10 minute read
ХАРИЗМА ЛIДЕРА
by ЧАС ПЕРШИХ
СУПЕРЕЧЛИВІ ЗАКОНОДАВЧІ ІНІЦІАТИВИ ТА ІГНОРУВАННЯ ЇХ ШИРОКОЇ КРИТИКИ НА ФОНІ ПРИХИЛЬНОСТІ ВІКТОРА ОРБАНА ДО ТРАДИЦІЙНИХ ХРИСТИЯНСЬКИХ ПОГЛЯДІВ І АКТИВНА ПРОТИДІЯ ПОБУДОВІ «ПОСТХРИСТИЯНСЬКОГО ПОСТНАЦІОНАЛЬНОГО СУСПІЛЬСТВА» ЯК СУПРОТИВ НОВІТНІМ ЦІННОСТЯМ ЄВРОПЕЙСЬКОГО СОЮЗУ
Advertisement
Ліберальна політична молодість і звинувачення в диктаторстві в роки перебування при владі. Угорський прем'єр-міністр Віктор Орбан вміє дивувати
В інтернеті гуляє доволі свіже відео з офіційного сайту Віктора Орбана. Завзятий ветеран угорської політики разом з друзями майстерно заколюють свиню. Відзначають це стопкою міцного напою. Усе відбувається на фоні звичайного сільського подвір’я. Учасники дійства вдягнуті дуже попростому, по-селянськи.
У кадрах немає кривавих сцен. По-діловому демонструється традиційна для угорського села процедура. Віктор Орбан завжди наголошує, що збереження ідентичності батьківщини для нього є головною справою життя. Так було, коли його партія позиціювала себе ліберальною. Патріотична риторика домінує і нині. Тільки партію Віктора Орбана вже давно зазвичай називають правоконсервативною.
Його політична зірка стрімко пішла вгору з 16 червня 1989 року. Він виступив з пам’ятною промовою на перепохованні колишнього угорського прем’єр-міністра Імре Надя та інших учасників революції 1956 року. Їх повісили 1958- го. Двадцятишестирічний Віктор палко закликав нарешті провести вільні вибори, покінчити з комунізмом і вивести з території Угорщини радянські війська.
Його почули й у фонді Сороса. Того самого Сороса, який нині найвідоміший прихильник лібералізму. І саме він — улюблена ціль для критики з боку адептів теорії змов. Джон Сорос (Дьйордь Шорош) — єврей, який народився в Будапешті ще до Другої світової війни. Іммігрував на захід, де заробив мільярди на валютних спекуляціях. У його філантропічних фондах стверджують, що підтримують тих, хто виступає проти диктатур, за демократичні права, зокрема, меншин і мігрантів.
Ось щодо останніх погляди Сороса й Орбана дуже різняться. Їх нинішні взаємні звинувачення — одні з найпомітніших у політичному дискурсі не тільки Угорщини, а й світу. Іноді в буквальному розумінні — найпомітніші. Під час парламентських передвиборчих перегонів 2018 року в Будапешті з’явилося чимало білбордів з усміхненим Соросом і написом — не дати йому «посміятися останнім».
Але наприкінці вісімдесятих років минулого століття протистояння не було, а, можливо, воно не було помітним. Тоді чимало антикомуністів ще соціалістичної Угорської Народної Республіки отримували гранти від багатого колишнього земляка. Серед них і Віктор Орбан. 1989 року фонд Сороса надав йому річну стипендію на навчання в Оксфорді.
Промова на перепохованні була не єдиною причиною щедрості. Молодий політик уже як рік був членом- засновником партії «Фідес» (абревіатура від «Союзу молодих демократів»). Він відслужив в армії, закінчив престижний юридичний факультет Будапештського університету. Працював як соціолог у міністерстві сільського господарства.
Сільська тематика близька для Віктора. На своєму офіційному сайті він згадує: «Я пройшов шлях від маленького угорського села до вивчення права в Оксфорді, згодом став лідером опозиції та главою уряду».
Майбутній лідер народився 31 травня 1963 року в містечку Секешфегервар. Батько був агрономом, згодом доволі вдало зайнявся бізнесом. Мати — логопед у школі. Дитинство Віктор провів у селі дідуся. Там пішов до школи. Атестат про середню освіту отримав уже в гімназії Секешфегервара, куди переїхала його родина.
У шкільні роки був активним членом Угорського комуністичного союзу молоді. Вірив у комуністичні ідеали. Це минуло після служби в армії. Почав захоплюватися західною моделлю демократії. В університеті разом з товаришами видавав малотиражний теоретичний журнал з проблем суспільствознавства. Магістерську дисертацію присвятив діяльності польської профспілки «Солідарність». Її захистив 1987 року, а через три роки «Солідарність» здобула владу.
Доволі часто відзначають, що політика нинішнього консервативного уряду Польщі схожа з політикою уряду Орбана. Їхню спільну прихильність до традиційних християнських поглядів називають загрозою для цінностей Європейського Союзу. Обидві країни одночасно вступили до цього Союзу (2004 року) та до НАТО (1999 р.). Останнє відбулося всупереч відчайдушному невдоволенню з боку Росії. Політичну силу Орбана та його уряд це не зупиняло.
Завзятість щодо участі в політичних процесах — це одна з найголовніших рис Віктора. Вона змусила його перервати навчання в Оксфорді та повернутися на батьківщину. Там розпочиналася боротьба за перемогу в перших після радянської окупації вільних парламентських виборах. Вони відбулися 1990 року. Партія «Фідес» не стала тріумфатором, але Орбан здобув мандат і очолив партію.
Протягом кількох років він розвертатиме її з ліберальнодемократичного напряму й перетворюватиме на правоконсервативну. Доводилося поєднувати внутрішньопартійну боротьбу з участю в різноманітних виборах. 1998 року приведе «Фідес» до перемоги, й у свої тридцять п’ять стане наймолодшім після Другої світової війни прем’єром Угорщини.
Він уже старожил на цій посаді. Загалом уряд очолює майже 15 років. «Фідес» програвала парламентські вибори (2002, 2006), але повернулася до влади у 2010-му. Там залишається і нині. Завжди формування уряду довіряла лише своєму лідерові.
Важко сказати, чому Орбан змінив погляди з ліберальних на консервативні. Є думка, що глибоко в душі в нього нічого не змінилося. Принаймні, публічна антикомуністична риторика нікуди не зникла. Але він зрозумів, що від ліберальних перетворень суспільство втомилося. Наприкінці 80-х років більшість угорців вірило, що ринкові та демократичні реформи швидко забезпечать процвітання.
Навіть уряди соціалістів змушені були їх проводити. Вони нащадки колишньої керівної партії Угорщини соціалістичних часів. І також — найголовніші суперники «Фідес». 1998 року ця партія нарешті перемогла соціалістів на парламентських виборах. Хоча в той момент економічна ситуація поліпшувалася, але зарплати більшості суттєво відставали (і досі відстають) від середньоєвропейських.
Невдоволення спричинило (і досі спричиняє) панування в угорській економці глобальних корпорацій. Саме вони, а не місцеві олігархи як в Україні, мають суттєвий вплив. Отже, соціальний захист і антиглобалізм набував усе більших симпатій електорату.
Уже під час першого строку перебування при владі «Фідес» урахував такі тенденції, але не повністю. Принаймні, 2002-го соціалісти знову прийшли до влади — на вісім років. Вони не забували соціальну риторику й при цьому блокувалися заради створення урядів з ліберальними партіями. Відповідною була політика.
Щоправда, аж занадто радикальною її назвати було важко. ЄС підштовхував до ще більш непопулярних кроків економії, адже країна не виходила з хронічного стану бюджетного дефіциту. При цьому субсидії із загальноєвропейського бюджету вливалися в економіку Угорщини. Наприклад, саме їхнім коштом майже на 100% відбулося тамтешнє справжнє «велике будівництво» доріг.
Звичайно виборців лякали необхідністю ще більше затягнути паски. А тут ще й урядовий скандал трапився.
У відкритий доступ потрапили аудіозаписи з висловлюванням тодішнього прем’єра соціаліста Дюрчаня. Зокрема, він сказав: «Упродовж минулих півтора-двох років ми тільки брехали. Було абсолютно зрозуміло, що те, що ми говорили, не відповідало дійсності».
Це відразу ж призвело до найбільшої політичної кризи в постсоціалістичній історії Угорщини. Вона була гарячою. Кілька місяців, з вересня 2006 року, на вулицях були сутички, підпали, багатотисячні протести.
Звичайно, Орбан не мовчав: нищівно критикував уряд, західних партнерів, обіцяв подбати про простий народ. Він був як рішучий ковбой зі свого улюбленого фільму «Одного разу на Дикому Заході». За риторикою партійного лідера відчувалося, що робітники та селяни потрапляють в коло його інтересів.
Того року зміни влади в центрі не відбулося, проте «Фідес» на місцевих виборах святкувала майже абсолютну перемогу. Свого шансу партія не упустила 2010 року. На виборах здобув не просто більшість, а монобільшість — 2/3 складу парламенту. Цього вистачало для зміни конституції країни.
Переможці зразу ж взялися виконувати свої радикальні задуми. Передусім посилення повноважень прем’єра користуючись більшістю в парламенті. Цього разу розпочалися протести проти уряду Орбана. У грудні 2011 року поліції довелося розігнати демонстрантів, які зібралися біля будинку парламенту в Будапешті. Серед тимчасово заарештованих опинився і колишній прем’єр Ференц Дюрчань.
Протестували проти намірів уряду змінити закони щодо виборів, оподаткування та центрального банку. Такі плани критикував і Європейський Союз як обмеження демократичних норм і зайве втручання держави в економіку. Але Орбан свого досяг. Те саме стосувалося й проєкту нової Конституції. Вона набула законної сили з 1 січня 2012 року. Знов таки, попри загальноугорські протести. Лише в Будапешті на вулиці вийшло щонайменше 30 тисяч людей.
Серед дратівливих моментів нового головного закону було положення, яке по суті проголошує єдиним законним шлюбом союз між жінкою і чоловіком. Захисники прав гомосексуалів вважають це дискримінацію, більшість керівників країн ЄС відкрито засуджують Орбана й досі. Але його парламентська більшість не зупиняється. Вона ухвалила закон про захист дітей. У ньому також вбачають гомофобні моменти.
Суперечливі законодавчі ініціативи та ігнорування їх широкої критики — така поведінка угорського прем’єра дуже нагадує поведінку російського президента. І це стосується не тільки прав людини. Орбан доволі часто висловлюється на підтримку Путіна. Навіть звучать підозри — а чи не має Москва компрометувальні файли щодо багаторічного керівника уряду Угорщини?
Підтверджень цьому не знайшли. Орбан зазвичай усе пояснює раціональною турботою про свою батьківщину. Йому належить таке припущення: «Нам, європейцям, потрібна Росія. Рано чи пізно — і скоріше рано, ніж пізно — у нас виникне потреба стратегічного союзу з Росією».
Нещодавно, у квітні 2021 року, саме тверда позиція Орбана призвела до пом’якшення заяви «Вишеградської четвірки» щодо проєкту газопроводу «Північний потік-2». Заява мала засудити його будівництво та висловити рішучу підтримку Україні й Білорусі.
І знов таки нещодавно, улітку 2021 року, глава адміністрації Прем’єр-міністра Угорщини Гергей Гуйяш заявив, що вступ України в ЄС і НАТО в інтересах його країни. Щоправда, не знімається вимога — розширення прав угорської меншини в Україні. Офіційний Київ заявляє, що ця меншина й так має достатньо прав. Орбана це не заспокоює. Серед його конкретних пропозицій — автономія та подвійне громадянство.
Подібна турбота про співгромадян, які живуть у прикордонних країнах, непокоять і Румунію та Словаччину. Їхні уряди, як і український, із занепокоєнням сприймають щедру роздачу угорських паспортів представникам місцевих угорських громад.
«Угорське питання з часів Другої світової війни залишилося нерозв’язаним», — ось так пояснює Орбан свої претензії сусідам, які після закінчення 1945 року тієї війни отримали території, що колись входили до складу великої Угорщини. Вона була сателітом нацистської Німеччини в тій війні. Усе частіше до риторики офіційного Будапешта щодо нормальної міцної родини, Бога, Батьківщини додаються етнонаціональні висловлювання.
У цей контекст вплітається і відома непохитна позиція угорського уряду щодо приймання біженців зі сходу. Він так і не погодився з вимогою Брюсселя прийняти їх у межах спеціальних квот. Ідеться про біженців, які 2015 року внаслідок сирійської кризи хлинули до Європи.
Реакцією Угорщини на цю хвилю було будівництво стіни на кордоні із Сербією. Орбан говорить, що права людини тут ні до чого. Напроти, він стверджує, що його країна готова приймати тих, хто потребує захисту, але не хаотично, а на основі легальних процедур.
Є в нього й глибші застереження проти мігрантів. Улітку 2021 року в інтерв’ю Fox News він сказав, що не хоче, як багато країн Європи, відкривати нову главу історії — будівництво «постхристиянських постнаціональних суспільств», де б християнські та мусульманські спільноти могли змішуватися.
«І кожна нація має право приймати такий ризик або відмовлятися від нього. Ми — угорці — вирішили не йти на такий ризик», — заявив Віктор Орбан.
«Ми — угорці» — звучить гордо, але далеко не всі земляки поділяють його думки. Масові демонстрації проти політики прем’єра — явище доволі звичне в країні. І все ж, з 2010 року саме його партія «Фідес» перемагає на парламентських виборах.
У Віктора Орбана є харизма лідера. Він зухвало говорить, що може поділитися своїм досвідом з політиками інших країн. Яке в нього уявлення про політичне лідерство? Про це певною мірою розповідає його офіційний сайт. На ньому розміщені фото, де він позує з Берлусконі, Саркозі, Трампом, Нетаньягу. Про цих колишніх своїх колег, з іміджем «сильної руки», Віктор дуже добре відгукується.
А ось Президент Байден назвав його «тоталітарним бандитом». Він дипломатично відповів: «Думаю, рано чи пізно американці зрозуміють, що справи в Угорщині повинні розв’язати угорці».
2022 року угорці на парламентських виборах мають вирішити, хто наступні п’ять років керуватиме країною. Прогнозів вистачає. Нещодавно опозиційні сили нарешті об’єдналися. До того ж економічна ситуація не поліпшується. Не допоміг навіть новий закон, який дозволяє уряду ухвалювати укази в обхід парламенту в умовах коронавірусу. Усе це, звичайно, загрожує Орбану.
На парламентських виборах у квітні 2018 р. партія «Фідес» здобула майже 49 відсотків голосів виборців. А вже через пів року опозиція відвоювала собі кілька позицій під час місцевих виборів. Найважливіша — посада мера Будапешта.
Водночас вважається, що чимало угорців дещо звиклися з автократичним стилем Віктора, якого часто в пресі називають «Віктатором Угорщини». У суспільстві є й побоювання приходу до влади більш радикальних націоналістичних сил, які вже представлені в парламенті.
Досвідчений Орбан уміє перехоплювати популярні ідеї, майстерно їх використовувати для політичних маневрів. Він точно навчився вдало та своєчасно підкреслювати свою консервативність, патріотизм і віру в християнські ідеали. Віктор уже пригрозив «міжнародним лівим», що знає, як завдати удари у відповідь, якщо вони наважаться втручатися в угорські вибори.
Його особистий приклад також працює на користь партії «Фідес». Віктор Орбан виховувався в протестантській родині кальвіністського напряму. У 23 роки одружився з Анікою Леваі. Вона працює юристкою і є католичкою. У родині переконані в необхідності однакової підтримки всіх християнських конфесій у державі.
Віктор і Аніко мають п’ятьох дітей, є вже й онуки. Угорський прем’єр любить проводити час з родиною та бавитися з онуками.
А ще в нього є велика пристрасть на все життя — футбол. Навіть грав у професіональних клубах. Зокрема й тоді, коли вже очолював уряд. Підтримка спорту — також важливий пункт його діяльності. Востаннє як професіональний гравець на поле вийшов у 42 роки.
Наступного року, уже у свої 59, він знову боротиметься за право очолювати не тільки уряд, а й узагалі Угорщину. З 2010 року він не поступається цим шансом нікому.