Ваше здоров'я № 47-48 by Всеукраїнська медична газета “Ваше здоров'я”

НА ЗАХИСТІ ІНТЕРЕСІВ ЛІКАРІВ

№47-48 (1487-1488) 30.11.2018

ЧИТАЙТЕ ЕЛЕКТРОННУ ВЕРСІЮ ГАЗЕТИ НА НАШОМУ САЙТІ WWW.VZ.KIEV.UA

ОХОРОНА ПРАЦІ МЕДИКІВ — ПРАВА ЗНИКАЮТЬ НАВІТЬ НА ПАПЕРІ?

У запалі боротьби із «тягарем минулого» зникають нормативні акти, які регулювали важливі аспекти захисту прав медиків, зокрема в галузі охорони їх праці. Було б добре, аби натомість їм запропонували нові, сучасніші й досконаліші норми. Чому ж наразі все відбувається за принципом «що з воза впало, те пропало»? СТОР.

8 НОВИНИ ДЕРЖБЮДЖЕТ-2019: ДЕПУТАТИ НЕ ПОДІЛЯЮТЬ ОПТИМІЗМУ ЧИНОВНИКІВ ОЛЬГА СТЕФАНИШИН: «НАЦІОНАЛЬНЕ ЗАКУПІВЕЛЬНЕ АГЕНТСТВО ОТРИМУВАТИМЕ ДЕРЖАВНІ КОШТИ Й ЗАКУПОВУВАТИМЕ ЛІКИ ЗА СТРАТЕГІЧНИМИ ПРОГРАМАМИ» МЕДРЕФОРМА: НСЗУ ВІДКРИЛА ТРЕТЄ «ВІКНО МОЖЛИВОСТЕЙ» НАРДЕПИ ВИМАГАЮТЬ ПРИТЯГНУТИ ДО ВІДПОВІДАЛЬНОСТІ ВИННИХ У ЗАВДАННІ ЗБИТКІВ ДЕРЖАВІ ВНАСЛІДОК ПРОВЕДЕННЯ ДЕРЖЗАКУПІВЕЛЬ

2-5 СТОР.

IРИНА СИСОЄНКО: УРЯД, ЯКИЙ НЕ ВИКОНУЄ ЗАКОНІВ, МАЄ ЙТИ У ВІДСТАВКУ Попри реальне збільшення фінансування первинної ланки замість очікуваного покращення там запанував повний хаос. Він — у стосунках між самими медиками, у трудових відносинах між лікарями й керівниками центрів ПМСД, у взаєминах лікарів і пацієнтів. Бо коли немає чітких правил, кожен діє на власний розсуд. Десь керівник виявив небачену щедрість щодо колективу, а інший вирішив, що й без того всі працюватимуть не покладаючи рук, подекуди й пацієнтам щось розтлумачили «на свій манер», бо запитань виявилося набагато СТОР. більше, ніж відповідей.

ПІЛОТНИЙ ПРОЕКТ — ТЕСТ НА ДІЄВІСТЬ РЕФОРМ Якщо поставити на потік лише клінічну складову, заклади втримаються на плаву, однак наука в них не розвиватиметься. І це справжня біда: науково-дослідні установи в перспективі перетворяться на звичайні лікарні чи навіть спеціалізовані центри, котрі надаватимуть певний спектр послуг, зароблятимуть кошти, але наукові пошуки стануть для них «зайвим клопотом». Навіщо щось вивчати й досліджувати, коли можна перейняти якусь технологію чи методику й заробляти на її використанні? СТОР.

СПЕЦПРОЕКТ: МРІЇ ТА РЕАЛЬНІСТЬ УКРАЇНСЬКОЇ СІМЕЙНОЇ МЕДИЦИНИ

12 СТОР.

НОВИНИ НА ЧАСІ

У Ц ИФРА Х

ДЕРЖБЮДЖЕТ-2019: ДЕПУТАТИ НЕ ПОДІЛЯЮТЬ ОПТИМІЗМУ ЧИНОВНИКІВ БЮДЖЕТ УКРАЇНИ НА 2019 РІК

1,02

ТРЛН ГРН ДОХОДИ БЮДЖЕТУ

1,11

ТРЛН ГРН ВИТРАТИ БЮДЖЕТУ

ерховна Рада України 23 лис топада проголосувала за про ект Державного бюджету на 2019 рік у другому читанні та в ці лому. На систему охорони здоров’я загалом передбачено 95,7 млрд грн, що на 10% більше, ніж торік. Сюди входять усі «безкоштовні» медичні послуги країни: освіта для медиків, ліки, вакцини, інформаційні кам панії, експериментальне лікування та діагностика хвороб. Натомість у профільному Міністерстві пові домляють, що найбільше зусиль і коштів наступного року буде спря мовано на:  трансформацію первинної ме дичної допомоги, аби пацієнти мог ли отримати якісні консультації з профілактики та лікування у своїх лікарів, а медики — гідні зарплати відповідно до виконаної роботи;

211,9

167,5 166,5 126,9

95,7

МЛРД ГРН

ОБОРОНА ТА БЕЗПЕКА

СОЦЗАХИСТ

ДЕФІЦИТ ПЕНСІЙНОГО ФОНДУ

ОСВІТА

МЕДИЦИНА

програму «Безкоштовна діагностика», завдяки якій за направ ленням сімейного лікаря можна пройти безкоштовні клінічні та інструментальні дослідження;  пілотний проект змін екстре ної медичної допомоги у Вінниць кій, Донецькій, Одеській, Полтав ській, Тернопільській областях та місті Київ;  державні закупівлі ліків і медичних виробів — життєво необхідних дороговартісних пре паратів, які пацієнти зазвичай не можуть придбати самостійно;  розвиток програми «Доступні ліки»;  забезпечення пацієнтів із цукр овим діабетом препаратами інсуліну;  розширення мережі кардіоло гічних центрів, що дасть змогу до

помогти більшій кількості людей із гострим інфарктом міокарда та знизити смертність від серцево-су динних захворювань;  трансформацію медичної осві ти, зокрема проведення першої частини Єдиного державного ква ліфікаційного іспиту (ЄДКІ). Проте в Комітеті Верховної Ради України з питань охорони здоров’я не поділяють оптимізму Мініс терства і називають Бюджет-2019 «бюджетом приниження та ви мирання» (читайте інтерв’ю із заступником Голови профільного Комітету Іриною Сисоєнко на стор. 6). За матеріалами офіційного веб-сайту МОЗ України

С ТА Р Т

МЕДРЕФОРМА: НСЗУ ВІДКРИЛА ТРЕТЄ «ВІКНО МОЖЛИВОСТЕЙ»

аціональна служба здоров’я 26 листопада оголосила про старт «третьої хвилі» укладання договорів із медичними закладами, у яких працюють сімейні лікарі, терапевти, педіатри. Триватиме підписна кампанія до 20 грудня 2018 року, а вже з 1 січня наступного року лікувальні установи матимуть змогу перейти на модель фінансування «Гроші ходять за пацієнтом». Крім того, нова підписна кампанія суттєво відрізняється від попередніх: якщо

раніше договори укладалися за умови, що в реформу одночасно заходять усі медичні заклади одного міста чи району, то тепер кожен заклад може подати заяву на укладення договору з НСЗУ. У Нацслужбі наголошують: для цього лікувальній установі необхідно автономізуватися (перетворитися на комунальне некомерційне підприємство), бути підключеною до електронної системи охорони здоров’я, а також відповідати вимогам партнерів На-

ціональної служби здоров’я. Крім того, цього разу всі договори укладатимуться винятково через електронні медичні інформаційні системи (МІС). Також у НСЗУ повідомляють: медзаклади, які вже працюють із Нацслужбою, під час «третьої хвилі» мають перепідписати договір, оскільки термін дії попереднього (укладеного під час першої або другої підписної кампанії) закінчується 31 грудня 2018 року. Детальну інформацію щодо укладення договорів із Національною службою здоров’я можна отримати за коротким номером — 1677. За матеріалами офіційного веб-сайту МОЗ України

56% ОПИТАНИХ УКРАЇНЦІВ УЖЕ ОБРАЛИ СВОГО СІМЕЙНОГО ЛІКАРЯ І ПІДПИСАЛИ З НИМ ДЕКЛАРАЦІЮ, ПРИ ЦЬОМУ 25% ІЗ НИХ ЗАЗНАЧИЛИ, ЩО НЕ ВІДЧУЛИ ЖОДНИХ ЗМІН ПІСЛЯ ЦЬОГО. За матеріалами офіційного веб-сайту соціологічної групи «Рейтинг»

Умови надання медичної допомоги під час воєнного стану

арламент 26 листопада ратифікував Указ Президента про введення воєнного стану на 30 днів: з 28 листопада до 27 грудня 2018 року. Воєнний стан запроваджується в областях, які межують з Росією, Придністровською ділянкою україно-молдовського кордону й узбережжям Чорного і Азовського морів, а саме: Одеській, Миколаївській, Херсонській, Запорізькій, Луганській, Донецькій, Сумській, Харківській, Чернігівській і Вінницькій. Враховуючи ситуацію, що склалася у країні, МОЗ наголошує: доступ цивільного населення до лікувальних закладів і правила отримання медичної допомоги залишаються незмінними. Крім того, відомство разом з Міністерством оборони України ухвалило Наказ «Про визначення механізму надання вторинної (спеціалізованої) і третинної (високоспеціалізованої) медичної допомоги військовослужбовцям, які беруть участь в антитерористичній операції та здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі та стримуванні збройної агресії Російської Федерації та/або в умовах запровадження воєнного чи надзвичайного стану», аби всі захисники українських кордонів і національної безпеки за потреби могли вчасно отримати необхідну медичну допомогу. У документі прописаний чіткий алгоритм взаємодії обох міністерств. Зокрема, зазначається: медичні заклади, що залучаються для надання вторинної та третинної медичної допомоги військовослужбовцям, повинні:  готувати резерв профільних ліжок для прийому поранених (хворих) військовослужбовців;  створювати запаси лікарських засобів, виробів медичного призначення, донорської крові та її препаратів;  забезпечувати можливість одночасного прийому не менше 10-15 осіб поранених (хворих) військовослужбовців;  надавати медичну допомогу та здійснювати лікування поранених (хворих) військовослужбовців відповідно до медичних стандартів на основі Методики розробки та впровадження медичних стандартів медичної допомоги на засадах доказової медицини;  вести облік кількості поранених (хворих) військовослужбовців, які перебувають (перебували) на стаціонарному лікуванні;  проводити облік порушення своєчасності та зниження якості надання медичної допомоги на до- і госпітальному етапах;  інформувати робочі групи про потреби закладів охорони здоров’я в лікарських засобах, виробах медичного призначення, донорській крові та її препаратах для забезпечення лікування поранених (хворих) військовослужбовців. У кожній області створено перелік закладів охорони здоров’я, котрі за потреби готові надати необхідну вторинну (спеціалізовану) та третинну (високоспеціалізовану) медичну допомогу захисникам. Це міські, районні, обласні лікарні, госпіталі, диспансери, а також інститути різного профілю Національної академії медичних наук. У цих закладах військовослужбовці зможуть пройти лікування і реабілітацію, а після отримання медичної допомоги — військово-лікарську експертизу. За матеріалами офіційного веб-сайту МОЗ України

www.vz.kiev.ua тел.: (044) 428 02 20 vz@vz.kiev.ua

НОВИНИ

30 листопада 2018 року

Р О Б О ТА Н А П Е Р С П Е К Т И В У

ОЛЬГА СТЕФАНИШИН: «НАЦІОНАЛЬНЕ ЗАКУПІВЕЛЬНЕ АГЕНТСТВО ОТРИМУВАТИМЕ ДЕРЖАВНІ КОШТИ Й ЗАКУПОВУВАТИМЕ ЛІКИ ЗА СТРАТЕГІЧНИМИ ПРОГРАМАМИ»

кінці жовтня зареєстровано ДП «Медичні закупівлі України». Так називається Національне закупівельне агентство, яке має взяти на себе виконання надважливих для української системи охорони здоров’я функцій. Наразі новостворена установа не має ані офіційного керівника, ані штату (лише оголошено перші конкурси на вакантні посади). Для того аби запустити механізм «великого закупівельника», на посаду виконувача обов’язків директора ДП «Медичні закупівлі України» призначено Віктора Нестулю з громадської організації Transparency International. А от відкритий конкурс на посаду директора у МОЗ обіцяють оголосити незабаром — наприкінці року. Незважаючи на те що по суті установа існує лише на папері, на неї покладають великі надії. Чим займатиметься новостворене Національне закупівельне агентство, як функціонуватиме та як його діяльність вплине на систему охорони здоров’я в цілому, розповіла заступник Міністра охорони здоров’я Ольга Стефанишина в інтерв’ю ІА «Інтерфакс-Україна». «Медичні закупівлі України» (далі — МЗУ) — це остаточна назва Національного закупівельного агентства? О. С.: Так. Крім того, про створення закупівельного агентства варто говорити в контексті реформи держзакупівель, адже воно — лише її частина. Важливо розуміти: трансформація всієї системи державних закупівель ліків, що вже розпочалася, розвивається відповідно до загального плану реформування системи охорони здоров’я. Річ у тому, що в Україні сформовано близько 40 державних програм. Для їх забезпечення МОЗ проводило закупівлі національного рівня, на які витрачається близько 6 млрд грн на рік. І на сьогодні єдина різниця між місцевими та національними закупівлями в тому, що Міністерство через міжнародні організації закуповує набагато ефективніше: ми бачимо це, порівнюючи ціни. Тобто області, місцеві органи охорони здоров’я надають вам ціни закупівель? О. С.: Вони не зобов’язані цього робити, але можна провести моніторинг і порівняти ціни за допомогою системи ProZorro. Порівняння свідчить, що регіони закуповують деякі ліки або медвироби у 3-4 рази дорожче, тобто відбувається неефективне використання бюджетних коштів на місцевому рівні. І це не завжди корупція. Іноді — просто об’єктивні обставини: закупівля в меншій кількості, невміння проводити переговори. Хоча корупція також можлива. І наше завдання — створити систему закупівель, органічно вбудовану в нову систему охорони здоров’я з комплексним підходом до оцінки вартості медичних послуг. Зокрема, наступного року програму «Доступні ліки» адмініструватиме Національна служба здоров’я України (далі — НСЗУ). По суті, ця програма є всеукраїнським пілотом, котрий виявився ефективним і потребує розширення (у тому числі й за рахунок включення до нього частини препаратів, які закуповуються на національному рівні). Але є ліки, що не можуть бути введені до програми реімбурсації, оскільки вони мають стратегічне значення (наприклад, вакцини, препарати для лікування інфекційних захворювань або дороговартісні засоби). І ось із такими закупівлями, котрі залишаться на національному рівні, й працюватиме Національне агентство медичних закупівель. У новій системі охорони здоров’я передбачений державний гарант медичних послуг — НСЗУ, що укладатиме угоди з клініками й оплачуватиме

надані ними послуги. Наприклад, лікувальний заклад пролікував інфаркт, поставив пацієнтові стент, а потім виставляє рахунок Нацслужбі. І ні НСЗУ, ні Міністерство не повинні думати про те, де клініка візьме стент — він буде частиною медичної послуги. А стенти закуповуватиме НСЗУ чи МЗУ? О. С.: Переважно такі закупівлі входитимуть до сфери відповідальності лікарень, але МЗУ може їм у цьому допомогти. Зокрема, ДП «Медичні закупівлі України» буде одержувачем державних коштів і закуповуватиме ліки за стратегічними програмами: оголошуватиме тендери, проводитиме закупівлю, забезпечуватиме доставку препаратів до лікарні, моніторитиме наявність ліків. Крім того, держпідприємство допоможе регіонам ефективно закуповувати лікарські препарати, укладаючи рамкові угоди. За великим рахунком, МЗУ формуватиме своєрідні каталоги, пропонуючи лікарням увійти до закупівлі, тим самим збільшуючи її обсяг та домагаючись зниження ціни. Агентство проводитиме переговори і з виробниками, і з постачальниками. Тобто, умовно кажучи, клініки зможуть у режимі онлайн подивитися, скільки коштують ті чи інші ліки, і купити їх? О. С.: Так. Наприклад, у лікарні є завдання закупити стенти. Клініка заходить у каталог і бачить: МЗУ уклало з компанією-постачальником рамкову угоду, до якої можна долучитися. Вона робить заявку, агентство розміщує замовлення, і лікарня платить за товар безпосередньо виробнику. Тобто МЗУ не повинно тут бути фінансовим гравцем, воно просто надасть можливість лікувальному закладу приєднатися до угоди й отримати за хорошою ціною той чи інший продукт, наявний у портфоліо агентства. А як формуватиметься номенклатура закупівель? О. С.: Це дуже важливе питання, над яким ми працюємо. На сьогодні МОЗ формує номенклатури за допомогою залучення експертів, — так склалося історично. Але міжнародний досвід доводить: номенклатуру лікарських засобів, якими забезпечує держава, краще формують так звані агентства медичних технологій (European network for Health Technology Assessment — HTA), що оцінюють терапевтичний й економічний ефект їх застосування. Зародком подібного агентства є Експертний комітет із формування Національного переліку основних лікарських засобів, який надалі розвиватиметься і посилюватиметься. Але до Нацпереліку наразі є дуже багато запитань, зокрема й у пацієнтів... О. С.: Це інша тема. Це запитання не до Експертного комітету — він свою роботу виконує ефективно. Його завдання — оцінити, наскільки фармакоекономічно ефективне застосування того чи іншого лікарського засобу, який він має терапевтичний ефект і наскільки цей ефект відповідає ціні, котру може забезпечити держава. Експертний комітет вивчає препарати, складає про них звіти. З цієї точки зору робота комітету ефективна. Запитання до Нацпереліку полягають в іншому: він містить лише базові лікарські засоби, тому не здатен забезпечити лікування всіх можливих захворювань, наприклад, орфанних. Такі препарати за місцеві бюджети можуть закуповуватися за окремими програмами поза Нац переліком. Але є певні різночитання місцевою владою порядку закупівель ліків у такий спосіб. Над усуненням цих проблем ми зараз працюємо. Ми, до речі, переглянули наявні номенклатури на 2019 рік, перевірили, чи всі включені

до них препарати є в протоколах. Результат нас потішив: більшість препаратів, котрі закуповує держава, містяться в протоколах лікування — національних або міжнародних. Але все ж є деякі ліки, які потрібно замінити або вилучити. Це результат помилок експертів, котрі спів працюють із фармацевтичними компаніями, а також механізму, що формувався історично. Часто препарати необґрунтовано включали до державних закупівель, наприклад, до номенклатури ввійшли два препарати з однаковою терапевтичною дією, один з яких дешевший, інший — значно дорожчий. Відповісти на всі ці запитання — завдання HTA. Тим часом на 2019 рік на базі МОЗ ми вивчили номенклатури із залученням експертів, обізнаних з методологією НТА. І номенклатури були переглянуті, хоч і не кардинально. Ми просто ефективніше їх сформували. Наприклад, щодо дорослої онкології було проведено дуже хорошу роботу з експертами, ми замінили деякі препарати для доцільнішого використання бюджетних коштів. Але надалі, у 2020 році, коли на повну потужність запрацює МЗУ, ми розділимо функції: НТА формуватиме номенклатуру, а МЗУ проводитиме закупівлі. Міністерство ж виконуватиме функцію формування політики. Отже, у процесі закупівель буде дуже багато учасників. До профільного Міністерства додаються агентство медичних технологій і ДП «Медичні закупівлі України»? Це не призведе до підвищення вартості й ускладнення процесів? О. С.: Не може структура, що формує номенклатуру закупівлі, сама й проводити її. Формування номенклатур і закупівля мають бути розділені. Цей поділ не сповільнюватиме процесів тендерів і не робитиме закупівлі дорожчими. Навпаки, номенклатура тендерів буде більш обґрунтованою, МЗУ отримуватиме план закупівель і виконуватиме його. Це абсолютно менеджерська робота, без суб’єктивних факторів. Чи є в цій структурі змін місце для інноваційних препаратів? Адже номенклатура має бути обґрунтованою, перевіреною, недорогою, генеричною. Чи потраплять до номенклатури, наприклад, таргетні онкологічні препарати, яких немає у Нацпереліку? О. С.: Це питання можливості переговорів із компаніями. У всьому світі так, і компанії йдуть на компроміси, вони не повинні завищувати ціни. Ми працюємо над тим, аби такі переговори відбулися й були ефективними. Хто проводитиме переговори, МЗУ? О. С.: Зокрема й воно. Не можна залишити пацієнтів без ліків, але щоб увійти до Нацпереліку, компанії мають зробити якісь кроки. Не варто думати, що єдиний правильний шлях забезпечення лікарськими препаратами — це закупівля державою дорогих ліків. Чи займатиметься МЗУ препаратами, що не входять до Нацпереліку? О. С.: Наразі ці препарати потрапляють до держзакупівлі через міжнародні організації. Наприклад, була проблема із ліками від ювенільного ревматоїдного артриту (ЮРА). У регіонах такі препарати не закуповували, оскільки вони не входять до Нацпереліку, тому ми виділили окремий напрямок у національних закупівлях для дорослих із цим захворюванням і будемо забезпечувати їх ліками вже з 2019 року. Ми виходимо з того, що пацієнти, котрі

отримували ліки раніше, мають одержувати їх і надалі. Ми просто повинні розробити механізм, який уможливить це і відповідатиме новій системі забезпечення лікарськими засобами. Говорити, що ми спиратимемося лише на наявний Нацперелік, неправильно. У новій системі є місце для дистриб’ю- торів? О. С.: Вони можуть так само виходити на торги, як і всі інші компанії. Але ми сподіваємося, що більшість постачальників усе-таки будуть виробниками. Так зараз відбувається в міжнародних закупівлях, завдяки чому ціни на дуже багато препаратів нижчі в рази. Ми хочемо, аби така практика тривала. Перші закупівлі МЗУ відбудуться за програмою Глобального фонду. Чому було обрано саме цей напрямок? О. С.: Це закупівлі не за кошти держбюджету і це не критичні програми, але агентство розпочне роботу саме з них — і вже цього року. Такий старт дасть змогу відпрацювати механізми ефективних закупівель, які застосовували міжнародні організації: міжнародні торги, відсутність ПДВ, спрощена реєстрація. МЗУ також використовуватиме вказані інструменти відповідно до спеціального закону, що регулює закупівлі Глобального фонду. Наскільки спрощена реєстрація є прозорим механізмом? О. С.: Вважаємо, що препарати, які закуповуватиме МЗУ коштом держбюджету, мають реєструватися за спрощеною процедурою, оскільки саме так зараз відбувається із закупівлями міжнародних організацій. Це розширює конкуренцію, а отже, сприяє зниженню ціни. Закупівельник, міжнародна організація, може обрати незареєстровані препарати, але за умови, що після перемоги в торгах їх зареєструє. Так ми зможемо отримувати більшу конкуренцію і заводити на ринок України нових виробників. У нас є препарати, які волонтери роками ввозили в Україну у валізах, але зараз ми їх купуємо за держкошти і постачаємо пацієнтам. Це стало можливим завдяки спрощеній реєстрації. Вважаю, було б злочином припинити процес з 31 березня, з моменту, коли Закон про міжнародні закупівлі втратить чинність. Тому ми розробляємо рекомендації щодо поліпшення законодавчої бази. Як Національне закупівельне агентство формуватиме свою репутацію перед міжнародними фармкомпаніями і домагатиметься від них бажання співпрацювати? О. С.: Це ключове питання. Ми можемо надати МЗУ всі технічні можливості, але ніхто не прийде до них на торги. Ми зараз намагаємося переконати асоціації, виробників у тому, що співпрацювати з МЗУ можна й треба. Коли хоча б частково буде сформований штат, ми розробимо план передачі досвіду міжнародних організацій МЗУ, передусім досвід роботи на міжнародних ринках, який є однією із найважливіших переваг міжнародних закупівельників, і вони нам допомагатимуть. Й буде спеціальний план роботи МЗУ з виробниками. Вважаю, що представники МЗУ мають виїжджати за кордон, зустрічатися з компаніями — це нормальна практика. Головне питання: виробники мусять довіряти українському агентству, а для цього в ньому мають працювати професійні, мотивовані люди. За матеріалами ІА «Інтерфакс-Україна»

НОВИНИ Н О В І С ТА Н Д А Р Т И

БОРОТ ЬБА З КОРУ ПЦІЄЮ

НАРДЕПИ ВИМАГАЮТЬ ПРИТЯГНУТИ ДО ВІДПОВІДАЛЬНОСТІ ВИННИХ У ЗАВДАННІ ЗБИТКІВ ДЕРЖАВІ ВНАСЛІДОК ПРОВЕДЕННЯ ДЕРЖЗАКУПІВЕЛЬ

рупа народних депутатів 22 листопада зареєструвала в Парламенті проект Постанови «Про звернення до правоохоронних органів щодо розслідування кримінальних правопорушень та притягнення до відповідальності посадових осіб, винних у завданні збитків державі внаслідок проведення державних закупівель лікарських засобів та виробів медичного призначення із залученням спеціалізованих організацій» (№9325). У разі прийняття документа правоохоронні органи повинні поінформувати ВРУ про виконання висунутих у ньому вимог. У супровідних документах до проекту Постанови зазначається: очікувалося, що прийняття Закону України «Про внесення змін до деяких законів України щодо забезпечення своєчасного доступу пацієнтів до необхідних лікарських засобів та медичних виробів шляхом здійснення державних закупівель із залученням спеціалізованих організацій, які

здійснюють закупівлі» дасть змогу усунути корупційні схеми, забезпечить прозоре, ефективне і раціональне використання бюджетних коштів та своєчасно забезпечуватиме пацієнтів якісними лікарськими засобами. Однак управлінські рішення Уряду і МОЗ, зокрема щодо проведення попередньої оплати за надані послуги, відтермінування поставок за договорами до півтора року після отримання авансових платежів, невизначення в договорах обов’язкових строків і умов надходження лікарських засобів призвели до затримок у поставках, а також до постачання ліків з обмеженим терміном придатності. Суттєві недоліки в організації державних закупівель через спеціалізовані організації виявив і аудит Рахункової палати України, проведений минулого року. При цьому парламентарі наголошують: послуги спеціалізованих міжнародних організацій оплачуються і коштом державного бюджету (ПРООН — 5% від суми закупі-

вель щорічно; Crown Agents — 5,5% у 2015 та 5% у 2016 році; ЮНІСЕФ — 4-5% щорічно без урахування витрат на логістику — 1,5%). Проте лікарські засоби та медичні вироби, придбані цими організаціями, постачаються приблизно через 18 місяців після оплати. Через це деякі медикаменти, закуплені ще за кошти 2017 року, досі не надійшли в регіони. У зв’язку із цим пропонується звернутися до Національної поліції, Генеральної прокуратури, Національного антикорупційного бюро України, Спеціалізованої антикорупційної прокуратури щодо розслідування кримінальних правопорушень і притягнення до відповідальності посадових осіб, винних у завданні збитків державі внаслідок проведення державних закупівель лікарських засобів та медичних виробів із залученням спеціалізованих організацій. За матеріалами офіційного веб-сайту Верховної Ради України

О С ОБИСТА Д У МК А

ВАЛЕРІЙ ДУБІЛЬ: «НАВІЩО УКРАЇНА НАСТУПАЄ НА ПОЛЬСЬКІ ГРАБЛІ?»

аші «реформатори» постійно розповідають, що для проведення «реформи» медицини перейняли найкращий світовий досвід. Як тут не згадати про Польщу, яка почала впроваджувати аналогічні зміни 19 років тому. І тепер відмовляється від нової моделі управління системою. Наведу результати перетворень у цій країні — вони багато про що говорять. За час польської реформи ВВП країни виріс у 2,7 разу. Зі збільшенням ВВП зростали й медичні витрати держави — реформа супроводжувалася значним підвищенням рівня фінансування. Обсяг державного фінансування охорони здоров’я Польщі у шість разів більший, ніж в Україні. При тому, що кількість населення в обох країнах приблизно однакова. Усього в Польщі на охорону здоров’я передбачено 34 млрд дол. З них 20 млрд дол. держава витрачає на систему медобслуговування населення. Вказаними грошима до цього року керував аналогічний до новоствореної української Нацслужби здоров’я орган. Крім того, держава окремо фінансує й медичну службу спасіння — екстрену медичну допомогу.

Які проблеми принесла реформа? У Польщі, як і в Україні, не вистачало кадрів. І за 19 років цю проблему так і не вирішили. Люди не могли навіть дочекатися прийому сімейного лікаря: по-перше, у Польщі — жорстке обмеження фінансування й обсягу діагностичних заходів, по-друге, кількості відвідувань лікаря. Це перешкоджає швидкій діагностиці захворювань і зменшує свободу медика у прийнятті рішень. Тому пацієнти вимушені були звертатися до «приватників». Якщо ж пацієнтам таки вдавалося дочекатися прийому, на їх шляху виникала ще одна перепона: потрібно було обов’язково задокументувати направлення від «сімейника» до «вузького» спеціаліста на лікування в стаціонарі, оздоровлення чи реабілітацію. Інакше пацієнта просто не приймали. Усі дії чітко за правилами і протоколами. Біда в тому, що все це не встигають документувати, бо немає кому! Нагадує те, що зараз впроваджують у нас? Пріоритет тільки при смертельних випадках. У решті випадків — місяці в чергах на всіх етапах обслуговування. І от пацієнт після кількох місяців очікування потрапляє в стаціонар. Тут його починають

лікувати, та не доліковують, бо держава нерегулярно платить лікарні за перебування хворого у стаціонарі. Окрім того, ще й немає загального стандарту переліку та тарифікації послуг. Тобто чітко не визначено, скільки і за яке лікування має сплачувати держава. Це те саме, що «реформа» в Україні з 2020 року запровадить у лікарнях — оплата за послугу, тобто за лікування в стаціонарі. Україна перейняла польську модель. Зважте ще й на те, що Польща виділяє на оплату медичного обслуговування громадян через центральний орган, аналогічний нашій Нацслужбі здоров’я, близько 20 млрд дол. на рік (або 526 дол. на людину). Порівняйте із 3,3 млрд дол. на рік (або 85 дол. на людину, із яких тільки 60 йде на медичні заклади), котрі витрачає Україна. І навіть за такого фінансування Польща не змогла зробити функціонування медицини, особливо «первинки», ефективним. Як результат — у рейтингу Європейського індексу здоров’я пацієнта за 2016 рік Польща посіла 31-ше місце із 34. Низький рейтинг зазвичай мають країни, які витрачають на медицину великі гроші, але ККД від цього — низький. Не дарма у соцмережах поляки висміюють свою «реформу». За матеріалами онлайн-видання «КievVласть»

Центр громадського здоров’я «контролюватиме» циркуляцію вірусу грипу

сесвітня організація охорони здоров’я надала Центру громадського здоров’я статус Національного центру грипу. Це означає, що Україна долучиться до Глобальної системи епіднагляду та реагування на грип (GISRS), яка об’єднує понад 140 подібних центрів по всьому світу. За оцінками фахівців ВООЗ, в Україні найкраща система епіднагляду в регіоні. Національний центр грипу відстежуватиме зміни вірусів, братиме участь у виборі щорічних вакцинних штамів і надаватиме зразки вірусів для виробництва протигрипозних вакцин до колаборативних центрів ВООЗ. Він складатиметься з двох підрозділів: відділу грипу та ГРВІ, що вестиме епідеміологічний нагляд, і вірусологічної референс-лабораторії, котра виконуватиме необхідні аналізи й передаватиме зразки ВООЗ. За матеріалами офіційного веб-сайту МОЗ України

Україна отримає Європейські стандарти охорони здоров’я для новонароджених

ерші міждисциплінарні протоколи, над створенням яких протягом останніх 5 років працювало 220 фахівців із 35 країн, дадуть змогу гармонізувати лікування недоношених і хворих немовлят. У МОЗ зазначають: у кінці листопада стандарти представлять у Європейському Парламенті, а потім передадуть Україні як учасниці проекту. Вони будуть доступні й на сайті European Standards of Care for Newborn Health. Ці документи стануть основою для розробки й реалізації стандартів і клінічних рекомендацій на національному рівні. У відомстві також повідомили про намір підвищити рівень надання неонатальної допомоги. Зокрема, планується забезпечити сучасним обладнанням регіональні перинатальні центри — його надасть Асоціація неонатологів Польщі спільно з Фундацією медичної допомоги дітям. Окрім того, найближчим часом профільне Міністерство визначить 3 кращі перинатальні центри України, на базі яких запрацюють тренінгові центри для навчання неонатологів. За матеріалами офіційного веб-сайту МОЗ України

КАБІНЕТ МІНІСТРІВ 21 ЛИСТОПАДА ЗВІЛЬНИВ КЕРІВНИКА ДЕРЖАВНОЇ СЛУЖБИ УКРАЇНИ З ЛІКАРСЬКИХ ЗАСОБІВ ТА КОНТРОЛЮ ЗА НАРКОТИКАМИ НАТАЛЮ ГУДЗЬ. ДО ЦЬОГО, 19 ВЕРЕСНЯ, УРЯД ТИМЧАСОВО ВІДСТОРОНИВ ЇЇ ВІД РОБОТИ ТА ІНІЦІЮВАВ ДИСЦИПЛІНАРНЕ ПРОВАДЖЕННЯ, ЗВИНУВАЧУЮЧИ В НЕОБҐРУНТОВАНОМУ ЗАПРОВАДЖЕННІ ЗАБОРОН НА ДЕЯКІ ВАКЦИНИ ВПРОДОВЖ ОСТАННЬОГО РОКУ. За матеріалами офіційного веб-сайту МОЗ України

www.vz.kiev.ua тел.: (044) 428 02 20 vz@vz.kiev.ua

НОВИНИ

30 листопада 2018 року

Н ОУ-Х АУ

О Б Л ІК І КО Н Т Р ОЛ Ь

ДВА РОКИ ПОТОМУ: ЯК ПРАЦЮЄ ЕЛЕКТРОННИЙ РЕЄСТР ІНСУЛІНОЗАЛЕЖНИХ ПАЦІЄНТІВ

а словами експертів, запровадження цього реєстру докорінно змінило принципи розподілу коштів на препарати інсуліну, оскільки разом зі старими механізмами усунуло низку корупційних складових. На сьогодні витрати на інсулін приблизно на 75% покриваються з державного бюджету. Решту коштів має забезпечити місцева влада з місцевих бюджетів. Очікується, що у 2019 році країна перейде на повне відшкодування вартості таких препаратів. Про новий принцип розподілу інсуліну розповідає Андрій Ізмай лов, технічний директор ТОВ «Український інформаційнообчислювальний центр» (компанія, яка займається технічним обслуговуванням реєстру пацієнтів, що потребують інсулінотерапії). Наскільки введення електронного реєстру пацієнтів, що потребують інсулінотерапії, революційний крок? А. І.: Я не казав би про революційність кроку — це дуже різке слово. Скоріше йдеться про еволюцію бажання держави контролювати ефективність витрачання державних коштів. Але на сьогодні це фактично перший медичний реєстр, що стабільно й ефективно працює протягом майже 2 років. З якими основними зловживаннями або внесеннями некоректних даних у реєстр ви стикалися? Опишіть найпоширеніші ситуації та конкретні населені пункти, де це відбувалося. А. І.: Деякі лікарі вносили «списочних» пацієнтів, які після цього ніколи не з’являлися за рецептами, але потребу на них щороку розраховували. Можливо, вони виїхали за кордон чи померли, були внесені з помилковими персональними даними або їх взагалі не існувало. Перевірити величезну кількість людей неможливо, якщо не розробити алгоритму виявлення «активності пацієнта» за даними його оглядів у лікаря, пошукових запитів лікаря про нього в базі даних тощо. За допомогою реєстру це вперше стало можливим — кількість заявлених пацієнтів і кількість тих, хто реально отримував інсуліни, виявилися різними. Найпоказовіші приклади були у Дніпропетровській та Одеській областях.

Деякі лікарі не вносили всіх медичних даних пацієнтів, і це не давало змоги зробити висновки щодо правильності призначення тих чи інших препаратів інсуліну. Завдяки введенню реєстру вдалося відслідкувати ці прорахунки, не гортаючи безліч паперових медичних карток. Також деякі лікарі перебільшували допустиму кількість препаратів інсуліну в рецептах, тобто надавали рецепти на ліки, необхідні пацієнтам не на 1-3 місяці, а на півроку чи навіть рік. Іноді виявлялося, що хворий за декілька місяців отримував більше річної потреби. По кожному окремому випадку на місцевому рівні вживали заходи з виявлення причин такого перебільшення, а в алгоритми роботи реєстру вводили нові технічні засоби контролю для недопущення подібних порушень. Зараз можна сказати, що частота подібних випадків знижується, і все завдяки технічній можливості аналізувати та контролювати подібні речі. Деякі аптеки ігнорували нормативну процедуру та не відмічали рецепти в реєстрі. Порушення виявили, і аптеки запрацювали з реєстром коректно, адже вони стали технічною перепоною для відшкодування вартості відпущених препаратів. І це також через те, що місцеві департаменти охорони здоров’я завдяки реєстру мають можливість контролювати кількість рецептів і суми відшкодування. Кожен факт невідповідності даних аптек даним реєстру був ними одразу помічений і мав наслідки. Також у деяких аптеках порушували процедуру відпуску препаратів і відмічали отоварені рецепти пізніше, наприклад, вночі або в інші дні, а деякі — збирали рецепти за тиждень і відмічали однією хвилею. Оскільки кожен рецепт має унікальний номер і строк дії, то траплялися неприємні несподіванки у вигляді прострочених або вже отриманих через реєстр рецептів. У цілому реєстр дає чудову можливість виявляти підроблені рецепти, а реальні — відслідковувати від моменту виписування лікарем до відпуску препаратів в аптеці. Особ-

ливо часто таке відбувається в Запорізькій області. Фіксування всіх дій користувачів реєстру сприяє ретельному вивченню кожної ситуації та знаходженню технічного рішення для будь-якого проблемного випадку. Наприклад? А. І.: Наприклад, були випадки, коли лікар наполягав на існуванні пацієнта, відсутнього в реєстрі. Натомість детальний аналіз його дій доводив, що такого хворого не тільки не існувало в реєстрі, але були відсутні навіть пошукові запити щодо його даних. Очевидно, що й рецептів такий пацієнт ніколи не отримував. А ще через реєстр були оперативно зібрані дані про стан забезпеченості лікарів комп’ютерною технікою, принтерами та інтернетом на робочих місцях. Крім того, реєстр дав можливість лікарям комунікувати між собою, скажімо, у випадках, коли пацієнт змінює місце проживання та переходить обслуговуватись від одного лікаря до іншого. Усе це тепер легко можна відстежити. Чи передбачений механізм відповідальності за подібні та інші маніпуляції на місцях? А. І.: МОЗ за всіма випадками порушень надсилає інформацію в регіональні департаменти охорони здоров’я, де їх детально розбирають та приймають відповідне рішення. Час від часу Міністерство проводить селекторні наради з усіма регіонами, на яких розглядаються всі проблемні питання та шляхи їх розв’язання. Чи потребує реєстр допрацювань і, коли так, то що саме вдосконалюватимуть? А. І.: Зараз реєстр повністю відповідає нормативній документації МОЗ України. Звісно, нормативна база поступово змінюється, та й реєстр, відповідно, не є статичним об’єктом. Раніше зміни стосувалися здебільшого форм і вимог до рецептів, розрахунку ціни для відшкодування аптекам тощо. Реєстр автоматизує великий процес, який сам по собі надалі може змінюватися, але ми до цього готові. За матеріалами онлайн-видання «РБК-Україна»

«МИ ДОСИТЬ АГРЕСИВНО НАВ’ЯЗУВАТИМЕМО ПОЛІТИКУ РЕЦЕПТУРНОГО ВІДПУСКУ ЛІКІВ, ЩОБ ІЗ 1 СІЧНЯ 2020 РОКУ ВСІ ПРЕПАРАТИ ЗАЗНАЧЕНОЇ ГРУПИ ВІДПУСКАЛИСЯ В АПТЕКАХ ТІЛЬКИ ЗА РЕЦЕПТОМ. У ЦЬОМУ ЗАЦІКАВЛЕНІ ДЕРЖАВА, БІЗНЕС І ПАЦІЄНТИ», — ПОВІДОМИВ ГОЛОВА НАЦІОНАЛЬНОЇ СЛУЖБИ ОХОРОНИ ЗДОРОВ’Я ОЛЕГ ПЕТРЕНКО 22 ЛИСТОПАДА НА ФОРУМІ «РЕІМБУРСАЦІЯ 2.0». За матеріалами ІА «Інтерфакс-Україна»

Додаток до смартфона, який здатен діагностувати серцевий напад

радиційна ЕКГ, яка ефективно ідентифікує початок інфаркту міокарда ST, передбачає кріплення 12 датчиків до тіла пацієнта. Розташування кожного з них важливе, оскільки вони відстежують електричну активність серця в різних місцях. Новій системі для смартфонів потрібно лише 2 датчики ЕКГ, які переміщуються по всьому тілу. При цьому вони записують ті самі 12 показань, що й типова ЕКГ. Крім того, точність нової системи для смартфонів підтверджена у 204 пацієнтів, котрі страждають від гострого болю в грудях, — усім учасникам експерименту виконували як традиційну кардіограму, так і дослідження за допомогою 2 датчиків додатку AliveCor. Отримані результати підтвердили: нова система майже так само ефективна, як і звичайна ЕКГ. Розробники сподіваються, що ноу-хау допоможе збільшити доступність ЕКГ не тільки для пацієнтів із групи ризику, а й для лікарів у країнах, де наявні проблеми із забезпеченістю апаратами ЕКГ. За матеріалами онлайн-видання New Atlas

65 млн доларів на розробку медичного штучного інтелекту

’ять нових центрів охорони здоров’я — при університетах Лондона, Глазго, Оксфорда, Лідса і Ковентрі — відкриються наступного року у Великій Британії. У них науковці розроблятимуть алгоритми діагностики та лікування захворювань на основі штучного інтелекту. Їх відкриття в галузі генетики й аналізу знімків допоможуть забезпечити пацієнтам персоналізоване лікування, а лікарів звільнять від рутинної роботи. У розвиток цього напрямку вкладуть 65 млн дол. Мета таких значних інвестицій — з’ясувати механізми розвитку комплексних захворювань і пришвидшити надання медичної допомоги. Фінансування виділяє Фонд підтримки промислових розробок Industrial Strategy Challenge Fund — частина урядової стратегії, спрямованої на підвищення продуктивності за рахунок впровадження інновацій. «Рання діагностика захворювань значно збільшує шанси на успіх лікування і порятунок життів, — говорить директор керуючої компанії фонду професор Марк Уолпорт. — Анонсовані сьогодні центри об’єднують команди, які розробляють інструменти штучного інтелекту, можуть аналізувати різні медичні знімки — від рентгенівських до мікроскопічних зрізів зразків біопсії. Штучний інтелект здатний здійснити революцію у швидкості встановлення медичних діагнозів та їх точності». Національна служба охорони здоров’я Великої Британії вже уклала контракт з одним із найуспішніших ШІ-стартапів у галузі медицини Babylon Health. Алгоритм не тільки працюватиме на етапі першої допомоги, а й зможе діагностувати та лікувати хронічні захворювання. За матеріалами онлайн-видання Іnternetua.com

ДЕРЖАВНЕ ПИТАННЯ

IРИНА СИСОЄНКО: УРЯД, ЯКИЙ НЕ ВИКОНУЄ ЗАКОНІВ, МАЄ ЙТИ У ВІДСТАВКУ У 2019 році українцям обіцяють низку чергових новацій у діяльності медичної галузі. Чи стануть вони частиною системного плану реформ, на які давно очікує суспільство?

Ірина СИСОЄНКО, заступник Голови Комітету Верховної Ради України з питань охорони здоров’я

ВЗ Будь-які реформи породжують дис кусії. Та чи не найбільше їх точилося навколо спроб змінити модель екстре ної медичної допомоги, під які обіцяли і модернізацію служби, і підвищення зарплати її працівникам, й нову систему навчання. Однак виявилося, що такий «прорив» буде здійснено лише у певних областях. Це черговий пілотний проект чи межа державної щедрості? — Нині в Україні діє Закон «Про екстрену медич ну допомогу», який визначає організаційно-пра вові засади її функціонування й розвитку. Однак для повноцінного виконання норм Закону необ хідне фінансування служби в повному обсязі, чого не було вже впродовж кількох років поспіль. Як наслідок, у багатьох областях України досі не створено оперативно-диспетчерських служб або не оснащено їх необхідним програмним забез печенням. Тож як при цьому максимально коор динувати роботу бригад ЕМД і дотримання ними встановлених нормативів доїзду до пацієнта? Не вирішено й проблему забезпечення служби спе ціалізованим санітарним транспортом і медич ним обладнанням — 60-70% автопарку та мед техніки вже застаріли або й взагалі непридатні до використання. Зрештою, працівники швидкої досі не отримують достойних зарплат, попри надзвичайно складні умови роботи. З існуючого фонду заробітної плати неможливо виплатити надбавки за особливий характер і умови праці, матеріальну допомогу та інші фінансові заохо чення, які відповідно до чинного законодавства мали б надаватися в повному обсязі. Тому протягом останніх років я регулярно по даю поправки до держбюджету, внесення яких дало б змогу підвищити зарплату працівникам системи екстреної медичної допомоги, забезпечи ти функціонування центрів ЕМД у кожній області,

зокрема їх оперативно-диспетчерських служб, станцій і підстанцій. Однак Уряд не виділяє на це достатньої суми коштів, при цьому з’являється «зручний» привід стверджувати, що чинний Закон не працює, відтак потрібні якісь додаткові зміни. Щоправда, останнім часом Прем’єр-міністр України публічно визнав, що Уряд заборгував системі екстреної медичної допомоги, а також пообіцяв знайти кошти на вирішення нагальних проблем служби. Однак Держбюджет на 2019 рік засвідчив інше — у ньому передбачені кошти (1 млрд грн у вигляді субвенції) на розвиток системи ЕМД лише 6 регіонів України: Терно пільської, Вінницької, Полтавської, Донецької, Одеської областей і міста Київ. Це ніякий не пі лот, тим більше не реформа, це дискримінація решти 19 областей. Бо жоден Закон не передба чає фінансування служби за територіальною при належністю, воно має бути однаковим для всіх громадян країни, це фундаментальна програма збереження життя і здоров’я населення, більше того — питання національної безпеки. Тож не хай Уряд пояснить, чому він вирішив на 100% покрити потребу в автотранспорті для швидкої допомоги, закупити необхідне медобладнання, підвищити зарплати бригадам екстреної медич ної допомоги, придбати новий спецодяг, оплатити нові навчальні програми лише в 5 регіонах. І це при тому, що в решті областей, які Уряд своїм рішенням призначив «сиротами», найнагальні ші проблеми служби ЕМД досі не розв’язані, а частина їх є дотаційними, тобто розраховувати на обласні бюджети не доводиться. Наприклад, у Черкаській і Чернівецькій областях немає єди них диспетчерських, тож швидкій там доведеться працювати в умовах «кам’яного віку». ВЗ За яким принципом відбиралися регі они для цього проекту? — Уряд не дає пояснень. Я неодноразово офіційно зверталася із цим запитанням до представників Міністерства, зокрема й на останньому його за сіданні, де зібрали керівників центрів екстреної медичної допомоги для презентації «проекту». Уявіть стан і відчуття директорів тих центрів, яких запросили подивитися на атракціон небаченої щедрості для інших. Такого в Україні ще не було! Тобто спочатку виконавча влада взагалі нехтува ла виконанням чинного Закону, а потім вирішила реалізувати його, але тільки для обраних! По суті, держава поділила населення на пер ший і другий сорт щодо доступності якісної екс треної медичної допомоги. Тобто не йдеться навіть про якийсь пілотний проект із впровадження нова ції. По-перше, фінансове забезпечення служби — це не побудова чогось нового, а обов’язок Уряду,

який він має виконувати щороку і для всіх. Нато мість виділення 1 млрд грн для певних областей подається суспільству як особливий подарунок. По-друге, навіть якщо довго говорити про якісь новації, вони самі по собі не відбудуться. Візьмі мо для прикладу ту саму обіцяну парамедичну модель швидкої. Аби її впровадити, потрібно принаймні мати достатню кількість навчених па рамедиків, які «витіснять» лікарів і фельдшерів. Так от у 2018 році відбувся перший набір параме диків у Тернопільському державному медичному університеті ім. І. Я. Горбачевського, і це лише 34 особи, які навчатимуться впродовж 3 років. Яку реформу реалізуємо з такою «армією»? Тому й турботу про службу ЕМД у 6 регіонах варто сприй мати як питання передвиборчого піару. Комусь під вищать зарплати, комусь — рейтинги і при цьому заощадять, бо витрати будуть меншими, ніж це потрібно для наведення ладу в екстреній медичній допомозі по всій країні. ВЗ Нині багато обов’язків перекладають на місцеві бюджети. Чи можливий варі ант, що економічно спроможні регіони таки візьмуть на свої плечі службу екстреної медичної допомоги? — Одразу зазначу: Законом України «Про екстрену медичну допомогу» передбачено, що саме Кабінет Міністрів України забезпечує розробку та виконання державних цільових програм, спрямо ваних на зміцнення матеріально-технічної бази системи екстреної медичної допомоги, а також фінансування видатків на розвиток мережі. Тож прийняття та достатнє фінансування комплексної державної цільової програми з розвитку служби ЕМД могло б вирішити вказані проблеми. Однак Уряд не виконує своїх повноважень у цьому на прямку, тому на місцях намагаються врятувати ситуацію самотужки. Хоча там, де є фінансові можливості, поро зуміння між депутатами і виконавчою владою, вдається зробити багато. Наприклад, на Київ щині я активно співпрацю в цьому напрямку з депутатами обласної ради, тож ми змогли пере конати керівництво області в необхідності до даткового фінансування служби. Відтак екстрена медична допомога тут розбудовується винятко во за рахунок обласного бюджету: за 2 останні роки на її потреби було виділено 64 млн грн. За рахунок цього в області вдалося «з нуля» ство рити єдину диспетчерську (вона вже працює), за твердити регіональну програму розвитку ЕМД, у межах якої реалізується низка заходів, зокрема 2 роки поспіль закуповуються автотранспорт, спецодяг для працівників служби, їм повністю виплачуються всі надбавки, передбачені чинним

законодавством. До того ж нині триває ремонт приміщення центру екстреної медичної допомоги, яке було в аварійному стані. Завдяки таким позитивним змінам нам вда лося зберегти медичний персонал служби, хоча за нинішніх умов це неймовірно складно, більше того, чисельність працівників навіть збільшила ся — за рахунок розширення штату в єдиній диспетчерській. Тобто обласний бюджет дійсно взяв на себе багато функцій, які мав би виконувати державний бюджет, однак навіть у відносно заможних регіо нах місцева влада не зможе повністю утримувати службу ЕМД за власні кошти, бо їх не вистачить. Зрештою, згідно з Конституцією України саме держава, а не мер міста чи губернатор, гаран тує кожній людині збереження життя і здоров’я. Якщо ж вона не забезпечує навіть надання екст реної допомоги, то втрачає свою цінність для гро мадян. Бо населення рано чи пізно замислиться: а навіщо існують Уряд і держбюджет, якщо вони не виконують навіть своїх основних функцій, можливо, краще тоді сплачувати податки без посередньо в обласні бюджети й вирішувати за їх рахунок усі проблеми на місцях? ВЗ Невже шляху до порозуміння не існує? — Відвідавши останнє засідання МОЗ щодо екс треної медичної допомоги, я вкотре переконалася, що політика Міністерства вибудовується за прин ципом «я так вирішив, а інтереси і думки інших мене не цікавлять». Мало того, що не були раді бачити мене на цьому засіданні, то ще й не давали слова, аби я могла висловити свою точку зору як народний депутат. І це також є порушенням Закону. Узага лі МОЗ комунікує із суспільством, як то кажуть, ламаючи через коліно: приймається кулуарне рішення, усіх ставлять перед фактом і вимагають беззаперечного сприйняття. І це дозволяють собі менеджери, найняті суспільством для виконання певного кола обов’язків і реалізації законів, які приймає Парламент! Переконана, що зміни в системі охорони здоров’я, які принесуть реальне і відчутне покра щення, відбудуться лише з новим складом Уряду. За нинішньої команди МОЗ про це не можна навіть мріяти. Бо Міністерство елементарно не виконує вимог законів, навіть ініційованих ним самим. Адже від виконання прийнятих законів залежить те, як суспільство сприйме реформи. Бо пересічні громадяни не вичитуватимуть їх тексти, не роз биратимуться, що в них узгоджується з Консти туцією України, а що ні, що реально виконати, а що потребує підзаконних актів. Для них головне реальні зміни в їхньому житті, а коли люди бачать, що жити стало гірше, то часто звинувачують саме Закон, а не недолугих виконавців. Однак немає такого Закону, який спрацьову вав би автоматично. Тому я вважаю, що в процесі формування нового складу Кабінету Міністрів він має передусім узяти на себе зобов’язання дотри муватися норм чинного законодавства. Уряд, який не виконує законів, має йти у відставку! ВЗ А чи достатньо їх для проведення масштабних і якісних реформ, наприк

www.vz.kiev.ua тел.: (044) 428 02 20 vz@vz.kiev.ua

ДЕРЖАВНЕ ПИТАННЯ

30 листопада 2018 року

лад, на первинній ланці, яку сьогодні на магаються докорінно змінити? — Дійсно, Закон України №2168-VIII «Про держав ні фінансові гарантії медичного обслуговування населення», яким поетапно впроваджується нова модель фінансування медичних послуг усіх рівнів, спрямований винятково на зміну механізму роз поділу коштів. Однак він не встановлює правил роботи первинки, її взаємозв’язків з іншими рів нями надання медичної допомоги тощо, бо це не залежить від того, за ким «ходитимуть» кошти. Якраз вони мають стати фінальним етапом «за пуску» чітко злагодженої системи, що, на жаль, сьогодні не врегульовано законодавством. Останні події, а саме «провал» у Парламенті законопроекту №6634 «Про первинну медичну до помогу на засадах сiмейної медицини, свідчать про те, що МОЗ не зацікавлене у створенні чітких правил гри на первинній ланці. Над цим законопро ектом працювала українська медична спільнота, зокрема фахівці Інституту сімейної медицини НМАПО ім. П. Л. Шупика, представники Асоціа ції стоматологів України, практикуючі лікарі, інші фахівці галузі. Натомість представники МОЗ знех тували їх зусиллями, вони навіть не були присут німи в сесійній залі під час голосування — такий «меседж» був відповідно сприйнятий політичними силами, які не підтримали згаданого законопро екту. Тобто Уряд не захотів співпрацювати з депу татами, аби вибудувати правила функціонування оновленої первинної ланки, і залишив усе, як є, при цьому активно піариться на одному Законі, котрий змінив принцип розподілу коштів. Однак попри реальне збільшення фінансуван ня первинної ланки замість очікуваного покращен ня там запанував повний хаос. Він — у стосунках між самими медиками, у трудових відносинах між лікарями й керівниками центрів ПМСД, у взаєми нах лікарів і пацієнтів. Бо коли немає чітких правил, кожен діє на власний розсуд. Десь керівник ви явив небачену щедрість щодо колективу, а інший вирішив, що й без того всі працюватимуть не по кладаючи рук, подекуди й пацієнтам щось розтлу мачили «на свій манер», бо запитань виявилося набагато більше, ніж відповідей. Наприклад, які саме лікарі мають працювати на первинній ланці, чи є серед них місце стоматологам, чому з поля зору реформаторів узагалі випали ФАПи і яка їх роль у роботі первинної ланки. Натомість у згада ному законопроекті ці та багато інших важливих аспектів були не тільки відображені, а й вибудо вані в чітку систему. Узагалі такий Закон мав би бути ініційований МОЗ, якщо там сподіваються на успішність ме дичних реформ, але коли вже депутати зробили це замість Міністерства, воно повинне бодай налагодити співпрацю в цьому напрямку! Адже коли на первинній ланці планується вирішувати проблеми 80% пацієнтів, які звернулися до лі каря, чи ж не заслуговує вона на законодавче закріплення основ своєї діяльності? Бо скіль ки коштів не спрямовуй сімейному лікарю, без ефективної взаємодії всіх рівнів надання медич ної допомоги, чітких правил і стандартів якості роботи самої первинки отримаємо нераціональне витрачання ресурсів, багато непорозумінь і ма неврів для маніпуляцій. ВЗ Лікарі цього не бояться чи ще не усві домлюють? Принаймні у вільне плавання їх ніяк не можуть заманити навіть «кала чами» у вигляді небачених досі прибутків. — А знаєте чому? Бо умови, у яких нині вимуше ний працювати лікар-ФОП, дуже складні. Адже договори про медичне обслуговування населення з НСЗУ можуть укласти тільки ті лікарі-підпри ємці, які відповідають обов’язковим вимогам до надавачів первинної медичної допомоги. Тобто вони повинні не лише отримати ліцензію на про вадження господарської діяльності з медичної практики, а й забезпечити необхідну для надання послуг матеріально-технічну базу, що відповідає вимогам галузевих стандартів і Примірного табеля оснащення (а це медичні прилади, тест-системи, автомобіль, меблі, комп’ютер та програмне забез печення для роботи в електронній мережі, певний

набір ліків й інструментів і багато іншого). Врахо вуючи рівень заробітних плат лікарів, більшість із них не знайде коштів для таких вкладень. Тобто Уряд говорить «робіть так, і буде вам щастя», але умов, за яких має настати обіцяне, він не створює, тому люди й не спокушаються на ілюзії. Тож я вважаю за необхідне спростити меха нізм проходження всіх реєстраційних процедур для лікарів-ФОП і запровадити для них пільги — «податкові канікули». Звідси й моя законодав ча ініціатива у вигляді окремого законопроекту №9201 «Про внесення змін до підрозділу 10 роз ділу ХХ «Перехідні положення» Податкового ко дексу України щодо впровадження «податкових канікул» та мораторію на проведення перевірок для медичних працівників з метою реалізації їх права на підприємницьку діяльність, забезпе чення розвитку конкуренції на ринку медичних послуг і підвищення їх якості та доступності». Це реально заохотить сімейних лікарів до відкрит тя власної медичної практики і стимулюватиме розвиток конкуренції на ринку надання медичних послуг та підвищить їх якість і доступність. Однак мені важко спрогнозувати подальшу долю цього законопроекту, враховуючи тактику МОЗ у спів праці (чи її відсутності) з депутатським корпусом. Прикро констатувати, але багато пропозицій щодо покращення системи охорони здоров’я нині блокуються через амбіції ключових гравців, в той час як узгодження будь-якого Закону, необхід ного для реформ медичної галузі, неможливе без їх комунікації і співпраці. МОЗ цього не розуміє або свідомо опираєть ся взаємодії, коли його представники ігнорують засідання профільного Комітету й індивідуальне обговорення законодавчих ініціатив з народними депутатами. Невже для державних менеджерів особисті образи важливіші за інтереси громадян, які найняли їх на роботу? Чому не сісти за стіл пе реговорів й узгодити питання, від яких у букваль ному сенсі залежать здоров’я і життя громадян? Українці вже втомилися від безладу, втрачають довіру до політики держави в галузі медицини і тих, хто її реалізує. Я переконана, що в питаннях збереження життя та здоров’я населення немає місця політиканству! На жаль, ці питання визнаються найвищою соці альною цінністю тільки в гаслах, а не в реальній державній політиці. І доки на владному Олімпі міряються коронами, марнується дорогоцінний час, втрачаються можливості, а часто й людські життя. Яскравий приклад — новий Закон Украї ни «Про застосування трансплантації анатомічних матеріалів людині», який набув чинності у червні 2018 року та мав вводитися в дію з 1 січня 2019 року. Для цього Міністерство мусило розробити низку підзаконних актів, котрих наразі немає, як і реєстрів донорів, реципієнтів тощо. Я проаналізувала стан «готовності» до реа лізації згаданого Закону, і висновки спонукають мене ініціювати зупинення його дії. Адже коли немає законодавчо врегульованого підґрунтя, запровадження Закону може становити небез пеку для громадян. МОЗ мало б взяти на себе відповідальність за таке упущення, визнати, що вчасно не впоралося зі своїм завданням, і по

просити призупинення дії Закону, однак цього не відбулося. Тож знову виправляти помилки мають опозиційні депутати. ВЗ Наразі Верховна Рада підтримала про ект Державного бюджету на 2019 рік у дру гому читанні та в цілому. Одні називають його досягненням, інші — знущанням. — Я також стверджую, що це бюджет приниження тих українців, які ще не виїхали за кордон, і бюджет вимирання тих, хто розраховує на державну допо могу в питаннях медичного забезпечення. Смерт ність населення України щороку збільшується. Ті заходи, які начебто передбачаються для виправ лення ситуації, є неефективними щодо виконання, та ще й не підкріплені належним фінансуванням. Зокрема, у 2019 році на забезпечення загально державних витрат передбачено 58,7 млрд грн у вигляді 7 субвенцій із державного бюджету місцевим бюджетам на охорону здоров’я, із них 55,7 млрд грн — медична субвенція (за потре би 94,3 млрд грн), 250 млн грн — субвенція на відшкодування вартості лікарських засобів для лікування окремих захворювань (реальна потреба — 1 млрд грн), 19,0 млн грн — субвенція на придбання витратних матеріалів для закладів охорони здоров’я та лікарських засобів для ін галяційної анестезії (потреба — 139,8 млн грн), 138,0 млн грн — субвенція на придбання ме дикаментів та виробів медичного призначення для швидкої медичної допомоги (за потреби — 278,5 млн грн). На забезпечення медичних заходів окремих державних програм і комплексних заходів програмного характеру, лікування громадян України за кордоном, надання первинної медичної допомоги населенню, відшкодування вартості лікарських засобів для лікування окремих захворювань, на впровадження пілотних проектів з реалізації державних гарантій медичного обслуговування населення за програмою медичних гарантій для вторинної (спеціалізованої) медичної допомоги у Полтавській області та програмою медичних га рантій для амбулаторно-поліклінічної вторинної (спеціалізованої) медичної допомоги, фінансу вання діяльності медичних закладів, підпоряд кованих Міністерству охорони здоров’я України, діяльності апарату МОЗ виділено 39,3 млрд грн. З них 15,3 млрд грн — за бюджетною програмою «Надання первинної медичної допомоги населен ню» (за потреби близько 20 млрд грн), 2 млрд грн — за новою бюджетною програмою «Пілотний проект з реалізації державних гарантій медично го обслуговування населення за програмою ме дичних гарантій для амбулаторно-поліклінічної вторинної (спеціалізованої) медичної допомоги», 6,6 млрд грн — на забезпечення медичних за ходів окремих державних програм і комплексних заходів програмного характеру (реальна потреба — 17,6 млрд грн), 167,4 млн грн — на спеціалізо вану консультативну амбулаторно-поліклінічну та стоматологічну допомогу, що надається вищими навчальними закладами, науково-дослідними установами і загальнодержавними закладами охорони здоров’я (потреба — 231,9 млн грн), 472,8 млн грн — на санаторне лікування хворих

на туберкульоз дітей і підлітків із соматичними захворюваннями (за потреби у 682,2 млн грн). У Держбюджеті-2019 не передбачено коштів на фінансування ініціативи Уряду щодо створен ня госпітальних округів, зокрема на будівництво лікарень інтенсивного лікування І і ІІ рівнів, ство рення відділень екстреної медичної допомоги, їх оснащення тощо. Усе це було обіцяно Урядом у межах державної програми. То де ж вона? А ще, завдячуючи новому бюджету, лікарі отримувати муть зарплату по-старому — на рівні охоронців чи прибиральниць, тож відтік кадрів з галузі по силюватиметься. І в чому ж тоді досягнення? Я особисто вчасно внесла чимало пропозицій щодо змін і поправок у цей документ, зокрема про необхідність збільшити видатки (на 6,3 млрд грн) для покриття нагальних потреб системи ЕМД — за субвенцією всім місцевим бюджетам на матеріально-технічне забезпечення розвитку системи екстреної медичної допомоги. Також пропонувала збільшити медичну субвенцію на 38,8 млрд грн, оскільки лише на виплати медикам встановлених законодавством доплат і надбавок потрібно близько 13,45 млрд грн, а окрім цього їм мають виплачувати допомогу для вирішення со ціально-побутових питань, щорічну винагороду за сумлінну працю. До того ж спеціалістам галузі (зокрема й працівникам системи ЕМД) потрібно підвищити розміри посадових окладів, як міні мум, на 2 тарифні розряди Єдиної тарифної сітки. До того ж пропонувала збільшити субвенцію на придбання медикаментів і виробів медичного призначення для швидкої медичної допомоги на 140,5 млн грн. Мені довелося спілкуватися з цього приводу з багатьма представниками влади різних рівнів, од нак у відповідь почула одне й те саме: усі рішення щодо бюджету приймає особисто Прем’єр-міністр України, котрий у питанні видатків на охорону здоров’я прислухається тільки до однієї особи — в. о. Міністра. Вважаю, що, маючи такий без заперечний авторитет у Глави Уряду, вона могла б увійти в історію як справжній захисник україн ських медиків і пацієнтів. Бо як вона скаже, так і буде — такою можливістю гріх не скористатися. Однак вона не хоче бути таким захисником. І це красномовно свідчить про її справжню позицію та небажання щось реально покращити. Аби «верхам» краще думалося про реалії медицини, пропоную їм лікуватися так само, як пересічні громадяни. Зокрема, Комітет Верхо вної Ради України з питань охорони здоров’я вже підтримав мій законопроект №8221, який перед бачає скасування медичних пільг для народних депутатів. Сподіваюся, вони дружно проголосу ють за рівність зі своїми виборцями в отриманні медичної допомоги. Це і буде справжнім тестом на політичну зрі лість і щирість передвиборних обіцянок. Тоді, можливо, народні обранці суворіше вимагатимуть від виконавчої влади виконання її безпосередніх обов’язків, продуманості подальших реформ і до тримання вимог чинного законодавства, у тому числі й щодо належного фінансування галузі. Розмову вела Світлана ТЕРНОВА, «ВЗ»

АБИ «ВЕРХАМ» КРАЩЕ ДУМАЛОСЯ ПРО РЕАЛІЇ МЕДИЦИНИ, ПРОПОНУЮ ЇМ ЛІКУВАТИСЯ ТАК САМО, ЯК ПЕРЕСІЧНІ ГРОМАДЯНИ. ЗОКРЕМА, КОМІТЕТ ВЕРХОВНОЇ РАДИ УКРАЇНИ З ПИТАНЬ ОХОРОНИ ЗДОРОВ’Я ВЖЕ ПІДТРИМАВ МІЙ ЗАКОНОПРОЕКТ, ЯКИЙ ПЕРЕДБАЧАЄ СКАСУВАННЯ МЕДИЧНИХ ПІЛЬГ ДЛЯ ДЕПУТАТІВ. СПОДІВАЮСЯ, ВОНИ ДРУЖНО ПРОГОЛОСУЮТЬ ЗА РІВНІСТЬ ЗІ СВОЇМИ ВИБОРЦЯМИ В ОТРИМАННІ МЕДИЧНОЇ ДОПОМОГИ

ДИСКУСІЙНИЙ КЛУБ

ОХОРОНА ПРАЦІ МЕДИКІВ —

ПРАВА ЗНИКАЮТЬ НАВІТЬ НА ПАПЕРІ? У запалі боротьби із «тягарем минулого» зникають нормативні акти, які регулювали важливі аспекти захисту прав медиків, зокрема в галузі охорони їх праці. Було б добре, аби натомість їм запропонували нові, сучасніші й досконаліші норми. Чому ж наразі все відбувається за принципом «що з воза впало, те пропало»?

Володимир ФЕСАН, головний технічний інспектор з праці Профспілки працівників охорони здоров’я України

обота медиків завжди пов’язана з профе сійними ризиками. І це стосується не тільки вірогідності нападів на працівників швидкої, які дедалі частішають, а й інших видів діяльності ме диків, практично кожен з яких ризикує заразитися небезпечними інфекціями чи отримати надмірну дозу опромінення під час роботи з діагностичним обладнанням. Саме тому вітчизняне законодавст во передбачило заходи, спрямовані на захист від подібних ризиків або ж відповідні пільги та ком пенсації за роботу у важких та шкідливих умовах. Важливим елементом цілісної нормативної бази з охорони праці є галузеві норми, які давно потребують оновлення, оскільки більшість із них були розроблені ще у 60-80-ті роки минулого сто ліття. До того ж наша держава підписала Угоду про асоціацію між Україною та ЄС і відповідно має переглядати та гармонізувати своє законодавство, зокрема й нормативи з охорони праці. Однак у ди рективах передбачено: у разі, коли національне

законодавство тієї чи іншої країни містить жорсткіші норми, аніж ті, що прийняті в ЄС, їх не потрібно змінювати, якщо ж вони занижують планку вимог, то мають бути неодмінно переглянутими. Натомість Уряд України «перестарався» і скасо вує навіть нормативи, суворіші за європейські. Але такого, аби норм узагалі не існувало, мабуть, світ ще не бачив. Однак українські реформи відбуваються саме за принципом «зруйнувати до основ, а потім…» Яскравим підтвердженням цього є Розпоряджен ня Кабінету Міністрів України від 18.12.2017 р. №1022р «Про скасування, визнання такими, що втратили чинність, та такими, що не застосовують ся на території України, деяких актів міністерств, інших центральних органів виконавчої влади з пожежної безпеки, охорони праці та санітарного законодавства», згідно з яким із 1 березня 2018 року скасовано всі чинні галузеві норми. До того часу в галузі охорони здоров’я діяло 10 норматив но-правових актів з охорони праці, нині всі вони визнані такими, що не застосовуються на терито рії України як акти органів влади СРСР. Зокрема, йдеться про Правила обладнання і експлуатації інфекційних установ та охорони праці персоналу цих установ (датовані ще 1959 роком!); Правила обладнання і експлуатації стоматологічних по ліклінік, відділень, кабінетів і зуботехнічних ла бораторій від 01.05.1964 р.; Правила обладнання, техніки безпеки і виробничої санітарії при роботі

в клініко-діагностичних лабораторіях лікуваль но-профілактичних установ системи Міністер ства охорони здоров’я СРСР від 30.09.1970 р.; Правила обладнання, експлуатації та техніки без пеки фізіотерапевтичних відділень (кабінетів) від 30.09.1970 р.; Правила з охорони праці працівників дезінфекційної справи та з утримання дезінфек ційних станцій, дезінфекційних відділів, відділень профілактичної дезінфекції санітарно-епідеміоло гічних станцій, окремих дезінфекційних установок від 09.02.1979 р.; Правила з техніки безпеки при експлуатації виробів медичної техніки в установах охорони здоров’я. Загальні вимоги від 27.08.1984 р. Сюди ж потрапили Типові галузеві норми безплат ної видачі спецодягу, спецвзуття та інших засобів індивідуального захисту робітникам і службовцям установ охорони здоров’я та соціального забез печення медичних науково-дослідних установ й учбових закладів, виробництв бактеріальних і біо логічних препаратів, матеріалів, учбових наочних посібників із заготівлі, вирощування й обробки медичних п’явок, затверджені Наказом МОЗ СРСР від 29.01.1988 р. №65. Безперечно, й такої країни вже не існує, і норми вочевидь застаріли, і керуватися ними вже почас ти складно, однак це зовсім не означає, що замість них потрібно створити «білі плями». Чому десяти літтями не осучаснювали чи не розробляли нових галузевих норм попри неодноразові звернення Профспілки до МОЗ із цього приводу? І в чому

винні медичні працівники, які нині потерпають від такої недбалості? Наразі Профспілка напрацюва ла Перелік галузевих нормативно-правових актів з охорони праці, які потрібно розробити замість скасованих розпорядженням Уряду, — інакше га лузь залишиться без цілісної нормативної бази з охорони праці, а це є нонсенсом. Також Профспілка вимагає визначити центральний орган виконавчої влади, на який покладається відповідальність за розробку нових галузевих норм, встановити кін цевий термін їх затвердження, розробити порядок фінансування та забезпечити своєчасне виділення коштів. Доки ж нові галузеві норми не затвердже но, вимагаємо визначити порядок безкоштовного забезпечення працівників галузі засобами індиві дуального захисту. Однак досі не бачимо жодних кроків до вирі шення цієї проблеми. Принаймні, коли Профспілка звернулася з листами до в. о. Міністра охорони здоров’я України Уляни Супрун, Міністерства со ціальної політики України та Державної служби України з питань праці з пропозицією надати роз’яснення щодо того, як за відсутності норма тивної бази забезпечити медичних працівників засобами індивідуального захисту, а також вчер гове вказала на необхідність якнайшвидшої роз робки нових галузевих норм замість скасованих, у відповідь отримала відписки. У них чиновники, замість вказати шляхи вирішення проблем, знову посилаються на вимоги законодавства та намага ються перекласти відповідальність на інших. Зокрема, МОЗ у своїй відповіді відмовилося надати роз’яснення і повідомило, що згідно з чинним за конодавством не розробляє галузевих норм, тож пропонує звернутися до Міністерства соціальної політики України та Державної служби України з питань праці. Ті своєю чергою відповіли, що зно ву ж таки відповідно до чинного законодавства (чи всі його читають по-різному?) галузеві норми має розробляти МОЗ України. Нам нічого не за лишалося як скласти ці відповіді в одну теку і від правити третейському судді — Кабінету Міністрів України. На жаль, там ось уже 4 місяці вирішують, хто ж таки мусить зайнятися цією справою. Натомість у закладах охорони здоров’я нако пичуються проблеми із забезпеченням медиків засобами індивідуального захисту. Можна спо діватися на те, що в деяких медичних закладах ще існують бодай незначні запаси (хоча всі ми розуміємо, наскільки «багаті» наші лікарні), однак головні лікарі очікують на колапс у забезпеченні працівників спецодягом. Тож незабаром може ста тися, що хірургам доведеться йти в операційну у спортивних костюмах або ж купувати спецодяг за власні кошти. Особливу стурбованість викликають інфек ційні лікарні, де ця проблема може обернутися загрозою для здоров’я медичних працівників. Вважаємо подібний стан справ неприпустимим і таким, що порушує вимоги КЗпП та Закону України «Про охорону праці». Ситуація ще більше ускладнюється тим, що більшість вітчизняних закладів охорони здоров’я є або бюджетними, або неприбутковими установа ми, тобто їх керівники не мають права закуповува ти спецодяг за рахунок отриманих прибутків. Якщо ж таку можливість вишукають, то згідно з вимо гами фіскальних служб медичним працівникам потрібно буде сплатити податок на дохід фізичних осіб відповідно до вартості отриманого спецодягу. Ще одна проблема, обумовлена непродума ними рішеннями Уряду, полягає в тому, що деякі категорії медичних працівників втратили право на компенсацію за роботу у важких і шкідливих умо вах, хоча воно гарантоване чинним законодавст-

www.vz.kiev.ua тел.: (044) 428 02 20 vz@vz.kiev.ua

ДИСКУСІЙНИЙ КЛУБ

30 листопада 2018 року

вом, зокрема ст. 7 Закону України «Про охорону праці» та ст. 100 КЗпП, де окрім того вказано, що Перелік робіт зі шкідливими, небезпечними та важкими умовами праці (далі — Перелік) визна чається Кабінетом Міністрів України. Оскільки свого часу Уряд не розробив такого Переліку для галузі охорони здоров’я в установ леному порядку, їх було визначено наказами МОЗ України від 23.03.1993 р. №54 «Про затвердження Переліку робіт, на яких встановлюються доплати за несприятливі умови праці працівникам орга нізацій та установ медичної освіти України» та від 05.10.2005 р. №308/519 «Про впорядкування умов оплати праці працівників закладів охорони здоров’я та установ соціального захисту населен ня». Згідно із цими документами медичні праців ники й отримували підвищену оплату. Зокрема, Наказом №54 було затверджено види робіт із тяжкими і шкідливими умовами праці, на яких встановлюються доплати для працівників, що займаються науково-викладацькою діяльністю, у розмірі 12% посадового окладу (тарифної ставки). Це роботи в клініко-діагностичних лабораторіях, відділеннях реаніматології й анестезіології, стаціо нарах, фтизіатричних, інфекційних кабінетах та з інфекційним матеріалом, дерматовенерологічних закладах, із живими культурами збудників і низ ка інших. До переліку робіт з особливо тяжкими й особливо шкідливими умовами праці, за які встановлюються доплати в розмірі 24% посадо вого окладу, належали роботи на рентгенівських установках, електронних мікроскопах з напругою понад 10 кВ, радіоізотопних установках і прила дах, лінійних прискорювачах, у токсикологічних лабораторіях (з отрутами й отрутохімікатами), віваріях (з тваринами, зараженими грибковими, паразитарними, інфекційними захворюваннями, зокрема туберкульозом, носіями пухлин чи за раженими радіоактивними речовинами), у ста ціонарах, диспансерах, відділеннях і кабінетах для лікування психічнохворих, із культурами ракових клітин, з трупним матеріалом, із живими збудниками інфекційних та паразитарних хвороб, туберкульозу тощо. Також окремим рядком було визначено види робіт, за які передбачалися допла ти в розмірі 25% і навіть 60%. Серед останніх — ті, що пов’язані з контактами із хворими на СНІД та ВІЛ-інфікованими (під час діагностики, консуль тування, оглядів, надання медичної допомоги, судово-медичної експертизи тощо). У червні нинішнього року МОЗ звернулося до Спільного представницького органу (СПО) об’єднань профспілок з тим, аби він погодив ска сування згаданого Наказу. Зважаючи на те що подібний крок (за умови відсутності Переліку для галузі охорони здоров’я, визначеного Кабінетом Міністрів України) унеможливить реалізацію права працівників установ медичної освіти на підвищену оплату праці, СПО відмовив Міністерству. Попри це МОЗ таки видало Наказ від 08.06.2018 р. №1097 «Про визнання таким, що втратив чинність, на казу Міністерства охорони здоров’я України від 23 березня 1993 року №54», який набув чинності 18 вересня 2018 року. Найбільше обурює те, що в Наказі №1097 вка зується як мета прийняття документа «приведен ня нормативно-правових актів у відповідність до законодавства», але насправді Наказ №54 не було «приведено у відповідність» — його просто ска сували. Натомість МОЗ не запропонувало нового документа, який регулював би питання оплати праці медиків у шкідливих та важких умовах і таки відповідав усім вимогам чинного законодавства. Та й Кабмін знову ж таки не затвердив Переліку «шкідливих робіт» для галузі охорони здоров’я. Відтак починаючи з листопада установи медичної освіти вимушені припинити виплачувати додаткові кошти своїм працівникам за роботу у важких та шкідливих умовах (навіть якщо така шкідливість підтверджена атестацією робочих місць за умо вами праці). Працівники обурені, керівники розгублені. МОЗ мало б розробити проект нової Постанови Кабміну, а вже після її прийняття скасовувати Наказ №54, адже умови, у яких працюють викладачі, прово дячи зі студентами практичні заняття на базових

УМОВИ ПРАЦІ НАШИХ СПІВРОБІТНИКІВ НЕ ЗМІНИЛИСЯ, А ЗАРПЛАТУ БУДЕ ЗНИЖЕНО НА 12 АБО 24%. ТАКИЙ НЕПРИЄМНИЙ «СЮРПРИЗ» ОЧІКУЄ МАЙЖЕ 200 ВИСОКОКВАЛІФІКОВАНИХ ВИКЛАДАЧІВ ЗАКЛАДУ — ПРОФЕСОРІВ, ДОЦЕНТІВ, АСИСТЕНТІВ, ТОБТО ОСІБ, ЯКІ ЗДІЙСНЮЮТЬ НАУКОВОПЕДАГОГІЧНУ ДІЯЛЬНІСТЬ І ВОДНОЧАС МАЮТЬ КЛІНІЧНЕ НАВАНТАЖЕННЯ

клінічних кафедрах, аж ніяк не змінилися, нато мість вони втратили суттєву частку свого заро бітку, їх права на охорону праці грубо порушено. До речі, згаданим Наказом послуговувалися і в закладах НАМН України, де наразі виникла така сама ситуація. Хтось узагалі подумав про наслідки, перш ніж «рубати під корінь» чинні нормативні документи? Якщо вони застаріли, попрацюйте й запропонуйте нові, котрими можна було б послуговуватися на практиці (чи відкоригуйте їх — особливих змін не потрібно). З огляду на подібне «завзяття» виникає побоювання, що така доля може спіткати й Наказ №308/519, який регулює згадані питання оплати праці у закладах охорони здоров’я. Поки він уцілів, однак завтра можна очікувати чого завгодно.

для проведення операцій на серці тощо. На ньому слід працювати з дотриманням технічних вимог та вимог до персоналу. Дуже відповідальна ро бота з автоклавами, які працюють під високим тиском, на харчоблоках. Також принципові ви моги до стерилізації, роботи із ендоскопічним обладнанням (використання та специфіка об робки). Спеціального допуску (4 рівня!), а отже, й підготовки потребує робота з електрооблад нанням, тому, наприклад, ми вже 3 місяці поспіль шукаємо електрика, котрий відповідав би таким вимогам і, мабуть, не знайдемо, враховуючи ту зарплату, яку можемо йому запропонувати. Це серйозні речі, й нехтувати ними означає ри зикувати здоров’ям і життям медпрацівників і пацієнтів.

Василь КРАВЧЕНКО, головний лікар КЗ «Городищенське районне територіальне медичне об’єднання» Черкаської області, Заслужений лікар України

вважаю, що на часі оновити всі підзаконні акти, створені за радянських часів, прописати в них нові вимоги і залишити старі, якщо вони мають сенс. Однак скасування певних нормативів має супроводжуватися розробкою нових — ці кроки необхідно здійснювати одночасно. Адже меди цина є специфічною галуззю, і через відсутність певних правил та алгоритмів дій щодо забезпе чення її функціонування можуть постраждати не лише медики, а й пацієнти. Більше того, усі вимоги й рекомендації мають були унормовані відповідно до специфіки медичного закладу. Безперечно, часи змінилися, умови також, однак порядку ніхто не відміняв. Наприклад, у лікарнях завжди дотримувалися норм списання витратних матеріалів (мийних засобів, халатів, постільної білизни, дезінфекційних розчинів тощо) та термінів їх використання. Нині під час перевірок медичних закладів на ці питання вже не звертають такої пильної уваги, оскільки їх фінансування не є централізованим, як раніше. Дещо закуповується за кошти державного та місцевого бюджетів, дещо — за благодійні внески. Можливо, такі підходи й дають змогу працювати в межах існуючого (на жаль, обмеженого) кошторису, але це ж не вихід із ситуації. Принциповими були вимоги до санітарних норм, наприклад, чітко визначалося, скільки дезінфекційних засобів слід витрачати на пев ну площу кабінету чи маніпуляційної, існували конкретні вимоги до спецодягу тощо. Під пиль ною увагою перебували й питання техніки без пеки — дотримання таких вимог контролювали спеціальні інспектори. Нині цими питаннями майже ніхто не займається, послуговуються старими нормами, бо після їх відміни орієнтува тися взагалі немає на що. А коли станеться біда (до речі, відповідальності за безпеку праці з ке рівника ніхто не знімав), тоді про них згадають, та буде пізно. До того ж у медичних закладах обладнання досить специфічне, особливо на третинному рівні, наприклад, барокамери чи устаткування

Олена РОГОВА, Голова первинної профспілкової організації ХМАПО, доцент, кандидат юридичних наук

мене складається враження, що скасування Наказу МОЗ №54 — це системний наступ на вищі медичні навчальні заклади, у якому прихо вано політичний підтекст, пов’язаний з майбутніми виборами і пошуком для них бюджетних коштів. Адже умови праці наших співробітників не змінилися, а зарплату буде знижено на 12 або 24%. Такий неприємний «сюрприз» очікує майже 200 висококваліфікованих викладачів закладу — професорів, доцентів, асистентів, тобто осіб, які здійснюють науково-педагогічну діяльність і водночас мають клінічне навантаження. І це при тому, що доплати «за шкідливість» їм було вста новлено за результатами атестації робочих місць у ХМАПО, яка є дійсною ще мінімум 1,5 року. Так от згадану атестацію проведено відповідно до чин ного законодавства: на підставі Постанови КМУ від 01.08.1992 р. №442 «Про Порядок проведення атестації робочих місць за умовами праці», яку ніх то не відміняв. До того ж вказані доплати зафіксо вані в Колективному договорі між адміністрацією та профспілковим комітетом ХМАПО на 2016-2018 роки, котрий також зберігає свою чинність. Парадокс полягає в тому, що доплати в розмірі 15 і 25% й досі отримують наші колеги — медич ні працівники, не задіяні в науково-викладацькій діяльності (на них поширюється дія інших норма тивних актів). Найбільше обурює те, що абсолютно антисоціальний за змістом Наказ про скасування Наказу №54 було узгоджено низкою міністерств і відомств, а також зареєстровано в Міністерстві юстиції. Тобто це не випадковість, а цілеспрямо ваний удар по правах певної категорії працівників організацій та установ медичної освіти України Це надзвичайно резонансна подія, яка вплине на діяльність усіх медичних вишів України. До того ж допущено безпрецедентне порушення прав лю дини, Конституції України, зокрема ст. 92, де чітко зазначено, що права і свободи громадян та гаран тії їх дотримання регулюються винятково закона ми України. Наразі відбулося відверте порушення вимог юридичної техніки, коли права працівників регулюються не законом, а підзаконним актом.

Цинізм ситуації полягає в тому, що слідом за На казом про скасування Наказу №54 нам надійшов лист за підписом заступника Міністра охорони здоров’я П. Ковтонюка з роз’ясненням порядку інформування співробітників про позбавлення їх права отримувати надбавки за шкідливі умови праці. Так от згідно з цим листом адміністрація ХМАПО повинна за 2 місяці письмово інформу вати працівників про зміни виробничих умов та розмірів пільг і компенсацій (з урахуванням тих, які надаються їм додатково). Водночас у листі зазначено, що він не встановлює норм права і є інформаційним. Цілком зрозуміло: лист, навіть за підписом заступника Міністра, не породжує жодних юридично значущих наслідків, на відміну від Наказу, зареєстрованого в Мін’юсті. Залишається відкритим пи тання, як адміністрація академії може одночасно виконати вимоги МОЗ щодо скасування доплат за роботу у шкідливих умовах праці й у повному обсязі забезпечити реалізацію прав співробітників академії, які продовжують працювати у таких умо вах. Адже згадані доплати є складовою суттєвих умов праці, які абсолютно не змінилися! Ще одне юридичне непорозуміння пов’язане зі скасуванням Наказу №54: чи потрібно відміняти перелік посад підрозділів, зайнятість на яких дає право на щорічну додаткову відпустку за робо ту, пов’язану із впливом негативних чинників на здоров’я? Ми вважаємо, що ні, однак тоді постає нове протиріччя, яке може призвести до юридич ної відповідальності за порушення трудового за конодавства з боку адміністрації й оскарження цього порушення співробітниками. Доки вузлики непорозумінь зав’язуються у пи тання без відповідей, збігає двомісячний термін попередження науково-педагогічних працівників про зменшення їх зарплат, і вони можуть звіль нитися. Академія ризикує втратити кваліфіковані кадри, які роками напрацьовували свій досвід, передавали його молодим поколінням лікарів. Аби цього не допустити, ми надіслали листи до Харківського обласного комітету профспілки пра цівників охорони здоров’я України, який відповідно спрямував їх до ЦК Профспілки, МОЗ та Кабміну. У них ми просимо надати офіційне роз’яснення необ хідності скасування згаданих доплат, потенційних юридичних наслідків невиконання адміністрацією академії умов Колективного договору, де перед бачено такі виплати, тощо. Відповіді з Києва поки не надійшло. Якщо таке мовчання триватиме й надалі, ми готові вдатися до активніших методів захисту прав наших спілчан, незважаючи на те що нині на вищому рівні всіляко намагаються нівелю вати роль профспілок.

Н А С Т У ПН А Т Е М А Шановні читачі! Відкриваючи «Дискусійний клуб», ми ставили за мету дати кожному лікарю можливість висловитися з приводу наболілого. Тема нашого наступного обговорення:

«Запровадження електронного документообігу — реформа в один «клік»?» Чекаємо ваших листів на адресу: 04211, м. Київ, а/с 138, редакція газети «Ваше здоров’я» або на e-mail: vz@vz.kiev.ua

МЕДИЧНА НАУКА

ПІЛОТНИЙ ПРОЕКТ — ТЕСТ НА ДІЄВІСТЬ РЕФОРМ У 2017 році стартував пілотний проект, покликаний змінити механізм фінансування кількох установ НАМНУ. Чи виправдовує він очікування медиків та науковців і які підказки дає для наступних реформ?

Віталій ЦИМБАЛЮК, президент Національної академії медичних наук України, академік НАМНУ, Заслужений діяч науки і техніки України, доктор медичних наук, професор

ВЗ Старт пілотного проекту в НАМНУ кілька разів відкладався. Чи вдалося за цей час узгодити всі розбіжності та забезпечити ідеальні умови для його реалізації? — Необхідність впровадження такого проекту обумовлена нинішніми реформами. Хоча вони ще не торкнулися вторинного і третинного рівнів (це має відбутися у 2019 та 2020 році відповідно), однак до цього потрібно готуватися заздалегідь. Ми ж розуміємо: у держави обмаль коштів на медицину, тож усе йде до того, що кожна структура повинна самостійно шукати шляхи виживання в таких складних умовах. Так от пілот якраз має навчити цьому — і ті заклади, які вже беруть у ньому участь (Національний науковий центр «Інститут кардіології ім. академіка М. Д. Стражеска НАМН України», ДУ «Інститут нейрохірургії ім. А. П. Ромоданова НАМН України», ДУ «Національний інститут серцевосудинної хірургії ім. М. М. Амосова НАМН України» та ДУ «Національний інститут хірургії і трансплантології ім. О. О. Шалімова НАМН України»), і ті науково-дослідні установи НАМНУ, котрі поки спостерігають за перебігом проекту та готуються до роботи в подібних умовах, і, зреш тою, вторинну та третинну ланки, які нині живуть в очікуванні змін. Хтось не вірить у те, що вони допоможуть утриматися на плаву, дехто, навпаки, ейфорично покладає на них усі надії… А ле виживуть реалісти, котрі зможуть правильно

розрахувати власні сили, оцінити нинішню ситуацію та перспективи і головне — навчаться думати й діяти по-новому. Тому для пілоту ми обрали чотири провідні установи НАМНУ, на фінансування яких Кабінет Міністрів України виділив у липні минулого року 200 млн грн, а на 2018 рік — 600 млн грн. На початку дійсно виникали певні проблеми, що гальмували його старт (передусім через незатверджену методику розрахунку вартості послуг), тому фактично він розпочався наприкінці 2017 року. Ми пропонували запровадити витратну систему розрахунку, свого часу затверджену Київською міською держадміністрацією і використовувану в Києві. Нам же запропонували так звану міжнародну модель розрахунків, зрештою, усі зупинилися на третьому варіанті методики, якою користуємося й нині. Головна ідея зміни фінансового механізму — оплата послуги, а не ліжко-дня чи утримання закладу. Тобто кошти мають «йти за пацієнтом». Хоча ми пропонуємо дещо його відкоригувати: кошти мусять «зайти» у заклад не після того, як пацієнта пролікують, проведуть усі обрахунки, подадуть звіт закупівельнику цих послуг тощо, — усе необхідне для надання медичної допомоги повинно бути в лікарів завчасно. Наприклад, хворого привезли із гострим інфарктом міокарда, тож за нинішніх умов виходить, що ми маємо запропонувати йому дочекатися «його» коштів? Принаймні, на випадки екстрених ситуацій мусить бути резерв, який дав би можливість врятувати хворого, не чекаючи, доки спрацює принцип «Гроші йдуть за пацієнтом». ВЗ Що ввійшло в тариф медичної послуги, адже виникали різні дискусії з приводу того, чи враховувати в них оплату комунальних послуг і витрати на ліки, які постійно дорожчають, тому змінюють «картину» не на користь медичних закладів? — Затверджена методика обрахунку вартості послуг наразі не є ідеальною, однак це лише початок експерименту, до того ж нам вдалося налагодити дієву комунікацію з Мінфіном, куди ми надсилаємо свої зауваження та пропозиції щодо вдос-

коналення методики. Адже для того й існує пілот, аби відпрацювати всі деталі. Наразі ж тариф послуги розраховується як середня вартість пролікованого випадку за результатами попереднього року, при цьому в ньому закладено комунальні платежі, але підвищення їх вартості не враховано. Так само має бути поправка на те, що порятунок будь-якого хворого — це не лише проведення тієї чи іншої операції, вартість котрої прораховано як послугу, а й лікування можливих ускладнень чи супутніх захворювань. Окрім розрахунку вартості наші співробітники розробили ще й повний перелік послуг, котрі можуть надавати заклади, напрацювали відповідні протоколи лікування, форму направлення, за яким хворих спрямовуватимуть до наших установ, і лише тоді держава оплачуватиме їх лікування. Без такого направлення пацієнт має право обирати наш медичний заклад для лікування, але держава не виділятиме на нього кошти. ВЗ Сьогодні як орієнтир пропонують так звані міжнародні протоколи. Ви їх копіювали чи все-таки адаптували? — Наші заклади найкраще оснащені, тут працюють спеціалісти найвищої кваліфікації, тому й розроблені протоколи не дуже відрізняються від міжнародних. Єдине, у чому відстаємо, то це у забезпеченні сучасним обладнанням, котре у закордонних клініках оновлюють кожні 2-3 роки, а ми мріємо про таке десятиріччями. Тому доводиться користуватися тим, що є. Однак у багатьох обласних лікарнях (про районні взагалі не кажу) немає навіть таких можливостей. ВЗ Тоді чи вистачає коштів, отриманих «пілотними» інститутами, для їх повноцінної роботи згідно з протоколами? — На перший погляд, кошти немалі, принаймні їх більше, ніж було до старту пілоту (базове фінансування), коли доводилося відправляти співробітників у так звані відпустки за власний рахунок чи переводити їх на половину, а то й чверть ставки. Однак тут постає нова проблема — дуже висока вартість високоспеціалізованої, високотехнологічної

допомоги. Базового фінансування (на зарплату, оплату комунальних послуг, які «з’їдають» 80% бюджету, медикаменти тощо) інститути не отримують, тож мають працювати в межах виділених державою коштів, яких вистачить (згідно з тарифами) на обслуговування лише третини пацієнтів з того «потоку», який був раніше. Тобто зазвичай наші інститути, котрі ввійшли в пілот, виконують 5-7 тис. складних операцій за рік, віднині ж вони вимушені будуть зменшити цю кількість до 2-3 тис. — на більше немає грошей. Що робити з рештою пацієнтів? Відмовляти їм? Говорити, що все за їх рахунок? І що буде із висококваліфікованими фахівцями, які вимушено «простоюватимуть» із таким режимом роботи? Вони можуть звільнитися, до того ж зарплати в них і без того невисокі. У тарифи закладено заробітну плату, однак ця складова представлена в мінімально граничних межах, тобто на достойну оплату праці фахівцям такого рівня цього аж ніяк не вистачить. А коли врахувати вартість транс плантацій, то виходить, що, наприклад, в Інституті хірургії та трансплантації буде виконано набагато менше операцій, ніж вдалося б за повноцінного фінансування. З одного боку, нам говорять, що інститути можуть і повинні заробляти додаткові кошти, а з іншого — вказують на те, що наші фахівці не мають права проводити інші оперативні втручання, окрім тих, які мають найвищий, 4-5-й ступінь складності. А якщо пацієнт хоче, аби йому зробили операцію 3-го ступеня складності (таких до нас звертається багато), то маємо йому відмовити? З якої причини? Адже реформа передбачає, що пацієнт самостійно обирає заклад для лікування. Потрібно лише впорядкувати механізм, як і ким такі послуги оплачуватимуться. Бо наразі відповідно до Конституції лікування в Україні є безкоштовним, тож вимагати плату ми не маємо права. ВЗ І як доводиться «відсівати зайвих», коли на всіх бажаючих коштів не вистачає? — Пере д усім ми «закриваємо» ургентні випадки, а також ті, які потребують найскладніших втручань (4-5-го ступеня), оскільки розуміємо, що окрім нас таких пацієнтів ніхто не врятує. Утім, тим самим принципом зобов’язана керуватися й держава, якщо вона гарантує оплату послуг лише третині наших пацієнтів. Тобто вона має передусім оплачувати ургентну допомогу, а також лікування у високоспеціалізованих закладах соціально незахищеним верствам населення (дітям, вагітним, пенсіонерам, інвалідам, учасникам бойових дій,

www.vz.kiev.ua тел.: (044) 428 02 20 vz@vz.kiev.ua

МЕДИЧНА НАУКА

30 листопада 2018 року

ліквідаторам аварії на ЧАЕС). Але не обмежуватися цим. Бо коли ми сказали «а», має бути й продовження, наприклад, у вигляді медичного страхування, оплати полісу роботодавцями, взаєморозрахунків з регіонами тощо. Наприкл ад, якщо з областей направляють хворих поза квотою, яку виділила держава на оплату наших послуг, місцеві громади можуть «надіслати» кошти за такими пацієнтами. Однак тут постає дуже складне і делікатне питання. Навряд чи місцеві чиновники захочуть «розкидатися» коштами, яких дійсно не вистачає, спрямовуючи їх до закладів найвищого рівня. Швидше за все вони викличуть керівника обласної лікарні й накажуть йому вирішити проблему на місці. А тому, хто відмовиться оперувати складну патологію, можуть вказати на двері. Тож аби не втратити роботу, лікарі братимуть на себе відповідальність й оперуватимуть навіть тих пацієнтів, захворювання яких вони бачили, можливо, один раз за всі роки роботи. А це, своєю чергою, може призвести до інвалідизації або й смерті хворого, якого у високоспеціалізованому закладі врятували б. Нас дуже непокоїть, що під виглядом децентралізації наполягають на тому, аби більшість операцій (у тому числі й найвищої складності) виконували в обласних лікарнях за рахунок місцевих бюджетів. За такою «економією» може приховуватися великий ризик для пацієнтів. Тому наші провідні фахівці в різних галузях у співпраці з профільними асоціаціями працюють над створенням переліку тих видів оперативних втручань, які можна робити на вторинному та третинному рівнях, окремо — тих, що мають виконуватися винятково у високоспеціалізованих закладах (з ними фахівець нижчого рівня через брак досвіду, знань чи необхідного обладнання просто не впорається). Утім, учасники пілотного проекту можуть лише озвучити певні проблеми, котрі «виринають» з нього, вирішити їх вдасться тільки на державному рівні. Однак замість цього деякі можновладці, зокрема й народні депутати, постійно пишуть листи на адресу наших інститутів, у яких просять безкоштовно пролікувати когось зі своїх виборців, ніби не розуміють: коштів на це немає! Тож виходимо із ситуації по-різному — за рахунок благодійних внесків, спонсорської допомоги, у деяких випадках пацієнти самі купують медикаменти для післяопераційного лікування, але ж кардинально проблему це не вирішує. ВЗ Якщо підбити перші підсумки пілотного проекту, чи можна сказати, що він став «світлом у кінці тунелю» або й допоміг вийти на новий рівень? — Про жодний новий рівень говорити не доводиться, поки що це лише етап виживання і дуже напруженої роботи. Інститути щомісяця подають акти виконаних робіт і звітують за кошти, які були витрачені на лікування кожного пацієнта. Додалося роботи й старшим медсестрам, лікарям, завідувачам відділень. Однак можна бути впевненим у тому, що «пілотні» заклади точно виживуть за нових умов. Хоча при цьому їм, мож-

ливо, доведеться зменшити кількість працівників, скоротити площі, значно інтенсифікувати роботу. Там, де такої необхідності не усвідомили, не розробили протоколів лікування, не напрацювали переліку послуг і не порахували їх вартості, виникне багато проблем. Можливо, реформаторська ідея про те, що виживуть найсильніші, а після скорочень та оптимізації працюватимуть лише кращі фахівці, залишаться найнеобхідніші площі, інтенсифікується робота колективів, й приваблює — однак лише як ідея, бо реалії дещо інші. Наприклад, ніхто не проти того, аби скоротити термін перебування пацієнтів у високоспеціалізованих закладах. Дійсно, навіщо тримати прооперованого хворого до зняття швів, можна виписати його вже на 2-3-й день, як це роблять за кордоном (умови проведення операцій та протоколи лікування в нас здебільшого ідентичні). Однак за кордоном дуже розвинена сімейна медицина, інститут медсестринства, налагоджено систему спостереження за такими пацієнтами тощо. А що робити нашим хворим, коли їх випишуть на 3-й день після складної операції в рідне село? Хто про них подбає? Тобто всі ці нюанси потрібно враховувати, тоді й «світло в кінці тунелю» з’явиться! У цілому вважаю, що пілотний проект містить чимало позитивних моментів. Головне, ми зрозуміли: новий механізм фінансування дійсно може працювати, завдяки проекту визначилися з переліком послуг та їх вартістю, побачили, що держава може оплатити тільки третину, тож потрібно шукати додаткові джерела фінансування, «загартувалися» до сприйняття нових реформ. Однак якщо йтимемо лише цим шляхом (оплата з боку держави за послуги без додаткового фінансування науково-дослідних установ), є ризик повного зникнення надзвичайно важливої складової нашої діяльності — наукової. Адже з перших років незалежності України створення НАМНУ планувалося як можливість отримати структуру, котра займатиметься медичною наукою, формуватиме нові погляди, напрямки, вирішуватиме актуальні завдання, проводитиме наукові дослідження — без цього жодну державу не мож-

на вважати розвиненою. Адже всім відомий вислів про те, що країна, яка не розвиває власну науку, неминуче перетворюється на колонію. Тобто нині науково-дослідні інститути НАМНУ мають двоструктурну модель, і її клінічна складова, де задіяні найкращі спеціалісти, є настільки потужною саме через те, що вони не лише лікують пацієнтів та накопичили в цьому величезний досвід, а й проводять наукові дослідження (прикладні та фундаментальні). Якщо поставити на потік лише клінічну складову, тобто держава надаватиме кошти тільки для оплати послуг таких фахівців, заклади втримаються на плаву, однак наука в них не розвиватиметься. І це справжня біда: науково-дослідні установи в перспективі перетворяться на звичайні лікарні чи навіть спеціалізовані центри, котрі надаватимуть певний спектр послуг, зароблятимуть кошти, але наукові пошуки стануть для них «зайвим клопотом». Навіщо щось вивчати й досліджувати, коли можна перейняти якусь технологію чи методику й заробляти на її використанні? Та чи вигідно це суспільству й державі в цілому? Цивілізовані країни не йдуть таким шляхом, вони всіляко розвивають вітчизняну науку. Нам часто ставлять у приклад американську модель суспільства. Так от там величезні кошти вкладаються саме в розвиток науки, у тому числі й медичної, пошук нових технологій тощо. Не шкодують грошей і на те, аби переманити до себе кращих науковців з усього світу, аби ті створили базу для практики найвищого рівня. У США історично сформувалася дещо інша структура медичної академії наук, однак це не означає, що ми маємо її копіювати. Ми ж самостійна і незалежна держава з власним шляхом розвитку. Тому повинні впроваджувати власну систему, аби тільки вона була ефективною і працювала на користь суспільству. До того ж у США функціонують 27 потужних національних інститутів здоров’я, які аналогічні установам нашої академії за профілем діяльності та навіть за назвою. Нині ми працюємо над тим, аби налагодити співпрацю із цими закладами, уже уклали угоди з посольством США, виходимо на керівників інститутів. Тільки як на них рівнятися, коли 27

національних інститутів здоров’я США, на 100% фінансовані державою, отримують понад 33 млрд дол. на рік, а ми просимо на всі заклади НАМНУ бодай 1,5 млрд грн. Просимо й не отримуємо. У США розуміють важливість напрацювань подібних інститутів для держави, адже вони вирішують стратегічні завдання по кожному нап рямку охорони здоров’я, влада має можливість і політичну волю до їх повноцінного фінансування. ВЗ На які зміни очікувати в найближчій перспективі? — У 2019 році дія пілотного проекту триватиме. Уряд заклав у проекті бюджету на наступний рік більше кошт ів: кожен інститут — учасник пілоту отримає додатково понад 30 млн грн, на які можна буде придбати витратні матеріали чи якесь обладнання. При цьому впевнено крокувати вперед вдасться лише за багатовекторного механізму фінансування — державні гарантії, страхові внески, надходження від благодійних організацій, а можливо, й власні кошти пацієнтів. Щодо інститутів, які не ввійшли до пілотного проекту, то вони очікують підвищеного базового фінансування, обіцяного Міністерство фінансів України, а також вишукують додаткові джерела надходжень. Уряд пообіцяв збільшити фінансування й на розвиток науки, можливо, наша держава почала усвідомлювати хибність кроків зі знищення власного наукового потенціалу і кадрів? Наразі ще 2 науково-дослідні інститути НАМНУ висловили бажання й готовність долучитися до пілотного проекту, однак поки коштів на це не передбачено. Проте вони мають унікальну можливість повчитися на чужих помилках і увійти в реформу готовими до випробувань. 2020 рік уже не за горами, тому підготуватися повинні всі. Бо масштаби реформ охоплять всю країну. Тож маємо сьогодні подбати про те, аби не наступати на граблі, на які наштовхнулися в пілотах, і напрацювати надійні варіанти вирішення проблем, котрі вдалося виявити під час реалізації проекту. Розмову вела Світлана ТЕРНОВА, «ВЗ»

ЯКЩО ПОСТАВИТИ НА ПОТІК ЛИШЕ КЛІНІЧНУ СКЛАДОВУ, ТОБТО ДЕРЖАВА НАДАВАТИМЕ КОШТИ ТІЛЬКИ ДЛЯ ОПЛАТИ ПОСЛУГ ТАКИХ ФАХІВЦІВ, ЗАКЛАДИ ВТРИМАЮТЬСЯ НА ПЛАВУ, ОДНАК НАУКА В НИХ НЕ РОЗВИВАТИМЕТЬСЯ. І ЦЕ СПРАВЖНЯ БІДА: НАУКОВО-ДОСЛІДНІ УСТАНОВИ В ПЕРСПЕКТИВІ ПЕРЕТВОРЯТЬСЯ НА ЗВИЧАЙНІ ЛІКАРНІ ЧИ НАВІТЬ СПЕЦІАЛІЗОВАНІ ЦЕНТРИ, КОТРІ НАДАВАТИМУТЬ ПЕВНИЙ СПЕКТР ПОСЛУГ, ЗАРОБЛЯТИМУТЬ КОШТИ, АЛЕ НАУКОВІ ПОШУКИ СТАНУТЬ ДЛЯ НИХ «ЗАЙВИМ КЛОПОТОМ». НАВІЩО ЩОСЬ ВИВЧАТИ Й ДОСЛІДЖУВАТИ, КОЛИ МОЖНА ПЕРЕЙНЯТИ ЯКУСЬ ТЕХНОЛОГІЮ ЧИ МЕТОДИКУ Й ЗАРОБЛЯТИ НА ЇЇ ВИКОРИСТАННІ?

СПЕЦПРОЕКТ: МРІЇ ТА РЕАЛЬНІСТЬ УКРАЇНСЬКОЇ СІМЕЙНОЇ МЕДИЦИНИ

СПРОМОЖНА МЕРЕЖА ПЕРВИННОЇ МЕДИЧНОЇ ДОПОМОГИ — РЕЗУЛЬТАТ СПІВПРАЦІ МЕДИКІВ І ГРОМАД Тернопільщина свого часу не ввійшла до переліку регіонів, які взяли участь у пілотному проекті з реформування первинної ланки охорони здоров’я. Але керівники медицини краю не чекали наказів згори і створили регіональну концепцію реформування галузі. Усі сили сконцентрували на модернізації первинної ланки, найбільшу увагу приділяючи раціональному використанню наявних ресурсів.

Враховували ситуацію на місцях

Лідія ЧАЙКОВСЬКА, заступник начальника управління охорони здоров’я Тернопільської ОДА

ВЗ Реформа первинної ланки на засадах сімейної медицини виходить на фінішну пряму. Щось вдалося поліпшити, а якісь ідеї не прижилися. Чи можна стверджувати, що нині на Тернопільщині створено ефективну систему сімейної медицини? — Впровадження сімейної медицини розпочалося ще 2000 року, і наша область активно долучилася до процесу, адже в краї для цього були всі передумови. Нам вдалося чітко відокремити первинну ланку від вторинної та третинної і сформувати нову структуру медико-санітарної допомоги на засадах сімейної медицини, зберігши при цьому посади дільничних педіатра та терапевта. Принципи реформування системи охорони здоров’я Тернопільщини визначали з огляду на загальнодержавні положення, але з урахуванням ситуації на місцевому рівні. В основу проведених реформ були закладені потреби конкретної громади, населеного пункту. Найпродуктивнішими виявилися 20102014 роки. У більшості медичних закладів первинного рівня Тернопільської області відбулися масштабні зміни. При центральних районних та міських лікарнях було створено 20 центрів первинної медико-санітарної допомоги, які згодом набули юридичного статусу. 2014 року зміцнили матеріально-технічну базу ФАПів та амбулаторій, зокрема повністю оновили 432 ФАПи, у 60 провели ремонти. 44 ФАПи, які обслуговували понад 1000 мешканців, реорганізували в амбулаторії загальної практики-сімейної медицини. До посл уг пацієнтів тепер 159 таких амбулаторій.

Розвитку сімейної медицини на Тернопільщині сприяло й належне кадрове забезпечення кваліфікованими фахівцями, адже щороку в медичну галузь вливалося нове поповнення — випускники Тернопільського державного медичного університетету ім. І. Я. Горбачевського, а також Чортківського і Кременецького медичних училищ. Медичний університет одразу долучився до процесу перенавчання дільничних терапевтів і педіатрів на сімейних лікарів, створивши для цього кафедру сімейної медицини. Ще один спільний проект, який стартував у ТДМУ і досі, напевне, лишається єдиним в Україні, — створення навчально-практичних центрів первинної медико-санітарної допомоги. Тоді було відкрито 5 таких центрів у різних районах області. До створення вказаних сільських медзакладів долучилися й деякі місцеві сільські громади, облаштувавши їх за всіма вимогами сучасної медицини, тож сільські мешканці отримали повноцінне медичне обслуговування. Кожен центр збудований за типовим проектом: це ошатний двоповерховий будинок, на першому поверсі якого розміщено кабінет лікаря. Окрім ліків та інструментів, заклади забезпечені електрокардіографом, сучасною стоматологічною установкою тощо. Також безперебійно працюють телекомунікаційні технології, зокрема по Skype можна спілкуватися з фахівцями університетської лікарні. На другому поверсі — житлова кімната і кухня з належними побутовими умовами для сімейного лікаря-практиканта. А вигода від створення таких закладів обопільна: студенти здобувають знання та практичний досвід, а пацієнти отримують якісну медичну послугу. Якщо студент пройшов стажування в навчальній амбулаторії, то він практично вже готовий до роботи. Нині в області працюють 689 сімейних лікарів, хоча 2-3 роки тому їх було удвічі менше! За цим показником Тернопільщина посідає 5-те місце в державі. ВЗ Чи довелося під час реформування первинки зіткнутися з проблемами? У

який спосіб, на ваш погляд, потрібно їх вирішувати? — Ще на старті запровадження сімейної медицини виникли певні труднощі. Наприк лад, шестимісячний курс перенавчання для сімейних лікарів виявився недостатнім. Терапевтам нелегко було наважитися обслуговувати дитяче населення, особливо малюків до 1 року, адже треба знати специфіку надання медичної допомоги, особливості розвитку та перебігу захворювань у таких пацієнтів. Тому ми звернулися до Тернопільського державного медичного університету з проханням створити відповідну кафедру та готувати сімейних лікарів за спеціальною методикою. Щодо курсів перенавчання, то вони мають бути присвячені суто сімейній медицині, адже сімейний лікар — це багатопрофільний спеціаліст, котрий повинен вміти надати медичну допомогу і дитині, й підлітку, і людині похилого віку, й вагітній. Крім того, держава й органи місцевої влади мають подбати про належні умови для роботи такого лікаря, зокрема про матеріальнотехнічне забезпечення, санітарний транспорт, гідну зарплатню. ВЗ Наскільки зараз розвинена мережа сімейної медицини, чи достатньо фахівців, особливо в глибинці? — Мережа закладів сімейної медицини постійно оновлюється. Нині в області налічується 24 центри первинної медико-санітарної допомоги, 6 із них діють у складі об’єднаних територіальних громад. Деякі громади вирішили створити свої центри ПМСД, і це їх право, якщо вони готові виділяти кошти на утримання закладів. Загалом на Тернопільщині діють 215 амбулаторій загальної практики-сімейної медицини, 16 із яких — у Тернополі, та 734 ФАПи й ФП. Тернопільщина — один з небагатьох регіонів України, де доволі високий рівень укомплектування кадрами первинки (85%), однак ми й надалі заохочуємо молодих спеціалістів до роботи саме в сільській місцевості. Найбільша потреба в сімейних лікарях у північних районах — Кременецькому, Лановець-

кому, Шумському. Звісно, ми не залишаємо людей без лікарської допомоги: у населених пунктах, які не мають свого лікаря, працюють сумісники. Але коли в селі є сімейний лікар, котрий знає своїх пацієнтів, то більше гарантій, що зі здоров’ям мешканців усе буде гаразд. Тому робимо ставку на залучення молодих фахівців. Торік налагодили співпрацю з Тернопільським державним медичним університетом, і нині заохочуємо його випускників до роботи в сільській місцевості, створюючи привабливі умови, зокрема забезпечуючи приміщенням з усіма зручностями. На розбудову спроможної мережі первинної ланки в області держава виділила додатково 224 млн грн, тож плануємо побудувати 19 амбулаторій загальної практикисімейної медицини з житлом для фахівців, забезпечивши їм не тільки робоче місце, а й належні умови проживання. Зокрема, амбулаторії сімейного лікаря із житлом будуть збудовані у Стрижанці Бережанського району, Трибухіцях Бучацького району, Більче-Золотому та Зозулинцях Борщівського району, Базаринцях Збаразького району. Це ті села, де є амбулаторії сімейної практики, але вони функціонують або в якихось пристосованих приміщеннях, або перебувають в аварійному стані. ВЗ Можете оцінити ситуацію з підписанням декларацій? — Усі центри ПМСД області, крім Борщівського, завершили процедуру перетворення в комунальні некомерційні підприємства, отримали ліцензію на медичну практику і подали пакет документів для підписання контрактів із Національною службою здоров’я України. Усі сімейні лікарі забезпечені комп’ютерами, придбаними за кошти громад, місцевих бюджетів та за рахунок інших надходжень. Обласна рада надала 500 тис. грн на створення електронного реєстру пацієнтів області, із субвенції виділені кошти для проведення широкосмугового інтернету до кожного населеного пункту, де функціонує заклад сімейної медицини. З початку кампанії декларації підписали 628 тис. осіб, а це 59% населення області. Намагаючись «виконати план», від якого залежить їх зарплатня, сімейні лікарі нині проводять роз’яснювальну роботу серед пацієнтів, практикують подвірні обходи, відвідують мешканців багатокварних будинків, хоча це забирає багато часу. За нових умов право голосу має пацієнт, який сам вирішує, до кого йти, і таким чином створюється здорова конкуренція між лікарями, що спонукає до повсякчасного навчання, вдосконалення, оволодіння сучасними методами діагностики і лікування, а також вибудовування довірчих стосунків із пацієнтами.

www.vz.kiev.ua тел.: (044) 428 02 20 vz@vz.kiev.ua

30 листопада 2018 року

СПЕЦПРОЕКТ: МРІЇ ТА РЕАЛЬНІСТЬ УКРАЇНСЬКОЇ СІМЕЙНОЇ МЕДИЦИНИ

Співпраця громади та медзакладу дає результат

Оксана ЛУЦЬКА, директор КНП «Великогаївська aмбулаторія загальної практики-сімейної медицини»

ього року здійснилися мрія багатьох членів Великогаївської ОТГ — у селі Великі Гаї збудовано сучасну амбулаторію загальної практики-сімейної медицини. Новий заклад створили, реконструювавши колишній ФАП. Понад 5 млн грн на проведення ремонтних робіт виділили з Державного фонду регіонального розвитку, ще стільки ж — зі скарбниці громади. Рішення про створення КНП «Великогаївська амбулаторія загальної практики-сімейної медицини» ухвалили на сесії сільської ради в лютому 2018 року. На сьогодні вже отримали ліцензію на медичну практику й уклали договір з Національною службою здоров’я України, виконавши всі необхідні для цього умови. Загалом наша амбулаторія обслуговує 7 тис. осіб. Окрім мешканців Великих Гаїв медичні послуги надаємо й жителям сусідніх сіл — Дичкова, Красівки, Застінки, Товстолуга, Кип’ячки. Амбулаторію облаштували за стандартами сучасної медицини — мешканці отримали лікувальний заклад європейського рівня. Нині на місці колишнього ФАПу — двоповерховий будинок площею понад 500 кв. метрів. Ми намагалися продумати все до дрібниць: облаштували пандуси для інвалідних візків, окремий вхід для хворих на ГРВІ та інші інфекційні недуги, спеціально відвели місце для дитячих візків і велосипедів, створили комфортну зону очікування на прийом до лікаря зі зручними кріслами, а також сучасну, обладнану телекомунікаційним зв’язком, рецепцію. Окремі кабінети виділили для проведення щеплень, долікарського огляду і процедур. Лабораторію забезпечили необхідним сучасним обладнанням. Незабаром сподіваємося прийняти перших пацієнтів у денному стаціонарі — це 2 двомісні палати покращеного перебування, з телевізором, санвузлом, душовою кабінкою. У перспективі плануємо кабінет стоматолога, аптечний заклад, бо нині на території громади немає жодної аптеки. Подбали й про наших працівників, створивши для них кімнату відпочинку, де можна спокійно випити кави та перекинутися словом із колегою. Наш новостворений заклад діє лише 5 місяців, однак уже можна свтерджувати, що старт — успішний. Витрати на медикаменти, оплату енергоносіїв покриває громада. Прийом ведуть 3 сімейні лікарі, у тому числі і я. Поєдную ці обов’язки з адміністративною роботою, адже нерентабельно виокремлювати посаду керівника. Також у нас працює досвідчений педіатр. Наразі наші сімейні лікарі підписали декл арації зі значною частиною населення, яке мешкає на території обслуговування, і з жовтня ми вже отримуємо кошти від НСЗУ. Процес укладання декларацій триває — проводимо активну інформаційну роботу, зокрема разом із Великогаївською громадою розробили інформаційні буклети, які розповсюджуємо в маршрутках, крамницях, ЦНАП та інших громадських місцях, у планах — проведення ярмарки здоров’я. Ми також дещо змінили формат надання первинної медичної допомоги на території громади. З колишніх ФАПів створили фельдшерські пункти. Модифікуючи систему надання первинної медичної допомоги, ми

КНП «Великогаївська амбулаторія загальної практики-сімейної медицини»

У лабораторії

Сімейна медсестра Зоряна Качунь готується знімати ЕКГ

зберегли кадровий потенціал. Це була й вимога громади — не скорочувати працівників. Прийняли на роботу в новостворений заклад усіх лікарів, фельдшерів і медсестер, які опікувалися нашими пацієнтами раніше та виявили бажання працювати з нами й надалі. Для фельдшерів із невеликих сіл розширили функціональні обов’язки, забезпечивши їм роботу в амбулаторії. Вигода обопільна — нам не потрібно запрошувати на роботу нові кадри, бо намагаємося економно витрачати кошти і не роздувати штат, а фельдшери, раз чи два на тиждень працюючи в амбулаторії, забезпечені роботою з доволі пристойною платнею. У кожного з них індивідуальний графік, певна ділянка роботи, приміром, хтось відповідає за імунопрофілактику, інший проводить первинний огляд хворого, знімає ЕКГ тощо. У найближчій перспективі — відкриття кабінету долікарського огляду, де й працюватимуть фельдшери. Для того аби виміряти температуру тіла, артеріальний тиск, визначити зріст, масу тіла та її індекс, не завжди потрібна допомога лікаря, молодший медичний спеціаліст цілком впорається з цими завданнями.

Узагалі ж я намагалася дуже виважено підходити до вирішення кадрового питання, розмовляла з кожним фахівцем, вивчала його можливості та потреби. Ми спільно відкоригували графіки роботи, враховуючи побажання спеціалістів і потреби закладу. Крім того, повсякчас думаємо над тим, як раціонально використовувати фінанси і кадр овий ресурс. Приміром, нині є потреба в сімейних медсестрах, тому деякі фельдшери вирішили «перекваліфікуватися», і коли згодом вони пройдуть курси спеціалізації, то зможуть повн оцінно працювати на цій посаді. Люди повірили в переваги децентралізації: коли поєднуються зусилля держави й громади, можна досягти непоганих результатів. Із впровадженням адмінреформи місцева влада змогла впоратися з фінансуванням, організацією роботи закладів, забезпеченням кадрами тощо. З нашого досвіду можу впевнено стверджувати, що ці завдання цілком реально виконати за умови, коли керівники громади розуміють відповідальність перед людьми, які їх обирали. Хочу наголосити на важливості співпраці між депутатським кор-

Один із нових кабінетів

пусом, управлінським апаратом громади та працівниками лікувального закладу. Звісно, багато залежить й від керівника медустанови, від того, як він зуміє переконати людей у важливості потреб первинки. Ми намагалися побудувати роботу на умовах паритетності, проговорювали всі пробл еми, дослухалися одне до одного. Тільки в такий спосіб можна досягнути результату. Нам пощастило ще й тому, що Великогаївська ОТГ — це самодостатня громада, яка дбає про своїх людей. І Голова громади, і працівники управлінського апарату завжди готові допомогти у вирішенні будь-яких проблем. Особливо відчувалося це на етапі створення медичного закладу, адже ми були в ролі першопрохідця, доводилося вирішувати і юридичні, й організаційні питання, із якими раніше не стикалися. І завдяки всебічній підтримці нам вдалося реалізувати цей життєво необхідний проект, котрий я вважаю спільним досягненням і медиків, і громади. Лариса ЛУКАЩУК, спеціально для «ВЗ»

ІЗ ВПРОВАДЖЕННЯМ АДМІНРЕФОРМИ МІСЦЕВА ВЛАДА ЗМОГЛА ВПОРАТИСЯ З ФІНАНСУВАННЯМ, ОРГАНІЗАЦІЄЮ РОБОТИ ЗАКЛАДІВ, ЗАБЕЗПЕЧЕННЯМ КАДРАМИ ТОЩО. З НАШОГО ДОСВІДУ МОЖУ ВПЕВНЕНО СТВЕРДЖУВАТИ, ЩО ЦІ ЗАВДАННЯ ЦІЛКОМ РЕАЛЬНО ВИКОНАТИ ЗА УМОВИ, КОЛИ КЕРІВНИКИ ГРОМАДИ РОЗУМІЮТЬ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ ПЕРЕД ЛЮДЬМИ, ЯКІ ЇХ ОБИРАЛИ. ХОЧУ НАГОЛОСИТИ НА ВАЖЛИВОСТІ СПІВПРАЦІ МІЖ ДЕПУТАТСЬКИМ КОРПУСОМ, УПРАВЛІНСЬКИМ АПАРАТОМ ГРОМАДИ ТА ПРАЦІВНИКАМИ ЛІКУВАЛЬНОГО ЗАКЛАДУ. ЗВІСНО, БАГАТО ЗАЛЕЖИТЬ Й ВІД КЕРІВНИКА МЕДУСТАНОВИ, ВІД ТОГО, ЯК ВІН ЗУМІЄ ПЕРЕКОНАТИ ЛЮДЕЙ У ВАЖЛИВОСТІ ПОТРЕБ ПЕРВИНКИ

СПЕЦПРОЕКТ: МРІЇ ТА РЕАЛЬНІСТЬ УКРАЇНСЬКОЇ СІМЕЙНОЇ МЕДИЦИНИ

ОЛЬГА КУБАНТ: ПОТРІБНО СФОРМУВАТИ ПОВАГУ ДО СІМЕЙНОГО ЛІКАРЯ ЯК КЛЮЧОВОЇ ФІГУРИ В СИСТЕМІ ОХОРОНИ ЗДОРОВ’Я Одна з проблем, що заважає становленню сімейної медицини в Україні, — підбір кадрів для керівної ланки. Доволі часто можна натрапити на ситуацію, коли керівник закладу надання первинної медичної допомоги за фахом хірург, або ще «краще» — стоматолог, який жодного дня не працював на первинці. Ольга Кубант очолила центр ПМСД, здолавши всі щаблі педіатричної практики та спробувавши себе в ролі організатора охорони здоров’я. Нині вона успішно поєднує обов’язки лікаря сімейної медицини з управлінськими функціями.

Ольга КУБАНТ, головний лікар КНП «Зборівський районний центр первинної медико-санітарної допомоги» Зборівської районної ради, Тернопільська область

ВЗ Де розпочалася ваша лікарська практика? — На педіатричній дільниці. Працювала дільничним педіатром, у педіатричному відділенні районної лікарні, дитячій консультації. А згодом, у 2011 році, очолила відділ охорони здоров’я Зборівської райдержадміністрації. Коли мені запропонували цю посаду, я не одразу зголосилася, бо добре знала всі проблеми нашої медицини. Але людиною часто рухає якась невідома потреба творення нового, бажання щось змінювати на краще, от я і вирішила спробувати свої сили. Крім того, у мене уже був чималий досвід роботи на первинці, а це — неабияка школа життя. Зрозуміло, нова посада вимагала концентрації всіх знань і вмінь як медика, організатора і навіть менеджера. Але коли докладені зусилля дають хоча б невеликий результат, це є гарним стимулом для руху вперед. У ті часи ФАПи й амбулаторії району перебували на балансі сільських рад, котрі, як відомо, не надто переймалися справами медицини. Керівництво районної адміністрації та районної ради, прислухавшись до моєї думки, посприяло поступовому реформуванню первинної ланки в районі. Спочатку створили централізовану бухгалтерію при відділі охорони здоров’я, попрацювали з казначейською службою, потім фінансове управління «дало добро» на наші інновації, а згодом депутати одностайно проголосували за те, аби ФАПи й амбулаторії стали структурними підрозділами відділу охорони здоров’я районної державної адміністрації. Тож у січні 2011 року

ми були першим із 17 районів області, кому це вдалося. Таке зрушення стало своєрідним стартовим майданчиком для відкриття в подальшому центрів первинної медико-санітарної допомоги. Тоді відділ охорони здоров’я не мав достатніх повноважень, аби вирішувати кардинальні питання мережі первинної ланки. А от статус центру ПМСД давав змогу покращувати матеріально-технічну базу, проводити ремонти в приміщеннях, самостійно підбирати кадри, організовувати лікувальний процес тощо. Тож коли в області почали створювати центри ПМСД, ми активно долучилися до процесу, й у квітні 2014-го при Зборівській районній раді розпочав свою діяльність Зборівський районний центр первинної медико-санітарної допомоги, який згодом набув юридичного статусу. Мені запропонували його очолити на контрактних умовах, і я погодилася — мене вже не дуже приваблювала роль чиновника, хотілося повернутися до лікарської практики. ВЗ Донині точаться дискусії навколо питання затребуваності педіатра в амбулаторії сімейної медицини. Такі спеціалісти на первинній ланці потрібні чи із цими обов’язками цілком впорається сімейний лікар? — На мою думку, на кожній дільниці необхідно зберегти посаду такого спеціаліста. Педіатри вивчають спеціальність у виші впродовж кількох років, а ми хочемо за кілька місяців навчити цьому сімейників? У сімейній медицині педіатри виконують ще й функцію неонатологів, здійснюючи патронажний супровід дітей першого року життя. Можна перераховувати й багато інших обов’язків педіатра, із якими нелегко впоратися сімейному лікарю, отож переконана: якісну медичну допомогу дитячому населенню може надати тільки цей фахівець. ВЗ На вашу думку, держава робить усе можливе, аби сімейна медицина розвивалася за європейським взірцем? Що заважає вам втілити реформи на первинній ланці? — На державному рівні має бути змінено багато законодавчих актів, починаючи зі ст. 49 Конституції України, котра гарантує безоплатне надан-

ня медичної допомоги. Правові норми мусять чітко відповісти на питання, які медичні послуги забезпечує держава, а також реально оцінити вартість кожної з них. Щодо наших регіональних проблем, то, приміром, Центр ПМСД розташований… у колишньому приміщенні відділу охорони здоров’я, у будівлі Зборівської районної ради. В інших містах ЦПМСД відкрили в лікувально-профілактичних закладах, що зручно і лікарям, і пацієнтам. Ми не раз зверталися до районної влади з проханням допомогти з приміщенням, але, як мовиться, віз і нині там. Найприкріше, що в одному кабінеті приймають 4 сімейні лікарі й, відповідно, 4 медсестри. Звісно, це створює багато незручностей. Первинна ланка, незважаючи на чітке розмежування, все-таки має знаходитися поруч із вторинною, що значно скоротить маршрут пацієнта. У Зборівському районі, де проживає 41 тис. осіб, створено 3 центри ПМСД. Зокрема, до складу Зборівського районного центру первинної медико-санітарної допомоги входять 10 амбулаторій сімейної медицини, 3 ФАПи, кожен із яких надає медичні послуги понад 1 тис. мешканців, і 54 ФП. Утримувати заклади первинної ланки нині непросто, тим паче, що наш район — сільськогосподарський і не може похвалитися високими показниками економічного росту, від яких, власне, залежить і розвиток сімейної медицини. На жаль, керівництво громад досі не розуміє своєї відповідальності за медичну галузь на підпорядкованій території й обов’язку звітувати перед людьми. Ініціатива про створення ФАПів та амбулаторій іде від Центру ПМСД, а мало б бути навпаки. Скажімо, в одній із громад я попросила керівництво закупити нову комп’ютерну техніку для сімейних лікарів, і мені пішли назустріч, а в іншій — допомагають неохоче. Цей рік важкий ще й через оптимізацію медичних закладів, що обумовлює скорочення працівників. Звісно, такий процес завжди болісний. Приміром, довелося скоротити посади стоматологів, оскільки первинна ланка не передбачає цих фахівців, зменшили штат і на ФАПах, зокрема скоротили молодших медсестер. Також за територіальним принципом об’єднуємо ті ФАПи, які місцеві громади неспроможні утримувати. Двічі на тиждень у

такі заклади виїжджає сімейний лікар і надає допомогу хворим. Великою підмогою для нас стала участь у спільному проекті Європейського Союзу та Програми розвитку ООН «Місцевий розвиток, орієнтований на громаду»: ми отримали можливість поліпшити матеріально-технічну базу сільських медичних закладів, зокрема провели капітальний ремонт 1 амбулаторії та 2 ФАПів. До цього проекту долучилася й місцева влада, профінансувавши 10% загального кошторису. Звісно, ремонту потребують й інші заклади первинки, тож сподіваємося, що нам вдасться знайти для цього кошти. ВЗ Тернопільщина — один з небагатьох регіонів України, де доволі високий рівень загального укомплектування первинки кадрами. Однак чи вистачає лікарів у глибинці? — Не вистачає — даються взнаки і неадекватна оплата праці, і зниження престижу професії, і незадовільний рівень мотиваційного заохочення студентства в медичних вишах. Якщо в районному центрі немає подібних проблем, то у віддалених селах кадровий голод відчувається. Цього року я прийняла двох новоспечених спеціалістів, котрі здобували освіту за державний кошт. Логічно було б, аби разом із направленням на роботу вони отримали й відомче житло. Наприклад, уже 3 місяці наш молодий педіатр проживає в гуртожитку місцевого технічного коледжу. Програма місцевих стимулів у нас, на жаль, не діє, її ніхто навіть не приймав. Отож проблема не стільки в кадрах, скільки у соціальній необлаштованості тих молодих фахівців, які могли б у нас працювати. Наразі у сільських амбулаторіях сімейної медицини маємо 4 вакансії. Звісно, людей ми не залишили без медичного обслуговування — там працюють сумісники. А молодь їхати не хоче, і її можна зрозуміти. Винаймати житло потрібно за власний кошт, із мінімальної зарплатні, діставатися до села із райцентру автобусом, який ходить рідко, бо це приватний маршрут, — про службовий, а тим паче власний автотранспорт й говорити годі… Із часу створення Центру ПМСД у наших ФАПах та амбулаторіях проходило інтернатуру чимало молодих фахівців, але жоден із них не залишився. Як можна переконати лікаря працювати в селі? Тільки впровадженням місцевих стимулів. Але і держава, і МОЗ мають подбати про умови праці та побуту, щоб випускник не сприймав роботу в сільській амбулаторії як покарання, а навпаки — хотів туди потрапити. Для цього необхідні належне матеріально-технічне забезпечення медичного закладу, санітарний транспорт, гідна зарплатня, «підйомні» для тих, хто обрав роботу в глибинці. ВЗ На чому акцентуєте увагу, розвиваючи Центр первинної медико-санітарної допомоги? — Намагаємося донести до кожного жителя, що майбутнє первинної ланки — за сімейною медициною. Потрібно сформувати повагу до сімейного лікаря як ключової фігури в системі охорони здоров’я — нині це наш головний пріоритет. Лариса ЛУКАЩУК, спеціально для «ВЗ»

www.vz.kiev.ua тел.: (044) 428 02 20 vz@vz.kiev.ua

МЕДИЦИНА В РЕГІОНАХ

30 листопада 2018 року

З А К А Р П АТ Т Я

ЛІДЕР У СТВОРЕННІ МЕРЕЖІ ПЕРВИННОЇ МЕДИЧНОЇ ДОПОМОГИ Центри первинної медико-санітарної допомоги трьох районів Закарпатської області підписали декларації з понад 70% населення, а ті, що потрапили у першу «хвилю» укладення контрактів з Національною службою здоров’я України, уже підбивають перші фінансові підсумки.

сі центри первинної медико-санітарної допомоги в області (а їх на Закарпатті — 21) перетворені на комунальні некомерційні підприємства, а показник реєстрації лікарів в електронній мережі наближається до 100%. Однак декларації з лікарями підписали лише 40,6% населення краю. Лідерами з укладання електронних декларацій з пацієнтами стали КНП «Центр первинної медико-санітарної допомоги Полянської сільської ради» Свалявського району — 83%, КНП «Міжгірський центр первинної медикосанітарної допомоги» Міжгірської районної

ради — 72% та КНП «Центр первинної медико-санітарної допомоги» Баранинської сільської ради — 70,33%. Аутсайдерами наразі є КНП «Центр первинної медико-санітарної допомоги» Тячівської районної ради (6,1%), КНП «Центр первинної медико-санітарної допомоги» Тячівської міської ради (7,6%) і КНП «Центр первинної медико-санітарної допомоги» Свалявської районної ради (17,93%). Серед питань, які потребують нагального вирішення, фахівці області також називають низький показник підписання декларацій у лікарів в амбулаторіях, що будуються, і відсутність

ліцензій на медичну практику в 5 ЦПМСД після перереєстрації. «Великі справи роблять невеликі міста — чомусь більшість хороших прикладів зосереджено в райцентрах і селах, — зазначив Голова Національної служби здоров’я України Олег Петренко. — Міжгір’я уклало договір із нами у першу «хвилю». За перший місяць після входження в реформу вони отримали вдвічі більше грошей, ніж мали субвенції, змінили колективний договір, встановили залежність доходу лікарів від кількості підписаних із ними декларацій, тобто лікар, якого обрало більше пацієнтів, матиме вищу зарплату.

Це дало змогу збільшити зарплати лікарям і медсестрам у 1,5-2 рази — із 6-7 до 15 тис. грн». Головний лікар КНП «Міжгірський центр первинної медико-санітарної допомоги» Марія Гримут розповіла: після проведеного аудиту вони з’ясували, що за умови укладення договору з НСЗУ та досягнення показника у 75% заклад вийде із кризової ситуації, що склалася через заборгованість із заробітної плати та необхідність оновлювати матеріально-технічну базу. «Ми були серед перших 149 закладів, які підписали договори з НСЗ, і почали підготовчі роботи завчасно. За перші кілька місяців вирішили питання із заборгованістю по заробітній платі, а згодом, коли набув чинності колективний договір, почали виплачувати перші премії. Фінансування після укладення договору з НСЗУ зросло на 250%», — зазначила вона. Підписання електронних декларацій з пацієнтами — єдина можливість для медиків отримувати пристойну зарплату, адже з 2019 року первинну ланку медичної допомоги фінансуватимуть залежно від кількості підписаних декларацій: субвенції з бюджету припиняються. За матеріалами офіційного сайту Закарпатської ОДА та LB.ua

ВОЛИНЬ

ОБРАННЯ ДИРЕКТОРІВ МЕДЗАКЛАДІВ У Волинській області триває підготовка до заміщення вакантних посад директорів лікувальних закладів. Зокрема, обласна рада вже затвердила положення про конкурсну комісію, а громадськість визначилася з тим, хто захищатиме там її інтереси.

о складу комісії ввійшли представники трьох громадських організацій: управління у Волинській області всеукраїнської громадської організації «Всеукраїнська спеціальна колегія з питань боротьби з корупцією та організованою злочинністю», Волинського обласного благодійного фонду «Дитяча місія» та Всеукраїнського лікарського товариства. Також на членство в ній претендували Спілка воїнів АТО й Асоціація фтизіатрів Волині. Спілку воїнів АТО зняли з конкурсу через те, що її положення не відповідає умовам його проведення (у положенні громадської організації, яка хоче де-

легувати представника до конкурсної комісії, повинен міститися пункт про боротьбу з корупцією, або ж це має бути ГО, котра займається медичними питаннями), а кандидата від Асоціації фтизіатрів Волині не підтримали інші члени. Загалом комісія має складатися з дев’яти осіб, у тому числі трьох представників облради, трьох осіб від громадських організацій та ще трьох працівників того лікувального закладу, де відбуватиметься конкурс на заміщення вакантної посади директора. За матеріалами ІА «Волинські новини»

ДНІПРОПЕТРОВЩИНА

НА ФІНІШІ Завершується будівництво хірургічного корпусу Дніпропетровського спеціалізованого клінічного медичного центру матері та дитини ім. професора М. Ф. Руднєва. Перших пацієнтів він прийме вже до кінця цього року.

новій будівлі замість однієї операційної, яка працювала в Центрі матері та дитини раніше, буде шість. Уже закупили і встановлюють нове обладнання: ангіограф та наркозно-дихальну апаратуру. Оперблок оснащений сучасною системою подачі повітря, автоматичними дверима, має антибактеріальне покриття стін. Ремонтні роботи на 3-му, 4-му і 5-му поверхах нового корпусу також завершено: стіни пофарбували в яскраві рожеві, блакитні та жовті кольори, встановлюють меблі в одномісні й двомісні палати для малюків і їх мам, облаштовують операційні тощо. На цих поверхах будуть розміщені відділення кардіохірургії, голови та шиї, реконструктивно-пластичної хірургії, а лікуватися в кожному з них матимуть змогу по 25 пацієнтів одночасно.

За прогнозами працівників Центру, кількість операцій, проведених маленьким пацієнтам, збільшиться в 3,5 разу — до 7 тис. на рік. «Ми хочемо, щоб в разі проблем зі здоров’ям дітей батькам не доводилося їздити в інші регіони або за кордон. Кваліфіковану медичну допомогу вони зможуть отримати на місці», — зазначив радник Голови Дніпропетровської обласної державної адміністрації Юрій Голик. А головний лікар закладу Ігор Македонський тішиться: «Нещодавно американські хірурги вперше дали наркоз новонародженому з масою тіла 400 грамів з використанням саме такого обладнання, яке ми отримали». За матеріалами УНІАН

МЕДИЦИНА В РЕГІОНАХ ХМЕ ЛЬНИЧЧИНА

МОЛОДЬ ПІДЕ ПРАЦЮВАТИ В СЕЛО, ЯКЩО ЇЇ ЗАЦІКАВИТИ В Україні актуальною є проблема нестачі як молодшого та середнього персоналу, так і лікарів, котрих більше приваблюють умови роботи за кордоном. Ще більше ця проблема загострюється на тлі реформування галузі охорони здоров’я. У багатьох медичних закладах ледь не третина лікарів — пенсійного віку, а молоді кадри, замість того щоб іти в державні лікарні, де на них так чекають, влаштовуються у приватні клініки. Вирішувати проблему треба вже сьогодні, бо завтра може бути пізно.

Лариса МУЗИКА, головний лікар КНП «Дунаєвецький центр первинної медико-санітарної допомоги» Дунаєвецької міської ради

ля поліпшення умов надання медичної допомоги на селі було прийнято Закон України «Про підвищення доступності та якості медичного обслуговування у сіль-

ській місцевості». Відповідно до нього в усіх областях нашої держави триває будівницт во та реконструкція амбулаторій загальної практики-сімейної медицини. Зокрема, на Хмельниччині передбачено створити 10 нових амбулаторій (у Білогірському, Віньковецькому, Городоцькому, Дунаєвецькому, Кам’янець-Подільському, Красилівському, Новоушицькому, Ярмолинецькому районах) та звести 17 будівель для діючих амбулаторій (у Волочиському, Городоцькому, Деражнянському, Дунаєвецькому, Кам’янець-Подільському, Летичівському, Полонському, Старосинявському, Теофіпольському, Хмельницькому, Чемеровецькому, Шепетівському районах). При 25 із цих амбулаторій буде житло для лікарів. За попередніми підрахунками, загальна вартість будівництва всіх амбулаторій на Хмельниччині становить 187,5 млн грн, із них 168,75 млн грн — кошти державної субвенції, 18,75 млн грн — місцевих громад.

Варто зазначити, що завдяки процесу децентралізації влада на місцях отримала більше повноважень, можливостей і коштів. Проте ще поки не всі громади навчилися вміло користуватися перевагами, які надає їм держава. Однак у Дунаєвецькій об’єднаній територіальній громаді відчули власні сили та готові працювати на результат. Так, на засіданні 43-ї (позачергової) сесії Дунаєвецької міської ради VІІ скликання розглянуто Програму фінансової підтримки Комунального некомерційного підприємства «Дунаєвецький центр первинної медико-санітарної допомоги» Дунаєвецької міської ради на 2018-2019 роки. Одним з її напрямків визначено підвищення оплати праці медиків та стимулювання молодих спеціалістів, висококваліфікованих медичних працівників до професійної діяльності, забезпечення їм максимально сприятливих умов роботи. Зокрема, ОТГ з 2019 року здійснюватиме «стимулювання молодих спеціалістів-лікарів загальної практики-

сімейної медицини (педіатрів) за перше робоче місце у сільській місцевості». Таке заохочення має зацікавити молодого спеціаліста після закінчення інтернатури приїхати працювати в село сімейним лікарем в амбулаторії загальної практики-сімейної медицини. Наразі в Дунаєвецькій ОТГ оновлення кадрів потребують амбулаторії ЗПСМ сіл Миньківці, Велика Побійна та Рахнівці — саме там чекають на молодих фахівців. Громада зі своїх коштів готова доплачувати сімейним лікарям протягом року щомісячно по 10 тис. грн. Це так звані «підйомні», і вони не мають нічого спільного з офіційною зарплатою, яку молодий спеціаліст отримуватиме за основним місцем роботи. Аби лікар не залишив села, відпрацювавши 1 рік і отримавши «бонусні» кошти, громада поставила умову: фахівець має підписати щонайменше 5-річний контракт. Крім того, спеціальна комісія, за потреби, розглядатиме питання забезпечення молодих фахівців житлом. До слова, наші мешканці дуже сумлінно поставилися до необхідності обрати сімейного лікаря: у Дунаєвецькій ОТГ декларації підписали вже понад 60% громадян. З 1 жовтня Дунаєвецький ЦПМСД уклав договір з Національною службою здоров’я, і тепер лікарі почали отримувати нові зарплати. За інформацією Департаменту фінансів Хмельницької ОДА, у закладах, які завершили першу «хвилю» перетворення в комунальні некомерційні підприємства і підписали дос татню кількість декларацій, зарплатня лікаря становить у середньому близько 11 тис. грн. Тож сподіваємося, що з часом про кадровий голод у наших медичних закладах вдасться забути. Інна ЛЕВІНСЬКА, спеціально для «ВЗ», м. Хмельницький

ЗАПОРІЖ Ж Я

ОТГ ВІДКРИВАЄ ВЛАСНІ АПТЕКИ У Широківській об’єднаній територіальній громаді з’явилася друга власна аптека. Перша запрацювала у жовтні в селі Володимирівське. Це поки що єдина в Україні мережа аптек, відкритих в ОТГ.

«Р

аніше, аби придбати ліки, мешканці цих і прилеглих до них сіл змушені були їздити до міста. Ніхто з приватного бізнесу і комерційних структур заходити на такі маленькі території не хотів. Тому члени ОТГ ухвалили рішення відкрити аптечний заклад на базі КП «Центр первинної медикосанітарної допомоги «Сімейний лікар», — розповідає Голова Широківської громади Денис Коротенко. — Весь процес зайняв близько шести місяців». «Не можна сказати, що якийсь конкретний етап був легким або важким, складно було від

самого початку, бо багато хто не вірив в успіх проекту», — пояснює Ксенія Гімішлі, менеджер з громадської охорони здоров’я КП «Центр первинної медико-санітарної допомоги «Сімейний лікар». Спочатку розробили бізнес-план, у якому розписали весь процес відкриття із зазначенням фінансових затрат і їх обґрунтуванням. Наст упний крок — отримання ліцензії, для чого потрібно було виконати низку вимог. Найняли персонал із відповідною освітою і документами, котрі дають змогу працювати в аптеці, підібрали приміщення, яке повністю відповідає вимогам

Державної служби з лікарських засобів та контролю за наркотиками у Запорізькій області. Закупили меблі, холодильне устаткування, вимірювальне обладнання для контролю температурного режиму, комп’ютери, касові апарати та програмне забезпечення. Далі уклали договори з постачальниками лікарських засобів та прид бали повний асортимент лікарських препаратів усіх фармацевтичних груп. На сьогодні в аптеці представлені засоби для лікування серцево-судинної та травної систем, знеболювальні, протизапальні, противірусні, гомеопатичні, а також антибіотики, біологічно

активні добавки, перев’язувальні матеріали, вітаміни та препарати для підвищення імунітету. У планах — реалізація лікарських косметичних засобів. Хворі, які потребують тривалого індивідуального курсу лікування, можуть замовити необхідні ліки і через кілька днів забрати їх в аптеці. Вартість препаратів сформована з мінімальними націнками, але з урахуванням вимог Кабінету Міністрів України. «Аптеку плануємо долучити до державної програми «Доступні ліки», що має підтримати нашу мережу, — зауважив Голова Широківської ОТГ Денис Коротенко. — Це соціальна ініціатива, потрібна людям, але дотувати її дуже не хотілося б. Тож сподіваємося вийти в нуль. Максимум, на що погоджуємося, — виділяти кошти на зарплату провізора та керівника проекту». До кінця цього року в ОТГ планують відкрити ще одну філію при амбулаторії селища Відрадне, а з 2019 року аптечні пункти, так звані філії, запрацюють при всіх амбулаторіях громади. За матеріалами decentralization.gov.ua

www.vz.kiev.ua тел.: (044) 428 02 20 vz@vz.kiev.ua

МЕДИЦИНА В РЕГІОНАХ

30 листопада 2018 року

К І Р О В О Г РА Д Щ И Н А

ЗА КРОК ДО «КРОКУ»: ДОНЕЦЬКИЙ МЕДИЧНИЙ ВИШ В ЕПІЦЕНТРІ СКАНДАЛУ Уже три роки в Кропивницькому працюють два факультети Донецького національного медичного університету: один — для студентів з України, інший — для іноземців. Минулого тижня останні зчинили бунт, а керівництво заявило про фінансову аферу розміром в 1 млн Євро.

Іноземці невдоволені навчанням Понад тисяча студентів-іноземців 13 листопада не прийшли на навчання. Цей бунт мав на меті донести до керівництва вишу серйозність намірів майбутніх лікарів. Студенти переконують: уже неод норазово письмово зверталися до керівництва університету, яке перебуває в місті Лиман Донецької області, але всі їх листи було проігноровано. Проте того дня у заклад прибув-таки в. о. першого проректора з науково-педагогічної роботи Донецького національного медичного університету Ігор Хрипаченко. Основні претензії студентів — низький рівень навчання, адже велика частка викладачів не володіє англійською на достатньому для викладання рівні. Також у виші немає англомовних підручників, натомість студентам пропонують послуговуватися інтернетом. Через мовні проблеми, переконують майбутні лікарі, вони не мають шансу й на клінічну практику. «Ми приходимо на пару, нам дають роздруківку матеріалу та пропонують самостійно прочитати. Потім ми складаємо тест й отримуємо свою «4». Але хіба це навчання? Так, за підручниками й лекціями на YouTube, я міг би вчитися й удома. Викладач нам нічого не пояснює, бо не знає англійської», — обурюється студент з Єгипту. Окрім того, їдучи на навчання в Україну, іноземці очікували на європейські умови: сучасні гуртожитки, заклади харчування та доступні спортзали, але цього також не побачили. Кажуть, бунт зчинили, бо наприкінці цього навчального року їм доведеться складати «Крок» — кваліфікаційний іспит, який покаже, можуть вони продовжити навчання чи ні. А з таким рівнем викладання зробити це буде проблематично. Кожен іноземний студент сплатив за рік навчання більше 3,5 тис. дол., тож і розраховував, що отримає відповідні можливості. Однак після зустрічі з в. о. першого проректора вишу питання якості освіти відійшло на другий план, бо виринули нагальніші проблеми. Виявилося, що внаслідок недогляду деканату частина студентів порушує

міграційне законодавство й перебуває в Україні нелегально. До того ж з’ясувалося: жоден із них не заплатив за навчання повністю. Попри чеки і розписки на руках у студентів, у ректораті стверджують, що на рахунки університету надійшла лише частина необхідної суми. Виш звинуватив у махінаціях фірму-рекрутера, котра запрошувала студентів в Україну і через яку проводили кошти, — ТОВ «Українські освітні послуги». Мовляв, вона завищувала суму оплати за навчання і перераховувала не всі гроші. Нібито вже виявлені борги на 1 млн Євро. Розслідувати справу взялася Служба безпеки України. Своєю чергою, фірма-рекрутер звинувачення спростовує й планує звертатися до суду.

Як справи в українських студентів? Після скандалу стривожилися й українські студенти. Пішли чутки про те, що заклад можуть закрити або перевести в інше місто. Проте керівництво університету таку інформацію не підтвердило. Аби Донецький національний медичний університет, який залишився без домівки, зміг продовжити свою роботу в Кропивницькому, навчальному закладу у 2016 році передали приміщення, що раніше підпорядковувалися МВС. Таким чином обласна влада планувала за кілька років поповнити дефіцит кадрів, адже нині в Кіровоградській області не вистачає 36% медиків. Сьогодні на трьох курсах медичного факультету №2 (для вітчизняних студентів) навчаються 445 осіб. З них близько 90 — першокурсники. Університет готує лікарів загальної практикисімейної медицини та стоматологів. Також тут навчаються троє студентів-педіатрів. 75% українських студентів — мешканці міста Кропивницький і Кіровоградської області, решта — жителі інших, переважно сусідніх, областей, де немає медичних вишів. «Відкриття медичного університету в Кропивницькому дало змогу навчатися за державний кошт більшій кількості талановитої молоді. Вищі навчальні заклади інших регіонів до-

тримувалися квоти: лише кілька студентів із Кіровоградщини могли потрапити на державну форму навчання. Нині ж у Донецькому національному медичному університеті за державний кошт навчаються 260 студентів, із них 40% отримують стипендію», — розповів декан медичного факультету №2, кандидат медичних наук, доцент Петро Сидоренко. За його словами, матеріально-технічна база закладу належним чином забезпечена, однак бракує приміщень. «Для повного становлення матеріальної бази практично з нуля університету потрібно багато часу. Ми ж працюємо тут лише третій рік. За умовами меморандуму, підписаного керівниками університету й області, нам віддали корпус на вулиці Великій Перспективній: спочатку центральну частину, потім ліве крило, а до 1 вересня 2017 року мали передати і праве, де нині розміщується слідчий відділ поліції. На жаль, минуло вже півтора року, а останній пункт домовленостей досі не виконано. Це обумовлює певні труднощі з розташуванням наших кафедр. Ми були змушені шукати інші приміщення і робити там ремонти. Заклад повністю забезпечений меблями, обладнані 2 комп’ютерні класи. Діє анатомічний музей із муляжами, фантомами, у ньому є мікропрепарати та мікроскопи. Кафедри оснащені мультимедійним обладнанням», — розповідає П. Сидоренко. До кінця року буде встановлене обладнання для навчання студентів-стоматологів, запрацює центр симуляційної медицини, який дасть змогу майбутнім фахівцям відпрацьовувати всі дії на муляжах. Придбані фантоми здатні відображати серцебиття, роботу кровообігу тощо. «Лише після закріплення навичок у фантомних класах на четвертому курсі студенти мають іти на клінічні бази», — додає викладач. Згідно з Наказом МОЗ статус клінічних отримали 8 медичних закладів: Кіровоградська дитяча обласна лікарня, Кіровоградський обласний кардіологічний диспансер, Кіровоградський обласний госпіталь для ветеранів війни, Кіровоградська обласна стоматологічна поліклініка, Кіровоградська обласна психіатрична лікарня, Кіровоградський об-

ВИШ ЗВИНУВАТИВ У МАХІНАЦІЯХ ФІРМУ-РЕКРУТЕРА, КОТРА ЗАПРОШУВАЛА СТУДЕНТІВ В УКРАЇНУ І ЧЕРЕЗ ЯКУ ПРОВОДИЛИ КОШТИ, — ТОВ «УКРАЇНСЬКІ ОСВІТНІ ПОСЛУГИ». МОВЛЯВ, ВОНА ЗАВИЩУВАЛА СУМУ ОПЛАТИ ЗА НАВЧАННЯ І ПЕРЕРАХОВУВАЛА НЕ ВСІ ГРОШІ. НІБИТО ВЖЕ ВИЯВЛЕНІ БОРГИ НА 1 МЛН ЄВРО. РОЗСЛІДУВАТИ СПРАВУ ВЗЯЛАСЯ СЛУЖБА БЕЗПЕКИ УКРАЇНИ

ласний онкологічний диспансер, Міська стоматологічна поліклініка №1, Дитяча міська поліклініка №1. Наразі тривають перемовини з Кіровоградською центральною районною лікарнею. Тобто проблем із практичним навчанням студентів не повинно бути. Проте непорозуміння виникли із книжковими фондами. Коли університет змушений був покинути Донецьк, там залишилася величезна бібліотека. Наразі в розпорядження вишу передали фонди Кропивницької обласної медичної бібліотеки, ще близько 3,5 тис. примірників фахової літератури надав Центральноукраїнський державний педагогічний університет ім. В. Винниченка — поділився з колегами. Як викладач Петро Сидоренко визнає проблему відсутності англомовних підручників. Однак задля справедливості висуває претензії й до студентів-іноземців, котрі надто буквально розуміють тезу про вільне відвідування занять. Замість 10 відвідувачів часто на лекціях перебувають усього 2-3. Й галас, котрий зчинили іноземні студенти, на його думку, спричинений хвилюваннями перед складанням іспиту «Крок», що має відбутися в кінці третього курсу: не здав — витрачаєш на навчання ще один рік, а це — додаткові гроші, або ж тебе відраховують. «Українські студенти навчаються в тих самих викладачів, однак не мають подібних осторог, бо є набагато сумліннішими», — каже декан.

Результати внутрішньої перевірки 23 листопада мали бути оприлюднені результати внутрішнього аудиту, проте нової інформації пред ставники університету не надали. Кажуть, зібрали документи й пояснення у студентів, а тепер писатимуть заяву до правоохоронних органів. На період проведення розслідування від роботи відсторонили низку працівників. Окрім того, в університеті повідомили, що вже закупили англомовні підручники на суму 200 тис. грн, і найближчим часом вони потраплять до бібліотеки. Також у 2019 році обіцяють відкрити сучасний фантомний клас для студентівстоматологів. Проте іноземні студенти стверджують: поки що змін на краще вони не відчули. Анастасія ДЗЮБАК, спеціально для «ВЗ», м. Кропивницький

МІНІСТЕРСТВО ОХОРОНИ ЗДОРОВ’Я УКРАЇНИ НАЦІОНАЛЬНИЙ ІНСТИТУТ РАКУ

ОГОЛОШУЄ КОНКУРС НА ЗАМІЩЕННЯ ВАКАНТНОЇ ПОСАДИ молодшого наукового співробітника науково-дослідного відділення анестезіології та інтенсивної терапії (1 посада на 1 ст.). ТЕРМІН ПОДАННЯ ДОКУМЕНТІВ — 1 місяць з дня опублікування оголошення. АДРЕСА ІНСТИТУТУ: 03022, м. Київ-22, вул. Ломоносова, 33/43, тел. для довідок: (044) 259-01-79

БЛОГ ПРАКТИКУЮЧОГО ЛІКАРЯ

ЧОМУ В НАС БАЧАТЬ КОНКУРЕНТІВ, А НЕ МАЙБУТНІХ КОЛЕГ? Уперше автором цієї рубрики є не практикуючий лікар, а студентка медичного вишу. Незважаючи на юний вік, вона розкриває очі своїм поважним колегам на ті моменти професійного спілкування, які досі змушують українську медицину пасти задніх.

Романна ПАВЛЮК, студентка 5-го курсу медичного факультету Тернопільського державного медичного університету ім. І. Я. Горбачевського, Голова студентського парламенту

ернопільський медичний університет уклав угоду про співпрацю з Університетом Бахчешехір, що в Стамбулі, і нині студенти нашого вишу можуть проходити практику у їх клініці. Звісно, спочатку потрібно витримати конкурсний відбір. Зокрема, спеціальна комісія тестує на знання англійської мови, зважає на те, яку участь претендент бере в житті навчального закладу, його суспільно-корисну активність і рівень успішності. Я пройшла всі етапи й надзвичайно рада, що мала нагоду практикуватися в університеті, який входить у ТОП-3 найкращих вищих нав чальних закладів Туреччини. Загалом там навчаються понад 17 тис. студентів, а опікується ними більше ніж 1 тис. викладачів. Упродовж трьох тижнів ми проходили практику під керівництвом декана медичного факультету, професора, лікаря-нейрохірурга доктора Туркера Кіліча та лікаря з університетської клініки доктора Ахмеда Байомі. Мали нагоду ознайомитися із сучасними технологіями виконання нейрохірургічних втручань, які застосовують усьо-

го в кількох клініках світу, приміром, лікування хвороби Паркінсона методом глибокої електростимуляції мозку. Звісно, різниця між українськими та іноземними лікувальними закладами і в організації лікувального процесу, і в забезпеченні новітньою апаратурою дуже відчутна. Загалом ми як глядачі брали участь у 26 оперативних втручаннях, переважна більшість з котрих були нейрохірургічними, зокрема з приводу внутрішньочерепних аневризм та складних патологій хребта. Майже всі практикуючі лікарі закладу — випускники Гарвардського університету, однак вони доброзичливо ставилися до нас, намагалися все показати та пояснити. Там мені вперше дозволили асистувати під час операції з приводу внутрішньочерепної аневризми — для мене це не тільки безцінний досвід, а й незабутні емоції. Пригадую, як подорожувала Баварією, і в дорогу із собою взяла книжку британського хірурга Генрі Марша, де він описує випадки з власної практики. Тоді я й уявити не могла, що вже через рік асистуватиму під час операції випускнику Гарвадського університету, професору турецької клініки й побачу все те, про що із захопленням читала в книзі Генрі Марша. Відкритий мозок і, по суті, ювелірна робота нейрохірурга без права на помилку, бо вона коштуватиме людині життя. Я побачила, як «пульсує інтелект», і долучилася до таїнства, що творили руки нейрохірурга. Узагалі хочу розповісти про ті моменти, які відрізняють наш спосіб роботи від їхнього. Приміром, наші студенти на практиці збирають анамнези хворих, а наприкінці навчального року просто викидають такі зошити у сміття, а в турецькій клініці інформація про пацієнта належить до сфери лікарської таємниці: усі записи збирають в окремий контейнер і згодом утилізують. Ви не знайдете в історії хвороби прізвища паці-

єнта, бо це конфіденційна інформація, яку тримають у секреті та зашифровують у штрих-коді, котрий за потреби може відсканувати його лікар чи інші фахівці клініки. А ще там усюди неймовірна стерильність. Щодня нам видавали свіжі хірургічні «строї». Але на білий колір — табу, бо він ріже очі, тому медичну форму медпрацівники обирають загалом спокійних пастельних тонів, блакитного, рожевого, світло-зеленого, але перуть її не раз на тиждень, а щодня. Мою білу форму забрали, натомість вручили кольорову, щоправда, взуття можна взяти своє, а шапочки, маски видають одноразові. Вразили й операційні зали, обладнані за останнім словом техніки. У клініці зазвичай 8-10 операційних різного профілю, з прозорими стінами, щоб усі бажаючі могли спостерігати за операціями. В операційному блоці — суворе зонування. Одна з таких зон призначена для анестезіологічного забезпечення. Саме з неї анестезіологи на моніторах спостерігають за пацієнтами впродовж операції. Дві з операційних облаштовані спеціальними хірургічними мікроскопами. Зі стелі вентилюється повітря, температуру якого можна за потреби швидко відрегулювати. Персоналу в операційних трохи більше, ніж у нас, але є одна людина, котра постійно виконує якісь дрібні доручення: щось приносить чи відносить, налаштовує освітлення. Пригадався один екстраординарний випадок. Під час операції з приводу аневризми головного мозку в пацієнта розвинувся анафілактичний шок. Але втручання не припинили: збіглися близько двадцяти спеціалістів, стабілізували його стан, і хірурги продовжили оперувати. Ми на таке рішення не сподівалися. Дивує й те, що в університету немає власної лікарні, він орендує для своїх потреб приватну клініку, розміщену поруч із корпусами навчального закладу. Викладачі та лікарі проводять там

РІЗНИЦЯ МІЖ УКРАЇНСЬКИМИ ТА ІНОЗЕМНИМИ ЛІКУВАЛЬНИМИ ЗАКЛАДАМИ І В ОРГАНІЗАЦІЇ ЛІКУВАЛЬНОГО ПРОЦЕСУ, І В ЗАБЕЗПЕЧЕННІ НОВІТНЬОЮ АПАРАТУРОЮ ДУЖЕ ВІДЧУТНА. ЗАГАЛОМ МИ ЯК ГЛЯДАЧІ БРАЛИ УЧАСТЬ У 26 ОПЕРАТИВНИХ ВТРУЧАННЯХ, ПЕРЕВАЖНА БІЛЬШІСТЬ З КОТРИХ БУЛИ НЕЙРОХІРУРГІЧНИМИ, ЗОКРЕМА З ПРИВОДУ ВНУТРІШНЬОЧЕРЕПНИХ АНЕВРИЗМ ТА СКЛАДНИХ ПАТОЛОГІЙ ХРЕБТА. ТАМ МЕНІ ВПЕРШЕ ДОЗВОЛИЛИ АСИСТУВАТИ ПІД ЧАС ОПЕРАЦІЇ З ПРИВОДУ ВНУТРІШНЬОЧЕРЕПНОЇ АНЕВРИЗМИ — ДЛЯ МЕНЕ ЦЕ НЕ ТІЛЬКИ БЕЗЦІННИЙ ДОСВІД, А Й НЕЗАБУТНІ ЕМОЦІЇ

велику кількість наукових досліджень. Ще нас вразило ставлення до людей похилого віку: медичну допомогу пацієнтам 80-90-річного віку надають не тільки у випадках загрози життю, а задля того, щоб підвищити його якість, і всі витрати оплачує страхова компанія. У нас 80-річній бабусі із хворобою Паркінсона навряд чи відважилися б робити оперативне втручання, а там такі операції є рутинною практикою. Дуже цікаву розмову мали з нашими наставниками на вечері в консула. Ми запитали доктора Туркера Кіліча, чому він вирішив стати нейрохірургом, і у відповідь почули: «Хотів побачити, який вигляд мають думки». А на запитання, чому вони так старанно нас навчають, турецькі фахівці відповіли, що бачать у нас майбутніх колег, котрих потрібно належним чином підготувати до роботи. Тому як колег і запросили нас у найдорожчий італійський ресторан на вечерю. Удома ж ми чомусь часто стикаємося з ситуаціями, коли досвідчені лікарі відмовляються передавати свій досвід, оскільки, навпаки, сприймають нас як конкурентів. І це дуже прикро… Упевнена: отримані знання не лише знадобляться нам у підготовці до самостійної практики, а й спонукатимуть докладати зусиль, аби підняти рівень нашої медицини до такого, із яким нам вдалось ознайомитися.

www.vz.kiev.ua тел.: (044) 428 02 20 vz@vz.kiev.ua

РЕПОРТАЖ ІЗ ГАРЯЧОЇ ТОЧКИ

30 листопада 2018 року

ЧЕСНА РОБОТА ЛІКАРЯ — НАЙКРАЩА АГІТАЦІЯ ЗА УКРАЇНУ Хірург вищої категорії Вадим Українець провів у прифронтовій зоні, здавалося б, небагато — усього одну ротацію. За цей час встиг надати медичну допомогу близько 500 пацієнтам і зрозуміти головне: людям, які стали заручниками воєнних дій на Сході, насамперед потрібен мир. А безкорислива професійна допомога медиків-волонтерів переконувала їх у тому, що про них не забули.

селеного пункту на той час склалася напружена воєнна ситуація, і лікарі там були конче потрібні.

В одній упряжці з військовими медиками

Вадим УКРАЇНЕЦЬ, в. о. начальника КУ «Полтавське обласне патологоанатомічне бюро» Полтавської обласної ради

Чужої біди не буває Коли почалися воєнні дії на Сході, я працював головним лікарем Третьої міської лікарні міста Кременчук. Звичайно ж, ця біда болем відгукнулася в моїй душі. Тож коли Перший добровольчий мобільний шпиталь ім. Миколи Пирогова повідомив, що у прифронтових лікарнях бракує висококваліфікованих спеціалістів-медиків, я звернувся до військкомату із заявою-проханням дозволити допомогти колегам. Мій фах хірурга вищої категорії та судинного хірурга був затребуваним, і наприкінці вересня 2016 року, оформивши відрядження, я виїхав на Схід у розпорядження керівництва ПДМШ ім. Миколи Пирогова. То була 6-та ротація, і нас, шістьох лікарів із різних куточків України, розподілили в цент ральні районні лікарні прифронтової зони. Першого жовтня 2016 року я вже чергував у ЦРЛ містечка Новий Айдар. Кожному з нас дали із собою американський підручник з бойо вої травми, але лікувати довелося переважно мирне населення, тому я не пошкодував, що захопив посібник із дитячої хірургії. Він якраз і став у пригоді, коли першого ж дня привезли чотирирічного хлопчика. Малюк скаржився на біль у черевній порожнині, але підозра на гострий апендицит не підтвердилася, йому призначили консервативне лікування і відпустили додому. А мене наступного дня відкомандирували у Волноваську ЦРЛ — поблизу цього на-

З Нового Айдара до Волновахи їхав автобусом разом із місцевими. Зустрів мене головний лікар ЦРЛ, привіз у лікарню, одразу познайомив з колегами і… пацієнтами: тут лікарі ночували у звичайній палаті, де перебували хворі. Часто працювати доводилося й уночі, тому мобільний клав поруч, адже будь-коли могли зателефонувати з приймального відділення. Більше, ніж велике навантаження, дошкуляв холод — тогорічний жовтень видався особливо суворим, тож практично всю добу перебував у стані перемерзання. Згодом мені прислали з дому спальний мішок, і це хоч якось рятувало вночі. Проте, хоча приміщення лікарні не опалювалося, в операційній постійно працювали обігрівачі. Вражали порожні коридори, ну не мають у лікарні вони бути безлюдними! Таке відчуття, що життя завмерло. Але в кабінетах і в операційній кипіла робота: медики напружено працювали й надавали допомогу пацієнтам. Пліч-о-пліч із цивільними лікарями рятували поранених і їх військові колеги. За потреби вони зверталися до нас по допомогу під час оперативних втручань тощо. І річ не в тому, що їм бракувало кваліфікації чи досвіду, не вистачало фахівців вузького профілю, тому й залучали до роботи цивільних спеціалістів. Мені довелося надавати допомогу постраждалим від кульових поранень, під час ДТП, з уламковими ушкодженнями, хоча загалом частка бойових травм у нашій практиці становила всього 15%. Решта — амбулаторний прийом, робота в операційній. Довелося щодня стикатися з найрізноманітнішими хірургічними випадками: від гнійних ран до розриву аневризми черевної аорти, тромбоемболії стегнової артерії, діабетичної стопи, видалення апендикса тощо. Ми «на повну» виконували свою роботу, яка була конче потрібна людям. Колись потужна центральна районна лікарня міста Волноваха з початком війни на Сході втратила багатьох спеціалістів. На сьогодні тут не вистачає хірургів, анестезіологів, неврологів,

акушерів-гінекологів тощо. Тож наша робота була вкрай потрібною. Ми надавали допомогу всім — навіть тим, хто прийшов з іншого боку лінії фронту. Багато пацієнтів запитувало: «А скільки я вам винен?» Ми пояснювали, що наша робота повністю безкоштовна, давали людям медикаменти (добре, що волонтери щедро забезпечували ліками). Й відчували, як тане холодок у їх душах. І вже медсестра веде до нас знайомих і рідних, котрі потребували медичної допомоги, проте боялися йти до лікаря, бо він приїжджий. Згодом мене й травматолога вищої категорії Віктора Завертайла, головного лікаря Корсунь-Шевченківської ЦРЛ, почали впізнавати на вулицях, віталися, посміхалися. А коли я повернувся додому після ротації, ще з півроку мені телефонували колишні пацієнти, дякували за допомогу.

Сіра зона У Волновасі до війни мешкало понад 100 тис. осіб. Це важливий населений пункт на шляху з Донецька до Маріуполя, потужний залізничний вузол. Військовий конфлікт ущент зруйнував життя його мешканців: місто начебто й мирне, але тут часто чути стрілянину, дороги не ремонтують, оскільки завтра їх можуть підірвати, з роботою скрутно. Десятки зруйнованих і покинутих осель, а душі людей наче завмерли, бо вони опинилися між миром і війною, у безвиході, і багатьом здається, що в них немає майбутнього. Сіра зона — так називають територію між переднім краєм бойових дій наших військових і переднім краєм противника — це й стан душі, коли немає надії на краще… Мене особисто вразила велика кількість пенсіонерів, які приїжджали з-за лінії розмежу вання по пенсії та стояли в довжелезних чергах до банкоматів «Приватбанку» й «Ощадбанку». А потім ішли на базар, закуповували продукти та поверталися в Донецьк. Увечері все завмирало, а вночі ми чули постріли гармат і кулеметні черги. Удень життя, як і в більшості українських міст, крутилося навколо базару, крамниць, автобусних зупинок. Люди переймалися цілком мирними життєвими проблемами: чим нагодувати сім’ю, де знайти можливість заробити, як обігріти будинок… Але кремлівська пропаганда добре

Я УНИКАВ «ГОСТРИХ КУТІВ» У РОЗМОВАХ ІЗ ПАЦІЄНТАМИ, НАМАГАВСЯ БУТИ НЕЙТРАЛЬНИМ, БО РОЗУМІВ БІЛЬ ДУШІ ВТОМЛЕНИХ ВІЙНОЮ ЛЮДЕЙ: ВОНИ НЕНАВИДІЛИ ВСІХ І ВСЕ, ЩО ДОВЕЛО ЇХ ДО ТАКОГО ВІДЧАЮ!

Вадим Українець із колегами з Волноваської ЦРЛ

«промивала мізки» місцевим, змушуючи їх ділити всіх на «своїх» і «ворогів». Тож не дивно, що спочатку вони вороже ставилися до лікарів із Центральної та Західної України. Але коли людина приходить у лікарню, де їй надають безкоштовну медичну допомогу, й одужує — це, на мій погляд, найкраща пропаганда за Україну. І все більше людей починають сумніватися: «А чи справді розіп’яли «укри» невинного хлопчика?!» Особисто я уникав «гострих кутів» у розмовах із пацієнтами, намагався бути нейтральним, бо розумів біль душі втомлених війною людей: вони ненавиділи всіх і все, що довело їх до такого відчаю! «Я, звичайно ж, хотів би, аби мене лікував російський лікар, проте мені на той бік не дістатися», — говорить один пацієнт, і я бачу в його очах виклик. «І все ж, дозвольте, я вас огляну», — спокійно пропоную йому. Хворому діватися нікуди, він погоджується. Як же важко давався той спокій, але це був, на мій погляд, єдиний правильний шлях — політично незаангажований, зацікавлений, професійний підхід до кожного. Й люди починали усвідомлювати: про них не забули, їх не кинули напризволяще. На моє тверде переконання, кожен лікар просто повинен був чесно робити свою справу, котра ставала найкращою агітацією за Україну.

Народна дипломатія — це й лікарі Я ніколи не пошкодував про те, що побував на Сході й на совість відпрацював належний термін ротації, хоча це було і нелегко. Кожен із нас вніс у цю роботу в надзвичайних умовах частку себе, і цей внесок, можливо, допоміг комусь із моїх 500 пацієнтів не тільки одужати, а й знайти вихід зі складної ситуації, не зовсім зневіритися в житті, не впасти у повний відчай. Помітно, що населення Волновахи поступово «прозріває», і в цьому значну роль відіграє й наша народна дипломатія. Урешті-решт, приклад безкорисливості та милосердя, яким є робота цивільних медиків, діє ефективніше за будь-які гасла й лозунги. Впевнений: мої колеги з інших міст торувати муть шлях до прифронтової зони і продовжать нашу справу, закріпивши надію на мир і майбутнє в населення Сходу. А я зберігаю як пам’ять про той час медаль «Відвага та честь», отриману від Волноваської районної ради «за якісну, професійну медичну допомогу мешканцям міста». Ніна КОНДРАТЮК, спеціально для «ВЗ»

ОСОБИСТИЙ ФАКТОР

ВОЛОДИМИР МОХНАЧОВ: СКЛАДНІ ЗАВДАННЯ ВИКОНУЄМО НЕГАЙНО, А НЕМОЖЛИВІ — ТРОХИ ЗГОДОМ У кожній професії є люди, які підходять до своїх обов’язків творчо, руйнуючи стереотипи минулого, впроваджуючи новації, сучасні методи тощо. Володимир Мохначов — саме з таких. З його ім’ям пов’язане становлення і реформування на Полтавщині служби екстреної й невідкладної допомоги та медицини катастроф, яку сьогодні не без підстав вважають кращою в Україні.

Володимир МОХНАЧОВ, начальник відділу мобілізаційної роботи та медицини катастроф Департаменту охорони здоров’я Полтавської ОДА

ВЗ Ви — лікар у третьому поколінні. Мабуть, питання про вибір професії не поставало… — Саме так. Я народився в Полтаві, дитинство промайнуло в будинку по вулиці Артема (нині — Петлюри), де в 20-30-х роках минулого століття вів прийом мій дід, Яків Кузьмович. Він був дерматовенерологом і мав ліцензію на приватну практику. У будинку розміщувалися його кабінет, оглядова кімната, лабораторія із на той час сучасним обладнанням. Я й досі зберігаю медичні інструменти та німецький мікроскоп діда як сімейні реліквії. Зазначу, що він стояв біля витоків створення Полтавського військового госпіталю — служив там головним лікарем із 1918 по 1926 роки, організував

Дідусь, Яків Кузьмович

дерматовенерологічну службу в Полтаві. Лікарями були також його старший брат Олександр і молодша сестра Антоніна — вони, як і дід, закінчили медичний факультет Новоросійського імператорського університету (м. Одеса). У мене зберігся текст обіцянки випускника тих років: «…ничем не помрачить чести сословия, в которое ныне вступаю». Батько, Ярослав Якович, після закінчення в 1941 році Харківського військового медичного училища пройшов дорогами війни у складі Західного, Сталінградського та 3-го Українського фронтів і зустрів Перемогу у Відні. По закінченні війни отримав вищу медичну освіту у Львівському медичному інституті й був направлений на роботу в Полтаву. Мама теж закінчила два курси Саратовського медичного інституту — війна перервала її навчання. Батьки познайомилися у Львові, мама там працювала у санепідстанції. Мої родичі зробили вагомий внесок у становлення вітчизняної медицини. І дідусь, і батько виховали не одне покоління талановитих лікарів. Батько починав хірургом, потім очолював міське управління охорони здоров’я, згодом став головним лікарем Полтавського госпіталю інвалідів і ветеранів війни. Тож історія родини і визначила мій вибір: після закінчення школи вступив до Полтавського медичного стоматологічного інституту. ВЗ Відомо, що у вашого родоводу є ще одна цікава гілка: ваші родичі — Президент Польщі Лех Качиньський і Прем’єрміністр Ярослав Качиньський…

Колектив Полтавського військового госпіталю, 1918 рік

— Так, ця гілка походить від бабусі, Юлії Станіславівни Ясевич. Вона — нащадок старовинних польських дворянських родів Ясевічів (Равічі) та Бжезинських (Дунін). Її предки мали графський титул, а їх фамільні герби об’єднували низку шляхетних родин починаючи з 1236 року. Ядвіга Ясевич якраз і доводилася батькові двоюрідною сестрою, а її діти, Лех і Ярослав, відповідно — мої троюрідні брати. Відновлення спілкування нашої родини відбулося за часів хрущовської «відлиги». Бабуся з братами їздила до Польщі, а Лешек і Ярек у 1968 році, студентами першого курсу Варшавського університету, приїздили в Одесу, де ми вперше побачили один одного. ВЗ Чи довелося вам зустрічатися, коли Лех і Ярослав обіймали головні владні пости Польщі? — Так, із Лехом — у 2005, 2007 та 2008 роках у Києві, Одесі та Донецьку, із Ярославом — у 2006 році в столиці під час їх офіційних візитів до України. Ми також кілька разів були в Польщі. Пригадую, як у будинку офіційних делегацій на вулиці Липській шеф протоколу Президента Польщі звернувся до високоповажних українських осіб, котрі чекали на аудієнцію, з такими словами: «Прошу вибачення, але пан Президент волів би найперше поспілкуватися з родиною…» Це мене приємно вразило. Згадую ці зустрічі з болем — і через трагічну загибель Леха, і через те, що не судилося здійс нитися його намірам. Ми ж тоді мимоволі стали

Тато, Ярослав Якович, у робочому кабінеті

свідками того, як наша держава виявилася на той час дуже близькою до вступу в Євросоюз. Президент Польщі стверджував: його країна стане «адвокатом» України на шляху євроінтеграції і обіцяв, що за умови виконання деяких «домашніх завдань» 2011 року, під час головування Польщі у Євросоюзі, ми ввійдемо до європейської спільноти. Проте запропонованих умов не було виконано, як і не було виявлено твердої політичної волі й толерантності у взаємовідносинах, особливо з боку тодішніх лідерів нашої держави. Через це ми втратили час на проведення системних демократичних перетворень і опинилися відкинутими у своєму розвитку на багато років назад. Ми так і не змогли втілити у стосунках двох держав важливу тезу: «Пробачаю та прошу пробачення…», а навпаки, своїми недипломатичними кроками зруйнували ті теплі зв’язки, що утворилися тоді між нашими країнами. ВЗ Як починався ваш професійний шлях? — У 1984 році я закінчив лікувальний факультет нашого медінституту й отримав направлення на посаду дільничного терапевта у 1-шу міську лікарню м. Полтава. Не встиг попрацювати, як мене призвали в армію (у виші тоді ще не було військової кафедри). Потрапив у мотострілецький полк, що під Білою Церквою. Служив рядовим. Та якось начальник полкового медпункту захворів, і хтось згадав, що в полку служить лікар. Мене негайно затребували в медпункт. А туди якраз завітав начальник військового госпіталю й дізнався про ситуацію. «У вас що, — обурився він, — лікарі підлогу миють і на плацу марширують?!» Так я продовжив військову службу в госпіталі — спочатку начальником приймального відділення, згодом ординатором у терапевтичному відділенні, потім — начальником інфекційного. Роботи було дуже багато. Але то була для мене корисна практика. Крім того, тоді я почав вести зошит, куди записував «перли» хворих і лікарів. Ну як, скажімо, не занотувати те, що «видав» слухачам на лекції один військовий лікар: «Запам’ятайте, жовтяниця — це хвороба, що характеризується такими симптомами: жовтушністю шкіри, жовтушністю очей, білим калом і сечею, як пиво…» Демобілізували мене 22 квітня 1986 року — за чотири дні до Чорнобильської трагедії… ВЗ І ви знову повернулися на роботу терапевтом у свою лікарню? — Так. І дуже любив свою роботу, та й вона до мене, молодого лікаря, теж виявилася прихильною, давши мені змогу набути необхідного досвіду без трагічних помилок. Вважаю, що терапевт — найуніверсальніший фахівець. Я вивчав суміжні спеціальності й досі зберіг навички і знання з неврології, кардіології, гастроентерології тощо. У мене на роботі, у шухляді столу, є все, що потрібно для огляду хворого, — медичної практики я не полишаю, хоч і обіймаю адміністративну посаду, як і не забуваю своїх давніх пацієнтів, котрим ніколи не відмовляю в консультації. А працював замолоду, як кажуть, «до упору». Траплялося, уже прибиральниця відрами гуркотить, а під моїм кабінетом ще люди чекають (прийом вели тоді до 20-ї години). У моїй лікарській практиці було багато професійних удач. Згадую, як під час чергування в хірургічному відділенні стаціонару оглядав хворого з діагнозом «гострий

www.vz.kiev.ua тел.: (044) 428 02 20 vz@vz.kiev.ua

ОСОБИСТИЙ ФАКТОР

30 листопада 2018 року

Знайомство з новою технікою на аеродромі МНС

панкреатит». Відчуваю: щось тут не так. «А давайте, — пропоную, — зробимо йому кардіограму». І в цей момент у пацієнта настає зупинка серця. Негайно виконую непрямий масаж серця. Запустив! Подальші обстеження довели: у хворого справді був гострий інфаркт міокарда. Наступного дня його оглядає тодішній головний кардіолог області Михайло Шкляренко. «Хто встановив діагноз?» — суворо запитує. «Мохначов…» — розгублено відповідають йому. «Молодець!» — посміхнувся мені Михайло Петрович. ВЗ Ви пройшли шлях від дільничного терапевта до завідувача однієї з найбільших у Полтаві поліклініки 1-ї міської клінічної лікарні, зуміли не тільки згуртувати колектив, а й запровадити новаторські методи роботи. Як це вдалося? — Коли мені запропонували стати заступником головного лікаря 1-ї міської клінічної лікарні з поліклінічної роботи, я погодився не одразу, бо бачив себе більше в практичній медицині. На той час наша поліклініка обслуговувала 105 тис. населення — це третина міста, мала 51 дільницю. А приміщення було тісним, у крихітних кабінетах вели прийом по 2 терапевти. Почали використовувати для службових приміщень холи, але й це не вирішило проблеми. Питання спорудження нового приміщення «пробити» не вдавалося. І тоді, порадившись із колегами, ми вирішили піти шляхом децентралізації: почали відкривати поліклінічні відділення в мікрорайонах і прилеглих селах, які приєднали до нас. Так у Полтаві з’явилися лікарські амбулаторії в мікрорайонах Половки, Браїлки, у колишніх селах Яківці й Івонченці. А от у селі Рибці, мабуть, уперше в Україні за сприяння органів місцевої влади побудували лікарську амбулаторію разом із будинком для лікаря. Водночас завдяки співпраці із місцевими підприємствами на базі колишніх медсанчастин облаштували 2 поліклінічні відділення: №2 і №3. Запровадили взаємовигідні договірні відносини із майже 50 підприємствами на засадах госпрозрахунку. Кошти, які завдяки такій співпраці отримувала поліклініка, використовували в тому числі й на впровадження диференційованої оплати праці медиків. Ми створили лікарські бригади, почали вираховувати коефіцієнт трудової участі кожного її члена. Це підвищувало мотивацію до роботи, і кілька років ми працювали за таким принципом. Стали в пригоді й особисті контакти. Так, у нашій поліклініці завдяки допомозі земляка — народного депутата з’явилися тоді одні з перших у місті комп’ютер, апарат УЗД. ВЗ Перша ваша посада — «санітар бригади швидкої допомоги». Чи думали ви, тоді ще студент, що колись розбудовуватимете цю галузь і станете головним її реформатором в області? — Звичайно ж, ні — мені це тоді й на думку не спадало. У 1999 році мене запросили працювати в обласне управління охорони здоров’я (нині — Департамент). Спочатку я займався проблемами дорослого населення, а з 2003 року у сферу мого впливу як заступника начальника управління потрапили питання екстреної і невідкладної допомоги та медицини катастроф. Почав знайомитися зі станом справ у цій галузі, а він виявився кепським, точніше, украй занедбаним. Якщо в Полтаві, Кре-

У навчальній кімнаті Центру ЕМ та МК

менчуці, Лубнах, Комсомольську діяли станції швидкої допомоги, то в районах вони існували як відділення ЦРЛ. Машини були застарілого зразка, в основному УАЗи ще радянського виробництва, лише на 20% оснащені необхідною апаратурою. В поодиноких випадках мали дефібрилятори, дихальне устаткування тощо. Головні лікарі ЦРЛ часто-густо використовували цей транспорт не за призначенням — наприклад, аби бухгалтера в банк відвезти або відрядити когось за продуктами для харчоблоку. Некваліфікованими виявилися і кадри: у медичних вишах не готували лікарів для роботи в екстрених ситуаціях. Пам’ятаю, якого розголосу наробили в той час наші перевірки стану дієвості швидких і готовності їх персоналу до оперативної допомоги постраждалим. Ми з тодішнім головним лікарем Полтавської станції швидкої допомоги Олександром Лавренком (нині — в. о. головного лікаря КУ «Полтавський обласний центр екстреної медичної допомоги та медицини катастроф» Полтавської обласної ради) та завідувачем відділення виїзної консультативної допомоги Полтавської обласної лікарні ім. М. В. Скліфосовського Юрієм Безрядіним (нині — заступник головного лікаря вищеназваного центру) об’їздили всі райони. Приїжджаємо, бувало, у призначений пункт, кладемо манекен на узбіччі дороги й викликаємо швидку: «У нас аварійна ситуація, є постраждалі…» Зважаємо на те, як прийняли виклик (нерідко бюрократично й байдуже), фіксуємо час доїзду машини до місця події. Під’їжджає швидка, ми представляємося лікарям, просимо показати спорядження, і виявляється: маска — дірява, повітряводу немає… Ставимо завдання: «У «пост раждалого» — черепно-мозкова травма, чисельні переломи. Ваші дії?» Реакція — як у героїв повісті Миколи Гоголя «Ревізор»… Такі перевірки показали: службу швидкої слід негайно й докорінно перебудовувати. Терпець урвався після кричущого випадку: через неузгодженість дій екіпажу швидкої із лікарнею, куди везли постраждалого, останній помер у приймальному відділенні. Тому першим моїм наказом був такий: «У кожній лікарні організувати відділення або палату інтенсивної терапії. Хворого, доправленого швидкою в критичному стані, негайно везти в операційну або реанімаційне відділення, минаючи приймальне». Так поступово перебудовували службу. Ми відучили лікаря швидкої сідати біля водія: його місце — поруч із хворим. Впровадили важливий елемент спадкоємності під час транспортування пацієнта: лікар або фельдшер негайно попереджає приймальне відділення лікарні про важкохворого, якого доставляють, і там уже на нього чекають. Почали займатися оснащенням машин: придбали кардіографи з функцією передачі ЕКГ на відстані, дихальну апаратуру тощо. Створили реанімаційні відділення в Пирятині, Великій Багачці, Решетилівці, Хоролі та інших містах і селищах. Домоглися, аби в кожному районі діяло покриття всіх мобільних операторів — у зв’язку із цим деяких керівників на місцях доводилося не тільки переконувати, але й попереджати про те, що вони порушують законодавчі засади надання населенню доступної медичної допомоги. Зізнаюся: в один район області я приїжджав за рік дев’ять разів! Але домігся-таки, аби діяльність швидкої там відповідала належному рівню.

Приміщення КУ «Полтавський обласний центр екстреної медичної допомоги та медицини катастроф»

Уже у 2011-2012 роках усі підрозділи нашої служби в області отримали чітку унормовану правову базу, були оснащені медичною апаратурою згідно з табелем комплектації. Ми провели навчання кадрів і найголовніше — забезпечили функціонування екстреної медичної допомоги в єдиному медичному просторі. Служба фактично стала централізованою. Вирішили таке важливе питання, як доправлення хворого до територіально найближчого медичного закладу, здатного надавати професійну, спеціалізовану допомогу в цілодобовому режимі. Визначили в області базові лікарні з відділеннями інтенсивної терапії. Тож завдання створення госпітальних округів на Полтавщині, яке постало пізніше, ми «обкатали» ще під час розбудови й удосконалення служби екстреної та невідкладної медичної допомоги. А коли 2012 року вийшов Закон України «Про екстрену медичну допомогу», ми першими в державі його документально сформували в межах регіону. Більше того — саме наша модель лягла в основу реформування служби. Із прийняттям Закону було оновлено наш автомобільний парк: за кошти обласного бюджету закуплено 25 машин марки «Сітроен», за кошти МОЗ — 46 автомобілів «Пежо». А сучасний центр екстреної медичної допомоги з диспетчерською я побачив в Ізраїлі одним із перших. Там забороняли фотографувати, тож намагався все запам’ятати, аби запровадити й у нас. Нині комунальна установа «Полтавський обласний центр екстреної медичної допомоги та медицини катастроф» Полтавської обласної ради розміщується у реконструйованому за всіма європейськими стандартами приміщенні, де є єдиний диспетчерський центр, що використовує GPS-навігацію. Тут встановлене нове телекомунікаційне обладнання, за допомогою якого фахівці закладів третинного рівня надають екстрену телемедичну допомогу спеціалістам установ вторинного рівня, також можна проводити відеоконференції в онлайн-режимі тощо. У центрі працюють програмно-апаратні комплекси світового рівня. Нещодавно тут побував експерт Світового банку з питань телемедицини з Естонії, яка є одним із лідерів в Європі у цьому питанні, й був вражений побаченим та високо оцінив рівень системних рішень і досягнуті нами результати. Але ми прагнемо йти далі — сьогодні в автомобілях екстреної медичної допомоги випробовуємо портативний апарат УЗД з передачею даних на відстані. Його передав нам для експериментального користування наш земляк Андрій Присяжнюк — автор першого в колишньому СРСР портативного апарата УЗД, який нині проживає і працює в Литві. Маємо намір першими в Україні впровадити в практику бригад екстреної медичної допомоги УЗ-дослідження з консультативним онлайн-супроводом відповідними фахівцями. ВЗ Що можете сказати про сучасний стан української медицини? — Система охорони здоров’я не може існувати окремо від держави. Тож спочатку слід було б визначитися, яким має бути державний устрій, і розробити під цей процес нормативно-правову та економічно-фінансову базу. Вона й гарантуватиме в межах створеної моделі джерела фінансування відповідних галузей, у тому числі й охорони здовов’я. А будь-які реформи без економічно обґрунтованих джерел фінансування неможливі.

На жаль, сьогодні реформи відбуваються не еволюційним, а революційним шляхом, а це потребує дуже виваженого ставлення до них, ретельного аналізу й прогнозування наслідків. Тому спроба деяких «досвідчених фахівців» знайти прості рішення складних революційних питань, м’яко кажучи, є непрофесійною. Вони заповзято клянуть «систему Семашка» та розповідають про переваги страхової медицини, замовчуючи те, що з огляду на фінансування страхова медицина — це просто інший спосіб збору та розподілу коштів. Здається, що держава й уряд намагаються в такий спосіб уникнути прямої відповідальності за стан галузі та здоров’я населення. На моє переконання, найперше, що має зробити держава, — визначити реальну вартість медичних послуг і встановити прозору систему ціноутворення на них з урахуванням платоспроможності громадян, ввести компенсаторні й стабілізаційні механізми, розробити медично обґрунтовані рівні та стандарти надання медичної допомоги і порядок збору та розподілу фінансових ресурсів. Така модель не може функціонувати без створення єдиної електронної моделі системи охорони здоров’я. Вона повинна мати три складові: елект ронний реєстр пацієнтів, електронну амбулаторну картку пацієнта й електронну історію хвороби та бути імплементованою до інших, суміжних інформаційних систем. І тоді лікареві екстреної допомоги, що їде на виклик, варто тільки зазирнути в планшет, аби дізнатися про стан здоров’я хворого, до якого поспішає. Правила функціонування єдиної інформаційної системи мають бути розроблені на рівні держави, і в нас є ті, хто міг би це зробити: інститути інформаційних технологій, академії наук, академії післядипломної освіти лікарів, компанії, що мають досвід у розробці медичних інформаційних систем як у нас, так і за кордоном, досвідчені медики. Умова одна — єдина інформаційна система не може бути запозичена як цілісна модель без приведення нормативно-правової бази, соціально-економічних стандартів та рівня життя моделі держави-донора до вітчизняних умов, а також не може бути створена без участі безпосередніх користувачів цієї системи. Наголошую: це складне, загальносистемне завдання для досвідчених IT-професіоналів, медиків і пацієнтів, тому розробка окремих медичних інформаційних систем (МІС), а ще гірше — прид бання вже готових продуктів є хибним шляхом, який тільки відволікає зайві ресурси та затягує вирішення стратегічних проблем. На жаль, у МОЗ відсутнє стратегічне мислення й розуміння того, якою має бути ця єдина інформаційна платформа системи охорони здоров’я, унаслідок чого відбувається ще одна недосконала й сумна річ — комп’ютеризація галузі без проектування системних і локальних завдань, потоків інформації й можливостей електронного сполучення. ВЗ З огляду на вищесказане, чи бачите ви «світло в кінці тунелю»? — Я оптиміст за складом характеру і не уявляю собі завдань, котрі неможливо було б вирішити. У військово-повітряних силах США кажуть: «Складні завдання виконуємо негайно, а неможливі — трохи згодом». Так і намагаємося робити… Ніна КОНДРАТЮК, спеціально для «ВЗ»

ЛІКИ, ЩО ЛІКУЮТЬ

ДОВГООЧІКУВАНИЙ ФІНАЛІСТ Оскільки протягом останніх кількох років резистентність і мутації штамів вірусу грипу стають усе загрозливішими, пошук нових ліків від цієї інфекції набуває неабиякої актуальності. Нещодавно було схвалено застосування нового засобу, котрий — принаймні за твердженнями деяких фахівців — перевів боротьбу із грипом на новий, молекулярний рівень.

«Попередники»

РНК PA

PB1

PB2

М2 М1 НА

Схематична структура збудника грипу, оболонкового вірусу, геном якого складається з 8 одноланцюгових негативних РНК. Сегменти РНК зв’язуються за допомогою 3 субодиниць PA, PB1 та PB2 та нуклеопротеїнів (NP) для утворення рибонуклеопротеїнів. Зовні зображено 2 глікопротеїни, гемаглютинін (HA) і білок M2. Ще один білок, M1, утворює протеїновий прошарок під зовнішньою оболонкою

озробка противірусних агентів — важливий напрямок, у якому останнім часом досягнуто знач ного прогресу. Зокрема, створено нову потужну «зброю», котру вже застосовують у клініці, — маленькі молекулярні інгібітори іонного каналу М2, нейрамінідази, протеаз тощо. Проте клініцисти дедалі частіше скаржаться на брак ефективних противірусних препаратів, які можна було б застосовувати під час епідемій. На жаль, швидкий розвиток резистентності до лікарських засобів і поява таких штамів грипу, як H1N1, H3N2, звужує клінічне використання ліків. Два класи препаратів, інгібітори іонного каналу M2 й інгібітори нейрамінідази, майже втратили свою силу: циркулюючі сьогодні штами значною мірою стійкі до дії перших, і на горизонті — виникнення резистентності до інгібіторів нейрамінідази. (Цікаво ще й те, що практично жодні інгібітори М2 не активні проти вірусу грипу B.)

Герой сезону І ось на американському ринку з’явився новий протигрипозний препарат — балоксавір-марбоксил.

Це перший противірусний засіб для лікування грипу, який було зареєстровано в США за останні 20 років. (Хоча взагалі Міністерство охорони здоров’я Японії схвалило балоксавірмарбоксил на початку нинішнього року, бо він є розробкою місцевої компанії Shionogi.) Очікується, що він допоможе тисячам людей, котрі кожного сезону хворіють на грип. FDA схвалило балоксавір-марбоксил (брендова назва Xofluza) наприкінці жовтня як лікарський засіб для перорального застосування з метою терапії гострого неускладненого грипу в пацієнтів віком понад 12 років, у котрих симптоми зберігаються менше ніж 48 годин. Як заявляють розробники, балоксавір-марбоксил вирізняється принципово новим механізмом дії. На відміну від інгібіторів нейрамінідази, таких як озельтамівір (Tamiflu, Genentech), балоксавір-марбоксил впливає на генетичний апарат патогена. Переваги та побічні ефекти цього засобу оцінювали у двох клінічних випробуваннях, які й стали підставою для його схвалення. Роздрібна ціна Xofluza в США становитиме 150 дол.

Звісно, герой нового грипозного сезону мав конкурентів, але вони або зійшли з дистанції, або значно відстали від «фіналіста». Узагалі, полімеразний комплекс вірусу грипу біотехнологи, що спеціалізуються на розробці противірусних агентів, уже розглядали наприкінці минулого століття як дуже перспективну мішень. Цей гетеротример складається із трьох протеїнових субодиниць:  полімеразного основного білка 1 (PB1);  полімеразного основного білка 2 (PB2);  полімеразного кислого білка (PA). Усі вони життєво необхідні для ефективної реплікації вірусів. Якщо порівнювати зі швидко мутуючими поверхневими молекулами вірусу, то полімеразний комплекс має дуже «апетитний» вигляд. Та, на жаль, він виявився не таким доступним, як глікопротеїни оболонки. Хоча варто заз начити: протягом кількох останніх років було досягнуто значного прог ресу у з’ясуванні функцій і механізмів дії вірусної полімерази. Й лише порівняно нещодавно зав дяки кристалографічним дослідженням гетеротримеру полімерази вірусу всіх типів грипу вдалося виявити слабкі місця вказаного комплексу. Це дало змогу вдосконалити драг-дизайн й врешті-решт створити кілька перспективних лікарських молекул. Протягом останніх 5-7 років досягнуто значного прогресу у з’ясуванні структури кількох консервативних білкових доменів вірусу грипу, що розширило можливості для розробки інгібіторів. Таким чином, до сьогодні на людях із симптомами грипу випробовували кілька нових антивірусних агентів, орієнтованих на полімеразний комплекс. Передусім це інший «японець», інгібітор вірусної РНК широкого спектра фавіпіравір (T-705, «Авіган»), розроблений ще у 2002 році й схвалений в Японії у 2014-му для боротьби з новими штамами вірусу грипу, резистентними до інших засобів. Проте він розчарував своїх розробників, оскільки виявив непослідовну терапевтичну ефективність при неускладненому грипі в рандомізованих контрольованих дослідженнях. У тому ж таки році науковці визнали, що фавіпіравір має «порівняно низьку антивірусну активність». Також фахівці покладали надію на пімодивір (JNJ-3872; JNJ-63623872;

JNJ-872; VX 787), інгібітор PB2: цей агент продемонстрував ефективність проти вірусу грипу А в пацієнтів з неускладненим перебігом, як у комбінації з озельтамівіром, так і в монотерапії. Проте він дещо «затримався» на стадії клінічних досліджень, тому до пацієнтів поки не дістався. Крім цих молекул на тому чи іншому етапі розробки перебувають й інші препарати, націленi на певну ланку полімеразного комплексу: метал-хелатні інгібітори PA (ендонуклеази) L-742 та «Компонент 7»; інгібітор PB1 ASN2; інгібітор зв’язування PB1 і PB2 «Компонент 1» тощо. Одні з них ще не дійшли навіть до фази випробувань на тваринах, а з деякими вже починають дослідження за участю людей. Багато фахівців прогнозують, що вже в найближчому майбутньому інгібітори полімерази докорінно змінять профілактику та терапію грипу. Та поки до фінішу дійшов тільки балоксавір-марбоксил (S-033188), назву якого навіть уже скорочують до балоксавіру — до препарату почали звикати. Балоксавір фатально порушує реплікацію вірусу шляхом пригнічення ферменту, що належить до класу рестриктаз, ендонуклеази: вона входить до складу вищезгаданого білка PA. Основна функція цього ензиму — гідроліз внутрішніх фосфодіефірних зв’язків, тобто він допомагає розщеплювати молекули ДНК або РНК, коли це необхідно для рестрикції, рекомбінації та репарації.

In vitro та in vivo Балоксавір являє собою малу молекулу, проліки селективного інгібітора PA S-033447, котрий у доклінічних моделях продемонстрував терапевтичну активність проти збудників грипу А та В, у тому числі штамів, стійких до сучасних противірусних агентів. На моделях тварин він показав активність не лише проти сезонного грипу, а й штамів пташиного H5N1 та H7N96: препарат швидко знижував вірусне навантаження в легенях мишей і зменшував загальну смертність. Попередні дані свідчать про те, що балоксавір може бути ефективним проти штамів грипу, резистентних до озельтамівіру, хоча це ще остаточно не підтверджено відповідними клінічними дослідженнями. Щодо людей, то поки новий препарат проявив себе у 2 рандомізованих п лацебо-контрольованих дослідженнях, у яких взяли участь понад 1100 пацієнтів з неускладненим перебігом грипу. Перше проводили в Японії, друге — в Японії та Сполучених Штатах, й більшість добровольців були азіатами. Загалом, частка представників європеоїдної раси у випробуваннях, котрі стали підставою для схвалення препарату, становила 26%. І хоча дослідники стверджують, що засіб однаково ефективний у представників цих двох рас, потрібні додаткові дослідження.

www.vz.kiev.ua тел.: (044) 428 02 20 vz@vz.kiev.ua

ЛІКИ, ЩО ЛІКУЮТЬ

30 листопада 2018 року

У вказаних клінічних дослідженнях жінок і чоловіків було порівну, і балоксавір не продемонстрував жодної «гендерної дискримінації». Згідно зі звітами, одна пероральна доза (від 10 до 40 мг) препарату значно зменшувала тривалість і вираженість 7 симптомів грипу (кашлю, болю в горлі, закладеності носа, головного болю, підвищеної температури тіла, м’язового болю та втоми), а також тривалість виділення вірусів і вірусне навантаження порівняно з плацебо або озельтамівіром (75 мг 2 рази на день протягом 5 днів). Найчастішими побічними реакціями в пацієнтів, які вживали балоксавір-марбоксил, були діарея, бронхіт, назофарингіт, головний біль і нудота. Профіль безпечності залишався задовільним навіть у разі збільшення разової дози до 80 мг (у випробуваннях за участю здорових добровольців). Також балоксавір продемонстрував лінійну фармакокінетику та тривалий період піврозпаду.

У порівнянні Незважаючи на принципову різницю у фармакодинаміці, «ззовні» новий препарат діє надто подібно до Tamiflu. Так, для досягнення ефекту його необхідно вжити в межах певного терапевтичного вікна — протягом 48 годин після появи симптомів грипу. Причому чим раніше, тим краще: в одному клінічному дослідженні, опублікованому у New

England Journal of Medicine, пацієнти, які приймали препарат протягом 24 годин після початку захворювання, страждали від його проявів не так довго, як ті, хто вжив засіб протягом 24-48 годин після появи симптомів. Крім того, показання до застосування в озельтамівіру поки що ширші: його можна використовувати в маленьких дітей, натомість балоксавір дозволено призначати тільки після 12 років. І на відміну від озельтамівіру, балоксавір слід приймати тільки людям з неускладненим перебігом грипу: клінічних досліджень, котрі продемонстрували б добру переносимість цього засобу важкими хворими, поки не проводили. Однак новий засіб має й однозначний плюс — одноразове застосування, на відміну від озельтамівіру, котрий слід приймати протягом кількох днів. Резонно постає питання щодо вартості лікування цими двома препаратами. Вона приблизно однакова в США, але в Європі новинка продаватиметься все ж таки дорожче. Отже, новий протигрипозний засіб однозначно не є «магічною пігулкою» від грипу — балоксавір просто перший у своєму класі. Й попри гучний анонс новинки, до перемоги у боротьбі з пандеміями грипу ще далеко.

ЩЕ ОДНА МІШЕНЬ Зважаючи на значне поширення резистентності вірусів грипу до протигрипозних препаратів, сьогодні найпопулярнішими об’єктами подібних досліджень є лікарські засоби, націлені на потаємніші структури збудника. Й крім протеїнів полімеразного комплексу перспективними мішенями вважаються також інші білки вірусу грипу. Приміром, над розробкою орієнтованих на них ліків працюють молекулярні вірусологи з Університету штату Алабама в Бірмінгемі, котрі використовують бібліотеку лікарських агентів. Зокрема вони досліджують структуру смертельного вірусу пташиного грипу H7N9, який продемонстрував у 2103 році летальність понад 30% (з 1625 інфікованих загинуло 623). Хоча він і не є надто заразним, змінити такий статус можуть лише 3 мутації, перетворивши H7N9 на фатальну «хворобу X». Крім цього, команда вивчає білок NS1, отриманий від вірусу «іспанки», котрий в 1918 році інфікував третину населення світу: на його рахунку від 50 до 100 млн жертв. Ученим вдалося відібрати кілька перспективних молекул шляхом експериментів на атомному рівні. На початку листопада вони детально описали ділянки зв’язування на поверхні вірусів та механізми їх гальмування за допомогою 2 невеликих експериментальних інгібіторів вірусу грипу A9 і A22. Це надзвичайно малі молекули, точний механізм дії котрих поки не з’ясовано, відомо тільки, що вони орієнтовані на зв’язування неструктурного білка грипу NS1. Білки NS1 та NS2 беруть участь у сплайсинзі мРНК й експорті рибонуклеопротеїнів із ядра. Крім цього, NS1 має важливе значення для виживання й адаптації вірусу грипу. Проте досі не з’ясовано, наскільки він специфічний, тобто наскільки варіює від одного штаму до іншого. Досконально вивчити тривимірну структуру ефекторного домену NS1 допомогла рентгенівська кристалографія. Для зондування взаємодії інгібіторів із NS1 фахівці застосували ЯМР-спектроскопію. Це дало змогу встановити конкретні амінокислоти ефекторного домену NS1, що беруть участь у зв’язуванні з інгібіторами. Дослідники, використовуючи суттєво різні білки NS1, отримані від різних штамів грипу (включаючи сумнозвісний H7N9), довели, що у зв’язуванні з інгібіторами задіяні аналогічні амінокислотні послідовності в усіх досліджуваних протеїнах NS1. Загалом агенти A9 і A22 взаємодіють із гідрофобною кишенею ефекторного домену NS1, яку зв’язує протеїн клітини-хазяїна CPSF30. Дослідники висунули гіпотезу, відповідно до якої A9 й A22 блокують вірусну реплікацію шляхом переривання взаємодії між ефекторним доменом NS1 та CPSF30. У цілому отримані результати доводять ефективність і пояснюють механізм дії двох протигрипозних препаратів, мішенню яких є NS1. Це вселяє надію, що арсенал противірусних ліків поповниться ще кількома засобами.

Підготувала Любомира ПРОТАСЮК, спеціально для «ВЗ»

ТРИВАЄ ПЕРЕДПЛАТА НА ГАЗЕТУ «ВАШЕ ЗДОРОВ’Я» НА 2019 РІК! НА ЗАХИСТІ ІНТЕРЕСІВ ЛІКАРІВ

№45 46 (1485 1486) 16.11.2018

ЧИТАЙТЕ ЕЛЕКТРОННУ ВЕРСІЮ ГАЗЕТИ НА НАШОМУ САЙТІ WWW.VZ.KIEV.UA

НА ЗАХИСТІ ІНТЕРЕСІВ ЛІКАРІВ

№43 44 (1483 1484) 02.11.2018

ЧИТАЙТЕ ЕЛЕКТРОННУ ВЕРСІЮ ГАЗЕТИ НА НАШОМУ САЙТІ WWW.VZ.KIEV.UA

СИСТЕМУ ПРОФІЛАКТИЧНОЇ МЕДИЦИНИ В УКРАЇНІ ЗРУЙНОВАНО Насправді комплексна медична реформа в Україні не проводиться. Нам нав’язують певні елементи змін у медичній галузі, які стосуються переважно фінансово-економічної складової (з метою розвантаження державного бюджету). Більше того, часто прийняті нормативно-правові акти (закони, урядові рішення та розпорядження) порушують норми Основного закону держави, на що неодноразово вказували юристи. Складається враження, що дії нинішньої команди очільників МОЗ спрямовані не на покращення життя і здоров’я українського народу, а на сам процес перманентного реформування галузі, під час якого випадає нагода залучати потужні фінансові ресурси у вигляді позик, СТОР. грантів тощо.

НАЦІОНАЛЬНА ПРОГРАМА ІМУНОПРОФІЛАКТИКИ — МРІЯТИ НЕ ШКІДЛИВО?

Ситуація з розгулом вакцинокерованих інфекцій в Україні нагадує трясовину. Кожен по-своєму пояснює, чому вона засмоктує ще глибше: одні нарікають на закони, інші — на виконавців, однак усі розуміють, що країні потрібен масштабний і далекоглядний «план виходу». Чи стане таким Стратегія розвитку національної програми імунопрофілактики, яка поки що нагадує чергову версію «витягування себе з болота» в стилі барона СТОР. Мюнхаузена?

ОЛЕКСАНДР МАРКОВ: ХІРУРГІЯ НЕ ЗАЛИШАЄ ПІСЛЯ СЕБЕ ЗДОРОВИХ ЛЮДЕЙ Українська медицина має пройти певний етап, на якому медичні послуги надаватимуться здебільшого приватно. Це дасть змогу адекватно оцінити те, що в нас досі нетарифіковане. Без цього існує жахлива асиметрія: десь послугу можна отримати за 500 грн, а десь — за 50 тис. грн. І там, і там СТОР. платню беруть поза рамками правового поля.

НОВИНИ

ЧИ СТАНЕ БАГАТШИМ СІМЕЙНИЙ ЛІКАР?

МЕДИКАМ ЗАБОРГОВАНІСТЬ ВИПЛАТЯТЬ, А НА ІНСУЛІНОЗАЛЕЖНИХ КОШТІВ НЕ ВИСТАЧИЛО

ЗАКОН ПРО СІМЕЙНУ МЕДИЦИНУ ВІДХИЛЕНО

ІДЕОЛОГАМ РЕФОРМУВАННЯ ТРЕБА МИСЛИТИ СИСТЕМНО

ПОНАД 30% ПРАЦІВНИКІВ СИСТЕМИ ОХОРОНИ ЗДОРОВ’Я НЕ РЕВАКЦИНОВАНІ ПРОТИ ДИФТЕРІЇ

2-5 СТОР.

За даними МОЗ, майже 20 млн українців уже підписали декларації із сімейними лікарями, а 623 медичні заклади первинки уклали договори з НСЗУ й отримали «гроші за пацієнтом», сума яких начебто у 2-2,5 разу більша, ніж та, що надходила за рахунок субвенції. Перше, чого лікарі очікували від зміни фінансування, — обіцяне в рази зростання зарплат. Однак «вісті з полів» насправді виявилися дуже суперечливими: десь уже хваляться небаченими прибутками, десь чекають лише на премії та мовчать, щоб не зурочити, а подекуди порахували отримане на «гребені хвилі» й заплакали. Чому не всі такі СТОР. щасливі й задоволені, як самі ініціатори реформ?

Підхід до реформування галузі має бути комплексним. Тобто не зовсім правильно спочатку «лікувати» первинну медичну допомогу, після вторинну, а потім, якщо руки дійдуть, третинну. Ми вже спостерігали за тим, у якій скрутній ситуації опинилася високоспеціалізована медична допомога, зокрема заклади НАМН України, котрі мають найкраще обладнання, професіоналів найвищого ґатунку, сучасні технології (і це визнає світ). Доки руки реформаторів дійдуть до високоспеціалізованої допомоги, може статися так, що лікарям первинної ланки просто нікуди буде спряСТОР. мовувати хворих у разі тяжкої патології!

СПЕЦПРОЕКТ: МРІЇ ТА РЕАЛЬНІСТЬ УКРАЇНСЬКОЇ СІМЕЙНОЇ МЕДИЦИНИ

ПІЛЬГОВИЙ

ПЕРЕДПЛАТНИЙ ІНДЕКС ДЛЯ МЕДИЧНИХ ПРАЦІВНИКІВ:

ПЕРЕДПЛАТНИЙ ІНДЕКС ДЛЯ ІНДИВІДУАЛЬНИХ ПЕРЕДПЛАТНИКІВ:

ПЕРЕДПЛАТНИЙ ІНДЕКС ДЛЯ ПІДПРИЄМСТВ І ОРГАНІЗАЦІЙ:

12 СТОР.

ЧИТАЙТЕ ЕЛЕКТРОННУ ВЕРСІЮ ГАЗЕТИ НА НАШОМУ САЙТІ WWW.VZ.KIEV.UA

НОВИНИ НАРДЕПИ ПРОПОНУЮТЬ ЗАПРОВАДИТИ БЮДЖЕТНО-СТРАХОВУ МОДЕЛЬ ФІНАНСУВАННЯ ОХОРОНИ ЗДОРОВ’Я МОЗ ОПЛАТИТЬ ЛІКУВАННЯ ЗА КОРДОНОМ ЛИШЕ ТРЕТИНІ ПАЦІЄНТІВ ФІНАНСУВАННЯ ЗАКУПІВЕЛЬ ЛІКІВ ДЛЯ ОРФАННИХ ХВОРИХ ЗБІЛЬШЕНО, АЛЕ ЦЬОГО ЗАМАЛО ЗМІНЕНО АЛГОРИТМ ПЕРЕВІРКИ ЗНАНЬ ВИПУСКНИКІВ МЕДУНІВЕРСИТЕТІВ

2-5 СТОР.

БОРОТЬБА З НЕІНФЕКЦІЙНИМИ ЗАХВОРЮВАННЯМИ: ЯК ПЛАН ПЕРЕТВОРИЛИ НА ФІКЦІЮ Для успішної боротьби з НІЗ крім наявності Плану треба правильно розставити акценти, визначити чіткі цілі, критерії вимірювання результатів, розробити конкретні кроки впровадження політики щодо їх профілактики та лікування — більшість із цього потрібно робити одразу ж після прийняття Національного плану. Наразі ж практично не визначені ресурсна, нормативна, методична база та механізми забезпечення й імплементації плану. До того ж не зрозуміло, як впроваджувати намічене на тлі проведення реформ галузі, реорганізацій закладів, зміни системи на всіх рівнях. Відповідальних у такому СТОР. хаосі потім не знайдеш, а от списувати поразки буде на що (чи на кого).

ГЕННАДІЙ ФУЗАЙЛОВ: НЕ ТРЕБА ПЛУТАТИ СИСТЕМУ ОХОРОНИ ЗДОРОВ’Я ТА РІВЕНЬ МЕДИЦИНИ ЗАГАЛОМ Кожна реформа нерозривно пов’язана і зі змінами у сфері освіти. В Україні забезпечення лікарями з розрахунку на кількість населення відповідає рівню західних держав, тобто проблема — не у їх нестачі. Просто їх роботу знецінено, у тому числі й через надмірну кількість таких фахівців. Аби створити конкурентне середовище для випускників медичних вишів, потрібно, щоб держава гарантувала їм високооплачуване місце роботи, тоді й вимоСТОР. ги до кваліфікації можна підвищувати.

РОЗПОДІЛ ФУНКЦІЙ ГОЛОВНОГО ЛІКАРЯ: ЗМІНЮЄМО ШАХИ ЧИ ПРАВИЛА ГРИ?

ДЕКЛАРАЦІЇ ПІДПИСУЮТЬСЯ, А ДОГОВОРИ З НСЗУ — НІ СПРОЩЕНО МЕХАНІЗМ ПЕРЕРОЗПОДІЛУ КОШТІВ НА ЗАКУПІВЛЮ ЛІКАРСЬКИХ ЗАСОБІВ

МОЗ ПЛАНУЄ ПОДОЛАТИ КОРУПЦІЮ У ВІДОМСТВІ ЗА ДОПОМОГОЮ... РОЗ’ЯСНЮВАЛЬНОЇ РОБОТИ

НА ХВИЛЯХ УСПІХІВ ЧИ В МОРІ ПРОБЛЕМ?

№41 42 (1481 1482) 19.10.2018

НОВИНИ Можливо, ті, хто уклав договори з НСЗУ у першій хвилі, і накопичать певні кошти за рахунок подвійного фінансування у 2018 році (субсидії плюс кошти від НСЗУ) й не відчують на собі риторичності цього питання, якщо його можна вирішити в юридичній площині. Однак надалі переважній більшості закладів такий «медовий» накопичувальний період не світить, як і відстрочка щодо оплати комунальних платежів та СТОР. сплати податків.

НАСТУПНОГО РОКУ «ГРОШІ ХОДИТИМУТЬ ЗА ПАЦІЄНТОМ» ЕКОНОМНО?

РЕФОРМИ ПЕРВИННОЇ ЛАНКИ:

НА ЗАХИСТІ ІНТЕРЕСІВ ЛІКАРІВ

Управлінські функції медичного закладу віднині обіцяють розділити: адміністративні й фінансові питання вирішуватиме генеральний директор, лікувальну складову куруватиме директор медичний. На перший погляд, головний біль усіх головних лікарів нарешті зникне — замість латати стіни і «вибивати» кошти вони поринуть у лікувальний процес. Однак чи зможуть навести у ньому лад, якщо будуть відсторонені від управління фінансами, необхідними для забезпечення якісного надання медичних послуг? СТОР.

РЕАБІЛІТОЛОГІВ ВИЗНАЮТЬ ПРАЦІВНИКАМИ СИСТЕМИ ОХОРОНИ ЗДОРОВ’Я

2-5

СТОР.

СПЕЦПРОЕКТ: МРІЇ ТА РЕАЛЬНІСТЬ УКРАЇНСЬКОЇ СІМЕЙНОЇ МЕДИЦИНИ

86181 08198 60965

12 СТОР.

СПЕЦПРОЕКТ: МРІЇ ТА РЕАЛЬНІСТЬ УКРАЇНСЬКОЇ СІМЕЙНОЇ МЕДИЦИНИ

13 СТОР.

НА ЗАХИСТІ ІНТЕРЕСІВ ЛІКАРІВ

№39 40 (1479 1480) 05.10.2018

ЧИТАЙТЕ ЕЛЕКТРОННУ ВЕРСІЮ ГАЗЕТИ НА НАШОМУ САЙТІ WWW.VZ.KIEV.UA

ЗАМІСТЬ ДИСПАНСЕРИЗАЦІЇ — ІМІТАЦІЯ СКРИНІНГУ?

ОДИН В ПОЛІ (НЕ)ВОЇН

Призначення пацієнтам генеричних імуносупресантів не є трагедією, якщо їх якість визнана в усьому світі і якщо такі призначення надалі не змінюють (без медичних на те показань, оскільки це суперечить сучасним міжнародним настановам). Наразі ж українські трансплантологи навіть не знають, що закуповує держава для їх хворих. Ми рекомендуємо ліки, передбачені європейськими протоколами, а під час закупівель усе СТОР. «переграється», вочевидь, з міркувань вартості препаратів.

НАТАЛІЯ ГУДЗЬ: «В УКРАЇНІ НЕ ПЕРЕВІРЯЮТЬ ЯКІСТЬ ВАКЦИН, ЯКІ ЗАХОДЯТЬ ЗА МІЖНАРОДНИМИ ЗАКУПІВЛЯМИ»

ГОСПІТАЛЬНІ ОКРУГИ УТВОРЕНО. ЩО ДАЛІ?

МОЗ І НАЦПОЛІЦІЯ ПЛАНУЮТЬ ЗАХИЩАТИ ПРАЦІВНИКІВ ШВИДКОЇ

2-5 СТОР.

ЖИТТЯ ПІСЛЯ ТРАНСПЛАНТАЦІЇ В УКРАЇНІ: РЯТУЙСЯ, ЯК МОЖЕШ?

ПРОФСПІЛКА: «БЮДЖЕТ ОХОРОНИ ЗДОРОВ’Я-2019 — АНТИСОЦІАЛЬНИЙ»

ЧИТАЙТЕ ЕЛЕКТРОННУ ВЕРСІЮ ГАЗЕТИ НА НАШОМУ САЙТІ WWW.VZ.KIEV.UA

ХТО І ЯК «ЛІКУЄ» МЕДИЦИНУ В УКРАЇНІ? Протягом тривалого часу ми пробували знайти спільну мову з Міністерством охорони здоров’я, запрошували його очільників на численні обговорення нагальних проблем галузі та її реформування, інші заходи товариства і згаданих уже громадських об’єднань. На жаль, діалог так і не відбувся. Міністерство не вважає за потрібне прислухатися до позиції найактивніших і небайдужих до проблем галузі лікарів, водночас звинувачуючи медиків у СТОР. тому, що вони стали гальмом реформ. Найголовніша місія хірурга — врятувати людське життя. Але чи варто чекати дива в пошарпаних стінах районної лікарні, без обладнання, колег-анестезіологів та за мінімальну зарплату? Іноді складається враження, що провінційний хірург може покладатися лише на клятву Гіппократа, а не на систему охорони здоров’я. Уже немає спадкоємності в професії: якщо раніше в районні лікарні приходили молоді спеціалісти, то ми знали, що більшість із них залишиться в області. Досвідчені колеги з радістю ділилися з ними досвідом, адже для опанування професії хірурга потрібен не один рік. А зараз досвід практично нікому передавати — молоді фахівці масово виїжджають за кордон, та й ті, хто залишається, йдуть із професії. СТОР.

НОВИНИ

№37 38 (1477 1478) 21.09.2018

Під кувалду викорінення минулого в системі охорони здоров’я потрапила загальна диспансеризація населення, від чого ні саме населення, ні й без того перевантажені лікарі не постраждали. До того ж їм було обіцяно запровадження скринінгових програм, які довели свою ефективність у світі. Однак виявилося, що зламати старе набагато легше, ніж збудувати нове, бо перше можна зробити одним розчерком пера, а друге потребує голови, рук і коштів. На чию голову перекладуть вторинну профілактику, який інструмент для цього буде вкладено в руки сімейного лікаря, і головне — хто заплатить за нову музику, яка часто не втрапляє у світові ноти? СТОР.

ПРОФІЛЬНИЙ КОМІТЕТ ПІДТРИМАВ ПРОЕКТ ПОСТАНОВИ ЩОДО ЗВІЛЬНЕННЯ У. СУПРУН І О. ЛІНЧЕВСЬКОГО

НА ЗАХИСТІ ІНТЕРЕСІВ ЛІКАРІВ

Трохи більше року тому тема госпітальних округів була чи не найголовнішою у розмовах про реформу системи охорони здоров’я. Обговорення виділення й окреслення їх меж, визначення центрів ГО та медичних закладів, які мають стати лікарнями інтенсивного лікування, почасти набували особливої гостроти. Зрештою було оприлюднено проекти розпоряджень КМУ про створення ГО в усіх регіонах України, які поступово приймалися. Однак шквал обговорень та акцій протесту вщух так само миттєво, як і здійнявся. Тож запрацювали госпітальні ради та лікарні інтенсивного лікування, чи ж ГО так і залишилися на папері? СТОР.

СПЕЦПРОЕКТ: МРІЇ ТА РЕАЛЬНІСТЬ УКРАЇНСЬКОЇ СІМЕЙНОЇ МЕДИЦИНИ

14 СТОР.

НОВИНИ У 2019 РОЦІ ЛІКАРІ ПЕРВИНКИ ОТРИМУВАТИМУТЬ ЗА ПАЦІЄНТА МЕНШЕ, НІЖ ЇМ ОБІЦЯЛИ УКРАЇНСЬКІЙ СИСТЕМІ ОХОРОНИ ЗДОРОВ’Я БРАКУЄ 21 МЛРД ГРН СТВОРЕНО 10-РІЧНУ СТРАТЕГІЮ РОЗВИТКУ МЕДИЧНОЇ ОСВІТИ В УКРАЇНІ АНТИМОНОЛЬНИЙ КОМІТЕТ РЕКОМЕНДУВАВ МОЗ ВСТАНОВИТИ ЧІТКІ ПРАВИЛА ПРОМОЦІЇ ЛІКАРСЬКИХ ЗАСОБІВ

2-5 СТОР.

ЗАКОН ПРО ГРОМАДСЬКЕ ЗДОРОВ’Я:

ВІТРИЛА НОВОЇ ПОЛІТИКИ ЧИ ЧОВЕН БЕЗ ВЕСЕЛ? Формування системи громадського здоров’я — відносно нова справа для України, однак у світі це питання відпрацьоване до дрібниць. Здавалося б, бери і слідуй настановам міжнародних інституцій та світовому досвіду. Однак ми йдемо «власним» шляхом, який уже на етапі розробки законодавчих документів дає змогу українським будівничим громадського здоров’я дещо «не помітити», «оминути» або «пропустити». Кого намагаємося перехитрити і чому тоді дивуємося, що замість європейського прориву отримуємо доморощені танці з бубоном? СТОР.

СПЕЦПРОЕКТ: МРІЇ ТА РЕАЛЬНІСТЬ УКРАЇНСЬКОЇ СІМЕЙНОЇ МЕДИЦИНИ

14 СТОР.

1 міс.

29,78 грн

3 міс.

89,34 грн

6 міс.

178,68 грн

12 міс.

357,36 грн

1 міс.

43,28 грн

3 міс.

129,84 грн

6 міс.

259,68 грн

12 міс.

519,36 грн

1 міс.

51,28грн

3 міс.

153,84 грн

6 міс.

307,68 грн

12 міс.

615,36 грн

• Передплату приймають усі відділення зв’язку «Укрпошти» • Онлайн-передплату можна здійснити на сайті ДП «Преса» за адресою: www.presa.ua

ЗА БІЛЬШ ДЕТАЛЬНОЮ ІНФОРМАЦІЄЮ ЗВЕРТАЙТЕСЯ В РЕДАКЦІЮ ГАЗЕТИ ТЕЛ./ФАКС: (044) 428 02 20 E-MAIL: VZS24@UKR.NET

РЕТРОСПЕКТИВА

ПИТАННЯ СУБСТРАТУ Вакцини рятують людство від хвороб настільки давно, що сьогодні їх класифікація розширилася до кількох десятків окремих типів, як і перелік показань до застосування. На жаль, таких препаратів нам усе ще бракує, а багато з тих, що є, — далекі від досконалості. Утім, з’явилися й гарні новини. Нещодавно європейським ученим вдалося зробити ще один важливий крок на шляху до створення стабільних вакцин: винайти новий ад’ювант. А їх колеги із США домоглися значних успіхів у боротьбі з нехай і несмертельною, але надто поширеною та «важкою» для систем охорони здоров’я дерматологічною хворобою — акне.

Швидше. Безпечніше. Влучніше Вакцини, які стимулюють імунну систему для максимально ефективного знищення пухлинних клітин, усе частіше використовують в онкотерапії. Однак не завжди на розробників і клініцистів чекає успіх. Річ у тім, що при злоякісних новоутвореннях і деяких інфекційних захворюваннях, приміром, туберкульозі, необхідно стимулювати саме Т-клітини. І щоб імунотерапевтичні препарати проти раку забезпечували оптимальний ефект, потрібна досить виражена їх відповідь. Однак механізм активації Т-клітин набагато складніший, ніж B-лімфоцитів, а білкові молекули, котрі застосовують для націлювання на такі мішені, схильні до швидкої деградації. Для досягнення ефективнішого впливу на імунну систему, особливо на Т-клітини, які спеціалізуються на «детекції» пухлинних клітин, співробітники університетів Женеви (UNIGE) і Фрібура (UNIFR) разом зі своїми німецькими колегами з університетів Мюнхена та Байройта звернулися по допомогу до «чудес природи». Їм вдалося створити із шовку павука Araneus diadematus транспортну систему, здатну доставляти вакцину безпосередньо до імунних клітин. Мікрочастинки із цього неймовірно легкого, стійкого та нетоксичного біоматеріалу утворюють своєрідну мікрокапсулу. Вона не тільки захищає пептиди онковакцини від передчасної деградації, а й допомагає транспортувати дорогоцінний вантаж до клітин-мішеней, тим самим значно посилюючи імунну відповідь з боку Т-лімфоцитів. Інновація також може бути застосована і у виробництві «стандартних» профілактичних вакцин, призначених для захисту від інфекційних захворювань, — вона забезпечує

більшу стійкість до найекстремальніших умов зберігання. Важливо, що ця технологія цілком доступна установам із найскромнішим обладнанням. Й для виробництва навіть не потрібні численні ферми Araneus diadematus — такий шовк досить легко синтезувати штучно.

Операція «Чиста шкіра» Незважаючи на те що акне ніяк не назвеш хворобою, що загрожує життю, вона спричиняє значні психологічні, екологічні та економічні проблеми. Особливе занепокоєння викликає глобальне застосування (доволі часто нераціональне) антибіотиків у його терапії. Ефективна вакцинація дає змогу запобігти цій проблемі (так само як і багатьом іншим, наприклад, побічним ефектам гормональних препаратів, топічних або системних ретиноїдів тощо). Нещодавно у Journal of Investigative Dermatology повідомили про значні успіхи в розробці вакцини проти акне. Це стало можливим після з’ясування важливого факту: запальні реакції у хворих з акне спричиняє фактор Christie-Atkins-Munch-Peterson (CAMP), токсин бактерій Propionibacterium acnes. Результати подальших досліджень підтвердили, що CAMP може бути перспективною мішенню для імунотерапії акне. Й нещодавно дерматологи з Університету штату Каліфорнія у Сан-Дієго вперше продемонстрували, що моноклональні антитіла до токсину, котрий виділяють збудники вульгарних вугрів, здатні зменшити запалення під час загострення акне. Це не перша спроба створити вакцину від акне, проте її вважають найбільш вдалою: ефективність препарату вже доведена в експериментах на тваринних моделях і ex vivo у

ГАЗЕТА ВИХОДИТЬ ІЗ 1990 РОКУ

08198 60965 86181

ІНДЕКС ПІЛЬГОВИЙ ДЛЯ МЕДИЧНИХ ПРАЦІВНИКІВ

СПІВЗАСНОВНИКИ ГАЗЕТИ: ПРОФСПІЛКА ПРАЦІВНИКІВ ОХОРОНИ ЗДОРОВ’Я УКРАЇНИ ТОВ «РЕДАКЦІЯ ГАЗЕТИ «ВАШЕ ЗДОРОВ’Я» Свідоцтво про реєстрацію КВ №22709-12609ПР від 30 травня 2017 року

НА ЗАХИСТІ ІНТЕРЕСІВ ЛІКАРІВ

ІНДЕКС ДЛЯ ІНДИВІДУАЛЬНИХ ПЕРЕДПЛАТНИКІВ ІНДЕКС ДЛЯ ПІДПРИЄМСТВ Й ОРГАНІЗАЦІЙ

клітинах шкіри людини. Утім, залишається невивченою ймовірність впливу нової вакцини на інші мікроорганізми, що входять до складу нормальної мікрофлори шкіри. Коли експерименти доведуть, що препарат безпечний для неї, почнуться клінічні випробування: розробники понад усе прагнуть уникнути небажаних порушень мікробіому, котрий підтримує гомеостаз шкіри.

«Культурна» проблема Успіх у галузі вакцинології та імунології в цілому видається просто неймовірним. Особ ливо коли пригадати, що не так давно для запобігання «елементарним» інфекціям замість субодиничних доводилося застосовувати досить ризиковані гетерологічні вакцини. Можна навіть стверджувати: ми є свідками золотої ери вакцинології. Але насправді вона почалася ще до ХХ століття, й зовсім не з розробки ефективних препаратів чи навіть ад’ювантів. Золотою ерою вакцинології вважають період, коли з’явилася можливість культивувати збудників для виготовлення вакцин у достатній кількості. Тобто фактично це виявилося закладенням фундаменту вакцинології. Через відсутність технологій для культивування інфекційних агентів розробляти нові препарати для імунізації було практично неможливо. Основні вороги людства — віруси — потребували відтворення та розмноження в тканинах організму хазяїна. Перший успіх вирощування тканин in vitro датується 1885 роком, коли німецький дослідник Вільгельм Ру зміг підтримувати в сольовому розчині «життя» частини курячого ембріона протягом кількох днів.

Помилкове безсмертя Та здійснити прорив у цьому напрямку вдалося вже іншому вченому, французу Алексісу Каррелю: він удосконалив спосіб вирощування клітин тварин і людини й уперше застосував додаткове живлення для прискорення їх росту. Його найвідомішим досягненням вважають створення лінії клітин сполучної тканини, виведеної із курячого серця, котра зберігалася 34 роки та пережила самого вченого. (Дослідник почав вирощувати фібробласти ще в 1912 році, а їх залишки викинули у 1946-му.) Це досягнення, про яке безліч разів згадували в літературі, додатково «підживило» міф про вічні клітини, що панував у колі науковців. Так, вважалося, що клітини можуть жити нескінченно, за винятком «суто випадкових летальних втручань». Щоправда, згодом деякі вчені описали явище старіння клітин in vitro, проте причиною їх нездатності до постійного зростання вони називали недоліки культурального середовища. Лише в 1961 році було остаточно доведено: клітинні культури мають «обмежений термін служби». Явище старіння клітин in vitro тепер не підлягає сумніву, проте не є задовільним поясненням «безсмертної лінії» Карреля. Сьогодні припускають, що «безсмертя» його культури фібробластів було швидше за все артефактом, адже чистота експерименту французького дослідника залишала бажати кращого: до культурального середовища разом з ембріональною сироваткою, яку час від часу додавали для підтримання росту клітин, потрапляли також «свіжі» ембріональні клітини. Це регулярно оновлювало популяцію фібробластів і створювало ілюзію, ніби в чашці ростуть одні й ті самі клітини, тоді як насправді там просто з’являлися нові. Утім, як би там не було, а французькому лікарю першому вдалося досягнути сталих результатів, і це надихнуло його колег подовжувати пошуки в цьому напрямку. Протягом наступних десятиліть вдос коналювалися технології, що позитивно вплинуло на здатність підтримувати ріст клітинних культур. До середини ХХ століття методики культивування ліній і тканин, у тому числі й людини, «дозріли» до рівня, коли вчені змогли займатися розведенням вірусів для виготовлення щеплень. Цікаво, що мета досліджень французького вченого (як і у випадку багатьох інших «медичних чудес») була зовсім іншою. Каррель вирощував клітинні лінії зовсім не заради виготовлення вакцин, його цікавила регенерація тканин після порушення їх цілісності: лікуючи рани, хірург помітив, що додавання фібробластів «із пробірки» пришвидшує загоєння.

Генеральний директор ТОВ «Редакція газети «Ваше здоров’я»............. ЮЛІЯ НОВГОРОДСЬКА Головний редактор...............МАРИНА БУРМАКА

* ТОВАРНИЙ ЗНАК ЗА ЛІЦЕНЗІЄЮ

ВИДАВЕЦЬ: ТОВ «Редакція газети «Ваше здоров’я»

Спеціальний кореспондент.......................СВІТЛАНА ТЕРНОВА Випусковий редактор...............ІРИНА ХОМЧУК

АДРЕСА: 04210, м. Київ, вул. Оболонська набережна, буд. 11, корп. 1

Редактор відділу оперативної інформації................................ТЕТЯНА КОЛІСНИК

ДЛЯ ЛИСТІВ: 04211, м. Київ, а/с 138

Літературне редагування та коректура..............................ЛАРИСА БОБРУЄНКО

ТЕЛ./ФАКС: (044) 428 02 20 E-MAIL: vz@vz.kiev.ua

Дизайн та верстка.................АННА ПЕРЕВЕРТЕНЬ

Підготувала Любомира ПРОТАСЮК, спеціально для «ВЗ»

Відповідальним за випуск номера є головний редактор. Редакція не завжди поділяє думку авторів публікацій. Редакція не несе відповідальності за зміст рекламних матеріалів. Відповідальність за достовірність фактів, цитат, прізвищ та імен, інших даних несуть автори публікацій. Листування з читачами ведеться тільки на сторінках газети, рукописи не рецензуються і не повертаються. Матеріали, що публікуються на правах реклами Друк офсетний. Умовних друк. арк. 2.

Загальний наклад 10 000 Замовлення №0510324 Віддруковано у ДВ «Преса України»: 03048, м. Київ, проспект Перемоги, буд. 50.

Відділ реклами........................ІРИНА ПАВЛЕНКО ...............................................СВІТЛАНА КУРЧЕНКО

Виходить один раз на два тижні у п’ятницю