Українська культура №12, 2013 by Anton Filatov

№ 12 2013

(1020)

щомісячний всеукраїнський журнал МІНІС ТЕРС ТВО К УЛЬТ УРИ УКРАЇНИ НАЦІОНАЛЬНЕ ГАЗЕТНО-ЖУРНАЛЬНЕ ВИДАВНИЦТВО

Коло фестивалів

Драма UA: театр без театру

Марія Матіос про літературу і не тільки

Україна: джазові фестивалі

Українська культура щомісячний всеукраїнський журнал

# 12 (1020), 2013 03040, м. Київ, вул. Васильківська, 1 +38 (044) 498-23-65 pr.uaculture@gmail.com Наклад: 5000

Журнал виходить з червня 1921 року Засновник: Міністерство культури України Видавець: ДП «Національне газетно-журнальне видавництво» 03040, м. Київ, вул. Васильківська, 1 тел. +38 (044) 498-23-65 Генеральний директор: Олеся Білаш Видавнича рада: Олеся Білаш, Віктор Пасак, Максим Бударін, Віктор Вечерський, Олена Воронько, Оксана Іонова, Євгенія Крутоголов, Іван Мечков, Лариса Нікіфоренко, Людмила Чумакова, Лариса Петасюк, Михайло Швед, Людмила Гнатюк, Ольга Голинська, Наталія Потушняк, Оксана Гайдук, Надія Соколенко Головний редактор: Оксана Гайдук Над номером працювали: Лариса Гончаренко, Оксана Гайдук, Кристина Лісовська, Оксана Женжера Автори: Яр Левчук, Людмила Білоус, Аніта Грабська, Оксана Драчковська, Тетяна Ніколаєва, Галина Синько, Олександр Юдін, Оксана Ядвіжак, Надія Пастернак, Людмила Гнатюк, Катря Кот, Кристина Лісовська, KAIROS Переклад англійською: Наталя Маркова

Щиро, головний редактор журналу «Українська культура» Оксана Гайдук

Дизайн, верстка: Оксана Женжера Розповсюдження, передплата, реклама: тел. +38 (044) 498-23-64, +38 (050) 310-56-63 nvu.kultura.sale@gmail.com Свідоцтво про державну реєстрацію друкованого засобу масової інформації: КВ № 1118 від 08.12.1994 року Друкарня: ТОВ «Видавничо-поліграфічна компанія «Експрес-Поліграф», 04080, Київ, вул. Фрунзе, 47б, корп. 2 тел. +38 (044) 417-25-93 Підписано до друку: 29 січня 2013 року Редакція залишає за собою право на редагування отриманих матеріалів без узгодження з автором. Думки авторів публікацій можуть не відповідати позиції редакції. Передрук і відтворення текстових та ілюстративних матеріалів журналу тільки з письмового дозволу видавця. © «Українська культура»

Передплатний індекс у Каталозі видань України

95220

Sincerely, «Ukrainian Culture» magazine chief editor Oksana Gayduk

ЗМІСТ 4-6 7-11

16-19

28-30

Аніта Грабська Марія Матіос: Сідаючи за нову книгу, я почуваюся початківцем

Галереї «Триптих» — 25 років

Яр Левчук Мельпомена фестивальна

32-37 Олександр Юдін Джазові фестивалі України

20-24 Оксана Драчковська Переберія: від Маланки до лицаря

12-15

38-39

Людмила Білоус Василь Свида — народний художник України

Оксана Ядвіжак Присутність і діяльність українців у Бразилії

25-27 Тетяна Ніколаєва «Назустріч вечору» у Мистецькому Арсеналі

40-41

54-55

60-64

Галина Синько Борис Плаксій — майстер пензля

Людмила Гнатюк Груднева сторіночка

Кристина Лісовська Хай буде рок!

42-45

66-67

Бестіарій Івана Верніша

KAIROS Іронія долі або…

46-49 Надія Пастернак Театр для тих, хто не ходить у театр

56-59

68-72

Катря Кот Згадуючи Молодість

50-53 Подорож у дитинство

ЄрміловЦентр (Харків) З 18 грудня 2013 року до 24 січня 2014 року у Харкові проходитиме виставка «Скульптура PRO скульптуру». Майже всі учасники виставки сформувались як художники протягом років існування незалежної України. Це практикуючі скульптори, котрі представляють дві домінуючі у країні школи сучасної скульптури, що мають небагато спільного з традиційною системою художньої освіти. Скоріш за все вони існують в якості таких собі стильових напрямів, з певними формальними, організаційними принципами, зі своєю внутрішньою географією, зі взаємними впливами та проникненнями. Учасники виставки: Олександр Рідний (Харків), Валерій Пирогов (Харків), Сергій Попов (Харків), Анна Іванова (Харків), Аліна Клейтман (Харків), Тарас Камєнной (Харків), Володимир Кочмар (Харків), Микола Рідний (Харків), Назар Білий (Київ), Степан Рябченко (Одеса), Жанна Кадирова (Київ), Олексій Золотарьов (Київ). Куратор проекту: Олександр Рідний. Керівник проекту: Наталія Іванова ЄрміловЦентр, Харків, Площа Свободи, 4

Зимова казка у Древньому Києві Щодня з 21 грудня 2013 року до 19 січня 2014 року «Парк Київська Русь» запрошує вас, ваші родини та друзів на «Зимову казку у Древньому Києві». Відвідайте головну резиденцію Діда Мороза, пройдіться засніженими вуличками середньовічного міста, покатайтеся в санях й на княжих конях із Конюшні князя Володимира та випробуйте свою влучність у середньовічному тирі. На вас чекають театралізовані постановки, обрядові дійства, кінно-трюкові шоу, бої на сніжках та безліч розваг, веселощів та жартів. Спілкування із княжими кіньми у Парку обов’язково принесе вам удачу та здійснення бажань у 2014 році — році Коня. У рамках «Зимової казки у Древньому Києві» відбудеться низка розважальних програм: 27–29 грудня 2013 р. — Новорічні пригоди у Древньому Києві; 3–7 січня 2014 р. — Різдвяні свята; 11–12 січня 2014 р. — Старий Новий рік у «Парку Київська Русь»; 18–19 січня 2014 р. — Хрещенські гуляння. Ворота у казку відкриваються щодня о 10 годині. Кожен відвідувач отримає приємний подарунок. «Парк Київська Русь» розташований в Обухівському районі Київської області. З Києва до парку можна дістатися маршрутками від метро «Видубичі».

12 Місяців: С. Баневич. Мюзикл-казка на 2 дії З 28 грудня 2013 до 11 січня 2014 року у Театрі опери і балету для дітей та юнацтва вперше в Україні вистава «Дванадцять місяців» С. Баневича. «Дванадцять місяців» — дванадцятий твір, написаний для оперної сцени відомим композитором із Санкт-Петербурга Сергієм Баневичем, і третій — у репертуарі нашого театру. Композитор присвятив цю оперну казку пам’яті видатного режисера Наталії Сац, засновника театру, який нині носить її ім’я.

YermilovCentre (Kharkiv) «Sculpture PRO Sculpture» exhibition will be held in Kharkiv from the 18th of December 2013 till 24th of January 2014. Almost all participants of the exhibition realized themselves as artists aﬅer Ukraine got its independence. These are practicing sculptures that represent two dominating schools of modern sculpture in the country. They don’t have much in common with traditional system of art education. They likely exist as styles with certain technical, organizational principals with their own inner choreography, mutual inﬂuences and penetration. Exhibit participants: Oleksandr Ridnyi (Kharkiv), Valeriy Pyrogov (Kharkiv), Sergiy Popov (Kharkiv), Anna Ivanova (Kharkiv), Alina Kleytman (Kharkiv), Taras Kamennoy (Kharkiv), Volodymyr Kochmar (Kharkiv), Mykola Ridnyi (Kharkiv), Nazar Bilyi (Kyiv), Stepan Ryabchenko (Odesa), Zhanna Kadyrova (Kyiv), Oleksiy Zolotariov (Kyiv). Project monitor: Oleksandr Ridnyi. Project manager: Nataliya Ivanova YermilovCenter, Kharkiv, 4 Svobody Square

Winter Fairy Tale in the Ancient Kyiv «The Kievan Rus Park» invites your families, friends and you to «Winter Fairy Tale in the Ancient Kyiv» from the 21st of December 2013 till 19th of January 2014. You can visit the main residence of Father Frost, walk along medieval town street, go sleighing and ride horses from prince Volodymyr’s stables and try your accuracy in a medieval shooting range. Theatrical, ceremonial performances, horse feats show, snowball battles and a lot of amusements, fun and jokes. Communication with prince’s horses in the Park will deﬁnitely bring you luck and dreams realization in 2014 — the year of the Horse. Within «Winter Fairy Tale in the Ancient Kyiv will happen the chain of entertainment events:» 27–29th of December 2013 — New Year adventures in the Ancient Kyiv; 3–7th of January 2014 — Christmas feasts; 11–12th of January 2014 — New Year according to the Julian calendar in «The Kievan Rus Park» ; 18–19th of January 2014 — Epiphany celebration. The gates to the fairy tales open every day at 10 o’clock. Every guest will get nice present. «The Kievan Rus Park» situated in Obuhiv region of Kyiv district. You can get to the park by marshrutka or route taxi from «Vydubychi» metro station.

12 Months: S. Banevych. Musical — Fairytale, 2 acts From the 28th of December 2013 till 11th of January 2014 the performance «12 Months» by Banevych will be held for the ﬁrst time in Ukraine in Opera and Ballet Theatre for Children and Youth. «12 Months» is the twelﬅh work composed for the opera stage by famous composer from St-Petersburg Sergiy Banevych and the third in repertoire of our theatre. Composer dedicated this opera-fairy tale in memory of outstanding producer Natalya Sats, the theatre founder. The theatre is now named aﬅer her.

Яр ЛЕВЧУК

Мельпомена фестивальна Театральне життя в Україні вирує не тільки в стінах академічних театрів. Молоді літератори та постановники прагнуть представити свої доробки на сцені перед глядачами, в повен голос заявити про свій талант. Для цього ентузіасти-аматори гуртуються й створюють фестивалі театрального спрямування. В Україні такий рух поширений майже у всіх областях. Є заходи, де акцентована увага лише на п’єсах драматургів, або навпаки — лише на постановках драматургів. Хоча, як показує практика, організатори намагаються поєднувати різні жанри, запрошувати учасників із різних країн. Розглянемо найцікавіші театральні заходи сьогодення нашої країни «ДОКУМЕНТ» У світі документальний театр, базований на свідченнях людей, інтерв’ю, офіційних документах, давно популярний та широко розповсюджений в європейському, зокрема британському, та російському театрах. Для України це новинка, якою організатори — відома поетеса та прозаїк Катерина Бабкіна й знаний режисер, культуртрегер Андрій Май — вже вдруге намагаються інфікувати наше театральне середовище. Ще молодий, але вже відомий фестиваль «ДОКУМЕНТ» познайомив глядачів із представниками світового документального театру: постановником берлінського театру «Ріміні Протокол» Даніелем Ветцелем, режисером театру DOC Костянтином Кожевніковим, Центром «ТЕКСТ» тощо. Від України учасниками були: Олександр Юшко, Володимир Гориславець, Уляна Мороз та ін. Одним з організаторів та основним меценатом проекту став німецький культурний Інститут Гете в Україні. Куратор заходу Андрій Май розповів нам, що «минулорічна потужна програма спричинила певний резонанс в театральному середовищу і цього року фестиваль відбувся за участю виключно українських документальних вистав з залученням польського театрального куратора Іоанни Віховської, режисера Войтека Фаруги, які провели майстер-клас по роботі з документальним матеріалом для режисерів, драматургів, акторів, результатом якого стала бліц-вистава «День, в який нічого не трапилось». Якщо перший фестиваль проходив на київських сценах, то другий в різних містах України, охопив Львів, Одесу, Харків, Київ, а в Херсоні відбувся п’ятиденний майстер-клас.

Катерина Бабкіна

Цього року фестиваль підтримали банк «ЮНІСОН» та «Велика ідея». У 2013 захід проходив із 28 жовтня до 6 листопада. Організаторів вразила велика кількість глядачів у містах та жваве обговорення, яке відбувалося після кожної вистави. Координатори проекту мають вже певні наміри щодо третього фесту «ДОКУМЕНТ», вочевидь, він також пройде в різних містах нашої країни, із зупинкою в одному для проведення майстер-класу. «Драма.UA»

Драматург і глядачка Драми.UA Тетяна Киценко

На відміну від попереднього заходу, «Драма.UA» (оновлений формат фестивалю «Драбина», який проходить із 2004-ого року) вже має свої традиції. Фестиваль проходить у древньому місті Лева. Він має на меті популяризувати сучасну українську драматургію, шукати нові таланти та просувати їх в медіа просторі. На певний час глядач стає безпосереднім учасником читок п’єс, дискусій навколо них, воркшопів, майстеркласів відомих драматургів та критиків. Також в рамках заходу відбувається конкурс, переможців якого друкують в театральних виданнях, а їхні п’єси презентують на театральних майданчиках різних міст. У різні роки у «Драмі.UA» брали участь вистави таких відомих драматургів, як: Неда Неждана («Самогубство самотності» Народний театр-студія «Хочу», Львів), Володимир Снігурченко (театр «Котелок», Харків), «Різниця» за п’єсами Артема Вишневського (Молодіжний театр «Калейдоскоп», Тернопіль). Відбувалися дискусії на тему «Сучасна драматургія? Діалог з театром» за участі керівника

З 15 листопада 2013 року до 15 січня 2014-го в Національному музеї українського народного декоративного мистецтва експонується виставка творів відомого закарпатського скульптора Василя Свиди. Про видатного майстра, його творчу спадщину читачам «УК» розповідає заступник генерального директора з наукової роботи Національного музею українського народного декоративного мистецтва Людмила БІЛОУС

Василь Свида –

народний художник України 100 років від дня народження

Василь Свида за роботою

травні 2013 р. Верховною Радою України було прийнято Постанову про відзначення на державному рівні 100–річчя від дня народження народного художника України, лауреата Національної премії України ім. Тараса Шевченка Василя Івановича Свиди. Урочистості з цієї нагоди відбулися на батьківщині митця. У селі Пацканьово, на стіні будинку, спорудженому на місці хатини, де народився майбутній скульптор, було відкрито меморіальну дошку, а в Закарпатському обласному художньому музеї ім. Й. Бокшая організовано виставку творів та проведено ювілейний вечір знаного не лише в Україні, а й за кордоном видатного майстра дерев’яної скульптури. На виставці були представлені твори з колекцій Національного музею українського народного декоративного мистецтва, Національного художнього музею України, Закарпатського обласного художнього музею ім. Й. Бокшая, Закарпатського краєзнавчого музею та приватних зібрань.

На виставці в нашому музеї можна побачити роботи митця з колекцій двох вищеназваних київських музеїв і Закарпатського обласного художнього музею ім. Й. Бокшая. Декілька майолікових творів надала родина скульптора. Василь Іванович Свида народився 22 жовтня 1913 р. у с. Пацканьово Ужгородського району Закарпатської області в багатодітній родині. У 1930–1934 роках навчався у фаховій школі художньої обробки дерева у с. Ясіня Рахівського району Закарпатської області, де засвоїв тонкощі орнаментального різьблення. Згодом нелегка доля привела молодого різьбяра у м. Брно (Чехословаччина) до реставраційного закладу братів Котрбових, які займалися реставрацією та виконанням церковної скульптури на багатьох об’єктах країни. Саме там В. Свида почав удосконалювати набуті раніше навички різьблення по дереву, особливо в галузі круглої скульптури. На Батьківщину, у рідне Закарпаття, В. Свида зміг повернутися лише навесні 1945 року. На той час

Аніта Грабська (спеціально для «УК» з Кельна, Німеччина)

Марія Матіос: Сідаючи за нову книгу, я почуваюся початківцем

Восени 2013 року Марія Матіос та Андрій Курков подорожували Німеччиною та Австрією, презентуючи німецькі переклади своїх романів. Поспілкуватися з відомою українською письменницею вдалося у Кельні, де відбулися читання її книги. Про «Солодку Дарусю» німецькою, виховання народних депутатів і переваги життя в ЄС розповідає Марія Матіос

УК. Три роки тому в розмові з DW Ви сказали: «Мій німецький читач мене ще чекає». Нещодавно австрійське видавництво Haymon видало роман у німецькому перекладі. Як живеться «Дарусі» за кордоном? Через три роки я дочекалася свого німецького читача. У пресі були дуже схвальні відгуки. Але книга ще зовсім молода для німецькомовного ринку. Такі романи — складні, не призначені для читання на один день чи один раз, — ідуть до свого читача, можливо, повільно. Але «Даруся» вже здобула певний відгомін і перебуває в розділі бестселерів видавництва. Німецькі читачі можуть чекати від мене наступної книжки.

УК. Ви — одна з найвідоміших сучасних українських письменниць. Ваші романи офіційно визнавалися бестселерами, перевтілювалися в театральні вистави, а читацька аудиторія — від школярів до пенсіонерів. Чи є ще куди рости Вам як авторці? Перед кожною новою книгою я почуваюся початківцем. Мене тоді не цікавить, чи я перша, чи остання в літературі. Сідаю за комп’ютер із трепетом, ніколи не знаючи, як книжка розгортатиметься й чим завершиться. І завжди думаю, що повинна робити це совісно, щоб розширювати коло читачів. Мені лестить як авторці, що мене читають від школярів і… не знаю, до скількох років. Але я ніколи не почуваюся досконалою

Оксана ДРАЧКОВСЬКА

ПЕРЕБЕРІЯ:

від Маланки до лицаря

Буковинський фестивальний рік, може, й не вирізняється кількістю подій, зате компенсує різнобарв’ям тематики та яскравістю. Здійснимо віртуальну подорож на деякі з буковинських фестивалів

Маланка Щороку 13–14 січня містечко Вашківці Вижницького району стає головним туристичним центром Чернівецької області. Сюди приїжджають тисячі людей, щоб подивитися на Маланку, або ж по-місцевому Переберію (від слова «перебиратися», тобто перевдягатися). Маланка — народний карнавал із древнім язичницьким корінням, який влаштовують на так званий старий Новий рік, що збігається в церковному календарі з днем святого Василя (14 січня) і Меланії (напередодні). Якщо почитати етнографічні дослідження традиційних українських свят, то побачимо, що переодягання в ці дні колись було розповсюджене практично в усій Україні. А от збереглося лише на Буковині (як в українській, так і в румунській її частинах), у деяких районах Тернопілля, Прикарпаття, Поділля. Причини занепаду традиції очевидні: її ніколи не вітала церква і переслідувала радянська влада. Та чомусь саме у Вашківцях Переберія

Тетяна НІКОЛАЄВА

«Назустріч вечору» у Мистецькому Арсеналі З 27 липня до 29 вересня 2013 року в Мистецькому Арсеналі проходила Всеукраїнська мистецька виставка «Велике і Величезне». На ній було презентовано тисячу творів українського мистецтва із колекцій тридцяти п’яти провідних музеїв Укра¬їни. Проект став центральною і найцікавішою мистецькою подією офіційної програми відзначення 1025-річчя Хрещення Київської Русі. «Велика і Величезна» подія у Митецькому Арсеналі визвала резонанс, на жаль, у першу чергу не цінністю і насиченістю експозиції, а незначним з точки зору Хрещення Київської Русі інцидентом напередодні відкриття. А ось диво, що сталося, — пройшло зовсім не поміченим. Майже через сто років експонувалося дивовижне полотно «Назустріч вечору» видатного українського художника і графіка Івана Кириловича Дряпаченка (1881−1936)

історія, досягнення, плани 1 листопада 2013 року своє 25-річчя відсвяткувала галерея «Триптих» — перша приватна галерея України. За чверть століття маленький підвальчик на Андріївському узвозі, 34 здобув популярність не тільки в Києві, а й в усій Україні, та відомий далеко за межами нашої країни

Власник галереї «Триптих» Юрій Комельков

Олександр ЮДІН

Джазові фестивалі України

Фестивальне джазове життя в Україні за час її існування — це близько чотирьох десятків фестивалів. Чимало з них лишилися в минулому, не впоравшись із труднощами, насамперед фінансовими і насамперед у важкі 90-ті. Можна пригадати такі чудові фестивалі, як «Осінній джазовий марафон», що доволі довго тримався, або багатообіцяючий «Дніпро-гастроль», в якому брали участь музиканти світового рівня. Нині про ці події навіть не знайдеш згадки в інтернеті. Деякі фестивалі спалахували і згасали, обмежившись декількома сезонами, або навіть лишилися однорічними. Деякі перейшли на організацію окремих заходів (навіть фестивалі з довгою і славною історією, як, наприклад, донецький ДоДж). Проте більшість із них витримали випробування часом і стабільно або принаймні з певною регулярністю продовжують радувати любителів джазової музики

Jazz In Kiev – 2012. На сцені український колектив Kiev Big Band, виступом якого відкрився 5-й фестиваль Jazz In Kiev –

Oleksandr IUDIN

Jazz Festivals of Ukraine The life of Ukrainian jazz festivals during the time of its existence counts about forty. A good few of them remained in past, not managing the difficulties, in the first place the financial one and in the very first place the difficult nineties period. One can remember such nice festivals as «Autumn Jazz Marathon», lasted for some time or promising «Dnipro-Gastrol», in which the world level musicians took part. Today it’s impossible to find material on the Internet about those events. Some festivals burnt bright and then faded away, some came to nothing more than a few seasons or even for one year. Some started to organize separate events (even the festivals with long and glorious history as, for example, DoDj). However the majority of them have sustained the challenge of time and steadily or at least with certain regularity continues to please the jazz lovers

Koktebel Jazz – 2013. Головна сцена Nu Jazz. Концерт хедлайнера фестивалю — всесвітньо відомого французького трубача Еріка Трюффа –

azz festival life covers nearly the whole map of Ukraine: Odessa JazzFest, Berdiansk Jazz Forum, Sevastopol JVL, Donetsk «JazzForum», Kremenchuk «Energy», Z.Day and Jazz Fest in Lugansk, Art Jazz Cooperation in Lutsk and Rivno (since 2007), Uzhgorod «Pup-Jazz-Fest», Jazz Music International Days in Vinnytsia, Chernihiv Jazz Open, Zhytomyr Jazzomir. Some places can boast to have even two or more festivals. They are Kharkiv — ZaJazz and Big Bands Festival, Khmelnytskiy — jazz forum and «Jazz-Fest - Podillia», Chernigiv, Sumy, Kharkiv — ZaJazz, Koktebel - Live in Blue Bay and Jazz Kortebel, Cherkasy — «JazzDilizhans», «Cherkasy Jazz Days». By the way «Cherkasy Jazz Days» is, if not mistaken, the oldest jazz festival of the country. At least this year it happened for the 25th time. But, maybe, two cities contend for the jazz capital honour — Kyiv and Lviv. At

least three jazz festivals happen in Lviv annually, it’s hard to calculate the amount of them in Kyiv, side by side with old one (Ednist, Vasyl Symonenko Remembrance Evenings and ets.) constantly appears new one (for example, Ukraine Jazz Summer). Especially it’s good to mark children’s jazz festivals — «Dzhaz nad Morem» in Skadovsk, «OKeshkin Jazz» Kyiv, Organum Summy. This list, of course, is not full and is intended only to give an idea about the volume and intensity of jazz festival events. The majority of the named festivals are called international. But the international status quite often is connected with the musicians’ participation from CIS countries — Russia, Georgia, Belarus or Poland. Nowadays it’s possible to talk about stable jazz calendar, and a few festivals, which can be named without exaggeration as heavyweights, set its red-letters days. Due to them in Ukraine formed so called phenomenon as jazz tourism. Jazz lovers make plans to visit them long before their holding, four or ﬁve international festivals. They are Alfa Jazz Fest in Lviv, Jazz In Kiev, Koktebel Jazz Festival and Live in Blue Bay in Koktebel and one more Lviv Festival Jazz Bez. The last one can be considered a veteran as this year it happens for the thirteenth time. Jazz Bez is the festival with long history and even longer pre-history. According to the words of Markiyan Ivachshychyn, Lviv Festival is the continuation of an old tradition set in the sixties by the Poland festival in border town Peremyshl. This impulse broke in the nineties and appeared an idea to give a new impetus to Ukrainian — Polish jazz cooperation by changing the location. Though Jazz Bez can’t boast the participation of world stars of the ﬁrst rank in it, but for its character

Оксана ЯДВІЖАК

Присутність і діяльність українців у Бразилії Українська громада в Бразилії існує понад 120 років. Документи та дослідження істориків засвідчують, що найбільше українців виїхало до Бразилії з території Австро-Угорської імперії впродовж першої хвилі еміграції у кінці ХІХ ст. Сучасне українське населення Бразилії — це особи 3-го, 4-го та 5-го поколінь, серед яких приблизно 5% народжені в Україні. Чисельність їх становить 500 тисяч

найомлячи читачів журналу з бразилійською українською громадою, ми розглянемо деякі аспекти нашого життя та діяльності тут, а також відзначення серед них ювілею з нагоди дня народження Кобзаря. Отож, у березні 2014 року українці у кожному куточку світу святкуватимуть 200-ліття від дня народження великого нашого світила — Тараса Шевченка. У Бразилії особливо шанують цю талановиту постать. Ще до 30-тих років минулого століття існували у селах, де жили українці, різні самостійні товариства і читальні під назвою «Тарас Шевченко» (а популярно — «Тарасівки»). Уривки з «Кобзаря» присутні у книжках, за допомогою яких бразилійські українці вивчають мову своїх предків. Осередки, де тепер проживають українці в Бразилії, мають свої церкви і центри культури. Вони є в таких штатах: Парана, Санта Катаріна, Ріо Гранди до Сул та Сан Павло. Поодинокі українські спільноти можна зустріти й у інших штатах Бразилії, навіть в Амазонас. Незважаючи на складні побутові, матеріальні, соціальні умови наших перших іммігрантів, вони зберегли свою мову, культуру й віру, які до сьогодні розвиваються серед наступних поколінь. З 1986 року існує Центральна українськобразилійська репрезентація, яку сьогодні очолює професор й адвокат Віторіо Соротюк у співпраці з іншими кваліфікованими фахівцями різних галузей. Вони є представниками української громади перед бразилійською державною владою та відстоюють її права на різних рівнях. Завдяки старанням професорів українського походження, головно професора Володимира Кульчинського, з 1985 року при Федеральному

Університеті штату Парана в місті Курітіба існують курси української мови і літератури, які стали поштовхом до створення відділення української мови при Лінгвістичному центрі університету. Українське населення та всі зацікавлені можуть здобути там початкові знання з української мови та досліджувати різні аспекти культури. З 1999 року існує центр слов’янських студій («Centro de Estudos Eslavos») в державному університеті «UNICENTRO» міста Іраті, де запроваджується багато різних програм, серед яких програма вивчення української культури займає визначне місце. Об’єктами дослідження є аспекти української ідентичності, українська мова, культура, релігія, а також сакральне мистецтво.

Проспект Тараса Шевченка у м. Прудентополіс. Пам’ятник, інавгурований у 1989 р. з нагоди 175-річниці народження Кобзаря

Галина СИНЬКО

Борис Плаксій — майстер пензля У грудні 2013 року виповнюється рік, як перестало битися серце чудової, талановитої людини, заслуженого художника України, лауреата Національної премії імені Тараса Шевченка (2007 р.) Бориса Плаксія

Борис Плаксій. Автопортрет

М. Грушевський. 2001 р. П.о. 80х70 см

агатогранний митець — живописець, монументаліст, скульптор, портретист, ілюстратор, графік… І філософ. Мабуть, немає такого жанру, до якого б не звертався художник. Він мав персональні виставки в США, де після 1990 року створив і залишив не одну сотню своїх робіт, мав виставки у Торонто, зокрема постійно діючу в Галереї канадсько-української мистецької фундації. У місті Бровари художник оформив православну церкву. Кілька десятків квадратних метрів розписів на релігійну тему роблять цей храм під Києвом унікальною пам’яткою мистецтва. Плаксій писав відразу фарбами без ескізу — працював швидко, пензель впевнено моделював форми, а кольорові рішення створюють ціле дійство у різноманітних жанрах, якими він вільно володів. Його роботи підтвер-

Т. Шевченко. 2001р. П.о. 80х80 см

джують високу професійність. До кожної з них художник ставився вимогливо, працював із натхненням, через що його твори емоційні, виразні. У нього не було своєї майстерні, працював над полотнами вдома, у тісній оселі, де мешкав із сином, невісткою та онукою. Щоб зрозуміти творчість майстра, треба не тільки познайомитися з його доробком, а й побачити все дійство, яке зароджується біля полотна. Коли зрів творчий задум, то у процесі створення картини виникала надзвичайна енергетика, яка на полотні втілює уявлення митця в образ. Народився Борис Плаксій 21 серпня 1937 року у Смілі на Черкащині, а точніше у селищі на залізничному вузлі із символічною назвою «Станція Тараса Шевченка», у родині простих трударів. Батько передав синові надзвичайну працездатність, шляхетні риси характеру,

гостинність, людяність, відвертість. Окрім Бориса був ще старший брат Федір та сестра Варя. Він з дитинства тягнувся до мистецтва. Відслуживши в армії у Кронштадті і повернувшись додому, Борис Іванович пішов навчатися до Дніпропетровського художнього училища, а після третього курсу перейшов у Київський художній інститут до майстерні Трохименка Карпа Дем’яновича — це був великий учитель,та й сама атмосфера столичного міста надихала на творчу працю. Плаксій в розмові згадував імена Алли Горської, Віктора Зарецького, з якими працював над оформленням монументального комплексу «Молода гвардія» у Краснодоні, ресторанів «Наталка» і «Вітряк» у Києві. Була ще одна монументальна робота для виставки, над якою працювали з Аллою Горською. Це був задум — композиція, в центрі

ДРУКАРНЯ

Бестіарій Івана Верніша Цього разу премія METAPHORA везе нас у садок підстрижених повітрям дерев. Там ходить Барбара у вільних рукавах, гуляють звірі. Довкола пивоварні молодіють курви, і туристи сходять на білий слизький берег у скляній кулі, що сипле й сипле сніг... Іван Верніш (Ivan Wernisch) народився 1942 року у Празі. Умовно належить до покоління чеських «шістдесятників». Перша книга «Куди летить небо» побачила світ у 1961 році. У 1970—80-х роках був заборонений, друкувався за кордоном або у самвидаві. Для його поетики характерні поєднання реальності зі сном, іронії з сентиментальністю, грайливість, гротеск, мовні експерименти. Відомий також як видавець забутих чеських письменників. Лауреат Державної премії з літератури Чехії (2012), премії Magnesia Litera (2013). Автор понад 20 збірок поезії. Переклади цієї публікації належать до збірок «Зимозамок» (1965) та «Дурнувата поезія» (2002)

Бестіарій Закарія Казвіні «Чудеса творіння». ХІІІ ст. Фрагмент

Жалість Я рвав водяні трави від греблі до греблі, я лякав утоплих мишей. І зелені мотузки, які я витягав, не були нитками ляльок, що ходили дном, корінці, схожі на павучків, були в них на кінцях

Садок Кульбабкова пушинка влітає до вікна кімнати, в якій я вже давно не був. У Барбариному садку я ходжу й шукаю двері, яких ніколи тут не було.

Надія ПАСТЕРНАК

Театр для тих, хто не ходить у театр «Театр помер. У нього немає майбутнього. Молодь обирає новітні технології і віртуальний простір», — ці та подібні закиди звучать останнім часом усе частіше, але їх вкотре спростовує IV Фестиваль «Драма.UA», який проходив у Львові з 21 по 24 листопада — при повних аншлагах і повтореннях вистав. Це була вагома мистецька подія у місті, яка презентувала останні постановки прогресивних театрів з Німеччини, Польщі, Росії, Словаччини та України. На очах у львів’ян і за їх безпосередньої участі реалізовувались амбітні театральні проекти. Фестиваль продовжив традицію попередніх років і відслідковував тенденції у сучасній драмі, презентуючи найцікавіші п’єси у форматі сценічних читань. Ще задовго до фестивалю у Львові проводилися майстер-класи для режисерів, драматургів, завлітів, театральних кураторів, менеджерів, перформерів, акторів та критиків, драматургічні майстерні й театральні студії для дітей та підлітків, а також лекції, дискусії, круглі столи та зустрічі. Детальніше про цей мистецький захід — у розмові з директором фестивалю «Драма.UA» Вікторією Швидко

УК. Як виникла ідея такого мистецького за-

ходу і чим фестиваль «Драма.UA» відрізняється від інших театральних фестивалів, які проводяться у Львові? Ідея фестивалю виникла ще десять років тому. Тоді відбувся перший фестиваль аматорських театрів «Драбина», який протривав шість з половиною разів і в останні чотири роки трансформувався в фестиваль професійного театру, який називається «Драма.UA». Основним ідейним натхненником фестивалю й організації, яка його проводить, є Оксана Дутко. Вона історик за фахом, працює в центрі міської історії Львова і зараз поєднує заняття історією і театром. Я доєдналася до цього фестивалю минулого року з невеличким проектом театральних критиків, оскільки за професією театральний критик.

Наскільки ми відрізняємося від інших львівських театральних фестивалів, як-от «Золотий Лев», «Золотий Телесик», який проводить театр ляльок чи фестиваль ім. Лесі Українки? Тим, що не акцентуємо увагу тільки на візуальній частині, а на тому, що театр може давати, окрім розваги і руху на сцені. Ми робили сценічні читання, займалися драматургією, проводили майстер-класи для усіх професій театру: режисерів, акторів, драматургів, залучали навіть художників сцени, і цей фестиваль відрізняється від інших тим, що намагається поєднати в собі як едукативну частину, так і демонстративну. За чотири дні було показано шість вистав, паралельно проводилися сценічні читання і майстеркласи, які розпочалися ще перед фестивалем. У нас було три резиденції, до нас на певний час

Ігор Гирич. Київ XIX–XXI ст. Путівник

е не зовсім звичний путівник. У ньому автор розповідає не лише про споруди Києва, але й про людей, які в ньому жили, творили, бували. Місто змінюється. На жаль, не завжди у кращий бік. Зникають один за одним будинки, в яких колись вирувало життя небуденних людей. Путівник дає можливість зазирнути в минулий час, побачити тих людей, якими по праву можуть пишатися нащадки. Автор путівника поведе вас Старим містом, Подолом, Хрещатиком, Липками і Печерськом. Ви побачите найголовніші об’єкти екскурсійної мандрівки та дізнаєтесь про людей, які тут колись мешкали, їхній внесок в історію міста і нашої країни. Будівля — не лише камінь, мистецьки складений

Д И В Е НОВ

архітекторами і будівельниками. Це передусім осередки, де творили літератори, художники, вчені, де жили і збиралися громадські і культурні діячі, які залишили свій слід в історії. Місто вже за самою своєю природою, як правило, поліетнічне і мультикультурне утворення. Багатокультурним був і Кив. Спочатку давньоруським, згодом староукраїнським — магдебурзьким, потім переважно польським, нарешті російськокультурним. У Києві мешкали й представники інших етносів: євреї і німці. Та українська стихія завжди накладала на місто свій незнищенний відбиток. У поданій візії міста над Дніпром представлене саме українське обличчя поліса.

! Я Н АН

«Путівник. Київ XIX–XXI ст.» створений для самостійного ознайомлення з пам’ятками міста. Розповідь структурована за маршрутами екскурсій. Історична територія Києва поділена на сім маршрутів. Чотири — у Старому місті, три — на Подолі, Липках і Печерську. Ця книжка стане у пригоді всім тим, хто захоче більше дізнатися про українське і відомих українців в Києві в ХІХ– ХХІ століттях. Книжку можна придбати у видавництві вул. Васильківська, 1 (поряд з М «Голосіївська») Довідки за тел.: (044) 498-23-64; (050) 310-56-63 УК. 49

Подорож у дитинство 1 грудня 2013 року виповнилося 100 років від дня народження видатного українського поета, публіциста, драматурга та громадського діяча Платона Микитовича Воронька

айже всі свої літературні премії Платон Воронько отримав за «дорослі» вірші, але справжню славу здобули його неповторні поезії для дітей. На його творах виросло не одне покоління української малечі. Ці вірші стали настільки улюбленими, що іноді здається, ніби вони існували вічно — «Падав сніг на поріг», «Хвалився кіт, що він убрід Дніпро перебреде...», «Засмутилось кошеня: треба в школу йти щодня...» та багато-багато інших.

У мистецькому заході взяв участь Герой України, Голова Комітету з Національної премії України імені Тараса Шевченко поет Борис Олійник: «Як ніхто, Воронько мав повне моральне право заявити, перефразувавши класика: «Моя біографія — це біографія мого народу». Додамо — «і часу». Аж не віриться, що Платону Микитовичу виповнилося ціле століття! Оскільки магнетичне число «сто» адекватне визначенню «вік» — викликає роздуми про вічність, далеке віковіччя. А я ж, здається, лиш учора бродив із ним Києвом, заходив із ним до його оселі на Червоноармійській, перетинався у Спілці на Банковій. Я обмовився, «аж не віриться», а потім спохопився: адже і для мене, і сотень тисяч читачів Платон Воронько не тільки був, а є в його книгах мільйонними тиражами, які й сьогодні не втратили своєї приваби вишуканим версифікаторством, добірною мовою, пластикою, народною наспівністю, легкою, ненатужньою ритмікою і суто українською мелодійністю. Особливо в його поезіях для дітей. Пам’ятаєте: Облітав журавель Сто морів, сто земель. Облітав, обходив Крила, ноги натрудив. Ми спитали журавля: — Де найкращая земля? Журавель відповідає: — Краще рідної немає!

Савенок Марія, 5 кл. «Облітав журавель»

Платон Воронько за свою багатолітню літературну діяльність був удостоєний Державної премії СРСР (1951), Державної премії ім.Т.Г.Шевченка (1972), літературної премії ім. Лесі Українки (1976). Серед його найвідоміших дитячих творів: збірки віршів «Всім по сім», «Читаночка», «Сніжна зіронька горить», «Облітав журавель», «Казка про Чугайстра» та багато інших. 2 грудня у Національному академічному драматичному театрі імені Івана Франка відбувся урочистий вечір пам’яті «Недоговорено багато…», присвячений столітньому ювілею митця.

Чи треба говорити, що за ненав’язливим патріотичним наповненням цей вірш вартий найрозлогіших повчань. Прийшов Воронько в цей білий світ 1913 року у селі Чернеччина, на Сумщині. Відійшов у засвіти, але полишив тривалу і добру пам’ять на многоліття 1988-го. Усього — сімдесят п’ять. А за наповненістю його бурхливого буття вистачило б на кількох поміркованих суб’єктів. За його плечима — і будови Таджикистану, і навчання в Московському літінституті. Він устиг добровольцем воювати у фінській війні, і — знову ж таки добровольцем — пішов на фронт, а згодом як підривник — у партизанів-ков-

Я той, що греблі рвав

Тицька Яна, 7 кл. «Казка про Чугайстра»

Доня хоче спати (одна з легендарних Воронькових колискових)

Кіщук Марія, 5 кл. «Кучерявий баранець»

У моєï донi Оченята соннi, Рученьки мов з вати — Доня хоче спати. Нiч прийшла тихенька. Спи, моя гарненька.

Я той, що греблі рвав. Я не сидів у скелі, Коли дуби валились вікові. У партизанській лісовій оселі На пережовклій, стоптаній траві Лежав, покритий листям пурпуровим, І кров текла по краплі крізь бинти, А Лісовик з обличчям сивобровим Питав мене: «Чи всі порвав мости?» «Усі...» Тоді, схилившись наді мною, Сиділа ніжна Мавка цілу ніч, Туманною повита пеленою, Із карабінним чересом опліч, Вона, зітхнувши, почала співати: "Чому ж сього не можна запитати? Он, бачиш, там питає дика рожа: «Чи я хороша?» А ясен їй киває в верховітті: «Найкраща в світі». – «Ти, найкраща в світі, Врятуй мене, Бо там, на синім Пруті, Іще стоять незірвані мости, По них повзуть прожерливі і люті Зелені змії». – «Можу принести Жив-гай-трави - і смерть вона відгонить». І принесла, оббігавши луги. І полетіли ферми й ланжерони На прикарпатські гострі береги У грозовому реготі веселім. Я той, що греблі рвав, А не сидів у скелі.

Берізка В нашої берізки Білая кориця, Вичесані кіски — Любо подивиться. На дорогу з двору Вистрибали кізки, Стали гризти кору Білої берізки... Ми сказали кізкам: «Не гризіть, не треба. Хай мала берізка Виросте до неба!»

УК. 53

Людмила ГНАТЮК Ілюстрації Таісії КУЛИГІНОЇ

Груднева сторіночка Грудень Зимоньку відкрив Із морозів і вітрів, Зі снігів, з веселих свят!.. Подарунком для малят, Не одним, а багатьма Буде Зимонька-Зима!

От і проминає рік... Не встигли й озирнутись, як на порозі знову срібнокоса Зимонька, яку проголосив місяць Грудень... Грудень-місяць унікальний: Він і перший, і останній!.. Як так може бути? З Груднем — може! Саме він завершує рік і розпочинає зиму. А чому «ГРУДЕНЬ»? Тому, що від холоду земля грудками береться, бо «прийшов грудень — приніс студень» — віщує народна мудрість. А ще кажуть: «Сніг у грудні глибокий — урожай високий.» Тож побажаймо собі у грудні-місяці глибокого снігу, щоб не сталося так, як з Тополинкою і Клененятами Ой, біда біда, біда! Тополинка молода, Клененята босі Мерзнуть на морозі... У вікно моє: тук-тук! — Від гілок — померзлих рук, Наче просяться до хати Тополинка й Клененята. Як же бути? Що робити? Чим я зможу їх зігріти? Кожушину б віддала, Та вона їм замала — Не затулить босих ніг... Їх врятує тільки сніг! Гей-но, Зимонько біленька, Снігу, снігу дай швиденько, Щоб зігріли рученята Тополинка й Клененята. А ще саме з грудня починаються передноворічні дива!

Вправна Зимонька білява, Незліченні в неї справи: Щось морозяно чаклує, Снігові дива готує!.. Щедра Зимонька-панянка На свята і забавлянки — Гратись будуть залюбки В забавлянки малюки! Зимові дива, забавлянки, казки пробуджують фантазію і налаштовують на творчість… Ліпили карапузики Зі снігу Снігопузиків — Кумедних череванчиків, Хоч мерзли трохи пальчики, Та надто вже гарнюсінькі Вдавалися Снігопузики, Посеред двору зліплені, Немов живі, усміхнені!.. Здається, тільки б музика — Одразу Снігопузики Із місця би зірвалися І в танці закружлялися1 З носами-барабольками, Один під парасолькою, А другий у картузику — Такі от Снігопузики! Але, граючись, не забуваймо робити і корисну, добру справу — хоч трошки допомогти перезимувати нашим птахам. Як? А так, як це зробили сестричка з братиком. Зимно, холодно сьогодні — Мерзнуть пташечки голодні!.. Каже братику сестричка: — Необхідна годівничка! — Он ти жалісна яка! Де пакет від молока? Ножиці, пакет і стрічка — Все, готова годівничка! Причепи до гілочок І годуй своїх пташок. Хлібчик, печиво, зернини… — Пригощайся, рід пташиний! Торохкоче птаство дзьобом — Годівничка до вподоби!

Катря КОТ

Згадуючи Молодість

...буває і така молодість, що, на противагу Олесевим «Чарам ночі», повертається знов і знов, от уже 43 роки поспіль. Вона несе у собі всі ознаки віку: настрій, теми, форми. І вона — як і годиться молодості — неоднозначна, спонтанна, іноді надміру серйозна, часом із помилками, втім завше — неповторна

Ігор ІСІЧЕНКО, кінознавець «Молодість 43»: ретроспективи й експериментальні наративи Окрім просто-таки дорогоцінних програм сучасного німецького і французького кіно, спеціальної програми queer cinema «Sunny Bunny» і дивовижної добірки «Фестиваль Фестивалів», у якій були представлені кращі «фестивальні» фільми року, цьогорічна «Молодість» знову подарувала дуже вчасні й невипадкові ретроспективи. Хіба ж може бути для сучасної епохи

безпам’ятства щось більш своєчасне, як фільми Кріса Маркера, поета пам’яті і борця із забуттям; і що може бути більш необхідним сьогодні, у дні картонних персонажів сучасних мультфільмів, як експериментальна анімація Нормана Макларена, Рене Лалу чи Владислава Старевича, чиї роботи були показані в рамках програми Cinergy? Така позиція може значити лише одне: серйозне й ненаївне усвідомлення того, що молодість кіно можлива лише за однієї умови — якщо кіно буде пам’ятати свою власну історію, і не просто пам’ятати, але й черпати з неї безкінечні синергії оновлення.

Кристина ЛІСОВСЬКА

Хай буде РОК!

The Best Sity

Людство споконвіку любило музику, переважна більшість людей є меломанами та об’єднується за спорідненістю смаків. Мільйони людей їздять на фестивалі глядачами, тисячі — виступають щорічно на сценах чи просто під небом. Щороку набувають все більшої популярності у світі саме рокові фестивалі, адже вони є інтернаціональними, позаполітичними та інтерактивними подіями, що мають безмежний потенціал для розвитку. З огляду на те, що кожні кілька місяців з’являється новий підвид жанру такої музики, як-то інді-рок, метал-рок, поп-рок, фолк-рок та інші, кожен наступний фестиваль відрізняється від попереднього. Тож розглянемо цьогорічні здобутки світу та безпосередньо України на ниві рок-фестів

иколай Ізотов, організатор Respublica: Головним здобутком сучасних фестивалів, вважаю, те що вони взагалі є! Наша країна багата на різноманітні фестивалі і це дуже гарно. Події почали нести культурне навантаження, стали більш ідейними. З іншого боку фестивалі стають більш привабливими для відвідувачів, та з технічної сторони. З’являються нові дизайнерські сцени, більш якісне звукове та світлове обладнання та якісне обслуговування людей. Скажу про наш фестиваль «Республіка»: головною ідеєю є прикрашення сірих будинків міста картинами вуличних художників з різних країн світу. Проблем багато але це не лякає, а навпаки додає наснаги. Для багатьох фестивалів — це брак коштів на те щоб втілити усе придумане, що дуже впливає на якість заходу. Хотілося б щоб організаторів підтримували меценати, спонсори та держава. Ще одна дуже важлива проблема — це погода. Іноді дощ може зіпсувати настрій відвідувачам, ускладнити роботу персоналу та «підмочити» репутацію культурному заходу. Дивлячись на тенденції розвитку фестивалів в Україні, думаю, ще 3–4 роки і наші фести наздоженуть, а можливо і переженуть європейські. Ідеї є, люди є, справа лише за можливістю реалізувати це все.

оззі, ТНМК: Цього року я був на Бест Сіті, РокСіч, Вудсток в Грибівці. Набільшим був Бест Сіті, серйозний фестиваль, на рівні. Рок-Січ більш цілісна ідеологічно. В усіх свої плюси. Досягненням наших фестивалів вже зараз є те, що з’являються великі фести з платним входом. Як в Європі. На наступний рік заплановано багато фестивалів. От і подивимося, чи готові до євроінтеграції слухачі та музиканти.

льга Чіркова, Ті що падають вгору: Найкращі спогади в моєму серці лишили фестивалі Уніж та Артполе, який проводиться все в тому ж Уніжі. Ще хороші фестивалі свого часу Маніфест, Рурисько, Захід, Нівроку, Рок-екзистенція, Вертикаль. Кілька років тому нас запрошували на фестиваль Обнова, що в Чернівцях, після того ми їздимо туди щороку як глядачі. Молоді музиканти просто мають де грати і зустрітися із своїми потенційними слухачами, а я особисто їду туди заради виставки робіт українських митців. Наші українські фестивалі, що об’єднують і виставки, і театр, і все решту з музичними фестивалями, — це прекрасно. Фестиваль має скупчувати в собі всі види мистецтва, не обмежуватися тільки скачками під сценою, так щоб гостям і учасникам бракувало часу все обійти, а потім — щоб емоцій вистачало на цій рік, аж до наступного фесту!Починає дуже дратувати у фестивалях занадто велика кількість нетверезої молоді: пиво — рікою, культ несвідомості. Молоді краще бачити в музиці насамперед мистецтво.

юзанна Елпі, музикант, лідер групи Rising: Хотілося б бачити якомога більше різних фестивалів, на яких молоді виконавці зможуть якнайкраще проявляти себе. Моя група Rising — одна з таких виконавців. Тож фести залишають загалом позитивні враження. За рівнем організації найкращими із заходів за моєї участі можу назвати «Словянський рок» та Global Battle Of Bands, а за атмосферу найбільш люблю байкерські заходи на кшталт щорічного мотофесту в Гадячі (Полтавська область).

аша Кольцова, Крихітка: Виступала на «РокСіч», «Франко. Місія» та «Захід». «Захід» кращає щороку, у нього наразі найцікавіша програма. «Франко.Місія» були дуже пунктуальними, ввічливими і професійними, все передбачали й у них симпатична айдентика-дизайн. У «Рок-січ» — все попереду в плані комфорту та лайн-апу, можливо цього року були обмеження в рамках швецько-української концепції, але локація на Трухановому — чудова, сцена на баржі — це дуже круто. Звук був справді хороший. Не вистачає нормальних гримерних, щоб перевдягтися й нафарбуватися неподалік від сцени. В мене концертні сукні, потрібне дзеркало й освітлення, іноді бракує «грім-вагону». Всі майбутні вдосконалення лежать в організаційній площині, зокрема в логістиці, у вірних концепціях та в питаннях бюджету, які покращаться щойно професіоналізм у формуванні культурної програми, якості дотримання стандартів безпеки і технічного забезпечення буде важливіший бажання заробити та особистих амбіцій.

лександр Ярмола, Гайдамаки: Були на «Вудстоках» польському й українському, на іспанському «Реперкуссіон», двох естонських фестивалях, кількох польських та українському «Печенізькому Полі». Певно, на польський «Вудсток» варто хоча б раз поїхати. А взагалі, нам більш подобаються естонські та скандинавські невеликі фестивалі. Там все так спокійно — можна приїздити цілою родиною, з маленькими дітьми. На наш погляд, удосконалення потребує сучасна тенденція до орієнтації фестивалів на комерційний продукт. Треба вчитися так створювати проект фестивалю, щоб підбір виконавців відбувався на основі смаку, а не «успішності» артистів. Досягнення фестивалем неповторної атмосфери та обличчя є «досягненням». У нас вже є такі, наприклад, Артполе, Фортмісія.

УК. 64

KAIROS

ІРОНІЯ ДОЛІ

або… (альтернативні українські фільми до новорічних свят)

Якщо за стародавнім новорічним повір’ям Санта Клаус залазить до домівки через димохід, то у XXI ст. він все частіше почав заходити через монітор комп’ютера чи телевізора. Віра в те, що дух Різдва живе у Лапландії, зникає у багатьох ще в дитинстві. Однак поява на екрані товстенького бороданя з червоним мішком, переповненим подарунками, хоча б на мить змушує розтопити кригу дорослого прагматизму. Кінематограф — ось та чарівна країна, куди він переселився в нашу епоху. Все українське кіно (навіть якщо врахувати всі не вітчизняні фільми, зняті на території нашої країни) бідне на новорічні сюжети. Та навіть серед такої незначної кількості картин є стрічки, які подарують атмосферу свята будь-якому глядачеві. У зв’язку з цим ми відібрали шість новорічних українських фільмів, котрі не тільки створюють святкову атмосферу, але й виступають достойною альтернативою затертим різдвяним хітам «Іронія долі…», «Один вдома» тощо

Креденс (2013)

«Хто кому хто» (2011)

Події стрічки розгортаються в переддень Різдва у Львові. Головний герой Орест грає на віолончелі у симфонічному оркестрі у Львівській опері. Він мріє лише про дві прості речі: жити у злагоді з рідними та спокійно займатися своєю справою. Проте близькі змушують його відважитися на абсолютно аморальний вчинок. А колеги по оркестру руйнують його кар’єру. Чи стане свято, що наближається, для нього щасливим? Чи вистачить у нього сміливості піти проти обставин? Чи відчує він щастя, зробивши наперекір оточуючому світові? Вирішенню цих питань — таких знайомих для кожного пересічного українського інтелігента — і присвячено стрічку. В прокаті вона має з’явитися в січні 2014 року.

Додивитися цю стрічку до кінця людині з гарним смаком важко. Єдине, що може компенсувати дещо вульгарні опереточні пристрасті стрічки — чарівні панорами засніженого Києва та вражаюча гра видатних вітчизняних акторів: Віктора Андрієнко, Тамари Яценко, Ігоря Письменного та ін. Сюжет комедії розгортається 31 грудня, на яке припав день народження головної героїні Міли. Протягом цього дня вона втрачає свого нареченого і знаходить собі чоловіка, зустрічає батька, якого не бачила 25 років, знаходить нареченого для своєї дочки і дізнається, що в неї є рідний брат. І весь фільм зводиться до роз’яснення «Хто кому хто».

Лариса Лариса ГОНЧАРЕНКО ГОНЧАРЕНКО

РІЗДВЯНІ ЯРМАРКИ

Відень

Світ, що живе за Григоріанським календарем, із нетерпінням та сподіваннями очікує на нього. Кінець перед початком. Для когось це завершення проекту, підведення підсумків, здача об’єкта чи звіту, чи номера… Для когось — просто кінець року. Та, певно, всі ми з нетерпінням чекаємо на грудень, по-дитячому сподіваючись, що після ночі з 31-го на 1-ше обов’язково щось зміниться і неодмінно на краще. А в саму цю ніч, звичайно, станеться хоч маленьке, та диво. І чудово! Ця віра в неодмінність добра додає нам сили і впевненості, що все буде добре. А ще грудень сяє, пахтить, дзенькає, шкварчить та піниться… Сяє різнобарвними вогнями, гірляндами, новорічними прикрасами, посмішками та очима. Пахтить корицею та імбирем, каштанами, смажениною, медівниками, хвоєю та димом. Дзенькає новорічними дзвониками, співами, каруселями, горнятками та склянками, нескінченними сувенірами. Шкварчить ковбасками, млинцями та дерунами, гострим слівцем (не всі ж бо постують. Піниться глінтвейном, медовухою, пивом, різдвяним настроєм та подарунками… У Європі — різдвяні ярмарки! Отже, фотопроект «Різдвяні ярмарки. Європа».

Відень

Варшава

Український грудень цього року виглядає так. Для того, щоб у майбутньому бути таким, як у решті Європи: не задля покращеної картинки розцяцькованим, а справді радісним, веселим, благополучним, захищеним, справді стабільним, сповненим упевненості в завтрашньому дні, наступному році та в майбутньому.

Київ

УК. 72