Люсьєн Нулле
Клен у Серці
ДУХ I ЛIТЕРА
Lucien Noullez
L’érable au coeur
Éditions L’Âge d’Homme
Люсьєн Нулле
Клен у Серці
ДУХ I ЛIТЕРА
УДК 821.133.1 Н888 Люсьєн Нулле. Клен у серці/Пер. з фр. Є. Кононенко. – К.: ДУХ I ЛIТЕРА, 2015. – 192 с. ISBN 978-966-378-390-1 Під однією обкладинкою книги Люсьєна Нулле «Клен у серці» поєдналися його поезії та його автобіографічний есей: раціональне та емоційне, свідоме та несвідоме. Есей автора дає ключ розуміння його поезій, а його поезії дають новий вимір його прозі.
Видавці: Костянтин Сігов та Леонід Фінберг Переклад з французької: Євгенія Кононенко Літературне редагування: Валерія Богуславська Коректура: Дмитро Каратєєв Комп’ютерна верстка: Іоан Залевський Художне оформлення: Ірина Пастернак Cet ouvrage a été publié avec l’aide de la Fédération Wallonie-Bruxelles ISBN: 978-966-378-390-1 ISBN: 978-2-8251-3919-6
© Éditions L’Âge d’Homme, 2009 © ДУХ I ЛIТЕРА, 2015
Зміст Клен у серці Кілька слів від перекладача і від автора . . . . . . . . . . . . . . . . 7 Частина перша: Дитинство в шістдесяті роки . . . . 15 Частина друга: Добра війна . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 93 Епілог . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 159 Кульгавий подорожній. Поезії . . . . . . . . . . . . . . . 167
Кілька слів від перекладача і від автора Переклавши автобіографічний есей Люсьєна Нулле «Клен у серці» та кілька його поезій зі збірок «Пеноїл» та «Провулок моряків» мала враження, ніби ці тексти писали різні люди. Особливо несподіваними були поезії Люсьєна Нулле, побудовані на біблійних образах. Сучасні комунікації дозволили легко зв’язатися з автором і поставити йому кілька питань: Оскільки я переклала ваш «Клен у серці», то знаю, що в дитинстві ви здобули релігійну освіту, але так само знаю, що вона у вас була формальна, як і в усього вашого покоління у вашій країні. То звідки те пасіонарне ставлення до Святого Письма, яке демонструють ваші поезії? Саме про це я щойно написав у невеличкому матеріалі для однієї з бельгійських газет. Мій друг дав мені Біблію у 1973 році. Нам було по 16 років. Ален ходив на зібрання євангелістів. Він захоплювався машинами, абстрактним мистецтвом дівчатами та Євангелієм. Я поділяв не всі його захоплення, наприклад, був зовсім байдужим до машин. Не смійтесь! Любов у цьому віці приходить незбагненно. А я любив читати. А підлітки, які люблять читати, відкривають для себе великі книжки. Читання класики — це дещо позачасове. Завжди знаходяться молоді люди, які ковтають все, що їм потрапляє в руки… Читання — то могутній стимулятор життєвих сил. Але до чого тут Біблія? 7
Люсьєн Нулле
Ален розповідав мені про Еклезіаста. «Наймарніша марнота, марнота усе!» (переклад І. Огієнка, Є.К.) І це прийшло до мене тоді, коли приходять нікчемність боваризму, велич «Знедолених», фантоми абстракціонізму і стільки всякої неймовірної краси, і справило дію електрошоку. А до того ж, якщо ви належите до конфесії, яка говорить вам, що радості й надії всі прийшли зі Святого Письма. Я з головою поринув у Біблію. Читати те було жахливо. Ця книга має дивовижну ауру. Прочитавши всі розділи від «Книги Буття» до «Апокаліпсису», розділи, які переповідають про нестерпне насильство, про велич і нікчемство, про мерзенність і наївність, я відчув великі сумніви щодо її святого статусу. І ці жахіття, ці химери є Словом Божим? Але один старий священик відкрив мені очі: «Ти знаєш, Люсьєне, Біблію читають не для того, щоб слухатися її, а тому, що вона розповідає нам про нас». І це стало тим ключем, який я шукав, ключем до великої Книги, яка опиралася мені. Святе Письмо не повинно скеровувати нас, переконувати нас, запевняти… Але воно наново кличе до життя слова, оповіді, образи, насильство й велич. Біблія — це те свічадо, яке тримає перед нами Дух. А чому у ваших поезіях, які висловлюють вашу віру, стільки іронії? Бельгія — найсекулярніша країна Західної Європи. Ця реальність перш за все позначилася на культурі. То ж християнський поет є на сьогодні дуже маргінальною постаттю. Ствердження його віри відбувається без сором’язливості, але, одначе, шляхом деякого приниження, що висловлюють, я сподіваюся, мої поезії. Більше того. Велич християнства відбувається через безсумнівне приниження Сина Божого. І це приниження нас зачаровує. То як з цього можна не насміятися? Бо якщо це так і якщо так воно є в моїй країні, де 8
Кілька слів від перекладача і від автора
віра перебуває поза будь-яким політичним істеблішментом, то має місце лише віра без будь-якої спонуки. Мої поезії сміються зі своєї віри, як Сара сміялася із власної плодючості. Я не контролюю ні віри, ні плодючості, але ваше питання переконує мене, що іронія також властива християнству. Іронія, але не насмішка і не задоволення тих, хто за Першим Псалмом «сидить на сидінні злоріків» (переклад І. Огієнка). Очевидно, саме ця іронія, якої я не контролюю, породжує мої поезії. А ось таке дещо вузьке питання. Чому такий дивний переклад французькою біблійних віршів із 32 розділу Книги Буття, який ви взяли за епіграф до вашої поетичної збірки «Пенуїл»? Я заглядала до різних перекладів Біблії, але такого знайти не могла, і навіть зв’язувалася з тими, хто знає іврит. Це переклад Жана Грожана, який, як на мене, найповніше передає інтенції оригіналу. Ви добре знаєте Біблію як текст. Але чи є ви католиком? Так, я католик. Від шістнадцяти років я мало не щодня читаю канонічні Євангелія. Не хочу хвалитися, але я таки маю добру теологічну культуру, яка базується на біблійній екзегезі. Щоранку я самостійно вивчаю теологію. І це мене надихає, як і теорія музики! Але перша поезія вашої збірки «Пенуїл», яка має назву «Битва біля броду», викликає в мене настрій саме гностичних Євангелій… Я сама з атеїстичного Радянського Союзу, я не отримала релігійного виховання. Але цікавлюся історією релігії, і неканонічні Євангелія прочитала раніше, ніж канонічні… Тоді, коли я писав «Пенуїл», я не мав ніякого уявлення про апокрифічні Євангелія. Прочитав їх пізніше з метою кращого 9
Люсьєн Нулле
сприйняття основ християнства. Це нормально, що це виявляється в моїх поезіях, але я того не хотів. Мені цікавий Ваш коментар, ніби я знав апокрифи ще коли писав «Пеноїл». До речі, моє читання чотирьох канонічних Євангелій є дещо екзотичним у суспільстві, де вони вже давно не є авторитетом. Католицьке прочитання святих Євангелій приваблює мене не так історизмом фактів, як присутністю Христа у повсякденному житті. Останній вірш чотирьох Євангелій засвідчує, що Христос вийшов із книги. (Але думаю, що коли б написати про все те зокрема про кожне, то й сам світ не вмістив би написаних книг! Від Йоана 21:24) Можливо, мої поеми шукають слід Христа в моєму повсякденному житті… Друга центральна тема Вашої поезії — це музика. Що є сильнішим натхненням Вашої поезії — Біблія чи музика? Так, музика дуже рано зворушила і розворушила мене. Музика говорить без слів. Вона говорить про те, про що не говорять. І відтоді автор цих слів відчуває у ній свою сумирність. І цей невитравний зв’язок із музикою (в моєму випадку з класичною музикою) породжує сумирність у слові й у письмі, притаманні письменникам. Ви питаєте, чи міг би я зробити вибір між музикою й християнською вірою. Християнська віра приходить до кожного в моменти слабкості. Але й у моменти щастя. Для мене зустріч з Богом відбувається в музиці. Певне, Він хоче, щоб я тримав відповідь перед Ним, шануючи цей вид мистецтва. В інших це по-іншому, і це нормально! Але, поки я на цій землі, серед інших живих, я вважаю, що ніде музика не заважає вірі, а віра — музиці. Із Вашої автобіографії випливає, що Ви були музичним вундеркіндом, дуже тонко відчували музику від раннього дитинства. То чому ж той маленький хлопчик не став великим музикантом? 10
Кілька слів від перекладача і від автора
Звичайно ж, маленький хлопчик, таємними нитками пов’язаний з музикою, протягом тривалого часу мріяв бути музикантом. І, можливо, саме глибока повага до цього виду мистецтва паралізувала його. Я відчував, що фах музиканта настільки перевищував мої здібності, що я так і не взявся його опановувати. А коли в моє життя увійшла поезія, вона перемогла усе. У вас багато поезій, присвячених музиці й композиторам, наприклад, «Соната в Нанті», де поєднується і відчуття музики, і релігійні почуття. «Соната в Нанті» народилася з подорожі до незнайомого мені міста, куди я був запрошений як поет ще в 1989 році. Зовсім випадково я завітав до собору, де органіст провадив репетицію гри Сонати для органу Ребке (ор.24). Віддаленість від дому, а також натхненне читання Бернаноса (одного з моїх найулюбленіших письменників), а також краса того неймовірного міста народили ту профетичну поезію. Профетичну в тому сенсі, що згодом я почав дуже цікавитися органом і його репертуаром. Я став більше писати про музику і про безрозсудність віри. Чим ви займаєтесь в цьому житті, окрім поезії? Ви музичний критик? Який університет ви закінчували? В мене немає університетського ступеню, і я не є фаховим музичним критиком. Від 1978 по 2012 рік я вчителював у школі для дітей-інвалідів. Від 2012 року працюю в царині католицької освіти для середньої школи. Для тих, хто із багатьох конфесій обирає католицтво.
11
Клен у серці
…кожен книжник, що навчений про царство небесне, подібний до того господаря, що зі скарбниці своєї виносить нове та старе Євангеліє від Матея, 13:52 Присвята Терезі
Кульгавий подорожній. Поезії
І ЯНГОЛ ПОКИНУВ ЇЇ… Я тиняюся з твоїм холодним образом, мамо, Я простягаю руки в порожнечу, Я люблю тебе під тарілками, Під скатертинами із плямами вина, Під землею, яка пахне вологою, Із упертістю корабля, Де мої бакени то скульптури, роздутими до неба. А ти вариш моркву в трюмі А потім ти тиняєшся також у цьому Пакунку слів, о, моя мати, яка молиться Іншій матері, ще самотніій, яка ще Твердіше стоїть на своєму, Матері без рукавичок, яка майже хмаринка, Майже ніщо. А ВИ, МАТІР БОЖА… І поки ми розмовляємо, вечір стає Зношеним прапором, телефоном, який Виростає до острова, а потім до міста, А птахи одягнені у поезії. А ми, Зігріємося, поки земля обертається під ногами, Ніч шарудить, а ми заплющимо очі В білості світу, виглядаючи собі пару, Яка здалеку прилетить на крилах, Великим паперовим змієм Благословенним.
183
Люсьєн Нулле
Зі збірки ПРОВУЛОК МОРЯКІВ Поезія не любить того, що ми вважаємо буттям. Вчуся цьому, відразу все забуваючи. Кристоф Ван Росом НЕСПІШНІСТЬ 1. Неспішність приходить на низькій воді. Занурюєш у неї руку, щоб перехреститись. Сіль торкає чола А потім живота Неспішність ламає плечі й поперек В ім’я Отця, В ім’я Сина, І в ім’я Духа, який мордує цей світ. 2. В день неспішності мій батько помер. Великий кінь скакав в його окулярах. Вовки курили* у великих лісах. У день неспішності мій старий тато потягся. Ми дуже знерувавлися, але туман сказав амінь алілуя мій Боже, чорт забирай. * вовки курять – це слова мого батька, якими він називав стовпи туману на пагорбах Маасу (примітка автора).
184
Кульгавий подорожній. Поезії
3. Я пізнав неспішність. Я слухав Сібеліуса. Я слухав пагорби й нічого не чув. Але неспішність побачила світло, І не обертаючись Сказала бути обережним Я пізнав неспішність і я сиджу в траві. 4. А тепер нехай я старий І на моїй шкірі плями. Ось руки мої: Осінь їх вкрила іржею, але не роз’їла. Кажуть, я став неначе пограниччя. Я і слуга ваш, Господь, і ваш брат. Я хочу скоріше рвонути до Бога. Але я так далеко від неба. Той, Кого не тривожать юнацькі таємниці. 5. Мої любі зайчики, ви такі чужі. Ледь торкаючись землі, Ви біжите, мов спалахи великого вогнища І, одначе, вгорі химерні зорі не падають.
185
Люсьєн Нулле
Ви боїтесь, і ви перестаєте веселитися й кохатися, бо хтось тяжкою ходою хоче стати таким, як ви. 6. Боксер на чотирьох лапах Уважно слухає кришталеву пташку. Біла фея Вчить його гармонії Боксер стає повільним Він напинає вітрила. І виходить в море. ЗБИРАЧ ПТАХІВ Акомпанемент до Олів’є Месіана 1. Ти завжди лишатимешся збирачем птахів, які висітимуть на твоїх грудях, коли по лиштвах кохання тече молоко сліз. Ти завжди лишатимешся, збирачем знесилених птахів, а ще, може, мрійником, який під дощем підставляє руки для чорних нот. А ще по калюжах збиратимеш намоклих птахів, поки в серці орган не заграє Смерть – то дуже проста зірка, але ти йдеш на світильник. 186
Кульгавий подорожній. Поезії
Тобі знайоме щастя сумних басів, І ти навіки завмер, Схилившись над радістю. 2. Ти збираєш зап’ястя мертвих пісень Своїми пораненими руками. Цвяхи музики Пробиваються крізь надію. А ти, здригаючись, стишуєш челесту, голубку, цимбали, Відкриваючи їхні легені. Ти єдиний чуєш їх, і від того плаче весь світ. 3. Неспішно нахиляючись, Ти поринаєш в гармонію, І от ти припав вухом до землі. Вухо синіє, вухо біліє, Воно дихає й б’є крилами, І, старий волоцюга, Не відводячи очей від води, Ти збираєш чисту радість, Як ніби слухати чорного дрозда. 4. І от раптом у товаристві святої Бернардети Вже маючи намір втекти з пташиного гроту, Ти смієшся, як дитина, яка пестить вогонь, І ти біжиш геть підтюпцем по клавіатурі. Ти йдеш по морю, як мої друзі органісти. Але ось у церкві Трійці: Це в Парижі, це догмат, 187
Люсьєн Нулле
І все аж тремтить від радості! В тебе руки святого Франциска, а потім Як підліток-пташеня ти повторюєш: Я не маю змушувати вас вірити. 5. На терасі коли ти йдеш в ореолі (з тебе іноді злітає твій чорний берет) Коли ти йдеш до консерваторії, До цієї гучної пташарні, Ті, хто п’ють на терасі, вони ще не знають, Що в них також музична душа, Але вони бачать, як ти ідеш, весь замріяний, І це відкриє в них ту ідеальну тишу, З якою вилітають із гнізда. 6. І все одно, ти назавжди Лишишся збирачем птахів. І в твоїх крилах і Китай, і Індія, І Господь в його славі, І поезії, І вправи, І кольори, І всі тріумфи ритму, І Єва, І всі жіночі сни, І святий Франциск, Який все знає, Всі вони схилились під твоєю охороною, того, хто назавжди схилився. А ти завжди Спасатимеш птахів. 188
Кульгавий подорожній. Поезії
Примітка автора: Олів’є Месіан, народившись в 1908 році, не збирався ставати органістом, викладачем і геніальним композитором. Цей чоловік, який був віруючим, вивчав птахів, але й східну ритміку й гармонію. Він помер 27 квітня 1992 року в госпіталі Бежон де Кліші-ла-Гарен. Щодо Бернардети Субіру, «ясновидиці» з Лурду, то її самовпевненість зміцнила мене більше, ніж її видіння: «Я не маю змушувати вас вірити, я маю вам сказати», уперто говорила вона всім, хто сміявся з неї. ШКАРАЛУПА Дерево мало б розповісти всю правду. Кожна маленька брунька мала б говорити про незалежність. Та в дерев’яній шкаралупі світу стільки дірок. «Мій капітан, ми йдемо на дно…» «Вже час, зрештою!» ПЕРША СМЕРТЬ Заворожений неспішністю, а віолончель була за свідка, мій батько топтав осінь. А з музикою він був запанібрата. Він був для неї і паном, і братом. Він пізнав щастя бути незалежним. І от він заблокувався у своїх таємницях Це так прикро для родини… Попри те, що він так гучно сміявся Аж все дзвеніло. 189
Люсьєн Нулле
ГРУПА СКУЛЬПТУР Ці добрі душі які пливуть над Римом, в ореолі: Божа матір, королева янголів і пані для всього світу, здається, вона хоче стрибнути над нагромадженням черепиць. Але щось затримує її: надмір побожності, звичайно ж, і також іще, можливо, хрипкий голос Господа: «Я зійшов у пекло, Я прошу вас, лишайтесь на небі!» РОЗП’ЯТТЯ Моя подруга така сумна, Вмочую своє перо в її сльози. Вона так щільно закоркувала щілину своєї печалі, що весь дім зважає на її рани. В моєї подруги рани кохання, Їх багато-багато, а я курю, цигарки, надсилаючи в небо якісь негусті хмарки, як повернені посилки без адреси, на адресу Бога, хто знає? ТИХИЙ ЯНГОЛ ПРОЛЕТІВ Коли ми дивимось на хід гладких ангелів на їхнє вбрання і пов’язки на стегнах, хто знає, що думають про нас голуби з римських площ? Вони вірять у Бога не більше, ніж сам Бог. Вони навчились жебрати крихти, 190
Кульгавий подорожній. Поезії
і їм стає сумно, більше не дають. Дивлячись як ідуть огрядні дами чиє вбрання майорить на всіх вітрах, голуби збираються на паперті зі своїми брудними ногами й із прадавнім і огидним добрим іменем святих, мучеників, злидарів. СМІЛИВЕЦЬ Μή μου ἅπτου (Євангеліє від Йоана, 20-17) Магдалина змастила пахощами свої спітнілі руки і волосся, яке впало каскадами, наче юрмища ридань Що почула вона цього ранку? Із глибині порожньої гробниці грав акордеон, і все в сумному вихорі здавалося іще чорнішим. Dic nobis Maria quid vidisti in via? І полилися сльози святості, І великий сміливець повторив її ім’я: Маріє! Тоді птахи і риби, Вся приголомшена природа заспівала хором: Не можна ні до чого торкатись. Примітка автора: Зустріч Марії Магдалини з її Господом, як на мене, є однією з найкращих сторінок універсальної літератури. Але як перекласти з грецької те різке: Μή μου ἅπτου ? Латина дає знамениту Noli me tangere, що є водночас назвою чудового оповідання мого друга Гаспара Онса. Французьке Ne me touche pas! слабше. Мені хочеться сказати: Pas touchе! Але чи є на те право? 191