IV International Icon Painting Open Air, Volyn, 2014

IV міжнародний пленер іконопису на Волині 14-25 липня 2014 р.

IV Międzynarodowy Plener Ikonopisów na Wołyniu 14-25 lipca 2014 r.

Томаш Авдзейчик (Польща) Арсен Береза (Україна) Юрій Бриняк (Україна) Даріуш Бучинський (Польща) Роман Василик (Україна) Іванка Демчук (Україна) Софія Дорошенко (Україна) Оксана Драчковська (Україна) Йоанна Забаґло (Польща) Марія Іванюта (Україна) Губерт Кампа (Польща) Артем Копайгоренко (Україна) Александр Маєрскі (Польща) Анна Макаць (Польща) Барбара Міндевіч (Польща) Вікторія Мовчій (Україна) Ольга Мороз (Україна) Олександр Паньковець (Україна) Ельжбєта Пахала-Чеховска (Польща) Леонід Подоляк (Україна) Оля Поломана (Україна) Сергій Радкевич (Україна) Мауро Таккарі (Італія) Сергій Торбінов (Україна) Пауліна Ткач (Польща) Віктор Швець (Україна) Віталій Шупляк (Україна) Світлана Юхимюк (Україна) Катажина Якубовска (Польща) Олег Янковський (Україна)

Tomasz Awdziejczyk (Polska) Arsen Bereza (Ukraina) Jurij Bryniak (Ukraina) Dariusz Buczyński (Polska) Roman Wasyłyk (Ukraina) Iwanka Demczuk (Ukraina) Sofija Doroszenko (Ukraina) Oksana Draczkowska (Ukraina) Joanna Zabagło (Polska) Marija Iwaniuta (Ukraina) Hubert Kampa (Polska) Artem Kopajhorenko (Ukraina) Aleksander Majerski (Polska) Anna Makać (Polska) Barbara Mindewicz (Polska) Wiktoria Mowczij (Ukraina) Olha Moroz (Ukraina) Ołeksandr Pankowec (Ukraina) Elżbieta Pachała-Czechowska (Polska) Leonid Podolik (Ukraina) Olha Połomana (Ukraina) Serhij Radkewycz (Ukraina) Mauro Takkari (Włochy) Torbinow Serhij (Ukraina) Paulina Tkacz (Polska) Wiktor Szwec (Ukraina) Witalij Szupliak (Ukraina) Switłana Juchymiuk (Ukraina) Katarzyna Jakubowska (Polska) Oleh Jankowskyj (Ukraina)

IV міжнародний пленер іконопису на Волині 14-25 липня 2014 року Центр інтеграції у Замлинні (Карітас Луцької дієцезії) IV Międzynarodowy Plener Ikonopisów na Wołyniu 14-25 lipca 2014 roku Centrum Integracji w Zamłyniu (Caritas Diecezji Łuckiej)

Організатори: Генеральне Консульство РП в Луцьку, Кафедра україністики Варшавського університету і коло іконописців з Польщі, Волинська організація Національної Спілки художників України, Львівська національна академія мистецтв, Варшавський округ Спілки польських художників. Патронат: Беата Бживчи – Генеральний Консул РП в Луцьку, Ординарій Луцької дієцезії РКЦ – єпископ Віталій Скомаровський, волинський екзарх Української Греко-Католицької Церкви – єпископ Йосафат Говера.

Дорогі пані та панове, дорогі друзі! Віддаємо у Ваші руки наступний каталог ікон, які були створені цього року в Замлинні, в Центрі Інтеграції. Позад нас вже IV Міжнародний пленер іконопису на Волині, якому після закінчення третього пленеру влітку минулого року ми хотіли дати назву "Чотири сторони світу. Материнство." Бо в наших підрахунках пасувало... Але, можливо, ми підійшли до справи занадто амбіційно, забуваючи про те, що людське розуміння сторін світу буває дещо недолуге, бо таке приземлене... Тож - хтозна можливо потрібно було дати назву "П'ять сторін світу"?! Цією назвою ми хотіли також трохи заохотити учасників наступного пленеру до того, аби у створенні ікон, а навіть ширше - робіт сакрального мистецтва - вони спробували дещо вийти з нашого культурного оточення і сягнули за далекі у часі та просторі мотивами, щоб згадати хоча б північно-африканські твори стародавнього сакрального мистецтва, малюнки XVI століття Південної Америки, творче спостереження християнства північно-американськими індіанцями або неймовірну вразливість африканських і ескімоських малюнків Найсвятішої Діви Марії з Христом. І друге "але" - рік тому ніхто не міг уявити, що відбуватиметься у нашій частині світу, що попередня українська влада відійде від європейського напрямку, що українці самі через Майдан захочуть виразити свою волю, що у центрі Києва дійде до кривавої екзекуції, що дика війна постійно і постійно буде всмоктувати нові жертви... Ми всі - учасники і організатори пленеру - стали перед дилемою: якщо самі не можемо зрозуміти, що відбувається поруч з нами, то тим більше ми повинні відмовитись від назви пленеру, який однак не можемо назвати ВІЙНА! Тому нехай ікони і роботи сакрального мистецтва, що були створені у цьому році, самі говорять і допомагають нам в розумінні цих трагічно важких часів. До зустрічі на після пленерних виставках - наші ікони вже готові до подорожі. Кшиштоф Савіцкі і Володимир Марчук

Малі ікони, передані учасниками пленеру солдатам що беруть участь в антитерористичній операції.

Małe ikony, przekazane przez uczestników pleneru żołnierzom uczestniczącym w operacjach antyterrorystycznych.

Organizatorzy: Konsulat Generalny RP w Łucku, Katedra Ukrainistyki Uniwersytetu Warszawskiego i środowisko ikonopisów z Polski, Wołyńska Organizacja Narodowego Związku Artystów Plastyków Ukrainy, Akademia Sztuk Pięknych we Lwowie, Związek Polskich Plastyków Okręg Warszawski.

Patronaty: Beata Brzywczy – Konsul Generalny RP w Łucku, ks. bp Witalij Skomarowski – zwierzchnik Kościoła rzymskokatolickiego na Wołyniu, ks. bp Jozafat Howera – zwierzchnik Kościoła greckokatolickiego na Wołyniu.

Drodzy Państwo, Drodzy Przyjaciele!

Oddajemy w Państwa ręce kolejny katalog ikon, które powstały w tym roku w Zamłyniu, w Centrum Integracji. Za nami już IV Międzynarodowy Plener Ikonopisów na Wołyniu, któremu po zakończeniu trzeciego pleneru – latem ubiegłego roku – pragnęliśmy nadać nazwę „Cztery strony świata. Macierzyństwo”. Bo w naszych rachunkach się zgadzało… Ale może jednak podeszliśmy nazbyt ambitnie do sprawy, zapominając o tym, że ludzkie rozumienie stron świata bywa nieco ułomne, bo takie przyziemne… Więc – kto wie – może trzeba było nadać nazwę „Pięć stron świata”?!

Tytułem tym pragnęliśmy również troszkę zachęcić uczestników kolejnego pleneru do tego, aby w tworzeniu zarówno ikon, jak i szerzej: prac sztuki sakralnej, spróbowali nieco wyjść z naszego kręgu kulturowego i sięgnęli po – odległe w czasie i przestrzeni – motywy, by wspomnieć chociażby północnoafrykańskie dzieła starożytnej sztuki sakralnej, XVI-wieczne malowidła w Ameryce Południowej, artystyczne postrzeganie chrześcijaństwa przez Indian północnoamerykańskich czy nieprawdopodobną wrażliwość afrykańskich i eskimoskich wizerunków NMP z Chrystusem.

I drugie „ale” – rok temu nikt nie mógł przypuszczać, co stanie się w naszej części świata, że poprzednia ekipa władzy ukraińskiej zrezygnuje z kierunku europejskiego, że Ukraińcy sami zechcą poprzez Majdan wyrazić swoją podmiotowość, że w centrum Kijowa dojdzie do brutalnej egzekucji, że pełzająca dzika wojna stale i stale wchłania nowe ofiary…

My wszyscy – uczestnicy i organizatorzy pleneru, stanęliśmy przed dylematem: Jeśli sami nie potrafimy zrozumieć, co się dzieje obok nas, to tym bardziej powinniśmy zrezygnować z nazwy pleneru, którego wszakże nie możemy nazwać WOJNA! Niech więc ikony i prace sztuki sakralnej, powstałe w tym roku, same mówią i pomagają nam w zrozumieniu tych tragicznie ciężkich czasów.

Do zobaczenia na poplenerowych wystawach – nasze ikony już są gotowe do wędrówki.

Krzysztof Sawicki i Wołodymyr Marczuk

о. Ян Бурас – Директор Центру Інтеграції, Генеральний вікарій Луцької дієцезії

Цьогорічний - вже IV - пленер писання ікон на Волині, який традиційно відбувся в Центрі Інтеграції в Замлинні, пройшов у особливій атмосфері. Коли на сході України до голосу дійшов сепаратизм і потягнув за собою страждання, сльози і загибель багатьох, на західному кордоні на Бузі знову зустрілися люди з різних країн, які представляють різні релігійні традиції, щоб прискіпливо похилитися над дошками, на які переносили те, що носять глибоко у серці, пишучи ікону. І саме спільна мета призвела до того, що незважаючи на відмінності можуть формувати спільноту, спільноту, яка прекрасно себе доповнює. Цьогорічний пленер був унікальним не тільки з огляду на драматичність війни, але і тому, що він був найбільшим за усі попередні, які відбувались у Замлинні. Він був також особливим через творчі зусилля, які супроводжували учасників. Для багатьох робочий день закінчувався далеко за північ, а все ж щоранку ми зустрічалися на повсякденній Євхаристії, щоб почати новий день від спільної молитви, просячи про мир для України і милосердя Боже для тих, хто загинув. Ми носили в серцях надію, що починаючи новий один день триваючого пленеру молитвою залишиться тільки намір про мир. Я хотів би сердечно подякувати всім, без допомоги кого організація пленеру була б неможлива. Я висловлюю подяку пані Беаті Бживчи - Генеральному Консулу РП в Луцьку, а також пану консулу Кшиштофу Савіцкому за його особисту заангажованість та організаційну допомогу. Пані доктор Катажині Якубовскій і пану Володимиру Марчуку за запрошення учасників пленеру з Польщі, Італії та України. Пану Матеушу Сора, який є одним з спів-ініціаторів ідеї організації пленеру писання ікон в Новіци і Замлинні. Особливі слова вдячності спрямовані пану професору Роману Василикові за те, що в черговий раз виконував функції комісара пленеру і своєю професійною порадою та обширним досвідом з винятковою скромністю і урочою посмішкою служив всім учасникам. Всім меценатам, без яких було б важко уявити собі організацію цього заходу від свого імені і всіх учасників щиро дякую, і нехай Бог Вас винагородить.

ks. Jan Buras – Dyrektor Сentrum Integracji, Wikariusz Generalny Diecezji Łuckiej

Tegoroczny – już IV – plener pisania ikon na Wołyniu, który tradycyjnie odbył się w Centrum Integracji w Zamłyniu, przebiegał w szczególnej atmosferze. Gdy na wschodzie Ukrainy do głosu doszedł separatyzm i pociągnął za sobą cierpienie, łzy i śmierć wielu, przy zachodniej granicy nad Bugiem znowu spotkali się ludzie z różnych krajów, reprezentujący różne tradycje religijne, by z pietyzmem pochylić się nad deskami, na które przenosili to, co noszą głęboko w sercach, pisząc ikonę. I właśnie wspólny cel sprawił, że ponad różnicami potrafili tworzyć wspólnotę, wspólnotę wspaniale się uzupełniającą. Tegoroczny plener był wyjątkowy nie tylko ze względu na dramatyzm wojny, ale także dlatego, że był najliczniejszy ze wszystkich dotychczasowych, które odbyły się w Zamłyniu. Był też szczególny poprzez wysiłek twórczy, jaki towarzyszył uczestnikom. Dla wielu dzień pracy kończył się daleko po północy, a mimo to każdego dnia rano spotykaliśmy się na codziennej Eucharystii, by rozpocząć kolejny dzień od wspólnej modlitwy, prosząc o pokój dla Ukrainy i o miłosierdzie Boże dla tych, którzy zginęli. Nosiliśmy jednocześnie w sercach nadzieję, że rozpoczynając kolejny dzień trwającego pleneru modlitwą pozostanie tylko intencja o pokój.

Pragnę z głębi serca podziękować wszystkim, bez pomocy których organizacja pleneru byłaby niemożliwa. Słowa wdzięczności kieruję do pani Beaty Brzywczy – Konsula Generalnego RP w Łucku, oraz pana konsula Krzysztofa Sawickiego za osobiste zaangażowanie i pomoc organizacyjną. Pani dr Katarzynie Jakubowskiej i panu Wołodymyrowi Marczukowi za zaproszenie uczestników pleneru z Polski, Włoch i Ukrainy.

Panu Mateuszowi Sora, który jest współinicjatorem pomysłu organizowania pleneru pisania ikon w Nowicy i Zamłyniu.

Szczególne słowa uznania należą się panu profesorowi Romanowi Wasyłykowi za to, że kolejny raz pełnił funkcję komisarza pleneru i swoją fachową radą i ogromnym doświadczeniem z wyjątkową skromnością i z urzekającym uśmiechem służył wszystkim uczestnikom.

Wszystkim darczyńcom, bez których byłoby trudno sobie wyobrazić organizację tego przedsięwzięcia, w imieniu własnym i wszystkich uczestników składam serdeczne Bóg zapłać.

Літургійність Богородичних ікон проф. Роман Василик – завідувач кафедри сакрального мистецтва Львівської національної академії мистецтв

“Оце ж Сам Господь дасть вам знак: Ось Дівиця зачала і породить сина і дасть йому ім`я Еммануїл…” Ісая 7:14 Початок іконографії береться від Втілення Другої Особи Святої Трійці, коли Слово стало Тілом, і те, що “незриме”, стало видимим: “І Слово стало Тілом, і оселилося між нами, і ми славу Його бачили…” (Ів.1:14). Бог творить світ через Слово, Він Сам є Слово, що прийшло в світ. Також Бог творить світ, даючи всьому Образ. Сам Він, не маючи образу, є Прообразом усього на світі. Все, що існує в світі, існує завдяки тому, що несе в собі Образ Божий. Ісус Христос, Єдинородний Син Божий, втілене Слово, є єдиним і істинним Образом Невидимого Бога. В певному розумінні Він є першою і єдиною іконою. Апостол Павло так і пише: “Він є образ Бога Невидимого, народжений раніше будь-якої істоти” (1Кор.1:15), і: “Будучи образом Божим, Він прийняв образ раба” (Фил.2:6-7). Учення Церкви про образ і його догматичну суть розкривається в кондаку Торжества Православ`я, у “словесній іконі” свята. Особливу роль в цьому відводиться Пресвятій Богородиці як посередниці між людством і Богом, обгрунтовуючи створення образу Боговтіленням, у той же час пояснюють смисл і причину втілення Господа як відновлення в людині образу Божого, втраченого і оскверненого гріхопадінням. Тому зображення кожної ікони, в тому числі Богородичної, як образу переміненої людської плоті, крім свого “історичного” змісту, пов`язаного з місцем її появи, чудотворінь або зберігання в якомусь храмі чи монастирі, має певний догматичний літургічний смисл, який часом передається за допомогою появи додаткових деталей, або жестів, які і служать поясненню нових іконографічних типів, дозволяють глибше зрозуміти зміст образу в контексті літургії та Святого Письма. Серед зображень Богоматері існує кілька основних іконографічних типів: Одигітрія, Елеуса, Знамення, Оранта, Покрова та інші. Взагалі існує сотні типів зображень Богоматері, назви яких часом пов`язані з назвою місцевості, де їх або особливо вшановували, або вони з`явилися вперше: Вишгородська, Ченстоховська, Самбірська, Зарваницька, Гошівська, Іржавська, Почаївська, Жировицька, Красівська, Волинська, Єлецька та інші. Взагалі існує багато особливо шанованих ікон. Іконографічно вони, однак, походять від основних типів. Зображення Богоматері з дитятком найчастіше поясні, але можуть бути й оплічні. Іноді Богоматір зображена сидячою на троні.

Літургійність Богородичних ікон проф. Роман Василик – завідувач кафедри сакрального мистецтва Львівської національної академії мистецтв

Досить розповсюджений тип Одигітрії (Провідниці). Це поясне зображення Богоматері з маленьким Христом, що сидить на її лівій руці (рідше на правій). Голови їх майже фронтально обернуті до глядача. Права рука Христа в благословляючому жесті; в лівій руці у нього згорнутий сувій. Вільну руку Богоматір тримає перед грудьми, мовби вказуючи на дитятко. До типу Одигітрії належать її зображення, як Єрусалимська, Зарваницька, Гошівська, Красівська та інші. Другий тип – Елеуса (Замилування). Сюди можна віднести відому ікону ХІІ ст. Вишгородську. Це також поясне зображення, що символізує материнську любов Марії та нерозривне духовне єднання її з Ісусом. Голова Богоматері нахилена до дитятка. Воно тулиться до її щоки. Христа найчастіше зображували біля лівого плеча Марії, але часом і біля правого. В типі Оранти (Молитвениці) Богоматір зображується без дитятка з піднесеними руками. Долоні її розкриті, кисті рук піднесені до плечей. Таке положення рук означає “стояти перед Богом” (у Св.Софії в Києві). Коли на грудях Оранти зображують в колі слави дитятка Христа, то її називають Велика Панагія (Всесвята). Аналогічне зображення, але поясне – Богоматір Знамення (Втілення). Круг із зображенням Христа (дитятка) символізує земне втілення боголюдини Христа. Численність іконографічних типів Богоматері пов`язана з різноманітністю аспектів її вшановування. В деісусному чині Богоматір завжди зображували як Матір Заступницю, що молиться за нас, грішних. На Україні поширений тип Пресвятої Богородиці Покрови, що мав дуже багато варіантів і інтерпретацій, включаючи суто східний традиційний варіант – це розміщення Покрови в центрі ікони, яка тримає в руках покров, або покров тримають над нею ангели, що розміщені по боках. (Ікона ХVІ століття із с.Річиці.) В архітектурному оточенні над Богородицею зображено Христа-Пантократора, на лівій і правій верхній частинах зображено пророків, нижче них в архітектурному оточенні – апостоли зі святими, в нижній частині безпосередньо під Богородицею Покровою за амвоном зображали Романа Сладкопівця, по правій стороні якого зображувались Андрій Юродивий, що показує на Богородицю, і біля нього його учня Епіфанія. По лівій стороні зображались імператори, князі, патріархи, а також святий люд, в тому числі і ктитори Церкви. У варіанті “Мати Милосердя” – західний варіант, тип Покрови популярний на Східній Україні – так звана “Козацька Покрова”, Пресвята Богородиця, як правило, покриває своїм омофором Божий люд, що звертається за заступництвом. Таких ікон було безліч, враховуючи велику кількість Покровських церков на Україні. Значна частина цих ікон пропала без сліду. Більшість із них з ідеологічних міркувань, так як там серед ктиторського люду були зображені видатні історичні діячі українського народу, такі як Іван Мазепа, Петро Калнишевський, Павло Полуботок та інші.

Літургійність Богородичних ікон проф. Роман Василик – завідувач кафедри сакрального мистецтва Львівської національної академії мистецтв

Шати Богоматері становлять мафорій, туніка і чепець. Мафорій – це велике покривало з габою, яке окутує голову, плечі й спускається мало не до землі. Мафорій Богоматері темно-вишневого кольору, умовно-пурпуровий (пурпур – символ величі та царського роду, а також осінення Божественністю Духа). На голові з-під мафорію виступає чепець. Він звичайно синього або зеленого кольору різних відтінків. Туніка – це довгий одяг із вузькими рукавами та прикрасами на манжетах – “нарукав`ях”. Колір туніки Богоматері – темно-синій (символ невинності, дитинства та небесної чистоти, крім цього, символізує земне походження Богородиці). Зображення Богоматері можна розглядати тільки в контексті богослужіння, при співвіднесенні іконних образів з текстами Святого Письма, канонів, молитов і піснеспівів, при допомозі яких розкривається їх глибокий духовний і символічний зміст. Символіка їх зводиться до трьох головних значень: втілення Бога, Його хресної жертви і воскресіння. Тому образ Богородиці, лоно якої виростило Тіло і Кров Христа, віддане нам на причастя, не віддільний від літургійних складових вівтаря. Зображення Богородиці стають домінуючими у вирішенні складових поліхромії храму святилища. Це “Оранта”, Богородиця “Покрова”, “Знамення”, “Богородиця з дитям на троні”. Ці зображення наочно виражали ідею Престолу втіленої Премудрості. Як “вмістилище невмістимого” “Богоматір на престолі” символізувала і престіл-трапезу, і храм, освячуваний священником – дитятком Ісусиком, що сидить на її колінах. Уподібнення Богородиці храмові, що пронизує всі візантійські піснеспіви, зумовило співвіднесення її образу з переносним святилищем давніх ізраїльтян – скинією – місцем особливої присутності Бога. Богородичну символіку одержали і всі наявні та священні предмети: ковчег заповіту, трапеза, розквітлий жезл Аарона, скрижалі. Кожен із них докладно витлумачений у візантійському богослов`ї як символічний прообраз літургійних атрибутів християнського храму. З вівтарним простором храму найбільше асоціювався образ “Богоматері Знамення”: круглий медальйон із зображенням Спаса Еммануїла, вміщений у лоно Богородиці, нагадував про виймання з круглої просфори Євхаристичної частки – “Агнця”. Тому зображення “Богоматері Знамення” найчастіше вміщувалося в конху жертовника, де проходила проскомидія – перша частина літургійної служби, на якій готувалася речовина для Євхаристії. Образ “Богоматері Знамення” прикрашає всі предмети літургійного посуду – чаші, дискоси, воздухи, покрівці, священичий одяг і т.д. Грандіозною іконою творення, що розкриває історію людського спасіння, є іконостас, який у поєднанні із священнодійством наочно демонструє духовну суть творення тіла Христового. Кожен із його рядів ставить перед очима історію Божественного домобудівництва. Через високий іконостас поєднувалася Церква Небесна – вівтар, світ невидимий – зі світом видимим – Церквою земною. Більше того, він показав кінцевий результат зближення людей з Богом – їх преображену людську природу. Оскільки лише Пресвята Богородиця досягла цілковитого обожнення, її образ поряд із Спасителем займав важливе місце в ідеологічному навантаженні іконостасу. В його

Літургійність Богородичних ікон проф. Роман Василик – завідувач кафедри сакрального мистецтва Львівської національної академії мистецтв

центральній частині, навпроти престолу, містяться царські врата, на яких поміщали зображені сцени “Благовіщення”, за малим вийнятком у XVII ст. в Галичині зустрічалися сцени “Єссеєвого древо” – родовід Богородиці. Марія, за тлумаченням отців Церкви, уподібнювалася образові звернених на схід “дверей зачинених”, якими входить Господь Бог (Ієзек.44:1-3). Згідно з цим у піснеспівах Богородиця оспівується як “Двері спасіння”, “Райських дверей відмикання”. Ліворуч і праворуч від царських воріт ставилися великі храмові ікони Богородиці і Спаса, чим наочно виражалася думка про відкриття ними воріт Царства Небесного. Другий ряд іконостасу, празниковий, відображає новозавітній період, у якому подається історія приходу Христа Спасителя через Воплочення Слова. Умовно празники поділені на богородичні і христологічні. Сюжети празникового ряду відповідають Святому Письму і творять річне літургійне коло, яке починається з Різдва Пресвятої Богородиці (27 вересня) і закінчується празником Успіння Пресвятої Богородиці (28 серпня). Якщо у другому празниковому ряді іконостасу зафіксована сама історія життя Богородиці як історія земної Діви Марії, що відбувалося в певний момент часу в місті Назареті, то у пророчому ряді подається ідея предвічного Божественного задуму про появу її серед людства і “призначення” для втілення Господа, яка проходила, згідно з християнським тлумаченням, через усі священні книги Старого Заповіту. Оскільки життя обраного народу розглядалось як приготування рятівної місії Христа, а очікування Месії було осередком віри давніх іудеїв, то й думка про майбутнє була нерозривно пов`язана з приходом на землю Спасителя. Тому багато пророцтв Старого Заповіту ніби в зримих образах провіщали головні події життя Богородиці, її походження з царського роду Давидового, Приснодівство, людська і моральна досконалість, вшановування її як найславнішої і найвеличнішої представниці людського роду. Як правило, пророки зображувались із розвернутими сувоями із текстами, які стосувались пророцтв про Богородицю і Боговтілення. В центрі цього ряду найчастіше розміщувалась Богородиця “Знамення”. Ікона символізувала зв`язок Старого і Нового Заповітів і являла образне перекладення слів пророка Ісаї. Горішній ряд являв собою епоху Старозаповітню, в яку було предвозвіщено і передуготовано появу Марії і Христа. В літургійному відношенні вони відповідають богослужінню Церкви в останні два тижні до Різдва Христового – так званий передріздвяний цикл. Найважливішу частину іконостасу складав деісусний чин. Деісусом називали ряд ікон, у центрі якого зображувався Спас Вседржитель, який гряде судити живих і мертвих, а по боках пристоячі Йому в молільних позах Богоматір і Іоан Предтеча, архангели Михаїл і Гавриїл, Апостоли Петро і Павло і інші святі, могло бути до 20 фігур, які розташовані в суворій ієрархічній послідовності. Деісус (грец. – моління, предстояння) – смисловий центр, ядро всього іконостасу, виражаючи ідею молитовного предстояння у Вселенській Церкві за весь світ, усе людство. Починаючи з XVII століття Деісусний ряд отримав назву Апостольський. З Деісусною іконою в центрі, нижче під якою у празниковому ряді містилась ікона “Тайна Вечеря”, нагадаючи, що між вівтаром і кораблем храму звершується євхаристичне причащення. Таїнством Тіла і Крові з`єднуються віруючі з Тілом Христовим, єдиною Церквою – з тим, що наочно показує і виражає іконостас – як висока стіна, грань, що відділяє простір храму від вівтаря і, відповідно, віруючих від раю. І тут образ моління і предстояння Богородиці за рід людський, її клопотання перед

Літургійність Богородичних ікон проф. Роман Василик – завідувач кафедри сакрального мистецтва Львівської національної академії мистецтв Вседержителем, Царем і справедливим Суддею, стає логічним завершенням усієї символіки іконостасу і, насамперед, останнього суду і залучення до Царства Небесного. Центральною постаттю Деісусного чину до XVII ст. найчастіше виступає назва ікони “Спас у силах”, символіка і іконографія якого відображала есхатологічні настрої того часу, чекання кінця світу і Другого пришестя Ісуса Христа. Таким чином, Деісусний чин, і, насамперед, три його центральні ікони - “Спаса”, “Богоматері”, “Іоана Предтечі” – втілюючи “Вищий Божественний Суд” і виражаючи символіку всього іконостасу, його найважливіший літургійний смисл, служили постійним нагадуванням про необхідність молитви, покаяння, власного людського суд. Богородиця як образ храму бере свій початок за часів Августина Блаженного. В лоні Богородиці вмістився Бог, щоб стати одним з нас. Вивід ікони “Софія Премудрість Божа” у вигляді Храму-Церкви називається київським. Літературним джерелом ікони послужили рядки з книги Притч Соломонових. В центрі ікони на тлі семистовпного кеворію зображена стоячою на хмарі Богоматір з дитятком Христом, яка втілює собою Церкву. На східцях амвону представлені фігури семи старозавітніх пророків із символами і сувоями пророцтв про Богоматір і Сина Божого – Христа. Цар Давид зображений з ковчегом, пророки: Аарон – з розквітлим посохом, Мойсей – зі скрижалями і сувоєм, Ісая – із сувоєм, Єремія – з посохом і торбою, Єзекиїл – з ворітьми, Даниїл – з горою. На кожному зі стовпів сіні зображені символи семи дарів Святого Духа і наведені тексти з Біблії: Євангеліє – “дар премудрості” – “бачив книгу запечатану сімома печатями” (Одкр.5:1); семисвічник – “дар розуму” – “бачив свічник золотий і сім світильників поверх нього” (Одкр.1:12); камінь із сімома очима – “дар світла” – “на камені єдиному сім очей суть” (Зах.3:9); сім труб – “дар міцності” – “сім труб рогових на падіння Єрихону” (Нав.6:19); сім зір у правій руці – “дар бачення” – “в руці правій сім звізд” (Одкр.1:16); сім чаш – “дар благочестя” – сім фіалів золотих повні фіміаму, вони ж молитви святих” (Одкр.5:8); летючі стріли – “дар страху Божого” – напис майже не зберігся. В написах на символах амвону перелічені сім головних християнських чеснот: Віра, Надія, Любов, Чистота, Смирення, Благодать, Слава. В горішній частині ікони зображені небесні учасники домобудівництва Божого зі своїми символами: Бог Сафаоф, голуб – Святий Дух і сім Архангелів: Рафаїл з посудиною, наповненою миром; Уріїл з полум`ям у руці; Михаїл з вогненним мечем; Гавриїл з лілією; Ієгудиїл із золотим вінцем слави; Селафіїл зі складеними в молитовному жесті руками; Варахіїл зі жмутком квітів на білій хустині. Вгорі на арці киворію йде грецький напис: “Премудрість побудувала собі дім, витесала сім стовпів його” (Прит.9:1), лівіше вказано дату написання на нижній сходині, напис із бачення пророка Єзекиїла “Сім сходин сходження”. Найпоширенішим із Богородичних свят в Україні є празник Успіння Богородиці. З часів заснування християнства в Україні і по сьогоднішній день цій даті надають великого значення. Найважливіші монастирі носять це марійське ім`я, як Київо-Печерська СвятоУспенська лавра, Свято-Успенський Почаївський монастир, Унівська Свято-Успенська лавра та багато інших. Другим воскресінням називають свято Успення Богородиці. Традиційно на іконі Успення Богородиці Богородицю зображають лежачою на смертному ложі у хвилину її відходу із земного життя у надземне. Її тіло спокійно спочиває, очі закриті, руки складені на грудях. В центрі ікони зображають воскреслого Христа, який

Літургійність Богородичних ікон проф. Роман Василик – завідувач кафедри сакрального мистецтва Львівської національної академії мистецтв

тримає у руках душу своєї Пречистої Матері, згідно східної традиції душу зображають у вигляді запеленаної новонародженої дитини. Христа оточує шатроподібна аура, наповнена сонмом херувимів, зверху на канонічному завершенні аури зображають серафима. По боках зображають апостолів, близьких приятелів і знайомих, на обличчях яких лежить печать смутку. Всі вони є свідками відходу Тої, при допомозі якої Христос – вічна Премудрість – прийняв людську подобу, щоб усі ми могли вступити у вічне життя Царства Божого. Над ложем по боках розміщують трьох перших отців Церкви: святого Якова – першого єпископа Єрусалиму – брата Господнього, святого Тимотея і святого Діонісія Ареопагіта – учнів Апостолів. Отці зображаються в молитовних позах. Вони одягнені в архиєрейські ризи та зі Святим Письмом у руках. Часто до цієї основної сцени долучаються інші сцени, взяті з апокрифічних джерел. Найчастіше у верхній частині ікони зображають небо, що розкрилося, в яке ангели урочисто вносять на троні Богородицю. Нижче зображають Апостолів, яких ангели чудесним чином доставляють з усіх кінців до Єрусалим на похорон. В самому низу ікони перед ложем Богородиці зображають Антонія безвірка, який намагався доторкнутись до тіла Богородиці і ангел мечем відрубує йому руки. Цю тему включають, щоб таким чином показати тотожність Богородиці та старозавітнього ковчегу. Мета свята Успіння Богородиці – це торжество Втілення Слова і Премудрості Божої в особу Ісуса Христа, яка стала очевидним при завершенні земного життя Богородиці “Найсвятішої із святих”, “Богом возлюбленої від усіх віків”. Підкоривши свою волю Волі Божій, освячена Святим Духом при благовіщенні стала новозавітнім кивотом Святого Духа. Весь час будучи одною з нас, вона дала людську природу Христові. З усього людства Премудрість Божа вибрала свою матір і тому вона найпершою була прославлена через свою досконалість зразу по успінні, удостоївшись воскресіння і небовзяття.

Ikony maryjne a pytania współczesności dr Katarzyna Jakubowska-Krawczyk

Planując IV plener ikonopisu w Zamłyniu chcieliśmy poświęcić go przedstawieniom macierzyństwa w różnych stronach świata, pokazać różnorodność sposobów uświęcania roli matki. W dyskusji i rozważaniach na temat uniwersalizmu macierzyństwa ważniejsze jednak miejsce zajęły wydarzenia współczesne. Tragiczne doniesienia ze wschodniej Ukrainy tak samo ważą w wielkich miastach, jak i w małej – położonej wśród wołyńskich lasów – wsi Zamłynie. Planowany rok wcześniej temat macierzyństwa zyskał więc nowy aspekt, przede wszystkim wymiar duchowy w sposób naturalny i niezwykle silny wpisany został w wymiar społeczny.

Nieodzowne bowiem stało się stawianie pytań nie tylko o osobisty wymiar ikony, ale przede wszystkim o jej rolę w życiu społeczeństw i narodów. W kulturze i duchowości obu narodów – polskiego i ukraińskiego, ikony maryjne zajmują miejsce wyjątkowe. Zarówno bowiem na Rusi Kijowskiej, jak i w Rzeczpospolitej Maryję darzono szczególnym kultem nie tylko jako orędowniczkę, ale przede wszystkim patronkę i opiekunkę państwa. Na naszych ziemiach obecnych jest wiele słynących cudami starych ikon maryjnych i to do tej tradycji odwoływali się ikonopisi. Wymienić to można przede wszystkim Matkę Boską Chełmską, Częstochowską, Wołyńską, Kodeńską, Niewiędnący kwiat i in.

Maryja, która stojąc pod krzyżem (jak np. na ikonie ukrzyżowania, ale także na przedstawieniu „Ne rydaj maty”), zostaje ofiarowana człowiekowi: „Oto Matka twoja”. W tej jakże dramatycznej chwili swojego życia daje świadectwo sile macierzyństwa. W jej cierpienie bowiem wpisana jest wiara, nadzieja i miłość. Tym samym została więc dana człowiekowi na najtrudniejsze czasy. IV plener zamłyński był zatem czasem nowego odkrywania roli Maryi w życiu osobistym i społecznym.

Maryja wedle nauki Kościoła – jako uczestnik historii zbawienia – daje świadectwo Prawdzie, ale też pomaga żyć miłością i nadzieją. Kościół wschodni obraz Maryi odczytuje przede wszystkim sercem, wierny zasadzie, że wszelkiemu poznaniu winna towarzyszyć przede wszystkim miłość.

Sergiusz Bułgakow twierdził, że ikony maryjne są wyrazem poszukiwań piękna doskonałego, które ściśle związane jest z przeżyciami mistycznymi. To piękno starali się kontemplować artyści w trakcie pleneru. Tym bardziej że – jak pisał J. Lekan – „Estetyka i symbolika wydają się wzajemnie siebie potrzebować, przynależą bowiem do tego samego obszaru objawienia i postrzegania rzeczywistości. Człowiek bowiem, wyrażając w pełni swój byt, potrzebuje aktywności swojej zdolności symbolicznego postrzegania świata i siebie.

Symbolizm jest bowiem, skrótowo ujmując, estetycznym wyrażeniem ontologicznej partycypacji. Znajduje to swoje przeniesienie na postrzeganie Bożego Objawienia. Jeśli teologia jest symboliczna, to mariologia pełni rolę krytyczną, gdyż to z udziałem Maryi Bóg dokonuje misteriów, jakie objawia i z Nią osiąga to, że zostają one postrzegane”*.

Wielu teologów, badaczy i artystów zwracało uwagę na obecne w przedstawieniach maryjnych piękno pełne godności, łączy ono bowiem w sobie doskonałość wewnętrzną z zewnętrzną. Nie dziwi zatem, że Kościół postać Maryi w szczególny sposób wiąże też z kategorią piękna. Jan Paweł II wielokrotnie mówił o niej jako o „Pięknu, któremu na imię Maryja”. O via pulchritudinis mówił już Paweł VI, który podkreślał, że „[...] istnieje [...] droga, dostępna dla wszystkich, nawet dla dusz najprostszych: to droga piękna, ku której J. Lekan, Maryja ikona Chrystusa „ Nowego Człowieka”. Via pulchritudinis w mariologii [w:] „Annals of Theology (Roczniki Teologiczne)”, nr 61(2) / 2014, s. 88.

Wspólne dziedzictwo ziemi wołyńskiej dr Katarzyna Jakubowska-Krawczyk – adiunkt w Katedrze Ukrainistyki UW

ostatecznie prowadzi nas misteryjna, cudowna i wspaniała doktryna [...]: Maryja i Duch Święty. Rzeczywiście, Maryja jest stworzeniem tota pulchra; jest speculum sine macula; jest najwyższym ideałem doskonałości, jaki we wszystkich czasach artyści starali się ukazać w swoich dziełach; jest «Niewiastą obleczoną w słońce» (Ap 12, 1)”*. Benedykt XVI także podkreślał potrzebę współistnienia różnych dróg poznania Maryi i świadectwa, które ona nam daje: via veritatis, via pulchritudinis i via amoris.

W tradycji zachodniej Maryja jest już na pierwszy rzut oka piękna z wyglądu. W sztuce chrześcijańskiego Wschodu większy nacisk kładzie się na przedstawienie symboliczne, dalekie od przedstawień realistycznych, podkreślające przede wszystkim wewnętrzne piękno Maryi. Ojcowie Kościoła jej piękno wiązali przecież przede wszystkim z bliskością Boga. Stąd od wieków nazywana jest: pełną łaski, Panną roztropną, czcigodną, wsławioną, możną, łaskawą, wierną, zwierciadłem sprawiedliwości, Stolicą mądrości, Domem złotym, Arką przymierza, Bramą Niebieską, Gwiazdą zaranną itd. W niej bowiem według tradycji objawia się Piękno, które ma zbawiać świat i jest zwierciadłem Prawdy. Nie dziwi więc, że „zadanie estetyki teologicznej jest dwojakie: odkrywać Boga, który objawia się poprzez doświadczenia poznawalne zmysłami (aisthesis − wrażenie) oraz dać się przyciągnąć przez blask Jego chwały w nieutylitarystycznym zachwycie. Tak jak mariologia ma swoje miejsce w teologii, tak też – zdaniem von Balthasara – refleksja mariologiczna ważna jest dla estetyki teologicznej. W tym kontekście podkreśla doświadczenie macierzyńsko-duchowe nabyte przez Maryję w jej relacji z Jezusem, którego nosiła w swoim łonie. Ten cielesny kontakt przedłużył się potem w słuchaniu i przyjmowaniu Jego słowa i stał się dla Kościoła archetypem, gdyż i zadaniem Kościoła jest owo misteryjne i zobowiązujące doświadczenie macierzyńskie” **.

Pamiętajmy także, że obcowanie z ikoną nie odbywa się jedynie w kategoriach estetycznych, staje się prawdziwe tylko wówczas, gdy obcujemy z nią z pomocą rozumu i serca jednocześnie. Z samego założenia ikona ma przede wszystkim przedstawiać dobro i do niego prowadzić. Jej zadaniem bowiem jest opromieniać świat, a przede wszystkim tego, kto dąży do spotkania z nią. Jak pisał bowiem Wacław Hryniewicz „Ikona ukazuje oblicze Boga pełne światłości. Budzi ufność i nadzieję. Ukazując piękno przyszłego świata i pojednanej ludzkości, staje się przejmującym wołaniem o lepszy świat już tu na ziemi. Ikona uczy troski o innych, o ich dobro i zbawienie. Może być dlatego szkołą iście ekumenicznej wrażliwości na los ludzi i wszelkiego stworzenia. Jest znakiem nadziei na odrodzenie człowieka i ostateczną przemianę świata”***. * Paweł VI, Discorso per la chiusura del VII Congresso mariano, Roma, 16.05.1975, http://www.vatican.va/holy_father/paul_vi/speeches/ 1975/documents/hf_p-vi_spe_19750516_ congresso-mariologico_it.html **J. Lekan, Maryja ikona Chrystusa „ Nowego Człowieka”. Via pulchritudinis w mariologii [w:] „Annals of Theology (Roczniki Teologiczne)”, nr 61(2) / 2014, s. 85. *** http://archiwum.misyjnedrogi.pl/artykuly.php?tresc,486

Wspólne dziedzictwo ziemi wołyńskiej dr Katarzyna Jakubowska-Krawczyk – adiunkt w Katedrze Ukrainistyki UW

Te właśnie przymioty ikon w sposób szczególny stawały się doświadczeniem artystów pracujących na IV plenerze w Zamłyniu. Tym bardziej że wedle tradycji, w ikonach wyraża się radość paschalna, radość zwycięstwa nad złem. Za jej pomocą rzeczywistość Zmartwychwstania przybliża się do człowieka.

Tęsknota za tą przemianą była wyraźnie obecna w trakcie pracy nad ikoną. Tym bardziej że codzienne wiadomości o kolejnych poległych i powołaniach do wojska zarówno z okolicznych wsi, jak i miast zamieszkania ukraińskich artystów spowodowało, że pisanie ikony, które ma wymiar modlitewny, stało się przede wszystkim wołaniem do Boga, aby wejrzał na los Ukrainy i tych wszystkich, którzy powołani zostali, aby o nią walczyć.

Modlitwom tym towarzyszyły również codziennie, sprawowane w tej intencji przez ks. Jana Burasa Eucharystie i ekumeniczne nabożeństwo, które odprawił z o. Serhijem Dmitriwem.

Pobyt na IV plenerze ikonopisu w Zamłyniu był więc i czasem swoistego uczenia się patriotyzmu. Dla Ukraińców – poprzez pochylanie się nad losem swojego kraju, dla Polaków – dzięki składanemu przez ich wschodnich sąsiadów świadectwu. Jak pisał bowiem Karol Wojtyła, „Miłość Ojczyzny ziemskiej, miłość Narodu, Bóg włożył w ludzkie serce. Stwórca, który postawił człowieka, nie tylko wśród jego rodziny, ale także wśród narodu, który jest jakby rodziną rodzin. Ten naród kazał mu miłować jako własną ziemską ojczyznę. […] Każe zwłaszcza, ażeby miłość ojczyzny była rzetelna, żeby się wyrażała w gotowości do pracy, do poświęcenia, do ofiary nawet z życia”*.

IV plener ikonopisu w Zamłyniu to szczególny czas zastanowienia się nad rolą ikony we współczesnym świecie. Bardzo wymowna akcja została zainicjowana przez artystów ukraińskich z panem prof. Romanem Wasyłykiem na czele, aby dla walczących żołnierzy namalować maleńkie, mieszczące się w kieszeni munduru, ikony. Te maleńkie dzieła sztuki, które można było oglądać na wernisażu końcowym w Zamłyniu, były zachwycające dzięki widocznemu w nich zaangażowaniu emocjonalnemu towarzyszącemu ich pisaniu.

Nie bez znaczenia jest też fakt, że wydarzenie to miało miejsce na Wołyniu, w Centrum Integracji. Niesłychanie ważne jest bowiem, że to na tej ziemi, będącej dla wielu symbolem polsko-ukraińskich antagonizmów, Polacy i Ukraińcy wspólnie modlili się za pokój dla Ukrainy, a pisząc ikony, dali świadectwo, że łącząca ich wiara chrześcijańska jest ważniejsza niż wszelkie podziały. *Karol Wojtyla, Nawiedzenie Matki Boskiej Jasnogórskie w Marcyporębie. W 50 rocznicę odzyskania wolności przez Naród Polski

Wartość Ikony – o warsztatach Ikonopisów w Zamłyniu na Wołyniu Tomasz Awdziejczyk wiceprezes Okręgu Warszawskiego Związku Polskich Artystów Plastyków Współczesność daje człowiekowi nieograniczone możliwości. Dostępność wszystkiego, technologii, idei doprowadziła do dezorientacji. Co jest dobre, a co złe? Co jest wartościowe, a co jest śmieciem? Czy są obiektywne kryteria, które pozwolą ocenić otaczającą nas rzeczywistość?

Jako ekspert Rady Artystycznej przy OW Związku Polskich Artystów Plastyków muszę mierzyć się z wyzwaniem poddania ocenie powstających obecnie dzieł sztuki. Słowo wartość wydaje się oczywiste. O jaką wartość jednak chodzi. Wartość materialną? Święte obrazy wykonane zgodnie z tradycją, w perfekcyjny sposób przez czołowych ikonopisów, sprzedawane są średnio po 300–400 euro. Za puszki z odchodami na zachodnich aukcjach klienci są gotowi zapłacić nawet 25 tysięcy euro. Czy to oznacza, że tego typu zachodnie „dzieła sztuki” są 80 razy cenniejsze niż święci kanonicznie wymalowani na złoconej desce.

Rynkowo tak! Tylko czy rynek i jego obłudne prawa mają być wyłącznym kryterium wartości.

Najwięcej na ukrzyżowaniu zarobił Judasz.

Współczesna definicja sztuki zakłada, że może nią być praktycznie wszystko.

Przyjrzyjmy się zatem, co dzieje się w maleńkiej miejscowości Zamłynie na Wołyniu. Kraina, w której wiatr niesie gdzieś jeszcze krzyki dramatycznych wydarzeń sprzed dziesięcioleci.

Makabry będącej pokłosiem wieków konfliktów i nieporozumień. Może tylko intryg i knowań zainteresowanych osłabieniem Rzeczpospolitej sąsiadów? Ziemia ta spłynęła krwią braci, współmałżonków, chrześcijan. Polacy i Ukraińcy wierzą w tego samego Boga. Czczą tych samych świętych. Mówią językiem, który przy dobrej woli pozwala się wzajemnie porozumieć. Tak niewiele trzeba, aby żyć jak rodzina. Szanować tożsamość, akceptować odmienność, respektować aspiracje. Chrześcijańskie przykazania dają fundament, na którym można zbudować społeczeństwo szczęśliwe i dostatnie. Dlatego elita narodów, artyści zbierają się na wspólnych warsztatach i tworzą. Zmieniają deski pokryte lewkasem w nity spalające zamieszkujących Wschodnią Europę ludzi w jedną rodzinę. Grecka tradycja ikonograficzna, chrześcijańskie wartości, europejska otwartość na integrację. Na Wołyniu powstaje współcześnie dzieło o wartości i skali przerastającej jakiekolwiek działanie artystyczne na świecie. Dzieło pojednania Polaków i Ukraińców. Sale wystawowe z ikonami w tle i duchownymi różnych wyznań i obrządków, wspólnie błogosławiących powstające dzieło.

Publiczność, która żegnając się czyni znak krzyża na sposób rzymski i grecki, roniąc przy tym łzy wzruszenia. Dyplomaci Polski i Ukrainy, działacze, artyści wszyscy widzą już dzieło naszego wspólnego, szczęśliwego domu.

Okręg Warszawski Związku Polskich Artystów Plastyków poczytuje sobie za zaszczyt, że może brać udział w realizacji tego ambitnego projektu. Artyści związani z ZPAP piszą ikony pod okiem ekspertów z Katedry Sztuki Sakralnej Akademii Sztuk Pięknych we Lwowie kierowanej przez prof. Romana Wasyłyka. Galerie ZPAP w Warszawie przy ulicy Mazowieckiej goszczą poplenerowe wystawy z Zamłynia. Dziękujemy w tym miejscu Księdzu Kardynałowi Kazimierzowi Nyczowi za objęcie patronatem te przedsięwzięcia.

Szczególne podziękowania pragnę złożyć na ręce Pana Konsula Krzysztofa Sawickiego z placówki Polskiego MSZ w Łucku. Jego bezprecedensowe zaangażowanie przyczyniło się w znacznym stopniu do sukcesu naszego projektu. Księdzu Janowi Burasowi pragną podziękować za duszpasterską opiekę i stworzenie uduchowionej niczym w rodzinie klasztornej atmosfery podczas warsztatów. Przewodniczącemu Wołyńskiego Oddziału Związku Artystów Plastyków Ukrainy Wołodymyrowi Marczukowi dziękuję za owocną współpracę wynikającą z podpisanych pomiędzy Związkami Artystów Polski i Ukrainy umów.

Toмаш Авдзейчик Святі Небесного Двору Дошка, левкас, темпера, 26х100

Tomasz Awdziejczyk Święci Niebiańskiego Dworu Deska, lewkas, tempera, 26x100

Toмаш Авдзейчик Причащання Святих Дошка, левкас, темпера, олія, 40х44

Tomasz Awdziejczyk Świętych obcowanie Deska, lewkas, tempera, olej, 40х44

Арсен Береза Різдво Христове Дошка, левкас, акрил, 30х40

Arsen Bereza Narodziny Chrystusa Deska, lewkas, akryl, 30x40

Арсен Береза Оплакування Христа Дошка, метал, акрил, 30х40

Arsen Bereza Opłakiwanie Chrystusa Deska, metal, akryl, 30x40

Юрій Бриняк Материнство Дошка, левкас, акрил, 40х30

Jurij Bryniak Macierzyństwo Deska, lewkas, akryl, 40x30

Даріуш Бучиньскі Не плач за Мною, Мамо Дошка, левкас, темпера, позолота, 40x30

Dariusz Buczyński Nie płacz za Mną, Matko Deska, lewkas, tempera, złoto, 40x30

Роман Василик Богородиця Почаївська Дошка, левкас, темпера, позолота, 40х40

Roman Wasyłyk Bogurodzica Poczajewska Deska, lewkas, tempera, złoto, 40x40

Роман Василик Богородиця Ченстоховська Дошка, левкас, темпера, позолота, 40х40

Roman Wasyłyk Matka Boska Częstochowska Deska, lewkas, tempera, złoto, 40x40

Іванка Демчук Благовіщення Дошка, левкас, темпера, 40х30

Iwanka Demczuk Zwiastowanie Deska, lewkas, tempera, 40x30

Іванка Демчук Оплакування Дошка, левкас, акрил, 40х30

Iwanka Demczuk Opłakiwanie Deska, lewkas, akryl, 40x30

Софія Дорошенко Плоди материнської любові Дошка, темпера, акрил, шлакметал, 35х12

Sofija Doroszenko Owoce macierzyńskiej miłości Deska, tempera, akryl, szlagmetal, 35x12

Софія Дорошенко Праматір Єва Дошка, левкас, тепера, шлакметал, 40х30

Sofija Doroszenko Pramatka Ewa Deska, lewkas, tempera, szlagmetal, 40х30

Софія Дорошенко Замилування Дошка, левкас, темпера, шлакметал, 40х30

Sofija Doroszenko Umiłowanie Deska, lewkas, tempera, szlagmetal, 40х30

Софія Дорошенко Благовіщення Дошка, акрил, темпера, 40х30

Sofija Doroszenko Zwiastowanie Deska, akryl, tempera, 40х30

Оксана Драчковска Богродиця з Дитям Дошка, левкас, акрил, 30х20

Oksana Draczkowska Matka Boża z Dzieciątkiem Deska, lewkas, akryl, 30x20

Оксана Драчковска Замилування Дошка, левкас, акрил, 40х28

Oksana Draczkowska Eleusa Deska, lewkas, akryl, 40x28

Йоанна Забагло Неопалима Купина Дошка, левкас, яєчна темпера, позолота, 40x30

Joanna Zabagło Matka Boża, Krzew Gorejący Deska, lewkas, tempera żółtkowa, złoto, 40x30

Марія Іванюта Свята Єлизавета Дошка, левкас, акрил, 43х25

Marija Iwaniuta Swięta Elżbieta Deska, lewkas, akryl, 43x25

Марія Іванюта Праматір Єва Дошка, левкас, позолота, 30х25

Marija Iwaniuta Pramatka Ewa Deska, lewkas, złoto, 30x25

Марія Іванюта Свята Анна Дошка, левкас, акрил, 43х25 Marija Iwaniuta Święta Anna Deska, lewkas, akryl, 43x25

Марія Іванюта Богородиця. Втілення Дошка, левкас, акрил, 43х25

Marija Iwaniuta Bogurodzica. Wcielenie Deska, lewkas, akryl, 43x25

Марія Іванюта Страдальна Мати Дошка, левкас, темпера, 60х25

Marija Iwaniuta Matka Cierpiąca Deska, lewkas, akryl, 60x25

Губерт Кампа Багато ликів одне серце Дошка, левкас, грунт, темпера, Ø 50

Hubert Kampa Wiele twarzy, jedno serce Deska, lewkas, qesso, tempera, Ø 50

Артем Копайгоренко Богородиця Дошка, левкас, яєчна темпера, позолота, 40х30

Artem Kopajhorenko Bogurodzica Deska, lewkas, tempera żółtkowa, złoto, 40x30

Александр Маєрскі Ісус Милосердний Різьба, дерево, 3 м.

Aleksander Majerski Jezus Miłosierny Rzeźba, drzewo, 3 m.

Анна Макаць Свята Анна Дошка, левкас, темпера, 40х30

Anna Makać Święta Anna Deska, lewkas, temprera, 40x30

Барбара Міндевич Богородиця Дошка, левкас, темпера, позолота, 20х30

Barbara Mindewicz Bogurodzica Deska, lewkas, tempera, złoto, 20x30

Вікторія Мовчій Різдво Христове Дошка, левкас, яєчна темпера, 20х20

Wiktoria Mowczij Narodzenie Chrystusa Deska, lewkas, tempera żółtkowa, 20x20

Вікторія Мовчій Зустріч Марії та Єлизавети Дошка, левкас, яєчна темпера, 40х30

Wiktoria Mowczij Spotkanie Maryi i Elżbiety Deska, lewkas, tempera żółtkowa, 40x30

Ольга Мороз Богородиця з Дитиною на троні Дошка, левкас, темпера, 40x29

Olha Moroz Matka Boska z Dzieciątkiem na tronie Deska, lewkas, tempera, 40x29

Ольга Мороз Син праотця Якова Дошка, левкас, темпера, 40x30

Olha Moroz Sen praojca Jakuba Deska, lewkas, tempera, 40x30

Ольга Мороз Благовіщення. Диптих Дошка, левкас, темпера, 36x12

Olha Moroz Zwiastowanie. Dyptych Deska, lewkas, tempera, 36x12

Олександр Паньковець Благовіщення Дошка, левкас, олія, позолота, 40х30

Aleksander Pankowiec Zwiastowanie Deska, lewkas, olej, złoto, 40x30

Ельжбета Пахала-Чеховська Богородиця Коденська Дошка, левкас, темпера, позолота, 40х30

Elżbieta Pachała-Czechowska Matka Boża Kodeńska Deska, lewkas, tempera, złoto, 40x30

Лонід Подоляк Богородиця Дошка, левкас, олія, акрил, 40х30

Leonid Podoliak Bogurodzica Deska, lewkas, olej, akryl, 40x30

Ольга Поломана Богородиця. Втілення Дошка, левкас, темпера, позолота, 40х30

Olha Połomana Bogurodzica. Wcielenie Deska, lewkas, tempera, złoto, 40x30

Сергій Радкевич Спас Нерукотворний Дошка, земля, аерозоль, акрил, темпера, олійна пастель 96х96

Serhij Radkewycz Chrystus Nierukotwornyj Deska, ziemia, areozol, akryl, tempera, olejna pastel, 96x96

Сергій Радкевич Богородиця Дерево, земля, аерозоль, акрил, темпера, олійна пастель, 96x96

Serhij Radkewycz Bogurodzica Deska, ziemia, areozol, akryl, tempera, olejna pastel, 96x96

Сергій Торбінов – проект каплиці Сергій Радкевич – проект іконостасу Дизайн концепт каплиці „Чотири сторони світу” Дерево, метал, пластик, земля, 4000х6000х6000

Serhij Torbinow – projekt kaplicy Serhij Radkewycz – projekt ikonostasu Projekt kaplicy „Cztery strony świata” Drzewo, metal plastik, ziemia, 4000х6000х6000

Мауро Таккарі Затемнення Матері Дошка, акрил, 19х14

Mauro Taccari L'eclissi della Madre Deska, akryl, 19x14

Пауліна Ткач Те що в ночі Дошка, акрил, 40х30

Paulina Tkacz To, co w nocy Deska, akryl, 40x30

Віктор Швець Несподівана Радість Дошка, левкас, темпера, 40х30

Wiktor Szwec Nieczekiwana rodość Deska, lewkas, tempera, 40x30

Віталій Шупляк Знамення Божої Матері Дошка, темпера, 21x20

Wiktor Szupliak Matka Boża Znaku Deska, lewkas, akryl, 21x20

Олег Янковський Бргородиця Скло, срібло, 60х50 Oleh Jankowskyj Bogurodzica Szkło, srebrо, 60х50

Віталій Шупляк Богородиця Дошка, левкас, акрил, 23x29

Wiktor Szupliak Bogurodzica Deska, lewkas, akryl, 23x29

Світлана Юхимюк Покрова Дошка, левкас, акрил, 30х40

Switłana Juchymiuk Pokrowa Deska, lewkas, akryl, 30x40

Світлана Юхимюк Різдво Богородиці Плита, акрил, 40х46

Switłana Juchymiuk Narodzenie Bogurodzicy Płyta, akryl, 40x46

Катажина Якубовська Богородиця з Дитятком Дошка, левкас, темпера, позолота, 25х17

Katarzyna Jakubowska Bogurodzica z Dzieciątkiem Deska, lewkas, tempera, złoto, 25х17

Toмаш Авдзейчик народився у 1961році у Варшаві. Закінчив Академію образотворчих мистецтв у Варшаві.

Tomasz Awdziejczyk urodził się w 1961 roku w Warszawie. Ukończył Akademię Sztuk Pięknych w Warszawie. +48602732247; tomasz.art1@gmail.com

Арсен Береза народився 1989 року у Львові. Закінчила Львівську Національну Академію мистецтв відділ монументального живопису Arsen Bereza urodził się w 1989 roku we Lwowie. Zakończył Lwowską Narodową Akademię Sztuk Pięknych, Wydział Malarstwa Monumentalnego. +380986357659; arseber@meta.ua

Юрій Бриняк народився у 1995 році у Тернополі. Студент Тернопільського обласного державного музичного училища ім. С. А. Крушельницької, художнє відділення.

Jurij Bryniak urodził się w 1995 roku w Tarnopolu. Student Tarnopolskiej Obwodowej Państwowej Szkoły Muzycznej im. S. Kruszelnickiej, wydział artystyczny. +38067 495 20 01; bryniakbryniak@yandex.com.ua

Даріуш Бучинськи народився 1969 року Бялей Подляске; середня освіта.

Dariusz Buczyński urodził się w 1969 roku w Białej Podlaskiej; wykształcenie średnie. +48503157835; dbuczynski69@wp.pl

Роман Василик народився 1947 року в селі Бариш Тернопільської обл. Закінчив Львівський державний інститут прикладного та декоративного мистецтва. Зав. кафедри Сакрального мистецтва Львівської національної академії мистецтв. Професор, Народний художник.

Roman Wasyłyk urodził się w 1947 roku we wsi Barysz w obw. tarnopolskim. Zakończył Lwowski Państwowy Instytut Sztuki Użytkowej i Dekoracyjnej (obecnie Lwowska Akademia Sztuk Pięknych). Kierownik Katedry Sztuki Sakralnej LASP, profesor, posiada tytuł „narodowy artysta”. +380 674 169 548, r.vasylyk@yahoo.com; http://www.vasylyk.in.ua/

Іванна Демчук народилася 1990 року у Львові. Закінчила Львівську Національну Академію мистецтв кафедри Сакрального мистецтва.

Iwanna Demczuk Urodziła się w 1990 roku we Lwowie. Zakończyła Lwowską Narodową Akademię Sztuk Pięknych – Katedra Sztuki Sakralnej. +380988397587; ivanka.demchuk@meta.ua

Софія Дорошенко народилася 1992 року в Луцьку. Студентка Львівської Національної Академії мистецтв кафедри Сакрального мистецтва.

Sofija Dorszenko Urodziła się w 1992 roku w Łucku. Studentka V roku Lwowskiej Narodowej Akademii Sztuk Pięknych, Katedra Sztuki Sakralnej. +380983513463; sofapsih@mail.ru

Оксана Драчковська народилася 1987 року в Чернівцях. Закінчила Львівську Національну Академію мистецтв відділ монументального живопису.

Oksana Draczkowska urodziła się w 1987 roku w Czerniowcach.

Zakończyła Lwowską Narodową Akademię Sztuk Pięknych, Wydział Malarstwa Monumentalnego. +380939108039; oksanadrachkovska@gmail.com

Йоанна Забагло народилася 1969 року в Пулавах. Закінчила художній ліцей Академії мистецтв в Лодзі.

Joanna Zabagło urodziła się w 1969 roku w Puławach. Ukończyła Liceum Plastyczne w Lublinie i Akademię Sztuk Pięknych w Łodzi. +48602237144; asiazabaglo@o2.pl

Марія Іванюта народилася 1992 року в Тернополі. Студентка Львівської національної академії мистецтв, кафедри сакрального мистецтва.

Marija Iwaniuta urodziła się w 1992 roku w Tarnopolu. Studentka Lwowskiej Narodowej Akademii Sztuk Pięknych, Katedry Sztuki Sakralnej. +380936933936; +380977520804, mariaziskalata@bigmir.net

Губерт Кампа народився 1982 року у місті Ополє. За фахом флорист. Вивчав теологію в Опольському університеті. З 2010 року є власником майстерні іконопису.

Hubert Kampa urodził się w 1982 roku w Opolu. Z zawodu florysta.

Studiował teologię na Uniwersytecie Opolskim. Od 2010 roku prowadzi własną pracownię ikon. +48603254398; elazar@pracowniaikonlacaro.pl; www.pracowniaikonlacaro.pl

Артем Копайгоренко народився у 1981 році в Києві. 2005 року закінчив Київську національну академію образотворчого мистецтва і архітектури.

2008 року закінчив асистентуру в майстерні монументального живопису та храмової культури професора Миколи Стороженка.

Artem Kopajhorenko urodził się w 1981 roku w Kijowie. W 2005 roku zakończył Kijowską Akademię Sztuk Pięknych i Architektury. W 2008 roku zakończył asystenturę w pracowni monumentalnego malarstwa i sztuki kościelnej prof. Mykoły Storożenki. +380674560917; kopaygor@mail.ru

Алєксандер Маєрскі народився у 1952 році. Закінчив Педагогічну академію в Кракові.

Aleksander Majerski urodził się w 1955 roku w Żywcu. Ukończył Akademię Pedagogiczną w Krakowie. +48500474254; a.majerski@wp.pl; www.majerskiart.eu

Анна Макаць народилася 1966 року в Гдині. Закінчила у 1991 році Відділ мистецтва в Університеті Миколая Коперніка в Торуні – спеціалізація зберігання і реставрації творів мистецтва.

Anna Makać Urodziła się w 1966 roku w Gdyni. Ukończyła w 1991 roku Wydział Sztuk Pięknych Uniwersytetu Mikołaja Kopernika w Toruniu – specjalizacja konserwacja i restauracja dziel sztuki. +48601685255; aniamakac@go2.pl Барбара Міндевич народилася у1978 році в Варшаві. Зікінчила іконописну студію Бялий Подляски.

Barbara Mindewicz urodziła się w 1978 roku w Warszawie. Zakończyła Studium Ikonograficzne w Bielsku Podlaskim. +447565144722; banieczka@gmail.com

Вікторія Мовчій народилася 1987 року в Івано-Франківську. Закінчила Львівську національну академію мистецтв.

Wiktoria Mowczij urodziła się w 1987 roku w Iwano-Frankiwsku.

Zakończyła Lwowską Akademię Sztuk Pięknych. +380950312064; movchiyvika@mail.ru

Ольга Мороз народилася у 1987 році в Луцьку. Студентка Львівської національної академії мистецтв, кафедри сакрального мистецтва.

Ola Moroz urodziła się w 1987 roku w Łucku. Studentka Lwowskiej Akademii Sztuk Pięknych, Katedra Sztuki Sakralnej. +380502363661, mariomiymario@mail.ru

Олександр Паньковець народився 1973 року в Рівно. 1995 року закінчив Закарпатський художній інститут.

Ołeksandr Pankowec urodził się w 1973 roku w Równem. Zakończył w 1995 roku Zakarpacki Instytut Sztuk Pięknych. +380506753318; onefrom999@gmail.com

Ельжбета Пахала-Чеховська народилася у 1976 році в Радзині Подляскому. Закінчила Люблінський католицький університет, історія мистецтва.

Elżbieta Pachała-Czechowska urodziła się w 1976 roku Radzyniu Podlaskim. Zakończyła Katolicki Uniwersytet Lubelski, historię sztuki. +48500190545; ela-p-czechowska@o2.pl

Леонід Подоляк народився 1987 року в Любомлі. Закінчив Львівську Національну Академію мистецтв відділ металу.

Leonid Podoliak urodził się w 1987 r. w Lubomlu. Zakończył Lwowską Narodową Akademię Sztuk Pięknych. +380631286197; podolyakleonid@gmail.com

Ольга Поломана народилася 1994 року в Львові. Студентка Львівської національної академії мистецтв, кафедри сакрального мистецтва.

Olga Połomana urodziła się w 1994roku we Lwowie. Studentka Lwowskiej Akademii Sztuk Pięknych, Katedra Sztuki Sakralnej. +380958867261; eovina@gmail.com

Сергій Радкевич народився 1987 року в Луцьку. 2012 році закінчив Львівську національну академію мистецтв, викладач Л. Медвідь.

Serhij Radkewycz urodził się w 1987 roku w Łucku. Zakończył Lwowską Akademię Sztuk Pięknych, wykładowca L. Medwid. +380985296618; teckor@ukr.net

Мауро Таккарі народився 1984 року. Закінчив школу „Liceo Scientifico” Mauro Taccari urodził się w 1984 roku. Zakończył High School „Liceo Scientifico”. +48 664611009; biuromauri@yahoo.com

Пауліна Ткач народилася 1988 року. Закінчила академію мистецтв в Лодзі, факультет графіки та живопису.

Paulina Tkacz urodziła się w 1988 roku. Zakończyła Akademię Sztuk Pięknych w Łodzi – Wydział Grafiki i Malastwa. +48 696 222 556; pau_lin_a@poczta.fm

Віктор Швець народився 1983 року в Луцьку. Закінчив Київську національну академію образотворчого мистецтва і архітектури. Асистент-стажер в майстерні монументального живопису та храмової культури професора Миколи Стороженка.

Wiktor Szwec urodził się w 1983 roku w Łucku. Zakończył Kijowską Akademię Sztuk Pięknych i Architektury. Asystent stażysta w pracowni monumentalnego malarstwa i sztuki kościelnej prof. Mykoły Storożenki. viktor_shvets@ukr.net; http://www.volart.com.ua/art/shvetc

Віталій Шупляк народився 1993 року в Бережанах Тернопільської обл. Закінчив Львівську національну академію мистецтв, викладач.

Witalij Szupliak urodził się w 1993 roku w Bereżanach koło Tarnopola.

Zakończył Lwowską Akademię Sztuk Pięknych, wykładowca. +380930819932; http://arts.in.ua/artists/Vetal/

Світлана Юхимюк народилася 1993 року в Луцьку. Студентка Львівської національної академії мистецтв кафедри сакрального мистецтва.

Switłana Juchymiuk urodziła się w 1993 roku w Łucku. Studentka Lwowskiej Akademii Sztuk Pięknych, Katedry Sztuki Sakralnej. +380954322516; youhimuk@mail.ru

Катажина Якубовська народилася 1979 року в Варшаві, закінчила україністику та анімацію культури у Варшавському університеті, доктор Кафедри україністики Варшавського університету.

Katarzyna Jakubowska urodziła się w 1979 w Warszawie, ukończyła ukrainistykę i animację kultury na Uniwersytecie Warszawskim, doktor w Katedrze Ukrainistyki UW. +48 692 817 403; kasiajak@poczta.onet.pl

Олег Янковський народився 1951 році у Львові. Закінчив Львівський державний інститут прикладного та декоративного мистецтва. Доцент Львівської національної академії мистецтв.

Oleh Jankowskyj urodził się w 1951 roku we Lwowie. Zakończył Lwowski Państwowy Instytut Sztuki Użytkowej i Dekoracyjnej (obecnie Lwowska Akademia Sztuk Pięknych). Docent w LASP. +380 677 928 800

УДК 7.04 (477,82) ББК 85,143 (4 УКР), Л6 С24 Патронат Генеральний консул РП в Луцьку – Беата Бживчи Єпископ Віталій Скомаровський - ординарій Луцької епархії РКЦ Владика Йосафат Говера – екзарх Греко-Католицької церкви на Волині Організатори Генеральний консул РП в Луцьку

Волинська організація Національної спілки художників України

Львівська національна академія мистецтв

Варшавське відділення спілки польських художників

Кафедра Україністики Університету Варшавського i коло іконописців з Польщі

Спонсор

IV міжнародний пленер іконопису на Волині Луцьк. 2014, - 72 с ISBN 966-7627-38-1

Patronat Konsul Generalny RP w Łucku – Beata Brzywczy Ks. bp Witalij Skomarowski – zwierzchnik Kościoła rzymskokatolickiego na Wołyniu Ks. bp Jozafat Howera – zwierzchnik Kościoła greckokatolickiego na Wołyniu Organizatorzy Konsulat Generalny RP w Łucku

Wołyńska Organizacja Narodowego Związku Artystów Ukrainy

Lwowska Narodowa Akademia Sztuk Pięknych

Okręg Warszawski Związku Polskich Artystów Plastyków

Katdra Ukrainistyki Uniwersytetu Warszawskiego i środowisko ikonopisów z Polski

Sponsor

http://www.volart.com.ua/ukr14/chotyry_storon