Ваше здоров'я №48-49

МЕДИЧНА ГАЗЕТА УКРАЇНИ

№48-49 (1279-1280) 28.11.2014

ГАЗЕТА МОЗ УКРАЇНИ І ГАЛУЗЕВОЇ ПРОФСПІЛКИ

WWW.VZ.KIEV.UA

НОВИНИ КАНДИДАТАМ НА МІНІСТЕРСЬКУ ПОСАДУ ПРИГАДАЛИ СТАРІ ГРІХИ НА МІТИНГУ ПІД СТІНАМИ КАБМІНУ МИХАЙЛУ ПАСІЧНИКУ ЗАПРОПОНОВАНО ПАКУВАТИ ВАЛІЗУ ГОЛОВА ЕКСПЕРТНОЇ ГРУПИ МОЗУ З РЕФОРМ ОХОРОНИ ЗДОРОВ’Я ВОЛОДИМИР КУРПІТА ВВАЖАЄ ДОЦІЛЬНИМ ПУСТИТИ ПЕРВИНКУ З МОЛОТКА? НА ЗАРПЛАТУ МЕДИКАМ В УКРАЇНІ НЕМАЄ КОШТІВ?

2-7 СТОР.

СКІЛЬКИ КОШТУВАТИМЕ УКРАЇНЦЯМ ГІПЕРСПАЛАХ ТУБЕРКУЛЬОЗУ? Минула влада спричинила сумні події в країні, у тому числі й насильницьким впровадженням медичної реформи, а фактично — ліквідацією та руйнуванням лікувально-профілактичних зак­ ладів, зокрема, у сільських районах. Жертвою недолугого реформування став і Бахмацький міжрайонний протитуберкульозний диспансер. СТОР.

17

ПІДГОТОВКА СІМЕЙНОГО ЛІКАРЯ:

МАРШ-КИДОК ПО-УКРАЇНСЬКИ?

Ініціатори медичних реформ стверджують, що нинішні дільничні терапевти і педіатри по суті є лише «диспетчерами» з розподілу пацієнтів, і їх має замінити сімейний лікар нового зразка, який візьме на себе 85% обсягу меддопомоги. Втім, на метаморфозу вчорашнього «диспетчера» у всезнайку нового зразка в Україні відводиться… 6 місяців очно-заочної перепідготовки. Що змінити у вітчизняній «кузні» кадрів первинки — молот (у вигляді методів та форм навчання) чи СТОР. наковальню, тобто базові принципи підготовки сімейного лікаря?

8

ЛІКУВАННЯ ГРВІ: ВІРУС РЕКЛАМИ НЕ БОЇТЬСЯ

ОМБУДСМЕН З ПРАВ ПАЦІЄНТА

За даними ВООЗ, щороку кожна доросла людина в середньому 2-4 рази хворіє на ГРВІ, школярі — до 4-5 разів, а діти першого року життя значно більше. Можливо тому більшість нашого населення сприймає «короля інфекцій» (так називають грип) і його свиту (інші ГРВІ), як банальну хворобу, що можна лікувати, спираючись на «досвід» сусідів або нав’язливу телерекламу. Часто на цей гачок потрапляють і лікарі. СТОР.

Його діяльність базується на філософії, що уряд та інші органи державної влади мають служити людям, а не навпаки. Чи можливе запровадження інституту омбудсмена з прав пацієнта як спеціально уповноваженої державної інституції, основним завданням якої є контроль за дотриманням прав пацієнтів, в Україні? Чи не перетвориться він на ще одну складову забюрок­ратизованої державної машини? СТОР.

18

22

НОВИНИ Т ЕМНЕ МИН УЛЕ М А ЙБУ Т НІХ ОЧІЛЬНИК ІВ

НЕМ А ПОР ЯД К У

КАНДИДАТАМ НА МІНІСТЕРСЬКУ ПОСАДУ ПРИГАДАЛИ СТАРІ ГРІХИ В українській пресі активно обговорюються кандидатури, які можуть очолити Міністерство охорони здоров’я в майбутньому Уряді. Василя Лазоришинця, що має широкі зв’язки як у світі політики, так і у фармбізнесі, називають одним із найвірогідніших претендентів на крісло Міністра. Його кандидатуру як майбутнього медичного Міністра вже вніс на розгляд Верховної Ради Прем’єр-міністр України Арсеній Яценюк. Нагадаємо, що тіньовим куратором і покровителем партії «Народний фронт» Михайло Бродський у своїй статті «Тендери смерті» (див. «ВЗ» №№44-45, 46-47) назвав бізнесмена й нардепа Миколу Мартиненка, який не так давно «привів» в Уряд і одіозного екс-Міністра Олега Мусія, що був відсторонений самим же Яценюком. Олег Мусій, на думку експертів, навряд чи зможе претендувати на поновлення на міністерській посаді. Він зіпсував відносини не тільки з Яценюком (за інформацією LB.ua, Мусія відсторонили якраз через те, що він скандалив із Прем’єром на засіданні Кабміну), а й зі своїм пок­ровителем Миколою Мартиненком. До того ж Мусій став центральною фігурою у чварах чиновників МОЗ і керуючих ними фармбізнесменів, що призвело до зриву термінів закупівель бюджетних ліків. Також у журналістських колах активно обговорюється інформація про те, що Міністром МОЗ може стати Володимир Курпіта, громадський діяч із великими зв’язками за кордоном. У 2005-2009 рр. він був спеціаліс-

том із ВІЛ/СНІДу при Бюро Всесвітньої організації охорони здоров’я, у 2009-му очолив громадську організацію «Всеукраїнська мережа людей, які живуть з ВІЛ/СНІДом», із 2014-го — з подачі Олега Мусія — був Головою Держслужби з питань протидії ВІЛ/ СНІДу та інших соціально небезпечних захворювань. Днями партія «Об’єднання «Самопоміч» запропонувала учасникам майбутньої коаліції розглянути на міністерську посаду кандидатуру Володимира Курпіти, «який не був задіяний у корупційних схемах». Проте «Всеукраїнська мережа ЛЖВ» неодноразово потрапляла в епіцентри різних скандалів. Так, на початку 2013 року в ЗМІ була поширена інформація з посиланням на Володимира Курпіту, згідно з якою в 2012 році в Україні налічувалося 17 000 випадків смерті від хвороб, спричинених СНІДом. Держслужбі з соцзахворювань довелося спростовувати цю широко поширену в ЗМІ інформацію, оскільки дані не відповідали дійсності і дезінформували громадськість. Насправді в 2012 році було зареєстровано 3870 випадків смертей, зумовлених СНІДом. Тобто дані про смертність були навмисно завищені Курпітою майже в 5(!!!) разів. Більш того, цифра, озвучена організацією представникам ЗМІ, становить майже 60% від усіх випадків смерті, зафіксованих в Україні за 25 років (із дати початку епідемії СНІДу в 1987 р.) Це було зроблено, як мінімум, щоб викликати панічні настрої в суспільстві, і вже це змушує замислитися

про щирість колишнього «захисника пацієнтів». Крім того, ця організація за часів керівництва Курпіти не гребувала підготовкою та проведенням різного роду замовних PR-акцій, медіа-кампаній та мітингів, про що відкрито говорили навіть народні депутати з Комітету Верховної Ради України з питань охорони здоров’я. Також Курпіту тісно пов’язують із регулярним «дерибаном» коштів, що виділяються за держпрограмами по боротьбі зі СНІДом, туберкульозом та іншими захворюваннями. Потенційним претендентом на посаду Міністра називають і Василя Князевича, який очолював МОЗ за часів прем’єрства Юлії Тимошенко. При ньому в МОЗ вибухнули одні з найгучніших скандалів в історії країни. У 2008-му під час вакцинації від кору і червоної висипки в Краматорську через кілька годин після ін’єкції помер школяр — відомство Князевича звинуватили в корупції та непрофесіоналізмі, а в Україні розгорнулася колосальна антивакцинальна кампанія. А під час епідемії грипу, масштаби якої навмисно роздувалися, саме під керівництвом Тимошенко і Князевича на протиепідемічні заходи було розбазарено сотні мільйонів гривень. До речі, не останню роль у «грипозній махінації» зіграв і тодішній заступник Князевича Василь Лазоришинець, на рахунку якого ще чимало «подвигів». За матеріалами УНН і LB.ua

Н Е З А П Р И З Н АЧ Е Н Н Я М

БЛАГОДІЙНІ КОШТИ ПІШЛИ НА ПІАР КУРПІТИ?

А

ктивісти БФ «Пацієнти України» обуре­ ні тим, що Голова цього Фонду Дмитро Шерембей використовує кошти, які на благодійній основі надходять на рахунки ор­ ганізації, не за призначенням. Про це повідо­ мила одна з активісток пацієнтського руху. «У нас є незаперечні факти непристойної поведінки Дмитра Шерембея, який в обхід громадського обговорення та колективного узгодження на свій розсуд дозволив собі використати близько 45 тис. грн благодій­ них коштів Фонду не за призначенням. Тоді, коли абсолютна більшість наполягала спря­ мувати вказану суму на потреби поранених

!

2

на стадіоні в Донецьку дітей та їхніх сімей, Шерембей утилізував ці гроші на витрати, пов’язані з організацією заходів із публічної співбесіди з кандидатом на посаду Міністра охорони здоров’я України. Гроші пішли на ор­ ганізацію прес-конференції, інформаційну підтримку заходу, друк матеріалів», — ска­ зала активістка. За її словами, у Фонді й раніше виникали спірні моменти щодо використання благодій­ них коштів, однак «таке кричуще хамство з боку Шерембея стало останньою краплею». «Я розумію, що ми громадська організа­ ція, яка напрацьовує громадські ініціативи і

повинна їх рухати в суспільство, проте, коли на терезах здоров’я дітей та піар-кампанія на користь одного з кандидатів на посаду Мініст­ ра — в цьому випадку так склалося, що ми повинні лобіювати Володимира Курпіту, — це вже не витримує ніякої критики», — додала вона. Раніше ЗМІ писали про те, що члени БФ «Пацієнти України» ініціюють зняття свого керівника Дмитра Шерембея з посади Голови Фонду через лобіювання ним інтересів фар­ мацевтичних компаній Петра Багрія.

Продовжується евакуація медпрацівників

М

едичні заклади Луганська та До­ нецька отримають нові юридичні адреси на територіях, підконт­ рольних українській владі. Мова не йде про фізичне перенесення медичних закладів, бо евакуювати лікарні нереально: сепаратисти не дозволяють вивезти жодного закладу і в першу чергу — високовартісне обладнання. Крім того, це поставить під загрозу життя та безпеку лікарів. Але МОЗ змінює юридичні адреси цих установ, щоб ті співробітники, які там працювали, мали можливість переїхати і працювати на українських територіях. У при­ фронтовій зоні вже триває робота з праце­ влаштування переміщених лікарів. За матеріалами програми «События» ТРК «Україна»

Фенілкетонурія: у виграші російський виробник, а не українські малюки

Т

ричі поспіль тендер на закупівлю пре­ паратів для хворих на фенілкетонурію дітей від 1 до 3 років був скасований. Дилер російського препарату — пол­ тавська фірма ТОВ «ТД «Конвалія-М», що роками є незмінним постачальником «Тет­ рафену/Нутрігену», — саботував тендер, не з’являючись на торги. Саме це дало можливість Міністерству охорони здоров’я перейти до процедури перемовин, на яких, скоріше за все, буде закуплено російський препарат, а не європейський. Російський препарат на 30% дорожчий, проте 12 років поспіль Міністерство закуповує лише його. Виробники європейського препарату «Р-АМ—1» через штучне затягування тендерів не в змозі поставити весь річний запас до кінця поточного року, як цього вимагає МОЗ. Вони готові надати більшу частину препаратів до кінця року, а іншу — не пізніше березня, про що йдеться у гарантійному листі. Утім, у відомстві хочуть прийняти одразу всю партію, а отже, за ни­ нішніми умовами конкурсу альтернативи немає. Поставити все до кінця року можуть лише дилери російського препарату. На думку активістів (із БО «Об’єднання батьків дітей, хворих на фенілкетонурію «Покоління», Центру протидії корупції), МОЗ має всі законні підстави для того, щоб погодитись на поставки частинами, але не хоче цього робити, лобіюючи російські ліки. Журналісти зібрали десяток звернень за­ непокоєних батьків, дітям яких російський препарат зовсім не підходить. За матеріалами «Радіо Свобода»

За матеріалами телеканалу ТВІ

АБСОЛЮТНО ДИКОЮ І ПОПУЛІСТСЬКОЮ НАЗВАВ ІНІЦІАТИВУ ПРОВЕДЕННЯ «ВИБОРІВ» НОВОГО ГОЛОВИ МІНІСТЕРСТВА ОХОРОНИ ЗДОРОВ’Я ВИКОНАВЧИЙ СЕКРЕТАР АСОЦІАЦІЇ ПСИХІАТРІВ УКРАЇНИ СЕМЕН ГЛУЗМАН. «ВУЛИЦЯ НЕ МОЖЕ УПРАВЛЯТИ СИСТЕМОЮ. МИ ВЖЕ МУСІЯ ПОБАЧИЛИ... СУДИТИ ПРО КОРУМПОВАНІСТЬ АБО НЕКОРУМПОВАНІСТЬ ЧИНОВНИКІВ ПОВИННІ НЕ ЯКІСЬ ВУЛИЧНІ ЛЮСТРАТОРИ, А ПРАВООХОРОННІ ОРГАНИ. Є ЗОНА ПРОФЕСІЙНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ. ЯКЩО ГРОМАДСЬКІСТЬ БУДЕ ЗАПУСКАТИ КОСМІЧНІ КОРАБЛІ, ТО ЖОДЕН ІЗ КОРАБЛІВ НІКОЛИ НЕ ЗЛЕТИТЬ. УПРАВЛЯТИ СИСТЕМОЮ ПОВИННІ ГРАМОТНІ ПРОФЕСІЙНІ ЛЮДИ», — ПЕРЕКОНАНИЙ ВІДОМИЙ ПСИХІАТР. За матеріалами УНН

www.vz.kiev.ua тел.: (044) 485 00 96 vz@vz.kiev.ua

НОВИНИ

28 листопада 2014 року

П Р О ФА Н А Ц ІЯ В І Д М О З

РІШЕННЯ ЩОДО АПТЕЧНОЇ НАРКОМАНІЇ ПРИЙМАЮТЬ БІЗНЕСМЕНИ, ЧИНОВНИКИ І НАВІТЬ ЖУРНАЛІСТИ

30

жовтня 2014 р. у Міністерстві охоро­ ни здоров’я України пройшла нарада з питань обігу кодеїновмісних ліків. Відтепер організатори і кожен з тих, хто виступив проти введення предметно-кількісного обліку (ПКО) препаратів цієї групи, несе персональну від­ повідальність за поширення аптечної наркоманії в країні. Незважаючи на те, що нараду скликали через неодноразові звернення з приводу нецільового ви­ користання цих ліків наркозалежними, головуючий — заступник Міністра МОЗ з євроінтеграції Юрій Савко — під час обговорення віддав перевагу не темі аптечної наркоманії, а питанню «недопущен­ ня обмеження доступу хворих до кодеїновмісних препаратів». Це стандартне виправдання постійно використовується підприємствами-виробниками цих препаратів для лобіювання власних бізнесінтересів, оскільки дозволяє заплющувати очі на проблему безконтрольного зростання аптечної наркоманії. Як і передбачалося, на цій заздале­ гідь зрежисованій нараді більшість присутніх «не знайш­ли причин для введення ПКО кодеїновмісних препаратів». На нараді були присутні 29 осіб — їх список, очевидно, складався під чуйним керівницт­ вом зас­тупника Міністра Юрія Савка. Саме тому не варто дивуватися, що серед запрошених були: 6 представників МОЗ, 2 представники Дер­ жавного експертного центру (дочірньої структури МОЗ) і ще 1 — Інституту психіатрії та наркології МОЗ, тобто 9 представників (третина присутніх) від Міністерства. Цікаво, що історично в Україні саме Міністерство охорони здоров’я активно чинить опір спробам дати бій аптечній наркоманії; 3 присутніх на нараді афільовані з Головою Держлікслужби Михайлом Пасічником та його першим заступником Оленою Алексєєвою: пред­ ставник даної установи Людмила Горова, директор «Аптечної професійної асоціації України» Оксана Гуленко (Президентом якої до кінця вересня 2014 р. залишався М. Пасічник), Голова Громадської ради при Держлікслужбі Тетяна Котляр (під її керівницт­ вом Громадська рада далеко не вперше виступає в інтересах фармбізнесу, в тому числі — виробників кодеїну, до того ж раніше Т.Котляр працювала в ком­ панії «Ліки України», що є монопольним дистри­ бутором наркотичних і психотропних препаратів); 3 представники від правоохоронних органів — Міністерства внутрішніх справ і Служби безпе­ ки — від присутності яких не вдалося відбитися Юрію Савку; 1 представник Асоціації «Виробники ліків України» Максим Мягченко (Асоціацію багато років очолювала перший заступник Пасічника — Олена Алексєєва; а фінансує її в значній мірі голов­ ний виробник кодеїну в країні — одеський завод «ІНТЕРХІМ»); 3 безпосередніх представники виробників ко­ деїну — аж 2 від одеського заводу «ІНТЕРХІМ» (ди­ ректор Анатолій Редер і Олександр Чумак, який, до слова, називає себе радником Михайла Пасічника)

і представник харківського підприємства «Здоров’я народу» Ольга Ловашніченко; 2 представники ЗМІ — Ганна Барміна від що­ тижневика «Аптека», що фінансується фармбізне­ сом, і Ганна Фурсова від агентства «Інтерфакс-Укра­ їна», яке регулярно організовує прес-конференції та інші PR-заходи на користь фармацевтичних виробників; 5 представників громадських організацій: Владислав Онищенко із Спілки споживачів медпос­ луг, лікарських засобів та виробів медичного приз­ начення (багато років від імені громадян України послідовно виступає за боротьбу з аптечною нар­ команією), Віктор Сердюк від Всеукраїнської ради захисту прав та безпеки пацієнтів (неодноразово був замішаний у замовних PR-кампаніях на захист вільного продажу кодеїну, постійно критикується лікарями-наркологами за умисні неправдиві пу­ блічні твердження, що «наркоманами від прийому кодеїновмісних препаратів не стають»), Вікторія То­ машевська від Міжнародного фонду «Відроджен­ ня», Володимир Кривенок від Всеукраїнської нар­ кологічної асоціації та Ігор Щедрин від «Медичного контролю» (зі зміною влади в країні ця громадська організація обласкана увагою з боку МОЗ і виконує роль ручної опозиції «при дворі»); 2 представники від Європейської Бізнес Асо­ ціації (ЄБА) — Світлана Терьохіна та Ірина Знаєв­ ська. Незрозумілою є участь у даному засіданні аж 2 представників цієї організації, адже компанії-чле­ ни ЄБА не виробляють кодеїновмісних таблетова­ них препаратів для зняття симптомів кашлю, тобто препаратів, посиленню контролю за відпуском яких і було присвячене засідання. Можна припустити, що вони запрошувалися особисто Юрієм Савком, який до останнього був директором бізнес-асоціації «АПРАД» і представляв її в ЄБА. При цьому одна з представників І. Знаєвська — сестра дружини Михайла Пасічника; 1 представник Асоціації представників між­ народних фармацевтичних виробників (AIPM) Укра­ їни Катерина Глушаниця аналогічно представляла інтереси виробників, які не мають відношення до виробництва кодеїновмісних препаратів. Тобто аж 7 запрошених на нараду представляли інтереси фармбізнесу. При цьому треба зауважити, що завод-виробник апріорі не може й не повинен вирішувати питання статусу тих препаратів, які він виробляє і які несуть загрозу суспільному здоров’ю: рішення про зміну статусу таких препаратів — це функція Міністерства охорони здоров’я. У ситуації з кодеїновою наркоманією всі передумови для пере­ ведення препаратів на ПКО є, а рішення від МОЗ, як і раніше, немає. Отже, як мінімум 19 із 29 запрошених ще до по­ чатку наради гарантовано проголосували б за по­ дальший хід аптечної наркоманії по країні. Всього ж за безконтрольний обіг кодеїнового зілля виступили 23 присутніх, включаючи заступника Міністра Юрія Савка. Чи дивно, що на засідання не покликали жод­

ного представника з 8 регіонів, обласні ради яких вимагають від МОЗ ввести ПКО кодеїновмісних препаратів? Ні, бо вони, звісно, могли зіпсувати на­ мічений тріумф кодеїнових наркобаронів. Отже, наприкінці наради Юрій Савко запропо­ нував присутнім вирішити долю кодеїновмісних препаратів та аптечної наркоманії в Україні простим голосуванням, переклавши таким чином функції Міністерства охорони здоров’я на плечі спеціаль­ но запрошених людей, які простим підняттям рук «вирішили» долю тисяч українців, що потрапили в пастку кодеїнової наркоманії. Результати голосування: 3 представники право­ охоронних органів — однозначно за суворий облік кодеїновмісних; 2 — Оксана Гуленко та Ігор Щедрин — утрималися; Владислав Онищенко не голосував через те, що саме звернення Спілки стали приводом для проведення наради. І 23 голоси — за подальше беззаконня з обігом кодеїновмісних. Але хотілося звернути увагу, що всі ті, хто 30 жовтня проголосував за бізнес-інтереси власника «ІНТЕРХІМу» Анатолія Редера, не просто підняли руки вгору, а й взяли на себе повноту відповідаль­ ності за подальше поширення аптечної наркоманії в країні та за «кодеїнове вбивство» підлітків і молоді України. І коли це питання постане з усією гостро­ тою, керівництво МОЗ завжди зможе сховатися, як за ширмою, за Протоколом даної наради — нехай вона й нелегітимна з точки зору закону. А Кабінету Міністрів України й особисто Арсенію Яценюку варто було б звернути увагу на те, що такі заходи заступника Міністра МОЗ з євроінтеграції Юрія Савка — не що інше, як лобіювання інтересів наркобізнесу під самим носом Уряду. Чи збігається це з європейською ідеологією і цінностями? Наводимо список тих, хто проголосував за по­ дальше поширення аптечної наркоманії в Україні. Країна повинна знати своїх «героїв»: 1. Юрій Савко, заступник Міністра охорони здоров’я з євроінтеграції; 2. Людмила Коношевич, начальник Управління фармацевтичної діяльності МОЗ України; 3. Андрій Гаврилюк, заступник директора Де­ партаменту медичної допомоги МОЗ України, на­ чальник Управління надання медичної допомоги дорослим; 4. Наталія Острополець, начальник відділу ви­ сокоспеціалізованої медичної допомоги Управління надання медичної допомоги дорослим Департа­ менту медичної допомоги МОЗ України;

!

5. Яніна Толкачова, заступник начальника Управ­ ління фармацевтичної діяльності — начальник від­ ділу з питань обігу лікарських засобів МОЗ України; 6. Сергій Бородін, в.о. начальника відділу з пи­ тань якості в фармації Управління фармацевтичної діяльності МОЗ України; 7. Костянтин Кузьменко, заступник директора Департаменту експертизи реєстраційних матеріалів — начальник Управління експертизи інструкцій та номенклатури ДП «Державний експертний центр МОЗ України»; 8. Світлана Румянцева, начальник відокрем­ леного підрозділу Українського НДІ соціальної і судової психіатрії та наркології МОЗ України; 9. Володимир Кривенок, представник Всеукра­ їнської наркологічної асоціації; 10. Олексій Семенець, позаштатний спеціаліст ДП «Державний експертний центр МОЗ України»; 11. Людмила Горова, заступник директора Де­ партаменту контролю якості лікарських засобів Держлікслужби України; 12. Анатолій Редер, генеральний директор ТДВ «ІНТЕРХІМ» — виробника кодеїновмісних препаратів; 13. Олександр Чумак, керівник страйкому ТДВ «ІНТЕРХІМ»; 14. Ольга Ловашніченко, директор ТОВ ХФП «Здоров’я народу» — виробника кодеїновмісних препаратів; 15. Віктор Сердюк, Президент Всеукраїнської Ради захисту прав та безпеки пацієнтів; 16. Вікторія Томошевська, директор програмної ініціативи «Громадське здоров’я» Міжнародного фонду «Відродження»; 17. Тетяна Котляр, Голова Громадської ради при Держлікслужбі України; 18. Максим Мягченко, начальник аналітичного відділу Асоціації «Виробники ліків України»; 19. Катерина Глушаниця, координатор Асоціації представників міжнародних фармацевтичних ви­ робників України AIPM Ukraine; 20. Ірина Знаєвська, представник Європейської Бізнес Асоціації; 21. Світлана Терьохіна, представник Європей­ ської Бізнес Асоціації; 22. Анна Барміна, керівник інформаційного від­ ділу щотижневика «Аптека»; 23. Ганна Фурсова, ІА «Інтерфакс Україна». За матеріалами Pharma.net.ua

ВСЕУКРАЇНСЬКА ГО «АПТЕЧНА ПРОФЕСІЙНА АСОЦІАЦІЯ УКРАЇНИ» ПІДТРИМУВАЛА ТА ПІДТРИМУЄ ІНІЦІАТИВУ СТОСОВНО ЗАПРОВАДЖЕННЯ ПРЕДМЕТНО-КІЛЬКІСНОГО ОБЛІКУ НА КОМБІНОВАНІ КОДЕЇНОВМІСНІ ПРЕПАРАТИ. За матеріалами тижневика «Аптека»

3

НОВИНИ НІ — Р У Й Н А Ц ІЇ ФА РМ А Ц ІЇ

СА Н К Ц ІЇ

М. ПАСІЧНИКУ ЗАПРОПОНОВАНО ПАКУВАТИ ВАЛІЗУ

Чого бояться російські фармвиробники

19

листопада під стінами Кабміну зібралися представники фармацевтичної галузі, обурені діяльністю керівництва Держлікслужби України останнім часом. Ось деякі з гасел на транспарантах протестувальників: «Геть фармацевтичний олігархат з Держлікслужби!», «Ні — руйнації фармації», «Ліки повинні лікувати, а не калічити», «МОЗ кришує кодеїнову наркоторгівлю». Акцію ініціювала Громадська організація «Всеукраїнське об’єднання «Миколаївська фармацевтична асоціація ФармРада», що представляє інтереси дрібних підприємців, провізорів і аптекарів. Також до неї приєдналися представники Союзу споживачів медичних послуг, лікарських засобів та виробів медичного призначення. За словами керівника «ФармРади» Олени Пруднікової, Михайло Пасічник, який зайняв пост Голови Держлікслужби в липні цього року, «почав використовувати адміністративні важелі для монополізації фармринку великим бізнесом і дискримінації малого підприємництва».

— Добре відомо, що перший зас­ тупник М.Пасічника — Олена Алексєєва — ще в 2005 р. була звільнена з посади Голови Комітету з конт­ ролю за наркотиками за численні порушення з передачі дозвільних функцій на власне підприємство, — нагадала громадський активіст.

— Наша перша вимога — звільнити Михайла Пасічника та Олену Алексєєву за сприяння тінізації фармацевтичного ринку, лобіювання інтересів бізнесу, за те, що вони нездатні провести реформування органу контролю у сфері обігу лікарських засобів... Активісти також не згодні з тим, що нова «фармацевтична влада» не бажає помічати реальних масштабів аптечної наркоманії і потурає представникам фармбізнесу, чиї інтере­ си йдуть врозріз із європейськими принципами збереження здоров’я населення. Учасники мітингу вказали й на інших представників державної влади, депутатів і олігархів, яких вони вважають головними покровителями загрозливого бізнесу на кодеїнових препаратах. Це, на їхню думку, впливовий «вічний народний депутат» Микола Мартиненко та президент Асоціації фармацевтичних виробників України, фармолігарх Петро Баг­ рій, саме яким зобов’язані своїми призначеннями на керівні посади в Держлікслужбі Михайло Пасічник і Олена Алексєєва. Протестувальники не підбирали виразів для характеристик цих чиновників, що свідчить про їхнє неабияке обурення: «Пасічника — гієну Мартиненка — геть!», «Алексеєва = тендерник Баг­рій = схемотехніки фармринку!» Протест активістів був адресований і директору одеського заводу

«ІНТЕРХІМ» Анатолію Редеру — це підприємство є основним виробником кодеїновмісних препаратів. Йому був присвячений плакат: «Редер! Не вбивай дітей наркотиками». Як відомо, керівництво «ІНТЕРХІМу» намагається не допустити посилення вимог до реалізації та відпуску «аптечних наркотиків», які МВС, СБУ та більшість відповідальних представників фармринку вважають за необхідне поставити на предметно-кількісний облік, але у чиновників від фармації до цієї проблеми, як бачимо, особливе ставлення. Тому присутні вимагали «зупинити свавілля фармацевтичних олігархів у Держлікслужбі» та закликали ввести «в європейській країні європейські стандарти контролю». Крім того, на думку представників галузі, наразі вкрай необхідно посилити відповідальність за торгівлю фальсифікованими лікарськими засобами й повернути Держлікслужбі реальний контроль за боротьбою з надходженнями фальсифікату в аптеки. Також серед вимог фармацевтів — скасування введення ПДВ на препарати. Фотопортрет Пасічника учасники мітингу помістили у порожню валізу, яку головному контро­лерові фармринку очевидно пропонується починати пакувати. Богдан КОНОВАЛОВ, спеціально для «ВЗ»

Т Е Н Д Е Р И - 2 0 14

ВСЕ ТІ Ж «ВІДКАТНІ» ПЕРЕМОЖЦІ М іністерство охорони здоров’я 5-11 листопада за результатами тенде­ рів уклало низку угод на постачання лікарських засобів на загальну суму 170,31 млн грн, про що повідомляється у «Віснику державних закупівель». Із цієї суми понад 90% підрядів отримали чотири компанії: ТОВ «Людмила-Фарм» Олени Мироно­ вої та Костянтина Грошева — 83,10 млн грн;

4

ТОВ «Компанія «Укроптпостач» з групи Багрія-Кучирки — 47,07 млн грн; ТОВ «Бакмед» — 12,56 млн грн; ТОВ «Фармадіс» — 11,41 млн грн. Ці фірми вже кілька років поспіль тради­ ційно виграють більшість тендерів МОЗ. Окремі медикаменти значно подорожча­ ли порівняно з минулим роком. Наприклад, «Укроптпостач» цього разу продав етопозид по 315 грн на загальну суму майже 9 млн грн.

Минулого року Міністерство купувало цей лі­ карський засіб по 180 грн. Мікафунгін від компанії «ЛюдмилаФарм» цього року коштував 11 756 грн за 100 мг, минулого — 8 738 грн, а каспофунгін обійшовся у 6 132 грн, минулого ж року — у 4 350 грн. За матеріалами програми «Наші гроші»

«У

країна закрила ринок для ро­ сійських препаратів. Серед них опинилися вакцини. Закупити вакцини за кордоном Україна не змогла, адже там вони коштують удвічі дорожче. В результаті з квітня вакцинація дітей фактично зупинилася», — зазначив директор Асоціації російських фармацевтичних компаній Віктор Дмитрієв на засіданні Експертної ради з охоро­ ни здоров’я при Міжпарламентській Асамблеї держав-учасниць СНД в Санкт-Петербурзі 11 листопада. За його словами, в результаті відмови від російських вакцин збільшилися ризики поширення інфекційних захворювань, у тому числі й на території Росії та Білорусі. «Минулого тижня Петро Порошенко підпи­ сав указ — дозволив застосовувати простро­ чену вакцину. Ви розумієте, до яких наслідків це може призвести? Зараз досить активно про­ суватимуться українські препарати. До чого це може призвести? Якщо будуть серйозні втрати з нашого боку, якимось чином ми закриємо ро­ сійський ринок і для української фармацевтич­ ної продукції. Але ця торгова війна нікому не потрібна, за великим рахунком», — сказав В.Дмитрієв. Українські експерти фармринку, своєю чер­ гою, розцінили таку позицію як банальне заля­ кування України. Про які українські препарати в контексті вакцинації йдеться — незрозуміло, оскільки вже протягом десятиліть ми маємо невирішену проблему імпортозалежності щодо імунобіологічних препаратів. Схоже, Росія видає бажане за дійсне, намагаючись переконати, що інших вакцин у світі взагалі не існує. До того ж В.Дмитрієв демонструє некомпетентність або навмисно підміняє по­ няття, оскільки «прострочена» і «продукція, в якої закінчився термін реєстрації» — це зов­ сім різні речі. Слід зазначити, що російські виробники вакцин не готові відмовитися від українського ринку збуту. Умови виробництва вакцин у Російській Федерації дуже далекі від стандартів GMP, тому знайти нових покупців для препаратів, які не відповідають вимогам європейської якості, Росії навряд чи вдасться. Саме цим і пояснюється нервування представ­ ників російських заводів, підтриманих свого часу Раїсою Богатирьовою, нині ж неприкрито просуваємих Арсенієм Яценюком і Василем Лазоришинцем. За матеріалами «Інтерфакс Північно-Захід»

? ПРОКУРАТУРА КИЄВА ВІДКРИЛА КРИМІНАЛЬНЕ ПРОВАДЖЕННЯ ЗА ФАКТОМ СЛУЖБОВОЇ НЕДБАЛОСТІ СТОСОВНО КОЛИШНЬОГО ПЕРШОГО ЗАСТУПНИКА МІНІСТРА ОХОРОНИ ЗДОРОВ’Я УКРАЇНИ, ГОЛОВИ ТЕНДЕРНОГО КОМІТЕТУ РУСЛАНА САЛЮТІНА. СПРАВА ПОВ’ЯЗАНА ЗІ ЗРИВОМ ТЕРМІНІВ ЗАКУПІВЛІ ПРЕПАРАТІВ. За матеріалами РБК-Україна

www.vz.kiev.ua тел.: (044) 485 00 96 vz@vz.kiev.ua

НОВИНИ

28 листопада 2014 року

ТАЄ М НІ С П И С К И

Д ЕРЖЗ А К У ПІВ ЛІ

МОЗ НЕЗАКОННО ВПРОВАДЖУЄ ЕЛЕКТРОННИЙ РЕЄСТР ПАЦІЄНТІВ? М іністерство охорони здоров’я України таємно веде розробку електронного реєстру пацієнтів, для якого ще не існує нормативної бази. Складати його почали з най­ специфічніших категорій хворих — психіатрич­ ного та наркологічного профілів. Про це заявили журналісти газети «Лівий берег», до рук яких потрапили відповідні документи.

27 жовтня вийшов наказ МОЗ про створення міжвідомчої робочої групи з упровадження прог­ рамного забезпечення «Електронний реєстр па­ цієнтів. Частина 1. Медогляди» під керівництвом особисто в.о. Міністра Василя Лазоришинця. Тестування реєстру й підготовку до запуску ця група доручила трьом громадським організаціям: «Українській асоціації медичних комісій і експер­ тиз» (вона і є творцем реєстру — на «громад­ ських засадах»), «Всеукраїнській психіатричній лізі» і «Всеукраїнській наркологічній асоціації».

Як виявилося, одна з цих організацій — «Все­ українська психіатрична ліга» — зовсім нова, створена у червні 2014 року, і зараз психіатрів змушують вступати до неї. Голова Асоціації пси­ хіатрів Семен Глузман заявив, що його колегам телефонують і вимагають вступати в Лігу, по­ силаючись на волю безпосередньо в.о. Міністра Лазоришинця. Голова Ліги Олег Панченко — головний лікар психіатричної лікарні у Донецькій області, яка підпорядковується безпосередньо Міністерству охорони здоров’я. Панченка називають людиною колишнього президента Віктора Януковича. «Українська асоціація медичних комісій і експертиз» зареєстрована в листопаді 2013 р., її засновники — благодійний фонд «Розвиток сучасної медицини», зареєстрований у Севас­ тополі, і товариство з обмеженою відповідаль­ ністю «Біорент-Україна» кіпрського походження.

Ця асоціація раніше вже пропонувала створити електронний реєстр пацієнтів. Питання розгля­ далося в комітетах Верховної Ради на початку лютого 2014 року. Президент Асоціації Михайло Бондарчук — колишній військовий, працював в СБУ та Управлінні держохорони. «Всеукраїнську наркологічну асоціацію» очолює Анатолій Вієвський, багаторічний голов­ ний нарколог МОЗ. За даними LB.ua, саме він є головним натхненником ідеї створення реєстру психіатричних та наркологічних пацієнтів. Нагадаємо, що створення єдиного реєстру па­ цієнтів прописано в коаліційній угоді, однак поки що воно не відповідає законодавчій базі. Для його впровадження необхідно міняти як мінімум За­ кон про захист персональних даних і Закон про надання психіатричної допомоги. За матеріалами сайту LB.ua

!

У ЗВ’ЯЗКУ З НАМІРОМ ВОЛОДИМИРА МІШАЛОВА, ЯКИЙ Є ЧОЛОВІКОМ КАТЕРИНИ АМОСОВОЇ — РЕКТОРА НАЦІОНАЛЬНОГО МЕДИЧНОГО УНІВЕРСИТЕТУ ІМ. О.О. БОГОМОЛЬЦЯ, ЗАЙНЯТИ ПОСАДУ ДИРЕКТОРА НАЦІОНАЛЬНОГО ІНСТИТУТУ РАКУ, КОЛЕКТИВ ІНСТИТУТУ ЗВЕРНУВСЯ В МОЗ ІЗ ВИМОГОЮ НЕ ДОПУСТИТИ ЦЬОГО ПРИЗНАЧЕННЯ. «ЗА СВОЇМИ ПРОФЕСІЙНИМИ ЯКОСТЯМИ В.Г. МІШАЛОВ НЕ ВІДПОВІДАЄ ВИМОГАМ ПОСАДИ ДИРЕКТОРА НАЦІОНАЛЬНОГО ІНСТИТУТУ РАКУ З ОСНОВНИМ НАПРЯМКОМ СПЕЦІАЛІЗАЦІЇ «ОНКОЛОГІЯ», — ЙДЕТЬСЯ В ЛИСТІ НА ІМ’Я В.О. МІНІСТРА ОХОРОНИ ЗДОРОВ’Я ВАСИЛЯ ЛАЗОРИШИНЦЯ. ЗАРАЗ ВОЛОДИМИР МІШАЛОВ ПРАЦЮЄ ЗАВІДУВАЧЕМ КАФЕДРИ ДИТЯЧОЇ ХІРУРГІЇ В ТОМУ Ж НАЦІОНАЛЬНОМУ МЕДУНІВЕРСИТЕТІ.

Керівника медичної служби Міноборони усунуто з посади

М

іністр оборони України Степан Полторак усунув полковника медичної служби Віталія Андро­ натія з посади директора Військово-ме­ дичного департаменту Міноборони «за незадовільну роботу в організації ме­ дичного забезпечення в зоні проведення антитерористичної операції та закладах охорони здоров’я Збройних Сил України, а також під час здійснення процедур дер­ жавних закупівель». Також у відомстві за­ явили, що за цим фактом було призначене службове розслідування. За матеріалами УНІАН

Порушені права українських громадян захищає ООН…

В

ВІТЧИЗНЯНІ ВИРОБНИКИ ПРЕПАРАТУ ВІД ГЕПАТИТУ С ДАЛИ ВІДСІЧ «ТЕНДЕРНІЙ МАФІЇ»

ООН занепокоєні припиненням лі­ кування хворих на туберкульоз і ВІЛ/СНІД та суттєвим обмеженням економічних, соціальних і культурних прав людей в Україні. Про це йдеться в доповіді цієї організації від 20 листопада 2014 року про стан дотримання прав лю­ дини в Україні. Автори доповіді вказують, що особ­ ливо актуальною проблемою став ризик припинення лікування близько 60 тисяч ВІЛ-позитивних і понад 11 тисяч 600 па­ цієнтів із мультирезистентним туберку­ льозом у всіх регіонах України у зв’язку з непроведеними тендерами на придбання необхідних препаратів. Також вони наго­ лошують: закупівля потрібних лікарських препаратів є одним з основних обов’язків держави для забезпечення мінімаль­ но необхідного рівня права на охорону здоров’я. «Припинення лікування загро­ жує життю понад 70 тисяч пацієнтів і може призвести до неконтрольованого поширення епідемій», — попереджають експерти.

С

…а від смерті рятує Глобальний фонд

За матеріалами УНН

КО Р У П Ц ІЙ НІ В ІР УС И

пробами не допустити єдиного вітчизняного виробника препаратів від гепатиту С до тендерів назвали дії Міністерства фармацевти з української компанії «Валартін Фарма». «Чиновники хочуть прибрати нас з ринку», — заявив директор фармацевтичного підприємства Анд­рій Розумний на акції протесту, що проходила 13 листопада біля Міністерства охорони здоров’я України. На пікет протесту трудовий колектив прийшов із плакатами: «МОЗ, схаменися!», «Савко кришує тендерну мафію», «Альфапег рятує життя», «За хабарі доведеться відповідати!» тощо. «Альфапег®» — це єдиний лікарський засіб від гепатиту С, що випускається в Україні. На розробку препарату пішло 7 років, він пройшов усі необхідні перевірки та тестування, його якість було неодноразово підтверджено. Днями Державний експертний центр МОЗ України, який здійснює післяреєстраційний нагляд за лікарськими засобами, офіційно повідо-

мив, що за весь час після реєстрації препарату «Альфапег®» в Україні, тобто з жовтня 2012 р. по теперішній час, ДЕЦ не отримував жодного повідомлення про випадки побічних реакцій чи відсутність ефективності при застосуванні цього препарату в медичній практиці. «Але як тільки препарат був зап­ ропонований для участі в тендерних закупівлях за держпрограмами, відразу ж були ініційовані замовні перевірки, акції різних кишенькових активістів. Усе це робилося, щоб перешкодити реєстрації препарату, — пояснив Андрій Розумний. — Перевірки нічого не дали. Ми відстояли препарат. Але вже двічі тендер на закупівлю медикаментів для хворих на гепатит С визнається Антимонопольним комітетом України як антиконкурентний, оскільки Міністерство охорони здоров’я висуває дискримінаційні для «Альфапегу®» умови торгів. Тобто чиновники в черговий раз ставлять палиці в колеса препарату, закупівля якого обійшлася б на

40-60% дешевше, ніж придбання зарубіжних аналогів. Якщо препарат таки усунуть із торгів, то держава переплатить 30 млн грн, купивши імпортні медикаменти, які в рази дорожче. А це значить, що тисячам хворих на гепатит буде відмовлено в отриманні необхідної антивірусної терапії». Представники компанії вважають, що лобістом тиску на «Альфапег®» виступає заступник Міністра охорони здоров’я Юрій Савко. Мабуть, тільки завдяки активному опору фармацевтів-виробників Міністерство охорони здоров’я 20 листопада усунуло дискримінаційні вимоги до постачальників протигепатитних препаратів, які раніше були присутні в тендерній документації та виписані «під одного учасника». Наразі тендерна документація МОЗ, як цього й вимагало рішення АМКУ, передбачає чітке визначення предмету закупівлі.

Н

а початку грудня Глобальний фонд передасть Україні гуманітарну до­ помогу у вигляді медикаментів для хворих на ВІЛ/СНІД і туберкульоз. За словами в.о. Міністра охорони здоров’я Василя Лазоришинця, державні закупів­ лі лікарських засобів для цієї категорії пацієнтів проведені не в повному обсязі, а лікарських засобів, які передасть Гло­ бальний фонд, вистачить приблизно на три місяці. «Знаючи, що частина препаратів у нас закінчується в середині грудня, а частина — 1 січня, ми звернулися до Глобального фонду. І вже на початку грудня отримаємо гуманітарну допомогу для дітей і дорос­ лих, хворих на ВІЛ/СНІД, щоб не перери­ вати антиретровірусної терапії, а також препарати другого ряду для лікування туберкульозу», — уточнив чиновник. За матеріалами УНІАН і УНН

За матеріалами УНН

5

ДЕРЖАВНЕ ПИТАННЯ

ПЕРВИНКУ — З МОЛОТКА? Реформи первинної ланки медичної допомоги, які обіцяли наблизити лікаря до пацієнта, забезпечити доступність і якість її медичних послуг, можуть завершитися зовсім несподівано для українців. Хочете змін в охороні здоров’я? Опираєтеся скороченням і закриттю закладів? Не подобається «швидкоспечений сімейний лікар»? Тоді отримуйте новий план «вирішення» проблем — приватизацію первинки.

П

ід час конференції «Стратегія реформ-2020: реформування у сфері охорони здоров’я» цю ідею озвучив очільник експертної групи МОЗ України з реформ охорони здоров’я Володимир Курпіта, повідомляє РБК-Україна. За його словами, проект реформування охорони здоров’я вже підготовлено — однією з головних пропозицій і новацій є «необхідність приватизації, передачі в концесію сектора первинної медичної допомоги… Це дозволить розвиватися цій сфері… Сьогодні лише 1% населення користується медичними послугами приватного сектора». Схоже, щоб нав­ч ити «нерозумне населення», яке ніяк не може зрозуміти суть запропонованих їм благ і потрібні подібні новації. Експертна група вважає, що медичні заклади «можуть бути продані на відкритих аукціонах, через пайову участь в управлінні і праві власності самих співробітників медичних закладів». А чи цікавилися експерти секретом «популярності» приватного сектора серед українців, яким і на державну «безплатну медицину» коштів не вистачає? Чи «ув’язують» нинішні економічні й соціа льні реа лії в Україні із таким «відважним» кроком «назустріч людям»?

рівних умовах ми знаходимося, чи є у нас подібний історичний досвід. По-перше, змусити будь-кого, у тому числі й сімейного лікаря, стати приватним підприємцем попри його бажання неможливо. І річ не лише в «пострадянському» менталітеті. Свого часу в Литві, яка має за плечима менший тягар «радянщини», ніж Україна, запропонували запровадити приватизацію в цій сфері. За перші 5 років приватними стали… 5% лікарів. Тож держава пішла на різні преференції для них, аби стимулювати процес. Але й після цього додалося лише 2% сімейних лікарів, охочих «приватизуватися». І це не завадило тому, що в цій країні на сьогодні створено досить ефективну первинну ланку охорони здоров’я. Словенія також мала прикрий досвід у цьому питанні — коли лікарі, отримавши все майно медичних закладів у приватну власність практично задарма, почали вимагати таку зарплату, яку неможливо було забезпечити у відносно небагатій країні, вони страйкували і масово виїздили на роботу за кордон. Тому потрібно враховувати всі ризики — і з досвіду інших, і з власних реалій. Приблизно 50% кадрів нашої первинної ланки — люди пенсійного та передпенсійного віку. Хтось має ілюзії стосовно того, що вони перейдуть на «приватні рейки»? А до 2020 року в Україні навряд чи вдасться повністю оновити кадровий потенціал первинки лікарями, які матимуть необхідний рівень теоретичних знань та практичних навичок і прагнутимуть стати приватними. Нам би впоратися з тим, щоб взагалі перекрити дефіцит таких кадрів.

Світові тенденції — замість експериментів Лариса МАТЮХА, головний позаштатний спеціаліст МОЗ України зі спеціальності «Загальна практикасімейна медицина», завідувачка кафедри сімейної медицини та амбулаторнополіклінічної допомоги НМАПО ім. П.Л. Шупика, доктор медичних наук, професор

На милування нема силування У частині країн Західної Європи лікарі первинної ланки є приватними підприємцями. Але цьому передував довгий історичний шлях становлення приватної медицини, еволюція систем фінансування, спроб і помилок, повторювати які просто нерозумно, а копіювати чужий досвід можна лише з огляду на те, чи в

6

З досвіду розвинених країн: нині існує чітка тенденція до кооперування сімейних лікарів. Наприклад, в одній із провінцій Великої Британії, де мені вдалося побувати минулого року, 3 сільські амбулаторії обслуговують декілька тисяч населення і в них працює 3 лікаря. Насправді у кожній амбулаторії працює не один постійний лікар, тобто всі вони «ходять по колу»: сьогодні лікар працює в одній амбулаторії, завтра — в іншій. За таких умов пацієнт завжди має право вибору й може записатися на прийом в амбулаторію за місцем проживання на той день, коли там приймає «його» лікар. Ще одна світова тенденція — збільшення обсягів медичної до-

помоги на рівні первинки. І не за рахунок залучення «вузьких» спеціалістів, як це хтось намагається подати, а за рахунок тієї ж групової практики сімейних лікарів — коли кожен із них отримує додатковий сертифікат, пог­л иблено вивчивши певний підрозділ (паліативна допомога, замісна терапія, педіатрія тощо). Це «вдос­коналені» лікарі загальної практики з розширеними повноваженнями в напрямку поглиблення компетенції щодо встановлення діагнозу, спостереження, реабілітації. Але це не означає, що сімейні лікарі стають «вузькими» спеціалістами й виконують операції, як у стаціонарі. А якщо хтось вбачає у приватизації первинної ланки дозвіл сімейному лікарю бути «сам собі пан» та заробляти на цьому гроші — це не європейський шлях. Світ іде у напрямку укрупнення загальнолікарських практик з метою забезпечення взаємозамінності та безперервності надання медичної допомоги, зміцнення потенціалу щодо організації надання невідкладної допомоги, тісної взаємодії лікар-пацієнт в інтересах останнього, забезпечення права вибору пацієнта та колективної відповідальності лікарів за показники якості роботи. Виникає запитання до авторів ідеї приватизації первинної ланки: за рахунок кого вони планують оплачувати її послуги? Якщо сімейний лікар братиме гроші безпосередньо з пацієнта, то це провальна ідея. Увесь світ нині стоїть на позиції, що первинна медична допомога має бути гарантовано безкоштовною для населення. Хіба що може бути якась невелика оплата — скажімо, кілька гривень за візит до лікаря, щоб не було спокуси у деяких пацієнтів «пройтись, поспілкуватись та розвіятись» в амбулаторію. Чи, скажімо, за виписаний рецепт, щоб лікар не витрачав даремно час на пацієнта, який насправді і не збирається йти в аптеку. У більшості країн така часткова співоплата існує і є засобом зменшення зловживання пос лугами лікаря. Однак первинна допомога і профілактика повинні бути загальнодоступними, всеохоп­люючими та безкоштовними. Тоді це спрацьовує на зменшення потреби в агресивних втручаннях.

Кому належатиме «контрольний пакет» охорони здоров’я? І останнє, щодо можливості продажу медичних закладів. На сьогодні

державні активи коштують у 5 разів дешевше своєї номінальної вартості. Тому ми можемо залишитися без державного сектора медичних закладів за копійки — це жахлива помилка. Її сьогодні виправляють у Грузії, Румунії. Тож потрібно врахувати доказові дані та негативні наслідки подібних кроків у інших країнах. І, безумовно, прислухатися не лише до авторів «експериментальних ідей», а й до рекомендацій таких експертних організацій, як ВООЗ, Світовий банк, які застерігають: держава в жодному разі не повинна втрачати контроль над системою охорони здоров’я, над її «контрольним пакетом». А кому ми продамо медичні заклади? Комерсантам, які захочуть із цього мати зиск, бо сприймають систему як місце для заробляння грошей? Тоді ситуація стане взагалі некерованою! Цивілізовані держави нині йдуть шляхом посилення контролю та рег улюванн я системи охорони здоров’я, оскільки доведено, що комерціалізація охорони здоров’я негативно вп ливає на медикодемографічну ситуацію в країні, погіршує доступність до певних видів медичної допомоги. У документах ВООЗ також зазначено, що комерціалізація системи охорони здоров’я знижує її ефективність саме в напрямку охорони здоров’я, оскільки втрачає профілактичну та гуманістичну спрямованість, і це неприпустимо. Також виникає запитання: а навіщо продавати заклади первинки? Їх що, так багато, що вони виявилися зайвими? Навпаки — їх бракує. ВООЗ вказує, що у будь яких к раїна х с творенн я ефек тивної первинної ланки потребує серйозних початкових інвестицій, а не розпродажу. Чи в цьому вбачається нагода позбутися клопотів про первинку — під гаслами лібералізації галузі? До вирішення проблеми потрібно підходити комплексно, з урахуванням вітчизняного позитивного досвіду забезпечення населення якісною та ефективною первинною медичною допомогою без приватизації її закладів. Саме в цьому напрямку треба продовжувати роботу: розбудову амбулаторій, навчання кадрів, їх мотивацію, створення тісного зв’язку з системою громадського здоров’я, вторинною та третинною ланками медичної допомоги. Ми також повинні нарешті мати власний доказовий менеджмент у медицині.

www.vz.kiev.ua тел.: (044) 485 00 96 vz@vz.kiev.ua

ДЕРЖАВНЕ ПИТАННЯ

28 листопада 2014 року

НА ЗАРПЛАТУ МЕДИКАМ В УКРАЇНІ НЕМАЄ КОШТІВ? Працювати без заробітної платні або перебувати в неоплачуваних відпустках до кінця року — така невесела перспектива нині вимальовується перед працівниками галузі охорони здоров’я міста Черкаси. У листопаді черкаські медики отримали 30% від належного їм авансу. Більше жодної копійки на зарплату місцевим медпрацівникам у бюджеті до кінця року не передбачено. Ситуацію кореспонденту «ВЗ» прокоментував директор департаменту охорони здоров’я та медичних послуг Черкаської міської ради Олег Стадник.

Олег СТАДНИК, директор департаменту охорони здоров’я та медичних послуг Черкаської міської ради

С

ьогодні ситуація така, як і була на початку року. Коли ми отримали прогнозні показники бюджету на 2014 рік, то вже тоді побачили, що асигнувань, які надійшли за формулою з Міністерства фінансів у розмірі 170 мільйонів гривень, вистачало вик­лючно на заробітну плату. Причому, аби відбулося підвищення зарплати, як передбачалося свого часу, то цих грошей не вистачило б і на оплату праці. При формуванні міського бюд­жету ми не могли залишити галузь без енергоносіїв, без медикаментів і таких видів діяльності, як вивезення сміття, прання, забезпечення медичних закладів охороною (особливо тих, які працюють із наркотичними засобами). Враховуючи все це, було сформовано бюджет на рівні потреб минулого року (за всіма іншими статтями) і з дефіцитом понад два місячні фонди оплати праці. Спочатку на зарплату не вистачало більше 30 мільйонів гривень. Частину цих коштів нам вдалося певним чином компенсувати: понад 2 млн гривень — за рахунок так званої дотації вирівнювання. Всі додаткові кошти, які надійшли до міського бюджету, були спрямовані на зарплату в галузі охорони здоров’я. Довелося вживати такі непопулярні заходи, як відпустки за власний рахунок. Щоправда, не було примусових відпусток, лише за власним бажанням. Крім цього, ми вивели поза межі фонду оплати праці всі вакантні посади, які не забезпечували надання невідкладної медичної допомоги. Тобто фактично призупинено замісництво і сумісництво. Після всіх вжитих заходів економії на зарплату працівникам медичної галузі міста до кінця року не вистачає коштів на 1,7 місяця. Це — 22 млн грн. Розшифрую: місячний фонд оплати праці по галузі складає близько 13 млн грн. На 4 млн ми змог­ли зареєструвати

аванс, а це — 30% листопадових асигнувань. Все. Далі у кошторисі по галузі стоять нулі. А це означає, що ми навіть не можемо зареєструвати заборгованість, аби потім її показати. Адже бюджетним кодексом заборонено брати будь-які зобов’язання при відсутності асигнувань. Більше того, якщо розпорядник коштів подає на реєстрацію графіки на зарплату чи акти виконаних робіт без відповідних підстав, то Казначейст­во зобов’язане скласти акт про факт бюджетного правопорушення, що тягне за собою адміністративну відповідальність керівника установи. За здійснення бюд­жетного правопорушення неодноразово — кримінальна відповідальність. Тож, якщо керівники черкаських медичних закладів намагатимуться без асигнувань зареєструвати зарплату за листопад, а потім ще й аванс на грудень, то це вже можна кваліфікувати як злісне невиконання бюджетного законодавства. Тому я розумію стурбованість керівників медзакладів міста, які телефонують до нас у департамент.

Понад 4,5 тисячі працівників у мирній центральній Україні без зарплати — це спровоковане соціальне незадоволення. Інакше назвати не можна. У нас висока питома вага середніх та молодших медичних працівників, у яких єдиним джерелом існування є невелика заробітна плата. Серед медпрацівників міста — одна тисяча лікарів, усі інші — медсестри й санітарки. Поставити на межу виживання таку кількість людей — це небезпечно. Крім цього, до кінця року залишився 1 млн гривень на медикаменти. Якщо забрати цей мільйон і перекинути на зарплату, то пацієнтам доведеться купувати елементарне. Ось і виходить, що, з одного боку, провокується негативне ставлення медиків до пацієнтів, а з іншого — обурення невдоволених хворих. І така ситуація не лише в Черкасах. На засіданні Асоціації міст України було озвучено інформацію, що аналогічна ситуація у більшості міст країни. На фоні воєнного стану в державі створити ще й у тилу вогнища соціального незадоволення — неприпустимо.

ВЗ Пам’ятається, у жовтні на сесії міськ­ ради вже розглядалося питання щодо проблем із виплатою зарплати в окремих медичних закладах міста. Але ж їх тоді вдалося вирішити...

— Це був перший дзвіночок. У жовт­ ні вже не було можливості виплатити зарплату в пологових будинках. Депутати черкаської міської ради на позачерговій сесії перерозподілили асигнування в межах департаменту охорони здоров’я, що дало можливість виплатити зарплату, й люди не відчули проблеми. Тоді ми зробили все можливе, щоб у всіх медичних закладах нестача коштів була однакова — 1,7 місячного фонду. Ми ініціювали звернення сесії міської ради до Кабінету Міністрів України, до Президента України щодо негайного реагування на цю ситуацію. Однак на даний момент офіційного реагування немає. Проте я сподіваюся, що все ж таки хтось відреагує. Ми вважаємо, що це їхні (Міністерства фінансів — авт.) прорахунки, оскільки відразу не правильно було пораховано фонд оплати праці. В асигнуваннях цього року не були враховані борги 2013 року. Тоді як на початку року ми виплачували взяті зобов’язання минулого року із асигнувань 2014 року. Ці кошти ніхто не обрахував як наявну заборгованість. Ми зі свого боку робимо все можливе, аби це питання не замовчувалося.

ВЗ Якщо ситуація була передбачувана на початку року, чому забили на сполох тільки зараз?

— Я відразу повідомив, що виникнуть проблеми. А у відповідь — економте, реорганізовуйтесь. Це при тому, що з лютого поточного року діє Закон України «Про введення мораторію на ліквідацію та реорганізацію закладів охорони здоров’я», яким забороняється навіть зміна формату робочого часу, зменшення будь-якого обсягу медичної допомоги, а тим більше реорганізація, реформування тощо. Ситуація непроста. Медпрацівники, які щоденно виходять на свої робочі місця, можуть бути позбавлені права на оплату своєї праці. Це досить серйозне порушення Конституції. Намагаємося не мовчати, звертаємо увагу на цю проблему. На днях спілкувалися і з профспілками. Останній термін реєстрації з виплати зарплати — 5 грудня. Якщо цього не відбудеться, то ми порушуємо колективні угоди — входимо в ситуацію, коли існує реальна загроза невиплати заробітної плати. Ми просимо, щоб нам додали асигнування, аби мати змогу хоча б зареєструвати свої борги. Виплатити зарплату можна і з запізненням, але за умови, що ми покажемо заборгованість по ній. Нині ж навіть немає підстав показати свої борги. Від ідеї закривати медичні заклади — ми ще далекі. Адже розуміємо міру

своєї відповідальності. Однак, коли хтось із керівників медзакладів буде безневинно покараний за порушення бюджетного кодексу, може постати питання про вихід медперсоналу в неоплачувані відпустки.

Валентина КОЧУБЕЙ, Голова обласної організації профспілки працівників охорони здоров’я

В

цілому по області недофінансування по зарплаті медичним працівникам спостерігається від 0,5 до 2-х місяців. Ми постійно моніторимо ситуацію. В окремих районах вдалося зекономити кошти на сумісництві, дехто виходив у відпустки за власний рахунок. Влада в районах намагається вирішити проблему. Нещодавно було позитивно вирішено питання в Умані. Найскладніша ситуація у Черкасах. Про це відомо керівництву області. У жовтні на зустрічі профактиву Черкащини з Головою облдержадміністрації Ю. Ткаченком та Головою облради В. Коваленко цю проблему знов було озвучено. Про стан справ у галузі ми неодноразово протягом року письмово й у телефонному режимі інформували Федерацію профспілок області, ЦК профспілки працівників охорони здоров’я України. Останні направляли звернення до Кабінету Міністрів України. Тож про це знають на всіх рівнях. Медичні ж працівники розуміють складну економічну ситуацію в країні, не нарікають, працюють.

Олександр ФЕДОРУК, головний лікар Третьої Черкаської міської лікарні швидкої медичної допомоги

Н

а сьогодні лікарям нашої установи виплачено лише частину авансу. Щоб розрахуватися з працівниками за листопад необхідно ще 1,5 млн грн. На зарплату за грудень — близько 2,8 млн грн. Зарплата в структурі видатків складає 80%. Всі кредити закінчилися. Ліжка у нас скорочені до оптимальної кількості. Цього року економили на чому могли: на енергоресурсах, замісництві, скасуванні необов’язкових виплат (премій, надбавок). Фонд економії склав 800 тисяч гривень, але це не вирішує проблеми. Нині формула розрахунку фінансування галузі охорони здоров’я міста на одного жителя не відповідає реаліям сьогодення. Враховуючи інфляцію, розрахунки необхідно збільшити вдвічі і тоді не виникатиме проблем, які повторюються з року в рік. Ми не відправляємо персонал у відпустки, оскільки це лікарня швидкої допомоги. Працівники закладу з розумінням ставляться до ситуації і належним чином виконують свою роботу. Проблеми з виплатою зарплати в кінці року виникають не вперше. В минулі роки вони вирішувалися. Сподіваємося, що так буде й цього року. Інна ХІМІЧУК, власкор «ВЗ», м. Черкаси

7

ДИСКУСІЙНИЙ КЛУБ

ПІДГОТОВКА СІМЕЙНОГО ЛІКАРЯ: МАРШ-КИДОК ПО-УКРАЇНСЬКИ?

Ініціатори медичних реформ стверджують, що нинішні дільничні терапевти і педіатри по суті є лише «диспетчерами» з розподілу пацієнтів, і їх має замінити сімейний лікар нового зразка, який візьме на себе 85% обсягу меддопомоги. Втім, на метаморфозу вчорашнього «диспетчера» у всезнайку нового зразка в Україні відводиться… 6 місяців очно-заочної перепідготовки. Що змінити у вітчизняній «кузні» кадрів первинки — молот (у вигляді методів та форм навчання) чи наковальню, тобто базові принципи підготовки сімейного лікаря?

Олег ШЕКЕРА, директор Інституту сімейної медицини НМАПО ім. П.Л. Шупика, доктор медичних наук, професор

ВЗ Україна проголосила пріоритетність розвитку первинної ланки охорони здоров’я і сімейної медицини, як це від­ бувається в усьому світі. Натомість під­ готовка сімейних лікарів в Україні не пов­ ністю відповідає світовим стандартам. То чи досягнемо задекларованої мети?

— У нас немає іншого шляху, аніж наб­ лизитися до світових стандартів у сфері підготовки лікаря. Це пов’язано і з підписанням Угоди про асоціацію між Україною та ЄС, і з тим, що дипломи наших фахівців мають визнаватися в інших країнах. Зрештою, саме високоосвічених сімейних лікарів потребують українські пацієнти. Тому, коли ми говоримо про їхню підготовку, пот­ рібно мати на увазі, що вона повинна починатися з першого дня навчання студента медичного вишу. В усьому світі такого лікаря готують всебічно — за різними напрямками, щоб він дійс­ но міг надати 85% медичних послуг на первинному рівні. І навчають цьому не лише на студентській лаві, а й на післядипломному етапі. Взаємозв’язок між цими двома ланками має бути

8

тісним. Освіта сучасного лікаря пот­ ребує засвоєння великої кількості інформації, навчальні плани постійно оновлюються і розширюються за рахунок нових тематик та дисциплін. У зв’язку з розширенням компетенцій сімейних лікарів, зокрема, з питань соціальної медицини, профілактики захворювань, неврології, психіатрії, хірургічних спеціальностей, терапії, педіатрії, онкології, імунопрофілактики, інфекційних хвороб, оториноларингології, офтальмології, військової та екстремальної медицини, паліативної та хоспісної медицини тощо, є пропозиції збільшити термін навчання в інтернатурі за фахом «Загальна практика-сімейна медицина» щонайменше до 3-х років. Адже існує фізична межа можливостей людини засвоїти певну кількість інформації за відповідний проміжок часу. До того ж потрібно посилити не лише теоретичну, а й практичну підготовку лікаря за фахом «Загальна практикасімейна медицина» — і на це також потрібен час. ВЗ Дехто зауважує, що подовження тер­ міну інтернатури — це затратна справа, що державі дешевше нашвидкуруч пе­ ревчити тих лікарів, які вже працюють у галузі, і змінити їх статус на «сімейний».

— Потрібно правильно рахувати — що економічно вигідніше: підготувати справжніх спеціалістів, які збережуть здоров’я людей, чи зекономити на цьому і згодом втратити набагато більше — через високу захворюваність, смертність, інвалідизацію населення тощо. А щодо прискореного перенав­ чання, тут дійсно виникає декілька проблем. По-перше, не кожному лікарю, який роками чи десятиліттями

працював за іншою спеціальністю, комфортно її змінювати. Багато спеціалістів до цього не готові ані фізично, ані ментально. Особливо, якщо вони розуміють, що їм доведеться нес­ти відповідальність та мати справу з різними віковими категоріями з моменту народження людини (адже це потребує ретельної підготовки з педіат­рії, акушерства та гінекології). Але ж їм слід врахувати, що спеціалізована ланка медичної допомоги нікуди не поділася, лікар загальної практики-сімейний лікар не заміняє «вузького» фахівця, він лише здійснює диференційну діагностику та надає певний обсяг допомоги на первинній ланці, а в разі необхідності скеровує пацієнта до «вузького» спеціаліста. По-друге, термін перепідготовки лікаря загальної практики-сімейного лікаря (впродовж 6 місяців, 2 з яких — це заочне навчання) вочевидь є недостатнім. Ми пропонуємо вже найближчим часом подовжити очну спеціалізацію сімейного лікаря мінімум до півроку. А в перспективі планується переглянути програму післядипломної освіти за фахом «Загальна практика-сімейна медицина». ВЗ Існує дві полярні точки зору. Одна з них — потрібно в максимально стислі терміни заповнити вакуум сімейних лі­ карів, інша — поспішати нікуди, головне — якісні кадри. Ви з якою погоджуєтеся?

— Давайте розмірковувати логічно. На сьогодні потреба в лікарях зі спеціальності «Загальна практика-сімейна медицина» (з урахуванням потрібної оптимізації мережі лікувально-профілактичних закладів первинної ланки) в Україні становить приблизно 28 тис. осіб. А працює в цій сфері лише

12 тис. лікарів. Якщо «поспішати нікуди», то більшість населення, особливо в сільській місцевості, залишиться без лікарського медичного обслуговування. То що робити? Сказати людям: «Вибачте, немає у нас ідеального сімейного лікаря, почекайте на нього ще років 10»? За кордоном також не скрізь однакова концентрація сімейних лікарів — у місцях, віддалених від потужних клінік, їх набагато більше. І якщо ми вже вирішили працювати по-новому, не треба висмикувати окремі елементи з зарубіжного досвіду. Мовляв, от там сімейні лікарі — то зразок. Але ж там і «правила гри» інші! Там працює система медичного страхування, інші умови роботи сімейного лікаря, інші принципи (а, отже, й розміри) оплати його праці, інші можливості підвищувати свій професійний рівень і стимули до того. ВЗ Існує ще й «третій план» — дехто пропонує перейти на цілеспрямовану підготовку фахівців сімейної медицини за окремими програмами.

— Але ж у такий спосіб ми обмежимо перспективу вибору студента! Майбутній лікар має отримати базову освіту — і той, хто вирішив стати лікарем загальної практики-сімейним лікарем, і той, хто мріє стати хірургом. Чинна система підготовки надає можливості всім без винятку випуск­никам медичних вишів обирати фах до душі. Тобто наші університети нав­чають лікарів загального профілю, а вже після навчання в інтернатурі вони отримують конкретну спеціалізацію. Пропонується змінити чинну систему: після того, як випускники університетів відпрацюють лікарями загальної прак-

www.vz.kiev.ua тел.: (044) 485 00 96 vz@vz.kiev.ua

ДИСКУСІЙНИЙ КЛУБ

28 листопада 2014 року

тики-сімейними лікарями впродовж трьох років, вони можуть отримати іншу спеціалізацію. Така система довела свою ефективність у багатьох розвинених країнах світу. Саме над цим питанням працює робоча група фахівців НМАПО ім. П.Л. Шупика під керівництвом академіка НАМН України, професора Ю.В. Вороненка. ВЗ А ще в усьому світі лікарі постійно зай­ маються самоосвітою. У наших сімейних лікарів є на це можливості й мотивація?

— Саме такий підхід — забезпечення безперервності навчання, підвищення кваліфікації та самовдосконалення медичних кадрів — визнається в усьому світі. Мабуть, представники жодної з існуючих спеціальностей не навчаються так довго, як лікарі (практично впродовж усього життя). Без цього лікар — не лікар. Адже доведено, що за сучасного темпу оновлення наукової інформації, за відсутності її поповнен­ ня людина втрачає 20% знань упродовж одного року. Таким чином, якщо протягом 5 років фахівець не підвищує свого професійного рівня, він ризикує його втратити. Хоча теоретично у нього є можливість це зробити — за допомогою різних форм навчання. Зок­рема, наша Академія запровад­ жує цикли тематичного вдосконалення з елементами дистанційного нав­ чання. Ми набираємо групу охочих,

які проживають у різних куточках країни (головне, щоб у них був дос­туп до Інтернету) і навчаємо їх безкош­ товно. Лікар має відчувати потребу в отриманні нових знань. Водночас має працювати система, яка б спонукала його «не заспокоюватися» в самоосвіті. Прикладом цього може бути прийняття наказу МОЗ України від 07.07.2009 року №484 щодо присвоєння та підтвердження лікарських категорій, згідно з яким кожен лікар повинен набрати певну кількість балів, аби підтвердити свою категорію (в тому числі й за рахунок участі в наукових конференціях, курсів тематичного вдосконалення тощо). За кордоном за цим пильно слідкують фахові лікарські асоціації. Існує багато форм безперервного професійного навчання — від роботи в бібліотеці до стажування у віт­ чизняних та зарубіжних клініках. Однак потрібно виходити з того, що доступно нашим лікарям. Фахівці Інституту сімейної медицини НМАПО ім. П.Л. Шупика, який об’єднує 13 кафедр, враховуючи віт­чизняні реалії, готують серію навчальних посібників з актуальних питань сімейної медицини: наприк­лад, із неврології, хірургії (в практиці лікаря загальної практики-сімейного лікаря) тощо. Для посилення практичної ск ладової підготовки лікарів у НМАПО

ім. П.Л. Шупика створено міжкафедральний навчально-тренінговий центр, де проводяться практичні заняття зі слухачами різних форм навчання із застосуванням муляжів та тренажерів. Мультидисцисплінарність напрямку сімейної медицини спонукає до змін у логіці та структурі підготовки лікарів ЗПСМ з максимальним наближенням цього процесу до реальних умов їх роботи. ВЗ І все ж більшість випускників медич­ них вишів ідуть працювати в сімейну медицину за примусом. Чи ж буде в них бажання «вчитися і ще раз вчитися» у цьому напрямку?

— А це вже інша розмова. Адже підготовка сімейного лікаря — це лише один із блоків у системі становлення сімейної медицини в Україні. Без вирішення соціальних, матеріальних та фінансових питань лікарів на первинці не втримати. Якщо ми вже беремо за зразок сімейну медицину за кордоном, то там лікарі — серед найбільш високооплачуваних категорій спеціалістів. А подекуди саме сімейні лікарі за рівнем оплати випереджають своїх маститих колег — «вузьких» фахівців. Якщо вже ми доручаємо сімейному лікарю надавати 85% медичної допомоги, то давайте й цінувати його відповідно, й оцінювати фінансово. Лікар

загальної практики-сімейний лікар, особливо на селі, — це «безвідмовний» фахівець, якого можуть потурбувати і вдень, і вночі, а потік пацієнтів в амбулаторію — в середньому 40-50 осіб на день. У Польщі, приміром, сімейний лікар на початку своєї кар’єри отримує 2 тис. євро щомісяця (зі збільшенням стажу та досвіду роботи заробітна плата може зрости навіть до 4 тис. євро). І справа не лише в заробітній платі, а й у престижі цієї професії. У країнах, де сімейна медицина є пріоритетом, держава бере на себе відповідальність за її розвиток. Розмову вела Світлана ТЕРНОВА, «ВЗ»

НАСТУПНА ТЕМА Шановні читачі! Відкриваючи «Дискусійний клуб», ми ставили за мету дати кожному лікарю можливість висловитися з приводу наболілого. Тема нашого наступного обговорення:

«Госпітальні округи в Україні: толока чи євростандарт?»

Чекаємо ваших листів на адресу: 04211, м.Київ, а/с 138, редакція газети «Ваше здоров’я» або на e-mail: vz@vz.kiev.ua

ТОЧКА ЗОРУ

Олександр ХВИСЮК, ректор ХМАПО, доктор медичних наук, професор

У

продовж більш як 10 останніх років ми здійснюємо підготовку інтернів, що працюють сімейними лікарями або ж дільничними терапевтами. За їх кількістю у штатному розписі обласного управління системи охорони здоров’я Харківська область — на першому місці в Україні. Тому вже маю право говорити про здобутий досвід. Сьогодні багато дискутують з приводу оптимального терміну підготовки фахівців сімейної медицини. Опоненти 6-місячних курсів післядипломного навчання наводять «останній» аргумент: мовляв, за цей період неможливо перенавчити окуліста на сімейного лікаря. Так, неможливо, але у нашій практиці я не пам’ятаю, щоб на сімейних лікарів перенавчали окулістів. Щодо термінів навчання в інтернатурі для сімейного лікаря, то в країнах Європи на це відводиться значно більше часу, ніж в Україні. Але ж протягом п’яти років наші студенти-медики також отримують знання, необхідні для сімейного лікаря. Нині в Україні тяжкі часи, економічна криза, події на Сході тощо. Однак ми підготували нову концепцію медичної освіти, де передбачено, що після завершення додипломного етапу (6 років) інтернатура триватиме 2 роки за базовими спеціальностями, кількість яких зменшиться з 34 до 19. Далі — два роки навчання у лікарській резидентурі (48 спеціальностей). Ці пропозиції увійшли до нового Закону України «Про вищу освіту». Підготовка лікарів в інтернатурі вестиметься за очно-заочною формою навчання та за індивідуальними навчальними планами відповідно до кваліфікаційних характеристик фахівців за

обраними лікарськими фахами. Тоді й у нас буде як у Європі. А що робити сьогодні, у перехідний період реформування? Використовувати сучасні інтенсивні технології навчання: аудіо- та відеолекції, системи інтерактивного контролю знань, так звані симуляційні технології, методики «стандартизованого пацієнта», віддалене консультування, спілкування з вузькопрофільними фахівцями за умови оснащення кабінетів сімейних лікарів телемедичними технологіями — це вихід зі скрутного становища. Саме таким шляхом пішла Харківська область, де немає скарг на роботу підготовлених у ХМАПО сімейних лікарів. Нині всі ФАПи та лікарські амбулаторії області оснащені системою «Телекард», за допомогою якої фахівці сільської медицини можуть вийти на зв’язок із кардіологами п’яти провідних установ міста. Зрозуміло, якщо ми залишимо лікаря у сімейній амбулаторії з фонендоскопом на шиї, молоточком та термометром у руках і кульковою ручкою на столі, аби той заповнював гору паперів, якісної роботи від нього чекати не варто. Так само як і не можливо примусити молодого лікаря їхати в село з напіврозваленою амбулаторією, де немає житла для молодого фахівця та низька зарплата. Про вирішення цих питань має подбати держава. Або ж місцевій владі слід надати такі можливості, у тому числі й фінансові.

Євгенія ЗАРЕМБА, академік Академії наук вищої освіти України, дійсний член Світової та Європейської організації сімейної медицини і загальної практики, доктор медичних наук, заслужений професор Львівського НМУ ім. Данила Галицького

К

оли мене запитують, якого сімейного лікаря ми повинні підготувати, я відповідаю: не такого, що подібний до німецького, англій-

ського чи американського, а нашого, українського. Це означає, що в основі його підготовки мають бути сучасні знання і найкращі традиції вітчизняної медицини, а не ті експерименти, які проводили з сімейною медициною в пілотних областях останнім часом. На мою думку, там не реформували, а руйнували медичну галузь, і подібні пілотні проекти потрібно взагалі ліквідувати. Львівщина має власний досвід запровад­ ження сімейної медицини ще з 1988 року. Тому наші фахівці ґрунтовно працювали і над розробкою програм підготовки лікаря загальної практики (спеціалізації, передатестаційних циклів, тематичного вдосконалення, інтернатури, магістратури). Для цього ми проаналізували відповідні програми Великої Британії, США, інших країн, які мають позитивний досвід у цьому питанні. У 1995 році підготовка наших програм була завершена, їх схвалила ВООЗ. Вже на той час потрібно було запровадити по всій Україні 3-річну інтернатуру, 6-місячні очні курси спеціалізації сімейного лікаря й інші важливі зміни. Але цього не було зроблено. А тепер ми знову запитуємо себе: як підготувати кваліфікованого сімейного лікаря за 2 роки інтернатури, тоді як у світі на це відведено 3-5 років? Або як перекваліфікувати спеціаліста іншого профілю на сімейного лікаря за 6 місяців очно-заочної спеціалізації, 2 з яких він проводить в амбулаторії? Хто там ним займатиметься? Хто його там навчатиме, якщо в районах викладачів немає? А якщо й є, то хто оплачуватиме їхню працю? Мало дати кафедрам програми очно-заочної підготовки сімейних лікарів — це бутафорія без створення належних баз для виконання цих програм. Щоб вирішити ці питання, потрібно, щоб медичну галузь очолювали компетентні люди, які вболіватимуть за неї і дослухатимуться до професіоналів, а не нав’язуватимуть свою «найправильнішу лінію». Сімейна медицина — це ключова дисципліна первинної медичної допомоги, це своєрідний

філософський напрямок і своєрідна ідеологія. Сімейний лікар в Україні повинен стати елітною професією — він вчитель, менеджер, психолог, медичний експерт. Справжній сімейний лікар має бути на голову вищим за інших фахівців у тому, щоб встановити діагноз на основі методів, які притаманні йому (огляд, спілкування з пацієнтом, вивчення сімейного анамнезу тощо). Він — не «інструментальник». Водночас лікаря загальної практики потрібно оснастити діагностичним мінімумом сучасного рівня і, звичайно, створити йому всі необхідні умови для роботи, в тому числі й добре її оплачувати. На разі маємо інший підхід, коли сімейного лікаря представляють як універсального фахівця. А за тим намагаються зменшити термін навчання на циклах спеціалізації з кардіології, неврології, пульмонології, ендокринології, фтизіатрії тощо. На станціях швидкої медичної допомоги скорочують спеціалізовані бригади. Тоді потрібно всім лікарям надавати знання кардіолога, реаніматолога? Але ж основне завдання сімейного лікаря — профілактика. Він не повинен ідентифікувати інфаркт міокарда, його обов’язок — не допустити інфаркту. А спеціалізована служба, яка має бути доступною для всіх, повинна виконувати свою роботу. За сімейною медициною — майбутнє. Тож ми повинні дбати про нове покоління сімейних лікарів. Чи не марнотратство те, що у нас відправляють на перенавчання на сімейного лікаря людей, яким залишилося кілька років до пенсії? І чому б не спрямувати таке «завзяття» на вдосконалення додипломної підготовки сімейних лікарів. Адже нинішні студенти медичних вишів починають вивчати сімейну медицину лише на 5-му курсі. А потрібно це робити з другого або навіть першого року навчання. Тоді й знання будуть глибшими, і прищепити повагу до сімейної медицини легше, і виховати справжнього лікаря у найкращих традиціях — справа реальна.

9

ДИСКУСІЙНИЙ КЛУБ

МЕДИЧНІ РЕФОРМИ: ЧИМ ДОВШЕ ЧЕКАЄМО, ТИМ БІЛЬШІ ВТРАТИ Медична реформа однаково лякає і лікарів, і пацієнтів. Перші бояться залишитися без роботи через закриття лікарень, другі — бодай без поганої, але меддопомоги. Бажання неупереджено проаналізувати ситуацію привело кореспондента «ВЗ» до Олександра Жигінаса, координатора експертної групи «Соціальна політика та охорона здоров’я» Громадянської Платформи «Нова країна».

Олександр ЖИГІНАС, координатор експертної групи «Соціальна політика та охорона здоров’я» Громадянської Платформи «Нова країна»

ВЗ Реформи в системі охорони здоров’я навряд чи можна уніфікувати для біль­ шості країн. Тим більше для України, яка наразі живе в умовах воєнного часу. Ма­ буть, реформування має бути прицільним та персоніфікованим. Із чого, на вашу дум­ ку, потрібно почати?

— Потрібно починати із інвентариза­ ції видатків. Проблема витрат держав­ ного бюджету є універсальною, тобто вона неспецифічна суто для проблем охорони здоров’я. На жаль, ми поки не маємо чіткого уявлення: які витра­ ти є ефективними, а які ні. Ми маємо систему надання медичних послуг, яка дісталася нам у спадок від країни зі специфічною економічною та соці­ альною моделями. Утримувати зараз цю систему нам не по кишені. Той, хто стикався з отриманням послуг у дер­ жавному сегменті охорони здоров’я, це чітко розуміє. Поки цей сегмент не є ані якісним, ані доступним. Особливо яскрава різниця в порівнянні з більш розвиненими країнами. Але й у самій Україні медичні послуги різняться за рівнем якості й комфорту. Тому питан­ ня перше: як ті мізерні кошти, що ми маємо, спрямувати в потрібне русло? Наприк­лад, необхідно вирішити: чи дійсно нам потрібно утримувати, опа­ лювати та освітлювати велику кількість приміщень із порожніми ліжками? Чи має сенс централізовано закуповувати ліки, потреба в яких розраховувалася півроку чи рік тому, в інших умовах та без прив’язки до епідемічної ситуації? ВЗ Але ж ліжка у лікарнях корелюють із кількістю персоналу?

— Це дуже болюче питання, яке до­ ведеться рано чи пізно вирішувати. Навіщо утримувати персонал, що на­ дає послуги, якість яких оцінюється пацієнтами як низька? Існує поняття «сприйнята якість»: людині нібито стало краще після візиту до лікарні, і

10

вже це сприймається як якість. А якщо дивитися об’єктивно, то, порівняно з медичними закладами іншого рівня, якість була мінімальною... Наша держава не дотримується того рівня послуг, який вона декларує. На імітацію діяльності витрачається стільки ж ресурсів, як і на саму діяль­ ність. Від цього потрібно відмовлятися. Але, щоб зробити це правильно, пот­ рібно визначити стосунки в системі «пацієнт/лікар» і всі види їх взаємодії. Почати варто з того, хто є людина для держави? Це ресурс, який у разі не­ справності треба швидко «полагодити» й поставити працювати? Чи розумна істота зі свободою волі, яка має реалі­ зуватись, і для цього потрібно створи­ ти належні умови? Звичайно, солдат розраховує на державу, яка має шви­ денько його пролікувати, а от звичай­ ний середньостатистичний українець може на неї розраховувати? За фактом більшість наших людей сповідує прин­ цип, що їм усі винні. І це має сенс, адже декларується безкоштовна медицина для кожного. Люди задовольняються тією якістю, яка є, і не вимагають кра­ щої. Якщо держава позиціонує себе як «захисника», а люди дотримуються па­ терналістських настроїв і чекають, що їм прийдуть і допоможуть, то в таких умовах перспектива будь-яких реформ є сумнівною. Але якщо припустити, що в «новій реальності» людина сама відповіда­ тиме за здоров’я своє і своєї родини, то це вже зовсім інша схема стосунків. Якщо людина працює — вона платить податки, із яких формується бюджет, у тому числі й на медичну сферу ді­ яльності. Але особисто в мене спогади про районну поліклініку викликають острах туди йти, навіть по довідку. Це малоприємний досвід. Я б хотів, щоб ті кошти, які надходять із моєї кишені до бюджету, дозволяли мені обирати лікаря чи медичний заклад. Хотілося б знати, що я конкретно можу отрима­ ти за ці гроші, які з мене вираховують, і якої якості ці послуги. Наприклад, я маю право лише на 20-хвилинний прийом у лікаря чи на 40-хвилинний? І це може бути лише огляд чи й лабора­ торно-діагностичні процедури також? Окрім цього я маю право знати перелік того, за що я повинен платити із влас­ ної кишені. Адже якщо розглянути ре­ зультати досліджень, що стосуються «сірих» доплат на медичні послуги, то виявиться цікавий факт — половина медичного бюджету формується саме з них. Звичайно, якщо ці гроші легалі­ зувати, то з’явиться величезний додат­

ковий ресурс, який можна спрямувати на правильну організацію роботи цієї системи. Але до цього потрібно прий­ няти світоглядне рішення… ВЗ Що ви маєте на увазі?

— Наприклад, держава гарантує на­ дання мінімального обсягу медичних послуг належної якості окремим кате­ горіям громадян, які не здатні піклува­ тися про себе самостійно. Безкоштов­ но. Плюс екстрені випадки й система громадського здоров’я. Решту сектора ми комерціалізуємо. Колектив будьякої лікарні може створити автоном­ ний заклад: оголосити конкурс і взяти на роботу головного лікаря — управ­ лінця, який забезпечуватиме ком­ фортні умови праці та бажаний рівень пос­луг. Але первинна ланка медичних послуг для населення, яке звикло нею користуватися, має залишитися. Свідо­ мість та звички людей неможливо змі­ нити одразу. Є великий пул населення — ті ж мами з немовлятами чи бабусі, яким необхідна соціальна складова та­ ких закладів. Вони просто ходять туди спілкуватися. І саме страх втратити соціальну складову зумовив обурення медреформою, коли закривали фельд­ шерські пункти. Насправді, ці заклади виконували абсолютно не властиву їм функцію — на території даних населе­ них пунктів просто не було інших мож­ ливостей соціалізувати населення. Те саме й у поліклініках: деяким важливо прийти, зайняти чергу до регістрату­ ри, потім таку саму перед кабінетом, просидіти кілька годин у черзі, щоб отримати направлення, скажімо, на аналіз, який людина вже не встигає зробити, і… прийти завтра, щоб пов­ торити весь шлях. Отже, з огляду на це, можна зробити висновок: у сфері охорони здоров’я пот­ рібна самоорганізація. ВЗ Нещодавно ми бачили приклад самоор­ ганізації українців — Майдан. Як ви собі уявляєте цей процес у медичній сфері?

— Річ у тім, що більшість людей насп­ равді не потребують медичних послуг, а структури охорони здоров’я викону­ ють саме ту соціалізуючу функцію, про яку ми говорили. Потрібно правильно розставити пріоритети: якщо людям немає з ким поговорити, то не варто йти до лікаря, а потрібно створювати «клуби за інтересами». Але літні люди навряд чи сприймуть інновації. Їх варто опробовувати на більш молодому поко­ лінні. Наприклад, на тих самих мамах із дітками, які користуються послуга­ ми поліклінік. Дитина народжується,

як правило, здоровою. Дуже малень­ кий відсоток, на щастя, має серйозні проблеми зі здоров’ям, які змушують батьків постійно звертатися до лікаря. Решта починає хворіти, коли потрапляє в дитячий колектив. Тому, якщо мами об’єднаються і створять комунальний, у хорошому сенсі, дитячий садок, де дотримуватимуться правильних норм утримання дітей, то приводу звертати­ ся до лікарів у них буде значно менше. Треба створити умови, в яких люди не хворіють, замість того, щоб утриму­ вати величезні приміщення для хворих. Це важко, і поки не зрозуміло, хто пови­ нен цим займатися. Для всього цього необхідна свідомість і готовність бра­ ти на себе відповідальність. А головні завдання медичної реформи на даний час — створити систему, в якій людина не хворіє, а у випадку хвороби надати їй можливість вибору кому і скільки платити, виходячи з того, що вона за це отримає. Якщо людина добре заробляє і може дозволити собі висококласного фахівця — це прекрасно. Якщо ж заро­ бітки не великі в силу різних обставин і людина задовольняється тим, що є, та не прагне більшого, вона може отрима­ ти допомогу від іншого фахівця, який також задовольняється нинішнім ста­ ном речей. Єдиний момент, який має бути забезпечений, — розуміння того, що я отримую за свої гроші. ВЗ Це має бути десь прописано?

— Так. Причому в доступній формі. Лі­ кар Іванов має такі-то досягнення і ро­ бить сто операцій на рік із летальністю 2%. А лікар Петров має показники на рі­ вень кращі, ще й докторський ступінь. Тому й ціни на їхні послуги різні. Ринок розставить усе на свої місця. Є відгуки пацієнтів в Інтернеті, громадські орга­ нізації, що займаються моніторингом якості медичних установ. Окрім того, є пацієнтські організації, які об’єднує спільна проблема. Такі люди зацікавле­ ні в отриманні послуг належного рівня. Вони будуть моніторити їхню якість і за рахунок благодійних внесків чи волон­ терства розповсюджуватимуть резуль­ тати. Це ж не важко: зайти на сайт після того, як ти мав справу з певним лікарем чи закладом, і залишити свій відгук. Чомусь нікого не дивує, що люди, які мають різний рівень доходів, їздять на різних автівках чи харчуються в різних закладах. Чому ж викликає обурення різний рівень медичних послуг? Це такі самі блага, які людина може собі купити. Принципова різниця в одному: держава зацікавлена, щоб люди були здоровими, тому мінімальний рівень, звичайно, має бути забезпечений. Але варто визнати, що наша держава в да­ ній ситуації може забезпечити справ­ ді мінімум. Нинішня система створює основу для корупції, а люди, які свято вірять у те, що держава їм винна, все одно доплачують із кишені. ВЗ Яка із реформ, що намагалися впрова­ дити в Україні за часів незалежності, була найбільш помилковою?

— А що, були реформи? Головна по­ милка була в тому, щоб під егідою ре­ формування нічого не відбувалося. З власного досвіду: в Україні є лише один приватний пологовий будинок — його я дозволити собі не можу, проте у кож­ ному державному є свої розцінки. Чому ці гроші повинні йти безпосередньо в кишеню лікаря, і чому я не маю мож­ ливості обирати? Ці кошти повинні йти на розвиток медичного сектора, а не

www.vz.kiev.ua тел.: (044) 485 00 96 vz@vz.kiev.ua

ДИСКУСІЙНИЙ КЛУБ

28 листопада 2014 року

на покращення рівня життя окремого фахівця. Чим більше приватних закла­ дів буде, тим доступнішими будуть ці послуги. Зрозуміло, що має бути «арбітр»: держава зобов’язана контролювати рівень якості послуг, формулювати основ­ні стратегічні напрямки тощо. Але для того, щоб визначитися із прі­ оритетами, повинні бути зроблені розрахунки. Неможливо сказати, що найважливішою є епідеміологічна про­ блема, якщо не знати, скільки ми втра­ чаємо через неї людей працездатного віку. В структурі смертності має вра­ ховуватися кількість продуктивних ро­ ків життя, які людина прожила б, якби отримала належне лікування. Але зно­ ву ж, зосередити зміни потрібно на мо­ лодому поколінні: так ми зак­ладемо фундамент здорового суспільст­ва, як би антигуманно це не звучало. ВЗ Якщо орієнтуватися на іноземний дос­ від, то чиїм шляхом нам варто піти?

— Я скажу так: звичайно, вигадувати велосипед не варто — треба користу­ ватися чужими історіями успіху. Але бездумне мавпування також до гарних результатів не призведе. Мені здається, що однією з головних проблем в орга­ нізаційному плані є те, що багато гово­ риться, а нічого не робиться. В ідеалі потрібно зробити стратегічне плану­ вання з огляду на майбутнє, і на основі доказових даних запропонувати певну стратегію і її реалізувати. Таке рішення не буде популярним, і це нормально — в нашій ситуації тільки непопулярні рі­ шення будуть ефективними, і навпаки.

Стратегія обов’язково не сподоба­ ється великій частині населення. І це також нормально. Бо якщо ми маємо справу із гангреною, то треба оперува­ ти, а не прикладати компреси чи пити пігулки. Звичайно, це буде втрата й буде боляче, але в результаті людина одужає. Аби не було пізно. Екстрапо­ люючи це на медицину: таке вольове рішення приймається, коли терпіти вже немає сил. Мабуть, у людей терпець іще не увірвався. Але хотілося б, щоб усе відбулося раніше, адже чим довше чекаємо, тим більші втрати… Давайте будемо вже хоч щось робити! Якщо не вийде — можна змінити стратегію, але стояти на місці — не вихід. ВЗ Що треба зробити, щоб з’явилася мотивація?

— Я вважаю, що дуже важливий еле­ мент реформ — правильна комуніка­ ція. Якщо не буде роз’яснено: що і як, на всіх рівнях, то процес буде дуже боліс­ ним. Вірогідний саботаж серед медич­ ного персоналу, якому доведеться адап­ туватися до нових умов. Треба зробити так, щоб люди, які працюють у сфері охорони здоров’я, розуміли механізм переходу і кінцеву мету. Також потрібно створити систему, яка у транзитний пе­ ріод зменшить негативні наслідки для тих людей, які залишаться без роботи. ВЗ З приводу «сірих» доплат лікарям, яких ми торкнулися: республіки колишнього Союзу пішли різними шляхами. У Біло­ русі за все платить держава, а у Грузії — пацієнт. Дехто поділив прайс навпіл. Який шлях є раціональнішим для України?

— Враховуючи те, що ми звикли до безплатної медицини, перекладати все фінансування одразу на плечі пацієнта — нераціонально. Є люди, яким зруч­ но в патроналістській моделі, й вони не хочуть її міняти. Я не знаю, скільки таких людей ми маємо, тобто скільки людей залишаться у тій системі, яка є зараз. Система змін має бути револю­ ційною, але люди змінюються еволю­ ційним шляхом, завдяки змінам умов існування. Коли з’явиться вибір куди піти і кому віддати гроші, люди замис­ ляться. Коли буде пряма залежність між тим, як я поводжу себе сьогодні і як почуватимуся завтра, — люди поводи­ тимуться по-іншому. Наприклад, забо­ рона тютюнопаління у певних місцях уже призвела до зменшення кількості хвороб, пов’язаних із курінням. Неза­ доволені є і завжди будуть, але загалом люди стануть здоровішими… Повертаючись до запитання: розпо­ діл фінансування — це технічне питан­ ня. Якщо визначений принцип прозо­ рості і відповідальності, то насправді скільки хто доплачуватиме — не так уже й важливо. Звичайно, на першому етапі зміни повинні відбуватися плав­ но й бути менш різкими, тому модель часткової доплати правильніша. ВЗ Як ви вважаєте, чи потрібне обов’язкове страхування?

— Тільки в межах мінімально необхід­ ного пакета безкоштовних послуг. Усе що більше того — людина має самос­ тійно обирати провайдера, вартість та обсяг послуг. Тому страхування також повинно бути вибором кожної людини.

ВЗ Що зроблено вашою командою у рам­ ках проекту «Нова країна»?

— Створено бачення, яке включає все те, про що ми розмовляли. Досить детально прописані всі нюанси. Це мінімальний пакет для тих, хто не в змозі забезпечити себе самостійно, й паралельно — максимальні можливос­ ті розвитку галузі. Зараз сформована група, яка працюватиме над приклад­ ними аспектами і визначатиме шля­ хи, якими варто йти до мети. Працює стратегічно-дорадча група, і конкретні пропозиції розробляються у зв’язці із загальними тенденціями. Потім бу­ дуть громадські слухання. ВЗ Яким чином такі громадські організації можуть вплинути на систему в цілому?

— Це вплив шляхом діалогу або тиску на тих, хто приймає рішення. А спо­ соби можуть бути різними: участь в обговореннях на державному рів­ ні, створення власних заходів тощо. Нап­риклад, коли МОЗ представляло свою концепцію реформування, три громадські організації, в тому числі й наша, організували обговорення цієї концепції, на якому був присутній Мі­ ністр і експерти, частина яких зараз працює у стратегічній дорадчій групі. Це досить дієві методи. В інших сфе­ рах громадський тиск має результат. Приклад у системі охорони здоров’я я навести не можу, оскільки галузь най­ більше корумпована. Але й тут мож­ ливі зміни. Розмову вела Тетяна ПРИХОДЬКО, «ВЗ»

РОЗПОЧАЛАСЯ ПЕРЕДПЛАТА НА 2015 РІК НА ГАЗЕТУ «ВАШЕ ЗДОРОВ’Я» !

ЩОБ КОЖНИЙ УКРАЇНСЬКИЙ ЛІКАР МАВ МОЖЛИВІСТЬ ЧИТАТИ «ВАШЕ ЗДОРОВ’Я», ПРИЙНЯТО РІШЕННЯ НЕ ПІДНІМАТИ ВАРТІСТЬ ПЕРЕДПЛАТИ НА ГАЗЕТУ. ЗАЛИШАЙТЕСЯ З НАМИ! №32-33 (1263-1264) 08.08.2014

ГАЗЕТА МОЗ УКРАЇНИ І ГАЛУЗЕВОЇ ПРОФСПІЛКИ

WWW.VZ.KIEV.UA

№34-35 (1265-1266) 22.08.2014

ГАЗЕТА МОЗ УКРАЇНИ І ГАЛУЗЕВОЇ ПРОФСПІЛКИ

WWW.VZ.KIEV.UA

ЗВІТ МОЗ НЕ ВІДПОВІДАЄ ДІЙСНОСТІ ВВАЖАЄ ПРОФІЛЬНИЙ КОМІТЕТ ВЕРХОВНОЇ РАДИ

РОСІЙСЬКИЙ ФАРМБІЗНЕС МОЖЕ ВТРАТИТИ В УКРАЇНІ $200 МЛН

РАХУНКОВА ПАЛАТА УКРАЇНИ: КОШТИ ВИТРАЧЕНІ — ПРОБЛЕМА НЕ ВИРІШЕНА

ГОЛОВА ДЕРЖЛІКСЛУЖБИ М.ПАСІЧНИК ЦІНУЄ СТАРІ КАДРИ

ПЕРЕРЕЄСТРАЦІЮ ЛІКІВ СПРОСТЯТЬ

ОЛЕГ МУСІЙ ЗАПЕРЕЧУЄ ФАКТ ПЕРЕДВИБОРЧИХ ПЕРЕГОВОРІВ ІЗ ОЛЕГОМ ЛЯШКОМ

УКРАЇНЦІВ ПОЗБАВЛЯТЬ ДЕШЕВИХ ВІТЧИЗНЯНИХ ЛІКАРСЬКИХ ЗАСОБІВ?

БІЗНЕС-ІНТЕРЕСИ ПРОТИ ЖИТТЯ І ЗДОРОВ’Я УКРАЇНЦІВ

НЕОГОЛОШЕНА

ЗАМІСТЬ МОЗ ПРАЦЮЮТЬ ЮНІСЕФ ТА ВООЗ

ВІЙНА:

3-5 СТОР.

СІМЕЙНА МЕДИЦИНА — СПРАВА ДЕРЖАВНА ЧИ ПРИВАТНА? Ще не вщухли розмови про те, що держава бере сімейну медицину під своє надійне крило, як з’явилася нова ідея — щодо її роздержавлення. Але в Україні існують об’єктивні перешкоди на шляху становлення приватної медицини, а також побоювання, що в такий спосіб держава хоче перекласти утримання «первинки» на кишені пацієнтів. СТОР.

6

КЛІНІЧНА ЕПІДЕМІОЛОГІЯ — ФУНДАМЕНТ СУЧАСНОЇ МЕДИЦИНИ Що спільного у роботі епідеміолога — фахівця, який займається здоров’ям населення, і сімейного лікаря, якому доручено здоров’я конкретного пацієнта?

16 СТОР.

МОЗ ЗВИНУВАЧУЄ УРЯД У НЕСТАЧІ ЛІКІВ ДЛЯ УЧАСНИКІВ АТО

МУСІЙ ПРОТИ ЯЦЕНЮКА Непорозуміння між Міністром охорони здоров’я Олегом Мусієм та Прем’єр-міністром Арсенієм Яценюком розпочалися з перших днів роботи нового Кабінету Міністрів України. Очільник МОЗ в одному з інтерв’ю заявив: «Я розраховував, що мені дадуть реформувати систему охорони здоров’я». Але Прем’єр-міністр ставив перед Міністром охорони здоров’я не лише стратегічні, а й суто тактичні — нагальні — завдання: забезпечити максимально ефективну роботу галузі, зокрема, вчасно провести тендери, щоб придбати вакцини та необхідні українським пацієнтам ліки, організувати СТОР. безперебійне постачання медичної

2

техніки та обладнання в зону АТО. Та Олег Мусій вирішив піти своїм шляхом, не розмінюючись на «дрібниці», як то зірвана в державному масштабі вакцинація. Коли ж чаша терпіння народу переповнилася й депутати почали вимагати відставки Міністра, котрий своєю бездіяльністю довів галузь до колапсу, Олег Степанович звинуватив у всьому… Арсенія Петровича, у якого, мовляв, «до системи охорони здоров’я специфічне ставлення. Можливо, це все через те, що я людина Майдану, а в Кабміні зібралися в основному партійні функціонери», — пояснив очільник МОЗ. Отже, неоголошена війна триває — та чи будуть у ній переможці?

ПІЛЬГОВИЙ

ПЕРЕДПЛАТНИЙ ІНДЕКС ДЛЯ МЕДИЧНИХ ПРАЦІВНИКІВ:

ПЕРЕДПЛАТНИЙ ІНДЕКС ДЛЯ ІНДИВІДУАЛЬНИХ ПЕРЕДПЛАТНИКІВ:

ПЕРЕДПЛАТНИЙ ІНДЕКС ДЛЯ ПІДПРИЄМСТВ І ОРГАНІЗАЦІЙ:

ВИКРИТО КОРУПЦІЮ В ДЕРЖАВНОМУ ЕКСПЕРТНОМУ ЦЕНТРІ МОЗ

2-5 СТОР.

ЛІКАРСЬКИЙ СМІТНИК НА УЛАМКАХ ЗАКОНУ Два роки тому в українській охороні здоров’я відбулася важлива подія: було введено ліцензування імпорту ліків. Тоді це вважалося логічним кроком у рамках гармонізації українського законодавства з європейськими стандартами. Проте сьогодні норма, покликана захищати пацієнта від фальсифікованих, неякісних та незареєстрованих ліків, раптово стала «зайвою». СТОР.

6

ГАЗЕТА МОЗ УКРАЇНИ І ГАЛУЗЕВОЇ ПРОФСПІЛКИ

WWW.VZ.KIEV.UA

МЕДИКИ

НА ВІЙНІ

КОДЕЇНОВИЙ НАРКОТРАФІК «ПІД ЗАХИСТОМ» ДЕРЖЛІКСЛУЖБИ УКРАЇНИ

МЕДИЧНА НАУКА В УКРАЇНІ:

ВИСОКЕ IQ ПРОТИ ПОРОЖНЬОЇ КАЗНИ? Українська наука — у кризовому стані. Передусім, через недофінансування — у той час, як країни ЄС відраховують науковцям 3-4 % ВВП, наша держава впродовж останнього десятиліття виділяла на потреби науки 0,3%. Тож не дивно, що Україна посідає 93 місце у рейтингу інноваційності серед 146 країн світу. Втім, безгрошів’я — не СТОР. єдина біда української науки.

8

ПОЛОГИ В УКРАЇНІ: ЕКСПЕРИМЕНТ ІЗ НЕПЕРЕДБАЧУВАНИМИ НАСЛІДКАМИ?

PHARMA-FREE В УКРАЇНСЬКІЙ МЕДИЦИНІ — ЗМІНИ МОЖЛИВІ?

Нещодавно в одному англійському журналі були опубліковані результати опитування про те, які пологи англійки вважають щасливими і благополучними. Ніхто не відповів, що головне в пологах — здорова дитина, оскільки для англійців це очевидний факт. Коли ж я ставлю нашим жінкам запитання: «Чому ви домовляєтеся про пологи?», то чую одну й ту саму відповідь: «Щоб народити здорову дитину». СТОР.

Інвентаризація зразків препаратів у кабінетах лікарів показала, що вони дуже рідко отримували препарати «першої лінії» для лікування найпоширеніших захворювань. Крім того, ці препарати були досить дорогими. Якби пацієнти лікувалися тільки тими препаратами, що були рекламовані лікарям у вигляді зразків, то вартість їхнього лікування була СТОР. б майже на $70 дорожчою.

18

20

86181 08198 60965

ЯК ЗАБЕЗПЕЧИТИ ГОТОВНІСТЬ

№1

УКРАЇНСЬКИХ ПАЦІЄНТІВ ЗНОВУ ЩЕПЛЮВАТИМУТЬ ВАКЦИНАМИ СУМНІВНОЇ ЯКОСТІ? ГРОМАДСЬКІ ОРГАНІЗАЦІЇ РЯТУЮТЬ ІМІДЖ ОЧІЛЬНИКА МОЗУ

2-5 СТОР.

6

РОБОТА АБО ЖИТТЯ?

Тема імунопрофілактики зараз на слуху як у лікарів, так і пацієнтів — надто багато відкритих питань у сфері вакцинації, болючих для суспільства. Вперше за всю історію незалежної України Міністерство охорони здоров’я не закупило вакцин, чим посягнуло на гарантоване Конституцією право громадян на здоров’я. СТОР.

14

Нині такий вибір часто постає перед медичними працівниками, що вимушені залишати місце проживання через загрозу життю. Переселенці із зони АТО не завжди встигають вирішити питання звільнення з роботи, а дехто стверджує, що керівники лікувальних закладів не відпускають їх, погрожуючи звільненням «по статті». СТОР.

ТЕТЯНА БАХТЕЄВА: У МОЗ ВІДСУТНЯ КОМАНДА, СПРОМОЖНА ПРОВЕСТИ ТЕНДЕРНІ ЗАКУПІВЛІ ВАКЦИН ЗАКУПЛЯТЬ НАПОЛОВИНУ МЕНШЕ, НІЖ ПОТРІБНО ОЛЕГ МУСІЙ РУЙНУЄ ОНКОЛОГІЧНУ ГАЛУЗЬ УКРАЇНИ ТЕНДЕРИ ЗА СЦЕНАРІЄМ РАЇСИ БОГАТИРЬОВОЇ СКІЛЬКИ КОШТУЮТЬ ПОСЛУГИ БФ «ПАЦІЄНТИ УКРАЇНИ»?

Нинішні події на сході країни оголили безліч проблем, у тому числі й проблеми «боєздатності» вітчизняної медицини. Вона вже давно почала забувати, що таке військово-польова хірургія, а про лікування уражень сучасною зброєю і не чула. Три роки тому військові кафедри в медичних ВНЗ взагалі закрили як непотрібні! Щоб повернути все на круги своя, необхідний час. Але той, хто іде в бій, чекати не може. Наскільки наші лікарі здатні вже сьогодні бути «ангелами війни», чи їм доведеться навчатися цього під СТОР. кулями? І що мають із собою, окрім почуття обов’язку і мужності?

ФЕДІР ЛАПІЙ: ПИТАННЯ КОГО І КОЛИ ВАКЦИНУВАТИ ВИРІШУЮТЬ ДЕПУТАТИ, А НЕ ЛІКАРІ

8

№38-39 (1269-1270) 19.09.2014 НОВИНИ

НОВИНИ

НОВИНИ

НОВИНИ

№36-37 (1267-1268) 05.09.2014

ВІРУС МІЖНАРОДНОГО ЗНАЧЕННЯ

МЕДИЧНА ГАЗЕТА УКРАЇНИ

МЕДИЧНА ГАЗЕТА УКРАЇНИ

МЕДИЧНА ГАЗЕТА УКРАЇНИ

МЕДИЧНА ГАЗЕТА УКРАЇНИ

МЕДИЧНА ГАЗЕТА УКРАЇНИ

2-5 СТОР.

ГАЗЕТА МОЗ УКРАЇНИ І ГАЛУЗЕВОЇ ПРОФСПІЛКИ

WWW.VZ.KIEV.UA

№40-41 (1271-1272) 03.10.2014

ГАЗЕТА МОЗ УКРАЇНИ І ГАЛУЗЕВОЇ ПРОФСПІЛКИ

WWW.VZ.KIEV.UA

НОВИНИ

ІМПОРТОЗАМІЩЕННЯ ВАКЦИН — ПЕРСПЕКТИВИ РЕАЛЬНІ Наша держава не використовує власного наукового потенціалу, вчені не мають соцзамовленння на розробку ліків, тож і купуємо за кордоном навіть те, що могли б виробляти самі. Взагалі ВООЗ рекомендує кожній без винятку країні подбати про власну біобезпеку, зокрема, про створення власних імунобіологічних препаратів — тих, що використовуються для вакцинації, імунодіагностики СТОР. чи для пасивної імунізації.

ВЕРХОВНА РАДА ПРОГОЛОСУВАЛА ЗА ВІДМІНУ ПЕРЕРЕЄСТРАЦІЇ ЛІКІВ

7

ПОКИ ЧИНОВНИКИ ШУКАЮТЬ ПРИЧИНИ, ПАЦІЄНТИ ЗАЛИШАЮТЬСЯ БЕЗ ЛІКІВ

СТОР.

АНДРІЙ ДАНЧИН: МЕДИЦИНА СЛАБША ЗА КУЛЮ Ми маємо справу із ситуаціями, коли куля або вбиває на місці, або спричиняє наслідки, що

до інвалідності. Ступінь ймовірності смерті дуже високий. Тому небагато по16 призводять ранених доживає до моменту, коли їх перевозять до госпіталю. СТОР.

ОПЛАТА ПРАЦІ ЛІКАРЯ

Замість зрівнялівки сімейним лікарям пообіцяли платити за обсяги та якість роботи. Після звітів чиновників про значне збільшення зарплат на первинці в пілотних регіонах пролунала не менш оптимістична обіцянка поширити цей досвід на всю країну вже з 1 жовтня 2014 року. Але фанфари «під завісу» експерименту чомусь стихли. Чи отримали сімейні лікарі те, на що очікували від цієї реформи?

8

СТОР.

ЗРІВНЯЛІВКА ? ВІДМІНЯЄТЬСЯ

НОВИНИ ХТО ЗАВАЖАЄ МІНІСТРУ ВИКОНУВАТИ ОБІЦЯНКИ? ОБ’ЄДНАННЯ ДЕРЖЛІКСЛУЖБИ Й ДЕРЖНАРКОСЛУЖБИ УКРАЇНИ — ЗЛИТТЯ ЧИ ПОГЛИНАННЯ? МІНІСТЕРСТВО ОХОРОНИ ЗДОРОВ’Я ПЛАНУЄ МОНОПОЛІЗУВАТИ ДИСТРИБУЦІЮ ЛІКІВ? ДЕРЖАВНИЙ ЕКСПЕРТНИЙ ЦЕНТР НАМАГАЄТЬСЯ ПРИХОВАТИ РЕЗУЛЬТАТИ КЛІНІЧНОГО АУДИТУ АМКУ: МОЗ НА ЗАПИТИ ПО СКАРГАХ НА ТЕНДЕРНІ ЗАКУПІВЛІ ЛІКІВ ВІДПОВІДАЄ ФОРМАЛЬНИМИ ВІДПИСКАМИ

За даними ВООЗ (станом на 28 серпня), загальна кількість осіб, які постраждали від вірусу Ебола, становить 3069 осіб, 1552 із них померли. І це лише підтверджені випадки. Як мобілізувати суспільство і зусилля держави, щоб

2-5 СТОР.

ОПЕРАЦІЯ «ЛІКВІДАЦІЯ»?

1 міс.

23.95грн

1 міс.

28.95грн

РАЇСА БОГАТИРЬОВА — В РОЗШУКУ, МАЙНО — ПІД АРЕШТОМ

ГАЗЕТА МОЗ УКРАЇНИ І ГАЛУЗЕВОЇ ПРОФСПІЛКИ

WWW.VZ.KIEV.UA

ГОСПІТАЛЬ — ДРУГ, АБО ТРОХИ ПРО ПРАВА ГОСПІТАЛІЗОВАНИХ ДІТЕЙ ТА ЇХ БАТЬКІВ

МЕДИЧНИЙ НЕЙТРАЛІТЕТ — ВЕКТОР ЗАХИСТУ ЛІКАРІВ І ПАЦІЄНТІВ

У Європі такої спеціальності, як дитяча онкологія, не існує. Тому в Іспанії спочатку отримують освіту педіатра, а потім дитячого онколога у США, де така спеціалізація є. Іншого шляху (наприклад, отримати освіту онколога і працювати з дітьми) немає! Доросла й дитяча онкології не мають нічого спільного: дитина — це не маленький дорослий. Абсолютно всі дитячі онкологи Sant Joan de Deu — випускники кращих медичних шкіл США. Тому вони слідують американським стандартам і протоколам СТОР. лікування.

Факти нападу на медиків у мирний час нині витіснили події набагато страшніші — захоплення лікарень озброєними людьми, виселення пацієнтів, побиття лікарів, які надавали допомогу в умовах протистоянь, вбивство представника «Червоного Хреста». Чи захищає вітчизняне право медичних працівників в умовах збройних конфліктів? У міжнародній практиці такий захист забезпечується концепцією медичного нейтралітету, яка усталена у світі та водночас залишається новою для України. СТОР.

16

19

ЗААРЕШТОВАНО ВСІ ПАРТІЇ «АРБІДОЛУ®» НА СУМУ ПОНАД 70 МЛН ГРН

Постанова Уряду «Про оптимізацію системи центральних органів виконавчої влади» зчинила справж­ ній переполох навколо рішення створити Державну службу з питань безпечності харчових продуктів та захисту споживачів, приєднавши до неї Держсанепідслужбу (ДСЕС). Адже назва нової «яхти» замовчує, що на її борт закинули людей, тварин, харчі й галоші, а розбиратися з цим доведеться одному капітану. Чи можна поєднати непоєднуване? І хто кому указ?

8

2-5

СТОР.

СТОР.

СУДМЕДЕКСПЕРТИЗА: ЯК ВІДДІЛИТИ ДЕРЖАВНУ СЛУЖБУ ВІД МІСТЕЧКОВИХ ІНТЕРЕСІВ?

СЕРГІЙ МАКСИМЕНКО: ПСИХОЛОГІЧНА ДОПОМОГА МАЄ БУТИ СИЛЬНІШОЮ НАВІТЬ ЗА МЕДИЧНУ

Об’єктивність судово­медичної експертизи — це не лише професіоналізм фахівців та належне забезпечення всім необхідним, а й «розв’язані» руки. Чи може бути незалежною експертиза, фінансування якої залежить від «барських щедрот»? Чи може бути контрольованою, якщо перевіряти нікому? І чи повинна система охорони здоров’я керува­ ти своїм опонентом? СТОР.

Психологічний стан суспільства в умовах складного військового часу неможливо зали­ шати поза увагою, адже саме він багато в чому форматує діяльність окремої людини. Що вже казати про цілу країну, яка вимушена жити в страху перед агресором та невідомим май­ бутнім. Хто і як наразі проводить психологічну допомогу бійцям та населенню? СТОР.

10

12

СТОР.

9.22

ФАЛЬСИФІКОВАНІ МЕДИКАМЕНТИ ВИРОБЛЯЛИ В ПІДВАЛАХ ПРИМІЩЕНЬ, ЩО НАЛЕЖАТЬ МОЗ

На Полтавщині склалася загрозлива ситуація із виконанням загальнодержавних програм «Туберкульоз», «Онкологія», «Імунопрофілактика». По жодній із них регіон не отримав цього року

ані пігулки. А поки в МОЗ дискутують про те, як зарадити ситуації, резервний запас ліків 11 вичерпується, і вже зовсім скоро пацієнтів нічим буде лікувати…

запобігти поширенню смертонос20 ного вірусу на території України?

1 міс.

МЕДИЧНА ГАЗЕТА УКРАЇНИ

№44-45 (1275-1276) 31.10.2014

У 2012 році з народженням пілотного проекту державного регулювання цін на ліки для хворих на гіпертонію пов’язували досить оптимістичні перспективи. Нині вже можна говорити про досягнення чи помилки «пілота». Експерти роблять різні висновки, але сходяться на тому, що успіх проекту оцінюється кількістю врятованих ним життів і залежить не лише від доступності, а й від ефективності ліків, задіяних у ньому. Чи відпоСТОР. відально підійшло до їх вибору МОЗ України на старті «пілота»?

8

ПЕРШИЙ ПРОЕКТ ІЗ РЕІМБУРСАЦІЇ:

ЕФЕКТ ТУРБУЛЕНТНОСТІ ЧИ ПОМИЛКА ПІЛОТА?

27.66

грн 6 міс.

55.32 грн

12 міс.

110.64 грн

3 міс.

71.85

грн 6 міс.

143.70 грн

12 міс.

287.40 грн

3 міс.

86.85 грн

173.70 грн

12 міс.

347.40 грн

грн 3 міс.

6 міс.

• Передплату приймають усі відділення зв’язку Укрпошти • Он-лайн передплату можна здійснити на сайті ДП «Преса» за адресою: www.presa.ua

ЗА БІЛЬШ ДЕТАЛЬНОЮ ІНФОРМАЦІЄЮ ЗВЕРТАЙТЕСЯ В РЕДАКЦІЮ ГАЗЕТИ ТЕЛ./ФАКС: (044) 485 00 96 E-MAIL: VZS24@UKR.NET

11

СВІТОВИЙ ДОСВІД

РЕФОРМА МЕДИЦИНИ ПО-НІМЕЦЬКИ Сьогодні Німеччина посідає лідируючі позиції за якістю медичних послуг у світі. Німецькі лікарі мають багатовіковий досвід та традиції, сучасну технічну й інтелектуальну базу, що дозволяє досягати максимально високих показників у всіх галузях медицини. Та в 1990 році, після возз’єднання країни, німецьке суспільство опинилося перед необхідністю реформування галузі охорони здоров’я в Східній Німеччині, яка з 1949 року знаходилася в соціалістичному таборі.

Н

імецький досвід реформування медицини став однією з ключових тем конференції «Німецькоукраїнські відносини в галузі медицини та фармації», що проходила в Харкові. Організувала конференцію Українсько-німецька медична асоціація за підтримки Харківського німецького цент­ру та Почесного консульства ФРН у Харкові. Одним із доповідачів панелі «Реформа охорони здоров’я: досвід Німеччини та України» був лікарпсихоневролог Анатолій Гусов, який уже понад 20 років живе та практикує в Німеччині. ВЗ Ви приїхали до Німеччини на початку 90-х років і були безпосереднім свідком реформування медичної галузі країни…

— Так, Берлінський мур було зруйновано, німці об’єдналися. У Східній Німеччині на момент возз’єднання був типово соціалістичний варіант системи охорони здоров’я. І першими реформами стали саме реформи юрисп­руденції та медицини. Дуже швидко почали закриватися державні поліклініки. Лікарям запропонували на пільгових умовах відкривати приватні кабінети. Це було новим для медиків, і держава робила все необхідне, щоб лікарі не боялися йти на такий крок. Що саме? На пільгових умовах можна було орендувати приміщення в поліклініках, а також узяти кредити на оренду або будівництво нових приміщень для приватної практики (так називається в Німеччині приватна амбулаторна служба), для придбання нової медичної апаратури, комп’ютерів та іншого обладнання. Дипломи лікарів, які працювали в Східній Німеччині, були визнані. І, власне кажучи, медики швидко адаптувалися й продовжили виконувати звичну роботу, але вже в нових умовах. На сьогодні в Німеччині не залишилося державних поліклінік — їх замінили приватні практики. Приїхавши до Німеччини, я перші тринадцять років працював у різних клініках, а в березні 2004 року відкрив приватну практику, яку почав з нуля. Зараз у мене більше 6 тисяч історій хвороб. ВЗ А що відбувалося з лікарнями — їх також торкнулося реформування?

— Звичайно. Але тут була дещо інша ситуація. В НДР, як з’ясувалося після возз’єднання, лікарень було невип­ равдано багато. Сучасні ж методики

12

лікування вже не вимагають тривалого перебування в стаціонарі, а в багатьох випадках взагалі дозволяють лікуватися амбулаторно. Кількість лікарень і лікарняних ліжок почала зменшуватися, й у першу чергу скорочення торкнулося психіатричних лікарень. Тривалий час лікарні залишалися державними, але останніми роками держава їх продає, з’являється мережа приватизованих лікувальних закладів. У медицині прогрес — це завж­ди великі витрати, навіть для такої економічно розвиненої держави, як Німеччина. Саме тому й відбувається процес приватизації лікувальних зак­ ладів. Розвиваються й форми інтегративного медичного обслуговування, які поєднують стаціонарну та амбулаторну допомогу. ВЗ Німці пишаються своєю системою медичного страхування...

— У Німеччині ви не знайдете людини, яка б не була застрахована. Існує як державне страхування, так і приватне, дорожче. Державними страхові каси можна назвати лише умовно. Називаються вони gesetzliche Krankenkasse, що переводиться з німецької як «законні лікарняні каси» (але це не означає, що інші каси не законні). За німецьким законодавством кожен громадянин країни зобов’язаний мати медичне страхування і сплачувати страхові внески. Ці внески і є тим капіталом, який дозволяє платити за лікування членів каси, якщо вони захворіють, і, що дуже суттєво, за лікування членів їхніх родин, які не мають прибутків, а також їхніх дітей. Якщо всі члени родини мають прибутки, але вони нижчі визначеного рівня, внески за них до лікарняної каси робить держава. На рівень медичної допомоги та рівень медичного обслуговування ані те, де пацієнт застрахований, ані розмір його внесків у страхову касу ніяк не впливають. Які переваги приватного медичного страхування? Ну, скажімо, якщо не всі палати в лікарні одномісні, то хворий із дорожчим страховим полісом може за бажанням отримати одномісну палату. Або вибрати лікаря, який його лікуватиме. У відсотковому співвідношенні на сьогодні понад 80% громадян Німеччини застраховані в державних лікарняних касах. Розмір внесків до страхової каси, а також види медичних послуг, які пок­

Анатолій ГУСОВ, лікар-психоневролог

«

У ВІДСОТКОВОМУ СПІВВІДНОШЕННІ НА СЬОГОДНІ ПОНАД 80% ГРОМАДЯН НІМЕЧЧИНИ ЗАСТРАХОВАНІ В ДЕРЖАВНИХ ЛІКАРНЯНИХ КАСАХ

«

риваються за рахунок страхування, регулюються німецьким законодавством. На практиці існують спеціальні каталоги, якщо ж медичної послуги в каталозі немає, її потрібно оплачувати самостійно. Насправді таких послуг не так багато, й вони не є принципово важливими для лікування. Ще один цікавий момент: у Німеччині не існує периферійної медицини. У маленькому містечку надається такий самий високий рівень медичної допомоги, як і в столиці. Більше того, саме в маленьких містах нерідко працюють вузькоспеціалізовані клініки, на лікування до яких їдуть із інших регіонів. Звичайно, дуже дороге обладнання є не в кожному селі, але якщо хворий потребує додаткового обстеження чи лікування, то в більшості випадків він може бути доставлений до спеціалізованої клініки за досить короткий час як наземним, так і повітряним транспортом.

Попри все, ще зберігається відмінність між вартістю перебування в лікарнях Західної та Східної Німеччини. Та й заробітна плата медичного персоналу в лікарнях Західної Німеччини на сьогодні на 13-15% вища. Хоча поступово цифри вирівнюються. Хочу сказати, що ідеальної системи медичного страхування, як і ідеальної медичної системи, не існує. Але як медична система в цілому, так і система медичного страхування, навіть далекі від ідеальних, — краще, ніж відсутність будь-якої системи. В Україні зараз немає медичної системи, але є те, що я б назвав «острівною медициною»: хвора людина вимушена шукати той медичний острів, де їй зможуть надати по-справжньому висококваліфіковану медичну допомогу. ВЗ Реформа торкнулася й медичної освіти. Що змінилося?

— Змінилися вимоги до якості підготовки фахівців. Практично на будьякий факультет у Німеччині можна вільно вступити й навчатися. Але не на медичний — атестат повинен мати максимально високий бал. Більше того, враховуються не лише оцінки, а й характер абітурієнта. Майбутній лікар має зарекомендувати себе людиною з високим почуттям відповідальності, обов’язково пройти спеціалізацію не просто в лікарняній установі, а там, де конкретний лікар має право видавати сертифікат з того чи іншого розділу спеціальності, яку він отримує. А це право мають далеко не всі лікарі. Навчання організоване таким чином, що випускник медичного факультету не має шансів не стати професіоналом. Я, наприклад, дуже ціную, коли мої колеги з інших областей медицини направляють своїх пацієнтів на консультацію чи лікування саме до мене — це велика довіра й визнання професіоналізму. Тільки коли я почав працювати в Німеччині, то зрозумів: епікриз — не безликий документ, а лист, адресований конкретному лікарю. Він починається словами «Шановна/ий колего… Щиро дякую за те, що ви направили до мене пані/пана…» Я не один десяток років прожив в Україні, і це була Україна часів Радянського Союзу. Та й зараз, проживаючи й працюючи в Німеччині, продовжую підтримувати професійні та дружні стосунки з багатьма українськими лікарями. Добре знаю, що важливу роль у вирішенні будь-якої справи відіграють зв’язки. Це стосується багатьох країн, у тому числі й Німеччини. Є навіть такий вислів: «вітамін В». Чому «В»? Бо «зв’язки» перекладається на німецьку як Beziehung. Але в Німеччині цей фактор працює за інших рівних умов. Якщо, скажімо, я беру на роботу одного з двох лікарів і бачу, що вони обид­ ва професіонали і добре знають свою справу, але один — син мого друга, не важко здогадатися, кого я оберу. Але в першу чергу він повинен бути кваліфікованим лікарем. Протекціонізм тією чи іншою мірою присутній у будь-якій сфері, але сама система має будуватися так, що вирішальну роль відіграватимуть не зв’язки, а рівень професіоналізму та особисті якості людини. Інна САРІОГЛО, власкор «ВЗ», м. Харків

www.vz.kiev.ua тел.: (044) 485 00 96 vz@vz.kiev.ua

СВІТОВИЙ ДОСВІД

28 листопада 2014 року

БОЙОВИЙ РЕАКТИВНИЙ СТАН ВІТЧИЗНЯНОЇ ВІЙСЬКОВОЇ МЕДИЦИНИ Сьогодні про реформу військової медицини не говорять лише абсолютно байдужі люди. Оцінюють її стан по-різному — від «усе пропало!» до «все чудово», втім, переважна більшість наполягає: потрібно щось змінювати. Залишається зрозуміти — що саме і як.

Всеволод СТЕБЛЮК, доктор медичних наук, професор, Заслужений лікар України, полковник міліції, начальник медслужби батальйону МВС «Миротворець»

У стані війни Часу на пошуки шляху реформ військово-медичної служби країни і на усвідомлення їх незворотності було достатньо. Півроку Україна живе у стані війни. Півроку слова «непоправні та відновлювані санітарні втрати» означають не термін із навчального курсу «Організація і тактика медичної служби», а реальні життя і смерті наших хлопців — тих, які не сховалися за «липовими» довідками й пішли захищати Батьківщину. Чи змінилася наша військова медицина за цей час? Пригадую березень нинішнього року й перші тривожні дзвінки з військових частин АР Крим до медслужби Штабу національного опору (Шпиталь Майдану), коли військові просили надіслати бодай бинти й зеленку. А наш волонтер відвідав одну з медичних рот, що дислокувалася на Чернігівщині, і привіз шокуюче фото: все медичне майно роти вміщувалося в одному ящику! Пам’ятаю, як ми стукали в усі двері — РНБО, силових відомств, МОЗ України, і як нам тоді відповідали: «В Україні немає війни, тож немає і потреби запрошувати іноземних фахівців із їхніми мобільними госпіталями, немає потреби створювати координуючу структуру тощо». Нині саме життя порушило цей «стан спокою». І багато чого вже змінилося: розгорнуто 2 мобільних госпіталі; в медичних ротах майже на рубежі бойових дій ефективно працюють автоперев’язувальні; волонтери доставляють аптечки першої допомоги, медикаменти, допомагають доглядати поранених; відкрито курси тактичної медицини і їх відвідало вже майже 400 військових медиків ЗСУ, Нацгвардії, волонтери. Президент України і новопризначений Міністр оборони України проголосили курс

на реформу всіх складових військової безпеки країни, включаючи й військову медицину. З’явився проект військово-медичної докт­рини, який поки що є концепцією, котра пот­р ебує реального наповнення. До її розробки долучилися представники НАМН України на чолі з академіком А.М.Сердюком, фахівці з досвідом медичного забезпечення реальних бойових дій, теоретики військової медичної науки. Робоча група з підготовки концепції отримала завдання — розробити програму дій з урахуванням військової взаємодії з потенційними союзниками в майбутньому. При розробці цього документа, на мій погляд, варто звернути особливу увагу на структуру, організацію й досвід ізраїльської військової медицини. Адже ця країна перебуває у стані перманентної війни, має колосальний та успішний досвід організації військової медицини. І його варто запозичити, оскільки ізраїльська модель військово-медичної служби довела свою ефективність на практиці й стала взірцем для армій багатьох країн світу.

Півстолітній досвід Дата народження військово-медичної служби Армії оборони Ізраїлю — 1948 рік. Тоді ж було сформовано й основні структури Медичного корпусу: штаб, управління у військових округах, медичні підрозділи військових частин і з’єднань, а також відкрито Військовий інститут медичних досліджень і навчальний центр медичних військ. Нині існує 3 категорії військовослужбовців медичних військ Ізраїлю: ховшим (санінструктори), парамедики (військові фельдшери) і військові лікарі. Ховшим — це солдати строкової служби, яких навчають на курсах ATLS (Advanced Trauma Life Support — заходи первинної підтримки життєдіяльності) і PHTLS (PreHospital Trauma Life Support — заходи підтримки життєдіяльності на догоспітальному етапі). Ховшим перебувають у бойових структурах взводів, тому мають при собі спорядження звичайного бійця, засоби надання першої допомоги і розкладні ноші. В ротах і батальйонах є старші ховшим, які відповідають за своїх підлеглих. Парамедики — це прапорщики-конт­ рактники або резервісти, які забезпечують медичну допомогу в ротах, евакопунктах і польових госпіталях. Вони проходять нав­чання на курсах «Червоного Щита Давида» — служби швидкої допомоги, а також у нав­чальному центрі медичних військ. Підготовка парамедиків передбачає проходження інтенсивних курсів EMS (Emergency Medical Services — загальні заходи невідкладної допомоги), ATLS і PHTLS. Щоб стати військовим лікарем в Ізраїлі, потрібно навчатися на медфакультеті університету впродовж 7 років, а потім пройти 16-тижневий курс військово-медичної підготовки, де ви-

вчають уже згадані курси EMS, ATLS, PHTLS, а також CTLS (Сombat Trauma Life Support — підтримка життєдіяльності при бойовій травмі) й організацію військово-медичної служби. Крім того, військові лікарі бойових частин проходять інтенсивний курс підготовки піхотних офіцерів, а їхні колеги зі спецназу та розвідувально-диверсійних підрозділів — курси підготовки бійця спецпідрозділів. Усі військові лікарі починають свою службу з посади батальйонного лікаря. Випускники медичних вишів Ізраїлю, які бажають розпочати військову кар’єру, дають письмову згоду на 5-річний термін служби в армії, потім ця угода може бути подовжена, або ж лікар стає резервістом і його щороку призивають до лав армії на 1 місяць. Втім, у разі початку військових дій медиків-резервістів можуть негайно мобілізувати у військові частини, до яких вони «приписані».

На полі бою Головне призначення військово-медичної служби Ізраїлю — надання першої допомоги пораненим безпосередньо на полі бою та у військових медичних підрозділах. А також — щонайшвидша евакуація потерпілих у тилові стаціонари чи в медичні підрозділи, які мають більше можливостей для надання повноцінної медичної допомоги пораненим. Досягти цього можна лише завдяки чіткій структурі й організації діяльності служби. У кожному піхотному батальйоні діє медичний взвод, який складається з трьох відділів: пошук та евакуація поранених, упізнання загиб­лих, станція прийому поранених (ТААГАД). Взвод діє під керівництвом батальйонного лікаря. Для порівняння: в батальйонах ЗСУ та МВС України немає посади лікаря — тільки фельдшер. На роту мотострільців передбачений лише один санінструктор, у взводах — санітари. Це ідеальна для нас штатна структура. Втім, повернемося до досвіду Ізраїлю. Персонал ТААГАД надає екстрену допомогу, здійснює сортування поранених за ступенем тяжкості ураження й готує їх до евакуації. Щоб здійснювати таку евакуацію (а також транспортувати обладнання і медперсонал), медичні взводи піхотних батальйонів мають броньовані автомобілі та по 3 бронетранс­ портери, обладнані для перевезення поранених. У танкових батальйонах із цією метою використовують ще й спеціально обладнані «танк-буланси» (бойові танки, пристосовані до евакуації поранених). Управління автоколоною медичного взводу на марші здійснює офіцер з евакуації, після її прибуття на місце призначення за розгортання батальйонного медпункту відповідає старший санінструктор батальйону. Після прийому по-

ранених управління медичним взводом переходить до батальйонного лікаря. Зазвичай станція прийому поранених розміщується за декілька сотень метрів від передової, тому приймати поранених (це функція батальйонного лікаря) доводиться практично під обстрілами. Військовий лікар визначає вид і тяжкість поранення, дає вказівки щодо надання медичної допомоги. Після надання першої допомоги поранених якнайшвидше евакуюють до полкових, бригадних чи дивізійних евакопунктів, а звідти — до тилових лікарень. Втім, цей шлях може бути скорочено — у разі тяжких уражень пораненого до лікарні евакуюють бронетехнікою чи вертольотом безпосередньо з ТААГАД батальйону. До речі, в Ізраїлі немає стаціонарних військових шпиталів, військово-медична служба повністю інтегрована в загальну систему охорони здоров’я країни. Взаємодія військової та цивільної медслужб постійно відпрацьовується та вдосконалюється. Проте в кожній дивізії є медичний батальйон, на базі якого може розгортатися польовий госпіталь. Оснащення такого госпіталю дає змогу проводити складні хірургічні операції. У медичному батальйоні є так звана хірургічна рота — складні операції проводять досвідчені хірурги.

У руслі вдосконалення Втім, останнім часом відбувається заміна хірургічних рот на роти інтенсивної терапії — бригади екстреної хірургічної допомоги у складі хірурга й анестезіолога, оснащені необхідним обладнанням, можуть виїхати на спецавтомобілі туди, де потрібно рятувати життя пораненого бійця. Окрім такого наближення медичної допомоги до солдата, в армії Ізраїлю дбають і про психологічну підтримку бійців. Тому в кожному медичному батальйоні діє психологічна служба у складі офіцера-психолога та соціальних працівників. Їхнє завдання — зняти «бойовий реактивний стан» у поранених та в бійців, які отримали психічні травми. Така допомога, надана своєчасно, сприяє відновленню в потерпілих готовності до бою. На жаль, в Україні така служба поки що відсутня, хоча її вже почали комплектувати волонтерами. Нам потрібно навчитися вчасно реагувати на потреби дня, адже нинішня війна нестандартна і діяти «за шаблоном» недоцільно. Повчитися гнучкості реагування на мінливі умови сучасної війни також можна у військово-медичної служби Ізраїлю. Приміром, донедавна присутність військових лікарів обмежувалася рівнем батальйонного ТААГАД, однак останнім часом стає звичною практика їх відрядження безпосередньо в бойові підрозділи (під час бойових дій). Тобто військовий лікар іде в бій разом із бійцями. Таким чином, шанси порятунку поранених на полі бою помітно зростають, хоча при цьому зростають і втрати військових медиків. Зрештою, війна в Україні також сприяє таким втратам. Нині майже 70% медичного персоналу добровольчих батальйонів і батальйонів МВС укомплектовані волонтерами. І лікарі беруть участь у бойових діях, часто ми втрачаємо найкращих… Війна є війна. Жертв не уникнути. Але потрібно зробити все можливе, щоб їх було якомога менше. На війні важливими є перші хвилини для надання невідкладної допомоги пораненим та перші години для надання їм лікарської допомоги. Статистика свідчить, що 70% з тих, хто загинув унаслідок поранення, так і не дочекалися медичного працівника. Решта 30% загинули через те, що кваліфікована допомога була надана запізно для того, аби вижити. За відсотками статистики — реальні люди, чиїсь сини, брати, чоловіки, батьки. І за них потрібно боротися.

13

ОСОБИСТИЙ ФАКТОР

ГЕРОЇ НАШОГО ЧАСУ 21 листопада ми відзначали річницю Майдану, з якого почалася Революція Гідності. Наш народ дорого заплатив за неї і продовжує платити й досі, війна на Сході України щодня народжує нових героїв — героїв нашого часу. «ВЗ» зустрілася з двома такими лікарями-героями, аби дізнатися, як було тоді, за часів Майдану, і як боронять нашу землю зараз.

Сергій Архангельский: Воюватиму разом зі всіма — скільки треба

ВЗ Минулого разу наша зустріч не відбулася — ви сказали: «Я йду на війну»…

— Це було на початку березня, ми мали з вами зустрітися й вести розмову трохи про інше — про події на Майдані. Але я був призваний до лав Збройних Сил України. Скажу відверто — це було моє рішення. Свого часу в інституті навчався на військовій кафедрі, маю відповідне військове звання. Тож у світлі подій, що почалися в Україні після Криму, обов’язок будь-якого нормального чоловіка — йти захищати терени Батьківщини від зовнішнього ворога. Не вагаючись, не жалкуючи, знаючи про всі можливі наслідки. Сказав про це рідним, попрощався з дружиною, мамою, братом, тестем. Єдине, про що не сказав мамі, — куди відбуваю. Якщо відверто, її трохи обманюю — кажу, що я лікар військового госпіталю. Нехай їй буде легше на душі. Хоча материнське серце не обманеш. Дружина знає, де я перебуваю, брат, син, друзі теж — і цього достатньо. ВЗ А насправді?

— Я лікар одного з батальйонів (не буду називати частину, місце перебування). Але знаходжусь безпосередньо зі своїми бійцями. ВЗ Пропускаючи події на Майдані через призму війни на Сході, як вважаєте: це те, за що ви стояли? Чи досягли мети?

— Тобто чи потрібен був Майдан? Так, він був конче необхідний нашій країні. Чи даремні жертви на Майдані? Я вважаю, що недаремні. Хлопці першими заплатили своєю кров’ю, своїм життям за зміни в житті Батьківщини. Я кажу це як людина, як лікар, котрий працював на Майдані в найважчі його часи. Майдан почався ще 21 листопада — коли вийшли кияни, студенти, люди інтелектуальної праці, які знають різницю між радянським минулим і сьогоденням. Вийшли, знаючи, як живе Європа, які там цінності людські, рівень життя. Ці люди знали, чому за стільки років в Україні абсолютно нічого не змінилося. Тому цей Майдан був переломним моментом у нашій історії: він починався як європейський і мав би закінчитись як європейський. Я на Майдані був із 24 листопада, з Європейської площі — намагався щоразу після чергувань у лікарні, маючи вільний день, бути там. Пам’ятаю переддень подій, які стались у ніч із 29 на 30 листопада. Саме напередодні ми були там усією родиною — приїхав син зі Львова (він тоді був студентом Львівського національного медичного університету ім. Данила Галицького) разом із половиною курсу хлопців і дівчат. Багато

14

хто з них там залишився в ту страшну ніч. Багато хто з них постраждав. Тому ця подія не могла мене оминути, бо там були мої діти. Там були діти всіх нас, українців. І так, як із ними позвірячому розправились, — це не могло залишитися без наслідків для влади. Це однозначно. Не могло бути так, що, мовляв, «то ж не мене побили!» Побили дитину твого друга, твого сусіда, твого знайомого — просто дитину українця. На що сподівалася тодішня влада? Що не буде ніякого опору? На Віче 1 грудня я дійсно побачив силу України. А коли потім розгортались усі інші події, я побачив усю велич і силу українського народу. Побачив, що нас не зламати нічим, не залякати — нас навіть кулі не зупиняють, як виявилося під час апофеозу всіх цих подій 20 лютого. На Майдані вже під час серйозних протистоянь я був 22, 23 і 24 січня. Потім 30 січня. Із 3 лютого по 4 березня навчався на курсах підвищення кваліфікації й намагався хоча б увечері, хоч раз чи двічі на тиждень бути на Майдані. А 18 лютого — це був, я вважаю, один із найстрашніших днів в історії України. Коли хлопці, не маючи сил і змоги стояти, один одного підпирали на барикадах. Коли все місто було перекрите і я добирався до Майдану пішки — витратив на дорогу десь близько двох годин, усвідомлюючи, що я лікар і мої знання та моя сила мають бути на Майдані. Коли прибув на Майдан, то одразу побіг до Будинку профспілок (він тоді ще був неушкоджений), де весь перший поверх займав польовий госпіталь. Пам’ятаю й досі крики поранених хлопців, голосне спілкування лікарів, тому що треба було швидко надавати допомогу, і що мене найбільше вразило — не було ніякого хаосу, все працювало як годинник. Я відразу зай­ няв місце в бригаді, в якій були медпрацівники з усієї України: травматолог із Дніпропетровська, анестезіолог із Харкова, медсестра-анестезистка з Рівного, терапевт із Сімферополя. Жодної хвилини перепочинку в нас не було: один стіл звільнився — поклали іншого пораненого. Йшли секунди на те, щоб змінити простирадло, помити руки, змінити халат — і знову починаєш працювати. На моїх очах хлопець — він зараз серед героїв Небесної сотні — приніс пораненого батька, а той… був уже мертвий. Син навіть не знав, що ніс уже мертве тіло свого батька. Знаєте, у лікаря-анестезіолога, хірурга емоцій небагато — робота така, але тоді вони переповнювали серце й душу. Пам’ятаю, принесли хлопця з відірваною рукою та розірваною грудною кліткою. Ми надавали йому допомогу, а він був у стані агонії. На жаль, врятувати не вдалося. А йому було лише 22 роки. Потім принесли «беркутівця»

Сергій АРХАНГЕЛЬСЬКИЙ, лікар-анестезіолог КУ «Центральна районна лікарня» Житомирської районної ради

ТАМ ЗОВСІМ ІНШІ ЛЮДИ — ЧЕСНІШІ. ЇХНІЙ СЕРЕДНІЙ ВІК ДОСИТЬ СЕРЙОЗНИЙ — 35-40 РОКІВ. ВОНИ ВЖЕ БАГАТО ЧОГО ДОСЯГЛИ В СВОЄМУ ЖИТТІ, ВІДПОВІДНО Й СТАВЛЕННЯ ДО ЖИТТЯ У НИХ ЗОВ­СІМ ІНШЕ. ВОНИ ЗНАЮТЬ, ЧОГО ВАРТІ ЧОЛОВІЧА ДРУЖБА, СОЛДАТСЬКА ДРУЖБА І СТАВЛЕННЯ ОДИН ДО ОДНОГО В ТИХ УМОВАХ.

— йому також надавали допомогу, для нас це теж чиясь дитина. Звинувачувати тих хлопців, відверто кажучи, я не можу. Більше скажу: навіть на Майдані до них було нормальне людське ставлення. Після того, як близько 2-ї години ночі почав палати Будинок профспілок, нам довелось звідти терміново евакуюватись — забираючи поранених, медикаменти, перев’язувальні матеріали, обладнання — що змогли винести з вогню. Піднялись до Михайлівського Золотоверхого собору, де був розгорнутий ще один госпіталь. Але там уже було дуже багато лікарів, тож прийняли рішення знову сформувати кілька мобільних груп і повернутися на Майдан. Киянин, власник трьох кафе біля готелю «Козацький», віддав нам їх

під медпункти, в яких ми й працювали до найстрашнішого дня Майдану й України — 20 лютого. Туди зносили і поранених, і вбитих. Це жахливо: бачити кров від вогнепальних, осколкових поранень, бачити, як масово гинуть українці, — цього не можна просто так спокійно перенести. Але, напевно, відбиток усе ж накладає професія — емоції «заганяються» дуже далеко й просто робиш свою справу. Та коли 21 лютого були перші проводи загиблих героїв Небесної сотні — тоді ридали всі. Реквієм «Пливе кача по Тисині», запалені свічки… Вже скільки часу минуло, а все одно сльози навертаються на очі, коли згадуєш. Тому, коли почались кримські події, знаючи, що сьогодні, як ніколи, над Україною нависла загроза втрати державності, втрати своєї Батьківщини, жодної хвилини не вагався — в Збройних Силах я вже півроку. За цей час дуже багато подій відбулося: мій син закінчив університет, а я не потрапив на випуск, мої однокурсники зустрічались, святкуючи 20-річчя закінчення інституту, — я теж був далеко від святкувань. Пропустив дні народження мами й сина. Шкода, що не був у колі рідних, але не шкодую, що знаходжусь на захисті своєї держави. За цей час у мого бойового друга, з яким разом служимо, народилася дитина. Та, на жаль, він її побачив набагато пізніше, не відразу після народження. Це й сумно, що він не був у такий радісний момент зі своєю дружиною, але, знаєте, й радісно, що війна не руйнує любові. І війна не руйнує життя людського. Хоча може забрати це життя… ВЗ Ви пам’ятаєте першого «свого» пораненого?

— Я пам’ятаю кожного хлопця в обличчя… ВЗ Багато їх пройшло через ваші руки?

— Трохи було. Першим був сапер, який підірвався на міні. Надавали хлопцеві допомогу, «витягували», як могли, але, на жаль, була проблема з евакуацією. Дуже довго чекали на вертоліт, тому до Харкова він живим не долетів… Потім були хлопці, відряджені до штабу АТЦ з наших рот, — трагедія сталася 13 травня. Тоді багато їх загинуло. При штурмі гори Карачун теж загинуло двоє хлопців. І після цього, на жаль, пішло й пішло… Війна ще не закінчилася — не хочеться, щоб були втрати, але ми всі розуміємо, що вони будуть. Чи то поранені, чи — не дай, Боже — вбиті. Коли сідаємо вечеряти, у нас завжди на столі — за солдатським звичаєм — півчарки горілки, шматок хліба і свічка. І були такі тижні, що ми майже щодня поми-

www.vz.kiev.ua тел.: (044) 485 00 96 vz@vz.kiev.ua

ОСОБИСТИЙ ФАКТОР

28 листопада 2014 року

нали когось із наших бойових побратимів. Це дуже важко… Коли ти знав людину, спілкувався з нею, перекурював разом. На війні ж бо основне між людьми — спілкування, воно замінює навіть якось родинні стосунки, тому що сім’ї у всіх далеко. У нас, наприклад, служать хлопці з різних куточків України — із Тернополя, Івано-Франківська, Львова, Сум, Полтави, Вінниці, Житомира, навіть з Криму — ті, які не прийняли ганебної зради присязі й ганебного пристосуванства. Вирішили для себе одне — підуть з Україною до кінця, й сьогодні вони служать серед нас. І після того, як із ними разом вечеряєш, розгріваючи на вогнищі банку тушонки, спілкуєшся, слухаючи гру на гітарі (у нас є дуже багато талановитих хлопців, котрі гарно співають, грають), і наступного дня дізнаєшся, що хтось із них загинув, — це, повірте, такий тягар на серці, такий смуток на душі. Відчуття таке, ніби душу огортає темрява. Й те, що хлопці загинули, а ти живий, сприймається як докір самому собі, щоразу «гризе» тебе думка: ти не був разом із ними, у тебе було інше завдання, ти був в іншому місці, виконував іншу роботу, не менш важливу, але якби був із ними — можливо, цього б не сталося. Прикрив би або вчасно надав кваліфіковану допомогу. От згадую зараз хлопців. У нас, наприклад, служать шеф-кухар одного зі столичних ресторанів, випусковий інженер каналу «2+2», дуже багато хлопців-бізнесменів. І, знаєте, абсолютно немає жалю в їхніх очах, розмовах, поведінці за тим, що вони залишили. ВЗ А страх?

— Страх є завжди. Інша справа — даєш ти йому волю чи ні. Не боїться, як кажуть, лише божевільний. Але кожен переймається, може, не стільки за себе, скільки за те, які проблеми виникнуть удома, якщо, не дай Боже, він загине в бою. Жити хочеться… Побачити, як одружиться син, як ростуть діти, — в багатьох хлопців вони ще й у перший клас не ходять. Хочеться зустріти старість у колі своєї родини — дітей, онуків. Зрозуміло, що одному Богові відомо, хто скільки проживе. Але, знаєте, постає дуже цікаве, таке чисто морально-етичне, розуміння нинішніх подій і людей у них. От наприклад, служить зі мною командиром одного з відділень мобілізований чоловік 45 років, який приховав у військкоматі, що має лише одну нирку. Він до мене звернувся як до лікаря — ні, не жалівся і не скиглив, а прийшов порадитися, що робити далі, як пристосуватися до даної ситуації, оскільки погіршилися погодні умови. Я запитав: «А чому ти пішов? Ти ж мав повне право залишитися, моральне навіть право, тебе ніхто не осудив би й не засудив!» А він каже: «Як я сидітиму вдома, коли гинуть 20-річні хлопці? У мене на очах фактично живцем згорів кулеметник під час бою. Його доправили до госпіталю з опіками 80% поверхні тіла, й через якийсь час він помер. А хлопець навіть не був одруженим. Якщо я сидітиму вдома — себе зневажатиму!» ВЗ Ви теж пішли добровольцем. Не вважаєте це геройським вчинком?

— Героями я вважаю хлопців, які виходили з-під Іловайська. Хлопців своєї частини, які загинули або були тяжко поранені. Колег-медпрацівників, котрі з-під вогню витягали поранених. Хлоп-

ців, які сьогодні захищають Донецький аеропорт. Бійців 30-ї бригади. Хлопців, які загинули під Волновахою. Хлопців, які вийшли з Криму. Всі вони для мене — справжній приклад героїв-українців. Серед них, повірте, є й етнічні росіяни, й представники інших національностей. Але якщо вони вважають себе громадянами України й перебувають у лавах Збройних Сил України — для мене всі вони справжні українці. ВЗ Вам доводиться рятувати й найважчих поранених — медперсоналу, медикаментів вистачає?

— З кадрами все нормально. А з медикаментами спершу були проблеми. Тож, коли приймав медичну службу свого підрозділу, зумів організувати колег-лікарів тут, а через командування свого підрозділу — волонтерівспонсорів, котрі допомогли нам. Тобто виїжджав я вже з медикаментами. На сьогодні, безумовно, є постачання від держави — те, що й має вона робити, це одна з її безпосередніх функцій. Але левову частку все одно забезпечують волонтери. А зараз почалася пора зас­ туд, і довго чекати на якісь централізовані постачання ми не можемо. Тому використовуються знайомства навіть у цій ситуації. От, поки був у відпустці, підійшов до завідувачки однієї з аптек Житомира, дав їй список необхідного, дуже просив допомогти. І хоча аптека приватна, але нам пішли назустріч й організували ту кількість медикаментів, яку просив. Звісно, розумів, що не можу багато замовляти, але люди зібрали — безкоштовно. І я їм дуже вдячний. Лікарі відділення інтенсивної терапії ОКЛ ім. О.Ф. Гербачевського, відділення анестезіології та інтенсивної терапії Обласної дитячої клінічної лікарні, моєї рідної районної лікарні, згадувана завідувачка аптеки Надія Усаченко — доземний усім їм уклін. Дуже вдячний волонтерам, які приїжджають із Києва, — завдяки співпраці з батальйонами територіальної оборони ми вже теж знайомі з медиками, один одному допомагаємо. Отже сьогодні людського душевного й морального все-таки більше. Набагато більше. Я навіть ніколи у житті не міг уявити (і рік тому до подій на Майдані й навіть під час цих подій), що в Україні буде війна і більше того — що я буду на цій війні. Кому тоді скажи, сприйняли би, мабуть, за невдалий жарт. Але сьогодні ми маємо інші реалії. І я воюватиму до кінця, допоки битиметься моє серце, допоки дихатиму й допоки ця війна не закінчиться — я буду там. Стільки, скільки буде необхідно. Інша справа, що не хотілось би повторення подібних ситуацій на кшталт Іловайська й Донецького аеропорту. ВЗ З яким настроєм повертаєтесь назад?

— Я не можу не повернутись, тому що потім перестану себе поважати. Заради тих хлопців, які не повернулись у свої родини. Заради хлопців, які скалічені. Заради тих, хто зі мною служить. Заради тих, які навмисне приховали свої хвороби. Якщо не повернусь — вважатиму себе зрадником. А я ніколи зрадником не був і не буду. Тому воюватиму разом зі всіма — скільки треба. Найголовніше — залишитися неушкодженим, здоровим. Рано чи пізно все закінчується. І ця війна закінчиться. Інша справа — не хотілося б ганебної поразки. Наш народ і наша нація на це не заслуговують.

ПРАВДА — ВОНА ЧАСТО СТРАШНА Й ГІРКА. ТИМ ПАЧЕ ПРО ВІЙНУ. ЗОВСІМ НЕ ТАКА, ЯКУ МИ ХОЧЕМО ПОЧУТИ, — ПРО ЗВИТЯЖНІ ГАСЛА Й ПЕРЕМОЖНІ ЗАКЛИКИ. ПРАВДА — ВОНА ПРО КРОВ І СМЕРТЬ. І ПРО БАЖАННЯ ЗАЛИШИТИСЯ ЖИВИМ — САМОМУ Й ТИМ, ХТО ПОРУЧ ВГРИЗАЄТЬСЯ В ЗЕМЛЮ, ЩОБ УБЕРЕГТИСЯ ВІД МІНОМЕТІВ І «ГРАДІВ»… Олександр Стоцький

Тому я хочу звернутися до керівництва держави: не доводьте країну до цього. Бо українці й усі, хто живе в Україні, заслуговують на краще майбутнє. Ми сьогодні державі віддаємо все: волонтери — свої кошти, титанічну працю, військові — життя й здоров’я. Не обманіть свій народ! Оце — єдине, що я дуже хочу, щоб почули всі.

Олександр Стоцький: Я знову повернуся туди

ВЗ Як потрапили до війська?

— Я в 1994 році закінчив Бердичівське медучилище. Після цього призвали на строкову службу — був там фельдшером. Щоправда, після медучилища за спеціальністю не працював, але людей рятувати доводилося не раз, бо мав певні знання й навички. Мобілізували ж мене 20 травня. ВЗ Страшно на війні?

— Нормально. Це повинно бути так. ВЗ Обов’язки там виконували за медичною спеціальністю?

— Я був командиром відділення. Але й за медичною, як ви кажете, спеціальністю мусив попрацювати… Витягав хлопців з-під вогню. Перев’язував одного з бійців — йому відірвало ногу. Іншого просто відривав від рами, від шасі — він згорів у машині. Збирав шматки тіла, в мішок складав. Отака вона — війна… Одні тікають, коли бачать, що тіло розлітається в мотлох. А я на розтинах бував, коли вчився, на ампутаціях, сам зашивав — тому для мене це не було дивиною. Я знав, що в першу чергу треба будь-яким способом — зубами гризти землю — але виносити хлопців. Що я ще можу сказати?..

ВЗ Зараз ви перебуваєте в госпіталі. Нічого не вразило після повернення у цьому, мирному, житті?

— Знаєте, я знову повернуся туди. Бо знаю, що там навпроти — ворог, а поруч зі мною — хлопці, яких я хочу прик­ рити. Які, знаю, прикриють і мене. А тут… Тут до лікарні приходять різні люди, відвідують поранених: є дійсно Люди з великої літери, а є й лицеміри. Ось у чому різниця. Ніби свої — і в той же час гірші за ворога. Тому що розумієш: повинні відстоювати твої інтере­ си — інтереси хлопців, які захищають їхні статки, їхнє добро, а насправді… От така різниця між життям там, на війні, й життям тут, у мирі й спокої. От чому я знову хочу туди — до свого батальйону. І я повернусь. Неважливо, чи фельдшером, чи командиром відділення — я повинен бути там. І такі наміри в кожного з хлопців, які приїхали звідти. От, наприклад, нещодавно ми проводжали бійця з мінометної батареї — у нього чотири осколкових поранення (два з них — у голову), контузія. Він із розрахунку один залишився живим, і все одно повернувся на Схід. Ще ледь до тями прийшовши після поранення, відразу сказав: «Я поїду туди знову!» А йому б на пенсію по контузії, вже все — відвоював. Міг лишитися тут, жити вдома. І я вмовляв: «Краще сиди дома! Я поїду, бо у мене вже дитина є, а у тебе навіть і дітей ще немає! Залишайся, брате!» А він мені: «Ні! Я — зі своєю батареєю!» Тридцять років хлопцю. Він, виявляється (я тільки в госпіталі дізнався), жив майже поруч зі мною, а лише тут із ним познайомилися… ВЗ Вражає, що в мирних містах так швидко забувають, скільки людей загинуло на Сході…

— Добре, коли призивають чоловіків, які хоча б зброю тримали в руках… У мене у відділенні, наприклад, є двоє таких — я їх називав «уркаганами». Одному 59 років, іншому — 57. Просили мене: «Саня, покажи, як автомат тримати! А краще дай нам ножі!» Я кажу: «У речовому мішку є штик-ніж — написано «ніж-багнет»!» Один як побачив, зрадів: «Та ти що — я з цією «дурою» всіх ворогів переріжу!» Отак, насправді, реально. Цьому чолов’язі 59 років, а він: «Саня, покажи мені ворогів — я їх різати буду!» Тому що в нього внучка є — «старий» готовий битися до останнього. А те, що «малює» телебачення, преса, — з реальністю воно часто несумісне. ВЗ Хто на вас чекає вдома?

— Донька тринадцяти років і батько. Доня телефонує постійно — щовечора з нею спілкуємося. Навіть не знає, що я там був, — казав, ніби знаходжусь у розташуванні. А батько, коли мене благословляв у військкоматі, сказав: «Сину, будь у своєму підрозділі батьком для молодших, братом — для ровесників, а для старших — вірним молодшим другом! І завжди приходь на допомогу своїм побратимам — якщо буде так, то й вони порятують тебе!» ВЗ Чого б ви побажали собі?

— І собі, і тим, хто зараз там, — щоб брати мої бойові повернулися живими. От чого я хочу… Розмову вела Вікторія ПАЛАМАРЧУК, власкор «ВЗ», м. Житомир

15

МЕДИЦИНА В РЕГІОНАХ КИЇВЩИНА

ПОРЯТУНОК ЖИТТЯ ІНВАЛІДІВ — СПРАВА РУК САМИХ ІНВАЛІДІВ? Про кричущу ситуацію, яка склалася із забезпеченням хворих на хронічну ниркову недостатність (ХНН) розчинами для перитонеального діалізу, «ВЗ» вже розповідала у №40-41 від 19.09.2014 р. Тоді на торги із закупівлі розчинів не вийшов жоден виробник. Причина — департамент охорони здоров’я Києва заборгував компанії-постачальнику за вже використані розчини мільйонні суми. У результаті пацієнти взагалі перестали отримувати життєво необхідний розчин.

О

пинившись перед загрозою смерті, 5 вересня вони зібралися на мітинг під стінами КМДА. До хворих тоді вийшов особисто заступник Голови КМДА Михайло Радуцький і пообіцяв, що найближчим часом ситуація буде врегульована. І дійсно, згодом хворі отримали розчин, а з ним — і надію, що питання вирішується. Але не так сталося, як гадалося. 11 листопада пацієнти з ХНН дізналися, що вже завтра діалізу не отримають, тому вирішили знову шукати правди під стінами КМДА й 14 листопада відправилися на пікет. До пікетувальників, як і минулого разу, вийшов Михайло Радуцький. Пояснив: про проблему знають усі відповідальні інстанції, але на рахунках міста — через недофінансування Кабміну — нуль, а мер Києва Віталій Кличко саме зараз знаходиться у Прем’єр-міністра Арсенія Яценюка з метою вирішення цього питання. Після дискусії на тему «Хто винен і що робити?» Радуцький зателефонував Кличку із запитанням: «Що відповісти людям?» Мер попросив зачекати на його повернення. За три години Віталій Кличко прийшов і повідомив хворим, що Прем’єр згоди на виділення коштів не дав. Проте влада змогла домовитися з постачальником про забезпечення необхідними витратними матеріалами для гемодіалізу на кілька днів, до 18 листопада. Також мер пообіцяв зробити все можливе для якнайшвидшого вирішення ситуації і знову відправився до Кабміну. Хворі послідували за ним, аби дізнатися про результати. Звичайно, до Кабміну інвалідів не пустили, але дозволили зареєструвати листа Прем’єр-міністру з проханням зрештою вирішити життєво важливе питання. У разі ж, якщо ситу-

16

ація не зміниться, домовилися знову зібратися під Кабміном за тиждень.

18 листопада під стіни Кабміну вийшли вже декілька сотень хворих на ХНН, а також на гемофілію та діабет (виявилося, що вони також не отримують ліків). До пікетувальників вийшов уже знайомий прес-секретар і повідомив: 14 листопада Прем’єрміністр дав доручення виділити кошти з бюджету, далі — справа за Міністерством охорони здоров’я. Учасники акції попрямувати до МОЗ. Двісті інвалідів І та ІІ груп, серед яких — люди похилого віку, пацієнти з вадами зору і незрячі, матері хворих дітей, стоячи на морозі під стінами МОЗ, відчайдушно вимагали зустрічі з в.о. Міністра охорони здоров’я Василем Лазоришинцем. За деякий час до них вийшов прес-секретар Міністерства і запропонував виділити для перемовин групу активістів і представників преси, які весь час супроводжували учасників акції. Але хворі, навчені гірким досвідом таких перемовин, почали голосно протестувати й вимагати переговорів з усіма присутніми. Після чого прес-секретар зник у коридорах МОЗ. Але відчай узяв гору. Одна з учасниць, мати хворої дівчини, що живе лише завдяки гемодіалізу, за власною ініціативою зайшла у вестибюль Міністерства і звернулася до охорони з вимогою пропустити її до в.о. Міністра. За нею рушила преса, а далі — й інші учасники акції. Зрештою всіх їх у супроводі міліції провели до актової зали. Згодом до них вийшли заступники Міністра Альона Терещенко і Євген Мороз. Чиновники взялися пояснювати, що діаліз фінансують місцеві бюджети, а вони до них відношення не мають, що всі заплановані на рік кошти профінансовані; розповідали про розрахунки, які їм повинна

була представити КМДА, та ще про багато чого, геть незрозумілого звичайній людині, яка просто хоче жити. Всі пояснення МОЗ зводилися до одного: ми тут ні до чого, винні інші. Отже, коли стало зрозуміло, що нічого не зрозуміло, доведені до відчаю люди почали емоційно висловлюватися і ставити цілком логічне запитання: що робити, щоб не померти завтра? Заступники Міністра, певне, образилися на неприємні репліки на їхню адресу й вирішили залишити сцену актової зали. Хворі перегородили їм шлях і притисли на сходах, які вели зі сцени, щоправда ненадовго — після декількох хвилин безрезультатної сварки заступники безперешкодно залишили зал. Коли активісти, вже в коридорі, без зайвих емоцій, почали з’ясовувати, чому справа не ви-

рішується (адже є доручення Прем’єр-міністра України на виділення коштів), то дізналися таке: аби виділити додаткові кошти на закупівлю вит­ ратних матеріалів для діалізу, потрібна постанова Кабінету Міністрів, яка може бути прийнята на засіданні (воно відбувається раз на тиждень, і нас­ тупне планувалося на 19 листопада). Для цього в.о. Міністра охорони здоров’я Василь Лазоришинець повинен надати розрахунки і звіти, котрі підтверджують обґрунтованість заявлених сум, які, своєю чергою, йому повинна надати київська влада. КМДА ж про розрахунки нічого не знає, адже представники МОЗ про них чомусь не повідомили. Коло замкнулося — група активістів знову повертається до КМДА… Зрештою, необхідні розрахунки КМДА були надані, й на засіданні Кабміну Василь Лазоришинець виніс питання про виділення коштів на закупівлю розчину й витратних матеріалів для гемодіалізу, яке успішно задовольнили. Хепі енд? На жаль, ні. На тому ж засіданні Кабміну в.о. Міністра охорони здоров’я Василь Лазоришинець на всю країну заявив про «брудні методи» й побиття пікетувальниками обох своїх заступників! Він також повідомив, що МОЗ звернулося до органів МВС, за цим фактом відкрито кримінальне провадження. «На мій погляд, там знаходилося 15-20 хворих, усі інші — фізично підготовлені люди, які нікого не слухали. Закінчилося все це побиттям двох зас­т упників Міністра», — сказав він. Активісти, своєю чергою, готові надати детальні відео й фото цих подій (адже на мітингу були присутні численні ЗМІ), а також відкритий лист із прізвищами хворих, які брали участь у заході, і номерами лікарень, де вони знаходяться на обліку, що спростовує все, сказане Василем Лазоришинцем. До того ж, активісти ставлять резонне запитання: у залі була присутня охорона МОЗ, а також міліція, яка чомусь не реагувала на «побиття» заступників Міністра. Мабуть, тому, що його прос­то не було? З огляду на все, що відбулося і відбувається, виникає лише одне запитання: чому хворі повин­ні виконувати роботу спеціально призначених для цього держслужбовців, яким вони ж, по суті, і платять зарплатню? Ольга БОРКО, представник Громадської організації «Нефро-Надія», спеціально для «ВЗ», м. Київ

НАЦІОНАЛЬНА МЕДИЧНА АКАДЕМІЯ ПІСЛЯДИПЛОМНОЇ ОСВІТИ ІМЕНІ П.Л. ШУПИКА МОЗ УКРАЇНИ

ОГОЛОШУЄ КОНКУРС У КЛІНІЧНУ ОРДИНАТУРУ ЗІ СПЕЦІАЛЬНОСТІ «НЕЙРОХІРУРГІЯ» Для участі в конкурсі необхідно подати такі документи: заява на ім’я ректора, особовий листок з обліку кадрів, копія диплома, копія сертифіката про присвоєння звання лікаря-спеціаліста, копія трудової книжки, характеристика з місця роботи, автобіографія, медична довідка (форма 086-У); копія паспорта (стор. 2, 3, 11), копія ідентифікаційного коду. Особи, що вступають до клінічної ординатури без відповідного стажу, подають рекомендацію Вченої ради вищого навчального закладу. Адреса академії: 04112, м. Київ, вул. Дорогожицька, 9. НМАПО імені П.Л. Шупика, відділ аспірантури (к. 404). Прийом документів — протягом одного тижня з дати публікації об’яви.

www.vz.kiev.ua тел.: (044) 485 00 96 vz@vz.kiev.ua

МЕДИЦИНА В РЕГІОНАХ

28 листопада 2014 року

ЧЕРНІГІВЩИНА

СКІЛЬКИ КОШТУВАТИМЕ УКРАЇНЦЯМ ГІПЕРСПАЛАХ ТУБЕРКУЛЬОЗУ? Минула влада спричинила сумні події в країні, у тому числі й насильницьким впровадженням медичної реформи, а фактично — ліквідацією та руйнуванням лікувально-профілактичних закладів, зокрема, у сільських районах. Жертвою недолугого реформування став і Бахмацький міжрайонний протитуберкульозний диспансер: 1 липня 2011 року були роз’єднані стаціонарне і диспансерне його відділення, через що якість протитуберкульозної допомоги суттєво знизилася.

Микола ШИМКО, депутат Чернігівської обласної ради, головний лікар Бахмацької міжрайонної протитуберкульозної лікарні

Наслідки руйнування Ось уже три роки я з болем у душі спостерігаю все помітнішу дезорганізацію протитуберкульозної допомоги в Чернігівській області, і в Бахмацькому районі зокрема. Після того, як непорядні очільники медичної галузі Чернігівської області «розчленили» Бахмацький міжрайонний протитуберкульозний диспансер на Бахмацьку міжрайонну протитуберкульозну лікарню (стаціонарне відділення колишнього тубдиспансеру), розташовану в селі Бахмач, та Бахмацький протитуберкульозний кабінет Бахмацької ЦРЛ (диспансерне відділення колишнього тубдиспансеру), розміщений у центрі міста Бахмач, маємо такі негативні результати: погіршилася якість динамічного диспансерного спостереження за туберкульозними хворими усіх категорій обліку, оскільки амбулаторні пацієнти позбавлені можливості проходити рентгенологічні обстеження в спеціалізованому рентгенодіагностичному кабінеті з томографом II рівня та через неналежне використання бактеріологічного посівного пункту спеціалізованої клініко-діагностичної лабораторії II рівня Бахмацької міжрайонної протитуберкульозної лікарні; не розмежовані потоки хворих: пацієнти із заразними формами туберкульозу стоять у загальній черзі поряд з іншими пацієнтами, які приходять на консультативний прийом до лікаря-фтизіатра протитуберкульозного кабінету Бахмацької ЦРЛ; погіршилася якість діагностики туберкульозу, інших захворювань органів груднини, у тому числі й раку, оскільки в діагностичному процесі не задіяні матеріально-технічні можливості та фахівці Бахмацької міжрайонної протитуберкульозної лікарні. Лікарю-рентгенологу протитуберкульозної лікарні заборонено здійснювати подвійні, контрольні читання флюорограм та рентгенограм, що допомогло б уникнути діагностичних помилок; головний лікар Бахмацької міжрайонної протитуберкульозної лікарні як організатор охорони

здоров’я у фтизіатричній службі перестав здійснювати організаційно-методичне керівництво, координацію діяльності всіх лікувально-профілактичних закладів у проведенні протитуберкульозних заходів у Бахмацькому районі. Відсутні його постійний професійний контроль та належна відповідальність усіх медичних працівників, у тому числі й лікарів-фтизіатрів протитуберкульозних кабінетів, за кінцеві результати протитуберкульозної допомоги; амбулаторні пацієнти обурені, адже тепер їм доводиться діставатися за 200-250 км — різним транспортом, з багатьма пересадками — до обласного тубдиспансеру в Чернігові, щоб пройти платні клініко-рентгенологічні обстеження. А хворі на заразні форми туберкульозу — також не з власної волі — стали небезпечними мігрантами, що інфікують оточуючих. Зараз вони мають обстежуватися в поліклінічному відділенні Бахмацької ЦРЛ, що викликає справедливе обурення медичних працівників, які наражаються на ризик інфікуватися хіміорезистентним туберкульозом. І якщо працівники протитуберкульозної служби навчені себе захищати, то медичні працівники загальної мережі часто не проявляють пильності в цих питаннях. Звідси сумна статистика: серед медичних працівників загальної мережі більше інфікованих, ніж серед працівників протитуберкульозної служби; як результат: по області зросла захворюваність на туберкульоз, збільшується кількість рецидивів та невиліковних форм туберкульозу — лише по Бахмацькому району в 2013 році зафіксовано 18 випадків рецидиву туберкульозу.

Необхідність невідкладних заходів Вважаю неприпустимим у період епідемії туберкульозу, яка сьогодні стає все небезпечнішою для народу України, перетворюючись в епідемію мультирезистентного туберкульозу, руйнувати Бахмацький міжрайонний протитуберкульозний заклад вторинного рівня допомоги (як стаціонарної, так і амбулаторної). Вважаю за необхідне: возз’єднати в один колектив лікарів-фтизіат­ рів Бахмацького району, включивши протитуберкульозний кабінет Бахмацької ЦРЛ до складу Бахмацької міжрайонної протитуберкульозної лікарні; у приміщенні колишнього тубкабінету Бахмацької ЦРЛ організувати кабінет контрольованого лікування хворих на незаразну форму туберкульозу на амбулаторному етапі, кабінет мікроскопії біологічного матеріалу з консультативним прийомом лікаря-фтизіатра та лікаря-рентгенолога Бахмацької міжрайонної протитуберкульозної лікарні, що забезпечить розмежування потоків хворих на заразні форми туберкульозу з іншими пацієнтами. Щоб довести доцільність моїх пропозицій, можу навести успішний досвід колег з Івано-Франківської області. Вони першими в Україні перейняли

досвід інтеграції фтизіатрії й пульмонології з країн Європи — об’єднали легеневі патології не за етіологією захворювання, а за морфологією процесу, організувавши обласний фтизіопульмонологічний центр та шість міжрайонних фтизіопульмонологічних центрів, наближених до помешкань людей, взявши на себе ще й диспансерну групу хворих із хронічно-обструктивними захворюваннями легень. Пульмонологи, фтизіатри, лікарі-рентгенологи, клінічні лаборанти, інші вузькопрофільні спеціалісти оглядають пацієнтів як на етапі діаг­ностики, так і під час лікування у стаціонарі або амбулаторно. Все це відбувається «під одним дахом». Така концентрація спеціалістів значно прискорює діагностичний процес, забезпечує широкі можливості для диференціальної діаг­ностики, до мінімуму скорочує маршрут пацієнта — після діагностики він одразу ж потрапляє «до рук» професійного спеціаліста, фтизіатра диспансерного відділення (тубкабінету), фтизіатра стаціонарного відділення та пульмонолога. Забезпечується тісний зв’язок усіх ланок служби — від етапу профілактики, виявлення та обліку хворих до спеціалізованого лікування. До того ж організація такої структури не потребує додаткових коштів! Зрештою, переконує і зарубіжний дос­від: за кордоном нікому не заманеться розділити пульмонологію та фтизіатрію — вони традиційно інтегровані. До речі, це також і в інтересах життя та здоров’я медичних працівників загальної мережі. Нині у Чернігівській області є необхідні матеріально-технічні та кадрові можливості для організації міжрайонних фтизіопульмонологічних центрів у трьох її частинах: у західній частині області для трьох її сільських районів — Ніжинський тубдиспансер; у південній частині області для чотирьох її сільських районів — Прилуцький тубдиспансер; у східній частині області для чотирьох її сільських районів — Бахмацька міжрайонна протитуберкульозна лікарня. Я підтримую пропозицію колег з Івано-Франківщини і вважаю за потрібне надати цим спеціалізованим лікувально-профілактичним закладам вторинної медичної допомоги єдину по всій країні назву — «Міжрайонний фтизіопульмонологічний центр», із типовим Статутом його діяльності. Це буде дійсно професійна і чесна реформа організації протитуберкульозної допомоги в державі.

Недалекоглядна політика Закони епідеміології жорсткі і невблаганні, і нехтування ними обов’язково призведе до гіперспалаху інфекції. Основоположник вітчизняної епідеміології Л.В. Громашевський вчить: «Будь-яку епідемію вказівками зверху не здолати, бо обов’язково послідує окозамилювання та збентеження кадрів». Саме це, на жаль, ми нині спостерігаємо в нашій країні. На сьогодні загальнодержавні програми протидії захворюванню на туберкульоз були й

фактично залишаються гаслом лише на папері! Парадоксально, але очільники фтизіатричної служби розпочали активну боротьбу не з туберкульозом, а з тубдиспансерами вторинного рівня медичної допомоги! Злочинна медична реформа Акімової–Богатирьової скоротила на 1/3 медичні кадри у сільських районах країни, що прискорило вимирання селян. Тепер система організації протитуберкульозної допомоги не удосконалюється і не розвивається, а фактично знищується! І наказ Міністра охорони здоров’я України від 21.12.2012 р. №1091, підготовлений фактично командою головного позаштатного спеціаліста МОЗ України та НАМН України зі спеціальності «Пульмонологія та фтизіатрія», як і наказ від 04.09.2014 р. №602 — це відголоски минулого режиму, виконання яких прискорить знищення українського народу! Начальник відділу організації медико-соціальної допомоги управління протидії туберкульозу Державної служби України з питань протидії ВІЛінфекції/СНІДу та інших соціально небезпечних захворювань А.М. Василькова як була за часів Акімової–Богатирьової, так і залишається на пос­ту. І, на мою думку, Наталія Миколаївна Нізова, директор Державної установи «Український центр контролю за соціально небезпечними хворобами МОЗ України», прислухається до порад пані Василькової. Знову за пілотні взяті ті самі області, що були й за керівництва Акімової–Богатирьової, — там знову вирішуватимуть «питання реформування фтизіатричної служби в умовах реформування системи охорони здоров’я», яку народ справедливо називає геноцидом! Доброчесні й досвідчені лікарі-фтизіатри в глибинці як один заявляють: це здійснюється для того, щоб країна прискореними темпами ввійшла в нову епідемію — епідемію мультирезистентного туберкульозу. Дуже дорого коштуватиме народу України спланований псевдоорганізаторами охорони здоров’я гіперспалах цього захворювання. Сьогодні прогноз у боротьбі з епідемією туберкульозу невтішний: поширюється стійкість мікобактерій туберкульозу до найбільш ефективних протитуберкульозних препаратів, а село стало інкубатором мультирезистентного туберкульозу; поширюється епідемія ВІЛ/СНІДу. У країні йде війна, крім того, ситуація ускладнюється і через руйнування існуючої мережі протитуберкульозних закладів вторинного рівня медичної допомоги.

З надією бути почутим… Усе це зобов’язує мене не мовчати, а відчайдушно просити керівництво держави дослухатися й підтримати мої пропозиції. Своєю чергою я надіс­лав відкритого листа Прем’єр-міністру України Арсенію Яценюку та народному депутату України Олександру Кодолі, в якому розповів про кричущу ситуацію і виклав свої пропозиції щодо її вирішення. Сподіваюся, вони дослухаються до моїх порад, і тоді це буде яскравим прикладом перемоги здорового глузду, здорової професійної логіки та гуманізму нової, народної влади України!

17

ЛІКИ, ЩО ЛІКУЮТЬ

ЛІКУВАННЯ ГРВІ: ВІРУС РЕКЛАМИ НЕ БОЇТЬСЯ

За даними ВООЗ щороку кожна доросла людина в середньому 2-4 рази хворіє на ГРВІ, школярі — до 4-5 разів, а діти першого року життя значно більше. Можливо тому більшість нашого населення сприймає «короля інфекцій» (так називають грип) і його свиту (інші ГРВІ), як банальну хворобу, що можна лікувати, спираючись на «досвід» сусідів або нав’язливу телерекламу. Часто на цей гачок потрапляють і лікарі — вони радять активно лікувати ГРВІ розрекламованими препаратами, ефективність яких не визнає ніхто у світі, крім довірливих українців. Хворіти «на ходу» без лікування так само небезпечно, як і вживати «оманливі» ліки, вважають наші експерти.

Алла МІРОНЕНКО, завідувачка відділу респіраторних та інших вірусних інфекцій Інституту епідеміології та інфекційних хвороб ім. Л.В. Громашевського НАМН України, доктор медичних наук

У

європейських країнах намагаються не допустити високої захворюваності населення на грип, тому там активно розробляють нові вакцини і там значно вищий показник щеплень проти грипу, особливо серед осіб із груп ризику. Приміром, вакцинуються 50-70% медичних працівників, до 80% людей похилого віку. Відомі закономірності поширення грипу, які повторюються щороку, — найвища захворюваність спостерігається серед дитячого населення, а найвища смертність від нього — серед осіб старше 65 років, оскільки люди похилого віку зазвичай мають певні хронічні патології, загострення яких і провокує грип. Минулого сезону в Україні було зафіксовано 5 лабораторно підтверджених випадків смерті від грипу — згідно з нашим законодавством про випадок смерті від грипу можна говорити лише в тому разі, якщо діагноз «Грип» був лабораторно підтверджений. Дехто з патологоанатомів встановлює цей діагноз за результатами розтину, скажімо, при геморагічній пневмонії. Грип як причину смерті важко підтвердити лабораторно, адже цей вірус запускає патологічний процес в організмі і зникає, оскільки є дуже нестійким (за кімнатної температури він гине через декілька годин). Тому ми й маємо статистику, яка не насторожує наших громадян. А довіру до вакцинації в нашій країні взагалі підірвано. Хоча саме вакцинація є основою профілактики грипу. Свого часу, у 2009-2010 рр. (якраз після антивакцинальних скандалів) багато вагітних померли від грипу саме тому, що не були вакциновані (та й відповідних вакцин в Україні не було зареєстровано). До речі, після пандемічного сезону 2009-2010 років у всьому світі змінили пріоритети у вакцинації проти грипу (стосовно того, кого потрібно вакцинувати

18

першочергово). Приміром, у США до 2010 року від грипу вакцинували 10% вагітних, а з того часу й донині — понад 50%. В Аргентині з 2010 р. налагодили виробництво власних інактивованих вакцин проти грипу і, згідно з державною програмою, всіх вагітних вакцинують безкоштовно. Завдяки цьому там удвічі зменшилася смертність новонароджених — встановлено, що грип дійсно може бути причиною загибелі немовлят, оскільки у них дуже незріла імунна система, а від матері й оточуючих вони легко можуть перей­ няти грипозну інфекцію. За новим календарем щеплень 2012 року в Україні до груп ризику за епідемічними показаннями належать медичні працівники, військовослужбовці, працівники сфери обслуговування, транспорту, а за станом здоров’я — люди з хронічними патологіями, вагітні, особи у віці понад 65 років, діти з бронхіальною астмою (у разі захворювання на грип у 80% таких дітей виникає пневмонія), ВІЛ-інфіковані та пацієнти, які з лікувальною метою постійно вживають ацетилсаліцилову кислоту чи проходять хіміотерапію. Дорослих пацієнтів щеплять в один, дітей — у два прийоми (по півдози з інтервалом 4 тижні). До неспецифічної профілактики ГРВІ належать загартовування, водні процедури, інші заходи зі зміцнення імунітету. Існують хімічні засоби неспецифічної профілактики грипу. Але в Україні їх зареєстровано лише 2 — «Таміфлю» та «Реленза». Останнім часом їх рекомендують як для лікування грипу, так і для профілактики. Хоча як профілактичний засіб його уявити складно — епідемія грипу триває 4 і більше тижнів, а довго приймати ці ліки не можна. З метою лікування вони найефективніші у перші 2 дні хвороби: вживати їх можна тільки під наглядом лікаря і лише у складних випадках хвороби. Знаю, що багато лікарів побоюються призначати ці препарати через можливі ускладнення. Тобто завжди треба зважувати: від чого ризик буде більший — від ускладнень грипу чи від побічної дії ліків. Окрім зареєстрованих в Україні «Таміфлю» та «Релензи», за кордоном

використовується досить багато їхніх аналогів: при тривалому застосуванні таких засобів віруси набувають резистентності до їхньої дії, тому іноді доводиться застосовувати одночасно 2-3 препарати, що дуже важко для людського організму. Українці ж вважають найпопулярнішими засобами «профілактики й лікування» грипу та інших ГРВІ «Афлубін®», «Амізон®» та їм подібні. Але «вважати, що допомагає » не означає «лікуватися». Приміром, «Афлубін®» — гомеопатичний препарат. Ймовірно, він може полегшувати стан хворого на ГРВІ. Однак противірусної ефективності препарату не доведено. «Амізон®» — індуктор інтерферону. Але як його правильно застосовувати, невідомо. Інтерферон — це внутрішньоклітинний білок людини, який утворюється у відповідь на вторгнення вірусу в клітини організму. Тобто він утворюється і природним шляхом (про що свідчить підвищення температури тіла) — без штучного «шмагання батогом» клітин. Проте науці (а тим більше виробникам препаратів) й досі невідомо, скільки можна примушувати клітини виробляти додатковий інтерферон, з якою періодичністю це безпечно робити. У Білорусі існує школа вчених-біологів, які займаються питаннями стимуляції інтерферону в організмі людини, і вони стверджують: схема стимулювання продукування клітиною інтерферону досить складна, і сліпо втручатися в неї не можна. Натомість досі не існує незалежних досліджень, які б довели, що «Амізон®» дієвий при грипі. Уперше він був застосований як несаліциловий нестероїдний знеболювальний засіб. А нині в інструкції до нього можна прочитати, що він ефективний і проти грипу, і проти гепатитів, паротиту, герпесу тощо — тобто від абсолютно різних за природою вірусів, які вражають зовсім різні групи клітин людського організму. То це ж треба ще довести! Останнім часом потужним стимулятором ендогенного інтерферону виз­нано мефенамінову кислоту. Її також недоцільно рекомендувати для

тривалої профілактики, приміром, упродовж епідемічного сезону, однак якщо людина вже контактує безпосередньо з хворим на вірусну інфекцію (якщо захворів хтось у родині), їй можна порадити вжити цей препарат. Популярними серед нашого населення є рослинні імуностимулятори — настоянки ехінацеї пурпурової, елеутерококу, кореня женьшеню. Дорослим такі засоби вживати можна (якщо є бажання пацієнта і немає застережень з боку лікаря), а от дітям — ні. Користь таких препаратів у лікуванні ГРВІ не доведена, а от алергізація дитячого організму внаслідок їх вживання — доведений факт. Людмила ЧЕРНИШОВА, головний позаштатний спеціаліст МОЗ України зі спеціальності «Дитяча імунологія», завідувачка кафедри дитячих інфекційних хвороб та дитячої імунології НМАПО ім. П.Л. Шупика, професор, доктор медичних наук

Н

а сьогодні основним засобом профілактики грипу є вакцинація, хоча вона не захищає від інших респіраторних вірусних та бактеріальних інфекцій. Щодо лікування, то у більшості випадків респіраторних вірусних інфекцій хворим потрібні лише посилений питний режим, контроль лихоманки та симптоматичне лікування. Для боротьби з лихоманкою препаратом вибору за рекомендацією ВООЗ та Американської академії педіатрії є парацетамол/ацетамінофен (з урахуванням високого рівня його безпеки). Єдиним протигрипозним засобом із доведеною противірусною дією є озельтамівір. Застосування його у дітей здійснюється виключно в умовах стаціонару. Для іншої величезної кількості вірусів, що спричиняють зах­в орювання дихальної системи, етіотропного лікування не існує. Застосування імуномодуляторів, індукторів інтерферону, фітотерапії є необґрунтованим, оскільки їхньої ефективності не доведено. Крім того, ці препарати неспецифічно впливають на імунну систему, внаслідок чого порушуються фізіологічні регуляторні механізми, відповідальні за нормальний розвиток та дозрівання імунної системи дитини. Тож їх вживання може призвести до таких тяжких нас­ лідків, як автоімунні та онкологічні захворювання. Ще одним негативним наслідком надмірного застосування цих препаратів є підвищена алергізація організму. Хоча в більшості випадків грип та ГРВІ перебігають у легкій формі або набувають середньої тяжкості, не потрібно забувати про такі загрозливі симптоми, як лихоманка, що не купується пероральним прийомом жарознижувальних засобів, відмова хворого від пиття та їжі, блідість і ціаноз шкіри, поява та наростання дихальної недостатності (ціаноз носо-губного трикутника, участь в акті дихання міжреберної мускулатури, крил носа, втягнення над- та підключичних ямок), загальмованість хворого, порушення свідомості, ригідність потиличних м’язів, судоми. У разі появи таких симптомів хворому необхідна термінова госпіталізація.

www.vz.kiev.ua тел.: (044) 485 00 96 vz@vz.kiev.ua

МЕДИЧНА ОСВІТА

28 листопада 2014 року

СУЧАСНІ СИМУЛЯЦІЙНІ ТЕХНОЛОГІЇ ВЖЕ В УКРАЇНІ На базі Одеського національного медичного університету відкрився навчально-інноваційний центр практичної підготовки лікаря, аналогів якому немає не лише в Україні, а й у деяких країнах Європи. Відтепер студенти й лікарі-практики вдосконалюватимуть свої навички на роботах нового покоління та у віртуальних операційних.

Валерій ЗАПОРОЖАН, ректор ОНМедУ, віце-президент НАМН України, академік НАМН України

Володимир АРТЬОМЕНКО, керівник Одеського навчально-інноваційного центру, завідувач кафедри симуляційної медицини ОНМедУ

Без права на помилку? Лікар не може помилятися, коли має справу з пацієнтом. Водночас навчання будь-якого фахівця — це метод спроб і помилок. Щоб розмежувати ці дві площини, в усьому світі відмовляються від практичного навчання лікаря біля ліжка хворого і переходять на симуляційні технології — впродовж останніх 10 років їх використання стало звичною практикою. Оволодіння клінічними навичками за допомогою манекенів, тренажерів під наглядом викладача дає можливість студентам і курсантам робити «безпечні» помилки, досягаючи таким чином вищого рівня клінічної компетентності. Кожний «сценарій» лікування можна повторити кілька разів, поки дії лікаря не наблизяться до ідеалу. Перший в Україні навчально-інноваційний центр практичної підготовки лікаря багатопрофільний та оснащений найсучаснішим обладнанням, що дає змогу навчати фахівців практично всіх напрямків медичної діяльності, використовуючи моделювання різних рівнів складності, віртуальну реальність, програму «стандартизований пацієнт», а також гібридну симуляцію (пацієнт із моделями, що імітують різні функціональні частини людського організму). Саме завдяки таким технологіям підготовка фахівців максимально наближена до їх реальної діяльності.

Живі манекени Керівник Одеського навчально-інноваційного центру, завідувач кафедри симуляційної медицини ОНМедУ Володимир Артьоменко продемонстрував дев’ять залів центру, де на сучасному іноземному обладнанні відпрацьовуються навички хірургічного втручання, лапароскопічних та

офтальмологічних операцій, проведення УЗД, огляду молочних залоз. У мультидисциплінарних залах та залах для командних тренінгів студенти й лікарі вчаться приймати пологи, проводити кесарський розтин, реанімувати новонароджених, лікувати дітей різного віку та дорослих і навіть надавати допомогу постраждалим у польових умовах. Розумні тренажери вартістю $ 2 млн вміють дихати, в їхніх грудях б’ється механічне серце, вони не просто розмовляють, а й відповідають на запитання. Роботи підключені до справжнього медичного обладнання, на якому відображаються життєві показники, їм роблять справжні ін’єкції та маніпуляції, серцево-легеневу реанімацію тощо. Насправді ж роботом управляє вик­ладач, який знаходиться у сусідній кімнаті та слідкує за роботою курсантів через напівпроникне дзеркальне скло.

— Під час проведення серцево-легеневої реанімації на моніторах фіксується, як студент виконує завдання. Якщо натиски були дуже сильними — у манекена зламані ребра, якщо ж, навпаки, слабкими — дії лікаря не допоможуть хворому і робот-пацієнт може померти. Однак це набагато менший стрес для лікаря-початківця, ніж біля ліжка хворого. З часом алгоритм його дій відпрацюється до автоматизму, а психологічно він буде готовий до того, щоб не розгубитися навіть у випадку рідкісної патології чи нестандартної ситуації, — пояснює Володимир Артьоменко. За словами ректора ОНМедУ, віцепрезидента НАМН України, академіка НАМН України Валерія Запорожана, у навчально-інноваційному центрі фахівці можуть опанувати всі види маніпуляцій.

— Приміром, стіл Anatomage — це останнє досягнення світових технологій у сфері візуалізації анатомічної будови людини у повний зріст, відтворення роботи та патологій у різних системах організму, в тому числі у 3D та 4D моделях. Якщо в цю програму ввести будь-яке цифрове зображення тіла, нап­риклад, МРТ, рентген, лікар зможе не тільки краще роздивитися патологію, а й потренуватися перед реальним хірургічним втручанням, — каже Валерій Запорожан. — А от багатофункціональні тренажери Simulab допомагають відпрацювати хірургію нестандартних травм, у тому числі й отриманих під час бойових дій. Особливо повчальною є робота з фантом-системою Traumaman, створеною зі штучних тканин, які з високою реалістичністю імітують структуру людського тіла. За допомогою цього симулятора можна виконати пункцію перикарда, конікотомію, лікувати проникаючі поранення грудної та черевної порожнин. Ще один предмет гордості тренінгового центру — унікальне обладнання для навчання офтальмологів: віртуальний тренажер мікрохірургії ока Immersive Touch. На сьогодні такий пристрій є тільки в Одесі та Чикаго.

Важко в навчанні — легко в бою У наступному приміщенні центру створено «польові умови»: «гримлять» вибухи, чути свист куль, манекен лежить на підлозі. Володимир Артьоменко пояснює, що на війні безцінна кожна секунда, медик має діяти швидко і злагоджено у будь-якій ситуації, з мінімальним набором інструментів. А рівень психологічної підготовки тут стає своєрідним індикатором професійності лікаря: він

не має права панікувати, навіть якщо навкруги вибухають снаряди.

— Три року тому наш Уряд вирішив, що в Україні не буде війни, тому почав закривати військові кафедри медичних університетів. Нині військово-польова медицина відчуває жахливий дефіцит кваліфікованих хірургів, а кількох років на їх підготовку немає, — каже Валерій Запорожан. — Більше того, нам потрібно готувати профільних медичних спеціалістів, оскільки наразі Одеса — єдине українське місто, де базується військово-морський флот України. Кілька тижнів тому я побував у зоні бойових дій, де проаналізував умови надання медичної допомоги. На жаль, поранених багато, і це змусило нас розробити новий цикл післядипломного навчання — двотижневий курс із майстер-класами від провідних хірургів. Навчання відбувається на базі мобільного госпіталю (підпорядкований Одеському військовому госпіталю №411 — ред.), який виїжджає в зону АТО для надання допомоги при осколкових, кульових пораненнях, різних формах контузії. Першу групу лікарів, підготовлених на наших симуляторах, ми вже відправили. Вказаний госпіталь оснащений лапароскопічною стійкою, за допомогою якої в польових умовах можна швидко встановити діагноз та своєчасно припинити кровотечу. Наші хірурги блискуче володіють цією технікою й успішно оперують у зоні воєнного конфлікту. Крім цього, в багатопрофільній установі проводяться курси для фахівців загальної практики-сімейної медицини, лікарів швидкої допомоги, неонатологів-реаніматологів, хірургів, ендоскопістів, акушерів-гінекологів, анестезіологів, педіатрів, лікарів МНС. Планується, що тут навчатимуться 4-5 тисяч лікарів щорічно.

— У програму навчання та перепідготовки сімейних лікарів необхідно включати цикли з інтенсивної терапії невідкладних станів. Це пов’язано з тим, що у разі позалікарняних ургентних ситуацій першими біля ліжка хворого опиняються лікарі загальної практики, які можуть не володіти методами інтенсивного лікування через специфіку своєї основ­ної спеціальності. Зокрема, в разі анафілактичного шоку, колапсу, раптової зупинки серця, пневмотораксу й інших невідкладних станів життя пацієнта залежить від того, чи були правильними початкові дії з надання медичної допомоги. Так само від кваліфікованих дій лікарів загальної практики до приїзду спеціалізованих реанімаційних бригад багато в чому залежить прогноз для пацієнта. Саме тому на базі центру проводяться цикли удосконалення для сімейних лікарів, — повідомила Валентина Величко, доктор медичних наук, професор, завідувачка кафедри сімейної медицини та загальної практики ОНМедУ.

— Група наших викладачів навчалася в провідних навчально-практичних центрах Європи та США. Сьогодні ми працюємо на рівні кращих симуляційних центрів світу, — підсумував розмову Валерій Запорожан. Марія ЖИДКОВА, власкор «ВЗ», м. Одеса

19

ШКОЛА УСПІШНОГО ЛІКАРЯ

НОВИЙ ПОГЛЯД НА ГЛАУКОМУ Основна причина незворотної сліпоти в світі — різні форми глаукоми. Всі її види можна розділити на первинні та вторинні. Первинна відкритокутова глаукома (ПВКГ) — захворювання, яке розвивається з віком і характеризується прогресуючим перебігом навіть на тлі нормалізованого рівня офтальмотонусу. Інноваційний погляд на глаукому як на нейроденегеративний процес допоможе лікарям у виборі тактики лікування.

Н

ейродегенеративні захворювання, які ви­ никають у результаті прогресуючої деге­ нерації та загибелі нейронів, що входять у певні структури ЦНС, призводять до розриву зв’язків між відділами ЦНС та дисбалансу синте­ зу відповідних нейромедіаторів і, як наслідок, до порушення пам’яті, координації рухів і розумових здібностей тощо. Вони мають ряд загальних влас­ тивостей. Зокрема, переважна більшість таких зах­ворювань розвивається в осіб літнього віку. Дані сучасних клінічних і експериментальних дос­ ліджень показують, що більшість із них визнача­ ють генетичні фактори. Виділяють захворювання, які проявляються переважно деменцією, наприк­ лад, хвороба Альцгеймера (атрофується сіра ре­ човина головного мозку та холінергічні нейрони, страждають когнітивні функції), хвороба Піка — злоякісне недоумство, при якому відбувається атрофія лобових і скроневих частин кори. Також виділяють захворювання з екстрапірамідними синдромами, наприклад, хвороба Паркінсона, при якій відбувається нейродегенерація чорної суб­ станції і дофамінових нейронів, що виявляється руховими порушеннями і тремором. Клінічні про­ яви хвороби Гентінгтона, при якій атрофії підда­ ються смугасте тіло і кора, — гіперкінез і розлади інтелекту. Глаукома також є одним із нейродегене­ ративних захворювань. Розвиток нейродегенера­ ції при глаукомі об’єднує безліч чинників і шляхів апоптозу гангліонарних клітин, але всі вони так чи інакше пов’язані з мітохондріями як основною одиницею, відповідальною за енергетичні процеси в клітині й апоптоз. Виявлення ролі мітохондріаль­ ної дисфункції у розвитку ПВКГ дасть можливість патогенетично обґрунтованої нейропротекції.

ціонально неповноцінними астроцитами. Можна вважати встановленим, що при ПВКГ відбувається розвиток нейродегенеративного процесу, в який залучені не тільки периферичний відділ зорового аналізатора, але й провідні шляхи, й центральний відділ, тобто зоровий шлях у цілому. Велика частина нейродегенеративних зах­ ворювань є поліетіологічними, і в даний час ви­ ділити пусковий механізм для кожного досить складно. Проте існують переконливі докази того, що центральна роль в процесах апоптозу нервової клітини належить мітохондрії. При різних станах (старіння організму, «окислювальний стрес», накопичення мутантної мітохондріальної ДНК) і впливі різних речовин (нейротоксичні білки, в тому числі й бета-амілоїд) змінюється проникність мі­ тохондріальних пор. Цей процес призводить до викиду з мітохондрій іонів кальцію та активаторів апоптозу, що й визначає незворотність процесу за­ гибелі нейроциту. У зв’язку з цим були досліджені функції мітохондрій у пацієнтів із ПВКГ. У даний час для визначення характеристик мітохондріаль­ них функцій використовуються клінічні, біохімічні (оцінка рівнів пірувату й лактату, антиоксидант­ ної активності, продуктів перекисного окислення ліпідів крові) методи дослідження. Суть даних досліджень полягає в тому, що при порушенні функцій мітохондрій (окислювальному аероб­

ному фосфорилюванні) відбувається зрушення внутрішньоклітинних процесів у бік катаболізму. Більшість процесів у клітині йде анаеробним шляхом з утворенням молочної кислоти. Крім того, дисфункція мітохондрій супроводжується генерацією величезної кількості АФК й розвитком окисного стресу, який посилює дисфункцію міто­ хондрій. Активізуються процеси окислення тіоло­ вих груп мембранних білків. У ході дослідження у 30 хворих на ПВКГ проводилося вивчення змісту сульфгідрильних (SH-) і дисульфідних (SS-) груп, а також їх співвідношення (у нормі не знижується нижче 6,5). Було виявлено зниження в крові хво­ рих рівня сульфгідрильних SH-груп і підвищен­ ня рівня дисульфідних SS-груп, а також зміна їх співвідношення, яка в середньому склала 5,4. Дані результати відображають порушення тканинної окислювально-відновної рівноваги і зміщення її в бік катаболічних процесів. Також встановлено участь сульфгідрильних груп у процесах перекисного окислення ліпідних компонентів мембран, що призводять до розвит­ ку дегенеративних змін тканин. Активація віль­ но-радикального перекисного окислення ліпідів клітинних мембран вважається однією з причин прискореного старіння. Зміна мембрани при ста­ рінні призводить до того, що клітина інакше реагує на процеси збудження і гальмування, міжклітинні

1 1

Результати дослідження

20

1

Аутопсія. Амілоїдні тільця (1) в зоровому нерві при глаукомі. Імуногістохімічне дослідження

Аутопсія. Амілоїдна бляшка (1) в корі головного мозку при глаукомі. Імуногістохімічне дослідження

Електронна мікроскопія. Мітохондрії в фіброцитах сполучної тканини трабекул у хворих на ПВКГ. Х 32000

Електронна мікроскопія. Зміни мітохондрій у фіброцитах сполучної тканини трабекул у хворих на ПВКГ. Х 34000

РИС 1. РІВЕНЬ ВМІСТУ СУЛЬФГІДРИЛЬНИХ ТА ДИСУЛЬФІДНИХ ГРУП У КРОВІ ХВОРИХ НА ПВКГ

РИС 2. РІВЕНЬ ВМІСТУ СУЛЬФГІДРИЛЬНИХ І ДИСУЛЬФІДНИХ ГРУП У КРОВІ ХВОРИХ НА ПВКГ 5

8

4

6

3

4

2

2 0

Сульфгідрильні Дисульфідні групи групи

Контрольна група

Хворі на глаукому

ммоль/л

10

ммоль/л

Під час макроскопічного дослідження препаратів провідних шляхів зорового аналізатора виявлено виражену атрофію зорового нерва з втратою знач­ ної кількості аксонів, а також втрату значної кіль­ кості нейронів у латеральному колінчатому тілі. При мікроскопічному дослідженні виявлено зменшення товщини клітинного шару зорової кори, зморщуван­ ня радіуса нейронів і їх ядер, зернисту цитоплаз­ му, наявність ліпофусцину у великих кількостях, що свідчить про атрофічний процес. У померлих пацієнтів, що за життя страждали ПВКГ, виявлено процеси нейродегенерації. В дегенеративний про­ цес були залучені всі рівні центрального відділу зо­ рового аналізатора, але найбільш помітно — зона зорової кори в ділянці шпорної борозни. Особливо слід виділити той факт, що в зоровому нерві і в IV-V шарах кори головного мозку були виявлені аміло­ їдні бляшки й тільця. Як відомо, бета-амілоїд є маркером нейроде­ генеративних захворювань, а його наявність свід­ чить про патогенетичний зв’язок ПВКГ з хворобою Альцгеймера. На нейродегенеративний процес у корі головного мозку вказує також скрученість окремих артерій коркової зони, що є наслідком зменшення товщини кори при збереженні про­ тяжності судинного русла. В цьому випадку ра­ діальні артерії кори складаються і скручуються в межах судинного простору. Виявлені при мікрос­ копії ознаки астрогліозу можна розцінювати як наслідок нейродегенерації, загибелі нейронів і олігодендроцитів, заміщення їх незрілими, функ­

1 0

Контрольна Хворі на група глаукому

взаємовідносини і транспорт речовин в умовах гіперфункції, зумовленої зміненим із віком мета­ болізмом. При біологічному старінні відбувається зниження тканинного споживання кисню й інтен­ сивності всіх основних процесів обміну речовин.

Методи візуальної оцінки У зв’язку з вищевикладеним особливий інтерес викликає можливість візуально оцінити стан мі­ тохондрій у структурах очного яблука при ПВКГ. Єдиним доступним матеріалом для електронної мікроскопії є препарат кута передньої камери, отриманий під час проведення проникаючої глибо­ кої склеректомії методом блокексцизій. На елек­ тронограмах були зафіксовані клітини ендотелію шлемового каналу, а також фібробласти сполучної тканини, в яких виявлялися кілька збільшених у розмірах мітохондрій з електронно-щільним мат­ риксом. Кристи мітохондрій були вкорочені. В одиничних мітохондріях відзначалися явища де­ генерації і деструкції. Всі зареєстровані структурні зміни мітохондрій були різного ступеня вираже­ ності. В сполучнотканинній частині переважають фіброцити, оточені пучками колагенових волокон різної будови. Контури мітохондрій клітин фібро­ бластичного ряду хвилясті, кристи деформовані. Зовнішня порожнина мітохондрій світла й вигля­ дає оптично порожньою. В матриксі визначається дрібнозерниста речовина підвищеної електронної щільності. В деяких фибробластах із вираженими дистрофічними змінами зустрічаються різко наб­ ряклі мітохондрії. В них видно вакуолі й фрагмен­ ти крист, розташовані поблизу оболонки. При проведенні морфологічних, зокрема електронно-мікроскопічних, досліджень міто­ хондрій у трабекулярній зоні очного яблука ви­ явлено виражені зміни структури досліджува­ них органел. Порушення структури мітохондрій можуть призвести до вираженого пригнічення їх функцій. З віком відбувається активація віль­ норадикального перекисного окислення ліпідів клітинних мембран. Також можливе генетично детерміноване зниження функції мітохондрій. Структурно-функціональні зміни мітохондрій призводять до надмірної продукції активних форм кисню. Мітохондрії є головним джерелом створення супероксидних аніонів у клітинах. У ході транспортування до молекулярного кис­ ню губляться від 1 до 5% електронів у ланцюзі дихання, беручи участь у формуванні суперок­ сид-аніону. Відбувається пошкодження генома мітохондріальної ДНК вільними радикалами — використовуючи 90% клітинного кисню, міто­ хондрії є кращими кандидатами на окисне пош­ кодження ДНК. Зниження продукції АТФ і пору­ шення гомеостазу кальцію при мітохондріальній дисфункції є пусковими механізмами розвитку нейродегенерації, яка відбувається за механіз­ мом метаболічної ексайтотоксичності. Набухання мітохондрій призводить до вивільнення актива­ торів каспаз (таких, як цитохром С), що запускає процес апоптозу, — запрограмованої загибелі клітини. Все більше фактів свідчить на користь того, що глаукому багато чого об’єднує з іншими нейродегенеративними захворюваннями. Гла­ укомний процес поширюється далеко за межі очного яблука, патогенез даного захворювання виходить за рамки традиційної офтальмології, перебуваючи на стику офтальмології і неврології. У світлі цього необхідно поглянути на глаукомний процес із незвичного для офтальмологів боку. Досвід, накопичений неврологами, які займа­ ються проблемами розвитку нейродегенерації, допоможе в подальшому вивченні патогенезу, діагностики та лікування глаукомного процесу. За матеріалами «Русского медицинского журнала» Тетяна ПРИХОДЬКО, «ВЗ»

www.vz.kiev.ua тел.: (044) 485 00 96 vz@vz.kiev.ua

СПІРНИЙ ДІАГНОЗ

28 листопада 2014 року

БОЛИТЬ ГОЛОВА? ОГЛЯДАЙ ШИЮ! Найчастіший діагноз, яким люблять «оперувати» неврологи, — вегето-судинна дистонія (ВСД). Цей симптомокомплекс приписують кожному другому. З рекомендацій — універсальні поради, які не мають терапевтичної сили. Багатьох «ВСД-шників» об’єднує звичайний біль у шиї, на який не звертають належної уваги. Сучасний алгоритм діагностики, прогнозування розвитку захворювання і тактики лікування допоможе зорієнтуватися лікарю і поліпшити якість життя пацієнта.

Ірина (Київ, 35 років)

«Протягом п’яти років моє життя було схожим на якийсь кінофільм про одне й те саме. Причина такого стану — дивні порушення, які суп­роводжувалися сильним головним болем. Щодня мій організм підносив мені сюрпризи: непритомності, оніміння плечового пояса, шкіри голови, обличчя, рук, запаморочення, порушення зору, відчуття обруча на голові. Прокидаючись уранці, я точно знала — гарного самопочуття мені не бачити. В кінці цього «фестивалю» починався головний біль: сильний, односторонній, який «вибивав» мене з робочого графіка мінімум на добу. Звичайні зне-

болювальні напад болю не могли зняти. А від супутніх порушень самопочуття не допомагало абсолютно нічого. Я зробила стандартні обстеження, які не виявили істотних патологій. Лікарі зійшлися на діагнозі «ВСД» й порадили пити заспокійливі. Через рік почалося виснажливе безсоння. Рятували ситуацію сильні снодійні, але на ранок я прокидалася в жахливому стані з новим за амплітудою головним болем. Новий лікар підключив серйозні транквілізатори, які теж не принесли довгоочікуваного полегшення. Незабаром я помітила, що за добу-дві до піку болю в мене починався хрускіт у грудному

відділі хребта й тягнучі відчуття в шиї. Хотілося пос­тійно її розминати і розтягувати. Крім того, напади завжди траплялися після довгого робочого дня за комп’ютером або перельоту (переїзду). Я прокидалася з сильним головним болем, якщо засинала на незручній для мене подушці. І в той же час, навпаки — активні робочі дні «на ногах» ніколи не провокували погіршення стану. При частій зміні положення і високому руховому навантаженні не боліли ані голова, ані шия. Тоді я вирішила звернутися до фахівця, який зможе підтвердити або спростувати мої здогадки...»

КОМЕНТАР СПЕЦІАЛІСТА

Наталія СВИРИДОВА, лікар-невролог, головний рефлексотерапевт МОЗ України

Ц

ервікокраніалгії — проблема міждисциплінарна, оскільки може зустрічатися як при соматичних, так і при нев­р ологічних захворюваннях. Шийний відділ хребта являє собою найрухомішу частину хребетного стовпа, що зумовлює його особливу вразливість по відношенню до травм і дегенеративних змін. Проте дегенеративно-дистрофічні зміни хребта — далеко не єдина причина болю в шиї, яка таким чином вимагає ретельної диференціальної діагностики. Біль у шиї поділяють на вертеброгенний (спричинений патологією хребта) і невертеброгенний. Він відчувається в місці виникнення (локальний біль) або на віддаленні (відображений біль, наприклад, у голові). Основна скарга пацієнтів — біль, що розпов­с юджується на потиличну, іноді лобно-скроневу ділянку. Це найчастіше ознаки одностороннього мігренеподібного головного болю (сторона болю зазвичай не змінюється), але починається з неприємних відчуттів саме в шиї. Також біль часто посилюється при рухах головою, тривалому перебуванні в незручній позі, пальпації шийно-потиличних м’язів, супроводжується обмеженням рухливості шийного відділу. Проблема, характерна для всіх типових пацієнтів із цервікокраніалгіями, — велика кількість супутніх скарг. Сам по собі біль у голові та шиї не лякає так, як симптомокомплекс, що супроводжує його. Біль може супроводжуватися цервікогенними запаморо-

ченнями, дзвоном у вухах, нечіткістю зору, дизестезією в ділянці волосистої частини голови і розвитком тривожно-депресивного синдрому. Це, своєю чергою, спричиняє безсоння, швидку стомлюваність і постійну слабкість, що істотно знижують якість життя і змушують пацієнтів практично щодня приймати різноманітні препарати. Обстеження починають із виявлення деформацій хребта. Визначаємо обсяг рухів хребта: у нормі в шийному відділі згинання-розгинання можливо в межах 130-160°, а нахил (вухо до плеча) — до 45°. Далі визнаємо болючість м’язів хребта, а також його кісткових структур. Найважливіші больові точки в шийному відділі хребта: точки потиличних нервів (місця виходу малого й великого потиличних нервів); точка хребетної артерії (розташована медіальніше заднього краю груднино-ключично-соскоподібного м’яза, на лінії, що з’єднує вершину соскоподібного відростка і остистий відросток аксиса); остисті відростки шийних хребців; точки поперечних (ребрових) відрост­ ків шийних хребців. Далі переходимо до пошуку міофасціальних синдромів у м’язах шиї. На відміну від м’язово-тонічних синдромів, для постановки міофасціального необхідна наявність не тільки болючого і напруженого м’яза, а й наявність хворобливих м’язових ущільнень (активних і пасивних тригерних точок). Міофасціальна критична точка являє собою гіперподразнюючу ділянку в ущільненому або тугому тяжі скелетного м’яза. При пальпації ця точка — болюча, і вона може відображати біль у певні ділянки (відображений біль). Підтвердити м’язову природу головного болю можна за допомогою спеціальної методики — електронейроміографії (ЕНМГ). Це метод дослідження проведення нервового імпульсу по рухових і чутливих волокнах периферичних нервів. Включає в себе дослід­ж ення прямої збудливості м’язів; нервово-м’язової передачі; стану мотонейронів і їх аксонів; стану чутливих волокон периферичних нервів. ЕНМГ широко використовується для проведення диференційної

діагностики між неврогенними і первинном’язовими захворюваннями. Метод сприяє ранній діагностиці, дозволяє вирішувати питання, що стосуються патогенезу окремих форм нервово-м’язових захворювань, робити висновки про хід денерваційно-реіннерваційного процесу в м’язах в умовах формування компенсаторної іннервації, дуже точно простежити всі етапи розвитку і ступінь вираженості денерваційного синдрому в м’язі. Так, після проведення такого дослідження у нашої пацієнтки діагност чітко визначив підвищення тонусу м’язів надпліччя та їх асиметрію при довільному скороченні. Крім того, маючи справу з цервікокраніалгіями, необхідно зробити ультразвукову доп­ лерографію судин головного мозку та шиї і заздалегідь виявити сприятливі фактори для розвитку порушень кровообігу. Метод дозволяє оцінити рівномірність току крові в судинах і характер його зміни через звуження або закупорки просвіту судини, обумовлені наявністю атеросклеротичної бляшки, тромба або запалення. На щастя, ніяких патологій у пацієнтки на доплерографії виявлено не було. Лікування повинно бути спрямоване на прискорення регресу симптомів, запобігання хронізації больового синдрому та подальшому загостренню. Однією з умов успішної терапії є купірування больового синдрому, починаючи з першого дня гострого періоду. Препарати групи нестероїдних протизапальних препаратів (НПЗП) здатні впливати на больову імпульсацію на всіх рівнях аферентної передачі — від периферичних ноцицепторів до таламічних центрів мозку. Основний механізм дії НПЗП полягає в порушенні продукції простагландинів завдяки інгібуванню ключового ферменту їх синтезу — циклооксигенази (ЦОГ). Наприкінці ХХ ст. були відкриті різні ізоформи ЦОГ, що дало поштовх до розуміння механізмів розвитку лікувального та побічного ефектів НПЗП. Серед НПЗП, за даними роботи Bonabello A., фармакологічно активною формою є дексібуп­рофен — більш потужний, ніж ібупрофен. Це може звести рівень побічних ефектів до мінімуму і, в підсумку, поліпшити дот­римання хворими режиму та алгоритму терапевтичного лікування болю. Для впливу на нейропатичний компонент радикулярного болю можуть бути викорис-

тані деякі препарати з групи антиконвульсантів і антидепресантів. Антидепресанти особливо показані пацієнтам із тривалістю больового синдрому більше 6-7 тижнів. З метою поліпшення обмінних процесів рекомендовано використання хондропротекторів. Препаратами цієї групи є глюкозаміну сульфат і хондроїтину сульфат. Глюкозамін стимулює регенерацію хрящової тканини, поповнює ендогенний дефіцит глюкозаміну, бере участь у біосинтезі протеогліканів і гіалуронової кислоти, стимулює утворення хондроїтинсірчаної кислоти, нормалізує відкладення кальцію у кістковій тканині, гальмує прогресування дегенеративних процесів у суглобах, сприяє відновленню суглобових функцій та усуненню больового синдрому. Хондроїтину сульфат має хондропротекторну дію, стимулює регенерацію хрящової тканини, виявляє протизапальну, знеболювальну дію. Хондроїтину сульфат, який впливає на фосфорно-кальцієвий обмін у хрящовій тканині, є високомолекулярним мукополісахаридом. Препарат уповільнює резорбцію кісткової тканини і знижує втрати кальцію, уповільнює процеси дегенерації хрящової тканини. Із 5-6-го дня захворювання необхідно проводити зміцнення м’язового корсету за допомогою щадної гімнастики (в розвантажувальних позах). У підгострому періоді також показані лікарський електрофорез (міорелаксанти, вазоактивні препарати), лазеротерапія (поєднання з магнітотерапією), фонофорез і масаж. Окремо необхідно попереджати кожного пацієнта з такою проблемою про спосіб життя, який може погіршити ситуацію. Дійсно, такий біль характерний для людей із сидячою роботою за комп’ютером. Будь-яке перенапруження м’язів плечового пояса і шиї повинно бути компенсовано! Це може бути басейн, йога, масаж або щоденна гімнастика, яка розслаблює м’язи. Головне — регулярність. Така комплексна терапія дозволить значною мірою покращити якість життя пацієнтів, перешкоджаючи хронізації больового синдрому. Тетяна ПРИХОДЬКО, «ВЗ»

21

СИСТЕМА ОХОРОНИ ЗДОРОВ’Я

ОМБУДСМЕН З ПРАВ ПАЦІЄНТА Права пацієнтів як специфічної групи прав людини визнаються на міжнародному рівні та закріплені в Європейській конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, Міжнародному пакті про економічні, соціальні та культурні права, Конвенції про права людини та біомедицину тощо. Слід відзначити роль інституту омбудсмена — це конституційно-правовий механізм захисту прав і свобод людини, який є не лише незалежним, а й демократичним інститутом. Його діяльність базується на філософії, що уряд та інші органи державної влади мають служити людям, а не навпаки. Чи можливе запровадження інституту омбудсмена з прав пацієнта як спеціально уповноваженої державної інституції, основним завданням якої є контроль за дотриманням прав пацієнтів, в Україні?

У

тій чи іншій формі інститут омбудсмена з прав пацієнта функціонує в Австрії, Фінляндії, Греції, Великій Британії, Норвегії, Хорватії, Польщі, Угорщині, Ізраї­ лі, Грузії тощо. У кожній із наведених країн він має свої характерні ознаки, зумовлені історичними, соціальними й політичними чинниками.

Фінляндія Пацієнт, незадоволений медичною допомогою чи обслуговуванням, може подати скаргу в орга­ ни, уповноважені здійснювати нагляд за медич­ ною практикою, вища інстанція — Національний контрольний орган за добробутом та здоров’ям (Valvira). Відповідно до Закону Фінляндії «Про статус та права пацієнтів», у кожному закладі охорони здоров’я, незалежно від форми влас­ ності, має бути призначений омбудсмен з прав пацієнта. Отже, приблизна кількість омбудсме­ нів з прав пацієнта становить близько 2000. Зважаючи на значну децентралізацію щодо управління та керівництва омбудсменами з прав пацієнта, повноваження останніх є предметом локальних угод між омбудсменом та зак­ладом охорони здоров’я чи муніципалітетом. Відповід­ но до Закону омбудсмен консультує пацієнтів та допомагає їм у випадках, коли вони незадоволе­ ні якістю наданої медичної допомоги, чи в разі необхідності подачі скарги до контролюючих органів, а також інформують пацієнтів про їхні права тощо.

Австрія Інститут представників пацієнтів діє окре­ мо від Палати омбудсмена — колегіального парламентського органу, що займається пи­ таннями захисту прав та інтересів людини в Австрії. Представники пацієнтів є незалежни­ ми органами, основне завдання яких — забез­ печення прав та інтересів пацієнтів і, в деяких провінціях, людей, що потребують допомоги. Зазвичай, уповноважені з прав пацієнта є в зак­ ладах охорони здоров’я, проте їх компетенція не поширюється на скарги стосовно неналежного медичного обслуговування в приватному сек­ торі. У такому разі постраждалі особи мають звертатися зі своїми скаргами в порядку цивіль­ ного судочинства.

Ізраїль У кожному закладі охорони здоров’я керівник має призначити особу, відповідальну за дотри­ мання прав пацієнта. Згідно із Законом Ізраїлю «Про права пацієнтів» такий уповноважений має наступні пов­новаження: надавати консуль­ тації та допомогу пацієнтам у реалізації вимог зазначеного закону; отримувати та розсліду­ вати скарги пацієнтів (скарги стосовно якості медичної допомоги, насамперед, мають бути доведені до відома керівника закладу охорони здоров’я), навчати та інструктувати медичний і

22

допоміжний персонал щодо дотримання вимог зазначеного закону. У випадку незадоволення скарги на рівні закладу охорони здоров’я вона передається до уповноваженої особи у від­ діл забезпечення якості Міністерства охорони здоров’я.

Велика Британія Для захисту прав пацієнтів у Великій Британії одночасно функціонують наступні інституції: Парламентський уповноважений по справах охорони здоров’я (Health Service Ombudsman) та на недержавному рівні — Громадські консу­ ли з питань громадського здоров’я (Community Health Councils) і Рух на захист потерпілих від медичних помилок (Action for Victims of Medical Accidents). Уповноважений по справах охорони здоров’я є представником Парламентського Уповноваженого з прав людини, що спеціалі­ зується на задоволенні скарг у національній системі охорони здоров’я. Він підзвітний Парла­ менту та незалежний від національної системи охорони здоров’я.

Норвегія Омбудсмен з прав пацієнтів діє на підставі За­ кону Норвегії «Про права пацієнтів»(1999). У країні працює Парламентський омбудсмен з прав людини та 19 омбудсменів з прав пацієнта, що діють на регіональному рівні. Повноважен­ ня омбудсмена з прав людини та омбудсмена з прав пацієнта не дублюються та не протирічать один одному. Перший діє на підставі окремого законодавчого акту Парламенту та здійснює загальний нагляд на всій території держави, а захисник прав пацієнта — на підставі спеціаль­ ного закону про права пацієнтів наглядає вик­ лючно за медичним обслуговуванням в одному з 19 регіонів. Основною метою їх діяльності є захист тих пацієнтів, які потребують допомоги в за­ безпеченні власних прав стосовно медичного обслуговування, та впровадження належних заходів для підвищення якості медичного обслуговування.

Хорватія У 1997 році була ратифікована Конвенція про права людини та біомедицину, а у 2004 році під тиском громадськості був прийнятий спеціаль­ ний Закон «Про захист прав пацієнтів», відпо­ відно до якого в кожному з регіонів створена Комісія з захисту прав пацієнтів (регіональна), а на загальнодержавному рівні — Національ­ на комісія з захисту прав пацієнта. Регіональна комісія складається з 5 осіб (пацієнти, пред­ ставники неурядових організацій та експерти у сфері захисту прав пацієнтів) і має наступні функції: моніторинг порушень прав пацієнтів, вжиття заходів із захисту та просування прав пацієнтів тощо. Вона має право доступу до закладів охорони здоров’я з метою інспекту­ вання додержання прав пацієнтів, за результа­ тами якого надсилається звіт до компетентної інспекції (охорони здоров’я чи санітарної) або до організації, що контролює роботу медичних працівників. Проте пацієнт, який вважає, що його права були порушені, спочатку звертаєть­ ся до керівника закладу охорони здоров’я. Якщо останній не відреагує протягом 8 днів чи пацієнт буде незадоволений заходами, тоді можливе звернення до Регіональної комісії. Національна комісія з захисту прав пацієнта складається з семи осіб (три представники неурядових ор­ ганізацій, один представник засобів масової інформації, три представники від Міністерства охорони здоров’я) та виконує наступні функції: моніторинг реалізації Закону «Про захист прав пацієнтів», надання висновків, рекомендацій компетентним органам з метою побудови дієвої системи захисту прав пацієнтів тощо.

Португалія У цій країні кожний заклад охорони здоров’я має «Клієнтський офіс», де пацієнти можуть подати скаргу щодо будь-якого аспекту національної системи охорони здоров’я. Запровадження інституту омбудсмена з прав пацієнта в зарубіжних країнах здійснювалося через запровадження спеціальних законів про захист прав пацієнтів. В Україні права людини

ХТО ТАКИЙ ОМБУДСМЕН Згідно із визначенням Міжнародної асоціації юристів, народний захисник — «омбудсмен» — це «служба, яка передбачена конституцією або актом законодавчої влади, яка очолюється незалежною публічною посадовою особою високого рангу, є відповідальною перед законодавчою владою, отримує скарги від потерпілих осіб на державні органи, службовців, наймачів або дії за власним баченням та вповноважена проводити розслідування, рекомендувати коректуючі дії, представляти доповіді». Попри всі історичні, політичні та конституційні відмінності, інститути омбудсмена існують майже у 130 країнах, хоча варіюються та мають досить специфічні форми. Однією з таких варіацій є наявність омбудсмена з прав пацієнта.

у сфері охорони здоров’я охороняють Основи законодавства України про охорону здоров’я. У статті 24-1 Основ йдеться про необхідність прийняття спеціального закону, що регламентує захист прав та законних інтересів пацієнтів. До сьогоднішнього дня такий спеціальний закон ще не був прийнятий. Уповноважений з прав пацієнта не може підміняти ані органи судової влади, ані медич­ ну адміністрацію. Головним його завданням є виявлення фактів порушення прав пацієнтів, надання їм належної правової оцінки і через існуючі правові механізми усунення цих по­ рушень та притягання до відповідальності винних. Тож максимумом службових повно­ важень Упов­новаженого з прав пацієнтів може бути проведення службової перевірки (внутріш­ нього розслідування) і, в разі виявлення від­ повідних порушень, передання цих матеріалів до органів, які проводять досудове слідство, або, якщо справа є цілком очевидною і носить цивільно-правовий характер, — безпосередньо до відповідного суду.

Яким має бути український омбудсмен? Отже, омбудсмен з прав пацієнта — це спе­ ціалізований омбудсмен, який займається питаннями дотримання прав певної групи гро­ мадян — пацієнтів, або прав у певній визна­ ченій сфері — сфері охорони здоров’я. Він має на меті діяльність з урегулювання проблем у національній системі охорони здоров’я на під­ ставі скарг потерпілих пацієнтів. Порівняно з іншими правозахисними інституціями має певні особливості. По-перше — це є незалежний ін­ ститут, діяльність якого сфокусована на правах пацієнта. По-друге, працює на реалізацію засад та принципів, які лише опосередковано визна­ чені у міжнародних правових документах, однак закріплені на національному рівні. Основні функції: контроль (у даному аспекті контролю під­ лягають саме права пацієнта); сприяння (посередництво) — виступає ніби третьою стороною у конфлікті між пацієн­ том та закладом охорони здоров’я. Компетенції з: ненадання гарантованого державою рів­ ня медичної допомоги; порядку та процедури розгляду скарг у системі охорони здоров’я; якості наданої медичної допомоги, проте не може самостійно кваліфікувати дії медичних працівників як такі, що не відповідають вимогам якості; констатації порушення прав пацієнта та використання наявної компетенції з метою за­ хисту порушених прав пацієнта; інформування у вигляді щорічних допо­ відей про стан справ із правами пацієнтів, при цьому важливим є вдосконалення чинного за­ конодавства та практики його застосування. Чи буде даний механізм — омбудсмен з прав пацієнта — дієвим? Чи буде достатнім обсяг пов­н оважень для вирішення індивіду­ альних скарг пацієнтів? Чи не перетвориться даний механізм на ще одну складову забюрок­ ратизованої державної машини? Все це зале­ жить від комплексу заходів із реформування національної системи охорони здоров’я. Але, говорячи про заснування/впровад­ ження спеціальної інституції з захисту прав пацієнта, чи не забуваємо ми про захист прав та законних інтересів інших учасників медич­ них відносин — лікарів і медичних працівни­ ків? Адже діяльність медичних працівників є ризиковою діяльністю і вітчизняне законо­ давство встановлює досить суворі вимоги до медичних представників.

www.vz.kiev.ua тел.: (044) 485 00 96 vz@vz.kiev.ua

ЮРИДИЧНА КОНСУЛЬТАЦІЯ

28 листопада 2014 року

ВИБІР — ЗА ПАЦІЄНТОМ Повага до автономії пацієнта має вирішальне значення у сучасній медичній етиці та втілюється у вимозі інформованої згоди на будь-яке медичне втручання. Однак лікарі часто вважають, що пацієнти не мають права відмовитися від лікування, яке є необхідним за життєвими показаннями. Чи це дійсно так?

Галина МИРОНОВА, старший науковий співробітник НДІ приватного права та підприємництва імені академіка Ф. Бурчака Національної академії правових наук України

Правило добровільної згоди на медичне втручання Право на вибір методів лікування та згоду на медичне втручання є одним із фундаментальних прав людини. Сучасна доктрина інформованої згоди пацієнта основана на принципі поваги до гідності людини, її прав на самовизначення, на самостійне прийняття рішень із важливих питань стосовно життя та здоров’я. Європейська концепція прав пацієнтів, до якої прагне долучитися й Україна, ґрунтується на важливих положеннях авторитетних правових актів. Зокрема, метою Декларації про політику в галузі забезпечення прав пацієнтів у Європі (Амстердам, 1994) є напрацювання єдиної послідовної концепції у сфері відносин «пацієнт — медицина». Фундаментальні права людини на повагу до особистості, збереження фізичної й психічної цілісності, невтручання у приватне життя, конфіденційність та релігійні переконання і моральні цінності визнано засадничими індивідуальними правами й для пацієнтів. А положення про згоду пацієнта на застосування тих чи інших методів лікування є визначальним у згаданій концепції. Значним кроком на шляху до формування та запровадження європейських правових стандартів прав пацієнтів стала Конвенція «Про захист прав і гідності людини щодо застосування біології та медицини» (Ов’єдо, 1997), яку підписала й Україна. Передумовами появи цього документа стали сучасні загрози гідності та правам людини у зв’язку з неналежним використанням досягнень біології та медицини, а відтак і необхідність охорони основних прав і свобод учасників правовідносин у сфері медицини.

Прийняття документа стало визнан­ням юридичного статусу пацієнта як суб’єкта права на вибір методів лікування в європейській юрисдикції. Відповідно і права пацієнта набули статусу юридичного обов’язку для держав, які зобов’язані забезпечити й захистити ці права. Правило згоди як право пацієнта погодитися на медичне втручання або відмовитися від лікування (окремого методу чи взагалі від будь-якого лікування) стало віднині юридичною гарантією автономії особи в умовах медичного втручання в європейській правовій традиції. Вихідним для сучасної медико-правової доктрини стає положення, що пацієнт є господарем власного тіла, і тільки він має право вирішувати, що є для нього прийнятним. Принцип добровільності, який має стосуватися всіх медичних процедур за винятком обставин, спеціально вказаних у нормах законодавства, означає відсутність будь-яких форм прямого та непрямого тиску на процес і результат прийняття рішень. Добровільність згоди означає також правову можливість для пацієнта відмовитися від медичного втручання та в будь-який момент відкликати згоду (за винятком певних обставин, зокрема, в клінічних умовах уже початого медичного втручання й неможливості його призупинення без важких наслідків для життя і здоров’я пацієнта та в інших випадках, передбачених спеціальними нормами). В Україні добровільна інформована згода пацієнта також є умовою правомірності проведення будьякого медичного втручання. Принцип інформованої згоди знайшов вираження, зокрема, у статті 28 Конституції України. Права пацієнтів в Україні на вибір лікувального закладу, лікаря, методів лікування, а також на відмову від лікування закріплено у статі 284 Цивільного кодексу України (від 16 січня 2003 р. № 435-ІУ). У статті 43 Основ законодавства України з охорони здоров’я (від 19 листопада 1992 р. № 2801-ХІІ) також передбачено: « Пацієнт, який набув повної цивільної дієздатності і усвідомлює значення своїх дій та може керувати ними, має право відмовитися від лікування». Отже, право погодитися на медичне втручання або відмовитися від окремих методів лікування підтверджено законодавчо.

Особливості вітчизняного законодавства Втім, чинне законодавство України передбачає окремі винятки з цього

правила — зокрема, це стосується невідкладних станів, коли існує реальна загроза життю хворого. Відповідно до п. 5 статті 284 Цивільного кодексу України у невідкладних випадках, за наявності реальної загрози життю фізичної особи, «медична допомога надається без згоди фізичної особи або її батьків (усиновлювачів), опікуна, піклувальника». Цю норму продубльовано й у ст. 6 Закону України «Про трансплантацію органів та інших анатомічних матеріалів людини» від 16 липня 1999 р. №1007-ХІУ: у невідкладних випадках, коли існує реальна загроза життю реципієнта, його згода або згода його законних представників для застосування трансплантації не потрібна. Чи можна трактувати ці положення таким чином, що лише сам факт загрози життю пацієнта є підставою для медичного втручання без його згоди, а, можливо, і всупереч його позиції? Очевидно, що так. Деякі лікарі вважають: якщо за їх суб’єктивною оцінкою відмова пацієнта від проведення маніпуляції або госпіталізації загрожує його життю, ці процедури однак потрібно проводити без отримання згоди хворого. Обґрунтуванням невідповідності цієї норми основним засадам європейської концепції прав пацієнтів є точка зору Європейського суду з прав людини (його постанови є частиною внутрішнього законодавства України), який у своєму Рішенні 2010 року (скарга №302/02) зазначив: «При наданні медичної допомоги, навіть у тих випадках, коли відмова від конкретного методу лікування може призвести до летального наслідку, примусове медичне втручання без згоди повнолітнього дієздатного пацієнта є втручанням у його право на особисту недоторканість і посяганням на права, гарантовані Конвенцією» (Йдеться про Конвенцію «Про захист прав людини та основних свобод» (Рим, 1950). Отже, «свобода погодитись чи відмовитись від конкретного методу лікування чи обрати альтернативний метод лікування має першорядне значення для принципів самовизначення й особистої автономії. Хоча інтереси держави з охорони життя і здоров’я пацієнта є, безумовно, правомірними та значущими, пріоритет повинні мати більш значущі інтереси пацієнта, пов’язані із визначенням ним власного життєвого шляху». Як бачимо, відповідно до міжнародних правових стандартів та законодавства України добровільність лікування стосується всіх медичних

процедур — за винятком обставин, спеціально вказаних у нормах законодавства. Отже, пацієнт як людина, що має свої власні цінності й переконання, може відмовлятися від поліпшення здоров’я і навіть від підтримування життя, якщо для цього застосовуються неприй­ нятні в моральному плані, з його точки зору, способи (наприклад гемотрансфузія, використання ембріональних чи фетальних матеріалів тощо). Людина має право померти з гідністю, адже деякі цінності є для неї вищими за її соціальне благополуччя, здоров’я та життя.

Орієнтуємося на останні зміни Значним кроком вперед стали зміни у статті 43 Основ законодавства України про охорону здоров’я — у редакції Закону №5081-VI (5081-17) від 05.07.2012 р. було додано лише декілька слів, які докорінно змінили не тільки формулу згаданої статті, а й концепцію законодавства відносно пацієнтів, які опинилися у невідкладній ситуації. В останній редакції ст. 43 сформульована нас­ тупним чином: «Згода пацієнта чи його законного представника на медичне втручання не потрібна лише у разі наявності ознак прямої загрози життю пацієнта за умови неможливості отримання з об’єктивних причин згоди на таке втручання від самого пацієнта чи його законних представників». Фактично нова формула статті наб­ лизила Україну до сучасного цивілізованого світу, в якому визнано пріоритетність волі пацієнта, а не невідкладності ситуації. Цією нормою визначено, що пацієнт в Україні має право відмовитися від медичного втручання навіть тоді, коли відсутність медичної допомоги може призвести до істотного погіршення здоров’я або загрози для життя. Сутність права на згоду полягає в тому, що будь-яке медичне втручання в організм людини можливе тільки за умови отримання від неї інформованої добровільної згоди на таке втручання. У протилежному разі дії медичного працівника можна розцінити як насилля над особою та вчинення тілесних ушкоджень. Таким чином, основне правило європейського приватного права стосовно того, що нікого не може бути піддано медичному втручанню без його згоди, нині є чинним і в Україні. На практиці це означає, що людина як пацієнт має безумовне право на вибір методів лікування і на відмову від втручання, що спричиняє порушення цілісності її тіла та духовності її особистості, а медичні працівники повинні поважати її вибір. Автономія або самовизначення пацієнта в контексті цих принципів означає його право обрати або заборонити будь-які способи медичного втручання у свій організм.

23

БІБЛІОТЕКА ЛІКАРЯ ХІРУРГІЯ

ГАЗЕТА МОЗ УКРАЇНИ І ЦК ПРОФСПІЛКИ

МАРК РЕМАКЛЬ. ХИРУРГИЯ ГОРТАНИ И ТРАХЕИ ВИДАВНИЦТВО: БИНОМ РІК ВИДАННЯ: 2014 СТОРІНОК: 368

(виходить з 1990 року)

Загальний наклад — 39 100 Індекс 08198: для індивідуальних передплатників Індекс 60965: для підприємств і організацій Індекс 86181: пільговий для медичних працівників СПІВЗАСНОВНИКИ ГАЗЕТИ: Міністерство охорони здоров’я України Профспілка працівників охорони здоров’я України ТОВ «Редакція газети «Ваше здоров’я»

УРОЛОГІЯ X. ХАШИМ. УРОЛОГИЧЕСКИЕ МАНИПУЛЯЦИИ И МАЛЫЕ ОПЕРАЦИИ ВИДАВНИЦТВО: МЕДИЦИНСКАЯ ЛИТЕРАТУРА РІК ВИДАННЯ: 2014 СТОРІНОК: 160

Свідоцтво про реєстрацію КВ №8202 від 10 грудня 2003 року

Видавець – ТОВ «Редакція газети «Ваше здоров’я» Головний редактор – БУРМАКА М.П.

У керівництві представлено всі сучасні зарубіжні досягнення в галузі хірургії гортані і трахеї. Книга висвітлює широке коло питань, що стосуються патології гортані і трахеї, та відображає стан європейської ларингології на сьогоднішній день. Особливу увагу приділено найважливішим аспектам фізіології, фоніатрії, відкритих та ендоскопічних оперативних методів у дорослих і дітей. Редактори й основні автори є провідними європейськими фахівцями в хірургії гортані.

В книзі описано основні амбулаторні урологічні втручання, котрими повинен володіти кожен практикуючий уролог. Інформацію про діагностичні маніпуляції та малі хірургічні операції викладено покроково, що полегшує розуміння всіх етапів виконання процедури. Для кожного втручання наведено показання та протипоказання, особливу увагу приділено можливим ускладненням та шляхам їх запобігання. Завдяки широкому спектру охопленого авторами матеріалу книга є прекрасним джерелом інформації для практикуючих урологів, хірургів інших спеціальностей, лікарів загальної практики та студентів старших курсів медичних вишів.

Редакційна колегія БАХТЕЄВА Т.Д. – голова Комітету Верховної Ради України з питань охорони здоров’я, заслужений лікар України, доктор медичних наук

АНЕСТЕЗІОЛОГІЯ Ю.С. АЛЕКСАНДРОВИЧ. ИНТЕНСИВНАЯ ТЕРАПИЯ КРИТИЧЕСКИХ СОСТОЯНИЙ У ДЕТЕЙ ВИДАВНИЦТВО: ТОВ «ИЗДАТЕЛЬСТВО Н-Л» РІК ВИДАННЯ: 2014 СТОРІНОК: 976

ВЕСЕЛЬСЬКИЙ В.Л. – помічник президента НАМН України, кандидат медичних наук, заслужений лікар України ГАРНИК Т.П. – головний позаштатний спеціаліст МОЗ України за спеціальністю «Народна і нетрадиційна медицина» ЗАБОЛОТНИЙ Д.І. – директор Державної установи «Інститут отоларингології ім. проф. О.С. Коломійченка НАМН України», доктор медичних наук, професор, академік НАМН України

ГАСТРОЕНТЕРОЛОГІЯ О.Б. ДРОНОВА. ГАСТРОЭЗОФАГЕАЛЬНАЯ РЕФЛЮКСНАЯ БОЛЕЗНЬ ВИДАВНИЦТВО: БИНОМ РІК ВИДАННЯ: 2014 СТОРІНОК: 192

ЗАГОРІЙ В.А. – завідувач кафедри промислової, клінічної фармації та клінічної фармакології НМАПО ім. П.Л. Шупика, доктор фармацевтичних наук, професор ЗОЗУЛЯ Ю.П. – академік НАМН України

У посібнику викладено сучасні принципи інтенсивної терапії критичних станів у дітей, які можуть використовуватися в стаціонарах будь-якого рівня, незалежно від ступеня оснащеності. Видання призначене педіатрам, анестезіологам-реаніматологам, хірургам, клінічним інтернам та ординаторам.

Монографія присвячена гастроезофагеальній рефлюксній хворобі — актуальній проблемі гастроентерології. У ній представлено дані про анатомію та морфологію стравохідно-шлункового переходу. Детально описано стан цього відділу в нормі, при ГЕРХ і неопластичних ускладненнях, що виявляються під час ендоскопії, флюоресцентної спектроскопії та застосування функціональних методів діагностики. Висвітлено особливості перебігу гаст­ роезофагеальної рефлюксної хвороби за деяких хірургічних захворювань. Книга буде корисною хірургам, ендоскопістам, гастроентерологам, онкологам, анатомам, морфологам, інтернам, клінічним ординаторам, аспірантам і лікарям, що навчаються в системі післядипломної професійної освіти.

КОВАЛЬ В.М. – голова Профспілки працівників охорони здоров’я України МІШАЛОВ В.Г. – завідувач кафедри хірургії №4 НМУ ім. О.О. Богомольця, доктор медичних наук, професор

ОФТАЛЬМОЛОГІЯ

ПИРІГ Л.А. – професор кафедри нефрології НМАПО імені П.Л. Шупика, доктор медичних наук, професор, член-кореспондент НАН України, академік НАМН України

БРУНО ЛУМБРОСО. ОПТИЧЕСКАЯ КОГЕРЕНТНАЯ ТОМОГРАФИЯ ВИДАВНИЦТВО: ПАНФИЛОВА РІК ВИДАННЯ: 2014 СТОРІНОК: 208

ПРОДАНЧУК М.Г. – директор Інституту екогігієни і токсикології імені Л.І. Медведя, доктор медичних наук, професор, член-кореспондент НАМН України ТРОНЬКО М.Д. – директор Інституту ендокринології та обміну речовин ім. В.П. Комісаренка НАМН України, професор, член-кореспондент НАН України, академік НАМН України

МЕДИЧНА ГАЗЕТА УКРАЇНИ

УСІЧЕНКО І.Г. – президент Товариства Червоного Хреста, кандидат медичних наук, заслужений лікар України ЧЕКМАН І.С. – завідувач кафедри фармакології Національного медичного університету імені О.О. Богомольця, член-кореспондент НАН і НАМН України ЩЕГЛОВ В.І. – директор Науковопрактичного центру ендоваскулярної нейрорентгенохірургії НАМН України, заслужений лікар України, академік Всесвітньої академії комплексної безпеки

24

Книга є посібником з інтерпретації комплексних зображень, одержуваних за допомогою оптичної когерентної томографії (ОКТ). У книзі описуються методи інтерпретації зображень і логіка діагностичних рішень на основі оцінки структури, сегментації, текстур, тривимірних зображень і зрізів. Керівництво призначене загальним офтальмологам, клінічним ординаторам, оптометристам і фахівцям у галузі патології сітківки.

Генеральний директор ТОВ «Редакція газети «Ваше здоров’я»............. ЮЛІЯ НОВГОРОДСЬКА Головний редактор...........................МАРИНА БУРМАКА

ІНДЕКСИ 60965, 08198, 86181. ЦІНА ДОГОВІРНА

Спеціальний кореспондент...................................СВІТЛАНА ТЕРНОВА Випусковий редактор.................СВІТЛАНА ЛАРІОНОВА

ВИДАВЕЦЬ: ТОВ «Редакція газети «Ваше здоров’я». АДРЕСА: 04211, м. Київ, вул. Оболонська набережна, буд. 11, корпус 1. ДЛЯ ЛИСТІВ: 04211, м.Київ, а/с 138. ТЕЛ./ФАКС: (044) 485-00-96.

E-MAIL: vz@vz.kiev.ua

Редактор відділу наукової інформації..........................................ТЕТЯНА ПРИХОДЬКО Дизайн та верстка.............................АННА ПЕРЕВЕРТЕНЬ

Відповідальним за випуск номера є головний редактор. Редакція не завжди поділяє думку авторів публікацій. Редакція не несе відповідальності за зміст рекламних матеріалів. Відповідальність за достовірність фактів, цитат, прізвищ та імен, інших даних несуть автори публікацій. Листування з читачами ведеться тільки на сторінках газети, рукописи не рецензуються і не повертаються. Друк офсетний, Умовний друк. арк., 2.

Загальний наклад 39 100 Замовлення № 30581. Віддруковано у ТОВ «Укрполiграфмедiа»: вул. Фрунзе, 104-а, м. Київ-04080.

Відділ літредагування і коректури............................................ОКСАНА ОСТРЯНКО Відділ реклами...............................СВІТЛАНА КУРЧЕНКО

Виходить один раз на два тижні у п’ятницю.

www.vz.kiev.ua тел.: (044) 485 00 96 vz@vz.kiev.ua