Всесвіт-2017-9-10 by Volodymyr Tymchuk

Поезiя ПОЛІТ КОНДОРА Д о бі р ка р о к- п о ез і ї Добра поезія, як і крутий рок, має запалювати в нас вогонь. Якщо текст не обпікає, не вибухає всередині подібно динаміту, доводячи до кипіння кров у жилах, він не годиться. Проект «Книга Року» був започаткований для ознайомлення україномовного читача з текстами світових культових рок-хітів, акорди яких уже давно закарбувалися в пам’ять і стали «рідними». Причому основною місією видання вважаємо саме високу якість українських перекладів: художню, смислову, еквіритмічну. Представляємо вам декілька драйвових, блискучих текстів авторів‑перекладачів «Книги Року». Серед них є як знані в Україні поети й музи канти, так і початківці. Проте абсолютно всі переклади своєрідні та, чорт забирай, розривні! Тож LET IT ROCK! Юлія ВРОТНА, авторка-перекладачка та упорядниця текстів для проекту «Книга Року» Андрій ПЕРМЯКОВ, автор-перекладач і менеджер проекту «Книга Року»

Gerrit van Honthorst. King David playing the harp. 1611. Всесвіт. 2017. 9-10 (фрагмент. Переклади. Поезія)

Поезiя

DEEP PURPLE

CHILD IN TIME Sweet child, in time you’ll see the line, The line that’s drawn between the good and the bad. See the blind man shooting at the world, Bullets flying taking toll. If you’ve been bad, Lord, I bet you have, And you’ve been hit by flying lead. You’d better close your eyes and bow your head, And wait for the ricochet

«ДИТЯ У ЧАС НЕБУТТЯ» Свідчу, дитя, у час небуття Ти побачиш рубіж: зла й добра роздоріж, Сліпий чоловік поцілив в цей світ, І кулі співають тобі заповіт. Якщо тягнеш гріх, а Бог бачить всіх,w По тебе летить свинець у цю мить. Повіки ти змруж, пригнись безоруж від куль та ракет І чекай на ри-ко-шет.

Переклад: Андрій ПЕРМЯКОВ

Рок-поезія

MUDDY WATERS HOOCHIE COOCHIE MAN

« Б ЛИСКУЧИЙ З БУЧІ МЕН»

The gypsy woman told my mother Before I was born, You got a boy child’s comin’ He’s gonna be a son of a gun. He gonna make pretty women’s Jump and shout, Then the world wanna know What this all about. But you know I’m him, Everybody knows I’m him, Well, you know I’m the hoochie coochie man, Everybody knows I’m him.

Циганка-ворожка віщала, Ще я не родився на світ: Він буде героєм, мамо, Підкорювач гарних кобіт. Він гратиме на гітарі І найвродливіших дівчат, Ритм енд блюзу кобзар він, А Богові сват і брат! І цей хлопець я, І знає кожна кобіта, Що я Блискучий з Бучі мен, І як злітає моя трембіта!

I got a black cat bone, I got a mojo, too, I got the Johnny Concheroo, I’m gonna mess with you. I’m gonna make you, girls, Lead me by my hand, Then the world will know The hoochie coochie man. But you know I’m him, Everybody knows I’m him, Oh you know I’m the hoochie coochie man, Everybody knows I’m him.

У мене є кість чорній кішки, У мене є амулет, Затягне дівчину в ліжко Магічний з бурштину браслет. Жіноцтво поїде з глузду, Стогнатиме уві сні! Співатимуть, мамо, блюзи, Хай шаленіє весь світ! І цей хлопець я, І знає кожна кобіта, Що я Блискучий з Бучі мен, І як співає моя трембіта!

On the seventh hour, On the seventh day, On the seventh month, The seven doctors say, He was born for good luck, And that you’ll see, I got seven hundred dollars, Don’t you mess with me. But you know I’m him, Everybody knows I’m him, Well you know I’m the hoochie coochie man, Everybody knows I’m him.

О сьомій щасливій годині, Щасливого сьомого дня, Сім місяців носиш дитину, Співуче таке хлопченя. Сім лікарів вітали: Мамо, Він сягне чудових висот. Щасливим виросте, мамо, Башляй, мамо, баксів сімсот! І цей хлопець я, І знає кожна кобіта, Що я Блискучий з Бучі мен, І як співає моя трембіта!

Переклад: Андрій ПЕРМЯКОВ

Поезiя

Рок-поезія

URIAH HEEP LADY IN BLACK

«ЛЕДІ В ЧОРНОМУ»

She came to me one morning, One lonely Sunday morning, Her long hair flowing in the midwinter wind. I know not how she found me For in darkness I was walking, And destruction lay around me from a fight I could not win. Ah ah ah...

Прийшла до мене зранку В неділю на світанку, Її волосся довге свіжий вітер розвівав. Як віднайшла, не знав я, У темряві блукав я, Навколо лиш руїни від битви, що програв. А-а-а…

She asked me name my foe then, I said: the need within some men To fight and kill their brothers without thought of love or God. And I begged her give me horses To trample down my enemies, So eager was my passion to devour this waste of life Ah ah ah...

Вона пита’: «Хто ворог твій?» «Це кожен з тих, – кажу я їй, – Хто без думок про Бога вбива’ своїх братів». Благав я коней дати, Щоб ворогів топтати, Так палко це безглуздя спинити я хотів. А-а-а…

But she wouldn’t think of battle that Reduces men to animals, So easy to begin and yet impossible to end. For she’s the mother of all men Who counselled me so wisely then, I feared to walk alone again and asked if she would stay. Ah ah ah...

Та не погодилась вона, Бо звірів робить з нас війна, Її почати легко так, та як покласти край? Вона ж бо людства мати, Прийшла пораду дати, Тож я боявсь лишитись сам, благав: «Не покидай!» А-а-а…

Oh lady lend your hand, – I cried. – And let me rest here at your side. Have faith and trust in me, – she said and filled my heart with life. There is no strength in numbers, Have no such misconception, But when you need me, be assured I won’t be far away. Ah ah ah...

«Прошу мені допомогти, Прошу, лишись зі мною ти», – Кажу і відчуваю, як у серці тане сніг. «Май віру, – попросила. – Не в кількості є сила, Якщо я знадоблюся, буду десь неподалік». А-а-а…

Thus having spoke she turned away And though I found no words to say, I stood and watched until I saw her black coat disappear. My labour is no easier, But now I know I’m not alone, I find new heart each time I think upon that windy day. And if one day she comes to you, Drink deeply from her words so wise, Take courage from her as your prize, And say hello from me. Ah ah ah...

Сказала та й пішла собі, А я лишився у журбі, Дививсь, як чорний плащ її зникає вдалині. Мій шлях навряд чи легшим став, Та я вже знав, що я не сам, Той день зимовий вітряний наснаги дав мені. Якщо прийдé в твій дім вона, Пий мудрість слів її до дна, Хоробрості візьми сповнá Й од мене привітай. А-а-а…

Переклад: Андрій КРУК

Поезiя

Leonard COHEN

HALLELUJAH

«АЛИЛУЯ»

Now I’ve heard there was a secret chord That David played, and it pleased the Lord. But you don’t really care for music, do you? It goes like this: the fourth, the fifth, The minor fall, the major lift, The baffled king composing, Hallelujah. Hallelujah [x4]

Священних струн торкнувсь Давид, І прояснів Господній вид. Та звідкіля ця музика хвилює? Це наче звуки полились: Низькі – униз, високі – ввись, У муках цар сотворив, Алилуя. Алилуя. [x4]

Your faith was strong but you needed proof, You saw her bathing on the roof, Her beauty and the moonlight overthrew you. She tied you to a kitchen chair, She broke your throne, and she cut your hair And from your lips she drew the Hallelujah. Hallelujah [x4]

Узяв на іспит віру Ти, Явивши образ наготи, Що сяйво місячне його красу малює, І бранцем ти у домі став, Волосся збувся й царських справ І з вуст твоїх злетіло: «Алилуя». Алилуя. [x4].

Baby, I have been here before, I know this room, I’ve walked this floor, I used to live alone before I knew you. I’ve seen your flag on the marble arch, Love is not a victory march. It’s a cold and it’s a broken, Hallelujah. Hallelujah [x4]

Я саме тут у краю сім Пізнав людей, пізнав і дім, Я жив, а нині ж я – цілую. Граніт несе уверх твій стяг. Любов – це не парад звитяг, А крига та відламки, Алилуя. Алилуя. [x4]

Рок-поезія

There was a time you let me know What’s really going on below. But now you never show it to me, do you? I remember when I moved in you The holy dove was moving, too And every breath we drew was Hallelujah. Hallelujah [x4]

Що знати маю – стався час – Яке життя ждало на нас… Та зір закрив для завтра Ти – в жалю я. Ставали як одним, згадай, І дух святий вістив нам рай: Щокрок і подих наші – Алилуя. Алилуя. [x4]

Maybe there’s a God above But all I ever learned from love Was how to shoot at someone who outdrew you And it’s not a cry you can hear at night It’s not somebody who’s seen the light It’s a cold and it’s a broken, Hallelujah. Hallelujah [x4]

Мабуть, над нами ще Творець – З любови вивів рішенець: Як скеля поміж бур! – собі велю я. Не той це крик, що чуть вночі, Не той з’явився при свічі – Тут крижане й побите Алилуя. Алилуя. [x4]

You say I took the name in vain I don’t even know the name But if I did, well really, what’s it to you? There’s a blaze of light In every word it doesn’t matter which you heard The holy or the broken, Hallelujah. Hallelujah [x4]

«Мене ти помилково взяв, Не те ім’я ти призивав»… Нехай і так, то що ж тебе хвилює? Слова у сяйві освяти. Байдуже, що почуєш ти: Святе а чи страждале Алилуя. Алилуя. [x4]

I did my best, it wasn’t much I couldn’t feel, so I tried to touch I’ve told the truth, I didn’t come to fool you And even though it all went wrong I’ll stand before the Lord of Song With nothing on my tongue but Hallelujah. Hallelujah [x17]

Зробив, що міг, однак не все… І хай життя ще біль несе – Я мовив істину! Й тепер молю я: Всі помилки зробив я сам... Де жде Господь, предстану там Лише з одним із вуст – із Алилуя. Алилуя. [x17]

Переклад: Володимир ТИМЧУК

Поезiя

Рок-поезія

The DOORS

NIRVANA SMELLS LIKE A TEEN SPIRIT

« З АПАХЛО ЮНІСТЮ»

Load up on guns and bring your friends, It’s fun to lose and to pretend. She’s over-bored and self-assured. Oh no, I know a dirty word.

Бери набої, клич усіх, Вдавання й втрати – нам на сміх. Вона нудьгує в самоті, О ні, люблю слівця брудні.

Hello, hello, hello, how low? [x3] Hello, hello, hello!

Агов, агов, агов, а знов? [x3] Агов, агов, агов!

With the lights out it’s less dangerous. Here we are now, entertain us. I feel stupid and contagious, Here we are now, entertain us. A mulatto, an albino, A mosquito, my libido. Yeah, hey, yay.

Вимкни світло – буде класно, Ось прийшли ми, розважай нас. Я – невдаха і заразний, Ось прийшли ми, розважай нас. Чи брюнетка, чи блондинка, Наркоманка, — лиш би жінка! Так! Гей, гей!

I’m worse at what I do best, And for this gift I feel blessed. Our little group has always been And always will until the end.

Ви – гірші нас, я – кращий вас, І в цьому я найбільший ас. Безсмертні ми були завжди, Не знищить гурту мода й час.

Hello, hello, hello, how low? [x3] Hello, hello, hello!

Агов, агов, агов, а знов? [x3] Агов, агов, агов!

With the lights out it’s less dangerous. Here we are now, entertain us. I feel stupid and contagious, Here we are now, entertain us. A mulatto, an albino, A mosquito, my libido. Yeah, hey, yay.

LIGHT MY FIRE

«ЙДИ ДО МЕНЕ»

You know that it would be untrue, You know that I would be a liar, If I was to say to you, Girl, we couldn’t get much higher.

Ти знаєш, все пішло б не так, Ти знаєш, це була б брехня. Якби я це тобі сказав, Любов померла б того ж дня.

Come on baby, light my fire [x2] Try to set the night on fire.

Ну ж бо, мила, йди до мене, [x2] Запали цю ніч шалену.

The time to hesitate is through, No time to wallow in the mire. Try now we can only lose And our love become a funeral pyre.

Запізно думати про це, Назад дивитися не час. Брехня – це замкнуте кільце, Що вб’є любов, а з нею – нас.

Come on baby, light my fire [x2] Try to set the night on fire, yeah.

Ну ж бо, мила, йди до мене, [x2] Запали цю ніч шалену.

The time to hesitate is through, No time to wallow in the mire. Try now we can only lose And our love become a funeral pyre.

Запізно думати про це, Назад дивитися не час. Брехня – це замкнуте кільце, Що вб’є любов, а з нею – нас.

And I forget just why I taste. Oh yeah, I guess, it makes me smile. I found it hard, it’s hard to find, Oh well, whatever, nevermind.

Я вже забув, яке прийняв, Воно, мабуть, на сміх проб’є. Я певний час його шукав, Та по цимбалах це всім вам.

Come on baby, light my fire [x2] Try to set the night on fire.

Ну ж бо, мила, йди до мене, [x2] Запали цю ніч шалену.

Hello, hello, hello, how low? [x3] Hello, hello, hello!

Агов, агов, агов, а знов? [x3] Агов, агов, агов!

You know that it would be untrue, You know that I would be a liar, If I was to say to you, Girl, we couldn’t get much higher.

Ти знаєш, все пішло б не так, Ти знаєш, це була б брехня. Якби я це тобі сказав, Любов померла б того ж дня.

Come on baby, light my fire [x2] Try to set the night on fire [x4]

Ну ж бо, мила, йди до мене, [x2] Запали цю ніч шалену. [x4]

With the lights out it’s less dangerous. Here we are now, entertain us. I feel stupid and contagious, Here we are now, entertain us. A mulatto, an albino, A mosquito, my libido.

Вимкни світло – буде класно, Ось прийшли ми, розважай нас. Я – невдаха і заразний, Ось прийшли ми, розважай нас. Чи брюнетка, чи блондинка, Наркоманка, — лиш би жінка!

A denial! [x9]

Це відмова! [x9]

Переклад: Дмитро ЖУРАВЕЛЬ

Переклад: Дарія ЛИСЕНКО, Юлія ВРОТНА

Поезiя

Рок-поезія

METALLICA WHISKEY IN THE JAR

«ГОРІЛКА В БАНЦІ»

As I was goin’ over the Cork and Kerry mountains, I saw Captain Farrell and his money he was countin’. I first produced my pistol, and then produced my rapier. I said: stand and deliver or the devil he may take ya.

Ходив я якось в гори, було то у Карпатах, Дивлюсь: майор Єґоров рахує грошенята. Я хутко зняв обріза, схопив сокиру швидко, Кажу: «Давай ділися, або підеш до дідька!»

I took all of his money and it was a pretty penny. I took all of his money yeah and I brought it home to Molly. She swore that she’d love me, no never would she leave me, But the devil take that woman, yeah, For, you know, she tricked me easy.

Грошей було до біса, він мусив все віддати, До Мотрі їх поніс я, зайшов до неї в хату. «Ніколи не покину! Кохаю!» – говорила. Та хай у пеклі згине, Бо знову обдурила!

Musha-ring-dum-a-doo-dum-a-da, Whack for my daddy-o. [x2] There’s whiskey in the jar-o.

Я від горілки, мабуть, дуба дам, Тож бахнемо по чарці, [x2] Є горілка в банці.

Being drunk and weary I went to Molly’s chamber Takin’ my money with me, but I never knew the danger. For about six or maybe seven in walked Captain Farrell, I jumped up, fired off my pistols, And I shot him with both barrels.

До Мотрі у покої ввійшов я напідпитку. Грошей кишені повні, тож не чекав я збитку. Аж ось майор Єґоров заходить десь о шостій, І я хапаю зброю Та й рóблю влучний постріл.

Musha-ring-dum-a-doo-dum-a-da, Whack for my daddy-o. [x2] There’s whiskey in the jar-o.

Я від горілки, мабуть, дуба дам, Тож бахнемо по чарці, [x2] Є горілка в банці.

Now some men like the fishin’, and some men like the fowlin’, And some men like ta hear, to hear the cannon ball a roarin’. Me, I like sleepin’, specially in my Molly’s chamber, But here I am in prison, here I am with a ball and chain, yeah.

Рибалити хтось любить, а дехто – полювати, Комусь же до вподоби гатити із гармати. А я волію дуже до Мотрі у хатинку, Та маю одяг в смужку, а небо – у клітинку.

Musha-ring-dum-a-doo-dum-a-da, Whack for my daddy-o. [x2] There’s whiskey in the jar-o.

Я від горілки, мабуть, дуба дам, Тож бахнемо по чарці, [x2] Є горілка в банці.

Whiskey in the jar-o. Musha-ring-dum-a-doo-dum-a-da. [x4]

Є горілка в банці. Я від горілки, мабуть, дуба дам, [x4]

Переклад: Андрій КРУК

Поезiя

CREEDENCE CLEARWATER REVIVAL LONG AS I CAN SEE THE LIGHT

« Д ОКИ БАЧУ СВІТЛО Я»

Put a candle in the window, ‘Cause I feel I’ve got to move. Though I’m goin’, goin’ I’ll be comin’ home soon, Long as I can see the light.

Вистав свічку у вікно, Бо я чую – маю йти. Хоча йду, йду. Та скоро верну я сюди. Доки бачу світло я...

Pack my bag and let’s get movin’, ‘Cause I’m bound to drift a while. When I’m gone, gone, you don’t have to worry long, ‘Long as I can see the light.

Збери речі, відпусти, Бо у мандри треба йти. Як піду, йду, не журися довго ти, Доки бачу світло я...

Рок-поезія

SIMON & GARFUNKEL

EL CONDOR PASA (IF I COULD)

« П ОЛІТ КОНДОРА»

Є! Є! Є! Є!

I’d rather be a sparrow than a snail, Yes I would, if I could, I surely would. I’d rather be a hammer than a nail, Yes I would, if I only could, I surely would.

Я був би горобцем, не слимаком, Я б був таким, як би я міг, я б був таким. Не цвяхом був би я, а молотком, Я б був таким, якби я міг, я б був таким.

Вистав свічку у вікно, Бо я чую – маю йти. Хоча йду, йду. Та скоро верну я сюди. Доки бачу світло я... [x3]

Away, I’d rather sail away, Like a swan that’s here and gone. A man gets tied up to the ground, He gives the world its saddest sound, Its saddest sound.

Кудись далеко б я відплив, Немов той лебідь, що був і зник. Людина так пристала до землі, І чує світ її пісні сумні, Пісні сумні.

I’d rather be a forest than a street, Yes I would, if I could, I surely would. I’d rather feel the earth beneath my feet, Yes I would, if I only could, I surely would.

Я був би лісом, а не містом злим, Я б був таким, як би я міг, я б був таким. Я б босим по землі ходить хотів, Я б так і жив, якби я міг, я б так і жив.

Guess I’ve got that old trav’lin’ bone, ‘Cause this feelin’ won’t leave me alone. But I won’t, won’t be losin’ my way, no, no, Long as I can see the light.

Мабуть, дід був мандрівник, Бо сидіти я не звик. Втратить шлях, шлях Бог не дай мені, ні, ні, Доки бачу світло я...

Yeah! Yeah! Yeah! Oh, Yeah! Put a candle in the window, ‘Cause I feel I’ve got to move. Though I’m goin’, goin’ I’ll be comin’ home soon, Long as I can see the light [x3]

Переклад: Павло ДЗІЯДЕВИЧ

Переклад: Максим ГОНТАР

Поезiя

Рок-поезія

BON JOVI IT’S MY LIFE

«ЦЕ ЖИТТЯ»

This ain’t a song for the broken-hearted, No silent prayer for the faith-departed. I ain’t gonna be just a face in the crowd, You’re gonna hear my voice when I shout it out loud.

Пісня ця не для боягузів, Не для тих, хто не дружить з глуздом. І я не буду тим, що з отари овець, Хай мій голос звучить, увірвався терпець!

It’s my life, it’s now or never, I ain’t gonna live forever, I just want to live while I’m alive (it’s my life). My heart is like an open highway, Like Frankie said, I did it my way. I just wanna live while I’m alive, it’s my life.

Це життя, воно раз дається, І допоки серце б’ється, На всі сто волію жити я (це життя). Відкритий я для всього у цю мить, Казав Франко: «Боротись — значить жить!»* На всі сто волію жити я, це життя.

This is for the ones who stood their ground, For Tommy and Gina who never backed down. Tomorrow’s getting harder make no mistake, Luck ain’t even lucky, got to make your own breaks.

Це для вас, хто не втратив честі, Для тих, хто достойно зміг хрест свій нести. Бо завтра буде важче дійти до мети, Поки є удача, козирем ходи ти.

Better stand tall when they’re calling you out, Don’t bend, don’t break, baby, don’t back down.

Не ламайсь, не гнись під чужим батогом, Кричи, страйкуй, не вважай гріхом!

It’s my life, and it’s now or never, I ain’t gonna live forever. I just want to live while I’m alive (it’s my life). My heart is like an open highway, Like Frankie said, I did it my way. I just want to live while I’m alive, It’s my life, and it’s now or never, I ain’t gonna live forever. I just want to live while I’m alive (it’s my life). My heart is like an open highway, Like Frankie said, I did it my way. I just want to live while I’m alive ‘cause it’s my life!

Це життя, воно раз дається, І допоки серце б’ється На всі сто волію жити я (це життя). Відкритий я для всього у цю мить, Казав Франко: «Боротись — значить жить!» На всі сто волію жити я! Це життя, воно раз дається, І допоки серце б’ється На всі сто волію жити я (це життя). Відкритий я для всього у цю мить, Казав Франко: «Боротись — значить жить!» На всі сто волію жити я, бо це життя!

Переклад: Юлія ВРОТНА * «Лиш боротись — значить жить!» — І. Франко.

Поезiя

Рок-поезія

DIRE STRAITS MONEY FOR NOTHING

«ГРОШИКИ ЗАДАРМА»

Now look at them yo-yo’s, that’s the way you do it, You play the guitar on the MTV. That ain’t workin’, that’s the way you do it, Money for nothin’ and chicks for free. Now that ain’t workin’, that’s the way you do it, Le’mme tell ya them guys ain’t dumb. Maybe get a blister on your little finger, Maybe get a blister on your thumb.

Диви’ на тих кретинів, отак і треба жити Та грати на гітарі на ТВ у смак! Це навіть не робота – не тре’ нічо’ робити, Грошики задарма і дівки за так! І це навіть не робота – не тре’ нічо’ робити, Та пацани, скажу тобі я, не дурні! Може, на мізинчику мозоль собі натерли, Може, по мозолику на п’ятерні.

We gotta install microwave ovens, Custom kitchen deliveries, We gotta move these refrigerators, We gotta move these colour TVs. Mover, mover, hah!

А нам носити ці мікрохвильовки, І встановити на кухні стіл, Принести людям усі обновки: Усе начиння і меблі усі. Носим, носим, ха!

See the little faggot with the earring and the makeup, Yeah, buddy, that’s his own hair. That little faggot got his own jet airplane, That little faggot he’s a millionaire.

Ти бачиш, той фагот з пробитим вухом й макіяжем? І так, старий, то пакля теж його. Так от: у підараса є мільйон у саквояжі, І він літає тільки власним літаком.

We gotta install microwave ovens, Custom kitchens deliveries, We gotta move these refrigerators, We gotta move these colour TV’s. Mover, mover, hah! Looky here, look out!

А нам носити ці мікрохвильовки, І встановити на кухні стіл, Принести людям усі обновки: Усе начиння і меблі усі. Носим, носим, ха! Глянь-но лиш! глянь-но лиш!

I shoulda learned to play the guitar, I shoulda learned to play them drums. Look at that mama, she got it stickin’ in the camera, Man, we could have some fun. And he’s up there, what’s that? Hawaiian noises? Bangin’ on the bongos like a chimpanzee. That ain’t workin’, that’s the way you do it, Get your money for nothin’, get your chicks for free.

Чого не вчивсь я грать на трубі, Чого не вчився я бринчать?! Подивись на тьолку, вона цицьками прямо в камеру, ох! Могли б її вдвох мать! А той, що нагорі, то хто? Кацапський дурник? Б’є по балалайці, як якийсь мудак! Це навіть не робота – не тре’ нічо’ робити, Грошики задарма і дівки за так!

We gotta install microwave ovens, Custom kitchen deliveries, We gotta move these refrigerators, We gotta move these colour TV’s, Lord.

А нам носити ці мікрохвильовки, І встановити на кухні стіл, Принести людям усі обновки: Усе начиння і меблі усі.

Now that ain’t workin’, that’s the way you do it, You play the guitar on the MTV, That ain’t workin’, that’s the way you do it, Money for nothin’ and your chicks for free. Money for nothin’ and chicks for free.

Диви на тих кретинів, отак і треба жити Та грати на гітарі на ТВ у смак! Це навіть не робота – не тре’ нічо’ робити, Грошики задарма і дівки за так! Грошики задарма і дівки за так!

Переклад: Юлія ВРОТНА

Поезiя

Рок-поезія

QUEEN «ХАЙ БУДЕ ШОУ!» Порожнеча – навіщо нам життя? Ми у мандрівці – чи буде вороття? Все йдемо. Шукаємо ми що і чого прагнемо? Запобігають герої злочинам. Театр тіней – відповідний снам. Годі вже! Чи є такі, що й далі все терпітимуть?

THE SHOW MUST GO ON Empty spaces – what are we living for? Abandoned places – I guess we know the score. On and on. Does anybody know what we are looking for? Another hero, another mindless crime Behind the curtain in the pantomime. Hold the line! Does anybody want to take it anymore? The show must go on [x2] Inside my heart is breaking, My make-up may be flaking But my smile still stays on. Whatever happens, I’ll leave it all to chance, Another heartache, another failed romance. On and on. Does anybody know what we are living for? I guess, I’m learning, I must be warmer now. I’ll soon be turning round the corner now. Outside the dawn is breaking, but inside in the dark I’m aching to be free. The show must go on [x2] Yeah! Ooh, inside my heart is breaking, My make-up may be flaking But my smile still stays on. Yeah, oh, oh, oh. My soul is painted like the wings of butterflies. Fairy tales of yesterday will grow but never die. I can fly, my friends! The show must go on, yeah! The show must go on! I’ll face it with a grin, I’m never giving in, On with the show. I’ll top the bill, I’ll overkill, I have to find the will to carry on. On with the... On with the show. The show must go on!

Хай буде шоу! [x2] Хоч серце важко б’ється, Грим грудками береться, – На вустах усмішка. Свій шлях торую, немов довкіл туман. Нічим скінчився іще один роман. Людоньки, чи скаже мені хто: навіщо живемо? Постійно вчуся, як світла досягти, Як мир і радість в серці вік нести. Над світом нове Сонце. Що треба все зроблю, щоб волю вберегти! Хай буде шоу! [x2] Є-і-є! Хоч серце важко б’ється, Грим грудками береться, – На вустах усмішка. Так, є-і-є! Душа у мене, наче безліч кольорів. З юних літ несу, мов скарб, казки свої в собі. Я лечу! Лечу! Хай буде шоу! Є-і-є! Хай буде шоу! Я зможу далі йти з усмішкою завжди. Це наше шоу! Я основний в програмі цій. Всі сцени до фіналу я пройду. Це наше... Це наше шоу. Хай буде шоу!

Переклад: Олександр ВИЖЕНКО

Поезiя

Рок-поезія

RAINBOW THE TEMPLE OF THE KING

«ХРАМ КОРОЛЯ»

One day, in the year of the fox Came a time remembered well, When the strong young man of the rising sun Heard the tolling of the great black bell. One day in the year of the fox, When the bell began to ring, It meant the time had come for one to go To the temple of the king.

Був день, в рік лисиці такий, Що чудово запам’ятавсь. Тоді сильний юнак висхідного сонця Дзвін почув, що голосно лунав. Був день, в рік лисиці такий, Коли дзвін той заспівав. Значить час настав і треба вже йти До храму короля.

There in the middle of the circle he stands, Searching, seeking. With just one touch of his trembling hand, The answer will be found.

Там посередині кола він стоїть, Питає, шукає. Дотиком одним тремтячої руки Відповідь він знайде.

Daylight waits while the old man sings, Heaven, help me! And then like the rush of a thousand wings, It shines upon the one. And the day has just begun.

День чекає, поки про спасіння дід Благає, співає. Потім, ніби помахом тисячі крил, Світло до нього йде. Почався новий день.

One day, in the year of the fox Came a time remembered well, When the strong young man of the rising sun Heard the tolling of the great black bell. One day in the year of the fox, When the bell began to sing, It meant the time had come for one to go To the temple of the king.

There in the middle of the people he stands, Seeing, feeling. With just a wave of the strong right hand, he’s gone To the temple of the king.

Там він серед натовпу людей стоїть, Бачить й чує. Піднявши сильну праву руку, він пішов До храму короля.

Far from the circle, at the edge of the world, He’s hoping, wondering. Thinking back on the stories he’s heard of What he’s going to see.

Вдалині від кола, на краю Землі, Він мріє, чекає. Згадуючи розповіді, що він чув, Що бачити хотів.

There, in the middle of a circle it lies. Heaven, help me! Then all could see by the shine in his eyes The answer had been found.

Там посеред кола про спасіння він Благає, співає. Бачили тоді всі блиск в його очах І відповідь знайшли.

Back with the people in the circle he stands, Giving, feeling. With just one touch of a strong right hand, they know Of the temple and the king.

Повернувшись в коло разом із людьми Віддає, відчуває. З дотику одного сильної руки, дізналися усі Про храм і короля.

Переклад: Юрій ВЕРЕС

Поезiя

Рок-поезія

LED ZEPPELIN

AC/DC

IMMIGRANT SONG

HIGHWAY TO HELL

«В ПЕКЛО ШОСЕ»

We come from the land of the ice and snow, From the midnight sun where the hot springs flow, Hammer of the gods, will drive our ships to new land To fight the hordes, and sing, and cry, Valhalla, I am coming. Always sweep with threshing oar, Our only goal will be the western shore.

Living easy, living free, Season ticket on a one-way ride. Asking nothing, leave me be Taking everything in my stride. Don’t need reason, don’t need rhyme, Ain’t nothing I would rather do. Going down, party time, My friends are gonna be there too.

Вільно жив, легко кохав, Квиток в один кінець отримав. Просто був і не питав, Я приймаю свою долю й вирок. Без причин писав вірші, Нічого іншого я і не бажав. До того часу, як вниз з’їду, Всі мої друзі вже будуть там.

We come from the land of the ice and snow, From the midnight sun where the hot springs flow. How soft your fields so green. Can whisper tales of gore Of how we calmed the tides of war. We are your overlords.

I’m on the highway to hell, On the highway to hell, Highway to hell, I’m on the highway to hell.

Прямує в Пекло шосе, В Пекло шосе, В Пекло шосе, Прямує в Пекло шосе.

No stop signs, speed limit, Nobody’s gonna slow me down. Like a wheel, gonna spin it, Nobody’s gonna mess me around. Hey Satan, paid my dues, Playing in a rocking band. Hey mama, look at me, I’m on my way to the promised land!

Ані обмежень, ні знаків «Стоп», Мене нікому не спинить. Я кочусь як колесо, Ніхто уже із мене не кпинить. Привіт, Дияволе, сплатив борги Тим, що в рок-гурті граю. Привіт, мамо, поглянь і ти: Я їду в напрямку до Раю!

I’m on the highway to hell, Highway to hell. I’m on the highway to hell, Highway to hell.

Прямує в Пекло шосе, В Пекло шосе, В Пекло шосе, Прямує в Пекло шосе.

Don’t stop me!

Не стримуй!

I’m on the highway to hell, On the highway to hell, I’m on the highway to hell, On the highway, Yeah, highway to hell, I’m on the highway to hell, Highway to hell, Highway to hell.

Прямує в Пекло шосе, В Пекло шосе, Прямує в Пекло шосе, В Пекло шосе, Прямує в Пекло шосе, В Пекло шосе, В Пекло шосе, В Пекло шосе,

And I’m going down аll the way. I’m on the highway to hell.

І я їду вниз, весь свій шлях. Прямує в Пекло шосе.

Always sweep with threshing oar, Our only goal will be the western shore. So now you’d better stop, And rebuild all your ruins, For peace and trust can win the day, Despite of all your losing.

«ПІСНЯ ПЕРЕСЕЛЕНЦІВ» З країв ми, де крига і сніг завжди, Світліша де ніч і киплять річки, Молотом богів приведені сюди на берег, В бою з ордою кричимо: «Вальгалло, зустрічай!» Веслом б’ємо ми набіги хвиль, Здобути Захід – єдина ціль. З країв ми, де крига і сніг завжди, Світліша де ніч і киплять річки, М’яким полям везли казки старі й страшні Про тамування сил війни. До вас прийшли господарІ. Веслом б’ємо ми набіги хвиль, Здобути Захід – єдина ціль. Тепер спинитись час, Подбати про руїни, Забути свої втрати Задля миру й віри.

Переклад: Одарка БІЛОКОНЬ

Переклад: Корнуелла МУДРА

Поезiя

«ЛЮДИ НА БЕРЕГАХ НІЛУ БУЛИ ТАКІ ДОБРІ» Д обірка суч асної аме р и к а н ськ ої пое з ії

Наталі ГЕНДАЛ (США)

З англійської переклала Ольга КРЕКОТЕНЬ

РОЗБИТА МУЗИКА Може, коли ти готовий до музики всі інструменти навколо розбиті Може, коли ти готовий до свободи твоє серце більше не здатне битись Може, коли тебе охоплює божевілля ти знаходиш те, що хотів здобути Може, якщо ти покажеш мені яке спрагле твоє бажання грати мелодію в мі-мінорі повільна річка крил розкриється тобі. Але це мало статись навзамін: розбитої скрипки серця, впертої незгоди з Ісусом або Мухаммедом – у вигнання свої дороги. Тепер твій подих – це плаский мотив який торує хитко шлях спросоння навколо твоїх вуст.

Наталі Гендал

НАВІТЬ У КОХАННІ Я прагну тобі сказати це не частина тебе відсутня

і, можливо, я питаю (але ніколи не спитаю тебе)

і навіть коли війна скалічила тебе

прірва, в яку ти падаєш, – це ніщо

я хочу бути близько до твоєї рани

це те, що залишається навколо неї, те, що важливо

це твоє серце, що роздягає мене коли ти не торкаєшся мене

Та навіть у коханні війна живе в мені

це твій шум, що розверзає мій морок

ГРАНАДА СПІВАЄ ВІТМЕНА Біля річки Хеніль коханці співають пісні, що належать воді, чоботар виспівує свою колишню мрію, його помічник – мрію, якої не мав, чоловік співає жінці на розбитому матраці смерть співа опівдні, на берегах Дарро сліпий злодій вбирає шелест золотих тополь, так само, як його вбирають тремтливі тріщини, святі, які палають у Ла Сьєрра, і люди, що відживлюють країну. Вони знають: нічого не зупиняється, але коли співає Вітмен – вони дозволяють його голосові заволодіти собою поодинці.

Поезiя

У ПОШУКАХ ОПІВНІЧЧЯ Він цілував мої губи опівночі Я дозволила Він зняв з мене блузку Я дозволила Зняв бюстгальтер і торкнувся грудей Я дозволила Оголив мене всю Я дозволила Зняв з мене всю білизну і дивився як я стою у цій чужій, темній чорно-білій кімнаті Я дозволила йому Тьмяний вогник блимав біля вікна Я глянула мимохідь на місто, де ми живемо, та якого обоє не знаємо. Потім він вимовив моє ймення хибно і я спинила його — запитала, чи він коли-небудь був у вигнанні чи в тюрмі чи коли-небудь слав листи до жінки, котру колись кохав, але

ніколи більш не бачив, чи думає, що можна повертатись до тих, кого любив, коли вже ні́як полюбити вдруге, спитала, чи доводилось йому грабувати маленьку крамничку або красти хліб у селянина, чи він перетинав моря, узбережжя й гори, та все ж не міг прибути на місце. Він відповів: я не вимовляв свого ймення правильно у своїй країні, і тому мене мучили, Я не вимовляв свого ймення правильно на лінії ворога, тому мене вислали, Я не вимовляв свого ймення правильно після прибуття, і мені дали нові папери. Ось так. Серце в пошуках опівніччя — Це лише серце, решта — те саме, Лиш не те, чого від тебе чекає інший.

ПРИСЛУХАЙСЯ, СЬОГОДНІ ВВЕЧЕРІ, до листя, що жебонить у жовтих полях до болю селянина до туги покинутої дитини поглянь на Тверію, заховану в тіні, на крихітні сліди зірок відчуй дотик жебрака і скажи мені, чому ми кривили душею – коли наші кроки міряли землю на якій не було місця для нас двох

Наталі Гендал

ДЕЩО ПРО ПІР’Я Ми взяли з собою тільки ключі, листи й фотографії — все інше залишилося позаду, коли ми покидали дім. Це може статися, коли країна змінюється в одну ніч, коли ті, кого ти знаєш, перетворюються на оболонку з пір’я — і річ у тім, що пір’я знає, без чого воно залишилось. Роками я дивлюсь на дім мого сусіда з різних вікон різних країн, різних будинків, то з цегли, то з каменю. Дехто ніколи не уявляє що́ може означати дім, коли незакінчений мотив

захоплює у пастку стелю. Я вдаю, ніби ніколи не бачила тіла в повітрі, батькових рук, вгрузлих у землю, — після всього, що ми навіть не могли собі уявити. І я не змогла змінити той день у Мурсії, коли вода несла світло до дверей: мені сім років, це переддень нашого від’їзду, день, коли батько дає мені записник і я кажу йому: ось тут я збережу свою країну.

МАНДРІВНИК Якщо тепер твоя мрія нарешті дорівнялась до твоєї правди, не думай, що ця правда крихкіша, ніж ця мрія. Луїс Кернуда, «Ель-Віахеро» («Мандрівник») Мандрівниче, твої сліди — це лиш дорога, нічого більше. Мандрівниче, тут нема дороги, лиш пінний слід за кораблем на морі. Антоніо Мачадо, «Немає дороги, XXIX» За мандрівником прямує інший — Це шлях скеровувати по́шепти. Кохання дозволяє нам забути музику, яка кружляє навколо наших ніг, кохання нагадує нам немає точності у мандрах – вони розповивають тіло, винаходять його лінії й маршрути. Немає точності — тільки знаєш: море тримає нас за стан, коли ми думаємо, що оволоділи тим, що сховали небеса і що дорога не змогла сховати.

Поезiя

В ОЧІКУВАННІ СМЕРТІ Коли я помру мапа світу висітиме над моїм ліжком, маленька бібліотека в Міхасі, де я читала Лорку вперше, перетвориться на кафе, оливкові дерева, без яких я не можу жити, будуть рясно цвісти, я побачу, як смерть віддалік чатує на мене, але я не ворухнусь — я помру в потязі, з якого буде видно білі дерева, що звисають із сірих хмар. Я помру в небі, де птахи будуть носити струмені світла на своїх крилах. Я помру в машині, де вікна буде вкрито ковдрою снігу, я помру в русі.

Коли я чекатиму, що мій коханий скаже: ти гарна, — він думатиме: я тужу за морем. Я скажу: я не знаю слова для життя, але знаю, що ми мусимо в нього грати, отже, це не тільки про смерть. Він спитає: чому ми й досі плекаємо тишу — хіба в цім шумі, що близький до нас, камені та мухи, дерева і птахи, й відлуння, і земля, і все, що сховано за ними, не просять музики?

Наталі Гендал

Я питаю: що ти найкраще пам’ятаєш? Вона каже: коли він приходить до мене Так, наче я єдина жінка, яку він зроду цілував, і я приймаю грядущий крах, аби лиш його губи були близько до моїх. Кажу їй: тільки уяви собі вишні проти стріл. Тільки уяви собі ряди орхідей, верб, жимолості. Тільки уяви собі пелюстки за пелюстками біля пелюсток, брижі на озері і сховане лице в риданні, пурпурні вечори і пуп’янки, що в’януть, шурхіт листя, лиш уяви собі – ось що стається, коли любов у сні стає шаленством. Вона каже: ти танцювала болеро колись?

Ми спрагло питимемо пісню. Я гляну на нього, він теж чекатиме — але я не знаю, на що саме. Тоді я подумаю: самотність знає, — це там, де порожній простір, і смерть знає, що не повинна поспішати, поки вона чекає.

АХМАТОВА І Я: БОЛЕРО

Скільки мороку в твоєму коханні і чому ця цівка крові подразнює пелюстку на твоїй щоці? За мотивами «Поеми без героя» Анни Ахматової

Я питаю: якщо я почну рити цей червоний ґрунт до ран на руках, що іще я знайду? Вона каже: себе, на плечах скелі, задивлену в той самий клаптик неба, що стримував сум’яття твоїх крил і того, кого ти не підпускала ближче.

CORRIENDO Скажімо ти взяв морської солі і сипонув її мені на губи Скажімо опівдні ти сказав мені що твої знамениті вірші написав не ти Скажімо твоє серце спливає кров’ю на моїх руках і ти вимовляєш чуже ім’я кохаючись зі мною Скажімо, ти являєш мені свій грізний погляд свій важкий усміх свою іншу личину, зухвалу й хитру Скажімо, ти несеш мені запах жаги і даєш сонцю впасти межи наших ніг хіба цього не досить хіба кохання не чужинець

Поезiя

Алісія ГАРІС (США)

Алісія Гаріс

Коли вони посилають своїх дружин зривати листя м’яти, що росте в садочку на даху між вікнами, де сушаться джелабі. Звичайно, ти кажеш їм, що народ, який їсть свинину, — брудний, хоч це твій народ, раби і свині не дали йому пропасти, хоча ти й досі ще готуєш листову капусту із шинкою — для своєї бабці.

БО ЛЮДИ НА БЕРЕГАХ НІЛУ БУЛИ ТАКІ ДОБРІ

Звичайно, ти не кажеш їм, що в Парижі ти заплатила 7 євро за сандвіч із салямі і не наїлась досхочу.

Коли люди люблять, ти поринаєш у їхню вбогість.

Звичайно, ти їм кажеш, що 11 вересня — це змова, що ти не чула, як літаки долають звуковий бар’єр, що ти зі свого двору не бачила, як Пентагон горить, і не читала 23‑й псалом, щоб заспокоїти чотирикласників.

Коли вони пливуть, ти терпляче задкуєш до моря, навіть коли твоя мова, як німий кит, продовжує викидатися на береги їхніх приголосних. Коли вони годують тебе з власного столу. Коли ріжуть для тебе вгодоване теля і танцюють навколо тебе, розробляючи м’ясо на вулиці за твоїми дверима, так що кров плямує вуличних котів пурпуром. Коли вони беруть шматок єгипетського золота і молотком розплющують його, а каліграф пише твоє ім’я арабським шрифтом. Коли вони переходять Ніл убрід і готують сомів, бо ти скучила за Півднем, чи об’їжджають околиці у джипі, щоб знайти останню пачку «Бетті Крокер». Коли вони пропонують тобі свого найгарнішого сина з віями, що закручуються на кінцях, наче старий килим. Коли вони дають тобі даром пиво і марокканський хеш – стільки, скільки в тебе влізе. І тоді сміються разом із тобою.

Звичайно, ти їм кажеш крізь слизькі від гумусу зуби, що твоя країна — це зло, зло, зло. Звичайно, ти не скажеш їм, що це військові заплатили за освіту твого батька і що це був єдиний шлях із Піттсбурга — міста, яке б його знищило, якби він не був таким розумним. Звичайно, ти кажеш їм, що американці їдять собак, що ми скупі і кидаємо наших старих напризволяще. Звичайно, наші шлюби марні, а наші жінки спустошені. Звичайно, ти кажеш їм, що Біблію було підроблено і кожен, хто має глузд, бачить вищі чесноти Корану. Звичайно, ти киваєш головою.

Поезiя

Звичайно, ти не кажеш їм, що ти колись і довго кохала мусульманина і досі цокаєшся з місяцем – з півмісяцем чи повним — за його здоров’я. Звичайно, ти говориш — елхамдуліллах. Звичайно, ти розповідаєш їм всю кляту правду.

ФОТО МОГО СОРОКАРІЧНОГО БАТЬКА Я залила річку Чаттахучі у спортивний костюм, повний рецептів, його бруд — кров вимила життя з цифр у підкладку. 6 могло би бути 5, 7 чи 9. Моєму батькові — 61. Інструктор із тайцзи, він був худорлявим чоловіком. Коли він тримав нас із сестрою на спині, я відчувала його м’язи — напружені та вузлуваті – в костюмі на цьому фото. Ти побачиш, як швидко слина оббризкує рамку, — якщо ти порох для ДНК, часточки нападів астми, — але не залишає слідів. Він ніколи не піднімає нас, не підносить нас угору, до світла, навіть не здмухує волосся з наших облич.

Було так вітряно, коли я була малою. Було так вітряно, Коли я була малою. Було так вітряно, коли я була малою, і мене фотографували, коли я була малою. Я могла б забитися у темряві. Мішки мого батька в мене під очима, інші — сірий, чорний і білий — над старими запасами подарунків на Різдво. Чому б нам їх не відкрити, я їх обгортаю, знову й знову, роками – подарунки, які ми так любили, зараз я їх збираю.

Алісія Гаріс

ПІВДЕННЕ Ти не персик із Джорджії у своїй криваво‑помаранчевій шкірі. Між нашими пагорбами ми ховаємо знання поколінь у зморшках на чолі, прорізаних водою з русла річок, що разом два і три зрослися в один шов кривої посмішки Міссісіпі. Капелюхи з картопляного лушпиння потерті на згинах, і чорні мурахи скручуються в єдиний ланцюг, щоб виконувати накази іншого чоловіка. Це наше невід’ємне право. Не говори зі мною про французькі колонади, французькі парфуми, чорну магію чи работоргівлю, запліднюючи спотворені портики. Пузаті й засмаглі. Ми чисті нашими стандартами. Такі білі й чисті, як перше цвітіння магнолій. Походження расових воєн. Наша південність прокреслює глибокі мовні лінії на мапах і ротах, розщеплює палітру надвоє, відділяє цукрову тростину від патоки. Допоки існуватиме чорничний маскарад навколо рота й рук — смачний костюм менестреля для тих, хто прагне простоти. Стоунволле, віддай нам наші паради! Довга перфорована скатертина, простелена в центрі площі, така чітка, як тільки може бути лінія Мейсона–Діксона. Ми затягуємо Атланту в петлю і перерізаємо собі вени — ні кроку північніше. Так хрущ не може бути світляком. Я ніколи не стрічала негра, якого не могла б повісити. Ніколи не стрічала білого, якого не могла б купити. Та я не схильна до ваших північних суджень. Вам не до вподоби мій акцент, бо я люблю втягувати слова повільно, як тютюн у люльці, і смакувати кожний расовий епітет

Поезiя

перед тим, як видихнути його — густо і мстиво – у повітря. Я плачу свою ціну в моїй Луїзіані у потоці крові, мої заболочені легені спалюють сірчані гази цієї звичної ненависті до себе. Та ви сидите там чванливо і вдаєте, ніби ніколи не торкалися простих речей, і стримуєте упередження вашого бостонського Брахмана між ковтками ірландського віскі. Я більше знаю про ваші котонові бриджі, ніж ви самі, мої південні джентльмени, що вивчали у школі витівки і збройні штуки, які переслідують вас у мріях. Янкі, не імітуйте моїх страв. Не смійтеся з моєї вимови. Як ви можете зрозуміти цінність ласкавих духів із затоплених водою кипарисів, аж поки бабця не схопить вас за ваші довгі штанці й не відлупцює легенько за дотик до цієї нігерської магії. Ви ніколи не висловите повагу, як це робимо ми. Наш етикет навчив нас ховати мертвих ногами вгору: тіла під водою, душі — вгорі. Є деякі речі, що їх хороші південці просто не роблять. Ми ніколи сором’язливо не стоятимемо перед прапором конфедерації. Ми не потискаємо руки зрадникам, менш надійним, ніж паперовий пакет. Ніколи не закопуємо нашої зброї, не ділимось нашими рецептами, не віддаємо нашої землі. Я ніколи не відала братерської любові, я чула, це буває на островах — із гострим соусом каджун. Так що, коли це правда, тітонько Мері Алісо, скажи мені, як ти шарпаєш свій народ, адже я вже стільки знаю про його народження.

Алісія Гаріс

МОМЕНТ ЗАЧАТТЯ Порожній пах але живіт повен ніжної лави в оксамитовій кімнаті м’язове склепіння рухнуло аж до відкритого рота що рухається вгору-вниз навпроти паркетної підлоги. Як Господь чаклує з нутрощами людини, як перетворює її життя на рідину і продовжує її душу. Вічний шовкопряд, нитки, які розмотуються в мені зоряним покровом архітектор підтягує свою зиму щоб зробити з неї весну. на довгих стеблах калли на довгій стеблині троянда покриті пилком ніс і зуби моя труна-домівка осяяна тонкими вогкими свічками сором’язлива і рожева троянда для сосків. Хурма у раковині твої рукави намокають у м’якоті поки папужка б’ється його крила всередині мого клубового гребеня. Тут гребінь, моя любовна хвиля після хвилі туману і білої піни вигнута аркою спина, відкрите горло

зрілий чоловік пробирається по моїх мокрих солончаках аж до ліктів. Устриця і кришталь плівка підсохла навколо підборіддя тримаючи його голову під моїм мінеральним краном моєю бляшаною мембраною симфонія, симфонія стогін тисне на твоє вухо як на мушлю, твоє опукле невичерпне джерело стрімкий потік хтось виє на кров на місяці забудь що я колись ходила вертикально звір, що гарчить, припавши на чотири лапи, з подразненими стегнами жахливе дитинча що смокче молоко із великого лівого пальця зародка, наспівуючи хвалу здригаючись від гикавки в нижній половині тіла, твій пеніс наситився і заспокоївся, покритий болотистим слизом. Вийми свої пальці і скажи мені: моє вологе кохання – чи це не Амазонка чи не пожежа у ненаситному нутрі пустелі, чи ж це не життя по смерті. Тьмяні тіні в небесах, скажи мені, що ти — не Чумацький Шлях, не макове молочко від болю моїх кісток, білий йод білий ртутно-білий термометр доставив золото до мого черева зробивши роботу алхіміка

Поезiя

Алісія Гаріс

З англійської переклала Галина ШИЯН

ПІСНЯ П’ЯТА Дайте слово п’ятдесятникам, і вони скажуть, Що це було друге хрещення, пришестя До плотського. Господь гнівився за Тілесні гріхи міста. Ти стоїш там, де колись Була клініка для хворих на СНІД, в глибині Палати Тіней, де вітер, медсестри і свідки Шукають у кімнаті тих, хто вижив. Дайте слово Багачам, і вони скажуть, що ураган був благословенням, Який вичистив місто вздовж і впоперек, Вимостив дорогу новобудовам преміум класу і казино, Але спустився й в операційну, Де ще видно, який був піднявся рівень води, де жовч Сечовий і шийка матки гниють у пластикових смітниках. Зараз з вами говоритиме лікар. Він здмухне десятилітній шар пилу з застарілих Медичних таблиць і скаже, що то був не його гнів, А смерть зі співчуття. Співчуття, яке було словами І місцем любові. Це єдина річ, у якій я погоджуюся Із тими, хто б’є поклони: люди поспішають у грі, тож програють У переході любові у хіть, І тут мова не про право власності. Привидів надто багато, Щоб їх ошляхетнити. Мертвяки і далі спускають штани Або біжать напівголі коридором, у сорочках, Що тріпочуть за ними на світлі. Не хвилюйтесь, Інвестори надто налякані, щоб вкладати. Тож ми у безпеці. На хвильку, поки не стривожимо Тупого охоронця, який все ще на патрулюванні – Відганяє залежних і прихильників надприродного. Самі знаєте, Новий Орлеан повен придурків. Перепрошую, Але про що йдеться? Ах, звісно ж, про любов. Яка навіть після смерті змушує душу Плакати ще і ще. Хтивість – ось чому чоловіки зраджують Із проститутками, але в любові вони пізнають Своїх жінок – ходи. Ляж на матрац Зі схлипами. Ляж тут серед клаптів шпалер І побитих ампул, тут, де іноді бездомні Ночують, скрикуючи, але іноді й просто Сплять. Згадують перших партнерів і чистий Одяг, який гніздиться обіцянками в підніжжі ліжка.

ПІСНЯ П’ЯТНАДЦЯТА Ми спимо на розмитих берегах помилок – Подушка підбита, холодильник забитий. Але якось, знаєш, таке відчуття, що зараз Здійметься сильний протяг. Твоє тіло Завжди подає тобі знаки. Помах прапорця – Відкритий спринт. Ти стоніжка Із сотні суперників, спаяних стегнами, Що рухаються паралельно у сіамських перегонах. Іншими словами, У тебе залежність від ста кілометрів на годину. Переливаєшся із пустого в порожнє у своїх Джинсах, стікаєш калюжами поту в неіснуючу Шпаринку в добряче розпеченій кімнаті. Поглянь на доріжки. Відшукай причину сказати Ніколи більше, Це життя – лише розминка для всіх наступних. Тебе змусять боротися суїцидом із атрофією, Яка накопичуватиметься й накопичуватиметься, аж поки ти Волочитимеш стоптане взуття. Фінішна стрічка розривається. Ти просиш лиш про склянку води і смерть. Ось омовіння, про яке ти мріяв, Коли на порцеляну ванни кидають мертву Плоть і добряче шурують – але ні в раю, Ні в пеклі не концентраційний табір. Ніхто Не змушує тут тебе йти в душ. Ти ж не в обов’язковій спортивній секції. Маринуйся у власному поту. Катуляйся по підлозі, поки не Засверблять дупа, порепані ноги і псоріазна шкіра. Або ж візьми рушник І піди до крана чи в сауну. Рай – це перемога на останній сотні метрів, Коли, опустивши голову між ніг, Вибльовуєш кишки, знаючи, що вже фініш. А Пекло – відмова, на тренерове прохання, Вийти з гри – натомість вперто біжиш далі, Біжиш доріжкою взад-вперед Між білими смугами, аж поки не припиниться кровопостачання. Намагаєшся грати так само, Передаючи незмінно черзі привидів естафетну паличку, Вдаючись до самогубств, аж поки ахіллесове сухожилля

Поезiя

Порветься. Продовжуючи перегони Аж до повного розпаду чи випаровування. Аж поки Бог здасться і припинить заважати. Кістки і думки Википлять, лиш швидкість лишиться – ти станеш нею. Безперервним прискоренням у незмінному напрямку. Невиправленою лінією. Геть. Подалі звідси.

ПОЇЗДКИ У ТАКСІ Як любо, що сузір’я названі іменами грецьких героїв. Це нагадує мені, що і у безсмертних є слабинки. Як любо, коли близько п’ятої ранку у тьмяному світлі, Ті, хто був сексі, перетворюються на людей середнього віку, Коли у житті відрізком у 12 годин Розкіш в’яне і стихає. Як любо, коли чисто білі простирадла Як розчинник стирають фрески минулої ночі, Висушуючи тебе після відмокання у ванні кімнатної температури. Я люблю таксі, які відвозять до себе, Від усе ще гарних людей, які деінде роблять неймовірно гарні речі. Повернувшись додому, вітаєшся із дзеркалом, Як злочинець на шикуванні, із навмисними гріхами і кастетами Та добрими намірами, похованими глибоко під судимостями. Я планую сьогодні побути грішницею. Могла б побути і кимось іншим, Але надто вже гарна у своїй червоній сукні, Щоб зберегти хоч дрібку християнського. Я розмовляла із трьома різними чоловіками п’ятьма різними мовами. Я скручувала косяк із сорок сьомої сторінки Кама-Сутри. Я танцювала, так що всім чоловікам у кімнаті ставали тісними ширінки, Але тієї ночі я почула правду. Турок, який говорив іспанською і не був знайомий зі мною через Адама, сказав: «Tú crees en Dios pero tu haces malas cosas» Ти віриш в Бога, але робиш погані речі. І раптом я зрозуміла, Що я була у місці, де, хоч і грають хаус, Але важко почуватися, як удома. У цій сліпій, мертвій зоні між тим, Що ти прекрасно проводиш час і просто його марнуєш. Я з ненажерливим оскалом

Алісія Гаріс

Хляла теплий джин, Не питала імен, але кожен був мені другом. Стілетто робили мене під метр вісімдесят, Але я все одно почувалась маленькою, Вбиваючи взуття, За яке хоч і переплатила, Ходити в ньому так само боляче, Як і визнавати власні провини. Правда ж у тому, що ніхто не вірить мені, Коли я кажу, що непорочна. Правда ж у тому, що Біблія Не дивилась мені в обличчя уже тиждень – Поки я була у відпустці. Правда ж не в моїй невинності, А в тому, що я просто зачахлий камін, Який більше не хоче Відчувати іскру у своєму міжніжжі. Тож не зважай на попіл – Це лиш свідчення того, Як яскраво я можу палахкотіти. Я хочу сяяти сильно, Як та єдина тьмяна зоря На чорному небі, Яка світить на доказ власної вірності, Знаючи, що ти думаєш про мене: «Яке ж лицемірство!», Я не хочу розпочинати молитву, Зрікаючись своїх залежностей. Пахнучи одеколоном. Я не хочу, щоб Бог Відчув на мені запах іншого чоловіка, І прийняв ménage á trois за Трійцю.

Тож, тож дякувати Богу! Дякувати Богу, зорі нас не засуджуть За те, що ми робимо під ними. Дякувати Богу, зорі не бачать зла, Яке чиниться в їхнє ім’я. Дякувати Богу за тишу, за тьмяність, За ночі, проведені наодинці. Дякувати Богу за друзів, Які знають більше, ніж Тип бретельок на твоєму бюстгальтері. Дякувати Богу за нічні таксі додому, Бо сьогодні я не привертатиму уваги. Сьогодні я вимкну Френка Оушена.

Поезiя

Сьогодні я зніму стілетто. Я зніму бірюзові перстені. Я зніму блиск для губ і спатиму гола, Не намагаючися бути сексі, А просто намагаючися бути собою. Дівчиною з голеною головою І з очима досить глибокими, щоб у них втопитися, З переконаннями досить сильними, щоб їх відстоювати. Я знаходжу Божу милість там, де стою, І вона засліплює, засліплює цим прощенням, Яке майже усе моє. Тож сьогодні я сяду при вогнищі, Шукаючи втечі у поїданні яблука, Наречу цей краєвид Едемом, Дивитимусь на ці трагічні зорі Із язичницькими серцями, сповненими скорботи, І скажу: Яке падіння, але яке ж світло, яке неймовірне світло!

ЦЯ ЖІНКА Елегія про все, чим ми стаємо, перш ніж, врешті, стати жінкою. Перша елегія дівчині першокурсника, Чий оптимізм – сироватка до сніданку З того молока, що скисло від погляду юнака – Личко її, бачте, на його смак, було недостатньо гарним. Я подала своє тіло, як спечений власноруч пиріг, Який він міг надрізати. І скуштувати Той шматок, що йому до вподоби. Очі-бісики. Усі ці червиві компліменти, які я ковтала. Бо десь же таке вважають делікатесом. Більше того, Десь точно вважають, що мені насправді пощастило, Хоч я не така вже й християнка, щоб за мене молилися, І навіть не такий уже і трофей, щоб за мене платили. Я змарнувала половину коледжу, Щоб цей хлопець мене полюбив, Написала десятки віршів. Що ж, «та дівчина» давно уже мертва Багато років як, але всі ви мене просите Підживлювати привида.

Алісія Гаріс

Друга ода шльондрі, Яка хоч і не трахається – однаково шльондра, Бо дозволяє з собою загравати. Запам’ятайте, на упаковку презерватива Можна дивитися з різних боків: Розсунувши ноги, ти не знайдеш свободи Стуливши їх, не знайдеш чистоти. Чистота – це лише контрацепція, Свобода ж – знання, що твоє стегно – дверна завіса, Користуйся тілом на свій розсуд І полюй за власними насолодами. У тебе між стегнами – Книга Буття чоловіка, Тож як він насмілюється плювати на письмена? Ця ода усім дівчатам, Яких відчиняли із натиском і зломом, І тим, кого після п’яного зґвалтування Підняли на глум з гештегом #jadapose. Вибачте, що не було похорону ваших згаслих усмішок, На який зібралися незнайомці, Лярви, лахудри і шмари – Хіба ж не ці слова – есенція культури зґвалтування? Та й, врешті, хіба ж сутенер в овечій шкурі і сам не є шльондрою? Третя ода тій сучарі, яка й не сучара насправді, Просто не хоче тиснути руки після шоу. Я ж намагалась приборкати Лева, Зістригала волосся, щоб позбутися его, Але воно й далі червонодраконно гарчить, Стає на мій захист, як пітбуль у спідниці, Так, я бульмастиф, який засмакував убивство. Тож, зціленню лиш учуся. Четверта ода хірургії, Смертоносному скальпелю в нашій вправній руці І сутрам, які злітали із наших вуст, Коли ніщо уже не гоїло наших ран. Першу любов мою Доводилося видаляти у 19, А тоді у 21 і знову у 22 Як польовому лікарю Без медикаментів на полі бою – Мені доводилося імпровізувати, Тож я промарширувала через власне серце – В руках лише Біблія, Клякнула. І вийшла з іншого боку. Мої руки – убивці, але моя сорочка чиста, Мій екіпаж білосніжний. Любов часом хірургія і завжди жертовність.

Поезiя

П’ята ода мученицям, А також матерям, які були божими доньками, Отже святими, Скільки разів, дівчата, Скільки разів ми намагалися врятувати когось Нашою любов’ю Були хлібом, і маслом, і повітрям Робили все, щоб народити і вкласти щось у голову: Мудрість якусь, знання. Шоста ода неможливому Бо я все ще шалена у серці І вірю, що гарніша за вісьмох із десяти дівчат у кімнаті. Я побувала у більш, як 20 країнах і Люблю те, що роблю, Але щодня прокидаюсь із думкою, чи роблю достатньо. Часом я стомлююсь, Втома моя важча за мішок діамантів, І безліч запитань залишаються без відповідей, Але все, що мене цікавить: Якби сьогодні було останнім моїм сьогодні, Чи влаштувало б мене те, як я прожила життя, Чи мені довелося б вибачатися перед собою, Аж поки не вичерпаються піски Єгипту. Здається, одним із моїх імен називається гора, А іншим – перемога. Повторюй їх знову і знову, як нагадування: Алісія Ніколь, незабутня перемога, перемога правди. Шлях від тієї дівчини до цієї жінки забрав у мене 7 років 7 років, але ж чи не був Бог добрим, а я класною!

Ексклюзивне інтерв’ю з поетками читайте у розділі «Письменник. Література. Життя». Добірку підготовлено за сприяння Посольства США в Україні.

Японська поезія «Сінтайсі»

ЯПОНСЬКА ПОЕЗІЯ НОВОЇ ФОРМИ СІНТАЙСІ З японської переклав та прокоментував Олександр КОМАХА Вірші, що представлені тут, мають назву «Сінтайсі» (яп. 新体詩 — букв. переклад «вірші нової форми»), цей термін означає романтичну поезію початку ХХ століття. Сінтайсі — доволі сміливий стиль, в якому немає канону форми, він протиставляється класичним танка і хайку. Ісікава Такубоку, Кендзі Міядзава, Йосано Акіко — найвідоміші з поетів у Японії та у всьому світі, бо вони є поетами-революціонерами. Також тема нова для японської культури — болісні переживання простої людини під час війни. Прикладом можуть бути вірші: Йосано Акіко «Брате, не йди на смерть» або Такубоку «Ложка какао». Щодо Кендзі Мія дзави, то тут ми можемо спостерігати зовсім інший світ, і хоч він теж пережив війну, проте його замальовки здебільшого ніби уникають цієї теми, ніби відволікають нас і кажуть: «Подивись на небо, заради любові до всього, що є навколо тебе», якраз про це він говорить у вірші: «Ревнощі до світанку», що так само перегукується з віршем Ісікави Такубоку «Літак». Це все вірші — надії, сподівання і прагнення до майбутнього, незважаючи ні на що, навіть на війну. Проте всі вони знають, що рано чи пізно, але вона закінчиться. Можна помітити, що в кожному з віршів, до яких ми додали японський варіант, існує тема смерті, Такубоку — смерть матері, Міядзава — смерть сестрички, Йосано Акіко — смерть брата. Для кожного автора це велика трагедія і втрата, яка дуже вплинула на їхню подальшу писемну творчість. Хоча це доволі важкі і сумні вірші, однак вони змушують нас задуматись, що таке життя, бо воно, мов літак, пролітає над головою, тому необхідно цінувати кожну мить і кожну хвилину бути з тим, кого ми любимо, бо ніколи не знаєш, що може трапитись. Отже, чому саме ці вірші? Бо, на відміну від далеких для нас придворних танка чи жартівливих хайку, ці вірші «сінтайсі» зрозумілі всім. Вони набагато людяніші, їм можна поспівчувати і зануритись у світ поета. Звичайно, це дуже особисті речі: смерть рідної людини, але чи не для цього були написані такі вірші, щоб увіковічити пам’ять про неї і нагадати людям про те, що вони не мають бути холодними до всього, що їх оточує, а, навпаки, піклуватись про себе, та свого ближнього.

Поезiя

ІСІКАВА ТАКУБОКУ (石川啄木 1886–1912)

ПРО АВТОРА

Ісікава Такубоку (справжнє ім’я Ісікава Хадзіме) — японський поет, письменник, громадський діяч. Перші твори були опубліковані в 1902 р. в журналі 「明星」 («Ранкова зоря»). Основні поетичні збірки: 「あこがれ」 («Бажання», 1905 р.), 「一握の砂」 («Жменя піску», 1910 р.), 「悲しき玩具」 («Сумні іграшки», 1912 р. (посмертно). Ісікава Такубоку вважається майстром реалістичних віршів і віршів революційного змісту, багато творів написано в поетичній формі танка та сінтайсі.

Японська поезія «Сінтайсі»

ЛОЖКА КАКАО Я знаю сумну душу терориста… Розумію його печаль, Яка живе у самотньому серці. В серці того, хто знає, Що мова його і діло – не зрозумілі. В серці того, хто має робити Не словом, а ділом. Бо в нього забрали слова. Душа того, хто в будь-яку мить Готовий кинутись на ворога. Завжди відчайдушний і печальний. І після нескінченних суперечок, Торкнувшись кінчиком язика холодної ложки, Я буду сьорбати застигле какао. Я розумію сумну душу Терориста…

ЛІТАК Дивись туди, в безмежне синє небо Сьогодні знов злітає той літак. Хлопчинка-служка, вже запрацювався, Випрошує єдиний вихідний. Живе він з мамою, що хвора на сухоти, І хоч боліли очі, та цей завзятий самоук Не випускає книгу з рук. Англійську вчить старанно… Дивись туди, в безмежне синє небо Сьогодні знов злітає той літак.

飛行機見よ、今日も、かの蒼空に飛行機の高く飛べるを。給仕づとめの少年がたまに非番の日曜日、肺病やみの母親とたった二人の家にゐて、ひとりせっせとリイダアの独学をする眼の疲れ… 見よ、今日も、かの蒼空に飛行機の高く飛べるを。

УСАМІТНЕННЯ Притулившись до гігантського мертвого дуба, Я стою серед кладовища на пагорбі, Там, далеко від людських голосів, Мій світ пливе в вечірніх сутінках. На міцних крилах, бажання Ширяє високо у пошуках небесного світла. Свіжі квіти звідкись з’являються, Щоб покрити мої груди. Стара людина мирно спочиває Глибоко під одвічним мохом. Так само і мій світ, де божественна душа Цвіте в білому тумані світанку. Коли я вдихаю ароматне повітря, Моя грудна клітка наповнюється напівпрозорим світлом. Коли мій рукав торкається квітки, Звучить тиха пісня любові. Ох, земля перебуває в лещатах бурхливої ночі, Чорний туман повзе по всій поверхні! Поміж цього моє тіло здіймається в небо, І моє серце радіє від швидкоплинного осяяння.

Поезiя

Японська поезія «Сінтайсі»

УДЕНЬ В МОЄМУ КАБІНЕТІ

КЕНДЗІ МІЯДЗАВА

Я не люблю жінок цієї країни… На одну зі сторінок іноземної книжки, Яку я читав, випадково пролив я Червоне вино. І тепер воно повільно просякає сторінки. Ось від чого сумно мені… Я не люблю жінок цієї країни.

(宮沢賢治 1896–1933)

ПРО АВТОРА

ЛИСТ ВЕРБИ В вікно трамваю залетів І на колінах зупинився Лист верби… Спускаючись все нижче, І ти, моя сусідко, так схожа На цей опалий лист. А в тебе сумка на колінах, Похмура і сумна, але чарівна. Моя сусідко, ти дрімаєш. Скажи, куди потім підеш?

Міядзава Кендзі – японський поет, дитячий письменник, викладач. Закінчив вищу школу сільського господарства і лісництва у місті Моріока. У 1921 р. майбутній письменник їде в Токіо, але через кiлька місяців змушений повернутися в рідне місто через хворобу своєї молодшої сестри Тосіко, яка згодом помирає. У грудні 1921 р. Міядзава стає викладачем сільськогосподарської середньої школи в Ханамакі (花巻学校). У 1922 р. він їде на Південний Сахалін і починає роботу над своїм знаменитим романом: 銀河「鉄道の夜」 («Ніч на галактичній залізниці»). У 1924 р. власним коштом видає збірку дитячих оповідань та казок 「注文の多い料理店」 («Ресторан, де виконують бажання») і частину віршованої збірки 「春と修羅」 («Весна і Асура»). У 1926 р. Міядзава залишає вчительську посаду і до самої смерті в 1933 р. веде боротьбу за покращення матеріального й духовного життя бідних селян рідної провінції. 21 вересня 1933 р., у 37 рокiв Кендзі Міядзава помирає, залишивши по собі вагомий спадок літературних та агрономічних праць.

ЛЮБОВ І ГАРЯЧКА

恋と病熱

Моє серце заболіло сьогодні, Так сильно, що я не в змозі Дивитись вороні в обличчя. За мить вона спалахне, В холодній бронзовій палаті Вогнем напівпрозорої троянди. Насправді…ти – моя маленька сестричка. Сьогодні мені боляче, як і тобі! Ти більше не приймеш ці квіти верби…

けふはぼくのたましひは疾み烏さへ正視ができないあいつはちやうどいまごろからつめたい青銅の病室で透明薔薇の火に燃されるほんたうにけれども妹よけふはぼくもあんまりひどいからやなぎの花もとらない

Поезiя

СИГНАЛ ХМАРИ

***

Ах, я нова людина, це така насолода, Вітер дме, Сільськогосподарські інструменти світяться на сонці, А гори в тумані… Ніби куполи і стовпи вулканічної породи Вони сплять, і їм сняться сни про епоху без часу. Але вмить хмари сигнал Здійнявся самопожертвою в небі, Вицвітаючи навесні. А гори в тумані, Цього вечора дикі гуси Зникають у криптомерії.

Хайби хто що казав, Я – дике, молоде оливкове дерево, Капає, мов сяюча роса, Холодний і прозорий дощ З моїх гілок.

РЕВНОЩІ ДО СВІТАНКУ Небо тане у сході сонця. Планета, як чистий сапфір, Виблискує у світлому небі, Вбирає есенцію снігу і родоніту. І скоро з’являться зорі, дивно-яскраві, як очі, Що нам надсилають невичерпний потік Нескінченних, святих мерехтінь. Як по воді, у глибині застиглого неба Одна за одною будуть рухатись сонні хвилі. Дорога веде за межі обійм берегів. І навіть якщо косар скаже мені: «Вона надзвичайно округла, В неї є кільця й сім місяців, Але пам’ятай, ті місця абсолютно мертві. Піди і сам подивись: там нічого нема, нікого живого». Навіть тоді я не перестану дивитись угору. Заради любові до тої планети Я не перестану робити дивні гримаси, Дивлячись на прекрасне небо. Хайби хто що казав, Ніщо не зможе змінити моїх принципів. … Сто мисів і ялівець у снігу І блакитне море у безкінечному вітрі Світає в цей самий момент… І зорі знов мерехтять, Немов вимираючі види птахів.

З японської переклала Ольга ЛІТІНСЬКА

Японська поезія «Сінтайсі»

ЙОСАНО АКІКО (与謝野晶子 1878–1942)

ПРО АВТОРА

Йосано Акіко – японська поетеса, літературний критик. Здобула домашню освіту. Захоплювалася класичною японською поезією. У віці двадцяти двох років надіслала свої перші п’ятивірші танка до столичного журналу «Ранкова зоря» (明星), редактором якого був впливовий поет Йосано Теккан, за якого потiм вона вийшла замiж. Теккану була присвячена також перша збірка молодої поетеси「みだれ髪」(«Скуйовджене волосся», 1901 р.). У шлюбі вона народила тринадцять дітей, одинадцять з яких дожили до дорослого віку. Переклала на сучасну японську мову класичні середньовічні твори: 「源氏物語」 («Повість про Гендзі»), 「栄花物語」(«Ейга моногатарі»). Нею було засновано жіночий інститут Бунка Гакуін, де Акіко викладала, також поетеса виступала як борець за права жінок.

БРАТЕ, НЕ ЙДИ НА СМЕРТЬ

君死にたまふことなかれ

О брате, мої сльози благають тебе, Не йди на смерть! Ти народився останнім. Творіння отця — досконалість. Хіба двадцять чотири роки ти ріс З мечем оголеним в руках? Хіба вчила тебе мати Вбивати? Вмирати?

ああ、弟よ、君を泣く、君死にたまふことなかれ。末に生れし君なれば親のなさけは勝りしも、親は刃をにぎらせて人を殺せと敎へしや、人を殺して死ねよとて廿四までを育てしや。

Торговець з міста Сакаї, Гордість древнього дому, Спадкоємець імені батька, Не йди на смерть! Чи впаде фортеця Порт-Артура Чи ні? Яке твоє діло? О, брате, війна — не ремесло торговця.

堺の街のあきびとの老舗を誇るあるじにて、親の名を繼ぐ君なれば、君死にたまふことなかれ。旅順の城はほろぶとも、ほろびずとても、何事ぞ、君は知らじな、あきびとの家の習ひに無きことを。

Поезiя

Чуєш, не йди на смерть. Дозволь Імператору Йти на війну, «Проливаючи ріки крові, Вмираючи, як звірі, У смерті ваша слава». Якщо в Імператора мудре серце, То чиї ж це слова?

君死にたまふことなかれ。すめらみことは、戰ひにおほみづからは出でまさね、互に人の血を流し、獸の道に死ねよとは、死ぬるを人の譽れとは、おほみこころの深ければもとより如何で思されん。

О брате, в битві Не йди на смерть. Минулої осені Твоя стара мати овдовіла. Її туга безкінечна. Син десь далеко Прославляє безславну Імперію. Дивись, вона зовсім сива.

ああ、弟よ、戰ひに君死にたまふことなかれ。過ぎにし秋を父君におくれたまへる母君は、歎きのなかに、いたましく、我子を召され、家を守り、安しと聞ける大御代も母の白髮は増さりゆく。

Завіса у твоєму магазині Ховає гіркі сльози дружини. Чи ти забув про неї? Десять місяців по тому? Уяви її горе, Для неї ти – весь світ. І знову, тебе я благаю, Не йди на смерть!

暖簾のかげに伏して泣くあえかに若き新妻を君忘るるや、思へるや。十月も添はで別れたる少女ごころを思ひみよ。この世ひとりの君ならでああまた誰を頼むべき。君死にたまふことなかれ。

ДЕНЬ, КОЛИ РУШИЛИ ГОРИ Прийшов день, коли рушили гори. Я говорила, але ти не вірив мені. Гори спали деякий час. Але у давнину Всі гори танцювали в обіймах вогню. Мені все одно, чи віриш мені. Мій друже! Якщо ти повіриш, Всі сплячі жінки Розплющать очі і жити почнуть.

Японська поезія «Сінтайсі»

СВІТАНОК У ПОЛОГОВІЙ ПАЛАТІ Світанок за вікном Нагадує блідий кокон… Ледь помітний промінь Нечутно, як гілка корала, повзе По стіні пологової палати. Бачити його — щастя. Він схожий на слабкого метелика Дня на початку зими. Тут Лежить, вісім разів уникнувши смерті, Бліда жінка. Моя донька — Еллен — тугий бутон камелії. П’яті пологи принесли мені її, І вазу з трояндами, І метелика ніжно-персикового дня, Сором’язливого, наче перше кохання. Тихий і свіжий світанок Дорогоцінного дня. Зараз, Наче поранений солдат, Я лежу втомлена і безживна, Але, утопаючи в нових почуттях, Як ревний сонцепоклонник, До тебе простягаю я руки, О Сонце! О Королева світанку! О Сонце! Ночі та зими — твої рани. Скільки разів за мільярди років, Гіркоту смерті спивши, ти відроджувалась, Ллючи всесильне полум’я небес? Я твоїми слідами пішла, Вісім разів повернувшись до життя, Вісім разів з воланнями й у крові Пройшла я крізь смертну пітьму.

Поезiя

Владзімір НЯКЛЯЄВ (Білорусь) (1946)

Владзімір Някляєв

ФОТОГРАФІЯ

АКИН

Стати б під стіною, Під якою розстрілюють, І карателя уявити Перед собою, Перед тобою, І не жахнутися: смерть і ти зі мною!

Сидів похмуро, Згорблено, І раптом – пісня горлом.

... Той день листком змокрілим Прилип до об’єктива...

З білоруської переклав Юрій САДЛОВСЬКИЙ

*** У будинку напроти мила жінка вікно. Мокре сонце на склі горіло й димилося. Він підійшов. Вона до нього притулилася. У будинку напроти мила жінка вікно. Більше у цей день нічого у мене не вчинилося.

Скакав табун, топтав полин, Шакали вили слідом. Ніхто не знав – Що він акин. Та він і сам не відав. Свистіла і хрипіла Скорбота і нудьга, Як з крана заржавілого Зіпсована вода.

НЕДІЛЯ Купи мені найказковішу книжку. Купи мені дощ. Купи мені човен. Купи мені мавпу, Купи гойдалку І цю кричалку, в яку кричить Дядько міліціонер... Я купив морозиво, І цього їй вистарчило.

Ніби розмовою зціляв, Співав. Про все. Нівроку. Було За співом Далина. Пустеля. Степ. Дорога.

*** Ти хмаркою плила… Високо… Не дістав… Світилася ледь-ледь Над річкою і бором. Від слів моїх пливла, що я сказав учора – До слів моїх пливла, що завтра б я сказав. Ти хмаркою плила… Між повнею Й землею… Між сторінками днів Наступних і минулих. Ми дивну серед них сторінку розгорнули: «День тиші вашої» — написано на ній.

*** Пташеня перелітне зламало крило об дроти Біля хатини батька І кричить, мов залізо пиляє, вона: «Тільки ти! Тільки ти! Тільки ти винуватий!» І на крик її різко вертає ватаг череду – Що ж йому робити?.. У хаті немає води... Так страшно іти по воду, Мабуть, Бомба Впаде.

Поезiя

Філіпп ФУШЕ-СЕЙЯНФЕСТ (Франція)

ПОЕЗІЯ НЕ МАЄ КОРДОНІВ Сучасний французький поет Філіпп Фуше-Сейянфест народився 28 вересня 1941 року в м. Соммеснілі (департамент Сена-Марітім). Доктор медичних наук, нині він працює лікарем-офтальмологом у м. Гавр, а на дозвіллі вдається до поезії. Своїм фахом і поетичним уподобанням Ф. Фуше-Сейянфес певною мірою нагадує нам молодого київського «поето-лікаря й лікаро-поета» Віталія Коротича. Всі його 16 поетичних книжок, у тому числі «Луінські вірші» (1976), «Ломиноси» (1981), «Фруктові сади» (1983), «Орфей» (1985), «Сонети» (1987), «Достовірна Венеція» (1989), «Світанки» (2000), «Лабіринти» (2001), «Парафрази Абу-ль-Ала Маарі» (2009) та інші, що побачили світ у Франції, чудово проілюстровані оригінальними художніми творами й літографією Роже Геррана, Сержа Брендо, Макса Шьондорфа, Бати Міхайловіча та іншими сучасними митцями, в тому числі й дружиною Філіппа Фуше-Сейянфеста, пані Валентиною, українкою з походження. Подружжя не раз відвідувало столицю нашої держави, має в ній чимало добрих друзів і щирих приятелів. У листі до автора цих рядків Ф. Фуше-Сейянфест відзначив велику зацікавленість французькою поезією у нашій країні, стверджуючи зокрема, що «справжні французькі поети добре відомі в Україні, де залюбки читають твори таких поетів, як Рене Вів’єн або Етьєн Жодель, вірші якого я неодмінно прихопив би з собою на безлюдний острів за умови, якщо мені було б дозволено взяти лишень одну книгу». Читаючи вірші Філіппа Фуше-Сейянфеста, переконуєшся, що він просто розкошує у прекрасній формі верлібра. «Все, що причетне до справжнього поета, рано чи пізно стає поезією», — вважав відомий французький поет П’єр Реверді, якого сюрреалісти в 30‑их роках минулого століття недарма вважали своїм наставником. Тоді, за спостереженням сучасного французького дослідника Жан-Поль Местаса, «ширилися незвичайні й складні думки щодо мистецтва, породженого тишею, в якій зливаються барви свідомості. Продовжуючи цю поетичну течію після опублікування трьох своїх останніх поетичних книжок, — веде далі Ж.-П. Местас, — Філіпп Фуше-Сейянфест відкриває шлюзи свого мовлення, бурхливих чуттєвих потоків, спричинених тією добою. Його голос віднаходить там такі, так би мовити, інтонації того, що сукупно диктує нам такі стимулюючі бажання й насолоду, як прагнення утвердитися й відбутися тоді, коли краса зводить свої райдуги до рівня екстазу». Пропонуємо увазі читачів добірку поезій Філіппа Фуше-Сейянфеста з книжок «Світанки» і «Парафрази Абу-ль-Ала Маарі» в українських перекладах із французької мови.

Всеволод ТКАЧЕНКО

Філіпп Фуше-Сейянфест

З книжки «СВІТАНКИ» Із французької переклав Всеволод ТКАЧЕНКО

Говорити, говорити щоб пам’ятати про народження (цю алхімію крові та слова) цієї швидкоплинної крові що єднає сонця болещі в тілах ніби вирваних з їхньої незмінної або незвичайної шкіри і запущених з пращі для завершення достеменної галактики. Приховане обличчя людини це свічадо (осоння розлите під гроном) сірчане свічадо, це обличчя видовжене у свічаді, старезний дідусь котрий грюкає допотопною хвірткою щоб підрахувати скільки ще йому залишилося жити. Війна далеко а безум охоплює тебе заслабий у єднанні заслабий у паланні такою є мить між двома берегами часу такою є бурхлива мить під арками, розколиною і потоками сплетеними в набридливу тишу…

Поезiя

Такою є знемога що долинає до нас із забуття. Межа людини — це земля а кордон погляду — ніч схожа на мур куди ні ввійти ні вийти, тобто можна лишень одного дня жити й померти тут де я дихаю… А відсутність Всевишнього відчутніша дужче від грозового вечора, коли крається небо й очищається земля, даруючи мені достеменну ніч. Перед тобою, Мінотавре, на новому світанку руки здіймаються долею що спить теракотовим звіром благаючим сонцестояння й простору снів… На новому світанку знайди море немовби колиску, посталу аби відібрати належне, так ніби відмова від Богів вела в простір, до світла, коли пітьма відпускала тіла, а сонце ховалося разом із духом. Битва людей з імітацією моря, спокута моря в геометрії загат Благання — еволюція лабіринту де морська затока легкома тебе витіснить.

Філіпп Фуше-Сейянфест

З книжки «ПАРАФРАЗИ АБУ-ЛЬ-АЛА МААРІ» З французької переклала Тетяна СОЛОВЕЙ

ПРИСВЯТА ВАЛІ Тож навіщо Всевишній виліпив плоть коли будь-яка плоть є мерзенною а кохання щоразу викликає відразу? Все це мусило б мати сенс подібно до неба що споконвіку всіяне зорями безтурботно собі обертається й обертається? Якщо я свідомо вірю в оману, або просто на це не звертаю уваги, то чи стану я ближче до Всевишнього? Хто судного дня почуватиметься глиною, той буде нею, горщиком або пісуаром… Хто бачитиме його впродовж тисячі років? Я часто вірю а потім сумніваюсь… Провидці вивчають небо, одне тільки небо, одну тільки блискавку. То на що ж вони сподіваються?

Поезiя

Бідні залишаються бідними а багаті — задоволеними, проте без води всі вони помирають у пустелі.

Тадеуш Ружевич

ЧЕРВОНЕ З ВИНОГРАДУ ДИКОГО ВИНО… Д о бі р ка т р ь ох п о л ь с ь ки х л і р и кі в

Не проповідуй посланнями! Довір свої почуття слову, що доносить автизм до наших вух! Як уберегти себе від смерті? Сподіватися, що нарешті в землі з’явиться світло, яке і є втечею в забуття? Отож навіщо уявляти кончину при наближенні посланця? Дзеркало каже правду, воно не обдурює. Але щомиті міниться! Крок щомиті долає відстань розмотується в нас ніби ритуал утечі Про це знає ходовий вітер і дорога, що повертає і біжить.

З польської переклав Микола ЛУГОВИК-СЕНИЦЯ

Тадеуш РУЖЕВИЧ (Зі збірки «На поверхні віршів та в середині», 1989) ЛЕДА Леда з дужими раменами стегнами Леда притискала до себе гнучке тіло птаха зі схиленою головою з усміхом загадковим ішла пріч відділяючись Лишався віддалеки відіпхнутий нею птах З моїх губ з мого язика плинула кров

ПОЕТ ПІД ЧАС ПИСАННЯ Поет під час писання се людина звернута обличчям до світу до безладдя дійсности Поет під час писання беззахисний залегко його тоді заскочити висміяти перелякати

Змушений був вийти зі світу звіриного на сипучих пісках видно сліди його пташиних ніжок Здалеку долітають ще голосні слова зернистий сміх жінок Однак не можна поету глянути на себе Зробити відкритим даремне власне поневіряння по кімнаті затулити обличчя на якому вимальовується подив блукає усміх а ще не зуміти відповісти на нехитрі запитання чув поет віддих вічности пришвидшений нерівномірно Листопад 1979

Поезiя

БІЛЕ ЯК КРЕЙДА Тіні друзів білі мов крейда обличчя затерті замальовані на шкільній дошці де написані імена прізвища мокрою ганчіркою стерті очі та вуста сміх пенсіонерок шапочка з «дашком» прикрашена брязкальцем імена гра в зелені чорні хрести перші кохання похоронені

Влодзимеж Слободник

панцеровані двері

Влодзимеж СЛОБОДНИК

скарбниці Тауеру за дверима золота корона діямант убільшки в куряче яйце і усміхнений Адам

(Зі збірки «Відкриття далечі», 1976)

1967

***

ЗАПІЗНІЛА ВІДПОВІДЬ Запитали в мене чи писать вірші і не знаєш чому мовчу ідучи польовою дорогою вулицею незнаного міста стежкою цвинтарною до могили матері

Старий Ґете відав: червоне з винограду дикого вино наповнене мовчанням мудрости рослинної. троянда тому і згадує якісь вузькі та бліді долоні жіночі з довгими музичними пальцями. Старий Ґете відав: переломлюються грані світла і тіні і цята сонця цілує яблуко, яке лежить на столі, і поволі піднімається в синяву небес. Старий Ґете відав: кожен є лише випадковим і невідомим подорожнім і кожний несе сам темінь власного смутку і світло своєї радости Кожний замикає двері за собою і вже не повертається.

мовлю до себе

*** Двері в стінах будинків двері до кухні двері до спальні двері до лекційної залі до кімнати готельної одного дня побачив двері у лісі під дверима мурашник двері в сад двері в польову дорогу за дверима заєць двері до музею за дверима Баторій під Псковом двері у пляжу за дверима море замкнені двері літака за дверима земна куля

взагалі то так отак розплатимося за все за що за ніщо взагалі то так поет лишається сам у покої готельнім у вінці лавровому той другий у шапці блазенській в келії тюремній стежить за шнуром над водою великою у будинку божевільних думав як писав вірша що обіймає жінку сім’ю вітчизну хтось третій над нами сміється Жовтень 1980

ДВІ СТАРІ ЖЕБРАЧКИ СИДЯТЬ ПЕРЕД КОСТЬОЛОМ Закутані в чорні хустки дві старі старчині Тремтять від холоду. Відьми чи святі? Два грізних мовчання. Їхній Христос, даючи ляпаси хмарам і місту, се – розгніваний ламанець. Христос – гігантський худий жебрак, Христос – гнів, доданий до найтемнішої ночі.

Поезiя

*** Втішся, серце! Жінки біля колодязя Слухають розмову води із зірками. Втішся, серце! Смуток утоне на денці троянди, а сон буде, як на березі моря – вільге весло, яке відпочиває.

ДЖОТТО Тут янгол, можливо, вималювався із стіни, що не сіра, і звістив Марію про народження Сина. Тут Три Королі та їхні верблюди Лагідність неба мають для себе і море погідне всюди. Тут барви щось мають від скрипки, Яка ще не поламана болем. Джотто се зустріч із деревом теслярової пилки, то таке диво, як хмара, на якій розтанув слід від ніг Марії, то озвучення світла і мовчання темряви. Золоті ореоли то кола, на яких у вічність їдемо прямо.

Тадеуш Куб’як

Тадеуш КУБ’ЯК (Зі збірки «Вибрані поезії», 1978) МІЙ СВІТ ПЕРЕВАЖНО Мій світ переважно явний в кольорах Пітера Брейгеля. Червоне має кров розтятих, повішених шматків м’яса, зелене бризкає соками фламандських сінокосів, золото – злотий з корчми – дівок рудоволосих, чорне – собаки чорні на снігу, їм вигнанців судилася доля, їх гонять униз, де горби могил, чи – берегом моря, колір криці має виблиск ножа найкращого, його воля розрізать у корчмі спечених голубків. Мій світ переважно явний в картинах Пітера Брейгеля. Гудець – ветеран якоїсь війни світової, з невідомого полку, на майданах видудує з волинки шарлатні польки, дівчата (як Малгожата – моя донька) плинуть залюбки тримаючись за руки, витанцьовують в ритмі музики, бездонні мочиморди над кухлями зависли, розсварений з ними комедіант весело лупить у салотовкачку, шарлатан баляндраси точить, гурт від реготу пирска. Та жоден жарт солоний вуху не завдає сверблячку. Мій світ переважно явний в ната́лі* Пітера Брейгеля, у дримбах, міхах, гуках співака, в дівчатах із крови і молока, мій світ переважно явний у веселощах Брейгелевого пленера – але начеб згоден уже і вмирати – почитай мені, Малгожато, сумні вірші Аполлінера.

ПІД САМІСІНЬКИМ НЕБОМ Ось у Шагала все і всі від землі втікають Коханці яким надокучив світ на хвилі поцілунку відпливають у небо доторкаються гарячими вустами одне одного Так мені тут добре – мовить він до неї * Ната́ля – пристрасть (забуте укр.).

Поезiя

Скрипаль утікає з корчми повної п’яних телят виграє на скрипці тілом небесним вистукує об похилий дах ногою здіймається в розчинене небо Ієгови З дитятком у лоні дівчина обличчя в неї мов із ікони у спідниці з мереженим подолом іде поруч із птахами місяць ховається сходить біля її ніг Він вона і воно когутом запряжені поцупили самовар на засніженому даху а що під самоваром кипить пекло земне чи порятунку шукаю на іншій плянеті Навіть будинки десь там летять повертаються в середину церковного обійстя ледь-ледь доторкаючись землі стаю на гребінь дахів гостроверхих як балерина на кінчики пальців Жінка доїть корову яка скубе хмару жонглер підкидає вгору своє тіло нехай летить сніжно-чорні наречені уже над вежею Ефеля не ходили вони у житті по ружах утікаючи у небо повне янголів сторожів засвічених канделябрів скрипок мелодійних букетів Все і всі в небо вигадане Шагалом утікають від землі котра щокроку завдає їм ран котиться мов каштан у шкаралупі голчастий під босі ноги Белли Шагал яка іде через Космос до Пана-Бога

Тадеуш Куб’як

1960 Віднині я вже не до пари коханці – дівчині. Живіт у дівчат був гітара, а перса – тамбурини. Зірвалися шлюби. Весільні сільські імпрезки: не ходить з ведмедем до люду штукар по-аполлінерськи. Біс скиглить вже зранку, до ладу чи бридко? Украв коваль, а відразу повісили Цигана швидко. Белькочу в пелюшках поези, як діти. Не слуха ні вухо, ні вушка, Ніхто в гримарному світі.

О, ЛЕОНАРДО О Леонардо, навіщо тобі сі труднації Декілька раз народився? а скільки ж помирав? Ти сам мовив, що життя се вогонь. «Дерево годує вогонь, котрий його пожира». «Не вертає з дороги, хто з’єднався із зіркою». Радше, – мовиш – смерть, – ніж сумніння. Обкидають твою справу сліпі чужинці стрілами з лука, тванню, камінням. Коні гармашів будуть нагодовані кормом, коли з ранньою зорею станеш сідати до Святої Вечері. О Леонардо, чому, покинувши лютню, обточуєш кулі вогненні та причандали зброї жовнірам взірцеві?