Event Ukraine#5 (06) 2019 by EventUkraine

СМАК

АКТИВНОГО

ЖИТТЯ

EVENTUKRAINE.COM

Еліна Світоліна Тарас Тополя Євген Клопотенко Скарлетт Йоханссон Олексій Коган Педро Альмодовар

корисні звички відомих людей

Як поєднати кар’єру, сім’ю і спорт, аби бути ефективнішими

МАГІЯ УСПІХУ

ТРЕНДИ ’2020 IНТЕРВ’Ю ПОДIÏ НАТХНЕННЯ

СТРАХОВА КОМПАНІЯ «БУСІН» КЛАСИЧНЕ СТРАХУВАННЯ МІЖНАРОДНОГО РІВНЯ

→ 26 років бездоганної міжнародної репутації надійного страховика авіаційних ризиків. → Повний спектр страхування великих та технічних ризиків корпоративних клієнтів. → Багаторічні партнерські відносини із кращими західними перестраховиками та брокерами Lloyd’s.

03110, м. Київ, вул. Преображенська, 23 busin@busin.com.ua www.busin.com.ua

СЛОВО РЕДАКТОРА

МагIя УСПІХУ

Головний редактор Жанна Лаврова

Фото: Борис Мерзляков

Щоразу після інтерв’ю чи просто спілкування з успішною людиною я намагаюся проаналізувати й вивести для себе формулу успіху. Головна спільна риса всіх наших героїв і співрозмовників — це любов до своєї справи. Та все починається з віри в себе й обраний шлях. Скільки годин на день тренується Еліна Світоліна? Скільки років Олексій Коган присвятив джазу? В якому віці Тарас Тополя полюбив музику? Скарлетт Йоганссон ще підлітком зіграла дорослу драматичну роль. Щоб готувати, експериментувати, відчувати кожен продукт так, як робить це Євген Клопотенко, потрібна тривала наполеглива праця та вдосконалення майстерності. Успіх складається з днів і років. І так виходить, що ви відчуваєте магію успіху під час спілкування з реалізованими людьми. Традиційно ми розпитали експертів: зіркового дієтолога Оксану Скиталінську про гормональне здоров’я, Наталію Деркач — про активні інгредієнти в косметиці, а Оксану Тодорову — чого чекати в 2020-му році від трендів у бізнес-комунікаціях. Новий рік на порозі, і щоб він став dream year — справжнім роком мрій, відомий коуч Алла Клименко дає детальні й ефективні поради, як правильно підбити підсумки й поставити цілі. І не сидіть вдома — зустрічайте свято в мандрах: хоч на лижні в невгамовному Ішглі, хоч на райських Мальдивах, а можна й по сусідству — в Польщі, яка вміє дивувати. Читайте! Міркуйте! Святкуйте! З прийдешнім!

ГРУДЕНЬ 2019 — СІЧЕНЬ 2020 Головний редактор Жанна Лаврова Заступник головного редактора Марина Гудзевата Головний художник Олександр Решетніков Більдредактор, відповідальний секретар Юлія Корсунська

Літературний редактор, коректор Алла Долгая

Editor-in-Chief Zhanna Lavrova Deputy Editor-in-Chief Maryna Gudzevata Art Director Oleksandr Reshetnikov Photo Editor, executive secretary Yuliia Korsunska Copy Editor, Proofreader Alla Dolhaia

Над номером працювали Ольга Коваль, Лєна Бассе, Ольга Жуковець, Юлія Косинська, Віктор Медведєв, Тетяна Омельченко, Вікторія Шапаренко, Ірина Лозниця Світлана Дідух-Романенко

Contributors Olga Koval, Lena Basse, Olga Zhukovets, Yuliia Kosynska, Viktor Medvedev, Tetyna Omelchenko, Viktoria Shaparenko, Iryna Loznytsya Svitlana Didukh-Romanenko

Фотографи Борис Мерзляков, Марина Гудзевата, Юлія Косинська

Photographers Boris Merzlyakov, Maryna Gudzevata, Yuliia Kosynska

Директор ТОВ «Івент Юкрейн Груп» Жанна Лаврова

Засновник Журналу «Event Ukraine» ТОв «Івент юкрейн груп» Свідоцтво про реєстрацію друкованого засобу масової Інформації № 23349-13189 ПР. ціна договірна. № 5 (06) грудень 2019 — січень 2020 видаЄться один раз на два місяці з грудня 2018 року. розповсюджується по всій україні та за підпискою. наклад: 16 000 екземплярів. адреса редакції: вул. Преображенська, 23, оф. 6, м. київ, 03110, україна. www.eventukraine.com, e-mail: info@eventukraine.com Всі права захищені. Виключне право власності на матеріали, надруковані в журналі «Event Ukraine», належать ТОв «Івент юкрейн груп». За умови передруку і використання матеріалів посилання на видання обов’язкове. думка редакції може не збігатися з думкою авторів. Редакція не несе відповідальнОсті за достовірніcть рекламної інформації. Матеріали позначені символом «®» друкуються на правах реклами. Надруковано: друкарня «Палп мілл прінт» вул. Мурманська 7, 02156, Київ, Україна.

Director, Event Ukraine Group Ltd. Zhanna Lavrova

Founder: Event Ukraine Group Ltd. Printed media license #23349-13189 ПР. Price is subject to contract. #5 (06) December 2019 — January 2020 The Magazine is issued bimonthly since december 2018. Distributed throughout Ukraine and by subscription. Circulation: 16 000 copies. Editorial office: 23 Preobrazhenska Street, of. 6, Kyiv, 03110, Ukraine www.eventukraine.com, e-mail: info@eventukraine.com All rights reserved. Content, concept, and design of the Event Ukraine magazine are the unconditional property of Event Ukraine Group Ltd. In the event of reprint and use of the magazine’s content, the reference to Event Ukraine is required. Views expressed by the contributors do not necessarily represent the views of the publishers. The publisher does not accept responsibility for the accuracy or the content of advertising material published in this magazine. Articles marked ® are published as promoted content. Printed by pulp mill print, 7 Murmanska street, 02156, Kyiv, Ukraine

ЗМІСТ рекомендує

8 Слово редактора

Івенти для успіху

Івенти для дозвілля

64 Перлини прокату 76

Тарас Тополя — не тільки лідер гурту «Антитіла». Він ще й лідер думок, який не боїться висловлювати власну позицію й хоче змінити світ на краще

Книжки Made in Ukraine

98 Івенти для спорту 108 Найцікавіші мандрівки

26 спланувати щастя

Чи можна навчитися бути щасливим? Як правильно ставити цілі? Відповіді знає Алла Клименко

30 Корпоративні комунікації в дії

Оксана Тодорова про тренди 2020-го в бізнес-комунікаціях

УСПІХ 16 Дівчина на мільйон

34 Коріння сили

20 Магічна пора

40 корисні звички відомих людей

Зірка великого тенісу Еліна Світоліна про успіх, благодійність і бойфренда

Новорічні подарунки для тих, у кого є все

22 щеплення мистецтвом

Відверта розмова з фронтменом гурту «Антитіла» Тарасом Тополею

Іванна Климпуш-Цинцадзе про особисте

Лайфхаками діляться: Володимир Дегтярьов Олена Сапунова Олена Гребенюк Володимир Бублей Влад Ситнік Ліка Співаковська

22 48 Рецепт популярності

Євген Клопотенко — людина, яка зробила себе сама

ДОЗВІЛЛЯ 54 Творець ілюзій

Ігор Коновалов Художник з обкладинки

58 Він із джазу

Музикант, журналіст, радіоведучий Олексій Коган про музику й особисте

66 Супердівчина з великим серцем Скарлетт Йоганссон про свої кінообрази й зміни в житті

72 На весь екран

Педро Альмодовар про творчість та дружбу з Антоніо Бандерасом

78 Культурний меседж

Обкладинка: Ігор Коновалов, «Гранат», Полотно, олія, 135х110 см, 2019.

Він обожнює експерименти, шукає нові шляхи, повсякчас створюючи нові проєкти. Кулінарному експерту й шефу Євгену Клопотенку відомий рецепт популярності

Альона Матвієнко про творення світу якісного сучасного балету

82 Голлівудський шик у новорічну ніч

Новий рік у країні «Едем»

КРАСА 84 Активний догляд

Наталія Деркач про новий тренд у догляді за обличчям

Шоста ракетка світу Еліна Світоліна продовжує наполегливо працювати й допомагає дітям досягти таких самих висот

86 Філософія любові

Yves Rocher святкує 60-річний ювілей

88 Візьмемося за руки!

Дерматолог-косметолог Тетяна Кобець про догляд за шкірою рук

ЗДОРОВ’Я

92 На варті молодості й довголіття Оксана Скиталінська: Що робити щодня, аби почуватися і виглядати добре?

96 Підземна аптека

Українські курорти: Моршин, Трускавець, Східниця — лікування водою

СПОРТ 100 Спорт і бізнес

Найпрестижніший гольф-турнір сезону

102 Переплисти Гібралтар

Олексій Теряхін — перший українець, що підкорив Гібралтарську протоку

Голлівудська відмінниця Скарлетт Йоганссон в ексклюзивному інтерв’ю Event Ukraine

Людина в джазі, іронічний бунтівник Олексій Коган

106 Свято спорту королів

Кінне поло — спорт не для всіх

МАНДРИ 110 Політ тривалістю у 60 років

Шість десятків «Борисполю»

114 Сто років пригод

Столітній ювілей KLM

116 Нове життя старого міста Насичений вікенд у польській Лодзі

120 Життя в мрії

Мальдиви — рай на землі

126 Невгамовний Ішгль

Гірськолижний курорт Ішгль запрошує

126

Невгамовний та стильний Ішгль — новачок серед австрійських гірськолижних курортів. Проте він вже встиг перегнати багатьох ветеранів Тиролю за кількістю туристів

рекомендує

2020: чим здивує рік прийдешній

Спорт, інновації, футуристичні технології, дослідження космосу й винаходи, що змінять нас і світ.

Виставка CES Н

айбільшу у світі виставку побутової електроніки не оминають ні найвідоміші глобальні виробники, ні відвідувачі: торік у ній взяли участь 4400 компаній і майже 200 тисяч гостей. Якщо зважити, що вхід доступний лише за акредитацією й «випадкових» людей там немає, то можна сказати, що на початку січня вся світова електронна промисловість, за винятком Apple, з’їжджається до Лас-Вегаса. Саме тут нові продукти й технології демонструють й індустріальні гіганти, й цікаві стартапи. Торік, наприклад, увагу привернули Micro LED телевізори, які складаються з блоків і рухаються по стінці, утворюючи екрани в різних конфігураціях. Чекаємо, чим нас здивують у 2020-му.

7–10 січня 2020, Лас-Вегас

Місія Mars Rover 2020

ета місії NASA «Марс-2020» — дослідити астробіологічне середовище на Марсі, його поверхню, геологічні процеси. Ба більше, планується оцінити достовірність того, що на Марсі справді хтось колись жив. Марсохід оснащено, зокрема, 23 камерами й дроном Mars Helicopter. Для передавання даних на Землю використовуватимуться ті самі орбітальні станції, які працюють зараз. Якщо запуск ровера відбудеться в запланований день — 17 липня, то посадка на Марсі очікується 18 лютого 2021 року.

17 липня 2020, мис Канаверал

20 жовтня 2020 — 10 квітня 2021 Дубай

ЕКСПО–2020

аймасштабніший світовий огляд технологічних досягнень, який відбувається раз на 5 років, пройде в Дубаї. Як і варто було очікувати від цього емірату, він заповзявся організувати таку подію, яка точно здивує всіх. По-перше, розмір виставко-

УСПІХ I EVENT

Чемпіонат Європи з футболу 12 червня — 12 липня 2020, 12 мIст вропи

арешті свято футболу прийшло й на нашу вулицю. Українські фани не почуватимуться обділеними, адже матимуть змогу вболівати за свою рідну національну збірну, яка вперше в історії кваліфікувалася на «Євро» з першого місця у своїй відбірній групі. Наступного року УЄФА святкуватиме 60-річчя існування турніру, тому й було вирішено запровадити експериментальний формат і провести чемпіонат у 12 містах 12 різних країн. Отож, матчі фінальної частини прийматимуть Лондон, Мюнхен, Рим, Баку, Санкт-Петербург, Бухарест, Дублін, Амстердам, Більбао, Будапешт, Глазго, Копенгаген. Фінальна гра пройде на лондонському стадіоні «Вемблі».

expo2020dubai.com, facebook.com/CES, facebook.com/tokyo2020

толиця Японії, що прийматиме Ігри вдруге, обіцяє здивувати світ низкою новітніх розробок. Найтехнологічніша Олімпіада в історії — так про неї говорять уже зараз. У Токіо почали тестувати безпілотні таксі, які обслуговуватимуть гостей Ігор. Їм допомагатимуть й індивідуальні перекладачі, що мають вигляд навушників чи бейджа. Місцеві ЗМІ пишуть, що технологія вже навчилася слухати й говорити 16-ма мовами. До того ж Toyota забезпечить Ігри спеціальним

24 липня — 9 серпня 2020, ТокIо

електротранспортом для маломобільних людей і поставить міські автобуси на водневих елементах. До слова,

вого центру, де 192 країни-учасниці зводитимуть свої павільйони, дорівнює площі 400 футбольних полів, а розташовується він у спеціально збудованому районі District 2020. Відвідувачам обіцяють фестивалі, гуляння, концерти світових зірок, найсучасніші атракціони, можливість посмакувати кухнями народів світу. До відкриття виставки планують добудувати найвищий хмарочос у світі — башту Dubai Creek Tower.

олімпійські медалі частково зроблені з уживаної техніки — зокрема, смартфонів і планшетів.

Літні Олімпійські ігри

Ð&#x2022;

УСПІХ I ПЕРСОНА

ДІВЧИНА

НА МІЛЬЙОН

Вона — єдина українська тенісистка, яка входила до трійки найкращих ракеток світу. Попри те, що гонорари Еліни Світоліної обчислюються шестизначними числами, спортсменка не розслабляється і продовжує не лише наполегливо працювати, а й допомагати талановитим дітям досягти таких самих висот.

— Еліно, ви почали займатися тенісом в чотири роки. А коли і як прийшло усвідомлення, що ви можете зробити спорт своєю професією? Скільки вам було, коли ви отримали перші призові? — Спершу заняття тенісом були для мене просто грою. Я насолоджувалася процесом перебування на корті. Згодом пріоритетом стала перемога. Я намагалася обіграти всіх дітей, які були в підгрупі. Усвідомлення того, що теніс може стати моєю роботою, прийшло, коли мені було 14–15 років, коли пішли більш вагомі призові, з’явилися серйозніші контракти й завдання. Я завжди ставила собі за мету вигравати великі турніри, але грала не заради призових. Батьки навчили: коли ти виходиш на корт, всі сили потрібно віддавати

Еліна Світоліна народилася у спортивній родині. Її батько займався боротьбою, а мама — веслуванням. Першим захопився тенісом старший брат Юліан, а з ним на корт пішла й Еліна. Наполегливість, працьовитість і неймовірне бажання рухатися вперед привели Еліну на вершини світового тенісу. У 2018 році дівчина здобула перемогу на підсумковому турнірі Жіночої тенісної асоціації у Сінгапурі й завершила рік на рекордному для себе — і для України — четвертому місці світового рейтингу. Тріумф Еліни на Підсумковому турнірі WTA в Сінгапурі підняв вітчизняний теніс на інший рівень, а за її успіхами стали стежити навіть люди, далекі від тенісу. Цьогоріч Еліна оголосила про створення благодійного фонду свого імені. Слова не розійшлися з ділом. Після проведення дитячого тенісного табору було відібрано першу четвірку юних спортсменів із різних регіонів України. Вони потрапили під опіку фонду, що передбачає підтримку участі в міжнародних турнірах, забезпечення екіпіруванням, навчання в тенісних академіях за кордоном.

тільки перемозі. Тому найголовніше для мене — це перемога. Тільки вона мене мотивує. Мої цілі — виграти турнір Великого шлему, і не один. А ще — стати олімпійською чемпіонкою. — Чи думали ви над тим, щоб отримати ще якусь професію? Адже професійне спортивне життя не дуже тривале. Уже маєте уявлення про те, що робитимете, коли закінчите кар’єру? — Батьки завжди радили мені інвестувати в себе. У віці 15–16 років я почала замислюватися, що потрібно розвиватися не лише в тенісі. Знаєте, бувають складні моменти в сезоні, коли ти думаєш, що програєш багато матчів, — практично щотижня. Це все тому, що протягом року відбувається дуже багато турнірів. І ось в такі моменти я особливо розумію, що не можна концентруватися лише на тенісі. Зараз моя сфера інтересів включає такі теми, як власний бізнес і психологія, і я проходжу курси з цих сфер. Також вчуся за напрямами: правильне харчування, психологія і здоровий спосіб життя. Мене це все дуже цікавить, я ж займаюся спортом. Дізнаюся багато нового для себе і застосовую нові знання у житті.

УСПІХ I ПЕРСОНА

Еліна Світоліна ДевIз: відпочинемо на тому світі Люди, якi надихають: кобі брайан, роберт кіосакі Мiсце сили: одеса Заповiтна мрiя: номер один у світовому рейтингу Загалом, я завжди намагаюся думати наперед, що буде завтра, і мати запасний план. — Ви заснували благодійний фонд Elina Svitolina Foundation. Розкажіть трохи про цей проєкт. Як виникла ідея? Що плануєте? — Ідея з’явилася три роки тому. Я добре пам’ятаю своє дитинство, ті труднощі, з якими стикалася. Тому зараз мені дуже хочеться допомагати тим, хто починає свій шлях у спорті. Саме для цього я і заснувала свій новий проєкт в Україні. У нас багато планів. Будемо організовувати дитячі спортивні

табори, розвивати тенісну інфраструктуру в Україні, давати стипендії талановитим діткам. Також підтримуватимемо участь дітей в міжнародних турнірах. Спорту я віддала все своє життя, і мені подобається, що я можу ділитися досвідом з дітьми, підказати щось батькам. Я знаю, дітям неймовірно важливо мати змогу побачити щось нове, загорітися для подальших звершень. Це не тільки мотивує їх рухатися вперед і досягати спортивних успіхів, а й допомагає в особистому зростанні. Завдання фонду — дати дітям змогу розвиватися за допомогою спорту. — У вас дуже щільний графік. Ви любите планувати наперед чи орієнтуєтеся за обставинами? Тайм-менеджмент — це ваше? — Так, графік дуже щільний, оскільки є надто багато заходів, які я хочу відвідати, багато турнірів, в яких потрібно брати участь. Ми з командою подорожуємо з січня по листопад, тому в цей час я завжди в роз’їздах і все треба встигнути. Наступний рік у мене розпланований ще з грудня. Я люблю, коли все чітко й наперед. Звісно, завжди є якісь несподіванки. Часом мені навіть подобається, коли виникає непередбачувана поїздка — це буває дуже цікаво й додатково мотивує. — Ви живете в Лондоні й на півдні Франції, багато подорожуєте. Чи є якесь одне місце, яке ви вважаєте домом? — Можна сказати, я щойно переїхала з Лондона і живу частково в Женеві, частково в Монте-Карло. Проте мій дім залишається в Одесі. Дуже люблю повертатися до своїх рідних, до бабусі. Коли я приїжджаю додому і спілкуюся зі своїми близькими, я завжди розслабляюся і відпочиваю психологічно. Ніщо не може цього замінити. Я насолоджуюся кожною хвилиною, коли вдома. Рідна їжа для мене — це завжди неймовірні відчуття. На жаль, я можу вирватися додому нечасто. Утім намагаюся використати будь-яку можливість, щоб приїхати в Україну й повністю перезавантажитися. Мені це дуже допомагає. — Як впливають на вашу спортивну форму зміни часових поясів, як боретеся з джетлагами? Що робите під час перельотів? — Після 7–8 років постійних переїздів я вже не так гостро відчуваю зміну часових поясів. Я до цього звикла й чітко знаю, що потрібно

Фото: надано пресслужбою Еліни Світоліної, jetsetter

Перемога на підсумковому турнірі Жіночої тенісної асоціації у Сінгапурі 2018 року.

— А як впливають на вашу форму романтичні стосунки з першою ракеткою Франції Гаелем Монфісом? Чи немає між вами конкуренції, наприклад, хто підніметься вище у світових рейтингах? — Між нами немає конкуренції. Навпаки, ми підтримуємо одне одного. У тенісі дуже довгий сезон, це досить складно витримати. Тому бувають моменти, коли просто не вистачає мотивації, трапляються поразки. Саме тоді ти розумієш, як чудово, що поруч з тобою людина, яка тебе розуміє від і до, підтримує та мотивує.

робити, щоб легше перенести дискомфорт. Найкращий спосіб боротися з джетлагом — це спробувати одразу налаштуватися на часовий пояс країни призначення. Навіть якщо для цього потрібно не спати 12 годин після прильоту, краще так і зробити. Тоді організм зможе швидше перелаштуватися. Також я п’ю багато води й приймаю магнезію — це допомагає організму знизити стрес від зміни часових поясів і нестачі сну.

З бойфрендом — французьким тенісистом Гаелем Монфісом.

Дітям важливо мати змогу побачити щось нове. Це не тільки мотивує їх рухатися вперед і досягати спортивних успіхів, а й допомагає в особистому зростанні.

— До речі, про рейтинги. Певний час ви були третьою у світі, а 2019-й рік завершили шостою. Як сприймаєте такі «гірки»? Та й взагалі, як упоруєтеся з невдачами? — Я дуже вмотивована людина і завжди налаштовуюся на перемогу. До того ж

поруч зі мною моя команда та родина, які мене підтримують. Рейтинг оновлюється щотижня, і єдине, що я можу зробити, — щодня працювати на всі сто відсотків. Я не можу довго засмучуватися чи страждати через невдачі, це мені не властиве.

— Як проводите дозвілля? — Зараз захоплююся психологією та вивчаю все про здоровий спосіб життя. Звісно, проводжу час разом з Гаелем: іноді ми ходимо в ресторан чи просто відпочиваємо. Також інколи я дивлюся футбол і вболіваю за нашу збірну. Люблю літературу. Наразі захопилася книжками з психології та бізнесу, але щоб відпочити й розважитися, можу взяти і художні твори. Моє правило — обов’язково прочитати декілька сторінок перед сном. — На вашу думку, що є ключем до успіху? — У спорті — бути працьовитим і витривалим. Віра в себе і постійна робота над собою — це головне, що потрібно для хороших результатів. Системність і поетапність — запорука успіху в будь-якій справі. марина гудзевата

МАГIЧНА

ПОРА

Настав час подумати, як зробити так, щоб ваш новорічний подарунок приніс радість і запам’ятався надовго. Особливо — тим людям, у яких є, здається, все. Красиві подарункові набори для нього й для неї, розкішні парфуми, ефектні мейкап-засоби — усе для того, аби почуватися винятковими.

УСПІХ I IДЕÏ

6 21

5 7 1. НАБІР GUERLAIN L’HOMME IDEAL XMAS 19: ПАРФУМОВАНА ВОДА 100 МЛ + 10 МЛ, ГЕЛЬ ДЛЯ ДУШУ 75 МЛ. 2. ПОДАРУНКОВИЙ НАБІР KENZO WORLD POWER: ПАРФУМОВАНА ВОДА 75 МЛ + 10 МЛ, КОСМЕТИЧКА. 3. НАБІР DIOR FAHRENHEIT ДЛЯ ЧОЛОВІКІВ: ТУАЛЕТНА ВОДА 100 МЛ + 10 МЛ, ГЕЛЬ ДЛЯ ДУШУ 50 МЛ. 4. ПУДРА З ЕФЕКТОМ МЕРЕХТІННЯ GUERLAIN METEORITES PEARLS.

5. ПОДАРУНКОВИЙ НАБІР GIVENCHY: ПАРФУМОВАНА ВОДА L’INTERDIT 50 МЛ, ПОМАДА LE ROUGE, ТУШ ДЛЯ ВІЙ LE ROUGE. 6. НАБІР GIVENCHY GENTLEMAN XMAS 19 ДЛЯ ЧОЛОВІКІВ: ПАРФУМОВАНА ВОДА 100 МЛ + 15 МЛ. 7. НАБІР GIVENCHY LIVE IRRESISTIBLE ROSY CRUSH XMAS 19: ПАРФУМОВАНА ВОДА 50 МЛ + 15 МЛ. 8. ПОДАРУНКОВИЙ НАБІР GUERLAIN AQUA ALLEGORIA FLORA CHERRYSIA: ТУАЛЕТНА ВОДА 125 МЛ, ПАРФУМОВАНИЙ ЛОСЬЙОН ДЛЯ ТІЛА. 9. НАБІР ЗАСОБІВ ДЛЯ МАКІЯЖУ DIOR SPARKLING MULTI-USE PALLET HOLIDAY 2019. 10. НАБІР KENZO HOMME ДЛЯ ЧОЛОВІКІВ: ПАРФУМОВАНА ВОДА 100 МЛ + 30 МЛ. 11. НАБІР DIOR J’ADORE: ПАРФУМОВАНА ВОДА 100 МЛ + 10 МЛ.

Ð£

УСПІХ I ПЕРСОНА

ЩЕПЛЕННЯ МИСТЕЦТВОМ

У гурту «Антитіла» графік такий напружений, що домовитися з інтерв’ю було ще тим завданням. Вочевидь, музиканти не розслаблятимуться і наступного року: у 2020-му вони накриють музичною хвилею шоу Hello всю Україну й вже планують зарубіжні гастролі. Попри свою популярність, лідер «Антитіл» Тарас Тополя — щирий, відкритий, простий. Жодне моє запитання не залишилося без відповіді. — Тарасе, чимало молодих людей створюють групи, але далеко не всі «вистрілюють». У чому, на вашу думку, секрет успіху «Антитіл»? — Не сказав би, що ми «вистрелили» — ми йшли до цього багато років. Формули однієї для всіх не існує. Що спрацювало у нас? Найперше — кожен із нас займається справою життя. Це натхнення, джерело задоволення, особиста й колективна реалізація. Друге — ми багато працювали й працюємо. Третє — те, що ми команда, яка живе однією метою, має спільні цінності.

— Що вас підтримувало на шляху до успіху? І як ви відчули, що стали популярними? — Завжди було відчуття, що це моє. Коли було тяжко й опускалися руки, підтримували колеги, друзі, рідні. Переломного моменту, коли ми раптом відчули, що популярні, не було. Усе відбувалося поступово. Ми завжди намагалися робити знакові речі — музикою, ідеями, діями. Інша річ, що багато хто цього не помічав. Тепер, коли «Антитіла» зібрали стадіони у Львові, Харкові, Полтаві, Одесі та два заповнені вщент зали київського Палацу спорту, нас неможливо не помічати. І це факт. — Ви якось сказали: «Класичний рок помер. Залиште його для підручників. У сучасної молоді кліпове мислення, і «Антитіла» намагаються це враховувати». Як саме? — Через обрамлення наших важливих, іноді «несмачних» ідей — у мелодії та певну музичну форму. Це як корінь женьшеню: він гіркий і неприємний на смак, але його «ховають» у солоденьке желе, і цукерочка з женьшенем стає корисною і смачною. Так і з нами: половина пісень «Антитіл» — соціальні, про важливі речі, які напружують і складно сприймаються людьми у чистому вигляді. І подавати їх краще, загортаючи. Ця обгортка — наше аранжування, мелодії, влучні метафори. Сучасна молодь хоче отримувати все швидко, і наша пісня має стати квінтесенцією важливого. Це також має звучати модно, виглядати свіжо, непересічно. Ми над цим працюємо, аби покоління, яке нас слухає зараз, могло прийняти нашу музику як свою. І щоб ми могли через неї передати свої ідеї.

Фронтмен гурту «Антитіла», молодіжний посол UNICEF в Україні, волонтер — у Тараса Тополі чимало різних іпостасей. Event Ukraine він відверто розповів про творчість, громадську діяльність і особисте.

УСПІХ I ПЕРСОНА

Гурт «Антитіла»: Михайло Чирко, Дмитро Жолудь, Тарас Тополя, Дмитро Водовозов, Сергій Вусик.

Завдання артиста — через свою призму дати щось нове світу. Якоїсь миті тобі щось приходить — ти зловив, відчув, переварив, видав.

— Ваші кліпи — як маленьке кіно. Не думали спробувати себе і в акторстві? — Я скептично ставлюся до своїх акторських даних. Хоча, напевно, було б цікаво. Тоді це була б якась драматична роль, адже наше життя — радше драма, аніж комедія. Саме тому «Антитіла» всупереч українському наративу (майже вся народна музика — мінорна, сумна, тужлива, що є похідною від нашої нелегкої історії) намагається давати позитивне, світле звучання.

— У своїх піснях ви не боїтеся торкатися гострих тем, ділитися особистим. І це підкупає. Як вони народжуються? — Першооснова всього єства, Всесвіту — це любов. А далі кожен ретранслює через себе, через свій світогляд і досвід цю любов у різні форми та похідні, яких безліч. Завдання артиста — через свою призму дати щось нове світу. Якоїсь миті тобі щось приходить — ти зловив, відчув, видав від себе. Або не приходить. Іноді ти думаєш, що на чомусь не варто робити акцент, а близькі та друзі кажуть: «Давай, саме ця пісня і потрібна». Тож все це — колективний процес. Він не має чіткої формули, але має вектор: ми розуміємо, для чого ми це

робимо. «Антитіла» мають підтягувати слухача до вищого рівня відчуття світу, а не навпаки. — Ваша дружина — теж співачка, Alyosha. Дві зірки у родині — це непросто? — Якщо прибрати поняття «дві зірки», то ми дві пересічні людини з буденними клопотами. Ми ходимо в магазини, водимо дітей у садок і школу. Є нюанси з ненормованим робочим графіком: у нас постійно все шкереберть. Однак є й плюси — оскільки ми обоє живемо в такому ритмі, то ліпше одне одного розуміємо. Нам давно вже не треба нічого пояснювати. Усе тримається на довірі та прийнятті одне одного з усім, що є, без ілюзій.

— Які золоті правила є у вашій родині? Alyosha якось згадувала про одне — говорити українською. — Я не запровадив його імперативно, ми прийшли до цього вдвох. У 2015 році ми з Сергієм Вусиком (учасник групи «Антитіла». — Прим. авт.) волонтерами постійно їздили на схід, і відчули, що це взагалі таке — мати під боком режим, що намагається знищити нашу державу та не розглядає її як самостійну одиницю. Події останніх років показали, що носії української мови майже не піддавалися впливу російської пропаганди, бо перебували в іншій інформаційній площині. Я хочу, щоб мої діти жили в незалежній Україні, щоб для них рідною була саме українська. Російську вони і так вивчать, як і багато інших мов. Я народився і виріс у Києві, двомовному місті, чимало спілкуюся російською, але в родині та в публічному просторі — лише українською. — Нещодавно ви стали молодіжним послом ЮНІСЕФ в Україні. Які обов’язки це на вас покладає? — ЮНІСЕФ — це взагалі про молодь: дітей, підлітків, студентів. Я є амбасадором U-Report, ініціативи, яка реалізує дуже

УСПІХ I ПЕРСОНА

Фото: з Власного архіву Тараса Тополі, фонд Народонаселення ООН

— Як сталося, що ви заснували власний благодійний фонд? — Усе почалося 2014 року. До нас із Сергієм звернулася 72-га бригада з Білої Церкви, де служили наші родичі та знайомі, з проханням допомогти — це був час тотального армійського дефіциту. Ми почали збирати гроші. Потім разом із підприємцем Катериною Нечаєвою юридично оформили фонд «Вільні ЮА», що працює і зараз. — Якби не музика, то що? І що після музики? — Був би якийсь бізнес. Музика не є найприбутковішою сферою, м’яко кажучи, але ми вибрали її, бо це покликання. Проте не плануємо займатися цим до пенсії. Найменше я хочу перетворитися на співоче опудало, неактуальне і радше смішне, яке все ніяк не йде зі сцени, бо

багато проєктів. Це опитування молоді щодо різних питань, проведення форумів, зустрічей. Узагалі ООН пропагує 17 цінностей, серед них особливо мені близька — партнерство заради сталого розвитку. Переконаний, що лише в партнерстві та комунікації можливий конструктивний поступ вперед. Ми всі різні, маємо свої погляди, смаки, бекграунд, але треба шукати точку дотику й разом рухатися вперед. Інакше нас просто розділять і знищать у цьому світі, де корпоративні інтереси, вигода, ринки збуту стають наріжними каменями, об які розбиваються цінності та демократія.

З дружиною оленою тополею (Alyosha) та синами Марком і Романом, у межах проєкту UNFPA «Щастя у 4 руки». потрібні гроші. Та й стати мироточивою іконою — зовсім не про мене. Гадаю, треба вчасно йти зі сцени — ми відчуємо, коли. А далі я б продовжив займатися громадською діяльністю, щоб змінювати світ на краще. Зокрема, мене цікавить освіта та виховання дітей. — Яким ви бачите себе, родину та країну, скажімо, за 5 років? — Складне запитання… Я би хотів, щоб війна закінчилася перемогою, Україна відновила свої кордони, повернула Крим. Щоб українці з тих територій інтегрувалися в єдиний проєвропейський український простір. Щоб громадянське суспільство стало ще потужнішим, ніж є зараз. Звісно, хочу й економічного зростання, аби люди змогли змістити акцент із забезпечення базових потреб на те, щоб думати про щось важливіше за одяг та їжу. Хочу, аби мої діти саме тут реалізували себе, а не в силу якихось непереборних обставин шукали долі за кордоном. Чи хочу ще дітей? Можливо, як Бог дасть. Ми до цього відкриті. Вікторія Шапаренко

Ð&#x2014;

УСПІХ I ЕКСПЕРТ

СПЛАНУВАТИ ЩАСТЯ

Чи можна навчитися бути щасливим? Як ставити цілі? Як не зациклюватися на невдачах? Алла Клименко, тренерка й мотиваційна спікерка, знає відповіді. Адже вона близько десяти років вивчає тему щастя.

— Алло, чому ж так важливо навчитися ставити цілі? — Цілі — це один із елементів щасливого життя. Вони рухають нас уперед. Ми можемо планувати свій час, виходячи з поставлених цілей. Завдяки їм у нас горять очі. Проте тільки 3% людей насправді ставлять перед собою цілі. Одна з причин — дуже багато взагалі не знають, чого хочуть. Тобто в них навіть немає розуміння, чого можна хотіти. — Не знають чи не формулюють? — «Я не знаю, чого насправді хочу», — чую я на кожному тренінгу. Я зараз кажу не про бажання нормально заробляти, мати сім’ю. Рідко хто замислюється над тим, від чого співає його серце. Тому ми

часто рухаємося по життю за чужими стандартами. Люди обирають успіх і достаток, тому що їм здається, що це приведе до щастя. Проте все навпаки. Щастя приводить до достатку в усіх сферах життя. Коли я не знаю, як зрозуміти, чого хочу, згадую мого вчителя Бена Шахара, викладача щастя у Гарварді. Він радить себе запитувати: «Щоби я зробив, якби знав, що мене ніхто не засудить?» Наприклад, розлучуся чи залишу все і стану серфінгістом. Забути про те, що скажуть інші. Отак починають вимальовуватися справжні цілі. — Як виникла ця ідея? — Це моя власна історія, яка трапилася багато років тому. Були якісь бажання, але не було цілей. Здавалося, що от зараз до мене прийде натхнення… Час минає, а цілей так і немає. І я кажу чоловікові: «Мабуть, я не одна така. Запитаймо інших!» Наш Dream Year — це колективна енергія, підтримка одне одного. Я кажу: «Увага! Це буде нудно! Сорі!» Так, ми запрошуємо музикантів, співаків, але основне в цій події — робота над собою. І цей процес не суперкомфортний. Тому що ти мусиш чесно відповісти самому собі на певні запитання. Наприклад: «Що не відбулося минулого року?», «Чому?». — Тобто на тренінгу, присвяченому плануванню, ви підбиваєте підсумки минулого року? — Так, присвячуємо цьому половину часу. Я вважаю цей блок найкориснішим. Бо все, що з нами відбувається, нас вчить. І якщо не засвоїти урок, ситуація може повторитися. Проте ми не говоримо про негатив. Не відбулось — окей. Ви маєте рухатися вперед. Не треба себе картати — нічого не зміниться. Проаналізуйте, чому не вийшло — можливо, ви цього не хочете насправді.

Рідко хто замислюється над тим, від чого співає його серце. Тому ми часто рухаємося по життю за чужими стандартами. Люди обирають успіх і достаток, тому що їм здається, що це приведе до щастя.

— Я була на Dream Year позаминулого року, написала цілі, склала плани. А потім зламала ногу, і все змінилося. Метою 2019 року стало здоров’я. Що робити, коли в наше життя втручається випадок?

З Аллою Клименко, співзасновницею навчального проєкту Upgrade і найпопулярнішим коучем на тему щастя, ми зустрілися напередодні масштабного тренінгу Dream Year, який вже сьомий рік поспіль вона проводить разом з чоловіком Андрієм. 2020 людей зберуться разом, аби навчитися ставити цілі, досягати їх і жити щасливим життям. В інтерв’ю Event Ukraine Алла розповіла, чому позитивні результати нерозривно пов’язані з позитивним мисленням, чому важливо прислухатися до себе, бути чесним самим із собою і — найважливіше — що потрібно зробити, аби перестати відкладати щасливе життя на завтра.

Алла й андрій клименки — засновники проєкту Upgrade і ведучі щорічного тренінгу Dream Year.

Усі пережиті ситуації нас збагачують. Ми виходимо зі «штормів» іншими. Коли щось іде не так, як нам хочеться, насправді воно веде до наших вищих цілей. — У мене є майстер-клас «Як бути щасливим, коли щось іде не так». Почнімо з назви. Хто сказав, що «не так»? Не так відносно чого? — Зламана нога «не так» відносно іншої, цілої ноги... — Усі пережиті ситуації нас збагачують. Ми виходимо зі «штормів» іншими. Коли щось іде не так, як нам хочеться, насправді воно веде до наших вищих цілей. Тобто, можливо, для вас важливіші були на той момент здоров’я чи увага до себе. І от у такий спосіб Усесвіт скеровує вас. — Тобто все, що стається — на краще? У мене ця думка досі викликає протест. — «Усе, що відбувається, відбувається не зі мною, а для мене», — я так вважаю. Знаю, що декому захочеться зараз кинути в мене праскою. Проте я довіряю Всесвіту, вірю, що він мені допомагає. Це дає мені сили рухатися вперед.

Від мене залежить, яким буде моє життя, як я реагуватиму на події в ньому. Візьмемо фінансову кризу. Одні вкорочують собі життя, інші шукають варіанти й заробляють. Проте іноді ми витрачаємо надто багато часу, сил, енергії на боротьбу. Ліпше приймати, виносити уроки та рухатися далі. А ще в людей дуже різне ставлення до ситуацій. Якось ми з родиною були в Таїланді. І ось на наш острів насувається тайфун, найпотужніший за 75 років. Виїхати не можна. Залишається тільки сидіти й чекати. За ті дні переді мною пролетіло все життя. Коли цей тайфун мав прийти з хвилини на хвилину, я помирала. Діти…чоловік…ми всі за тисячі кілометрів від дому. Дивлюся — сусіди по готелю купаються в басейні, п’ють коктейлі. Мені хотілося кричати: «Ви не розумієте?» А потім я подумала: може, це я чогось не розумію? А далі пішов дощик… Покапав 2 годинки. І все. Відтоді я зрозуміла, що іноді подія страшніша у голові, ніж насправді. — Чи є в цьому зворотний бік? Я маю на увазі, коли людина постійно скочуватиметься в бік «не вийшло, отже, і не треба». — Тут, як і скрізь, має бути баланс. Повертаємося до того, що важливо слухати себе. І важливо бути активним. Будь-яка ефективна дія дає класний результат. Качаєш прес, присідаєш — маєш підтягнене тіло. Не робиш — не маєш. — А як навчитися слухати себе? — Це найважливіше запитання. Ви навіть не уявляєте, як багато людей хочуть, аби вирішували за них. Вони запитують, що їм замовляти в ресторані, що вдягати. Чи ще ліпше: «А що мені їй відповісти, а що мені йому сказати?» Потрібно починати з маленьких рішень. А що як це рішення буде неправильним? То й що? Ти ж вчишся! Лузер від переможця чим відрізняється? Обидва бігли й впали. Переможець встав і далі побіг, лузер лежить і скиглить.

— Повернімося знову до цілей. Як не зійти зі шляху? — Знаєте, є така класна техніка. Написати цілі й поставити на заставку смартфона. Ти постійно їх бачиш, постійно знаєш, чого хочеш. Уявіть, яке це життя, коли ви повсякчас рухаєтеся до своїх

УСПІХ I ЕКСПЕРТ

Підсумки року: запитання собі  Моє головне досягнення Досягнення року у сферах:  саморозвиток  тіло  сім'я, друзі  робота / бізнес / фінанси  служіння іншим  радість

цілей. Раніше це викликало в мене обурення: «Усе заплановано? А як же потік?» Потім я зрозуміла, як це круто! Адже ти робиш те, що хочеш. Якщо це справді твої цілі, звісно, засновані на твоїх цінностях.

Фото: з Власного архіву Алли Клименко

— І як це зробити, як вибрати? — Правильного вибору не існує взагалі. Хто може сказати, що вибір неправильний, хто має таке право? Бог? Правильний вибір — той, за який я беру відповідальність. Коли я це зрозуміла, мені стало простіше вибирати. Щодо пріоритетів, є класна вправа. Пишете 10 пунктів, яким би було ваше ідеальне життя. Наприклад: «Коли моє життя ідеальне, я багато заробляю». Або: «Коли моє життя ідеальне, я живу на Балі». Потім беремо цей список і починаємо порівнювати пункти між собою попарно, щоразу обираючи пріоритетний. Лідер виявиться сто відсотків. Це буде те, без чого ви не можете. — Що нового буде на цьогорічній зустрічі? — Оцінюватимемо не лише кількість часу, витрачену на цілі, а й кількість енергії. Коли за цим параметром ви починаєте оцінювати все, багато чого стає очевидним. «Я купу часу сиджу на роботі, нічого не виходить!» Де твоя енергія? В Instagram, переживаннях, сварках зі співробітниками. То може справа не в часі, проведеному на роботі? А ще буде величезний блок про мрії. Я хочу всіх надихнути мріяти без кордонів.

 Що я подарував світові?  Якби я взяв 100% відповідальності за

виконання своїх цілей, щоб я робив інакше?  За що ти вдячний 2019-му?

Люди у 2019:

 нові люди в оточенні  хто був для тебе внеском  для кого внеском став ти

 Головні факапи року – як вони зробили тебе сильнішим?  Головні інсайти 2019-го Це найважливіше. Хочеться, щоб ми якось рухали цей світ вперед. Щоб взагалі вчилися мріяти. — Понад дві тисячі — чи не забагато людей, щоб охопити всіх своєю увагою? — Та ні. Ми завжди так вибудовуємо тренінги, аби не було прив’язки до нас. Хочемо, щоб наші слухачі навчилися й були щасливими. А ще я обожнюю величезні тренінги — це така синергія! Понад тисяча людей думають в одному напрямку, одне одного підтримують. Я бажаю кожному знайти те оточення, яке вас підтримуватиме й надихатиме. Не лише наступного року, а завжди. Спілкувалася Жанна Лаврова

— Можна кілька цілей відразу поставити? — Так, звичайно, в різних сферах. Проте потрібно розставити пріоритети.

Найщасливіші моменти 2019

УСПІХ I ТЕНДЕНЦİÏ

КОРПОРАТИВНi

КОМУНІКАЦІЇ

В ДІЇ

Оксана ТОДОРОВА Організаторка щорічного бізнес-форуму «Інновації в комунікаціях. Тренди» і конкурсу «Найкраще корпоративне медіа України» (з 2006 року). Постійна доповідачка на спеціалізованих конференціях, фестивалях і форумах.

Про зміни в бізнес-комунікаціях і актуальні тренди на 2020 рік розповідає Оксана Тодорова, президент Асоціації корпоративних медіа України.

Консультантка власників бізнесу, магістерка за фахом «міжнародний маркетинг і реклама», має сертифікат MBA Professional of Management & Marketing Universal Business School.

Зміна формату комунікацій

Авторка бізнес-монографій: «Корпоративне видання на 200%» «Корпоративні медіа: тисни сюди!»

ід режиму інформування переходимо до діалогу. Хакатони, дискусії замінюють монологи й лекції. Хочете провести звітні збори або зустріч зі співробітниками? Забудьте про стиль «говорить голова». Дайте завдання, розподіліть людей на групи, проведіть хакатон на ліпшу ідею. Таку подію люди запам’ятають надовго, адже вони будуть у ній головними дієвими особами. Звикли проводити щотижневі зібрання в кабінеті, обговорюючи плани на тиждень? Проводьте бліц-зустрічі стоячи, біля кавомашини. За 10 хвилин ви отримаєте більше енергії та квантів натхнення у команди, ніж за три години кабінетної наради.

«PR у цифрову еру. Мистецтво комунікацій»

Безперервна освіта

«Інновації в комунікаціях»

«Майбутнє: тренди та ідеї» «Енергія креативу. Банк ідей для бізнес-комунікацій»

компаніях відкриватиметься все більше корпоративних університетів. Навички публічних виступів, знання кількох іноземний мов, поглиблення професійних знань у вузьких сферах — у тренді. У ролі викладачів можуть виступати співробітники. Відвідав конференцію, форум, виставку, прочитав книгу? Поділися з колегами. Такі системні зустрічі-діалоги сприятимуть зміцненню команди й розвитку навичок.

УСПІХ I ТЕНДЕНЦİÏ

Гейміфікація

аксимальну недовіру в людей викликають формальні комунікації. Довгі тексти в друкованих корпоративних медіа, відеозвернення босів із завченим, заздалегідь прописаним «канцелярським текстом» — що може бути нудніше й тривіальніше. Спілкування має бути живе, справжнє, нехай не завжди ідеальне, але щире й системне. Саме такі комунікації запрошують до діалогу й викликають довіру.

Стосунки цементують довіру

компанії довіра — це спільне коріння. Якщо воно є, організація розвивається, росте, з’являється міцний стовбур, квіти й плоди. Якщо довіри немає, керівництво спілкується зверхньо, цінності поверхневі, їх не знають і не поділяють, виникає потреба створювати видимість квітучого саду, а це досить дорого. Тому що квіти в таких компаніях штучні. Звісно, це метафора, але вона досить влучно відображає дійсність.

Покривайте комунікації глазур’ю з гумору

кидайте в інфополе меми, робіть смішні гіфки, візуалізуйте цінності у вигляді картинок, обговорюйте гострі теми у вигляді коміксів. Гумор — особливий вид діяльності й ознака інтелекту. Уміння вчасно усміхнутися й скинути вантаж пихатої зарозумілості відкриває простір для маневрів. Інформація, подана в таких форматах, сприймається аудиторією ефективніше, запам’ятовується краще, викликає резонанс і має ефект вірусу.

Фото: Власний архів ОксанИ Тодорової, Austin Distel www.distel.co, Brooke Cagle, Tyler Nix

Неідеально, зате щиро

ідмінність нового покоління співробітників від старших колег в тому, що для них робота — це не спосіб виживання, а можливість розважитися і привнести у своє життя сенс. Тому з рутини робота поступово перетворюється в напружену захопливу гру, в якій є драйв, яскраві емоції, виклик. Хочете залучити й утримати найкращих? Відпустіть залізну хватку контролю, створіть креативний та «інстаграмний» простір в офісі, внесіть дух гри, можливість розвитку, прозорість правил кар’єрного росту.

УСПІХ I ТЕНДЕНЦİÏ

Забудьте про конкуренцію

ильніший самець отримує ширший вибір із найкрасивіших самок? Більш спритний сперматозоїд швидше досягне бажаної мети й запліднить яйцеклітину? Так, конкуренція закладена в кожного з нас природою. Проте на сучасному етапі соціальної еволюції мудрішою є стратегія співробітництва, пошук своєї ніші, розширення інтересів власного бізнесу і включення в бачення свого майбутнього інтересів партнерів. У ціновій конкуренції програють обидві сторони, вона виснажує на матеріальному й психологічному рівнях. Парадигма мислення підприємця привертає більше ресурсів і підсилює кожного партнера.

Виявляється парадигма мислення «бірюзових»

ідбувається посилення ролі горизонтальних зв’язків. Від управління людьми та проєктів ми поступово переходимо до управління емоціями й натхненням. В українському бізнесі з’являється все більше компаній з горизонтальним стилем управління, які розвиваються як природні живі організми. Поряд з ними сімейні, лідерські, бюрократичні й підприємницькі стилі управління залишаться. Проте тренд на бірюзову парадигму мислення вже намітився. Для співробітників у таких компаніях органічно спілкуватися на «ти». Немає чіткої ієрархії, субординації й вертикалі влади. Бюрократія зведена до мінімуму. В одному проекті співробітник може бути керівником, в іншому — виконувати роль креативного підрядника або менеджера. У такій парадигмі мислення більше енергії, ресурсів, можливостей, а отже — і грошей.

Здоровий спосіб життя в офісному стилі

аші співробітники гладшають? Ви думаєте, що це не ваша проблема, а їхня особиста справа? Але ви можете не відвертатися, а проявити турботу. Фрукти та фреші у вільному доступі, корпоративний кафетерій зі здоровим меню, кілька тренажерів для занять спортом окупляться сторицею. Показуйте приклад — бігайте, плавайте, підкорюйте Босфор. Це надихає і підвищує загальний енергетичний рівень у команді набагато ефективніше, ніж довга стаття про шкоду куріння. А такий формат, як спільне тренування з керівником, де співробітник може запитати про плани розвитку компанії, перспективи своєї кар’єри, надихне сильніше тривіальної розсилки.

УСПІХ I ТЕНДЕНЦİÏ

Автоматизація

Додайте емоції!

Не хочу, але потрібно

и щойно освоїли й розібралися з фейсбуком, зробили над собою зусилля і вже є в інстаграмі, а вам вже розповідають, що потрібно спілкуватися з молодим поколінням в телеграм-каналі? Так і є. Потрібно! Усе тече і все стає іншим, постійні тільки зміни. Усе змінюється і тоді, коли ви нічого не робите. Телеграм-канал можна використовувати як агрегатор усього корпоративного контенту. Він може збільшувати перегляди вашого відеоканалу, крок за кроком зміцнювати бренд роботодавця й виконувати масу інших завдань бізнесу. Розбирайтеся!

Життя — не лише робота

оли ми фокусуємося на одній-єдиній сфері життя, інше вислизає. Так, ми можемо досягати неймовірних цілей в бізнесі. Проте в цей час діти будуть стрімко рости, а друзі знайдуть нових друзів. Мистецтво жити — це здатність розподіляти увагу на кожну сферу життя. Встигати усвідомити та відмовитися від того, що вже застаріло й потребує оновлення. Досягнення цілей не має захмарюватися відчуттям, що ми платимо за це надто високу ціну. Вміти відчувати смак задоволення від буденних речей, радість від чудового самопочуття, зберігаючи при цьому здоровий апетит до життя — в цьому і є щастя. Це і є справжній успіх.

ам товар, з його споживчими властивостями, стає вторинним, він іде в навантаження до історії. А пристрасть до історій означає «бути людиною», адже з давніх-давен люди жили у супроводі міфів, казок і легенд. Їх передавали усно, а потім і письмово, вони впливали на життя племені, розвиток цивілізацій. Після суспільства інформації настає ера суспільства мрії, в якому ключову роль відіграють емоції, а не просто дані. Історії — це ціннісні декларації бренда, на них не поширюються критерії істинності. Ринок почуттів поступово затьмарить ринок речей. Тому в корпоративних комунікаціях дуже важливо знайти оптимальний баланс між раціональною та емоційною складовими.

се, що можна автоматизувати, буде автоматизовано. У компаніях все активніше передаються рутинні функції на піклування алгоритмам. А це означає, що креативність і нестандартне мислення цінуватимуться все більше. Цей процес можна представити у вигляді трьох хвиль розвитку електронної промисловості. Перша хвиля — технічне забезпечення. Друга хвиля — програмне забезпечення. Третьою хвилею стане упор на утримання, тобто прибуток генеруватиметься самим продуктом, а не інструментом, що передає його споживачеві. Таких проєктів ми спостерігаємо все більше в стартапах.

Ð&#x;

УСПІХ I ПЕРСОНА

КОРІННЯ СИЛИ

П Про життя Іванни Климпуш-Цинцадзе можна розповісти багато цікавого, адже в ньому було досить несподіваних кульбітів. Спершу стала логопедом, а потім перевчилася на експерта-міжнародника з питань безпеки. Навіть і не гадала йти в політику, але після Революції Гідності вирішила, що час брати відповідальність за долю держави на себе. Відтак стала народною депутаткою, а згодом — віцепрем’єрміністром з питань європейської та євроатлантичної інтеграції. Її інтерес до сфери міжнародної безпеки познайомив її з чоловіком і, як результат, подарував двох дочок. Пані Іванна зізнається, що на становлення її як особистості найбільше вплинули її батьки і бабуся. «Приклади з їхнього життя відображаються на тобі. На тому, як ти бачиш світ, ставишся до людей, до їхньої праці, до якихось вічних речей у світі», — говорить пані Іванна під час нашої зустрічі у своєму кабінеті голови парламентського комітету з питань інтеграції України з Європейським Союзом. І нам важко з нею не погодитися.

— Пані Іванно, ви наразі працюєте в парламенті, де безпрецедентна кількість жінок. Як гадаєте, чому для всіх нас важливо, щоб частка депутаток збільшувалася? — Я тішуся, що в цьому скликанні ми маємо 20% жінок. У минулому трохи більше ніж 12%, і це теж був рекорд. Це така поступова відповідь на нормальний запит суспільства, адже 53% наших громадян — це жінки. Гадаю, що робота багатьох депутаток минулого скликання, їхня постійна залученість до розв’язання багатьох проблем, їхня активність позитивно сприймалися в суспільстві. Це також посприяло тому, що ще більше жінок було обрано до Верховної Ради. Світова статистика свідчить, що однакова залученість жінок і чоловіків в обговоренні різноманітних питань дає ліпшу можливість розглянути проблему з різних боків. Так ухвалюються сталі, виважені рішення, які враховують інтереси більшої кількості зацікавлених осіб. Було би добре, аби ми мали адекватнішу репрезентативність. Тому кількість жінок у Верховній Раді має зростати. — Ви випускниця програми Aspen Institute «Відповідальне лідерство». Чим цікавий цей досвід? — Мені здається, кожна людина потрапляє на програми Аспен Інституту саме тоді, коли вона найбільше цього потребує. (Там великий конкурс, і якщо подаєшся, то не факт, що потрапиш у цей конкретний набір. — Прим. авт).

Експертка з питань європейської та євроатлантичної інтеграції, активістка, а ще мотиваційна спікерка, дружина і мама — це все про Іванну Климпуш-Цинцадзе. В інтерв’ю Event Ukraine пані Іванна чи не вперше більше говорила про особисте: своє коріння, родину й те, що допомогло їй стати успішною жінкою.

УСПІХ I ПЕРСОНА

з єврокомісаром із політики сусідства та питань розширення Йоганесом Ганом.

ІваннА Климпуш-Цинцадзе Політик, громадська активістка, спеціаліст із питань міжнародної безпеки та європейської інтеграції. ДевIз: можливість є завжди! Люди, якi надихають: родина, наші ветерани — учасники «Ігор Нескорених». Мiсце сили: поріг дідівської хати в Карпатах. Заповiтна мрiя: Україна в НАТО та ЄС.

З батьком Орестом Климпушем.

Зі мною так і сталося. До речі, наша група була останньою з тих, що брали участь у лідерському семінарі саме в Криму. А повернулися ми звідти за тиждень до початку Революції Гідності. Аспен — це особливий досвід. Той діалог, який ведеться під час лідерських семінарів, відображав різні думки різних людей, спонукав до пошуку. До того, аби навчитися чути позицію й думку інших, щоб її сприймати, а також щоб уміти аргументувати свою позицію. І щоб співпрацювати заради досягнення великого результату. — Коли слухаєш ваші виступи, особливо під час зустрічей з молоддю, складається враження, що ви вірите в силу людини. Цікаво дізнатися про коріння цієї віри. — Так, я вірю в силу людини, а саме тієї людини, яка любить людей. Щодо коріння цієї віри, то це приклади в родині. Я не застала дідусів живими, проте була дуже близькою з бабусею, татовою мамою. Напевно, саме її історія багато чого мене навчила, багато до чого спонукала. За іронією долі, її життя — це певна трансформація сприйняття ролі жінки. Дідусь був серйозним підприємцем, поважним заможним чоловіком на Закарпатті. Вважав, що його дружина не має працювати, натомість піклуватися про родину, зустрічати гостей, брати участь у благодійності. А бабця дуже мріяла про вчителювання і тяжко йшла до своєї мрії. Коли їй було 12, померла її мама, тому вона опікувалася своїми молодшими братами й сестрами. І тільки потім, уже в досить дорослому віці, змогла здійснити мрію стати педагогом. І все-таки дідусь її переконав. Три роки відкладали весілля, поки вона не погодилася залишити школу. Після приходу на Закарпаття радянської влади діда відправили в ГУЛАГ як українського буржуазного націоналіста, як одного з тих, хто творив Карпатську Україну. Він був головним командантом Карпатської Січі у 1938–1939-х роках. Бабусі довелося заробляти, бо на руках двоє маленьких діток, а ще вона мала платити «куркульські» податки. Як дружині «ворога народу» їй заборонили вчителювати. І вона вивчилася на бухгалтера, а ще — ночами шила на замовлення, щоб той податок платити.

Після мотиваційної зустрічі «я зможу» в колі подруг і шанувальниць.

Я впевнена, що наш шлях — це європейська та євроатлантична інтеграція. І ми, українці, вже доросли до того, аби брати відповідальність у свої руки.

Фото: з особистого архіву Іванни Климпуш-Цинцадзе

Усе експропріювали, хіба що хату залишили. Вона згадувала, що на горищі завжди тримала два мішки, один — із сухим хлібом і копченим салом, а другий — з дитячим теплим одягом. Боялася, що в будь-яку мить за ними прийдуть і вишлють до Сибіру. Її історія, як на мене, дивовижна — в країні ненависті вона зуміла плекати любов і добро. Виростила двох синів у любові, повазі до людей, у шані до батька і до країни, до праці.

— Тобто найважливіше — показувати приклад? — Так. І спілкуватися. Мені пощастило: бабця жила довго, і мені вже було років 25, коли вона пішла у засвіти. Вона була моєю великою подругою, багато чого навчала. Не вважала своє життя подвигом. Вона вміла вибудовувати стосунки з людьми, всі ставилися до неї з дуже великою повагою. Як на мене, важливим є не моралізаторство, а саме приклад. Моя мама теж для мене взірець. Вона була, як люблять говорити, берегинею домашнього вогнища, працюючи на двох роботах. Уже дорослою я зрозуміла, що коли тата призначали на серйозні державні посади, то без цієї інтелектуальної партнерської та людської підтримки мами йому б не вдалося зробити того, чого він досяг. До слова, мій тато має особливу якість — увагу й повагу до людей. Він пам’ятає про кожного, хто звернувся за якоюсь допомогою. Поділюся: моя молодша, Меланка, народилася, коли моєї мами вже не було з нами. І вона переживає, що її не бачила бабуся. Питає: «Мамо, як ти думаєш, чи знає про мене бабуся? Вона мене бачить?».

зустріч Із міністром закордонних справ Канади Христею Фріланд.

Тобто для неї це є важливим, і в цьому проявляється оця сімейна пов’язаність, спадкоємність.

— Як вам вдається зберігати баланс між кар’єрою і родиною, про який так багато нині говорять? — Це складно. Проте маю завдячувати взаєминам з чоловіком. Якби він не підтримував мене, не ставився до того, що я роблю, з увагою і повагою, не був однодумцем, партнером, порадником — і у професійній діяльності також, не був би готовий взяти на себе частину родинних обов’язків, то мені ніколи б не вдалося віддаватися роботі так, як я це роблю. Мій баланс все-таки трішки перекошений, страждає родина, діти. Вони ніби й достатньо дорослі, проте однаково часом кажуть, що їм мене не вистачає. Я намагаюся бути поруч, коли їм це потрібно. Вихідний в мене зазвичай один, і хоча б його я намагаюся провести з найближчими. — Ваші дівчата вже демонструють лідерські якості? Знають, ким хочуть стати? — Дівчата — це така грузинсько-українська суміш, і лідерські якості в них чітко просте-

УСПІХ I ПЕРСОНА

Мій баланс все-таки трішки перекошений, страждає родина, діти. Вони ніби й достатньо дорослі, проте однаково часом кажуть, що їм мене не вистачає. Я намагаюся бути поруч, коли їм це потрібно.

У родинному колі з чоловіком Арчілом і доньками соломією та меланкою. жуються. Їм 17 і 13, старша вже студентка. У них дуже різні характери, але обидві мають серйозний внутрішній стрижень, власні переконання. Пам’ятаю, старша Соломія кілька років тому написала шкільний твір про рівні права чоловіків і жінок. І їй знизили оцінку — бо обрала дивну тему. Знаєте, виховання дітей — це непросте випробовування, бо ми, батьки, маємо вчитися дозволяти дітям мати свій особистий простір. Соломійка наполягла на своєму праві обирати, ким бути, й обрала стежку художника. Сказала, що це її покликання. Вона отримує насолоду від того, чим займається, в неї є плани. І я пишаюся цим її вибором. А менша ще себе шукає, вона дуже відкрита дитина. Наразі її пристрасть — це Пласт. Найбільше я тішуся, що і з однією, і з другою ми є подругами. Я дуже-дуже це ціную. — Якось ви розповідали, що ваш чоловік спілкується з дітьми грузинською, і ви її теж вивчили. Тяжко було? — Я її не знаю досконало, проте розумію і можу дещо сказати. Це дуже складна, надзвичайна мова, яка стоїть осторонь від усіх інших. Володіння іншими мовами мало допоможе у вивченні грузинської. Мені було важливо розуміти, про що дівчата розмовляють з татом, тому й довелося вчити. (Усміхається.) — Чи є якісь родинні традиції, які ви вважаєте дуже важливим передати донькам? — Напевне, найбільше це стосується святкування Різдва й Великодня. І хоч яку б посаду я обіймала, якою б втомленою була, ми щоро-

ку в п’ятницю або суботу перед Великоднем сідаємо на 6–7 годин робити писанки. Дістаємо писачки, розтоплюємо віск, запалюємо свічки. Багато розмовляємо, згадуємо. Це таке чарівне дійство, яке обов’язково мусить відбуватися. А ще печемо гуцульські паски, йдемо з ними до церкви. На Різдво має бути 12 пісних страв і кутя, а ще колядки співаються. Часто їдемо в цей час на Закарпаття. Там гори, сніг, чути трембіти, ходять вертепи. Це те, що було в моєму дитинстві, а тепер бути частиною цих традицій важливо й моїм донькам. Дівчата із задоволенням їздять до бабусі й дідуся в Грузію, але Різдво та Великдень люблять святкувати в Україні. — Ми тішились, коли країна отримала безвіз. Це була радість свободи, відчуття, що ти вже не людина другого сорту — згадати хоча б ті черги й купу документів для шенгенської візи. Як святкували це ви, на той час віцепрем’єрміністр з питань європейської інтеграції? — Шампанське точно пили. (Усміхається.) Коли ми прилетіли на підписання безвізу до Страсбурга, мною опанувало відчуття важливості цього історичного моменту. Адже в нього багато хто в Україні не вірив. Маніпуляцій було дуже багато… Аж дивно згадувати. У мене є пляшка вина, на якій стоїть та дата. Не знаю, що має статися — може, вступ до НАТО, щоб я її відкоркувала. (Сміється.) А може, питимемо за велику перемогу. Хочеться, щоб ми й далі ставили перед собою великі цілі, до яких йдемо як держава, як люди, які заслуговують на свободи. Як на мене, такі цілі вже окреслені, головне — ними опікуватися на рівні серйозної системної роботи. Я впевнена, що наш шлях — це європейська та євроатлантична інтеграція. І ми, українці, вже доросли до того, аби брати відповідальність у свої руки. Марина Гудзевата

Здорове життя — сучасний тренд.

1 Чи дотримуєтеся ви цієї тенденції? 2 Що вас спонукало переглянути стиль життя і які зміни в ньому відбулися?

3 Який вид фізичної активності ви для себе обрали? Як змінилося ваше життя, оточення,

4 ставлення до довколишнього? 5

Як вдається поєднувати успішну кар’єру, родину і спорт? Наскільки емоційний інтелект допомагає

6 вибудовувати гармонійні стосунки на роботі й удома? 7 Чи маєте вже список обіцянок самим собі на наступний рік?

Активне життя — в тренді. Вміти поєднувати улюблену роботу та спортивні навантаження, та ще й мати час на спілкування з рідними — круто. Турбуватися про своє здоров’я, поки ви здорові — нова тенденція. То як все це реалізувати? На запитання відповідають Володимир Дегтярьов, Олена Сапунова, Олена Гребенюк, Володимир Бублей, Влад Ситнік, Ліка Співаковська.

КОРИСНi ЗВИЧКИ ВІДОМИХ ЛЮДЕЙ

УСПІХ I ЛАЙФХАКИ

лонів — серед них і IronMan, тричі переплив Босфор, займався йогою і акробатикою. Останні два роки у мене заняття переважно з боротьби (бразильське джиу-джитсу), але між ними виділяю час на стрибки у воду, фридайвінг, вейксерфінг, йогу та сноубординг. Щосезону намагаюся навчитись чогось нового, і в планах спробувати вітрильний спорт, кайтсерфінг, боулдеринг. Останнє — це різновид спортивного скелелазіння.

4 Загалом, складно сказати про власні зміни. Проте я точно став витривалішим, урівноваженішим, легше переношу стресові ситуації, навчився відстоювати власні кордони.

5 Мені допомагає усвідомлення пріори-

Володимир дегтярьов Директор PR-агенції Newsfront, коуч і ментор, мотиваційний спікер

2 3

За цим трендом мені встигати складно. Адже основи здорового життя — це сон, харчування та фізична активність. У мене все чудово виходить лише з третім пунктом. На заваді до здорового способу життя стають любов до вина, серіалів, бурхливий графік зустрічей, подорожі та нездатність сказати «ні» новим можливостям. Час від часу мені вдається повернутися до восьмигодинного сну, регулярних медитацій або здорового харчування. Зазвичай це стається після якихось ритритів, спортивних таборів, коли я занурююсь в оточення, де відсутні спокуси. Я намагаюся не обирати якийсь один вид спорту. За останні десять років я пробіг 12 марафонів, завершив декілька тріат-

тетів. У різні моменти життя я можу зсувати його на різні сфери. Наприклад, зараз агенція, якою я керую, у процесі планування наступного року, і вся моя увага зосереджена на цьому. У січні я планую брати участь у Чемпіонаті Європи з боротьби, і після Нового року це стане основним моїм фокусом. Після змагань намагатимуся компенсувати домашнім усю увагу, якої бракуватиме, поки буду на тренуваннях. Проте ключове для мене — пам’ятати про пріоритети. Родина, робота й реалізація, а потім спорт — саме в такому порядку.

6 Без емоційного інтелекту неможливо

керувати тривалий час великим колективом, вибудовувати сталі стосунки з близькими людьми, колегами та клієнтами. Мені емоційний інтелект допомагає розрізняти й бачити власні та чужі емоції, відділяти їх від дій, бачити причини та зв’язки.

7 Зазвичай я починаю планувати детально наступний рік із середини грудня. Проте до того часу вже маю перелік речей, які хотів би зробити або досягнути. У цьому списку і робочі амбіції (розвиток та реструктуризація агенції, запуск нових напрямів і послуг), і мої тренерські цілі (запуск нових освітніх курсів і програм), і сімейні (ремонт, переїзд, подорожі, зміна школи для дітей), і особисті (навчання, книжки, змагання).

УСПІХ I ЛАЙФХАКИ

Для мене це не тренд, а базовий принцип життя. Під тенденцією часто розуміють щось тимчасове, те, що має мотивацію ззовні. А для мене здоров’я — це фундаментальна цінність. В основі якісного життя — спорт, здоровий сон, прийняття себе, любов й екологічні стосунки з близькими. І, звісно, відчуття гармонії. У мене ніколи не було такого моменту: «тепер все буде не так». Я весь час змінююся, отримую новий досвід, розширюю горизонти можливого та бажаного, підвищую якість свого життя. Це безкінечний процес пізнання себе, світу та себе у світі. І мені такий поступовий розвиток імпонує.

Не було якихось кардинальних різких змін. Усе йде поступово. Змінююся я, змінюється коло спілкування. Хтось «зникає з орбіти», натомість з’являються нові люди і привносять щось нове в моє життя. Звісно, є ті, з ким ми співпадаємо за базовими цінностями, з такими людьми вдається побудувати тривалі гармонійні стосунки, засновані на повазі та довірі.

З дитинства я серйозно займалася легкою атлетикою. Зараз двічі на тиждень — пілатес і тричі на тиждень — йога. Пілатес допомагає по-новому відчути власне тіло, адже під час тренувань «вмикаються» групи м’язів, які важко прокачати, займаючись будь-яким іншим видом спорту. Йога — це мистецтво концентрації, усвідомлення моменту, відчуття себе тут і зараз. І мені дуже подобається, що розвиток завжди відбувається через прийняття себе та спокійне налаштування на кращий результат.

Я створила систему свого життя, і вона дає мені змогу почуватися щасливою та гармонійно розвиватися в різних сферах. У мене є низка довгострокових цілей, є щоденний план їхнього виконання. Я прокидаюся о шостій, складаю плани на день, налаштовую «внутрішні камертони». Із сьомої готую для дітей сніданки, збираю їх до шкіл і садочків. Час до першої дня я присвячую собі. Сюди входить все, що є важливим для мене як для особистості — від спорту до вивчення іноземних мов. З 13.00 — робочі зустрічі. Керування компанією, в яку входить понад 40 ресторанів, неможливе без чіткого усвідомлення цінностей, стратегії та планів. Із сьомої до

Олена Сапунова СЕО Сім’ї ресторанів Дмитра Борисова

дев’ятої вечора я проводжу час з дітьми. І день, і життя складається немов пазл. І якщо відразу розуміти, чим ти хочеш наповнити кожен свій день, все виходить і на все вистачає часу. Це — фундамент гармонійних стосунків. Адже йдеться про вміння розуміти й висловлювати власні емоції та приймати і розуміти емоції свого оточення. Нашій родині пощастило — ми всі маємо вроджену чутливість до емоційного стану людей, ми вміємо радіти за інших, співчувати й підтримувати.

Я не даю собі обіцянок, я ставлю перед собою цілі. Здається, що ніби це одне й те саме. Проте коли ми даємо собі обіцянки, то йдеться про певний факт: «зробити», «змінити», «розпочати». Ніби в самому понятті обіцянки закладена провина, яку ми маємо відчути, коли щось не виконаємо. Цілі ж працюють дещо інакше. У мене є цілі й на 20 років, і на рік, і на місяць. І є розуміння, як їх досягати.

УСПІХ I ЛАЙФХАКИ

вагу. А я хочу, щоб її життя було легким і щасливим. Тож власним прикладом маю показати, якщо я наважуюся на зміни, то мушу зробити цей шлях результативним. І виявилося, що це вже не так і складно. Просто треба змінити пріоритети. Якщо раніше акцент був на роботі та кар’єрі, то зараз мене значно більше цікавить моя сім’я та особисто я.

3 Не всі види фізичної активності мені

приносять задоволення. Я не люблю бігати — у мене болять коліна, я не люблю тренажери — мені нудно. Тому я обрала скандинавську ходьбу. Це і навантаження, і медитація одночасно.

4 Яке цікаве запитання! Ставлення не

змінилося, я давно приймаю людей такими, якими вони є. І не намагаюся нічого їм доводити. Проте завдяки участі в проєкті «Зважені та щасливі» я усвідомила, що можу не тільки співати та грати на сцені, навчати людей співу, а ще й бути сильною, спритною, швидкою та сміливою. З’ясувалося, що як співачці це все мені зовсім не треба, але конче потрібно як людині.

5 Усе дуже просто! Треба припинити го-

Оперна співачка, солістка Національного академічного театру опери та балету України ім. Т. Г. Шевченка

Завжди вважала правильним: «У здоровому тілі здоровий дух». Навіть більше, я саме так і відчувала, тому поступово підійшла до того, що займатися фізичними вправами треба регулярно. Однак з’ясувалося, що просто навантажувати тіло — це добре, але цього замало. Коли я потрапила у проєкт «Зважені та щасливі», зрозуміла, що справжнє здоров’я — це гармонія, баланс між фізичним тілом, їжею, емоціями та позитивним світосприйняттям. Мабуть, це і є моє розуміння сучасних тенденцій. Змінювати своє життя, свої звички — це надзвичайно складно. І тут на перше місце виходить питання мотивації. Навіщо тобі це треба? Що це тобі дасть? Мене, наприклад, завжди мотивує моя донька. Дивлячись на неї, я прекрасно розумію, які складнощі та проблеми на неї чекатимуть, якщо вона матиме зайву

6 Коли весь час працюєш з людьми,

починаєш розуміти їхні психотипи й архетипи. А емоційний інтелект допомагає бути впевненою в тому, що ти даєш правильні поради щодо репертуару чи манери виконання пісні. Завдяки емоційному інтелекту ми стаємо трохи психологами.

7 Не люблю я це слово, завжди кажу: «обіцянки-цяцянки». Я не люблю обіцяти, я планую. А план — це продовження дійсності, в якій ти існуєш. Наприклад, планую покращення своєї зовнішності, адже я втратила майже три десятки кілограмів. Тілу треба оговтатися від шоку, а голосу — звикнути до звучання у новому тілі з іншою вагою. Загалом, планів безліч, треба лише працювати та радіти життю!

Фото: надані пресслужбою СТБ

Олена гребенюк

ворити собі: я не встигаю, я втомилася, я не хочу, мені ліньки! Лише — хочу і можу! І звісно, дуже допомагає сім’я, команда та чіткий розклад. Під час проєкту з’явилося дві фрази: «болю не існує» та «все можливо». І цим все сказано!

УСПІХ I ЛАЙФХАКИ

Здорове життя для мене — це передусім активність, мати змогу виконати будь-яке складне фізичне чи ментальне завдання. Заняття спортом ще з дитинства привчили до багатьох самообмежень, прищепили звички до режимного способу життя. Правило в цьому для мене одне — харчуватися згідно зі своїми вподобаннями, але кількість має залежати від твоєї фізичної активності. Плюс не менш ніж 7 годин на добу здорового сну.

З дитинства займався ігровими видами спорту: баскетболом, волейболом. Трохи часу присвятив і легкій атлетиці. Проте з 30 років додав до цих видів спорту ще й теніс, який на сьогодні витіснив усі інші мої вподобання.

Завдячуючи спорту я навчився терпіти й досягати результату навіть через біль і втому. Завдяки філософії я навчився бачити джерела та наслідки тих чи тих вчинків як своїх, так і людей. Тому намагаюся спілкуватися з тими, з ким мені комфортно, терпляче і з розумінням ставитися до всього, що відбувається у суспільстві.

Гадаю, що саме через гармонійне поєднання всіх трьох чинників я став тим, ким я є.

Молодості притаманна така риса, як егоцентризм. Звісно, з роками, якщо ти дорослішаєш у всіх напрямах, починаєш розуміти, що світ навколо тебе не лише

Вважаю, що кожному віку відповідає свій стиль життя. Очевидно, що наш організм не стає здоровішим з роками. Тому я розумію: не треба робити всі ті дива в п’ятдесят, які я робив у двадцять. До того ж з роками прийшло розуміння, що мозок потребує не менших тренувань, ніж м’язи. Тому наразі приділяю більше уваги філософській літературі, науковим дослідженням, зменшивши активні фізичні навантаження.

Володимир Бублей Генеральний директор ПрАТ «Керамет»

5 6

твій і не лише для тебе, що люди навколо різні, багато з них і розумніші, й сильніші, й успішніші, ніж ти. Саме тому починаєш цінувати в людях ті якості, які в тебе відсутні або не розвинені, в проблемах звинувачуєш насамперед себе, а не обставини та оточення.

Так. Продовжити відкривати для себе світи, активно подорожуючи; присвятити собі щонайменше два тижні на відновлення імунітету; продовжити активно займатися спортом та філософією.

УСПІХ I ЛАЙФХАКИ

мене обов’язкове тренування. Навіть якщо це мінімальні фізичні вправи. Усе інше залежить від графіка.

Влад Ситнік Cпівак

Бути здоровим — це тренд не сьогодення, а взагалі життя. Я дуже схвально ставлюсь до тих, хто підтримує здоровий спосіб життя, і намагаюся стежити за своїм тілом і здоров’ям, але з харчуванням не все так добре, як хотілося. Через насичений графік, в якому безліч переїздів і перельотів, харчуюсь, на жаль, неправильно, хоч і намагаюсь обирати якоюсь мірою здорову їжу.

Уже багато років мій стиль життя незмінний. Щодо звичок, то кожен мій ранок починається зі склянки води, і щодня у

Зараз це заняття в тренажерному залі. Якщо немає змоги піти в зал, займаюсь вдома, де є все необхідне, або в номері готелю. Роблю стандартні вправи — віджимання, присідання, використовую гантелі чи підручні засоби. Завжди беру із собою гумові петлі для фітнесу. Я отримую задоволення від результату фізичних навантажень, мене це абсолютно не обтяжує.

Життя змінюється з кожним днем. Ми стаємо мудрішими, наші інтереси можуть варіюватися, і в зв’язку з цим часто змінюється наше ставлення до тих чи тих речей. Так само і з оточенням: дехто залишається в твоєму житті назавжди, а дехто приходить на деякий час, щоб ви засвоїли якийсь урок.

Ніколи не розумів цього запитання. Для мене це все важливі й невіддільні речі мого життя. Моя родина — це і є частина мого успіху, це опора та підтримка в будь-яку мить. Так само і спорт — я в ньому з дитинства. До слова, в минулому я серйозно займався тайським боксом, активно й успішно виступав на рингу.

Не вважаю, що мій рівень емоційного інтелекту дуже високий. Я артист, людина творча, іноді навіть занадто емоційна — і це визнаю. Розумію, що контроль емоцій дуже допомагає в побудові гармонійних стосунків з людьми. Проте інколи бувають моменти, коли дуже складно керувати своїми емоціями.

Це не обіцянки, а радше плани. І всі вони пов’язані переважно з творчістю. Не хочу відкривати секретів, але сподіваюся, що зможу здивувати багатьох.

УСПІХ I ЛАЙФХАКИ

Уперше я замислилася про це після народження другої дитини, в 35 років. З’ясувалося, що це зовсім не так, як було у 25, коли я народила свого первістка. Моє тіло зовсім не слухалося мене, всі процеси протікали складніше. Лікарі щоразу казали: «Ну а що ви хотіли? Адже вже не дівчинка!». Тоді я й зрозуміла, що час зайнятися своїм здоров’ям. Я звернулася до клініки SQLAB, пройшла повний курс обстеження: УЗД усіх органів, аналізи, дослідження за 32 параметрами здоров’я. Отримала свої персональні рекомендації від лікарів і почала чітко їх дотримуватися. За три місяці всі показники були в нормі. За час обстеження в клініці я мала відповісти на багато запитань щодо стилю свого життя: денного розпорядку, раціону харчування, звичок тощо. Коли це все розглядається комплексно, стає зрозумілим походження проблем. Так, я повністю відмовилася від кави, молока й алкоголю. Почуваюся набагато щасливішою!

Головне, що я зрозуміла, — все має бути в балансі. Усі сфери життя — родина, робота, хобі, спорт, саморозвиток — мають бути приведені до ладу. Баланс і гармонія — запорука щасливого й здорового життя. Також змінилося моє ставлення до харчування. Зараз я уважно стежу за тим, що їсть моя сім’я. Я раніше не знала, що підліткові гормональні сплески можна коректувати раціоном. Це дуже важливо зараз для моєї доньки. Загалом, коли починаєш ставитися з повагою до свого здоров’я — стаєш піклуватися і про здоров’я всіє родини. Це зовсім нескладно, якщо рівномірно контролювати всі аспекти свого життя. Правильний тайм-менеджмент і трошки

Займаюся з тренером у домашньому залі. Для мене силові тренування — найліпший початок тижня. Хоча, цього й не скажеш по моїй статурі. До речі, знайшла дуже зручний спосіб занять для мам, що працюють, — тренер у себе вдома. Приїздить у зручний для вас час, контролює правильне виконання вправ і щоб не пасували підходи. Адже коли займаєшся сама, то ручка болить, то ніжка, то взагалі немає настрою для занять. А з тренером все інакше — можна зробити і форми, як у Кім Кардаш’ян!

Ліка Співаковська Організатор бізнес-премії «Бренд року», засновник галереї Spivakovska ART:EGO gallery більше уваги до самої себе робить неможливе можливим. У мене двоє дітей: донька-підліток і півторарічний син. Цей віковий розбіг, звісно, має свій вплив на наше дозвілля. Адже коли в дітей невелика різниця у віці, то їх можна розважати разом. У нашому разі — це чотири окремих відпочинки: малолітні розваги, підліткові фільми, мої проекти та спорт і справи чоловіка. З іншого боку, це чудово урізноманітнює життя!

Мені здається, у жінок емоційний інтелект — це базові налаштування. Ми настільки інтуїтивні, що нам усе під силу. Я кожен день проживаю у своє задоволення. Планую робити це й наступного року. І це — моя найголовніша обіцянка.

Кулінарний експерт, шеф-кухар, бізнесмен, медійна особистість, засновник соціальних проєктів, тобто selfmademan — людина, яка зробила себе сама. І все завдяки наполегливій праці, ризикованим рішенням, креативним ідеям і щирій любові до своєї справи. Це все про Євгена Клопотенка.

РЕЦЕПТ ПОПУЛЯРНОСТІ Євген відомий в Україні практично кожному, хто хоч трохи стежить за кулінарними трендами, ресторанним життям столиці чи полюбляє дивитися телевізійні гастропередачі. Цьогоріч молодий шеф став співзасновником ресторану української кухні «100 років тому вперед», де експериментує з традиційними, часто забутими українськими стравами й продуктами. Його прагнення подолати радянський менталітет щодо української кухні народило проєкт «Нове шкільне харчування», в межах якого кухар створив нову збірку рецептур для навчальних закладів України. Ще до своєї першої появи на ТБ, що й зробило його знаменитим, Євген заснував компанію з виробництва варення і соусів «Гастромайстерня Confiture». А ще він — постійний експерт телевізійних програм, у яких вчить глядачів готувати легко й смачно, та член журі найпрестижнішої в країні Національної ресторанної премії «СІЛЬ».

— Євгене, зараз звідусіль чути про правильне харчування. Що це означає для вас? — Сьогодні це дуже розмите поняття. Маю на увазі, що кожен, говорячи про здорове харчування, розуміє щось своє. Я радше полюбляю поняття «усвідомлене харчування», це більше відповідає моїм принципам. Не люблю, коли люди себе стримують. Звісно, якщо людині не можна щось їсти за медичними показаннями — це інша річ. Проте якщо у вас усе гаразд, то навіщо себе позбавляти задоволення? Класно, коли люди самі готують і не бояться експериментів. Коли широко дивляться на гастрономічний світ, не зациклюючись на радянській спадщині. Коли їдять усвідомлено, без перегинів на модні тренди. Коли люди мають своє почуття прекрасного, але не бояться пробувати нове. — Ви багато їздите Україною в пошуках забутих страв. Яке найбільше відкриття для себе зробили? — Найбільше — це те, що в нашій країні є стільки всього, що ми навіть не здогадуємось про це. Наприклад, у нас є свій унікальний рибний суп, особливий дунайський оселедець, качана каша (це страва, яка дуже схожа на італійську пасту), м’ясні запіканки (схожі на пастуший пиріг), унікальна бринза, а ще вугрі, що живуть у Шацьких озерах, свої прянощі… Про це можна говорити довго. Культуру споживання таких продуктів і страв потрібно розвивати. Ми робимо це у нашому

УСПІХ I ПЕРСОНА

2 страви для новорічного застілля Зазвичай я рекомендую готувати такі страви, що не забирають багато часу. Адже це свято, і не варто занадто довго стояти біля плити.

М’ясо по-французьки із сиром брі та цибулевим конфітюром Це саме та страва, підхід до якої мені б хотілося змінити. Я вважаю, що в тому вигляді, в якому вона зараз існує, це справжній біль для кулінарії й особисто для мене. Під величезною кількістю цибулі, майонезу й жирного сиру ми ховаємо малесенький шматочок м’яса й запікаємо його.

Фото: з Власного архіву Євгена Клопотенко

— Ви говорили, що в дитинстві часто бували в Англії, Італії. Тобто ви, перепрошую, були дитиною-мажором? — Я так не вважаю. (Сміється.) Це зовсім не про мене. Так, у мене є родичі в цих країнах, і я інколи їздив до них у гостини. Проте я ріс пересічним хлопцем, яких у нашій країні багато. Мої поїздки за кордон справді дещо змінили моє уявлення про продукти й гастрономію. — Дивлячись на те, як ви ставитеся до всього, за що беретеся, складається враження, що ви завжди були відмінником. Це так? І чи вам не стає боязко, коли щось не виходить на всі 100 %? — Я обожнюю експерименти, й це стосується не лише їжі. Постійно створюючи нові речі та йдучи новими шляхами, неможливо діяти без помилок. Помилятися — це природно й нормально, і що раніше ви це розумієте, то швидше досягаєте успіху. Я б навіть не називав такі речі «помилками», бо в цьому слові є щось негативне. Ти щось спробував зробити, в тебе не вийшло відразу, але ти набрався досвіду й наступного разу в тебе вийде краще. Не треба боятися невдач, варто навчитися робити правильні висновки й рухатися далі. Я завжди так вважав, тому

Вінегрет із запечених овочів Овочі для таких салатів краще не відварювати, а запікати. Начебто нічого особливого, але на виході різниця смаків дуже відчутна. Запечені овочі мають дивовижний насичений смак, який ви ніколи не отримаєте від відварених. Саме тому я пропоную приготувати салат вінегрет саме таким способом і заправити його однойменним соусом.

ресторані «100 років тому вперед». Ця самобутність, відчуття того, що все, що потрібно, в нас перед очима — ось це, напевне, і є найбільшим моїм відкриттям.

Я знайшов дуже простий спосіб поліпшити рецепт. Звичайну цибулю я замінив цибулевим конфітюром, який має приємний кисло-солодкий смак, а майонез і твердий сир я прибрав взагалі, замінивши їх благородним сиром брі. При цьому вартість такого варіанту практично не змінилася, адже сиру брі для нього потрібно набагато менше, ніж звичайного. У результаті ми отримуємо чудову страву з благородним смаком, яка не завдає шкоди нашому організму.

УСПІХ I ПЕРСОНА

Я обожнюю експерименти, й це стосується не лише їжі. Постійно створюючи нові речі та йдучи новими шляхами, неможливо діяти без помилок. Помилятися — це природно й нормально, і що раніше ви це розумієте, то швидше досягаєте успіху.

можна сказати, що синдром відмінника мені не страшний, я маю своєрідний імунітет проти нього.

Євген Клопотенко

— У чому ви черпаєте енергію для нових звершень? — Гарне запитання. У мене багато проєктів, в яких я активно залучений, але всі вони мають одну мету — поліпшити культуру харчування в Україні. Мій сайт klopotenko.com, наш ресторан «100 років тому вперед», проєкт зі зміни харчування у школах Cult Food, активність на телебаченні, у соціальних мережах, у YouTube — усе так чи інак веде до цього. Тому, напевно, секрет саме в тому, аби мати велику мету, до якої ви рухатиметеся щодня. Маю на увазі те, що заробляти гроші заради грошей, як на мене, — то не мета. Ви мусите точно розуміти, навіщо вам гроші. Уявімо, що я зароблю мільйон доларів за якийсь період часу. І що я буду з ним робити? Я й справді не знаю… А от коли я розумію, що мені потрібно змінити культуру харчування і для цього мені потрібні гроші — це вже інша річ. Мета має бути матеріальна, гроші — то лише інструмент.

Девiз: правило «Трьох Р» (Роби, Роби, Роби). Улюбленi книги: «Велика кулінарна книга» Олександра Дюма, «Енеїда» Івана Котляревського, «Парфумер» Патріка Зюскінда Житт вий принцип: Жити смачно та без стереотипів

— Ваш проєкт «Нове шкільне харчування» став, без перебільшення, резонансним. Чи підраховували ви, у скількох школах уже готують по-новому? І які топ-3 улюблених страви школярів? — Ми щодня отримуємо зворотний зв’язок і бачимо нові школи й навіть цілі села, маленькі містечка, які перейшли на нове шкільне харчування. Якщо узагальнити, то справа швидше йде в маленьких селищах. У них люди менше чекають вказівок зверху й просто роблять. Але зараз поступово ситуація вирівнюється, ми отримали підтримку держави й, думаю, незабаром керівництво всіх шкіл зрозуміє, що їм ніхто не заважатиме у впровадженні нової програми харчування, і вони перестануть боятися нововведень. Загалом, понад 2000 шкіл уже перей-

шли на нове шкільне харчування. Такі дані в нас були декілька місяців тому. Наразі точної цифри ми не маємо. Вивчимо результати наприкінці цього навчального року. Певен, що вони нас вразять. Зміни вже відбуваються і це незворотний процес, перехід на нове харчування — це лише питання часу, гадаю, недалекого. Щодо улюблених страв, то це нагетси, бургер, салат із пастою та буряком — їх люблять майже всі. — Чого найбільше боїтеся? — Усе дуже просто. Знаєте, є різні фобії — хтось боїться павуків, хтось висоти… А я найбільше у світі боюся бідності. Ось така в мене фобія.

— Хочеться мішленівську зірку? — Усі кухарі хочуть мішленівську зірку. Деякі кажуть, що вона їм не потрібна. Як на мене, вони лукавлять. Мішленівська зірка — це насамперед визнання твоєї роботи, тому її неможливо не хотіти. — Можете назвати кулінарні тренди 2020 року? — Якщо говорити про Україну, то, вважаю, все буде просто. З одного боку, відкриватимуться ресторани з новими азійськими, мексиканськими та перуанськими концепціями. З іншого — працюватимуть і надалі такі напрями, як грузинська та італійська кухня… Також відкриватимуться нові кав’ярні. Такі тренди, гадаю, будуть популярними ще протягом року. А вже через рік-півтора я очікую новий тренд, у межах якого з’являтимуться маленькі заклади, приблизно на 10–15 місць. Такі собі малесенькі, але дуже амбітні заклади з простим та мінімалістичним дизайном, які відкриватимуть молоді та круті шеф-кухарі. Ось цього я очікую і в це вірю. Марина Гудзевата

Київ, Володимирська, 4 (068) 068-69-75 info@100rokiv.com 100rokiv.com.ua

рекомендує

Від Моне до Пікассо: Дуже приватна колекція До 12 січня 2020, Г’юстон

узей образотворчих мистецтв американського Г’юстона пропонує унікальну виставку робіт провідних художників кінця ХІХ — початку ХХ століття. Саме ці люди ламали стереотипи й створювали нові течії та напрями, щоб назавжди вписати свої імена в історію мистецтва. Ця експозиція відображає еволюцію імпресіонізму в особі Коро, Моне, Піссарро, Ренуара й Сіслея; появу постімпресіоністів — Сезанна, Гогена, ван Гога й провідних абстракціоністів Брака, Леже, Пікассо. Роботи для виставки збирали з приватних колекцій понад десять років.

Лускунчик від Раду Поклітару 12 січня, КиÏв

еніальний хореограф Раду Поклітару й «Київ Модерн-балет» вирішили зробити різдвяний подарунок дорослим, яких і запрошують до Міжнародного центру культури і мистецтв (Жовтневого палацу) на сучасну інтерпретацію класичного «Лускунчика». Усім відому музику з балету Чайковського Раду Поклітару використовує інакше. Це зовсім не солодка різдвяна історія, а складна, містична фантазія на тему оповіді «Лускунчик і Мишачий король» великого романтика, «живописця внутрішнього світу» Гофмана.

Легенда казкового краю 12 грудня 2019 — 1 січня 2020, КиÏв

імейне інтерактивне 5D-шоу «Winterra. Легенда казкового краю», в якому сплелися циркові номери, візуальні спецефекти, живий вокал, знову оселиться в одному з павільйонів ВДНГ. За легендою, десь у світі існує казковий край Winterra, де втілюються в життя найпотаємніші мрії та бажання. Саме тут у мирі та злагоді живуть чарівні звірі та птахи, а панує у Winterra — Мороз. Потрапити у казковий край можна, лиш відчинивши своє серце казці. І це зможе зробити кожен глядач у залі.

ДОЗВІЛЛЯ I EVENT

Різдвяна історія 22–24 грудня, КиÏв

іна Кароль продовжує створювати святкові традиції. Цей рік не виняток, тому напередодні свят вона покаже й проспіває свою «Різдвяну історію». А творити казку на сцені Палацу спорту співачка запрошує The Hardkiss, Monatik, DZIDZIO й інших. Це буде не просто концерт. Це буде абсолютно новий проєкт, наповнений радістю свята, колядками, духом єднання, українськими традиціями та приємними сюрпризами.

Королівському музеї витончених мистецтв уперше в історії разом покажуть картини Сальвадора Далі й Рене Магрітта. Два найвідоміших сюрреаліста познайомилися у Парижі 1929 року. Кожен з них втілював у роботах власне бачення цього напряму. Далі надихали сни, Магрітта — непоказні реалії життя. Виставка розкриває особисті, філософські та художні зв’язки між двома майстрами за допомогою 80 картин, скульптур, світлин, малюнків, фільмів і архівних об’єктів, зібраних із понад 40 світових музеїв і приватних колекцій.

До 9 лютого 2020, Брюссель

фото: Annie Lesser, kyivmodernballet.com, winterra.com.ua

Ікони сюрреалізму

Творець ілюзій Незабаром моїм «зайчикам» виповнюється 10 років. Мене часто про них запитують. Це такий образ інформації, який присутній на всіх полотнах. Є молекула води, а це моя інфо-«молекула». Адже нас оточує засилля інформації. З одного боку — інфотони — це виділені елементи духу часу, а з іншого — цифровий треш. Ми живемо в епоху інфоделіки. До ХХ століття панувала психоделіка, тобто осяяння зсередини. Людина мала час відчути, переосмислити інформацію, оскільки її було не так багато. А зараз маємо осяяння ззовні, тому що тебе постійно атакує інформація. Придумалися вони досить банально. Я сидів у майстерні мого друга Володимира Заїченка. Він такі цікаві абстракції пише, в яких кожен може побачити щось

своє. І я подумав щодо різного тлумачення інформації, а образ підказало прізвище Володі. Пам’ятаю, прийшов додому і на комп’ютері змоделював 3D-образ. Мої «зайчики» завжди літають. І фактично також — приблизно 80 картин відлетіли до Америки. До речі, мені друзі приносять зайців. Найрізноманітніших. Хтось сам робить, хтось привозить як сувенір.

Про початок

Я любив малювати, і в четвертому класі мама відвела мене до художньої студії. Учитель поставив змальовувати чорну ворону, і я втік. (Сміється.) Потім, після закінчення школи, а це були 1980-ті, пішов працювати на завод, у відділ контролю якості. Там сиділи три пані, років по тридцять. Мені, 17-річному, тоді здавалося, що їм по 50. І ось одного дня мене послали в художній відділ щось забрати. Тамтешні хлопці мені налили вина, я з ними випив — і мені там, звісно, сподобалося. Пам’ятаю, плакат висить: робочий, колгоспник та інтелігент в окулярах. «Хочеш — помалюй», — запропонували вони мені. І я почав малювати.

ХУДОЖНИК З ОБКЛАДИНКИ

«жовта звичка». 190х147, Полотно, олія, 1992

Фото: з власного архіву Ігоря коновалова

Ігор Коновалов — виходець зі «Сквоту на Олегівській», мистецького угруповання, яке багато в чому окреслювало український мистецький простір 1990-х. А ще він винайшов новий арт-напрям, одиницю виміру духу часу — інфотон, і бажає, щоб нас усіх зомбували культурою.

«час дзвіночків». 205х154, Полотно, олія, 1992

А потім вони мені сказали, що є у нас художнє училище. Коли я туди вступив, мені відкрився зовсім інший світ. До того я знав одного художника — Шишкіна. Уже в училищі виникло бажання вступати до Київського художнього інституту.

Тоді, у 1990-ті, я був одним із засновників «Сквоту на Олегівській». Ми влаштували свій маленький світ, адже жили разом. Нам було все цікаво. Наприклад, дізнавалися, що проходить щось у Москві — і ввечері ми вже на вокзалі. Я і мої друзі-художники зі «Сквоту» влаштовували несподівані виставки й стали пропагандистами сучасного, постмодерністського мистецтва.

Про свободу

Про мистецтво

У художньому інституті були всілякі пошуки. На мене впливали люди, яких я зараз називаю ключовими, ті, які давали напрям, — що читати, слухати. У той час була епоха художників, що вірять, зараз натомість — епоха інституційних, адже майже всі працюють у межах галерей. Тоді не було інституцій, ми творили, як хотіли, нас кидало від теми до теми, від напряму до напряму. Це було мистецтво заради мистецтва. Це була епоха становлення.

У 1996 році я заснував «Фіктивну галерею Експедиція». Фіктивна галерея — це така концептуальна невидима конструкція, яка не має адреси, персоналу, яка не існує у фізичному просторі. Тоді була свобода від усього — від спонсорів, тому що ми все робили своїм коштом, від кордонів і правил, навіть їх порушували — ну не можна самобудом займатися, а ми це робили. Ми то посеред вулиці відправляли шлюпку зі своїми гіпсовими масками у міжпросторове плавання, то зводили різні конструкції на київських пагорбах. Деякі стоять ще й досі — ті, які з бетону. Це насправді новий напрям у мистецтві — хіл-арт, тобто мистецтво на пагорбах. Тоді все було інакше і мислили ми інакше. Це була свідома відмова від інституційного мистецтва.

ХУДОЖНИК З ОБКЛАДИНКИ

«Семирёнка» / скульптура. Київ, гора Замкова. 2003

«Vitality». 80х100, Полотно, олія, 2018

Комерційним мистецтвом я почав займатися лише років 10 тому. Прийшла до мене якось дівчинка в майстерню, побачила роботи 1990-х років і показала галеристу, який зробив мою першу виставку. З цієї виставки купили відразу дві роботи на десять тисяч доларів. Я був шокований. І це просто лежало десь на шафі! На жаль, робіт тих років залишилося небагато, вони з різних причин втрачені. Загалом, арт-ринок — це якийсь магічний простір. Ніхто не знає, чому одна робота того самого автора коштує 20, а інша — 50 тисяч. Які критерії?

Про зомбування культурою

Такі події, як, наприклад, венеційська бієнале — важливі й знакові для місця, де вони проводяться. Це спосіб популяризації міста, спосіб заявити про себе у світі. Це залучення капіталу, туристів. Було б дуже добре, якби у нас було щось подібне. А ще нам конче потрібна наша власна історія мистецтва, опрацьована науковцями, структурована й осмислена. У нас же є своя історія! Нам потрібен музей сучасного мистецтва. І треба ростити культурно освічене суспільство, яке б розуміло, що в музеї ходити цікаво. Не проводити цілісінькі дні в торговельних центрах. Гляньте, чи багато у нашій пресі пишуть про культуру?! Про те, що відкрилася якась виставка?! Гадаю, культура має бути на першому місці. А потім уже економіка, політика. Потрібно зомбувати людей культурою.

Про правду й ілюзії

«ОМ» — «АУМ» / скульптура. Київ, гора Дитинка, 2006

Картини — це ілюзії. І що таке правда? Коли починаєш над цим розмірковувати, то западає гадка, що може її й зовсім немає, а є своя думка. А ще якщо врахувати «точку сидіння»... Коли заходиш в інтернет, то місце сидіння вже не має географічного значення, а думка стикається з безліччю їй протилежних. Є таке поняття — емоційна естетика. Коли дивишся на картину, і вона

ХУДОЖНИК З ОБКЛАДИНКИ

«ловець лайків». 185х135, Полотно, олія, 2017

Про натхнення

Іноді мучишся, але коли пазли всередині складаються... Я й сам не розумію, як це відбувається. Для мене мистецтво нематеріальне, воно ефемерне. Ми, художники, робимо відбитки ідей. Мистецтво нас відвідує. Іноді виходять такі відбитки, що ми самі й не очікуємо. Мистецтво — це як примха якась. Чому мені захотіло-

«Від ліхтаря». 185х135, Полотно, олія, 2018

ся написати саме це? Художник — як фільтр, через який проходить мистецтво. Мені живопис цікавий тим, що в ньому присутній людський чинник. Ось цей рух руки... Людина — це такий складний механізм! Я досі не можу зрозуміти, як ми влаштовані. Це скільки ж операцій має відбутися в мозку, щоб зробити мазок пензлем! І це все фіксується на поверхні полотна. Записала Марина Гудзевата

«Я ніколи не їздив на слоні». 135х185, Полотно, олія, 2019

викликає якісь почуття, емоції. А є ментальна естетика — коли ти розумієш, що цей твір мистецтва створено для того, аби ти включав мізки.

«lovely». 135х110, Полотно, олія, 2019

Ð&#x161;

ДОЗВІЛЛЯ I МУЗИКА

ВІН ІЗ ДЖАЗУ

Олексій Коган — саме та людина, з якою найперше асоціюється українське джазове життя. Музикант, журналіст, арт-директор найбільшого в країні фестивалю Leopolis Jazz Fest. Радіоведучий з 31-річним стажем. Щасливий дідусь.

— Олексію, ви в музиці майже 50 років. Можете сказати, навіщо людям музика? У чому її сила? — У тому, що вона дає змогу пізнати самого себе й стати самим собою. Один з моїх улюблених письменників — Курт Воннегут — колись попросив написати на його надгробку таке: «Тут лежить чоловік, для якого музика була єдиним доказом існування Бога». Я теж хочу такий напис. — А що таке джаз? — Я й сам ще не знаю, хоч з ним уже понад 40 років. Я просто служу цій музиці. Це те, що зі мною і на роботі, й після неї. Джаз я люблю лише з однієї причини — це музика вільних людей. Або людей, які раптово захотіли бути вільними. Джаз — це протест, але тихий, іронічний. Якщо ви не самоіронічна людина — тоді мені шкода: сумнівно, що вам сподобається джаз, і ви станете джазовим музикантом. Людина в джазі — це людина, яка здатна посміятися над собою.

— Ви неодноразово стверджували, що вся музика ділиться на ту, яка торкає і не торкає. — Так і є. Вона має увійти всередину, зрезонувати, інтегруватися. Музика — це те, від чого отримуєш кайф. Це все на рівні емоцій. Так вийшло, що я займаюся джазом, але люблю різну музику. Класику, наприклад. Або «Бумбокс» — через те, що вони щирі, вони фахові. Мені дуже подобаються тексти Хливнюка. А ще подобається «ДахаБраха». Вони відверті. — Чи проходить у вас хоч один день без музики? — Ні, це неможливо. Слухаю переважно в навушниках — вдома, в літаку, потязі чи таксі. А ще я дуже люблю теплу пізню осінь. Коли йду через парк, можу сісти на лавці й послухати щось, проілюструвати свій настрій. Проте це буває рідко. По вулиці в навушниках не ходжу, в мене музика в голові, я можу її відчувати. Коли я бачу людей на пішохідному переході, які щось слухають, згадую Володимира Висоцького:

Джаз я люблю лише з однієї причини — це музика вільних людей. Або людей, які раптово захотіли бути вільними. Джаз — це протест, але тихий, іронічний.

Коли Олексій був у 7 класі, мамин брат взяв його на всі концерти ікони джазу Дюка Еллінгтона, який саме гастролював у Києві. І хлопець «пропав». Як Олексій зізнається, хоч і серйозно грав на скрипці — для мами, до цього інструмента в нього душа не лежала, але він точно знав, що стане музикантом. Служив в армії, працював у бібліотеці (закінчив бібліотечний факультет Київського інституту культури), а потім, наприкінці 1980-х, потрапив на радіо і відразу — з джазом. 10 років, починаючи з 1992-го, виходила його щоденна (!) джазова програма на радіо «Промінь», тобто на другій кнопці «брехунця». На «Промені» він має авторську передачу й зараз. Ми зустрілися з паном Олексієм сонячного й прохолодного ранку у кав’ярні «Журналіст», що на Хрещатику. Виходить досить каламбурно: два журналісти в «Журналісті».

Концерт «Джаз для дорослих з Олексієм Коганом» в Caribbean Club.

— Ви якось зауважили, що вам подобається Висоцький-поет, але не музикант. Мені теж. — Так, це правда. Не розумію, як можна грати на розладнаній гітарі. Те саме — з Окуджавою. Останнім часом я зацікавився українською поезією. Зараз читаю Ліну Костенко. Дуже подобається Юрій Іздрик. Це глибоко.

Знаєте, в чому мета будь-якого концерту? Ти маєш розповісти людям свою історію. І це мені казали майже всі видатні музиканти.

— Як сталося, що ви затрималися на радіо аж на 31 рік? — Радіо мені зайшло, тому що воно дещо дає свободу: тебе ніхто не бачить. Голос і музика для мене завжди були важливіші, ніж голос, музика й картинка. До речі, я не дивлюся телевізора, використовую його як великий монітор. Хіба що іноді, канал Discovery. Моя професія, необхідність «крутити музику» також посприяла тому, що в мене вдома 27 тисяч дисків. Причому я не вважаю це колекцією, я вважаю це знаряддям праці. — Де ви їх тримаєте? — Одна кімната повністю в стелажах, а ще є архів джазових журналів, газетних вирізок. Рука не підіймається викинути. У мене була дуже хороша колекція вінілів, але довелося її продати. Це сумна історія: у 1998 році тяжко захворів мій батько. Для мого гаманця це була космічна сума. Лишилися тільки платівки з автографами. Колекцію радянських вінілів я подарував Смітсонівському інституту, маю про це сертифікат. Загалом, наразі мені робити подарунки приємніше, ніж їх отримувати. — От в мене немає музикального слуху, але… — Зачекайте. Коли люди кажуть, що в них немає музикального слуху… Це неправда. Музикальний слух можна розвинути. Хочете

приклад? Будь ласка. Моя мама все життя викладала музику в дитячому садочку. Якось до неї Юрій Рибчинський привів свого сина Євгена. Каже: «Іро, що відбувається, де музичність?» А зараз він пісні створює, на гітарі грає. Абсолютний слух — це дар. У мене немає абсолютного слуху.

— Продовжу думку. Для мене джазовий музикант — це профі найвищого класу, а джазова імпровізація — вершина майстерності. — Імпровізація — це на сто відсотків домашнє завдання. Не миттєво придуманий політ душі на сцені — фігня це все. Казав це вже багато разів, але однаково повторю слова великого Чарлі Паркера. Джазовий музикант має: а) досконально опанувати свій інструмент; б) вивчити все, що на ньому грали до того; в) забути попередні два пункти. Грати душею. До речі, людський голос — це теж музикальний інструмент. — Наскільки музиканту важливо, щоб на його концерт ходили люди? Я наразі не про гроші. — Коли ти подобаєшся всім, ти вже помер. І, зрештою, ти не долар, щоб всім подобатися. Проте не вірте тим музикантам, які пропагують, наприклад, авангардну й складну

Фото: reza golestani, надано caribbean club concert-hall, Leopolis Jazz Fest, facebook.com/alexey.kogan.3

«Едешь ли в поезде, в автомобиле, Или гуляешь, хлебнувши винца, — При современном машинном обилье Трудно по жизни пройти до конца».

Під час фестивалю Leopolis Jazz Fest, арт-директором якого багато років поспіль є Олексій Коган.

— Коли ви слухаєте музику, можете відключити професію? — Гарне запитання. Не знаю, як на нього відповісти. Усе ж таки я аналізую те, що чую. Фах включається. Коли я слухаю музику, я ловлю себе на думці: «О, це схоже на це. А це вони хотіли так». — Кажуть, що ноги всіх музик ростуть з фольклорної. Ноги джазу виросли не з українського фольклору. — Ні, вам так здається. Принаймні ноги українського джазу, можливо, і з української народної музики. Колись Тарас Петриненко мені дав послухати бабусь із Полісся. Це така сила, така автентика. Це ще той «джаз»! — А якщо так, то чи можна заграти джаз на цимбалах? — А чому би й ні? Найстрашніший стереотип, який потрібно руйнувати, — це про джазові й не джазові інструменти. Його можна зіграти на всьому. А ще мені хотілося б, аби ми позбулися комплексу меншовартості. А для того потрібно більше знати про своїх героїв. Чи відомо вам, що у 1995 році бандурист Роман Гриньків записав альбом зі світовою зіркою, джазовим гітаристом Елом Ді Меоллою? Нам потрібна популяризація свого. Коли я буваю у Варшаві, намагаюся поїхати на батьківщину Шопена, в Желязову Волю, особливо якщо на дворі тепла осінь. І там така атмосфера — в будинку відкриті вікна, хтось завжди грає твори композитора, купа людей на

травичці чи в шезлонгах слухають. Я там можу купити все «шопенівське» — від книг до нот, від дисків до фоторепродукцій. — Останнім часом зростає кількість джазових фестивалів, концертів. Моя фейсбук-стрічка повна анонсів: то джаз на даху, то вечори в якомусь нічному клубі. Є, звісно, прекрасний «Джаз із Олексієм Коганом» в Caribbean Club. Як гадаєте, така нечувана досі популярність джазу — це данина моді? Наші вечори в Caribbean придумав мій партнер по продюсерському центру Jazz in Kiev Володя Камінський. Сказав, що це буде прикольно: лінійний продюсер Leopolis Jazz Fest грає на клавішах, арт-директор того ж фестивалю — на бас-гітарі, а з нами ще чотири класних музиканти. Поки що на нас ходять. Що більше фестивалів або концертів, то ліпше. Я не беруся коментувати їхню якість чи порівнювати щось з чимось. Добре, якщо в людей є вибір і вони купують квитки — так вони підтримують певні концерти. Проте не знаю, чи добре, що на концерті Любові Успенської (ну й що, що вона колишня киянка?) в Палаці спорту був аншлаг. Це питання загального культурного виховання. Знаєте, хтось колись висловив думку, що та країна, яка заощаджує на лікарях, вчителях і культурі, ніколи не буде успішною. Погоджуюся з Черчиллем, який казав

для сприйняття музику, — коли вони говорять, що їм наплювати, скільки людей в залі. Я не вірю. Це неправда. Тоді виходь на кухню, бери інструмент і мастурбуй собі на здоров’я. Знаєте, в чому мета будьякого концерту? І це мені казали майже всі видатні музиканти. Ти маєш розповісти людям свою історію. Навзаєм ти отримаєш енергію у вигляді оплесків, овацій, коли люди підводяться, тупочуть ногами, свистять — в джазі це схвалення, до речі.

ДОЗВІЛЛЯ I МУЗИКА

Із Тейлором Макферріном, американським діджеєм і клавішником, на сцені Leopolis Jazz Fest.

під час війни: «Як це, скоротити видатки на культуру? За що ж наші хлопці помирають на фронті?». Конфлікт на Сході України — це через відсутність державної культурної політики. Щодо тих артистів, які виступають в зоні бойових дій, то я перед ними схиляю голову. Знаєте, я вам відверто скажу: ніколи не думав, що доживу до того, що зараз відбувається. — Я з подивом дізналася, що ви маєте лекції в Українському католицькому університеті у Львові та у Києво-Могилянській бізнес-школі. — У «Могилянці» мої лекції називаються «Слухаємо музику разом». Вони — частина програми kmbs «Непрактичні речі для управлінців». Це факультатив. І людям подобається. Ми слухаємо різну музику: класику, мікс джазу з народними інструментами чи рок-групу із симфонічним оркестром, а потім говоримо про неї. Пам’ятаю, одного разу прийшов, а мені кажуть: у тебе сьогодні важка аудиторія. Укроборонсервіс — 40 чоловіків, усі в костюмах, краватках. Я тоді відштовхнувся від блюзів. Лекція мала бути півтори години, а тривала три. — Ви неодноразово казали, що приділяєте багато уваги онукам. Відчуваєте, що свого часу не додали чогось сину? — Імовірно, так. Я дуже радий, що став дідом у 47 років, а не в 60. Моїй онучці вже майже 15. Софійка займалася музикою, але зараз їй це не цікаво, вона вивчає англійську мову. Хоч і непогано співає. А Мішаня малює. Йому шість, і за ним плаче естрадно-циркове училище. Це такий актор, такий гуморист! Це мій чувак, моя кров. Я абсолютно згоден з висловлюванням: не намагайтеся виховувати своїх дітей, виховуйте себе — однаково ваші діти стануть схожими на вас. — З ким би ви хотіли зустрітися на одній сцені? — Зіграти? Мені вистачає моїх хлопців. Я ж напіва-

Я та людина, яка після 11 років скрипки перетворилася на професійного бас-гітариста й раптом перестала ним бути після травми рук. Знаєте, було непросто. Проте я все одно в музиці, я щаслива людина.

матор. Людина, в якої були опіки рук 2–3 ступеня, претендувати на те, щоб грати в повному обсязі, не може. Хоча знаєте, якось ми грали на закритій вечірці на Leopolis Jazz Fest. Беру гітару, знаю, що поруч хлопці, з якими почуваюся комфортно, все нормально. Повертаю голову і бачу одного з найкращих бас-гітаристів світу Етьєна Мбаппе — і все, ступор, нічого не можу. І от цей великий усміхнений камерунець, знаючи мою історію, підходить і каже: «Усе окей! Чому ти хвилюєшся? Грають не руками, грають нутром». З живими — тими, хто мені цікавий, я з усіма мав нагоду зустрітися. Знаєте, з ким би я зараз хотів поговорити? З батьками і молодшою сестрою, яких уже, на жаль, немає. — Шкодуєте про щось, чого не зробили, а могли б? Про шанси, які не реалізували, наприклад. — Та ні, сенсу немає. Шкодую, що життя коротке. Смерті я не боюся. Боюся втрати близьких людей, а ще війни. А що шкодувати? Я та людина, яка після 11 років скрипки перетворилася на професійного бас-гітариста й раптом перестала ним бути після травми рук. Знаєте, було непросто. Проте я все одно в музиці, я щаслива людина. Мені 62, і я займаюся улюбленою справою. — Хто ж такий Олексій Коган? Журналіст, радіоведучий, музикант? — Людина, яка не соромиться вчитися і яка дуже хоче бути переконливою. Спілкувалася Марина Гудзевата

рекомендує

Джуманджи: наступний рівень Режисер: Адріан Грюнберг

У кінотеатрах України з 12 грудня

знову відома гра запрошує зануритись у свій небезпечний і разючий світ. Цього разу гравцям «Джуманджи» доведеться швидко адаптуватися до незвіданого, яке чекає на них у посушливих пустелях, підступних джунглях і засніжених горах. І знову їм знадобляться неабиякі зусилля, аби вижити й повернутися

додому. Акторський склад підібрався не менш цікавий, ніж у минулій частині:

Двейн Селя Джонсон, Кевін Гарт, Денні ДеВіто. Тож гра починається!

Щасливого Різдва! Режисер: Пол Фіг

У кінотеатрах України з 19 грудня

ам’ятаєте легендарну пісню «Last Christmas» Джорджа Майкла? Так-так, скоро вона знову лунатиме по радіо та в супермаркетах. І ось саме цей хіт став музичним лейтмотивом нової різдвяної картини. У центрі сюжету — молода закомплексована дівчинка Кейт, яка працює у різдвяній крамниці й часто ухвалює

не ті рішення. Утім, життя різко змінюється, коли вона зустрічає Тома… Головну роль виконає відома всім із серіалу «Гра Престолів» «мати драконів» — Емілія Кларк. Ще одним бонусом, яким організатори хочуть заманити глядачів на це кіно — у фільмі пролунають архівні пісні Джорджа Майкла, яких до цього ніхто не чув.

ДОЗВІЛЛЯ I ПЕРЛИНИ ПРОКАТУ

Зоряні війни: Скайвокер. Сходження Режисер: Джей Джей Абрамс

Коти

Режисер: Том Гупер У кінотеатрах України з 19 грудня

Секс-бомба Режисер: Джей Роуч

У кінотеатрах України з 19 грудня

ільм виправдовує свою назву хоча б тому, що в ньому знімаються, увага: Шарліз Терон, Марго Роббі та Ніколь Кідман. Причому дві з цих актрис — оскароносиці, це

Кідман і Терон. Отже, стрічка досліджує популярну нині тему сексуальних домагань. Сценарій базується на реальній історії колишнього голови американського телеканалу Fox News Роджера Ейлза. Він був медіарадником таких президентів, як Ніксон, Рейган, Буш. Проте в кінці кар’єри авторитет Ейлза похитнули його ж співробітниці, які звинуватили боса в зовсім неетичній поведінці.

У кінотеатрах України з 26 грудня

а нас чекає нова адаптація легендарного мюзиклу «Cats», тобто «Коти», англійського композитора Ендрю Ллойда Веббера. Мюзикл розповідає про щорічний грандіозний котячий бал, на який збираються кішки з усіх усюд. Породисті й безпородні, молоді й старі, домашні й бездомні, вони починають розповідати про себе — чому ж кожна з них така виняткова і за що її можна вважати обраною. У головних ролях — Ідріс Ельба, Джуді Денч і Тейлор Свіфт. До фільмування хотіли долучитися Ріанна й Енн Гетевей, але щільний графік інших зйомок і гастролей не дав їм змоги це зробити. Зате виконавчим продюсером «Котів» виступив сам Стівен Спілберг.

ПідготуваВ Денис кушнарьов

ев’ятий епізод саги завершує сиквел-трилогію «Скайвокерів». Зйомки відбувались у Лондоні, Мексиці та йорданській пустелі. Фільм розкаже, як після подій «Останніх джедаїв» залишки Опору, що намагаються впоратися із

внутрішніми проблемами, знову зустрічаються віч-на-віч з Першим Орденом. Тим часом давнє протистояння джедаїв і ситхів досягає апогею. Картина обіцяє дати відповіді на всі загадки з попередніх серій про сім’ю Скайвокерів. На глядача чекають старі й нові герої, унікальні світи, захопливі подорожі на край Галактики і грандіозний фінал фантастичної саги.

ะก

ДОЗВІЛЛЯ I ПЕРСОНА

СУПЕРДІВЧИНА З ВЕЛИКИМ СЕРЦЕМ

Стати актрисою вона мріяла з дитинства, адже виховувалася у творчій родині на класичних фільмах. З восьми років Скарлетт почала відвідувати престижну акторську школу в Лос-Анджелесі, а першу кінороль отримала, коли їй не виповнилося й десяти. Зігравши надломленого долею підлітка у стрічці «Заклинач коней» у 14 років, Скарлетт завоювала міжнародну популярність, а вже у 18 вона на рівних грала з Біллом Мюрреєм у фільмі Софії Копполи «Складнощі перекладу». Якби Йоханссон не стала актрисою, то легко зробила б кар’єру співачки. Десять років тому вона випустила 2 сольні альбоми й дотепер продовжує час від часу записувати пісні. Скарлетт приписували безліч романів: від Джастіна Тімберлейка до Джареда Лето. Вона двічі була заміжня (за канадським актором Раяном Рейнольдсом та французьким журналістом Роменом Доріаком). У другому шлюбі Скарлетт стала матір’ю, її донечці Роуз нещодавно виповнилося чотири роки. Цьогоріч Йоханссон знімалася відразу в чотирьох фільмах. Спершу втілила роль Наташі Романофф (Чорної Вдови) в «Капітані Марвелі», а потім її ж — у завер-

шальному фільмі про пригоди команди супергероїв «Месники: Фінал». Проте для героїні Скарлетт пригоди на цьому не закінчилися: наступного року на екрани вийде фільм, який так і називається: «Чорна Вдова». На додачу до супергеройських стрічок, Скарлетт з’явилася у двох фільмах в образі матері. Перший — комедійно-драматична стрічка «Кролик Джоджо» новозеландця Тайка Вайтіті. У ній Скарлетт зіграла маму німецького хлопчика Джоджо, що дружить з єврейською дівчинкою Ельзою, яку переховують від фашистів. Це фільм-фантазія на тему дитячих уявлень про події, що відбу-

У мене було багато злетів і падінь, і я зазвичай відчувала себе так, ніби намагалася осідлати хвилю: то я верхи на ній, то вона раптом спадає, і мені потрібно чекати приходу нової.

Цьогоріч на екран вийшли відразу чотири стрічки за участі Скарлетт Йоханссон, де вона постала в досить полярних образах: матері та супердівчини зі світу Marvel. Акторка зізнається, що відтоді, як вона стала мамою, їй легше вжитися в образ, адже головне — співчувати своєму герою.

ДОЗВІЛЛЯ I ПЕРСОНА

Кадр з нової стрічки «Кролик Джоджо».

Однією з обов’язкових умов успішного створення кінообразу є вміння співпереживати своєму герою. Для цього необов’язково випробовувати те саме, через що пройшов герой. Головне — співчувати йому.

ваються в нацистській Німеччині. І в цей страшний час поруч із хлопчиком перебуває мама, готова знайти смішне й добре в найпростіших речах. Події фільму «Шлюбна історія» — це сучасна історія розлучення подружньої пари, в якої зростає син. Скарлетт блискуче зіграла роль, оскільки не з чуток знає, через що доводиться проходити батькам, які розлучаються. Схоже, у Скарлетт найскладніші часи вже позаду. Наразі в актриси нові стосунки — із коміком Коліном Джостом. Вона помітно розцвіла й розслабилася. На нашу зустріч у готель Four Seasons актриса прийшла в синіх джинсах і яскраво-червоному топі, який дав привід пожартувати з нею на тему «Scarlett in scarlet». Аж надто її ім’я співзвучне з назвою червоного кольору — кольору пристрасті й відродження.

— Скарлетт, створивши відразу два материнських кінопортрети, чи відчуваєте ви, що не тільки у вашому житті, а й у вашій кар’єрі настав новий період? — Так, безумовно. У кіно я працюю вже понад 25 років. І за цей час у моєму житті сталося дуже багато змін. Було все: відкриття, розчарування — деякі з них увірвалися в моє життя несподівано, інші, навпаки, тяглися протягом тривалого часу. Траплялося не раз, що попри мої вкладені сили й енергію, все розсипалося, як картковий будиночок. У мене було багато злетів і падінь, і я зазвичай відчувала себе так, ніби намагалася осідлати хвилю: то я верхи на ній, то вона раптом спадає, і мені потрібно чекати приходу нової. У минулому я часто боялася, що прийдешня хвиля просто розіб’є мене вщент, але тепер мені здається, що я навчилася не боятися... Хтозна, можливо, тому, що мій хлопець захоплюється серфінгом? Я зрозуміла, коли хвиля спаде, то треба просто гребти назустріч прийдешній. Не потрібно лякатися. І відтоді, як я позбулася страху, набула спокою, який дарує свободу.

— Які найяскравіші моменти свого життя ви б виділили? — Їх було багато. Мені важко вибрати якісь певні. Це правда. Адже в житті були й захопливі миттєвості, й моменти відчаю. Проте зараз, після періоду трансформації, яка відбулася зі мною, я відчуваю, що стала цілком іншою... Нещодавно моя мама подивилася «Шлюбну історію», де я грала, й сказала важливу для мене фразу: «Ти жінка, у тебе вийшло». Хіба це не дивно, що вона виділила саме мою роботу як доказ моєї зрілості, а не, приміром, те, що я стала матір’ю? У цьому — вся моя мама! (Сміється.) — Як ви вважаєте, чи допоміг вам у вашій роботі той факт, що ви стали матір’ю? — Гадаю, що так. На мою думку, однією з обов’язкових умов успішного створення кінообразу є вміння співпереживати своєму герою. Для цього необов’язково випробовувати те саме, через що пройшов герой. Головне — співчувати йому. Відтоді, як я стала мамою, у мене ніби з’явилася додаткова серцева камера, яка дає змогу нескінченно любити дитину. Мені здається, я вперше відчула, що можу зробити для іншої людини абсолютно все, все віддати їй і навіть пожертвувати собою, якщо це знадобиться для її

Фото: HFPA, depositphotos.com

Наташа Романофф у фільмі «Месники: Фінал».

ДОЗВІЛЛЯ I ПЕРСОНА

щастя. Звісно, для мене як актриси такі почуття безцінні. Цікаво, що я ніколи до цього не грала матерів і ось тепер — відразу двох. Коли життя надає тобі багатобарвну палітру, то в тебе з’являється більше можливостей для творчості.

— Ви й самі нещодавно були такою дитиною. Що насамперед спадає на гадку про той час? — У мене безліч прекрасних спогадів. Я завжди дуже любила свою роботу. Пам’ятаю, коли фільмували «Заклинач коней», під час однієї з драматичних сцен я неймовірно сильно відчула, як у мені раптом щось змінилося. І я інтуїтивно зрозуміла, що ось це і є вживання в акторський образ. Це було неймовірне відчуття.

з Біллом Мюрреєм у картині «Складнощі перекладу».

— Не можна було не помітити, що у вас склалися теплі стосунки з виконавцем ролі Джоджо, сином вашої героїні у фільмі «Кролик Джоджо». Як проходив знімальний процес, чи доводилося вам імпровізувати? — З Романом, який виконав роль Джоджо, працювати було легко й весело. Та й сам режисер, Тайка Вайтіті, любить пожартувати й розрядити ситуацію. До того ж він часто переписує діалоги під час зйомок, тому що йому на думку повсякчас спадають нові ідеї. Він завжди прислухається до ритму розповіді, для нього це

надзвичайно важливо. Тому часто доводилося імпровізувати. Зізнаюся, імпровізація — не найсильніший мій бік. Тому мені завжди було легко виконувати вимоги Ноя Баумбаха (режисер «Шлюбної історії»), не змінювати написаних ним діалогів. Водночас якщо вправлятися в імпровізації, то для цього важко знайти кращого режисера, ніж Тайка. Він відкритий до будь-яких експериментів. І він чудово ладнає з дітьми на знімальному майданчику.

ДОЗВІЛЛЯ I ПЕРСОНА

— Однак, напевно, траплялися й негативні моменти? Як ви з ними впорувалися? — Так, мені доводилося багато подорожувати й бути далеко від дому й моїх рідних. На щастя, зі мною майже завжди була моя мама, з якою ми дуже близькі. Проте я однаково сумувала за братом, за домівкою. — Чи підтримуватимете ви свою доньку, якщо вона колись виявить бажання стати актрисою? — Я підтримаю її в будь-якому прагненні, навіть якщо вона захоче отримати чорний пояс з карате. (Сміється.) Найголовніше, аби та справа, якою вона займатиметься, приносила б їй задоволення. Моя мама теж завжди мені твердила: якщо робота на знімальному майданчику перестане приносити тобі задоволення, то немає ніякого сенсу все це продовжувати. — Ви якось сказали, що міркуєте над тим, аби коли-небудь зняти свій фільм, але поки не знайшли для цього відповідного сценарію. Які картини вас вразили так, що вам хотілося б зняти щось схоже? — Останнім часом з’явилося багато талановитих режисерок, роботами яких я захоплююся. І коли бачу їхні фільми,

Наразі в актриси нові стосунки — із коміком Коліном Джостом.

виникає бажання також взятися за режисуру... Наприклад, мені дуже сподобалася стрічка Альми Харель «Лапочка» за сценарієм Шая Лабаф. Це історія власного життя самого актора. Чудовий фільм. Пару років тому я бачила стрічку Хлої Чжао «Вершник» про молодого ковбоя, який не може більше займатися улюбленою справою через отриману ним травму голови. Надзвичайно тонка картина... Кейт Шортланд, у якої я грала в «Чорній Вдові», кілька років тому зняла «Ерудицію», яка теж знайшла відгук у моєму серці. Мені подобаються фільми, що розповідають історію героя, який пройшов через важкі випробовування або пережив травму, фізичну чи емоційну. Такі історії, які дають тобі змогу заглянути всередину цього героя й доторкнутися до його переживань. Лєна Бассе, Лос-Анджелес

Останнім часом з’явилося багато талановитих режисерок, роботами яких я захоплююся. І коли бачу їхні фільми, виникає бажання також взятися за режисуру...

ДОЗВІЛЛЯ I ПЕРСОНА

НА ВЕСЬ ЕКРАН У автобіографічній стрічці «Біль та слава» Педро Альмодовар довірив створення власного образу близькому другу й соратнику Антоніо Бандерасу. Про нову картину, спогади й фантазії, важливість демонстрації емоцій, а ще відмову працювати у Голлівуді — в інтерв’ю Event Ukraine.

— Педро, всі, хто бачив фільм, упевнені, що Антоніо Бандерас грає саме вас, чи не так? — Так. Усі так вважають. — І наскільки головний герой картини є вашим власним відображенням?

— Усе, що відбувається у фільмі, мені знайоме, але не все я пережив. Тобто, я знаю шляхи, якими йде герой Антоніо, але не всі пройшов особисто. — Наприклад? Приміром, я ніколи не жив з батьками у якійсь печері. Однак знаю, що означає рости в сумнівних умовах. Я ніколи не закохувався в ремісника, хоча, напевно, міг би. — То сцена, в якій головний герой згадує випадок із власного дитинства, коли він втрачає свідомість, теж вигадка? — Сам я ніколи не втрачав свідомості. Ця сцена мала підкреслити гостроту відчуттів, яких зазнає хлопчик. Сам я відчув, що таке пристрасть, у досить ранньому віці. Мені було років десять, я навчався в школі. Однак не усвідомлював, що зі мною відбувається. Виходить, що я і був без свідомості. Очевидно, я намагався художнім образом відтворити свої відчуття, якими їх запам’ятав. — Як вам давалися ці спогади? — Я ніби знову проживав усі ці події. Хоча, повторюся, не все, показане у фільмі, було зі мною. Скажімо, наркотики справді були в моєму оточенні, але я не експериментував з ними. Чого не можна сказати з приводу кохання. Я справді був закоханий в людину, з якою мені таки довелося розлучитися. Гадаю, що дуже багатьом знайоме це почуття. Воно таке болісне, що його можна порівняти з відрізанням руки. Це щось надзвичайно протиприродне — відрізати від себе щось живе. З іншого боку, коли стосунки стають такими токсичними, руйнівними, продовжувати їх стає просто неможливим. На жаль, особисто в мене не було змоги, як і в героя стрічки, знову зустрітися з коханою людиною через роки. Зате в мене була можливість уявити, як би це могло відбуватися. Зізнаюся, коли я писав сцену зустрічі колишніх близьких людей, то відчув просто неймовірні емоції. Іноді я навіть плакав. Особливо, коли писав про матір.

Творчій співпраці Антоніо Бандераса й Педро Альмодовара понад 37 років. Саме в стрічці Альмодовара «Лабіринт пристрастей» відбувся кіноакторський дебют Бандераса. Після того як Антоніо знявся у талановитого режисера-початківця ще в чотирьох фільмах, його кар’єра несподівано змінила траєкторію, взявши впевнений курс на Голлівуд. Задумуючи зйомки автобіографічної стрічки «Біль та слава», Альмодовар бачив у головній ролі саме іспанця, саме Бандераса. Прем’єра відбулася цьогоріч на Каннському кінофестивалі, де картину охрестили особистим фільмом великого режисера, а акторську роботу Антоніо визнали найкращою за всю його кар’єру. Саме за неї Бандерас був удостоєний в Каннах премії за найкращу чоловічу роль. З Педро Альмодоваром ми зустрілися на іншому кінофестивалі — в Торонто, де відбулася прем’єра картини «Біль та слава» на американському континенті. За декілька днів до цього у Венеції режисеру вручили почесний приз «Золотий лев святого Марка» за внесок у розвиток кінематографа.

ДОЗВІЛЛЯ I ПЕРСОНА

Коли сорок років тому я починав знімати кіно, то неймовірно насолоджувався тим, що міг оживити ті фантазії, які викладав на папері.

— Які у вас із нею були стосунки? — Дуже теплі. Вона пишалася мною і моїми успіхами. Хоч спершу й була проти, аби я присвятив себе кінематографу. А все тому, що професія кінематографіста здавалася їй занадто ризикованою і не давала впевненості в майбутньому, як, приміром, професія банківського клерка. Тому вона надто переймалася. Окрім того, я ніколи не обговорював з нею своє інтимне життя і пристрасті. Я розумію, що вона про все здогадувалася, але ми ніколи не говорили з нею на цю тему. Тобто сцена розмови з нею у фільмі — теж лише мої уявлення про те, як це могло статися. Навіть більше, вона виникла в моїй голові вже після того, як сценарій було написано. І це лише доводить те, що сценарій живе своїм життям. Як, зрештою, і фільм.

— Ви щойно підтвердили моє враження, що робота над картиною була сповнена особистими переживаннями. Чому для вас важливо, щоб такі «приватні» картини з’являлися на великих екранах? — Кіно було винайдено, аби показувати його у великих приміщеннях. Я завжди вважав, що екран має бути більшим за нас — для того, аби фільм міг поглинути нас цілком. Кіно — це диво, його неможливо відчути, дивлячись на екран телевізора, а телефона і поготів. На жаль, кількість кінотеатрів наразі скорочується. Лише в Іспанії за останні чотири роки зникло 500 кінотеатрів. І мені від цього дуже сумно. Утім у Франції інакше. Там держава підтримує кінематограф. Проте ситуацію з кінотеатрами ніколи не пізно виправити. У людей завжди має бути змога відчути себе маленьким перед величезним екраном. — Попри те, що вас багато разів запрошували до Голлівуду, ви так і не погодилися там працювати. Яка головна причина відмови від такого досвіду? — До того, коли я отримав першу пропозицію з Голлівуду, а було це після фільму «Жінки на межі нервового зриву», я вже точно знав, як хочу працювати. Звісно, я є прихильником багатьох голлівуд-

ських стрічок і зірок, однак ніколи не прагнув фільмувати великобюджетні стрічки. Для мене важливіше володіти цілковитою свободою у створенні картин. І найкращим місцем для цього був Мадрид. Окрім того, проєкти, які мені пропонували, не надто мене захоплювали. Лиш один раз я довго розмірковував над голлівудською пропозицією — зняти «Горбату гору» за однойменним оповіданням Енні Пру. Я добре знав і любив цей твір. І хоч продюсер обіцяв мені цілковиту свободу, я таки розумів, що голлівудська система не для мене. Тому що там режисер виконує лише режисерські завдання. А я люблю робити все, аж до вибору кольору речей на знімальному майданчику. — Яке ваше враження від «Горбатої гори», яку, зрештою, зняв Енг Лі? — Я дуже люблю цей фільм. Проте, прочитавши розповідь, я уявляв собі цю історію кохання в більш фізичному вираженні. Герої цієї розповіді самі не зрозуміли, що з ними сталося, це все виглядало як непорозуміння. Утім Енг Лі чудово впорався із завданням і доніс до глядачів головну думку. Однак я вимагав би знімати більше любовних сцен. Сумнівно, що мені дали б це зробити.

Фото: HFPA, depositphotos.com

З другом і соратником Антоніо бандерасом.

ДОЗВІЛЛЯ I ПЕРСОНА

Кадр із фільму 2016 року «Джульєтта».

— Як виявилося, ви не лише режисер, а й фотограф, ще й художник. Як і коли ви відкрили в собі ці таланти? — Це сталося цілком випадково пару років тому. Звісно, я завжди цікавився естетичною частиною своїх стрічок. Навіть більше: коли я роблю кіно, я зазвичай поводжуся як художник, що творить у тривимірному просторі. Усе починається з підлоги. Я прошу арт-директора надати мені гаму кольорів. Після того як колір підлоги обрано, беруся за меблі. Пробую різні меблі не лише за кольором, а й за формою і фактурою. Опісля запрошую акторів, яких одягаю в різні речі, постійно пробуючи варіанти. Тому можете собі уявити, скільки мук зі мною зносять асистенти й арт-директори. Утім, справжнім мистецтвом я зайнявся випадково, Страсного тижня. Це ж один з найбільш нудних періодів, коли мало що можна робити. У моїй мадридській квартирі є дві кімнати, через вікна яких іноді падає чудове сонячне світло. І ось одного разу я створив композицію з помідора і яблука, зробив кілька світлин. Я справді чекав того єдино правильного світла у вікні. Ці світлини так сподобалися власнику відомої галереї, що він вирішив влаштувати з них виставку. Вона так і називалася: «В очікуванні світла». Дивно, але виставка мала успіх. А потім художник Джордж Галіндо запропонував роздрукувати фото у великому форматі й написати олією — поверх знімків. Мені було боязно, оскільки я раніше ніколи такого не робив, але вийшло дуже гарно. Я не вважаю себе справжнім художником, проте це був прекрасний досвід. Усім раджу спробувати. Загалом, є дві речі, які всім обов’язково потрібно спробувати в житті хоч би раз: заспівати перед слухачами — бажано не в п’яному вигляді — й писати фарбами, як це роблять діти. Результат часто перевершує всі очікування.

— Чи відчуваєте ви свій вік? (У вересні режисер відзначив сімдесятиріччя. — Прим. авт.) — Я часто розмірковую над словами відомого письменника Філіпа Рота: «Старіння — це не просто хвороба, це винищення». І в найгірші миті життя саме так і сприймаю свій вік. Проте водночас сподіваюся, що навчуся бути старим і навіть насолоджуватися своїм віком. Зрештою, навчився ж я знімати кіно, хоч нічого про нього й не знав. Утім, на жаль, я поки не можу сказати того самого про старість. Лєна Бассе, Торонто

— Як згодом змінилося ваше ставлення до роботи над фільмами? — Коли сорок років тому я починав знімати кіно, то неймовірно насолоджувався тим, що міг оживити ті фантазії, які викладав на папері. Проте що далі, то більше я починав перейматися щодо контролю над фільмом. Я дуже боявся, аби в мене картина не витекла, як пісок, крізь пальці.

рекомендує

Made in Ukraine Щороку ВВС Україна у партнерстві з Культурною програмою Європейського банку реконструкції та розвитку відзначає найкращих із кращих у сучасній українській літературі премією «Книга року ВВС». Цьогорічні довгі списки вже сформовано, і ми пропонуємо вам ознайомитися із кількома претендентами на перемогу. Хтозна, можливо, саме серед них майбутній тріумфант.

Клавка

Марина Гримич I Нора-Друк, 2019

О 76

дин із найцікавіших і найпопулярніших романів року, який зажив любов багатьох читачів. Марина Гримич майстерно відтворила атмосферу письменницького середовища кінця 1940-х років. Головна героїня роману Клавка — секретарка Спілки письменників України. Вона свідок цікавих і трагічних подій, які відбуваються після розгромної критики українських літераторів на Пленумі ЦК КПРС у 1947 році. Повоєнний Київ, яскраві деталі побуту і хитросплетіння доль, трагедія української культури і навіть любовний трикутник — неможливо відірватися.

Добрі новини з Аральського моря Ірена Карпа I Книголав, 2019

nfant terrible сучасної української літератури Ірена Карпа не лише завжди вміла привертати до себе увагу, а й створювати нові тренди у письменництві. Кілька років тому її призначили на посаду Культурного аташе посольства України у Франції, а торік вона вийшла заміж за нащадка роду Віктора Гюго. Життя в Парижі надихнуло Ірену на написання нового роману, в якому чотири героїні українського походження потрапляють у безліч пригод, вдало і не дуже ховають секрети у шафах, а хтось навіть скоює вбивство.

ДОЗВІЛЛЯ I КНИЖКИ

Доки світло не згасне назавжди Макс Кідрук I Книжковий Клуб «Клуб СIмейного ДозвIлля», 2019

евтомний експериментатор Макс Кідрук у літературі пройшов шлях від травелогів до фантастичних романів із доповненою реальністю. «Доки світло не згасне назавжди» — історія двох сестер, які віддаляються одна від одної після

того, як загинув наречений однієї з них. Натомість друга отримує унікальний дар: змінювати реальність уві сні. Утім, сни теж змінюють її життя. Заплутаний сюжет вдало розширюють засоби доповненої реальності у мобільному додатку.

За спиною

Гаська Шиян I Фабула, 2019

Район Д. Артем Чех I МеридIан ЧерновIц, 2019

ртем Чех зізнається, що більшість його романів автобіографічні, адже він воліє писати про те, що добре знає. «Район Д» — це збірник оповідань про дитинство у Черкасах, що припало на 90-ті роки. Депресивне місто, десятки історій, образів, персонажів, у яких впізнаєш своїх сусідів і знайомих. Це портрет

цілої епохи і водночас історія формування особистості самого письменника, який, попри зростання в атмосфері зневіри й навіть абсурду, в дорослому віці пішов на передову захищати свою країну від агресора.

Підготувала Світлана Дідух-Романенко

чоловік отримує повістку й вирушає на Схід. Марта виявляється не готовою до такого вчинку, до очікувань суспільства щодо неї. Вона роздумує про долі інших жінок, які опинилися в подібній ситуації, про ідеалізацію образу воїна. Книжка водночас глибока і позбавлена моралізаторства.

алина Шиян стала першою українською письменницею, яка отримала Літературну премію ЄС. І саме за роман «За спиною». Головна героїня — молода, амбітна й самодостатня жінка на ім’я Марта, яка максимально абстрагується від теми війни у країні. Рівно до того часу, коли її коханий

ДОЗВІЛЛЯ I ТЕАТР

КУЛЬТУРНИЙ

МЕСЕДЖ

ДОЗВІЛЛЯ I ТЕАТР

Нинішній сезон потішив любителів балету. Після чорно-білих постановок Іржі Кіліана у виконанні тбіліської трупи під керівництвом Ніни Ананіашвілі у грудні очікується прем’єра балету «Лускунчик. Нова стара казка». Усе це — проєкти продюсерського центру Альони Матвієнко, що відкриває для українців світ якісного сучасного балету.

— Пані Альоно, ви з хореографічної династії. Ваш брат Денис — відомий танцівник. Самій не хотілося на сцену? — Хотілося, але не склалося. Спершу я мріяла вступити до московського хореографічного училища, але ми тоді жили в Криму… та й важко було туди вступити без зв’язків. Мій дідусь дружив із ректором, і мама попросила замовити слівце, на що він відповів: «Моя онука по блату вступати не буде». Коли мені було 14, збиралася вступати на добір у Київське хореографічне училище, але саме того року його скасували. Я довго про це шкодувала, але потім, вже дорослою, оцінивши тягар балетного життя, подумала: може, воно й на краще. — Отже, ваша любов до мистецтва втілилася у створенні продюсерського центру. Як виникла така ідея? — Я мала власний бізнес, з балетом зовсім не пов’язаний. Балетом почала займатися спершу як агент брата, а за вісім років, набувши досвіду, дуже плавно й органічно підійшла до продюсування. Я не вважаю, що балет — це мистецтво не для всіх. Більшість просто не бачила цікавого балету. А це таке поєднання візуальної й аудіокраси, що не може не подобатися.

— Ваш брат завжди був не лише танцівником, а й реформатором, що тяжіє до інновацій. Це, напевно, близьке й вам? — Коли ти бачиш, що відбувається на світовій сцені, це стає поштовхом до розвитку нових ідей. І це не відхід від класики, а перехід до різноманітності. Візьмімо «Лускунчик. Нова стара казка» — це навіть не нове прочитання класики, а її актуалізація. Ми не намагалися зробити сучасну версію — кістяк хореографії залишається, як і музика Чайковського. Проте намагалися зробити балет живим. Адже класична постановка «Лускунчика», якій 127 років, вочевидь потребувала збагачення за допомогою сучасних засобів, щоб зробити її цікавою сучасникам. Однак я не завжди є прихильником модернових аранжувань. Ось нещодавно поставила новий саундтрек до фільму Кончаловського «Мишачий король», аби в домі звучала музика з «Лускунчика». А там не «Лускунчик»… Якісне аранжування, але не те. І я вимкнула. Є речі, які краще не чіпати. Так само, як і кістяк класичної хореографії. Віктор Іщук зробив зміни у лібрето, щоб повернути історію до початкової казки Гофмана. Є деякі зміни і в хореографії, але геніальні класичні сцени — прекрасне па-де-де, танець сніжинок, вальс квітів — залишаються. Якось я бачила ролик про британський театр, що зберіг машинерію ще з XVII століття. На відео це все гарно, але уявіть собі, як це — працювати з лебідками й мішками, коли є сучасні механізми. Це як замість мобілки тягати за собою дисковий телефон зі шнурами. Щоб не вішати на балет ярлик маргінального мистецтва, треба йти від цього. — Чи можна передбачити успіх проєкту? Від чого це залежить? — Якщо від початку немає відчуття і розуміння, що починання буде успішним, то не варто й братися. Хоча й моменти ризику не виключені. Якщо дотримуватися принципу «беремо краще», вони

У нас діячі культури так бояться клейма шоу-бізнесу, що піаністи зі світовим ім’ям грають перед напівпорожніми залами. Заманіть глядача, затягніть за вуха!

С Сестра зіркового танцівника Дениса Матвієнка Альона за останні вісім років і сама стала знаною — як талановитий театральний продюсер. Адже її центр організував понад 50 яскравих балетних подій, серед яких — і знамениті вистави Едварда Клюга Radio and Juliet, і Stabat Mater, і неординарний балет The Great Gatsby. Далі буде? Звісно!

ДОЗВІЛЛЯ I ТЕАТР

балет «Лускунчик. Нова стара казка» у виконанні Ukrainian Classical Ballet. зменшуються, але деякі не залежать від нас. Із кількома моїми проєктами траплялися форс-мажори. «Весну священну», наприклад, я мала показувати у грудні 2013-го. Ми перенесли її на лютий 2014-го, сподіваючись, що скоро все скінчиться, але в глядацькій залі Жовтневого палацу підірвали гранату. І ми змушені були скасувати прем’єру, хоча я була певна в успіху.

Репетиція балету «Лускунчик. Нова стара казка».

— Чи є якісь постановки, особливо дорогі для вас? — Напевно, всі — улюблені, адже щоразу ти вкладаєш у них усю свою душу, нерви, гроші. Перевага цього виду бізнесу для мене в тому, що хоч це й бізнес за моделлю, водночас це й задоволення. Ти берешся за те, що тебе торкає, що тобі цікаво, чим ти живеш зараз. — Ви давно працюєте над розширенням культурного діапазону українців і якось навіть сказали, що «суспільство з високим рівнем культури менш схильне до пропаганди». Який у нас рівень культури, ми бачимо. Що з цим можна робити зараз? — Ми можемо займатися самоосвітою, як це часто й відбувається. На жаль, за всі ці роки не було державного розуміння, для чого потрібна культура, чому вона, як і освіта, має посідати важливе місце в загальній стратегії розвитку країни. Не було розуміння, що культура та освіта — не цегла у паркані, а фундамент споруди. Ключовою тут є все-таки культурна політика держави.

Із сином Іваном та Віктором Іщуком, хореографом і автором лібретто балету «Лускунчик. Нова стара казка».

Мрії зараз пов’язані з моїм дворічним малюком — хочу, щоб у нього все склалося добре. А загалом, я маю багато ідей і проєктів, які планую втілити, але чекаю, коли пройде апатія глядача.

ДОЗВІЛЛЯ I ТЕАТР

— Отже, залишається саморозвиток. — Це справді важливо. Хоча ми звично скаржимось на брак коштів, найперше — це питання пріоритетів. Подивіться, які зали збирають приїжджі зірки, розважальні шоу. Іноді треба себе просто стукнути по руці, коли вона тягнеться за квитком на щось таке, а натомість піти на інше, варте уваги. Ще одна проблема — у нас немає культурного менеджменту. Іноді біля філармонії я бачу розтяжку, а там такі імена! І ніхто ж про них не чув, ніхто це не висвітлює, а потім Балет «Маленька смерть» Іржі Кіліана. Шедеври світової хореографії кажуть — не ходять. Так донесіть! У нас діячі культури так бояться клейма шоу-бізнесу (а у виконанні Тбіліського державного театру опери та балету. якщо ти працюєш з піаром і ЗМІ, то це вже шоу-бізнес), що піаністи зі світовим ім’ям грають перед напівпо— Але ж було створено Український рожніми залами. Заманіть глядача, затягніть за вуха! Людина, яка культурний фонд, і він реалізував чимало в житті нічого, крім гоп-ца-ца, не чула, приходить на неймовірний проєктів, зокрема, в кіно. Чому це не торкнуконцерт класичної музики і буває просто вражена. Наступного разу лося балету? сама піде. — Насправді ми навіть не зверталися туди за грантами — у мене питання най— Поділіться творчими планами. Можливо, і мріями, і не лише перше до експертних рад. Якщо кіно якось творчими? зрозуміліше, то хто оцінюватиме балет? — Мрії зараз пов’язані з моїм дворічним малюком — хочу, У нас немає балетної критики, навіть щоб у нього все склалося добре. А загалом, я маю багато ідей діячів у цій сфері практично немає. і проєктів, які планую втілити (називати не буду, стала вже Загалом же, я тільки за культурні забобонна), але чекаю, коли пройде апатія глядача. Зараз люди фонди. Однак це лише тактичні кроки, а просто не мають бажання кудись йти, кожен у своєму коконі. І загальної стратегії однаково немає. І тільки це не пов’язано з якимось міфічним зубожінням, це щось світоколи вона буде сформована на державному глядне. Є невпевненість у дні завтрашньому. Це позначається і рівні, стане зрозумілим, з чим працюють на продажу квитків — глядач не готовий планувати заздалегідь. культурні фонди і яких результатів очікуХай там як, приходьте на балет «Лускунчик. Нова стара казка» ють. Саме так діють фонди в Європі. У нас за порцією позитивних емоцій! же це працює як пластир: де порізався — Вікторія Шапаренко там і заліпили.

Фото: Ігор ЧурсІн, Наталя Фортунатова, Luigi Bilancio, Олександр Зубко, Ю. Лінь

Соліст Фінського й Естонського національних театрів опери та балету Франческо Пиччини.

ГОЛЛІВУДСЬКИЙ ШИК

У НОВОРІЧНУ НІЧ Пам’ятаєте ті радісні часи, коли найзаповітнішою мрією було перевтілитися у роль улюбленого кіногероя й прожити хоч би день, як справжня зірка?

У Новий рік душа бажає дива. Неймовірної пригоди, яка залишить теплу згадку на все життя. Цей час хочеться провести у місці, віддаленому від буденності, у справжній казці…

Яка вона — ідеальна новорічна ніч?

Мрії існують для того, аби здійснюватися, а особливо — у новорічну ніч! Зустрічайте 2020 рік у «Фабриці мрій» — Країні «Едем», в одному із найкращих курортів Європи Edem Resort Medical & SPA. Червона доріжка, шик, витонченість, краса й популярність — це «Фабрика мрій» у зимовому «Едемі». У новорічну ніч ви опинитеся у Золотому столітті світових кіношедеврів — від голлівудських блокбастерів і європейської класики до добрих старих вітчизняних комедій. Від Фелліні до Параджанова, від Джеймса Бонда до Проні Прокопівни. У цю ніч Edem Resort стане місцем, де зустрінуться найзнаменитіші та найяскравіші зірки світових кінофільмів. І ви — одна з них! Неймовірні кінопригоди, яскраві образи, життя, сповнене пригод, — фільми оживають і розфарбовують нашу буденність.

ДОЗВІЛЛЯ

Новорічний вечір в «Едемі» трансформує атмосферу богеми кінематографії, запалить музикою й танцями. І, звісно ж, полонить ваше серце зимовими краєвидами. Дрес-код вечора — це ваша креативність в образі улюбленого кіногероя. Камера, мотор — розпочинаємо Новий рік 2020-й!

А після гучної новорічної вечірки настає час для сімейного затишку — адже різдвяні святкування уже близько. У найсвітліший день року важливо зібратися всією сім’єю та розділити миті щастя з найріднішими. У передріздвяну ніч, 6 січня, зберіться на традиційну Святу вечерю в ресторані на воді. Пориньте в атмосферу різдвяного дійства, дізнайтеся про споконвічні українські звичаї та візьміть участь у майстер-класі зі створення дідуха. А ранок 7 січня розпочнеться зі святкового сніданку в ресторані під звуки білого роялю.

Водохреща і ярмарок українських традицій

Проведіть Водохреща в автентичній атмосфері святкового ярмарку. Українське вбрання, національна кухня у сучасній інтерпретації, Йорданське традиційне купання та святкове

Бронювання

З 20.12.2019 по 20.01.2020 Ви можете перебувати в Edem Resort Medical & SPA з дітьми. Діятиме розважальна програма з аніматорами.

Традиційне Різдво в «Едемі»

освячення джерельної води. Саме тут ви зможете відчути справжні українські традиції. У зимовому «Едемі» ви знайдете собі заняття: катання на ковзанах і лижах, заповітне диво — подорож на повітряній кулі, зимовий пікнік з глінтвейном, подорож до Свіржського замку XV століття, дегустації, гастровечори під звуки роялю та екскурсії святковим Львовом. А ще зимові свята — це час для сімейного возз’єднання! Тому з 20 грудня по 20 січня «Едем» відкриває свої двері для наймолодших гостей, і в цей період для них діятиме спеціальна програма з аніматорами.

КРАСА I ЕКСПЕРТ

АКТИВНИЙ

Новий тренд у догляді за обличчям — sciencebased skincare, тобто продукти, що продають себе самі завдяки активним інгредієнтам у високих концентраціях. Разом з Наталією Деркач, засновницею швейцарського бренда Instytutum, з’ясовуємо, що таке результативна косметика, які компоненти нині в тренді на Заході та на що звернути увагу під час вибору засобів для догляду за шкірою.

Чи бувало таке, що ви купили якийсь дорогий крем від відомого фешн-бренда, сподіваючись на разючі результати, а позитивного ефекту й не помітили? Це тому, що в Україні так звана «маркетингова» косметика охоплює основну частку ринку. Зазвичай ці продукти виглядають суперстильно, мають дуже приємний запах і текстуру, але не містять дійсно активних компонентів. Натомість американський ринок пішов уперед від нашого на років 10 і вже насичений результативною косметикою. Ба більше — він задає вектор розвитку всій галузі. Тренд останніх років — засоби для догляду за обличчям, які продають себе самі завдяки активним компонентам у складі та доведеним результатам. Це спричинило появу цілої субкультури «скінтелектуалів» — освічених споживачів, які орієнтуються в компонентах, їхньому впливі на шкіру, читають склад засобу на етикетці й розуміють, яку дію має кожен з них. Проте якщо ви ще не знавець корисних складників, допоможе в них розібратися Наталія Деркач. Лікар за освітою і засновник косметичного бренда радить, які компоненти варто шукати в складі косметичних засобів.

Гліколева кислота

Цей компонент належить до сім’ї альфа-гідрокислот (AHA). Молекули гліколевої кислоти глибоко проникають у шкіру, стимулюють синтез колагену, прискорюють регенерацію та зменшують ознаки фотостаріння. Засоби, що містять гліколеву кислоту, м’яко відлущують відмерлі клітини, покращують текстуру шкіри та поліпшують колір обличчя. Цей компонент є найкращим ексфоліантом для використання вдома, адже однаково ефективний і для сухої, і для жирної шкіри. Варто лише пам’ятати, що засоби з кислотами посилюють чутливість до сонячного світла, тому після використання обов’язково потрібно користуватися сонцезахисним кремом з SPF 50.

Фото: з особистого архіву Наталіі Деркач

ДОГЛЯД

КРАСА I ЕКСПЕРТ Вітамін С

Зазвичай косметика має стильне опаковання, приємний запах і текстуру, але не містить дійсно активних компонентів.

Гранактивний ретиноїд

У косметології вже давно відомий ретинол — одна із форм вітаміну А, чия ефективність у лікуванні постакне, зменшення зморщок й ознак фотостаріння доведена численними дослідженнями. Проте він часто викликає подразнення й не підходить для чутливої шкіри.

Порівняно нова форма вітаміну А — гранактивний ретиноїд — має таку саму клінічно підтверджену результативність, проте діє м’якше, не викликаючи подразнень, тому безпечно бореться з ознаками передчасного старіння. Ретинол стимулює оновлення епітелію та синтез природного колагену й гіалуронової кислоти. Засоби з гранактивним ретиноїдом варто використовувати впродовж тривалого часу, і ви помітите, як шкіра стає здоровішою, пружнішою, а зморшки зменшуються.

Бакучіол

Екстракт із насіння і листя псоралеї ліщинолистої, що росте в Індії та Китаї, вже встигли наректи «фіторетинолом» і «рослинним ботоксом» за ефективність, яку прирівнюють до ретинолу. Він стимулює регенерацію шкіри, впливаючи на рецептори, чутливі до ретинолу, але при цьому його не містить. До того ж бакучіол стимулює вироблення колагену I, III і IV типу. Клінічно доведено, що після 12 днів використання засобів із цим інгредієнтом зморшки та сліди гіперпігментації зменшуються, та й загалом шкіра стає еластичнішою. Головна перевага бакучіолу в тому, що, на відміну від ретинолу, він не викликає подразнень, тому ідеально підходить для чутливої шкіри. А ще він фотостабільний, тож використовувати косметику з бакучіолом можна навіть при яскравому сонці.

Мультимолекулярна гіалуронова кислота

Цей інгредієнт сприяє зволоженню шкіри, розгладжуючи зморшки, завдяки своїй здатності притягувати та утримувати воду, маса молекули якої в тисячі разів більша за власну. Проте не всі різновиди гіалуронової кислоти ідентичні. Розмір молекул має значення. Традиційна гіалуронова кислота складається з довгих молекулярних ланцюжків з великою масою й здатна лише відновлювати рівень зволоженості та зменшувати зморшки на поверхні шкіри. Однак завдяки прогресивним технологіям, гіалуронова кислота з низькою і середньою молекулярною масою (до 1000 кілодальтонів) отримала змогу проникати глибше й забезпечувати абсолютно новий рівень ефективності. Вона взаємодіє з клітинами шкіри й компонентами позаклітинного матриксу, зволожує волокна колагену й еластину, створюючи насичену вологою «губку», яка зберігає шкіру в тонусі та запобігає появі зморщок. У мультимолекулярної гіалуронки є чудовий бонус: стимулювання внутрішніх механізмів синтезу гіалуронової кислоти, що сприяє поліпшенню стану шкіри, збільшуючи її еластичність.

Цей потужний антиоксидант, який розгладжує шкіру, вирівнює тон обличчя й має протизапальну дію, у косметичних засобах застосовують давно. Однак із 100 компаній, які додають вітамін С у продукти, тільки 3–5 використовують формули, які справді працюють. Чому так?⠀ Вітамін С дуже швидко окислюється та розпадається. Коли інгредієнт нестабільний — він не ефективний, до того ж може спричинити подразнення. Дуже важливим є опаковання — тільки спеціальні непрозорі флакончики з помпою перешкоджають окисленню цього інгредієнта в косметичних засобах. Ще вітамін С буває водо- й жиророзчинним. Шкіра має водно-ліпідну мембрану, тому водорозчинний вітамін С просто не зможе проникнути досить глибоко, щоб мати ефект. Окрім того, жиророзчинний вітамін С приблизно у 50 разів сильніший за водорозчинний. Важлива й концентрація: у малих дозах цей компонент не ефективний. Оптимальна концентрація для вітаміну С — 15 %.

КРАСА I ЮВiЛЕï

Філософія

любові

Пристрасть до рослин

Появі косметики Yves Rocher у 1959 році передувало створення Івом Роше мазі на основі витяжки лікарських рослин. Вона виявилася такою ефективною, що зародила в її творцеві безмежну віру в силу рослин. Пізніше на основі пшінки весняної пан Роше створив свій перший крем. Нині у виробництві косметики Yves Rocher використовуються культивовані або одомашнені рослини, але не дикі. На батьківщині засновника бренда, в Ла-Гасії, з 1975 року відкрито ботанічний сад, який і дотепер слугує лабораторією просто неба. Тут зібрано понад 1500 видів рослин, деякі з них надзвичайно рідкісні.

У 2019-му компанія Yves Rocher святкує 60-річний ювілей. Згадуємо шість постулатів філософії бренда, які визначили й продовжують формувати вектор розвитку компанії на десятиліття.

КРАСА I ЮВiЛЕï

Любов до природи

Головне у філософії компанії — це «зелена» формула всіх продуктів. Рослини — основний компонент косметики та парфумерії. Кожна формула тестується відповідно до її здатності до біорозкладання. А ще Фонд Yves Rocher взяв на себе зобов’язання висадити 100 мільйонів дерев до кінця 2020 року. До слова, купуючи концентрований гель для душу, ви долучаєтеся до озеленення планети, адже кожна одиниця продукту дорівнює одному новому дереву.

Повага до тварин Компанія припинила тестувати свою продукцію на тваринах ще у 1989-му — тобто за 15 років до того, як європейським законодавством було закріплено цю заборону. Завдяки цій ініціативі бренд Yves Rocher у 1992 році отримав медаль від Французького агентства із захисту тварин.

Фото: надані пресслужбою Yves Rocher

2006 року Yves Rocher відмовився від використання пластикових пакетів, замінивши їх на багаторазові господарські сумки. Як наслідок — щорічна економія пластику склала 200 тонн. Нині 87 % пляшок і баночок зроблено з переробленого пластику, а це економія 330 метричних тонн цього матеріалу в 2017 році! 2017 року бренд випустив революційні продукти — концентровані шампуні й гелі для душу. Результат вражає: з того часу зекономлено 29 тонн пластику: на 50 % менше використано для пакування гелю для душу, на 39% — для шампуню.

Скорочення пластику

Пошана до жінки

Протягом усіх років свого існування компанія Yves Rocher жодного разу не наймала знаменитостей для своїх рекламних кампаній. Кошти, зекономлені на зіркових гонорарах, йдуть на наукові дослідження. За шість десятиліть таких досліджень було здійснено майже 5 тисяч.

Відданість екології

Уся електроенергія, що використовується на виробництві Yves Rocher, походить з відновлюваних джерел — вітру, води, сонця. До того ж з 2008 року споживання води на фабриках знизилося на 17 %. Бренд переймається викидами СО2. У тюбиках помад, наприклад, зовсім немає металу, який використовують інші бренди, щоб надати преміального вигляду продукту. Метал збільшує вагу, а це означає, що під час транспортування в атмосферу викидається більше СО2. Yves Rocher відмовився від преміальності опаковання на користь дбайливого ставлення до довкілля.

КРАСА I САЛОН

ВIЗЬМЕМОСЯ

Наші руки потребують догляду не менше, ніж обличчя. Проте більшість із нас приділяє потрібну увагу в ліпшому разі лише нігтям. Унаслідок цього шкіра рук безжально видає наш вік і спосіб життя. Як виправити ситуацію? Дослухайтеся до рекомендацій Тетяни Кобець, дерматологакосметолога, керівника косметологічного центру KeyMed.

За статистикою, найактивніше жінки доглядають за руками восени та взимку. Саме в холодну пору року шкіра рук найчастіше сигналізує про проблеми: з’являються мікротріщинки та почервоніння, шкіра стає шорсткою. Проте дбайливий догляд потрібний нашим рукам протягом усього року. До того ж це стосується представників обох статей. У чоловіків шкіра (і на обличчі, і на руках) від природи більш щільна, а відтак не схильна до появи дрібних зморщок. У чоловіків зазвичай одразу з’являються вже глибокі зморшки, боротися з якими складніше. Багато косметичних компаній випускають спеціалізовані лінійки догляду для сильної статі — варто на них зважити. Формули цих засобів ураховують усі природні особливості чоловічої шкіри.

Вікові плями vs крем з SPF

На кистях рук розташовано дуже мало сальних залоз — набагато менше, ніж на обличчі. Відтак шкіра рук надто схильна до сухості. Окрім того, підшкірно-жировий шар тут фізіологічно достатньо тонкий, а з віком він витончується ще більше — і стають помітними судини та сухожилля. Особливо часто це спостерігається у людей худорлявої статури. Запобігти втраті підшкірно-жирової клітковини неможливо. А от завадити витонченню самої шкіри рук цілком реально. Серед інших причин старіння рук — постійний контакт із доволі агресивними зовнішніми чинниками. Це і мийні засоби (навіть найделікатніше мило змиває захисну гідроліпідну мантію, не кажучи вже про побутову хімію), і ультрафіолет, і мороз із вітром узимку. Однак стрижнева причина передчасного старіння шкіри рук — це не фізіологічні особливості, а відсутність належного догляду. Тетяна Кобець зазначає, що так звані «вікові» коричневі цятки на руках насправді не мають нічого спільного з віком. У всьому винна

Фото: depositphotos.com, надано KeyMed

ЗА РУКИ!

КРАСА I САЛОН

Усю господарську роботу в домі робіть у спеціальних рукавичках. Важливо, щоб усередині не було тальку — він пересушує шкіру. Вінілові чи нітрилові рукавички — найкращий вибір. надмірна інсоляція. Так, з віком плям на руках з’являється більше — але це лише тому, що протягом життя накопичуються ураження від ультрафіолету.

Нюанси домашнього догляду

Парафінова насолода

Must зимового догляду за руками і для жінок, і для чоловіків — парафінотерапія. Цей метод чудово бореться із зимовими проблемами шкіри: гіперчутливістю, лущенням, почервонінням. Зазвичай процедура проводиться у салоні, після манікюру. Суть у тому, що на руки наноситься живильна маска, зверху — спеціальний розігрітий парафін, а потім надягаються рукавички. Завдяки па-

Руки про вік не розкажуть!

Для найкращого ефекту паралельно із домашнім доглядом варто застосовувати досягнення сучасної косметології. Тетяна Кобець радить зважити на хімічні пілінги — для рук підходять ті самі формули, що й для обличчя. До того ж у період відновлення (він триває 5–10 днів) старий епідерміс з рук злущується майже непомітно. Ефективними будуть також процедури лазерного і фотоомолодження (IPL). Вони освітляють пігментні плями та борються зі зморшками. Біоревіталізація із уведенням гіалуронової кислоти стимулює синтез колагену та еластину — а отже, шкіра стане більш пружною і гладенькою. У разі глибоких зморщок і видимих судин рекомендується заповнення філерами з гідроксіапатітом кальцію чи гіалуроном. Плазмотерапія дає надзвичайні результати. Під час процедури з власної крові пацієнта виділяється плазма, яка потім вводиться під шкіру кистей. Плазма містить активовані спеціальним чином тромбоцити, які примушують клітини «прокинутися» — і відтак запускають процеси природного омолодження. Ольга Коваль

Крем для рук потрібно обирати так само вибагливо, як і засоби з догляду за шкірою обличчя. Останні, до речі, також підходять і для шкіри рук — особливо якщо це густий нічний живильний крем. Бажано, аби до щоденного крему для рук входив вітамін С (улітку такий засіб наносьте лише на ніч) — він бореться із пігментними плямами. Гіалуронова кислота забезпечить зволоження, а ретиноїди — боротьбу зі зморшками. У сонячну погоду — у будь-яку пору року — обов’язково треба наносити крем з УФ-фільтром. Змащувати руки кремом потрібно після кожного миття, а також вранці та ввечері. Двічі або тричі на тиждень варто робити пілінг шкіри рук чи маску. Сьогодні на ринку багато готових масок, здебільшого корейських, у вигляді рукавичок із поживними та зволожувальними компонентами. Вони дають чудовий результат з першого застосування. Якщо такої маски нема, можна просто нанести на ніч товстим шаром живильний крем, надягти бавовняні рукавички та лягти спати.

рафіну поживні речовини з крему проникають більш глибоко — і, зрештою, якість шкіри поліпшується.

СОЛОДКІ МИТІ ЖИТТЯ і за доступними цінами. Компанія «Gelato di Venezia» підтримує тренд здорового харчування, піклується про навколишнє середовище й незабаром запустить лінію веганського морозива. Не варто боятися, що десерт швидко розтане. Спеціальна технологія приготування й оформлення створює термоефект, завдяки якому морозиво тримає температуру та форму протягом досить тривалого часу. Скуштувати солодощі, морозиво та інші десерти бренда «Gelato di Venezia» можна в джелатерії, що разташована в ТРЦ «Smart Plaza». Якщо бажаєте замовити індивідуальні вироби ручної роботи чи торт з морозива — компанія залюбки створить унікальний продукт саме для вас.

Український бренд «Gelato di Venezia» виробляє морозиво та торти з морозива за італійською технологією, унікальною рецептурою і з використанням лише натуральних інгредієнтів. Назва бренда в перекладі — «морозиво з Венеції». Асортимент налічує понад 50 смаків класичного та ексклюзивного вершкового морозива і фруктових сорбетів. До речі, сорбети — це цілком вегетаріанський продукт, що складається лише із фруктів або ягід та цукрового сиропу, не містить ні молока, ні масла, тобто жодних складових тваринного походження. Головний чинник, що відрізняє бренд від більшості конкурентів — від-

сутність синтетичних барвників і пальмової олії, які є дешевими й шкідливими інгредієнтами. Візитівкою бренда «Gelato di Venezia» є святкові торти, зроблені цілковито з морозива! Ви можете замовити торт на будьяке свято й самостійно вибрати улюблені смаки та індивідуальний дизайн. У оформленні, за найкращими італійськими традиціями, використовуються високоякісний шоколад, свіжі фрукти та ягоди. Власники бренда впевнені, що їхня місія — популяризувати культуру споживання якісних, натуральних і красивих десертів серед українців, а також довести, що натуральна продукція буває

Адреса: Джелатерія «Gelato di Venezia», пр-т Перемоги, 24–26, ТРЦ «Smart Plaza», 2-й поверх Замовлення за тел.: +38 (044) 465 58 27 +38 (067) 168 42 97 Більше інформації : gelatodivenezia.com @gelatodivenezia @gelatodivenezia

СПРАВЖНІЙ ІТАЛІЙСЬКИЙ СМАК

Оксана Скиталінська Девiз: Танцюй, ніби тебе ніхто не бачить, співай, ніби тебе ніхто не чує, кохай, ніби тобі не робили боляче, і живи, ніби рай уже на землі. Люди, що надихають: Тарас Шевченко, Самуель енрік «Samuka» (Bboy Samuka), Шон Сварнер. Мiсце сили: Там, де я є.

ЗДОРОВ’Я I ЕКСПЕРТ

НА ВАРТІ

МОЛОДОСТІ

Й ДОВГОЛІТТЯ

Темпи старіння — а відповідно й те, як ми почуваємося та виглядаємо, — пришвидшуються дуже інтенсивно, якщо в організмі є «тихі» й уповільнені запалення й гормональні дисфункції. Перманентний стрес, штучний раціон, гіподинамія та неправильний режим роботи й відпочинку крок за кроком руйнують суглоби, нервові клітини та внутрішні органи. Однак запобігти цьому реально!

Чоловіки й жінки старіють по-різному

Приблизно з тридцяти років концентрація статевих гормонів у представників обох статей поступово зменшується, а в жінок після 50-ти гормональний фон змінюється дуже суттєво. Проте наслідки для жінок і для чоловіків будуть різними. Стрес, в якому більшість людей у так званих цивілізованих країнах живуть роками, викликає хронічне підвищення гормону кортизолу. Аби нейтралізувати його шкідливий вплив, потрібен тестостерон — «чоловічий» гормон, якого в жіночому організмі зовсім небагато. Тому жінки стають більш схильними до аутоімунних, психічних і нейродегенеративних патологій. Скажімо, у США понад 70 % хворих на Альцгеймера становлять жінки. У чоловіків гормональне старіння спричиняє частіше серцево-судинні захворювання та дисфункції печінки, онкологічні хвороби та хворобу Паркінсона. Такий невідворотний процес, як менопауза у жінок, спричиняє «обвальне» старіння. Рівень гормонів естрогенів, які відповідають за міцність кісток, роботу серця, захищають суглоби та судини від системних запалень, в цей період скорочується на 60 %. Окрім зовнішніх змін, починаються внутрішні метаморфози: збільшується ризик інсулінорезистентності (відповідно, й цукрового діабету) — особливо на фоні неправильного раціону та дефіциту фізичної активності. Порушується метаболізм: виростає «кортизоловий» живіт, внутрішні органи обростають жиром. І запускається ланцюгова реакція: вну-

«Дев’ять десятих нашого щастя залежить від здоров’я» — писав німецький філософ Артур Шопенгауер. «Наше здоров’я в наших руках або, у буквальному сенсі, в нашій тарілці», — стверджує відомий дієтолог Оксана Скиталінська. Що маємо робити щодня, аби повсякчас почуватися добре й виглядати молодо?

ЗДОРОВ’Я I ЕКСПЕРТ

Насіння льону, горіхи, морська риба (двічі на тиждень), молюски та бурі водорості. Такі продути містять омега-3 — ці речовини не синтезуються організмом, ми можемо отримати їх лише з їжею. Рослинна клітковина. Важливо, щоб у раціоні були як розчинні, так і нерозчинні харчові волокна. До перших належать печені яблука, вівсяні висівки, варені буряк і морква — ці продукти сприяють відновленню мікрофлори кишківника, вони зменшують рівень канцерогенів і нормалізують гормональний стан. Нерозчинна клітковина міститься у цілозернових крупах, ягодах і фруктах — вона запобігає застійним процесам у ЖКТ.

Квашені — не мариновані! — капуста, огірки, помідори, лимони (останні дуже люблять у східних країнах). Все це — пребіотики, які живлять корисні бактерії у кишківнику. З віком мікробіота кишківника старіє — а це означає, що корисних бактерій стає менше, а от шкідливих — більше. Особливо важливо їсти квашені продукти, коли ви вживаєте м’ясо чи рибу. Зеленина має бути на столі тричі на день, з кожним прийомом їжі. Обирайте те, що ви любите, та обов’язково їжте петрушку. Вона є унікальним джерелом апігеніну — цей флавоноїд очищує організм від клітинного сміття. Рослинний білок — боби, гриби, а також некруті яйця варто вживати щодня. Кисломолочні напої, сири та рибу — трохи рідше. А от від цільного молока варто відмовитися зовсім, адже воно може провокувати запальні процеси в ЖКТ. Зелений чай, кава (без молока, до двох чашечок на день), какао, дикі ягоди багаті на поліфеноли, які також захищають нас від запалень. Приправи: барбарис, перець, розмарин активують очищення нейронів від токсинів. А трави гіркоти (рукола, чай із додаванням полину, деревію) очищують жовчні протоки.

Маркери здоров’я

Лікарі радять усім (особливо тим, кому 40+) щорічно проходити повні медичні чекапи: це уможливлює, по-перше, стежити за станом здоров’я у динаміці, а по-друге, «спіймати» хворобу в початковій фазі. Втім існують також прості й ефективні способи самостійно оцінити рівень здоров’я. Учені виділяють три основні маркери. Об’єм талії. У жінок цей показник не має перевищувати 80 см, у чоловіків — 94. Якщо ж цифри відповідно 88 і 102 чи більше — це ознака ожиріння і справжній сигнал SOS від організму. Треба терміново вживати дієтичних заходів! Рівень цукру в крові в нормі становить 3,8–5,5 ммоль/л натще. Причому важливо здати аналіз не лише на рівень глюкози в крові (він демонструє дані лише безпосередньо на момент дослідження), а й глікозильований гемоглобін. Це біохімічний показник, який показує рівень «зацукрованості» за більш тривалий період (до 3-х місяців). Артеріальний тиск. Поняття «космонавтської» норми, 120/80 вже давно застаріло: у кожної людини ці показники індивідуальні — головне, щоб ви при цьому нормально почувалися. Утім важливо, аби верхній (систолічний) тиск був у межах 95–140, а нижній (діастолічний) — від 60 до 90. Важливо також виключити всі джерела запалень в організмі (хронічний нежить, каріозні зуби тощо).

Чарівна трійка

Вік і спадковість — незмінні чинники. Проте є добра новина: спосіб життя часто виявляється важливішим за ці константи. Тому призупинити гормональне старін-

Фото: depositphotos.com, З власних архівів

ПРОДУКТИ ДОВГОЛІТТЯ

трішній (вісцеральний) жир продукує прозапальні компоненти — в усьому організмі починаються хронічні запалення — стан здоров’я різко погіршується. Окрім того, з віком у людей обох статей втрачається м’язова тканина, а між м’язовими волокнами починають накопичуватися жирові відкладення. Це так зване саркопічне ожиріння (мало м’язів — багато жиру), яке супроводжується обвисанням шкіри, одряхлінням загалом.

З віком набрати вагу стає легше, а от скинути — важче. І це ще одна причина уважніше ставитися до свого раціону та способу життя.

Хроноцикли. Коли ми живемо згідно з людськими природними біоритмами, увесь організм працює злагоджено та збалансовано. Найголовніше — рано прокидатися та лягати до 24:00. Економити на сні не варто — адже людей, які справді здатні повноцінно відпочити за 5–6 годин, на Землі дуже мало. А хронічне недосипання призводить до цілої низки проблем. Важливо, щоб у приміщенні, де ви спите, було тихо, темно й прохолодно. Блакитне світло, яке випромінюють екрани ґаджетів, блокує гормон сну мелатонін. Також зранку, коли відбуваються процеси самоочищення, важливо допомогти організму: вживати сиру рослинну їжу (салати, фрукти, смузі та фреші).

ми всього організму. 150 хвилин фізичної активності на тиждень, як рекомендує ВООЗ, — це щонайменше для того, аби просто вижити. Однак, щоб вберегтися від деменції та остеопорозу, тренуватися треба щодня. Сприймайте спорт як ліки: це те, що треба «вживати» обов’язково.

ня та позбутися системних запалень у наших руках. Оксана Скиталінська називає три найголовніші чинники.

3 2

Фізична активність. Що старшими ми стаємо, то більше мусимо рухатися. І льюіскероллівське «потрібно бігти з усіх ніг, щоб тільки залишатися на місці» тут вельми доречне. Адже з віком усі процеси в організмі уповільнюються, і щоб лишатися здоровими та енергійними, треба постійно себе розбурхувати. Причому тренування повинно складатися із трьох видів вправ. Перше — силові з власною вагою та з частими повторами (присідання, махи, віджимання, статика тощо). Такі вправи роблять кістки щільнішими та запобігають деградації нервової системи. Другий вид вправ — кардіонавантаження (біг, швидка ходьба, танці), а третій — стретчинг, тобто розтягнення (наприклад, йога та пілатес). Доведено, що під час фізичної активності відбувається ріст мітохондрій. А ці компоненти клітини є джерелом енергії та санітара-

Раціон. Що стосується режиму приймання їжі, то оптимальною є система 8/16, коли протягом 8-ми годин на добу ви можете влаштовувати прийоми їжі (скажімо, з 9:00 до 17:00), а решту часу — ні. Таке інтервальне голодування запускає процес детоксикації на клітинному рівні. В ідеалі достатньо їсти 3 рази на день (2 великих прийоми їжі + 1 перекуска). Важливо, щоб продукти, які ви їсте, мали протизапальні та нейропротекторні (захист мозку від старіння) властивості. Важливо, щоб базою раціону були локальні продукти — вони засвоюються найліпше. При цьому варто час від часу включати до раціону екзоти. Вони стимулюють гормезис ЖКТ, тобто викликають його помірний стрес. А це, своєю чергою, активізує антивікове оновлення й посилює імунну систему. Ольга Коваль

ЗДОРОВ’Я I КУРОРТ

ПIДЗЕМНА АПТЕКА

Нещодавно Event Ukraine побував на трьох українських курортах — у Моршині, Трускавці й Східниці, що на Львівщині. Усі вони славляться своєю лікувальною мінеральною водою. Розповідаємо, чим один відрізняється від іншого й що де «латають».

Чи знали ви, що загалом в Україні не менше ніж 500 мінеральних вод? Причому близько 42 відсотки лікувальних зосереджені саме на Львівщині. Бальнеологічні курорти Моршин, Трускавець і Східниця розташовані поблизу Карпат, тому мальовнича природа відпочивальникам забезпечена. А що ще чекає на тих, хто хоче оздоровитися?

Трускавець

Хто ж не чув про легендарну «Нафтусю», навіть до ладу не знаючи, що то за вода і навіщо її вживати. Гідрокарбонатна, магнієво-кальцієва, слабомінералізована, з високим вмістом органічних речовин нафтового походження — так по-науковому описують «Нафтусю». Загалом у Трускавці 14 джерел з жіночими іменами, серед яких є й екзотичні: «Юзя», «Броніслава», «Марія», «Софія»… Три з них використовуються в лікуванні, і вони доступні в міському бюветі, проте деякі готелі та пансіонати мають свої «наливайки». Забігаючи наперед, скажу, що Трускавець — найрозвиненіший курорт з трьох, про які йдеться, найбільш жвавий і динамічний. Тут багато сучасних готелів, ресторанчиків, кафешок, і, як наслідок — людей. По Трускавцю приємно гуляти, хоча й впадає в око еклектична і хаотична суміш архітектурних стилів. Проте тут збереглися цікава історична забудова, вілли з давніх часів і старовинні храми, а ще на деяких вулицях заборонили рух автівок‚ причепурили їх численними світловими композиціями. До того ж є вели-

ЗДОРОВ’Я I КУРОРТ

Прикарпаття», «Черемош», «Світанок» і «Лаванда», а ще є багато нових сучасних приватних готелів. Що лікують. Хронічні гепатити, холецистити, гастрити, панкреатити у стадії ремісії, жовчнокам’яну хворобу, захворювання жовчовивідних шляхів і кишківника, виразкову хворобу шлунка та дванадцятипалої кишки, порушення обміну речовин, хвороби печінки, супутні захворювання сечостатевої системи та опорно-рухового апарату, ожиріння, неврози.

Східниця

У найбільшому курортному готелі східниці «три сини та донька» є свій бювет з лікувальною водою.

Фото: надані асоціацією «Туристичний пресклуб України», facebook.com/trysyny5.

Моршин

Моршин зусібіч оточений могутнім лісом і невисокими горами. Повітря — хоч пий. Жодних великих виробництв. Здається, й донині у містечку збереглась атмосфера спокійного розміреного життя. Тому, якщо хочете усамітнення, — вам до Моршина. Від початку свого першого офіційного лікувального сезону — 1878 року — курорт ніколи не припиняв діяти. Тутешнє оздоровлення зав’язано на ропі — лікувальному розсолі, природному сильно мінералізованому концентраті, який розводиться в різних пропорціях. Тут, як і в Трускавці, є бювет, де водичка відпускається iндивiдуальними порціями — за картками вiд лікаря, в яких закодована ваша персональна концентрація i доза. Глауберова сіль, що міститься у гірко-солоних водах Моршина, чудово оздоровлює печінку, підшлункову залозу, кишківник. До комплексу «Моршинкурорт» належать п’ять санаторіїв: «Дністер», «Перлина

Курорти інспектувала Ольга Жуковець За можливість розповісти про курорти дякуємо Управлінню туризму та курортів Львівської ОДА, асоціації «Туристичний пресклуб України».

чезний курортний парк, схожий на ліс, в якому наразі триває реконструкція. Що лікують. Хвороби нирок і сечовивідних шляхів, органів травлення, обміну речовин, серцево-судинної системи, органів дихання, шкіри та опорно-рухового апарату.

Сказати цілому світові: нехай зачекає, точно можна в Східниці. Це селище звідусіль оточене горами, дарма, що невисокими. Чарівними краєвидами можна насолоджуватися майже звідусіль у селищі й гуляти, гуляти, гуляти… Тут свій особливий мікроклімат, настояний на хвої смерекових і соснових борів. Східниця унікальна «набором» лікувальних вод: тут є і слабомінералізовані на зразок «Нафтусі» з розчиненими органічними речовинами, води зі вмістом заліза, унікальні лужні (содові) мінеральні води на кшталт «Боржомі». Є і хлоридно-натрієві з підвищеним вмістом брому, які можуть використовуватися і внутрішньо, і зовнішньо, але вони ще чекають на вивчення. Загалом — 38 джерел, з яких облаштовано 10. Ця унікальність Східниці обумовила ще одну її особливість — тут немає централізованого бювету, і щоб попити водички різного типу, треба добре походити, пересуваючись від джерела до джерела. Східниця — не Трускавець і навіть не Моршин. Перше й найголовніше — вона «розкидана» по пагорбах, а більшість готелів тут — приватні, формату міні, хоча є кілька сучасних комфортабельних комплексів з басейнами, конференц-залами, ресторанами. Що лікують. Хронічні холецистити, холангіти, хвороби печінки та нирок, функціональні захворювання жовчних шляхів і жовчного міхура, хронічні гепатити, хронічні панкреатити, хронічні пієлонефрити, хронічні цистити, цукровий діабет.

рекомендує

Біг цілий рік

Не уявляєте свого життя без бігу, участі в різноманітних марафонах? Думаєте, що зима — точно не час для бігових стартів? Помиляєтеся. І хоча зимові забіги, принаймні в нашому кліматі, — це не час для оновлення особистих рекордів, вони так само подарують вам радість спілкування з однодумцями й заряд енергії. А щодо рекордів, то їх можна спробувати досягти на забігах у тепліших краях.

Збігай за доброю справою

апередодні улюбленого свята малечі в Сумах відбудеться забіг Святого Миколая. Ця подія — не тільки шанс закрити гештальт на дистанціях 10 км та 5 км, а й зробити ще одну добру справу, взявши участь у забігу на 1 км, кошти від реєстрації на який підуть на

благодійність. Зробіть так, щоб Святий Миколай про-

йшов повз вашу подушку, розкладаючи різочки.

Карнавал і Run 22 грудня, Вишгород

найкоротший день року всі охочі можуть завершити 2019 рік епічно та видовищно. Цей захід добре підійде для тих, хто хоче весело провести час, насолодитися компанією друзів на свіжому повітрі. Тож готуйте свій новорічний костюм і запалюйте на святі спорту. Жодних рекордів, жодних секунд і пульсометрів, лише фан та щасливі фото на фініші! Якщо 21 км бігти в задоволення вам ще важко, можна обрати коротку дистанцію — дабл-мінімарафон.

Фото: www.dubaimarathon.org, ction_mainimage, msm.no, tiberiasmarathon.com

14 грудня, Суми

СПОРТ I EVENT

У теплі краї 24 січня, Дубай, ОАЕ

раса Дубайського марафону Standard Chartered Dubai Marathon проходить вулицями столиці емірату, ще й берегом Перської затоки з краєвидом на море й архіпелаг штучних островів The Palm Jumeirah. Тутешній забіг — це престижні змагання з великим призовим фондом, у яких беруть участь спортсмени світового класу. Візьміть участь у повноцінному марафоні (42 км) або другорядних забігах на 10 км та 4 км. Основні категорії ще й поділені на підкатегорії відповідно до рівня спортивної підготовки та віку учасників, тож випробувати себе матимуть змогу всі охочі.

Майже біблейський старт 99

3 січня, ТверIя, IзраÏль

ea of Galilee Tiberias International Winner Marathon — це забіг берегами Галілейського моря, воно ж Тиверіáдське озеро, або озеро Кінéрет, що в Ізраїлі. Історія забігу не сягає в сиву давнину, але досить поважна, адже перший старт відбувся ще 1977 року. Траса марафону пролягає на 200 метрів нижче рівня моря, і такий факт робить цей забіг найбільш «низькою» марафонською дистан-

цією у світі. Для тих, хто хоче втекти від української зими, але ще не готовий до повноцін-

Забіг полярної ночі 4 січня, Тромсе, норвегIя

olar Night Halfmarathon — це насправді унікальний забіг, що проходить в північному норвезькому місті Тромсе. Щороку сюди з’їжджаються понад 2000 учасників, щоб пробігти півмарафонську й інші коротші дистанції. Фішка події в тому, що в зимову пору року є висока ймовірність побачити північне сяйво навіть вдень. Траса півмарафону проходить вулицями Тромсе, від Ратуші до аеропорту й назад. Не забудьте про шипи на кросівки!

ного марафону, відкриті й інші дистанції: півмарафон і 10 кілометрів.

СПОРТ I ПОДIЯ

100

Школа гольфу для гостей TTN Golf Challenge 2019.

CПОРТ І БІЗНЕС

Найпрестижніший гольф-турнір сезону TTN Golf Challenge’2019 зібрав провідних експертів туристичного ринку на конференцію E-travel Hub і об’єднав спорт і бізнес.

Олександр Кікін, переможець TTN Golf Challenge 2019 з керівником H club Олегом Стрельніковим (зліва).

Третій ювілейний гольф-турнір TTN Golf Challenge ’2019 цьогоріч змінив формат і суттєво розширив програму. Окрім традиційного спортивного змагання, організатори — міжнародний туристичний холдинг TTN — успішно провели бізнес-конференцію E-travel Hub, сформувавши нову комунікаційну платформу для провідних гравців туристичного ринку. TTN Golf Challenge ’2019 об’єднав гостей не лише для захопливої гри, а й для продуктивного нетворкінгу й партнерства. Конференція E-travel Hub зібрала більше ніж 200 учасників, міжнародних спікерів, топ-менеджерів та ключових експертів тревел-індустрії. Виступи запрошених спікерів були присвячені глобальним трендам і проблемам розвитку ринку туристичних послуг та носили максимально практичний характер, пропонуючи конкретні інструменти для вирішення стратегічних і операційних завдань. Ярослав Степанюк з Aviasales презентував ефективний алгоритм оцінки та мінімізації можливих ризиків під час виходу на нові ринки. Кирил Тихонов з «АльфаСтрахування» розкрив інсайти формування споживацьких уподобань під час вибору страхових продуктів і створення комплексних пропозицій страхових компаній. Олексій Муровцев з Aerticket відзначив головні виклики індустрії у стратегічній перспективі. Ігор Ночка з Visa

Сергій Кравець, директор Sabre Ukraine, Андрій Інгульський, CEO Tickets Travel Network.

Гольф турнір TTN Golf Challenge 2019.

101

Конференція E-Travel Hub. окреслив майбутні напрями розвитку платіжних систем і преміум-продуктів для мандрівників. Сергій Кравець, директор Sabre Ukraine, розкрив роль діджитал-туроператорів як найбільш динамічних та інноваційно конкурентоспроможних учасників ринку. Вагомою частиною заходу E-Travel Hub були панельні дискусії, де обговорювалися такі питання, як роль партнерства та конкуренції в туристичній галузі, синергія як ефективна стратегія взаємодії, зміна споживацьких уподобань у тревел-індустрії. Участь у панельних дискусіях взяли визнані експерти ринку: Ігор Новіков (Skyscaner), Сергій Савюк («Кій Авіа»), Андрій Павленко (МАУ), Олексій Муровцев (Aerticket), Антон Борисюк і Максим Волошин (аеропорт «Бориспіль»), Кирил Тихонов («АльфаСтрахування»), Сергій Кравець (Sabre Ukraine), Галимжан Базилбаєв (Air Astana), Галина Дурмус (Qatar Airways), Андрій Інгульський (Tickets Travel Network), Віктор Войцеховський (Tickets Travel Network).

Паралельно із бізнес-спілкуванням на E-travel Hub відбувся вже традиційний найбільш престижний гольф-турнір сезону, а також розважальна програма для гостей — уроки гольфа, тест-драйви інноваційних електрокарів, лотерея із розіграшем призів і подарунків від партнерів заходу, дитячий клуб. Кульмінацією вечора став емоційний виступ Дмитра Ріаnобой Шурова, який виконав усі улюблені хіти та створив романтичний настрій. Партнери заходу: Sabre Ukraine, Visa, Air Astana, Qatar Airlines, A-Club Alfa Bank, Chivas, Hyundai, Miele, Vodafone, Hilton, Dec Camp, «Моршинська Спорт».

102

СПОРТ I ДОСВIД

ПЕРЕПЛИСТИ

ГІБРАЛТАР

Олексій Теряхін — перший українець, який підкорив Гібралтарську протоку. Цей непростий заплив став не тільки початком його особистого шляху до серії Ocean’s Seven Swim із семи найскладніших запливів у світі, а й стартом проєкту, покликаного змінити ставлення українців до людей віком 60+.

Гібралтар: чому унікальний?

Уявляєте, Гібралтарську протоку щороку можуть переплисти лише 60 людей! Це пов’язано зі складними погодними умовами — вітер, течія, хвилі, а ще з активним судноплавством. Організовує запливи іспанська компанія ACNEG, й одночасно можуть плисти 1–4 людини. Тому черги — у кілька років. Якщо подаєш заявку самостійно, то платиш так само, як і команда із чотирьох. Найдешевший слот — 800 євро. На рік компанія отримує близько 1000 заявок. І далі лотерея — невідомо, кому пощастить. Я дізнався, що є компанія-посередник Neda el Mon, яка щорічно викупає у ACNEG 24 місця, приймає заявки та формує групи з 4 учасників. Реєстрація — аж 2400 євро! Проте є й плюс — компанія забезпечує плавцям 6 тренувальних сесій, де люди знайомляться і вчаться плавати в коман-

ді. А ще посередник оплачує 5 днів перебування в місті Тарифа під час очікування запливу. До речі, саме за назвою цього міста називаються постійні ставки сплат за послуги, і першими це застосували араби в порту Тарифа.

Як все організовано

Заплив стартує в Тарифа, а фінішує на узбережжі марокканського Пунта-Сірес. Це найвужче місце протоки — 14,4 км. Важливо дістатися узгодженого з марокканською стороною місця фінішу, бо зовсім поруч з ним — військова база. Плавців супроводжує надувний човен, з якого ми отримуємо їжу та напої, на нього можуть забрати охочих знятися з дистанції чи дискваліфікованих плавців. Африканське узбережжя зустрічає вас десятком місцевих рибалок, які вже навіть не намагаються зрозуміти, що саме спонукало цих людей долати 15 км із Європи до Африки таким чином. Ні сфотографуватись з жовто-блакитним прапором на

Складні запливи — це демонстрація того, що людина, яка не присвятила 10 років дитинства басейну, може досягати не меншого, ніж профі.

103

Мені 31, і я ніколи не займався спортом професійно. Ще з університету ходив у басейн: двічі на тиждень, пропливаючи по 2 км за тренування. Якось два роки тому помітив, що чоловіки, набагато старші за мене, плавають швидше. Це був поштовх до завзятих тренувань. Згодом були мої перші 5 км в басейні, а потім — і перший заплив на відкритій воді серії Oceanman в іспанському Бенідормі, про який дізнався випадково. Після запливу зрозумів, що довгі дистанції на відкритій воді — це те, що мені подобається найбільше. Так у моєму житті сталися 10-кілометровий заплив у Дубаї та 14-кілометровий старт на італійському озері д’Орта. До них готувався вже з допомогою тренера.

Олексій Теряхін зі своєю командою після вдалого фінішу.

104

Власний досвід

На мою заявку офіційна компанія не відповіла, проте озвався посередник, в якого звільнилося місце. Так я отримав шанс переплисти Гібралтар уже у вересні 2019-го. На той час залишилася тільки

Заплив коротко

14,4

км

Тарифа, Іспанія — Пунта-Сірес, Марокко

плавців на рік

Постійне судноплавство Складні умови: вітер, течія, хвилі

одна тренувальна сесія, і я полетів у Барселону знайомитися зі своєю командою. Група, до якої мене приєднали, була однією з найшвидших. У її складі — два іспанці й один португалець, усі в минулому спортсмени. Відведене для нас вікно можливості — з 1 по 6 вересня. П’ять днів дається на очікування погоди, за якої організатор дозволяє заплив. У нашому вікні дув леванте — свіжий східний вітер з боку Африки. З таким вітром заплив неможливий. Тягнулись дні очікування. Минуло й шосте вересня. Друзі з Києва, які планували зняти фільм про заплив, повернулися додому. Мій авіаквиток «згорів». Нам дозволили стартувати 9 вересня. Вітер трохи вщух, але був ще досить відчутний. І потім саме це написали в нашому сертифікаті — що ми пливли під час леванте. Таке мало кому пишуть, і це ще одне подолання себе та природи. За час очікування ми дуже здружились із хлопцями з команди. Швидкість у них була висока, і протягом дистанції вони мене підтримували та підбадьорювали, адже в разі, коли ти відстаєш від команди більш ніж на 100 метрів, тебе знімають з дистанції.

Чому плавальні марафони?

Для мене запливи на відкритій воді — це можливість підкорення особистих вершин. У категорії 30+ практично неможливо посісти призові місця — все забирають колишні професіонали. Тому складні запливи — це демонстрація того, що людина, яка не присвятила 10 років дитинства басейну, може досягати не меншого, ніж профі.

Після Гібралтару

Улітку, після запливу на італійському озері Орта, в мене з’явилася мрія зробити так, щоб українці віком 60+ теж могли взяти участь у цьому спортивному святі. Ми плануємо підготувати людей, старших 60 років, до 4,5-кілометрового запливу Oceanman Lago d’Orta, який відбудеться влітку 2020-го. Маємо 13 учасників — 11 жінок та 2 чоловіків, серед них троє віком 65+. І це неймовірно надихає. Учасники проєкту вже тренуються й демонструють успіхи. Я певен, що ми маємо всі шанси привезти із запливу не тільки символічні медальки тих, хто перетнув фініш, а й посісти призові місця. А ще неймовірно хочеться змінити ставлення українського суспільства до можливостей самореалізації старших людей. записала ірина лозниця

Фото: з особистого архіву Олексія Теряхіна, Alyona vitiuk

фініші, ні зробити селфі на марокканському березі не вийде. Правила дозволяють торкнутися марокканських скель і рушити на іспанський катер для повернення. Тому і віза в Марокко не потрібна.

ВІДТЕПЕР В УКРАЇНІ

ВЛАСНИЙ РЕКОМЕНДАЦІЙНИЙ СЕРВІС ЯК ЖИТИ ЦІКАВО, АКТИВНО, ЗМІСТОВНО.

EVENTUKRAINE.COM

106

СПОРТ I ПОДIЯ

СВЯТО СПОРТУ КОРОЛІВ Кінне поло називають шляхетним спортом і благородним заняттям для справжніх чоловіків. Однак він не для слабких і не для дилетантів. Уміння триматися в сідлі грає тут неабияку роль. Цьогоріч у жовтні у київському заміському клубі Equides club відбувся перший показовий матч із кінного поло. Справжню історію зародження цієї гри, на жаль, відновити неможливо. Одні вважають, що вона виникла ще у ІІ тисячолітті до нашої ери в Персії, інші історики наполягають, що у четвертому — вже нашої ери. Однак достеменно відомо, що розвинене до досконалості англійцями у ХІХ сторіччі, на початку минулого століття кінне поло стало олімпійським видом спорту. Цікаво, що стандартне поле для кінного поло величезне: за розмірами воно

таке, як шість футбольних полів, а кожен гравець мусить мати під час матчу не менше ніж три поло-поні спеціальної аргентинської породи. У респектабельному приватному закритому H club бачили багато знаменитостей, від Джона Малковича до нобелівських лауреатів, але такий значний десант аристократів у Лісниках висадився вперше. П’ять власників команд з трьох континентів не тільки були присутні, а й вийшли на поле у складі команд. Два періоди по 45 хвилин команди Equides і La Martina змагалися в умінні занести на повному скаку невеликий оранжевий м’яч у ворота суперника. Легкі й швидкі скакуни, які прибули до

СПОРТ I ПОДIЯ

У першому показовому матчі з кінного поло зійшлися команди La Martina й Equides.

Гравець команди La Martina Даніель Стюарт.

107

Патрон однієї з команд Марсело Толедо (ліворуч) і керівник H club Олег Стрельніков (у центрі). України з Аргентини у вантажному відсіку «Боїнга», показували чудеса спортивної грації. На переповнених глядачами трибунах були присутні посли держав, відомі бізнесмени й знаменитості. Після матчу гості виступили в ролі експертів дегустаційного сету стейків із аргентинської яловичини й елітного вина «Мальбек» від кращого заокеанського виробника. Своїм запальним мистецтвом поділилися з присутніми майстри аргентинського танго. А знавці ювелірного ремесла змогли оцінити унікальні вироби зі срібла, власноруч презентовані майстром з Буенос-Айреса.

Власники поло-команд і київські любителі цього вишуканого виду спорту домовилися, що успішний досвід буде повторено в наступному році. Цілком ймовірно, що це будуть змагання команд уже з декількох країн.

рекомендує

Свято пустелі 20–23 грудня, Дуз, ТунIс

а Міжнародному фестивалі Сахари, який щорічно приваблює близько 50 000 туристів, можна познайомитися з традиціями легендарних кочовиків-бедуїнів. Вони демонструють мистецтво їзди верхи, вправляння зі зброєю, весільні обряди, танці та пісні. Тут також відбуваються перегони

базари, де можна придбати сувеніри й скуштувати страви бедуїнської кухні.

на верблюдах, полювання із собаками в дюнах. У всьому місті влаштовують ремісничі

Борошно і яйця

воєрідний День дурня відзначають у містечку Ібі уже понад 200 років. І це справжня битва. Щоправда, їстівною зброєю, а саме — борошном і яйцями. На площі перед мерією сходяться дві армії у кумедній військовій формі. Одна з них складається з одружених чоловіків, які вдень

захопили місто і встановили в ньому сміховинні закони, порушників яких саджають за ґрати. Друга армія — повстанці, що намагаються звільнити місто від загарбників. Битва супроводжується вибухами петард. Перемагає добро, адже всі зібрані під час святкування гроші йдуть на благодійність.

Новий рік по-східному 25 січня, Шанхай, китай

овий рік — головне й найдовше свято у Китаї. Він припадає на зміну пір року, тому китайці називають його Святом весни. Не менш бучно, ніж в Китаї, Новий рік праздникують у В’єтнамі, Сінгапурі, Гонконзі, на Тайвані та в

Фото: media.montecarlosbm.com, pixabay.com

108

28 грудня, IбI, АлIканте, IспанIя

МАНДРИ I EVENT

Розфарбоване небо 14–16 січня, Ахмедабад, IндIя

айбільше місто штату Гуджарат Ахмедабад славиться на всю країну своїм Фестивалем повітряних зміїв. Він був частиною традиційних ритуалів на честь бога сонця Сур’ї під час популярного свята врожаю Макара-Санкранті, також відомого як Понгал. Нині ахмедабадський Фестиваль переріс межі релігійної церемонії й перетворився на подію міжнародного масштабу. В ці дні в небі можна побачити разючу розмаїтість повітряних зміїв незвичайних форм, дизайну й забарвлення, схожих на казкових птахів.

Цирк, цирк, цирк!

орічно в кінці січня у Монте-Карло проходить найпрестижніший міжнародний Фестиваль циркового мистецтва, куди приїжджають артисти з усього світу й демонструють свої найкращі номери.

Кореї. Усе навколо прикрашене ліхтариками, кольоровими гірляндами та квітами. Основні кольори — червоний і помаранчевий, головний атрибут — хлопавки, петарди, феєрверки та інший галас: так заведено відганяти злих духів. Закінчуються праздникування Святом ліхтарів (8 лютого). Чекайте вогників у всьому місті й не пропустіть нагоду спробувати традиційні ласощі таньюань — солодкі рисові кульки в гарячому бульйоні.

Засновником фестивалю був сам князь Монако Реньє III у 1974 році. Протягом 10 днів вистави оживають під куполом шапіто кварталу Fontvieille, захоплюючи глядачів неймовірними номерами.

109

16–26 січня, Монте-Карло

ПОЛІТ ТРИВАЛІСТЮ Тим з нас, хто часто буває в «Борисполі», складно повірити, що рівно 60 років тому цей український аеропорт номер один зовсім не був схожий на сучасну повітряну гавань, адже тоді він обслуговував пасажирів у майже наметах. У 2019-му «Бориспіль» відсвяткував 60 років з дня виконання першого рейсу в липні 1959-го.

Цьогоріч кількість пасажирів, яких обслужить головний аеропорт країни, перевищить рекордних 15 мільйонів. Упевнена, що у 1959-му про такі цифри ніхто навіть не мріяв. На дворі 1959-й. Київський аеропорт «Жуляни» вже тоді опиняється у полоні житлової забудови і не готовий приймати великі літаки. Тодішнє керівництво країни вирішує переобладнати військовий аеродром поблизу Борисполя на цивільний аеропорт. Роботи йшли просто-таки шаленими темпами у цілодобовому режимі, і перших пасажирів аеропорт обслужив уже 7 липня

того ж року. Авіалайнер Ту-104, на борту якого було 100 людей, здійснив перший рейс із Москви. Наступним був рейс за маршрутом Ленінград–Київ–Ленінград.

Перші ластівки

Одночасно з першими рейсами розпочалося будівництво пасажирського термінала, проєкт якого розробив інститут «Київпроєкт». А поки пасажирів обслуговували в польових умовах — у 6 наметах і тимчасових приміщеннях. Замість повноцінного пасажирського термінала встановили тимчасові будиночки, для розміщення наземних служб — теж. Чи варто говорити, що вони були дуже далекі від мінімального комфорту. Початкові розробки архітекторів, що передбачали багаторівневе обслуговування й галерею з телескопічними трапами для з’єднання літака з аеровокзалом, приголомшували масштабами. На жаль, пи-

Фото: надані пресслужбою аеропорту «Бориспіль»

110

МАНДРИ I ЮВiЛЕï

потреба будівництва другої злітно-посадкової смуги, яку й відкрили у 1971 році. Обидві смуги було спроєктовано зі значним запасом — 4000 м і 3500 м відповідно, що пізніше дало змогу приймати далекомагістральні літаки. Цікавий нюанс — за проєктом аеровокзалу, рейси у межах СРСР і міжнародні мали прийматися в одному приміщенні, що було нехарактерно для аеропортів Європи. Проте у перші десятиліття існування «Борисполя» пасажирські та вантажні перевезення здійснювалися лише по території Радянського Союзу. У 1980-х стартували перші міжнародні рейси, але ними літали лише тодішні партійні боси.

Новітні часи

тання з телетрапами не було вирішено, тому довелося відмовитися від будівництва галереї. Відтак зустрічали й проводжали пасажирів на першому поверсі на рівні перону.

Відкриття

Урочисте відкриття аеровокзалу — нинішнього термінала В — відбулося у травні 1965-го. За своїми розмірами в СРСР він поступався лише московському «Домодєдово» і вважався одним з найбільших у Європі. Його площа сягала 20,3 тис. м², що давало змогу обслуговувати до 1600 пасажирів на годину, а це було неабиякою кількістю на той час. Центральна частина термінала розташовувалася під прозорим куполом, який зводився з бетонних плит вагою до 7 тонн кожна. До речі, через цей купол московські пілоти прозвали наш аеропорт «критим ринком». Київські авіатори не залишилися в боргу й охрестили «Домодєдово» стайнею. Унікальний за архітектурним вирішенням, обладнаний новітнім оснащенням аеровокзал відповідав вітчизняним і міжнародним стандартам.

Перші успіхи

За перший рік роботи «Бориспіль» вийшов на третє місце за обсягами пасажирських перевезень серед аеропортів України (після Сімферополя і «Жулян»). Щороку кількість пасажирів стрімко зростала, тому виникла

111

У 60 РОКІВ

Після розпаду СРСР аеропорт відкрився для всіх пасажирів і будь-яких рейсів. Проте криза, викликана крахом Радянського Союзу, вплинула на діяльність «Борисполя», адже пасажиропотік суттєво впав. Та підприємство не закрилося, стало шукати фінансування для реконструкції й залучило кошти фірм-інвесторів. У 2001 році в «Борисполі» реконструювали першу злітно-посадкову смугу. Відтепер аеропорт міг приймати всі типи повітряних суден, навіть найбільший літак у світі — славнозвісну «Мрію». Протягом наступних десятиліть «Бориспіль» стає одним з найбільших у Східній Європі аеропортів-хабів, що обслуговують транзитні рейси іноземних авіакомпаній. Сьогодні тут постійно функціонує два термінали — F і D. Час від часу, в дні пікових навантажень — наприклад, коли Київ приймав фінал Ліги чемпіонів УЕФА чи під час хасидської програми — використовують і термінал В.

МАНДРИ I ЮВiЛЕï

112

Повернення із забуття

Під час Євро-2012, «Бориспіль» встановив рекорд, обслуживши 630 рейсів. Попередній рекорд було встановлено 2008-го — тоді було прийнято 423 рейси.

Другий пасажирський термінал — F — було відкрито у жовтні 2010 року. Тоді до нового, сучаснішого термінала перебазувалися деякі міжнародні авіакомпанії та МАУ. Проте проведення в Україні чемпіонату УЕФА з футболу внесло в життя «Борисполя» деякі корективи: стало зрозуміло, що будівництво великого сучасного термінала — не розкіш, а потреба. Так почалося будівництво термінала D, а термінал F через три роки законсервували. У 2019-му, через збільшення пасажиропотоку, він поновив роботу. Наразі там обслуговуються деякі чартерні рейси та лоукост-авіакомпанії.

Рекорди й новинки

Відкриття найбільшого в Україні багаторівневого термінала D відбулося у травні 2012 року, саме перед фіналом європейського футбольного чемпіонату. Це сучасний комплекс зі скла і бетону, в якому обслуговуються і міжнародні, і внутрішні рейси. До речі, під час Євро-2012, у день проведення фінального матчу в Києві, «Бориспіль» встановив рекорд, обслуживши 630 рейсів. Попередній рекорд було встановлено 2008-го — тоді було прийнято 423 рейси. З кожним роком «Бориспіль» добудовується і вдосконалюється. Магазини, кафе, ресторани, бари, готель, пошта, банки, перукарня — і це неповний перелік послуг для пасажирів. Серед новинок — багаторівневий паркінг навпроти терміна-

ла D. До кінця цього року там обіцяють обладнати місця для підзарядки електромобілів. Ще один вдалий проєкт було реалізовано спільно з «Укрзалізницею»: тепер з Києва до «Борисполя» можна дістатися, окрім автобуса Sky Bus, потягом Kyiv Boryspil Express. Ще один беззаперечний факт — це те, що «Бориспіль» набагато ліпше придатний до роботи в складних погодних умовах, ніж деякі європейські аеропорти. Технічні можливості аеродрому залишаються унікальними не тільки для країн СНД, а й для всієї Східної Європи. Злітно-посадкова смуга завдовжки 4000 м і завширшки 60 м дає змогу приймати повітряні судна навіть в умовах обмеженої видимості.

А що далі?

Планів у «Борисполя» багато. Наприклад, збільшити кількість місць продажу товарів і громадського харчування, завершити будівництво перону й облаштувати нові місця стоянок для літаків, подовжити галерею терміналу D, збудувати вантажний термінал, офісний центр і чотиризірковий готель. А також добудувати другу чергу багаторівневого паркінгу. Загалом, аеропорт «Бориспіль» — це місце, де створюють ритм подорожей та єднають світи. Приємного польоту! Тетяна Омельченко

60 РОКІВ

ЄДНАЄМО

СВІТИ 4600

ПРАЦІВНИКІВ

120

БІЛЬШЕ НАПРЯМКІВ

113

ПОНАД АВІАКОМПАНІЙ

114

МАНДРИ I ЮВiЛЕï

100 РОКІВ ПРИГОД Королівські голландські авіалінії нещодавно відзначили 100-річчя. Це особлива дата не тільки в історії компанії, а й в авіації загалом. Адже KLM є єдиною у світі авіакомпанією, яка досягла століття та продовжує працювати під своєю первісною назвою. Перший в історії авіації комерційний рейс організував підприємець Персіваль Фензлер у Флориді у 1914 році. Біплан вміщував одного пілота й одного пасажира. 30-кілометровий політ із Сент-Пітерсберга до Тампи тривав 23 хвилини, а квиток придбав мер Сент-Пітерсберга за 400 доларів, що на нинішні гроші становить майже 10 тисяч тих самих американських доларів. У 1919 році молодий лейтенант Альберт Плесман спонсорував проведення авіаційної виставки ELTA в Амстердамі. Вона пройшла з неймовірним успіхом, і 7 жовтня 1919 року восьмеро голландських бізнесменів на чолі з Плесманом заснували KLM — Королівську авіаційну компанію. Дозвіл на використання титулу «королівська» був отриманий у самої королеви Нідерландів Вільгельміни.

Перші рейси

У 2018 році авіакомпанія перевезла 34,1 млн пасажирів на 214 літаках, а географія рейсів KLM охоплює понад 160 напрямків по всьому світу. А як було колись? Перший переліт з Лондона в Амстердам відбувся 1920 року. Виконали його на чотиримісному біплані. Двох журналістів, які пере-

бували на борту як пасажири, авіакомпанія забезпечила теплим одягом і шоломами: кабіна літака була відкритою. 1924 рік. KLM здійснює перший міжконтинентальний рейс — з Амстердама до столиці Індонезії Джакарти (тодішня Батавія). Екіпаж складався з двох пілотів, крейсерська швидкість літака — 165 кілометрів на годину, навантаження — до восьми пасажирів. Політ здійснювався з 24 (!) посадками і тривав десять днів. Ціна квитка в перерахунку на сучасні гроші — приблизно 20 тисяч євро. Сьогодні ж цей шлях можна подолати менше ніж за 20 годин, зробивши одну пересадку. 1958 року компанія зробила своїм клієнтам майже революційну пропозицію — подорож навколо світу за 89 годин 20 хвилин. Того ж року вона почала здійснювати рейси

Амстердам — Токіо через Північний полюс. До екіпіровки команди входив комплект виживання з гвинтівкою для відлякування білих ведмедів.

Людський чинник

Новітні часи

У 1991 році KLM репрезентувала першу на європейському континенті програму лояльності Flying Dutchman для постійних мандрівників. А 2006 року — першою у світі представила пункти самообслуговування для друку посадкових талонів. У 2007 році KLM розпочинає співпрацю зі Світовим фондом дикої природи й здобуває звання екологічно найчистішої авіакомпанії. 2013 року відбувається перший рейс KLM до Нью-Йорка, виконаний з використанням біопалива, що знижує шкідливі викиди в атмосферу. Наразі KLM є єдиною європейською авіакомпанією, яка виконує міжконтинентальні рейси з використанням екологічного біопального. На початку червня 2019-го вона взяла на себе зобов’язання закупати у найближчі 10 років 75 000 тонн авіаційного біопального на рік, яке вироблятиметься з місцевих сировинних відходів та продуктів переробки на першому в Європі спеціалізованому заводі. За минуле століття світ радикально змінився. Сьогодення й майбутнє кидають нам все більше викликів. Необхідність дбайливого ставлення до всього, що нас оточує, стає нагальною потребою людства. У всіх нас є лише одна планета, тож коли йдеться про авіацію, очікування і вимоги дуже високі, тому обов’язок усіх — шукати і знаходити рішення на наступні сто років. Не можна стати переможцем, якщо програє весь світ. Марія васильківська

9,4

млн

сендвічів подано в опакованні з перероблених матеріалів

На

менше викидів CO2 в небі

На

менше викидів CO2 на землі

На

менше відходів

115

Сьогодні в різних підрозділах KLM працюють 33 тисячі осіб у різних країнах світу. Серед них — понад 11 тисяч жінок і шість тисяч чоловіків, які носять уніформу. Звернемося до історії. Цікаво, що першою стюардесою стала американка Еллен Черч. Її найняла у 1930 році авіакомпанія Boeing Air Transit. У дівчини була медична освіта й ліцензія на керування літаком. До Еллен у літаках протягом двох років працювали тільки чоловіки-бортпровідники. Дівчат-стюардес авіакомпанії стали працевлаштовувати через їхню вагу, що в середньому була набагато нижчою за чоловічу. Щодо першого бортпровідника KLM, то він з’явився лише у 1934 році, звали його Тео Боєнг. Через рік компанія вже мала своїх перших стюардес. До речі, уніформа бортпровідників KLM досить суттєво змінювалася впродовж років, і стосувалися зміни переважно жінок. Спочатку вони навіть носили берети, потім — капелюшки. Мабуть, найбільш революційна зміна сталася у 2010-му, коли до комплекту жіночої уніформи було включено зручні штани.

НОВЕ ЖИТТЯ СТАРОГО МІСТА

У перекладі з польської «лодзь» означає «човен». Таку назву хтось колись дав цій місцині через річки, яких було багато і які були годувальницями тутешніх мешканців століття тому. Зараз побачити їх, за невеличким винятком, неможливо: заховані під землею. На поверхні ж збереглися заводи, палаци, вілли, міські будинки XIX століття, скульптури, парки. Кілька років тому Лодзь прогриміла на всю Польщу як приклад успішного урбаністичного розвитку. Раніше люди в пошуках роботи виїздили звідси до більш сучасних і динамічних міст — наприклад, до тієї ж Варшави, що всього за 150 кілометрів. Нині тут відкривають свої офіси світові корпорації. А все завдяки заново створеній транспортній інфраструктурі, легкості ведення бізнесу й ревіталізації, тобто відновленню й наданню колишнім промисловим об’єктам нових

функцій і смислів. Саме успішний кейс перетворення колись могутніх, а потім занедбаних фабрик на готелі, офісні приміщення, модернові квартири, торгово-розважальні центри, а ще музеї, театри й навіть планетарій приніс Лодзі чи не загальноєвропейську славу — і понад мільйон туристів щороку.

Екс-столиця текстилю

У XIX столітті Лодзь з аграрного містечка перетворилася на центр промисловості. Пільги від держави, паливо, вода для парових машин — ось що потрібно було в ту

Фото: Iódzka Organizacja Turystyczna, Марина Гудзевата

116

Відроджені мануфактури, захоплива історія промисловості, напівзанедбані будівлі та сучасне мистецтво — це все є в польській Лодзі. Чому в це місто, яке захопила ревіталізація, варто приїхати хоча б на вихідні, дізнавався Event Ukraine.

МАНДРИ I ВIКЕНД

успішний кейс перетворення колись могутніх, а потім занедбаних фабрик на готелі, офісні приміщення, торгові центри, а ще музеї, театри й навіть планетарій приніс Лодзі загальноєвропейську славу

Усе найкраще і відразу найсучасніший у польщі планетарій ЕС1 у приміщенні колишньої електростанції. пору для початку успішного текстильного бізнесу. Люди потяглися звідусіль. Темпи зростання для Європи того часу були нечуваними: у 1820 році тут жило всього 767 чоловік, а наприкінці ХІХ століття — понад триста тисяч. Лодзь росла в чотири рази швидше, ніж Манчестер і Гамбург. Створювали це космополітичне місто поляки, євреї, німці, росіяни, чехи. У місто була прокладена залізниця, запущений перший у Польщі електричний трамвай, відкритий театр, перший кінотеатр. Золотому віку Лодзі кінець поклала Друга світова війна, хоча промислова цінність міста врятувала його від руйнувань.

Ожила мануфактура

Одним з найбагатших фабрикантів міста був Ізраель Познанський. Його текстильна мануфактура вражала: кілька цехів, власна елек-

Головна вулиця міста, Пьотрковcька — це понад чотири кілометри кам’яниць різних архітектурних стилів, два з яких закриті для транспорту. Тут приємно ходити, розглядаючи архітектурні пишноти. А подивитися є на що, адже в пору розквіту мануфактур кожен грошовитий мешканець хотів поставити свій будинок саме тут, та ще й зробити його особливим. Вулиця швидко забудовувалася розкішними палацами, віллами, багатоквартирними будинками, банками й магазинами. Як і кожна порядна головна вулиця, Пьотрковська повна ресторанів, магазинів, кафешок і барів, а ще — графіті й милих пам’ятників. Прогулюючись тут, варто зазирати у внутрішні дворики. Наприклад,

117

тростанція, склади, майстерні, паротягове й пожежне депо, будинки для робітників. Поблизу фабрики виріс і палац господаря — найрозкішніший у місті. Потім були війни, розруха, комунізм, націоналізація, банкрутство у 1991-му. У 2006-му на місці колишньої виробничої імперії відкрилася імперія торговельно-готельно-розважальна — центр Manufaktura. Від колишньої фабрики, окрім самих споруд, тут ще залишилося кілька верстатів — у музеї. Він невеликий, але дуже помічний задля розуміння, в яких умовах працювали робітниці. За нашої присутності запустили один верстат — і шум такий, що хотілося заховатися. А таких було тисячі в одному приміщенні! З музейної тераси добре оглянути весь комплекс. У центрі площі залежно від пори року влаштовують міський пляж з піском і шезлонгами чи різдвяний базар із ковзанкою. А ще в Manufaktura розташований музей МS2 з найбільшою у Польщі колекцією сучасного мистецтва. Саме Manufaktura стала першим успішним кейсом ревіталізації, реалізованим у Лодзі, за якими потяглися й усі інші.

118

інтерактивний Центр науки Й техніки ЕС1.

Музей дренажного каналу «Дентка».

Мурал на честь уродженця Лодзі Артура Рубінштейна, піаніста й лауреата багатьох премій Греммі.

дворик за адресою Пьотрковська, 3, вщент покритий дзеркальною мозаїкою. А у дворику на перпендикулярній вулиці Венцковскего під номером 4 — епічна монументальна фреска «Народження дня». Знайшлося на Пьотрковській місце й для ревіталізації: колишня фабрика з виробництва жіночих панчох перетворилася на арт-квартал OFF Piotrkowska.

для робітників, школу, дві лікарні, клуб, магазини, пожежне депо, проклав залізницю. Справжнє місто в місті. Усе — поблизу річки, уздовж прямих мощених вулиць і архітектурно узгоджено. Нині тут добре гуляти парком, заходити до кав’ярень чи тусити в арт-центрі. Фабрика перетворилася на будинок з лофт-квартирами, пожежна частина — на бізнес-центр, колишню школу передали Академії витончених мистецтв. А ще тут є Art_Inkubator, на території якого розташовані художні студії, конференц-зали, галереї.

Фабрична неоромантика

Креативна атмосфера відчувається і на території ревіталізованої електростанції EC1. Будівлі з усюдисущої червоної цегли тепер вміщують інтерактивний Центр науки й техніки ЕС1, найсучасніший в країні планетарій, 3D-кінотеатр, Національний центр кінокультури. До речі, в місцевій кіношколі вчилися такі метри, як Анджей Вайда, Кшиштоф Зануссі, Роман Полянський.

Мальовничий район Лодзі — КсенжиМлин — теж накрила ревіталізація. Господарював тут німець Кароль Шайблер, найбагатший промисловець міста, який звів не лише схожу на замок фабрику, а й склади, будинки

Ревіталізація в дії

МАНДРИ I ВIКЕНД

На Пьотрковcькій завжди людно.

Як дістатися з Варшави

Автобусом. Відправляються зі станції метро Mіociny. Час в дорозі — від 1,5 до 2 годин. Історична брама сучасного ТРЦ «Мануфактура». На будмайданчик майбутнього комплексу Monopolis нас впускають у касках і неонових жилетах. Це — ще один приклад переродження: колишня горілчана фабрика стає офісним центром з громадським простором, у якому знайшлося місце навіть театру. Роботи планують завершити до кінця року. І хоч загальноєвропейську славу Лодзі принесли успішні кейси відродження промислових будівель, яких тут понад 200, вам не конче вивчати їх усі, аби зрозуміти, наскільки ж це круто реалізовано. Загубіться в «Мануфактурі», нафотографуйтеся в Ксенжи-Млин, пройдіться по Пьотрковcькій, випийте крафтового пива, зазирніть до ресторації Stary Rynek на жур з кашанкою чи тартар з яловичини з маринованими пелюстками троянд — і ваш вікенд вдасться на славу. мандрувала Марина Гудзевата.

Event Ukraine дякує за знайомство з містом представництву Польської туристичної організації у Києві й Лодзькій туристичній організації.

новенький залізничний вокзал Лодзь Фабрична. Фасади історичного вокзалу тепер дивляться всередину.

119

Потягом. Курсують щогодини. Час в дорозі — від 1 години до 1 год 20 хв.

МАНДРИ I КРАÏНА

ЖИТТЯ В МРIÏ

Рай на землі — так кажуть про Мальдивські острови. І то не метафора з люб’язності. Цей архіпелаг — концентрація природної краси, від якої перехоплює подих і зупиняється час.

МАНДРИ I КРАÏНА

ерше, що вражає, — колір води. Океан небачених, нереальних барв і відтінків: блакитний, лазуровий, темно-синій, мінливо бірюзовий... «Ні… Такого кольору не буває!» — кажеш ти, вийшовши з аеропорту. Однак це правда. Мальдиви — диво, створене природою. Картинки з туристичних проспектів раю, якими зваблюють мандрівників, ніколи не дорівняються до краєвидів, які відкриваються твоєму погляду.

Занурення в красу

Рай для романтиків і… любителів акул

Є така прикмета на Мальдивах: якщо ще не зазоріло, а до берега йдуть дивні люди з фотокамерами, отже, невдовзі світанок. Про це навіть місцеві коти знають. Звикли й ставляться з розумінням. Для тих, хто любить знімати, як сонце прокидається і як лягає спати в океан, острів — унікальне місце. На одному березі зустрічаєш схід сонця, на протилежному — його захід. Між ними — кілька сотень метрів і один день. День, як мить. Хоча…

121

Мальдивські острови недарма здобули славу одного з найкращих місць для відпочинку у світі. Завдяки екваторіальному клімату температура повітря тут плюс 25–30 градусів цілорічно. Теплий океан. Бар’єрні рифи не пускають до берегів високих хвиль. Ніжний кораловий пісок, як цукрова пудра. Багатий підводний світ. Яскрава тропічна рослинність. І вода… Вода неймовірна! Мальдивська республіка — одна з небагатьох країн у світі, розташованих на коралових островах-атолах. Із майже 1200 островів лише 200 заселені. Єдине місто на Мальдивах — Мáле. Воно височіє на однойменному острові-атолі й належить до найбільш густонаселених столиць світу. Із 395 тисяч населення країни 100 тисяч мешкають у столиці. Туристи зазвичай оминають Мáле, поспішаючи на свій тропічний острів-курорт. А даремно. Щоб відчути настрій країни, варто пройтися вуличками її столиці. Почути її голос. Зловити погляд. Запам’ятати запахи й кольори. Скуштувати її води або хоча б кокосового чаю. Отож: «Привіт, Мáле!» — сказали ми, ступаючи з порома на бруковану землю атола.

МАНДРИ I КРАÏНА

навіть якщо ви знайшли шматочок корала на березі, вивозити його заборонено.

«Що робити на тих Мальдивах? — можуть закинути скептики. — Засмагати, сидіти на березі й дивитися на океан? Це ж так нудно...» Що вам сказати? Можна звісно, нудьгувати, і точка на карті тут ні до чого, бо нудьга супроводжує людину всюди, як тінь. А можна зануритися в глибини океану, загубивши лік часу. І від захвату втратити орієнтир. Поплавати з черепахами, які стануть твоїм гідом у підводному світі Мальдивів. «Ти бачила черепаху? Пірнай з того боку!» — радить мені подруга. А я не можу повірити! Черепахи під водою плавають хутчіше, ніж ми! А потім були дельфіни й мальдивські скати — манти, які підпливають просто до берега й хочуть, аби їх погладили. І сліпучо-білий пісок на крихітному безлюдному острові, і розімлілі від сонця чайки, і затонулі в океанських глибинах кораблі... Та коли наступного дня нам сказали, що плаватимемо з акулами, я засумнівалася. «Це мирні акули, вони людей не їдять. Прошу не боятися!» — заспоко-

МАНДРИ I КРАÏНА

Світанок на острові-курорті Фіхалхохі. ював провідник. І доводив на власному прикладі: ось я ж, мовляв, плаваю з ними, поглянь! І живий! «Enjoy the sharks! Насолоджуйся акулами!» — повторював мальдивець. І він таки мене переконав! Тож не кажіть мені більше про нудьгу.

Мальдивський характер

Вони відкриті, щирі й простодушні. Ніколи й нікуди не поспішають. Насолоджуються кожною хвилиною життя. Уміють радіти простим речам і не переймаються тим, що про них думають інші. Так каже про мальдивців наша землячка, яка вже тривалий час живе на острові Маафуші. Євгенія, студентка Харківського університету, працює на рецепції в готелі, де ми зупинилися. «Спосіб життя — ось що відрізняє мальдивців, — Женя ділиться з нами своїми спостереженнями. — Вони живуть у раю, вони живуть у мрії — там, де багато хто просто прагне побувати. Почуваються справді щасливими. Вони привітні, дружні й гостинні. Розуміють, що Мальдиви —

Вечірні рибалки з острова Маафуші.

ТУРИСТУ НА ЗАМІТКУ На Мальдивах заборонене підводне полювання і рибалка поблизу островів. Не дозволяється ламати корали, збирати на дні мушлі, морські зірки й піднімати їх на поверхню. На островах, де живуть місцеві, не заведено засмагати в бікіні, тим паче — топлес. Виходячи з готелю, краще вдягати одяг, що прикриває плечі, й забути про шорти. Ввозити алкоголь суворо заборонено. Навіть якщо ви придбали його в магазині Duty Free, вас змусять здати спиртне на депозит і повернуть, коли відлітатимете додому. Проте можуть і конфіскувати без пояснень. Прогулюючись під пальмами, треба бути дуже обережними. Смерть і травми від падіння кокосів — найчастіші нещасні випадки на Мальдивах.

МАНДРИ I КРАÏНА

124

Традиційна архітектура на острові-курорті Фіхалхохі. у цих екзотичних будівлях — ресторан. місце, куди приїжджають гості з усього світу, тож завжди готові поділитися частинкою своєї культури, частинкою себе...» Зазвичай у мальдивців великі родини. Вони дуже релігійні, майже всі — мусульмани. «Часом трохи ледачкуваті, — посміхається Женя. — Усю важку роботу на острові виконують заробітчани. Переважно бангладешці». Основне заняття мальдивців — рибалка. Вони обожнюють підводне плавання, відкривають школи дайвінгу, працюють у туристичному бізнесі. Кажуть, що мальдивці не цікавляться зовнішнім світом. Це не так. Молодь активно користується інтернетом, стежить за міжнародними новинами, має профілі в соцме-

режах, любить робити красиві фото для інстаграму. Кожен, хто має змогу, відправляє своїх дітей за кордон на навчання. Переважно до Індії та Шрі-Ланки. Однак, здобувши вищу освіту, вони повертаються додому. «Знаєте, що цікаво? — резюмує Євгенія. — Кого б із молодих людей я не запитала, майже ніхто не відповів, що мріє емігрувати. "Я маю благословення жити на цій землі, — кажуть вони. — І нікуди звідси не поїду..."»

Жодних статуй і черепків!

«Мальдивська загадка» — так назвав свою книжку про експедицію на ці острови Тур Геєрдал. Норвезький вчений приїхав сюди на початку 1980-х у пошуках відповідей на запитання, які не давали йому спокою: переселення і походження давніх народів світу. Розкопки на островах архіпелагу й подальші дослідження показали, що Мальдиви в давнину (2000 р. до н. е.) населяли редини — високі білошкірі люди з блакитними очима й каштановим волоссям, які поклонялися Сонцю. Пізніше тут жили вихідці зі Шрі-Ланки та Індії, тому до 1138 року мальдивці сповідували буддизм. А потім сюди прибув мусульманський проповідник і навернув місцевих жителів в іслам. Отримати дозвіл на проведення археологічних робіт Туру

МАНДРИ I КРАÏНА

нА мальдивах можна зануритися в глибини океану, загубивши лік часу. І від захвату втратити орієнтир. Поплавати з черепахами, які стануть твоїм гідом у підводному світі островів. Акули на Мальдивах спокійні й товариські.

З черепахами на Мальдивах можна спокійно поплавати. Геєрдалу було непросто. Місцева влада довго пручалася й чути не хотіла про жодні «статуї й черепки», які належать іншій, до-мусульманській культурі. Зрештою, поступилися: ввічливий, делікатний, однак наполегливий Тур зумів переконати мальдивців, що такі дослідження важливі. Та коли через рік знову приїхав продовжувати розкопки, виявилося, що знайдені його експедицією статуї місцеві жителі… розбили. Замість скульптур — купа каміння. Що за халепа? Мусульманська культура — орнаментальна, зображення людських облич, а також тварин, риб — жодної живої істоти в ній недопустимі. Тур цього не врахував. Аби попередити наступне варварство, відразу домовився з національним музеєм у столиці країни Мáле про збереження нових артефактів. Нині таке дикунство вже в минулому — статуетки й малюнки із зображенням тварин, риб і людей тут щокроку. Цивілізаційний розвиток вніс свої корективи.

Власне, експедиція Тура Геєрдала й відкрила світові цей райський куточок в Індійському океані: після розкопок і виходу книжки про Мальдиви заговорили. Сюди почали активніше приїжджати науковці, дослідники та мандрівники. Розпочався розвиток туризму. Щоправда, донедавна це був елітарний, дуже дорогий відпочинок, доступний лише на так званих островах-курортах. Ситуація змінилася 10 років тому, коли влада країни відкрила для туристів острови, де живуть місцеві. Відтоді на них активно зводять готелі та ґестхаузи, в яких можна зупинитися за помірну ціну. Багато хто так і організовує мандрівку: кілька днів на островах з місцевими жителями, а далі — екскурсії або переїзд на острів-курорт. Так зробили й ми. Прилетівши в столицю Мáле, дісталися катером до острова Маафуші. За кілька днів дослідивши цей прекрасний куточок і познайомившись із місцевими жителями, перебралися на острів-курорт Фіхалхохі. На островах-курортах місцевих немає. Тож якщо все спланувати заздалегідь, мандрівка на Мальдиви не коштуватиме космічно. А вражень, спогадів і пригод подарує... цілий космос. подорожувала Юлія Косинська. Фото автора

125

Космос вражень

126

МАНДРИ I КУРОРТ

Невгамовний Ішгль

Долина Пацнаун, центром якої і є містечко Ішгль, лежить поряд зі Швейцарією і відгороджена від неї величними альпійськими хребтами Замнаун і Сільвретта. Постійних мешканців в Ішглі — всього 1600. А в інших селах долини й тисячі не набереться. Проте з кінця листопада і до квітня демографічна ситуація тут разюче змінюється. Уявіть лише: тільки на плато Ідальп, що над Ішглем, в зимовий день одночасно катаються до 15 тисяч лиж-

ників і сноубордистів, а всього за рік ці місця відвідує майже 2 мільйони гостей. Як гірськолижний курорт долина Пацнаун сформувалася не так уже й давно, у 70-х роках минулого століття. До того часу ці місця знали хіба що фанати трекінгу. Ситуація трохи дивна, адже поруч розташований «пологовий будинок» сучасних гірських лиж — регіон Арльберг. Тут легендарний Ганнес Шнайдер відпрацьовував класичну нині арльбергську манеру спуску майже сто років тому. Проте енергійний та стильний новачок Ішгль досить швидко наздогнав у популярності ветеранів Тиролю. Нині він — другий населений пункт Австрії (після Відня) за кількістю туристичних ночівель.

Фото: images.paznaun-ischgl.com

Для гірськолижників топоніми австрійського Тиролю звучать, наче назви улюблених мелодій: Кіцбюель, Зельден, Серфаус, Арльберг… Не виняток і альпійська долина Пацнаун з її столицею — елегантним, респектабельним, модним, у міру гламурним і дуже динамічним Ішглем.

МАНДРИ I КУРОРТ

127

Організація поїздки Трансфер з аеропорту Інсбрука — 100 км. Із власного досвіду

Уперше в житті я став на лижі саме в Ішглі, на плато Ідальп. І саме тому захопився лижами. Можливо, якби мій перший спуск відбувся десь у Славському з його розбитими дорогами, старенькими ГАЗ-66 замість підіймачів і прокатними лижами, що пам’ятають часи Ганнеса Шнайдера, то в мене виникли б великі сумніви щодо подальших занять цим спортом. А так гірські лижі на все життя тепер у мене асоціюються із сонячними Альпами, тирольским колоритом і майже ідеальним спорядженням. І ніякий негативний досвід катання в наступні роки не зміг затьмарити перший яскравий спогад.

Трансфер з аеропортів Мюнхена та Меммінгена — 200 км. Між зонами катання в долині Пацнаун курсує безкоштовний скібас. Тому можна зупинитися не в самому Ішглі, а в Каплі чи Гальтюрі, де ціни на проживання дещо нижчі.

МАНДРИ I КУРОРТ

128

Рано-вранці Ішгль виглядає тихим спокійним селищем, вдень стає бурхливим осередком гірськолижного спорту, а надвечір перетворюється на масштабну вечірку.

Особливості ішгльського катання

У Пацнауні протяжність 84 трас обчислюється сотнями кілометрів. Навіть досвідченому фанату гірських лиж знадобиться 5–6 днів, аби обкатати весь цей гірськолижний ареал. Найбільша й найпопулярніша зона катання — прямо над самим містечком Ішгль. Туди лижників вивозять кілька гігантських гондольних підіймачів. Їхні нижні станції — прямісінько на центральних вулицях міста. Ті, хто катаються, добре знають вагу добрих лижних черевиків, тому точно оцінять такий нюанс. До того ж різні квартали Ішгля ще й з’єднані один з одним тунелем з горизонтальним ескалатором. Плато Ідальп, куди піднімаються гондоли, — це простора, порівняно пласка місцина на висоті 2300 метрів. Зізнаюсь, мене вразила не тільки запаморочлива краса цього місця, а й незліченні «кріселки», що розбігаються звідси вище, до гостроверхих піків. Саме з плато Ідальп починаються популярні лижні сафарі на швейцарську територію та легендарна траса Eleven.

Більше «Ішгльщини»

Одним плато Ідальп катання в долині Пацнаун не обмежується. На під’їздах до Ішгля лежить село Капль. Над ним — своя, відокремлена зона катання. Траси

МАНДРИ I КУРОРТ

Варто знати Найдовша траса в Ішглі — Eleven (11 км з перепадом висот 1472 м). Починається на горі Грайшпітце й закінчується у центрі містечка. Детальна інформація про зони катання, карту трас, час роботи підіймачів — у додатку iSki Ischgl, який працює офлайн. Вартість скіпасу (високий сезон на 4 дні) — 220 євро.

Граємося в контрабандистів

Виступ легендарної групи Muse. Ішгль славиться музичними подіями, особливо концертами до відкриття і закриття сезону катання.

Важко уявити, але в нині благополучних Австрії та Швейцарії були й скрутні часи. Тоді місцеві селяни через кордон (він тут проходить по осях хребтів) тягали всілякий крам. Зі Швейцарії доставляли бакалію — каву, крупи, прянощі, тютюн. У зворотному напрямку шмуглери (а так німецькою називаються контрабандисти) несли вершкове масло та сир. Після Другої світової в асортименті контрабанди з’являються нейлонові панчохи. Шмуглерство вимагало міцного здоров’я, адже навантажений заплічний мішок важив до 50 кілограмів. Перехід займав до 10 годин і здійснювався в негоду, в сутінках, аби не потрапити до рук прикордонників. Хоча покарання за контрабанду було вельми ліберальним — товар конфісковували, з порушником проводили профілактичну бесіду й відпускали. А вже через кілька годин обидві сторони інциденту зустрічалися за чаркою шнапсу в шинку. Про цей нюанс тирольської історії донедавна знали хіба що місцеві краєзнавці. Проте ішгльські маркетологи-піарники здмухнули пил з цієї бувальщини й зробили її основою для зимової розваги. Тепер кожен, хто впевнено стоїть на лижах, може пройти легендарний маршрут. Починається він в Ішглі, піднімається на

129

починаються на висоті близько 2700 метрів, де пейзаж вражає суворістю. Приблизно на 700 метрів нижче є невеликий дитячий лижний парк. Загалом Капль виглядає якимось сімейним і тихим. Тут пару разів на тиждень влаштовується нічне катання на санчатах і вечірнє шоу з лижниками, ратраками та феєрверками. Вище по долині від Ішгля лежить ще одна зона катання — Гальтюр. Навколишні пейзажі більш суворі навіть на дні долини: через високогір’я тут менше лісів. У Гальтюрі, якщо перевалити через найближчий хребет на гондольному підіймачі, відкривається приголомшливий краєвид на водосховище й греблю. З цього місця починається відома панорамна дорога Silvretta High Alpine Road.

МАНДРИ I КУРОРТ

Висока гастрономія Ресторан Stuva в готелі Yscla. Шеф Бенджамін Парт уперше вшанований трьох ковпаків (17 пунктів з 20-ти) ресторанного рейтингу Gault Millau у віці 26 років.

130

Тирольська кухня — це простота і тривність. Однак асортимент сирів місцевого виробництва, м’ясних виробів, чудове вершкове масло, австрійські вина та шнапси вигідно виділяють її серед інших. плато Ідальп, перетинає його та прилеглі хребти й веде вниз, до Швейцарії. Зі швейцарського містечка Замнаун такий «шмуглер» має повернутися назад в Ішгль. Для стимулу між учасниками розігруються призи. Звичайно, нині не потрібно тягнути кілограми рису або бруски масла в мішку за спиною. Весь маршрут складається зі спусків по вже прокладеним трасам і відпочинку на підіймачах, поки ті витягують вас на чергову гірку. Під час руху треба відзначатися в певних точках маршруту. А мобільний додаток iSki Ischgl доповідатиме про параметри подорожі — наприклад, висоту та швидкість руху.

Дещо про тирольську кухню

У лижний сезон Ішгль засинає буквально на пару годин під ранок. У цей час на центральну вулицю вивалюються з нічних клубів останні відвідувачі. Найстійкіші змудровують так і шкутильгати в лижних черевиках, не знятих після вчорашнього катання. Якщо не проведете хоча б вечір в одному з місцевих нічних клубів — вважайте, що певний аспект гірськолижного відпочинку для вас втрачений. Гастрономічна складова в подорожі не менш важлива, ніж катання й інша сніжна

Ресторан Paznauner Stube У готелі Trofana Royal. Заклад відзначено трьома ковпаками гіда Gault Millau.

фізкультура. Ішгль щодо цього просто знахідка, хоча класична тирольська кухня — це простота і тривність. У будь-яких горах планети інакше не буває. Однак асортимент сирів місцевого виробництва, чудове вершкове масло, австрійські вина та шнапси з їхніми приголомшливими ароматами вигідно виділяють її серед інших. Аби познайомитися з тирольською кухнею, варто зайти ввечері, наприклад в Kitzloch. Там чудово інтерпретують регіональні страви. Однак тривні, дещо важкі місцеві страви доречніші в обід, після доброго катання. Мій особистий вибір — Panorama Tenne в Гальтюрі. Подейкують, що перший підіймач у долині Пацнаун був збудований на кошти, інвестовані саме місцевими контрабандистами. Нащадки шмуглерів і донині продовжують розвивати інфраструктуру, інвестуючи в готелі, кафе й ресторани. А ще в зимовому сезоні 2019/2020 запрацюють нові сучасні 6-крісельний ліфт і 8-крісельний підіймач. на лижах катався Віктор Медведєв

RITO.UA