Афіша міста Львів №06(06) 2015 by Афіша міста Львів

вересень № 06 (06) 2015

Культура як тренд: читаємо спілкуємось інвестуємо

головне

22-ий форум видавців у Львові Палац мистецтв вул. Коперника, 17 проспект Свободи АФІША

МІ СТА

Л Ь В І В

зміст

Здай крапку 35

3 Головне 4 Зміст

Календар 5

подій

Наталка Карпа 36

Редакція

Спогади про літо

ART

Тема

Культура як тренд

Мистецтво, що зникає

Ранкова кава з виноробом Іваном Плачковим 20 Ресторани 18

18 20

Здай крапку 47

Місто

Фасон

Книжкові новинки

Діти номера 49

Dress code

Катерина Кароль і модні настрої

Події

Дощовий апгрейд

Мандри

Тренд

Таємниці майя

Марафет

Мапа

Йога для всіх

№ 6 (6) 2015 вересень На обкладинці: моделі Софія та Максим Місце зйомки: рсторан Шекспір Фото: Олександр Ліпко Афіша міста Львів Засновник і видавець ТОВ «Афіша міста» Свідоцтво про реєстрацію: ЛВ № 1189/443. Спеціалізоване видання, що інформує читача про культурні події міста, області, країни, світу. Видання розраховане на аудиторію читачів від 18 років.

ЛЬ В ІВ

Діти

Про те, що захищає

МІСТА

Діти

Читаюча нація

АФ І Ш А

На паркані та на папері

Альтернативна кава в Чехович

Палітурка 40

Керівник проекту: Станіслав Зайченко Відповідальність за достовірність рекламної інформації несе рекламодавець. Редакція може не поділяти точку зору авторів. Автори відповідають за достовірність інформації. Редакція залишає за собою право редагувати надані тексти. Будь-яке відтворення матеріалів або їх фрагментів будь-якою мовою можливе лише з дозволу редакції Афіші. Брендування на правах реклами

Некролог 54

Друк: ООО «ПРИВОЗ ПРИНТ». м. Запоріжжя, вул. Перемоги, 95а. (061) 213–3394 Тираж 3500 прим. Замовлення № 00 Розповсюджується в ресторанах, салонах краси, нічних клубах, готелях, у роздрібній торгівлі Видавництво: ТОВ «Афіша міста» Адреса видавництва та редакції: Україна, м. Львів, просп. Чорновола, буд 59, офіс 319 (050) 341–9083 (067) 829–1755 am.lviv@ukr.net

© Афіша міста Львів, 2015 Усі права на статті, ілюстрації, інші матеріали належать ТОВ «Афіша міста» і охороняються законом. Відтворення в будь-якій формі в цілому або в частині будь-яких статей, ілюстрацій, рекламних чи інших матеріалів без попереднього письмового дозволу ТОВ «Афіша міста» ЗАБОРОНЕНО – Матеріали, позначені цим знаком, розміщені на правах реклами

К а л е н дар п о д і й

Відвідає сам Не відвідає, але порадить знайомим Не рекомендує нікому Хтось, може, піде

Театр ім. Заньковецької: Назар Стодоля за Тарасом Шевченком Безодня – Орест Огородник Гуцулка Ксеня – Ярослав Барнич Сватання на Гончарівці – Григорій КвіткаОснов’яненко Дама з камеліями – Олександр Дюма-син Симфонія сльози – Юрій Косач (прем’єра) Криза – Орест Огородник Шаріка – Ярослав Барнич Наталка Полтавка – Іван Котляревський Ромео і Джульєтта в кінці листопада – Ян Отченашек, Ярослав Балік Ханума – Авксентій Цагарелі Сільва – Імре Кальман Ярославна – королева Франції – Валентин Соколовський Циліндр – Едуардо де Філіппо Знак у вікні – Лоррейн Хенсберрі

Конгрес культури східного партнерства у Львові 04–06.09 Театр Воскресіння, вистава За дверима 04–06.09 Фестиваль переселенців та львів’ян IDP Festival 04–06.09 вул. Леся Курбаса 03–06.09 Концерт Peter J. Birch Underground club, вул. Koперникa, 17, 10.09 Фестиваль Небу-Хай (Миколаївський район) 05.09 Міжнародний фестиваль ART Meeting 5–12.09 Брати Яремчуки, філармонія, 19.09 Опера Ніч вальпургії 12.09 Акція Пробіг із вірою в серці 13.09 Перегляд фільму Шеф-кухар, ресторан Грушевський Сінема, 18.09 Великий гумористичний концерт студії Мамахохотала, клуб Picasso, 18.09 BlooМBand, джазовий концерт, Віденська тераса Концерт Світлани Весни Мій рідний край, філармонія, 04.09

Театр Опери та Балету Чарівне кресало – музична казка Запорожець за Дунаєм – опера Орфей і Еврідіка – опера Вечір одноактних балетів Летюча миша – оперета Весела вдова – оперета Лебедине озеро – балет Набукко – опера Білосніжка та семеро гномів – балет Травіата – опера Жізель – балет Севільський цирульник – комічна опера Корсар – балет Аїда – опера Перевтілення – балет

Театр Курбаса: Так казав Заратустра за Ніцше, КЛІМом Memento vivere за Роменом Ґарі Лісова пісня за Лесею Українкою

Форум видавців 10–13.09 Допрем’єрний показ фільму за участю знімальної групи українського фільму Брати. Остання сповідь. вул. Театральна, 22. 18.09 Королівська Угорська оперета, Львівська Опера, 21.09 Литовська акапельна група Quorum, Філармонія, 16.09

Best of Wiz-Art’15 (короткометражки) 03.09 о 19:00

Борис Гребенщиков, клуб Picasso, 22.09 Шоу Gold Inka Empire від El Dorado, театр Опери та балету, музиканти Перу 23.09 Театр Опери та Балету Мойсей – опера (відкриття сезону)

Прем’єра концерту-перформансу Відеомапінг Kurbasy feat Manu  Концерт творів Йоганна Штрауса, філармонія 10.09. Ірена Карпа презентує новий альбом, клуб Picasso, 19.09 На каву до Львова – фестиваль кави, 24–27.09 Театр Курбаса: Амнезія, або Маленькі подружні злочини за Еріком-Еманюелем Шміттом … П’єса Шекспіра 12 ніч зіграна акторами далекої від Англії країни, що і не знали ніколи слів Шекспіра… за КЛІМом Ma-Na Hat-Ta (Небесна земля) за Інґеборґ Бахман Театр Опери та Балету Я тебе кличу – ораторія

Павло Табаков співак, композитор

Творили номер: Євгенія Нестерович журналістка

Костянтин Бєглов фотограф

Юлія Лисенко журналістка

Соломія Олексієвець журналістка

Ірина Чудеснова коректор

Олеся Садова журналістка

Оля Вишня журналістка

Олександра Зайченко редактор

Дмитро Морозов дизайнер

Галина Гузьо журналістка

Олександр Ліпко фотограф АФІША

МІ СТА

Л Ь В І В

тема

Культура

як тренд В

ересень завжди асоціювався з роботою інтелекту – вже хоча б тому, що починається навчання у школах, йдуть на «пари» студенти і викладачі. Настрій літніх відпусток поступається осінній сконцентрованості та продуктивності. Український (а особливо львівський) вересень – це ще й традиційний Форум видавців та Міжнародний літературний фестиваль – найбільша збірка читачів, авторів, видавців та книг у одному місці водночас. Цього року осінь у Львові означить ще й ІІІ Конгрес культури Східного партнерства – міжнародний інтелектуально-мистецький форум, присвячений темі: Місія культури в часи криз. Понад 500 учасників із 20 країн, сотня мистецьких акцій протягом трьох днів – усе місто як простір культури та спілкування. Отже, в очікуванні такого вересня, Афіша вирішила поговорити з відомими людьми культури про культурні тренди: що змінилося протягом останніх років, чого очікувати, чого прагнути у майбутньому, і як пришвидшити позитивні зміни.

АФ І Ш А

МІСТА

ЛЬ В ІВ

Брія Блесінг

українська співачка

В українській музиці за останні роки змінилося багато, а головне – мова, якою співають. За довгий час перебування в Україні, ще від самого переїзду сюди, мені рідко доводилося чути українських пісень. Бентежило те, що всі співали російською або англійською, у той час, як українська музика звучала деінде та й сприймалася якось несерйозно. Сьогодні ж – усе геть по-іншому, з’являються нові українські виконавці та круті сучасні пісні, а народні – зазвучали по-новому. Мене тішить, що нарешті з’явилося покоління музикантів, справжніх артистів, яким не обов’язково роздягатися на сцені, аби здобути популярність. Для них головне – музика, зміст пісні та її душа. Багато років Океан Ельзи – на п’єдесталі найкращих. Їхня музика – це щось магічне, щось від Господа. Кожна пісня змушує замислитись, зачаровує та надихає. Чесно кажучи, я б дуже хотіла заспівати в дуеті зі Святославом Вакарчуком. Думаю, це була б якась прониклива та душевна українська народна пісня. Я дуже ціную те, що робить в українській музиці ONUKA. Адже вона подовжує життя українським народним мотивам, але робить це так по-сучасному, неординарно та стильно. Обожнюю ДахуБраху за те, що вони воскрешають автентичну музику, адаптують її для сучасників. До речі, я дізналась, що вони візьмуть участь в американському музичному конкурсі під назвою Тiny Desk. Це досить популярне музичне змагання, куди запрошують найвідоміших виконавців, свого часу навіть Адель брала участь. Я пишаюсь тим, що роблять ці виконавці, та сподіваюсь, що й мені вдасться стільки зробити для української музики. Я слухаю багато музики і щодня якась інакша крутиться в голові. Але все ж є одна пісня, яку я полюбила ще в дитинстві і часто слухаю й по сьогодні. Це пісня в стилі госпел (жанр духовної християнської музики), називається His eyes is on the sparrow (Боже око на горобці). Її основна ідея в тому, що не потрібно нічого боятися, адже Господь бачить та оберігає тебе. Ці слова підба-

дьорюють, вселяють віру, дарують спокій та силу йти далі. А серед українських – пісня Океану Ельзи Все буде добре. Адже вона сяє українським духом, незламною вірою, що, незважаючи ні на що, все буде добре. І це не наївність, це впевненість, це патріотизм, це любов. Мені близька ця віра, саме вона допомагає пережити всі ці політичні та воєнні потрясіння. З упевненістю можу сказати, основні тенденції сьогодення – це поява в українській музиці автентичних народних елементів. Але це не мусить бути трендом, бо, на мій погляд, тренд – це щось швидкоплинне. Це ж, навпаки, мусить бути в українській музиці завжди, як нагадування про те, хто ми є, звідки ми, як пам’ять про предків. І саме ця автентичність може бути великим даром для цілого світу. Адже багато людей не чули трембіти, української сопілки, дримби… Потрібно все це їм показати, аби світ сказав: «Вау, українська музика – крута!». Зараз ми вже не боїмося переосмислювати старі пісні, робити їх сучасними, аби наші діти слухали і любили їх вже в новому обрамленні. Коли ми з батьками вже перебралися жити в Україну, я отримувала освіту вдома. Серед усіх дисциплін, що вивчала, найбільше любила каліграфію і була в цьому дійсно вправною. Сьогодні каліграфія стала моїм хобі, але вже в дещо сучаснішій її формі. Зараз популярні татуювання у вигляді написів, тож я час від часу роблю ескізи своїм знайомим та друзям. Такі собі неординарні, каліграфічні та приємні подарунки. Львов – особливий, колись дуже особливим місцем для мене була Площа Ринок, причому не якесь конкретне місце чи заклад, а ціла площа. Кожен її закуток був для мене затишним та особливим. Але зараз, на жаль, центральна площа Львова перетворилась на якийсь чудернацький цирк. Усі ці ведмедики, мікі мауси, панди… Від колишнього затишку – ані сліду… Натомість я тепер люблю львівські парки.

АФІША

МІ СТА

Л Ь В І В

т е ма

Андрій Дахній,

історик філософії, перекладач, доцент кафедри історії філософії Львівського національного університету імені Івана Франка

Викладання філософії у вищій школі за останні п’ять років зазнало змін. Перш за все, неможливо оминути увагою технологічні зміни. Сьогодні студент, сидячи на лекції з гаджетом у кишені, має змогу зануритись у матеріал глибше, ніж того вимагає курс, знайти тлумачення невідомого терміну чи навіть вдатися до хитрощів під час написання іспиту. По-друге, з’явилася ота інтерактивність у навчальному процесі, про яку йшлося у педагогічних колах досить тривалий час. У сучасному світі спілкування неабияк важливе, а у філософії й поготів, де діалогічність високо цінувалася ще з часів Сократа. Запитання студента під час лекції – прояв інтересу до навчального матеріалу, тому викладач, незважаючи навіть на допустиму безглуздість запитання, мусить дати на нього відповідь. Навчаючи, викладач сам вчиться у своїх вихованців. Студенти навчили мене толерантності. Адже відмінність філософії від точних наук у тому, що часто в ній не буває однозначної відповіді на те чи інше запитання. Відповідно думки аудиторії можуть розділитися, і викладачеві, у свою чергу, потрібно завжди залишати простір для дискусії. До всього студенти ще й вчать свіжості сприйняття. Молоді люди, серед яких студенти виступають інтелектуальним авангардом, – щирі, відкриті до нового та безпосередні. А це неабияк важливо для розуміння істинної суті речей. Якщо казати про тенденції, що панують у сучасній філософії, то тут одразу впадає в око взаємодія філософії з літературою. Цей тренд особливо притаманний західній континентальній філософії. Зокрема, французькі філософи часто брали певні літературні сюжети та відрефлектовували їх у філософській площині. Що стосується України, то ми теж не залишились осторонь цього. Наприклад, Володимир Єрмоленко – сучасний філософ та публіцист, автор досить хорошої есеїстики в цьому ключі. Також тут не можна проігнорувати тенденцію наближення філософії до політичної сфери. Яскраво це ілюструє така цікава постать, як Бернар-Анрі Леві. Будучи філософом, він не залишається осто-

АФ І Ш А

МІСТА

ЛЬ В ІВ

ронь соціально-політичного життя, часто виступає публічно, друкується у французьких газетах та навіть видає власний часопис LA RЕGLE DU JEU. Теперішня ситуація в нашій державі є грунтом для роздумів і багатьох вітчизняних філософів. Наприклад, такі з них, як Олексій Панич, Тарас Лютий, Вахтанг Кебуладзе, Назіп Хамітов доволі активні в політичному плані: виступають на радіо, дискутують на різноманітні суспільно важливі теми. Я спостерігаю достатньо молоду та перспективну генерацію українських філософів. Крім тих, кого я вже називав, можна виділити досить глибокого дослідника середньовічної культури – Андрія Баумейстера, філософів та перекладачів Олега Хому, Андрія Богачова, Вадима Менжуліна… Це люди, які, на мій погляд, здатні сказати нове слово в українській філософії, однак, крім того, їм доводиться займатися ще й перекладацькою діяльністю. На перший погляд – рутинна робота, однак вона необхідна, адже сучасний українець потребує текстів переважно західної філософії, без яких повноцінне культурне життя – немислиме. Є таке поняття як філософія урбаністики. Насамперед, розуміємо, що сама філософія зародилася в містах, тому той самий Сократ не може бути помисленим без урбаністичного середовища. Ясна річ, місто накладає свій відбиток на людину: вона швидше реагує, мислить, більше спілкується та й загалом її життя динамічніше, аніж у жителя сільської місцевості. Щороку Львів притягує дедалі більше молодих людей. Зокрема, цьогорічний рейтинг ВНЗ, де лідирують львівські виші, це підтверджує. Оця магнетична сила Львова, як на мене, полягає в тому, що місто є динамічним, по-європейськи сучасним, і водночас тут ще досі присутній дух старовини. До того ж, Львів – це мультикультурне місто, адже де, як не тут, на відстані кількасот метрів розташовані вірменський собор, римо-католицькі, греко-католицькі храми та православні церкви. Ця неоднорідність культурного середовища вчить жителів толерантності та урізноманітнює життя міста.

Маркіян Іващишин, директор Мистецького Об’єднання Дзига

Якщо говорити про мистецтво і мистецькі явища, то напевне, що тренди України і світу тут співпадають. Можливо (що гірше), часом це трохи має присмак провінційного плагіату – помітне намагання скопіювати. А поза тим українська культура вимушено має свій шлях. Все одно: діяч культури чи митець – той, хто робить мистецький продукт, змушений рахуватися з середовищем, де він буде своє мистецтво транслювати. Це є середовище зараз українське – вимушено так є. Зробити, вигадати щось таке, що було б актуально для українців і водночас мало б якусь цивілізаційну вартість, не те, що рідко кому вдається – мало хто взагалі ставить собі таку планку. Вони все-таки вирішують: оце існує як тренд, як мода і попит за кордоном – давай я щось подібне зроблю, але українською мовою чи з вишиванкою. І тоді це не спрацьовує ні тут, ні там – там це вже просто не потрібне. Я думаю, що тут бракує інноваційності, сміливості, відчайдушності. Якщо згадувати помітний успіх українського культурного продукту за кордоном останнім часом, то, я думаю, ми можемо говорити про кіно, про нові медіа, про якісь надзвичайно авангардові речі в субкультурі, нішеві проекти. Але далі пробитися на той ринок у широкому сенсі – досить складно. Тут або має бути підтримка державою свого продукту, промоція на державному рівні (як це роблять інші держави), або вже тоді відверто ринкові відносини. Але ринкові відносини потребують інвестицій, кредитів, що рідко доступно для нас. І тут не справа в конкурентній здатності самого продукту. Це так само, як у великій промисловості: ми можемо продавати на світовому ринку кукурудзу, пшеницю, вугілля, метал. А вироби з металу – вже ні. Бо це потребує і більше часу, і “довших” грошей, і відчуття стабільності. Такий продукт не робиться за один рік – це тривалий процес навіть за умов нормального ринку. А ми вже добрих двадцять років живемо у непевності, тому й оперуємо термінами у рік-два. Я не знаю, чи можна говорити про якісь загальнонаціональні українські культурні тренди.

Є нішевий попит на літературу – так. Навіть не так на літературу, як на літературних діячів, письменників, поетів. Вони стали помітними постатями, альтернативою до псевдо-еліти бізнесменів і олігархів. Але це радше літературноособистісний тренд: не знаю, чи багато їх читають; може, більше слухають. Вони тепер більше медіа-персони. У музиці – складно сказати. Є проекти, які спрацьовують за кордоном, а потім стають відомі в Україні – тоді це важко назвати українським трендом. Є також успішні і цікаві для європейців проекти, але вони здебільшого теж нішеві. У кіно – те, що маємо: якісь натяки на розвиток індустрії. Трендом був Майдан – 2004. Усі чекали якогось вибуху. Він якось відбувся, але там було забагато спекуляцій; а потім туди ще влізла політика, і для мистецтва не лишилося місця. Почалася експлуатація, а як такого мистецького продукту не виникло. Зараз знову – попит є, і це забагато експлуатують. Наприклад, Вавилон’13: я пам’ятаю, як це починалося, і наскільки це було вдумливо, наскільки там була присутня мистецька якість, і як вони поступово зійшли мало не на репортаж. Зрозуміло, що бракує часу, ми ще занадто емоційні, але хороший мистецький продукт має бути випрацюваний, добре переосмислений. Навіть якщо бракує часу – значить, треба менше спати. Є, безперечно, відчуття оновлення середовища. Це навіть не відносно мене нове покоління, а нове покоління вже друге після мого. Є відчутний броунівський рух, де бульбашки з’являються, вистрілюють, їх дуже багато; але головне, що сам рух є. Ці люди вже без пострадянських комплексів, без комплексів меншовартості. В міру самовпевнені, вони починають вже по-іншому мислити. Називати когось як про готове мистецьке явище ще зарано – це, радше, такий широкий процес. Якщо він буде продовжуватися, то я думаю, вже за рік, за два, з’явиться повноцінний український продукт.

АФІША

МІ СТА

Л Ь В І В

т е ма

Оксана Караванська, дизайнер, стиліст

Моя галузь цікава тим, що вона не знає кордонів, не має чіткого національного вираження, вона – космополітка. Якщо ти в тренді, то ти в тренді у всьому світі. Або робиш свою справу круто – і це всім подобається, або робиш некруто – і маєш кількох прихильників у своїй країні, не рухаючись за її межі. Шість-сім років тому в Україні почало з’являтися багато молодих дизайнерів. Причому часто це були люди без професійної освіти. Бути дизайнером просто стало модно! Індустрія моди почала стрімко розвиватися. Але більш важливі зміни в галузі відбулися за останні два-три роки. Нарешті, я дочекалася в Україні того, про що мріяла протягом усього часу своєї дизайнерської кар’єри. Нарешті, в нашій країні почали цінувати і любити своє, українське! Нарешті, в українських дизайнерів почали з’являтися українські клієнти в достатній кількості. Навіть так звана золота молодь, яка раніше купувала одяг зазвичай у Мілані чи Парижі (до речі, не завжди із перших ліній, а часто на аутлетах), почала одягатися в наших дизайнерів. Причому робити це з великою гордістю. Я б дуже хотіла, щоб у найближчому майбутньому здійснилася ще одна моя мрія – щоб українські дизайнери почали працювати у справжній модній індустрії. Адже наразі більшість з моїх колег створюють одяг у невеличких ательє і випускають невеликими партіями. А хочеться, щоб ми були учасниками світової індустрії – і одяг українських дизайнерів можна було купувати у всьому світі. Так, у нас регулярно відбуваються Тижні моди, але відсутня налагоджена ланка баєрів, які під час показу колекції замовляли б конкретні моделі одягу й займалися їхнім розповсюдженням. Наразі ж одяг від українських дизайнерів можна придбати або в їхніх ательє чи “шоу-румах”, або ж, у кращому випадку, в кількох київських мультибрендових магазинах. Ситуація зміниться тоді, коли почне з’являтися масовий споживач, який, прийшовши в бутик, питатиме: “Чому у вас тільки Dolce&Gabbana? Чому у вас немає Караванської?”

А Ф ІШ А

МІСТА

ЛЬ В ІВ

У моїй галузі неможливо не бути провідником змін. Усі дизайнери, які досягли якогось рівня, однозначно є провідниками змін. Мені подобається, як працюють і розвиваються українські дизайнери. Вони дуже швидко вловлюють тенденції. Яскравих самодостатніх дизайнерів в Україні – як мінімум, двадцять. І більшість із них зараз активно пробують вийти на міжнародний ринок. Я – не виняток. Я завжди воювала з кліше «етнодизайнер», яке мені вперто намагалися прищепити. Якщо і створювала вишивані речі, то це були виключно приватні замовлення. А стимулом до народження колекції Vyshyvanka Couture стало те, що я більше не могла дивитися, на що перетворюється українська вишиванка. З унікального святкового одягу українців вона почала уже сприйматися як уніформа. Скрізь – на Андріївському узвозі, на Львівському вернісажі, на ярмарках у Карпатах – пачками продають однаковісінькі вишиванки, ще й пошиті у Китаї… Відтак, в один прекрасний момент я зрозуміла, що хочу відродити традицію ставитися до вишиваного одягу як до чогось особливого – як до сімейної реліквії, яку передають у спадок. Вишиванки на щодень – принтовані, вишиті машинною вишивкою тощо – повинні бути. Але у кожного має бути й святкова вишиванка – така, яка несе у собі енергетику, яка є оберегом. Така вишиванка – це щось більше, ніж просто одяг. Відчуття стилю і смаку – це вроджені риси. Щоправда, щодо стилю, то, якщо добре постаратися, можна навчитися правильно, стильно комбінувати речі у своєму гардеробі. До слова, на Форумі видавців відбудеться мій письменницький дебют – я зважилася на експеримент – і написала книжку для дівчаток про те, наскільки важливо правильно комбінувати одяг і наскільки це вміння може допомогти у житті. Це такий собі підручник зі стилю – з конкретними порадами і гарними ілюстраціями. Фото: Ірина Середа.

Тарас Кицмей,

співзасновник та член Ради Директорів IT-компанії SoftServe

До 2014 року ІТ-галузь в Україні активно та динамічно розвивалася, а попит на послуги українських ІТ-компаній за кордоном був дуже високим. Зараз темпи росту дещо сповільнилися, але про суттєве погіршення не йдеться – адже ми довели, що українські ІТ-компанії залишаються надійними та високопрофесійними бізнес-партнерами. Думаю, що невдовзі попит повернеться до рівня минулорічних показників і навіть перевершить його. У подальшому хотілося б побачити глибшу інтеграцію українських компаній у світову бізнес-екосистему, а також позитивні зрушення в результаті освітньої реформи, спрощення податкової системи, модернізації інфраструктури та підвищення прозорості всіх процесів у діяльності уряду. Загалом, в українській IT-галузі панують ті ж самі тенденції, що й у всьому світі. Відповідно, основними трендами на сьогодні є інноваційність, клієнтоорієнтованість, налагодження процесів постійного розвитку та підвищення кваліфікації працівників. Також важливим є зосередження на таких напрямках, як дослідження та розробка (R&D), Великі дані (Big Data) та Інтернет речей (Internet of Things). Упевнений, що провідниками змін були та залишаються великі ІТ-корпорації та їхні лідери. Це всім відомі Google, Apple, IBM, Microsoft. Вітчизняна система освіти зараз потребує докорінного реформування – на всіх рівнях. Особливо гостро ця необхідність відчувається саме у галузі ІТ, адже навчальна програма не відповідає темпам розвитку ринку. Аби поліпшити ситуацію, ІТ-компанії почали

створювати власні, корпоративні ІТ-університети, де на безоплатній основі можна здобути практичні знання за вибраним напрямком підготовки. Компанія SoftServe заснувала перший такий навчальний заклад ще у 2006 році. Зараз він складається із чотирьох підрозділів і, крім курсів у галузі ІТ, має ще мовну школу та сертифікаційний центр. Що стосується магістерських та бакалаврських програм, то тут хочу особливо відзначити діяльність Українського Католицького Університету. У 2008 році компанія SoftServe спільно з УКУ, Віталієм Антоновим та Ярославом Рущишиним заснувала Львівську бізнес-школу. З 2012 року там діє єдина вітчизняна програма з інновацій та підприємництва магістерського рівня – MS in Innovations and Enterpreneurship. Ще одна унікальна програма Львівської бізнес-школи – це MS in Technology Management – магістерська програма з управління технологіями, створена спільно з Львівським кластером інформаційних технологій та бізнес-послуг. Цього року УКУ спільно з Львівським ІТ-кластером відкриває також бакалаврську програму за спеціальністю “Комп`ютерні науки” – Computer Science at UCU. Впевнений, це буде найкраща програма підготовки бакалаврів за цією спеціальністю в Україні, адже її розробляли спільно з представниками провідних ІТ-компаній Львова, залучили найкращих викладачів, планують регулярні зустрічі з практиками. А завдяки підтримці спонсорів, 30 кращих вступників отримають стипендії. Думаю, подібні ініціативи можуть відчутно поліпшити ситуацію з освітою, принаймні в галузі ІТ.

АФІША

МІСТА

Л Ь В І В

т е ма

Володимир Кучинський,

режисер, художній керівник Львівського академічного театру ім. Л. Курбаса

Чекати серйозних сплесків, коли культуру і театри тримають на голодному пайку – це абсурдно. І проблема у свідомості чиновників і пересічних людей: вони не розуміють – щоб не було АТО, треба вкладатися в культуру. Можна возити художні виставки в Маріуполь, театр у доброму забезпеченні, а можна посилати туди хлопців воювати, вкладатися в БТР. І наші політики вибирають друге, і немає свідомості, що перше дозволить другого не робити. Я спостерігаю за політиками, які багато говорять про культуру, але волі на це немає. Те саме з театрами, музеями. З’являються молоді люди, які щось робили, але проходить кілька років і вони по старій системі опускаються до рівня просвіти. А це культура на рівні аматорства. Театри не ремонтовані, на добрі проекти гроші не виділяють. Волі до того, щоб робити – немає. Актори заробляють на різних халтурах, насправді вони все менше займаються мистецтвом. Єдине, з чого можеш радіти, – коли людина професійно виконує свої обов’язки. У театрі Лесі Українки я дивився виставу Перетворення, хлопчина з Харкова представив доладно. Або Олексій Кравчук, який поставив Бабу Прісю. П’єса сама добра, а тут ще й зробили адекватну виставу. Драматургія, акторство у Львові розвивається. Сашко Брама у нашому театрі вже приписався, репетиції робить постійно. Як на мене, він

А Ф ІШ А

МІСТА

ЛЬ В ІВ

дуже розумний, тільки має випрацюватися. Зараз робить проект про Майдан, працює з нашими акторами. Те саме Павло Ар’є, колись він був таким як Сашко, а тепер став маститим драматургом. Що стосується режисерів, тут є велика проблема. Я ніяк не можу донести про важливість відкриття режисерських курсів на факультеті культури і мистецтв Львівського університету. І навіть один випуск відбувся раніше. Зараз цього немає. Бо всі наші театри забезпечені хорошими акторами, а от режисури бракує. Тут мусить бути режисерське середовище. Я часто їжджу до Києва і мав можливість роздивитись українських режисерів. Але вони не приїдуть до Львова, бо тут немає можливості вижити. А нам потрібне режисерське середовище. Готуємо до прем’єри виставу Благородний Еродій. Вона у нас вже була, але раніше акцент був на пластиці, а зараз трохи про інші моменти йдеться. Це український канон самурая, матеріал досить твердий. Це вижимка філософії. Але з іншого боку, хто поставить Сковороду? Насправді, мені хочеться, щоб ми самі в тому побавились. Чим класно працювати з Платоном, Сковородою і Стусом – ти вчишся, ти сам мусиш взяти щось у цих текстах, ніхто не дасть тобі цього. Вистава вже на випуску. Я думаю, у жовтні відбудеться прем’єра.

Ірина Магдиш,

керівниця управління культури Львівської міської ради, культурна менеджерка

Наші способи оперування культурою, з одного боку, дуже подібні до європейських. Але це не наша заслуга – просто цивілізаційно так є. Наприклад, оперування у рамках проектів, а не інституцій чи закладів – це річ, якою користуються всі. З іншого боку, ми не включені у світові практики – бо зовсім різні правові системи, бюджетування і фінансування. І коли Польща мислить про культуру як чинник, що впливає на ВВП, то в Україні ми все ще застрягли на залишковому принципі ставлення до культури. Може, ще немає критичної маси людей, які приймають рішення і мислять про культуру як економічний чинник розвитку. Але це питання часу. Інше питання, чи ми цей час маємо. Ще один актуальний тренд – так звана партиципація. У нас це ще у зародковому стані. Найвищою формою є включеність громади через активістів у процес укладення бюджету. Це спробували буквально кілька міст у Польщі. Відгуки двозначні: одні кажуть, що це робить процес прозорим. Інші кажуть – ні, рішення мусить приймати той орган, чи навіть та людина, яка несе відповідальність. Мені здається, ми ще маємо величезний люфт для того, щоб допустити людей до формування хоча б культурної політики. Тренд відкритості і прозорості – це те, що ми ще не використали. Хоча не треба мати також ілюзій, що люди дуже активні у цьому процесі. Інколи мені здається: людям нецікаво брати відповідальність спільно з владою. І це питання зрілості громадян. За останні 5–7 років сильно змінилися люди, які приходять загалом у сферу управління культурою. Вони мислять іншими категоріями, фінансовими схемами і механізмами. Натомість, у державному управлінні культурою зміни, на жаль, немає. Це швидше можливо на рівні місцевого самоврядування, де ти не залежиш від Мінкульту, де швидший «обмін речовин». І якщо б дали більше можливостей на цей рівень – як це вже сталося тепер у розподілі бюджету – був би дуже конкретний результат. Тренд на культурне стратегування – це, як на мене, випадок, де ми вскочили в останній вагон потяга, який (я можу помилятися) вже потрошку заходить на непроїзну колію. Я не знаю, чи ми у цьому стратегуванні будемо використовувати результат, чи сам процес. Останнє, звичайно,

важливе – це більш структурне мислення, спроба побачити проблеми культури в місті не тільки у своїй галузі, а ширше, подивитися на громаду як на культуру. І це дуже корисно. У мене зараз таке відчуття, що ми швидше цю стратегію реалізовуємо, ніж ми її напишемо. Зараз нам дуже бракує звички довіри. Активісти не довіряють владі, влада – активістам, активісти і влада не довіряють ЗМІ, ЗМІ не довіряють взагалі нікому, крім власника. І це загальна пов’язаність недовірою, яка багато моментів гальмує. Нам треба позбутися патерналізму. Звичайно, має бути розподіл обов’язків і відповідальностей, але чекати, що прийде кращий начальник або мер і зробить щось – це безнадійно. Якщо тобі це важливо – шукай можливості це зробити. Владні структури навряд чи можуть за суттю своєю бути провідниками змін. Іноді нам це вдається – з бібліотеками, наприклад. Галерейну систему ми не можемо змінювати – бо це окрема галузь, там ніхто не має впливу, крім самого ринку і галеристів. Бібліотеки натомість – це ресурс на бюджеті, і якщо це не буде працювати – приміщення просто позабирають під банки й аптеки. Може, бібліотеки зараз ще шукають своє обличчя, але, принаймні, вже ніхто на них не посягне. В інших сферах це теж можливо, але не з таким розмахом. Можна консолідовано працювати з громадськими організаціями. Володіння інформацією в управлінні культури дозволяє швидше зрозуміти тренди і відчути потреби сфери. Наприклад, останнім часом дуже багато запитів на приміщення від різноманітних музичних організацій – лекторії, альтернативні музичні школи, студії. Тому як тільки з’явилася можливість, ми почали працювати над музичним коворкінгом. Сподіваємося, все вдасться. Ще одна нагальна проблема – театральні простори. Є маса театральних середовищ (щоправда, не так багато, як взагалі хотілося б – бо з таких середовищ виростають нові театри, конче потрібні Львову). І є гріхи міста перед театрами, яким так і не дали приміщення – наприклад, Театр у кошику. Є також величезні території міста, які не мають жодних театральних осередків. Тепер коли з’являється якесь приміщення, наприклад, на Сихові, ми думаємо, як інкорпорувати туди театральний простір. Фото: Ярослав Тимчишин АФІША

МІСТА

Л Ь В І В

т е ма

Ірина Мазур,

хореограф, режисер, керівник балету Життя, заслужена артистка України

Українські тренди відповідають загальносвітовим – і зайвим свідченням цього є те, що українські хореографи, танцюристи, артисти балету активно гастролюють по світу, вони затребувані у країнах Європи і за океаном. А задніх ми пасемо тому, що в Україні немає жодного сучасного танцювального колективу, який хоч якось підтримувала б держава. У світі це поширена практика: стипендії, дотації… Їх отримують найталановитіші сучасні, авангардні колективи. Танцювальне мистецтво – дорогий вид мистецтва. Щоб утримувати танцювальний колектив (а це зазвичай кілька десятків танцюристів), треба мати репетиційну базу, костюмерів, власний транспорт. В українських хореографів, режисерів, артистів фактично зв’язані руки. Із задуманого технічно і візуально вдається втілити відсотків 20–30. Але і в таких умовах ідейно і творчо українські танцювальні колективи – на висоті! Скажу про останні два роки. Галузь занепадає. Через фінансову скруту в Україні чимало професіоналів – хореографів, танцюристів – виїжджають за кордон. Не маючи змоги творчо розвиватися і заробляти на життя у нас, вони працюють у нічних клубах, на курортах у країнах Європи та Азії. Звичайно, це далеко не те, про що мріють амбітні і творчі танцівники. Щоб щось змінилося, найперше треба, щоб в Україні закінчилася війна, яка гальмує розвиток у всіх сферах життя. А в культурі відчутні зміни почнуться тоді, коли в Міністерстві культури і у всіх культурно-мистецьких відомствах почнуть працювати професіонали, для яких українська культура буде на першому місці, які вболіватимуть за неї і пропагуватимуть в Україні та світі. Особисто я давно дала собі установку: не звертати уваги на всіх недолугих і неосвічених чиновників від культури, а просто творити і рости – попри всі палиці в колеса й не найсприятливіші для цього умови. От скажіть мені, чи всі українські митці мають змогу донести свій якісний творчий продукт до глядача, слухача? Запитання, на жаль,

А Ф ІШ А

МІСТА

ЛЬ В ІВ

риторичне… У власній країні для багатьох наших митців закриті всі загальнонаціональні мас-медіа. Яка інша країна може «похизуватися» таким ницим ставленням до своєї культури? В якій іншій країні надзвичайно професійні і навіть геніальні творці мають усі шанси залишитися непочутими і невизнаними? Головне – любити свою професію і свою роботу, виконувати її чесно й відповідально. А ще – важливо бути патріотом. Можливо, зараз це звучить дещо пафосно, та все ж – без розуміння, хто ти і в якій країні живеш та працюєш, – багато що нівелюється. Балет Життя розпочинав свою творчість ще в часи Радянського Союзу. І тоді, і тепер ми любили й пропагували, популяризували все українське – нашу автентику, наші традиції… Я закохана в українську ритмопластику. Переконана, будь-який колектив може бути цікавий світові тільки тоді, коли він модернізує своє, національне. Куди б ми не привозили нашу творчість – нас усюди сприймали «на ура», ми були цікаві своїм, українським, почерком на сцені. Перформенс Ремінісценції.UA народився від усвідомлення, що в час усіх випробувань, які випали на долю сучасної України, не хочеться пустопорожніх і беззмістовних розваг. У всьому цьому горі і плачі я почала розмірковувати: Чому ми, українці, такі нещасні? У чому корінь наших страждань? І одна з причин – у тому, що ми не знаємо свого минулого. А не знаємо, бо понад триста років його цілеспрямовано нищили, фізично, ідеологічно і морально вбивали. Саме про це – наша постановка. Століттями стояло завдання знищити культурний код нації. У своєму проекті ми кажемо всім і українцям, в першу чергу, що ми – нація сильних, талановитих та успішних людей. Що нам є чим пишатися і що боронити! Недарма нас, попри геноцид, терор і всі трагедії – національні і персональні, ворог так і не зміг зламати! Фото: архів Ірини Мазур.

Богдана Неборак,

літературна журналістка, культурна менеджерка, студентка юридичного факультету Львівського національного університету імені Івана Франка

Читання стало модним. Я недостатньо у цьому орієнтуюся, аби компетентно говорити про субкультуру хіпстерів (чи тим більше тих, хто прийшов за ними), про яких існують жартівливі штампи як про любителів Ремарка. Але як би ми це не називали, настав момент, коли все більше молодих людей читає, і я не стану дошукуватися причин. Нам потрібні трендсеттери. Видавництво Старого Лева стає із симпатичного львівського видавництва модним львівським видавництвом – і вся стрічка мого інстаграму тепер у композиційних фотографіях, побудованих, наприклад, навколо книги Далекі Близькі Володимира Єрмоленка. У школі мені здавалося, що ніхто нічого не читає, а Сергій Жадан чи Юрій Андрухович – такі собі таємничі персонажі, відомі дуже обмеженому колу людей. В університеті все змінилося. Коли я працювала з ініціативною групою над заявкою Львова для отримання титулу Міста літератури, мені потрібно було зібрати молоді львівські літературні ініціативи – хто, де і як читає. Виявилося, що це дуже непросто, і, зрештою, я залишилася невдоволена результатом. Думала: «Ага, літературна столиця, кажете… А чого ж так мало?» Проте, тепер бачу, що їх не просто чимало – серед них є суперцікаві і дуже якісні. Просто чомусь усі існують відокремлено, і одні одними не надто цікавляться. Нам би не завадив літературний новинно-оглядовий сайт міста, який би зводив це все разом принаймні віртуально. Зараз багато чого тримається на трендах. Тут я знову маю як приклад книжку Єрмоленка, де він пише про улюблених авторів. Якщо ви любите

читати Єрмоленка, то дуже ймовірно зацікавитеся і тими, кого любить читати він. Тому мені надзвичайно подобається, що стає дедалі більше вільних лекторіїв. Це та ж лекція з літератури, просто читає її цікавий тобі персонаж у неформальній атмосфері, ти приходиш туди за власним бажанням і слухаєш уважніше. І це дозволяє довідатися більше без занурювання у літературознавчі нетрі, але і не обмежуючись Вікіпедією. Думаю, в такій ситуації можна ненав’язливо отримати дуже багато знань. У нас подібний формат вдало опанував Вуличний Університет. Нам потрібні розвиток культури читання та хороша якісна політика популяризації літератури. Не люблю слова «популяризація», але тут – саме воно. Якщо восьмирічна дитина ще зі школи пам’ятає, що література – це травматичний досвід розказування вірша напам’ять перед усім класом, коли переживаєш, забуваєш рядок, а потім тобі ще й ставлять погану оцінку, то навряд чи в 17–20 вона читатиме поезію для власного задоволення. Я б дуже хотіла, аби у просторі міста було більше літератури. Це не лише вірші на стінах чи буккросинг на зупинках. Хочу, аби цей простір творили жителі. Тоді для всіх ініціатив, що ховаються кав’ярнями та літературними двориками можна організувати конкурси на кращий проект, створювати конкуренцію, вносити в цей процес трошки динаміки. Показувати, що література – це не лише шкільна програма або чужі, уповноважені на роботу з нею люди, література – це насправді красиво, цікаво та стильно. фото: Ірина Янів

АФІША

МІСТА

Л Ь В І В

т е ма

Григорій Семенчук

поет, музикант, культурний менеджер, програмний директор Міжнародного літературного фестивалю у рамках Форуму видавців

Наше екзотичне законодавство, податкова політика і держава створені для того, щоб обмежувати людину. В Європі – для того, щоб дати їй розвиватися. Відмінність між українським та світовим культурним менеджментом у тому, що ми робимо це супроти всього, що відбувається, а вони роблять задля чогось. У нас більше люблять поезію, сценічні виступи; люди не дуже готові сприймати інтелектуальний продукт – немає підґрунтя. Якщо на фестивалі в Європі на виступі Естерхазі сидить п’ятсот людей у залі, то в Україні я насправді не знаю, яку аудиторію він міг би зібрати. Натомість, будь-який український письменник може зібрати величезну аудиторію, тому що немає мовної проблеми. Люди прагнуть відчути мовний транс, забутися, закрити очі – і в цьому є певна відмінність нашої публіки від закордонної. Якщо говорити про тонкий прошарок літературного середовища, то він в Україні не дуже в темі і в тренді. Для нього Етґар Керет, який цього року буде на Форумі презентувати книжку, є набагато менш цінним, аніж ті, кого можно побачити протягом року чотири-п’ять разів. За останні роки менеджери, які зараз працюють у культурі, побували в Європі на різних тренінгах і стажуваннях. І це сприяє появі в українському культурному менеджменті правильних підходів і розуміння: що мусить бути, як і навіщо. Збільшилася кількість контактів, зросло поле взаємодії. Тепер не питання достукатися до будь-якого автора у світі, навіть Нобелівського лауреата. Але питання: що ми можемо йому запропонувати? Нічого, як правило. Люди готові ходити на Паоло Коельйо, на Януша Леона Вишневського, на Марека Краєвського, але вони не готові ходити на Міколая Лозінського, Томаша Ружицького і багатьох інших вартісних. Проте рівень аудиторії за останні роки все-таки зріс. Я вірю, що культурну ситуацію можна змінити державною політикою. Є безліч таких прикладів. І я думаю, що державна політика мусить бути не тільки в сфері культури. Має бути комплексна гуманітарна реформа. Зміни в освіті та культурі мають бути паралельними, доповнювати одна одну, підсилювати, і тільки тоді буде ефект. Таке може забезпечити наразі тільки держава, бо у нас 16

А Ф ІШ А

МІСТА

ЛЬ В ІВ

не настільки сильний і соціально відповідальний бізнес, який би міг це фінансувати. І у нас попросту немає грошей. А гроші шалено потрібні українській культурі – повинна існувати програма перекладу українських книг за кордоном, дієві українські культурні центри у великих європейських містах. Я дивуюся розмовам, що у нас бракує інституту, який би міг це все очолювати, і хто буде цим займатися в інших країнах. Та маса таких людей! Кожен другий культурний менеджер знає якусь мову. Є досвід чехів, які цього року запрошували на такі посади не дипломатів, а просто культурних менеджерів. Я тільки у Львові чоловік тридцять знаю, яких вартувало б відправити на таку роботу. Мусить бути повністю змінене розуміння культури: активна просвітницька кампанія про те, що культура впливає на будь-які сфери нашого життя. Бо зараз це щось таке, що не потребує уваги. Коли люди чують слово «книжка», всіх одразу тягне позіхати. Мусить щось статися. Кажу: це буде синергія, бо є активісти, і їм не вистачає наразі одного – ресурсу. І якщо він з’явиться, то зреалізуються речі, які самі себе будуть примножувати. У Львові ситуація завше краща – люди ходять на культурні події. Зараз треба йти у маленькі міста, децентралізовуватися, виховувати там активістів – досвід показує, що це потрібно. У Львові успішними провідниками змін є чимало інституцій – Драма.UA, Wiz-Art, Свято музики тощо. У Києві є багато різних інституцій та угруповань. Я б говорив про хороші європейські приклади. Наприклад, наші друзі поляки вже навчилися дуже вдало продавати своє мистецтво, робити з нього цілу індустрію. У нас для цього теж все є, просто немає ринку. Його треба створити, і створюється він завдяки культурним менеджерам. Процес іде, хоч і дуже болісно. Я не знаю, чи це триватиме двадцять, чи тридцять років, але щось змінюється. Позитивний рух, безперечно, є. Не знаю, звідки він. Мабуть, виникає тільки з тої синергії активістів, які працюють на негативній мотивації. І коли мінус зміниться на плюс – тоді вже можна буде говорити про якийсь розвиток. Бо зараз ми просто біжимо за потягом, на який вже не встигнути, і ми все далі і далі від нього. То, може, нам просто варто взяти таксі і наздогнати потяг на наступній станції?

Володимир Якимець,

художній керівник вокальної формації Піккардійська Терція

Якщо хочемо, щоб українська культура була вплетена у світову, слід відповідати актуальним критеріям, напрямкам, якості. Але важливо не переборщити з усім цим – щоб не втратилися суть, коріння, настрій музичного чи мистецького твору. Треба відчувати загальносвітові віяння і мати смак, щоб поєднувати українське із сучасним, трендовим. Українська культура завжди рухалася в ногу із загальносвітовою. Інша справа – мало хто знав про це. Ефіри роками були заповнені зовсім іншим культурним продуктом. У музиці – здебільшого продуктом наших північних сусідів і піснями українських виконавців, які намагалися наслідувати їх. О Боже, какой мужчина, Мусипуси… Такі пісні навряд чи можна назвати такими, які є у сучасному світовому музичному тренді. Українська музична культура розвивається. І приклади The Hardkiss, The Maneken, Dakh Daughters Band, ONUKA свідчать про те, що якісну музику можна донести до слухача. Це має бути стимулом і для інших. Але все одно не можу позбутися відчуття, що наша музична культура назагал розвивається дуже одноманітно. Щоб змінилася ситуація, у найближчому майбутньому в Україні мали б появитися нішеві, стильові радіостанції, які крутили б джаз, рок, класичну музику, андеграунд… Інакше, чимало цікавих груп та співаків, які у своїй творчості виходять за межі одноманітності, й надалі не матимуть змоги розкручувати свій продукт, а отже – розвиватися. Провідники змін у галузі – це всі музиканти, які, не зважаючи на те, що твориться в українському шоу-бізнесі, все одно займаються своєю справою – працюють не в масовій культурі, а творять у “неформатних” жанрах.

Мені дуже подобається, як в Україні розвивається акапельна музика. Є багато колективів, які пропонують цікавий продукт у цьому жанрі. Акапельна музика ніколи і ніде не належала до масової культури, але завжди і всюди мала свого слухача. На прикладі нашої формації можу сказати, що акапельна музика в Україні – “неформат”. Хоча збираємо повні зали по всій країні і наші пісні (а в нас немає жодної російськомовної пісні!) співають і в Харкові, і в Одесі, і в Дніпропетровську, але нас не крутять по радіо і не показують по телебаченню. Увімкніть радіо – почуєте, увімкніть музичний канал – побачите. Принципових і помітних змін на користь української музики за останні два роки, на жаль, не відбулося. На всеукраїнському радіо раз на годину звучить україномовна пісня – хіба це зміни? Українські пісні й надалі крутять вночі… Радійники кажуть, що немає якісного україномовного продукту. Брехня! Раджу їм відкрити свої “смітники” – і прослухати все, що вони туди повикидали, навіть не слухаючи. У всьому світі радіо намагаються запропонувати слухачам ексклюзивний, цікавий продукт, відтак постійно шукають його. А у нас звикли послуговуватися всім готовим і ще й гроші вимагати з артистів за ротацію їхніх пісень… Зміни будуть тільки тоді, коли українські медіа повернуться обличчям до українських музикантів. Наразі вони не роблять цього. Та й законодавчих змін немає. Власникам медіа повинно бути вигідно крутити українських виконавців. Фото: Олександр Зубко

АФІША

МІСТА

Л Ь В І В

Ра н к о в а ка в а

з Іваном Плачковим, власником виноробної торгової марки Колоніст

Атрибут цивілізованої держави 18

А Ф ІШ А

МІСТА

ЛЬ В ІВ

Ми пишаємося ресурсами нашої країни, ми знаємо про родючість землі, про прекрасні кліматичні умови, що підходять для вирощування винограду. І нарікаємо на те, що до сих пір не входимо до переліку європейських країн-виноробів … Нас зупиняє одне: алогічний закон. Виробник, який забезпечує повний цикл виробництва, – від винограднику до пляшки, повинен заплатити 500 000 гривень на рік за ліцензію на оптову торгівлю. Всі розуміють, що це неправильно, але ніхто досі не змінив цей рядок у законі. Саме він і зупиняє розвиток українського виноробства. Сьогодні в Україні близько 40 підприємств були спроможні придбати ліцензію, тоді як тільки французька провінція Бордо має 3000 реально працюючих і торгуючих виноробств. Звісно, багато хто з них випускає зовсім невеликі партії напою: по 10 000–20 000 пляшок на рік, обробляючи лише 5–7 гектарів землі. Але місцеві закони дозволяють їм працювати і жити. Як тільки в нашій країні зміниться ставлення до виноробів з боку законодавців – ми побачимо різке зростання приватних господарств. Але є ще один аспект – це питання землі. Виноградарство – це праця довжиною в життя не одного покоління. Виноград – багаторічна рослина, лоза починає давати хороший урожай у віці 8–12 років. Найкращі ягоди у 40–50-річної лози. А є ж і столітні рослини! Біда в тому, що в державі є мораторій на купівлю землі, і виноградники сьогодні люди садять на землях держрезерву, які вони орендують на не дуже великий термін – а продаж таких земель неможливий! Якщо скасувати мораторій на продаж землі під багаторічні рослини, виноградарі зможуть десятиліттями вирощувати свої лози і створювати свої вина. І галузь розвинеться дуже швидко. А чи не складуть так звані «гаражні», авторські вина конкуренцію великим виробникам? А що таке «авторське вино»? Я думаю, що всі справжні, чесні вина – авторські. Ні в Італії, ні у Франції так не говорять – це суто наш винахід. А якщо говорити про конкуренцію, то у виноробстві її взагалі не може бути. Я вам скажу, що взагалі намагаюся не розділяти виноробні на маленькі і великі. Це як у мистецтві: чи може один хороший художник бути конкурентом іншого? Ні – вони обидва гарні, але їхні картини подобаються по-різному і різним людям. Смаки різні: хтось любить пейзажі, хтось портрети, а хтось – абстрактний живопис. І якщо художник талановитий – він затребуваний. Так і з вином: якщо винороб талановитий – його вино буде користуватися попитом. І чим більше буде вибір у споживача – тим краще. До того ж, не треба забувати, що вино – це продукт певної місцевості. Не може бути в Бессарабії такого ж вина, як у Закарпатті. Навіть один і той же сорт винограду буде визрівати по-різному, матиме різний смак. І вино буде різним, відповідно. Що ви відкрили для себе останнім часом, які вина вас здивували? Дуже багато чого: вина Бейкуша цікаві, каберне мерло дуже вдале у цього виробника, у Трубецьких є хороші позиції – наприклад, піно нуар, закар-

патські вина досить цікаві останнім часом. І вина Гулієвих здивували. Сьогодні навіть великі підприємства почали робити дуже якісні вина. У багатьох, до речі, ми свого часу багато чого вчилися. Зараз я очолюю Українське бюро винограду і вина, в якому ми всі – винороби – разом намагаємося створити загальний бренд під назвою Українське вино, обмінюємося досвідом. А найближчим часом, я думаю, ми всі відкриємо для себе Закарпаття. Зараз це стиснута пружина, яка готова ось-ось розпрямитися і всіх здивувати. Тільки б законодавство не підвело. До речі, у Миколаївській області з’явилися цікаві господарства, в Херсонській. А держава накриває ці ніжні паростки залізобетонною плитою. Але в нас є віра в те, що незабаром ця ситуація зміниться докорінно. Три роки тому ми обговорювали з вам питання низької культури споживання вина в Україні. За минулий час щось змінилося? Кардинальним чином! Я навіть сам цього не очікував – це хороший шок і здивування. І все продовжує поліпшуватися в геометричній прогресії. Сьогодні ми спостерігаємо вибух інтересу до хороших вин. І це прекрасно – культура пиття є атрибутом цивілізованої держави. Раніше вино було модно пити в середовищі багатих людей, які купували дорогі італійські та французькі вина, часом зовсім у них не розбираючись. Просто тому, що це стало модним і весь світ робив точно так. Трохи пізніше це з моди переросло в потребу. І що особливо радує – велика кількість молодих, добре освічених людей вважають горілку моветоном. Вони не хочуть «дурі» – вони хочуть хороших відчуттів, смаку і краси. Вони хочуть мати вечерю з «правильним» келихом вина. І вони все більше і більше розбираються у винах – зокрема й українських. А наші вина за якостями сумірні з хорошими європейськими зразками. І, як патріоти, молоді люди зараз обирають саме їх. Ось побачите: наступне покоління матиме зовсім іншу культуру й інший рівень. Зверніть увагу: вже сьогодні дуже популярні курси сомельє. І багато людей їх відвідують не в надії стояти за стійкою бару, а з метою навчитися розуміти вино, розбиратися в продукті. Наприклад, ми в Кумпелі дві години розмовляли про вина з молодим персоналом ресторацій – їм справді цікаво! Взагалі, Львів – це локомотив новаторства і культури, винної зокрема. А ми хочемо, щоб люди з різним рівнем достатку могли дозволити собі пити хороші, якісні сухі вина. Я мрію створювати такі українські вина. У чому секрет успіху Одеського Чорного? В якості та автентичності продукту. Уявіть ситуацію: приїжджає в Україну іноземець, замовляє вино в ресторані. І йому не хочеться звичних європейських сортів. Він справедливо хоче пробувати місцеве вино. Він хоче вина нашої країни. А Одеське Чорне – це автентика. Ми багато зараз працюємо над створенням нових напоїв. На черзі – ігристе вино Биссер, назва якого, я сподіваюсь, стане брендовим для всієї категорії наших українських ігристих вин. Розмовляла Олександра Зайченко Фото: Олександр Ліпко

АФІША

МІСТА

Л Ь В І В

Р е с т о ра н и

Перетворення зеленого зерна Чехович палярня вул. Героїв УПА, 72

А Ф ІШ А

МІСТА

ЛЬ В ІВ

Більшість закладів, вартих уваги львівських кавоманів, сконцентровані на Площі Ринок. Але зараз все більше говорять про периферію, яку треба розвивати, про розширення зони уваги туристів і жителів самого міста. Про палярню Чехович заговорили саме в цьому розумінні розвитку гарних, але не «центрових» закладів. Скажете: нащо їхати із центру? На дійсно справжню, якісну каву. Увага всього персоналу кав’ярні зосереджена саме на цьому: обжарити, змолоти і зварити якнайкраще духмяне зернятко. Більше того: зварити нетрадиційно. Саме в Чехович можна відкрити для себе так звану альтернативну каву. Чи ви знаєте, що таке кемекс, аеро-

прес, харіо? Чи знайомий вам смак флетвайту? Це треба тільки куштувати. І друзям розповідати. Розташована кав’ярня-палярня, яка, до речі, оформлена у розповсюдженому нині, але не дуже притаманному Львові стилі Loft, біля комплексу Sport Life, що на вулиці Героїв УПА. Зал великий і просторий, дивани – зручні. Є десертна карта, є різноманітна випічка. Каву можна пити на місці, або купити і взяти з собою – в зернах або змелену. Причому змелену так, як потребує саме ваш спосіб приготування. Але графік роботи палярня має дивовижний: в будні можна випити напою бадьорості з 8:29 до 20:01, а в суботу – з 9:59 до 18:01. У неділю заклад не працює.

Р е ст о ра н и

Ресторан Mon Chef вул. Городоцька, 15 (2-й поверх готелю Astoria) monchef.com.ua (032) 242-2707

Ніжна молочна телятина, приготовлена у хоспері, подається з білими грибами та лисичками, пряними травами та насиченим м’ясним соусом

Каре з телятини з лісовими грибами 320 г . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 200 грн. Szkocka Restaurant&Bar ресторан пр. Шевченка, 27 (032) 261–4765 www.szkocka.com.ua 07:00–23:00 Найдорожча ресторація Галичини ресторан пл. Ринок, 14/8 (2 поверх) (050) 430–8783 www.fest.lviv.ua пн – чт 12:00–24:00 пт – нд 12:00–02:00

А Ф ІШ А

МІСТА

ЛЬ В ІВ

Play Bar ресторан-клуб проїзд Крива Липа, 6 (032) 27–22501, (096) 367–6026 www.play.lviv.ua 11:00–01:00 пт, сб – до 03:00 Крива Липа кулінарна студія проїзд Крива Липа, 8 (032) 255–3100 www.kryva-lypa.com 10:00–23:00

Віденська кав’ярня ресторан та кав’ярня пр. Свободи, 12 (032) 235–8751 (032) 235–8752 www.wienkaffe.lviv.ua 09:00–24:00 Галицька жидівська кнайпа Під Золотою Розою ресторан вул. Староєврейська, 37 (050) 370–3863 www.fest.lviv.ua 11:00–02:00

Пструг, хліб та вино ресторан вул. Братів Рогатинців, 49 (050) 373–96–54 11:00–00:00 сб, нд – 11:00–02:00 М’яса та Справедливости Перша Грильова Ресторація вул. Валова, 20 (Бернардинський дворик) (050) 430–2826 (067) 670–2510 www.fest.lviv.ua 11:00–24:00 пт – нд – 11:00–02:00

Панорама ресторан пр. Свободи, 45 (032) 225–9009 (050) 315–1234 www.panorama.lviv.ua 10:00–01:00 Грушевський cinema jazz ресторан імпровізацій пр. Шевченка, 28 (098) 676–4600 www.cinemajazz.com.ua 09:00–02:00

Кумпель ресторан-пивоварня вул. Винниченка, 6 (пл. Митна) (032) 242–1780

Nobilis ресторан ул. Фредра, 5 (032) 295–2595 (050) 733–2733

Брудершафт ресторан вул. Вірменська, 16 (032) 235–4243 (050) 844–0412

Mon Chef ресторан вул. Городоцька, 15 (032) 242–2707 (050) 372–8291

пр. Чорновола, 2 Б (032) 229–5177 www.kumpel.biz 00:00–24:00

Mons Pius ресторан вул. Лесі Українки, 14 (032) 235–6060 monspius.pub@gmail.com 11:00–23:00

Казанова ресторан/шоу-бар вул. Ставропігійська, 7 (032) 236–7574 12:00–06:00

LaPiazza ресторан-піцерія пр. Свободи, 27 (032) 295–8814 www.lapiazza.com.ua 11:00–00:00

Del Pesto сієста ресторан вул. Костюшка, 6 (032) 255–0080 www.delpesto.lviv.ua 09:00–23:00 Панська чарка Компанійський ресторан вул. Винниченка, 3 (032) 235–5391, (097) 205–4841 www.charka.com.ua 10:00–23:00 Старгород пивоварня-ресторан вул. Римлянина 1 (032) 229–55–05 www.stargorod.net 00:00–02:00

PartyFon ресторан-клуб пл. Соборна, 14 (ТЦ Роксолана, 7–8 поверх) (067) 388–1133 12:00–23:00 чт – сб до 06:00 Багратіоні ресторан пр. Чорновола, 59 (032) 240–8888 (067) 674–0888 http://bagrationi.lviv.ua/

Ресторан Mon Chef вул. Городоцька, 15 (2-й поверх готелю Astoria) monchef.com.ua (032) 242-2707

Подається з кулькою ванільного морозива

Сало музей-ресторан пр. Свободи, 6/8 (032) 235–5536 www.artsalo.ua 10:00–23:00 чт – сб – 12:00–02:00 Італійський дворик ресторан пл. Ринок, 6 (032) 297–5366 10:00–20:00 Амадеус ресторан пл. Катедральная, 7 (032) 235–6316 (032) 297–8022 (032) 274–3018 restaurant-amadeus.virtual.ua Голодний Микола ресторан вул. Стрийська, 352. (032) 232–9606 (098) 229–2222 mykola.kumpelgroup.com 12:00–24:00 Атляс ресторан Площа Ринок, 45 (032) 235–8188 Королівська пивоварня ресторан-пивоварня вул. Староєврейська, 9 (032) 236–8080 royal-brewery.com 10:00–23:00 Делис ресторан ул. Самчука, 8 (032) 270–4194 (032) 297–0454

Шоколадний фондан 150/50 г . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 85 грн. АФІША

МІСТА

Л Ь В І В

Р е ст о ра н и

Ресторан Шекспір вул. Любінська, 144 (032) 295-5295 08:00 – 24:00

Вероніка кондитерська-ресторан пр. Т. Шевченка, 21 (032) 261–4456 (032) 298–6028 пн-нд 10:00–22:00 Ратуша кафе міська Ратуша пл. Ринок, 1 (097) 997–5565 (032) 297–5565 Шекспир ресторан вул. Любінська,144 (032) 295–5295 08:00–24:00 Цукерня кондитерська вул. Староєврейська, 3 тел. (032) 235–6949 Львівська копальня кави Книгарня-кав’ярня пл. Ринок, 10 (067) 670–6106 (050) 371–4474 пн – чт 08:00–00:00 пт – нд 08:00–02:00

Закуска з авокадо і сьомги. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 140 грн. Ресторан Шекспір вул. Любінська, 144 (032) 295-5295 08:00 – 24:00

Хінкальня ресторан вул. Крива Липа,1 (032) 225–5084 Трапезна Музею Ідей ресторан вул. Валова, 18a, (0322) 54–6155 (0322) 95–6968 Бачевских ресторан вул. Шевська, 8 (098) 244–4444 Дублин паб проїзд Крива Липа, 5 (032) 261–6171 чт-сб 10:00–02:00 вс-ср 10:00–00:00 Закарпатське від Ковача ресторан вул. Друкарська, 6а (032) 235–7147 Галушко ресторан вул. Дж. Дудаєва, 16 (098) 993–9799, (099) 173–7799

Свинина з глазурованим яблуком. . . . . . . . . . . . . . . . . . . 100 грн. 24

А Ф ІШ А

МІСТА

ЛЬ В ІВ

Місто

Екран, що захищає Шумопоглинаючий екран, або шумовий бар’єр – це технологія, яку вже більше 40 років застосовують у світі, в той час як в Україні тільки відкривають ці горизонти. В липні цього року технологію презентували і у Львові. Перший в Україні шумопоглинаючий екран буде знаходитись на вулиці Джерельній, 69. Проект представив житловий комплекс Бельгійське містечко, який почав реалізовувати цю ідею. Як результат жителі – ЖК та львів’яни, які мешкають поблизу, будуть захищені від зайвого шуму залізниці. Американські вчені дослідили, що високий рівень шуму негативно впливає на здоров’я людини. Широке використання шумових бар’єрів почалося в США після введення в обіг закону про правила регулювання шумових забруднень. Потім це нововведення перекочувало в Європу. Шумові бар’єри захищають не тільки від шуму залізниці, а й від автомобілів, літаків. Але якщо в світі ця технологія використовується широкомасштабно і законодавство навіть стимулює встановлення шумозахисних екранів, то в Україні житловий комплекс Бельгійське містечко стикнувся з деякими технічними труднощами. Незважаючи на повну підтримку органів державної влади та місцевого самоврядування, початок робіт, що був запланований на серпень цього року, довелося відкласти. Після проведення оперативної наради, представники влади та бельгійські інвестори узгодили нову дату початку будівництва в період з 8 по 11 вересня 2015 року. Завершити його планують до кінця 2015 року, орієнтовно в другій половині грудня. Генеральний директор Укрзалізниці Олександр Завгородній зазначив, що він особисто разом із Міністром інфраструктури буде присутній 10 вересня у Львові і гарантує, що роботи розпочнуться в зазначений термін. Довжина всієї конструкції складатиме 500 метрів, а висота – 5 метрів, заплановані роботи зі встановлення екрана також включають підсилення насипу самої колії. До речі, вони будуть виконуватися спеціалізованою українською компанією. Цей проект житлового комплексу Бельгійське містечко ще раз показує, що інноваційні рішення працюють і в Україні. ЖК Бельгійське містечко головний офіс (032) 261–4794

А Ф ІШ А

МІСТА

ЛЬ В ІВ

готелі

Леополіс Бутік Готель (Leopolis Hotel Lviv) вул. Театральна, 16 (032) 295-9500 Факс: (032) 295-9599 hotel@leopolishotel.com leopolishotel.com

Готель Нобіліс (Nobilis Hotel) вул. Олександра Фредра, 5, (032) 295-2595 reservations@nobilis-hotel.com.ua nobilis-hotel.com.ua

Готель Citadel Inn вул. Грабовського, 11 (032) 295-7777 Тел./факс: (032) 295-9000 citadel-inn.com.ua

Готель Швейцарський (Swiss Hotel) Вул. Князя Романа, 20 (032) 240-3777, (032) 235-7380 Факс: (032) 235-8335, (032) 235-7533 info@swiss-hotel.lviv.ua swiss-hotel.lviv.ua

Готель LH Hotel & SPA пл.Петрушевича,1, (032) 295-6036 (096) 142-8366 Факс: (032) 260-2393 hotellh@gmail.com lhhotel.com.ua

Готель Асторія (ASTORIA HOTEL LVIV) вул. Городоцька, 15 (032) 242-2701 reception@astoriahotel.ua astoriahotel.ua

Древній Град Парк-готель Пустомитовский район, 7-й км Київськой траси (032) 235-1005 drevnygrad.com.ua

Андріївськтй гостинний дім (Luxury Boutique Gguest House Andriivskyi ) вул. К.Левицького, 112 (032) 275-2035 (097) 501-6615 Тел./факс :(032)275-2034 guesthouse@ukr.net guesthouse.lviv.ua

Reikartz Дворжец Львів вул. Городоцька, 107 (032) 242-5126 dworzec.lviv@reikartz.com reikartz.com

Готель Панорама (PANORAMA) пр. Свободи 45 (032) 225-9000, (050) 431-9599 Факс: (032) 225-9001 reception@panorama-hotel.com.ua panorama-hotel.com.ua

Готель Шопен (Chopin Hotel) площа Маланюка, 7 (032) 261-1020, (097) 222-7330 Факс: (032) 261-1021 info@chopinhotel.com.ua chopinhotel.com.ua

Дністер Прем`єр Uотель (Premier Hotel Dnister) вул. Матейка, 6 Рецепція: (032) 297-4305 Факс: (032) 297-1021 Відділ бронювання: (032) 297-4317, (032) 297 4326 reservation@dnister.lviv.ua dnister.lviv.ua

Готель Жорж (George Hotel) пл. Міцкевича, 1 Рецепція: (032) 232-6236 Бронювання: (032) 232 6232 Факс: (032) 232-6242, info@georgehotel.com.ua georgehotel.com.ua

Готель НОТА БЕНЕ (NOTA BENE) вул. Поліщука, 78А Рецепція тел.: (032) 234-9090, факс: (032) 234-9096 info@notabenehotel.com Відділ бронювання (032) 234-9092, (050) 431-0467 reservation@notabenehotel.com notabenehotel.com

Ibis Styles Lviv Center вул. Шухевича, 3А (032) 245 67 67 факс: (032) 254 67 77 H9709@accor.com ibisstyles.com accorhotels.com

Вінтаж Бутік Готель вул. Сербська 11 вул. Староєврейська, 25/27 (032) 235-6834 факс: (032) 235-6834 info@vintagehotel.com.ua vintagehotel.com.ua

Британський клуб Львів Готель (British Club Lviv Hotel) вул. Наливайка, 18 (032) 242-9999 , (067) 370-6666 info@britishclub.org britishclub.org

Готель Відень проспект Свободи 12 Рецепція/бронювання (032) 244-4314, (032) 244-4315 (097) 244-4314 Факс: (032) 244-4316 wienhotel@mail.lviv.ua wienhotel.com.ua

Готель Львів проспект В. Чорновола, 7 (032) 242-3270, (032) 240-8383 (032) 240-8373, (067) 675-4344 Факс: (032) 242-3555 hotel-lviv@ukr.net hotel-lviv.com.ua

Hotel Atlas Deluxe пр. Шевченка, 27, (032) 261-4764, (067) 555-9111 info@hotelatlas.com.ua sales@hotelatlas.com.ua atlasdeluxe.lviv.ua

Готель Rius вул. Гнатюка, 12А (032) 235-0660, (097) 970-0220 Факс: (032) 235-0661 info@rius-hotel.lviv.ua rius-hotel.lviv.ua

Готель Плазма Проспект Свободи 5 (067) 101-3777, (066) 214-3333 plazma-hotel.lviv.ua

Готель Рудольфо Вірменська 4 (032) 236-8000 Факс: (032) 236-8059 info@rudolfo.com.ua rudolfo.net

Євроготель вул. Тершаковців, 6А, +38 (032) 242-40-02 info@eurohotel.lviv.ua eurohotel.lviv.ua Координати для навігації: 49°50’8.16”N, 24°2’28.32”E

Арт-готель «МОДЕРН» проспект Шевченка, 28 тел.: +38 (068) 709 99 33 факс: + 38 (032) 297 76 30 modern.art.hotel@gmail.com

АФІША

МІСТА

Л Ь В І В

фа с о н

Юлія Долинська, художниця

Про свої смаки в одязі і світ, який вибирає красу

Люди зустрічають один одного по одягу. Є такі, які далі сканування зовнішнього виду не планують йти, бо ти вже їм не сподобався за дрес-кодом, за відсутністю бренда. А є люди, які можуть оцінити просто вміння поєднувати кольори і текстури і які розуміють, що за цим хіпстером – реальний хіпстер, для якого все життя – дорога з рюкзаком. Я зустрічаю людей по загальному вигляду охайності і присутності водних процедур в їхньому житті. Людство ще тисячі років тому обрало культ краси. Ми любимо все гарне. Ми фетишисти, однозначно. Мені ще в підлітковому віці потрапили критичні Салони Бодлера (збірки критичних статей Салон 1845 і Салон 1846 – Афіша). Там зустрілась фраза, з якою я живу все життя. Бодлер каже, що жінка має право і навіть виконує певний обов’язок, коли виглядає магічною і надприродною. У цей момент я думаю про жінок Клімта – в золоті і з високими фризурами. Люблю гарні зручні речі, бажано з якогось матеріалу, який не вимагає додаткового догляду. На літній період – це сорочкова тканина, щось натуральне. Але для цього потрібна величезна шафа, куди можна покласти все попрасоване, щоб у тебе кожного дня не поставало питання прасування. Я любила шити одяг, речі на замовлення – це неймовірне естетичне задоволення, але ти не встигаєш робити значно важливіші справи. Я не думаю, що це бздура. Пам’ятаю про існування китайських сиротинців, життя більшості населення Африки. Але якщо якась жінка перетворила культ краси на професію, вважаю, що це прекрасно. Всі людські прояви, окрім тих, які обмежують свободу і безпеку інших, мають право на існування. Не захоплююсь як персоною Марією-Антуанеттою, але вона розділяла смаки своєї майстрині по туалетах і тим зробила крок до моди арт нуво – вільна сукня, завищена талія. Я дуже люблю цей стиль в одязі. В часи, коли жінка, яка вишивала на шовку, не вважалася майстринею, не могла бути кравцем і дизайнером одягу, королева наважилась на серйозний крок. Як правило, всі сприймають художників як неохайних людей, які вдягаються в те, що вже перестало мазатись фарбою. Враховуючи всі стереотипи про зовнішність художника, для мене буде виправдане будь-що строкате. А ще у мене «передоз» кольорами, тому люблю одяг будь-яких відтінків сірого. Ти виходиш у світ спокійний і колористично задоволений. Маю багато речей, які мають велике значення для мене. У моєї мами, у часи її молодості (мої улюблені музично і культурно 70-і!) був гарний светр яскравих кольорів. Це була річ з-за кордону, яку їй хтось презентував. Вона мені його подарувала, коли я почала малювати і він відпрацював себе кармічно на всі сто. Я люблю автентичний етнічний одяг. Для мене справжня вишивка має колір сторічної давнини. На мій смак, червоно-чорна тернопільська вишивка – це круто. Але я не можу вільно почуватись у такій сорочці, я буду думати про можливу пляму на ній. Це те, що треба пестити. У мене такої сорочки немає, я б хотіла її мати, але, з іншого боку, музей в шафі не варто робити. Записала Оля Вишня

А Ф ІШ А

МІСТА

ЛЬ В ІВ

D ress code Все почалося з того, що я пішла вчитися в коледж Труша – тому, що не знала, куди подіти все те море творчості, яке мене переповнювало. Я закінчила відділ кераміки, потім – Академію мистецтв. І спочатку це все не мало ніякого відношення до моди. Але я почала з аксесуарів: коралі, намиста, браслети, якісь інші прикраси, брошки – все було керамічним. Потім випробовувала різні матеріали і техніки: скло, шкіра. А потім був 2011 рік – і разом з Петром Нестеренком ми задумали спільну колекцію Гуцули: він робив одежу, Андрій Яворський – взуття, а я – прикраси. Мала проект аксесуарів з Ірою Дзиндрою. А потім вже сама зробила свою першу окрему дитячу колекцію одягу. Наступним був жіночий одяг, який показала минулого року на Mercedes-Benz Fashion Week. А далі – актуальні чоловіча і жіноча колекції сезону осінь-зима 2016, яка була продемонстрована на основному майданчику в Аеропорті в рамках LVIV FASHION WEEK, а після поїхала в Страсбург на тамтешні Дні моди, а далі – у Францію. Ці речі зараз продаються в бутіку Niche, який ми організували разом з дівчатами-дизайнерами – такий альтернативний магазин одягу, де ми самі собі господарі. Продаємо гарний одяг без націнок, що, до речі, дуже подобається клієнтам. А ще проводимо там різні покази. Але все це – тільки початок. Все це, що я роблю, – це творчість. А для будь-якого художника процес його творчості не залежить, або навпаки підсилюється всіма процесами, які навкруги. Будь-якими: позитивними чи негативними. Все це спонукає його до відкриття своїх душевних сил. Осмислення всього того, що відбувається, – це і є тема для творчості. Кожен сприймає життя по-різному, я проводжу все через себе. І це все відображається і в колористиці, в якійсь аскетичності, можливо навіть в агресивності – бо таке сьогодення. Але все рівно треба творити, робити. Моя праця – це одяг, і я не можу зупинятися. Всі повинні виконувати свою роботу. Вигадувати щось для дітей – дуже захоплюючий процес, але це й велика відповідальність. Моделювання дитячої одежі вимагає надзвичайної чистоти виконання: дітлахам має бути комфортно, якість матеріалів повинна буди високою. Сфальшивити не можна. А що приємно: кожна колекція для дітей – це якась історія, цікава казка. Це забавка! З дорослими – складніше. Але мені цікаво працювати в різних напрямках. Зараз з’явились синтетичні матеріали, з яких дуже цікаво щось робити. Але дитячий одяг ми шиємо тільки з усього натурального: вовна, льон, трикотаж, бавовна. А більш за все я полюбляю шовк – тоненький, прозорий, невагомий. Де брати сили для творчості? Не знаю – у мене це просто такий стан душі: творчий. Я постійно живу в дуже швидкому ритмі: сім’я, діти, купа різних проектів. Я собі просто не даю розслабитись. На депресію немає ані хвильки! Дуже швидко живу – багато хто не встигає. Я – як той швидкий млин. Мені дуже подобається етніка, але я намагаюсь постійно її не робити. Бо, якщо ти починаєш з нею працювати – вона на кожній колекції буде мати свій відбиток. І позбавитись цього майже неможливо. Але все-таки щось етнічне я зроблю. Свій гардероб я не уявляю без простих класичних джинсів. Без моря браслетів і інших аксесуарів. Без пари базових светрів. Все у мене дуже просто – для себе я майже не шию.

Катерина Кароль, дизайнер АФІША

МІСТА

Л Ь В І В

Тренд Іноді Львів порівнюють із Лондоном, адже восени місто і дощ, без перебільшення, стають синонімами. Львів’яни загортаються у плащі, вдягають гумові чобітки та перевіряють на міцність різнокольорові арсенали парасольок. Рятуючись від дощу, хтось попиває смачне капучино у затишному ресторані, а хтось поспіхом оновлює особисту колекцію засобів боротьби з небесними водами. Як заздалегідь підготуватись до вологих днів та тижнів, знає Афіша.

Озброєний

і зігрітий

Cezare Парасольки Blunt: Жовта – 1650 грн. Бірюзова – 1650 грн. Блакитна – 1650 грн. Червона – 1960 грн.

Cezare Піджак ZingalRiche – 2800 грн. Cорочка Angelo Branduardi – 720 грн. Туфлі Zilli – 1950 грн. Ремінь Zilli – 1200 грн. Портмоне – 800 грн.

Cezare Куртка Brioni – 3700 грн. Джинси Zegna – 1120 грн. Cорочка Angelo Branduardi –720 грн. Туфлі Baldinini –1900 грн. Ремінь Zilli – 1200 грн. 30

А Ф ІШ А

МІСТА

ЛЬ В ІВ

Stefano Lompas Кофта – 985 грн. Сорочка – 1985 грн. Штани – 1785 грн. Ремінь – 1785 грн. Туфлі Mario Bruni – 3785 грн. Саквояж Louis Vuitton– 3985 грн. Cezare Магазин чоловічого одягу та аксесуарів ТЦ Роксолана пл. Соборна, 14, 1-й поверх cezare.com.ua 10:00-20:00 (067) 673-5167

Stefano Lompas Сорочка Louis Vuitton – 985 грн. Метелик – 485 грн. Сумка PoloVideno – 1185 грн. Ремінь – 885 грн. Штани – 285 грн. Туфлі Baldinini– 3985 грн.

Argos Салон шкіри та хутра пр. Свободи, 3 argos.com.ua (063) 498-1256 9:00-21:00

Argos Куртка – 5200 грн.

Columbia Куртка – 5299 грн. Кросівки – 2999 грн.

Columbia Куртка – 2799 грн.

Intertop Магазин взуття вул. П. Дорошенка, 10-12 intertop.ua (032) 297-0588 10:00-20:00 Columbia Магазин одягу та взуття для активного відпочинку пр. Т. Шевченка, 20 www.columbia.ua (067) 830-0089 10:00-20:00 StefanoLompas ТЦ Роксолана пл. Соборна, 14, 2-й поверх www.stefanolompas.com 10:00-20:00 (067) 462-3995

Шлях до перемоги починається з першого кроку. Журнал Афіша запрошує до співпраці рекламістів. Наші успіхи попереду

(050) 341-9083 am.lviv@ ukr.net АФІША

МІСТА

Л Ь В І В

м араф е т

Як досягти досконалості фізично та духовно водночас? Афіша спілкувалася з людьми, які знають відповідь на це запитання й одностайно радять – займайтесь йогою!

Йога: як і кому

Ілля, тренер з хатха-йоги студії йоги та медитації Mantra House “Хатха-йога – це класична йога, яка лежить в основі багатьох інших авторських методик. Під час занять використовуються різноманітні фізичні вправи, так звані асани, а також дихальні та медитативні практики. Зокрема медитація, яка на перший погляд видається складною та незрозумілою і відбувається під звуки мантр, які значно її полегшують. У виборі місця та часу для йоги немає якихось вимог, головне – прислухатись до власного тіла, аби зрозуміти, коли вам особисто комфортно виконувати вправи. Однак є рекомендації, що краще це робити до сходу сонця, в тихому місці, де можна усамітнитися та зосередитись. Кажуть, що йога дає людині рівно те, що та хоче від неї взяти. Деякі люди приходять через проблеми зі здоров`ям. Інші ж – прагнуть розв’язати якісь проблеми, розвинути нові здібності. Варто почати займатися – і життя почне змінюватися саме в тому напрямку, до якого ви його підштовхуєте.” Олена, тренер Йоги 23 студії йоги Кораллі “Йога 23 – авторська методика Андрія Сідерського, що об’єднує в собі різні традиційні практики йоги. Вона включає в себе три основних принципи – максимальна безпека (не нашкодити), максимальна ефективність та мінімум затрат часу. Всі етапи освоєння практики Йоги 23 побудовані таким чином, аби поступово підготувати людину для більш складних комплексів вправ. На первинних етапах ця йога спрямована на вивільнення від різноманітних тілесних зажимів та загальне оздоровлення організму. Позбавившись певних фізичних блоків та навчившись керувати власним тілом, людина змінюється, розвиває власну особистість та вчиться бути гармонійною. Є також й інформаційний вплив тренувальних технік Йоги 23. Перш за все потрібно зрозуміти, що надаючи своєму тілу певних геометричних форм, людина здатна взаємодіяти з інформаційною матрицею Всесвіту та безпосередньо впливати на її наповнення. Спеціальні положення тіла – асани, які складаються в сувору послідовність, допомагають встановити цей зв’язок. Зміни в житті не змусять себе чекати, якщо бути наполегливим та прислухатися до себе.” Руслана, тренер дитячої йоги в студії Жирафа: “У дитячій йозі використовуються різноманітні вправи дорослої йоги, спеціально адаптовані до можливостей тіла дитини. Починати займатися можна вже з чотирьох років. У цьому віці під час занять надзвичайно важливий ігровий момент. Тому ми намагаємось виконувати всі асани жвавіше, не так повільно й статично, як у дорослій йозі. Даємо простіші назви асанам, як-от земля, небо, риба, верблюд і так далі. Окрім виконання вправ, під час занять ми вчимося правильно дихати, робимо вправи на концентрацію уваги (дивимось, як горить свічка, наприклад), відпочиваємо, лежачи непорушно, як травичка. За рахунок такого різноманіття вправ година заняття пролітає непомітно й дитина не встигає знудитись. Також нерідко під час виконання асан викладач розповідає якусь повчальну притчу. Діти від шести років вивчають уже більш дорослі аспекти йоги: наприклад, санскритські назви асан. Вони можуть довше утримувати якусь асану, тримати рівновагу, довше концентруватись тощо. Часто батьки, діти яких довгий час займаються йогою, зауважують, що ті стали спокійніші та більш уважні. Ми ж переконані, йога – це не лише робота з тілом дитини, це інструмент виховання!” Mantra House студія йоги та медитації вул. Соломії Крушельницької 1, оф. 2 32

А Ф ІШ А

МІСТА

ЛЬ В ІВ

Коралі студія йоги вул. Менцинського, 5

Жирафа Студія дитячої йоги вул. Менцинського, 5

www.c-watch.com.ua

Те а т

р Р

йсте рн

Ку р ба с а

Ма

р ан Ч а о т ес

ча

на

ав’я

аса

ечатк и П я

Л е ся К

рня Пр а га

і м.

ур б

н Но р

Op e r a P a s

s ag

зи а г а

ма

м апа м і с та

а ф е К аз к

На Курбаса, де Моцарт жив Відреставрована цього року вулиця довжиною всього 110 м стала виключно пішохідною на радість туристам. До 1870 року вона мала дві цікаві назви – Св. Станіслава поперечна або Єзуїтська бічна перша на право, тому що сучасна вулиця Гнатюка називалася саме Єзуїтською, а Тиктора – Св. Станіслава. У 1871 р. вулицю назвали на пошану Тадеуша Рейтана, учасника Барської конфедерації. Під час фашистської окупації вулиця звалася Рейтарською. Радянський тоталітарний режим нагородив її ім’ям піонера-зрадника Павлика Морозова. В 1989 р., ще до Незалежності України,

А Ф ІШ А

МІСТА

ЛЬ В ІВ

ії перейменували на честь українського режисера Леся Курбаса. Будинок, в якому з 1988 року діє театр ім. Курбаса, був споруджений у 1909 р. На першому поверсі діяв театр-вар’єте Casino de Paris, а зверху був розташований готель Бельведер. Затишне та, разом з тим, центральне розташування вулиці вплинуло на призначення будинків – тут були переважно готелі. У будинку № 6 – Belle Vue, збудований у 1896 р., і в якому тепер розташований торговий пасаж Опера. У будинку під номером 7 був готель під назвою Берлінський, відтак перейменований на Венеція, в будинку № 9 містився

готель Зіппер, а на протилежному боці – Французький чи Центральний. На цій вулиці 30 років (1808–1838) жив Вольфганг Амадей Моцарт-молодший (Франц Ксаверій Вольфганг Моцарт), син відомого композитора. Ім’я батька він взяв за псевдонім – мабуть, воно йому допомагало у написанні музичних творів, на концертах та уроках музики. Після ремонту на вулиці з’явилися зручні лавки та зелені катальпи, а влітку – ресторани, кафе та кав’ярні пригощають на літніх майданчиках стравами та напоями.

З да й крапк у Музей ретро-мототехніки вул. Дашкевича, 2 10:00–19:00 (067) 332–3703 (063) 016–9109

Дім для двоколісних У Львові віднедавна з’явився ще один музей. В його експозиції – мотоцикли та велосипеди. І це перший в Україні музей ретро-мототехніки. Відкрив його львів’янин Остап Бойко, який багато років колекціонує мотоцикли. Загалом 54 експонати представлені на цій виставці, але це далеко не все. Чимало двоколісних не помістилось у даному просторі. Найстаршому експонату колекції – майже вісімдесят років. Це двигун від господарського візка. Всі інші речі не молодші тридцяти років, хоча після реставрації деякі з них виглядають, як нова копійка. Серед ретро-мотоциклів цього музею є один, який вдягнули у светрик. Старенький Мінськ 1965 року планували викинути на металобрухт, але львівська майстриня Божена Городницька зв’язала для нього вбрання, і після цього він навіть був представлений на виставці у межах Леополіс Гранпрі. «Після того, як мій перший ярнбомбінг-проект В’язана Європа (в’язані «панчішки» для дерев), який ми створили спільно з Дарією Зап’яловою та Ларисою Яремчук успішно пережив зиму і простояв майже рік на проспекті Шевченка, я задумалася про наступний. Ідей було море, але ніяк не могла знайти для них формат і концепцію. Тоді, дуже вчасно, мене знайшов співорганізатор Леополіс Гран-прі і колекціонер Остап Бойко з пропозицією «одягнути» мотоцикл. Він був для нього цінним, але врятувати його не вдалося. Я радісно погодилась і, відколупавши з переднього крила шмат фарби, пішла на пошуки ниток. Згодом Остап привіз мені «пацієнта» у розібраному стані додому. Кімната була схожа на гараж – масло з мазутом по усій підлозі», – розповіла Афіші майстриня.

«Звичайний ярнбомбінг – це переважно найпростіша груба в’язка гачком. Я ж поєднала тут і гачок, і спиці, бо останні люблю більше. Зумисне залишала відкритими «рідні» деталі чи фрагменти: наприклад, емблему марки на баці – Мінськ М1М, фари, спідометр. В’язала всюди. На концертах, до речі, у мене найкраще виходить, ритмічно. Результат назвали Светрик для розбитого серця, бо, за легендою, мотоцикл намагалися здати шматками на брухт, спершу відбивши кусок мотора. А мотор, як відомо, серце залізного коня», – говорить Божена. Оля Вишня АФІША

МІСТА

Л Ь В І В

ART

Наталка Карпа – українська співачка, яка зробила це літо ще гарячішим завдяки пісні Літо, літо. Як минула літня пора в самої Наталки і які плани вона будує – знає Афіша.

Літо триває рік Наталко, якою ця пора року була для вас? Як на диво, вона минула в абсолютно робочій атмосфері. В принципі, я щаслива з цього. Ми запрем’єрили дуже вдалий трек, який полюбився не лише мені, але й людям – все завдяки кооперації з чудовими авторами – Захаром Клименком та Андрієм Бакуном. Презентували дуже вдале відео з режисером Володимиром Шурубурою – та й загалом моє літо виявилося таким же драйвовим, як і сама пісня! Тож засмагала я в перервах між роботою за містом, а ще поєднувала приємне з корисним, наприклад – під час фестивалю у м. Славське вдалося відпочити в горах, потрапити нарешті на вершину гори Захар Беркут та ще й подолати свій страх висоти. Плануєте відпочинок на осінь? В артистів дуже дивний графік: коли всі 36

А Ф ІШ А

МІСТА

ЛЬ В ІВ

святкують та відпочивають – ми працюємо. Літо триває весь рік – просто з однієї точки планети переходить в іншу. Тому квитки, літак – і сонце, море, пляж. Але спершу – робота. На середину вересня запланована подорож у Північну Америку з концертами, тому про відпочинок на найближчий час можу лише мріяти. Цього року ми чули від вас прем’єри пісень у різних стилях – house (танцювальна музика) і folk (етномотиви). В якому напрямку будете рухатись далі? Так склалося, що паралельно захоплена двома проектами. У фольковому стилі все йде до видання етно-альбому. Вже два сингли з нього презентовані: Чужого не треба, свого не віддам та пісня Весняна. Далі вже почуєте готовий альбом, правда, він буде більш орієнтований на українську діаспору за кордоном.

А зараз я продовжую танцювальну тему з європейськими ритмами. Вже маю основу нового треку. Та поки в душі і в серці – Літо, літо. І кліп, і пісня виявилися доволі провокативними. Пісня навіть не одразу пройшла цензуру на радіостанціях. Ви це планували? Вийшла доволі цікава ситуація. Ми надіслали пісню музредакторам провідних радіостанцій, і практично в унісон багато з них відповіли – пісня подобається, лише змініть слово «задок» на щось пристойніше. Як я не боролась, але для теле- і радіоефіру довелося замінити це слово на інше. А режисер відео надихнувся, я впевнена, саме ось тим провокативним варіантом. Не бачу в цьому нічого поганого. Нарешті ж має в Україну добратись світова мода на апетитні форми!

art

Еволюція

графіті Як вийшло, що ти захопився мистецтвом графіті? Напевне, всі стають райтерами слідуючи одному й тому ж сценарію. Ти бачиш графіті в журналі чи просто на вулиці – й тебе це захоплює. Свого часу мені до рук трапився андеграунд журнал Extrim, де була ціла сторінка про графіті. Я почав перемальовувати та активно шукати побільше інформації. Потроху в Інтернеті з’явилось коло однодумців, а слідом за цим і перша графіті-робота. Тоді ми зібралися компанією та почали розмальовувати стіну одного з тернопільських будинків. Я ще навіть не знав, що всі райтери мають нікнейми і тому сплітав докупи всілякі випадкові слова та «кучеряво» їх підмальовував. Моє перше графіті проіснувало напрочуд довго, років зо п’ять десь. І навіть, коли я вже змінив свій стиль, навчився багатьох нових речей, воно все ще залишалось на тій самій стіні, нагадуючи мій перший досвід. Разом із командою Kickit art studio ти створив чимало малюнків по всьому місту. А чи є серед них улюблений? Насправді складно виділити щось одне. Щоразу, коли малюєш, намагаєшся опанувати якийсь новий стиль. Кожна робота – це своєрідний етап, поступальний рух розвитку від написів на стінах чи парканах (так званих тегів) до великих стін, фасадів та муралів. Наша команда пройшла довгий шлях від вандалізму до муралізму. Є таке поняття як графіті-туризм. Чи маєш досвід у цьому? 38

А Ф ІШ А

МІСТА

ЛЬ В ІВ

Коли я тільки починав цікавитися графіті на початку 2000 років, то був приємно здивований, коли дізнався про графіті-туризм. На той час було досить мало інформації про стріт-арт, ніякого Інтернету та мобільних телефонів. Графіті-туризм – це можливість вийти з інформаційного вакууму, подорожувати містами, знайомитись з тамтешніми райтерами та ділитися досвідом. Особливо в цьому захоплює те, що, приїжджаючи в інше місто, ти ніби стаєш частиною великої графіті-родини. Тобі покажуть найкращі роботи, та й сам ти матимеш змогу долучитися до створення якоїсь із міських стін. А чи існує аутентичне українське графіті? Мені здається, що воно ще досі в процесі створення. Є багато українських райтерів, з якими ми знайомі та час від часу співпрацюємо, однак поки що в українських реаліях просувати та активно створювати графіті не вдається. Мені подобається, як розвивається стріт-арт у Польщі. Держава підтримує ініціативи тамтешніх рейтерів, фінансує їхню творчість. Нам, у свою чергу, доводиться вибивати дозволи, шукати меценатів та спонсорів для проведення фестивалів, створювати громадські ініціативи, аби розвивати вуличне мистецтво. Іще одна проблема в тому, що в Україні немає жодного досить хорошого фестивалю, де була б широко представлена українська сцена стріт-арту. На такі події зазвичай запрошують іноземців, орієнтуючись на світові тенденції вуличного мистецтва. І це – гарний досвід.

За останні кілька років стріт-арт став невід’ємною частиною львівського міського простору. Сірі стіни будинків перетворилися на артоб’єкти, а Галерея вуличних мистецтв на Підзамче постала справжнім виставковим залом просто неба. Про львівське графіті-ремесло та трансформацію його сприйняття Афіші розповів графіті-райтер, учасник мистецької студії Kickit Тарас Довгалюк (Arm).

Від моменту своєї появи графіті завжди опинялося в епіцентрі дискусій з приводу його легальності, які, зазвичай, закінчувалися невтішно. Як ти гадаєш, чи змінилося ставлення людей та офіційних інституцій до вуличного мистецтва сьогодні? Я бачу, що воно змінилося. Пам’ятаю всі ці теле- та радіообговорення тоді, як тільки почав цікавитися графіті. Зрозуміло, що це сприймалося негативно, адже на той час усе, що могли бачити жителі Львова, це були написи на стінах. Великі ж малюнки розміщувалися десь на закинутих територіях, уздовж колій, де їх ніхто не міг побачити та оцінити. Наша команда зробила багато, аби змінити ставлення людей до графіті. Ми долучаємось до різноманітних громадських ініціатив, зачіпаємо соціальні теми. Гадаю, якщо ви запитаєте перехожого львів’янина про графіті зараз, я переконаний, що він пригадає ці величезні кольорові малюнки на фасадах. І його думка буде цілком схвальною. Щодо вандалізму, то він, на жаль, має місце й сьогодні: іноді на щойно відреставрованих будівлях з’являються теги та шрифти. Такі малюнки нелегальні, їх, зазвичай, створюють підлітки, аби якось проявити себе. Старші райтери вже давно пройшли через це. Аби із цим боротися потрібно надавати молоді простір для творчості, проводити більше фестивалів. Звісно ж, немає гарантії, що нелегальні малюнки перестануть з’являтися, але принаймні їх стане менше. Записала Юлія Лисенко

Ведуча: Марта Більська IQ сцена площа перед Львівським національним університетом імені Івана Франка проект «Етно Kovcheg.ua» 8 регіонів України від Сходу до Заходу, і це все у піснях.

4.09

Беруть участь: співочі письменники Іван Малкович, Ірена Карпа, Віктор Неборак, Остап Сливинський, Мар’яна Савка, Галина Крук. У супроводі етноколективу: Софії Палюх, Людмили Зборовської, Юлії Півторак та гурту «Джалапіта». Відеоарт від Володимира Стецьковича

«Акустік Квартет» та Ельвіра Сарахаліл Харків–Донецьк-Крим Україна

2000

4.09

2100

«Тельнюк: СЕСТРИ» Київ, Україна

«Монолог про найважливіше» Михайло Барбара та «Ойра» Музична злободенна вистава:

4.09

2215

Тексти: Мажена Садоха, Юрій Андрухович Музика: Місько Барбара, Юрко Єфремов Відео: Михайло Шильнов

4.09

2315

1830 19

Marinita – вокал, фортепіано Amir Shahsar – перський ней (бандар), турецький кларнет, вокал Orhan Agabeyli – перкусія

Мар’яна Садовська та Марк Токар Октет Проект «2014» / 4 голоси+4 контрабаси

2215

1830

2100

Ірландія / Україна Марк Токар — контрабас Олеся Здоровецька — голос

6.09

2315

«Ensemble Nostri Temporis» проект «Взаємодія» аудіовізуальні композиції Київ, Україна

«Ідеальні фрази» 6.09 «Росол» аудіовізуальні композиції 1930 Івано-Франківськ, Україна Олеся Здоровецька & Марк Токар Project програма «МО-Є» від дуету «МО»

2200 6.09

Медіавистава «il Caprese» листи Коцюбинського з острова Капрі Україна

Wiz-Art Кінопоказ Робити майбутнє. Cпеціальна програма від ЛМФКФ Wiz-Art 00:45 Спеціальна програма від Docudays UA

6.09

«Гич Оркестр» Львів

3.09

2100

3.09

2200

Урочисте відкриття IV Фестивалю Партнерства «Zygi Jazz Band» Перемишль

4.09

1830

4.09

1900

«Домініка Русіновска Квартет» Перемишль «Іаріо» Тбілісі «T.Love» Варшава

4.09

1830 4.09

1900

4.09

1900

«Резус блюз» Луцьк

5.09

1800

«Віктар Шалкєвіч & Юрій Хілавец» Гродно, Білорусія

5.09

1900

Тексти: Сергій Жадан (Україна)

5.09

2315

3.09

1900

«Жива Ватра» допрем`єрний показ фільму Львів

Wiz-Art Кінопоказ Тіні забутих предків. Сергій Параджанов. 90 хв. УРСР 1964

Marinita Україна/Іран/Ізраїль/Азербайджан

5.09

«Петро Сказків» Ворохта

Кирило Стеценко за участі хору «Дударик» VIOLINER PROJECT: ВІД БАХА – ДО БОГА

5.09

Дворик Ратуші, площа Ринок, 1

«ДжанДует» Крим, Україна / Азербайджан

4.09

IV Фестиваль Партнерства

Мій Дім – EV Яра Мистецька Група (Нью-Йорк/Київ) Ельвіра Демерджи, Ленара Османова, Едем Таіров та Микола Шкарабан

Wiz-Art Кінопоказ Мультагітпроп.Українська німа анімація. 21 хв. 23:40 Хліб. 1920 рік. Микола Шпиковський. ВУФКУ. УРСР 1930 Національний центр О. Довженка.

Партнери – Ресторатори

«КРОКЕ» Краків

5.09

2000

«PAWKIN» Воєводство Люблін

5.09

2100

«Вертеп» Дніпропетровськ

«ВінБенд» Вінниця

6.09

1700

«Kolačkovci» Малопольське воєводство «Kapela Hanki Wójciak» Малопольське воєводство

6.09

1800 6.09

1900

«Federacja Bardów» Люблін «Alicja Węgorzewska & Bogdan Kierejsza» Варшава «Wind And The Whaler Packe» Маннгайм, Німеччина

h t t p : / / e p c c o n g r e s s . l v i v. u a

5.09

2200

6.09

2000

6.09

2100

6.09

2200

па літурк а

а р у т а р е т і Л о т с і м і

світ. творить рік а н и д ю у, а л аз на ь людин щастило, що р перет и р о в т но по екст Книга дзвичай я на текст, а т а н у в проо Льв орюєтьс аме тому даний ецтва в т е р е п то. С мист місто я на міс го мистецтва і с их ь т є ю р но айбільш тво ч н и з л у ї в іє н у ез од роект синт о, напередодні ьно-Східної Єв і л г а о му поетичн их подій Центр их ц ілей Фору и. рн ур вн літерату ює одну з голо е місто літерат л ц а, с н – е пи, окр водить: Львів езія і креатив о о п – ц е вкотре д іша українська на сьогодення видо ія сн Найсуча истец ька реакц вколишнє сере а н м к . Семенчу миттєва о змінює наше омітно для нас мо. п щ Григорій иректор ли , и с е д и саме т йд не завж о, слухаємо і м роти ь н м іт а в р а г н о про дног ще, хай тже – розумієм асному світі ко міжнаро лю о г о к ,о су ч ь с а Львів Читаємо не вистачає у . фестив о г о н р к у ій а ні літерат Цього т і миттєвих ілюз користа и в і н м н р о е л к их ф В оформ іті Львова ф а р фото г А Ф ІШ А

МІСТА

ЛЬ В ІВ

палітурка

и? свої дом ими, и л а в у з ь, уд бесами ють гет лякає смерть. Як ми б а е в н и л ід п п від не оїш Коли ст озвертаються й о там, де тебе р н і небеса що жити потріб трави, , і ш й розуміє и з водоросте і. ін т ш вві сн и і. р н о д в о и Будуй с ями й рови. г р п к о ли т и а д ен ь чі рий вов ти разом з усім ебе розуміють, т жи дім, там, де Звикай е ц – уй свій а д н у и б щ і, н ів каме Батьк мінь при емі твердім, а к и д а сіль. Кл чорноз гілля й у а іль. в н ь і, н н е и ків і вес к иш н на гл з и і м л о п м е уз д ля вибирай инен мати дах буде шкода. в о го Кожен п ати місц е, яко е питна вода. м ц . о о н Потріб та, якщ их, то ц е не ми р а в ь с о н г Вода чо вді шукаєш вин ї доми. и. ра п с али сво у, стіна до стін в у Коли д у б цвях тя ми Все жит брили, цвях по , ну то спини. о ти Брила д еш мене спини е тут не було, ж ен о. о Якщо м хочеш, щоби м ати й моє житл о бр А ле якщ я крім мене за від пустоти. с лі ь т доведе ц я, пода будуть рости. н о с о д и че Поближ дуть рости, діт у б Д ер е в а

є роса. виступа али небеса. і т с и л новому вершув На тютю ли так, ніби ви . ту ва Ми буду дковували висо мову пусту. и ря Мов упо ми наповнювал . а на в тіна. Ніби сло тали речам іме вях, до стіни с ля д ер уц Ніби пов брила, по цвях співу, слабким я и л До брил ним дається д ль ься Голос си говорит . е в н о т ю и е л н мо ли икає, ко Мова зн . . ов темноти . про люб ють сенсу без іти в с ма сонц е, е н р о ч Н оч і н е , ді мною адан Світи на Сергій Ж 42

А Ф ІШ А

МІСТА

ЛЬ В ІВ

ц і ріка. жовтка, н а р в є а д зі яке впа клій лін у у , п я о т т в и і ч и й карб р и т Ти ж н я ч і с р ь о т ;щ ножи г о св і т у о т Сонц е м и зеркал, б д з о х р о і ь п р у т л в шкара ся у кімнаті між ди, ти ари во ш і судин, р тут коха т и і л в з о у п в і у р чи шкі я сюди, відчуваю в жалких - на с в и т о к ь огі що з піл дин. , восьмин ь н і м а ний к у мене о ше, и т я черво , я т т не ж и ва є л и у ж б о і к н і д к а я ишень, н в к з я и , к а ч м іт ь і к істо шестя. л и о р з п , І така п і в , к ь ен і с т дшерстя ака, я і ч т п е р в е и о ч р б ю п ю л ,і іл ко приплив риж уть, у них і , й і б и і пр арі ст в поля, ш е о д к і в о і щ б о л я т ь. к Чорні дн я голий страх, а т е н ечір яж. тьс і лишає іднебіннях надв оруч зі мною л вп раз і п е щ і гачки і . в я а земля в темр л і и ц н с є и а л т с Зб ніч виро а з и д о а л ит к о К Із в а н и р е Кат

АФІША

МІСТА

Л Ь В І В

палітурка

-иудей: д а р о л о тк у говори хаты, н и л л э у ененном е же – беги до ы их детей, л п , ы д и ли м , но вс ш ю о И однаж а р к щ о к р а ,к не п . хейским а «Я тебя м я р е т е салаты в, идей а и м к с и е ч ж е а р ко ег расск им таки ойна миров, язы иторий, б ю л ы в р как м ам, что сию тер з снегирей, ц к т е о н н и а ж и » ив Расска и водка ебя, Григорий… в фарс к ь ы с а л л ш и а т т ш превра как там гне, ожку – р и о л д и а , н л к вот тебе джопник, Гера терский аид в о по ах вот тебе овой рощей - ш ез балаклавы, не, вк еб иг ует м ? з м …За оли двойное солнц а т о !» ит эт о к т м слава а ц н и восход – десять лет; а т р а ию вит: «Сп му в ответ, а т р а к перемир и иг ую е м в да л з а т я кличку, о т е , к р » е ! п м эт о о а л н аншет, лагерь, сону, шо «Гиркин сь в походный ких штанин - пл аю ро возвраш , достаю из ши оверяю личку. ном с: стей, пр о в о перед с н л а т Христо н е а а к в ы ю з а а , к загруж рит и по й любви и мире коз, о в о г ь т овец и Там опя мире, всеобще х и ш д у л и онам заб го в сортире, к и о любви р р е т ие ве л к - мочил ямом эфире, и как при г а р в в пр чале, рос. как, вна упцы - распяли ешь задать воп гл ож ов а затем, о скайпу, ты м р Кабан д н а п с к , е ь Ол и тепер

А Ф ІШ А

МІСТА

ЛЬ В ІВ

орогом п а з у з а имати а – відр екзотик ки приваби і пр а ог опі ліани тр ні схибнутого б лати і ль і па у божев лу на профільн ться од і воруши едури і н и немає п в а і проц ній г ущ усе в од чено стандартн і душі зна овн усім при біймах невилік ами в о м за мур о к м а д у ш ит и з душі під інальні справи и т а м и р т им ушам кр ністративні д и т и ш і мі аймні ад тра і лукава н и р п о и аб на ж і х арадигми о в – а п д уш ипадає з і екзоти в и д ж в і за – гамір аскрізна м н о г а о ж р е о п м ше а за ріг – ли обидва боки о п м а с о та й – він п вітчизна с і л й и н і тропіч й– дім твій – і анзитни з р о т р о м п о р а о ан немов п я ц а н ітарка.. з н и а м у г в іт ч . е . бмін там и світ не зникн к товароо по ливе до онна санітарка п я т т и ж ос ть світл и с а г з к рик я Юрій Ізд

АФІША

МІСТА

Л Ь В І В

Д і ти

Вперше у межах Форуму видавців 10-13 вересня у Львові відбудеться великий дитячий фестиваль.

Великий Форум для маленьких Дитячий Форум – Велика гра це 400 подій для Стань супергероєм! – одна з основних акцій форуму. Кожна дитина може в ці дітей та батьків. дні отримати суперсили і врятувати Майстер-класи, читальні, чарівну країну від загроз. Учасники зустрічі з письменниками, отримають книгу супергероя, а далі музейний квест, простір вирушать у мандрівку вісьмома просторами, де відбудуться різноманітні наукових експериментів, акції. За проходження майстер-класів спортивні секції, дефіле та завдань діти отримуватимуть наліу костюмах героїв, пки-суперсили, а у результаті стануть супергероями. Їм будуть зустрічамузична, театральна і тися злі сили і помічники-ельфи, які літературна програми, допомагатимуть отримати винароду. а також велика гра Це не тільки захоплива гра, а й комплекс розвиваючих занять для кожної Стань супергероєм! – дитини. у Львові такого ще не було. Заходи Дитячого Що зможуть дітки Форуму відбуватимуться Під час Дитячого Форуму можна віду Національному музеї відати майстер-класі з ліплення – від у Львові ім. А. Шептицького, виготовлення прикрас до створення мультфільму разом з анімаційною бо саме тут проводили студією Primus Animation.Також танперший Форум видавців. цювальні класи від школи сучасної Ще одна локація хореографії для дорослих і дітей Ilike фестивалю – Державний art complex, зустрічі з письменниками та ілюстраторами. Можна потраприродознавчий музей, пити на акцію Книжка від зірки, де одне з найулюбленіших відомі особи світу мистецтва, спормісць львівських дітлахів. ту і шоу-бізнесу прочитають діткам улюблені літературні твори. На дітей чекає дефіле в костюмах літературних героїв, наукова лабораторія, де відбуватимуться неймовірні експерименти, лабораторні практикуми з фізики, хімії, електроніки, програмування, робототехніки, моделювання, ресурсозбереження. Якщо цікаво – серапбукінг, створення листівок своїми руками. І це 46

А Ф ІШ А

МІСТА

ЛЬ В ІВ

ще не все. Що твориться в нашій квартирі, доки ми на Форумі – майстер-клас із художнього «оживляння» домашніх предметів від Марти Кошулінської, ілюстраторки збірки казок Галини Манів Квартирія. А Видавництво Старого Лева пропонує майстер-клас від Оксани Кротюк та Богдана Поліщука От би мені коника – розфарбовування коників-пряників солодкою поливою. Шептицький і Я – майстер-клас для дітей за мотивами книжки Шептицький від А до Я від творчої майстерні Аґрафка. Майстер-класи з акторської майстерності від Домашного театру-студiї Золотий клуб’Ок, майстер-класи із позування, танців, телевізійної журналістики від телевізійного центру Кадрики. А тим, хто співає, – вокальний майстер-клас від фіналіста шоу Голос країни Назара Савки за участі зразкової музичної студії Джерело.

Простір для наймолодших Найменшим відвідувачам форуму пропонують розвиваючі заняття та майстер-класи від центрів дитячого розвитку, творчих студій та мовних шкіл. А батькам адресовані семінари і тренінги з розвиваючого та сімейного читання, практичної психології, консультації дитячого психолога з питань адаптації дитини до дитячого садка або особливостей підліткового віку. Кожному варто отримати інформацію про виховання казкою та іграми, а ще знання про тренд сьогодення – йогу для мам. bookforum.ua

З да й крапк у

Де живуть книги

Книжковий дворик книгарня вул. Винниченка, 4

Усі книгомани знають, де слід купляти книжки у вересні. Щороку у Львові відбувається Форум видавців, а це – і найбільший книжковий ярмарок в Україні, і міжнародний літературний фестиваль, і спеціальна програма для пенсіонерів, і великий дитячий фестиваль. І не тільки. Українські видавництва готуються протягом року і під час цієї події презентують тисячі нових книжок. Але Форум видавців триває всього лиш чотири дні і не всім вдасться потрапити сюди. Книжкові новинки всі охочі зможуть знайти у книгарнях Львова. Книжковий дворик не є найвідомішою книгарнею міста, але про неї варто дізнатись тим, хто любить читати. Вона дійсно захована у затишному дворику у самому центрі Львова. Тут великий вибір українських книжок, є окремі

стенди від львівських видавництв та письменників. А ще тут чи не найнижчі ціни на наші книжки. Але Книжковий дворик – це не тільки книгарня, а й місце зустрічей. Щовівторка, о 17:00, тут розпочинаються літературні заходи – презентації книжок, розмови з відомими письменниками, музикантами, літературознавцями. Цьому сприяє директорка Дворика Любов Хомчак, і, до речі, це не перша її книгарня. Все почалось з маленьких міст Львівської області. У Стрию та Миколаєві її маленькі “культурні центри” працюють уже давно. У цих містечках вона також організовує Книжкові толоки – кількаденні фестивалі, в яких беруть участь українські письменники зі всієї України. Оля Вишня

АФІША

МІСТА

Л Ь В І В

Книги

Новинки для дітей Мартін Содомка.

Як змайструвати автомобіль, Як змайструвати літак. Відомий чеський ілюстратор Мартін Содомка спробував себе в ролі письменника і йому це вдалося не гірше. Трилогія Як змайструвати автомобіль, Як змайструвати літак і Як змайструвати велосипед стала бестселером, і ці книги читають не тільки в Чехії. Зокрема цього року в українському перекладі Тетяни Савченко у Видавництві Старого Лева вийшла книга Як змайструвати автомобіль, а до Форуму видавців у Львові виходить друга книга з цієї серії. Перша історія не тільки про те, як влаштований автомобіль і як він працює, а й про справжню дружбу пацючка Арні і горобця Зилу, яким допомагає жабун Крістіан. А в другій книжці ця компанія вирішує змайструвати справжній літак, і друзі з великим захопленням поринають у нові пригоди та знаходять вихід зі складних ситуацій.

Прохасько Тарас, Мар`яна.

Як зрозуміти козу Творчий тандем письменника Тараса Прохаська та художниці Мар’яни Прохасько продовжує свою “кротячу епопею” і вже традиційно на Форумі видавців презентуватиме нову книжечку для дітей. Попередні книги цих авторів – Хто зробить сніг і Куди зникло море отримали шалений успіх серед читачів не тільки молодшого віку. Нова книга називається Як зрозуміти козу. У цій історії дузі-звірята збираються вирушити у морську подорож, шукають назву кораблю, що, як виявилося, не дуже просто. А далі починаються серйозні приготування та формування екіпажу корабля. Вибрали боцмана, матросів, а їхній кок вмів готувати найсмачніші запіканки. Звісно ж, вибрали і капітана. Але не всіх взяли на корабель: чи всі зможуть зрозуміти козу?

Барбру Ліндґрен.

Лоранґа, Масарин і Д’Артаньян У Видавництві Жупанського вийшла перша книга відомої шведської письменниці Барбу Ліндґрен українською. Ця авторка отримала дві літературні премії ім. Астрід Ліндґрен – видавничу премію та премію пам’яті. Її твори перекладені багатьма мовами. Лоранґа, Масарин і Д’Артаньян – історія про незвичайну родину, яка живе не так, як всі, за певними правилами. Наприклад, на їхньому хуторі немає котів, але є тигри, а ще є своя жирафа, яка возить їх у магазин по сосиски. У них є також басейн у гаражі, але там живуть щуки. Вони не переймаються, що про них думають і роблять тільки те, що їм подобається. Астрід Ліндґрен писала, що без цих героїв не уявляє свого життя, хоч вони нічого мудрого не кажуть.

Володимир Рутківський.

Джури і Кудлатик Серія історій Володимира Рутківського про джур принесла авторові велику популярність не тільки серед дітей. За трилогію Джури письменник отримав Шевченківську премію, а вже до цьогорічного Форуму видавців вийде четверта книга – Джури і Кудлатик. У цій книзі є веселі, сумні та повчальні моменти. В історі з’являються відомі та улюблені герої з попередніх книг – Швайка, характерники Грицик і Санько, а також хлопчик Грицко, який живе у наш час.

Тетяна Корнієнко.

Недоторка Цю повість рекомендують не тільки підліткам, а й їхнім батькам. Тут чимало питань та проблем, з якими часто стикаються підлітки – стосунки з батьками, перша закоханість, дружба та виживання в соціумі. Повість авторка називає “психологічним романом”, у ній розповідається про дівчинку, з якої насміхається вся школа. У неї нема друзів і постійно виникають різноманітні труднощі. Письменниця отримала за цей твір Корнійчуковську премію.

А Ф ІШ А

МІСТА

ЛЬ В ІВ

д і ти Навчаєшся в гімназії? Так, маю найулюбленіші уроки – це англійська мова, французька, історія. А ще у цьому році я нарешті буду вивчати біологію. Чим ще займаєшся? Окрім навчання, займаюсь конкуром – це такий кінний спорт. А ще я малюю у художній студії. Що в житті подобається ще робити? Люблю гратись з ляльками, робити для них якісь речі, прикраси, одяг. З собаками моїми гуляти, кататися на ровері у вільний час. А ще дуже-дуже люблю читати.

Яку книгу ти зараз читаєш? Країна Мумі-тролів, її написала шведська письменниця Туве Янссон. Там стільки смішних персонажів та діалогів! А з улюблених книжок – Щоденник фокса Міккі, Дивовижна подорож кролика Едварда – дуже мудра та цікава казка про порцелянове серце, Спасибі Вінн-Діксі. Та багато їх! Коли виростеш – ким хочеш бути? Варіантів зараз маю дуже багато: але більш за все хочу стати біологом або ветеринаром. Не вирішила ще остаточно. Які місця у Львові тобі до душі?

О, їх дуже багато! І площа Старий Ринок, Музейна площа біля Домініканського собору, люблю будівлю пожежної частини, дуже люблю вулицю Вірменську, особливо коли туристів небагато і вона пуста. А якщо піднятись на Ратушу – можна побачити все місто, як на долоні! А що таке щастя, на твій погляд? Для мене особисто? Радість бути біля мами, тата і брата, знати, що і в мене, і в країні – все добре. Але це – велике щастя. А є ще маленькі щастя на кожен день – це несподівана подорож кудись, або щось смачненьке, або теплий сонячний ранок. Щастя різне буває.

Софія 11 років

Максим 10 років

Ти навчаєшся в гімназії – який урок тобі подобається більш за все? Дуже люблю уроки фізкультури. Можна побігати, з м’ячем пограти. А самий складний для мене поки – це урок математики.

Так, я хочу бути футболістом і грати за мадридський Реал. Це моя улюблена команда.

А крім школи чим, звичайно, займаєшся? Футболом. А ще у мене – заняття в комп’ютерній академії, а ще – англійський. Це дуже потрібно, я знаю, але футбол я люблю більше.

Але ж на читання в тебе залишається трохи часу? Чесно кажучи – дуже мало. Взагалі дуже мало часу на розваги залишається. Тому я люблю канікули. Я тоді можу свого вертольота позапускати. Або пограти в якусь комп’ютерну гру, FIFA, наприклад. А ще в кафе солодкого поїсти – дуже люблю тірамісу!

У такому випадку нескладно здогадатись, ким ти мрієш стати…

А що ще тобі подобається робити у житті?

Подорожувати. Дуже люблю їздити до нової незнайомої країни. Цього літа ми були в Іспанії, я бачив Барселону – вона така красива. А ще подобається літати на літаку – все зверху здається таким маленьким! Дивовижно! Я був у Франції, Італії. Хочу поїхати в Мадрид та побувати в Бразилії. Які у Львові маєш найулюбленіші місця? Новий стадіон! І парки наші дуже люблю – зелені, красиві. А що таке щастя, на твій погляд? Це – коли тобі на душі радісно, коли твої рідні люди з тобою – і ти посміхаєшся. АФІША

МІСТА

Л Ь В І В

Події

Безодня

NeБoroсk DVA Прозаїк та поет, перекладач та есеїст Віктор Неборак на початку вересня познайомить світ з проектом NeБoroсk DVA. Учасник літугруповання Бу-Ба-Бу та майстерні Пси святого Юра, автор відомих поетичних збірок Бурштиновий час, Alter Ego, Розмова зі слугою знов продемонструє свої здатності непоганого ведучого і гарного співрозмовника. Презентація нової книги та диска відбудеться в дружньому колі: участь в акціі беруть Іван Небесний та Олег (Джон) Сук.

Виставу Безодня у театрі ім. М. Заньковецької поставив Орест Огородник – це вже четверта п’єса режисера та автора. Те, що глядачі побачать на сцені, викличе багато емоцій. У будь-якому разі тут будуть до болю знайомі ситуації, слова, які ми чуємо щодня, та вчинки, які робимо щомиті. Життя має багато шляхів і лише від нас залежить, який з них ми виберемо. Перед очима постануть дві сім’ї – такі різні та однакові. Їх зіштовхує доля для того, щоб вони навчились один в одного руйнувати стіни і йти назустріч. Двомовне середовище диктує не тільки правила, але й ставить кліше. Режисер намагається відшукати людяність за призмою болю та відчаю, відкрити любов до ближнього, до ворога – щоб у фіналі назвати його братом чи сестрою. Життя може бути різним, головне, щоб ми падали у безодню щастя, а не горя. 8, 25, 30 вересня театр ім М. Заньковецької вул. Лесі Українки, 1

9 вересня, 19:00 Ресторан імпровізацій Грушевський cinema jazz пр. Т. Шевченка, 28, (098) 676–4600 вхід 100 грн.

Повернення Пам’ятаєте пісню Вона, що була написана львівським поетом Костем Москальцем та свого часу увійшла до альбому гурту Плач Єремії? У поета була справжня Муза – на написання вірша його надихнула вишукана панянка Аліна Бжезінська-Лазоркіна, яка тоді ще вчилася в музичній школі ім. Соломії Крушельницької. Дівчина закінчила Львівську консерваторію, але зараз живе в Європі, де працює арфісткою. Майстриня ніжних струн виступає навіть з відомим на весь світ Лондонським оркестром. Наприкінці вересня ми побачимо і почуємо Аліну у Львові. 30 вересня, 19:00 Ресторан імпровізацій Грушевський cinema jazz пр. Т. Шевченка, 28, (098) 676–4600 вхід 100 грн.

Симфонія сльози Поет, прозаїк, драматург, племінник Лесі Українки, Юрій Косач, знав із власного досвіду, як це бути митцем, відірваним від рідного ґрунту, адже значну частину життя прожив у Франції та Америці. Тому доля композитора Дмитра Бортнянського не залишила його байдужим, втілившись у драмі Симфонія сльози. Митець, який шукає свою пісню… Той довершений твір, який розкаже нащадкам про сум’яття його душі, коливання кардіограми часу, яке здатний відчути лише він, обраний. Чи знайшов його Бортнянський? Ми згадуємо про нього сьогодні, повертаючи пам’ять на рідну землю… Вистава Григорія Шумейка – спроба «поговорити» із митцем та намалювати картину того найголовнішого пошуку. 12 вересня театр ім. М. Заньковецької вул. Лесі Українки, 1 (за матеріалами сайту театру)

А Ф ІШ А

МІСТА

ЛЬ В ІВ

На пошану Основнику В історичному музейному комплексі Національного музею у Львові імені Андрея Шептицького працює виставка На пошану Основнику, присвячена 150-річчю від дня народження визначного церковного та культурно-громадського діяча, Фундатора музею митрополита Андрея Шептицького та 110-літтю заснування ним музею. Три великих та цікавих розділи має ця експозиція: Рід Митрополита, Митрополит і Національний музей у Львові, Митрополит – меценат української культури. У першому розділі представлені пам’ятки, що пов’язані із роками дитинства й юності та початком духовного шляху митрополита Андрея. До рідкісних експонатів відносяться пам’ятки писемності і друкарства зі збірки музею. Завдяки митрополиту Андрею Шептицькому музей сьогодні володіє однією із найцінніших книгозбірень у світі. У розділі виставки Рід Шептицьких запрезентовано Пом’яник ієрея Іоана Шептицького 1796–1871 рр., Служебники з гербом роду Шептицьких. Доповнює розділ низка родинних фотографій Шептицьких-Фредрів. Цінними експонатами є архівні матеріали із фондів інституту рукописів Національної Бібліотеки України ім. В. І. Вернадського у Києві. Це – Генеалогічне дерево графа Івана Шептицького, Генеалогічне дерево графині Софії Фредро та Сертифікат шляхетського походження, отримання графського титулу та герба Іоаном Кантієм Ремігієм на Шептицях Шептицьким, надані Імператором Францом-Йосифом І у Відні 16 вересня 1871 р. Виставка триватиме до кінця 2015 року. Національний музей у Львові ім. Андрея Шептицького вул. М. Драгоманова, 42

Український модерн і неовізантизм, авангард та постмодернізм, найкращі зразки мистецтва 50-70 років ХХ століття найпомітніших українських митців квитки: для дорослих 25 грн. для студентів 10 грн. для учнів, пенсіонерів 5 грн. екскурсія: для дорослих 50 грн. для студентів та учнів 30 грн.

Національний музей у Львові імені Андрея Шептицького Окремий відділ: вул. Драгоманова, 42 10:00 – 18:00 Вих. пн, вт

вул. Вірменська, 35

АФІША

МІСТА

Л Ь В І В

м а н дри

Мексика:

смак таємниць Таїнство древніх цивілізацій, ще нерозгадані досі фігури та знаки, монументальні споруди з історією в тисячоліття, неймовірні ритуали та казкові традиції – це одна сторона Мексики. Інша ж відкривається білосніжними пляжами, бездоганно чистим Карибським морем та гарячим темпераментом мексиканців.

А Ф ІШ А

МІСТА

ЛЬ В ІВ

Мексика настільки велика територіально, що охопити її всі особливості в одній розповіді практично неможливо. Тож ми помандруємо у туристичне серце Мексики, на півострів Юкатан, у місто Канкун. Для розкішного і, відповідно, недешевого, відпочинку можна обрати готелі, побудовані на косі Канкуна, яка на 25 км заходить у море. Але, живучи там, не відчуєш, яка вона – Мексика – зсередини. Тож ми обрали апартаменти у самому центрі Канкуна, де одразу ж познайомились з екзотичними вуличними сусідами – мексиканськими ящірками. Перший переляк від

незвичайного сусідства легко знімається текілою. А як же ж без неї – королеви мексиканських напоїв! І неймовірно солодких та соковитих ананасів і манго. Отже, рай, принаймні, кулінарний, вже поволі відкрив нам свої ворота. А за ними впродовж усієї двотижневої подорожі були затишні вечері, притаманні тим часам, коли Канкун був маленьким рибацьким селищем. Маленька запечена на грилі рибка, традиційні бобові пасти й овочеві рагу – просто і надзвичайно смачно. Але ж бути в Канкуні і не побачити надбань майя – означає не пізнати Мексику. Musthave, Чічен Іца, справила двояке враження. Центр цивілізації майя сьогодні став центром туристичного буму і продажу сувенірів. Правду кажучи, навіть могутня піраміда Кукулькан втрачає свій таємничий шарм через юрми подорожуючих з усіх куточків світу і нав’язливих продавців дешевих сувенірчиків. Інша справа – Коба. Тут усі древні споруди залишились у джунглях і лише маленька їх частина доступна для огляду. Вражають не лише розміри, а й відстані, на яких зведені ще досі недосліджені споруди. Піраміда Ель Кастилло – єдина, на яку можна вибратися наверх і побачити до самого горизонту непролазний мексиканський ліс. Поміж тим, у древньому місті Коба є сотні стежок, і дорога, довжиною близько 100 км, якою з III до X ст., як стверджують дослідники, майя здійснювали своєрідне паломництво. Окрім релігійних обрядів, якими жили майя, знаходили вони час і на спорт. У Кобі можна побачити поле для гри в м’яч. Кажуть, переможених приносили у жертву богам. Таки сьогоднішній футбол куди гуманніший… І нарешті Сеноти – своєрідні підземні озера. Чо Ха – це водне сховище, до якого ведуть 80 сходинок вниз. Сенот наповнюється підземною річкою, відповідно вода надзвичайно чиста та прозора. За однією версією тут майя здійснювали жертвоприношення, за іншою – мали свої купелі.

До речі, справжніх нащадків майя, низькорослих, коренастих, широкоплечих, важко назвати привітними. Якщо раптом захочете сфотографувати їх, – будьте готові, що вас можуть насварити і побити. Адже, за віруванням сучасних майя, фото краде частинку їхньої душі. Професійних фотографів, жартують туристи, можуть і в жертву принести. Тож ми вирішили не випробовувати долю. Аби «порозкладати по поличках» усю інформацію, досить суперечливу, часом скупу і непідтверджену, після таки виснажливих екскурсій вартує поїхати на берег моря до лагідних теплих хвиль. Правда, ми вирішили скористатися місцевим транспортом, аби відчути весь колорит. І емоцій отримали – по повній програмі. Канкунські рейсові автобуси зазвичай без вікон. Тому вартує міцно триматись за поручні, щоб не «видуло». І не викинуло з автобуса на повороті, бо справа честі водія – обігнати свого колегу-рейсовика. А порівнявшись з ним, вступити в гарячу суперечку. Ще – запасіться терпінням і викиньте свій годинник, коли раптом посеред дороги мексиканський «шумахер» зупиняється, щоб хвилин 15–20 пообідати за кермом. І тоді – нехай увесь світ зачекає, звісно, разом з усіма пасажирами. До речі, зовсім не факт, що вас довезуть до обіцяної зупинки. Якщо у водія нема на це настрою чи бажання – ідіть собі далі пішки… Але море вартує і такої мандрівки. Біленький пісок, прозора вода неймовірного зелено-блакитного кольору і пальми, пальми, пальми… Власне під ними і засмагається найкраще. Шоколадний колір шкіри гарантовано. Мексика заслуговує на те, щоб знову летіти до неї добрих 14 годин, бо пізнати, розсмакувати, а тим більше розгадати її за два тижні, а може й за все життя, просто неможливо. Адже майя не поспішають розкривати свої таємниці, а сучасні мексиканці створюють їх ще більше… Записала Олеся Садова Мандрували: Христина Цар і Оксана Ардан АФІША

МІСТА

Л Ь В І В

Н е кр о л о г

Давати – не давати Буває, присядеш на затишній літній терасці випити філіжанку запашної кави, та не встигаєш і ковтка зробити, як до тебе вже тягнеться рука, мовляв подайте на буханець хліба. Посидиш годинку-другу – до тебе підійде з десяток таких прохачів. І добре, коли ввічливо просять, а трапляються й справжні нахаби, які погрожують та привселюдно лаються у разі відмови. А найжахливіше, коли просити милостині підходять діти. У давні часи у Львові жебраками неабияк опікувалися. Для них створювали притулки, існувала навіть посада наглядача за міськими старцями та бездомними. А заможні львівські купці нерідковлаштовували для знедолених святкові обіди й давали можливість підзаробити. Зараз кількість жебраків знов стрімко зростає, а контролювати та допомагати їм дедалі складніше. На сьогодні жебракування перетворилося на справжнє лихо великих міст, а саме явище набуло неофіційного статусу професії – іноді безпомічних людей організовують «жебрацькі бізнесмени» і всі гроші йдуть у кишеню багатших за нас. Біда в тім, що в українському законодавстві жебракування неправомірною дією не вважається, тому затримувати безхатченків правоохоронні органи просто-напросто не мають права. Єдине, що може бути підставою для арешту, – втягнення в жебракування неповнолітніх. Проте довести цей факт складно, адже діти не свідчитимуть проти власних батьків чи опікунів. У рідкісних випадках, коли втягнення малолітніх у жебрацтво таки вдається підтвердити, дорослих можуть позбавити батьківських прав та навіть ув’язнити. Постає запитання: чи можливо хоча б щось вдіяти зі стихійним явищем жебрацтва? Так, але за бажання самих жебраків. У багатьох містах України та світу існують спільноти, що допомагають знедоленим відчути себе повноцінними людьми. Наприклад, у Львові з 2003 року є міжнародна спільнота взаємодопомоги Емаус-Оселя. Тут жебракам та бездомним надають житло, їжу та одяг. В Оселі вони мають змогу працювати, займатися творчістю, спілкуватися та навчатися. Спільнота навіть видає власний журнал Просто неба. У свою чергу, влаштуванням бездомних у подібні організації мав би займатися міський патруль. Однак нерідко жебраки виявляють спротив, або ж тікають, не бажаючи працювати та жити під справжнім дахом. Так, із гіркотою мусимо визнавати, що поки порятунок потопаючих – справа рук самих потопаючих. А нам залишається лише вирішувати: давати свою зароблену власну гривню чи не давати. Юлія Лисенко

А Ф ІШ А

МІСТА

ЛЬ В ІВ