Київський національний уныверситет культури і мистецтв Інститут журналістики та міжнародних відносин Кафедра журналістики та видавничоъ справи
газета студентів другого курсу 23 травня 2011 року
До вашої уваги:
Не потрапте на зуб викладачеві - с. 3 Серйозні жарти – с. 4
НАШ ФАХ
Якою була їхня перша практика? - с. 1 Як це було у нас – с. 2 ах
шф
На
Авторитетна думка
ЗАВЖДИ ЦІКАВО ДІЗНАТИСЬ, ЯКОЮ БУЛА ПРАКТИКА В АВТОРИТЕТНИХ ЖУРНАЛІСТІВ, ТОЖ МИ ПОПРОСИЛИ ЇХ ПОДІЛИТИСЬ ДОСВІДОМ ТА ОТРИМАЛИ
ЦІННІ НАСТАНОВИ
Віталій Карпенко: «Журналістика - Божий дар» – Віталію Опанасовичу, чи пам’ятаєте Ви свою першу практику? Можете щось цікаве про неї розповісти? – Моя журналістська практика розпочалася відразу по закінченню сільської 10-річки, коли мене запросили у штат районної газети, де завжди бракувало кадрів. По двох роках стажу я вступив до Шевченкового університету на ф-т журналістики на заочну форму навчання. Отже, моя практика тривала шість років, бо доводилося працювати і навчатися. Власне, вона тривала і подальші роки – всього понад 50 – саме стільки років я в журналістиці. Отже студентської практики у нинішньому розумінні я не проходив. – Чи запам’ятався Вам цікавий практикант у той час, коли Ви були головним редактором газети «Вечірній Київ»? – У нас постійно проходили практику студенти факультету, а потім Інституту журналістики, де я за сумісництвом вів свою творчу майстерню. Багато з них стали по закінченню навчання були запрошені у штат редакції. Виділяти когось не буду: всі вони ситали відомими журналістами,то ж список за 15 років мого редакторства у «Вечірці» був би задовгий. – Які Ви могли б сказати напутні слова для студентів, які йдуть на свою першу практику? –До практики треба ставитися надзвичайно серйозно: це ж перші крики у практичну журналістику, і вони можуть стати визначальними у житті. Особисто я переконаний – і студентам кажу це: добре писати навчити неможливо. Журналістика – це доля, це талант, який передається генетично. Він є, або його немає. Тож перша практика – то є перший крок до реалізація творчих здібностей, закладених від природи. Розмову вела Ольга Опанасюк Ж–59 (к)
Микола Тимошик: «Чорнова творча робота тягарем ніколи не бувє»
– Як Ви отримали перший досвід з практики? – Святою справою для першокурсників у конкретиці саме набуття азів реальної журналістики був випуск знаменитоїстіннівки «Слово – зброя» та стінгазет у цехах Київського заводу верстатів автоматів, що був підшефним нашого факультету. – Що вас вразило, а що розчарувало? – Під час практики я був вражений випускниками стіннівки, яким завжди був присутній дух змагальності. Залишився незабутній присмак приємних вражень від роботи, відчуття хвилюючого очікування відгуків від прочитаного. – Що би Ви порадили студентам–практикантам? – Відчуваю: далеко не в усіх з творчістю так гладко, як у залікових з оцінками, і кожен повинен критично сприймати досягнуте. Це стосується не лише другокурсників, хай і першокурсники мотають на ус. Для справжнього журналіста ніколи не була тягарем чорнова творча робота, тренування в творчості, писання кількох варіантів з метою досягти кращого. Хай зрозуміють це всі наші вихованці. Розмову вів Ярослав Кобець, Ж– 59(к)
Сергій Козак: «Журналістові слід іти несходженими стежками» – Cергію Борисовичу, розкажіть, будь–ласка, де Ви проходили свою першу практику? – Я вважаю, що кожному молодому журналістові на практику слід дивитися як на міст, який наближає її до місця праці. Свій перший досвід я отримав паралельно за двома напрямками. Оскільки був студентом Київського національного університету кафедри телебачення та радіомовлення, то вирішив попрацювати у столичній ТРК за адресою: вул. Хрещатик, 26. Проте справжньою виробничою практикою для мене була робота у Полтавській ТРК, терміном два місяці. Я зовсім не знав цього краю – і це мене приваблювало. Перший журналістський матеріал я збирав у с. Ярицькому Полтавської області, де свого часу видатний український
кінорежисер О. Довженко знімав фільми. На щастя, в тому селі ще залишились люди, які безпосередньо брали участь у зйомках, і я їх записав. Цей матеріал тематично просився до «Літературної України», хоча тоді я ще не був знайомий з цією газетою. Повернувшись до Києва, я захистив практику і отримав «Золоте перо» – студентську нагороду як стимул на майбутнє. Один із викладачів кафедри сказав мені, що ці матеріали просяться не лише на телебачення, а й в газету, тематично близькою стала саме «Літературна Україна». Ось Вам приклад того, як матеріали з практики можуть стати першим кроком до конкретного видання. – Найяскравіші моменти вашої практики. Можливо, зустрічалися цікаві люди. – Журналістові, який хоче взяти інтерв’ю у відомої особи, слід пам’ятати одне: потрібно відшукати з її біографії такий особливий момент, який до тебе публіці не розкрив ніхто. У селі Ярицькому я зустрів жінку, чиє прізвище було Доля–Верховина (Доля – псевдонім, Верховина – прізвище чоловіка). Це дружина Василя Верховинця – талановитого композитора, автора відомого підручника з історіографії. Сама жінка працювала у театрі імені М.Садовського та оповіла мені багато історій про село, місце своєї роботи та репресію чоловіка. Коли ми познайомились, вона мала 94 роки. Приїхавши в Решетилівку, я знайшов ще одну цікаву жінку, яка вишила українську сорочку і повезла її в 1934 році на І з’їзд письменників Радянського союзу, де виступала від українського селянства. Окрім цього, я плідно співпрацював з письменниками, художниками й трудився в архіві. – Ваші напутні слова студентам з приводу про– ходження практики. – Журналіст повинен прийти на практику і зуміти зарекомендувати себе своєю роботою, своїми темами та ідеями. За короткий час він повинен переконати той колектив, у який прийшов, що саме тут його місце для практики. У цій професії треба зайняти власну шпаринку своєю працьовитістю, вмінням поводитися, увійти в колектив. Не слід боятися відмов, зуміти знайти такий ключик, що вже з 3–4 разу допоможе тобі отримати згоду на інтерв’ю. І головне не забувати: «Треба йти несходженими стежками». Розмову вела Ольга Блажієвська, Ж– 59(к)
Наталя Лигачова:
«Журналістика дедалі менше працює ногами і чимраз більше копіює» Як критикувати інших так, щоб люди не ображалися, а прислухалися? Про це учасникам Медіа Школи Покоління 2020.UA розповіла шефредатор інтернет-видання «Телекритика» Наталя Лигачова, яка конструктивно критикує журналістів уже близько 10 років. За висловом гості, деякі телевізійні менеджери ухвалюють рішення на основі публікацій у «Телекритиці», тому найрозумніше рішення для кожного – не бачити у критиці ворога, а прислуховуватися до порад і підвищувати якість роботи.
Молодим журналістам пані Лигачова порадила впродовж перших 5 років кар’єри забути про власну думку і навчитися створювати інформаційні жанри, правильно передавати факти й продуктивно використовувати диктофон. На думку Н. Лигачової, професійний журналіст повинен також передбачати контраргументи до своїх статей і працювати із джерелами інформації. Під час спілкування студенти почули від Наталі Лигачової, як стати експертом у конкретній галузі журналістики та з’ясували, чи коректно платити за
інформацію. А ще дізналися, що для швидкого успіху в ЗМІ слід не розпилятися на різні теми, а стати найкращим фахівцем в одному тематичному напрямку журналістики і публікувати авторські, а не копійовані матеріали.