Судетік Чак. Філантропія Джорджа Сороса

ЧАК СУДЕТІК

ФІЛАНТРОПІЯ ДЖОРДЖА СОРОСА

ДУХ I ЛIТЕРА

CHUCK SUDETIC

ЧАК СУДЕТІК

THE PHILANTHROPY OF GEORGE SOROS

ФІЛАНТРОПІЯ ДЖОРДЖА СОРОСА

PublicAffairs

ДУХ I ЛIТЕРА

NEV YORK

КИЇВ

НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ «КИЄВО-МОГИЛЯНСЬКА АКАДЕМІЯ» ЦЕНТР ЄВРОПЕЙСЬКИХ ГУМАНІТАРНИХ ДОСЛІДЖЕНЬ КИЄВО-МОГИЛЯНСЬКА БІЗНЕС-ШКОЛА УДК: 177.72:061.27(73) С892

Судетік Чак. Філантропія Джорджа Сороса. Пер. з англ. – К.: ÄÓÕ I ËIÒÅÐÀ, 2014. – 352 с.

ISBN: 978-966-378-337-6 Книга представляє концепції Джорджа Сороса щодо розбудови відкритого суспільства та низку програм, започаткованих та реалізованих відповідними фондами. Сорос та його команда намагалися зрозуміти проблеми різних суспільств, які потребували допомоги: туберкульоз, розумово неповноцінні люди, наркотики, бідність, міжетнічна невизнаність окремих спільнот (роми), протиріччя входження в світові структури країн третього світу тощо. Автор книги Чак Судетік розповідає про досвід мережі фондів, створених Джорджем Соросом, у вирішенні названих проблем, водночас, змальовуючи масштабну та скромну постать самого благодійника. Видавці: Костянтин Сігов та Леонід Фінберг Переклад з англійської: Вілен Черняк Наукове редагування перекладу: Костянтин Гломозда Літературна редакція: Наталя Трухіна Коректура: Наталія Анікєєнко Комп’ютерна верстка: Юрій Кореняк Художнє оформлення: Світлана Невдащенко Видання здійснене за сприяння Міжнародного фонду «Відродження» та Фонду Віктора Пінчука ISBN: 978-966-378-337-6 ISBN: 978-1-58648-822-2(hbk.)

© PublicAffairs, 2011 © ÄÓÕ I ËIÒÅÐÀ, 2014

Зміст Євген Бистрицький. Слово до читача Джордж Сорос. Моя філантропія

6 9

І Глобальні рухи: прокляття ресурсів, правосуддя та економічний розвиток 1. Боротьба з прокляттям природних ресурсів 65 2. Підтримка правосуддя 97 3. Боротьба з бідністю шляхом економічного розвитку 121

ІІ Неспроможні держави: Гаїті та Бірма 4. Допомагаючи Гаїті повстати з руїн 5. Закладання засад відкритого суспільства в Бірмі

146 177

ІІІ Охорона здоров’я: туберкульоз і розумова неповноцінність

6. Приборкування туберкульозу 7. Звільнення людей із розумовою неповноцінністю

203 219

ІV Гідне місце меншині: роми 8. Захист прав ромів

245

V Американське відкрите суспільство: наркотики, злочинність і два міста

9. Балтиморський експеримент 10. Виклики Нового Орлеану Післямова Ар’є Неєра Іменний та географічний покажчик

273 301 335 343

6

7

СЛОВО ДО ЧИТАЧА Про особистість автора цієї книги, ім’я якого відоме всьому світу, мене запитували багато разів на теренах України і поза ними. У межах колишнього радянського світу головним і постійним було питання про мотиви, які лежать в основі його багаторічної, настійливої благодійної діяльності. Настрій запитання поступово змінювався з часовим віддаленням від радянського минулого. У 90-ті роки все починалося з підозрілого «а який особистий зиск має фінансист і бізнесмен Сорос від свого благодійництва, адже ніхто задарма не буде віддавати власні статки іншим?» За мірою розгортання мережі Фондів Відкритого Суспільства, все більш відчутної діяльності мереж громадських організацій у десятках країн світу, які наполегливо, з ентузіазмом просували і відстоювали права людини, виступали, дуже часто ризикуючи, проти корупції, закритості влади, зрощеної з олігархатом, її непідзвітності громадянам, тональність цього питання змінювалась до недовірливого: «можливо, він таки справді намагається сприяти демократичним перетворенням в Україні, у світі, але навіщо це йому?» Й зовсім інакше відповідала на це питання пропагандистська машина всіх тих політичних сил, для яких навіть мінімальні зрушення у напрямку відкритого суспільства, прозорої і підзвітної влади є прямою загрозою власному існуванню. Їхні відповіді ніколи не вживали раціональні аргументи, маніпулюючи, без виключення, стереотипами часів «залізної завіси». За всіх політичних розбіжностей вони використовували у ставленні до благодійництва Сороса теорію підозри і світової змови, яка, нарешті, під час Євромайдану отримала остаточне формулювання: Джордж Сорос діє на користь американського уряду, загалом Заходу, а всі ті громадські організації і десятки тисяч громадян, які працюють у них і отримують його допомогу, є «агентами впливу». Вони, немовби, працюють на послаблення країни задля подальшої експлуатації її людських і природних ресурсів Заходом, на її відрив від «братського» народу для остаточної геополітичної перемоги над Росією. Всі ці пропагандитські кліше ви легко знайдете у засобах масової інформації підконтрольних супротивникам «відкритого суспільства» до-Майданівських часів, про які повідає історія. Останні – відомі. Це представники комуністичної ідеї та ідеології, політики і підтримувачі партій олігархічного капіталу і – вони всі разом й водночас – проросійськи налаштовані сили. Вже з того, які пропагандистські сили кинуті проти благодійництва однієї, нехай і впливової власним статком, людини, можна судити про значимість її діяльності. Логіка підозри у намаганні отримати суто персональний зиск трансформується у війну цілої армії пропагандистів, за якими стоять великі політичні партії і, навіть, державні машинерії, проти лише одного благодійника. Саме у цьому вузлі ідеологічних маніпуляцій, упереджень й відвертої брехні сучасних ворогів «відкритого суспільства», дає змогу розібратися ця книга лекцій. Спробуємо ввести читача у суть позначеного протистояння та проблематики.

Доторкнемося до абетки теорії відкритого суспільства Карла Поппера, чиїм студентом був Сорос у Лондонській школі економіки після Другої світової війни та послідовником філософії якого він вважає себе все життя. У благодійницькій діяльності Джорджа Сороса ця теорія трансформувалася у низку сучасних принципів та вимог, суголосних з багатьма фундаментальними нормами європейської демократії та засадами універсальних прав людини. Зверну увагу на соросівське розуміння бажаного суспільства, як воно прояснюється з досвіду роботи світової мережі фондів, що він їх підтримує. Відкрите суспільство – це такий стан людського співжиття, який створює публічний простір, необхідний і потрібний для вільного висловлювання кожного. Оскільки йдеться про загальносуспільні речі, то маються на увазі такі висловлювання, які містять у собі соціально значущі пропозиції, рекомендації і вимоги. Це такий простір відкритості, у якому кожне аргументоване судження може і має бути почутим. Звідси можна зробити більш широке узагальнення про принципи свободи совісті та свободи слова й роботи ЗМІ, коли дається не лише однобічна точка зору, а й інші, можливо критичні, аргументи з іншого боку. Це, водночас, й позиція, яка тягне за собою участь громадян у прийнятті державних рішень на всіх рівнях: адже аргументовані пропозиції, наприклад, щодо зміни політики у тій чи тій сфері, або й на державному рівні, мають бути почуті та враховані владою. Відкрите суспільство навряд чи можливе без суворого дотримання фундаментальних свобод і прав людини. Неможливо висловлювати свій інтерес публічно, якщо у тебе немає захищених прав. Чим більш захищені наші права, наше життя від несправедливих зазіхань на нього, тим більш аргументовано ми здатні висловлювати свій інтерес, не боячись покарання за нелояльну критику влади, чиновника чи того, хто має корумповану владу. Ми проходимо практичний курс навчання цього у повсякденному житті. У свою чергу, соціально аргументованою пропозиція у публічному просторі є лише тоді, коли вона акумулює у собі інтереси цілих кол, асоціацій громадян чи верств населення. Тут близький шлях до впровадження інститутів публічної політики, які у розвинутих країнах є невід’ємною частиною державного, тобто публічного (від публіки, а не від того хто «держить» владу) адміністрування. Сорос дуже часто практикує ту норму відкритого суспільства, що у філософії науки Поппера має назву «принципу фальсифікації». Інакше кажучи, якщо ти претендуєш на висловлювання абсолютно істинного судження, то воно наперед не може бути вірним. Якщо це не віра, то це тоталітарна ідеологія, яка претендує на істинність і правильність. Насправді, лише те є істинним і правильним, що може бути піддано критиці і, завдяки цьому, змінено на краще. Я декілька разів був свідком, коли Джордж змінював свою точку зору під впливом сильніших аргументів. Спочатку це дивувало, адже ми звикли, що начальник завжди правий. Тому і відкрите суспільство не розвивається на основі єдино вірної ідеології чи суто наукового світогляду. Воно не терпить ідеологів такого штибу, чий погляд на

8

9

історичний розвиток суспільства Поппер називав «історицистським». Відкрите суспільство завдяки публічній сфері і публічній політиці робить зміни послідовно, «крок за кроком»: спочатку здійснюються перші плани, потім громадяни мали б критично роздивитися що відбулося, скорегувати подальші дії і робити наступні кроки. Якщо спробувати застосувати принцип фальсифікації до цього, похідного від Сороса і Поппера розуміння відкритого суспільства, то, я думаю, воно працює й сьогодні в умовах України, хоча є й проблеми. Фонд «Відродження», я певний, уособлює у своїй діяльності багато з цих принципів у досить складному, біжучому контексті соціально-політичного життя. Втім, Сорос говорить у термінах не однієї країни, а мріє про мережу-мереж відкритих суспільств. Про глобальне Відкрите Суспільство. Мені це нагадує філософію космополітанізму, яку розвиває Амартья Сен та, частково, спираючись на приклад Європейського союзу, Юрген Габермас. Її суть у тому, щоб знайти і прийняти на основі максимально широкої довіри, консенсусу, такі правові регуляторні механізми, які б працювали для всіх суспільств і культур. Обидва філософи поділяють думку, що такий консенсус досягається на засадах раціональної аргументації у сфері публічності як всередині національних утворень, так і тими «глобальними голосами» світової громадськості, які ясно усвідомлюють необхідність здійснення відповідних публічних політик шляхом функціонування міжнаціональних інституцій (наприклад, ООН та його інститутів тощо). Мені здається, що такі побудови вірні за однієї важливої умови – що жодна інституція, яка задає такі норми, не матиме повноважень, влади і сили нав’язувати іншим своє бачення форм культурного життя, того, що також зветься національнокультурною ідентичністю. З цією особливістю відкритих суспільств треба рахуватися. Якраз сьогодні мережа Фондів Відкритого Суспільства, автором і засновником якої є Сорос, накопичує досвід, у тому числі і на прикладі українського фонду, яким чином поєднувати глобальне мислення і локальні інтереси кожного суспільства. Тепер спробуємо таки відповісти на питання про особисті мотивації автора цієї книги, які так часто він та сподвижники відкритого суспільства зустрічають на своєму шляху. Колись один відомий письменник та демократичний діяч сказав, що геній – це просто нормально розвинута людина. Не треба підозріло шукати чогось незвичайного у звичайних вчинках людей, спрямованих на творення блага. Останнє є нормою, все інше – відхиленням. З цієї точки зору, Джордж Сорос є тим взірцем людини, коли норма благодійної і соціальної діяльності може бути і стає правилом для дуже багатьох представників громадянських суспільств у сучасному світі. Євген Бистрицький, доктор філософських наук, Виконавчий директор Міжнародного фонду «Відродження»

Моя філантропія Джордж Сорос Я егоїст і водночас егоцентрист, але я анітрохи не соромлюся зізнатися в цьому. Все-таки за останні тридцять років я створив надзвичайно перспективну благодійницьку структуру – фонд «Відкрите суспільство» – із щорічним бюджетом у 500 мільйо­ нів доларів США, який зараз наближається до мільярда (загальні витрати за час починаючи з 1979 року, складають близько 8 мільярдів). Діяльність фонду «Відкрите суспільство» поширилася на кожну частину земної кулі і порушує зараз таке широке коло проблем, що навіть сам дивуюсь. Я не є, звичайно, єдиним у світі егоїстом та егоцентристом, такими є більшість із нас. Хочу просто зізнатися в цьому. У світі є багато справжніх благодійників, але мало хто з них накопичив таке багатство, яке дозволяє стати філантропом. До філантропії я завжди ставлюсь обережно. На мою думку, філантропія суперечить людській природі; тому з нею пов’язано чимало лицемірства і численні парадокси. Ось деякі приклади: вважається, що метою філантропії є надання блага іншим, проте вона часто робить людей залежними й перетворює на об’єкти благодійництва. Прохачі розповідають благодійникам саме те, що останні хочуть почути, перш ніж почати робити те, чого прагнуть прохачі. Якщо я критично ставлюся до філантропії, чому тоді присвячую їй таку велику частину мого статку і сил? Пояснення можна знайти почасти в моєму особистому походженні та біографії і в концептуальній основі, якою я керуюся протягом

121

РОЗДІЛ

3

Боротьба з бідністю шляхом економічного розвитку Соціальне підприємництво – це не просто пряма допомога людям, позбавленим робочих місць і доступу до інших джерел економічних можливостей. Це намагання допомогти суспільству, стимулюючи створення прибуткових і стабільних підприємств, які мають зростати, збільшувати число зайнятих працівників і здійснювати таким чином значний внесок в економічний добробут громади або країни. Протягом останніх п’ятнадцяти років фонд «Відкрите суспільство» відіграє дедалі важливішу роль у стимулюванні соціального підприємництва в усьому світі. У 1995 році фонд почав підтримувати зусилля з економічного розвитку в Південній Африці, фінансуючи будівництво житла для малозабезпечених. Два роки потому, запровадивши початкові інвестиції в розмірі 50 мільйонів доларів, Джордж Сорос і фонд «Відкрите суспільство» створили «Фонд Сороса для економічного розвитку» – приватну некомерційну фундацію, місія якої полягає в боротьбі з бідністю і зміцненні громад через розширення їхнього доступу до фінансових послуг, розвитку малого бізнесу та підприємництва, а також підвищення економічних можливостей для вразливих груп населення. На 2010 рік фонд Сороса для економічного розвитку мав у своєму розпорядженні активів на суму 225 мільйонів доларів США і працював у десятках країн світу, надаючи гарантії за кредитами і депозитами, а також здійснюючи часткове фінансування та кредитування більш ніж трьох десятків дрібних фінансових організацій,

122

Філантропія Джорджа Сороса

кооперативів, банків і проектів соціальних заходів. У деяких випадках мета фонду полягала в наданні кредитів, мікрокредитів та фінансових послуг для невеликих, а в багатьох випадках і зовсім дрібних підприємств, якими володіють люди з обмеженими матеріальними можливостями і з недостатнім доступом до кредитних або фінансових послуг, що їх надають комерційні банки. Хоч би якими малими були ці інвестиції, вони можуть бути ефективними. Коли незаможні люди прагнуть засновувати і розвивати малі підприємства – якщо, скажімо, будівельнику-почат­ ківцю в Південній Африці потрібні кошти для будівництва недорогих будинків або килимарю в Албанії необхідні гроші, щоб придбати верстат, – їм, як правило, доводиться покладатися на свої власні заощадження або звертатися за кредитом до своїх друзів, родичів, або, що найгірше, до лихварів. Малозабезпеченим не вистачає також можливості відкрити ощадний рахунок або придбати страхові поліси чи одержати послуги з переказу грошей; без таких інструментів у них замало надійних способів, аби створити активи і вижити в надзвичайних ситуаціях чи планувати майбутнє. Фонд Сороса для економічного розвитку разом зі стратегічним і науково-дослідним центром Консультативної групи з надання допомоги бідним1 заснували Інститут менедж­ менту в мікрофінансуванні послуг2, який надавав освітні гранти в галузі мікрофінансування в окремих бізнес-школах, щоб навчати людей мистецтва ведення і керування малим бізнесом, а також гранти окремим педагогам для розробки нових навчальних курсів та методичних матеріалів. Фонд також фінансує впровадження технологічних досягнень у сфері бізнесу, а саме систем, що забезпечують зв’язок між мільйонами учасників ринку, і мобільних пунктів банківського сервісу для малозабезпечених працівників. Крім того, фонд навчає фермерів ефективній організаційній стратегії.

1 Consultative Group to Assist the Poor (CGAP) – незалежний політичний та дослідний центр, завданням якого є полегшення доступу найбідніших верств населення до фінансових послуг.

2 Microfinance Management Institute (MFMI) – створений у липні 2003 р.

CGAP, секретаріатом Всесвітнього банку й Інститутом відкритого суспільства (Нью-Йорк) для сприяння зростання мікрофінансування в усьому світі.

Боротьба з бідністю шляхом економічного розвитку

123

*** Південна Африка. У Південній Африці проблема пристойного житла, особливо для малозабезпечених чорношкірих та іншо­ го кольорового населення, була болючою впродовж десятиліть. Відповідно до системи апартеїду, усе чорне населення було зараховане до «неповноцінних співвітчизників». Чорношкірі, які мали дозвіл на роботу в успішних білих міських районах, скупчились у наметових таборах або «селищах», таких як Совето, що розтяглося за межами Йоганнесбурга. Після скасування апартеїду дозвільній системі прийшов кінець. Чорні з сільських районів вхопилися за можливість жити зі своїми сім’ями в міс­ тах, намагаючись позбутися одвічних злиднів. Проте житлову проблему, яка так довго накопичувалася, було не так легко вирішити. Після обрання 1994 року главою держави Нельсона Мандели, бурхливе незадоволення житловими умовами поставило під загрозу стабільність щойно народженого демократичного уряду країни. У 1995 році Джордж Сорос, фонд «Відкрите суспільство» та уряд Південної Африки заснували Національне агентство реконструкції міст і житлового господарства, нині відоме як NURCHA, для фінансової підтримки будівництва гідного житла для людей із низькими доходами. Фонд «Відкрите суспільство» та уряд Південної Африки надали NURCHA по 5 мільйонів доларів США для операційних витрат. Фонд «Відкрите суспільство» відкрив доступ до 50 млн доларів США у вигляді кредитних гарантій та інших фінансових інструментів, які допомогли новоствореним компаніям чорних власників будувати будинки для людей із низькими доходами. У 2003 році інвестиції Фонду Сороса для економічного розвитку в обсязі 2,5 млн дозволили в партнерстві з Благодійним фондом Сороса та Корпорацією закордонних приватних інвестицій надати до 20 млн поновлюваного кредиту для проектів NURCHA. У 2005 році Фонд Сороса для економічного розвитку активізував свою участь шляхом видачі NURCHA прямого десятирічного кредиту на суму 10 млн доларів США. Протягом перших п’ятнадцяти років за фінансової під­ тримки NURCHA майже тисяча підрядників побудували понад

124

Філантропія Джорджа Сороса

250 тисяч будинків. Більшість із них були скромними окремими двокімнатними будиночками з кухнями і вмивальнями, але це було значним поліпшенням житлових умов порівняно із тради­ ційними хатинами-халупами з дерева і гофрованого металу, що були притулками для багатьох бідняків у Південній Африці. Зі стінами, побудованими зі шлакоблоків, а деякі навіть з тинькуванням, нові будинки мали дахи, досить міцні, щоб витримати урагани. Вони мали поштукатурені і пофарбовані внутрішні стіни, водопровід та електрику. У 1999 році будинки, побудовані за допомогою фінансових інструментів NURCHA, коштували близько 3370 доларів США за одиницю. Ця вартість майже в усіх випадках покривалась урядом у вигляді передбачених субсидій, які виплачувалися підрядчику після завершення будівництва. Деякі клієнти NURCHA були з-поміж дуже знедолених жінок, які почали працювати на будівництві одного або двох будинків, а потім приступили до створення компаній, здатних побудувати кілька тисяч невеликих будинків одночасно. NURCHA розширило свою діяльність, забезпечивши фінансування будівництва лікарень та інших громадських будівель. Воно почало організовувати для власників житла по всій країні систему грошових заощаджень. Зусилля NURCHA були плідними, але проблема житла в Південній Африці ще не вирішена. «NURCHA допомогло зрушити ринок, – сказав Стюарт Пейперін, президент Фонду економічного розвитку Сороса. – Але швидкість, із якою в Південній Африці зводяться будинки, як і раніше, не встигає за зростанням населення. Цій країні гостро не вистачає житлової інфраструктури». Сем Люббе загруз у боргах й опинився віч-на-віч із перспективою трагічного завершення своєї історії перетворення зі злидаря на багатія, коли він звернувся до NURCHA наприкінці 1990-х років. Люббе мав справу із будівництвом із самого дитинства. Він народився 1959 року і був найменшою дитиною в родині муляра, який мав трьох дружин і вісімнадцять дітей. Перші роки життя Люббе минули в традиційній круглій хатині в бідному кутку провінції Лімпопо, багатої на корисні копалини. Він

Боротьба з бідністю шляхом економічного розвитку

125

ще не закінчив перший клас, коли мати відвезла його потягом до Йоганнесбурга, за 250 миль від рідного села, і попросила африканера, батькового роботодавця, щоб він дав синові роботу. Адже сім’я голодувала. Незабаром Сем Люббе розпочав свою кар’єру хлопця на побігеньках в офісі будівельної компанії. Саме там, а також у імпровізованому селищі, де він жив, він засвоїв мову, якою розмовляють будівельники. Через кілька років Сем почав працювати на будівництві як хлопчик-підсобник. Він підносив пилки та молотки для майстра на ім’я Гаррі, який навчив його кресленню, цегляній кладці, штукатурним та електромонтажним роботам. Люббе залишався на цій роботі до 1981 року, коли він оголосив своєму босові, що звільняється, аби відкрити свою власну компанію.

– Сем, скільки у тебе є грошей? – запитав бос.

– Тисяча рандів, – відповів Люббе. Тоді це дорівнювало приблизно одній тисячі доларів США.

– Де зараз твої гроші?

– Сховані в моєму таборі.

– Принеси їх завтра сюди. Господар і його дружина повели Люббе до банку, допомогли відкрити ощадний рахунок на зберігання тисячі рандів і дали йому додатковий бонус ще на вісімсот рандів. На ці гроші Сем купив інструменти для електромонтажних робіт. Потім він підійшов до друкарні і надрукував листівку: Запрошуємо до «Люббе Констракшн» Електромонтажні роботи Без застави «Без застави» в Південній Африці за часів апартеїду означало довіру до людей, які не мають грошей для гарантії, що вони заплатять за роботу. Таким чином, двадцятидворічний Сем Люббе взяв на себе ризик, від якого відмовляються банки. З перших прибутків він купив велосипед і почав роз’їжджати по Совето з одного місця роботи до іншого, перевозячи інструменти і драбини. Його клієнти щомісяця надсилали платежі до повіреного Люббе. У 1983 році повірений надіслав Люббе повідомлення:

126

Філантропія Джорджа Сороса

«Семе, прийди і забери свої гроші». Сем забрав 48 тисяч накопичених рандів, тобто близько 37 тисяч доларів. Люббе депонував свій чек і звернувся до ощадного банку, що кредитував операції з нерухомістю. Він сказав кредитному інспектору, що хотів би почати будівництво «гаражів із двома кімнатами» – маленьких двохсімейних будинків з однією кімнатою на родину. Кредитний інспектор йому відмовив. Він заявив, що Люббе ще надто молодий, щоб бути у змозі будувати будинки. Хоча Люббе мав на своєму банківському рахунку 48 тисяч рандів, а кожна половина «гаражу з двома кімнатами» мала продаватися по 14 тисяч, службовець відмовив йому в кредитуванні. Начальник кредитного інспектора порадив Люббе знайти людей, які бажають придбати майбутні будинки, і привести їх до банку, щоб отримати кредит для придбання будинку. Сам би Люббе отримував гроші від банку тільки після того, як він побудує будинок за власні кошти. По суті, Люббе було запропоновано самостійно фінансувати будівництво будинків для подальшого їх продажу банком. Люббе знайшов двох клієнтів у Совето і побудував будинки. Представник банку затвердив угоду. Покупці отримали кредити і почали їх сплачувати з розрахунку 300 рандів на місяць. Після цього банк виплатив Люббе повну суму кредиту. Після вдалої першої угоди Люббе повернувся до банку і попросив кредит для будівництва нових будинків. Банк, як і раніше, відмовився, незважаючи на позитивну історію Люббе, платоспроможність компанії і достатню кількість коштів для застави. «Ви приводьте нам покупців», – заявив кредитний фахівець, що означало: «Люббе, приводи до нас клієнтів. Тоді ми будемо позичати їм гроші і платити тобі». Люббе повернувся до друкарні: Запрошуємо до «Люббе Констракшн» Будівництво гаражів із двома кімнатами 14 тисяч рандів Без застави Листівки потрапили до пасажирів, які поверталися додому з роботи на залізничній станції Совето. На них відповіло так

Боротьба з бідністю шляхом економічного розвитку

127

багато зацікавлених покупців, що Люббе, а не банку, довелося наймати секретаря, щоб допомогти в оформленні заяв на видачу кредитів. Так Сем Люббе зводив будинки в районі Совето до 1990 року, коли Нельсон Мандела був звільнений із в’язниці на острові Роббен. Система апартеїду була скасована. Міжнародні економічні санкції проти Південної Африки були зняті. Чим більше чорних почали мігрувати до міст, тим більше розцвітало будівництво Люббе багатоповерхових і приватних будинків. Однак Люббе й далі мав проблеми з отриманням кре­ дитів від південноафриканських банків. Вони все ще платити йому тільки після того, як цеглу було покладено, цементний розчин – сухий, та оселя – готова до заселення. Наприкінці 1990-х років Люббе дізнався про існування NURCHA, і його бізнес розширився, як тільки він одержав доступ до кредитів. Джордж Сорос відвідав один із його об’єктів на південь від Йоганнесбурга. Але саме тоді у житті Люббе трапився несподіваний поворот. Люббе уклав контракти на будівельні проекти вартістю в кілька мільйонів рандів. Дві компанії-партнери оголосили про закриття і були не в змозі оплатити його послуги. Як результат, Люббе не міг заплатити своїм постачальникам і повернути банку кредит, який він отримав за допомогою NURCHA. Консультанти банку порадили йому, щоб він оголосив «Lubbe Construction» банкрутом і ліквідував свою компанію, яка починалася зі скриньки для електричних інструментів, пачки рекламних оголошень і велосипеда. «Для мене почати все спочатку, ще не завершивши перший етап, було б надзвичайно важко, – сказав Люббе. – Хто дасть мені роботу? Я хотів спробувати домовитися з людьми, сплатити гроші, зберегти працездатність підприємства». Люббе звернувся до NURCHA, і йому надали радника й наставника, який працював із ним майже рік. Наставник із NURCHA допоміг Люббе вирішити проблеми з кредиторами («Якщо дати хоч невелику суму грошей, – сказав Люббе, – постачальник мовчатиме») і налагодити жорстку економію наявних

128

Філантропія Джорджа Сороса

грошей. Робітники працювали три місяці, не одержуючи зарплати («Ми зібрали їх у конференц-залі і попросили бути терплячими. Коли одержимо хоч дещицю грошей, вона буде між ними розподілена»). Він боровся, але вижив. Його робітники залишилися з ним, і в підсумку бізнес процвітав, маючи доступ до подальшого кредиту від NURCHA і банку. До того ж, він зберіг тих самих постачальників. У 2001 році південноафриканський парламент вручив Люббе нагороду за внесок у зменшення гострої нестачі житла в країні. У 2009 році Люббе був виконавцем урядових контрактів на будівництво двох тисяч будинків у трьох районах. NURCHA знову було для нього одним з основних джерел фінансування. Один об’єкт був завершений, і ще два було заплановано завершити 2010 року. «Коли ми здали їх, люди були дуже щасливі. Вони жили в халупах протягом тривалого часу. І я дуже щасливий від того, що наші люди одержали тепер краще житло. Я зробив їхнє життя іншим». Проте з оплатою була проблема. Управління державного житла не заплатило Люббе за будинки, які він побудував за вісім місяців, і повідомило Люббе, що не може платити до наступного фінансового року. Уряд уже витратив усі гроші, передбачені його бюджетом на 2009 рік. «Тепер вони винні мені 25 млн рандів і не можуть заплатити, – сказав Люббе. – Ми знову потопаємо». «Lubbe Construction» вдалося вижити завдяки фінансуванню, наданому NURCHA, що допомогло компанії протриматися деякий час. Крім того, NURCHA зіграло вирішальну роль у чиненні тиску на провінційні житлові департаменти з метою прискорити виплати Люббе і великій групі інших підрядників, які опинилися в аналогічному становищі. Водночас Люббе вдався до диверсифікації. Він заснував ком­ панію із розведення домашньої птиці, щоб конкурувати з єдиним таким підприємством у Південній Африці. Він виконував контракти в Мозамбіку, а на початку 2010 року виграв контракт для побудови однієї тисячі будинків у Судані. Люббе також звернув увагу й на свою родину. Він переконав вісім своїх дітей – від двох жінок – вивчати цивільне будівництво, архітектуру, бухгалтерський облік, сільське господарство, щоб

Боротьба з бідністю шляхом економічного розвитку

129

вони могли управляти всіма напрямками сімейного бізнесу. Він також допомагає іншим родичам (жодному з яких ще не вдалося стати таким успішним, як він) таким самим чином, як колись його мати звернулась до господаря свого батька взяти Сема хлопцем на побігеньках. «Якщо вони хочуть одержувати 200 або 500 рандів, ви даєте їм, – сказав він. – Це їхнє право в нашій системі». Він оплатив навчання кількох десятків племінниць і племінників, а також забезпечив одягом і підручниками. Він безкоштовно виконував роботи для шкіл, і його компанія допомогла відремонтувати два будинки для жінок, які зазнали насильства. «Ми хочемо, щоб «Lubbe Construction» була зареєстрована на фондовому ринку», – каже він. *** За межами Південної Африки. Успіхи NURCHA в Південній Африці заохотили Фонд Сороса для економічного розвитку сприяти засновуванню та підтримувати подібні фінансові організації в десятках інших країн. У Болгарії в 1999 році фінансова підтримка з боку Фонду економічного розвитку Сороса і фонду «Відкрите суспільство» допомогла заснувати «Мікрофонд», чия місія полягала у наданні кредитів для мікро-, малих та середніх підприємств, особливо у відсталих регіонах із низьким рівнем життя. До 2008 року «Мікрофонд» виділив 7 тисяч позик на суму 25 млн євро, надавши фінансуван­н я підприємцям у 215 муніципалітетах Болгарії, причому 20 від­ сотків активних клієнтів були ромами або представниками інших маргінальних груп. Діяльність Фонду Сороса для економічного розвитку поширилася на весь регіон. У 1999 році фонд поклав 750 тис. євро в ІК-Банк для розробки та реалізації першої програми кредитування незалежних фермерів, а також малих і середніх сільськогосподарських підприємств Македонії. У 2001 році в Румунії Фонд Сороса для економічного розвитку виділив десятирічний кредит в обсязі 2 млн доларів США некомерційній структурі «Centrul pentru Dezvoltare Economica» (CDE), створеній за один рік до того з метою надання фінансових

130

Філантропія Джорджа Сороса

послуг для вразливих груп населення та сільських підприємців з економіч­но відсталих громад. У 2005 році Фонд Сороса для економічного розвитку видав другий кредит обсягом 700 тис. доларів, беру­чи участь у фінансуванні Світовим банком через міністерства праці і фінансів трьох проектів для сільських регіонів загальним обсягом 7 млн доларів. До кінця 2009 року CDE надала понад 13 тисяч кредитів на загальну суму понад 41 млн доларів США. У 2006 році Фонд економічного розвитку Сороса надав 500 тис. кредиту угорській фінансовій компанії «Mikrohitel», місією якої є фінансування соціальних проектів для забезпечення доброту, зокрема, в інтересах громади ромів. У Панамі Фонд Сороса для економічного розвитку прид­ бав пакет вартістю 25 тис. доларів США в холдинговій ком­ панії «MiBanco», об’єднанні кооперативних банків, які об­с лу­ говують малозабезпечені групи населення, і розмістив 1 млн доларів США власних коштів. У 2005 році Фонд Сороса для економічного розвитку інвестував 80,6 млн. доларів у «Global Commercial Microfinance Consortium», мікрофінансовий інвестиційний фонд під управлінням «Deutsche Bank Global Social Investments Group», створений більш ніж двома десятками інституційних інвесторів та агентств із надання допомоги. Консорціум – це державно-приватне партнерство, яке інвестує в мікрофінансові організації, що надають допомогу бідним працівникам у країнах, що розвиваються. Фонд придбав 1 млн доларів акцій консорціуму класу B, які потім були передані у вигляді 80 млн у місцевих валютах понад тридцятьом мікрофінансовим організаціям у всьому світі. Починаючи з 2001 року Програма Фонду економічного розвитку Сороса виступила гарантом від одного до 2,3 млн доларів кредитів комерційних банків, а також надала 1 млн прямих кредитів для гаїтянської «Association pour la Coopération avec la Micro Entreprise» для задоволення потреб у капіталі міських підприємців, які працюють у недержавному секторі. До землетрусу, що обрушився на Гаїті в січні 2010 року, в об’єднання було 24 тисячі активних клієнтів і понад 10 млн доларів у вигляді позик. Фонд Сороса для економіч­ного розвитку

Боротьба з бідністю шляхом економічного розвитку

131

надав також підтримку «Community and Individual Development Association City Campus», безприбутковому універ­ с итету в Південній Африці, який забезпечує вищу освіту з метою заохочення особистого, економічного і соціального роз­в итку. З 2003 року Фонд економічного розвитку Сороса був гарантом кредитів «FirstRand Bank Limited» на загальну суму до 250 тис. доларів США для малозабезпечених студентів, які відвідують міський кампус CIDA. У 2008 році Фонд економічного розвитку Сороса співпрацював із компаніями «Omidyar Network» і Google з метою створення в Індії венчурного фонду «SONG Growth Company» з капіталом 17 млн доларів, метою якого є забезпечення первісним капіталом і коштами для розширення малих і середніх підприємств. Інвестиції фонду склали 6 млн доларів США. Іншими вартими уваги партнерами були «Besa Foundation» в Албанії, «Microinvest» у Молдові і «Tameer Microfinance Bank» у Пакистані. *** Албанія. Коли Фламур Тема був хлопчиком, його батько володів пекарнею, що містилася в будинку з потемнілого від часу дерева, який досі стоїть на вимощеній бруківкою вулиці високогірного містечка Круя. Будівля належала родині Тема протягом двох століть, аж доки 1965 року комуністичні правителі Албанії виселили батька Тема з пекарні і конфіскували його власність. Замість випічки хліба, батько Тема пішов на державну службу. Його дні минали за видачею водійських посвідчень. На той час у Круї було тільки дві вантажівки, одна для довозу молока й одна для – хліба, і три легкові автомобілі, по одному для голови осередку Комуністичної партії, начальника поліції і мера. Дефіцит хліба був хронічною проблемою. Комуністичне правління в Албанії впало 1990 року. До того часу, коли Фламур Тема зміг повернути бізнес свого батька, три його конкуренти відкрили в Круї пекарні. Протягом дев’я­ти років Тема утримував кав’ярню, що ледь зводила кінці із кінця­ ми, перш ніж втратив віру в можливість одержувати прибуток

132

Філантропія Джорджа Сороса

від подавання кави. Він почав продавати антикваріат та сувеніри туристам, кількість яких дедалі зростала. У Круї їх приваблю­ вав розташований поблизу замок найбільшого героя Албанії Скандербега. Тема потребував хоч незначний капітал для роз­ ширення бізнесу, але жоден банк не міг позичити йому гроші. Економіка країни була зруйнована 1997 року, коли інвестиційні схеми, влаштовані за принципом пірамід, впали, і заощадження тисяч албанців були знищені. Два роки потому фінансова ситуація в Албанії все ще перебувала у кризовому стані. У 1999 р. Тема звернувся до «Besa Foundation», без­ прибуткової організації з мікрофінансування, яку фонд «Від­ крите суспільство для Албанії» заснував водночас із виділенням грантів від Фонду економічного розвитку Сороса і Світового банку. Тема використав свій перший кредит, щоб перебудувати крамницю. За другий кредит він заповнив її сувенірами та іншими пам’ятними речами. У 2007 році туристи, які вже прибували у великих кількос­ тях, купуючи різьблені дерев’яні рами, іржаві пістолети, дідівські годинники і попільнички з мармуру у вигляді бетонних оборонних бункерів, що тисячами розсіялися по всій місцевості, мов присадкуваті поганки. Килимар та інші ремісники на одній вулиці з Тема теж отримали кредити від «Besa», і їхній бізнес процвітав. Сьогодні легкові автомобілі, що сновигають жвавими вулицями Круї, змагаються за паркувальні місця з туристичними автобусами, фургонами і вантажівками з будівельними матеріалами. Албанія залишається однією із найбідніших країн Європи. Утім, до 2007 року фонд «Besa» зріс, прийнявши на роботу близько дев’яноста кредитних фахівців, що працюють із близько дев’яти з половиною тисячами активних клієнтів у всій Албанії. Найбільші суми кредиту були еквівалентні 37 тис. доларів США, а найменший кредит становив 600 до­ ларів. Згідно зі свідченням Алтин-Муси, директора «Besa» з маркетингу, ризиковані кредити складали в «Besa» менше одного відсотка від його портфеля у 38 млн. Окрім антикварів і килимових ткачів Круї, «Besa» надавав кредити каменярам

Боротьба з бідністю шляхом економічного розвитку

133

для придбання інструментів, шевцям і швачкам для купівлі машин, крамарям на придбання вітрин та інвентарю для роздрібної торгівлі, книговидавцям і палітурникам на вит­ ратні матеріали і художникам на фарби, полотно та інші необхідні речі. *** Молдова. Як і з «Besa» в Албанії, Фонд економічного розвитку Сороса працював із «Microinvest» у Молдові, країні, економіка якої розвалилася після розпаду Радянського Союзу. Тисячі молодих молдаванів відчайдушно намагалися вижити, прагнули почати нове життя через еміграцію. Тисячі молодих молдавських жінок стали жертвами торговців людьми. Фонд економічного розвитку Сороса, працюючи з «Micro­ invest», фінансовою установою, зареєстрованою у столиці Молдови Кишиневі, надає допомогу місцевим підприємцям, а також повернутися до нормального життя тим, хто вирвався з тенет торговців людьми. Створений 2003 року, за фінансової підтримки Сороса, Фонду економічного розвитку та фонду Сорос-Молдова, «Microinvest» видав свій перший кредит людині, яка хотіла відремонтувати старий автобус і почати перевезення пасажирів між Кишиневом і півднем Молдови.

«Microinvest» уперше збанкрутував ще 2006 року. Два роки потому він отримав від консорціуму інвесторів понад 3,3 млн євро для відновлення капіталу. «Ми постачаємо на ринок особливий кредитний продукт для молодих підприємців, членів певних вікових груп, які є най­ більш привабливими для торговців людьми, – каже генеральний директор «Microinvest» Артур Мунтяну. – Якщо молоді люди не мають роботи, вони будуть покидати країну. Вони ризикують, виїжджаючи за кордон незаконно, шукаючи роботу, не маючи необхідної інформації, освіти, без певних навичок. Через це вони стають залежними від сутенерів». «Я пригадую двох клієнток, які стали жертвами торгівлі людьми, – сказав Мунтяну. – Про їхнє минуле було відо­мо на рів­ ні керівництва, але кредитні працівники не були поінформовані.

134

Філантропія Джорджа Сороса

Жінки отримали кредит, що на той час дорівнював 5 тис. доларів, на вирощування картоплі. Садити картоплю не проста робота. Мені відомо, що жінки повернули взяту ними позику». Молдовські роми були ще однією групою, на яку був орієнто­ ваний «Microinvest». «Роми стикаються із серйозними труд­ нощами при отриманні кредитів в іншому місці», – сказав Мун­ тяну. Федір Зелені, сорокадвохрічний ромський коваль з око­л иці Оргієва, містечка на північ від Кишинева, отримав другий кредит від «Microinvest» в обсязі трьох з половиною тисяч доларів, щоб купити вугілля і металобрухт для роботи. Позаду добротного будинку, який він побудував для своєї дружини і чотирьох дітей, Зелені поставив у відкритому цегляному сараї з дахом із гофрованого металу ковадло, горн та вентилятор для вдування кисню в жаровню. «Мій батько був ковалем, – каже він. – Я робив те ж саме з дитинства в радянські часи. Але я не міг отримати кредит. Тепер я можу продати від восьми до двадцяти підків і мотик на день на міському ринку. Без позики я нічого б не зміг зробити». Довіра до того, що родючий чорнозем Молдови може давати прибуток, стала часткою віри для Артура Бобірке і його брата Георгія. Сини медсестри і бухгалтера, брати Бобірке не мали жодної уяви про сільське господарство, доки Георгій не поїхав працювати стажером на молочну ферму в штаті Вісконсин. Георгій повернувся додому переконаний, що селяни Молдови бездумно дотримуються застарілих методів ведення сільського господарства і що, застосовуючи нові ідеї, він міг би зробити фермерське господарство прибутковим. Брати об’єднали свої заощадження з коштами їхньої сестри, яка працювала за кордоном. Вони купили ділянку необробле­ них сільськогосподарських угідь, побудували п’ять теплиць для овочів і посадили капусту на відкритому ґрунті. Вони купили рипливу автоцистерну радянської епохи для зро­ш ення полів у палючий літній період. Використання для поливу автомобіля коштувало близько 50 доларів на день. Бобірке позичили в «Microinvest» гроші на суму 5 тис. доларів, щоб

Боротьба з бідністю шляхом економічного розвитку

135

прокласти іригаційні труби, знизити витрати й одержати можливість розширюватися. «Цього року ми витрачаємо для зрошення полів 10 доларів на день, – каже Георгій Бобірке. – На заощаджені гроші я можу найняти трьох працівників на цілий день». Протягом зими брати побудували ще п’ятнадцять теплиць, кожна з яких була покрита прозорим пластиком і нагрівалася від невеликої дров’яної печі. Усередині вони почали вирощувати солодкий перець, помідори, огірки й редис. Вони продають овочі на придорожніх стендах та овочевому ринку в Кишиневі, де мають двох найнятих працівників. «Я зробив свій вибір. Я хочу бути тут, – сказав Георгій. – Я хочу жити в моїй країні. Я господар. Мій брат господар. Моя сестра теж господарка. А цього року ми тричі окупимо наші інвестиції і матимемо достатньо продукції для експорту в Росію». *** Пакистан. У Пакистані, де бідність і відсталість живлять беззаконня і прояви ісламського екстремізму, Фонд Сороса для економічного розвитку працює в партнерстві з банком мікрофінансування «Тамір». Місія банку «Тамір» проста: надати повний спектр фінансових послуг для малозабезпечених працівників країни. У Пакистані велика кількість торговців, швачки, ремісники тощо мають можливість щомісяця класти в банк гроші на суму від 10 до 100 доларів, але змушені зберігати їх у матрацах, тому що банківські послуги занадто дорогі. А між тим, саме такі «міні-капіталісти» сприяють створенню робочих місць у майстернях та інших скромних підприємствах для найбідніших верств населення. «У Пакистані живе близько 170 мільйонів людей, проте налічується лише 10 млн банківських рахунків, – каже Шахід Мустафа, виконавчий директор з управління продуктами і ризи­ ковими операціями банківської групи «Тамір». – Це означає, що 94% людей у секторі реальної економіки не зберігають і не позичають гроші. Менше двох відсотків людей займають гроші у

136

Філантропія Джорджа Сороса

банків. Один зі способів, щоб дати людям доступ до банківських послуг, це – зробити їх дешевими». Проте виконання місії «Тамір» залишається складною справою, оскільки надання повного спектра банківських послуг у Пакистані коштує дорого. Щомісячні витрати на утримання кожного з двадцяти п’яти відділень «Тамір» становить суму, еквівалентну приблизно 10 тисячам доларів. Якщо філія виконує 10 тисяч операцій на місяць, вартість кожної операції становить один долар. Це занадто дорого, тому що більшість вкладників «Тамір» має на своїх рахунках не більше 100 доларів і позичає лише від 500 до 1500 доларів, а в більшості операцій фігурують від двох до трьох доларів. Групі «Тамір» необхідно максимально збільшити кількість клієнтів, не збільшуючи витрати на нові філії. У 2007 році Фонд економічного розвитку Сороса надав «Таміру» грант у розмірі 175 тис. доларів для вирішення цієї проблеми шляхом нарощування потенціалу через централізо­ ване обслуговування. «Тамір» використовував кошти гранту передусім для того, щоб дати власникам його банківських карт доступ до загальнопакистанської мережі банкоматів, а потім на розвиток інфраструктури, в якій власники карт можуть одержувати готівку, робити внески і платежі за кредитами і купувати товари через термінали в тисячах роздрібних магазинів у всій країні. «Ми робимо користування банківськими послугами такою ж простою справою, як купівля пінти молока чи хліба. Ви купує­ те десяток яєць і заодно робите внесок за кредитом, – сказав Мустафа. – Ця технологія дозволить банку одержати тисячі но­ вих позичаль­ників і вкладників». Система почала працювати в Інтернеті наприкінці 2007 року. Кількість автоматів у крамницях незабаром виросла до тридцяти. «Зараз ми в процесі пошуку нових постачальників автоматів. Ми видали свої картки близько шести тисячам людей, – зазначив Мустафа. – Ви не можете просто так купити й поставити автомат у магазині. Ви повинні оцінити надійність постачальника. Ви третя відповідальна сторона в цій справі».

Боротьба з бідністю шляхом економічного розвитку

137

«Інтеграція банку мікрофінансування “Тамір” через бан­ комати і точки продажу мережі у пакистанську національну систему платежів вводить тисячі сімей із низьким доходом до офіційної фінансової системи, – зауважив Фавзія Накві, віце-президент Фонду економічного розвитку Сороса. – Це допомогло банку “Тамір” зробити ще один крок до знищення фінансового апартеїду, що існує в таких країнах, як Пакистан». У 2008 році норвезька компанія мобільних телефонів «Теле­ нор» купила 51 відсоток акцій банку для мікрофінансування «Тамір». Це партнерство дозволило запровадити новаторську систему оплати за допомогою мобільних телефонів під назв­ ою «EasyPaisa», що дозволяє клієнтам здійснювати грошові перекази й оплачувати комунальні послуги за допомогою мобільних телефонів. Бідність, величезна кількість біженців, а також труднощі, спричинені стихійними лихами, зробили Пакистан складною ареною для зусиль з економічного розвитку. Але «Тамір» процвітає. До повені 2010 року група мала понад 120 тисяч клієнтів і понад 70 тисяч позичальників у всій країні. Сьогодні вона продовжує розробляти новаторські шляхи поліпшення доступу пакистанського населення до банків. *** Ліберія та Сьєрра-Леоне. У 2009 році фонд «Відкрите суспільство» почав працювати над поліпшенням життя людей у Ліберії та Сьєрра-Леоне, двох країнах, які пережили руйнівні війни. Структуровані інвестиції Фонду Сороса для економіч­ ного розвитку в сумі 15 млн доларів США дозволили BRAC, бангладеській організації розвитку, яка є однією з найбіль­ ших груп із боротьби з бідністю у світі, взяти на озброєння удосконалену модель розвитку мікрофінансування в Ліберії та Сьєрра-Леоне. Фінансування обсягом 4 млн доларів від Фонду економічного розвитку Сороса, а також інвестиції фонду «Omidyar Network», Ініціативи відкритого суспільства для Західної Африки і «Humanity United» були призначені для

138

Філантропія Джорджа Сороса

BRAC на потреби мікрокредитування, охорони здоров’я та підтримки сільськогосподарської діяльності понад 500 тисяч людей протягом трьох років. Шах Алам керує операціями BRAC у Сьєрра-Леоне. Він характеризує організацію так: «Ми не лише інституція для мікрофінансування. Ми ближче до тих, хто приносить соціальні зміни. Наші клієнти дізнаються від нас про цивілізовані туалети, протимоскітні сітки, школи й корисне харчування. Це допоможе їм змінити їхнє життя і життя майбутніх поколінь». Ця програма почала діяти 2008 року, і до кінця року нею скористалося вже десять тисяч позичальників. Середній кредит дорівнював 155 доларів США. Відсоток повернень після перших шести місяців дорівнював 100. Фатмата Катта, мати дочки-підлітка і сина, в січні 1999 року видужувала після хвороби в хаті свого батька в столиці СьєрраЛеоне Фрітауні. Через тиждень після настання нового року п’яні та озброєні заколотники вдерлися в дім, шукаючи чогось цінного, щоб забрати, і жінок, щоб зґвалтувати. Вони вигнали всіх на вулицю. «Я бачила, як вони застрелили вагітну жінку, – згадує Катта, – тільки тому, що вона покинула домівку недостатньо швидко. Вони зґвалтували всією бандою десятирічну дівчинку, яка вмерла від кровотечі. Вони навантажили старого чоловіка награбованим у будинках майном і наказали йому віднести здобич до їхнього табору. Він був надто слабкий, і вони його застрелили». Днем пізніше вони заживо спалили батька Катти та її двоюрідних сестер у їхньому будинку. Невеликий загін британських командос розсіяв повстанців, що й врятувало Катту і її чоловіка. Катта заробляла близько двох із половиною доларів на день, яких вистачало на їжу для родини, продаючи дрова, рисову кашу і ароматизований лід. Минув рік. Чоловік Катти почав працювати в сільському господарстві і приносити додому рис та інші продукти. Катта витрачала свій заробіток на потреби родини. Для початку якогось бізнесу не вистачало прибутку. Але Катта шукала якийсь спосіб для розширення діяльності. Вона вдалася до жорсткої економії, коли стало відомо, що BRAC планує давати позики. «Я зрозуміла, що

Боротьба з бідністю шляхом економічного розвитку

139

з кредитом від BRAC і моїми заощадженнями я дійсно зможу щось зробити, – зауважила Катта. – BRAC вселила в мене віру в те, що можна буде перейти до серйознішого бізнесу». У червні 1995 року вона позичила 150 доларів і використа­ ла ці гроші, щоб придбати кілька мішків деревного вугілля, яке перепродала водночас із ароматизованим льодом. Кожного тижня вона виїжджала на один день, щоб купити триста мішків деревного вугілля і продати їх на ринку по три долари за кожен, беручи за них готівкою, не даючи нікому в борг, заробляючи один долар на мішку. Число поїздок згодом збільшилося до двох і трьох на тиждень: «Це було зовсім не просто, але тепер у мене є реальний прибуток. Хвала богу. Моя дочка захворіла і потрібує операції. Лікар є моїм знайомим, тож я можу попросити про знижку, але важливо, що я взагалі спроможна заплатити його рахунок». Катта відчула на собі вплив нещодавньої міжнародної еко­ номічної кризи. Ціни на паливо спричинили підвищення вартості перевезень із 75 центів до одного долара за мішок. Долар усе дорожчає, і ціни стають дедалі вищими. «Але мої ціни також зросли від трьох до трьох із половиною доларів за мішок. Усім потрібне вугілля для приготування їжі, тому я продаю таку саму його кількість». «Я так багато страждала, що мені не потрібна велика кількість нових речей. Я знаю, як багато значать гроші. Тепер, заробляючи гроші, вкладаю їх у бізнес. Я заощаджую щодня один зі чвертю долара і щотижня повертаю частину свого кредиту. До початку виплат BRAC надала мені один тиждень пільгового часу. У мене немає проблем із поверненням кредиту. Навіть мій чоловік не знає точно, скільки грошей я заробляю. Якби я йому це сказала, він захотів би одержати щось на свої витрати, та я хочу тільки інвестувати. Я планую відкрити свій власний банківський рахунок. Хочу придбати невеликий шматок землі і побудувати будинок, щоб не платити більше за оренду житла». Саламату Камара втратила свого чоловіка, коли банда заколот­ ників знайшла його хворого в ліжку, витягла з будинку, облила бен­ зи­ном і підпалила. Потім вони спалили будинок родини.

140

Філантропія Джорджа Сороса

Камара була на другому місяці вагітності, коли була змушена втекти до будинку її брата в Джордж Бруку, бідному передмісті Фрітауна. Після війни вона почала купляти рибу в рибалок, які приносили свій улов на пляж біля Фрітауна. «Інколи я купувала дюжину рибин, приносила їх на ринок у Джордж Бруку на продаж, – каже жінка. – Звичайно це займало від трьох до чотирьох годин, щоб поїхати по рибу. Якщо улов у рибалок був поганий, вони не мали достатньо риби для продажу. У мене не було заощаджень, тому кількість риби, що я її купувала, не була постійною». У вдалі дні її заробіток складав суму, що дорівнювала 10 доларам. У червні 2009 року Камара одержала від BRAC позику в розмірі 150 доларів США у леоне – місцевій валюті. Тепер вона купувала рибу в порту щоранку: «Я купую ящики із замороженою чи сушеною рибою. Загортаю те, що купила, в ковдру і приношу на ринок». Тепер вона одержує щодня чистий прибуток, еквівалентний 25 доларам. «Тож тепер мої справи значно кращі. Діти ходять у кращому одязі. Відтепер вони не хочуть ходити до школи в брудному дранті. І вдень вони тепер мають, що поїсти. Зазвичай вони їли лише вранці і ввечері. Мені завжди доводилося дуже перейматися через гроші, а тепер і я, і мої діти забезпечені. Щомісяця я вношу 12 із половиною доларів на свій банківський рахунок. Можете собі таке уявити? Я ще не дуже міцно стою фінансово на ногах, адже це мій перший бізнес. Але все йде до кращого. Я хочу створити капітал для моїх дітей, побудувавши одного дня будинок за свої заощадження. Я мріяла про це і раніше, але не могла навіть уявити, що це може стати реальністю». Джейн Ба, матір чотирьох дочок. Вона має перукарню у Фрітауні. Після того, як вона покинула у 13 років школу, вийшла заміж і народила двох дочок, вона почала навчатися стригти, завивати, фарбувати, розчісувати, заплітати і випрямляти волосся. Перший чоловік вигнав її разом із дітьми з дому. Ба з дочками мешкала у батьків, доки не зустріла свого нового чоловіка, з яким народила ще двох доньок.

Боротьба з бідністю шляхом економічного розвитку

141

Заколотники з’явилися в їхній місцевості 1991 року. Ба втек­ ла до Фрітауна й почала жити разом зі своєю тіткою. Наступні вісім років вона працювала перукарем у невеликій будці з дерева і заліза. Коли заколотники вдерлися у Фрітаун 6 січня 1999 ро­ ку, вони спалили будку: «Заколотники ганяли по всьому місту, відрубуючи людям руки і ноги. Коли повстанці увійшли в наш район, ми втекли до будинку мого брата в центрі Фрітауна. Загроза була дуже великою. Заколотники погрожували спалити наші домівки, тому ми спали просто неба. Однієї ночі в четвер Заколотники забрали мою старшу дочку разом із багатьма ін­ шими дівчатами. Я була певна, що вони вб’ють її, але вона втекла і повернулася назад». Через три тижні після відходу заколотників Джейн Ба по­ чала жити заново. Вона мала трохи їжі і мешкала в тісноті з двадцятьма іншими людьми в маленькій будівлі без меблів. Вона купила трохи дощок, знайшла кілька металевих листів, відбудувала свою будку і знову почала стригти, розчісувати й заплітати. «Звичайно в мене було два-три клієнти на день, – розповідала вона. – Зрозуміло, що я не мала достатньо інстру­ ментів, щоб надавати багато послуг. Я робила найпрос­тіші зачіски, необхідні людям». У 2005 році помер її чоловік. Джейн Ба силкувалася оплачува­ти житло – сім із половиною доларів на місяць за спальню й віталь­ ню, а також за навчання дітей у школі. У червні 2009 року вона одержала позику від BRAC, що дорівнювала 112 доларів США. Вона повертала її частками по три з половиною долари щотижня. «Я скористалася грішми, щоб купити нігерійські перукарські інструменти для завивки й випрямлення волосся. Це зробило мій бізнес більш прибутковим, оскільки я можу одержувати більше за фарбування і випрямлення». Вона купувала також мило, гелі, фарби, а також продукти, що їх використовують у традиційній медицині. «Я можу бути дуже зайнятою під час свят. Але в інші дні в перукарні може не бути клієнтів. Тому оновлений бізнес має бути більш прибутковим, ніж суто перукарські послуги, що я їх надаю щодня. Кожного місяця я одержую прибуток понад той,

142

Філантропія Джорджа Сороса

що приносить перукарня. Оскільки це відбувається постійно, я купую більше продукції для продажу. Працюю від сьомої години ранку до сьомої вечора. Коли мене немає у салоні, мій племінник продає замість мене і наглядає за приміщенням». «Я хочу побачити світле майбутнє, – каже Джейн Ба. – Я купила трохи землі і хочу звести будинок із сушеної глини. Я відштукатурю стіни, щоб надати їм кращого вигляду. Планую зробити чотири кімнати й вітальню. Туалет буде у дворі. Моя друга дочка будує разом зі мною. Ми ще тільки почали будувати. Цей будинок буде для мене, коли я стану старою». Коли Джордж Сорос розпочав свою філантропію, небагато фондів і неурядових організацій надавали фінансові послуги дрібним бізнесменам і підприємцям. Рішення Сороса заснувати Фонд економічного розвитку дав імпульс руху, який поліп­шив життя багатьох із найбільш умотивованих і підприємливих людей із-поміж найбідніших у світі. *** ДжорджСорос На ранньому етапі діяльності мого фонду я ставився до інвестицій соціального характеру без ентузіазму. Я відчував, що проекти подвійного призначення заплутують справу. Вони приводять до результатів, які важко оцінювати, бо проголошен­н я соціальної мети може бути виправданням для відсутності прибутку. Успіх у вирішенні соціальної задачі оцінити важче, ніж одержаний прибуток. Тому слід займатися або чистим бізне­сом, прагнучи отримати максимальну вигоду, або благодійністю з метою досягнення суто соціального ефекту. Проте час від часу фундація була причетна до соціальних інвестицій. Наприклад, у Болгарії фонд став найбільшим книго­видавцем. Через це виникли серйозні питання, чи не гальмуємо ми вільний розвиток засобів масової інформації тому, що фінансуємо видавництво. Для задоволення запитів на підтрим­к у мас-медіа, які постійно виникали, ми заснували

Боротьба з бідністю шляхом економічного розвитку

143

спеціальну структуру – «Фонд кредитування розвитку засобів інформації» 3. Цей фонд діяв вельми успішно, тому що був бізнес-структурою. Ми брали участь також у заохоченні сис­теми мікрокредиту­вання. Отож із часом я поступово змінив свої погляди щодо соціаль­н их інвестицій. Зараз я визнаю, що соціальні інвестиції здійснювати важче, ніж звичайні, тому що це проекти подвійного призначення, але не вважаю ці труднощі вирішальними. Навпаки, я сприймаю їх як виклик. Країни, яким ми прагнемо допомогти, потребують не лише благодійності, а й інвестицій, і ми більшою мірою займаємося соціальним інвестуванням. У багатьох випадках, зокрема, в Пакистані, Сьєрра-Леоне і Ліберії – у розгляді є зараз проект для індонезійської частини Папуа – ми робимо це через BRAC, бангладеську організацію для мікрофінансування. Вона є найбільш підготовленою і пристосованою для роботи в найбідніших країнах, ніж будь-яка інша інституція з розвине­н их країн. Я визнаю, що сам не є найбільш кваліфікованим підприємцем, тому я завжди намагаюсь знайти добрих менеджерів, на яких можна покластися. Але я добрий критик менеджерів. Я пиша­ юсь тим, що є найуспішнішим і найбільш високооплачуваним критиком у світі. Це завжди було основою мого успіху на фінансовому ринку, тому я підкреслюю свою роль як критика, а не реального підприємця. Коли була створена NURCHA, я забракував перший склад керівництва, який мені представи­ л и. Наступний склад виявився досить успішним. Один із цих менеджерів, Седрик Де Бір, працівник південноафрикансь­ к их структур з охорони здоров’я і міського господарства, відіграє зараз ключову роль у Фонді Сороса для економічного розвитку. Відтоді, як я почав брати участь у вирішенні проблем еко­ но­м ічного розвитку, я став шанувальником і прихильником Media Development Loan Fund – некомерційна корпорація та інвестиційний фонд, створений в 1995 р., для доступного кредитування незалежних масмедіа в країнах з історією притиснень засобів інформації.

3

144

Філантропія Джорджа Сороса

Поля Кольє – економіста з питань економічного розвитку. Ми разом пра­ц ювали у кількох країнах, включаючи Гаїті, а із зовсім недавнього часу – Гвінею. У своїх книгах, зокрема, у моногра­ф ії «Мільярд на дні»I Кольє визначив чотири чи п’ять пасток, подібних до «прокляття ресурсів», які чітко відрізняються від фінансових пухирів. Отож його теорія пасток і моя теорія пухирів пропонують схожу, нетривіальну інтерпретацію економічного розвитку. Література Paul Collier. The Bottom Billion: Why the Poorest Countries are Failing and What Can Be Done About It. Oxford University Press, 2007.

I

ЧАСТИНА

ІІ

Неспроможні держави: Гаїті та Бірма

334

Філантропія Джорджа Сороса

335

Література United States of America v. Roland Bourgeois, Jr. See http://media. nola.com/crime_impact/other/rolandburgeois ind.pdf.

II “New Orleans Cops Say Got Orders Authorizing Them to Shoot Looters in the Chaos after Hurricane Katrina,” August 25, 2010, http://www. nola. com/crime/index.ssf/1010/08/new_orleans_cops_say-they_got.html.

III “New Orleans Police Officer Under Investigation in Shooting in Days after Katrina,” February 13, 2010, http://www.propublica.org/ nola/story/new-orleans-plice-officer-under-investigation-in-shooing0210; United States of America v. David Warren, et al., http://graphics8. nytimes.com/packages/pdf/us/20100612-glover-charges.pdf.

IV “Six More Charged in New Orleans Danziger Bridge Shootings,” Propublica, July 13, 2010, http://www.propublica.org/nola/story/sixmore-charged-in-new-orleans-danziger-bridge-shootings/.

V “Family Wants Plice Charged in New Orleans Killing,” CNN Justice, January 9, 2009, http://articles.cnn.com/2009-01-09/justice/new.orleans.shooting_1_police-department-orleans-parish?_s+PM:CRIME. VI “Six More Charged in New Orleans Danziger Bridge Shootings,” Propublica, July 13, 2010, http://www.propublica.org/nola/story/sixmore-charged-in-new-orleans-danziger-bridge-shootings/.

I

Післямова Ар’є Неєр Джордж Сорос починає своє есе в цій книзі, називаючи себе егоїстом та егоцентристом. Майже напевно, він відкине іншу характеристику себе, на позір несумісну з двома попередніми, – скромність. А втім, розповідаючи про створення і формування мережі фондів «Відкрите суспільство», він значно применшує свою новаторську роль. Перед тим, як перейти до цього новаторства, мабуть, варто вказати на певну очевидну для всіх, хто знайомий із благодійними фондами, річ. Усі вони, за винятком небагатьох, названі за іменами своїх донорів. Замість того, щоб рекламувати себе самого, Джордж Сорос визнав за краще зробити наголос на суті нашої місії, давши фонду назву «Відкрите суспільство». Він також утримався від використання свого імені в назві університету, який він заснував і фінансує, – Центрально-Європейський університет. Хоча він пожертвував мільярди доларів, Сорос ніколи не просив, щоб його ім’я значилося на вивісці, прикріпленій до якоїсь будівлі, або використовувалося для позначення програм, які він фінансував. Що стосується його інновацій, безумовно, однією з найбільш значущих була та, завдяки якій він зміг допомогти підірвати радянську систему зсередини. Але він не діяв тишком-ниш­ ком. Замість цього він уповноважив певну кількість людей у комуністичних країнах, які поділяли його відданість цінностям відкритого суспільства. Також він скористався особистими інтересами окремих чиновників у цих країнах, які мали свої

336

Філантропія Джорджа Сороса

причини бажати тісніших контактів із Заходом. Він бачив важливість праці інших людей, які прагнули сприяти змінам зсередини, і став одним із головних спонсорів, а іноді й основним спонсором їхніх зусиль. Це стосується інтелектуальних обмінів, організованих Аннет Лаборі, яка дала можливість багатьом незалежним мислителям у Східній Європі вперше познайомитися із Заходом, і зусиль організації «Гельсінкі вотч» (яка перетворилася на «Г’юман Райтс Вотч» 1), спрямованих на встановлення і підтримку відділень Гельсінського комітету в комуністичних країнах, як-от у Польщі. Коли 1989 року впала Берлінська стіна, а 1991 року розвалився Радянський Союз, Джордж Сорос оперативно з’явився, щоб створити відділення фонду в усьому регіоні. Він розцінював ці події як революційний момент, у який можна здійснити безпрецедентно великий вплив, сприяючи переходу від закритих суспільств до відкритих. На жаль, він так і не зміг переконати західні уряди також скористатися цією можливістю. Як наслідок, було досягнуто набагато менше успіхів у встановленні відкри­ тих суспільств у великій частині колишньої радянської імперії, ніж це було б можливо. Важливим нововведенням Сороса було довірити окремим представникам країн, у яких він створив фонди, ухвалювати відповідальні рішення щодо програм та їхнього фінансування. Ніякі інші благодійні структури, державні або приватні, так не діяли. Джордж Сорос вирішив, що головне, про що він має потурбуватися, працюючи в тій чи іншій країні, це виявити осіб, які визнають цінності відкритого суспільства і яким можна дати право ухвалювати рішення в інтересах їхньої власної країни. Сорос зважав на те, що ці люди вирішуватимуть краще, аніж він сам здалеку. Характерна мережа його фондів, яка працює сьогодні, є результатом готовності Сороса довіряти людям і поважати місцеві рішення. Персонал інших благодійних організацій, що працює у різних частинах світу, ухвалює рішення про фінансування, виконуючи директиви штаб-квартири своєї організації. Лише співробітники фондів «Відкрите суспільство» у різних країнах 1

Human Rights Watch.

Післямова Ар’є Неєра

337

підзвітні національним радам директорів, які мають останнє слово у наданні грантів та інших видах діяльності. Наслідком створення істотно автономних фондів у багатьох країнах є те, що їхня роль не обмежується наданням коштів. Фонди, як такі, часто є впливовими установами відповідних країн і грають важливу роль у вирішенні таких важливих питань, як ставлення до расових та етнічних меншин та забезпечення прозорості ухвалених державною владою рішень і регулярності виборчого процесу. Вони не лише надають гранти стороннім заявникам, а й керують своїми власними програмами. Крім того, вони можуть виступати від свого імені з важливих для створення більш відкритого суспільства питань. Таке поєднання процесу видачі грантів, здійснення оперативних програм і громадської діяльності також характеризує на міжнародному рівні стиль роботи «Відкритого суспільства». У багатьох випадках Джордж Сорос визнавав значущість нововведень інших осіб і, відштовхуючись від їхніх зусиль, сприяв значному розширенню масштабів роботи, які інакше, можливо, не були б такими значними. Прикладом цього є проблема прозорості даних про доходи, що їх отримують уряди від експлуатації природних ресурсів. Піонерську роботу в цій галузі виконала невелика лондонська організація «Глобальний свідок». На додаток до прямої допомоги «Глобальному свідку» у розширенні діяльності організації та підвищенні її ефективності, Джордж Сорос порушував питання прозорості перед урядами і міжурядовими органами. Він допоміг також заснувати нові інституції, наприклад, Інститут моніторингу доходів, щоб ті аспекти проблеми, на котрі не вистачало зусиль «Глобального свідка», не залишилися поза увагою. Значною мірою наслідком цього є сучасний всесвітній рух, пов’язаний із цією проблемою. Забезпечення прозорості як доходів від природних ресурсів, так і витрат, стало важливим політичним питанням для багатьох урядів у різних частинах світу. Не всі інновації у роботі фонду «Відкрите суспільство» безпосередньо пов’язані з Джорджем Соросом. Утім, дух, який він прищепив своїй мережі, відіграє важливу роль у творчості інших.

338

Філантропія Джорджа Сороса

Однією з причин цього є прихильність Сороса до методу проб і помилок. У нього часто виникають ідеї, які він хоче втілити, але які повністю ще не розроблені. Відкритий до критики і поправок, він часто досягав набагато більшого у здійсненні програм, фінансованих фондами «Відкритого суспільства», аніж це здавалося можливим на початковій стадії. На його думку, не великим досягненням є те, коли хтось у мережі фондів, бажаючи досягти успіху, відтворює, як папуга, його власні ідеї. Водно­ час він не ображається на тих, хто ставиться критично до його омріяних проектів. Навпаки, він схвалює поведінку багатьох із тих, хто, ймовірно, почне з ним сперечатися. Таким чином, він втілює на практиці свій погляд про те, що всім людям, які працюють, властиво помилятися і що шлях до прогресу йде через виправлення помилок у ході його руху вперед. Унікальна установа, створена Джорджем Соросом, зазнала і низку невдач. Працюючи за межами Сполучених Штатів, він витратив набагато більше грошей у Росії, ніж деінде, але був жорстоко розчарований своєю неспроможністю допомогти зробити суспільство Росії більш відкритим. Джордж Сорос не шкодує про свої витрати в Росії. Він, як і раніше, вважає, що частка насіння, посіяного ним, дає свої паростки. Але він знає, що до появи там відкритого суспільства ще далеко. Було багато інших розчарувань, але були, безперечно, й успіхи. Сьогодні значною мірою завдяки роботі фондів «Від­ крите суспільство» близько дев’яносто країн у всіх частинах світу мають закони про свободу інформації. І ці закони дедалі частіше застосовуються, щоб змусити уряди діяти більш прозоро. Прозорість бюджету і, як зазначалося, прозорість величезних багатств, отриманих від видобутку природних ресурсів, які часто використовуються незаконно і неправомірно, були предметом особливої уваги. Фонд «Відкрите суспільство» також був провідним спонсором зусиль, спрямованих на захист прав і розширення можливостей для меншин, які страждають від дискримінації. Очевидно, що цю роботу слід здійснювати протягом тривалого часу, і зазвичай вона натикається на чималий опір. Прикладом є хід підтриманої

Післямова Ар’є Неєра

339

фондом «Відкрите суспільство» боротьби з маргіналізацією ромської меншини Центральної та Південно-Східної Європи. А втім, із плином часу мережа фондів сприяла значним успіхам у вирішенні цього питання. На додаток до зусиль, зосереджених на вирішенні проблем расових, етнічних і релігійних меншин, фонди «Відкритого суспільства» також започаткували програми боротьби зі зловживаннями та дискримінацією розумових та фізичних інвалідів, наркозалежних осіб, сексуальних меншин, безнадійно хворих і всіх, хто потребує такої допомоги. Ще одне питання, яке фонд «Відкрите суспільство» порушив на міжнародному рівні, полягає у наданні юридичної допомоги обвинуваченим у кримінальних злочинах і вирішенні тісно пов’язаної з цим проблеми часто дуже тривалого досудового утримання під вартою, особливо осіб без адвоката. Останнім часом цю роботу доповнили зусилля щодо розширення правових можливостей бідних верств населення під час розгляду ци­ вільних справ. У деяких регіонах світу, де не вистачає юристів, фонд «Відкрите суспільство» підтримав програми, які дозволили недипломованим юристам надавати людям необхідну правову допомогу. «Відкрите суспільство» відіграє помітну роль у розвитку міжнародного руху за права людини. Зважаючи на мій власний досвід, Джордж Сорос значною мірою переклав на мене керівництво діяльністю мережі в цій сфері. Завдяки ресурсам, які він надав у наше розпорядження, сьогодні ми є найбіль­ш им спонсором руху за права людини в усьому світі. Разом із міжнародним екологічним рухом рух за права людини є одні­єю з двох найбільш масових, найкраще організованих і найбільш впливових глобальних громадянських ініціатив. Це поле діяльності, на якому інший донор, фонд Форда, став одним з основних джерел фінансової підтримки навіть раніше фонду «Відкрите суспільство» і дотепер відіграє тут провідну роль. Крім того, кілька інших благодійних організацій у Європі та Сполучених Штатах зробили надзвичайно цінний внесок у цю діяльність. Фонд «Відкрите суспільство» став партнером майже з усіма рештою основних спонсорів руху за права людини.

340

Філантропія Джорджа Сороса

Така співдружність підвищила ефективність нашого власного внеску. В останні три десятиліття рух за права людини приділяв значну увагу пропаганді впливу на зовнішню політику, щоб вплив однієї держави на іншу сприяв захисту людських прав. А протягом останніх півтора десятиліть фонд «Відкрите суспільство», ставши провідним спонсором таких організацій, як Міжнародна кризова група та Європейська рада з міжнародних відносин, дав нам можливість поширити наші зусилля, спрямовані на формування зовнішньої політики, також і на інші питання. Джордж Сорос сам відігравав провідну роль у роботі таких організацій. Часто його власні уявлення про державну політику формувалися завдяки його учас­т і в дискусіях цих груп, а наслідком ставали ініціативи, які він упроваджував у мережі фонду. Прикладом є рішення про фінансування програми для Непалу, яке Сорос ухвалив після повалення монархії в цій країні кілька років тому. У такий спосіб він відреагував на звіт Міжнародної кризової групи по Непалу. Вона переконала його, що «Відкрите суспільство» може зробити свій внесок у становлення більш відкритого суспільства в колишній монархії, яка нещодавно постраждала від руйнівного внутрішнього збройного конфлікту. Коли 1993 року я приєднався до команди фонду «Відкрите суспільство», то швидко зрозумів, що Джордж Сорос був набагато краще поінформований про всі види неосяжної діяльності фонду, аніж будь-хто інший. Це тривало, щоправда, лише протягом декількох років. Віднедавна Сорос знайомиться із поточною діяльністю фондів більш вибірково. Він фокусується головним чином на тих аспектах нашої роботи, в якій сам бере активну участь, і залишає для мене та решти забезпечення ефективної діяльності інших частин мережі. Водночас він часто каже, що найкращих результатів фонд «Відкрите суспільство» досягнув у вирішенні тих питань, про які він сам нічого не знав. Основна причина, чому Сорос досі оптимістично витрачає величезні суми грошей на підтримку неймовірного спектра заходів, які він особисто не може контролювати, полягає у його впевненості, що йому вдалося прищепити всій мережі фондів

Післямова Ар’є Неєра

341

власну філософію відданості цінностям відкритого суспільства і привчити колег до свого стилю проб і помилок, який передба­ чає постійне внесення поправок у ході справи. Звичайно, його турбує, що новаторський дух, який він привніс у свій фонд, як і все інше, що він зробив, буде деградувати в міру того, як відбу­ ватиметься неминуча зміна керівництва. Він стурбований тим, що фонд «Відкрите суспільство» з часом стане схожим на інші благодійні установи, які іноді здаються зайнятими самозбере­ женням і менш схильними до ризику. Я менше стурбований цим, ніж Джордж Сорос, тому що вважаю, що його вплив на мислення і поведінку багатьох молодих людей на ключових посадах у «Відкритому суспільстві» є глибшим, ніж він припускає. Я очікую від молодшого покоління гарантій, що наша установа збереже свої чудові особливості, якими Джордж Сорос її наділив.

343

Іменний та географічний покажчик А Абрамсон, Лорен 291–292, 294 Абуджа 93–94 Авліцкі, Вольфґанґ 240 Агню, Спіро 274, 295 Азербайджан 69, 71, 74, 77, 79, 224, 229 Алам Шах 138 Албанія 122, 131–133 Алвік, П’єр-Луї 168 Алієв, Ільхам 229 Алонсо, Андрес А. 333 Aль-Башир Омар 113 Амаду Мару 85 Ангола 41, 65, 68, 75, 87–89, 94 Андреї, Кармен 256–258 Аннан, Кофі 112, 119 Аристид, Жан-Бертран 149 Асенов, Розен 253 Аскін, Келлі 114 Асеко, Гастон 84 Атауальпа 81 Аттер, Девід 310–311, 313, 314 Аун Сан 182 Аун Сан Су Чжі 180, 182, 190, 194, 200 Афанасьєв, Юрій 26 Афганістан 19, 36, 41 Африка 34, 36, 41, 72–75, 84, 111,

113, 118, 123, 137, 175, 192, 216, 331 міжнародне правосуддя 98–99, 107, 114 Ахаван, Паям 115 Ацель, Д’єрдь 22 Б Ба, Джейн 140–142 Бакланов, Григорій 26 Белсіллі, Джим 55 Балтимор 273–283, 285–292, 294–296, 298–300, 332–333 Бангладеш 106, 178, 184–186, 203, 240 Бантон, Дервін313–314, 319–321 Баркер, Денні 330 Батішон, Бенуа 156, 157 Бауер, Грейс 307–310, 312 Баффет, Воррен 45 Бечева, Райна 253–254 Бейленсон, Пітер 276, 281–282 Бергсон, Анрі 18 Берверa, Зочітль 313–315 Берлін 28, 222, 336 Берлусконі, Сільвіо 269 Бернар, Еглорі 157 Біджелоу, Раймонд 318 Біко, Стівен 99

344

Покажчик

Бірма 65, 104, 177–200 Біхафа 214 Блер, Тоні 69, 71–74 Бобірке, Артур 134–135 Бобірке, Георгій 134–135 Болгарія 28, 129, 142 223–224, 252–255, 257, 265–266 Бонапарт, Наполеон 107, 162 Боніно, Емма 111–112 Боно 78 Борен, Алекс 99 Боснакова, Живка 253 Боснія 108–109, 225 Бразилія 75, 86 Браун, Джон 72 Брісет, Джеймс 316 Брундтланд, Гро 208 Буачідзе, Тенгіз 26 Буковський, Володимир 19 Буш, Джордж У. 54–58, 318 В Вайю 152–154, 156–157, 162 В’єтнам 60, 107, 115, 315, 381 Вебер, Сюзан 22 Вігуен, Андре 167 Вілаказі, Герберт 19, 21 Великобританія (Сполучене Королівство) 46, 54, 69, 72–73, 77, 109, 181, 294 Вомек, Джина 314 Волкер, Пол 54 Ворд, Марцелл “Марті” 275 Вул, Джон 323–324 Вулфенсон, Джеймс 208 Г

Габон 82–84 Гадбуа, Карен 306, 326–327

Покажчик Гаїті 33, 36, 130. 144, 147–157, 160, 162–163, 165, 168–173 Гаммарберг, Томас 115–116 Гана 80 Гарвард 204, 207, 275, 298 Гвінея 175 Гейтс, Білл 45, 92 Гендерсон, Норріс 314,316–318 Гілз, Джефрі 330 Гірш, Джордан 329–330 Гловер, Генрі 316, 318 Голдстон, Джеймс 250 Гольдфарб, Алекс 238–239 Горбачов, Михайло 25–26, 28 Гордімер, Надін 20 Граймс III Адольф 318 Гранін, Даниїл 26 Грінспен, Алан 54 Грузія 25–26, 38–40, 76, 100, 224, 229 Груєвські, Нікола 229 Гудмен, Роберт 317 Гудмен, Рональд 317 Гюго, Віктор 221 Д Дарфур 112–113 Де Бір, Седрік 143 Де Сото, Ернандо 119 Делорентіс, Ніл 170 Демократична Республіка Конго 65. 74, 84–85, 91. 107, 112–114, 172 Дессалін, Жан-Жак 162 Джилдер, Дік 14 Джонсон, Роберт 55 Домініканська Республіка 106, 160, 164 Дювальє, Жан-Клод «Бебі

Док» 33, 148–149, 152–153, 158, 169 Дьїло, Томас Лубанга 113 Е Евклід 15 Ейріс, Майкл 180 Екваторіальна Гвінея 77, 88 Ернандес, Габріела 329 Есангу, Марк 82 Є Європа 19, 28, 30–33, 42, 49, 76, 78, 84, 88, 98, 100–101, 132, 181, 209, 216, 219, 221–225, 237, 240, 245–248, 254–255, 257, 259, 269,304, 331, 335–336, 339–340 Європейський союз (ЄС) 28, 42, 67, 75, 78, 88, 111–112, 119, 169, 206–207, 223, 250, 253– 254, 266–267 Єлезовський, Асмет 260 Єльцин, Борис 41 Єна (Луїзіана) 311 Єрихон 289 Ж Жванія, Зураб 38–39 З Закірі, Ружана 259–261 Зальцбург 240 Заславська, Тетяна 26 Зелені, Федір 134 І Ібрагім, Іса 102, 104 Ібрагім, Муазу 102, 104 Іванов, Іван 250

345

Індія 47, 87–88, 131, 178, 181–182, 185–186, 191, 194, 245 Індонезія 41, 75, 79–80, 85–86, 143 Ірак 41, 56, 65, 75–76. 80 «Ірраціональні спонукання» («Animal Spirits») Дж. Акерлофа і Р. Шиллера 59 Італія 111, 209, 269 Й Йованович, Горан 262 Йонеску, Кристинела 264 К Ка Соу Ва 188–189 Казахстан 69, 71, 94, 100, 224 Калецький, Анатоль 54 Калгоун, Кейт 327 Камара, Саламату 139–140 Камбоджа 79, 91, 107, 114–117 Каплан, Дана 323 Карагйозов, Асен 252, 254 Караджич, Радован 109 Карпентер, Ґреґ 289 Катта, Фатмата 138–139 Кейптаун 20 Кенія 41, 104, 112, 237 Кейнс, Джон Мейнард 17, 55 Кеннеді, Ентоні 119 Керрі, Джон 60 Кінг, Мервін 53 Кінтана, Томас Охеа 179 Китай 23–25, 60, 79, 83, 87–89, 95, 178, 181–182, 186, 188, 191, 194, 199, 216 Клейн, Джуді 224, 227 Клінтон, Гілларі 88, 173 Клуж Кодря, Лакатус 256–258

346

Покажчик

Коен, Аріелла 326 Кольє, Пол 90, 144, 173–174 Конде, Альфа 175 Константіну, Марін 264 Косово 98, 109, 230 Кот-д’Івуар 105 Кузен, Шаріф 320 Кунгу, Д’єдонне 84 Куманово 251, 260 Купер, Девен 297–299 Кюні, Фред 33 Л Ла Ла Він 191 Лазарус, Емма 303 Латинська Америка 36, 41, 82, 100, 203, 293, 302 Лемпі 214 Ленінград 107 Лесото 41, 210–212, 215–217 Ліберія 65, 79, 88–89, 91, 110–111, 118, 137, 143, 171–172, 174–175 Ліжонд, Полет 166 Ліссакерс, Карін 75, 87–88 Ломакс, Волтер 290–291 Лондон 12, 18, 29, 68, 70, 72, 76, 91, 107, 119, 337 Лоув, Дейвон 297–299 Лугар, Річард 78, 88 Луїзіана 294, 301, 305–307, 309– 315, 319, 322–323, 330 Лунц, Франк 57 Люббе, Сем 124–128 М Мабафокенґ 212–215 Мавританія 100, 106 Мадагаскар 85 Македонія 129, 219–220, 222, 229,

Покажчик 231–234, 236–237, 251, 255, 257, 259–260, 265 Маккормак, Чандра 327 Малайзія 51, 178 Мангоне, Лорен 149, 152 Мандела, Нельсон 34, 98–99, 127 Марді Гра 305, 315, 328–330 Маркс, Карл 23 Марот, Сесіль 165–166, 169 Медісон, Рональд 316 Мейнард, Гарі 288 Меріленд 281, 285, 287–291, 294 Міжеї, Кальман 269 Міка, Юліус 249–250 Мілошевич, Слободан 109 Мінтс, Грегорі Нгуа 84 Місабіко, Голден 85 Младич, Ратко 109 Моєрс, Білл 35 Молдова 100, 131, 133–134, 229, 264 Монж, Карлос 82 Морріс, Діана 276, 280, 300 Мпага, Джордж 84 Мунзео, Христиан 85 Мунтяну, Артур 133 Муслієвський, Рістем 251–252 Мустафа, Шахід 135–136 Н Найт, Френк 17 Накві, Фавзі 137 Неготіно 232, 234 Нейер, Ар’є 29, 34–35, 42, 46–48, 50, 67, 69, 97, 108–109, 115, 118, 149, 180, 206, 222, 247, 335–341 Непал 104, 340 Нігерія 74, 77, 80, 93, 102–103,

110–111, 118, 141 Ніксон, Річард 274 Німеччина 27, 57, 107, 221 Новий Орлеан 301–302, 305–307, 313–333 Нью-Йорк 13–14, 18–22, 99, 116, 122, 204, 207, 281, 294, 297–298, 304, 314, 322–323, 329, 331 Норвегія 76, 94, 191–192 Норріс, Захарі 312 О Обама, Барак 54, 59, 88 Обасанджо, Олусегун 74, 93–94, 110, 118 Одінкалу, Чіді 110–111 Окленд 304 Оконджо-Айвіла, Нгозі 93 Олбрайт, Мадлен 119 Омар, Дулла 99, 112 О’Меллі, Мартін 276–277 Орвелл, Джордж 57, 60 Орентлічер, Діана 116 Остін, Джеймс Ф. 287 Острава 246, 249 П Пакистан 22, 41, 106, 131, 135–137, 143, 194 Панама130 Панайотова, Донка 252 Пейперін, Стюарт 75, 124 П’єр-Луї, Мішель 34, 149–151, 155, 160, 168, 173–174 Пельчинський, Збіґнєв 25 Перу 76, 80–82, 86, 119 Петрович, Зденка 225–226 Південна Африка 19–20, 34, 41, 127, 129, 203, 210, 212, 216, 304

347

Пісарро, Франсиско 81 Пол Пот 115 Польща 25, 336 Полсон, Генк 54 Поппер, Карл 17–19, 22, 56–58, 62 Порт-о-Пренс 148–149, 151–152, 154–156, 158–159, 162–164, 169–170 Путін, Володимир 32, 38, 40–41 Пуховський, Ненад 264 Р Радянський Союз 25–28, 30–32, 34, 37–40, 52, 56, 69, 100–101, 104, 112, 133–134, 205, 216, 237, 246, 304–305, 335–336 Рангун 177, 181, 184–185, 188, 192–193, 195 Распутін, Валентин 26 Растовач, Радміла Дуловіч- 262–263 Раушенбах, Борис 26 Реджепі, Надір 265 Рейган, Рональд 46 Рене, Лінда 157 Ріхтер, Ентоні 69 Рижков, Микола 27 Розен, Моріс 167 Розенталь, Ерік 223–224 Рорке, Бернард 267 Росія. Див. також Радянський Союз 10–11, 19, 26–27, 29, 32, 38–41, 78, 135, 204–207, 238– 239, 338 Роув, Карл 57 Руанда 108, 110–111, 165 Румунія 129, 222, 224, 227–228, 237, 246, 255–257, 261, 264

348

Покажчик

С Саакашвілі, Михеїл 38–40 Сакс, Джефф 94 Саммерс, Ларрі 54 Сараєво 33 Саркозі, Ніколя 269 Сахаров, Андрій 25–26 Семс, Таймолін 327 Сендекія, Ільхам 86 Сондерс, Стюарт 20 Сент-Аньєз 152, 158–162 Сербія 109, 222, 228, 230, 237, 255, 257, 260–262, 267 Сибір 10, 203–205 Сьєрра-Леоне 65, 80, 89, 91, 108, 110–111, 118–119, 137–138, 143, 171–172, 174–175 Серліф, Еллен Джонсон- 88, 174 Сілва, Луіс Інасіу Лула да 86 Сингх, Сміта 76 Сої, Тін 184–186 Сорос, Андреа 180 Сорос, Джордж 9–62, 67, 69–72, 75–76, 78, 90, 97–100, 109, 121– 124, 127, 129–133, 135–137, 142–149, 169–170, 173, 179– 180, 185, 189, 191, 204, 206–208, 216–217, 222, 229, 247–248, 265, 273, 276, 299–300, 303– 304, 306, 314, 323, 335–341 Спенс, Майкл 90 Спіліадіс, Пем 296 Сполучене Королівство (Великобританія) 73 Сполучені Штати Америки (США) 35, 47, 56–57, 59–60, 77–78, 84, 87–88, 92, 98, 107, 116, 149, 164, 173, 181, 187, 209, 222, 241, 298, 301–303,

Покажчик 305–307, 311, 319, 322, 328, 338–339 Сребреница 32 Станчу, Коріна 259 Стерн, Джо 328–329 Стігліц, Джо 93 Судан 112–113, 128 Східна Європа 19, 28, 31, 33, 98, 101, 112, 216, 219, 221–222, 224–225, 237, 240, 245–247, 250, 254–257, 259, 304 336, 339 Східний Тимор 79–80, 94 Т Таїланд 51, 178, 181, 185–186, 188–189, 191, 194, 196 Таллула 311–312 Тан Шве 190 Ташев, Тоні 266 Тегула Феррі 210 Тейлор, Чарльз 110–111, 118, 175 Тема, Фламур 131–132 Тенекеджієва, Зіна 253–254 Теннер, Вільям 316 Теодор, Каріна 172 Теодорович, Борка 224–225 Тернер, Адер 54 Тетчер, Маргарет 46 Тобаго 67, 80 Трайковська, Гордана 232–236 Тринідад 67, 80 Тун, Бао 24 Туреччина 107 Туркменістан 87 У Угорщина 10–11, 19, 21–23, 29,

224, 227, 238, 246, 255, 267 Велш, Крістофер 281 Україна 25, 29, 33, 255 Уфує-Буаньї, Фелікс 105

Ч Чаушеску, Ніколае 28, 264 Чехія 246, 249, 250 Чжао Цзиян 24

Ф Фанон Франц 298 Фармер, Пол 207, 239–240 Фаустен, Еміль 154 Фаустен, Івонна 154 Франція 13, 112, 116, 149, 153, 155, 162, 269 Фрейре, Пауло 298 Франк, Барні 78

Ш Шарфштейн, Джошуа М. 282 Шаталін, Станіслав 28 Шварц, Роберт 280–281 Шеварднадзе, Едуард 38–39 Ширак, Жак 112 Шмоук, Курт Л . 275–277

Х Хен, Лян 23–24 Хін Маун Він 191–193 Хін Омар 195–197 Хорватія 224–226, 232, 237, 264 Хун Сен 115

349

Ю Югославія 32, 104, 109, 111–112, 115, 224, 230 Я Явлінський Григорій 28 Японія 107, 116, 182, 186, 209

Видавництво

«ДУХ I ЛIТЕРА»

пропонує: Роман Шпорлюк Формування модерних націй: Україна – Росія – Польща Пер. з англ. – К.: ДУХ I ЛIТЕРА, 2013. Книга «Формування модерних націй: Україна – Росія – Польща» презентує найважливіші для розуміння ролі Центрально-Східної Європи тексти професора Гарвардського університету Романа Шпорлюка. Есеї присвячені новітній історії Україні, Росії та Польщі, що розглядається в контексті історії цілого реґіону. Вони дають змогу по-новому подивитися на історію кожної з цих країн зокрема, й водночас у їхньому тісному переплетенні. Зацікавлення Романа Шпорлюка географічно охоплюють Центральну та Східну Європу, історично – модерну добу, тематично – національні рухи у цьому реґіоні, які розглядаються в контексті світової історії.

Джорж Сорос Лекції в Центрально-Європейському Університеті Пер. з англ. – К.: ДУХ I ЛIТЕРА, 2011. Увазі читачів пропонуються лекції видатного економіста та політичного діяча сучасності Джоржа Сороса. Перші два тексти представляють концентровану систему поглядів Дж. Сороса на бізнес та благодійність, дві наступні лекції – етичні цінності та політику в сучасному світі. Завершують книгу спроби прогнозу та рекомендації від Дж. Сороса. Книга рекомендована інтелектуалам, що досліджують суспільство та намагаються його покращити.

Києво-Могилянська бізнес-школа [kmbs] – школа для лідерів, що прагнуть змін – в собі, своїх компаніях, країні, світі. Заснована 1999 року при одному з найстаріших університетів Європи з майже 400-річною історією – Києво-Могилянській академії. kmbs створює умови для проривного розвитку учасників – відкритих, творчих, наполегливих і відповідальних управлінців, що приведе до якісного стрибка у розвитку їхніх компаній, а отже – і нашої країни та світу в цілому.

ДУХ I ЛIТЕРА науково-видавниче об’єднання, засноване у 1992 році вченими гуманітаріями – співробітниками кількох дослідницьких центрів Києво-Могилянської академії. Друкує кращі зразки світової класики у галузях філософії, історії, правознавства, соціології, політології, літературознавства та мистецтвознавства, досягаючи творчого поєднання «наук про літеру» з «науками про дух». Випускає однойменний міждисциплінарний часопис «Дух і Літера», а спільно з Центром юдаїки КиєвоМогилянської академії – літературно-мистецький часопис «Єгупець».

З ПИТАНЬ ЗАМОВЛЕННЯ ТА ПРИДБАННЯ ЛІТЕРАТУРИ ЗВЕРТАТИСЯ: Видавництво «ДУХ I ЛIТЕРА» 04070, Київ, вул. Волоська, 8/5 Національний університет “Києво-Могилянська академія” корпус 5, кім. 210 тел.: +38 044 425 60 20 моб. +38 050 425 60 20 E-mail: duh-i-litera@ukr.net – відділ збуту litera@ukma.kiev.ua – видавництво http://www.duh-i-litera.com Надаємо послуги «Книга – поштою»

Друк та палітурні роботи:

м. Київ, вул. Виборзька 84, тел. (044) 458 0935 e-mail: info@masterknyg.com.ua Свідоцтво про реєстрацію ДК № 3861 від 18.08.2010 р.