Ваше здоров'я № 05-06 by Всеукраїнська медична газета “Ваше здоров'я”

НА ЗАХИСТІ ІНТЕРЕСІВ ЛІКАРІВ

№05-06 (1445-1446) 09.02.2018 НОВИНИ ПІДВИЩЕННЯ ЗАРПЛАТ МЕДИКАМ НЕ Є ПРІОРИТЕТОМ ДЛЯ МОЗ ГРОМАДСЬКІСТЬ ВИСТУПАЄ ПРОТИ ЗМІН У СИСТЕМІ ЕКСТРЕНОЇ МЕДДОПОМОГИ ДЕФІЦИТ ФІНАНСУВАННЯ ПРОГРАМ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ОРФАННИХ ХВОРИХ СЯГАЄ МАЙЖЕ МІЛЬЯРДА ГРИВЕНЬ

ЧИТАЙТЕ ЕЛЕКТРОННУ ВЕРСІЮ ГАЗЕТИ НА НАШОМУ САЙТІ WWW.VZ.KIEV.UA

НОВА МЕТОДИКА ОБРАХУНКУ ВАРТОСТІ МЕДИЧНИХ ПОСЛУГ ЧИ СТАРА ПІСНЯ ПРО ГОЛОВНЕ?

В УКРАЇНІ ОБІЦЯЮТЬ СТВОРИТИ ЕЛЕКТРОННИЙ РЕЄСТР ЛИСТКІВ НЕПРАЦЕЗДАТНОСТІ

2-5 СТОР.

СПАЛАХ КОРУ В УКРАЇНІ — ЛОГІЧНИЙ НАСЛІДОК? Наші громадяни поводяться цивілізованіше, ніж держава, вони усвідомлюють зростаючі загрози інфекцій, які піднімають голову в усьому світі, і дійсно хочуть убезпечити своїх близьких від хвороб та ризиків вакцинації, пов’язаних з якістю вакцин. А консультуються з цього приводу з нашими лікарями, тому не потрібно звинувачувати останніх у некомпетентності, потуранні антивакцинальним настроям. Краще чиновники подбали б про те, аби всі вакцини, що опинилися на ринку України, не викликали сумнівів щодо їх якості СТОР. (ні в лікарів, ні в пацієнтів).

ДЕРЖАВНА ПРОГРАМА З ОНКОЛОГІЇ: КОЖЕН САМ ЗА СЕБЕ? Державна десятирічна програма «Онкологія» завершилася у 2016 році. МОЗ запевняє, що продовжує дбати про онкохворих і без програми, зокрема закуповує препарати для їх лікування, однак державні закупівлі, як відомо, «шкутильгають» на обидві ноги. У деяких областях пішли шляхом створення регіональних програм з онкології і вишукують змогу виділяти кошти на їх реалізацію з місцевих бюджетів, усе ще сподіваючись, що МОЗ зрештою почне виконувати свої зобов’язання. Але в усіх 9 опитаних «ВЗ» регіонах України ситуація із забезпеченням пацієнтів ліками наближається до критичної точки. СТОР.

Ціна питання — ключ до реформ. Принаймні так нам пояснювали відсутність «прориву» у фінансуванні медичних закладів. Нарешті Уряд затвердив Методику розрахунку вартості послуги з медичного обслуговування. Однак ключик видався не таким уже й новим і аж ніяк не золотим — медична спільнота, зачарована багаторічними обіцянками запровадити в Україні найкращі світові моделі оплати медичних послуг, очікувала зовсім іншого. Які двері відчинить запропонована методика і чи стане вона точкою відліку нових СТОР. можливостей?

СПЕЦПРОЕКТ: ПАЛІАТИВНА ДОПОМОГА У СВІТІ ТА В УКРАЇНІ 14 СТОР.

НОВИНИ НОВА ЗА ГРОЗА?

ЗМІНИ

ОЛЬГА БОГОМОЛЕЦЬ: «СПАЛАХ ДИФТЕРІЇ ПРИЗВЕДЕ ДО СМЕРТЕЙ ТИСЯЧ УКРАЇНЦІВ» У січні 2018 року засоби масової інформації повідомили: у Рубіжному Луганської області зафіксовано й лабораторно підтверджено перший випадок захворювання на дифтерію. Згодом у Міністерстві охорони здоров’я інформацію спростували: «Підозрілий на дифтерію випадок у Луганській області після проведення лабораторних досліджень у мікробіологічній референс-лабораторії Центру громадського здоров’я МОЗ України не підтвердився». Натомість Голова Комітету ВРУ з питань охорони здоров’я Ольга Богомолець переконана: українці мають бути готовими до спалаху дифтерії, який може виявитися набагато масштабнішим і страшнішим за той, котрий Україна пережила у 90-ті, коли на дифтерію зах воріло близько 20 тис. осіб, з яких 696 померло. «Рівень вакцинації українців сьогодні найнижчий у Європі і один з найнижчих за всю

історію нашої країни. Від дифтерії вакциновано лише близько 47,5% дітей і набагато менше дорослих. Така картина недовакцинації спос терігається вже протягом кількох років, — говорить О. Богомолець. — Недостатня просвітницька робота з боку МОЗ і МОН та постійні перебої з постачанням вакцин і сироваток призвели до того, що колективний iмунiтет до дифтерії знизився до критичного рiвня, а тому спалах цієї небезпечної хвороби — неминучий. Це справа дуже короткого часу». Голова Комітету ВРУ з питань охорони здоров’я наголошує: дифтерія не лише спричиняє тяжкі ускладнення (неврити, нефроз, інфекційно-токсичний шок, міокардити), а й часто призводить до смерті. «Врятувати хворого можна тільки вчасним введенням спеціальної сироватки. На жаль, разом з низьким рівнем вакцинації, за винятком кількох сотень доз, отри-

маних у якості гуманітарної допомоги, в Україні майже повністю відсутні сироватки. За такої ситуації смертність від дифтерії може сягати 50%, — стверджує О. Богомолець. — Розраховувати на те, що завтра сироватки проти дифтерії з’являться в Україні та зможуть нас врятувати, не варто. Досвід останніх двох років свідчить: державні закупівлі медикаментів практично паралізовані, а МОЗ не здатне впоратися з проблемою. Тому єдина можливість убезпечити себе від вкрай небезпечної хвороби — зробити вакцинацію собі, своїм близьким та повторювати її кожні 10 років. Так ви не тільки захистите самих себе, а й зможете запобігти поширенню хвороби в масштабах цілої країни». За матеріалами офіційної сторінки Ольги Богомолець у Facebook, офіційного веб-сайту МОЗ України та телеканалу «112 Україна»

ЛІК А РНЯНИЙ ПО - НОВОМ У

В УКРАЇНІ ОБІЦЯЮТЬ СТВОРИТИ ЕЛЕКТРОННИЙ РЕЄСТР ЛИСТКІВ НЕПРАЦЕЗДАТНОСТІ

онд соціального страхування спільно з Міністерством соціальної політики та Міністерством охорони здоров’я працює над впровадженням електронного реєстру листків непрацездатності. Передбачається, що замість існуючої системи видачі лікарняних листків на бланках суворої звітності буде запроваджено елект ронний реєстр. Він надаватиме лікарям, роботодавцям, застрахованим особам і представникам Фонду соціального страхування (у межах повноважень) доступ до інформації про лікарняні листки. Відповідно до проекту концепції нової системи лікар матиме можливість здійснити видачу електронного листка непрацездатності з будь-якого засобу інформатизації

(комп’ютера, планшета, смартфона). Ідентифікація і доступ користувача до особистого кабінету в системі реєстру здійснюватиметься за аналогом роботи системи «Приват24». За словами директора виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України Євгена Баженкова, відкриття листка непрацездатності відбуватиметься в режимі реального часу, саме за фактом встановлення лікарем тимчасової непрацездатності застрахованої особи. «У реєстрі відображатимуться час видачі листка непрацездатності, заклад охорони здоров’я і вид захворювання. Далі лікар ставить свій електронний підпис, і лікарняний листок одразу фіксується в реєстрі. З цього моменту його може бачити і роботодавець, і відповідний спеціаліст

Фонду соціального страхування України», — зазначив Є. Баженков. За його словами, усі дані автоматично перевірятимуться на відповідність реєстру страхувальників, і в разі невідповідності даних документ не буде зареєстровано в системі. Це унеможливить видачу листка непрацездатності неіснуючим працівникам неіснуючих підприємств, обіг фальсифікованих і підроблених листків, а також відкриття листка непрацездатності одночасно в кількох закладах охорони здоров’я. За матеріалами офіційного веб-сайту Фонду соціального страхування

ПРЕМ’ЄР-МІНІСТР УКРАЇНИ ВОЛОДИМИР ГРОЙСМАН ПООБІЦЯВ, ЩО ДО КІНЦЯ 2018 РОКУ В КРАЇНІ ЗАПРАЦЮЮТЬ ПІДРОЗДІЛИ ЕКСТРЕНОЇ АВІАЦІЇ ДЛЯ ОПЕРАТИВНОГО ДОПРАВЛЕННЯ ПАЦІЄНТІВ ДО ЛІКУВАЛЬНИХ ЗАКЛАДІВ. За матеріалами ІА «Інтерфакс-Україна»

КМУ звільнив від оподаткування закупівлі ліків для військовослужбовців

ряд прийняв Розпорядження від 25.01.2018 р. № 48-р «Про внесення змін у додаток до розпорядження КМУ від 27.05.2015 р. №544», яким звільнив від ПДВ на період проведення АТО або запровадження воєнного стану закупівлю деяких лікарських засобів і медичних виробів. За словами Міністра оборони України Степана Полторака, цей документ дасть змогу зекономити ЗСУ близько 16,8 млн грн, які вони планують витратити на закупівлю медичного оснащення для військових, що перебувають у зоні бойових дій, а також для лікування учасників АТО та членів їх сімей. «Прийняте рішення дасть можливість ЗСУ закупити 100 тис. індивідуальних загальновійськових медичних аптечок, 10 тис. медичних наплічників для санітарів і санітарних інструкторів. Це в повному обсязі покриє потреби військовослужбовців, які проходять службу в зоні АТО», — повідомив С. Полторак. За матеріалами ІА «Інтерфакс-Україна»

До квітня лікувальні заклади мають обрати медичну інформаційну систему

ля впровадження медичної реформи лікувальні установи первинної ланки мають обрати медичну інформаційну систему (МІС) і до 1 квітня 2018 року підключитися до електронної системи охорони здоров’я, яка зараз працює в тестовому режимі. У Міністерстві наголошують: медичні зак лади можуть обирати будь-яку МІС з-поміж тих, що пройшли перевірку і підключилися до центрального компонента електронної системи. Як повідомляють у МОЗ, комерційні МІС гарантовано надають базовий пакет електронних сервісів. «Під час підписання декларації пацієнтів з обраними лікарями медики реєструватимуть їх у системі. Лише після цього Національна служба здоров’я України зможе оплачувати медзакладу ведення кожного пацієнта, — зазначають у Міністерстві. — У майбутньому електронна система дасть змогу громадянам швидко отримати свою медичну інформацію, а лікарям — правильно встановлювати діагноз з урахуванням цілісної картини здоров’я пацієнта. Система замінить паперові медичні картки і довідки, а лікарі виписуватимуть електронні рецепти, які неможливо підробити». У МОЗ переконують: пацієнт має право обрати будь-якого лікаря, незалежно від місця реєстрації чи проживання. Підписання декларацій про співпрацю між лікарем і пацієнтом розпочнеться з квітня 2018 року. До того часу підписання декларацій про вибір лікаря відбувається в пілотному режимі. Це зроблено для того, аби медичні працівники змогли навчитися користуватися функціоналом МІС, а також для тестування центрального компонента електронної системи охорони здоров’я. За матеріалами офіційного веб-сайту МОЗ України

www.vz.kiev.ua тел.: (044) 428 02 20 vz@vz.kiev.ua

НОВИНИ

9 лютого 2018 року

ЧЕ Т ВЕР ТА СПРОБА

ГОЛО С Н А РОД У

ПІДВИЩЕННЯ ЗАРПЛАТ МЕДИКАМ НЕ Є ПРІОРИТЕТОМ ДЛЯ МОЗ П рофесійна спілка працівників охорони здоров’я України 17 січня вчетверте надіслала Прем’єр-міністру України звернення «щодо вирішення критичної ситуації, яка склалася в галузі через порушення трудових прав працівників, «зрівнялівку» в оплаті праці, відсутність соціального діалогу з боку Міністерства охорони здоров’я України та повне усунення Профспілки від процесу реформування системи охорони здоров’я». На думку Профспілки, неприйнятним є задеклароване підвищення заробітної плати у 2018 році лише працівникам первинної ланки, оскільки низьким залишається рівень оплати праці фахівців, котрі забезпечують спеціалізовану та високоспеціалізовану медичну допомогу. «Роз’яснення, які надаються профільним Міністерством щодо такого підвищення рівня заробітної плати, подекуди є суперечливими й не відповідають чинним законодавчим актам з питань оплати праці, — говорять у Профспілці. — Складається враження, що вирішення питання підвищення розміру оплати праці в галузі охорони здоров’я не є пріоритетним для МОЗ. Публічні заяви очільників профільного Міністерства не підтверджуються конкретними діями та розробкою відповідних проектів нормативно-правових актів (у тому числі з метою імплементації законів України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо удосконалення законодавства з питань діяльності закладів охорони здоров’я»

та «Про державні фінансові гарантії медичного обслуговування населення»), які міг би розглянути Уряд». У спілці наголошують: незважаючи на неодноразові заклики медичного загалу до спільного вирішення вказаних проблем, МОЗ не вжило жодних заходів для подолання «зрівнялівки» й відновлення міжпосадових, міжкваліфікаційних та міжгалузевих співвідношень в оплаті праці. «Низький рівень заробітної плати і соціальна незахищеність працівників галузі охорони здоров’я вже призвели до катастрофічного відтоку медичних кадрів. Шукають «кращої долі» у фармацевтичному бізнесі та за кордоном не лише випускникимедики — масово звільняються спеціалісти з лікарень. Наших фахівців радо приймають у Польщі, Чехії, Німеччині, Лівії, Кувейті, ОАЕ, Естонії, Білорусі, Росії та Болгарії, доказом чого є лібералізація цими країнами законодавства про підтвердження дипломів українських медичних вишів. Якщо не буде вжито термінових заходів щодо вирішення цього питання, у 2020 році запроваджувати реформу охорони здоров’я вже буде нікому», — переконані у Профспілці. На основі озвучених аргументів Професійна спілка працівників охорони здоров’я України просить Прем’єр-міністра України Володимира Гройсмана вирішити фінансові проблеми працівників медичної галузі. «Досі діють обмеження щодо нарахування гаранто-

ваних обов’язкових виплат медичним працівникам, які запроваджені за ініціативи Міністерства фінансів України Постановою КМУ від 25.03.2014 р. №95 «Деякі питання оплати праці працівників закладів охорони здоров’я» у зв’язку із кризовим станом у країні. Відповідно до преамбули вказаний акт мав би діяти до стабілізації економічної ситуації в Україні. Оскільки Уряд фіксує ріст економіки в державі, просимо скасувати зазначену Постанову. Також просимо доручити МОЗ пришвидшити роботу з відпрацювання проектів нормативноправових актів щодо оплати праці медиків тих закладів охорони здоров’я, які будуть реорганізовані в казенні підприємства або комунальні некомерційні підприємства, та механізм визначення розміру заробітної плати медичного персоналу, виходячи з норми Закону України «Про державні фінансові гарантії медичного обслуговування населення» щодо врахування під час встановлення тарифів та коригувальних коефіцієнтів бази для визначення компонента оплати праці медичних працівників у величині, котра є не меншою ніж 250% середньої заробітної плати в Україні за липень року, що передує року, у якому застосовуватимуся такі тарифи та коригувальні коефіцієнти». За матеріалами офіційного веб-сайту Професійної спілки працівників охорони здоров’я України

НЕВИРІШЕНІ ПРОБ ЛЕМИ

ДЕФІЦИТ ФІНАНСУВАННЯ ПРОГРАМ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ОРФАННИХ ХВОРИХ СЯГАЄ МАЙЖЕ МІЛЬЯРДА ГРИВЕНЬ

ромадська спілка «Орфанні захворювання України» звернулася до міністра фінансів України Олександра Данилюка з проханням виділити додаткове фінансування в сумі 988 млн грн для забезпечення державних програм, які були подані МОЗ України згідно з бюджетним запитом на 2018-2020 роки. Аналогічне звернення представники пацієнтської організації також надіслали Прем’єр-міністру України Володимиру Гройсману, Уповноваженому ВРУ з прав людини Валерії Лутковській, Уповноваженому Президента України з прав дитини Миколі Кулебі та Міністерству охорони здоров’я України.

«У 2017 році суттєво збільшилася кількість пацієнтів з орфанними захворюваннями. Це ті пацієнти, котрі народилися та/або яких було виявлено, діагностовано і взято на облік протягом 2017 року. Вони потребують допомоги держави і були включені до відповідних державних програм закупівель при розрахунку потреби на 2018 рік. Але бюджет 2018 року залишився на рівні 2017-го. Дефіцит фінансування орфанних хворих у 2018 році становить критично загрозливу суму — 988 млн грн. Це означає, що пацієнти не отримають необхідних лікарських засобів, медичних виробів і спеціального дієтичного/лікувального харчування,

що, своєю чергою, призведе до значного погіршення їх стану, зокрема до незворотних наслідків», — наголошується у зверненні. У цілому, за даними ГС «Орфанні захворювання України», потреба у фінансуванні становить 1,879 млрд грн. А в державному бюджеті на 2018 рік на програму забезпечення пацієнтів із рідкісними захворюваннями виділено лише 891,8 млн грн. За матеріалами офіційної сторінки ГС «Орфанні захворювання України» у Facebook

«СЬОГОДНІ НАЙНИЖЧА ЗАРПЛАТА У МЕДСЕСТЕР, ЛІКАРІВ ТА ВИХОВАТЕЛІВ — БЛИЗЬКО 3,7 ТИС. ГРН ЗА ДАНИМИ ДЕРЖАВНОЇ СЛУЖБИ СТАТИСТИКИ», — ПОВІДОМИВ В. О. ГОЛОВИ ДЕРЖАВНОЇ СЛУЖБИ ЗАЙНЯТОСТІ УКРАЇНИ ВАЛЕРІЙ ЯРОШЕНКО. За матеріалами сайту телеканалу «Прямий»

Громадськість виступає проти змін у системі екстреної меддопомоги

а сайті Кабінету Міністрів України 17 січня зареєстровано електронну петицію «Проти руйнування системи екстреної медичної допомоги». Збурення громадськості викликав проект Постанови КМУ «Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 21.11.2012 р. №1114 «Про затверд ження Типового положення про бригаду екстреної (швидкої) медичної допомоги», який МОЗ винесло на громадське обговорення 2 січня 2018 року. «Цим проектом пропонується запровадити «парамедичні» бригади екстреної допомоги в Україні. За задумом авторів документа, після закінчення перехідного періоду (1 січня 2023 року) лікарські та фельдшерські бригади екстреної медичної допомоги припинять своє існування взагалі. Лікарі втратять роботу, фельдшери, які не отримали кваліфікації парамедика та не навчилися керувати спеціальним транспортним засобом, — також. Залишаться без роботи й молодші медсестри та водії, котрі не стануть медичними техніками», — говориться в тексті петиції. Зокрема, автори документа розці нюють пропоновані МОЗ зміни як руйнування системи екстреної медичної допомоги і вимагають від КМУ та МОЗ:  припинити впровадження «парамедичної» системи надання екстреної медичної допомоги;  відкликати та зняти з розгляду проект Постанови КМУ «Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 21.11.2012 р. №1114 «Про затвердження Типового положення про бригаду екстреної (швидкої) медичної допомоги»;  безумовно дотримуватися під час реформування медичної галузі Закону України «Про екстрену медичну допомогу»;  зберегти в системі екстреної медичної допомоги України і після 2023 року лікарські та фельдшерські бригади екстреної (швидкої) допомоги;  планувати видатки на екстрену медичну допомогу та відображати їх у розрахунку видатків на охорону здоров’я окремою статтею, за окремо розробленою формулою з урахуванням нормативу забезпеченості;  виділити кошти з державного бюджету для централізованого придбання автомобілів екстреної (швидкої) медичної допомоги та вдосконалення системи симуляційних центрів. Станом на 1 лютого петицію підписали 4132 особи. Для того щоб народне звернення розглянули на засіданні Кабінету Міністрів України, петиція має зібрати 25 тис. підписів до 17 квітня 2018 року. За матеріалами єдиного веб-порталу органів виконавчої влади «Урядовий портал»

НОВИНИ СТ ВОРЕНО НОВИЙ ОРГА Н

ДО СВІД

ЯК ПРАЦЮВАТИМЕ ТА ЯКІ ЗАВДАННЯ ВИКОНУВАТИМЕ НАЦІОНАЛЬНА СЛУЖБА ЗДОРОВ’Я УКРАЇНИ

а початку лютого 2018 року Уряд оприлюднив Постанову КМУ від 27.12.2017 р. №1101 «Про утворення Національної служби здоров’я України», котра, по суті, запускає процес незворотних змін у медичній сфері: створює новий центральний орган виконавчої влади — Національну службу здоров’я України (далі — НСЗУ), діяльність якого спрямовується і координується КМУ через Міністра охорони здоров’я. Документ містить додаток, де прописано, як функціонуватиме новостворений фінансовий інститут, — Положення про Національну службу здоров’я України. Основними завданнями НСЗУ є:  реалізація державної політики у сфері державних фінансових гарантій медичного обслуговування населення за програмою державних гарантій медичного обслуговування населення (програма медичних гарантій);  виконання функцій замовника медичних послуг та лікарських засобів за програмою медичних гарантій;  внесення на розгляд Міністра охорони здоров’я пропозицій щодо забезпечення формування державної політики у сфері державних фінансових гарантій медичного обслуговування населення. НСЗУ відповідно до покладених на неї завдань:  узагальнює практику застосування законодавства з питань, які належать до її компетенції, розробляє пропозиції щодо вдосконалення законодавчих актів, актів Президента України, КМУ, нормативно-правових актів міністерств і в установленому порядку вносить їх на розгляд Міністра охорони здоров’я;  проводить моніторинг, аналіз і прогнозування потреб населення України у медичних послугах та лікарських засобах;  розробляє проект програми медичних гарантій, вносить пропозиції щодо тарифів і коригувальних коефіцієнтів;  укладає, змінює та припиняє договори про медичне обслуговування населення й договори про реімбурсацію;  здійснює заходи, що забезпечують цільове й ефективне використання коштів за програмою медичних гарантій, у тому числі заходи з перевірки дотримання надавачами медичних послуг вимог, установлених порядком використання коштів програми медичних гарантій і договорами про медичне обслуговування населення;  отримує й обробляє персональні дані та іншу інформацію про пацієнтів (у тому числі інформацію про стан здоров’я, діагноз, відомості, одержані під час медичного обсте-

ження пацієнтів) і надавачів медичних послуг, необхідних для здійснення її повноважень, з дотриманням вимог Закону України «Про захист персональних даних»;  забезпечує функціонування електронної системи охорони здоров’я;  забезпечує ведення реєстрів, що входять до складу електронної системи охорони здоров’я, інших державних електронних баз та реєстрів, інших інформаційних систем у сфері, які належать до її компетенції;  здійснює оплату згідно з тарифом за надані пацієнтам медичні послуги (включаючи медичні вироби) та лікарські засоби за договорами про медичне обслуговування населення за програмою медичних гарантій;  здійснює відшкодування вартості лікарських засобів за договорами про реімбурсацію за програмою медичних гарантій;  надає особі інформацію про неї, що міститься в електронній системі охорони здоров’я, та відомості про осіб, які подавали запити щодо зазначеної інформації відповідно до законодавства;  опубліковує на своєму офіційному веб-сайті дані, накопичені в електронній системі охорони здоров’я, за умови знеособлення персональних даних відповідно до вимог Закону України «Про захист персональних даних» в обсязі та в порядку, встановлених Кабінетом Міністрів України;  аналізує звітність надавачів медичних послуг щодо переліку та обсягу наданих медичних послуг за договорами про медичне обслуговування населення за програмою медичних гарантій і договорами про реімбурсацію;  інформує уповноважені державні органи про виявлені порушення умов договорів про медичне обслуговування населення за програмою медичних гарантій і договорів про реімбурсацію та звертається до суду у випадках, передбачених законом;  розглядає звернення та скарги з питань, що належать до її компетенції, виявляє та вживає заходів для усунення причин, котрі призводять до подання скарг;  інформує Раду громадського контролю щодо запропонованого складу програми медичних гарантій, тарифів та коригувальних коефіцієнтів, розмірів реімбурсації лікарських засобів, отримує і забезпечує доведення позиції Ради громадського контролю з цього приводу до відома МОЗ;  забезпечує інформування населення про програму медичних гарантій, організовує роз’яснювальну роботу, пов’язану з практикою застосування законодавства з питань, що належать до компетенції НСЗУ;

забезпечує створення можливості для реалізації пацієнтами їх права на вибір лікаря, який надає первинну медичну допомогу, шляхом надання роз’яснень стосовно надавачів медичних послуг, пов’язаних з наданням первинної медичної допомоги, та інформації про лікарів, що працюють у таких надавачів медичних послуг;  складає і подає фінансову, бюд жетну звітності про отримання та використання бюджетних коштів у встановленому законодавством порядку;  публікує щорічний звіт про результати діяльності, який включає аналіз та середньостроковий прогноз потреб населення у медичному обслуговуванні за програмою медичних гарантій та аналіз виконання надавачами медичних послуг договорів про медичне обслуговування населення та договорів про реімбурсацію;  забезпечує доступ до публічної інформації, розпорядником якої є НСЗУ;  проводить фінансовий аналіз та довгострокове планування сталого фінансування програми медичних гарантій;  узагальнює інформацію та розробляє стратегічні напрями розвитку медичного обслуговування населення за програмою медичних гарантій з урахуванням впливу демографічної, етнічної, соціально-економічної ситуації, інфраструктури виробничої та невиробничої сфери;  розробляє проекти державних цільових програм з питань, що належать до її компетенції, бере участь у забезпеченні виконання таких програм;  здійснює інші повноваження, визначені законом. НСЗУ здійснюватиме свої повноваження безпосередньо та через створені в установленому порядку територіальні органи. Очолюватиме її Голова, який призн ачатиметься на посаду та звільнятиметься Урядом за пропозицією Комісії з питань вищого корпусу державної служби. До повноважень Голови НСЗУ (крім організаційної роботи для забезпечення життєдіяльності органу виконавчої влади) входитиме утворення, ліквідація, реорганізація підприємств, установ, організацій, затвердження їх положення (статутів), а також призначення на посаду та звільнення з посади їх керівників. Згідно з Законом України «Про Державний бюджет України на 2018 рік» на видатки НСЗУ цьогоріч заплановано 8,3 млрд грн. За матеріалами «Урядового порталу» та офіційного веб-сайту МОЗ України

Українські лабораторії працюватимуть за міжнародними стандартами

Американською спілкою клінічних патологів 26 січня підписано мемо рандум, відповідного до якого між народні партнери надаватимуть підтримку українським фахівцям з лабораторної діаг ностики. Близько 70% усіх клінічних рішень у медицині засновані на результатах лабо раторних досліджень, а для інфекційних захворювань цей показник становить майже 100%. Тому дуже важливо, аби ла бораторії по всій країні працювали якісно та системно. Світовий досвід доводить, що оптимізація лабораторних підрозділів та впровадження системи управління якіс тю дасть змогу на 20% підвищити якість роботи. Впровадження системи якості, зас нованої на міжнародних стандартах, та акредитація лабораторій сприятимуть зменшенню їх оперативних витрат та кількості помилкових результатів, поліп шуватимуть управління закладами, під вищуватимуть якість надання медичних послуг. Наразі за результатами численних міжнародних оцінок у 2015-2017 роках система національних лабораторій від повідає вимогам міжнародних стандар тів лише на 50-60%. «Сьогодні в Україні є понад 5000 медичних лабораторій — державних і приватних. З них лише 3 (1 приватна та 2 державні) акредитова ні за стандартом ІSО 15189. Розпочали процес акредитації ще 7 лабораторій», — стверджують у Міністерстві охорони здоров’я. За матеріалами офіційного веб-сайту МОЗ України

У США оголосили епідемію грипу

Сполучених Штатах — найбільший за останні 8 років спалах грипу. Центр з контролю та профілактики захворю вань оголосив, що ситуація досягла рівня епідемії: спалахи захворювання зафіксо вано у 48 із 50 штатів. Сезон грипу в США триває вже більше десяти тижнів і прогнозується, що він по довжиться ще приблизно на місяць. Центр з контролю та профілактики захворювань повідомляє: цьогорічний штам грипу (H3N2) особливо небезпечний, оскільки внаслідок ускладнень від хвороби вже померли сотні людей. Особливо вразливими до цього ві русу є діти та люди літнього віку. Зокрема, за підсумками сезону загальна дитяча смертність сягнула 53 осіб. Крім того, як свідчить статистика, із кожних 100 тис. осіб госпіталізована у середньому 51 людина. У новому дослідженні Мерилендсько го університету демонструється, наскільки небезпечним є цьогорічний вірус грипу. За разитися можна навіть на великій відстані від хворого, просто перебуваючи з ним в одному приміщенні. Носій вірусу починає його поширювати ще за день до того, як з’являються перші прояви хвороби, і ли шається заразним протягом 5-7 днів після виникнення симптомів. За матеріалами «Голосу Америки» та Reuters

www.vz.kiev.ua тел.: (044) 428 02 20 vz@vz.kiev.ua

НОВИНИ

9 лютого 2018 року

НЕВ Т ІШНІ ВИСНОВК И

РОЗП Л АТА

НАЙБІЛЬШЕ ФАЛЬСИФІКОВАНИХ ЛІКІВ У ЄС НАДХОДИТЬ ІЗ КРАЇН ТРЕТЬОГО СВІТУ

кінці січня Брюссель опублікував звіт про впровадження країнами ЄС загальноєвропейської Директиви щодо запобігання потраплянню фальсифікованих препаратів. Висновки невтішні: європейській фармацевтичній галузі «заокеанські» фальсифікати щорічно обходяться у 35 млрд Євро, а законодавство більшості країн — членів ЄС із цього питання й досі недостатньо врегульоване. У 2011 році Європейський Парламент та Рада ЄС для захисту ринку Європейського Союзу від фальсифікованих ліків прийняли Директиву 2011/62/ЄС «Про внесення змін у Директиву 2011/83/ЄС про звід законів Співтовариства відносно лікарських препаратів для людини щодо запобігання потрапляння фальсифікованих препаратів у легальні торговельні мережі» (далі — Директива). Документ набув чинності 1 січня 2013 року, а всі країни — члени ЄС до 2019 року зобов’язані привести власне законодавство і торговельну практику у відповідність до його вимог. Директива, зокрема, передбачає запровадження заходів безпеки, які дадуть змогу здійснювати перевірку автентичності й ідентифікацію упаковок, а також виявляти докази фактів фальсифікації. У звіті Європарламенту від 26 січня 2018 року аналізується ефективність прийнятої Директиви, а також впровадження законодавчої бази для покарання «фальсифікаторів» європейського фармацевтичного ринку. Як відзначають автори доповіді Єврокомісії, національні законодавства країн ЄС суттєво відрізняються один від одного в частині покарання за виготовлення та реалізацію фальсифікованих лікарських засобів. Зокрема, закони Австрії, Словенії та Словаччини загрожують тюремним

ув’язненням терміном до 15 років особам, котрі виготовляли або свідомо продавали підроблені ліки, що завдали тяжкої шкоди здоров’ю пацієнтів. В Естонії «фальсифікатор» має всі шанси отримати до трьох років ув’язнення, а от у Швеції, Фінляндії та Греції ставлення до виробників отрути під виглядом ліків набагато поблажливіше: суди в цих країнах не зможуть відправити винних за грати більше ніж на рік. Звісно, в арсеналі правової системи є й інші способи притягти фальсифікаторів європейського фармацевтичного ринку до відповідальності. Зокрема, Директива щодо запобігання потраплянню фальсифікованих препаратів (2011/62/EU) залишає на розсуд країн — членів ЄС, які саме терміни і штрафи вони призначатимуть за правопорушення, пов’язані з підробкою ліків. Саме тому більшість країн ЄС надала їм статус кримінальних злочинів. Крім тюремного ув’язнення виготовлення, ввезення і торгівля фальсифікованими препаратами карається штрафами в розмірі від 4300 Євро (Литва) до 1 млн Євро (Іспанія) та зовсім не обмеженими за сумою у Великій Британії. Правда, судячи зі статистики самого ЄС, левова частка підроблених ліків надходить на європейські ринки з країн третього світу, таких як Індія чи Китай. Крім того, і досі залишається незрозумілим механізм того, як країни ЄС доводитимуть до суду справи «іноземних фальсифікаторів», навіть коли буде встановлено і доведено той факт, що куплені в інтернеті європейцем таблетки зовсім не допомагають, скажімо, від ожиріння, як обіцяє анотація, проте спричиняють виразку шлунка. На цей випадок у Брюсселя є ідея використовувати особливий логотип, який засвідчує сумлінність продавця. Зрозуміло, що отримати

його інтернет-аптекам у країнах третього світу практично неможливо. Якщо ж неуважний європеєць отруївся, бо не додумався подивитися, чи має продавець таблеток логотип ЄС на своєму інтернет-сайті, то це проблема самої жертви обману. «Фальшиві ліки можуть вбивати. А тому я закликаю всі країни ЄС гарантувати належне покарання злочинців, котрі підробляють ліки, — цитує прес-служба Єврокомісії Комісара ЄС з питань охорони здоров’я та безпечності харчових продуктів Вітяніса Андрюкайтіса. — Користуюся нагодою нагадати, що завдяки застосуванню загального для ЄС логотипу, котрий дає змогу ідентифікувати ті легальні онлайн-аптеки, які торгують автентичними і безпечними виробами, населення отримало можливість відрізняти підробки від справжніх ліків». Брюссель поки що не може точно оцінити ефективність нових заходів покарань за підроблені ліки й контролю за інтернет-торгівлею препаратами. На думку одних експертів, обіг незаконних ліків в Європі скоротився з моменту набуття чинності Директиви на чверть, на думку інших — усього на кілька відсотків. Загалом же європейській фармацевтичній галузі закордонні фальсифікати обходяться у близько 35 млрд Євро на рік. У лютому 2019 року Директива стане обов’язковою для виконання. Це означає, що упаковки всіх ліків мають бути забезпечені двомірним штрих-кодом, який унеможливлює, за задумом ЄС, фальсифікацію лікарських препаратів. Ліки, звісно, від цього стануть безпечнішими, але, ймовірно, подорожчають. За матеріалами офіційного веб-сайту Європейського Союзу

У К РА ЇНСЬК Е КОРІННЯ

НОВИМ МІНІСТРОМ ОХОРОНИ ЗДОРОВ’Я США СТАВ КОЛИШНІЙ ТОП-МЕНЕДЖЕР ELI LILLY

чільником Міністерства охорони здоров’я і соціальних служб США обрано колишнього топ-менеджера фармацевтичної компанії Eli Lilly Алекса Азара. За його кандидатуру 24 січня проголосував сенат США, а вже 29 січня Азар склав присягу на вірність американському народу й розпочав виконання службових обов’язків. «Для мене честь стати 24 міністром охорони здоров’я і соціальних служб тут, у Сполучених Штатах. Лише в Америці така нагода ви-

падає онуку й правнуку емігрантів з Лівану, України, Англії та Швейцарії», — зазначив Алекс Азар під час складання присяги. 50-річний Азар народився в Пенсильванії і закінчив Єльську школу права. З 2007 по 2017 рік працював у фармацевтичній компанії Eli Lilly (останні 5 років очолював американський підрозділ транснаціональної корпорації Lilly USA), а у 2005-2007 роках, за правління Джорджа Буша-молодшого, обійм ав посаду заступника міністра охо-

рони здоров’я США. Кандидатуру Алекса Азара висунув Дональд Трамп після того, як у вересні 2017 року попередній міністр охорони здоров’я США Томас Прайс пішов у відставку через звинувачення в розтраті коштів платників податків: він користувався чартерними рейсами замість звичайних. За матеріалами Reuters та офіційного веб-сайту Білого дому

МОЗ ЗАТВЕРДИЛО НАКАЗ ВІД 05.02.2018 Р. №177 «ПРО ВНЕСЕННЯ ЗМІН ДО РЕЄСТРУ ЛІКАРСЬКИХ ЗАСОБІВ, ВАРТІСТЬ ЯКИХ ПІДЛЯГАЄ ВІДШКОДУВАННЮ СТАНОМ НА 22 СІЧНЯ 2018 РОКУ». ВІДТЕПЕР У НОВОМУ РЕЄСТРІ ПРЕПАРАТІВ, ЩО БЕРУТЬ УЧАСТЬ У ПРОГРАМІ «ДОСТУПНІ ЛІКИ», НАЛІЧУЄТЬСЯ 239 ТОРГОВИХ НАЗВ, З НИХ 47 — БЕЗКОШТОВНИХ.

Teva виплатить ще 22 млн дол. за підкуп чиновників у Росії, Україні та Мексиці

армакологічна компанія Teva Pharmaceutical Industries вже сплатила майже 520 млн дол. штрафу у США за підкуп чиновників. Найближчим часом для залагодження претензій з цього питання їй доведеться виплатити ще 22 млн дол. в Ізраїлі. Під час укладання угоди Teva з економічним відділом державної прокуратури Ізраїлю було враховано, що фармкомпанія вже заплатила понад 0,5 млрд дол. уряду США. Ізраїльські прокурори також взяли до уваги те, що Teva співпрацювала зі слідст вом і впровадила спеціальну програму, аби уникнути подібних порушень у майбутньому, а також звільнила причетних до підкупу співробітників. Як писала «ВЗ» у №1-2 (1389-1391) від 13.01.2017 р., наприкінці 2016 року Мін’юст США заявив, що найбільший у світі виробник ліків — ізраїльська фармацевтична компанія Teva Pharmaceutical — погодився на зняття кримінальних звинувачень і виплату штрафу у понад 283 млн дол. за встановлення схем, що включають підкуп чиновників у Мексиці, Росії та Україні. Ще 236 млн дол. компанія погодилися виплатити за досудовою угодою з американською Комісією з цінних паперів і ринків. Зокрема, на сайті Мін’юсту США зазначається: у період з 2001 по 2011 рік компанія виплачувала українському чиновнику щомісячний «гонорар», а також організовувала подорожі й надавала інші цінні речі на загальну суму близько 200 тис. дол. В обмін на це чиновник використовував своє службове становище і вплив в українському Уряді для реєстрації препаратів цієї фірми. Також фармкомпанія визнала, що давала хабарі високопоставленому російському чиновнику за допомогу в просуванні своїх ліків. Згідно зі свідченням представників Teva чиновник збагатився на 65 млн дол., а сама фармкомпанія завдяки цій схемі збільшила прибутки на 200 млн дол. «Керівники Teva і співробітники Teva Russia платили хабарі високопоставленому російському чиновнику, щоб той за допомогою своїх повноважень збільшив продажі препарату Copaxone (ред. — ліки від розсіяного склерозу) у межах щорічних держзакупівель Міністерства охорони здоров’я Російської Федерації», — повідомили в Мін’юсті США. В американському відомстві також додали, що вказаний чиновник погодився лобіювати інтереси Teva, незважаючи на реалізацію програми імпортозаміщення в медичній галузі. Крім того, аналогічні звинувачення проти компанії були висунуті в Мексиці. Тоді ж МОЗ Російської Федерації звернулося до Генеральної прокуратури з проханням перевірити діяльність ізраїльської фармкомпанії, а в лютому 2017 року за розслідування цієї справи взявся Слідчий комітет РФ. Тоді ж розслідуванням зайнялися й ізраїльські правоохоронні органи. За даними ізраїльського слідства, Teva заробила сотні мільйонів доларів завдяки хабарам, які давала чиновникам і лікарям у Росії, Україні та Мексиці. Хабарі маскувалися під знижки, витрати на маркетинг й оплату консультацій. На жаль, в Україні розслідування навіть не починалося. Отже, цілком можливо, що той самий чиновник з брудними руками й досі при владі.

За матеріалами офіційного веб-сайту МОЗ України За матеріалами The Times of Israel

ДЕРЖАВНЕ ПИТАННЯ

СПАЛАХ КОРУ В УКРАЇНІ —

ЛОГІЧНИЙ НАСЛІДОК? Про високий ризик виникнення спалахів кору в Україні фахівці попереджали давно. Але навіть перші удари грому у вигляді зростання частоти випадків інфекції в окремих областях не змусили чиновників отямитися й кинути всі сили на активні та послідовні запобіжні заходи. Чому боротьба з керованими інфекціями в Україні нагадує збірне шапіто, яке монтують в авральному порядку від спалаху до спалаху?

Ольга ГОЛУБОВСЬКА, завідувачка кафедри інфекційних хвороб НМУ ім. О. О. Богомольця, Заслужений лікар України, доктор медичних наук, професор

а даними ВООЗ, Україна входить до вісімки держав (разом з деякими країнами Африки), у яких рівень вакцинації населення — менше 50%. Тому сьогодні ми маємо прогнозований і досить потужний спалах кору. Спочатку він охопив південні регіони України, особливо Одещину, нині викликають тривогу й західні області, де збільшується кількість хворих. Станом на сьогодні найбільше людей захворіли на кір в Івано-Франківській, Одеській, Закарпатській, Чернівецькій, Львівській областях.

Усе це можна пояснити, зокрема, й низьким рівнем вакцинації. Адже відомо, що коли згаданий показник нижче 95%, про колективний захист проти тієї чи іншої вакцинокерованої інфекції годі говорити. Але тут зовсім інше питання: чому склалася саме така несприятлива ситуація? Сьогодні ми тільки й чуємо звинувачення на адресу батьків, які начебто є затятими противниками вакцинування. Це перебільшення. Спостерігаючи за тим, як люди шикуються в черги в поліклініках, аби вакцинувати від кору й дифтерії своїх дітей і себе, говорити про масові антивакцинальні настрої просто некоректно — наявні запаси вакцини проти кору практично «розхапали» впродовж місяця. Згідно зі статистикою запеклих противників вакцинації в Україні не більше 7%, та й то, якби із цими людьми більше говорили, розвіювали їх страхи, спокійно, без істерик і звинувачень наводили переконливі й об’єктивні контраргументи, лави «опору» знач но зменшилися б. Основна ж маса батьків — не проти щеплень як таких, вони вагаються, сумніваються, побоюються, але ж це природно і головне — логічно, зокрема в Україні, де вже траплялося кілька, м’яко кажучи,

нехороших історій зі щепленнями (то вакцину повторно заморозили, попри вимоги інструкції, то утилізували через сумнівне походження, то доводять, що щеплення не дає жодних побічних ефектів). Батьки хочуть щепити дітей винятково вакцинами гарантованої якості — чи ж можна їм у цьому докоряти? Натомість згадані «історії» суттєво підірвали довіру населення до державних інституцій, які мають стояти на сторожі їх здоров’я. Інакше як пояснити дедалі зростаючі темпи так званого вакцинального туризму українців, коли матеріально забезпечені батьки вивозять дітей у країни Європи, аби там щепити згідно з Календарем. Нині, коли зросла загроза кору та дифтерії, процес іще більше активізувався — знаю про це з власного досвіду й досвіду колег. Наші громадяни поводяться цивілізованіше, ніж держава, вони усвідомлюють зростаючі загрози інфекцій, які піднімають голову в усьому світі, і дійсно хочуть убезпечити своїх близьких від хвороб та ризиків вакцинації, пов’язаних з якістю вакцин. А консультуються з цього приводу з нашими лікарями, тому не потрібно звинувачувати останніх у некомпетентності, потуранні ан-

ЗАПЕКЛИХ ПРОТИВНИКІВ ВАКЦИНАЦІЇ В УКРАЇНІ НЕ БІЛЬШЕ 7%, ТА Й ТО, ЯКБИ ІЗ ЦИМИ ЛЮДЬМИ БІЛЬШЕ ГОВОРИЛИ, РОЗВІЮВАЛИ ЇХ СТРАХИ, СПОКІЙНО, БЕЗ ІСТЕРИК І ЗВИНУВАЧЕНЬ НАВОДИЛИ ПЕРЕКОНЛИВІ Й ОБ’ЄКТИВНІ КОНТРАРГУМЕНТИ, ЛАВИ «ОПОРУ» ЗНАЧНО ЗМЕНШИЛИСЯ Б

тивакцинальним настроям. Краще чиновники подбали б про те, аби всі вакцини, що опинилися на ринку України, не викликали сумнівів щодо їх якості (ні в лікарів, ні в пацієнтів). Над цим потрібно добряче попрацювати. Але поки в Україні не вирішено питання навіть щодо кількісного забезпечення вакцинами відповідно до реальних потреб — такого провалу закупівель, який спостерігається останніми роками, ще не було. Тому нещодавно ініційоване посилення покарання за відмову від вакцинації викликає неоднозначну реакцію. Поперше, у Законі України «Про захист населення від інфекційних хвороб» уже прописано норму про те, що дітям, які не отримали профілактичних щеплень згідно з Календарем, не дозволяється відвідування дитячих закладів. Якщо ж це сталося через медичні протипоказання (за рішенням консиліуму лікарів), таку заборону знімають. То що ще потрібно для «покарання» населення? І чи не варто в такому разі посилити відповідальність за перебої з постачанням вакцин, через які порушується затверджений Календар щеплень? Бо й нині їх у достатній кількості немає. Кошти міжнародним організаціям на закупівлі вакцин на 2016 рік перераховано ще у 2015 році, але не всі вони поставлені. Тож чи мають відповідальні за такий безлад особи моральне право звинувачувати батьків у порушенні Календаря щеплень? Коли справа доходить до звинувачень у зворотному напрямку, одразу знаходиться виправдання: мовляв, нічого страшного, можна зробити щеплення і в авральному порядку. Звісно, якщо в країні паніка і реальний спалах інфекції, іншого виходу немає. Але чи можна було таке допускати? У нашого населення немає паспортів вакцинації, у яких відображено терміни щеплень, тому не можна прослідкувати «зсуви» Календаря, аби оптимально розрахувати подальші кроки. Паперові амбулаторні картки часто губляться (особливо, якщо це дорослі пацієнти), тим більше в нинішніх умовах міграції населення (часто вимушеної, коли людина просто не встигає чи не має можливості «прихопити» із собою амбулаторну картку з відповідними записами). Не можна покладатися на пам’ять пацієнта, адже коли людина пригадує, що начебто колись від чогось її вакцинували, а якою вакциною і скільки разів — невідомо, узагальнити цю інформацію і зробити адекватні висновки практично неможливо. Тут потрібна системність, послідовність і відповідна логіка дій — як щодо статусу кожного конкретного пацієнта, так і програми вакцинації населення в цілому. Інакше Україна ніколи не вибереться із циклічних спалахів, властивих «дикій природі» (наприклад, менінгококова інфекція активізується кожні 8-15 років, кір — 6-8 років тощо). Тільки за умови охоплення вакцинацією 90-95% населення можна досягнути ациклічності гострих інфекційних захворювань, коли ж рівень колективного імунітету знижується — циклічність відновлюється. Усе потрібно робити вчасно! Для того й створюється планомірна та комплексна державна політика запобігання інфекційним загрозам, аби «авралів» не виникало. На жаль, в Україні елементи епіднагляду та

www.vz.kiev.ua тел.: (044) 428 02 20 vz@vz.kiev.ua

ДЕРЖАВНЕ ПИТАННЯ

9 лютого 2018 року моніторингу у цій сфері розбалансовані, а деякі структури взагалі знищені, або ж з них усунуто кращих фахівців, натомість нових дієвих інституцій не створено. Тож на папері в нас усе чудово, а в житті маємо те, що маємо, та ще й ніхто не несе за це відповідальності — її намагаються перекласти на тих, хто насправді виявився жертвою або заручником ситуації. Не встигло суспільство оговтатися від розгулу ботулізму, як виникли нові спалахи кишкових інфекцій, зокрема гепатиту А, почастішали техногенні катастрофи, що призводять до забруднення питної води. Коли нікому прогнозувати подібні проблеми, відстежувати їх і адекватно реагувати на виклики, це повторюватиметься знову і знову. Жодні «мантри» для заспокоєння населення на зразок: «усе під контролем», «вакцин достатньо», чи ж навпаки — нагнітання ситуації: мовляв, не зробите, як сказано, тут же й негайно — усі помрете, не дадуть належного результату, більше того, сприйматимуться населенням «у штики». Агітація за вакцинацію вкрай необхідна, але вона не має бути агресивною, налаштованою проти людей, їх роздумів та зважування «за» і «проти». Не можна зневажати населення і ставитися до нього як до натовпу неуків. У відповідь на всі контраргументи мають бути озвучені факти і висновки професійної спільноти, а не емоції й роздратування з приводу іншої точки зору. Люди відчувають і професіоналізм, і фальш, а на агресію відповідають спротивом. Сумнівається населення в якості вакцин — переконайте його в протилежному, і не лише словами, а й діями, щоб люди побачили: їх не дурять, на них не намагаються заробити, про них дійсно дбають. Бо кампанії минають, а осад залишається, і не завжди приємний, як, наприклад, у 2008 та 2015 роках. І це дуже непокоїть людей: негатив запам’ятовується краще й надовго, і не тому, що його

СУМНІВАЄТЬСЯ НАСЕЛЕННЯ В ЯКОСТІ ВАКЦИН — ПЕРЕКОНАЙТЕ ЙОГО В ПРОТИЛЕЖНОМУ, І НЕ ЛИШЕ СЛОВАМИ, А Й ДІЯМИ, ЩОБ ЛЮДИ ПОБАЧИЛИ: ЇХ НЕ ДУРЯТЬ, НА НИХ НЕ НАМАГАЮТЬСЯ ЗАРОБИТИ, ПРО НИХ ДІЙСНО ДБАЮТЬ. БО КАМПАНІЇ МИНАЮТЬ, А ОСАД ЗАЛИШАЄТЬСЯ

«роздмухують» ЗМІ. А відрізняти правду від брехні наше суспільство вже давно навчилося. Які висновки мають зробити громадяни, коли представники МОЗ запевняють населення в тому, що вакцин від кору в регіонах достатньо, а очільник Закарпаття в цей час б’є на сполох, бо щепити людей нічим, і звертається до сусідньої Угорщини за допомогою у придбанні вакцини, якої «достатньо» в Україні? Чи повірять люди знову? Чи вчергове через суб’єктивні причини матимемо об’єктивні проблеми й паніку? Пригадую, як у 2009 році під час епідемії грипу з українських аптек зникли імуномодулятори та жарознижувальні препарати, а придбати «Таміфлю®» узагалі вважалося щастям. Натомість у США (на той час я перебувала в цій країні, тому оцінювала ситуацію безпосередньо), де епідемія грипу виявилася ще агресивнішою і масштабнішою, жодної паніки серед населення не було — воно довіряло рекомендаціям відповідних інституцій і було впевнене в тому, що держава подбає про вирішення проблеми, принаймні без жарознижувальних ніхто не залишиться. Наші ж громадяни чітко знають правило порятунку потопаючих, тому запасаються протиботулічною сироваткою на чорному ринку, вакцинами — в аптеках, студіюють інтернет, у

тому числі й англомовні сайти, намагаючись за 7 днів опанувати те, що лікарі вивчали 7 років (тобто аж до професійної інформації), бо довіра до офіційних структур та їх спікерів в Україні знищена. Ніде у світі немає такого, аби представники держави робили все можливе для того, щоб їм не довіряли. Це дуже небезпечна ситуація, оскільки наводити лад з інфекційною захворюваністю в таких умовах надзвичайно складно. Однак за бажання це зробити можна. Нині говорять про те, що низький рівень охоплення щепленнями може призвести до виникнення спалахів дифтерії. Дифтерія не така заразна, як кір, однак це досить тяжке зах ворювання, і смертність від нього вища. Фахівці старшого покоління пам’ятають, як завдяки вакцинації дифтерія взагалі зникла з теренів нашої країни років на 30. У середині 80-х років минулого століття почалися проблеми з вакцинацією, виникла соціально-економічна криза (яка завжд и стимулює розгул інфекції), тож уже на початку 90-х зафіксували спалах дифтерії. Зараз знову реєструємо низький рівень вакцинації та маємо соціально-економічні негаразди, тож потрібно «озброюватися» проти чергової загрози. Проте такої готовності в державі немає. Це стосується і вакцинації, і забезпеченості необхід-

ними сироватками. Тривалий час їх в Україні взагалі не було, нині завезено 900 доз, хоча цього замало, та й в регіонах вони відсутні. Тим більше, що люди самостійно не зможуть її придбати, як, наприклад, свого часу протиботулічну сироватку (хоча це взагалі нонсенс, коли лікар змушений використовувати контрабандні ліки, привезені йому пацієнтами!). Та й під готовністю держави слід розуміти комплекс заходів, починаючи з протидії інфекції, затвердження регламентуючих документів і закінчуючи злагодженою роботою системи охорони здоров’я на всіх рівнях. Зокрема, це стосується і первинної ланки, де сімейному лікарю часто доводиться встановлювати діагноз інфекційної хвороби або вчасно і правильно спрямовувати «підозрілого» пацієнта. До того ж врахуймо умови, у яких нині працюють фахівці первинки, — їх завантаженість, можливості, а почасти й дивні рекомендації не виїздити на виклики до хворих, а консультувати їх по телефону (не уявляю, як можна відрізнити дифтерію від ангіни під час такого заочного консультування, коли й візуальний огляд часто викликає сумніви). До того ж у подібних випадках фахівці різного рівня завжди отримували певні рекомендації щодо діагностики, лікування, маршрутизації пацієнтів. Зокрема, так було й під (Продовження на стор. 8)

ТОЧКА ЗОРУ Андрій ВОЛЯНСЬКИЙ, завідувач лабораторії імунореабілітації ДУ «Інститут мікро біології та імунології ім. І. І. Мечнікова НАМН України», завідувач кафедри клінічної імунології ХМАПО, доктор медичних наук

ікаво, що повідомлення про зростання захворюваності на кір в Україні на сайті МОЗ з’явилося лише 22 травня 2017 року, хоча вже в березні ситуація в Румунії та Італії й перші спорадичні спалахи кору у Дніпрі, на Прикарпатті та в Одесі (які тоді замовчувалися на офіційному рівні) мали наштовхнути чиновників на правильні висновки й адекватні дії. Однак цього не сталося. Хоча нині Міністерство стверджує, що вчасно (з початку минулого року) попереджало про неминуче зростання рівня захворюваності на кір, — це неправда. Бо ще в березні 2017-го на спільних семінарах з ЮНІСЕФ його представники розповідали лікарям про повну елімінацію цієї хвороби. На початку січня 2018го МОЗ підсумувало «досягнення» минулого року, що «неприємно відзначився в Україні спалахом кору, небезпечного захворювання, якому цілком можна було запобігти, якби всі

вчасно отримали своє щеплення». І закликало на своєму сайті: «Давайте об’єднаємо зусилля в боротьбі з кором та іншими інфекційними захворюваннями — навіщо хворіти, якщо цьому можна запобігти?» А давайте спробуємо розібратися, хто винний у тому, що спалаху не вдалося уникнути і що не всі вчасно отримали щеплення. Несприятлива ситуація наростала, як снігова куля, упродовж останніх років. І нині МОЗ, заявляючи про достатню забезпеченість населення України вакцинами, цинічно обманює громадян. Адже у 2015-му і в першій половині 2016 року ЮНІСЕФ узагалі не завозив вакцин КПК в Україну. До того ж МОЗ сором’язливо замовчує те, що, знаючи про всі ризики зростання частоти цієї інфекції, в Україну у 2017 році поставлено лише 580 тис. доз вакцини «Пріорікс™». Крім того, Наказ МОЗ України від 11.09.2017 р. №1082 «Про проведення заходів щодо імунізації населення проти кору в Україні» вимагає щепити вакциною КПК дітей віком до 9 років, хоча Календар щеплень передбачає безкоштовну обов’язкову вакцинацію осіб до 18 років. Тобто 4 млн дітей і підлітків залишилися поза увагою держави? На цьому нагальні проблеми України не вичерпуються: у країні немає багатьох необхідних вакцин. Зокрема, у 2017 році взагалі не

постачалися вакцини проти сказу, тому їх немає в багатьох регіонах. Також упродовж останніх років в Україну завезено дуже мало інактивованої поліовакцини (ІПВ): у 2016 році її взагалі не постачали, у 2017-му — лише 340 тис. доз (при тому, що лише поточна потреба для малюків до 1 року становить 800 тис. доз, без урахування відкладеного попиту для дітей старшого віку). Через це майже 2 млн доз наявної оральної вакцини проти поліомієліту (ОПВ) також практично не використовуються. Тож заяви Міністерства охорони здоров’я про те, що первинним вакцинальним комплексом проти поліомієліту у 2017 році охоплено 47% дітей до 1 року і необхідні для цього вакцини є в поліклініках, — відверта брехня. За даними того ж МОЗ станом на 1 січня 2018 року в державних медичних закладах наявні лише 208 тис. доз ІПВ. Проте на індійські вакцини АКДП та АДП-м ЮНІСЕФ справді розщедрився, забезпечивши ними Україну «по вінця» (залишки на 1 січня 2018 року становили 6,194 та 2,786 млн доз відповідно). Однак через їх відому високу реактогенність українці не бажають щепити себе і своїх дітей таким «подарунком». Адже цивілізований світ уже давно використовує розщеплені вакцини для дітей. Навіть більшість економічно відсталих країн перейшли на нову 5-валентну нерозщеплену вакцину

виробництва тієї ж Індії. А Україна, як і раніше, закуповує 3-валентну. На тобі, небоже, що мені не гоже? Тому цілком слушні заклики МОЗ активно вакцинуватися нівелюються його ж діями, котрі можна розцінювати як такі, що підігрівають антивакцинальну кампанію. До речі, у Постанові Уряду від 12.07.2017 р. №494 про закупівлю медпрепаратів на 2017 рік і не йшлося про придбання розщеплених вакцин — тільки про 2 млн доз індійської АКДП. Що ж, Україна, схоже, зайняла своє «почесне» місце серед найбідніших країн Африки. А чи знайдеться у світі держава, де за подібні «провали» у питаннях інфекційної безпеки ніхто не несе жодної відповідальності? Або за те, що впродовж 2015-го — першої половини 2016 року в Україні взагалі не було закуплено жодної дози вакцин, у 2017 році — лише 40% від потреби ІПВ та 20% вакцини проти гемофільної інфекції. Хоча ще ніхто, здається, не відміняв ст. 325 Кримінального кодексу України «Порушення санітарних правил і норм щодо запобігання інфекційним захворюванням та масовим отруєнням». Так само як і ніхто не знімав із МОЗ відповідальності за щорічне невиконання закупівель медпрепаратів. Утім, договори про придбання ліків з міжнародними організаціями 2015 і 2016 років надійно сховані від суспільства. Тож чого чекати зі «скриньки Пандори» завтра, ніхто не знає.

ДЕРЖАВНЕ ПИТАННЯ (Початок на стор. 6) час епідемії грипу у 2015-2016 роках, незважаючи на те що в Україні вже діяли клінічні протоколи, які повністю відповідали міжнародним рекомендаціям (США). Однак ми наполягли на створенні подібних «коротких інструкцій» для лікарів первинки, багатопрофільних стаціонарів і відділень інтенсивної терапії, адже одна справа вивчити клінічний протокол з лікування інфекційної хвороби на кілька десятків сторінок, коли під час епідемії на тебе чекають сотні хворих чи тяжких пацієнтів, інша — ознайомитися з інформаційним листом, у якому викладені важливі нюанси надання допомоги. Створення подібних документів — результат комплексної роботи багатьох спеціалістів, але сьогодні в Україні вона відсутня. Втім, у розвинених державах навчилися оперативно реагувати на подібні виклики. Наприклад, усі знають, що цьогоріч у США склалася несприятлива ситуація з грипом: вакцинація була субоптимальною, тобто виявилася ефективною приблизно на 10%. Тож, по-перше, про це відверто повідомили населенню, а по-друге, фахівці одразу оновили рекомендації спеціально для сезону 2016-2017 року. Це дійсно інституційний підхід до вирішення проблеми, якому довіряють і надалі довірятимуть американці.

На жаль, в Україні оперативно шукають лише крайніх — батьків«провокаторів», які засипають запитаннями щодо протипоказань чи ускладнень вакцинації, або «неосвічених» лікарів, котрі, наприклад, не хочуть щепити живою вакциною при лихоманці. А хто захистить лікаря, коли виникнуть проблеми? Адже в Національному календарі щеплень вказано, що потрібно вакцинувати здорових дітей. Тож недопустимо нав’язувати незрозумілі вказівки і тим більше виконувати їх. Принаймні, фахівці не повинні надавати суперечливих рекомендацій, вони мають напрацювати спільну й обґрунтовану точку зору, а вже потім нести її «в маси». При цьому кожен з них повинен керуватися доказовими аргументами, а не вважати себе істиною в останній інстанції. На жаль, нині в Україні ті, хто приймає важливі рішення, не вважають за потрібне прислухатися до думки спеціалістів. Тому, коли в пацієнтів виникає багато запитань з приводу того, чи можна, наприклад, вакцинуватися в період епідемії, як це робити контактним особам, чи потрібно перевіряти рівень захисних антитіл тощо, і вони чують абсолютно протилежні відповіді, їм легко заплутатися, запанікувати або взагалі махнути на все рукою. Так і народжуються «антивакцинальні

настрої». Аби цього не сталося, потрібно напрацювати адаптовані до наших умов рекомендації, регламентувати їх. Не менш важливо подбати про готовність стаціонарів до спалахів інфекційних захворювань. Адже в Україні інфекційні лікарні укомплектовані набагато гірше за інші стаціонари. Щоправда, багато залежить від місцевої влади, наприклад, у Києві цьому питанню сьогодні приділяють значно більше уваги, ніж кілька років тому, принаймні всім необхідним для надання невідкладної допомоги ми забезпечені. Однак місцева влада не спроможна вирішити всіх питань, зокрема й забезпечення стаціонарів антитоксичними сироватками. А це також питання надання невідкладної допомоги. Такі сироватки мають бути безпосередньо в стаціонарах інфекційних лікарень, а не десь на одному окремому складі, оскільки питання життя і смерті тяжкого хворого вирішують години або й хвилини, тож можна не встигнути з доставкою сироваток з-під Києва, наприклад, до Івано-Франківська. Також стаціонари мають бути постійно забезпечені антибіотиками, гормональними засобами, розчинами тощо. Бо в Україні згадують про інфекціоністів, коли трапляється біда, потім знову забувають — служба нікому не потрібна,

оскільки не може заробляти на пацієнтах, а про те, що вона вирішує соціальні проблеми і взагалі є важливою складовою національної безпеки держави, схоже, вже давно забули. Навіть у країнах пострадянського простору інфекційних хворих лікують за рахунок державних коштів, керуючись при цьому не лише гуманними поривами (адже не кожен швидко може знайти кошти на лікування інфекційної хвороби, і це не повинно бути вирішальним чинником для надання допомоги пацієнту), а й міркуваннями безпеки для оточуючих. Нині багато говорять про «вміст» гарантованого пакета надання медичної допомоги, однак поки що достеменно не відомо, чи потрапить туди лікування інфекційних хвороб у повному обсязі, бо безглуздо розділяти такий курс на «частини» (гострий період лікуємо, далі — співоплата, або нехай хворий іде й поширює інфекцію). Втім, чітких пояснень з цього приводу немає, як і документально зафіксованих положень. Узагалі подібні аспекти мають бути відображені у базовій Концепції розвитку системи охорони здоров’я, але бачення реформ і шляхів розвитку галузі в нас так часто змінюються, що зрештою можна говорити про відсутність стратегічного плану, який враховує згадані питання.

ПОК И ВЕР С ТАВС Я НОМЕР

країна втратила стратегічну галузь з виробництва власних вакцин. Це питання неодноразово порушувалося на сторінках «ВЗ», зокрема експерти попереджали про те, що внаслідок такого необдуманого кроку можуть виникнути некеровані ситуації з інфекційною захворюваністю. Схоже, настав час пожинати «плоди» подібної політики або ж докорінно її змінити, іншого виходу не існує. Про це написала на своїй особистій сторінці у Facebook Голова Комітету Верховної Ради України з питань охорони здоров’я Ольга Богомолець. Зокрема, вона підсумувала, що в Україні більше не існує виробництва власних вакцин, якими щеплена більшість дорослого населення країни, оскільки за останні 5 років галузь повністю знищено.

«Комусь це може здатися невеликою втратою, але насправді саме виробництво власних вакцин є головною умовою гарантування національних інтересів у сфері біологічної безпеки. Адже наразі ми повністю залежні від поставок вакцин з-за кордону, і будь-який форс-мажор, який призведе до різкого зростання світового попиту на вакцини, залишить нас беззахисними. Враховуючи те, що деякі вакцини виробляються протягом півтора року, перекрити в екстреній ситуації весь наявний попит не вдасться. Немає сумніву, що в такій ситуації Україна отримає доступ до вакцин в останню чергу і залишиться напризволяще, сам на сам з епідемією. Але навіть за стабільної епідеміологічної ситуації Україна має величезні проблеми з поставками вакцин іноземного виробництва. Світовий попит зростає, і сьогодні вони надходять до України вкрай незадовільно, а проміжок між оплатою та поставками може сягати двох років. Як результат — спалах кору та критична недовакцинація населення від поліомієліту, дифтерії й інших вкрай небезпечних захворювань. Проте так було не завжди. До 2012 року три великі вітчизняні виробники сукупно випускали 13 найменувань вакцин від інфекційних хвороб, вакцинація проти яких передбачена Календарем щеплень (кору, епідпаротиту,

краснухи, туберкульозу, гепатиту B, кашлюка, поліомієліту, дифтерії, правця, гемофільної інфекції), і якими власне й було щеплене в попередні десятки років усе тепер уже доросле населення нашої країни. У 2013 році із запровадженням в Україні Європейських вимог GMP до виробництва лікарських засобів деякі вітчизняні підприємства не змогли одразу підтвердити відповідність умов виробництва сучасним вимогам GMP і вимушені були зупинити його для підготовки до міжнародних стандартів. Але вже у 2015 році із запровадженням в Україні міжнародних закупівель за участі спеціалізованих організацій обов’язковою умовою для них стало придбання винятково препаратів, прекваліфікованих ВООЗ. Після цього держава взагалі перестала закуповувати вакцини вітчизняного виробництва навіть у тих виробників, які підтвердили відповідність виробництва міжнародним вимогам GMP. Усі вітчизняні виробники змушені були скоротити виробництво, і відтоді українські вакцини можна знайти тільки в деяких приватних клініках. До того ж сьогодні майже всі вони виготовляються із так званих in bulk — нерозфасованих готових препаратів іноземних компаній. Власного виробництва вакцин у нас уже немає. Отже, держава свідомо пішла на вбивство власної галузі з виробництва вакцин, яка в

ДЕРЖАВА СВІДОМО ПІШЛА НА ВБИВСТВО ВЛАСНОЇ ГАЛУЗІ З ВИРОБНИЦТВА ВАКЦИН, ЯКА В КОЖНІЙ КРАЇНІ ВВАЖАЄТЬСЯ СТРАТЕГІЧНОЮ. У ТОЙ ЧАС, ЯК США, ІНДІЯ, КИТАЙ НАРОЩУЮТЬ ВЛАСНЕ ВИРОБНИЦТВО, МИ ЙОГО ВБИВАЄМО НА ДОГОДУ ЧИЇМСЬ БІЗНЕС-ІНТЕРЕСАМ

кожній країні вважається стратегічною. У той час, як США, Індія, Китай нарощують власне виробництво, ми його вбиваємо на догоду чиїмсь бізнес-інтересам. У чиїх інтересах це зроблено? Здогадатися неважко, достатньо подивитися, хто отримав на цьому надприбутки. А це — транснаціональні фармацевтичні корпорації, лобісти яких і пишуть ті самі міжнародні вимоги до сертифікації, щоб відсіювати конкурентів. І сьогодні вони досягли своєї мети: виробництво власних вакцин в Україні знищено бюрок ратичними інструментами, ринок вільний. Будь-які твердження, що українське не може бути якісним, — свідчення або комплексу меншовартості, або цілеспрямованого лобіювання іноземних компаній і відкриття для них ринку в Україні. Від Уряду потрібна тільки політична воля, а також хоч трошки совісті та патріотизму, щоб розробити відповідну довгострокову державну програму стимулювання розвитку вітчизняного виробництва імунобіологічних препаратів. Це питання не тільки національної безпеки, а й економічної стабільності держави, оскільки розвиток вітчизняної фармацевтичної промисловості сприятиме зменшенню імпортозалежності України, підвищенню виробничого потенціалу фармацевтичної галузі, забезпеченню конкурентоспроможності національних виробників, створенню нових робочих місць. Комітет ВР з питань охорони здоров’я вже звертався до МОЗ. Як завжди — безрезультатно. Тому тепер я звертаюся особисто до Прем’єр-міністра України Володимира Гройс мана з наполегливим проханням втрутитися в ситуацію та змусити підлеглих працювати на благо України, а не якихось закордонних компаній». За матеріалами офіційної сторінки Ольги Богомолець у Facebook

www.vz.kiev.ua тел.: (044) 428 02 20 vz@vz.kiev.ua

9 лютого 2018 року

ДИСКУСІЙНИЙ КЛУБ

НОВА МЕТОДИКА ОБРАХУНКУ ВАРТОСТІ МЕДИЧНИХ ПОСЛУГ

ЧИ СТАРА ПІСНЯ ПРО ГОЛОВНЕ? Ціна питання — ключ до реформ. Принаймні так нам пояснювали відсутність «прориву» у фінансуванні медичних закладів. Нарешті Уряд затвердив Методику розрахунку вартості послуги з медичного обслуговування. Однак ключик видався не таким уже й новим і аж ніяк не золотим — медична спільнота, зачарована багаторічними обіцянками запровадити в Україні найкращі світові моделі оплати медичних послуг, очікувала зовсім іншого. Які двері відчинить запропонована методика і чи стане вона точкою відліку нових можливостей?

Олена ДОРОШЕНКО, економіст, фахівець Світового банку з питань охорони здоров’я

ВЗ Останнім часом в Україні тільки й говорили про необхідність використання методу діагностично-споріднених груп (DRG) для відшкодування витрат стаціонарів, хоча дехто наполягав на якнайшвидшому запровадженні будь-якої, але єдиної методики обрахунку вартості медичних послуг. Думка останніх взяла гору? — Однозначно, запровадження DRG та методики обрахунку вартості медичних послуг є взаємодоповнюючими, а не взаємозамінними ініціативами. Тобто питання впровадження DRG не знято з порядку денного в Україні. Сподіваюся, цьому ніщо не перешкоджатиме. Наразі збирається інформація від пілотних лікарень, аби зрозуміти, з якими діагнозами туди потрапляють і виписуються пацієнти, як саме лікують випадки різної складності тощо, — усе це для того, аби в майбутньому можна було застосувати попереднє групування випадків і визначити потребу в адаптації класифікаторів DRG. Натомість методика обліку витрат у закладах охорони здоров’я — це переважно управлінський інструмент, який допоможе зрозуміти вартість наданої ними допомоги в розрізі відділень, пролікованих випадків або окремих епізодів лікування. Аби пізніше, коли тарифи на медичні послуги в Україні

визначатимуть за DRG, лікарні орієнтувалися, чи їм це вигідно, чи рентабельно надавати певні послуги, чи потрібно активізувати якісь заходи з оптимізації витрат. Тож методика, затверджена Кабміном, — це передусім метод обліку всіх витрат закладів (прямих, накладних) і їх розподілу до рівня конкретних відділень чи інших одиниць надання медичної допомоги. Наприклад, можна порахувати, якою є середня вартість дня госпіталізації у відділенні лікарні того чи іншого медичного профілю (скажімо, акушерському чи хірургічному, дерматовенерологічному чи кардіологічному), або якими є витрати, пов’язані з проведенням коронарографії та вазокоронарного стентування при інфаркті міокарда. Такий облік витрат буде базою встановлення тарифів і коефіцієнтів складності випадків, що є невід’ємною складовою процесу запровадження фінансування лікарень на основі оплати за пролікований випадок, тобто DRG. Саме тоді виникне дискусія щодо того, чи прийнятні для України коефіцієнти, котрі використовують в інших країнах, і яку оплату отримуватимуть вітчизняні заклади охорони здоров’я після застосування таких коефіцієнтів. Наприклад, якщо у сусідній Румунії або Хорватії певний хірургічний випадок відшкодовується з коефіцієнтом складності 1,6 чи 3,8, для України це може означати неадекватну оплату закладам, оскільки вони, наприклад, використовують більш або менш сучасні технології. Те саме стосується й онкології (у розвинених країнах вартість лікування онкопатології може бути набагато вищою — як через значно вищі зарплати персоналу закладів, так і через застосування сучасніших технологій). Тож потрібно буде вирішити, чи можна заст осовувати коефіцієнти складності інших країн, чи краще адаптувати їх під українські реалії, доки не поліпшиться матеріально-технічна база вітчизняних закладів охорони здоров’я. Тому затверджена методика має передусім бути орієнтиром для прийняття управлінських рішень і стимулом для медичних закладів. Якщо, наприклад, з’ясується, що якісь відділення лікарень спричиняють необґрунтовано надмірні вит рати, вони зможуть уже зараз вжити певних заходів або ж матимуть можливість порівняти власні видатки з (Продовження на стор. 10)

ДИСКУСІЙНИЙ КЛУБ (Початок на стор. 9) такими у подібних закладах чи відділеннях у своєму регіоні чи в інших областях (можливо, й із середніми показниками по Україні), зрозуміють, куди їм потрібно рухатися і як підготуватися до роботи на контрактних засадах. Тобто йдеться про допоміжний підготовчий етап. Тож у затвердженої методики подвійне призначення. По-перше, вона дає змогу зібрати дані про фактичні витрати, пов’язані з наданням медичної допомоги у тих чи інших випадках у так званих референтних закладах (на основі яких, власне, й визначатимуться тарифи оплати за медичні послуги, що надаються у межах програми державних фінансових гарантій медичного обслуговування). По-друге, є інструментом внутрішнього контролю, орієнтиром для управління витратами з метою їх оптимізації у будь-якому медичному закладі, навіть якщо він не належить до референтних. ВЗ Але ж МОЗ обіцяє запровадити конкретні тарифи на основі цієї методики вже впродовж 2 років, а збільшення фінансування галузі протягом цього періоду нам вочевидь не світить. — Застосування вказаної методики має слугувати лише для верифікації тарифів. Із запровадженням DRG встановлюватиметься лише базовий тариф, тобто вартість одиниці медичної послуги, а решта коригуватиметься за допомогою коефіцієнтів складності. Тому найважливішими і найчастіше обговорюваними є такі моменти: скільки має коштувати базовий тариф і які коефіцієнти складності необхідно застосовувати в лікуванні різних нозологій і DRG. Щоб така дискусія була предметною, потрібно мати базові орієнтири у вигляді фіксації складових лікування випадків та їх орієнтовної вартості. Також важливо, аби тарифна політика формувалася на основі даних референтної групи закладів, які подаватимуть інформацію про свої видатки. Відносно того, що тарифи на медичні послуги впроваджуватимуться в умовах бюджетних обмежень, то це правда, адже ми маємо бути реалістами. Тому мають спрацьовувати політичні рішення. Наприклад, якщо держава, взявши до уваги високу соціальну значущість втрат, зумовлених захворюваністю на серцево-судинні хвороби та смертністю внаслідок цих недуг, прийме рішення стимулювати розвиток кардіологічної допомоги, то одним з інструментів сприяння становленню цього пріоритетного нап рямку може бути забезпечення відповідного фінансування за рахунок підвищення коригуючих коефіцієнтів складності у таких обсягах, які покриватимуть і фактичні поточні видатки, й інвестиційний компонент. Зрештою, багато інших моментів також упиратимуться в політичні рішення. Поперше, наша держава зобов’язалася визначити гарантований пакет медичних послуг, який покриватиметься з бюджету (це вже прописано в законі). Нині все залежить від того, що саме буде включено в цей гарантований пакет. Наприклад, якщо там буде передбачена заміна тазостегнового суглоба з якоюсь базовою комплектацією витратних матеріалів і вартість цієї послуги відшкодовуватиметься закладу на основі тарифу DRG з певним коефіцієнтом, тоді, можливо, застосу-

вання високовартнісних технологій чи штучних суглобів вищої якості, а отже, і вищої вартості, потребуватиме залучення співоплати з боку пацієнта, котрий сплачуватиме лише відповідну різницю. Якщо ж такої послуги в гарантованому пакеті не виявиться, хворий змушений буде повністю оплатити її вартість. Сучасна медицина є надзвичайно високовартісною та доволі витратною галуззю: дуже швидко з’являються і впроваджуються в клінічну практику нові ліки й обладнання, технології та витратні матеріали. Тож і забезпечення абсолютно повного фінансування всього спектра допомоги за рахунок публічних фінансів не здатні «потягнути» навіть найрозвиненіші держави світу. Саме тому в абсолютній більшості країн відбувається відповідний переговорний процес, під час якого держава встановлює, де завершуються медичні гарантії і скільки вони коштують. Поки що в Україні з цією межею не визначилися. Можна навести чисельні приклади досвіду найрозвиненіших країн з високоефективними системами охорони здоров’я, які свідчать про те, що державним фінансуванням на основі тих же DRG часто не покриваються витрати на високовартісні ліки або існують інші обмеження, з якими змушені миритися і представники медичної спільноти, і керівники лікувальних закладів, і власне пацієнти. ВЗ Які ризики можуть виникнути в процесі або внаслідок запровадження нової методики і чи можливо їх уникнути? — По-перше, нині вже багато закладів почали застосовувати затверджену методику, тому існує ризик виникнення нездорової конкуренції, коли деякі лікарні намагатимуться спокусити пацієнта «дешевшими» послугами. Оскільки програму медичних гарантій ще не затверджено, пацієнти не знають, на яку підтримку їм розраховувати, а в багатьох випадках самі платять за лікування, принаймні за всі витратні матеріали, ліки. Тому потрібно подбати про те, аби не допустити такої нездорової ринкової конкуренції між закладами, адже вони мають першочергово змагатися не за гаманець хворого (тобто пряму оплату), а за право укладати контракти з державою на надання медичних послуг. По-друге, хоча згадану методику вже зараз можуть використовувати всі без винятку лікарні, потрібно враховувати, що в разі створення госпітальних мереж заклади різних рівнів надаватимуть певні види послуг. Поки в Україні не прийняте остаточне рішення, де саме і які послуги надаватимуться та з урахуванням яких вимог, не можна провести облік їх витрат, адже сьогоднішня ситуація — це лише проміжний етап. Якщо кожен заклад самостійно почне визначати перелік вигідних йому послуг, це може дещо розхитувати політику створення стратегічних лікарень чи мережі клінік, які надаватимуть пос луги різної складності. По-третє, усі заклади, котрі поспі шають порахувати свої видатки, вочевидь очікують, що держава компенсує їм собівартість послуг, якою б вона не була. Але слід врахувати: подібної практики не існує ніде у світі, тому такі хибні очікування та їх популяризація можуть створити нездорову атмосферу й ускладнювати процес.

Цього вдасться уникнути, якщо сприймати методику не як керівництво до дії у визначенні тарифів, а винятково як менеджерський інструмент для управління витратами та збору даних про них у референтних закладах, котрий на певному етапі використовуватиметься з метою формування державної політики ціноутворення в медичній галузі. Дуже важливо, аби до цієї референтної групи ввійшли заклади різного рівня, потужності, географічних локалізацій. Але вже сьогодні слід розуміти, що відшкодовувати витрати «за потребою» всім без винятку не вдасться: будуть ті, хто виграє, і ті, хто не матиме вигоди. Тому поки що не варто мати зайві ілюзії щодо застосування цієї методики, мовляв, головне, аби правильно порахували, і все буде відшкодовуватися, незалежно від того, обґрунтованими чи ні є такі витрати. Держава не повинна розплачуватися коштами платників податків за погані управлінські рішення. Методика слугує лише для того, аби привести облік витрат в єдиний методологічний простір, створити порівнювані бази для оцінки. Також потрібно відверто пояснити людям, що багато чого залежатиме від переговорних процесів і політичних рішень, зокрема переліку медичних гарантій. Якщо реально та правильно оцінювати надані можливості, можна уникнути будь-яких загострень. ВЗ А коли ж чекати на DRG? — З огляду на прийняття останніх законів, є надія, що цей процес пришвидшиться. Принаймні ми очікуємо, що МОЗ уже в березні має визначитися з компанією, котра допомагатиме впроваджувати перший етап DRG, тобто працюватиме з першою сотнею лікарень, аби оцінити їх витрати і випадки, які вони лікують, клінічну завантаженість, а також запровадити кодування. Плануємо, що на кінець нинішнього року методика групування випадків має бути готовою до використання в усіх закладах. Хоча для запровадження міжнародної методики потрібно перебудувати багато процесів, тож 2018 рік точно буде лише підготовчим, а 2019-й, можливо, стане роком тестування, завдяки якому можна буде визначити, скільки коштів заклади отримали б по DRG, а скільки — за чинним кошторисним принципом чи іншими методами на зразок глобального бюджету. І якщо такі «вправи» за рік чи й раніше засвідчать результати, які не дуже розбалансовуватимуть галузь і дадуть змогу фінансувати більшість пролікованих випадків, тоді можна буде очікувати запровадження повноцінної оплати за них з 2020 року. Швидше за все для такої стимуляції вистачить одного року. Адже тариф не визначатиметься окремо, він буде один (базова ставка), решта коригуватиметься коефіцієнтами, які встановлюватимуть автоматично. Заклади вводитимуть у базу даних діагноз, перелік застосованих діагностичних тестів, лікарських процедур, хірургічних втручань тощо — це все автоматично формуватиме DRG, до якої застосовуватимуть чітко визначений коефіцієнт, помножений на базову ставку, що й визначатиме суму кош тів, котрі отримає заклад. Тому потрібно аби він попрацював у такому режимі впродовж року, узгодив усю

інформацію, побачив, скільки міг би отримати коштів у разі запровадження DRG, а скільки — за бюджетними механізмами, і зрозумів, чи не приз веде це до банкрутства, чи, можливо, йому вигідніше спеціалізуватися на інших послугах, направляючи непрофільних пацієнтів до іншої медичної установи за домовленістю (контрактом). Бо коли проаналізувати досвід різних країн щодо запровадження DRG, скрізь можна виявити заклади, у тому числі й стратегічно важливі, яким DRG були не вигідні. Оскільки існувала крайня потреба в тому, аби вони й надалі надавали «невигідні» їм послуги, у кожному конкретному випадку приймали різні рішення, наприклад, часто такі заклади отримували пільгові канікули. Скажімо, упродовж 5 років до них не застосовували DRG, і фінансували їх за глобальним бюджетом чи іншим «старим» принципом, щоб вони мали змогу адаптуватися чи напрацювати інші пропозиції щодо коефіцієнтів. Тобто систему потрібно тестувати, «накладати» на українські реалії і запроваджувати м’яко. У жодному разі не можна ухвалювати непродумані рішення, тим більше що багато аспектів ще потребують роз’яснення і, як то кажуть, польової роботи — усе слід узгодити і впорядкувати, а вже потім переходити до зміни механізмів. ВЗ Тож, можливо, ми таки поспішили з прийняттям методики? — Методика цьому не заважатиме, якщо користуватися нею за призначенням і не змушувати фінансувати заклади за нею — із чогось та потрібно починати. До того ж від ідеї до конкретних рішень мине щонайменше 2 роки. І тут уже більше питань виникатиме до результатів пілотування. Коли виявиться, що в Україні дуже багато закладів, не готових до запровадження фінансування за методикою DRG, її варто буде відкласти. Силоміць «переламувати» ситуацію не можна. До того ж у багатьох країнах на певний перехідний період DRG застосовували лише зі статистичною та аналітичною метою як інструмент звітності, що відображає медичну діяльність лікарень (упродовж кількох років), і вже пізніше приймали рішення про перехід до фінансування закладів на основі DRG. Але відмовлятися від цієї ідеї в жодному разі не варто, інакше Україна так і продовжуватиме пасти задніх у запровадженні сучасних методів фінансування медичної допомоги, основою яких в усьому цивілізованому світі давно вже є оплата за результат. Розмову вела Світлана ТЕРНОВА, «ВЗ»

Н А С Т У ПН А Т Е М А Шановні читачі! Відкриваючи «Дискусійний клуб», ми ставили за мету дати кожному лікарю можливість висловитися з приводу наболілого. Тема нашого наступного обговорення:

«Національний перелік лікарських засобів у дії, пацієнти — за бортом?»

Чекаємо ваших листів на адресу: 04211, м. Київ, а/с 138, редакція газети «Ваше здоров’я» або на e-mail: vz@vz.kiev.ua

www.vz.kiev.ua тел.: (044) 428 02 20 vz@vz.kiev.ua

ДИСКУСІЙНИЙ КЛУБ

9 лютого 2018 року

ТОЧКИ ЗОРУ

Ігор ЯКОВЕНКО, експерт Інституту суспільно-економічних досліджень, кандидат економічних наук

сь уже впродовж майже 20 років триває напрацювання і обговорення різних методик обрахунку вартості медичних послуг, які відрізняються одна від одної лише механізмом розподілу витрат. Усі вони мають свої «за» і «проти», тому сперечатися про те, чому саме цей механізм обрали, означає обговорювати технічні питання. Насправді проблеми виникають в іншій площині. По-перше, у методиці закладено референтний підхід до розрахунку вартості послуг, і тому треба визначати референтні заклади, тобто вибрати пілотні об’єкти. При цьому дуже важливо, будуть це приватні чи державні заклади або ж, наприклад, порахують вартість послуги в столичній клініці чи в райцентрі на периферії. Тобто передусім мали б бути розроблені критерії, описи, обґрунтування до вибору референтних закладів, але цього не зроблено. Також слід передбачити раціональне співвідношення між усередненим (референтним) і індивідуальним. У документі мало б бути чітко вказано відсоток «дозволеного» відхилення індивідуальної ціни, наприклад, 10-15% від середнього референтного рівня, залежно від кваліфікації працівників, застосованих технологій, інших умов тощо. Але автори вітчизняної методики цього також не передбачили. По-друге, проблема не в тому, як розподіляти витрати, а в тому, які вони насправді. Адже в Україні виникла незрозуміла ситуація із застосуванням клінічних протоколів з усіх нозологій. Натомість, аби порахувати вартість тієї чи іншої послуги, потрібно чітко знати, які ліки, витратні матеріали та технології при

цьому застосовуватимуть, що саме передбачено для надання тієї чи іншої послуги. Цього не визначено, адже із квітня минулого року впроваджені нові, так звані міжнародні протоколи, які можуть або застосовуватися замість вітчизняних, або ні. Ті міжнародні клінічні настанови, про необхідність яких нині говорять у МОЗ, поки що мають статус побажань, оскільки не є обов’язковими, їх остаточно не перекладено українською мовою, але найголовніше — вони не пройшли адаптації до наших клінічних умов (наявного обладнання, матеріалів, діагностики). Тому, оскільки можна використовувати різні клінічні настанови, невідомо, на які з них орієнтуватимуться під час розрахунку вартості послуг. Тож спочатку потрібно розібратися зі стандартами та затвердити протоколи, а потім уже «просувати» методику. По-третє, виникає серйозне питання щодо прямих витрат, передбачених методикою, зокрема в частині заробітної плати медичних працівників, яка буде закладена у вартість посл уги. Оскільки методика визначає порядок обліку фактичних витрат закладів охорони здоров’я, це означає що у вартість послуги закладуть зарплату, яку лікар отримує нині, бо іншої не затверджено тарифною сіткою, а альтернативного механізму її нарахування не існує. Тим самим буде закріплено мізерні зарплати, у тому числі й для висококваліфікованих фахівців, і це буде великим гальмом для розвитку галузі. Тож спочатку мали б вирішити це важливе питання. Можна прогнозувати, що прямі витрати у вартості медичних послуг «танцюватимуть» і не будуть адекватно відображати рівень безпосередніх витрат. Відтак виникнуть величезні проблеми. Постає ще одне важливе питання. Багато хто добре пам’ятає, як наприкінці січня 2014 року Світовий банк проводив нараду з DRG, куди було запрошено багато міжнародних експертів і поважних офіційних осіб, від яких залежало впровадження цього проекту в Україні. Минуло 4 роки. Де анонсований крок? І чому запровадження DRG не передувало затвердженню

методики обрахунку вартості послуг? Адже метод DRG дійсно є найкращим варіантом — це визнано у світі. В Україні говорили про те, що візьмуть за основу австралійську модель, начебто почали щось розробляти і досі топчуться на місці, проїдаючи грантові кошти, виділені на реалізацію проекту. Натомість нам пропонують як досягнення методику, методологічна основа якої відома та реалізовувалася на практичних підходах уже принаймні років 20. Тож, незважаючи на піар-акомпанемент, в Україні фактично затверджено методичні основи, які дають лише загальну теоретичну базу для майбутньої методики.

Оксана СОЛДАТЕНКО, експерт з фінансового права

знайомлення з текстом Методики розрахунку вартості послуги з медичного обслуговування, затвердженої Кабінетом Міністрів України 27 грудня 2017 року, викликає більше запитань, ніж дає відповідей. По-перше, не зрозуміло, для чого в цьому акті виписані тлумачення таких понять, як «адміністративні витрати», «непрямі витрати», «прямі витрати», адже всі вони врегульовані відповідним Положенням (стандартом) бухгалтерського обліку. На мій погляд, додатково це робити недоцільно. По-друге, згідно з текстом згаданого документа кожний медичний заклад (установа) повинен самостійно обраховувати собівартість і вартість медичних послуг, які він надає. Проте переважна більшість медичних послуг мають однакову собівартість у різних лікувальних закладах (установах), адже розраховувати її необхідно виходячи з класичної

економічної формули, котра передбачає урахування витрат на матеріали, електронергію, амортизацію основних фондів, оплату праці персоналу, інші витрати, що безпосередньо пов’язані з наданням таких послуг. Собівартість однакових послуг потрібно розраховувати однаково для всіх медичних закладів (установ) на основі медичних стандартів та уніфікованих клінічних протоколів медичної допомоги, незалежно від кількості обслуговуваного населення чи територіального розміщення. Саме ці універсальні цифри і повинні бути основою для обрахунку обсягів фінансування тієї чи іншої лікарні. А вже виходячи зі статистичних даних за минулі роки (щодо кількості обслуговуваного населення, наданих послуг), можна розрахувати суму коштів, необхідну закладу (установі) для надання таких послуг протягом року. Особ ливо актуально це в умовах фінансування так званого глобального бюджету, коли з урахуванням можливостей використання нової техніки, технологій, вищої продуктивності та інтенсивності праці лікарні вдасться зекономити ресурси, які можна буде спрямувати на розвиток (фінансування капітальних видатків) чи заохочення працівників. По-третє, недоцільним, на мій погляд, є і запропонований у методиці підхід до визначення вартості електроенергії, яка припадає на певний підрозділ/відділення, адже медичний заклад (установа) — це єдиний суб’єкт, і перевитрату електроенергії, наприклад в операційній, можна компенсувати економією в інших підрозділах, проте такі видатки доцільно обчислювати, виходячи із середніх показників споживання в цілому по закладу (установі) як єдиному суб’єкту. І нарешті, чим складніші формули, передбачені Методикою, тим менш прозорим буде процес обрахунку всіх показників. На мій погляд, нині зовсім недооцінюють нормативний метод, застосовуючи який можна розрахувати переважну більшість показників витрат, спираючись на науково обґрунтовані та перевірені практикою нормативи.

ТРИВАЄ ПЕРЕДПЛАТА НА ГАЗЕТУ «ВАШЕ ЗДОРОВ’Я» НА 2018 РІК! ПІЛЬГОВИЙ

ПЕРЕДПЛАТНИЙ ІНДЕКС ДЛЯ МЕДИЧНИХ ПРАЦІВНИКІВ:

86181

ПЕРЕДПЛАТНИЙ ІНДЕКС ДЛЯ ІНДИВІДУАЛЬНИХ ПЕРЕДПЛАТНИКІВ:

08198

ПЕРЕДПЛАТНИЙ ІНДЕКС ДЛЯ ПІДПРИЄМСТВ І ОРГАНІЗАЦІЙ:

60965

1 міс.

28,10 грн

3 міс.

84,30 грн

6 міс.

168,60 грн

10 міс.

281,00грн

1 міс.

41,60грн

3 міс.

124,80 грн

6 міс.

249,60 грн

10 міс.

461,00 грн

1 міс.

49,60грн

3 міс.

148,80 грн

6 міс.

297,60 грн

10 міс.

496,00 грн

• Передплату приймають усі відділення зв’язку «Укрпошти» • Онлайн-передплату можна здійснити на сайті ДП «Преса» за адресою: www.presa.ua

ЗА БІЛЬШ ДЕТАЛЬНОЮ ІНФОРМАЦІЄЮ ЗВЕРТАЙТЕСЯ В РЕДАКЦІЮ ГАЗЕТИ ТЕЛ./ФАКС: (044) 428 02 20 E-MAIL: VZS24@UKR.NET

РЕПОРТАЖ З ГАРЯЧОЇ ТОЧКИ

«РЕАНІМАЦІЯ» НА КРИЛАХ У 2001 році на замовлення Військово-медичного центру Військово-повітряних сил Збройних сил України на Одеському авіаремонтному заводі на базі Ан-26 було створено літак-шпиталь «Віта» для здійснення інтенсивної терапії та виконання хірургічних втручань за життєвими показаннями просто під час польоту. І коли розпочалася війна, саме вінницьким військовим медикам доручили цю відповідальну роботу.

Павло ГОРЧУК, начальник відділення медичного забезпечення аеромедичної евакуації клініки невідкладної медичної допомоги, інтенсивної терапії, анестезіології, реанімації та детоксикації Військовомедичного клінічного центру Центрального регіону Військовий медик завжди готовий до вильоту

Операційна в небі Ще до початку війни лікарсько-сест ринські бригади успішно проводили аеромедичну евакуацію важкохворих і людей із тяжкими ушкодженнями під час аварій. Багато лікарів навчалися за кордоном на курсах з аеромедичної евакуації за стандартами НАТО. Тому, коли почалася антитерористична операція, наші бригади були готові до здійснення бойових вильотів і транспортування поранених. Якщо розділити час проведення АТО на умовні періоди, то в травнісерпні 2014 року аеромедична евакуація зіграла одну з ключових ролей Операція у польових умовах

ПОЯСНЮВАТИ ПОРАНЕНОМУ, ЩО МИ В ЕКСТРЕМАЛЬНОМУ ПОЛЬОТІ, І Я ТОБІ НЕ ЗМОЖУ ДОПОМАГАТИ, — ЦЕ НЕ ПРО ВІЙСЬКОВОГО МЕДИКА. ТОМУ В ПОВІТРІ ДОВОДИЛОСЯ РОБИТИ ВСЕ: СТАВИТИ КРАПЕЛЬНИЦІ, ПРОВОДИТИ КАТЕТЕРИЗАЦІЮ ЦЕНТРАЛЬНИХ ВЕН, ІНТУБАЦІЮ ТРАХЕЇ Й РЕАНІМАЦІЮ!

у транспортуванні важкопоранених із районів проведення бойових дій та військових госпіталів у медичні заклади третинного рівня надання медичної допомоги Міністерства оборони України. При невідкладних станах аеромедична евакуація мала перевагу над наземною завдяки скороченню термінів транспортування. Але супротивник почав активно використовувати засоби протиповітряної оборони, тож виконувати евакуації з місця проведення бойових дій стало вкрай небезпечно. Отже, після того як почали активно діяти мобільні госпіталі й включилися в роботу районні лікарні, де були групи підсилення з військових госпіталів і медична допомога надавалася в повному обсязі в ранні терміни, аеромедичні бригади забезпечували транспортування важкопоранених та хворих до профільних лікарень здебільшого гелікоптером. Згодом лікарсько-сестринські бригади на реанімаційно-операційному літаку Ан-26 «Віта» транспортували пацієнтів із військових госпіталів до лікувально-профілактичних закладів Міністерства оборони по всій Україні. Загалом рішення про відправку хворого ухвалюють за принципом: користь від перевезення має бути вищою за ризики, пов’язані з транспортуванням. Лікарсько-сестринська бригада військових медиків формується з анестезіологів, хірургів, медичних сестер, за потреби — з лікарів інших профілів Військово-медичного клінічного центру Центрального регіону. Усі фахівці мають великий досвід у наданні необхідної медичної допомоги під час транспортування літаком, оскільки пройшли підготовку з аеромедичної евакуації і знають правила безпеки в повітрі, технічні особливості обладнання, що використовується в польоті, а ще — як фактори польоту впливають на організм важкопораненого. Нині в нас діють 2 бригади, які забезпечують чергування в режимі 24/7. Це, до речі, стандарт НАТО — цілодобова готовність. У реанімаційно-операційному літаку «Віта» є операційна зі спеціальним столом та необхідним обладнанням: монітори неінвазивного визначення артеріального тиску, пульсоксиметри та кардіомонітори, апарати штучної вентиляції легень, кисневі балони, аспіратори, шприцеві помпи, теплі розчини для інфузії, вакуумні ноші, медикаменти та інше обладнання. Окремо оснащена палата інтенсивної терапії з ліжками для хворих чи поранених. Усе це дає нам змогу надавати необхідний обсяг допомоги. За один виліт санітарний борт може перевозити до 13 поранених у різних станах (5 лежачих і 8 сидячих).

Перший найнебезпечніший виліт Наша бригада — «фартова», бо саме ми злетіли з Донецького летовища за добу до першої потужної атаки бойовиків. Це був мій перший і один з найнебезпечніших вильотів у зону АТО. Того дня все відбувалося швидко, навіть надто швидко. Зранку надійшов наказ на виліт у зону АТО з метою транспортування важкопоранених бійців. Напере-

www.vz.kiev.ua тел.: (044) 428 02 20 vz@vz.kiev.ua

РЕПОРТАЖ З ГАРЯЧОЇ ТОЧКИ

9 лютого 2018 року

додні розбили колону під Волновахою, і хлопців треба було доставити літаком з Донецького аеропорту до Військово-медичного к лінічного центру Південного регіону, розташованого в Одесі. Зв’язок тримали з представником Департаменту охорони здоров’я Донецької ОДА. Нам повідомили, що маємо забрати 5 лежачих, серед яких один у тяжкому стані, і 7 бійців із пораненнями середнього ступеня тяжкості. Коли сіли в Донецьку, то виявилося, що одного військовослужбовця нам не доставили. Зі слів координатора, пораненого майора не відпустили з лікарні. Наступного дня, уже у Вінниці, я побачив у новинах зруйновані термінали Донецького аеропорту... Про подальшу долю майора, якого ми так і не вивезли звідти, я нічого не чув, але щоразу згадую про нього в критичні моменти. Найважче було працювати в перші місяці війни. Колегам доводилося здійснювати по два вильоти на добу. Наприклад, перевозити поранених із Дніпропетровська в Одесу чи Київ, повертатися у Харків, а потім летіти у Львів. Більшість поранених були з бойовими травмами, що супроводжувалися великою крововтратою та психологічними порушеннями. А працювати доводилося на висоті. Це не просто крапельницю поставити, що також не всім під силу. Треба було з кожним познайомитися, допомогти, заспокоїти, правильно розмістити, щоб приземлитися з усіма живими на борту. Після таких вильотів відчуваєш невимовне емоційне виснаження. А уявіть, як важко доводиться медсестрам! На рахунку кожної з них — щонайменше по тисячі перевезених бійців з різними видами уражень. На їх тендітних плечах тримається порядок у літаку-рятівнику. Вони щосекунди в безпосередньому контакті з пораненими.

Півсотні вильотів на поле бою У зоні АТО я провів 1,5 року у складі мобільного шпиталю. Влітку 2014го здійснив щонайменше півсотні вильотів на гелікоптері для евакуації поранених з поля бою, адже одне із завдань 59-го військового мобільного шпиталю — аеромедична евакуація з передової. Літали на Мі-8, удень і вночі. Кожен політ був екстремальний, бо супротивник використовував засоби протиповітряної оборони, а гелікоптер — легка мішень, тому доводилося літати на наднизькій висоті й постійно маневрувати. Пояснювати пораненому, що ми в екстремальному польоті, і я тобі не зможу допомагати, — це не про військового медика. Тому в повітрі доводилося робити все: ставити крапельниці, проводити катетеризацію центральних вен, інтубацію трахеї й реанімацію! Так, усе це було можливим, бо мали в команді підготовлених фахівців. Літали всі по черзі разом із мобілізованими цивільними медиками. На щастя, втрат у повітрі не траплялося, але «200-х» з поля бою забирати довелося, і найстрашніше, коли дзвонили їх телефони — ніхто не наважувався відповісти… Шпиталь був найближчим пунктом, куди могли відправити поране-

У РЕАНІМАЦІЙНО-ОПЕРАЦІЙНОМУ ЛІТАКУ «ВІТА» Є ОПЕРАЦІЙНА ЗІ СПЕЦІАЛЬНИМ СТОЛОМ ТА НЕОБХІДНИМ ОБЛАДНАННЯМ: МОНІТОРИ НЕІНВАЗИВНОГО ВИЗНАЧЕННЯ АРТЕРІАЛЬНОГО ТИСКУ, ПУЛЬСОКСИМЕТРИ ТА КАРДІОМОНІТОРИ, АПАРАТИ ШТУЧНОЇ ВЕНТИЛЯЦІЇ ЛЕГЕНЬ, КИСНЕВІ БАЛОНИ, АСПІРАТОРИ, ШПРИЦЕВІ ПОМПИ, ТЕПЛІ РОЗЧИНИ ДЛЯ ІНФУЗІЇ, ВАКУУМНІ НОШІ, МЕДИКАМЕНТИ ТА ІНШЕ ОБЛАДНАННЯ

них з місця проведення бойових дій. Це був «гарячий» період. Із середини липня до кінця серпня прийн яли найбільше поранених, адже пос тійно велися обстріли. Саме тоді, у червні 2014-го, здійснили першу операцію в бойових умовах. Її провів генерал-майор медичної служби, хірург Андрій Верба. Він прооперував снайпера, який отримав поранення в живіт. Я ж відповідав за анестезію.

За стандартами НАТО Із січня 2016 року у Збройних силах України введено стан дарти Організації Північно-Атлантичного альянсу з медичної евакуації для використання під час спільних операцій із країнами — членами Альянсу. Стандарти надають можливість розробляти надійні й ефективні системи евакуації, включаючи аеромедичну. Хоча, якщо говорити відверто, наше відділення вже давно працює за цими стандартами. Медики постійно проходять навчання з тематичного вдосконалення та вивчення англійської мови. У команді — двоє військовослужбовців, котрі навчалися безпосередньо у США і мають сертифікацію спеціаліста з аеромедичної евакуації міжнародного зразка. А не так давно до нас прилітали колеги з Каліфорнії — разом проводили спільні навчання. Під час візиту вони ознайомилися зі структурою та завданнями підрозділу аеромедичної евакуації, мож ливостями медичних бригад щодо здійснення такої евакуації і встановленим на літаку Ан-26 «Віта» обладнанням. Крім того, закордонні колеги провели низку консультативних брифінгів з методик перевірки на тактичному рівні підрозділів повітряних сил НАТО та медичних підрозділів організації. У нашій команді працюють професіонали високого рівня, котрі мають чималий практичний досвід з евакуації поранених і хворих як наземним, так і повітряним шляхом. Це прозвучить неоднозначно, але саме завдяки війні ми навчилися самоорганізовуватися, діяти в екстремальних обставинах і рятувати життя.

Аеромедична евакуація за стандартами НАТО

З бойовими побратимами із 59-го мобільного шпиталю

До проведення оперативного втручання готові

У серпні 2014 року Павло Горчук за мужність і героїзм був нагороджений орденом Данила Галицького.

Олеся ШУТКЕВИЧ, спеціально для «ВЗ», м. Вінниця

Після отримання державної нагороди

С П Е Ц П Р О Е К Т: П А Л І АТ И В Н А Д О П О М О ГА У С В І Т І ТА В У К РА Ї Н І

РЕЙТИНГ ЯКОСТІ СМЕРТІ — НЕ НА КОРИСТЬ УКРАЇНИ Важко жити, проблематично лікуватися і страшно помирати. Так українці описують ситуацію, у якій нині перебувають. Чи залежить рівень надання паліативної допо моги від соціально-економічного благополуччя у державі?

Світлана ДУДНИК, учений секретар ДУ «Український інститут стратегічних досліджень МОЗ України», кандидат медичних наук

івень розвитку паліативної допомоги в різних країнах світу істотно відріз няється і безпосередньо залежить від Індексу людського розвитку тієї чи іншої дер жави. Адже без програми державної підтрим ки й ефективних механізмів фінансування па ліативної допомоги вона може триматися хіба що на плечах подвижників, які докладають усіх зусиль для відкриття окремих хоспісів або й регіональних паліативних служб. Однак на ентузіазмі далеко не просунешся, оскільки розвиток паліативної допомоги потребує не тільки коштів, а й вирішення інших комплекс них завдань. Останнім часом у світі приділяють особ ливу увагу оцінці динаміки розвитку палі ативної допомоги. У 2008 році Райт, Лінч і Кларк уперше опублікували результати дослідження із цього напрямку, поділивши країни світу за рівнем розвитку хоспісної та паліативної допомоги на чотири групи. До першої зарахували держави, у яких не було даних про хоспісно-паліативну діяльність, до другої потрапили країни, що перебували на

етапі накопичення ресурсів для розвитку зга даного напрямку, до третьої групи віднесли держави, які спромоглися лише на створення окремих центрів надання паліативної допо моги. І, нарешті, четверту групу утворили держави, де хоспісна і паліативна допомога була інтегрована в систему охорони здоров’я або цей процес уже відбувався. Утім, одразу стало зрозуміло, що така класифікація пот ребує вдосконалення на основі детальніших показників. У 2011 році згаданий моніторинг повторили за новими критеріями (два останні рівні було поділено на додаткові підрівні). Україна потрапила до третьої групи (під рівень А), куди ввійшла третина із досліджу ваних країн, де замість ефективної системи є лише окремі ініціативи і центри паліативної до помоги, до того ж таких центрів небагато і вони не отримують достатньої підтримки, часто залежать від фінансування донорів. Ще одна спільна особливість країн згаданої групи — обмежений доступ пацієнтів до морфіну через недостатність ресурсів паліативної допомоги з розрахунку на чисельність населення. Серед європейських країн у цій групі окрім України опинилися Латвія, Молдова, Естонія. Сінгапурська благодійна соціально-еколо гічна організація The Lien Foundation і британ ська компанія The Economist Intelligence Unit (аналітичний підрозділ журналу Economist) представили дослідження «Рейтинг якості смерті у країнах світу» (за аналогією з відо мим терміном «якість життя»). У 2015 році було підготовлено вже другу, удосконалену версію цього рейтингу. Експерти вивчили доступність соціальних і медичних служб у досліджуваних країнах, якість їх роботи, обізн аність людей щодо того, які послуги їм доступні, а також особливості національ них культур щодо сприйняття смерті. Індекс

якості смерті (Quality of Death Index) вимірює рівень і якість догляду за людьми похилого віку та безнадійно хворими у завершальний період їх життя. Об’єктами згаданого дослі дження стали 80 держав світу. Під час укладання рейтингу дослідники ке рувалися даними офіційної статистики, а також методологією експертних оцінок, що ґрунтува лися на результатах досліджень і опитування експертів з паліативної допомоги в усьому світі. Місце кожної країни в рейтингу визначали за підсумковим індексом, який містить 24 якісних і кількісних показники, об’єднані в чотири осно вні групи: базові соціальні та медичні послуги для осіб наприкінці життя; наявність і доступ ність послуг; їх вартість; якість. Як і очікувалося, найвищі щаблі рейтингу посіли високорозвинені країни, які проводять ефективну політику паліативної допомоги, вирізняються високим рівнем витрат на охо рону здоров’я в цілому, а також компенсують пацієнтам і сім’ям витрати на паліативну до помогу та забезпечують широкий доступ до знеболювальних препаратів (див. таблицю). Однак дослідники виявили, що економічне процвітання держави не обов’язково озна чає вищу якість догляду за безнадійно хворими громадянами. Деякі країни з роз виненою системою охорони здоров’я не спромоглися забезпечити високу «якість смерті». Також дослідники наголосили, що в усіх країнах, незалежно від обсягу витрат на охорону здоров’я, державне фінансування догляду за людьми похилого віку та безна дійно хворими залишає бажати кращого, а система паліативної допомоги включена в національну політику в галузі охорони здоров’я та законодавчо закріплена тільки в семи країнах рейтингу: Великій Британії, Австралії, Мексиці, Новій Зеландії, Польщі,

Туреччині та Швейцарії. У багатьох державах влада приділяє менше уваги цим питанням, покладаючись переважно на благодійників, також недостатньо інформує громадськість про вказаний напрямок і мало дбає про рі вень підготовки медичного персоналу до догляду за паліативними пацієнтами. Ситуація ускладнюється неоднозначним ставленням до смерті та пов’язаними із цим табу. Рейтинг враховував різні показники за ка тегоріями: обсяги державного фінансування, умови для паліативної та медичної допомоги, її доступність, якість, кількість та рівень лікарень і хоспісів, кількість персоналу закладів і рівень його підготовки, забезпечення хворих знеболю вальними препаратами, залучення спільноти, відвертість лікарів у бесідах з пацієнтами тощо. Окрім визначення місця досліджуваних країн у рейтингу експерти зробили кілька важливих аналітичних висновків. Перший: тільки 34 держави із 80 надають те, що мож на класифікувати як «хорошу паліативну до помогу», нею охоплено лише 15% дорослого населення. Другий — країни з високою «якістю смер ті» мають кілька спільних ознак:  дієві й ефективні рамки національної політики паліативної допомоги;  високий рівень державних витрат на медичні послуги;  значні навчальні ресурси з паліативного догляду для різних медичних працівників;  щедрі субсидії з метою зменшення фі нансового тягаря паліативної допомоги на пацієнтів;  вільний дост уп до опіоїдних анальгетиків;  широка поінформованість громад ськості про паліативну допомогу. Ще один висновок здивував навіть авторів дослідження: у деяких благополучних країнах (Данії, Японії, Італії, Фінляндії і Південній Ко реї) на сукупні показники рейтингу негативно вплинули окремі «проколи». Наприклад, у Да нії існують проблеми з охопленням паліатив ними послугами, в Італії вони розвиваються неоднорідно (десь відсутня координація, десь не вистачило опіоїдних препаратів), Фінляндія демонструє гірші показники щодо доступності допомоги людям похилого віку (якщо оцінюва ти їх з урахуванням темпів старіння населення, кількості залучених волонтерів і установ, що надають подібні послуги).

Беззаперечний лідер

В УСІХ КРАЇНАХ, НЕЗАЛЕЖНО ВІД ОБСЯГУ ВИТРАТ НА ОХОРОНУ ЗДОРОВ’Я, ДЕРЖАВНЕ ФІНАНСУВАННЯ ДОГЛЯДУ ЗА ЛЮДЬМИ ПОХИЛОГО ВІКУ ТА БЕЗНАДІЙНО ХВОРИМИ ЗАЛИШАЄ БАЖАТИ КРАЩОГО, А СИСТЕМА ПАЛІАТИВНОЇ ДОПОМОГИ ВКЛЮЧЕНА В НАЦІОНАЛЬНУ ПОЛІТИКУ В ГАЛУЗІ ОХОРОНИ ЗДОРОВ’Я ТА ЗАКОНОДАВЧО ЗАКРІПЛЕНА ТІЛЬКИ В СЕМИ КРАЇНАХ РЕЙТИНГУ: ВЕЛИКІЙ БРИТАНІЇ, АВСТРАЛІЇ, МЕКСИЦІ, НОВІЙ ЗЕЛАНДІЇ, ПОЛЬЩІ, ТУРЕЧЧИНІ ТА ШВЕЙЦАРІЇ

Згідно з результатами дослідження найспри ятливішою країною для вмираючих визнано Велику Британію, котра продемонструвала найкращий результат за такими показниками, як доступність паліативної допомоги, що на дається безкоштовно і за потреби (зокрема, й доступність знеболювальних препаратів), та висока якість соціальних послуг з догляду за невиліковно хворими і вмираючими, на явність комплексної політики в цьому нап рямку з боку Національної служби охорони здоров’я, потужний рух зі створення хоспісів. Нині паліативна допомога і допомога на прикінці життя входять у державну стратегію розвитку охорони здоров’я Великої Британії, тому дедалі частіше такі послуги надаються у державних лікарнях, а не в незалежних міс цевих хоспісах.

www.vz.kiev.ua тел.: (044) 428 02 20 vz@vz.kiev.ua

9 лютого 2018 року

С П Е Ц П Р О Е К Т: П А Л І АТ И В Н А Д О П О М О ГА У С В І Т І ТА В У К РА Ї Н І

Важливим елементом політики є оцінка якості надання паліативної допомоги. До речі, не тільки Велика Британія, а й Австралія та Канада проводять комплексні дослідження цього показника. Зокрема, у Великій Британії розроблено й апробовано інтегровану форму оцінки якості надання паліативної допомоги, яка передбачає опитування, з одного боку, персоналу, залученого до надання паліатив ної допомоги, з іншого — пацієнтів та/чи піклувальників. У цій формі окрім стандартних індикаторів оцінюють якість надання паліа тивної допомоги за шкалою IOPS (Integrated Outcome Palliative Scale). Зокрема, з’ясовують функціональний статус пацієнта, вираженість болю, легкість дихання, рівень депресії/стре су, повноту потрібної пацієнту інформації, а також потреби піклувальників. Усі індикатори постійно оновлюють — на кожній фазі захворювання. Особливу увагу звертають на показники суб’єктивних відчуттів пацієнтів. Тому у форму включена інша шкала — SСIPP (St Christopher’s Index of Patient Priorities). У ній пацієнт самостійно оцінює якість свого життя, вплив сервісу з надання паліативної допо моги на вирішення його ключових проблем та своє загальне самопочуття. Також розроблено мінімальні національні стандарти, за якими перевіряють якість нада ної допомоги в будинках для людей похилого віку, — це завдання Комісії з оцінки якості допомоги, що перебуває у структурі системи охорони здоров’я Англії й Уельсу. У Шотлан дії аудит таких закладів здійснює Інспекція з надання допомоги, яка керується інструкцією, затвердженою постановою Шотландського то вариства про розвиток паліативної допомоги, та офіційним документом уряду Шотландії. У Великій Британії розроблені цілісна Стратегія допомоги в кінці життя та Стратегія надання допомоги хворим із деменцією. Вка зані документи приділяють значну увагу по ліпшенню надання паліативної допомоги цій категорії населення, у тому числі й у закла дах довготривалого догляду. Інститут удос коналення соціальної допомоги проводить навчання персоналу таких закладів, зокрема й з паліативної допомоги. Серед установ дов готривалого догляду лише 10% державних (у деяких районах країни), в основному ж це приватні комерційні організації (76%). Тому обов’язковою є оцінка платоспроможності особи, яка потребує сторонньої допомоги. У разі необхідності сестринського догляду його надають резидентам безкоштовно (медичні сестри первинної ланки). Медичні послуги та ким пацієнтам також надають безкоштовно, хоча деякі заклади довготривалого догляду можуть платити лікарям загальної практики фіксовані суми за додаткові послуги, наприклад, за регулярні візити в установу. Особливо повчальним є досвід дитячих хоспісів у Великій Британії. Перший у країні (та й у світі) дитячий хоспіс Helen House було від крито в 1982 році в Оксфорді. Нині, за даними організації Hospice UK, у країні діє 220 хоспісів. Також налічується понад 190 організацій, які так чи інакше допомагають сім’ям і дітям, котрі потребують паліативної допомоги. Усього до помогу хоспісів отримують близько 120 тис. британців, таких послуг щорічно потребують 49 тис. осіб віком до 18 років. У Великій Брита нії не існує жодних нормативів щодо кількості хоспісних ліжок. Але помилково вважати, що паліативна допомога тут повністю забезпечу ється із держбюджету. Дитячі хоспіси також відкривають й утримують за рахунок місцевих громад та меценатів. А держава у середньому забезпечує лише близько 10% їх витрат. На приклад, річний бюджет Zoe’s Place у Ковентрі становить 1,3 млн фунтів стерлінгів, лише 8% від цієї суми надає держава. У хоспісі — 6 ліжок і 35 сімей під опікою. Дитячий хоспіс Rainbows у Лафборо обходиться благодійни кам у 5 млн фунтів стерлінгів на рік. Заклад обслуговує 5 графств, щороку опікується по над 350 пацієнтами та їх родичами.

Christopher’s Children’s Hospice в Гілфор ді і Shooting Star House у Хемптоні щороку витрачають на своє утримання приблизно 10 млн фунтів стерлінгів і опікуються понад 700 сім’ями. Однак держава також забезпечує до 10% обсягу їх фінансування. Кожний хоспіс у Великій Британії має влас ні потужні маркетингову і фандрейзингову команди, які активно працюють з громадами та корпоративним сектором і вишукують гро ші на забезпечення діяльності закладів. Це не така вже й легка робота, однак якщо гро мада довіряє розпорядникам коштів хоспісу та якості наданих ним послуг, він неодмінно розвиватиметься. До того ж кожен хоспіс шукає власні шля хи розвитку, декому вдається здобути особливу славу і статус оригінальності. Таким є хоспіс св. Егідія — незалежна благодійна організація некомерційного сектора, у якій працюють 240 штатних співробітників (се ред них — команда паліативних медсестер) і 1200 волонтерів. У хоспісі є виїзна служ ба, денний стаціонар, 2 денні терапевтичні центри, 2 паліативні стаціонари, служба під тримки сімей, а також клініка для пацієнтів з лімфостазом. У роботі хоспісу переважає спеціалізований медичний підхід, хоча нині таку модель переглядають відповідно до ор ганізації діяльності інших хоспісів Великої Британії. Витрати закладу становлять 8 млн фунтів стерлінгів на рік. Приблизно 40% фінансування хоспіс отримує за рахунок грантів та угод із Націо нальною службою охорони здоров’я. Ці кошти розподіляє сам заклад, решта фінансування (60%) — пожертвування населення і комер ційна діяльність дочірніх організацій. Робота хоспісу та всіх його напрямків «вмонтована» в систему охорони здоров’я на регіонально му рівні, зокрема і фінансово, особливо тісна взаємодія налагоджена з первинним рівнем медичного обслуговування. Корисним досвідом діяльності цього зак ладу є його робота з громадськістю. Наприк лад, у місцевих школах проводять інформа ційну роботу, аби дати школярам розуміння того, що таке втрата і як її пережити, як знай ти в собі сили для адекватної реакції та по долання тяжких обставин життя. У денних терапевтичних центрах закладу надають ще й соціальну підтримку. У країні функціонує асоціація Together for short Lives, яка об’єднує сили госпіталів і хоспісів, лобіює інтереси всієї галузі, сис тематизує, стандартизує, висвітлює питання паліативної допомоги і виносить їх на обго ворення у парламент. Також асоціація видає інструкції та рекомендації з паліативної до помоги, проводить зустрічі, збирає інфор мацію про кращі практики, видає посібники. Завдяки згуртованості англійських хоспісів були розроблені єдині й чіткі правила роботи паліативних організацій.

Місце України Україна потрапила до групи країн з поганими умовами «якості смерті», оскільки у згада ному рейтингу вона посіла аж 69-те місце. Україна безнадійно відстає за окремими групами індикаторів цього показника: маємо надзвичайно низькі результати (61-ше місце) у категорії «Середовище паліативної та ме дичної допомоги», яка передбачає наявність широкої мережі хоспісів та установ догляду за безнадійно хворими, а також ефектив ної національної політики у цьому напрям ку, належного рівня фінансування охорони здоров’я тощо. У категорії «Доступність палі ативної допомоги» Україна взагалі опинилася на передостанньому, 79-му місці, зокрема й через низький відсоток забезпечення хворих знеболювальними препаратами. За якістю паліативної допомоги наша країна «виборола» 66-й рядок рейтингу. На «мінус» у цій категорії також спрацювали труднощі доступу пацієнтів до опіоїдних

засобів. Обнадіює лише ставлення громад ськості до питання паліативної допомоги в Україні: рівень її залучення до проблем до помоги безнадійно хворим і вмираючим вивів нашу державу на 27-ме місце в рейтингу. Хоча аналітики і зазначили недостатню обізнаність українських громадян у цих питаннях, однак виявилося, що суспільство все ж більше гото ве подати руку допомоги стражденним, аніж рідна держава. Та й навряд чи їй вдасться просунутися вгору рядками рейтингів, якщо навіть свої функції з дослідження потреб у паліативній допомозі, вивчення ситуації з її надання та координації (а часто і фінансування) наша держава намагається перекласти на сторонні плечі, зокрема й на плечі міжнародних ор ганізацій. Узагалі на сьогодні в українській медичній статистиці відсутній системний підхід, який надавав би детальну і структу ровану інформацію щодо смертності, захворюваності, поширеності термінальних стадій онкологічних та інших захворювань, що потребують паліативної допомоги. Також необхідно розробити індикатори надання па ліативної допомоги та форми статистичної звітності. Без аналізу й узагальнення підхо дів та методологій, які використовують у роз винених країнах (зокрема, тих, що посідають високі місця в рейтингу «якості смерті»), не можливо очікувати кращих результатів. Хоча низка вказаних заходів — лише перший (і обов’язковий) крок до успіху.

Допомога наприкінці життя В Україні паліативну допомогу сприймають переважно як знеболювання (максимум — догляд) у термінальній стадії захворювання (зазвичай онкопатології), тобто те, що у світі визначено терміном «допомога в кінці жит тя», яка на відміну від наших реалій є всео сяжною і надається найчастіше в останні 6 мі сяців життя хворого на рівні хоспісу. В Україні ж і ця допомога є вкрай неповноцінною через низьку доступність і недостатній обсяг (тобто вона аж ніяк не всеосяжна). Натомість палі ативною допомогою у світі називають ту, що надається і в кінці життя, і під час прогресу вання хвороби (пацієнтам із хронічними не дугами та такими, що загрожують життю чи обмежують його тривалість), тож і починають надавати її задовго до настання термінальної стадії. Тому цей вид допомоги в розвинутих країнах дедалі частіше забезпечується в установах довгострокового догляду, де пе ребувають пацієнти із тяжкими хронічними недугами, які потребують догляду та лікуван ня впродовж тривалого часу і до кінця життя. Серед таких пацієнтів — люди похилого віку, діти, паліативний догляд за якими має низку особливостей. Для них забезпечено широкий доступ до відповідних медичних послуг на кількох рівнях паліативної допомоги (первин ному або базовому, спеціалізованому тощо), а також до основних лікарських засобів для симптоматичної терапії тощо. Крім того, па ліативна допомога в переважній більшості таких країн інтегрована в державну політику охорони здоров’я. За даними робочої групи Європейської асоціації паліативної допомоги, у країнах Єв ропи приділяють посилену увагу проблемам довготривалого догляду, розробці сучасних ефективних моделей надання цього виду посл уг (у тому числі й паліативної допомоги в кінці життя) та їх фінансуванню. Тож Укра їна багато чому може навчитися на прикладі кращих ініціатив. Зокрема, у різних країнах існують різні типи закладів довгострокового догляду, пе реважно це будинки сестринського догляду (допомога вдома і базовий сестринський догляд цілодобово та без вихідних, а необхідне лікування здійснюють служби первинної медичної допомоги або ж безпосередньо (Продовження на стор. 16)

РЕЙТИНГ «ЯКОСТІ СМЕРТІ» У КРАЇНАХ СВІТУ МІСЦЕ В РЕЙТИНГУ 1-ше 2-ге 3-тє 4-те 5-те 6-те 7-ме 8-ме 9-те 10-те 11-те 12-те 13-те 14-те 15-те 16-те 17-те 18-те 19-те 20-те 21-ше 22-ге 23-тє 24-те 25-те 26-те 27-ме 28-ме 29-те 30-те 31-ше 32-ге 33-тє 34-те 35-те 36-те 37-ме 38-ме 39-те 40-ве 41-ше 42-ге 43-тє 44-те 45-те 46-те 47-те 48-те 49-те 50-те 51-ше 52-ге 53-тє 54-те 55-те 56-те 57-ме 58-ме 59-те 60-те 61-ше 62-ге 63-тє 64-те 65-те 66-ше 67-ме 68-ме 69-те 70-те 71-ше 72-ге 73-тє 74-те 75-те 76-ше 77-ме 78-ме 79-те 80-те

КРАЇНА Велика Британія Австралія Нова Зеландія Ірландія Бельгія Тайвань Німеччина Нідерланди США Франція Канада Сінгапур Норвегія Японія Швейцарія Швеція Австрія Південна Корея Данія Фінляндія Італія Гонконг Іспанія Португалія Ізраїль Польща Чилі Монголія Коста-Рика Литва Панама Аргентина Чехія Південна Африка Уганда Куба Йорданія Малайзія Уругвай Еквадор Угорщина Бразилія Мексика Таїланд Венесуела Пуерто-Рико Туреччина Росія Перу Казахстан Гана Марокко Індонезія Танзанія Словаччина Греція Єгипет В’єтнам Зімбабве Саудівська Аравія Замбія Болгарія Кенія Румунія Шрі-Ланка Малаві Індія Колумбія Україна Ефіопія Китай Ботсвана Іран Гватемала Домінікана М’янма Нігерія Філіппіни Бангладеш Ірак

ІНДЕКС «ЯКОСТІ СМЕРТІ» 93,9 91,6 87,6 85,8 84,5 83,1 82,0 80,9 80,8 79,4 77,8 77,6 77,4 76,3 76,1 75,4 74,8 73,7 73,5 73,3 71,1 66,6 63,4 60,8 59,8 58,7 58,6 57,7 57,3 54,0 53,6 52,5 51,8 48,5 47,8 46,8 46,7 46,5 46,1 44,0 42,7 42,5 42,3 40,2 40,1 40,0 38,2 37,2 36,0 34,8 34,3 33,8 33,6 33,4 33,2 32,9 32,9 31,9 31,3 30,8 30,3 30,1 30,0 28,3 27,1 27,0 26,8 26,7 25,5 25,1 23,3 22,8 21,2 20,9 17,2 17,1 16,9 15,3 14,1 12,5

С П Е Ц П Р О Е К Т: П А Л І АТ И В Н А Д О П О М О ГА У С В І Т І ТА В У К РА Ї Н І (Початок на стор. 14) лікарі, які працюють у цих закладах), гері атричні центри (забезпечують сестринський догляд і медичну допомогу цілодобово і без вихідних, основна мета — надання медичної та міждисциплінарної медичної допомоги), інтернати тощо. Однак, наприклад, в Ірландії допомогу в самообслуговуванні і сестрин ський догляд таким пацієнтам забезпечують цілодобово і без вихідних у державних ста ціонарних установах. Крім того, відповідно до Закону про охорону здоров’я добровольчі лікарні Ірландії надають довготривалий догляд від імені держави. Статус організацій, що здійснюють дов готривалий догляд, також різний. Державне фінансування згаданих установ домінує у країнах з розвиненою моделлю соціальної допомоги, наприклад, у Норвегії та Швеції. Некомерційні установи є в більшості країн, але найпотужніші вони в Німеччині, Італії, Австрії та Франції (часто створені на базі релігійних структур). Найбільше приватних установ в Ірландії, Іспанії та Великій Британії. В усіх країнах існує контроль за забезпечен ням якості цього виду допомоги (десь його здійснюють на національному рівні, десь — на рівні провінцій). Слід зауважити, що фінансування стаціонарних установ довгострокового догляду в більшості країн змішане (приватний, держав ний сектор і волонтерство, благодійність або некомерційний сектор), але «вклад» кожно го джерела відрізняється в різних країнах. Винятком є тільки Нідерланди і Норвегія, де фінансування здійснюється винятково з державного бюджету. Зазвичай кошти для довготривалої медико-соціальної допомоги виділяються «на пацієнта» і з різних джерел — державний бюджет, медичне і соціальне страхування, особисті й/або сімейні кошти. Там, де медичну допомогу надають через систему приватного медичного страхуван ня, ця система продовжує працювати і в тому випадку, коли людина потрапляє в устано ву довгострокового догляду (наприклад, в Австрії). У деяких країнах також оцінюють доходи громадян для вирішення питання фінансування цього виду допомоги. Часто витрати на охорону здоров’я покриваються з державного бюджету, а за деякі послуги з догляду із громадян можуть стягувати плату (у Франції, Великій Британії). У деяких краї нах у випадках, коли доходи людини нижче певного рівня, усі без винятку послуги фінан суються державою (наприклад, у Німеччині, Італії, Великій Британії). Процеси регулювання цієї сфери в різних країнах також відбуваються на різних рівнях — національному або регіональному (залеж но від розподілу відповідальності за надан ня медичної та соціальної допомоги в кожній державі). Так, в Австрії та Бельгії національні закони реалізуються безпосередньо на рівні провінції. Регулювання на національному (на приклад, в Англії й Ірландії) або регіональ ному рівні (у Німеччині, Італії) також може здійснюватися шляхом проведення перевірок і акредитації. У Німеччині та Франції існують особливі правила для організації паліатив ної допомоги в закладах довготривалого догляду.

Приклади для наслідування  Ірландія. Переважна кількість закладів довготривалого догляду тут належить приват ним організаціям (67%), державних установ — 21%, решта — волонтерські. Медична допомо га в них надається з урахуванням загального доходу пацієнта, зокрема люди віком 70 років і старші мають право отримувати її безкоштов но, інші (за відсутності відповідних пільг) пла тять за послуги лікарів загальної практики та інших спеціалізованих служб, але мають право на покриття витрат на ліки через схему оплати лікарських засобів. Галузь регулюється на національному рівні. Зокрема, Законом про охорону здоров’я ре гламентуються Національні стандарти якості для установ довготривалого догляду. Їх ви конання відстежує Управління з інформації та контролю якості в охороні здоров’я (HIQA). Налічується 32 такі стандарти, вони об’єднані у 7 груп: права, захист, медичні та соціальні по треби, якість життя, кадри, забезпечення від повідного навколишнього середовища під час надання допомоги, управління і менеджмент. Національна політика в галузі паліативної допомоги впроваджена з 2001 року, тому цей вид допомоги доступний для всіх громадян Ірландії. Також у Державному плані національ ного розвитку, який розробляється на кілька років, передбачено підтримку спеціалізованої паліативної допомоги, стаціонарних установ, додаткових ліжок паліативної допомоги за міс цем проживання громадян, денних стаціонарів і допоміжних послуг. Крім того, в Ірландії впроваджені Націо нальні стандарти якості надання допомоги в закладах інтернатного типу для людей літ нього віку, які включають стандарт надання допомоги в кінці життя. Під керівництвом Ір ландського хоспісного фонду (IHF) і Служби охорони здоров’я Ірландії (HSE) організовано кампанію «Лікарні, дружні до хоспісу», під час якої здійснюється національний аудит надан ня допомоги в кінці життя в лікарнях і устано вах довготривалого догляду системи охоро ни здоров’я. Окрім відповідної Національної програми існує окрема програма Ірландського хоспісного фонду з надання допомоги вдома і керівництво з описом функціонування пока зових установ.  Бельгія. Стаціонарними установами довготривалого догляду опікуються переваж но комерційні (45%) та некомерційні організації (30%), а також місцеві громадські центри со ціального захисту (25%). Медичні послуги особам, які потребують довготривалого догляду, оплачують з єдиної системи медичного страхування, грошова допомога на немедичні витрати надається окремою страховкою (на регіональному рів ні). На федеральному рівні в країні прийнято Закон про паліативну допомогу, місцева вла да опікується сертифікацією обладнання та приміщень відповідних закладів, інтеграцією й координацією діяльності служб у цьому на прямку, розробкою систем моніторингу якості надання послуг. У країні прийнято Декрет про надання допомоги в місцях довготривалого догляду та вдома, який стимулює координацію і взаємодію між установами, що надають до помогу у стаціонарних умовах і вдома. З 2001

року в країні діє «Максимальний законопро ект» (Maximumfactuur), прийнятий для надання фінансової допомоги хронічним хворим. Цікавою є ініціатива Бельгії зі створення співтовариств/мереж паліативної допомоги для впровадження цього напрямку в установи довготривалого догляду. Також привертають увагу регіональні проекти щодо поліпшення координації між різними службами (ство рюються координаційні центри для надання допомоги вдома) у Фландрії та Валлонії. В установах довгострокового догляду працюють консультативні команди, групи експертів з паліативної допомоги, які надають підтримку колективу закладів, пацієнтам та їх родичам.  Німеччина. Державні установи довго тривалого догляду функціонують переважно на місцевому рівні та забезпечують 7% ліжок цього профілю, некомерційні організації — 59%, решту — приватні комерційні заклади. Основними джерелами фінансування таких послуг є: обов’язкове страхування на здійснен ня догляду плюс обов’язкове індивідуальне медичне страхування (частково оплачує пере бування в установах); приватні кошти — пенсії, приватне страхування, особисті заощаджен ня і заощадження членів сім’ї пацієнта (для покриття різниці між наявними коштами за рахунок страховки і необхідними витратами); соціальна підтримка для людей з низьким рівнем доходу. На національному рівні діє Основний за кон про страхування на надання сестринської допомоги, який регулює зміст, обсяг і якість цього виду послуг. На федеральному рівні дер жава визначає порядок діяльності відповідних закладів, регулює якість їх послуг. Контроль за якістю також здійснюють на державному рівні: Медичне обслуговування в рамках медичного страхування (MDK), а також Служба нагляду за утриманням об’єктів проводять несподівані перевірки установ. Відмінності таких закладів у різних землях Німеччини незначні. З 2007 у країні діють правові норми ді яльності установ спеціалізованої паліативної допомоги, які також поширюються на уста нови довготривалого догляду. За ініціативи організацій хоспісної та паліативної допомоги розроблені керівництва з розвитку цього виду допомоги, хоча правила фінансування та робо ти у хоспісах і вдома, які існують з 1996 року, певною мірою реалізуються й під час надання цього виду допомоги в установах довгостро кового догляду.  Нідерланди. У цій країні державні установи довготривалого догляду взагалі відсутні. Некомерційні організації охоплюють цей сектор на 80%, решта належить приватним комерційним організаціям. У громадських установах витрати на палі ативну допомогу покриваються: спеціальним страхуванням із коштів соціального захисту населення, податків і доплат; відрахуваннями з коштів резидентів на утримання (залежно від їх доходів). Для оплати догляду в приватних установах люди можуть використовувати осо бисті кошти, витрати за проживання в таких закладах оплачують резиденти. Якість допомоги регулюється на законо давчому рівні (два закони безпосередньо регламентують ці питання — Закон про якість ме

У ДЕЯКИХ КРАЇНАХ ТАКОЖ ОЦІНЮЮТЬ ДОХОДИ ГРОМАДЯН ДЛЯ ВИРІШЕННЯ ПИТАННЯ ФІНАНСУВАННЯ ЦЬОГО ВИДУ ДОПОМОГИ. ЧАСТО ВИТРАТИ НА ОХОРОНУ ЗДОРОВ’Я ПОКРИВАЮТЬСЯ З ДЕРЖАВНОГО БЮДЖЕТУ, А ЗА ДЕЯКІ ПОСЛУГИ З ДОГЛЯДУ ІЗ ГРОМАДЯН МОЖУТЬ СТЯГУВАТИ ПЛАТУ

дичної допомоги та Закон про спеціальності в медичній допомозі), а контролюється Інспекці єю з охорони здоров’я (IGZ). Окрім цього відпо відальність за діяльність згаданої сфери роз поділено між Міністерством охорони здоров’я, деякими організаціями національного рівня (ACTIZ, PALLIACTIEF, AGORA), професійними спільнотами лікарів і медсестер, які працюють в установах цього профілю, а також персона лом закладів.  Франція. Більшість установ довготри валого догляду — під опікою держави (58%), некомерційним організаціям (релігійним та корпоративним) належить 26% закладів, решта — приватні. Залежно від рівня забезпеченості та до ходів резидента «побутові» послуги в таких закладах оплачуються ним самим або ж він отримує фінансову підтримку з боку місцевої влади. Сестринський догляд та терапія хро нічних захворювань для всіх пацієнтів без коштовні (фінансуються Національним орга ном охорони здоров’я). Необхідну медичну допомогу надають лікарі загальної практики, її вартість покривається через систему Наці онального та приватного медичного страху вання (при деяких захворюваннях вона майже повністю безкоштовна). Ще з 2005 року наці ональне законодавство Франції передбачило розвиток паліативної допомоги в будинках довготривалого догляду (цим займаються спе ціальні команди паліативної допомоги). Також була розроблена урядова програма підтримки пацієнтів із хворобою Альцгеймера, яка роз ширила можливості надання паліативної до помоги в подібних закладах (вона може бути здійснена і у формі «стаціонару вдома»). Роз витку цього напрямку сприяють угоди відпо відних закладів із мережею установ паліатив ної допомоги та лікарняних бригад паліативної допомоги, а також активне навчання фахівців.  Норвегія. Уряд країни поставив перед собою мету — зробити так, щоб більшість людей похилого віку помирали у відповідних закладах. Це частина масштабного плану роз витку паліативної допомоги в усіх установах охорони здоров’я та соціальної допомоги. Відтак було прийнято низку стратегічних по літичних документів (Національна стратегія боротьби з раком, плани догляду за тяжко хворими і вмираючими, лікування та догляд за невиліковними хворими), також затвер джено Норвезький стандарт з паліативної допомоги, План розвитку допомоги хворим із деменцією. Єдиний надавач таких послуг — держава, тобто всі заклади перебувають під її безпосереднім контролем. Хоча за надання постійного догляду й обслуговування в таких установах резиденти сплачують усталений відсоток від розміру пенсії, усе інше опла чує система соціального захисту з бюджету муніципалітету, який отримує фінансування від держави. Галузь на національному рівні контролює Міністерство охорони здоров’я та соціальної підтримки.  Швейцарія. Державні установи палі ативного профілю становлять 30% загальної кількості, стільки ж існує приватних некомер ційних, інші є приватними комерційними орга нізаціями. Фінансування послуг здійснюється за рахунок місцевого бюджету, пацієнтів та їх родичів (залежно від рівня доходів), а також медичного страхування на сестринський дог ляд і медичну допомогу. У Швейцарії прийнято національний закон, що встановлює мінімаль ні стандарти надання цього виду допомоги, обов’язкові для всіх кантонів країни, хоча в деяких кантонах існують відмінності в органі зації роботи установ довгострокового догляду. Національна стратегія паліативної допомоги, прийнята у 2009 році, також зміщує акценти на людей похилого віку, незалежно від місця їх проживання, у тому числі і в установах дов готривалого догляду.  Швеція. Державний сектор опікується 2/3 закладів цього профілю, приватний неко мерційний — 10%, комерційні організації —

www.vz.kiev.ua тел.: (044) 428 02 20 vz@vz.kiev.ua

9 лютого 2018 року

С П Е Ц П Р О Е К Т: П А Л І АТ И В Н А Д О П О М О ГА У С В І Т І ТА В У К РА Ї Н І

15% подібних установ. Тож і понад 75% наданої допомоги фінансується за рахунок державних податків. Особистий внесок резидентів зале жить від їх доходів. Національна рада з питань охорони здоров’я та соціального забезпечення є національним експертним і контролюючим органом з питань надання цього виду допо моги. Під керівництвом Національної ради з питань охорони здоров’я та соціального забез печення розроблено Національні рекомендації з надання паліативної допомоги, а також На ціональні рекомендації по догляду за хворими з деменцією. У державі створено національний паліативний регістр — це база даних про всі випадки смерті у Швеції, яка акумулює інфор мацію для проведення аудиту в майбутньому.  Австрія. Більшість закладів довготри валого догляду є державними (53%), тобто вони отримують переважно державне фінан сування; 26% є некомерційними (як правило, засновані релігійними інститутами), решта — приватні. Відповідальність за надання таких послуг у державі розділено між провінцією, муніципа літетами, громадськими організаціями та со ціальними службами. Лікування оплачується за системою обов’язкового медичного стра хування. Приватні внески на надання догляду надходять із державного пенсійного фонду, системи приватного страхування, особистих коштів громадян. Регіональне фінансування послуг довго тривалого догляду передбачене для нужден них, для решти населення — федеральне. Окрім національних концепцій, які регла ментують надання паліативної допомоги у цій сфері, задіяні регіональні проекти, що інтегрують хоспісну та паліативну допомогу в систему надання довготривалого догляду.

Питання паліативної допомоги включено до переліку критеріїв, дотримання яких уста новам довготривалого догляду — необхідна умова отримання Національного сертифіката якості.  Італія. Державні установи тут станов лять понад 30%, приватні некомерційні — 50%, решта є комерційними. Також виділяють заклади «змішаного» статусу. У державних і приватних установах довготривалого догляду, які входять до регіональної системи охорони здоров’я (нею ж і оплачуються витрати на ме дичну допомогу пацієнтам), «соціальний та риф» покривають муніципалітети, але лише малозабезпеченим особам (після попередньої оцінки їх соціального статусу). У звичайних приватних установах резидента можуть по просити оплатити всі витрати повністю. Національні закони визначають загальні мінімальні вимоги до надання допомоги у стаціонарних установах. Регіональні за кони встановлюють конкретні стандарти, виконання яких необхідне для акредитації закладів. В італійському законодавстві чітко вказано, що лікування болю і надання па ліативної допомоги мають здійснюватися в соціальних установах будь-якого типу, у тому числі в будинках для людей похилого віку та установах довготривалого догляду. Італійське товариство паліативної допомо ги (SICP), членами якого є лікарі, медичні сестри, психологи та інші фахівці, зацікав лене в тому, щоб паліативна допомога була доступна всім, хто її потребує. Тому в Італії майже 15% хоспісів розташовані в будинках для людей похилого віку.  Іспанія. Більшість установ довготри валого догляду є приватними комерційними (53%), держаний сектор включає 24%. Однак

останнім часом ситуація поступово зміню ється: створюються державно-приватні заклади, також збільшилася частка приватних установ із державним співфінансуванням. В усіх автономних областях країни переважає змішане фінансування цієї галузі, але від соток надходжень від того чи іншого дже рела різний і визначається регіональними та місцевими урядами. Державне фінан сування закладів відбувається за рахунок регіональних і центральних урядів, але якщо адміністрація не в змозі належно забезпечи ти відповідні установи, громадянам призна чають соціальні виплати (для оплати послуг приватних служб, допомоги, наданої іншими особами, або найму фахівців для здійснення догляду). Пацієнти також мають взяти участь у фінансуванні послуг у вигляді часткової оплати (залежно від майнового стану). Ме дична допомога всім пацієнтам надається безкоштовно. У країні діє Національний план розвитку паліативної допомоги, відповідно до якого всі хворі отримують її безкоштов но в установах державної мережі охорони здоров’я (лікарнях, підрозділах первинки, установах довготривалого догляду), також розглядається можливість організації від ділень паліативної допомоги в будинках для людей літнього та старечого віку. Національна стратегія боротьби з раком пе редбачає створення підрозділів паліативної допомоги на всіх рівнях медичної допомоги. Національна стратегія паліативної допо моги, яку розробило Міністерство охорони здоров’я Іспанії, акцентує увагу на поліпшен ні якості паліативної допомоги в національній системі охорони здоров’я і вказує на необ хідність координації між установами різного рівня. Також документ містить вимогу забез

печити доступність паліативної допомоги для всього населення, наголошує на необхідності підготовки фахівців для роботи в різних уста новах. Своєю чергою, уряди майже всіх регі онів країни розробили власні плани розвитку паліативної допомоги. Наостанок слід наголосити, що для прогре су будь-якої галузі охорони здоров’я потрібні постійні наукові дослідження. Незважаючи на те що хоспісна і паліативна допомога здобу ли визнання в багатьох країнах, і в цій сфері вже накопичилися певні знання і досвід, на нові дослідження виділяється дуже мало коштів. Наприклад, у США менше 1% дер жавного фінансування наукових досліджень спрямовують на розробку в галузі паліативної допомоги. Натомість Європейська асоціація паліативної допомоги приділяє цьому питанню багато уваги. Канадський інститут досліджень у галузі здоров’я також зробив значний вклад. Сінгапурський центр паліативної допомоги Lien має дослідницькі програми, спрямовані на вивчення клінічних, соціальних і культурних аспектів паліативної допомоги в Сінгапурі та Азії, а також приділяє значну увагу освіті й підготовці фахівців у галузі паліативної до помоги. Африканська організація наукових досліджень у галузі паліативної допомоги була створена у 2011 році саме з метою на працювання дослідницької бази, яка допомо же поліпшити ситуацію у цій сфері. Можливо, коли взятися за справу гуртом, можна очікувати й на серйозні зрушення. От тільки аутсайдери не дочекаються «нових ві трів», якщо власноруч не змайструють вітрил. Тому Україні варто активно розвивати власну систему, що забезпечить громадянам гідне життя до останніх днів, а не сподіватися на сторонню допомогу.

МЕДИЦИНА В РЕГІОНАХ

ДЕРЖАВНА ПРОГРАМА З ОНКОЛОГІЇ:

КОЖЕН САМ ЗА СЕБЕ?

Державна десятирічна програма «Онкологія» завершилася у 2016 році. МОЗ запевняє, що продовжує дбати про онкохворих і без програми, зокрема закуповує препарати для їх лікування, однак державні закупівлі, як відомо, «шкутильгають» на обидві ноги. У деяких областях пішли шляхом створення регіональних програм з онкології і вишукують змогу виділяти кошти на їх реалізацію з місцевих бюджетів, усе ще сподіваючись, що МОЗ зрештою почне виконувати свої зобов’язання.

ЧЕРНІГІВ Щ ИН А

Валерій ЗУБ, головний лікар Чернігівського обласного онкологічного диспансеру, Заслужений лікар України, кандидат медичних наук

Чернігівській області діє програма боротьби з онкологічними захворюваннями на 2017-2021 роки, яку обласна рада ухвалила 23 лютого 2017 року. Ми — одні з небагатьох, хто наважився прийняти таку програму за відсутності державної. У МОЗ відповідають, що кошти на ліки виділяються незалежно від наявності державної програми, тож, мовляв, навіщо вона взагалі потрібна? Але це юридичний документ, який дає можливість певною мірою підсилити ефективність роботи всієї системи. Асоціація онкологів України та зібрання головних лікарів онкодиспансерів одноголосно прийняли резолюцію про необхідність розробки загальнодержавної програми з онкології й направили її до МОЗ, але відповіді досі не дочекалися. Метою обласної програми з онкології є підвищення ефективності заходів із профілактики, раннього виявлення онкопатології, рівня надання медичної допомоги хворим зі злоякісними новоутвореннями, забезпечення умов для подовжен-

ня та підвищення якості життя таких пацієнтів. Програма містить п’ять розділів, що стосуються різних напрямів роботи онкологічної служби області, зокрема проведення первинної та вторинної профілактики онкологічних захворювань, удосконалення методів діагностики та лікування злоякісних новоутворень, надання спеціалізованої паліативної допомоги, здійснення міжнародного співробітництва тощо. Під час розробки програми ми акцентували увагу на вдосконаленні системи первинної та вторинної профілактики онкологічних захворювань. Наприклад, використовуємо і впровад жуємо скринінгові програми з метою раннього виявлення передпухлинних і злоякісних новоутворень, зокрема раку шийки матки, молочної залози (проведення мамографії) та інших візуальних локалізацій, користуємося електронними системами цитологічного скринінгу. Зараз хочемо ширше запровадити гемокульт-тест на визначення крові у випорожненнях для раннього виявлення раку товстої кишки, для чоловіків — тест на ПСА (простатспецифічний антиген) з приводу раку передміхурової залози. Дещо із запланованого ми вже використовуємо, інше — у процесі впровадження. Нагальним є питання забезпечення обласного онкологічного диспансеру сучасними пересувними мамографічними комплексами, бо це обладнання дасть можливість проводити ранню діагностику злоякісних новоутворень молочної залози у жінок, які проживають у віддалених населених пунктах області. Сподіває-

мося, що в цьому році вказаний проект вдасться реалізувати. Щодо вдосконалення методів діагностики та спеціального лікування онкохворих, то можемо з гордістю констатувати: нам вдалося виконати найглобальніший і найдорожчий пункт програми — придбати лінійний прискорювач. Коли ми планували цю програму, то загальну суму в розмірі 98 млн грн розподілили на п’ять років. Але змогли знайти й освоїти всі кошти протягом 2017 року, вклавши їх у закупівлю лінійного прискорювача та будівництво приміщення для нього. Тож зараз розглядаємо питання про внесення змін до програми у бік її розширення. За кошти програми вдалося реалізувати й інші, менш затратні, проекти з дооснащення обласного онкологічного диспансеру сучасною діагностичною та лікувальною апаратурою. Минулоріч придбали лапароскоп, фіброгастроскоп, апарат для трансуретральних операцій, сучасну ендоскопічну стійку. Цього року хочемо купити сучасний ендокомплекс із гастроскопом і колоноскопом й інше обладнання. Згідно з програмою цьогоріч нам передбачене фінансування в розмірі 24 млн грн. На ці гроші плануємо закінчити проект із лінійним прискорювачем: докупити необхідне дозиметричне обладнання, а також розпочати інший важливий проект — створення центру пересадки кісткового мозку, для реалізації якого залучатимемо кошти з обласного бюджету та інших джерел. Загалом впровадження програми боротьби з онкологічними захворюваннями відбуваєть-

ВИРІШИТИ ПРОБЛЕМУ ОНКОЗАХВОРЮВАНОСТІ МОЖНА ТІЛЬКИ ЗАВДЯКИ КОМПЛЕКСНОМУ РОЗВИТКУ ДВОХ ГОЛОВНИХ НАПРЯМКІВ ГАЛУЗІ: ЛІКУВАЛЬНОГО ТА ПРОФІЛАКТИЧНОГО. ЛИШЕ ТАК ВДАСТЬСЯ ДОСЯГТИ РАННЬОГО ВИЯВЛЕННЯ ОНКОЗАХВОРЮВАНЬ, А ОТЖЕ, ПІДВИЩИТИ ЕФЕКТИВНІСТЬ ЛІКУВАННЯ

ся за кошти обласного бюджету. Але минулого року нас дуже підтримали територіальні громади міст, сіл, селищ і районів, перерахувавши зі своїх бюджетів гроші на придбання лінійного прискорювача. При цьому райони й міста приймають і свої місцеві програми. Однак обласний бюджет не може забезпечити всі потреби онкодиспансеру. У минулому році згідно з програмою боротьби з онкологічними захворюваннями на закупівлю лікарських засобів ми використали 2,5 млн грн, цьогоріч заплановано приблизно таку саму суму. Але це лише 3-5% від потреби, тож, звісно, коштів катастрофічно не вистачає. На жаль, препарати державних закупівель надходять із великими затримками — зараз отримуємо ліки ще за 2016 рік. Тому пацієнти вимушені докуповувати їх самостійно. Міністерство обіцяє, що нібито за 2017 рік уже проведені всі тендери, і на початку 2018 року почнуть завозити ліки за 2017 рік, тож чекаємо. БУ КОВИН А

Ілля ТАЩУК, головний лікар Чернівецького обласного онкологічного диспансеру

би забезпечити онкохворих хіміопрепаратами, депутати Чернівецької обласної ради підтримали регіональну програму «Онкологія», яка почала працювати у 2017 році. Протягом трьох років на її реалізацію з обласного бюджету буде виділено 30 млн грн. Програма включає забезпечення найнеобхіднішим мінімумом хіміопрепаратів, деякими ліками супроводу і дуже важливий елемент профілактики — щеплення дівчаток проти раку шийки матки. На вакцини передбачається виділити близько 200 тис. грн. Загалом 10 млн грн за регіональною програмою «Онкологія» будуть розподілені так: 5 млн грн — на дорослу онкологію (Чернівецький обласний онкологічний диспансер), 3 млн грн — на дитячу онкологію (Чернівецька обласна дитяча клінічна лікарня) і 2 млн грн — на онкогематологію (Чернівецька лікарня швидкої медичної допомоги). Дуже важко чітко визначити, скільки грошей треба на те, аби покрити всі витрати на хіміотерапію. Минулого року ми порахували, що для забезпечення хворих Буковини вказаними ліками нам потрібно понад 54 млн грн. Нині 1 млн грн вистачає на 5-6 позицій, і вже за місяць-півтора препаратів немає. Окрім того, на ринок вийшло дуже багато нових засобів, зокрема імунотерапевтичних, які доступні нашим пацієнтам тільки в умовах клінічних досліджень. В Україні зареєст ровані лише 2-3 з них, і ціни — дуже високі. За 1 млн грн імунотерапевтичними засобами нового покоління можна пролікувати лише 2 хворих упродовж року. Звісно, держава не може забезпечити пацієнтів такою терапією. Онкодиспансер отримує препарати переважно першої та другої ліній. Про всі надходження ми повідомляємо на нашому офіційному сайті. Також раз на тиждень оновлюємо інформацію на стенді, розміщеному біля входу до стаціонару онкодиспансеру. Бачимо: це працює, бо коли сповіщаємо про надходження партії дороговартісних ліків, хіміотерапевтичне відділення переповнене — на 36 ліжках лікуються по черзі 60 хворих! Онкохворі виснажені й економічно, і емоційно. Тому регіональна програма «Онкологія» мусить працювати, аби хоч трохи допомогти цим людям.

www.vz.kiev.ua тел.: (044) 428 02 20 vz@vz.kiev.ua

МЕДИЦИНА В РЕГІОНАХ

9 лютого 2018 року

РІВ НЕНЩ ИН А

КОЛИ ГОВОРИТИ ПРО ДІЮ ДЕРЖАВНИХ ПРОГРАМ, ТО В КРАЩОМУ ВИПАДКУ ПАЦІЄНТ БУВ ЗАБЕЗПЕЧЕНИЙ ПРЕПАРАТАМИ ПРИБЛИЗНО НА 30%. ЗАРАЗ, ЗВІСНО, СИТУАЦІЯ ЩЕ ГІРША

Григорій МАКСИМ’ЯК, головний позаштатний онколог управління охорони здоров’я Рівненської ОДА

припиненням у 2016 році дії державної програми «Онкологія» в область не надійшло жодної копійки, тож ситуація із забезпеченням онкохворих — плачевна. Останні поставки ліків за цією програмою проводилися ще у 2015 році. Регіональної програми, на жаль, теж немає, тому пацієнтам доводиться самостійно знаходити кош ти на придбання ліків. На парламентських слуханнях із питання онкологічних захворювань, які відбулися 8 грудня минулого року, порушили багато важливих для онкологічної служби питань. Було, зокрема, наголошено, що впродовж останнього десятиріччя в Україні спостерігається суттєве зростання онкологічної захворюваності та смертності від цієї патології як серед дорослого, так і дитячого населення. І стабільна причина такого стану речей — недостатнє фінансування галузі. У Рівненській області кількість онкохворих, на жаль, також збільшується, хоча й не такими темпами, як це було в попередні роки. Сьогодні у нас на обліку перебувають понад 25 тис. пацієнтів. Часто люди не звертаються вчасно до лікарів або взагалі не налаштовані на лікування через економічну кризу. Усі знають, що проблема забезпечення адекватним лікуванням, хіміотерапією у нашій країні, на жаль, не вирішена. На 2018 рік держава пообіцяла забезпечити тільки 28,5% загальної потреби в хіміотерапії дорослого населення і 66% дитячого. А іншим що робити? Трохи краща ситуація із лікарським забезпеченням категорії пацієнтів, які мають статус осіб, потерпілих від аварії на ЧАЕС. Хоч і не на 100%, але вони отримують ліки в рамках відповідної «чорнобильської» програми. На 2018 рік, зокрема, за нею було виділено 1,5 млн грн. Загалом таким хворим дуже непросто. Поперше, через високу вартість лікування, кошти на яке їм доводиться знаходити самостійно, а по-друге, через відсутність деяких препаратів в аптечній мережі, тож потрібно шукати ще й можливість придбати ці ліки за кордоном. І як не старалися б фахівці та чиновники на місцях, без загальнодержавної програми вирішити вказані проблеми нереально. ЗА ПОРІ Ж Ж Я Анатолій МЕЩАНІНОВ, заступник головного лікаря з лікувальної роботи КУ «Запорізький обласний клінічний онкологічний диспансер», головний позаштатний онколог Департаменту охорони здоров’я Запорізької ОДА

скільки державної програми з лікування онкологічних хворих на 2018 рік немає, то ми намагаємося виживати самостійно. Але приймати місцеву програму також немає сенсу, бо найголовніше в ній — фінансування, а його взяти ніде. Варто зазначити, що реалізація державної програми «Онкологія» на 2010-2016 роки провалилася через події в країні. Зокрема, ми отримали не всі протипухлинні лікарські препарати за 2015 рік. Однак якщо в монорежимі ще можна провести певне лікування, то поліхіміотерапія неможлива через відсутність навіть одного з компонентів, тож хворим ліки доводиться докуповувати. Проте коли говорити про дію державних програм, то в кращому випадку пацієнт був забезпечений препаратами приблизно на 30%. Зараз, звісно,

ситуація ще гірша. Так, станом на 22 січня ми не отримали жодної таблетки, флакону чи ампули протипухлинних препаратів, і не відомо, чи отримаємо взагалі. Усе лікування — за рахунок хворого. Щороку пишемо стоси листів до місцевих органів влади, МОЗ тощо, однак усе впирається у відсутність фінансування. Але ж окрім забезпечення ліками нам потрібна перезарядка гамма-терапевтичних апаратів (у нас в області їх 5). Проте, по-перше, усі заряди — тільки російського виробництва, а подруге, одна перезарядка коштує близько 8 млн грн. Де взяти ці кошти? Тим часом рівень онкологічної захворюваності та смертності від цієї патології збільшився приб лизно вдвічі. За статистичними даними, у 1985 році в Запорізькій області було зареєстровано близько 7 тис. пацієнтів із вперше виявленими онкозахворюваннями, при цьому померло 4,5 тис. (із них 2,5 тис. — у перший рік після встановлення діагнозу). Зараз щороку з’являються 6,7-6,8 тис. нових пацієнтів, умирають — 3,7 тис. (близько 2 тис. — протягом першого року). Але ж раніше в регіоні проживало 1,9 млн осіб, зараз — вочевидь менше (як і по всій Україні), тож ситуація загалом — гірша. Виправити її можна тільки за допомогою ранньої діагностики.

більше людей, ніж від онкозахворювань. Отже, проблема, образно кажучи, — «у головах» наших людей, хоча для цього є всі підстави. Адже для того, щоб українські онкологи показали високі результати, необхідно, аби пацієнти зверталися до них на ранніх стадіях захворювання. І тут нічого не треба винаходити: існує величезний досвід країн із розвиненою медициною та передовою онкологією. Однак для впровадження широкомасштабних профілактичних проектів необхідна загальнонаціональна фінансова підтримка, оскільки регіональне фінансування лікувальної та господарської діяльності установ охорони здоров’я здебільшого спрямоване на забезпечення заробітної плати медиків, неповну підтримку матеріальної бази та мінімальне харчування пацієнтів. Насправді регіональні програми з онкології не затверджуються з однієї причини — через брак коштів. Але це не означає, що коли немає фінансування, то немає й роботи поза програмою. Вона проводиться, хоча, звісно, не в тому масштабі, у якому хотілося б. Ми працюємо з районними фахівцями щодо профілактики онкопатології, підвищення їх кваліфікації, впровадження загальних стандартів лікування. Проте, попри всі наші зусилля, у цій галузі конче необхідні загальні зміни.

Х А РК ІВ Щ ИН А

Д НІПР ОПЕ Т Р ОВ Щ ИН А Віталій МАШТАЛЕР, доцент кафедри онкології Дніпровської медичної академії, експерт групи МОЗ та Департаменту охорони здоров’я Дніпропетровської ОДА за спеціальністю «Онкологія»

Денис СКОРИЙ, генеральний директор КНП «Обласний центр онкології», доктор медичних наук, професор

аціональної онкологічної програми в країні сьогодні не існує, а закупівлі лікарських препаратів для регіонів країни через МОЗ — лише частина необхідної роботи, яку належить ретельно планувати. У Харківській області нині діють дві регіональні програми, але вони створені для вирішення питань охорони здоров’я населення в цілому. Це «Здоров’я Слобожанщини», що охоплює всі медичні напрямки, і «Право на життя», спрямована на лікування пацієнтів із хронічним мієлолейкозом. Однак слід зазначити: Обласний центр онкології розробив програму, що стосується розвитку онкологічної служби у Харківській області. Її передали до профільної комісії обласної ради, і на сьогодні програма перебуває на стадії розгляду. Минулого року за участю депутатів облради, управління охорони здоров’я Харківської ОДА та наших фахівців створено програму підтримки лікування пацієнток із раком молочної залози. Вона вже пройшла всі інстанції і, сподіваюся, буде зат верджена на найближчій сесії облради. Вирішити проблему онкозахворюваності як у країні загалом, так і в області зокрема можна тільки завдяки комплексному розвитку двох головних напрямків галузі: лікувального та профілактичного. Лише так вдасться досягти раннього виявлення онкозахворювань, а отже, підвищити ефективність лікування. Тому у своїй регіональній програмі основну увагу приділяємо профілактиці. На жаль, у свідомості наших громадян онкопатологія асоціюється зі смертю. А насправді ця хвороба така сама, як і інші, тобто за умови вчасної діагностики піддається лікуванню. Статистика свідчить: від кардіопатології помирає значно

аразі Дніпропетровщина відчуває хронічне недофінансування в постачанні препаратів для лікування онкологічних хворих. Пацієнти забезпечені ними приблизно на 25-30% за рахунок центральних закупівель МОЗ, котрі після проведення відповідних тендерів традиційно відбуваються із великим запізненням, та обласної прог рами «Здоров’я населення Дніпропетровщини», розрахованої на 2015-2019 роки. У рамках цієї програми на придбання хіміотерапевтичних препаратів з обласного бюджету щорічно виділяється близько 6 млн грн. Але в обох випадках закуповуються тільки ліки для проведення базисної хіміотерапії за певним списком, опублікованим на сайті МОЗ, до якого включено трохи більше 40 найменувань. Раніше, коли діяла державна програма «Онкологія», ми могли аналізувати, які ліки будуть придбані за рахунок держбюджету, і за обласний кошт докуповувати таргетні препарати специфічної дії — тобто те, чого нам не вистачало. А зараз Кабмін обмежив закупівлі тільки своїм переліком, а препарати для другої і третьої ліній хіміотерапії пацієнти змушені закуповувати за власний кошт. Однак заради справедливості мушу зазначити, що й під час дії державної програми «Онкологія» забезпеченість онкологічних хворих Дніпропет ровщини препаратами для хіміотерапії загалом не перевищувала 30%. Попри це доцільність і ефективність програми не можна оцінювати лише за цим параметром. Адже хіміотерапія — це лише один із принципових методів лікування раку, а всього їх чотири, причому основним є хірургічний, для якого потрібно сучасне обладнання. Також надзвичайно важливі первинна

профілактика, диспансеризація, раннє виявлення онкопатологій тощо. І програма «Онкологія» була саме таким цілісним і стратегічним планом розвитку української онкологічної служби. Ось у чому, а не тільки в нестачі ліків для хіміотерапії, я як профільний експерт МОЗ і колишній головний онколог Дніпропетровщини бачу основну небезпеку, пов’язану з відсутністю державної програми на наступні десять років. Адже ми, спеціалісти, по суті, не знаємо, куди рухатися і в якому напрямку розвиватися, й відповідно, наші пацієнти залишені напризволяще. Для порівняння: у США на розвиток аналогічної державної програми Cancer Moonshot, яка передусім передбачає не закупівлю препаратів, а розвиток онкології як науки, лише в 2017 році було виділено 2 млрд дол. ЛЬВІВ Щ ИН А Орест ТРІЛЬ, хірургонколог, заступник головного лікаря Львівського державного онкологічного регіонального лікувальнодіагностичного центру з медичної частини

егіональні програми, спрямовані на боротьбу з онкологічними захворюваннями, у нас функціонували давно, однак вони були підкріплені значно меншим фінансовим ресурсом, ніж той, що виділявся з державного бюджету. Проте завдяки плідній співпраці зі Світовим банком на умовах 10-відсоткового співфінансування з обласного бюджету та розумінню місцевої влади в регіоні вдалося акумулювати більше коштів, і наприкінці грудня 2016 року обласною радою було затверд жено Програму боротьби з онкологічними захворюваннями у Львівській області на 2017-2020 роки. Завдяки коштам Світового банку (а це — 10 млн дол.) в онкологічній службі області проведено модернізацію обладнання, впроваджено скринінгові технології (цитологічний скринінг раку шийки матки та мамографічний скринінг раку молочної залози), а за рахунок співфінансування з обласного бюджету закуплено деякі хіміопрепарати, ком’ютерну техніку та медичне обладнання. Регіональні програми, звісно ж, — не панацея, адже не дають змоги забезпечити поставки дороговартісних препаратів для лікування онкохворих замість тих, що надходили централізовано. Мета обласної програми — допомогти онкологічній службі «протриматися» в проміжках між поставками замовлених ліків із МОЗ, котрі, на жаль, останнім часом хронічно затримуються на значні терміни. Питання забезпечення хворих необхідними препаратами — вкрай болюче для фахівців, що вже казати про онкохворих. На жаль, лікаріонкологи за відсутності засобів для лікування дедалі частіше стають мішенню для незадоволення пацієнтів, а подекуди і єдиним об’єктом для обурення. Інколи лікар не в змозі відповісти хворому на питання, чому, обираючи схему лікування, він змушений відхилятися від світових рекомендацій і призначати найбільш економічно доступну комбінацію хіміопрепаратів. Або ж, наприклад, пояснити, чому в аптечній мережі ліки надто дорогі, а лікарня не забезпечена ними, хоча у ЗМІ говорять про значну економію під (Продовження на стор. 20)

МЕДИЦИНА В РЕГІОНАХ (Початок на стор. 18) час закупівель препаратів, а отже, їх мало б бути значно більше. А питання щодо виконання положення Конституції України про доступність медичної допомоги взагалі стало риторичним… На жаль, часто для більшості родин придбання ліків стає непосильним тягарем, тому ситуація вимагає негайного впровадження певних фінансових компенсаційних механізмів на рівні держави на кшталт соціальної підтримки державним бюджетом цільових програм з онкології, впровадження принципів страхування здоров’я на випадок лікування злоякісного новоутворення, солідарних програм підтримки чи взаємодопомоги різних спілок (каси взаємодопомоги, благодійні фонди із масштабними програмами залучення коштів в онкологічну галузь) тощо. Ще під час ХІІІ з’їзду онкологів та радіологів України, який відбувся у 2016 році, онкологічна спільнота висловила своє занепокоєння щодо завершення дії попередньої державної програми. Однак неможливість прийняття чергової закріплена урядовим рішенням про заборону нових державних програм, і віз, як то кажуть, й нині там. Т ЕРНОПІ ЛЬЩ ИН А

Леонід ШКРОБОТ, головний лікар КУ «Тернопільський обласний клінічний онкологічний диспансер», доктор медичних наук

ісля закінчення дії державної програми «Онкологія» наші пацієнти змушені значною мірою оплачувати дороговартісне лікування з власної кишені, тому ми намагаємося допомогти їм, чим можемо. Комфортні умови перебування,

тепле та душевне ставлення персоналу — це лише частина лікувального процесу. А от щодо забезпечення хіміопрепаратами, то наразі маємо величезну потребу, еквівалентну сумі у майже 80 млн грн. Протягом минулого року заклад централізовано отримав хіміопрепаратів на суму 2,6 млн грн, за рахунок місцевого бюджету — іще на 1,2 млн грн. У першу чергу забезпечили ліками учасників АТО, членів їх родин та соціально незахищені верстви населення. Сподіваємося, що хоча б частково нам вдасться вирішити цю проблему за допомогою новоствореного проекту «Здоров’я тернополян», де в розділі «Онкологія» передбачено певні кошти на придбання ліків. Для нас також дуже важливо, аби ця програма виконувала не тільки свою основну місію — забезпечення хворих хіміопрепаратами, а й взяла на себе оснащення закладу медичним інструментарієм, новітньою апаратурою, високотехнологічним діагностичним обладнанням, без яких неможливо уявити сучасну онкологічну клініку. Вектор розвитку лікувальних закладів, обраний головами Тернопільських ОДА Степаном Барною та обласної ради Віктором Овчаруком, — забезпечення закладів охорони здоров’я високотехнологічним діагностичним обладнанням, медичними препаратами, хірургічним обладнанням — дає вражаючі результати. Так, торік за сприяння ОДА ми отримали новий сучасний рентгенівський апарат вартістю 6 млн грн, лабораторний діагностичний комплекс, електрохірургічні апарати для операційної, а якщо порахувати й кошти на хіміопрепарати, то загалом витрачено 9 млн грн. В історії онкологічної служби області такі видатки — безпрецедентний випадок. Аби покращити фінансове становище галузі, Тернопільські ОДА та обласна рада мають намір долучати до фінансування онкохворих мешканців краю об’єднані територіальні громади. Щодо Тернополя, то витрати на лікування 17-18% онкохворих — мешканців міста запла-

новано покрити з міської скарбниці. І це цілком реальна практика, яка, до слова, надзвичайно позитивно зарекомендувала себе, скажімо, у Хмельницькому. Ще однією нагальною проблемою є оснащення онкологічного диспансеру сучасним лікувальним обладнанням, зокрема лінійним прискорювачем. За міжнародними стандартами таких апаратів у Тернопільській області має бути не менше чотирьох, а наразі немає жодного. Наші колеги вишукують різні можливості для заміни старої апаратури й переходу на лінійні прискорювачі, і ми також намагаємося знайти додаткові резерви, аби надавати допомогу онкохворим за сучасними стандартами. Нещодавно переймали досвід у колег із Чернігова, які спромоглися зібрати кошти й купити таке необхідне, однак дороговартісне устаткування. Попри все, сподіваюся на активну участь держави в лікуванні онкологічних хворих, адже знач на частина цих пацієнтів стає інвалідами, то хіба можна лишити їх без гарантованої меддопомоги? А вихід із фінансової кризи бачу лише у спільних діях, бо тільки разом ми можемо досягти певних результатів та подолати цей онкологічний рубікон. Х ЕР С ОНЩ ИН А

спрямованої на лікування онкопатології, у нас немає, однак у травні 2017 року стартувала програма Херсонської обласної ради «Наближення якісної діагностики до населення області». Лікарі Херсонського обласного онкологічного диспансеру у 14 районах області за допомогою спеціалістів з районних лікарень проводили огляд та консультації населення. Обласна програма онкологічної допомоги включала також виконання швидких онкотестів, які дають змогу виявити 12 видів раку. Програму профінансовано з обласного та місцевих бюджетів. Понад 2 тис. хворих змогли вчасно розпочати боротьбу із тяжкою недугою. Обласна програма «Наближення якісної діагностики до населення області» діятиме і в 2018 році. Затверджуючи обласний бюджет, депутати погодилися з необхідністю збільшити фінансування програми, завдяки якій проводиться безоплатний медичний огляд населення на наявність онкологічних захворювань. Важливим аспектом онкологічної допомоги є також соціальна реабілітація після хірургічного лікування. На Херсонщині діє ще одна обласна прог рама — із забезпечення протезами молочної залози жінок, що перенесли мастектомію. Крім того, у мамологічному відділенні створені групи психологічної підтримки, проводяться психологічні тренінги з висококваліфікованими спеціалістами.

Владислав МАНГЕР, Голова Херсонської обласної ради

гідно з даними Національного канцер-реєстру Херсонщина перебуває в трійці лідерів за рівнем онкологічної захворюваності. Програми,

Підготували Олена БЕРЕЗКІНА (м. Чернігів), Ольга КАМСЬКА (м. Чернівці), Дана РОМАНЮК (м. Рівне), Анастасія ПОЙДА (м. Запоріжжя), Ольга ФАЛЬКО (м. Харків), Ірина КАДЧЕНКО (м. Дніпро), Юлія МАСЮКЕВИЧ (м. Львів), Лариса ЛУКАЩУК (м. Тернопіль), Ксенія КЕЛЄБЕРДА (м. Херсон), спеціально для «ВЗ»

Ліцензія на туроператорську діяльність серія АЕ №272764, від 07.05.2009

Свято наближається з Селена-тур ГАРЯЧЕ СЕРЦЕ БУДАПЕШТА, СЕКРЕТИ СЕРЕДНЬОВІЧНОЇ ПАДУЇ ... І НАЙКРАСИВІШЕ ВИДОВИЩЕ — ВЕНЕЦІЯ! Новий рік прийшов, а все лишилося по-старому? Ви відчуваєте себе міською електричкою, що прямує за одним і тим самим маршрутом щодня: дім—робота—дім? Ліки від цієї хвороби винайшли в Європі ще у Середньовіччі та роздають їх усім стражденним без обмежень за віком і статтю. Варто лише опинитися в потрібний час у потрібному місці — на Венеціанському карнавалі! Про білети, готель, автобус і комфортний перетин кордону подбає «Селена-тур», вам залишається тільки знайти маску та загадкового супутника чи супутницю. Хоча і це ви можете довірити «Селені-тур» — вона підготує все у найкращому вигляді!

ДЕ ТА ЛІ ПОДОРОЖІ ДИВІТЬС Я НА С АЙТІ ТОВ «Туристична Компанія «Селена-Тур» www.selena-tour.com.ua (099) 222-77-04 viber, (067) 497-10-39, (093) 365-78-91, (044) 581-56-28, FB «Селена-Тур»

Автобусні тури до Європи з Києва

www.vz.kiev.ua тел.: (044) 428 02 20 vz@vz.kiev.ua

МЕДИЦИНА В РЕГІОНАХ

9 лютого 2018 року

ЖИТОМИРЩИНА

ГРОШІ Є — ЧЕРГА ЗА ГРОМАДАМИ Для створення спроможної мережі закладів з надання первинної медичної допомоги органи місцевої влади Житомирської області мають подати пропозиції щодо будівництва нових амбулаторій, а також назвати ті, які будуть відновлені. Кошти для реалізації 54 проектів у розмірі 155,5 млн грн уже на рахунку області.

«Ц

е той рідкісний випадок, коли спочатку виділяють кошти, а потім ставлять завдання. Проблем із фінансуванням немає, тому потрібно якнайшвидше подати пропозиції Мінрегіону, щоб розпочати будівництво амбулаторій, — наголосив Голова Житомирської ОДА Ігор Гундич, спілкуючись з керівниками райдержадміністрацій та громад Житомирщини. — Якщо ми говоримо про реконструкцію, то будівля

має відповідати параметрам проектів планування сучасних амбулаторій. Мусимо забезпечити доступність медичної допомоги для пацієнтів, у тому числі людей з інвалідністю. Якщо це будуть нові амбулаторії, то влаштовувати їх потрібно в місці, де вже є комунікаційні мережі. Крім цього, будівницт во закладу там, де немає лікаря, позбавлено сенсу. Тому ваше завдання — знайти фахівця, який надаватиме якісні послуги жителям. Саме для цього

Міністерство регіонального розвитку, будівництва та ЖКГ України пропонує проекти із житловим приміщенням для лікаря з родиною». Наприкінці 2017 року Ігор Гундич анонсував будівництво в області амбулаторій нового зразка із житлом для лікарів, обладнанням і транспортом за визначеними типовими проектами. Зокрема для сільської місцевості пропонується кілька варіантів типових проектів планування — із розрахунку на

1-2 лікарів первинної медичної допомоги із житловим приміщенням для лікаря з родиною та на 5-7 лікарів первинної медичної допомоги без житла. Проекти також різняться за принципом будівництва: з використанням цегли, пінобетону та на каркасній основі. Райдержадміністрації та ОТГ, готуючи свої пропозиції, мають враховувати обидва фактори. В амбулаторіях надаватимуть первинну медико-санітарну допомогу, виконуватимуть прості маніпуляції та процедури, щеплення (для цього будуть кабінети з окремим входом), видаватимуть передбачені державою лікарські засоби, проводитимуть експрес-аналізи й взяття матеріалів для аналізів з метою їх подальшої передачі у відповідну акредитовану клініко-діагностичну лабораторію. З метою виконання санітарно-епідемічних заходів в амбулаторній частині передбачаються приміщення малої стерилізаційної та відповідні умови зберігання інвентаря для прибирання. За матеріалами прес-служби Житомирської ОДА

СТОЛИЦЯ

ДОПОМОГА ВІД ЯПОНІЇ У рамках програми Офіційної допомоги з метою розвитку від уряду Японії у Київській обласній клінічній лікарні встановлено сучасний цифровий рентгенапарат.

е сучасне устаткування має низьку дозу опромінення та забезпечує чітке зображення, яке можна пересилати за допомогою телемедичного обладнання. Медична техніка була поставлена в рамках проекту із забезпечення українських лікарень гастро-, колоноскопами та рентгенсистемами за програмою Офіційної допомоги з метою розвитку від уряду Японії, започаткованою у 2014 році. Закупівлі провів японський офіс агенції Crown Agents. Загальна сума гранту становила 3,6 млн дол. Так, торік Київській облас-

ній клінічній лікарні в межах програми уряду Японії було передано ендоскопічне обладнання. А загалом за час дії програми 11 українських лікарень отримали 6 ендоскопів Evis Exera III та 8 рентгенівських систем Toshiba. «Японія зацікавлена в успішному проведенні реформи системи охорони здоров’я в Україні та підтримуватиме починання у цій сфері», — наголосив Надзвичайний та Повноважний Посол Японії в Україні Шигекі Сумі на брифінгу з нагоди передачі рентгенівського обладнання Київській обласній лікарні. Варто зазначити, що медзаклади, для яких закуповується апаратура в рамках згаданого проекту, обирала японська сторона. За матеріалами «Укрінформу»

З А К А Р П АТ Т Я

ДЛЯ БОРОТЬБИ ІЗ КОРОМ Попри заяви МОЗ про те, що вакцини проти кору, паротиту та краснухи в Україні достатньо, у деяких регіонах змушені самотужки дбати про щеплення дітей від цих недуг. Так, нещодавно представники угорського уряду передали Закарпатській обласній організації Червоного Хреста як гуманітарну допомогу 8 тис. доз цієї вакцини.

репарати доставлені в інфекційне відділення Закарпатської обласної клінічної лікарні ім. А. Новака для проведення планового щеплення дітей. «Вакцина закуплена Міністерством людських ресурсів Угорщини (її вартість — 330 тис. Євро) й передана Закарпаттю у відповідь на звернення про допомогу, яке ми отримали від Голови Закарпатської ОДА Геннадія Москаля, — зазначив уповноважений

уряду Угорщини Іштван Грежа. — Хочу наголосити, що Угорщина й надалі усіляко допомагатиме нашим сусідам у гуманітарній сфері». Геннадій Москаль зазначив, що це не перша подібна допомога, за яку закарпатці висловлюють щиру вдячність своїм сусідам. Так, у лютому минулого року угорський уряд надав області 5 тис. вакцин від кору, а в березні — препарати для хворих із гострою нирковою недостатністю. «Медпрепарати,

які ми отримали, — бельгійського виробництва, фахівці вважають їх найкращими у світі, — додав він. — Отриманої кількості доз вакцини КПК вистачить приблизно на 1,5 місяця. На жаль, обіцяні Міністерством охорони здоров’я України 10 тис. доз цієї вакцини наша область поки не отримала». За матеріалами офіційного сайту Закарпатської ОДА

МІНІСТЕРСТВО ОХОРОНИ ЗДОРОВ’Я УКРАЇНИ НАЦІОНАЛЬНИЙ ІНСТИТУТ РАКУ

ОГОЛОШУЄ КОНКУРС НА ЗАМІЩЕННЯ ВАКАНТНИХ ПОСАД: старшого наукового співробітника науково-дослідного відділення пластичної та реконструктивної онкоурології (1 посада на 0,25 ст.); молодшого наукового співробітника науково-дослідного відділення пухлин шкіри та м’яких тканин (1 посада на 1 ст.); молодшого наукового співробітника науково-дослідного відділення хіміотерапії солідних пухлин (1 посада на 0,25 ст.).

ТЕРМІН ПОДАННЯ ДОКУМЕНТІВ — 1 місяць від дати опублікування оголошення.

АДРЕСА ІНСТИТУТУ:

03022, м. Київ, вул. Ломоносова, 33/43, телефон для довідок: 259 01 79

ПАРТНЕР ЛІКАРЯ

ОСТАННЯ НАДІЯ НАЦІОНАЛЬНОГО МУЗЕЮ МЕДИЦИНИ УКРАЇНИ У центрі Києва, на вулиці Богдана Хмельницького, у будівлі, що є пам’яткою архітектури ХІХ століття, розмістився Національний музей медицини України. Вона пережила падіння Російської імперії, розпад Радянського Союзу, навчилася виживати в умовах капіталізму, але зараз її життєві ресурси на межі: потрібен капітальний ремонт і допомога держави. Ціна виживання — близько 120 млн грн.

аціональний музей медицини України займає приміщення колишнього Анатомічного театру медичного факультету Київського університету Святого Володимира (нині — Київський національний університет ім. Тараса Шевченка), збудованому у 1853 році за проектом відомого архітектора Олександра Беретті. Саме тут Володимир Бец у 1874 році відкрив гігантські пірамідні клітини кори великого мозку, а Петро Перемежко у 1878 — «непрямий поділ клітин тварин (мітоз)», прославивши Київський університет і вітчизняну медичну науку на весь світ.

Життя під «червоним прапором»

Інтер’єр «Земський лікар»

Фрагмент багатопланового діорамного комплексу «Медична допомога під час оборони Києва в 1941 році»

У ХХ столітті, після приходу більшовиків до влади, роль Анатомічного театру в розвитку медичної науки зменшилася: для будівництва житлового будинку, центральної станції швидкої допомоги та нової поліклініки забирають території, зносять паркан, флігелі, колодязі та допоміжні будівлі. Врешті-решт від потужного наукового медичного закладу залишається лише головний корпус, де власне і розташовується зараз Національний музей медицини України, двері якого для відвідувачів відчинили у 1973 році (а от урочисте відкриття відбулося майже на 10 років пізніше — у жовтні 1982-го) завдяки

ЛІКАРІ МАЮТЬ МОЖЛИВІСТЬ НА ВЛАСНІ ОЧІ ПОБАЧИТИ, ЯК РОЗВИВАЛАСЯ МЕДИЦИНА З НАЙДАВНІШИХ ЧАСІВ ДО СЬОГОДЕННЯ, ЯК ЛІКУВАЛИ НАЙПОШИРЕНІШІ ХВОРОБИ, ПОРІВНЯТИ РОЛЬ І СУСПІЛЬНЕ СТАНОВИЩЕ ЛІКАРЯ В РІЗНІ ЕПОХИ. КРІМ ТОГО МИ ПОСТІЙНО РОЗШИРЮЄМО МЕЖІ ЕКСПОЗИЦІЙ, РОБИМО ЇХ ДОСТУПНІШИМИ

ініціативі й наполегливості професора кафедри соціальної гігієни та організації охорони здоров’я Київського медичного інституту Олександра Грандо. За словами завідувача науковометодичного відділу Василя Догузова, спочатку музей створювали для медичної спільноти, здебільшого — студентів-медиків. Проте відкриття, яке приурочили до 1500-річчя Києва, зробило його надзвичайно популярним. Уже на той час музей мав унікальну технічну складову, в основі якої — новітня концепція музеєзнавства, що давала змогу використовувати науково-методичні та документальні матеріали й експонати в комплексі з архітектурними, художньо-технічними і аудіовізуальними засобами (які, до речі, представлені трьома мовами — українською, англійською та російською). Крім стендової експозиції було створено оригінальні інтер’єри з фігурами відомих учених і лікарів та діорами, присвячені найвизначнішим подіям в українській медицині. Не дивно, що музей приваблював представників радянської еліти й іноземних високопосадовців. Зокрема, тут побував екс-президент Франції Жак Ширак і знаменитий американський мільярдер та філантроп Арманд Хамер. Він завітав до музею о 3-й ночі 1986 року зі своїм зятем, доктором Робертом Гейлом, котрий приїздив допомагати постраждалим від наслідків аварії на ЧАЕС.

Незалежність — вміння бути конкурентоспроможними За роки незалежності України колекція експонатів розширилася, дещо змістилися акценти в подачі інформації. Зокрема, створено діорамний комплекс про Голодомор в Україні (1932-1933 роки) та репресії лікарів і вчених у період тоталітарного режиму (1937 рік). Також за допомогою діорам, експонатів і фотографій відтворено події, пов’язані з Чорнобильською трагедією. Експозиція новітнього залу закінчується діяльністю створеної в 90-ті роки Національної академії медичних наук України й останніми досягненнями сучасної медичної науки в країні. «Загалом експозиції охоплюють усю історію медицини — від доісто ричних часів до сучасності. Тут можна побачити черепи зі слідами трепанації, яким уже 4-4,5 тис. років. Вони були знайдені під час розкопок на півдні України в Миколаївській та Херсонській областях, — розповідає Василь Догузов. — Лікарі мають можливість на власні очі побачити, як розвивалася медицина з найдавніших часів до сьогодення, як лікували найпоширеніші хвороби, порівняти роль і суспільне становище лікаря в різні епохи. Крім того,

www.vz.kiev.ua тел.: (044) 428 02 20 vz@vz.kiev.ua

ПАРТНЕР ЛІКАРЯ

9 лютого 2018 року

ми постійно розширюємо межі експозицій, робимо їх доступнішими. Зокрема, останні 2-3 роки майже половина відвідувачів музею — діти. Причина такої зацікавленості — театралізовані ігрові екскурсії, котрі надзвичайно популярні у дітей. Варто зауважити: усі вони розроблені нашими працівниками, які самостійно пишуть сценарії та створюють костюми». Держава мало опікується напов ненням музею. Більшість тутешніх експонатів — подарунки з приватних колекцій лікарів. І зараз працівники установи знову клопочуться поповненням: збирають матеріали для відкриття експозиції, присвяченої подіям на Сході України. «У радянські часи все фінансувалося за кошти державного бюджету. Зараз із бюджету оплачується лише заробітна плата та комунальні послуги. На всі інші потреби музей заробляє самостійно: за рахунок екскурсій та спільного проведення заходів. За власний кошт або за підтримки спонсорів музейники також видають наукові праці з історії медицини, — розповідає Василь Догузов. — Крім того, орієнтовно раз на два роки ми намагаємося видавати об’ємну працю (ред. — книги) з цієї тематики. Це може бути персонально наше видання або у співавторстві з інститутами, медичними університетами, приватними клініками. Здебільшого зосереджуємо увагу на медичній біографістиці, історії установ (як медичних, так і управління охорони здоров’я). Також поза увагою не залишається і написання тематичних статей, присвячених окремим галузям (наприклад, історії акушерства, хірургії, неврології тощо). За рік публікуємо близько 12-15 матеріалів. Друкуємося як в українських, так і закордонних періодичних виданнях, зокрема у профільних журна лах, бюлетені Європейської асоціації музеїв історії медицини. Варто зауважити: історія української медицини дуже цікавить закордонні видання. Наприклад, у мене вийшла стаття в Міжнародному журналі психічного здоров’я, присвячена історії винищення психічно хворих за часів німецької окупації. У ній розповідається про те, як вчені, що працювали на гітлерівську Німеччину, створили ідеологічне підґрунтя, згідно з яким після захоплення чергового міста, як то Київ, Харків, Вінниця, айнзатцгрупи збирали і системно знищували психічно хворих, аби ті «не тягнули суспільство вниз». Відомості про розстріли в Бабиному Яру, фізичне знищення медиків, які намагалися врятувати психічно хворих пацієнтів (ховали в себе вдома, вмовляли родичів забирати їх додому), досі маловивчені і потребують висвітлення». Крім того, понад 20 років музей входить до Європейської асоціації музеїв історії медичних наук (EAMHMS), тому в його приміщенні систематично проводять міжнародні наукові семінари.

Секрети Анатомічного театру За приміщенням Національного музею медицини України тягнеться шлейф містичних історій. Розпові дають, що в порожніх кімнатах бу-

дівлі чути стогони, уночі — гучні кроки і шарудіння, деякі відвідувачі будинку без причини непритомніють, а працівники бачать розмиті обриси примар і привидів. «Уся ця місцевість, Афанасіїв яр, користувалася не дуже доброю славою в ХІХ ст. По-перше, вона геологічно не дуже стабільна: навколо яри, пагорби, ями, тому під час будівництва постійно доводилося вдаватися до її перепланування. Коли в 1853 році було завершено зведення головної будівлі Анатомічного театру (по суті, наукового моргу), це був не надто заселений район — тут стояло всього кілька хаток. По-друге, у будівлі є підвал (у деяких джерелах його ще називають «лідник») — раніше тут зберігали трупи. Побудований він у 1904-1907 роках і розміщений на 11-метровій глибині. Говорять, що це одна з перших бетонних споруд такого масштабу в Києві. У 20-ті роки ХХ століття його закатали в асфальт, а знайшли через кілька десятиліть — наприкінці 80-х (під час відкриття у підвалі виявили людські хребці, ребра тощо). На жаль, зараз через технічний стан «лідника» його не можна відкрити для відвідувачів, хоча з наукової та інженерної точки зору це цінна й цікава локація. Саме ці фактори стали причиною появи містичних історій», — досить буденно пояснює зустріч із «привидами і примарами», які бентежать не одне покоління киян, Василь Догузов.

державних інвестиційних проектів одноголосно прийняте рішення про розробку та реалізацію державного інвестиційного проекту за рахунок капітальних вкладень із 2018 року на «Ремонтно-реставраційні роботи по пам’ятці архітектури ХІХ ст. будівлі Національного музею медицини України (Анатомічний театр арх. О. Беретті — 1853 рік)». Тобто держава пообіцяла надати фінансування на капремонт будівлі протягом 2018-2022 років. На реалізацію проекту передбачили 113,77 млн грн. Проте в Закон України «Про Державний бюджет України на 2018 рік» ці видатки не внесено. Тому питання про те, чи виконає свою обіцянку держава, а якщо і виконає, то коли, й досі залишається відкритим. А тим часом музей продовжує працювати, незважаючи на тріщини і дах, що протікає, за власний кошт робить косметичні ремонти й замінює

тепломережі, планує найближчим часом відкрити квест-кімнату і все сподівається: держава знайде обіцяні гроші на капітальний ремонт. Здавалося б, проблем у медичній галузі настільки багато, що питання капітального ремонту Національного музею медицини України зовсім не на часі. Проте, якщо бути відвертим, питання культури й історії в нашій державі завжди не на часі, аж доки в один момент не озирнешся і побачиш: пам’ятки архітектури напівзруйновані, медики забули, чому вони прийшли у професію, і живуть за рахунок хабарів, а пропаганда робить зі співвітчизників сепаратистів. Але тоді виділяти кошт и на будь-які капітальні ремонти буде вже запізно, бо ми самі лежатимемо на руїнах історії. Тетяна КОЛІСНИК, «ВЗ»

Перманентне очікування держфінансування Будівля Національного музею медицини України ніколи не бачила капітального ремонту, а якщо бути точними — більше 160 років. Свого часу, щоб зрушити питання ремонту з мертвої точки і почати роботу над «вибиванням» фінансування, керівництву музею в судовому порядку вдалося домогтися передачі приміщення колишнього Анатомічного театру з балансу Національного медичного університету ім. О. О. Бо гомольця на баланс Національного музею медицини. Тепер треба знайти кошти на капітальний ремонт. За словами директора музею Вадима Шипуліна, згідно з підрахунками потрібно близько 120 млн грн. «За час перебування на посаді директора Національного музею медицини України я безліч разів намагався вибити кошти на капітальний ремонт приміщення. Кілька разів мені це навіть вдавалося, але постійні зміни економічних реалій та керівництва Міністерства охорони здоров’я призвели до того, що до ремонту справа так і не дійшла. Максимум, на що спромоглися — це проект, який із часом застарів. Цього року ми взяли участь у конкурсі інвестиційних проектів. Уже відбулося засідання конкурсної комісії під головуванням Першого віце-прем’єрміністра України — міністра економічного розвитку і торгівлі Степана Кубіва. Нам повідомили, що в рамках трирічного гранта ми регулярно отримуватимемо кошти на виконання ремонтно-реставраційних робіт», — розповідає Вадим Шипулін. І справді, у червні 2017 року на засіданні Міжвідомчої комісії з питань

Театралізована інтерактивна дитяча екскурсія

Інтер’єр «Аптека»

Інтер’єр «Стародавня лазня у Київській Русі»

РЕТРОСПЕКТИВА

БІОМІМЕТИКА —

ЦІЛКОМ ПРИРОДНЕ НАТХНЕННЯ Одним з найграндіозніших відкриттів у галузі медичної техніки минулого року західні науково-популярні ЗМІ назвали розробку інноваційного хірургічного клею. «Вихідний код» цього унікального біопрепарату вчені позичили... у слимака.

Склеїти… наживо Не так давно група вчених із лабораторії Девіда Дж. Муні (Гарвард) проаналізувала склад секрету слимака Arion fuscus і пристосувала його для клінічного використання. Експерименти довели: дещо модифікований слиз може функціонувати в організмі як хірургічний клей. На відміну від синтетичних аналогів, які застосовують нині, новий «екологічний» клей відповідає найвищим медичним стандартам — він нетоксичний для клітин і забезпечує високу адгезію як до сухих, так і до вологих поверхонь. Розробники стверджують, що їх ноу-хау можна використовувати для внутрішніх швів, у тому числі при операціях на серці. Земляний слимак Arion fuscus — оранжевокоричневий черевоногий молюск за розміром, як людський мізинець, належить до родини круглих слимаків Arionida. Рухається Arion fuscus занадто повільно, до того ж він сліпий. Але природа наділила його іншим захисним механізмом: коли безпеці молюска щось загрожує, він зливається з навколишнім середовищем, виділяючи для надійності ще й дуже липкий клей — завдяки цьому істота видається оточуючим абсолютно нерухомим і неапетитним об’єктом. Секрет неймовірної адгезії слизу Arion fuscus полягає в тому, що ця субстанція може зв’язуватися з поверхнею різними способами. Він містить первинні аміни з позитивним зарядом, які міцно чіпляються до негативно заряджених клітин на поверхні одразу, на першому ж етапі взаємодії. Для більшості вищеописана картина виглядає досить непривабливою, але тільки не для дослідників у галузі біоміметики — дисципліни, яка розвивається на стику біології та техніки і стрімко прогресує. Для таких фахівців бридкий слимак — щось на кшталт алегорії майбутнього медицини.

Нове — як забуте старе У певному сенсі біоміметика і навіть сам «слизовий» клей не є чимось революційно новим: запозичувати ідеї в природи пропонував ще Леонардо да Вінчі. У своїй праці «Кодекс про польоти пта-

хів» він припускав, що за принципом пташиного польоту можна відтворити повітряні подорожі людей. Упродовж життя да Вінчі написав низку робіт, присвячених механіці польотів і природі повітря, котрі супроводжуються 500 ескізами, виконаними його рукою. Задум вченого реалізували тільки в 1903 році, коли брати Орвілл і Вілбур Райти (Кітті Хоук, штат Північна Кароліна) продемонстрували перший в історії успішний повітряний рейс, який тривав більше хвилини. Мине ще понад десять років, перш ніж здійснить свій переліт перший комерційний пасажирський лайнер. Інші дослідники не гребували застосовувати природні трюки для земних, суто практичних завдань. Наприклад, у 1955 році швейцарський інженер Джордж де Местрал запатентував липучки (як Velcro) після того, як дослідив під мікроскопом реп’яхи, що потрапили у хутро його собаки ще в 1941-му. У медицину біоміметичний підхід прийшов завдяки американському біофізику Отто Шмітту — він уперше використовує термін «біоміметика» у своїй доповіді на Міжнародному конгресі з біофізики в Бостоні в 1969 році. Не будучи фахівцем у галузі біологічних технологій, Шмітт зміг змоделювати електричний ланцюг, взявши за взірець модель системи нервових імпульсів кальмарів. Через п’ять років після конгресу завдяки цьому вченому слово «біоміметика» стає офіційним терміном: його включають до Вебстерського словника. Відтоді задум імітувати найтонші трюки природи фактично перетворюється на один із векторів розвитку медичної техніки.

ІНДЕКС ПІЛЬГОВИЙ ДЛЯ МЕДИЧНИХ ПРАЦІВНИКІВ

СПІВЗАСНОВНИКИ ГАЗЕТИ: ПРОФСПІЛКА ПРАЦІВНИКІВ ОХОРОНИ ЗДОРОВ’Я УКРАЇНИ ТОВ «РЕДАКЦІЯ ГАЗЕТИ «ВАШЕ ЗДОРОВ’Я» Свідоцтво про реєстрацію КВ №22709-12609ПР від 30 травня 2017 року

Цікаво, що такі трюки вчені запозичують зовсім не у «вищих макроорганізмів». Наприклад, джерелом ідей, котрі полегшили б життя лікарів та пацієнтів, неодноразово ставали павуки — вони надихнули не одну команду дослідників на створення біосумісного шовного матеріалу. Зокрема, ідею нової хірургічної нитки вченим «подарував» Alpaida quadrilorata. Цей член родини Araneidae виплітає своє мереживо у традиційній формі кола, додаючи в процесі до ниточок павутини невеликі клейкі потовщення у формі кульки. Для назви такого типу павутини вживають абревіатуру BOAS (beads-on-a-string, дослівно «бісер на нитці»). Завдяки відтворенню подібної конструкції із в’язкоеластичних філаментів у нейлоні дослідники створити міцний і водночас гнучкий

1997 рік. Вчена, письменник і популяризатор науки Дяніне Беньюс видає книгу «Біомімікрія: новація, на яку надихнула природа». В інтерпретації Беньюс основна мета розвитку наукової течії — запобігання екологічній катастрофі.  2006 рік. Річард Бонсер публікує в журналі Bionic Engineering аналіз, у якому оцінює темпи

НА ЗАХИСТІ ІНТЕРЕСІВ ЛІКАРІВ

ІНДЕКС ДЛЯ ІНДИВІДУАЛЬНИХ ПЕРЕДПЛАТНИКІВ ІНДЕКС ДЛЯ ПІДПРИЄМСТВ Й ОРГАНІЗАЦІЙ

«Залатати» всі хвороби

Визначні дати — акцент на екологію

ГАЗЕТА ВИХОДИТЬ ІЗ 1990 РОКУ

08198 60965 86181

зростання біоміметичних інновацій. Автор підрахував, що протягом 1985-2005 років кількість патентів, які містять слово «біоміметичний», збільшилася в 93 рази.  2008 рік. У Гарвардському університеті створюють Інститут біологічної інженерії, основними завданнями якого було визначено «спроби розкрити інженерні принципи, що керують живими організмами, та використовувати ці знання для розробки технологічних рішень, котрі допомогли б вирішити найнагальніші проблеми в галузі охорони здоров’я та охорони навколишнього середовища, що постали перед людством».  2011 рік. Лінн Рейзер встановлює індекс да Вінчі, перший показник, який визначає економічну активність, пов’язану з біомімікрією, у наукових дослідженнях та інноваціях.  2012 рік. Декард Соренсен і Мігель Гальвес демонструють концепцію дизайну пляшки для води, натхненої «спраглим» жуком (ендемічним тільки для пустелі Наміба на півдні Африки). Як і комаха, що витягує воду з повітря, збираючи конденсат на мікроскопічні шипи, розташовані на спині, пляшка висмоктувала вологу з атмосфери. За словами біоінженерів, пристрій може накопичувати близько 3 літрів питної води щогодини.

шовний матеріал із додатковими терапевтичними властивостями: кульки у штучній версії містять ліки. За словами дослідників, репліка BOAS-павутини була отримана за допомогою максимально точного копіювання прядильної техніки «автора». Щоправда, для витягування настільки специфічних ниток з особливою морфологією вченим довелося розгадати їх фізику та сконструювати відповідне обладнання. Як зазначають інженери, це відкриття дасть змогу створити хірургічні шовні матеріали та пластирі принципово нового типу. Інші вчені побачили в павутині ідею тимчасового імплантата TRAFFIC (Threaded-reinforced Alginate Fiber for Islets enCapsulation). Передбачається, що TRAFFIC стане альтернативою інсулінотерапії: його застосовуватимуть для введення в організм пацієнта з діабетом 1-го типу сотень тисяч острівцевих клітин підшлункової залози. Інсулінпродукуючі клітини надійно захищені від агресії імунітету тонким гідрогелевим покриттям і, що ще важливіше, фіксуються на полімерній нитці й тому за потреби можуть без проблем видалятися або замінюватися. Розробники підрахували, що на одного пацієнта потрібно буде використати близько 1,8 м такої гідрогелевої нитки, котру вводитимуть у перитонеальну порожнину шляхом мінімально інвазивного лапароскопічного втручання. Залишалося лише вдосконалити та випробувати! Декілька років тому лусочки на крилах бабки Diplacodes bipunctata надихнули вчених на створення антибактеріальних покриттів, до яких не може виникнути резистентність, адже їх дія побудована не на «хімії», а на механіці. З’ясувалося, що мікроскопічні утворення, своєрідні «нановиступи», котрі розташовані кластерами на крилах цих яскравих істот, слугують їм дієвим засобом боротьби з мікроорганізмами: під мікроскопом на поверхні крил бабок не виявили бактерій. У процесі досліджень було визначено, що ці структури «нановиступів» ушкоджують клітинну стінку мікроорганізмів — буквально ріжуть їх на шматки. Численні експерименти підтвердили: поверхня крила Diplacodes bipunctata смертельно небезпечна для грампозитивних і грамнегативних бактерій, а також для спор грибів. Вивчивши структуру цієї досить непростої конструкції, дослідники повторили штучне бактерицидне покриття з чорного кремнію з аналогічними бактерицидними властивостями. На думку авторів, їх винахід можна буде застосовувати для покриття медичних інструментів і приладів. Це лише кілька прикладів вдалого наслідування «природних хитрощів», які ще чекають на додаткові інвестиції, перевірку, клінічні випробування тощо. Наші власні тіла, як і організми інших істот, сповнені безлічі геніальних рішень, котрі «нашептала» сама еволюція. І ми все частіше їх запозичуємо.

Генеральний директор ТОВ «Редакція газети «Ваше здоров’я»............. ЮЛІЯ НОВГОРОДСЬКА Головний редактор...............МАРИНА БУРМАКА

* ТОВАРНИЙ ЗНАК ЗА ЛІЦЕНЗІЄЮ

ВИДАВЕЦЬ: ТОВ «Редакція газети «Ваше здоров’я»

Спеціальний кореспондент.......................СВІТЛАНА ТЕРНОВА Випусковий редактор...............ІРИНА ХОМЧУК

АДРЕСА: 04210, м. Київ, вул. Оболонська набережна, буд. 11, корп. 1

Редактор відділу оперативної інформації................................ТЕТЯНА КОЛІСНИК

ДЛЯ ЛИСТІВ: 04211, м. Київ, а/с 138

Літературне редагування та коректура..............................ЛАРИСА БОБРУЄНКО

ТЕЛ./ФАКС: (044) 428 02 20 E-MAIL: vz@vz.kiev.ua

Дизайн та верстка.................АННА ПЕРЕВЕРТЕНЬ

Підготувала Любомира ПРОТАСЮК, спеціально для «ВЗ»

Відповідальним за випуск номера є головний редактор. Редакція не завжди поділяє думку авторів публікацій. Редакція не несе відповідальності за зміст рекламних матеріалів. Відповідальність за достовірність фактів, цитат, прізвищ та імен, інших даних несуть автори публікацій. Листування з читачами ведеться тільки на сторінках газети, рукописи не рецензуються і не повертаються. Матеріали, що публікуються на правах реклами Друк офсетний. Умовних друк. арк. 2.

Загальний наклад 20 000 Замовлення №0510303 Віддруковано у ДВ «Преса України»: 03048, м. Київ, проспект Перемоги, буд. 50.

Відділ реклами........................ІРИНА ПАВЛЕНКО ...............................................СВІТЛАНА КУРЧЕНКО

Виходить один раз на два тижні у п’ятницю