Ваше здоров'я № 43-44 by Всеукраїнська медична газета “Ваше здоров'я”

МЕДИЧНА ГАЗЕТА УКРАЇНИ

№43-44 (1379-1380) 28.10.2016

ГАЗЕТА МОЗ УКРАЇНИ І ГАЛУЗЕВОЇ ПРОФСПІЛКИ

ВАКЦИНИ Є, ОДНАК ПРОБЛЕМУ ЗІ ЩЕПЛЕННЯМ УСЕ ЩЕ НЕ ВИРІШЕНО МОЗ бравурно рапортує, що в Україні зрештою немає проблем із вакцинацією. Але радість чиновників не поділяють лікарі: по-перше, вакцин закуплено значно менше від потреби, по-друге, їх якість викликає питання і, по-третє, слова Міністерства останнім часом настільки часто розходяться з ділом, що «Ваше здоров’я» вирішило СТОР. з’ясувати, яка ж ситуація з вакцинами насправді.

МАСШТАБНІ ПРОТЕСТИ З МІНІМАЛЬНИМИ РЕЗУЛЬТАТАМИ У вересні цього року в Польщі відбулася масштабна протестна акція працівників медичної сфери — вулицями Варшави пройшов багатотисячний натовп, що вимагав підвищення державних витрат на охорону здоров’я та заробітних плат. Пройшла Польща й через інші численні акції протесту медпрацівників проти скорочення робочих місць, низької фінансової оцінки праці, недотримання умов колективних договорів… Але незважаючи на нескінченну суперечку польських медпрацівників із чиновниками від медицини, машина охорони здоров’я рухалася в заданому напрямку, скидаючи баласт та привчаючись функСТОР. ціонувати у все більш економному режимі.

НОВИНИ УРЯД ЧЕКАЄ ВІД МОЗ «КОНСОЛІДОВАНОГО БАЧЕННЯ СТРАХОВОЇ МЕДИЦИНИ» МОЗ УКРАЇНИ ІНІЦІЮЄ ПОВЕРНЕННЯ ОБОВ’ЯЗКОВИХ НАДБАВОК ЛІКАРЯМ СПРОЩЕНА РЕЄСТРАЦІЯ ІМПОРТНИХ ПРЕПАРАТІВ СУПЕРЕЧИТЬ УГОДІ ПРО АСОЦІАЦІЮ З ЄВРОСОЮЗОМ

2-5

СТОР.

WWW.VZ.KIEV.UA

МЕДИЧНЕ СТРАХУВАННЯ В УКРАЇНІ ЧИ МЕДРЕФОРМА ШВИДКОРУЧ? Медичне страхування стартує в Україні вже в січні наступного року. Ця новина стала несподіванкою навіть для тих, хто десятиліттями «воював» за його впровадження. Інші ж представники галузі розчаровані намаганням подати чергові реформи в красивій обгортці страхової медицини. Чи готова вітчизняна система охорони здоров’я до такого бліцкригу? СТОР. І що отримаємо насправді?

НОВИНИ М А С Ш ТА Б Н І П Е Р Е Т В О Р Е Н Н Я

П РА В А Д И Т И Н И

УРЯД ЧЕКАЄ ВІД МОЗ «КОНСОЛІДОВАНОГО БАЧЕННЯ З СТРАХОВОЇ МЕДИЦИНИ»

Ірина Сисоєнко закликала повернути «Педіатрію» в медичні виші

«У

2017 році Кабінет Міністрів здійснить низку кроків, які ознаменують початок масштабного реформування системи охорони здоров’я», — заявив Віце-прем’єр-міністр України Павло Розенко. За його словами, такими заходами передусім стануть:  реформа первинної медичної допомоги та створення основи для розвитку сімейної медицини;  введення референтних цін на лікарські засоби та механізму част-

кової компенсації вартості препаратів для лікування певних видів захворювань, що зробить ліки доступнішими для пацієнтів;  затвердження медичних протоколів лікування та впровадження елементів страхової медицини. «Про необхідність введення медичного страхування в Україні говорять уже більше 10 років, — зазначив Віце-прем’єр-міністр. — Однак система, яка може створити додатковий ресурс для галузі охорони

здоров’я й персоналізувати систему медичної допомоги, дотепер не введена. У Верховній Раді зареєстровано три законопроекти, тривають дискусії. Тому Міністерство охорони здоров’я має запропонувати консолідоване бачення страхової медицини, адже аби елементи медичного страхування почали працювати з 2017 року, потрібно як мінімум прийн яти відповідний закон». За матеріалами Урядового порталу

Е Х, ЗА Ж ИВЕМО!

ЧИ ПІД СИЛУ МЕДИЧНОМУ СТРАХУВАННЮ ВИРІШИТИ ПРОБЛЕМИ УКРАЇНСЬКИХ ЛІКАРІВ І ПАЦІЄНТІВ?

з січня 2017 року в Україні впроваджуватиметься страхова модель медицини. В її основі — зміна фінансування системи охорони здоров’я. Під час обговорення цього питання з експертами медицини та громадськістю в. о. Міністра охорони здоров’я Уляна Супрун та заступник Міністра Павло Ковтонюк окреслили основні, на їх думку, етапи шляху до медичного страхування. Розробка стандартів для первинної ланки, згідно з якими Національна агенція медичного страхування й постачальники первинної медичної допомоги укладатимуть договори, де одна сторона відповідатиме за виконання стандартів і якість лікування, а друга — за фінансові умови. Національна агенція як незалежний центральний орган виконавчої влади

1 2

здійснюватиме контроль відповідності медичним протоколам. На відміну від місцевої влади в її підпорядкуванні не перебуватимуть медичні заклади, тому вона буде неупередженою й зможе стежити за дотриманням угод, стандартів, протоколів і належного фінансування. У кожній області України працюватимуть відділення агенції — одне на область. Також кожна область матиме представництво Центру громадського здоров’я, який вестиме статистику захворювань, втілюватиме програми профілактики тощо. Страхова модель дасть змогу максимально відслідковувати рух коштів, котрі отримує лікар, аналізувати, як часто до нього повертаються пацієнти, чи є він ефективним фахівцем.

У жодній західній країні МОЗ не розпоряджається коштами. Це не має бути функцією й Міністерства охорони здоров’я України. Гроші підуть через систему національного страхування, а МОЗ займатиметься політичними та стратегічними питаннями. У розвинених державах молоді лікарі до набуття власної бази пацієнтів тривалий час співпрацюють із досвідченими колегами. Така практика першим допомагає набратися досвіду, а другим — обслуговувати більше хворих. Система менторства дає змогу лікарям бути не конкурентами, а колегами. Україна також рухатиметься в цьому напрямку.

За матеріалами прес-служби МОЗ України

СЕРЙОЗНІ ЗВИН У ВАЧЕННЯ

БЮДЖЕТНИЙ КОМІТЕТ ВЕРХОВНОЇ РАДИ ОБУРЕНИЙ «НЕАДЕКВАТНИМИ ДІЯМИ» МОЗ

омітет Верховної Ради України з питань бюджету звернувся до Прем’єр-міністра Володимира Гройсмана з листом, у якому висловив свою позицію у зв’язку з неможливістю розглянути проект Державного бюджету на 2017 рік у частині охорони здоров’я. У листі зазначається, що представники МОЗ не надали жодного обґрунтування ані виконання бюджету на 2016 рік, ані формування бюджету-2017. А всі пропозиції бюджетного Комітету до Міністерства взяти участь у засіданні були проігноровані. «Щоб Міністр охорони здоров’я або його представник не з’являвся на засідання бюд жетного комітету — такого не було, по-моєму, за всю історію незалежності країни. На подібну неадекватність поведінки МОЗ увагу Прем’єр-міністра звернули представники практично всіх політичних сил у Парламенті, а

також міністр фінансів, який був присутній на всіх засіданнях», — заявив народний депутат Андрій Деркач. Він також вказав, що жодної закупівлі через міжнародні організації за бюджетом 2016 року у сфері охорони здоров’я «проведено не було». «Цифри щодо економії медичного бюджету-2015 ніхто з представників Міністерства охорони здоров’я так і не навів. Були лише «вигуки» у Facebook і в інтерв’ю. Більше того, на засіданні парламентського Комітету з питань бюджету були присутні представники незалежної профспілки медиків, які розповіли про відкриття чотирьох кримінальних справ щодо закупівель ліків у 2015 році та виконання бюджетних програм у медицині, а фінансова інспекція надала членам Комітету інформацію про виявлені порушення навіть під час придбання препа-

ратів через міжнародні організації!» — зазначив народний депутат. За словами А. Деркача, передоплата за ліки здійснювалася без встановлення чітких термінів постачання, не були визначені фінансові санкції за порушення умов. «Мільярди бюджетних коштів по півроку працювали в невідомо яких програмах, не приносячи доходу державі. Зокрема закупівлі ліків проводилися українськими компаніями з калькуляцією тарифу поставки через Європу», — стверджує він. Також депутат повідомив, що Комітет Верховної Ради з питань бюджету ухвалив рішення взяти під контроль всі бюджетні програми МОЗ з 2016 по 2017 рік і розібратися з ними публічно, за участю фахівців і профспілок. За матеріалами ІА «Інтерфакс-Україна»

а період з 1990 по 2015 роки чисельність дитячого населення України скоротилася майже на 43%. Про це під час парламентських слухань на тему «Права дитини в Україні: забезпечення, дотримання, захист» повідомила їх ініціатор, заступник Голови Комітету Верховної Ради України з питань охорони здоров’я Ірина Сисоєнко. Вона розповіла, що в більшості європейських країн збережено комбіновану систему, коли на первинному рівні медичної допомоги працює лікар загальної практики-сімейної медицини разом з педіатром, та висловила думку, що для України така система є найбільш перспективною. Також народний депутат окреслила заходи для забезпечення прав дітей за профілем охорона здоров’я:  пролонгувати загальнодержавну програму «Національний план дій щодо реалізації Конвенції ООН про права дитини», яка завершується в цьому році, на наступний рік: «Крім доступу дітей до високоякісної медицини програма повинна забезпечувати заходи, спрямовані на запобігання дитячій інвалідності»;  затвердити Державну цільову програму з метою профілактики захворювань «Здоров’я дітей — старт на все життя», проект якої підготовлений фахівцями Національної медичної академії наук України;  виділити окреме фінансування для областей, які не мають перинатальних центрів, на їх створення;  прийняти державні та регіональні програми реабілітації дітей-інвалідів;  розвивати систему надання паліативної допомоги дітям шляхом відкриття відділень паліативної допомоги на базі дитячих лікарень. За матеріалами прес-служби фракції «Об’єднання «Самопоміч»

! ВЕРХОВНА РАДА УКРАЇНИ УХВАЛИЛА ЗАКОН «ПРО ВНЕСЕННЯ ЗМІН У СТАТТЮ 11 ЗАКОНУ «ПРО ВІЙСЬКОВИЙ ОБОВ’ЯЗОК І ВІЙСЬКОВУ СЛУЖБУ» (ЩОДО ПРОХОДЖЕННЯ СТУДЕНТАМИ ВИЩИХ МЕДИЧНИХ, ФАРМАЦЕВТИЧНИХ НАВЧАЛЬНИХ ЗАКЛАДІВ ВІЙСЬКОВОЇ ПІДГОТОВКИ ЗА ПРОГРАМОЮ ПІДГОТОВКИ ОФІЦЕРІВ ЗАПАСУ МЕДИЧНОЇ СЛУЖБИ В ОБОВ’ЯЗКОВОМУ ПОРЯДКУ). За матеріалами УНІАН

www.vz.kiev.ua тел.: (044) 428 02 20 vz@vz.kiev.ua

НОВИНИ

28 жовтня 2016 року

ПІАР НЕДОРЕЧНИЙ

ДОСТ УПНІ ЛІКИ

УРЯД РАПОРТУЄ ПРО ВИКОНАННЯ 90% ПЛАНУ ІЗ ЗАКУПІВЕЛЬ ВАКЦИН. АЛЕ ДЕ Ж ТОЙ ПЛАН? «У країна забезпечена вакцинами більше ніж на 90%» — новина під таким заголовком з посиланням на слова Віце-прем’єр-міністра Павла Розенка розлетілася по багатьох українських ЗМІ та немало здивувала. Бо про те, що рівень вакцинації в Україні найнижчий у Європі, реальна імунізація давно й безнадійно відстала від норм Національного календаря щеплень, знають не тільки медичні фахівці. А з регіонів продовжує надходити інформація про відсутність вакцин проти туберкульозу, дифтерії, правця… Тож, може, усі ці сигнали не відповідають дійсності, й до кінця року держава виконає й перевиконає «імунізаційний план»? Наведемо повну цитату Віцепрем’єр-міністра — він виступив із цією заявою під час круглого столу з питань імунізації в Україні: «Станом на червень було виконано лише 7% плану з придбання ліків і вакцин. Ми повністю розблокували процес поставки лікарських препаратів в Україну та регіони, і на сьогодні… більше ніж на 90% плану із закупівель вакцин виконано, і вони вже перебувають у регіонах.

Отже, можемо сказати, що регіони в повному обсязі забезпечені вакцинами, які можна й потрібно використовувати для проведення програм імунізації». Тож мова йде лише про закупівлі державою якогось невідомого обсягу імунобіологічних препаратів. Наскільки він задовольняє потреби населення та відповідає нормам Національного календаря щеплень — про це урядовці не доповідали ані під час виділення коштів на вакцини в грудні минулого року, ані згодом. Посівши посаду в. о. Міністра охорони здоров’я в серпні цього року, Уляна Супрун навела такі дані про імунізацію дітей першого року життя: «Отримали щеплення проти туберкульозу лише 11,5%, поліомієліту — 39%, кашлюку, дифтерії, правця — менше 2%, гемофілії — 4% малюків». Наголосимо, мова йде лише про дітей першого року життя та придбання вакцин за кошти бюджету 2015 року, а закуповувати ліки й вакцини за бюджетні кошти 2016 року Уряд розпочав наприкінці жовтня! Питання, коли в Україну надійдуть ці препарати і в якій кількості, залишається відкритим.

А ле все це не заважає Павлу Розенку рапортувати про героїчне «розблокування» та «забезпечення регіонів вакцинами в повному обсязі». Хіба це не нагадує управлінські традиції радянських часів, коли бажане видавалося за дійсне, а плани на «п’ятирічку» виконувалися за рік чи два? До того ж, як добре відомо, імунізація населення є питанням національної безпеки, й безвідповідальне поводження з фактами щодо такої серйозної пробл еми тут просто неприпустиме. Це не той випадок, коли словесною еквілібристикою можна зірвати додаткові оплески громадян. Що ж до плану закупівель вакцин, то чиновникам МОЗ варто було б підготувати порівняльну таблицю з поставок цих препаратів за останні роки, зазначивши відсотки від реальних потреб, згідно з українськими нормативами. Та й з «імунізаційним планом» на 20162017 роки варто ознайомлювати населення вчасно, якщо вже відповідальні чиновники очікують від населення сумлінного ставлення до цього важливого процесу. За матеріалами УНН

ПОТ РІБЕН РОЗПОР ЯД НИК

ПРОЕКТ ПОСТАНОВИ ПРО СТВОРЕННЯ НАЦІОНАЛЬНОЇ СЛУЖБИ ЗДОРОВ’Я УКРАЇНИ ВИНЕСЕНО НА ОБГОВОРЕННЯ

аціональна служба здоров’я України (НСЗУ) виконуватиме роль єдиного національного замовника медичних послуг. Зокрема, вона розпоряджатиметься державними коштами, призначеними для покриття витрат на страхування всіх громадян України, коли таке буде прийняте та відбудеться затвердження державного

гарантованого пакету медичної допомоги. Національна служба здоров’я також підписуватиме договори з постачальниками медпослуг всіх рівнів і форм власності, що створить здорову конкуренцію. Під час розрахунків із ними використовуватимуться єдині правила та механізми фінансування. У записці до проекту йдеться про те, що орга-

ни місцевого самоврядування залишаться власниками автономізованих медичних установ, а від ефективності управління залежатимуть кошториси, котрі наповнюватиме Національна служба здоров’я. За матеріалами прес-служби МОЗ України

БЮД Ж Е Т-2017

МОЗ ЗАРЕЗЕРВУЄ ДЛЯ ПЕРВИННОЇ ЛАНКИ 10 МЛРД ГРН, РЕШТА ВИТРАТ ЛЯЖЕ НА ПЛЕЧІ МІСЦЕВОЇ ВЛАДИ

іністерство охорони здоров’я передбачає закласти для фінансування первинної ланки в 2016 році близько 10 млрд грн. Про це повідомив заступник Міністра Павло Ковтонюк. «За проектом Держбюджету-2017, який підготував Мінфін,

бюджет галузі охорони здоров’я становитиме 59,7 млрд грн, тобто трохи менше суми, передбаченої на 2016 рік. Це приблизно 2,5% ВВП і 7,7% держбюджету. Ми плануємо зарезервувати для первинної ланки 21% коштів, тобто близько 10 млрд грн МОЗ на-

править у регіони. Ще близько 17 млрд грн, за прогнозом, профінансує місцева влада», — сказав він. За матеріалами «Урядового кур’єру»

Кабмін розширив список препаратів для закупівлі за кошти держбюджету

гідно з Постановою Уряду від 27.09.2016 р. №715 перелік ліків, які закуповуватимуться за кошти держбюджету, розширили. Зміни стосуються препаратів для лікування орфанних і серцево-судинних захворювань, туберкульозу, гепатитів, дитячої гемофілії. Також збільшено кількість ліків і вит ратних матеріалів для дитячого діалізу, антиретровірусних препаратів, тест-систем для діагностики ВІЛ-інфекції, поповнено список і збільшено кількість лікарських засобів та медвиробів за напрямом «Реп родуктивне здоров’я». За матеріалами Урядового порталу

Кабмін обіцяє затвердити референтне ціноутворення вже в жовтні-листопаді

а сьогодні ціни на ліки в Україні значно вищі, ніж у європейських країнах. Таку заяву зробив Прем’єрміністр Володимир Гройсман. За його словами, Кабінет Міністрів невдовзі прийме рішення, яке забезпечить справедливе ціноутворення на ринку лікарських засобів та знизить їх вартість. «Відкривши ринок для якісних ліків, нам необхідно забезпечити справедливе ціноутворення. У цьому місяці (або в крайньому випадку на початку наступного) ми затвердимо референтне ціноутворення. Ми беремо за аналог формування цін у сусідніх країнах. Адже одні й ті самі препарати в європейських державах кошт ують на 30-700% дешевше, ніж у нас. Це для нас виклик, але ми точно знаємо, що приймемо рішення, яке зрештою дасть змогу знизити ціни на ліки в Україні», — заявив В. Гройсман. Прем’єр також зазначив, що влада забезпечила 90% закупівель медикаментів, і закликав «не припускатися помилок 2016 року». За матеріалами capital.ua

! ПРЕМ’ЄР-МІНІСТР УКРАЇНИ ВОЛОДИМИР ГРОЙСМАН ВИЗНАВ НЕДОСТАТНЬО ШВИДКИМИ ТЕМПИ ПРОВЕДЕННЯ РЕФОРМ У МІНІСТЕРСТВІ ОХОРОНИ ЗДОРОВ’Я. За матеріалами програми «Свобода слова» (ICTV)

НОВИНИ ЗНЯ Т И С ОЦІ А ЛЬН У Н А ПРУ Г У!

ГА Р А Н Т І Ї

МОЗ УКРАЇНИ ІНІЦІЮЄ ПОВЕРНЕННЯ ОБОВ’ЯЗКОВИХ НАДБАВОК ЛІКАРЯМ М іністерство охорони здоров’я ініціювало скасування Пос танови Кабінету Міністрів від 25.03.2014 р. №95, якою окремі категорії лікарів були позбавлені надбавок до зарплати. Як розпо вів заступник Міністра охорони здоров’я України Павло Ковтонюк, йдеться передусім про працівни ків екстреної медичної допомоги, протитуберкульозних закладів, а також лікарів первинної ланки. «У 2014 році Мінфін без погоджен ня з МОЗ вирішив, що надбавки працівникам екстреної допомоги, фтизіатрам та лікарям первинної ланки є необов’язковими. Але всі

ми знаємо, у яких важких умовах працюють ці фахівці, отримуючи копійчані зарп лати. Ми хочемо по боротися за лікарів і домогтися від Уряду скасування Постанови №95. Цей крок є критично важливим, оскільки середній розмір заробіт ної плати медиків значно нижчий, ніж у працівників промисловості, освіти та культури», — наголосив П. Ковтонюк. МОЗ України вважає, що скасу вання Постанови не стане додатко вим навантаженням для бюджету та водночас підвищить мотивацію медиків і зніме соціальну напругу. Нагадаємо: згідно з Постановою

На медичні потреби військових додатково виділять 100 млн грн

Кабінету Міністрів України від 25.03.2014 р. №95 «Деякі питання оплати праці працівників закладів охорони здоров’я» були скасовані державні гарантії, встановлені по становами Кабінету Міністрів №199 («Деякі питання оплати праці медич них працівників системи екстреної медичної допомоги»), №174 («Деякі питання оплати праці працівників протитуберкульозних закладів») та №977 («Деякі питання оплати праці медичних працівників, що надають первинну медичну допомогу»). За матеріалами прес-служби МОЗ України

2017 році бюджет медичного забезпечення військовослужбовців планується збільшити на 100 млн грн. Про це повідомив міністр оборони України Степан Полторак під час відкриття кабінету комп’ютерної томографії у Військово-медичному клінічному центрі Центрального регіону у Вінниці. Також він перевірив хід будівництва реабілітаційного центру й обговорив із керівництвом госпіталю питання реставрації будівель медичного закладу. «Усього в цьому році для військових медичних установ ми закупили два такі томографи та інше медичне обладнання. На це бюджетом було передбачено майже 200 млн грн із загального фонду і 180 млн грн — зі спеціального», — зазначив міністр.

ГРОШІ БУД У Т Ь, А ЛЕ …

За матеріалами УНІАН

УТРИМУВАТИ ПОНАДНОРМОВУ МЕРЕЖУ МЕДИЧНИХ ЗАКЛАДІВ ВСЕ СКЛАДНІШЕ

«М

іністерство фінансів додатково виділить 877 млн грн резервної медичної субвенції на виплату заробітної плати медикам», — повідомила в. о. Міністра охорони здоров’я Уляна Супрун на своїй сторінці у Facebook. Вона уточнила, що ці «додаткові кошти» будуть виділені із залишку нерозподілених видатків, які призначалися для тимчасово окупованих територій Донецької та Луганської областей у бюджеті 2016 року.

Раніше Мінфін відмовився перерозподіляти ці кошти, бо місцеві органи влади не виконали завдання з оптимізації лікувальних закладів. У відомстві зазначали: «Утримання понаднормової мережі закладів охорони здоров’я має покриватися за рахунок коштів місцевих бюджетів». «Але люди, які переміщуються з тимчасово окупованих територій України, теж мають право на охорону здоров’я. Під час визначення обсягу медичної субвенції на

2016 рік неможливо було передбачити їх кількість, тому розрахунок здійснювався з огляду на чисельність населення України станом на 1 січня 2015 року, — повідомляє про свою позицію МОЗ. — Медпрацівники не повинні стати заручниками ситуації, зумовленої важким економічним становищем і повільним впровадженням оптимізації». За матеріалами прес-служби МОЗ України та Facebook

ДОРОГ У МОЛОД ИМ!

ДЕФІЦИТ ЛІКАРІВ В УКРАЇНІ СТАНОВИТЬ МАЙЖЕ 30%

едоукомплектованість медичними кадрами в Україні катастрофічна. Про це повідомив народний депутат, член Комітету Верховної Ради України з питань охорони здоров’я Костянтин Яриніч. «Ми завжди говоримо про те, що молодь робить нашу країну. Їм потрібно давати дорогу, але серед наших лікарів 50% — пенсіонери.

Тобто через 5 років ми можемо отримати ситуацію, коли працювати буде просто нікому», — заявив він. За словами нардепа, на жаль, «стара гвардія» лікарів не завжди може швидко зорієнтуватися у сучасних технологіях і освоїти новітні медичні практики. «Проблема примусового відпрацювання випускниками медичних вишів призвела до того, що сьогодні

молоді лікарі «тікають» працювати за кордон. Ситуацію потрібно виправляти. Молодь сама повинна вибирати, у якій галузі медицини вона самореалізовуватиметься з натхненням і бажанням», — зазначив К. Яриніч. Політик нагадав: нещодавно Верховна Рада прийняла закон, яким скасувала примусові відпрацювання молодих лікарів, однак документ досі не підписаний Президентом. «Зараз з’явилися два законопроекти, котрими передбачається повернення цієї норми. Однак, думаю, розум переможе, і примусовий розподіл таки відмінять», — додав він. За матеріалами УНН

НАЦІОНАЛЬНЕ АГЕНТСТВО ІЗ ЗАКУПІВЛІ ЛІКІВ РОЗПОЧНЕ РОБОТУ В 2018 РОЦІ. ПРО ПЛАНИ ЙОГО СТВОРЕННЯ ПОВІДОМИЛА В. О. МІНІСТРА ОХОРОНИ ЗДОРОВ’Я. УЛЯНА СУПРУН ЗАЗНАЧИЛА, ЩО ДЛЯ ЦЬОГО ПОТРІБНО ПРИЙНЯТИ НИЗКУ ЗАКОНІВ, ВНЕСТИ ЗМІНИ ДО БЮДЖЕТНОГО КОДЕКСУ. «ЗАРАЗ ТЕНДЕРНІ ФУНКЦІЇ ВИКОНУЮТЬ МІЖНАРОДНІ ОРГАНІЗАЦІЇ. МИ ХОЧЕМО, ЩОБ ВОНИ БУЛИ УКРАЇНСЬКИМИ», — ДОДАЛА УРЯДОВЕЦЬ.

Психологічної реабілітації потребують понад 70% учасників АТО

ід початку року 867 військово службовців — учасників АТО пройшли реабілітаційне лікування. Але в Україні досі немає державної програми медичної та психологічної реабілітації цієї категорії населення. Про це йшлося під час парламентських слухань на тему: «Державні гарантії соціального захисту учасників АТО, Революції Гідності та членів їхніх родин: стан і перспективи». Голова Комітету Верховної Ради України з питань охорони здоров’я Ольга Богомолець зазначила, що понад 70% цих осіб потребують психологічної реабілітації: «Але немає сенсу проводити психологічну реабілітацію, тримати людину в санаторії, коли після її закінчення вона не знає, як жити. Якщо в неї немає роботи, якщо вона не приймається суспільством, якщо не визнається її право на активне життя», — сказала вона. Комітет доручив Кабінету Міністрів до кінця року забезпечити завершення розробки концепції Державної цільової програми медичної, психологічної, соціальної реабілітації та адаптації учасників антитерористичної операції на період до 2020 року. На сьогоднішній день на лікуванні в закладах охорони здоров’я Міноборони перебуває 99 військовослужбовців ЗСУ, поранених в АТО. 24 лікуються за кордоном: 10 — у Болгарії, 9 — у Німеччині, по двоє — у США та Угорщині, один — у Латвії. За матеріалами УНІАН

За матеріалами ІА «Інтерфакс-Україна»

www.vz.kiev.ua тел.: (044) 428 02 20 vz@vz.kiev.ua

НОВИНИ

28 жовтня 2016 року

НЕОБДУМАНО Й НЕПРОФЕСІЙНО

Ф А Л Ь С И Ф І К АТ

СПРОЩЕНА РЕЄСТРАЦІЯ ІМПОРТНИХ ПРЕПАРАТІВ СУПЕРЕЧИТЬ УГОДІ ПРО АСОЦІАЦІЮ З ЄВРОСОЮЗОМ

Держлікслужба заборонила застосування декількох імпортних препаратів

ро це заявив генеральний директор організації Medicines for Europe Едріан ван ден Ховен на Всесвітньому фармацевтичному форумі CPhI Worldwide 2016. «Ми чітко усвідомлюємо, що підписана Угода з Євросоюзом і зміни, впроваджені українським Урядом, згідно з якими виробники з Австралії, США та інших країн отримали доступ на український ринок, очевидно суперечать один одному та мають бути скориговані. Чому в Європі повинен існувати в цьому

жовтні на сайті Державної служби України з лікарських засобів та контролю за наркотиками опубліковані розпорядження про заборону на реалізацію та застосування серій препаратів, щодо яких виникли підозри у фальсифікації. Словенської компанії КRКА:  серія 69691 антибіотика «Ципринол®», таблетки, вкриті плівковою оболонкою, по 250 мг №10 (10х1) у блістерах;  серія 56291 серцево-судинного препарату «Вазиліп®», таблетки, вкриті плівковою оболонкою, по 10 мг №28 (7х4) у блістерах;  серія В44312 вітамінного комплексу «Тріовіт®». Транснаціональної компанії Sandoz:  серія DU 3073 лікарського засобу «Лінекс®», по 8 капсул у блістері. (Причому, офіційно в Україні зареєстровані такі дозування цього препарату: капсули №16 (8х2), №32 (8х4), №48 (8х6) у блістерах та №32 у флаконах. Упаковка «Лінекс®» по 8 капсул не отримала реєстрації в нашій країні). Німецької компанії «Берлін-Хемі АГ»:  серія 33342 препарату «Мезим® форте», таблетки, вкриті плівковою оболонкою, №20 у блістерах. Австрійської компанії «Ріхард Біттнер АГ»:  серія 7351286 лікарського засобу «Афлубін®», краплі оральні по 20 мл. Суб’єктам господарювання, які здійснюють реалізацію (торгівлю), зберігання та застосування цих препаратів, слід негайно перевірити наявність цих лікарських засобів і вжити заходів щодо їх вилучення з обігу шляхом вміщення в карантин.

питанні один підхід, а в Україні — зовсім інший? Це нелогічно. Цю проблему потрібно донести до керівників країн ЄС і знайти взаємоприйнятне рішення», — заявив він. А на думку засновника компанії Lisman Legal Life sciences BV (Нідерланди) Джона Лісманa, спрощена реєстрація іноземних препаратів (у тому вигляді, у якому вона була прийнята в Україні) є необдуманою і непрофесійною та ставить під загрозу імідж українських фармвиробників на зовнішніх ринках.

У якості альтернативи «останнім хаотичним рухам у сфері регулювання фармацевтичної галузі» європейські експерти запропонували розглянути варіант приєднання України до угоди про співпрацю органів з регулювання у сфері лікарських засобів країн, що перебувають в асоціації з Євросоюзом, — New Collaboration Agreement of Drug Regulatory Authorities in European Union Associated Countries. За матеріалами УНН

НЕРІВНІ У МОВИ

ЄВРОІНТЕГРАЦІЯ МАЄ СПРИЯТИ РОЗВИТКУ УКРАЇНСЬКОЇ ФАРМАЦЕВТИЧНОЇ ГАЛУЗІ

Барселоні (Іспанія) 4- 6 жовтня пройшов найбільший світовий фармацевтичний форум-виставка CPhI Worldwide 2016. У ньому взяли участь понад 2,5 тис. експонентів зі 150 країн. Вист авку відвідали не менше 36 тис. осіб. Уперше в рамках такого глобального заходу було порушено «українське питання» — про перспективи інтеграції української фармацевтичної галузі в єдиний європейський економічний простір. Директор з розвитку ПрАТ «Фармацевтична фірма «Дарниця» Ігор Никифорчин

під час дискусії вказав на необхідність збереження умов для розвитку внутрішнього ринку: «Українська фармацевтична галузь не повинна стати жертвою процесу євроінтеграції. У країні мають бути створені умови для розвитку власної індустрії. Звичайно, ми розуміємо, що гармонізація законодавства — важливий і необхідний етап у процесі євроінтеграції. І фармацевтичні компанії, які зараз представлені на форумі, завжди були лідерами в питаннях впровадження передових стандартів. Але водночас на українському фармацевтично-

му ринку склалися нерівні умови, які мають дискримінаційний характер саме щодо віт чизняного виробника. Цю ситуацію потрібно виправляти. Необхідні зміни законодавства у сфері оподаткування та державних закупівель ліків, що дасть змогу створити передумови для реалізації проектів з локалізації виробництва вкрай потрібних нашим пацієнтам медикаментів, залучення в Україну іноземних інвестицій і технологій». За матеріалами BUSINESS.UA

ПРО ФІЛ А К Т ИК А

ДЕЦ ІНФОРМУЄ ПРО ДОЗВОЛЕНІ ВАКЦИНИ ПРОТИ ГРИПУ

таном на сьогодні в Україні зареєстровані та дозволені до застосування такі вакцини для профілактики грипу з оновленим штамовим складом:  «Ваксігрип» Спліт-вакцина для профілактики грипу інактивована рідка виробництва «Санофі Пастер С.А.» (Франція), суспензія для ін’єкцій по 0,25 мл №1, №10 або №20; по 0,5 мл №1, №10, №20 або №50 у попередньо заповнених шприцах з прикріп леною голкою; по 5 мл (10 доз) у флаконах №1 та №10;

«ДжіСі Флю» Вакцина для профілактики грипу (розщеплений віріон, інактивований) виробництва «Грін Крос Корпорейшн» (Корея), суспензія для ін’єкцій у попередньо наповнених шприцах по 0,5 мл та 0,25 мл №1 і №10; Зараз обидві вакцини проходять контроль якості в Державному експертному центрі Міністерства охорони здоров’я України, який завершиться найближчими тижнями. Появу вакцин на ринку можна очікувати до кінця жовтня.

Згідно з даними Всесвітньої організації охорони здоров’я у сезоні 2016-2017 років в Україні циркулюватиму ть такі штами грипу: А/California/7/2009, A/Hong Kong/4801/2014 та B/Brisbane/60/2008. Вакцинація від грипу є рекомендованою та не входить до Календаря обов’язкових профілактичних щеплень. За матеріалами УНІАН

У СШ А ПОРА Х У ВА ЛИ

ГРИП — НАЙЗБИТКОВІША ІНФЕКЦІЯ ДЛЯ ЕКОНОМІКИ КРАЇНИ

кода, завдана економіці США інфекціями, яким можна запобігти за допомогою вакцинації, у 2015 році становила 8,95 млрд дол., причому 80% від цієї суми (7,1 млрд) припадає на надання медичної допомоги дорослим пацієнтам, які відмовилися від профілактичних щеплень. Такого висновку дійшла група дослідників під керівництвом Сахіко Озави з Університе-

ту Північної Кароліни в Чепел-Хілл. Дослід ження опубліковане в жовтневому випуску журналу Health Affairs. Вони оцінили економічні витрати на лікування інфекційних захворювань, захист від яких забезпечується 10 вакцинами, рекомендованими дорослим жителям країни. До них належать вірусні гепатити А і B, захворювання, спричинювані вірусом папі-

ломи людини, грип, кір, паротит, краснуха, менінгококова та пневмококова інфекції, правець, дифтерія, кашлюк, вітрянка і оперізуючий лишай. Найбільш «витратним» захворюванням виявився грип, збиток від якого досяг 5,8 млрд дол. У дослідженні наголошується, що в 2015 році щеплення від грипу отримали 42% дорослих громадян США. Втрати, зумовлені пневмококовими інфекціями, становили 1,9 млрд дол., оперізуючий лишай коштував економіці країни 0,8 млрд дол. За матеріалами remedium.ru

За матеріалами сайту Державної служби України з лікарських засобів та контролю за наркотиками

! В УКРАЇНІ НА ГРИП ТА ГРВІ ЗАХВОРІЛИ ПОНАД 156 ТИС. ОСІБ (70% З НИХ — ДІТИ), АЛЕ ПОКАЗНИКИ ЗАХВОРЮВАНОСТІ НЕ ПЕРЕВИЩУЮТЬ ЕПІДЕМІЧНІ ПОРОГИ. У СТРУКТУРІ ВИЯВЛЕНИХ РЕСПІРАТОРНИХ ВІРУСІВ МЕТОДОМ ІМУНОФЛЮОРЕСЦЕНТНОЇ МІКРОСКОПІЇ ДОМІНУЮТЬ ВІРУСИ ПАРАГРИПУ. За матеріалами ДЗ «Український центр з контролю та моніторингу захворювань Міністерства охорони здоров’я України»

ДЕРЖАВНЕ ПИТАННЯ

ВАКЦИНИ Є, ОДНАК ПРОБЛЕМУ ЗІ ЩЕПЛЕННЯМ УСЕ ЩЕ НЕ ВИРІШЕНО МОЗ бравурно рапортує, що в Україні зрештою немає проблем із вакцинацією. Але радість чиновників не поділяють лікарі: по-перше, вакцин закуплено значно менше від потреби, по-друге, їх якість викликає питання і, по-третє, слова Міністерства останнім часом настільки часто розходяться з ділом, що «Ваше здоров’я» вирішило з’ясувати, яка ж ситуація з вакцинами насправді.

Б У КО В И Н А

Аліна ДАШКЕВИЧ, лікар-імунолог КМУ «Міська дитяча поліклініка» м. Чернівці, головний позаштатний дитячий імунолог Департаменту охорони здоров’я Чернівецької ОДА

У жовтні-листопаді саме час робити щеплення проти грипу. Однак в аптечну мережу такі вакцини досі не надійшли, найімовірніше через те, що цього сезону епідеміологи передбачають поширення нового штаму вірусу типу «Гонконг» (Н3N2), і, очевидно, адаптують їх під нього. ІВАНО-ФРАНКІВЩИНА

Чернівецькій області наразі найкраща за останні 2-3 роки ситуація із забезпеченням вакцинами. Запаси БЦЖ, АДП, АДП-М, АКДС становлять 100% від потреби, вакцини від гепатиту В та комбінованого препарату «Пентаксим» — 70-80%. Достатня кількість також бівалентної оральної поліомієлітної вакцини, якої тривалий час зовсім не було. Тож саме зараз працюємо над тим, аби охопити щепленнями якомога більше дітей. Оскільки імунізація переважно проводиться із порушенням Календаря профілактичних щеп лень, то для кожної дитини педіатри, сімейні лікарі, імунологи складають індивідуальний графік, дотримуючись мінімального інтервалу: між вакцинаціями — один місяць, між ревакцинаціями — шість. Якщо дитина до 6 років не отримала мінімального вакцинального комплексу, намагаємося надолужити це зараз, тобто певним чином прагнемо «влитися» в Календар профілактичних щеплень. У такий спосіб сподіваємося з 2017 року вийти на той рівень, коли малюків вакцинуватимемо чітко за Календарем. Донедавна були труднощі із забезпеченням вакциною проти сказу. Вона має короткий термін придатності, високу вартість і тривалий час не завозилася на територію України. Наразі ОКУ «Лікарня швидкої медичної допомоги» (вакцину вводять лише в умовах стаціонару) у достатній кількості забезпечена нею. Натомість в області зовсім немає антидифтерійної сироватки — термін придатності тих доз, які були, закінчився у вересні минулого року. А щепленням проти дифтерії донедавна було охоплено лише 50% дитячого населення краю. Про дорослих годі й казати: ревакцинацію слід проводити кожні 10 років, але, як показує практика, цього ніхто не робить. Тож якби діагностували дифтерію, зупинити її не змогли б: сироватки немає. Виходить, спалах цієї хвороби нині призведе до 100-відсоткової летальності.

Марія БОЙКО, головний позаштатний спеціаліст Департаменту охорони здоров’я ІваноФранківської ОДА з епідеміології

ні три роки. Тож коли правильно і спрямовано використовувати наявні вакцини, їх може вис тачити на 8-10 місяців, а препаратів для дорослих — на рік. Щодо виконання Календаря профілактичних щеплень, то в Україні він є гнучким, тобто не жорстко прив’язаним до віку чи вакцини. Що це означає? Дитина може отримати ті вакцини, які є на певний момент у поліклініці, відповідно до вікової категорії. Наприклад, у пологовому будинку малюку своєчасно не було проведено щеплення від туберкульозу (БЦЖ) і гепатиту В, однак зараз у поліклініці ми можемо вакцинувати його від дифтерії, правця, кашлюку, гемофільної інфекції та поліомієліту, а через місяць малюку введуть БЦЖ та вакцину проти гепатиту В одночасно, ще через місяць — ревакцинують. ВІННИЧЧИНА

ротягом серпня-вересня цього року до Івано-Франківської області в достатній кількості надійшли вакцини для щеплення дітей від дифтерії, правця, кашлюка, гемофільної інфекції, гепатиту В, кору, паротиту, краснухи. Причому вакцина проти дифтерії і правця є не лише для дітей до семи років, а й для дорослих. У всіх пологових відділеннях і будинках, дитячих поліклініках та консультаціях достатньо вакцин для профілактики туберкульозу (БЦЖ) та гепатиту В. Усі травмпункти лікарень і хірургічні чи приймальні відділення забезпечені вакциною проти сказу. Очікуємо надходження великої кількості препарату для щеплення від дифтерії і правця дорослих — 56 тис. доз. Сьогодні у всіх дитячих поліклінічних закладах є двовалентна жива вакцина проти поліомієліту — та, яку із квітня використовує увесь світ за рекомендаціями ВООЗ. Забігаючи наперед, хочу повідомити, що за місяць у рамках обласної цільової програми профілактики «Здоров’я Прикарпаття 20132020» в Івано-Франківській області почнуть безкоштовно вакцинувати від раку шийки матки дівчаток віком від 9 до 14 років. Унаслідок цієї хвороби, котру часто провокує папіломавірус людини, гине багато жінок, а доведеною ефективною профілактикою є введення двох доз вакцини до 14 років або трьох — до 45 років. Загалом на Прикарпатті імунобіологічних препаратів вистачить для роботи протягом року, зокрема й для ревакцинації. Однак через те, що тривалий час ми не мали вакцин, дуже великою є кількість дітей, нещеплених за остан-

детально обговорили всі можливі варіанти коригування. Заплутатися неможливо, бо є чіткі рекомендації, прописані в наказі МОЗ України. У документі вказано, які вакцини можна комбінувати, які щеплення робити з перервою, коли і кому. Додатково спілкуємося з колегами на нарадах, а також у телефонному режимі. Тобто особливих проблем із проведенням щеплень у лікарів не виникає, більше питань надходить від батьків. Не всі розуміють, що Календар профілактичних щеплень у зв’язку з відсутністю вакцин порушується і не виконується з тими проміжками, які в ньому прописані. Відповідно ускладнюється і ситуація з ревакцинацією. Це все через те, що майже шість років область недоотримувала вакцин, а останні півтора року були суттєві перерви в поставках. Найгірша ситуація з вакциною БЦЖ, не набагато краща й з АКДП. Хоча наразі цієї вакцини достатньо, ревакцинація розпочалася й успішно триває. Що стосується екстреної профілактики, зокрема сказу, правця тощо, то область отримала 3,3 тис. доз імунобіологічного препарату проти сказу, придбаних за рахунок державного бюджету, маємо також 40 доз вакцини, купленої за кошти місцевого бюджету. Забезпечені сироватками проти укусу гадюки, протидифтерійною і протиправцевою. Останньої маємо 6 доз — на екстрений випадок. А щоб уникнути таких ситуацій, акцент робимо на профілактиці за допомогою вакцинації — це шанс врятувати і здоров’я, і життя. ЧЕРНІГІВЩИНА

Тетяна БОНДАРЕНКО, начальник відділу лікувально-профілактичної допомоги дитячому населенню Департаменту охорони здоров’я Вінницької ОДА

Людмила КРИВЕЦЬ, заступник головного лікаря КЛПЗ «Чернігівська обласна дитяча лікарня», головний позаштатний спеціаліст з педіатрії управління охорони здоров’я Чернігівської ОДА

інницька область на сьогодні повністю забезпечена імунобіологічними препаратами. Зокрема маємо 50 тис. доз вакцини проти поліомієліту (40% від загальної потреби) — цього вистачить до березня 2017 року. На 100% забезпечені вакциною АДП (вистачить до літа наст упного року), комбінованою вакциною АКДП, вакциною БЦЖ — на 75% від потреби (але очікуємо допоставки). Комбінованої вакцини «Пентаксим» маємо менше 50% від необхідної кількості, але є замінники цього препарату. Наприклад, можна використати наявну інактивовану протиполіомієлітну вакцину та АКДП, якими ми забезпечені на 85%. Також достатньо вакцини проти гепатиту В, це — один з імунобіологічних препаратів, які надходили без перебоїв. Аби скоригувати проведення Календаря профілактичних щеплень, Департамент охорони здоров’я Вінницької ОДА ще влітку 2016 року розіслав медикам інформаційні листи з поясненнями. Провели семінар для лікарів і середнього медичного персоналу, на якому

літку наша область почала отримувати препарати для щеплення дітей. Остання партія надійшла 10 жовтня, і її вже розподілено по лікарнях. Але переважно вакцини постачалися в недостатній кількості, тож по багатьох позиціях спостерігається дефіцит. Так, за 9 місяців ми отримали 10,3 тис. доз вакцини «Пентаксим», що становить 28,4% від річної потреби. Зараз маємо 721 дозу цього препарату, причому всі запаси містяться в районах, в обласному центрі його на сьогодні немає. Вакцини КПК у цьому році отримали 11,6 тис. доз (39,5% від потреби), Hib-вакцини — 9,27 тис. доз (46,1% від потреби). Щодо імунобіологічного препарату проти гепатиту В, то маємо 19,66 тис. доз (25% від необхідної кількості на рік), тому в першу чергу вакцинуємо дітей у пологових будинках. Дужа болюче питання відносно забезпечення області вакциною БЦЖ. За потреби у 73,4 тис.

www.vz.kiev.ua тел.: (044) 428 02 20 vz@vz.kiev.ua

ДЕРЖАВНЕ ПИТАННЯ

28 жовтня 2016 року

доз отримали всього 25,5 тис. (34,7%). Цього, звичайно, недостатньо. Ситуація ускладнюється ще й тим, що вакцина надійшла лише 5 вересня, тобто вісім місяців у нас її не було взагалі, й усі народжені в цьому році діти не були щеплені. Звичайно, батьки, які могли поїхати до Києва й вакцинувати дітей у приватних клініках, потурбувалися про своїх малят, але це всього 0,5% від загальної кількості новонароджених. При цьому ніхто із 7-річних дітей не ревакцинований. Минулого року ми отримували препарат «Інфанрикс» (з ацелюлярним кашлюковим компонентом). Він призначений для імунізації від коклюшу, дифтерії та правця. Потреба в ньому становила 45,91 тис. доз на рік. Замість «Інфанриксу» нині надійшло 28,52 тис. доз вакцини АКДП (із цільноклітинним кашлюковим компонентом), яка використовується для щеплення дітей у 6 місяців (тобто для третьої вакцинації) і ревакцинації у 18 місяців. Але такої кількості нам не вистачає. Дітей у віці 6 років проти дифтерії та правця щепимо вакциною АДП — отримали 24,56 тис. доз, що становить 70,4% від потреби, тож нам вистачить цього препарату практично до кінця року. Потреба у вакцині АДП-М — 95,85 тис. доз. Утім, за 9 місяців отримали всього 14,16 тис., або 14,8% від потреби. Але зараз ситуація із забезпеченням цією вакциною змінилася на краще: 10 жовтня додатково надійшло 17,76 тис. доз. Їх одразу розподілили по районах. Більш-менш позитивна картина з вакцинами проти поліомієліту. Починаючи із жовтня 2015 року до березня 2016 року по всій країні, у тому числі і в нашій області, проводилися додаткові тури вакцинації проти цієї недуги, тож необхідними препаратами були забезпечені в достатній кількості. З квітня Україна разом з іншими країнами перейшла на бівалентну вакцину, у вересні ми отримали 12,32 тис. доз цього препарату. Що стосується наявності в області інших вакцин та сироваток, то влітку надійшло понад 6 тис. доз вакцини проти сказу. Протиправцевої сироватки за державні кошти ми не отримували, але в аптечній мережі вона буває, а от сироватки проти дифтерії немає зовсім. Маємо одну дозу імунобіологічного препарату проти ботулізму, котра зберігається в обласній дитячій лікарні. Звичайно, потребуємо його більше, адже одночасно можуть захворіти кілька осіб. Крім того, залежно від перебігу хвороби іноді доводиться повторно вводити сироватку, тож сподіваємося на додаткові надходження. Варто зазначити позитивні зміни у ставленні населення до вакцинації. Якщо 3-4 роки тому, коли вакцин було вдосталь, деякі батьки відмовлялися робити дітям щеплення, то зараз більшість їх відповідально ставляться до процесу вакцинації. ЗАПОРІЖ ЖЯ Галина ЧИЧКАНОВА, заступник генерального директора з організаційно-методичної роботи СТМО «Дитинство» Запорізької обласної ради

оставки вакцин почалися, тож з упевненістю можна сказати: принаймні до кінця цього року область повністю забезпечена імунобіологічними препаратами. Якщо темпи постачання збережуться на такому самому рівні, то сподіватимемося, що наступного року вдасться проводити щеплення без збоїв. Єдина проблема зараз — відсутність вакцини проти кору, але її теж обіцяли завезти найближчим часом. Розподіл препаратів по районах відбувається за наказом Департаменту охорони здоров’я Запорізької ОДА, вакцини видаються залежно від кількості населення і потреб, у тому числі і для ревакцинації. Закінчуються комбіновані вакцини «Інфанрикс» і «Пентаксим», тому дітям поки що доведеться робити замість одного щеп лення — п’ять. Перевагу, звичайно, віддаємо новонародженим, щоб не порушувати графіка вакцинації.

РІВНЕНЩИНА

мавши препарати, ми наразі проводимо вакцинацію та ревакцинацію всім, кому вони показані. Працівники поліклінік повідомляють пацієнтів телефоном про наявність вакцин і запрошують на щеплення. Думаю, до кінця цього року нам буде із чим працювати.

Розподіл вакцин здійснюється рівномірно між усіма районами, з огляду на кількість дитячого та дорослого населення, що підлягає імунізації. Коли говорити про виконання Календаря профілактичних щеплень, то в першу чергу потрібно вакцинувати тих дітей, яким щеплення взагалі не проводили.

СУМЩИНА

ХЕРСОНЩИНА

Людмила ЯЦЕНЯ, головний спеціалістепідеміолог управління охорони здоров’я Рівненської ОДА

Рівненську область надійшли вакцини за заявкою ще 2015 року. Заявку на нинішній рік, за запитом МОЗ України, ми відправили в червні, проте коли її задовольнять, не відомо. Перші поставки імунобіологічних препаратів розпочалися в травні цього року і тривали до жовтня. В область надійшли вакцини проти гепатиту В, Hib-інфекції, туберкульозу (БЦЖ), поліомієліту, а також КПК, «Пентаксим», АКДП цільноклітинна, АДП-М (для щеплення дорослих), АДП та антирабічна. Хоча імунізувати всіх відповідно до Календаря профілактичних щеплень ми не зможемо — вакцин все ще недостатньо. У повному обсязі область забезпечено тільки вакциною АДП — ми отримали 40 тис. доз. А, наприклад, вакцини АКДП маємо лише 53% від потреби, КПК — 18,7%, проти гепатиту В — 37%, Hib-інфекції — 50,7%. Препарату «Пентаксим» нам надійшло лише 16,7 тис. доз (40% від потреби), БЦЖ — 130 тис. доз (83,4%). Три роки поспіль в області взагалі не було вакцини АДП-М для щеплення дорослого населення, яке має проводитися кожні 10 років, і 16-річних дітей. Тож за цей час кількість осіб, котрі підлягають такій вакцинації, сягнула майже 475 тис. А вакциною АДП-М наразі ми забезпечені лише на 31%. До всього, МОЗ дозволило в умовах імунобіологічного дефіциту використовувати АДП-М для профілактичних щеплень від правця при травмах, адже протиправцевого антитоксину в області теж немає. На жаль, у цьому році ми не отримали жодної дози «Інфанриксу» (з ацелюлярним кашлюковим компонентом), хоча на рік нам потрібно 89,3 тис. доз. А ось вакцинами проти поліомієліту, завдяки проведенню кампанії з додаткової імунізації, наша область забезпечена добре: ІПВ маємо 100%, ОПВ і бівалентної вакцини — 90% від потреби. Нещодавно на Рівненщину надійшло 3 тис. доз антирабічної вакцини — 68% від потреби. Річ у тому, що в попередні роки в середньому наша область потребувала саме такої кількості цього препарату. Але через погіршення епізоотичної ситуації зі сказом торік ми збільшили запит до 4,5 тис. доз, проте все одно отримали меншу кількість. Тож у деяких районах (Гощанський, Здолбунівський, Млинівський тощо) вакцину вже використали. Аби «вписатися» у квоту, котру надає нам МОЗ України, намагаємося замовляти більше вакцин, потреба в яких постає особливо гостро, зокрема БЦЖ, антирабічну. Та все ж виділених нам коштів (а на 2016 рік, наприклад, це трохи більше 22 млн грн) не вистачає для здійснення імунопрофілактики протягом року. Зрозуміло, що Календар профілактичних щеплень у нас абсолютно «зламаний». Отри-

Тетяна КАРЧЕВИЧ, головний лікар КЗ «Херсонський обласний будинок дитини», головний позаштатний педіатр Департаменту охорони здоров’я Херсонської ОДА

Валерій ОВОДЕНКО, заступник головного лікаря КУ «Сумська обласна дитяча клінічна лікарня»

омунальна установа «Сумська обласна дитяча клінічна лікарня» сьогодні є своєрідною буферною зоною між Міністерством охорони здоров’я України і лікувальними закладами Сумщини. Річ у тому, що всі імунобіологічні препарати, які МОЗ відпускає зі своїх складів у Сумську область для вакцинації дитячого населення, спершу надходять до нашої лікарні. Ми — єдиний медзаклад в регіоні, що має необхідне матеріально-технічне забезпечення, зокрема холодильне обладнання, здатне прийняти всі препарати. Отримані вакцини практично одразу передаємо в районні лікарні, а ті — далі, у ФАПи, амбулаторії тощо. Крім того, після реорганізації санітарно-епідеміологічної станції її «місію» з регулювання вакцинації дорослого населення передали обласній дитячій лікарні. Тож наразі ми відповідаємо не лише за дітей, а й за дорослих. Ситуація із вакцинами в області, як і по всій державі, тривалий час була досить напруженою. Напевне, близько року до нас не надходили або надходили в мізерній кількості препарати, призначені для імунізації дитячого та дорослого населення. Стабілізувати Календар профілактичних щеплень вдалося лише нещодавно, коли Міністерство охорони здоров’я нарешті почало направляти обіцяні вакцини, придбані міжнародними закупівельними компаніями. Звісно, той обсяг препаратів, який надійшов, не повністю задовольняє потреби області. Проте на перший час їх вистачить. Так, сьогодні вакцинами БЦЖ Сумщина забезпечена на 70%, ОПВ — на 28%, АКДП — на 76%, проти гепатиту В — на 42%, проти гемофільної інфекції — на 94%, сироваткою від сказу — на 90%, вакциною АДП-М — на 25%. Забезпечення імунобіологічними препаратами проти інших інфекційних хвороб, які не входять до Календаря, здійснюється в разі несприятливої епідеміологічної ситуації або загрози її виникнення, а також за можливого ризику інфікування у випадку контакту. Звісно, і зараз іноді нам телефонують із районів і повідомляють про відсутність вакцин. Але ця проблема наразі пов’язана не стільки з тим, що немає препаратів для щеплень, скільки з неможливістю негайно транспортувати їх у віддалені населені пункти через дефіцит паливно-мастильних матеріалів, запчастин тощо. Хоча умови для перевезення імунобіологічних препаратів із забезпеченням відповідного температурного режиму створені в кожному районі.

ЩЕПЛЕННЯМ ПРОТИ ДИФТЕРІЇ ДОНЕДАВНА БУЛО ОХОПЛЕНО ЛИШЕ 50% ДИТЯЧОГО НАСЕЛЕННЯ КРАЮ. ПРО ДОРОСЛИХ ГОДІ Й КАЗАТИ: РЕВАКЦИНАЦІЮ СЛІД ПРОВОДИТИ КОЖНІ 10 РОКІВ, АЛЕ, ЯК ПОКАЗУЄ ПРАКТИКА, ЦЬОГО НІХТО НЕ РОБИТЬ. ТОЖ ЯКБИ ДІАГНОСТУВАЛИ ДИФТЕРІЮ, ЗУПИНИТИ ЇЇ НЕ ЗМОГЛИ Б: СИРОВАТКИ НЕМАЄ. ВИХОДИТЬ, СПАЛАХ ЦІЄЇ ХВОРОБИ НИНІ ПРИЗВЕДЕ ДО 100-ВІДСОТКОВОЇ ЛЕТАЛЬНОСТІ

абезпечення закладів охорони здоров’я Херсонської області імунобіологічними препаратами за кошти державного бюджету цьогоріч значно покращилося. Зокрема вперше за останні три роки Херсонщина отримала вакцини проти дифтерії та правця для дітей шкільного і старшого віку та дорослих. З початку року від Міністерства охорони здоров’я України в область надійшло 10 імунобіологічних препаратів на загальну суму 9,703 млн грн. Область поки отримує вакцини за 2015 рік. Затверджена квота для Херсонської області на той період — 14,605 млн грн. Централізовані надходження становлять 66,4% від необхідного обсягу. Поки що лікарні отримали 9,8 тис. доз вакцини проти кору, краснухи, паротиту (31,8% від необхідного), 35,15 тис. доз — проти гепатиту В (44,9%), 23,51 тис. доз — проти поліомієліту (82% від потреби). Препаратами для профілактики гемофільної інфекції, дифтерії та правця зі зменшеним вмістом антигену (АДП-М), туберкульозу (БЦЖ), дифтерії, правця та кашлюку, а також анатоксином дифтерійно-правцевим (АДП) ми забезпечені повністю. А от комбінованої вакцини «Пентаксим» надійшло лише 7,65 тис. доз — 27,3% від потреби. В області зараз є всі необхідні препарати для дітей і дорослих, аби провести вакцинацію відповідно до Календаря профілактичних щеплень. Розподіл вакцин по лікувальних закладах регіону здійснюється пропорційно кількості дітей певного віку. Херсонська область також забезпечена імунобіологічними препаратами, не внесеними до Календаря профілактичних щеплень. Зокрема, у нас достатній запас анатоксину проти отрути гадюки — 7 доз та вакцини проти сказу — 638 доз. Вакцини, що надійшли в наш регіон, придбані міжнародними організаціями для використання в Україні. А до того, за відсутності централізованого надходження, у лікувальних закладах області питання придбання необхідних препаратів вирішували за рахунок місцевого бюджету та позабюджетних коштів. Так, 6 районів Херсонщини змогли закупити вакцину для профілактики туберкульозу (БЦЖ) у кількості 6,55 тис. доз, 8 районів придбали дифтерійно-правцевий анатоксин АДП (5,15 тис. доз), 12 районів — дифтерійно-правцевий анатоксин зі зменшеним вмістом антигену АДП-М (19,79 доз), 10 районів купили вакцину АКДП (7,72 тис. доз). Єдина проблема, із якою нині стикаються наші лікарні, — велика кількість людей, кот рі приходять вакцинуватися. Але з нею ми впораємося. Підготували Ольга РУСНАК (м. Чернівці), Наталя МОСТОВА (м. Івано-Франківськ), Олеся ШУТКЕВИЧ (м. Вінниця), Олена БЕРЕЗКІНА (м. Чернігів), Анастасія ПОЙДА (м. Запоріжжя), Дана РОМАНЮК (м. Рівне), Катерина СПІВАК (м. Суми), Ксенія КЕЛЄБЕРДА (м. Херсон), спеціально для «ВЗ»

ДИСКУСІЙНИЙ КЛУБ

МЕДИЧНЕ СТРАХУВАННЯ В УКРАЇНІ ЧИ МЕДРЕФОРМА ШВИДКОРУЧ?

Медичне страхування стартує в Україні вже в січні наступного року. Ця новина стала не сподіванкою навіть для тих, хто десятиліттями «воював» за його впровадження. Інші ж представники галузі розчаровані намаганням подати чергові реформи в красивій обгортці страхової медицини. Чи готова вітчизняна система охорони здоров’я до такого бліцкригу? І що отримаємо насправді?

Зоряна ЧЕРНЕНКО, доцент кафедри міжнародного права і спеціальних правових наук факультету правничих наук Національного університету «Києво-Могилянська академія», доктор правових наук

ВЗ Чи реально запустити «машину» медичного страхування в такі стислі терміни? — Ні, навіть коли зважити на те, що анонсовані зміни стосуватимуться винятково первинної ланки і механізму перерозподілу бюджетних кошт ів в її межах. Планується, що на первинку спрямовуватиму ть

близько 30% медичної субвенції, потім ці кошти розподілятимуться між лікарями первинки на підставі укладених із ними індивідуальних контрактів. На такий контракт зможе претендувати лікар відповідної кваліфікації, до якого «прикріпиться» необхідна кількість пацієнтів, наприклад, 2 тис. Ці контракти лікарі укладатимуть не із самими пацієнтами, а із закупівельниками медичних послуг первинної допомоги, які безпосередньо фінансуватимуть їх діяльність (до цієї суми також входитимуть кошти на утримання медсестер, котрі асистуватимуть лікарю, і на придбання необхідних лікарських засобів для первинки). Поки що така схема прописана лише концептуально і не затверджена жодним рішенням Кабміну чи наказом МОЗ. Але якщо ми говоримо про закупівельну агенцію медичних послуг, її ще потрібно створити. Це — серйозний крок, для втілення якого треба підготувати щонайменше проект постанови Кабміну, потім він має пройти гро-

мадське обговорення та процедуру погодження всіма міністерствами. Як мінімум, на це знадобиться 1,5-2 місяці. Наступний крок — створення самої структури, виділення на неї коштів, здійснення необхідних організаційних заходів, які «запустять» її роботу, у тому числі і в регіонах. На це також потрібен час. Тобто до 1 січня наступного року впоратися із цими завданнями фактично нереально, особливо коли врахувати українську «швидкість» впровадження будь-яких новацій та ще й наприкінці року. ВЗ Де взяти кошти на такого закупівельника, якщо жодних додаткових податків чи страхових внесків не передбачено? — Коли таку структуру буде створено при МОЗ, йому доведеться «поділитися» з нею коштами, виділеними на його діяльність. Якщо ж вона підпорядковуватиметься безпосередньо Уряду, буде передбачено додаткову статтю видатків. Питання в іншому: чи встигаємо до 1 січня створити і запустити всі необхідні

правові й організаційні механізми, щоб система запрацювала? До того ж, будь-які фонди, агенції, у яких відбувається обіг коштів, у більшості українців асоціюються з корупцією. Тому потрібно, аби це відбувалося максимально прозоро і без поспіху, що може викликати підозри в населення. Крім того, є питання до деяких норм законодавства, котрі регламентують закупівлі, можливо, потрібно внести певні зміни (винятки), які стосуватимуться укладання контрактів на первинці. Наступна проблема: як лікар первинної ланки отримуватиме кошти, що «йтимуть за пацієнтом», коли на сьогодні він є найманим працівником і перебуває у трудових відносинах із медичним закладом? Нині немає юридичної можливості фінансувати кожного лікаря окремо: амбулаторії чи центри ПМСД отримують кошти на свою діяльність загалом. Тобто, аби лікарі мали право укладати індивідуальні контракти, за якими їх забезпечуватимуть коштами, вони повинні передусім стати самостійними суб’єктами діяльності. У рамках чинного законодавства це означає: вони мають набути статусу ФОП й отримати необхідну ліцензію. Натомість чинні ліцензійні умови вимагають від таких осіб мати приміщення для своєї діяльності, яке відповідало б Державним санітарним правилам і нормам та іншим документам. Свого часу ми пропонували спростити ці вимоги для лікарів первинки, але наші

8 www.vz.kiev.ua тел.: (044) 428 02 20 vz@vz.kiev.ua

ДИСКУСІЙНИЙ КЛУБ

28 жовтня 2016 року

пропозиції не були прийняті. Навіть якщо керівники амбулаторій і підуть назустріч лікарям, надавши їм можливість орендувати приміщення цих закладів, вони не зможуть швидко оформити статус ФОП та отримати ліцензію — на це також потрібно щонайменше 3 місяці. До того ж, у згаданих ініціативах МОЗ настільки багато нового та незрозумілого для медичної спільноти, що навряд чи ми станемо свідками масового перетворення лікарів на ФОП. Бажаючих ризикувати не так багато. От і виходить, що в цілому правильна концепція «забуксує», принаймні, у часі. На її втілення потрібно більше, ніж обіцяні 3 місяці. Тож, можливо, доцільніше з 1 січня почати цю реформу з якогось пілотного регіону, а через півроку «підключити» ще кілька областей (враховуючи масштаби України, кількість задіяних лікарів, їх готовність чи, швидше, неготовність до зміни свого статусу і подібних новацій у цілому). Навіть коли уявити, що завтра з’явиться відповідний наказ і дивом створиться реєстр лікарів, ми не зможемо швидко змінити законодавство і надати їм право здійс нювати самостійну діяльність, як, наприклад, це можуть робити адвокати (їм не потрібно ставати ФОП, оскільки вони мають спеціальний статус). Хоча теоретично надати такий статус лікарям можливо (через відповідні зміни в законодавстві), однак їх діяльність ще й ліцензована (у Законі України «Про ліцензування видів господарської діяльності» така вимога до медичної практики залишилася). Це означає, що навіть коли лікарям первинки полегшити життя і не зобов’язувати їх отримувати статус ФОП, їм все одно доведеться оформлювати ліцензії. ВЗ Чи стане оновлена в такий спосіб первинка фундаментом медичного страхування, яке планується запровадити за три роки? — Тут також виникає низка питань. Річ у тому, що навіть у разі зміни способу фінансування первинки вона не зможе «закрити» 80% звернень пацієнтів. По-перше, для цього потрібна широка мережа сучасних амбулаторій і центрів ПМСД, добре оснащених, забезпечених кадрами тощо, які сьогодні є у великих містах. На території, де проживає сільське населення, подібні умови відсутні, тож мають бути запропоновані інші види допомоги. Чи зможе лікар якісно обслуг овувати пацієнтів, коли він один на декілька сіл? Хто оцінюватиме якість його роботи? Новостворений закупівельник або ж департамент охорони здоров’я облдержадміністрації. Але ж невідомо, матиме він такі повноваження чи ні? По-друге, на сьогодні доля первинки залежить від волі й рішень об’єднаних територіальних громад. Чи погодяться вони утримувати амбул аторії на своїх територіях з 1 січня і чи матимуть на це достатньо коштів, особливо у віддалених селах? І головне — повноцінна реформа первинки неможлива без реальних змін на вторинній ланці. Максимум, що можна забезпечити на «окремому острові» сімейної медицини, то це

НИНІ НЕМАЄ ЮРИДИЧНОЇ МОЖЛИВОСТІ ФІНАНСУВАТИ КОЖНОГО ЛІКАРЯ ОКРЕМО: АМБУЛАТОРІЇ ЧИ ЦЕНТРИ ПМСД ОТРИМУЮТЬ КОШТИ НА СВОЮ ДІЯЛЬНІСТЬ ЗАГАЛОМ. ТОБТО, АБИ ЛІКАРІ МАЛИ ПРАВО УКЛАДАТИ ІНДИВІДУАЛЬНІ КОНТРАКТИ, ЗА ЯКИМИ ЇХ ЗАБЕЗПЕЧУВАТИМУТЬ КОШТАМИ, ВОНИ ПОВИННІ ПЕРЕДУСІМ СТАТИ САМОСТІЙНИМИ СУБ’ЄКТАМИ ДІЯЛЬНОСТІ

профілактику, можливо, проведення скринінгів, частину лікувальних функцій, але тільки-но діло дійде до спрямування пацієнтів до вузьких спеціалістів, ілюзії розвіються. Бо з вторинною ланкою у нас сьогодні ще більше проблем, а без неї первинка не виконає своєї місії на 100%. Врахуймо й те, що реформування первинної ланки пройшло певну апробацію в пілотних регіонах — десь набили гулі, десь здобуто позитивний досвід. Натомість до вторинної ланки пілотні реформи не дійшли, тож маємо багато викликів (недос татньо відпрацьовані механізми її фінансування, організаційні проблеми, відсутність ефективної мережі закладів тощо), і не відомо, чи вдасться подолати їх найближчим часом. ВЗ Тоді чи можна назвати такі поетапні зміни впровадженням страхової медицини? — Відповідно до чинного законодавства України страхування — це діяльність, яка стосується покриття ризиків чи завданої шкоди з фондів, котрі формуються з певних внесків громадян або інших осіб. По-перше, згідно із законодавством, наші податки не є такими внесками, тому фонд повинен отримувати власні, інакше це взагалі не можна назвати страхуванням. По-друге, воно має покривати страховий ризик, тобто заподіяну шкоду. Звернення до лікаря первинки не є шкодою, воно навіть не завж ди пов’язане з вадами здоров’я (це може бути просто консультування вагітної). Тому називати зміну моделі фінансування в частині перерозподілу бюджетних коштів медичним страхуванням некоректно. Потрібно застосовувати правильну термінологію, визначену законодавством, а не улещувати тих, хто хоче почути довгоочікуване — «страхова медицина». Так само дивує, чому сьогодні ніхто не говорить про оцінку якості медичної допомоги. У разі впровадження медичного страхування для серйозного контролю за якістю потрібен повноцінний страховий фонд. Коли створювати його тільки для первинної ланки, це буде досить громіздка й фінансово затратна структура. Якщо ж обмежити все паперовою роботою (ведення контрактів), то її можуть виконувати й департаменти охорони здоров’я облдержадміністрацій (у якості делегованих функцій, нап риклад, на користь єдиного закупівельника), тоді вдасться зекономити

кошти. І ще один дуже важливий нюанс — усі, хто говорить про необхідність створення страхового фонду, запевняють: завдяки такому кроку з’явиться більше коштів на охорону здоров’я. Це не так. Не варто розраховувати, що нинішні неформальні платежі населення (витрати на ліки, подяки лікарям тощо) опиняться у страховому фонді. Згідно з рішенням Конституційного суду України страхові внески можуть здійснювати або роботодавці, або держава (за дітей, пенсіонерів, малозабезпечених тощо). Це означає, що коштів у галузі не стане набагато більше — просто вони надходитимуть у вигляді не субвенції, а платежів, які держава вноситиме за всіх малозабезпечених (нині ж таких дуже багато, наприклад, субсидію отримують більше половини українських родин), а також внесків роботодавців, які й сьогодні не дуже поспішають виводити зарплати з тіні, а з уведенням додаткових вит рат ризики тінізації збільшаться. Тобто навряд чи страховий фонд «розбагатіє», принаймні, нинішні неформальні платежі громадян підуть повз нього. Навіть якщо зап ровадять платні медичні послуги, вони будуть додатковими, а отже, це не дасть значної суми. До того ж, існує великий ризик, що неформальні платежі існуватимуть паралельно зі страховою медициною. Ми перевіряли одну зі страхових компаній і з’ясували, що її клієнти по факту й надалі здійснюють неформальні платежі (окрім того, що оплачують страховку). Тобто не все так просто, як хотілося б. Немає жодних підстав говорити про те, що за 3 роки в Україні буде процвітаюча страхова медицина — для цього потрібно якнайшвидше підняти чи бодай стабілізувати економіку, зменшити інфляцію, забезпечити ріст ВВП, навести лад у самій галузі. ВЗ Дехто покладає надії винятково на приватне медичне страхування, інші стверджують, що це згубний для України шлях. — Це лише один із варіантів. Існують країни, де приватні страхові компанії беруть на себе велику частку медичного страхування. В Україні заклади охорони здоров’я і система в цілому не готові працювати з іншими видами фінансування, ніж утримання. Тож спочатку ми повин ні запровадити в наших лікарнях

систему оплати за виконану роботу. Адже насправді приватні страхові компанії почуваються дуже некомфортно, коли працюють з нашими бюджетними установами, які часто не можуть виставити рахунок, ефективно співпрацювати, освоїти отримані кошти тощо. Держава має надавати певні пільги для приватних медичних страхових компаній, це стимулюватиме наші лікувальні заклади працювати ефективніше, а владу — дбати про свої лікарні, вкладати в них кошти. Та й лікарі бачитимуть сенс у тому, аби професійно вдосконалюватися. Коли запрацюють такі механізми, підвищиться рівень надання медичної допомоги, готовність закладів до роботи в нових умовах, можна буде повернутися до питання запровад ження загальнодержавного соціального обов’язкового медичного страхування. ВЗ І скільки триватиме така підготовка? — Швидше за все, саме ті три роки, про які нині говорять як про певний трамплін до медичного страхування. Тільки це буде лише підготовчий період — для медичних закладів, запровадження іншої моделі фінансування тощо. Це має бути дуже скрупульозна робота, перевірка ідей на практиці, виправлення помилок, покроковий перехід до нової моделі. До того ж, невідомо, чи не змінимо ми через три роки своєї думки про те, якими шляхами йти до медичного страхування. Адже, наприклад, Польща понад 15 років будувала власну страхову модель, а нині відмовляється від ідеї державного медичного страхового фонду. Ми ж упродовж 15 років або тупцюємо на місці, або пробуємо вирішити все наскоком. До речі, у наказах МОЗ, датованих ще 2009 роком, є плани заходів, які нині подано начебто в «новій» концепції. Про неї ми вже чуємо ось уже 1,5 року, але нічого нового там немає — усе давно прораховано і схвалено до виконання. А от з останнім — завжди проб лема. Потрібно подивитися, як все це працює на практиці, і вже потім залучати додаткові механізми отримання коштів, наприклад, загальнодержавне обов’язкове медичне страхування. До того ж, аби реалізувати згадану концепцію, треба розробити низку нормативних актів, але до цього руки чомусь не доходять. Світлана ТЕРНОВА, «ВЗ»

(Продовження на стор. 10)

НАСТУПНА ТЕМА Шановні читачі! Відкриваючи «Дискусійний клуб», ми ставили за мету дати кожному лікарю можливість висловитися з приводу наболілого. Тема нашого наступного обговорення:

«Національна служба здоров’я в Україні: чи не впаде зерно на камінь?» Чекаємо ваших листів на адресу: 04211, м. Київ, а/с 138, редакція газети «Ваше здоров’я» або на e-mail: vz@vz.kiev.ua

ДИСКУСІЙНИЙ КЛУБ (Початок на стор. 8)

ТОЧКИ ЗОРУ

Юрій СОРОКОЛАТ, директор Департаменту охорони здоров’я Харківської міської ради

апроваджувати страхову медицину поза контекстом загального реформування на ціональної системи охорони здоров’я — справа невдячна. Реформування ж галузі має бути пос туповим і виваженим. Якщо почнемо копіювати проекти інших країн без урахування особливос тей вітчизняної системи охорони здоров’я, обе ремо шлях у нікуди. Передусім маємо зрозуміти, чим завершився попередній етап реформ і з чого почати новий. Натомість аудиту пілотних проектів реформуван ня в Україні не проведено. На мою думку, перш ніж запровадити медич не страхування, потрібно визначити роль лікаря первинної ланки. Утім, складається враження, що реформи в цьому напрямку відбуваються хаотично і безсистемно. МОЗ пропонує негайно зробити всіх дільничних педіатрів та терапевтів сімейними лікарями, а заодно й приватними під приємцями, орендарями у своїй же поліклініці (у надії, що кошти одразу «підуть за пацієнтами»). Головне завдання лікаря — надавати своєчасну і якісну допомогу, саме такі результати мають формувати його зарплату, а не гроші пацієнтів. У багатьох країнах лікарі укладають догово ри не з пацієнтами, а зі страховими агентствами. Саме держава та її страхова система, а також приватні страхові компанії повинні забезпечи ти лікарю фінансові важелі й матеріальну базу для якісного обстеження та лікування хворих, виписування рецептів на придбання ліків за ра хунок державних субвенцій, місцевого бюджету і страховки. У країнах Євросоюзу, наприклад, сімейні лі карі створюють лікарські корпорації. Вони пра цюють не лише за рахунок коштів пацієнтів, а й укладають договори з державою (про готовність пролікувати певну кількість хворих) та зі стра ховою компанією, яка покриває частину витрат. Основним напрямком реформи є забезпечен ня належного рівня надання медичної допомоги (якість медичних послуг, професіоналізм медпер

соналу, сучасна матеріально-технічна база закла дів). І тут варто розуміти, що може забезпечити держава, що — страхові компанії, місцеві бюдже ти та їх приватні партнери. Не менш важливо роз ділити систему медикаментозного забезпечення галузі на державну й приватну. І страхові компанії в цьому мають зіграти не останню роль. У Харкові ми намітили два першочергові завдання, що сприяють переходу на страхову медицину: підвищення кваліфікації лікарів і наближення первинної медичної допомоги до населення (відкриваємо нові амбулаторії, струк турні підрозділи поліклінік у віддалених районах міста). Також вважаємо економічно доцільними оптимізацію мережі закладів первинки та поліп шення їх матеріально-технічної бази. Поліклініки в мегаполісі повинні бути осна щені сучасним діагностичним обладнанням. Аби лікар мав можливість провести адекватну діагностику, потрібно зберегти поєднання пер винного та вторинного рівнів медобслуговування в поліклініках. Знищення амбулаторно-поліклі нічного медичного обслуговування у великих містах без належної підготовки призведе до хаосу. Ми розуміємо, що можуть бути інші ідеї, однак потрібно визначати ризики всіх варіантів реформування, передусім, якщо це стосується впровадження страхової медицини (а тут ризиків — хоч відбавляй). Медичне страхування повинне стати рівно цінною, але не основною і не єдиною складовою фінансування галузі. Воно має бути багатовек торним (страхування, державні субвенції, місцеві бюджети, кошти фондів-донаторів і приватного капіталу, приватно-державне партнерство). Якщо вдасться досягнути такої багатовекторності, можна буде говорити про розвиток галузі. Най більша частка надходжень має бути за рахунок державного фінансування і місцевих бюджетів, потім — кошти державного обов’язкового ме дичного страхування, далі — приватний капітал (приватні страхові компанії, різні фонди, приват но-державне партнерство), й тільки на останньо му місці — кошти громадян. Так, наші пацієнти вже давно платять за пос луги медиків, але враз прийнявши закон про страхову медицину, ми не зможемо вирішити всіх проблем. Потрібно враховувати рівень життя населення, адже в Україні багато мало забезпечених громадян, про яких має подбати держава. Можливо, варто залишити для них

безкоштовні державні поліклініки, стаціонарну допомогу. Та частина населення, яка працює, але через низькі зарплати не зможе придбати стра хові поліси, — клопіт роботодавців, котрі мають застрахувати своїх працівників. Також в Україні багато пенсіонерів. Тобто не можна орієнтуватися на умовне «якщо завтра запровадимо страхову медицину», спочатку потрібно чітко визначити, хто, скільки і як платитиме за страховку, який відсоток відрахувань встановлювати, як контро лювати використання отриманих коштів, а потім уже призначати терміни впровадження медично го страхування. Інакше й пацієнтам буде скрутно, і страховики можуть збанкрутіти: одна справа — відраховувати 5% від середньої зарплати європейців у 2,5 тис. Євро, інша — стільки ж від середніх доходів українців (2,5 тис. грн). Усе це потрібно робити, але на сьогодні ми чуємо лише розмови — нічого не вирішено на віть на законодавчому рівні. А необхідно нареш ті внести зміни до ст. 49 Конституції України, ст. 16 Основ законодавства про охорону здоров’я, Бюджетного кодексу України. Ще одна проблема: в Україні законодавчо не врегульовані відносини «пацієнт — лікар». Лікар має нести юридичну та матеріальну відпо відальність перед пацієнтом (у тому числі й у разі лікарської помилки), а пацієнт — перед лікарем, якщо, наприклад, не виконує його вказівок, по рушує режим лікування тощо. Інакше ця система не працюватиме, не буде контрольованою, а це — серйозна перешкода на шляху впровадження страхової медицини. І, наостанок, про терміни. Швидко такі справи не робляться — підтвердженням цього є світовий досвід. Наприклад, Польща й країни Балтії вже 25 років реформують свої системи охорони здоров’я і досі не завершили цього процесу. До того ж, він має бути поетапним, розписаним мінімум на 10 років, аби не постраждали пацієнти і сама галузь. Ми повинні створювати єдину цілісну державну систему страхування, а в окремих містах чи ре гіонах можна говорити про елементи страхової медицини, наприклад, лікарняні каси, фонди, співпрацю з приватними страховими компаніями тощо. Не менш важливо створити технічні умови для переходу на рейки страхової медицини. Наприклад, на сьогодні в багатьох містах та ре гіонах вже сформовано реєстри пацієнтів. Але найголовніше, слід розібратися з пільговими

категоріями та наданням їм медичних послуг і лікарських препаратів. Бо якщо перевести їх на грошове забезпечення — цього не витримає жодна страхова система. Будь-які реформи мають впроваджуватися крок за кроком, аби не зашкодити населенню і не внести хаосу в діяльність галузі. Якщо цілі буде чітко визначено, допущені помилки проаналі зовано, тоді можна і потрібно діяти без зайвих зволікань.

Олександр ДУДНИК, головний лікар КЗ «Черкаська обласна лікарня Черкаської обласної ради»

провадження страхової медицини — важ ливий і необхідний крок. Бо якщо кошти на утримання закладів ми ще отримуємо, діагнос тичну базу маємо (звісно, хотілося б кращого обладнання, але необхідне для належного функ ціонування лікарні все ж є), то забезпечення хво рих медикаментами — проблема. Останніми ро ками нашому закладу коштів на придбання ліків виділяється лише 15-20% від потреби. З іншого боку, я ще не бачив жодних докумен тів Міністерства охорони здоров’я стосовно того, як впроваджуватиметься страхова медицина. Говорять лише про необхідність такого процесу, але й досі не розроблено його плану, конкретних напрямків тощо. Також потрібно чітко виписати й узгодити необхідну нормативну базу, розробити та затвердити всі протоколи надання медичної допо моги. Адже страхові послуги повинні надаватися за певними критеріями, бо інакше як їх контро лювати? Звісно, на сьогодні таких протоколів уже розроблено чимало, але ж не за всіма медичними напрямками, а ті, що існують, не завжди виписані якісно. Наприклад, у кардіологічному відділенні нашої лікарні розроблено 32 локальні протоколи, тоді як уніфікованих міністерських — лише 7 (досі немає протоколів лікування тромбоемболії легене вої артерії, серцевої недостатності, кардіоміопатії тощо). Такі прогалини є в кожній спеціальності. Тож, перш ніж впроваджувати страхову медици ну, необхідно ретельно підготуватися до такого нововведення.

РОЗПОЧАЛАСЯ ПЕРЕДПЛАТА НА ГАЗЕТУ «ВАШЕ ЗДОРОВ’Я» НА 2017 РІК! ПІЛЬГОВИЙ

ПЕРЕДПЛАТНИЙ ІНДЕКС ДЛЯ МЕДИЧНИХ ПРАЦІВНИКІВ:

ПЕРЕДПЛАТНИЙ ІНДЕКС ДЛЯ ІНДИВІДУАЛЬНИХ ПЕРЕДПЛАТНИКІВ:

ПЕРЕДПЛАТНИЙ ІНДЕКС ДЛЯ ПІДПРИЄМСТВ І ОРГАНІЗАЦІЙ:

86181 08198 60965

1 міс.

23.50грн

3 міс.

70.50 грн

6 міс.

141.00 грн

12 міс.

282.00 грн

1 міс.

33.83 грн

3 міс.

101.49 грн

6 міс.

202.98грн

12 міс.

405.96 грн

1 міс.

40.50грн

3 міс.

121.50 грн

6 міс.

243.00грн

12 міс.

486.00 грн

• Передплату приймають усі відділення зв’язку «Укрпошти» • Онлайн-передплату можна здійснити на сайті ДП «Преса» за адресою: www.presa.ua

ЗА БІЛЬШ ДЕТАЛЬНОЮ ІНФОРМАЦІЄЮ ЗВЕРТАЙТЕСЯ В РЕДАКЦІЮ ГАЗЕТИ ТЕЛ./ФАКС: (044) 428 02 20 E-MAIL: VZS24@UKR.NET

10 www.vz.kiev.ua тел.: (044) 428 02 20 vz@vz.kiev.ua

ЄВРОПЕЙСЬКИЙ ДОСВІД

28 жовтня 2016 року

Коли не радують зарплати у 2-4 тис. Євро… У маніфестації взяли участь терапевти, фізіотерапевти, стоматологи, фармацевти, працівники швидкої допомоги, психологи, дієтологи, радіологи, медсестри… Протестувальники вийшли на вулиці у форменому одязі з плакатами «Черга принижує пацієнта», «Швидка допомога просить про допомогу», «Хочемо лікувати в Польщі»… Основна вимога демонстрантів — підвищити витрати на галузь охорони здоров’я до 6,8% від ВВП з нинішніх 4,38% (для порівняння, в Україні цей показник — 2,7%). Поштовхом до масових протестів стала заява уряду правлячої партії «Право і справедливість» про те, що стандартів, рекомендованих ВООЗ, Польща досягне не раніше 2025 року. За словами лікарів, аби заробити достатньо грошей на утримання сім’ї, вони змушені працювати в режимі перевантаження по 80 годин на тиждень, що призводить до фізичного й емоційного виснаження, підриває здоров’я, не залишає часу для самоосвіти і, врешті-решт, негативно позначається на лікуванні пацієнтів. Зауважимо: після шести років навчання в університеті та тринадцяти місяців інтернатури польські молоді лікарі отримують зарплатню в розмірі 2 тис. Євро, лікарі з досвідом — 3-4 тис. Євро, що є нездійсненною мрією для багатьох їх українських колег, але такі лікарські зарплати — одні з найнижчих у Євросоюзі. Середня ж зарплата медсестри в польських лікувальних закладах — понад 700 Євро. Річний бюджет Національного фонду здоров’я (NFZ) Польщі зараз становить приблизно 60 млрд злотих, у перерахунку на українську валюту — близько 400 млрд грн. У структурі бюджету третина припадає на внески працюючих громадян (9% від заробітної плати), а решта — державні кошти. Такий статус-кво у Польщі було встановлено ще в 1999 році, коли набув чинності закон про загальнообов’язкове медичне страхування. NFZ фінансує в основному надання первинної допомоги. Витрати на стоматологічне протезування, вакцинацію, пластичну хірургію ним не покриваються. Стоматологічні послуги, які надаються приватним сектором уже більше 20 років, державою компенсуються лише на 30%. Натомість фактично повністю відшкодовуються видатки на лікування пацієнтів з онкопатологією, туберкульозом, цукровим діабетом, серцевосудинними захворюваннями... Онкологічних хворих держава не тільки безкоштовно лікує, а й — у разі потреби — повертає їм витрати на імплантати. З 2013 року кош том держави почали допомагати безплідним парам: NFZ фінансує три спроби запліднення in vitro. Як і в більшості західних країн, невід-

кладну допомогу в Польщі надають усім — кошти за це також відшкодовує Національний фонд. Лікування безхатченків оплачують органи місцевого самоврядування.

Проблема низьких цін Пільгові ціни на лікарські засоби в Польщі одні з найнижчих у Європі. Щороку польський уряд субсидує придбання ліків на 1,5 млрд Євро, що становить приблизно 42 млрд грн. Але низькі ціни на ліки стали неабияким викликом для польської держави. Проблема полягає в тому, що їх охоче купують громадяни інших європейських країн — це навіть призводить до дефіциту певних препаратів. Найбільше недорогих медикаментів із Польщі вивозять до Німеччини та скандинавських країн. За даними «Економічної правди», у польських аптеках нерідко можна побачити й наших співвітчизників, адже ціни там нижчі, ніж в Україні. Тому минулого року польський парламент вніс зміни до закону про фармацевтичний ринок, якими обмежив вивезення лікарських препаратів з території Польщі. Утім, спритні бізнесмени вигадали нові способи обходити законодавство: деякі медичні заклади спеціалізуються не стільки на лікуванні хворих, скільки на виписуванні рецептів на дешеві ліки, що потім потрапляють за кордон.

Тернистий шлях до комерціалізації Отже, за українськими мірками, як-то кажуть, живи, працюй і радій. Наразі й середня очікувана тривалість життя в Польщі на 6 років більша, ніж в Україні, а дитяча смертність удвічі нижча. При цьому протестна активність медпрацівників Польщі куди помітніша, ніж в Україні. Пригадаймо найбільш резонансні виступи людей у білих халатах. На початку 2015 року лікарі та медсестри вже виступали проти урядової політики «затягування пасків». Частина медиків з федерації «Зеленогірське порозуміння» не підписала контрактів на лікування, й у перші дні 2015-го приблизно 20% кабінетів первинної медико-санітарної допомоги були закриті для хворих. До акції долучилися й онкологи, заявивши, що бюджетні видатки особ ливо «несправедливі» саме до цієї галузі. Тодішній міністр охорони здоров’я Бартош Арлу кович спочатку відмовився навіть розмовляти із «заколотниками», поки ті не почнуть приймати пацієнтів. Але кабінети залишалися закритими протягом тижня, й згодом міністерство погодилося із частиною вимог, зокрема відмовилося від намагань зобов’язати лікарів сімейної медицини щорічно надавати дані про номери й стан своїх банківських рахунків у Національний фонд здоров’я. Але дофінансування онкологічного пакету з 1,1 млрд до 2 млрд злотих, на чому наполягали онкологи, так і не відбулося через брак коштів, хоча медики й пояснювали, що не в змозі проводити ефективне лікування за півціни. До речі, остан-

нім часом у Польщі, як і в Україні, загострилися проблеми із забезпеченням онкологічних хворих знеболювальними засобами. Бурхливим для Польщі медичної був і 2011 рік: у Перемишлі медсестри оголосили голодування, у столиці група медсестер захопила галерею сейму й майже добу відмовлялася покинути будівлю польського парламенту. Так медики протестували проти поправок до законодавства, спрямованих на прискорення приватизації в системі охорони здоров’я. Зміни в законодавстві змушували воєводства, які відмовлялися від комерціалізації лікарень, самостійно покривати витрати медичних установ або просто закривати їх. А тим органам місцевої влади, котрі погоджувалися з урядовими планами, заморожували борги, наявні в підвідом чих лікарень. Щоправда, більшість цих «боргів» утворилася внаслідок недофінансування системи охорони здоров’я в ті роки. Зауважимо, що ці реформи — відтворення процесу сьогоднішньої децентралізації в Україні, курсу на автономізацію та самозабезпечення лікарень, і хоч український Уряд ще не ставить головним лікарям подібних ультиматумів, але вже вимагає самостійно вирішувати проблеми з оплатою за електроенергію та воду. Пропонуються й «пряники»: за прискорену автономізацію на місцях та управлінську активність обіцяють «преміальне фінансування» медичних потреб госпітальних округів. Але є одна суттєва відмінність у стартових позиціях польської та української медреформ: Польща в період найактивнішої комерціалізації клінік не відчувала такої нищівної економічної кризи, яку сьогодні переживає Україна, а також не витрачала сил на протистояння зовнішньому агресору. Навпаки, її всіляко підтримували партнери по Євросоюзу. Пройшла Польща й через інші численні акції протесту медпрацівників проти скорочення робочих місць, низької фінансової оцінки праці, недотримання умов колективних договорів… Наведемо інформаційні повідомлення, які можна вважати типовими для цієї країни протягом останніх десяти років. «24 травня 2014 року біля стін лікарні в Бельхатове організовано пікет. У такий спосіб працівники цієї установи намагаються відстояти свої робочі місця, адже внаслідок уведення нової системи підряду 60 осіб втратили роботу. На мітинг вийш ли жінки передпенсійного віку. У лікарні вони працювали куховарками й прибиральницями, а після впровадженої реформи залишилися без засобів до існування. Керівництво закладу планує набирати персонал для прибирання приміщень і приготування їжі через сторонні профільні організації», — зазначає «Газета виборча». «Приватні клініки наживаються за рахунок державних, забираючи собі пацієнтів, лікувати яких

простіше й дешевше. А тяжкохворих відправляють у державні лікувальні установи. Перші мають прибуток і вважаються успішними. Другі змушені втішатися тим, що живуть у борг і отримують задоволення від добре виконаної роботи», — пише польський тижневик «Дзеннік Газета Правна». Черги до лікарів у державних клініках — основний побічний ефект «реформи оптимізації». Практика довгого очікування прийому лікаря стала «нормою» й для Варшави, й для провінційних міст Польщі. Наприклад, у Плоцьку дітям доводиться чекати на прийом до алерголога 255 днів, у Кракові — 116, в Ольштині — 124 дні. У Варшаві до ортодонта треба записуватися за 75 днів, в Іновроцлаві — за 340. До дерматолога в Кракові можна потрапити тільки за попереднім записом за 75 днів, а в Ольштині — за 40. Крім того, довгі черги існують до діабетологів, клінічних генетиків, окулістів та пульмонологів. У середньому чекати необхідно близько 75 днів. Зараз з усіх країн Євросоюзу в Польщі — найнижче співвідношення кількості лікарів до кількості пацієнтів. За останніми даними, в країні на 1 тис. жителів припадає 2,2 лікаря, в Україні — 3,5. Якщо серед лікарів-нерезидентів у Польщі найбільше вихідців з України, то польські лікарі та медсестри масово виїжджають у держави Західної Європи, здебільшого — до Великої Британії.

Шило на мило Тож, як бачимо, у медичних працівників з відносно благополучної країни, що перебуває під крилом ЄС, проблеми ідентичні українським. Пошук найоптимальніших умов роботи і життя — у природі людини. Подібні наші ситуації ще й тим, що фінансова криза та прискорений темп життя не дають змоги медикам (та хіба тільки медикам?) розслаблятися, а державним системам залишатися в існуючому стані. Що ж до питання, винесеного на початок статті, — чи дають подібні виступи протестуючим очікувані результати, то польський досвід свідчить: об’єктивну реальність з її фінансовими обмеженнями маршами та страйками не змінити. Адже, незважаючи на нескінченну суперечку польських медпрацівників із чиновниками від медицини, машина охорони здоров’я рухалася в заданому напрямку, скидаючи баласт та прив чаючись функціонувати у все більш економному режимі. Реакція ж влади на вимоги протестуючих завжди передбачувана: у політиків знайдуться й слова розуміння, й обіцянки не сьогодні-завтра все виправити на краще, адже обіцяти — то частина їх роботи. Але, на жаль, не завжди наміри збігаються з можливостями. Ось і у зв’язку з останньою масштабною акцією протесту польських медиків посипалися гучні обіцянки мало не докорінно перебудувати всю систему, але як? За повідомленням «Радіо Свобода», міністр охорони здоров’я Республіки Польща Константин Радзивілл звинуватив в усіх бідах уряд попередників і пообіцяв підвищувати державні витрати на медицину щороку, не навівши, однак, конкретних цифр. Зазначивши, що «система загального страхування розчаровує все більше її учасників — як пацієнтів, так і медиків», він оголосив про реконструкцію регіональних закладів, відповідальних за організацію фінансування медичної допомоги, та ліквідацію Національного фонду охорони здоров’я із 1 січня 2018 року. Замість нього буде створено Державний цільовий фонд. Крім того, посилять функції міністерства в управлінні фінансовими потоками, адміністрування ресурсами на охорону здоров’я замикатиметься на міністрі… Але щось це нагадує банальну зміну місць доданків, від чого сума, як відомо, не змінюється. Ані в математичних прикладах, ані в національних фондах. Олександр ЧЕРНЕНКО, спеціально для «ВЗ»

СИСТЕМА ОХОРОНИ ЗДОРОВ’Я

УРОКИ ПІЛОТНИХ РЕГІОНІВ —

ОРІЄНТИР ДЛЯ МАЙБУТНІХ РЕФОРМ? Реформи завжди подаються як нові ідеї, але їх автори не завжди враховують старі помилки і перевірений досвід. Що варто взяти на замітку нинішнім реформаторам?

Найголовніші з них: передумовою успішного реформування у будь-якій сфері, особливо соціальній, є створення адекватної нормативної бази, а без наукового супроводу реформи охорони здоров’я приречені на невдачу.

Реформи — з одного гаманця?

Геннадій СЛАБКИЙ, директор ДУ «Український інститут стратегічних досліджень МОЗ України», доктор медичних наук, професор

Валерія ЛЕХАН, завідувачка кафедри соціальної медицини, організації та управління охороною здоров’я ДЗ «Дніпропетровська медична академія МОЗ України», доктор медичних наук, професор

еобхідність проведення медичної реформи не викликає жодних сумнівів, оскільки за роки незалежності Україні не вдалося істотно наблизитися до провідних цілей будьякої системи охорони здоров’я: поліпшення рівня здоров’я населення, справедливості розподілу фінансових ресурсів, призначених для медичного обслуговування, тощо. При тому, що реформи в Україні тривають не один рік, до 2010-го вони здебільшого були локальними та фрагментарними (здійснювалися в окремих секторах охорони здоров’я чи на окремих пілотних майданчиках). Утім, за визначенням видатних європейських експертів у сфері охорони здоров’я Р. Б. Салтмана та Дж. Фігейраса «Реформа — це процес, який включає послідовні і глибокі інституційні та структурні зміни, що проводяться урядом й мають за мету досягнути низки чітко визначених політичних цілей». Наймасштабнішими можна назвати реформи системи охорони здоров’я в пілотних регіонах (2010-2013 роки). Тому на підставі їх результатів й зробимо певні висновки та узагальнення.

Об’єднання коштів — основна передумова реформування галузі. У доповіді ВООЗ за 2010 рік «Фінансування систем охорони здоров’я — шлях до універсального покриття витрат на медичну допомогу» заявлено, що консолідація пулів від самого початку реформування має бути частиною стратегії. Існування численних пулів неефективне, оскільки вони дублюють один одного, а це збільшує вартість адміністративних та інформаційних систем, ускладнює захист від фінансового ризику і досягнення соціальної справедливості. Для того щоб система охорони здоров’я працювала, необхідно створити єдиний фінансовий пул, у рамках якого можна вирівнювати ризики. Натомість Бюджетним кодексом України визначено жорстке розмежування видатків на потреби охорони здоров’я між бюджетами різних рівнів, що призводить до дезінтеграції територіальних систем медичного обслу говування, створює умови для існування паралельних медичних структур на одній території й перешкоджає оптимізації мережі медичних установ. Такий підхід перетворює на декларовану формальність норму, зафіксовану в Основах законодавства про охорону здоров’я, щодо права вибору пацієнтом лікаря та лікувального закладу. Крім того, пули на різних рівнях частково перекривають і

заміщають один одного. Фрагментовані механізми об’єднання коштів — основна причина неефективного функціонування системи охорони здоров’я. Доки в Україні дотримувалися принципу утримання медичних закладів, розпорошеність коштів галузі не створювала істотних ризиків для фінансової стабільності системи. Однак держава задекларувала перехід до контрактних стосунків між постачальниками медичних пос луг і їх покупцями — відтак модель активної закупівлі медичних послуг має витіснити бюд жетний розподіл. Тож вкрай важливо визначитися з тим, який найнижчий рівень об’єднання коштів буде доцільним (район/місто або регіон) і який механізм перерозподілу ризиків при цьому задіювати. З 2012 року в пілотних регіонах апробовувався механізм об’єднання фінансових потоків для надання первинної допомоги — на міському/районному рівнях, а для вторинної, третинної та екстреної допомоги — на обласному. З 2013 року служба екстреної допомоги всієї країни фінансувалася з регіональних бюд жетів. Формування потужних пулів створило передумови для ліквідації фінансових бар’єрів під час надання медичної допомоги, усунуло дублювання фінансових потоків, сприяло формуванню мережі закладів охорони здоров’я, котра відповідає потребам населення. Однак досягти реальної екстериторіальності медичної допомоги заважає норма українського законодавства щодо фінансування державних і комунальних закладів у повному обсязі (включаючи їх поточні та капітальні витрати) з бюджету того рівня, у чиїй власності вони перебувають. Тому в пілотних регіонах майнові комплекси закладів

БЮДЖЕТНИМ КОДЕКСОМ УКРАЇНИ ВИЗНАЧЕНО ЖОРСТКЕ РОЗМЕЖУВАННЯ ВИДАТКІВ НА ПОТРЕБИ ОХОРОНИ ЗДОРОВ’Я МІЖ БЮДЖЕТАМИ РІЗНИХ РІВНІВ, ЩО ПРИЗВОДИТЬ ДО ДЕЗІНТЕГРАЦІЇ ТЕРИТОРІАЛЬНИХ СИСТЕМ МЕДИЧНОГО ОБСЛУГОВУВАННЯ, СТВОРЮЄ УМОВИ ДЛЯ ІСНУВАННЯ ПАРАЛЕЛЬНИХ МЕДИЧНИХ СТРУКТУР НА ОДНІЙ ТЕРИТОРІЇ Й ПЕРЕШКОДЖАЄ ОПТИМІЗАЦІЇ МЕРЕЖІ МЕДИЧНИХ УСТАНОВ

вторинного рівня та екстреної допомоги було вирішено передати обласним територіальним громадам. Це спровокувало шквал невдоволення органів місцевої (міського та районного рівнів) влади, адже вони втратили контроль над відповідними фінансовими потоками. Тож повністю втілити цей задум вдалося лише в Дніпропетровській області, в інших пілотних регіонах — частково. Аби органи місцевого самоврядування не були відсторонені від процесів реформування вторинної ланки, на Дніпропетровщині було створено наглядові ради при кожному медичному закладі — до їх складу ввійшли представники місцевого самоврядування та громадськості відповідних територіальних громад. Однак і в такий спосіб проблему не вдалося вирішити радикально: місцеві органи влади практично самоусунулися від підтримки закладів вторинного рівня та екстреної допомоги. З огляду на це пропонуємо на законодавчому рівні ліквідувати перепони щодо фінансування закладів охорони здоров’я з бюджетів різних рівнів. Так зникне потреба передавати їх майнові комплекси в підпорядкування обласного рівня, та й органи місцевої влади не втратять інтересу до лікувально-профілактичних закладів, розташованих на підвідомчих їм територіях.

Первинка — у фарватері Реформування охорони здоров’я неможливе без визначення пріоритетів. Зазвичай це базові види медичної допомоги (первинна й екстрена), які мають стати локомотивом змін на вторинному та третинному рівнях. Нині провідні експерти Європи стверджують, що первинна медична допомога має бути стрижнем добре організованої системи охорони здоров’я. Результати міжнародних досліджень також довели істотний позитивний вплив первинної медичної допомоги на здоров’я населення та зменшення вартості медичної допомоги. У 2012-2013 роках у пілотних регіонах юридичне, структурне і фінансове розмежування первинної та вторинної медичної допомоги відбулося зі створенням нового типу закладів — центрів ПМСД (відповідно до закону про пілотні регіони їх фінансування здійснювалося з районних і міських бюджетів). Позитивними наслідками такого кроку можна вважати те, що завдяки цільовому фінансуванню первинки вперше в історії української й радянської систем охорони здоров’я вдалося змінити структуру видатків на користь ПМСД — із 4-6% зведеного бюджету на початку реформи до 17-22% (залежно від регіону) у 2013 році. До того ж, органи місцевого самоврядування почали фінансувати винятково первинну ланку (відповідальність за інші види допомоги перейшла на вищі рівні), тому вони приділяли їй більше уваги й краще забезпечували матеріально. Кумулятивний ефект від поєднання обох заходів посилила державна субвенція, спрямована на придбання автотранспорту, техніки, інвентаря та медичного обладнання для центрів ПМСД. Як наслідок, у пілотних регіонах збільшилися витрати на 1 відвідування пацієнтом лікаря (зокрема у м. Кривий Ріг — у 30 разів), повністю покривалися витрати на надання невідкладної допомоги, на 46% збільшилися видатки на надання пільговим категоріям населення безоплатних лікарських засобів за рецептами. Значно зросла кількісна забезпеченість пілотних регіонів закладами первинки. Утім, реальна доступність первинної допомоги залежить не від збільшення чисельності закладів, а від їх наближеності до місця проживання населення. Ця проблема актуальна для всіх адміністративних територій, але особливо гострою є в містах, де в процесі реформування на базі колишніх поліклінік «відкрили» (а нас правді лише змінили вивіски) амбулаторії, до яких було прикріплено дуже багато населення. Це створило епідеміологічні ризики, передусім в обслуговуванні дітей, і ускладнило процеси

www.vz.kiev.ua тел.: (044) 428 02 20 vz@vz.kiev.ua

СИСТЕМА ОХОРОНИ ЗДОРОВ’Я

28 жовтня 2016 року

управління потоками пацієнтів. Вихід — розгалужена мережа відокремлених амбулаторій. У сільській місцевості доцільно збільшувати їх кількість переважно за рахунок реструктуризації сільських дільничних лікарень і реорганізації потужних ФАПів. Тим більше, що за розрахунками Департаменту охорони здоров’я Дніпропетровської ОДА витрати на перебування одного хворого в сільській дільничній лікарні (де пацієнта практично не лікують, а лише здійснюють за ним нагляд) зіставні з вит ратами на лікування у високотехнологічному закладі третинного рівня. Адже на утримання дільничної лікарні витрачаються практично всі її кошти — майже 94%, тоді як в обласній дитячій лікарні ця частка становить 63%. При цьому виважені управлінські рішення мають зберегти потенціал сільських дільничних лікарень — частину потужностей можна передати органам соціального захисту для організації територіальних центрів соціального супроводу та цілодобового догляду або ж перетворити їх на структурні підрозділи ЦРЛ.

Знову на ті самі граблі? З огляду на міжнародний досвід організації первинної медичної допомоги, зокрема у Великій Британії, а також враховуючи український «контекст», основним типом такого закладу як юридичної особи було визначено центр ПМСД. Концентрація управлінських функцій у цих центрах дає змогу істотно поліпшити якість менеджменту, підвищити справедливість розподілу фінансових витрат між підрозділами (амбу латоріями), зрештою, зекономити бюджетні кошти за рахунок скорочення управлінського апарату в кожному з них. За підсумками першого року реалізації пілотних проектів результати структурної реорганізації первинної допомоги, зокрема щодо створення центрів ПМСД, були оцінені позитивно — це підтверджує масове відкриття таких установ в усіх регіонах. Наприкінці 2013 року вони обслу говували вже 85% населення України. Однак останнім часом ми спостерігаємо процеси, які можуть призвести до руйнування або спотворення ідеї створення центрів ПМСД. У процесі децентралізації влади з 2015 року реалізуються прямі міжбюджетні відносини щодо надання медичної субвенції об’єднаним територіальним громадам (ОТГ). Деякі з них перейменовують амбулаторії на своїй території в центри ПМСД, незважаючи на те, що чисельність прикріпленого населення не відповідає визначеним критеріям. Усе це нівелює переваги функціонування такого типу закладів та посилює фрагментарність медичного обслуговування. Також останнім часом активно обговорюється питання переходу первинної ланки на рейки приватної, переважно індивідуальної, практики. У світі таку організацію первинної медичної допомоги (навіть у країнах, де приватна загальнолікарська практика сформувалася історично) уже вважають архаїкою — індивідуальні практики масово трансформуються в групові. До того ж, у багатьох державах вони передають свої управлінські функції на вищий рівень (з чисельністю населення до 250 тис.). Як варіант тимчасового виходу із ситуації, що склалася з фінансуванням первинки в ОТГ, можна запропонувати їм передавати медичну субвенцію на районний або міський рівень (на договірних засадах). Радикально ж вирішити цю проблему може пропозиція МОЗ України, задекларована в проекті Концепції реформи фінансування системи охорони здоров’я, щодо створення Національної агенції з фінансування охорони здоров’я, яка через свої регіональні відділення здійснюватиме контрактування пос тачальників послуг всіх рівнів і форм власності з метою закупівлі медичних послуг. А перш ніж переходити до надання ПМД приватними загальнолікарськими практиками, необхідно ретельно обґрунтувати таку трансформацію, врахувавши соціальні, економічні, політичні та інші ризики.

ДЛЯ ПІДВИЩЕННЯ ЕФЕКТИВНОСТІ КОНТРАКТНИХ ВІДНОСИН НЕОБХІДНО ЗАБЕЗПЕЧИТИ АДЕКВАТНУ ПІДГОТОВКУ КЕРІВНИКІВ І ПРАЦІВНИКІВ ФІНАНСОВО-ЕКОНОМІЧНИХ ПІДРОЗДІЛІВ ОРГАНІВ ТА ЗАКЛАДІВ ОХОРОНИ ЗДОРОВ’Я, ЧІТКО ВИЗНАЧИТИ КРИТЕРІЇ ВІДПОВІДАЛЬНОСТІ ЛІКУВАЛЬНИХ УСТАНОВ ЗА РЕЗУЛЬТАТИ РОБОТИ

Міцні узи контракту Перехід від кошторисного фінансування до договірних відносин — ще один знаковий елемент нової системи охорони здоров’я в цілому і первинної допомоги зокрема. Закупівля медичних послуг в Україні фактично відсутня. Заклади охорони здоров’я утримуються за рахунок бюджетних коштів, і обсяги їх фінансування визначаються потужністю лікарень, що аж ніяк не стимулює до інтенсивної роботи. У новій моделі системи охорони здоров’я України закладено договірні відносини між головними розпорядниками бюджетних коштів та провайдерами медичних послуг, що є ключовою стратегією підвищення ефективності розподілу і використання ресурсів галузі. Важливо: надання медичної допомоги на договірній основі більш орієнтоване на попит, а розподіл ресурсів ґрунтується на розмежуванні функцій покупців і постачальників медичних послуг, визначенні чітких зобов’язань обох сторін та створенні економічних стимулів для їх виконання. Запровадження контрактних відносин неможливе при кошторисному фінансуванні й потребує підвищення самостійності закладів охорони здоров’я, зокрема у використанні ресурсів. У пілотних регіонах було створено лише передумови для переходу на договірні відносини між замовниками та надавачами первинної допомоги (центрами ПМСД), зокрема розроблено та затверджено форми примірних договорів, перелік типових бюджетних програм, укладено договори на надання первинної медичної допомоги з головними розпорядниками коштів. Аби заклади первинного та вторинного рівнів надання медичної допомоги мали більшу самостійність щодо використання бюджетних коштів, було запроваджено спрощену систему їх фінансування (за двома кодами — поточні та капітальні видатки). Однак слід зазначити, що згадані контрактні відносини були швидше декларативними. Їх практичній реалізації завадили непідготовленість фінансово-економічних структур органів та закладів охорони здоров’я до нових форм роботи, відсутність контролю за цим процесом на всіх рівнях. Також не були відпрацьовані технології застосування сучасних методик фінансування (зокрема подушної оплати — англ. capitation — для ПМСД, глобального бюджету та діагностично-споріднених груп — англ. DRG — для вторинки), що перешкодило поширенню досвіду первинної ланки на інші види допомоги. Під час розподілу коштів між закладами охорони здоров’я так і не вдалося відійти від «прив’язки» обсягів їх фінансування до потужностей (через дію Наказу МОЗ України від 23.02.2000 р. №33 «Про штатні нормативи та типові штати закладів охорони здоров’я») тощо. Згаданий Наказ нещодавно скасовано. Але залишилося багато інших проб лем, які потрібно врахувати на майбутнє, а ще краще — вирішити. Зокрема, для підвищення ефективності контрактних відносин необхідно забезпечити адекватну підготовку керівників і працівників фінансово-економічних підрозділів органів та закладів охорони здоров’я, чітко виз начити критерії відповідальності лікувальних установ за результати роботи. Для планування

видатків слід використовувати типовий перелік бюджетних програм, визначений із застосуванням програмно-цільового методу. Закладам охорони здоров’я потрібно надати можливість самостійно приймати рішення щодо розподілу фінансових, кадрових та інших ресурсів. Утім, це має відбуватися поетапно, шляхом автономізації закладів, поступової підготовки до роботи в нових умовах, відповідної зміни статусу (з бюджетних установ на некомерційні державні або комунальні медичні підприємства). Так само маємо перейти від розподілу фінансових коштів між медичними закладами за їх ресурсними показниками до фінансування згідно з обсягами та складністю виконаної ними роботи. Останнє потребує розробки нових нормативів навантаження на медичний персонал, які відображатимуть обсяги та складність виконаної роботи (наприклад, нормативна кількість пролікованих пацієнтів/проведених операцій на рік тощо). Така робота була започаткована ще в 2013 році, коли наказом МОЗ України зат вердили методику нормування навантаження лікарів стаціонарних відділень, яка ґрунтувалася на даних фотохронометражних досліджень — основного методу, котрий застосовують для нормування праці. На основі цієї методики були розроблені нормативи навантаження для лікарів стаціонарних відділень окремих спеціальностей (акушерів-гінекологів, офтальмологів, оториноларингологів тощо). Однак ця робота була призупинена. Варто повернутися до згаданих напрацювань і продовжити їх.

Вторинка — не на другому плані Реформу вторинного рівня медичної допомоги в пілотних регіонах планувалося здійснити на другому етапі перетворень (після первинної та екстреної медичної допомоги), тож у 2012-2013 роках проводилася лише підготовка до його структурної реорганізації. Проте формування потужних пулів для надання вторинної медичної допомоги на регіональному рівні дало змогу започаткувати реальні перетворення на цій ланці. Їх результати можна простежити лише на прикладі одного регіону (Дніпропетровської області), де дійсно відбулася концентрація коштів для надання вторинної допомоги. Завдяки цьому вдалося підвищити її доступність — за рахунок регіональної екстериторіальності та забезпечення можливості вибору медичного закладу для лікування пацієнта відповідно до його стану. Також там змогли вдвічі збільшити й привести до єдиних нормативів видатки на медикаменти та харчування хворих у спеціалізованих закладах. Але головну увагу приділили формуванню раціо нальних маршрутів пацієнтів, насамперед тих, що потребували ургентної допомоги. Передусім розробили маршрути для хірургічних хворих (із гострими станами) та вагітних. Застосування такого інструменту, як маршрутизація, упродовж року дало змогу вп’ятеро зменшити перетранспортування хворих, майже втроє — кількість викликів санітарної авіації та вчетверо — число оперативних втручань, а також суттєво знизити післяопераційну летальність при низці патологій (гострому апендициті, гострій кишковій непрохідності,

гострому панкреатиті, кровотечах). Також розпочався процес виваженої концентрації технічних і кадрових ресурсів у потужних лікарнях із впровадженням сучасних медичних технологій. Лише один яскравий приклад: у КЗ «Павлоградська міська лікарня №4», який після пулінгу коштів на регіональному рівні почав надавати багатопрофільну й інтенсивну допомогу мешканцям Павлограда та чотирьох прилеглих адміністративних територій, було зосереджено сучасне обладнання (лапароскопи, апарати для допплерографії, комп’ютерний томограф тощо) та кадровий потенціал, необхідний для надання медичної допомоги в цілодобовому режимі. Упродовж двох років у лікарні було впроваджене використання таких новітніх технологій, як тромболізис при гострому інфаркті міокарда й інсульті, проведення ендоскопічного гемостазу, ендопротезування кульшового суглоба, лапароскопічні втручання на жовчному міхурі. Втричі зросла кількість малоінвазивних операцій, що допомогло вдвічі знизити показник летальності внаслідок гострого інфаркту міокарда, на 17% зменшити середню тривалість перебування хворого у стаціонарі. Однак такі приклади не стали масовим явищем. Реформа вторинного рівня надання медичної допомоги виявилася складною і ресурсомісткою, вона потребує значних інвестицій, складних управлінських рішень, напрацювання великого обсягу нових методичних і нормативних документів, нав чання та перенавчання персоналу. Це було зрозуміло ще на початку пілотних реформ. І якщо вторинна ланка й надалі очікуватиме змін «на запасній колії», усі зусилля щодо її реформування буде зведено нанівець. Що потрібно для досягнення бажаного результату на сучасному етапі реформи вторинної ланки? Відмовитися від прийнятого змістовного наповнення поняття «госпітальний округ», яке передбачає реорганізацію всієї мережі закладів вторинного рівня допомоги, і зосередитися на лікарнях, що надають інтенсивну допомогу (передусім потрібно привести кадрові та матеріально-технічні ресурси у відповідність до їх функцій). Створення лікарень інтенсивного лікування обумовить поступову зміну функцій і реорганізацію закладів інших типів — без жодних небажаних революцій у галузі.

Підсумки — не фініш У процесі реалізації пілотних проектів було доведено доцільність та ефективність розмежування первинного й вторинного рівнів медичної допомоги з розвитком первинної медичної допомоги на засадах загальної практики-сімейної медицини, відкриттям центрів ПМСД з розвиненою мережею амбулаторій у містах і сільській місцевості. Безальтернативними заходами є створення пулінгу фінансових ресурсів для надання вторинної й екстреної допомоги на регіональному рівні та запровадження системи маршрутизації пацієнтів до закладів охорони здоров’я, рівень надання медичної допомоги в яких відповідає складності захворювання. Беззаперечним надбанням пілотних реформ є впровадження системи оплати праці лікарів відповідно до обсягів та якості їх роботи, хоча ця методика й потребує подальшого удосконалення. За умови доопрацювання проблемних питань, виявлених у пілотних регіонах, апробовані механізми доцільно поширити на всю країну. Обов’язковою умовою запровадження масштабних реформ є їх підтримка з боку влади всіх рівнів та відповідне навчання фахівців. Широке впровадження інших елементів реформи, зокрема нових підходів до структурнофункціональних перетворень на вторинному і третинному рівнях надання медичної допомоги, автономізації закладів охорони здоров’я, контрактних відносин, нових методів оплати медичних послуг у закладах різних рівнів надання медичної допомоги, потребує попереднього нормативного врегулювання та ретельного їх відпрацювання в пілотному режимі.

РЕПОРТАЖ ІЗ ГАРЯЧОЇ ТОЧКИ

БОЄЗДАТНІСТЬ УКРАЇНСЬКОЇ АРМІЇ ГАЛЬМУЄ БЮРОКРАТІЯ Мобілізовані в армію лікарі швидко опанували на практиці методи надання медичної допомоги як на полі бою, так і на наступних її етапах. На жаль, проблеми, з котрими медики стикаються на місцях, зокрема відсутність сучасної військової логістики, засобів інформаційного забезпечення, бюрократія «у верхах», не тільки засмучують, а й заважають фахівцям працювати.

Віталій НЕТРЕБОВСЬКИЙ, лікар-невропатолог поліклініки ДУ «Територіальне медичне об’єднання Міністерства внутрішніх справ України по Полтавській області», капітан запасу медичної служби

Перші розчарування Я з того покоління чоловіків, для яких служба в армії була почесним обов’язком. У мій час тих, хто ухи лявся від неї, просто зневажали. Тож коли отримав повістку з військ комату, негайно з’явився на призо вний пункт. Це було 7 травня ми нулого року. До цього вже побував у гарячих точках України. Зокрема на початку 2015-го брав відпустку за власний рахунок і кілька разів їздив в Артемівськ як волонтер — пере давав медикаменти для поранених, які збирали активісти Благодійного фонду «Полтавський батальйон не байдужих». А з Артемівська разом із колегами вивозив на транспорті по ранених до Харкова. То були важкі часи для нашої армії — трагічний Дебальцевський котел, і ми, цивіль ні лікарі, намагалися допомогти вій ськовим медикам. Невдовзі і я став ним. Спершу нас, мобілізованих, на місяць відправили в навчальний підрозділ. Лекції чита ли викладачі Української військовомедичної академії. Скажу відверто: нічому новому нас там не навчили. А ми чекали, що нам пояснять, як нада вати допомогу на етапах евакуації, як виживати в умовах війни — рятувати ся від міни чи снаряду; ми хотіли та кож знати, що за зброя на оснащенні в нашій армії і як нею користуватися — хоч ми й лікарі, але працювати до ведеться під час бойових дій… Нічого із цього ми не почули, а ті рекоменда ції, котрі нам давали, годилися лише для мирного часу. «Війни в нас немає»,

На в’їзді в станицю Луганську

Колектив медичної роти

— говорили нам викладачі. То було перше розчарування і перші гіркі роз думи: невже такі заняття мають про водити ті, хто пороху не нюхав, а не справжні, загартовані в АТО офіцери, які вже набули досвіду і знають, що до чого? Єдиною втіхою стали семиденні курси медсанбату, коли американські фахівці навчали нас тому, що потім згодилося на практиці. Їх пройшли близько ста лікарів. А потім мене направили лікарем медроти у 28-у окрему механізовану бригаду. Нам виписали безкоштовні проїзні документи до Одеси, але в Києві на вокзалі квитків на одесь

кий напрямок не було. Звернулися у військову комендатуру, а там тільки розвели руками: «Нічим допомогти не можемо, добирайтеся, хлопці, як зможете…» Довелося їхати автобу сом за власний кошт. І знову мимоволі виникло питан ня: «Невже чиновники Міноборони не могли заздалегідь забронювати квитки на поїзд? Адже нас відправ ляли не на відпочинок, а на військову службу!» Наступного вечора після прибуття на місце постійної дислокації (МПД) ми виїхали в зону АТО, де пробули близько трьох місяців. А потім брига

ду відправили на полігон «Широкий Лан», що на Миколаївщині, для про ходження бойових навчань.

Від теорії — до практики Відбувалися військові бойові навчан ня чітко й злагоджено. Наш підрозділ доукомплектували, навчали, як пот рібно розгортати роту на етапах ева куації. Це вже була не відірвана від життя теорія, а практика, пристосо вана до реальних умов війни. Інспек тували нас прискіпливо — прибули генерали, екзаменували, перевіряли й залишилися задоволеними. Довелося побувати і на передньо му краї: надавали першу допомогу пораненим у Мар’їнці, де тривали за пеклі бої. В основному це були оскол кові ушкодження від мін, «розтяжок», рідше — кульові. Спиняли крово течу, накладали пов’язки, вводили знеболювальні засоби тощо. Якщо поранення були тяжчими, після на дання першої медичної допомоги спрямовували бійців до Курахівської міської лікарні. У разі дуже тяжких ушкоджень доправляли їх до 66-го мобільного госпіталю — там працю вали військові медики-професіона ли зі Львова і мобілізовані хірурги. Тяжко поранених звідти евакуювали вертольотом до Дніпропетровська. Узагалі, із кадрових військових ліка рів на місці бойових дій була тільки начмед, а інші перебували в МПД, тож основний тягар війни лягав на мобілізованих лікарів. Крім поранень доводилося ліку вати й соматичні хвороби. У когось почалася ГРВІ, в іншого бійця загост рився радикуліт: на війні хронічні недуги дають про себе знати. Ми також часто чергували в Ку рахівській міській лікарні, де прово дили дообстеження, сортування та лікування хворих. Дуже корисним виявився мій професійний досвід лікаря-невропатолога, адже в ар мію потрапляли й бійці, не молоді за віком. Постійне перебування в бронежилеті давалося взнаки: через навантаження на хребет виникали захворювання опорно-рухового апа рату. Застосовував елементи ману альної терапії та медикаментозне лікування. Протягом дня приходило більше десятка таких хворих, які по годжувалися на будь-що, аби стало легше. Узагалі, мета військової меди цини в умовах війни — дати людині можливість якомога раніше стати до лав: про реабілітаційні заходи там не йдеться. Головне — вижити…

Ми прийшли лікувати, а не вбивати Місця моєї служби з червня по ве ресень 2015 року — Андріївка, Мар’їнка, Курахове, Красногорівка… А з листопада 2015-го і до 21 липня нинішнього року, коли мене демобі лізували, проходив службу поблизу

www.vz.kiev.ua тел.: (044) 428 02 20 vz@vz.kiev.ua

РЕПОРТАЖ ІЗ ГАРЯЧОЇ ТОЧКИ

28 жовтня 2016 року

станиці Луганської (туди перекину ли нашу медроту). Там ми прийма ли поранених з передової, лікували їх, у складних випадках доправляли до районної лікарні цієї станиці, де працювали і наші лікарі, і лікарі 59-го військового мобільного госпіталю. Вразило, як негативно було налашто ване щодо нас місцеве населення. «Ви окупанти! — просто в вічі говорили нам. — Ви прийшли нас убивати!» За зомбовані російською пропагандою і байками про розіп’ятих хлопчиків, люди не приховували своєї неприяз ні. «Ми прийшли лікувати, а не вби вати, — відповідав я таким. — А ще для того, щоб ворог не топтав нашу рідну землю». Утім, через деякий час населення почало змінювати точку зору. Бага то місцевих зверталися по медичну допомогу. Згодом почали приїжджа ти пацієнти з навколишніх сіл, і ми нікому не відмовляли. Більше того, безоплатно давали людям ліки — завдяки волонтерам їх не бракува ло. Дехто намагався віддячити нам грошима, але ми принципово їх не брали. Згодом ставлення до нас міс цевих, особливо після того, коли ми вчасно надали допомогу і поставили на ноги двох хворих на інсульт, різко змінилося. А одного разу врятували дівчинку із задавненою пневмонією — її поклали в реанімацію, а потім наш реаніматолог відвіз маленьку пацієнтку в госпіталь Сєвєродо нецька. Медики зібрали їй посилку: цукерки, згущене молоко, печиво, а головне — ліки. Узагалі, харчування в нас було за довільним, і ми намагалися частину продуктів передавати місцевим ба гатодітним сім’ям, у дитячі садочки, школи, ветеранам війни. І поступово серця місцевих жителів теплішали. Вони приходили до нас і запитували: «Чим вам допомогти? Може, полаго дити автомобіль або зробити щось інше?»

Проблеми, які болять і досі не вирішуються Кадрове забезпечення армії серед нім медичним персоналом — фельд шерами, санітарами — больова точ ка військової медицини. Часто нам, кваліфікованим лікарям, доводилося виконувати його функції: виносити поранених на ношах, обробляти рани, накладати джгути. Ми не со ромилися цієї роботи, але ж наше призначення було іншим, та й дер жава не для того витрачала гроші на фактично восьмирічне навчання лікарів. Гадаю, є сенс збільшити під готовку середнього медичного пер соналу в коледжах і обов’язково на вчати їх принципам роботи в умовах

Хвилини відпочинку

Бійці раді будь-якій допомозі волонтерів

військового часу. Бо на фронті квалі фікований фельдшер — це цар і Бог! Саме від нього залежить, виживе поранений на полі бою, чи ні. Я сам пройшов службу в армії і пам’ятаю, скільки фельдшерів залишалися служити на контрактних умовах у званні прапорщика. Бо ці люди були зацікавлені державою: їх забезпе чували житлом, високою платнею, вони отримували медичну страховку тощо. Нині ж цих пільг немає, і спеці алісти середньої медичної ланки не хочуть йти в армію за контрактом. Важливо знайти стимули для робо ти цих фахівців, бо названі «дірки» у військовій медицині доводиться за

туляти лікарями. Друге, що хвилює, — військова бюрократія. В армії не має бути так, як у цивільній меди цині, коли заявк а на медикаменти виконується протягом півроку, а то й довше. Тим і відрізняється меди цина військового часу, що в ній не може бути слів «не можу», «не хочу», «не знаю», «не встигаю». І ще такий нюанс: замовиш більше медикамен тів — тебе можуть звинуватити в ко рупції й розтраті державних коштів, менше — а раптом почнуться актив ні бойові дії, і їх не вистачить? От і ба лансуй на цій дошці, щоб була рівно вага… Якби не волонтери (низький їм уклін!), не знаю, що ми й робили б.

Телефонуєш їм — і твоє замовлення виконується протягом тижня або на віть кількох днів. До того ж, жодних актів про списання не вимагають. У моєму телефоні багато номерів цих небайдужих людей. Я навіть не всіх їх за прізвищами знаю. Але продив ляюся записи і бачу: «Лариса — во лонтер з Миколаєва», «Галина Ільчен ко та Віталій Горошоченко з Полтави» — і хвиля тепла та вдячності огортає душу… Узагалі, волонтери для армії — це суто українське явище, і я хочу вірити, що хтось напише колись про них книгу. А бюрократична паперова тяга нина? Я особисто допомагав начме ду із заявками, звітами, актами на списання… Ми так і називали часом нашу армію — УПА: українська папе рова армія. Добре, що я і дехто з ко лег взяли на службу власні нетбуки — це дуже спрощувало роботу. Про те, щоб нас ними забезпечили, годі й говорити. Окрема гостра тема — санітарний транспорт. Більшість машин були повн істю «вбиті». Одна їде — дві в ремонті. І знов-таки моє добре слово на адресу волонтерів: аби не вони, людські втрати були б значно біль шими. Пам’ятаю, як гнав з Полтави до станиці Луганської «таблетку», котру полтавські волонтери Едуард Орлеан і Сергій Лисенко за власні гроші довели до пуття. Чому це пи тання державної ваги — транспорт для армії — досі не вирішене? Гортаючи в пам’яті с торінк и свого воєнного шляху, ще раз пе реконуюся: військова медицина забезпеч ує т ьс я за за лишковим принципом, а підходи до неї мі няються дуже повільно. Паперова бюрократія, занадто повільне над ходження медикаментів, кадрові прогалини, відсутність сучасного парку санітарних автомобілів, за старілі методики викл адання вій ськової медицини д ля тих, кого направляють на службу, — усе це майже не змінилося за рік мого пе ребування на фронті. І це не просто розчаровує, а обурює вояків. Не щодавно телефонував своїм бойо вим побратимам, які перебувають у зоні АТО: «Чи отримали ви нову техніку, нову форму, адже вище військове керівництво обіцяло, що все це після проведення параду на День Незалежності піде на фронт?» — «Ні! — почув у відповідь. — Но вої техніки і близько не бачили…» Невже й надалі керівники з високих трибун говоритимуть одне, а роби тимуть інше? Андрій КОНДРАТЮК, спеціально для «ВЗ», м. Полтава

УВАГА! ТРИВАЄ АКЦІЯ «ГАЗЕТА ДЛЯ ГЕРОЯ»! Редакція газети «Ваше здоров’я» висловлює повагу медикам, що брали участь в АТО, і на знак пошани дарує всім героям безкоштовну передплату на наше видання на 2016 рік! Віталій НЕТРЕБОВСЬКИЙ, лікар-невропатолог поліклініки ДУ «Територіальне медичне об’єднання Міністерства внутрішніх справ України по Полтавській області», капітан запасу медичної служби, також отримує такий подарунок. Вітаємо!

УМОВИ АКЦІЇ Для того щоб отримати безкоштовну передплату на газету «Ваше здоров’я», надішліть на адресу редакції: копію Посвідчення учасника бойових дій; ПІБ, місце роботи й посаду, контактний номер телефону та адресу проживання. Чекаємо ваших листів на поштову адресу: 04211, м. Київ, а/с 138, або на e-mail: vz@vz.kiev.ua.

МЕДИЦИНА В РЕГІОНАХ П О Л ТА В Щ И Н А

ПРОЕКТ СТАРТУВАВ, АЛЕ НЕ НА ПОВНУ СИЛУ Полтавщина майже на півтора року пізніше, ніж пілотні регіони, приєдналася до Національ ного проекту «Вчасна допомога». Уже наприкінці вересня нинішнього року він почав діяти — поки що в обласному центрі та Полтавському районі. Що ж стримує залучення до цього проекту інших районів?

Реформування ЕМД було на часі Олександр ЛАВРЕНКО, головний лікар КУ «Полтавський обласний центр екстреної медичної допомоги та медицини катастроф» Полтавської обласної ради, Заслужений лікар України

к спеціаліст, котрий багато років пропрацю вав у службі швидкої медичної допомоги, я розумів, що її реформування неминуче, адже і якість надання послуг, й оперативність, і осна щення служби набагато поступалися сучасним європейським стандартам. Тож з прийняттям Закону України «Про екстрену медичну допо могу» ми стали сподіватися на покращення ді яльності нашої служби. А вже наприкінці 2012 року рішенням обласної ради було створено КУ «Полтавський обласний центр екстреної медичної допомоги та медицини катастроф», і з січня наступного року ми почали працювати з використанням нових підходів. До складу центру ввійшли всі станції швид кої медичної допомоги та її відділення, що були при кожній ЦРЛ, і зараз у його структурі діють 4 станції екстреної медичної допомоги — у Полтаві, Кременчуці, Лубнах та Миргороді, а також 24 підстанції та 23 пункти постійного й тимчасового базування ЕМД. До центру приєдналася і санавіація, а от транспортники створили своє підприємство — «Об’єднане автогосподарство закладів та установ охорони здоров’я», що обслуговує й наші бригади. Це зняло із нас зокрема турбо ту про технічне обслуговування, забезпечення пальним, реєстрацію дозволів на спецсигнали тощо. Того самого року обласна рада придбала для цього автогосподарства 25 санітарних ма шин марки Citroen, котрі відповідали класу В, а 2014 року МОЗ централізовано закупило для нашої комунальної установи 44 автомобілі Peugot та дві «Газелі». Серед них були машини не тільки класу В, а й С — реанімобілі, оснащені сучасною апаратурою, що дає змогу доправляти найтяжчих хворих як до обласного центру, так

і до провідних клінік та лікувальних закладів столиці. Ми розуміли, що головне в реформуванні — не стільки технічний бік справи, скільки впровад ження уніфікованого та централізованого меха нізму прийому екстрених викликів за номером 103 й оперативне реагування на них. Адже мета екстреної допомоги — врятувати життя людини, і відлік тут може йти на хвилини. Ось чому основ ним питанням виявилося створення єдиної опе ративно-диспетчерської служби (ЄОДС) згідно з вимогами Національного проекту «Вчасна допо мога». Ми вже тоді рівнялися на цей проект, хоча й не були ним охоплені. Така диспетчерська дає можливість за допомогою сучасних навігацій них систем, якими мають бути оснащені санітарні автомобілі, комунікаційних мереж, програмних і технічних засобів оперативно реагувати на виклики, вести контроль за рухомим складом, визначати максимально короткий шлях приїзду до пацієнта і клініки, а в надзвичайних ситуаціях — спрямовувати на місце події (коли є декілька постраждалих) кілька бригад. Створення ЄОДС розпочали в 2015 році. Обласна влада виділила на реконструкцію й оснащення диспетчерської служби 1,2 млн грн. Національний проект «Вчасна допомога» ви сував багато технічних вимог: перебудову при міщення колишньої швидкої, проведення теле комунікаційних систем і систем заземлення, впровадження систем кондиціонування тощо. Коли ж ми дізналися, що один з учасників пі лотного проекту (місто Дніпро) відмовився від закупленого державою обладнання, наш Депар тамент охорони здоров’я звернувся до органі заторів з проханням передати його нам. Саме тоді Полтавську область приєднали до числа учасників проекту. Обладнання ми отримали, а приміщення в нас були вже готові. Рішенням сесії обласної ради 2015 року Центру екстреної медичної допомоги та медицини катастроф було виділено ще 15 млн грн — на закупів лю серверів, дизель-генератора, комп’ютерів тощо. Коли ж наприкінці року керівники про екту «Вчасна допомога» побували в Полта ві й побачили нашу роботу, то за втіленням інженерних рішень визнали її кращою серед інших «пілотників».

Нещодавно проект стартував на Полтавщи ні. Єдина оперативно-диспетчерська служба нарешті почала працювати, щоправда, поки охоплює лише Полтаву і Полтавський район. Ми набрали штат диспетчерів із випускників медичних коледжів, навчили їх користуватися новою програмою. У перспективі їх буде 75, але зараз працює трохи більше 30. Чому досі ми не охопили всю область пос лугою маршрутизації викликів ЕМД за єдиним номером 103? Тому що наш розвиток стримують зв’язківці. КУ «Полтавський обласний центр екстреної медичної допомоги та медицини ка тастроф» уклала угоду із Полтавською філією ПрАТ «Укртелеком», через вузол спецзв’язку якого мають бути маршрутизовані повідомлення від усіх операторів мобільного та стаціонарного зв’язку, котрі діють на території області, — їх по над 30. На жаль, вказане підприємство затягує із забезпеченням послуги SIP Trunk на території Полтавської області та не надає доступу до бази даних своїх абонентів, посилаючись на їх конфі денційність, хоча законами України «Про систему екстреної допомоги населенню за єдиним теле фонним номером 112» та «Про телекомунікації» передбачено надання нам абонентської бази да них як дотримання права громадян на охорону здоров’я. Тому Департамент охорони здоров’я Полтавської ОДА звертатиметься до МОЗ, аби до вирішення цього актуального питання підклю чилися спеціалісти на вищому рівні.

Швидкість реагування на виклик може врятувати чиєсь життя Лариса МИРОШНИЧЕНКО, заступник головного лікаря станції екстреної медичної допомоги №1 (м. Полтава) КУ «Полтавський обласний центр екстреної медичної допомоги та медицини катастроф» Полтавської обласної ради

ьогодні створена в рамках Національного проекту «Вчасна допомога» єдина опера тивно-диспетчерська служба центру екстреної допомоги відповідає усім вимогам. Загальна

площа реконструйованого приміщення — 164 кв. м. Крім головної складової — централь ної операційної зали, тут є зручні допоміжні приміщення для медичного персоналу (кабінет старшого лікаря, побутова кімната, роздягаль ня), електрощитова, серверна, діє потужний ди зель-генератор. Сама диспетчерська — світла, простора, на столі кожного оператора — 2-3 комп’ютери, телефон, на стіні — екран із картою області, на якому в режимі онлайн зазначається місце перебування санітарних автомобілів ЕМД. За вимогою проекту під час надходження кожного виклику на номер 103 має бути вид но номер і місце перебування абонента. І це дуже важливо, адже нерідко хворий не встигає повідомити всі дані про себе, особливо якщо він у критичному стані. Тоді оператор бачить, звідки надійшов виклик, і миттєво реагує на нього. На жаль, зволікання з виконанням певних вимог проекту Полтавською філією ПрАТ «Укртелеком» перешкоджає охопленню всього регіону так званою послугою маршру тизації викликів ЕМД за єдиним номером 103. Це дуже прикро, адже йдеться про порятунок життя. А основною метою «Системи 103» в області, як і проекту «Вчасна допомога» за галом, є недопущення смертності внаслідок раптових серцевих нападів, травм, отруєнь тощо. Вчасна допомога на догоспітальному етапі тут надзвичайно важлива. Нині ми стра хуємо себе тим, що в нас одночасно працюють дві програми — стара і нова. Сьогодні там, де ця послуга охоплена проек том, машина екстреної допомоги в межах міста реально прибуває до хворого із гострим станом за 10 хвилин або й швидше, у сільській місце вості — за 20. Нині в області близько 150 сані тарних автомобілів обладнані GPS-трекерами для моніторингу за рухомим складом. Додам до цього, що наші диспетчери, дякуючи спонсорам, отримали прекрасний спецодяг — благодійники придбали 100 комплектів таких костюмів і вит ратили на них близько 50 тис. грн. Значення розвитку служби екстреної до помоги в області розуміють небайдужі люди. Так, наш головний меценат — компанія «Надія» — на АЗС своєї мережі надає нашій установі окремі кімнати, де працівники служби можуть, чекаючи виклику, зігрітися, попити чаю, зали шити на стоянці машину. Таких пунктів тимча сового перебування бригад ЕМД на АЗС області незабаром стане більше: планується відкрити іще 25 — на магістральних автошляхах. І це актуально, якщо врахувати кількість ДТП та постраждалих у них. Сподіваємося, що незабаром на Полтавщині все-таки запрацює телекомунікаційна система, котра об’єднає всіх операторів зв’язку, і жителі області зможуть звертатися до нашої опера тивно-диспетчерської служби ЕМД не лише телефоном, а й за допомогою SMC- та e-mailповідомлень, і це буде справжній європейський підхід до забезпечення населення вчасною екстреною медичною допомогою. Андрій КОНДРАТЮК, спеціально для «ВЗ», м. Полтава

www.vz.kiev.ua тел.: (044) 428 02 20 vz@vz.kiev.ua

МЕДИЦИНА В РЕГІОНАХ

28 жовтня 2016 року

Б У КО В И Н А

ДИТЯЧА ХІРУРГІЯ ПОТРЕБУЄ ОБ’ЄДНАННЯ

КОМЕНТАРІ Сергій СТОРОЖУК, головний лікар КМУ «Міська дитяча клінічна лікарня» м. Чернівці

У Чернівецькій області щорічно збільшується кількість дітей із вродженими вадами розвитку. Проте єдиної установи, котра надавала б увесь спектр медичних послуг таким немовлятам, у регіоні немає, тож і лікарям, і їх маленьким пацієнтам у боротьбі за життя доводиться маневрувати між різними закладами.

Микола ХОМА, завідувач відділення дитячої хірургії КМУ «Міська дитяча клінічна лікарня» м. Чернівці

ВЗ Наскільки зросла частота вроджених вад у дітей? — Якщо десять років тому в рік оперували 16 таких немовлят, то зараз — 47. Маю на ува зі ті випадки, коли операцію необхідно про вести до 28-го дня життя дитини. Гадаю, це пов’язано з покращенням діагностики такої патології. Ми навчилися тісно співпрацювати з акушерами-гінекологами та неонатологами. Завдяки тому, що виявити вроджену патологію вдається внутр ішньоутробно, організовуємо перинатальний консиліум, рекомендуємо жінці народжувати в Чернівцях, аби потім не везти маленького пацієнта з району до обласного центру. Деяких малят необхідно оперувати не гайно, інші можуть почекати 3-7 днів. Загалом, що раніше ми розпочинаємо коригувати врод жену ваду, то краще. Адже в маленьких дітей швидше перебігає процес відновлення і до сягається кращий функціональний результат. ВЗ Які патології трапляються найчастіше? — Найчастіше діагностуємо вроджені вади травного тракту, центральної нервової та се чової систем. Щороку оперуємо маленьких

пацієнтів з омфалоцеле — грижею пуповин ного канатика, гастрошизисом — вродженим дефектом передньочеревної стінки, атрезіями, гідроцефалією. І можемо похвалитися пози тивною статистикою: 87% дітей, які надходять до нас, виживають. Власне, цей показник дещо вищий, ніж середньоукраїнський. Зазвичай, не вдається врятувати малят із множинними вродженими вадами, коли ушкоджено багато органів і систем. Нещодавно в нас був пацієнт із хворобою Гіршпрунга, причому, із тотальною формою цієї недуги. Ми надали йому невідк ладну допомогу і направили на подальше ліку вання до Національної дитячої спеціалізованої лікарні «Охматдит». Єдине, чого ми поки що не оперуємо, — це патології серця. ВЗ Чи достатньо забезпечене відділення необхідною апаратурою, зокрема для по рятунку крихіток? — Звісно, про повну забезпеченість говорити не доводиться. Маємо УЗД-апарат, лапарос копічну стійку. Нам не завадило б оновити інструментарій, особливо для оперування но вонароджених, адже це специфічні мініатюр ні інструменти, яких у нас обмаль. Навчилися працювати тим, що є. Проте коли буваємо на стажуванні в європейських клініках, дух пере хоплює від інструментарію, котр им користу ються тамтешні хірурги. Найбільше нас турбує те, що хірургічна до помога дітям «розпорошена» по всьому місту. Хірургічне відділення розташоване в дитячій міській клінічній лікарні, неонатальне — на базі обласної дитячої клінічної лікарні, трав матологічне та опікове — у лікарні швидкої медичної допомоги, ЛОР-відділення — у Чер нівецькій обласній клінічній лікарні й міській лікарні №1. Тож те, як нам доводиться працю вати, з боку виглядає доволі дивно. Наприклад, оперуємо малюка з вродженою вадою, надаємо необхідний післяопераційний догляд

У цьому новому корпусі розміщується відділення дитячої хірургії КМУ «Міська клінічна дитяча лікарня» м. Чернівці

у реанімації, а далі, за логікою, таким пацієн том повинен займатися лікар-неонатолог. При цьому спостерігати дитину зобов’язаний і хірург. Аби сумістити все це, пацієнта пере возимо в обласну дитячу клінічну лікарню (пе реїзд — додатковий стрес для ослабленого організму новонародженого!), а наш хірург регулярно виїжджає туди на консультацію. Це значно ускладнює роботу і негативно впливає на стан здоров’я крихітного пацієнта. Якби була можливість об’єднати хірургів і неонатологів під одним дахом, ми могли б надавати медичну допомогу набагато якісніше. ВЗ Попри труднощі, дитяча хірургія області постійно розвивається. Де вдос коналюють свої вміння чернівецькі хі рурги і що нового за останні роки вда лося запровадити у відділенні? — Надавати допомогу новонародженим із хворобою Гіршпрунга наші фахівці навчилися в Німеччині. Раніше такі оперативні втручан ня в Чернівцях не виконувалися. Окрім того, двоє хірургів пройшли півторарічне навчання й отримали сертифікати за спеціалізацією «Дитяча нейрохірургія». Раніше дітей оперу вали дорослі нейрохірурги або ж доводилося направляти їх до «Охматдиту». Нині ж маємо своїх спеціалістів, які, зокрема, проводять операції хворим на гідроцефалію, пацієнтам із черепно-мозковими травмами, крововили вами в головний мозок, гнійно-септичними захворюваннями тощо. У нас є грамотні небайдужі фахівці. Най більше потребуємо об’єднання всієї дитячої хірургії в одному центрі, що дасть змогу ско ротити клінічний маршрут пацієнтів і в такий спосіб максимально наблизити хірургічну до помогу до дітей. Ольга РУСНАК, спеціально для «ВЗ», м. Чернівці

Операційна, де рятують маленьких пацієнтів

едики Чернівецької міської дитячої лікарні вже давно вивчають проблему вроджених аномалій розвитку. Саме до нас надходять такі пацієнти з усієї області, і біль шості з них хірурги рятують життя. Помітили, що переважна кількість вроджених вад фік сується у малюків з Кельменецького, Соки рянського, Хотинського, Путильського, Виж ницького районів. І цьому є кілька пояснень. Зокрема в населених пунктах, розташованих уздовж Дністра, часто народжуються діти із судинними пухлинами — гемангіомами. Це пов’язано з підвищеним природним радіа ційним тлом, що утворився в Дністровсько му каньйоні. Вроджені патології в діток, на роджених у гірських районах, швидше за все зумовлені нестачею йоду. Серед інших причин — збій генетичної програми, інфекційні за хворювання, особливо TORCH-комплексу, та шкідливі звички батьків.

Ігор НЕЗБОРЕЦЬКИЙ, начальник управління охорони здоров’я Чернівецької міської ради

МУ «Міська дитяча клінічна лікарня» м. Чернівці розпочинає тісну співпра цю й обмін досвідом з окружною лікарнею ургентної допомоги Sf. Ioan cel Nou у Сучаві (Румунія). Уже підписано протокол про обмін лікарями для проведення стажування за про філем діяльності на базі клінік, організацію спільних семінарів та конференцій, вивчення перспективи телемедичного консультування, уніфікацію медичної документації, алгоритмів і протоколів надання невідкладної медичної допомоги дітям у межах транскордонної співпраці. Фактично, це — старт нових мож ливостей для обох сторін, оскільки в лікарні ургентної допомоги Sf. Ioan cel Nou впровад жено деякі проекти, закладені в архітектур но-планувальне рішення нового хірургічного корпусу Чернівецької міської дитячої клінічної лікарні. А румунські колеги своєю чергою за цікавилися досвідом наших фахівців з нео натальної хірургії, нейрохірургії та неврології.

Маніпуляційний кабінет

ЛІКАРСЬКЕ САМОВРЯДУВАННЯ

ВИХІД У СВІТ: ЯК ЗАВОЮВАТИ ПОЗИТИВНИЙ ІМІДЖ? Яке місце посідає українська медицина на світовій арені: спостерігача, учня чи партнера? Насправді все залежить від того, ким прагнуть стати наші лікарі.

Андрій ТКАЧЕНКО, доцент кафедри акушерства і гінекології №1 НМАПО ім. П. Л. Шупика, керівник відділу міжнародного співробітництва ГО «Асоціація акушерів-гінекологів України»

ВЗ Нині неможливо підвищити професіоналізм лікарів без вивчення кращого світового досвіду їх колег. Які проекти міжнародної співпраці реалізувала ваша асоціація? — З 2008 року Асоціація акушерівгінекологів України є повноправним членом Європейської Ради та Коледжу акушерства і гінекології (EBCOG), куди входять всі профільні асоціації країн ЄС. Щоб досягти цього, потрібно було не лише засвоїти нові підходи до охорони здоров’я матері й дитини, а й продемонструвати готовність поширювати їх в Україні, що потребувало значних зусиль. Утім, як-то кажуть, це окупилося сторицею. Ми створили чимало спільних проектів, зокрема провели тренінги для викладачів з різних навчальних і клінічних зак ладів України, які готують інтернів. У рамках співпраці з EBCOG провідні фахівці нашої асоціації взяли участь у розробці програм і тестів загальноєвропейського лікарського іспиту за фахом «Акушерство та гінекологія». Його мета — перевірка професійної придатності фахівців галузі в рамках стандартизації теоретичних і практичних знань, а також спрощення процедури отримання ними дозволу на практичну діяльність в усіх країнах — членах ЄС. Такий іспит уперше запроваджено в Україні. Будь-який акушер-гінеколог може спробувати його скласти й у разі успіху отримати відповідний сертифікат, який підтверд жуватиме професійні, теоретичні та практичні знання і вміння й даватиме право працювати за фахом у будь-якій країні ЄС. Така активна співпраця свідчить про те, що наша асоціація за майже 10 років наполегливої роботи посіла гідне місце в європейському співтоваристві, отже, на неї можна розраховувати як на партнера, а не просто сумлінного учня чи зацікавленого спостерігача. Крім того, у рамках

співпраці з Європейською мережею стажерів з акушерства та гінекології (ENTOG) двоє лікарів-інтернів з України отримали гранти EBCOG-ENTOG на проходження тримісячного стажування в провідних клініках Європи — м. Візеу (Португалія) та м. Фрайбург (Німеччина), ще двоє відвідали акушерсько-гінекологічну клініку в Турині (Італія). Наша асоціація разом з партнерами з університетських клінік Бонна та Франкфурта-на-Майні (Німеччина) ініціювали також створення програми білатеральної співпраці між МОЗ України та Німеччини. Зокрема четверо лікарів з України пройшли 3-місячне стажування у згаданих університетських клініках. Спільно з МОЗ та Асоціацією неонатологів України було проведено 5 семінарів в Україні та 1 — у Німеччині, участь у яких взяли близько 800 вітчизняних фахівців. Тобто інтеграція у світовий фаховий медичний простір — це не формальне членство навіть у найповажніших міжнародних інституціях, а активна співпраця із ними і головне — залучення кращого світового дос віду в практику вітчизняної охорони здоров’я. Як приклад, результатом співпраці з EBCOG стала розробка стандартів якості надання медичної допомоги за напрямками «Акушерство», «Неонатальна медицина» і «Гінекологія». На сьогодні вони рекомендовані для створення чи перегляду національних стандартів в усіх країнах ЄС. За підтримки UNFPA Ukraine й Україно-швейцарської програми «Здоров’я матері та дитини» ми вже провели майстер-клас з розробки та адаптації національних протоколів і клінічних настанов з позицій доказової медицини. ВЗ Наскільки впливає фахова асоціація на практичну розробку національних протоколів і стандартів? — Ми беремо активну участь у цьому процесі. Зрештою, клінічні протоколи мають розробляти винятково профільні асоціації, а не якісь комісії при МОЗ. Але в Україні реалії дещо інші. Тому ми створили окремий департамент асоціації, котрий відстежує відповідність клінічних протоколів та інших нормативних документів МОЗ щодо охорони жіночого здоров’я міжнародним вимогам. Тобто, розробляючи нові протоколи чи переглядаючи наявні, ми наполягаємо на врахуванні стандартів якості надання медичної допомоги жіночому населенню, запроваджених у державах ЄС. Утім, аби наші фахівці могли застосовувати ці протоколи

у своїй практичній діяльності, вони мають оволодіти не лише сучасними знаннями, а й новітніми технологіями. Тому завдяки Україно-швейцарській програмі «Здоров’я матері та дитини» було започатковано створення Української асоціації симуляційного навчання в медицині та її імплементацію в європейські структури. Це сприятиме підвищенню кваліфікації наших акушерів-гінекологів та рівня оцінки якості їх знань — підтверджувати свою кваліфікаційну категорію вони мають не лише шляхом складання теоретичних іспитів чи надання звітів про практичну роботу, які завжди можна прикрасити, а й довівши майстерність наочно, у симуляційному класі. Нині потужний центр симуляційного нав чання функціонує в Одеському національному медуніверситеті. НМАПО ім. П. Л. Шупика також працює над його створенням, сподіваюся, з часом вони з’являться і в інших регіонах країни. Європейські колеги обіцяли нам свою підтримку щодо впровадження симуляційного навчання для акушерів-гінекологів, оскільки це — досить непростий шлях. До речі, наша асоціація першою заявила про необхідність розвитку такого напряму в Україні. Потім цю ідею підхопили інші, нині такою пропозицією нікого не здивуєш, тож уже потрібно робити практичні кроки. Свого часу, також завдяки співпраці з EBCOG, наша асоціація знайшла партнерів із Португалії та Бельгії, які не лише поділилися досвідом створення симуляційних центрів, а й за підтримки Україно-швейцарської програми допомогли організувати 4 невеликі центри. Нині вони так само готові надавати нам і експертну підтримку, і навчальні програми, і можливість підготувати наших викладачів у симуляційних центрах європейських країн. ВЗ Будь-яка співпраця має бути взаємовигідною. Чим ми можемо зацікавити міжнародних партнерів? — По-перше, щоб бути корисним, пот рібно зійти зі свого ілюзорного трону й озирнутися довкола, аби з’ясувати, як ми виглядаємо на тлі нинішніх досягнень світової медицини. А також познайомитися з європейськими колегами, подивитися, як вони працюють, навчають майбутніх лікарів, проводять наукові дослідження, порівняти їх із якістю власних наукових розробок чи публікацій. Тоді й зрозуміємо, чим можна зацікавити медичний світ. Утім, європейські колеги визнають цінними для себе деякі напрацювання українських фахівців,

скажімо, в ендоскопічній гінекології, у веденні пологів при сідничному передлежанні плода та при багатоплідній вагітності. З одного боку, такі «особливі» пологи — це мінус, з іншого — вантаж (хоч і важкий) для напрацювання відповідного досвіду. Українські акушери-гінекологи не настільки «залежні» від доказової медицини, як їх колеги з європейських країн. Вони не працюють у жорстких рамках вимог світових профільних асоціацій та міжнародних стандартів, тож можуть застосовувати практики, про які, скажімо, у Європі вже фактично забули. Наприклад, свого часу в журналі The Lancet було опубліковано результати дослідження, яке начебто переконливо доводило, що природні пологи при сідничному передлежанні плода супроводжуються значним ризиком для матері й дитини. Після цього в країнах Європи перейшли на застосування кесарського розтину при таких пологах. Наші фахівці або не знали про це дослідження, або не поспішали відмовлятися від традиційної практики (та й зараз не дуже поспішають). І, як виявилося, на благо. Бо через певний час в Європі зрозуміли, що згадане дослідження виявилося не досить коректним, й усвідомили: жінці потрібно надати можливість народжувати природним шляхом, навіть у такій складній ситуації. Але протягом майже 10 років у Європі було втрачено практику ведення подібних пологів. Наші ж фахівці її зберегли. Загалом, якщо в Україні близько 18% вагітних розроджують шляхом кесарського розтину, то, скажімо, у деяких клініках Німеччини — до 50%, Італії — 70%. Тож колеги з Європи готові запозичити наш досвід — ставитися до акушерства не як до технічної, суто хірургічної спеціальності, а як до мистецтва ведення пологів, надання допомоги жінці та немовляті (без надмірних втручань). ВЗ Але ж ведення вагітності, умови, у яких живуть і працюють наші жінки, також важко порівняти з європейськими. — Так, звісно. Але наші умови чомусь завжди порівнюють з кращими клініками світу. Тоді, звісно, все виглядає плачевно. Проте я побував у багатьох країнах світу й можу сказати, що наші жінки — у не найгіршому становищі. Це не означає, що ми маємо цим задовольнитися, але, на жаль, рівень медицини залежить від економічного розвитку країни, соціального забезпечення сімей, жінок тощо. Питання в іншому: чи сповна ми використовуємо наявні можливості й ресурси? Безперечно, ми повинні досягати більшого. Але чи достатньо навчені для цього наші кадри, чи ефективно організовано командну роботу акушерів-гінекологів, неонатологів, анестезіологів на різних етапах надання медичної допомоги жіночому населенню? Чи реалізовано задум регіоналізації перинатальної допомоги, чи завжди і вчасно вагітні потрапляють до закладу найвищого рівня в разі виявлення патології? І наскільки адекватно лікарі оцінюють таку загрозу та чи надають належну допомогу на кожному етапі?

www.vz.kiev.ua тел.: (044) 428 02 20 vz@vz.kiev.ua

ЛІКАРСЬКЕ САМОВРЯДУВАННЯ

28 жовтня 2016 року

Ми говоримо про те, що галузі не вистачає коштів. Але дещо можна зробити й без додаткових надходжень. Наприклад, здійснювати контроль задоволеності пацієнтів медичною допомогою й умовами лікувального закладу. Цю методику застосовують у тому числі й провідні клініки світу. Можна спробувати запровадити такий моніторинг в Україні — без залучення додаткових коштів. Було б бажання керівників МОЗ, регіональних медичних управлінь, лікувальних закладів. А для підвищення якості надання медичної допомоги можуть бути запроваджені апробовані у світі методи — наші зарубіжні колеги готові поділитися ними, але передусім маємо цього захотіти ми. Це стосується і впровадження регіоналізації перинатальної допомоги, яка існує в більшості європейських країн. Що заважає довести цю ідею до логічного завершення в Україні? Є відповідний наказ МОЗ, його ніхто не відміняв. Але він не завжди виконується — як через об’єктивні, так і суб’єктивні причини. Тоді, коли в Україні створювали перинатальні центри, точилися дискусії про те, потрібні вони в усіх областях (однакові за потужністю, рівнем оснащення, кадровим потенціалом) чи достатньо буде кількох великих центрів на всю країну, куди безперешкодно і вчасно транспортуватимуть пацієнтів у разі потреби. Адже, наприклад, у Португалії — 4

потужні перинатальні центри найвищого рівня, у Німеччині — близько 10. Але в Україні все зупинилося на півдорозі — і центрів у нас не 25, і регіоналізація забуксувала. Та якщо вже говорити про основну відмінність українських і закордонних реалій, то полягає вона у спільній колективній відповідальності медичного персоналу закладу за так званого колективного пацієнта. Потрібно, щоб усі хворі (а не окремі особи), які потрапляють до лікувальної установи, виходили звідти здоровими і задоволеними. У наших лікарень відсутня така мотивація або ж вона ґрунтується винятково на страху покарання.

муть» за пацієнтом, лікувальні установи також будуть зацікавлені в тому, аби задовольняти запити клієнтів. Адже від цього (а також від клінічних результатів лікування) залежатиме і зарплата медиків, і майбутнє фінансування закладу. Поки що в нас пок ращення залежить від ентузіастів, які самотужки намагаються щось зробити, незважаючи на відсутність підтримки з боку держави. Наша асоціація готова стати флагманом реформ, принаймні, в охороні здоров’я матерів і дітей, тільки б на це була політична воля керівництва галузі й держави. В більшості країн світу саме фахові лікарські товариства беруть на себе функції акредитації лікувальних ВЗ Чи не фінансова мотивація є найпо- закладів, сертифікацію лікарів. Водтужнішою? ночас вони відповідають за якість ме— Безперечно, вона надзвичайно важ- дичної допомоги та результати роботи лива. Наприклад, за кордоном заклад фахівців, котрим видали сертифікати. третинного рівня надання медичної допомоги (є певні критерії, яким ма- ВЗ Нинішні реформи більше переносять ють відповідати такі установи і їх акценти на первинну ланку. Чи володіють персонал) сплачує на 40% менший сімейні лікарі необхідними знаннями, страховий внесок на випадок виник- аби спостерігати вагітних, запідозрити нення позовів пацієнтів до суду через патологію? невдоволення наданими медичними — Якщо сімейний лікар буде мотипослугами чи виникнення усклад- вований до того, щоб оволодівати нень лікування тощо. Натомість зак такими знаннями (маю на увазі нові лади первинного рівня сплачують підходи до фінансування первинки), у найбільший внесок. Тобто ніхто не ві- нього все вийде. Поки що в нас «стимузьметься лікувати складну патологію люють» лише залякуванням: погано на первинному чи вторинному рівні. працюєш — оголосимо догану. Та чи Можливо, якщо внаслідок медичних спрацьовує батіг без пряника? До речі, реформ в Україні гроші таки «ходити- у якості останнього для членів асоці-

ації ми пропонуємо навчання під час різних заходів в Україні та за кордоном — безкоштовно, але за умови, що лікар володіє іноземною мовою. Бо вже мали прикрий досвід — МОЗ Німеччини за власні кошти (на навчання, проживання, проїзд і навіть виплату зарплати стажерам) організувало тримісячне стажування для наших лікарів, яке передбачало повний доступ до пацієнтів, можливість проведення оперативних втручань. Єдина умова — володіння німецькою. Так от нам ледь вдалося знайти 4 особи серед акушерів-гінекологів і неонатологів, які дійсно могли вільно спілкуватися з німецькими колегами й пацієнтами! Тобто коли ми говоримо про євроінтеграцію, заявляємо, що хочемо стати частиною Європи, це все чудово, але починати треба із себе, зі свого лікувального закладу. В Україні дійсно є успішні перинатальні центри (у Києві, Житомирі), але вони стали такими завдяки зусиллям керівників, які створили хороші колективи і забезпечили належні умови їх роботи. Потрібно мотивувати всю галузь працювати за європейськими стандартами. Можливо, починати варто з прозорих виборів головних лікарів і начальників обласних управлінь, аби керманичами галузі були найкращі її представники. Розмовляла Світлана ТЕРНОВА, «ВЗ»

ОСОБИСТИЙ ФАКТОР

ПАВЛО СІЛЬКОВСЬКИЙ: ДЛЯ ЛІКАРЯ ДУЖЕ ВАЖЛИВО БУТИ ВПЕВНЕНИМ У СОБІ Цивілізована людина навряд чи уявляє своє існування без медицини. У будь-який критичний період життя ми розраховуємо на допомогу та порятунок від лікарів й отримуємо їх як належне. І водночас не стомлюємося нарікати на вітчизняну охорону здоров’я, киваючи на європейців та американців із їх надсучасним рівнем медицини. Але у світі є країни, цілком позбавлені медичного забезпечення. Лікар із Рівного Павло Сільковський свого часу мав можливість стажуватися та працювати і в США, і в Гаїті. Тож тепер може порівняти ці два різні світи з Україною і з упевненістю говорить: «Не завжди добре там, де нас немає».

Павло СІЛЬКОВСЬКИЙ, лікар-анестезіолог відділення анестезіології та інтенсивної терапії КЗ «Рівненська обласна дитяча лікарня» Рівненської обласної ради

ВЗ Як ви потрапили до такої екзотичної країни? — У 2009 році я стажувався у США. І саме там дізнався про лікарів, які їз дять з місією в країни третього світу, зокрема в Гаїті. Американські коле ги розповіли мені, що волонтерст во в них — явище дуже популярне і модне. Тим паче, Сполучені Штати — багата країна, здатна допомага ти нужденним, а медики не проти попрактикуватися в екстремальних умовах. Мене це також зацікавило: приваблювала можливість побачити інші країни, попрацювати в англо мовному середовищі, розширити свій світогляд та коло друзів і зна йомих. Крім того, як для людини з християнськими цінностями, для мене важливо робити добро. Тож я попросився поїхати з американськи ми лікарями і подав своє резюме. А в 2010 році в Гаїті стався потуж ний землетрус, під час якого заги нуло понад 300 тис. людей. У країні панувала розруха, розпочалася епі демія холери… Гостро постало пи тання надання медичної допомоги, лікарі були вкрай необхідні, і мою кандидатуру погодили.

ВЗ Ви знали, у яких умовах вам доведеться працювати? — Пам’ятаю, коли летів до Гаїті, чо мусь уявляв собі цю країну схожою на невелике українське село. Але те, що я побачив, жодним чином не можна порівняти з Україною. Гаїті — невелика острівна держава, одна з найбідніших країн у світі. Пере важна більшість її мешканців — безграмотні люди, які не розуміють простих речей. Вони живуть у жах ливих умовах, без елементарних зручностей, практично позбавлені медичного забезпечення. Проте, як не дивно, не мають жодного бажан ня щось змінювати. Гаїтяни просто існують без будь-яких перспектив і цілей, і причина цього — навіть не в матеріальній бідності, а в якійсь просто-таки спадковій інертності. З нашою мобільною клінікою ми часто переїздили з місця на місце, щоб надати медичну допомогу яко мога більшій кількості людей. Роз ташовувалися на базі лікарень або шкіл і напружено працювали з ран ку до вечора, приймаючи щодня до 150 пацієнтів. Та, мабуть, якби нам не треба було спати і відпочивати (вихідний день ми мали тільки в неділю), то приймали б хворих без

упину, бо потік місцевих мешкан ців до нас не припинявся. Багато з них, можливо, жодного разу в житті не були в лікаря, багато приходили просто з цікавості, без особливої по треби. Тож ми мусили запровадити певне відсіювання (хоча б візуально визначаючи, чи справді необхідна цій людині наша допомога) і вида вали талони на прийом, щоб якось його організувати і лімітувати. Гаїтяни по 3-4 години вистоюва ли в чергах, очікуючи на лікарську консультацію. Вели себе спокійно і терпляче, бо знали: така нагода їм може більше й не випасти. До того ж, ми надавали медичну допомогу без платно, а в Гаїті без грошей хворого ніхто лікувати не буде. ВЗ А як у цій країні взагалі організовано систему охорони здоров’я? — Скажу одразу, що державної без платної медицини в Гаїті немає. Майже всі лікувальні заклади — приватні, і більшість із них — доволі примітивні. У них лікар може лише прослухати пацієнта за допомогою стетоскопа, і все! Жодних лаборатор них аналізів чи рентгенобстежень там не проводять. Проте в деяких лікарнях є облаштовані операційні

ДЛЯ ГАЇТЯН ЧИМАЛО ХВОРОБ, ІЗ ЯКИМИ ЛЕГКО СПРАВЛЯЮТЬСЯ В УСЬОМУ СВІТІ, Є КРИТИЧНИМИ. НАПРИКЛАД, СМЕРТЕЛЬНИМ ДЛЯ НИХ Є АПЕНДИЦИТ. ВИЖИВЕ ТІЛЬКИ ТОЙ, ХТО ВСТИГНЕ ДОЇХАТИ ДО ЛІКАРНІ І МАЄ ГРОШІ, БО ОПЕРАТИВНЕ ВТРУЧАННЯ ДЛЯ МІСЦЕВИХ ЖИТЕЛІВ — СПРАВЖНЯ РОЗКІШ. А ЗАДАРМА ПАЦІЄНТА НІХТО НЕ ПРИЙМЕ

зали, певне медичне обладнання, отримане як гуманітарна допомога, але воно простоює без діла, бо вий шло з ладу, а запчастин до нього не має або ж лікарі просто не знають, як на ньому працювати. На всю країну лише в одній-двох лікарнях медики можуть якось допомогти хворим. Проте дістатися до цих лікувальних закладів, утім, як і до інших, проблематично, бо доріг у Гаїті немає. Найпоширенішим транспортним за собом там є віслюки, тож до лікарні треба їхати кілька днів. Якось на наших очах сталася ДТП, у якій розбився мотоцикліст. Він помер на місці від травм, тому що служби швидкої допомоги в місті не має. І це — у столиці! Узагалі, для гаїтян чимало хвороб, із якими легко справляються в усьо му світі, є критичними. Наприклад, смертельним для них є апендицит. Виживе тільки той, хто встигне до їхати до лікарні і має гроші, бо опе ративне втручання для місцевих жи телів — справжня розкіш. А задарма пацієнта ніхто не прийме. Така сама ситуація із цукровим діабетом. Там тешні пацієнти не мають можливос ті контролювати рівень глюкози в крові, вводити інсулін, бо його в них прост о немає. Тож ця хвороба для них також вирок. Жахлива ситуація зі стоматологією. Коли гаїтяни посмі хаються, стає страшно: у роті повно чорних зубів і пеньків, бо лікар-сто матолог для них недоступний. До нашої мобільної клініки прихо дили пацієнти із задавненими патоло гіями, про деякі з яких я знав лише те оретично. Були серед них і такі, кому ми не могли допомогти. Їм ми, звісно, рекомендували звернутися в лікарню. Хоча, думаю, більшість із них навряд чи нас послухали. Принаймні, ми да вали їм хоча б інформацію. Особли во шкода було дітей, яким терміново потрібна була госпіталізація. Деяких із них мої колеги-американці самі від возили в лікарню й оплачували опера тивне лікування. ВЗ Тобто для гаїтян медична допомога — це недосяжна розкіш? — Саме так. І через те, що медичні послуги дуже дорогі й не по кишені більшості гаїтян, вони не поспіша ють звертатися до лікарів та зай маються самолікуванням. Ліки в них, як і в Україні, продаються на кожному кроці, а фармацевти охоче рекомендують медичні препарати. До того ж, у Гаїті поширена релігія вуду, її жреці також лікують людей, але і їх послуги коштують недешево. Професійний рівень гаїтянських лікарів досить низький, і підвищу

www.vz.kiev.ua тел.: (044) 428 02 20 vz@vz.kiev.ua

ОСОБИСТИЙ ФАКТОР

28 жовтня 2016 року

Малі пацієнти знайшли свого лікаря

вати його вони не бачать сенсу. Це їм просто не потрібно — вони й так зна ють, що отримають свої гроші, при чому немалі, адже пацієнтів у них не бракує. Тутешні лікарі щомісяця за робляють близько 2 тис. дол., тож є багатими людьми. Але це ще не все: гаїтяни ставляться до них як до богів, хоча ті особливої відповідальності пе ред пацієнтами не відчувають. Професія лікаря в Гаїті — привілей заможних людей, які можуть дозволи ти собі навчання за кордоном. Вони здобувають медичну освіту на Кубі чи в Домінікані, а щоб розпочати прак тикувати, їм потрібен лише кабінет. ВЗ В Україні ви працюєте дитячим лікарем-анестезіологом. А в Гаїті ви теж займалися лікуванням дітей? — У Гаїті я спробував робити те, чого ніколи не робив в Україні, — сам зне болював і виконував нескладні опе ративні втручання, накладав шви, видаляв зуби. Навчився розрізняти різні шкірні захворювання, навіть такі, з якими ніколи раніше не сти кався, а лише колись читав про них у підручниках. У нашій команді були лікарі бага тьох спеціальностей, але ми розді лялися на кілька груп і їхали в різні регіони, щоб охопити медичною допомогою якомога більше людей. Тож доводилося виконувати най різноманітнішу роботу. Спочатку я не знав, наприклад, як видалити хворий зуб, як його знеболити. Але поспостерігав за роботою стомато лога і далі вже працював сам. Так само й зі схемами лікування інших захворювань — завжди можна було проконсультуватися і повчитися в колег, котрі працювали зі мною в одній команді. Зате тепер я певний: не розгублю ся і зможу впоратися з будь-якою екстремальною ситуацією. А для лікаря дуже важливо — бути впев неним у собі. У складних випадках відчуваю, що міцно «стою на ногах», і це — на користь моєму авторитету в очах як колег, так і пацієнтів. ВЗ Знаю, що в Гаїті ви вже побували чотири рази. Що спонукає вас повертатися знову в цю країну? І що загалом дають вам такі поїздки? — Я знову отримав запрошення на чергову поїздку в цьому році і, швид ше за все, прийму його. Справді, ні чого нового в Гаїті вже не побачу. Але мені приємно знову зустрітися з колегами, із якими там працюю: у нас сформувалася чудова команда. У професійному плані живе спілку вання, нові знайомства, дружні кон такти дуже багато важать. Згодом це

П. Сільковський у Гаїті зіткнувся із хворобами, про які знав лише з підручників

може стати мені у великій пригоді. Наприклад, маючи друзів у кліні ці США, простіше домовитися про стажування там, а ще — це хороша можливість консультуватися, обмі нюватися досвідом. До речі, мої українські колеги не вірять, що я працюю в Гаїті безкош товно. І певною мірою вони мають рацію. Бо хоч я й не заробляю там грошей, як і, до слова, не вкладаю власних коштів у поїздку (у цьому мені допомагають друзі-доброчин ці), але отримую немало: кожна зро блена добра справа матеріалізується. Зростає моя репутація, пацієнти про сяться на приватний прийом. Ось це і є безпосереднім результатом моїх поїздок. З іншого боку, Гаїті — країна ціл ковитого хаосу. Кожного разу, пере буваючи там, я вкотре жахаюсь тим умовам, у яких живуть гаїтяни. Та водночас навчився цінувати те, що маю. Завжди думав, що Україна — бідна держава третього світу. Тепер знаю: це далеко не так — ми живемо в чудовій країні. Так, українці часто нарікають на вітчизняну медицину. Але в нас хворого госпіталізують у чисту палату зі світлом (до слова, у Гаїті електрика є тільки в столиці) і надають медичну допомогу. У нас в лікарнях є лабораторії, діагностичне та лікувальне обладнання, маніпу ляційні, фахівці. І хай наша система охорони здоров’я не така розвинена, як у США, але вона й не така зане пала, як у Гаїті, де люди позбавлені елементарного. ВЗ Після Гаїті, зрозуміло, наша країна виглядає значно кращою. Але ж вам доводиться повертатися додому і зі Сполучених Штатів. Як почуваєтесь тоді? — Якщо чесно, то після першої по їздки у США настрій був пригніче

Лікувати доводилося не тільки дітей

ний. Думав, там такий високий рі вень розвитку медичної галузі, а тут — потріскана плитка й полущена фарба… Загалом звертав увагу на віть на те, чого раніше не помічав, а потім воно почало дуже заважати. Та згодом прийшло усвідомлення, що за гарною американською «об горткою» теж не все ідеально і там теж є багато проблем. Хоча, правду кажучи, їх система охорони здоров’я все ж подобається мені більше, ніж українська. Так, на охорону здоров’я у США виділяють величезні гроші. Кліні ки мають найсучасніше медичне обладнання і забезпечення. Для прикладу, лікар-анестезіолог там заробляє до 300 тис. дол. за рік (тобто приблизно 1 тис. дол. за ро бочий день!). Але ціни на медичну допомогу дуже завищені. І якщо американець не має страховки, то лікування обійдеться йому в копі єчку. Медицина в США — це бізнес, і люди там бояться захворіти значно більше, ніж українці: сьогодні відпо чинок за кордоном можуть дозволи ти собі чимало наших співвітчизни ків. Але й оперативне втручання в Україні не коштуватиме дорожче, а отже, є доступним. А тим часом, для американця середнього класу, який добре заробляє, має автомобіль і бу динок, але не має медичної страхов ки, плата за оперативне втручання — непідйомна сума. Потрапивши в лікарню з банальним апендицитом, він залізе в борги щонайменше на 5 років. У нас же люди середнього достатку і прооперуються, і пролі куються. Можливо, десь позичать, підзароблять, але знайдуть кошти, і для них це не буде так обтяжливо, як для американців. Звісно, що й у нас медичні послуги коштують чи мало. Але в порівнянні все виглядає

НА МЕДИЧНІЙ НИВІ МИ МАЄМО ХОРОШИЙ «БУДІВЕЛЬНИЙ МАЙДАНЧИК» І ЯКІСНИЙ «БУДМАТЕРІАЛ», ЯКОМУ ПОКИ ЩО БРАКУЄ ГОСПОДАРЯ, КОТРИЙ СКЛАВ БИ НАЛЕЖНО ТІ ВСІ «ЦЕГЛИНКИ» ДОКУПИ. ТАК, У НАС Є ГРАМОТНІ СПЕЦІАЛІСТИ, ОБЛАДНАННЯ, ЛІКУВАЛЬНА БАЗА. І НЕХАЙ НАШІ ЛІКАРНІ НЕ ІДЕАЛЬНІ, АЛЕ МЕДИЧНА ДОПОМОГА НАДАЄТЬСЯ ХВОРИМ НА ПРИСТОЙНОМУ РІВНІ

інакше: в Україні медична допомога не така вже й дорога. ВЗ Виходить, що і в Гаїті, і в США меди цина є привілеєм заможних людей. Вам не здається, що в Україні вона пост упово теж стає такою? — У Гаїті насправді для більшос ті населення медична допомога є розкішшю. А ось у США вона стає привілеєм для багатих за умови від сутності страхового полісу. Україна зараз десь посередині між цими дво ма країнами. Але я вважаю, що перс пективи в нас дуже добрі. Якби в на шій державі запрацювала страхова медицина, вона не вирішила б усіх проблем, але багато з них зникло б. І я переконаний, що виграли б від того і пацієнти, і медики. Наприклад, у США всім працюю чим людям пропонують придбати соціальний пакет страхування. Він покриває лікування в певних меж ах, але його вистачає лише на по ширені захворювання. При цьому там є багато страхових програм, які передбачають або не передба чають компенсації стоматологічних послуг, операцій з трансплантації, лікування з приводу онкологічної патології тощо. Можна обирати ту, яка подобається, і жити собі спокій но зі страховкою. Водночас страхова медицина дисциплінуватиме й нас, медичних працівників, адже наша зарплата залежатиме від обсягу на даної допомоги. І ми змушені будемо завойовувати своїх пацієнтів та дба ти про свою репутацію. Бо хворі змо жуть, як у супермаркеті, купувати медичну послугу зі своїми страхо вими полісами й обирати фахівців, що їм подобаються. Виходить: права пацієнта розширюються, а разом із ними збільшується і наше бажання працювати. Загалом, на мою думку, наша проблема в тому, що ми зруйнували систему охорони здоров’я, яку мали раніше, а нового натомість нічого не створили. Сьогодні на медичній ниві ми маємо хороший «будівельний майданчик» і якісний «будматері ал», якому поки що бракує господаря, котрий склав би належно ті всі «цеглинки» докупи. Так, у нас є грамотні спеціалісти, обладнання, лікувальна база. І нехай наші лікарні не ідеальні, але медична допомога надається хво рим на прист ойному рівні. Тож ми маємо берегти свої надбання і вдо сконалювати нашу медичну галузь, аби лікування не стало недоступною розкішшю для українців. Розмовляла Дана РОМАНЮК, спеціально для «ВЗ»

ШКОЛА УСПІШНОГО ЛІКАРЯ

АДЕНОВІРУСНА ІНФЕКЦІЯ — ПОГЛЯД КРІЗЬ СЛЬОЗИ Осінь — пора вірусних захворювань, які, на жаль, можуть локалізовуватись у досить неочікуваних місцях. Епідемічний кератокон’юнктивіт (ЕКК) — поширене висококонтагіозне захворювання поверхні ока, спричинене аденовірусною інфекцією, епідемічні спалахи якого можуть призводити до значних економічних втрат, у тому числі внаслідок тимчасової непрацездатності хворих, а в низці випадків ЕКК зумовлює стійке зниження гостроти зору.

лихоманку (ФК Л). Також окремі автори виділяють фолікулярний та геморагічний кон’юнктивіт. Збуд ником останнього можу ть бу ти аденовіруси в поєднанні з ентеро вірусом і вірусом Коксакі. ЕКК зазвичай пов’язаний із серо типами 8, 19 і 37, ФКЛ — із сероти пами 3, 7 і (рідко) 14, фолікулярний кон’юнктивіт — із серотипами 3, 4 і 7. Інфекції дихальних шляхів, такі як пневмонія, тонзиліт і фарингіт, асоціюються із серотипами 1-5, 7, 14 і 21, а серотипи 1, 2, 5, 31, 40 і 41 спричиняють гастроентерит. Се ротипи 1, 2 і 5 можуть бути відпо відальні за сепсисоподібні прояви, особливо у хворих з ослабленим імунітетом. У літерат у рі д л я визначенн я інфекційного у раження поверх ні ока, зумовленого будь-яким з ві домих серотипів а деновірус у, часто використову ють узага ль нюючий термін «а деновірусний кератокон’юнктивіт», не зважаючи на те, що для окремих серотипів не характерне супутнє ураження рогівки.

Клінічні прояви

Епідеміологія аденовірусної інфекції ока Аденовірусне ураження органа зору вважається найпоширенішою при чиною «червоних очей» у населен ня різних країн світу. Частота таких захворювань серед усіх випадків д іа г но с т ова ног о і нф е к ц і й ног о кон’юнктивіту, за даними літерату ри, може варіювати від 15 до 70%. Аденовіруси вперше були описа ні в 1953 році Rowe et al., які виді лили їх із тканини носоглоткового мигдалика (аденоїдів) після його хірургічного видалення, — звід си і назва. У 1955 році Jawetz et al. першими припустили, що при ЕКК саме аденовіруси зумовлюють інфі кування тканин поверхні ока. Ро дина Adenoviridae містить понад 130 різних серотипів вірусів, які можуть інфікувати людину, інших ссавців, птахів, рептилій і амфібій. Через наявність широкого спектра хазяїв можна припустити, що аде новіруси походять від загального вірусу-попередника, який існував 350-400 млн років тому. Зараз відо

мі 54 типи патогенних для людини аденовірусів, котрі поділяють на 7 груп. Аденовіруси є дволанцюгови ми ДНК-вірусами від 80 до 110 нм завдовжки. Вони оточені капсидом, що несе групові та типоспецифічні антигени, і не має зовнішнього лі підного біошару. Усередині капсида розміщені матричний білок С, ві русний геном і низка допоміжних білків. А деновіруси ви яв л яютьс я по всьому світу й передаються пере важно повітряно-крапельним шля хом, а також через інфіковані біо логічні рідини, що потрапляють в організм людини через ніс, горло і кон’юнктиву. Час інкубації вірусу — від 2 до 12 днів. Хвороба вважа ється заразною ще до появи симп томів і залишається такою доти, доки вірус перебуває в середовищах організму. Цей період (для слізної рідини) зазвичай триває від 2 до 4 тижнів з моменту потрапляння ві русу. Після цього настає період елі мінації вірусного агента з організ му хазяїна, що характерно для так

званого самообмеження інфекції, за якого відбувається мимовільне одужання. Аденовірус виявляється в кон’юнктиві хворих у зменшеній кількості вже через 10 днів після по чатку хвороби, але при цьому біль ше половини пацієнтів ще заразні, а деякі залишаються носіями вірусу протягом двох років. При гострому геморагічному кон’юнктивіті адено віруси серотипів 2, 3, 4, 5 і 19 також можуть бути виявлені в кон’юнктиві через кілька місяців після початку захворювання. Окрім спричинення кон’юнктивіту або кератокон’юнктивіту аденовіру си можуть вражати дихальні шляхи та травний тракт. Окремі серотипи зазвичай зумовлюють специфічні лише для них типи хвороби. Що правда, не завжди можна виявити чітке співвідношення між серотипа ми аденовірусу та клінічними про явами захворювання. Аденовірусну інфекцію поверхні ока можна розділити на два чітко диференційовані клінічні синдро ми: ЕКК і фарингокон’юнктивальну

Пацієнти з ЕКК спочатку скаржать ся на виражене відчуття сторонньо го тіла в одному оці (праворуч або ліворуч залежно від боку ведучої руки), яке може виникати в носо вому куті ока й переміщуватися з розвитком хвороби до латераль ного. Потім з’являються значний набряк повік, епіфора (сльозотеча), свербіж, світлобоязнь і нечіткість зору. Подібні, але часто легші про яви зазвичай виникають на іншому оці через 2-7 днів (у близько 70% ви падків). Тяжкість ЕКК коливається від субклінічного кон’юнктивіту до дуже тяжкого захворювання з бак теріальною суперінфекцією і вира женими системними симптомами, такими як загальна слабкість і біль у кінцівках. Залучення другого ока часто настільки незначне, що може минути непоміченим. При біомікроскопії виявляється серозно-фібринозний, іноді слизис то-гнійний ексудат, чітко визнача ються почервоніння і набряк пере важно кон’юнктиви очного яблука й кон’юнктиви повіки з фоліку лярною реакцією, вираженішою в нижньому склепінні. Часто розви вається хемоз кон’юнктиви. Одні автори говорять про петехії і навіть субкон’юнктивальні крововиливи, інші вважають, що ці ознаки пере важно характерні для геморагіч ного кон’юнктивіту. При гострому геморагічному кон’юнктивіті вже через 48 годин після появи перших симптомів можуть виникати великі крововиливи. Набряк півмісяцевої ск ладки і слізного м’ясця виявляють у всіх хворих. Він зазвичай є основною

www.vz.kiev.ua тел.: (044) 428 02 20 vz@vz.kiev.ua

ШКОЛА УСПІШНОГО ЛІКАРЯ

28 жовтня 2016 року

ознакою ЕКК. Набряк повіки та пов’язаний із ним запальний птоз часто спостерігають тільки в ура женому оці. Тривалість гострого запалення становить 1-4 тижні. Час тим ускладненням ЕКК, особливо коли інфекція спричинена сероти пами 8, 19 і 37, є псевдомембрани, які ск ла даютьс я з некротичних тканин і фібрину та лежать на не ушкодженій епітеліальній поверхні (можуть відділятися без кровотечі). Вони здатні призводити до утворен ня рубців кон’юнктиви і легкого симблефарона. При аденовірусній інфекції спо стерігається збільшення привуш них, підщелепних і шийних лім фатичних вузлів, деякі випадки супроводжуються інфекціями верх ніх дихальних шляхів, а також ви раженим нездужанням. Симптоми, прояви і тривалість ЕКК, як згадува лося вище, можуть широко варіюва ти. Однак від інших аденовірусних інфекцій він відрізняється залучен ням у процес рогівки з розвитком на ній мультифокальних стійких субепітеліальних інфільтратів (СЕІ) у другій, хронічній, фазі захворю вання. СЕІ є патогномонічними про явами в діагностиці ЕКК. Рогівковий компонент захворю вання спостерігається в 50-90% випадків і зазвичай виникає через 7-10 днів після появи перших ознак інфекції. Іноді він може розвиватися і пізніше або бути взагалі відсутнім. Першою ознакою ураження рогівки зазвичай є виникнення дрібних епі теліальних інфільтратів, котрі зго дом збільшуються і стають видими ми. Чутливість рогівки при цьому не змінюється. Тому естезіометрія в разі залучення рогівки може до помогти диференціювати герпе тичне ураження від аденовірусної інфекції. Після закінчення гострої стадії захворювання в рогівці за лишаються окремі субепітеліальні монетоподібні вогнища ураження. Вважається, що ці інфільтрати є на слідком клітинної імунної відповіді на антигени аденовірусу. Вони скла даються з дендритних клітин, лім фоцитів, гістіоцитів і фібробластів. Якщо інфільтрати розташовуються в межах зорової осі, знижується гострота зору. Монетоподібні по му тніння, котрі знижують гост роту зору, регресують протягом декількох тижнів, але в рідкісних випадках можуть зберігатися ро ками, спричиняючи неправильний астигматизм і світлобоязнь. Хоча рогівкові інфільтрати чутливі до інстиляції кортикостероїдів, поліп шення стану може бути тимчасовим і не впливати на тривалість процесу. Відомо, що будь-який цитопатоге нетичний агент, який інфікує очну поверхню, у тому числі й аденовірус, зумовлює розвиток постінфекцій ного синдрому сухого ока (ССД) у зв’язку із втратою келихоподібних клітин. К лінічно це визначається приблизно у 2/3 пацієнтів. Іноді його важко відрізнити від залиш кових явищ інфекційного процесу. Для диференціальної діагностики постінфекційного ССД можна вико ристовувати тести Ширмера, фар бування бенгальським рожевим, оцінку часу розриву слізної плівки, імпресійну цитологію. Рідко, особ ливо у пацієнтів з блискавичним і

псевдомембранним перебігом за хворюванн я, мож у ть у творюва тися рубці кон’юнктиви, через що зберігаються подразнення рогів ки і больові відчуття. Також може розвинутися симблефарон з вира женішим ССД і персистувальною інфекцією. Таким чином, при ЕКК важливо встановити правильний діагноз, оскільки помилка може призвести не тільки до неправильного прогно зу перебігу хвороби, а й до поширен ня інфекції через недотримання від повідної дезінфекції та запобіжних заходів. Диференціальну діагности ку слід проводити з іншими вида ми кон’юнктивіту, а також із захво рюваннями, що можуть призвести до почервоніння склер, — увеїтом, ск леритом, травмою, глаукомою тощо. Клінічний діагноз може бути підтверджений морфологічним дос лідженням і доповнений лаборатор ною ідентифікацією інфекційного агента.

Лабораторні дослідження Завдяки лабораторному підтверд женню діагнозу лікар може негайно призначити гігієнічні заходи і виз начити епідеміологічну значущість інфекції. Наявні тести засновані на виявленні антигенів, нуклеїнових кислот, електронної мікроскопії та виділенні вірусів у культурі клі тин. Останні два тести виконують у спеціальних лабораторіях. Наяв ні в продажу експрес-тести для ви явлення аденовірусного антигену менш чутливі та специфічні, ніж тести для визначення нуклеїнових кислот, але вони можуть бути лег ко і швидко застосовані в клінічній практиці. Згідно з результатами різних досліджень чутливість таких тестів — близько 88%, специфіч ність — від 91 до 100%. Виявлення нуклеїнових кислот за допомогою методів ампліфікації, таких як ПЛР, є діагностичним тестом вибору для ЕКК через їх високу чутливість, спе цифічність і швидкість виконання. Проте часто діагноз встановлюють передусім на підставі к лінічних проявів захворювання.

користуватися своїми рушниками і косметикою іншим членам сім’ї. Ті, хто носить контактні лінзи, повинні використовувати нову пару тільки після згасання інфекційного про цесу. Хворому слід повідомити, що заразний період при ЕКК може три вати понад 14 днів з моменту появи симптомів. Через високу контагіозність спа лахи ЕКК у кабінеті лікаря можуть мати ефект снігової кулі, швидко поширюючись від одного хворого до іншого. У разі підозри або за на явності аденовірусу акцент повинен бути зроблений на належній дезін фекції оглядового кабінету й усіх інструментів. Коли можливо, для надання допомоги та обстеження хворого слід використовувати од норазові пристрої. Рекомендується робити чистку всіх поверхонь ве ликої площі тканиною, просякну тою ізопропіловим спиртом, 30% спиртовим розчином або розчином гіпох лориту натрію (отриманим шляхом розведення у співвідношен ні 1:5 5% побутового відбілювача).

Лікування аденовірусної інфекції ока

З урахуванням того, що ЕКК — за хворювання, яке в неускладнених випадках закінчується мимовіль ним одужанням, досить ск ладно оцінити ефективність терапевтич ного впливу. Проте вважається, що пацієнтам із вираженими симпто мами лікування необхідне. Терапія ЕКК часто є паліативною та включає холодні компреси і «штучні сльози». У деяких випадках місцево можуть бути призначені противірусні засо би, антибіотики, нестероїдні проти запальні й антигістамінні препара ти, кортикостероїди. Проведено дослідження ефектив ності використання в лікуванні аде новірусного кератокон’юнктивіту таких віростатичних лікарських речовин, як трифлуридин, флоре наль, бонафтон, відарабін, риба вірин. Встановлено їх обмежену активність і недостатню ефектив ність або неефективність щодо 3 основних аденовірусних серотипів, пов’язаних з ЕКК (8, 19 і 37) in vitro, Профілактичні заходи in vivo на моделях тварин і під час З огляду на те, що людина мимово клінічних випробувань на людині. лі торкається повік та кон’юнктиви Вивчалася також дія нуклеозидних приблизно 14 разів на день, основ аналогів: цидофовіру і ганциклові ним шляхом зараження ЕКК слід ру. Після успішних досліджень на вважати прямий контакт із пальця моделі кроликів у США були прове ми. Від людини до людини хвороба дені клінічні випробування цидофо передається шляхом контакту з ру віру при аденовірусному ураженні ками. Внутрішньолікарняний ЕКК очей людини. Ранні дослідження поширюється в офтальмологічних не виявили позитивної динаміки клініках зазвичай внаслідок засто в разі застосування 0,2% розчину сування інфікованих інструментів цидофовіру для лікування ЕКК. Ав (наприклад, тонометрів, лінз Гольд- тори припустили, що ця концентра мана) і контамінованих крапель. ція була занадто низькою. В іншому Аденовіруси є стабільними до дії досл ідженні ефективності місцево хімічних або фізичних агентів і не- го застосування 1% цидофовіру з і сприятливих умов pH, завдяки чому без 1% циклоспорину встановлено, вони тривалий час виживають поза що цидофовір зменшує частоту ви організмом людини. Наприк лад, ражених помутнінь рогівки. Проте аденовірус серотипу 19 може збе його к лінічне застосування було рігати життєздатність до 8 днів на обмежене через місцеву токсичність папері, до 9 — на наконечнику тоно щодо кон’юнктивальної тканини і метра, до 10 — на текстилі й металі, виникнення стенозів проток слізної до 35 — на пластику. Пацієнт пови залози. Крім того, були отримані нен бути поінформований, що ЕКК дані про можливий розвиток клі легко передається під час контакту нічної резистентності. з інертними поверхнями, такими як Під час вивчення ефективності та дверні ручки. Тому хворому потріб безпечності ганцикловіру на моде но часто мити руки, не дозволяти лі тварин виявлено, що він зменшує

тяжкість аденовірусного ураження. Незважаючи на відсутність підтвер дження статистичної достовірності даних, автори дійшли висновку про потенційну доцільність застосуван ня препарату для лікування адено вірусної інфекції очей у людини. Ганцикловір є нуклеозидом, який пригнічує реплікацію вірусів прос того герпесу людини 1-го і 2-го типу. Також є відомості про ефектив ність місцевого лікування повідонйодом. У клінічній практиці місцево повідон-йод застосовується в різних ситуаціях, у тому числі до і після операцій на оці з профілактичною метою. Pelletier et al. вивчили ком бінацію препаратів, які містять 0,4% повідон-йод як антивірусний агент і 0,1% дексаметазон, котру вони заст осували місцево. Встановлено, що ця комбінація може ефективно пригнічувати запальні та інфекцій ні компоненти гострого аденовірус ного кератокон’юнктивіту, скорочу ючи симптоматичний період після інфікування і тривалість періоду ві русної елімінації (шляхом швидкого зниження вірусних титрів), а також зменшу ючи потенційну загрозу інфекц ійного поширення. Автори іншого дослідження на моделі аде новірусного кератокон’юнктивіту у кроликів також підтвердили ефек тивність місцевого застосування цієї комбінації щодо зменшення клі нічних симптомів і титрів вірусної інфекції. У вітчизняній літературі є повідомлення про доцільність приз начення при аденовірусній інфекції інстиляцій очної форми антисепти ка мірамістину. Тривають пошук і розробка різ них поєднань, що активно пригні чують реплікацію аденовірусної інфекції людини та володіють мі німальними побічними ефектами. Перспективними в цьому п лані можуть бути залцитабіном, саніл будин, антіостеопонтиновий пеп тид і Н-х лоротаурин (zalcitabine, sanilbudine, antiosteopontine peptide, N-chlorotaurine). На сьогодні назріла потреба в противірусному препараті, який усував би симптоми аденовірусно го ураження очей, перешкоджав утворенню СЕІ і не сповільнював елімінації вірусу. Поки не розробле но ефективної противірусної терапії ЕКК, слід ретельно вивчати користь і ризики під час використання симп томатичної терапії, особливо кор тикостероїдами. Тривалий період виведення аденовірусу, пов’язаний із застосуванням цих засобів, може сприяти поширенню аденовірусної інфекції, призводячи до локальних епідемій. Точна діагностика і чітке до т рима нн я за ході в п рофі ла к т и к и пош и рен н я а деновірус ног о кератокон’юнктивіту відіграють важливу роль у стримуванні епі демії та зниженні захворюваності. Водночас вибір адекватного методу лікування ЕКК залишається клініч ною дилемою. Щоб запобігти зни женню гостроти зору в разі викорис тання наявних терапевтичних схем лікування ЕКК, слід дотримуватися індивідуального підходу. Підготувала Тетяна ПРИХОДЬКО, «ВЗ», за матеріалами rmj.ru

БІБЛІОТЕКА ЛІКАРЯ ГАЗЕТА МОЗ УКРАЇНИ І ЦК ПРОФСПІЛКИ

НЕВРОЛОГІЯ І. Л. ДОВГИЙ ЗАХВОРЮВАННЯ ПЕРИФЕРИЧНОЇ НЕРВОВОЇ СИСТЕМИ: ПІДРУЧНИК У 3-Х Т. РІК ВИДАННЯ: 2016 ВИДАВНИЦТВО: НМАПО ІМ. П. Л. ШУПИКА СТОРІНОК: Т. 1 — 720, Т. 2 — 524, Т. 3 — 464

(виходить із 1990 року)

Загальний наклад 28 000 Індекс 08198: для індивідуальних передплатників Індекс 60965: для підприємств і організацій Індекс 86181: пільговий для медичних працівників СПІВЗАСНОВНИКИ ГАЗЕТИ: Міністерство охорони здоров’я України Профспілка працівників охорони здоров’я України ТОВ «Редакція газети «Ваше здоров’я»

АКУШЕРСТВО ТА ГІНЕКОЛОГІЯ

Свідоцтво про реєстрацію КВ №8202 від 10 грудня 2003 року

А. Д. МАКАЦАРИЯ И ДР. СИСТЕМНЫЙ ВЕНОЗНЫЙ И АРТЕРИАЛЬНЫЙ ТРОМБОЭМБОЛИЗМ В АКУШЕРСКОГИНЕКОЛОГИЧЕСКОЙ ПРАКТИКЕ ВИДАВНИЦТВО: МЕДИЦИНСКОЕ ИНФОРМАЦИОННОЕ АГЕНТСТВО РІК ВИДАННЯ: 2016 СТОРІНОК: 1008

Видавець – ТОВ «Редакція газети «Ваше здоров’я» Головний редактор – БУРМАКА М. П.

Редакційна колегія БАХТЕЄВА Т. Д. – член Комітету Верховної Ради України з питань охорони здоров’я, доктор медичних наук, Заслужений лікар України ВЕСЕЛЬСЬКИЙ В. Л. – кандидат медичних наук, Заслужений лікар України ГАРНИК Т. П. – головний позаштатний спеціаліст МОЗ України за спеціальністю «Народна і нетрадиційна медицина» ЗАБОЛОТНИЙ Д. І. – директор Державної установи «Інститут отоларингології імені професора О. С. Коломійченка НАМН України», доктор медичних наук, професор, академік, віце-президент НАМН України

ОФТАЛЬМОЛОГІЯ И. А. ИСКАКОВ, Х. П. ТАХЧИДИ ИНТРАОКУЛЯРНАЯ КОРРЕКЦИЯ ДИФРАКЦИОННОРЕФРАКЦИОННЫМИ ЛИНЗАМИ ВИДАВНИЦТВО: ГЭОТАР-МЕДИА РІК ВИДАННЯ: 2016 СТОРІНОК: 240

ЗАГОРІЙ В. А. – завідувач кафедри промислової, клінічної фармації та клінічної фармакології НМАПО імені П. Л. Шупика, доктор фармацевтичних наук, професор ЗОЗУЛЯ Ю. П. – професор, академік НАМН України КОВАЛЬ В. М. – Голова Профспілки працівників охорони здоров’я України МІШАЛОВ В. Г. – завідувач кафедри хірургії №4 НМУ імені О. О. Богомольця, доктор медичних наук, професор

декана педіатричного факультету (1 посада на 1 ст.);  доцента кафедри анестезіології та інтенсивної терапії (1 посада на 0,25 ст.);  асистента кафедри ортодонтії (1 посада на 0,25 ст.). ПРИЙОМ ДОКУМЕНТІВ — 30 днів з дня опублікування оголошення в газеті. АДРЕСА АКАДЕМІЇ: 04112, м. Київ, вул. Дорогожицька, 9

ТРОНЬКО М. Д. – директор Інституту ендокринології та обміну речовин імені В. П. Комісаренка НАМН України, професор, член-кореспондент НАН України, академік, віце-президент НАМН України

ЩЕГЛОВ В. І. – директор Науковопрактичного центру ендоваскулярної нейрорентгенохірургії НАМН України, професор, Заслужений лікар України, академік Всесвітньої академії наук комплексної безпеки

Давня ідея створення інтраокулярної лінзи з акомодуючим ефектом знайшла своє втілення в багатофокусній оптиці. Монографія присвячена історії створення та розвитку багатофокусних лінз і особливостям їх оптич них властивостей. Автори детально розглянули практично весь набір пропонованих ви робниками мультифокальних штучних кришталиків. На підставі наявної в доступній літературі інформації охарактеризували їх конструкції, оптичні властивості та технологічні особливості виготовлення. Видання цікаве тим, що пояснює механізми формування зображення, котре забезпечує можливість бачити на різній відстані та є основою для клінічного застосування мультифокальних лінз і їх конструювання. Книга стане в пригоді офтальмологам: лікарям, ординаторам, аспіран там, інтернам; студентам медичних вишів; а також спеціалістам, які розроб ляють, конструюють і виготовляють оптичні засоби корекції зору.

ОГОЛОШУЄ КОНКУРС НА ЗАМІЩЕННЯ ПОСАД:

ПРОДАНЧУК М. Г. – директор Інституту екогігієни і токсикології імені Л. І. Медведя МОЗ України, доктор медичних наук, професор, член-кореспондент НАМН України, Заслужений лікар України

ЧЕКМАН І. С. – завідувач кафедри фармакології та клінічної фармакології Національного медичного університету імені О. О. Богомольця, професор, член-кореспондент НАН і НАМН України

Книга присвячена проблемі системних артеріальних і венозних тромбозів в акушерсько-гінекологічній та загальномедичній практиці. Висвітлено їх епі деміологію та молекулярні механізми патогенезу. Розглянуто взаємозв’язок генетичних форм тромбозів, антифосфоліпідного синдрому і його катастро фічної форми, гіпергомоцистеїнемії та артеріального й венозного тромбозів. Детально описано клініку, діагностику, профілактику і лікування тромбоем болічних ускладнень, що виникають під час вагітності та в післяпологовий період. Наведено описання тромбозів рідкісної локалізації: венозних синусів моз ку і мезентеріальних. Порушено проблеми ятрогенних тромбозів при гормо нальній контрацепції та замісній гормональній терапії. Представлено досвід ведення пацієнток зі штучними клапанами серця і жінок, які перенесли іше мічний інсульт. Окрема глава присвячена неонатальним тромбозам. Деталь но описано фармакологію антикоагулянтів і антиагрегантів, включаючи нові антикоагулянти з анти-Ха, анти-Па. Монографія буде цікавою акушерам-гінекологам, клініцистам різних спе ціальностей, а також студентам медичних вишів, ординаторам і аспірантам.

МІНІСТЕРСТВО ОХОРОНИ ЗДОРОВ’Я УКРАЇНИ НАЦІОНАЛЬНА МЕДИЧНА АКАДЕМІЯ ПІСЛЯДИПЛОМНОЇ ОСВІТИ ІМ. П. Л. ШУПИКА

ПИРІГ Л. А. – професор кафедри нефрології НМАПО імені П. Л. Шупика, доктор медичних наук, член-кореспондент НАН України, академік НАМН України

УСІЧЕНКО І. Г. – президент Національного товариства Червоного Хреста, кандидат медичних наук, Заслужений лікар України

У підручнику наведено детальну інформацію про периферичну нер вову систему (її анатомію, причини виникнення болю, діагностику та класифікацію зхворювань, особливості огляду пацієнтів, спірні питання щодо гриж дисків, методи лікування, у тому числі медикаментозне, са наторно-курортне тощо). Для кращого розуміння та засвоєння матеріалу текст проілюстрова ний 1090 фотографіями, 230 малюнками (70% із них створені автором спільно з художником-ілюстратором), 88 таблицями. Окремо наведено інструкції до застосування понад 100 препаратів, які призначають при захворюваннях периферичної нервової системи. Видання розраховане на практикуючих лікарів різних спеціальнос тей, насамперед сімейних лікарів, неврологів, ортопедів, ревматологів, нейрохірургів, фізіотерапевтів, реабілітологів, рефлексотерапевтів, ма нуальних терапевтів, лікарів ЛФК, а також інтернів і студентів.

МЕДИЧНА ГАЗЕТА УКРАЇНИ

Генеральний директор ТОВ «Редакція газети «Ваше здоров’я»............. ЮЛІЯ НОВГОРОДСЬКА Головний редактор..............МАРИНА БУРМАКА

* ТОВАРНИЙ ЗНАК ЗА ЛІЦЕНЗІЄЮ

ІНДЕКСИ 60965, 08198, 86181. ЦІНА ДОГОВІРНА

Спеціальний кореспондент......................СВІТЛАНА ТЕРНОВА

ВИДАВЕЦЬ: ТОВ «Редакція газети «Ваше здоров’я»

Випусковий редактор.....................................ІРИНА ХОМЧУК

АДРЕСА: 04211, м. Київ, вул. Оболонська набережна, буд. 11, корп. 1

Редактор відділу наукової інформації............................ТЕТЯНА ПРИХОДЬКО

ДЛЯ ЛИСТІВ: 04211, м. Київ, а/с 138 ТЕЛ./ФАКС: (044) 428 02 20 E-MAIL: vz@vz.kiev.ua

Дизайн та верстка................АННА ПЕРЕВЕРТЕНЬ

Відповідальним за випуск номера є головний редактор. Редакція не завжди поділяє думку авторів публікацій. Редакція не несе відповідальності за зміст рекламних матеріалів. Відповідальність за достовірність фактів, цитат, прізвищ та імен, інших даних несуть автори публікацій. Листування з читачами ведеться тільки на сторінках газети, рукописи не рецензуються і не повертаються. Матеріали, що публікуються на правах реклами Друк офсетний. Умовних друк. арк. 2.

Загальний наклад 28 000 Замовлення №0510317 Віддруковано у ДВ «Преса України»: 03048, м. Київ, проспект Перемоги, буд. 50.

Літературне редагування та коректура..............................ЛАРИСА БОБРУЄНКО Відділ реклами....................СВІТЛАНА КУРЧЕНКО

Виходить один раз на два тижні у п’ятницю