Ваше здоров'я №26-27

№26-27 (1154-1155) 13.07.2012

Газета МОЗ України і галузевої профспілки

БІОФІЗИКА

РЯТУЄ МЕДИЦИНУ Із часу відкриття світу мікро бів основні зусилля медицини було спрямовано на боротьбу зі збудниками хвороб шляхом вакцинації, введення лікуваль них сироваток, дезінфікуваль них засобів, пізніше – сульфа ніламідів, антибіотиків. І що ж? Патогенні мікроорганізми при стосувалися до нових умов, а лікарські засоби стали причи ною появи багатьох «медика ментозних» хвороб. Як вияви лося, в арсеналі фармакології немає жодного засобу, що не давав би тих чи інших побічних реакцій. Але ж не ліками єди ними живе медицина. Їй може допомогти й біофізика.

www.vz.kiev.ua

Лікарські асоціації –

реальна влада

в медицині

?

Стор. 9

«ЛАГІДНИЙ УБИВЦЯ»

Лікарські асоціації, які в Україні розвиваються лише в кількісній площині, не мають реальних важелів впливу, що давно взяли у свої руки асоціації за кордоном, як і високого ступеня відповідальності за ситуацію в охороні здоров’я.

СТАЄ МОНСТРОМ Недоброю ознакою нашого часу стало домінування вірусних інфекцій у патології людини, най підступнішими з яких є так звані повільні інфекції, зокрема па рентеральні вірусні гепатити – у структурі інфекційної патології вони займають 30%. Найбільшу тривогу викликають гепатити В і С – як через масштаби свого поширення, так і через наслідки, до яких вони призводять.

Стор. 12-13

паліативна ДОПОМОГА в УКРАЇНІ: перші кроки Які схеми знеболення слід за стосовувати, якими наявними та доступними лікарськими засобами слід користуватися для контролювання хронічного больового синдрому в паліа тивних пацієнтів? Стор. 20

Стор. 4–5

Співпраця «на відмінно» Раїса Богатирьова, віце-прем’єр-міністр України міністр охорони здоров’я України, висловила щиру подяку ректоратам медичних університетів, студентським парламентам, викладачам та студентам-медикам, які взяли активну участь у медичному обслуговуванні учасників ЄВРО-2012, організаційному забезпеченні та волонтерському русі у приймаючих містах Києві, Львові, Харкові та Донецьку. Р. Богатирьова відзначила зразкову спільну роботу місцевих установ охорони здоров’я

та медичних навчальних закладів, що дало змогу на високому рівні забезпечити всі заходи, пов’язані з проведенням чемпіонату, та гідно представити нашу країну перед багатотисячним загалом гостей, іноземних уболівальників та спортсменів. Ректори отримали доручення від міністра охорони здоров’я преміювати працівників та студентів, які зробили найбільший внесок у проведення заходів, пов’язаних із ЄВРО-2012. Прес-служба МОЗ України

13 липня 2012 року

КРУГЛИЙ СТІЛ «СЕКС І ЗДОРОВ’Я

УКРАЇНСЬКОЇ НАЦІЇ»

НОВИНИ

Однією з найактуальніших проблем сьогодення є захворюваність на інфекції, що передаються статевим шляхом (ІПСШ). Незважаючи на всі зусилля медичної громадськості, МОЗ України та недержавних організацій, спрямовані на профілактику ІПСШ і пропаганду безпечного сексу, Україна за поширеністю ІПСШ, на жаль, посідає одне з перших місць у Європі. Що ж стосується ВІЛ, то в Україні зараз склалися умови для самопідтримуваної гетеросексуальної епідемії ВІЛ/СНІДу.

Мова йде про пряму загрозу репродуктивному та сексуальному здоров’ю нації. Стурбовані цією негативною тенденцією, Українська Федерація громадських організацій сприяння охороні здоров’я громадянського суспільства, Міжнародний Благодійний Фонд «Здоров’я українського народу», Український медичний клуб, Всеукраїнська медична газета МОЗ України «Ваше здоров’я» спільно з провідними фахівцями в галузі дерматовенерології, урології,

Вступну кампанію

розпочато

Щоб забезпечити прозоре та демократичне проведення всіх етапів вступу до вищих навчальних закладів І–IV рівнів акредитації, а також закладів післядипломної освіти МОЗ України, у профільному міністерстві розпочав свою діяльність оперативний штаб із питань вступної кампанії 2012 р. Станом на 6 липня 2012 р. до 15 вищих медичних та фармацевтичного навчальних закладів подано 16 559 заяв. Загалом участь у вступній кампанії взяли 13 900 вступників, що у 4 рази більше порівняно з аналогічним періодом 2011 р. Як і минулого року, серед абітурієнтів більшість становлять жінки – 9776 осіб, чоловіків лише 2124. Від вступників, які отримали із конкурсного предмета 190 та більше балів за результатами зовнішнього незалежного оцінювання, надійшло 1580 заяв. Із числа випускників загальноосвітніх середніх шкіл, нагороджених медалями, вже подали заяви 2772 особи. На «гарячу лінію» оперативного штабу надійшло 29 дзвінків від

абітурієнтів щодо питань вступної кампанії 2012 р. Здебільшого вони стосувалися реєстрації та подання електронних заяв до Єдиної державної електронної бази з питань освіти, пільг під час вступу, процедури вступу випускників шкіл, що отримали дипломи з відзнакою, а також граничного віку абітурієнтів. Занепокоєння в МОЗ України викликають численні скарги абітурієнтів, які не можуть подати електронні заяви до вищих навчальних закладів за допомогою сайта електронного вступу. Незважаючи на те, що більшість абітурієнтів виявляють бажання скористатися можливістю електронної подачі заяв, подати їх змогли лише 78 осіб. Міністерство оперативно реагує на зауваження вступників. Із метою полегшення вступного процесу та зменшення навантаження на приймальні комісії оперативний штаб у межах своєї компетенції забезпечує всі необхідні заходи. Прес-служба МОЗ України

гінекології організували круглий стіл «Секс і здоров’я української нації. Медичні аспекти профілактики захворювань, що передаються статевим шляхом», який відбудеться 12.07.2012 року в готелі «Alfavito», за адресою: м. Київ, вул. Предславинська 35-д (конф. зал «Форум»), із 16-00 до 18-00. Для нас велика честь запросити всіх до участі в нашому заході. Ми віримо, що тільки спільними зусиллями можна зупинити епідемію!

Удар

по підпільній імперії

Верховна Рада України ухвалила Закон «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо посилення відповідальності за фальсифікацію або обіг фальсифікованих лікарських засобів». Примітно, що цей документ стосується не тільки працівників фармацевтичного сектора, а й лікарів. Адже, згідно з новою редакцією Закону, «порушення обмежень, встановлених для працівників лікувально-профілактичних, фармацевтичних (аптечних) закладів та їх керівників під час здійснення професійної діяльності, карається штрафом у розмірі 300 неоподаткованих мінімумів доходів громадян. Ті самі дії, вчинені повторно протягом року з дня накладення адміністративного стягнення, караються штрафом у розмірі 1200 неоподаткованих мінімумів доходів громадян». Законом також внесені зміни до Кримінального кодексу. Тепер виготовлення, придбання, перевезення, зберігання з метою збуту, а також безпосередньо збут фальсифікованих ліків карається позбавленням волі на строк від 3 до 5 років із конфіскацією підроблених препаратів, сировини та обладнання для їх виготовлення. Якщо протиправні дії спричинили смерть потерпілого або інші тяжкі наслідки, порушника буде позбавлено волі на строк від 8 до 10 років. Автори Закону вважають, що посилення відповідальності за фальсифікацію лікарських засобів допоможе Україні розв’язати це складне питання. Прес-служба Держлікслужби України

Мобільна допомога під буквою закону В Україні законодавчо врегульовано діяльність мобільних амбулаторій та мобільних пунктів, які здійснюють консультування і тестування на інфекції, що передаються статевим шляхом. Наказом МОЗ України «Про організацію надання послуг консультування і тестування на ВІЛ-інфекцію, гепатити В і С, інфекції, що передаються статевим шляхом, у мобільних пунктах та мобільних амбулаторіях» №114 від 14.02.2012 р. було затверджено порядок надання послуг у мобільних пунктах та амбулаторіях, вимоги до їх оснащення, а також внесені зміни до Порядку добро-

2

вільного консультування і тестування на ВІЛ-інфекцію. Варто зазначити, що мобільні амбулаторії та пункти в Україні функціонують уже кілька років. Тільки протягом 2008– 2012 рр. було зафіксовано майже 163 тис. візитів до них представників уразливих груп. Мобільні пункти та амбулаторії покликані забезпечити більшу доступність послуг консультування і тестування на ВІЛ-інфекцію, гепатити В і С на територіях, віддалених від лікарень та поліклінік, зокрема у сільській місцевості та невеликих містах. До їх складу входять завідувач, лікар-інфекціоніст або

дерматовенеролог, медична сестра, психолог і/або соціальний працівник. Кількість мобільних пунктів та амбулаторій на адміністративній території визначатимуть відповідні органи – місцеві управління охорони здоров’я, з урахуванням епідемічної ситуації з ВІЛ-інфекції/СНІДу та кількості контингенту груп ризику щодо інфікування на ВІЛ. Прес-служба Державної служби України з питань протидії ВІЛ/СНІДу

Тел.: (044) 423-02-60 vz@vz.kiev.ua www.vz.kiev.ua

13 липня 2012 року

ремонт триває Відповідно до затвердженої Генеральної концепції розвитку до 2032 р. тривають удосконалення та реорганізація Національного інституту раку МОЗ України. Даний заклад є передовим у нашій державі в галузі онкології, тому цьому питанню приділяється особлива увага. Станом на сьогодні знесено будівлі, які підпали під територію забудови радіологічного центру та клініки №3, перенесено інженерні мережі з-під території забудови радіологічного корпусу. Наразі завершується процес підключення існуючих корпусів інституту до нових мереж та розглядаються можливості проведення будівельних робіт у зимовий період. Також розпочато роботи із демонтажу

мереж, які були перекладені по проекту підготовчого періоду в червні для можливості виконання робіт із розробки котловану. Одночасно з демонтажем залізобетонних конструкцій розпочато підготовку котловану. Вже готові проектні розрахунки та документація для влаштування кущів випробування паль, що дасть можливість на-

близити терміни початку робіт з будівництва корпусу клініки №3 та виконати завдання, які поставлені на 2012 р. Слід зазначити, що ремонтні роботи проводяться тільки вночі та у вихідні дні, аби не заважати повноцінній роботі Національного інституту раку. Прес-служба МОЗ України

Тел.: (044) 423-02-60 vz@vz.kiev.ua www.vz.kiev.ua

У КМУ під головуванням Першого заступника міністра охорони здоров’я України Раїси Моісеєнко відбулася селекторна нарада щодо забезпечення поетапного впровадження європейського підходу до встановлення цін на ліки. У нараді взяли участь представники МОЗ, Держлікслужби України, Ради Міністрів Автономної Республіки Крим, обласних, районних, Київської та Севастопольської міських державних адміністрацій. Були представлені кроки, які вже здійснені у цьому напрямку. Зокрема: затвердження та оприлюднення граничних рівнів оптово-відпускних цін на лікарські засоби, задіяні в пілотному проекті; створення Уніфікованого клінічного протоколу медичної допомоги «Артеріальна гіпертензія»; затвердження Методичних рекомендацій «Організаційно-методичні заходи щодо виписування рецептів на лікарські засоби, на які поширюється дія пілотного

проекту». Всю цю інформацію направлено в регіони, а також оприлюднено на офіційному сайті МОЗ України. Р. Моісеєнко зазначила, що майже в кожному регіоні створено робочі групи, які координують питання реалізації пілотного проекту на місцях, та затверджено плани заходів із його реалізації. Своєю чергою перший заступник голови Держлікслужби України Інна Демченко повідомила, що вже створено і працює штаб МОЗ із упровадження заходів із реалізації пілотного проекту. У ході регулярних засідань штабу здійснюється постійний моніторинг виконання постанови №340 «Про реалізацію пілотного проекту з впровадження державного регулювання цін на лікарські засоби для лікування осіб з гіпертонічною хворобою». Підводячи підсумки селекторної наради, Р. Моісеєнко закликала її учасників підійти з максимальною відповідальністю до виконання завдань, поставлених Президентом України та Урядом. Прес-служба МОЗ України

3

НОВИНИ

Пілотний проект Національний інститут раку: на контролі МОЗ

ДИСКУСІЙНИЙ КЛУБ

13 липня 2012 року

ЛІКАРСЬКІ АСОЦІАЦІЇ – Двісті років тому в Європі з’явилися перші лікарські об’єднання – у вигляді наукових медичних товариств. Із часом коло їх інтересів вийшло за межі розвитку медичної науки – товариства почали опікуватися насущними проблемами лікарів і певною мірою – регулюванням їх професійної діяльності. Такі корпоративні об’єднання або існували відокремлено, або ж об’єднувалися у так звані медичні палати чи ради, але їх головним завданням залишався юридичний захист осіб, що практикували в галузі медицини. На початку минулого століття практично вся Європа пішла шляхом злиття різних медичних організацій у національні лікарські асоціації. Так почалася «ера демократії» у медицині. Нині лікарське самоврядування – норма життя медичної галузі розвинених країн, у більшості з яких діяльність лікарських асоціацій регулюється спеціальним законом, а сама вона спрямована на формування персональної відповідальності лікаря за свою діяльність перед професійною організацією, яка своєю чергою відповідає за нього перед пацієнтами і державою. Саме такий «асоціативний» ланцюжок спроможний водночас задовольнити потреби пацієнта і захистити права медичних працівників, що особливо актуально для України. Лікарські асоціації, які в Україні розвиваються лише в кількісній площині, не мають реальних важелів впливу, що давно взяли у свої руки асоціації за кордоном, як і високого ступеня відповідальності за ситуацію в охороні здоров’я. Тому, виступаючи на засіданні Президії Національної академії медичних наук України, віце-прем’єрміністр України–міністр охорони здоров’я України Раїса Богатирьова висловилася за доцільність розробки та прийняття закону про самоврядування лікарської професії. «Сподіваюся, що в медичному академічному середовищі вже визріли думки про те, якими механізмами не адміністративного, а професійного регулювання медичної діяльності можливо досягнути сучасного рівня професіоналізму і відповідальності в самій медичній діяльності, у якій формі, в якому обсязі і за яких умов можлива передача певних суто медичних професійних повноважень від держави до професійного медичного співтовариства, – сказала вона. – Найавторитетніші вчені-медики є членами Національної академії медичних наук. Водночас вони у своїй більшості є лідерами відповідних фахових медичних асоціацій. Тож кому як не вам вирішувати долю медичної професії, етичні і деонтологічні проблеми медицини? Ось чому я пропоную Національній академії медичних наук України підготувати із залученням вітчизняних експертів, авторитетних представників медичного співтовариства, відомих лікарів, зарубіжних колег, а також представників усіх медичних професійних громадських організацій проект закону України «Про самоврядування лікарської професії». Члени Президії НАМНУ прийняли рішення про створення такої робочої групи. Процес пішов?

РЕАЛЬНА ВЛАДА

В МЕДИЦИНІ? Василь ЛАЗОРИШИНЕЦЬ: «Хто прагне, той здобуває» Чи готові лікарські асоціації стати реальною владою в системі охорони здоров’я, а з нею і взяти на себе тягар відповідальності за якість надання медичної допомоги – про це наша розмова з начальником лікувально-організаційного управління Національної академії медичних наук України, членом-кореспондентом НАМНУ, доктором медичних наук, професором, лауреатом Державної премії України в галузі науки і техніки Василем ЛАЗОРИШИНЦЕМ.

– Чи збігаються бажання запровадити реальне лікарське самоврядування в Україні з реальними можливостями?

– Можна лише вітати прагнення керівництва МОЗ України передати певні функції лікарським асоціаціям. Проте, доки не буде остаточно впорядковано нормативно-правову базу, необхідну для втілення цієї ідеї, ми можемо говорити лише про реальні перспективи. Наприклад, про можливість атестації лікарів через асоціації. Адже, приміром, у США асоціації йшли до свого нинішнього статусу впродовж 100 років! Наші ж асоціації «виношують» ідею самоврядування лише 20 років. І законодавче поле до цього не готове. Однак хто прагне – той здобуває. Думаю, через 3–5 років ми отримаємо відповідні зміни до Основ законодавства України про охорону здоров’я, де буде відображено роль і місце лікарських асоціацій.

– І як будемо рухатися до світлого майбутнього?

– Поетапно. Приміром, у НАМНУ існує своя атестаційна комісія, яка працює із залученням практично всіх профільних фахівців (кожен директор інституту є президентом асоціації з певного напрямку). Доцільно (на першому етапі) створити центральну атестаційну комісію із залученням асоціацій, щоб привести всю нормативну базу відповідно до сучасних вимог. Необхідно затвердити перелік лікарських асоціацій, розробити наказ МОЗ щодо їх функцій та повноважень (адже в подальшому вони повинні будуть не лише взяти на себе проведення

атестації, а й вагомо впливати на якість підготовки кадрів, напрацювання стандартів лікування, протоколів тощо). Приміром, у країнах ЄС лікарські асоціації визначають потребу галузі у «своїх» спеціалістах і навіть потребу у ліжках свого профілю – ці обґрунтування вони спрямовують до МОЗ.

– Який їх реальний вплив в управлінні системою охорони здоров’я?

– Якраз в управлінні він незначний, а от у сфері підготовки фахівців, стандартизації надання медичної допомоги і контролю якості медичних послуг вплив асоціацій надзвичайно вагомий.

– Чим нині займаються наші медичні асоціації, не маючи таких повноважень?

– Вони проводять пленуми, конференції, видають журнали, займаються громадською діяльністю. Тому, безперечно, асоціації прагнуть більшого впливу – з одного боку. З іншого – всі усвідомлюють і дещо з побоюванням сприймають колосальну відповідальність, яка настане з отриманням більших повноважень.

– Яку модель лікарського самоврядування прийнятно для України?

– В усьому світі вони приблизно однакові, адже, зрештою, національні асоціації різних країн об’єднуються у міжнародні, і правила спілкування та співпраці повинні бути зрозумілі всім. Тож Україні варто приєднатися до такої співдружності, взяти за взірець європейську модель і апробувати її у вітчизняних умовах – правових, соціальних та економічних.

– Скептики, акцентуючи увагу саме на вітчизняних реаліях, запевняють, що наші лікарські асоціації, якщо надати їм реальної влади, перетворяться на самоправну замкнуту касту. Такий ризик існує?

– Але ж і контроль існує, і не лише всередині кожної асоціації, що дисциплінує її, а й зовнішній – із боку МОЗ. Доцільність пропозицій щодо кількості ліжок, фахівців тощо МОЗ перевіряє і тільки після цього затверджує – так відбувається в усьому світі. Не стоїть МОЗ і осторонь процесу атестації лікарів. Зрештою, діяльність будь-якої організації підконт­

рольна правовим структурам – лише так можна уникнути зловживань.

– Під час засідання Президії НАМНУ було оголошено про створення робочої групи. Із чого вона розпочне свою роботу?

– Спочатку потрібно вивчити суть питання – визначитися, у якому стані знаходяться наші асоціації. Адже лише у Мін’юсті їх зареєстровано понад 200 – багато з них не працюють активно. Часто трапляється, що вони дублюють одна одну – існує по 3–4 асоціації одного профілю – такого не побачиш у жодній країні світу. Тож варто визначитися з головними гравцями, а потім перейти до встановлення правил гри: яку мету переслідуємо, що для цього потрібно і що вже зараз можна зробити конкретно. І одночасно працювати над змінами в законодавстві. До того ж варто поспостерігати впродовж кількох років за діяльністю найактивніших асоціацій – цей досвід підкаже, як рухатися далі.

– Як реагують пересічні лікарі на ці клопоти? Їм байдуже, у кого отримувати ліцензію – у чиновника чи в асоціації?

– Головне, щоб ця процедура була доступною, прозорою і справедливою. Питання в іншому: де більше шансів дотримання таких гарантій – у кабінеті чиновника чи у демократичному колі лікарського самоврядування? Відповідь, гадаю, зрозуміла.

– У зв’язку з підвищенням ролі медичних асоціацій буде відмінено інститут головних спеціалістів?

– Таких номенклатур не існує ніде у світі, окрім країн пострадянського простору. Президент профільної асоціації і є головною особою, яка відповідає за той чи інший напрямок – із ним узгоджують усі питання. Поки що на теренах СНД розвиток лікарського самоврядування йде мляво. Профільні міністерства – головні диригенти, асоціації десь більш впливові, десь – менш, але їхня роль не така значна, як у країнах із розвиненою демократією. Тож попереду у нас – багато роботи і можливості реалізувати найкращі ідеї. Тільки б лікарська громада не була пасивною в цьому питанні.

Шановні читачі! Відкриваючи «Дискусійний клуб», ми ставили за мету дати кожному лікарю можливість висловитися з приводу наболілого. Тема нашого наступного обговорення «Непілотні» реформи: поспіх чи необхідність?» Чекаємо ваших листів на адресу: м. Київ, 03179, вул. Уборевича, 19-А, офіс 3, редакція газети «Ваше здоров’я» або на e-mail: vz@vz.kiev.ua

4

Тел.: (044) 423-02-60 vz@vz.kiev.ua www.vz.kiev.ua

13 липня 2012 року

КОМЕНТАРІ Не так давно я имел возможность общения с президентом ассоциации хирургов Голландии. Он рассказал о том, что их ассоциация готовит 5–10-летний план перспективной подготовки специалистов с учетом постоянно развивающихся современных технологий. В нем, например, четко указано: сколько нужно подготовить специалистов малоинвазивной хирургии на следующий год и в последующем, чтобы таким образом выйти на выполнение плана. То, что ассоциация, а не чиновники выдают лицензию на хирургическую практику – само собой разумеется. Она же четко контролирует все уровни повышения квалификации врачей (и не только по своей, но и по смежных специальностях – проведение УЗД и т.д.).

Олег МУСІЙ, Президент Всеукраїнського Лікарського Товариства (ВУЛТ) Вивчаючи світовий досвід щодо діяльності професійних організацій лікарів, найпереконливішим виглядає законодавство та шлях, який пройшли наші найближчі європейські сусіди. Адже неможливо заперечити, що саме ці країни є найближчими нам як ментально, звичаєво, традиційно та побутово, так і їх законодавство та законотворчість дуже близькі до українського. Маючи перед очима позитивний досвід функціонування Лікарських Товариств сусідів, український законотворець має адаптувати його до наших реалій. Узявши за основу законодавство «старших» європейських країн, таких як Австрія і Німеччина, абсолютно всі держави колишнього «соціалістичного табору» протягом останніх 20 років прийняли законодавство щодо запровадження інституцій лікарського самоврядування (лікарські товариства) з обов’язковим членством у них лікарів. Рекомендації Ради Європи пропонують урядам створювати сприятливі умови в юридичній і податковій системі для фінансування і керування громадськими медичними організаціями, а бюджет охорони здоров’я, наскільки можливо, повинен включати статті для підтримки їхньої діяльності – виконання ними публічних (делегованих державою) повноважень. Якщо Україна має бажання дійсно долучитися до спільної європейської сім’ї, то іншого

Говоря об аттестации, хочу обратить внимание на такой момент. Для наших врачей ввели балльную доаттестационную систему (как и в других странах). Но тогда как зарубежные коллеги зарабатывают свои баллы за участие в национальных и международных конгрессах (там четко контролируют, чтобы это участие было не формальным – на уровне регистрации, а активным), наши врачи могут заработать такие же баллы... выступлениями (3–5 лекций) перед медработниками (например, перед младшим медицинским персоналом), или путем небольших публикаций в местных газетах! За рубежом ассоциации не только выдают лицензии на право деятельности, но и определяют, где именно врачу повышать свою квалификацию, ведь они полностью отвечают за количественные и качественные показатели его работы: за хорошие показатели могут поощрить, за плохие – наказать. К сожалению, потеряна «вертикаль» в управлении отраслью и тезис о том, что ни шляху, ніж прийняття Закону «Про лікарське самоврядування», яким Всеукраїнському Лікарському Товариству буде делеговано деякі публічні державні функції щодо регулювання діяльності лікарської професії, з обов’язковим членством лікарів у ньому, у нас немає. Найоптимальнішим видається шлях прийняття цього закону одночасно із прийняттям ряду інших законодавчих актів, які структурно і системно побудують в Україні нову охорону здоров’я. За таких умов введення системи лікарського самоврядування дасть змогу значно скоротити тіньовий оборот фінансових коштів в охороні здоров’я, позбавить пацієнтів від послуг псевдомедичних організацій і забезпечить контроль за медичною рекламою, стимулює прагнення з боку лікаря і медичної установи надавати якісну медичну допомогу, дасть практичне обґрунтування доцільності функціонування тих або інших установ охорони здоров’я, визначить потребу в лікарях різних спеціальностей, сформує ефективну систему страхування професійної відповідальності лікарів і медичного страхування громадян, розв’язувати інші важливі медикосоціальні проблеми. Діяльність громадськості і її організацій є реальним показником процесу становлення громадянського суспільства, демократизації політичної і соціальної системи держави. Чинна нині система охорони здоров’я України повинна поступово перетворитися в систему громадської охорони здоров’я.

один главный специалист области не может быть назначен без согласования с главным специалистом МОЗ, не реализуется на практике. Как и то, что подавать кандидатуру главного специалиста области необходимо по рекомендации областной ассоциации, с соответствующим предрассмотрением на президиуме. Сегодня это требование не соблюдается. Точно так же происходит на уровне района – кандидатуру главного специалиста или завотделением никто не согласовывает с главным специалистом области и ассоциацией. Меня как главного хирурга МОЗ волнует кадровая политика в отрасли. В Украине не хватает 1700 хирургов, примерно 20% ЦРБ «держится» на 1 хирурге-пенсионере, укомплектованность патолого-анатомической службы – 50%. Есть претензии и к системе додипломной подготовки специалистов. Теоретически наши врачи подготовлены очень хорошо. Но в свое время я провел опрос среди выпускников медвузов в разных

Ирина ДИКАН, член-корреспондент НАМН Украины, доктор медицинских наук, профессор Ни одна из наших медицинских ассоциаций сегодня не готова взять на себя проведение аттестации врачей. Ведь они являются общественными неприбыльными организациями и, следовательно, не имеют штата сотрудников, который бы занимался сбором документации, ее архивированием, не имеет офиса для ее хранения и средств для всего этого. К тому же президент любой ассоциации избирается на 3–5 лет – что будет с аттестационным отделом после его переизбрания? Поэтому предлагаю поэтапное

Валерий ЗАПОРОЖАН, ректор Одесского национального медуниверситета, академик НАМН Украины, доктор медицинских наук, профессор Аттестацию специалистов должны проводить только коллеги, которые работают рядом с врачом. Ведь аттестация – это оценка не только уровня квалификации специалиста, но и его моральных принципов. Не нужно бояться, что ассоциации не имеют штатов, офиса и т.д. Из взносов можно выделить необходимые средства. К тому же очень важное значение имеет авторитет ассоциации – тогда люди придут в нее, что

Любомир ПИРІГ, академік НАМН України Всеукраїнське лікарське товариство кілька років тому подавало на розгляд Верховної Ради України проект закону про лікарське самоврядування. Його навіть зареєстрували, було призначено дату слухань. Але вони не відбулися... Необхідність прийняття такого Закону в Україні ні в кого не викликає сумнівів – у всіх цивілізованих країнах лікарі управляють своєю спільнотою і, відповідно, системою охорони здоров’я. Ніхто не применшує роль МОЗ, однак багато функцій беруть на себе саме лікарські асоціації. Втім я побоююсь, щоб за нинішньої суспільної моралі в нашій країні самоврядування себе не скомпрометувало. Аби цього не сталося, потрібно, щоб до керівництва самоврядних лікарських організацій було обрано порядних, відданих людей, щоб ідея само-

Тел.: (044) 423-02-60 vz@vz.kiev.ua www.vz.kiev.ua

городах, 30% из них за время учебы никогда не делали внутримышечных инъекций, 80% – не снимали электрокардиограмм, 90% студентов ни разу реально не ассистировали во время операций (даже на уровне элементарных вещей). Нужно, чтобы с первого курса студенту выдавали специальную «зачетную книжку» практических навыков, которые он должен получить до конца обучения. Другой вопрос – кто может предоставить возможности для выполнения этих заданий? Кто-то ведь должен отвечать за прохождение практики будущими специалистами. В этих условиях возрастает роль ассоциаций – они лучше знают проблемы и потребности на «своем» поле. И должны выходить с соответствующими рекомендациями на минздрав, который будет содействовать реализации прогрессивных идей. К тому же врачебные ассоциации должны иметь нормативно-правовое поле своей деятельности, которое будет работать на их развитие.

ДИСКУСІЙНИЙ КЛУБ

Петр ФОМИН, академик НАМНУ, главный внештатный специалист МОЗ Украины по специальности «Хірургія»

преобразование существующей системы аттестации медицинских кадров. На первом этапе оно может осуществляться в учреждениях последипломного образования. Второй этап следует перенести в ведущие профильные институты, в том числе и системы НАМНУ. На сегодняшний день практически все они возглавляются людьми, которые одновременно являются главными специалистами своей отрасли. В таких институтах существуют организационно-методические отделы, штат, который может заниматься этими вопросами, архив и т.д. А проводить аттестацию нужно с привлечением руководства профильной ассоциации – что должно быть обязательным условием. расширит и ее материальные возможности. Аттестацию должна проводить комиссия, в состав которой обязательно должен входить главный специалист облздравотдела, ведь он – работодатель аттестируемого врача, а также представитель профильной кафедры института последипломного образования и президент отраслевой ассоциации. Именно под его руководством и будет проходить аттестация. Такая модель принята во всем мире. Чтобы она работала в Украине, думаю, достаточно МОЗу издать соот­ ветствующий приказ, который должен надлежащим образом исполняться. врядування працювала на забезпечення здоров’я населення, захисту гідності лікаря і поліпшення його матеріальних статків залежно від рівня професіоналізму, а не авторитет окремих осіб. Тобто самоврядування – це справа, яку потрібно робити чистими руками. В Україні узаконено багато норм щодо подолання корупції, хабарництва – і що з того? Прийнято етичний кодекс лікаря України. Однак нині все стає ринковотоварним, тож навіть ті лікарі, які йшли в медицину як ентузіасти зі стійкими високоморальними переконаннями, під впливом обставин іноді змінюються. В існуючій концепції реформування галузі взагалі не враховано перспектив розвитку лікарського самоврядування. Тож лікарі повинні братися за цю справу власноруч. До речі, проект реформування галузі, який нині апробується у пілотних регіонах, також варто було б обговорити у колі лікарських громад.

5

СИСТЕМА ОХОРОНИ ЗДОРОВ’Я

13 липня 2012 року

УПРАВЛІННЯ ЗМІНАМИ:

НАУКОВИЙ ПІДХІД Навіть у найблагополучніших в економічному і соціально му плані країнах активно шукають шляхи вдосконалення системи охорони здоров’я. Тож занепокоєння тим, яку ме дичну допомогу отримують громадяни України, виглядає закономірним. Як і реформи, проголошені останнім часом. Однак керуватися добрими намірами – річ невдячна. У та кій важливій справі, як реформування цілої системи, по трібен виважений і науковий підхід. Як розроблялася стра тегія реформ, чим керувалися у виборі тактики, чи вдалося передбачити ризики і чи підтвердилися прогнози науковців щодо реформування на практиці – про це наша розмова з ректором НМАПО імені П.Л. Шупика, доктором медичних наук, професором, лау реатом Державної премії України в галузі науки і техніки, заслуженим лікарем України, академіком НАМН України Юрієм ВОРОНЕНКОМ та проректором академії з лікуваль ної роботи, доктором медичних наук, професором кафедри управління охороною здоров’я, лауреатом Державної премії України в галузі науки і техніки, заслуженим лікарем Укра їни Ніною ГОЙДОЮ.

– Уже став усталеним вислів «медицина в очікуванні реформ». Та кожен чекає від них чогось «свого»… Н.Г. Так. Наявна система охорони здоров’я не влаштовує нікого. Ні пацієнта – через низьку доступність медичної допомоги та її невисоку якість, через великі особисті витрати пацієнтів на отримання медичних послуг (вони часто сягають 50% загального обсягу фінансування). Ні лікаря – через відсутність мотивації до надання якісної медичної послуги, велике навантаження (особливо лікарів первинної ланки), невідповідні умови праці, низьку заробітну плату. Та і владу нинішня ситуація в охороні здоров’я не влаштовує – фінансується не обсяг медичної допомоги, а утримання ліжок, кількість яких є надмірною і невідповідною структурі ліжкового фонду. Неадекватність розподілу фінансових ресурсів призводить до того, що при понад 40 млрд гривень, передбачених консолідованим бюджетом держави на охорону здоров’я, на одного хворого в стаціонарі припадає менше 1 грн на ліжко-день.

– Фахівці академії брали участь у розробці стратегії реформування галузі. У яких напрямках? Ю.В. Оскільки на першому етапі реформування найбільше уваги приділяють змінам в організації первинної медико-санітарної допомоги (ПМСД), академія, окремі кафедри та співробіт-

6

ники внесли значний вклад у підготовку нормативної бази реформ ПМСД і методичних матеріалів щодо їх реалізації. Кафедри сімейної медицини, управління охороною здоров’я, геріатрії, офтальмології, неврології та рефлексотерапії, медичної статистики взяли активну участь у підготовці проектів 3 законів України, 16 наказів МОЗ України, 4 медико-технологічних документів.

– У реформуванні галузі надзвичайно вагомою є кадрова складова, завдання академії – підвищувати її дієвість. Ю.В. Намічена реорганізація, а подекуди і створення принципово нових медичних закладів потребуватиме підготовки та перепідготовки кадрів: галузі потрібна достатня кількість лікарів загальної практики–сімейних лікарів, яким відводиться особлива роль у реформуванні. Для підготовки кадрів у пілотних регіонах академія розробила навчальний план та уніфіковану програму циклу спеціалізації за фахом «Загальна практика–сімейна медицина». Особливість програми у тому, що її розроблено у вигляді очно-заочної форми навчання (4 місяці очного навчання і 2 заочного) із застосуванням елементів дистанційного навчання і містить вона 2 варіанти навчальних планів – для дільничних терапевтів і педіатрів. Програма поповнилася новими розділами – «Імуно-

профілактика», «Протидія насильству в сім’ї», окремо виділено розділи: дитяча хірургія, дитяча офтальмологія, дитяча отоларингологія, дитяча неврологія, дитячі інфекційні хвороби. Перелік практичних навичок приведено відповідно до табельного оснащення амбулаторії сімейної медицини. Кафедри академії та Інститут сімейної медицини приймають участь у безперервній професійній підготовці сімейних лікарів м. Києва та області,

стосується організації медичної допомоги жінкам репродуктивного віку і дітям. Із метою підвищення кваліфікації лікарів (особливо для невузівських областей), які працюватимуть у перинатальних центрах, наші кафедри розробили і затвердили програми та плани циклів тематичного удосконалення та спеціалізації – їх реалізацію вже розпочато. Спільно з міжнародними Проектами, які діють в Україні, підготовлено навчально-методичні посібники, в тому числі й електронні. Найбільший внесок у запровадження перинатальних технологій зробила українсько-швейцарська програма, в рамках якої академія підписала і реалізує Меморандум про спів­ працю. За програмою «Разом до здоров’я», яка здійснюється в Україні за підтримки Агентства з міжнародного розвитку США, розроблено навчально-методичний посібник «Дидактичні основи викладання питань репродуктивного здоров’я». Крім того, підготовлено цілий пакет нормативно-правових документів та методичних матеріалів, що дозволяє організувати на належному рівні перинатальну допомогу в країні. У розробці зазна-

Неадекватність розподілу фінансових ресурсів призводить до того, що при понад 40 млрд гривень, передбачених консолідованим бюджетом держави на охорону здоров’я, на одного хворого в стаціонарі припадає менше 1 грн на ліжко-день.

де реалізується пілотний проект. Постійно розширюється тематика циклів удосконалення для сімейних лікарів з актуальних питань, що охоплюють увесь спектр дисциплін, необхідних для практичної роботи сімейного лікаря. Розпочато серію науково-практичних семінарів, присвячених актуальним питанням розвитку сімейної медицини. Наступний блок реформ

чених матеріалів прийняли участь кафедри Інституту репродуктології, кафедра неонатології та інші кафедри педіатричного факультету. Н.Г. Надзвичайно важливий елемент реформ – створення системи управління якістю, складовими якої є акредитація медичних закладів, ліцензування медичної діяльності та медична стандартизація. Медичними стандартами певною мірою

служать клінічні протоколи. У їх підготовці беруть участь викладачі клінічних кафедр академії під науково-методичним керівництвом головних позаштатних фахівців МОЗ України – 35 із них працюють в академії. Наразі розроблено і затверджено за їх участю понад 30 клінічних протоколів.

– А як щодо підготовки «диригентів» реформ – організаторів охорони здоров’я? Ю.В. Академія виступила ініціатором кардинальних змін у їх підготовці і того, щоб програми їх спеціалізації привести до Європейських вимог. Міжсекторальна робоча група (половину якої становлять співробітники нашої академії) підготувала з цією метою повний пакет навчальних і методичних матеріалів. Нині перелік модулів включає абсолютно нові теми: економічний блок, юридичні аспекти, маркетинг в охороні здоров’я тощо. Освітньо-професійна прог­рама пройшла апробацію в Харківській медичній академії післядипломної освіти, затверджена МОЗ України і є складовою освітнього стандарту, обов’язковість розробки якого передбачена чинним Законом України «Про вищу освіту». Надзвичайно важливим інструментом для реалізації зазначеної програми став навчально-методичний посібник «Нові технології навчання менеджменту в медицині», який готували кафедри управління охороною здоров’я, медичної статистики та медичної інформатики. У його підготовці також узяли участь викладачі Гарвардського університету (США). Розроблено й електронну версію зазначеного посібника. Окремим наказом МОЗ України внесено зміни в підготовку керівників органів і закладів охорони здоров’я для установ та закладів 3-го рівня надання медичної допомоги. Попереду амбітні плани: у 10-річний термін здійснити перепідготовку всіх керівників галузі. І це реально, якщо до їх виконання підключаться всі потужні кафедри управління охороною здоров’я закладів післядипломної медичної освіти та відповідних

Тел.: (044) 423-02-60 vz@vz.kiev.ua www.vz.kiev.ua

факультетів вищих навчальних медичних закладів.

– Що, з точки зору фахівців у галузі управління охороною здоров’я, потрібно для того, аби реформи таки були успішними? Н.Г. Найголовніше – системний підхід. Він передбачає наступний алгоритм дій: визначення проблеми, виявлення її причин, розробку політики, прийняття політичних рішень, створення плану впровадження, імплементацію, моніторинг та оцінку. Саме ці підходи ВООЗ були застосовані під час розробки політики медичної реформи, яка стала складовою Програми економічних реформ Президента України на 2010–2014 роки. Для виконання запланованого потрібно створити чітку систему управління перетвореннями – від визначення стратегії та методичного її забезпечення до апробації запропонованих підходів, подальшого аналізу й поширення перевіреного досвіду, проведення роз’яснювальної роботи, залучення медичної громадськості, професійної підготовки менеджерів охорони здоров’я тощо.

– Утім на практиці все пішло не так гладко, як це видавалося на етапі ідей...

Н.Г. І добре, що було прийнято рішення про апробацію запропонованих змін в окремих, пілотних, регіонах. Реалізація реформи дійсно затримується в часі і супроводжується соціальним напруженням – як серед медиків, так і серед пацієнтів. Цьому

реформи, не впроваджувалися навіть елементи організаційних та фінансових змін, які в інших регіонах уже встигли довести свою ефективність. Наприклад, у Житомирській, Полтавській, Харківській областях свого часу реалізувалися проекти ТАСІС щодо

Найголовніше – системний підхід. Він передбачає наступний алгоритм дій: визначення проблеми, виявлення її причин, розробку політики, прийняття політичних рішень, створення плану впровадження, імплементацію, моніторинг та оцінку. Саме ці підходи ВООЗ були застосовані під час розробки політики медичної реформи, яка стала складовою Програми економічних реформ Президента України на 2010–2014 роки.

є кілька пояснень. По-перше, не зовсім правильно було обрано пілотні регіони – впродовж 20 років у областях, які нині є «пілотами», практично не проводилися регіональні

фінансування та управління у сфері охорони здоров’я, підтримки розвитку системи медичних стандартів, сприяння реформі вторинної медичної допомоги – там уже було на-

Тел.: (044) 423-02-60 vz@vz.kiev.ua www.vz.kiev.ua

працьовано певний досвід, до того ж і лікарі, і пацієнти прониклися «духом» нововведень. По-друге, у проведенні реформ відсутня системність та комплексність. Зрештою, і світовий, і вітчизняний досвід засвідчили, що просування реформ неможливе без сприйняття ідеї реформування керівниками закладів ОЗ та місцевою владою, без мотивації медичних працівників і підтримки населенням тих змін, що відбуваються в охороні здоров’я. Тому необхідна широка роз’яснювальна робота в цьому напрямку – як індивідуальна, так і через засоби масової інформації. Потретє, невиправдано відстає розробка нормативно-правової бази, зокрема підзаконних актів та галузевих наказів як основного інструменту реалізації реформи. Тому керівники на місцях коли і знають «що робити», то не мають юридичних підстав «як це робити».

– А належні ресурси мають? Н.Г. Ресурсне наповнення реформи, на жаль, недостатнє, особливо це стосується матеріально-технічного забезпечення первинної ланки. 2/3 сімейних амбулаторій не мають по-

вного комплекту оснащення згідно з табелем, а їх забезпеченість офтальмологічним і ЛОР-обладнанням становить усього 5–8%. Спеціалізований автотранспорт відсутній у 75% лікарських амбулаторій; автоматизованих (ПК) робочих місць, необхідних для створення реєстрів пацієнтів, активного спостереження за диспансерними хворими та проведенням профоглядів, – лише 5% від потреби. Не краща ситуація і з кадрами. У сільській місцевості потреба у лікарях загальної практики–сімейної медицини (ЗПСМ) задоволена лише на 52,9%; забезпеченість штатними посадами лікарів ЗПСМ – 2,9 на 10 тисяч населення, а фізичними особами – 1,8 (загальноєвропейський рівень – 8,6). Укомплектованість посад сімейних лікарів становить 79%, до того ж серед лікарів ПМСД досягли пенсійного віку 20,2% (у сільській місцевості) і 27,8% (у містах). На жаль, не запрацював механізм фінансування закладів ПМСД із розрахунку на жителя. Будемо сподіватися, що Держбюд­ жет 2013 року унормує цей принцип відповідно до Закону про пілотні регіони.

7

СИСТЕМА ОХОРОНИ ЗДОРОВ’Я

13 липня 2012 року

ОСОБИСТИЙ ФАКТОР

13 липня 2012 року

РОДОМ ІЗ АНДРІЇВКИ У нього свій погляд, своя позиція щодо багатьох питань на уки, фармацевтичної практики, клінічної медицини. Завіду вач кафедри організації та економіки фармації НМАПО імені П.Л. Шупика Микола Семенович Пономаренко – доктор фармацевтичних наук, професор, громадський діяч – дбає, аби систему охорони здоров’я зробити сучаснішою, доступ нішою для всіх прошарків населення. на себе – аби мати добавку до мізерної студентської стипендії.

– Із вас вийде прекрасний фахівець, – спрогнозував представник міністер­ ства. І підписав призначення.

АПТЕКА НА ПОДОЛІ

ТЕРНИСТИЙ ШЛЯХ ДО ОСВІТИ Кожному, хто свого часу закінчу­ вав вищий навчальний заклад, не забути того святкового дня, коли проректор із навчальної роботи в урочистій обстановці вручав випус­ кникам диплом про вищу освіту. По­ чуття переповнювали серця молодих і завзятих. Радісно і сумно водночас. Радісно, що стали фахівцем, а сумно – що доводиться роз’їжджатися, роз­ лучатися з друзями. Готувалися роз’їхатися за направ­ леннями на роботу й випускники Харківського фармацевтичного ін­ ституту. Прибув представник Мініс­ терства охорони здоров’я, мав розмо­ ву з ректором інституту. Дипломовані провізори потрібні всім регіонам, але не менше потребує їх і столиця, яка в усьому має задавати тон. Звичайно, Києву потрібні найбільш успішні ви­ пускники. Ректор склав невеличкий список, до якого потрапив і Микола Пономаренко. Перед призначенням на роботу представник міністерства провів із ним співбесіду, поцікавився його життєписом. Звичайною була його біографія. Народився у селищі Андріївка Бала­ клійського району на Харківщині в родині простих, працьовитих людей. Родина була великою, статки скром­ ні, отож змалечку привчався допо­ магати батькам. Доля не балувала хлопця: рано померла мати, то був величезний для нього удар. Виникли й інші ускладнення. Батькові було нелегко працювати, управлятися з присадибною ділян­ кою, господарством і доглядати за ді­ тьми, отож одружився вдруге. Мачуха виявилася суворою, з чужими дітьми не панькалася. Вони багато працю­ вали. Микола збирав гриби у лісі, пас колгоспну худобу. А мріяв про десяти­ річку. Мачуха ж вважала, що то зайва розкіш, витребеньки. Доучуватися до­ велося у вечірній школі, як тоді казали, «без відриву від виробництва». Це було нелегко, але він наполегливо йшов до мети. Закінчив десятирічку, став сту­ дентом фармінституту, не розрахову­ ючи на матеріальну допомогу батьків. Знову довелося підробляти, тепер уже

8

У Києві його призначили завіду­ вачем аптеки на Подолі. Не аптека, а розвалюха. Довелося походити по ін­ станціях, клопотатися, аби допомогли зробити капітальний ремонт примі­ щення. Кошти знайшлися, але хто ви­ конуватиме роботи, які не вписували­ ся у титульний список будівельників? Молодий завідувач скликав збори трудового колективу. Висловив свою думку: нічого іншого не лишається, окрім як узятися за ремонт власними силами, адже підлога вже починала провалюватися. Колектив підтримав. Завідувач почав роботу першим – працював і за маляра, і за штукатура. І з розвалюхи зробили лялечку. Організаторські здібності молодо­ го фахівця помітила районна влада. І почала вмовляти його обійняти по­ саду голови райкому галузевої проф­ спілки. Не став комизитися: потрібно – значить потрібно. І проявив себе не з гіршого боку. Тепер уже його поміти­ ли у міській раді галузевої профспіл­ ки. Пішов і далі сходинками службо­ вої кар’єри – запросили секретарем республіканського комітету проф­ спілки працівників охорони здоров’я. Треба сказати, що профспілкова діяльність Миколі Пономаренку аж ніяк не зашкодила. Відвідуючи тру­ дові колективи медичних закладів, переконався, якою слабкою ланкою у загальній системі охорони здоров’я є наукове підґрунтя фармації. Ще в інституті йому пропонували зайнятися наукою. Довелося відмо­ витися – на мізерну аспірантську сти­ пендію складно було б утримувати молоду сім’ю. Але ж тепер відкрива­ лася можливість обійтися і без очної аспірантури. Звичайно, тяжко буде поєднувати роботу у профспілці й підготовку серйозного наукового до­ слідження. Та до труднощів йому не

звикати – і тепер у рідному інституті взяв тему дисертаційної праці. Ви­ конав її, успішно захистив, отримав ступінь кандидата фармацевтичних наук. Єдиним кандидатом наук у га­ лузевій профспілці України. На цей непересічний факт звернуло увагу керівництво тодішнього (1984 рік) Київського інституту післяди­ пломної освіти лікарів, запропонувало взяти участь у конкурсі на заміщення посади доцента кафедри організації та економіки фармації. Погодився. Пере­ міг у конкурсі. Саме життя спонукало йти і далі стежиною науки. Доцент Микола Пономаренко не звик ходити торованими шляхами. І тему докторської дисертації обирав з погляду не її «зручності», дисертабель­ ності, а актуальності. Наукова праця мала допомогти практиці витягти з прориву найслабшу ланку фармації – кадри. Якщо перепідготовка лікарів була налагодженою, то з удоскона­ ленням фаху провізорів, фармацевтів – значно складніше. Саме цю пробле­ му науковець і вирішив дослідити з погляду науки, видати відповідні ре­ комендації. Зміст його нової наукової праці висвітлюється вже в самій її назві: «Організаційні принципи, методичні основи й форми удосконалення сис­ теми післядипломного навчання про­ візорів». Захист дисертації пройшов блискуче – за присудження Миколі Пономаренку наукового ступеня док­ тора фармації проголосували одно­ стайно.

ДИНАСТІЇ – БУТИ! Вільного часу в Миколи Семено­ вича практично не буває. Але він знаходить його і для ознайомлення з творами художньої літератури. Од­ ним із його улюблених письменників є Олександр Довженко. Закарбува­ лися у пам’яті слова цього видатного прозаїка: «Геть п’ятаки мідних правд! Дайте тільки чисте золото правди!» На тлі нинішньої руйнації духо­ вних цінностей особливо чітко ви­

різьблюються високі моральні якості вченого. Колеги відзначають його порядність, скромність, доброзичли­ вість, готовність допомогти кожному. «Кому ж як не Миколі Семеновичу бути нашим профспілковим лідером», – кажуть працівники НМАПО. Ось уже впродовж чверті століття профе­ сор Пономаренко очолює профспілку академії – де ще таке є? Він ніколи не ставив на перший план власні інте­ реси. Як і всі тру­ дящі, чесно вистояв у довжелезній черзі, аж поки отримав скромну квартиру, не в центрі, чого багато хто прагнув, а на віддаленому ма­ сиві. Хоча за радянських часів міг використати й певні важелі впливу на міську владу. Мало хто знав, що близьким його родичем був перший секретар ЦК Компартії України все­ могутній Петро Шелест, вони з одно­ го селища Андріївки.

– Таким було у нас, родичів, пра­ вило: благ у житті добиватися влас­ ними силами й чесно, – згадує про ті часи Микола Семенович. – Усі ми, в тому числі й Петро Юхимович Ше­ лест, свого часу зазнали голоду й хо­ лоду, торували шлях у життя своїм розумом і невтомною працею. Со­ вість кожного з нас не дозволяла ско­ ристатися опікуванням першої особи в республіці. Я поцікавився одним із його та­ лантів – умінням користуватися часом. Адже професор є не лише за­ вкафедри, профспілковим лідером академії, а й обіймає немало інших громадських посад. Як вдається все це поєднувати?

– Починаю з того, що виходжу з дому рано, нерідко вже о п’ятій го­ дині, сідаю на маршрутку і за кілька годин до початку робочого дня я вже у робочому кабінеті. Все, що мені вда­ лося зробити, – це у неробочий час.

– Над чим працюєте нині як завіду­ вач кафедри? – цікавлюся у Миколи Семеновича. Професор перелічує низ­ ку актуальних проблем, які належить дослідити сучасній фармацевтичній науці. Йде процес реформування сис­ теми охорони здоров’я, пріоритетною стає сімейна медицина, і вітчизняна наука не повинна стояти осторонь цього процесу. Наука має визначити роль провізора як консультанта сі­ мейної фармації. Новий перспектив­ ний напрямок досліджень визначено. А ось як практично його реалізувати? Розроблено чіткі інструктивно-мето­ дичні рекомендації. Наприкінці нашої зустрічі цікав­ люся, які саме чинники підживлю­ ють ученого у його багатосторонній діяльності.

– Міцні тили, – відповідає Микола Семенович. – У мене чудова дружина, Антоніна Олексіївна, дружна родина, діти, онуки. Я щаслива людина… Стопами батька пішла і його донька Тетяна Миколаївна – закінчила той же фармацевтичний інститут. Атмосферу ж династії провізорів Пономаренків характеризує так: «Хіба у такому рай­ ському куточку, як наша сім’я, можуть вирости черстві, грубі, непривітні люди? Ніколи!» Василь КАЛИТА, «ВЗ»

Тел.: (044) 423-02-60 vz@vz.kiev.ua www.vz.kiev.ua

БІОФІЗИКА РЯТУЄ МЕДИЦИНУ Із часу відкриття світу мікробів основні зусилля медицини було спрямовано на боротьбу зі збудниками хвороб шляхом вакцинації, введення лікувальних сироваток, дезінфікувальних засобів, пізніше – сульфаніламідів, антибіотиків. І що ж? Патогенні мікроорганізми пристосувалися до нових умов, а лікарські засоби стали причиною появи багатьох «медикаментозних» хвороб, які, за даними ВООЗ, нині становлять уже близько третини загальної кількості захворювань у світі. Як виявилося, в арсеналі фармакології немає жодного засобу, що не давав би тих чи інших побічних реакцій. Але ж не ліками єдиними живе медицина. Їй може допомогти й біофізика.

ОСЬ ТАКІ У НАС ЗДОБУТКИ

Колеги професора Миколи Стражеска готові були вступити в дискусію з видатним терапевтом і кліні­ цистом, але стрималися, віддаючи належне його авторитету. Дуже здивувало хибне, на їхню думку, міркування професора: «Багато хто з молодих лікарів вважає: чим більше вони призначать хворому ліків, тим краще. Це глибока помилка». Але не один профе­ сор Стражеско так думав. Ще раніше, наприкінці ХІХ століття, майбутній Нобелівський лауреат, видат­ ний фізіолог Іван Павлов писав: «Коли я бачу рецепт, що містить прописи трьох і більше ліків, я думаю: яка темна сила закладена в ньому!» Пророчими були думки корифеїв, чи не так? Що ж змінилося за минуле століття? Сьогодні смертність від споживання ліків посідає у світі п’яте місце, при цьому в 41% випадків «меди­ каментозні» хвороби спричинені антибіотиками, за ними – сульфаніламідними препаратами. А в цілому, не зважаючи на розробку нових і нових препаратів, на збільшення кількості лікарів та середнього мед­ персоналу і зростання асигнувань на нашу галузь, захворюваність населення продовжує зростати, зо­ крема: хвороби крові та імунної системи за останні 15 років – на 34, серцево-судинної системи – на 94%. Ось такі здобутки традиційної фармакотерапії, хоча, по правді кажучи, річ не лише в ній. Умови життя людини неухильно ускладнюються: роз­ виток промисловості, антропогенне забруднення навколишнього середовища високотоксичними речовинами та інші екологічні проблеми часом при­ зводять до непередбачуваних наслідків. Традиційна медикаментозна терапія вже не задовольняє потреб медицини.

ЗАГАДКА ГІРСЬКОГО ПОВІТРЯ Тридцяті роки минулого століття. Науковці за­ снованого тодішнім президентом Академії наук України Олександром Богомольцем Інституту екс­ периментальної патології і біології досліджували ак­ туальні проблеми фізіології. Увага спрямовувалася на пізнання певних фізіологічних механізмів, подо­ вження життя людини. Один із найближчих учнів академіка Богомольця Микола Сиротинін вивчав природу гіпоксії: опти­ мальний якісний склад повітря міг бути лікуваль­ ним чинником, замінивши у багатьох випадках малоефективні пігулки та мікстури. Ця теза ученого підтверджувалась і простими життєвими спостере­ женнями. Досить було людям, котрі потерпали від порушень у діяльності серця, бронхіальної астми та деяких інших легеневих хвороб, пожити місяць у Кисловодську з його специфічним кліматом, як стан їхнього здоров’я суттєво покращувався. Микола Сиротинін уже зі своїми молодими учня­ ми досліджував і феномен довголіття населення гір­ ських районів країни: немало людей, котрим було вже за 100, ще працювали. Горяни не знали дороги до аптеки чи лікарні. У чому ж секрет? Відповідь мали дати фундаментальні наукові дослідження. І вони

розкрили цікаві закономірності. Експерименти на піддослідних тваринах показа­ ли, що після двох тижнів дихання повітрям зі зниже­ ним парціальним тиском кисню кровопостачання м’язів зростає на 30%, міокарда – на 64, печінки – 66, нирок – 73, а кори головного мозку – на 83%. Подаль­ ші дослідження підтвердили ті тенденції і на людях. У наукових експедиціях академіка Сиротиніна в гірські райони країни брав участь і один із його учнів та послідовників Вадим Березовський. Мимоволі ставши й альпіністом, молодий дослідник побував у малодоступних районах Кавказу, зібрав матеріал для наукової праці. Гори набагато збагатили його уявлення про потенціальні лікувальні можливості гірського повітря на певних висотах. Академік Микола Сиротинін залишив після себе багату наукову спадщину, заклавши, окрім усього іншого, й теоретичні основи оротерапії («орос» по ла­ тині – гори). Прийнявши естафету від свого учителя, В. Березовський усе своє життя присвятив біофізич­ ному напрямку в медицині. Вадим Якимович, нині заслужений діяч науки й техніки України, лауреат Державної премії України, член-кореспондент НАНУ, завідувач відділу клінічної патофізіології Інституту фізіології НАНУ, доктор медичних наук, професор, пішов далі свого вчителя – можливості біофізики «мобілізував» на службу клінічної медицини. Учений розмірковував: гори знаходяться далеко від переважної більшості хворих. Будівництво ж спеці­ алізованих санаторіїв вимагатиме багатомільйонних затрат, отож є нереальним. Ось так і виникла думка: а чи не можна було б скористатися здобутками біофізи­ ки й відтворити оте цілюще гірське повітря на рівнині. Минали роки напруженого наукового пошуку. Про­ блема виходила за межі медицини. Потрібна була спе­ ціальна техніка, якої у країні та й у світі не випускали. Вадиму Якимовичу вдалося зацікавити фахівців технічного профілю. До співпраці було залучено на­ уковців Інституту технічної теплофізики НАН Укра­ їни, НДІ штучного волокна. Спільними зусиллями вони створили апаратуру, обладнали експеримен­ тальний кабінет оротерапії. Після всебічних випро­ бувань та рішення Міністерства охорони здоров’я України його відкрили для лікування хворих у сто­ личній лікарні для вчених. Професор Березовський почав приймати пацієнтів.

КУРС ОРОТЕРАПІЇ ЧИ МІШОК ПІГУЛОК? Цей пацієнт прибув зі Львівщини. Почав спіл­ кування із професором дещо незвичайно: вибачив­ шись, розіслав газету на робочому столі вченого і висипав на неї вміст усієї своєї торбинки – якісь упа­ ковки, флакончики, з них утворилася чимала купа.

– Оце одні з тих ліків, які мені призначали впро­ довж кількох років, – пояснив пацієнт. – Користі жод­ ної, зате з’явилися нові болячки… Львів’янин розповів, що у нього задавнена брон­ хіальна астма. На повне зцілення він, звичайно, і не розраховує, однак полегшення могло б бути. На­

справді ж «ходіння по муках», по поліклініках та лі­ карнях тільки погіршило становище. Випадково до­ відався про лікування оротерапією, і знову з’явилася надія на полегшення… Полегшення справді настало. Повторний курс лі­ кування закріпив попередні результати. Львів’янин і досі шле лікареві-професору листи зі словами щирої вдячності. А Вадим Якимович із теплотою згадує свого учи­ теля академіка Сиротиніна: пророчими виявилися його слова щодо перспектив можливого практично­ го застосування оротерапії. Учитель прогнозував, що місцеве «гірське повітря» допоможе і в багатьох інших випадках. Такий випадок стався у лікувальній практи­ ці професора Березовського. Згорьована роками страждань мати привезла до нього малолітнього синочка Сашка. Діагноз приголомшливий – дитя­ чий церебральний параліч. До кого тільки не звер­ талася, де не пробували лікувати – позитивних зрушень не спостерігалося. Мати була б щасливою, якби Сашко хоча б упізнавав її. Інший не узявся б лікувати такого тяжкого хворого, аби невдачею не дискредитувати технологію, народжену багаторіч­ ною працею. А професор прийняв хлопчика, почав лікувати животворним повітрям особливого скла­ ду, яке нічим не поступалося природному гірському певних висот над рівнем моря. Кажу – певних висот, бо не будь-яке повітря в горах є цілющим. І що ж? Після закінчення курсу лікування маленький Саш­ ко почав упізнавати маму! Неможливо описати її щастя, як і радість ученого: біофізика таки у змозі допомогти медицині. Ця інноваційна технологія – інструментальна оротерапія – здатна підвищити резистентність ор­ ганізму до несприятливих умов навколишнього се­ редовища шляхом фізичного моделювання цілющих властивостей природного гірського повітря. Техно­ логія, породжена біофізикою, підтвердила свою лі­ кувальну ефективність у разі алергій різного генезу, бронхіальної астми, хронічних бронхітів, частих за­ студ, тривожних та депресивних станів. Помічною вона є і для відновлення фізіологічних функцій цен­ тральної нервової системи у випадку дитячого цере­ брального паралічу. Це – медичний аспект новації. Але заслуговує на увагу й економічний. Нескладно підрахувати, яку багатомільйонну економію коштів незамож­ ного населення забезпечить «гірське повітря з до­ ставкою додому». У хворих відпадає потреба їхати лікуватися десь за тридев’ять земель, коли такий кліматологічний міні-санаторій є змога відкрити й у своєму регіоні.

Тел.: (044) 423-02-60 vz@vz.kiev.ua www.vz.kiev.ua

«КИСЕНЬ» ФАРМАКОТЕРАПІЇ Із Вадимом Якимовичем ведемо розмову про пер­ спективи подальшого розвитку оротерапії, усього біофізичного напрямку в сучасній медицині.

– Біофізика приховує в собі ще не повністю ви­ вчені, але перспективні шляхи відновлення здоров’я дорослих і дітей, – зазначає вчений. – І це особливо важливо, якщо взяти до уваги сучасний спосіб жит­ тя переважної більшості наших співвітчизників – відсутність інтенсивних фізичних навантажень на організм. Це призводить до зниження резервних потужностей міокарда, скелетних м’язів. Такий нефі­ зіологічний спосіб життя населення урбанізованих країн світу, попри всі розрекламовані фармакологіч­ ні засоби лікування, різко знизив стимулювальний вплив «м’язових гормонів» на внутрішні органи та імунну систему. Використовуючи сучасні технічні можливості інструментальної оротерапії, ми має­ мо змогу відтворити умови перехідної атмосфери, не виїжджаючи на місце, відвідати зону кисневого комфорту з метою зміцнення здоров’я і запобігання «хворобам цивілізації».

– Збереження здоров’я населення за умов наростаючого техногенного забруднення середовища стає дедалі проблематичнішим. Створення нових лікарських засобів виявилося нездатним зупинити зростання захворюваності…

– Саме за цих умов перед біофізичною медици­ ною й постають нові, відповідальні завдання. Досі ми вели мову про оротерапію. Але біофізика має у сво­ єму арсеналі й інші природні чинники: електричні, електромагнітні, акустичні впливи, лазерні, світлові та інфрачервоні промені. Це широке поле, що потре­ бує наукових досліджень. Перспективними є сучасні тенденції до впровадження у клінічну практику біо­ фізичних методів із метою поєднання фармакологіч­ них методів лікування з біофізичною дією на систе­ ми організму. Таке поєднання дасть змогу зменшити дози фармпрепаратів із їх шкідливими побічними реакціями.

– Є й інші переваги біофізичних технологій?

– Так, вони не створюють кумуляції небажаних речовин в організмі, не спричиняють звикання до них, як фармзасоби. А ще не насичують організм продуктами розпаду хімічних сполук. Про зростаю­ чий інтерес до біофізичного напрямку в нашій меди­ цині засвідчує й недавній VІІ міжнародний симпозі­ ум «Актуальні проблеми біофізичної медицини», що відбувся на базі Інституту фізіології НАН України. Обговорено підсумки зробленого, намічено програ­ му наукових досліджень на перспективу. Василь КАЛИТА, «ВЗ»

9

НОВІТНІ ТЕХНОЛОГІЇ

13 липня 2012 року

МЕДИЦИНА У РЕГІОНАХ

13 липня 2012 року

Х арківщина

Житомирщина

РЕФОРМА ЗА ВЛАСНОЮ

ІНІЦІАТИВОЮ У червні у селі Ватутіно Нововодолазького району Харківської області відкрито новозбудоване приміщення сільської лікарської амбулаторії з житлом для медичних працівників. Стара сільська лікарня, збудована ще в 1946 році, стала аварійною, тому було виділено кошти й рекордними темпами – усього за 3 місяці – збудовано та оснащено нове приміщення загальною площею 232 кв. м, пропускною спроможністю 30 відвідувачів за зміну. У складі амбулаторії – стоматологічний та фізіотерапевтичний кабінети, денний стаціонар на 5 ліжок; сучасна загальна клініко-діагностична лабораторія; маніпуля-

ційний, оглядовий кабінети та кабінет щеплень. Сільські лікарі забезпечені спеціалізованим автомобілем та системою дистанційної передачі електрокардіограм «Телекард», що працює по всій області. Нова амбулаторія обслуговує населення 2 сіл – Ватутіно та Вільхуватка, чисельністю понад 2 тис. осіб. Серед них – 134 ветерани війни та 14 чорнобильців, які знаходяться на диспансерному обліку, а також 435 дітей. Саме тому ключі від службової трикімнатної квартири отримала лікар-педіатр Марина Головаш, якій раніше доводилося їздити на роботу із сусіднього села. Завідувачка амбулаторії Лариса Кузнєцова

також мала від обласної влади очікуваний подарунок – нове діагностичне обладнання для аналізів крові та стоматологічну установку з компресором.

– Новозбудована сільська лікарська амбулаторія с. Ватутіно із житлом для медичних працівників – перша ластівка на Харківщині. За цим проектом заплановано збудувати ще 21 сільську амбулаторію, щоб забезпечити високу якість та доступність первинної медико-санітарної допомоги мешканцям сільської місцевості, – сказав під час урочистої церемонії відкриття заступник голови ХОДА Ігор Шурма. Ольга ФАЛЬКО, для «ВЗ»

Нікополь

STOP ТУБЕРКУЛЬОЗ

У Нікополі відбувся круглий стіл із питань лікування та профілактики туберкульозу, у ході якого розглядалися особливості функціонування фтизіатричної служби у місті, а також було визначено напрямки подальшої роботи щодо вчасного виявлення та якісного лікування туберкульозу. Участь у зустрічі взяли лікарі-фтизіатри, представники влади, благодійних організацій та духовенства.

«В останні роки у Нікополі стабілізувалася ситуація із профілактики та лікування туберкульозу. Наразі для цього створено всі необхідні умови: регулярно проводяться флюорографічні огляди, працює пересувний флюорограф, міський протитуберкульозний диспансер забезпечено необхідним обладнанням та медикаментами. Окрім того, у Нікополі створено центр мікроскопії мокрот, завдяки якому

вдалося значно покращити рівень виявлення туберкульозу», – розповів виконувач обов’язків начальника відділу охорони здоров’я Нікопольської міської ради Валерій Самойленко. Він підкреслив, що завдяки комплексним заходам та системній роботі по боротьбі з туберкульозом у Нікополі до 80% підвищилася ефективність лікування цієї грізної хвороби. Прес-служба МОЗ України

РОЗШИРЕННЯ ГОРИЗОНТІВ ПЕРИНАТАЛЬНОЇ ДОПОМОГИ

У рамках проекту «Нове життя – нова якість охорони материнства та дитинства» у Житомирському перинатальному центрі, який на сьогодні визнаний одним із найкращих спеціалізованих лікувально-профілактичних закладів ІІІ рівня, проведено реконструкцію приміщень, створено нові структурні підрозділи (відділення постінтенсивного догляду та виходжування недоношених дітей, бактеріологічна лабораторія), а також розширено можливості медико-генетичної консультації. Нещодавно придбана апаратура дає змогу впровадити у центрі новітні методики первинної реанімації, забезпечити ультразвукову діагностику у новонароджених, провести кардіологічні дослідження, нейросоногра­ фію та дослідження черевної порожнини. Також фахівці центру проводять штучну вентиляцію під час внутрішньо- та міжлікарняного транспортування, діагностування порушень функцій слуху та зору. Як зазначила Ірина Акімова, перший заступник глави адміністрації Пре-

зидента України, нові можливості центру сприяють покращенню якості невідкладної допомоги малюкам і довготривалого виходжування новонароджених (у тому числі із екстремально низькою масою тіла) згідно з міжнародними стандартами, підвищення рівня виживання глибоко недоношених новонароджених та якості їх подальшого життя. «Житомирщина – особливе місце на перинатальній карті держави, бо вже вісім років тут із великим ентузіазмом займаються втіленням новітніх перинатальних технологій. Але важливе значення має не лише відкриття чи реконструкція приміщень, обладнання їх сучасною апаратурою, але і зміна психології лікарів із метою надання якісної медичної допомоги на основі сучасних технологій та реорганізація перинатальної служби», – висловила вона свою думку. Наразі планується дооснастити відділення інтенсивної терапії новонароджених і постінтенсивного догляду та виходжування недоношених дітей. Світлана МИХАЛЮК

Одещина

НАВАНТАЖЕННЯ ПОЛЕГШЕНО Арцизьку центральну районну лікарню забезпечено сучасним рентгенологічним комплексом. Придбання нового обладнання медичні працівники Арцизької ЦРЛ чекали більше 30 років. Лікарі зазначають, що увесь цей час їм доводилося працювати в доволі непростих умовах: стара рентген­

10

апаратура відпрацювала вже подвійний термін та ледве витримувала навантаження. Тому багатьох мешканців району доводилося відправляти на додаткові обстеження до обласної клінічної лікарні. Як повідомив голова обл­ держадміністрації Едуард Матвійчук, протягом цього року в Арцизькій районній

лікарні буде встановлено медичне обладнання на суму більш як 4 млн грн. Він запевнив, що для лікарні закуплять новий флюорограф та автомобіль швидкої допомоги. Приблизно такі ж кошти передбачено для лікарень кожного району Одеської області. Прес-служба МОЗ України

Тел.: (044) 423-02-60 vz@vz.kiev.ua www.vz.kiev.ua

Запоріжжя

ЧИ МОЖНА ВИЛІКУВАТИ РАК? Спеціалісти лабораторії патогістологічної та імуногістохімічної діагностики, котрі здійснюють унікальні молекулярно-клітинні дослідження в клініці Запорізького державного медичного університету, переконані: це реально. Уже більше 40 років фахівці лабораторії вчасно виявляють злоякісні пухлини. Тут проводять мікроскопічні дослідження тканин ще з 1965 р., коли при Запорізькому державному медичному університеті заснували кафедру патологічної анатомії та судової медицини. Зараз у лабораторії працюють 3 професори, 7 кандидатів наук і 4 доценти.

Валерій Туманський, завідувач кафедри, доктор медичних наук, професор, академік Інтернаціональної Академії Патології (США), відмітив, що онкологічні захворювання починаються з молекулярно-клітинних змін, які можуть не виявляються роками. Їх можливо побачити, лише взявши шматочок тканини певного органа й уважно дослідивши в лабораторії. Цей принцип застосовується для ранньої діагностики онкологічних захворювань. Якщо в пацієнта проявляються невизначені симптоми, йому призначають морфологічні дослідження. «Наші фахівці діагностують захворювання не лише травного тракту,

к Івано-Франківсь

В ОСОБЛИВИХ

УМОВАХ

26 червня на Прикарпатті відкрили нове повноцінне онкогематологічне відділення, яке функціонуватиме в Івано-Франківській обласній дитячій клінічній лікарні. Нове приміщення розраховане на 25 ліжок. Тут є й окрема маніпуляційна для проведення хіміотерапії. Також лікарня збільшить штат працівників, буде набрано фахівців вищої категорії – гематологів, які мають значний стаж роботи та міжнародні кваліфікаційні сертифікати. «Онкологічна гематологія – це дуже важка патологія, яка потребує спеціальних умов лікування, тому створення такого відділення було вкрай необхідним», – відзначив голова Івано-Франківської облдержадміністрації Михайло Вишиванюк. Для відділення вже закуплено хірургічне та ортопедичне обладнання. Поки що, на жаль, оснащення сучасною апаратурою не є достатнім – планується найближчим часом закупити нову дихальну техніку. Інна ЯКОВЛЮК,завідувач прес-центру ОЛФЦЗ

печінки та підшлункової залози, а й яєчників та матки. Найближчим часом діагностуватимемо хвороби щитоподібної залози та нирок. Для цього в нас є необхідне обладнання, а головне – висококваліфіковані спеціалісти. Під час дослідження тканин ми користуємося пункційним методом. Звісно, його застосовують під контролем апарату ультразвукової діагностики. Це дає можливість бачити, як просувається голка в організмі людини, чи точно потрапила вона в пухлину органа. Мінімальний розмір шматочка тканини становить 0,5 мм. Окрім того, ми проводимо імуногістохімічні дослідження, за допомогою яких можна уточнити: що це

за пухлина і як вона розвиватиметься далі. Не менш важливо визначити її чутливість до променевої терапії та гормонів», – розповів В. Туманський. «Якщо раніше дослідження проводили вручну, тепер у нас є японський гістопроцесор. Він істотно прискорює час обробки тканини, завдяки чому результати дослідження надходять не на п’ятий або сьомий день, як це було раніше, а через 1–2 доби. Зрештою, виграє той патолог, який надає достовірний морфологічний діагноз якомога швидше», – пояснив лікар лабораторії, кандидат медичних наук Антон Євсєєв. Олена ПЕТРЕНКО, для «ВЗ»

Кіровоградщина

НОВИЙ ВИМІР КАРДІОЛОГІЧНОГО

ЛІКУВАННЯ У Кіровограді на базі обласного кардіологічного диспансеру відкрито судинний центр, оснащений сучасним багатофункціональним ангіографом, за допомогою якого можна досліджувати судини серця, головного мозку, нирок та нижніх кінцівок, проводити стентування, встановлювати штучні водії ритму і робити малоінвазивні (теж через судини, без розтину) операції на судинах мозку. Апарат є багатофункціональним і дає змогу діагностувати та лікувати судини не лише серця, а й голови, шиї, ніг та нирок. На даний час у судинному центрі працюють 2 кардіологи, які пройшли стажування у найкра-

щих київських та московських клініках. «У тестовому режимі діагностику пройшли вже більше 20 пацієнтів, одному з яких невідкладно зроблено процедуру стентування», – повідомила головний лікар кардіо­ диспансеру Ганна Сухомлин. «Сучасна кардіологія неможлива без ангіографів, – зазначив, виступаючи на відкритті центру, професор Національного інституту серцево-судинної хірургії імені М.М. Амосова, членкор АНУ Анатолій Руденко. – Шкода, звичайно, що Кіровоградська область отримала ангіограф тільки зараз, але на сьогодні це найкращий і найсучас-

ніший апарат, який я бачив. Якщо він працюватиме на повну потужність, це дозволить знизити рівень смертності від серцево-судинних хвороб в області у 2–3 рази». Відкриття рентгеноендоваскулярного блоку – це тільки перший етап. У найближчі роки в Кіровограді планується обладнати кардіоопераційну, в якій можна буде робити шунтування, оперувати вроджені вади серця і т.п. Уже зараз у центр регулярно приїжджатимуть хірурги з інституту Амосова, які проводитимуть складні операції та навчатимуть місцевих лікарів. Олена КОБЕЦЬ, для «ВЗ»

ина Дніпропетровщ

ЦІННИЙ ДОСВІД У Дніпропетровському регіональному перинатальному центрі вперше в Україні відбулися міжнародні семінари і тренінги для акушерів-гінекологів та неонатологів за участі професорів Університетської клініки ім. Вольфганга Гете (м. Франкфурт-на-Майні, Німеччина). Ряд заходів проводився з 27 червня по 1 липня у рамках україно-німецького партнерства. Протягом 5 днів медичні працівники проходили підготовку за напрямками: практичне акушерство,

пери ната л ьна діагностика та проблема плода, перинатальна медицина, неонатологія, інтенсивна терапія в неонатології, інтенсивна терапія та анестезіологія в акушерстві, організація акушерської, перинатальної та неонатальної допомоги. Основними завданнями програми стало ознайомлення українських лікарів із сучасними технологіями та методиками

Тел.: (044) 423-02-60 vz@vz.kiev.ua www.vz.kiev.ua

надання медичної допомоги в Європі, підготовка кадрів для перинатальних центрів ІІІ рівня та вищих медичних навчальних закладів України, сприяння реформуванню національної системи медичної допомоги в Україні. За інформацією Медіа-центру проекту «Модернізація охорони здоров’я»

11

МЕДИЦИНА У РЕГІОНАХ

13 липня 2012 року

13 липня 2012 року

ЕПІДЕМІОЛОГІЯ

«ЛАГІДНИЙ УБИВЦЯ»

СТАЄ МОНСТРОМ Недоброю ознакою нашого часу стало домі нування вірусних інфекцій у патології людини, найпідступнішими з яких є так звані повільні ін фекції, зокрема парентеральні вірусні гепатити – у структурі інфекційної патології вони займа ють 30%. Найбільшу тривогу викликають гепа тити В і С – як через масштаби свого поширення, так і через наслідки, до яких вони призводять. Фахівці стверджують: загальна кількість інфікованих гепатитом В і С у світі у 10–15 разів перевищує кількість ВІЛ-інфікованих, оскільки під час аналогічних шляхів передання вірусів заразитися гепатитом С у 10 разів, а вірусом гепатиту В у 100 разів легше, ніж вірусом імунодефіциту. За даними ВООЗ, майже 180 млн осіб – приблизно 3% населення земної кулі – мають хронічну НС-вірусну інфекцію, ще 400 млн живуть із гепатитом В, у той час як хворих на ВІЛ/СНІД – 40 млн. Щороку від наслідків гепатиту В у світі помирає від 500 до 700 тисяч людей, а через ураження печінки вірусом гепатиту С, який іменують «лагідним убивцею» через прихований перебіг і катастрофічні наслідки, – 350 тис. 57% випадків цирозу печінки і 78% випадків первинного раку печінки зумовлено вірусами гепатиту В або С. Експерти ВООЗ стверджують, що проблема вірусних гепатитів уже у найближчі 10 років стане найбільшою проблемою охорони здоров’я в усьому світі. Україна не стоїть осторонь цієї проблеми – вона активно нею поглинається. Хоча до 2009 року у нашій країні навіть не вели офіційної статистики хронічних форм вірусних гепатитів, позиція страуса нікого не врятувала – перша хвиля статистичних даних зафіксувала тривожні цифри: рівень захворюваності на гепатит В в Україні є досить високим – 7,03 на 100 тис. населення (у США та країнах ЄС – 1,0–3,0 на 100 тисяч населення), а враховуючи безжовтяничні випадки перебігу хвороби, припускають, що в Україні проживає понад 1 млн осіб із гепатитом В. Вибірковий моніторинг груп ризику засвідчив, що інфікованість вірусом гепатиту С в Україні також значно перевищує середньосвітові по-

12

казники. У 2011 році рівень захворюваності в Україні на ХГВ становив 3,94, на ХГС – 13,0 на 100 тис. населення. На жаль, скринінгових обстежень щодо гепатиту С в Україні не проводять, а ті хворі, що знають про свою хворобу, не можуть отримати належного лікування, адже вартість одного курсу – від $15 000 до $30 000 – не по кишені пересічному українцю. Про це йшлося на прес-конференції, присвяченій проблемам вірусних гепатитів в Україні, у якій узяли участь представники МОЗ України і громадських організацій, що опікуються цією проблемою. Зокрема, вони повідомили, що у 2011 році було розроблено і затверджено Концепцію Державної програми з профілактики, діагностики та лікування ВГ, однак саму програму й досі не прийнято. Тому пацієнтські організації вкотре звернулися до владних структур із вимогою підтримати програму і вишукати можливості для її бюджетного фінансування у 2013 році. Такі програми затверджено не лише у країнах Європи, а й на пострадянському просторі – у Росії, Білорусі, Молдові, Казахстані, країнах Прибалтики. Чим завинили наші хворі перед державою, яка не хоче їм допомогти? Тим більше, що така можливість на разі існує – в усьому світі інтерферони пролонгованої дії визнано ефективними для подолання цієї хвороби і внесено до клінічних протоколів лікування ВГ. Донедавна ці препарати вироблялися лише за кордоном – у 2012 році налагоджено їх спільне виробництво українськими й зарубіжними компаніями (у рамках державної концепції імпортозаміщення). Однак без допомоги держави у комплексному розв’язанні проблеми ВГ нашим хворим від того не стане легше.

Ольга ГОЛУБОВСЬКА: «ВСЕ УПИРАЄТЬСЯ У ФІНАНСУВАННЯ»

Лікувати – не лікувати? Вибір залежить від компетентності лікаря і фінансової спроможності пацієнта. Як підвищити рівень обох складових методом державної опіки – про це наша розмова із завідувачем кафедри інфекційних хвороб НМУ імені О.О. Богомольця, головним позаштатним фахівцем МОЗ України за спеціальністю «Інфекційні хвороби», доктором медичних наук Ольгою ГОЛУБОВСЬКОЮ.

– В Україні нарешті з’явилася статистика хворих на ВГ. Які тенденції вона висвітлює і коли очікувати реєстру таких хворих?

– Створення такого реєстру – дуже копітка справа, яка потребує в тому числі й великих фінансових затрат. Утім сам реєстр не розв’яже проблеми – у багатьох країнах його не створено, але це не перешкоджає діяльності

служби. Хоча ми аж ніяк не відмовляємося від цієї ідеї, працюємо над нею, однак поки що оперуємо офіційною статистикою, водночас враховуючи ту обставину, що вона відображає лише десяту частину реального стану речей, як і статистика будь-якого інфекційного захворювання. Тим більше, що в нашій країні обстеження на антитіла на гепатит С досі не входять у перелік обов’язкових навіть під час перебування пацієнта у стаціонарі. Та й при цьому ми спостерігаємо тенденцію до щорічного росту захворюваності на вірусні гепатити.

– Із чим це пов’язано?

– Передусім, я вважаю, із тим, що завдяки активності громадських організацій і ЗМІ зросла поінформованість лікарів та пацієнтів – про вірусні гепатити більше говорять, лікарі різних спеціальностей частіше призначають відповідні дослідження, а люди виявляють бажання зробити специфічні тести. Сьогодні вже нікого не дивує, що в разі ураження щито-

подібної залози, яка посідає друге місце у переліку позапечінкових проявів гепатиту С (всього їх близько 30), ендокринолог призначає пацієнту обстеження на гепатит С. Так само діють і фахівці інших спеціальностей.

– Тоді «чиїм» можна вважати такого хворого?

– У всьому світі хворих на вірусні гепатити лікують інфекціоністи та гастроентерологи. У нашій країні цією проблемою в основному займаються інфекціоністи з декількох причин. По-перше, згідно з чинним наказом та можливостями матеріальнотехнічної бази лікувальних закладів хворих на гострі гепатити госпіталізують лише в інфекційні стаціонари. Відомо, що особливості перебігу гострого гепатиту В прогнозує перехід його у хронічні форми, тому потрібно спостерігати та правильно лікувати хворих із самого початку захворювання. По-друге, хворих на ВІЛінфекцію, серед яких досить великий відсоток є коінфіко-

Тел.: (044) 423-02-60 vz@vz.kiev.ua www.vz.kiev.ua

ваними гепатитами В та С, лікують саме інфекціоністи. Будь-яку проблему лікар повинен знати у комплексі, а не тільки її частину. Тому більшість гепатологічних центрів в Україні також створені на базі кафедр інфекційних хвороб медичних ВНЗ, де існує потужний науковий потенціал. Такі центри повинні виконувати не лише лікувально-консультативну, але й методичну допомогу. Можу з певністю сказати, що ми маємо фахівців, які працюють на рівні міжнародних стандартів. Єдине, чого не вистачає нашим центрам, – належного фінансування, навіть на діагностичне обладнання, не кажучи вже про те, що ПЛР-діагностику пацієнти можуть пройти виключно у комерційних лабораторіях, а це потребує суттєвих витрат. Тож навіть на цьому етапі виникають труднощі. А, як відомо, виявлення хворих і їх лікування є вагомим чинником у призупиненні поширення вірусних гепатитів.

– Однак навіть серед медичних працівників іноді існує думка, що вірусні гепатити не потрібно лікувати.

– Так, мовляв, вони не лікуються або ж і без лікування пацієнт може себе чудово почувати... Або навпаки: виявили антитіла до гепатиту – одразу купуйте пегільовані інтерферони. Це крайнощі, які свідчать про некомпетентність «консультанта». У світі оголошено, що це виліковне захворювання, наука не стоїть на місці, з’являються нові препарати, які значно підвищують ефективність лікування. Наприклад, інгібітори протеази, які різко посилюють відповідь у хворих із першим генотипом гепатиту С, що найтяжче піддавався лікуванню (один із таких препаратів, до речі, проходить процедуру реєстрації в Україні). Термінальні стадії цього захворювання дійсно можуть розвиватися через 20–25 років після моменту інфікування вірусом, і вони призводять до розвитку цирозу печінки та гепатоце-

люлярної карциноми, які є основною причиною смерті таких хворих. Але й до того часу хворий не почувається добре – позапечінкові прояви гепатиту С суттєво знижують якість його життя. На це слід зважати. Підхід до кожного хворого повинен бути індивідуальним. Комусь лікування протипоказане, комусь – необхідне терміново. Тому таких хворих і повинні лікувати спеціалісти, які глибоко розуміють суть проблеми, покази і протипокази до терапії пегільованими інтерферонами, можливість побічних ефектів і можуть зважити співвідношення ризиків лікування та перебігу самого захворювання.

– Вірусні гепатити – проблема молодих людей. Їх перспективи в Україні поки що невтішні?

– За статистикою нашої клініки, одужання хворих на вірусний гепатит С становить 70–80% – такі пацієнти здатні повернутися до повноцінного життя. Але лише у разі їх ефективного і своєчасного лікування. І це є проблемою номер один. Однак усе впирається у фінансування. Проаналізувавши дані офіційної статистики, отримані у 2010 році, ми просили у Держбюджет-2012 закласти 304 млн грн на боротьбу з вірусним гепатитами. Державну програму профілактики, діагностики та лікування вірусних гепатитів прийнято не було, коштів ніхто не виділив. У такому разі на комплексний підхід у розв’язанні цієї проблеми, як це практикують у цивілізованому світі, годі сподіватися. Однак рано чи пізно наша держава прийде до усвідомлення цієї необхідності, іншого виходу не існує. Втім чекати хороших часів можуть далеко не всі хворі. Тому цьогоріч МОЗ України надіслало запити у регіони щодо того, скільки хворих потребують першочергового лікування – сподіваємося, що держава виділить бодай такий мінімум коштів, потрібний на порятунок людських життів.

Віктор СЕРДЮК, Президент Всеукраїнської Ради захисту прав та безпеки пацієнтів.

– Два тижні тому у МОЗ відбулося експертне обговорення проблеми поширення вірусних гепатитів і вперше за підписом заступника міністра відправлено лист у регіони з вимогою зібрати дані про потреби на діагностику та лікування хворих, які його потребують негайно. Ця інформація потрібна, щоб закласти відповідні кошти у Держбюджет на 2013 рік. Як бачимо, позитивні зрушення намітилися. Утім ніхто не може гарантувати, що Мінфін МОЗу не відмовить. Тож завдання громадських організацій, які займають-

ся доступом до лікування пацієнтів, – домогтися такого фінансування. Неприпустимо, щоб за наявності ефективних ліків люди помирали від того, що ці ліки їм недоступні. До того ж в Україні нарешті налагоджено виробництво таких препаратів (за участі вітчизняних і міжнародних компаній) – це неодмінно здешевить їх вартість. Задля забезпечення належного ступеня безпеки та довіри планується підписання з нашим виробником Меморандуму про відкритість і контроль із боку пацієнтів та незалежних експертів якості цих препаратів. Якщо вже у 2013 році держава виділить кошти на лікування ВГ, постане інша проблема – їх розподіл серед тих, хто потребує терапії в першу чергу. Для цього ми розпочинаємо створення Національного реєстру хворих на ВГ і гарантуватимемо справедливість у доступі до лікування.

Дмитро КОВАЛЬ, директор ВГО «Зупинимо гепатит».

– Одразу після створення ВГО «Зупинимо гепатит» ми пішли шляхом збору засобів для лікування пацієнтів. За три місяці такої роботи ми зібрали 1800(!) гривень і зрозуміли, що в такий спосіб проблему не розв’язати. Без участі держави такі глобальні проблеми у світі не вирішуються. У зв’язку з цим наша організація ініціювала створення Державної програми протидії вірусним гепатитам. Проте проблеми, пов’язані з гепатитами в нашій державі, потрібно розв’язувати негайно! Ми провели скринінгове обстеження людей віком від 19 до 35–40 років у південних регіонах країни і засвідчили рівень інфікування на ВГС – 5,74%. Результати обстежень у деяких групах ризику ще тривожніші, наприклад: рівень інфікування татуйованих осіб – приблизно 20%. Тобто ми маємо справу з епідемією, яка за кілька років «накриє» нас хвилею людських і фінансових втрат. Наша організація існує 3 роки і впродовж всього цього часу ми намагалися

привернути увагу тих, хто може прийняти вагомі рішення, що вплинуть на ситуацію з вірусними гепатитами в Україні. У МОЗ України ми відчули підтримку своїх ініціатив. Зокрема, за участі представників ВГО «Зупинимо гепатит» МОЗ розробило Концепцію цільової державної програми, затвердило її у Кабінеті Міністрів України. Фахівці розробили Програму, створили клінічні настанови, але затвердити, а тим більше одержати гроші на її фінансування досі не вдається. Тож подальшу долю Програми на сьогодні не визначено. Проте ми не зупиняємося у своїх діях – багато хворих приходять до нас і просять допомогти у лікуванні. Ми постійно звертаємося з листами до Президента України, Прем’єр-міністра України. Натомість отримуємо відповіді, з яких так і не зрозуміло, коли буде виділено необхідні кошти, у якій кількості тощо. Влада повинна чітко усвідомити: бездіяльність щодо подолання проблеми ВГ матиме катастрофічні наслідки – зростання інвалідизації, збільшення смертей від ускладнень. Ці наслідки доведеться пожинати дуже скоро, і навіть із економічної точки зору це обійдеться набагато дорожче, ніж профілактика, вчасне виявлення і лікування хворих, що потребує не таких уже й великих витрат у масштабах держави.

Лариса БРЕДНЄВА, головний інфекціоніст Житомирської області.

– У 2002 році ми почали активно обстежувати представників груп ризику на антитіла до вірусу гепатиту С – отримані результати дали можливості зрозуміти масштаби проблеми вірусних гепатитів у нашій області. Нині можна з певністю сказати, що Житомирщина є відносно благополучною у плані парентеральних інфекцій, вона не посідає лідируючих позицій за поширеністю вірусних гепатитів. Однак проблема ця існує і вона актуальна. Нині в області зареєстровано близько 2000 інфікованих вірусом гепатиту С. Точка зору фахівців щодо актуальності цієї проблеми була представлена голові облдержадміністрації і за його підтримки, починаючи з 2004 року, УОЗ області ініціювало проведення курсів лікування певної кількості хворих пегільованими інтерферонами за

бюджетні кошти. На сьогодні ця проблема знаходиться під посиленою увагою обласної влади, щоправда кількість хворих зросла і тому кошти почали виділяти не на повний курс лікування, а лише частково. За згаданий період 60 хворих на вірусний гепатит отримали доступ до повного чи часткового бюджетного фінансування курсів лікування, з них 7% – медичні працівники. Основні принципи відбору таких хворих на «бюджетне лікування» – медичні покази (ступінь фібротичних уражень печінки тощо), і, на жаль, фінансові можливості пацієнта, адже розпочати терапію і не завершити її – недопустимо. У лікуванні ми користуємося міжнародними стандартами, відповідні протоколи в Україні ще не затверджено. Однак фінансування з обласного бюджету не може покрити реальних потреб усіх наших пацієнтів (нині в області зареєстровано 424 хворих на вірусний гепатит С). Тим більше, порівняно з відповідними показниками минулого року, у першому півріччі 2012 року на Житомирщині спостерігається зростання кількості зареєстрованих випадків ХВГС в 1,5 разу. Тому ми розраховуємо лише на підтримку держави.

Тел.: (044) 423-02-60 vz@vz.kiev.ua www.vz.kiev.ua

13

ЕПІДЕМІОЛОГІЯ

13 липня 2012 року

13 липня 2012 року

МИХАЙЛО НЕСТЕРЧУК: ФАРМАКОЛОГІЯ

«ОРІЄНТУЄМОСЬ

НА РІВЕНЬ

ЄВРОСТАНДАРТІВ» «Стан справ в охороні здоров’я визначає стан справ у державі», – сказав свого часу відомий лікар-гуманіст лауреат Нобелівської премії Альберт Швейцер. Відтоді минуло більше ста років, але це визначення лишається актуальним. Політика держави щодо медикаментозного забезпечення населення є складовою частиною нашої національної політики. Становище життєво важливої для мільйонів людей галузі великою мірою визначається її фармацевтичним сектором.

Що маємо? Минули часи гострих дефіцитів, коли призначений лікарем препарат діставався з величезними зусиллями. У цьому відношенні поступ маємо незрівнянний: якщо на початку 90-х років минулого століття в Україні реєструвалися лише сотні най­ менувань лікарських засобів, то нині їх нараховується понад 22 тис. Ліки стали доступними населенню. Тепер актуальною є інша проблема – їх якість і безпечність. Із утвердженням Україною незалежності було засновано і структуру, якої не існувало в минулі часи, – Фармакологічний комітет, який відіграв належну роль у розвитку системи охорони здоров’я держави, зокрема у медикаментозному забезпеченні населення. Тепер – це Державний експертний центр МОЗ України. Висококласні фахівці, які працюють тут, дбають, аби фармацевтичні засоби лікували, а не шкодили. Із цією метою створено систему експертних перевірок

14

на різних етапах: розробки, виробництва та впровадження, а крім того ще й систему післяреєстраційного фармаконагляду за якістю та безпечністю лікарських засобів. Який маємо поступ у цій важливій справі? Що зроблено для поліпшення якості й безпечності фармацевтичної продукції і що належить зробити? Про це наша розмова з генеральним директором Державного експертного центру МОЗ України Михайлом НЕСТЕРЧУКОМ. Зазначу, що Михайло Митрофанович – не нова людина у фармацевтичному секторі, є висококласним фахівцем із великим досвідом. Останнє місце роботи – керівник Державної служби з контролю якості лікарських засобів у Донецькій області. Має дві вищі освіти: за плечима Донецький політехнічний інститут та Харківський фармацевтичний університет.

СИТО, КРІЗЬ ЯКЕ «ПРОСІВАЮТЬСЯ» ЛІКИ – Михайле Митрофановичу, нерідко новопризначені керівники установ уникають давати інтерв’ю, мотивуючи це браком досвіду роботи на новому

місці. Але у таких очільників є й перевага: свіжий погляд на стан справ, а що стосується досвіду, то його швидко набуває фахівець, котрий не є новачком у галузі. А Ви у фармацевтичному секторі працюєте вже близько 15 років, на регіональному рівні співпрацювали з Держекспертцентром МОЗ України, знаєте не лише його цілі й завдання, а й нерозв’язані проблеми. Отож, що підказує Вам регіональний досвід, з чого Ви почали роботу на новому місці?

– Загальний курс Державного експертного центру визначено Міністерством охорони здоров’я, його вивірено роками попередньої праці і змінювати його немає сенсу. А ось удосконалювати варто. У нашій установі створено й застосовується ціла система бар’єрів із метою недопущення у медичну практику сумнівних із боку якості й безпечності ліків. Це багатоступенева система: глибоке вивчення реєстраційного досьє заявника, котрий має намір зареєструвати чи перереєструвати препарат, продумана процедура реєстрації у разі успішного складання іспиту на першому, попередньому, етапі. Матеріали реєстраційного досьє передаються уже на вищий рівень експертизи – профільний, спеціалізований, що проводять фахівці найвищої кваліфікації. А потім ще й третій екзамен – його приймає наукова експертна рада Держ­е кспертцентру. Отож систему відпрацьовано й утверджено, здобутки є, але існують і недоробки, проблеми. Увагу зосереджуватимемо на підвищенні якості та безпечності лікарських засобів, на їх доступності широким колам населен-

ня. У роботі спираємося на чинну нормативно-правову базу, на виклики сьогодення. Робота у регіоні відкрила мені очі на багато чого. У Державному експертному центрі велику увагу приділяють оцінкам матеріалів, із яких створюватимуться ліки, доклінічним та клінічним випробуванням новинок фармації, їх реєстрації та перереєстрації. І це правильно. Але, працюючи в регіоні, я переконався й у важливості післяреєстраційного фармако­нагляду за лікарськими засобами. Тим більше, що цей напрямок роботи є новим, незвичним для незалежної України і потребує удосконалення.

– Ви маєте на увазі, що за радянських часів такої структури у державі взагалі не існувало?

– Так. Сама ідеологія фармацевтики тоді була іншою, а вимоги до питань якості та безпечності ліків – примітивними. Пригадаймо, що тоді вимагалося для виробництва того чи іншого препарату: аби потрібна молекула речовини у складі засобу була у належній кількості. Але ж сьогодні кожен провізор знає, як замало того, щоб заявлений засіб мав лише заданий хімічний склад – потрібно, щоб він забезпечував і належну лікувальну ефективність, не кажучи вже про безпечність для хворого. Тодішні очільники галузі не зважали на зарубіжний досвід, там вимоги до фармацевтичної продукції були і є набагато прискіпливішими: вимагається, аби молекули певної ізомерної структури ще й могли потрапити у кров хворого, а також у належний час і в потрібній кількості. Треба віддати належне трудовому колективу Держекспертцентру – тут багато зроблено

Тел.: (044) 423-02-60 vz@vz.kiev.ua www.vz.kiev.ua

13 липня 2012 року

– Так, інакше величезна робота, виконана Держекспертцентром, Центральним формулярним комітетом МОЗ, не мала б сенсу. Приміром, третій випуск Державного формуляра тиражовано у вигляді інформаційно-пошукової системи і безплатно розіслано у всі регіони держави, вручено випускникам вищих навчальних медичних та

фармако­е кономіки, які чомусь слабо висвітлюються не лише у спеціальних виданнях, а й на науково-практичних конференціях. Як економістові, за другою вищою освітою, ця тема Вам близька. Чи входять питання фармакоекономіки у коло пріоритетних на даному етапі завдань Держекспертцентру? За нашої слабкої

ВІД РОЗРОБКИ ДО ЗАСТОСУВАННЯ

фармацевтичних закладів. Розроблено й додаток до основного документа – Формуляр первинної медико-санітарної допомоги, який особливо знадобиться лікарям загальної практики. Затверджено четвертий випуск Державного формуляра – у ньому вперше надається інформація про стандарти добової дози призначуваних лікарем ліків. Будемо й надалі удосконалювати систему. Вже діють Державний, регіональний та локальний (у масштабах медичного закладу) формуляри. У багатьох медичних закладах почали працювати фармакологічні комісії, а наші фахівці здійснюють їх методологічний супровід.

– Ті нововведення, мабуть, супроводжувались і відповідними структурними змінами в апараті Центру?

– Так, нові завдання, збільшення обсягів роботи вимагали відповідного організаційного удосконалення, зумовили створення Департаменту раціональної фармакотерапії та супроводу формулярної системи. Маємо вже й нову інфраструктуру: Центральний формулярний комітет МОЗ, зазначений новий Департамент Центру, згадані регіональні формулярні комітети, внизу – комісії медичних закладів, тобто діє різнорівнева система.

державної економіки це посприяло б поліпшенню медикаментозного забезпечення лікувальних закладів, та й полегшило б тягар на кишені малозабезпечених співгромадян.

– Що й казати, прикро спостерігати, як у нас іноді не по-господарському витрачають державні кошти, виділені на медикаментозне забезпечення лікувальних закладів. Не всі привчені до економії, раціонального використання коштів. Наші фахівці прагнуть у цьому допомогти лікарському загалу. Ось конкретний приклад: на державному рівні розроблено заходи боротьби з поширеною у нашій державі артеріальною гіпертензією. До цієї роботи було залучено і наших фахівців – вони опрацювали методику розрахунку оптово-відпускних цін на необхідні лікарські засоби, затверджену Міністерством охорони здоров’я. Застосування цієї методики допоможе заощадити значні кошти на медикаментозне забезпечення населення.

– А тепер питання про кадри. Для системи охорони здоров’я це є гострою проблемою, постійний їх дефіцит спостерігається навіть у столиці. У вас, схоже, цієї проблеми немає?

– Немає. У нас працюють не тільки фахівці із глибокими знаннями й досвідом, а й велика група науковців – академіків та членівкореспондентів провідних академій наук, докторів наук, професорів, людей ерудованих і талановитих. Потужний науковий потенціал додає нам упевненості

– Ваша шанована у лікарських колах установа тримає під контролем низку позицій – від розробки до застосування лікарських засобів. Якщо не заперечуєте, спинімося на проблемах їх застосування, від чого, як відомо, безпосередньо залежить лікувальна ефективність ліків. Нині їх у нас – океан, і розібратися у плюсах та мінусах кожного дуже складно навіть для досвідчених лікарів. Що роблять ваші фахівці, аби використовувати ліки якнайдоцільніше, з максимальним лікувальним та економічним ефектом? Хто навчить лікарський загал цього мистецтва?

– Слушне запитання. Йдеться про дуже важливий напрямок роботи. Своєрідним поводирем в океані лікарських засобів є давно існуючі в цивілізованому світі формулярні системи застосування ліків. Тут нашим фахівцям також довелося починати з чистого аркуша. На підставі наказу Міністерства охорони здоров’я було створено спеціальну робочу групу, яка мала проводити відбір ліків із доведеною за принципами доказової медицини лікувальною ефективністю, допустимою безпечністю та економічністю. Розробка формуляра велася відповідно до адаптованої методики Всесвітньої організації охорони здоров’я.

– Слід сподіватися, що ваші фахівці дбають і про поширення прогресивної формулярної системи у регіонах держави?

НЕ БУДЕМО НЕДООЦІНЮВАТИ ФАРМАКОЕКОНОМІКИ – Михайле Митрофановичу, якщо не заперечуєте, порушимо питання

Тел.: (044) 423-02-60 vz@vz.kiev.ua www.vz.kiev.ua

в тому, що й у подальшому трудовий колектив успішно справлятиметься з покладеними на нього завданнями. Тим більше, що окрім високого професіоналізму працівників маємо й належну лабораторну базу, спроможну застосовувати відповідно до міжнародних стандартів сучасні методи конт­р олю якості лікарських засобів. Лабораторія фармацевтичного аналізу Центру увійшла до переліку лабораторій, які мають право здійснювати контроль якості фармзасобів за програмою ВООЗ.

– Як видно з аналізу діяльності Центру, робота розвивається вшир і вглиб. Ушир – маю на увазі фахові, ділові зв’язки із системою охорони здоров’я на місцях. Для цієї системи ви працюєте, і вона має знати настанови, рекомендації, вимоги Центру.

– Ці зв’язки неухильно зміцнюються, я відчував це, ще працюючи в регіоні. Центр регулярно організовував науково-практичні конференції з актуальних проблем якості, безпечності та доступності ліків, семінари з медичними фахівцями у столиці й на місцях, майстер-класи. Роз’яснювалися сучасні вимоги до реєстрації фармзасобів, правила післяреєстраційного фармаконагляду тощо. Досить повна інформація, зокрема для заявників ліків, міститься на сайті Держекспертцентру.

– Тепер щодо діяльності у бік її поглиблення, використання ще нереалізованих можливостей, зміцнення слабких ланок…

– Є такі напрямки, є й невикористані резерви. Спинюся на одному питанні, до якого у нашої фармакології все руки не доходять. В інформації лікарів для хворих, в інструкціях для медичного застосування ліків зазвичай характеризуються негативні прояви препаратів упродовж короткого часу їх дії. Тоді як для глибокого, обґрунтованого визначення їх безпечності потрібно враховувати й дані тривалих спостережень за тим, як препарат поводить себе в організмі хворого. Саме так практикується у високорозвинених країнах світу. Нам варто подбати про налагодження аналізу віддалених результатів дії фармацевтичних засобів.

– І насамкінець, Михайле Митрофановичу: які магістральні цілі ставите перед трудовим колективом на подальшу перспективу?

– По всіх позиціях вийти на рівень європейських стандартів.

ФАРМАКОЛОГІЯ

для того, аби у роботі вийти на рівень європейських стандартів. Створили систему післяреєстраційного фармаконагляду за якістю та безпечністю ліків. Почала функціонувати розгалужена мережа регіональних відділень фармаконагляду, метою якої є захист споживачів ліків від небажаних побічних реакцій. Роль цієї служби важко переоцінити, враховуючи, що цілком безпечних фармзасобів не існує і побічним негативним впливам потрібно створити надійний заслон. Завдяки цінній інформації, зібраній регіональними відділеннями фармаконагляду безпосередньо у лікувальнопрофілактичних закладах, аналізу цих матеріалів в апараті Держекспертцентру шляхи поширення сумнівних препаратів було перекрито, а деякі і зовсім вилучено з фармацевтичного обігу. Ми маємо намір і надалі розвивати службу післяреєстраційного нагляду, структурно удосконалити її.

Розмову вів Василь КАЛИТА, «ВЗ»

15

ЕНДОКРИНОЛОГІЯ

13 липня 2012 року

«Солодка» хвороба в Україні Не секрет, що справжня епідемія XXI століття не має відношення до світу вірусів та бактерій: вона приховалася серед неінфекційних захворювань, кількість яких в Україні щороку зростає. Звісно, мова йде про цукровий діабет (ЦД) – патологію, показник захворюваності на яку подвоюється кожні 15 років. Боротьба з діабетом залишається однією з найактуальніших проблем у всьому світі. Але в Україні вона не обходиться без деяких на ціональних особливостей.

Недораховані випадки Складно найти ще одне захво­ рювання, якому було б «присвяче­ но» таку кількість міжнародних за­ ходів, благодійних акцій, наукових та статистичних досліджень. ЦД на сьогодні є свого роду «музою» світової медицини. У цьому немає нічого дивного: адже передбача­ ється, що до 2030 р. хворітимуть на цю патологію близько 551 млн осіб, і підстав до більш позитивних прогнозів поки що немає. В Україні ЦД посідає 2 місце за поширеністю, поступаючись гіпер­ тонічній хворобі. Згідно з офіцій­ ною статистикою, на сьогодні у країні налічується 1 млн 300 тис. хворих на ЦД, із них 180 тис. отри­ мують інсулін. Але не вся наукова спільнота згідна з цими даними. Наприклад, Борис Маньков­ ський, член-кореспондент Націо­ нальної академії медичних наук України, завідувач кафедри діа­ бетології Національної медичної академії післядипломної освіти імені П.Л. Шупика, доктор медич­ них наук, упевнений, що справжня кількість хворих на ЦД становить 2–2,5 млн осіб. Його висновки ґрунтуються на результатах епіде­ міологічних досліджень і даних про поширеність та захворюваність на ЦД у європейських країнах. Борис Маньковський упевне­ ний, що розбіжності даних в 1 млн свідчать про не дуже втішну ситуа­ цію з виявлення вказаної патології в Україні. «Активний скринінг в Україні проводиться вкрай рідко. Відтак ми не можемо вчасно діагностува­ ти діабет, і реальна кількість таких хворих залишається поза нашою увагою», – зазначає експерт. На підтвердження цієї думки він наводить результати дослі­ дження «Діаскрін», яке було прове­ дено в США для виявлення недіа­ гностованих випадків та вивчення

16

поширеності ЦД ІІ типу. Потенцій­ них учасників дослідження переві­ ряли на наявність таких чинників ризику розвитку ЦД ІІ типу як вік, маса тіла, генетична схильність тощо. Учасникам дослідження з підвищеним ризиком ЦД визнача­ ли рівень глюкози в плазмі веноз­ ної крові натще або в будь-який час доби. За показників глюкози 7 або 11 ммоль/л протягом доби паці­ єнтам повторно визначали рівень глікемії. Вміст глюкози на рівні 7 ммоль/л під час повторного до­ слідження свідчив про наявність у пацієнта ЦД. Було обстежено 4640 осіб, із них переддіабет виявле­ но в 1008 осіб (21,7%), ЦД ІІ типу вперше діагностовано у 635 осіб (13,7%). Таким чином, нормоглі­ кемію встановлено лише у 64,6%, а порушення вуглеводного обміну – у 35,4% обстежених. «За даними Американської діабетичної асоціації, в США 25% хворих на ЦД не знають про своє захворювання. Зважаючи на пред­ ставлені результати, можна при­ пустити, що для України цей по­ казник – на рівні приблизно 50%», – вважає Б. Маньковський.

Хто буде лікувати? Покращення ситуації з виявлен­ ня та лікування ЦД стало одним із завдань медичної реформи, яка зараз впроваджується. Відтепер те­ рапію хворих на ЦД ІІ типу повинні здійснювати не лише ендокрино­ логи, а й лікарі загальної практики та терапевти. Утім, як відмічають провідні вітчизняні ендокриноло­ ги, сімейні лікарі не достатньою мірою володіють навичками допо­ моги таким хворим. Зокрема, цю думку висловила Вікторія Черні­ кова, обласний спеціаліст управ­ ління охорони здоров’я Запорізької обласної державної адміністрації за спеціальністю «Ендокриноло­ гія». Вона відмітила, що за остан­ ній рік у Запорізькій області змен­

шилася кількість ендокринологів, проте зросла кількість лікарів, які займаються ендокринологією за сумісництвом. «Потрібно вживати якісь захо­ ди, аби зберегти спеціалістів. Адже у районах, де відсутній ендокрино­ лог, спостерігається й відповідна ситуація з виявлення ЦД (майже на 50% нижче, ніж у забезпечених спеціалістами районах), незважа­ ючи на наявність терапевтів та сімейних лікарів», – підкреслює В. Чернікова. За її досвідом, робо­ та спеціаліста за сумісництвом на 0,5 або 0,25 ставки не є виходом зі становища, тому що нерідко такий лікар лише складає звіти щодо ен­ докринологічних захворювань, а основну роботу виконує за іншими напрямками. Подібна ситуація фіксується і в інших областях країни. Ірина Білоусова, обласний спеціаліст управління охорони здоров’я Херсонської обласної дер­ жавної адміністрації за спеціаль­ ністю «Ендокринологія», вважає, що дефіцит кадрів пов’язаний із тим, що зараз узагалі знівельова­ ний престиж професії ендокрино­ лога, насамперед через великий обсяг документації, яку необхідно вести, та значну відповідальність за фактичного кадрового забез­ печення терапевтичної служби по регіонам на рівні усього 40%. Останній чинник дає лікарю вибір, і він робить його на користь тієї роботи, яка має менше труднощів, а працювати ендокринологом за сумісництвом погоджується тіль­ ки під значним пресуванням адмі­ ністрації. Відповідна й віддача від такого спеціаліста. Обласні ендокринологи пого­ джуються з висновками Б. Мань­ ковського, оскільки, за їхніми словами, звіти лікарів на місцях та офіційна статистика захворюва­ ності на ЦД не дуже співпадають: в областях показники значно вищі.

Допомога у вигляді милиць Але якщо питання «Хто буде лікувати?» можна розв’язати за до­ помогою певних кроків на держав­ ному рівні, наприклад: підвищен­

ня заробітної плати лікарям або зменшення обсягу документації, яку повинен вести ендокринолог, то питання «Як лікувати?» залиша­ ється риторичним у всьому світі. На цей час терапія ЦД здебіль­ шого являє собою контроль стану пацієнта. За ЦД ІІ типу вона спря­ мована на утримання цільових показників HbA1с (≤6,5%), запобі­ гання гіпо- й гіперглікемії, профі­ лактику й лікування ускладнень. Більшість заходів, які сьогодні вживають у цьому напрямі, на­ гадують милиці, користь від яких єдина – підтримання хворого у вертикальному положенні. Дослі­ дження в європейських країнах доводять, що близько 60% пацієн­ тів не досягають цільового рівня HbA1с, оскільки їх лікування не є ефективним. Утім підтримувальна терапія – це краще, ніж узагалі ніякої. Сьогодні в Україні діє державна програма «Цукровий діабет», про­ те її фінансування вистачає лише на забезпечення хворих інсуліном. На пероральні препарати та засоби самоконтролю і діагностики ко­ шти потрапляють лише частково. Стосовно препаратів інсуліну, про­ блем немає: у розпорядженні ліка­ рів, окрім вітчизняних препаратів, є й ті, що зареєстровані та вико­ ристовуються за кордоном. Пи­ тання тендерної закупівлі інсуліну розв’язується залежно від регіону: в одних областях надається пере­ вага закордонним виробникам, у других – вітчизняним. Щодо інших заходів, то обласні ендокринологи наголошують на необхідності відкриття кабінетів діабетичної стопи та рети­

нопатії по усім регіонам, оскільки там, де такі кабінети вже функці­ онують (наприклад, у Луганській області), відмічаються дуже пози­ тивні результати. Також лікування діабету потребує поліпшення меха­ нізмів співпраці між ендокриноло­ гами, офтальмологами, хірургами та спеціалістами інших профілів, тому що, як відомо, ЦД залишаєть­ ся у світі основною причиною слі­ поти, ниркової недостатності і не­ травматичних ампутацій, ризику розвитку інфаркту міокарда тощо. І розв’язувати ці проблеми лікарям різних спеціальностей необхідно спільними зусиллями. Узагалі в деяких країнах люди з діабетом живуть навіть довше за тих, кого не торкнулася ця недуга, тому що вони уважніше ставлять­ ся до свого здоров’я та своєчасно виявляють інші захворювання. На жаль, Україна поки що не нале­ жить до таких країн. Щоб забезпе­ чити гідне життя хворим на діабет, їй потрібно розв’язати ще багато внутрішніх проблем, які значно ускладнюють цей процес. Марина ЧІБІСОВА, Ольга ОСІПКО, «ВЗ» У статті використано матеріали Міжнародної наукової конференції «Діабет – проблема сучасності»; семінару-наради головних позаштатних ендокринологів 9 областей України; прес-конференції «Діабет під конт­ ролем. Проблеми гіпоглікемії»

Досвід сусідів

До речі, у Росії з’явилася спеціальність «лікар-діабетолог», отримати яку може лише ендокринолог, що пройшов додаткове навчання протягом 4 місяців. У Московській області профілактично-лікувальні заходи для хворих на ЦД вживають за допомогою «діамобіля», оснащеного обладнанням, необхідним для надання спеціалізованої допомоги хворим на ЦД, які мешкають у віддалених районах області, складання експертної оцінки стану діабетологічної допомоги у різних муніципальних утвореннях, ідентифікації ЦД ІІ типу із прихованим перебігом у групі ризику та проведення профілактичних заходів у муніципальних утвореннях.

Тел.: (044) 423-02-60 vz@vz.kiev.ua www.vz.kiev.ua

13 липня 2012 року

У ТЕМНОМУ ЦАРСТВІ

Василь КАЛИТА, «Ваше здоров’я»

Оптимістично настроєні вчені стверджували, що з початком третього тисячоліття людство нарешті позбудеться страху пе ред раком. На жаль, їхні про гнози не справдилися. Ефектив

но та безпечно лікувати рак усе ще нічим: опромінення убиває ракові клітини, але ушкоджує й нормальні тканини. Із тієї ж при чини хіміопрепарати також важ ко назвати панацеєю.

До розв’язання гострої пробле ми онкології наблизилися в Ін ституті експериментальної пато логії, онкології та радіобіології НАН України, де директор – ака демік Василь Чехун.

ПОЧИНАЛИ З «РУБІНОВОЇ БЛИСКАВИЦІ» Сьогодні лазер в онкології – вже не сенсація, а робочий інструмент, і це завдяки вченим Інституту, які перши­ ми в колишньому Союзі ще у другій половині ХХ століття «мобілізували» лазер на службу онкології, розробив­ ши принципово нову технологію ліку­ вання певних видів пухлин. Мрія використати промінь лазера у медицині давно не давала спокою науковцям та винахідникам. Фізики тоді іронічно посміювалися: медики не знають тонкощів нашого профілю, зокрема залізного закону оптики. А цей закон гласить: сумарна енергія у фокусі не може перевищувати енер­ гії вихідного потоку світла. Медики ж виявилися людьми доскіпливими. Ні, вони не спростували закону фізи­ ки, а просто обійшли його, як обхо­ дять стовп чи дерево, що виникає на шляху. Новаторам допомогло знання квантової механіки – розділу фізики, який вивчає рух електронів, протонів, атомів – ліліпутів країни під назвою Мікросвіт. Мені, як журналістові, довелося побувати на перших хірургічних опе­ раціях, що виконувалися по-новому. Обстановка, аксесуари операційної вражали: ані сяючих нікелем інстру­ ментів, ані інших традиційних атри­ бутів, лише вузький операційний стіл і над ним щось схоже на металевого робота. У супроводі лікаря до опера­ ційної увійшов хворий – підліток років чотирнадцяти. Його поклали на стіл і… вийшли.

– Увага, спалах! – пролунала ко­ манда із сусідньої невеличкої кімна­ ти, начиненої новітньою технікою. Я встиг зафіксувати сухий тріск. На екрані монітора промайнуло щось по­ дібне до рубінової блискавиці. Хворий усе ще лежав на операційному столі.

– Коли ж оперуватимуть? – запитав хлопець.

– Ти вже прооперований, молодий чоловіче. Фахівці схилилися над місцем, де щойно без видимого втручання хірур­ гів попрацював незвичайний скаль­ пель – промінь лазера, який мовби ви­ палив папілому, доброякісну пухлину пацієнта. За ту наукову розробку вчені інсти­ туту здобули Державну премію України.

ЦЕЙ НЕВЛОВИМИЙ ФОТОДИНАМІЧНИЙ ЕФЕКТ То був крок уперед. Ефективність лазерної терапії підтверджена по­ зитивними результатами кількох тисяч хірургічних операцій без тра­ диційного скальпеля. Але можна й потрібно було добиватися більшого. Шлях до підвищення досягнутої лі­ кувальної ефективності пролягав через збільшення дози опромінюван­ ня. Створювалося замкнене коло: по­ тужніше джерело випромінювання – більший ризик ушкодження нор­ мальних тканин організму. Тут було

над чим замислитися дослідникам. Як зробити, щоб «і вівці були сити­ ми, і сіно цілим»? Отак народилась ідея про перехід від чисто лазерної до більш результативної фотодинаміч­ ної терапії. Ознайомлення з дослідженнями минулого вивело науковців на роботи німецького вченого Рааба: ще понад сто років тому він виявив, що клітини, які зберігали життєздатність у розчи­ ні барвника акридинового помаран­ чевого, швидко гинули, якщо препа­ рат потрапляв на сонячне світло. Те явище дістало назву «фотодинаміч­ ний ефект». Німецький учений спро­ бував використати його. Але сенсації не відбулося. Чергова невдача у науці? Їх у ме­ дицині безліч. Але справжні новатори знають: і негативний результат має позитивне значення. Нерідко щось ко­ рисне вдавалося виявити і в безуспіш­ них пошуках. Українські вчені зважилися коп­ нути глибше: у чому ж була причина невдачі німецького дослідника? Тим більше, що факт можливого фотоди­ намічного ефекту ніхто не спросту­ вав. Стало зрозуміло: тодішня техніка не доросла до рівня теоретичної ідеї Рааба. Фотодинамічний ефект міг ре­ алізуватися лише за умови відповідно­ го технічного забезпечення. Науковотехнічний поступ останнього періоду відкривав такі можливості, хоча до фотодинамічного ефекту належало ще йти і йти. Але шкурка вичинки була варта – метод фотодинамічної терапії більше, аніж інші випробову­ вані підходи, наближав дослідників до бажаної селективної дії лікарського засобу на ракову клітину.

Тел.: (044) 423-02-60 vz@vz.kiev.ua www.vz.kiev.ua

СВІТЛО І БАРВНИК В ОДНІЙ УПРЯЖЦІ Ішлося про своєрідний засіб: з од­ ного боку – світлове випромінювання, з іншого – барвник.

– Для досягнення фотодинамічно­ го ефекту потрібні джерела світлового випромінювання належної потужнос­ ті та спектрального складу і препаратсенсибілізатор, що забарвлює живу тканину, – пояснює завідувач лабора­ торії квантової нанобіології, лауреат Державної премії України, доктор біо­ логічних наук Микола Гамалія, один із ініціаторів та авторів розробки ме­ тоду лазерної терапії, про яку йшлося вище. – Щодо джерела випромінюван­ ня, то це може бути спеціальна лазер­ на установка, яка забезпечує досить потужний світловий потік на визна­ ченій ділянці спектра. Лазерне випро­ мінювання, будучи вузькоспрямова­ ним, можна легко доставити у різні порожнини організму за допомогою сучасних ендоскопічних інструмен­ тів. Що ж до речовин-сенсибілізаторів, то вони мають відзначатися поєднан­ ням потрібних якостей, зокрема до­ бре поглинати світло червоної ділянки спектра.

– Чому саме червоної?

– Це світло глибше проникає у біо­ логічні тканини. І відповідні препара­ ти-барвники також знайдено. Асиме­ тричність їх розподілу в організмі дає змогу досягти бажаної мети – вибірко­ вого руйнування пухлинної тканини у разі світлової дії на неї. Микола Федорович розкриває й механізми деструкції пухлин: – Результати досліджень під­ тверджують як безпосередню дію

світлового випромінювання на пух­ линну тканину, підготовлену до сприйняття світла сенсибілізуючим препаратом, так і вторинний вплив на пухлину непрямою блокадою кровоносних судин, що живлять її. Блокада ж досягається внаслідок тромбування під дією лазерного ви­ промінювання капілярної мережі ложа та нормальних сусідніх тка­ нин. Механізм прямого ушкодження пухлинних клітин реалізується за типом некрозу. Микола Федорович повертається до протоколів минулих досліджень, показує ілюстративний матеріал. Ось піддослідна мишка зі штучно прищепленою раковою пухлиною – вона чітко відображена на фото. Далі: пухлина вже має змінений ко­ лір – дослідники ввели барвник, до речі, нетоксичний для організму. І на завершення досліду: та ж мишка, але уже без пухлини – її було лікві­ довано лазерним опроміненням. Нормальні ж тканини не постраж­ дали – той самий фотодинамічний ефект забезпечив бажану вибіркову дію на ракові клітини.

ПОПЕРЕДУ ЩЕ БАГАТО РОБОТИ Омріяна багатьма поколіннями онкологів селективність дії лікар­ ських засобів на пухлину – далеко не єдина перевага фотодинамічної тера­ пії. Новий метод є малоінвазивним: навіть пухлини у порожнинних орга­ нах (у шлунку, бронхах, сечовому мі­ хурі) можуть піддаватися світловій дії без оперативного втручання.

– І далі, – продовжує Микола Федорович, – ефективність ново­ го методу не знижується у разі медикаментозної резистентності пухлини. А посилення під дією фотодинамічної терапії протипух­ линного імунітету дає надію роз­ робити такі варіанти методу, які позбавлятимуть хворого не лише від первинної пухлини, а й від її метастазів. І ще один безсумнів­ ний плюс: на відміну від традицій­ них препаратів метод дає мінімум побічних ефектів. Але попереду ще багато роботи. Важливо те, що новий, перспективний підхід до дослідження однієї з найгостріших проблем онкології визначено – бу­ демо відточувати механізм фото­ динамічного ефекту.

17

ОНКОЛОГІЯ

ПРОМІНЬ ЛАЗЕРА

ДИСКУСІЙНИЙ КЛУБ

13 липня 2012 року

ЕКСТРЕНА ДОПОМОГА:

КОРДОНИ РУЙНУЮТЬСЯ Одним із аспектів діяльності МОЗ України, який сьогодні викликає особливу зацікавленість, залишається реформування системи екстреної медичної допомоги. З метою уникнути непорозуміння цієї ініціативи як із боку лікарів, так і широкого кола громадськості, 27 червня було проведено прес-конференцію на тему: «Реформування системи екстреної медичної допомоги: актуальні питання», під час якої розглядалися найближчі перспективи згаданої реформи.

ОФІЦІЙНА АРГУМЕНТАЦІЯ «Останнім часом у ЗМІ з’явилися коментарі, нібито нам не потрібне створення єдиної системи екстреної медичної допомоги, оскільки існує швидка. Проте збалансована координація й управління з єдиного обласного центру надасть можливість у стислий термін забезпечити необхідну медичну допомогу тим, хто її потребує. У справі, де рахунок іде на хвилини, повинна бути чітка структура зі зрозумілими завданнями», – так розпочав захід Олександр Толстанов, радник Міністра охорони здоров’я України. Він повідомив, що відповідний законопроект «Про екстрену медичну допомогу» від 7.04.2012 р. наразі знаходиться на другому читанні у Верховній Раді. Актуальні питання щодо цього законопроекту нещодавно вже були озвучені вільними медичними профспілками («ВЗ» №24–25 від 29.06.2012 р., с. 20). У ході прес-конференції представники МОЗ погодилися відповісти на них. Як відомо, перш за все медичних працівників хвилює відсутність у запропонованому Законі відомостей про кількісний та якісний склад оновлених бригад, а також роль лікаря у такій бригаді. Михайло Стрельников, начальник Відділу екстреної медичної допомоги та медицини катастроф МОЗ України, запевнив, що з настанням реформи увесь персонал буде збережено і навіть збільшено, оскільки у цьому дійсно є потреба. Якісних змін у згаданому напрямку також не відбудеться. До речі, кількість виїзних бригад в Україні не змінювалася протягом останніх років, на сьогодні їх 3366. Усього зараз працюють 1476 лікарських бригад швидкої допомоги, з них 275 – спеціалізованих. Також існують 1890 фельдшерських бригад, які становлять 56% у загальній структурі. Володимир Юрченко, голова Ради асоціації з невідкладної медичної допомоги, додав, що в жодному разі ми не підемо стопами американської системи, де спеціалізовану допомогу може надавати навчена людина без медичної освіти. У цій частині Україна триматиметься традиційного підходу. І взагалі, Закон – це нормотворчий документ найвищого рівня. У ньому не повинні бути прописані всі деталі, для цього існують підзаконні акти, які зможуть набути сили після прийняття нового Закону. Інше важливе питання: способи фінансування новоствореної системи екстреної допомоги. За словами О. Толстанова, кошти надходитимуть як із обласних бюджетів, так і з бюджету МОЗ. У відсотковому значенні розподіл фінансів визначатимуть органи місцевого самоврядування. Але загалом на екстрену допомогу планується виділяти близько 10% усього бюджету області на охорону здоров’я. О. Толстанов додав, що із упровадженням реформи медичний кошик на одного пацієнта буде збільшено з 6,2 до 25 грн. Цієї суми має вистачити на забезпечення бригад усіма необхідними лі-

18

карськими засобами та виробами медичного призначення. Деякі лікарі сумніваються у наявності аргументованої концепції реформи швидкої допомоги. Із метою висвітлити позицію МОЗ у цьому питанні М. Стрельников провів невелику презентацію. За словами експерта, на сьогодні швидка медична допомога представлена 95 самостійними станціями та 845 закладами у складі лікувально-профілактичних установ. «Якщо дивитися глобально, то структуру мають тільки самостійні станції, оскільки там є головний лікар та диспетчерська служба. В інших закладах зазвичай працюють не більше трьох бригад швидкої допомоги, які підпорядковані тільки головному лікарю центральної районної лікарні. І випадки, коли немає палива або потрібних медикаментів, цілком залежать від стану бюджету, що знаходиться у його розпорядженні. Нас це не влаштовує», – пояснив М. Стрельников. Протягом 2011 р. було зареєстровано майже 14 млн викликів. Середній їх показник, за словами М. Стрельникова, кожного року варіює в межах від 13,5 до 14 млн випадків. Близько 89% викликів виконуються в межах нормативу часу. «Інші випадки – це резерв, за рахунок якого ми збільшуватимемо якість нашої роботи», – зазначив начальник Відділу екстреної медичної допомоги. М. Стрельников нагадав, що згаданий законопроект передбачає створення системи, у якій керівником центру екстреної допомоги є головний лікар. У нього будуть три заступника: керівник служби екстреної медичної допомоги, керівник служби медицини катастроф та заступник з економічних питань. Основну функцію виконуватиме оперативно-диспетчерське управління – єдина служба області, в яку повинні надходити всі виклики громадян за наданням екстреної медичної допомоги. За кожну стадію її надання відповідатимуть конкретні особи, і кожен виклик фіксуватиметься на папері, що знівелює можливість несвоєчасного прийняття виклику, повільної реакції на нього та інших можливих недоліків. Також буде організовано відділ медицини катастроф, який реагуватиме на надзвичайні ситуації. Однією з головних задач створення зазначеної системи є прибирання меж районів, щоб на виклик реагувала та бригада, яка знаходиться до місця події найближче, а не та, за якою закріплений район, як це відбувається зараз. Медичним працівникам досі незрозуміло, чи будуть збережені спеціалізовані бригади, які вкрай необхідні для функціонування служби. В. Юрченко запевнив, що такі бригади функціонуватимуть, як і раніше. Він підкреслив, що області країни дуже відрізняються, тому багато питань щодо організації екстреної медичної допомоги МОЗ залишить на розсуд органів місцевого самоврядування. Зокрема, області самі визначатимуть спеціалізацію своїх бригад, базуючись на тому, які патології в регіоні є най-

поширенішими. Він наголосив на тому, що сутність реформи – це перепрофілювання вже існуючих центрів швидкої допомоги та надання їм нових функцій, а не руйнування діючої служби швидкої допомоги. Під час прес-конференції було порушено й питання великої кількості необґрунтованих викликів швидкої допомоги. Представники МОЗ пояснили, що це явище пов’язане насамперед із відсутністю у ряді медичних пунктів особи, яка могла б детально розпитати про стан хворого і розібратися у тому, чи взагалі потрібна йому швидка допомога. Нові диспетчерські, які передбачаються реформою, дозволять це зробити. Експерти зазначили: там, де діє організована диспетчерська служба, відсоток необґрунтованих викликів дуже низький.

ІЗ ПОЗИЦІЇ ЗАХИСТУ ПРАВ Офіційна точка зору знайшла відгук у присутніх на заході представників профспілок. Зокрема, Ірина Швець, заступник Голови профспілки працівників охорони здоров’я України, відмітила, що на даний момент до профспілки немає звернень від працівників швидкої допомоги, які працюють у пілотних регіонах, про порушення їхніх прав. «Проект містить норми, які ми багато років намагаємося включити до законодавства. Наприклад, положення, згідно з яким працівники екстреної допомоги мають право за захист від протиправного посягання. Це надзвичайно важливий пункт, адже у нашій країні спостерігається дуже велика статистика хуліганських дій по відношенню до членів бригад швидкої допомоги, і навіть є летальні випадки. Також законопроектом передбачається надання таким працівникам певних пільг та гарантій, і на

рівні закону закріплено надання матеріальної допомоги. Тому ми сприймаємо запропоновані законодавчі зміни як позитивне явище», – сказала І. Швець. І додала, що наявність вказаних норм надає профспілці можливість вимагати від Уряду створення підзаконних актів щодо їх виконання. «Річ у тім, що досі працівники «швидких» мали таке саме право на захист, як і звичайні громадяни, а ми хочемо надати їм особливого статусу з прописаними додатковими гарантіями», – підкреслила І. Швець. М. Стрельников додав, що машини екстреної допомоги планується оснастити «тривожною» кнопкою, яка буде приєднана до диспетчерської. Під час натискання кнопки диспетчер зв’язуватиметься з правоохоронними органами. Також кожну машину екстреної допомоги буде оснащено GPS-навігаторами. «Ми знаємо, що медичні працівники можуть піддаватися нападам, наприклад, через наявність у машині наркотичних речовин. Такі випадки були поширені у 90-х роках. Тому ми й вирішили вжити певних заходів щодо їхнього захисту», – повідомив М. Стрельников. Своєю чергою Віталій Легков, завідувач Відділу охорони здоров’я Департаменту охорони праці Федерації профспілок України, відмітив, що норми законопроекту спрямовані на покращення ситуації і профспілки взагалі не бачать у них нічого крамольного, але є деякі труднощі щодо процедури його громадського обговорення. Отже, як випливає з доводів спеціалістів, реформа швидкої допомоги покликана не зруйнувати, а, навпаки, вдосконалити чинну систему. І в учасників заходу є великі сподівання і розуміння того, що це правильний шлях. Марина ЧІБІСОВА, «ВЗ»

Тел.: (044) 423-02-60 vz@vz.kiev.ua www.vz.kiev.ua

Сепсис:

реалії сучасності Останні наукові досягнення зарубіжних учених докорінно змінили існуючі уявлення про патогенез сепсису. Сучасні стандарти мають великі розбіжності зі старими поглядами, згідно з якими ця патологія трактувалася тільки як суперінфекція, пов’язана з наявністю бактерій у крові, тоді як найважливіша причина криється у надмірному розвитку в організмі запальних реакцій, спричинених численними медіаторами запалення, що виділяються у кров унаслідок дії ендотоксинів.

Немає діагнозу – немає відповідальності Концепція ендотоксинів стала своєрідним камертоном міжнародної конференції «Сепсис», яка нещодавно відбулася у польському місті Ксьонж під егідою Вроцлавської медичної академії. На ній були присутні понад 200 делегатів із Польщі, Австрії, Угорщини. Нашу країну на форумі представляв завідувач кафедри хірургії та анестезіології №2 Тернопільського державного медичного університету імені І.Я. Горбачевського, професор Олександр Олійник. Незважаючи на досягнення сучасної медицини, сепсис є однією з найбільш складних медичних проблем у країнах ЄС та на пострадянському просторі. Причиною цьому є низка чинників, зокрема: труднощі діагностики та значна вартість лікування цієї недуги. Наприклад, у Європі для одного хворого вона становить майже 2000 євро на добу. Для клініцистів сепсис є надзвичайно серйозною патологією через високі показники смертності септичних хворих. За оцінками провідних спеціалістів, летальність через стан важкого сепсису становить 40–50%, а у випадках септичного шоку взагалі сягає 70– 90%. Примітно, що навіть широке застосовування сучасних антибіотиків не вберігає від летального ризику. Однією із проблем цієї патології як у світі, так і в Україні є гіподіагностика сепсису, вважає О. Олійник. Багато лікарів досі асоціюють цю недугу з бактеріємією, тобто наявністю бактерій у крові. Діагноз «сепсис» медичні працівники ставлять неохоче, оскільки не хочуть брати на себе «зай­ вої» відповідальності. Як відомо, у випадках діагностованого

сепсису медик повинен працювати за сучасними протоколами лікування цієї патології, відтак і обсяг призначень суттєво збільшується, і санітарно-епідеміологічна станція може в будь-яку хвилину з’явитися на порозі. Тож, аби уникнути зайвого клопоту, простіше взагалі не встановлювати «проблемного» діагнозу. Як з’ясувалося, подібна ситуація характерна не тільки для України. Професора кафедри анестезіології Віденського медичного університету Франка Брунгхорста також непокоїть таке ставлення лікарів до сепсису. Свою доповідь на конференції він розпочав доволі категоричним висловлюванням, яке великими буквами висвітлилося на екрані під час презентації: «Немає діагнозу «сепсис» – немає відповідальності». «І справді, хірургам та анестезіологам простіше не проводити дос лі д ження, які підтверджують діагноз «сепсис», не встанов лювати його, аби згодом не нести відповідальності за лікування пацієнта без дотримання відповідних протоколів», – підкреслив Франк Брунгхорст і наголосив, що, згідно з підтвердженим дослідженням, бактеріємія наявна тільки в 9,6% хворих на сепсис.

Прокальцитонін – «золотий» маркер сепсису Серед важливіших критеріїв сучасної діагностики сепсису вчені визначили 4 ознаки синдрому системної запальної відповіді: тахікардія, лейкоцитоз, гіпертермія

(стан, за якого температура тіла понад 38°С) та зниження артеріального тиску нижче 90 мм рт. ст. Щоправда, гіпертермію та лейкоцитоз, згідно з даними останнього клінічного дослідження, визнаного фахівцем із проблем сепсису професором Будапештського університету Золтом Молнаром, виявлено тільки у 50% хворих. Проте зміни вмісту С-реактивного протеїну та прокальцитоніну спостерігаються у 88– 90% хворих на сепсис. Тому є необхідним визначення у крові прокальцитоніну як основного маркеру цієї патології. «Дос лідження в ді­ агностиці сепсису для нас дуже важ­ ливі. Я вже спілкував­ ся з нашими науковцями, і вва­­жаю, що найближчим часом в університетській лабораторії ми розпочнемо визначення прокальцитоніну. Якщо налагодити співпрацю і визначати цей показник, можна безпомилково встановлювати діагноз «сепсис» уже за європейськими стандартами», – повідомив О. Олійник. Як з’ясувалося у ході конференції, показники прокальцитоніну можна використовувати не тільки для діагностики сепсису, а й із метою оцінки ефективності антибіотикотерапії. Зважаючи на фінансові можливості

Тел.: (044) 423-02-60 vz@vz.kiev.ua www.vz.kiev.ua

середньостатистичного українського пацієнта та ціни на сучасні антибіотики, коли добова вартість препарату може сягати 1000 грн, такі відомості є дуже цінними. Ефект лікування можна визначити саме за рівнем прокальцитоніну в крові – якщо він нормалізувався, це означає, що дорогі ліки час відмінити. Цінний досвід у лікуванні сепсису представили учасникам форуму фахівці шпиталю Вроцлавської медичної академії, які широко використовують такий метод, як гемофільтрація. Відразу, як тільки встановлено діагноз «сепсис», пацієнтові призначають сеанси гемофільтрації і вилучають із крові ендотоксини. У такий спосіб можна впливати на головні ланки патогенезу. У результаті смертність, наприклад, від панкреонекрозу в наших сусідів сягає всього 7%, тоді як в Україні цей показник значно вищий.

Тернопільський досвід Багато інформації для роздумів викликала доповідь Олександра Олійника. Він оприлюднив результати дослідження, необхідність проведення якого зумовили сумні наслідки епідемії грипу 2009–2010 рр., що супроводжувався гострим респіраторним дистрес-синдромом та сепсисом. У відділенні анестезіології та інтенсивної терапії тернопільської університетської лікарні тоді померло 26 молодих осіб, лікарі не змогли

їм допомогти. Проте тяжкий досвід став початком нового етапу. Зросла ефективність використання різних методик вентиляції легенів, було оцінено можливість використання в терапії ГРДС антигіпоксантів – речовин, які зменшують потреби організму в кисні. Для польської аудиторії ця тема виявилася надзвичайно цікавою та новою. Другу частину доповіді було присвячено можливостям експериментального застосування однієї з похідних ксантину як антигіпоксанту. «Цю субстанцію відкрив доцент Дмитро Коробко, який працює на кафедрі біохімії тернопільського університету, і ми використали її в якості експериментального антигіпоксанту. З’ясувалося, що цей препарат можна вдало застосовувати і для лікування гострого респіраторного дистрес-синдрому. Ми й не сподівалися на такі результати – дослідження на щурах довели, що у групі, якій давали антигіпоксанти, загинуло удвічі менше тварин, ніж у тій, де лікування не проводилося», – розповів О. Олійник. У рамках конференції було розглянуто й інші проблемні питання, зокрема: поліпшення діагностики сепсису, моніторування пацієнтів із цією патологією, лікування тромбоемболії та використання поточної цитофлуорометрії у проведенні імунологічних досліджень у хворих на сепсис. Лариса ЛУКАЩУК, для «ВЗ»

19

ДИСКУСІЙНИЙ КЛУБ

13 липня 2012 року

ПАЛІАТИВНА ДОПОМОГА

13 липня 2012 року

паліативна

ДОПОМОГА в УКРАЇНІ:

перші кроки Леся БРАЦЮНЬ, виконавчий директор Всеукраїнської ліги сприяння розвитку паліативної та хоспісної допомоги, асистент кафедри паліативної та хоспісної допомоги НМАПО імені П.Л. Шупика Нагадуємо читачам газети «Ваше здоров’я», що ВГО «Всеукраїнська ліга сприяння розвитку паліативної та хоспісної допомоги» створена наприкінці 2010 року, вона об’єднала у своїх рядах практикуючих у сфері надання паліативної допомоги медичних працівників, науковців, психологів, представників духовенства, волонтерів та всіх тих, кому не байдужі страждання хворих із невиліковними недугами в кінцевій стадії перебігу хвороби. Основне завдання, яке поставила перед собою організація, – привернення уваги держави та громадськості до розвитку та належної якості надання паліативної допомоги в Україні. Паліативна допомога – це один із найважливіших напрямків в охороні здоров’я. Увесь комплекс заходів, який включає паліативний догляд, спрямований на полегшення страждань хворого, збереження його людської гідності та підтримку якості життя в його фінальному періоді. Головними завданнями паліативної допомоги є позбавлення від болю, усунення або зменшення розладів життєдіяльності та інших важких проявів хвороби, догляд, психологічна, юридична, соціальна та духовна допомога пацієнту і його рідним, як в умовах спеціалізованого медико-соці-

ального закладу – хоспісу, так і вдома. Оскільки подолання больового синдрому є обов’язковою та неодмінною складовою ведення онкологічних та інших хворих, особливо в фінальному періоді життя, пропонуємо розпочати обговорення саме з теми знеболення. Наша громадська організація поставила перед собою два основні завдання: перше – змінити ситуацію з доступом до знеболення, друге – добитися від держави дозволу використовувати таблетований морфін. Хочу нагадати, що при МОЗ України створено робочу групу для напрацювання змін нормативно-правових документів щодо доступності до знеболювальних препаратів, співголовою якої є Василь Князевич. Позиція Василя Князевича, голови Правління Ліги, чітка і прозора: «Для нас визначальним приорітетом є припинення знущань над хворими, які не отримують адекватного знеболення. Наша задача дати лікарю можливість використовувати всі доступні засоби, щоб допомагати хворому. Необхідно підвищити роль і відповідальність лікаря за свою професійну діяльність. Зняти з медицини парадигму злочину у сфері обігу наркотичних засобів. Тобто створити баланс доступності й контролю лікарських засобів, що містять наркотичні речовини». Ліга займається розробкою та просуванням проекту Постанови Кабінету Міністрів України «Про затвердження Порядку обігу наркотичних засобів, психотропних речовин і прекурсорів у закладах охорони здоров’я України». Координує цей напрямок у МОЗ перший заступник міністра охорони здоров’я Раїса Моісеєнко. На сторінках газети в окремій рубриці «Паліативна допомога» ми бажаємо розпочати обговорення цієї Постанови, основних понятійних визначень у сфері паліативної допомоги, а також поділитися тим практичним досвідом, який у нас в Україні набутий протягом 15 років від початку заснування перших хоспісів. Якщо паліативна допомога як добре налагоджена система з чітко виписаними правилами, настановами, про-

токолами ще не існує, то все ж таки є досвід практикуючих медичних та соціальних працівників, богопосвячених осіб, психологів та волонтерів у наданні допомоги паліативним пацієнтам та супроводі їхніх родин, який може стати в пригоді тим, хто сьогодні тільки починає вивчення та надання такої допомоги. Які схеми знеболення слід застосовувати, якими наявними та доступними лікарськими засобами слід користуватися для контролювання хронічного больового синдрому в паліативних пацієнтів, тим самим зменшуючи їхні страждання та покращуючи якість життя, поділилася головний лікар Івано-Франківської обласної лікарні «Хоспіс», член Правління Ліги Людмила Іванівна Андріїшин.

Основні терміни і поняття Уперше термін «паліативна допомога» як окремий вид медичної допомоги визначено в Законі України «Про внесення змін до Основ законодавства України про охорону здоров’я щодо удосконалення надання медичної допомоги», стаття 35-4, від 07.07.2011 року: «На останніх стадіях перебігу невиліковних захворювань пацієнтам надається паліативна допомога, яка включає комплекс заходів, спрямованих на полегшення фізичних та емоційних страждань пацієнтів, а також надання психосоціальної і моральної підтримки членам їхніх сімей. Паліативна допомога надається безоплатно за направленням закладу охорони здоров’я, в якому пацієнтові надавалася вторинна (спеціалізована) чи третинна (високоспеціалізована) медична допомога, з яким укладено договір про медичне обслуговування населення. Порядок надання паліативної допомоги та перелік медичних показань для її надання визначаються центральним органом виконавчої влади у сфері охорони здоров’я». Наказ МОЗ України від 07.11.2011 №768 «Про затвердження табелів ма-

На сторінках газети ми бажаємо дати можливість усім зацікавленим темою паліативної допомоги взяти участь в обговоренні важливого правового документа, який регламентує діяльність у цій сфері, зокрема питання знеболення. Це проект Постанови Кабінету Міністрів України «Про затвердження Порядку обігу наркотичних засобів, психотропних речовин і прекурсорів у закладах охорони здоров’я України». http://narko.gov.ua/ komnarko/uk/publish/category/82857. Проекти нормативно-правових актів. Ми також запрошуємо до обговорення основних понятійних визначень у сфері паліативної допомоги, щодо яких тривають дискусії у медичних та немедичних колах країни з метою приведення їх до спільного знаменника. теріально-технічного оснащення та штатного розпису закладу охорони здоров’я «Хоспіс», виїзної бригади з надання паліативної допомоги «Хоспіс вдома», паліативного відділення» визначає такі поняття: Паліативна допомога – це комплекс заходів, спрямованих на поліпшення якості життя пацієнтів і членів їхніх родин, запобігання та полегшення фізичних та емоційних страждань пацієнтів шляхом раннього виявлення і діагностування симптомів болю та розладів життєдіяльності, проведення адекватних лікувальних заходів, симптоматичної терапії та догляду, надання психологічної, соціальної, духовної підтримки, незалежно від захворювання, віку, соціального статусу, національності, релігійних та політичних переконань, місця проживання пацієнта тощо. Паліативні пацієнти – пацієнти усіх вікових груп із прогнозованою тривалістю життя, які страждають від невиліковних прогресуючих за-

хворювань, що не можуть бути вилікувані сучасними і доступними методами та засобами, і супроводжуються вираженими больовими симптомами, тяжкими розладами життєдіяльності, потребують медичної допомоги, догляду, психологічної, соціальної, духовної підтримки (далі – пацієнти). Паліативну допомогу можна надавати в наступних формах: удома, на денному стаціонарі, у паліативних відділеннях лікарень, хоспісах. Хоспіс – це заклад охорони здоров’я незалежно від форми власності, що забезпечує цілодобове надання паліативної допомоги та психологічної, соціальної і духовної підтримки пацієнтам і членам їхніх родин (далі – «Хоспіс»). Прогнозована тривалість життя – період із моменту встановлення діагнозу невиліковного захворювання до природного завершення життя пацієнта; тривалість цього періоду може варіювати від декількох років до тижнів (або рідше – діб).

Шановні читачі газети «Ваше здоров’я»! Запрошуємо Вас до відкритої дискусії та обговорення зазначених питань. Ми маємо можливість спільно формувати поняття та політику у даній сфері. Це не тільки наше право, а й наше завдання. Чекаємо на Ваші коментарі та пропозиції, які будемо розміщувати на сторінках газети в наступних номерах, за адресою: Україна, м. Київ–01034, вул. О. Гончара, 55-а, Українська Рада Миру, або пишіть на e-mail: ligalife@ukr.net, чи телефонуйте за номером тел./факс: +380 44 239 72 43.

20

Тел.: (044) 423-02-60 vz@vz.kiev.ua www.vz.kiev.ua

МЕНЕДЖМЕНТ

ХРОНІЧНОГО БОЛЮ Наші висновки базуються на основі багаторічного досвіду надання стаціонарної медичної допомоги онкологічним пацієнтам в умовах хоспісу, на досвіді праць багатьох науковців та практикуючих лікарів у сфері управління болем та паліативної допомоги, на основі відомих міжнародних шкіл контро­лю симптомів EPECTM-O та ELNEC, люб’язно переданих зарубіжними друзями для користування в Україні та з урахуванням затвердженого наказом МОЗ № 311 від 25 квітня 2012 року уніфікованого клінічного протоколу паліативної медичної допомоги за хронічного больового синдрому.

Людмила-Оксана АНДРІЇШИН, головний лікар Івано-Франківського обласного клінічного хоспісу, асистент кафедри ЗПСМ ФПО Івано-Франківського національного медичного університету, керівник навчально-методичного центру хоспісу

Концепція та основні принципи контролю хронічного болю Біль можна адекватно полегшувати у 90% хворих за умов, якщо терапевтичні підходи в ме­ жах діяльності усіх лікарів застосовуються систематично. Тут важливо встановити та ефективно подолати різного роду перешкоди до якісного тамування болю – ті, що стосуються самого пацієнта, що пов’язані з роботою медичних працівників та що стосуються усієї системи в умовах відсутності анальгетиків пролонгованої дії та низьких можливостей щодо доступності пацієнта до опіоїдних анальгетиків.

БАР’ЄРИ ДО ЗНЕБОЛЕННЯ 1. Чинники, пов’язані з медичним персоналом: недостатні знання; некомпетентна оцінка болю; сумніви щодо контролю над обігом опіоїдів;

страх залежності у пацієнта; боязнь щодо негативної дії анальгетиків; страх, що пацієнти стануть несприйнятливими до дії анальгетика.

2. Чинники, пов’язані з системою ОЗ: невисокий ступінь пріоритетності лікування болю; низьке фінансування; заборонний контроль над обігом опіоїдів; низька доступність (особливо в сільській місцевості).

3. Чинники, пов’язані з пацієнтами, членами їхніх сімей: страх, що біль означає погіршення стану; боязнь, що повідомлення про біль припинить лікування основної хвороби; міфи про психологічну залежність; страх побічних ефектів, від яких неможливо позбутися; вартість ліків! (важливий соціальний чинник); люди похилого віку можуть вважати біль нормою; не чітке дотримання режиму і схеми знеболення. Біль – це симптом, якого пацієнти бояться навіть більше, ніж самої хвороби. Практика показує, що й за наявності різних ефективних методів лікування та медичних знеболювальних препаратів питання оцінювання і знеболення залишаються на неадекватному рівні. Кожний біль вимагає: правильної та системної оцінки, визначення етіології та механізмів болю у кожного конкретного пацієнта, специфічного лікування та контролю ефективності цього лікування, розуміння етапів ведення аналгезії, використання альтернативних шляхів введення анальгетиків, широке використання ко-анальгетиків тощо. Ми згрупували основні принципи та сучасні підходи до управління хронічним болем, які слід

враховувати медичним працівникам у своїй роботі: 1. Оцінювати причину і характер болю. Проводити ідентифікацію болю щодо його характеру, локалізації, поширеності, тривалості, провокуючих чинників. Це дасть змогу з’ясувати механізми виникнення болю (ноцицептивний, нейропатичний, змішаний, проривний) і підібрати індивідуальні схеми його лікування.

2. Оцінювати інтенсивність болю у пацієнта до початку лікування (оцінюється самим пацієнтом) за бальною шкалою вербальних оцінок (ШВО), візуально-аналоговою шкалою (ВАШ) або за мімікою.

3. Проводити переоцінку інтенсивності болю в ході лікування для вироблення адекватної схеми знеболення.

4. Оцінювати психологічний стан пацієнта, що впливає на сприйняття болю: депресія, тривога, страх, безсоння, ізоляція, соціальна залежність тощо, та усунути або пом’якшити ці симптоми. Психоемоційні, соціальні та духовні аспекти взаємодіють зі сприйняттям і вираженістю болю та розглядаються в цілісності для адекватного контролю болю.

5. Вірити скаргам пацієнта на біль.

6. Знеболювати, а не седувати!

7. Призначати знеболювальні не на вимогу, не «коли заболить», а по годинах, за схемою, що забезпечує безперервність лікування хронічного болю (постійна концентрація в крові).

8. Лікувати по висхідній: три­ ступінчата схема, прийнята ВООЗ, тобто починати потрібно з неопіоїдних анальгетиків, переходячи за потреби спочатку до слабких, а потім до сильних опіатів.

9. Анальгетики повинні бути прості в застосуванні. Перевага надається призначенням per os, per rectum. Коли це неможливо – то підшкірно, використовуючи голку-«метелик», шприц-автомат.

10. Враховувати побічні ефекти. Одночасно із призначенням опіоїдних анальгетиків, для запобігання побічним ефектам їх дії, відразу ж призначати відповідні середники.

11. Лікування опіоїдами має бути безперервним, із дотриманням інтервалів, тривалість яких залежить від періоду піврозпаду препарату, суворо по годинах.

12. Враховувати, що іноді спостерігаються на тлі знеболювальної терапії так званий пробивний (пронизуючий, прошиваючий, нападний) біль – «вreaking through

Тел.: (044) 423-02-60 vz@vz.kiev.ua www.vz.kiev.ua

pain». Дозування опіатів у таких випадках здійснюється додатково, по клініці.

13. Якщо є клінічна потреба, то не існує максимальної дози морфіну на третій сходинці лікування болю.

14. Залежність і звикання не є проблемою у пацієнтів із вираженим болем. Слід розрізняти фізичну і психічну залежність.

15. Не відкладати у паліативних пацієнтів контроль болю до закінчення діагностики або лікування захворювання.

16. Комбінація препаратів кожної сходинки можлива й ефективна, дає змогу знижувати дозу опіатів.

17. Не поєднувати препаратів однієї групи – очікуваного посилення анальгетичного ефекту це не дасть.

18. Дози всіх анальгетиків збільшувати поступово.

19. Не застосовувати плацебо для онкологічних хворих.

20. Якщо з’явився біль, а час чергового прийому лікарського препарату ще не настав, треба терміново прийняти позачергову дозу знеболювального, а в належний час прийняти ліки за схемою і потім дотримуватися її. У разі повторення випадків «прориву»

болю схему знеболювання коригує лікар.

21. Разом із основними знеболювальними препаратами застосовувати на всіх етапах боротьби із хронічним болем ад’ювантні анальгетичні засоби – препарати, для яких біль не є первинним показом для призначення, але вони мають опосередкований анальгетичний ефект за деяких больових синдромів залежно від механізму виникнення і локалізації болю.

22. Пам’ятати і разом із медикаментозним знеболенням використовувати в практиці інші – нефармакологічні, методики тамування болю, наприклад: масаж рук і ніг, усього тіла, легке погладжування над епіцентром болю; холод або сухе тепло на болісну ділянку, що, разом із масажем, сприяють зменшенню больової імпульсації у спинному мозку.

23. Неконтрольований біль спричиняє зміни в нервовій системі пацієнта, наносить незворотної шкоди, посилює ступінь болю перед наступними прийомами ліків. Всебічна і правильна оцінка больового синдрому пацієнта, дотримання правил та принципів його лікування дорівнюють його фізичному та психологічному комфорту.

ПАЦІЄНТИ З РИЗИКОМ ОТРИМАТИ НЕДОСТАТНЄ ЛІКУВАННЯ БОЛЮ Категорія

Причини

ДІТИ

– нічим не підтверджені страхи щодо звикання; – переконання, що діти не відчувають болю через нерозвинену нервову систему; – недостатні знання щодо фармакологічних втручань.

ЛЮДИ ПОХИЛОГО ВІКУ

– оцінка болю часто не проводиться; – нетипові прояви болю (нерідко сум’яття або збудження); – досягнення адекватного знеболення, ускладнене супутніми захворюваннями і підвищеним ризиком побічної дії; – страх звикання чи втрати контролю.

ІНШІ КАТЕГОРІЇ

– німі пацієнти; – пацієнти з обмеженими інтелектуальними здібностями/пацієнти без свідомості; – пацієнти, які заперечують біль; – іноземці; – алкоголе- і наркозалежні; – культуральні особливості; – незастраховані (в ринкових умовах).

21

ПАЛІАТИВНА ДОПОМОГА

13 липня 2012 року

ШКОЛА УСПІШНОГО ЛІКАРЯ

13 липня 2012 року

СУЧАСНА ЕНЦИКЛОПЕДІЯ «Ad rem» – «по суті справи»... Ця формула є визначальною в обширі найважливішого й часто-густо вирішального розділу в сучасному лікуванні – медицині невідкладних станів. У цьому сенсі капітальну колективну енциклопедичний підручник «Медицина невідкладних станів» (К. ВОВ Медицина, 2012) за редакцією доктора медичних наук, професора, заслуженого діяча науки і техніки України Івана Савовича Зозулі слід розглядати як унікальний мультитерапевтичний, глибоко науково обґрунтований посібник у цій завжди драматичній площині клінічної ургентності. Нове україномовне видання, продовжуючи попередні ґрунтовні розробки професора І.С. Зозулі та його співавторів (А.В. Вершигори, В.І. Бобрової та когорти інших відомих вітчизняних фахівців), які розпочали свій зазначений науковий екскурс, за редакцією І.С. Зозулі та І.С. Чекмана, 2002 р., І.С. Зозулі, 2008 р., постає найсучаснішим формуляром в обраній життєво важливій соціально-клінічній темі. Варто тут зазначити, що в книзі обсягом 727 стор. узагальнено й особистий плідний досвід професора І.С. Зозулі як завідувача кафедри медицини невідкладних станів НМАПО імені П.Л. Шупика й одночасно проректора з наукової роботи цього поліфункціонального вищого медичного навчального закладу, де більшість поважних клінічних кафедр причетні до даної теми. Тож маємо і досконалий підручник для лікарів-курсантів, лікарів-інтернів та студентів медичних вузів, затверджений МОН України. Роботу рекомендовано вченою радою НМАПО як працю саме такого призначення. Її рецензували як наукову працю відомі фахівці в галузі анестезіології та реаніматології професори І.П. Шлапак та В.В. Никонов.

«Екстрена допомога – це вершина лікарського мистецтва, що ґрунтується на фундаментальних знаннях із різних галузей медицини, об’єднаним практичним досвідом» – ця стисла, логічно точна формула даної галузі медицини, а отже, і книги, викладена І.С. Зозулею, є і гаслом та дороговказом політематичної копіткої клінічної праці авангардних знавців практично в усіх галузях сучасної ургентної клініки. Тому будь-який лікар швидкої та невідкладної медичної допомоги, а в ідеалі й лікар загальної практики, повинен володіти певним алгоритмом діагностики, тактики й екстрених дій за найпоширеніших патологій і доведеними до найвищого автоматизму практичними навичками в реанімації, зазначає редактор та укладач праці. Далі у підручнику докладно розглянуто всі ці питання. Роботу відкриває науковий нарис І.С. Зозулі, А.В. Вершигори, Г.Г. Рощина з історії галузі, що бере свій шлях із 1767 року в Антверпені. Підкреслюється, що в Києві таке товариство почало діяти 1884 р. Першим завідувачем станції швидкої допомоги на вул. Пирогова, 6 (неподалік від нині діючої центральної станції

22

ШМД) був лікар Є.Ф. Гнус. На станції працювало 9 лікарів. Розглядається еволюція станції у вигляді спеціалізованих бригад, які сьогодні реформовано переважно в бригади інтенсивної терапії, а також у деякі спеціалізовані розгалуження. Докладно описано сутність новітніх реформ у поліпшенні можливостей невідкладної та швидкої допомоги в їхньому інтегралі. Це корисний розділ, та найбільш значущими у книзі є диференційовані за картиною патологій клінічні розділи. У чільному такого плану огляді (В.К. Худошин, що не дожив до виходу книги, І.С. Зозуля, Ю.І. Марков) «Серцево-легенева реанімація» викладено методи реанімації дихання та кровообігу доцільними технологіями, включаючи стани ураження електричним струмом, утоплення та странгуляційної асфікції. В.К. Худошин, Ю.І. Марков підготували й текст розділу «Синдром тривалого стиснення тканин» із його патофізіологічною трактовкою. Не менш актуальним є розділ «Невідкладні стани в кардіології» (Т.І. Ганджа, М.Ф. Соколов). Це докладні поради рятівної тактики в разі гіпертензивного кризу, порушень ритму серця, гострого коронарного синдрому, гострої лівошлункової недостатності, кардіогенного шоку, нападу бронхіальної астми, яка також укладається в дану синдроматику. У розділі «Невідкладна хірургія черевної порожнини» (М.І. Тутченко, Б.І. Слонецький) панораму гострих станів саме у картині хірургічних викликів, що найчастіше зустрічаються, викладено як сучасний компендіум – від гострого апендициту, защемлення гриж і виникнення гострої кишкової непрохідності до лікувально-діагностичної лапароскопії в хірургії гострих захворювань черевної порожнини. «Наявність медичної відеотехніки в лікувальному закладі зробила лапароскопію конкурентноспроможною нарівні з традиційним підходом, а також поставила її на якісно новий рівень», – підкреслює автор. Вкрай актуальним для лікарського загалу є й розділ «Невідкладна допомога при травмах опорно-рухового апарату» (М.Л. Анкін, В.А. Попов). Йдеться про класифікацію травм і першу допомогу за кровотеч, поранень, а також першу кваліфіковану допомогу у разі основних переломів кісток тазу, грудини, стегна тощо. Вкрай корисним для фахівців медицини материнства є розділ «Стани, що потребують

НЕВІДКЛАДНОЇ

МЕДИЧНОЇ ДОПОМОГИ Іван Зозуля

надання швидкої і невідкладної медичної допомоги в акушерстві і гінекології» (С.С. Леуш). Викладаються, зокрема, принципи термінової госпіталізації у зв’язку з вагітністю, питання екстрагенітальної патології, складних пологів, післяпологові ускладнення, ушкодження жіночих органів у напрямі розділу. Практичність характеризує й подальші розділи книги: «Невідкладні стани в урології» (В.С. Дзюрак, С.О. Возіанов, А.І. Бойко, Ю.І. Горпинченко, Ю.М. Гурженко, А.С. Крикун) і «Невідкладні стани в проктології» (В.І. Мамчич, Р.К. Палієнко, В.С. Андрієць). Тут вкрай доцільні поради й порядок дій у разі ургентних ситуацій – ниркова колька, затримка сечовипускання; травми товстої та прямої кишки, гострий парапроктит, парастомальні ускладнення тощо. Відповідаючи спрямуванню роботи в ракурсі клінічної всеоглядності, книга містить і розділи щодо невідкладних станів в офтальмо­логії (С.О. Риков, Г.Г. Лемзяков,­І.В. Шарго­родська); у терапевтичній стоматології (Г.Ф. Білоклицька, Л.М. Заноздра, Т.О. Солнцева); у щелепно-лицевій хірургії (К.Я. Передков). Наводяться стратегії за гострих запалень та травм ока, раптової сліпоти, гострої адаптогенної невралгії, гострих стоматитів, ангіоневротичного набряку; невідкладних дій у разі ушкоджень щелепно-лицевої ділянки. Як важлива науково-практична матриця сприймається розділ «Невідкладні стани в невропатології» (І.С. Зозуля, В.І. Боброва). Це фактично книга в книзі: опис клінічних проявів транзиторних ішемічних атак у різних судинних басейнах, тактика госпіталізації, лікування ішемічного та геморагічного інсультів, тромбоз венозних пазух і вен головного мозку, синкопальні стани, гострі порушення мозкового кровообігу, больові синдроми уражених нервових трактів. Перед лікарем здебільшого драматична концептика в ургентній неврології очима

високо­ кваліфікованих учених-клініцистів. Ці дані заслуговують на увагу лікарів широкого загалу, в першу чергу сімейних та дільничих. Р.А. Абизов, В.О. Шкорботун, І.А. Косаковський, А.О. Лайко в розділах із невідкладних станів у дорослій та дитячій отоларингології також озброюють і колег, і інших фахівців украй необхідною інформацією щодо надання допомоги у гострих ситуаціях травм та кровотеч ЛОРорганів, гострих запальних захворювань вуха, глотки, гортані, кровотеч верхніх дихальних шляхів та стравоходу. Знову ж таки, це відомості з життя в його соціально-медичних викликах. У книгу включено й фундаментальну розробку Г.П. Козинця, О.Ю. Сорокіної щодо невідкладних станів у комбустіології (опіки, термоінгаляційні ураження, електротравми, хімічні опіки, холодова травма, дії бригади швидкої медичної допомоги під час виклику). Слід зауважити, що перед читачем передовсім керівництво до дій на тлі патофізіологічних та клінічних спостережень і клінічної деталізації. Окремою площиною в роботі є розділи «Гострі отруєння» (І.П. Шлапак, О.В. Іваненко, І.С. Зозуля, В.П. Падалка). Ці дані базуються на динаміці роботи клінічної лікарні швидкої медичної допомоги з усіх різновидів отруєнь у дзеркалі укусів, тощо (гриби, ерозивні отрути, наркотичні, психотропні, кардіотоксичні речовини). Харчові отруєння мікробного та немікробного походження, порядок госпіталізації докладно характеризують у розділі «Невідкладна допомога при харчових отруєннях» І.П. Козярин, В.І. Слободкін. Не можна оминути й розділи «Кома: діагностика, клінічна картина, визначення пригнічення свідомості» (І.С. Зозуля та співавтори); «Невідкладна допомога в психіатрії» (В.М. Кузнєцов); «Невідкладна допомога при черепно-мозковій і хребетно-мозковій травмах» (М.Є. Поліщук, О.М. Гончарук). Особливо важливим є розділ «Невідкладні стани в педіатрії» (Г.І. Белебезьєв, А.В. Бєляєв, Т.Г. Чухрай, М.Б. Дмитрієва, В.В. Орел). Дані та поради є вкрай важливими і для лікарів сімейної медицини, і для педіатрів. Фактично висококваліфікований викладацький склад НМАПО та інші фахівці вперше в українській медичній літературі синтезували все найбільш необхідне у гострих проявах травм, запалень та різних захворювань із точними клінічними маршрутами. Підручник постає визначним авторським досягненням когорти українських фахівців за проводом та консультуванням її редактора, знавця невідкладної медицини І.С. Зозулі. Ю. ВІЛЕНСЬКИЙ, кандидат медичних наук

Тел.: (044) 423-02-60 vz@vz.kiev.ua www.vz.kiev.ua

Шановні читачі! Пропонуємо вам унікальну книгу-тренінг «Чему не научат в медицинском ВУЗе». Її автори – Гліб Загорій, Голова Правління – генеральний директор ЗАТ «Фармацевтична фірма «Дарниця», кандидат фармацевтичних наук та Юрій Чертков, директор «Агентства медицинского маркетинга» – своїми порадами допоможуть вам налагодити відносини з пацієнтами, колегами, керівництвом.

ОСОБЕННОСТИ РАБОТЫ Гліб ЗАГОРІЙ, Голова Правління – генеральний директор ЗАТ «Фармацевтична фірма «Дарниця», кандидат фармацевтичних наук

Юрій Чертков, директор «Агентства медицинского маркетинга» (Продовження. Початок у №№ 10-25) Молодость – вот время для усвоения мудрости, старость – время для ее применения Пациенты, возраст которых 60 лет и выше, являются самыми многочисленными. К концу XX века демографическая ситуация в корне изменилась. Структура населения большинства стран мира, в том числе Украины, характеризуется относительно малой численностью детей, лиц молодого и зрелого возраста и высокой – лиц старших возрастных групп. Эти люди требуют к себе особого подхода и понимания. Из-за плохого слуха и зрения они часто многое недопонимают и переспрашивают. Во время болезни пожи лые люди эмоционально более лабильны и тревожны, их мучают разные вопросы: хватит ли денег на лекарства?, правду ли говорит врач? Часто у них возникает чувство отчужденности и ненужности обществу. Женщины, по сравнению с мужчинами, в целом, больше обеспокоены состоянием собственного здоровья и активнее лечатся. Из-за замедленного обмена веществ у людей пожилого возраста приходится долго ждать результатов терапии, что только способствует нарастанию у них чувства беспокойства и подавленности.

С ВОЗРАСТНЫМ

ПОКОЛЕНИЕМ Что можно порекомендовать врачу при работе с пожилыми пациентами? Прежде всего, нужно говорить короткими понятными фразами, четко проговаривая слова. Пожилые люди лучше воспринимают низкие тона и хуже – высокие. Речь сопровождать сдержанными жестами. Не стесняйтесь переспросить, все ли правильно понял пациент. Иногда нужно записать необходимую информацию на листке бумаги. Говорить следует громко, но не чрезмерно, иначе можно услышать в ответ: «Чего Вы так кричите, я же не глухая!» Во многих случаях пожилые люди не могут прочитать написанную мелким шрифтом аннотацию, поэтому полезно ручкой прямо на упаковке написать режим приема лекарства крупными буквами. На все это уходит дополнительное время, однако терпение и доброжелательность врача положительно скажутся на приверженности пациента к лечению, а значит – сделают назначенную терапию более эффективной. Часто с возрастом меняется вкус, и пациенты приходят с жалобами, мол лекарство стало другим, однако реальность такова, что сам человек с возрастом меняется. Мне вспоминается случай с моим дедом, который был чемпионом по шахматам города ИваноФранковска. Он в свои 90 лет частенько играл в шахматы с соседом по даче, которому было 40 лет. Один раз он проиграл и сказал, что, мол, этот сосед прибавил в игре, раньше он мог выиграть только одну партию из десяти, а сейчас выигрывает каждую третью. Я ему ответил: «Это не он прибавил, это ты немножко постарел». Характерным образом снижается память, особен-

но на текущие события. Например, пожилая женщина помнит все детали, как она выходила замуж, но при этом не помнит, куда она подевала очки, долго ищет и обнаруживает их у себя на лбу. Если пожилой человек – частый посетитель поликлиники, то он привыкает к определенному расположению кабинетов, порядку прохождения обследований и медицинских процедур. Он привыкает к доктору и тяжело переносит, когда нужен совет, а врача нет на месте. Кроме того, он привыкает к лекарствам. Наверное, все помнят недавний скандал в России, который разразился из-за ошибочного постановления правительства, предусматривавшего уголовную ответственность за незаконный оборот фенобарбитала. Соответственно в черный список попали такие популярные лекарства, как Валокордин и Корвалол (в Украине эта «сердечная линейка» капель пополнилась замечательным препаратом Дарвилол, который выпускается в европейском флаконе с высокоточной капельницей-дозатором и отличается по составу содержанием изовалериата калия). Услышав о постановлении, возрастное поколение бросилось в панике сметать с полок эти препараты. О чем говорит этот случай? Пожилые люди очень консервативны в потребительских привычках, поэтому при работе с такими пациентами лучше не употреблять фразы: «Это – каменный век, этим уже давно не лечат!» Например, препарат Каптопрес, который используют миллионы украинцев, неоднократно пытались заменить другие производители, выпуская

Тел.: (044) 423-02-60 vz@vz.kiev.ua www.vz.kiev.ua

аналоги, но безрезультатно. Пожилые люди привыкают к лекарствам, которые раньше им помогали. Способность мыслить штампами очень активно прививалось в советское время; многие еще помнят эти частые речевые обороты, которыми активно пользовались партийные работники: «распространилось мнение...», «некоторые товарищи считают...» Поэтому частой особенностью пожилого поколения является склонность мыслить штампами: «я старый ревматик!» При поверхностном опросе выясняется, что ревматизма у него никогда не было, а есть деформирующий остео­ а ртроз или остеопороз, которыми страдает 2/3 населения после 60 лет, и этим объясняется популярность такого препарата, как Ремисид гель, который содержит нимесулид, ментол и димексид, он наносится локально и действует быстро и эффективно прямо в очаге воспаления. Также существуют стереотипы относительно пожилых людей: «У них нет денег, а значит, не стоит назначать дорогой и эффективный препарат». Однако не следует забывать, что пожилые люди бывают разного достатка, кроме того, дети и внуки часто готовы оплатить качественную, результативную терапию. Многие пожилые пациенты готовы бороться за качество своей жизни, что во многом зависит от душевного настроя. Вспоминается история, которую описал ученый П. Гинео в своей книге «Чтобы жить сто лет»: 31 июля 1554 года кардинал Д’Арманяк, проходя по улице, увидел плачущего на пороге своего дома 80-летнего ста-

рика. На вопрос кардинала старик ответил, что его побил отец. Удивленный кардинал пожелал увидеть отца. Ему представили очень бодрого старца 113 лет. Старик объяснил кардиналу, что он побил сына за неуважение к деду, мимо которого тот прошел, не поклонившись. Войдя в дом, кардинал увидел там еще одного старика 143 лет. Что отличает всех долгожителей? Позволю себе выделить 4 главных момента.

1. Умеренное питание.

2. Трудолюбие.

3. Добрый характер.

4. Оптимизм. Я знаю одного московского дерматовенеролога, которому уже более 90 лет. Он был неоднократно замечен в обществе молодых дам на конференциях и симпозиумах. Я задал ему вопрос: «Как в таком возрасте Вы умудряетесь так хорошо выглядеть?» Ответ был удивительным! Оказывается, есть три правила: 1. Никогда не делай подлостей другим людям.

2. Никогда не изменяй любимой женщине.

3. Если тебе чего-то очень хочется, а нельзя – сделай обязательно. Я задумался и спросил: «А Вам не кажется, что между вторым и третьим пунктом есть какое-то несоответствие?» Он тут же глубоко задумался и ответил: «А моя любимая женщина – ДЕРМАТОВЕНЕРОЛОГИЯ!» Т. Мор говорил: «Мудрец будет избегать болезней, нежели выбирать лекарства». Однако правда такова, что в современном мире достаточно мало мудрецов и очень много заболеваний, избежать которых невозможно. Поэтому если к вам на прием пришел пожилой человек, постарайтесь его понять и оказать максимальную помощь.

23

ШКОЛА УСПІШНОГО ЛІКАРЯ

13 липня 2012 року

КОНФЕРЕНЦІЇ, З’ЇЗДИ, ВИСТАВКИ

13 липня 2012 року

Мамологічні аспекти

активного життя

Дослідники з Університету Північної Кароліни у Чапел-Хілл (США) з’ясували, що фізичне навантаження навіть незначної інтенсивності до та після менопаузи здатне запобігти розвитку раку

молочної залози (РМЗ) у жінок, якщо одночасно контролювати масу тіла. Докторант Школи глобальної охорони здоров’я при університеті Лорен МакКалло та її колеги

Холестерин

захищає мозкові нерви Раціон, багатий на холестерин, може допомогти пацієнтам зі смертельним генетичним розладом, що впливає на мозок. Це довели експерименти з гризунами, які страждали від хвороби Пеліцеуса–Мерцбахера. За цього розладу не виробляється мієлін – захисна оболонка навколо нервів, яка необхідна для нормальної роботи системи. Нервові волокна стають беззахисними, а сигнали погано проходять. Унаслідок цього розвиваються проблеми з рухливістю і сприйняттям дійсності. Мієлінова оболонка не може сформуватися, тому що клітина виробляє занадто багато протеїну і в ній утворюється «затор».

Виявилося, що вивільнити протеїн може холестерин. Даний підхід вперше протестували співробітники Інституту експериментальної медицини Макса Планка на шеститижневих мишах (після того, як проявилися симптоми хвороби). Контрольна група, що мала звичайний раціон, почувалася гірше з кожним днем. А ось стан тварин, які харчувалися за особливою системою, стабілізувався, і вони мали менше проблем із координацією. Пізніше вчені з’ясували: чим раніше почати впровадження нового плану харчування, тим вища його ефективність. Поки важко сказати, яким чином дієта впливає на людей.

Meddaily

ВАШЕ

ЗДОРОВ’Я Медична газета України Індекси 60965, 08198 Ціна договірна

Адреса редакції: м. Київ-03179, вул. Уборевича, 19-А, оф. 3. Телефони редакції: (044) 423-02-60; 424-60-75; 424-06-83 E-mail: vz@vz.kiev.ua Виходить один раз на два тижні у п’ятницю

24

шукали зв’язок між нерегулярною фізичною активністю у різні моменти життя та ризиком розвитку раку молочної залози. Дослідження проходило за участю 1504 жінок із РМЗ (233 – із неінвазивною формою та 1271 – з інвазивною) і 1555 жінок без онкологічного діагнозу, віком від 20 до 98 років. Жінки, які займалися фізичними вправами протягом репродуктивного періоду та після менопаузи, мали низький ризик розвитку РМЗ. Зокрема, учасниці, що приділяли фізичним вправам від 10 до 19 годин на тиждень, на 30% менше були схильні до захворювання. Оцінку зниження ризиків було проведено для всіх рівнів інтенсивності фізичного навантаження. Виявилося, що вправи скорочують ризик форм РМЗ, пов’язаних із гормональними рецепторами, тобто найпоширеніших типів пухлини серед жінок. РИА Новости

Вивчено механізм «спілкування» ракових клітин Співробітники Інституту біомедичних досліджень (м. Барселона) Мазко Мілані та Ектор Ерранс, вивчаючи фруктових мух дрозофіл, розкрили, як взаємодіють різні сигнальні системи, що передають від однієї клітини до іншої «наказ» розпочати ділення. Механізми «спілкування» клітин, що беруть участь у цьому процесі, працюють і в організмі людини. Залежно від типу тканин вони можуть спричиняти появу різних типів раку, зокрема, раку шкіри і лейкемії. Іспанські вчені довели, що 2 сигнальні системи – комплекси білків Notch і Wnt/Wingless – конт­ ролюють механізми ділення клітин через два гени: dMyc і різновид мікроРНК – bantam. Ці 2 гени керують третім – E2F, який і активує процес ділення клітини. Комплекси білків Notch і Wnt/ Wingless відіграють ключову роль у розвитку ембріона, рості клітин, а також у їхній трансформації в різні спеціалізовані типи. Важливою особливістю є те, що вони до-

Генеральний директор ТОВ «Редакція газети «Ваше здоров’я» Микола Петрович БЕРНИК Заступник генерального директора з комерційних питань ЮРІЙ ЧЕРТКОВ Заступник головного редактора ЮЛІЯ НОВГОРОДСЬКА Редактор відділу оперативної інформації МАРИНА ЧІБІСОВА Редактор відділу аналітичної інформації СВІТЛАНА ТЕРНОВА Редактор відділу журналістських розслідувань СЕРГІЙ УХАЧЕВСЬКИЙ ОЛЕКСАНДР ПОНОМАРЬОВ Дизайн та верстка Відділ літредагування і коректури ОКСАНА ОСТРЯНКО Відділ реклами СВІТЛАНА КУРЧЕНКО Адміністративний відділ РОМАН БЕРЕЖНИЙ

бре збереглися і в організмі людей і в разі мутацій можуть спричинити появу пухлин. Біологи описали «розподіл роботи» між Notch і Wnt/Wingless у контролі розвитку клітин. Перший білковий комплекс функціонує як «репресор» – коли він активний, механізм ділення клітин заблоковано. Він дезактивується, коли починає працювати другий комплекс – Wnt/ Wingless, який запускає послідовність генетичних команд. Notch у цьому контексті працює як механізм пригнічення росту пухлини, а Wnt/Wingless діє як онкоген. Проте особливо важливим є той факт, що обидва білкові комплекси залежно від ситуації можуть мінятися ролями. Зокрема, Notch може працювати і як онкоген. «Тепер ми повинні вивчити схожі механізми у хребетних і людей, щоб побачити, як ці елементи працюють у випадку хвороб», – заявив М. Мілані.

Редакція не завжди поділяє думку авторів публікацій Редакція не несе відповідальності за зміст рекламних матеріалів Відповідальність за достовірність фактів, цитат, прізвищ та імен, інших даних несуть автори публікацій Листування з читачами ведеться тільки на сторінках газети, рукописи не рецензуються і не повертаються.

МІНІСТЕРСТВО ОХОРОНИ ЗДОРОВ’Я УКРАЇНИ НАЦІОНАЛЬНИЙ ІНСТИТУТ РАКУ ОГОЛОШУЄ КОНКУРС НА ЗАМІЩЕННЯ ВАКАНТНИХ ПОСАД: ✓ заступника директора з науково-організаційної роботи. У н/д відділення променевої діагностики: ✓ науковий співробітник – 1. Термін подання документів – 1 місяць від дати публікації оголошення конкурсу в газеті. Адреса інституту: 03022, м. Київ, вул. Ломоносова, 33/43. Телефон для довідок: 259-01-79.

30 квітня 2012 р. після тривалої важкої хвороби пішов із життя Руденко Анатолій Юхимович. Руденко Анатолій Юхимович – 1935 року народження (м. Макіївка Донецької області), доктор медичних наук, професор, пройшов шлях у НМАПО імені П.Л. Шупика від курсанта, аспіранта, успішно захистив кандидатську, а потім і докторську дисертацію. Із 1983 по 2006 рік очолював кафедру неврології №2, був членом спеціалізованої ради по захисту дисертацій, експертом ВАКу України, членом ВАКу, академіком АНВО. Протягом майже 40 років професор Руденко А.Ю. очолював неврологічну службу Державного Управління при Президентові України. Із 1990 року – головний редактор популярного науково-практичного журналу «Лікарська справа. Врачебное дело». Автор більш як 200 наукових праць, у т.ч. 4 монографій. Під керівництвом професора Руденка А.Ю. захищено 4 докторські та 8 кандидатських дисертацій. За вагомі досягнення в розвитку охорони здоров’я та науки професору Руденку А.Ю. присуджено звання «Заслужений лікар України», «Відмінник охорони здоров’я України», «Лауреат Державної премії України», «Заслужений діяч науки і техніки». Нагороджений багатьма Почесними грамотами та медалями. Висловлюємо щире співчуття рідним та близьким.

Antirak-center.ru

Колеги та друзі

Друк офсетний, Умовний друк. арк., 2. Загальний наклад – 40 000 Замовлення № 30214 Віддруковано у ТОВ «Укрполиграфмедиа»: вул. Фрунзе, 104-а, м. Київ-04080 Дистрибуція і маркетинг: ТОВ Агентство Медичного Маркетингу: пр-т Паладіна, 32, оф. 411, м. Київ-03680, тел./факс: (044) 452-22-03 http://www.amm.net.ua

Тел.: (044) 423-02-60 vz@vz.kiev.ua www.vz.kiev.ua