Національний університет «Києво-Могилянська Академія»
Польські студії №6
Дух i Лiтера № 26
КИЇВ – 2013
Національний університет «Києво-Могилянська академія» Центр європейських гуманітарних досліджень Центр польських та європейських студій «Польські студії» № 5 («Дух і Літера» № 26) є збіркою статей, присвячених польській історії та сучасності, а також українсько-польським взаєминам. Авторами статей є молоді українські дослідники, переможці Шостого конкурсу імені Єжи Ґедройця (2012 р.). Видання призначене широкому колу спеціалістів – істориків, культурологів, літературознавців та соціологів. Редакційна колегія П’єр Аснер (Франція) В’ячеслав Брюховецький Пол Валлієр (США) Андрій Васильченко Євген Захаров Віктор Малахов Жорж Ніва (Швейцарія) Надія Нікітенко Мирослав Попович
Євген Рашковський (Росія) Костянтин Сігов Вадим Скуратівський Сергій Стельмах Марина Ткачук Олександр Філоненко Леонід Фінберг Ютта Шеррер (Німеччина) Роман Шпорлюк (США)
Упорядник та редактор «Польських студій»: Оля Гнатюк Редактори часопису: Костянтин Сігов, Леонід Фінберг Редакція Вчений секретар: Олексій Сігов Літературне редагування: Леся Лисенко Коректура: Наталя Анікєєнко Художнє оформлення: Ірина Пастернак Комп’ютерне макетування: Вячеслав Горшков
© ДУХ I ЛIТЕРА, 2013
Зміст Передмова. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 5
ІСТОРІЯ Хоменко Віталій Татарські наїзди на Волинь і Поділля 1617–1620 рр. . . . . . 7 Олександр Пустовий Польський шляхетський рід на руських землях. Походження і родина Яна Харленського . . . . . . . . . . . . . . . . . . 24 Максим Потапенко Польська національно-персональна автономія у Наддніпрянській Україні (липень 1917 – квітень 1918 рр.). . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 39 Віктор Черненко Польські молодіжні організації на території Східної України у 80-х рр. XIX ст. – 20-х рр. XX ст. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 53 Тетяна Ковальчук Державне регулювання сфери туризму у Волинському воєводстві міжвоєнного періоду. . . . . . . . . . . . 72 Сергій Роїк Повсякденне життя польського суспільства (1939–1945). . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 97
ПОЛІТОЛОГІЯ Олег Бориняк Реалізація концепції «критичного діалогу» в польсько-білоруських міжнародних відносинах (1996–2004 рр.). . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 117 Владислав Луць Політика Республіки Польща щодо ЄС . . . . . . . . . . . . . . . 139 Василь Дунець Місцеві вибори в Польщі та Україні. Порівняльний аналіз на прикладі 2010 року . . . . . . . . . . . . . 159 Ольга Гриценко Польсько-українські відносини у висвітленні українських ЗМІ . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 181 Ігор Медвідь Образи Польщі та поляків у сучасному російському дискурсі про Другу світову війну та історичній пам’яті росіян . . . . . 205
ОСВІТА Світлана Каричковська Cтандартизація навчання англійської мови в умовах реформування вищої освіти . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 229 Відомості про авторів . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 249
Дух і літера № 26
5
Передмова Конкурс ім. Єжи Гєдройця започатковано 2006 року, в сторіччя з дня народження редактора паризької «Культури». Цю дату відзначило ЮНЕСКО, але особливо відсвяткували ювілей у Польщі, а також в Україні та у Білорусі Заснування конкурсу Посольства РП в Україні було пов’язане з переконанням, що головна ідея Єжи Гєдройця втілилася у життя – фундаментом польської закордонної політики стали партнерські взаємини із сусідами. Доконечність підтримки Польщею незалежності України, Литви, Білорусі Єжи Ґедройць висновував з упевненості в тому, що стабільні, демократичні країни-сусіди є гарантією польської незалежності. Велике значення для редактора паризької «Культури» мала українська проблематика. На його думку, лише об'єктивні дослідження та відверті дискусії навколо польсько-українських взаємин – дуже непростих, зокрема у ХХ столітті, – можуть надати нової якості нашим сучасним взаєминам, привнісши в них взаємодовіру та дружнє ставлення одне до одного. Двадцятиліття, що минуло від часу повернення незалежності обом нашим країнам, стало періодом зближення поляків та українців. Щороку на Конкурс ім. Єжи Ґедройця надходять дипломні, маґістерські та кандидатські праці. Слід зазначити, що виконано їх переважно на високому рівні. Вражає розмаїття тем, які вивчають молоді дослідники у зв'язку з польським контекстом. Донедавна серед праць домінувала історична та політологічна тематика (сторінки спільної історії, історія поляків в Україні), а також історико-літературні студії. З кожним роком тематичні обрії праць ширшають. Цього року особливо високу оцінку мали праці присвячені медійному образу поляків. Щороку надходять праці з економіки, а також дедалі більш популярними стають студії, щоприсвячені туризму. Конкурсні праці віддзеркалюють розвиток польсько-українських взаємин не лише в гуманітарній сфері, а й в економічній площині. Зацікавлення студентів як успішним прикладом транс-
Дух і літера № 26
6
формації польської економіки, соціальної сфери та політичного життя, так як і реформами, здійсненими на шляху до Європейського Союзу, вселяє надію на те, що це знання знайде практичне застосування на шляху України до Європейського Союзу. До складу міжнародного журі Шостого конкурсу увійшли Богуміла Бердиховська, Микола Рябчук, Станіслав Стемпєнь та Наталя Яковенко. Журі з-посеред близько 30 надісланих робіт відзначило більш ніж п’яту частину. Нагороди у категорії кандидатських робіт отримали: I – МАКСИМ ПОТАПЕНКО II – ТЕТЯНА КОВАЛЬЧУК ІІІ – ВІКТОР ЧЕРНЕНКО У категорії маґістерських та бакалаврських робіт нагороди отримали: I – ІГОР МЕДВІДЬ ІІ – ОЛЬГА ГРИЦЕНКО III – ВІТАЛІЙ ХОМЕНКО Відзнаки отримали: ВАСИЛЬ ДУНЕЦЬ, ІРИНА ЛАЗОР, ВЛАДИСЛАВ ЛУЦЬ, ОЛЕКСАНДРA МАТУШЕНКО, ОЛЕКСАНДР ПУСТОВИЙ, СЕРГІЙ РОЇК та СВІТЛАНА КАРИЧКОВСЬКА У цьому томі публікується також стаття Олега Бориняка, переможця попереднього, П’ятого конкурсу, яка з технічних причин до попереднього видання не потрапила. Шостий том «Польських студій» дає можливість ознайомитися з фрагментами відзначених праць, які лауреати приготували спеціально для цього видання. Оля Гнатюк Голова Міжнародного жюрі Шостого конкурсу ім. Єжи Ґедройця
Дух і літера № 26
97
Сергій РОЇК ПОВСЯКДЕННЕ ЖИТТЯ ПОЛЬСЬКОГО СУСПІЛЬСТВА у 1939–1945 рр. Однією з ключових подій в історії людства є Друга світова війна. Увага дослідників до самої війни та історичних подій і процесів, що пов’язані з нею чи супроводжували її, досі залишається надзвичайно великою. Сьогодні ми можемо ознайомитися з великою кількістю досліджень цього періоду, в яких висвітлено важливі аспекти міжнародних та міжнаціональних відносин, а також особливості окупаційних режимів у тих чи тих країнах тощо. Проте основним у цьому контексті були, передусім, проблеми воєнної історії, що цілком виправдано з урахуванням масштабів і значення найбільшого у світовій історії військового конфлікту. Втім, як правило, в цьому контексті оминається інший аспект історії Польщі 1939–1945 рр. – буденне життя пересічних мешканців польських міст та сіл, їхні повсякденні проблеми та труднощі, які, хоч і не позбавлені воєнного забарвлення, але стосуються цивільного населення Польщі та суспільного життя в усіх його вимірах. Важко не погодитися з тим, що випробування війни не обмежувалися лише воєнними діями на фронті, адже для мільйонів громадян окупованої Польщі вони полягали у спробі влаштування свого життя в нових екстраординарних, екстремальних умовах. Власне війна вже за своїм змістом та сутністю не могла не відбитися на польському суспільстві, а після повного захоплення польських земель і розподілу їх між Німеччиною та СРСР було встановлено режим окупації, який перевернув нормальне життя людей «із ніг на голову».
98
Сергій Роїк
Трагічні умови окупації приховують у собі виняткові, незнані досі моменти повсякденного життя, дослідження яких заповнює прогалини загальної історії Польської держави, оживлює політичні, економічні, соціальні явища та процеси доби Другої світової війни. Водночас не можна забувати й про те, що тривалий час окупації для багатьох людей був періодом дорослішання, створення власної сім’ї. Попри страхи та жахіття буденності люди намагалися реалізувати свою прихильність одне до одного, запалити власне родинне вогнище, організувати дозвілля, навчатися та розвиватися. Внаслідок поразки у вересневій війні 1939 р. землі ІІ Речі Посполитої (389 тис. 720 км 2) були зайняті військами Третього Рейху і СРСР. Німці окупували (до червня 1941 р.) простір 188 тис. 705 км 2 і поділили його на 2 частини. Одна з них, площею 92 тис. 490 км 2 і з населенням понад 10 млн 568 тис. осіб, була безпосередньо приєднана до Рейху. З другої частини, площею 95 тис. 463 км 2 і населенням 11 млн 542 тис. осіб, утворили в жовтні 1939 р. Генеральне Губернаторство. Польські землі, безпосередньо приєднані до Німеччини, було поділено на 4 адміністративні одиниці: Округ Гданськ – Західна Пруссія, Край Варти, Сілезька провінція, провінція Східна Пруссія. Територія Генерального Губернаторства була поділена на 4 дистрикти: краківський, радомський, любельський і варшавський. У червні 1941 р., як наслідок наступу на СРСР, німецькі війська зайняли всю територію довоєнної Польщі, і Східна Галичина була приєднана до Генерального Губернаторства як один з дистриктів. З цього часу територія становила вже 145 тис. км², а кількість мешканців – близько 16,6 млн осіб 1. Генеральне Губернаторство не було повноцінним державним утворенням, оскільки верховну владу здійснювало керівництво Рейху на чолі з Адольфом Гітлером. Проте не було воно й власне частиною Німеччини, як, наприклад, анексовані польські землі Сілезії, Помор’я та Великопольщі. Між Генеральним Губернатор1
Дильонгова Г. Історія Польщі 1795–1990 / Пер. з пол. М. Кірсенка. – К.: Вид. дім «Києво-Могилянська академія», 2007. – С.142.
Повсякденне життя польського суспільства...
99
ством і анексованими землями була межа й у територіальному вимірі, й у фіскальному, фінансовому та поліційному. Усе це спричинило особливий, відмінний від «анексованих» земель, розвиток суспільства, визначило важливі риси приватного життя кожного мешканця новоутвореного адміністративного регіону. На теренах анексованих польських земель вже з перших днів окупації німецька адміністрація почала проводити всебічну політику онімечення офіційного мовлення. Заборонялося публічне вживання польської мови, наприклад, у трамваях. Змінювалися назви місцевостей, вулиць, вивісок тощо. Знищувалися пам’ятники, книги та будь-яки свідчення належності цих теренів до Польщі 2. У чужоземця, що приїхав на декілька днів до Великопольщі, могло скластися враження перебування у справжньому німецькому краї. Природу тих процесів, що відбувалися у Великопольщі в перші місяці окупації, найкраще ілюструє визначення, застосоване Гітлером під час наради з командуванням Вермахту 12 вересня 1939 р. — «politische Flurbereinigung», тобто «політичне очищення» ґрунту. Уже з перших днів захоплення західних польських земель операційні групи поліції безпеки, які прийшли на польські землі одразу за Вермахтом, почали винищення еліти польського суспільства, до якої було зараховано інтелігенцію, духівництво, шляхетський стан, громадських, політичних, господарських діячів, учасників народних повстань, а також осіб, які вирізнялися серед свого оточення організаційними й управлінськими здібностями. Наприкінці жовтня 1939 р. розпочалося вигнання поляків із їхніх помешкань і господарств. Вибираючи, кого виселяти, керувалися такими критеріями: політичне минуле цих осіб, здібності до відігрівання керівної ролі чи участі в народному підпіллі, належність до польської інтелігенції, наявність власності (особливо нерухомості), а також ставлення до них місцевих німців. Згодом переселення поляків стали більш масовими й проводили2
Estreicher jr. K. Straty kultury polskiej pod okupacją niemiecką 1939–1944 wraz z oryginalnymi dokumentami grabieży. – Kraków, 2003. – 548 s.
100
Сергій Роїк
ся ще жорсткішими методами. За задумом ідеологів «переселенської» політики Третього Рейху, на території приєднаних земель мала залишитися частина польського населення, необхідна для продовження роботи промисловості, землеробства, торгівлі, комунікації тощо, але залучена виключно на підрядних роботах й максимально експлуатована. Вулицями міст розклеювалися оповіщення про виселення поляків, у яких вказувалося місце збору, а також перелік тих речей, які потрібно мати при собі (не більше 25 кг), зокрема, запас їжі на 36 годин. Потім – пішки або ж автомобілем – цілі родини простували до нашвидкуруч утворених таборів переселенців. Попри сильні морози зими 1939/1940 рр., вигнанців вивозили до Генерального Губернаторства, яке мало стати певною резервацією для поляків. У перших транспортах опинилися родини осіб, що були розстріляні в публічних стратах восени 1939 р. 3 М. Пієла, один із переселенців, згадує: «20 жовтня о 5-й ранку постукали німецькі жандарми і "Raus!". Перед тим треба було віддати ключі. Віддав ключі від помешкання та від воріт. Нас вивезли […]. До цього вивезення готували нас двічі. Коли прийшли вперше, то був готовий – мав рюкзак, манірку […] все це було з казарм флоту, що були розташовані поряд. Усе приготував, навіть альбом з марками… Але тоді повідомили – не виселяємо, бо немає потягу… А тут, о 5-й ранку і "Raus!"… Усіх запакували до товарних вагонів […]. Понад 60 осіб було у вагоні, в т.ч. діти, важко навіть уявити, які були умови. Спали стоячи в тисняві… було надто зимно» 4. У Гдині президент поліції оголосив населенню міста, що «існує можливість добровільного повернення на інші польські землі. Військова адміністрація, зі свого боку, найближчим часом надасть потяги для транспортування в наступних напрямках: а) Ченстохова – Кельце; б) Седльце; в) Люблін… Подорож потягом є без3
Rutowska M. Niemieckie wysiedlenia i przesiedlenia ludności na okupowanych ziemiach polskich (1939–1945) // IZ Policy Papers. – №1 (І). Historia i pamięć: masowe przesiedlenia 1939–1945–1949. – S. 11–25. 4 Piela M. Miałem to, co zdążyłem złapać // Biuletyn IPN. – 2004. – № 5 (40) – S. 63.
Повсякденне життя польського суспільства...
101
оплатною… Забирати з собою меблі та домашніх тварин заборонено… При залишенні помешкань усі ключі мають бути залишені в дверях» 5. Виселення стали масовими. Із території Великопольщі до Генерального Губернаторства (G.G.) з грудня 1939 р. по 15 березня 1941 р. було вивезено бл. 160 тис. осіб. Загалом на окупованих Третім Рейхом польських землях у роки Другої світової війни виселеними з рідної місцевості, переселеними, викинутими з помешкань і будинків було 1 млн 672 тис. осіб, з яких 365 тис. було депортовано до Генерального Губернаторства 6. Створення Генерального Губернаторства також супроводжувалося утисками всього, що нагадувало про колишню польську державу, та активним онімеченням. Державна символіка, а також історичні герби міст і регіонів були зняті з будівель публічних установ. Було заборонено носіння орденів і відзнак «колишньої польської держави». Із дозволу німецької адміністрації можна було носити лише австрійські та німецькі ордени та медалі. У центрах дистриктів почалося створення німецьких територіальних одиниць – німецьких кварталів, що стало причиною виселення поляків та євреїв, які мали нещастя проживати в цих частинах міста. Німецька мова ставала мовою офіційного діловодства. Слід зауважити, що в Генеральному Губернаторстві польська мова дозволялася поряд з німецькою. Так, для неурядових справ обов’язковою була двомовність. Згідно з цим розпорядженням на місцях ухвалювалися підзаконні акти, як-от : «Розпорядження начальника Краківського дистрикту Вьохтера щодо використання німецької мови». Відповідно до цього документа, всі публічні написи мали бути редаговані німецькою мовою, а також мовою переважної більшості населення відповідної гміни. Написи ні5
Ogłoszenie Prezydenta Policji Gotenhaven od dnia 15 pazdziernika 1939 r. Rutowska M. Niemieckie wysiedlenia i przesiedlenia ludności na okupowanych ziemiach polskich (1939–1945) // IZ Policy Papers. – №1 (І). Historia i pamięć: masowe przesiedlenia 1939–1945– 949. – S.11–25; Pietrowicz A. «Strengstens verboten» // Biuletyn IPN. – 2009 . – № 8–9 (103–104). – S. 50. 6
102
Сергій Роїк
мецькою мовою належало друкувати більшим шрифтом і вище, тобто над написом польською мовою. Такого роду накази стосувалися майже всіх сфер життя суспільства, адже змінювали назви вулиць, доріг, дороговказів, написів на установах та багатьох інших об’єктах. Також до 1 січня 1940 р. власники магазинів повинні були встановити поряд із польськими вивісками відповідники німецькою мовою 7. Одним із найчастіше застосовуваних способів онімечення було дублювання польських топонімів німецькою мовою, а з середини 1940 р. – повне перейменування окремих географічних, топографічних назв Генерального Губернаторства. Мовні трансформації відбувалися повсюдно. Перша акція зі зміни польських назв вулиць у столиці Генерального Губернаторства на німецькі відбулася в жовтні 1940 р., коли було перейменовано 23 вулиці. Ще до цього було змінено назву краківської Площі Ринок на Адольф Гітлер Плац. Подібні речі відбувалися й у центрі Любельського дистрикту (Люблін), де 1 вересня 1940 р., на річницю початку вересневої війни, Литовська площа також стала Адольф Гітлер Плац, а більшість головних вулиць Любліна зазнали перейменувань у травні 1941 р., що тривало й надалі 8. У Кракові друга хвиля перейменування прокотилася 21 серпня 1941 р., і стосувалася понад 100 вулиць та площ Середмістя, а також західних районів міста. В офіційному повідомленні стосовно вищезгаданих змін йшлося про утворення німецького кварталу в столиці Генерального Губернаторства, що призначався виключно для німців, а отже, й «необхідністю» адаптації топоніміки міста до нових умов 9. Неможливо обійти увагою й те, що чимало польських історичних назв було заборонено. Наприклад, резиденція Генерального Губернатора Ганса Франка, що була розташована в давній рези7
Zarządzenie o wprowadzeniu języka niemieckiego jako urzędowego na terenie dystryktu krakowskiego // Zbiór afiszy i plakatów. – S. 1612. 8 Kasparek J. Kronika wydarzeń w Lublinie w okresie okupacji hitlerowskiej. – Lublin, 1989. 9 Obwieszczenie Delegata Szefa Okręgu dla Miasta Krakowa dot. Przemianowania ulic i placów // Akta miasta Krakowa, sygn. SMKr 7. – S. 3–5.
Повсякденне життя польського суспільства...
103
денції польських королів краківському замку Вавель, тепер називалася «Краківський замок». Натомість назва «Вавель» вилучалася з офіційного мовного вжитку. Подібні процеси відбувалися по всьому Генеральному Губернаторству й були спрямовані на нищення історичної пам’яті польського суспільства. Трудова експлуатація польського населення мала насильницький характер і була загальнообов’язковою. Відповідно до розпорядження цивільної адміністрації трудова мобілізація в чотирьох анексованих регіонах стосувалася поляків віком від 14 (на практиці – 12) до 55 років для жінок і до 70 років для чоловіків. Їх використовували переважно у важкій фізичній праці. В управлінні корінне населення зрідка використовували на найнижчих посадах. Поляки не могли проводити діяльність, пов’язану з «вільними професіями», за винятком окремих лікарів. Заробітки не забезпечували матеріальних потреб. Від початку окупації поляків примушували безоплатно працювати на визначених адміністрацією роботах, часто в неділю. Навіть діти змушені були працювати до 10 годин щодня. «Діти від 12 років обох статей підлягають реєстрації в управлінні праці. Частина з них залишається працевлаштована на місцях, решту висилали на роботу до Рейху. […] Діти використовувалися часто на фабриках при обслуговуванні техніки, в ролі т.зв. «підручних», до праці під час нічної зміни, не користуючися жодними засобами та способами охорони праці. До покарань, що застосовувалися навіть до дітей, належали побиття і т.зв. темниця […]. Не зверталася увага на відстань між майстернею, де працювала дитина, і місцем її проживання. Неповнолітніх робітників це змушувало проходити багатокілометрову дорогу пішки, […] адже, наприклад, в Познані, в ранні години полякам заборонялося користуватися трамваєм» 10. Запровадження трудової повинності для польського населення Генерального Губернаторства регулювалося розпорядженнями Генерального Губернатора від 26 жовтня 1939 р. та 14 грудня 1939 р.: усі поляки віком від 18 (згодом – 14) до 60 років мали 10
Pietrowicz A. «Strengstens verboten» // Biuletyn IPN. – 2009 . – № 8–9 (103– 104). – S. 54.
104
Сергій Роїк
бути обов’язково переведені на трудовий облік 11. Так, молодь від 16 до 25 років, тобто народжені від 1 січня 1915 р. до 31 грудня 1924 р., мала пройти перевірку на придатність до виконання трудового обов’язку. Усі вони мали з’явитися до місцевих управлінь праці, щоб пройти огляд. Ті, хто не пройшов огляд і не став на облік, каралися ув’язненням. У період окупації посвідчення про працевлаштування стало чи не найважливішим документом, адже могло врятувати від виселення чи перевезення на роботи до Рейху. Узимку 1940 р. розпочалося вербування на землеробські роботи до Рейху. Агітаційні плакати наче переслідували поляків, красномовні заклики на кшталт «Їдьте на роботи до Німеччини – вас чекає гарна винагорода й сумлінна праця» та «Хочеш забезпечити себе та родину – виїздь на роботу до Німеччини» не викликали довіри у поляків. Німці намагалися зламати загальну думку про жахливі умови перебування в Німеччині польських робітників через влаштування «екскурсій» для делегацій представників повітів дистриктів, знайомлячи їх із умовами побуту поляків у Третьому Рейху 12. «Nowy Głos Lubelski» стверджував, що такі заходи мали «покласти край пліткам і необґрунтованим домислам, які стримували окремих безробітних і малоземельних від виїзду на роботи до Німеччини» 13. Втім, як це не дивно, певна частина людей усе ж виїздила на роботи до Рейху на добровільних засадах. Особливо такі явища були характерні для першого періоду окупації. Відбувалося вербування на роботи, переважно сільськогосподарські, серед населення, що мали родинні традиції виїздів «на Сакси». Слід зауважити, що до весни 1939 р. існувала навіть двостороння міждержавна угода про таку тимчасову трудову еміграцію. Власне у добровільність таких виїздів важко віриться, тому найпевніше вона була ілюзорною, а основною ме11
Obwieszczenie dot. obowiązku pracy ludności polskiej od dnia 25 czerwca 1940 r. // Zbiór afiszy i plakatów. – S. 1711. 12 Afisz okupacyjny. Rok 1942 w Biłej Podlaskiej (katalog wystawy). – Radzyn Podlaski, 2009. – S. 7. 13 Nowy Głos Lubelski. – 31.5.1940 r. – № 43.
Повсякденне життя польського суспільства...
105
тою людей було втекти з польських теренів, щоб знайти безпеку для себе та родини. У цьому разі довоєнні контакти з німецькими працедавцями ставали як ніколи в пригоді. До того ж «добровільна депортація для виконання трудових функцій» могла вберегти від онімечення. Полякам, яким вдалося уникнути переселення та вивезення на роботи до Рейху, довелося важко працювати на рідних землях. Протягом усього періоду окупації німецька адміністрація намагалася знайти робочу силу для важких фізичних робіт (будівництво доріг, залізниць). Для цього у грудні 1940 р. Генеральним Губернатором було створено Будівельну службу 14. Юнаки були об’єднані в частини, які було розміщено в казармах у різних частинах того чи того міста. Створення такої служби мало велике значення для німців, оскільки крім дармової робочої сили (юнаки отримували незначний заробіток), це мало відвернути польську молодь від участі в підпільній діяльності. Працівників Будівельної служби можна було часто бачити на вулицях міст, адже вони виконували значний обсяг робіт із викладання бруківки на дорогах, ремонту тротуарів, перебудови міських будівель тощо. Залучали їх і до поховання жертв масових страт. Крім Будівельної служби створювалися й інші, менш чисельні, робітничі загони, які виконували різноманітні трудові функції за необхідності. Зокрема, наближення фронту в 1944 р. призвело до того, що німці розпорядилися сформувати бригади поляків, які змушені були будувати за містом окопи, земляні укріплення тощо. Ці роботи, звичайно, мало вплинули на розвиток подій на фронті, але все ж досить чітко відбилися у пам’яті змобілізованих до такої трудової повинності людей, особливо молоді: «Щодня о ранковій порі, між 6-ю та 8-ю годинами із залізничного вокзалу вирушали потяги до приміських місцевостей, доправляючи "добровольців" до копання ровів. Протягом дня на вулиці міста можна було перебувати лише за спеціальним дозволом, адже німецькі патрулі скрупульозно контролювали всіх. Спочатку люди з 14
Powołanie do służby budowlanej od 1 marca 1941 r. // Zbiór afiszy i plakatów. – S. 1615.
106
Сергій Роїк
недовірою ставилися до цих поїздок, але вже невдовзі віднайшли в цьому добру розвагу. Почалися товариські контакти між молоддю, до того часу досить ізольованою. Усе ж краще поїхати за місто прекрасного сонячного дня, в гарній компанії з дівчатами, ніж сидіти вдома. […] Робочий день "на окопах" збігав за лінивого перекидання землі лопатою, часом хтось втомлювався від хандри, й він серйозно брався до роботи. В обід привозили в термосах суп або ж непоганий бульйон із м’ясом, який охоче їли. По обіді залягали грітися на сонці чи відпочивали в кущах, часто компанію нам складав дідусь-німець, який наглядав за нашою роботою, повторюючи, що "…це все немає сенсу, бо Гітлер і так капут", а він працює ще з часів Сталінграду, а так хотілося б повернутися нарешті додому». Господарський інвентар, як-от граблі та лопати, часто заховували, закопуючи в землю чи змайстровані схованки. «Сільські господарі напевно до сьогодні забезпечені інвентарем для земельних робіт» 15. Цікаво, що, відповідно до ускладнення ситуації на фронті для Німеччини, на «приєднаних» польських землях посилювалася т.зв. «дисципліна праці», що не могло не позначитися на сфері медичного обслуговування. Так, зокрема, звертає на себе увагу циркуляр керівника гданської Лікарської Палати Фрьохнела, в якому йшла мова про те, що робітникам військової промисловості не можна отримувати листи непрацездатності з «незначних» підстав 16. Різниця в організації медичного забезпечення на землях анексованих Третім Рейхом та території Генерального Губернаторства була суттєвою. На теренах Помор’я повноцінне медичне забезпечення польського населення існувало тільки на початку окупації, оскільки німці побоювалися спалаху епідемії. На анексованих землях було анульовано дозволи на ведення лікарської практики, натомість нові німецькі дозволи було надзвичайно складно отримати. Згодом чимало польських лікарів змушені були покинути 15
Kluczewski M. Bez zaciemnienia. Codzienność okupowanego Krakowa w materiałach w Archiwum Państwowego w Krakowie. – Kraków, 2009. 16 Stepko M. Z dziejów Gdyni w okresie II Wojny Światowej. – Gdańsk, 2005. – S. 85.
Повсякденне життя польського суспільства...
107
край, переїхавши до Генерального Губернаторства. Багатьох було розстріляно чи поміщено до трудових і концентраційних таборів. Підтвердженням дискримінації у сфері медичного обслуговування є те, що в окремі періоди заборонялося продавати вакцини для щеплення полякам. Усе це зумовило розвиток підпільного виробництва вакцин проти висипного тифу (реакція Вейгля), які постачалися навіть до концентраційних таборів. Статистичні дані свідчать про жахливу епідеміологічну картину. У Лодзі від туберкульозу в 1940 р. померло 1184 мешканці (смертність – 17,3%), у 1943 р. – 1675 мешканців (25%), а в 1944 р. – 1579 (25%). Від хвороб серця смертність складала 17– 18% хворих, а від запалення легенів гинули 8–10% загальної кількості хворих на цю недугу 17. Ситуація в сфері охорони здоров’я погіршувалася тим, що діяли обмеження асортименту доступних полякам ліків. Встановлювалася система регламентації товарів, яка знайшла своє відбиття в картковій системі. Так, існували «Reichsbrotkarte» – картка на забезпечення хлібом (і борошном), «Lebensmittelkarte fűr Zucker und Brotaufstrich» – картка на забезпечення цукром та мармеладом з моркви та буряків. Подібного типу картки були запроваджені одразу на початку окупації і згодом охопили більшість споживчих і промислових товарів. Також були картки на цигарки («Raucherkarte»), на мило («Seifenkarte»), на текстильні вироби та одяг («Spinnstoffkarte»). Картки забезпечення постачалися відділами продовольства гмін і магістратів, а функціонували вони в рамках системи примусового трудового обов’язку та соціального забезпечення. Від 1942 р. картки на продовольче забезпечення видавалися тільки при пред’явленні трудової книжки «Arbeitsbuch» або іншого свідоцтва про працевлаштування. Карткова норма залежала від національності (найбільше отримували німці та особи, занесені до списку німецьких громадян), від типу виконуваної праці (для працівників військової промисловості були більші норми). На теренах Округу 17
Grabowski W. Polacy na ziemiach II RP włączonych do III Rzeszy // Biuletyn IPN. – 2009 . – № 8–9 (103–104). – S. 69–70.
108
Сергій Роїк
Чєханув та у Верхній Сілезії вищі норми отримували ті, хто працював, ніж ті, хто не працював. Також була залежність від віку (особливої дискримінації зазнавали діти до 14 років, які часто виконували працю дорослих), статі (картки на одяг різнилися для чоловіків і жінок, хлопців і дівчат, дітей до 1 року життя). Існували також територіальні відмінності, при чому навіть у рамках однієї адміністративної одиниці. Так, наприклад, на теренах Генерального Губернаторства продовольче забезпечення за картками мешканців Варшави було трохи вищим, ніж в інших містах. Часом карткові норми збільшувалися, хоч і незначно, однак чим довше тривали воєнні дії, тим більше погіршувалася продовольча ситуація й поступово дедалі більше товарів підлягало суворій регламентації 18. У 1941–1944 рр. енергетична цінність харчування за картками становила тільки 1373–1700 калорій, або ж близько половини від необхідного для нормального та здорового функціонування людського організму, адже ще в 1932 р. Економічний Комітет Ліги Націй (попередник ООН) визначив фізіологічну норму харчування – 2400 калорій у щоденному споживанні, а для осіб, що працюють, – 3200 калорій. Поляки за картковим еквівалентом отримували на 25% менше, ніж німці, якщо говорити про тих, хто працював, на 26% менше – для осіб, старших за 14 р., що не працювали, й аж на 60% менше – для дітей 19. Дані про продовольчу ситуацію у великих містах (Гданськ, Гдиня, Познань тощо) і забезпечення польського населення речами першої необхідності детально відбиті в доповідях і німецької окупаційної адміністрації, і польської розвідки. Німецькі рапорти адресувалися в Берлін і були пов’язані із забезпеченням населення вугіллям. Ці доповіді містили занепокоєння ситуацією та вказували на реальні небезпеки у випадку браку цієї сировини, що використовувалася для обігріву й опалення приміщень. 18
Wybrane dokumenty represji i życia codziennego: cechy formalne i tło historyczne. – Warszawa, 2009. – 58 s. 19 Grabowski W. Polacy na ziemiach II RP włączonych do III Rzeszy // Biuletyn IPN. – 2009 . – № 8–9 (103–104). – S. 64.
Повсякденне життя польського суспільства...
109
У липні 1943 р. в Познані некваліфікований робітник, чи то німець, чи то поляк, отримував брутто щотижня близько 36,51 рейхсмарок (далі – РM). Але «на руки» особи німецької національності отримували 32,51 РM, а польської – лише 19,71 РM. Не дивно, що в Краю Варти 17% польських робітників не могли купити навіть норму продовольчого пайка. Щоб оцінити купівельну спроможність поляків в окупаційний період, наведімо такі цифри. В їдальні «Під Дубом» (Гдиня), яка стала популярною серед польських робітників порту : тут можна було замовити обід без карток за ціною від 0,60 РМ до 1,20 РМ (дві страви). Ще одним таким місцем стала їдальня Беднарського на вулиці Святоянській (біля скверу Костюшко), де портові працівники та солдати Вермахту могли пообідати від 1 РМ до 1,50 РМ (2 страви без карток на м’ясо) 20. Місячний раціон поляка в округу Гданськ – Західна Пруссія в листопаді 1942 р. становив: хліб – 7,6 кг, маргарин – 600 г, кисіль – 50 г, ячмінна каша чи пластівці – 125 г, мармелад – 250 г, цигарки – 6 штук на 2 дні (чи 10 штук цигарок спеціального сорту для поляків – «Ost»), масло – 250 г, м’ясо – 800 г конини, цукор – 500 г, молоко – 1 л, тютюн – 100 г (замість цигарок). Крім цього, 250 кг картоплі на рік. Ціни цих же продуктів становили: хліб: 1кг – 0,29 РМ, масло: 1 кг – від 3,5 РМ, цукор: 1 кг – 0,72 РМ, маргарин: 1 кг – 1,48 РМ, ковбаса: 1кг – 6 РМ 21. Нерідко сусіди обмінювалися продуктами. Загалом виживання польського населення на анексованих землях відбувалося завдяки хлібу, картоплі, бурякам і «заміннику» супу. У Генеральному Губернаторстві німецька адміністрація впровадила карткову систему, аналогічну (лише з деякими відмінностями) тій, що була запроваджена на теренах польських земель, безпосередньо включених до Третього Рейху. Першим товаром, підданим регламентації, став цукор (листопад 1939 р.). Згодом було встановлено картки на всі інші основні продукти харчуван20
Stepko M. Z dziejów Gdyni w okresie II Wojny Światowej. – Gdańsk, 2005. – S. 82–83. 21 Там само. – S. 81.
110
Сергій Роїк
ня. Карткові норми отримували лише мешканці міст Генерального Губернаторства, що працювали, а також їхні родини. Щодо диспропорції в картковій системі для німців та поляків, то вони були такими ж, як і на землях Краю Варти, Сілезії та Округу Гданськ – Західна Пруссія. Обсяги виділених за картками продуктів багато разів змінювалися, що теж не сприяло стабільності в повсякденному житті суспільства. У 1940 р. власникам карток на продовольство крім норми хліба видавалося по 2 кг борошна, 1 кг солі, 2 коробки сірників і по 300 г цукру щомісяця на особу 22. Євреям цукру не видавали. У травні 1940 р. було запроваджено картки на купівлю картоплі: 200 кг – річна норма на особу, але спочатку продавали по 3,5 кг на 1 особу (на цілий місяць) за ціною 10 грошей за 1 кг. Спекуляції та недобросовісну конкуренцію намагалися придушити за допомогою урядового контролю, а також встановлення максимальних цін на товари та продукти харчування, перевищення яких каралося. Так, керівник відділу торгівлі при адміністрації Генерального Губернатора Кьорнер підписав оповіщення від 23 січня 1940 р., в якому повідомлялося, що відповідно до розпорядження Генерального Губернатора Франка від 19 січня 1940 р. встановлюються фіксовані ціни на найважливіші продовольчі товари першої необхідності, зокрема: хліб (житній і пшеничний), борошно (житнє та пшеничне), картоплю (в межах міста Варшави, в межах міста Кракова та Ченстахови, в межах усіх інших міст і гмін), молоко, масло, м’ясо 23. У 1940 р. ціна 1 кг яловичини була встановлена в рамках 1.60 – 2.20 злотих, 1 кг свинини – 2.60 – 2.70 злотих, 1 кг телятини 1.80 злотих, а найдорожчим м’ясним продуктом була шинка – 6 злотих 24. Аналізуючи ціни за регіональним показником, можна дійти висновку, що найвищими 22
Kasparek J. Kronika wydarzeń w Lublinie w okresie okupacji hitlerowskiej. – Lublin, 1989. – S. 57. 23 Obwieszczenie o cenach artykułów żywnościowych od dnia 23 stycznia 1940 r. // Zbiór afiszy i plakatów. – S. 1601. 24 Obwieszczenie ustalające ceny i zasady handlu mięsem i jego przetworami // Zbiór afiszy i plakatów. – S. 1684.
Повсякденне життя польського суспільства...
111
вони встановлювалися у Варшаві, на окремі товари – в Кракові, Любліні та Радомі. Привертає увагу також той факт, що ціни протягом 1940 – початку 1944 рр. постійно зростали, особливо це помітно на окремих молочних товарах, зокрема, ціна масла на вільному ринку влітку 1940 р. становила бл. 20 злотих, а вже в середині 1943 р. – понад 200 злотих за 1 кг 25. Ще одним чинником цінового хаосу було те, що в передсвятковий період ціни на продукти харчування на вільному ринку зростали часом на 100%, а по святах вони утримувалися вже на цьому рівні, не зазнаючи спаду. Щоб чіткіше усвідомити реальну купівельну спроможність поляків, наведімо кілька фактів. Ще 9 грудня 1939 р. було оголошено тарифний припис, який регулював оплату праці робітників на теренах Генерального Губернаторства. Було встановлено такі ставки за 1 годину праці: для некваліфікованих робітників – 50 грошей, для кваліфікованих робітників – 62 грошей, для кваліфікованих ремісників – 88 грошей. Старші ремісники мали отримувати по 1 злотому за годину 26. Середньомісячна заробітна плата в 1942–1943 рр. становила 165 злотих. Щомісячні заробітні плати окремих соціальних груп були на такому рівні: вищий технічний персонал та управлінці – 180 злотих, учитель у школі – від 140 до 180 злотих, майстер – 120 злотих, некваліфікований робітник – 80 злотих, медсестра в лікарні – 180 злотих, артисти й музиканти в закладах харчування – в середньому 120 злотих 27. Щодо оплати праці примусових громадських робіт, до яких залучалися тисячі жителів міст і які запроваджувалися місцевими органами влади, то заробітна плата таких працівників становила в середньому 40–50 грошей за годину. Ця праця була надзвичайно низькооплачуваною, хоча й захищала поляків від примусового вивезення на роботи до Рейху. 25
Ceny artukulów żywnościowych na wolnym rynku // Izba Przemysłowo-Handlowa w Krakowie, sygn. IPHKr II 167. – S. 1, 5, 7. 26 Nowy Głos Lubelski. – 14.11.1940 r. – № 182. 27 Kasparek J. Kronika wydarzeń w Lublinie w okresie okupacji hitlerowskiej. – Lublin, 1989. – S. 121, 133.
112
Сергій Роїк
Роль дому-фортеці в битві з тотальним онімеченням на землях Великопольщі та Помор’я була суттєво підірвана гітлерівською системою. Тих, кого не було виселено або ж вивезено на роботи до Рейху, було переселено в найгірші помешкання: «Щоденне життя поляків надзвичайно тяжке. Воно зведене до примітивного рівня, відбувається в межах однієї кімнати, яка водночас є й кухнею. У цій кімнаті, особливо у великих містах, мешкають по 6, а буває по 8 осіб. Дім втратив свій природний характер. У перенаселеній, перевантаженій господарським інвентарем кімнаті важко знайти закуток для себе, де можна було б відпочити…» 28. Ціна найму житла в центрі Гдині, що складалося з двох кімнат, кухні та ванної кімнати, становила від 50 до 65 РМ щомісяця, а в передмісті подібна житлова площа, але без зручностей, коштувала від 20 до 30 РМ. Орендар платив за умебльовану кімнату з усім начинням, але без опалення 20–30 РМ щомісяця. Кімнату з пансіоном у робітничому кварталі можна було винаймати за 80– 100 РМ на місяць. Після конфіскації помешкання його польські власники могли проживати на горищі чи у підвалі. Суттєві проблеми в багатьох містах були з опаленням помешкань. У Влоцлавку в січні 1940 р. німецька родина отримувала норму 400 кг вугілля, а польська – 25 кг. Ціна, встановлена адміністрацією за електроенергію, становила 7–8 пфенінгів за 1 кВт, а оплата за лічильник – 1 РМ, 1,5 РМ чи 2 РМ, або навіть більше, залежно від розміру помешкання 29. Побутові умови поляків Генерального Губернаторства були не набагато кращими за ті, що існували в Краю Варти, хоча й було чимало особливостей. Зими періоду окупації були надзвичайно холодними, навряд чи карткова норма вугілля (на 1 особу для поляків – 25 кг, для євреїв – 15 кг) могла забезпечити належний обігрів приміщень. А заплатити за вугілля ціну на вільному ринку не кожен собі міг дозволити, адже вона перевищувала 1000 злотих за 1 тонну. 28
Pietrowicz A. «Strengstens verboten» // Biuletyn IPN. – 2009 . – № 8–9 (103– 104). – S. 52. 29 Stepko M. Z dziejów Gdyni w okresie II Wojny Światowej. – Gdańsk, 2005. – S. 84.
Повсякденне життя польського суспільства...
113
Адміністрація ухвалювала постанови про обмеження споживання електричної енергії. Підвищувалися тарифи за користування електричним струмом на 15% порівняно з довоєнним часом: польське населення платило 80 грошей за 1 кВт, а німецьке – 50 грошей. Протягом окупації запроваджувалися дедалі нові обмеження користування електричним струмом. Заборонено було використання електричних обігрівачів та електричних плит. Закладам харчування заборонялося користуватися струмом між 21.00 вечора та 8.00 ранку, а магазинам – між 15.30 та 8.00. Натомість вони змушені були працювати в неділю та у святкові дні між 10 та 13 год. Усі інші підприємства, які не працювали на продовольче забезпечення та воєнний комплекс, не могли користуватися струмом від 15.30 до 20.00. Робочий час будь-яких установ не міг починатися раніше ніж о 7.30, а завершуватися пізніше за 16.30 30. У 1943 р. у багатьох містах вийшла заборона освітлення номерів будинків, вітрин, реклам. Якщо особа перевищила ліміт використаної енергії станом на лютий 1941 р., то за кожен понаднормовий кВт енергії плата становила 3 злотих (тоді як нормальна його вартість становила 80 грошей). Обмеження використання електроенергії призвело до збільшення питомої ваги інших засобів освітлення, населення масово поверталося до використання гасових ламп. У лютому 1941 р. розпочався продаж гасу за спеціальними картками. Існувало 2 типи карток забезпечення ним – для освітлення помешкань та для кухонь. Особи, що перепродували гас за ринковими цінами, позбавлялися карток на 1 календарний рік. Урядова ціна 1 л гасу становила 55 грошей 31. Щоб уповні описати картину в сфері культури, дозвілля, спорту польського суспільства в добу окупації, варто розпочати з переліку тих обмежень, які існували для поляків на теренах анексованих земель (Сілезія, Край Варти та Помор’я). «Biuletyn Zachodni» від 1942 р. надає таку інформацію: «Полякам на землях, що включені 30
Kasparek J. Kronika wydarzeń w Lublinie w okresie okupacji hitlerowskiej. – Lublin, 1989. – S.175. 31 Там само. – S. 99.
114
Сергій Роїк
до складу Рейху, не дозволяється під страхом побиття та суворого покарання: відвідувати костел і провадити релігійні культи; брати участь у будь-яких формах громадського життя, колективного та трудового; публічно використовувати польську мову; вживати польські назви місцевостей і вулиць; відвідувати оперу, театр […], музеї, бібліотеки, наукові інституції, концерти, вистави […]; здійснювати практику в межах вільних (дозволених) професій, за винятком окремих лікарів; відвідувати більшість парків і зелених зон; відвідувати публічні установи, ресторани, кав’ярні, бари; купувати одяг і взуття, яке можна отримати тільки за картками […]; їздити залізницею без спеціальних іменних перепусток, які було складно отримати; користуватися швидкими потягами та автобусами; їздити на возі; їздити велосипедами (тільки до місця праці, що віддалене щонайменше на 2 км, велосипеди поляків мали спеціальні позначки); володіти нерухомістю; користуватися спортивним обладнанням, басейном тощо; мати фотоапарат, патефон, грамофон, платівки; здійснювати покупки в магазинах поза визначеними годинами. Життя поляків у Z.Z. (Західних землях) регламентується та визначається заборонами, обмеженнями, написами «Strengstens verboten!» – «суворо заборонено» 32. Було ліквідовано систему польських шкіл і дошкільних закладів. У жовтні 1939 р. було дозволено створення 4-класних шкіл для польських дітей, в яких навчали читання, письма та лічби. Кількість їх була невелика, а навчання велося німецькою мовою. Польські школи («Polenschule») для дітей віком від 9 до 13 років були нечисленними, а навчання в них часто переривалося, наприклад, через нестачу опалення. «Навчання тривало переважно 3 місяці на рік, уроки відбувалися двічі на тиждень по 2 години. […]. Протягом шкільного року, особливо в період початку сільськогосподарських робіт, старші класи замість навчання змушені були працювати на землі. […] Діти від 12 років підлягають тру-
32
Pietrowicz A. «Strengstens verboten» // Biuletyn IPN. – 2009 . – № 8–9 (103– 104).; «Be-Zet» («Biuletyn Zachodni»). – 1942. – № 1.
Повсякденне життя польського суспільства...
115
довій повинності, власне, в цьому ж віці закінчується нормальна освіта» 33. Невелика кількість дітей була охоплена акцією таємного навчання. У більшості таємних шкіл до кінця 1939 р. навчання проводилося за сталим розкладом в першій половині доби. Проте арешти вчителів наприкінці 1939 р. змусили переглянути систему занять у конспіраційних школах. Організатори почали змінювати місця проведення уроків, зменшили групи учнів (як правило, 3–6 осіб). Сильного удару завдало розпорядження про обов’язкову трудову повинність. У таких умовах завдання вчителя полягало в надаванні консультацій учням для самостійного вивчення предметів шкільної програми 34. Суспільство намагалося знайти хоча б найменшу можливість відпочити від щоденної гнітючої рутини. Театральні вистави, концерти, спортивні масові заходи, нехай і організовані чи відвідувані на власний ризик, усе ж приносили задоволення та відчуття, що не все ще втрачено 35. Окупаційна адміністрація також не зовсім засунула заслону у вікні культурного життя поляків, які, на відміну від євреїв, могли відвідувати деякі театри та кінотеатри. Поляки, попри тотальну пропаганду офіційної ідеологічної доктрини окупантів, боролися за збереження національних та релігійних традицій нації. Це виявлялося в дотриманні звичаєвих культів, урочистому (на скільки це можливо було в таких умовах) відзначенні державних свят ІІ Речі Посполитої, святкуванні Різдва, Великодня та інших релігійних свят. Вкотре зауважимо, що відбувалося все це в атмосфері якщо не заборони, то максимального несприяння офіційної влади, яка прагнула своїми розпорядженнями всіляко пригнічувати національні та духовні поривання поляків, приклади чого ми наводимо в дослідженні. 33
Grabowski W. Polacy na ziemiach II RP włączonych do III Rzeszy // Biuletyn IPN. – 2009 . – № 8–9 (103–104). – S. 71. 34 Pietrowicz A. Rozgrzeszenie od świętego Mikołaja// Biuletyn IPN. – 2003. – № 10 (33) – S. 35. 35 Nisiobęcka A. Artyści w czasie okupacji // Biuletyn IPN. – 2003. – № 2 (25) – S. 63–68.
Сергій Роїк
116 Висновки
Загальна картина життя польського населення під окупацією була надзвичайно складною. Дослідивши трудову зайнятість населення, умови праці та дозвілля, а також можливості у задоволенні першочергових потреб у відтворенні життєвих сил, освіті, відправленні релігійних обрядів, відпочинку, доходимо висновку про катастрофічне становище всіх зазначених аспектів життя людини та суспільства загалом. Експлуатація внаслідок надмірної праці при недостатньому харчуванні, обмеженому медичному забезпеченні, важких побутових умовах призводила до біологічної деградації польського населення. У світовій історії, певно, мало аналогій тому, що чинили поліційні органи Третього Рейху з мирним населенням Польщі. Жертвами переселень стали сотні тисяч осіб. У цьому контексті звертаємо увагу на те, що окупація зруйнувала стабільність розвитку польського суспільства, похитнула його стале середовище. Адже людей фактично було вирвано з власного мікрокультурного середовища й перекинуто в невідоме, чуже. Цілеспрямовано здійснювалося тотальне руйнування польської родини, жорстокими, часто цинічними методами. Період німецької окупації 1939–1945 рр. був найскладнішим в історії Польщі, а кардинальні зміни, внесені в життя польського суспільства, пов’язані з екстраординарними умовами існування, залишили свій відбиток на подальшому розвитку польського суспільства. Проте окупаційні будні зміцнили й загартували поляків, показали, що попри тотальний тиск такі риси, як милосердя, співчуття, відданість державі, відповідальність неможливо знищити.
Дух і літера № 26
249
Відомості про авторів Олег БОРИНЯК Кандидат історичних наук, Прикарпатського національного університету імені Василя Стефаника; аспірант 2 року навчання в Інституті політичних наук факультету журналістики і політичних наук Варшавського університету ; лауреат І нагороди в категорії кандидатських робіт V Конкурсу ім. Є.Ґєдройця за дисертацію «Польсько-білоруські відносини (1991–2004 рр.)». Ольга ГРИЦЕНКО Студентка ОКР «Магістр» Маріупольського державного університету за спеціальністю «Міжнародні відносини». Василь ДУНЕЦЬ Випускник Опольського університету (Польща), аспірант Національного педагогічного університету ім. М. П. Драгоманова, м.н.с. Інституту обдарованої дитини НАПН України. Сфера наукових зацікавлень – порівняльні аналізи ситуації в Польщі та Україні в контексті виборів, процесу формування еліти, підтримки розвитку обдарованих дітей. Світлана КАРИЧКОВСЬКА Кандидат педагогічних наук, викладач кафедри української та іноземних мов Уманського національного університету садівництва.
250
Дух і літера № 25
Тетяна КОВАЛЬЧУК Кандидат історичних наук, працює на посаді доцента кафедри теорії і практики туризму Хмельницького інституту Міжрегіональної Академії Управління Персоналом (м. Хмельницький); лауреат ІІ нагороди в категорії кандидатських робіт VІ Конкурсу ім. Є.Ґєдройця за дисертацію «Регіональний туризм у Польській республіці у міжвоєнний період: Волинське воєводство». Владислав ЛУЦЬ Кандидат наук, стипендіат програми ім. І. Кіркленда при Інституті політичних наук Варшавського університету. Спеціаліст департаменту модернізацій публічної адміністрації відділу міжнародного розвитку і європейської інтеграції. Ігор МЕДВІДЬ Аспірант Інституту українознавства ім. І. Крип’якевича НАНУ (м. Львів). Тема кандидатської дисертації: «Іван Франко та Греко-Католицька Церква». З 2005 по 2012 рр. навчався в Українському Католицькому Університеті (м. Львів). Тема магістерської роботи: «Польський фактор у сучасному російському дискурсі про Другу світову війну». Максим ПОТАПЕНКО Кандидат історичних наук, асистент кафедри історії України та політології Ніжинського державного університету імені Миколи Гоголя, член наукового кола Ніжинського міського товариства поляків «Астер». У 2008 та 2009 роках отримував стипендії на наукове стажування у Польщі від Каси імені Юзефа Мяновського та Інститут міждисциплінарних відносин Варшавського університету.
Відомості про авторів
251
Олександр ПУСТОВИЙ Студент магістерської програми «Історія» Національного університету «Києво-Могилянська Академія». Бакалавр історії (тема дослідження – «Походження Яна Карленського та його кар’єра на Волині в останній третині VI-го століття»). Сергій РОЇК Аспірант кафедри всесвітньої історії Вінницького державного педагогічного університету. Коло наукових інтересів – «Соціальна історія», «Історія повсякденного життя», «Історія Польщі ХХ ст.». Тема майбутньої дисертації «Польське суспільство у роки Другої світової війни: соціальна політика і повсякденне життя». Віталій ХОМЕНКО Студент магістерської програми, кафедра історії Національного університету «Києво-Могилянська академія». Віктор ЧЕРНЕНКО Випускник історико-юридичного факультету Ніжинського державного університету імені Миколи Гоголя; лауреат ІІІ нагороди в категорії бакалаврських робіт VI Конкурсу ім. Є.Ґєдройця за роботу «Польські молодіжні організації на території Східної України у 80-х рр.. XIX ст. – 20-х рр.. XX ст.»
ВИДАВНИЦТВО «ДУХ І ЛІТЕРА» ПРОПОНУЄ: Яцек Жаковський, Адам Міхнік , Юзеф Тішнер РОЗМОВИ МІЖ ПАНОМ І ПАНОТЦЕМ Пер. з польськ. – К.: Дух і Літера. – 2013. – 624 с. Ця книга – пошук відповідей на найважливіші запитання доби та узагальнення життєвого досвіду двох видатних європейських мислителів. Незвичність цього діалогу в тому, що його за участі колеги-журналіста – блискучого інтерв’юера Яцека Жаковського – провадять уособлення двох різних світів: головний редактор найбільшої польської щоденної газети Gazeta Wyborcza Адам Міхнік – світський політик, дисидент, інтелектуал, та знаний польський філософ і публіцист отець Юзеф Тішнер – римокатолицький священик, професор Папської академії. Їхні життєві шляхи настільки несхожі, проте їх об’єднувала одна мета – звільнення Польщі від тоталітарного комунізму, повернення її в лоно європейських демократій. Ця книга – справжня енциклопедія життя Польщі другої половини ХХ ст., водночас прониклива і барвиста від яскравого гумору співрозмовників бесіда про сенс життя, віри, свободи та ідентичності.
Йоанна Ольчак-Ронікер ЯНУШ КОРЧАК. СТОРІНКАМИ БІОГРАФІЇ Пер. з польськ. – К.: Дух і Літера, 2012. – 496 с. Йоанна Ольчак-Ронікер, спираючись на план автобіографії, вміщений у Щоденнику Януша Корчака, відтворює історію життя Доктора, вплітаючи її в оповідь про долю та вибір польських євреїв. На сторінках книги постає юнак, який шукає власний шлях, молодий лікар, не чужий громадської посвяти, педагог, що проголошує новаторські теорії, письменник, багатолітній керівник Будинку Сиріт для єврейських дітей, співробітник Нашого Дому – інтернату для польських дітей. Корчак не підтримував жодну політичну партію та не сповідував жодної ідеології. Впродовж усього життя він був твердо переконаний, що можна бути водночас євреєм і поляком. Незадовго до смерті Януш Корчак написав: «Не бажаю зла нікому. Не вмію. Не знаю, як це робиться».
Оля Гнатюк МІЖ ЛІТЕРАТУРОЮ І ПОЛІТИКОЮ. ЕСЕЇ ТА ІНТЕРМЕДІЇ К.: Дух і Літера, 2012. – 368 с. Центральна тема книжки – взаємодія між сферою літератури і політики в контексті української та польської історії ХХ століття. Мова йде про вплив політики на різні виміри культурного життя: від тотального контролю держави над усіма сферами творчості, через нібито нейтральну її позицію, до політики пам’яті і забуття. Увага зосереджена, однак, не лише на державній політиці, але й на стратегіях поведінки різних особистостей і спільнот. Книжка адресована читачам, які цікавляться політикою, історією, літературою.
Шульц Бруно КНИГА ЛИСТІВ Пер. з польськ. – К.: Дух і літера, 2012. – 360 с. Великий польський письменник Бруно Шульц (1892– 1942), котрий усе життя мешкав у Дрогобичі й загинув там від рук нацистів у часи Шоа, був видатним епістолографом. Його листи часто ставали зав’язком майбутніх оповідань, є високими зразками прози магічного реалізму. «Книга листів» – збірка усіх вцілілих листів до друзів, колег, партнерів у видавничих і мистецьких починаннях, освітянських установ. Вона також містить віднайдені листи до Бруно Шульца, які дозволяють краще зрозуміти перипетії індивідуальної біографії митця, його творчі пошуки та осягнення. Це листування понад 60 років збирав видатний польський поет, есеїст і культуролог Єжи Фіцовський (1924–2006). Упорядник також спорядив публікацію докладними коментарями, які стосуються обставин віднайдення текстів, їх атрибутики, згаданих подій і осіб. Книга є своєрідним пам’ятником знищеному нацистами й сталіністами всесвітові галицьких євреїв, котрі спершу пережили Шоа, а відтак у СРСР зазнали брутального затирання слідів їхньої культурної, релігійної та навіть людської присутності на теренах краю.
Усі права застережені. Передруки і переклади дозволяються тільки за згодою автора й редакції. З питань замовлення та придбання літератури звертатися: Видавництво «ДУХ I ЛIТЕРА» Свідоцтво про державну реєстрацію друкованого ЗМІ Серія КВ №5725 Національний Університет «Києво-Могилянська Академія», 5 корпус, кімн. 210 вул. Волоська, 8/5, м. Київ, 04070, Україна Тел./факс: + 38 (044) 425-60-20 E-mail: alex.sigov@duh-i-litera.com – редакція duh-i-litera@ukr.net – відділ збуту www.duh-i-litera.com Надаємо послуги «Книга – поштою»
Друк та палітурні роботи:
м. Київ, вул. Виборзька, 84 тел.: +38 044 458 09 35 e-mail: info@masterknyg.com.ua www.masterknyg.com.ua Свідоцтво про реєстрацію ДК № 3861 від 18.08.2010 р.