Ваше здоров'я № 51-52

НА ЗАХИСТІ ІНТЕРЕСІВ ЛІКАРІВ

№51-52 (1491-1492) 28.12.2018

ЕЛЕКТРОННА ВЕРСІЯ ГАЗЕТИ НА НАШОМУ САЙТІ WWW.VZ.KIEV.UA

КОЛЕКТИВНИЙ ДОГОВІР — ПАПЕРОВИЙ КОРАБЛИК ЧИ ВІТРИЛО РЕФОРМ? Докорінні зміни умов роботи медичних закладів породжують нові проблеми, які нині пропонують вирішувати на місцях, передусім силами керівників і колективу. Там, де цими силами міряються, — виникають конфлікти. Як скріпити мирний союз «верхів» і «низів» на папері і чи завжди колективна творчість гарантує успіх кожному? СТОР.

ВI О Г О Д

8

НОВИНИ

Р

МЕДИЧНА РЕФОРМА: СТИМУЛ, ЩО СТАВ ГАЛЬМОМ

З НАСТУПНОГО РОКУ РОДИННА ТРАНСПЛАНТАЦІЯ — ПОЗА ЗАКОНОМ

Реформою передбачено: рівень зарплати залежатиме від компетенції кожного медичного працівника, оскільки буде створено умови для гнучкого визначення її розміру зважаючи на відмову від тарифних сіток і вільне формування ринку зарплат у комунальних медичних закладах. Однак досі залишається відкритим питання про те, хто і за якими критеріями (окрім кількості приписаних пацієнтів) визначаСТОР. тиме компетентність сімейного лікаря.

ЯКІ ПОСЛУГИ ОПЛАЧУВАТИМУТЬСЯ В РАМКАХ ПРОГРАМИ «БЕЗКОШТОВНА ДІАГНОСТИКА»

ІГОР ВЕНГЕР: У ЧАСИ НИНІШНІХ РЕФОРМ ВАЖЛИВО НЕ РОЗГУБИТИ ЗДОБУТКІВ УКРАЇНСЬКОЇ КЛАСИЧНОЇ МЕДИЦИНИ

ЗАТВЕРДЖЕНО КОРИГУВАЛЬНІ КОЕФІЦІЄНТИ НА ОПЛАТУ ПОСЛУГ ЛІКАРІВ ПЕРВИННОЇ ЛАНКИ

МІНІСТЕРСТВО ПРОПОНУЄ РОЗШИРИТИ ПОВНОВАЖЕННЯ ЕКСПЕРТІВ РОБОЧИХ ГРУП

2-5 СТОР.

6

Нині в нашу систему охорони здоров’я імплементують нові європейські протоколи з діагностичними прог­рамами, прописаними методиками лікування, які й справді стають великою підмогою для сучасного лікаря. Але те, над чим ми «билися» впродовж десятиліть — індивідуальний підхід до пацієнта, — на жаль, поволі втрачається. Нескладно в протокол вкласти хворобу — складно знайти ключ, який відчинить двері для встановлення коректного діагнозу в конкретного пацієнта з СТОР. його супутньою патологією, задавненими хворобами.

20

СПЕЦПРОЕКТ: МРІЇ ТА РЕАЛЬНІСТЬ УКРАЇНСЬКОЇ СІМЕЙНОЇ МЕДИЦИНИ

12 СТОР.

НОВИНИ ВІД РЕД АКЦІЇ

2 0 1 9 Шановні читачі!

М

и з вами на порозі нового року. Яким він буде, чи виправдає ваші сподівання? Це залежить від вас… і трошечки від нас. Тому ми приготували дуже корисні подарунки! Вони допоможуть вам з упевненістю дивитися в майбутнє, адже головне для медичної галузі нині — бути готовим до змін. Наша нова рубрика «Майстер-клас: клієнтоорієнтованість» навчить налагоджувати стосунки з пацієнтами та колегами, підкаже, як стати непереможним у конкурентній боротьбі та підвищити власні доходи. Із професійними новинками в новому році знайомитиме рубрика «Необмежені можливості», а в рубриці «Український досвід» ми розповідатимемо про медичні заклади і фахівців, що здійснили справжній прорив у своїй галузі. І найголовніший сюрприз — з 2019 року на газету «Ваше здоров’я» відкривається електронна передплата! Тепер вам не потрібно бігти на пошту, щоб передплатити улюблене професійне видання, — воно завжди буде у вашому смартфоні! Уся корисна інформація в один «клік»! Бажаємо вам у прийдешньому році натхнення і сил, міцності духу та рішучості, впевненості в собі й віри в нашу Україну! З Новим Роком! Колектив редакції газети «Ваше здоров’я» — ваш надійний друг і помічник

В Д ЯЧНІСТ Ь Д ЕРЖ А ВИ

ПРЕЗИДЕНТ УКРАЇНИ НАГОРОДИВ МЕДИКІВ ЗА ОСОБИСТИЙ ВНЕСОК У РОЗВИТОК ГАЛУЗІ П рези ден т Ук ра ї н и Пе т ро Порошенко 19 грудня призначив дворічні стипендії 25 працівникам медичної сфери за особистий внесок у розвиток галузі. Розмір стипендії — 1,5 прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність. Відповідно до Закону України «Про Державний бюджет України на 2019 рік» з 1 січня 2019 року стипендія становитиме 2245,5 грн, з червня — 2346 грн, а в грудні збільшиться до 2457 грн. Цьогорічними стипендіатами стали: Бабічева Ольга — завідувач приймально-діагностичного відділення КУ «Житомирська обласна дитяча клінічна лікарня» Житомирської обласної ради; Барсукова Катерина — лікар із медицини невідкладних станів виїзної бригади інтенсивної терапії та реанімації центральної підстанції КЗ «Обласний центр екстреної медичної допомоги та медицини катастроф» Дніпропетровської обласної ради; Бежан В’ячеслав — головний лікар комунального некомерційного підприємства «Центр первинної медико-санітарної допомоги Новоселицького району» Новоселицької районної ради, Чернівецька область; Геник Степан — професор кафедри загальної хірургії державного вищого навчального закладу «Івано-Франківський національний медичний університет»; Голка Григорій — завідувач кафедри травматології та ортопедії Харківського національного медичного університету; Дубина Володимир — завіду­ вач відділення анестезіології з ліжками інтенсивної терапії №1 загального профілю, лікар-анестезіолог КЗ «Дніпропетровська обласна клінічна лікарня ім. І. І. Меч-­­ никова»; Дяченко Зоя — лікар загальної прак тик и-сімейний лікар комуна льного некомерційного підприємства «Центр первинної медико-санітарної допомоги» Бі-

ловодської селищної ради Біловодського району, Луганська область; Іфтодій Андріян — завідувач кафедри хірургії №2 вищого державного навчального закладу «Буковинський державний медичний університет», Чернівецька область; Карлов Денис — лікар-хірург хірургічного відділення КЗ «Щастинська міська лікарня Новоайдарського району Луганської області»; Карпінський Володимир — завідувач хірургічного відділення КЗ «Щастинська міська лікарня Новоайдарського району Луганської області»; Ковальчук Валентина — лікар-терапевт амбулаторій загальної практики-сімейної медицини с. Грушівка, с. Кам’яний Міст КП «Первомайський районний центр первинної медико-санітарної допомоги» Первомайської районної ради Миколаївської області; Кругляк Олександр — завіду­ вач хірургічного відділення лікувально-профілактичного закладу «Волинський обласний госпіталь ветеранів війни»; Майденко Ігор — завідувач прийма льного ві д ді ленн я К З «Дніп­ропетровська обласна дитяча клінічна лікарня» Дніпропетровської обласної ради»; Матушак Алла — заступник директора з медичної роботи-керівник служби екстреної медичної допомоги КЗ «Обласний центр екстреної медичної допомоги та медицини катастроф» Дніпропетровської обласної ради»; Мельничу к Володимир — головний лікар кому на льного некомерційного пі дприємства Коломийської міської ради «Коломийський міський центр первинної медико-санітарної допомоги», Івано-Франківська область; Мудрик Марія — лікар загальної практики-сімейний лікар амбулаторії загальної практикисімейної медицини м. Сокиряни комунального некомерційного підприємства «Сокирянський центр первинної медико-санітарної допомоги» Сокирянської районної ради, Чернівецька область;

Нагорний Віталій — лікар-хірург хірургічного відділення Новобузької центральної районної лікарні, Миколаївська область; Рой Олександр — лікар-анестезіолог виїзної спеціалізованої анестезіологічної бригади екстреної медичної допомоги відділу медицини катастроф КЗ «Обласний центр екстреної медичної допомоги та медицини катастроф» Дніпропетровської обласної ради»; Сємєнєнко Світлана — голов­ ний лікар КЗ «Станично-Луганський районний центр первинної медико-санітарної допомоги», Луганська область; Скрипнікова Таїсія — професор кафедри післядипломної освіти лікарів-стоматологів Української медичної стоматологічної академії; Хоменок Віта лій — лікархірург хірургічного відділення КУ «Обласна к лінічна лікарня ім. О. Ф. Гербачевського» Житомирської обласної ради; Шатілова Тетяна — лікар загальної практики-сімейної медицини Біловодської лікарської амбулаторії загальної практикисімейної медицини комунального некомерційного підприємства «Центр первинної медико-санітарної допомоги» Біловодської селищної ради Біловодського району, Луганська область; Шахова Світлана — завідувач відділення для новонароджених КЗ «Дніпропетровський обласний перинатальний центр зі стаціонаром» Дніпропетровської обласної ради»; Шубін Олег — лікар-хірург х іру рг іч ног о ві д д і ле н н я №2 КУ «Центральна міська лікарня №1», м. Житомир; Яковунець Галина — завідувач, лікар-педіатр інфекційного відділення для дітей першого року життя Миколаївської обласної дитячої клінічної лікарні Миколаївської обласної ради. За матеріалами офіційного інтернетпредставництва Президента України Петра Порошенка

В УКРАЇНІ ВСІ ЗАКЛАДИ ПЕРВИННОЇ МЕДИЧНОЇ ДОПОМОГИ ОТРИМАЛИ СТАТУС КОМУНАЛЬНИХ НЕКОМЕРЦІЙНИХ ПІДПРИЄМСТВ АБО РОЗПОЧАЛИ ПРОЦЕС АВТОНОМІЗАЦІЇ. ЗАВДЯКИ ЦЬОМУ 25 ТИС. ЛІКАРІВ ВВІЙШЛИ ДО ЕЛЕКТРОННОЇ СИСТЕМИ ЗДОРОВ’Я. За матеріалами ІА «Укрінформ»

2

www.vz.kiev.ua тел.: (067) 238 41 63 vz@vz.kiev.ua

НОВИНИ

28 грудня 2018 року

Н А ПЕРСПЕК Т ИВУ

ЧИЇ ІН Т ЕРЕСИ В ПРІОРИ Т Е Т І?

ЗАТВЕРДЖЕНО КОРИГУВАЛЬНІ КОЕФІЦІЄНТИ НА ОПЛАТУ ПОСЛУГ ЛІКАРІВ ПЕРВИННОЇ ЛАНКИ

Б

азовий тариф залишається незмінним — 370 грн на рік за пацієнта, який обрав свого лікаря і підписав відповідну декларацію. Вікові коефіцієнти залишаються такі самі, як і у 2018 році. Не змінюється й оптимальний обсяг практики фахівця первинної ланки: 1800 пацієнтів для сімейного лікаря, 2000 — для лікаря-терапевта, 900 — для педіатра. А для популярних у населення лікарів вводять коригувальні коефіцієнти: від 100% + 1 декларація до 110% — 1,0; від 110% + 1 декларація до 120% — 0,8; від 120% + 1 декларація до 130% — 0,6; від 130% + 1 декларація до 140% — 0,4; від 140% + 1 декларація до 150% — 0,2; від 150% + 1 декларація і наступні — 0. «При оплаті декларацій, — зазначається на офіційній сторінці НСЗУ, — укладених понад оптимальний обсяг практики, віковий коефіцієнт не застосовуватиметься. Правило використання гірського коефіцієнту для таких декларацій зберігається». Оплата за «червоним» списком — за населення, що проживає на

території обслуговування лікарні, але не підписало декларацій, становитиме 120 грн на рік. Такий тариф, імовірно, буде чинним до 30 червня 2019 року. Цією Постановою від 18.12.2018 р. №117 Кабмін привітав лікарів із Новим роком. Анонсування документа у соцмережах здійняло бучу, у тому числі через недостатнє бюджетне забезпечення реформи первинки, зокрема обділені увагою сільські амбулаторії. «Якщо в нас лишилося 1500 незадекларованих пацієнтів, — пише викладачка медичного вишу з Івано-Франківська, — молодий спеціаліст на неповну ставку (та й у село) не прийде. Принаймні до серпня, коли закінчується навчання. Додаткові декларації — додаткова відповідальність, а оплату зменшено». Незважаючи на зак ла дений гірський коефіцієнт, без колишніх доплат за роботу в місцевості, де немає зручного транспортного сполучення, навіть сільський медик з досвідом не почувається захищеним. «Як бути лікарям у сільській місцевості? — запитує анестезіолог зі Львова. — Раніше вони отримували доплати, а зараз їх зрівняли з медиками в містах, хоча це набагато важче. І зоною обслуговування

може бути одна дільниця в радіусі 25 км». Окрема група сімейних лікарів ознаку знецінення своєї праці вбачає в можливому скасуванні вікового коефіцієнта з липня 2019 року, відповідно до п. 2 згаданої Постанови. «Досить цікаво, — додає випускник Буковинського державного медичного університету, — адже є різниця між дорослим і дитиною до 1 року, обсяг роботи дуже відрізняється». Понижувальний коефіцієнт нівелює саму ідею сімейної медицини: що робити з новонародженими дітьми в родинах, які підписали дек­ларації з лікарем, а в нього немає більше «вільних місць»? Відправляти до менш зайнятих? «Якщо ліміт перевищено, — пише лікар-педіатр з Одеси, — а прибувають нові діти, плюс народжуються, то їх куди?» Чи не кожна складова виведеної Урядом тарифікації (практично кожен коефіцієнт і формула його обрахунку) зазнала критики з боку лікарів-практиків. І найуразливіше місце — не фінанси, а подальша доля реформи первинки. За матеріалами онлайн-ресурсу «Урядовий портал» та офіційної сторінки НСЗУ України у Facebook

(НЕ)ПОВНИЙ ПРОВА Л

З НАСТУПНОГО РОКУ РОДИННА ТРАНСПЛАНТАЦІЯ — ПОЗА ЗАКОНОМ

М

іністерство охорони здоров’я України не розробило необхідних підзаконних актів для набуття чинності Закону «Про застосування трансплантації анатомічних матеріалів людині», а Парламент в останній сесійний день року не відтермінував введення його в дію. За словами директора Національного інституту хірургії та трансплантології ім. О. О. Шалімова Олександра Усенка, це означає, що з 1 січня 2019 року трансплантація в Україні опиниться поза законом. «Ми не робитимемо цих операцій. Ми готові, але відтепер не маємо права, — зазначив він. — І це при тому, що черга на трансплантацію розписана на 4 місяці вперед». Заступник Голови Комітету ВРУ з питань охорони здоров’я Ірина Сисоєнко пояснює

ситуацію так: «У травні цього року Парламент підтримав новий Закон про трансплантацію, який із 1 січня 2019 року повинен був вступити в дію, а нині діючий — втратити чинність. Проте МОЗ повністю провалило реалізацію цього Закону: із 29 підзаконних актів, які Уряд мав розробити та затвердити, не затверджено жодного». Також нардеп наголошує: досі не створено Єдиної державної інформаційної системи трансплантації (далі — ЄДІСТ). Це є головною перешкодою для проведення пересадок кісткового мозку в країні й унеможливлює впровадження трансплантації в цілому. Щоправда, певні кроки в напрямку створення ЄДІСТ уже зроблено: 12 грудня Уряд затвердив зміни до Постанови КМУ від 23.04.2014 р.

№117 «Про здійснення попередньої оплати товарів, робіт і послуг, що закуповуються за бюджетні кошти». Цим документом дозволяється робити повну передоплату послуг зі створення ЄДІСТ органів та інших анатомічних матеріалів людині. Крім того, МОЗ ще наприкінці жовтня оголосило про початок закупівлі послуги з розробки програмного забезпечення для створення ЄДІСТ. Торги мають відбутися 2 січня 2019 року. За матеріалами онлайн-ресурсу «Урядового порталу», ІА «Українські національні новини» та офіційної сторінки Ірини Сисоєнко у Facebook

Фахівців зі спеціальності «Громадське здоров’я» навчатимуть за новими стандартами

З

атвердження стандартів сприятиме зміцненню громадського здоров’я завдяки фахівцям, які доб­ре знатимуть принципи роботи системи і володітимуть сучасними інструментами. Визначаються загальні та спеціальні компетентності для випускників за вказаним напрямком, нормативний зміст підготовки та вимоги до навчальних закладів. Зок­рема, студенти по закінченні навчання повинні: оцінювати, інтерпретувати, порівнювати та прогнозувати основні показники громадського здоров’я; визначати пріоритети й оцінювати потреби сфери громадського здоров’я в конкретній ситуації; розробляти варіанти стратегій, політик та визначати окремі інтервенції, спрямовані на збереження й зміцнення здоров’я населення, і оцінювати їх ефективність; аналізувати вплив різних детермінант на здоров’я населення й обґрунтовувати відповідні профілактичні заходи; оцінювати ризики й обґрунтовувати доцільні дії у відповідь на надзвичайні ситуації у сфері громадського здоров’я; аналізувати стратегії, політики й інтервенції у сфері громадського здоров’я та пропонувати заходи щодо підвищення ефективності використання наявних коштів; створювати команду для діяльності у сфері громадського здоров’я та забезпечувати її ефективну роботу; розробляти проекти надання послуг громадського здоров’я і профілактики (первинної, вторинної та третинної) захворювань, промоції здоров’я, та забезпечувати їх реалізацію; розробляти заходи з адвокації, комунікації та соціальної мобілізації у сфері громадського здоров’я; використовувати етичні принципи та норми права під час планування досліджень, збирання інформації та її використання; застосовувати різні методики, стратегії й моделі викладання основ громадського здоров’я; використовувати наукові підходи до планування дизайну досліджень, збору даних, розповсюдження та використання результатів наукових досліджень у сфері громадського здоров’я. За матеріалами офіційних веб-сайтів МОЗ та МОН України

НАСТУПНОГО РОКУ ЕЛЕКТРОННІ ЛІКАРНЯНІ ПОВНІСТЮ ВИТІСНЯТЬ ПАПЕРОВІ. ЗАСТУПНИК ГОЛОВИ КОМІТЕТУ ВРУ З ПИТАНЬ ОХОРОНИ ЗДОРОВ’Я ІРИНА СИСОЄНКО ВВАЖАЄ: ЗАВДЯКИ ЦІЙ ІНІЦІАТИВІ УКРАЇНСЬКИЙ БЮДЖЕТ ЩОРІЧНО ЕКОНОМИТИМЕ БЛИЗЬКО 2 МЛРД ГРН. За матеріалами ІА «Інтерфакс-Україна»

3

НОВИНИ НОВОВВЕ Д ЕННЯ

РЕФ ОРМ А В ТОРИНК И

ЯКІ ПОСЛУГИ ОПЛАЧУВАТИМУТЬСЯ В РАМКАХ ПРОГРАМИ «БЕЗКОШТОВНА ДІАГНОСТИКА»

М

іністерство охорони здоров’я 20 грудня винесло на громадське обговорення перелік діаг­ностичних і лікувальних пос лу г, які оп лачу ватиму тьс я Національною службою охорони здоров’я з липня 2019 року за принципом «Гроші йдуть за пацієнтом» (проект Постанови КМУ «Деякі питання проведення пілотного проекту з реалізації державних гарантій медичного обслуговування населення за програмою медичних гарантій для амбулаторно-поліклінічної вторинної (спеціалізованої) медичної допомоги»). Документом передбачається запуск пілотного проекту програми

«Безкоштовна діагностика», у рамках якої НСЗУ оплачуватиме 54 діаг­ностичні та лікувальні послуги за направленням сімейного лікаря, терапевта або педіатра. Зокрема, проектом пропонується затвердити такі види послуг на вторинному рівні: 12 нових і 8 базових аналізів, які вже оплачує НСЗУ; мамографію і 5 видів рентгену: грудної клітки, суглобів, хребта, кісток і приносових пазух; 6 видів УЗД: травного тракту, нирок, сечового міхура, артерій ніг, щитоподібної та молочних залоз; ехокардіографію, моніторинг ЕКГ і 2 види тесту для визначен-

ня патологій серцево-судинної системи; 4 види біопсії під контролем УЗД: щитоподібної залози, лімфатичних вузлів, молочних і передміхурової залоз; ви да ленн я новоу творень: м’яких тканин і шкіри, носа, гортані, вух; ендоскопічні дослідження й операції одного дня: стравоходу, шлунка, дванадцятипалої та товс­ тої кишок, сечового міхура, трахеї і бронхів. За матеріалами офіційного веб-сайту МОЗ України

О С О Б И С ТА Д У М К А

ВАЛЕРІЙ ДУБІЛЬ: «УКРАЇНСЬКА МЕДИЦИНА — ПЛАТИ АБО ПОМРИ»

М

іністерство охорони здоров’я підтвердило: у 2019 році спеціалізована допомога буде платною, якщо пацієнт не матиме направлення від сімейного лікаря. Влада залишила українцям вибір — плати або помри. До такого абсурду довело безглузде управління системою охорони здоров’я. А лікарів не вистачає… Навантаження лікарів тепер зросте в півтора разу — один лікар обслуговуватиме, як ми і передбачали, понад 2000 пацієнтів. Адже лікарів бракує. Тому МОЗ дозволило набирати понаднормову кількість пацієнтів. Чому? Бо воно не створило жодної програми на державному рівні, яка вирішила б кадровий голод у галузі. Щоб це приховати, Міністерство перекладає відповідальність на місцеву владу, мовляв, нехай забезпечує житлом. Та тільки кого

забезпечувати, якщо лікарів не вистачає не просто окремо в сільській місцевості, а по країні загалом? Виправити місцева влада це не може, бо не вона створює держзамовлення у вишах і державну програму підтримки лікарів. Усе це — обов’язки центральної влади, Міністерства охорони здоров’я. Також крім звичних функцій на терапевта МОЗ поклало ще один обов’язок — виписувати направлення до «вузького» спеціаліста. Якщо пацієнт звернеться до останнього без направлення, допомога буде платною (і це, до речі, суперечить Конституції, Закону України «Основи законодавства України про охорону здоров’я» та є злочином згідно зі ст. 184 Кримінального кодексу України). Уже зараз у поліклініках я бачу великі черги до терапевтів. Буквально вчора зустрічався з мешканцями моєї малої батьківщини —

Чернігівщини — і було багато запитань про те, як тепер потрапити до спеціаліста. Люди спершу відсиджують півдня в черзі до сімейного лікаря, а потім їдуть годину до «вузького» спеціаліста і ще там півдня очікують на прийом. Тому доступною медицина виявиться тільки для тих, у кого є гроші. Що буде після того, як чиновники МОЗ запровадять платну медицину? Ті, хто має гроші, потраплятимуть до лікаря одразу. Хто ж не має — чекатимуть днями, доки лікарі вузького профілю приймуть «важливіших» (чи — простіше — багатших) пацієнтів. МОЗ залишає лазівку недобросовісним лікарям первинки для збагачення. Вони вигадуватимуть діагнози, аби отримувати «відкати» від «вузьких» спеціалістів за направленням. Хто постраждає? Правильно, пацієнт. Бо замість швидкого одужання він отримуватиме хронічну хворобу і великі рахунки за ліки. За матеріалами онлайн-видання КиевVласть

І Н Т Е Л Е К Т УА Л Ь Н А П Е Р Е В І Р К А

СТУДЕНТИ-МЕДИКИ ОЦІНЯТЬ ЯКІСТЬ ВИЩОЇ ОСВІТИ

У

першому кварталі 2019 року чотирикурсники, які навчаються у медичних вищих навчальних закладах, стануть учасниками міжнародного моніторингового дослідження якості вищої освіти. Дослідження відбуватиметься у форматі тесту і жодним чином не вплине на успішність. Результати моніторингового дослідження дадуть змогу:

порівняти рівень підготовки студентівмедиків в Україні та інших країнах; підготуватися закладам вищої освіти до здачі міжнародного іспиту з основ медицини як частини єдиного державного кваліфікаційного іспиту; на основі отриманої інформації розробити рекомендації щодо поліпшення навчальних планів (дослідження відображатиме, які саме знання українських студентів потре-

бують удосконалення, а в яких питаннях їх підготовка відповідає міжнародному рівню або перевищує його); встановити критерій «склав» чи «не склав» для єдиного державного кваліфікаційного іспиту в 2019 році, який проходитимуть студенти ІІІ курсу. За матеріалами офіційного веб-сайту МОЗ України

Хворих на туберкульоз лікуватимуть амбулаторно та вноситимуть у реєстр

У

другому півріччі 2019 року пацієнтів із чутливими формами туберкульозу лікуватимуть амбулаторно — під наглядом сімейного лікаря. Лікарям первинки обіцяють помісячну оплату за результати та контрольований процес лікування таких хворих. За словами першого заступника генерального директора Центру громадського здоров’я МОЗ України Віктора Ляшка, кошти сімейним лікарям за супровід хворих на туберкульоз може виплачувати Національна служба здоров’я України. «Це буде доплата сімейним лікарям, які виявили хворого на туберкульоз і супроводжували процес лікування. Під час надання первинної медичної допомоги впроваджується анкетування таких пацієнтів. Лікарі помилково вважають, що його впроваджено для заміни методів діаг­ностики. Це — неправда. Анкета потрібна лише для того, аби лікарі не пропускали випадків туберкульозу», — пояснив він. Віктор Ляшко наголосив: анкетування виявляє, чи є ймовірність зараження туберкульозом. Після цього лікар спрямовує хворого на подальшу діагностику — флюо­р ографію, бактеріоскопічні та генно-молекулярні дослідження. Крім того, у рамках реалізації в Україні гранту Глобального фонду для боротьби зі СНІДом, туберкульозом та малярією створено окремий лабораторний модуль національного реєстру хворих на туберкульоз. Головні завдання програмного інструменту: розширення можливостей системи e-TB Manager з реєстрації випадків захворювання на туберкульоз серед населення України; своєчасне інформування фахівців районного, обласного та національного рівнів про нові випадки захворювання, виявлені під час лабораторних досліджень; передача результатів лабораторних досліджень у систему e-TB Manager на постійних засадах і пов’язування їх із зареєстрованими випадками захворювання. Зараз у системі e-TB Manager реєст­ рують тільки підтверджені випадки туберкульозу. Усі дані щодо них вносять співробітники лікувальних закладів на підставі інформації з лабораторного журналу й амбулаторної картки. Протягом грудня новий модуль реєстру хворих на туберкульоз працюватиме в тестовому режимі, а повномасштабне впровадження розпоч­ неться в січні 2019 року. За матеріалами офіційного веб-сайту Центру громадського здоров’я МОЗ України

МІНІСТЕРСТВО ОХОРОНИ ЗДОРОВ’Я 14 ГРУДНЯ ВИНЕСЛО НА ГРОМАДСЬКЕ ОБГОВОРЕННЯ ДОКУМЕНТ, ЯКИМ ПРОПОНУЄТЬСЯ ДОЗВОЛИТИ МЕДИЧНИМ УСТАНОВАМ ЗАКУПОВУВАТИ ПРЕПАРАТИ, ЩО НЕ ВХОДЯТЬ ДО НАЦІОНАЛЬНОГО ПЕРЕЛІКУ ЛІКАРСЬКИХ ЗАСОБІВ. За матеріалами офіційного веб-сайту МОЗ України

4

www.vz.kiev.ua тел.: (067) 238 41 63 vz@vz.kiev.ua

НОВИНИ

28 грудня 2018 року

НА ОБГОВОРЕННІ

ПРОЗОРІ ТЕНДЕРИ

ЗАКУПІВЛІ ЛІКАРСЬКИХ ЗАСОБІВ НА МІСЦЯХ ТЕПЕР ПРОВОДИТИМУТЬСЯ ЗА НОВИМИ ПРАВИЛАМИ

Н

а виконання рекомендацій Антимонопольного комітету України (АМКУ) щодо захисту й формування конкурентного се­ редовища у сфері закупівель лікар­ ських засобів, МОЗ спільно з Мініс­ терством економічного розвитку та торгівлі підготували рекомендації для закупівлі ліків за кошти місце­ вих бюджетів. Створення єдиного закупівельного алгоритму дасть змогу сформувати конкурентне середовище на ринках лікарських засобів і уникнути дискримінації під час проведення тендерів. Зокрема, для ефективного ви­ користання коштів місцевого бюд­ жету під час закупівель на місцях рекомендується дотримуватися таких правил: при визначенні очікуваної вартості закупівлі лікарських за­ собів аналізувати інформацію про ціни аналогічних препаратів у від­ критих інформаційних джерелах: електронній системі закупівель; рі­ шеннях МОЗ щодо цін на лікарські засоби, придбані із залученням міжнародних організацій; дого­ ворах про закупівлю аналогічних препаратів за цей рік або останні 2 роки; Реєстрі оптово-відпускних цін від 18.08.2014 р.; під час здійснення закупівлі визначати її предмет за показни­ ком третьої цифри Єдиного за­ купівельного словника із зазна­ ченням у дужках міжнародної непатентованої назви (МНН). За­ для створення умов для добросо­ вісної конкуренції при закупівлі лікарських засобів для предме­ тів закупівлі, очікувана вартість яких перевищує 200 тис. грн та які містять 2 або більше лікар­ ських засобів із різними МНН, ре­ комендується визначати окремі частини предмета закупівлі (лоти) щодо окремого МНН за умови, що вартість окремої частини предмета закупівлі (лота) дорівнює або пере­

вищує 50 тис. грн. Якщо плануєть­ ся придбати комбіновані лікарські форми, замовник може визначати кілька МНН, що входять до складу такого препарату, у межах однієї частини закупівлі (лоту). У разі за­ купівлі наркотичних лікарських засобів, для реалізації яких необ­ хідна ліцензія Держлікслужби, не рекомендується об’єднувати їх в одну частину закупівлі (лот). Та­ кож варто виокремлювати вимоги до постачання наркотичних та ін­ ших препаратів; під час визначення технічних, якісних та кількісних характерис­ тик предмета закупівлі крім МНН наводити також інформацію про форму та дозування лікарського засобу; під час визначення кількості одиниць лікарських засобів, яку планується закуповувати, здійс­ нювати розрахунок у найменшій лі­ карській формі (наприклад, таблет­ ка, капсула, драже, ампула, шприц, флакон тощо). Якщо є необхідність у встановленні вимог до пакуван­ ня — визначати не конкретну кіль­ кість найменшої лікарської форми у лікуванні (наприклад, 20 таблеток у блістері), а діапазон кількості най­ меншої лікарської форми в пакуван­ ні (наприклад, від 20 до 50 таблеток у блістері); під час встановлення в тен­ дерній документації вимог до тер­ міну придатності ліків на момент поставки та строків враховувати прогнозовані часові витрати пос­ тачальника на транспортування, проходження митниці та зберіган­ ня у складських приміщеннях. Не варто встановлювати такий строк поставки лікарських засобів, який обмежує конкуренцію (наприклад, 5 днів); якість лікарського засобу вар­ то оцінювати за вимогами Закону України «Про лікарські засоби», а не за досвідом застосування пре­

паратів окремими лікарями чи медичними закладами; у тендерній документації не варто встановлювати кваліфікацій­ ні вимоги до учасника, які можуть призвести до дискримінаційних умов закупівлі: наявність значно­ го досвіду виконання аналогічних договорів (наприклад, більше 5 років), велика кількість виконання аналогічних договорів (наприклад, 20), наявність досвіду виконання договорів із конкретними замовни­ ками (наприклад, комунальними установами); не висувати вимог щодо надан­ ня постачальниками гарантійного листа від виробника лікарського засобу про можливість поставки у визначені строки — це не гаран­ тує своєчасної поставки, натомість може спричинити дискримінацію потенційних учасників; передбачати в тендерній до­ кументації вимогу із забезпечення виконання договору. Крім того, у договорі про закупівлю рекомендо­ вано передбачати умови відшкоду­ вання збитків та підстави стягнення штрафних санкцій у випадку пору­ шення умов договору на закупівлю. На думку першого заступника Міністра економічного розвитку і торгівлі України Максима Нефьодо­ ва, під час формування тендерних пропозицій головне — дотримува­ тися балансу вимог до постачаль­ ника: «Успішність кожної окремої закупівлі та економія держави на ній великою мірою залежить від ко­ ректності вимог до постачальника: вони мають бути недискримінацій­ ними, аби не руйнувати конкурен­ ції, і водночас досить специфічни­ ми, щоб відбирати справді якісні товари та послуги. Дотримання цього балансу особливо важливе у сфері медичних закупівель». За матеріалами офіційного веб-сайту МОЗ України

С П І В П РА Ц Я

АМЕРИКАНЦІ ДОПОМАГАТИМУТЬ УКРАЇНЦЯМ ПРОГНОЗУВАТИ ЕПІДЕМІОЛОГІЧНІ ТЕНДЕНЦІЇ

Ц

ентр громадського здоров’я МОЗ України стане офіційними партнером Інституту метрики та оцінювання в системі охорони здоров’я (IHME) при Вашингтонському університеті. Установи разом досліджуватимуть глобальний тягар хвороб і використовуватимуть напрацювання одна одної. Меморандум про співпрацю підписано в грудні. «Це дасть змогу не лише визначити пріоритети у сфері охорони здоров’я України, а й впровадити нову систему моніторингу та оцінки за загальною ефективністю заходів. Також, використовуючи досвід американських колег, українські фахівці зможуть ефективніше розподіляти ресурси системи охорони здоров’я», — говорить заступник генерального директора ЦГЗ Ігор Кузін.

У межах підписаного меморандуму Центр громадського здоров’я зможе запровадити сучасне й доказове ранжування захворювань у державі, проводити спільні дослідження і тренінги, сформувати потужний напрям у сфері громадського здоров’я — моделювання та прогнозування епідеміологічних тенденцій в Україні. Мета співпраці — зменшення тягаря захворювань в Україні з використанням методів американського інституту, зокрема для протидії ВІЛ-інфекції та/або туберкульозу й іншим соціально небезпечним недугам. Інститут метрики та оцінювання в системі охорони здоров’я — глобальний науководослідний центр, що здійснює незалежне, точне та порівняльне вимірювання найваж-

ливіших проблем охорони здоров’я у світі, а також оцінює стратегії, котрі використовують для їх розв’язання. Інститут досліджує найкращі стратегії для побудови здорового світу, оцінює проблеми в системі охорони здоров’я, відстежує ефективність виконання програм, шукає шляхи для максимально ефективної роботи систем охорони здоров’я та розробляє інноваційні системи вимірювання, які використовують для ухвалення рішень у системі охорони здоров’я. За матеріалами офіційного веб-сайту Центру громадського здоров’я МОЗ України

Міністерство пропонує розширити повноваження експертів робочих груп

М

іністерство охорони здоров’я 20 грудня винесло на громадське обговорення проект Наказу «Про внесення змін до Положення про групи експертів МОЗ України», яким пропонує розширити можливості дорадчого органу, але скоротити період функціонування персонального складу експертних груп до 6 місяців. Зокрема, документом передбачається: залучити до роботи груп експертів МОЗ іноземних фахівців, які матимуть право дорадчого голосу. Основна вимога: наявність вищої (бажано медичної) освіти та робота у сфері охорони здоров’я; зобов’язати всіх членів груп експертів МОЗ повідомляти про виникнення реального чи потенційного конфлікту інтересів у процесі роботи. У разі порушення цього правила прийняте рішення або скасовують, або переглядають, а експерта, що не повідомив про конфлікт інтересів, відсторонюють від роботи; створити групи експертів структурних підрозділів ОДА, які на місцях виконуватимуть майже ті самі функції, що й групи експертів МОЗ при центральному апараті. До обов’язків групи експертів структурних підрозділів ОДА входитимуть: участь у підготовці статистично-аналітичних довідників про стан здоров’я населення та якість надання медичної допомоги; у роботі МОЗ АР Крим, структурних підрозділів із питань охорони здоров’я обласних та міських держадміністрацій щодо планування та виконання державних і місцевих програм у сфері охорони здоров’я, медичних заходів окремих державних та місцевих програм і комплексних заходів програмного характеру; координація роботи із закладами й установами системи охорони здоров’я МОЗ АР Крим, структурних підрозділів із питань охорони здоров’я обласних і міських держадміністрацій; надання пропозицій щодо покращення організації, підготовки та підвищення рівня кваліфікації й атестації лікарів, професіоналів з вищою немедичною освітою, які працюють у системі охорони здоров’я, і молодших спеціалістів з медичною освітою з профільної спеціалізації; участі в роботі атестаційних комісій з атестації лікарів, молодших спеціалістів та професіоналів з вищою немедичною освітою, які працюють у системі охорони здоров’я МОЗ АР Крим, структурних підрозділах з питань охорони здоров’я обласних та міських держадміністрацій; надання за зверненням клініко-експертних комісій МОЗ України, МОЗ АР Крим, структурних підрозділів з питань охорони здоров’я обласних та міських держ­ адміністрацій об’єктивної й обґрунтованої оцінки якості медичного обслуговування в закладах охорони здоров’я і/або фізичними особами-підприємцями, які отримали ліцензію на провадження господарської діяльності з медичної практики; здійснення просвітницької роботи, надання консультативної допомоги та експертних висновків на запити МОЗ України, МОЗ АР Крим, структурних підрозділів з питань охорони здоров’я обласних і міських держадміністрацій. За матеріалами офіційного веб-сайту МОЗ України

5

ДЕРЖАВНЕ ПИТАННЯ

МЕДИЧНА РЕФОРМА:

СТИМУЛ, ЩО СТАВ ГАЛЬМОМ 19 жовтня минулого року Україна отримала нове законодавство, що дало «зелене світло» змінам порядку фінансування медичної галузі. Називати це повною реформою охорони здоров’я не можна. Однак і в тій її частині, яку вдалося розробити в теорії, на практиці виникають серйозні розбіжності.

Наталія ЛІСНЕВСЬКА, координатор медичного напрямку в секторальній децентралізації Центрального офісу реформ при Міністерстві регіонального розвитку, будівництва і житловокомунального господарства України, президент Української федерації громадських організацій сприяння охороні здоров’я громадянського суспільства

У

сі ми розуміємо, що галузь охорони здоров’я в Україні перебуває не в найкращому становищі. А коли порівняти з розвиненими країнами Європи та США, ситуація взагалі має вкрай сумний вигляд. Основна причина кардинальної різниці в якості надання медичних послуг полягає в мізерних видатках з державного бюджету на охорону здоров’я: в Україні вони не перевищують 4% ВВП, натомість у Франції сягають 11%, у США — 17%. За українськими мірками, де медицина функціонує за принципом максимальної економії коштів, то фантастичні витрати. Тож починати реформування галузі в таких екстремальних умовах, як в Україні, — дуже сміливий і водночас амбітний крок. Утім, трансформація системи охорони здоров’я — внутрішня справа кожної країни.

Україна не вигадала нічого нового: нинішня медична реформа багато в чому подібна до естонської — основною ланкою є сімейний лікар, пацієнти із ним взаємодіють через підписання декларацій, від кількості яких повинна залежати зарплата лікаря (згідно зі звітами МОЗ вона збільшується), розпочато впровадження eHealth, змінюються принципи комплектації бригад і організації роботи швидкої, територія держави поділена на госпітальні округи, запрацювала Національна служба здоров’я, яка стає єдиним центром фінансування для автономізованих закладів охорони здоров’я та лікарів-ФОП (згідно з укладеними договорами), надавачі гарантованого пакета медичних послуг усіх форм власності рівні у своїх можливостях. Такою є картинка напоказ, а що відбувається всередині?

Непроста арифметика «зростання» зарплат Кабінет Міністрів 27 грудня 2017 року прийняв рішення про створення Національної служби здоров’я України (НСЗУ). Це ключовий момент впровадження реформи фінансування системи охорони здоров’я, оскільки НСЗУ — новий орган, який керуватиме фінансовою системою медицини. На першому етапі реформи через НСЗУ держава оплачуватиме роботу сімейних лікарів, терапевтів і педіатрів, надалі — спеціалістів усіх рівнів. Зауважу: Президент України підписав закони, що дали старт реформі та на виконання яких і організовано НСЗУ, 28 грудня 2017 року, тобто через день після створення самої служби. І це не єдиний казус процесу. Автори реформи нині багато розповідають про початок щасливого життя пацієнтів і лікарів завдяки співпраці з НСЗУ. Зокрема, першим обіцяють, що первинна ланка, отри-

мавши «гроші за пацієнтами», вирішить 80% їх медичних проблем, другим — суттєве підвищення зарплати з огляду на капітаційну ставку за кожного декларанта. Нині про великі доходи сімейних лікарів постійно говорять й очільники МОЗ, й інші високі посадовці. Однак коли заглибитися в суть питання, відкинувши популізм і гасла, детально вивчивши нормативні документи, котрі регулюють згадану реформу, можна зрозуміти, що в них немає жодного слова про зарплату медиків як гарантовану, захищену статтю. Багато тез про зміни порядку фінансування, можливості отримання доходів, ймовірний прибуток, але не про зарплату. Адже заробітна плата з точки зору термінології — це винагорода за виконану роботу відповідно до встановлених норм праці (часу, виробітку, обслуговування, посадових обов’язків). Її розмір встановлюють у вигляді тарифних ставок (окладів) та відрядних розцінок для робітників і посадових окладів для службовців. Водночас у законодавстві про медичну реформу визначено, що тариф на медичні послуги з надання первинної медичної допомоги складається з двох частин: ставки на оплату медичної послуги та ставки на оплату діагностичних послуг, у тому числі лабораторних досліджень. У бюджетній резолюції, ухваленій Парламентом у липні 2017 року, закладено суму капітаційної ставки на одну особу в розмірі 370 грн на рік (це забезпечує 740 тис. грн щорічного доходу за умови обслуговування 2000 пацієнтів). Середній тариф коливається в той чи інший бік, залежно від різних чинників, зок­рема вікового коригувального коефіцієнта. Наприклад, якщо серед пацієнтів є діти до 5 років або пенсіонери віком понад 65 років, лікар первинної

РЕФОРМОЮ ПЕРЕДБАЧЕНО: РІВЕНЬ ЗАРПЛАТИ ЗАЛЕЖАТИМЕ ВІД КОМПЕТЕНЦІЇ КОЖНОГО МЕДИЧНОГО ПРАЦІВНИКА, ОСКІЛЬКИ БУДЕ СТВОРЕНО УМОВИ ДЛЯ ГНУЧКОГО ВИЗНАЧЕННЯ ЇЇ РОЗМІРУ ЗВАЖАЮЧИ НА ВІДМОВУ ВІД ТАРИФНИХ СІТОК І ВІЛЬНЕ ФОРМУВАННЯ РИНКУ ЗАРПЛАТ У КОМУНАЛЬНИХ МЕДИЧНИХ ЗАКЛАДАХ. ОДНАК ДОСІ ЗАЛИШАЄТЬСЯ ВІДКРИТИМ ПИТАННЯ ПРО ТЕ, ХТО І ЗА ЯКИМИ КРИТЕРІЯМИ (ОКРІМ КІЛЬКОСТІ ПРИПИСАНИХ ПАЦІЄНТІВ) ВИЗНАЧАТИМЕ КОМПЕТЕНТНІСТЬ СІМЕЙНОГО ЛІКАРЯ

6

ланки щороку зможе отримувати від 740 тис. до 1 млн грн на свою практику за умови максимальної кількості декларантів. Приб­лизно половина цих коштів піде на видатки медичної практики. До того ж варто заз­начити, що згідно із ч. 1 ст. 10 Закону України «Про Державні фінансові гарантії медичного обслуговування населення» їх отримуватиме не сам лікар, а надавач медичних послуг, котрим є заклад охорони здоров’я (усіх форм власності) або ФОП, ліцензований на провад­ження господарської діяльності з медичної практики, за наявності укладених договорів про медичне обслуговування населення з головними розпорядниками бюджетних коштів. Про це йдеться у п. 4 ч. 1 ст. 2 вказаного Закону. Тобто лікар зможе розраховувати на всю капітаційну ставку тільки тоді, коли він стане ФОП, якщо ж він найманий працівник комунального закладу ПМД, йому доведеться домовлятися про заробітну плату з адміністрацією (відповідно до кількості пацієнтів, котрі підписали із ним декларації). Тарифні сітки в медичних закладах, які стали комунальними некомерційними підприємствами, не застосовуватимуться. На жаль, теоретичний принцип «домовлятися про заробітну плату» на практиці може обернутися повною невизначеністю, адже ніщо не зобов’язує керівника закладу охорони здоров’я первинного рівня піднімати її лікарю чи іншому медичному працівнику. Який документ лікар принесе на захист своїх вимог у приймальню керівника? Та навіть якщо головний лікар й захоче виявити щедрість, усе залежить від ефективності діяльності лікувальної установи. Також реформою передбачено: рівень зарплати залежатиме від компетенції кожного медичного працівника, оскільки буде створено умови для гнучкого визначення її розміру, зважаючи на відмову від тарифних сіток і вільне формування ринку зарплат у комунальних медичних закладах. Однак досі залишається відкритим питання про те, хто і за якими критеріями (окрім кількості приписаних пацієнтів) визначатиме компетентність сімейного лікаря. А там, де таких фахівців суттєво бракує, пацієнти йтимуть не до кращого лікаря, а до доступного. Узагалі на сьогодні не передбачено чіткого та зрозумілого механізму перерозподілу коштів, які надійшли «за пацієнтом». Крім того, автори реформи стверджують, що медпрацівникам платитимуть не менше 250% середньої зарплати в Україні, знову ж таки посилаючись на Закон «Про державні фінансові гарантії медичного обслуговування населення». Мовляв, він звільняє медичні заклади від «пут» тарифної сітки: вони отримують більше управлінської свободи щодо розподілу коштів, відтак зможуть підвищити зарплати лікарів хоч до 20-25 тис. грн, так само значно зростуть зарплати і медсестер (якщо до закладу надійде багато коштів від НСЗУ). А це стимулюватиме їх залучати й обслуговувати більше пацієнтів. Насправді таке вільне тлумачення норм Закону не відповідає його положенням. Зокрема, у ч. 3 ст. 10 документа чітко вказано: під час розрахунку тарифів і коригувальних коефіцієнтів базою для визначення компонента оплати праці медичного працівника є величина, не менша 250% середньої заробітної плати в Україні за липень року, який передує тому, коли застосовуватимуть ці тарифи та коригувальні коефіцієнти. Однак у ньому не йдеться про те, що такою мусить бути заробітна плата лікаря. 250% — це лише коефіцієнт математичної формули, котрий має застосовуватися для розрахунку тарифу (тих самих 370 грн на рік). Нарахування ж підвищеної зарплати медсестрам та іншому медичному персоналу залежатиме від місця роботи лікаря. Зокрема, медична сестра одержуватиме зарплату відповідно до нормативів, які існували до реформи (й донині актуальні). У неї немає «при-

www.vz.kiev.ua тел.: (067) 238 41 63 vz@vz.kiev.ua

ДЕРЖАВНЕ ПИТАННЯ

28 грудня 2018 року

СЕРЕДНІЙ РІЧНИЙ ДОХІД ЛІКАРЯ ЗАГАЛЬНОЇ ПРАКТИКИ У СВІТІ (тис. дол.)

120 110 100

Розберуться на місцях?

90

Останнім часом напруга виникла й навколо питання розмежування відповідальності між місцевою владою й автономізованими закладами, зокрема щодо оплати комунальних послуг. Виявилося, що грошей, які пішли від НСЗУ «за пацієнтами», на виплату зарплат медикам, поточні видатки та ще й на утримання закладів просто не вистачає. Тому автори реформ розгорнули у ЗМІ активну інформаційну кампанію щодо зобов’язання місцевої влади взяти на себе «утримання стін». Однак згадане твердження абсолютно популістичне. На думку одразу спадає приказка «Закон, як дишло, куди повернеш, туди і вийшло». До того ж на початку реформ абсолютно чітко було задекларовано: комунальні платежі є складовою тарифу, котрий заклад отримує від НСЗУ. Та навіть якщо обіцянки-цяцянки, нормативною базою нехтувати не годиться. Згідно з вимогами Бюджетного кодексу України видатки на оплату комунальних послуг медичного закладу надходять з місцевих бюджетів. Однак у процесі автономізації установ охорони здоров’я відбулася їх реорганізація (це передбачено нормативною базою реформ), тобто перетворення з бюджетних закладів на некомерційні підприємства. Ключове слово тут — «підприємство», і це дуже важливий аспект. Тобто в процесі автономізації комунальний заклад припиняє своє існування, створюється нова юридична особа — комунальне некомерційне підприємство, і місцева влада стає його засновником. Після реєстрації закладу як підприємства він набуває статусу юридичної особи приватного права, що бере участь у цивільному обігу від свого імені, а не від імені інших осіб (наприк­ лад, своїх засновників). Відтак настає його самостійна майнова відповідальність: юридична особа відповідає за своїми зобов’язаннями винятково власним відособленим майном, а не, наприклад, майном засновників. Право- і дієздатність юридичних осіб здобуваються одночасно та виникають з моменту їх державної реєстрації. Також потрібно остаточно з’ясувати права й обов’язки засновника підприємства (у конкретному випадку — засновника комунального підприємства, яким є місцева влада). У ст. 96 Цивільного кодексу України вказано, що засновник юридичної особи не відповідає за її зобов’язаннями. Тобто вся нормативна база підтверджує, що юридична особа (підприємство) має самостійно відповідати за своїми зобов’язаннями всім належним їй майном. Це саме стосується й оплати комунальних послуг — таке зобов’язання підприємства виникає на підставі укладеного ним відповідного договору. По суті, це договір купівлі-продажу відповідних послуг, згідно з яким одна сторона — їх надавач (продавець), інша — їх отримувач (покупець). Відтак зобов’язання виникають між покупцем і продавцем, орган місцевої влади чи місцевого самоврядування не є стороною такого договору, тож він не те що не зобов’язаний, а й немає законних підстав оплачувати комунальні послуги підприємства. Більше того, згідно із Законом, його працівники навіть можуть понести відповідальність за таке використання бюджетних коштів. Наполягаючи на «обов’язку» місцевої влади сплачувати комунальні послуги автономізованих закладів охорони здоров’я, МОЗ посилається на ст. 89 Бюджетного кодексу України (у ній йдеться про те, що до видатків, які здійснюються з місцевих бюджетів, нале-

80 70 60 50 40 30 20

л а Но нд ва ія Да ні я Ш ве йц ар ія Ір ла нд ія Ф ра нц ія Бр Вел и т ик ан а ія Ка на да Бе ль г ія Ав ст ра лі я Ні де рл ан ди

Зе

на ме

ег

Ні

рв

чч и

ія

я ці

Но

ве Ш

нд

Ф

ін

Гр е

ці

ія

я

10

ля

кріплених» пацієнтів, вона працює з лікарем, котрий і оплачуватиме їй роботу з отриманих коштів. Коли ж вона допомагатиме обслуговувати пацієнтів кільком лікарям, вони так само можуть розподіляти кошти на власний розсуд. Натомість про обов’язкове збільшення заробітної плати в законодавстві жодного слова!

Джерело: D. Nixon, 2014.

жать видатки на оплату комунальних послуг й енергоносіїв комунальними закладами охорони здоров’я, котрі надають первинну медичну допомогу, місцеві програми їх розвитку та підтримки, а також місцеві програми надання населенню медичних послуг з ПМД). Чомусь побутує думка, що згадана норма стосується і комунальних некомерційних підприємств, начебто «заклад охорони здоров’я» є загальним поняттям, яке охоплює в тому числі й згадані підприємства. У ч. 13 ст. 16 Основ законодавства про охорону здоров’я вказано: заклади охорони здоров’я комунальної власності можуть утворюватися та функціонувати як комунальні некомерційні підприємства або комунальні установи, отже, незалежно від їх організаційно-правової форми, оплата комунальних послуг й енергоносіїв все одно покладається на місцевий бюджет. На жаль, це є яскравим прикладом підміни (підозрюю, зумисної) понять «некомерційне» і «неприбуткове» підприємство. У процесі реформ було чітко заявлено, що заклади охорони здоров’я перетворюються на комунальні неприбуткові підприємства, аж раптом з’явився новий термін «некомерційні». Тож для пересічного громадянина, який не вдається в юридичні тонкощі, ці поняття видаються тотожними. Однак важливо розуміти: розподіл суб’єктів господарювання на комерційні й некомерційні пов’язаний не з фактом одержання прибутку, а з метою його одержання, що визначається в установчих документах. Тобто можливість отримання суб’єктами некомерційного господарювання прибутку аж ніяк не виключається, хоча при цьому вони не можуть вільно розпоряджатися ним, розподіляти чистий прибуток між засновниками, тож і спрямовують його зазвичай на забезпечення статутних цілей діяльності. Усе це вщент розбиває аргументи, що оплата комунальних послуг є зобов’язанням місцевого органу виконавчої влади як заснов­ника новоствореного комунального підприємства. Тож реорганізований заклад охорони здоров’я має робити це з власних надходжень. Чи вистачить у центрів ПМСД коштів на таку статтю видатків?

Плутанина неминуча Заклики до місцевої влади «утримувати стіни» закладів первинної ланки породжують багато питань з точки зору елементарної логіки й економічної доцільності. Незабаром автономізуватися доведеться й закладам вторинного рівня, частина яких потрапить на територію певної громади, хоча обслуговуватиме в тому

числі й мешканців «чужих» територій. Чи захоче Голова утримувати таку лікарню з бюджету своєї громади? Сподіватися ж на перерозподіл коштів від «сусідів» у разі відміни субвенції, а відтак і можливості здійснювати міжбюджетні трансферти, уже не буде сенсу. Тож громади легко «вмиють руки», і ніхто їм цим не дорікне, зважаючи на відсутність нормативної бази, яка могла б примусити їх чинити інакше. До того ж нині лікарів, як сімейних, так і «вузьких» спеціалістів, активно закликають відкривати власну практику. Уявімо, що значна частина останніх скористається такою можливістю. Для кого тоді місцева влада утримуватиме стіни стаціонарів (а це суттєві кошти)? Для кількох хірургів та інших фахівців, котрі просто не можуть відкрити приватні операційну, реанімацію чи інфекційні бокси? Відтак платоспроможність комунальних стаціонарних закладів, що триматиметься на «коштах за пацієнтами» від НСЗУ, буде зведена нанівець. Та й сімейних лікарів ніхто не прив’язує до громади. Адже нині проголошено вільний вибір лікаря, і його можуть обрати мешканці сіл, що не належать до зони обслуговування тією чи іншою амбулаторією. Тому сумлінний Голова громади утримуватиме лікарську амбулаторію, яка працює на сусідів, тоді як частина його мешканців залишиться неохоп­ леною послугами місцевого лікаря. І це попри те, що його спокусили на роботу в тому числі й місцевими стимулами, наприклад, житлом, хорошим оснащенням амбулаторії, службовим автомобілем (усе за рахунок громади!). Лікар має законне право скористатися цим зокрема й для обслуговування пацієнтів, що належать до іншої громади. Чи ж можна вплинути на «вільного» сімейного лікаря, якщо він має под­ війне підпорядкування — громаді й НСЗУ? Остання, до речі, забезпечує йому основний дохід, тож «утримання» не стане для нього вагомим аргументом. Наказати лікарю діяти винятково в інтересах громади — протизаконно (принаймні з точки зору норм медичної реформи). Однак подібні неузгодженості порушують принципи децентралізації, коли на місцях мають вирішувати власні проблеми (важливо: не всі вони потрапляють до сфери впливу громад) за власні кошти. До того ж уже сьогодні потенційних пацієнтів «відбирають» лікарі-ФОП, які організовують зокрема й групові практики. Завдяки наявності мобільного обладнання для проведення ультразвукового чи кардіографічного досліджень, легко укладають декларації, обіцяючи додаткові обстеження й зобов’язуючись проводити прийом щотижня. От і виходить: збудували в селі нову амбулаторію, яку має

утримувати громада за власні кошти, а пацієнтів переманили інші. Здавалося б, здорова конкуренція. І вочевидь сільський лікар її не витримає — поїде через нестачу пацієнтів у пошуках кращої долі, а закрити амбулаторію не можна, бо залишаться «нічийні» пацієнти. Та й комерційні структури, що «виграли конкуренцію», із часом можуть знайти спокусливіші умови, й знову громаді доведеться починати все з нуля. У лікарів також виникає чимало питань, наприклад, чому вони мусять обслуговувати незадекларованих пацієнтів, коли вже набрали рекомендований норматив? Адже відмовити в наданні медичної допомоги, якщо пацієнт її потребує, вони не мають права, і що робити сімейним лікарям курортних містечок, де великий наплив «чужих» пацієнтів — іноді сезонний, а іноді й постійний? Адже коригувальних коефіцієнтів до капітаційної ставки, які враховували б специфіку регіонів чи міграційні процеси, в Україні не впроваджено. Та й так зване приписне населення, котре принципово не бажає укладати декларацію з лікарем, залишиться, як і раніше, його клопотом. Безумовно, кожен громадянин держави має виконувати вимоги законодавства, котре нині передбачає зокрема й підписання декларації з лікарем первинки. Інше питання — для чого це робити? Підписання декларації необхідне для того, аби держава згідно із цим документом фінансувала лікаря, а не для того, аби за декларацією надавати медичну допомогу. МОЗ стверджує: з 2020 року, коли медична реформа повністю запрацює, лікар не буде зобов’язаний надавати послуги первинної медичної допомоги пацієнту, який відмовляється підписувати декларацію. А до 2020 року він має «тягнути на собі» і свій норматив пацієнтів, і приписне населення? Чи ж впорається з таким обсягом роботи? І чим завинили ті, хто уклав декларації і сподівається на якісний рівень допомоги від «свого» лікаря? Також Міністерство наголошує, що з 2020 року кожен «незадекларований» пацієнт зможе за власний кошт купити в лікаря первинної ланки необхідні йому медичні послуги. Мовляв, це не є незаконним, але й не регулюється державою, тож оцінка якості таких послуг залишиться поза системами державного контролю. Я вбачаю в цьому твердженні певні неузгодженості з чинним законодавством, тож до 2020 року в нього потрібно внести відповідні зміни. На жаль, неврегульованих ризиків чимало. І доки подібні законодавчі колізії не буде вирішено, марно сподіватися на тріумф медичної реформи.

7

ДИСКУСІЙНИЙ КЛУБ

КОЛЕКТИВНИЙ ДОГОВІР —

ПАПЕРОВИЙ КОРАБЛИК ЧИ НАДІЙНЕ ВІТРИЛО РЕФОРМ? Докорінні зміни умов роботи медичних закладів породжують нові проблеми, які нині пропонують вирішувати на місцях, передусім силами керівників і колективу. Там, де цими силами міряються, — виникають конфлікти. Як скріпити мирний союз «верхів» і «низів» на папері і чи завжди колективна творчість гарантує успіх кожному?

ВI О Г О Д

Валентина КОЧУБЕЙ, Голова Черкаської обласної організації Профспілки працівників охорони здоров’я України

Ц

ього року всі центри первинної ме дико-санітарної допомоги вперше ук ладали колективні договори як комунальні некомерційні підприємства. Усвідомлюючи складність такої процедури і недосконалість законодавства в перехідний період, галузева Профспілка за участі територіальних організацій розробила і затвердила Примірний колективний договір для комунального некомерційного підприємства, що забезпечує надання первинної медичної допомоги.

8

Р

На місцях центри ПМСД брали його за основу, вносячи поправки відповідно до специфіки своєї діяльності. Нині цей документ став своєрідним законом життя та діяльності трудового колективу кожного підприємства, котре почало працювати в нових умовах. Адже, на жаль, запровадивши реформу на первинній ланці, МОЗ України промовило «а», але не сказало «б». Тобто в процесі реформування скасували Єдину тарифну сітку, деякі накази МОЗ, нормативи щодо оплати праці в бюджетних установах на комунальні некомерційні медичні заклади не розповсюджуються, а замість них нічого не прийнято. Тому виникає багато невизначеностей. Наприклад, перейменовано деякі професії (головний лікар став директором, з’явилися нові посади на швидкій), але нові назви у штатному розписі не передбачають колишніх пільг (за стаж, безперервну

роботу, нічні чергування тощо), які давали змогу бодай трохи підвищити мізерний оклад медика. Тож нині все це має бути виписано винятково в колективному договорі (відповідно до наданого підприємству фінансування). Після укладення договорів з Націо­ нальною службою здоров’я України оплата праці в комунальних некомерційних підприємствах переходить до сфери договірного регулювання. Вони мають повне право самостійно визначатися із системою оплати праці в межах наявних коштів і з урахуванням державних гарантій у цій сфері, визначених законодавчими актами України. Голов­ не — зафіксувати всі ці положення в колективному договорі. Утім, розподіл коштів в автономізованих закладах відбувається колегіально, тобто за участю представників трудового колективу і спе-

ціально створеної комісії. Колективний договір захищає не лише трудовий колектив, а й керівників (в органах державної влади та місцевого самоврядування). Тому вони також зацікавлені, аби він був правильно прописаний і боронив інтереси працівників закладу. Адже і зарплата керівника розраховується відповідно до колективного договору, оскільки донині не розроблено системи оплати праці для директорів комунальних некомерційних підприємств — наразі умови оплати їх праці встановлює орган місцевого самоврядування (у контракті). До речі, у нас уже були прецеденти, коли на місцях хотіли безпідставно звільнити керівників, порушуючи умови контракту, але ми відстояли їх законні права й інтереси завдяки колективному договору, іноді навіть судитися доводилося. Колективний договір вигідний ще й тим, що він враховує специфіку діяльності закладу, адже в медичній галузі дуже складна система оплати праці, кожен медичний заклад має свої особливості й отримує різне фінансування. Головне, щоб при цьому не було порушено право медичних працівників. Тому обласна організація Профспілки вирішила з початку наступного року виїздити в райони області, аби перевіряти, які положення містять колективні договори в різних закладах, чи дотримуються їх і як розподіляють отримані кошти. Бо сімейні лікарі чекають на обіцяні великі зарплати — близько 20 тис. грн. Спочатку їм говорили: про винагороду потрібно домовлятися з керівником, тепер кажуть, що такі умови необхідно внести до колективного договору. Нарешті договори з НСЗУ підписано. Що маємо на сьогодні? Профспілка проаналізувала динаміку середньої зарплати в області: в обласному центрі по медичних закладах вона становить 15 тис. грн, у районах подекуди підвищилася, подекуди — ні. Наприк­лад, у липні 2018 року середня зар­п лата коливалася від 4900 до 6800 грн, нині — від 5700 до 10 800 грн. Молодший медичний персонал найменше відчув обіцяне підвищення: 25003690 грн у липні, зараз — 27904250 грн. А в деяких спеціалістів з вищою немедичною освітою зарплата навіть дещо зменшилася (2400-5150 і 2400-4900 грн відповідно), також і в інших фахівців — з 4750-4900 до 37006100 грн. Так вирішили трудові колективи, які розробляють власні тарифні сітки, визначають умови преміювання, на власний розсуд змінюють штатний розпис (хоча й було висунуто вимогу не скорочувати штатів, але до цього змушує життя, зокрема суттєвий дефіцит медичних кадрів в області). Лікувальні заклади стали підприємст­вами, але не можуть самостійно заробляти — немає відповідного законодавства. Їм поки лише

www.vz.kiev.ua тел.: (067) 238 41 63 vz@vz.kiev.ua

ДИСКУСІЙНИЙ КЛУБ

28 грудня 2018 року

дозволено розпоряджатися отриманими коштами та класти залишки на депозит, якщо такі є. Крім того, нині багато залежить від ситуації в об’єднаних територіальних громадах і ставлення їх Голів до охорони здоров’я. На жаль, деякі з них почувають себе недоторканними. Зокрема, в одній із громад виникла конфліктна ситуація, оскільки Голова самовільно скасував надбавки місцевим лікарям, незважаючи на чинні нормативи, а профспілкової організації, яка відстояла б права медиків, там не було. Подібні інциденти були ще у двох громадах, однак їх вдалося залагодити.

Костянтин НАДУТИЙ, уповноважений координатор Української медичної експертної спільноти

К

олективний договір не є єдиним і тим більше самодостатнім документом, який визначає діяльність закладу. По-перше, існує нормативна база, що регулює багато питань і з котрою, як то кажуть, не посперечаєшся. По-друге, коли вже заклади охорони здоров’я перетворили на підприємства, тобто перевели їх у сферу публічного бізнесу, варто врахувати іще кілька моментів. Статус некомерційного підприємства не означає неприбутковості, він лише вказує на те, що отриманий прибуток може бути використаний винятково на статутні цілі, у тому числі на розвиток. Відтак це питання насправді стає ключовим. Колективний же договір прописує, як розподілити отримані кошти. Працівники первинної ланки довго страждали від того, що їх робота не оплачувалася належним чином, бо на первинку завжди виділяли вкрай недостатньо коштів (крім періоду 2011-2014 років, та й то лише в 4 пілотних регіонах). Тож коли їх надійде більше (а наразі не розписано, куди саме і в яких пропорціях вони мають витрачатися, аби виконати покладені на первинну ланку функції в повному обсязі), виникне велика спокуса просто розділити ці кошти переважно на зарплати чи премії, як то кажуть, розкласти по кишенях. Це цілком зрозуміле бажання, однак не слід забувати, що первинка тепер — не бідна родичка на шиї в бюджету, а бізнес, ключовий закон для якого: не розвиваєшся — вмираєш. І головний інструмент бізнесу — бізнес-план, а не домовленість «поділити й проїсти» наявні кошти. Отже, колективний договір, який є обов’язковим документом, мусить віддзеркалювати бачення бізнес-перспективи, умови й можливості її реалізації. Передусім у бізнес-плані має бути відображено те, як заклад досягатиме виконання своїх завдань, за рахунок чого можливе зростання заробітних плат, поліпшення матеріально-технічного оснащення тощо. На відміну від комерційного бізнесу в публічного підприємства дві однаково важливі місії: по-перше, досягнення фінансової стійкості, по-друге, забезпечення громадян медичними послугами. Їх реалізація прописуєть-

ся не в колективному договорі, а саме в бізнес-плані. При цьому, якщо метою приватної клініки є отримання прибутку (хоча великий, сучасний, соціально відповідальний бізнес, безперечно, може дозволити собі мислити й іншими категоріями, натомість єдина ціль дрібного — вижити і стати прибутково захищеними, оскільки розраховувати на чиюсь сторонню підтримку він не може), то місія комунального закладу полягає в забезпеченні доступної медичної допомоги членам громади, котра, до речі, покриває його комунальні витрати. Саме нерозривний зв’язок публічного бізнесу з інтересами громади має спонукати до максимальної прозорості процесу бізнес-планування, його узгодження з громадою (якої мети прагнуть досягти завдяки виконанню державного замовлення, чи правильно вона визначена, чи враховано всі необхідні видатки тощо). Наприклад, коли заклад первинки декларує, що він має провести скринінги для всіх прикріплених пацієнтів, але не заклав на це коштів, очевидно — він цього не робитиме, і, відповідно, такому «бізнесу» довіряти не можна. Якщо ж він декларує винятково дохідність своєї діяльності, варто проаналізувати, чи збирається заклад узагалі виконувати покладені на нього функції? Можливо, «обслуговуватиме» пацієнтів лише зручними стільцями, добре пофарбованими стінами, привітними пос­ мішками персоналу й направленнями до «вузьких» фахівців? Для розробки бізнес-плану керівництву потрібні такі інструменти, як критерії належної практики первинної медичної допомоги (наразі їх розроблено й адаптовано Українською Асоціацією Сімейної Медицини). Інша справа, чи достатньо в закладу ресурсів для відповідності вказаним критеріям (або хоча б дуже спрощеним, вихолощеним вимогам, встановленим Порядком надання ПМД і затвердженим МОЗ України). Спроможність закладу, обґрунтованість його прагнень тепер залежать від того, наскільки зрозумілою і коректною є поведінка замовника медичних послуг. На жаль, на сьогодні в нашій державі замовник не дотримується чесних правил гри. Зокрема, Уряд і МОЗ України гарантували індексацію капітаційної ставки у 2019 році (до 450 грн замість

нинішніх 370). Тож заклади первинки у своїх бізнес-планах мали орієнтуватися на новий показник (що цілком логічно й правильно в цивілізованому світі). Уявімо, що вони взяли під такі бізнес-плани кредити на матеріально-технічне забезпечення. Раптом держава передумала виконувати свою обіцянку. Що чекає заклад? Крах планів, а можливо, й банкрутство! Держава, котра нечесно грає у сфері публічного бізнесу, узагалі ризикує втратити його керованість, у конкретному випадку — керованість первинної медичної допомоги, де зосереджена практично вся профілактика захворювань, а відтак і дороговартісних втручань. Якими можуть бути наслідки, легко здогадатися. Практичного досвіду бізнес-планування в публічній сфері (зокрема, в освіті, охороні здоров’я) в Україні на сьогодні ще немає. Приклад комерційних підприємств тут годиться певною мірою (технічний бік справи). Попри ризики невизначеності, починати бізнес-планування в публічній сфері потрібно. Перший крок на цьому шляху — клінічний аудит за згаданими вже критеріями чи бодай за Порядком надання ПМД, а також аудит організаційний (тут у комерційного бізнесу є чому повчитися). Для закладів вторинного рівня, які вже за рік мають працювати в «режимі бізнесу», сьогодні важко навіть приблизно спрогнозувати, які саме послуги замовлятимуть і якою буде їх вартість, тож передбачити дохідну частину їх бюджету наразі неможливо. Первинна ланка вже наче й може це робити, однак і тут виникає чимало проблем, оскільки прописані не всі компоненти. Наприклад, немає тарифів на лабораторні дослідження, а такі послуги мають закуповуватися первинною ланкою, оскільки в більшості подібних закладів лабораторій немає, та й не може бути через відсутність відповідних ліцензій. Не відомо й те, якими будуть стандартизовані видатки на невідкладну допомогу в режимі 24/7. Значна частина закладів не можуть «закрити» це питання власними силами, тому для його вирішення їм, напевно, доведеться залучати сили «ззовні». Подібних питань багато (взяти хоча б проблему ФАПів), тому забезпечити розвиток закладів, яких на-

чебто зробили господарями у своєму домі та призначили бізнесменами, — непросте завдання. Тож, можливо, їм тільки й залишиться розподіляти отримані «за пацієнтами» кошти на крайні потреби. Наскільки справедливо вони це зроблять стосовно кожного працівника й, головне — пацієнта і на скільки вистачить цих коштів, якщо не використовувати інструментарій бізнес-планування, покаже час. Однак там, де процес відбуватиметься в інтересах колективу і пацієнтів, результат буде позитивний. Наприклад, абсолютно вихолощеним підходом є «преміювання» лікарів винятково за кількість укладених з пацієнтами декларацій (як це зараз роблять у більшості зак­ладів). До колективного договору (чи в його додатки) можна внести індикатори якості роботи, згідно з якими до обов’язкової тарифної частини заробітку додаватиметься не тільки премія за форма льні показники (кількість декларантів), а й доплати за досягнення якісних результатів. Медичні інформаційні системи надають можливість виз­начати такі індикатори в автоматичному режимі, варто встановити лише відповідні вимоги і при цьому не відмовлятися від «застарілої» статистики й обліку. На жаль, МОЗ не поспішає розроб­ ляти нормативи та методичні основи стимулювання якісної праці — усе зведено винятково до грошей. Але це не означає, що публічний, соціальновідповідальний бізнес (а інакшим він не повинен бути) не може проявити ініціативу і вдатися до свідомих дій, спрямованих на зміцнення власних перспектив, навіть в умовах нинішнього хаосу та невизначеності.

Наталія ТИМЧЕНКО, сімейний лікар КНП «Центр первинної медикосанітарної допомоги» Нововодолазької селищної ради Харківської області

Р

оль колективного договору в умовах децентралізації відчутно зросла. Якщо раніше його укладання й ухвалення було більше формальним, і медики не надавали цьому документу особливого значення, то тепер усі зрозуміли: в умовах рефор(Продовження на стор. 10)

ПРАЦІВНИКИ ПЕРВИННОЇ ЛАНКИ ДОВГО СТРАЖДАЛИ ВІД ТОГО, ЩО ЇХ РОБОТА НЕ ОПЛАЧУВАЛАСЯ НАЛЕЖНИМ ЧИНОМ, БО НА ПЕРВИНКУ ЗАВЖДИ ВИДІЛЯЛИ ВКРАЙ НЕДОСТАТНЬО КОШТІВ. ТОЖ КОЛИ ЇХ НАДІЙДЕ БІЛЬШЕ, ВИНИКНЕ ВЕЛИКА СПОКУСА ПРОСТО РОЗДІЛИТИ ЦІ КОШТИ ПЕРЕВАЖНО НА ЗАРПЛАТИ ЧИ ПРЕМІЇ, ЯК ТО КАЖУТЬ, РОЗКЛАСТИ ПО КИШЕНЯХ. ЦЕ ЦІЛКОМ ЗРОЗУМІЛЕ БАЖАННЯ, ОДНАК НЕ СЛІД ЗАБУВАТИ, ЩО ПЕРВИНКА ТЕПЕР — НЕ БІДНА РОДИЧКА НА ШИЇ В БЮДЖЕТУ, А БІЗНЕС, КЛЮЧОВИЙ ЗАКОН ДЛЯ ЯКОГО: НЕ РОЗВИВАЄШСЯ — ВМИРАЄШ

9

ДИСКУСІЙНИЙ КЛУБ (Початок на стор. 8) мування потрібно проявляти більше самостійності як у зароблянні грошей, так і в їх розподілі, тож уважно вчитуються в кожний його пункт. Влітку ми вперше укладали такий договір. Процес видався тривалим: консультувалися з юристами обласної галузевої профспілки працівників системи охорони здоров’я, підготували проект, потім обговорювали його у спеціально створеному комітеті, згодом винесли на загальні збори колективу для першого читання, де точилися гарячі дискусії навколо різних пропозицій, вносилися правки і тривав пошук консенсусу. Скажу відверто: спочатку наша профспілка виявилися не зовсім готовою до такої роботи. Бо коли для адміністрації закладу раніше проводили навчальні семінари щодо організації роботи центрів ПМСД, принципів розподілу коштів, нарахування зарплати, ведення нової документації, то наші спілчани з подібними аспектами не були обізнані. Однак згодом члени профспілки згуртувалися, розібралися в цих важливих питаннях, і ми знайшли спільну мову з адміністрацією під час напрацювання особливо важливих економічних розділів колективного договору. Зрештою, його обговорення тривало 2 місяці. Після багатьох узгоджень і поправок до тексту документа колектив провів ще одні збори, де голосували за кожний пункт окремо, і лише після цього затвердили остаточний варіант договору. Тепер це наш колективний витвір, який дав відчуття соціального захисту, згуртованості, розуміння того, що ми можемо брати участь у формуванні фінансової політики закладу. Більше того, було створено робочу групу, котра щомісяця переглядає умови колективного договору, і вже у грудні ми схвалили додаткові пункти, яких улітку не могли передбачити. Великим «плюсом» є те, що новий договір перестав бути сталим документом. Ми можемо його змінювати залежно від того, які кошти заробляємо, вводити нові статті витрат або ж скорочувати їх за потреби. Певні розділи залишаються майже без змін, а от економічні (розподіл отриманих коштів, нарахування заробітної плати, надбавок медпрацівникам, відсоткові ставки на придбання медикаментів, медичного об-

ладнання) змінилися відтоді, як ми отримали перші кошти від НСЗУ. Нині немає проблеми з медичними кадрами, бо немає проблеми із зарплатами. Спочатку навколо цього питання точилося багато суперечок. Сьогодні, як то кажуть, пристрасті вляглися. Розроблено нову систему нарахування заробітної плати і надбавок, робоча група тримає її під контролем. Лікарі отримують удвічі, а деякі й втричі вищу зарплату — усе залежить від обсягів роботи та сумлінності. Передбачено оплату лікарняних, збережено всі раніше прийняті надбавки відповідно до категорій медпрацівників. У додатку до колективного договору про преміювання включено пункт про депреміювання як працівників адміністрації, так і представників колективу — раніше такого не було. Наприклад, запроваджено штрафні санкції за неналежне ведення медичної документації, недотримання санітарних вимог, протоколів лікування тощо. Навколо цих пунктів розгорнулися справжні баталії, та згодом усі зрозуміли, що підвищення зарплати накладає більшу відповідальність. Новий колективний договір дуже деталізований. У ньому майже за всіма принципово важливими пунктами передбачена конкретика, наприклад, максимально регламентовані питання звільнення з роботи, порушення трудової дисципліни тощо. Минуло не так багато часу (лише півроку), аби сповна оцінити всі переваги та недоліки роботи первинної мережі системи охорони здоров’я, але новий колективний договір, розроблений у нашому центрі, дає змогу медичним працівникам відчути себе соціально захищеними.

Віталій КОРНІЙЧУК, директор КНП «Кременецький центр первинної медикосанітарної допомоги» Тернопільської області

В

важаю, що колективний договір — це універсальний формат врегулювання стосунків сторін незалежно від форми та виду діяльності закладу. Наш заклад набув статусу

комунального некомерційного підприємства у вересні цього року, тож одразу постало питання про необхідність ухвалення колективного договору, яким можна було б передбачити форму та систему оплати праці персоналу, норми навантаження, умови і розміри надбавок тощо. За основу взяли нормативні документи та Статут підприємства. Робота над договором розпочалася з проведення переговорів між адмініст­рацією, профспілковим комітетом, який налічує лише 15 осіб, і радою трудового колективу, куди входять 300 осіб. Тому ми уклали тристоронню угоду і створили робочу групу з представників усіх сторін. Передусім орієнтувалися на поперед­н ій колективний договір, однак в новоствореному документі з’явилося багато новацій, оскільки умови після реорганізації закладу суттєво змінилися. Особливих змін зазнав розділ, який стосувався оплати праці в колективі, адже після підписання договору з НСЗУ з 1 січня 2019 року принципи її формування докорінно зміняться. По-перше, ми вирішили, що близько 20% коштів загального фінансування підприємства витрачатимемо на утримання адміністрації, бухгалтерії, цільове фінансування додаткових послуг, ще не менше 15% — на забезпечення амбулаторій вит­ратними матеріалами (відповідно до підписаних декларацій). Посадові оклади лікарів залежатимуть від навантаження: за умови підписання понад 1500 декларацій вони отримуватимуть повну ставку, від 1000 до 1400 — 0,75, від 600 до 1000 — 0,5 і до 600 декларацій — 0,25 ставки. Також ми врахували всі доплати за додаткове навантаження, категорію, стаж і навіть почесні звання лікарів та наявність диплома з відзнакою. Тим працівникам, які мають низькі оклади, наприклад, операторам, інженерам комп’ютерного зв’язку тощо, доплачуватимемо 20% cтавки. Ще один важливий аспект: ми передбачили доплату за якість надання медичної допомоги, яку щомісячно оцінюватиме спеціальна комісія з провідних фахівців із залученням працівників бухгалтерії й оргметодвідділу. Водночас ми запровадили доплату на період тимчасової відсутності лікаря, коли інший працівник виконуватиме його обов’язки. Так

НИНІ РОЗРОБЛЯЄМО НОВУ ТАРИФІКАЦІЮ ВІДПОВІДНО ДО ШТАТНОГО РОЗПИСУ, І ПІСЛЯ ПІДПИСАННЯ ДОГОВОРУ З НСЗУ СИСТЕМА ЗАПРАЦЮЄ. ОДНАК ЗРОЗУМІЛО: УСІ ПРОБЛЕМИ НЕМОЖЛИВО ПРОПИСАТИ І ВИРІШИТИ НА РІВНІ КОЛЕКТИВНОГО ДОГОВОРУ. ДЛЯ ПОВНОЦІННОГО ФУНКЦІОНУВАННЯ ПІДПРИЄМСТВА ПОТРІБНІ ПОСТІЙНІ УВАГА Й ПІДТРИМКА З БОКУ МІСЦЕВОЇ ВЛАДИ. НАРАЗІ МИ ТАКОЇ НЕ ВІДЧУВАЄМО: РАЙОННА РАДА БІЛЬШЕ ЗОСЕРЕДЖЕНА НА МАТЕРІАЛЬНО-ТЕХНІЧНОМУ ТА КАДРОВОМУ ЗАБЕЗПЕЧЕННІ ВТОРИННОЇ ЛАНКИ

10

само в колдоговорі передбачено можливість зменшення заробітної плати у зв’язку з грубими порушеннями посадових обов’язків (для лікарів — до 20%, медсестер — до 15%). Інше суттєве положення: оздоровчі виплати. Узагалі в умовах роботи підприємств вони не є обов’язковими, однак можливі за наявності відповідних коштів у фонді оплати праці. Також передбачили доплати фахівцям, задіяним у стажуванні лікарів-інтернів і медсестер на базі нашого підприємства. До того ж ми розробили та затвердили Положення про преміювання. Нині готуємо нову тарифікацію відповідно до штатного розпису, і після підписання договору з НСЗУ система запрацює. Однак зрозуміло: усі проблеми неможливо прописати і вирішити на рівні колективного договору. Для повноцінного функціонування підприємства потрібні постійні увага й підтримка з боку місцевої влади. Наразі ми такої не відчуваємо: районна рада більше зосереджена на матеріально-технічному та кадровому забезпеченні вторинної ланки. Наприклад, у нас дуже велика проблема з кадрами на первинці — 10 вакансій лікарів сімейної медицини. Ми не раз зверталися до місцевої влади з цього приводу, однак там про місцеві стимули подбати не можуть. Єдине, у чому нас підтримали, то це у придбанні комп’ютерів, також виділяють кошти на опалення приміщень, але не в повному обсязі. Із цього приводу я неодноразово виступав на сесії районної ради, просив виділити кошти з місцевого бюджету, бо рахуємо копійку до копійки, але не в змозі закупити все за кошти, які нині виділяють з медичної субвенції. Також нам потрібно обладнати кімнату відпочинку для працівників, адже багато з них приїздять на роботу із сіл, і їм немає де навіть чаю попити чи перепочити в обідню перерву. Однак досі питання не вирішене. Так само в головній амбулаторії сімейної медицини має бути кімната для прийому жінок із дітьми, однак відсутнє приміщення для її облаштування. Ще одна проблема — проїзні документи для працівників, які виїздять на обслуговування важкохворих і витрачають при цьому власні кошти, бо добираються кількома маршрутками. Навіть якщо лікарі запропонують використовувати для цього приватний транспорт, я як керівник не можу виділити їм бензин, оскільки немає відповідних директивних документів для юридичного врегулювання цього питання. І подіб­ ні проблеми неможливо вирішити «силами» колективного договору.

Н А С Т У ПН А Т Е М А Шановні читачі! Відкриваючи «Дискусійний клуб», ми ставили за мету дати кожному лікарю можливість висловитися з приводу наболілого. Тема нашого наступного обговорення:

«Лікар-ФОП в Україні — один у полі воїн?»

Чекаємо ваших листів на адресу: 04211, м. Київ, а/с 138, редакція газети «Ваше здоров’я» або на e-mail: vz@vz.kiev.ua

www.vz.kiev.ua тел.: (067) 238 41 63 vz@vz.kiev.ua

ДИСКУСІЙНИЙ КЛУБ

28 грудня 2018 року

ПРАВИЛА РУХУ — НА ВЛАСНИЙ РОЗСУД? Питання унормування лікувальної та господарської діяльності медичних закладів набуває особливого значенні в нових умовах. Однак на перехрестях реформ і реалій чомусь зникають і світлофори, і регулювальники.

ДИСКУСІЙНИЙ КЛУБ

ОХОРОНА ПРАЦІ МЕДИКІВ —

ПРАВА ЗНИКАЮТЬ НАВІТЬ НА ПАПЕРІ? У запалі боротьби із «тягарем минулого» зникають нормативні акти, які регулювали важливі аспекти захисту прав медиків, зокрема в галузі охорони їх праці. Було б добре, аби натомість їм запропонували нові, сучасніші й досконаліші норми. Чому ж наразі все відбувається за принципом «що з воза впало, те пропало»?

Володимир ФЕСАН, головний технічний інспектор з праці Профспілки працівників охорони здоров’я України

Р

обота медиків завжди пов’язана з профе­ сійними ризиками. І це стосується не тільки вірогідності нападів на працівників швидкої, які дедалі частішають, а й інших видів діяльності ме­ диків, практично кожен з яких ризикує заразитися небезпечними інфекціями чи отримати надмірну дозу опромінення під час роботи з діагностичним обладнанням. Саме тому вітчизняне законодавст­ во передбачило заходи, спрямовані на захист від подібних ризиків або ж відповідні пільги та ком­ пенсації за роботу у важких та шкідливих умовах. Важливим елементом цілісної нормативної бази з охорони праці є галузеві норми, які давно потребують оновлення, оскільки більшість із них були розроблені ще у 60­80­ті роки минулого сто­ ліття. До того ж наша держава підписала Угоду про асоціацію між Україною та ЄС і відповідно має переглядати та гармонізувати своє законодавство, зокрема й нормативи з охорони праці. Однак у ди­ рективах передбачено: у разі, коли національне

8

Світлана МАКАРЕНКО, Голова профспілкового КНП Харківської обласної ради «Обласна дитяча інфекційна клінічна лікарня», лікар-лаборант реабілітаційного відділення

Р

озпорядження Кабінету Міністрів України від 18.12.2017 р. №1022р «Про скасування, визнання такими, що втратили чинність, та такими, що не застосовуються на території України, деяких актів міністерств, інших центральних органів виконавчої влади з пожежної безпеки, охорони праці та санітарного законодавства» поставило медичні заклади у скрутне становище, оскільки галузь залишилися без досить важливих регулюючих документів. Відповідна нормативна база напрацьовувалася впродовж років незалежності України. Починаючи з 2000 року вийшло 15 наказів МОЗ України, а протягом 2013-2015 років — 7 регулюючих наказів. Серед них — протоколи медичної сестри з догляду за пацієнтами та виконання основних медичних маніпуляцій; правила дезінфекції та стерилізації медичних виробів; порядок проведення екстреної постконтактної профілактики ВІЛ-інфекції медичними працівниками; державні санітарно-епідемічні правила і норми щодо поводження з медичними відходами; інструкція з дезінфекції та прання білизни в зак­ладах охорони здоров’я; правила ведення обліку й утилізації лікарських засобів тощо. Однак вони не закрили собою «білих плям» на законодавчому полі, котре регулює питання лікувальної та господарської діяльності медичних закладів. Профспілки медичних працівників активно займалися тим, щоб поновити відповідні юридичні акти. Протягом останніх двох років тільки Харківська обласна організація профспілки працівників охорони здоров’я України підготувала і направила до Кабміну Міністрів та МОЗ стільки листів, звернень і пропозицій, скільки я не бачила за всі роки моєї роботи в профкомі нашої лікарні. Але у відповідь, навіть після організованих профспілками акцій протесту, — мовчання!

Оскільки вищі органи влади ігнорують наші вимоги та потреби, ми вимушені самотужки налаштовувати робочий процес, аби не порушувати усталених правил. Рятує згуртованість й обізнаність медичного колективу — молодь вчиться у старших колег. Завдяки цій традиції ми поки що не мали жодних проблем із законом. Також виручає неухильне дотримання адміністрацією нашої лікарні колективного договору. Усе, що в ньому прописано стосовно захисту прав медиків, намагаємося виконувати. Обласна влада своєю чергою виділяє з власного бюджету кошти, завдяки яким вдається уникнути перебоїв із постачанням дезінфекційних, санітарно-гігієнічних і мийних засобів. Напруга виникла щодо забезпечення працівників спецодягом. Лікарі та медичні сестри вже звикли купувати його за власний кошт (востаннє держава постачала його 10 років тому), натомість молодший і технічний персонал не готовий до такого «самозабезпечення». Спец­ одяг для них востаннє придбали 3 роки тому. За цей час практично зносилися і гумове спеціальне взуття, і зимові куртки. Дещо купуємо за кошти лікарні, як це прописано в колективному договорі, але з кожним роком наші фінансові можливості зменшуються. Узагалі працівників інфекційних медичних закладів уже практично позбавили половини пільг. Насамперед, пенсіонерів і фахівців передпенсійного віку. І що буде в наступному році — невідомо. Непевність змушує людей звільнятися: найчастіше таке рішення приймає молодший і середній медперсонал, проте й лікарі нерідко знаходять краще місце роботи. Володимир ЯЩЕНКО, головний лікар КЛПЗ «Чернігівська обласна психоневрологічна лікарня», головний позаштатний спеціаліст зі спеціальності «Паліативна медицина» управління охорони здоров’я Чернігівської ОДА

З

1 березня 2018 року згідно з Розпорядженням Кабінету Міністрів України від 18.12.2017 р. №1022 р скасовано низку нормативно-правових актів з охорони праці в галузі.

Ніхто не говорить, що подібний крок є хибним, оскільки нині в медицині існує дуже багато застарілих нормативних документів. Але перш ніж скасувати, потрібно розробити щось натомість, аби керівники медичних закладів на місцях мали нормативну базу, у межах якої можна було б працювати. Однак цього не сталося. Тож виникають правові парадокси, що призводять до непередбачуваних наслідків. Хоча нинішні реалії ще парадоксальніші. Втрату деяких зі скасованих галузевих норм можна й не помітити, бо через нестачу коштів вони не працювали. Зокрема, це стосується й Типових галузевих норм безплатної видачі спецодягу, спецвзуття та інших засобів індивідуального захисту робітникам і службовцям установ охорони здоров’я. Нині бюджетні кошти на їх виконання взагалі не виділяються. Тому, незважаючи на накази Міністерства, якими сучасними вони не були б, дозволяли б закуповувати ці засоби чи забороняли, купувати спецодяг немає за що. Уже багато років поспіль з державного бюджету нам виділяють кошти лише на заробітну плату, комунальні послуги та потроху на медикаменти і харчування хворих. Зокрема, медичні працівники самі купують собі халати і шапочки, а на ринках уже працюють торгові точки, які спеціалізуються на медичному одязі. Однак для таких відділень, як інфекційне, реанімаційне, фтизіатричне, хірургічне, спецодягу із зарплат медиків не настачиш, тож про це точно має подбати адміністрація лікарні. Тому ми внесли цей пункт до колективного договору і закуповуємо спецодяг для медичного персоналу реанімаційного, інфекційного та фтизіатричного відділень переважно за рахунок залучених коштів (благодійної й спонсорської допомоги). Також вишукуємо бодай якусь можливість виділити на це частку зі спецкоштів. За благодійні кошти закуповуємо навіть бактерицидні лампи. Також докуповуємо дезінфекційні засоби, бо держава виділяє на них 456 тис. грн на рік, або 40% від потреби. Сподіваюся: з відміною радянських нормативно-правових актів ми не залишимось у правовому вакуумі. Зрештою, існує міжнародна нормативно-правова база, якою можна було б послуговуватися. Щоправда, умови роботи в медичній галузі в Україні й у розвинених країнах світу суттєво відрізняються. Наприклад, під час

законодавство тієї чи іншої країни містить жорст­ кіші норми, аніж ті, що прийняті в ЄС, їх не пот­ рібно змінювати, якщо ж вони занижують планку вимог, то мають бути неодмінно переглянутими. Натомість Уряд України «перестарався» і скасо­ вує навіть нормативи, суворіші за європейські. Але такого, аби норм узагалі не існувало, мабуть, світ ще не бачив. Однак українські реформи відбуваються саме за принципом «зруйнувати до основ, а потім…» Яскравим підтвердженням цього є Розпоряджен­ ня Кабінету Міністрів України від 18.12.2017 р. №1022р «Про скасування, визнання такими, що втратили чинність, та такими, що не застосовують­ ся на території України, деяких актів міністерств, інших центральних органів виконавчої влади з пожежної безпеки, охорони праці та санітарного законодавства», згідно з яким із 1 березня 2018 року скасовано всі чинні галузеві норми. До того часу в галузі охорони здоров’я діяло 10 норматив­ но­правових актів з охорони праці, нині всі вони визнані такими, що не застосовуються на терито­ рії України як акти органів влади СРСР. Зокрема, йдеться про Правила обладнання і експлуатації інфекційних установ та охорони праці персоналу цих установ (датовані ще 1959 роком!); Правила обладнання і експлуатації стоматологічних по­ ліклінік, відділень, кабінетів і зуботехнічних ла­ бораторій від 01.05.1964 р.; Правила обладнання, техніки безпеки і виробничої санітарії при роботі

в клініко­діагностичних лабораторіях лікуваль­ но­профілактичних установ системи Міністер­ ства охорони здоров’я СРСР від 30.09.1970 р.; Правила обладнання, експлуатації та техніки без­ пеки фізіотерапевтичних відділень (кабінетів) від 30.09.1970 р.; Правила з охорони праці працівників дезінфекційної справи та з утримання дезінфек­ ційних станцій, дезінфекційних відділів, відділень профілактичної дезінфекції санітарно­епідеміоло­ гічних станцій, окремих дезінфекційних установок від 09.02.1979 р.; Правила з техніки безпеки при експлуатації виробів медичної техніки в установах охорони здоров’я. Загальні вимоги від 27.08.1984 р. Сюди ж потрапили Типові галузеві норми безплат­ ної видачі спецодягу, спецвзуття та інших засобів індивідуального захисту робітникам і службовцям установ охорони здоров’я та соціального забез­ печення медичних науково­дослідних установ й учбових закладів, виробництв бактеріальних і біо­ логічних препаратів, матеріалів, учбових наочних посібників із заготівлі, вирощування й обробки медичних п’явок, затверджені Наказом МОЗ СРСР від 29.01.1988 р. №65. Безперечно, й такої країни вже не існує, і норми вочевидь застаріли, і керуватися ними вже почас­ ти складно, однак це зовсім не означає, що замість них потрібно створити «білі плями». Чому десяти­ літтями не осучаснювали чи не розробляли нових галузевих норм попри неодноразові звернення Профспілки до МОЗ із цього приводу? І в чому

винні медичні працівники, які нині потерпають від такої недбалості? Наразі Профспілка напрацюва­ ла Перелік галузевих нормативно­правових актів з охорони праці, які потрібно розробити замість скасованих розпорядженням Уряду, — інакше га­ лузь залишиться без цілісної нормативної бази з охорони праці, а це є нонсенсом. Також Профспілка вимагає визначити центральний орган виконавчої влади, на який покладається відповідальність за розробку нових галузевих норм, встановити кін­ цевий термін їх затвердження, розробити порядок фінансування та забезпечити своєчасне виділення коштів. Доки ж нові галузеві норми не затвердже­ но, вимагаємо визначити порядок безкоштовного забезпечення працівників галузі засобами індиві­ дуального захисту. Однак досі не бачимо жодних кроків до вирі­ шення цієї проблеми. Принаймні, коли Профспілка звернулася з листами до в. о. Міністра охорони здоров’я України Уляни Супрун, Міністерства со­ ціальної політики України та Державної служби України з питань праці з пропозицією надати роз’яснення щодо того, як за відсутності норма­ тивної бази забезпечити медичних працівників засобами індивідуального захисту, а також вчер­ гове вказала на необхідність якнайшвидшої роз­ робки нових галузевих норм замість скасованих, у відповідь отримала відписки. У них чиновники, замість вказати шляхи вирішення проблем, знову посилаються на вимоги законодавства та намага­ ються перекласти відповідальність на інших. Зок­ рема, МОЗ у своїй відповіді відмовилося надати роз’яснення і повідомило, що згідно з чинним за­ конодавством не розробляє галузевих норм, тож пропонує звернутися до Міністерства соціальної політики України та Державної служби України з питань праці. Ті своєю чергою відповіли, що зно­ ву ж таки відповідно до чинного законодавства (чи всі його читають по­різному?) галузеві норми має розробляти МОЗ України. Нам нічого не за­ лишалося як скласти ці відповіді в одну теку і від­ правити третейському судді — Кабінету Міністрів України. На жаль, там ось уже 4 місяці вирішують, хто ж таки мусить зайнятися цією справою. Натомість у закладах охорони здоров’я нако­ пичуються проблеми із забезпеченням медиків засобами індивідуального захисту. Можна спо­ діватися на те, що в деяких медичних закладах ще існують бодай незначні запаси (хоча всі ми розуміємо, наскільки «багаті» наші лікарні), однак головні лікарі очікують на колапс у забезпеченні працівників спецодягом. Тож незабаром може ста­ тися, що хірургам доведеться йти в операційну у спортивних костюмах або ж купувати спецодяг за власні кошти. Особливу стурбованість викликають інфек­ ційні лікарні, де ця проблема може обернутися загрозою для здоров’я медичних працівників. Вважаємо подібний стан справ неприпустимим і таким, що порушує вимоги КЗпП та Закону України «Про охорону праці». Ситуація ще більше ускладнюється тим, що більшість вітчизняних закладів охорони здоров’я є або бюджетними, або неприбутковими установа­ ми, тобто їх керівники не мають права закуповува­ ти спецодяг за рахунок отриманих прибутків. Якщо ж таку можливість вишукають, то згідно з вимо­ гами фіскальних служб медичним працівникам потрібно буде сплатити податок на дохід фізичних осіб відповідно до вартості отриманого спецодягу. Ще одна проблема, обумовлена непродума­ ними рішеннями Уряду, полягає в тому, що деякі категорії медичних працівників втратили право на компенсацію за роботу у важких і шкідливих умо­ вах, хоча воно гарантоване чинним законодавст­

www.vz.kiev.ua тел.: (044) 428 02 20 vz@vz.kiev.ua

перебування у Стокгольмському госпіталі я поцікавився, хто їм пере постільну білизну. Завідувач відділення сказав, що не знає, бо цим питанням займаються не медичні працівники, а окрема фірма, з якою лікарня укладає відповідний договір. Так само працівники спеціальних фірм (а не санітарки, які вручну «драять» вікна, стіни і підлогу) прибирають приміщення лікувальних закладів. Санітарки ж там винятково обслуговують хворих. Нам до цього ще дуже далеко. Звичайно, ми навчені «викручуватися». Однак навіщо створювати проблеми штучно? Норми застаріли? Тож надайте нам нові, сучасні, і головне, забезпечте умови, аби їх можна було реально виконати. Наприклад, зараз правозахисні організації перевіряють побутові умови пацієнтів психіатричних лікарень та спеціалізованих інтернатів. Одна з їх вимог — забезпечити 7 кв. м площі на одне ліжко-місце. Однак нашу лікарню будували за радянськими нормативами, де були прописані інші норми. Добре, що запропоновано новий, сучасний норматив, а далі як? Коштів на реконструкцію лікарні не виділяють, тож усе залишається по-старому. І виходить, що ми порушуємо чинні нормативи перебування хворих у зак­ ладі, хоча нашої вини тут немає, бо насправді ми нічого змінити не можемо. Чи ж ми хочемо, аби в одній палаті перебувало майже 20 осіб? Власними силами проводимо ремонт відділень: великі палати переобладнуємо на 3-4-місні (ставимо легкі перегородки), вишукуючи гроші, де можемо, оскільки й на це держава не виділяє ані копійки. Це ненормальна ситуація, коли головний лікар займається пошуком коштів на м’який інвентар, спецодяг, ремонти та реконструкцію відділень, харчування хворих тощо. Але Міністерство обіцяє допомогти головному лікарю лише тим, що відтепер у лікарні буде два директори. Це цікаво і навіть добре, але лише за умови існування ефективної системи фінансування закладів охорони здоров’я. А поки такої не створено, і галузь сидить на «голодному пайку», отримуємо багато неузгодженостей, коли на перший погляд непогані починання Міністерства, на жаль, призводять до плутанини й погіршують і без того складну ситуацію в галузі.

НЕЗВАЖАЮЧИ НА НАКАЗИ МІНІСТЕРСТВА, ЯКИМИ СУЧАСНИМИ ВОНИ НЕ БУЛИ Б, ДОЗВОЛЯЛИ Б ЗАКУПОВУВАТИ ЦІ ЗАСОБИ ЧИ ЗАБОРОНЯЛИ, КУПУВАТИ СПЕЦОДЯГ НЕМАЄ ЗА ЩО. УЖЕ БАГАТО РОКІВ ПОСПІЛЬ З ДЕРЖАВНОГО БЮДЖЕТУ НАМ ВИДІЛЯЮТЬ КОШТИ ЛИШЕ НА ЗАРОБІТНУ ПЛАТУ, КОМУНАЛЬНІ ПОСЛУГИ ТА ПОТРОХУ НА МЕДИКАМЕНТИ І ХАРЧУВАННЯ ХВОРИХ

11

СПЕЦПРОЕКТ: МРІЇ ТА РЕАЛЬНІСТЬ УКРАЇНСЬКОЇ СІМЕЙНОЇ МЕДИЦИНИ

БАРБАРА СІВАТКІНА: СІМЕЙНИЙ ЛІКАР — ГОЛОВНА СПЕЦІАЛЬНІСТЬ У МЕДИЦИНІ Барбара Сіваткіна стояла біля витоків сімейної медицини Чернігівщини, тож добре знає всі приховані камені та ями на цьому шляху. Пройти його самотужки, без підтримки держави, не до снаги жодному, навіть дуже впевненому в собі лікарю.

неврологією й терапією. Це була дуже добра практика. За три роки ми переїхали до Чернігова, де мені запропонували посаду завідувачки прий­мального відділення Чернігівської міської лікарні №1. Ще за п’ять років стала завідувати терапевтичним відділенням Чернігівської міської лікарні №4, яке з 2006 року перейменоване у відділення сімейної медицини. Але вважаю, що по-справжньому відділенням сімейної медицини воно стало тільки зараз. Барбара СІВАТКІНА, завідувачка відділення сімейної медицини КНП «Чернігівська міська лікарня №4» Чернігівської міської ради, головний позаштатний фахівець із сімейної медицини управління охорони здоров’я Чернігівської ОДА, Голова ГО «Асоціація сімейних лікарів Чернігівської області»

ВЗ Чому ви стали саме сімейним лікарем?

— Переконана: сімейний лікар — головна спеціальність у медицині. Жодний інший фахівець не може сприймати хворого цілісно, а відтак враховувати всі особливості його здоров’я. Сімейний лікар повинен добре знати кардіологію, пульмонологію, гастроентерологію, розбиратися в ендокринології, нефрології, ревматології, психології. І тільки того, хто не лише опанував ці знання, а й диференційовано підходить до кожного хворого з огляду на його психологічні особливості, можна вважати справжнім сімейним лікарем. А ще треба любити людей: якщо ти не відчуваєш потреби допомагати, то стати гарним лікарем нереально. Лікар (незалежно від спеціалізації) щодня складає іспит не тільки на профпридатність, а й на людяність. Моя мама все життя пропрацювала в медицині, тож у мене був гідний приклад для наслідування. Тому після школи я навіть не думала, куди йти вчитися, бо з дитинства мріяла стати лікарем. Поки мої однокурсники прикидали, що вигідніше: хірургія, неврологія чи гінекологія, я чітко знала, що буду терапевтом. І ніколи не пошкодувала про свій вибір. Мабуть, якби довелося все почати спочатку, обрала б професію лікаря, навіть попри зовсім нешанобливе ставлення держави до нашої праці. ВЗ Як торували шлях у професію?

— Після закінчення Вінницького медичного інституту ми з чоловіком поїхали працювати в сільську дільничну лікарню на 60 різнопланових ліжок, де у двох палатах лежали хронічно хворі, тобто приречені пацієнти (тоді в країні ще не було поширене поняття «хоспіс»). Крім того, ми вели амбулаторний прийом, обслуговуючи декілька сіл, по суті, виконуючи обов’язки сімейних лікарів. Чітко поділили спеціалізації: чоловік відповідав за хірургію, травматологію, стоматологію, частково терапію, а я займалася педіатрією, гінекологією,

12

ВЗ Тобто, на вашу думку, фахівець із загальної практики-сімейної медицини наразі вже готовий «сімейний» лікар?

— Щоб бути справжнім сімейним лікарем, треба постійно вчитися, бо ті шестимісячні курси, які лікарі пройшли 6-8 років тому, — лише початок перетворення терапевтів на сімейних лікарів. Наші спеціалісти беруть участь у науково-практичних конференціях, семінарах, майстер-класах, читають спеціалізовану літературу. Вони опановують нові технології в діагностиці й лікуванні складних захворювань внутрішніх органів, офтальмології, отоларингології, неврології та інших сферах медицини, адже без цього сімейний лікар працювати не зможе. Загалом вважаю, що лікар повинен вчитися все життя. Проте навіть якщо він набув необхідних знань, але не має відповідного обладнання, то не зможе надавати якісні медичні послуги. Завдяки коштам, виділеним із міського бюджету, та спонсорській допомозі ми змогли відремонтувати й обладнати всі кабінети сімейних лікарів відповідно до Табеля оснащення — на ці потреби було витрачено майже 2 млн грн. Зараз нам залишилося докупити кілька переносних кардіографів і гемоаналізаторів, також хочемо придбати автомобіль, аби мати можливість виїжджати до хворих додому. На це витрачатимемо кошти, що надходять від НСЗУ. ВЗ Чи можна стверджувати, що нині в регіоні створено дієву систему сімейної медицини?

— Впровадження засад загальної практикисімейної медицини на Чернігівщині розпочалося у 2002 році. Наразі в усіх районах області діють центри первинної медико-санітарної допомоги. Але є одна велика проблема: катастрофічно не вистачає кадрів. Первинну допомогу надають 502 лікарі, з них 321 — сімейний, що становить 64,9% від потреби. Наприклад, у Талалаївському ЦПМСД працює один лікар, тож якщо він захворів або пішов у відпустку, замінити його ніким. І це, на жаль, не поодинокий випадок. Є амбулаторії без лікарів, є ФАПи без фельдшерів, де працюють лише молодші медичні сестри. Кадровий дефіцит відчувається навіть в обласному центрі. Наприклад, якщо брати із розрахунку 1800 пацієнтів на одного лікаря, а в мікрорайоні мешкає 34 тис. осіб, то тільки в нашій поліклініці не

вистачає 40% спеціалістів первинної ланки. Утім, ця цифра потребує корекції, бо багато людей виїхали на заробітки в інші міста або за кордон — населення мігрує, отже, остаточну кількість пацієнтів, що «прикріпляться» до наших лікарів, зараз важко визначити. На сьогодні декларації вже підписали близько 20 тис. пацієнтів, і процес триває. ВЗ Набрали лікарі необхідну кількість пацієнтів?

— В основному так, більшість лікарів «виконали норматив». Але є й такі, хто набрав лише половину заявленої кількості й на цьому зупинився: аби мати менше навантаження, вони згодні отримувати нижчу зарплату. І їх можна зрозуміти, бо 1800 пацієнтів на одного лікаря — це занадто. Сімейна медицина має бути профілактичною, отже, сімейний лікар повинен досконало знати стан здоров’я своїх пацієнтів, щоб запобігати захворюванням, а не лише лікувати. А про яку профілактичну роботу можна говорити, коли в лікаря під кабінетом постійно величезна черга хворих? Коли тільки-но розпочиналося впровадження сімейної медицини, пропонували обмежити навантаження на лікаря загальної практики-сімейної медицини 1100-1200 особами дитячого та дорослого населення в сільській місцевості та 1400-1500 особами — у містах. Це оптимальний варіант. А якщо й виникала потреба збільшувати навантаження, то варто було робити це поступово. Якось я була на зустрічі з французькими та португальськими лікарями, котрі ділилися з нами досвідом реформування первинної ланки. Вони розповіли, що спочатку їх сімейні лікарі набирали 85% від доведеної кількості пацієнтів, і тільки через 3-4 роки переходили на повне навантаження, бо спеціаліст повинен «дозріти», накопичити досвід, а вже потім працювати на повну силу. Особливо хочу звернути увагу на сільських лікарів. Наприклад, у нашій області, де низька щільність населення та переважає хутірський тип поселення, сільський лікар обслуговує 3-5 сіл і хуторів, розташованих у радіусі 20-40 кілометрів. З іншого боку, враховуючи брак кадрів, декому із сільських лікарів доведеться набрати пацієнтів понад норму, і це вимушений захід. ВЗ Чернігів — чи не єдине місто в країні, де відмовилися від створення центрів ПМСД, і первинна ланка залишилася у складі поліклінічних відділень лікарень. На вашу думку, це добре чи погано?

— Кожний шлях треба пройти, і наш, можливо, не найгірший. Навіщо створювати ще одну додаткову адміністративну надбудову? Зараз підтримується групова практика роботи лікарів, от ми так і працюватимемо. Поки нас не змушують відокремлюватися та йти у вільне плавання, перебуватимемо у складі лікарень.

Усі лікарі в нашому закладі працюють у парі: якщо немає одного — його пацієнти йдуть до іншого. Це зручно і для лікарів, і для хворих. ВЗ Тоді як саме відбуватиметься фінансування первинної ланки в місті?

— Розпорядником грошей є головний лікар — так записано в статуті лікарні. Кожний сімейний лікар отримує базову ставку з урахуванням вислуги років та категорії, а також матеріальне стимулювання залежно від кількості укладених декларацій. ВЗ На початку реформування деякі чернігівські сімейні лікарі планували займатися приватною практикою як ФОП, однак все-таки залишилися працювати у складі поліклінік. Із чим це пов’язано?

— По-перше, малому бізнесу в нас взагалі живеться несолодко. Фактично ФОП — це безправна незахищена людина: ані тобі лікарняних, ані відпустки, хоч він платить і податки, і єдиний соціальний внесок. По-друге, приватний підприємець повинен вести бухгалтерію, готувати податкові звіти, а це потребує часу та вміння. Крім того, щоб зайнятися приватною лікарською практикою, треба орендувати приміщення, яке відповідає всім санітарним нормативам, мати обладнання згідно з Табелем оснащення. На ці потреби нам виділили гроші з міського бюджету як комунальному некомерційному підприємству, а хто надасть кошти приватному підприємцю? Врахувавши всі ці нюанси, наші сімейні лікарі вирішили й далі працювати в поліклініках. ВЗ Над чим сьогодні працює Асоціація сімейних лікарів Чернігівської області?

— Наразі в основному проводить науковопросвітницьку діяльність. Медицина не стоїть на місці, нам треба постійно вчитися. Крім того, змінилася концепція надання первинної допомоги, і якщо сімейний лікар хоче стати справжнім фахівцем, а не проміжною ланкою між хворим і «вузькими» спеціалістами, йому треба здобувати нові знання й опановувати практичні навички. Асоціація влаштовує науково-практичні конференції, семінари, майстеркласи, куди запрошують науковців та провідних спеціалістів з різних галузей медицини. Зараз впроваджуємо таке поняття, як «клієнтський сервіс», навіть порушили питання про те, що лікар має розробляти й погоджувати весь процес лікування з пацієнтом. Тобто це зовсім інший рівень відносин між ними. У нас в області вже ввосьме відбудеться науковопрактична конференція для лікарів сімейної медицини. Нещодавно вони проходили тренінг на базі пологового будинку. Такі навчання організовують й інші медичні заклади (обласна лікарня, кардіологічний диспансер, онко-, тубдиспансер тощо). Причому відвідують їх не тільки лікарі, а й медичні сестри, бо нині у зв’язку зі збільшенням навантаження майже 30% функцій, які раніше виконував лікар, перекладаються на медичну сестру — його помічника. До речі, практично в усіх країнах існує таке поняття, як «сестринський прийом», тож поступово ми також починаємо впро­ваджувати цю практику. Тобто постійно вчимося й уже досягли на цьому шляху певних успіхів. Олена БЕРЕЗКІНА, спеціально для «ВЗ»

www.vz.kiev.ua тел.: (067) 238 41 63 vz@vz.kiev.ua

28 грудня 2018 року

СПЕЦПРОЕКТ: МРІЇ ТА РЕАЛЬНІСТЬ УКРАЇНСЬКОЇ СІМЕЙНОЇ МЕДИЦИНИ

ОЛЬГА ГУСКА: СПОДІВАЮСЯ, ЩО В НАШІЙ ДЕРЖАВІ СТАНЕ ПОПУЛЯРНОЮ ПРОФІЛАКТИКА ХВОРОБ На зламі систем — саме таке порівняння спадає на думку, коли про свою роботу в поліклінічній службі розповідає лікар-терапевт Ольга Гуска. Вона починала трудовий шлях у міській комунальній установі, а нині працює в некомерційному підприємстві. З перших днів роботи прагнула бути конкурентоспроможною й уважною до кожного пацієнта, хоча і потрапила з вогню та в полум’я: зі студентської лави — у лікарські будні в розпал епідемії грипу 2009 року.

Ольга ГУСКА, лікар-терапевт НКП «Міська поліклініка №2» м. Чернівці

ВЗ Що спонукало вас обрати медицину, тим паче терапію?

— Моя бабуся все життя пропрацювала медсестрою в КМУ «Обласний спеціалізований будинок дитини». Я бувала в неї на роботі й дуже любила спостерігати, як вона опікується хворими дітками, як за секунду вигадує цікаву історію, аби відволікти маленького пацієнта і швидко зробити ін’єкцію, як виконує щеплення і доглядає за малюками. Нерідко їй було важко, але бабуся ніколи не нарікала на професію. Власне, цьому я навчилася в неї: не скаржитися, а шукати вихід з будь-якої складної ситуації. Ще в школі твердо вирішила, що стану лікарем. Самостійно перейшла на навчання до Чернівецького ліцею №3 медичного профілю. І коли вперше одягнула білий халат, то вже не мала жодних сумнівів щодо правильності свого вибору. Далі було навчання в Чернівецькому державному медичному університеті. Цей період свого життя я назвала б загартуванням характеру. Хоча ані патологоанатомічне бюро, ані операційна мене ніколи не лякали. Дивно було переживати інше: більшість людей не замислюються про плинність життя, а студенти-медики в юному віці на власні очі бачать, як хворі потерпають від невиліковних хвороб і помирають. Лікарю-новачку важко за таких обставин. Старші колеги радили не прив’язуватися до пацієнтів емоційно. Відверто кажучи, досі це не завжди вдається. Хоча знаю: за співчуття доводиться розплачуватися професійним вигоранням. Проте лікар не може не «горіти» своєю роботою…

ВЗ То який стиль спілкування з пацієнтами обрали, коли почали працювати?

— Я прийшла на роботу у 2009 році — саме під час спалаху епідемії грипу. Під кабінетом шикувалися величезні черги хворих, викликів було стільки, що ледь устигала потрапити до всіх. А практичного досвіду — обмаль. Звісно, боялася припуститися помилки. Та на роздуми часу теж не було. Якщо сумнівалася в дозуванні того чи іншого препарату, діставала із шухляди довідник і перевіряла саму себе. Ніколи не забуду, як один пацієнт уже доволі поважного віку, побачивши це, сказав: «Дякую вам, що звертаєтеся до книг! Дякую, що не соромитеся цього робити!» Нас­ правді, було дуже приємно. Бо ж по кілька разів на день доводилося чути й протилежне: «Ви така молода, хіба зможете мене вилікувати?» У той період дуже підтримували старші колеги. На щастя, під час епідемії грипу на моїй дільниці не було жодного смертельного випадку. Та все одно це стало справжнім бойовим хрещенням. Чи навчилася я відмежовуватися від проб­ лем пацієнтів? Напевно, ні. Мені здається, коли ти «включений» у діяльність, яка до того ж подобається, це підвищує мотивацію. ВЗ Що змінилося у вашій роботі після того, як стартувала медична реформа?

— Не можна однозначно сказати, що медицина, яка дісталася нам у «спадок» від радянського режиму, себе не виправдала. Але й працювати сьогодні за старими методами також не можна: якість медичного обслуговування значно погіршилася саме через те, що між лікарями немає конкуренції. За класичною радянською схемою хворий ішов на прийом до дільничного терапевта (педіатра), котрий закріплений за його вулицею, незважаючи на те подобається він йому як спеціаліст чи ні. При цьому в усіх лікарів була однакова й фіксована заробітна плата, незалежно від кількості хворих, прийнятих за місяць. Тепер же кожен пацієнт підписує декларацію з тим лікарем, якого обирає сам. Змінюється і принцип нарахування заробітної плати — за кожного пацієнта, тобто лікарю необхідно працювати якісно, аби до нього йшли люди. Інакше можна опинитися «за бортом». Це конкуренція, але вона цілком виправдана.

ОФОРМЛЮЙТЕ ПЕРЕДПЛАТУ НА ЕЛЕКТРОННУ ВЕРСІЮ ГАЗЕТИ НА НАШОМУ САЙТІ

Коли ж будуть укладені всі угоди, ми фактично проведемо перепис населення. А заодно отримаємо дані про реальний стан здоров’я людей. Звісно, якщо ми, лікарі, переконаємо пацієнтів пройти комплексні медогляди. Теперішня статистика взагалі не показова. Наприклад, коли в нас офіційно заявляють, що захворюваність на гострі респіраторні вірусні інфекції наближається до епідпорогу, то насправді ми його перевищили уже ледь не вдвічі, бо велику частину хворих не фіксують у поліклініках. Як на мене, різниця між дільничним лікарем і сучасним «сімейником» у тому, що останньому доводиться опановувати всі медичні спеціалізації: хірургію, урологію, дерматологію, онкологію тощо. Раніше пацієнт витрачав багато часу на відвідування «вузьких» спеціалістів у пошуках точного діагнозу. Нині головний обов’язок терапевтів і сімейних лікарів — профілактика та своєчасне виявлення захворювання. Ми встановлюємо діагноз, надаємо допомогу, а в разі потреби направляємо пацієнта до вузькопрофільного фахівця — формуємо його «маршрут». ВЗ Однак погодьтеся, що це все — поки у планах. А як насправді?

— Звичайно, нова система медичного обслуговування лише впроваджується. Думаю, як налагоджений механізм вона запрацює років через шість. Але декларації з пацієнтами підписуємо. Центри сімейної медицини та поліклініки — уже самостійні юридичні одиниці. Зіткнулися з іншою проблемою: люди не поспішають підписувати декларації. Ми всілякими методами заохочуємо їх, але часто у відповідь чуємо: «А чого поспішати?», «А хіба ви до нас не прийдете, якщо захворіємо?» Причинами такої ситуації є низька відповідальність населення за своє здоров’я та недостатня медична культура. Водночас серед пацієнтів, котрі підписали декларації саме зі мною, — не лише мешканці дільниці, яку багато років обслуговувала. Тут і люди з інших дільниць, інших поліклінік і навіть районів Чернівецької області. ВЗ Чи вдається дотриматися лімітів щодо кількості пацієнтів?

— На дільниці доводилося обслуговувати у середньому 1,5 тис. осіб. Якщо врахувати до-

ведені нам ліміти, виходить 2 тис. пацієнтів і 248 робочих днів на рік, а норма навантаження — 18 пацієнтів за 3 години прийому. Щоб полегшити розрахунки, округлимо цю цифру до 20 й побачимо, що за рік лікар прийме 4960 пацієнтів. Коли ж отримане число поділити на 2 тис., стане зрозуміло, що кожен пацієнт зможе потрапити до лікаря 2,5 разу на рік, 1 з яких — для підписання декларації. Відтак залишається приблизно 1 тис. візитів на прийом реально хворих, на виписування лікарняних тощо. Як усе це можна буде встигнути? Лише збільшивши тривалість прийому до 5 годин на день, що, власне, уже й зробили в нашій поліклініці. Тим більше, кількість викликів додому нині значно зменшилася. А отже, ті, до кого раніше йшли ми, тепер приходять до нас. І дійсно, запропонована Міністерством охорони здоров’я схема працює: наприклад, хворий телефонує з приводу високої температури тіла, я пояснюю, як її збити, після чого чекаю його на прийомі. Звісно, трапляються й винятки. Зокрема, знаю всіх своїх хронічних пацієнтів — онкохворих, із тяжкими серцево-судинними захворюваннями, людей похилого віку, до яких завжди йду на виклик. Попри те, що доплату за це з нас зняли. Просто не можу інакше. ВЗ Чи передбачена норма відвідин лікаря на рік? Адже до когось достатньо один раз сходити, а до когось — п’ять.

— Немає такої норми. Проте особисто я, укладаючи договір, розпитую кожного пацієнта про те, чи є в нього хронічні захворювання, як часто хворіє загалом, а в ідеалі прошу надати відомості про останній медогляд. Такої норми законом не передбачено, але я зобов’язана знати своїх пацієнтів, аби мати змогу запобігати захворюванням. ВЗ Ваше ставлення до нових — конкурентних — умов, у яких тепер працюватимуть терапевти, педіатри та сімейні лікарі?

— Звісно, перший крок завжди робити непросто. Але я не так багато відпрацювала за старої моделі первинної медицини, тож мені, мабуть, перелаштуватися легше, ніж фахівцям зі знач­ но більшим стажем роботи. Так, досі ми дійсно не переймалися ремонтом, медобладнанням і вартістю комунальних послуг, проте більшість лікарів (принаймні, моїх ровесників) уже давно займають активну позицію. Я завжди була зацікавлена в тому, щоб пацієнти менше хворіли, аби, можливо, мати менше викликів і коротші черги під кабінетом. Нині ж я прагнутиму цього, бо кошти, які «йдуть за пацієнтом», залишаться на рівні поліклініки, і їх можна буде використати на вирішення медичних чи побутових питань, удосконалення тієї ж діагностики, до прикладу. Тому сподіваюся, що в нашій державі стане популярною (і це теж залежить від нас!) профілактика найпоширеніших неінфекційних та інфекційних захворювань, у тому числі скринінгові програми. У такий спосіб ми працюватимемо на випередження хвороб, а це — своєрідна очікувана винагорода за мою роботу. Саме та, заради якої я вступала до медичного вишу і працюю терапевтом. Ольга КАМСЬКА, спеціально для «ВЗ»

WWW.VZ.KIEV.UA

13

СПЕЦПРОЕКТ: МРІЇ ТА РЕАЛЬНІСТЬ УКРАЇНСЬКОЇ СІМЕЙНОЇ МЕДИЦИНИ

ІГОР ЗАСТАВНИЙ: СІЛЬСЬКИЙ ЛІКАР НІЧИМ НЕ ОБМЕЖЕНИЙ! Три роки тому молодого лікаря, випускника Львівського національного медичного університету ім. Данила Галицького направили в селище Краковець Львівської об­ ласті. За цей час місцева амбулаторія, яка обслуговує майже 5 тис. мешканців восьми сіл, докорінно змінилася, а про Ігоря Заставного заговорили не лише на Львівщині.

Ігор ЗАСТАВНИЙ, сімейний лікар КЗ «Лікарська амбулаторія селища міського типу Краковець Яворівського району», Львівська область

ВЗ Чому ви обрали саме медицину? Це була мрія дитинства?

— Ні, свідомий вибір. Обирав між двома нап­ рямками: біологією та медициною, адже батько був лікарем, а мати — професор, доктор біо­ логічних наук. Вони обоє радили мені вступати на біофак. Аргументували це тим, що медицина досить специфічний фах — важкий, низько­ оплачуваний. Цей шлях «не для всіх», адже потрібно мати неабияку витримку. Тому в 11му класі батьки відправили мене на таке собі міністажування до лікаря, який займався тяж­ кими спадковими патологіями в дітей. Це було психологічно важко, адже всі його пацієнти мали серйозні проблеми зі здоров’ям. Та після цього я остаточно утвердився у своєму виборі, бо побачив, що зможу допомагати людям. На­ справді ж робота лікаря не завжди є такою, як її описують: мовляв, ти щодня рятуєш життя. У дійсності лікарю часто доводиться просто роз­ мовляти з пацієнтом. За моїми спостереженнями, у 20-30% ви­ падків звернення до лікаря обумовлені психо­ соматичними проблемами. Нині люди емоційно надто навантажені. Якщо включити телевізор

— бачиш один суцільний негатив. ТБ тільки по­ гіршує стан людей, які опинилися у складній життєвій ситуації, й посилює відчуття безви­ ході. Тоді вони звертаються з психосоматични­ ми симптомами — у таких випадках допомагає саме розмова.

вого і такого необхідного обладнання, працюємо над напов­ненням лабораторії. Тобто результати наших зусиль очевидні, і це тішить. Хоча спо­ чатку, чесно зізнаюся, не думав, що надовго за­ тримаюся тут, кілька разів збирався піти, однак колеги — наша команда — стримували.

ВЗ Переважна більшість студентів-медиків мріють про вузьку спеціалізацію. Чому ви стали сімейним лікарем і розвиваєте медицину в сільській амбулаторії?

— Я не обирав сімейну медицину — вона сама обрала мене: на цю посаду направили після за­ кінчення вишу. Натомість я планував зай­нятися медичною генетикою або виїхати за кордон. Але коли почав працювати сімейним лікарем, по­ бачив перспективу і важливість такої роботи. А після перших результатів усвідомив, що вузь­ ка спеціалізація була б мені нудною. Крім того, нині престижність праці сімейного лікаря, хоч і досить повільно, однак зростає.

ВЗ А чому ви хотіли піти з амбулаторії?

— Головна причина — відчуття безвиході… Спочатку були проблеми з житлом. Уявіть собі: ви приходите з роботи, а в кімнаті температура повітря — близько 5 градусів. При цьому вам треба платити за це житло, спати там, а зранку йти працювати. Пам’ятаю, як одного разу зірвав­ ся, приїхав близько 22-ї години до Голови селищ­ ної ради і кажу, що більше не витримую. Тоді ця жінка обдзвонила всіх, хто міг здавати житло, і повезла дивитися варіанти. І якщо люди тебе так підтримують, то відчуваєш: витримаєш усе. А коли ще зранку приходять на прийом пацієнти і дякують, розумієш — ти в змозі допомогти, і хочеться працювати далі... Коли стає дуже важко, я згадую, як ми зі­ бралися писати перший мікропроект. Поїхали з дружиною, також лікарем, на тренінг у Жовкву. На той час я не мав жодного досвіду роботи з паперами. Попри те що нам багато пояснювали, я сказав дружині, що, напевне, нічого не ство­ рю. А наступного дня мені зателефонувала зас­ тупник головного лікаря Яворівської централь­ ної районної лікарні і запропонувала допомогу в написанні проекту. Ми разом попрацювали, і я зрозумів, що це не так складно, як здавалося. Тоді працівники амбулаторії почали збирати необхідну для співфінансування частку коштів, залучати людей до господарської роботи біля амбулаторії. Це був дуже веселий і водночас тривожний процес, бо привернув до нас увагу, а в медицині так не прийнято — ти мусиш бути «закритий», інакше чекай проблем: перевірок чи чогось такого. Мене неодноразово викли­

ВЗ У своїй роботі ви не обмежуєтеся виконанням лише прямих обов’язків, адже саме після вашого приходу розпочалися зміни. Коли і чому зацікавилися громадською роботою?

— Це не можна назвати громадською роботою. Просто у нас прийнято, що сімейний лікар зай­ мається лише прийомом пацієнтів. Однак Все­ світня організація сімейних лікарів (The World Organisation of Family Doctors, WONCA) створила дерево компетенції такого фахівця, яке скла­ дається із майже 10 пунктів. До них зокрема входять менеджмент, управління процесами, які відбуваються у практиці… Загалом ми нині працюємо як цілісна команда й намагаємося по­ кращувати умови для всіх: і лікарів, і пацієнтів. Сьогодні приміщення амбулаторії, що три роки тому світило дірками в даху, розбитими вікнами, відремонтоване. Ми закупили певну кількість но­

МИ НИНІ ПРАЦЮЄМО ЯК ЦІЛІСНА КОМАНДА І НАМАГАЄМОСЯ ПОКРАЩУВАТИ УМОВИ ДЛЯ ВСІХ: І ЛІКАРІВ, І ПАЦІЄНТІВ. СЬОГОДНІ ПРИМІЩЕННЯ АМБУЛАТОРІЇ, ЩО ТРИ РОКИ ТОМУ СВІТИЛО ДІРКАМИ В ДАХУ, РОЗБИТИМИ ВІКНАМИ, ВІДРЕМОНТОВАНЕ. МИ ЗАКУПИЛИ ПЕВНУ КІЛЬКІСТЬ НОВОГО І ТАКОГО НЕОБХІДНОГО ОБЛАДНАННЯ, ПРАЦЮЄМО НАД НАПОВНЕННЯМ ЛАБОРАТОРІЇ. ТОБТО РЕЗУЛЬТАТИ НАШИХ ЗУСИЛЬ ОЧЕВИДНІ, І ЦЕ ТІШИТЬ

14

кали, говорили: «Ти не можеш так чинити, ти ж демонструєш стан амбулаторії!» ВЗ І що ви відповідали на такі чіткі «рекомендації»? Вам не погрожували звільненням?

— Говорив, що продовжуватиму справу. А звіль­ нити кілька разів хотіли, та мене це не лякало, бо що я втрачав?.. А потім нас підтримало керівни­ цтво області. І ця допомога стала можливою саме внаслідок розголосу, адже «закритість» приховує багато проблем навіть від обласного керівництва. Та в нас так прийнято, хоч це й погано... Наприклад, у країнах Східної Європи — не менше проблем, ніж в Україні. Але вони отримують більше фінансування навіть від Всесвітньої організації охорони здоров’я, тому що озвучують їх. Ми ж рапортуємо, що в нас усе чудово, то нікому й діла немає... ВЗ Як ви вважаєте, чому за оновлення амбулаторії взялися тільки ви? Через що ніхто не займався цим раніше?

— Думаю, варто віддати належне децентралі­ зації, адже нині на місцях залишається значно більше коштів. Окрім цього, хтось має заряджа­ ти енергією і переконувати, що ми все зможемо. Я саме цим і займався, хоча подеколи й сумні­ вався в успіху. Та коли команда повірила — ви­ явилося, що насправді можна багато зробити. ВЗ На вашу думку, у чому найбільша проблема української медицини?

— За часів незалежної України це вже п’ята ре­ форма охорони здоров’я. І лікарі старшого віку бачили, як «провалювалася» кожна. Тому в них є велика недовіра до змін, до влади. Також вони дуже «закриті» — кожен фахівець має своїх па­ цієнтів, і все. Але ні в Європі, ні в Канаді, ні в США так не чинять — медики працюють командно. Навіть у Наказі МОЗ №504 «Про затвердження порядку надання первинної медичної допомоги» імплементовано слово «команда». І в Краківці нам вдалося запровадили команд­ ний дух. Адже бувають випадки, коли проблему пацієнта не може вирішити один лікар. Тоді ми запитуємо у хворого дозволу, щоб його огляну­ ли інші наші фахівці — і кожен лікар висловлює свою думку. Такий «консиліум» дуже часто стає в пригоді, відпадає потреба спрямовувати пацієн­ та на вторинний рівень. І це нормальний процес. Ми цього не соромимося, зізнаємося: не можемо всього знати. І така система працює дуже дієво, тому 70-80% наших пацієнтів лікуються в амбулаторії. Це стало можливим завдяки впровадже­ ній системі, довірі до лікаря, а ще тому, що медики повірили в себе та в команду. ВЗ Навесні цього року ви разом із колегами створили ГО «Академія Сімейної Медицини України». У чому вбачаєте завдання організації?

— Ми з дружиною — одні зі співзасновників асоціації і входимо до наглядової ради. Хочемо, щоб Академія Сімейної Медицини України ста­ ла аналогом Американської академії сімейних лікарів (American Academy of Family Physicians, AAFP). Проводитимемо з колегами навчальні тренінги, мріємо організувати надання юридич­ ної підтримки нашим лікарям. Уже маємо певний вплив на формування державної політики у сфері первинної медич­ ної допомоги. Два місяці тому члени правлін­ ня організації зустрічалися з представниками

www.vz.kiev.ua тел.: (067) 238 41 63 vz@vz.kiev.ua

28 грудня 2018 року

З дружиною Наталею Ходан

СПЕЦПРОЕКТ: МРІЇ ТА РЕАЛЬНІСТЬ УКРАЇНСЬКОЇ СІМЕЙНОЇ МЕДИЦИНИ

Ігор Застевний пояснює IT-працівникам, як обрати сімейного лікаря

Виступ перед Президентом України

Центру громадського здоров’я і вирішували проблему амбулаторного лікування людей із закритою формою туберкульозу. Ми дізнава­ лися, скільки медик отримуватиме за ризики та додаткові обсяги роботи, і нас обіцяли залучити до ухвалення остаточного рішення. Також зараз займаємося перекладом фін­ ських протоколів, які будуть затверджені на національному рівні. Обрали саме їх, бо ці до­ кументи мають чіткий виклад, кожен містить до 10 сторінок. Ми з деякими членами організації є пруфрідерами — затверджуємо кінцевий ва­ ріант перекладу протоколів. Сподіваємося, що наш переклад затвердить і фінська сторона, у якої ми купили ці документи. ВЗ Ви звичайний сільський лікар, однак викладаєте у виші, займаєтеся активною громадською діяльністю, берете участь у вирішенні важливих проблем державного рівня. То чи можна говорити, що сімейний лікар у селі чимось обмежений?

— Насправді сільський лікар нічим особливо не обмежений! Він, як і будь-хто інший, може робити все, на що здатен. Але якщо брати професійну діяльність, то він удвічі більше відповідатиме за свою помилку, ніж «вузький» спеціаліст. До прикладу, якщо сімейний лікар зашиє рану і «ро­ зійдуться» шви, то на нього буде набагато більше нарікань, ніж на хірурга (бо то ж його спеціалі­ зація, таке буває). І ніхто не припускатиме, що в сімейного лікаря теж «таке буває». Інше питання, що отримає сімейний лікар за подібну роботу — адже зарплатня не збільшиться. Однак сьогодні з’явилося заохочення — чим компетентніший медик, тим більше матиме пацієнтів, а від їх кількості залежить і зарплата. ВЗ Багато наших громадян живе за принципом «Держава повинна…», і далі — дуже довгий список. Яким ви бачите розподіл обов’язків між державою, лікарем і пацієнтом?

— Держава зобов’язана мене захистити, дати мінімальні гарантії, базову освіту, умови для роботи та професійного розвитку. А все решта — моя відповідальність: не кидати сміття аби­ де, вакцинувати свою дитину, дотримуватися законів... І відміна диспансеризації — це шлях до розуміння того, що люди мають нести від­ повідальність за своє здоров’я. Адже трапля­

Амбулаторія смт Краковець до i після приходу Ігоря Заставного

Ігор Заставний показує іноземним сімейним лікарям амбулаторію в Чижикові

ються випадки, коли пацієнт веде нікчемний спосіб життя, а потім скаржиться, що лікар йому не допоміг. Але ж кожен мусить відповідати за себе, близьких і за свій добробут. А лікар — за свої дії, а не за вчинки пацієнта. ВЗ Чи маєте українських або іноземних колег, які є зразком для наслідування?

— Звичайно, маю. Це, наприклад, Вадим Вус з Рівненщини — сільський сімейний лікар, який стажувався в багатьох країнах і у своїй роботі спирається на досягнення доказової меди­ цини. Також поважаю своїх колег — Михайла Незнановського, Олександра Павлішевського, Олександра Марціва, Євгена Мешка, Романа Колонтая. Загалом, авторитетом для мене є мої батьки, дружина та найближчі колеги. ВЗ Де черпаєте сили, коли доводиться долати чергові перепони?

— У родині, звісно. Коли приходиш додому і тебе чекає любляча дружина — це важливо. Або ж коли завітаєш до мами, з якою можеш про все відверто поговорити… Підтримка лю­ дей, котрі тебе люблять, надає сил. ВЗ Пропоную невеличке бліц-опитування. Прошу вас швидко продовжувати речення: — Сім’я медиків завжди… щаслива.

— У дитинстві мріяв… стати лікарем.

— Найкращі з-поміж людей… мої мама і дружина.

— У будь-якому випадку… не здавайтеся.

— Молода людина… мусить багато працюва­ ти, інакше нічого не досягне.

— Коли я не зможу допомогти… то я не заважатиму.

— Найважливіше у професії… зберігати честь і людяність.

— Українська медицина… нарешті здобула шанс стати цивілізованою.

— Подорожі допомагають… відволіктися й уникати помилок.

— Найближчим часом планую… захистити кандидатську дисертацію.

— Якби я мав необмежені можливості… я не хотів би мати необмежені можливості, бо вони псують людину; та якби так сталося — знайшов би вакцину від СНІДу, дослідив би, звідки ми походимо та куди йдемо. Діана КВАСНЕВСЬКА, спеціально для «ВЗ»

Команда Амбулаторії сімейної медицини смт Краковець

На тренінгу в Канаді, організованому для трьох українських сімейних лікарів

УВА ГА!

РОЗПОЧИНАЄТЬСЯ КОНКУРС «СІМЕЙНИЙ ЛІКАР РОКУ»! ШАНОВНІ ЧИТАЧІ! Спецпроект «Мрії та реальність української сімейної медицини» добігає кінця, але знайомство з лікарями первинки продовжується. Ми започатковуємо конкурс «Сімейний лікар року»! Його учасником і переможцем може стати лікар з будь-якого куточка України — фахівець, котрий обрав професію за покликанням! Немає значення скільки вам років, працюєте ви в державній медицині чи приватній, на селі чи в місті. Важливо тільки те, яку професійну мету ставите перед собою, яких зусиль готові докладати для того, аби ваші пацієнти не хворіли, і як вони їх оцінюють. Пишіть нам про себе і своїх колег, гідних взяти участь у нашому конкурсі, а ми обіцяємо в кожному випуску газети «Ваше здоров’я» знайомити вас із претендентами на високе звання «Сімейний лікар року». Чекаємо ваших листів з контактними даними і короткою істо­ рією успіху на адресу vz@vz.kiev.ua, і не забудьте зробити помітку: «Сімейний лікар року». Або телефонуйте в редакцію за номером (067) 238 41 63. Інші номери телефонів з нового року недійсні!

www.vz.kiev.ua

На нашому сайті протягом 10 місяців викладатимуться історії учасників конкурсу, і 1 листопада розпочнеться голосування.

САМЕ ВАШІ ГОЛОСИ ВИЗНАЧАТЬ ПЕРЕМОЖЦЯ.

15

МЕДИЦИНА В РЕГІОНАХ ЖИТОМИРЩИНА

ЯК МЕДИЧНА РЕФОРМА «ПРИШВИДШИЛА» СЛУЖБУ ЕКСТРЕНОЇ ДОПОМОГИ Закон «Про екстрену медичну допомогу», який мав надати поштовх реформуванню служби, прийняли ще у 2012 році. Планів було багато, однак що саме вдалося реалізувати — інше питання. У цьому самому році стартували чергові зміни у сфері екстреної медичної допомоги. Чи не залишаться й вони лише на папері?

Анатолій СОВА, головний лікар КУ «Центр екстреної медичної допомоги та медицини катастроф» Житомирської обласної ради

ВЗ Спочатку про найголовніше: чи достатньо працівників, автомобілів, медикаментів й обладнання, аби повністю забезпечити реформування екстреної допомоги на Житомирщині?

— Нині в області налічується 105 бригад екстреної медичної допомоги та близько 1,5 тис. працівників, котрі входять до їх складу. Цифри начебто не маленькі, проте цього недостатньо. Наприклад, у Житомирі фактично працюють 15 із 19 бригад, однак часто задіяні лише 12-13. Причина банальна — не вистачає кадрів. Разом з тим останніми роками нові бригади сформували в селі Радовель Олевського району та селищі Іванопіль Чуднівського району, аби скоротити час доїзду швидкої на виклик. Насамперед таке бажання висловили місцеві громади, знайшлися й спонсори, які подарували новенькі автомобілі, забезпечили медиків приміщеннями. І справді, у цій місцевості необхідно було створити додаткові бригади, зокрема через поганий стан сільських доріг, тривалість доправлення хворих із цих та навколишніх населених пунктів до найближчої лікарні. Щодо забезпечення транспортом, то в автопарку — 173 машини швидкої допомоги, потребуємо іще щонайменше 90. Фактично 90% наявного транспорту час іти на пенсію. Востаннє держава забезпечувала нашу службу автомобілями ще у 2014 році. Сьогодні маємо лише 42 машини, яким

близько п’яти років, решта — значно старші. Та й пробіг нових автівок за ці чотири роки — мінімум 220 тис. кілометрів у кожної! В автопарку є й славнозвісні УАЗи, завдяки яким можна проїхати практично по будь-якому бездоріжжю, що дуже актуально для Полісся. «Наймолодшому» такому автомобілю — десять років, а «найстарший» 1995 року випуску. Звичайно, звертаємося до представників усіх рівнів влади, аби вирішити транспортне питання, однак поки що безрезультатно. Щоправда, завдяки спонсорам протягом останніх років вдалося поповнити автопарк кількома машинами. Хоча місцева влада нас підтримує, як може. Так, цьогоріч депутати обласної ради виділили на потреби цент­ру додатково 19 млн грн, зокрема на пальне, зарплати, запчастини тощо. ВЗ У чому причина дефіциту кадрів у Центрі екстреної медичної допомоги та медицини катастроф?

— Відверто кажучи, ми завжди мали потребу в лікарях, у яких служба екстреної допомоги ніколи не користувалася популярністю. До нас ідуть хіба що фанати цієї справи, адже бути медиком на швидкій — не робота, а спосіб життя. До того ж спеціалізованого вищого навчального медзакладу, котрий готував би фахівців саме для цієї сфери, в Україні немає. Зі 105 наявних бригад лише 16 — так звані лікарські, у їх складі один лікар та двоє фельдшерів. Зважаючи на те що хоча б у половині бригад бажано мати лікарів, нам не вистачає близько сотні таких спеціалістів. На жаль, уперше за роки незалежності відчули й дефіцит фельдшерів, передусім в Ємільчинському, Попільнянському і Чуднівському районах. Завдяки наявності в області трьох навчальних медзакладів, які готують відповідних фахівців, такої проблеми раніше взагалі не виникало. Чим це можна пояснити? Низькою зарплатнею та відсутністю соціального захисту працівників. Багато фахівців виїжджають на заробітки за кордон чи в той же Київ. Звичайно, ми ведемо перемовини з громадами, шукаємо спонсорів, які, наприклад, фінансово сприяли б залученню спеціалістів до роботи в місцевих бригадах екстреної допомоги.

Парадокс, але однією з головних причин зменшення кількості бригад швидкої допомоги є нестача… водіїв. Нині в штаті таких фахівців — усього 460, за потреби у 520. Причому найбільший їх дефіцит спостерігаємо в Житомирі. Знайти претендентів на таку роботу складно. По-перше, й охочих небагато, зважаючи на невисоку зарплатню, а по-друге, до водіїв швидких і вимоги відповідні: стаж, наявність певних категорій, уміння провести поточний ремонт машини. Нестача водіїв — проблема не лише Житомирщини, а й усієї України. ВЗ А як щодо забезпечення бригад екстреної медичної допомоги медикаментами й обладнанням?

— Це чи не єдиний пункт, до якого практично нема претензій. За рахунок державної медичної субвенції ліками ми забезпечені повністю. Намагаємося, аби кожна бригада мала глюкометр, хоча це й дорого. До слова, років із десять тому Житомирщина стала першою областю в Україні, у якій було придбано глюкометри для швидких. Звичайно, певні прогалини все одно є. Так, кардіо­графами забезпечені лише на 70%, з дефіб­риляторами ситуація гірша — 40% від потреби. Однак варто зазначити, що всі машини, які їдуть на виклик, оснащені кардіографами, а лікарські бригади обов’язково мають дефібрилятори. ВЗ У Міністерстві охорони здоров’я заявили про внесення змін до Класифікатора професій, зокрема про запровадження професій парамедика й екстреного медичного техніка. То коли замість «фельд­ шер» вживатимемо слово «парамедик»?

— Професія парамедика притаманна американській системі охорони здоров’я. Ці фахівці забезпечують підтримку функцій життєдіяльності хворого та транспортування його до медзакладу, однак не надають кваліфікованої медичної допомоги. Уперше про таке нововведення стало відомо у 2017 році, а у 2019-му посади парамедиків планують впровадити в рамках пілотного проекту в п’яти областях та Києві. Житомирщини в цьому списку немає. Та й дипломованих парамедиків в Україні практично не існує. Лише цьогоріч у медичних вишах Черкас і Тернополя відкрили факультети, де нав­

МИ ЗАВЖДИ МАЛИ ПОТРЕБУ В ЛІКАРЯХ, У ЯКИХ СЛУЖБА ЕКСТРЕНОЇ ДОПОМОГИ НІКОЛИ НЕ КОРИСТУВАЛАСЯ ПОПУЛЯРНІСТЮ. ДО НАС ІДУТЬ ХІБА ЩО ФАНАТИ ЦІЄЇ СПРАВИ, АДЖЕ БУТИ МЕДИКОМ НА ШВИДКІЙ — НЕ РОБОТА, А СПОСІБ ЖИТТЯ

16

чатимуть таких спеціалістів. Загалом це близько 300 студентів. Фельдшерів же нараховується 1516 тис. Звичайно, можна просто перейменувати фельд­шера на парамедика, а водія — на екстреного медичного техніка, однак що від цього зміниться? У професії парамедика є свої плюси, наприклад, у них хороша практична підготовка, натомість у фельдшерів — кращі теоретичні знання. ВЗ Нині нерідко можна почути від громадян нарікання на те, що довелося довго чекати на швидку…

— Відповідно до Закону «Про екстрену медичну допомогу» в місті на екстрений виклик автомобіль повинен приїхати протягом 10 хвилин, у сільській місцевості — упродовж 20 хвилин. Тривалість очікування за неекстреним викликом становить близько однієї години. Наприклад, підвищення температури чи тиску не вважається екстреним випадком. Трапляється, що всі бригади — на виїзді, тому про оперативність у таких ситуаціях також говорити складно: не покинути ж одного хворого напризволяще, аби швидко домчати до іншого? Окремо варто поговорити про виклики до безхатьків, що часто бувають невиправданими. Приїжджаючи на виклик перехожих, бригада може почути від «потерпілого»: «Навіщо розбудили? Тільки-но заснув!» А в цей час на швидку може очікувати пацієнт, який справді потребує допомоги... Хоча й серед викликів до безхатьків можуть бути екстрені, особливо в холодну пору року, тому завжди реагуємо на них. Загалом диспетчерам буває складно диференціювати виклики: іноді їм повідомляють про тривожні симптоми, насправді ж виявляється, що хворий не потребував екстреної допомоги. Трапляється й таке, що пацієнту «трохи погано», «паморочиться в голові», а в нього — інсульт чи інфаркт. Навантаження на бригади, мабуть, було б меншим, якби за необґрунтований виклик підприємству чи особі, котра його здійснила, довелося б сплатити з власної кишені. Наприклад, у Польщі подібний виклик бригади обійшовся б у 800-1500 злотих (близько 5,5-10,5 тис. грн); у багатьох європейських країнах це коштувало б 800-900 Євро. Не дивно, що навантаження там удвічі менше, ніж у наших працівників. До речі, виклик лікарської бригади центру обходиться в середньому у 600 грн. ВЗ Чи міркуєте над тим, як змінити ситуацію й полегшити роботу диспетчерів?

— Думаємо, що завдяки створенню на базі нашої установи центральної оперативної диспетчерської служби, яка координуватиме роботу всіх бригад в області, вдасться підвищити оперативність бригад та зекономити пальне. На завершальній стадії виготовлення проектно-кошторисної документації — для цього були виділені кошти з обласного бюджету. За попередніми прогнозами, на Житомирщині така служба відкриється наприкінці наступного року. Вартість її облаштування становитиме 12 млн грн, але це поки що орієнтовна сума. Проект планується реалізувати за рахунок співфінансування з обласного та місцевих бюджетів, а також медичної субвенції з держбюджету. Диспетчерську службу буде облаштовано в приміщенні адмінбудівлі центру. Передбачається, що тут одночасно працюватимуть 10 диспетчерів на прийом дзвінків і 5 — на передачу викликів. Подібні підрозділи вже створено в 15 областях України, тому ми активно переймаємо їх позитивний досвід і враховуємо помилки. Наталія ХОМЕНКО, спеціально для «ВЗ», м. Житомир

www.vz.kiev.ua тел.: (067) 238 41 63 vz@vz.kiev.ua

МЕДИЦИНА В РЕГІОНАХ

28 грудня 2018 року

Б У КО В И Н А

БЕЗКОШТОВНА ЛІКАРСЬКА ПОВИННІСТЬ ЧИ ДОДАТКОВО ОПЛАЧУВАНА РОБОТА? Виклики по санітарній авіації в Чернівецькій області — справа звична. І хоча від власне авіації залишилася тільки назва, чергові лікарі вдень і вночі виїжджають на автомобілі екстреної медичної допомоги туди, де потрібні їх допомога і консультація. Щоправда, оплачується така робота не завжди: надто вже складна бюрократична процедура оформлення виплат. Аби виправити ситуацію, Департамент охорони здоров’я Чернівецької ОДА разом з лікарями-консультантами взялися вносити зміни до документів, які регулюють надання подібних консультацій.

Віктор БОБКОВ, завідувач нейрохірургічного відділення ОКУ «Лікарня швидкої медичної допомоги» м. Чернівці

І

ще 6-7 років тому нейрохірургів по санітарній авіації викликали десь 120-150 разів на рік. Нині кількість викликів зменшилася наполовину. Гадаю, це зумовлено тим, що лікарні краще оснащені та мають санітарний транспорт, яким чергую по санавіації 6-8 разів на місяць. Ро- можна перевезти пацієнта до нашого відділенботу цієї медичної структури в нашій області ня. Лише в 10-15% випадків, коли стан хворого організовано так: автомобіль швидкої відвозить не дає змоги транспортувати його до Чернівців, лікаря на виклик, де він надає допомогу, після чого нейрохірург виконує операцію в районній лікарповертається до Чернівців. Тобто фактично авіація ні. Зазвичай таке стається у віддалених райов нас на колесах. нах області — Путильському, Сокирянському, Мені довелося побачити, як працює санітарна Вижницькому, Хотинському. Але це швидше авіація в Румунії. Там це окремий підрозділ, забез- винятки. печений авіаційним й автомобільним транспортом, Загалом у нас постійно чергують 6 нейрокотрим можна дістатися в найвіддаленішу місце- хірургів, усі мають першу та вищу категорії. вість. Важливо, що лікарі румунської санавіації не Наприклад, якщо нас уночі викликають до працюють у лікарнях. У нас же цей вид медичної віддаленого району, то це — 4-5 годин у додопомоги давно перетворився на лікарську добро- розі, плюс 1-1,5 години на надання допомоги. чинність. Бо, виїжджаючи на виклик часто в поза- А вранці — знову на роботу у відділення. Переробочий або й нічний час, я не отримую оплати за конаний: черговий лікар має отримувати оплатаку роботу. ту за консультативну роботу вночі. Проте не всі Відповідно до Наказу №81, розробленого­ райони, на жаль, розраховуються з медиками. Департаментом охорони здоров’я Чернівецької Однак, попри таке ставлення, ми дотримуємося ОДА, оплата праці лікаря-консультанта визнача- неписаного правила: є виклик по санавіації — ється за годинною тарифною ставкою та прово- треба їхати. диться раз на місяць лікувальним закладом, який його вик­ликав, на підставі рапорту, де вказано фактично відпрацьований час. Однак цих грошей ми не отримуємо. Головні лікарі медустанов, котрі викликають фахівця третинного рівня, пояснюють: не всі подають Юрій ПАСІЧНИК, головний лікар КЗ необхідний пакет документів для оплати виклику. «Хотинська центральна Тобто медик, який о 2-й годині ночі виїжджає в районна лікарня» район, повинен мати при собі ксерокопії паспорта й ідентифікаційного коду, а також номер банківської картки. Але, по-перше, у цей момент ти ам доволі часто доводиться викликати думаєш про те, аби взяти із собою фонендоскоп фахівців по санавіації. Річ у тому, що в Хоі хірургічний костюм, бо їдеш до пацієнта, а не до тинському районі немає гастрофіброскопа, тому адміністрації лікарні. По-друге, неможливо скрізь нерідко потребуємо допомоги ендоскопіста з і завжди носити із собою документи. А по-третє, Чернівців. Також викликаємо акушерів-гінекоНаказ ДОЗ був розроблений ще до прийняття­ логів, хірургів тощо. Закону «Про захист персональних даних», отже, Виклики здійснюють відповідно до Наказу він, безсумнівно, потребував змін. Департаменту охорони здоров’я й управлінЯк депутат Чернівецької обласної ради я обго- ня цивільного захисту населення Чернівецьворила це питання з лікарями, котрі чергують по кої ОДА від 30.01.2014 р. №81 «Про надання санавіації, і винесла його на розгляд чергової сесії. виїзної спеціалізованої медичної допомоги Депутати проголосували за те, аби дати Департа- в лікувально-профілактичних закладах обменту охорони здоров’я протокольне доручення в ласті». Заробітну плату консультантам нанайкоротші терміни внести зміни до Наказу №81 раховують на підставі Довідки про виконання з урахуванням вимог медичної реформи, Закону завдання та згідно з п. 2.3 «Ставки погодин«Про захист особистих даних» й особливостей ної оплати праці працівників, які залучаються роботи деяких відділень. закладами, установами та організаціями для Ольга КОБЕВКО, лікар-інфекціоніст ОКУ «Чернівецька обласна клінічна лікарня»

Я

Н

проведення консультацій» спільного Наказу Міністерства праці та соціальної політики й Міністерства охорони здоров’я від 05.10.2005 р.­ №308/519 «Умови оплати праці працівників закладів охорони здоров’я та установ соціального захисту населення», а також листів МОЗ від 19.02.2009 р. №10.03.68/315 та від 24.04.2013 р.­ №10.03.67/1385/11988. Визнаю: проблеми з оплатою праці консультантів дійсно виникають у зв’язку з тим, що довідки про виконання завдань, котрі видають лікарям-консультантам, не завжди оформлені відповідно до норм, передбачених законодавством. До того ж лікарі-консультанти часто не надають завірених за основним місцем роботи копій документів (паспорта, номера облікової картки платника податків), довідок про розмір посадового окладу з основного місця роботи, реквізитів банківського рахунку. З метою недопущення заборгованості Хотинська центральна районна лікарня наприкінці року проводить звірку з Центром екстреної медичної допомоги та медицини катастроф і впорядковує виписані довідки про виконання завдань.

Володимир ЄЛЕНЄВ, директор ОКУ «Чернівецький обласний центр екстреної медичної допомоги та медицини катастроф»

В

ласне відділення санавіації в нас є, але це — практично та сама швидка допомога з виїздом лікарів-консультантів. Для того аби оперативно прибувати на виклики, ми затвердили графік цілодобового чергування медичних консультантів усіх профілів. Оператор приймає виклик, а ми організовуємо доїзд потрібного лікаря до місця призначення. Наразі по санавіації в нас працює лише один автомобіль, який, утім, повністю укомплектований усім необхідним. Тож коли пацієнта потрібно транспортувати до Чернівців, не доводиться відправляти по нього ще одну машину. У 2016 році ми також почали обслуговувати дитячу санавіацію, тому навантаження зросло: 35-40% усіх викликів — саме до дітей. Проте виділити ще одне авто не маємо змоги. За 9 місяців 2018 року здійснено 447 виїздів по санавіації в райони і 536 — по Чернівцях. Роботу добре налагоджено, збоїв не трапляється. Однак дуже важливо впорядкувати правила

вик­лику санітарної авіації. Аби виїзд був виправданим, викликати лікаря третинного рівня повинен начмед або головний лікар зак­ладу після проведеного консиліуму. А то подеколи хірурга з Чернівців привозять… зробити перев’язку. Лікар-консультант однозначно має отримати оплату. Коли ж виклик необґрунтований, лікарня, що його здійснила, повинна відшкодувати витрати Центру ЕМД та МК. І тоді, я впевнений, кількість викликів зменшиться, а отже, вдасться значно зекономити кошти щонайменше на паливно-мастильних матеріалах.

Іван ТРІСКА, начальник управління фінансової політики, звітності та правового забезпечення Департаменту охорони здоров’я Чернівецької ОДА

А

би відповідно до чинного законодавства впорядкувати питання здійснення виплат лікарям, яких залучають до роботи під час вик­ ликів по санавіації, за результатами проведеної нами перевірки було відпрацьовано й уточнено алгоритм дій і лікарів-консультантів, і медиків, котрі просять про таку допомогу. Передусім ми акцентували увагу на тому, що лікар-консультант крім огляду хворого і коригування його лікування разом із місцевими спеціалістами розробляє тактику подальшого ведення пацієнта. На лікування в спеціалізовані заклади обласного цент­ру пацієнтів направляють лише за потреби — це принципово. Також, відповідно до Наказу ДОЗ від 12.11.2018 р. №805 «Про результати перевірки відповідності чинного законодавства з питань здійснення виплат лікарям санавіації в закладах охорони здоров’я» було прийнято рішення посилити контроль працівників медичних закладів за створенням необхідних умов для роботи лікаряконсультанта. Зокрема, забезпечити обов’язкову присутність ургентного лікаря, завідувача відділення, заступника головного лікаря з медичної частини та наявність документів про лабораторні або інструментальні дослідження згідно з протоколами. Тепер підставою для оплати виклику буде не печатка на маршрутному листі (а її часто неможливо поставити в позаурочний час, бо вночі на місці немає головного лікаря!), а відмітка начмеда чи завідувача відділення із зазначенням часу перебування консультанта. Таким чином, лікар-консультант повертатиметься з виклику по санавіації з усіма необхідними документами на руках і, відповідно, не виникатиме жодних непорозумінь з оплатою. Окрім того, у Наказі передбачається посилення контролю працівників фінансових служб за своєчасністю розрахунків з лікарями-консультантами із дотриманням норм Закону України від 01.06.2010 р. №2297-VІ «Про захист персональних даних». Усі пропозиції й побажання лікарів-консультантів і лікарів, які їх викликають, обов’язково будуть враховані в щорічному наказі Департаменту охорони здоров’я, котрий видається наприкінці грудня. У ньому буде чітко розписаний графік здійснення ургенції по санавіації. Ольга КАМСЬКА, спеціально для «ВЗ», м. Чернівці

17

МЕДИЦИНА В РЕГІОНАХ Х АРКІВЩИНА

І ЛЮДЕЙ ПОДИВИЛИСЯ, І СЕБЕ ПОКАЗАЛИ На базі Харківського національного медичного університету відбувся ярмарок вакансій для студентів й інтернів вищих медичних навчальних закладів. Це стало можливим завдяки запровадженню на Харківщині проекту «Ефективна первинна медицина в громаді». На ярмарок завітали медики 20 ЦПМСД області, а всього було представлено 25 медичних закладів.

На ярмарку яблуку нiде впасти

Стенд Валкiвського ЦПМСД (ліворуч — Марина Орлова та Ольга Волобуєва)

«Шукаємо хороших лікарів, бо думаємо про майбутнє» Ще до урочистого відкриття ярмарку його організатори зрозуміли, що прорахувалися — чекали на інтернів і шестикурсників, а прийшли й п’ятикурсники, і навіть майбутні лаборанти з медичних коледжів. У вестибюлі зібралося стільки молоді, що ректор Володимир Лісовий із поважними гостями ледь змогли піднятися сходами до актового залу. Усі, хто завітав того дня до бібліотечного корпусу університету, були поєднані спільною метою: зробити впевнений крок у професійне майбутнє. При цьому майбутні лікарі прагнули знайти хороше місце роботи, представники лікувальних закладів — придивитися до випускників. Старшокурсники щільним колом оточили завідувачку сектора управління персоналом управління охорони здоров’я Харківської ОДА Ірину Мельник — у них було дуже багато запитань про вакансії, умови роботи й оплату праці. Не цуралися й сільських медичних закладів, хоча і в місті вільних вакансій досить. «А чим зараз погано працювати на селі? — сказала інтерн Людмила, майбутній сімейний лікар, харків’янка. — Якщо мені запропонують

18

Iрина Мельник в оточеннi студентiв

Олег Широкий, в. о. головного лiкаря Iзюмського ЦПМСД з колегою

До медикiв з Красного Кута пiдiйшло 37 майбутнiх претендентiв на вiльнi посади

квартиру, обладнаний сучасним устаткуванням кабінет, пристойну зарплату, то чому б не працювати серед хороших людей і не виховувати своїх дітей на мальовничій природі Слобожанщини? А до міста на машині — рукою подати». Немов читаючи її думки, на засіданні одного з круглих столів, що відбулися на ярмарку, свою історію майбутнім колегам розповіла лікар-педіатр, начмед КНП «Валківський районний центр ПМСД Валківської районної ради», кандидат медичних наук Ольга Волобуєва: «Коли я закінчила Харківський національний медичний університет і отримала направлення до Валок, сільські амбулаторії та районні центри первинної медицини тільки-но розбудовувалися. Що я мала після навчання? Лише знання та нездійсненну, як тоді здавалося, мрію про аспірантуру. Коли залишилася вперше в чотирьох стінах свого кабінету, за якими плакали діти і хвилювалися мами, а порадитися не було з ким, — злякалася! Тоді саме розпочиналася медична реформа. Розповіді нашого головного лікаря Марини Орлової здалися казкою про Попелюшку. Та діватися нікуди — треба було працювати. Через 4 роки я захистила кандидатську. Живучи у Харкові,

навряд чи зробила б це. У ЦПМСД ми відкрили школу молодих батьків, потім змогли організувати один із перших в області кабінетів раннього втручання, розробивши систему заходів, спрямованих на виходжування дітей раннього віку з порушеннями розвитку або ризиком таких порушень та орієнтованих на підтримку батьків. Цей досвід став основою моєї дисертації. Сьогодні я обіймаю посаду заступника з медичної частини, маю житло, а останні місяці, коли реформа набрала обертів, отримую зарплату в розмірі близько 20 тис. грн. Та головне — зовсім не кар’єра чи достаток. Найголовніше те, що тут я знайшла свою долю, мене поважають колеги й пацієнти, люблять діти, яких я лікую». Валківський районний ЦПМСД — один із кращих в області не тільки за показниками підписаних із пацієнтами декларацій, а й за оснащенням робочих місць лікарів первинки. Біля свого стенду співробітники центру створили імпровізований кабінет сімейного лікаря — старша медсестра Світлана Фесенко працювала за ноутбуком, а сімейні лікарі демонстрували своє діагностичне обладнання: кардіограф, глюкометр, холестерометр, елек-

тронний інфрачервоний термометр для дітей, офтальмоскоп, апарат штучного дихання, тонометр, навіть деструктор для спалювання голок. До кінця грудня центр отримає повнопривідний легковий автомобіль для виїзду лікарів на прийом у віддалені села, придбаний уже за свої кошти. Але проблеми все одно є. «Шукаємо хороших лікарів, бо думаємо про майбутнє, — сказала директор ЦПМСД Марина Орлова. — Наше фінансування нині залежить від кількості підписаних декларацій. У нас 61% охоплення пацієнтів, але далі розвиватися не можемо, бо досягли межі — більше людей наші лікарі обслужити не в змозі. А бажаючих підписати декларації все ще багато. У нас є три вільні вакансії — шукаємо кандидатів. Ми маємо всі умови, аби залучити молодих лікарів. Зокрема, наш заклад розташований недалеко від міста, для молоді будуємо нові амбулаторії з квартирами, надаємо службовий транспорт тощо». Один за одним підходять майбутні претенденти на вільні вакансії. П’ятикурсник Ярослав говорить, що сімейним лікарем працювати не збирається, мріє про аспірантуру, але ж усе може бути, тому слід розглядати й варіант роботи на селі. Його одразу ж оточують четверо валківських медиків, бо конкуренція тут досить велика. Врешті-решт знайомляться, обмінюються телефонами. «Ми багато можемо запропонувати молоді, бо самі ще молоді, — говорить Марина Орлова. — Якщо до мене приїде випускник, то вже не захоче вертатися назад до міста, обіцяю! Наступного року в с. Шарівка відкриємо амбулаторію з квартирами для двох лікарів, а згодом збудуємо ще одну. Села, де працюватимуть молоді лікарі, розвиваються, у них є школи, дитсадки, ремонтуються дороги. Звісно, у районі є й малі населені пункти, де залишилися тільки люди похилого віку. Однак медична допомога для них також доступна — ми не закрили жодного ФАПу, маємо транспорт, аби доїхати до них вчасно».

«Завітали на ярмарок не з порожніми руками» Якщо у Валках медики досягли порозуміння з місцевою владою та громадою, тому й сповнені оптимізму, то в Ізюмі — одному з найбільших міст Харківської області, котре колись мало і промислові підприємства, і лікарні, і кошти на їх розвиток, і навіть власну телекомпанію, — інша картина. Місто депресивне, люди з нього виїжджають, місцеві чиновники постійно ділять владу. Через місто пролягає траса на Схід, до кордону з невизнаними республіками та лінії фронту. Тому тут планували створити центр одного із госпітальних округів, а також потужний заклад вторинного рівня — окружний придорожній госпіталь. Але не вийшло. І не тільки це — ЦПМСД досі не спромігся підписати договір із НСЗУ, тому фінансування залишилося на старому рівні. «Документи для підписання договору з НСЗУ ми подали в третю «хвилю», бо міська рада лише 4 жовтня затвердила наш новий статус комунального некомерційного підприємства, — говорить Олег Широкий, в. о. головного лікаря КНП «Центр первинної медико-санітарної допомоги м. Ізюм» Ізюмської міської ради. — Сподіваємося: у наступному році в нас теж зміниться система фінансування. Так склалося, що у великих населених пунктах реформа пробуксовує, напевне, у цьому є й наша провина: не пояснили громаді необхідності змін, тому органи місцевого самоврядування

www.vz.kiev.ua тел.: (067) 238 41 63 vz@vz.kiev.ua

МЕДИЦИНА В РЕГІОНАХ

28 грудня 2018 року

довго сумнівалися, а коли спохопилися — виникла затримка з підписанням декларацій. Становище погіршує хронічна нестача лікарів та їх вік: половина медиків первинної ланки — пенсіонери або ж фахівці передпенсійного віку. Сумніваюся, що всі вони зможуть освоїтися в умовах реформи. Коли ж врахувати те, що максимальне навантаження на одного лікаря — 2000 пацієнтів, а в місті проживають 40 тис. мешканців, то зрозуміло, що вже сьогодні їм слід шукати зміну». І вона не забарилася, до стенду підійшли подруги-інтерни Тетяна та Олена: «Ми харків’янки, добре знайомі з вашим містом, воно нам подобається, так само як і перс­ пективні плани обласної адміністрації створити тут центр госпітального округу. Тому цікавимося житлом в Ізюмі й умовами праці лікаря. Готові спочатку працювати на первинці, набути досвіду, а потім перейти до великого багатофункціонального закладу вторинного рівня. Ми розмовляли з керівником сектора управління кадрами управління охорони здоров’я Харківської ОДА, вона сказала, що у вас є вакансії», — заявили дівчата. Ну, що тут скажеш на амбітні запити майбутніх лікарок, враховуючи досягнення в інших районах області та нинішнє становище медицини в місті… Але відповідь Олега Широкого стала для мене несподіваною. Він закликав на допомогу сусіда по ярмарку — представника фірми «Девісал», відомої на Харківщині та в Україні запровадженням власної медичної інформаційної системи SimplexMed: «Ми підписали з ними договір і вже отримали та випробовуємо програмне забезпечення для комп’ютерної мережі нашого ЦПМСД. Вирішили, так би мовити, зайти з кінця — спочатку устаткування, а потім — молоді лікарі, які на ньому зможуть працювати». Співробітник фірми Віталій Лисенко пояснює: «Сьогодні ми тут презентуємо обладнання та програмне забезпечення комплексної медичної інформаційної системи SimplexMed, яку розробили харківські фахівці і котра вже працює в трьох медичних закладах Харківщини, а також в інших регіонах України. Воно дає змогу автоматизувати весь процес охорони здоров’я, починаючи від сімейного лікаря і закінчуючи реабілітацією після стаціонарного лікування. Для молодих фахівців це досить велика принада, тому не дивно, що ізюмчани

ПІЛЬГОВИЙ

ПЕРЕДПЛАТНИЙ ІНДЕКС ДЛЯ МЕДИЧНИХ ПРАЦІВНИКІВ:

ПЕРЕДПЛАТНИЙ ІНДЕКС ДЛЯ ІНДИВІДУАЛЬНИХ ПЕРЕДПЛАТНИКІВ:

ПЕРЕДПЛАТНИЙ ІНДЕКС ДЛЯ ПІДПРИЄМСТВ І ОРГАНІЗАЦІЙ:

СТУДЕНТИ З РІЗНИХ КУРСІВ ТА ФАКУЛЬТЕТІВ ЗАПОВНИЛИ У НАС 37 АНКЕТ. П’ЯТЕРО ІНТЕРНІВ ТА ШЕСТИКУРСНИКІВ ГОТОВІ ДО КОНКРЕТНИХ ПЕРЕГОВОРІВ З ПРИВОДУ ПРАЦЕВЛАШТУВАННЯ, — ПІДСУМУВАЛА РОБОТУ ЯРМАРКУ ВАЛЕНТИНА ЛІСНЯК. — У НАС ЇХ НЕ ОБРАЗЯТЬ, БО ВЖЕ 75% ПАЦІЄНТІВ ПІДПИСАЛИ ДЕКЛАРАЦІЇ. МАЄМО ПРАКТИЧНО ВСЕ ДЛЯ ЕФЕКТИВНОЇ РОБОТИ

вирішили спочатку запустити програму, а вже потім, коли розбагатіють, придбати спеціальне автоматизоване діагностичне обладнання для сімейних лікарів, — Віталій відкриває компактну переносну валізу, начинену всілякими приладами, завдяки яким можна проаналізувати стан хворого за півгодини й одразу підключити лікаря до мережі телемедицини.

— З початку нового року впроваджуються електронні картки, листки непрацездатності, рецепти. Направлення на обстеження і консультації, що входять до системи гарантованого державою безоплатного комплексу, теж будуть електрон­н ими. Нас­т упним кроком стане зв’язок сімейного лікаря із фахівцями стаціонарів». «Отже, ми завітали на ярмарок не з порожніми руками, коли до нас прийдуть «Гроші, що ходять за пацієнтом» й приїдуть молоді фахівці — усе вже буде готове до роботи. Саме так і намагаємося зацікавити колег, — додає Олег Широкий. — Оскільки якість вітчизняного обладнання не поступається зарубіжному, а ціна набагато менша, я не переймаюся тим, чи зможу його придбати. А поки що всі сили докладаємо, аби надолужити згаяне та підписати якомога більше декларацій».

«Щоб свідомо обирати майбутнє місце роботи» Селище Красний Кут на Слобожанщині відоме своїм дендропарком, маєтком Каразіних — зас­н овників Харківського університету

— та запашними яблуками з місцевого розплідника фруктових дерев. Тож майбутні лікарі з неабияким зацікавленням розмовляли з Валентиною Лісняк, головним лікарем КНП «Центр первинної медико-санітарної допомоги Краснокутського району». «Студенти з різних курсів та факультетів заповнили у нас 37 анкет. П’ятеро інтернів та шестикурсників готові до конкретних переговорів з приводу працевлаштування, — підсумувала роботу ярмарку Валентина Лісняк.

— У нас їх не образять, бо вже 75% пацієнтів підписали декларації. Маємо практично все для ефективної роботи». На запитання, чи задоволені медики отриманою від реформи самостійністю, головний лікар пояснила, що вона — не самоціль, а важіль у спільній роботі з ОТГ, яка дбає про медиків. Зокрема, завершується будівництво нової амбулаторії з квартирою для лікаря, розпочато ще одне. До стенду підходить п’ятикурсник Іван: «Я ще не визначився зі своєю спеціалізацією, тому радий наданій можливості дізнатися про наявні вакансії та пропозиції. Думаю, подібний ярмарок — дуже корисний. Студенти, починаючи з п’ятого курсу, після складання «Кроку 1», повинні знати, що відбувається на ринку праці, аби свідомо обирати майбутнє місце роботи». Центр первинної медико-санітарної допомоги Чкаловської селищної ради Чугуївського району діє як самостійне підприємство трохи більше

року. До нього входять 4 амбулаторії та 6 ФАПів, що обслуговують 12,2 тис. пацієнтів. Його директор Тетяна Петрова — лікар із солідним стажем. Їй було нелегко освоювати ази бухгалтерії та економіки, але вона вже порахувала, що ейфорія, викликана першими надходженнями коштів від НСЗУ та різким підвищенням зар­плат лікарів і медсестер, може в наступному році скінчитися: «У нас, як і в усіх інших закладах на селі, не вистачає лікарів, до штату потрібно ввести ще трьох, тож ми обережно ставимося до обіцянок про високу зарплату, говоримо, що спочатку буде 6-7 тис. грн, а потім усе залежатиме від вас самих. До нас за час роботи ярмарку підійшло 15 випускників медичного університету, з усіма ми серйозно поговорили, п’ятеро залишили номери телефонів, але ж це не означає, що вони точно приїдуть працювати в село. Безперечно, реформа рухає сільську медицину в майбутнє. І добре, що започатковано такі заходи, як ярмарок вакансій. Сподіваємося: він — перший, але не останній». Ольга ФАЛЬКО, спеціально для «ВЗ», м. Харків

Дякуємо за участь в організації ярмарку обласній раді, ГО «Агенція змін «Перспектива» та ГС «Українсько-Німецька Медична Асоціація»

ТРИВАЄ ПЕРЕДПЛАТА НА ГАЗЕТУ «ВАШЕ ЗДОРОВ’Я» НА 2019 РІК!

89,34 178,68 327,58 86181 29,78 129,84 259,68 476,08 08198 43,28 153,84 307,68 564,08 60965 51,28 1 міс.

грн 3 міс.

1 міс.

1 міс.

грн

6 міс.

грн 11 міс.

грн

грн 3 міс.

грн 6 міс.

грн 11 міс.

грн

грн 3 міс.

грн 6 міс.

грн 11 міс.

грн

• Передплату приймають усі відділення зв’язку «Укрпошти» • Онлайн-передплату можна здійснити на сайті ДП «Преса» за адресою: www.presa.ua

ЗА БІЛЬШ ДЕТАЛЬНОЮ ІНФОРМАЦІЄЮ ЗВЕРТАЙТЕСЯ В РЕДАКЦІЮ ГАЗЕТИ ТЕЛ./ФАКС: (044) 428 02 20 E-MAIL: VZS24@UKR.NET

19

ОСОБИСТИЙ ФАКТОР

ІГОР ВЕНГЕР: У ЧАСИ НИНІШНІХ РЕФОРМ ВАЖЛИВО НЕ РОЗГУБИТИ ЗДОБУТКІВ УКРАЇНСЬКОЇ КЛАСИЧНОЇ МЕДИЦИНИ Впровадження та розвиток судинної хірургії на Тернопільщині нерозривно пов’язані з іменем завідувача кафедри хірургії №2 факультету іноземних студентів Тернопільського державного медичного університету ім. І. Я. Горбачевського, професора Ігоря Венгера. За майже сорок років діяльності він виконав понад 4 тис. операцій на органах черевної порожнини та магістральних судинах, запатентував власні оригінальні винаходи та виховав ціле покоління талановитих учнів.

Ігор ВЕНГЕР, завідувач кафедри хірургії №2 факультету іноземних студентів Тернопільського державного медичного університету ім. І. Я. Горбачевського, професор

Ігор Венгер із колегами з кафедри хірургії №2 ТДМУ

ВЗ Чому вирішили стати лікарем?

— Не скажу, що в дитинстві я марив медициною. У моїй родині не було представників цієї професії. Народився в Тернополі, дитячі та юнацькі роки минули в цьому чудовому місті. Як і мої однолітки, відвідував різні секції. Тоді в Тернопільському замку діяв центр підготовки олімпійської збірної з греко-римської боротьби, відомий на весь Радянський Союз. У ньому я й займався, але одного дня

сталася трагедія — я невдало впав і ушкодив хребет, травма прикувала мене до ліжка. Це сьогодні є багато ортопедичних технологій, котрі дають змогу за кілька місяців відновити рухові функції, а в 60-х роках минулого століття про таке навіть не мріяли. Однак і тоді були хірурги, які без особливих медичних пристосувань творили дива. Я потрапив у першу міську лікарню саме до такого лікаря. Не пам’ятаю

його імені, але прізвища свого рятівника не забуду ніколи — пан Мацик. Завдяки його вмінням згодом я став на ноги. Також із вдячністю згадую лікарів одеського санаторію «Чорноморка», котрі доклали багато зусиль для мого одужання. Мабуть, не випадково доля послала мені цих людей, бо саме вони вплинули на вибір професії, допомогли прийняти рішення та замислитися над покликанням.

РАЙОННА ЛІКАРНЯ — СВОЄРІДНА ШКОЛА ВИЖИВАННЯ, БО ТИ ТАМ ЗАВЖДИ НА ВИДНОТІ, ЗАХОВАТИСЯ ЗА СПИНОЮ ПРОФЕСОРА ЧИ ЗАГУБИТИСЯ СЕРЕД КОЛЕГ НЕ ВДАСТЬСЯ. У 70-ТІ РОКИ, АБИ ВСТАНОВИТИ ДІАГНОЗ, ПОТРІБНО БУЛО ПРОВЕСТИ ДЕТАЛЬНЕ СПОСТЕРЕЖЕННЯ, ВИСЛУХАТИ СКАРГИ, ЗІБРАТИ ҐРУНТОВНИЙ АНАМНЕЗ, РЕТЕЛЬНО ПРОПАЛЬПУВАТИ

20

ВЗ Як минули роки навчання?

— Вчитися в Тернопільському медичному інституті було надзвичайно цікаво, адже там викладали відомі в медичних колах люди. Спочатку я записався в гурток при кафедрі фармакології, адже це — основа лікувального процесу. І я заглибився у фізіологічні та біохімічні механізми дії ліків, їх фізико-хімічні властивості, шляхи введення, дозування. Уже на п’ятому курсі мав у власному доробку чотири наукові роботи. Зрозуміло: писав їх під керівництвом викладачів, але практичні досліди разом з іншими гуртківцями виконував самостійно. Пригадую, як на лабораторних щурах ми досліджували тему впливу біологічних амінів на жовчовиділення. Усі експерименти були завершені, і тут виникла проблема: піддослідних тварин відмовилися забирати до віварію, а в інститутській лабораторії утримувати їх не було змоги, бо настали літні канікули. Тож довелося «переселитися» в радіологічний корпус обласної лікарні, й замість відпочинку я працював зі щурами, зокрема досліджував, як впливають великі дози радіації на організм тварин. Результати перевершили сподівання. Згодом саме вони стали основою для написання статті, котру розмістили в кількох наукових журналах. Наша публікація викликала неабиякий інтерес, ми отримали понад тридцять запитів від іноземних колег із проханням надіслати повне описання результатів дослідження. Трапилося це за двадцять років до Чорнобильської трагедії. Очевидно, й тоді порушена тема була доволі актуальною у світі. Утім, як з’ясувалося згодом, зацікавила вона не тільки вчених, а й відповідні органи. Їх представники викликали тоді нас до себе й наказали: жодних контактів з іноземними науковцями. Чому ж такий науковий інтерес наша розробка викликала в іноземців? Річ у тім, що синтетично синтезований гістамін, який ми у великих дозах вводили опроміненим щурам, чинить потужну антипротекторну дію, тому подальші дослідження могли б розкрити чимало таємниць. Але, на жаль, роботи в цьому напрямку припинили. ВЗ Коли з’явилася думка обрати хірургію?

— Ця спеціальність зацікавила мене ще на п’ятому курсі, коли я почав відвідувати хірургічний гурток. Мені пощастило: я обрав професію, у якій зміг розкрити себе повною мірою. Але цей фах окрім теоретичних знань вимагає ще й відточених мануальних навичок. У часи мого студентства ми не мали змоги прийти до операційної будь-коли, нам дозволяли робити це лише у визначений час, здебільшого, коли траплялися ургентні випадки. А оскільки такі шанси я не втрачав, то здобув безцінний досвід. Крім того, на

www.vz.kiev.ua тел.: (067) 238 41 63 vz@vz.kiev.ua

ОСОБИСТИЙ ФАКТОР

28 грудня 2018 року

шостому курсі під час субординатури студентів відбирали в спеціалізовані групи, й нам пощастило — заняття з хірургії в нашій групі проводив професор Юрій Коморовський. Після завершення навчання мені пропонували зайнятися науковою роботою на кафедрі патфізіології, але я відмовився й поїхав за розподілом — у Борщів. ВЗ Якою в ті часи була районна лікарня?

—У Борщівській районній лікарні я пропрацював 5 років, і це — найцікавіший період моєї професійної діяльності. Повчитися мав у кого: головний лікар Михайло Брездень і завідувач хірургічного відділення Ярослав Боднар були висококласними спеціалістами. Дуже добре пам’ятаю, як прийшов до головного лікаря, сподіваючись, що він дасть мені кілька тижнів для ознайомлення з медичним закладом, однак уже на другий день я приймав пацієнтів у поліклініці. Звісно, пам’ятаю й першу пацієнтку на ім’я Марійка. Це була вісімнадцятирічна жінка, яка скаржилася на біль у правому боці. Я детально розпитав її і з’ясував, що нещодавно вона вийшла заміж. І хоча симптоми вказували на апендицит, я запідозрив вагітність. Встановити такий діагноз було непросто, адже УЗД у ті часи не було, тож доводилося покладатися лише на власні знання. Коли оголосив діаг­ноз у стаціонарі, то старші колеги запротестували, мовляв, чого вас у тих інститутах учать. Однак огляд хворої гінекологом і результати лабораторних досліджень підтвердили мій висновок. Узагалі ж районна лікарня — своєрідна школа виживання, бо ти там завжди на видноті, заховатися за спиною професора чи загубитися серед колег не вдасться. У 70-ті роки, аби встановити діагноз, потрібно було провести детальне спостереження, вислухати скарги, зібрати ґрунтовний анамнез, ретельно пропальпувати. Звісно, хтось може закинути мені: сьогодні, мовляв, про цю утопію вже й згадувати не варто, навіщо заморочуватися, коли сучасне обладнання все зробить. Нині в нашу систему охорони здоров’я імплементують нові європейські протоколи з діагностичними прог­рамами, прописаними методиками лікування, які й справді стають великою підмогою для сучасного лікаря. Але те, над чим ми «билися» впродовж десятиліть — індивідуальний підхід до пацієнта, — на жаль, поволі втрачається. Це підтверджують і мої друзі, які нині практикують у США, — тільки-но спробуй відхилитися від протоколу, одразу отримаєш зауваження від страхової компанії. А щоб провести пацієнту індивідуальну корекцію, потрібно доводити свою правоту перед керівництвом. Нескладно в протокол вкласти хворобу — складно знайти ключ, який відчинить двері для встановлення коректного діагнозу в конкретного пацієнта з його супутньою патологією, задавненими хворобами. Тому я вважаю найважливішим у часи нинішніх реформ — не розгубити здобутків української класичної медицини, бо це розвиває лікарську думку, клінічне мислення, допомагає бачити не лише хворобу, а й людину.

НИНІ В НАШУ СИСТЕМУ ОХОРОНИ ЗДОРОВ’Я ІМПЛЕМЕНТУЮТЬ НОВІ ЄВРОПЕЙСЬКІ ПРОТОКОЛИ З ДІАГНОСТИЧНИМИ ПРОГРАМАМИ, ПРОПИСАНИМИ МЕТОДИКАМИ ЛІКУВАННЯ, ЯКІ Й СПРАВДІ СТАЮТЬ ВЕЛИКОЮ ПІДМОГОЮ ДЛЯ СУЧАСНОГО ЛІКАРЯ. АЛЕ ТЕ, НАД ЧИМ МИ «БИЛИСЯ» ВПРОДОВЖ ДЕСЯТИЛІТЬ — ІНДИВІДУАЛЬНИЙ ПІДХІД ДО ПАЦІЄНТА, — НА ЖАЛЬ, ПОВОЛІ ВТРАЧАЄТЬСЯ. ЦЕ ПІДТВЕРДЖУЮТЬ І МОЇ ДРУЗІ, ЯКІ НИНІ ПРАКТИКУЮТЬ У США, — ТІЛЬКИ-НО СПРОБУЙ ВІДХИЛИТИСЯ ВІД ПРОТОКОЛУ, ОДРАЗУ ОТРИМАЄШ ЗАУВАЖЕННЯ ВІД СТРАХОВОЇ КОМПАНІЇ

ВЗ Що змусило вас переїхати до Тер­но­- поля?

— Це трапилося цілком випадково. Коли я працював у Борщівській районній лікарні, практикували виїзди в райони області консультативних бригад. До їх складу входили професори та доценти Тернопільського медінституту, провідні спеціалісти обласної лікарні. Вони перебували в районі кілька днів. Якось під час одного з таких консультативних виїздів мене запримітив професор Юрій Коморовський і запропонував практикувати в обласній лікарні. Тож незабаром я отримав посаду ординатора в хірургічному відділенні Тернопільської обласної лікарні, а згодом виконував обов’язки завідувача відділення, яке було чималим — на 70 ліжок. У ті часи тут виконували широкий спектр оперативних втручань, зокрема професор Коморовський — свої знамениті пластичні операції з реконструкції травного тракту. Саме в хірургічному відділенні Тернопільської обласної лікарі беруть початок мої наукові пошуки, тут я захистив кандидатську дисертацію, присвячену віковим аспектам лікування холециститу. ВЗ Ви планували займатися науковою діяльністю й надалі досліджувати проблеми гепатопанкреатодуоденальної ділянки, але у лікарні почалися процеси реформування, створили відділення судинної хірургії… Ці події торкнулися й вашого життя?

— Вони практично повернули його на 180 градусів. Пропозиція покійного ректора ТДМУ, професора Леоніда Ковальчука обійняти посаду наукового куратора новоствореного відділення стала для мене повною несподіванкою. Часу на освоєння нової спеціалізації було обмаль, та й сама галузь судинної хірургії, флебології ще не набула такого розвитку, як, скажімо, зараз. Окрім того, ніхто не відміняв роботи в хірургічному відділенні. Але я знайшов вихід із ситуації — звернувся до професора Івана Вайди, і в нього на кафедрі після завершення робочого дня проводив операції на судинах у піддослідних собак. Так тривало впродовж півроку, а вже 1989 року я поїхав на навчання у школу відомого тоді радянського вченого, керівника відділення хірургії судин Інституту хірургії ім. А. В. Вишневського, завідувача кафедри клі-

нічного ангіології та судинної хірургії Російської медичної академії післядипломного навчання, академіка РАМН, професора Анатолія Покровського. На той час перебіг післяопераційного періоду в судинній хірургії значно ускладнювали тромбози й гнійні інфекції судинних протезів. Вони, звісно, були значно гіршої якості, ніж сучасні. Щоб протези не кровили, їх замочували в крові хворого. Тож мені постійно дошкуляла думка, як зробити ці протези якіснішими, аби запобігти тромбозу і нагноєнню. Тоді й з’явилася ідея використати іони срібла, котрі мають бактерицидну й антитромботичну дію. На першому занятті Анатолій Володимирович запитав у нас, шести курсантів (з-поміж них я був найстаршим, але мав найменше досвіду в судинній хірургії): «Чи є в кого якісь думки з приводу того, як запобігти тромбозам?» На його запитання я відповів своїм: «А що, коли судинні протези посріблити?» Через два тижні стажування професор запросив мене до себе й попросив докладніше викласти свої думки, а потім запропонував розпочинати роботу над патентом. У ті часи, аби сертифікувати патент, потрібно було щонайменше 2-3 роки ходіння по всіляких інстанціях. А під наставництвом Анатолія Покровського мені вдалося за 3 роки оформити 5 патентів. Однак патентування тоді мало один важливий нюанс: якщо протягом 5-річного терміну винахід не застосовують на практиці, усі напрацювання фактично ідуть в небуття або продовжують жити, але вже під егідою іншого автора за незначної модифікації. Щось подібне трапилося і з моєю розробкою. У ті часи виготовити штучні замінники судин у наших умовах було неможливо. Ми насичували іонами срібла стінку судинного протеза виробництва підприємства «Красногвардєєц», а на тернопільській фабриці «Ватра» вручну, кустарними методами напилювали мікронні дози цього мікроелемента. Щоправда, німецькі колеги запропонували виготовляти наші протези на новітньому обладнанні й уже готові були везти до нас спеціальні верстати. Але головний інженер Тернопільського бавовняного комбінату, на базі якого мали розмістити устаткування, висунула нашим партнерам умову: постачати їм… барвники для тканин. Та ті не змогли виконати

таке «прохання». Тож нині ми з колегами користуємося протезами, вистеленими гелем зі срібла. Цей модифікований медичний продукт виготовляють у Німеччині, і коштує він 700 дол… ВЗ Однак дослідження теми судинної імплантації було продовжене у вашій докторській дисертації.

— Сенсом мого наукового життя стала розробка методик реконструктивних операцій, методів профілактики тромбозу реконструйованих судин, хірургічних методик лікування гіперліпідемії. В 1997 році я захистив докторську дисертацію на тему «Методи запобігання тромбозу алопротеза при реконструкції артеріального русла». Матеріал для написання цієї роботи збирав упродовж багатьох років, за цей час прооперував 324 хворих. Приємно, що надійшло багато позитивних відгуків на результати моєї багаторічної праці, серед яких — і від професора Анатолія Покровського з Москви. У роботі я представив новий виріб медичного призначення: судинні протези, насичені сріблом, які мають антибактеріальну й антитромботичну дію. ВЗ Що для вас найголовніше в житті?

— Джерело моїх життєвих сил та енергії — родина. З плином часу я зрозумів, що найбільший скарб — можливість обговорити в родинному колі якісь події, поспілкуватися. Дружина працює терапевтом у Тернопільській міській комунальній лікарні №3, має 41 рік професійного стажу. Старша донька, Ольга Зарудна, обрала медицину, за фахом — ревматолог, працює у ТДМУ, молодша, Мар’яна Караневич, — викладач іноземної мови, доцент Тернопільського національного педагогічного університету ім. Володимира Гнатюка. Крім рідних, виховали двох дітей сестри дружини. Андрій Наконечний пішов моєю стежкою, став лікарем, а його сестра — вчителькою. А щодо захоплень, то найбільше з них — мандри. Особливо полюбляю подорожувати горами: знаходжу там відпочинок для душі. Насправді є багато речей, що надихають. Узагалі ж вважаю: моя професія — той двигун, який дає змогу з оптимізмом дивитися на життя. Лариса ЛУКАЩУК, спеціально для «ВЗ»

21

СВІТОВИЙ ДОСВІД

ШВЕЙЦАРСЬКА МОДЕЛЬ ОХОРОНИ ПСИХІЧНОГО ЗДОРОВ’Я — В УКРАЇНІ Спеціалізовану клініку м. Мюнстерлінген кантону Тургау вважають Меккою сучасної психіатричної допомоги не тільки у Швейцарії, а й в інших країнах ЄС. Заснована 1709 року при монастирі на Боденському озері, вона стала провідною установою охорони психічного здоров’я світового масштабу. Тому й не дивно, що кожен український фахівець сподівається хоча б раз побувати в цьому медичному закладі та познайомитися зі знаними колегами. Нещодавно така можливість з’явилася в тернопільських медиків.

подібного за 2 роки. Головний лікар клініки Тетяна Цімерман відповіла, що це неможливо, бо мо­дернізація такої структури — багатогранний процес, і він включає кілька циклів змін. Ми з колегами порадилися і запросили швейцарських партнерів приїхати до Тернополя наприкінці травня, щоб продемонструвати їм уже діючу власну модель. Безсумнівно, одразу запустити всі ланки цього процесу неможливо, бо потрібен час, але визначити орієнтири, налаштувати роботу ми в змозі. Володимир ШКРОБОТ, головний лікар КУ «Тернопільська обласна комунальна клінічна психоневрологічна лікарня»

ВЗ Як вдалося потрапити на стажування до такої престижної європейської клініки?

— Цілком випадково, хоча насправді візит до Швейцарії став можливим з легкої руки керівництва нашого профільного закладу — Інституту неврології, психіатрії та наркології НАМН України. Коли на одній із конференцій, що відбувалася в Харкові, швейцарські спеціалісти попросили заступника директора цієї установи Наталію Маруту порекомендувати когось для майбутнього співробітництва, вона без роздумів назвала нашу лікарню. Так ми й отримали запрошення на стажування до швейцарської психіатричної клініки м. Мюнстерлінген від її керівника — Герхарда Дамана. До складу делегації з Тернополя також увійшли заступник головного лікаря з медсестринства нашого закладу Надія Фарійон, завідувачка кафедри психіатрії, наркології та медичної психології Тернопільського державного медичного університету ім. І. Я. Горбачевського Олена Венгер й асистент цієї кафедри Володимир Білоус. Основна мета поїздки — налагодження співпраці між тернопільськими та швейцарськими фахівцями в різних аспектах, зокрема вивчення передового досвіду. Хочу зауважити, що ця клініка очолює рейтинг не тільки європейської, а й світової системи охорони психічного здоров’я. Швейцарським фахівцям довелося пройти непростий еволюційний шлях модернізації системи надання меддопомоги психіатричним хворим завдовжки у 20 років. Загалом клініка розрахована на 220 ліжок. Це, так би мовити, місто в місті. Практично все, що нам довелося побачити, викликало захоплення й бажання запровадити хоча б частку цього в нашому закладі. Зрозуміло, 20 років — це надто довго, тож під час розмови зі швейцарськими колегами я пожартував, що в мене немає стільки часу, тому ми досягнемо

22

ВЗ Ви вже зробили певні кроки в цьому напрямку?

— Так — у понеділок зранку, одразу після повернення додому. Знаєте, що найперше кидається у вічі в швейцарській клініці? Відсутність білих халатів — одвічного символу медицини, який розводить лікаря та недужого по різні боки барикади. Але ж вони повинні бути партнерами і довіряти один одному, тому всі спеціалісти психіатричних підрозділів нашої лікарні вже позбулися цього раритету. Хоча то найлегше із запланованого. Набагато важче змінити світогляд лікарів, медичних сестер, молодшого медичного персоналу. Бо нова схема вимагає роботи в мультидисциплінарній команді, й кожна ланка цього механізму має працювати як годинник. У швейцарській клініці до складу такої команди входять лікар, медична сестра, яку там називають спеціалістом з догляду, соціальний працівник, інші фахівці, й зауважте: усі вони пройшли підготовку за напрямом «Психологія». Отож і нам, аби дотриматися цих стандартів, доведеться підготувати спочатку хоча б 150 працівників, а на це потрібно не менше року, а то й півтора. Ми зустрілися з керівництвом Тернопільського національного економічного університету, обговорили шляхи співпраці, підготували угоду, яку вони затвердили на рівні МОН України. Спеціально для нас фахівці ТНЕУ розробили програму з психології, розраховану на 6 місяців, тобто за цей час ми отримаємо понад 60 підготовлених спеціалістів. Хочу зауважити: наші лікарі та медичні сестри вже почали навчання за цією програмою. Також ми вже змінили й стиль роботи з пацієнтами. Намагаємося позбавитися ганебного спадку радянської психіатрії — стигматизації людини, котра перебуває на лікуванні в психіат­ ричній клініці. Стосовно матеріально-технічного забезпечення, то потрібна деяка реконструкція приміщень, але ці зміни не настільки істотні порівняно з реалізованими раніше. ВЗ Чого плануєте досягти?

— Поки зарано про це говорити, але з часом, сподіваюся, ми зможемо продемонструва-

ти нову, пацієнторієнтовану модель надання психіат­ричної допомоги. Головною метою такої роботи має бути інтеграція людини в соціум. Процес реадаптації та соціалізації пацієнта з порушеннями психіки відбуватиметься в медичному закладі. Певні напрацювання в нас уже є, а якщо до них додамо досвід швейцарських колег, то зможемо досягнути намічених цілей. ВЗ Що найбільше вразило у Швейцарії?

— Ми мали змогу спостерігати, як люди з порушеннями психіки ведуть у медичному закладі звичний спосіб життя. Їх щоденний графік розписаний погодинно: вони читають книжки, зай­маються в тренажерній залі, розмальовують стіни в кімнаті арт-терапії, готують їжу, миють посуд, хоча й під наглядом соціального працівника. Звісно, насамперед враховують потреби пацієнта: хоче людина, щоб їй приносили готову їжу, — нема проблем, але в кліціні також створені всі умови для того, аби вона могла готувати сама. Є кухня-студія, духові шафи, посудомийна машина. Ми спостерігали, як пацієнти, самос­тійно приготувавши випічку, усіх пригощали, чаювали разом з іншими недужими. На жаль, у наших психоневрологічних лікарнях про таку ідилію навіть мріяти не доводиться. Людину доправляють у стаціонар, призначають їй нейролептики чи антидепресанти, і вона, наче овоч, проводить цілий день у ліжку або бездумно вештається коридорами відділення. У Швейцарії із хворим з перших хвилин його перебування в клініці працює за певною програмою мультидисциплінарна команда. Цікаво те, що кожен з учасників є повноправним її членом. Ми звикли, що лікар — завжди домінанта лікувального процесу, у них же відділенням керує медсестра, тобто спеціаліст з догляду, хоча очолює його головний лікар. На консиліумах медична сестра може висловити свої міркування, навіть вказати лікарю, що призначений ним препарат потрібно замінити, бо спостереження за пацієнтом довело його низьку ефективність. Подібна ситуація в наших вітчизняних клініках поки швидше виняток, ніж повсякденна практика. ВЗ Чи вдасться запровадити такі кардинальні зміни в окремо взятому лікувальному закладі?

— Система надання психіатричної допомоги, створена на базі розробок Семашка, поступово розвалюється, але й держава конкретних змін поки не пропонує. Тому єдиний варіант — впроваджувати модель, яка довела свою ефективність в інших країнах світу. Це стовідсоткова гарантія того, що вона запрацює і в наших, уже сучасних, умовах. Хто має про це подбати? Га-

Відділення гострих станів клініки м. Мюнстерлінген

У кабінеті арт-терапії

Підготовка до благодійного новорічного ярмарку в холі клініки

даю, самі фахівці психіатричної галузі, бо хто краще знає цю «кухню»? Великий плюс у тому, що зарубіжні спеціалісти йдуть нам назустріч, готові ділитися досвідом, приймати наших фахівців для стажування у своїх клініках. І це для нас — шанс, який не можна втратити. Скажімо, нещодавно я відвідав Львів, де з колегами — керівниками закладів психіатричної допомоги Західного регіону (Івано-Франківської та Львівської областей) і польськими партнерами з міста Ополе заснували «Психіатричний альянс». Й уже маємо перший результат: група з восьми спеціалістів нашої лікарні поїхала на стажування до психіатричної клініки Ополе, визнаної кращою з-поміж психоневрологічних лікарень Польщі. Ми не зможемо одразу охопити всі ланки, що потребують змін, бо це довготривалий і доволі складний процес, особливо в нинішніх економічних умовах. Потрібно зміцнити матеріальну базу, перенавчити спеціалістів. Звісно, шукатимемо нові шляхи надходження коштів до скарбниці лікарні. Велику підтримку маємо від керівництва Тернопільського державного медичного університету, яке мислить сучасними категоріями і діє не тільки в системі координат вишу, а й усього медичного простору нашого краю. Тож упевнений: у співдружності з медичним університетом зможемо імплементувати досвід швейцарських колег у роботу нашого закладу. І це буде ще один суттєвий крок до створення сучасної моделі охорони психічного здоров’я громадян України. Лариса ЛУКАЩУК, спеціально для «ВЗ»

www.vz.kiev.ua тел.: (067) 238 41 63 vz@vz.kiev.ua

ВАЖКИЙ ПАЦІЄНТ

28 грудня 2018 року

БОМБА СПОВІЛЬНЕНОЇ ДІЇ Рідкісні захворювання, особливо у дітей, іноді можуть спричинити паніку в лікарів, отже, досвід колег має стати в пригоді.

Наталія (мама пацієнта)

К

оли синові було менше 4 років, я помітила в нього на переніссі отвір розміром із вушко голки. Дитина росла, отвір почав дещо зміщуватися й згодом опинився посередині спинки носика. Утворився невеликий горбик, тож, відповідно, деформувався й ніс малого. Потім з отвору з’явилися гнійні ви ді ленн я, й ми терміново звернулися до отоларинголога за місцем проживання, який одразу встановив діагноз і направив на оперативне втручання в обласний

лікувальний заклад, адже в нашому містечку хірурги не мали досвіду подібних операцій. Лікар також попередив, що ця вада може загрожувати життю дитини, адже кіста здатна сягати порожнини черепа, а відтак існує ризик пот­ рапляння її вмісту до головного мозку. Тепер можу спокійно стверджувати: лікарі Львівської обласної дитячої клінічної лікарні «Охматдит» — чудові фахівці й до маленьких пацієнтів ставляться як до власних дітей: на наступний після операції день син уже посміхався.

КОМЕНТАР СПЕЦІА ЛІС ТА

Федір ЮРОЧКО, дитячий отоларинголог КЗ ЛОР «Львівська обласна дитяча клінічна лікарня «Охматдит», віцепрезидент Асоціації дитячих оториноларингологів України

Д

ермоїдні кісти — це доброякісні пухлини, котрі складаються з дерми, жирових залоз, волосяних фолікулів, епідермісу, навіть можуть містити волосся. Як правило, вони вроджені — утворюються під час внутрішньоутробного розвитку плода. Дермоїдна кіста спинки носа — надзвичайно рідкісна патологія: її частота становить 1 випадок на 20-40 тис. новонароджених. Така низька поширеність патології зумовлює складність діагностики, а відтак і вибору тактики лікування. Адже за зовнішнім виглядом кіста нагадує банальний фурункул. Тож лікарі первинної ланки, хірурги, отоларингологи мають проявляти настороженість щодо цієї вади.

Основна ознака дермоїдної кісти — виникнення пухлиноподібного утворення на спинці носа, зокрема по середній лінії. Воно часто нагноюється, з’являються типові ознаки запалення. У таких випадках пацієнти звертаються до хірургів, котрі розкривають кісту та видаляють її вміст. Хворому, звісно, легшає, проте проблема лишається. Є два варіанти розвитку цієї патології. Найчастіше кіста поширюється тільки під носовими кістками. Але описано випадки, коли вона доходить до порожнини черепа, що суттєво ускладнює ситуацію й процес лікування загалом. У такому разі її хірургічне видалення вимагає злагодженої роботи отоларингологів і нейрохірургів. Маленького пацієнта привезли до нас після проведення хірургічного втручання: кісту вже розкривали та випорожнили її вміст. Хлопчику виконали КТ і МРТ голови. На щастя, у нього виявився перший варіант розвитку новоутворення — без проникнення в порожнину черепа. Для видалення дермоїдної кісти використовують різні оперативні

До нашої команди, крім мене, увійшло двоє дитячих хірургівотоларингологів, які працюють у Львівській обласній дитячій клінічній лікарні «Охматдит»: Роман Новосільський і Андрій Бурий. Складність операції була обумовлена необхідністю видалити новоутворення повністю, адже залишена навіть крихітна частинка може спровокувати рецидив. Із пластичних методик ми використали техніку сепарування, намагалися якомога акуратніше поводитися із хрящами зовнішнього носа та носовою перегородкою, а також скористалися спеціальним шовним матеріалом й наклали особливі шви. Загалом операція тривала 2,5 години. Чи за лишитьс я дефект мі ж носовими кістками, де був норицевий хід, покаже час. Сподіваємося, що з ростом дитини кістки зійдуться. Нині ми продовжуємо спостерігати за пацієнтом, проте і він, і його батьки, і ми задоволені результатом. Юлія МАСЮКЕВИЧ, спеціально для «ВЗ»

МІНІСТЕРСТВО ОХОРОНИ ЗДОРОВ’Я УКРАЇНИ НАЦІОНАЛЬНА МЕДИЧНА АКАДЕМІЯ ПІСЛЯДИПЛОМНОЇ ОСВІТИ ІМ. П. Л. ШУПИКА

МІНІСТЕРСТВО ОХОРОНИ ЗДОРОВ’Я УКРАЇНИ НАЦІОНАЛЬНА МЕДИЧНА АКАДЕМІЯ ПІСЛЯДИПЛОМНОЇ ОСВІТИ ІМ. П. Л. ШУПИКА

ОГОЛОШУЄ КОНКУРС НА ЗАМІЩЕННЯ ВАКАНТНИХ ПОСАД:

ОГОЛОШУЄ КОНКУРС НА ЗАМІЩЕННЯ ВАКАНТНИХ ПОСАД:

директора Ураїнського державного інституту репродуктології (1 посада на 1 ст.); завідувача кафедри мдицини невідкладних станів (1 посада на 1 ст.); доцентів кафедр: сімейної медицини (1 посада на 0,25 ст.), медичної реабілітації, фізіотерапії і спортивної медицини (1 посада на 1 ст.); асистентів кафедр: іноземних мов (1 посада на 1 ст.), неврології і рефлексотерапії (1 посада на 0,25 ст.), сімейної медицини (1 посада на 0,25 ст.), кардіології (1 посада на 0,5 ст.).

професора кафедри анетезіології та інтенсивної терапії (1 посада на 0,25 ст.);

ПРИЙОМ ДОКУМЕНТІВ — 30 днів з дня опублікування оголошення. АДРЕСА АКАДЕМІЇ: 04112, м. Київ, вул. Дорогожицька, 9

дос­т упи. У разі ринопластичного розріз роблять по спинці носа, шкіру піднімають практично до перенісся і видаляють кісту. Зовнішній доступ передбачає проведення розрізу навколо кісти. Незалежно від використовуваного доступу слід дійти до носових кісток, побачити під ними норицевий хід і звідти видалити новоутворення. Порадившись із колегою — пластичним ринохірургом, — ми обрали зовнішній доступ, адже після попереднього хірургічного втручання в дитини лишився досить великий рубець на носі, і ми переживали, чи вдасться нам ретельно відділити новоутворення, не ушкодивши шкіри. Складність закриття дефекту полягає в тому, що будь-яка операція на носі лишає «слід». Відтак лікарі мають враховувати косметичний і естетичний аспекти подібного втручання. До того ж шкіра на носі надзвичайно тонка, відповідно, потрібно застосовувати особливі шви. Ми також зважали на те, що наш пацієнт — дитина, яка росте, і необережне поводження з носовими структурами може суттєво вплинути на вигляд носа в дорослому віці.

асистентів кафедр: терапевтичної стоматології (1 посада на 0,25 ст.), хірургії та проктології (1 посада на 0,25 ст.), неврології №1 (1 посада на 0,25 ст.). ПРИЙОМ ДОКУМЕНТІВ — 30 днів з дня опублікування оголошення. АДРЕСА АКАДЕМІЇ: 04112, м. Київ, вул. Дорогожицька, 9

23

РЕТРОСПЕКТИВА

РЕАБІЛІТАЦІЯ КИСН(ЕМ)Ю Дехто може ставитися до оксигенотерапії скептично, коли не зневажливо, — поза контекстом пульмонології цей підхід сприймається як щось на кшталт акупунктури, цигун та інших методів компліментарної медицини. Проте нещодавно американські дослідники його реабілітували: одні фахівці пропонують гіпербаричну оксигенотерапію як метод неврологічного відновлення для пацієнтів, що постраждали від струсу мозку, інші — розглядають доцільність додаткового лікування киснем деяких онкохворих.

Травма без наслідків Більшість людей повністю відновлюються після струсу головного мозку, проте близько 5% таких осіб страждають від тривалих неприємних симптомів: головного болю, запаморочення, втоми, зміни настрою, різноманітних когнітивних розладів тощо. Сукупність цих проявів класифікують як посткомоційний синдром, зокрема його вважають типовою проблемою спортсменів і військовослужбовців. Вказані симптоми здебільшого обумовлені ушкодженням кровоносних судин головного мозку, що ускладнює надходження кисню до цього органа. Логічно було б допомогти таким пацієнтам, забезпечивши їх додатковим киснем. Дослідження ізраїльських учених, завершене наприкінці 2017 року, показало: застосування у хворих із посткомоційним синдромом чистого кисню значно покращує їх когнітивні функції та підвищує якість життя. У статті, опублікованій у виданні Frontiers in Human Neuroscience, автори пояснили досягнуті результати так: додатковий кисень, надходячи в ушкоджені ділянки, постачає їм енергію і запускає процеси регенерації. Так, додатковий кисень допоміг регенерувати кровоносні судини та нервові волокна у головному мозку добровольців. Ізраїльські вчені підтвердили отримані результати за допомогою МРТ. Воно однозначно довело: гіпербарична оксигенотерапія індукувала ангіогенез у головному мозку й ініціювала регенерацію нервових волокон у різних його мікроструктурах. Своєю чергою, мікроструктурні зміни корелювали із покращенням когнітивних показників. Зрозуміло, що застосування методів оксигенотерапії при посткомоційному синдромі має бути затверджене регуляторами, а для цього потрібно провести додаткові дослідження, котрі підтвердять безпечність й ефективність лікування киснем. Та коли це буде зроблено, оксигенотерапія стане першим терапевтичним

08198 60965 86181

«Вентиляція» пухлин Ще один аргумент на користь застосування оксигенотерапії, щоправда, в іншій формі, навели фахівці з Університету Томаса Джефферсона. Вони продемонстрували, що кисневі мікробульбашки при внутрішньовенному введенні здатні підвищувати ефективність променевої терапії. Принцип дії такий: гіпоксія пухлини обмежує чутливість ракових клітин до радіації, а дози кисню, введені локально у стабілізованих системах доставки під контролем ультразвуку, усувають цей захист — відновлюють чутливість новоутворення до опромінення. Фокусуючи енергію ультразвуку на пухлину й ініціюючи руйнування мікробульбашок, можна доставити кисень локально (мікробульбашки циркулюють у системі кровопостачання новоутворення). Спочатку розробники довели дієвість цього підходу на моделі мишей з пухлинами молочної залози, а зараз триває дослідження за участю пацієнтів із гепатоцелюлярною карциномою, і дос­лідники сподіваються досягнути значної сенсибілізації пухлин печінки до радіації й у людей.

Шарлатани проти вчених Оксигенотерапія привертає увагу науковців уже понад 100 років, й історія розвитку цього методу сповнена наукових пошуків, драматичних подій, великих сподівань і глибокого зневір’я. Це довгий шлях, який почався з використання «оксигенованих» продуктів наприкінці XIX століття та фактично зайшов у глухий кут із середини XX століття після численних спроб внутрішньошлункового і внутрішньокишкового введення кисню з метою лікування найрізноманітніших хвороб. Кисень було виділено у 1775 році, і невдовзі він набув неабиякої слави. У багатьох статтях,

ІНДЕКС ПІЛЬГОВИЙ ДЛЯ МЕДИЧНИХ ПРАЦІВНИКІВ

СПІВЗАСНОВНИКИ ГАЗЕТИ: ПРОФСПІЛКА ПРАЦІВНИКІВ ОХОРОНИ ЗДОРОВ’Я УКРАЇНИ ТОВ «РЕДАКЦІЯ ГАЗЕТИ «ВАШЕ ЗДОРОВ’Я» Свідоцтво про реєстрацію КВ №22709-12609ПР від 30 травня 2017 року

24

НА ЗАХИСТІ ІНТЕРЕСІВ ЛІКАРІВ

ІНДЕКС ДЛЯ ІНДИВІДУАЛЬНИХ ПЕРЕДПЛАТНИКІВ ІНДЕКС ДЛЯ ПІДПРИЄМСТВ Й ОРГАНІЗАЦІЙ

опублікованих у «Ланцет» та «Британському медичному журналі», описували численні «чесноти» кисню. Наприклад, перше видання в 1869 році пропагувало використання кисневих хліба та води (історія повторюється!). Протягом XIX століття киснева терапія фактично не мала якоїсь більш-менш наукової бази, але була доступна для широкого загалу. Зберег­лося чимало рекламних матеріалів продуктів на основі кисню. (Насправді найчастіше це були суміші закису азоту з карбонатом заліза у поєднанні із хлоратом калію. Клієнти отримували кольоровий газ, і саме колір переконував їх в ефективності рекламованого засобу.) У США такі флакони, призначені для «домашнього» лікування й укомплектовані пристроєм для вдихання, коштували 15 дол. Лікування ж у салоні було значно дорожчим: за кожен сеанс оксигенотерапії треба було викласти 30 дол., а повний курс складався із 30 процедур. Перша світова війна дещо змінила настрої в суспільстві, і це позначилося зокрема й на медичній галузі. Власне, прогрес у терапії киснем різко пришвидшився частково через отруєння газом в окопах, а частково завдяки досягненням фундаментальної медицини. Тоді кисень в основ­ному використовували для лікування отруєння фосгеном, який у високих дозах спричиняв набряк легень через 6-10 годин після вдихання, що призводило до гострого респіраторного дист­рес-синдрому. Застосуванню кисню за таких обс­тавин була присвячена стаття в «Британському медичному журналі». Крім того, у перші роки ХХ століття два фізіологи, німець Адольф Фік та француз Поль Берт, значно поглибили розуміння основ фізіології кисню, ввівши поняття «парціальний тиск». Вони використовували одиниці парціального тиску для визначення різниці в оксигенації між артеріальною та венозною кров’ю. Також ця пара пов’язала вказану різницю зі споживанням тканинного кисню та серцевим викидом.

підходом, який дасть змогу усунути основні причини посткомоційного синдрому, на відміну від наявних методів, що лише лікують окремі його симптоми.

ГАЗЕТА ВИХОДИТЬ ІЗ 1990 РОКУ

Утім, першим вченим, котрий заклав науковий фундамент кисневої терапії, став шотландець Джон Скотт Холдейн (1860-1936), який вик­ладав фізіологію в Оксфорді. Холдейн приділяв велике значення вентиляції легень при певних патологічних станах й опублікував на початку 1917 року монографію «Терапевтичне застосування кисню», що навчила генерацію лікарів раціональному використанню цього газу з лікувальною метою. Звісно, його праця не вберегла наступні покоління від безлічі помилок чи навіть відвертого недбальства в клінічному застосуванні кисню. Проте і позитивний, і негативний досвід дав змогу накопичити значний обсяг інформації для професійної оцінки й поглибленого аналізу, на підставі яких можна зробити певні умовиводи. І вони зовсім не однозначні.

*

Генеральний директор ТОВ «Редакція газети «Ваше здоров’я»............. ЮЛІЯ НОВГОРОДСЬКА Головний редактор...............МАРИНА БУРМАКА

* ТОВАРНИЙ ЗНАК ЗА ЛІЦЕНЗІЄЮ

ВИДАВЕЦЬ: ТОВ «Редакція газети «Ваше здоров’я»

Спеціальний кореспондент.......................СВІТЛАНА ТЕРНОВА Випусковий редактор...............ІРИНА ХОМЧУК

АДРЕСА: 04210, м. Київ, вул. Оболонська набережна, буд. 11, корп. 1

Редактор відділу оперативної інформації................................ТЕТЯНА КОЛІСНИК

ДЛЯ ЛИСТІВ: 04211, м. Київ, а/с 138

Літературне редагування та коректура..............................ЛАРИСА БОБРУЄНКО

ТЕЛ.: (067) 238 41 63 E-MAIL: vz@vz.kiev.ua

Дизайн та верстка.................АННА ПЕРЕВЕРТЕНЬ

Підготувала Любомира ПРОТАСЮК, спеціально для «ВЗ»

ПОЗА ЛЕГЕНІ Ідеї введення кисню в травний тракт — більше ста років. Думка вдатися до модифікації складу кишкової мікрофлори за допомогою кисню належить біохіміку М. В. Ненцькому (1847-1901). Щоправда, у життя цю ідею втілили пізніше — в 1923 році, коли О. Д. Сперанський виконав дослідження із введення кисню в шлунок (причому з іншою метою — для усунення гіпоксії). Інші вчені розвинули вказаний напрямок у «дорослій» медицині, стверджуючи, що в людини окрім легеневого дихання є ще шлунково-кишкове. І до кінця 30-х років введення кисню в травний тракт стає модним напрямком, котрий за популярністю перевершив такі «оздоровні» методики, як контрастні ванни. Перші публікації, що ставлять під сумнів ефективність уведення кисню в шлунок при асфіксії новонароджених, з’являються в 1959 році. Противники методу стверджували: поверхню кишечнику і його архітектоніку не можна порівняти з такими в легенях. В 1960 році неефективність інтрагастральної оксигенації експериментально довів британський лікар Р. Коксон. У колишньому ж СРСР намагалися лікувати за допомогою ентеральної оксигенотерапії виразки шлунка, дуоденіти, гепатити, гельмінтози та навіть дизентерію. На початку 60-х років академік М. М. Сиротінін експериментував з уведенням великих об’ємів (1,5-2 літри) кисню в шлунок. Однак він незабаром був змушений відмовитися від цієї методики через «серйозні практичні труднощі» на користь «гуманнішого» методу. Його роботи, як вважають, підштовхнули до створення знаменитої кисневої «пінки».

Відповідальним за випуск номера є головний редактор. Редакція не завжди поділяє думку авторів публікацій. Редакція не несе відповідальності за зміст рекламних матеріалів. Відповідальність за достовірність фактів, цитат, прізвищ та імен, інших даних несуть автори публікацій. Листування з читачами ведеться тільки на сторінках газети, рукописи не рецензуються і не повертаються. Матеріали, що публікуються на правах реклами Друк офсетний. Умовних друк. арк. 2.

Загальний наклад 9 000 Замовлення №0510326 Віддруковано у ДВ «Преса України»: 03048, м. Київ, проспект Перемоги, буд. 50.

Відділ реклами........................ІРИНА ПАВЛЕНКО ...............................................СВІТЛАНА КУРЧЕНКО

Виходить один раз на два тижні у п’ятницю

www.vz.kiev.ua тел.: (067) 238 41 63 vz@vz.kiev.ua