Ñâÿòî â³äêðèòòÿ ïàì’ÿòíèêà Ñïàñèòåëþ (ñ. Çàáîëîò³âêà ×îðòê³âñüêèé ð-í Òåðíîï³ëüñêà îáë.) Äî óâàãè ÷èòà÷³â íàøîãî ÷àñîïèñó! Óñ³ íîìåðè íàøîãî æóðíàëó ç 2000 ðîêó â ³íòåðíåò³ çà àäðåñîþ www.gbook.lviv.ua. Òàêîæ, ïðîñèìî Âàñ íàäñèëàòè äî ðåäàêö³¿ ïîøòîþ àáî íà åëåêòðîííó ñêðèíüêó gbook@ukrpost.ua ÿê³ñí³ ñâ³òëèíè ³êîí, îáðàç³â, ïàðàô³ÿëüíèõ õðàì³â, ä³òåé (ðóáðèêà “Ä³òè Óêðà¿íè”) ³ ò.ä., íàéêðàù³ áóäóòü íàäðóêîâàí³ íà ñòîð³íêàõ ÷àñîïèñó.
Ñâÿòî â³äêðèòòÿ ïàì’ÿòíèêà Ñïàñèòåëþ (ñ. Çàáîëîò³âêà ×îðòê³âñüêèé ð-í Òåðíîï³ëüñêà îáë.)
Íà 4-é ñò. îáêë.: Ïàì’ÿòíèê Ñïàñèòåëþ (ñ. Çàáîëîò³âêà ×îðòê³âñüêèé ð-í Òåðíîï³ëüñêà îáë.). Ñêóëüïòîð Þë³àí Ñàâêî, ì. Ëüâ³â, 2010 ð. Ïåðåäðóêè ³ ïåðåêëàäè äîçâîëåíî ïîäàâàòè ç âêàç³âêîþ íà äæåðåëî. Ðåäàêö³ÿ ìຠïðàâî ñêîðî÷óâàòè òà ðåäàãóâàòè íàä³ñëàí³ ìàòåð³àëè, ðóêîïèñè òà ôîòîìàòåð³àëè íå ïîâåðòàº.
4(75) 2012 РЕЛІГІЙНИЙ ЖУРНАЛ ХРИСТИЯНСЬКОЇ РОДИНИ Заснований у 2000 році Засновник: Релігійне видавництво “Добра книжка” Періодичність: раз у два місяці Реєстраційне свідоцтво КВ № 5359. Індекс: 23979 Головний редактор Роман БРЕЗІЦЬКИЙ Редакційна колегія: єп. Станіслав ПАДЕВСЬКИЙ єп. Маркіян ТРОФИМ’ЯК єп. Роман ДАНИЛЯК
ЗМІСТ 1. Приготуйте свої серця Оксана Береза “Серце ваше наповнюю любов’ю...” .......................... 2 2. Святині Галичини Іван Мельник Прилбичі: двадцять три роки опісля ............................. 5 3. Путь правди Роман Минуле, теперішнє, майбутнє (продовження) ....................... 8 4. Час милосердя Наталя Назар Жанна Джассен: “Мета мого життя – заставити Бога посміхнутися” ....... 13
Неоніла СТЕФУРАК
5. Голос Марії
Відповідальний секретар
о. Євгеній Сьпйолек Я завжди з вами .................................................. 19
Йосиф ВОРОБЕЦЬ Літературний редактор Ольга ЛОЗА Обкладинка Богдан СОЙКА Технічний редактор Андрій ЦИМБАЛ Комп’ютерний набір
6. Подих історії Роман Дерев’янко Прийдіть до Мене всі... ................................... 21
7. Освячені в істині Віктор Заславський Святий Колумба – хреститель та покровитель Шотландії ............. 24 8. Цивілізація любові о. М. Петровський “Ви – надія Церкви” ................................... 28
Ольга КОВАЛИШИН
© Релігійне видавництво “Добра книжка”, 2012 Адреса редакції: вул. Б. Хмельницького, 35/3а, м. Львів, 79019 тел.: (032) 261-55-74, факс: (032) 261-55-74 e-mail: gbook@ukrpost.ua web: www.gbook.lviv.ua Магазин: вул. Куліша, 22/3а, м. Львів, 79058 тел.: (032) 272-69-72 Друк: ПП “Добрий друк”, ЕДРПОУ 35444562, Свідоцтво СВС ДК №3096, тел. (032) 220-15-76 Наклад: 2000 примірників.
9. Притча Марія Павлюх Скривджена любов і розбите серце ........................... 31
До уваги читачів нашого часопису! УВАГА! З наступного року передплатна і роздрібна ціна нашого журналу зросте на 50%. Просимо Вас зі зрозумінням віднестися до такої вимушеної зміни ціни. Віднедавна Ви маєте змогу безкоштовно прочитати або завантажити усі номери нашого журналу з 2000 року (з часу заснування) в інтернеті за адресою www.gbook.lviv.ua А також, просимо Вас надсилати до редакції поштою або на електронну скриньку gbook@ ukrpost.ua якісні світлини ікон, образів, парафіяльних храмів, дітей (рубрика “Діти України”) і т.д., найкращі будуть надруковані на сторінках часопису.
ПРИГОТУЙТЕ СВОЇ СЕРЦЯ
“
СЕРЦЕ ВАШЕ
НАПОВНЮЮ ЛЮБОВ’Ю...” приймаєте від Мене, бо серця, наповнені Любов’ю – це гарячі жаринки, котрі готові і льодяні брили пронизати та пробити і розтопити. Я чекаю на ваші добровільні кроки, коли ви забажаєте зняти, розібрати цю стіну та запросите Мене допомогти це вам робити. Цим ви збережете собі життя вічне.
28.09.11 р. Ісус: Сонце Моє! Шлях ваш окроплюйте Любов’ю і хай вона проростає цвітом прекрасних квітів – творіть килим свого життя на свідчення того, що зростаєте вірною Божою дитиною. Кожна квітка на вашому килимку – це з Любов’ю вчинений крок вашого життя по принципу: «Люблю і передаю Любов іншим, ближньому своєму», щоби вміло виткати спільно килим з квітів Любові, що своєю потугою долине до Бога та засвідчить: «Я люблю Тебе, мій Боже» 30.09.11 р. Ісус: Світ збудував переді Мною перешкоди, стіну, через яку не може прийти до Мене. Цю стіну може перервати лише Любов, яку №4(75), 2012
2
01.10.11 р. Ісус: Дитя Моє! Люблю вас і серце Моє керує вашими відданими серцями, що поручили їх своєму Богові. Не здійметься жодна буря над вами, якщо з Любов’ю будете вирішувати програму на землі. Прийдіть до Мене засмучені і розраджу вас, обніму і поведу, а де слід вас підтримати, та й понесу вас на руках Своїх, надаючи вам сили живильної Любові. Любі Мої! Втішається Моє Серце, коли бачить відданість та щире прагнення поправлення від гріху свого. Чому сумніваєтеся, що Я не з вами? Ви чекаєте негайного результату. Ні, діти Мої, тільки усердна праця, наполеглива та послідовна, з вашої добровільної волі принесе вам глибокі переміни. Вони відбуватимуться настільки довго, наскільки є призначено вам перебувати в дочаснім житті. Люблю вас, діти Мої, та завжди з вами, любі Мої. 11.10.11 р. Ісус: Діти Мої! Життя ваше схоже на сон. Та важливо, щоб коли ви пробудилися зі сну, і спомин ваш був якнайкращий та могли би і цей сон з великою приємністю згадати та ввійти у новий світ з радістю спомину. Сонце Моє! Не думай про те, чи гарно сказано, бо важливо суть і те, щоб люди хотіли зрозуміти, з чим і з Ким їм неминуче прийдеть-
Дiти Непорочної
ПРИГОТУЙТЕ СВОЇ СЕРЦЯ ся зустрітися. Люблю вас і спішу вам на поміч. Приймайте Мене у Пресвятій Євхаристії! Чому цього не робите? 15.11.11 р. Ісус: Люблю тебе, дитя Моє, сонечко ясне! Люблю та втішаюся тобою, сказаними тобою словами. «Іти тільки з Ісусом, бо лише Він єдиний, хто правильно виведе нас з лабіринтів земного дочасного життя» Моє сонечко! Кожен з вас від великого до малого прагне Світла та Любові. Це є те природно потребуюче прагнення, яке закладено Богом – Творцем, яке саме і вас внутрішньо би стимулювало старатися прагнути набувати постійно потребу – Світла і Любові – постійна необхідність. Як цвіт, квітка, яка потребує постійно певних умов та догляду – Світла, тепла, ласки, Любові. Так і людина. 19.11.11 р. Ісус: Діти Мої! Здавалося все сказано та подано вам для того, щоб виразно побачили свій шлях повернення до Дому. Індивідуальний і неповторний. І водночас для усіх однаковий – Ні кроку без Любові! Діти Мої! Мої взивання до вас не припиняються. І той рік в особливий спосіб прошу вас перебувати в Любові, омиватися Нею, заряджатися від Неї та нести Її, як дар, ближньому своєму. Будьте Любов’ю, яку вам так щедро надаю. І то все, що від вас прошу. Хто не чує і не бачить, так і залишиться з тим, що до сих пір здобув, за що дуже уболіваю, бо їх люблю та не мають бажання все покинути і йти за Мною. Сонечко Моє! Людина виглядає, як берег землі, котрий щоразу омивається приливами хвиль, від найменших до найбільш потужних. Омиваючи, вода очищає цей берег і все більш витончує його в красі, формує та робить все привабливішим – чистішим. Люблю вас так, як і уявити не можете та проявляю до вас Милосердя, бо прагну усіх вас бачити в Царстві Моїм. Не зволікайте з підготовкою душі своєї! Коли
Дiти Непорочної
надаю вам очисну воду, Пресвяту Євхаристію, то приймайте її і, як той берег, ставайте щоразу чистішими та прекраснішими. 03.12.11 р. Ісус: Діти Мої! Зміни відбуваються лише тоді, коли людина цього сама забажала, коли робить крок на зустріч Мені і прагне перемін своєї душі. Та яку сторону приймете для змін, з ким хочете іти по земному життю? Як боляче вашим Ангелам-Охоронцям. Вони так убо№4(75), 2012
3
ПРИГОТУЙТЕ СВОЇ СЕРЦЯ доброту і Милосердя, котрі пробиваються у вашім серці, з його глибини назовні, як проросші квіти, що згодом дають такі благословенні плоди. Діти Мої! Моя Любов, вами прийнята, уквітчає ваше серце найкращими чеснотами, що є передумовою вашого вічного перебування зі Мною у Царстві, що вимагає від кожного перш, ніж увійти, стати Любов’ю, такою, яку запотребував від вас Творець, Отець Предвічний.
лівають, що мають спостерігати ваші блудні кроки. Бо гріховна людина не почує ані Його підказки, ані Моїх настанов. Ламайте сю стіну, не ліпіть її дальше своєю гріховністю. Прагніть змінитися та усердно цеглина за цеглиною скинути цей мур, створений вами. Робіть це, якби важко вам не було, бо за ним побачите нарешті прекрасний сад нев’янучої та вічної краси природи, в якому будете проживати, якщо постараєтеся, діти Мої. Люблю вас, діти Мої, і чекаю терпеливо на ваші рішучі дії. 03.01.12 р. Ісус: Дитя Моє! Серце ваше наповнюю Любов’ю. Як сівач засіваю Його і в добрім ґрунті, в серці, яке відкрите на сприйняття Моєї Любові, проростають ці зерна та все ваше серце стає уквітчане, а духом своїм несе надзвичайну
№4(75), 2012 4
24.01.12 р. Ісус: Діти Мої! Облиште всі свої земні плани. А перед свої очі поставте на перше місце і основне – духовне життя, зростання вашої душі. А це означає – пройдіть думками все своє життя, в подумках, перегляньте свої життєві кроки чи узгоджені вони з заповідями Отця Предвічного і ваше сумління обов’язково зупиниться на тих митях, що викличуть сумнів, чи чинили правильно. Порозважайте над своїми діями та врешті, зрозумівши, що здійснили негоже – просіть прощення за допущені промахи, помилки. Діти Мої! Спішіть це зробити та просити про щення, кайтеся та очищайте себе від цих застарілих, задавлених помилок, котрі в кінцевому результаті спричинили до багатьох змін у вашому житті. Врешті багато з вас через забруднення духовне до сих пір блукає та не може знайти ту свою дорогу, що призначена Отцем для нього. Коли омиєтеся, очиститеся та довіритеся Мені, з тої миті надам вам свою підтримку, а Ангели Мої перед ваші очі розставлять вказівники, щоб ви вийшли на свою дорогу. Оксана Береза
Дiти Непорочної
СВЯТИНІ ГАЛИЧИНИ
ÏÐÈËÁÈײ:
ÄÂÀÄÖßÒÜ ÒÐÈ ÐÎÊÈ ÎϲÑËß Ішов 1989 рік. Рік великих перемін та надій. Українська Греко-Католицька Церква була легалізована. Усі перебували в особливому піднесеному духовному стані – радості, в очікуванні на переміни не лише в духовному житті. Ця радість і великі надії на правдиве відродження України зі брали десятки тисяч прочан у Прилбичах на святкуванні ювілею Великого Митрополита нашого народу. Хто б міг тоді уявити, що невдовзі ця радість і надії розвіються і сувора дійсність спочатку породить сумніви, потім розчарування, а згодом – і гіркоту буденності та усвідомлення глибокої духовної кризи, яка запанувала у нашому житті. Звичайно, що усі ці негативні явища не зможуть вплинути на тих християн, які прозріли серцем у вірі, не зупинять їхній поступ у сповненні Божої Волі, але усе це може ще надовго затримати духовний розвиток й утримувати у поверхневій слабкій вірі та обрядовості тих, хто ще не зумів відкрити свого серця назустріч Божій Любові, не навчився відчувати біль Серця Ісуса на Голготі, красу живої віри так, як це чинили Митрополит Андрей, Його Матір-Софія, бл. Климентій. Однак повернімося до цього часу. Що ж тоді люди побачили у Прилбичах? Сум-
Дiти Непорочної
Храм Собору Пресвятої Богородиці у Прилбичах
на картина постала: родове гніздо Шептицьких було повністю сплюндроване; парк навколо палацу винищено; фігурку Матері Божої в парку, до якої Софія Шептицька водила Своїх дітей молитися, було повалено; капличку-усипальницю, з якої напередодні було забрано колгоспні міндобрива, понівечено... Тільки старі каштани і чудом уціліла капличка-усипальниця хоч тро хи нагадували про цей древній шляхетський рід, велике минуле нашого народу. Пройшло майже двадцять три роки. Це, звичайно, час уже не малий. Що ж змінилося у Прилбичах відтоді? На території парку поставлено пам’ятний камінь, на якому викарбувано, що саме тут
стояла садиба Шептицьких, а через дорогу завдяки сприянню районної адміністрації побудовано храм та невеличкий музей у модерністичному стилі, так званому пасивному модерні. Біля храму у цьому ж стилі поставили пам’ятник Митрополиту Андрею та бл. Климентію. Перше враження від зовнішнього вигляду храму дуже сумне. У багатьох може виникнути крамольна думка: якби з храму, не дай Боже, забрали хрести, то навіть ніхто б і не здогадався, що це культова споруда. Що трапилося з нашими архітекторами, художниками? Що вони хотіли цим довести? Ще Анатоль Франс стверджував, що у мистецтва є два найбільш небезпечні вороги: ремісник, який не просві-
№4(75), 2012 5
СВЯТИНІ ГАЛИЧИНИ
Пам’ятник Митрополиту Андрею Шептицькому та бл. Климентію Шептицькому поблизу нового храму
чений талантом, і талант, який не володіє ремеслом. Заходимо всередину конусоподібного храму. Якби не жива присутність Євхаристійного Ісуса на престолі та красиві образи, то можна подумати, що перебуваєш у якомусь сучасному музеї. Звичайно, що причина не в сучасному активному модерні. Тут криється щось глибше. Сам парох, молодий священик о. Андрій Стадницький, щиро розповів про непрості духовні проблеми у селі, складні взаємини з великою православною громадою. Безперечно, що пароху в такій ситуації потрібна допомога і підтримка зусібіч. Однак найголовнішим у цьому ділі має бути вироблення спільного бачення, перспективи, чим є для нас та України рід Шептицьких, що встиг зробити для Церкви і народу Митрополит Андрей і що ще потрібно зробити, щоб
№4(75), 2012 6
Його ідеї заново ожили в душі народу. Колись, у другій половині сімнадцятого століття, наш народ учинив велику трагічну помилку, впустивши у свою душу чужий дух (ідеться про Переяславську Раду і ліквідацію Росією невдовзі після неї Української Православної Церкви). Донині цей гріх тяжіє над несвідомими і духовно одурманеними українцями. Як усе це глибоко розумів Митрополит Андрей, як уболівав, щоб священики не відсиджувалися на парафіях, як заробітчани, а були в усьому зі своїм народом, не відмежовувалися від нього, не ставили себе вище, не переводили святу місію служіння священика Богові й народові у сповнення тільки зовнішніх обрядових ритуалів за гроші, не прив’язували відправлення Служби Божої лише до матеріального вина-
городження. Якби сучасні священики знали, яку отримають велику нагороду у Небі, якщо всі ці грошові пожертви на Служби Божі віддаватимуть на допомогу сиротам, вдовам, на підтримку освіти, лікування хворих тощо. Я не збираюся нікого критикувати, нікому дорікати за те, що зроблено і що не зроблено в Прилбичах. Звісно, що Провід Церкви має своє бачення. Зараз високі церковні достойники зайняті важливими проблемами: чистотою обряду, поверненням Церкви до Київської Традиції, здобуттям Патріярхату тощо. Зате прості вірні нашої Церкви чим дальше, тим щораз більше відчувають справжній голод за правдою, Духовною Відновою, глибокою побожністю, які можуть привести спраглі душі до духовної досконалості. Тому незримо, інколи несподівано навіть для самих священиків появляються люди, які з любов’ю приймають хрест і жертвують свої терпіння за спасіння душ, свій народ і Церкву. Це є справжнім даром для Ісуса, бо вони наслідують Митрополита Андрея, Його Матір та бл. Климентія. Воістину Софія Шептицька була святою жінкою, бо зуміла виховати синів у такій глибокій католицькій вірі. І дуже би хотілося, щоб у Прилбичах був відроджений дух роду Митрополита Андрея, а для цього потрібно немало зробити. Насамперед, слід на території садиби демонтувати пам’ятник воїнам-односельчанам, які за-
Дiти Непорочної
СВЯТИНІ ГАЛИЧИНИ
Каплиця-усипальниця роду Шептицьких
гинули у Другій світовій війні, й перенести його на інше, достойне місце в селі, а там відновити капличку з Люрдською Матір’ю Божою. Звичайно, що за бажанням місцевої громади, Церковної влади можна було б у сучасній культовій споруді відкрити музей української ікони. Окрім того, сільський клуб, котрий побудували на частині фундаменту палацу, також можна демонтувати, а на його місці побудувати церкву у східному стилі, хоч невелику, але гідну цього святого місця. Щодо відтворення самого палацу, то і тут можна було би знайти розумний вихід, наприклад, замість великого палацу можна відновити перший родовий будинок Шептицьких. Цей будиночок цілком невеликий і не потребує таких великих затрат. Якщо ми хочемо мати свою державу і свою Церкву, своє духовне “я”, то повинні зробити все можливе і неможливе, щоб це родинне
Дiти Непорочної
гніздо було відроджене, щоб сюди могли приїжджати люди для того, аби подихати цим повітрям, цією атмосферою, в якій зростав Митрополит Андрей, відчути його дух... Такі постаті як Митрополит Андрей народжуються один раз на тисячоліття, і закинути це святе місце, занедбати його було би справжнім злочином. Сподіваюся, що в Галичині знайдуться люди, які охоче допомогли б у відродженні такого дорогого для всіх нас місця. Таке бачення щодо відродження Прилбичів як великої святині нашого народу є у простих вірних Української Греко-Католицької Церкви. А поки що дух Великого Митрополита витає над Прилбичами та зі смутком спостерігає, чи ми спроможні на великі та святі діла, чи ні?.. Розумію, що багато хто з недовірою і насмішкою поставиться до думок, висловлених у цій статті. Хочу ще раз наголосити, що будь-яке відродження розпочинається не з матеріальної відбудови, а з духовної. Колись у Галичині один священик прибув на велике відпустове місце, щоб розпочати там своє служіння. Він застав там лише руїни. І коли взявся за відбудову храму, каплички, будинку для сиріт, готелю для паломників, то зі сторони громади отримав рішучий опір. Розчарований у своїх найкращих намірах, він встав на коліна перед чудотворною іконою Матері Божої та почав виливати перед Нею
свої жалі... У відповідь почув: “Ти не з того почав”. Цей священик був вражений такою відповіддю з Неба. Цілу ніч він не спав і думав над цими словами. Уранці встав, помолився і тоді лише зрозумів, що означали слова Матері Божої. Священик подав у газету оголошення про те, що на цьому забутому чудотворному місці він організовує великий відпуст. Задля цього запрошує зі Львова, Станиславова, Тернополя відомих на цілу Галичину проповідників. За дві неділі до відпусту ці священики проводили реколекційні науки, сповідали та відправляли Служби Божі. І сталося чудо: на цей відпуст приїхало понад п’ятнадцять тисяч паломників. Так Матір Божа дала прекрасну науку всім духовним особам, з чого насамперед потрібно розпочинати відродження святинь. Нехай цей приклад з ХІХ ст. послужить всім добрим почином. Іван Мельник
Пам’ятний знак у Прилбичах, на місці, де стояв палац Шептицьких
№4(75), 2012 7
ПУТЬ ПРАВДИ
ÌÈÍÓËÅ, ÒÅÏÅвШͪ, ÌÀÉÁÓÒͪ (Продовження, поч. у №3, 2012)
Хрещення Ісуса
Сатана Ціль сатани завжди полягала у тому, щоб володіти нашим розумом. Наш Отець нас створив і все нам дав, все що у нас є: життя і для життя. Це все від Нього, тому Йому належить все наше поклоніння і подяка як розуму, так і серця, і так само поклоніння і подяка належить Ісусу, Який викупив нас від смерті і дав нам вже життя вічне (хоча ми цього в повноті можемо і не розуміти, тому і поклоніння, і слово, і честь частіше віддається Богові словом, а не серцем). Ціль Сатани була внести в наш розум через пристрасті тіла те бажання, яке нам було заборонено. І це бажання наше стало настільки велике, що навіть заборона Бога не лякала Єву. Адамові було добре і без плоду того дерева, тому Сатана не міг приступити до Адама. Сатана, розбудивши пристрасть у Єви, домігся того, що перша жінка з часом ту пристрасть передала різними переконаннями Адаму, і вони согрішили. Цілі своєї Сатана досягнув. Люди полюбили більше своє бажання, ніж Слово і Волю нашого Отця. Тому і тепер багато людей розуміють,
№4(75), 2012 8
що того чи іншого не можна робити, але пристрасть і бажання до чогось стоять вище Волі Бога (бачив, коли того, хто любить випити, попереджали, щоб не пив, а він розумів, що якщо вип’є, може померти, але все-таки випив, ще й надміру, то і помер), тобто любов до чогось і отримання від цього задоволення перевищила силу духа в цій людині, і бажання перемогло – дух отримав поразку і тіло померло. Тоді коли Адам і Єва зрозуміли, що пішли проти Волі Отця, то почали шукати винуватця. Єва звинуватила Сатану, Адам звинуватив Єву за те, що вона його умовила і звинуватив Отця, що дав йому Єву. Ні Єва, ні Адам не звинуватили себе, не шукали причини в собі, в своїх бажаннях, в порушенні Закону. Вони зробили всупереч Богові, вони пішли проти Його Волі, тому були наказані і вигнані. Нам часто говорять, що Бог милосердний і все пробачить. Так, справді. Серце Бога нам все пробачає, ніколи Він нам не робить та не бажає зла. Він навіть про це не може подумати, щоб нам зробити щось погане. Але ми повинні знати, що за кожну
Дiти Непорочної
ПУТЬ ПРАВДИ нашу протизаконну дію нам слід буде нести покарання. Ми будемо покарані, так як були покарані перші люди. В результаті від Єви вийшла неприязнь до Сатани, від Адама вийшла неприязнь до Єви і до Отця. Сатана досягнув своєї мети. Він отримав радість. Радість його в тому, коли ми щось втрачаємо, коли ненавидимо одне одного, коли звинувачуємо Бога, коли навіть ненавидимо його – Сатану (він також тоді має радість, бо ми немов би стаємо з ним поруч і є з ним одним серцем, ми уподібнюємося до нього, тобто він живе в нас, а ми в ньому. Ми стаємо його власністю, бо він має право на нас через те, що від нас виходить, коли любимо щось або когось більше від Творця і Спасителя нашого, коли любимо більше щось або когось від Його Закону і Волі. Отець не хоче силою заставити нас Його полюбити і полюбити Ісуса. Він дав нам волю і розум. Розумом ми повинні дослідити, хто є хто, що є від кого і прийняти рішення, до кого нам пристати і кого любити. Сатана, попираючи вільну волю, обманом хоче заставити поклонятись йому, а також і через страх. Він отримує величезне задоволення, коли ми вважаємо його великим, сильним, могутнім, коли з доброї волі звертаємося до нього про допомогу, він тільки цього і чекає. Він дає силу і владу своїм людям, які можуть творити багато чудес. Багато людей обмануті ним і цього не розуміють. Деякі діють свідомо, не усвідомлюючи, що також обмануті. Він щасливий, коли людині боляче, коли людина принижена, коли людина в журбі, депресії, нудьгує, страждає, мучиться, бідна, нещасна, коли людину карають, коли людина не знає або забуває Бога, коли байдужа до слів і до дії Ісуса, коли ненавидить, заздрить, зневажає, гнівається, бреше, обманює і боїться щось втратити (в тому числі і життя), сквернословить, злорадствує, радіє з чужого болю і багато іншого. Він тоді радіє і щасливий, бо поповнюється його царство, а потім, коли людина помирає, він отримує задоволення від того, що людина страждає, радіє від того, що обманув її під час її земного життя. Головна його ціль полягає в тому, щоб нам не тільки було погано тут, на землі, але щоб після тілесної смерті душа наша попала йому в руки. І якщо ми будемо любити те, що він любить, якщо будемо мати радість в тому, в чому він має радість, якщо будемо відкидати Слова Господа нашого Ісуса, якщо будемо шукати радості тільки в земному і думати тільки про земне, якщо не будемо всім серцем і думкою линути до Бога і до Неба і шукати Його Волі, – тоді наша участь після смерті може бути з ним.
Дiти Непорочної
Закон росту в любові Гріх змінив людину, і зараз існує різниця між павшою людиною і ангелом. Гріх змінив внутрішній стан людини. Ангели чисті: ні один гріх їх не бруднить, жодне незаконне бажання не пробуджує злої волі всередині в них. Від них тече життя в чистому вигляді. Це життя дає життя подібному йому. Тому дух, перебуваючи в Божественному сяйві другого духа, в його присутності отримує розвиток, розвивається в чистоті. В той же час перший дух кормиться славою, чистотою і силою вищого духа, який в свою чергу находиться в подібній залежності від ще вищих і вищих аж до Бога. Всі чисті духовні створіння живуть у сферах вищого життя, яке виходить від Бога, нижчі, беручи від вищих, від нескінченного джерела, і всі разом розвиваються і вдосконалюються. Дисгармонійні створіння не мають зв’язку з вищими натурами і внаслідок цього є відлучені від гармонійних законів небесного порядку. Ми у своєму затемненому стані і не підозрюємо, яку несемо втрату, тому і не розуміємо необхідності та важливості спасіння. Єдиний, хто може відновити загублений зв’язок з вищим світом, є Відкупитель. Гармонійне життя спускається до другого життя і це друге життя, отримуючи гармонію від першого, піднімається до першого. І якщо ми зрозуміємо цей закон, то зрозуміємо, що ніхто, крім Начальника життя, не міг влаштувати так, щоб гармонійне життя опустилось до життя дисгармонійного, тобто протилежного йому. Таким чином об’являється велика істина Відкуплення через воплоченого Сина Бога, якого народила Марія через Св. Духа. О, якби ми тільки могли пізнати Закон Спасіння людини! Бо лише через пізнання приходимо до великого прославлення і поклоніння Відкупителю. Але у всій повноті це розуміють ті, хто знайомий з наслідками гріха, з покараннями, які мала нести людина, перебуваючи у вічному мороці, терплячи невиносимі болі, будучи відлученими від світла, тепла, радості, любові, присутності Бога і дорогих серцю людей і ангелів. Тільки ті, хто це знають, можуть в повноті зрозуміти Господа нашого Ісуса Христа і Його безконечну милість і милосердя до нас, а також в більшій мірі спроможні славити Його і дякувати Йому з глибини свого серця. Якщо би ми у тілі знали всю благодать і любов Бога до нас, яка звершилася у Відкупленні, ми залишили би всяке зло і навчились би бути праведними і шукали б тільки шляхи миру. Ісус прийшов, щоб повернути нас до того стану гармонії, в якому є Небо і небожителі. Коли Бог дозволив мені бачити себе очима внутрішнього чоловіка (я буду називати це очима
№4(75), 2012 9
ПУТЬ ПРАВДИ душі), я ніяк не міг надивуватися, як це так, щоб я не робив, у якому б стані не знаходився, я бачив тепло, яке постійно виходило від Нього до мене. І, дивлячись на це тепло, мені також захотілося дуже сильно бути подібним на Нього і віддавати тепло, саме тепло кожній людині, яка б вона не була, і щоб вона не робила. Я захотів бути з Ним і в Ньому, тобто таким, як Він. Улюблений Учитель, Батько і Друг – це істина, яку викуплені вчаться пізнавати з великим благоволінням. І чим більше ми пізнаємо цю істину, тим більше в нас розвивається любов, надто глибока для зовнішнього виявлення. Справді, це тепло не в змозі описати, що виражає серце при всьому цьому розумінні, яка глибока, нестримна, свята, величезна любов лине із наших сердець до Ісуса Христа. Нам потрібно завжди направляти наші уми на Хрест і на Жертву. Тому ап. Павло стверджував, що знає Христа і то Розп’ятого. Від Хреста виходить світло, від Хреста виходить те, що відобразилося в Душі Ісуса, це запечатано і відображено на Хресті. Все наше пізнання основано на цьому символі Спасаючої Любові. Якщо Хрест і Жертва відображені в нашій внутрішній свідомості, то в міру того, як ми осягаємо їхній зміст, природа наша все більше і більше розвивається, і ми стаємо на вищий рівень розуміння і гармонії. Всі ангели можуть бачити сяйво Хреста, як воно сяє від Душі Ісуса. По цій причині нечисті духи або люди не можуть скрити своєї істинної природи на відміну від ангелів або духів праведних людей, які досягли досконалості. Де Хрест не сяє, там немає істинної любові. Серце, яке чуже Христу, не має миру з Богом. Смерть Хочу поділитися з вами тим розумінням, яке мені було дано, а саме: що робиться з людиною, її відчуттями, емоціями, переживанням після виходу душі з тіла. Опис цей базується на реальному оповіданні однієї людини, яка померла, але по великій милості Божій, а також для нашого розуміння була повернута назад в тіло, щоб розказати, що з нею трапилося і що вона пережила. “Я побачив навколо себе темних привидів, кожен з них був охоплений і горів вогнем нечистої пристрасті. В мене було відчуття відрази, відчаю та сильного страху. Я зрозумів, що в цьому темному місці я залишився один. Я подумав, що мені треба молитися, а тоді переді мною пройшло все моє життя. І я крикнув: “О, хоча би на одну мить вернутися на землю. Хоч би мати трохи часу, щоб приготуватися до вічності, до існування у світі духів”. Але совість
№4(75), 2012 10
моя сказала: “У тебе був час”. І всі мої сумніви, і скептицизм піднялись в мені, як живі створіння, і дивилися на мене своїми жахливими очима. Всі вони крутилися навколо мене, знущалися наді мною. Це було жахливе зборище роздумів і думок всього мого життя. Не було жодної тайної думки. Від них не можна було ні втекти, ні знищити їх. Тут я зрозумів слова Ісуса: “За кожне брудне слово, яке скажуть люди, дадуть відповідь в день Суда”. Мій дух хотів звільнитися від цієї пекельної темряви, хотів вернутися в земну оболонку. В цей час я побачив, що думав на землі про Розіп’ятого Христа. Я думав, що Він – Бог, в іншому місці, що Він – людина, що викуплені Ним не всі. Думки, що я іду на вічну погибель, думки, що можна спастися без необхідного морального відродження і без особистої живої віри в Спасителя і Його Відкупну Жертву, що можна спастися однією моральною поведінкою, незалежно від внутрішньої віри серця. Все, що я чув про Христа: небо, пекло, про віру і вічне життя – все це крутилось навколо мене жахливою картиною. В кожному цьому образі думок я не бачив Спасителя таким, яким Він є насправді. Я не бачив слави, не бачив величі і досконалості Його сили Любові, якою Він викупив нас. Я не бачив в Ньому Царя і Спасителя з Його істинним характером, який надихає і підтримує життя Вселенної. І тут я побачив Спасителя в Його сяйві, тобто величезну, страшну різницю між моєю природою і тою сферою життя, де торжествує гармонія і любов. Всі мої сумніви немовби створювали хмару, яка скривала від мене вищу славу та Небо. Дух невірства і страху потягнув мене вниз, ввів мене в глибоку печаль. Я опинився на пекельній рівнині. Люди, які там знаходяться, перебувають у глибокому внутрішньому жалю і печалі. Там були люди, які на землі старалися задовільнити себе, розпалюючи свій голод, спрагу задоволень, – усе, що зовнішнім виглядом приваблювало відчуття і погляд. Ці люди відчувають на собі всю силу закону притягання. Вони стають рабами елементів дисгармонії, і все що нас приваблює, породжує вади (пороки). Кожний предмет окремо притягає, і тоді цей предмет завойовує мій ум, і розумова свобода темніє всередині нашої помираючої волі, тобто воля вже не вільна, а залежить від цього предмета і ми немовби зростаємося з цим предметом і починаємо жити в ньому, стаємо його частиною, а він стає нами. Щоб більше зрозуміти все видиме, що нас притягує, ми отримуємо чуттєве задоволення від того, що володіємо цим предметом, що ми його маємо, отримуємо від цього радість, це для нас є цінністю. Ми неначе зрощуємося з нашим внутрішнім чоловіком з цією цінністю, нам добре,
Дiти Непорочної
ПУТЬ ПРАВДИ коли ми це маємо і в цьому перебуваємо і тому як хтось хоче в нас забрати цю цінність або переконати, що це не є цінність, ми тоді розпалюємося і можемо наробити багато злого. Там знаходяться ті, хто притискав бідного, хто затримував заробітну плату, хто накладав на змучених тяжкі обов’язки, люди підробленої віри, лицеміри, прелюбодії, вбивці, самовбивці – ті, що не задовольнялися життям в свойому земному тілі. В тому царстві похіть, гордість, ненависть, жадібність, себелюбство, поділи, богохульство, безумне легке мислення – все це розростається в полум’я. Якщо б тільки смертні знали ту жахливу, темну ніч, в яку вони попадають в тому випадку, коли помирають непідготовленими, вони б хотіли продовжити свої земні дні, а не закінчити їх, як би не було їм тяжко. Вони мудро б старалися виправити своє земне життя, ці моменти короткого періоду підготовки до вічності. Ми думаємо що тут, на землі, є печаль і горе. Не так. Істинне горе, істинна тьма починається після виходу з тіла. На землі є у людини надія на кращі дні – там немає ніякої надії – там
дні – суцільні муки, безперервних незадоволених гріховних нахилів. Людина в тілі завжди попереджена про наслідки гріха, і що з нею буде, але ми любимо більше гріх, любимо більше наші дороги, а не ті дороги, які очищають і вивищують душу. Ми самі являємося причиною нашого болю, це стан, який ми вибрали самі. Порушення морального Закону Любові, який один міг зберегти нашу моральну природу в чистоті, гармонії та здоров’ї – це причина стану людини. Чому ми так любимо гріх? Що від нас в тілі скривається відносно влади зла і його магнетичного впливу на дух людини? Поки людина живе в тілі, ця влада проявляється в дуже хитрій, облесливій формі і не показує своєї істинної природи. Коли людина залишає зовнішній світ і вступає у внутрішній, тоді зло утворює зовнішню сферу його існування. В світі, на землі – це зло невидиме, внутрішнє. Потім воно стає зовнішньою оболонкою, немов би нашим домом, ми в ньому вдягнені, воно піднімається з
Ісус на Хресті
Дiти Непорочної
№4(75), 2012 11
ПУТЬ ПРАВДИ глибини і виходить з душі. Зло все окружає, всюди проникає, все провіряє, все надихає. Смертні противляться цій істині, цьому закону, і на основі любові і благодаті Божої доказують, що не може бути страждання в дусі людини. Люди думають, що зло і страждання існують тільки на землі, в зовнішньому світі. Порушення гармонії та закону тягне за собою страшні наслідки. Людина, яка не підпорядкована і протидіє закону в самому собі, не удосконалюється через свої злі нахили, творіння не може правильно розвиватися. Порушник закону, відкинений від гармонії, помирає, тобто перестає існувати для закону миру і святого, блаженного росту і розвитку. Чому смертний думає про результати гріховного життя і своє майбутнє, і результати цих жахливих наслідків? Чому не звертається до Бога і не має в своєму серці Христа? “Дивись на Ісуса. Він – життя душі”. Коли ці слова прозвучали в мені, якесь дивне відчуття охопило мене, це відчуття противилось поклонінню Тому Ісусу, Який був розіп’ятий. Це зразу забрало в мене мою внутрішню підтримку, і я провалився ще нижче. Там були істоти, які виражали мені підтримку в тому, що я допустив сумнів в серці відносно Божественності Сина Божого. Потім до мене наблизився дух гігантського інтелекту і сказав: “Релігія, релігія Біблії, яку високо ставлять недорозвинені люди – це духовний фарс. Той, Кого християни звуть Спасителем, являється тільки людиною. Релігійні вірування обмежують світогляд людської думки, зв’язують благородний ум і затримують розвиток людства. Ми вільні, наш інтелект нічим не зв’язаний, ми достатньо просвічені, ми насолоджуємося багатими творами вищих якостей розуму і таким чином (а не через релігію Хреста) ми досягаємо великих розумових висот і краси земного життя. Зрозумій, що спасіння приходить тільки від природного розвитку твоєї сутності. Залиши свої думки про пусту релігію Біблії і дивись на чудеса в цьому світі. Ті, кого ти бачив, не приходять в піднесений настрій при виді одягу священика, не співають пустих псалмів, цієї бездушної музики Церкви. Вони співають про природу, благородною частиною якої є самі”. І тут перед моїм поглядом я побачив кожний вид пороку в кожному виді і в кожній формі людського суспільства, уряду і Церкви. Я побачив різні фази і форми богопочитання, яке практикується в кожній релігії, але в цьому почитанні не бере участь серце. Поклоніння Богу під виглядом сповідування релігії Хреста йде, але без участі серця. Часто ми отримуємо, не зауважуючи, внутрішнє задоволення, змішане з внутрішньою ненавистю, коли комусь є погано.
№4(75), 2012 12
Закон існування, коли його перекручують, створює в кінці кінців той жах, в який попадає людина, яка на землі віддала весь свій час для проповіді. Якщо людина керується любов’ю до слави, то серце її стає гніздом гордості та похоті, місцем гадів – мислителей, кліткою нечистих птиць. Ця форма релігії подібна до пофарбованого гроба, але для земного ока вона є прекрасна, як Непорочна Церква, яка відображає славу Небесного Єрусалиму. Не проклинай свого Творця, бо це твоє жниво. “Сіючий в плоть, від плоті пожне тління” та “кінець гріха – смерть”. Дух Антихриста завжди буде переконувати наш ум в тому, щоб ми не вважали Ісуса за Бога і не цінували Його Жертви Відкуплення. Він старається нас зачарувати яскравими картинами неправильного мислення, за якими скривається дисгармонія, перекручені відчуття, себелюбство, двоєдумство, жорстоке серце, похіть, крадіжки, вбивства, богохульство, блюзнірство. Антихрист старається звернути нашу увагу на іншу сторону речей і скрити істинний стан тих, серце яких не керуються Божою Любов’ю. Ми, що перебуваємо в релігії і називаємо себе християнами, якщо в наших серцях немає страху перед нашим Творцем, немає до Нього любові, проте тільки бездушне почитання одними устами, якщо ми лицемірні і нещирі в області віри, якщо ми не маємо страху Божого перед своїми очима, якщо ми набожні перед людьми, а серце наше далеко від сутності Бога, якщо ми від наших Богослужінь хочемо отримати задоволення для себе, якщо вибираємо собі учителів, які в свою чергу хочуть прослави у людей, якщо шукаємо задоволень тільки для себе, якщо зневажаємо другі домінації і робимо поділ між людьми – наше місце у вічному мороці. Якщо ми покладаємося тільки на священиків, а самі не будемо піклуватися про свої духовні потреби, то тоді завжди між нами буде дисгармонія, бо немає між нами істинного внутрішнього духовного зв’язку, пов’язаного теплом і любов’ю. Тоді кожен починає обвинувачувати у своїх проблемах іншого, кожен кладе свою вину на іншого. Зрозуміймо, що коли ми усвідомлюємо свою вину, а це по благодаті Божій, то це означає, що ми пробуджуємося від духовної сплячки і починаємо розуміти і усвідомлювати неминучість праведного покарання згідно Закону Божого. Якщо ми звинувачуємо всіх, тільки не себе, ми духовно спимо, а коли прокинемося, вийшовши з тіла, може бути запізно. Роман (Далі буде)
Дiти Непорочної
ЧАС МИЛОСЕРДЯ
ЖАННА ДЖАССЕН: “МЕТА МОГО ЖИТТЯ –
ЗАСТАВИТИ БОГА ПОСМІХНУТИСЯ”
Жанна Джассен
Травень в Україні. З бузковим цвітом і зеленою травою на травневих молебнях до Пресвятої Богородиці, які відбуваються по святинях Галичини оживає в серці надія, що тиха війна проти материнства в Україні таки завершиться попри всі зусилля пекла. Цього року Глава УГКЦ Блаженніший Святослав Шевчук і Конференція Єпископів РКЦ подали спільну заяву про заборону абортів на законодавчому рівні в Україні. Достатньо «фахівців», які намагалися у своїх промовах у ЗМІ зробити ієрарху закиди, мовляв, необізнані Ви, «пане Святославе», зі статистикою, звідки такі космічні цифри про аборти? Хіба «фахівці»не знають, що
Дiти Непорочної
сучасна контрацепція – це здебільшого фармакологічна форма аборту, і така статистика просто не ведеться. За що боряться «фахівці»: за «права жінки» чи проти радості материнства і прав дитини, творячи драму “Украденого щастя”. Пропонуємо увазі читачів виступ Жанни Джассен в австралійському парламенті (2008 р.), яка вижила 1977 року, після аборту, зробленого її матері. “Я усиновлена. Моїй біологічній матері було 17, так як і моєму біологічному батькові. На сьомому з половиною місяці їй порадили піти в центр планування батьківства (це найбільший абортарій) і зробити аборт методом сольового розчину. Це коли сольовий розчин вводять в утробу матері, дитина ковтає його, він спалює її зсередини та ззовні, й вона має народити мертву дитину протягом двадцяти чотирьох годин. Утім на превелике здивування всіх – усі були шоковані – я народилася не мертвою, а живою – шостого квітня (напередодні свята Благовіщення! Коли Діва Марія з покорою і трепетом погодилась стати Матір’ю Господа. – Прим. упорядника) 1977 року в клініці округу Лос-Анджелес. Однак найнеймовірніше в події мого народження те, що лікар-аборціоніст не заступив ще на зміну, тому в нього не було навіть можливості реалізовувати свої плани на моє життя, тобто вбивство. Я знаю, що перебуваю в будинку уряду, прекрасній урядовій споруді. Я люблю вашу країну, як і свою, але я знаю також те, що в час, в який ми живемо, цілком не політкоректно виголошувати ім’я Ісуса Христа в місцях такого типу, проголошувати Його Ім’я на таких засіданнях, тому що від Його Імені людям стає надзвичайно некомфортно. Проте я вижила не для того, щоб усім було зручно. Я вижила для того, щоб розтермосити трохи людей, і я чудово проводжу час саме так. Так, я народилась живою, як я вже сказала, через вісімнадцять годин. Я мала бути сліпою, обгорілою, мертвою. Але цього не трапилося. Ви знаєте, яке ще було чудесне свідчення? Це те, що
№4(75), 2012 13
ЧАС МИЛОСЕРДЯ аборціоніст мав підписати моє свідоцтво про народження. Тому я знаю, хто ця людина. Для будьяких скептиків, які мене слухають, в моїй картці вказано: народилася під час сольового аборту. Ха! Вони програли. Я збирала деякі відомості про людину, яка абортувала мене, про його клініку. Його клініки є найбільшою мережею клінік у США, а їх валовий прибуток становить сімдесят мільйонів доларів у рік. Я читала слова цієї людини в одній статті, він сказав: «Я абортував близько мільйона немовлят і вважаю це своєю пристрастю». Послухайте, пані й панове, я говорю вам ці речі, тому що ми вступаємо в цікаву битву в цьому світі, незважаючи на те, чи усвідомлюємо ми це, чи ні. Це битва між життям і смертю. На чиєму ви боці? Отож медсестра викликала швидку і спорядила мене в лікарню, а це чудово. Звичайною
практикою того часу, до 2002 року, було припинення життя дитини, яка вижила після аборту, тобто стиснути горло, задушити, покинути дитину вмирати, викинути. Але 5 серпня 2002 року мій дорогий президент Буш підписав акт про захист дітей, щоб цього більше не було. Ви зауважуєте, ми справді граємо. Я надіюся, що мене будуть ненавидіти до моменту моєї смерті, щоб я могла відчути Бога над собою і зрозуміти, як це бути тим, кого ненавидять. Я міркую: Його ненавиділи, Христа ненавиділи. Я не намагаюсь бути тою, кого ненавидять. Я знаю, що на моєму життєвому шляху мене вже ненавидять, тому що я говорю про життя. Я кажу: ви не спіймали мене. Мовчазний голокост не переміг мене. Моя місія, зокрема, в тому, щоби втягнути людство в дискусію, яку ми просто роздробили на частини, поклали на полицю і сказали, що це не проблема,
Господні руки тримають дитя
№4(75), 2012 14
Дiти Непорочної
ЧАС МИЛОСЕРДЯ
ми відкинули свої емоції, ми стали черствіші. Ви справді цього хочете? Що ви готові стерпіти і на що зважитися, щоб говорити правду про любов і благодать і хоча б захотіти бути тими, яких ненавидять? Чи, врешті-врешт, усе обертається навколо вас і мене? Після цього мене віддали на термінове тимчасове усиновлення в дім, в якому вирішили, що мене не дуже люблять. Мені подобається говорити: як ви могли не обожнювати мене зі самого початку? Що не так з цими людьми, адже вони не любили мене? Ви бачили, так багато ненавиділи мене з моменту мого зачаття й одночасно я була улюблена ще більшою кількістю, а особливо Богом. Я Його дівчинка. Не зв’язуйтеся з Божою дитиною. У мене знак на чолі, який говорить: будьте лагідні зі мною, бо мій Батько править Всесвітом. Мене віддали в поганий будинок, мене забрали з поганого будинку і помістили в інший будинок, прекрасний будинок-дім Пенні. Вона говорить, що тоді мені було 17 місяців і 14 кілограм мертвої ваги і в мене був діагноз, який я вважаю даром: церебральний параліч. Він був безпосередньо викликаний недостатнім надходженням кисню у головний мозок, коли я намагалася вижити. А тепер я просто змушена сказати це. Якщо аборт є одним з прав жінки, пані й панове, де ж були мої права в цей час? Не знайшлося жодної
Дiти Непорочної
радикальної феміністки, яка б стала і заявила, що були порушені мої права, коли моє життя фактично знищувалося в ім’я прав жінки. Пані й панове, в мене б не було церебрального паралічу, коли б я не пережила все це. І тому, коли я чую жахливо огидний аргумент, що в нас мають бути аборти тільки тому, що дитина може бути інвалідом, жах наповнює моє серце. Ох! Пані й панове, є речі, які ви можете навчитися лише з допомогою більш слабших. І коли ви знищуєте їх, програєте саме ви, тому що Господь попіклується про слабких, але саме ви будете терпіти вічно. І яка високомірність, яка високомірність у тому, що в цьому світі людей довго був аргумент, що сильні повинні перемагати слабких, визначати, кому жити, а кому вмирати. Яка високомірність! Хіба ви не розумієте, що не можете змусити своє серце битись. Хіба ви не розумієте, що вся сила, якою ви володієте, не ваша. Це милість Господня, яка підтримує вас навіть тоді, коли ви Його ненавидите. Отож вони подивились на мою дорогу Пенні та сказали: “З Жанни ніколи нічого не буде”. І це завжди дуже обнадіює. Вона вирішила не слухати їх і працювати зі мною тричі на день. Я почала тримати голову, а вони далі говорили: “Жанна ніколи не буде такою і такою”. Одним словом, я почала ходити до трьох з половиною років з ходунками і фіксаторами на ногах. Я зараз стою
№4(75), 2012 15
ЧАС МИЛОСЕРДЯ тут з незначною кульгавістю, але без фіксаторів і ходунків, інколи я граціозно падаю, інколи не так граціозно, залежно від ситуації. Проте все це я вважаю Божою Славою. Пані й панове, бачите, я слабша, ніж більшість з вас, але це – моя проповідь. І яка мала ціна за те, щоб благовістити світу, як я, і давати надію. Я вважаю, що ми неправильно розуміємо те, як усе влаштовано, ми не розуміємо, якими прекрасними можуть бути страждання. Я навмисно не шукаю його, але коли воно приходить, ми забуваємо, що все під контролем Бога і Бог може дуже сумні речі робити прекрасними. Я зустрічалася зі своєю біологічною матір’ю, я пробачила свою біологічну матір. Я християнка. Вона дуже надломлена жінка, прийшла на захід, який я проводила два роки тому. Відразу після того, як оголосили про нього, вона прийшла і сказала: “Здраствуйте, я ваша мама”. Це був дуже важкий день. Так, я терпіла це все. Ви мабуть вважаєте мене глупою, але я сиділа там і думала: “Я не належу тобі, я належу Христу. Я – Його дівчинка, я – принцеса. Тому не важливо, що ти говориш у своєму гніві та своїй надломленій безцільній злості. Це не моє, і я не буду цього нести”. Усе це я говорила собі. Пані й панове, у вас є шанс, хоч на один момент… Я хотіла б звернутись до чоловіків у цій палаті і зробити те, що ніколи не рроблять. Чоловіки, ви створені для величі, ви створені ств для того, щоб піднятись і бути мужами, ви створені захищати жінок і дітей, не бути бездіяльними, коли ви знаєте, що вбивство – це злочин. Ви сотворені не для того, щоб використовувати жінок і покидати нас. Ви сотворені бути добрими, великими, милостивими і сильними для того, щоб постояти за щось. Тому, послухайте мене, чоловіки, я дуже втомилась виконувати вашу роботу. Жінки, ви сотворені не для того, щоб вас використовували, ви не повинні сидіти і не знати собі ціни. Ви сотворені для того, щоб за вас боролися, завжди. І так наступив ваш час. Якими людьми ви хочете бути? Чоловіки, сподіваюся, ви не впадете обличчям у болото. Політикам, які мене слухають, особливо чоловікам, я скажу: ви створені для величі, й геть таку політику, яка тепер проводиться. Ви повинні захищати те, що правильне і добре. Ця полум’яна дівчинка встане тут і скаже: це ваш
№4(75), 2012 16
момент. Якими чоловіками ви хочете бути: чоловіками, одержимими своєю славою, чи чоловіками, одержимими славою Божою? Настав час зайняти переможну позицію. Настав ваш час. Бог допоможе вам, Бог буде з вами. У вас є ще можливість прославити Бога в цьому, 2008-му році. Завершу ось чим: дехто з вас, можливо, є роздратований тим, що я від вас хочу того, щоб ви говорили про Бога і про Ісуса, але як я маю йти, кульгаючи в цьому світі, і не віддавати ціле своє серце і розум, і душу, і силу Христу, Який дав мені життя? І тому, коли вважаєте мене дурною, то це ще один дорогоцінний камінь для моєї корони, для мого вінця. Мета мого життя – заставити Бога посміхнутися. Надіюся, що все, що я сказала, має сенс, це йшло з мого серця. Нехай вас оберігає Боже Благословення!”
ДУМКИ СВЯТИХ ПРО ПРЕСВЯТУ БОГОРОДИЦЮ Людина створена не для багатства, розкоші, слави, науки, це – лише засоби! Вона створена для Бога і Неба. Маю до вас одне прохання: якщо справді прагнете освячення, то пам’ятайте, що освячення і витривання залежать від набожності до Пресвятої Матері. Якщо відчуєте свою провину, хоч би й це був гріх цілком свідомий і важкий, який часто, дуже часто повторюєте, ніколи не дозволяйте обманути себе дияволу знеохоченням. Кожен може стати святим, і то великим святим, з допомогою Непорочної, лиш би цього хотів. Святий Максиміліан Кольбе Пречиста Діво, Божа Мати! Навчи мене любити Господа. Обираю Тебе своєю Матір’ю. Прости мені, якщо я в чомусь не була гідна Твоєї Любові. Я все поручаю нашій Непорочній Діві Марії. Бл. Йосафата Гордашевська Наталя Назар Підготувала на основі відеоматеріалів
Дiти Непорочної
18
IJÒÈ ÓÊÐÀ¯ÍÈ
IJÒÈ ÓÊÐÀ¯ÍÈ
Ñâÿòî â³äêðèòòÿ ïàì’ÿòíèêà Ñïàñèòåëþ (ñ. Çàáîëîò³âêà ×îðòê³âñüêèé ð-í Òåðíîï³ëüñêà îáë.)
Ñâÿòî â³äêðèòòÿ ïàì’ÿòíèêà Ñïàñèòåëþ (ñ. Çàáîëîò³âêà ×îðòê³âñüêèé ð-í Òåðíîï³ëüñêà îáë.)
17
Îáðàç Íàéñâÿò³øîãî Ñåðöÿ ²ñóñà ç ïîêëîí³ííÿì Àíãåë³â ó Íåá³ (Õóä. íåâ³äîìèé)
dzñëàííÿ Ñâÿòîãî Äóõà (1620-1625) (Õóä. áð. Õóàí Áàò³ñòà Ìà³íî (ïð.1580-1649), ìóçåé Ïðàäî, Ìàäðèä, ²ñïàí³ÿ)
Îáðàç Íàéñâÿò³øîãî Ñåðöÿ ²ñóñà ç ïîêëîí³ííÿì Àíãåë³â ó Íåá³ (Õóä. íåâ³äîìèé)
dzñëàííÿ Ñâÿòîãî Äóõà (1620-1625) (Õóä. áð. Õóàí Áàò³ñòà Ìà³íî (ïð.1580-1649), ìóçåé Ïðàäî, Ìàäðèä, ²ñïàí³ÿ)
18
IJÒÈ ÓÊÐÀ¯ÍÈ
IJÒÈ ÓÊÐÀ¯ÍÈ
Ñâÿòî â³äêðèòòÿ ïàì’ÿòíèêà Ñïàñèòåëþ (ñ. Çàáîëîò³âêà ×îðòê³âñüêèé ð-í Òåðíîï³ëüñêà îáë.)
Ñâÿòî â³äêðèòòÿ ïàì’ÿòíèêà Ñïàñèòåëþ (ñ. Çàáîëîò³âêà ×îðòê³âñüêèé ð-í Òåðíîï³ëüñêà îáë.)
17
ГОЛОС МАРІЇ
Я ЗАВЖДИ З ВАМИ “Дорогі діти! З великою надією у Серці і нині також взиваю вас до молитви. Якщо ви молитеся, любі діти, то ви є зі Мною і шукаєте Волі Мого Сина та живете нею. Будьте відкриті та живіть молитвою, щоб у кожній хвилині вона була зачином і радістю вашої душі. Я є з вами і за всіх заступаюся перед Моїм Сином, Ісусом. Дякую вам, що відповіли на Мій заклик” (Послання від 25 червня 2012 року). Щорічне об’явлення Іванці Іванкович від 25 червня 2012 р. Матір Божа говорила мені про п’яту таємницю і, накінець, ска-
зала: “Даю вам Моє Материнське благословення. Моліться про мир, мир, мир”. *** Уже тридцять один рік тривають об’явлення і послання Матері Божої, Цариці Миру. Коли минало двадцять років об’явлень, то вірні звернулися до візіонерів Матері Божої, щоб вони дали свідчення, котрі були записані у книзі Жарка та Іліци “Двадцять років з Матір’ю Божою в Меджуґор’ї” (в-во Отців Піарів, Краків, 2005). Вражені глибиною останнього послання Матері Божої, віддаймо голос візіонерам.
Вони допоможуть нам найліпше зрозуміти Її. “Дорогі діти! З великою надією у Серці і нині також взиваю вас до молитви”. Іван: Матір Божа приходить до нас як Матір Надії. Хоче принести надію нашим родинам, молоді, втомленій Церкві. Хочу вам сказати, що цей світ має майбутнє. Мусимо перемінитися: помістити Бога на перше місце та разом з Ним іти через життя, повернути до життя молитву, розпочати молитися з дітьми. Без повернення до наших родин немає духовного зцілення наших сімей, немає духовного оздо-
Ґрота Марії в Меджуґор’є
Дiти Непорочної
№4(75), 2012 19
ГОЛОС МАРІЇ
Розп’яття в Меджуґор’є
ровлення сучасного світу. Сучасний світ має хвору душу, а Матір Божа приходить, аби зцілити нас, прагне нас оздоровити, прагне зрушити це грішне людство. Вона піклується про наше спасіння. Окрім цього, Матір Божа взиває до Служби Божої як основи нашого життя, сповіді раз на місяць, адорації Хреста і Найсвятіших Тайн, молитви на вервиці в родинах, читання Святого Письма, щоби ми вміли прощати і любити один одного. Яків на запитання, чи знаходить час на спільну молитву, відповідає: “Так, це найголовніше. Це Завжди
№4(75), 2012 20
повинно бути на першому місці в кожній родині. Наприклад: встаю рано і везу дітей до садка, а по дорозі молимося. Вранці молюся з дружиною, а вечором молимося всі разом. Якщо ви молитеся, кохані діти, то ви є зі Мною і шукаєте Волі Мого Сина та живете нею. Іванці Матір Божа сказала: “Дитя, скажи приятелям, що Мій Син і Я завжди перебуваємо біля них, коли вони нас шукають і взивають”. Мир’яна на запитання, як перенесла ставлення тодішньої влади до себе, відповіла: “Для мене найістотнішою була одна річ, а саме:
Матір Божа вибрала мене, дала мені великий дар, а тепер Бог хоче, щоб я несла хрест. Буду його нести з любов’ю і проситиму Бога, щоби не впасти. Якщо потрібно померти, то я готова (...). Була спокійна, бо своє життя віддала в руки Бога і Матері Божої. Нехай зі мною станеться Воля Божа! (...) Дозріла впродовж одного дня і була готова сповняти Волю Божу. Припинила думати про себе, а почала думати лише про те, що хоче Бог, аби я вчинила. (...). Я є захоплена Богом, Його любов’ю і способом, котрий обрав, щоб сповнилася Його Воля. Будьте відкриті та живіть молитвою, щоб у кожній хвилині вона була зачином і радістю вашої душі. Іванка: Моїм завданням є молитва за родину (...). Ми повинні молитися з дітьми і шанувати Таїнство шлюбу (...). Якщо згромадимо родину хоча би на п’ять хвилин щоденно і помолимося з дітьми, то закорінимо в них Божу Любов. Це принесе плоди в багатьох справах. У мене все є так, як і у вас. Також у моїй родині є злети і падіння, але завдяки молитві можемо осягнути все (...). Молитву потрібно поглиблювати так, аби вона була відпорною силою у нашій родині. Живемо у світі, де немає пошани до сім’ї. Півроку, рік – і розлучення. Я є з вами і за всіх заступаюся перед Моїм Сином, Ісусом. Віцка: Матір Божа постійно є поміж нас, щоденно, це найбільша і найпрекрасніша річ, яка є. Яків: Хоча не бачу Матір Божу щоденно, зате через щоденну молитву Марія постійно перебуває у моєму серці. Завжди відчуваю Її любов. Мати і Царице Миру! Ти є неустанною молитвою. Молися за нас про занурення у Твоє “Так”, прославу “Величає душа Моя Господа”, вчинення всього, що нам говорить Твій Син, бо я хочу відповісти на Твій заклик. о. Євгеній Сьпйолек
Дiти Непорочної
ПОДИХ ІСТОРІЇ
ПРИЙДІТЬ ДО МЕНЕ ВСІ...
Мешканці села Заболотівка під час посвячення пам’ятника Спасителю
Четвертого серпня 2010 року в мальовничому куточку українського Поділля, в селі Заболотівка Чортківського району Тернопільської області, відбулася знаменна подія: громада села на чолі зі своїм головою Михайлом Фойдюком, поставила на пагорбі пам’ятник нашому Спасителеві, висотою 3,2 м. (Див. на кольорові вкладки). Посвятив пам’ятник місцевий парох о. Ігор Іван Лесюк разом зі священиками, які прибули на це свято. Окрім цих запрошених священиків на святі були присутніми голова КУНу Чортківського району п. Іван Віват та меценати: п. Павло Холоднюк, п. Володимир Заболотний, п. Іван Веретик, п. Іван Онищак, п. Михайло Федорович, п. Любомир Білик. Все село від найстаршого до наймолодшого, з нетерпінням очікувало на цю подію, бо ставили пам’ятник не просто Спасителеві, ставили пам’ятник, в якому закарбована пам’ять
Дiти Непорочної
історії, вірності та любові Богу, своєму краю... У розмові зі скульптором Юліаном Савко, автором цього пам’ятника, мені дуже хотілося почути від нього про це село і людей, які сьогодні там проживають, а також і про сам задум. Чому в Ісуса такий зосереджений погляд вдалечінь? Чим керувався художник під час роботи над фігурою Спасителя? Оце “чому” мені, наче клин, в’їлося в серце і не давало спокою до тих пір, поки я не побачив світлин з цього свята. Переглядаючи їх, я несподівано для себе відкрив правдивий подих історії, закарбований на обличчях старшого покоління. І тоді, нарешті, зрозумів, що створив художник. Люди прийшли до Ісуса, до своєї любові, яку вони пронесли разом з Ним через усі лихоліття воєн, боротьби, ув’язнень, насильницьких висилень до сибірських концтаборів, того справжнього людського пекла на землі.
№4(75), 2012 21
ПОДИХ ІСТОРІЇ Скільки трагедій, розлучених насильно людських сердець, зламаних доль і скільки благородства, скромності та гідності в цих поморщених бідою обличчях, старечих очах, спрацьованих руках?.. А Ісус їх усіх невидимо огортає Своїми Руками, Своїм Серцем, Своєю Любов’ю і Милосердям і кличе до Себе впродовж віків усіх “втомлених і обтяжених”, щоб вони прийшли до Нього, до єдиного, Хто розуміє біль людини, зуміє потішити її... Уже давно зауважено, що коли художник розпочинає працювати над образом Ісуса, то немовби якимись невидимими духовними нитками з’єднується з великими художниками минулого, щоб там віднайти щось споріднене, щось близьке його єству тепер. Так це сталося і з Юліаном Савко. Він згадував, як його “потягнуло” до образів обездолених стареньких жіночок Рембрандта в останній трагічний період його життя; до офортів Тараса Шевченка, особливо до його “Святої Родини”, в якій тісно переплелося Божественне і земне та теплота людських почуттів. У наш
Молоде покоління Заболотівки
№4(75), 2012 22
час особливо важливо кожній людині навчитися зберігати себе у Любові Божій, щоб добрий Дух Господа провадив її по “землі рівній” та захищав від усякого зла. Вдивляючись в обличчя кожного учасника цього свята, так і хочеться вслід за Лесею Українкою сказати: “Красо України, Подолля! Розкинулось мило, недбало! Здається, що з роду недоля, Що горе тебе не знавало! Проте доля розпорядилася так, що старшому поколінню довелося вірність та любов до Бога та свого краю доказувати усе своє життя. Сучасним історикам, які у своїх працях фіксують події, факти, цифри, пишуть оди про вождів, маршалів, генералів навіть і не снилося, що довелося пережити простій людині у ці часи лихоліть. Одна старенька жіночка так згадувала про “золотий вересень” 1939 року, коли в Галичину увійшла Червона Армія, а разом з нею і радянська влада. Ця жінка, а їй тоді було 19 років, мріяла, як і кожна молода людина, про любов, власну сім’ю, – одним словом, про своє маленьке щастя. У неї був хлопець Михайло, з яким вона збиралася повінчатися, уже й дата була назначена. Та от біда: у батьків Михайла була одна корова і своя господарка. Вся сім’я підпадала під виселення до Сибіру, бо її віднесли до категорії куркулів. І щастя, про яке так мріяли закохані, було розчавлене одним бездушним розчерком пера. У 1941 році вибухнула війна, а дівчина все чекала, що її наречений повернеться. Так пройшло 13 років в надії та очікуванні. Нарешті їй приснився дивний сон, що вона йде дуже гарним лісом і несподівано виходить на галявину, на якій, біля джерела, стоїть її коханий. Він кличе її до себе. Вона підбігає до нього, хоче його обійняти , а він набирає у свої долоні чистої джерельної води і дає їй напитися. Дівчина п’є з рук Михайла цілющу воду, а він усміхається і каже: “Я так давно на тебе чекав”. І несподівано зникає. Залишається все: і красива галявина, і цілюще джерело, тільки немає його. Дівчина прокинулася зі сну і зрозуміла, що Михайло попрощався з нею. І таких та інших трагічних історій було безліч у нашій рідній Галичині.
Дiти Непорочної
ПОДИХ ІСТОРІЇ Наводжу цей приклад не для того, аби когось розчулити, а для того, щоб знали, яким красивим, духовно чистим і мужнім було це старше покоління. Воно вміло зберігати себе у чистоті та цноті, вміло любити Бога і свою Батьківщину, свою мову і культуру, тому хочу, щоб знали всі, що сказав Ісус Христос польській візіонерці Анні про тих, хто стає на захист своєї землі, Батьківщини, віри, Церкви, мови, свого права жити по-християнськи. Він сказав просто: “Я завжди з ними”. Однак Анна у 1983 році дозволяє собі і на такий “протест”: “Господи, Ти допустив, аби нас деморалізували. Ти дав владу покидькам, які керують злочинно. Думаю про масові вбивства і переслідування після війни, про останні роки і про дозвіл на аборти, іншими словами – безкарне вбивство. А тепер Сам збираєш плоди: руїну країни і руїну сумлінь. Це край (мова йде про соціалістичну Польщу. – Прим. ред.) масового злодійства, жебрацтва і пройдисвітства. Це ж Ти допустив до цього. Чи ми того бажали! Ти знаєш, що ні. Знаю, як Ти обороняєш інші народи, наприклад: Фінляндію чи Австрію. Не вірю, щоби там більше вірили Тобі, ніж у нас, але Ти їх врятував. Чому не нас? Тепер Ти хочеш чудес від нас, коли Ти Сам мусиш їх вчинити, саме тут, якщо коли-небудь щось добре має тут зародитися. Що твориться у “Солідарності” (Незалежна польська профспілка робочих, створена у вересні 1980 р., що згодом переросла у широкий політичний рух і зробила значний внесок у боротьбі народу з комуністичним режимом.– Прим. ред.)? Як там лідери дбають про власні інтереси та кар’єру!? … Більшість тепер живе без Тебе і вважає, що Ти їм не потрібний. Чи думаєш, Ісусе, що це мене не болить?..” І тоді Ісус їй відповідає: “Моя доню, ти піддалася жалю, а це почуття нищівне та безперспективне… Ваше загальне навернення на Мою дорогу наступить тоді, коли перед вами постане загроза цілковитого знищення. Ця загроза пробудить суспільний вибух задля оборони найвищих цінностей для вас і вашого народного буття. Перед такою небезпекою, яка зависне над світом, ви
Дiти Непорочної
Мешканці села Заболотівка під час посвячення пам’ятника Спасителю
об’єднаєтеся і звернете свої серця до Мене, як єдиної вашої оборони і захисту…” Чи це свідчення Анни про тодішній духовний стан у Польщі не нагадує нам про наше сьогодення в Україні… Нехай це свідчення, дорогий читачу, якнайшвидше приведе усіх нас до живого Ісуса, присутнього у нашому житті та люблячого нас. Нехай ця маленька молитва Марти Робен допоможе нашим серцям стати правдивим вівтарем Любові Серця Ісуса: “О, Ісусе! Нехай моє серце буде правдивим вівтарем Твоєї Любові і нехай мої уста завжди голосять Твоє Милосердя! Запрагни, благаю, освятити усі мої слова, усі мої дії, усі мої наміри, усі мої прагнення! Будь правдивим Скарбом для моєї душі та її Усім. Тобі її віддаю і довіряю. Амінь.” Роман Дерев’янко
№4(75), 2012 23
ОСВЯЧЕНІ В ІСТИНІ
СВЯТИЙ КОЛУМБА – хреститель та покровитель Шотландії
Святий Колумба (пр. 521-590)
Частина 1 Королевич та чернець Романтична історія Ірландії та Шотландії – цих дивовижних народів-близнюків – знала достатньо святих, історії про яких не відрізнити від чарівної казки або героїчної пісні. Це і св. Брендан, славний своєю казковою подорожжю через океан, і св. Манхан, який піднімав з мертвих тварин та худобу, і св. Кевін, що зцілив улюблену гуску короля (не кажучи вже про св. Патрика). Проте
№4(75), 2012 24
коли мова заходить про св. Колумбу, жодний з цих напівказкових-напівісторичних персонажів не може зрівнятися з ним. Колумба став героєм сотень легенд та переказів, про нього згадують десятки літописів та молитов, йому належить або приписується кілька десятків поезій та церковних гімнів. У різних історіях він з’являється як митець, який оспівує красу рідної землі, вчений, що корпить над цінним манускриптом, королевич, який захищає честь свого клану, злочинець, який спокутує гріхи, або проповідник, що несе Благу звістку язичникам. І хоча в це важко повірити, але за всіма цими образами приховується одна людина – вольова, емоційна, палка, смілива, здатна піддатись пориву – і водночас побожна та богобоязлива. У душі кожної людини завжди міститься цілий калейдоскоп чеснот, пороків та протиріч, але не кожному вдається проявити свій характер та залишити по собі такий слід в історії, як це вдалося св. Колумбі. Головна християнська чеснота, з якою в св. Колумби завжди були труднощі – це смирення. Майже цілковита відсутність цієї риси спричинила нашому персонажу чимало проблем. Щоправда, всі вони повернулись на користь і самому Колумбі, і цілій Церкві Божій, хоча і не відповідно до волі самого святого. Що ж, усі ми – лише знаряддя в Божих руках, і навіть святі не є виключенням! Отже, св. Колумба народився десь на початку VІ ст. – між 519-им та 523-ім роками. Усі літописи та житія розповідають, що він народився у королівській родині:його батьки були вождями одного з численних ірландських кланів. «Колумба» в перекладі з латини означає «голуб». Після народження малюка батьки розважали ще про ім’я Крімтан (в перекладі з ірландської – вовк), але побожність узяла верх над королівською гордістю: називаючи сина Колумбою, батьки, мабуть, вважали, що смирен-
Дiти Непорочної
ОСВЯЧЕНІ В ІСТИНІ ність, миролюбство та доброта (чесноти, з якими завжди асоціювалися голуби) є найважливішими чеснотами для християнина. Пізніше історія довела, що, насправді, без миру та смирення християнин і кроку до Бога ступити не зможе! Ще у дитинстві Колумба вирішив стати ченцем, і це не дивує: Церква в Ірландії в ті часи мала великий авторитет серед усіх верств населення. Стати ченцем тоді було почесним навіть для королевича! Тому з дитячих років юнака називали Кольм Кілл – церковний голуб. Учений та митець Досягши відповідного віку, юний Кольм Кілл пішов у науку до відомих вчителів того часу. Ми знаємо про двох з них – Фінніана та Геммана. Перший був ахімандритом великого монастиря в м. Мовілль, знавцем Святого Письма, Святих Отців (принаймні тих, що жили до VI ст.), античних філософів та поетів. Другий був бардом – митцем, хранителем народних традицій та історії. Саме таку освіту в ті часи вважали якісною та необхідною. Без знання грецької та латини неможливо було читати Біблію та Святих Отців. Не знаючи античної філософії, неможливо було зрозуміти писання Святих Отців (а інколи – і послання св. Павла!). А хто не знає власної історії та культури, ніколи не зрозуміє свого народу та не здобуде пошани від нього. Принаймні, так вважали середньовічні ірландці… Хоча ірландські пісні та легенди зберігались і в письмовому вигляді, їх зазвичай учили напам’ять. А ось науку «іноземного» походження (теологія, філософія, латина, грецька) вчили за книжками. Бібліотеки в монастирях Смарагдового острова могли похвалитись не тільки “програмоюмінімум” (книги Старого та Нового Завіту, молитовники, часослови, бревіарії), але й творіннями Святих Отців, грецьких та римських філософів та поетів. Мабуть, у школі, де навчався Колумба, була і єврейська Біблія: іврит він знав досить добре. Дещо привезли на острів переселенці з Британії, Галії та Італії (де в той час хазяйнували варвари та тривали багаторічні війни), дещо залишилось від перших місіонерів – св. Патрика та його товаришів. Ксероксу тоді не було, і копіюванням книг займалися ченці. Майстерня по
Дiти Непорочної
перепису книг (скрипторій) була при кожному монастирі, й роботи для монахів вистачало. У ті часи в Ірландії книги любили. Знищення книги вважалося чи не найбільшим гріхом (якщо вірити тодішнім легендам та агіографіям). Розуміння того, що писар примножує знання, полегшує працю вчителям, проповідникам та місіонерам, служило джерелом натхнення для молодих писарів – зокрема і для Колумби. За письмом сиджу півночі, Вже тремтить в руках вказівка. Та, хоч втомлені вже очі, – Ще не завершена сторінка. Хай святі слова в чорнилах Стануть мудрості рікою, Плід чорнильного горішка На пергамент пустить корінь. Не зважаю я на втому: Труд мій має плід нетлінний, Бо народжує він книгу – Скарб радісний і безцінний. Цю невеличку поезію приписують перу Колумби – разом з десятками інших. Вона свідчить не тільки про любов Колумби до переписування книг, а ще й про його неабиякий поетичний хист. Після навчання в бардів молодий чернець міг порадити собі в компанії муз. Писати ж латинські вірші йому було не набагато важче – в тогочасних школах латину вивчали за поезіями Овідія та Вергілія. Одним з головних завдань учнів було навчитись вільно віршувати латиною. У школі всі складали вірші, але дехто відчував у собі хист до поезії і вже не покидав цієї справи після завершення науки. Одним з таких був наш герой – романтик у всьому. Мандрівний проповідник та ігумен Важко точно сказати, скільки вчився Колумба і коли ступив на ниву служіння, проте 546 року він заснував монастир на півночі Ірландії. Монастир отримав назву Деррі, що значить «дубовий гай». Община зростала дивовижними темпами: мабуть, молодий ігумен проявляв неабиякий дар священика, проповідника та наставника. При монастирі
№4(75), 2012 25
ОСВЯЧЕНІ В ІСТИНІ
Вівтар Св. Колумба. Худ. Рогір ван дер Вейден, Голландія, XV ст.
відкрили скрипторій (часто сам ігумен залюбки сідав за перепис якоїсь книги), після того – бібліотеку та школу. Спочатку наш святий керував усім сам, потім більшість повноважень передав товаришам, а сам почав мандрувати Ірландією та проповідувати. Активна чоловіча натура прагнула пригод, а за мурами улюбленої обителі їх дещо не вистачало. Тут він не дуже відрізнявся від більшості ірландських святих, які з радістю вирушали у подорож за принципом українського Енея, який з Трої “куди очі почухрав” – без конкретної мети, але з готовністю бути подвижником християнської проповіді та любові в будь-якому місці, куди закине Боже Провидіння. Однак тільки Колумба був так міцно прив’язаний до свого Дубового Гаю, і тільки він міг написати такі рядки: Немов янголи з Неба злетіли Між древні дуби та чернечі оселі, І з листям разом тремтять їхні крила У моєму милому Деррі. Дорожче над усе мені схили знайомі І чайки, що мене вітають зі скелі, Коли з мандрів я повертаюсь додому – До мого милого Деррі. Отож, не досягнувши ще й тридцяти років, наш святий уже був ігуменом великого монасти-
№4(75), 2012 26
ря, відомим проповідником, писарем і вченим. В одній поемі Колумбу охарактеризували так: О Кольм Кілл, благодатна людина, Божий пророк та митець правдивий! У науці знаний, писець вправний! Смиренний священик, відданий Богу. Син короля шляхетного роду, Монах мандрівний, тілом непорочний! Слава прийшла до нього швидко. Проте людська слава не обов’язково означає славу в Бога, а характер людини набуває зрілості, мудрості та смирення значно повільніше, ніж приносять здобутки здібності. Отож завжди на шляху мусить трапитись велике випробування – випробування характеру, смирення та побожності. Авторські права та громадянські війни У 561 році, коли Кольм Кілл мав за плечима більше тридцяти років, трапилась історія, яка допомогла характеру святого проявитись у новому вимірі. Як ми вже розповідали, книги в Ірландії любили. Кожне нове “джерело знань”, яке прибувало на Смарагдовий острів, зустрічали як найдорожчого гостя. І 561-го року однією з таки книг, що здобула велику пошану в Ірландії, став … звичайнісінький латинський Псалтир. Точніше, не цілком звичайнісінький – це був Псалтир у перекладі св. Ієроніма, тобто, шматочок Вульгати, яка тоді була ще «новим»
Дiти Непорочної
ОСВЯЧЕНІ В ІСТИНІ перекладом. До того, як Ієронім завершив свою титанічну працю з перекладу Біблії, християни користувались іншим перекладом (тепер учені називають його “Італа”). Отже, в руках у щасливця, який був власником цього скарбу, був найновіший, найсучасніший переклад найпопулярнішої в історії християнства книги! Щасливця звали Фіннен, і був він абатом монастиря в Клонарді. Колумба віддразу ж напросився до абата позичити книгу. І не дивно, що наш скорописець вирішив швиденько скопіювати кілька сторінок – як він потім казав, для особистого користування. Мабуть, не було в нього часу вчити псалми напам’ять. І тут трапилось несподіване – Фіннен образився! Більш того, він викликав Колумбу на суд – мабуть, перший в історії судовий процес, пов’язаний з інтелектуальною власністю та авторськими правами. Принаймні, король Діармат, який розглядав цю нелегку справу, не знав, що йому робити з двома надто завзятими книголюбами. Він, мабуть, більше звик наводити лад з землями та худобою, і тому вирок його гласив: «чия корова, того й телятко». Проте Колумба був усе ж таки ірландцем, отже упертим. Своєї вини він не визнав і покликав на допомогу свій клан. У ті часи Ірландія не була єдиною державою: на її території існувало п’ять королівств, які час від часу по-сусідськи воювали між собою. Колумба походив з королівства Ульстер – наймогутнішого та найславетнішого. Принаймні, так вважали автори ульстерських літописів. Королівство Коннахт, яким правив Діармат, мало іншу думку про те, чиї в лісі шишки, і тільки духовенство могло утримати ці клани від війни (інші королівства теж не були проти того, щоб дати стусана сусідам). Ірландські легенди часто розповідають, як ченці зі Святими Дарами проходили між воюючими арміями та змушували ворогів укладати мир між собою. Проте тепер сварка розпочалася між духовенством двох держав. Відомо, що риба гниє з голови, і якщо священики забувають про любов до ближнього, то їхня паства без зволікань наслідує їхній приклад. Одним словом, між двома кланами пішли чутки про війну. Щоправда, в літописах згадується ще одна причина для війни: люди Діармата вбили ульстерця Курнана. Однак це вже неймовірно подібно до вбивства ерцгерцога Фердінанда у 1914 році – тобто, коли обидві країни дуже бажають війни, то причину для цього знайти не важко. На
Дiти Непорочної
Катедральний собор Св. Колумба, XVIII ст., Глазго, Шотландія
щастя для людей того часу, середньовічні війни, зазвичай, довго не тривали: два війська сходились у полі, хтось перемагав, хтось програвав, і всі розходились по домівках. Так було і тоді: ульстерці перемогли, і битва отримала назву “Куйл Дремні”, що означає «перемога в ім’я помсти». У літописах сказано, що ульстерці перемогли “завдяки молитвам Колумби”. Ще літописи пишуть, що серед ворогів Колумби загинуло три тисячі чоловік, а серед ульстерців – лише один, і той випадково. Мабуть, так воно і було, але війна все одно є війною. Пролилася кров – кров християн, які пішли один на одного не заради захисту рідної землі, не заради захисту віри, а виключно заради власної пихи та пихи своїх володарів. І не останню роль у цьому відіграв Колумба – Божий служитель, ігумен великого монастиря, який був готовий заради Христа піти на смерть, який палав чудовими ідеями – але мало дбав про людей. Віктор Заславський (Продовження в наступному номері).
№4(75), 2012 27
ЦИВІЛІЗАЦІЯ ЛЮБОВІ
“ВИ – НАДІЯ ЦЕРКВИ” Іван Павло ІІ звертався до нас зі словами: “Збудуйте новий світ, наближайте християнське майбуття”. Він вірив, що ми створюватимемо цивілізацію любові...
Серцем цивілізації любові, її центром є родина. Тому не дивно, що саме вона стає об’єктом нападів з боку прихильників цивілізації смерті, котрі, використовуючи засоби масової інформації, спотворюють правду про людину. Тому Церква не може байдуже мовчати у ситуації, коли з людини роблять предмет: із жінки – предмет власності для чоловіка, з дітей – заваду на шляху до кар’єри батьків, з родини – неволю для її членів; коли під лозунгом про право вибору нам підкидають переконання про правомірність абортів (тобто убивство ненароджених дітей); коли повсюдно пропагують так званий “безпечний секс”, який насправді пагубний для справжньої любові. У цій ситуації пропаганди неправдивих цінностей Іван Павло ІІ від імені Церкви нагадав світові про гідність кожної людини, про її вели-
№4(75), 2012 28
ке, неповторне призначення – людина створена з любові та для любові. Він навчав, що ніхто не зможе зрозуміти самого себе, якщо не обдарує собою іншу людину. Це прагнення – присвятити себе іншим – має стати фундаментом усіх людських взаємин, насамперед подружніх. Любов, яка виникає між юнаком і дівчиною, – це дар Святого Духа. Він дає їм таку здатність любити, що вони спроможні обдаровувати один одного в таїнстві шлюбу, вічному і нерозривному. “Проте лише людина чистого серця може по-справжньому любити, лише чисте серце може по-справжньому служити іншим,” – учив Іван Павло ІІ. Він сказав: “Старайтеся підготуватись до родинного життя. Сім’я – це колиска майбутнього. Навчитись любити – нелегко. Любов потребує
Дiти Непорочної
ЦИВІЛІЗАЦІЯ ЛЮБОВІ зрілості, самовіддачі, самоконтролю, готовності до відречення і жертви. Любові потрібно постійного навчання. Це – важка наука, що триває упродовж років.” Тільки людина, яка володіє чистим серцем, може любити щиро, любов’ю, яка довготерпить, прощає, не думає лихого, не надимається, не шукає тільки свого, усе зносить (див. 1 Кор. 13, 4-7). Тільки така любов, котра зростає з самодисципліни, зможе протистояти невідомості майбуття. “Не марнуйте надарма дорогоцінних літ свого життя, не піддавайтесь спокусам матеріальних благ!” – радив нам Папа Римський. Нині нелегко зберегти чесноти у лавині спокус, якими сповнений сучасний світ. Люди звикли егоїстично “привласнювати” іншу людину, хоча насправді вона належить не їй, а Богові. “Любов, – писав Папа Римський, – не зводиться лише до почуття. Її корені проникають значно глибше, в духовний світ людини, у її “я”, в її розум і волю. (...) Саме тому слід шукати ці глибокі корені. Така любов – важка, але й більш глибша. Вона керується не лише почуттям, але й розумінням вищого блага, а це вчить нас володіти своїми емоціями, виховує стійкість і терпеливість. Таким чином, любити по-справжньому зможе лише той, хто здатний знайти свою душу, знайти самого себе, аби стати даром для інших. Так навчає Христос. Це завдяки Йому ми можемо починати все з початку, отримуючи прощення гріхів у Таїнстві Покаяння. Це Він в Євхаристії дає здатність до життя в правді й любові. В молитві, – стверджував Іван Павло ІІ, – ви матимете силу, щоб протистояти духові світу цього (...) Молитва надасть смислу вашому життю і допоможе перебороти перешкоди. (...)” Через молитву Святий Дух змінить ваше життя. Завдяки Ісусу Христу можливою стає дошлюбна чистота, а потім й подружня любов, що намагається здолати егоїзм і досягти повного єднання чоловіка і жінки. Він поглиблює союз любові чоловіка й дружини, дає їм дар стати батьками – джерелом нового життя і нової любові. Народження дитини – це велике багатство, до якого не можна наблизитись без благоговіння. Бог виявляє Своє величчя у кожнім зачатті й народженні людини, Бог дає його сім’ї та суспіль-
Дiти Непорочної
ству. Кожна дитина, що приходить на світ, стає даром для сім’ї, для батьків, братів і сестер. Подружня єдність – це велике таїнство, велике й відповідальне завдання, до якого неможливо не підготуватись. Найкраща підготовка до теперішнього, сповненого справжньої любові шлюбу – це чиста, невинна любов. Навіть якщо хлопець і дівчина не створять сім’ї, їхня чиста взаємна любов, якою не доведеться соромитись, збагатить їх й приведе до духовної зрілості. Гріх дошлюбного статевого життя, навпаки, здатний знищити взаємини молодих людей, їхню незрілу любов, й створити проблеми у майбутньому подружньому житті. Іван Павло ІІ звертався до молоді: “Ви відповідальні за завтрашній день. З відвагою приймаючи на себе відповідальність, ви зможете перебороти нинішні труднощі. Виявіть ініціативу, не очікуйте в кожній ситуації допомоги дорослих та високопоставлених осіб. Ви повинні створювати світ, а не тільки мріяти про нього.” Як, у такому випадку, створювати цивілізацію любові? На це запитання Папа Римський дає відповідь: Молодь усього світу покликано до солідарного труда. Ви, молоді, повинні допомогти бідним, голодуючим, хворим, страждаючим, самотнім. Вони – ваші брати і сестри.(...) Потрібно будувати мости, мости справедливості, любові та миру. (...) Справжню радість можна знайти, віддаючи усього себе іншим. Допомагаючи, ти стаєш джерелом і знаком сподівань. Надія долає розчарування, почуття безнадійності, відчаю. Таким є призначення сучасної молоді – разом переборювати життєві труднощі, брати відповідальність за себе та інших й у єдності досягти мети.” У відповідь на вчення Івана Павлі ІІ про теологію тіла народилась ідея Руху Чистих Сердець. Нині РЧС складає понад 8,5 тис. чоловік. Вони довірились Ісусові у своєму бажанні віднайти прекрасну, чисту любов. І ти зможеш вступити на цей шлях. Очевидно, ти зіштовхнешся з думкою, що усе це – тільки ідеал. Однак... хіба можна погодитись з життям без ідеалів? А може, якраз і необхідно самовіддано боротися за правду, добро, спра-
№4(75), 2012 29
ЦИВІЛІЗАЦІЯ ЛЮБОВІ
Папа Іван Павло II в обіймах Матері Божої Ченстоховської, різьба по дереву
ведливість? Трудитися задля цивілізації любові, прекрасної, створеної по-Божому замислу, навіть якщо це пов’язано з невдачами, проблемами, нерозумінням з боку оточуючих? Іван Павло ІІ не тільки ставить перед нами ці запитання, а й підбадьорює нас: “Прибігайте до Ісуса. Не шукайте в інших того, що лише Він може вам дати (...) Ніхто, окрім Ісуса, не обдарує вас справжнім щастям.” Твоє життя у твоїх руках. Без остороги віддай його Ісусу Христу, і ти відчуєш, як Він наповнить твоє життя змістом, радістю, спокоєм, й допоможе тобі стати для інших справжнім благословенням. Він ніколи не полишить тебе, поведе тебе крізь усі темні долини твого життя. Прийми любов, яку тобі дає Бог. Як довірлива дитина, відкрий своє серце і життя перед Ісусом, бо Ти для Нього – дуже важлива й потрібна людина. Задля тебе та задля твого щастя Він віддав Своє життя на Хресті, а згодом воскрес на третій день, аби засвідчити Свою Божественність й переконати
№4(75), 2012 30
тебе, що Він має владу, щоб провести тебе через життя і через смерть. Пам’ятай, що ідучи за Ісусом, ти вже ніколи не будеш самотнім. Ісус завжди дає Святого Духа тим, хто потребує Його допомоги. Молячись на вервиці, проси Його милосердя для кожного, кого зустрічаєш на своєму життєвому шляху. Не соромтеся молитись на вервиці наодинці, дорогою на заняття або на роботу, на вулиці й у міському автобусі, звикайте молитися на вервиці в своєму оточенні – в родині, в групах, рухах і товариствах; без вагань запропонуйте цю молитву батькам, братам і сестрам, оскільки вона зміцнює усі людські взаємини. За допомогою цієї молитви ви станете сильними у вашій вірі, незборимі в любові, радісні й невтомні – обіцяє Іван Павло ІІ. Молитва зробить нас справжніми учнями Ісуса, свідками Його правди, котрі покажуть, зануреному в страждання світові, безкінечну Божу Любов, а новим поколінням передадуть естафету життя та сподівання. Ми повинні також радісно нести світові Христа! Проповідь Божого Слова – це діло не тільки священиків та монахів, це також ваше завдання! – говорив Папа Римський, звертаючись до молоді. Ви повинні сміливо говорити про Христа у ваших родинах і там, де ви навчаєтесь, працюєте, відпочиваєте. (...) Любі мої, вам не слід мовчати. Трапляються такі ситуації й місця, де тільки ви можете посіяти зерно Божого Слова. Не бійтеся розповісти про Христа тому, хто Його ще не пізнав. Христос – це найповніша відповідь на усі питання, що стосуються людини та її долі. (...) Відчуйте свою відповідальність за проповідування Євангелії серед ваших друзів й усіх ваших ровесників. (...) У повсякденному житті станьте безстрашними свідками любові, яка сильніше смерті. Саме ви повинні прийняти цей виклик. Віддайте ваші таланти і юнацький запал ділу несення людям Доброї Вістки про Христа. Станьте Його друзями, сповненими ентузіазму і піднесення! (...) Христос сподівається на вас! Прийміть Його заклик і з повною відповідальністю беріться за вирішення поставленого перед вами завдання. Зробіть це невідкладно! о. М. Петровський Переклад з російської Г. Скірської “Любите друг друга”, №1 (14), 2012
Дiти Непорочної
ПРИТЧА
СКРИВДЖЕНА ЛЮБОВ І РОЗБИТЕ СЕРЦЕ
Жила собі на світі Глибока Любов. Вона була такою вродливою, такою прекрасною із середини, що від неї йшло велике сяйво, котре називалося теплом і чистотою. Її присутність у світі робила великі діла, вона була найбільшим Божим дивом, котре могла отримати людина, найвищим людським почуттям. Здавалося, що доля глибокої любові буде успішною, щасливою, бо кожна людина прагне, щоб її любили, прагне любові. Та все складалося у людському світі по-іншому: глибоку любов ніхто не цінував, ніхто її не прагнув, ніхто не чекав, ніхто не спішив приймати її в своє серце. Люди навмисне перед нею зачиняли свої серця на тисячі замків і вона не могла достукатися до черствих людських душ. Вона у прагматичному світі була непотрібною, зате велика любов-розпуста, котру придумав Сатана, підмінивши її справжньою чомусь розкошувала. Любов’ю-розпустою називали найогидніші людські почуття між чоловіком і жінкою, котрі без шлюбу жили і кохалися, а потім розходилися, котрі народжували дітей, а потім без жалю викидали їх на смітник, робили аборти, бо не могли уникнути небажаної вагітності, вважаючи «що так ся стало» і Бог покарав їх дивом життя, котре вони носячи у собі, по-варварськи убивали. Любов-розпуста настільки затуманювала очі людям, що деякі з них цю пожадливість вважали за щиру, глибоку любов. Дійшло до того, що не задовольняти свої фізичні потреби і жадобу тіла вважалося чимось нижчим, чимось неприроднім і навіть хворобливою фригідністю, що наречена обов’язково повинна бути вагітною, інакше не може бути справжньої сім’ї, вона до шлюбу повинна віддати свою цноту, бо як дізнатися, чи вона підходить чоловікові, бо потрібно бути «модною», «крутою», «мати те, що мають усі» – ці дикі речі творила розпуста, а люди вибирали її в своє життя, бо вона була вигідна, бо вона дозволяла не думати про відповідальність і не любити Бога, зрештою вона перетворювала людину у якусь дивну істоту, гірше тварини чи дикого звіра, людина, котра кохалася у порносайтах. А за вищу мету чомусь проголошувалася сім’я, але не побудована на жертовній, глибокій любові, а на вічному інстинкті розмноження і вічному страху, що після смерті нічого на землі від людини не залишиться. Пожадлива любов була відвертим лице-
Дiти Непорочної
мірством людей, котрі в будь-який спосіб намагалися виправдати свою розпусну поведінку, мотивуючи її різними причинами, а нерідко, ходячи до церкви тільки для того, щоб створити про себе враження «праведника», одягаючи вишиту сорочку і корчачи з себе великого патріота, освячуючи паску, видаючи з себе великого християнина. Глибока любов скривджено блукала світом і не могла дивитися на огидну розпусну пожадливість, якою її замінювали люди. Їй відверто насміхалися і плювали увічі люди, котрі відмовлялися від чогось прекрасного, високого, від чогось Божого. Більшість з них, виганяли її і розбивали їй серце, розриваючи його на шматки, плюндруючи її щире, чисте, осяйне тіло. Одного разу її в своє серце прийняли: молода дівчина, котра хотіла бути вірною Богові, одна незряча
№4(75), 2012 31
ПРИТЧА письменниця, що бачила серцем, один юнак, що був жертовним монахом. Глибокій любові здавалося, що це міф серед людського, огидного існування: наче десь існують ще такі великі люди, здатні на справжні людські почуття. – Послухайте, любі мої, звернулася глибока любов до цих титанів Духа, – я вам не принесу великого успіху. Зі мною ви відчуєте, що таке біль і страждання. Ви не будете зраджувати, ви не досягнете матеріального багатства, можливо вам доведеться відмовитися від багатьох земних утіх. – Але ж ми, люди, можемо мати більше, ніж просто земне життя. Ти даси нам здатність бути людьми, бути щасливими, бути з Богом. Хіба для нас це невелика мета? – вигукнули добровольці. – Але подумайте добре, бо вороття уже не буде. Я не можу вам обіцяти нічого, крім болю і сліз, а чи хочете ви такого життя? – Ми готові до Божого дару, ми готові прийняти покуту, – сказали в один голос добровольці. – Ми хочемо мати скарби на Небі, а не на землі, ми хочемо прожити особливо, не тваринно, як інші люди. Навіть коли ми матимемо жаль, будемо скривджені, коли ми не матимемо грошей чи поважного становища, коли у нас не буде достойної пари і сімей, ми готові жити ціннісним життям і прийняти покуту, бо ми – люди, а не тварини, бо ми бережемо своє тіло від розпусти. – Я вибираю це життя, це щастя, – сказала молода дівчина. – Бо я людина. Я знаю, що мені буде важко знайти собі пару серед людей. Я знаю, що можливо приречена на самотність, бо не зможу бути з чоловіком просто так, як багато зараз молоді живе, без шлюбу у вічній розпусті, я знаю, що, хоч божевільно люблю дітей, можливо мені не судилося їх виховати чи народити, тому що я не худоба, що йде на злучку з будь-ким, бо я вважаю, що є заради чого жити, навіть, коли не має дітей, бо хочу жити згідно з Божою Волею і не займатися розпустою, навіть коли пристрасність і моє тіло цього потребуватиме. – Я вибираю це життя, – промовила незряча письменниця, – бо Бог дав мені сліпоту, а я Йому за це безмежно вдячна. Мільйони людей на цілій землі бачать, але так і до кінця життя залишаються сліпими і глухими невігласами у Божих очах, а я вмію любити і бачити серцем. Не достатньо мати здорові очі, щоб бачити сутність речей, щоб відчути глибину людського буття, потрібно щось більше – жива віра і шлях її осягнення. Ніхто не сказав, що жити порядно, згідно з Божим законом, легко, але ж ніхто не сказав, що це неможливо! – Я вибираю це життя, – вимовив молодий юнак, – за прекрасну можливість присвятити своє життя Бо-
№4(75), 2012 32
гові, бути монахом. Скільки я зустрічав людей, навіть побожних, ніхто не розуміє мого вибору в житті, мого самовідречення. Ніхто не розуміє, як можна любити Бога і покинути світ. А нерідко трапляються й такі, котрі вважають, що у мене проблеми зі здоров’ям, тому не можу знайти собі дівчину, що мені дуже не пощастило у житті, тому я втікаю в монастир, що я дуже нагрішив і нема жодного монаха, який би ліг в могилу без гріха. Я вибираю глибоку любов, щоб жити повним життям, щоб подобатися Богові. Можливо, це вічні страждання, але це справжня велика висока любов. – Ну коли так, – задумано похитала головою Глибока Любов, – то поселюся у ваших серцях. І Глибока Любов простягнула руки, котрі засіяли яскравим світлом, доторкнувшись до кожного з присутніх людей. І вмить усі ці люди отримали Глибоку Любов як дар, і Глибока Любов поселилася всередині кожної людини. Минали дні, роки. Час витинав свої мудрі конфігурації з людських доль. Кожен жив своїм життям, котре обрав. Далі серед людського світу пашіла і розцвітала розпуста, а Глибока Любов десь загубилася. Захотів Бог подивитися на людське життя і подивитися на Свої дари, котрі дав людині. Вирішив спуститися з Неба і знайти Глибоку Любов у загубленому людському світі, бо чомусь не бачив її ніде. Перетворившись у образ поважного старця, Бог ходив по землі, розпитував про Глибоку Любов у людей, та ніхто не міг розповісти Богові про неї, бо ніхто не знав, хто вона така. Одного дня поважний старець, котрим був Бог, зустрів трьох дивних людей: дівчину, незрячу жінку та молодого монаха. – День добрий, люди любі! Чи не змогли б ви мені допомогти! – Що ви хочете? – озвалася приязно молода дівчина. – Я хочу знати, люба моя дитино, чи не зустрічала ти в своєму житті Глибокої Любові, бо я її шукаю у вашому людському загубленому світі, та не можу знайти. – Звичайно, що знаю. Глибока Любов живе в моєму серці. – В твоєму серці? – Так. В моєму серці. Кілька років тому я вибрала собі таке життя, бо хотіла подобатися Богові, бо хотіла відчути на землі велику радість і високі, глибокі почуття? – І що осягнула? – спитав старець. – Так. Осягнула!
Дiти Непорочної
ПРИТЧА – Але ж я не бачу, люба дівчино, щоб ти мала шикарний будинок, прекрасне авто, олігарха-чоловіка. Я навіть чую плач твого серця! – Це моє розбите серце! Так, я нічого цього не маю, зате я прожила ці роки щасливо, зате я мала можливість берегти у собі прекрасні глибокі почуття і я ні за чим не жалкую. Це велике щастя бути собою, бути такою мужньою людиною. А розбитим моє серце стало через скривджену, глибоку любов. Я покохала чоловіка, котрого без жалю у мене вкрали ворожбити. І я не можу його звинувачувати. Мої друзі, побачивши мою глибоку душу, глибоко-глибоко в неї плюнули, а я берегла свої скарби, але не тут, на землі, а на Небі. Єдине мене цікавить, чи осягну я того Неба? – Осягнеш, люба моя, осягнеш, – сказав старець. – Ти й не уявляєш, як у щасливій вічності тебе люблять! – За що ж мене так люблять? – спитала дівчина Бога. – За твою душу незаплямовану, щиру і глибоку, за твою мужність жити порядно. Бо сьогодні у людей настільки розмиті цінності, що дівчина від повії відрізняється тільки ціною, бо ніхто не хоче берегти дівочу чистоту, зате всі хочуть бути модними, сучасними, не берегтися до шлюбу, так наче це зовсім неможливо. Можливо, можливо! І люди, котрі так живуть, повір мені, і здорові, і пристрасні, і чисті серцем. Вони вмирають тихо і спокійно, і до глибокої старості мають світлий розум. – Чому ж таких людей принижують? – Тому, що вони глибокі, щирі, порядні. Вони кращі, бо вони – титани Духа, в котрих живе Глибока Любов, а інші люди на такі глибокі почуття нездатні. Вони у Моїх очах втрачають людську подобу і стають вічними рабами пожадливої любові, а точніше розпусти. Бо Я, люба дівчино, Я – твій Творець, Я – твій Бог. Ти думаєш, що коли Я ходив по цій грішній землі, Я цього не відчував. Ти думаєш, що Я, маючи чоловіче, людське тіло, не мав жодного приступу пожадливості. Мав, бо був у людському тілі. Мені навіть і досі, такі як Код да Вінчі, намагаються закинути те, що Я у Своєї Пресвятої Матері не єдиний Син, що Марія Магдалина мала зі Мною дітей, лиш тому, що знайшли саркофаги з такими іменами, як наші. Людям важко зрозуміти, що платонічна, може навіть нерозділена любов є високою, глибокою, що вона не має в собі жадоби, жодної жадоби тіла. Можна дійсно любити, але присвятити своє життя Богові, бо така любов базована на повазі, а не на похотях тіла. Марія Магдалина мене любила щиро і глибоко, бо Я врятував її життя і земне, і духовне.
Дiти Непорочної
Я візьму твоє розбите серце і зцілю. Чоловік, котрого ти кохаєш і котрого у тебе вкрали ворожбити, обов’язково повернеться і носитиме тебе на руках. Усе отримаєш за свої страждання ще тут, на землі: хорошу роботу, кар’єру. Вся твоя наукова праця буде оцінена. Неможливо склеїти розбите серце, але Я, Бог, можу його воскресити. І Бог дістав розбите серце дівчини, котре переломилося на половину. Він з’єднав дві половинки розбитого серця – і засяяло велике дівоче серце! – А як я про все те, що Ти говориш, дізнаюся? – спитала дівчина. – А твій коханий тобі напише СМС-повідомлення просто зараз або подзвонить, – сказав Бог. – І ти отримаєш добрі новини про свою наукову працю. Тоді Бог у вигляді старця продовжив свій шлях по землі, оглядаючись назад, побачивши, що дівчині телефонує її коханий. – Мир тобі, – звернувся Бог до незрячої жінки. – Що ти хотів, поважний старче, – озвалася та у відповідь. – Я хотів дізнатися, щось про Глибоку Любов. Чи не підкажеш, де її можу знайти, бо шукаю всюди, та не знаходжу. – Вона давно живе у моєму серці. – Але ж Я не бачу у тебе великого успіху. Як ти жила усі ці роки, бо я відчуваю твої страждання, твої сльози. – Я виховувала своїх синів, – зі сльозами сказала жінка. – Одна? А де твій чоловік? – перепитав старець. – Подався до коханки. Він так і не оцінив моєї глибокої любові до нього, мої страждання за ним. Поки ми жили бідніше, ми один одного трималися. А коли нам стало легше, він зрадив. І це тоді, коли я його чекала стільки років, щоб ми одружилися. Як це боляче! – Це в тобі говорить скривджена любов. Ти подарувала свою глибоку любов недостойному чоловікові, котрий її не оцінив. Скільки ти витерпіла, люба моя. Скільки в тобі мужності і самопожертви, відваги. Ти ніколи не нарікала на свою сліпоту, бо бачила глибше, бачила серцем. Ти думала, що була поганою дружиною своєму чоловікові? Ти була найкращою: жертовною, доброю, лагідною, хорошою господинею. А чоловіки дуже часто, коли їм пощастить в житті на кохану людину, вірну і віддану, коли їм дуже добре, починають зраджувати, надіючись на те, що їхня дружина їм буде терпіти зради. Але глибока любов, коли стає скривдженою, вона дійсно багато терпить, вона не ображається, не мстить, коли багато ран, вона по-
№4(75), 2012 33
ПРИТЧА вертається і йде навіки, бо не може витримати такої наруги. Багато людей не розуміє, що такі глибокі люди починають закриватися, бо не хочуть більше спілкуватися з кривдниками, бо наступило велике розчарування. А розчарування розбиває серце, яке інколи перестає жити. Це так, наче якась частина тебе вмирає. Тому я зцілю твоє розбите, на кілька частин, серце. Неможливо забути весь біль життя, але Я дам тобі іншу місію, бо Я – твій Бог. Я дам тобі іншого, люблячого чоловіка, котрий перетворить твої вірші у творчість. Ти станеш – письменницею, а твої твори будуть нести велике світло у цей жорстокий світ. І Бог повернувся, доторкнувшись до серця жінки, котре перетворилося у ясне і здорове. Тоді Бог пішов далі. – Мир тобі, любий брате, – звернувся Бог у вигляді старця до молодого монаха. – Мир тобі, старче! – озвався молодий чоловік. – Слухай, брате, Я давно ходжу по землі. Чи не бачив ти Глибоку Любов, бо Я ніде не знаходжу її. – Бачив. Вона давно живе в моєму серці. З того часу, як я вирішив стати монахом. – І ти шкодуєш? – запитав старець, котрим був Богом. – Ні. Я – щасливий! – сказав монах. – Але ж ти маєш якесь розчарування, бо Я бачу твоє розбите серце. – Я не можу винести болі і страждання людей. Скільки бід посилає Сатана у людський світ, щоб збити їх з праведного шляху. – Знаю, знаю твоє чутливе, любляче серце. Я бачив твої розчарування, розчарування, які точать Христову Церкву не одне століття: наклепи, темнота, маловір’я. Я знаю, що деякі Мої провідники не є достойними, бо Я, щоб ти знав, брате, – Твій Бог. Я знаю, яке важке твоє покликання. Як сьогодні важко, коли стільки тіні падає на таке благочестиве життя як монашество. Це важке покликання і важке життя. Скільки збочення, скільки наклепів сиплеться на чистих людей. Я знаю, що прикрі випадки є, проте їх не так багато. І прикро, що судять в першу чергу люди, котрі самі «не без гріха». Їм чомусь не спадає на думку, що дуже просто судити, але куди важче просто молитися за тих, хто впав у гріх. Я розумію, що деякі люди хочуть вірити у порядність, коли зневірюються, ідуть в секти, чомусь, думаючи, що там знайдуть мир і розраду. Але нерідко потрапляють до вовків в овечій шкурі. Дехто не хоче вірити у щирість священиків, але вони мають бути, бо Я так хочу, навіть, коли вони не достойні. Я – суддя, Я – Бог, а не людина.
№4(75), 2012 34
А ще Сатана намагається затуманювати людям очі, затуманювати людям розум, щоб вони не вірили, що Я Своїх достойників винагороджую безсмертною славою святих, бо ніхто не святий, бо нема сенсу порядно жити, хоча б тому, що ніхто зі смертних не повернувся і не розповів про рай чи пекло. Нема ідеальних людей і за життя ніхто не може бути ідолом, але Я не забуваю тих, хто Мені вірний. Я винагороджу твоє розбите серце безсмертною славою святих. Ти навертатимеш грішників, помагатимеш тим, хто в розпачі. Старець усміхнувся. – А зараз пора Мені поговорити з Глибокою Любов’ю віч-на-віч, – сказав Бог і покликав її. – Слухай, Любове, ти живеш у кількох людських серцях. І Я бачив, що нерідко ти перетворюєшся у скривджену любов із розбитим серцем. Чому ж так? Я ж посилаю тебе до людей, як Свій найбільший дар? Чому усе так гірко? – спитав Бог. – Господи! Я – Твій великий дар для людини. І прикро, що я є рідкісним даром у людському світі, – озвалася Глибока Любов. Люди не здатні по-справжньому любити. Вони замінюють мене пристрастю, пожадливістю. Їм ніколи не зрозуміти висоти справжніх почуттів, бо вони найчастіше зациклені на собі. Вони навіть не люблять своїх дітей, вони у дітях люблять тільки себе. І смішно, як вони тремтять перед смертю. Пожадлива любов, розпуста, котра володіє людськими серцями дає людині тимчасову втіху, задоволення, але не справжнє щастя. Яке страшне життя людей без мене, коли вони так і за ціле життя ніколи не відчують справжньої, жертовної любові. Їх життя пусте. – Прикро, що Я дав людям фізичну насолоду, як прекрасне доповнення, а вони з цього зробили справжній культ. Насправді вони поклоняються великому ідолові. Пройшло стільки часу від Стародавнього світу, коли розпуста пропагувалася як норма і єдина альтернатива, а нічого з того часу не змінилося. Дивися, що залишилися прекрасні скульптури, архітектура Старого світу, а людей нема. Ті, хто живуть на території Стародавнього Риму, це інші люди, вже не ті. Усі ті, хто живе розпустою, а не справжньою любов’ю опиняться у пеклі. Саме такі душі опиняються у вічному полум’ї, бо хотіли жити у своє задоволення і прикриватися Мною. І прийде час, коли Я знищу будь-який гріх. Ти ж, справжня Любове, Глибока Любове, житимеш вічно, бо все минається, та Любов не минається ніколи! Марія Павлюх
Дiти Непорочної
Ñâÿòî â³äêðèòòÿ ïàì’ÿòíèêà Ñïàñèòåëþ (ñ. Çàáîëîò³âêà ×îðòê³âñüêèé ð-í Òåðíîï³ëüñêà îáë.) Äî óâàãè ÷èòà÷³â íàøîãî ÷àñîïèñó! Óñ³ íîìåðè íàøîãî æóðíàëó ç 2000 ðîêó â ³íòåðíåò³ çà àäðåñîþ www.gbook.lviv.ua. Òàêîæ, ïðîñèìî Âàñ íàäñèëàòè äî ðåäàêö³¿ ïîøòîþ àáî íà åëåêòðîííó ñêðèíüêó gbook@ukrpost.ua ÿê³ñí³ ñâ³òëèíè ³êîí, îáðàç³â, ïàðàô³ÿëüíèõ õðàì³â, ä³òåé (ðóáðèêà “Ä³òè Óêðà¿íè”) ³ ò.ä., íàéêðàù³ áóäóòü íàäðóêîâàí³ íà ñòîð³íêàõ ÷àñîïèñó.
Ñâÿòî â³äêðèòòÿ ïàì’ÿòíèêà Ñïàñèòåëþ (ñ. Çàáîëîò³âêà ×îðòê³âñüêèé ð-í Òåðíîï³ëüñêà îáë.)
Íà 4-é ñò. îáêë.: Ïàì’ÿòíèê Ñïàñèòåëþ (ñ. Çàáîëîò³âêà ×îðòê³âñüêèé ð-í Òåðíîï³ëüñêà îáë.). Ñêóëüïòîð Þë³àí Ñàâêî, ì. Ëüâ³â, 2010 ð. Ïåðåäðóêè ³ ïåðåêëàäè äîçâîëåíî ïîäàâàòè ç âêàç³âêîþ íà äæåðåëî. Ðåäàêö³ÿ ìຠïðàâî ñêîðî÷óâàòè òà ðåäàãóâàòè íàä³ñëàí³ ìàòåð³àëè, ðóêîïèñè òà ôîòîìàòåð³àëè íå ïîâåðòàº.