Ваше здоров'я № 35-36 by Всеукраїнська медична газета “Ваше здоров'я”

НА ЗАХИСТІ ІНТЕРЕСІВ ЛІКАРІВ

№35-36 (1475-1476) 07.09.2018

ЧИТАЙТЕ ЕЛЕКТРОННУ ВЕРСІЮ ГАЗЕТИ НА НАШОМУ САЙТІ WWW.VZ.KIEV.UA

МЕДИКІВ І ПАЦІЄНТІВ ЗАЛИШИЛИ З ГЕПАТИТАМИ НАОДИНЦІ У світі й Україні вже давно з’явилися сучасні дієві ліки — противірусні препарати прямої дії, які дають змогу зменшити тривалість курсу лікування з 1 року до 3 місяців. Такі режими лікування — ефективніші й безпечніші. У межах державної закупівлі мали надійти саме ці — безінтерферонові — курси лікування, які характеризуються майже 100% ефективністю. Але поки ми СТОР. послуговуємося інтерфероновими програмами.

КЕРІВНИК АВТОНОМІЗОВАНОГО ЗАКЛАДУ — ЩО ДОЗВОЛЕНО ЮПІТЕРУ? Після зміни статусу закладу внаслідок його автономізації у керівника аж ніяк не може виникнути якихось особливих, надзвичайних повноважень. Навпаки, «автономна свобода» накладає більше відповідальності й встановлює більшу залежність від можливостей закладу, укомплектованості штатів, конкурентних умов, у тому числі й з боку приватного сектора, а СТОР. отже, потребує самодостатності закладу.

НОВИНИ ПРЕЗИДЕНТ ВІДЗНАЧИВ МЕДИКІВ ДЕРЖАВНИМИ НАГОРОДАМИ ТА ПОЧЕСНИМИ ЗВАННЯМИ У ВОСЬМИ РЕГІОНАХ ТА КИЄВІ ЗАПУЩЕНО ПІЛОТНИЙ ПРОЕКТ ЩОДО ОПТИМІЗАЦІЇ РОБОТИ ДИСПЕТЧЕРІВ ЕКСТРЕНОЇ МЕДДОПОМОГИ РОЗШИРЕНО ПЕРЕЛІК ЛІКІВ ЗА КОШТИ ДЕРЖБЮДЖЕТУ-2018 МЕДЗАКЛАДИ МОДЕРНІЗУВАТИМУТЬ ЗА РАХУНОК ПРИВАТНИХ ІНВЕСТИЦІЙ

2-5 СТОР.

ВИСОКИЙ СТАРТ ВСТУПНОЇ КАМПАНІЇ:

КРАЩІ НА ВХОДІ, А ЩО НА ВИХОДІ?

Хороший лікар починається зі здібного абітурієнта. Ця аксіома стала відправною точкою реформування медичної освіти на нинішньому етапі. Бар’єр для абітурієнтів медичних вишів піднято, конкурс «Алло, ми шукаємо таланти» завершено. Чим відрізняється набір першокурсників від минулорічного і чи існує пряма залежність між високими балами ЗНО й успішністю майбутнього лікаря? А це вже, схоже, теорема. СТОР.

СПЕЦПРОЕКТ: МРІЇ ТА РЕАЛЬНІСТЬ УКРАЇНСЬКОЇ СІМЕЙНОЇ МЕДИЦИНИ

14 СТОР.

НОВИНИ ОБГОВОРЕННЯ

ВИЗН А ННЯ

ПРЕЗИДЕНТ ВІДЗНАЧИВ МЕДИКІВ ДЕРЖАВНИМИ НАГОРОДАМИ ТА ПОЧЕСНИМИ ЗВАННЯМИ

а значний особистий внесок у державне будівництво, соціально-економічний, науково-технічний, культурно-освітній розвиток України, вагомі трудові здобутки та високий професіоналізм Президент України Петро Порошенко у переддень Дня Незалежності відзначив державними нагородами та званнями спеціалістів медичної сфери. Зокрема, орденом Свободи нагороджено Сергія Комісаренка — директора Інституту біохімії ім. О. В. Палладіна Національної академії наук України, а орденом князя Ярослава Мудрого V ступеня відзначено Озара Мінцера — завідувача кафедри Національної медичної академії післядипломної освіти ім. П. Л. Шупика. Крім того, орден «За заслуги» ІІ ступеня отримали:  Микола Галелюк — заступник директора медичної офтальмологічної клініки «Новий зір» (м. Київ);  Анатолій Самохін — завідувач відділення Київської міської клінічної лікарні №12. Орден «За заслуги» ІІІ ступеня вручили:  Руслану Борису — професору кафедри ВНЗ «Київський медичний університет»;  Андрію Лаврику — головному науковому співробітнику ДУ «Національний інститут хірургії та трансплантології ім. О. О. Шалімова» Національної академії медичних наук України. Почесне звання «Заслужений діяч науки і техніки України» присвоєно:  Сергію Клименку — доктору медичних наук, професору, завідувачу відділу Інституту експериментальної радіології ДУ «Національний науковий центр радіаційної медицини Національної академії медичних наук України»;  В’ячеславу Прокопову — доктору медичних наук, професору, завідувачу лабораторії ДУ «Інс т и т у т г рома дс ького з доров’я ім. О. М. Марзєєва Національної академії медичних наук України».

Почесне звання «Заслужений лікар України» отримали:  Ростислав Боровський — головний лікар КУ «Жмеринська центральна районна лікарня», Він ницька обл.;  Євген Волосов — головний лікар КЗ «Обласна стоматологічна поліклініка», м. Харків;  Ігор Головчак — директор ДЗ «Прикарпатський центр репродукції людини» МОЗ України, м. Івано-Франківськ;  В’ячеслав Грушка — головний лікар КЗ «Чугуївська центральна районна лікарня імені М. І. Кононенка», Харківська обл.;  Алла Дума — лікар товариства «Дитячий медичний центр «Добробут», м. Київ;  Костянтин Краснюк — завідувач відділення Обухівської центральної районної лікарні, Київська обл.;  Олександр Кругляк — завіду вач відділення лікувально-профілактичного закладу «Волинський обласний госпіталь ветеранів вій ни», м. Луцьк;  Олександр Кулик — директор товариства «Науково-практичний центр нейрореабілітації «Нодус», Київська обл.;  Наталія Максим — завідувач відділення Пустомитівської цент ральної районної лікарні, Львівсь ка обл.;  Олександр Мухомор — керівник центру ультразвукової діагностики та інтервенційної сонографії Клінічної лікарні «Феофанія», м. Київ;  Тарас Осадчук — старший науковий співробітник відділу державної установи «Інститут травматології та ортопедії Національної академії медичних наук України», м. Київ;  Леоні ла Павлова — лікар КЗ «Березівська центральна районна лікарня», Одеська обл.;  Світлана Регеда — завідувач відділення державної наукової установи «Центр інноваційних медичних технологій Національної академії наук України», м. Київ;

Андрій Семененко — завідувач відділення КЗОЗ «Харківська міська клінічна лікарня №30»;  Надія Скрипник — завідувач кафедри державного вищого нав чального закладу «Івано-Франківський національний медичний університет»;  Сергій Солтик — головний лікар КУ «Овідіопольська центральна районна лікарня», Одеська обл.;  Павло Ткаченко — завідувач кафедри вищого державного навчального закладу України «Українська медична стоматологічна академія», м. Полтава;  Іванна Цідило — головний лікар КЗ «Івано-Франківський обласний клінічний шкірно-венерологічний диспансер»;  Оксана Червона — завідувач відділення КЗ «Лозівська центральна районна лікарня», Харківська обл.;  Віталій Шило — завідувач відділення КЗ «Черкаська обласна лікарня Черкаської обласної ради»;  Ольга Юрик — завідувач лабораторії ДУ «Інститут травматології та ортопедії Національної академії медичних наук України», м. Київ. Почесне звання «Заслужений економіст України» присвоєно Станіславу Труту — заступнику генерального директора державного підприємст ва «Укрвакцина» МОЗ України. Почесне звання «Заслужений працівник охорони здоров’я України» присвоєне:  Роману Ляву — начальнику відділу охорони здоров’я КиєвоСвятошинської районної державної адміністрації;  Лідії Підмогильній — директору вищого навчального закладу «Київський медичний коледж ім. П. І. Гаврося»;  Валентині Сільвашко — голов ній медичній сестрі Ватутінської міської лікарні, Черкаська обл. За матеріалами офіційного інтернет-представництва Президента України Петра Порошенка

ПРЕМ’ЄР-МІНІСТР УКРАЇНИ ВОЛОДИМИР ГРОЙСМАН ПОВІДОМИВ: НА ЗАПРОВАДЖЕННЯ СИСТЕМИ ЕКСТРЕНОЇ МЕДИЦИНИ У 2019 РОЦІ В БЮДЖЕТІ НЕ ВИСТАЧАЄ БЛИЗЬКО 11 МЛРД ГРН. ЗА ЙОГО СЛОВАМИ, ДЛЯ ОТРИМАННЯ ДОДАТКОВИХ КОШТІВ НЕОБХІДНО ПЕРЕКРИТИ ТІНЬОВІ СХЕМИ, ЗОКРЕМА ЩОДО КОНТРАБАНДИ ТОВАРІВ В УКРАЇНУ. За матеріалами онлайн-видання «Громадське»

Медзаклади модернізуватимуть за рахунок приватних інвестицій

іністерство охорони здоров’я планує залучати приватні інвестиції для розвитку лікувальних закладів. Уже до кінця року передбачається визначити регіони, у яких запровадять пілотні проекти, та розробити чіткий алгоритм державно-приватного партнерства для бізнесу. Перехід на нову модель фінансування — оплату за пацієнта — дає можливість модернізувати лікувальні заклади завдяки партнерству з бізнес-сектором. Робоча група, до складу якої окрім фахівців МОЗ входять інвестиційні експерти Європейської економічної комісії ООН, Світового банку та ЄБРР, визначила для себе наступні завдання:  розробити та надати закладам охорони здоров’я типові моделі державно-приватного партнерства, щоб вони мали можливість ініціювати інвестиційні проекти;  встановити основні види медичної допомоги та профілі медзакладів, які потребують залучення інвестицій приватного сектора;  обрати кілька пілотних проектів у різних регіонах і різних сферах охорони здоров’я;  створити дорожню карту дій для сторін державно-приватного партнерства в пілотних проектах — від ініціювання проекту до укладання договору про державно-приватне партнерство;  розробити типові форми документів та в разі потреби ініціювати зміни до чинного законодавства. Окрім цього, у планах МОЗ тісна співпраця з приватним сектором для чіткого визначення гарантій з боку держави. На переконання членів робочої групи, саме відсутність таких гарантій нині є перешкодою для реалізації державно-приватних проектів. У вересні Міністерство планує завершити роботу над методологічними рекомендаціями для медзакладів і бізнесу, а до кінця року — визначити пілотні проекти в регіонах й презентувати їх інвесторам. За матеріалами «Урядового порталу»

ФОПам дозволять виписувати препарати з програми   «Доступні ліки»

іністерство охорони здоров’я 3 вересня винесло на громадське обговорення проект Постанови КМУ «Про внесення змін до постанови КМУ від 17.03.2017 р. №152». Документом пропонується доповнити Порядок відшкодування вартості лікарських засобів нормою, відповідно до якої фізичні особи-підприємці (ФОП), котрі одержали ліцензію на право провадження господарської діяльності з медичної практики, можуть виписувати на рецептурних бланках форми №1 лікарські засоби, що беруть участь у програмі «Доступні ліки». У зв’язку із цим аптечні заклади у звіті про відпущені лікарські засоби, який подається для відшкодування вартості препаратів за держпрограмою, зазначатимуть прізвище, ім’я та по батькові лікаря-ФОП. За матеріалами офіційного веб-сайту МОЗ України

www.vz.kiev.ua тел.: (044) 428 02 20 vz@vz.kiev.ua

НОВИНИ

7 вересня 2018 року

Д ЛЯ ПАЦІЄНТІВ

НОВОВВЕ Д ЕННЯ

РЕЗУЛЬТАТИ КЛІНІЧНИХ ВИПРОБУВАНЬ ПРЕПАРАТІВ СТАНУТЬ ДОСТУПНИМИ П арламент 4 вересня у другому читанні підтримав законопроект №4074 «Про внесення змін до статті 9 Закону України «Про лікарські засоби» (щодо доступу до результатів доклінічного вивчення та клінічних випробувань лікарських засобів)». За документ проголосували 247 народних депутатів. Влітку цього року Голова Комітету ВРУ з питань охорони здоров’я Ольга Богомолець заявляла: щорічно МОЗ проводить близько 200 клінічних випробувань, але результати досліджень засекречені, а саме: дані про негативні побічні ефекти деяких медикаментів, котрі за-

ходять в Україну і якими лікують хворих у лікарнях, приховані від громадян. Якщо Президент України Петро Порошенко підпише законопроект, ситуація зміниться. Зокрема, документом передбачається, що центральний орган виконавчої влади, який реалізує державну політику у сфері охорони здоров’я, забезпечуватиме публічний доступ до всіх, як сприятливих/позитивних, так і несприятливих/негативних результатів доклінічного вивчення та клінічних випробувань. «Законопроект спрямований на відкриття доступу до матеріалів доклінічного вивчення та клініч-

них випробувань лікарських засобів, що дасть можливість усім зацікавленим грома д янам, їх об’єднанням, фахівцям ухвалювати рішення про вибір та медичне застосування лікарських засобів на підставі об’єктивних даних про рівень доказовості їх безпечності й ефективності. Цей законопроект також значною мірою спрямований на подолання корупції під час допуску ліків до медичного застосування в Україні», — говориться у пояснювальній записці. За матеріалом офіційного веб-сайту Верховної Ради України

РОЗПОДІЛ ПОВНОВА Ж ЕНЬ

МОЗ ПРОПОНУЄ РОЗДІЛИТИ ФУНКЦІЇ КЕРІВНИКА МЕДЗАКЛАДУ НА УПРАВЛІНСЬКІ ТА МЕДИЧНІ

іністерство охорони здоров’я України 30 серпня винесло на громадське обговорення проект Наказу «Про внесення змін до Довідника кваліфікаційних характеристик професій працівників. Випуск 78 «Охорона здоров’я». Документом пропонується розділити адміністративні та медичні функції керівника закладу охорони здоров’я. Зокрема, директор чи генеральний директор виконуватиме винятково управлінські функції й займатиметься адміністративною роботою, а всі медичні функції керівника покладатимуться на медичного директора. Згідно з проектом такі кадрові рішення вже десятки років ефективно діють у всьому світі, зокрема в багатьох країнах — членах Європейського Союзу. Із січня 2019 року аналогічний механізм планують запровадити і в Україні. Документом вносяться такі зміни до Довідника медичних професій:  вводиться нова посада — медичний директор;  чітко розмежовуються функції директора та медичного директора;  запроваджуються критерії для керівників закладів охорони здоров’я національного, обласного та районного рівнів;  визначаються освітні вимоги до директора, робота якого не пов’язана з організацією лікувального процесу. До обов’язків директора чи генерального директора закладу, котрий займатиметься питаннями господарської діяльності, керуватиме виробничо-господарською та фінансово-економічною діяльністю закладу, належать:  організація розробки та забезпечення реалізації довгострокової стратегії розвитку закладу;

відповідальність за фінансово-господарські результати діяльності медзакладу;  організація формування та моніторингу виконання операційних планів;  з а б е з п е ч е н н я в и к о н а н н я в с і х зобов’язань перед державним і місцевим бюджетами, державними позабюджетними соціальними фондами, постачальниками, замовниками та кредиторами;  забезпечення виконання господарських і трудових договорів;  організація роботи й ефективної взає модії всіх структурних підрозділів;  підвищення ефективності роботи закладу охорони здоров’я, якості та конкурентоспроможності послуг, що надаються;  надання медичної допомоги та задоволення потреб замовників і споживачів;  ведення переговорів з представниками власника закладу та замовниками щодо виконання планів й умов надання послуг;  забезпечення процесу залучення кошт ів на інвестиційні потреби закладу;  відбір і призначення працівників на керівні посади закладу;  забезпечення професійного розвитку працівників, а також створення безпечних і сприятливих умов праці, додержання вимог законодавства про охорону навколишнього середовища;  забезпечення розробки, укладання і виконання колективного договору;  здійсненн я зовнішнього пред ставництва закладу в адміністративних органах, засобах масової інформації, а також захист майнових інтересів закладу охорони здоров’я в судах, органах державної влади й управління. До 2022 року обіймати посаду директора на конкурсній основі може претендент з гуманітарною освітою, правознавець,

економіст, лікар, управлінець. З 2022 року претенденти, які не мають управлінської або менеджерської освіти у галузі знань «Управління та адміністрування» або «Публічне управління та адміністрування», повинні будуть додатково її здобути. Медичний директор займатиметься лише питаннями медицини, зокрема:  розробкою та впровадженням системи безперервного удосконалення якості послуг у медзакладі на основі принципів доказової медицини;  організацією надання пацієнторієнтованих послуг;  координацією зовнішньої та внутрішньої взаємодії підрозділів закладу охорони здоров’я;  організацію безперервного професійного розвитку медичного персоналу;  впровадженням сучасних методик діагностики та лікування;  організацією процесу надання медичної допомоги під час надзвичайних ситуацій;  оцінкою якості надання медичної допомоги. Головні лікарі, які вже уклали чи укладуть трудові договори до моменту, коли документ набуде чинності (1 січня 2019 року), працюватимуть за старою моделлю: керуватимуть і адміністративними, і медичними процесами — до терміну, визначеного в договорі. Після завершення терміну його дії головні лікарі зможуть пройти конкурс на посаду як генерального директора, так і медичного директора закладу охорони здоров’я. За матеріалами офіційного веб-сайту МОЗ України

Розширено перелік ліків за кошти держбюджету-2018

ряд затвердив Постанову від 29.08.2018 р. №683 «Про внесення змін до постанови КМУ від 28.03.2018 р. №278», якою вносяться зміни до переліку лікарських засобів та медичних виробів, котрі закуповуються за кошти державного бюджету 2018 року. Зокрема, документом зменшено обсяг потреби й орієнтовну кількість лікарських засобів за напрямком «Медикаменти для хворих на інфекційні захворювання, що супроводжуються високим рівнем летальності». Зміни стосуються таких препаратів:  «Протидифтерійна сироватка (кінська)»;  «Антирабічний імуноглобулін (людський)»;  «Антирабічна сироватка (кінська)»;  «Хініну дигідрохлорид». Також перелік доповнено новими 13 розділами. 1. Лікарські засоби для дітей, хворих на розлади психіки та поведінки із спектра аутизму, з шизофренією, афективними розладами, гіперкінетичними розладами. 2. Лікарські засоби та медичні вироби для лікування дітей, хворих на онкологічні та онкогематологічні захворювання. 3. Медичні вироби для лікування дітей з онкологічними та онкогематологічними захворюваннями. 4. Реагенти для лабораторії з діагностики онкогематологічних захворювань: реагенти для імуноцитологічної діагностики онкогематологічних захворювань та імуноцитологічного моніторингу мінімальної залишкової хвороби (методом мультипараметрової проточної цитометрії з використанням проточного цитофлюоритметра CytoMix F500). 5. Реагенти для лабораторії з діагностики онкогематологічних захворювань: реагенти для тканинного типування. 6. Реагенти для молекулярно-генетичних захворювань. 7. Реагенти та засоби медичного призначення для імуногістохімічної і морфологічної діагностики та диференційної діагностики солідних пухлин дитячого віку. 8. Реагенти та засоби для проведення імуноцитологічних та молекулярно-генетичних досліджень: лабораторні реагенти для молекулярно-генетичних досліджень з метою підтвердження діагнозу та вибору тактики лікування солідних злоякісних пухлин у дітей, виявлення мікрометастазів, мінімальної резидуальної хвороби та проведення моніторингу ефективності терапії методом полімеразної ланцюгової реакції на приладах Applied Biosystems 7300/7500 Real-Time PCR. 9. Реагенти та засоби для проведення імуноцитологічних та молекулярно-генетичних досліджень: лабораторні реагенти для молекулярно-цитогенетичних досліджень з метою підтвердження діагнозу та вибору тактики лікування, виявлення мікрометастазів, мінімальної резидуальної хвороби та проведення моніторингу ефективності терапії солідних злоякісних пухлин у дітей методом флуоресцентної гібридизації in situ (FISH) на флуоресцентному мікроскопі. 10. Медикаменти для антиретровірусної терапії дорослих, підлітків і дітей. 11. Медикаменти та медичні вироби для дитячого діалізу. 12. Медичні вироби для громадян, які страждають на ідіопатичну сімейну дистонію. 13. Медикаменти д ля лік ування туберкульозу. З матеріалами «Урядового порталу»

НОВИНИ ВООЗ

ЕКСПЕРИМЕН Т

У ВОСЬМИ РЕГІОНАХ ТА КИЄВІ ЗАПУЩЕНО ПІЛОТНИЙ ПРОЕКТ ЩОДО ОПТИМІЗАЦІЇ РОБОТИ ДИСПЕТЧЕРІВ ЕКСТРЕНОЇ МЕДДОПОМОГИ

іністерство охорони здоров’я запустило пілотний проект щодо оптимізації роботи оперативно-диспетчерських служб центрів екстреної медичної допомоги та медицини катастроф у Вінницькій, Донецькій, Запорізькій, Одеській, Полтавській, Тернопільській, Харківській, Херсонській областях і м. Київ. У його межах тестуватимуть роботу програмного продукту «Централь103». Відповідно до Наказу МОЗ від 17.08.2018 р. №87-Адм «Про техніч-

не випробування і впровадження в тестовому режимі програмного продукту електронної медичної інформаційної системи з оптимізації роботи...» планується вдосконалити такі процеси:  прийняття виклику екстреної медичної допомоги, обробку та реаг ування на нього;  веденн я облік у медичних послуг й управління медичною інформацією;  реалізацію програми медичних гарантій, пов’язаних з надан-

ням екстреної медичної допомоги. Тривалість пілотного проекту — 1 рік. Протягом місяця по закінченню цього терміну Управління екстреної медичної допомоги та медицини катастроф спільно з ДУ «Агенція екстреної медицини» мають подати МОЗ звіти про результати функціонування «Централь103», а також пропозиції щодо подальшого його впровадження. За матеріалами офіційного веб-сайту МОЗ України

ДОЧЕК А ЛИС Я

НАРЕШТІ ЛІКИ ЗА КОШТИ ДЕРЖЗАКУПІВЕЛЬ 2016 РОКУ ЇДУТЬ У РЕГІОНИ

іністерство охорони здоров’я 29 серпня повідомило, що направило в регіони низку препаратів, закуплених за кошти державного бюджету… 2016 року. Така оперативність вражає і наводить на сумні висновки. Найближчим часом регіони отримають ліки за наступними програмами:  «Діти, хворі на хронічний вірусний гепатит»: «Рибавірин», 200 мг —

90 уп.; «Пегінтерферон-2a», 135 мкг/0,5 мл, шприци — 831 од.; «Пегінтерферон-2а», 180 мкг/0,5 мл, шприци — 72 од.;  «Діти, хворі на первинні (вроджені) імунодефіцити»: «Імуноглобулін людини нормальний для внутрішньовенного введення», 5%, флакони по 50 мл — 2239 од.; «Вориконазол», 50 мг, таблетки — 26 уп.;  «Хворі на вірусний гепатит С»: «Омбітасвір/Паритапревір», 12,5мг/75мг/50мг,

таблетки — 1193 уп.; «Дасабувір», 250 мг, таблетки — 1193 уп.;  «Антиретровірусна терапія дорослих, підлітків та дітей»: «Зидовудин», 240 мл, флакони — 2241 уп.;  «Легенева артеріальна гіпертензія»: «Ілопрост» — 2039 уп. За матеріалами офіційного веб-сайту МОЗ України

КОН Т РОЛЬ

В УКРАЇНІ ЗАПРАЦЮВАВ ЄДИНИЙ РЕЄСТР МЕДИЧНИХ ОГЛЯДІВ

вересня 2018 року дані про медичні професійні огляди українців зберігаються в єдиній електронній системі. Таке нововведення покликане впорядкувати професійні медогляди й унеможливити використання підроблених довідок та санітарних книжок. До кінця року плануєть-

ся підключення до системи близько 3 тис. закладів охорони здоров’я в усіх областях України і поступова заміна паперових бланків медичних оглядів електронними. У Міністерстві повідомляють: професійний медогляд українці проходитимуть лише в закладах охорони здоров’я, а дані

автоматично відображатимуться в електронній системі. Довідку-дублікат про прой дений медогляд кожен українець зможе одержати безоплатно. З часом єдиний реєстр медичних оглядів буде інтегровано до системи «Електронне здоров’я». Проте вже зараз працює мобільний додаток «Медичні огляди», за допомогою якого контролюючі органи можуть швидко перевірити легітимність кожного конкретного випадку. За матеріалами офіційного веб-сайту МОЗ України

УРЯД 29 СЕРПНЯ СХВАЛИВ ЗАКОНОПРОЕКТ, ЩО ПЕРЕДБАЧАЄ СКАСУВАННЯ ВИДАЧІ СПЕЦІАЛЬНИХ ДОЗВОЛІВ НА ЗАНЯТТЯ НАРОДНОЮ МЕДИЦИНОЮ (ЦІЛИТЕЛЬСТВОМ). ЗАКОНОПРОЕКТ ІНІЦІЙОВАНО МОЗ УКРАЇНИ НА ПОЧАТКУ СІЧНЯ 2018-ГО, А ЮРИДИЧНУ СИЛУ ВІН ОТРИМАЄ ПІСЛЯ ТОГО, ЯК ЗА НЬОГО ПРОГОЛОСУЄ ПАРЛАМЕНТ І ПІДПИШЕ ПРЕЗИДЕНТ УКРАЇНИ. За матеріалами офіційного веб-сайту МОЗ України

Україна лідирує в рейтингу за кількістю хворих на кір у Європі

сесвітня організація охорони здоров’я повідомила: у січні-червні 2018 року в європейському регіоні зафіксовано понад 41 тис. випадків захворювання на кір. Більше ніж половина — 23 тис. випадків (56%) — припала на Україну. Також у списку лідерів за кількістю випадків захворювання:  Сербія — 4,954 тис.;  Франція — 2,579 тис.;  Грузія — 2,130 тис.;  Італія — 2,020 тис.;  Росія — 1,396 тис.;  Греція — 1,128 тис. Відповідно до щомісячних звітів країн ЄС, цього року від кору вже померли щонайменше 37 осіб. Найвищі показники зафіксовано в Сербії й Україні — 14 та 13 відповідно. Враховуючи ситуацію, що склалася, у ВООЗ наголосили на важливості підвищення рівня охоплення вакцинацією. «Для запобігання спалахам необхідно забезпечити не менше ніж 95% щорічного охоплення двома дозами вакцин із протикоровим компонентом на рівні будь-якої спільноти, а також докласти зусиль, спрямованих на охоплення щепленнями дітей, підлітків і дорослих, які в минулому пропускали планову вакцинацію», — зазначили в організації.

Оприлюднено ключові рекомендації з лікування туберкульозу

сесвітня організація охорони здоров’я у серпні опублікувала основні ключові зміни до лікування мультирезистентного туберкульозу (далі — МРТБ). Ці зміни планується включити в основу оновленого керівництва ВООЗ з лікування МРТБ, випуск якого запланований на кінець року. Зокрема, на нинішньому етапі роботи організація рекомендує національним протитуберкульозним програмам:  замінити канаміцин на амікацин у корокострокових курсах лікування, не чекаючи, доки будуть використані існуючі запаси канаміцину;  проінформувати пацієнтів про відносні переваги та недоліки продовження короткострокового курсу лікування із застосуванням канаміцину;  посилити клінічний та мікробіологічний моніторинг, а також моніторинг безпеки, щоб уможливити швидкий перехід пацієнтів на нові довготривалі курси лікування МРТБ у випадку появи перших ознак непереносимості препаратів, ототоксичності або відсутності реакції на ліки. Об’єднані, оновлені та деталізовані рекомендації ВООЗ щодо лікування МРТБ будуть опубліковані до кінця 2018 року, включаючи деталізовану оцінку даних GRADE, яка обґрунтує зміни відповідно до вимог Експертного комітету ВООЗ. За матеріалами офіційного веб-сайту Всесвітньої організації охорони здоров’я

www.vz.kiev.ua тел.: (044) 428 02 20 vz@vz.kiev.ua

НОВИНИ

7 вересня 2018 року

НЕБЕЗПЕК А

ДОСТ УПНІСТЬ

В УКРАЇНІ ЗМІНИЛИ МАРКУВАННЯ ФАРМПРОДУКЦІЇ

ряд прийняв Постанову від 29.08.2018 р. №672 «Про внесення зміни до пункту 1 Постанови КМУ від 22.07.2015 р. №622». Документом передбачається, що маркування фармацевтичної продукції, яку закуповують міжнародні організації, а також написання інструкцій про її застосування може здійснюватися як українською, так і мовою оригіналу. У Постанові також зазначається: у разі здійснення маркування

фармпродукції та написання інструкції до її застосування мовою оригіналу, МОЗ може забезпечити переклад державною мовою. Прийняття нормативно-правового акта зумовлено тим, що в лютому 2018 року рішенням Конституційного суду України було визнано неконституційним положення ст. 26 Про основи державної політики, яким закріплювалася можливість маркувати лікарські засоби і вироби медичного призна-

чення, що закуповуються спеціалізованими організаціями, а також писати інструкції до них мовою оригіналу. Відповідно до цього виникла необхідність внести зміни до Постанови №672 і врегулювати можливість для маркування товарів як українською, так і мовою оригіналу. З матеріалами «Урядового порталу»

ПОК А РА ННЯ

ЗА ПІДКУП ЛІКАРІВ БРИТАНСЬКИЙ ФАРМГІГАНТ ЗАПЛАТИТЬ 110 МЛН ДОЛАРІВ

ританська фармацевтична компанія AstraZeneca погодилася заплатити 110 млн дол. у рамках врегулювання 2 позовів від штату Техас. Компанію звинувачують у шахрайському маркетингу нейролептика Seroquel і препарату для зниження рівня холестерину Crestor. У позові по Seroquel вказується, що фармкомпанія AstraZeneca заохочувала лікарів

призначати препарат за незареєстрованими показаннями. Врегулювання цього ризику обійдеться компанії у 90 млн дол. Крім того, 20 млн дол. фармвиробнику доведеться заплатити за позовом по препарату Crestor. Зокрема, у позові стверджується, що AstraZeneca спотворювала інформацію про його переваги. Крім того, прокуратура Техасу в судовому порядку вимагала від компанії у якості компенса-

ції 5 млрд дол., оскільки фармвиробник порушив закон штату про запобігання шахрайству в межах програми Medicare. У AstraZeneca свою провину не визнали і заявили, що компанія погодилася на виплату штрафу, щоб уникнути тривалого і витратного судового процесу. За матеріалами Reuters

ВІД ПОВІД А ЛЬНІСТ Ь

SANOFI ЗУПИНИЛА ВИРОБНИЦТВО ПІСЛЯ СКАРГИ ПРИРОДОЗАХИСНИКІВ

омпанія Sanofi закрила фармацевтичний завод у французькому місті Муренкс через скаргу природоохоронної організації France Nature Environment на неекологічність підприємства. Компанія пообіцяла розібратися з причиною невдоволення захисників природи.

France Nature Environment повідомила регуляторні органи, що зафіксувала витік бромпропану з фармзаводу Sanofi, розташованого на території Муренкса. Вплив цієї хімічної речовини, за твердженням природозахисників, може призвести до розвитку інфекцій шкіри, онкологічних та респіраторних захворювань.

У Sanofi ніяк не прокоментували ситуацію, проте оголосили про тижневе припинення робіт на виробництві. Також будуть вжиті заходи з ліквідації викидів небезпечної речовини. На заводі в Муренксі, розташованому на кордоні з Іспанією, виробляються препарати «Депакін» і «Депакот» для лікування епілепсії, а також «Депамід» для лікування біполярного розладу. За матеріалами видання FiercePharma

РІШЕННЯ

PFIZER ВІДКЛИКАВ ПАРТІЮ ПРЕПАРАТУ ЧЕРЕЗ РИЗИКИ ПЕРЕДОЗУВАННЯ

армацевтична компанія Pfizer прий няла добровільне рішення відкликати з ринку партію лікарського засобу Children’s Advil, оскільки споживачі

масово скаржилися на те, що мірний стаканчик маркований у чайних ложках, а в інструкції із застосування зазначено мілілітри. У фармкомпанії вирішили: така мірна невід-

повідність може призвести до передозування препаратом. Партія лікарського засобу, поширена у США в травні-червні 2018 року, буде відкликана. Проблеми з дозуванням Children’s Advil виникають не вперше: у 2016му американський фармвиробник відкликав 126 партій препарату в Канаді.

Бактерії почали набувати стійкості до дезінфекційних засобів

ж урна лі Science Translational Medicine австра лійські вчені опублікували результати дослід ження, яке засвідчило: деякі види бактерій можуть виробляти стійкість до дезі нфекційних засобів для рук на основі спирту. Зокрема, бактерія Enterococcus faecium. З 2002 року кілька австралійських лікарень почали використовувати диспенсери для популяризації дезінфектантів для рук на основі спирту. Незважаючи на постійну боротьбу з інфекціями, було помічено: одночасно зі зменшенням поширеності одних госпітальних інфекцій, збільшувалася частота інших. Раціона льність вказаної гіпоте зи доводить ентерококова інфекція, збудником якої є Enterococcus faecium. Зокрема, з кожним роком спостерігали збільшення кількості внутрішньолікарняних спалахів цієї інфекції не тільки в Австралії, а й у світі. Це відбувалося всупереч інтенсивному поширенню дезінфекційних засобів для оброблення рук у лікарнях. Враховуючи таку не надто втішну тенденцію, група австралійських вчених вирішила провести дослідження, спрямоване на вивчення активності різних концентрацій спирту відносно зразків мікроорганізмів. Дослідники помітили, що більш «молоді» штами Enterococcus faecium на 70% стійкіші до дії дезінфекційних засобів на спиртовій основі. Подальші дослідження допомогл и виявити мутації в генах бактерій. За с лова ми провідного а втора дослід ж ення, вченого з Інстит у т у інфекційних за хворювань та імунітету ім. Пітера Доерті Університету Мельбурна Тімоті Стінейра, це можна розцінювати як перший випадок, коли патогенні мікроорганізми виробили стійкість до спирту. На думку науковців, отримані дані не є підставою для повної відмови від застосування дезінфектантів для рук на основі спирту. У деяких випадках вони можуть бути досить ефективними, наприк лад, щодо стафілокок у. Натомість набуття деякими бактеріями стійкості до спирту свідчить про те, що для того, аби забезпечити стерильність, необхідно користуватися комбінованими детергентами. За матеріалами онлайн-видання Мedical Daily та Science Translational Medicine

За матеріалами видання FiercePharma

УКРАЇНА ДЛЯ ЕПІДСЕЗОНУ 2018-2019 РОКІВ ОЧІКУЄ ТРИ ПРОТИГРИПОЗНІ ВАКЦИНИ: «ВАКСІГРИП ТЕТРА» (ФРАНЦІЯ), «ДЖІСІ ФЛЮ» (ВИРОБНИК — КОРЕЯ, ЗАЯВНИК — ВЕЛИКА БРИТАНІЯ), «ІНФЛУВАК®» (НІДЕРЛАНДИ). За матеріалами офіційного веб-сайту Державного експертного центру МОЗ України

ДИСКУСІЙНИЙ КЛУБ

ВИСОКИЙ СТАРТ ВСТУПНОЇ КАМПАНІЇ:

КРАЩІ НА ВХОДІ, А ЩО НА ВИХОДІ? Хороший лікар починається зі здібного абітурієнта. Ця аксіома стала відправною точкою реформування медичної освіти на нинішньому етапі. Бар’єр для абітурієнтів медичних вишів піднято, конкурс «Алло, ми шукаємо таланти» завершено. Чим відрізняється набір першокурсників від минулорічного і чи існує пряма залежність між високими балами ЗНО й успішністю майбутнього лікаря? А це вже, схоже, теорема.

Андрій КУЗИК, відповідальний секретар приймальної комісії Львівського національного медичного університету ім. Данила Галицького

ВЗ Цього року для абітурієнтів, які бажали вступити до медичних вишів за спеціальностями «Медицина», «Педіатрія» та «Стоматологія», було встановлено нову планку участі в конкурсі — не менше 150 балів ЗНО з другого та третього конкурсних предметів. Як це вплинуло на перебіг вступної кампанії і, головне — на «якість першокурсника»? — Чи вплинуло це на «якість першоку рсника», продемонструють результати екзаменаційних сесій. Адже студент навіть із високими балами ЗНО може надалі виявитися не таким вже старанним і дисциплінованим. А щодо вступної кампанії, то прохідний бал за вказаними спеціальностями на державну форму навчання в нашому університеті й без того завжди був високим і значно перевищував нинішню «планку». Тобто і в минулому, і в позаминулому роках усі абітурієнти, які стали першокурсниками нашого вишу на державній формі навчання, мали в середньому не менше 175 балів ЗНО з конкурсних предметів. Зокрема, за спеціальністю «Медицина» (вона у нас найпопулярніша серед абітурієнтів, і кількість бюджетних місць там найбільша) минулого року прохідний бал становив 174,2, у нинішньому — 178,8, за спеціальністю «Педіатрія» — 170,5 (минулого року — понад 167,5), «Стоматологія» — більше 196,5 (минулого року — 196,8), «Фармація» — майже 192 (минулого року — 190,8). Тобто відбулося незначне підвищення, але не за рахунок запровадження «нової планки». Згідно з Правилами прийому конкурсний бал формується за спеціальною формулою, де запровадж ено певні коефіцієнти. Цього року вони дещо підвищилися, тож зріс і прохідний бал. Щодо контрактної форми навчання, там www.vz.kiev.ua тел.: (044) 428 02 20 vz@vz.kiev.ua

ДИСКУСІЙНИЙ КЛУБ

7 вересня 2018 року

дійсно відбулося зменшення кількості не лише поданих заяв, а й набраних студентів (і підвищення вимог до результатів ЗНО відіграло в цьому суттєву роль). ВЗ А охочих вступити на місця державного замовлення не поменшало? — Кількість поданих заяв серед цієї категорії абітурієнтів також зменшилася, однак на це вплинуло кілька чинників. Меншою мірою згадані вже 150 балів, а більшою — несприятлива демографічна ситуація (кількість випускників шкіл в Україні була нижчою) й певні новації в правилах вступу. Цьогоріч Міністерство освіти і науки України обмежило кількість заяв для подання в різні виші одним абітурієнтом до 7 (у 2017 році можна було подати 9 заяв). Кількість місць держзамовлення в нашому університеті, який є одним з лідерів за його обсягами серед медичних вишів України, залишилася на рівні минулого року. Тому в нас був такий конкурс: за спеціальністю «Медицина» — 7,1 особи на 1 місце (440 місць), «Педіатрія» — 12,2 (40 місць), «Стоматологія» — 96,2 (10 місць), «Фармація» — 134,1 (10 місць). Для порівняння в минулому році він становив: «Медицина» — 10,21 особи на 1 місце (440 місць), «Педіатрія» — 19,2 (40 місць), «Стоматологія» — 142,8 (10 місць), «Фармація» — 90,9 (10 місць). ВЗ Чому ж у медичних вишах нині з’явилися так звані вакантні місця навіть за державним замовленням? — До цього призвело ще одне нововведення — якщо абітурієнт, котрого було зараховано до університету

на державну форму навчання, не виявив бажання там навчатися, а вирішив обрати інший виш чи спеціальність (навчання за контрактом) і не подав оригінали документів, то згідно з Правилами прийому ми не маємо права взяти на це місце, наприклад, абітурієнта, який поступається кількома десятими чи сотими бала (хоча таких у нас більше, ніж достатньо). Тобто місце вважається незаповненим і фактично втрачається. У цьому році ми в такий спосіб втратили понад 30 місць за спеціальністю «Медицина» (при загальній кількості 440 місць), 7 за спеціальністю «Педіатрія» (із 40 існуючих), 2 — «Стоматологія» (із 10), 1 — «Фармація» (також із 10 існуючих). Контрактної форми навчання це не торкнулося. Те, що абітурієнти мають право подати заяви на різні спеціальності, які, до речі, можуть значно відрізнятися за напрямками підготовки, нівелює принципи професійно-орієнтаційної роботи серед вступників. Наприклад, деякі наші абітурієнти одночасно «мріють стати» лікарями, стоматологами, педіатрами і фармацевтами. Та ще й на додачу подають заяви в інші виші, часто дуже далекі від медицини. Чи знає такий абітурієнт, чого він хоче? Тобто мало націлити майбутнього лікаря на 150 балів зі шкільних дисциплін, потрібно його професійно орієнтувати. Бо за відсутності свідомого вибору «справи життя» не буде й потрібного ставлення до неї, прагнення стати професіоналом, як би добре не навчалася ця дитина у школі. На жаль, нині профорієнтаційну роботу в школах зведено нанівець, а «свобода вибору» подачі заяв у

різні виші за принципом «кудись та потраплю» ще більше нівелює ці принципи. ВЗ Законодавство України проголошує автономність вищих навчальних закладів. Як вона реалізується зокрема в питаннях набору студентів? — За кордоном вплив університетів на власну політику у відборі абітурієнтів дуже вагомий. В Україні ж такий відбір здійснюється централізовано й чітко регламентований державою, а роль університетів зведена практично до нуля. І шкода, що втрачаються місця на студентській лаві, які могли б бути заповнені здібними та мотивованими до професії абітурієнтами. ВЗ Які, на вашу думку, слід винести уроки з цьогорічної вступної кампанії, аби надалі не створювати нових перешкод у підготовці достатньої кількості професійних медичних кадрів? — Передусім слід зауважити, що система підготовки медичних кадрів має низку особливостей. Вона відрізняється від підготовки фахівців у закладах вищої освіти Міністерства освіти і науки. І це потрібно враховувати під час розробки Умов вступу до закладів вищої освіти як універсального документа для всіх університетів, на підставі якого кожен виш готує власні Правила прийому. Слід було б передбачити механізм заповнення вакантних місць державного замовлення у медичних університетах, не порушуючи, звичайно ж, принципу конкурсного відбору. Це дало б нам можливість, з одного боку, гарантувати абітурієнтам (які дійсно цього хочуть) здобуття

омріяного фаху, а з іншого — виконати обсяги державного замовлення в повному обсязі. Та кож не лог іч ною ви гл я д ає цьогорічна ситуація зі вступом на спеціа льність «Фармаці я», коли абіт у рієнтам третім предметом ЗНО запропонували на вибір хімію або іноземну мову, а другим обов’язковим предметом була біологія. І це відносно спеціальності, де знання з хімії є базовими для засвоєння професійно-орієнтованих дисциплін! Тому наша пропозиція: обов’язковим предметом для майбутніх фармацевтів має бути хімія, а вже на вибір вступника можна запропонувати біологію, математику або ж фізику, які належать до природничих наук і є ближчими до навчання за спеціальністю «Фармація». Розмову вела Світлана ТЕРНОВА, «ВЗ»

Н А С Т У ПН А Т Е М А Шановні читачі! Відкриваючи «Дискусійний клуб», ми ставили за мету дати кожному лікарю можливість висловитися з приводу наболілого. Тема нашого наступного обговорення:

«Закон про громадське здоров’я: вітрила нової політики чи човен без весел?» Чекаємо ваших листів на адресу: 04211, м. Київ, а/с 138, редакція газети «Ваше здоров’я» або на e-mail: vz@vz.kiev.ua

ТОЧКИ ЗОРУ

Григорій ЗАГРИЧУК, відповідальний секретар приймальної комісії ДВНЗ «Тернопільський державний медичний університет ім. І. Я. Горбачевського МОЗ України», доцент

кщо порівняти прохідні бали на місця державного замовлення минулого та нинішнього року, то в нашому виші вони практично не змінилися (173,9 та 173,1 відповідно), тобто нашими першокурсниками були і є абітурієнти з високим прохідним балом. Стосовно контрактної форми навчання ситуація дещо інша: зменшилася загальна кількість поданих заяв, а приблизно 14% абітурієнтів було відмовлено в прийнятті заяв і включенні їх у рейтинговий список саме через те, що з конкурсних предметів вони не набрали 150 балів ЗНО. Про те, чи вийде хороший студент і лікар з абітурієнта з високими балами ЗНО, можна говорити хіба що в процесі навчання, особливо порівнюючи результати з показниками успішності студентів минулих років. Однак існує інший бік медалі, який варто врахувати на майбутнє. За нинішніх умов виходить так, що абітурієнт з результатами ЗНО з української мови 120 балів, з біології та хімії — по 150 допускається до участі в конкурсі, а той абітурієнт, який отримав, наприклад, 180 балів з української мови, 190 з біології, а з хімії —

149, уже ні. Але ж чи можуть відігравати таку доленосну роль 1-2 чи навіть більше балів? До того ж результати ЗНО з хімії чи математики не є «істиною в останній інстанції» для визначення здатності абітурієнта стати хорошим лікарем. Можливо, варто зменшити «поріг» з третього предмета до 140 чи й 135 балів, або ж враховувати загальний конкурсний бал, і якщо він в абітурієнта високий — допускати до участі в конкурсі. Тобто «поріг» має право на існування, але він мусить бути гнучкішим, особливо для мотивованих абітурієнтів. Бо, як свідчить досвід нинішнього ЗНО, багато випускників втратили 1 чи 2 бали з хімії тільки через те, що технічно не змогли перенести правильні відповіді зі свого буклета у бланк. Така технічна неточність позбавила їх можливості реалізувати свою мрію про опанування медичної професії. Цьогоріч нам збільшили обсяги державного замовлення підготовки лікарів (з 200 до 250 місць), однак частина з них залишилася вакантними (4,8%) через те, що особи, які пройшли конкурс, не подали оригіналів документів. Деякі із цих місць ми заповнили абітурієнтами, котрим надано пільги для вступу, і в такий спосіб вийшли на друге місце серед медичних вишів України за виконанням обсягів держзамовлення. Однак 7 місць було втрачено. Так само ми на другому місці по Україні за обсягом набору на контрактну форму навчання на спеціальність «Медицина», хоча він виявився майже вдвічі меншим, ніж торік. До речі, цьогоріч ми скористалися перевагами

автономізації вишу і створили окрему небюджетну конкурсну пропозицію за лікарськими спеціальностями на місця контрактної форми навчання з іншими конкурсними предметами на вибір (хімія або історія України), але також з вимогою не менше 150 балів ЗНО. Вважаю за доцільне залишити право медичним вишам самостійно вирішувати кількість «порогових» балів для участі в конкурсі з третіх конкурсних предметів (на вибір абітурієнта) на місця державного замовлення та на контракт (на випадок, якщо їх не буде знижено взагалі). Плануємо вийти з такою пропозицією під час обговорення нових Умов прийому на навчання до закладів вищої освіти України на наступний рік, які поки що опрацьовуються Міністерством освіти та науки. Ще однією новацією цьогорічної вступної кампанії у нашому виші був пілотний проект з набору на освітню програму «Парамедик» (по 25 місць за державним замовленням і на контракт), на які надійшло 214 заяв (для порівняння на освітню програму «Сестринська справа» — 194 заяви). Прохідний бал для майбутніх парамедиків на місця державного замовлення дорівнював 170,8. Ми заповнили всі місця за розподілом, але, оскільки вступники не донесли оригіналів, вакантними залишилися 8 місць держзамовлення, а на контракт ми набрали 15 майбутніх парамедиків. А щодо питання про те, чи вийде з успішного абітурієнта гарний лікар, то однозначно відповісти на нього важко. Бо навіть випуск ник вишу з червоним дипломом не завжди

стає майстром лікарської справи. Адже, наприклад, вивчити техніку виконання апен дектомії з підручника набагато легше, ніж власноруч провести операцію, а успішно це може зробити тільки певний відсоток лікарів. Аби знайти «нашого» абітурієнта, ми проводимо профорієнтацію по школах. До речі, в Україні вже апробовано тести загальних здіб ностей для випускників шкіл, які допомагають визначити рівень розуміння ними тексту, здатність до абстрактного, логічного та математичного мислення. Однак вони чомусь припадають пилом, тому й доводиться орієнтуватися на 150 балів з хімії, які за бажання можна здобути, «визубривши» матеріал. У наш час накопичити знання — не проблема, головне (а особливо в лікарській професії) — вміти їх використати. Процес підготовки абітурієнта починається зі старших класів школи. Тому наш університет налагодив співпрацю з медичним ліцеєм, де факультативні заняття спрямовані на вивчення таких предметів, як анатомія, фізіологія, латина тощо. Ось уже кілька років поспіль ліцеїсти знайомляться з навчальним процесом в університеті, аби зрозуміти, куди вони потраплять після вступу. До того ж наші викладачі проводять з ними заняття. Це хороший метод профорієнтації, тому в наших правилах прийому передбачено, що за однакової кількості набраних балів перевагу буде надано саме випускникам ліцею. (Продовження на стор. 8)

ДИСКУСІЙНИЙ КЛУБ (Початок на стор. 6)

Ірина ЛЕЩИНА, відповідальний секретар приймальної комісії Харківського національного медичного університету

ормування якісного складу контингенту першокурсників з високим рівнем шкільної освіти завжди було і є пріоритетним завданням нашого університету. Це досягається передусім завдяки високому іміджу закладу, який сформувався за всю його багаторічну історію, проведенню пос-тійної профорієнтаційної роботи серед школярів, підвищенню прохідного балу з біології, хімії, введенню до правил прийому певних положень (зокрема, під час розподілу коефіцієнтів для розрахунку конкурсного балу перевага надається результатам ЗНО з біології тощо). Безумовно, важливим кроком стало запровадження у 2018 році на рівні країни мінімального результату ЗНО не менше 150 балів з другого та третього конкурсних предметів для допуску до участі в конкурсі під час вступу на основні медичні спеціальності. На нашу думку, посилення вимог до рівня знань вступників з конкурсних предметів є доцільним та дієвим інструментом підвищення якісного складу майбутніх студентів, застосовувати який варто не лише під час вступу на медичні спеціальності. Професіоналізм фахівця, зокрема лікаря, визначається не лише за результатами ЗНО. Безумовно, рівень шкільних знань вступників, особливо з профільних предметів, — важливий компонент подальшого успішного навчання, однак бали ЗНО не є стовідсотково об’єктивним інструментом оцінювання їх знань і можливостей становлення як фа хівців. Такий результат залежить від комплексу чинників, серед яких — особистісні якості, мотивація до навчання, професійна орієнтованість і рівень свідомого вибору майбутньої професії, якість організації навч ального процесу, зрештою, стресостійкість студента, стан його здоров’я тощо. Тому для підвищення професійного рівня фахівців, передусім лікарів, недостатньо враховувати лише бали ЗНО, потрібно запроваджувати системний підхід до вирішення цього питання з комплексним впливом на всі складові процесу формування висококваліфікованого спеціаліста.

Нинішня вступна кампанія засвідчила, що конкурс на місця державного замовлення традиційно залишається досить високим на всі медичні спеціальності. Високим також є й прохідний бал. Приміром, під час вступу на спеціальність «Медицина» він становив 176,8 (у 2017 році — 172,2), на спеціальність «Педіатрія» — 164,6 і 164,3, «Стоматологія» — 198,2 і 200 балів відповідно. За результатами конкурсу на місця державного замовлення до нашого університету були рекомендовані 454 вступники, або 100% передбаченого максимального обсягу державного замовлення. Більшість із них (74%) отримали рекомендацію за 1 пріоритетом з найвищими балами порівняно з іншими медичними закладами вищої освіти. Крім того, у 2018 році університет може похвалитися найвищим середнім показником конкурсного балу вступників серед медичних ВНЗ — 177 балів. Варто зазначити й зростання попиту на нові спеціальності бакалаврського ступеня «Технології медичної діагностики та лікування» і «Фізична терапія, ерготерапія», загальний конкурс на які становив 9,6 особи на 1 місце. За результатами конкурсного відбору на місця навчання за кошти фізичних і юридичних осіб за цими спеціальностями зараховано вдвічі більше студентів, ніж у минулі роки. Відсоток зарахування вступників, рекомендованих на місця державного замовлення, майже не змінився: за спеціальністю «Медицина» — 88%, «Педіатрія» — 90%, «Стоматологія» — 100%. Серед причин відмови від бюджетних місць вступники, які отримали рекомендацію на зарахування на місця державного замовлення, переважно називають бажання навчатися нехай і за контрактом, але за більш привабливою спеціальністю, на яку для вступу на бюджет не вистачило конкурсного балу, а також вступ до вищого навчального закладу за кордоном. До інших проблемних питань вступної кампанії 2018 року слід віднести низьку профо рієнтованість абітурієнтів, недосконалий підхід до застосування так званого сільського коефіцієнту, особливо в питаннях переліку й оформлення документів, які підтверджують право вступника на його використання. На мою думку, з метою профорієнтаційного спрямування вступників доцільно забезпечити їм можливість подавати до 4 заяв на участь у конкурсному відборі не більше ніж із 3 спеціальностей (це має стосуватися вступу як на місця державного замовлення, так і на місця за кошти фізичних та юридичних осіб).

Також варто було б надати певні переваги абітурієнтам, які закінчили вищі медичні навчальні заклади І-ІІ рівнів акредитації та мають стаж роботи в галузі охорони здоров’я, адже вони є найбільш професійно орієнтованими, що дуже важливо з огляду на специфіку підготовки спеціалістів медичного профілю.

Віктор ШАТИЛО, ректор Житомирського медичного інституту, Заслужений лікар України, доктор медичних наук, професор

езперечно, можна сподіватися, що кращі результати навчання в школі сприятимуть кращій успішності студента у вищому навчальному закладі. Водночас підвищення «порогу» до 150 балів для участі в конкурсі на вступ до медичних вишів є штучно надуманим бар’єром. Одразу постає питання: а чому саме 150, а не, наприклад, 170? У практиці багатьох вишів країн Європи та інших розвинених держав світу подібних (та й взагалі жодних) обмежень для вступу до закладів вищої освіти не існує. Зараховують усіх бажаючих, а в процесі навчання спрацьовує «природний відбір» студентів. Такий підхід дає можливість кожному громадянину реалізувати право на освіту, а вишам — відбирати кращих з кращих, які дійсно стануть хорошими фахівцями. В Україні діє інша система, і багато проблем спричинені саме непродуманістю рішень. Зокрема, у 2018 році зарахування на бюджетні місця проводилося в один етап. За даними Міністерства освіти і науки України та ЄДЕБО кожен абітурієнт скористався правом подачі документів у середньому на 4 спеціальності. А тому після першого етапу зарахування було зайнято лише 25% бюджетних місць. У нашому навчальному закладі також після першого етапу утворилися вакантні бюджетні місця, тож питання щодо їх заповнення пільговими категоріями абітурієнтів довелося додатково узгоджувати з МОН України, ДП «Інфоресурс» й органами влади та місцевого самоврядування. І тільки завдяки цьому вдалося зарахувати частину здібних абітурієнтів. Як засвідчила практика, такий підхід до зарахування на бюджетні місця є необґрунтованим, створює штучні перешкоди на шляху до отримання освіти, тож до-

РЕЗУЛЬТАТ ЗАЛЕЖИТЬ ВІД КОМПЛЕКСУ ЧИННИКІВ, СЕРЕД ЯКИХ — ОСОБИСТІСНІ ЯКОСТІ, МОТИВАЦІЯ ДО НАВЧАННЯ, ПРОФЕСІЙНА ОРІЄНТОВАНІСТЬ І РІВЕНЬ СВІДОМОГО ВИБОРУ МАЙБУТНЬОЇ ПРОФЕСІЇ, ЯКІСТЬ ОРГАНІЗАЦІЇ НАВЧАЛЬНОГО ПРОЦЕСУ, ЗРЕШТОЮ, СТРЕСОСТІЙКІСТЬ СТУДЕНТА, СТАН ЙОГО ЗДОРОВ’Я ТОЩО. ТОМУ ДЛЯ ПІДВИЩЕННЯ ПРОФЕСІЙНОГО РІВНЯ ФАХІВЦІВ, ПЕРЕДУСІМ ЛІКАРІВ, НЕДОСТАТНЬО ВРАХОВУВАТИ ЛИШЕ БАЛИ ЗНО, ПОТРІБНО ЗАПРОВАДЖУВАТИ СИСТЕМНИЙ ПІДХІД ДО ВИРІШЕННЯ ЦЬОГО ПИТАННЯ З КОМПЛЕКСНИМ ВПЛИВОМ НА ВСІ СКЛАДОВІ ПРОЦЕСУ ФОРМУВАННЯ ВИСОКОКВАЛІФІКОВАНОГО СПЕЦІАЛІСТА

цільно повернутися до практики попередніх років, коли зарахування здійснювали в кілька етапів, і це давало змогу абітурієнтам з високими показниками успішності заслужено вступити на навчання на бюджетне місце. Також проблемним питанням цьогорічної вступної кампанії було фіксоване визначення Умовами прийому комбінації конкурсних предметів для вступу до закладів вищої освіти. На тлі катастрофічного зниження загальної кількості абітурієнтів в Україні в нинішньому році (до 200 тис. осіб) у зазначених комбінаціях другого і третього конкурсних предметів вступників взагалі виявилося вкрай мало, що штучно обмежило кількість абітурієнтів для вступу до вищих медичних навчальних закладів за освітніми ступенями бакалавра та магістра. Після аналізу статистичних даних ЗНО 2018 року в комбінаціях запропонованих предметів для вступу до закладів вищої освіти у галузі знань «Охорона здоров’я», вимальовується наступна картина: у комбінації «біологія та хімія» — дещо більше 19,4 тис. абітурієнтів, «біологія та математика» — понад 26 тис., «біологія та фізика» — 1,8 тис., «біологія та англійська мова» — 8,1 тис. абітурієнтів. До того ж випускники, які здавали ЗНО з математики й іноземної мови, робили вибір аж ніяк не на користь медичних вишів, тож це ще більше «урізало» кількість наших вступників. Тому вважаємо за необхідне, аби в межах автономії закладам вищої освіти, наданої їм згідно із Законом України «Про вищу освіту», було забезпечено право самостійно встановлювати перелік конкурсних дисциплін ЗНО з другого і третього конкурсних предметів. Також, спираючись на вже згаданий Закон, будьякий навчальний заклад у межах автономії має право реалізовувати освітні програми за ліцензованими спеціальностями, самостійно визначати форми навчання й організації освітнього процесу, запроваджувати спеціалізації, визначати їх зміст і програми навчальних дисциплін. Автономію навчального закладу в період вступної кампанії потрібно було б розширити, віддавши на його власний розсуд такі питання, як встановлення мінімального прохідного балу ЗНО з конкурсних предметів та вибір другого і третього конкурсних предметів для вступу. Також заклад вищої освіти повинен мати можливість зараховувати абітурієнтів на бюдж етні місяця у 2-3 хвилі (або в 2-3 етапи), що гарантуватиме доступ до бюджетних місць кращим, мотивованим до вибору професії випускникам шкіл. До того ж варто надати абітурієнтам право змінювати пріоритет заяви до початку зарахування на навчання. Якщо підсумувати результати цьогорічної вступної кампанії в нашому закладі, то вони свідчать, з одного боку, про ефективність проведеної нами профорієнтаційної роботи, а з іншого — про наявність озвучених проблем і необхідність їх вирішення. Зокрема, середній бал ЗНО зарахованих на бюджет на спеціальність «Медсестринство» порівняно з минулим роком практично не змінився (154,2 бала у 2017 році та 158,8 у 2018-му). Як, до речі, і середній бал атестатів нового набору першокурсників (9,24 і 9,20 відповідно). Середній бал зарахованих на бюджетні місця за згаданою спеціальністю на основі повної загальної середньої освіти (освітній ступінь бакалавр) становить 158,9 бала. Натомість конкурс на одне бюджетне місце у 2017 році сягав 10,4 особи, а у 2018-му — 5,1 особи. Кількість вступників, зарахованих за кошти фізичних та/або юридичних осіб, у 2018 році зменшилася на 25% — за рахунок як зменшення загальної чисельності абітурієнтів в Україні, так і високої вартості навчання на контрактних умовах і неспроможності багатьох українських родин його оплачувати.

www.vz.kiev.ua тел.: (044) 428 02 20 vz@vz.kiev.ua

ДИСКУСІЙНИЙ КЛУБ

7 вересня 2018 року

ПОТРІБНО, АБИ ВИПУСКНИК МЕДИЧНОГО КОЛЕДЖУ, КОТРИЙ ПРОДОВЖИТЬ НАВЧАННЯ В МЕДУНІВЕРСИТЕТІ ЗА СПЕЦІАЛЬНІСТЮ «МЕДИЦИНА», ОТРИМУВАВ ДИПЛОМ ЛІКАРЯ ЗАГАЛЬНОЇ ПРАКТИКИ, ІЗ ЯКИМ ОДРАЗУ МІГ БИ ПРАЦЮВАТИ. НИНІ Ж МАЄМО ДИВНУ СИТУАЦІЮ, КОЛИ ФЕЛЬДШЕР ПІСЛЯ ЗАКІНЧЕННЯ КОЛЕДЖУ ПРАЦЮЄ НА ПЕРВИНЦІ, ПРИЙМАЄ ХВОРИХ (БО ПОЧАСТИ ЛІКАРЯ НА СЕЛІ ВЗАГАЛІ НЕ ЗНАЙТИ), А ТОЙ, ХТО ЗДОБУВ ТАКИЙ САМИЙ ДИПЛОМ ТА ЩЕ Й П’ЯТЬ РОКІВ НАВЧАВСЯ В МЕДИЧНОМУ УНІВЕРСИТЕТІ, ВИЯВЛЯЄТЬСЯ, НЕ МАЄ ПРАВА БУТИ ЛІКАРЕМ ЗАГАЛЬНОЇ ПРАКТИКИ!

Володимир СТАСЮК, директор ІваноФранківського базового медичного коледжу

роаналізувавши цьогорічну вступну кампанію до вищих медичних навчальних закладів, можна стверджувати, що абсолютну їх більшість спіткала вже майже хронічна проблема — недовиконання ліцензійних обсягів прийому абітурієнтів. Це стосується як коледж ів, так і університетів. До того ж почастішали випадки невиконання і державного, і регіонального замовлень. Серед головних причин цього явища — перманентна демографічна криза (нинішній рік виявився чи не найнесприятливішим за кількістю випускників шкіл за всі роки незалежності України), падіння престижності професії лікаря та медсестри (зокрема, й через недолугу політику зрівнялівки в оплаті праці медичних працівників, коли випускники медуніверситетів і коледжів отримують зарплату на рівні санітарки). До всього додалася ще й певна невизначеність з реальною потребою в медичних кадрах після розпочатого реформування галузі. Ніхто не хоче виявитися «зайвим» спеціалістом після тривалого навчання. Тож нічого втішного на «медичному кадровому горизонті» не передбачається: з одного боку, значний відсоток фахівців залишає віт чизняну медичну галузь, вдаючись до трудової еміграції, з іншого — маємо суттєві проблеми не лише з якістю набраних вступників, а й з їх кількістю. Згадані проблеми потребують комплексного вирішення на найвищому державному рівні, однак деякі питання можна владнати й на рівні Міністерства охорони здоров’я (у співпраці з Міністерством освіти і науки України). Пер ед усім н е о бхід но з а б е зп ечи т и об’єктивний конкурсний відбір абітурієнтів. Практична медицина потребує якісних і, що дуже важливо — професійно орієнтованих кадрів. Тому цілком логічним і найефективнішим був би такий алгоритм підготовки лікарів (на додаток до існуючого): школа — медичний

коледж — університет. Адже в медичному коледжі студенти остаточно переконуються у правильності вибору професії (або ж визначаються з тим, що це — не їх стезя). Найкращі ж випускники коледжів, які мріють стати лікарями, могли б продовжити навчання в медуніверситетах за скороченими термінами (і за окремими програмами, що давало б змогу уникнути дублювання вже вивченого в коледжі), у тому числі й за кошти бюджету, а не лише на контрактній основі, як це відбувається нині. Безперечно, при цьому необхідно дотримуватися об’єктивних критеріїв відбору абітурієнтів як до медичних коледжів, так і до медичних університетів. Назріла потреба запровадити результати ЗНО в якості державної підсумкової атестації при отриманні свідоцтва про базову загальну середню освіту. На наш погляд, ЗНО має бути комплексним, а не на зразок нинішнього «натаскування» випускника школи з репетитором з окремих навчальних предметів. Вступ до медичних коледжів (училищ) має відбуватися за результатами ЗНО не лише після 11-го класу (як нині), а й після 9-го, а для найкращих випускників коледжів слід виділяти не менше 25% місць ліцензованого обсягу (у тому числі

й держзамовлення) в медичних університетах для навчання за скороченими термінами. Також при вступі до медичних університетів випускників медичних коледжів слід скасувати чинне на сьогодні комплексне фахове вступне випробування (наприклад, з анатомії людини та фізіології), натомість потрібно зараховувати в якості вступного випробовування результати ліцензійного інтегрованого іспиту «Крок. М», який складають всі випускники медколеджів (училищ) напередодні отриманням диплому. Ніхто ж не заперечуватиме, що результати іспиту «Крок. М», котрий включає з десяток клінічних дисциплін, є об’єктивнішим, аніж вступний екзамен з його корупційною складовою? Протягом останніх років траплялося багато випадків, коли «слабенькі» випускники коледжів «успішно» складали таке випробування, а здібні, часом із дипломами з відзнакою, не проходили за конкурсом! Ще один важливий аспект. Потрібно, аби випускник медичного коледжу, котрий продовжить навчання в медуніверситеті за спеціальністю «Медицина», отримував диплом лікаря загальної практики, із яким одразу міг би працювати. Нині ж маємо дивну ситуацію, коли фельдшер після закінчення коледжу працює

на первинці, приймає хворих (бо почасти лікаря на селі взагалі не знайти), а той, хто здобув такий самий диплом та ще й п’ять років навчався в медичному університеті, виявляється, не має права бути лікарем загальної практики! Тобто після закінчення медуніверситету він отримує «диплом ні про що». Це демотивує студентів, вони «розслабляються» під час навчання, сподіваючись остаточно визначитися і «підтягнутися» лише в інтернатурі. Наша ж пропозиція полягає в тому, що випускник медуніверситету, котрий має за плечима ще й диплом медичного коледжу, повинен одразу отримувати диплом лікаря загальної практики, який дає право працювати за фахом (за бажанням можна пройти ще й навчання в інтернатурі чи резидентурі за іншою лікарською спеціалізацією — хірургія, неврологія тощо). Листи з відповідними пропозиціями ми направили очільникам Міністерства охорони здоров’я та Міністерства освіти і науки України, оскільки переконані, що їх впровадження дасть змогу покращити якісний склад студентського контингенту як у медичних коледжах, так і університетах. І завдяки цьому стратегічно важлива медична галузь отримає кращі за якістю медичні кадри.

ТРИВАЄ ПЕРЕДПЛАТА НА ГАЗЕТУ «ВАШЕ ЗДОРОВ’Я» НА 2018 РІК! ПІЛЬГОВИЙ

ПЕРЕДПЛАТНИЙ ІНДЕКС ДЛЯ МЕДИЧНИХ ПРАЦІВНИКІВ: ПЕРЕДПЛАТНИЙ ІНДЕКС ДЛЯ ІНДИВІДУАЛЬНИХ ПЕРЕДПЛАТНИКІВ:

ПЕРЕДПЛАТНИЙ ІНДЕКС ДЛЯ ПІДПРИЄМСТВ І ОРГАНІЗАЦІЙ:

86181 08198 60965

1 міс.

28,94 грн

3 міс.

86,82

1 міс.

42,44 грн

3 міс.

127,32 грн

1 міс.

50,44 грн

3 міс.

151,32 грнгрн

грн

• Передплату приймають усі відділення зв’язку «Укрпошти» • Онлайн-передплату можна здійснити на сайті ДП «Преса» за адресою: www.presa.ua

ЗА БІЛЬШ ДЕТАЛЬНОЮ ІНФОРМАЦІЄЮ ЗВЕРТАЙТЕСЯ В РЕДАКЦІЮ ГАЗЕТИ ТЕЛ./ФАКС: (044) 428 02 20 E-MAIL: VZS24@UKR.NET

ОСОБИСТИЙ ФАКТОР

ЗОРЯНА ОРБІТА МИКОЛИ ГУЛЬЧІЯ Найважче говорити про людину, яку добре знаєш і високо цінуєш, бо тоді слова схожі на дрібні піщинки в океані спогадів. Однак сьогодні цей океан нероздільний — він поєднав розпач тисяч пацієнтів, яких врятував геніальний Лікар, непоправну втрату медиків, котрі працювали пліч-о-пліч з талановитим колегою, керівником і наставником, а також біль тих, хто просто зустрів на своєму життєвому шляху справжнього сина України — Миколу Васильовича Гульчія.

Микола ГУЛЬЧІЙ (10.02.1956-21.08.2018), головний лікар КМКЕЦ, Заслужений лікар України, лікар хірург-ендокринолог вищої категорії, член Президії асоціації ендокринологів України, член Міжнародної асоціації хірургів-ендокринологів, професор

Алла МИХАЙЛЮК, лікар акушер-гінеколог відділення ендокринної гінекології КМКЕЦ

и навчалися з Миколою Васильовичем на фельдшерському відділенні Івано-Франківського медичного училища, на одному курсі і навіть в одній групі. У нас була дружна група, але підлітки є підлітки (нам тоді було по 15 років!), тож траплялися різні ситуації, і Микола Васильович завжди виступав «миротворцем». Він був спокійним, врівноваженим і не по роках мудрим. А ще добрим і чуйним юнаком, який умів з усіма товаришувати, а коли треба — підбадьорити. Уже тоді проявлялися його організаторські здібності. Встигав і в танцювальному гуртку показати приклад, і творчі вечори організувати, і на суботник усіх «розбудити», і в подорож «підняти» — ми їздили на екскурсії у Львів та Київ, прокладали туристичні маршрути до скель Довбуша саме завдяки його ініціативі. Також він був командиром першого в нашому училищі будівельного загону. За ним ішли, на нього рівнялися. До того ж він добре вчився і вже на першому курсі поставив собі за мету закінчити медінститут (неодмінно Київський!) і стати лікарем. Після закінчення училища нас розкидала доля, але ми підтримували зв’язки. Коли хтось з нас приїздив до Києва — заходив у гості до Миколи Васильовича, пригадували минуле, говорили на різні теми. Майже 16 років я пропрацювала лікарем на Чернігівщині, потім переїхала до Києва, влаштувалася на роботу в жіночу консультацію, а 7 років тому перейшла працювати в КМКЕЦ. Доля звела нас знову — і я переконалася в тому, що наш Микола назавжди зберіг невгасиму енергію, молодечий запал

до втілення мрії та найкращі людські якості. Хіба що став ще мудрішим і добрішим, бо на його плечах був великий колектив і потік пацієнтів. Він ніколи нікому з однокурсників не відмовив (декому допоміг матеріально, коли потрібні були кошти на лікування). І ніколи такого не було, щоб він не відповів на дзвінок. Навіть якщо в цей час в операційній — зателефонує пізніше, попри велику зайнятість. У нього було ще багато планів, він завжди повторював: «Усе, йдемо працювати». Шкода, що його життя і плани так раптово обірвалися. Ярослав ФЕЛЕШТИНСЬКИЙ, завідувач кафедри хірургії та проктології НМАПО ім. П. Л. Шупика

и з Миколою Васильовичем Гульчієм навчалися на одному курсі в Київському медичному інституті й жили в одному гуртожитку. Микола Васильович був найсумліннішим відвідувачем бібліотеки — як зараз бачу його схиленим над книгами і конспектами, він постійно щось занотовував. Вчився добре, особливо на останніх курсах, коли вже визначився з майбутньою спеціалізацією — вирішив стати хірургом. Цікавився всім, що стосувалося цього напрямку, тому й сесії складав на відмінно. А ще пригадую, що він єдиний із нас мав особливе уподобання — відвідував гурток капели бандуристів. У нас ніколи не вистачало часу на такі заняття, він же встигав усе. Після розподілу ми проходили інтернатуру на одній кафедрі — загальної хірургії, однак Микола Васильович уже тоді захопився ендокринною хірургією, яка й стала справою його життя. Він завжди був цілеспрямованим, завзятим до роботи, наукового пошуку, умів визначати чітку мету та

досягати її. Таким він був в усьому — управлінській діяльності, практиці лікаря, педагогічній роботі. Останнім часом Микола Васильович успішно поєднував лікувальну справу й адміністративні клопоти з навчальною роботою на нашій кафед рі (нещодавно був обраний її професором). Підвищення кваліфікації лікарів відбувалося в тому числі й на базі очолюваного ним закладу, він був керівником багатьох аспірантів, які представляли цікаві наукові роботи з важливих проблем ендокринної хірургії. На жаль, частина цих робіт так і не буде завершена під керівництвом Миколи Васильовича. Але я впевнений, що його учні неодмінно доведуть задумане разом з учителем до кінця. А ще важливо, аби вони наслідували його приклад ставлення до справи, колег, хворих. Микола Васильович був дуже працьовитою людиною: о пів на восьму ранку він уже чекав на пацієнтів у своєму кабінеті, потім вирушав в операційну і знову повертався до людей, які потребували його консультацій. Це було неймовірне навантаження, але він, як і в студентські роки, завжди й усе встигав. Це — лікар-новатор, який завжди «обростав» цікавими ідеями, власними й тими, які привозив з міжнародних наукових конференцій, де його раді були бачити й чути (хірургу такого рівня було чим поділитися і чим здивувати зарубіжних колег). Та й сам Микола Васильович мріяв, аби очолюваний ним центр досяг європейського рівня, і намагався зробити все можливе й неможливе для втілення цієї мрії. Водночас Микола Васильович завжди був і залишився людиною, простою у спілкуванні, доброю, такою, що вислухає й допоможе, ніколи не залишить без підтримки та

поради (по життю чи по роботі), мав активну життєву і громадянську позицію. Я знав його впродовж багатьох років, і коли пригадую студентське життя, розумію, що час його практично не змінив — мій однокурсник залишився таким же щирим, небайдужим, відкритим до людей, готовим простягнути руку допомоги. Тільки ось у професійному плані досягнув рівня неперевершеності. Петро ІВАЩЕНКО, головний лікар Київської міської клінічної лікарні №3

и дружили з Миколою Васильовичем ще з часів проходження інтернатури в Київській міській лікарні №3. Уже тоді він вирізнявся з нашої компанії — нас було п’ятеро інтернів, як я казав, чотири бешкетники і один сумлінний учень, що подавав великі надії (це я про Миколу Васильовича). Він не витрачав даремно часу на так звані розваги молодості, не знехтував жодної можливості побувати на складній операції, був надзвичайно організованим (пам’ятаю, що в нього єдиного були всі необхідні щоденники для складання заліку) і при цьому дуже життєрадісним і компанійським юнаком. До речі, він єдиний, хто на той час був уже одружений. Ми працювали тоді у відділенні загальної хірургії, але Микола Васильович мріяв про ендокринну хірургію, оскільки вважав її філігранною, ювелірною роботою. Такого сумлінного й серйозно налаштованого хірурга не міг не помітити справжній майстер. Недаремно ж доля звела Миколу Васильовича з відомим ендокринним хірургом професором А. П. Степаненком, за ініціативою якого у 1985 році й було створене хірургічне ендокринне відділення на базі лікарні №3. Так вони й пройшли своє життя пліч-о-пліч — учитель і учень, які поважали один одного, пишалися один одним, разом працювали, у тому числі й у створеному Миколою Васи льовичем центрі. Микола Васильович тримав його фото на своєму робочому столі — поряд з портр етами найдорожчих йому людей, бо вмів цінувати тих, хто його навч ав і був справжнім професіоналом. На жаль, не всі люди на це здатні — цінувати таланти замість ставити їм палиці в колеса — то також особливий дар. Це підтвердила ще одна сторінка із життя Миколи Васильовича. Певний час, досягши значних успіхів як хірург, керівник, Микола Васильович працював у міському департаменті охорони здоров’я, а згодом був призначений заступником мера. Та щойно влада змінилася, почалося цькування: його виживали з відділен-

www.vz.kiev.ua тел.: (044) 428 02 20 vz@vz.kiev.ua

ОСОБИСТИЙ ФАКТОР

7 вересня 2018 року

Під час зустрічі із Хіларі Клінтон

ня нашої лікарні, чинили різні перешкоди. Дійшло до того, що для посилення протистояння в Києві створили ще одне ендокринологічне відділення — на базі того, яке очолював Микола Васильович. А всім підлеглим, які були його опорою, запропонували працювати у новоствореному відділенні, у тому числі й на керівних посадах, у хороших умовах. Показовий факт — ніхто з них не погодився, а коли Микола Васильович змушений був скласти повноваження завідувача, усі лікарі пішли за своїм керівником на його нове місце роботи — у лікарню на вулиці Рейтарській, куди його призначили головним лікарем. Колеги не знали, що їх чекає далі (у напівзруйнованому приміщенні, із керівником «в опалі», з невідомими перспективами), однак ніхто не спокусився на «щедрі» пропозиції його опонентів. Погодьтеся, це красномовний факт. Та й ті, хто прийшов на їх місце у старе відділення, завжди були у дружніх стосунках з командою своїх попередників й з Миколою Васильовичем передусім. А напівзруйнований заклад Микола Васильович зумів перетворити на відомий на всю Україну потужний центр, практично не отримуючи бюджетних коштів. Він був постаттю в медицині, тому всі намагання певних осіб «зацькувати» авторитетного фахівця й керівника, провалилися. Але Микола Васильович добре розумів, наскільки важлива підтримка в такі складні періоди життя. Тому сам завжди простягав руку допомоги. Саме з його легкої руки я став завідувачем відділення у своїй лікарні. А коли багато років по тому обійняв посаду головного лікаря, він першим зателефонував мені. І не тільки для того, аби привітати. Він запевнив, що завжди допоможе розібратися в адміністративних питаннях, які у нас, практиків, окрім стресу, нічого не викликають, особливо на початку управлінської кар’єри. Сказав: «Коли буде потрібно — одразу звертайся, усе поясню, підкажу, навчу, не хвилюйся, ніхто краще за тебе цієї справи не зробить». Для мене ці слова були надзвичайно важливими, оскільки відчув, що поряд — справжній друг, надзвичайно порядна людина, професіонал, до якого завжди зможу звернутися. Він був прикладом організованості та відповідальності. Пам’ятаю, коли ми ще працювали у відділенні загальної хірургії, я прооперував хворого із гострим апендицитом. Тієї ночі було багато операцій, і на ранок ми, чергові лікарі, буквально падали з ніг. Так сталося, що палатним лікарем цього пацієнта виявився Микола Васильович, який прийшов рано на роботу

Консультації пацієнтів — щодня

й, не чекаючи обходу, вирішив наглянути за хворими в палаті. Тоді й помітив, що в прооперованого мною пацієнта розпочалася кровотеча. Він негайно мене розбудив, ми підняли всіх на ноги й повторно прооперували хлопця. Усе закінчилося добре. Лікар Микола Гульчій ніколи не ставився ані до пацієнтів, ані до своїх обов’язків формально… Узагалі він був дуже надійною людиною. Таких мало. Я не зустрічав жодної людини, яка з ним контактувала і при цьому не захоплювалася б його особистістю. Рівних йому немає. Леонід КОСАКІВСЬКИЙ, перший Київський міський Голова

икола Васильович зробив багато для розвитку не тільки вітчизняної ендокринної хірургії, а й столичної медицини. У 1993-1996 роках він був моїм заступником з питань охорони здоров’я та соціального захисту населення, начальником Головного управління охорони здоров’я м. Києва, членом виконкому Київради. У той складний час у Києві вдалося відкрити нові об’єкти охорони здоров’я (лікарню на Червонозоряному проспекті, дитячі поліклініки у Харківському та Голосіївському районах, пологовий будинок по вул. Предславинській, новий гематологічний центр, міжрайонний діагностичний центр на Харківському шосе, відділення реанімації новонароджених центру охорони матері та дитини «Лівобережжя», нове сучасне приміщення Ватутінської районної СЕС), закласти перший камінь у будівництво дитячої клінічної лікарні по вулиці Підвисоцького, опікового центру, закупити сучасне обладнання для діагностичного центру в Мінському районі тощо. Провести капітальний ремонт і реконструкцію існуючих лікувально-профілактичних закладів. Розширити мережу підстанцій швидкої допомоги, а автопарк служби поповнити 172 новими автомобілями. Було створено нові центри спеціалізованої медичної допомоги. Почала діяти програма із забезпечення хворих штучними суглобами. Виділялися значні кошти, у тому числі валютні, для закупівлі гостродефіцитних ліків. На початку 1994 року були встановлені доплати медикам до рівня середньомісячної зарплати у промисловості міста, вирішувалися питання їх соціального захисту, поліпшення житлових умов. Саме 25 років тому було закладено першу цеглину у створення ендокринологічного центру, який завдяки зусиллям Миколи Васильовича став однією з провідних установ України в

В операційній — лише професіонали

галузі ендокринології, авторитетною в тому числі й за кордоном. Люди звідусіль їхали до Києва, як то кажуть, на його ім’я, часто сподіваючись лише на Миколу Васильовича, хірурга від Бога. Він врятував життя і допоміг тисячам пацієнтів. Медицина на той час була одним з пріоритетів столичної влади, і Микола Васильович став «рушієм» такої політики — багато зробив особисто, тому кияни мають знати й пам’ятати про це. Микола Васильович також відповідав за соціальний напрямок роботи. Приділяв значну увагу соціальній підтримці населення, ветеранів, інвалідів, оздоровленню дітей. Завдяки йому була започаткована і почала діяти програма «Турбота». 85% усіх видатків міста, або 19,5 млн крб на 1 мешканця міста (найвищий показник в Україні), — це були соціальні видатки. Суттєва грошова підтримка з боку міста дала змогу врятувати й забезпечити нормальну діяльність протезно-ортопедичного заводу. Люди, для яких це було значною підмогою, просто молилися на Миколу Васильовича! Його дуже любили ветерани. На його плечі лягло багато завдань, і він із честю впорався з ними, підходив до всього творчо, був надійним колегою. Микола Васильович був дуже яскравою і комунікабельною людиною, різностороннього таланту, душею будь-якого товариства. Пригадую, як під час святкування Нового року в мерії, він танцював, до речі, доволі професійно, латиноамериканський танець зі своєю дружиною — усі захоплено спостерігали й визнали, що то була найчарівніша пара. Коли він згадував про дружину та доньку, його очі світилися щастям — це була дійсно чудова й міцна родина. У Миколи Васильовича була ще одна унікальна риса: він ставився до всіх людей однаково уважно і шанобливо, незважаючи на їх посади, тож ми спілкувалися й після того, як я відійшов від справ. Він завжди готовий був допомогти, за що я йому щиро вдячний. Звістка про раптову смерть Микола Васильовича для мене і моєї сім’ї стала справжнім шоком. Його життя обірвалося несподівано в розквіті сил та енергії. Це непоправна втрата. Олександр ДЕМИДЮК, заступник головного лікаря з лікувальної роботи КМКЕЦ

икола Васильович був хірургом від Бога. До нього намагалися потрапити пацієнти з усієї України і не тільки. Водночас він був надзвичайно скромною, інтелігентною, вихованою, порядною і чуйною людиною.

Особливо по відношенню до хворих, які відчували особливе ставлення й буквально обожнювали Миколу Васильовича. Скільки його пам’ятаю, здоров’я пацієнтів завжди було для нього на першому місці — як 30 років тому, так і до останнього дня життя, коли він провів 4 операції. Микола Васильович завжди говорив, що, беручи в руки скальпель, він відпочиває від адміністративної роботи. Вочевидь, хірургія для нього була улюбленою справою, покликанням, де він знаходив і відчував емоційне задоволення від результатів своєї роботи. Водночас Микола Васильович займався науковою діяльністю. У його здобутку — десятки наукових статей, численні патенти на нові методики оперативних втручань, кандидатська та докторська дисертації, у яких висвітлено питання організації надання медичної допомоги хворим з патологією щитоподібної залози та лікування раку щитоподібної залози. Доктор медичних наук, професор, Заслужений лікар України, він був надзвичайно талановитим керівником, націленим на створення нового і корисного людям. Навесні цього року ми святкували 25-ліття нашого центру, який є його особливим досягненням. Так само створенням нових спеціалізованих центрів позначилося і його перебування на посаді начальника Головного управління охорони здоров’я м. Києва та заступника Київського міського Голови з охорони здоров’я та соціального захисту населення. Впроваджуючи найкращі світові практики організації надання медичних послуг, Микола Васильович усвідомлював важливість створення спеціалізованих медичних центрів. Саме він сприяв відкриттю Центру лікування шлунково-кишкових кровотеч, Центру лікування черевних гриж, Центру лікування непрохідності кишківника та Центру лікування захворювань печінки в міських лікарнях Києва, які функціонують і донині. Ідея Миколи Васильовича Гульчія отримала підтримку медичної спільноти столиці й довела свою доцільність. Коли він ставив собі щось за мету, завжди домагався її втілення. Багато хто дивувався: як це вдається людині, котра ніколи не тиснула на інших, не використовувала авторитарних методів управління. Вони були не потрібні — натомість був авторитет керівника й високі особистісні якості. Професійна етика, спокій і виваженість рано чи пізно спонукали до підтримки його реформаторських ідей. Тому перед ним пасували його опоненти, (Продовження на стор. 12)

ОСОБИСТИЙ ФАКТОР (Початок на стор. 10) навіть тоді, коли намагалися на нього «тиснути». Та й чи могло бути інакше, коли Миколу Васильовича поважало й підтримувало стільки людей. На прощанні з Миколою Васильовичем були сотні людей, серед яких керівники Київської міської державної адміністрації, Департаменту охорони здоров’я МОЗ України, керівники медичних закладів та державних установ України, численних громадських організацій. Висловити свою пошану прийшли й ті, хто свого часу були його опонентами. Наш колектив добре пам’ятає тяжкий період боротьби за центр, який хотіли «витіснити» з нинішніх приміщень. Ми всі тоді згуртувалися навколо Миколи Васильовича, колектив був єдиним цілим, об’єднавшись у боротьбі за розбудову нашого центру. Завдяки Миколі Васильовичу вдалося перетворити його на найпотужнішу ендокринологічну установу України: за останні роки у КМКЕЦ проліковано практично стільки ж пацієнтів, скільки у двох академічних інститутах ендокринологічного профілю та відповідному центрі МОЗ України разом. Без нього це було б неможливим. Нині вперше за багато років наш центр нарешті відчув турботу та дієву підтримку з боку міської влади. Є пропозиція назвати центр іменем Миколи Васильовича Гульчія. Він хотів пишатися своїм дітищем, розбудовував центр не для власної слави, а для пацієнтів. Той, хто добре знав Миколу Васильовича, у цьому не сумнівається. Як і пацієнти, котрі приїздили на прощання з ним з різних куточків країни. Навіть ті, кого він прооперував напередодні своєї смерті, прийшли з пов’язками на шиї, підтримуючи один одного, аби вклонитися талановитому хірургу. Його любов до хірургії, до пацієнтів, була безмежною. Навіть тоді, коли він перебував на управлінських посадах, він завжди оперував. Тому й для пацієнтів, і для вітчизняної охорони здоров’я його смерть є непоправною втратою. Замінити на 100% таку людину неможливо. Навколо нього був згуртований колектив, який пройшов випробування працею і часом. У нього багато учнів і колег, котрі продовжать його справу. Пам’ятаю, як Микола Васильович завжди говорив: «Оперувати навчити людину можна, а от порядності та інтелігентності — практично неможливо». Для лікарів і медсестер він був як батько: до нього ходили за порадою не тільки у професійних, а й у буденних справах — він ніколи нікому не відмовляв. Якщо комусь була потрібна медична допомога в

інших профільних установах, він особисто звертався до керівників чи спеціалістів інших лікарень з таким проханням і жартома додавав: «Зробіть це для моїх людей, а я потім вам «відтанцюю». Він намагався врятувати всіх, та не зміг вберегти себе. Колектив продовжить працювати над втіленням його задумів у життя. Ігор КЛИМЕНКО, лікар-хірург КМКЕЦ

перше доля звела мене з Миколою Васильовичем ще в студентські роки, коли я підробляв в очолюваному ним центрі (на посаді медсестри). Пам’ятаю, як він зустрів мене в коридорі й запитав: «Ти працюєш на посаді медсестри?» А отримавши ствердну відповідь, поцікавився: «А далі навчаєшся?» Я відповів, що є студентом медичного університету. Тоді Микола Васильович трохи жартома, але більше по-батьківськи сказав: «Дивись мені, вчися, і щоб неодмінно став хірургом. Терапевтами нехай дівчата працюють, а чоловіча професія — хірургія». Ті слова запали мені в душу. Тож після закінчення медуніверситету та проходження інтернатури я подався до лікаря, який вказав мені життєвий шлях. Прийшов до Миколи Васильовича на прийом і кажу: «Ви мене, мабуть, не пам’ятаєте, а я той, кому ви наказали стати хірургом. Ось я й прийшов у вас навчитися». Микола Васильович взяв мене на роботу з випробувальним терміном. Адже очолюваний ним колектив монолітний, кваліфікований, непрофесіоналізм тут не приживається, тому потрібно було пройти «перевірку на відповідність». Якщо відверто, моя сміливість швидко вивітрилася, бо пригадав наставників в інтернатурі — траплялося, що й по руках могли вдарити під час операції, й накричати так, що забував і те, що знав, то й думав — така «практика» скрізь. Але Микола Васильович виявився унікальним вчителем. Він ніколи не «гримав», не кепкував з твого невміння чи невпевненості, завжди казав: «Дивись, учись і повторюй за мною, у тебе все вийде, якщо ти захочеш». До того ж від нього віяло такими впевненістю і спокоєм в операційній, що навчатися було легко — кожний новий успіх окрилював, а досвід накопичувався день за днем. Микола Васильович був напрочуд відкритий для своїх колег і учнів, у нього не було таємниць як у хірурга. Щойно дізнається про щось нове чи винайде сам — одразу всім розповість, бо це ж потрібне для порятунку пацієнтів. Завжди казав, що той не вчитель, який ховає знання і вміння

від учнів, адже вони мають стати його продовженням. І запрошував, щоб у разі будь-яких питань ми заходили до нього за порадою, незважаючи на час чи присутність пацієнтів. Завжди радив нам їздити на стажування, конференції, аби ми опановували сучасні методики, однак сам залишався неперевершеним у своїй майстерності. Довіряв своїм учням, як собі, але ми все одно відчували потребу в його присутності, бо почувалися поряд з ним як за кам’яним муром. Здавалося б, усьому навчив, що знав, але ту особливу енергетику спокою, впевненості, оптимізму, якою він володів, годі було повторити! Траплялося, під час операції виникала сильна кровотеча, здавалося, що уражена судина висковзає з рук, ховається. І ось в операційній з’являється Микола Васильович, вдягає рукавички, і за кілька секунд «вередлива» судина вже в його майстерних руках. «Ну от, хлопці, і скільки тої роботи? Зашивайте. Усе буде добре», — з такими словами можна було гори звернути. Енергетика Миколи Васильовича знімала втому, надихала. Так само «магічно» впливали його слова й поведінка на пацієнтів. Адже дійсно все закінчувалося добре, навіть, здавалося б, у безвихідних ситуаціях! Миколі Васильовичу вдалося поєднати в колективі величезний досвід і молоді сили (половина фахівців — молодь, половина — наставники, у яких є чому повчитися). Та сам Микола Васильович ніколи не вважав себе людиною, яка може почивати на лаврах. Завжди цікавився новим, закуповував новітнє обладнання, робив усе, аби ми могли втілити ті ідеї, якими «запалювалися» під час роботи в центрі чи стажування за кордоном. Хоча сам жартував, що не любить техніки, мовляв, вона повільно працює порівняно з руками хірурга, стримує хід операції. А він дійсно працював напрочуд швидко, його вправні руки творили дива, що під силу тільки генію. Мені назавжди запам’яталися його слова: «Я в операційній відпочиваю. Тут мені найкраще». А це ж така відповідальність, напруження! Однак у нього ніби відкривалося друге дихання — від того, що береться за улюблену справу, рятує людські життя. І оперував він швидко й легко. Ще при цьому міг розповідати нам «підбадьорюючі» історії. Наприклад, про те, як уночі його розбудив домашній улюбленець, кіт, котрий захотів попити води, але не з блюдця, а свіжої, а потім — погуляти подвір’ям. Коли ж «забаганки» були виконані, кіт влігся й міцно заснув, а господар не зміг заснути та й пішов після «нічних пригод» на роботу, прямо в операційну.

МИКОЛА ВАСИЛЬОВИЧ БУВ НАПРОЧУД ВІДКРИТИЙ ДЛЯ СВОЇХ КОЛЕГ І УЧНІВ, У НЬОГО НЕ БУЛО ТАЄМНИЦЬ ЯК У ХІРУРГА. ЩОЙНО ДІЗНАЄТЬСЯ ПРО ЩОСЬ НОВЕ ЧИ ВИНАЙДЕ САМ — ОДРАЗУ ВСІМ РОЗПОВІСТЬ, БО ЦЕ Ж ПОТРІБНЕ ДЛЯ ПОРЯТУНКУ ПАЦІЄНТІВ. ЗАВЖДИ КАЗАВ, ЩО ТОЙ НЕ ВЧИТЕЛЬ, ЯКИЙ ХОВАЄ ЗНАННЯ І ВМІННЯ ВІД УЧНІВ, АДЖЕ ВОНИ МАЮТЬ СТАТИ ЙОГО ПРОДОВЖЕННЯМ

Ми, колеги й учні, ніколи не відчували ні тиску авторитету Миколи Васильовича, ні «дистанції», яку іноді вибудовують керівники. Він був чудовою людиною, другом, порадником, тому його поважали всі. Тим, хто опинився з ним поряд, просто пощастило. Такі люди трапляються в житті дуже рідко. Я впевнений, що це підтвердять увесь наш колектив і тисячі його пацієнтів. Любов СИРОЦИНСЬКА, завідувачка організаційно-методичним відділом КМКЕЦ

икола Васильович — справжній лідер і водночас добра й чуйна людина з унікальною енергетикою. Пацієнти говорять, що в нього золоті руки, а колектив додає: у нього золоте серце. Я закінчила медичний інститут в 1972 році, після цього працювала в кількох організаціях, доки Микола Васильович особисто не запросив мене на роботу в центр (це сталося у 1999 році після об’єднання з міським ендокринологічним диспансером). Микола Васильович очолював ендокринологічну службу з 1993 року, коли за його ініціативи було створено Центр хірургії та реабілітації хворих з патологією щитоподібної залози (з 2008 року — Київський міський клінічний ендокринологічний центр). Його всі знають як досвідченого, відповідального, талановитого, працьовитого керівника, вченого, хірурга. Він впроваджував сучасні хірургічні технології, є автором низки нових методів оперативного втручання на щитоподібній залозі, що забезпечило високий рівень результативності його професійної діяльності. Міжнародна асоціація хірургів-ендокринологів віднесла українського хірурга і вченого Миколу Гульчія до 10 кращих спеціалістів світу у цій галузі. На його рахунку — 64 наукові праці, у тому числі 16 державних патентів України, 2 монографії. Доктор медичних наук, професор, Заслужений лікар України, член президії Асоціації ендокринологів України, член Міжнародної асоціації хірургів-ендокринологів, у 2011-2013 роках був головним позаштатним спеціалістом з ендокринології МОЗ України — усі ці звання та посади є результатом його невтомної праці. Але про них знали хіба що в тісному колі його колег, друзів та однодумців — Микола Васильович був надзвичайно скромною людиною і ніколи не хвалився власними досягненнями, проте завжди пишався успіхами центру. Він із задоволенням спостерігав за професійним зростанням молодих спеціалістів-хірургів, які долучалися до складних операцій, брали активну участь у розробці нових методик. У нього було багато учнів, і вони не поспішали «розлітатися» по світу, бо вважали за честь працювати у визнаному центрі під керівництвом Миколи Васильовича. Він завжди був людиною слова та діла. Коли щось задумає — неодмінно втілить, коли пообіцяв — обов’язково виконає. Усі пам’ятатимуть його не лише як демократичного керівника, а й як чуйну, добру людину. Він втішав і пацієнтів, і співробітників, у яких траплялися життєві проблеми, не просто словами, завжди намагався допомогти, чим міг. До того ж ніколи не сприймав це як «зайвий клопіт», зда-

www.vz.kiev.ua тел.: (044) 428 02 20 vz@vz.kiev.ua

ОСОБИСТИЙ ФАКТОР

7 вересня 2018 року

Мить батьківського щастя: весілля доньки

валося, він отримував задоволення від того, що допомагає людям. Для пацієнтів він взагалі був безвідмовним. Тому часто проводив по 5-6 операцій у день, а всіх бажаючих потрапити до нього на консультацію приймав, як то кажуть, до останнього — незважаючи на пізню годину, не йшов додому, доки під кабінетом залишався бодай один пацієнт. Для кожного, кого доля звела з такою унікальною Людиною, це непоправна втрата. Ганна ПАВЛЕНКО, заступник головного лікаря з терапевтичної роботи КМКЕЦ

ро життя й діяльність Миколи Васильовича можна написати цілу книгу, адже він усього себе присвятив роботі, колективу, пацієнтам. Скільки людських доль змінилося завдяки його професійній майстерності, скільки життів врятовано! Можна сказати, що центр для нього був як друга сім’я — він так само дбайливо турбувався про наш колектив, знав про проблеми кожного з нас, навіть молодший медичний персонал називав на ім’я-по батькові. Зустріне в коридорі, запитає як справи, у кого — про здоров’я, а в кого й про те, чи розсада гарна на дачі виросла. Він був відданим своїй роботі й родині. Це — чудовий батько, чоловік, керівник, лікар. З ним було напрочуд легко працювати й знаходити порозуміння в найскладніших ситуаціях, рішення приймалися виважені, але без зволікань. Він умів працювати, а на відпочинок виділяв зазвичай не більше тижня, максимум 10 днів. Остання ж його відпустка, яку він взяв напередодні, була найтривалішою за весь період його роботи, оскільки Микола Васильович вирішив провести її разом зі своєю родиною, у тому числі з донькою, яка живе далеко від батьківського дому. Повернувся з поїздки неймовірно щасливим, казав, що ніколи так добре не відпочивав, ділився планами, говорив, що мріє про внуків. Тож нині ми відчуваємо, як не вистачає його в кабінеті. Пацієнти, котрі не знають про біду й приходять на прийом до нього, украй розгублені, але колектив центру зробить усе, щоб втілити його плани та зберегти ту славу, яку Микола Васильович виборов для рідного закладу своїми зусиллями, працею й авторитетом. Іван МИХАЙЛИШИН, протоієрей, головний капелан Національної гвардії України, заступник Голови Синодального управління військового духовенства УПЦ КП

Миколою Васильовичем ми познайомилися в 1991 році, коли я ще не був священиком. Тоді я, молодий хлопець з карпатського села,

Відпочинок короткий, але вдалий

який опинився у великому місті, потребував батьківської підтримки й поради, і Микола Васильович став для мене за батька. Він завжди підказував, як вийти зі скрутних життєвих ситуацій, і його настанови дійсно допомагали. Узагалі, він був чудовим батьком — я це бачив. Дуже любив свою маленьку Мар’яну, тішився нею, пестив, ніколи не підвищував голосу, однак виховував правильно: вчив надіятися на власні сили, багато працювати над собою, ревно ставитися до навчання. Мабуть, усе це він вкладав в одну фразу: «Мар’яна, пам’ятай, що твоє призвіще Гульчій!» І вона виправдала його довіру, втілила його мрії — стала лікарем, також обрала ендокринологію, нині працює в одній з найпрестижніших клінік світу, так само сумлінна у виконанні своїх обов’язків, перейняла всі найкращі риси тата й мами. Микола Васильович нею дуже пишався і радів її успіхам! Та й як могло бути інакше, коли дитина росла в благодатній сімейній атмосфері — Миколі Васильовичу вдалося створити її разом з дружиною. Я не раз спостерігав, як він примиряв навіть сторонніх людей, між якими виникали конфлікти чи й ворожнеча. Це була надзвичайно справедлива, щира й відверта людина. А ще він умів радіти за інших, коли в них щось добре траплялося в житті, коли вони досягали успіхів. Це проявлялося навіть в найменших дрібницях: Микола Васильович ніколи не забував привітати знайомих з днем народження дитини, внука чи з іншою знаменною подією. Дивуюся, як він пам’ятав про ці дати, зважаючи на свою завантаженість. Коли в мене народилася перша дитина, зателефонував з привітаннями вже за кілька годин. Я попросив його дружину стати хрещеною матір’ю моєї доньки, бо для мене їх родина була справжнім взірцем. Скільки їх пам’ятаю, вони завжди були разом, на всіх заходах, на сімейних святах, у церкві… Любили запрошувати друзів на родинну вечерю — завжди були раді гостям. Їх стосунки як подружжя, турбота один про одного й взаємна підтримка стали прикладом і для моєї сім’ї. Бо бачив, як Микола Васильович пік-лується про доньку й дружину, як «летить на крилах» додому з роботи. Він завжди говорив, що це його найнадійніший тил, найміцніша опора і найбільша втіха. І життя це не раз підтвердило. Пам’ятаю, як декілька років тому, коли його центр вкотре хотіли закрити, я зателефонував йому, і він сказав, що його підтримують найрідніші й найвідданіші

З дружиною на Віденському балу лікарів

люди. Чого гріха таїти, були й такі, хто начебто поряд, але тільки доти, доки грім не вдарив. Але його дружина завжди підтримувала його в найскрутніші хвилини життя і допомагала, чим могла. Він це цінував і казав, що його сім’я є тим острівцем, який дає впевненість і віру в перемогу. Окрім того, Микола Васильович значно вплинув на формування мене як священика. І навіть допомагав у спілкуванні з людьми, котрі приходили за порадами, коли хворіли. Я не завжди розумів, що їм підказати (у духовному плані — так, а от щодо того, як боротися з хворобою, — ні). Тому завжди телефонував Миколі Васильовичу й запитував, що сказати стражденним. Іноді він підказував, як і що говорити, коли саме, а якщо в людини виникали ендокринологічні проблеми, ніколи не відмовляв у консультації, і лише коли розумів безвихідність ситуації, казав: «А тут уже твоє слово головне, не моє». Коли не стало Миколи Васильовича, мені зателефонувало більше ста моїх парафіян, просили передати співчуття родині лікаря, який допоміг їм зберегти життя і здоров’я. До того ж він мене неодноразово запрошував до себе в лікарню для звершення таїнства сповіді хворих, котрі дізнавалися про невтішний діагноз і хотіли причаститися напередодні операції, але їх священика не було поряд. Микола Васильович сам був глибоко віруючою людиною, знав багато молитов, ходив на сповідь і причастя. Я особисто знав батьків Миколи Васильовича, які також були сумлінними вірянами. Доки вони були живі, його ніколи не можна було застати на Великодні свята та Різдво у Києві — поїздка до батьків у ці дні для нього була непорушною традицією. Він відкладав усі справи й поспішав привітати батьків. Коли не стало його мами, він перебував у пригніченому стані, зателефонував і попросив помолитися, аби Господь укріпив його стійко пережити цю втрату. Але насправді він був сильною особистістю і великим життєлюбом. Дуже любив співати українські пісні, найулюбленішими з яких були «Гуцулка Ксеня» та «Я піду в далекі гори». Коли друзі збиралися за святковим столом, завжди казав: «Ну ж бо, давайте заспіваємо. Тільки ви мене підтримайте, а то раптом я сфальшивлю». Також дуже любив повстанські пісні, адже він виходець з родини репресованих. Як військовий священик я від самого початк у бойових дій на Сході України виїздив у зону АТО. Пам’ятаю, як наприкінці осені 2015 року Микола Васильович, дізнав

шись від мене про те, що багато бійців хворіють на застуду, бронхіт і пневмонію, завіз мене в одну з міських аптек і закупив необхідні медикаменти на дуже велику суму. Я передав ліки начмеду одного з військових підрозділів, і впевнений, що вони врятували не одне життя. Україна втратила справжнього лікаря й великого патріота, Людину, яка жила медициною і своєю країною. Це про таких людей Степан Галябарда написав чудові слова: «Я на світі прожив, наче спалах зорі на світанні, Наче крапля роси, наче крик журавля — тільки мить. Я не вірив ніяк, що й до мене прийде день останній, І в жертовнім вогні моє серце на попіл згорить. На могилі моїй посадіть молоду яворину І не плачте за мною — за мною заплаче рідня. Я любив вас усіх, та найбільше любив Україну, Певно, в цьому і є та найважча провина моя».

Микола Васильович дійсно любив своїх рідних, колег, учнів, пацієнтів і кожного з нас, українців, яким присвятив своє життя і працю. Він заслуговує на вічне життя, бо виконував найвищу заповідь любові до ближнього й до Бога. Його більше не буде поряд з нами. Залишиться тільки невимовний сум і вічна пам’ять. Підготувала Світлана ТЕРНОВА, «ВЗ»

АДМІНІСТРАЦІЯ, РЕКТОРАТ ТА КОЛЕКТИВ НАЦІОНАЛЬНОЇ МЕДИЧНОЇ АКАДЕМІЇ ПІСЛЯДИПЛОМНОЇ ОСВІТИ ІМ. П. Л. ШУПИКА

ВИСЛОВЛЮЄ ЩИРІ СПІВЧУТТЯ проректору з міжнародних зв’язків та науковопедагогічної роботи з іноземними громадянами професору Олесі Гульчій з приводу непоправної втрати — передчасної смерті її чоловіка ГУЛЬЧІЯ МИКОЛИ ВАСИЛЬОВИЧА, головного лікаря Київського міського клінічного ендокринологічного центру, професора кафедри хірургії та проктології академії.

СПЕЦПРОЕКТ: МРІЇ ТА РЕАЛЬНІСТЬ УКРАЇНСЬКОЇ СІМЕЙНОЇ МЕДИЦИНИ

РЕФОРМИ СІМЕЙНОЇ МЕДИЦИНИ —

НА КОГО МАЄ ОРІЄНТУВАТИСЯ ДЕРЖАВА? Сімейна медицина в Україні ще не встигла звестися на власні ноги, як відчула на собі вогонь реформ. Чи загартує він її за кращими світовими канонами?

Лариса МАТЮХА, Голова Української асоціації сімейної медицини, доктор медичних наук, професор

Чи справді відкриваємо Америку? Про відрод ження сімейної медицини в Україні почали говорити задовго до нинішньої реформи первинної ланки. І не лише говорити, а й вживати конкретних заходів

щодо її становлення. Варто бути відвертими: процес ішов не завжди так, як того хотілося б, виникало чимало об’єктивних і суб’єктивних перешкод, часом доводилося робити поправку на «політичні вітри», котрі часто змінювалися, іноді давалася взнаки ментальна інертність. Однак дорогу долає той, хто йде. Пальма першості у становленні сімейної медицини в Україні належить Львову, де ще в 1987 році було затверджено регіональний експеримент у цьому напрямку. Наступна «проба пера» відбулася через 2 роки у м. Комсомольськ (сімейні лікарі-підприємці отримали можливість працювати за угодою з громадами). Перша в Україні амбулаторія сімейної медицини також з’явилася на Львівщині — у м. Дрогобич, у 1992 році. А ще через 4 роки спеціальність «Загальна практика-сімейна медицина» було внесено до номенклатури лікарських спеціальностей. Тоді ж МОЗ України затвердило першу кваліфікаційну характеристику лікаря за відповідною спеціальністю, дещо пізніше — навчальний план і програму

циклу спеціалізації з цього напрямку, у НМАПО ім. П. Л. Шупика було відкрито першу кафед ру сімейної медицини (нині вони існують у всіх медичних вишах). З 1998 року функціонує Українська асоціація сімейної медицини, яка майже два десятиліття є дійсним членом WONCA. Важливими віхами історії становлення напр ямку були такі події: створення Інституту сімейної медицини НМАПО ім. П. Л. Шу пика, затвердж ення відповідної наукової спеціальності (2010 рік) та аспірантури, напрацювання низки регуляторних документів з цього напрямку, зокрема оновлення Кваліфікаційної характеристики лікаря загальної практики-сімейної медицини — відповідно кожні 5 років оновлювалися програма підготовки лікарів-інтернів та спеціалістів, а також Примірний табель оснащення лікувально-профілактичних підрозділів закладів охорони здоров’я, що надають первинну медичну (медико-санітарну) допомогу. У 2013 році Українська асоціація сімейної медицини вперше офіційно звернулася до

НИНІШНІ ЗМІНИ НІВЕЛЮЮТЬ ПОПЕРЕДНІ НАПРАЦЮВАННЯ РЕФОРМИ ПЕРВИННОЇ ЛАНКИ, ЯКА ВЖЕ ВІДБУЛАСЯ ПО ВСІЙ УКРАЇНІ (МАЮ НА УВАЗІ РОЗМЕЖУВАННЯ ВИДІВ МЕДИЧНОЇ ДОПОМОГИ, ПІДГОТОВКУ СПЕЦІАЛІСТІВ ІЗ ЗАГАЛЬНОЇ ПРАКТИКИ-СІМЕЙНОЇ МЕДИЦИНИ НА ЗАСАДАХ КОМПЕТЕНТНІСНОГО ПІДХОДУ, РОЗБУДОВУ МЕРЕЖІ ЗАКЛАДІВ З НАДАННЯ ПМД З МЕТОЮ ПОКРОКОВОГО НАБЛИЖЕННЯ ЇЇ ДО ПАЦІЄНТА), І ВЗАГАЛІ СТАВЛЯТЬ ПІД СУМНІВ ПРІОРИТЕТНІСТЬ СІМЕЙНОЇ МЕДИЦИНИ В ПРОЦЕСІ РЕФОРМУВАННЯ СИСТЕМИ ОХОРОНИ ЗДОРОВ’Я. МОЖЛИВО, САМЕ ТОМУ ЇХ НЕ ВИНОСИЛИ НА ГРОМАДСЬКЕ ОБГОВОРЕННЯ (ПЕРЕДУСІМ У ПРОФЕСІЙНОМУ Й ЕКСПЕРТНОМУ СЕРЕДОВИЩАХ), НЕ БУЛО ПРОАНАЛІЗОВАНО РИЗИКІВ ТАКИХ РЕФОРМ, НЕ ПРОВЕДЕНО І НЕ ОПРИЛЮДНЕНО ФІНАНСОВОЕКОНОМІЧНОГО ОБҐРУНТУВАННЯ ПОДІБНИХ НОВОВВЕДЕНЬ

WONCA з метою отримання дозволу на використання в Україні класифікації ICPC-2 та відповідної комп’ютерної програми. Тобто нинішні реформи аж ніяк не пишуть історію сімейної медицини «з чистого аркуша», швидше можна сказати, що вони наносять на цей аркуш чимало руйнівних і сумнівних плям. Зокрема, положення ст. 4, 6, 9 Закону «Про державні фінансові гарантії медичного обслуговування населення» не відповідають ст. 49 Конституції України, згідно з якою кожний громадянин має право на охорону здоров’я, безоплатну медичну допомогу та медичне страхування. Адже вказаний Закон гарантує надання медичних послуг за рахунок коштів державного бюджету лише в межах визначеного програмою медичних гарантій переліку. Зрештою, «переадресування» питань щодо надання медичних послуг на рівень підзаконного регулювання також суперечить вимогам ст. 64 та ч. 1 ст. 92 Конституції України, відповідно до яких конституційні права та свободи людини і громадянина не можуть бути обмежені. Натомість згаданим Законом пропонується внесення змін до вітчизняного законодавства, які можуть призвести до звуження змісту й обсягу існуючих прав громадян у сфері охорони здоров’я. Ще одна законодавча новація нинішніх реформаторів — внесення змін до Основ законодавства України про охорону здоров’я (далі — Основ), зокрема до ст. 16, унаслідок яких заклади охорони здоров’я зможуть проходити акредитацію лише добровільно. Чи ж це не шлях до зниження якості медичної допомоги, за яку начебто борються реформатори? До того ж нинішні зміни нівелюють попередні напрацювання реформи первинної ланки, яка вже відбулася по всій Україні (маю на увазі розмежування видів медичної допомоги, підготовку спеціалістів із загальної практики-сімейної медицини на засадах компетентнісного підходу, розбудову мережі закладів з надання ПМД з метою покрокового наближення її до пацієнта), і взагалі ставлять під сумнів пріоритетність сімейної медицини в процесі реформування системи охорони здоров’я. Можливо, саме тому їх не виносили на громадське обговорення (передусім у професійному й експертному середовищах), не було проаналізовано ризиків таких реформ, не проведено і не оприлюднено фінансово-економічного обґрунтування подібних нововведень. Однак світ уже давно визначився у своїх пріоритетах: загальна практика-сімейна медицина дедалі впевненіше бере на себе відповідальність за вирішення переважної більшості проблем пацієнтів, і цьому сприяє державна політика.

Сім няньок — не на користь У країнах із системами охорони здоров’я, орієнтованими на ПМД, вдалося досягти значно кращих показників стану здоров’я

www.vz.kiev.ua тел.: (044) 428 02 20 vz@vz.kiev.ua

7 вересня 2018 року

СПЕЦПРОЕКТ: МРІЇ ТА РЕАЛЬНІСТЬ УКРАЇНСЬКОЇ СІМЕЙНОЇ МЕДИЦИНИ

населення: зниження чисельності новонароджених із низькою масою тіла та рівня дитячої смертності, а також втрат від серцево-судинних захворювань, збільшення очікуваної тривалості життя в усіх вікових групах населення до 80-ти років і більше. Також у цих країнах вдалося домогтися кращого виявлення онкологічних захворювань на ранніх стадіях, зокрема раку прямої кишки, шийки матки, молочної залози, меланоми. Про переваги ПМД у реформуванні систем охорони здоров’я свідчать дослідження відомого експерта з медичного менеджменту Б. Старфілда (Університет Дж. Хопкінса, США), які тривали впродовж кількох десятиліть. Зокрема, було встановлено, що збільшення кількості сімейних лікарів на 1 особу на 10 тис. населення асоціюється зі зниженням рівня його смертності на 5,38,5% протягом 8-10 років. Такий зв’язок не залежить від соціодемографічних і соціоекономічних чинників у різних країнах. Наприклад, аналіз прогнозованих втрат років життя населення (обох статей) виявив, що цей показник у країнах із потужною ПМД значно нижчий, ніж у державах зі слабкою первинкою — навіть після врахування таких чинників, як розмір ВВП, кількість лікарів, рівень середнього доходу населення, частка осіб похилого віку, курців та тих, хто зловживає алкоголем. Інший вагомий аргумент — кількість допущених у процесі діагностики та лікування медичних помилок. Виявляється, що їх відсоток залежить зокрема й від кількості лікарів, які опікувалися одним пацієнтом. Якщо це був лише сімейний лікар, котрий усю увагу концентрував на комплексних пробл емах пацієнта, їх було менше, ніж тоді, коли його лікувало 4 і більше фахівців. У різних країнах — свої статистичні дані, однак усі вони були на користь комплексного спостереження сімейним лікарем. Так, в Австралії частка медичних помилок у разі ведення пацієнта одним лікарем становила 12%, а в разі ведення 4 і більше лікарями — 37%, у Канаді — 15 і 40% відповідно, у Німеччині — 14 і 31%, Новій Зеландії — 14 і 35%, Великій Британії — 12 і 28%, США — 22 і 49%. Недаремно частка лікарів загальної практики-сімейної медицини серед усіх лікарів у Великій Британії становить 75%, у Канаді — 67%, Франції та Німеччині — 54%, США та Австрії — 40%, Іспанії — 15%, а в Україні натомість — трохи більше 7%.

ДЕРЖАВА МАЄ ПОКРАЩИТИ ДОСТУПНІСТЬ І ЯКІСТЬ ПМД НЕ ЗАКЛИКАМИ ТА ЗАЛЯКУВАННЯМ ЛІКАРІВ, НАПРИКЛАД, ЩОДО ПОЗБАВЛЕННЯ СЕРТИФІКАТІВ У РАЗІ НАДХОДЖЕНЬ НА НИХ СКАРГ ЧИ ВІДСУТНОСТІ ПРИХИЛЬНОСТІ ДО НИХ «ГРУПИ ДОВІРЕНИХ ЕКЗАМЕНАТОРІВ», ЯКА МАЄ ВИДАВАТИ ЧИ СКАСОВУВАТИ ЛІЦЕНЗІЇ НА ПРАКТИКУ, А ШЛЯХОМ ПІДВИЩЕННЯ МОТИВАЦІЇ ПРАЦІВНИКІВ ПЕРВИННОЇ ЛАНКИ (ЗАБЕЗПЕЧИВШИ ЇХ ЖИТЛОМ, ГІДНОЮ ЗАРПЛАТОЮ ТОЩО), НАЛЕЖНОГО ОСНАЩЕННЯ ЗАКЛАДІВ І ФІНАНСУВАННЯ ПЕРВИНКИ, ПОСИЛЕННЯ ПРЕСТИЖУ СІМЕЙНИХ ЛІКАРІВ У СУСПІЛЬСТВІ, СТВОРЕННЯ УМОВ ДЛЯ ЇХ ПОСТІЙНОГО НАВЧАННЯ ТА ПІДВИЩЕННЯ КОМПЕТЕНЦІЙ

швидшеними темпами перепідготувати на сімейних лікарів не лише педіатрів, терапевтів, а й лікарів інших спеціальностей, у тому числі працівників старших вікових категорій, осіб передпенсійного та пенсійного віку. А якщо врахувати ще й часту зміну пріоритетів і уявлень про шляхи розвитку первинної медичної допомоги та сімейної медицини на державному рівні, стає зрозуміло, чому ці недоліки й досі не усунуто. Коли ж бути зовсім відвертими, то слід констатувати ще й певний спротив впровадженню і зміцненню сімейної медицини з боку «вузьких» спеціалістів, які вбачають у розвитку цього напрямку «зазіхання» на їх компетенції або просто зневажливо ставляться до колег-«сімейників». Часто спекулюють на темі «який із сімейного лікаря педіатр» (то це ж залежить від того, який із нього сімейний лікар!). Утім, подібне протистояння мало місце у багатьох країнах, зокрема в Бразилії та Молдові, де довелося навіть призупинити впровадження інституту сімейної медицини, однак це тривало недовго, згодом процес успішно відновився.

Чим не догодили?

Імпульс чи виважений підхід?

Претензії до сімейної медицини в Україні зумовлені кількома чинниками, у тому числі й такими, що не залежать від сімейних лікарів. Передусім йдеться про претензії до їх кваліфікації, яка тісно пов’язана з недоліками базової підготовки на додипломному рівні та несформованістю системи безперервного професійного розвитку, низькою оснащеністю закладів ПМД, через яку лікар не може належним чином виконувати всі функції в межах своїх компетенцій, відсутністю мотивації до продуктивної та якісної праці (починання, ініційовані у 2012-2013 роках, уже практично втрачено, досвід проігноровано і не вдосконалено), а також невикористаним потенціалом медсестринства, що зумовлює перевантаження сімейного лікаря рутинними процедурами. Виправданими є й нарікання на відсутність компетентного менеджменту в охороні здоров’я як на центральному, так і на місцевому рівнях, адже більшість керівників галузі — вихідці з лікарів. Вони, можливо, є чудовими спеціалістами, що однак не гарантує менеджерських талантів. Трапляються й перекоси в практиці впровадження сімейної медицини на місцевому рівні: там, де хочуть відрапортувати про «успіхи реформування», намагаються при-

За наявності політичної волі в нашій державі можна було б давно створити належні умови для зміцнення ПМД, власну її модель, не кидаючися в різні боки під час зміни керівництва галузі та його демонстративних намагань запровадити чистий «англійський» або «американський» варіант. Передусім потрібно було б розробити сприятливе нормативно-правове поле, запровадити автономність у питаннях управління, поліпшити фінансування первинної ланки, налагодити підвищення кваліфікації медичного персоналу з питань громадської охорони здоров’я, а також організувати пос тійне навчання лікарів і медсестер спеціалістами із сімейної медицини, а не «вузькими» фахівцями (до речі, на часі й посилити роль медичної сестри загальної практики-сімейної медицини). Потребує вдосконалення і система безперервного підвищення якості надання медичної допомоги на рівні закладів. Пацієнтів також потрібно залучати до прийняття рішень з охорони власного здоров’я. Сподіваюся, нікого не треба переконувати в тому, що мотивація працівників ПМСД залишається ключовим важелем зміцнення ланки та підвищення її ефективності. Тож держава має покращити доступність і якість ПМД не

закликами та залякуванням лікарів, наприклад, щодо позбавлення сертифікатів у разі надходжень на них скарг чи відсутності прихильності до них «групи довірених екзаменаторів», яка має видавати чи скасовувати ліцензії на практику, а шляхом підвищення мотивації працівників первинної ланки (забезпечивши їх житлом, гідною зарплатою тощо), належного оснащення закладів і фінансування первинки, посилення престижу сімейних лікарів у суспільстві, створення умов для їх постійного навчання та підвищення компетенцій. Чому про це лише говорять, але не дбають на практиці? Формування в населення культу здоров’я і відповідальності за нього — також прерогатива держави, а не «безкоштовний додаток» до клопотів завантаженого сімейного лікаря, якому не завадило б потурбуватися і про власне здоров’я.

Штрихи до портрета За визначенням WONCA загальна практикасімейна медицина — це «наукова і клінічна спеціальність з власними науковими дос лідженнями, доказовою базою і клінічною діяльністю, орієнтованою на надання первинної медичної допомоги». Також WONCA визначила 12 основних характеристик, яким має відповідати сімейна медицина на сучасному рівні.  Доступність. Ця властивість вважається основною, оскільки сімейна медицина є точкою першого медичного контакту пацієнтів із системою охорони здоров’я, тож має забезпечувати їм відкритий і необмежений доступ до вирішення їх проблем, незалежно від віку, статі, рівня доходів тощо. Наша асоціація напрацювала методичні рекомендації щодо індикаторів належної практики ПМД, у яких доступність розцінено не лише як фізичну наближеність до закладу охорони здоров’я, а й як рівень відновлення лікарських кадрів (визначає, наскільки доступною стане медична допомога найближчими роками), рівень оснащення обладнанням, інструментарієм, забезпеченість автотранспортом (визначає, наскільки своєчасно можуть бути надані медичні послуги пацієнтам удома) та рівень ефективності використання робочого часу медсестри. На жаль, МОЗ скасувало видання методичних рекомендацій. Тому правління Асоціації проаналізувало та затвердило їх власним рішенням і запропонувало центрам ПМСД до впровадження. Зараз ми маємо нагоду пересвідчитися в тому, що навіть з елементарною, фізичною

доступністю первинної медичної допомоги в Україні виникатимуть проблеми, оскільки цей норматив у сільській місцевості збільшено до 7 км (замість 5 км, як було встановлено раніше). Воно і не дивно: молодші медики виїздять, старші — йдуть на пенсію, працювати нікому. Врахуймо й збільшення навантаження на лікаря первинки, передбачене останніми змінами (1500-2000 пацієнтів на одну посаду). Натомість в Іспанії, де стан доріг не порівняти з українськими, значно краща інфраструктура й оснащеність амбулаторій, а медпрацівники мотивовані, навантаження на лікаря первинки, навпаки, зменшили — з 1500 до 1200 осіб. Уряд Іспанії пояснив таке рішення високим рівнем професійного вигорання лікарів. Схоже, до вигорання українських медиків (згідно з нашим дослідженням, таке виявляють у 67% лікарів первинної ланки) нікому немає діла.  Координація та захист інтересів пацієнта. Первинна ланка покликана коор динувати всю медичну допомогу — через співпрацю і взаємодію з іншими спеціалістами (у тому числі й забезпечивши в такий спосіб ефективне використання ресурсів галузі).  Підхід, орієнтований на пацієнта та його родину. Сімейний лікар має справу не тільки з патологіями або клінічними випадками, а й із життєвими обставинами своїх пацієнтів, які призводять до проблем зі здоров’ям, з реакцією на хворобу (у кожного вона різна). Серед відповідей на запитання про те, якого сімейного лікаря пацієнти хотіли б мати (Асоціація проводила спеціальне анкетування), можна виділити такі: доброзичливого і доброго; такого, що вміє вислухати, зрозуміти і не є перевантаженим; який би допоміг позбутися хвороби, а не відсилав по колу до різних спеціалістів; уважного і такого, що зрозуміло розповість про проблему, навчить, як уберегти від хвороби себе і дітей; аби сам був прикладом здорового способу життя ; який би поважав думку пацієнта; щоб після його консультації ставало легше; чесного, якому хотілося б подякувати. У цьому контексті варто акцентувати увагу на важливості взаємодії «лікар-пацієнт», яка залежить від довірчих стосунків між ними і найповніше реалізується саме в сімейній медицині. Пацієнт і лікар можуть мати різні погляди на життя, але вони повинні прийти до спільного розуміння тактики підтримання чи відтворення здоров’я і (Продовження на стор. 16)

СПЕЦПРОЕКТ: МРІЇ ТА РЕАЛЬНІСТЬ УКРАЇНСЬКОЇ СІМЕЙНОЇ МЕДИЦИНИ (Початок на стор. 14) сформувати єдине бачення того, як її реалізувати. Завдання лікаря — зрозуміти пацієнта, а вже потім його хворобу, а злагоджена комунікація між лікарем і пацієнтом — це ще й успіх у профілактиці захворювань. До того ж сімейний лікар тісно співпрацює з усією родиною в разі хронічного захворювання одного із членів сім’ї (особливо якщо це особа з інвалідністю, паліативний пацієнт), чи коли в родині народилась і підростає дитина, є підліток тощо. Тому таке взаєморозуміння має бути не на кілька днів хвороби, а на роки життя.  Сприяння розширенню власних можливостей пацієнтів. Стратегічна функція сімейної медицини — безперервний освітній процес, спрямований на розширення можливостей пацієнтів. У світі напрацьовано спеціальну модель просування здоров’я в ПМД, яка передбачає три складові: навчання здоровому способу життя, профілактику захворювань/скринінг та вторинну профілактику. Цей процес має забезпечити кожній людині не тільки можливість підвищити контроль за власним здоров’ям, а й поліпшити його. Тому діяльність щодо покращення здоров’я у світі розглядають як комплекс різних напрямків: профілактика, медична допомога, навчання щодо здоров’я, робота з громадою, політика держави, спрямована на здоров’я, забезпечення здорового навколишнього середовища, соціальна допомога, економічна і регуляторна діяльність. Висновки про роль кожного із цих компонентів зробити легко. Можливості сімейного лікаря — не безмежні, вони перебувають у рамках визначених компетенцій. Якщо держава не дбає про екологію чи здоров’я в усіх політиках, а пацієнт — про здоровий спосіб життя, то це не до сімейного лікаря. Утім, він має бути своєрідним «гуру здоров’я» для кожного пацієнта.  Ефективна взаємодія «лікар-пацієнт». В основі цього принципу лежить унікальний процес консультування сімейним лікарем, за якого 50-60% правильного діаг нозу залежать від вміння опитати пацієнта (скарги + анамнез), а фізикальні методи обстеження і прості діагностичні методики «дотягують» його достовірність до 80-85%. Лише 15-20% діагнозів необхідно верифікувати спеціальними дослідженнями на вищих рівнях медичної допомоги. Однак при цьому сімейний лікар має орієнтуватися в тому, які тяжкі захворювання слід виключити, які патологічні стани часто є «пастками», а які «масками».  Тривалість і безперервність медичної допомоги. Охоплення медичною

допомогою в загальній практиці має бути постійним з моменту народження (а іноді й раніше) і до смерті пацієнта — лише такий підхід забезпечує безперервність спостереження та відповідає його потребам.  Вміння прийняти рішення з огляду на поширеність захворювань і рівень захворюваності прикріпленого населення. Такий підхід потребує від сімейного лікаря обізнаності не лише в проблемах окремих пацієнтів, а й громади в цілому.  Спостереження за пацієнтами на ранніх, недиференційованих стадіях розвитку захворювань, проведення скринінгу та надання невідкладної медичної допомоги. Узагалі існує три стратегії профілактики: —  популяційна, котра потребує участі держави, оскільки передбачає розбудову системи громадського здоров’я, збільшення рівня медичної інформованості населення, а також виховання у нього відповідального ставлення до свого здоров’я, передусім мотивуючи громадян до цього; — первинна (стратегія високого ризику); — вторинна профілактика, де й проявляється особлива роль сімейного лікаря у персоніфікації ведення пацієнта. Персоніфікація передбачає виявлення осіб з високим ризиком неінфекційних захворювань, проведення з ними профілактично-лікувальних заходів, забезпечення доступності та безперервності допомоги протягом життя людини, навчання членів громади, інтегроване ведення кожного пацієнта.  Вирішення як гострих, так і хронічних проблем зі здоров’ям. Зазвичай пацієнти звертаються до сімейного лікаря з кількома різними скаргами, а особи похилого віку взагалі з цілим «букетом» хвороб. Одночасне вирішення низки проблем потребує ієрархічного підходу з урахуванням пріор итетів як пацієнта, так і лікаря. Часто лікарі запит ують: «Що можна встигнути за 12-15 хвилин, відведених на консультацію одного пацієнта?» Хіба що вирішити лише одну проблему або ж призначити купу препаратів від усіх хвороб. Бо коли це первинний огляд, то він мусить тривати не менше 45-50 хвилин, і у графіку лікаря має бути виділено такий час, наприклад, у вільніший день або під час вечірнього прийому. Знайомство лікаря і пацієнта покликане засвідчити майстерність першого в консультуванні та володінні компетенціями, а другому — надати змогу спокійно розповісти про свої проблеми та їх сприйняття. Лише в такий спосіб можна переконатися, що саме

такого лікаря потребує пацієнт. Тісні міжособистісні стосунки є фундаментом співпраці.  Сприяння збереженню здоров’я належними і ефективними засобами. Медичні засоби, які використовує сімейний лікар, мають бути адекватними і ефективними. Він зобов’язаний керуватися доказовими даними з використанням офіційно затверджених уніфікованих протоколів і стандартів. Аксіомою є те, що зайві втручання можуть завдати шкоди пацієнту і витрачають цінні ресурси охорони здоров’я. Наразі в царині використання клінічних протоколів в українських медиків виникає дуже багато питань. Тоді коли в усьому світі цей процес, як то кажуть, розставляє всі крапки над «і», у нас — цілковита плутанина. Так звані міжнародні протоколи є абстрактним поняттям, оскільки країни з різними економічними можливостями й організацією системи охорони здоров’я не можуть надавати медичну допомогу за єдиними стандартами, тож і їх застосування перетворюється на фарс. Та й фінансування медичної галузі в Україні є тим прокрустовим ложем, яке не вмістить міжнародних стандартів лікування. Тому лікарі стають заручниками ситуації, зокрема й під час надання первинної допомоги. Чи ж вміщає гарантований пакет надання ПМД увесь спектр обстежень і послуг, котрі дали б можливість лікувати українців «як у Європі»?  Відповідальність за здоров’я громади. Ця унікальність сімейної медицини породжує й особливі вимоги до її представників. Так от сьогодні лікарі первинної ланки усвідомлюють всю відповідальність, покладену на них реформами. Чи ж відчувають те саме їх ініціатори?  Вміння вирішувати проблеми зі здоров’ям населення, враховуючи фізичні, психологічні, соціальні, культурні й екзистенціальні (бажання реалізації сенсу власного життя) аспекти людини. Тобто у підсумку можна сказати, що сімейний лікар — це висококваліфікований спеціаліст, який має необхідні знання і навички не лише в питаннях здоров’я жінки, дитини, людини похилого віку, ведення пацієнтів із хронічними захворюваннями, ранньої діагностики гострих станів та інфекційних захворювань, а ще й здоров’я ока, ЛОР-органів, нервової системи, шкіри тощо. Крім того, до сфери компетенцій сімейного лікаря входять питання гігієни, харчування, психології. Вірю, що в Україні вдасться сформувати плеяду таких фахівців, але це може статися лише завдяки їх високій мотивації.

СЕРЕД РИЗИКІВ ДЛЯ ЛІКАРЯ ВАРТО ВИДІЛИТИ ПЕРЕВАНТАЖЕННЯ, НЕЗДОРОВУ КОНКУРЕНЦІЮ, ВІДСУТНІСТЬ ІНФОРМАЦІЇ ДЛЯ БІЗНЕС-ПЛАНУВАННЯ, ПОГАНЕ ОСНАЩЕННЯ, ЗОКРЕМА Й ІНФОРМАТИЗОВАНИМ РОБОЧИМ МІСЦЕМ, НЕВИЗНАЧЕНІСТЬ МЕХАНІЗМІВ СПІВПРАЦІ З ВИЩИМИ РІВНЯМИ МЕДИЧНОЇ ДОПОМОГИ, ФОРС-МАЖОРНІ ОБСТАВИНИ. У ГОНИТВІ ЗА КІЛЬКІСТЮ ПІДПИСАНИХ ДЕКЛАРАЦІЙ, ЯК І ЗА РАДЯНСЬКИХ ЧАСІВ, АКТУАЛЬНЕ «ВИКОНАННЯ І ПЕРЕВИКОНАННЯ ПЛАНУ», А В ЦІЙ СУЄТІ ГУБИТЬСЯ ЯКІСТЬ НАДАННЯ МЕДИЧНОЇ ДОПОМОГИ

Замість розвитку — ризики? Як відомо, основними індикаторами діяльності держави і системи охорони здоров’я є показники тривалості життя населення та рівня смертності, що їй можна було б запобігти, задоволеність пацієнтів/громад медичним обслуговуванням, а медичних працівників — умовами роботи та винагородою за неї. Сьогодні у вітчизняній системі охорони здоров’я відбуваються складні зміни, і головн е, що вони не завжди зрозумілі медичній спільноті та пацієнтам, які спостерігають за руйнацією негативних «залишків минулого», а заодно й позитивних напрацювань. На жаль, суспільство відсторонене від впливу на цю ситуацію, тож і лікарі, і пацієнти стають її заручниками. Але це не лише суб’єктивне сприйняття — у процесі реформування первинки за нинішнім планом об’єктивно існує низка ризиків для всіх зацікавлених сторін. Зокрема, серед ризиків для лікаря варто виділити перевантаження, нездорову конкуренцію, відсу тність інформації для бізнес-планування, погане оснащення, зокрема й інформатизованим робочим місцем, невизначеність механізмів співпраці з вищими рівнями медичної допомоги, форс-мажорні обставини. У гонитві за кількістю підписаних декларацій, як і за радянських часів, актуальне «виконання і перевиконання плану», а в цій суєті губиться якість надання медичної допомоги. У багатьох центрах ПМСД «приписуванням» пацієнтів займаються лікарі, яким доводиться «красти» час прийому у хворих. Та навіть коли формальна процедура підписної кампанії залишиться позаду, чи зможе сімейний лікар реалізувати всі свої компетенції за нинішнього оснащення та навантаження? Чи знову буде зацікавлений набрати якомога більше підопічних і відправляти їх на вторинний рівень? Ризики для громади виникають передусім через невизначеність потреби у кадрах, оскільки процедуру їх планування нівельовано. Тож уже нині дефіцит лікарів ПМД становить приблизно 8 тис. осіб, укомплектованість кадрів у сільській місцевості — 69%, а 500 амбулаторій не мають сімейного лікаря, близько 1 тис. ФАПів «працюють» без медсестер. Наразі існує вкрай недосконала процедура працевлаштування молодих кадрів. Держава прагне самоусунутися від подібних клопотів, але це — самообман. Для неї також виникають певні ризики. Адже децентралізація відповідальності у сфері охорони здоров’я у зв’язку зі створенням територіальних громад може призвести до погіршення стану здоров’я населення, послаблення інфекційного контролю, що особливо небезпечно в разі несподіваних природних і антропогенних катастроф (а в умовах військових дій в Україні це ще й загроза національній безпеці). А все разом це може зумовити зростання соціальної напруги. Тож очевидними є й ризики для пацієнтів, котрі вже стомилися чекати відповідального ставлення держави до захисту їх права на здоров’я та інвестицій у цю сферу, на яких провідні країни світу не заощаджують. Бо доказовий міжнародний менеджмент свідчить: інвестиції в людський капітал є не менш важливим джерелом економічного зростання держави, ніж капіталовкладення в матеріальні ресурси та виробництво. Інвестиції ж в охорону здоров’я забезпечують не лише ефективність медичної галузі, а й зміцнення потенціалу держави в усіх сферах. Про це й потрібно пам’ятати, ініціюючи та впроваджуючи медичні реформи. Як і про надзвичайну важливість відкритості державної політики та співпраці з усіма зацікавленими сторонами і медичною громадськістю зокрема.

www.vz.kiev.ua тел.: (044) 428 02 20 vz@vz.kiev.ua

МЕДИЦИНА В РЕГІОНАХ

7 вересня 2018 року

Б У КО В И Н А

МЕДИКІВ І ПАЦІЄНТІВ ЗАЛИШИЛИ З ГЕПАТИТАМИ НАОДИНЦІ Хронічні вірусні гепатити визнані у світі домінуючими захворюваннями серед так званих повільних інфекцій. При цьому в Україні з 2016 року припинено дію державної програми їх лікування, а за кошти держбюджету закуповуються старі та недієві ліки. У Чернівцях із хворобою борються інформацією — наразі тільки в такий спосіб медикам вдається «достукатися» бодай до пацієнтів.

бували невідкладного лікування (наприклад, на стадіях F3 та F4, хворі з термінальним фіброзом печінки, коли в будь-який момент може виникнути декомпенсація, і тоді вилікувати їх уже неможливо, тощо). За три роки таке лікування отримали лише… 100 хворих із Чернівецької області — програма була на 80% недофінансована. Пацієнтам пропонували за державний кошт 2 препарати: інтерферони і рибавірин. Лікування тривало рік і давало результат — ерадикацію вірусу 50 на 50. Зрештою, програму було закрито. Оксана ХУХЛІНА, завідувачка кафедри внутрішньої медицини, клінічної фармакології та професійних хвороб Буковинського державного медичного університету, професор, член Європейської асоціації з вивчення печінки

ВЗ Саме зараз, коли ВООЗ визнала пандемію вірусного гепатиту С, Україна залишилася без Державної цільової соціальної програми профілактики, діагностики та лікування вірусних гепатитів. Чи багатьох хворих вдалося забезпечити лікуванням до 2016 року, поки програму фінансували? — Вірусами гепатиту В і С одночасно інфіковані більше 1 млрд осіб у світі, у тому числі 11 млн жителів Східної Європи, із них 4 млн становлять громадяни України. У Чернівецькій області на обліку перебувають близько 500 хворих із ХВГ. Коли у 2013 році Кабінет Міністрів затвердив першу в історії України Державну цільову соціальну програму профілактики, діагностики та лікування вірусних гепатитів, з’явилася надія на те, що вдасться допомогти бодай частині хворих. На жаль, у жодній країні світу держава не спромоглася пролікувати 100% таких пацієнтів. Це просто неможливо. У нашу програму були закладені кошти тільки на лікування. Діагностику проводили за рахунок хворих. У програму потрапили пацієнти, які потре-

ВЗ Як і чим лікуєте хворих зараз? — У зв’язку з тим, що національна програма більше не діє, Департамент охорони здоров’я Чернівецької ОДА розробив Регіональну програму по боротьбі з вірусними гепатитами. Відповідно до неї, хворі з ІІІ та ІV стадіями вірусного гепатиту можуть отримати за державні кошти ті самі 2 препарати: інтерферон та рибавірин. Але у світі й Україні вже давно з’явилися сучасні дієві ліки — противірусні препарати прямої дії (софосбувір, даклатасвір, ледипасвір, велпатасвір тощо), які дають змогу зменшити тривалість курсу лікування з 1 року до 3 місяців. Такі режими лікування — ефективніші й безпечніші. У межах державної закупівлі мали надійти саме ці — безінтерферонові — курси лікування, які характеризуються майже 100% ефективністю. Але поки ми послуговуємося інтерфероновими програмами. ВЗ Тож хворим препарати прямої дії недоступні? — Доступні, і ми їх призначаємо, проте винятково за кошти пацієнтів. Більше того: хворі часто відмовляються від ліків, запропонованих державою, бо знають, що інтерферони погано переносяться, спричиняють чимало ускладнень та й не відомо, чи подіють. Тому викладають по 12-15 тис. грн на місяць за сучасні препарати.

І тут маємо ще одну проблему: висока вартість ліків і доступ до інтернету сприяють розвитку «чорного ринку» цих препаратів. Звісно, ми, лікарі, призначаючи лікування, направляємо хворого до аптеки, де продають ліцензовані засоби. Проте дійшов пацієнт туди чи ні — проконтролювати не можемо. Часто-густо люди починають шукати дешевші препарати в інтернеті — і знаходять. Щоправда, купують «кота в мішку», а потім скаржаться, що лікування не подіяло. Бувають і ще гірші випадки, коли хворі, дізнав шись про діагноз, за порадами з інтернету самі собі призначають лікування. Власне, усі протоколи та схеми дійсно є у вільному доступі. Проте проблема вірусних гепатитів дуже складна. ХВГ С, наприклад, має понад 30 позапечінкових проявів, тому лікувати таких повинні лікарі, котрі озброєні глибокими знаннями та добре розбираються у цих особливостях. Кожному хворому потрібно підібрати індивідуальну схему лікування і домагатися її виконання. Якщо ж курс лікування був призначений неправильно — «перелікувати» хворого дуже складно, адже вірус мутує, утворює квазівиди, котрі швидко пристосовуються до терапії. ВЗ Окрім держбюджету, які ще джерела фінансування лікування вірусних гепатитів є в Україні? — Заходи щодо лікування вірусних гепатитів здійснюються також за рахунок обласних, міських бюджетів, субвенції державного бюджету, спеціальних і загальних фондів. ВЗ Медицина постійно розвивається, чому ж досі вірус можна «підхопити» в кріслі стоматолога чи під час операції? Виходить, що в небезпеці як пацієнти, так і медики? — На жаль, деякі лікувальні заклади використовують застаріле стерилізаційне обладнання

У СВІТІ Й УКРАЇНІ ВЖЕ ДАВНО З’ЯВИЛИСЯ СУЧАСНІ ДІЄВІ ЛІКИ — ПРОТИВІРУСНІ ПРЕПАРАТИ ПРЯМОЇ ДІЇ, ЯКІ ДАЮТЬ ЗМОГУ ЗМЕНШИТИ ТРИВАЛІСТЬ КУРСУ ЛІКУВАННЯ З 1 РОКУ ДО 3 МІСЯЦІВ. ТАКІ РЕЖИМИ ЛІКУВАННЯ — ЕФЕКТИВНІШІ Й БЕЗПЕЧНІШІ. У МЕЖАХ ДЕРЖАВНОЇ ЗАКУПІВЛІ МАЛИ НАДІЙТИ САМЕ ЦІ — БЕЗІНТЕРФЕРОНОВІ — КУРСИ ЛІКУВАННЯ, ЯКІ ХАРАКТЕРИЗУЮТЬСЯ МАЙЖЕ 100% ЕФЕКТИВНІСТЮ. АЛЕ ПОКИ МИ ПОСЛУГОВУЄМОСЯ ІНТЕРФЕРОНОВИМИ ПРОГРАМАМИ

для медичного інструментарію багаторазового використання. Аби знищити всі бактерії та віруси, потрібно, щоб у термостаті протягом 30 хвилин температура сягала 60 °С. Не всі медзаклади мають такі стерилізатори. Приватні стоматологічні кабінети часто використовують для стерилізації інструментарію формалінові камери. Проблема в тому, що вони знищують бактеріальну мікрофлору, однак не віруси. І першими в зоні ризику — самі медики, які завантажують і дістають інструменти зі стерилізатора. Розуміючи, що порятунок потопаючого — справа рук самого потопаючого, лікарі почали працювати на випередження. Наприклад, деякі стоматологи перед проведенням серйозного хірургічного втручання чи протезування направляють пацієнта здати найпростіший аналіз на виявлення титру антитіл до гепатитів В і С. Таким чином, по-перше, пацієнт потім не скаже, що заразився у стоматолога. А по-друге, лікар убезпечить сам себе. Якщо у хворого виявлять недугу, стоматолог проведе оперативне втручання одноразовими інст рументами, котрі потім утилізує. Так само чи не найкраще в області на випередження працює Чернівецький обласний онкологічний диспансер: перед будь-якою операцією хворих направляють на лабораторне дослідження крові на наявність специфічних антитіл до вірусів гепатитів. Якщо говорити про лапароскопічну техніку, то варто пам’ятати: волоконна оптика взагалі не підлягає термічній обробці. А оскільки у стерилізатор її не помістиш, то лапароскопи обробляють спеціальним антисептичним розчином, щоправда, рідко коли вдається витримати потрібну експозицію. Наприклад, аби були знищені всі бактерії та віруси, ендоскоп повинен пробути у циліндрі з антисептиком 12 годин. Та хіба в українських клініках цього дотримуються, коли за добу потрібно обстежити щонайменше 10-12 осіб?

ВЗ Як же зупинити пандемію, не маючи достатнього фінансування та спеціальних державних програм? — Україна у квітні 2014 року долучилася до Керівних настанов ВООЗ зі скринінгу, догляду та лікування осіб з гепатитом С. Основне завдання до 2030 року — на 90% знизити захворюваність на цироз печінки і гепатоцелюлярну карциному печінки, на 65% — смертність від цих недуг. Найвдаліше ми могли б цього досягнути, якби за кошти державної програми лікували хворих зі стадіями F3 та F4. Причому винятково противірусними препаратами прямої дії з аналогами нуклеозидів (софосбувір у комбінації з даклатасвіром або ледипасвіром, велпатасвіром і рибавірином), зареєстрованими в Україні. Проте програми нема, а за державні кошти закуплені інтерферонові препарати. Тому єдине, що дійсно в наших силах, — посилити ранню діагностику, облік хворих, інформувати населення про шляхи передачі та загрозу, яку несуть вірусні гепатити. На всіх курсах тематичного удосконалення, передатестаційних циклах навчання терапевтів, гастроентерологів, засіданнях Асоціації терапевтів Буковини наголошуємо: якщо до вас звернувся пацієнт із мінімальними симптомами захворювання печінки, біліарної системи або синдромом хронічної втоми, анемією, васкулітом, панкреатитом, цукровим діабетом, тиреоїдитом, хронічною хворобою нирок тощо — його потрібно обстежити на маркери вірусів гепатитів В і С, визначити біохімічні маркери ушкодження печінки і зробити УЗД печінки та селезінки. Таким чином, ми виявлятимемо більшу частину гепатитів з латентним перебігом на ранніх стадіях і вчасно зможемо їх пролікувати. Ольга КАМСЬКА, спеціально для «ВЗ», м. Чернівці

МЕДИЦИНА В РЕГІОНАХ

ВІД КОГО ЗАЛЕЖИТЬ ДОЛЯ ВІДОМЧИХ ЛІКАРЕНЬ? Понад три роки тому в Україні гостро постало питання подальшого функціонування галузевих, або відомчих, закладів охорони здоров’я. Оскільки фінансування таких лікарень з державного бюджету було обмежене, їх утримання пере клали на плечі місцевої влади, яка мала вирішувати, потрібні на місцях ці заклади чи ні та що з ними робити. То як нині живуть ці, свого часу далеко не найгірші за рівнем оснащення та кадровим потенціалом, поліклініки й лікарні?

ВІННИЧЧИН А

Ольга ЗАДОРОЖНА, начальник управління лікувально-профілактичної допомоги населенню Департаменту охорони здоров’я Вінницької ОДА

е у 2015 році Кабінету Міністрів України було доручено забезпечити передачу закладів, установ, організацій на фінансування (або надання фінансової підтримки) з місцевих бюджетів. Тоді мова йшла про відомчі заклади охорони здоров’я, які перебували в підпорядку ванні ПАТ «Українська залізниця» й обслугову вали працівників цього підприємства та членів їх сімей. На Вінниччині до затвердженого переліку були включені такі заклади охорони здоров’я, як ДЗ «Відділкова лікарня станції Жмеринка Південно-Західної залізниці», ДЗ «Відділкова лікарня станції Козятин Південно-Західної за лізниці», ДЗ «Вузлова клінічна лікарня станції Вінниця Південно-Західної залізниці», ДЗ «Лі нійна лікарня станції Вапнярка державного під приємства «Одеська залізниця». Таким чином, у систему охорони здоров’я області було передано 4 лікарні з відокремленими структурними підроз ділами (медпунктами, ФАПами). Інтеграції закладів медичної служби «Укрзалізниці» в систему охорони здоров’я області

передувала потужна аналітична робота всіх за цікавлених структурних підрозділів Вінницької облдержадміністрації. Необхідно було вивчити ма теріально-технічну базу, кадровий склад вказаних закладів, провести аналітику фінансового забез печення. Адже за кожним цим кроком стояли живі люди — і не тільки пацієнти відомчих закладів, а й медичні колективи, досвідчені дипломовані фахівці. Украй важливо було забезпечити діяль ність закладів, продумати шляхи їх інтеграції. У результаті вдалося розробити план реорганізації лікарень, який задовольнив би вимоги всіх заці кавлених структур, передусім пацієнтів. Після аналізу й обговорення було виріше но передати на баланс Вінницької міської ради ДЗ «Вузлова клінічна лікарня станції Вінниця Південно-Західної залізниці», який у 2015 році отримав статус Вінницької міської лікарні №2. ДЗ «Лінійна лікарня станції Вапнярка державного підприємства «Одеська залізниця» було вклю чено до переліку закладів, власниками яких є гро мади району, сіл, селищ Томашпільського району. Відділкові лікарні станції Жмеринка та стан ції Козятин Південно-Західної залізниці взято на утримання за рахунок коштів обласного бюджету. Оскільки ці два заклади були достатньо потужни ми як за матеріально-технічним, так і кадровим потенціалом, а їх паралельне функціонування нарівні із центральними районними лікарнями для обслуговування населення Жмеринського та Козятинського районів було б надмірним, об ласна державна адміністрація ухвалила рішення про включення їх до закладів охорони здоров’я обласного підпорядкування. Таким чином, на базі

Козятинської та Жмеринської відділкових ліка рень були створені дві обласні лікарні відновного лікування, що відповідали потребам населення області, потужністю по 100 ліжок кожна. Але життя не стоїть на місці. Децентралізація сприяє створенню спроможних ОТГ. І торік Козя тинська міська рада надала згоду на прийняття Козятинської лікарні відновного лікування на ба ланс Козятинської ОТГ — заклад набув статусу Козятинської міської лікарні Козятинського ОТГ. Реорганізовано і Лінійну лікарню станції Вапнярка ДП «Одеська залізниця» у Вапнярську міську лі карню Вапнярської ОТГ. А ДЗ «Відділкова лікарня станції Жмеринка Південно-Західної залізниці» продовжує функціонувати у вигляді Жмерин ської лікарні відновного лікування та перебуває на балансі обласної ради. Основною метою її діяльності є надання висококваліфікованої спе ціалізованої медичної допомоги з реабілітації та відновного лікування судинно-мозкових хвороб для збереження здоров’я населення, запобігання переходу захворювань у хронічні форми й інва лідності неврологічного профілю. У складі лікарні функціонує відділення реабілітації для пацієнтів із захворюваннями опорно-рухового апарату, що дає змогу зменшити навантаження на лікарні в селі Печора та місті Хмільник. У найближчій перс пективі в лікарні заплановано створення умов для реабілітації пацієнтів із серцево-легеневою патологією, відкриття залів кардіореабілітації, кі незотерапії (механотерапії) та кабінету галотерапії (соляної кімнати). Найкращий показник роботи закладу — позитивні відгуки пацієнтів. І вони є, а це не може не тішити!

ДО ПЕРЕДАЧІ В КОМУНАЛЬНУ ВЛАСНІСТЬ ДЗ «ВУЗЛОВА КЛІНІЧНА ЛІКАРНЯ СТАНЦІЇ ЧЕРНІВЦІ ДТГО «ЛЬВІВСЬКА ЗАЛІЗНИЦЯ», У СКЛАДІ ЯКОГО ФУНКЦІОНУВАЛО ПОЛІКЛІНІЧНЕ ВІДДІЛЕННЯ, ОБСЛУГОВУВАВ 11 ТИС. МЕШКАНЦІВ ЧЕРНІВЦІВ І 10 ТИС. НАСЕЛЕННЯ ОБЛАСТІ. ПІСЛЯ РЕОРГАНІЗАЦІЇ ПОЛІКЛІНІЧНЕ ВІДДІЛЕННЯ КМУ «МІСЬКА ЛІКАРНЯ №1» ПРИЄДНАЛИ ДО КНУ «МІСЬКА ПОЛІКЛІНІКА №2». І, ОСКІЛЬКИ ВІДОМЧИХ МЕДУСТАНОВ У КРАЇНІ ВЖЕ НЕМАЄ, МЕДИКИ ПОЛІКЛІНІКИ НАДАЮТЬ ДОПОМОГУ ВСІМ ПАЦІЄНТАМ, ЯКІ НАЛЕЖАТЬ ДО ЗОНИ ОБСЛУГОВУВАННЯ АБО ПІДПИСАЛИ ДЕКЛАРАЦІЇ ІЗ СІМЕЙНИМИ ЛІКАРЯМИ

Щодо передачі на утримання місцевих бюд жетів інших відомчих медичних закладів (СБУ, управління Міністерства внутрішніх справ тощо), то про це наразі говорити не доводиться, бо на рівні Уряду питання не розглядалося. БУ КОВИН А

Ігор НЕЗБОРЕЦЬКИЙ, начальник управління охорони здоров’я Чернівецької міської ради

оли у 2015 році було ухвалене рішення про передачу всіх вузлових залізничних ліка рень на баланс місцевих бюджетів, Чернівецька облдержадміністрація повідомила, що не в змозі утримувати ще одну медичну установу. Оскіль ки лікарня розташована на території Чернівців, депутати міської ради вирішили перевести її на утримання міста. Таким чином, Вузлова клініч на лікарня станції Чернівці державного терито ріального галузевого об’єднання «Львівська залізниця» стала комунальною власністю — КМУ «Міська лікарня №1». У Чернівцях доти не було єдиної центральної лікарні, певні відділення розташовувалися в різ них медичних установах: лікарнях №2, №3, №4. А хірургічну, урологічну, травматологічну допо могу надавали в Чернівецькій обласній клінічній лікарні та Лікарні швидкої медичної допомоги — Університетській лікарні. До передачі в комунальну власність ДЗ «Вузлова клінічна лікарня станції Чернівці ДТГО «Львівська залізниця», у складі якого функ ціонувало поліклінічне відділення, обслуговував 11 тис. мешканців Чернівців і 10 тис. населення області (контингент залізничників, пенсіонерівзалізничників, членів їх сімей і студентів заліз ничного коледжу та профтехучилища). Після реорганізації поліклінічне відділення КМУ «Місь ка лікарня №1» приєднали до КНУ «Міська по ліклініка №2». І, оскільки відомчих медустанов у країні вже немає, медики поліклініки надають допомогу всім пацієнтам, які належать до зони обслуговування або підписали декларації із сі мейними лікарями. На базі Міської лікарні №1 ми створюємо один потужний міський лікувальний заклад. Раніше в стаціонарі було 120 ліжок: 60 — хірургічних, у тому числі гінекологічних, і ще 60 — терапевтич них, у тому числі неврологічних. Ліжко-місця ми всі зберегли, проте сама структура лікарні зміни лася, відкрилися нові відділення. Зокрема, тепер

www.vz.kiev.ua тел.: (044) 428 02 20 vz@vz.kiev.ua

МЕДИЦИНА В РЕГІОНАХ

7 вересня 2018 року

маємо 30 ліжок терапевтичного профілю, 30 — вертебрологічних, 40 — хірургічного напрямку, 20 — гінекологічного. Також завершується ре монт у новоствореному відділенні анестезіології з ліжками інтенсивної терапії. Діє консультативнодіагностичний підрозділ і параклініка. Створене і вже працює відділення невідкладних станів. Окрім цього, сесією Чернівецької міської ради ухвалене рішення про приєднання Міської лікарні №2 до КМУ «Міська лікарня №1». Таким чином, структуру медустанови незабаром поповнять ЛОР-відділення і відділення дитячої та дорос лої офтальмології. До речі, таку оптимізацію проводимо з повним збереженням медичного персоналу. Перед нами ще чимало викликів: передусім потрібно вирішити побутові проблеми. Примі щенню лікарні понад 30 років, тож тут необхідно повністю замінити інженерні комунікації, облаштувати нову вентиляційну систему, капітально відремонтувати дах, замінити вікна, утеплити фасад, провести реконструкцію харчоблоку тощо.

слуговувати пацієнтів, які потребують реабілітації після серцево-судинних захворювань. Це саме той напрямок, котрого не вистачає в нашому місті. Так, із «залізничною» лікарнею ми пройшли складний шлях, але результат виявився успіш ним. І тепер маємо свій алгоритм дій на випадок, якщо така ситуація виникне знову. У Рівному функціонують ще три відомчі лікувальні закла ди — ДУ «Територіально-медичне об’єднання МВС України по Рівненській області», військовомедична служба управління СБУ в Рівненській області та Рівненський військовий (базовий) госпі таль. Проте вони залишаються в підпорядкуванні своїх міністерств, і про їх реорганізацію сьогодні не йдеться. Реформа медичної галузі лікарень вторинного рівня торкнеться лише в 2020 році, тоді й побачимо, якими будуть рішення уряду щодо цих відомчих закладів.

а сьогодні міська рада прийняла на баланс тільки один відомчий лікувальний заклад — колишній ДЗ «Відділкова лікарня станції Рів не ДТГО «Львівська залізниця». Три роки тому його було реорганізовано в Міську лікарню №2 Рівненської міської ради, і наразі вона працює у звичному режимі вже в новому форматі. Проте за ходи з реорганізації тривали протягом року, адже раніше ми не стикалися з практикою переведення відомчих лікувальних закладів у підпорядкуван ня міста. До того ж попередньо ми не отримували жодних листів, вказівок чи попереджень про те, що нам доведеться це робити, а дізналися про нововведення із Закону «Про Державний бюджет України на 2015 рік». Тоді й розпочали активну діяльність: було проведено багато зустрічей з міською владою, депутатами і працівниками за кладу, розроблено нормативні документи, прий нято низку рішень міською радою. Ситуацію дещо ускладнювало те, що ДЗ «Від ділкова лікарня станції Рівне ДТГО «Львівська залізниця» мала своє поліклінічне відділення, яке розташовувалося у м. Здолбунів, тож спо чатку ми мали узгодити питання передачі при міщення на баланс Здолбунівської районної ради (відділення, до речі, наразі реорганізовано в ам булаторію ЗПСМ №5 КНП «Здолбунівський ра йонний центр первинної медичної допомоги»). Після цього розпочали процес реорганізації тієї частини лікарні, яка розташовується в Рівному. Зрештою 23 грудня 2015 року рішенням сесії міської ради на базі «залізничної» лікарні було створено Міську лікарню №2. Варто наголосити, що, незважаючи на тривалий організаційний про цес, медичні працівники закладу жодним чином не постраждали — весь цей час вони працювали й отримували заробітну плату. Відтоді, як заклад став одним із міських, у ньо му проведено оптимізацію шляхом скорочення 20 ліжок. Ми переглянули напрямки надання медич ної допомоги, і сьогодні у нас є чітке розуміння того, яку функцію надалі виконуватиме Міська лікарня №2. Зокрема, плануємо розділити плано ву й екстрену медичну допомогу. У повноваження Міської лікарні №2 входитиме забезпечення па цієнтів плановою медичною допомогою, тоді як екстрену переважно надаватиме Рівненська цен тральна міська лікарня. Також у закладі тривають ремонтні роботи, ми плануємо оснастити його об ладнанням, що дасть нам згодом можливість об-

ЧЕРНІГІВ Щ ИН А

Олександр ШЕГЕРА, головний лікар Міської лікарні №2 Рівненської міської ради

оли ми дізналися про плани віддати нашу лі карню в підпорядкування міста, поставилися до цього дуже насторожено. Проте після того, як міський Голова на зустрічі з колективом закладу заявив, що лікарня потрібна Рівному, переконали ся — влада зацікавлена у збереженні нашого закладу. Тепер вважаємо: якби нас раніше передали на баланс міської ради, ми змогли б досягнути значно більшого. Бо, чесно кажучи, залізниця мало про нас дбала, а матеріально-технічна база лікарні вимагала поліпшення. Сьогодні, ставши міським лікувальним зак ладом, ми зберегли всі відділення, необхідні для забезпечення цілісної медичної допомоги — консультативної та стаціонарної. Як і раніше, у закладі функціонують терапевтичне, невроло гічне, хірургічне, гінекологічне, офтальмологічне, отоларингологічне відділення та відділення АІТ. На базі неврологічного невдовзі буде створено ре абілітаційне відділення на 30 ліжок для раннього та пізнього відновлення пацієнтів після інсульту й інфаркту. За останніх два роки ми відремонтували хі рургічне відділення, операційну залу, поліклінічне відділення, у якому, до речі, облаштували туалет для пацієнтів з особливими потребами. Придба ли новий операційний стіл, дві операційні лампи, наркозно-дихальний апарат екстра-класу, якого досі в лікарні не було. За кошти місцевого бюдже ту закупили також спостережні монітори, гемато логічний і біохімічний автоматичні аналізатори, завдяки чому підвищили рівень лабораторної служби закладу. Також на базі лікарні було відкрито відда лену амбулаторію ЗПСМ №5 від Центру ПМСД «Ювілейний», і наразі тут успішно відбувається підписання декларацій. Двоє лікарів-терапевтів, які раніше працювали в нашій лікарні, а нині — в амбулаторії, уже уклали угоди з 1500 пацієн тами кожен. Водночас Міська лікарня №2 не тільки отримує медичні субвенції та кошти з міського бюджету, а й самостійно заробляє гроші. Ми відкрили ка бінет психофізіологічної експертизи, встановили комп’ютерне обладнання, навчили персонал й уклали відповідні угоди із центрами експертизи в Києві та підприємствами Рівного, працівники яких потребують професійного відбору. Підпи сано таку угоду і з «Львівською залізницею» та іншими підприємствами щодо проведення профоглядів на платній основі відповідно до чинних на казів. Виручені кошти витрачаємо на поліпшення матеріально-технічної бази лікарні. Можна сказати, що протягом 2 років у нашо му закладі зроблено стільки, скільки не вдалося зробити за 20. Зміни, які відбулися, тільки пози тивні. Працюємо, як і раніше, але охопили медич ною допомогою значно більше мешканців міста.

відпустці), бухгалтер, завгосп, сестра-господиня, сторожі, тобто особи матеріально-відповідальні, які не можуть залишити своїх посад, не передав ши майна. Протягом 7 місяців вони не отримують заробітної плати. Ще один відомчий заклад — ДЗ «Лінійна лі карня станції Щорс Південно-Західної залізниці» ліквідований. Майновий комплекс лікарні пере даний Сновській районній раді, і 24 лютого 2017 року лікарню виключено із загального реєстру.

Володимир ТАРАСОВСЬКИЙ, начальник КЗ «Обласний центр інформаційноаналітичних технологій та пропаганди здорового способу життя» Чернігівської обласної ради

РІВ НЕНЩ ИН А

Вікторія ПОКОЄВЧУК, заступник начальника управління охорони здоров’я виконавчого комітету Рівненської міської ради

Нещодавно ухвалили рішення про перетворення лікарні в комунальне некомерційне підприємство й зараз очікуємо на відповідь міської ради. На майбутнє маємо ще багато ідей, тож упевне ний, що Міська лікарня №2 посяде належне місце в процесі надання медичної допомоги рівнянам.

гідно з державними статистичними звітами, поданими до Обласного центру інформацій но-аналітичних технологій та пропаганди здоро вого способу життя, на території області медичну допомогу надають 10 закладів, які не підпорядко вані управлінню охорони здоров’я ОДА. Зокрема, ДЗ «Вузлова поліклініка станції Ніжин Південно-Західної залізниці» — єдиний в області заклад ПАТ «Укрзалізниця», який не підлягав передачі в комунальну власність райо ну або міста. Тут працюють 6 лікарів (3 терапевти, стоматолог, педіатр, головний лікар). ДУ «Територіальне медичне об’єднання Мініс терства внутрішніх справ України по Чернігівській області» має стаціонар і поліклінічне відділення. Тут працюють 105 осіб, із них 25 лікарів. Лікарня дуже популярна в місті завдяки гарному об ладнанню й досвідченим спеціалістам. Про тягом минулого року в стаціонарі проліковано 2083 пацієнти, з них 201 — сільський житель. Заклад надає медичні послуги співробітникам і ветеранам Міністерства внутрішніх справ Укра їни по Чернігівській області, а також їх родинам. Крім того, на договірній основі надаються платні послуги, зокрема медичні огляди, й іншим кате горіям населення. Поза структурою системи охорони здоров’я області працюють також Центр медико-соціаль ної реабілітації дітей-інвалідів «Відродження», Обласний центр соціальної реабілітації дітейінвалідів Департаменту соціального захисту населення, медична частина Академії державної пенітенціарної служби Міністерства юстиції Укра їни, ДП «Чернігівський експертно-технічний центр Держпраці» Державної служби України з питань праці, спеціальний авіаційний загін Оперативнорятувальної служби Цивільного захисту дер жавної служби України з надзвичайних ситуацій. Крім того, на території області діють 2 військові госпіталі (у м. Чернігів і смт Десна Козелецького району) та поліклініка СБУ, які не звітують про свою роботу нашому центру. ДЗ «Вузлова поліклініка станції Бахмач Пів денно-Західної залізниці» Міністерства інфра структури України рішенням Бахмацької районної ради від 02.11.2017 р. передано на фінансування районному бюджету Бахмацької районної ради, і з 01.01.2018 р. він функціонує як КЗ «Бахмацька поліклініка». Тут працюють 38 осіб, з них 7 ліка рів. Наразі поліклініка обслуговує не лише заліз ничників і членів їх сімей, а й інших мешканців Бахмача. ДЗ «Вузлова лікарня станції Чернігів Пів денно-Західної залізниці» Міністерства інфра структури України як лікувально-профілактичний заклад не працює, триває процес його передачі. На сьогодні ця лікарня ще є в реєстрі медичних закладів, але вже із середини 2016 року медичних послуг вона не надає. Протягом 3 останніх років її так ніхто й не прийняв на баланс. За рішенням суду цей заклад упродовж вказаного періоду утримувала Чернігівська міська рада, але з 1 січня 2018 року фінансування було припинено. Зараз лікарня перебуває чи то в стадії ліквідації, чи передачі на баланс області. У штаті лікарні — 1 посада лікаря (виконувач обов’язків головного лі каря), 2 посади медсестри (обидві — у декретній

Петро ГАРМАШ, начальник управління охорони здоров’я Чернігівської ОДА

важаю, що зміна фінансування галузі охорони здоров’я розставить усі крапки над «і». Коли у 2020 році запрацює принцип «Гроші ходять за пацієнтом» на вторинному та третинному рівнях, то пацієнт сам вибере ту лікарню, у якій йому буде зручно лікуватися. Тому виживе заклад (неза лежно від того, відомчий чи комунальний), який надаватиме кваліфікованішу та якіснішу медичну допомогу. Щодо ДЗ «Вузлова лікарня станції Чернігів Пів денно-Західної залізниці», то зараз її передають на баланс обласної ради. Два-три роки тому пропонували, щоб місто Чернігів взяло на своє утримання цю лікарню як єдиний майновий комп лекс, аби вона продовжувала далі працювати та надавати медичні послуги населенню. Але потім депутати міськради зважили всі «за» та «проти» і дійшли висновку, що вузлова лікарня не матиме жодного навантаження. Отже, з огляду на те, що місто володіє досить потужною мережею ліку вальних закладів із 4 лікарень з поліклініками, Чернігівська міська рада ухвалила рішення про недоцільність функціонування на території міс та ще одного лікувального закладу первинного рівня надання допомоги з деякими елементами вторинного (станом на 1 січня 2015 року до складу вузлової лікарні входили терапевтичне відділення на 30 ліжок і поліклініка). Проте протягом 3 років Чернігів утримував цю лікарню, і лише 1 січня 2018 року Чернігівська міська рада припинила її фінансування. Виходом із цієї ситуації виявилося рішення передати лікарню на утримання обласного бюджету. Зараз триває процес передачі матеріальних цінностей. Після будуть визначена структура за кладу і виплачені працівникам лікарні борги із заробітної плати. Дуже прикро, що ця заборго ваність сформувалася. Після ліквідації ДЗ «Лінійна лікарня станції Щорс Південно-Західної залізниці» усе її майно, у тому числі й приміщення, перейшло у власність районної ради. Наскільки мені відомо, минулого року порушувалося питання про реконструкцію приміщення колишньої лікарні під житловий бу динок для медиків й освітян. В ОЛИНЬ

Валентин ПОДОЙЛОВ, начальник ДУ «Територіальне медичне об’єднання Міністерства внутрішніх справ України по Волинській області»

області на сьогодні функціонує небагато зак- ладів відомчої медицини. Зокрема, в СБУ є власна медична служба у вигляді поліклініки, у Державної служби з надзвичайних ситуацій — свій медпункт, де приймає один лікар, але ні по ліклініки, ні лікарні вона не має. (Продовження на стор. 20)

МЕДИЦИНА В РЕГІОНАХ (Початок на стор. 18) Три роки тому на Волині виникла гостра проб лема, пов’язана з подальшою долею ДЗ «Вуз лова лікарня станції Ковель ДТГО «Львівська залізниця». За новим Бюджетним кодексом заклади охорони здоров’я ПАТ «Укрзалізниця» перестали дотуватися з державного бюджету, як було раніше. Натомість їх фінансування пере кладалося на органи місцевого самоврядування, на території яких вони розміщені. Таким чином, ДЗ «Вузлова лікарня станції Ковель ДТГО «Львівська залізниця» перейшов у юрисдикцію Ковельської міської ради. Однак утримувати таку установу, де працю вало майже 300 медиків, міській владі Ковеля виявилося не під силу, і вона звернулася по допомогу до Волинської обласної ради. Май же 2 роки тривало перманентне протистояння, оскільки важко було вирішити, хто ж має фі нансувати медичний заклад — місто чи об ласть. Були різні пропозиції: залишити заклад лікарнею залізничників, створити там хоспіс або лікарню для реабілітації учасників АТО... Після тривалих дискусій у червні 2017 року на базі цього державного закладу створено КЗ «Ковельська поліклініка» Волинської обласної ради», де облуговуються як залізничники, так і мешканці Ковеля та області. Єдиний багатопрофільний заклад відомчого типу, котрий залишився в області, — ДУ «Те риторіальне медичне об’єднання Міністерства внутрішніх справ України по Волинській об ласті». В установі — 130 медичних працівників, які обслуговують близько 17 тис. осіб. До них належать співробітники поліції, Національної гвардії України, пенсіонери МВС, члени їх сі мей, працівники Державної міграційної служби України. На обслуговуванні також перебувають ліквідатори наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, учасники бойових дій, АТО, курсанти вищих навчальних закладів системи МВС. У структурі відомчої лікарні МВС в області функціонують кілька підрозділів. Основними є лікарня з поліклінікою, розрахованою на 250 від відувань за зміну, і стаціонар на 60 ліжок тера певтичного та неврологічного профілів. Працю ють лабораторія, фізіотерапевтичне відділення та стоматологічний кабінет. Іншим важливим структурним підрозділом установи є Центр пси хіатричної допомоги та психологічного відбору, який вивчає психологічну готовність кандида тів до служби в поліції. Одним із його завдань є тестування співробітників поліції, які несуть службу в зоні АТО та повертаються після ви конання антитерористичних завдань, зазнають переміщень по службі. Ще один підрозділ — медична (військоволікарська) комісія, котра визначає придатність співробітника до певного виду служби. Центр превентивної медицини виконує функції, майже аналогічні колишній санітарно-епідеміологічній станції, тобто забезпечує профілактичний наг-

ляд за ізоляторами тимчасового утримання при відділах поліції області та центром тимчасового утримання іноземних громадян. Для працівників поліції медичні послуги без коштовні. Безоплатними лікарськими засобами забезпечують учасників бойових дій, інвалідів війни, учасників ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС. Є певна категорія співробітників, які не суть службу практично цілодобово, і лікарі нашої установи мають можливість виїздити до них і надавати допомоги на місці. Основне наше завдання — постійне перебування в лавах атесто ваних співробітників поліції. Слід також зазначити, що чимало членів під розділів, які належать до структури МВС, беруть участь у воєнних діях. На Волині це батальйон «Світязь». Ми постійно надаємо медичну допо могу його бійцям, їздимо з ними на Схід. Наразі в лікарні обслуговується прикріпле ний контингент. Але ведуться розмови про на дання платних медичних послуг стороннім осо бам. Проте механізм цього поки не розроблений і не затверджений. Сумніваюся в доцільності переведення відомчого закладу нашого типу з державної у комунальну власність. Адже не існує комуналь ної поліції, та й чи буде здатне місто утримувати таку установу?

Цікава ситуація склалася в смт Смоліне Ма ловисківського району, де функціонує МСЧ №13 МОЗ України. Ця відомча лікарня фінансується з Маловисківського районного бюджету, але її власником досі є Міністерство. Документи на погодження про передачу цілісного майнового комплексу готуються з 2015 року. Отож, і заклад, і медики вже котрий рік перебувають у підвіше ному стані. У тому самому році на баланс обласної ради передали ДЗ «Відділкова лікарня станції Знам’янка ДП «Одеська залізниця». Ще до мину лого року вона функціонували «через паркан» зі Знам’янською центральною районною лікарнею. Але цьогоріч здоровий глузд усе-таки переміг, і їх об’єднали в один заклад — Знам’янську міську лікарню імені А. В. Лисенка. Процес ре оганізації триває й досі. Щодо відомчих медичних закладів МВС, СБУ, то єдине, на що я хочу звернути увагу, — це зайве подвійне фінансування, котре виділя ється на лікування співробітників цих відомств як звичайних громадян, приписаних до певного ЦПМСД, і як службовців-силовиків, що ліку ються в окремих медзакладах. На мою думку, це недоцільне використання державних коштів. Т ЕРНОПІ ЛЬЩ ИН А

К ІР ОВОГ РА Д Щ ИН А

Олександр СКРИПНИК, заступник директора Департаменту охорони здоров’я Кіровоградської ОДА

2015 році ДЗ «Вузлова лікарня станції Гай ворон ДП «Одеська залізниця» передали на утримання місцевому бюджету, одразу ж після цього Гайворонська міська рада ухвалила рішен ня про його закриття, оскільки він розташову вався практично поруч із центральною районною лікарнею, і утримання двох медзакладів було недоцільним. Зараз у приміщенні колишньої за лізничної лікарні розмістився центр первинної медико-санітарної допомоги. ДЗ «Вузлова лікарня станції Помічна ДП «Одеська залізниця» також передали на ба ланс місцевої влади. Щоправда, шлях був до сить заплутаним. Свого часу тодішній міський Голова пообіцяв виборцям, що це буде міська лікарня, а потім заявив про платіжну неспро можність міського бюджету. Тоді лікарню взяв на свої плечі район, а коли в місті створили ОТГ, районна рада передала лікарню назад уже як міську лікарню міста Помічна.

Петро ЛЕВИЦЬКИЙ, директор КП «Тернопільський міський лікувально-діагностичний центр», кандидат медичних наук

лютому 2016 року проведено перерєєстрацію ДЗ «Відділкова клінічна лікарня станції Тер нопіль ДТГО «Львівська залізниця» у КП «Тер нопільський міський лікувально-діагностичний центр» Тернопільської міської ради й заверше но всі процедури щодо переходу з державної в місцеву комунальну форму власності. Таке не прибуткове комунальне підприємство на медич них теренах Тернополя створено вперше, тому можна вважати його пілотним проектом. Торік до нашого лікувального закладу приєднали ще й поліклінічне відділення Тернопільської міської комунальної лікарні швидкої допомоги та відді лення денного стаціонару, як це й рекомендують настанови МОЗ України щодо реформування закладів охорони здоров’я. Наразі ми надаємо медичні послуги мешкан цям Тернополя, але не залишили поза увагою й пацієнтів колишньої «залізничної» лікарні — працівників залізниці. Проводимо медичні та профо гляди за тими самими критеріями, що і раніше, ці люди мають змогу отримати всі

НОВА ФОРМА ВЛАСНОСТІ ВІДКРИЛА ПЕРЕД НАМИ ЗНАЧНО БІЛЬШІ МОЖЛИВОСТІ ДЛЯ РОЗШИРЕННЯ СПЕКТРА НАДАННЯ МЕДИЧНИХ ПОСЛУГ, САМОСТІЙНОГО ВПРОВАДЖЕННЯ ЕФЕКТИВНИХ ЗАСОБІВ МЕНЕДЖЕМЕНТУ МЕДИЧНОГО ЗАКЛАДУ. ЛІКУВАЛЬНА УСТАНОВА ОТРИМАЛА ПРАВО ВІДКРИВАТИ РАХУНКИ В КОМЕРЦІЙНИХ БАНКАХ, БРАТИ КРЕДИТИ ТА ПРАЦЮВАТИ ЗА ФІНАНСОВИМ ПЛАНОМ. ЦЕ І Є ТІ ЧИННИКИ ЕКОНОМІЧНОЇ АВТОНОМІЗАЦІЇ, ЩО ДАЮТЬ ЗМОГУ САМОСТІЙНО ПЛАНУВАТИ СВОЮ ДІЯЛЬНІСТЬ, ВИЗНАЧАТИ КІЛЬКІСТЬ ПРАЦІВНИКІВ, ФУНКЦІОНАЛЬНИХ ПІДРОЗДІЛІВ, ПРІОРИТЕТНІ НАПРЯМКИ РОБОТИ ТОЩО

діагностичні та лікувальні процедури в нашому закладі. Впроваджуючи сучасні механізми додатко вого фінансування, зокрема елементи страхової медицини, уклали угоди про співробітництво з благодійним фондом «Лікарняна каса м. Тер нопіль» та ГО «Лікарняна каса Львівської за лізниці». Це дає змогу застрахованим особам і працівникам залізниці отримати діагностичні та лікувальні процедури, а також медпрепарати безкоштовно. Безоплатна для членів цих ор ганізацій й така дороговартісна процедура, як комп’ютерна томографія. Нині наш лікувально-профілактичний центр надає медичну допомогу понад 170 тис. пацієнтів на рік. Головне питання, яке постало перед нами на етапі перепрофілювання закладу: чи буде но востворена установа затребуваною на ринку на дання медичних послуг? Адже в Тернополі нині доволі широка мережа лікувальних закладів як державної, так і приватної форм власності, котрі, по суті, задовольняють потреби його мешканців. Отож, ми мали виконати доволі непросте зав дання — знайти власну нішу. Хочу зауважити, що відчутне сприяння отримали від управління охорони здоров’я Тернопільської ОДА, відділу охорони здоров’я та медичного забезпечення Тернопільської міськради, керівників медичних закладів, які допомогли нам інтегруватися в систему охорони здоров’я міста. Відповідно до концепції реформування га лузі охорони здоров’я міста Тернопіль, кожний медичний заклад визначив свій пріоритетний напрямок надання медичної допомоги. Це допо могло й нам окреслити власне поле діяльності, яке охопило сферу діагностування та надання амбулаторної спеціалізованої допомоги вто ринного рівня. Наразі тернополяни отримують у нашому центрі кваліфіковану допомогу «вузь ких» спеціалістів, а також мають змогу пройти інструментальні та лабораторні діагностичні обcтеження за європейськими стандартами. Скажімо, у січні цього року за виділені з місь кої скарбниці кошти ми придбали комп’ютерний томограф. Обрали техніку найвищої якості, і нині це — один із найпотужніших апаратів у Західній Україні. Новий статус дає нам змогу надавати цю послугу і тернополянам, і навіть мешканцям інших міст, щоправда на комерційній основі. Для деяких категорій пацієнтів обстеження на комп’ютерному томографі ми зробили без коштовним. Нам же частину коштів за цей вид діагностики компенсує міська рада. Зокрема, ці послуги безоплатні для учасників бойових дій та інвалідів війни І групи. Пройти обстеження за собівартістю можуть інваліди І та ІІ груп, ін валіди війни ІІ та ІІІ груп, учасники бойових дій у зоні АТО (ООС), ліквідатори наслідків аварії на ЧАЕС І та ІІ категорій.Проналізувавши діяльність закладу в новому статусі впродовж останніх 2 років, ми вирішили зосередитися на ефективно му менеджементу та якості надання медичних послуг. Сучасні умови вимагають нових підходів до організації роботи, отож, ми постійно шука ємо можливості для росту. Приміром, останнім часом налагодили співпрацю з провідними лі кувальними закладами світу. Підписали угоди про співробітництво з одним із найпотужніших закладів медицини Ізраїлю — клінікою Іхілов, турецькою клінікою Medistate. Ще один вектор діяльності, який ми активно розвиваємо, — стаціонар денного перебування. Ця форма медичної допомоги користується по питом у мешканців міста, бо не потребує цілодо бового перебування в лікувальному закладі, та й підприємство має можливість зекономити значні кошти, звісно, за умови раціонального викорис тання грошей і ефективного господарювання. Заклад продовжує розвивати такий напря мок, як надання стоматологічної допомоги. Цей вид послуг затребуваний у пацієнтів, але об ладнання колишньої «залізничної» лікарні було морально застарілим. Тому ми вирішили зверну тися до нового власника, і міська рада виділила нам кошти на придбання сучасного стоматологіч ного устаткування, інструментарію й обладнання

www.vz.kiev.ua тел.: (044) 428 02 20 vz@vz.kiev.ua

МЕДИЦИНА В РЕГІОНАХ

7 вересня 2018 року

для зубопротезного кабінету. Відтак з’явилося ще одне джерело позабюджетних надходжень. Узагалі ж хочу сказати, що нова форма влас ності відкрила перед нами значно більші можли вості для розширення спектра надання медичних послуг, самостійного впровадження ефективних засобів менеджементу медичного закладу. Лі кувальна установа отримала право відкривати рахунки в комерційних банках, брати кредити та працювати за фінансовим планом. Це і є ті чин ники економічної автономізації, що дають змогу самостійно планувати свою діяльність, визначати кількість працівників, функціональних підроз ділів, пріоритетні напрямки роботи тощо. Нова форма господарювання дає нам змогу обрати комерційно вигідні проекти, перепрофільовувати неефективні підрозділи в ті, що користуються попитом на ринку медичних послуг. Приміром, ми плануємо активніше розвивати напрям фізіотерапевтичного та відновного ліку вання, бо сьогодні це актуально. Маємо намір відкрити відділення альтернативних методів лі кування. Окрім цього, новий статус неприбутко вого комунального підприємства дає нам змогу отримувати замовлення на певний вид послуг і від міської ради, яка нині є замовником амбу латорних послуг вторинного рівня. А пацієнтів, котрі не входять до Тернопільської об’єднаної громади, обслуговуємо на комерційній основі, і це ще одне додаткове джерело надходжень для потреб закладу. ЛЬВІВ Щ ИН А

Андрій ВАСЬКО, т. в. о. заступника директора Департаменту охорони здоров’я Львівської ОДА

актично свої заклади медичного забезпе чення має кожна служба чи спецслужба, як-от Служба безпеки України, Міністерство вну трішніх справ, військові структури, «Укрзаліз ниця» тощо. Подекуди навіть деякі їх інституції, наприклад, навчальні заклади, підпорядковані цим міністерствам, й досі мають на балансі свої медичні установи. Нині передача цих закладів на комунальний баланс не стоїть на порядку денному. Лише 2 ві домчі заклади, які колись належали ПАТ «Укра їнська залізниця», було передано на утримання місцевих бюджетів, адже щодо доцільності їх функціонування виникало найбільше запитань. Зокрема, ДЗ «Вузлова лікарня станції Стрий ДГТО «Львівська залізниця» та аналогічний за клад у м. Самбір передали на баланс Стрийської районної та Самбірської міської рад відповідно. Усі заклади, котрі залишилися в структурі відомчих установ, й надалі виконують свої пря мі функції в межах штатного розпису та матері ально-технічного забезпечення. Якщо діяльність цих установ не визначена іншими нормативними актами певних силових структур, то члени сімей усіх службовців також мають право отримувати в них медичні послуги. Жодних проблем із переведенням згаданих відомчих закладів у комунальні не виникало, адже це були взаємно узгоджені та виважені рішення. Зазвичай, якщо місцева влада вба чає доцільність у прийнятті такого закладу на баланс, а відповідне міністерство через брак фінансування чи нерентабельність утримання бажає його віддати, такі дії є раціональними. Передані заклади підлаштовуються під потре би кожної окремої території. Для прикладу, у колишній залізничній лікарні м. Стрий функціо нує відділення гемодіалізу Стрийської районної центральної лікарні. Проблеми може спричини ти лише невиважене рішення про прийняття на баланс установи, яку згодом місцевий бюджет просто не матиме можливості утримувати.

ЧЕРК А Щ ИН А

Наталія КОГУТ, заступник головного лікаря КНП «Центр первинної медикосанітарної допомоги» м. Христинівка

а базі ДЗ «Вузлова лікарня станції Христи нівка ДП «Одеська залізниця» місцева вла да створила міську амбулаторію загальної прак тики-сімейної медицини, тобто фактично нас прирівняли до медичного закладу первинного рівня. На жаль, обіцянки, що зі зміною власника профіль лікарні буде збережено, не дотримані. Два роки тому на сесії Христинівської районної ради ухвалили рішення про збереження нашо го медичного закладу шляхом реорганізації спеціалізованої установи в комунальну, і було висунуто умову скоротити штат у межах дове деного фінансування. При цьому фінансування виділили настільки мізерне, що всіх працівни ків колишньої відомчої лікарні утримати було неможливо. У залізничній лікарні працювало близько 140 осіб. Після скорочення залишилося 35. А зараз — іще менше, оскільки багато хто із молод шого медперсоналу не витримав наслідків цієї реформи, непомірних навантажень і сам звіль нився. У нас була повноцінна лікарня, функціо нували рентген-, фізкабінет, лабораторія, кабінет функціональної діагностики, кухня, господарча частина, а відтак працювали люди, які обслугову вали ці підрозділи. Усіх їх теж скоротили. Із 35 співробітниками надавати медичну до помогу третинного рівня було неможливо, адже належне функціонування медичного закладу за лежить від кількості лікарів, та й обслуговуючий персонал теж необхідний — не може ж лікар і хворих приймати, і підлогу мити. Зрозуміло, що повноцінної лікарні, де прово дитимуться медогляди, лікування в стаціонарі, надаватимуться послуги страхової медицини, із таким малим штатом не може бути, тож ви рішили шляхом ліквідації вузлової лікарні зро бити амбулаторію. Тепер ми підпорядковані КНП «Центр первинної медико-санітарної домомоги Христнівського району» і обслуговуємо північну частину міста та ближнє село Христинівка. Усі терапевти, які залишилися в нас працювати, нині перевчаються на сімейних лікарів. Вузькопро фільні спеціалісти (хірург, лікар функціональної діагностики, невропатолог) перейшли на роботу в районну лікарню. Лікаря-офтальмолога чекає мо із декрету, але й вона працюватиме сімейним лікарем. У нас залишилося також кілька ліжок денного стаціонару. Залізнична лікарня розміщувалася у двох корпусах. Амбулаторія ж не може утримувати «стіни» обох приміщень — дуже дорого обхо дяться комунальні послуги. Так, минулої зими в приміщеннях було холодно, тому цього року ми вирішили переїхати в менший, двоповерховий корпус. Сподіваюся, це дасть змогу поліпшити умови роботи і суттєво заощадити: якщо раніше комунальні послуги обходилися приблизно в 1 млн грн, то тепер, маю надію, витрати змен шаться на третину. Яка доля чекає на триповерхове приміщен ня, що звільнилося, — не знаю. Тепер це майно належить Христинівській районній раді, котра й вирішуватиме, що робити з корпусом. Нині час тину приміщення вони віддали під штаб цивільної оборони. Два вільні поверхи пропонували пере обладнати під житло для медиків — це потрібна справа, оскільки молоді лікарі не залишаються в районі через його відсутність. Але для такого кроку необхідні великі фінансові вливання, тому питання зависло. Поки наш заклад утримує районна рада. Захищені статті фінансуються повністю, люди зарплату отримують. Комунальні послуги ми

оплачуємо самостійно, і це дуже важко. За безпечити бензином автомобілі допомагають сільські ради. Тож ми повністю залежимо від спроможності громад нам допомогти. Договір із НСЗУ ми вже підписали, однак на що саме вистачить фінансування і як воно надходитиме, поки що незрозуміло. Спеціалізоване обладнання для обстежен ня залізничників після реорганізації закладу передали в кабінет функціональної діагности ки центральної районної лікарні, тож нині вони проходять медогляди й отримують стаціонарну медичну допомогу на базі ЦРЛ — «Укрзалізни ця», страхові компанії уклали із цим закладом відповідну угоду. Передрейсові медичні огляди машиністи і помічники тепер проходять у мед пункті локомотивного депо — єдиному закла ді, що залишився на утриманні ДП «Одеська залізниця», тепер його вважають підрозділом Одеської дорожньої лікарні. З ліквідацією нашої залізничної лікарні ба гато медиків залишилося без звичної роботи. Умови їх праці змінилися, вимоги збільшилися. Я оптиміст і хочу вірити в краще, але, на жаль, поки від цих змін не бачу позитиву. Фінансування, яке дало б змогу налагодити належну систему сімейної медицини за зразком Великої Британії, відсутнє. Лікарі, котрі залишилися працювати, здебільшого пенсійного віку, і їм важко зміню вати свої погляди та звички. Не знаю, чи довго вони витримають. Реформа системи охорони здоров’я реалізу ється дуже повільно. Нині актуальною є вимога швидко укласти договори з населенням, а в нас немає ані людей, ані техніки, ані швидкісного ін тернету. Складним виявилося і питання надання персональних даних — не всі мешканці погоджу ються це робити, а без такої інформації підписати декларації про обслуговування неможливо. Ми стали заручниками ситуації, і допомоги від дер жави поки що не відчуваємо.

Микола СТУЖЕНКО, начальник відділу охорони здоров’я виконавчого комітету Смілянської міської ради

а території нашого міста функціонува ли 2 відомчі медичні заклади: ДЗ «Від ділкова лікарня станції ім. Т. Шевченка ДП «Одеська залізниця» та ДЗ «Спеціалізо вана медико-санітарна частина №14» МОЗ колишнього приладобудівного заводу «Рай дуга». Сміла — єдине в Україні місто, у якому на баланс місцевої громади необхідно було передати 2 відомчі медичні установи. Це при тому, що в районному центрі достатня кількість комунальних лікарень — міська і центральна районна, поліклініка, обласна психоневро логічна лікарня. А вартість утримання лише приміщень цих закладів становить близько 5,5 млн грн. Процес реорганізації відбувався болісно. Найскладнішим, напевно, було несприйняття таких змін людьми. Вони працювали стабільно, планово, знали, яку зарплату отримують. Але законодавство раптово змінилося, і в людей з’явилася страшенна недовіра до влади, вони боялися втратити робочі місця, тому не при ставали на жодні пропозиції. Ми зустрічалися з працівниками відомчих закладів і вели пере мовини. До ДЗ «СМСЧ №14» й досі «не досту калися». Також на заваді стало нерозуміння з боку місцевих депутатів, які, усвідомлюючи, що потрібні будуть додаткові видатки, теж неохоче долучалися до вирішення вказаних проблем. Із залізничною лікарнею усе склалося простіше. У червні 2015 року відповідно до рішення сесії Смілянської міської ради №69-5/VI було надано згоду на прийняття в комунальну влас ність територіальної громади міста цілісного майнового комплексу ДЗ «Відділкова лікарня

станції ім. Т. Шевченка ДП «Одеська залізниця». У вересні рішенням виконкому міської ради було створено комісію для здійснення приймання-пе редачі цілісного майнового комплексу установи. Зрештою залізничну лікарню було реорга нізовано у КЗ «Смілянська міська лікарня ім. Т. Шевченка». На сьогодні тут функціонують 60 стаціонарних ліжок терапевтичного профілю, 35 ліжок денного стаціонару та працюють цехові терапевти, котрі обслуговують залізничників. Загальна чисельність працівників — 149. На базі цієї лікарні додатково було створено міський і районний центри первинної медикосанітарної допомоги, дві амбулаторії загальної практики-сімейної медицини, міський кабінет замісної підтримувальної терапії для хворих з опіоїдною залежністю та пункт швидкої допо моги. У 2018 році згідно з пілотним проектом по Черкаській області відкрито територіальний профілактичний скринінговий центр «Здоров’я жінки», центр швидкої допомоги. Також на днях розпочинає роботу сучасний гемодіаліз ний центр, розрахований на 10 діалізних місць, для надання послуг замісної ниркової терапії. Тож ми навіть наростили кількість необхідних для міста медичних підрозділів. За рахунок здачі в оренду своїх площ Смі лянська міська лікарня ім. Т. Шевченка вдвічі зменшила витрати. Заклад фінансується за ра хунок субвенції з державного бюджету — 70% та з міського бюджету — 30%. А от із ДЗ «Спеціалізована медико-санітар на частина №14» Міністерства охорони здоров’я України виникла проблема — він так і залишився державним закладом, підпорядкованим МОЗ. Медики категорично відмовилися від переходу закладу в комунальну власність, і на сьогодні вирішується питання переведення медчастини до складу філії «Центр охорони здоров’я ПАТ «Укрзалізниця». Свого часу було прийнято рішення про створення на її базі Національного центру реабілітації інвалідів-учасників антитерористич ної операції, але Міністерство охорони здоров’я повністю його проігнорувало. Виходить нонсенс, оскільки в місті спочатку розформували лікар ню «Укрзалізниці», яка, до речі, досі обслуговує залізничників і працює за страховими угодами, завдяки чому заклад самостійно забезпечує себе медикаментами. Натомість планують ство рити лікарню «Укрзалізниці» на базі медичного закладу, який перебуває у стані банкрутства, з величезними боргами із зарплати, енергоносіїв та інших видатків. Така «непохитність» колекти ву ДЗ «СМСЧ №14» дорого коштує. У серпні 2015 року з державного бюджету надійшла додаткова медична субвенція в розмірі понад 9 млн грн для нарахування заробітної плати працівникам дер жавного закладу, а у 2017 році — 8,8 млн грн для погашення заборгованості з виплати заробітної плати з нарахуваннями. Відділ охорони здоров’я неодноразово звер тався до адміністрації державного закладу з пропозиціями щодо виходу останнього з кризо вої ситуації (останній лист — від 11.05.2018 р. №01-11/148). 22 травня 2018 року відділ отри мав відповідь із зазначенням, що надані про позиції належать до компетенції Міністерства охорони здоров’я України, та інформацією, що на теперішній час вирішується питання відносно передачі державного закладу філії «Центр охо рони здоров’я «ПАТ «Укрзалізниця». Склада ється враження, що ліва рука не знає, що робить права, і навпаки. Підготували Олеся ШУТКЕВИЧ (м. Вінниця), Ольга КАМСЬКА (м. Чернівці), Дана РОМАНЮК (м. Рівне), Олена БЕРЕЗКІНА (м. Чернігів), Петро ГЕРАСИМЕНКО (м. Луцьк), Марія ЛАРЧЕНКО (м. Кропивницький), Лариса ЛУКАЩУК (м. Тернопіль), Юлія МАСЮКЕВИЧ (м. Львів), Інна ХІМІЧУК (м. Черкаси), спеціально для «ВЗ»

ЮРИДИЧНА КОНСУЛЬТАЦІЯ

КЕРІВНИК АВТОНОМІЗОВАНОГО ЗАКЛАДУ —

ЩО ДОЗВОЛЕНО ЮПІТЕРУ?

Серед переваг перетворення комунальних закладів охорони здоров’я на некомерційні підприємства називають значне розширення повноважень і можливостей їх керівників. Чи стане головний лікар «всемогутнім»?

Сергій МАЛОВИЧКО, заступник Голови з правової роботи Донецької обласної організації Профспілки працівників охорони здоров’я України, адвокат

станнім часом дедалі більше комунальних закладів охорони здоров’я перетворюється на некомерційні підприємства. Як зазначено в Концепції реформи фінансування системи охорони здоров’я (затверджена Постановою КМУ від 30.11.2016 р. №1013-р), це одна зі складових автономізації закладів охорони здоров’я. Колективам, котрі впораються з таким завданням якнайшвидше, обіцяють чимало переваг, а їх керівникам — розширені повноваження та можливості. Чи відрізнятимуться вони від тих, що традиційно мали керівники закладів охорони здоров’я-установ?

На рівних? Чинне законодавство чітко визначає процедурні питання призначення керівника закладу охорони здоров’я, у тому числі й комунального некомерційного підприємства. Згідно зі ст. 16 Основ законодавства України про охорону здоров’я (далі — Основи), керівником закладу охорони здоров’я незалежно від форми власності може бути призначено лише особу, яка відповідає єдиним кваліфікаційним вимогам, встановленим центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної

політики у сфері охорони здоров’я. Зазначені вимоги містяться в Довіднику кваліфікаційних характеристик професій працівників, випуск 78 «Охорона здоров’я», затвердженому Наказом МОЗ України від 29.03.2002 р. №117 (далі — Довідник). Щоправда вони стосуються безпосередньо посад головних лікарів обласної, центральної міської, міської, центральної районної та районної лікарень (п. 1.3 розділу «Керівники» Довідника), однак згідно з правилами усунення прогалин у праві можуть бути використані й для керівників центрів ПМСД, незалежно від організаційно-правової форми останніх та з певними корективами, які доцільно відобразити в посадовій інструкції та/або у конкурсних вимогах до претендента на посаду керівника. Серед вимог до майбутніх керівників закладів охорони здоров’я містяться такі:  повна вища освіта (спеціаліст, магістр) за напрямком підготовки «Медицина»;  післядипломна спеціалізація за фахом «Організація і управління охороною здоров’я»;  вища кваліфікаційна категорія за лікарською спеціальністю та за фахом «Організація управління охороною здоров’я»;  стажування в органах управління вищого рівня. Також обов’язковими є вимоги до стажу роботи: для головного лікаря обласної лікарні за лікарською спеціальністю — не менше 10 років, а за фахом «Організація управління охороною здоров’я» — не менше 8 років; центральної міської та центральної районної лікарень — не менше 7 і 5 років відповідно. Згідно з Довідником, головний лікар — керівник закладу охорони здоров’я повинен знати: Конституцію України; законодавчі акти, нормативні документи, які стосуються державної служби та діяльності місцевого

органу виконавчої влади; укази Президента України, постанови та розпорядження Верховної Ради України, Кабінету Міністрів України, інші нормативно-правові акти, які регулюють розвиток галузі охорони здоров’я; основи медичного і трудового права; концепцію розвитку охорони здоров’я населення України; основи міжнародного та європейського законодавства з питань охорони здоров’я; практику застосування законодавства у межах своєї компетенції; основи державного управління; практику застосування чинного законодавства; основи організації роботи та технологію процесу управління; економічні основи управління охороною здоров’я, демографічну ситуацію в регіоні; специфіку менеджменту та маркетингу в галузі охорони здоров’я; технології інформаційного забезпечення управління, форми та методи роботи із засобами масової інформації; правила ділового етикету; сучасні засоби комунікацій та зв’язку. До завдань і обов’язків керівника закладу охорони здоров’я Довідник відносить:  здійснення керівництва лікувально-профілактичним закладом відповідно до чинного законодавства України та нормативно-правових актів, які визначають діяльність підприємств, установ і організацій охорони здоров’я;  організацію лікувально-профілактичної, адміністративно-господарської та фінансової діяльності закладу;  співпрацю з органами управління, місцевою владою, суміжними медичними закладами та забезпечення взаємодії підрозділів лікувально-профілактичного закладу;  забезпечення надання якісної медичної та фармацевтичної допомоги населенню;  впровадження сучасних методів діагностики і лікування, лікувально-

оздоровчого режиму, раціонального харчування;  регулювання використання ліжкового фонду;  організацію роботи з добору, розстановки і використання медичних кадрів, забезпечення своєчасного підвищення їх кваліфікації;  створення належних виробничих умов, забезпечення дотримання співробітниками правил внутрішнього трудового розпорядку, охорони праці та протипожежного захисту;  аналіз показників роботи закладу, вживання заходів щодо їх оптимізації, видання відповідних директивних документів з цього питання;  організацію проведення науковопрактичних конференцій медичних працівників закладу з актуальних питань охорони здоров’я. Однак усі ці завдання й обов’язки будуть притаманні керівнику конкретного закладу лише в разі їх зазначення в посадовій інструкції та/або трудовому контракті.

Контракт: бути чи не бути? Право призначати на посаду керівника державного або комунального закл аду охорони здоров’я надано уповноваженому виконавчим органом управління власнику закладу — на конкурсній основі, шляхом укладання контракту на термін від 3 до 5 років. Зауважте, що згідно з вимогами Основ щодо контрактної форми трудового договору з керівником закладу охорони здоров’я останній укладається лише тоді, коли ця посада стала вакантною і виникло питання, ким її зайняти. Тобто якщо керівник був прийнятий на роботу за трудовим договором на невизначений термін ще до запровадження контрактної форми, він має право працювати й надалі (без підписання нового контракту) навіть у разі зміни назви чи власника закладу або його реорганізації, у тому числі й шляхом перетворення з установи на комунальне некомерційне підприємство (ч. 4 ст. 36 Кодексу законів про працю України, далі — КЗпП). Ск ладніше, коли запровадження контрактної форми трудового договору з керівником комунального закладу охорони здоров’я, посада якого не є вакантною, відбувається на підставі рішення органу місцевого самоврядування. У такому разі існує тільки два шляхи: або виконати це рішення (згідно з вимогами ч. 1 ст. 144 Конституції України рішення органів місцевого самоврядування є обов’язковими до виконання на певній території), або оскаржити його в суді, мотивуючи це невідповідністю згаданого рішення Конституції та законам України. Згідно із ч. 2 ст. 144 Основного Закону таке рішення можна призупинити в установленому законом порядку з одночасним зверненням до суду. Обіймання посади керівника також має відбуватися з дотриманням Порядку проведення конкурсу на обіймання посади керівника державного, комунального закладу охорони здоров’я (затверджений Постановою Кабінету Міністрів України від 27.12.2017 р. №1094 (зі змінами). Відповідно до цього документа конкурсна комісія на своєму засіданні заслуховує конкурсну пропозицію

www.vz.kiev.ua тел.: (044) 428 02 20 vz@vz.kiev.ua

ЮРИДИЧНА КОНСУЛЬТАЦІЯ

7 вересня 2018 року

учасника, проводить з ним співбесіду та враховує його відповідність (а також відповідність його конкурсної пропозиції) встановленим вимогам. Засідання конкурсної комісії має бути зафіксоване у відеозапису, який оприлюднюється на офіційному вебсайті органу управління не пізніше наступного дня з дати проведення засідання та зберігається там не менше одного року. У такий спосіб визначають, хто буде керівником комунального закладу, незалежно від його організаційноправової форми. Далі з переможцем конкурсу укладається контракт — у Порядку та згідно з Типовою формою, затвердженими Постановою Кабінету Міністрів України від 16.10.2014 р. №642 (зі змінами). За фактом підписання контракту має бути видано наказ (розпорядження) про прийняття на роботу. При цьому, згідно з вимогами ч. 3 ст. 24 КЗпП, найнятий керівник не може бути допущений до роботи, доки орган управління майном не повідомить про його прийняття відповідну податкову службу (за формою, затвердженою Постановою Кабінету Міністрів України від 17.06.2015 р. №413 «Про порядок повідомлення Державній фіскальній службі та її територіальним органам про прийняття працівника на роботу»).

Хто за що відповідає? Згідно з Типовою формою контракту керівник державного або комунального закладу охорони здоров’я зобов’язаний безпосередньо і через адміністрацію здійснювати поточне управління (керівництво) ним. При цьому Орган управління майном (представник власника) зобов’язаний створювати належні умови для матеріального забезпечення й організації праці керівника закладу. Згідно з вимогами Типової форми контракту, зміст якої переважно має бути відображений у контракті з керівником державного або комунального закладу охорони здоров’я, до обов’язків головного лікаря належать:  організація роботи закладу відповідно до статуту;  раціональний добір кадрів, створення умов для підвищення фахового і кваліфікаційного рівня працівників згідно із затвердженим в установленому порядку штатним розписом;  подання до органу управління майном квартальної, річної фінансової та іншої звітності закладу (в установленому порядку);  забезпечення ефективного використання і збереження закріпленого за закладом майна — з метою належного виконання покладених на нього завдань, задоволення соціально-побутових потреб працівників;  вжиття заходів щодо ефективного використання, збереження та відновлення основних засобів, закріплених за закладом на праві оперативного управління;  забезпечення дотримання у закладі вимог законодавства про охорону праці, санітарно-гігієнічних та протипожежних норм і правил, створення належних умов праці;  раціональне й ефективне цільове використання бюджетних коштів, передбачених для утримання закладу та надання безоплатної медичної допомоги;

своєчасні та в повному обсязі виплати заробітної плати не рідше двох разів на місяць через проміжок часу, що не перевищує 16 днів, та не пізніше семи днів після закінчення періоду, за який здійснюється виплата, недопущення утворення заборгованості з неї;  своєчасна та в повному обсязі сплата передбачених законодавством податків, зборів та інших обов’язкових платежів;  виконання планових показників діяльності закладу;  подання на затвердження Органу управління майном кошторису, плану асигнувань загального фонду бюджету, штатного розпису і структури закладу. Крі м того, керівник зак ла ду зобов’язаний:  погоджувати з Органом управління майном свою відпустку, відрядження в межах України та за кордон, а також невідкладно інформувати Орган управління майном про тимчасову втрату працездатності;  призначати на посаду та звільняти з посади своїх заступників і головного бухгалтера закладу за погодженням з Органом управління майном;  затверджувати за погодженням з Органом управління майном розподіл обов’язків між своїми заступниками;  забезпечувати проведення колективних переговорів, укладання колективного договору в порядку, визначеному Законом України «Про колективні договори і угоди», виконання його вимог;  укладати трудові договори з працівниками закладу, керуючись законодавством про працю, з урахуванням галузевих особливостей, передбачених статутом закладу, генеральною та галузевими угодами, колективним договором;  вживати заходи щодо створення в кожному структурному підрозділі й на кожному робочому місці умов праці відповідно до вимог нормативно-правових актів і нормативних документів, а також забезпечувати дотримання прав працівників, гарантованих законодавством про охорону праці;  укладати договори оренди, комерційної концесії, спільної діяльності, купівлі-продажу, кредитні договори на суму, що перевищує 100 тис. грн, а також договори підряду на суму, що перевищує 1 млн грн (з письмової згоди Органу управління майном);  дотримуватися граничних сум витрат, затверджених Кабінетом Міністрів України, на придбання легкових автомобілів, меблів, іншого обладнання й устаткування, комп’ютерів, а також придбання й утримання мобільних телефонів;  згідно із законодавством відшкодовувати збитки, завдані закладу з його вини;  затверджувати наказами закладу положення про структурні підрозділи закладу, інші положення та порядки системного значення;  забезпечувати дотримання працівниками правил внутрішнього трудового розпорядку;  своєчасно і в повному обсязі виконувати нормативно-правові та розпорядчі акти Органу управління майном, видані відповідно до вимог законодавства;

затверджувати посадові інструкції працівників закладу;  негайно інформувати Орган управління майном про участь закладу в судових процесах з фінансових і майнових питань;  розглядати пропозиції спостережної ради закладу, які вона надає в межах своєї компетенції, усувати виявлені порушення та підвищувати рівень безпеки пацієнтів у закладі;  забезпечувати доступ членів спостережної ради закладу до інформації та матеріалів, необхідних для розгляду питань, які належать до її компетенції, протягом п’яти робочих днів з дати надсилання письмового запиту Голови спостережної ради зак ладу на ім’я його керівника. Водночас орган управління майном може надавати керівникові закладу охорони здоров’я інші повноваження, якщо це передбачено актами законодавства. Надання таких повноважень здійснюється шляхом укладання додаткового договору. Де-юре керівник закладу охорони здоров’я є його повноважним представником під час реалізації повноважень, функцій, виконання обов’язків закладу, передбачених законами, іншими нормативно-правовими актами і статутом закладу (знову ж таки незалежно від його організаційноправової форми). Тобто керівник має право:  діяти від імені закладу, представляти його інтереси на підприємствах, в установах та організаціях;  укладати від імені закладу правочини відповідно до законодавства;  відкривати рахунки в органах Казначейства;  розпоряджатися коштами закладу в межах обсягів та в порядку, виз наченому законодавством;  застосовувати заходи заохочення та накладати на працівників дисциплінарні стягнення відповідно до законодавства;  видавати в межах своєї компетенції накази та розпорядження, обов’язкові для всіх підрозділів та працівників закладу;  визначати розмір заробітної плати працівників відповідно до законодавства в межах бюджетних асигнувань згідно із затвердженим штатним розписом;  вирішувати інші питання, які належать до його компетенції згідно з законодавством, актами Органу управління майном, статутом закладу і контрактом;  представляти інтереси закладу в судових органах.

«Коронація» відміняється? Тож, як бачимо, законодавство встановлює чіткі межі щодо спектра обов’язків, прав і можливостей керівника будь-якого закладу охорони здоров’я (як комунальної установи чи комунального некомерційного підприємства, так і державної установи або казенного підприємства). Тобто після зміни статусу закладу внаслідок його автономізації у керівника аж ніяк не може виникнути якихось особливих, надзвичайних повноважень. Навпаки, «автономна свобода» накладає більше відповідальності й встановлює більшу залежність від можливостей закладу, укомплектованості штатів, конкурентних умов, у тому числі й з боку приватного секто-

ра, а отже, потребує самодостатності закладу. Безумовно, головною метою всіх нововведень має бути гарантована якість надання медичної допомоги населенню, хоча поки складається враження, що нинішні реформаторські кроки спрямовані передусім на зменшення навантаження на бюджети всіх рівнів у частині зобов’язань щодо охорони здоров’я. Утім, офіційно метою реформ проголошено саме забезпечення якості та доступності медичних послуг, відтак шляхи їх досягнення мають бути системними, виваженими, погодженими із соціальними партнерами, професійною спільнотою, чого, на жаль, бракує на практиці. Заклад охорони здоров’я — комунальне некомерційне підприємство не починається з «чистого аркуша», він є продовженням закладу-попередника, зазвичай з тим самим трудовим колективом, а на початковому етапі й з тими самими колективним договором, матеріально-технічною базою і проблемами, до яких можуть додатися ще й нові. А от щодо нових можливостей (наприклад, у підвищенні заробітної плати працівникам комунальних закладів охорони залежно від якості роботи, а зараз ще і від кількості підписаних декларацій про вибір лікаря), то вони відносні. Зокрема, право на підвищення заробітної плати працівникам належало (й досі належить) і керівникам закладів охорони здоров’я-установ, однак перешкодою на шляху його реалізації був обмежений фонд оплати праці. Та навіть якщо в комунальних некомерційних підприємств і з’явиться більше фінансових можливостей, їх не можна розглядати окремо від інших зобов’язань (окрім виплати зарплати), які також потребують витрат. Для більшої переконливості згадайте про проблеми закладів охорони здоров’я-установ, у складі яких є господарсько-розрахункові відділення. І коли агітатори за «рішучі перетворення» установ у комунальні некомерційні підприємства запевняють, що при цьому заробітна плата працівників останніх не може бути меншою, ніж встановлена державою «мінімалка», варто звернути увагу на вимоги пункту «ж» ч. 1 ст. 77 Основ, відповідно до якого медичні та фармацевтичні працівники мають право на встановлення середніх ставок і посадових окладів на рівні, не нижчому від середньої заробітної плати працівників промисловості, а це набагато більше, ніж мінімальна заробітна плата. Таким чином, приваблива обіцянка пов’язати кількість підписаних декларацій із зарплатою лікаря комунального неприбуткового підприємства може поставити керівника перед фактом, коли фінансування підвищення зарплат успішним у цьому плані працівникам у повному обсязі відсутнє, а трудове законодавство та колективний договір не дозволяють зменшити заробітну плату іншим працівникам, у тому числі й тим, хто не впорався з нормативом. На практиці вказана проблема вирішуватиметься індивідуально, однак варто пам’ятати, що трудові гарантії мають пріоритетну дію (тобто обов’язкові до виконання), у тому числі й у комунальних некомерційних підприємствах.

РЕТРОСПЕКТИВА

ПЕРШЕ З УСІХ ЛІКІВ

напівнапою-напівпрепарату. Вважалося, що підігріте вино швидше діяло на організм пацієнта, проте за деяких обставин температура негативно впливала на біоактивні компоненти й загалом на стабільність засобу. Тому до терапії винами придворні цілителі підходили зважено й персоналізовано.

Одне з нових глобальних досліджень, опублікованих в авторитеному Lancet, ущент розбило всі ілюзії прихильників теорії «червоного вина»: безпечного рівня споживання алкоголю не існує. Масштабне дослідження, котре проводилося у 195 країнах за період з 1990 по 2016 роки, оцінило рівень споживання алкоголю та його вплив на здоров’я людини. Виявилося, що навіть «спорадично» вжитий алкогольний напій може завдати шкоди організму. Прискіпливі вчені точно підрахували ризики: люди, котрі випивають у день один алкогольний напій, у якому міститься 10 грамів етилового спирту, підвищують тим самим ризик виникнення тяжкого захворювання на 0,5%. Загроза зростає в геометричній прогресії: два напої на добу дають уже 7% ризику, а п’ять — цілих 37%.

вісно, можна розкритикувати дизайн цієї роботи, як і відсутність у ній чітких пояснень каузальних зв’язків. А можна пригадати, що були часи, коли алкоголем, зокрема вином, лікували чимало хвороб… Мало того, у китайській традиційній медицині лікарське вино визнають «першим з усіх ліків», та й у європейській воно теж було не останнім помічним засобом від різних хвороб. Загалом алкогольні напої фігурують у медичних, соціальних, ритуальних і релігійних аспектах багатьох цивілізацій на різних етапах розвитку. При цьому формули так званих лікарських вин і показання до їх застосування відображають єдину традицію, яка охоплює широке коло екологічних та культурних чинників.

Тільки рис Тільки-но наші предки відкрили принади продуктів бродіння, вони зрозуміли, що алкоголь може зігріти, зменшити симптоми застуди, розігнати кров, стимулювати травлення тощо. Логічно, що спиртні напої почали застосовувати в якості ліків. Першими терапевтичне вино виготовили китайці. Більшість китайських істориків приписують авторство цього засобу двом стародавнім вченим — Ія Ді та Дю Кангу. У китайському фольклорі про них можна знайти чимало історій, тому достеменно не відомо, наскільки реальні ці персонажі. Перші згадки про лікування різних хвороб винами залишили нам оракули з двох династій Шан і Чжоу — вони практикували цей метод терапії вже приблизно 2500 років до н. е. Унікальний напій був не просто продуктом бродіння — він вирізнявся гірко-солодким смаком, а також міг бути пекучим і навіть містити отруту. Цікаво, що на той час для базису лікарського вина не

підходив жодний злак: справжній цілющий напій міг був виготовлений лише з рису. У ті часи терапевтичне вино було дуже дорогим, але, незважаючи на вартість, залишалося основним методом лікування тривалий період. За його допомоги боролися з артралгіями, конвульсіями, гемостазом, втомою, онімінням, застудами, дисбалансом Янь та Інь, фізичним і душевним виснаженням тощо. Водночас цей засіб був протипоказаний пацієнтам з психозами, гіпертонією, гепатитами, туберкульозом — їм було суворо заборонено вживати будь-яке вино. Аналогічно алкогольні напої не рекомендували людям з надмірним апетитом. Так само були сформульовані рекомендації з медичної допомоги: вином належало лікуватися нетривалий період, адже вже в ті часи було встановлено зв’язок між спиртними напоями і хронічним алкоголізмом та розладами печінки. З накопиченням медичних знань китайці зрозуміли, що вино — це ще й прекрасний розчинник для різних органічних речовин. На ньому почали настоювати рослини, які містили алкалоїди, смоли, пігменти тощо. Завдяки цим «додаткам» алкогольний препарат із функціями лікарського вина невпинно вдосконалювався, ставав багатокомпонентним і відповідно — багатофункціональним. Крім того, вино використовували як розчинник не тільки для вилучення фармакологічно активних інгредієнтів, а й для їх зберігання, котрі завдяки цьому довше залишалися дієвими. А винайдення процесу дистиляції й зовсім вивело лікарське вино на новий рівень — його почали застосовувати в різних галузях медицини, зокрема в хірургії, гінекології, комбустіології…

08198 60965 86181

ІНДЕКС ДЛЯ ІНДИВІДУАЛЬНИХ ПЕРЕДПЛАТНИКІВ ІНДЕКС ДЛЯ ПІДПРИЄМСТВ Й ОРГАНІЗАЦІЙ

ІНДЕКС ПІЛЬГОВИЙ ДЛЯ МЕДИЧНИХ ПРАЦІВНИКІВ

СПІВЗАСНОВНИКИ ГАЗЕТИ: ПРОФСПІЛКА ПРАЦІВНИКІВ ОХОРОНИ ЗДОРОВ’Я УКРАЇНИ ТОВ «РЕДАКЦІЯ ГАЗЕТИ «ВАШЕ ЗДОРОВ’Я» Свідоцтво про реєстрацію КВ №22709-12609ПР від 30 травня 2017 року

НА ЗАХИСТІ ІНТЕРЕСІВ ЛІКАРІВ

Наразі китайське лікарське вино застосовують у цій країні не лише як засіб традиційної народної чи компліментарної медицини — воно успішно асимілювало з різноманітними підходами офіційної медицини й навіть входить до Державної фармакопеї країни. Політичні пертурбації в Китаї 1911-1949 років дещо знизили популярність цього засобу, але потім уряд КНР схаменувся й почав відроджувати спадщину традиційної медицини. Сьогодні в Китаї на дослідження терапевтичних властивостей лікарських вин виділяють чималі кошти, й це навряд чи обумовлено сентиментальністю: східні виробники прагнуть вийти з таким дивовижним продуктом на європейський і американські ринки.

Препарат дедалі ускладнювали: на період династії Чанг для його виготовлення застосовували аж шість видів бродіння. Лікарське вино почали призначати не тільки перорально, а й зовнішньо. У 1979 році в провінції Хунань була знайдена старовинна медична книга «Прописи для 52 видів хвороб». Ця монографія стала класикою традиційної китайської медицини — у ній понад 35 діагнозів «контролюються» за допомогою лікарського вина. Цікаво, що принаймні 5 із цих рекомендацій стосуються лікування зміїних укусів, карбункулів, фурункулів, свербежу тощо. У деяких випадках терапевтичний напій потрібно було застосовувати і внутрішньо, і зовнішньо.

Вони щось знали

ГАЗЕТА ВИХОДИТЬ ІЗ 1990 РОКУ

Made in China

Напій можновладців З розвитком і вдосконаленням технології харчової промисловості відбувався апгрейд лікарських вин — від них уже очікували окрім цілющих властивостей ще й приємного витонченого смаку. Почали з’являтися унікальні версії вин, які виготовляли винятково для аристократів: вони не тільки вирізнялися неповторним смаком, а й маркувалися печатками знатних вельмож. Деякі з таких екземплярів не призначалися для застосування при конкретних хворобах, вони просто «заряджали енергією» та «подовжували життя». Звісно, такі вина приймали не курсами — їх пили постійно. Згодом на виробництві вирішили заробляти, і в перші роки правління імператора Кіенлонга династії Цин було відкрито аптеку, яка спеціалізувалася винятково на виготовленні та продажі лікарських вин. Паралельно лікарі експериментували з температурними режимами прийому цього

Генеральний директор ТОВ «Редакція газети «Ваше здоров’я»............. ЮЛІЯ НОВГОРОДСЬКА Головний редактор...............МАРИНА БУРМАКА

* ТОВАРНИЙ ЗНАК ЗА ЛІЦЕНЗІЄЮ

ВИДАВЕЦЬ: ТОВ «Редакція газети «Ваше здоров’я»

Спеціальний кореспондент.......................СВІТЛАНА ТЕРНОВА Випусковий редактор...............ІРИНА ХОМЧУК

АДРЕСА: 04210, м. Київ, вул. Оболонська набережна, буд. 11, корп. 1

Редактор відділу оперативної інформації................................ТЕТЯНА КОЛІСНИК

ДЛЯ ЛИСТІВ: 04211, м. Київ, а/с 138

Літературне редагування та коректура..............................ЛАРИСА БОБРУЄНКО

ТЕЛ./ФАКС: (044) 428 02 20 E-MAIL: vz@vz.kiev.ua

Дизайн та верстка.................АННА ПЕРЕВЕРТЕНЬ

Підготувала Любомира ПРОТАСЮК, спеціально для «ВЗ»

НЕ ЛИШЕ НА С ХОДІ Використання алкогольних напоїв з біологічно активними добавками на кшталт різних рослинних екстрактів в Європі задокументовано починаючи з I століття н. е. Відтоді це фактично «класика» фармакології, особливо в Італії, де лікарські вина та різноманітні настоянки застосовували за дуже широким спектром показань. Фармакопеї Флоренції та Болоньї містили їх формулювання ще навіть у XVIII столітті. Аналіз середньовічної літератури показав, що в Європі для виготовлення таких препаратів у різних комбінаціях і пропорціях загалом використовували 54 компоненти із 48 ботанічних видів, причому 29 з них були плодами (фруктами). Звісно, склад таких формул залежав від доступності диких і культурних рослин у тому чи іншому регіоні. Наприклад, у Тоскані для виробництва ферментованих напоїв (в основному, ароматизованих вин і лікерів) загалом використовували 37 фармакологічно активних інгредієнтів. Більшість із них призначали при захворюваннях органів травлення, зокрема диспепсії, а також дихальної системи. Рідше такі препарати застосовували для лікування хвороб шкіри, в основному алергічного походження. Окрім Італії вина були популярними терапевтичними засобами також в Австрії, Франції, Іспанії.

Відповідальним за випуск номера є головний редактор. Редакція не завжди поділяє думку авторів публікацій. Редакція не несе відповідальності за зміст рекламних матеріалів. Відповідальність за достовірність фактів, цитат, прізвищ та імен, інших даних несуть автори публікацій. Листування з читачами ведеться тільки на сторінках газети, рукописи не рецензуються і не повертаються. Матеріали, що публікуються на правах реклами Друк офсетний. Умовних друк. арк. 2.

Загальний наклад 10 000 Замовлення №0510318 Віддруковано у ДВ «Преса України»: 03048, м. Київ, проспект Перемоги, буд. 50.

Відділ реклами........................ІРИНА ПАВЛЕНКО ...............................................СВІТЛАНА КУРЧЕНКО

Виходить один раз на два тижні у п’ятницю