 Не
Із прочитаного вірша виявляється: не тільки в «неситого», не бажаючого спільним (яке не одному йому належить) ділитися з ближніми, внаслідок надситої переповненості шлунку чи своєї розбещеності в сексуальних стосунках виникають симптоми, що чинять серцеві напади, але й в небайдужого до долі «братів незрячих» від переповненості свідомості «давлять серце» думи, якщо ними ні з ким поділиться:
09 08 06 Су
Кому ж її покажу я, І хто тую мову Привітає, угадає Великеє слово? Всі оглухли — похилились В кайданах... байдуже... Ти смієшся, а я плачу, Великий мій друже. А що вродить з того плачу? Богилова, брате... Не заревуть в Україні Вольнії гармати. Не заріже батько сина, «І хто тую мову Своєї дитини, За честь, славу, за братерство, Привітає, угадає За волю Вкраїни. Великеє слово? Не заріже — викохає Всі оглухли — похилились Та й продасть в різницю В кайданах...» Москалеві. Це б то, бачиш, Лепта удовиці Тому у попередньому фрагменті вірша Престолові-отечеству ТАРАС привідкриває перед нами завісу Та німоті плата. таїнного, показуючи, як відбувається творчий Нехай, брате. А ми будем процес, що думи, перш ніж перейти в сферу Сміяться та плакать.
свідомого (або Яву), куди кожна з них «вилітає», надходячи (утворюючись), чинять, внаслідок їх переповненості, дію на серце: «Одна давить серце, друга роздирає». Ось чому так важливо знайти споріднену душу, котра б змогла ті думи зрозуміти й від так, щоб вони, врешті, «стали на папері стройними рядами». Звідси необхідність постійного перебування в пошуках таких душ і творення довкіль себе Кола Споріднених Душ із «і мертвих, і живих, і ненароджених». Це ми бачимо перечитуючи «КОБЗАР», не один раз зустрічаємо приклади такого спілкування з душами. Так і в даному випадку, ТАРАС звертається до Гоголя М. В., котрий сам, в свій час, для становлення та розвитку свого Таланту, вирушив у далекий Петербург, щоб там зустрітися, для задоволення потреб власної душі в необхідності розмовляти з душею собі подібною, з другим талантом. Тобто, до того, хто розуміється, як важливо, ще й душу знайти, яка б своїм розумінням твоїх дум сприяла їх безболісному проявленню в цей світ, потраплянню в сферу свідомого. Більш того, звертається до того, кому не байдуже: яким є світ, в якому він живе, – а намагається змінити, покращуючи жителів його. Для цього, як засіб і інструмент перетворення використовує «Сміх»: «Ти смієшся, а я, 30 декабря 1844 [С.-Петербург ]
06 Су Не
06 03 04
Коментарі ДОБРОДІЯ до ДУХОВНИХ НАСТАНОВ КОБЗАРЯ в частині вірша «Гоголю»
плачу,..» – причому, сміх щирий нефальшивий, переповнений співучастю і відповідальністю за наслідки дії його. Важливо зрозуміти й нам в не випадковості зв’язування Шевченком Т. Г. свого «… а я плачу,..» із «Ти смієшся, ..» Гоголя М. В., – тим самим, промовляюча до нас душа ТАРАСА, визнаючи Гоголів інструмент впливу на довколишній світ, одночасно, дає зрозуміти, що таким же інструментом дії є і Його Сльози: «мої щирі сльози». Ви, Добродії, певно звернули увагу на оту третю думу: «А третяя тихо, тихесенько плаче У самому серці, може, й Бог не бачить.» –
Так, це вона допомагає Його серцю протистояти дії двох інших дум. Яка ж дума із двох «давить серце», а яка «роздирає» ? Перша, та, що: «одна давить серце» – ось А ось та, «друга роздирає» що: вона: «…викохає «Не заріже батько сина, Своєї дитини, За честь, славу, за братерство, За волю Вкраїни. Не заріже – …»
Та й продасть в різницю Москалеві. Це б то, бачиш, Лепта удовиці Престолові-отечеству Та німоті плата.»
Ви бачите, Добродії, оцю нашу національну трагедію, який вибір залишили (нав’язали штучно) нашій «удовиці» Україні, а отже, й нам з вами «чужі люде»: хочеш, батьку, сам «заріж» свого сина, (що в узагальненні означає: «ріжте, вбивайте самі себе»). А не хочеш «продавай в різницю москалеві». Розумієте тепер, що і те, і друге погано? Як же це з нами таке трапилося і, що ж нам робити далі?! Тільки ж не для того, щоб впадати у відчай, відкрилося нам оце розуміння, а для того, щоб знаходити шляхи виходу із становища, до чого ТАРАС постійно нас закликає і чому учить. Сформульована тут в стислій сконцентрованій формі перша думка і її визначення подається в досить розгорнутій і прозорій формі у «Гайдамаках» з допомогою згаданої там легенди, в котрій Гонта убиває своїх синів за те, що вони католики (народжені від католички матері), аби не дати їм перетворитися у яничарів. Друга думка також сконцентрована стисла форма тієї, що подана у творі «Сова», де виведено образ вдови. Тут же цей образ узагальнюється поширенням на всю Україну. Для простеження, як у нашій свідомості відбувався розвиток першої думки, можна пригадати ще легенду про те, як Кошовий Отаман Війська Запорізького Іван Сірко наказав молодим козакам знищити частину своїх українців із визволених ним же із турецької неволі (що вже декілька років у ній прожили і встигли обзавестися сім’ями), котрі на пропозицію Івана Сірка вибирати: ба-
06 06 04 Не
09 08 06 Су
06 Су Не
06 03 04
Коментарі ДОБРОДІЯ до ДУХОВНИХ НАСТАНОВ КОБЗАРЯ в частині вірша «Гоголю»
06 06 04 Не
жають вони їхати в Україну чи хотіли б повернутися назад у Туреччину, – вибрали друге. Також мотивуючи свої дії тим, щоб не множити яничарів. Що ж до третьої Думки. Прислухаймося, що-то такеє, споріднившисьспілкуючись із душею Миколи Васильовича, ТАРАС нам промовляє,: «Нехай, брате. А ми будем Сміяться та плакать.» –
це ж, що, добродію, до простого споглядання закликає тут нас КОБЗАР? Та напевно, що ні, оскільки ми уже знаємо, що оті «Сміяться та плакать» означають інструменти по перетворенню Світу, застосування котрих направлене в першу чергу на те, щоб Україна перестала бути «вдовицею». Так ми й прийшли з Вами до розуміння, що то є «третяя» дума, це ж тая дума, що зародилася, ще при спілкуванні ТАРАСА з Матір'ю-Україною у «Розритій могилі» та «братом Чигринем» у «Чигрине чигрине», котра остаточно дозріє у містерії «Великий Льох»1. Тепер, що означає «…тихо, тихесенько плаче у самому серці, може, й Бог не бачить» ? Відомо, що всі процеси, котрі носять повторювальний характер, мають в інтерпретації синусоїдальний вигляд. Всякі параболи чи гіперболи – лише, суть криві, що являються фрагментами, якоїсь із синусоїд і означають не повторювальність і перервність (на відміну від синусоїдального) процесу, який вони описують. На Україні в останній історичний період спостерігаємо за повторювальністю процесу заполонювання її елементом «чужі люде». Так після того, як Великий Богдан очистив Україну від скверни «чужі люде», з часом, ці скверни нам знову почали заносити нові «чужі люде» й старі із різновиду їх «люде род лукавий». Так от, цей процес у Серці ТАРАСА відбився уже, як: «Одна давить серце, друга роздирає, А третяя тихо, тихесенько плаче У самому серці, може, й Бог не бачить.»
Отже, у часи ТАРАСА процес дійшов до кульмінаційної точки, в якій порухом Серця Його був зупинений і з напрямку наповнення України скверною перейшов у напрямок її очищення, власне, й відбулося це з допомогою тієї третьої думи, котра «тихо, тихесенько плаче». На синусоїді точка ця лежить на межі переходу її від падіння до наростання. Другими словами, розпочалося нове повторення періоду очищення процесу, попередній період котрого
1
– Про це читайте у «Коментарі ДОБРОДІЯ до ДУХОВНИХ НАСТАНОВ КОБЗАРЯ» в частині, відповідно, згаданим Творам. Крім того, окремим додатком до порушеної в вірші «Гоголю» темі ДОБРОДІЙ досліджує явища «яничарства» й «п’ятої колони» в Українстві.
09 08 06 Су
06 Су Не
06 03 04
Коментарі ДОБРОДІЯ до ДУХОВНИХ НАСТАНОВ КОБЗАРЯ в частині вірша «Гоголю»
відбувався, як було раніше сказано, в часи Богдана, але тепер уже на другому витку спіралевидного розвитку й, можливо неочікувано для когось, в проявленні через зовсім іншу сферу людської діяльності. Справедливості ради, необхідно згадати ще двох Мужів, котрі на проміжку часу від Великого Богдана до Великого КОБЗАРЯ, були задіяні і виконали свої ролі (місії) у згаданому процесі. Це Сковорода Григорій Савович та Гоголь Микола Васильович. Вплив першого на визначення долі й початок становлення КОБЗАРЯ, як Духу Нації, висвітлює вірш А. О. Козачковському: «Давно те діялось. Ще в школі, Таки в учителя-дяка, Гарненько вкраду п'ятака — Бо я було трохи не голе, Таке убоге — та й куплю
Паперу аркуш. І зроблю Маленьку книжечку. Хрестами І везерунками з квітками Кругом листочки обведу. Та й списую Сковороду…»
Про другого з них було уже дещо сказано. Не вдаючись в глибоку аргументацію (що має бути зроблено в спеціальному дослідженні), можна прибавити ще таке. Саме Гоголь М. В. проклав ту першу дійсно вдалу «борозну» по неораному ще «полю», завойовування («образовування» повертаючи, тим самим, тенденцію започатковану анафемщиками на 180О) «чужі люде» на їх території, примушуючи це признавати («Все мы вишли из «Шинели» Гоголя» – відома фраза-визнання їхнього власного класика), котрою ТАРАС пройшовся, здобуваючи Славу собі й Україні. Григорій Савович проявив себе таким, що був на межі двох Сфер Слави України, через котрого Слава зі Сфери Богданової Слави переходила в Сферу Слави КОБЗАРЯ (умовно називаючи так ці дві сфери). В той час, як «Дурного гетьмана потомки», попадаючи у сіті розставлені елементом «чужі люде» віддавали без бою Україну, людей і землі її, вихваляючися при цьому, які вони «Брути»: «Що ті римляне убогі! Чортзна-що — не Брути!
У нас Брути! і Коклеси! Славні, незабуті!», – «І мертвим і живим,..»
Сковорода (або Варсава, як він себе іменував), бачачи підступність впливу ворожого нам світу, зрозумів, що (і хто) є причиною перетворення «Лицарів» у «свинопасів», і не пішов до нього на службу (проголошувати анафеми на голови своїх одноплемінників), а, відмежувавшись («Світ ловив мене, але не впіймав»), посвятив себе вихованню учнів, навчаючи їх (а через них та свої філоcофські праці і решту українців) своїм засобам, як не попадатися у сіті (наступаючого на наш) ворожого світу, започатковуючи одночасно розвивання Слави України в іншій її Сфері життя.
06 06 04 Не
09 08 06 Су
06 Су Не
06 03 04
Коментарі ДОБРОДІЯ до ДУХОВНИХ НАСТАНОВ КОБЗАРЯ в частині вірша «Гоголю»
06 06 04 Не
Після мова. Почувши про ті нові інструменти «лукавії люде», хоч, дещо й принишкнуть на перших порах, але свою справу робитимуть оперативно: он скільки їхніх кривляк-гумористів розплодилося, та й майстрів «обфітні сльози» проливать, ой-йо-й-ой скільки розвелося, – заполонили всі сцени й повлазили у всі екрани кінотеатрів і телевізорів, – немовби промовляючи: «А ми вже ваші інструменти освоїли, ага!». «Дурного гетьмана потомки» з цього приводу Вам скажуть таке: «поможуть Вам інструменти Ваші, як «мертвому кадило», або ще порадять у «дружній розмові» – «не плюй проти вітру, а то очі запорошиш». Ото Вам і все, що можна очікувати у відповідь на наші потуги залучити їх до спільної справи в національному питанні. То й ми махнемо рукою на таких, котрі вже втратили й відчуття ідентифікації себе зі своїм родом: «А какая разница на каком языке разговаривать?» – не варті й ви нашої уваги, а тим більше поваги. Бо прагнення перетворювати грішників у праведників, як Гоголь М. В. (йдучи за інерцією народу свого в цьому питанні) намагався здійснювати через виведений у своїй геніальній поемі «Мертві души» образ Чичикова, – стає справою не вдячною і малоперспективною. Оскільки це стає для достатньо небезпечної кількості розплоджених в наш час грішників більше вже поживою для подальшого калічення душ праведних, а ніж фактором повернення їх самих до лона правопорядності. Констатацією означеного такого нашого стану в «КОБЗАРІ» є твір “П. С. (Не жаль на злого, коло його…)” і такі з нього слова: «…Не жаль на його На п’яного Петра кривого,
А жаль великий на людей, На тих юродивих дітей !»
Отже, не варто нам, Добродії, витрачати, як на одних так і других, ні свого часу, ні енергії, бо не за горами вже Наш Час. Тож, думаймо уже й ми більше про очищення від скверни, а не про те, як оберегти від неї самих носіїв скверни. Нам не повинно бути «шкода», що разом з очищенням від скверни ми очищаємося й від самих її носіїв. Це той час, «лукавії люде», (Чуєте?!. Він уже «стукає у ваші двері», «б’є вас у потилицю»!), коли всі ваші «карикатури» й фальшивки, котрими ви заполонили майже весь Світ, з таким гуркотом рухнуть, що вам з під тих руїн не вибратися ніколи. ТАРАСОВІ й ГОГОЛЯ ж Творіння залишаться стояти (якби ви їх не «кусали») чисті й непорочні, спонукуючи нас до самоочищення й до запобігання впливу від таких, як ви.
09 08 06 Су