Журнал «REBEL» («Повстанец»)

https://www.facebook.com/RebelResearchCentre

№1

REBEL

Jabhat al-Nusra КРАТКАЯ ИСТОРИЯ

3 6 11 14 17 20 23 25 28 29 31 35 38 2СОДЕРЖАНИЕ

КРАТКАЯ ИСТОРИЯ JABHAT AL-NUSRA ОПЕРАЦИЯ НА ЮГЕ АЛЕППО АШ-ШАБАБ ГРОМАДЯНСЬКА ВІЙНА У СЬЄРРА-ЛЕОНЕ ПОГИБ ОМАР АШ-ШИШАНИ КЕМ БЫЛ ПОГИБШИЙ ЛИДЕР ТАЛИБАНА? НАМІБІЯ СКАУТИ СЕЛУСА OTOKAR «СOBRA» БРОНЕАВТОМОБИЛЬ СЕМЕЙСТВА «MRAP» ПОРАЗКИ СИРІЙСЬКОЇ АРМІЇ ПЕРЕВОРОТЫ В ТУРЦИИ ISIS AND NAPOLEON BONAPARTE REBEL

КРАТКАЯ ИСТОРИЯ Jabhat al-Nusra ДЖАБХАТ АН-НУСРА (JABHAT AL-NUSRA) ИЛИ «ФРОНТ ПОДДЕРЖКИ НАРОДА В СИРИИ» — суннитская исламистская вооруженная организация, участвующая в гражданской войне в Сирии. Подразделение Аль-Каиды в Сирии. Создана 23 января 2012 года под руководством Абу Мухаммада аль-Голани, сирийца, медика по образованию с опытом войны в Ираке. Признана США «террористической организацией».

Отряды Нусры присутствуют почти на всех территориях, контролируемых оппозиционными Асаду войсками (возможное исключение – Дарайя на юго-западе). На июль 2016 года оставалась крупнейшей оппозиционной группой. Почти треть всех бойцов Нусры – иностранцы (среди которых много выходцев из Центральной Азии, как например узбеки из «Таухид уаль Джихад»).

Нусра является лидером коалиции повстанцев «Джейш аль-Фатах» благодаря численности и опыту бойцов. В своих операциях Нусра часто координируется с другими участниками коалиции.

Фактически бойцы, ставшие позже костяком Нусры, присутствовали в Сирии с лета 2011 года, когда гражданский протест стал перерастать в вооруженное противостояние режиму Башара Асада. Изначально бойцы Нусры практиковали классическую диверсионно-террористическую тактику: нападения на отдельных солдат и полицейских, взрывы, рейды и засады. ТЕАТРЫ ВОЙНЫ

Есть информация, что Нусра располагает значительными силами на окраинах столицы Сирии – Дамаска.

В районе Джобар исламисты активно использовали танки в борьбе против САА. В про№1

Абу Мухаммад аль-Голани

винции Дараа Нусра также располагает значительными силами. В 2014 и 2015 годах благодаря успешным операциям в координации с другими группами и организациями, Нусра захватила технику правительственных войск и укрепленные позиции в стратегически важном регионе. Наибольшим успехом стал захват города Шейх Маскин (отбит САА в январе 2016 г.). В наступлении Нусра активно использовала захваченную технику.

Много бойцов Нусры есть и в провинции Кунейра, на востоке Сирии. В течении 2014-2015 годов большая часть территории была захвачена оппозицей, включая и Нусру. Камнем преткновения на пути успешного овладения всей провинцией стал город Аль-Хадер, населенный преимущественно друзами. Жители просто отказались впускать исламистов.

Север провинции Хомс — еще одни опорный пункт повстанцев. Здесь контроль над территориями Нусра делить с Ахрар аш-Шам - умеренными исламистами и Свободной сирийской армией(ССА), слабеющей оппозиционной группировкой, начавшей вооруженную борьбу против Асада. В мае 2016 года повстанцы начали наступление на город Зара, на севере провинции. В результате боев город удалось захватить. Тогда в городе исламистами было казнено много гражданских.

3

КРАТКАЯ ИСТОРИЯ JABHAT AL-NUSRA

ПРОВИНЦИЯ ИДЛИБ

Провинция Идлиб – одна из первых в Сирии, где появились исламисты. Большинство провинции было захвачено Нусрой и другими повстанцами еще в начале войны. Под контролем САА долгое время оставались военная база Вади Дейф, аэропорт Абу Духур и город Идлиб. Однако и эти части провинции Нусра захватила с боем, сделав город Идлиб своей «столицей».

Основные бои в провинции велись в 2015 году. Тогда после 8-ми месячной осады была захвачена база Вади Дейф. В результате второго крупного наступления повстанцев в марте 2015 года пал Идлиб. Бои за город длились четыре дня. Нусра активно использовала танки, БМП, артиллерию. В городских боях также использовались ПТРК TOW, полученные у умеренных оппозиционеров, поддерживаемых США.

Дальше было падение города Мастума, на юге Идлиба. В мае 2015 года пал город Ариха – стратегически важный транспортный пункт, соединяющий город Алеппо и побережье (трасса М4).

Джис аль-Шигур – второй крупный город, взятый Нусрой в результате Идлибского наступления в 2015 году. В мае началось финальное наступление в провинции. Атака была настолько ошеломляющей для оборонявших город солдат САА, что при отступлении (бегстве) они оставили более 200 раненых товарищей в местном госпитале.

Правительственные войска постепенно были вытеснены к границе с Хамой. На сегодня САА контролирует в провинции только города Фуа и Кефрайа. Эти два города – населены преимущественно шиитами, находятся в полном окружении. Обеспечение местного населения и гарнизона САА происходит по воздуху. Военная база Абу Духур после длительной осады, попала в руки Нусры.

Показательно, что для наступления на базу исламисты использовали погодные условия. Песчаная буря, разразившаяся перед наступлением, скрыла отряды Нусры, подошедшие вплотную к позициям САА и лишила гарнизон части воздушной поддержки.

В Хаме Джабхат ан-Нусра присутствует с самого начала конфликта. Большая часть севера провинции в руках повстанцев. Для исламистов эта территория, наверное, вторая по значимости, после Идлиба. Бои на севере провинции велись 4

в 2015 году, сразу после падения Идлиба. Центральной частью наступления стали бои за город Махрада в конце 2015 года. Вообще равнина альГаб на севере Хамы, на границе с Идлибом – место наиболее жестоких боев гражданской войны в Сирии. Захватив большую часть равнины в 2015 году Нусра в течении 2016 года сохраняла свои позиции, не предпринимая тут крупных операций.

Территория ан-Нусры (весна 2015 год)

АЛЕППО – СЕРДЦЕ ВОССТАНИЯ

Для Нусры провинция Алеппо – центральная с точки зрения контроля и операций. Контролируя западную часть провинции и имея опорные пункты на востоке города повстанцы сохраняют свое присутствие в крупнейшем сирийском городе. Хотя многие оппозиционные аналитики отрицают присутствие Нусры в городе (именно наличие в Алеппо исламистов используется как аргумент для Асада при бомбардировке жилых кварталов Алеппо), однако фото и видео, снятые самими бойцами Нусры говорят об обратном.

Летом 2015 года Нусра вместе с Ахрар ашШам и ССА предприняли наступление для получения полного контроля над городом. Крупнейшие бои развернулись в районе аль-Захра. Однако дальше захвата нескольких опорных пунктов наступление не продвинулось.

Помимо САА и исламистов, в Алеппо присутствуют также курды. В центральном районе города – Шейх Максуде ведутся бои между подразделениями курдского YPG и исламистами, в том числе и Нусрой.

Сейчас сосредоточением боев стал проREBEL

ОРГАНИЗАЦИЯ

мышленный район Лерамун, на севере города. Именно через этот район пролегает основная трасса, соединяющая контролируем повстанцами часть Алеппо с внешним миром. Трасса Кастело – это дорога жизни для исламистов, по которой в город ранее поступало подкрепление и вооружение с территории Турции, с 8 июля трасса блокирована правительственными войсками. Бои также ведутся в районе лагеря беженцев Хандарате

На юге Алеппо еще один фронт. В конце 2015 начале 2016 годов САА провели успешное наступление на южные окраины Алеппо. В апреле Нусра и союзники попытались выбить асадитов из занятых позиций. Тогда удалось отбить у САА города Аль-Эйс, Хан Туман, Халасах, Зейтан и Вирнах. Между различными группировками повстанцев неоднократно возникали разногласия по поводу того, куда посылать подкрепления, на север или на юг Алеппо. ЛАТАКИЯ – ОПЛОТ АСАДА

Горный район на северо-западной части Сирии – в течении всей войны оставался оплотом асадитов. В провинции есть лишь небольшое присутствие Нусры. Часть севера провинции была захвачена на начальном этапе войны, однако в 2015 — 2016 годах асадитам удалось выбить повстанцев из большей части района. Наиболее важным для операций САА был захват города Сальма.

Продолжаются ожесточенные бои за город Кинсабба важный пункт с точки зрения дальнейшего продвижения к побережью. За последнее время город многократно переходил з рук в руки. Ни одна из сторон не может окончательно установить контроль над городом. Конец ан-Нусры. Начало Джабхат Фатх аль-Шам

28 июля лидер организации Абу Мухаммад аль-Голлани в своем видеообращении заявил о том, что Джабхат ан-Нусра выходит из Аль-Каиды и переименовывается в Джабхат Фатх аль-Шам

Причина такого решение – желание лишить международную коалицию, силы Асада и

Россию аргумента, который используется для обоснования бомбардировок Алеппо. Противники Нусры подчеркивают, что цель бомбардировок города — уничтожение филиала Аль-Каиды в Сирии.

«Исполняя требования людей Шама выкрыть обман международного сообщества, США и России, которые оправдывают свои бомбардировки и выселения мусульман Шама атаками на Джабхат ан-Нусру, филиал Аль-Каиды, мы провозглашаем полное прекращение любых операций под именем Джабхат ан-Нусры и создание новой группы, действующей под именем Джабхат Фатх аль-Шам, подчеркивая, что эта организация не является отделением какой-бы то ни было внешней организации», — пояснил аль-Голани.

«Мы надеемся сформировать единую структуру, на основе Шуры, которая объединит массы народа Шама, освободит их земли, подарит победу их религии и отстоит их свидетельство веры» Абу Мухаммад аль-Голани

Целями новой организации являются (согласно тексту обращения аль-Голлани) — Работа по установлению религии Аллаха, его Шариата как закона для того, чтобы установить справедливость между всеми людьми; — Объединение всех групп муджахидинов и освобождение земли Шама от власти тирана (Асада) и его союзников; — Защита и продолжение джихада в Шаме, используя для этого все разрешенные исламом средства; — Служение мусульманам, удовлетворение их ежедневных потребностей и облегчение их страданий любыми способами; — Обеспечение безопасности, стабильности и достойной жизни для всех людей.

ТЕХНИКА НА ВООРУЖЕНИИ ДЖАБХАТ АН-НУСРЫ

№1

Танки: Т-72, Т-55, Т-62, Бронетехника: БМП – 1, БТР M-113, M114 Humvee Зенитные установки: ЗРК «С-60» 57 мм, ЗСУ-23-4 «Шилка», ЗУ-23-2, ЗПУ 14.5 мм Артиллерия: 130-мм пушка M-46, 122-мм гаубица Д-30, САУ 2С1 «Гвоздика» ПТРК: TOW, «Метис-М»

5

ОПЕРАЦИЯ НА ЮГЕ АЛЕППО НОВЫЙ ЭТАП ВОЙНЫ В СИРИИ

6

6 августа силам повстанцев, организованных в коалицию Джейш аль-Фатах, удалось захватить позиции Сирийской арабской армии (САА) и про-асадовских сил в районе Рамосех. В результате боев, длившихся несколько дней у Артиллерийского колледжа, артиллерийской базы и в промышленной части района Рамосех, повстанцам удалось прорвать блокаду восточной части Алеппо. Котел, возникший 28 июля после успешной операции САА, был деблокирован

REBEL

АНАЛИТИКА

Наступление на юге стало неожиданностью не только для сторонних наблюдателей за сирийской войной, но и для самих асадитов, хотя и было анонсировано за сутки на медиа-ресурсах повстанцев. Окончательно блокировав трассу Кастелло на севере Алеппо, бойцы САА и бригады спецназначения Тигры успешно отражали все попытки повстанцев вернуть утраченные позиции. Все атаки на фермы Маллах и лагерь беженцев Хандарат были отражены, вооруженная оппозиция потеряла значительное количество техники и живой силы. Потери, понесенные в результате этих неудачных попыток, вызвали споры в лагере повстанцев. Часть из них (в частности Нур ад-Дин аз -Зинки) требовала продолжать наступление на севере. Другие же (например, Ахрар аш-Шам) отказывались отправлять пополнения в силу бессмысленности боев под полным контролем артиллерии и авиации противника.

Тем не менее, продолжающиеся атаки на позиции САА на севере удерживали внимание асадитов на данном участке фронта, что позволило повстанцам перекинуть силы и технику с других фронтов (в основном из Латакии и Идлиба) для операции на южных окраинах котла.

Операция по деблокированию восточной части Алеппо началась 31 июля. В операции принимали участия бойцы таких организаций, как Джабхат Фатх аш-Шам (бывшая Джабхат ан-Нусра), Ахрар аш-Шам, Нур ад-Дин аз-Зинки, Исламская партия Туркестана, Фейляк аш-Шам, подразделения Свободной сирийской армии (ССА) и множество более мелких групп. Против них в Рамосехе располагались подразделения САА, бойцы про-иранских подразделений (судя по захваченным трофеям), таких как ливанская Хезболла и иракские шиитские милиции.

Повстанцы наступали с двух направлений, начав операцию с позиций в районе Хан Туман. Согласно видеоматериалам, опубликованным на официальных ресурсах членов Джейш аль-Фатах (в основном Джабхат Фатх аш-Шам и Ахрар аш-Шам), для прорыва обороны противника использовались смертники. Наступление началось с комбинированной атаки двух смертников из Джабхат Фатх аш-Шам, за ними небольшими штурмовыми группами при поддержке танков и БМП повстанцы проникали в районы с плотной застройкой, захватывали здания, закреплялись и продолжали дальнейшее наступление. Плотный контакт с противником не давал использовать тотальное превосходство в виде сирийской и российской авиации, которые наносили удары №1

в основном по тыловым коммуникациям и практически не вредили штурмовым группам. Также стоит отметить дымовую завесу, созданную жителями Алеппо (в основном детьми) с помощью подожженных автомобильных покрышек, которая снижала видимость и затрудняла прицельное нанесение авиаударов.

Еще одним фронтом этой битвы был информационный. Информационное обеспечение данной операции было организованно на достаточно высоком уровне. Со стороны повстанцев эту роль выполняли медиа-активисты, которые с помощью Твиттер-аккаунтов распространяли множество сообщений, фото, видео и карт с места событий. Со стороны правительства эту роль разделили медиа-активисты и официальные СМИ, в том числе, российские и иранские. Отмечалось множество манипуляций и искажений информации как с одной, так и с другой стороны. В целом, информационная поддержка со стороны повстанческих групп велась на более качественном уровне, отмечалось меньшее количество «вбросов» и своевременное информирование об успехах повстанцев, которые подтверждались фото- и видео-доказательствами.

Наиболее жестокие бои велись за район 1070 (комплекс недостроенных зданий при входе в Рамосех) и Артиллерийскую базу, а также за автомобильную развязку и район гаражей (где до сих пор происходят боестолкновения). Одно-

7

ОПЕРАЦИЯ НА ЮГЕ АЛЕППО – НОВЫЙ ЭТАП ВОЙНЫ В СИРИИ Жители Алеппо празднуют прорыв котла

Иракское подкрепление асадитам

Трофейный БМ - 21 («Град»)

Пленные асадиты

временно с атакой из внешнего периметра велась атака из котла.

Прорыв осады позволил возобновить каналы для снабжения находящихся в Алеппо повстанцев (и почти 250 тысяч человек населения восточной части города), в то же время коридор остается достаточно узким (максимум 2 км) и полностью простреливаемым, что значительно затрудняет полноценное снабжение. Еще одним фактором, мешающим снабжению, является неполный контроль над автомобильной развязкой и районом гаражей, где происходят постоянные локальные бои. Но самую большую угрозу коридору представляют правительственная артиллерия и российская авиация, которые в отличие от периода плотных городских боев, могут наносить более точные удары и блокировать передвижения транспорта повстанцев. ТРОФЕИ

В результате боев вооруженной оппозиции удалось захватить у асадитов большое коли8

чество трофеев (в основном на артиллерийской базе), в частности: РСЗО БМ-21 «Град», гаубицы Д-30, БТР 60, БМП-1, минометы, множество колесной техники, снаряды различного калибра. Судя по фото- и видео-материалам, лишь часть этой техники пригодна к использованию, а некоторые образцы и вовсе являются музейными экспонатами. Также повстанцы получили плацдарм для продолжения наступления сразу в двух направлениях. ЧТО ДАЛЬШЕ?

Судя по заявлениям представителей Джейш аль-Фатах, повстанцы планируют продолжать наступление на удерживаемые асадитами районы Западного Алеппо (на север от пробитого ими коридора). Следующими планируется захват районов 3000 и Хамадия. В тоже время, режим активно пополняет свои войска в городе. Так, появилась информация о перебрасывании в западную часть города подразделений иракской шиитской группировки Харакат ан-Нуджаб (окоREBEL

АНАЛИТИКА

ло 2000 человек), бойцов Хизбаллы и подразделений САА со всей страны.

Судя по всему, асадиты попытаются перехватить инициативу у повстанцев и перевести бои из промышленных районов с плотной застройкой в пригород для того, чтобы активно использовать свое преимущество в артиллерии и авиации. В свою очередь, повстанцы постараются дальше вести городские бои, используя бронетехнику и небольшие штурмовые группы.

Операция на юге Алеппо, несмотря на то, что она еще не закончена, стала примером нового качественного уровня повстанцев. В отличие от предыдущих, преимущественно партизанско-диверсионных акций (провинция Идлиб, операции в Латакии), повстанцы в этот раз спланировали и провели полноценную военную операцию, разбитую на взаимосвязанные этапы, с выделенными резервами, четко распределёнными задачами и целями для каждого участника. Наступление

на юге Алеппо − это лазареты, резервы, разведка, скрытые операции, координация подразделений и главное − наличие общего (не единого) командования. Все это говорит о качественном росте повстанцев и, возможно, о новом этапе в гражданской войне в Сирии. ОБ ИСЛАМИСТАХ

Прорыв блокады Алеппо стал серьезным заделом для усиления позиций исламистов. Отказ от Аль-Каиды, создание новой организации − Дажбхат Фатх аш-Шам (25 июля 2016 года) и военный успех на юге Алеппо − все это повысит авторитет исламистов среди повстанцев, укрепит позиции командования (в частности Абу Мухаммада аль-Голлани) и создаст предпосылки для формирования единого военного субъекта, способного на масштабные военные и политические действия.

НАРОДНОЕ ПВО В ОСАЖДЕННОМ АЛЕППО ЖИТЕЛИ ЖГЛИ ШИНЫ ДЛЯ ПРИКРЫТИЯ ГОРОДА ОТ ПРИЦЕЛЬНЫХ УДАРОВ РОССИЙСКОЙ АВИАЦИИ

№1

9

Al-Shabaab

коли дiти небезпечнiшi за дорослих

10

REBEL

Моалім Аден Хаши

«Аш-Шабаб» – африканське угруповання ісламістів, що діє на території Сомалі та влаштовує акції на територій сусідніх країн. Організація відома з 2004 року як «Harakat al-Shabaab Mujahideen» («Молодіжний рух моджахедів»). «Аш-Шабаб» проголошує своїми цілями звільнення Сомалі від іноземних військ, створення ісламської держави на принципах салафізму, поширення істинного ісламу в усьому регіоні Африканського Рогу і за його межами. ІСТОРІЯ ТА ДІЯЛЬНІСТЬ

Організацію створив міністр оборони «Союзу ісламських судів» («СІС») Аден Хаши Айро. На той час в Сомалі вже понад 15 років йшла громадянська війна, в яку на боці перехідного федерального уряду втрутились військові сусідніх країн таких як Кенія та Ефіопія. Тож «Аш-Шабаб» в своїй діяльності керувалася не тільки релігійними мотивами, а й ідеями національно-визвольної боротьби.

У 2006 році «СІС» кілька місяців тримав під своїм контролем майже всю країну, включно зі столицею Могадішо, однак наприкінці того ж був розгромлений ефіопською армією. Головним наступником «СІС» стала «Аш-Шабаб». Очолював організацію її засновник Моалім Аден Хаши Айро. В 1990-х рр. він пройшов курс військової підготовки в таборах «Аль-Каїди» в Афганістані. За даними американських спецслужб з березня 2007 також керував сомалійським осередком «Аль-Каїди».

Вважається, що всередині «Аш-Шабаб» на початковому етапі діяльності боролися дві фракції: одна виступала за обмеження діяльності територією Сомалі, інша наполягала на розширенні сфери дій і вихід за межі країни. Перемогла остання. Дії угруповання починаючи з 2010 року підтвердили тенденцію на розширення географії конфлікту в Сомалі, надання йому регіонального характеру. У його орбіту були втягнуті: Сомалі, Кенія, Уганда та Джібуті.

В 2008 році Айро загинув, організацію очолив Ахмед Абді Годане, відомий також як Мухтар Абу Зубейр, родом з самопроголошеної держави Сомаліленд. Результатом його керівництва і стало поширення конфлікту за межі Сомалі.

В кінці 2011 році Кенія в односторонньому порядку ввела війська в Сомалі для боротьби з «Аш-Шабаб» і направила своїх військовослужбовців для участі в операції миротворчих сил Африканського Союзу. Відповіддю угруповання ста№1

Ахмед Абді Годане

Абу Убайда

11

AL-SHABAAB

ли численні атаки на територій Кенії, в тому числі напад на торговий центр в столиці Кенії Найробі (67 загиблих) і гуртожиток університетського коледжу в Гарісса (147 загиблих, 79 поранених).

У тому ж 2011 році «Аш-Шабаб» була змушена покинути Могадішо і його передмістя, однак під її контролем лишалися великі території в південній та центральній частинах Сомалі. На контрольованій територій «Аш-Шабаб» заявила про створення «Ісламського вілайята Шабелле». В оприлюдненому з цього приводу повдомленні підкреслювалося, що бойовики зайняли провінцію Нижня Шабелле на запрошення місцевих жителів з метою припинення діяльності банд.

Однак заборонивши діяльність гуманітарних організацій під час посухи і голоду 2011 року, ісламісти послабили свої позиції. У 2012 році радикали були вибиті з стратегічно важливих портів Кісмайо і Мірка, які давали можливість їм відправляти вантажі на інші контрольовані угрупуванням території, отримувати продовольство і озброєння і фінансувати свої операції за рахунок збору податків. З кінця 2013 року «Аш-Шабаб» не контролює жодного більш-менш великого населеного пункту, але займає великі території в сільській частині півдня Сомалі.

У 2012 р «Аш-Шабаб» формально приєдналася до «Аль-Каїді», що дозволило розширити оперативні можливості угруповання, урізноманітнити її тактику, отримати додаткове фінансування.

Бійці «Аш-Шабаб» стали використовувати атаки смертників, снайперську і мінну війну. Об’єктами цих атак стали військовослужбовці, поліцейські та інші угруповання, що змагалися з «Аш-Шабаб» за території і економічні ресурси. Боротьба з урядом найчастіше виявлялася в підривах столичних готелів, де зупинялися високопосадовці або їх автомобілів.

В вересні 2014 року Ахмед Абді Годане був ліквідований в в результаті удару американського безпілотника. З того часу «Аш-Шабаб» очолює Абу Убайда, він же Дірей.

Другою людиною в керівництві «Аш-Шабаб», главою розвідки був Махад Карате, відомий також під ім’ям Абдурахман Мохамед Варсаме. Він зіграв ключову роль в нападі на університет в Гарісса. Загинув 8 лютого 2016 року в результаті атаки кенійських ВВС на базу угруповання в південному Сомалі разом з 52 бійцями, включаючи 10 командирів середньої ланки.

12

Чисельність «Аш-Шабаб» за деякими даними становить 8-10 тис. бійців. Серед них багато іноземців – суданців, саудівців, єгиптян, пакистанців і єменців.

СТРУКТУРА ОРГАНІЗАЦІЇ «Аш-Шабаб» неоднорідна за своїм складом. Між фракціями, утвореними за клановим та ідеологічним принципом, постійно йде боротьба за вплив, що обумовлюється, в першу чергу, впливовістю того чи іншого клану в сомалійському суспільстві. ЗВ’ЯЗКИ З ІНШИМИ ТЕРОРИСТИЧНИМИ ОРГАНІЗАЦІЯМИ

«Аш-Шабаб» давно підтримує тісні зв’язки з філіями «Аль-Каїди» в Ємені та Північній Африці, а також з «Боко Харам». Бойовики займаються спільною підготовкою, відпрацьовують тактику, шукають джерела фінансування для своїх операцій.

З «Ісламською державою» «Аш-Шабаб» наREBEL

ОРГАНИЗАЦИЯ

впаки конфліктує. Лідери угруповання попередили, що якщо хтось із членів організації вирішить приєднатися до ІД, то буде страчений за відступництво. Це пояснюється загальним суперництвом ІД та «Аль-Каїди»

Проте пропаганда «Ісламської держави» вже принесла перші плоди. Про приєднання до угруповання оголосив впливовий мусульманський духовний лідер Абдикадир Мумін. Також присягу ІД склав один з кенійських мусульманських лідерів Хуссейн Хассан, та ряд бійців, що брали участь в організації нападу «Аш-Шабаб» на університетський коледж в Гаріссі. Відзначається, що ІД захоплює Сомалі не озброєним шляхом, а вдалою піар-кампанією.

Таким чином у разі проникнення ІД в Сомалі бійці «Аш-Шабаб» або присягнуть Ісламській Державі, або почнеться війна між двома джихадиськими структурами. ДЖЕРЕЛА ФІНАНСУВАННЯ

«Аш –Шабаб» отримують фінансові ресурси з декількох джерел. Одним з таких джерел є збір податків. На підконтрольних їм територіях введено податки на всі види господарської діяль-

№1

ності, а також податок на військові потреби. Значною статтею доходів є викрадення з метою отримання викупу та контрабанда.

Окрім цього фінансування отримується від «Аль-Каїди», спонсорів з країн Перської затоки, а також сомалійці, які живуть в США, Канаді та Західній Європі. У грудні 2009 року Рада Безпеки ООН наклала санкціі на Еритрею за військово-технічну і фінансову підтримку, надану нею повстанським загонам на півдні Сомалі, в тому числі і «Аш-Шабаб». МІЖНАРОДНІ ЗУСИЛЛЯ ПО БОРОТЬБІ З УГРУПОВАННЯМ

Головною силою що бореться з «Аш-Шабаб» є АМІСОМ, миротворча місія Африканського Союзу, якій вдалося провести спільно з урядовими військами кілька успішних операцій. Чисельність місії складає 17 тис. військових. У лютому 2012 року Рада Безпеки ООН прийняла резолюцію про розширення сфери діяльності та масштабу місії. «Аш-Шабаб» була витіснена з основних позицій в Сомалі, але зберегла контроль над деякими сільськими територіями за рахунок бомбових атак і партизанських методів боротьби.

13

ГРОМАДЯНСЬКА ВІЙНА У СЬЄРРА-ЛЕОНЕ одинадцять років пекла

14

REBEL

ІСТОРІЯ

Громадянська війна в Сьєрра-Леоне вважається однією з найжорстокіших воєн на африканському континенті. Вона характеризується військовими злочинами та порушеннями прав людини великими навіть за мірками громадянських війн в Африці.

Сьєрра-Леоне отримало незалежність від Британії в 1968 році, через 10 років ця невеличка країна стала республікою. Президентом став Сіака Стівенс. Він швидко перетворився на диктатора і довів країну до економічної кризи. У 1985 році Стівенс відмовився від влади. Новим главою держави був обраний генерал-майор Джозеф Саїд Момо.

Генерал Момо, окрім того, що тільки поглиблював кризу в середині країни, ще й втрутився у внутрішній конфлікт у сусідній Ліберії. Момо активно підтримував уряд Ліберії та введення міжнародного контингенту ЕКОВАС. У відповідь на це Чарльз Тейлор, лідер ліберійських повстанців підтримав, та головне, надав бази підготовки

опозиційному РУФ (Revolution United Front, RUF) – Об`єднаному революційному фронту. Тейлор неодноразово повторював «Вони викрали у мене перемогу. Нехай Сьєрра-Леоне відчує смак війни».

У березні 1991 року РУФ увійшов у Сьєра-Леоне з території Ліберії двома загонами загальною кількістю близько 100 бійців. Повстанцями спирались на плем`я Темне, тож швидко було взято під контроль 2 з 12 провінцій. РУФ опублікував маніфест, що проголошував прихильність ідеалам демократії, до якої передбачалося прийти через три стадії – «зброя народу», «влада народу», «багатства народу». Характерно, що за перемогою в Сьєрра-Леоне має відбутись «друге звільнення Африки». На практиці, з перших же днів війни почались вбивства, грабіжництво та знущання.

Генерал Момо у відповідь на загрозу розростання конфлікту на всю територію країни збільшив армію в двічі. Але оскільки економіка була зруйнована платити військам було нічим, тож

Карта Сьєрра-Леоне

№1

15

ГРОМАДЯНСЬКА ВІЙНА В СЬЕРРА-ЛЕОНЕ у квітні 1992 стався військовий переворот. Влада перейшла до капітана Валентина Штрасера.

Новий режим в односторонньому порядку оголосив припинення вогню, амністію повстанцям та анонсував вільні вибори на 1995 рік. Проте РУФ не збирався складати зброю. На початок 1993 року урядовими військами було повернуто контроль над більшістю території країни, у тому числі над алмазоносною провінцією Коно, окрім провінцій Кайлахун і Пуджехун, населених переважно представниками племені Темне.

1994 рік ознаменувався новим етапом конфлікту. РУФ захопив 6 провінцій. На цей момент з початку конфлікту загинуло близько 8 тис. чоловік, чверть населення країни стала біженцями. В серпні в Сьєра-Леоне було введено 800 нігерійських солдат в рамках контингенту ЕКОВАС. Та-

Наслідкі війни у Сьєрра-Леоне

кож для підтримки військових у боротьбі проти РУФ були створені загони народної міліції – Камайори. Камайори складались з представників народу Менде. У березні 1995 року уряд уклав угоду з південно-африканською військовою компанією Executive Outcomes. Найманці відтіснили повстанців від Фрітауна, столиці Сьєрра-Леоне, та знов звільнили алмазоносну провінцію. В кінці року Штрасер запропонував лідеру РУФ Фодею Санко створити уряд національної єдності, проте далі переговорів діло не пішло. В січні 1996 відбувся новий переворот, Штрасера усунули від влади. У березні відбулись вибори на яких переміг Ахмет Каба. Він ініціював нові переговори, що закінчились укладанням мирної угоди, згідно якої Сьерра-Леоне покидають нігерійці та Executive Outcomes, натомість 16

вводиться контингент ООН.

Проте у 1997 знов відбулася ескалація конфлікту. Військові повстали та об`єднались з РУФ. Президента Кабу було усунено від влади. Новим президентом став майор Джонні Пол Корома, лідер РУФ Фодей Санко отримав пост віце-президента. Камайори були розпущені. Новий режим не отримав підтримки народу, цьому сприяли введення військових судів, збройний грабіж та влаштовування голоду, особливо в місцях проживання менде.

Вигнаний президент Каба отримав підтримку країн регіону, тож виступив на чолі нігерійців, гвінейців та камайорів у наступ на Фрітаун. В березні 1998 року сили підпорядковані Кабі повернули Фрітаун, проте Корома відмовився повернути владу та запропонував проведення виборів у 2001 році. На початку 1999 повстанці знов впритул підійшли до столиці, бої відбувались у східній частині міста. Було знищено близько 5 тис. мешканців, більше 3 тис. дітей було захоплено в полон повстанцями. Після цього було підписано угоду про припинення вогню, а в липня укладено мирну угоду, що передбачала 4 поста в уряді для представників повстанців, роззброєння і демобілізацію, повернення полонених, видалення найманців, реструктуризацію армії, амністію на момент підписання договору.

Мирною угодою бойові дії не завершились. Повстанці, що не склали зброю утворили декілька банд, найвідомішою з яких була «Вест сайд бойз». Банди влаштовували напади на урядові війська та миротворців, займались грабіжництвом на дорогах та викраденням людей. До ліквідації банд значні зусилля приклав британський контингент ООН. 18 січня 2002 року Каба оголосив про завершення громадянської війни.

Громадянська війна в Сьєрра-Леоне відзна

чилась жорстокістю, жорстокістю та ще раз жорстокістю. У складі учасників конфлікту були цілі підрозділи, що спеціалізувались на певних злочинах – спалюванні будинків, вбивстві людей без пролиття крові, відрубані рук та інше. Також конфлікт характеризується прямою участю іноземних військових контингентів та офіційними бойовими діями з боку Executive Outcomes.

REBEL

Погиб Омар аш-Шишани №1

17

Т

архан Батирашвили (Омар аш-Шишани) — родился в 1986 году в селении Биркиани, расположенном в Панкийсском ущелье в семье грузина и кистинки (этнической чеченки). Имеет двух старших братьев, один из которых, Тамаз, воюет в Сирии.

В детстве Тархан был пастухом. По словам отца, всегда мечтал стать военным. В 2007 году, сразу после школы, пошел служить в грузинскую армию. Участвовал в российско-грузинской войне 2008 года. Дослужился до звания сержанта, однако по состоянию здоровья (заболел туберкулезом) вынужден был уйти из армии.

В армии отличался хорошим знанием картографии и различных видов оружия. Проходил подготовку у инструкторов из американского спецназа. Во время войны был разведчиком и наводчиком, отслеживая колонны российской бронетехники и координируя артиллерийские удары по ним. Участвовал в нападении на колонну 58 -й армии ВС России, в результате которого был ранен командующий армией, генерал Хрулёв.

В армии заболел туберкулёзом, несколько месяцев провел в военном госпитале. После выписки, пытался вернуться на службу, но безуспешно. По возвращению в родное село, пытался устроиться в местную полицию, однако также получил отказ. В это время у Тархана умирает от рака мать. По словам отца, после этой трагедии 18

Тархан стал очень замкнутым.

Спустя несколько месяцев после демобилизации, был арестован по обвинению в незаконном хранении оружия. По словам отца, в их дом с обыском пришли полицейские и подбросили пачку патронов. По решению суда Тархан получил три года тюрьмы. В тюрьме принял ислам. Позже, уже будучи в Сирии, Батирашвили заявлял, что в тюрьме дал слово в случае если выживет, поехать на войну в Сирию «ради Аллаха».

В 2012 году, в возрасте 26 лет освобожден досрочно. Уезжает в Турцию, потом в Сирию. Первоначально был командиром организации Бригада Мухаджиринов, в Разведчик грузинской армии, 2008 год последствии переименованной в Джейш аль-Мухаджирин валь-Ансар (Армия переселенцев и сподвижников). Именно его подразделение захватило военную REBEL

авиабазу Менах в августе 2013 года. В 2013 году приносит присягу верности лидеру ИГИЛ Абу Бакру аль-Багдади. Назначается на пост командира северного направления. Руководит всеми операциями и подразделениями на севере Сирии, включая провинции Алеппо, ар-Ракка, Латакия, север Идлиба. Ответствен за выходцев из Кавказа, сражающихся в рядах ИГИЛ.

К середине 2014 года уже входит в состав высшего руководящего органа ИГИЛ — Совета Шуры, в качестве военного командира организации в Сирии. В том же году включён США в список наиболее разыскиваемых террористов. За его поимку назначено вознаграждение в 5 млн. долларов. Несколько раз появлялись сообщения о смерти Тархана, однако позже все все они опровергались.

В 2016 году он возглавил батальон специального назначения в войсках ИГИЛ, известный как «Группа центрального управления».

13 июля информационное агентство Амак — официальный медиа центр ИГИЛ сообщил о гибели Омара аш-Шишани в боях южнее Мосула.

По словам отца Тархана, его сын только один раз звонил ему из Сирии. В телефонном разговоре он рассказал, что женился на чеченке, и у него родилась дочь — София. Что он живет в роскошной вилле бывшего бизнесмена на окраинах Алеппо. Тархан также пообещал вернуться с бойцами в Россию.

ЛИЧНОСТЬ

ОБ ОРГАНИЗАЦИЯХ

Katibat al-Muhajireen (Бригада переселенцев) – военная организация исламистов суннитского толка, участвующая в гражданской войне в Сирии. В рядах организации воюют иностранцы, включая выходцев из Восточной Европы. Ядром организации на начальном этапе стали чеченские бойцы Имрата Кавказ – исламистской повстанческой организации, воюющей в России.

Jaish al-Muhajireen wal-Ansar («Армия переселенцев и сподвижников») — военная организация исламистов суннитского толка, участвующая в гражданской войне в Сирии. Возникла в марте 2013 года в результате влияния Бригады переселенцев с двумя другими военными организациями – Армией Мухаммада и Бригадой Хаттаба.

В рядах организации воюют в основном иностранцы. В 2012 году организацию (еще под названием «Бригада переселенцев») возглавил Абу Омар аш – Шишани (Тархан Батирашвили). Организация участвовала в боях вместе с Джабхат ан-Нусрой в Алеппо против САА. Бойцы организации принимали участие в наступлении на авиабазу в Менахе, а также в операциях в Латакии. В августе 2013 года из Jaish al-Muhajireen wal-Ansar вышли 27 бойцов во главе с одним из командиров – эмиром Сейфулой. Причина разногласий – план Омара аш – Шишани присоединить организацию к ИГИЛ. Однако позже сам Омар аш – Шишани с группой своих сторонников покинули организацию и присоединились к ИГИЛ. Командиром оставшихся в организации бойцов стал Саллахудин аш-Шишани. В феврале 2014 года Jaish al-Muhajireen wal-Ansar вошла в альянс с Джабхат ан-Нусрой, Исламским Фронтом и Армией Моджахедов для совместных действий в Алеппо. В сентябре 2014 года Jaish al-Muhajireen wal-Ansar присоединилась к Джабхат ан-Нусре. №1

19

20

REBEL

КРАТКАЯ БИОГРАФИЧЕСКАЯ СПРАВКА

21 мая 2016 года в результате ракетного удара погиб Мулла Мансур эмир Исламского эмирата Афганистан.

Родился Мулла Мансур в небольшой деревне Кариз, в районе Маиванд (Кандагар) примерно в 1965 году. Принадлежал к пуштунскому племени Ишакзай. Учился в медресе (религиозная школа) Джалозай в Пакистане. Принимал участие в войне против советской интервенции в Афганистан. До вступления в Талибан (июнь 1995) Мулла Мансур состоял в военизированной организации Харакат-и-Инкилаб-и-Ислами под руководством Муалана Мухаммада Наби Мохаммади.

В Талибане поначалу занял пост в военном ведомстве, ответственном за охрану аэропорта в Кандагаре. С 1996 по 2001 годы (период правления Талибана в Афганистане) занимал пост в Министерстве гражданской авиации.

ПУТЬ К ВЛАСТИ

В 2006 году в боях с американскими военными погибает военный лидер талибов Мулла Ахтар Османи. В 2007 году в результате спецоперации британских спецназовцев гибнет Мулла Дадуллах Ахунд, главный военный командир талибов. Два этих события стали отправной точкой в карьерном росте Муллы Мансура. После того, как афганская разведка в июле 2015 года заявила о смерти Муллы Омара (умер при неизвестных обстоятельствах в апреле 2013 года) руководство талибов провело собрание, на котором новым лидером организации был избран Мулла Мансур (29 июля 2015 года).

№1

21

ЛИЧНОСТЬ

Выбор Муллы Мансура спровоцировал конфликт внутри движения. Сторонники Муллы Якуба, сына Муллы Омара и возможного приемника на посту лидера талибов, стали обвинять Мансура в убийстве Муллы Омара и захвате власти в движении. Однако Мулла Абдул Кайим Закир, один из участников Совета руководства Исламского Эмирата Афганистан (так официально называется движение талибов) опроверг все обвинения в адрес нового эмира (в исламской традиции — военный и духовный правитель, вождь).

После своего избрание Мулла Мансур призвал талибов продолжать сражаться против официальных властей и иностранцев до тех пор, пока в Афганистане не будет установлен закон Ислама. Часть талибов, недовольных новым назначением, присоединилась к ИГ и стала основной виллаята Хорасан Исламского государства, основанного в январе 2015 года. Мулла Мансур даже писал письмо лидеру ИГИЛ — Абу Бакру аль-Багдади, в котором призывал последнего прекратить вербовку талибов в ряды ИГ в Афганистане. Однако несмотря на призывы Мансура, между ИГ и талибами начались бои.

Активнее всего противостояние развернулось в провинции Нанджархар. О БОГАТСТВЕ

Согласно Ричарду Спенсеру, журналисту The Telegraph, Мулла Мансур был небедным человеком. Он владел двумя резиденциями (в Квете, Пакистан, и в Дубае, ОАЭ). Также Мансуру принадлежала телефонная компания в Пакистане. О ГИБЕЛИ

21 июня 2016 года, согласно заявлению Департамента обороны США, в результате авиаудара был подбит автомобиль, в котором находился лидер талибов Мулла Мансур и еще один человек,

которого не удалось опознать. О НОВОМ ЭМИРЕ

Преемником Мансура стал Хаибатулла Ахундзада. Новый лидер талибов, один из старейших участников движения. Ему около 50 лет, он родился в городе Кандагар, принадлежит к пуштунскому племени Нурзай.

В 1996 году, когда талибы взяли власть в Афганистане, он стал главой Религиозного суда Эмирата. В 2001 году после начала вторжения американских войск, его арестовали в Пакистане, перевезли в Афганистан, где содержали в одном из лагерей для военнопленных. Заместителем Маулави Ахундзада стали Сираджуддин Хаккани, глава сети, ответственной за серию громких атак смертников и подрывов в Кабуле. Вторым заместителем стал сын первого лидера талибов Мулла Мохаммед Якууб.

Назначение Хаибатуллы Ахундзада может повлиять на развитие мирных переговоров между талибами и властями Афганистана. Как заявил афганский источник канала Al Jazeera, Маулави Ахундзада известен своей решимостью и принадлежностью к радикальному крылу Талибана. Также стало известно, что сразу после своего избрания Маулави Ахундзада призвал отомстить иностранцам и властям страны за убийство Муллы Мансура.

В тот же день смертник подорвал себя в столице страны – Кабуле, уничтожив автомобиль, перевозивший работников министерства внутренних дел Афганистана. Погибло 10 человек.

Одной из сложнейших задач для Маулави Ахундзада на посту эмира станет объединение талибов и противодействие набирающим силу бойцам ИГ в Афганистане.

Из официального сообщения Исламского эмирата Афганистан Все члены Совета принесли присягу Шейху Хаибатулле в безопасном месте в Афганистане. Все люди призываются принести обет верности новому Эмиру аль-Мумиинин (повелителю Правоверных) 22

REBEL

НАМІБІЯ

«SAP» та «Koevoet» у прикордонній війні

З початку 60-х років у Південно-Західну Африку з території Анголи почали прибувати повстанці СВАПО ( South-West Africa’s Peoples Organization, SWAPO) – Організації народів Південно-Західної Африки. Організація збройними методами боролася за перетворення Південно-Західної Африки на Намібію та передачу влади чорношкірій більшості

№1

23

АФРИКА

Південно-Африканська Поліція (South African Police, SAP). З початком у 1966 році збройного конфлікту SAP став одним із перших залучених підрозділів сил безпеки. Її перші контр-повстанські частини були розміщені в ПЗА і діяли як підрозділи легкої піхоти. Після того, як контроль над кордоном був переданий південно-африканським збройним силам, поліція вивела свої спеціальні частини з району бойових дій, залишивши тільки підрозділи, що несли суто поліцейські функції. В 1979 році поліція знову зайнялася контр-повстанськими функціями, це пов`язано зі створенням Operation K, нового спецпідрозділу.

Куфут (Koevoet, з африкаанс — ломик) – спочатку Operation К – був мобільним контрпідрозділом, який виріс з Охоронного відділу поліції і був націлений на розвиток концепції псевдо-операцій. При формуванні Куфут вивчалась тактика Скаутів Селуса з Родезії, та анти-партизанських підрозділів португальської колоніальної армії, що називались Flechas («Стріли»).

Концепція розвивалася і далі, в середині 80-х Куфут мав уже 3 частини, що прикривали Каоколенд, Овамболенд і Каванго, під загальним командуванням штабу в Ошакаті. Ці 3 частини в свою чергу мали різну кількість патрулів, а також групу для забезпечення розвідданими і проведення таємних операцій. Патруль складався з 40 чоловік, що розміщувались у БТР Casspir. До складу патруля також входили слідопити, які по ледь помітним ознаками на місцевості визначали, хто, в якій кількості і в якому напрямку пройшов на даній ділянці буша.

Ключовим фактором успіху Куфут була схема «інформація-розвідка-дія». Під час бойових виходів, патрульна група постійно вела збір інформації, обробляла її і отримувала з неї розвіддані, реалізовуючи їх в ході контакту, і вся ця інформація постійно додатково відправлялася в штаб. У штабі ця інформація оброблялася з урахуванням наявної інформації з інших джерел поліції і армії, а результат обробки знов повертався до діючого патруля.

Ветераны Koevoet

Перші рекрути Куфут були в основному чорношкірими поліцейськими зі складу поліцейських формувань Південно-Західної Африки. Надалі набір проводився і серед членів ангольських угруповань УНІТА і ФНЛА, які співпрацювали з південноафриканцями, а також з числа колишніх партизанів СВАПО. В середині 80-х років особовий скалад Куфут скаладався з 850 чоловік, більшість з яких були чорношкірими констеблями з народності овамбо, та близько 300 білих офіцерів та унтер-офіцерів.

Концепція дій підрозділу спочатку була націлена на збір розвідданих, які в подальшому повинні були оброблятися і використовуватися відповідними силами швидкого реагування, але такий розподіл обов’язків не влаштовував поліцію. Куфут сформував власні сили швидкого реагування, оснащені транспортними засобами. Формування власного підрозділу швидкого реагування добре спрацювало – було зареєстровано 36 бойових зіткненнь за 90 днів.

24

Другим ключовим фактором в успіху Куфута було те, що всі контакти були здійснені в якості десанту на бойових машинах. Висота Casspir, яка в умовах звичайного бою була б недоліком, дозволяла надійно оглядати місцевість і прикривати піші групи з тилу і флангів кулеметним вогнем. Бронемашини також давали можливість Куфуту знаходити сліди і переслідувати повстанців на величезні дистанції з такою швидкістю, що ті не встигали застосувати свої навички замітання слідів. До 1987 року повстанці мали в своєму розпорядженні тільки 36 годин після перетину кордону, перш ніж їх знаходив Куфут.

На кінець Прикордонної війни в 1989 році підрозділом було знищено щонайменше 3876 повстанців. Власні втрати підрозділу склали 167 осіб.

З проведенням вільних виборів та наданням Намібії незалежності спецпідрозділ поліції Південно-Західної Африки Куфут був розформований у жовтні 1989 року.

REBEL

Скаути Селуса Скаути Селуса №1

25

АФРИКА

Скаути Селуса

– один з трьох елітних підрозділів армії Родезіі, що займався контр-повстанськими операціями методами так званого псевдо-тероризму.

Подібний метод ведення війни був на той момент не новий – британці використовували його при війні САС з повстанцями Мау-Мау в Кенії і партизанами в Малайзії. Родезія також проводила операції за участю псевдо-терористичних груп. Займалися цим бійці родезійської САС, Спеціального Підрозділу поліції Родезії і управління карного розшуку. Спільні тренування і висновки з деяких проведених операцій призвели до створення спеціального курсу слідопитів. В ході курсу виник Підрозділ Бойових слідопитів – Tracking Combat Unit.

Псевдо-терористи почали ліквідовувати і захоплювати справжніх терористів. Деякі з них перевербовували, приймалися в ВС Родезії і активно воювали проти своїх колишніх товаришів. З огляду на успіх подібних операцій, в Родезії вирішили створити полк, який би відповідав за проведення подібного роду операцій. Генерал Пітер Воллс, командувач родезійської армії, дав новому загону назву Selous Scouts – Скаути Селуса. Підрозділ назвали на честь Фредерика Кортні Селуса – відомого мисливця та слідопита початку ХХ століття. ВІДБІР ТА ПІДГОТОВКА СКАУТІВ СЕЛУСА

Новобранці, що виявили бажання служити в полку Скаутів Селуса проходили курс молодого бійця протягом 6 місяців. КМБ складався зі стандартних армійських дисциплін. Коли ця піврічна підготовка закінчувалась по всій структурі Родезійської армії оголошувалось, що почався черговий набір добровольців у Скаути Селуса. Відібраних кандидатів одразу ставили у стресові ситуації. Так, перед початком спеціальної підготовки новобранцям видавали добовий продовольчій пайок, зазначаючи що харчування на курсі буде не регулярним і роспускали до вечора нічого не пояснюючи. Вечері кандидатів саджали разом з речами до машин і везли у підготовчий табір. У певному місці, зазвичай за 20 км до табора, курсантам наказували виходити з машин разом з речами - бігти до табору. Зазначалося, що на тих, хто добровільно відмовиться від маршу у таборі чекає смачна вечеря.

Підготовчий табір знаходився в одному з 26

останніх незайманих цивілізацією куточкув Родезії і мав назву Wafa Wafa Wasara Wasara, що в перекладі з шона значило «Хто помер – той помер, хто вижив – той лишився». Кандидатів навмисно вимотували, доводили до крайніх меж, морили голодом і провокували на нервовий зрив. Фактично це були тортури голодом, фізичними навантаженнями і моральним тиском, розрахована таким чином, щоб у людини не залишалося ні хвилини перевести дух і задуматися.

Курсантів будили перед світанком і до 7 години ранку вони займалися фізпідготовкою – бігом або вправами. Після чого слідувала бойова підготовка: поводження зі зброєю, вогнева підготовка. Кожен день закінчувався штурмовою підготовкою. Після заходу сонця тренування продовжувались – курсанти вчились пересуванню в темряві, роботі з компасом і картою. На п`ятий день курсантам нарешті видавали шмат гнилого м`яса бабуїна, що перед тим два дні висів на сонці.

Після 14 днів тренувань влаштовувався триденний марш на вимотування. Дистанція складала 90-100 км. Курсанти виступали з рюкзаками вагою 30 кг, в яких знаходилось пофарбоване каміння. Окрім того кожен ніс своє озброєння та спорядження. Останні 20 км маршруту марш перетворювався на марш-кидок. Після цього випробування курсанти ставали повноправними Скаутами.

Новоспечені Скаути Селуса проходили двотижневу підготовку вистежування та виживання в буші. Ще два тижні вивчали анти-терористичні операції, та псевдо-терористичні методи. В останню чергу відбувалась парашутна підготовка. ТАКТИКА СКАУТІВ

Тактика дій Скаутів була різноманітна. Від спостереження за базами і опорними пунктами ворога і ведення глибинної розвідки, до проведення пошукових рейдів. Скаути діяли поодинці або невеликими групами. Іноді Скаути використовувалися, як оператори для наведення авіації. Однак основний акцент у веденні анти-партизанської війни, все ж, був зроблений на операції псевдо-терористичних груп.

Для проведення подібного роду операцій використовувалося все, що допомагало Скаутам непомітно пробратися в табори бойовиків – від уніформи і зброї до вантажівок. Кілька разів, діючи таким чином, Скаути здійснювали атаки на бази бойовиків, знищуючи їх, незважаючи на чисельну перевагу противника.

REBEL

СКАУТИ СЕЛУСА

В групи входили як чорношкірі так і білі бійці. Як правило, 1-2 білих офіцера очолювали групу з 20-30 чорношкірих скаутів. Такі групи на довгі тижні йшли в буш, вистежуючи повстанців. Видаючи себе за терористів, Скаути могли довгий час перебувати в тилу ворога, не викликаючи підозри. Дуже часто псевдо-терористи використовувалися для впровадження в ряди бойовиків. ОПЕРАЦІЇ

Окрім розвідки та дій псевдо-повстанських груп Скаути проводили активні операції. Одна з перших операцій була проведена в Ботсвані, в березні 1974 року. Група Скаутів, четверо з яких були білими і стільки ж чорношкірими, викрала і доставила в Родезію кількох членів угруповання ЗІПРА, що відповідали за координацію дій в Матабелеленде.

У червні 1976 Скаути провели операцію в Мозамбіку під кодовою назвою «Лонг Джон». В ході її 58 Скаутів, на чотирьох вантажівках, замаскованих під машини ФРЕЛІМО, проникли в місто Мапаї. В результаті знищено 19 повстанців, поранено 18. Захоплено склад зі зброєю і один автобус. Ще до цієї атаки Скаути пошкодили телефонну лінію і провели диверсію на рейках.

У серпні 1976 року Скаути провели акцію, відому як «Рейд на Ньядзонья». 10 вантажівок і чотири броньовика з бійцями Скаутів, замасковані під машини ФРЕЛІМО прибули до табору бойовиків ЗАНЛА в Ньядзонья. По дорозі бійці пошкодили телефонні лінії, що з’єднують базу бойовиків з містом. В результаті несподіваної атаки знищино понад 1000 бойовиків, поранено понад 300 осіб, ще втікло з поля бою близько 1000 бойовиків, більшість з яких загинула при переправі через ріку Пунгве. Також було взято в полон 14 високопоставлених членів ЗАНЛА. На зворотному шляху Скаути підірвали міст через Пунгве, щоб відрізати можливу погоню. КІНЕЦЬ

У 1980 році до влади прийшов Роберт Мугабе, Родезія перетворилась на Зімбабве. Елітні підрозділи були розформовані, військовослужбовці переведені до інших підрозділів. Більшість колишніх Скаутів Селуса звільнилась з армії. Надалі з колишніх Скаутів, що перебрались в ПАР був сформований 5 загін RECCE ЗС ПАР.

№1

27

OTOKAR «СOBRA»

«живучий» и высокомобильный бронеавтомобиль

Otokar - дочерняя компания турецкого фи-

нансово-промышленного гиганта «Koç Holding», специализируется на производстве гражданских и военных автомобилей для армий более чем 30 государств мира. Визитной карточкой компании стал автомобиль «COBRA».

честве амфибии. На базе боевой машины может размещаться различное вооружение: - пулеметы 12.7 мм и 7.62 мм, - автоматический гранатомет - на отдельных модификациях предусмотрена установка ПТРК

COBRA

− это бронированный автомобиль, ПОВРЕЖДЕНИЯ состоящий на вооружении армий таких государств как: Турция, Ирак, Грузия и Алжир. Общее

Известны немногочисленные случаи уничколичество автомобилей в армиях указанных готожения или вывода из строя COBRA. сударств составляет порядка 2000 единиц. Приведем три самых показательных примера. Первый, это подрыв на противотанковой мине в О МАШИНЕ Турции возле г. Мардин (провинция Мардин) 22 декабря 2014 г. В результате взрыва бронеавтомо В полевых условиях и на учениях COBRA биль был полностью выведен из строя, оторваны показала себя как высокомобильная и «живуоба передних колеса. Ни один член экипажа не чая» бронированная капсула на колесах, способпогиб, но все семь человек, находящихся в капсуная выдержать взрывы фугасов малой и средней ле, получили ранения различной тяжести. мощности, при этом сохранить жизнь экипажу

Второй случай. 8 августа 2008 года возле и десанту (вместимость до 8 человек). Благодаря города Цхинвали в Грузии, COBRA была обстрерациональным углам наклона брони, машина с ляна из легкого стрелкового вооружения, не полегкостью выдерживает попадания стрелкового лучив при этом серьезных повреждений. Однако оружия, а также осколков от артиллерийских снаракета РПГ пробила автомобиль насквозь, тяжело рядов различных калибров. ранив водителя.

COBRA − это также многоцелевая плат Третий произошел 10 июля 2016 г. в районе форма, которая может быть адаптирована для выШемдинли провинции Хаккари, Турция. полнения различных задач. На базе ее платформы

В следствии подрыва повстанцами из РПК создаются бронетранспортёры, РЛС, санитарные, (Рабочая партия Курдистана), машина была полкомандно − штабные автомобили. Предусмотреностью уничтожена, погибли 5 турецких военных. на возможность использования автомобиля в ка28

REBEL

БРОНЕЖИЛЕТ НА КОЛЕСАХ

БРОНЕАВТОМОБИЛЬ СЕМЕЙСТВА «MRAP» №1

29

MRAP

(mine resistant ambush protected) - это семейство бронемашин с повышенной степенью защиты от подрывов и атак из засады. Были разработаны для ведения противопартизанских действий.

Название и серийное производство данной техники стало результатом конфликтов в Афганистане и Ираке, в которых резко возросла необходимость данного типа машинах. Главной

особенностью MRAP, является клинообразное или корытообразное днище корпуса, усиленное дополнительными бронепластинами. Это решение позволяет при подрыве уменьшить энергию взрыва, рассеяв ударную волну по обе стороны корпуса. Так же зачастую клиренс MRAP, выше клиренса обычных бронемашин, что не только увеличивает расстояние от взрывного устройства до корпуса, но заметно повышает проходимость. Кроме того, места десанта и экипажа оборудованы специальными травмобезопасными сидениями, которые подвешиваются к потолку или к стенкам и имеют амортизацию.

Обычно их производят из серийных грузовиков, что упрощает производство и унифицирует запчасти. Машины данного класса обладают качественным бронированием, которое способно выдержать 30

ТЕХНИКА

не только легкое стрелковое вооружение, но и попадание винтовачного патрона калибром 7.62 мм. Не страшны MRAP и осколки при разрывах различных боеприпасов.На базе платформы MRAP создаются бронетранспортёры, саперные машины с минными тралами, санитарные машины. Так же может размещаться различное вооружение: пулеметы 12.7 мм и 7.62 мм, автоматический гранатомет.

Для того, чтобы понять условия, при которых размещённые внутри бронекапсулы люди останутся живы, приведем несколько примеров. При демонстрационном показе первого в истории MRAPа «Casspir», производства ЮАР на полигоне Макатра (ОАЭ) в 1997 г., после подрыва 9 кг ТНТ (тротил) под задним колесом корпус машины практически вставал вертикально на передних колесах. После падения на землю, открылась дверь БТР и оттуда, как ни в чем ни бывало, выходили представители завода-изготовителя. Следующий неплохой пример, это машина «Cougar H» − производства США, также известная как «Lion» или «Typhoon».

Этот бронеавтомобиль способен выдерживать взрыв 14 кг ТНТ по любому колесу и 7 кг ТНТ под корпусом. Благодаря такой устойчивости данный бронеавтомобиль активно используется в саперных подразделениях. Понятно, что после подобных краш-тестов, ни один производитель не даст гарантию на то что машина останется в строю.

Однако даже потеря одного MRAP цена которого ~ $500 тыс. оправдана, когда речь идет о жизни солдата.

REBEL

ПОРАЗКИ СИРІЙСЬКОЇ АРМІЇ

№1

31

ПОРАЗКИ СИРІЙСЬКОЇ АРМІЇ

РАККА ТА ІТРІЯ

Однією з найсерйозніших поразок Сирійської арабської армії останнього часу є зрив наступу на столицю ІДІЛ − місто Ракку і втрата контролю над 70-ти кілометровою ділянкою траси Ітрія – Табка – Ракка. У результаті цієї невдалої операції асадити, за різними оцінками, втратили від 100 до 300 чоловік вбитими, значну кількість техніки та спорядження, і були відкинуті на 30 кілометрів на захід, втративши всі позиції в провінції Ракка.

2 червня 2016 року розпочався наступ на

Через два дні, 11 червня відразу п’ять смертників атакують позиції САА на ар-Расафех.

Не зважаючи на це, сили наступаючих просуваються ще на 6 кілометрів у бік Ракки. 19 червня САА вдається просунутись ще на 7 км у бік авіабази та, навіть, захопити окраїни нафтового поля Завра. Але вже наступного дня ІДІЛ контратакує та наносить серйозну поразку САА, змушуючи асадитів віддати всю завойовану територію у провінції Ракка.

На даний момент фронт стабілізувався поблизу м. Ітрія у провінції Алеппо. Ітрія − стратегічно важливе для урядових військ місто, так як

Карта на 22.06.2016

Трофеї ІДІЛ

Ракку військ Башара Асада. Ядром наступаючого угрупування стали 555-й полк 4 механізованої дивізії та підрозділи приватної військової компанії «Соколи пустелі»*.

Стартувавши за 120 км від Ракки, підрозділи САА швидко просунулись на 20 км та захопили висоти Абу аль-Зейн та район Масбах. Вже наступного дня асадити захоплюють н. п. Закиях на межі провінцій Хама та Ракка, та наближаються на відстань в 47 км від стратегічно важливого пункту − авіабази Табка. У відповідь ІДІЛ активно використовує смертників. 4 червня, вперше з 2014 року, сили САА увійшли у провінцію Ракка. Незважаючи на пісчану бурю, асадити захоплюють перший населений пункт у провінції − н. п. Абу Алладж. 6 червня САА наближаються на відстань в 30 км від авіабази Табка, захопивши кілька населених пунктів. ІДІЛ вдаються до нападів на комунікації наступаючого угрупування, атакувавши позиції асадитів біля Ітрії. 9 червня передові загони САА захоплюють перехрестя ар-Расафех, стратегічно важливий пункт для успішного наступу на Ракку та Табку. Впродовж цього часу російська авіація наносить удари по позиціям ІДІЛ у Табка.

через нього проходить єдина траса, по якій відбувається забезпечення угруповання асадитів у самому місті Алеппо, і його захоплення підрозділами ІДІЛ поставить під загрозу існування всього угруповання.

24 червня, агентство Амак, офіційне інформагентство ІДІЛ, повідомило, що передові загони ІДІЛ захопили позиції у 5 км від Ітрії.

32

ПАЛЬМІРА

Одночасно із наступом у провінції Ракка ІДІЛ активізувалась у районі м. Тадмур (Пальміра), на сході провінції Хомс, втраченого у березні 2016 року. Атакувавши район ес-Саваміха

REBEL

АНАЛИТИКА

і зайнявши ряд позицій, передові підрозділи ІД опинилися в 10 км від м. Тадмур (Пальміра). 25 червня у результаті атак ІДІЛ захопила н.п. Хувайсіс і пагорб Савар на північному − заході від Пальміри. Знаходячись в 10 км від міста, ІДІЛ відволікає значні сили асадитів із інших точок бойових дій і загрожує нівелювати всі результати весняного наступу сирійської армії в провінції Хомс.

ся про збільшення присутності в регіоні Алеппо бійців ліванського руху «Хезболла». Так, шейх Хасан Насрулла, виступаючи на ліванському каналі Ak-Manar, повідомив про збільшення кількості підрозділів руху, що братимуть участь в боях за місто (згодом урядові війська досягли успіху і оточили угруповання повстанців в Алеппо).

ПІВНІЧ АЛЕППО

На півночі провінції Алеппо урядові війська атакували повстанців, але результатів досягти не змогли. Повстанці відбили напад. Як повідомляє Al-Masdar News, бригада спецпризначення «Тигри», 4-та механізована дивізія Сирійської арабської армії (САА), палестинські добровольці з бригади «Аль-Кудс» і підрозділи Сил національної оборони (СНО) атакували позиції повстанців

На півдні провінції Алеппо коаліція повстанських угруповань Джейш аль-Фатах захопила населені пункти Зейтан, Хальса, Бірна і націлилася на важливе місто Хадер. У результаті цих боїв, проурядові шиїтські ополчення втратили значну кількість живої сили і техніки. Повстанці захопили велику кількість озброєння і боєприпасів. Загалом, на півдні провінції Алеппо повстанці продовжують відвойовувати території, що раніше були під їх контролем, але були захо-

на півночі Алеппо в районі табору Хандарат. Атаки відбулися одразу в кількох округах: Аз-Захра, Аль-Халідія, Бені-Зейд і Аль-Лярамун міста Алеппо.

За непідтвердженою інформацією, урядові війська захопили завод Сархіль, бавовняний завод Алеппо і декілька районів в окрузі Аз-Захра. Джерела повстанців, у свою чергу, спростовують повідомлення про успіхи урядових військ, наводячи як докази відео відбиття атак і поспішного відступу сирійських солдат. Раніше сирійські війська вже атакували позиції в районі Хандарат і ферм Малла, тоді атака також не мала успіху, і повстанці захопили танк Т-90. Також повідомляєть-

плені урядовими силами за підтримки іранських і іракських шиїтських міліцій, а також російської авіації.

31 липня коаліція повстанських угруповань Джейш аль-Фатах, а також Вільна сирійська армія (ВСА), Фейляк аш-Шам (Брати мусульмани в Сирії), Ісламська партія Туркестану та ін. розпочали операцію з де блокади котла в Алеппо.

Всі попередні атаки на півночі Алеппо з метою повернути контроль над трасою Кастелло і розблокувати котел виявилися невдалими. Втративши значну кількість живої сили і техніки повстанці вирішили змінити напрям удару.

Підтягнувши підкріплення і задіявши мак-

№1

ПІВДЕНЬ АЛЕППО

33

ПОРАЗКИ СИРІЙСЬКОЇ АРМІЇ

симальну кількість сил і засобів повстанці атакували на півдні. В операції приймають участь практично всі опозиційні угруповання.

Операція розпочалася з потужної арт підготовки і атаки 2-х смертників з угруповання Джебхат Фатх аль-Шам (Джебхат ан-Нусра) за ними в бій пішли штурмові групи під прикриттям бронетехніки. В той же час розпочалася атака з середини котла, як в напряму штурмуючих так і на півночі, сковуючи сили асадитів.

В результаті атаки були захоплені юридична школа, селище аль-Амірія, житловий комплекс 1070 та ще ряд позицій. Тривають запеклі бої за артилерійську академію і базу. ДЕЙР ЄЗ-ЗОР

Продовжуються атаки ІДІЛ на місто Дейр єз-Зор, що третій рік перебуває в оточенні. Тут урядові сили також втратили ряд позицій на горі Тарда і в районі Ас-Сінаа. Смертники і штурмові групи постійно атакують позиції артилерійського

батальйону на аеродромі і 137-ї бригади на північному заході міста, а також позицію «Панорама».

24 червня, з’явилася інформація про перекидання авіацією значного підкріплення і відвоювання всіх позицій на горі Тарда, але ця інформація потребує підтвердження і уточнення.

У цілому ж, варто відзначити відсутність у Сирійської армії оперативних резервів. Боєздатних армійських підрозділів стає все менше, і ними 34

жонглюють на різних театрах військовий дій, як це відбувається з бригадою спецпризначення «Тигри», що стає рятівною паличкою сил режиму на важливих напрямках. Також, все більшою стає участь різноманітних парамілітарних добровольчих підрозділів, таких як ліванська «Хезболла», палестинська бригада «Аль-Кудс», афганська бригада «Фатмійюн», підрозділи соціал-національної партії, ополчення партії БААС, Сили національної оборони тощо. Значну роль відіграють шиїтських міліції з Ірану і Іраку, що тримають оборону в провінції Алеппо.

Ще одним цікавим моментом є ухвалення політичного рішення про наступ на Ракку в противагу наступу Сирійських демократичних сил (СДС). Слід взяти до уваги, що для цього кроку немає ні достатніх резервів ні оперативних можливостей. Але не зважаючи на всі ці фактори Сирійська арабська армія намагається проводити наступальні операції і досягати успіхів на локальних театрах бойових дій.

*«Соколи пустелі» (Suqur al-Sahra или Suqur al-Sahara) – збройне формування у складі Сирійської арабської армії. Формується на контрактній основі в основному із колишніх офіцерів та бійців спецпідрозділів, а також добровольців. В різних джерелах описується як приватна військова компанія чи спецпідрозділ регулярної армії. Вважається елітним спецпідрозділом, спеціалізується на рейдових та засадних операціях, діях в пустелі. В арсеналі має легке та середнє озброєння, також нібито має артилерію та бронетехніку. Було сформоване у 2013 році в місті Хомс.

Приймало участь у боротьбі проти контрабандистів на кордонах Сирії із Іраком та Йорданією, боях на півночі Пальміри (2015 рік), в Латакії. Приймали участь у наступі САА на Ракку.

REBEL

ВОЕННЫЕ ПЕРЕВОРОТЫ В ТУРЦИИ

Турция пережила в своей истории несколько военных переворотов, которые всегда меняли внутреннюю и внешнюю политику государства №1

35

ВОЕННЫЕ ПЕРЕВОРОТЫ В ТУРЦИИ

1960 ГОД

Первый переворот произошел 27 мая 1960 года. Тогда попытку переворота осуществили 38 военных, возглавляемых генералом Кемалем Гюрселем. Целью было свержение законно избранного правительства Демократической партии. Вдохновителем переворота был Алпарслан Туркеш, лидер право — радикальной националистической организации, позже известной под названием «Серые волки».

Декларируемой целью переворота было «восстановление демократии». Однако вместо выборов, по стране прокатилась волна чисток и репрессий. Со своих постов были изгнаны 235 генералов и 3000 офицеров, из университетов изгнали 1400 профессоров и студентов.

Фактическая власть военной хунты продлилась до октября 1965 года, однако и после

военные оставались главной силой в турецкой политике.

1971 ГОД

Переворот 1960 года закрепил политическую власть и влияние военных, но не решил проблемы, вызвавшие кризис в стране.

Второй военный переворот имел место в 1971 году. Ему предшествовали годы уличного противостояния между сторонниками левой и правой идеологий. Масштабные протесты рабочих, студенческие демонстрации стали реакцией на затяжной экономический кризис, наступивший после переворота 1960 года. Политический кризис усилился скандалами вокруг правящей Партии Справедливости. В 1971 году градус уличной войны достиг своего апогея. Неофашисты взрывали дома неугодных профессоров и про36

фсоюзных лидеров, улицы контролировали вооружённые отряды левых радикалов, для борьбы с которыми была создана военизированная организация «Серые волки». Третьей стороной стали исламисты, получавшие все больше влияния на фоне политической нестабильности.

12 марта глава Генерального штаба Мемдух Таджмач передал премьер министру ультиматум, требующий формирования нового правительства для подавления анархии и хаоса на улицах страны. Однако приход к власти военных не решил

проблему уличного противостояния. Под предлогом борьбы за демократию, военные отменили нормы конституции, защищающие права граждан. Начались преследования активистов Рабочей партии Курдистана, студенческих союзов. К 1973 году были введены специальные суды для борьбы против несогласных, запрещена автономия университетов, введена цензура. Однако и второй переворот не смог решить проблем, и в 1980 году была совершенна новая попытка обнулить кризис при помощи штыков и винтовок.

1980 ГОД

12 сентября 1980 года глава Генерального штаба Турции Кенан Еврен возглавил военный переворот. Власть перешла к сформированному военными Совету национальной безопасности. В течении первых трех дней все партии в стране были запрещены, действие конституции приостановлено, в стране введено чрезвычайное положение.

За три года до переворота на выборах ни одна партия не получила большинства, что обозначило новый веток политического противостояния, вылившегося на улицы городов. В стране обострились экономический и социальный криREBEL

зисы. В конце 1970 – х в результате уличного насилия погибло порядка 5000 человек. Ежедневно в уличных столкновениях и драках гибло по 10 человек. В 1978 году только ультраправыми было совершенно 3 тыс. нападений, в которых погибло 831 человек. В стране началась ужасная инфляция. Военные попытались использовать такой инструмент ка репрессии, чтобы нормализировать ситуацию.

За короткое время были задержаны от 230 тыс. до 650 тыс. человек. По различным обвинениям 50 человек были казнены. Всего в черные списки хунты попало 1,6 млн. человек. Переворот официально завершился в 1982 году, когда Кенан Еврен был избран президентом страны, а 92% граждан проголосовало за новую конституцию.

1997 ГОД — ПОСЛЕДНЯЯ ПОПЫТКА

В 1997 году турецкие военные вновь попытались совершить переворот. На собрании Совета национальной безопасности военные приняли меморандум к правительству с требованиями отставки премьер-министра от Исламской партии Нечметтина Ербакана и роспуск правительства. Военным удалось добиться отставки премьера и отстранения его от власти, запрета партии Благосостояние за нарушение конституции в вопросе раздела религии и государства. Мэр Стамбула Реджеп Таип Эрдоган попал в тюрьму за чтение националистического и исламистского стихотворения на публичном мероприятии. Ему было запрещено заниматься политикой в течении пяти лет. Однако Эрдоган сформировал новую партию №1

и выиграл на выборах в 2002 году, стал премьеров и занимал пост до 2014 года, когда был избран президентом Турции. Организаторы и участники переворота в 2012 году получили большие тюремные сроки, некоторые были убиты. ЧТО ОЖИДАЕТ ТУРЦИЮ?

Несмотря на то, кто возглавит Турцию по результатам переворота, страну ожидает новый виток политического кризиса. Сразу несколько повстанческих сил получат шанс укрепить свои позиции и пошатнуть позиции своих противников. РПК и союзные ей организации могут воспользоваться противоречиями в лагере военных и укрепиться на юго-востоке страны, активизировав атаки на позиции турецких военных в горных районах Курдистана. ЧИСТКИ

По данным агентства Bloomberg, в результате неудавшейся попытки военного переворота в Турции (в ночь с 15 на 16 июля) со своих рабочих мест было уволено 53 000 человек

Более 50% потерявших свои рабочие места — в сфере образования.Еще 13 тыс. человек или 24% — чиновники. Пострадали даже журналисты, судьи и работники фондовой биржи. В правительстве наибольшее число уволенных припадает на Министерство внутренних дел – 8 777 человек. Далее Минфин (1 500 чел.), Министерство науки и промышленности (560 чел.) и Министерство транспорта (529 чел.).

37

ISIS

AND NAPOLEON BONAPARTE

ISIS operations as an example of successful actions on internal operative lines - the best Napoleon’s military tool 38

REBEL

OPINION

A

ccording to the Soviet military theorist and strategist Alexander Svechin (the book «Strategy» 1927) «in the operational art, the actions on internal operative lines are such actions by which we consistently transfer the center of gravity of our efforts on the enemy forces advancing in different directions, and beat them apart».

The high art of action internal operative lines was the hallmark of the Napoleonic campaigns against the coalition of European monarchies (the Italian campaign of 1796-1797 years, the company in Germany in 1806). The peculiarity of this method of action is that the party who uses it should be in the role of «surrounded» or as Svechin wrote, «expose themselves to the possibility of attacks from different sides.» This method is very complicated and dangerous, as in the case of mismanagement or irresponsible use, you can be in the operationally surrounded by the enemy.

The method used in situations where a superior enemy comes from different directions with the aim of encircling the «victim». The advantage of using the actions on internal operative lines is that thus adversary is defeated one after another and in unfavorable conditions, whereas the side using a method has not

only the room for maneuver with the operating line and communication behind it but also the initiative in the battle. The action on the internal operative lines is considered one of the most difficult in military tactic.

Among the conditions necessary for its use such as the presence of the extensive transport and communication networks (railway, underground and concrete roads), the deficit of the coherence and coordination between the enemy troops, the determination and precision in maneuvering their own commanders and troops.

With the development of communication facilities that allow coordinate troops actions coming from different directions, this method was (and is) unnecessarily risky. Surprisingly, two hundred №1

years after Napoleon’s companies, an example of the effective use of action on internal operational lines demonstrates ... ISIS ISIS IN SYRIA AND SVECHIN’S LESSONS

Being in the strategically surrounded by the hostile countries and somewhere in the operational surrounding (Manbij, Deraa in Syria, Sirt in Libya) ISIS continues to actively attack the enemy in different areas and theaters.

The latest example of such an attack was the ISIS offensive on the SAA positions near Tabqa - Raqaa crossroad. ISIS troops attacked the supply routes suddenly appeared out of the desert and managed to surround the enemy. ISIS uses the desert area and the Syrian road network as the lines for the reserves transfer and offensive.

The lack of coordination between the main their opponents (FSA, SAA, rebels from Jaish alFatah) helps ISIS to defeat enemy apart.

Another favorable prerequisite for successful attacks on the enemies’ internal operative lines is the occurrence of positional fronts that allow transferring reserves into more important areas. Such positional

fronts ISIS has in Deir ez-Zor, on the north of Raqqa, east of Palmyra, in the north of Mosul. In order to keep the enemy’s advance in these areas, ISIS is actively using guerrilla methods (raids, ambushes), as well as suicide attacks and harassing artillery fire. This allows not only keep the enemy at a constant voltage but helps to probe the enemy to a potential attack or defense.

The action on internal operative lines has become an integral (even major) component of operational art ISIS. And it should be recognized that this method is used by them very effectively.

39