Газета студентів Інституту журналістики і міжнародних відносин КНУКіМ
Проба
Точка кипіння
№2 « Журналісти...на шляху до кого (ЧОГО)?» Мабуть, кожен із нас хоча б раз у житті ставив перед собою таке запитання, яке давало би змогу визначити його ступінь терпимості. Не так вимовляють ваше прізвище? Нічого, це, можливо, на краще, адже всім від цього весело. Батьки не ставляться до вас належним чином? Нічого, мине час і ви порозумієтесь. Не надто справедливим є викладач? Можливо, це його особливий підхід до студента? Але... Як і в кожному випадку, так і тут є своя фінальна точка. Тоді чому б не позбутися питань, які так серйозно підривають нашу терпимість... Зараз я веду мову не лише від свого імені, а й від усіх журналістів університету. Усім зрозуміло, що наша спеціальність не так давно
з’явилася в цьому закладі, остаточної навчальної програми ще не затверджено. Звісно, з нами важко працювати, адже й сама кафедра не так давно працює. Але... Скажіть будь ласка, чому ми змушені підкорятися тій програмі, яка вважається «святою» на нашій кафедрі? Чому вже три роки поспіль доводиться вивчати предмети, які так далекі від профілюючих? Я думаю, що коли прийду влаштовуватися на роботу, мені не поставлять жодного запитання, яке буде стосуватися історії видавничої справи... А в якому році..? А хто саме...? А як правильно пишеться статут власного видання? Так, можливо я зараз занадто критично висловлююсь, адже хто знає, з чим саме буде пов’язане моє майбутнє. І все ж, якби мене
Практика для лінивих «Практика для лінивих» – таку назву я дала цьогорічній виробничій практиці. І я не маю на увазі, що програма легка чи я нічого не робила. Програма як раз більш ніж насичена. Часом здавалося, що навіть професіонали не в змозі протягом місяця виконати той огром завдань, що містила програма. Якщо і знайшлися такі «супермени», тоді честь їм і хвала. Щодо моєї практики… Я знайшла її поспіхом, тому що там, де я домовилася практикуватися, мені, на жаль, відмовили через форс-мажорні обставини. Отже, я влаштувалася до так званого каталожного жіночого журналу. Точніше, редакція випускала одразу три журнали. Люди там працюють загалом непогані. Тільки їх мало, близько десятка чоловік. І це на три журнали. Річ у тому, що журнали французького походження. Кілька статей та інтерв’ю, які містяться в них, перекладено з французької. Лише чотири – п’ять матеріалів – українські. А інші 150
сторінок – реклама, реклама, реклама. Нічого складного не знаходжу я в тому, щоб переписувати абзаци із пресрелізів нової косметичної продукції. Добирати ілюстрації до статей також цікава праця. Ні в якому разі не подумайте, що я проти жіночих журналів. Вони мені якраз подобаються. Але не каталожний варіант, як я вже зазначила. Можливо, робота тут проста. Та хіба ми шукаємо простих рішень? Шукаємо, звичайно, коли це доречно. Та коли мова йде про творчий досвід, починаєш розуміти важливість слова «творчість». А творчості в тій редакції, на жаль, не було. Сподіваюся в наступному році влаштуватися в надійну редакцію. Краще, звичайно, журналу. В таку редакцію, де я змогла би напрактикуватися вдосталь, де цінують творчі ідеї, самовираження людини і не знехтують студентів. Аліна Таліровська, Ж 59-к
цікавили вищезгадані питання, то я би пішла навчатися саме на видавця. Ну добре, вивчили ми історію. Справді цікаво, дякуємо. Але, може, на цьому потрібно зупинитися? Навіщо знову пропонувати новий предмет із програми видавців? Вивчаємо ми «Поліграфію», тоді давайте нам «Основи верстки»? Скажіть будь ласка, чому студенти не мають можливості глибше вивчати свою професію? Запропонуйте нам більше практики, і тоді все буде чудово. Ні, важливіша теорія...Чи не так? Коли особисто я (автор) вирішила навчатися за цим фахом, то очікувала, що мене будуть навчати правильно писати та вміти розмовляти з людьми... Мабуть, це назавжди залишиться у моїх мріях.
Так, у нас були ті предмети, на яких ми вивчали жанрове різноманіття публікацій, вчилися їх писати...Але Ви вважаєте, що нам цього досить? А як же «Ораторське мистецтво»? Чи Ви думаєте, що ми самі повині вчитися розмовляти з людьми? Так, це можливо, але повірте, нам це було б набагато цікавіше, ніж вкотре вивчати, що таке замітка і з кількох рядків вона складається... Я не даремно саме так назвала цю статтю, адже мені справді незрозуміло, ким я буду в майбутньому... Видавцем чи істориком? А можливо, філологом? Адже з такими темпами на майбутнє журналіста важко надіятися... Кому потрібен журналіст із теоретичними знаннями?.. ЖУРналіст
Завдання, які не завжди відповідають можливостям Цьогоріч мені вдалося плідно попрацювати під час проходження виробничої практики. Вцілому, я задоволена результатами. Однак журналістика, як і будь – яка інша робота, має свої мінуси. Це стосується поставлених перед нами завдань програми практики. Я впевнена, що на жодному телеканалі,в газеті чи журналі ми не зможемо докінця реалізувати ці завдання. Специфіка роботи будь – якого виду ЗМІ надто різноманітна, але, нажаль, не завжди може включати в себе такі аспекти, як листування з читачами, написання матеріалів за всіма журналістськими жанрами. Тому в щоденниках практики у графі цих завдань доводиться ставити жирний прочерк.
І це не єдина проблема з якою довелося стикнутись. Керівники практики забороняють студентам бути присутніми на летючках, зборах редакційної колегії (і мають на це повне право). Після цього в щоденнику з’являється ще один прочерк. Все таки я сподіваюсь, що викладачі, які готують програму нашої практики, будуть більш розважливими у цьому питанні. Зрозуміло, що вони самі ніколи не працювали на телебаченні чи радіо, досконало не вивчали специфіку їхньої роботи, тому вимагають неможливого. А нам всього лиш хочеться плідно попрактикуватись та отримати за це відповідно заслужений бал. Ольга Блажієвська, Ж – 59(к)