Verlen i pisna by Volodymyr Tymchuk

Верлен

і пісня ія

дл я

о д ні є

е о їп

lo gie

so n a anth h c Verlaine et la

ї і з

d’u np oèm e

л ог

ант о

Оригінал-макет колекційного видання "Верлен і пісня" (VarT. 2017)

Верлен

і пісня ія

дл я

о д н і єї п

ї і з ое

d’u np oèm e

л ог

ант о

lo gie

nnstho a ch a a l t e Verlaine

Lviv

2017

VarT

Оригінал-макет колекційного видання "Верлен і пісня" (VarT. 2017)

УДК 821.133.1-1”186”.030=161.2](082.2) В 15 Верлен, Поль. Верлен і пісня : антол. укр. перекладів «Осінньої пісні» Поля Верлена / Поль Верлен ; твори європ. худ. ХІХ–ХХ століть ; упоряд., вступ. ст. — В. Тимчук ; післясл. — О. Острякова ; післясл. — М. Челецька. — Львів : ТО «VarT», 2017. — 52 с. : іл.

Видано коштом Володимира Тимчука Інформаційну підтримку надали Флоріна Дан, Алла Даниленко, Павло Матюша, Євгенія Напуда, Всеволод Ткаченко, Дмитро Чистяк.

Восени пісня людини та пісня життя звучить глибоко, протяжно та по-філософськи. Можливо саме через відому мелодійність французької та української Верлен своєю однією поезією звучить цілим оркестром інтерпретацій і відчуттів перекладачів уже понад століття. І, віримо, до цього ансамблю лише додаватиметься. Книгу проілюстровано творами європейських художників. © Paul Verlaine, 1866 © Домінік Арфіст, Галина Гордасевич, Святослав Гординський, Анатолій Гризун, Павло Грабовський, Наталія Забіла, Микола Ільницький, Ігор Качуровський, Григорій Кочур, Яна Лілл, Микола Лукаш, Галина Мазуренко, Павло Матюша, Олександр Мокровольський, Михайло Москаленко, Михайло Рудницький, Іван Світличний, Андрій Содомора, Петро Стебницький, Василь Стефаник, Володимир Тимчук, Всеволод Ткаченко, Сергій Ткаченко, Борис Тен, Микола Терещенко, Микола Фатюк, Іван Харитонов, Валерій Яковчук, Маркіян Якуб’як, переклади © Володимир Тимчук, ідея серії, вступна стаття, упорядкування, 2017 © Олександра Острякова, післяслово, 2017 © Мар’яна Челецька, післяслово, 2017 Оригінал-макет колекційного видання "Верлен і пісня" (VarT. 2017)

Верлен і пісня Квінтесенція відчуття життєвого декадансу поза сумнівом знаходить відлуння у життєвому вирі. Напруга і плинність асонансів і алітерацій в обмеженому колі окресленостей одночасно зроджує неминучість, захоплення та острах перед прийдешнім. 1 червня 1944 року радіо Лондону передавало для французького підпілля (а заодно, і для контррозвідки Вермахту) нагадування від Верлена про осінь: «Les sanglots longs / des violons / de l’automne» — день «Д» настане! Тижнів за два. 5 червня о 21.15 Бі-бі-сі уточнило: «Blessent mon coeur / d’une langueur / monotone» — день «Д», операцію «Нептун», себто Нормандську повітряно-десантну операцію, розпочнуть упродовж 48 годин, тож можна вже… На пропам’ятній монеті 2€ французької емісії у 2014 р. викарбувано перші два вірші «оверлодівської осені». Вірші «Осінньої пісні» не лише ретранслювали, а й перекладали, у т.ч. іншими мистецькими формами. Передусім, …піснею. Свій «заверленівський» ритм віднаходили композитори класичні (Ґабріель Форе та Рейнальдо Хан) і модерні (Шарль Турнемир і Едґар Варез), перекладачі Фьодор Солоґуб і Микола Лукаш, шансоньє Шарль Трене, Лео Ферре і Вадім П’янков, рок-гурти (геві-метал «Aut’Chose», арт-рок «Dionysos», шуґейз «Les Discrets») і творці аніме «Дівчата й танки», Оксана Забужко та багато інших. Тож поет, який між двома датами свого життя залишив не лише спогади, а й символи та звуки, живе своє друге життя. Оригінал-макет колекційного видання "Верлен і пісня" (VarT. 2017)

Поль Марі Верлен: 1844 народився у сім’ї капітана інженерних військ; 1858 відсилає Ґюґо поезію «Смерть»; 1863 вперше публікується в La Revue du progrès; 1866–1867 радіє, що Лемер включає до альманаху «Сучасний Парнас» поезії і видає «Сатурналії» коштом автора; його пишуть Курбе та Базиль; 1868–1871 розмірковує над рішенням суду міста Лілля щодо знищення накладу «Les Amies»; видає меланхолійні «Вишукані свята»; започатковує літературні вівторки; вступає в подружжя з Матільдою, якій присвятив «Добру пісню»; зголошується добровольцем Національної гвардії ІІІ республіки, працює у пресовому бюро ЦК Паризької комуни; 1871–1873 займається Рембо: запрошує, надихається, змагається, віддаляється від родини; дружину б’є, час від часу погрожує вбити її, сина, себе; переховується від усього, крім утіх, в Бельгії та Англії; отримує два роки ув’язнення для роздумів над символістською збіркою «Літо в пеклі» Рембо та імпресіоністичною збіркою «Романси без слів»; 1874 на тлі воцерковлення розділяє нажите з дружиною; 1875–1882 викладає грецьку, латинь, французьку і малюнок; отримує відмови у публікації від парнасців; видає релігійно натхнену «Мудрість»; публікує декадентне «Поетичне мистецтво»; 1883–1884 впадає у відчай у зв’язку з втратою любові, Люс’єна Летинуа, означає символізм у «Проклятих поетах»; 1885–1891 прощається з матір’ю; страждає від алкоголізму, артриту, безгрошів’я та тимчасових зв’язків з повіями; видає «Любов», підпільних «Жінок» та інші збірки; його пишуть Кар’єр, Аман-Жан, Ізраельс; перші композиції на поезії, у т.ч. на «Осінню пісню», пише Чарльз Бордес; 4

Оригінал-макет колекційного видання "Верлен і пісня" (VarT. 2017)

1893 висуває власну кандидатуру до Французької академії, безуспішно; між Ежені та Філоменою; «Принц поетів»; на нього пишуть музику Форе, Дебюссі, Полдовскі; 1896 прощаються на полі №20, ним «відкритому», Батіньйоль, (з пізнішим перенесенням на поле №11, «престижніше»); виходять збірки «Плоть» та «Інвективи». 1899 виходить повне зібрання творів; 1911 у Люксембурзькому саду відкривають пам’ятник роботи Огюста де Нідерхаузерна-Родо; 1926–1929 виходять недруковані твори; 1964 альбом «Верлен і Рембо» монегасканського співака Лео Ферре став першим подвійним у світі; 1968 звучить у перекладах Рильського, Лукаша, Кочура; 1975 розпродається у СРСР 2,5 млн. платівок альбому «На хвилі моєї пам’яті» Давида Тухманова; 1993 бельгійський астроном Ерік Вальтер Ельст у чилійській обсерваторії Ла-Сілья відкрив астероїд головного поясу 6871, назвавши його Верлен; 1995 оживає у фільмі А. Голланд «Повне затьмарення» роллю Дейвіда Тьюліса (раніше — в іншому фільмі — Нело Рісі «Сезон у пеклі»); 2005 Університету Меца присвоїли ім’я Поля Верлена. Надихнув на ідентифікацію Тома Верлена (арт-панк-гурт «Television») та новозеландський інді-рок-гурт «The Verlaines». У світі діють Верленівський дім у Меці і Верленівський музей у Жунівілі, британська благодійна фундація Рембо-Верлена. Володимир Тимчук Оригінал-макет колекційного видання "Верлен і пісня" (VarT. 2017)

Paul Verlaine

(30.ІІІ.1844 – 8.І.1896)

Chanson d’automne Les sanglots longs Des violons De l’automne Blessent mon coeur D’une langueur Monotone. Tout suffocant Et blême, quand Sonne l’heure, Je me souviens Des jours anciens Et je pleure Et je m’en vais Au vent mauvais Qui m’emporte Deçà, delà, Pareil à la Feuille morte. 1865. Paysages tristes / Poèmes saturniens (1866)

Оригінал-макет колекційного видання "Верлен і пісня" (VarT. 2017)

Осіння пісня Павло Грабовський (11.ІX.1864 – 12.ХІІ.1902)

Хмура осінь. Голосіння Безвідрадне світове Зворушує знов боління, Моє бідне серце рве. Проминуло життя втішне; Ледве дишу, весь поблід; Спогадавши про колишнє, Гірко плачу йому вслід. Що ж? До краю треба плутать; Вітер лютий дме в кістки, Мов те листя мене крутить Та швиря на всі боки. 1865

Оригінал-макет колекційного видання "Верлен і пісня" (VarT. 2017)

Осіння пісня Петро Стебницький (25.ХІ.1862 – 4.IІІ.1923)

Пісня осіння! Те голосіння Довге, смутне, Одноманітне І непривітне — Ранить мене. Дух завмирає, Серце стискає — Страшно мені! І я ридаю, Коли згадаю Минулі дні. І в морок ночі Йду світ за очі, А вітер злий Мене термосить, Тручає, носить, Мов лист сухий.

Оригінал-макет колекційного видання "Верлен і пісня" (VarT. 2017)

Осіння пісня Василь Стефаник (14.V.1871 – 7.ХІІ.1936)

Тихе ридання. Сумно ридає Осінь вогкая, Серце дрож обіймає, Дика ж розпука, Що на нім грає. Блуджу — зболений, Світом зболеним, Увесь змарнілий, Як вітром битий, По пустих нивах Листок зів’ялий.

1896

Оригінал-макет колекційного видання "Верлен і пісня" (VarT. 2017)

Осіння пісня Микола Терещенко (13.ІХ.1898 – 30.VІ.1966)

Скорбне ридання Скрипок до рання, Пісня осіння — Серце вражає, Втомно гойдає, Мов голосіння. Весь я холону, Стигну від дзвону, Блідну з одчаю. Згадки ж юрбою Мчать наді мною — Тяжко ридаю. Вийду я з хати, Вітер проклятий Серце оспале Кидає, крає, Наче змітає Листя опале.

Оригінал-макет колекційного видання "Верлен і пісня" (VarT. 2017)

Осіння пісня Михайло Рудницький (7.І.1889 – 1.ІІ.1975)

Довгим квилінням Скрипка осіння На глум У серце ллє чорну Непереборну Нудьгу. В сірій безмежі В час, коли з вежі Б’є дзвін, З сутінків чути Спомин забутих Годин. Йду за вітрами, Щоб від нестями Що-крок Геть мене гнали, Наче зів’ялий Листок.

Оригінал-макет колекційного видання "Верлен і пісня" (VarT. 2017)

Осіння пісня Борис Тен (9.ХIІ.1897 – 13.ІІІ.1983)

Довгим квилінням Скрипки осінні Монотонно, Вперто, без жалю Серце вражають Непритомне. Весь охолону, Тільки задзвоне Десь годинник,— Спогади давні Стогнуть в риданні Несходимім. Кинуся з хати З вітром блукати, А він злісно Мною жбурляє, Ніби зів’ялим Мертвим листом. 1896

Оригінал-макет колекційного видання "Верлен і пісня" (VarT. 2017)

* * * Наталія Забіла (5.III.1903 – 6.ІІ.1985)

Мов дзвони струн, відгомін лун в тумані тоне... І в серці сум осінніх дум ті ронять дзвони. Блідий, німий,— час смертний мій я зблизька бачу… І мов вві сні минулі дні згадаю й плачу... І вир мене несе, жене у реві й свисті і знов, і знов несе, немов осіннє листя! 1978

Оригінал-макет колекційного видання "Верлен і пісня" (VarT. 2017)

Осіння пісня Микола Лукаш (19.ХIІ.1919 – 29.VIIІ.1988)

Ячать хлипкі, Хрипкі скрипки Листопада... Їх тужний хлип У серця глиб Просто пада. Від їх плачу Я весь тремчу I ридаю, Як дні ясні, Немов у сні, Пригадаю. Кудись іду У даль бліду, З гір в долину, Мов жовклий лист Під вітру свист — В безвість лину.

Оригінал-макет колекційного видання "Верлен і пісня" (VarT. 2017)

Осіння пісня Іван Світличний (20.ІX.1929 – 25.Х.1992)

Віолончель Плаче, тече Нудьгою. Ранить мене В серце сумне Невигойне. Годинник б’є, Тоскно стає, Я бачу Свої нудні Минулі дні І плачу. І йду я в ніч Сам, віч на віч Зі шквалом. І він мене, Крутить, жене Листом опалим.

Оригінал-макет колекційного видання "Верлен і пісня" (VarT. 2017)

Осіння пісня Святослав Гординський (30.ХІІ.1906 – 20.V.1993)

В осінню глиб Ввілявся хлип Віоліни, Із серця дна Надокучна Туга лине. Весь блідну я, Коли здаля Б’є годину, На спомин днів, Минулих снів Сльози ринуть. Йду самітний, А вітер злий Дме, упертий, Жене, мете Мене, мов те Листя мертве. 1930-ті.

Оригінал-макет колекційного видання "Верлен і пісня" (VarT. 2017)

Осіння пісня Григорій Кочур (17.ХІ.1908 – 15.ХІІ.1994)

Неголосні Млосні пісні Струн осінніх Серце тобі Топлять в журбі, В голосіннях. Блідну, коли Чую з імли — Б’є годинник: Линуть думки В давні роки Мрій дитинних. Вийду надвір — Вихровий вир В полі млистім Крутить, жене, Носить мене З жовклим листям.

Оригінал-макет колекційного видання "Верлен і пісня" (VarT. 2017)

За Верленом Галина Мазуренко (25.ХIІ.1901 – 27.V.2000)

Тихе леління Пісні осінньої Пісні без слів. В сутіні б’ється Рве моє серце Чарами снів. З дому виходжу, Довго не можу Кинути дум. Чорний, як ночі, Вітер лоскоче, Сунеться сум.

Оригінал-макет колекційного видання "Верлен і пісня" (VarT. 2017)

Осіння пісня Михайло Москаленко (12.VІ.1948 – 13.ІІ.2006)

Довгі жалі, Скрипок в імлі Спів осінній,— Крають, смутні, Серце мені, Млосні й плинні. Сил не стає, Блідну, як б’є Час, як завше; Плачу, прудкі Давні роки Пригадавши. Вийду — й мене Вітер жене Напропале, Кине і знов Носить, немов Лист опалий.

Оригінал-макет колекційного видання "Верлен і пісня" (VarT. 2017)

Осінні мелодії Галина Гордасевич

(31.ІІІ.1935 — 11.ІII.2011)

Віоли кохання Печальні зітхання. Це — осінь. Серце полум’яне Від смутку в’яне Вже зовсім. Весни минулі Стали минулим. Пробив час. Гірко ридаю, Коли пригадаю, Весни, вас. Гудуть бори. Віють вітри. Пронизливий свист. В бескеття сумне Несе і мене, Мов сухий лист.

Оригінал-макет колекційного видання "Верлен і пісня" (VarT. 2017)

Осіння пісня Ігор Качуровський (1.IХ.1918 – 18.VII.2013)

Тужливий він Тих віолін Зойк осінній. Серце мені Ранять нудні Голосіння. Смутний всякчас, Блідну нараз: Б’ють години... Минулих днів Спогад призвів До сльозини. Рушаю в путь, А вітру лють З пересвистом Мною ізнов Крутить, немов Мертвим листом.

Оригінал-макет колекційного видання "Верлен і пісня" (VarT. 2017)

Осіння пісня Микола Фатюк (24.ІV.1940 – 9.V.2014)

Осінь плаче Скрипка наче Жаліслива… Туга ллється, Серце рветься Нещасливе… І буває, Що згадаю Пору світлу,— Дух захопить, Сльоза кропить Щоку зблідлу. Йду до саду,— Там без ладу Вітер віє: Лист зриває, З ніг збиває, Шаленіє…

Оригінал-макет колекційного видання "Верлен і пісня" (VarT. 2017)

Осіння пісня Микола Ільницький (23.ІХ.1934)

Звуки сумні В серце мені Линуть луною, Мов нізвідкіль Розпука й біль Ідуть за мною. Я сам не свій, Як чую бій Годин на вежі, І сню про дні, Що лиш мені Належать. Йду навмання, Та доганя Осінній вихор, А я, мов лист, Під вітру свист Зникаю тихо.

Оригінал-макет колекційного видання "Верлен і пісня" (VarT. 2017)

Осіння пісня Іван Харитонов (9.IІ.1937)

Осінь іде, Вітер гуде Тужінням скрипок; Звуки пливуть І серце рвуть Прощальним схлипом… Годинник б’є,— Серце моє Знов завмирає. В імлу дивлюсь, В журбі топлюсь,— Юність згадаю… Вечір прийде,— Буря гуде У полі чистім; Вихор вихля, Мною кружля, Як мертвим листом… 2009

Оригінал-макет колекційного видання "Верлен і пісня" (VarT. 2017)

Осіння пісня Андрій Содомора (1.ХІІ.1937)

Зойки хлипкі, Довгі й пливкі Скрипок в осінь Серце мені Тнуть, навісні, Лезом млості. Блідну, лишень В блідний той день Б’є годину — Спогадів даль Будить печаль Безпричинну. Йду сам не свій У вітровій — І несе він Листом мене, Що промайне В сивім дневі. 2006

Оригінал-макет колекційного видання "Верлен і пісня" (VarT. 2017)

Осіння пісня Всеволод Ткаченко (14.IIІ.1945)

Болісний плин Довгих квилінь Кобз осінніх Крає та рве Серце сливе По частинах. Як угорі Б’ють дзигарі, Зблідну сидьма. Як спом’яну Юність бучну, Плачу ридма. Варто лишень Вийти в цей день На обійстя, Вітер мене Носить, жене, Наче листя.

Оригінал-макет колекційного видання "Верлен і пісня" (VarT. 2017)

Осіння пісня Всеволод Ткаченко (14.IIІ.1945)

Болісний плин Довгих квилінь Кобз осінніх В серці щомить Тоскно щемить У томліннях. Зблідну, коли Дзвони з імли Б’ють потужно: Згадую дні Давні, ясні Й плачу тужно. Вийду й мене В спину жене Буря млиста, Крутить і знов Носить, немов Жовте листя. 2011

Оригінал-макет колекційного видання "Верлен і пісня" (VarT. 2017)

Осіння пісня Маркіян Якуб’як (28.IV.1946)

Осінь-скрипки Плачуть таки. Слізний крик. Ранять мене В серце саме. Біль терпкий. Душний же день. Блідну. Дзень-дзень — Дзвін лункий. Згадую дні Милі мені. Плач гіркий. Йду уперед. Вітер реве. Він мене Все рве, та рве, Наче отой Лист сухий.

Оригінал-макет колекційного видання "Верлен і пісня" (VarT. 2017)

За мотивами “Осінньої пісні” Олександр Мокровольський (2.І.1946)

*** Осінь зі струн Тужливих лун Шарпа ридання Серце мені Млосній струні Торга зрання. *** Осінь зі струн Тоскних лун Плач добуває Серце мені Млосній струні Надриває. *** Осінь стеле Віолончелей Тужну печаль Серцем грає Млосне крає Бо їй не жаль.

Оригінал-макет колекційного видання "Верлен і пісня" (VarT. 2017)

*** Пісня осіння Шалено черлена Ранить серце мені Тоскній струні Тороплено. *** Осінь Печаллю Кудись відчалю Осенеструнно Серце мре Смик дере Журно Сумно. *** Віолончелями Нескінченними Осінь Серце мені Струні навісній Вúсота зовсім. *** Осінь о синь Кудись полинь Геть сумноплинно Я ж не мана Журна струна Гірчу полинно. Оригінал-макет колекційного видання "Верлен і пісня" (VarT. 2017)

Осіння пісня Анатолій Гризун (28.V.1948)

Плач-спів скрипок Осінь щокрок — Від осоння. Серце дойма Втома сама Монотонна. Дух запира — Блідну, бо гра Дзигарева Враз поверта Дні та літа — Зниклі мева. …На вигул мій Вже й вітровій Розізлився Петлі зрива І сповива Вжовкле листя.

Оригінал-макет колекційного видання "Верлен і пісня" (VarT. 2017)

Осіння пісня Валерій Яковчук (8.ХІ.1948)

Назавжди він, Плач віолін Восени, В моїй душі Сум залишив Неземний. Блідий, смутний У час нічний Весь тремчу, Зійшлись в мені Минулі дні — Я в плачу; І злий жене У даль мене Вітровій — Туди-сюди Мов лист рудий Неживий.

Оригінал-макет колекційного видання "Верлен і пісня" (VarT. 2017)

Осіння пісня Сергій Ткаченко (13.V.1951)

В пекучій печалі Плач віолончелі Днів осені В моїм журнім серці Здійма давні герці Непрошені. Коли в нічну пору Б’ють з вежі собору На сполох, Зречусь, все сказавши, Днин юні, назавше Схололих. Геть з дому! На волю! Листком, що по полю Вітрище Зірвавши, жбурляє В безмежжя безкрає Все вище.

Оригінал-макет колекційного видання "Верлен і пісня" (VarT. 2017)

Осіння плинність Володимир Тимчук (11.І.1979)

Лиш плачі ллє Віолончель В падолисті: Осінній сум І плинність дум — Голосисті; І серця щем Хапає ще — Дзвін зачуло; І пропливли Бліді з туги Дні минулі; І вітер змін — В лице мені — З ніг ось зносить: Мов не мене Крутить, несе — Лист засохлий. 2017

Оригінал-макет колекційного видання "Верлен і пісня" (VarT. 2017)

Осіння пісня Павло Матюша (21.VIІ.1983)

Стогнуть хлипкі В осінь скрипки Довгострунні, Ранять роєм Серце моє У відлунні. Холону весь, Дзвонить як десь Час на площі, Плачу в вікні, Де тії дні Найдорожчі. Вийду я геть У круговерть Непогоди, Вітер мене Листом жене, Колом водить. 2015

Оригінал-макет колекційного видання "Верлен і пісня" (VarT. 2017)

Осіння пісня Домінік Арфіст

Сумом скрипок Сонний танок Осінній Б’є цвяхи б’є В серце моє Тужіння. Траурний дзвін Дáвнішніх днин Щоночі Сльози журні Млою мені На очі. Світом мене Вітер жене Не вщухне Вгору униз Мовби той лист Пожухлий.

Оригінал-макет колекційного видання "Верлен і пісня" (VarT. 2017)

Осіння пісня Яна Лілл (10.І.1986)

Довгі ридання Скрипок зітхання Осінні Рани сердешні Виснажуть врешті Незмінні Щемом душа Вістрям ножа Стрілка годинна Згадую миті В щасті прожиті Плачу невпинно А злий вітрище Жене мене, свище У круговерті Десь за містком Впаду листком Мертвим 2017

Оригінал-макет колекційного видання "Верлен і пісня" (VarT. 2017)

Від градусів по шкірі Олександра Острякова

Чернігівський обласний художній музей імені Григорія Галагана

Життєвий шлях Верлена, яскравої особистості, зафіксованої рукою Базиля, Фантена-Латура, сповнений драматизму та відчаю, є пошуком себе у творчості та, загалом, у Всесвіті. Його «Осіння пісня» резонує із «Заходом сонця біля Монмажур» ван Ґоґа: жовті та багряні кольори осені, самотність та сум, певний надлом та трагізм, резонує «Осіння пісня» і з «Ноктюрном» Шопена, до глибини ліричним і витонченим. Звісно, що у кожній з представлених у збірці інтерпретацій твору мелодія — своя: у Терещенка — скорбне ридання скрипок, у Стефаника — сумне та тихе ридання, у Світличного — віолончель плаче та тече нудьгою, а є ще тихе леління осінньої пісні Мазуренко… Парадоксально, але цією множинністю створюється багатоголосність пісні самотньої душі — і вже мелодія життя Поета, в якому він не знаходив гармонії, звучить суголосно з мелодією «Адажіо» Альбіноні, а реалістичні переживання немов оживають із картин Курбе, насичені прозою життя, дійсністю без прекрас і витонченості. Як писав Казимир Малевич: «Справжність мистецтва вимірюється градусами по шкірі». Це — те, що поети в слові, світлі, звуці створювали і продовжують створювати. І цей градус виринає із самого життя поета: часто, це — трагічний надлом особистісного життя, що простежуємо і у Верлена, і ван Ґоґа, і в інших творців непроминучих кольорів мистецької палітри «пейзажів душі». 12.ХІ.2017.

Оригінал-макет колекційного видання "Верлен і пісня" (VarT. 2017)

В лабораторії художнього перекладу Всеволод Ткаченко Як писав колись Микола Зеров, «не може бути елементарнопристойного перекладу Верлена без максимальної уваги до його звукописних засобів». Вважаю, що кожен перекладач може (і повинен!) і надалі продовжувати свою працю над адекватним відтворенням Верленової «Осінньої пісні», залучаючи до цього весь арсенал та розмаїття звукових багатств і художніх засобів української мови. Аби засвідчити тяглість традицій національної школи українського художнього перекладу та розкішні багатства нашої мови, що може адекватно відтворити стан душі генія будьякого народу, я вирішив поповнити нашу верленіану своїм другим («дідівським», як його влучно охрестив Віталій Радчук) варіантом пересотворення цієї славнозвісної перлини світової лірики (див. стор. 26). Водночас вважаю необхідним увести допитливих читачів і шанувальників красного слова в мою творчу лабораторію перекладача. Насамперед хочу відзначити, що в своїй перекладацькій практиці я повністю поділяю концепцію свого молодшого брата, відомого перекладача і перекладознавця Сергія Ткаченка про те, що «успішний переклад поетичного твору — це не просто вдалий переклад його окремих (хай навіть найсуттєвіших) слів, рядків, образів; успішний переклад — це його комплексне прочитання і цілісне відтворення, власне його нова перекладацька еманація. Ориґінал не можна просто переказувати, його потрібно пересотворювати иншою мовою, в контексті иншої літератури». Пересотворюючи «Осінню пісню» рідною мовою, якось інтуїтивно я збагнув, що тільки «кобзи осени» можуть бути в украОригінал-макет колекційного видання "Верлен і пісня" (VarT. 2017)

їнській мові найближчим і наймелодійнішим звуковим (і посправжньому одомашненим!) відповідником ключового образу цієї ліричної поезії, створеного по-французьки П. Верленом як «les violins d’automne» («скрипки осени»). Але не відразу прийшло чітке усвідомлення того, що скорботну драму молодого лірика у повній гармонії з милозвучною музикою вірша по-українськи найточніше відтворить прикінцевий образ «млистої бурі». Прискіпливий дослідник помітить і мою чітку орієнтацію на звукописні образи, зокрема на адекватне відтворення домінуючих голосних «о» (в ориґіналі їх — 13, в моєму перекладі — стільки ж) і приголосних «l» (у першотворі їх — 10 і стільки ж — у перекладі). Словом, звуковій структурі завжди надаю особливої уваги та вирішального значення. Звичайно, попередньо проаналізував усі попередні інтерпретації, з яких почерпнув багато корисного й повчального. Так, наприклад, у своєму новому варіанті перекладу дотримуюсь слушної практичної поради Маестро нашого слова Григорія Кочура щодо рівноцінної компенсації браку в українській фонетиці носових голосних, які додатково створюють тужливий і меланхолійний настрій в «Осінній пісні», за рахунок вживання римованих слів з простим і подвоєним «н»: плин — квилінь, осінніх — томліннях, дні — ясні, мене — жене.

Оригінал-макет колекційного видання "Верлен і пісня" (VarT. 2017)

Гама струн і лун в українських перекладах «Осінньої пісні» Мар’яна Челецька Популярність «Осінньої пісні» Поля Верлена в наш час переоцінити важко. І секрет її привабливості для багатьох поколінь перекладачів не тільки в тому, що французький майстер символізму оспівує пору року, яка здобула собі славу натхненої музи, здатної пробудити в усякій схильній до сентиментальної філософії душі якнайщирішого поета. Так було б гадати надто спрощено. Бо, звісно, не в осінніх зітханнях сенс Верленівської музики, як і, зрештою, не лише в музикальній мелодійності –– геніальність французького шедевру. Причини варто шукати набагато глибше. І їх ми зрозуміємо лише тоді, коли зможемо відчути безпосередній зв’язок із кожною спробою перекласти пісню Верленового серця українською мовою. Чи не першим таким дотиком до душі читача став шансон «хмурої осені» Павла Грабовського. В інтерпретації поета, що був сучасником Верлена, бо народився він практично разом із його «Осінньою піснею», інтонаційний пафос символіста суголосний із його власним баченням життя як свідомої боротьби за право існування, а тому саме для такої позиції найоптимальнішою формою стає хореїчний розмір (4-стопний хорей з частими пірихіями, перехресне римування, чергування «жіночих» рим з «чоловічими», які перетворюють віршовані рядки у відкриті вічні питання про «безвідрадне світове» й особисте горе). Натомість ще одного сучасника Верленівської пісні, старшого від неї всього лише на три роки, –– Петра Стебницького вже не цікавить пафос чогось надсвітового, тому він пропонує читачам ХІХ ст. чистий тонічний експеримент –– двонаголошені акорди самі в собі захищають щось «довге, смутне» проти «одОригінал-макет колекційного видання "Верлен і пісня" (VarT. 2017)

номанітного і непривітного» –– і так щиро це роблять, що аж «дух завмирає». Несподіваним дотиком до душі сучасного читача, безперечно, стане переклад Верленового вірша від новеліста Василя Стефаника. Однак в його ритмах теж, як і в його попередників, відчувається суголосний авторові «Камінного хреста» настрій «зболеного світом», що вражає своєю «дикою розпукою» у непевний для хлібороба час осені, що боїться за озиме зерно, яке може й не дожити до весни… Стефаник органічно вплітає у Верленів вірш мотив «зів’ялого листя», що наприкінці ХІХ ст. завдяки «ліричній драмі» І. Франка став особливим модним аксесуаром для будь-якого поета. На початку ХХ ст. Верленова пісня знаходить себе як відгомін «скорботного ридання» у спробі ретельного знавця провансальської лірики Миколи Терещенка. Саме в його перекладі вперше звернено увагу на роль музичного інструмента, який застосовує Верлен для підсилення свого почуття. Терещенко пропонує пряме тлумачення violons як «скрипки», і цю традицію точного перекладу, відтак, підхоплюють і Михайло Рудницький, і Борис Тен, і неповторний Микола Лукаш, а пізніше її підтримують також і такі сучасні перекладачі, як Михайло Москаленко, Іван Харитонов, Андрій Содомора, Маркіян Якуб’як, Анатолій Гризун, Микола Фатюк, і вже зовсім молоді «фанати» Верлена –– Павло Матюша, Домінік Арфіст та Яна Лілл. З цього кола випадає хіба тільки переклад Наталі Забілої, яка воліє говорити радше про абстрактний «відгомін лун», аніж прив’язувати образ осені до якогось конкретного звукового ряду. Але якщо з перекладу Терещенка явно проступає образ ліричного героя, що набуває рис розчарованого у своїй дамі серця лицаря, «блідого з одчаю» і самотнього в юрбі, котрий шукає розради в мелодіях «ранньої скрипки», співаючи 44

Оригінал-макет колекційного видання "Верлен і пісня" (VarT. 2017)

свої відчайдушні альби перед вікнами коханої, то «скрипка» М. Рудницького вражає своїм «довгим квилінням», котре отримує дещо глумливий відтінок. Довгим квилінням Скрипка осіння На глум У серце ллє чорну Непереборну Нудьгу Здається, у перекладі Рудницького навіть більше декадансу, ніж в оригінальній Верленовій тональності, бо Верлен не ставить собі за мету очорнити власну «непереборну нудьгу» –– йому йдеться винятково на символічній невагомості настрою, що, навпаки, збагачує і в жодному разі не збіднює палітру осені. Крім того, варто звернути особливу увагу на спробу Рудницького якомога чистіше відтворити гаму вільної віршової строфи (тому що у Верлена рими переважно алітераційноасонансного характеру, що дає їм змогу уникати прямого контакту з традиційною ритмо-метричною системою віршування). Борис Тен теж аж до «непритомності» культивує «довге квиління» декадансу, дійшовши навіть до «несходимого» парадоксу, тавтологічно підкреслюючи своє бажання сприймати осінь як монотонний образ «зів’ялого мертвого листя». Ніхто не ризикне заперечити, що «хрипкі скрипки» М. Лукаша, безперечно, є однією із найвдаліших знахідок перекладача, бо вони водночас і «ячать», і передають «тужний хлип» настільки чисто, наскільки це можна відчути тільки в глибині свого серця –– відчуття, яке може бути зрозумілим, мабуть, лишень хіба в сні, бо воно сконцентровує в одній часопросторовій точці всю «безвість» –– без прикрас, а просто «під вітру свист». 45 Оригінал-макет колекційного видання "Верлен і пісня" (VarT. 2017)

Переломним моментом у перекладацьких зверненнях до Верленового шедевру стає намір Івана Світличного максимально передати внутрішню форму оригінального значення французького слова violons, що вказує на старовинний струнний смичковий музичний інструмент віолу, подібну за розміром і діапазоном до сучасної віолончелі. Однак перекладачшістдесятник зупиняється на осучасненому варіанті, тобто на образі віолончелі, що і в такій своїй іпостасі суттєво переображує всю ритмомелодику «Осінньої пісні», котра набирає «шквального» темпу. І новий темпоритм досягає несподіваного ефекту –– мовби розчиняє декорації із зів’ялого листя в його ж «невигойно» «опалому» просторі. Спробою повернути віолу в «осінню пісню» відзначаються переклади Святослава Гординського та Ігоря Качуровського. Ці перекладачі безпосередньо звертають свою увагу на музичний настрій, що його відтворює «хлип віоліни» та «зойк осінній». Для них у використанні форми музичного інструмента є очевидна відмінність, бо настрій, який створює сучасна віолончель, «крутить» і «жене», кидаючи в круговерть ночі, а віоліна (віола) більш стримана, аж до «надокучності» чи до «пересвисту», тому швидше дає змогу віддатись «споминам днів», стаючи їхнім призвідником. Традицію віоліни/віолончелі в «Осінній пісні» підтримують і такі сучасні перекладачі, як Валерій Яковчук, Сергій Ткаченко та Володимир Тимчук. Показовим у цій суперечці «скрипок» і «віол» (альтернативним варіантом може бути хіба смілива спроба націоналізації французької пісні у Всеволода Ткаченка за допомогою образу кобзи) є переклад Григорія Кочура. Фахівець у цьому жанрі принципово не використовує жодних конкретних образів, а підсилює «неголосні» мелодійності «млосних пісень» відчуттєво загальним настроєм «струн осінніх» (але без абстрактної двозначності, як у Наталі Забіли). Також і Микола Ільницький під46

Оригінал-макет колекційного видання "Верлен і пісня" (VarT. 2017)

тримує цей спосіб музичної невизначеності, передаючи ефект струнного інструмента за допомогою суто ейфонічних засобів –– «звуки сумні» «линуть луною», які влучно орнаментуються в апросторовому образі «нізвідкіль». З наближенням до межі сучасного, новотисячолітнього розуміння «Осінньої пісні» Верлена не можна оминути спробу діаспорної поетки, котра виросла на ґрунті «Празької школи», Галі Мазуренко. Адже в своєму варіанті Мазуренко вперше вдається до строфічного експерименту з Верленовими рядками, групуючи їх у троїсті «пучки», таким чином наближаючи до своєрідних мінітерцин. Така форма додає Верленівському ритмові ефекту надзвичайно тихої мелодії, яка фактично розчиняє у собі будь-яку потребу словесного супроводу: Тихе леління Пісні осінньої Пісні без слів. Отож, як бачимо, кожен перекладач має в своєму наборі власну неповторну гаму почуттів. І якщо українські сучасники Верлена в «Осінній пісні» вбачали власну життєву стихію, передаючи її через відповідний пафос і стиль, то новітні перекладачі звертають увагу передусім на той рецептивний щем, який залишає сліди свого символізму і в ХХІ ст. Відтак, поміж прихильниками традиційного («скрипкового») ритму та тими, хто сповідує «прихований» смисл віоли, пролягає дуже тонка межа розуміння символічного впливу Верленівської осені на душу новотисячолітнього читача. Так, скажімо, В. Тимчук взагалі схильний вважати авторський жанр «пісні» недостатньо підставовим для досягнення потрібної читацької реакції, тому він сміливо пропонує власний варіант назви –– «Осіння плинність», що повинна підкреслювати архетипно стійкий часовий образ, який залишає по собі тільки незмивно сумний і блідий слід «листа засохлого»… Оригінал-макет колекційного видання "Верлен і пісня" (VarT. 2017)

Останній акорд Верленової пісні всотує всю віковічну напругу ліричних текстів від початків їхнього існування. І найкраще цей момент вдалося відчути, мабуть, саме Андрієві Содоморі, котрий залишає свого читача наодинці з осінню «в сивім дневі». Власне, в такій стихійній гамі Верленова пісня стає практично універсальним «лезом млості», що відсікає від часу все зайве, випадкове, недоречне, даючи йому щоразу поновому співдіяти в кожному поколінні поетів, яке використовує замість дзеркала для своїх творчих рефлексій символістську осінь минулого.

18.ХІ.2017.

Оригінал-макет колекційного видання "Верлен і пісня" (VarT. 2017)

Відомості про художні твори В художньому оформленні збірки використані роботи друзів і сучасників поета, які перебувають у суспільному надбанні з відповідних зображень (фотографічної репродукції оригінального двомірного мистецького твору, що також вважаються роботами суспільного надбання, Wikimedia Commons), а саме: - Фредерік Базиль (1841–1870), «Портрет Поля Верлена у віці двадцяти трьох», 1867. Приватна колекція. [Зображення: Alonso de Mendoza, Frédéric_ Bazille_-_Paul_Verlaine.jpg]. - Анрі Фантен-Латур (1836–1904), «Самотність», 1904. Буенос-Айрес, Національний музей образотворчого мистецтва. [Зображення: Isha, L’Evocation (Solitude) - Henri Fantin-Latour.jpg]. - Фредерік Базиль (1841–1870), «Оголений юнак на травичці», 1870. Музей Фабра. [Зображення: Rvalette, Bazille-Jeune homme nu couché sur l’herbe.jpg]. - Вінсент ван Ґоґ (1853–1890), «Захід сонця біля Монмажур», 1888. Амстердам, музей Вінсента ван Гога. [Зображення: Uncle Alf, Sunset at Montmajour 1888 Van Gogh.jpg]. - Ісаак Ізраельс (1865–1934), «У роздягальні Ла Скала», 1931. [Зображення: Vysotsky, ScalaIsraels1931.jpg]. - Антуан Бурдель (1861–1929), «Пам’ятник Дебюссі», бронза, 1907. Даллас. [Зображення Andreas Praefcke]. - Антоніо де ла Ґандара (1861–1917), «Іда Рубенштейн», 1917. [Зображення: Shakko, Ida Rubinstein Face.jpg]. - Едмон Аман-Жан (1858–1936), «Жінка в рожевій сукні», 1898. Діжонський музей образотворчого мистецтва. [Зображення: Arianna, Aman-Jean Femme en robe rose.jpg]. - Теофіл-Алєксандр Стейнлен (1859–1923), «Кав’ярня Ліону». 1921. Приватна колекція. [Зображення: Achim Raschka, Théophile Alexandre Steinlen Café à Léon 1921.jpg]. - Ісаак Ізраельс (1865–1934), «Вулична крамарка». Приватна колекція. [Зображення: 0x010C, 2017-02 Isaac Israels - A street vendor.jpg]. - Ґюстав Курбе (1819–1877), «Автопортрет (Чоловік з трубкою)», 1848– 1849. Монпельє, музей Фабра. [Зображення: Alonso de Mendoza, Courbet Autoportrait.jpg]. - Люсі Ламбер (1863–1916), «Портрет Рейнальдо Гана». 1907. Національна бібліотека Франції. [Зображення: Justelipse, Reynaldo Hahn, par Lucie Lambert (1907).jpg]. - Ґюстав Курбе (1819–1877), «Борці», 1853. Будапешт, музей образотворчих мистецтв. [Зображення: File Upload Bot (Eloquence), Gustave Courbet 036.jpg]. - Анрі Фантен-Латур (1836–1904), «Біля кутка», 1872. Париж, музей Орсе. [Зображення: DcoetzeeBot, Henri Fantin-Latour - By the Table - Google Art Project.jp Оригінал-макет колекційного видання "Верлен і пісня" (VarT. 2017)

Зміст

Володимир Тимчук. Верлен і пісня . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 3 Paul Verlaine. Chanson d’automne. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 6 Павло Грабовський. «Хмура осінь. Голосіння…» . . . . . . . . . . . . . . . . . . 8 Петро Стебницький. Осіння пісня. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 9 Василь Стефаник. Осіння пісня. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 10 Микола Терещенко. Осіння пісня. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 11 Михайло Рудницький. Осіння пісня . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 12 Борис Тен. Осіння пісня . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 13 Наталія Забіла. «Мов дзвони струн…». . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 14 Микола Лукаш. Осіння пісня . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 15 Іван Світличний. Осіння пісня. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 16 Святослав Гординський. Осіння пісня . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 17 Григорій Кочур. Осіння пісня. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 18 Галина Мазуренко. За Верленом . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 19 Михайло Москаленко. Осіння пісня . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 20 Галина Гордасевич. Осінні мелодії . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 21 Ігор Качуровський. Осіння пісня . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 22 Микола Фатюк. Осіння пісня. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 23 Микола Ільницький. Осіння пісня. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 24 Іван Харитонов. Осіння пісня . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 25 Андрій Содомора. Осіння пісня . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 26 Всеволод Ткаченко. Осіння пісня . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 27 Всеволод Ткаченко. Осіння пісня . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 28 Маркіян Якуб’як. Осіння пісня . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 29 Олександр Мокровольський. За мотивами “Осінньої пісні”. . . . . . . . 30 Анатолій Гризун. Осіння пісня. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 32 Валерій Яковчук. Осіння пісня. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 33 Сергій Ткаченко. Осіння пісня. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 34 Володимир Тимчук. Осіння плинність. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 35 Павло Матюша. Осіння пісня. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 36 Домінік Арфіст. Осіння пісня . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 37 Яна Лілл. Осіння пісня . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 38 Олександра Острякова. Від градусів по шкірі. . . . . . . . . . . . . . . . . . . 40 Всеволод Ткаченко. В лабораторії художнього перекладу. . . . . . . . . 41 Мар’яна Челецька. Гама струн і лун в українських перекладах. . ..43 Відомості про художні твори. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 49 Оригінал-макет колекційного видання "Верлен і пісня" (VarT. 2017)

Серія «ΚαρδιάΠοίησηΠολυφωνία»

Оригінал-макет колекційного видання "Верлен і пісня" (VarT. 2017)

Літературно-мистецьке та художнє видання

Верлен і пісня

антологія українських перекладів «Осінньої пісні» Поля Верлена Серія «ΚαρδιάΠοίησηΠολυφωνία» Ідея, упорядкування Володимир Тимчук Дизайн Людмила Войтович Золочення Юлія Галан Художній редактор Олександра Острякова Відповідальний за випуск Володимир Тимчук Підписано до друку 21.11.2017. Формат 60×70 1/16 . Папір крейдяний. Гарнітура Bookman Old Style. Друк цифровий Умовн. друк. арк. 2,53. Наклад 50 прим. Зам. № 11/23. Видавництво ТзОВ «Простір-М» Свідоцтво ДК № 5068 від 22.03.2016 р. 79000, м. Львів, вул. Чайковського, 8. Тел.: (032) 261-09-04, e-mail: prostir@litech.net

Verlaine et chanson : Anthologie des traductions ukrainiennes «Chanson d’automne» de Paul Verlaine / reunis dans un livre par Volodymyr Tymchuk. Lviv. «VarT». 2017. En automne la chanson de l’homme et celle de la vie se penchent vers la mélopée profonde et philosophique. Avec ce poème, Verlaine provoqua l’écho durable de la mélodie du français dans le coeur mélodieux de l’ukrainien. Plusieurs générations de traducteurs pendant plus d’un siècle ont trouvé l’inspiration dans la Chanson d’automne. Nous espérons qu’à ce riche concert de sentiments automnaux se joignent d’autres interprètes. Les oeuvres ilustrés par les peintres européens ХІХ–ХХ siècles.

Оригінал-макет колекційного видання "Верлен і пісня" (VarT. 2017)